Author: Бовгиря А.  

Tags: історія   історія україни  

ISBN: 978-966-02-5813-6

Year: 2010

Text
                    I с ил. АЛ ll*Uu4U> *
XXzT ' К > llWAiUMM / *
і плПол^кп*
Mr Шлллсл. ггМ 9<f стпиЫ'ц TUttH.
Андрій Бовгиря
КОЗАЦЬКЕ РІОПИСАННЯ
В рукописній
ТРАДИЦІЇ
XVIII ст.
СПИСКИ ТА РЕДАКЦІЇ ТВОРІВ



01присвячую моїм іїатькдм
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ Андрій Бовгиря КОЗАЦЬКЕ ІСТОРІОПИСАННЯ В РУКОПИСНІЙ ТРАДИЦІЇ XVIII ст. Списки та редакції творів Київ-2010
УДК 94(477):003.076«XVHb Рецензенти: д.і.н., проф., член-кор. НАН України Любов Дубровіна д.і.н. Тарас Чухліб Відповідальний редактор д.і.н. проф. Олександр Удод БовгиряА. Козацьке історіописання в рукописній традиції ХУПІ ст. - К.: Інститут історії України НАН України, 2010. - 304 с. ISBN 978-966-02-5813-6 Затверджено до друку Вченою радою Інституту історії України НАН України (протокол № 10 від 17 грудня 2009 р.) В монографії представлений аналіз списків та редакцій пам'яток козацького історіописання XVIII ст. — літописів Граб’янки, Самовидця, «Короткого опису Малоросії» і творів, що постали на їх основі — родинних, регіональних історичних хронік, реєстрів подій минулого тощо. В умовах відсутності друкованих аналогів ці тексти відігравали роль основного носія інформації про історію та були важливим елементом у формуванні ідентичності тогочасної української еліти. ISBN 978-966-02-5813-6 © Андрій Бовгиря © Інститут історії України НАН України
ЗМІСТ Вступ 7 Розділ І. Рукописні історичні збірники XVIII ст 21 Традиція укладання рукописних історичних збірників в Україні-Гетьманщині XVIII ст., їх склад та функціонування 21 Маргінальні записи рукописних книг 33 Документи у складі збірників Ą2 Рукописні збірники Василя Ломиковського .... 52 Розділ II. Списки козацьких літописів кінця XVII—XVIII ст 71 «Літопис Граб’янки»: порівняльний аналіз редакцій 71 «Достовірний руський літопис» 96 Списки «Літопису Граб’янки» короткої та повної редакцій 10 6 Списки «Короткого опису Малоросії» 121 «Літопис Самовидця» в складі збірників і питання авторства твору 148 Розділ III. Українські історичні хроніки XVIII ст 155 «Чернігівський літопис» (1432-1756): структура та авторство твору 162 Регіональні історичні хроніки і8о
«Літописець короткий» - пам’ятка компілятивного історіописання 201 «Лизогубівський літопис» та його джерела ... 209 Висновки 218 Бібліографія 220 Зміст рукописних історичних збірників XVIII - початку XIX cm 248 Таблиця і. Списки «Літопису Граб’янки» 298 Таблиця 2. Списки «Короткого опису Малоросії» . . 302
ВСТУП Після появи трьох знаменитих творів, відомих нині, як літописи Самовидця, Граб’янки та Величка, відбулася певна стагнація в процесі рефлексії вітчизняної історичної думки. Адже впродовж періоду від другої чверті XVIII й фактично до кінця століття важко знайти текст, що прирівнювався б до однієї із цих трьох пам’яток. Чому на теренах Гетьманщини припинилося написання фундаментальних історичних творів? Очевидно, причини слід шукати в особливостях розвитку козацького історіописання. Можна виокремити два ключових періоди, котрі спричинилися до його активізації. Це, звичайно, середина XVII ст., коли новій державі необхідна була власна реконструкція минулого, що базувалася на історичній пам’яті, комплексі національних міфів, пантеону героїв тощо. Інший період - початок XVHI ст. - час реформ Петра І, імперський характер яких став загрозою для існування Гетьманщини, традиційних прав і вольностей її еліти. Натиск на автономні інституції посилився після полтавської катастрофи. Втім, поразка значною мірою спричинилася до піднесення вітчизняного історіописання, оскільки автори козацьких літописів відстоювали самобутність Гетьманщини, тяглість державотворчих традиції від давньоруських та навіть античних часів. На противагу імператорським маніфестам, де всі гетьмани, до Мазепи включно, іменувалися зрадниками, тексти цих творів репрезентують альтернативну картину історичного розвитку, сповненого драматизму і героїки, а не суцільної смути зрад, як це було в уявленні російських чиновників. Мета козацьких літописів полягала в доведенні давності походження «козацького малоросійського народу», що своєю історією й звитягою не пощупається іншим етносам,
8 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. а його автономні права та привілеї є непорушними і їх не припустимо зліквідували, попри відкритий виступ Мазепи. З часом у візії інтелектуальної еліти небезпека для традиційних прав і вольностей Гетьманщини поставала не так гостро; отже, зникав важливий імпульс, що спричинив розквіт козацького історіописання та появу оригінальних творів. Одним із його чинників були мазепинська доба з її культурним ренесансом і тогочасна еліта. З їх відходом активний процес історіописання дещо призупинився. Втім, його потенціал не вичерпався, а набрав інших форм. В 1725 р. генеральний підскарбій Яків Маркович записав у своєму щоденнику: «Сего дня были у Горленков, где взял рукописную книгу почитать». Після чого йшов розлогий огляд змісту останньої1. Маркович уперше описав один із багатьох рукописних збірників\кодексів історичного змісту, які побутували в інтелектуальному середовищі Гетьманщини XVIII ст. Наразі виявлено десятки подібних книг, котрі через адміністративні заборони світського книгодрукування були основним джерелом історичної інформації та засобом її розповсюдження. Такі пам’ятки доцільно розглядати у контексті рукописної традиції Silva rerum, що існувала в Європі у середньовічну та ранньомодерну добу. Над нею не домінувала держава, а в основі лежали індивідуалізація процесу історіописання, довільне конструювання й трансформація текстів, переплетення наративу з поезією, документами тощо2. Це сприяло виникненню надзвичайно різноманітного масиву історико-літературних пам’яток. На рукописне історіописання в XVIII ст. мали вплив також ідеї епохи Просвітництва з її ерудиціонізмом як типом пізнання. Рукопис в ерудиційній 1 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. — К, 1893. - Ч. І (1717-1725). - С. 241. 2 Roszak S. Archiwa sarmackiej pamięci. Funkcije i znaczenia rękopisnych ksiąg «Silva rerum» w kulturze Rzeczypospolitej XVIII wieku. - Toruń, 2004. - S. 28.
Вступ 9 концепції займав визначне місце як вид вірогідного джерела, до котрого зверталися навіть у випадку сумніву щодо змісту друкованого тексту». В Гетьманщині XVIII сг. сильвічне* історіописання, на відміну від інших країн, не мало жодної конкуренції з боку державної традиції. Відтак, воно було єдиною формсю відображення історичної думки. Цей процес можна означити як вторинний, бо він не передбачав створення оригінальних текстів, а лише відтворення, компіляцію, тиражування, доповнення існуючих. Таким чином відбувалася постійна адаптація історичних текстів до інтелектуальних потреб тогочасного суспільства. Домінування рукописної традиції зумовило постання численних копій і варіацій пам’яток козацького історіописання. Залежно від ступеня трансформації підставового тексту розрізняються списки й редакції історичного твору. Створення списку передбачало мінімальне відхилення від початкового тексту (протографа), постання ж окремої редакції зумовлювалося певною метою упорядника, котрий змінював і доповнював існуючий текст відповідно до своїх суб’єктивних уподобань». Вивчення самих лише текстів козацьких літописів без залучення величезного комплексу рукописних матеріалів, які містять різні варіанти творів, їх переробки, доповнення, записи читачів на полях рукописів, не дозволяє відтворити повну картину вітчизняного історіописання доби Гетьманщини. В цій книзі відсутні аналіз та інтерпретація хрестоматійних пам’яток козацького історіописання, основний її зміст присвячено історії самих текстів, впливу на них суспільно- політичних умов, переписувачів, упорядників, тобто текстологічному дослідженню та класифікації списків та редакцій 3 43 Porter R. Enlightenment. Britain and the Creation of the Modem World. - London, 2001. - P. 76. 4 Від «silva» - Roszak S. Op. cit. - S. 28. s Лихачев Д. Текстология. - M., 2001. - С. 131-132.
10 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. літописів Граб’янки, Самовидця, «Короткого опису Малоросії»* і творів, що постали на їх основі - родинних, регіональних історичних хронік, реєстрів подій минулого тощо. Кожен із цих текстів розглядається як памятка історичної думки, оскільки їх створення відбувалося під впливом суспільно- політичної атмосфери відповідного періоду, суб’єктивних уподобань і уявлень автора/переписувача. Використання методів текстології відкриває широкий простір для реконструкції історію тексту на різних її етапах, дозволяє прослідкувати його трансформацію під впливом різноманітних факторів. Втім, дослідження різних списків і редакцій не можливе без комплексного аналізу рукописних книг, до складу котрих вони входять, із залученням методів цілого комплексу книгознавчих дисциплін, серед яких - кодикологія, кодикографія* 6, маргіналістика, філігранологія тощо. Такий аналіз відкриває перспективи для детального вивчення не лише змісту рукописів, маловідомих чи й зовсім невідомих наративів в їх складі, а й реконструкції середовища в якому побутувала рукописна книга. Перший розділ монографії присвячено загальному аналізу українських рукописних збірників історичного змісту. В Гетьманщині XVIII ст. вони відігравали роль своєрідних Аналіз списків «Літопису Величка» залишається за межами даного дослідження. Зважаючи на його значний обсяг, цей текст не став об’єктом для широкого копіювання та розповсюдження. Окрім оригіналу (Отдел рукописей Российской национальной библиотеки (далі - OP РЫБ). - Ф. 558. - № 2020/1-3), відомий лише один список твору кінця XVIII ст., який належав у свій час Григорію Полетиці (Інститут рукопису Національної бібліотеки України далі - IP НБУ. - Ф.УІІІ. - № 154/53). 6 ДубровінаЛ. Кодикологія та кодикографія української рукописної книги. - К., 1992; Дубровіна Л., Гальченко О. Кодикографія української та східнослов’янської рукописної книги і кодикологічна модель структури формалізованого опису рукопису. - К., 1992; Дубровіна Л. Українська рукописна книга як об’єкт кодикології та камеральної археографії // Український археографічний щорічник. - 1992. - Т. і. - С. 59-70.
Вступ 11 книг для читання з вітчизняної історії і були певною противагою «Синопсису», який впродовж цього ж століття витримав 25 видань, але мав зовсім іншу схему викладу минулого, неприйнятну для тодішньої еліти. Збірники були також засобом відображення історичної думки, яка проявлялася у різних формах - від упорядкування тематичних підбірок документів, написанні коротких історичних хронік до нотаток, що їх лишали на полях читачі та власники рукописів. Аналізові списків козацьких літописів - одній із форм рефлексії історіографічної активності - присвячено другий розділ книги. Фактичне припинення оригінального історіо- писання значною мірою компенсувалося появою його численних варіацій - редакцій і списків із різним ступенем диференціації. Дослідження таких рукописів іноді дає несподівані результати, що руйнують усталені твердження про структуру, джерельну основу й авторство хрестоматійних творів козацького історіописання. І, нарешті, в останньому розділі аналізуються зразки історичних хронік* Гетьманщини XVIII ст. як складові рукописних збірників та пам’ятки історичної думки. Ці твори, не зважаючи на певну реліктовість, були чи не головними формами відтворення подій на теренах Лівобережної України- Гетьманщини впродовж другої третини - кінця XVIII ст. Акцент у дослідженні робиться на маловідомих і переважно неопублікованих текстах. Відтак, доцільним є приділення значної уваги загальним характеристикам пам’яток, їх джерельній основі, особливостям структури та фактажу. Оскільки деконструкція змісту творів козацького історіописання та інтерпретація візії історії їх авторами лежить за межами окреслених завдань, в історіографічному огляді Вживання терміну «хроніки» так само як і «літописи» для досліджуваних текстів XVIII ст. є умовним.
12 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. є сенс обмежитися працями, які близько стосуються предмету дослідження. Історія вивчення списків козацьких літописів та рукописних збірників бере початок із кінця XIX - початку XX ст. Вона пов’язана з утилітарними потребами - необхідністю опису та каталогізації численних рукописних колекцій, до складу яких, зокрема, входили списки козацьких літописів та інших наративних текстів. Описи київських рукописних колекцій було зроблено М. Петровим7, С. Масловим8 9 й О. Лебедевым^. М. Сперансь- кий підготував опис зібрання рукописів бібліотеки Ніжинського інституту ім. князя О. Безбородько10. Подібні описи були укладені І. Свєнціцьким11 по львівським рукописним колекціям, О. Ристенком по одеським12, М. Лілєєвим по чернігівським^. 7 Петров Н. Описание рукописных собраний, находящихся в Киеве // Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских. - 1892. - № і. - С. 1-174; 1892.- № 2. - С. 175-240; 1892. - № 3. - С. 241-321; 1897. - № 2. - С. 1-128; 1897. - № 2. - С. 129-294; 1904 . - № і. - С. 1-196; 1904. - № 4. - С. 197-308. 8 Маслов С. Обзор рукописей библиотеки университета Св. Владимира // Университетские известия. - 1910. - № 5. - С. 1-46. 9 Лебедев А. Рукописи церковно-археологического музея при Киевской духовной академии. - Саратов, 1916. - Т. 1. 10 Сперанский М. Описание рукописей библиотеки историко-филологического института кн. Безбородко в Нежине // Известия историко- филологического института. - 1900. - Т. 18. - С. 143-156; 1901. - Т. 19. - С. 1-39; 1904- - Т. 21; 1905. - Т. 22. 11 Свєнціцький І. Опис рукописів. - Львів, 1933; Його ж. Рукописи львівських збірок: опис рукописів Народного дому з колекції Антонія Петрушевича // Українсько-руський архів. - Львів, 1906. - Т. 1-7. 12 РыстенкоА. Рукописи, принадлежащие библиотеке Императорского Одесского общества истории и древностей // Записки Одесского исторического общества древностей российских. - Одесса, 1910. - Т. 28. - С. 35-120. хз Лилеев М. Описание рукописей, хранящихся в библиотеке Черниговской духовной семинарии. - Санкт-Петербург, 1880.
Вступ 13 В 50-х рр. XX ст. ця робота продовжилася. Зокрема, Я. Щапов підготував каталоги колекцій українських рукописів із фонду І. Лукашевича та М. Маркевича, що входить до складу від ділу рукописів Російської державної бібліотеки1^. Варто наголосити, що описи, маючи практичний характер, не передбачали детального аналізу текстів, котрі входили до складу рукописних колекцій. Проте цінність таких праць полягає не лише в практичному їх використанні, а й у можливості прослідкувати первинний склад колекцій, ознайомитися зі змістом окремих збірників. Адже багато з текстів, що створювалися в Україні, не збереглося до наших днів через непрості обставини історії XX ст., тому уявлення про них можна скласти виключно на основі описів. Більш глибші дослідження рукописних збірників можна знайти в працях присвячених аналізові конкретних зразків таких пам’яток, зокрема родинних книг українських старшинських родів XVIII ст. - Чеп15, Забіл16, Колочавських* * * * 16 17, Мовчанів18, історичних збірників Закарпаття19. Ці праці можна розглядати в контексті наступного після описів ступеня дослідження рукописних колекцій. Окремі студії стосуються вивчення певних рукописних збірників історичного змісту. Йдеться, зокрема, про статті Ігора Ситого та Олега Коваленка. Предметом їх дослідження ч Щапов Я. Собрания И.Я. Лукашевича и Н.А. Маркевича. - М., 1959. *5 Лазаревский А. Содержание одного из чепинских сборников исто¬ рических бумаг о Малороссии // Киевская старина. - 1891. - № 1. - С. 174-176. 16 Ситий I. Книги Забіл (1671-1745) // Сіверянський літопис. - 1999. - № і. - С. 116-120. 17 ГнатюкВ. Збірник Петра Колочавського // Науковий збірник товариства «Просвіта». - Ужгород, 1922. - Т. і. - С. 76-82. 18 Антонович В. Прилуцкий полковой асаул Михайло Мовчан и его записная книга // Киевская старина. - 1885. - №і. - С. 57-84. ‘в Яворский Ю. Два замечательных карпаторусских сборника XVIII в., принадлежащих университету Св.Владимира: описание рукописей и тексты // Университетские известия. - 1910. — № і. - С. 1-64; № 2. - С. 65-95.
14 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. є збірки із фондів Чернігівського історичного музею20. Юрій Мицик в одній із своїх публікацій представив невідому досі редакцію «Короткого опису Малоросії»21. Першою спробою комплексного дослідження складу рукописних збірників є праця М. Сперанського22 * *, присвячена аналізові російських збірників XVIII ст. Подібні ж пам’ятки українського походження вперше потрапили до сфери наукового дослідження, проведеного Оленою Апанович2^. Зважаючи на час виходу книги - 1983 рік, основні акценти в ньому зроблено на тому, що світський склад рукописних книг визначав егалітарність й демократичний характер тодішнього читацького середовища. Студія О. Аланович - перше в історіографії комплексне дослідження рукописної традиції в Гетьманщині XVIII ст. Інші аспекти вивчення рукописної книги в цілому представлені в працях, присвяченим дослідженню покрайніх записів на рукописах2*. 20 Коваленко О. Рукописні збірники історичного змісту XVIII ст. із зібрання Чернігівського історичного музею // Третя республ. наук, конф. з історичного краєзнавства: Тези доповідей. - К., 1984; Коваленко О., Ситий І. Рукописні історичні збірники XVIII ст. із зібрання Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського. (З історії української рукописної книги та історичної думки) // Сіверянський літопис. - 1998. - № 2; Коваленко О., Ситий І. Рукописні історичні збірники XVIII ст. із зібрань музеїв Чернігова // Музеї України XIX - початку XX століть: 36. наук, праць. - К., 2005. - С. 107-114; Ситий І. Рукописні книги у зібранні Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського // Скарбниця української культури: 36. наук, праць. - Чернігів, 2004. - Вип. 4. - С. 3-37. 21 Мицик Ю. Невідома редакція «Короткого опису Малоросії» // Історіографічні дослідження в Україні. Науковий збірник. - К., 1999- - Вип. 7. - С. 133-154- 22 Сперанский М. Рукописные сборники XVIII века. - М., 1963. 23 Апанович Е. Рукописная светская книга XVIII в. на Украине. Исторические сборники. - К., 1983. ^ Дмитрієнко М., Войцехівська І. Маргіналістика - спеціальна дисципліна історичного циклу // Історія українського середньовіччя: козацька доба. Збірник наукових праць у двох частинах (на пошану
Вступ 15 Історичні наративи XVIII ст., що входять до складу збірників, представлені роботами, котрі стосуються аналізу окремих пам’яток. У них, насамперед, порушуються питання джерельної основи, авторства, фактографії козацьких літописів, зокрема «Літопису Самовидця» та «Літопису Граб’ян- ки». В студіях над «Літописом Самовидця» домінує проблема авторства твору. Йдеться про дослідження О. Левицького25, українських істориків 20-30 рр. XX ст. В. Петровського26, М. Грушевського2?, В. Романовського28, В. Модзалевського29. Олени Михайлівни Аланович) - Ч. і. - К., 1995. - С. іЗЗ-!52; Риженко Я. Вкладні записи та матеріали // Наукові записки Харківської науково-дослідної катедри історії української культури. - 1927. - Т. 7. - С. 125-129; Яворский Ю. Исторические, личные, вкладные и другие записи в карпаторусских рукописных и печатных книгах XVII-XVIII вв. // Науковий збірник товариства «Просвіта». - Ужгород, 1931- - Т. 7-8; Апанович Е. Записи на рукописных книгах ЦНБ АН УССР / Проблемы рукописной и печатной книги. - М., 1976. - С. 70-86; Апанович Е. Вкладные, владельческие, дарственные записи и приписки переписчиков XVI-XVIII вв. на рукописных книгах ЦНБ АН УССР / История книги и издательского дела. - Л., 1977- - С. 22-52; Апанович Е. Исторические записи на старопечатных и рукописных книгах // История СССР. -1979. - № 2. - С. 151-161. 25 Левицкий О. Опьгг исследования о летописи Самовидца // Летопись Самовидца по новооткрытым спискам. - К., 1878. - С. 1-75. 26 Петровський М. До питання про певність відомостей літопису Самовидця й про автора літопису Романа Ракушку-Романовського // Записки Ніжинського інституту народної освіти. - Ніжин, 1926. - Кн. 6. - С. 1-81; Його ж. Нариси історії України XVII - початку XVIII ст. - Харків, 1930. 27 Грушевский М. Самовидец Руины и его позднейшее отражение // Труды Института славяноведения АН СССР. - Л., 1932. - Т. 1. - С. 157-192. 28 Романовський В. Хто був «Самовидець»? // Україна. - 1925. - № 5. - С. 60-73. 29 Модзалевский В. Роман Ракушка-Романовский // Труды Черниговской архивной комиссии. - Т. X. - С. 123-127; Його ж. Перший військовий підскарбій Роман Ракушка-Романовський // Записки історико-філологічного відділу УАН. - К., 1919. - Кн. і. - С. 18-52; К., 1920-1922. - Кн. 2 - С. 29-59.
16 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Інший твір - «Літопис Грабянки», який найбільше фіксується в збірниках, значно менше представлений у наукових розвідках. У переважній більшості - це короткі нариси із загальними описами та характеристиками памятки, авторство яких належить О. Лазаревському30, І. Самчевському, який підготував вступ до видання твору 1854 р.31 Першу наукововартісну розвідку про «Літопис Граб’янки» було створено М. Зеровим. Це була магістерська дисертація вченого, захищена в стінах Київського університету Св. Володимира, текст якої досі залишається неопублікованим32. Дослідник детально проаналізував джерельну основу твору, його ідеологію та вперше піддав сумніву усталене твердження про авторство гадяцького полковника Григорія Граб’янки. Ідеї М. Зерова доповнив та розвинув в одній із своїх робіт С. Наріжний33. Сучасні студії над «Літописом Граб’янки» представлені окремими статтями О. Аланович34 35, О. Коваленка33, роботою Ю. Луценка36, котра, певною мірою, підсумовує попередні дослідження стосовно цього твору. Загальний огляд українських пам’яток історіописання XVIII ст. подано в синтезі В. Іконнікова37. Спеціальні розвідки з° Лазаревский А. Замечания по поводу «Летописи Грабянки» // Киевская старина. - 1897. - № 2. - С. 41-42.; Лазаревский А. Опущенная из печати страница из Грабянкиной летописи // Киевская старина - 1894. - № п. - С. 297-300. 31 Летопись гадячского полковника Григория Грабянки. - К., 1854. 32 IP НБУ. - Ф.35. - №8о. 33 Наріжний С. Действия презельной брани. - Прага, 1938. 34 Аланович Е. Летопись Грабянки и её список в Тихомировском собрании ГПНТБ СО АН СССР // Сибирское собрание М. Н. Тихомирова и проблемы археографии. - Новосибирск, 1981. - С. 85-96. 35 Коваленко О. Список літопису Г.Граб’янки із зібрання Чернігівського історичного музею // Чернігівська старовина. - 1992. “ С- 96-100. 36 Луценко Ю. Летопись Грабянки: технология, проблематика, поэтика: Автореф. канд. фил. наук. - К., 1989. - С.іб. Його ж. Вступ / Hryhorij Hrabianka’s The Great War of Bogdan Xmel’nyckyj. (Harvard Library of Early Ukrainian Literature). - Cambrige, Mass., 1990. - P. 56. 37 Иконников В. Опьгг русской историографии. - К., 1908. - Т. 2. - Кн. 2.
Вступ 17 стосовно окремих хронік проведено в статтях О. Оглоблина, який аналізував «Две гисторіи казацком малороссійском народе» Григорія Покаса88, В. Горбаня39 Про твір Олексія Дзівовича, студії В. Клепацького, який досліджував «Лизо- губівський літопис»* 39 40. Дослідження окремих текстів XVTII ст. представлене в роботах М. Ковальського, Ю. Мицика41, О. Коваленка42, В. Шевчука4з, В. Марченка44 Публікації наративних текстів XVIII ст. Вперше тексти козацького історіописання стали предметом публікацій ще в другій половині XVIII ст., коли побачили світ «Літопис Граб’янки» у виданні Федора Туманського 1793 р.45 та «Короткий опис Малоросії», опублікований Василем Руба- ному 1778 р46 38 Оглоблин О. Григорій Покас та його «Описание о Малой России» // Українська культура. - 1992. - № 4. - С. 32~33; N2 12. - С. 34~35- 39 Горбань М. Нариси з української історіографії. Новий список «Короткого опису Малоросії». - Харків, 1923. 4° КлепацькийП. Літописець Якова Лизогуба: 1506-1727 р. // Записки Кам’янець-Подільського ун-ту. - 1920. - Т. 2. - С. 19-34* п Ковальский Н. МыцыкЮ. Украинские летописи // Вопросы истории. - 1985. - №ю. - С. 85-86. 42 Коваленко О. Ніжинський літопис XVII-XVTII ст. як пам’ятка історіографії // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство. - К., 2001. - Вип. III. - С. 63-69. Його ж. І. Забіла та його хроніка в історії України // Сіверянський літопис. - 2002. - №2. - С. 148-153. 43 Шевчук В. Малі українські літописи, хроніки та діаріуші // Київська старовина. - 1993. - № 6 - С. 17-20; Його ж. Українські родинні хроніки // Неопалима купина. - 1995. - № 1-2. - С. 155“157; Його ж. Про давню українську прозу, зокрема про літописи // Слово і час. - 1993' - № ю. - С. 57-65. 44 Марченко М. Українські літописи і хроніки XVII-XVIII ст. / Матеріали до вивчення історії української літератури. - 1959* ~ С. 404-416. 45 Туманский Ф. Летописец Малыя России // Российский магазин. - Санкт-Петербург, 1793. - Ч. 2. - С. 17-108, 209-230, 366-388. Ч. 3. - С. 54-73,75-76,125-126, 205-236, 280-311,436-439. 46 Рубан В., Безбородъко А. Краткая летопись Малыя России. - Санкт- Петербург, 1778.
18 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Основна частина історичних творів побачила світ у XIX ст. Це, зокрема, збірка наративів М. Білозерського (1856 р.)47. До неї потрапили ряд хронік XVIII ст. та перше видання «Чернігівського літопису» (друге видання підготував О. Лазаревський)48. Під егідою Комісії для розбору давніх актів було опубліковано чотирнадцять пам’яток XVII- XVIII ст., серед яких «Лизогубівський літопис», «Межигір- ський літопис» та ін.49 Значний внесок у видання пам’яток історіописання зробив професор Московського університету О. Бодянський, за безпосередньої участі якого були надруковані численні тексти XVIII ст., в тому числі й «Літопис Самовидця»50 та «Літопис Величка»51. Завдяки дослідницькій роботі О. Левицького побачили світ «Короткий опис Малоросії», друге видання «Літопису Самовидця»52, що було виконано на значно вищому науковому рівні від попереднього, також ряд історичних хронік. Окремі їх зразки були опубліковані на сторінках часопису «Киевская старина». Оскільки оригінали більшості опублікованих текстів втрачено, видання XIX ст. стали єдиним свідченням їх існування, а тому значення цих публікацій для сучасного дослідника української історіографії XVIII ст. важко переоцінити. Вже в XX ст. на високому науковому рівні здійснено перевидання «Літопису Самовидця» Я. Дзирою53. «Літопису 47 Южнорусские летописи, открытые и изданные Н. Белозерским. - М., 1856. 4® Черниговская летопись по новому списку (1587-1725). С предисловием А. Лазаревского. - К., 1890. 49 Сборник летописей, относящихся к истории Юго-Западной Руси. - К, 1888. 5° Летопись Самовидца о войнах Хмельницкого. - М., 1846. 51 Величко С. Летопись событий в Юго-Западной России в XVII-м веке. Составил Самоил Величко, бывший канцелярист канцелярии Войска Запорожского. 1720. - К., 1848-1864. - Т. 1-4. 52 Летопись Самовидца по новооткрытым спискам с приложением трех малороссийских хроник. - К., 1878. з® Літопис Самовидця / Підгот. до видан. Я.Дзири. - К., 1971.
Вступ 19 Граб’янки» Українським науковим інститутом у Гарварді54. Одна з редакцій останнього та хроніка «Літописець короткий» вийшли друком в 2001 р.55 Втім, більшість історичних хронік XVIII ст. залишається в рукописному вигляді. Рукописи. Найбільше зібрання наративної україніки XVIII ст. зосереджено у фондах університету Св. Володимира, Софіївського собору, бібліотеки Ніжинського інституту ім. князя О. Безбородька, які є складовими рукописної колекції Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вер- надського. Матеріали представлені рукописними збірниками від 30-х рр. XVIII ст. до початку XIX, які включають списки відомих історичних творів XVIII ст., - «Літопису Самовидця», «Літопису Граб’янки», «Короткого опису Малоросії», а також оригінали та списки менш популярних історичних хронік, переважно локального походження. Поодинокі рукописи зосереджено в бібліотечних й архівних фондах Києва, Чернігова, Одеси, Харкова та Львова. Зокрема, історичний збірник, до упорядкування якого був причетний намісник Слобідської України Андрій Леванідовз6, зберігається у Національному музеї у Львові, куди він, як гадається, потрапив завдяки зусиллям митрополита Андрея Шептицького, котрий великою мірою посприяв сформуванню рукописної колекцію музею. Цінні рукописи, що не піддавалися донині науковому аналізу, містить рукописне зібрання Інституту української літератури ім. Т. Шевченка НАН України, де зберігаються колекції історика та археографа О. Бодянського, І. Франка. Ряд списків творів козацького історіописання містить рукописний фонд Чернігівського історичного музею, колекція якого складалася завдяки * 55 56и Hryhorij Hrabianka. The Great War of Bogdan Xmel’nyckyj. (Harvard Library of Early Ukrainian Literature). - Cambrige, Mass., 1990. 55 Гисторія о начале проименованія казаков Г. Граб’янки. Летописец краткій / підготовка до друку В. Мойсієнко. - Житомир, 2001. 56 Оглоблин О. Люди старої України. - Острог—Нью-Йорк, 2000. - С. 135-140.
20 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. зусиллям В. Тарновського, рукописні відділи Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Короленка та бібліотеки Харківського національного університету ім. В. Каразіна Значна кількість рукописів входить до складу фондів Російської державної бібліотеки (Москва), де вони зосереджені у колекціях І. Лукашевича й М. Маркевича, М. Тихонра- вова, Музейному зібранні, колекції рукописів Товариства дослідників історії та російських старожитностей. Частину рукописів із українськими історичними творами XVIII ст. містить Російський Державний архів давніх актів. Найраніший список короткої редакції «Літопису Граб’янки» (приблизно датований 70-ми рр. XVII ст.) зберігається в Державному історичному музеї (Москва). Велика колекція українських пам’яток означеного періоду представлена в архівосховищах Санкт-Петербурга, зокрема в рукописному відділі бібліотеки Російської академії наук, зібрання якого почало формуватися ще з XVHI ст. Рукописні книги з українськими наративами тут містяться в Основному зібранні рукописів. У фонді під такою ж назвою від ділу рукописів Російської національної бібліотеки зберігається 12 рукописних книг, що містять списки історичних творів XVHI ст. Матеріали подібного характеру є складовими колекцій М. Погодіна та зібрання рукописів Ермітажу цієї ж бібліотеки. Рукописні джерела також представлені ще у трьох архівних установах Санкт-Петербурга. Це, зокрема, матеріали сховища давніх рукописів Інституту російської літератури («Пушкінський дім»), де у фонді відомого вченого-славіста В. Перетца та зібранні Окремих надходжень поряд із численними рукописними старообрядськими рукописами трапляються пам’ятки українського історіописання XVIII ст. Малодосліджені наративні тексти також містять три фонди Науково-історичного архіву Санкт-Петербурзького інституту російської історії Російської академії наук та фонд Синоду Російського державного історичного архіву.
РОЗДІЛ I РУКОПИСНІ ІСТОРИЧНІ ЗБІРНИКИ XVIII ст. Традиція укладання рукописних історичних збірників в Україні-Гетьманщині XVIII ст., їх склад та функціонування Століття доволі бурхливого розвитку вітчизняного істо- ріописання спричинило до появи десятків різноманітних за структурою, методом створення, змістом й ідеологією історичних творів. Написані, передусім, канцеляристами та представниками старшинського середовища - тогочасною українською елітою, ці пам’ятки відображали їх розуміння історичного процесу, основане на героїзації козацького минулого, творенні власного національного міфу. Відтак, у тогочасному інтелектуальному середовищі існував значний попит на подібні твори. Природно, що інтерес до минулого, потреба в історико-наративних текстах мали б зумовлювати їх поширення насамперед засобами друку. Здавалося б що й засобів для здійснення цього було цілком достатньо; друкарні у Києві, Чернігові, Новгороді-Сіверському цілком задовольнили б потреби в книжковій продукції відповідної тематики. У Російській імперії друкарні обох столиць лише за І чверть XVIII ст. випустили сотні найменувань книг, тиражі окремих із них досягали 20 тис. примірників. У другій половині XVIII ст. ці цифри значно збільшилися57. з? Луппов С. Книга в России в і чв. XVIII в. - Л., 1973. - С. 98. Его же. Книга в России в послепетровское время. - Л., 1976.
22 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Однак, для тогочасних вітчизняних реалій ситуація складалася дещо інша. Йдеться, передусім, про указ Петра І від 5 жовтня 1720 р., за яким українським друкарням фактично заборонявся випуск іншої книжкової продукції, окрім церковно-літургійної58. Для поширення і популяризації сюжетів на світську тематику, насамперед історичну, залишалася рукописна традиція; адже ті поодинокі публікації творів вітчизняної історії, здійснені, зокрема, Федором Туманським та Василем Рубаном, для переважної більшості читачів були не доступними. Для випуску ж рукописної продукції не було меж, їй не могли перешкодити зовнішні та внутрішні чинники, оскільки на цю сферу досить проблематичним видавалося накладання будь-яких обмежень чи цензури. Перед тим, як перейти до характеристики української рукописної традиції у XVIII ст., варто бодай фрагментарно окреслити аналогічні її прояви у середньовічній та ранньо- модерній Європі. Тут вона знаходила своє виявлення в упорядкуванні своєрідних рукописних бібліотек - Silva rerum. Ця назва з латини дослівно перекладається як «ліс речей», умовно її можна означити як чернеткові нотатки або змішані записи. Синонімічними назвами для позначення таких збірників виступають також «miscellanea» та «collectanea»59. До таких книг потрапляло усе, що цікавило упорядників або читачів. Свого часу Ян Амос Каменський, звертаючись до активних читачів - «читачів з пером», котрі і виступали творцями Silva rerum, писав: «Записуйте все, що знайдете нового для себе і досі невідомого, що на вашу думку s8 Полное собрание законов Российской империи. - Санкт-Петербург, 1832. - Т. VI. - № 3653. - С. 245. Детальніше див.: ІсаєвичЯ. Українське книговидання XVIII ст.: репресії та їх наслідки // States, Societies, Cultures. East and West. Essays in Honor of Jarosław Pelenski. - New-York, 2004. - P. 399-413; ОгіенкоІ. Історія українського друкарства. - Львів, 1925. - С. 280-291. 59 Zachara М. Silva rerum // Słownik literatury staropolskiej. - Wrocław- Warszawa-Kraków, 2002. - S. 872.
Рукописні історичні збірники XVIII cm. 23 є прекрасним, те, що можна використати у майбутньому, чи то буде слово, думка, вислів або оповідання. Все, що блищить немов кришталь»60. Співіснування рукописної і друкованої книги на європейських теренах навіть в епоху домінування друку було пов’язане з двома факторами. По-перше, в Європі існувала давня традиція сімейних рукописних книг, які могли укладатися впродовж декількох століть представниками різних поколінь однієї родини. Подібні рукописи відомі в Франції, хронологічні межі котрих сягають XIV - кінця XVIII ст. До книг-архівів вносилося все, що несло якусь інформацію про історію роду, його місце у соціумі, - листування, документи про власність, щоденники, рахунки, історичні хроніки, дотичні до минулого родини. Такі книги у Франції називалися «livres de raison» (книги мудрості), в Англії - «commonplace books» (книги для заміток), у Німеччині - «Schreibuch», «Hausbuch» (записні, домашні книги)61. Звичайно, що рукописи такого змісту не могли замінити друковані відповідники. По-друге, існування рукописних книг пов’язувалося з відсутністю достатніх умов, необхідних для поширення друкованих. Часто це було опосередковано політичними або економічними чинниками. Так, домінування рукописних книг на Балканах у ХЛТІ-ХЛТІІ ст. зумовлювалося забороною османського уряду на друк по всій території імперії. Перша надрукована книга з’явилася в Стамбулі лише у 1728 р.62 Попри свій кількасотлітній розвиток, процес книгодрукування продовжував лишатися дуже громіздким й дорогим технологічним процесом. Іноді проходило декілька років прискіпливої роботи аби манускрипт перетворився на дру¬ 60 Цитовано за: Zachara М. Twórca-odbiorca sylw szlacheckich w XVIII wieku // Publiczność literacka a teatralna w dawnej Polsce. - Warszawa- Łodz, 1985. - S. 118. 61 Roszak S. Archiwa sarmackiej pamięci. - S. 5. 62 Tazbir J. Książka rękopiśmienna w Polsce i Rosji (XVI-XVIII w.) // Przegląd Historyczny. - 1986. - T. 77. - Zesz. 4. - S. 658.
24 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVI11 cm. ковану книгу. Ще в другій половині XVIII ст. у Франції копіїсти становили поважну конкуренцію друкарням. У той же період на території Семиграддя, Молдавії й Волощини функції останніх виконували своєрідні рукописні мануфактури, що діяли переважно на територіях монастирів65. Православна церква на теренах Московської держави також із підозрою ставилася до друкованої книги, вбачаючи в ній загрозу поширення єресі* 64. В Москві до ібоор. було опубліковано 16-17 назв книг; у наступному столітті ця цифра збільшилася до 483, із них лише 7 були світського змісту. В ХУЛІ ст., не зважаючи на реформи та порівняно велику кількість друкованих книг, що випускали місцеві, а також європейські друкарні для російських потреб, популярність рукописних не стала меншою. Поширення набувають рукописні збірники, до складу котрих потрапляли різноманітні твори світського характеру: п’єси, вірші, пародії, памфлети, переклади, виписки з друкованих творів, тексти господарського призначення - рецепти, поради тощо65. Таким чином, складовими збірників ставали ті тексти, які не могли бути опублікованими через різні обставини. Це були твори для загального читання, перелік котрих визначався приватними інтересами. У XVI ст. на території Речі Посполитої, культурні традиції якої мали значний вплив на інтелектуальне життя Гетьманщини, відбувався бурхливий розвиток друкованої 63 DutuA. Mentalność epoki oświcenia: przykład rumuński // Kwartalnik Historyczny. - 1989. - Z. 3. - S. 658-661. 64 Tazbir J. Książka rękopiśmienna w Polsce i Rosji. - S. 657. 6s Див. про склад та специфіку російських рукописних збірників XVIII ст.: Сперанский М. Рукописные сборники XVIII века. - М., 1963. Найбільша колекція російських рукописних збірників XVIII ст. зберігається в: Отдел письменных источников Государственного исторического музея (далі - ОПИ ГИМ). - Ф. 2, 450. Схоже явище співіснування друкованої та рукописної традицій у XVIII ст. прослідковується і в Білорусі. Див.: Нікалаеу М. Палата кнігапісная. Рукапісная кніга на Беларусі у X-XVIII стагоддзях. — Мінськ, 1993.
Рукописні історичні збірники XV111 cm. 25 книжкової культури, що знаходило свій вияв в існуванні великої кількості друкарень у різних регіонах держави і випу- ску різноманітного найменування друкованої продукції. Втім, ситуація кардинально змінилася вже в середині XVII ст. Постійні війни, занепад міст не сприяли розвитку книгодрукування. Нечисленні друкарні обслуговували приватні інтереси, що перешкоджало доступ туди великій кількості авторів. Друкована книга стала дуже дорогою. Відтак, дешевше було скопіювати її самостійно чи найняти для цього спеціалістів. З іншого боку, розвиток освіти в другій половині XVII ст. створив велику читацьку аудиторію, інтелектуальні потреби котрої не міг задовольнити друк66. Перші «silvy» почали з’являтися в Польщі у XVI ст., в часи першого безкоролів’я, яке викликало хвилю полеміки та активізувало політичну діяльність шляхти67. Звідси й відповідна тематика, що домінувала у значній кількості польських рукописних збірників. Політична полеміка часів відомих рокошів Зебжидовського, Любомирського, Барської конфедерації не завжди мала можливість бути опублікованою. Тому над популяризацією і розповсюдженням такого виду текстів працювали цілі рукописні мануфактури під патронатом окремих політиків68. Тематику та склад польських рукописних збірників XVI- XVIII ст. на загал прослідкувати складно. Виняток становлять так звані пам’ятні книги, на зразок вже згадуваних європейських родинних, в яких превалювали сімейні записи, а упорядниками виступали представники однієї родини впродовж кількох поколінь. Окрім цих двох типів «Silva 66 Zachara М. Twórca-odbiorca sylv szlacheckich w XVIII wieku. - S. 118. 67 Konopczyński W. Polski pisarze polityczni XVIII wieku. - Warzsawa, 1966. - S. 269. Втім, ще з XV ст. на теренах Польщі існували родові книги, на зразок аналогічних в інших регіонах Західної Європи. Див. Potkowski Е. Książka rękopisna w Polsce średniowiecznej XIV-XV wieku. - Wroclaw, 1967. - S. 136-147. 68 Konopczyński W. Polski pisarze polityczni XVIII wieku. - S. 269.
26 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. rerum» виділяються ще й книги змішаного типу, що є збірками віршів, сентенцій із інших творів.6^ Виникнення сильвічної традиції в Речі Посполитій тісно пов’язане ще й із кристалізацією ідеології сарматизму в шляхетському середовищі. Серед її складових було плекання традицій роду, його історії, апелювання до звитяжних діянь предків, які уможливили тодішнє процвітання «золотих вольностей»* 70. Умови, в котрих розвивалася вітчизняна рукописна культура XVIII ст., мають багато спільного з аналогічним процесом у різних регіонах Європи. Втім, українська ситуація була по-своєму унікальна, зумовлена особливостям історичного розвитку Гетьманщини. В Речі Посполитій та Російській імперії у XVHI ст. не існувало обмежень щодо світської друкованої книги. Навпаки, зусилля держави всіляко були спрямовані на підтримку друку. Рукописна книга, попри її популярність, залишалася додатком до друкованої, її поширення було пов’язано з недоступністю друкованих аналогів у силу економічних чи географічних факторів. Польська й російська еліти не потребували історичної легітимації свого існування, на відміну від української старшини. Козацькі літописи - основне підґрунтя для такої легітимації - не мали перспектив бути надрукованими і не лише через вищезгаданий указ Петра І. Відносини між козацькою адміністрацією та церковною владою, у віданні якої лишалися друкарні, завжди були непростими. Вони сягають своїм корінням ще до початку XVII ст. - часу відновлення Київської митрополії за активного сприяння козацтва. Світоглядні орієнтири й погляди на історичне минуле кліру і козацтва були зовсім протилежними. Для першого ідеалом «золотих часів» виступала давньоруська спадщина - часи гегемонії 6« Zachara М. Sylwy - documenty szlahecMej kultury umysłowej w XVII wieku // Z dziejów życia literackiego w Polsce XVI-XVII wieku. - Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk, 1980. - S. 219. 70 Roszak S. Archiwa sarmackiej pamięci. - S. 5.
Рукописні історичні збірники XVIII cm. 27 Києва, у тому числі й церковної, на східнослов’янських теренах. Козацький сегмент історії, не зважаючи на бурхливі політичні події XVII ст., лишався поза увагою. В «Синопсисі», котрий було створено у київському церковному середовищі, історія козацтва згадується лише принагідно. Козацькі ж інтелектуали - творці нового жанру історіописання у своїх творах зовсім ігнорували києво-руську тематику. Вони воліли вбачати своїми героїчними предками радше напів- міфічних хозарських правителів, аніж київських православних князів. Така несумісність поглядів на історичне минуле, великий інтерес козацької еліти до нього, відсутність доступу до друкарської бази а також пряма адміністративна заборона її використання для продукування світської літератури спричинили до появи рукописних історичних збірників - українського аналогу рукописних книг, які існували у XVII- XVIII ст. в Польщі, Росії та на Балканах. Для виготовлення такого виду рукописних книг у Гетьманщині були дві необхідні умови: наявність творців та споживачів цієї інтелектуальної продукції. Варто відмітити, що під першим терміном розуміються не лише автори текстів, а й творці другого рівня - упорядники і переписувачі. Ними найчастіше виступали військові канцеляристи - рядові службовці державних установ Гетьманщини. Більшість з них навчалися в Києво-Могилянській академії, володіли іноземними мовами, були знайомі із зразками європейської історіографії. Крім того, вони мали доступ до відповідних матеріалів, що давало можливість копіювати необхідні документи для комплектації збірників, чи на їх основі самостійно конструювати наративний текст. Окремі книги написано представниками духовенства, що свідчить про існування у цьому середовищі інтересу до світської тематики, зокрема історичної. Збірники виготовлялися, як правило, на замовлення для представників українського шляхетства, управлінської еліти сотенного, полкового та вищих рівнів - генеральної
28 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. військової старшини і навіть гетьмана. На сьогодні відомі рукописні збірники, що належали родині Апостолів, зокрема синові гетьмана Данила Апостола Петру (так званий Соро- чинський збірник)71; також рукописи Кирила Розумовського72 73. Упорядники рукописних книг не завжди складали собі уявлення про їх подальшу долю. Звідси й анонімність таких текстів, адже вони розглядалися як прості нотатники7з. Подальшим їх впорядкуванням займалися читачі та пізніші власники, котрі для більшої зручності робили рубрикацію тексту, міні-заголовки. Такі «читачі з пером» ставали фактично представниками своєрідного «авторського колективу», часові, кількісні й географічні рамки якого часто не піддаються чіткому окресленню. Загалом, рукописні збірники історичного змісту набули значного поширення в українському інтелектуальному середовищі XVIII ст. Вони входили до складу численних приватних книгозбірень козацької старшини, духовенства, монастирських книжкових колекцій, що свідчить про їх тогочасну домінуючу роль у збереженні та поширенні інформації про минуле. Це були книги для повсякденного читання, зміст яких певною мірою задовольняв інтерес читачів до вітчизняної історії, інформація про яку була відсутня в друкованих працях, або ж трактувалася викривлено і не могла відповідати автономістичним настроям, що панували у середовищі тогочасної вітчизняної еліти. Більшість із збережених до сьогодні рукописних історичних збірників датовано другою половиною XVIII ст. Це, вочевидь, може бути пов’язане з кількома чинниками. Ранні збірники просто не збереглися а на їх основі виготовлено 71 IP НБУ. - Ф. І. - № 6490. Рукопис належав синові гетьмана Данила Апостола Петру Апостолу. 72 Отдел рукописей библиотеки Российской академии наук (далі - OP БРАН). - 16.12.10; Отдел рукописей Российской государственной библиотеки (Далі - OP РГБ). - Ф. 152. - № 26 73 Zachara М. Twórca, odbiorca sylv szlacheckich w XVIII wieku. - S. 124.
Рукописні історичні збірники XVIII cm. 29 пізніші копії. Ймовірно також, що укладання книг з історичним змістом набуло популярності саме в цей період - час інкорпорації автономних інституцій Гетьманщини імперськими структурами, поступового згасання колишніх прав та вольностей і набуття козацькою старшиною прав російського дворянства. Автономістичні, а також асиміляторські прагнення старшини гостро потребували інтелектуального підґрунтя своїм вимогам. Першим це було необхідно для збереження старих прав, другим - для здобуття із максимальною вигодою нових. Зміст рукописних історичних збірників певною мірою задовольняв обидві сторони. Втім, з остаточним зникненням автономних інституцій Гетьманщини та перетворенням старшини на дворянство відпала сама потреба в рукописних книгах історичного змісту. їх поодинокі зразки, написані наприкінці ХУЛІ - початку XIX ст., є радше результатом антикварного інтересу й ностальгії за козацькою минувшиною. Зміст і структура рукописних збірників історичного змісту, які укладалися на території Гетьманщини протягом XVIII та навіть до початку XIX ст., відзначається сталістю. В основі майже кожного з них лежить один із вищезгаданих козацьких літописів. Найчастіше переписувалися «Літопис Граб’янки» та «Короткий опис Малоросії». До цього центрального елементу книги упорядник/переписувач додавав документальні матеріали, що характеризували, передусім, давність та легітимність прав козацького стану, а також гетьманські статті й універсали, інші історичні твори меншого обсягу - різноманітні хроніки, літописці регіонального характеру. Потрапляючи до складу збірника, тексти піддавалися змінам відповідно до суб’єктивного сприйняття історичних подій упорядником рукописної книги, звідси і причини появи різночитань в окремих списках. Часто книга ставала своєрідним засобом для прояву авторської активності численних читачів. Вони могли хронологічно продовжувати існуючий твір, додаючи до нього
ЗО Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. нові сюжети та факти, свідками котрих вони самі були. До збірника також часто потрапляли виписки з інших історичних творів, рукописних чи опублікованих, вітчизняних або зарубіжних авторів. Складовими українських «Silva rerum» також могли стати фрагменти творів релігійного змісту, тексти на морально-етичні теми, поезія, філософські трактати, а також кулінарні рецепти, господарські нотатки. Втім, такі твори були все ж таки вторинними по відношенню до загальної суто історичної канви більшості збірників. Часом характер таких текстів-конвоїв може сприяти реконструкції середовища, в якому творилась й побутувала рукописна книга, складанню певного уявлення про її читачів/упорядників/ власників. На українських теренах у XVIII ст. укладалися також й прямі відповідники європейським пам’ятним книгам, але їх хронологія була не такою масштабною, а обмежувалась кількома поколіннями. Йдеться про рукописні книги, що належали відомим старшинським родинам Забіл, Якубовичів, Мовчанів, Чеп, Колочавських74. Технологія виготовлення рукописної книги залежала від конкретних умов. Переписувач міг просто скопіювати рукопис з усіма матеріалами, вміщеними в ньому. Втім, такі збірники-дублі фіксуються не так часто. Адже кожний новий упорядник прагнув скомпонувати зміст рукопису відповідно до своїх потреб й інтересів, або ж згідно із побажаннями замовника. Жанрове різномаїття, притаманне для російських збірників, не було характерним для українських історичних рукописних книг XVIII ст. Більше того, російські пам’ятки дуже рідко мають схожий зміст та структуру, що додатково 74 Лазаревский А. Содержание одного из чепинских сборников исторических бумаг о Малороссии. - С. 174-176; Ситий I. Книги Забіл (1671-1745). - С. 116-120; ГнатюкВ. Збірник Петра Колочавсько- го. — С. 34—52; Антонович В. Прилуцкий полковой асаул Михайло Мовчан и его записная книга. - С. 57-84.
Рукописні історичні збірники XVIII cm. 31 підтверджує їх приватний характер. Натомість українським збірникам притаманна «класичність» складу, що повторюється з різними варіаціями в численних копіях. Це свідчить про ситуацію, коли рукопис є не лише засобом збереження, а й поширення інформації через відсутність інших шляхів для таких цілей. Варто розрізняти, власне, збірники і конволюти (від лат. «convolutus» - зв’язаний, сплетений). У першому випадку сюжетне наповнення книги визначалося переписувачем/ упорядником; до неї одразу переписувався певний корпус текстів, а її вільні аркуші наповнювалися довільними записами пізніших читачів та власників. Конволюти могли складатися із розрізнених частин рукописних книг, об’єднаних під однією оправою часто без жодного сюжетного задуму. Хоча й трапляються конволюти XVIII ст., підбір матеріалів для яких проводився цілеспрямовано, до їх складу потрапляли і друковані аркуші, газети тощо. У переважній більшості конволюти виготовлялися власниками приватних архівів та рукописних колекцій вже у пізніший період. Дослідження структури таких книг виходить за рамки даного дослідження. Однією з ознак, що відрізняє рукописний збірник від пізніше скомпонованого конволюта, є загальна назва книги. Так, наприклад, один із рукописних збірників, датований 70-ми рр. XVIII ст. має назву «Краткое описание военных дел Малороссии»7*. Інший упорядник документального збірника 1760-х рр. означив свою книгу «Разные любопытные редкости», яка, до речі, найбільше відповідає традиціям Silva rerum. Такі «рідкости» серед іншого включали підбірку документів про російсько-турецькі війни й імператорські маніфести в справі Мировича75 76. Вищезгаданий збірник Розумовського має подвійну назву «История о Украйні» та 75 ОР РГБ. - Ф. 152. - № 28. 76 Відділ рукописів Інституту української літератури (далі - ВР ІУЛ). - Ф.20. - № 9/963.
32 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. «ЛЪтописец краткій принадлежащій к історій оукраин- ской о владівших в ній пріжних гетманах, в котором приполнено многими грамотами, указами и инструкциями, принадлежавшими к сей історій»77. Така детальність назви доволі звичне явище для рукописних збірників, упорядники яких у заголовку книги намагалися представити якомога повнішу інформацію про зміст78 79. Часто в укладанні збірника брали участь декілька осіб, іноді більше десяти, про що свідчать різні почерки, якими написана значна кількість книг. Окремі з них належать перу однієї людини. Втім, досить рідкісним є явище, коли на аркушах збірника міститься бодай незначна інформація про автора чи упорядника. Анонімність - характерна риса рукописної традиції, для якої був важливим сам текст, а не його автор чи тим паче переписувач^. А тому атрибутовані збірники серед великої маси анонімних трапляються не часто і вони швидше є виявом власних амбіцій упорядників, аніж правилом. Українські рукописні збірники були складовими європейської традиції Silwa rerum, водночас мали свої унікальні особливості. Вони в переважній більшості не були ані пам’ятками родинної історії, ані засобами політичної полеміки. Поряд із функціями своєрідних підручників, книг для читання з вітчизняної історії вони були ще й яскравими зразками колективної ідентичності, пам’яті тогочасної української еліти. У свідомості її представників від образу минулого козацької держави залежали права і вольності та пов’язані з ними статус, добробут і майбутнє кожного із них. Окрім 77 ОР РГБ. - Ф.152. - № 26. - Л. і. 78 Див., наприклад: «Літопись малороссийская с некоторими, касавшимся до малороссийских діл, грамот» - Российский государственный архив древних актов (далі - РГАДА). - Ф. 181. - On. 1. - №92; «Исторія о казаках u копій с высокомонарших статей». — IP НБУ. - Ф. XI. - Спр. 161. 79 Мак-ЛюенМ. Галактика Гутенберга. Становлення людини друкованої КНИГИ. - К., 2002. - С. 231
Рукописні історичні збірники XVIII cm. 33 цього, сильвічне історіописання в умовах відсутності світського книгодрукування виступало єдиною формою побутування історичних знань, зберегло тяглість історіографічного процесу на теренах Лівобережної України-Гетьманщини. Його зразки сприяли утвердженню національної ідентичності й поклали початок якісно новому напрямку української історіографії, представленим творами істориків початку XIX ст. 0. Маркевича, Д. Бантиша-Каменського, М. Маркевича та ін. Маргінальні записи рукописних книг На рукописних пам’ятках і, зокрема, історичних збірниках часто фіксуються записи, котрі не є органічною частиною основного твору, а відносяться до так знаних мікротекстових джерел80. Вони зроблені переважно переписувачами, читачами, власниками рукописних книг. Як правило, подібні записи вносилися на аркуші рукопису вже після його написання. Інколи вони значно різняться хронологічно. Йдеться про так звані маргінальні записи (від лат. «marginus» - крайній), тобто такі, що розміщувалися на вільних від тексту частинах аркушів рукописів, котрими найчастіше виступали його краї. Звідси походить ще одна часто вживана назва - покрайні записи. Традиція маргіналій має давнє походження. Вони фіксуються ще на ранніх книгах ХІ-ХІІ ст., наприклад, на «Ізборнику Святослава», пам’ятках XIV-XVI ст. та є неодмінним атрибутом рукописної культури й, зокрема сильвічного історіописання в Гетьманщині XVIII ст. Подібна традиція мала на меті увічнити приватні записи, оскільки вартість книги була високою, що певною мірою гарантувало її існування впро¬ 80 КостюхинаЛ., Покровская В., Розов А. Описание сборников / Методическое пособие по описанию славяно-русских рукописей. - М., 1973. - Вып. і. - С. зз.
34 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. довж поколінь; тому книга виступала як надійне місце збереження записів. Джерельне значення маргіналій надзвичайно важливе. Такі матеріали прямо або опосередковано вказують на місце написання книги, ім’я автора/переписувача, власника, дають змогу прослідкувати читацькі інтереси, мотивацію до її переписування. Окрім цього, покрайні записи є живим свідченням сприйняття читачами змісту тексту та ідей, закладених у ньому81. Найбільше маргіналій фіксується на книгах релігійного змісту: октоїхах, тріодах, книгах Святого Письма, ірмоло- гіонах тощо. Оскільки такого виду книжкова продукція часто виступала предметом дарування церквам, монастирям від конкретних людей або групи осіб, то вони часто залишали на сторінках так звані вкладні записи, що об’єднували відомості про дарувальника, вартість книг тощо82 83. На таких книгах а також літературі дидактичного спрямування (рукописних підручниках риторики, богослов’я, філософії) дуже часто доводиться зустрічати записи літописного характеру, котрі коротко відображають хід поточних і минулих подій загальнодержавного та місцевого масштабу, описи стихійних лих8з. 81 Дмитрієнко М., Войцехівська І. Маргіналістика - спеціальна дисципліна історичного циклу. - С. 133-152. 82 Риженко Я. Вкладні записи та матеріали // Наукові записки Харківської науково-дослідної катедри історії української культури. - 1927. -Т. 7. - С. 125-129; Яворский Ю. Исторические, личные, вкладные и другие записи в карпаторусских рукописных и печатных книгах XVI-XVIII вв. // Науковий збірник товариства «Просвіта». - Ужгород, 1931. - Т. 7-8. 83 Апанович Е. Записи на рукописных книгах ЦНБ АН УССР // Проблемы рукописной и печатной книги. - М., 1976. - С. 70-86; Апанович Е. Вкладные, владельческие, дарственные записи и приписки переписчиков XVI- XVIII вв. на рукописных книгах ЦНБ АН УССР / История книги и издательского дела. - Л., 1977. — С. 22— 52; Апанович Е. Исторические записи на старопечатных и рукописных книгах // История СССР. - 1979. - № 2. - С. 151-161.
Рукописні історичні збірники XVI11 cm. 35 Натомість, маргіналії збірників історичного змісту різняться за характером від інших. Насамперед, із відомих причин на них відсутні вкладні записи. У записах літописного характеру також не виникало потреби, оскільки основний зміст збірників є історичним наративом. Записи про поточні події часто ставали складовими продовженої частини основного твору, що записувались однією людиною, як наприклад, у продовжених варіантах «Короткого опису Малоросії» Григорія Покаса, Федора Маньківського, Олексія Дзівовича, або ж такі записи робилися різними людьми у певні проміжки часу (продовжена частина «Ніжинського літопису»). Для українських кодексів історичного змісту XVIII ст. найбільш типовими є маргіналії наступних видів: власницькі записи, датування та місце укладання книги, ім’я переписувача, нотатки читачів, примітки, що не мають відношення до її змісту (проби пера, господарські записи, дати народження членів родини тощо). До окремої групи записів можна віднести пізні примітки другої половини XIX ст., котрі належали вченим, власникам рукописних колекцій, бібліотекарям. Вони містять цінну інформацію про походження пам’ятки, її наукову вартість. Найбільш численну групу маргіналій становлять примітки, що вказують на приналежність рукописного збірника, тобто власницькі записи. До цієї групи видається доцільним прилучення записів про автора книги, оскільки у більшості випадків він є разом із тим і першим її власником. Такими, наприклад, є рукописні збірники Онисима Білогруда8*, Григорія Покаса85, Олексія Дзівовича86, Теодора Маньківського87, 8* IP НБУ. - Ф. І. - № 7379. «з ОР РНБ. - FIV, 8і2. 86 Відділ рукописів Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В.Каразіна (далі - ВР ЦНБ ХНУ). — № 135/с. 87 IP НБУ. - Ф. І. - № 581.
36 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Івана Ананієвича88, Максима Плиски89, Якова Ковельського90, Якубовичів91, Василя Ломиковського92 * 94. Всі ці особи мали безпосереднє відношення до укладання пам’яток і певний час були їх власниками. Авторські, точніше упорядницькі записи, на сторінках рукописних книг фіксуються доволі рідко. Рукописи не набували такого великого поширення, як друкована книга, що не створювало для автора/переписувача особливої потреби фіксувати своє ім’я. Втім трапляються поодинокі випадки, коли на рукописі зазначено ім’я його упорядника чи переписувача. «Списал с оригиналу Михайло Лустаиі» - подібний запис знаходимо на збірнику 70-х рр. XVHI ст.9з До того ж типу відноситься примітка: «Писано года 1802 июля 4 дня В. Гуди- мой в Пирятині»". Найчастіше упорядники рукописних книг лише фіксували місце й час їх створення. Із розглянутих пам’яток дата і місце написання фіксується на одинадцяти. Серед них - відомі книги Розумовського, написані в «1753 году при Академій» [у Санкт-Петербурзі], Сорочинський збірник: «списано в граді Сорочинцах в 1756 году»95. У ряді випадків місце написання не зазначено, а помічено лише дату виготовлення книги96 97. На одному зі збірників зафіксовано навіть час роботи над ним: «Нач. ноя 17 - кон. май 20»9?. Значна тривалість в даному разі, напевно, була пов’язана з особливостями почерку рукопису (увесь текст написано півуставом). Дато¬ 88 ОР РНБ. - FIV, 889. в9 ОР РГБ. - Ф. 152. - № 26. 90 IP НБУ. - Ф. І. - № 3862. 91 ВР ЦНБ ХНУ. - № 151/с. 92 IP НБУ. - Ф. І. - № 54463; № 54671. «з ОР РГБ. - Ф. 152. - № 27. - Л. і. 94 ОР РГБ. - Ф. 152. - № 28. - Л. і. 95 ір НБУ. - Ф. І. - № 6490. 95 ОР РНБ. - Эрм., 408. - Л. і; F IV, 8ю. - Л. 186; IP НБУ. - Ф. І. - № 6699. - Арк. 2 зв. 97 ОР БРАН. - 17.6.16. - Л. 70 об.
Рукописні історичні збірники XVIII cm. 37 вані записи не обов’язково могли належати упорядникам книг. Часто їх залишали читачі, коли хотіли вирахувати час від поточного року до певної події, описаної в тексті. Маргіналії, що несуть інформацію про власника рукопису, фіксуються частіше, ніж авторські. їх форма переважно обмежується констатацією права власності на зразок: «Сія книга канцеляриста Івана»96 або: «Сія книга есть собственность принадлежащая диякону Федору Чартинскому»", «Сія книга полковаго асаула полтавского Якова Козельского»* * 99 100. На збірнику бо-х рр. XVIII ст. зафіксовано аж шість власницьких записів. Серед тих, кому належала рукописна книга, були вибельський священик Йосип Вакулевський, який згідно його ж примітки, продав книгу Павлу Шубі за півтора карбованця. У родині останнього, крім Павла, нею володіли бунчукові товариші Михайло та Петро Шуби. Потім рукопис перейшов у власність писарю вибельської сотні Андрію Ромашу, а згодом став складовою бібліотеки миргородського полковника Якова Савича101. Покрайні записи власницького типу часто вказують на приналежність книги до приватної книгозбірні або бібліотеки певної установи. Наприклад: «Из книг бунчукового товарища Ивана Бороздны»102, «До числа книг библиотеки катедралной Свято-Софиевской надліжит...»юз. Найчастіше такі записи робилися латиною. Причому вони розміщувалися не на одному місці, а посторінково, тобто кожна буква 9® Институт русской литературы Российской академии наук (далі - ИРЛИ РАН). - Перетц, 231. - Л. 23. 99 IP НБУ. - Ф.УШ. - № 216/199. - Арк. 2. т° ip НБУ. - Ф.І. - № 3862. - Арк. 1-9. 101 ОР РГБ. - Ф. 205. - № 420. - Л. 1. Полковника Миргородського полку під таким ім’ям не існувало. Очевидно, автор запису сам «призначив» собі такий статус. 102 Научно-исторический архив Санкт-Петербугского института истории РАН (Далі - НИА СИИ РАН). - Ф. 115. - № 545. - Л. 2. і°з ОР РНБ. - Погод., 1514. - Л. 1.
38 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm, писалася на окремому аркуші, а сам запис займав більше десятка аркушів10*. До типу власницьких маргіналій можна включити дарчі записи, що фіксують перехід рукопису від власності однієї особи до іншої. Наприклад: «На память добрійиіему и почт інн ійиіему Семену Семеновичу Танскому»104 105. Втім, такі маргіналії поодинокі й всі відносяться до XIX ст. Покрайні записи авторського та власницького типів тісно пов’язані із примітками на аркушах рукописних книг, що не мають безпосереднього відношення до їх змісту чи призначення. Вільні аркуші іноді використовувалися як матеріал для записів суто побутового характеру. В них власники фіксували суми витрачених коштів: «Куплено сіна по 15 коп.»106, або події родинного характеру: «Родилась дочь моя 1797 году»107. Записами про народження й смерть рясніють сторінки збірника з редакцією «Чернігівського літопису» 60-х рр. XVIII ст.,108 рукописної книги, до складу якої входить «Ніжинський літопис»109. Родинні записи, залишені на сторінках книги, гарантували їх збереженість, оскільки вона вважалась досить цінним предметом та часто передавалася у спадок наступним поколінням. На рукописах часто фіксується так звана проба пера - написи, що робилися писарем перед тим, як розпочати роботу над текстом. Вони в основному зустрічаються на форзацах книг і представляють собою часто повторювані вислови на морально-етичні теми, цитати з молитов, написання титулу правлячих монархів. Такі маргіналії можуть містити 104 ор РГБ. - Ф. 173. - № 97. - Л. і- 27; IP НБУ. - Ф. VIII. - № 153/198. - Арк. 1-ю; IP НБУ. - Ф. І. - № 581. - Арк. 2-32; ЦДІАУК. - Ф. 222. - Оп. 2. - № 38. - Арк. 1-94; ОР БРАН. - 17.16.29. - Л. 1-15. ‘°5 ОР РНБ. - FIV, 809. - Л. 86. юб ір НБУ. - Ф. І. - № 1790. - Арк. 69 зв. 107 IP НБУ. - Ф. І. - № 6300. 108 IP НБУ. - Ф. VIII. - № 147М/56. 109 IP НБУ. - Ф. 310. - № 34.
Рукописні історичні збірники XVIII cm. 39 опосередковану інформацію про час написання книги, її упорядника. Написання монаршого титулу конкретної правлячої особи може свідчити про укладання збірника в період її правління, а неодноразове вживання цитат з молитов може вказувати на духовний сан упорядника. Так, вищезгаданий священик Вакулевський близько десятка разів на форзаці книги написав фразу: «Помощь моя от Господа, сотворившего небо и землю»110. Іноді власники, автори, читачі рукописів залишали на них й жартівливі нотатки: «Кто сію тетрадь может украсти, той буде за морем свиней пасти»111 - таким чином застерігає невідомий власник потенційних крадіїв. Критично поставився до майбутніх читачів своєї праці один із упорядників збірника, який залишив наступний запис: «Аз писав свиня Василій, а кто прочитает, то тот свиняка»112 113. Інший автор записав сентенцію цілком протилежного змісту: «Читай и учись, когда хочеш разумным в світі быти. Учись красно писать и тако говорити»из. Прикметною рисою маргіналій рукописних книг із світським, зокрема історичним змістом, є присутність у них приміток, що відображають ставлення читачів до написаного тексту. Останні містить чи не кожен рукопис. Переважна частина з них не виходить за рамки конспективних приміток чи спроб рубрикацій тексту. Наприклад, записи на кшталт: «Зачалась война Хмелницкого. Мазепа змінил. Коллегія малороссійская зостала. Так слідует розуміть имя «казак» - супроводжують переважну більшість наративів у рукописних збірниках. Втім, іноді такі записи не такі нейтральні за змістом і містять певні суб’єктивні висловлювання: «Начало бунта Хмельницкого, Брюховецкій от черни убит, И тогда было разлічіе между сословіями». no op РГБ. - Ф. 205. - № 420. - Л. і. 111 OP РГБ. - Ф. 299. - № 75. - Л. 31 об. иг ор РГБ. - Ф. 205. - № 420. - Л. 174 об. 113 IP НБУ. - Ф. VIII. - № 213М/52. - Арк. 4.
40 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Примітки конспективного типу - «Nota bene», - розміщуються навпроти частин тексту з відповідним сюжетом. Читачі, які їх лишали, намагалися таким чином зрозуміти написане й пристосувати рукопис згідно своїх пріоритетів. Записи читачів можуть також відображати критичне ставлення до написаного. Так, один з таких читачів XVHI ст. несхвально відгукнувся про вибори: «вольними голосами» гетьмана Розумовського в 1751 р., зауваживши: «Неправда, ибо хотя наказано волными голосами, но повілено им выбрать Разумовского»11*. За характером маргінальних записів можна робить певні висновки щодо ерудиції читачів. Окремі з них визначали на полях рукопису джерельну основу того чи іншого епізоду: «Сіє взято из Коховского»1'5. Інший читач також помітив спільність між «Літописом Граб’янки» та працею Коховсь- кого, але він не просто констатує це, а висловлює свою позицію: «Сам полскій літо писец подчекривает об изуверстві и варварстві поляков»114 * 116. Представники читацької аудиторії були обізнані й у фактологічних питаннях. Про це свідчать численні виправлення власних назв, дат, що супроводжується написанням правильних варіантів на берегах рукопису. Читацькі записи в окремих випадках мають характер приміток, нейтральних до змісту тексту, які повідомляють про власне процес читання. Читач початку XIX ст., якому трапився збірник середини XVIII ст. із «Коротким описом Малоросії», залишив цікавий запис, що містить вичерпну інформацію про обставини купівлі книги, спробу її атрибуції та датування: «Я, Сергей Федоров сын Вындомский. Куплена сія книга мною сего 1835 года от Єфима Савича - сына Петрова торговца старыми вещами. И я оную не читал, ибо читана мною «Исторія Малороссіи» Бантыша-Каменского, а сія показалась мні 114 Апанович Е. Рукописная светская книга... - С. 197. “5 РГАДА. - Ф. 187. - № 54. - Л. 126. 116 ОР PH Б. - FIV, 809. - Л. 86.
Рукописні історичні збірники XVIII cm. 41 очень кратка, то я не принимался за неї до сего октября, но ньіні наступило время осіннєє и глубокое, то я принялся читать оную. Жаль что не означен год, когда сія писана и кто писец, а по почерку руки полагать надобно времен вскоре после Петра, а может Анны или Елизаветы, или в началі нашей матери Екатерины Великой»11". Надалі цей же читач регулярно робить помітки: «Снова начал читать; Окончил доселі». Інший читач XVIII ст. повідомляє наступне: «Хоть внимательно с великим вниманием прочитано, но много да нечитаного зді находится всюдно»* 118. Останню, найпізнішу групу маргіналій становлять науково-бібліографічні примітки, залишені вченими, бібліотекарями, власниками рукописних колекцій. Вони є цінними як в історіографічному аспекті, оскільки містять нотатки відомих істориків Ореста Левицького, Олександра Лазаревського, Пантелеймона Куліша, так і джерелознавчому. Адже їх зміст може інформувати про історію походження пам’ятки, її попередніх власників, місце зберігання тощо. Маргінальні записи на сторінках рукописів є свідченням активного життя книги. Чим таких нотаток більше, тим наси- ченішою була її історія. Дослідження мікротекстових джерел у комплексі дозволяє реконструювати середовище в котрому побутувала рукописна книга, сприйняття її змісту сучасниками. У сильвічній традиції читання завжди було активним; для людини XVIII ст. рукописна книга була не лише засобом отримання інформації а й об’єктом для прояву власних інтерпретацій, увічнення певних фактів із приватного чи родинного життя. 1,7 ИРЛИ РАН. - Перетц, 227. - Л. 2. 118 ОР РНБ. - FIV, 809. - л. 39-
42 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Документи у складі збірників Важливою частиною переважної кількості рукописних кодексів є реєстри документів або документальні компакти. Останні слід розмежовувати від офіційних збірників документів - так званих листовень, що укладалися при Генеральній військовій канцелярії, до яких потрапляли оригінали та копії поточних матеріалів діловодства, а також різноманітні формуляри і зразки ведення документації11?. В розглядуваних збірниках документи втрачають своє офіційне наповнення, трансформуючись за своїм призначенням у наратив - носій історичної інформації. Хоча при цьому й зберігається уся повнота форми офіційного документа включно із занотуванням вихідних даних, датуванням та прорисом печатки, інколи навіть номером під яким документ був зареєстрований. Доступ до офіційних матеріалів мали службовці Генеральної військової канцелярії, а також полкових та сотенних її установ. Тож саме вони переписували до збірників документи на замовлення сторонніх осіб або ж з власної ініціативи. При аналізі документальних компактів будемо головним чином спиратися на ті, що містяться в збірках поряд із наративними текстами. Переважна більшість власне документальних збірок мали практичний характер, тобто упорядковувалися з конкретною метою, як то: кодифікація зразків документів по земельному праву, судочинству, військовій справі тощо. Вони, ймовірно, були призначені для фахівців певних галузей і не становлять інтересу в контексті дослідження історіописання XVIII ст. Втім, серед документальних монотематичних збірників є такі, котрі мали не стільки практичну, як пізнавально- інформаційну функцію. Так, спільна тема прослідковується у компакті, що складається з матеріалів присвячених обста- *Ділова документація Гетьманщини XVIII ст. - К., 1992. - С. 27.
Рукописні історичні збірники XVIII cm. 43 винам елекції гетьмана Кирила Розумовського у 1750 р. Серед них - імператорські маніфести про дозвіл виборів, їх опис, перші універсали новообраного гетьмана120. Подібним є збірник, що містить документи, об’єднані темою прав шляхетського стану. Невідомий упорядник зробив зріз історії цих прав від часів Казимира Великого до маніфестів Катерини II. З цією метою він використав метод так званих екстрактів (від лат. extraction - вилучення, витяг), за яким проводилися виписки з королівських указів, сеймових постанов, гетьманських універсалів, царських указів тощо121. Інший збірник, що цілком складається з тематичної підбірки документів, називається «Собраніе извістій об Малой Россіи на коїш основаній оная состоит с начала подданства под всероссійским самодержавіем с 1654 года»122. Рукопис являє собою не просто набір документів, а містить перероблену інформацію аналітичного й статистичного характеру про чисельність війська у полках Гетьманщини, фінансові справи, відомості про державні посади, устрій Запорізької Січі. Це своєрідна енциклопедія внутрішнього ладу Гетьманщини XVIIIct., що відображає різноманітні його аспекти. Збірник укладався одним автором (про це свідчить почерк рукопису) і планувався як цілісна в структурному відношенні праця, оскільки наявна її загальна назва та розпис змісту. Упорядник збірника, без сумніву, належав до числа службовців державних органів через присутність в рукописі документальних джерел немасового характеру. Можливо він проживав або народився у Києві, зважаючи на останню статтю рукопису - документа про збереження статусу магістрату цього міста, згідно з указом Петра 11708 р. Єдину композицію також має документальний збірник «Экстрат в енералной войсковой канцелярій, поправки wo ор РГБ. - Ф. 178. - № 181. 121 Российский государственный исторический архив (Далі - РГИА). - Ф. 834. - On. 3. - № 2055. 122 РГАДА. - Ф. 181. - On. 1. - № 2.
44 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. с имеющихся великих царей и императоров самодержцев а також и привілей королей полских и Великих князей литовских на волности, права, преимущества малорос- сійского гетмана и прочих чинов выписки»123 124 *. Останній містить матеріали, котрі піддаються об’єднанню під спільною темою «малоросійських прав». В її контексті скопійовано 14 документів, що охоплюють період від жалуваної грамоти царя Олексія Михайловича Богдану Хмельницькому до маніфесту Єлизавети про дозвіл обрання гетьмана. Дана підбірка тематично підкріплюється виписками з праць польських істориків XVI-XVII ст., означених упорядником «О привіле- гіях древних княжества русского переводы из книг полских»12*. Метод подання й обробки історичних документів у формі екстрактів досить часто зустрічається в рукописних збірниках. Такі витяги присвячуються різноманітним питанням. Крім елекції гетьмана Розумовського, фіксуються екстракти про вибори гетьмана Данила Апостола в 1727 p.l2s та Івана Скоропадського 1708 р.126. Рукописний збірник 8о-х рр., який був упорядкований Андрієм Леванідовим, містить «Экстрат или краткую выписку с начала проимінованія княженія Киевского на воеводство и разділеніе Малой Pocciu на полки. Сколко и кто были малороссійские гетманы прежді подданства Зиновія Богдана Хмелницкого под всероссійскую державу под королями полскими. Как они служили Россіи слідует под сим». Він являє собою набір витягів з королівських указів та Литовського статуту, які стосуються запорізького війська та влади гетьманів зокрема. За цим вміщено інший екстракт виписок з універсалів, статей, царських та імператорських указів, що стосуються гетьманів, які були після Б. Хмельницького. Виписки чергуються з літописними повідомленнями “з НИА СИИ РАН. - Ф. 115. - № 29. - Л. і. 124 Там же. - Л. 74—76 об. 125 ОР БРАН. - 32.13.16. - Л. 36-37. 126 РГАДА. - Ф. 181. - Оп. і. - № 2. - Л. 15-17 об.
Рукописні історичні збірники XVIII cm. 45 про зміни останніх, запозиченими з рукописного реєстру гетьманів. Це справляє враження єдиної сюжетної побудови тексту127. Один зі збірників поч. 8о-х рр. XVIII ст. навіть містить своєрідну інструкцію по складанню екстрактів під назвою «Записка к приобітенію свіденій о образі правленія бывшего и ньінішнего, наблюдаемого в Малороссіи». В дев’яти її пунктах детально перераховуються види документів, що є найбільш важливими для упорядкування загального документального огляду історії Гетьманщини. Серед них - грамоти й привілеї царів та імператорів, наданих гетьманам, особливо наголошується на «копіях грамот последнего гетмана Кирили Григорьевича Розумовского». Для зразка рекомендується ознайомлення з екстрактом шляхетських прав, підготовленим Григорієм Полетикою для подання у Законодавчу Комісію 1767 р.128 Виклад матеріалів у вигляді екстрактів потребує їх творчої обробки, спрямованої на виокремлення із загального тла тексту відомостей, обмежених визначеною темою, або ж вилучення необхідної інформації з цілого комплексу документів. Подібний метод вимагав дещо вищого ступеня підготовки для упорядника. Цим могли займатися люди, що не тільки були достатньо підготовлені, а й мали доступ до документальної бази. Тематичні підбірки документів характерні не лише для, власне, документальних збірників, але й рукописних книг, котрі містять наративні тексти. Спільна тематика документів визначає до певної міри час укладання збірника та статус його упорядника. Показовим прикладом цього є компакт із рукописного збірника 8о-х рр. XVIII ст., що належав диякону Федору Чартинському129. Він містить список «Літопису 127 Національний музей у м. Львові. - № 520925/526. - Арк. 214 зв. - 220. 128 IP НБУ. - № 451/435с- - Арк.123-123 зв. 129 IP НБУ. - Ф. VIII. - №. 2і6\і99. - Арк. 117-151.
46 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Граб’янки», його віршований переклад «Героїчні стихи о славных дійствіях запорожцев», а також текст полемічного характеру, спрямований проти уніатів. Рукопис завершує компакт документів 20-х - кінця 70-х рр. XVIII ст. цілком присвячений конфесійному питанню - становищу православних у Речі Посполитій. Прикметно, що цей збірник упорядкований православним священиком у 8о-х рр. XVIII ст. - часу загострення етнічних та конфесійних відносин на східних теренах польсько-литовської держави. Інший священик - Максим Плиска писав свій збірник у кінці бо-х рр. того ж століття, в часи чергового конфлікту між Російською та Османською імперіями, впорядкувавши його документами часів попередньої російсько-турецькій війни130. Причому, він не обмежився простим копіюванням доступних йому матеріалів, а зробив спробу побудувати з них наративні розповіді, слідуючи структурній канві «Літопису Граб’янки», вміщеного в цьому ж рукописі. В результаті постали чотири сюжетно-цілісні «повісті» та «сказанія». Серед них - «Сказаніе о первой баталій с турками и военных дійствіях против турок и татар 1736 году» й «Повість о взятій преславного турецкого города Хотина». Джерельна основа цих оповідань цілком побудована на документах епохи російсько-турецької війни: реляціях із фронтів, імператорських маніфестах, текстах мирних договорів. Зрештою, Плиска вказав сам на джерела текстів у одній з приміток: «...о mix [подіях], которих я могл відати написал, а о которых не відал, обминул. Пущай, кто больше відает, приложит, а я не был на баталіях, но из публикованых в народі разных статей, указов, реляций и журналов скопіевал». У цій же примітці прослідковується мотивація авторського інтересу до тематики російсько- турецьких воєн: «...сій баталій совокуплены были и яко славного гетмана Малороссійского Богдана Хмелницкого, 130 ОР РГБ. - Ф. 552. - № 125. - Л. 150 06.-196.
Рукописні історичні збірники XVIII cm. 47 который спас Малороссію от поляков, так і сій баталій про честь и удаль россійскаго народа, храбрость и отвагу и вічную их славу, с которых впервых пишу»w. Таким чином, Максим Плиска ототожнює різні за часом події Хмельниччини та російсько-турецьких воєн через виокремлення спільної для них риси - боротьби з зовнішнім ворогом. І дарма, що згадується лише про «удаль россійскаго народа», минаючи увагою український, тут є наочним прояв так званої малоросійської свідомості, притаманній більшості освіченим українцям тієї доби, коли термін «російський» мав синкретичне значення й уособлював дві етноспільноти - російську (великоросійську) та українську (малоросійську). Взагалі, тема російсько-турецьких воєн і участі в них козацьких формувань була доволі популярна для авторів історичних наративіз другої половини XVIII ст. В умовах посилення ассиміляторської імперської політики це була своєрідна маніфестація ефективності козацького війська і автономного устрою Гетьманщини в цілому. До того ж над частиною авторів тяжів комплекс провини за мазепинський виступ, відтак опис героїчних звитяг козацтва на боці великоросійських військ був покликаний його знівелювати. Найбільш численною тематичною групою документів рукописних збірників, що фіксується в понад десяти книгах, становить компакт, що поєднує маніфести Єлизавети І стосовно українських справ та матеріали, пов’язані з братами Кирилом та Олексієм Розумовськими. Комплекс документів останніх включає перші гетьманські універсали, господарські справи про побудову палацу в Батурині, копії грамот на графське достоїнство обох Розумовських, зразки листування між ними та представниками старшин. Декілька збірників містять детальні «Журнали» подорожі імператриці Єлизавети в Україну в 1744 Р- з цінною інформацією щодо матеріальних витрат на заходи по зустрічі імператорського почту, ад1 op РГБ. - Ф. 552. - № 125. - Л. 146 06.-147.
48 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. кількості осіб, що брали участь у відповідних церемоніях^2. В цьому контексті слід виділити один цікавий документ - урочисту промову, виголошену перед Єлизаветою сином генерального осавула Якова Якубовича, шестилітнім Олександром Якубовичем, який невдовзі був пожалуваний в пажі до імператриці. Пізніше сам Олександр Якубович через бо років після цієї події зафіксував її у рукописній книзі, що належала його родині™. Взагалі, популярність сюжету про Розумовських і Єлизавету в документальних компактах тісно пов’язана з автономістськими настроями що панували в середовищі української старшини другої половини XVIII ст., для якої відновлення гетьманату стало важливим ідеологічним підґрунтям власної ідентичності. Документи епохи Катерини II представлені у збірниках значно скромніше. Трапляються лише декілька копій її маніфесту стосовно вступу на престол, а також документи про діяльність Законодавчої комісії 1767 р., з якою пов’язаний останній організований прояв активності українського шляхетства за збереження автономного устрою Гетьманщини. Один зі збірників містить цілий компакт, присвячений підготовці до роботи цієї комісії, а також зразки листування імператриці з прусським королем Фрідріхом II. В кінці одного з таких листів зазначено, що він перекладений у Глухові 1764 р. Петром Симоновським - автором відомої «Истории о козацком малороссийском народе»™. Окрему групу документальних підбірок містять кодекси з «Літописом Граб’янки» короткої чи повної редакції або «Коротким описом Малоросії». В більшості випадків означені нара- тиви визначають склад наступного документального ком- 13* IP НБУ. - Ф. VIII. - № 151М\51. - Арк. 142-153 зв.; ВР ЦНБ ХНУ. - № 15l/с. (Родинна книга Якубовичів). «з IP НБУ. - Ф. VIII. - № І5ім\5і. - Арк. 142; ВР ЦНБ ХНУ. - № 151/с. - Арк. 143 зв. w ВР ІУЛ. - Ф.99. - № 159. - Арк. 119-164 зв.
Рукописні історичні збірники XVIII cm. 49 пакту. Як правило, рукописи із «Літописом Граб’янки» включають до свого складу гетьманські статті від Богдана Хмельницького до «Рішительних пунктів», що були надані Данилу Апостолу при його вступі на гетьманство. В іншому випадку - «Короткий опис Малоросії» продовжувався компактом документів періоду міжгетьманства 1734-1750 рр., починаючи з маніфесту Анни Іоанівни про тимчасове припинення гетьманської форми правління і запровадження Гетьманського уряду й закінчуючи маніфестами Єлизавети стосовно обрання гетьмана Розумовського. Таким чином, якщо скласти збірники обох типів, отримаємо документально-наративний текст від найдавніших часів до середини XVIII ст. Звичайно, вказані типи рукописів могли бути продовжені іншими документами відповідно до уподобань упорядника133. Причини залежності наративу від змісту документального компакту, напевно, слід вбачати у прагненні упорядників до створення єдиного сюжетного тла збірника. Адже коротка редакція «Літопису Граб’янки», що закінчується 1654/1657 р., знаходить продовження у гетьманських статтях з 1654 р. так само як і «Короткий опис Малоросії» (1340-1734) у більшості випадків має документальне продовження з 1734 р. О. Аланович висунула припущення про походження останнього типу збірників з «Коротким описом Малоросії» й документами від спільного протографа - рукописної книги гетьмана Розумовського, відомої у двох списках 1753 Р-136 Один із них став підставою для копії 8о-х рр. XVIII ст.,137 котра, однак, містить певні відмінності в документальному складі від оригіналу. Видається сумнівним широке використання гетьманського екземпляру книги аби він міг поширитися у 8 примірниках; саме стільки нараховується рукописних збірників, що поєднують «Короткий опис Малоросії» ‘35 Див., наприклад: IP НБУ. - Ф. XIV. - № ібо. 1;<6 ОР РГБ. — Ф. 152. — № 26; ОР БРАН. — 16.12.10. Апанович Е. Рукописная светская книга... - С.76. w IP НБУ. - Ф. І. - № 203.
50 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. й документи 1734-1750-х рр. Тим більше, що матеріали останніх, попри спільну структуру, різняться між собою. Очевидно, вони поповнювалися документами самостійно, зважаючи на їх масовий характер. Більшість з цих рукописів є копіями з друкованих імператорських указів, які розсилалися на місця. Щодо джерельної основи гетьманських статей, вміщених у збірниках переважно поряд із «Літописом Граб’янки», варто відмітити їх приналежність до корпусу немасових документів, доступ до яких був обмежений. Але це меншою мірою стосується статей Юрія Хмельницького. В 1660 р. їх частина була видрукувана в типографії Києво-Печерської лаври за розпорядженням, слід гадати, Юрія Хмельницького. Публікація включає в себе царський указ 1659 р. про вибори нового гетьмана, Переяславські статті Юрія Хмельницького138. Це видання було єдиним у своєму роді аж до кінця XVIII ст., його текст нерідко ставав об’єктом для копіювання. Сталою складовою документальних компактів є звернення ніжинських та київських міщан до царя Олексія Михайловича про збереження магістратського статусу своїх міст. Взагалі, збірники часто містять документи локального характеру, що не мають загальнодержавного значення. Такими є, наприклад, виписки з книг стародубського магістрату, що стосуються прав на земельні володіння родини Лизогубів у Стародубському полку, імператорські укази щодо призначення стародубських полковників139. Фіксуються також документи, що мають відношення до Гадяцького полку140. Наявність у збірниках документів місцевого значення допомагає локалізації місця укладання певної рукописної книги. Те ж саме можна сказати й про персоналізацію тих упорядників, що не лишили прямих відомостей про себе. * *138 Постановленіе от Его Царского Величества с Войском Запорожским року 1659. - [Типографія Києво-Печерської лаври. - Київ, 1660]. *39 ЦДІАУК. - Ф. 222. - Оп. 2. - № 38. чо ВРІУЛ. - Ф. 99. - № 159; IP НБУ. - Ф. І. - № ібо.
Рукописні історичні збірники XVIII cm. 51 Визначити родинну або хоча б станову приналежність упорядника може аналіз документального компакту. Вже згадувані документи конфесійного характеру зі збірників, Плиски, Іоанна - автора «Героїчних віршів» підтверджують це. Часта фіксація у документах відомостей щодо певної родини вказує на авторство збірника одного з її представників. Такими є, наприклад, збірник Якубовичів або рукопис Чарнолуських141. Представник останньої родини упорядкував документальний компакт збірника матеріалами стосовно прав українського шляхетства, серед котрих трапляються акти і виписки стосовно його сім’ї. До цієї ж категорії рукописних книг відносяться вже згадувані книги Забіл, Мовчанів та Чеп. Склад документів збірника може також сприяти визначенню часу його укладання. Адже в окремих випадках датування найпізнішого документа у складі рукопису приблизно збігається з часом його створення142. Типовим прикладом може послужити рукописний кодекс, укладений у 8о-х рр. XVIII ст., останні матеріали якого датуються цим же періодом14з. Використання документальних матеріалів у сильвічній традиції історіописання передбачало не просте копіювання задля збереження чи інформації. Через їх відповідний підбір упорядники намагалися створити нову якість144. Матеріали, що потрапляли до збірника, переживали багатократну трансформацію, втрачали свою початкову юридичну й діловодну функцію. Для творців кодексів вони вже відігравали роль історичного джерела для власних спроб реконструкції минулого. Останнє часто підпорядковувалося єдиній меті - доведенню давності та легітимності прав і вольностей, автономного устрою. Для тогочасної еліти Гетьманщини це були чі ЦДІАУК. - Ф. 222. - Оп. 2. - № 38. 142 Апанович Е. Рукописная светская книга... - С. 123. из ір НБУ. - Ф. XIV. - № ібо. *44 АльшицД. Что счита'ть рукописной книгой? // Проблемы источниковедческого изучения рукописных и старопечатных фондов. - Ленинград, 1979. - С. 84.
52 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. спроби пошуку власної ідентичності та до певної міри самоутвердження. Рукописні збірники Василя Ломиковського До початку XIX ст. поступово згасає традиція укладання рукописних збірників. Очевидно, це пов’язане зі зникненням верстви військових канцеляристів - основних продуцентів такого виду пам’яток. Також дедалі менше представників української еліти, інкорпорованих до імперського середовища, вважали за необхідне виявляти свою ностальгію за історичним минулим України-Гетьманщини. Зі зникненням держави відпала потреба в ідеологічному підґрунті її існування, до структури якого входили також й історичні нара- тиви. В той час роль своєрідних центрів української культури, в тому числі й історіографії, перебирали на себе так звані дворянські гнізда нащадків колишньої української еліти, представники якої, на означений період уже влилися в імперське середовище, але у своїх родових маєтках намагалися усіляко зберегти дух старої України. Маєтки родин Капністів (Обухівка), Трошинських (Кобинці), Квіток (Основа), Микла- шевських (Понурівка) та багато інших ставали чи не єдиними осередками українства. Саме вони сприяли зародженню елементів вітчизняного театру, літератури і, зрештою, неабияк вплинули на становлення національної історіографії того часу. Адже історико-політичні трактати Полетик, історичні твори Іллі Квітки, Олександра Мартоса, Олександра Маркевича, анонімна «Історія русів» постали в такому середовищі. Саме на цей період припадає написання історичних збірників Василя Ломиковського, котрі увібрали в себе традиції своїх попередників, а також стали завершальними ланками в сильвічній традиції історіописання. Коло занять, інтересів «любителя малороссійской древности» та його історіографічний доробок є досить типовими
Рукописні історичні збірники XVIII cm. 53 для інтелектуального середовища епохи раннього роман- тизму. Такою ж, як і для більшості представників тогочасної української еліти, є й біографія Василя Ломиковського. Народився він 1778 р. на Полтавщині, належав до старшинського роду, який започаткував Іван Ломиковський - прибічник гетьмана Мазепи. Потім було навчання в шляхетському кадетському корпусі та служба в Морському міністерстві. Після виходу у відставку поселився в Миргородському повіті, де зайнявся господарством, літературно-історичною працею й агрономією. Цією загальною схемою, на жаль і обмежується нечисленні історіографічні розвідки про цю особу145, майже не торкаючись його творчого доробку - двох рукописних збірників «Припасы для малороссійской исторіи». їх виявив і придбав в одній із букіністичних крамниць Москви О. Лазаревський. Відтоді вони стали складовою його рукописної колекції, що зберігається нині в Інституті рукопису НБУ. Вони являють собою рукописні книги обсягом ібо і 386 аркушів, форматом відповідно 2° й 4° з однаковим палітурним оздобленням. Згідно з філігранями, одна з них (надалі називатимемо його першим збірником) укладалася в 1803-1808 рр.146 Про це також свідчить авторський запис на одному з аркушів, який інформує про час написання однієї з частин книги: «Писано в 1808 году»147. Тобто у період, коли Василь Ломиковський перебував у Петербурзі на військовій службі, а записи він почав вести з двадцятип’ятирічного віку. Приблизно на цей же час припадає укладання Ломиков- ським збірника українських народних пісень (захоплення 145 Павловский М. Краткий биографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии с половины XVIII века. - Полтава, 1912. - С. 113-114; Ротач П. Матеріали до українського біографічного словника «Літературна Полтавщина» // Архіви України. - 1966. - № 5. - С. 108-111; Заремба С. Василь Ломиковський та його оточення // Київська старовина. - 1993. - №4. - С. 82-87. чб IP НБУ. - Ф. I. - № 54671. 147 Там само. - Арк. 1.
54 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. ними було надзвичайно популярним серед освіченої інтелігенції епохи романтизму), який більш ніж на п’ятнадцять років випередив працю такого ж характеру Михайла Церте- лєва, яка побачила світ у 1819 р.148 Зміст першого збірника відкриває один зі списків популярного «Короткого опису Малоросії». При порівнянні цього твору у версії Ломиковського спостерігаються значні відмінності від інших його списків. Насамперед, упорядник здійснив переклад тексту на тогочасну російську мову, позбавивши його архаїзмів. Крім того, він містить ряд фрагментів, відсутніх в інших списках. До них слід віднести лист польського короля Сігізмунда III до турецького султана Османа, який за стилем нагадує знаменитий лист запорожців. Наявна та ж сама глузлива лексика в адресу турка на кшталт: «кобілник негодный, дід пекельний, сын чертовскій»1^. Не поступається набором аналогічних епітетів у бік польського короля і лист-відповідь султана Османа, текст якого також міститься в «Короткому описі...». Ці два листи, згідно з приміткою В. Ломиковського, «найдены міжду старыми рукописями» і розміщені у тексті таким чином, що є своєрідним вступом до опису битви між турками й об’єднаним польсько- козацьким військом на річці Цоцорі у 1620 р., перемога в якій була досягнута завдяки діям козацького формування на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним. Саме обставинам участі у битві останнього присвячено наступний фрагмент тексту, котрий відсутній в усіх інших списках «Короткого опису...». У версії Ломиковського детально зображено сцени самої битви, а також зустріч по її завершенні королевича Владислава з пораненим гетьманом150. Фрагменти, що значно розширюють сюжетне тло «Короткого опису...», присутні в його тексті при зображенні ради на Січі з участю Богдана Хмельницького перед початком * *148 Грушевська К. Українські народні думи. - К., 1927. - - Т. І. - С. 18-19. ір НБУ. - Ф. І. - № 54671- - Арк. 9-ю зв. *5° Там само. - Арк. ю зв. - 13.
Рукописні історичні збірники XVIII cm. 55 повстання та обрання його гетьманом. Також наводяться епізоди, які стосуються опису військової здобичі після перших переможних битв у ході повстання131. Джерельне походження цих фрагментів, у тому числі й королівського і султанського листів, легко визначити, порівнявши їх із відповідними епізодами з тексту «Літопису Величка»151 152. При цьому відмічається дослівний збіг текстів. Постає питання, чи користувався Ломиковський зазначеним літописом? Адже він нічого про нього не вказує, а робить неясні посилання лише на місце виявлення листів - «міжду старинными рукописями». Про походження інших фрагментів не зазначається. Слід відзначити, що особливість стилю Ломиковського, котрий простежується впродовж усіх текстів збірників, полягає у детальних вказівках на джерела своїх виписок із зазначенням автора та навіть відповідної сторінки, якщо це друковане видання, і присутністю примітки «из рукописи», «из документов...», коли мова йде про відповідні тексти. В даному разі такого не спостерігається, що може свідчити про первинну присутність зазначених фрагментів у списку «Короткого опису...», котрий мав у своєму розпорядженні Ломиковський. Слід також додати, що він мав намір продовжити «Короткий опис Малоросії», доповнивши його основний текст 1340-1734 РР- подіями до початку правління Олександра І (1801 р.). Про це свідчить видозмінена назва цього твору у списку Ломиковського з таким доповненням: «...какіе потом были козацкіе гетманы и какіе происше- ствія начиная с 1340 года до царствованія Александра /»153. На жаль упорядник не здійснив свого задуму; текст його списку закінчується традиційно 1734 роком. Перший збірник містить численні виписки з друкованих видань, що мають відношення до української історії. 151 Там само. - Арк. 15-17 зв. 152 Величко С. Летопись событий в Юго-Западной Росии в XVII веке. - К., 1848. - Т. I. - С. 51-54; 71-74- та IP НБУ. - Ф. I. - № 54671- - Арк. 2.
56 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Переважна їх більшість об’єднується спільною темою - виникнення та рання історія козацтва. Для її розкриття Ломи- ковський залучає, серед іншого, виписки з хроніки Матея Стрийковського, котра уже до початку XVIII ст. існувала в українському перекладі1^. До кола уваги упорядника збірника потрапили також праці російського історика XVHI ст. Івана Нехачина155, мандрівні записки Паласа^6, «Словарь географический»^? і «Літопис Граб’янки», котрий Ломиков- ський означує як «старинную рукопись». З останнього дослівно переписано перший розділ «Откуда произойти козаки, от коего племени ирода». Основна тема першого збірника якнайповніше представлена в розділі «О козаках вообще»158 - оригінальній історіографічній розвідці Ломиковського, в якій представлений огляд відомих на той час російських, польських та турецьких теорій про витоки козацтва, етимологію слова «козак». Твір складається з дев’яти розділів, кожен з яких присвячений огляд}' й критиці однієї з теорій походження козацтва. Означуючи його представника «национальным малорос- сійским воином», Ломиковський заперечує твердження «северных писателей» про козаків, як про «настоящих разбойников», маючи, очевидно, на увазі позицію російських історіографів XVIII ст. Таким же чином заперечуються польські теорії стосовно витоків цього соціального стану та турецька етимологія слова «козак», згідно якої воно має значення «хищник». * *•и Ульяновський В., Яковенко Н. Український переклад хроніки Стрийковського кінця XVI - початку XVII ст. // Рукописна та книжкова спадщина України. - К., 1993. - Вип. і. - С. 5-11. *55 НехачинИ. Новое ядро российской истории. Издание 2-е. - М., 1809. - Т.І. ‘sь ПалласП. Путешествие по разным провинциям Российской империи. - Санкт-Петербург, 1809. ‘5? Географический словарь Российского государства сочиненный в настоящем оного виде. - М. 1801-1809. - Т. I—VII. *58 IP НБУ. - Ф. I. — № 54671. - Арк. 116-119 зв.
Рукописні історичні збірники XVIII cm. 57 Декілька розділів присвячено поясненню окремих термінів: «реестровый козак», «малоросійский козак». За цим у збірнику здійснюється логічний перехід до наступної статті «О Малороссіи по алфавиту. О древних обычаях малорос- сійских, их службі военной и гражданской, о чинах и должностях чиновников. Писана 1808 года»1&. Цей твір під назвою «Словарь малороссийской старины» було опубліковано двічі - у 1894 й 1992 рр.* 160 З легкої руки першого видавця 0. Лазаревського його авторство довгий час приписувалося самому Ломиковському - упоряднику збірника. Втім, цілком погоджуємося з результатами досліджень161 162, котрі показали, що ця пам’ятка насправді є сукупністю окремих виписок із твору іншого українця тієї ж доби - Михайла Яновського «Новый словотолкователь, расположенный в азбучном порядке», виданий в Санкт-Петербурзі в 1803-1806 рр.102 Інший збірник «Припасов для малороссийской истории» (називатимемо його надалі другим) значно більший за обсягом від попереднього163. Його склад надзвичайно різноманітний і містить рукописи, написані у два різні періоди - 1812-1818 рр. та 1830-1839 рр. Причини такого часового розриву в укладанні книги проаналізуємо пізніше. Принагідно варто зауважити, що матеріали для обох збірників готувалися впродовж 1803-1839 рр., а в 30-х рр. XIX ст. вони були скомпоновані у дві книги. Про це свідчить їх однакове оформлення і зміст другого збірника. Його складові, датовані автором 1812-1818 рр., чергуються з текстами, писаними w IP НБУ. - Ф. І. - № 54671. - Арк. 120-153. 160 Словарь малороссийской старины // Киевская старина. - 1894. - № 7. - С. 17—32; № 8. - С. 33-36; Словник малоросійської давнини // Київська старовина. - 1992. - № 2. - С. 70-76; № 3. - С. 22-27. 161 Кравченко В. Нариси з української історіографії доби національного відродження: 2 половина XVIII - і третина XIX ст. - Харків, 1996. - С. зб. 162 Яновский Н. Новый словотолкователь, расположенный по алфавиту. - СПб., 1803-1806. 163 IP НБУ. - Ф. I. - № 54663.
58 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. в значно пізніший період. Різниться також датування філі- граней аркушів рукописної книги (від 1801-1811 рр. до 1830- 1839 рр.). У своєму дослідженні спиратимемось на матеріали збірника, писані в період 1812-1818 рр., які представляють найбільший історіографічний інтерес і становлять близько 90% його складу. Перша стаття другого збірника містить таку примітку: «Писано 1812 года в Паркі Трудолюбія»164. Так називав свій маєток на Полтавщині сам Ломиковський, куди, згідно його біографії, він повернувся після відставки. Але 1812 р., котрим датовано створений уже на батьківщині текст, вказує, що Ломиковський повернувся в Україну у 34 роки. Чи не занадто молодий вік для відставки від служби? Ймовірно, в житті молодого службовця Морського міністерства сталися такі зміни, що змусили його порвати з офіційною кар’єрою й оселитися в спокійній провінції, аби займатися господарством та «собираніем древностей малороссійских». Причини такого різкого перелому у біографії Ломиковського, на жаль, не відомі. На батьківщині він продовжував підтримувати контакти, започатковані ще у Петербурзі, зокрема з Миколою Гоголем165. У коло його близьких знайомих входив також нащадок старшинського роду Дмитро Трощинський - колишній міністр юстиції Російської імперії, який жив недалеко від Парку Трудолюбія в маєтку Кобинці - одному з дворянських культурних осередків Лівобережжя. Ломиковський у своїх записках називав Трощинського «мой велъмоокный сосед»166. В цьому ж маєтку він у 1818 р. познайомився з Іваном Мар- тосом, родичем відомого Олександра Мартоса - автора гіпотетичної «Історії Малоросії». Перший із них також виявляв схильність до історичних досліджень. Зокрема, відомий його 16» IP НБУ. - Ф. І. - № 54663. - Арк. і. l6s Ротач П. Вказана праця. - С. 109; Лазаревский А. Гоголь и Ломы- ковский // Киевская старина. - 1897. - № її. - С. 41-42. ібб Отрывок из дневника В. Ломыковского // Киевская старина. - 1895. - № ш. - С. 230-243.
Рукописні історичні збірники XVIII cm. 59 нарис «Исследования банного строения о котором повествует летопись Нестора»167. Знайомство з цією людиною згодом дуже вплинуло як на особисте життя Василя Ломиковського, так і на заняття його історією. Другий збірник «Припасов...», складається з іб розділів - «запасів», у кожному з яких зосереджується різна кількість статей. Запас №і містить виписки із праці «История о Тавриде» Станіслава Богуша-Сестренцевича - зверхника католицьких церков у Російській імперії. Її вперше було опубліковано французькою мовою в 1800 р.168 *, а через 6 років з’явилося російське видання169. Ломиковський, напевно, користувався французькою публікацією, оскільки його посилання на сторінки цієї праці з російською не збігаються. Він планомірно виписує з «Истории о Тавриде» все, що має відношення до історії України. Причому її початок упорядник вбачає ще у скіфському періоді, розпочинаючи свої записи саме з того часу. За ним вміщено виписки, які інформують про етногенез сарматів, печенігів, хозар, слов’ян, походження козаків. Ломиковський не лише переписує текст підставової праці, а й усі примітки та посилання, зазначені в ній. Крім цього, зроблено власні примітки-коментарі до окремих епізодів. Наприклад, він нерідко уточнює географічне положення давніх міст або ареалів племінних розселень, виходячи з точки зору сучасних йому карт і ландшафту. Інколи Ломиковський вдається до уточнень концептуального характеру. Так, після опису С. Богушем-Сестренцевичем перебігу російсько- турецької війни 1734-1739 РР- та його закидів на адресу запорожців, що перебували там під командою фельдмаршалів Мініха та Лессі, як про свавільних і боягузливих зрадників, 167 Лазаревский А. И. Р. Мартос: биографический очерк // Киевская старина. - 1895. - № іо. - С. бо. 168 Sestrencevicz de Bohusz. Historie de laTauride. - Brunsvick, 1800. 169 Богуш-Сестренцевич С. История о Тавриде. - Санкт-Петербург, 1806.
60 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Ломиковський дипломатично зауважує: «А я слыхал от многих генералов, что запорожцы суть самые храбрые у світі и в купі самые своевольные, но сіє зависит от качеств их полководца»170. Можна виділити цілий ряд історіографічних приміток, на зразок: «Откуда Сестренцевич взял сію басеньку?» або: «Почему не сділано никакой ссылки...»; «Сія легенда взята из Шерера» та ін. Вони свідчать про досить глибоке знання Ломиковським тогочасних праць з української історії. При описанні ранньої історії східних слов’ян Ломиковський часто вдається до конспектування відповідних сюжетів з «Повісті временних літ» й «Истории россиской» Татищева. Наступні 34 статті другого, третього та, частково, четвертого запасів являють собою переважно копії документів, об’єднаних тематикою російсько-шведської війни 1700-1721 рр., її передумовам та першому етапові до Полтавської битви. Серед документів багато таких, що були загальнодоступними і мали офіційний характер. Це різноманітні відозви та грамоти (запас № 3. (Див.додатки) - 13, 14, 15, 18; зап. № 4. - і, 2, з), реляції з театрів воєнних дій (зап. № 4. - 6). Джерельне походження таких документів не викликає сумнівів. Упорядник міг їх запозичити з численних рукописних варіантів або з друкованих примірників, які розповсюджувались владою поміж населення. Такого не можна сказати про інші матеріали, які мають приватний, а інколи й секретний характер. Це особисті листи Петра І до гетьмана Мазепи, князів Меншикова та Долгорукова, польського короля Августа II й ін. Більшість із них підписані сигнатурою «Piter» та розпочинаються традиційним звертанням Петра І до своїх адресатів: «Міп Here». Така деталь може вказувати на користування Ломиковським оригіналами. Серед масиву документів, котрі можна означити, як секретні, виділимо, передусім, статті Івана Мазепи, подані 170 IP НБУ. — Ф. І. — № 54663. - Арк. іб зв.
Рукописні історичні збірники XVIII cm. 61 Петру І після залишення Батурина. Документ розділено на дві вертикальні частини, перша з яких, являє собою д запитів Мазепи до царя стосовно дій у певній ситуації, інша - резолюція Петра І на кожен із них (зап. № 3. - 7). Наведемо декілька його пунктів: «Ежели неприятель пойдет во внутрь Великороссійского края, за оным ли нам всім слідовать али остаться кому частію для обереженія Украйни?». За цим вміщено резолюцію царя: «Ититъ за неприятелем и ущерб чинить с божіей помощію смотря по склонностям народа». І далі: «Ежели покажется непо- виновеніе в персонах главнійиіих, как с оными поступать?» - «Брать под караул и писать»171. Інший документ, котрий доцільно навести, є таблицею літерних та символьних знаків, що слугували для шифрування листів між Петром І та його адресатами172 (зап. № 3. - її). Таблиця супроводжується детальною інструкцією по її користуванню. Походження такого виду матеріалів (до них можна ще долучити численні секретні розпорядження Петра І, Меніпикова щодо тактики воєнних дій або ставлення до місцевої української адміністрації), невідоме. Ломиковський не посилається на жодне джерело. Можливо, в цьому випадку він користувався архівними документами, які потрапили в коло його уваги ще під час перебування у Петербурзі. Адже він сам на початку другого збірника зазначає, що окремі матеріали почерпнуто «из разных историков и во мно- жестві из старинных рукописей, безмолвно хранящихся во многих часных ділах»17*. Важливий не стільки конкретний зміст певних документів, а їх загальна тематика і той великий обсяг (близько 50 арк.), котрий вони займають у збірнику. Можна припустити, що детальне звернення Ломиковського до тематики російсько-шведської війни, зокрема до українського її аспекту, не 171 Там само. - Арк. 65 зв. 172 Там само. - Арк. 68. 173 Там само. - Арк. і.
62 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. випадкове. Упорядник збірника намагався якомога повніше розкрити в документах суть подій, до яких його родина мала безпосереднє відношення. Адже дід Василя Ломиковського, бунчуковий товариш Петро Ломиковський, був онуком генерального осавула Івана Васильовича Ломиковського, що змушений був разом із Мазепою покинути Україну після Полтавської битви (помер в Яссах в 1711 р.). Одному із його синів, Івану Івановичу Ломиковському (+1731), прадіду Василя Ломиковського - вдалося повернутися на батьківщину і знову зайняти належне місце в старшинській ієрархії1^. Відтак історія подій 1708-1709 рр. є своєрідним життєписом роду Ломиковських, один із нащадків якого, у рамках доступних йому джерел зробив спробу об’єктивного та неупе- редженого висвітлення тих драматичних подій. Наступну тематичну групу матеріалів становлять статті четвертого і п’ятого запасів, що висвітлюють передумови й обставини російсько-турецької війни 1709-1712 рр. Зокрема, привертає увагу один із документів - інструкція Петра І князю Шереметеву у разі вторгнення турецьких військ в Україну. Ось декілька його пунктів: «Білу Церков и Немиров разорить, а из Полонного гарнизон вывесть и оные міста отдать полякам»; «Козаков, которые бунтовали, вывесть за ту их вину к Москві поближе... и которые города и места написаны в Вічном миру с поляки быстъ пустыми, оные все разрушить и сжечь»17s (зап. № 5. - 2). Цю тему почасти продовжують документа сьомого запасу, що відображають обставини Кримського походу 1687 р., російсько-турецької війни 1695-1696 рр., тексти мирних угод та дипломатичне листування. У цьому ж запасі є статті стосовно ґенези й класифікації різних козацьких формувань (козацтво запорозьке, кубанське, терецьке, слобідське та ін.), опису обставин зруйнування Запорізької Січі в 1709 р. Статті 44 4544 Модзалевский В. Малороссийский родословник. - К., 1912. - Т. 3. — С. 106-107. 45 IP НБУ. - Ф. І. - № 54663. - Арк. 115-119 зв.
Рукописні історичні збірники XVIII cm. 63 восьмого запасу презентують досить широкий спектр істо- ричних подій. Тут, окрім продовження опису перебігу російсько-турецької війни, знаходимо також зразки приватного й офіційного листування (зап. №8. - 5, 6). Одна зі статей присвячена «справі Полуботка», в котрій детально розкривається причина виступу гетьмана і старшини, обставини його арешту176. Цікаво, що вона стоїть у збірнику за статтями про конфлікт князя Меншикова з гетьманом Скоропадським через земельні володіння в Почіпській сотні та документу-указу про накладення на мешканців Гетьманщини додаткового оподаткування. Таким чином, «справа Полуботка» постає як наслідок цих подій. Стиль викладу двох останніх статей суцільно фактологічний без помітного емоційного забарвлення чи бодай слідів авторського відношення до описуваного, але очевидно, їх зміст є оригінальним твором Ломи- ковського, укладеним на основі його власної ерудиції й документальних джерел. Переважне число інших статей цього запасу становлять статистичні відомості станом на 1724 р. про чисельність студентів Києво-Могилянської Академії, слобідських козаків, кількості податків, що надійшли з Гетьманщини в імперську скарбницю у тому ж році, а також детальний опис її адміністративно-територіального устрою станом на той же час177. Запас № 13 (за порядковим номером дев’ятий) містить 20 статей, об’єднаних спільною тематикою - «права і воль- ності малоросійські». Проблема досить актуальна для української верхівки межі кінця XVIII - першої третини XIX ст. Саме на цей час припадає особливо гостра боротьба за зрівняння прав українського дворянства з російським178. Тоді вже не йшлося, як у часи існування автономної Гетьманщини, про збереження «старих прав». Поставало питання 176 Там само. - Арк. 169 ЗВ.-170. 177 Там само. - Арк. 171 зв.—174. 178 Когут 3. Російський централізм і українська автономія: друга половина XVIII ст. -1830-ті рр. - К., 1996. - С. 127-136.
64 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. отримання тих, якими користувалося російське дворянство. Для цього потрібно було довести легітимність шляхетського стану української старшини, здобутого в більшості випадків «через шаблю». Відтак, це сприяло активізації історичних студій для пошуків доказів давнього походження малоросійських «прав і вольностей», що мають витоки ще з литовських часів і знайшли своє законодавче закріплення у королівських привілеях, Литовському Статуті, а пізніше - в універсалах Богдана Хмельницького. Саме ці матеріали і зробив Ломи- ковський складовими своїх книг. Після окремих документів він додав примітки у формі запитань, виявляючи не лише свою зацікавленість змістом проблеми, а й обізнаність у певних її сферах. Так, Ломиковський склав її приміток-запи- тань179 (зап. № 13. - 3) до так званого Білоцерківського універсалу Б.Хмельницького, що був закликом до боротьби з поляками, та привілею цього ж гетьмана, наданого запорозькому козацтву на земельні володіння180 (зап. № 13. - і, 2). Більшість із них зачіпають проблему становища козацтва до початку Хмельниччини. Наприклад: «Многіе утверждают, что нын tumie малороссійскіе козаки и их полки и сотни получили свое бьітіе в то время, когда Хмелъницкш восстал на поляков, а что в то время в Малороссы был только один род простого народа, то есть мужики?». Або ж: «Какое в Малороссы было разділеніе земель до ...[повстання]»; «Извістно, что Хмельницкій был сотником задніпровским. Из этого слідует, что там во времена польского владінія были козацкіе полки и сотни»? Цікавлять Ломиковського й питання трансформації руської шляхти у козацьке середовище: «Исстребилась ли она во время востанія вообще и вм terno оной козацкіе воен- началъники родились... и которые теперь уже называются малороссыскою шляхтою?»181. Поставивши таке запитання, 179 IP НБУ. - Ф. I. - № 54663. - Арк. 194 ЗВ. - 195. 180 Там само. - Арк. 190-194. 181 Там само. - Арк. 194-195 зв.
Рукописні історичні збірники XVIII cm. 65 він сам дає на нього відповідь, зачіпаючи сучасні йому проблеми легітимації української верхівки. Ломиковський вказує, що нині багато нащадків старшини представляють документи на дворянство, в яких жодним словом не обмовлено про здобуття шляхетності у часи повстання, а навпаки, наголос робиться на якомога давніших витокам свого стану, який у більшості випадків ґрунтується ще на великокнязівських та королівських привілеях. З цього він робить висновок, що малоросійське шляхетсво має амбівалентну природу: з одного боку, його формування відбувалося за рахунок «старої» руської шляхти, з іншого, - через влиття до його середовища козацького елементу. Фрагменти договірних статей українських гетьманів із російськими царями, вміщені у збірнику, висвітлюють інший аспект проблеми українського шляхетства - збереження його позицій в умовах російського підданства. Ломиковський не вбачає різниці між російським та українським дворянством, між якими «розлічив состоит только в едином иміни». Цим самим він переконано трактує українську верхівку як повноправну еліту «малороссійского народа», який має свою свою давню історію, що бере початок із київських часів. «Всім извістно, что народ наш по своєму происхожденію єсть древній народ благородный русский, тот самый, в котором были престолы русских самодержцев, который извістен ділами своими, храбростію и принятіем вірьі христианской...», - зазначає Ломиковський в статті «Разсужденіе на указ правительствующего Сената о правах чинов, духовенства, Козаков малороссійских и запорожцев» (зап. № 13. - 17), - а что народ сей иміл общия свои привілей, права и вольности іиляхетскіе искони, то неоспоримо видим из грамот монарших, подтверждавших прежнія привілей, права, вольности и обьїкновенія народа малороссійского»182. 182 Там само. - Арк. 194 зв.
66 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Причини ж нівеляції давніх прав, які доводиться виборювати тепер знову, він вбачає у відсутності автентичних документів на їх підтвердження: «Неоспоримо сіє всім извістно, что в смутные времена архива наша совсем пропала и мы оную иміем только от времен гетмана Скоропадского и естли б не пожалованы при графі Кирилі Григорьевичу Розумовском списки пріжних статей, то и оных не иміли бы»**. На завершення теми «прав і вольностей малоросійських» у збірнику вміщено в повному обсязі відому промову, виголошену «за нарушеніе прав малороссійских» перед Петром І гетьманом Павлом Полуботком, котрого Ломиковський називає малоросійським патріотом18*. Другий збірник містить рукописні копії творів російського історіографа XVIII ст. Годфріда-Фрідріха Міллера, присвячені українській тематиці* 185. Окрім загальновідомих друкованих праць, Ломиковський використав для свого збірника втрачені нині або не введені до наукового обігу тексти. Такими, наприклад, є записки літописного характеру 1593-1652 та 879-1672 рр., що описують події московської та української історії186. Він виписав також фрагменти з невідомої історичної хроніки другої половини XVIII ст. - «Дневные записки Юрия Быковского»187. Ломиковський виписав із неї 9 повідомлень за 1744-1767 рр., що традиційно для українських хронік того періоду торкаються опису стихійних явищ і найважливіших політичних подій, у даному разі пов’язаних із відновленням та скасуванням гетьманства. Ломиковський продовжив робити виписки з «Літопису Граб’янки», зокрема його перших частин (зап. № 13. - 23). 1®3 Там само. - Арк. 195. 184 Там само. - Арк. 216. 185 МилперГ.-Ф. О начале и происхождении Козаков // Сочинения к пользе и увеселению служащие. - 1760. - Т. IV-V. 186 IP НБУ. - Ф. I. - № 54663. - Арк. 138-145. 187 Там само. - Арк. 174-185 зв.
Рукописні історичні збірники XVIII cm. 67 Втім, сам його текст він не в змозі проаналізувати достатньо добре, оскільки трактував його списки за окремі і незалежні твори. Так, переписуючи текст «Літопису Граб’янки», Ломи- ковський робить доповнення до нього «из старинной рукописи», а насправді лише з іншого його списку188. Запас № 17 також місить окремі виписки з цього твору, де його знову ж таки означене «старинной малорусской рукописью». Відомий один зі списків «Літопису Граб’янки», переповнений примітками Ломиковського, який належав йому особисто189. Не виключено, що виписки робилися саме з нього. До останнього сімнадцятого запасу другого збірника входить переклад першої частини французького видання Жана-Бенуа Шерера «Annales de la Petite Russie», опублікованого в Парижі у 1788 р. Цей твір у свою чергу є французьким перекладом однієї із редакцій «Короткого опису Малоросії», про яку йтиметься нижче. Ломиковський, звичайно, цього не знав і означив твір Шерера як додаткове джерело з історії Малоросіїі, помістивши свій власний переклад цієї праці до збірника «Припасів...». При одній із статей рукопису є примітка: «Выписано Василіем Ломыковским августа 21817 года в Санкт-Петербург і». Така дата дозволяє припускати, про перебування останнього у 1817 р. в столиці. Очевидно, він здійснив поїздку до Петербурга, перебуваючи уже у відставці, оскільки перша стаття другого збірника датується 1812 р. і була написана на батьківщині в садибі «Парк Трудолюбія». У 1818 р. Ломиковський повернувся з Петербурга, саме тоді у маєтку сусіда Дмитра Трощинського відбувається його знайомство з Іваном Мартосом, котре, як уже зазначалося, 188 Там само. - Арк. 230-237 зв. ів9 ір НБУ. — Ф. І. — № 54483. - Арк. 1-40. На сторінках рукописного збірника (бо-ті роки XVIIIct.), до якого входить «Літопис Граб’янки», є власницький запис «Из собрания Ломыковского Василия Яковлевича, находившемуся в селі Парк Трудолюбія под Миргородом».
68 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. дуже вплинуло на життя Ломиковського й зайняття історією зокрема. Іван Мартос, як і більшість освічених людей свого часу, належав до масонської ложі. Наприкінці життя він страждав нервовим розладом. Ці два фактори, як зазначав О. Лазаревський, навернули Мартоса до містицизму, який затьмарив у ньому особистість^0. Він знайшов у Ломи- ковському вдячного слухача, а згодом прихильника й адепта своїх захоплень містичними вченнями. Саме з 1818 р. розпочинається листування між Мар- тосом і Ломиковським, яке тривало впродовж 12 років. Його суть зводилася до роздумів навколо певних містичних теорій та змісту праць відповідного напрямку. Увесь цей час із 1819 р. Мартос писав листи Ломиковському в «Парк Тру- долюбія» з Києво-Печерської лаври, де він усамітнено проживав в одній із келій. В травні 1830 р. тяжко хворий Мартос переїздить у маєток Ломиковського і менш ніж через рік помирає там. За роки листування й знайомства з ним (1818- 1831рр.) Ломиковський полишає укладання «Припасів...» і відновлює записи лише в 1831 р. після смерті Мартоса. Ці записи різняться від попередніх почерком і змістом. Це переважно роздуми на релігійні теми, виписки з історичних статей Журналу Міністерства народної освіти й емоційні антипольські статті, написані, вочевидь, під впливом повстання 1831-1834 рр. Василь Ломиковський належав до Генерації українців, на долю яких випало жити в епоху зламу традиційних цінностей «старої України» з її автономізмом та «правами і вольностями». Водночас ця епоха відкривала перед нащадками старшинської еліти привабливі перспективи через їхню інтеграцію до імперського середовища і, як наслідок - успішна кар’єра аж до найвищих посад імперії. Багато з українців скористалися такою можливістю і пов’язали своє життя з державною службою, здобуваючи визнання та високі щаблі 11«0 Лазаревский А. И. Р. Мартос. - С. 54.
Рукописні історичні збірники XVIII cm. 69 суспільної ієрархії; частина цих освічених людей поверталися назад, в Україну. Але і тим й іншим певною мірою був притаманний сентимент до своєї малої вітчизни, такий собі різновид «малоросійського патріотизму». Нерідко він знаходив своє відображення в інтересі до української минувшини, культури в цілому, та збиранні рукописних пам’яток, документів, зразків народних пісень. Для кожного з них таке заняття було не більше ніж мимовільне захоплення, ностальгія за зникаючим світом. В такому контексті і варто трактувати «Припасы к малороссийской истории». Якщо звернути увагу на термін «припасы», як сам називає свої записки Ломиковський, можна робити судження про його намір написати історію України, для якої дані матеріали слугували б за чернетки. Цю думку висловив у свій час О. Лазаревський, зазначивши, що Ломиковський «собирался писать историю Малороссии, но не был к этому готов в следствии совершенной неподготовленности к этому делу»1?1. Втім сам Ломиковський так означив мету своїх записів: «запасы, могущіе послужить в пользу будущему малороссхйскому историку»1^2. Зміст матеріалів «Припасів...» не дозволяє стверджувати про опозиційність чи лояльність їх упорядника до імперії або його автономістські уподобання, оскільки переважну їх частину становлять компілятивні виписки та документальні матеріали. Однак, загальний підтекст збірників, безперечно, спрямований на ідеалізацію історичного минулого, виокремлення таких його рис, що найбільш виразно свідчать про * 192w Лазаревский А. Словарь малороссийской старины // Киевская старина. - 1894. - № 7. - С. 17. 192 Цитата наочно ілюструє наміри Ломиковського щодо своїх зацікавлень. Званням історика його «нагородила» вже пізніша історіографічна традиця. Його діяльність й інтереси цілком типові для представника освіченого прошарку тих часів. Див. також: Журба О. Василь Якович Ломиковський: історик чи агроном? // Січеслав- ський альманах. - Дніпропетровськ, 2006. - Вип. 2. - С. 153-158.
70 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. давність походження «малоросійського народу», легітимність його «прав і вольностей». Героїзація історичної минувшини та ностальгія за ним були, за висловом Девіда Сондерса, «визначальною рисою українського опору імперській інтеграції»1^. Цей опір та місцевий малоросійський патріотизм можна навіть охарактеризувати як такий, «іцо мав радше археографічне, ніж політичне забарвлення і спрямовувався радше у минуле, аніж у майбутнє»194. Патріотизм Ломи- ковського цілком підпадає під таке трактування. Лише один раз на сторінках своєї праці він дозволяє собі різкий випад у бік російсько-імперської інтеграційної політики: «Когда родная дочь Малороссія присоединилась к матери своей Великороссы, то Россія стала страшна всім сосідям и с того только времени стала восходить на верх славы и величія. Не взирая на сіє, из предразсудков и зависти обращалась сродной дочерью, как мачеха с падчерицей»19^ Ця цитата концентрує в собі наскрізну ідею «Припасів до малоросійської історії» й особисту позицію як упорядника збірника, так і більшості його сучасників. І’з Sounders D. The Ukrainian Impact on Russian Culture, 1750-1850. - Edmonton, 1985. - P. 29. w РябчукМ. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого державотворення. - К., 2000. - С. 58. w ІР НБУ. - Ф. І. - № 54671. - Арк. 119 зв.
РОЗДІЛ II СПИСКИ КОЗАЦЬКИХ ЛІТОПИСІВ кінця XVII-XVIII ст. Серед пам’яток української історіографії періоду XVIII ст. помітне місце займають так звані козацькі літописи, хоча сам цей термін є досить умовним для означення текстів, які підпадають під цю категорію. Твори Самовидця, Величка, Граб’янки і, скомпонований на основі останнього, «Короткий опис Малоросії» почасти мають риси, що ріднять їх з літописами, але радше це компілятивні оповідання, котрі М. Грушевський означив як «літературу канцеляристів»196. Ці пам’ятки мають переважно визначений сюжет та ідеологію. У центрі їх уваги - історія нового політичного утворення - Гетьманщини, Війська Запорозького. Звичайно, «Літопис Величка», враховуючи його значний обсяг, не міг стати об’єктом широкого розповсюдження. Натомість три інші твори - «Літопис Граб’янки», «Короткий опис Малоросії» та, меншою мірою, «Літопис Самовидця» - стали популярними наративами XVIII ст., котрі поширювалися в численних рукописних копіях на всій території тогочасної Гетьманщини. «Літопис Граб’янки»: порівняльний аналіз редакцій Твір, відомий нині як «Літопис Граб’янки», був найпо- пулярнішим історичним наративом XVIII ст. Він увібрав у себе традиції літописного стилю, виявляючи водночас риси 196 Грушевский М. Об украинской историографии XVIII века несколько замечаний // Известия АН СССР. - М., 1934. - Ч. III. - С. 220-229.
72 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. літературно обробленого оповідання. Його текст розбивається на ряд структурних одиниць - сказаній, кожне з яких описує певний хронологічний проміжок від найдавніших часів до початку XVIII ст. і має свою назву відповідно до зображуваних подій. Власне літописом можна назвати прикінцеву частину тексту (1664-1709 рр.), що побудована на основі коротких повідомлень, розміщених у хронологічному порядку. Основна тема твору - Визвольна війна під проводом Хмельницького - представлена у ньому якнайповніше. Опис інших подій є своєрідним вступом та післямовою до основної сюжетної лінії. За джерельною основою «Літопис Граб’янки» є компіляцію з історичних пам’яток XVI-XVIII ст. їх перелік, поданий в авторській передмові, включає праці європейських істориків XVI-XVII ст. - Кромера, Коховського, Бєльського, Твардовського, Пуфендорфа й Гібнера, а також, як зазначено: «Диариуша наших воинов, в обозі писаного, духовных и мирских л ітописц ів, Синопсис Гизеля...»197. Початок твору традиційно присвячено етногенетичним пошукам. На відміну від сарматської або сармато-козарської версії походження у Величка, в «Літопису Граб’янки» вибудовується скіфо-козарська концепція. За логікою автора, козаки походять від скіфського племені козар. котрі колись наводили страх на всю Європу. Після низки військових поразок цей войовничий народ розділився, давши початок іншим етносам, у тому числі й українському. Хозарський/козарський міф про походження був привабливішим, аніж сарматизм, сильно пов’язаний з національною самоідентичністю польської шляхти, що не завжди однозначно сприймалося новою українською елітою198. Хоза- ризм же давав право козакам/українцям на власну древню, 197 Летопись гадячского полковника Григория Грабянки. - К., 1854. - с.3. Мыльников А. Картина славянского мира. Взгляд из Восточной Европы. Этногенетические легенды, догадки, протогипотезы XVI - начала XVIII века. - С-Петербург, 2000. - С. 129.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVIII cm. 73 міфологізовану історію і міфологічні витоки. Українці-хозари мали значно давнішу власну династію каганів, а християнство перейняли у Візантії задовго до литовців, поляків і мос- ковитів. Звідси й висновок - нова українсько-козацька держава має повне право на політичну автономію та власну автокефальну церкву. До того ж етимологія слова «козак» легко виводиться від «козар». Про це зазначено в «Літописі Граб’янки»: «...а козаров нарицаніе малороссіистіи вои премінивиїе мало. Козари козаки имінуются посім»1". Рання історія козацтва в тлумаченні автора пам’ятки постає у вигляді сюжетів про поступове поневолення поляками козаків та всього «малороссійского» народу, що вилилося згодом у перші повстання, зокрема Косинського й Наливайка. Причому на перше місце серед їх причин автор ставить порушення традиційних вольностей та релігійний фактор - запровадження унії. Основну ж тему Визвольної війни представлено якнайповніше. Головним її рушієм виступає козацтво на чолі з Богданом Хмельницьким. Останній у творі постає не лише як «Мойсей» і визволитель, айв образі суверенного монарха, котрий має реальну владу на визначені території, приймає іноземних послів, укладає згоди тощо: «Понеже токмо короны и берла ему не доставало»200. Добу Руїни та наступну історію України до 1709 р. у творі репрезентовано доволі коротко; автору вдалося лише контурно означити основні події та персонали, опис яких здебільшого обмежено рамками літописної форми викладу. Попри позірну дослідженість і хрестоматійність цього твору є ряд аспектів, залишених на марґінесах наукових сту- **99 Летопись гадячского полковника. - С. 15. 20° jp НБУ. — Ф. І. — № 164. - Арк. 42 зв. Цитата подається за рукописним варіантом, оскільки у виданні 1854 р. цей фрагмент був відкинутий цензурою. Також заборонено було друкувати епізод, в якому йдеться про засилля московських воєвод в українських містах часів гетьманства Івана Брюховецького (Лазаревский А. Пропущенная из печати страница из «Летописи Грабянки» // Киевская старина. - 1894. - № її - С. 297-300.)
74 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. дій. Зокрема, де стосується джерельної основи останнього та співвідношення його редакцій, що тягне за собою порушення такого важливого питання, як первинне походження та авторство цієї популярної пам’ятки. їх неможливо дослідити без активного залучення численних рукописних копій твору. Перед цим звернемо увагу на історичні монографії М. Костомарова присвячені Богдану та Юрію Хмельницьким201, в яких простежується доволі цікава деталь. Історик окремо зробив посилання на два джерела: рукопис «История о действиях презельной брани» та, опублікований у 1854 р. Комісією для розбору давніх актів, «Літопис Граб’янки». Хоча вже на той час усталилася традиція синонімічного вживання цих двох назв. Причому, перший твір М. Костомаров відніс до важливих і цінних джерел, а «Літопис Граб’янки» означив як другорядну компіляцію202. На перший погляд, це здається парадоксальним - автор посилається на одне і те ж джерело як на два різних. Подібне судження висловив сучасник М. Костомарова Геннадій Карпов у своєму критичному огляді джерел з української історії: «Летопись цитируемая Костомаровым и изданная комиссией), это, нужно полагать, одно и то же...»203 204. Далі Г. Карпов піддав критиці характер використання джерел у працях Костомарова, зокрема «Літопису Граб’янки». Ним навіть вирахувано, що в монографії «Богдан Хмельницкий» зроблено понад 300 покликів на «Историю о действиях презельной брани». «И при этом,- зауважує Г. Карпов. - Костомаров указывает, что «Летопись Грабянки» есть компиляция разных книг и рукописей составленная уже в XVIII веке»20-*. 201 Костомаров Н. Богдан Хмельницкий // Исторические монографии и исследования. - Санкт-Петербург, 1859-1860. - Т. ІХ-ХІ; Костомарови. Гетманство Юрия Хмельницкого // Там же. - Санкт-Петербург, 1861. - Т. XII. 202 Костомаров Н. Гетманство Юрия Хмельницкого. - С. 157. 203 Карпов Г. Критический разбор главных русских источников до истории Малороссии относящихся. - М., 1870. - С. 52. 204 Там же. - С. 53.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVIII cm. 75 Позиція Г. Карпова контрастує з припущенням Михайла Максимовича. В одному з листів до Костомарова він, між іншим, зазначає: «В обозрении источников вашей книги «Богдан Хмельницкий» не упомянуты оба печатных издания «Летописи Грабянки»205, а показано под номером 17 «История о действиях презелъной брани». Судя по заглавию, это «Летопись Грабянки», но у Вас иногда приводятся из нее очень любопытные сведения, коих нет ни в двух печатных изданиях, ни в других известных мне списках. Итак, Ваша рукопись составляет третью, особую редакцию этой летописи, полнейшую и доселе неизвестную»206. Слід зупинитися на короткому аналізові вищезгаданих творів. Перший із них - «Літопис Грабянки». Про іншу пам’ятку - «История о действиях презельной брани» можна робити судження на основі цитат в історичних монографіях М. Костомарова та зауважень щодо нього сучасників історика, оскільки оригінал твору, котрим користувався вчений, залишається невідомим. Спробуємо з’ясувати, наскільки істинним виявилися твердження Г. Карпова і М. Максимовича й наскільки мав рацію сам М. Костомаров, розмежовуючи «Літопис Граб’ян- ки» і «Историю о действиях презельной брани». Вирішенню цього питання передує пошук відповіді на інше - чи твір, відомий нині як «Літопис Граб’янки», укладався шляхом опрацювання заявлених у його передмові джерел чи постав на основі уже готової компіляції? Подібна постановка питання доволі пізно постала у вітчизняній історіографії. Основні суперечки, що точилися навколо «Літопису Граб’янки», зводилися до персоналізації авторства твору. З виявлених на сьогодні більше бо його 2°5 Йдеться про публікацію 1793 р., здійснену Федором Туманським на сторінках часопису «Российский магазин» (Российский магазин. - 1793- - Ч. II—III) й видання 1854 р. Тимчасової комісії для збору давніх актів (Летопись гадячского полковника... - К., 1854). гов Максимович М. Собрание сочинений. - К., 1876. - Т. I. - С. 433.
76 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. списків лише окремі з них означені ім’ям ймовірного автора - галицького полковника Григорія Граб’янки. Ця обставина суттєво вплинула на процес встановлення авторства пам’ятки. Перше видання «Літопису Граб’янки» здійснювалося у 1793 Р- Федором Туманським за анонімним списком. Цей же твір використовувався автором «Історії русів», Дмитром Бантишем-Каменським, Миколою Маркевичем, і кожен із них іменував його по-різному. «Малороссийский летописец» - так назвав «Літопис Граб’янки» перший видавець Ф. Туман- ський, чиє прізвище надалі слугувало для його означення. Назва «Летописец Туманского» закріпилася за твором не на одне десятиліття. М. Маркевич - автор п’ятитомної «Истории Малороссии» іменував пам’ятку «Писаревскою летописью» за прізвищем власника одного зі списків - Ераста Писарєва207. Ніхто з перерахованих учених не знав достеменно авторство «Літопису Граб’янки» й не чинив спроб його дослідити. Лише в 30-х р. XIX ст. Пантелеймон Куліш спробував пролити світло на це питання. Автором твору він вважав, не приводячи для цього жодних доказів, священика Максима Плиску208. Вперше ж ім’я Граб’янки, як автора однойменного літопису, почало фігурувати з часу його опублікування Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів у 1854 р. Перед цим було виявлено так званий список Григорія Полетики 60-х рр. XVIII ст., переписаний його рукою, в назві котрого були зазначені відомості про Граб’янку як автора твору. Це дало підстави видавцям назвати текст за списком Полетики «Літописом Граб’янки». Невдовзі твердження про авторство літопису піддалося сумнівам. О. Лазаревський вважав недостатнім повідомлення зі списку Полетики для такого твердження. На його думку, це 207 Маркевич Н. История Малороссии. - М., 1843. - Т. V. - С. 20. 208 Письма П. Кулиша к О. Бодянскому // Киевская старина. - 1897. - № и. - С. 401. (За прізвищем упорядника рукописного збірника - Максима Плиски).
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVIII cm. 77 могла бути версія самого укладача списку20^. Однак згодом був знайдений Сорочинський список датований 1756 р., тобто старший за список Полетики, що змусило О. Лазаревського погодитися з висновками комісії про його авторство* 210. Втім, на цьому дане питання не вичерпалося. Воно перейшло в іншу площину і почало формулюватися з іншим акцентом, суть котрого полягає у вирішенні версії щодо безпосередньої приналежності твору перу гадяцького полковника. Під «безпосередністю», малося на увазі опрацювання самим Граб’янкою під ставових текстів або ж користування ним готовою компіляцією, укладеною на основі цих же текстів. Подібним чином це питання постало у праці історика Симона Наріжного, присвяченій аналізу «Літопису Граб’ян- ки»211. Дослідник заперечив усталене твердження про його авторство. За його спостереженнями списки, в яких зазначено ім’я Граб’янки-автора, «були генетично пов’язані з списком (не з твором, а з списком!), що належав полковникові Граб’янці. Цей список був ним переписаний, можливо зредагований та доповнений. Наслідки «трудолюбія», - підсумовує Наріжний, - зводяться до звичайного редагування»212 * *. Вчений не був одиноким у своїх здогадах про існування якогось підставового твору, котрий став для Граб’янки основою для його власної компіляції. Сумніви щодо авторства останнього висловив і М. Грушевський, вважаючи його недостатньо доведеним2^. В цьому контексті цікавим є рукопис магістерської дисертації Миколи Зерова. Разом із джерельним аналізом 2°9 Лазаревский А. Опущенная из печати страница из «Летописи Грабянки». - С. 299-300. 210 Лазаревский А. К вопросу о Грабянкиной летописи // Киевская старина. - 1897. - № 2. - С. 41-42. 211 Наріжний С. Действия презельной брани. - Прага, 1938. 2,2 Там само. - С. 34. 21з Грушевский М. Об украинской историографии XVIII века несколько замечаний // Известия АН СССР.- М., 1934 - Ч. 3. - С. 221.
78 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. наративу, визначенням усіх його ймовірних джерел він також висунув припущення: «...сам ли Грабянка собрал и расположил в определенном порядке данные и выводы польских ученых и «Синопсиса» или же воспользовался какой-нибудь готовой компиляцией?»214 На таку ідею автора наштовхнув згадуваний уже запис у щоденнику генерального підскарбія Якова Марковича, де під і липням 1725 р. записано: «Сего дня были у Горленков, где взял рукописную книгу почитать»21^. Далі Маркович приводить досить розлогий огляд її змісту216 *. В результаті детального порівняння змісту «рукопису Горленка» й «Літопису Граб’янки», проведеного М. Зеровим, виявилося, що цитований Марковичем рукопис за своєю загальною структурою тотожний «Літописові Граб’янки», однак містить і ряд особливостей, що різнять його з цим твором. Виходячи з цього, дослідник зробив припущення: «книга Горленка, читаная Марковичем не была «Летописью Грабянки». Скореє это могла быть одна из раз- постраненных компиляций на Украине, приводившая в порядок сведения по украинской истории. Грабянка мог пользоваться ею как схемою. Конечно, это область предположений ...»2‘7. За головний доказ свого припущення М. Зеров висунув анонімність «рукопису Горленка». Адже сумнівним видається те, що «Літопис Граб’янки», написаний, як це зазначено в його назві, в 1710 р., встиг поширитись у своїх списках до 1725 р. настільки, що втратив ім’я свого творця. Крім того, на думку М. Зерова, в старшинському середовищі надто добре знали один одного й були поєднані родинними зв’язками, аби не помітити літературний доробок людини зі свого 2Ь* IP НБУ. - Ф. 35.- № 8о. - Арк. 51. 215 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. - К., 1893. - Ч. І (1717-1725). - С. 241. 216 Там же. - С. 241-245. 21? IP НБУ. - Ф. 35. - № 8о. - Арк. 53.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVI1I cm. 79 оточення218. До того ж, гіпотетичний автор твору Григорій Граб’янка на 1725 р. був ще живий. Загинув він лише в 1737 р. під час чергової російсько-турецької війни. Усі сумніви щодо авторства гадяцького полковника, а особливо припущення про ймовірність існування якоїсь підставової первинної компіляції, залишилися поза увагою дослідників літопису сучасної доби. Авторство гадяцького полковника або беззастережно приймається як аксіома, або ж робляться спроби його обґрунтування на основі знову ж таки аксіоматичного твердження, яке будується за приблизно такою схемою. В «Літописі Граб’янки» прослідковуються автономістичні мотиви; його автор був їх прихильником і виразником, оскільки брав участь у відомій депутації 1723 р. гетьмана Полуботка до Петра І та був заарештований у числі її інших учасників, а значить, саме він і написав твір, оскільки «жоден з фактів біографії Граб’янки, жодна з його рис, а також його політичні й особисті орієнтації, що постають з цієї біографії, ніяк не суперечать тому образові автора, який постає зі сторінок «Действий» 2І9. Проте, жодне з цієї пам’ятки, окрім самої назви, не свідчить на користь авторства гадяцького полковника Граб’янки. Ті небагаті відомості з його біографії абсолютно неможливо підтвердити текстом твору, як це робилося у випадку атрибуції авторства «Літопису Самовидця». Радше біографічні дані про Граб’янку та його ідеологічні уподобання припасовувалися до ідеології й змісту пам’ятки. Але подібним же чином авторство можна приписати будь-кому із середовища тогочасної козацької старшини. 218 Там само. - Арк. 53 зв. 219 Луценко Ю. «Летопись Грабянки»: технология, проблематика, поэтика /Автореферат канд. фил. н./. - К., 1989.- С. іб; Його ж. Вступ 11 Hryhorij Hrabianka’s The Great War of Bogdan Xmel’nyckyj. (Harvard Library of Early Ukrainian Literature). - Cambridge, Mass., 1990. - P. 56.
80 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. У своєму дослідженні будемо виходити з реальності існування в минулому, умовно кажучи, двох «Літописів Граб’ян- ки». Один з них атрибутований, інший - анонімний. Попри загальну подібність останніх, вони мають певний набір відмінностей, щоб можна було розглядати їх як два окремі твори. Для з’ясування цього питання звернімося до аналізу численних списків «Літопису Граб’янки». О. Аланович дійшла висновку, що вони поділяються на списки короткої та повної редакції. За її спостереженнями, перші різняться від повної версії твору скороченістю змісту до бо-х рр. XVII ст., відсутністю вступної частини з її передмовою до читача, віршами про «герб малороссійский» і на похвалу Богдана Хмельницького. Натомість коротка редакція у рукописних збірниках майже завжди супроводжується документальним компактом, котрий фактично є своєрідним продовження літопису220. Слід додати, що всі списки короткої редакції є анонімними, на відміну від списків повної редакції, на окремих з яких зазначено ім’я автора твору. Останніх серед загального числа списків літопису нараховується лише дев’ять. Най- ранніший з них датується 40-ми рр. XVIII ст. Самим раннім списком короткої редакції є рукопис із колекції І. Вахрамеева Державного історичного музею в Москві221. Як це не парадоксально, але він, згідно з філігранями, датований 1670-ми рр.222 Адже, як відомо, «Літопис Граб’янки» було написано лише у 1709 р. Почерк, папір та оформлення рукописної книги також дозволяє підтвердити це датування. Такого роду інформації далеко не достатньо для висновків, однак вона може прислужитися додатковим аргументом при наявності інших доказів. 220Апанович Е. Рукописная светская книга. - С. 98 221 Отдел рукописей Государственного исторического музея (Далі - OP ГИМ). - Вахрамеев, 130. 222 Laucevicius Е. Popierus Lietuvoje XV-XVIII a. Atlasas. - Vilnius, 1967. - № 3328.
Списки козацьких літописів кінця XVI1-XVIII cm. 81 За основу для аналізу короткої редакції пам’ятки було залучено десять рукописних списків, у тому числі й опублікований список 1739 Р-» ЩО зберігається у фондах Житомирського краєзнавчого музею22з. Посилання, через пошкод- женість найранішого списку, здійснюватимуться на основі тексту 40-х років XVIII ст. з фондів Інституту рукопису НБУ, визнаного типовим для списків короткої редакції* 224. Цей текст детально порівняно з іншими списками цієї ж редакції, котрі у цитованих місцях виявилися майже ідентичними списку 40-х рр.225 Для аналізу повної редакції використано текст «Літопису Граб’янки», опублікований в 1854 р.226 який, попри незначні розбіжності, загалом тотожний рукописним спискам повної версії твору227. Звичайно, тут не наводитимуться всі відмінності між обома редакціями, хоча їх кількість значна, а лише суттєві, які найбільш виразно відображають різницю між текстами останніх і дозволяють зробити певні висновки щодо первинності однієї з них. “З Гисторія о началі проименованія казаков. - Житомир, 2001. 224 IP НБУ. - Ф. 8. - № 150/50. Саме цей список визнаний типовим для списків короткої редакції. - АпановичЕ. Рукописная светская книга... - С. 167. гад ОР ГИМ. - Вахрамеев, 130; IP НБУ. - Ф. 35. - № ібо. - Арк. 2-127; № 161. - Арк. 1-30; ф. VIII. - № 213/м 52. - Арк. 46-83; № 213/м 56. - Арк. 47-83; N9 150/50; ф. і. - № 7563. - Арк. 1-54; N9 54483- - Арк. 2-39; ВРІУЛ - Ф. 99 - № 252/1390. - Арк. 9-47. 226 Летопись гадячского полковника Григория Грабянки. - К., 1854. 227 IP НБУ. - Ф. І. - № 6300. - Арк. 2-96; № І64. - Арк. 6-93 (список було покладено в основу видання «Літопису Граб’янки» 1854 р.); № 6490. - Арк. 8-259 (т. зв. Сорочинський список повної редакції «Літопису Граб’янки» 1756 р.); № 7972. - Арк. 3-97; № 6698. - Арк. 2-104 (список виданий фототипічним способом Гарвардським Інститутом українознавчих досліджень у 1990 р.); ф. VIII. - № 149М/49. - Арк. 1-101.
82 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Розбіжності між обома редакціями простежуються вже з самого початку твору, у вступному розділі, де описується етногенез «малороссійского народа»228 * *: Коротка редакція Народ в Малороссійской страйк, глаголемый козаками, своє имать проим^нованіе воправду от древняго народа козарска. Их же нарицаху греки хозарами. Язык то бЪ славянски [...] Сій хозары бяху от племени Гомера, Лафетового сына и от Гомера прежде нарицахуся гомери, а от греков кимери. [...] А коза- ров нарицаніе малороссійстіи вой переменивше мало229. Повна редакція Народ в Малороссійской страна нарицаемый козаки имать свое проимЪновние от древнейшаго рода скифска глаголемого от гор алянских от рЪки текущей чрез бухарскую землю в Хвалынское море. Козары, идущего от племени першого Яфетового сына Гомера...2з°. 228 Цей сюжет не є оригінальним для списків обох редакцій. При текстологічному порівнянні помітна спорідненість з аналогічним сюжетом із «Житій святих» Дмитрія Ростовського (Тултала), опублікованих в 1700 р. «Козари их же греци хозарами, Римлян f> же газарами нарицаху, бяиіе народ скифский, язика Славенскаго или рускаго, [...] в коей стран £ исперва жительствоваше племя перваго сыны Яфетова Гемера, нарицаемые преждЬ гемери, таже от Греков прозваны быта Цимбри.[...] А Козаров имени память оста в Малороссійском ньіні Воинств і кр Lukom, подоби b тому зело мало премкнно им інуемом» [Дмитрій Ростовський (Туптало)] Книга житій святих во славу Святыя Животворящия Тройці на три месяці - март, априль, май. - Киев.: [Типографія Києво-Печерської лаври], 1700. - С. 552. Невідомо, котрий текст є первинним: «Житія святих» чи текст короткої редакції. Припускаємо, що автори обох текстів користувались якимось спільним джерелом. 229 Гисторія о началі проименованія Козаков. - Житомир, 2001. - С. 40, 45. У виданні представлено текст короткої редакції «Літопису Граб’янки». 2з° Летопись гадячского полковника Григория Грабянки. - С. 4.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVIII cm. 83 У тексті короткої редакції, на відміну від повної, етнічні витоки українців ведуться від «козар» і немає згадок про «скіфів». Натомість у повній редакції натрапляємо на плутанину: корені їх походження спочатку ведуться від скіфів, згодом до них долучено «козар». Відбувається накладення двох теорій. Причому автор повної версіїї навіть не намагається органічно поєднати скіфську й козарську теорії походження, а лише механічно об’єднує їх. У цьому ж розділі короткої редакції опускається багато відомостей, що торкаються подій загальної історії, присутніх у повній. Наприклад, про походи хозар на Рим, розповідь про держави болгар на Волзі та «аляно-козар» у Криму, опис головних його міст - Керчі, Кафи, природних умов краю. Лише побіжно згадується спільний хозарсько-персидський похід на Царгород. У короткій редакції щодо останнього акцентується увага на впливові вищих сил на завершення акції: «Пресвятая Богомати, защищаючи град той аки жребий свій, mix побеждала. Очесом в суботу пятую святого великого поста в исторіи пространно чтеться побідное поющи Богородица над племенами нашими»2^1. Наявність подібного фрагменту може свідчити про залучення автором у якості джерела збірника проповідей, де є відповідне казання про захист Богородицею Царгорода. Про це свідчить і вказівка на «пятую суботу великого поста». Далі в обох редакціях йдеться про примирення греків із «козарами» й про одруження сина імператора Льва Ісаврянина на доньці хозарського кагана. Натомість у повній версії представлено детальну розповідь про похід на Царгород без згадки про Богородицю. До неї долучено опис вторгнення франкського короля Дагоберта в хозарські землі на Волзі, «где, их воюючи вконец побіди»2з2. Проте, при описі цього походу згадується чомусь про зруйнуванні 231 232231 IP НБУ. - Ф. VIII. - Спр. 150/50. - Арк. 2 зв. 232 Летопись... - С. її.
84 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. королем столиці хозар у Паннонії, що знаходилася за тисячі кілометрів від Волги, в Придунав’ї. У короткій редакції також відсутній епізод про розгром «полунощных народов» імператором Оттоном2зз. Автор повної підводить підсумок етногенезу «козар», зазначаючи, що по винищенні південних та північних племен, залишились ті з них, що жили над Дніпром. Після короткого екскурсу в історію правління перших руських князів, по Святослава включно, в обох редакціях однаково описується вторгнення Батия на Русь і винищення ним печенігів та половців. Загалом для вступної частини тексту короткої редакції, на відміну від повної, властива більша монолітність і чіткість сюжету без численних напівлегендарних нашарувань подій всесвітньої історії. На основі цих даних не можна робити ще якихось певних висновків щодо первинності однієї з редакцій. Однак порівняння змісту першого розділу «Літопису Граб’янки» повної і короткої редакцій виключає просте механічне скорочення тексту останньої, оскільки у ньому фіксуються розбіжності у трактуванні окремих концептуальних моментів; присутні також епізоди, спроможні доповнити собою текст повної редакції. При детальному порівнянні усього тексту обох редакцій така тенденція прослідковується ще виразніше. На початку розділу «Откуда и чего ради восташа козаки на поляков» у тексті короткої редакції читаємо епізод, насичений релігійно-апокаліптичним змістом, відсутній в усіх списках повної редакції. Він є своєрідним вступом до опису обставин укладення Берестейської унії 1596 р.: «Егды змий вселукавый отторг третю часть звізд из церкви православной аки из тверди небесной и восхоти вринути во адову пропасть, тогда смути...»234. Далі текст обох редакцій продовжується наступним чином: «Некия архиреи в литовской стороні не боящееся * **33 Там же. *34 IP НБУ. - Ф. VIII - № 150/50. - Арк. 4 - 4 зв.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVIII cm. 85 Бога ни откуду не имущих нужды...»* 235. Як бачимо, текст повної редакції піддався у цьому епізоді скороченню за рахунок опущення фрагмента. На подібний прийом натрапляємо далі. Після розповіді про обставини укладення унії, текст короткої редакції містить релігійно-полемічний епізод: «Тогда видавиш благочестиві сынов і сію химеру новоявищуюся, ужасахуся и отыдоша себі от единости тех наемников, а не истинных пастырей и отсюду раздрася облюбленницы Христовой единоблагочестная риза и смутилась смущеніем неутешным православная церков бе бо вид іти на ней одіяние разодрано и душею боляще зело, яко синові ея вшедше в чертога внутренея ум- роша. Змий же, убивший их, начат облюбленницу Христову церков гонить. Обаче дано бе жен idei крыли орла небесного и полете аки в пустыню в простый род россійский»2^6. Зміст даних фрагментів, відсутніх в усіх списках повної редакції, можна трактувати як вияв антиунійних настроїв православного духовенства, що особливо посилилися на межі XVI-XVII ст. Можливо саме в той час останні були створені, а пізніше стали складовою історичного твору. Проте цілком очевидно, що вони не були дописані до короткої версії в процесі переробки тексту повної. Радше навпаки - їх було вилучено при укладанні повної редакції «Літопису Граб’янки». У списках короткої редакції сюжети релігійного змісту, відсутні в списках повної, трапляються часто. Так, наприкінці розділу «Откуда и чего ради воссташа козаки на поляков» у тексті короткої редакції вміщено повідомлення про смерть київського митрополита Йова Борецького «мужа премудрого и зело греческий и латинский язык и богословие уміяще и учіния велик бе любитель»2^7. Тут же зазначено: «При кончині сія главы приводим хотещим знати яко в літо 1647януария в первый день представися в вічную жизнь ... 235 Там само. - Арк. 4 зв.; Летопись... - С. 17. 236 IP НБУ. - Ф.УІН - № 150/50. - Арк. 4 зв. 237 Там само. - Арк. 7.
86 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. митрополит киевскій Петр Могила»2з8. Далі наводиться характеристика діянь останнього і коротка довідка про його наступника Сильвестра Косова. Коротка редакція може доповнити текст повної уточненням стосовно поховання гетьмана Сагайдачного: «...тіло поховано в Києві в монастирі братском в проводную неділю»2^; а також епізодом про перебування в Києві Єрусалимського патріарха: «Святійший патриарх иерусалимский Феофан, идий на Москву ради некоторих своих исправленій б і в Києві и в святой обители Печерской гостюючи, слышав чин церковный и монастырский, восхвали и благословив в великой церкві от рода врод пінто непременному быти. Сам по сем пойде в царствующий град Москву»2*0. Слід додати, що в тексті короткої редакції датування часто здійснюється за церковним календарем, які у повній редакції ігнорується. Текст короткої версії часто збагачується релігійною риторикою при оформленні змісту. У повній редакції ці фрагменти тексту не фіксуються або подані у скороченому вигляді. Зокрема, після описання утисків українців поляками у обох редакціях наводиться своєрідний підсумок, котрий разом із тим є зв’язкою для наступного розкриття подій Визвольної війни: Коротка редакція ЛГ Повна редакція ЛГ Видав же Господь скорбь и За провину их Бог отомстил озлобленіе людей СВОИХ призръ ЛЯХОМ сицевым образом 242. с небес, яви милость свою дасть и спасеніе из рук врагов иже православных людей ненави- дяху и от такие вины сотвори ляхом отмщеніе сицевым образом2^. * 239 240 241 242238 Там само. - Арк. 8 зв. 239 Там само. 240 Там само. - Арк. 6 зв. 241 Там само. - Арк. 9. 242 Летопись... - С. 32.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVIII cm. 87 Присутність у тексті короткої редакції сюжетів з яскраво вираженим релігійним змістом з акцентуванням у них уваги саме на релігійному аспекті подій може свідчити про духовний сан його автора. Ці фрагмети органічно вплітаються в сюжетну канву твору, створюючи іноді ефект залучення читача до процесу розгортання змісту. Це створюється за допомогою вже згаданих риторичних зворотів на кшталт: «При кончині сія глави приводим хотящим знати...» або: «достойно твоей памяти и сіє...»; «Зри благочестивый читателю». У такому контексті цікавим є уривок із короткої редакції, яким розпочинається розділ «Сказаніе что ся потом діяло и о побіді над поляками под Пилявцами»: «От бач, каждый русине и Украины матки твоей сыне, як Бог тебе любе. Из под лядской неволи освободиша, дал тебі полскую землю в користь, яко жидам землю ханаанскую, которой уже обобравши ужитков начатки, даждь славу Богу, а далей при помощи Божей поступай»2^. Автор, звертаючись до читача, проводить паралелі між українською та біблійною історією, порівнюючи українців з іудеями, а Україну - із Землею Обітованою. Такий прийом типовий для пам’яток української історіографії XVIII ст., творці яких, крім іншого, вбачали у Богдані Хмельницькому старозавітного Мойсея, що вивів свій народ із неволі. В короткій редакції присутня також розлога оповідь про події, які сталися у Львові під час облоги міста козацько- татарськими військами. Йдеться про те, як львівські монахи- бернардинці приготували в монастирі суботню трапезу «от рыбы и мяса», запросивши на неї жителів міста з метою виявлення православних, оскільки істинний католик не доторкнеться в суботу до м’ясних страв. Монахи уважно стежили за тими, хто споживав скоромне, потім виводили їх на монастирське подвір’я, вбивали, а тіла кидали до криниці. **43 ір НБУ. - Ф. VIII - №150/50. - Арк. 14 зв.
88 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. «Такову трапезу бідной Руси римляні всігда готуют»244, - підсумував автор свою оповідь. Цей сюжет із його легендарним підтекстом, вочевидь, побутував в усній традиції й був включений автором короткої редакції в її зміст, а пізніше вилучений при підготовці повної редакції твору. У короткій редакції натомість відсутні деякі подробиці біографії Богдана Хмельницького, зокрема про його заслуги перед польським королем і обставини захоплення ним у полон двох турецьких вельмож - Кантемирів245. Серед таких епізодів можна назвати також опис прийому гетьманом іноземних послів у Переяславі та відправлення посланців до сусідніх держав, коротку оповідь про київського воєводу Адама Киселя, воєнні дії часів Смоленської московсько- польської війни, повідомлення про колонізацію Слобожанщини, заснування міст Харкова, Охтирки й Сум, факти, пов’язані з обставинами нереалізованої пропозиції турецького султана Б. Хмельницькому вступити разом з ним у війну проти Москви. Також у короткій редакції відсутній сюжет про так зване «конотопське диво»246, що майже без змін повторює аналогічну оповідь з «Літопису Самовидця»247. Перераховані фрагменти переважно характеризують питання зовнішньої політики, інформаційно розширюють рамки сюжету та органічно вплітаються до нього. Однак, в окремих випадках помітні риси механічного включення епізодів до початкового тексту. Наведемо фрагмент, в котрому йдеться про збільшення армії Хмельницького напере¬ 244 Там само. - Арк. 20-21 зв. 245 За спостереженнями М. Максимовича, сюжет про полонення Кантемирів запозичено з історичного твору другої половини XVII ст. «Хроніки Єрлича», де він має відношення до Стефана Хмелецького, а не Богдана Хмельницького, який за «Літописом Граб’янки» нібито полонив Кантемирів. (Максимович М. Собрание сочинений. - М., 1876.-T.I-C. 461). 246 детальніше про цей сюжет див. у параграфі присвяченому «Літопису Самовидця». 247 Літопис Самовидця. - К., 1971. - С. і.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVII1 cm. 89 додні війни. Наведений нижче уривок цитується за текстом повної редакції, півжирним шрифтом виділено зміст скороченої: «.Люди к Хмельницькому опікались в дніпро- вые луги на Запорожье не могли войска собирати за залогою, которая з полковниками лядскими и жолнірами посполу міжду запорожцами заставали, а ще видил яко добре промысел строится, однак до гетмана килка разов отписал... но отвіту от гетмана не получил. Потом мисил идатися до татар. Видя же он яко добре помыслы его напинатися, имысли еще и татар в помоги призвати» 248 249. Тут виразно помітна тавтологія у змісті повної редакції, спричинена включенням невідредагованої частини в існуючий текст короткої, що свідчить на користь первинності останньої. Подібний «прорахунок» автора повної редакції помітно в іншому місці пам’ятки. У короткій редакції випущено повідомлення про Крипггофа Косинського як керівника першого антипольського повстання 1591 р., що стало, згідно із «Літописом Граб’янки», наслідком прийняття унії. Натомість, у короткій версії в ролі першого захисника православних згадано про Наливайка. Цей момент можна було б проігнорувати, трактуючи його як механічне скорочення тексту останньої. Проте у повній редакції знаходимо наступне: «...Ибо в то время Наливайко восста на ляхов первый»2*?. Складається враження, що автор повної редакції користувався текстом короткої, не уважно проредагувавши після цього свій текст, оскільки в ньому попередньо вказувалося на Косинського як керівника першого повстання. Слід окремо зауважити, що епізоди, які доповнюють собою текст короткої редакції, позбавлені рис церковнослов’янської мови, на які багатий «Літопис Граб’янки». Вони написані книжною українською мовою XVIII ст. Цей момент 248 ір НБУ. - Ф. VIII - № 150/50. - Арк. іо зв.; Летопись... - С. 41. 249 Там само. - С. 31.
90 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. набуває більшого значення при поєднанні його з результатами аналізу цілого комплексу сюжетів двох редакцій. Спостерігаючи подальші різночитання списків обох редакцій, натрапляємо також на численні фрагменти світського змісту, спроможних доповнити текст повної редакції. Не можна оминути увагою дещо курйозний та напівжартівливий фрагмент з списків короткої редакції: «В Немирові во граді живущие люди, избравши себе некоего Куйка старшиною града, совітаху с ним како имут впредь чинити со своим паном и на то сложили дати ему плуг, волов и чтыри міри солоду, дабы не умер их пан с голоду. Также усовітоваша дати ему к поклону нечто, работы же ему никакой не давати»250. Цей епізод стосується процесу повернення польської шляхти у свої маєтки після ратифікації сеймом Зборів- ського миру 1650 р. В монографії «Богдан Хмельницкий» М. Костомарова знаходимо продовження зазначеного епізоду із посиланням на «Историю о действиях презельной брани»: «Саме богатые прежді паны не получали ни гроша из огромных маетностей ...ті же, которие были побідніє, принялись сами пахать и сіять и жены их, прежді боявшиеся выйти на солнце, чтобы не загоріть, вязали снопы в июльский полдень»251. Ми ще повернемося до монографії М. Костомарова, проаналізувавши інші розбіжності між текстами двох редакцій. При підведенні підсумків другої польсько-козацької битви під Корсунем у текстах обох редакцій перераховуються знатні поляки, захоплені татарами в полон. Повна редакція нараховує дев’ять шляхетних бранців, у короткій - цей список досягає п’ятнадцяти осіб. Додатково занотовуються наступні прізвища: «Хоментовский, Кгдешинский, Бедзын- * Ч.2s° IP НБУ. - Ф. VIII - № 150/50. - Арк. 32 зв. 25‘ Костомаров Н. Богдан Хмельницкий. - Санкт-Петербург, 1859. - Ч. І. - С. 42.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVIII cm. 91 ский, Тышинский, Орачковский, Кучковский и иных многих полководцев и капитанов»252. Обидві редакції різняться також кількістю перерахованих полків. У повній редакції «Літопису Грабянки» зазначено 15 полків з загальною кількістю 33989 козаків, хоч у підсумку йдеться про загальне число 35080. Коротка редакція подає іб полків з включенням відсутнього у повній редакції Брацлавського полку. Загальне число козаків тут майже збігається із заявленим підсумком і становить 36789253. В короткій редакції детальніше описано польський військовий табір напередодні Пилявецької битви: Коротка редакція ...гдЬ и ляхов приде шест на десят тысяч до бою, а слуг военных у рынпунки войсковые добре прибраны у них утроє. Bet ж те выберахуся аки на весілье от злата и серебра палающе. Тарги и поклери, ронды, фериги, бунчуки, шабли, панцеры, наметы, столы от серебра дорогие малы, а того негдяся не сподЬвали, што М'кли с козаками на гунки и рядна помаяти прЬизрядные свои богатства. Який фримарк треба самому Богу приписывати254. Повна редакція ...гдЬ и ляхов приде бо тисяч до бою а слуг 6t у них утроє. Все ж Th выбирахуся аки на веселье от злата и серебера палающе, не надеещееся абы Mtc козаками на гуни тие преизрядные багатства npoMtHBTH255. Співставлення цих двох уривків, а також попередні приклади із текстів обох редакцій наочно ілюструють вторинність «Літопису Граб’янки» повної редакції стосовно тексту короткої версієї. 252 IP НБУ. - Ф. VIII - № 150/50. - Арк. 14 зв. 253 Там само. - Арк. 22 зв. 254 Там само. - Арк. 18 зв. 255 Летопись... - С. 52.
92 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Особливо яскраво це помітно в тому місці пам’ятки, де мова йде про весілля у Яссах Тимоша Хмельницького й Ро- занди Лупул - доньки молдавського господаря. Одруження відбувалося після битви на Батозі. В обох редакціях спочатку описується приїзд Тимоша з почтом до столиці князівства, їх урочиста зустріч молдавським господарем та боярами, наводиться опис самого весілля, на якому «воєводянка панна, показуючи свою волную охоту з Хмелниченком до мал- женства, казала русские пісни на своим весиллю дружкам піти»* 2*6. На цьому текст повної редакції раптово переривається зауваженням такого змісту: «На полскую землю всія вышеописанными бідами обдержащими и еще сынов і на мать свою полскую землю восташа...»257. Під «вышеопи- саными бідами» можна розуміти події Хмельниччини в цілому. Втім, у списках короткої редакції знаходимо більш конкретне означення цих «бід» у вигляді розлогого змалювання катаклізмів та потрясінь, що спіткали Річ Посполиту, як відплата за утиски православних: «Прежді сія над ляхами побідьі (мається на увазі перемога в битві під Батогом - А. Б.) днями тремя видны бяху на небі звезды з мітлами их же аки некая рука держала... В другую же ночь видіно бе воинство вооруженное на небі. Но не токмо небеса но и земля ляхом біду знаменовала, ибо на един день сего прежді под Ладыжином з под камня дух некий возы- маше глаголя: «Идите рците гетману полскому да отойдет от зді или да блюдется кріпко ибо приходит близ пяница он свирепый иже браду Калиновскому уріжет...». Поніже бяше опустенів земли полской, глад, пожары, бури и наводнения рік. Паче же их всіх божыим попущеніем мор велик бяше. Наченся от сошествія святого духа а про- тяжеся даже до зимы... Всім же сим бідам смертностным полскую землю одержащим жители тих стран оставиша грады и села исходяху и вмісто людей зверье в человеческое 256 IP НБУ. - Ф. VIII - 150/50. - Арк. 45 зв.; Летопись... - С. 67. 257 Летопись... - С. 67.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVIII cm. 93 жилище вшедше. Мертвые человеческие тілеса от гробов изгребяху и едяху... Таковы бяху за грехи лядские от Бога казни... занеже и бідьі полской земли внутрь нахождяху, яко сынов і полскую землю свою настояти начинаяху, ибо Родзиевский сенатор от канцелярии отставлен невідомо что ради и біжа в шведскую землю ...»258 259. У повній редакції з усього вищенаведеного збереглося лише останнє речення стосовно зради сенатора Радзієвсько- го. Тут має місце явне скороченням тексту початкового твору (коротка редакція) при укладанні пізнішого варіанту. Це підтверджує загальну тенденцію взаємодії обох редакцій «Літопису Граб’янки», суть якої полягає в ігноруванні автором повної редакції сюжетів релігійного, легендарного та візіонер- ського характеру. Зіставимо тепер три тексти: згадану раніше «Историю о действиях презельной брани», цитовану М. Костомаровим, «рукопис Горленка» з щоденника Якова Марковича та коротку редакцію. В «Истории о действиях презельной брани» присутні всі сюжети, які фіксуються у короткій редакції, але відсутні у повній версії твору. Автор наводить уже згадану оповідь про повернення польської шляхти у свої маєтки і сюжет про обрання жителями Немирова «некоего Куйка»г59. Присутній також епізод про побиття православних у Львові монахами- бенедиктинцями260. Обидва твори збігаються й в окремих дрібних деталях - чисельність полків, одинакове перерахування прізвищ. Однак, слід відмітити, що згадані сюжети в рукописі, цитованому Костомаровим, представлено в ширшій формі ніж у короткій редакції. Співставлення окремих пунктів опису «рукопису Горленка» з щоденника Якова Марковича і тексту короткої ре¬ “58 ір НБУ. - Ф. VIII -150/50. - Арк. 45 ЗВ.-46. 259 Костомаров Н. Богдан Хмельницкий. - Санкт-Петербург, 1859. - Ч. І. - С. 40. 260 Там же. - С. 255-256.
94 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. дакції дає схожий результат. Обидва твори розпочинаються сентенцією про етнічне походження українців від «козар» без згадки про їх подвійні скіфо-козарські витоки, що прочитується в повній редакції. У щоденнику подається аналогічний із текстом короткої редакції перелік козацьких полків із зазначенням відсутнього в повній Брацлавського полку. З великою ймовірністю можна припустити, що Маркович мав перед собою не що інакше, як текст короткої редакції «Літопису Граб’янки». Коли порівняти повні назви останнього та неіснуючого нині твору, який цитував М. Костомаров, можна помітити дуже цікаві й несподівані деталі. «История о действиях презельной брани» История о действиях презельной брани и от начала поляков крвавшей небывалой брани Богдана Хмелницкого с поляки за найясн Ьйших королей пол- ских Владислава, потом Яна Казимира отправоватися начатой в року 1648 и за десят лет по смерти Хмелницкого неоконче- ной з розных летописцев и диа- риуша на той войне писаного и самобытных старожилов свиде- тельстви утвержденная261. «Літопис Граб’янки» Действия презельной брани от начала поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмелницкого гетмана запорозкого за найясн Ьйших королей полских Владислава, потом и Казимира в року 1648 отправоватися начатой и за десят лет по смерти Хмелницкого неоконченной з разных летописцев и диариуша на той войне писаного в граду Гадячу трудом Григория Грабянки собраная и самобытных старожилов утвержденная в 1710 году262, (вид. моє - А. Б.) Виявляється, що інформацію про гадяцького полковника Григорія Граб’янку, як автора, літопису включено механічно до вже існуючого титулу. Цілком ймовірно, що твір з оригінальною назвою і став для укладача повної редакції 261 Костомаров Н. Богдан Хмельницкий. - С. V. 262 Летопись... - С. І.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XV1U cm. 95 тією джерельною компіляцією, про можливість існування якої у свій час наголошували М. Зеров та С. Наріжний. Відтак, зважаючи на сукупність наведених фактів, «Літопис Граб’янки» є пізнішим твором, похідним від тексту, відомого як його коротка редакція. По-перше, у короткій редакції присутні численні фрагменти, спроможні доповнити своїм змістом текст «Літопису Граб’янки». Характер їх різний - від містично-релігійного і легендарного до історичного. їх присутність не можна поясн- ти фактом пізнішого включення до тексту на основі «Літопису Граб’янки» (повної редакції), бо при порівнянні змісту двох творів виокремлються риси залежності «Літопису Граб’янки» від тексту короткої редакції. Вона виражається відсутністю в «Літописі Граб’янки» фрагментів, які органічно вплітаються у сюжетну канву короткої редакції, несуть на собі певне змістове навантаження, а відсутність їх створює фактологічний вакуум в окремих місцях тексту повної редакції. По-друге, «Літопис Граб’янки» відзначається наявністю епізодів із механічним включенням елементів тексту короткої редакції, що в окремих випадках призводить до тавтології й невідповідності змісту. По-третє, в «Літописі Граб’янки» фіксується чимало фрагментів, відсутніх у тексті короткої редакції. Серед них - початок твору із зверненням до читачів, віршами на похвалу Хмельницького та про «герб малороссійский», закінчення, численні епізоди в середині пам’ятки включно з цитуванням окремих документів. Порівняння текстів, завдяки якому вдалося виокремити такі фрагменти, вказує на відмінності від загальної церковнослов’янської мовної стилістики твору короткої версії. Вони написані українською книжною мовою XVHI ст. без архаїчних словесних форм. Це може свідчити про незалежне походження таких елементів - складових «Літопису Граб’янки», що пізніше вносилися до нього на основі сформованого твору. Коли був написаний «Літопис Граб’янки», достеменно невідомо. Незважаючи на датування тексту 1710 р., ця дата не
96 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. є остаточною. У вступі до «Літопису Граб’янки» згадується Пуфендорф, як автор одного із текстів-джерел. Йдеться про «Вступ до європейської історії» німецького історика і правознавця Самійла Пуфендорфа (1632-1694). Твір був перекладений Гаврилом Бужинським, за розпорядженням Петра І, з латини й виданий у 1718 р.2бз Відтак, є підстави стверджувати про написання повної редакції «Літопису Граб’янки» не раніше цієї дати. Таким чином, «Літопис Граб’янки» витворився на основі вже готової компіляції, якою був твір тотожний або ж споріднений з текстом, відомим, як його коротка редакція. Неви- рішеним залишається питання авторства видозмінененого варіанту останнього, оскільки сам текст «мовчить» про свого автора, не подаючи жодних натяків ні на Григорія Граб’янку, ні на його оточення. Що ж до автора короткої редакції, доводиться лише припускати ймовірність його духовного сану, зважаючи на церковнослов’янську мову пам’ятки та її релігійний підтекст. «Достовірний руський літопис» Цитати з «Истории о действиях презельной брани», зафіксовані в монографії М. Костомарова, відкривають ще один цікавий сюжет козацького історіописання, пов’язаний з існу- анням так званого «достовірного руського літопису». Витоки цього сюжету беруть початок ще із 1770 р., коли абшитований обозний Лубенського полку Стефан Лукомс- ький завершив написання «Собрания исторического»* 264 - пам’ятки, котра за ідеологією та структурою цілком відповідала 263 Сумуил Пуфендорфий. Введение в гисторию европейскую [Пер. з лат. Г. Бужинський]. - Санкт-Петербург, 1718. 264 Собрание историческое из книг древнего писателя Александра Гва- гнина и из старых русских верных летописей абшитованым полковым обозным Стефаном Васильевичем сыном Лукомским, сочиненное в малороссийском городе Прилуки 1770 году // Летопись Самовидца по новооткрытым спискам. - К., 1878. - С. 321-372.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVIII cm. 97 традиціям історіописання тієї доби. Героїзація козацької історії поєднуються тут із компілятивним методом укладання тексту. Як свідчить Лукомський, основним джерелами для його твору стали «Хроніка Європейської Сарматії» італійського історика Александро Гваньїні й тексти вітчизняного походження. Під останніми в «Собрании историческом» слід розуміти виписки із невідомого «достовірного руського літопису», як його означив сам упорядник. Достатньо чітка структурованість його твору дозволяє без особливих труднощів визначити складові елементи тексту та їх джерельне походження. Адже в кожному разі автор робить посилання на підставові наративи. Таким чином, «Собрание историческое» майже на чверть складається з виписок із «достовірного руського літопису». Вони охоплюють період 1506-1599 рр. і особливо детально висвітлюють події церковно-релігійного життя, зокрема обставини укладення Берестейської унії 1596 р. Значно більший обсяг посилань на цей літопис міститься у інших творах, упорядником яких також був Лукомський. Ідеться про доповнення, зроблені ним до «Записок про два походи султана Османа» Тимофія Титловського265 й щоденникових записів Станіслава Окольского266. Якщо спробувати скомпонувати виписки із «достовірного руського літопису», на який посилається С. Лукомський, отримаємо текст від початку XVI до середини XVII ст. В центрі його уваги рання історія козацтва та події Хмельниччини. Таким чином, у текстах, упорядником яких був С. Лукомський, уперше вживається назва «достовірний руський літопис» для означення невідомої донині пам’ятки, де описуються події XVI-XVII ст. Через століття на проблему цього 265 Титповский Тимофей. История о двух походах султана турецкого Османа Гордого [...] с поляками и казаками бывших войнах [переклад С. Лукомського] // Величко С. Летопись событий в Юго- Западной России. - К., 1864. - Т. IV. - С. 146-182. 266 Дополнение дневника Окольского составленное Степаном Луком- ским // Там же. — К., 1864. — Т. IV. — С. 300—313.
98 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. літопису звернули увагу науковці, спричинивши дискусію навколо існування останнього й можливості його рекон- струкції. Це питання залишається відкритим і до сьогодні. Вперше у вітчизняній історіографії його окреслив О. Ле- вицький, який опублікував «Собрание историческое» в 1878 р. У передмові до видання вчений цілком погоджувався з тим, що Лукомський посилався на втрачений текст «достовірного руського літопису»26?. 0. Левицький висловив припущення про використання автором «Густинського літопису» та Лу- комським спільного джерела, відкинувши можливість ототожнення останнім обох пам’яток. Оскільки перший закінчується 20-ми рр. XVII ст., а Лукомський продовжував посилатися на «достовірний руський літопис» до середини того ж століття. Подібним чином це питання висвітлено в праці К Заклинського, присвяченій українському літописанню XVII ст. На його думку, хронологічні рамки гіпотетичного «достовірного руського літопису» окреслювалися 1512-1648 рр.267 268 Гіпотези О. Левицького й К. Заклинського підтримав І. Франко, котрий визнав існування цого літопису як незаперечний факт, відзначив оригінальність більшості його повідомлень і значний вплив на подальше становлення українського історіописання26^. Зокрема, на думку вченого, козацькі літописці Григорій Граб’янка та Самійло Величко значною мірою користувалися текстом «достовірного руського літопису»270. І. Франко навіть висловив припущення щодо автор¬ 267 Левицкіій О. [Передмова] // «Летопись Самовидца» по новооткрытым спискам. - К., 1878. - С. XV-XVII. 268 Заклинсъкий К. Руські літописи і літописці XVII ст. // Зоря. - 1880. - № 7. - С. 96-97. 269 франко І. Студії над українськими історичними піснями / Зібрання творів у 50-ти томах.— К., 1988. - Т. 43. - С. 15—28. 270 Там само. - С. 25.1. Франко вважав, що опис подій «Літопису Граб’ян- ки» за 1606-1639 рр. запозичено з «достовірного руського літопису». Йдеться, зокрема, про період гетьманування Петра Сагайдачного, битву на Цоцорі, польсько-козацькі війни 20-х рр. XVII ст., будівництво фортеці Кодак, походження роду Хмельницьких (Лето-
Списки козацьких літописів кінця XVI1-XVIII cm. 99 ства цього твору, зазначивши, що ним був письменний козак, знайомий із козацькими традиціями від початку XVIII ст.271 В. Іконніков у своєму фундаментальному дослідженні історіописання на східнослов’янських теренах зробив підсумок існуючих на початок XX ст. відомостей і студій стосовно «достовірного руського літопису». В цілому еін підтримав гіпотезу про існування такого твору272. В подібному контексті, вже у 20-х рр. XX ст., ця пам’ятка трактувалася в статті П. Клепацького273. Він проаналізував складові гіпотетичного твору, дійшовши висновку, що його частина за 1582-1599 рр., де найбільше згадуються події церковного життя й детально описуються передумови та обставини Берестейської унії, написана очевидцем - людиною з духовними інтересами27*. Клепацький також підтримав твердження попередніх дослідників, доводячи спільність походження низки пам’яток української історичної думки XVIII ст. від єдиного тексту, яким і був нині втрачений текст під умовною назвою «достовірний руський літопис». Реконструкція останнього, на думку вченого, цілком вірогідна, якщо провести детальний аналіз рукопису українського походження із московської колекції І. Вахрамєєва275 й цитат пись гадячского полковника. - С. 25-31). На думку І. Франка, традиція «достовірного руського літопису» дійшла до С. Величка в усній передачі. 271 Там само. - С. 25. 272 Иконников В. Опыт русской историографии. - К., 1908. - Т. 2. - Кн. 2. - С. 1608-1609. атз Клепацький П. Про так званий «певний» або «рукописний козацький літопис» // Записки Полтавського інституту народної освіти. - 1927.-Т. 4- -С. 35-39- 274 Там само. - С. 36. 275 Там само. - С. 37-38. П. Клепацький мав на увазі вже згадуваний найраніший список «Літопису Граб’янки» короткої редакції. Інформацію про цей текст він міг почерпнути із друкованого опису рукописного зібрання І. Вахрамєєва, укладеного В. Титовим. З оригінальним текстом, він, очевидно, не був ознайомлений.
100 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. із історичного наративу в щоденнику генерального підскар- бія Якова Марковича276. Різким контрастом на фоні вищезазначених досліджень, в яких тією чи іншою мірою визнавався факт існування «достовірного руського літопису», виглядає праця Анатолія Єр- шова. Він заперечив існування подібного тексту, а припущення П. Клепацького щодо рукописів Горленка та Вахрамеева спростовував висновком про них як списки «Літопису Граб’янки»277. На думку А. Єршова, сама назва - «Достовірний руський літопис», цитована в «Собрании историческом», не є унікальною. Автори численних козацьких хронік могли так називати будь-який наративний твір вітчизняного походження, тим більше зважаючи на анонімність переважної більшості з них278. Втім, А. Єршов визнав наявність окремих сюжетів нез’ясованого джерельного походження із праць Лу- комського, зокрема про смерть митрополита Іова Борецького, вбивство Іпатія Потія, окремі події 1631-1637 рр., припускаючи існування одного чи двох невідомих ЛІТОПИСІВ279. Одним із них них, спорідненим або тотожним із «достовірним руським літописом», може бути, згідно із текстологічними спостереженнями Юрія Мицика, нині втрачений «Уманський літопис»280, який використовувався при укладанні «Густинського літопису», «Хроніки Софоновича»281, 276 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. - С. 241. 277 Єршов А. Про літописні джерела історичних праць Стефана Луком- ського // Записки Ніжинського інституту народної освіти. - 1928. - Т. 8. - С. 106-117. 278 Там само. - С. 107. 279 Там само. - С. 116. 280 Мыцык Ю. Украинские летописи XVII века. - Днепропетровск, 1978. - С. 17. 281 Мыцык Ю. «Кройника о Земли Полской Ф.Софоновича» как источник по истории народно-освободительных движений XVII в. в Восточной Европе // Вопросы рабочего и национально-освободительного движения. - Днепропетровск, 1974- - Выл. 1. — С. 164-169. Згідно з досліженнями Ю. Мицика, Ф. Софонович користувався
Списки козацьких літописів кінця XVll-XVIIl cm. 101 літописів Самовидця, Граб’янки282 й Велична. Зокрема, останній зауважив, що при описанні ним подій Хотинської війни, окрім уривчастих відомостей у Пуфендорфа, нічого знайти не вдалося. Натомість ця інформація найбільш широко, за його словами, представлена в «козарских л ітописях»283 Отже, більшість істориків схилялися до гіпотези про існування «достовірного руського літопису». При цьому висувалися різні версії щодо його хронологічних рамок та впливу на подальше історіописання. Синтезом цих гіпотез і тверджень можна вважати наступне: і) «достовірний руський літопис» дійсно існував, але не дійшов до наших днів; 2) його зміст охоплював опис подій від початку XVI до середини або 70-х рр. XVII ст.; з) на основі цього твору постали окремі сюжети в «козацьких літописах» Самовидця, Граб’янки, Ве- личка, а також «Хроніці Софоновича», «Густинському літописі» та інших наративах, що є похідними від них. Нами зроблено спробу «віднайти» «достовірний руський літопис» серед хрестоматійних нині пам’яток української історіографії XVII-XVIII ст. Адже, дійсно, таким чином могли називати відомий на сьогодні текст, зважаючи на анонімну традицію, яка панувала у вітчизняному історіописанні. Для цього знову звернемося до джерелознавчого аналізу вже згадуваної історичної монографії М. Костомарова «Богдан Хмельницкий», зокрема до часто цитованого там джерела «История о действиях презельной брани». «Уманським літописом» при описанні подій 1648-1672 рр., а також кінця XVI - початку XVII ст. 282 Летопись гадячского полковника... - С. 135-154. Граб’янка використовував «Уманський літопис» при описанні подій 1655-1657 рр. {Мыцык Ю. «Кройника о Земли Полской Ф. Софоновича» как источник... - С. 166). 2*3 Величко С. Летопись событий в Юго-Западном крае. - К., 1855. - Т. 2. — С. 337-341. Ю. Мицик ототожнює «козарские летописи» Величка і «Уманський літопис», оскільки в «Літописі Величка» при посиланні на «козарские летописи» слідує обширний фрагмент про виступ уманців проти гетьмана Петра Дорошенка.
102 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Перша частина «Богдана Хмельницкого» містить близько 50 посилань на цю пам'ятку, на основі яких можна робити певні висновки про оригінальність останньої та її приналежність перу сучасника. Зрештою, М. Костомаров сам часто вживає синонімічні вирази «украинский летописец», «летописец тех времен», «современник» для означення самого твору і його автора. Варто зазначити, що більшість повідомлень, присутніх в «Истории...» не фіксується в жодному відомому на сьогодні творі, окрім одного, про який буде згадано нижче. Візьмемо для прикладу хоча б окремі з 50-ти пові- домлень-цитат із тексту першої частини «Богдана Хмельницкого». Зокрема, це детальна інформація про обставини викрадення королівської грамоти у Барабаша284, переговори Б. Хмельницького з кримським ханом про спільні воєнні дії проти Речі Посполитої. При цьому М. Костомаров цитує за текстом «Истории...» діалоги між двома зверхниками285. Дуже докладно висвітлено битву при Жовтих Водах, та захоплену козаками військову здобич по її завершенні. Значну увагу також приділено описові наступної битви під Корсунем. При цьому вміщено епізод про козака Микиту Галагана, який навмисне здався в польський полон, аби дезінформувати ворога про чисельність і стратегію козацько- татарського війська, а потім ще й вивів ворожий авангард на засідку286. Приблизно таку ж кількість повідомлень з «Истории...» містить друга частина праці М. Костомарова. Тут вони охоплюють період від облоги Б. Хмельницьким Львова до Берестецької битви включно. Ця інформація не зустрічається в інших історичних наративах. Йдеться про згадуваний епізод знищення монахами- бенедектинцями православних жителів Львова, яких вони 284 Там же. - С. 232. 2®5 Там же. - С. 260-262. 286 Там же. - С. 295.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVIII cm. 103 хитрощами заманювали до монастиря, де їх вбивали, а тіла кидали до криниці28?, повідомлення про розпач, що охопив жителів Варшави при звістці про наближення військ Хмельницького, урочистий в’їзд останнього до Києва, «гді он, лежа пред гробами святыми, заливался слезами благодарности»288, опис Зборівської битви, розповідь гетьмана Потоцького про свої поневіряння у козацькому й татарському полоні, якого Хмельницький наказав роздягнути й прив’язати на декілька днів до жерла гармати, а потім віддав татарам289. М. Костомаров цитує промову коринфського митрополита Іосафа до козаків із закликом стати на захист православної віри290. Автор монографії також здійснює детальний опис Берестецької битви, при цьому увесь час посилаючись на текст «Истории о действиях презельной брани». Наприкінці цього опису Костомаров процитував оптимістичний висновок її автора: «Плодовитая матка Украйна відродила козацтво, ніби й не було Берестечка»291. Остання частина «Богдана Хмельницкого» містить цитати з «Истории..», що описують події від Білоцерківського трактату до смерті гетьмана. Серед них слід виділити фрагмент з описом весільного бенкету в Яссах, де захмелілий гетьманич Тиміш похваляється завоювати тестеві - молдавському правителю - Волощину і Семиграддя292. Привертає також увагу опис сплюндрованих польсько-татарськими військами Поділля й Брацлавщини та цитування розмови між Іслам-Гіреєм і Хмельницьким після укладення Переяслав¬ 287 Костомаров Н. Богдан Хмельницкий // Исторические монографии и исследования. - Санкт-Петербург, 1884. - Т. X. - С. 236. 288 Там же. - С. 335. 289 Там же. - С. 367. 290 Там же. - С. 411. 291 Там же. - С. 448. 292 Костомаров Н. Богдан Хмельницкий // Исторические монографии и исследования. - Т. XI. — С. 515.
104 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. ської угоди, котра зводилася до взаємозвинувачень у зраді та підступності* 29з. Окремо варто наголосити на мовному аспекті «Истории о действиях презельной брани». Масив цитат, який подає М. Костомаров у своїй монографії, дає змогу висловити судження про тримовність твору. Цитати з джерельного тексту часто рясніють старослов’янізмами з використанням архаїчних дієслівних закінчень («прийдоша», «убиша», «отхо- дяху», «изгребяху» й т. п.) Поряд із цим вживається книжна українська мова, що характерна для більшості текстів українського походження періоду XVHI ст. Автор також часто наводить цілі уривки написані мовою близькою до сучасної української. Наприклад, повідомлення про ситуацію в Україні після початку повстання і укладення Зборівського перемир’я, що позбавили поляків контролю над більшістю території України, закінчується таким фрагментом: «Коли ж ви, панове, чинш на Вкраїні оббиратимете? От уже рік тому єсть як ми вже вам нічого не платим. А може чи не згадаєте ще якоїсь панщини? От із бидла досі не брали десятини, коні ржуть, бидло на ярмарок до Вроцлава хоче». В такому ж контексті можна навести декілька цитат, що стосуються висвітлення Зборівської би^ви, зокрема заклики козаків до гетьмана напередодні неї: «Пане Хмельницький! Веди нас на ляхів! Кінчай ляхів!» Або зловтішний висновок літописця після завершення опису битви: «Добре ляхи памя- татимуть весілля Зборове!». У такому ж стилі написана примітка автора літопису, що характеризувала моральний дух поляків після численних поразок: «...Поляки утікай під Варшаву і думали йти далі в Прусію і пішли б ще далі, як би плавати уміли»21*. На основі таких мовних особливостей можна зробити припущення, що «История о действиях презельной брани» являла собою компілятивний твір, що складався із різних частин, кожна з яких у минулому становила а«з Там же. - С. 605-606. 294 Там же. - Т. X. - С. 286,325,231; Т. XI. - С. 505.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVIII cm. 105 самостійний текст, а пізніше стала частиною єдиного нара- тиву. Незважаючи на те, що цей твір не дійшов до наших часів в оригінальному вигляді, а лише у формі окремих цитат, певні уявлення про нього можна скласти, залучивши до аналізу коротку редакцію «Літопису Граб’янки». Варто відзначити, що відомості з тексту «достовірного руського літопису», якій цитує С. Лукомський і джерельне походження котрих довгий час залишалося невідомим, фіксуються у списках короткої редакції. Йдеться, зокрема, про обставини смерті і поховання гетьмана Петра Сагайдачного, смерть митрополитів Іова Борецького та Петра Могили та ін. В більшості фрагментів відмічається дослівний збіг295. Хронологічні рамки в творі Лукомського та короткій редакції збігаються також. Нагадаємо, що тексти «Истории о действиях презельной брани» і короткої редакції виявляють збіг у певних фрагментах, що не фіксуються ніде поза цими творами. Серед таких можна виділити вищезгадані епізоди про обрання жителями Немирова «некоего Куйка» собі в поводирі, опис винищення православних львів’ян монахами-бенедектин- цями та ін296. Враховуючи оригінальність повідомлень із тексту рукопису, що належав М. Костомарову, його тематику та хронологічні рамки (до середини XVII ст.), його можна розглядати в контексті дискусії навколо так званого «достовірного руського літопису» що знайшла відображення в наукових розвідках кінця XIX - 20-х рр. XX ст. та історичних наративах XVIII ст. Більшість «текстів-кандидатів» на звання «досто¬ 295 Гисторія Г. Граб’янки ... - С. бо, 62, 66. Пор. з відповідним фрагментами у С. Лукомського: Собрание историческое... - С. 179, 180, 307- 296 Пор.: IP НБУ. - Ф. VIII. - № 15Ш/151. - Арк. 20-21 зв., 32 зв., а також відповідні епізоди з: Костомаров Н. Богдан Хмельницкий. - Т. X. - С. 352, 236.
106 Козацьке історіописання в рукописній традиції XVIII cm. вірного руського літопису» мають спорідненість із текстом короткої редакції «Літопису Граб’янки». Остання ж виявляє тотожні риси з «Историею о действиях презельной брани» з монографії «Богдан Хмельницький». Так чи не є «рукопис М. Костомарова» тим самим «достовірним руським літописом», про ймовірність існування якого висловлювалися покоління дослідників? Списки «Літопису Граб’янки» короткої та повної редакцій Пафосність та епічність стилю, що героїзував історичне минуле «малороссійской націй», сприяючи тим самим легітимації політичного становища української еліти, зробили «Літопис Граб’янки» найпопулярнішим історичним твором XVIII ст., одним з основних носіїв інформації про минуле. Зважаючи на загальну, але далеко не повну кількість рукописних копій цієї пам’ятки, можна припустити, що вони входили до складу чи не кожної приватної й монастирської бібліотеки того часу. Більшість із списків є складовими рукописних збірників, інші - становлять окремі рукописи. Важливо охарактеризувати загальні текстологічні тенденції списків, проаналізувати особливості окремих із них, що дасть змогу прослідкувати зміни підставового твору відповідно до суб’єктивних уподобань упорядників рукописних копій. Ще у 50-х рр. XX ст. списків «Літопису Граб’янки» нараховували близько 20297. В результаті досліджень, проведених Оленою Аланович, цей перелік збільшився ще на 30 рукописів2^8. Останні пошуки, які проводились у рамках роботи над цією книгою, дали змогу розширити число списків (див. табл.). При цьому беруться до уваги втрачені на сьогодні 2121>7 Див.: Марченко М. Українська історіографія з давніх часів до середини XIX ст. - К., 1959. - С. 68. Апанович Е. Рукописная светская книга. - С. 144.
Списки козацьких літописів кінця XVU-XVIII cm. 107 списки, що збереглися у надрукованому вигляді, цитатах або ж згадках в архівних описах. З них 50 припадає на списки короткої редакції та 13 - повної. Лише 4 із них містять відомості про гіпотетичного автора, гадяцького полковника Григорія Граб’янку. Інші списки позбавлені цієї інформації, хоча й зберігають усі риси, властиві повній редакції «Літопису Граб’янки». А саме: продовженність опису подій до 1709 р., наявність вступу, звернення до читача, віршів про «герб малоросійський» і «На портрет Богдана Хмельницкого», а також містять специфічні текстологічні риси, котрі різнять їх від спиків короткої версії. О. Аланович запропонувала ті списки «Літопису Граб’янки» повної редакції, що не мають відомостей про авторство, виділяти в особливу третю редакцію цього твору, що постала в результаті відповідної переробки тексту з авторською атрибуцією2^. Втім, подібне розділення не має під собою реальної основи. Вочевидь, писарі, котрі виготовляли чергову копію пам’ятки, просто не надто звертали увагу на інформацію про автора. Розглянемо спочатку списки повної редакції, які, на відміну від короткої, користувалися меншим авторитетом серед упорядників рукописних книг, враховуючи приблизне кількісне співвідношення між ними як 1:5. Така відносна непопулярність, очевидно, пов’язана зі значним обсягом рукопису повної версії; відтак копіїсти віддавали перевагу більш компактнішому, але не менш інформативнішому тексту короткої редакції. До того ж включення до збірника останнього дозволяло продовжити його упорядкування документальним компактом або ж іншими наративами. Списки повної версії «Літопису Граб’янки» найчастіше становлять окремий рукопис та лише у деяких випадках є складовими збірника, супроводжуючись компактом докумен- 2<я Апанович Е. «Летопись Грабянки» и ее список в Тихомировском собрании ГПНТБ СО АН СССР. - С. 94.
108 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. тів або ж історичним наративом. Таких списків нараховується шість. Це так званий Сорочинський список, або список Юзефовича 1756 р.3°°, що у збірнику поєднаний з фрагментами історичного твору XVIII ст. «Описание всех случав, касающихся Азова»300 301, а також список з історичною хронікою 1506- 1762 рр.302 і рукопис «Літопису Граб’янки» 40-х рр., XVIII ст., котрий міститься поряд із хронологічною таблицею 1647- 1734 РР-303 До складу трьох інших збірників, крім літопису, входять документальні компакти, що об’єднують копії документів 30-50 рр. XVIII ст. Найранішими списком повної редакції вважається рукопис 40-х рр. XVIII ст, що належав бунчуковому товаришу Михайлу Мартосу3°4. Він був виданий фототипічним способом Гарвардським інститутом українознавчих досліджень305 і використовувався також при підготовці першої наукової публікації «Літопису Граб’янки» в 1854 р. Тимчасовою комісією для розбору давніх актів306 *. Основою ж для цього видання послужив список другої половини XVIII ст., що гіпотетично належав Григорію Поле- тиці3°7. На користь цього свідчать збережені на полях численні примітки видавців. Обидва тексти (рукописний та друкований) співпадають у найменших деталях: написання слів, маргінальні записи та ін. На сторінках рукопису збереглися записи, що свідчать про його звірку з іншим списком - 300 IP НБУ. - Ф. І. - № 6490. з°і Байер Г.-З. Краткое описание случаев, касающихся Азова от создания сего города до возвращения оного под Российскую державу. - СПб., 1734. зогАпанович Е. Рукописная светская книга. - С. 96. 303 ip НБУ. - Ф. I. - № 149/49- 304 IP НБУ. - Ф. I. - № 6698. 3°5Hryhorij Hrabianka’s The Great War of Bogdan Xmel’nyckyj. - Cambrige, Mass., 1990. зоб Летопись гадячского полковника Григория Грабянки. - К., 1854. зо? ip НБУ. - Ф. I. - № 164.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVIII cm. 109 Юзефовича або Сорочинським308. Наприклад: «Здесь ничего не пропущено, что можна взять из списка Юзефовича»-, «Из этого места справиться с текстом Юзефовичева списка»309. Трапляються вставки, запозичені до друкованого варіанту із цього рукопису. В такому разі, вони поміщаються на полях або поміж рядками і супроводжуються приміткою про її джерельне походження: «слова взяты из списка Юзефовича» 31°. Редакторські примітки зі списку Полетики дають змогу не лише визначити, що саме цей список став основою для першого наукового видання «Літопису Граб’янки», але й прослідкувати процес роботи над рукописом у стадії його підготовки до друку. При цьому привертають увагу як джерелознавчі аспекти, так і суто кон’юнктурні чинники. Адже при виданні 1854 р. з початкового рукописного тексту цензурою був вилучений епізод з описом протиправних дій, що чинили московські урядовці в українських містах у період правління гетьмана Брюховецького. Цей фрагмент пізніше опублікував О.Лазаревский разом із коротким коментарем311. Тодішня цензура також не пропустила невеликий епізод, котрий характеризував Хмельницького як незалежного володаря: «Понеже токмо короны и берла ему не доставало». Навпроти цього фрагменту зберігся напис: «Цензура отбросила»312. 308 На сторінках Сорочинського списку є напис, що інформує про місце і час укладання рукопису: «Списана сія книга в містечкі Сорочинцах року от Р. X. 1756». За цим читається фрагмент запису тим самим почерком: «Ти того не знаєш, что она копія гетмана [...]». О. Аланович висунула припущення, що книга належала синові гетьмана Апостола Петру Даниловичу Апостолу. Опис подій «Літопису Граб’янки» цього списку обривається 1657 р. і має подвійну назву: «История воєн Богдана Хмелницкого с королями Владиславом и Казимиром в 1648 году», що передує традиційній назві твору. 309 Там само. - Наприклад: Арк. 19,28, 310 Там само. - Арк. 21 зв. 3“ Лазаревский А. Пропущенная из печати страница из Грабянкиной летописи // Киевская старина. — 1897. - № и. - С. 297-300. з“ IP НБУ. - Ф. I. - № 164. - Арк. 42 зв.
по Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Список Полетики з-поміж решти вирізняється вступною частиною, де поряд із віршами, що традиційно розміщені у цій частині «Літопису Граб’янки», є цікавий коментар до портрету Б. Хмельницького. Насправді саме зображення відсутнє; для нього залишено лише місце, що може свідчити про наявність такого портрету в оригіналі, з якого переписувалася дана копія. Згідно із змістом коментаря, що фіксується лише у зазначеному списку, портрет гетьмана є копією з роботи німецького художника, виконаної в Гданську у 1650 р. на замовлення польського короля. Окрім цього, даний список містить перелік гетьманів до і після Б.Хмельницького та реєстр «Имена полковым городам и полковникам»313. У ньому перераховуються 34 українських міста, з них 15 розміщено на Правобережжі і 19 - на Лівобережної України. Цей перелік кардинально відрізняється від подібного в інших списках твору, бо містить ряд міст, що радше відносяться до сотенного статусу аніж полкового. Серед них - Ічня, Обручів, Іркліїв, Генків та ін. Можливі два шляхи потрапляння цієї інформації до даного списку. Вона могла міститися в списку-джерелі, або ж упорядник використав додаткові джерела, на основі яких було зроблено ці доповнення. Подібні вставки характерні й для списку Михайла Мар- тоса 40-х рр. XVIII ст., що також містить перелік полків та їх центрів включно з прізвищами полковників та реєстром гетьманів. Але, на відміну від попереднього списку, в останньому не трапляються сотенні центри. Крім того, інформація узгоджується з основним текстом літопису таким чином, що кожна згадка про нового гетьмана супроводжується посиланням на відповідне місце в «Літопису Граб’янки», де міститься більш детальна інформація про цю особу314. Серед списків «Літопису Граб’янки» повної редакції особливе місце посідають ті, що мають хронологічне продов- * зч3*3 Там само. - Арк. 5 зв. - 6. зч Там само. - Ф. 1. - № 6698. - Арк. 3-4 зв.
Списки козацьких літописів кінця XV11-XV11I cm. 111 ження. Тобто основний текст твору продовжується описом подій, що відбувалися після 1709 р. - традиційної дати, котрою закінчується повна редакція. Таких списків відомо два. Це рукопис із зібрань Російської національної бібліотеки, остання дата якого 1734 р.315 Вона ж допомагає визначити джерело записів - «Короткий опис Малоросії», що охоплює опис подій від 1340 до 1734 Р- Саме з нього невідомий упорядник рукопису запозичив переважну більшість повідомлень аби написати подовжену його частину за 1709- 1734 рр., хоча трапляються й оригінальні повідомлення. Зокрема, більш детально описано обрання гетьманом після смерті Мазепи Пилипа Орлика, який «от запорожцов само- власно учинен гетманом и великие разрухи ділал»316. Відзначається оригінальністю повідомлення про останні часи гетьманування Данила Апостола: «Генерал Нарышкин под час хворобы Апостола правил малороссійскими областями толко под именем гетмана, за которого подписывался писар енеральный Михайло Турковский»317. Інший продовжений список «Літопису Граб’янки» повної редакції входить до складу рукописної книги 1763 р. Її упорядник залишив персональну інформацію на її сторінках: «Труд сей суть старца ієромонаха Максима Никифоровича Плиски, священника Флоровского монастыря дівичого киевского». Мова йде про збірник, написаний однотипним почерком, що має обсяг 173 аркуші та укладений, згідно із наявними філігранями у 60-хрр. XVIIIct.318 Останнє знаходить підтвердження через авторську примітку: «Сочинена сія 3«OPPHB.-FIV,8ii. 316 Там же. - Л. 57. Там же. - Л. бо. 318 ОР РГБ. - Ф. 299. - № 552. Детальніше про цей рукопис див.: БовгиряА. Рукописний збірник Максима Плиски 1763 року 11 Істину встановлює суд історії. Збірник наукових праць на пошану Ф. П. Шевченка. - Т. 2. - К., 2004. - С. 538-550.
112 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. книга перепискою книги давной 1763 года м(еся)ца сентября 7 Эня»з19. Таке точне датування слід сприймати, очевидно, як дату завершення роботи над збірником, тим більше, що й сам цей запис міститься на останньому його аркуші. Щодо «книги давної», названої джерелом - нею, напевно, був один із рукописних списків «Літопису Граб’янки» повної редакції, скопійований Плискою до свого рукопису. Саме цей список літопису із збірника Плиски у свій час став причиною появи в історіографії тверджень про існування окремого «Літопису Плиски». На нього посилався в своїй праці М. Маркевич, який, крім цієї назви, для означення даного твору часто вживав назву «Флоровская летопись», очевидно, за місцем написання цього списку320. Цю копію мав у своєму розпорядженні П. Куліш, що дало йому підстави стверджувати про приналежність авторства «Літопису Граб’янки» Максимові Плисці321. Втім, і П. Куліш і М. Маркевич частково мали рацію - він дійсно був автором, але не усього тексту «Літопису Граб’янки», а лише його короткого продовження, що охоплює 1709-1713 рр. В описі цього часового відрізку знайшли своє відображення повідомлення про Полтавську битву, перебування військ Карла XII на українських землях: «...весь год ходил по городам малороссійским і которие города здавались ему, то ничего не ділал, а которие запирались тые штурмом добывал, казнил всіх мечем без остатку »322. Під 1710 р. Плиска досить виразно описав трагічну ситуацію в охоплених пошестю Києві й околицях, що була * 3319 ОР РГБ. - Ф. 299. - № 552. - Л. 196 об. 320 Маркевич Н. История Малороссии. - М., 1843. - Т. V. - С. 92. На одному з аркушів найранішого списку «Літопису Граб’янки» міститься запис XIX ст., про те що «летопись эта, кажется, та самая, которую Маркевич приписывал священнику Флоровского монастыря Максиму Плиске» (ОР ГИМ. - Вахрамеев, 130. - Л. і.). 321 Письма П. Кулиша к О. Бодянскому // Киевская старина. - 1897. - № її. - С. 401. 322 ОР РГБ. - Ф. 299. - № 552. - Л. 140 об.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVIII cm. 113 спричинена спалахом чуми серед військовополонених шведів - в’язнів міських тюрем. Опис цей є унікальним через його цілком ймовірну автобіографічність, а тому доцільно процитувати його повністю: «...и начался мор велик, найперві в городі столічном Києві, а потом и в околичных сторонах и городах и по сілах в тое время. Пуст город Киев остался, яко выгнано всіх обывателей и с Киева и странствовали они от града до града, один другого чуждаючисъ, отец дітей діти отца и многих трупи поідали зверье и птицы, псы и свиньи. Церкви божественные опустошели тако и монастыри, и такое было время, что ни купити, ни продати, ибо гроды были позапираны, домы позабиваны, жители изгнаны и всі, кто ишел, оставлял и убегал по пустынях и полях. И тогда было тое, что друг друга стерегли ходячими, ибо сидячий умирал немедлінно и живые чуждались мертвых своих». У цьому епізоді, крім опису пошесті, привертає увагу означення Києва як «города сто- лічного»323, хоча в часи написання цих рядків місто було далеке від подібного статусу. Очевидно, автор надав його Києву за першість церковній ієрархії серед інших міст Гетьманщини, оскільки сам був священиком, до того ж мешканцем Києва, який в його очах сприймався за головне місто України. Можливо, тут має місце традиція історіографічної тяглості з попередніх часів, коли Київ дійсно виступав політичною й духовною столицею. На продовження київської тематики автор згадує про два походи 1711 і 1712 рр. гетьмана Орлика з татарами в Україну й про спалення ними сіл «около Кіева и под Кіевом, но еднак под Кіевом не был, но в городі смятеніе немалое было»324. Присутність у тексті декількох згадок про це місто зайвий раз доводить київське походження останнього та його автора. Крім цього, в продовженій частині «Літопису Граб’янки» можна знайти додаткове непряме підтвердження з3=3 Там же. - Л. 141. з24 Там же. — Л. 141 об.
114 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. приналежності її авторства Максимові Плисці - священикові Києво-Флорівського монастиря. Саме цій обителі присвячено в тексті обширний епізод стосовно негідного, на думку автора, вчинку київського губернатора Дмитра Голіцина, зусиллями якого в 1712 р. було ліквідовано Вознесенський Печер- ський монастир, а його законниць виселено до Флорівського монастиря на Подолі. У «Лизогубівському літописі» знаходимо повідомлення про цю ж саму подію, але з більшою конкретикою й іншим датуванням. Згідно із текстом хроніки, Вознесенський монастир, ігуменею якого була мати гетьмана Івана Мазепи, ліквідовано в 1706 р. у зв’язку із будівництвом Печерської фортеці, а його послушниць переведено в один із монастирів на київському Подолі325. Очевидно, Максим Плиска, на відміну від автора «Лизогубівського літопису», мав доступ до точніших відомостей про справу Вознесенського монастиря, оскільки його ліквідація сталася саме у 1712 р. Інші повідомлення продовженої частини «Літопису Граб’ян- ки» стосуються дій київського полковника Танського, який «с волохами и козаками малороссійскими ходил по Украйні и людей на сію сторону Дніпра изгонял»326, а також обставин невдалого Прутського походу в часи російсько-турецької війни. Склад рукописних збірників, що містять списки короткої редакції «Літопису Граб’янки», є більш різноманітним. Лише три із загального їх числа становлять окремий рукопис. Решта супроводжується у збірниках іншими текстами, які можна розділити на дві групи - наративи та документальні джерела. Про останні, як складові збірників, вже йшлося у попередньому розділі. Зауважимо лише, що в багатьох списках документальний компакт є своєрідним сюжетним продовженням тексту короткої версії «Літопису Граб’янки». зз25 Летопись или описание краткое знаменитых действ и случаев // Сборник летописей относящихся к истории Юго-Западной Руси. - К., 1888. - С. 46. зав ор РГБ. - Ф. 299. - № 552. - Л. 142 об.
Списки козацьких літописів кінця XVll-XVIU cm. 115 Принципової різниці при текстологічному порівнянні у більшості списків не виявлено. Радше простежується тенденція до сталості сюжету без найменших відхилень у змісті. Відмінності простежуються лише в часі написання від кінця XVII ст. - першого відомого списку короткої редакції327 й 20-х рр. XVIII ст. - першої згадки про цей наратив в щоден- никових записах Якова Марковича328 - до початку XIX ст., коли був написаний останній з відомих списків пам’ятки329. Серед списків, які постали в той період, збереглися такі, що мають свої специфічні риси, зумовлені наявністю окремих відмінностей порівняно з традиційним змістом і структурою. Два із них можна означити як спроби створення на основі двох текстів синтезованої версії історичного твору. Упорядник рукопису із зібрань Ніжинського інституту поєднав тексти обох редакцій. В результаті постав твір зі вступом, характерним для повної редакції, котрий при цьому зберіг риси, притаманні тексту короткої версії330. Інший упорядник зробив більш радикальний синтез, поєднавши список короткої версії з невідомим історичним твором латинською мовою331. У рукописі двічі трапляються великі вставки із цього тексту. Причому їх зміст певним чином конкретизує та уточнює «Літопис Граб’янки». Обидві вставки вміщено після вступу, що висвітлює походження козацького стану, після наступної примітки: «О чем всім в подтверждены писаному з певного латинского историка начало пройм інованіе обычай виводячего також мужество и силу вихваляючого выписано зді прилагается». За цим слідує друга примітка: «Многажды самому султану турецкому в Царграді преривали сон. О чем всім в подтверждены 327 OP ГИМ. — Вахрамеев, 130. 328 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. - Ч. I (1717- 1725). - С. 241-245- 329 IP НБУ. - Ф.І. - № 7563. 330 ip НБУ. - Ф. 310. - № 48. за* ip НБУ. - Ф.УІІІ. - № 213\52.
116 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. вищеописаному:»332 Потім вміщено новий уривок із латино- мовного тексту, що як і попередній, написаний на лівому боці аркуша, а правий - чистий бік, напевно, залишений упорядником для перекладу, що так і не був здійснений. Оригінальними рисами відзначається список короткої редакції з колекції Інституту української літератури, переписаний у 1789 р. латинською абеткою з використанням польської транскрипції, але оригінальною мовою, котра характерна для тексту «Літопису Граб’янки» короткої редакції. Примітка на польські мові сповіщає про оригінал рукопису та час постання копії з нього: «Księga Jędrzejowskiego protopopy kijowskiego z języka ruskiego przetłumaczona roku 1789 miesiąca lipca 13 dnia»333. Очевидно, розглядуваний рукопис є копією зі збірника, що належав київскому священику. Крім «Літопису Граб’янки», до нього входили тексти релігійних проповідей, що додатково підтверджує духовний сан його упорядника. Текст короткої редакції цього збірника, порівняно з іншими списками, містить окремі розбіжності, які виокремлюються в певну тенденцію. У рукописі зроблено спробу применшити негативну характеристику поляків, прикладами якої рясніє текст «Літопису Граб’янки». Для цього вилучено весь емоційний неґатив по відношенню до останніх, залишено лише нейтральний опис подій. Образливе, з точки зору упорядника рукопису, етнічне означення «ляхи» всюди замінено на «поляки». Схиляємося до думки, що означені відмінності не були притаманні тексту-джерелу, а були внесені творцем розглядуваної копії, що був, очевидно, поляком за походженням, зважаючи на особливості орфографії тексту. Можна також припустити, що список був укладений на Правобережжі, оскільки для писемних пам’яток написаних там, характерним є використання польської абетки при збереженні лексики української мови XVIII ст. 332 там само. - Арк. 48. 333 ВРІУЛ. - Ф. 299. - № 252. - Арк. 2.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVIII cm. 117 Віршовані переклади «Літопису Граб’янки». Про популярність «Літопису Граб’янки» у читацькому середовищі XVHI ст. свідчать спроби його віршованого перекладу. Одну з таких зробив Максим Плиска, який включив до свого збірника віршований твір «Сказаніе о Малой России и о бідах ее бывших». Його текст супроводжується вступом «До чител- ника»зм - традиційного звертання до читача, який часто використовувався авторами наративних текстів. Вступ та «Сказаніе» мають єдину з «Літописом Граб’янки» сюжетну канву. Це цілком зрозуміло, бо обидва вони, а особливо перший, є своєрідним анонсом головному твору збірника - «Літопису Граб’янки». Вони викладають його зміст і заохочують потенційного читача до читання. Що досягається за допомогою властивих для рукописної культури мовних зворотів-закликів: «Хто хочет знати, да прочтет...»; «...і да прочтет сію книгу, пускай разу міст...». Аналізуючи зміст вступу, варто зазначити, що Плиска не переказує весь зміст «Літопису Граб’янки», а лише ту його частину, де йдеться про походження козаків, їх страждання в підневільному становищі й, нарешті, про Визвольну війну та Хмельницького-Мойсея, посланого вищими силами для визволення козацького народу. Автор в даному випадку наслідує традицію козацького історіописання з його екстраполюванням подій старозавітних часів на українські реалії XVII ст., порівнюючи Хмельницького з Мойсеєм, а українців і польську зверхність над ними - відповідно з ізраїльтянами й єгипетською неволею334 335. Опис подій у вірші автор завершує повідомленням про Пилявецьку битву, аргументуючи це браком чорнил та закликає читача самому прикласти зусиль, аби 334 Там само. - Арк. 1-2. 335 Детальніше про це див.: Плохій С. Божественне право гетьманів: Богдан Хмельницький і проблема легітимності гетьманської влади в Україні // Mediaevalia Ucrainica: ментальність та історія ідей. - 1994. - Т. III. - С. 86-no.
118 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. дізнатись «что болшей козацкой храбрости бывало»336. Автор у вступі «До чителника» свідомо висвітлює лише «героїчні» сторінки «Літопису Граб’янки», опускаючи подальшу оповідь про поразки та старшинські міжусобиці, тим самим створюючи його більш привабливий імідж. Те ж саме стосується й другого віршованого твору «Сказаны о Малой Россіи и бідах ее бывших», котре складено також на основі «Літопису Граб’янки» та в окремих місцях дублює зміст вступу «До чителника». Тут знову ж таки виклад змісту закінчується лише 1654 р. хоч підставовий твір має останню дату 1708 р. Щоправда, у «Сказаній» Плиска більше відхиляється від змісту «Літопису Граб’янки», зосереджуючи свою увагу на релігійному питанні, що є цілком зрозумілим з огляду на соціальний статус автора. Максим Плиска - священик православного монастиря, що писав свій твір напередодні Коліївщини, з особливою нехіттю ставиться до уніатів та євреїв, які, на його переконання, винні у всьому злі: «жид до всіго приводца и всіго зла актор»337. Автор використовує також архетипічний сюжет про «ключі від церкви», згідно з яким, євреям належали ключі від православних храмів, що видавалися парафіянам лише за встановлену плату для виконання обрядів338. Юдо- фобія Плиски навіть переважає неґацію по відношенню до поляків, хоча тих й інших він вважає за родичів та побратимів, які об’єдналися для знищення празославної віри. Саме утиски православ’я іудеями, поляками й уніатами стали, за текстом «Сказаній», основним фактором для розгортання Хмельниччини, на відміну від першого твору «До чителника», де такою причиною стало соціальне підґрунтя. 336 ор ргб. - Ф. 299. - № 552. - Л. і. 337 Там же. - Л. 197. зз3 Когут 3. Повстання Хмельницького, образ євреїв і формування української історичної пам’яті // Коріння ідентичності. - IĆ, 2004. - С. 258-260.
Списки козацьких літописів кінця XV11-XVII1 cm. 119 Два історичні вірші Максима Плиски, попри їх значну залежність від схеми викладу «Літопису Граб’янки», можна трактувати як спроби моделювання й рецепції історичних подій православним священиком XVHI ст., що обрамив свої твори у віршовану форму і доступну лексику. Якщо в першому з віршів автор дотримується тексту підставового джерела, то другий твір являє ознаки авторського підходу до розуміння причин історичних подій та їх трактування, що свідчить про певну ментальну позицію автора, яка ґрунтується на почуттях патріотизму та етно-релігійної інакшості. Це дає підстави вважати вірші Плиски пам’ятками історіографії й, крім того, додатковим свідченням популярності у XVIII ст. «Літопису Граб’янки»339. Наразі відома принаймні ще одна спроба віршованої стилізації «Літопису Граб’янки». Йдеться про «Героїчні вірній о славных дійствіях запорожцев», написана у 8о-хрр. XVIII ст.340 Не виключено, що його автором також був православний священик. Оскільки рукописний збірник, до якого вони входять, написаний однотипним почерком та містить, крім списку «Літопису Граб’янки» короткої редакції, тексти релігійного характеру - полемічні твори, документи про становище православних на Правобережній Україні у XVIII ст.341 339 Варто відмітити ще один з трьох віршів зі збірника, підписаних абревіатурою «Іер. М. Н. П.» (Ієромонах Максим Никифорович Плиска), «Писец до себе», який не несе історичної інформації, але передусім цікавий авторським ставленням до своєї праці. Подібні тексти беруть початок ще з давньоруської книжної традиції і доволі часто зустрічаються в рукописних збірниках, де вони відіграють роль своєрідної ланки між автором/переписувачем та читачем. У них, як правило, автор вибачається за несвідомо допущені помилки, просить їх виправити та не судити надто суворо за такі огріхи. ([Аланович О. Читацьке середовище України XVII ст. // Радянське літературознавство. -1983. - №5. - С. 97; Апанович Е. Рукописная светская книга... - С. 32). 340 Опубліковано в: Українська поезія середини XVII ст. / Упорядник В.Крекотень, В.Сулима. — К., 1992. - С. 71-80. 341 ір НБУ. - Ф. VIII. - № 216/199. - Арк. 108-117 зв.
120 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Автор віршів залишив повідомлення про місце та рік написання свого твору: «Писано года 1784 місяца августа дня 21 в ключу Уманском». Своє ж ім’я зашифрував у наступному фрагменті: «Кто сочинителя хочет имя знати, сто восемьдесят изволь в нем счисляти»^42. Слідуючи сюжетній схемі «Літопису Граб’янки», автор зупиняється спочатку на витоках та ранніх етапах козацької історії від старозавітних Яфета й Гомера до часів литовського панування і виникнення Запорозького козацтва. Далі слідує короткий опис козацьких походів на Крим та Туреччину, війни з поляками. Найбільше уваги приділено темі Визвольної війни. Виклад подій уривається на середині XVII ст. і знову продовжується описом участі козаків у військових діях часів російсько-турецької війни 1734-1739РР- під командуванням російського воєначальника Мініха342 343. Подібно Максимові Плисці автор «Героїчних віршів» свідомо уникнув описання доби Руїни та інших «негероїчних», з його точки зору, періодах історії козацтва, зосередивши увагу на висвітленні найбільш значимих подій, здатних послужити міфотворчим підґрунтям. Про популярність того чи іншого твору в українському інтелектуальному середовищі XVIII ст. можна робити судження за кількістю копій з нього. Чим їх більше, тим частіше його переписували, а отже, і читали. Зміст та ідеологія «Літопису Граб’янки» обох його редакцій цілком відповідали помірковано-автономістським настроям у середовищі української старшини, яке виступало основним споживачем даного інтелектуального продукту. Адже більшість збережених власницьких записів з іменами відомих старшинських родів на рукописних книгах свідчить саме про це. Переважне число списків цих творів входять до складу збірників історичного 342 Там само. - Арк. 117 зв. Про рошифровку ім’я {«Іосінн») див.: Имя автора «Героичных стихов о славных военных действиях войск запорожских» // Киевская старина. - 1893. - № 6. - С. 518-519. 343 ip НБУ. - Ф. VIII. - № 216/199. - Арк. 117.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVIII cm. 121 змісту. Решту становлять окремі рукописи. Втім, це майже виключно стосується повної редакції «Літопису Граб’янки». Тексти, що супроводжують обидва твори в рукописних збірниках, можна розділити на два види: історичні наративи та документи. Останні у більшості випадків слугують сюжетним продовженням для основного тексту рукописної книги. Лише в небагатьох випадках означені твори становлять зміст збірників змішаного типу. Загальна текстологічна картина списків обох редакцій типова, що може свідчити про їх походження від двох протографів, текст яких у процесі переписування піддавався невеликим змінам технічного характеру, тобто тим, що передбачали скорочення або продовження джерельного тексту. Такі зміни у кожному разі були зумовлені індивідуальними здібностями та ерудицією переписувача, а також конкретними умовами, в яких творилась рукописна книга. Прикметно, що в текстах такої значної кількості списків не виявлено слідів значної переробки, вони майже ідентичні. Особливо це показово для списків короткої редакції. Тут напевно простежується середньовічна традиція книго- писання, для якої була характерна сакралізація джерельного тексту. Припускаємо, що виявлена на сьогодні загальна кількість списків «Літопису Граб’янки» обох редакцій не є остаточною. Списки «Короткого опису Малоросії» Друге місце за кількістю списків після «Літопису Граб’янки» посідає «Короткий опис Малоросії». Це наративний виклад подій української історії від 1340 до 1734 р. Він, власне, є переробкою популярного у XVIII ст. «Літопису Граб’янки», який був відповідно трансформований, позбавлений пишномовності та старослов’янізмів. Це, фактично, була перша спроба написання «прагматичної історії України»344. з** Иконников В. Опыт русской историографии. - К., 1908. - Т. 2. - Кн. 2. - С. 1572.
122 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Автор пам’ятки не прагнув висвітлити історію від найдавніших часів за аналогією із своїм джерелом - «Літописом Граб’янки». Основним завданням він вбачав зображення, передусім, козацької доби, її органічного поєднання із попереднім періодом. Нижня хронологічна межа означена серединою XIV ст., тобто початком литовського володарювання над українськими землями. Діяльність перших литовських князів у творі, так само як і польських королів, інтерпретується крізь призму збереження й утвердження ними прав та привілеїв для шляхетського стану, спадкоємцем якого автор вважав козацтво. Виклад історії останнього до 1648 р. має характер хронологічного переліку козацьких зверхників від Предслава Лян- цкоронського, який в козацькому історіописанні традиційно вважається першим «запорозьким гетьманом», до Богдана Хмельницького. Тут містяться короткі характеристики козацьких очільників з акцентуванням уваги на їх військових звитягах у боротьбі з турками, татарами і поляками. Ці повідомлення не пов’язані єдиною сюжетною лінією, що є, зрештою, притаманним для літописної форми історіописання. На думку Володимира Антоновича, автори XVIII ст. ототожнювали козацтво XVI ст. й державну структуру Гетьманщини. Відтак, аби пов’язати два періоди вітчизняної історії - до Хмельницького і після, останні намагалися створити єдиний хронологічний ряд козацьких керівників. Оскільки реальних підстав для цього не існувало, вони, користуючись неясними фактами польських авторів, приписували звання козацького гетьмана всякій особі, про яку знайшли відомості, що вона головувала над козацькими загонами, прикордонним старостам Та ІН.345 З 1648 р. опис подій стає ширшим, оскільки тема Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького є центральною для «Короткого опису Малоросії», як і для козацьких літо- 345345 Антонович В. Неизвестный доселе гетман и его приказ // Киевская старина. - 1883. - Кн. 5. - С. 141.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVII1 cm. 123 писів у цілому. Однак, відносно детальне висвітлення подій триває до 70-х рр. XVII ст. й надалі знову перетворюється в лаконічні фрагменти. Це пов’язане з особливостями структури джерельного тексту - «Літопису Граб’янки», котрий з цього ж періоду також втрачає свою детальність. Останній завершується 1708 р., «Короткий опис Малоросії» має продовження до 1734 Р- - смерті гетьмана Данила Апостола та запровадження Першої Малоросійської колегії. Невідомо, чому саме ця дата стала фінальною в творі. Не виключено, що автор вбачав у ній певну рубіжність для української історії. У самостійній частині пам’ятки переважають повідомлення про військові акції за участю козацьких військ, присутні детальні сюжети про зміни у структурі правлячої еліти Гетьманщини та церковній ієрархії. Це може додатково свідчити про належність автора до старшинського середовища або ж до одного із управлінських рівнів тогочасної української автономії. Зміст та ідеологія «Короткого опису Малоросії» цілком відповідають духові автономізму, яким пройняті козацькі літописи. У творі, попри його лаконічний та стриманий виклад, присутнє звеличування героїв національної історії, зокрема Сагайдачного, Хмельницького. Значний акцент зроблено на давності та легітимносгі привілеїв для козацької старшини й українського суспільства в цілому. Разом з тим, автор виявляє лояльність і до імперського правління, монарших осіб, як його репрезентантів та гарантів збереження існуючих прав та вольностей. Уперше пам’ятка була опублікована в 1777 р. Василем Рубаном у Петербурзі під редакцією канцлера Олександра Безбородька - президента Колегії іноземних справ, який доповнив готовий текст описом подій І735-і77б рр., додавши до нього «Изьявлініе настоящего образа правлінія в Малой Россіи»346. Видання Рубана-Безбородька пізніше стало об’єктом для копіювання, увійшовши до складу рукописних збірок347. 34* Краткая летопись Малыя России / [упорядники Ф. Туманський, О. Безбородько]. - Санкт-Петербург, 1777. 347 IP НБУ. - Ф. I. - № 5423; ОР РНБ. - FIV, 801.
124 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Ще однією спробою видання пам’ятки є її переклад французькою мовою, яке здійснив Жан-Бенуа Шерер у 1788 р.348 Пізніше, через два десятиліття, частину цього твору було знову перекладено російською Василем Ломиковським349 *. Наукове видання твору було здійснене Орестом Левицьким як додаток до «Літопису Самовидця», але це відбулося вже у другій половині ХІХст.330 Читацькі ж потреби XVIII ст. забезпечували рукописні списки (див.таблицю). Авторство «Короткого опису Малоросії» достеменно невідоме, можна лише робити припущення щодо приналежності його творця середовищу військових канцеляристів або козацької старшини. Для більш конкретної атрибуції імені автора може прислужитися один із списків пам’ятки. Йдеться про рукопис 1814 р., що належав стародубському жителю Федорові Ямченку. На титульному аркуші рукописної книги міститься напис: «Русская история, писанная Яковом Рад- кевичем в 1734 году 24 января»351 *. На жаль, про її ймовірного автора не вдалося віднайти певних свідчень. Він належав до родини, представники якої фіксуються серед козацької старшини ще напередодні Визвольної війни332. Один із Рад- кевичів - Михайло, був генеральним обозним у період гетьманування Павла Тетері353. В XIX ст. представники цієї родини належали до дворянства Чернігівської губернії, звідки, власне, і походить означений рукопис354. Очевидно, він по¬ 348 Scherer Jean-Benoit. Annales de la Petite-Russie; ou histoire des cosaques-saporogues et des cosaques de 1'Ukraine, ou de la Petite-Russie. - Paris, 1788. 349 ip НБУ. - Ф.І. - № 54663. - Арк. 331-366. 35° Краткое описание Малоросии // Летопись Самовидца по ново- открытым спискам. - К, 1878. - С. 209-319. 35» ОПИ ГИМ. - И. Забелин, 617. за2 Кривошея В. Генеалогія українського козацтва. Нариси з історії козацьких полків. - К., 2004. - С.87. 353 Там само. - С.155. 354 Милорадович Г. Родословная книга Черниговской губернии. - Санкт-Петербург, 1901. - Т.2. - Ч. III. - С.273.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVIII cm. 125 став на основі оригінального списку 1734 р., автором якого, дійсно, був Яків Радкевич. Вказана дата збігається із загальноприйнятою в науковому середовищі гіпотезою про написання пам’ятки в 1734 р., зважаючи на кінцеву дату в тексті «Короткого опису Малоросії». Подібний висновок знаходить своє підтвердження також у результатах спостереження над текстологічними особливостями компілятивної хроніки «Летописец краткий», написаній у 1735 р.355 Серед її джерельних складових виявлено фрагменти «Короткого опису Малоросії», а це означає, що на час її створення, «Короткий опис Малоросії» уже існував. Отже, якщо датування пам’ятки не викликає особливих заперечень, то авторство Якова Радкевича залишається в царині гіпотез, поки не виявлено оригінального тексту. Схиляємося до думки, що початковий текст, написаний у 1734 р. Яковом Радкевичем, піддався пізніше деякій переробці. Про це свідчить мова та стиль написання. Текст твору перекладений на російську мову та позбавлений літописної форми викладу. Опис подій складено у оповідання з цілісним сюжетом з домінуванням художньо-емоційних образів та характеристик, включенням до тексту численних цілком вигаданих епізодів. До останніх варто віднести, наприклад, текст промови Юрія Хмельницького до генеральної старшини з проханням позбавити його гетьманської влади, обставини перемовин польського короля та турецького султана про фізичне усунення Богдана Хмельницького, взяття останнім Львова та ін. Також розширено опис подій 1708-1709 рр., які збагачені описами захоплення Батурина, трагічними подробицями винищення населення міста, що піддавалося жорстоким тортурам, «единое воображеніе которих в ужас приводит». Автор додає також повідомлення про Прутський похід 1711 р., 355355 ОР РНБ. - FIV, 889. Один із пізніших списків цієї хроніки (к. XVIII ст.) був опублікований: Летописец краткій... / Гисторія о началі проиме- нованія Козаков. - Житомир, 2001. - С. 158-260. Детальніше про цей твір - в наступному розділі.
126 Козацьке історіописання в рукописній традиції XVIII cm. що ледве не став трагічним для Петра І, якби не зусилля майбутньої імператриці Катерини, «бывшей тогда царевой любовницей». До тексту дописано фрагмента, що повідомляють про пожежу в Києво-Печерській бібліотеці - «истинном сокровище для Россіи», яка знищила «всі записки, служащие к ucmopiu самых дальних времен сей имперіи, множество манускриптов рідких и драгоценних...»356. Список також містить промову наказного гетьмана Полуботка, виголошену перед Петром І. Часто в тексті трапляються хронологічні диспропорції, коли події описані в ньому, випереджають реальні на декілька років, міняються місцями тощо. Якщо на початку твору автор посилається на джерела - «Синопсис», твори Стрийковського, то в подальшому він не робить жодних приміток, хоч в тексті трапляються виписки з «Літопису Величка». Втім, у більшості випадків джерелом для нього є власна фантазія та суб’єктивне сприйняття подій чи персонажів. Рукопис Якова Радкевича дуже схожий за змістом із текстом Жана-Бануа Шерера 1788 р. Припускаємо, що саме він став основою для французького видання. Окрім списку, де зазначено ім’я Якова Радкевича як автора твору, на сьогодні виявлено ще два подібні тексти. Йдеться про рукопис початку XIX ст., що належав до бібліотеки Корнелія Борозни357 та список 1842 р.358, який за змістом і структурою ідентичний двом попереднім, але містить дуже 356 ОПИ ГИМ. - И. Забелин, 617. - Л. 21-22 об.; 47-49; 51 об. 357 ір НБУ. - Ф. І. - № 6699. В кінці рукопису міститься запис: «Переписано в сентябре 1813 г.», є також пізніший власницький запис, очевидно, О. Лазаревського: «Экземпляр этой летописи подарен мне июня 1884 года Павлом Александровичем Аболишевым из бывшей библиотеки Корнелия Петровича Бороздны». 358 відділ рукописів Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Короленка. (Далі - ВР ХДНБ) - № 596805. - Арк. 99-174. Назва рукопису: «Літописи о Малой России или сокращенная история о казацких гетманах и о всім случившемся достойного прим ечания в Украйні».
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVIII cm. 127 цікаву примітку переписувача: «Переписано 1842 года. Подлинник писан в лист рукою времен Екатерины, находится в Твери и у Н. И. Головина. Подобный екземпляр, по словам Г. Надежнина, находится у графа Воронцова»^. Відтак, можна припустити, що упорядник рукопису мав у своєму розпорядженні список XVIII ст., що додатково підтверджує гіпотезу про датування твору Радкевича. Ідеологія автономізму, повнота представлення вітчизняної історії при доступному стилі написання й незначному обсязі, сприяли популярності «Короткого опису Малоросії» і його розповсюдженню в списках. Характеризуючи останні, слід відзначити їх приналежність до однієї редакції, за виключенням копій твору Якова Радкевича, які доцільно означити як окрему редакцію. Між собою вони різняться доповненнями до основного тексту, що фіксується в окремих списках. Більшість їх у збірниках супроводжується історичними наративами або документами (і734-і750 РР-) Враховуючи те, що «Короткий опис Малоросії» завершується 1734 р., документи є прямим сюжетним продовженням його тексту. Найраніший список пам’ятки датований за філігранями 1738 р.з6° Дата його написання також атрибутується за надписом: «Божію милостію повел інієм благочестив ійиіей самодержавнійшей Великія Г(о)с(у)д(а)р(и)ни Імператрици Анны Іоановньї самодержици всероссійской и благословлі- ніем святійиіего правительствующего Синода за єпископа черниговского написано в 1740 году»з61. Почерк цього фрагменту та наступного за ним тексту «Короткого опису Малоросії» ідентичний. Це може означати про його приналежність одній людині - тому, хто переписав цей список в означеному році. Цілком імовірно, що рукопис походить з Чернігівщини, а його автор належав до священицького * з359 Там само. - Арк. 174. з6° Клепиков С. Филиграни на бумаге русского производства XVIII— начала XX в. - М., 1978. - № 675. з®* IP НБУ. - Ф.І. - № 1790.
128 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXV11I cm. стану і виготовляв рукопис на замовлення церковного керів- ництва. Малоймовірно звичайно, щоб до цієї справи мали відношення Синод, а тим більше імператриця Анна, «пове- лініє» яких, згідно з текстом, спонукало постання рукопису. Цей список, не зважаючи на його ранній вік, не став протографом для інших подібних, оскільки опис подій у ньому обривається на обранні гетьмана Івана Мазепи, що сталося в 1687 р. Невідомо, чи автор рукопису сам скоротив підста- вовий текст чи переписував його з уже скороченої копії. Списки Розумовського. Близьким за часом написання до списку 1740 р. є два списки гетьмана Кирила Розумовського 1753 р.362 Вони входять до складу багато оздоблених рукописних книг із шкіряним покриттям і золотим тисненням. Крім тесту «Короткого опису Малоросії», кожен збірник містить хроніку «Описание кратчайшее» (1506- 1734)363 та компакт документів 1734-1750-х рр. На аркушах обох рукописів занотовано: «Списана при Академій наук 1753 году с книги полученной от Его Ясновелъможности Кирили Григорьевича Разумовского в 1752 году». Зберігся документ того ж року в якому йдеться про розпорядження гетьмана й президента академії Кирила Розумовського про переписання «хорошим писмом» двох екземплярів копій з рукопису «малороссійских прав», що був доставлений з України36^. 362 ОР РГБ. - Ф. 152. - № 26; ОР БРАН. - 16.12.10. 3*3 Йдеться про популярний серед авторів XVIII ст. наратив «Описаніе кратчайш ее знаменитых дійств и случаев, что в котором году діялось в Украйні Малоросской обеих сторон Дніпра и кто именно когда был гетманом козацким», міститься у рукописних збірниках Розумовського 50-х рр. XVIII ст. - ОР РГБ. - Ф. 152. - № 26. - Л. 84-104 об.; ОР БРАН. - 16.12.10.; IP НБУ. - Ф. I. - № 203. - Арк. 75-84 зв. (копія збірників Розумовського 8о-х рр. XVIII ст.). Хроніка являє собою короткий хронологічний перелік історичних подій від 1506 до 1734 р., її текст є конспективним викладом змісту «Короткого опису Малоросії». з*4 Санкт-Петербургский филиал Архива Российской академии наук. - Ф. 3. - On. 1. - Кн. 163. - Л. 63-65.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVIIі cm. 129 Документ також суворо регламентує якість паперу, характер оздоблення обох рукописних книг, опис якого співпадає із сучасним виглядом цих збірників. Напевно, гетьман у 1752 р. мав у своєму розпорядженні більш ранній рукопис, з якого були виготовлені означені копії. Одну із цих рукописних книг, Розумовський передав академічній бібліотеці у Санкт- Петербурзі, а іншу залишив собі. Цю книгу внучка гетьмана Варвара Рєпніна подарувала історику Миколі Маркевичу, рукописна колекція якого входить до зібрань Російської Державної бібліотеки у Москві363. Збереглась одна копія зі збірника Розумовського кінця XVIII ст. На її аркушах фіксується запис про те, що рукопис являється копією з книги, виготовленої при Академії наук в 1753 р. Оздоблення рукопису загалом повторює зовнішній вигляд збірників Розумовського366. Незрозумілим лишається той факт, що гетьман, володіючи потужним друкарським арсеналом Академії, наук так і не спромігся видрукувати бодай один твір з української історії, а обмежився лише виготовленням двох рукописних копій. Рукопис Розумовського прислужився при означенні «Короткого опису Малоросії». Довгий час ця пам’ятка була відома як «Літопис Розумовського». Саме під такою назвою вона зустрічається в працях М. Маркевича та Д. Бантиша- Каменського367. «Короткий опис Малоросії» у XVIII ст. виступав не лише предметом для читання й копіювання, але і в якості під- ставового тексту, що став основою для наступних хронологічних продовжень. Автори-копіїсти робили свої доповнення до існуючого опису подій, спираючись на власні ерудицію, досвід пережитого або ж збагачували його повідомленнями, котрі відносилися до родинної історії. Найвідомішою пере- зз65 Иконников В. Опыт русской историографии. - Т. 2. - Кн. 2. - С. 1598. 3«6 IP НБУ. - Ф. І. - № 203. 3ь7 Бантыш-Каменский Д. История Малороссии от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. - Санкт-Петербург, 1903. - С. IV; Маркевич Н. История Малороссии. - М., 1843. - Т. V. — С. 21.
130 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. робкою такого типу є уже згадуване видання В. Рубана-О. Без- бородька, в якому підставовий текст продовжено до 1776 р. Список Мировичів. Нині нараховується п’ять списків із хронологічними доповненнями. Один із них, датований 50-ми рр. XVIII ст., становить окремий рукопис і раніше входив до складу рукописного збірника. На початку тексту міститься інтригуючий вступ: «В гисторіи о Малой Россіи, которую гисторію своєю рукою писал из журналов прежді бывших гетманов от первого малороссійского гетмана Лянцикоронского до гетмана Хмелницкого бывший при гетман t козацком войска Запорожского Хмелницкого его енералный писарь Иван Выговскхй. Выписано Павлом Полуботком полковником черниговским вкратці»368. При детальному порівнянні цей фрагмент виявляє збіг із назвою так званої хроніки Полуботка (1445-1715)369, автором якої дійсно був чернігівський полковник, але він не міг бути автором «Короткого опису...», оскільки помер за десять років раніше від гіпотетичної дати написання останнього. Очевидно, упорядник рукопису планував переписати хронічку Полуботка в якості вступу до «Короткого опису...», але так і не здійснив свого наміру. Подальший текст рукопису і характер вставок вносить деяку ясність на відношення Полуботка до означеного списку. На його сторінках фіксуються численні повідомлення, що органічно вплетені в сюжет твору. Більшість з них стосується двох людей - Павла Полуботка та Петра Мировича, його племінника. Мати останного, Ганна Леонтіївна, була рідною сестрою гетьмана Полуботка* 3 * *?0. Батько - Федір Мирович, переяславський полковник і прибічник гетьмана Мазепи - емігрував до Польщі після полтавської поразки. Його два 368 ИРЛИ РАН. - Перетц, 227. з6» Записки полковника Полуботка // Дневные записки генерального подскарбия Якова Марковича. - М.,1859. - С.454-460. з?0 Модзалевский В. Малороссийский родословник. - К., 1915. — Т. 4. — С. 185.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVIII cm. 131 сини - старший Яків та менший Петро Мировичі - після смерті матері зосталися під опікою дядька Павла Полуботка. Вони ж супроводжували останнього під час сумнозвісної депутації до Санкт-Петербурга в 1723 р 371 372 У розглядуваному списку подано деталі арешту її учасників, які з такими подробицями не фіксуються в інших списках, а також у відомих на сьогодні історичних наративах: «Того ж 1723 року ноября іо числа послі божественной литургіи на пристани Троецкой в Санкт-Петербург і подлі кофейного дому Полуботка, Чарныша, Савича, Корецкого от Стародуба, Кирпича от Переяслава, Грабянку от Гадяча ... взято под арешт»зт2. Після цього вміщено інформацію про конфіскацію майна заарештованих, що проводилася в Україні. Текст твору також розширено повідомленням про обставини поховання померлого у в’язниці Полуботка, яке було таємно здійснено його молодшим племінником: «В том же 1725 году умершего полковника черниговского Павла Полуботка, которий, умерши под караулом, в кріпости камінной городовой долго лежал, имінньїм указом повеліло племяннику его Петру Мировичу у церкви Самсона Странноприимца погрестъ, не допущая к мертвому никого из посторонних. Которого ночью оной Петр Мирович и караульный офицер с караульными солдатами погребли по обычаю христианскому»373 374. Петро Мирович, згідно із подальшим змістом, брав участь й у похованні ще одного учасника депутації 1723 р. генерального писаря Семена Савича, який, на відміну від таємного поховання Полуботка, удостоївся «знатной церемоній погребенія в Юрьевском монастыря*74. Наступні віхи життя Петра Мировича знаходять підтвердження у повідомленнях-вставках до тексту та характе¬ 371 Костомаров Н. Мазепа и мазепинцы // Исторические монографии и исследования. - T.XVI. — Санкт-Петербург, 1905. - С. 777-781. 372 ИРЛИ РАН. - Перетц., 227. - Л. 43. 373 Там же. - Л. 44. 374 Там же.
132 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. ризують етапи кар’єрного зростання їх персонажа. Спочатку Петро, а також його брат Яків були щедро нагороджені за розпорядженням нової імператриці Катерини І, а потім відправлені на навчання до Академії наук375 376 377. А вже за Петра II Петро Мирович «пожалован собственным Ея Императорского Высочества [Єлизавети] секретарем»*76. Як продовження цього переліку, варто згадати лист, датований 1731 р., що повністю цитується у тексті «Короткого опису Малоросії». Його адресовано від царівни Єлизавети до гетьмана Апостола. В ньому майбутня імператриця просить посприяти «секретарю нашему Мировичу Петру, отпущенному от нас на Украйну ... он иміет діло в суд енералный с братьями своими Полуботками», а також «его Мировича никому в обиду не давать, поніже нам служит и ко нашему двору принадлежит»*77. Дійсно, Петро Мирович в 1731 р. здійснив поїздку в Україну, аби судитися зі своїми двоюрідними братами Андрієм та Яковом Полуботками за родинне майно. Під час перебування на батьківщині він написав лист своєму батькові, котрий перебував у вигнанні378. Цей лист не стільки адресований самому Федору Мировичу із осудом його участі у справі Мазепи, скільки спрямований на різке засудження існуючого в Гетьманщині становища, а також неґацію всієї історії пост-Хмельницької України. Вона, на переконання автора листа, є смугою суцільних зрад: «прославилась наша Малороссия себі в ненависть и презреніе...». Старшина є збіговиськом крадіїв та невдячних зрадників, що лише й шукають нагоди для власного збагачення і не виявляють належного пошанування до своїх російських зверхників. Він також писав, що через це йому соромно за свою «мало- 375 Костомаров Н. Мазепа и мазепинци. - С. 134. 376 ИРЛИ РАН. - Перетц, 227. - Л. 45 об. 377 Там же. - Л. 46. 378 Горбань М. Лист Петра Мировича до батька-мазепинця [Федора Мировича] // Україна. - 1927. — № 5. - С. 6-22.
Списки козацьких літописів кінця XVU-XV111 cm. 133 россійскую породу» та, якби не нагальні справи, він ні на мить не залишався б у цій країні. Учасники депутації 1723 р. також піддалися звинуваченням, «яко бідного народа обіди- тели главные». їх арешт вважає цілком справедливим: «за непотрібньїе умысли учиненные нахальным проиіеніем на арест сісти повеліло, чему я сам самовидец»з?9. Означений лист є предтечею відомої записки радника Розумовського - Григорія Теплова, написану напередодні ліквідації гетьманату в 1764 р.з80 Але лист Мировича відзначається більшою непримиренністю до порядків в Гетьманщині та її історії, неприхованою апологетикою до імперії. Очікуваний ефект від листа мав прямо протилежний результат. Семен Наришкін - російський резидент при гетьмані Апостолі, котрому Мирович вручив означений лист для прочитання і відправки адресату, побачив у ньому небезпечні ідеї та передав його до Таємної канцелярії. Автора листа та його брата Якова було піддано слідству та відправлено на заслання до Сибіру. Невдовзі вирок було пом’якшено, брати отримали дозвіл на вільне поселення, а Петро Мирович дослужився навіть до Єнісейського губернатора881. Невідомо, хто переписував текст «Короткого опису Малоросії», вносячи до нього відповідні вставки. Очевидно, це був представник родини Мировичів, але не сам Петро Мирович, ім’я якого зустрічається в тексті найчастіше. Він не міг зробити цього через перебування в Сибіру на час написання 379 * *379 Там само. - С. 9. 38° Теплое Г. О непорядках, которые происходят от злоупотребления прав и обыкновений, грамотами подтверждённых Малороссии / Кулиш П. Записки о Южной Руси. - Санкт-Петербург, 1856. - Т. 1. - С. 171-196. зві Матеріали слідства над братами Мировичами, включно з їх листуванням міститься у фонді Таємної канцелярії Російського державного архіву давніх актів. - Ф.УІІ. - Оп. і. - № 293. Слідство виявило в листі «опасные идеи». Крім того, брати Мировичі вважалися потенційно небезпечними для держави, оскільки підтримували зв’язки з батьком - політичним емігрантом.
134 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. рукопису. Цілком імовірно, що автором останнього міг бути його син - Іван Мирович, що пізніше став відомий завдяки своїй невдалій спробі двірцевого перевороту та зведення на престол Іоана VI Антоновича. Окрім повідомлень, що стосуються власне Мировича, текст «Короткого опису» розширено за рахунок додавання сюжетів про вибори гетьмана Апостола, укладення за його правління кодексу законів «Права, по которым судится малороссийский народ». Останнє повідомлення списку стосується підготовки депутації до Петербурга в 1746 р. для прохання про вибори нового гетьмана. Закінчується цей фрагмент наступним чином: «А по закой причині оные господа в Санкт-Петербург посланы, сыщеил вод знаком £»382. У тексті міститься декілька подібних приміток, що відсилають читача до до копії документа або ж до детальної інформації, «которую можно сыскать здесь же на своем місті [під відповідним знаком]». Це стосується так званих «просительных пунктов» гетьмана Апостола до Петра II, промови Полуботка перед Петром І та маніфесту Катерини II про звільнення учасників депутації 1723 р. Ці документальні тексти, очевидно, були розміщені в тій частині даного рукопису, що не збереглася до наших днів. Список Білогруда. На відміну від списку Мировича, упорядник доповненого списку 70-х рр. XVIII ст. привласнив собі авторство «Короткого опису Малоросії», залишивши на його сторінках наступний запис: «Сія книга называемая Історія в кратком сочиненіи Онисима Білогруда, ньініиі- него значкового товарища»383. Ця примітка спричинила до непорозумінь навіть у результатах сучасних досліджень, у яких Білогруд виступає як самостійний автор384. Втім, останній лише певним чином розширив текст «Короткого опису...». 382 ИРЛИ РАН. - Перетц, 227. - Л. 42 об. 383 IP НБУ. - Ф.І. - № 7379. 384 КорпанюкМ. Козацьке та регіональне компілятивне літописання. - К., 1997. - С. ібо.
Списки козацьких літописів кінця XVU-XVIU cm. 135 Доповнення, залишені ним, у більшості стосуються київської історії. Це, зокрема, короткі повідомлення про київських воєвод, що управляли містом із 1432 по 1651 р. До 1506 р. їх реєстр вміщено як окремий фрагмент на початку твору, а від цього періоду повідомлення екстраполюються в середину тексту. В основному це коротка інформація на кшталт: «1541 был воєвода киевскій Андрей Коиіерскі. 1542 воеводой киевским был ІванДубровицкій». Останнім у цьому переліку згадано воєводу Адама Киселя, означеного автором як «благочестивый»^. Білогруд не залишив поза увагою також Люблінську унію, внаслідок якої Київське воєводство «совершенно от литовского кшіженія прилучено было до короны полской»з86. Згідно із давньою літописною традицією, Онисим Білогруд занотовує повідомлення про стихійні лиха: затемнення сонця, землетруси, пошесті тощо, вказуючи інколи при цьому на точний час явища. Київська тема його записок продовжена у повідомленні про влаштування у місті хресного ходу на чолі з печерським архімандритом Інокентієм Гізелем аби врятувати Київ від від нападу турків. Це доповнення узгоджено із сюжетом підста- вового твору, в якому має місце коротка згадка про Чигиринські походи турків в Україну у 70-х рр. XVII ст. Так само узгоджується епізод-вставка про одруження Хмельницького на «старостині Чаплинской по благословлініи греческого патриарха »з8?. Цікаве продовження має сюжет про перемир’я між поляками й козацько-татарським військом, одним з умов якого було: «дабы корол полскій Войску Запорожскому вину отпустил и принял в милость, дав им волность»388. В зазначеному списку знаходимо таке продовження: «Потом даны от хана статіи полякам. Проти инных и сіє, дабы * з3®s IP НБУ. - Ф. і. — № 7379- - Арк. 3-5 зв. з86 Там само. - Арк. 4. з®7 Там само. - Арк. 12. з88 Краткое описание Малороссии. - С. 225.
136 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. короля и товарища з-под хоругви, называемый Скретускій, были убраны в мужичую свиту и постолы»389. На жаль, не вдалося ідентифікувати джерел, якими користався Білогруд. Втім, у тексті поряд з повідомленням про друге гетьманування Юрія Хмельницького він лишив примітку: «Зри об етом в літописці печерском». А після 1681р. зустрічаються такі слова: «Дозді літописе печерская»390. Це певним чином пояснює домінування серед повідомлень списку Білогруда інформації, що стосується Києва. Однак, конкретний текст-джерело лишається не відомим. Можливо, це була одна із численних монастирських хронік XVII ст. Слід також відмітити, що сам рукопис був укладений не в Києві, оскільки під 1682 р., занотовано наступне: «От короля Собеского поставлен гетманом тогобочным Ми- гула [Могила]»391. Враховуючи те, що останній був деякий час правобережним гетьманом, можна зробити висновок, що автор цих слів перебував на Лівобережжі. Подібний обсяг доповнень містить рукопис КОМ укладений на початку XIX ст. «В. Губимою в Пирятьіні»392. Автор цього списку позбавив його текст мовних архаїзмів та додав до нього кілька повідомлень стосовно обрання та відставки гетьмана Розумовського, уніфікації українського судочинства з загальноросійським: «малороссійское войско отньїніс 1768 года подсудно учиніно воєнному суду»393. Список Григорія Покаса. Одна зі спроб продовження «Короткого опису Малоросії» зроблена в рамках збірника під загальною назвою «Дві гисторіи о козацком малорос- сійском народі», укладеного у 1751 р394. Крім продовженого варіанту «Короткого опису Малоросії», сюди входять окремі 389 ІР НБУ. - Ф. і. - № 7379. - Арк. 19 зв. 390 там само. - Арк. 61, 65. 391 Там само. - Арк. 65. 392 ор РГБ. - Ф.152. - № 28. 393 Там же. - Л. 86. 394 ОР РНБ. - FIV, 812.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVI1I cm. 137 виписки із «Хроніки Софоновича», але вони написані іншим почерком, ніж текст збірника. На титульному аркуші рукописної книги є надпис з інформацією про тексти-складові останнього та його джерела: «Сія гисторія первая с печатной в Киевопечерской типографии, вторая - с рукописной разных авторов по своду с розными гисторіями... списаны канцеляристом войсковым Григорієм Покосом 1751 году ген- варя 20 дня». Ми володіємо обмеженою інформацією про особу - упорядника збірника і автора хронологічного продовження. Згідно з «Відомостью войскового товарища Григорія Андреевича сына Покоса против формы учиненной 1772 года сентября 30»395, він у 1737 р. поступив на військову службу, брав участь у воєнних діях під час російсько-турецької війни 1734-1739 рр. Після війни служив військовим канцеляристом при уряді Погарської сотні Стародубського полку. Очевидно, рукопис Покас упорядкував, перебуваючи на цій посаді. Згодом займав посаду при Генеральній Військовій канцелярії, став військовим товаришем (1757 р.). В 1762 р. Покас фіксується в документах як погарський війт. В цьому ж статусі він під час виборів до Законодавчої Комісії 1767 р. виступив на чолі погарської старшини проти угодовецької позиції частини погарського міщанства, очолюваної Денисом Приваловим. За це Покаса було заарештовано і утримувано впродовж року «за караулом». Після звільнення Покас втратив війтівство і залишився «не у діл» в ранзі військового товариша. Помер Григорій Покас, як стверджує О.Оглоблин, перед 1781 р., бо його ім’я не значиться в жодних дворянських реєстрах 1780-1790 рр.з96 Звернемо ще раз увагу на назву цього рукопису: «Дві гисторіи о козацком малороссійском народі». Перша з них, за означенням упорядника є копією з книги, надрукованої в Києво-Печерській лаврі, інша - переписана з рукописної «по 395 *395 ір НБУ. - Ф. XIV. - № 4972. - Арк. 58. з»* Оглоблин О. Люди старої України. - С. 173-176.
138 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. своду с разных авторов». Враховуючи те, що «Хроніка Софо- новича» не була ще опублікована в часи Покаса, її не можна ідентифікувати як першу історію. Вміщений до збірника список «Короткого опису Малоросії» з продовженням слід, напевно, сприймати за другу історію. Що ж у такому разі є першою, що була переписана «с печатной в киевопечер- ской лаврі»? Дана невідповідність між назвою та змістом рукопису Григорія Покаса не була помічена в попередніх дослідженнях, котрі торкалися цієї пам’ятки397. Схиляємося до думки, що такою історією могла бути копія з вищезгаданих статей Юрія Хмельницького, видрукованих києво-печерсь- кою друкарнею в іббо р.398 399, оскільки Покас згадує про «пункты разговорныя и решенные Богдана Хмелницкого, в первой гисторіи обретающихся»3". Втім, збірник не містить заявлений у назві й вступі текст гетьманських статей. Очевидно, рукопис не є оригінальним творінням Григорія Покаса, а копією, зробленою незадовго після написання протографу. При цьому копіїст не вважав за потрібне переписувати компакт документів, проігнорувавши також внесення відповідних змін до назви книги та до її вступу. Оригінал збірника таким чином втрачений, але копія з нього дає змогу проаналізувати продовжену версію «Короткого опису Малоросії», написану Григорієм Покасом, а також вступ до неї, що має традиційну для такого виду пам’яток назву «До чителника». У ньому автор закликає до прочитання книги, в якій «безстрастно и внимателно рассужда- ются всі обстоятельства оного народа и великость их 397 Оглоблин О. Григорій Покас та його «Описание о Малой России» // Українська культура. - 1992. - № 4. - С. 32-33; N° 12. - С. 34-35; Апанович Е. Рукописная светская книга. - С. 87. 398 Постановленіе от Его Царского Величества с Войском Запорожским року 1659 [Київ, Типографія Києво-Печерської лаври], 1660. 399 ОР РНБ. - FIV, 812. - Л. 90.
Списки козацьких літописів кінця XV1I-XVIII cm. 139 малороссійской нации»400. Особливу увагу Покас просить звернути на першу історію, в якій є документи Б. Хмельницького. Однак при цьому застерігає на можливі хиби та неточності, що мимоволі, а то й свідомо вносилися до їх змісту: «...а ежели что не так, как оные в самом вещи были ... поніже пункты те чрез многія руки перейти, а міжду тем и недоброжелателных к сему народу не миновали». Незважаючи на останнє, він підкреслює: «... но слава сего народа и учреждены их во всім світі сосідственньїм и иностранным народам совершенно извістньї и никогда потаится не будут»401. Відповідно до пафосу останніх слів вступу, дещо перероблена, порівняно з традиційною, назва «Короткого опису...»: «Описаніе о Малой Россіи и о гетманах ее и о дійствіях их и под каким влад інієм народ малороссійский бывал и в какое время и при каких волностях и коим образом ті свои вол- ности сохранил и как россійскому государству доброволно присоеденилисъ и потом на каком основаній пребывают». У цій назві більший акцент робиться на понятті «вольності» всупереч традиційній, де основний ухил зроблено на діяльності Хмельницького, результатом якої стало прилучення до Московської держави. Сам текст списку не містить суттєвих змін по відношенню до свого протографу (1340-1734 рр.), а різниться хронологічним продовженням, доведеним до 1751 р. В цій частині твору період 1735-1739 майже виключно присвячено подіям російсько-турецької війни402. Автор детально фіксує кількість військ обох сторін, описує здобуття Перекопа, Очакова, Кінбурна. Також приділено увагу походу російської армії, у складі якого були і українські підрозділи, у Молдову, де біля столиці Ясс відбулася зустріч головнокомандувача генерал-фельдмаршала Мініха з делегацією 400 Там же. 401 Там же. - Л. 90. 402 Там же. - Л. 90-101.
140 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. молдавських зверхників, які просили російського протекторату над своїм князівством. Григорій Покас більш детально торкається військових подій, що відбувалися за участю Мініха, хоч в кампанії брала участь також інша російська армія під командуванням Лессі, що збігається з інформацією наведеного вище документа про віхи військової та службової кар’єри автора, згідно якої він брав участь у війні саме під керівництвом Мініха. Це, зрештою, пояснює детальність опису подій, свідком котрих він сам був. Свого ж начальника Покас змальовує в якомога непривабливих тонах. Він міг собі дозволити це, адже на час написання твору в 1751 р. фельдмаршал потрапив в опалу (1742 р.) і перебував у сибірському засланні. Основні звинувачення в його бік зводяться до його «злобной ненависти к малороссійскому народу». Мініх, за словами автора, чинив всіляки кривди українцям та козакам. їх фельдмаршал взагалі не вважав за військо й примушував прислуговувати своїм солдатам в якості банщиків, кухарів, піддавав знущанням, «какіе пленники у самих бусурман никогда не терпят», а під час загострення бойових дій кидав на самі небезпечні ділянки на вірну загибель. Свавілля він виявляв і по відношенню до цивільних, які виряджалися на будівлю укріплень, «гдіих гинуло многіе тисячи», а тих, що залишалися вдома, «грабовали гвалтом офицери, amt, кто обиду свою обста- ивали, мучили до полусмерти». Останні також обкладалися непомірними грошовими та натуральними поборами. Від них не звільнялись церкви й монастирі. Не став винятком навіть митрополит київський Рафаїл Заборовський, з карети якого, за наказом Мініха, випрягли коней і лише, коли «послииіа на- реканія от своих и киевлян, з встидом т і кони возвратил»403. Після 1740 р. в продовженій частині «Короткого опису...» значна увага приділяється змінам персон на полковничих посадах а також столичним - петербурзьким та 4°з Там же. - Л. 101-102.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVIII cm. 141 глухівським справам: коронаціям монархів, народженню спадкоємців, призначенню російських урядовців при гетьма- нах або чиновників у Генеральній військовій канцелярії. Наявність подібної інформації у творі свідчить про обізнаність його автора з перипетіями життя тогочасної української та російської правлячих еліт. Попри загальний офіціоз повідомлень, у творі Григорія Покаса знаходиться місце і для подій місцевого значення, наприклад, про страту розбійника Мацапури в Глухові та самозванця Івана Миницького в селі Ярославці404. Автор часто звертається до опису стихійних лих, але, на відміну від інших своїх сучасників, які часто торкалися цієї теми, Покас намагається відшукати причину частих пошес- тей, навал сарани, посух. На його переконання, вони є справедливою Божою карою, «ибо в народі том грехи умножились. Любовь и истина христианския вовсі исчезли. От сильних над немощними и сиротами ... немилосердное грабительство настало». Всюди, за словами Покаса, процвітає хабарництво, здирство, продажність та корумпованість суддів: «лихоимство за самий честний промисел учинилось». Головними ж винуватцями Покас вважає монахів, які замість щоденної молитви «по судах бродят, праздники и воскрес- ние дни не хранят, а пянство и бабские забави у них в великой чесноті содержатся»4°s. Головна тема твору Покаса - гетьманська елекція 1751 р. та супутні їй події406. Про рід претендента на гетьманство Кирила Розумовського, Покас пише відверто без зайвих міфологем, що він походить із небагатої козацької родини та своєму піднесенню зобов’язаний протекції імператриці Єлизавети над його братом Олексієм, «бивший с начала при Великой Государині півчим». З особливою втіхою і пафосом Покас описує все, що стосується імператриці - її вступ на 404 Там же. - Л. 102. 405 Там же. — Л. ні. 406 Там же. - Л. 108—112.
142 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. престол, коронацію, поїздку до Києва разом з великокнязівським подружжям. Про останню написано досить детально. Не виключено, що автор сам був присутній при окремих актах цієї мандрівки, але в якості основного джерела використав відомий «Журнал иіествія Ее Императорского Величества Елизаветы Петровной в Малороссію», що в рукописному вигляді входить у документальні компакта окремих збірників407. Серед чеснот імператриці Покас виділяє «милосер- діе не токмо к добрим, но и к злодіям и врагам...», а також її «благодіянія к Малороссіи», що полягали у звільненні жителів України від окремих видів податків на три роки, залишенні внутрішніх зборів у місцевій скарбниці, а також ліквідація повинностей по будівництву різноманітних укріплень та дозволі «ео всій Малоросіи всякого званія людей впред на два года гор ілку курить». Але особливою монаршою милістю стало обрання гетьмана, «без которого Малая Россія чрез одинадцать літ до того времени аки осиротевшая била»*08 *. В рукописі дуже детально описано обставини, що передували цій події: депутація старшини до Москви з клопотанням про відновлення гетьманства, підготовка до церемонії. Для опису самої елекції у текст «Короткого опису...» поміщено в повному обсязі «Журнал, каким образом произведены выборы Его Ясновелмож- ности гетмана запорожского и обіих сторон Дніпра графа Кирила Григорьевича Разумовского»*0?, що був написаний як офіційний документ невдовзі після виборів. Цей документ опублікований за пізнішим від рукопису Покаса списком410. Цілком ймовірно, що він зробив копію безпосередньо з оригіналу, оскільки вона датована 20 січня 1751 р, а вибори сталися за рік перед тим - 22 лютого 1750 р. Можливо, що Див. напр.: IP НБУ. - Ф. VIII - № 151/51. - Арк. 142-145. 408 ор РНБ. - FIV, 812. - Л. іоб. 404 Там же. - Л. 115-123. 410 Герасименко Н. Обрання Кирила Розумовського гетьманом Лівобережної України // Записки НТШ. - 1999. - Т. 238. - С. 554-561.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XV1II cm. 143 автор мав безпосереднє відношення до укладання цього документу. Тема гетьманської елекції дістала продовження в повідомленнях про вручення Розумовському в Санкт-Петербурзі клейнодів, перші універсали й розпорядження нового гетьмана, а також в детальному описі урочистого в’їзду гетьмана в столицю Глухів, основою для якого стали, очевидно, авторські свідчення411. Текст «Короткого опису Малоросії» Григорія Покаса був покладений в основу «Разговора Великороссии с Малороссией» Семена Дівовича412. Список Олексія Дзівовича. Через п’ять років на основі рукопису Покаса постала копія413, fi упорядник вказав на «Дві гисторіи о козацком малороссійском народі» Покаса, як джерело-оригінал, на основі котрого вона здійснювалася: «... а с них в точности понеже сій гисторіи не толко достойны и искусны, а паче полезны знанію человека ...для того списываючи не толко собственно для себя, но ради всіх, хто бы не пожелал сих гисторій пользоваться списал войсковой канцелярист Алексій Дзивович 1756 года ноября 15 дня»414. Олексій Дзівович* - старший брат Семена Дівовича - автора відомого «Разговора Великороссии с Малороссией». Перебував на службі канцеляриста Генеральної Військової Канцелярії (1756-1762). Від 1763 по 1769 р. займав уряд сотника Почепської (першої) сотні. Згодом, в 1781р. став полковим суддею. Після відставки Дзівович оселився 411ОР РНБ. - FIV, 812. - Л. 132 06.-134. 412 Петров Н. Разговор Великороссии с Малороссией) (Литературный памятник второй половины XVIII века) // Киевская старина. - 1882. - Т. I. - С. 325-365; 1882. - Т. III. - С. 138-146. 4>з ВР ЦНБ ХНУ. - № 135/с. 414 Там само. - Арк. 1. В тексті цього списку «Короткого опису Малоросії», так само як і в офіційних документах (IP НБУ. - Ф. XIV. - 4972. - Арк. 25) вживається призвіще «Дзівович», що було однією із форм «Дівович».
144 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. у власному маєтку в селі Дубовичах Кролевецького повіту, де й, очевидно, мешкав до кінця ЖИТТЯ4'5. Рукописна книга Дзівовича, крім тексту «Короткого опису Малоросії», містить список хроніки «Описаніе кратчайшее» (1506-1734 рр.), а також три копії документів: Білоцерківський універсал Б. Хмельницького 1650 р., лист запорозького кошового Івана Сірка з приводу нападу турецько- татарського війська на Січ, чолобитні київського митрополита Макарія до московського царя Івана IV й «народа русского до полского Сената, подана на Сейм в 1638 году»* 416. Дзівович додав до складу свого збірника статті, відсутні у рукописі Покаса. В якості однієї з «гисторій» автор переписав історичну хроніку, відсутню в джерельному тексті. При цьому не фіксується жодних слідів гетьманських статей із першої історії Покаса - виписок із друкованого видання іббор. Це означає, що Дзівович мав у своєму розпорядженні аналізований вище рукопис, додавши до нього нові складові. Сам же текст «Короткого опису Малоросії» та його хронологічне продовження упорядник передав точно, за винятком окремих нюансів, пов’язаних із написанням слів. З підсгавового тексту був лише вилучений фрагмент, в якому Покас викладає своє бачення причин стихійних лих, що спіткали Малоросію, його гнівний осуд морального занепаду окремих суспільних станів. Список Федора Маньківського. У колекції рукописів Олександра Лазаревського зберігається список «Короткого опису Малоросії», продовжений до 1775 р.417 Список цього твору складає увесь рукопис, що являє собою оправлену шкірою рукописну книгу формат 40 та обсягом 71 аркушів. Остання написана двома почерками. За філігранями (типу - Pro Patria), вона датується 70-ми рр. XVIII ст.418 Власне, про¬ 4*5 IP НБУ. - Ф. XIV. - 4972. - Арк. 25; Оглоблин О. Люди старої України. - С. 47-48. 416 ВР ЦНБ ХНУ. - Арк. 99-148. w IP НБУ. - Ф. І.-№581. 418 Клепиков С. Филиграни на бумаге русского производства. - № 683.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVIII cm. 145 довжена частина «Короткого опису Малоросії», написана іншим почерком, ніж увесь текст, що свідчить про те, що автор не переписував попередній текст до 1734 р., а лише зробив його хронологічне доповнення. Вияснити, кому належить авторство такого доповнення може допомогти власницький надпис на аркушах книги, зроблений тим же почерком, що і текст 1734-1775 рр.: «Ех cataloge librorum Theodori Mańkowski». 0. Лазаревський висунув припущення, що власник книги міг бути й автором продовження41^. Додатковим підтвердженням цього є кількаразова фіксація у тексті рукопису топоніму Шептаки. Причому повідомлення, що його містять, є другорядними в аспекті їх інформативності. Вони описують стихійні явища, що відбувалися недалеко від цього поселення. їх авторство могло належати свідку подій, що мешкав у Шептаках420. Містечко в другій половині XVH-XVIII ст. було сотенним центром Стародубського полку. Управління ж цією сотнею впродовж кількох поколінь здійснювала старшинська родина Маньківських, котра веде свій початок від польського шляхтича Казимира Маньківського, що перейшов на службу до гетьмана Мазепи і отримав від нього сотничий уряд у Шептаках. Отож, цілком реальним видається припущеня про приналежність авторства продовженої частини пам’ятки представнику цієї родини і власнику рукопису Федору (Теодору) Маньківському. Він був сином шептаківського сотника Івана Маньківського. Родинний уряд сотника йому не дістався; його зайняв старший брат Петро. Федір спочатку перебував на посаді перекладача з латини та польської при Генеральній Військовій Канцелярії, в 1751р. отримав чин бунчукового товариша, а у 1767 р. був обраний глухівським шляхетством на посаду земського судді421. * 4“ЮІР НБУ. -Ф. І. - № 581. - Арк. і. 420 Там само. - Арк. 95 зв. Лазаревский А. Описание старой Малороссии. - К., 1888. С. і86. - Т. і. -
146 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Загальна схема твору близька до історії Покаса. Повідомлення за 1735-1740 рр. традиційно присвячені подіям російсько-турецьої війни. Втім, опис Маньківського принципово відрізняється від аналогічного у Покаса. Різниця полягає у відсутності розширених описів військових баталій, реєстрів здобутків і втрат, що нагадують офіційні реляції з театрів воєнних дій. Маньківський більшу увагу звертає на внутрішні аспекти війни, як вона відобразилася на становищі місцевого населення. Поряд з інформацією стосовно баталій та здобуття ворожих міст він робить короткі повідомлення про епідемії, зростання цін, напади татар на прикордоння, побори з населення, що були неодмінними супутниками цієї війни* *22. Мирні часи у висвітленні Маньківського представлені блоком повідомлень про вибори гетьмана Розумовського й пов’язаних із ними подій, зокрема про побудову гетьманського палацу, на потреби якого було мобілізовано населення з навколишніх сіл: «начали на работу гонить из Козаков и посполитых в Глухов и в Батурин для переправки разных материалов для постройки Дому Гетманского ...»*2з. Текст також багатий повідомленнями про зміни на чиновницьких посадах в українській та російській столицях і полкових центрах. Причому, автор велику увагу приділяє Стародубському полку. Записи локального характеру починають фіксуватися в тексті з кінця 50-х рр. XVIII ст. Це може вказувати на час початку укладання хроніки. На доказ цього наведемо епізод, що стисло повідомляє про пожежу в київській церкві, яка сталась під час поховання архімандрита братського монастиря. Після цього текст продовжується іншими повідомленнями. Але невдовзі натрапляємо на детальний опис цієї ж події. Виявляється, пожежа виникла внаслідок удару блискавки, що забрала життя двох студентів та дванадцятирічної дитини, а всі інші були так налякані, що 422 jp НБУ. - Ф.І. - № 581. - Арк. 84 зв. - 89. *23 Там само. - Арк. 94.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVIII cm. 147 «дрались с церкви вон чрез железные граты»*2*. Очевидно, написання тексту не було одномоментним актом, а здійснювалося синхронно з подіями. Автор спочатку написав про київську пожежу коротко, а потім розширив опис на основі детальніших свідчень, отриманих пізніше. До уваги автора потрапили також події, пов’язані з переписами населення Гетьманщини, що провадилися за правління гетьмана Розумовського й графа Румянцева, облаштуванням кордонів між Гетьманщиною і Річчю Посполитою, котрі проходили по межі Стародубського полку. Більшість повідомлень своїм джерелом мають офіційні документи - імператорські маніфести, гетьманські універсали. Невелику їх частку можна виокремити як авторські свідчення із суб’єктивним трактуванням окремих подій. Серед таких виділяється позиція Федора Маньківського по відношенню до генерального підскарбія Василя Гудовича. Зокрема, повідомлення про його смерть, написане латиною, супроводжується глузливим зауваженням такого змісту: «Сей подскарбій отличен был от прочих, бо был великий проектант, много сділелал бесполезного отечеству, бо много о себі думал»*25. Можливо, між автором та генеральним підскарбієм існувала певна неприязнь особистого характеру. В маніфесті про ліквідацію Запорізької Січі за офіційними запевненнями у необхідності такого кроку, автор простежив справжні його причини, котрі полягали в «нис- проверженіи козацкого запорожского иміни и розореній жилища их». В цілому ж характер повідомлень хроніки свідчить про ерудицію автора, його обізнаність у сучасних йому подіях. У пам’ятці представлено повідомлення стосовно перебігу чергової російсько-турецької війни (1768-1774) й пов’язаних з нею політичних подій в Європі. В коло уваги Маньківського потрапило також повстання Пугачова (1772- Там само. - Арк. 98; 99 зв. 4=5 Там само. - Арк. 103 зв.
148 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. 1776 рр.), а останній фрагмент твору повідомляє про страту його керівника426. «Короткий опис Малоросії», що був написаний наприкінці 30-х рр. XVIII ст. за відносно невеликий відрізок часу поширився в десятках рукописних списків. Це може свідчити про значну популярність цього твору в українському інтелектуальному середовищі другої половини XVIII ст. Таку популярність забезпечили синтез максимальної інформативності та простоти викладу, характерних для його тексту, що дає підстави означити цей твір як першу спробу написання практичної української історії для широкого кола читачів. Компактність тексту дозволила поміщати його до збірників разом з іншими наративами і документальними компактами. Останні найчастіше супроводжували цей твір. Для списків «Короткого опису Малоросії» притаманне також хронологічне продовження у вигляді наративного опису подій, авторами яких виступали сучасники, представники тогочасної української еліти. Часто вони використовували підставовий текст для фіксації у ньому подій родинного життя або ж робили власні спроби історичних досліджень. «Літопис Самовидця» в складі збірників і питання авторства твору «Літопис Самовидця» серед козацьких літописів постав найраніше, у кінці XVII - на початку XVIII ст. Твір вирізняється з-поміж решти пам’яток «літератури канцеляристів» своєю джерельною основою, в якій домінують власні авторські спостереження. Це робить «Літопис Самовидця» цінним з огляду на авторську рецепцію історичних подій, а також, в окремих випадках, як історичне джерело. Твір охоплює події від початку Хмельниччини до 1702 р., але основна увага 4426 Там само. - Арк. 109-112 зв.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVIII cm, 149 традиційно концентрується у ньому на подіях 1648-1657 рр., що і відобразилося у первинній назві - «История о войнах Хмелницкого». В рукописних збірниках XVTII ст. «Літопис Самовидця» представлено порівняно не широко. Загалом нараховується дев’ять його списків. Три із них являють собою так звані списки-монтажі, коли підставовий текст пам’ятки доповнен- ний двома блоками описів подій - за період від 1340 р. до початку Хмельниччини та від початку XVIII ст. до 1734 р.427 Доповнення зроблено за рахунок «Короткого опису Малоросії». Серед рукописів вирізняється список «Літопису Самовидця» 60-х XVIII ст., що входить до складу збірника разом із документальним компактом428. Збереглося ім’я його переписувача - протопопа церкви села Круча Косми Дубницького. Текст списку доповнений новими повідомленнями, яких нараховується близько 50. Ці фрагменти записані на полях рукопису й окремих вирізках паперу, вклеєних до збірника і, можливо, потрапили до тексту з іншого більш повного списку «Літопису Самовидця»429. Інші шість списків мало чим різняться у текстологічному аспекті. В історіографії вони відомі за іменами їх попередніх власників - представників української старшини XVIII ст. Якова Ковельського430, Петра Іскрицького431, Івана 427 ВР ХДНБ. - № 596805. - Арк. 1-95 зв.; Національний музей у м. Львові. - № 520925/526. - Арк. 12-38 зв.; Чернігівський історичний музей. - АЛ-4. - Арк. 1-89. 42® Чернігівський історичний музей. - АЛ-4. - Арк. 1-89. 429 Коваленко О. Маловідомий список «Літопису Самовидця» // Український історичний журнал. - 1979. - № 2. - С. 124-130. 430 ір НБУ. - Ф. І. - № 3862. 431ІР НБУ. - Ф. І. - № 3866.
150 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Ананієвича (2 списки)432 та Миколи Костомарова433. Також відомий Ермітажний список «Літопису Самовидця»434 *. Питання авторства було центральним у студіях над «Літописом Самовидця». Пошуки творця літопису велися з часу його публікації у 1846 р. О. Бодянським433. Основою для неї став список П. Куліша, який дав твору усталену назву - «Літопис Самовидця», зважаючи на автобіографічні мотиви, що прослідковуються в його тексті. Видання О. Бо- дянського сприяло посиленню інтересу до твору у середовищі істориків. З’являються перші розвідки стосовно структури, джерел, авторства. Втім щодо останнього дослідники в більшості обмежувалися лише припущеннями про соціальне походження автора та його політичних симпатій. Зокрема, М. Максимович убачав у ньому козака, оскільки в тексті літопису помітна симпатія до козацької верстви436. Натомість Г. Карпов припускав, що автором могла бути особа міщанського або духовного походження437. М. Костомаров висловив відповідну гіпотезу про Федіра Коробку, наказного гетьмана і обозного, проте ця версія не знайшла подальшої підтримки438 *. О. Левицький, який в 1878 р. підготував нове видання «Літопису Самовидця», детально дослідив твір на предмет структури, місця написання, походження автора43^. Проте спроби будь-якої його персоналізації вчений вважав марними: «Мы считаем безплодной всякую попытку разоб- 432 ОР РНБ. - FTV, 889; Житомирський обласний краєзнавчий музей. - КП 2410 (Копія рукопису І. Ананієвича). 433 ір НБУ. - 312/526С. 434 ОР РНБ. - Эрм., 408. 433 Летопись Самовидца. - К., 1846. 436 Максимович М. Собрание сочинений. - К., 1876. - Т. 1. - С. 398. ■*37 Карпов Г. Начало исторической деятельности Богдана Хмельницкого. - М., 1873. - С. 233. «з Костомаров Н. Мазепа и мазепинци. - С. 61. 439 Левицкий О. Опыт исследования о летописи Самовидца // Летопись Самовидца по новооткрытым спискам. — К., 1878. - С. 1-75.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XVIII cm. 151 лачитъ этот таинственный аноним»44°. Такий категоричний висновок обґрунтовано відсутністю «руководящей идеи», від якої можна було б відштовхуватися в пошуках автора440 441. Попри такий невтішний присуд, у 1925 р. з’являється стаття історика Василя Романовського, де вперше арґумен- товно доводиться, що автором літопису був генеральний підскарбій, а згодом стародубський священик Роман Онисимо- вич Ракушка-Романовський442 443. Що ж у даному випадку стало для дослідника, «руководящей идеей» у пошуках авторства «Літопису Самовидця», про необхідність якої наголошував О. Левицький? Як зазначив сам В. Романовський, «рішення питання про авторство Самовидця було цілком підготоване публікаціями Вадима Модзалевського, який незадовго до смерті говорив своїм приятелям, що хоче зробити доповідь про авторство літопису Самовидця в Науковому товаристві, але передчасна смерть не дала йому цього зробити. Шануючи пам’ять покійного, я виконую за нього цю працю»+*з. Слід зазначити, що В. Романовський виводить авторство твору шляхом компаративного аналізу біографії Романа Ракушки, ґрунтовно дослідженої В. Модзалевським444 та автобіографічними фрагментами з самого тексту «Літопису Самовидця». Було з’ясовано, що відомості з тексту та біографії Романа Ракушки повністю співпадають і узгоджуються. Дещо пізніше це було підтверджено працями Миколи Петров- ського445, котрий свого часу також наголошував, що встано¬ 440 Там же. - С. 35. 441 Там же. - С. 35. 442 Романовський В. Хто був «Самовидець»? // Україна. - 1925. — № 5. - С. 60-73. 443 Там само. - С. 6і. 444 Модзалевський В. Перший військовий підскарбій Роман Ракушка- Романовський // Записки історико-філологічного відділу УАН. - К., 1919. - Кн. і. - С. 18-52; К., 1920-1922. - Кн. 2 - С. 29-59. 45 Петровсъкий М. Нариси історії України XVII - початку XVIII ст. - Харків, 1930.
152 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. вити авторство в дуже великий мірі допомогли докладні студії про життя і діяльність Романа Ракушки написані В. Модзалевським. Свої розвідки про Ракушку Модзалевський підпорядковував певній меті - доведення авторства «Літопису Самовидця». М. Грушевський зрозумів мотиви зацікавленості дослідника особою генерального підскарбія. На його думку, цьому посприяв «вымысел Сердюкова, который понудил покойного Модзолевского заняться биографией Ракушки»**6. В чому ж він полягав? У жовтні 1846 р., вже після того, як О. Бодянський отримав для публікації від П. Куліша список «Літопису Самовидця», останній пише йому листа, в якому зазначає: «У меня есть давний мой знакомый и соученик по гимназии некто Сердюков, человек неизвестный, но великий знаток и ценитель украинской истории... Он готовит обширную статью, в которой между протчим доказывает ..., что сочинитель летописи Самовидца был Ракушка-Романов- ский - сотник, а потом протопоп»**7. Однак единим свідченням про відкриття Павла Сердюкова стосовно авторства «Літопису Самовидця» був його лист до О. Бодянського від 27 липням 1847 р., знайдений М. Петровським, в якому він зокрема писав: «У меня есть целая тетрадь выписок из Кониского, Бантыш-Каменского, Самовидца, Грабянки. Пять или шесть отрывков из летописи последнего находятся также в Летописце Малыя России, - с той единственной разницей, что здесь язык их как и везде в этом летописце гораздо свежее. Впротчем, известие о паволоч- ском поповиче, о котором так разпостраняется Грабянка, нет у Туманского и про конотопский колодец упомянуто 446 447446 Грушевский М. Самовидець Руины и его позднейшее отражение // Труды Института славяноведения АН СССР. - Л., 1932. - Т. 1. - с. 157-192. 447 Письма П. Кулиша к И. Бодянскому // Киевская старина. - 1897. - № ю. - С. 28-44.
Списки козацьких літописів кінця XVII-XV1I1 cm. 153 мельком без приписки «судія Романовскій написа сіє»448. (вид. моє - А. Б.) Під «конотопським колодцем» розуміється сюжет, зафіксований в «Літописі Самовидця», звідки згодом він був дослівно переписаний до «Літопису Граб’янки». У ньому йдеться про події, що сталися у 1652 р. в місті Конотоп, де було вбито родину місцевого польського урядовця. Тіла загиблих кинули до криниці, звідки через декілька місяців їх неушкодженими підняла на поверхню кринична вода. Це було сприйнято очевидцями як велике диво. Відтак, можна зробити висновок, що П.Сердюков мав список «Літопису Граб’янки», в якому при описанні так званого «конотопського дива» додано примітку: «Судія Рома- новскій написа сіє». Це не справило жодного враження на дослідників «Літопису Самовидця». На думку М. Грушев- ського: «открытие Сердюкова не обратило на себя внимание исследователей потому, что совершенно не были известны факты, из которых он исходил, в том числе и упомянутая приписка о Романовском»44"4. Незважаючи на це, знахідка маловідомого вченого надала студіям про авторство пам’ятки «керуючої ідеї», сприяла їх чіткому окресленню. Знахідку П. Сердюкова можна було б вважати авторською вигадкою, проте в одному з рукописних збірників другої половини XVIII ст. вдалось знайти її підтвердження. Йдеться про вже згадуваний Сорочинський рукопис450. Збір- * 444448 Петровсъкий М. До питання про певність відомостей літопису Самовидця й про автора літопису Романа Ракушку-Романовського // Записки Ніжинського інституту народної освіти. - Ніжин, 1926. - Кн. 6. - С. 1-81. 444 Грушевский М. Самовидець Руины и его позднейшее отражение. - С. 157-192. «о ip НБУ. - Ф. I. - 6490. Він також відомий як рукопис Юзефовича або Капніста (На перших аркушах рукопису читається надпис: «Из библиотеки Семена Капниста». Йдеться про Семена Васильовича Капніста (1791-1843) - сина відомого поета і суспільного діяча Василя Капніста.
154 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. ник, написаний одним почерком, містить в собі список повної редакції «Літопису Граб’янки». У тексті останнього при описанні під 1652 р. «конотопського дива», сюжет та зміст якого збігається з аналогічним епізодом із «Літопису Самовидця»^, є примітка: «Самовидец Романовсюй судія старо- дубовскій написа сіє»452 453. Ця фраза написана таким же почерком і чорнилами, що й увесь збірник. Подібний ж напис фіксується на полях ще одного зі списків «Літопису Граб’янки» 60-х рр. XVIII ст.453 він не є копією із Сорочинського збірника. Ці примітки потрапили на аркуші рукопису незалежно одна від іншої. ' Напевно, що упорядники обох збірників мали у своєму розпорядженні список «Літопису Самовидця», де згадувалося ім’я автора твору. В такому разі не зовсім слушним, вважаємо, є твердження, що Ракушка-Романовський свідомо зробив свій твір анонімним. Можливо, протограф твору таки містив інформацію про авторство. Важливим є той факт, що в примітці із Сорочинського збірника Романовський іменується «самовидцем». Це свідчить про те, що в списку, яким користувався укладач збірника, автор літопису був означений як «самовидець», або ж про розуміння автором примітки специфіку тексту літопису, писаного очевидцем історичних подій. Відтак, П. Куліш не був оригінальним, вигадавши усталену нині назву «Літопис Самовидця». Це зроблено щонайменше за сто років до нього. «і Літопис Самовидця. - К., 1971. - С. 65. 4s* ІР НБУ. - Ф. І. - 6490. 453 ОР РГБ. - Ф. 205. - № 421. - Л. 69.
РОЗДІЛ III УКРАЇНСЬКІ ІСТОРИЧНІ ХРОНІКИ XVIII ст. Характерною рисою сильвічної традиції історіописання була індивідуалізація цього процесу. Відсутність певної державної ідеології, що спонукала до творення історичних нара- тивів, брак освітніх установ сприяли тому, що написанням історико-наративних текстів займалися виключно аматори. Вони діяли в умовах відсутності повноцінної системи нагромадження, передачі та популяризації історичних знань, впорядкованої архівної інфраструктури, що спричинило до загибелі переважної більшості джерел інформації. Фактично одним з небагатоьх засобів її збереження і популяризації залишалась рукописна книга. Нечисленні осередки її накопичення - приватні бібліотеки, існували надто ізольованими одна від одної, щоб виступати опорними пунктами історіографічного процесу. Ті поодинокі ентузіасти, котрі намагалися займатись написанням історичних творів, робили це відособлено, часто не знаючи про існування одні одних, та не маючи доступу не лише до праць сво'іх коллег-попередників, але й сучасників454. Водночас, в українському інтелектуальному середовищі XVIIIct. існував великий попит на історичні твори, які не лише романтизували минуле, але і виступали засобом для легітимації вітчизняної еліти в імперському середовищі, що невпинно поглинало рештки української самобутності. На очах сучасників минала ціла історична епоха, яку при відсутності інших можливостей, намагалися зафіксувати й зберегти 454 Кравченко В. Нариси української історіографії епохи національного відродження: друга половина XVIII - середина. XIX ст. - X., 1997- - С.64.
156 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. пам’ять про неї хоча б на сторінках коротких історичних хронік, які разом із списками козацьких літописів були складовими сильвічної традиції та замінником фундаментальних історичних наративів. Позитивним фактором для продукування хронік стала поява в кінці 30-х рр. XVIII ст. «Короткого опису Малоросії» - першого синтезованого твору з історії України, що відповідав як за фактологічним так і за ідеологічним аспектами потребам її інтелектуального середовища. Саме цей твір став базовим текстом для багатьох хронік. Відтак, у XVIII ст. поряд із пам’ятками, які, хоча й умовно, але можна означити як зразки критичного історіописання, у великій кількості представлені своєрідні релікти середньовіччя - хроніки, що зберегли літописну манеру викладу матеріалу, тобто в стислій формі, за хронологічним порядком, переважно без сюжетного та логічного зв’язку між повідомленнями. Але, на відміну від ранніх літописів, українські хроніки XVIII ст. мають яскраво виражені риси локальності; їх зміст прив’язаний до конкретної місцевості, а описи подій загальноісторичного значення чергуються з суто локальними повідомленнями. Такі твори, як правило, містяться в рукописних збірниках поряд з «класичними» козацькими літописами й історичними документами. їх авторство належало упорядникам і власникам рукописних книг, котрі укладали останні шляхом компіляції або ж використовували для цього власні спостереження. Часто два означені методи поєднуються, в такому разі рання частина хроніки є компіляцією, а пізніша, хронологічно ближча до автора - самостійним твором. У свій час Самійло Величко, пишучи про специфіку більшості тогочасних українських історичних творів, очевидно, маючи на увазі саме зразки місцевих хронік, так охарактеризував зусилля їх авторів: «А ежели кто ... и записал па- мятствования годное, во время их бывшее діяние, то записал тилко для себя реестриком барзо щуплым и краткими словами, жадных з яких причин що повстало, як ся
Українські історичні хроніки XVIII cm. 157 отправовало и як кончило не выразивши околичностей»455 456 457 458 459. Під таке визначення підпадає більшість аналізованих тут наративів. В якості пізніх українських хронік можна трактувати, «Кройничку»(іб40-і7б2)45б> «Краткий малороссийский летописец» (1697-1751)45^ а також «Літопис Квітки» (1719— 1780)45^ «Летописные заметки о разных отменах в Малороссии» (1783-1811)45^ «Летописные заметки о событиях в Новороссии» (і740-і8о6)4б°, хроніку Юрія Биковського461, записки про події в Києві (1746-1756)462 * *. До цього переліку можна також долучити понад п’ятдесят історичних хронік, що велися в Галичині в XVIII - на початку XIX ст. Серед них - «Перемишльський літопис» (1711-1794), «Городенківський літопис»(іб48-і7б8)4бз та ін.4б4 Про зміст цих творів свідчать 455 Величко С. Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке.- С. 6. 456 Кроничка // Киевская старина. - 1883. - №3. - С. 680-682. 457 Ковальский Н. МыцыкЮ. Украинские летописи // Вопросы истории. - 1985. - №ю. - С. 93. (Рукопис, за інформацією авторів, зберігається у відділі рукописів Державної публічної бібіліотеки (PH Б) (С-Петербург). 458 Надруковано в «Харьковский календарь на 1885 год».- X., 1884. - С. 655-661. Про авторство хроніки див.: ШугуровД. Малороссийский историк конца прошлого века // Киевская старина. - 1890. - №3. - С. 453-457* 459 Летописные заметки о разных отменах в Малороссии // Киевская старина. - 1897. - №12. - С.65-66. (надруковано лише частину хроніки, яка, на думку редакторів, містила оригінальні записи, запозичені ж повідомлення з інших джерел опущено). 4б° Летописные заметки о событиях в Новороссии // Киевская старина, -1890. - №3-4. 461 IP НБУ. - Ф. 1.- № 54663. - Арк. 174-174 зв. 462 ip НБУ. - Ф. 306. - № 326 п/Х1.103. - Арк. 125-134. 463 Крип’якевич І. Літописи XVI-XVIII ст. в Галичині // Історичні джерела та їх використання. - 1964. - Вип. і. - С. 63-81. Тексти хронік надруковані в: Сводная Галицко-русская летопись. - Т. 1-6. - Львов, 1874-1897. 4^4 Див. також про зразки регіонального історіописання XVIII ст.: ДзираІ. Козацьке літописання 30-80-х рр. XVIII ст.: джерелознавчий та історіографічний аспекти. - К., 2006; Корпанюк М. Слово.
158 Козацьке історіописаиня в рукописній традиціїXVIII cm. самі їх назви, що мають відношення до певного регіону і торкаються, передусім, локальної історії при одночасному висвітленні деяких подій загальнодержавного значення. Не вдаючись до аналізу цих пам’яток, наведемо деякі аналогії з історіографічною традицією написання пізніх хронік на сусідніх з Україною теренах. Схоже явище «пізнього літописання»465 спостерігалося і в Російській імперії, зокрема в Сибіру. Там у період другої половини XVIII - початку XIX ст. з’явилися численні історичні хроніки, зміст яких більше тяжів до опису місцевих подій. Ще в кінці XVIII ст. тут було відомо десятки списків різноманітних місцевих «ЛІТОПИСЦІВ»466. Вони своїм змістом органічно поєднували події як загальноросійського, так і місцевого масштабу. Так, одна з таких пізніх хронік - «Сибирский летописец», що охоплює події 1589-1745 рр., описувала воцаріння Софії, царів Петра та Івана, стрілецький бунт, але разом із тим торкалася суто місцевих подій: будівництво «Енисейского осторога», «падение громовой стрелы в церковь Николая Чудотворца»46?. Інший твір - «Літопис Сибірський», або так званий «Літопис Черепанова» охоплює події від завоювання Єрмаком Сибіру до 1769 р., де також переплітаються події місцеві та загальнодержавного значення468. Те ж саме можна сказати і про інші сибірські хроніки - «Тобольський літопис» (1621-1743), та «Єсипов- ський літопис», доведений до 1790 р.469 Хрест. Шабля: Українське монастирсько-церковне, світське крайове літописання XVI—XVIII ст., компіляції козацького літописання XVIII ст. як історико-літературне явище. - Київ, 2005. ■*65 Севастьянова А. Русская провинциальная историография XVIII века. - Ярославль, 1988. - С. 22. 466 Пештич С. Русская историография XVIII века. - Л., 1971. - С. 145. 4*7 Дворецкая Н. Позднее сибирское летописание XVIII века // Культурное наследие древней Руси. - М., 1976. - С. 410-411. 4*8 Там само. - С. 411. 469 Иконников В. Опьгг русской историографии. - Т. 2. - Кн. 2. - С. 1302-1303.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 159 Ще одним з осередків пізнього російського літописання є північ європейської частини Росії, звідки походять Двин- ський, Устюжський та Холмогорський літописи, котрі відомі нині у багатьох списках та продовжуваних редакціях470. На думку ряду російських учених, такий сплеск місцевих хронік саме у другій половині XVIII ст. пов’язаний, насамперед, із кампанією, що проводилася в імперії по укладанню статистично-топографічних описів окраїн. Написання останніх передбачало попереднє розсилання по провінціях спеціальних анкет, підготовлених Академією наук, питання яких стосувались в тому числі й минулого краю. Такі анкетування, а також необхідність укладання описів, сприяли стимуляції місцевих краєзнавчих студій, пошуків історичних джерел, давніх літописів, що ставали основою для написання місцевих хронік471. На відміну від російського пізнього літописання, стимулом для якого були загальноімперські заходи, таке ж явище на білоруських теренах було тісно пов’язане з бурхливим соціально-економічним розвитком окремих його осередків472. На території Білорусі такими виступали Могилев та Вітебськ. Перший з них став місцем укладання так званої хроніки Сурти і Трубницьких, означеної так за прізвищами її укла- 470 див лр0 літописання в цьому регіоні: Сербина К. Двинский летописец // Вспомогательные исторические дисциплины. - Л., 1973. - Т. 5. - С. 200-209; Сербина К. Устюжское летописание XVIII века. - Л., 1985; Казакова Н. Вологодское летописание // Вспомогательные исторические дисциплины. - Л., 1971. - Т. 12. - С. 66-90; Лимонов Ю. Ярославское и двинское местное летописание // Вспомо-гательные исторические дисциплины. - Л., 1970. - Т. 3. - С. 30-42; 471 Севастьянова А. Русская провинциальная историография XVIII века. - С. 25; Мирзоев В. Историография Сибири. - М., 1970. - С. 57; Пештич С. Русская историография XVIII века. - С. 146; Илизаров С. Анкеты XVIII века как источник по историографии города // Теория и практика источниковедения и археографии. - М., 1978. - С. 91. 472 Улащик Н. Введение в изучение белорусско-литовского летописания. - М., 1985. - С. 184.
160 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. дачів47з. Твір має хронологічні рамки 1526-1810 рр. і писався спочатку могилевським каштеляном Тимофієм Суртою, перу якого належить текст за 1526-1747 рр. Згодом хронічку було продовжено могилевськими міщанами з родини Трубниць- ких: Олександром - йому належить авторство твору за 1748- 1788 рр., та Михайлом Трубницьким, що дописав хроніку до 1810 р.473 474 В основному текст пам’ятки присвячено Могилеву, втім часто трапляються повідомлення про події, що відбувалися в зазначений період у Росії, Польщі й Україні. При написанні хроніки її авторами використовувались різноманітні джерела, як про це зазначає один з авторів: «spisana z rożnych dziejepisców »475. В іншій польськомовній білоруській хроніці приблизно того ж періоду, що писалася у Вітебську, охоплені події з X ст. по 1768 р.476 Авторство твору, за яким закріпилася назва «Вітебський літопис», належить чотирьом особам. Перша частина (974-1709 РР-) писалась Михайлом Панцирним. Пізніше Ян Чарновський не просто продовжив текст після 1709 р., а склав альтернативний опис подій за період 1601- 1733 РР- 3 1710 по 1768 р. хроніка була дописана батьком і сином - Гаврилом та Стефаном Дверками477. Звідси й часто уживана назва твору - хроніка Панцирного й Аверки. Як і в попередній могилевській хроніці, тут домінують події місцеві, що відбувались у Вітебську та його околицях, при паралельному висвітленні подій історії сусідніх Польщі, Росії й України. 473 Полное собрание русских летописей (далі - ПСРЛ). - М. 1950. - Т. XXXV. - С. 239-282. (надруковано скорочену редакцію хроніки до 1747 Р-)- 474 Улащик Н. Введение в изучение белорусско-литовского летописания. - С. 174-200. 475 ПСРЛ. - Т. XXXV. - С. 239- 476 ПСРЛ. - М., 1975. - Т. XXXII. - С. 193-206; 477 Улащик Н. Введение в изучение белорусско-литовского летописания. - С. 178.
Військовий канцелярист Малюнок Тимофія Калинського. 1770-ті рр.
Гетьман Кирило Розумовський Художник Луї Тонке. 1758 р.
Ж ' - ^юшисно^и/га со J/тїіі^гл с»Єтгаи*М. 1 / І ц<?0лсіїдJl-'‘iwCjU. ПЛГгНГни,nr^ld> СЫ I V4-, 1 тдіюи '■'■'**■£?*, -I <1> hr if*tл L J| sfC&Hólij(iritis}ц*ш HitdiJ JC ! іL( li^ii ц^.і SSKaBES ***** ’ л оі*»4МґаМі «м^^ожи ; со J-tyuijut >Ца< п^имгиоа^щ. Uп.Ыхъ_ 9J.u*^So% uksz£ /ли<а. СчуЛщин^с е9осг* гЛ tU.T*«0~T, ««^^и9Лу4*в/ Сшис^Аоа^оіУ сш^ани^на, САики <H} Jńr* Ау&тОлтч, w ^ -w^jr.; a*?^ ^ ■444, плес.ЛгхгЖґАHA UjHXJ^fyr^i.4 , uir4>r H«Ą 4 ЛгЛлАс Ал . <5 ^ \г ^ Л , -Z Ллкшии. . UU*f*jQf Э tuAL^ Ctfpjęto у,с‘ 07. n/l*Muf.u ąc -илгд ш cju А-о^леилглfeu mot*. со усни.' НАТА4. ДАЛ*. *Л“* ^2U/r/f«wc«^f *д,, _ -* у ^ ^ 0 A*<l4±A UCHTffbb 71s, UJ £ «у. Фрагмент найранішого списку "Літопису Граб'янки" (короткої редакції) Кінець XVII ст. Государственный исторический музей (Москва)
ЛЫ'ОПИСЕЦЪ КР.АТКІЙ jlmuuU' iej/сащи лъ y&Ac/lLKVLi о &Я.иЬВІИІІХЬ ВЪ НЕЙ ПРЕ Ж НИХЬ ГЕТШАНАХЪ 6(МШ6.Л.Н( JL»iuto.t/u/ft.шшsumami у-кам mi и шкжиккпиі. ни .\LPLLHUMCt' УС///////. )LŁL . к ъ сп/нwгатс І J Титульний аркуш копії збірника Розумовського 80-ті рр. XVIII ст. Інститут рукопису НБУ
к £ V • Vi. j .V, U^A*?40, ?1лсЫ .S-vSt Щvp*. AćMuptHHj^ '■ їлігггрп\оТКл^ зийиёу.ЯтіпІЬдн^пf\ j 'ПГо-ііа ^ттосссгп.?f, hue jttbi С(ЛиПЬУ>зГ»^ htlHOJtk'Crpaitii аТлЬлиід с^5 (лГ|і^Т!v^vkcSrl , — 'ГГТлі.о Ьот^^Дді^соїЬ» ^СЛиТг^л л **и f-ілУ*нЦ jf/łt JUciro/b. TolaЛ-псаярл. лнна Ьано5Н4/7!Ьг^> itauicmc І u yfaa>tULw __ ^HTa*u • Tlfptl fr fl/fiAifnukL £.4i они AU%SycĘd ° Jl%oft4 fp(iyim$i£iiНп. Л W)чtXycf-aU'TVTu,.^Ісімнa. ^(flu)?«?X>ttii|sc^aati5^ Й»****»* .ЛііА AfA-aoa,^ ШІ. І Ьііші ЖЁЙ* 3. J 1 /»*I* /тс.Лк С^Цл С&ПІО Суіпуі-ЛА łjcCąCTHJfflflMą | Д, -j. .Яс'Пб Jkcmcpu 5u і^сІ^^^Ллросцс/аія ^ ' ГГрОО t’£ /іГ|>А аЛГІЛгіиїА '& eujly 7u| °7 Я ^?и7л , ІМатТрлГи 7Т І >pavmЗгнити Ahпс>yZTćkrc■ }tц-1 ‘ I-Ібгмсі *3итттісf ._ -j Vń ./<?pi:A; r •. •!.") Г btaciiOtrai iW'pWL-J^ з^.Я f^SfeLf/, tŁi trcai. J&K Ц Фрагмент "Ніжинського літопис/* 50-ті рр. XVIII ст. Інститут рукопису НБУ
/аМЙ'КСб; i'C-iC-.CV Jt ffii 6 З і - і* С^вї-І— . їііиа.Ні tu) и ~ .1 ;J і -і. ґЛ:-Ш S-..S л бііійМ' ши»1Гі Титульний аркуш Сорочинського збірника 1756 р. Інститут рукопису НБУ
% 1,12w*a, й-ф Ł* flwHM*» P«**' Ctttjj^dJŁf AHifafbiJt} u/^e ^<łiv** f U'v,a itc*ięttb»s іМЄ<**Л^ * ihfjfitrtf' lf{<tui^Ct&L&'1 l4(ti ч*А с* ЛГ ^ ІТ'/’ (Л’і’іі.» л ^«’ЛсЛ?4/*^7^*Л».ілС*а*<' сЛ»д* JMV frJlcn*РОкХ- ЛТлїчС Дог*^ „f *4 llvi-tti t^ihbnj*.uił) а>м Дц#Л| <. І Г .. л /»лда «•w! i.i*t \т,У 0^0%fa>t t&1фМ^£М<{му** Ctftu+jkmAt$ *#* Clbfd** JuU$Vy*fn* Кй*> S »J ,* I * I^J| ^ , w ^, . J*l* J^fffitw |V»^‘**t^.*f ^ЛЬсК.іЛГмжЛ* іЦнСГ'.Г/ </,%.. \ имЛ*,4І# uL . iX^ ł 'jL r»*i cUb }rtJ?T гА;#г £ctt*»H«i‘? (ЦА. **1 (itl’rr.Vm. i</'i tfffc»** ,'а(»Л * it#* JJJf /«£»»••*•# l«y. «AmiU-н. bAftlW »<**••* f*oA» *^f Kji/łlbn, fc Л’-ЛІЦ Аяіг^м#«А(ьр и^Я*,иан^ С^>ЛЙ1І-Л Ifrtr&i* &.Д*» (t#f«iK4* і. CD#/h# %* «Ці*. * Up%rv n#imM**^* ^ fti iJtV *.f іІ^сиІци *m*er$| L^Jf І5н«Дг‘ь It ^diw IIМсЯ*Л ^Y«rVVłА» АііиіУГ Л)?**» I®^ П.*ЄКГ»**£ Jńjff* Лв%*»ІУ l(HA***to*b HiltftMftłl Д| мС ylf ’ [<*♦£»* ^* С^ЙаіЧ»Ім<іІ I .и* i i1 >4»1^4«S ithwTPX»^ Cftk y^VW4l№Mt* ftwjt*11 «Ж **At WV^A * LV ^Hhmi vW*m** >W*****‘ **Г<Г Itat *Aj*A*tt* I >Д^4 m*Mfv4v)iWY taObHUpawA** ttMt*6* (^ I ^іГ^ЬтСИТ V«*uW і*Ач<*ЛА‘* c^Ax- - ^ Фрагмент хроніки "Літописець короткий" із збірника Якова Козельського 40-ві рр. XVIII ст. Інститут рукопису НБУ
✓ w . ji-rmonac^S «Menu Gl’Oo ОяасахавкЯ \Ґ?аМпано<ї$ СС'нЬпґли „jc£ uoctxta ссглХ5_ uCXpoCi«*5 d««f£ Сі*^? /' I ifćCR* ftuw ь К.о$л Jc« fnftflC, ? СГГ*^»» ^л.»и5 0ALi*^««ttt'Wflb &*».«* caQ.tXKci ntu&\z 0Pio.iH.Ki• ./**.• шкш,.,.- дд.л»*Ч U1'"”Jf'*?,'r л>,,‘' K*«n£'3*>(СВ*Лх uS£«»S1f,fojct c(fM,ctnut Хйу*^ ‘ц***- ф (}св*' (Хс*&* Ґсроїй-^ vfynfzz^cflbH**w*£$n»ćnf^ ^5ДІ jyv < iWv factef**- iecctuAut І?їаі, Jv)i% ‘ p£ J c cr№ $ • WU% dnfćn* Яь сили* f Л-* fcl Ttf *,1i7>- я tu Si * жГ t/ZfCnllAHA Left**! kAt.SCinn* V /-£ {cmS^t &** - &0.tn*ct'C*\ J)y7U"h?':' K^aSt: cutjau* vu^r оьЧjLffaі c^-aw СЬст«я*>€£іп* Jud к4*~*Ъ*К £*л*і yjOyTU^ C&CctćLCtb? ШїіАФХХЬ fXU^\cu\^ fUfoU S- Ctvt JlAcńi iSy*b ice СШиКлгн* ofxfa / Ids <77*. it db~A ?/t ^ \iL M*< ca<uu)A оа(оїл**ІЇі*Л. kef* dscn** &*£* Pit' y]/- cClaH&f U*AUÓАсїлиТ уо&№ VtwG** ъ*1б.~а-W re$mu *X.^ r4 ь ^ ^ 0{££* il &m iic$d 11 lAViTU^t tZBJo c*łił"bB*t *Ь*аг.Угл^у fit ША***~<у*+ /V £ /ІіііШІаапХ іЧ.І*ьЇ ibjt ї?7тг* »t ^ ХчлЬїОі*" /l . , . s' - — І T Jr n „'кмч <2»мЛ& bu**H* {&«*& V.^^y-rr P 6. £/** * ^лмІЗ л ип;птА> ^crLfr/v^Ki^ U lJU> ЙІ** шиімЬ* icauf*t tyj JaH/.Ą t^eó^ bZt **»•* aujbj*^. bd>u*y. &Н^Лг IT- cffitfW*-^ЛлЛ 4‘&A*ft CTffti* ‘Оь’Ль, uccrf^Ł Фрагмент “Літопису Самовидця” із збірника Якова Козельського 40-ві рр. XVIII ст. Інститут рукопису НБУ
кал* тг V'lrv .»■ «-1 ” ' 4- V ^ J f К \ utsSęA* tb Ctrl'*£ U cub— h-g/Z^u.^ — ^ Xoarcfot-n (аиилгї kyluct— уу0&> • qU- d УкОЛлХлм. tuutb (^cf Ал Ć/CŁAŁ' e ct (К»£^<Ле<>^(С 1. ^sztf’.e CCUfC^ i^ClC/cSLaJ• Uj& cttra^cuhjcbu №Ct*C atobc (P.,i£udc*cuL./lCj лисілії) Htyiuuj(LUi*ub- І >k*to u~ tx^iu<fSmc t&SSAtet-книг- ^ fyb села.илуcF&ty ćcnćlS maar луї «, »см<оіакуиалг*е<иили fie/ljutj. $ K.bClJyjfę"*’^ U' СссЛу $ry u-yUO^ *t~J-bCC 0 tA_ tfLti /CccUjlS Kasć* ХллЬ fib*. Sua+k a&*tre&6 * yiouy*^*4f£ <Лчлггы£ ter $^уугШу*ф.$Є0 “- ^fr-u} cyarkу<rfiffbJstk ■ и XU£C rUafO ^ПАН JюЪ иЛ^-fieT +* a *?а +-СлісегhS•Suf-ч ^ Cu/^f & іуАкЬсї ttc “-^+f£k £*uMy* y^aucri dS u-/syCy *Ay.t aaS-*A{ О car і •k —^ —£ -y f *y TVxStrtf ^ nrfl^uauhuS K.*-q.r ^ \ ~>^Г {Se- ** ^%trzr9 Фрагмент “Припасів для малоросійської історії" Василя Ломиковського Поч. XIX ст. Інститут рукопису НБУ
Фрагмент "Літопису Граб'янки" із рукопису бунчукового товариша Михайла Мартоса 40-ві рр. XVIII ст. Інститут рукопису НБУ
Ііоь-Ьсуь и Ймрдздымннг*6 DHHAf* Ва^А\1,КИ^ tmĄiА}£л* {fflf Орано 6 /в ii 6 ‘ДД ^гпгЛ>1 оолит ft пав/hАк&іпйItixli с*Шній fafOiifo ІЇЛ'М fa.VcOi foo.- JjtfjAM clUlt^nfЛЬ^в.'» ifТПІЇМ faUclx. pjjum* fltu-Mf} 6h-Uu.m jcvu», L 'ЖіШімПі тишсмі* *&ai bewj* ibcj-^ bJ*fc SfifcJ» d°tu()t ™нпі (HLO^Kfitrcofa леи A,f* MtOJX* ^гіііьіи ль -tflrcLi*0иґ. 'Tfr(i Эил'иЦЩь щ^,их(ск1а саммит* "'fflh.KM.K** JfflfauAf І(СіШГлТПлЛт tUuliM , f Iti ‘ІІґгбнл^Ь, 72uei ели rtftu JnaJA** Joftn* ?№ ‘соашсЬш -^fyi.UML frTRefiU AhlAo- M фиш &й.а#тшл£и Зсиаш фм^йуо*/ бвлщґ АДІ.Ь tu їв мли і^шгбЛ в'пв.аиТШи солФ йіїЛй; Швт ^лМІ Uje »йМШ Ь ( і фптаиґдіі'Alf и іШ cnuite-ІАнадії**А* НОНАМ ииЛмЛҐХвШ&іІСїМ Ć/rffa/Aad^ jUTfiefeU Свири fUtucJRu. OJfij Ііїтпнв Тіі&вп* НШвиАЬр \)іШ* HaJOp*ос.імМг fiflfefitAdtfaUoWA. y^Jtxf.unt ofЛвпи VttMjgCA-J-f"-'bdf.tUfAHL' U с Фрагмент "Літопису Граб'янки" 50-ті рр. XVIII ст. Інститут рукопису НБУ
Фрагмент документального компакту (гетьманські статті) 50-ті рр. XVIII ст. Інститут рукопису НБУ.
Н» п»еи*9. і Sji+HtH ГГф$ 0Є ' Tcrnt dtmxi лги.* J*7?rf *Ы _#Ж* Д »ft<С л у dw&Ł. ciul 1(0$ а All* Н* 9$ с tt*0a£ctft І .ОоАС>і . Г. гігі*' , - -~ С\Ї2* . <каі**0 • ^ГГрл1Ь$еА t***uĄ г. ™ ~ ш’€Ь*и*ш( MW * mml ,*ТГЫ.г$г *U U.**u. * 4<мі*|| аги Ги** £ V 9 .ИфНасСП^ЛІ <XC0if€Ó0WA . Tl*c*A*e U*ś+*i^ Н.ДгльА? И-«оил*/ шХ%САі»§*-Єь, «#та«1 *V^ *#»ali* Kfiu. .f*A л'.СП'Ш* 'Гч+маьіцеел 9л nij>\ ^ * ft-** I » С* ^ І. іеМмЬ ч а Хт гли^ І |Г#*Г. іЛґ.'їм* %Гіїф{л*і ~ли* xju7f*Mit и^Фіимі d? cm :%пф.(*» ЯПлОТ*/# кел*п* d**y тлГ**' • k(it<t\u ąu, сГГіЧна П* ^ЖЦлІф$4 Oaujdrfj* А*, . мгощижтшш 'v^AKH лШтЯ0АЩ5: )l4(# * c^*<f w^* 1-^ {*lptt£TfU t*4nrb Рлі*, ihSi* ЯіуллмААалНлш**, • »•* їшперф н'аГ& tu* г Г»м н«і ^ ЛН« ifltn ,'Mfrrfr. ЯХл. ПіСШЛ. , Дь^л» j.ęi#«rr. . a сТІЛ^ССГГ#; мг/#Л*і/*сл г?* • О П* 94** г* . И» /Wtft Нел ^іучиїА t-iyctf* '6а)л ‘ - ШФСлашЬрІЇПАей^ 9AUlt £р* с^Ллі 'а, tXA’ u U4< CM J <\4а в Л at* teem .л X*CAU1t Рое U U4CCM Tiff li«#»wC.trc«nі gi*7~ C*Jt~fi £ Gjtctut .t\m*fb»44 ' % на Тгг*ЛІ CbJtfi V< •fi«fpji.e»riU'RTf »Л,'лЛ'* jubh ,/ГГа ПТ»-** фл.ОГ. <7nr*KCi««*‘ł І«іл£.'л ч Atcui**t **f lllift ęj\( і * ^, Фнсф^лІ P&lti t*K4 <••*** • ^rny«ritV.*^ CpJcit* І Рігггі н£ *1Ы* . nr,«.łt.r-..‘', о»»' ог.*і (W*лС^Пп. Г( і (УСТПАф Счлф^, (я J ta(Tte*Ouiu‘ шк*ла*4 ІфІфАІ &htti <%ТшНЄЛ\%* ? Pani Лємасмч*' ь' Óntił(ч»^; *‘ н*м (fdm ЯфСАф Л.СЧ \‘t TT*?іф Н&ІмлН^и о.ЬЛ\ЧФ СІ а СП N »еи ЛфНсїГСЬ*1ХГи'Ц»ІГф4ЄЧл*ф lUWkZrt ХлеАчНСу Тіл тльлл\ , <&*<' Се£* %j*Pі u Ш е 4мліф *Л*У Ііфст-e^y , <UZ7j£*i»ćtM ku* 4мліф ы»нфл h<i*^fbch. UiApJf^ymMCMfyc л , а а д. « ' #*--*■ * Ai а лл. и л? л і а *У 0 ^ ^. л#» 5! kcOUfa («Ц/41 в>Л kVие иі*с TffTTctcu &*•** ^ ^ kJ^D t.< • Ufa c <ĄjrŁ»N • CRT* t<W Мл К a’li «ІІ « M/« VfTlt H«V7 ГГЖгт-іае^ТТТуї^і Дл 10ІЛСЛ 64*Ь (ft **$£*' A'acUI*b»$ **•н$ ó7»i*ttctu н»Л ji.'ff* f7‘С^ХуТЛ. ГЛ 'рсуггґґ Ьл " Tkv2x^ ГТі»л*в г**» н.л Л( “* * 4 . d! f$ A*p4ęn. илнел‘ jLfij+n а * ‘у/ЩЛМ Ч/лАЛЫф }ІАф АЧф G'HtMf CA^?ULC0_ j S'At **? AH^jdn- \jut*l loMtUt* кіУі Гл9 *f* к* ,^*£]>,<Щ**Ф uu #^гЛт*1л r,HfCn# lu^ »A? , МлГлЛХІ (Ш НфЫлжл'сал*' Н.Ф ЛлА *A *ф$ •* ом CZT#L£* ЯсСГТлклті .4*^ *(С*ЛА Чф же****?* 9 Гл+ш СилЛ І »|AtK|i#aN|r Ф+об ^/н4#й. ^;/Л, ^ Фрагмент "Літопису Граб янки" із копії рукопису Якубовичів 60-ті рр. XVIII ст. Інститут рукопису НБУ
Фрагмент “Чернігівського літопису" Копія 1783 р. Інститут рукопису НБУ
Єсдлк^Бп:Вїт«иі едиі evcf ьп>тги ЛЬІ1 Rlitr. ЙвсГСтіГ 1 іш ^ ^ ^ * , I У Ь , > Г» СКЛЬЩЩіЯЩЛТЦрМшх.&Ш'ІЛЛЛ <Им>оі . ЇІКҐ/А Д0(№ЖДЄ£ТІІ д>1л Сованій шБжЛгГн, Г0ІПИ (ДНІ А Й И&№АІП НЙДД Т/)0НОГМф0 кЬ й І (то fri or/t/фг Г/іп u к й ^, Сддс<!нскйГГйдин» Поле mi ft, ŚtyniCKHfź„‘, ЙІ н Ъ д”^х fi 4і О Ґ ^ і tt4,i4 ►>**»/*►Чп ж< и»**» ^'2 *4 іі tv/t »łił.t.ui,Jjt t р 'чН* “•■■ 1 " /у,. а*Л/і«ї« «/•»* $ «* Лп /і / Hi I /^f /8 J J i #■/-. >i 7 (ifa A- t ^ l а н\ Th as w 4 . } i. \ iiihbi»to łTi*UjтьЬхі »i ли hib»Ji Jaa)*.i? Hk Ції*-* & t z^yiU. Jitr dfh.. n i #. a It\ц ♦ л*4&4*г •'^•/| ** /л 'i4 1 / ^ .1 У1 j Co ft / i / У I / 1L ntff i i>friJxt Ttj-fki „ fiJttAH £s )h* filfo * ***' **'* A oi ‘J v V iH^u fśji* \ h , -*і far i 4 ZA А* у * '’AT* “ 9 » • . * T, (//Y 9tru O x j*t U J *AA U /ІА i h )*€ fi\ , f.. А* Ш ł П1 H ш v J f ,. £ r a JL HJlfUu f *4 Al. ej/n/л /I *./ fofifj ti HntfW Jy HOfjl*, ГЯ U//dl 14 o Г л4а$ІНі i* ijjtlf* it? Сл jcі мі f Jam u д V* a al /% к f и+лі*і*; Шіґі)**Ґu nśfohu u /f jo}л. ты ti £ Tb*- ^ » с*, * l'7 7 ę 4 z» *** #7 »**, ? * * ?hi> Ji ft* Jhr^djttlfh-f : 44. c tJ л У ’'і у niJUi ki ł ^i* tuf CjnfTt[к*-1€ i?>#» А Дг^ .•» Д'- / ». t jr*~* ^.4 rvb itJi « Іь/Wf * * Л>- I »frr/i inv*J-'.r2;r’■‘-'тЛігіТГ- i Фрагмент "Хронографу" 50-ті pp. XVIII ст. Інститут рукопису НБУ
Лівобережний полковник Малюнок Тимофія Калинського. 1770-ті рр.
Українські історичні хроніки XV11I cm. 161 Доволі чисельними є польські історичні хроніки XVIII ст., які переважно входять до складу «Silva rerum». Задля ілюстрації варто навести два такі твори. В одному із них дуже стисло описуються події, які стались на території Речі Посполитої, а також Росії за період 1550-1763 рр.478 Йдеться, зокрема, про королівські елекції, напади татар, війни з турками. Коротко зафіксовано хід Визвольної війни, обставини Переяславської ради. Щодо останньої, текст пам’ятки містить змістовну ремарку: «Kozacy, przyleczeni do Moskwy, Rus wojują»479. XVIII ст. у хроніці представлено переважно повідомленнями про військові дії між російськими та прусськими військами часів Семирічної війни, змінами монархів у Росії й Польщі. Дуже строкатою за змістом є ще одна польська хроніка, яка, подібно до популярних у XVII-XVTII ст. «Хронографів», веде свій початок від біблійних часів, взяття Трої, далі продовжується описом історії Греції, Риму, середньовічної Європи480. Більш конкретного вигляду її текст набуває з XVIII ст. З цього часу слідує висвітлення французької історії, що є своєрідними вступом до головної теми - події у революційному Парижі 1791-1793 рр., очевидцем яких, напевно, виступав автор. Поряд із цим міститься характеристика подій на території Речі Посполитої: поділи держави, повстання Кос- 478 IP НБУ. - Ф. XXIV. - № 2371. Рукопис форматом 4°, об’ємом 21 аркуш носить назву «Хроникальные заметки по истории Полыци (1550-1763)», яка не є оригінальною для даної хроніки. На рукопису збереглася первинна пагінація, що починається з 29 аркуша. Це може свідчити про колишню належність хроніки до складу рукописного збірника. 474 Там само. - Арк. 17 зв. 480 Центральний державний історичний архів у місті Львові. - Ф. 309. - Оп. і. - № 2023. - Арк. 59-82. Хроніка міститься у складі рукописного збірника типу Silva rerum (F 4°, 96 арк.), писаного переважно польською мовою одним почерком. До його складу входять перелік членів родини із зазначенням дат народження, медичні та кулінарні рецепти (написані латиною), каталог бібліотеки, виписи з книг.
162 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. тюшка. Хронікальні повідомлення часто супроводжуються виписками з тогочасних польських і французьких газет, друкованої літератури. З кінця 90-х рр. XVIII ст. хроніка містить багато описів подій стосовно міста Вільно, в якому автор, ймовірно, уклав хроніку після свого повернення з Франції. Так, фіксується проходження російських військ через місто в 1797 р., численні стихійні лиха, що сталися в місті - пожежа 1802 р., спалах хвороби 1805 р., комети над містом 1810 р. та ін4®1. Таким чином, українські пізні хроніки не є явищем винятковим у традиціях історіописання тієї доби. В кожному разі мотивація при укладанні останніх була не однаковою в різних регіонах у різних авторів. Однак, усі ці твори є відгомоном давніх літописних традицій і мають подібності у структурі та манері викладу матеріалу не лише зі своїми попередниками, а й між собою. «Чернігівський літопис» (1432-1756): структура та авторство твору У XVIII ст. підставою для хронологічного продовження і переробки були не лише списки «Літопису Граб’янки» чи «Короткого опису Малоросії», але й наративи XVII ст. Прикладом цього є одна з редакцій «Чернігівського літопису», котра з’явилася у бо-ті роки XVHI ст. Наукові студії над хронікою розпочалися з часу виявлення двох її списків дослідником української старовини Миколою Білозерським. Він же згодом назвав твір «Чернігівським літописом» (далі - ЧЛ), через присутність в тексті численних згадок стосовно історії Чернігова. Перший зі списків описував події 1587-1652 рр., в іншого кінцевою датою був 1750 р., проте опис подій 1704-1750 рр. мав характер поо- 481481 Там само. - Арк. 77,82 зв.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 163 диноких фрагментів, що стосувалися переважно церковних справ та метеорологічних спостережень. М. Білозерський об’єднав ці два списки, в результаті чого, отримав варіант твору від 1587 до 1750 р.* 4®2 Відгук на публікацію ЧЛ зробили М. Максимович, який відзначив його найбільшу цінність серед опублікованих М. Білозерським творів4®5 та М. Костомаров, вказавши декілька оригінальних історичних повідомлень присутніх в ньому4®4. В 1890 р. О. Лазаревський здійснив нове видання «Чернігівського літопису» за так званим списком Персидського4®5. Останній він отримав із Москви у складі рукописного збірника 60-х рр. XVIII ст. З нього в кінці XIX ст. на замовлення О. Лазаревського, було зроблено копію, що нині зберігається у фондах Інституту рукопису4®6. Список ЧЛ, опублікований О. Лазаревським, відзначається більшою повнотою і детальністю у висвітленні подій, на відміну від двох попередніх. Опис подій в ньому доведений до 1725 р. Зміст твору, особливо частина за 1703-1725 рр., дає змогу робити певні припущення щодо його авторства. Знання офіційних документів, широка обізнаність з подіями української історії першої половини ХУІІІ ст., детальність опису сцени арешту в 1723 р. в Москві представників української старшини на чолі з наказним гетьманом Павлом Полуботком дозволяють вбачати в авторові представника тогочасної еліти Гетьманщини, очевидця й учасника зображуваних ним подій. 48а Южнорусские летописи открытые и изданные Н. Белозерским. - М., 1856. 4*3 Максимович М. Известие о южнорусских летописях, изданных Н.Белозерским в Киеве в 1856 году // Собрание сочинений. - Т. 1. - С. 231-247. 4*4 Костомаров Н. Южнорусские летописи изданные Н.Белозерским // Отечественные записки. - 1857. — №2. - С. 116. 4*5 Черниговская летопись по новому списку (1587-1725). С предисловием А. Лазаревского. - Киев, 1890. 48S IP НБУ. - Ф. 1. - № 66719.
164 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Довгий час три вищезгадані варіанти вважали завершеною версією «Чернігівського літопису»487. Проте в 1970-х рр. історики О. Аланович та Ю. Мицик, незалежно один від одного виявляють в рукописному збірнику 8о-х рр. XVIII ст. четвертий список ЧЛ, доведений до 1764 р. Цей рукопис є копією з оригіналу, котрий не зберігся, виготовлений на замовлення Олександра Шафонського. За ступенем змін підставо- вого твору цей текст можна вважати окремою редакцією ЧЛ488. Після виявленням нового списку послідували його дослідження та публікація489. Додатковий аналіз редакції ЧЛ 60-х рр. XVIII ст. надав можливість по-новому інтерпретувати його зміст, структуру, а також авторство. Ці питання порушувалися попередніми дослідниками. О. Аланович та Ю. Мицик висловили низку слушних суджень щодо ймовірного автора, джерел хроніки, її побудови. Втім виявлені нові факти стосовно цієї пам’ятки потребують додаткової розробки. Характеризуючи загалом означену редакцію, слід зазначити декілька важливих моментів. По-перше, її текст продовжено з 1726 до 1764 р. По-друге, автор продовженої частини не обмежився описом подій 1726-1764 рр., але й вніс відповідні зміни в текст підставового твору 1587-1725 рр. за 487 Марченко В. Українська історіографія з давніх часів до середини XIX століття. - К., 1956. - С. 8о. 488 IP НБУ. - Ф. VIII. - № 147М/56. - Арк. 59-109. Олена Аланович визначила, що даний збірник переписаний у 8о-х роках XVIII ст., є копією з більш давнього рукопису. Причому, при його переписуванні був скопійований не лише основний текст, але й записи на полях. (Апанович Е. Рукописная светская книга. - С. юо—юі). 489 АпановичЕ. Рукописная светская книга.- С. 100-117; Апанович О. Ще одне джерело з історії України XVIII століття // Україна. Наука і культура. - К., 1989. - С. 85-126. (Надруковано продовжену частину літопису 1726-1764 р. в перекладі на сучасну українську мову); Мыцык Ю. Украинские летописи XVIII века. - С. 70-73! Мицик Ю. Чернігівський літопис // Сіверянський літопис. - 1996. — № 4. — С. 106-123. (Надруковано частину хроніки, що охоплює 1487-1725 рр.).
Українські історичні хроніки XVIII cm. 165 списком О. Лазаревського. По-третє, на одному з аркушів рукопису відмічено ім’я ймовірного автора. Перш ніж аналізувати продовжену частину пам’ятки, слід ґрунтовно розглянути внесені автором доповнення в основний текст, оскільки вони зосереджують в собі багато цінної інформації, спроможної пролити світло на авторство твору, його джерела. Всі доповнення за їх тематикою та джерельною основою можна розділити на чотири категорії. Перша включає в себе окремі фрагменти з хроніки Полуботка, що охоплює події української історії 1452-1715 рр49°. Автор ЧЛ запозичив з неї шість повідомлень: 1487 р., де зазначено про війну поляків із волохами; 1630 р. - повідомлення про Смоленську війну; запис, датований 1507 р. звучить лаконічно - «Земля тряслася»*91. Ці фрагменти поміщені на початок твору, таким чином продовживши його хронологічні межі ще на сто років. З хроніки Полуботка взято також ще два фрагменти, які стосуються церковних справ та природних катаклізмів. Автор не переписував її текст дослівно, а піддавав змінам: Хроніка Полуботка 1710. В КиевЪ было моровое поветріе и того ж року в Черни- roBt на Подолі отчасти только ускорилось. Того ж году преосвященника Иоана Максимовича на сибирскую митрополію ВЗЯТ0492. Чернігівський літопис 1710. Cero року мор был великий в Чернигов^ и в протчих городах и селах северских 1711. Сего ж року в великий пост в вовторок поехал Иоан Максимович архиепископ Черниговский по указу царскому на Москву, а оттоль в Сибир на митро- ПОЛІЮ493. Ще один фрагмент, перенесений з хроніки без змін: «1713. В Чернигов і архиепископом наставлен пред праздни- * 491 492 49349° Записки полковника Полуботка / Дневные записки генерального подскарбия Якова Марковича. - М., 1859. - С. 454--460. 491 ір НБУ. - Ф. VIII. - № 147М/56. - Арк. бо зв. 492 Записки полковника Полуботка. - С. 459. 493 ір НБУ. - Ф. VIII. - № 147М/56. - Арк. 87 зв.
166 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. ком рождества Христова архирей Стаховский494. Вибір автором ЧЛ саме цих моментів з хроніки Полуботка, які стосуються безпосередньо історії Чернігова, й деталізація повідомлення про архієпископа Михайла Максимовича можуть додатково вказувати на Чернігів, як місце написання цієї редакції, або ж на відповідне походження її автора. Окремо слід виділити друїу категорію доповнень змішаного характеру, котрі, у свою чергу, поділяються на два типи - логічне продовження тексту зі списку Лазаревського, де, наприклад, зазначається: «1659. Того ж року Юрий Хмельницький царю московському поклонился»495. А в цій редакції додано: «...а на другой год змінил, яко посліду- ющая гістория объявляет»496. «Того ж году Брюховецкий женился на Москві»49?. - «...и з великим жалованіем повернулся»498. Другий тип - це повідомлення інформативного характеру на зразок: «Того ж року 1672 Петр Алексіевич родился»; «Митрополит Тукалский в Чигирині помер»499. «Войска под Кіевом стояли, ожидаючи бусурманского нашествія»500. Вміщення автором у текст хроніки короткого опису похорон наказного гетьмана Івана Золотаренка, датованого 1655 р., вказує на користування ним «Літописом Самовидця» як одним із джерел, де присутній такий же сюжет у розширеній форміз01: «Того ж року Золотаренка наказного гетмана под Биховом мужик простий забил и когда в Корсуні его погребано, церков вовремя с людми и тілом его згоріла»502. 494 Записки полковника Полуботка. - С. 459; IP НБУ. - Ф. VIII. - № 147М/56. - Арк. 87 зв. 495 ip НБУ. — Ф. I. — № 66719. - Арк. 7. 496 ip НБУ. - Ф. VIII. - № 147М/56. - Арк. 68. 497 Там само. - Арк. 15. 498 там само. - Арк. 71. 499 Там само. - Арк. 74. 5°о Там само. - Арк. 74 зв. 501 Літопис Самовидця. - С. 71-72. 502 ір НБУ. - Ф. VIII. - № 147М/56. - Арк. 67.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 167 Значну категорію доповнень, внесених автором цієї редакції ЧЛ до основного тексту за списком Лазаревського, становлять описи подій часів гетьманства Мазепи та Північної війни. Окремі події цього періоду в списку Лазаревського й в аналізованому рукописі висвітлюються по-різному. Зокрема, в першому із текстів вказується, що Іскра та Кочубей були страчені за наказом царя. В розглядуваній нами редакції, ця справа трактується з більшою деталізацією: «Місяця іюля дня 15 Василія Кочубея судію енералного козацького и Івана Іскру, бывшаго полковника полтавского государ цар Петр Алексеевич веліл послат к Мазепі. Которым Мазепа казал голови в Борщовой за Білою Церквою постинати, чого и сам цар потым жаловал»5°з. З різними нюансами в обох списках описується також взяття Меншиковим гетьманської столиці Батурин в 1709 р.: Список ЧЛ О. Лазаревського Гды пришел Менши- ков под Батурин, давано огню с гармат велми з Батурина, але Мен- шиков зараз добыл Батурина и сплюндро- вал его огнем и мечем, а Чечеля сотника и Филипа реента спартесно- го побрал живцем и в ГлуховЪ почетвертовал их за розсказанья цар- СК0Г05°4. Редакція ЧЛ бо-х рр. Гды пришел Меншиков под Батурин, давано огню з гармат Батурина велми, але Меншиков не зараз добыл Батурина, но подержал первое з милостивою государевою грамотою о здачи города без противности и о целости их здоровя с пожитками и як крайні не повинулися, тогда уже штурмовал и сплюндровал его огнем и мечем, а Чечеля, сотника Фрид- рика и Филипа, реента спартесного, который з дурачества бранил князя Менши- кова на стен^ градской побрал живцем и в ГлуховЪ полковника Чечеля четвертовано, а другим головы поотрубано, а Фрид- рика в Конотопі колесовано для того, что за слабость его не довезли в Глухов 505. * 504 5055°з Там само. - Арк. 8о. 504 Черниговская летопись по новому списку. - С. 26. 505 IP НБУ. - Ф. VIII. - № 147М/56. - Арк. 83.
168 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. У редакції бо-х рр. XVIII ст. також зроблено деякі уточнення стосовно питань військової стратегії часів Північної війни. В списку Лазаревського зазначено: «Крол шведскій пошел на войско московское»506, а в пізнішій редакції доповнено наступним чином: «Крол шведскій пошел на войско московское ноччу, не устоявши на паролі, ибо договор был дат баталію іюня 29 публично, а он попередил дал ночным нападеніем»507 *. Зустрічаються ще декілька коротких уточнень на кшталт: «Послан на Січ полковник Семен Яковлев»509, а не «Яковлевич», як читається в списку Лазаревського. Характер вставок, які стосуються подій Північної війни й правління Івана Мазепи, свідчить про обізнаність автора з окремими подробицями військових дій. Малоймовірно, що підставою для вищенаведених епізодів слугували писемні джерела. Скоріш за все - це свідчення безпосереднього очевидця. Особливо цікаві авторські доповнення, які торкаються подій з життя чернігівського полковника Павла Полуботка. Подібних нараховується чотири. Під 1705 р. записано: «Сего року Полуботок стал черниговским полковником»509. Наступний запис, відсутній в списку Лазаревського, стосується приїзду князя Меншикова до Гадяча для розгляду питання про військовий постій510. Проти цього рішуче виступила українська старшина, «...найпаче в том обстаивал и говорил князю полковник черниговский Павел Пслуботок: «Что если no указу чиниш, объяви указ - повинуемся, а естли нас самих, мы того не силны чинить. Того ради тое постановленіе не состоялос и в несогласіи з Гадяча разьехалис»511. Далі автор 506 Черниговская летопись по новому списку. - С. 26. 507 IP НБУ. - Ф. VIII. - № 147М/56. - Арк. 85. 5°® Там само. - Арк. 84. 5°9 Там само. - Арк. 79. 510 Лазаревский А. Для чего приезжал Меншиков в Малороссию в 1720 году // Киевская старина. - 1895. - № 2. - С. 49. 5“ IP НБУ. - Ф. VIII. - № 147М/56. - Арк. 90.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 169 додає з долею сарказму: «А за тую гадяцкую комиссію по его ж княжому старанію зделалось слідующе: архиепископа черниговского Антонія Стаховского заслано в Сибір. ...Взято из Малорсссіи муки 3000 пудов»512 *. У списку Лазаревського детально описуються обставини арешту українського посольства до Петра І на чолі з наказним гетьманом П. Полуботком та умови перебування членів делегації під час їхнього ув’язнення. У цьому списку фіксується дата смерті Полуботка в Петербурзі: «29 числа (1729) декаврія». Автор редакції бо-х рр. уточнює це повідомлення: «29 числа в 7 годин ночи с полудни»515. Спробуємо тепер з’ясувати авторство цієї редакції ЧЛ. З усього видно, що автором інтерполяцій стосовно Полуботка, була особа з його найближчого оточення, яка була свідком багатьох події з життя наказного гетьмана, в тому числі й останніх. Враховуючи це, можна припустити, що автором був представник старшини Чернігівського полку. На сторінках хроніки знаходимо запис під 1678 р.: «Сего года рожденіе мое Ивана Янушкевича»514. Він дає змогу звузити коло пошуку автора літопису конкретної особи. Ім’я Янушкевича як можливого автора окремої редакції ЧЛ вже розглядалося його попередніми дослідниками О. Аланович та Ю. Мициком, але достатньо доказів на підтвердження цієї версії знайдено не було. О. Аланович гіпотетично визнавала за Янушкевичем авторство вставок у текст ЧЛ за 1587-1725 рр., більше схиляючись до думки, що Янушкевич був просто читачем збірника, який залишив по собі згадку на його поляхз^. Ю. Мицик погоджується з авторством Янушкевича, проте не приводить для цього ніяких доказів, окрім зазначеного записуз16. 512 Там само. 5*з Там само. - Арк. 96. эй Там само. - Арк. 76. жАпанович Е. Рукописная светская книга. - С. 116. з»6 Мыцык Ю. Украинские летописи. — С. 70.
170 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. На жаль, біографічні відомості про цю людину досить обмежені. Відомо, що Іван Янушкевич належав до старшини Чернігівського полку, обіймаючи уряд полкового писаряз1?. Його ім’я стоїть під Коломацькими статтямиз18. Янушкевич разом з іншими представниками старшини супроводжував Полуботка до Петербурга в 1723 р. Про це свідчить відповідний запис у тексті ЧЛ. При перерахуванні осіб, заарештованих «в замку пітербурхском», до переліку призвіщ за списком Лазаревського додано: «...полкового черниговского писаря Івана Янушкевича»^. З великою долею ймовірності можна припустити, що саме він міг приписати себе до числа заарештованих. Янушкевич повернувся з Петербурга пізніше інших учасників української делегації, яких було відпущено невдовзі після смерті Петра І. Згідно з щоденниковими записами генерального підскарбія Якова Марковича, Янушкевич пробув у Росії близько її років і приїхав на батьківщину пізніше: «1732. Повернулся з Москвы воронежский сотник Холодовий, а с ним бывший черниговский полковой писар Иван Янушкевич»52°. Доля останнього була повязана життям автора щоденника. Яків Маркович доводився зятем П. Полуботку’. Через тісні зв’язки з його родиною, Маркович, очевидно, знав раніше Янушкевича, як людину наближену до його тестя. Після s'? Модзалевский В. Малороссийский родословник. - М., 1897. — Т. і. — С. 426. 5і8Апанович Е. Рукописная светская книга. - С. 116. Відомості про слідство над Янушкевичем та іншими учасниками делегації Полуботка містять дві судові справи. Див.: РГАДА. - Ф. 165. - № 17; Ф. 7. - Оп. і. - № 179. з20 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. - Ч. 3. - С. 166. У щоденнику Я. Марковича відсутні деякі аркуші за період 1718- 1723 рр., очевидно, побоюючись звинувачень у зв’язках із Полуботком, він знищив сторінки щоденника, в яких, можливо, була компрометуюча інформація стосовно опального, на той час, наказного гетьмана.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 171 повернення колишнього писаря в Україну, його ім’я часто згадується в щоденнику Марковича. Важливу інформацію містить запис від 7 березня 1736 р.: «Были на молебні в церкві св. Варвари ради полученой милостивой Е. И. В. Резолюции на некоторые донощенія князя Шаховского. Далі перераховуються пункти цієї резолюції, де між іншим зазначено: «..Янушкевича бывшаго писаря черниговского употребить по разсмотренію князя в службу»521. Отже, його після перерви знову було залучено до офіційної служби. Подальші записи свідчать про те, що Янушкевич став доволі наближеним до сім’ї генерального підскарбія. Щоденник рясніє записами на кшталт: «Обідол сегодня с Янушкевичем». Або: «1740. 24 декаврія ... обідал после с домашними, а к вечеру отьіхал с ними в Сварков, а з домашних были: Янушкевич, Кугарскій, Ровницкій»522; «1740. 28 декаврія. После обіда ездил с Янушкевичем до футора, где виділ еще немолоченой пашни»523. З цитованого цілком очевидно, що Янушкевич перебував в тісних зв’язках із зятем свого колишнього патрона, а можливо і служив в Марковича. На користь цього свідчить та обставина, що подібні записи в щоденнику починають з’являтися після жовтня 1736 р. Саме тоді помер князь О. Шаховський - президент Правління гетьманського уряду, на службі в котрого до того часу, можливо, перебував Янушкевич. На жаль, після 1740 р. Маркович жодним словом не згадує про нього. Натомість, деякі цінні відомості про нього знаходимо в іншому мемуарному творі XVIII ст. - щоденнику генерального хорунжого Миколи Ханенка. Він разом з Полуботком та Янушкевичем перебував у складі депутації 1723 р. і був заарештований разом з іншими її учасниками. Повернувся на Україну в 1726 р. Повернення ж останнього Ханенко, подібно Марковичу, зафіксував ®21 Там же. - Ч. 4. - С. бо. s“ Там же. - С. 386. вад Там же. - С. 390.
172 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. в своєму щоденнику під 28 січня 1732 р.: «И сего ж числа прибыл в Глухов пан Холодовим и Янушкевич, писар черниговский, отпущенные из Москвы»524. Наступний запис з щоденника М. Ханенка свідчить про участь Янушкевича ще в одній депутації. Під час візиту імператриці Єлизавети в Україну у 1741 р., представники української старшини були запрошені до Петербурга на урочистості з нагоди одруження її племінника Петра з принцесою Со- фією-Фредерікою - майбутньою Катериною II. Результати їх п’ятирічного перебування в імперських столицях виявилися більш ніж успішними. Учасники депутації, крім багатих дарунків, отримали Гарантії щодо позитивного вирішення гетьманського питання525. Навесні 1745 р. представники від України прибули до Москви; серед них були генеральний підскарбій Андрій Гудо- вич, генеральний обозний Яків Лизогуб та генеральний хорунжий Микола Ханенко. Наприкінці літа до них приєднався Іван Янушкевич, про що свідчить відповідний запис з щоденника хорунжого: «Прибыли в С-Пітербурх бунчужный товарищ Іван Пироцкій и отставный полку черниговского писар Іван Янушкевич»526. Ханенко в своєму щоденнику в період з 1746 по 1750 р., тобто під час перебування делегації в Росії, понад чотирнадцять разів згадує ім’я Янушкевича. Ці повідомлення ілюструють про його досить активне офіційне життя продовж цих років. Янушкевич зустрічався з сенаторами, великою княгинею Катериною, впливовими сановниками імперії, подавав різноманітні «прошенія» в Сенат, разом з Ханенком був серед присутніх на аудієнції в Єлизавети, під час якої гене¬ 524 Дневник генерального хорунжого Николая Ханенка (1727-1753). - К., 1884. - С. 36. 525 Васильчиков А. Семейство Разумовских. - Санкт-Петербург, 1880. - Т. і. - С. 75-77- 525 Дневник генерального хорунжого Николая Ханенка. - С. 283.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 173 ральний хорунжий виголосив імператриці промову-подяку від імені малоросійського народу. Ці короткі біографічні відомості про Івана Янушкевича з щоденників Марковича та Ханенка, а також вставки, внесені в текст ЧЛ за списком Лазаревського, дають достатньо аргументів на користь того, що саме Янушкевич є автором ЧЛ редакції бо-х рр. По-перше, тривале перебування ймовірного автора в Чернігові, в якості писаря чернігівського полку відбилось на зроблених ним доповненнях до хроніки, котрі стосуються історії Черніговщини. По-друге, вагомим аргументом на користь авторства Івана Янушкевича є його доповнення, пов’язані з життям чернігівського полковника П. Полуботка, до особи якого він був наближений. Додатковим аріу- ментом може слугувати факт використування ним хроніки Полуботка як джерела527. Зрештою, сам Янушкевич двічі вказує власне ім’я на сторінках твору, засвідчуючи своє авторство. Аналіз продовженої частини хроніки (1726-1764 рр.) дає підстави стверджувати, що Янушкевич був автором не лише вставок та редагувань, але й всієї цієї частини ЧЛ. Цитати з щоденника Ханенка, свідчать про перебування Янушкевича в період 1746-1750 рр. в Санкт-Петербурзі та Москві. Саме події того часу найбільш широко описані автором у творі. Причому виклад фактів, зазначених у щоденнику Ханенка і «Чернігівському літописі», повністю збігаються. В щоденнику й тексті хроніки під тими ж датами зустрічаються детальні повідомлення про від’їзд в січні 1746 р. депутатів з Петербурга до Москви для супроводу імператорського двору; описуються обставини хвороби і смерті Лизогуба «23 генваря в Санкт-Пітербурхі». Янушкевич так само, як і Ха- ненко, детально перераховує подарунки послам від імпера¬ 527 Не існує жодного списку хроніки Полуботка, окрім того, котрий Яків Маркович переписав до свого щоденника. Це дає підстави вважати, що користування цією хронікою було опосередковане необхідністю знайомства з автором оригіналу - П.Полуботком, або з власником її єдиної копії - зятем останнього - Яковом Марковичем.
174 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. триці і дослівно цитує промову Ханенка до Єлизавети І528. Такий широкий опис подій 1745-1750 рр. із занотуванням найменших подробиць перебування української делегації в C-Петербурзі та Москві при загалом досить побіжному і фрагментарному висвітленні всіх історичних подій в продовженій частині ЧЛ, переконливо свідчить на користь Янушкевича як автора цієї частини хроніки, котрий особисто приймав участь у депутації й враження від цього згодом переніс на сторінки свого твору. Зупинімося тепер на характеристиці продовженої частини (1726-1764 рр.). Свого часу О. Аланович довела, ця редакція ЧЛ писалася одразу як цілісний текст. Про це свідчать повідомлення на кшталт: «яко послідуюча гісторія объявляет»529; «яко ниже показано». Запис 1709 р. вказує на укладення твору не раніше 40-х років XVIII ст.: «Сего года декабря і8 числа рожденіе Ея Императорского Величества государыни Єлизавети Петровны»550. Відомо, що вона вступила на престол в 1741 р. Продовжена частина хроніки 1726-1764 рр. теж має записи подібного змісту. Так, у фрагменті під 1728 р. повідомляється про народження великих князів Петра й Катерини531. Йдеться про майбутніх Петра III і Катерину II, одруження яких сталося лише в 1748 р. Особливо цікаве повідомлення 1740 р. Автор, розповідаючи про смерть імператриці Анни Іванівни, й призначення спадкоємцем престолу малолітнього принца Іоанна Антоновича, зазначає: «А что з сим прищем затем учинилось зри наперед 1764 год»532. Очевидно, малося на увазі вбивство 25-літнього в’язня Іоанна Ульріха - колишнього царственого немовляти, при спробі його визволення під час відомої змови Мировича у 1764 р. Проте, в подальшому * 53528ІР НБУ. - Ф. VIII. - № 147М/56. - Арк. 75-75 зв. ®2’ Там само. - Арк. 68. 53° там само. - Арк. 86. азі Там само. - Арк. 102. 532 Там само. - Арк. 89.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 175 тексті під вказаною автором датою немає нічого подібного. З цього можна зробити висновок, що текст, відомий нам як окрема редакція ЧЛ, не є повного версією оригінального твору. Без цього припущення не зрозумілим залишається те, що, хроніка, описуючи дрібні малозначущі події історії, не згадує нічого, про ліквідацію гетьманської форми правління, про що не замовчує жоден з авторів тих часів. Можливо, підставовий текст був неповним і в такому вигляді його скопіював у 8о-х рр. XVIII ст. укладач збірника. Продовжена частина тексту ЧЛ, як і попередня, має характер коротких історичних нотаток, розміщених у хронологічному порядку. Таких у пам’ятці можна виділити 73. В центрі уваги їх автора - події української, російської та польської історій XVIII ст.533 534 Одразу слід відмітити манеру датування подій у хроніці. До 1732 р. роки позначаються літерами, продовжуючи традицію датування в ЧЛ з 1487 р. Проте, з 1732 р. він переходить на арабські цифри. Чи випадково це? Як вже зазначалося, 1732 р. для автора наративу був пам’ятним. Згідно записів Марковича та Ханенка, саме в 1732 р. Янушкевич повертається з Москви, де його було ув’язнено разом з Полуботком, й іншими і лише смерть Петра І врятувала їх від розправи. Напевно, завдячуючи уникненню злої долі, та успішному повернення на батьківщину, автор вирішив якось особливо відмітити в хроніці цю подію. На нашу думку, під враженням пережитого Янушкевичем, було написано наступний фрагмент: «Богу же всемогущему дійствующему дивныя чудеса наказавшему нас и помиловавшему да будет слава и хвала, благодареніе и покло- неніє в нескончаемы віки. Аминь»^. Він також з втіхою повідомляє про смерть Меншикова, не без участі якого стались неприємні події з ним самим: «Сего года князь Меншиков - главный всего государства примас и нашей 533 Детальніше про зміст цієї частини літопису див. Апанович Е. Рукописная светская книга. - С. 108-114. 534 ір НБУ. - Ф. VIII. - № 147М/56. - Арк. іоі.
176 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. украинской отчизны недоброхот отставлен от всіх почестей и выслан з Пітербурха до містечка его маетностей, а оттуду в Сибир, где немного был жив и помер»535. Загальну кількість історичних повідомлень продовженої частини «Чернігівського літопису» за їх змістом та джерельною базою можна розділити на наступні категорії: (1) Записи, що мають в своїй основі офіційні документи (маніфести, реляції, універсали, або повідомлення, джерелом для яких став документ). - 33. (2) Повідомлення, котрі стосуються історії Чернігова (переважно зміна осіб на церковних посадах) - 14 записів. (3) Опис стихійних лих - 6 записів. (4) Повідомлення військового характеру - 8 записів. (5) Записи, основою для яких стали авторські спостереження - 12. Відтак, основна частина твору написана з викорисган-ням документальних джерел. О. Аланович, зважаючи на це, відкинула можливість авторства Івана Янушкевича, оскільки йому на час написання твору виповнилося б 78 років. У такому віці, на її думку, останній не міг займати офіційної посади, яка б давала йому доступ до подібних джерел536. Але ж документи, якими користувався автор, мали масовий характер. їх розсилали по всій Гетьманщині і для того, щоб користуватися ними, не обов’язково було займати офіційну посаду Більше того, Янушкевич міг користуватися рукописними копіями з документів, які входили до складу численних збірників. Необхідно підкреслити, що характер використання Янушкевичем документальних джерел є винятком з тодішньої традиції, яка домінувала при складанні збірників, куди документи переписувались повністю з зазначенням їх вихідних даних або виготовлялися на їх основі так звані екстрати. Янушкевич, хоч іноді і цитує документ повністю (промова Ханенка), проте, у більшості випадків, бере з документального джерела * 53535 Там само. - Арк. юі зв. 53ьАпанович Е. Рукописная светская книга. — С. 116.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 177 лише необхідну суть для означення якоїсь події, при цьому часто посилається на саме джерело. Наприклад: «1756 року 18 генваря ... по прошенію гетмана Кирила Разумовского малороссійские дела перенесены из коллегіи иностранных din в Сенат... Как о том в печатных листах публиковано»557. Такий стиль використання автором документальних джерел вирізняє ЧЛ з поміж інших історичних творів подібного типу. Підтвердженням цьому є і сам підхід автора до написання хроніки - вона укладалася одномоментно. Спочатку були зроблені доповнення в основний текст (1587-1725 рр.), а потім створювалась його продовжена частина (1726- 1764 рр.). Автор літопису писав його після 1764 р., оскільки ця дата є останньою в тексті. Більш точний час написання встановити не можливо, бо існуюча копія хроніки не є повною. Тобто текст твору поставав не як літопис, поступово розширюючись в хронологічних межах, а виник в результаті критичного опрацювання автором підставової частини твору, яка була доповнена з урахуванням нових джерел. Потім, на основі документів та власних спостережень було укладено другу частину. Визначаючи комплекс джерел, використаних автором при написанні цієї частини, слід звернути увагу на збіг окремих повідомлень з текстом ЧЛ за виданням М. Білозерського. ЧЛ за виданням Білозерського В вечер комета видна была на небесі, сиречь необычная звізда на запад от солнца от который проміни исходили на подобіе мітльї и являлся чрез всю зиму и больше. 1748. Того ж году саранча 537 538Редакція ЧЛ бо-х рр. В місяці генварі и февралі комета была на небі звізда з простянутим вверх хвостом на подобие мітльї, котора являлась на западі сонца и стояла чрез всю зиму. 1748. Саранча великая была в Малороссіи и по иных европейских 537 ір НБУ. - Ф. VIII. - № 147М/56. - Арк. U5 зв. 538 Южнорусские летописи изданные Н. Белозерским. - С. 42
178 _ Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. великая была и хлеб веема націях, хлЬб и cfcuo поіла. дорог бьш 1749- В том же году в Москв-Ъ и 1749. ТОГО Ж ГОДУ ГлуХОВ ГлуХОВІ ПОЖар 6ЬШ ВЄЛИКИЙ539. выгорел и другие города ПОГОрІЛИЗЗв. Наявність у хроніці 14 повідомлень про Чернігів є виправданням доцільності вживання однойменної назви і до цієї частини пам’ятки. До окремої групи записів, основою для яких стали авторські спостереження, увійшли сюжет про перебування української делегації у Москві та C-Петербурзі, учасником якої був І. Янушкевич, а також повідомлення про К. Розумов- ського: огляд ним військових укріплень^0, від’їзд гетьмана до Санкт-Петербургу54і та інше. Значної уваги приділено висвітленню військових справ. Основою для записів такого характеру стали як документи, так і особисті враження автора, зокрема, опис укріплень польсько-російського кордону, які, за вказівкою автора, мали запобігати втечам: «дабы бігльїх за рубіж не допустить»^2. Далі наводяться численні реляції з театрів воєнних дій турецької, польської та прусської кампаній, описується участь у них українських військ, детально зазначається їх чисельність, озброєння. Обізнаність автора у військових справах можуть вказувати на його особисту задіяність в них. На користь цього можна привести цитату з щоденника Ханенка: «1748 декаврія 26. Полковтпа/ Янушкевичу вручено для зарплаты подводчикам 18 рублей»мз. Це звання в даному випадку є військовим, шостим за порядком у табелі про ранги. Очевидно, Янушкевич після повернення з Росії служив деякий час в армії, брав участь у військових походах. 539 * * 542 543539 ір НБУ. - Ф. VIII. - № 147М/56. - Арк. іоб, 107,108. 54° Там само. - Арк. 113. 54> Там само. - Арк. 124. 542 там само. - Арк. 125. 543 Дневник генерального хорунжого Николая Ханенка. - С. 398.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 179 Це може пояснити причину зникнення його імені з щоден- никових записів його близьких знайомих - Якова Марковича та Миколи Ханенка, життєві шляхи з якими більше не перетиналися. «Чернігівський літопис» бо-х рр. XVIII ст. поєднує в собі різні методи, притаманні для традицій історіописання другої половини XVIII ст. Його структура, стиль викладу матеріалу тяжіють більше до хроніки, проте метод його створення та використання документальних і наративних джерел дозволяють вважати даний твір зразком історико-компілятивного оповідання. Елементи останнього виявляються як в основній частині твору, так і в його продовженні (1726-1764 рр.), яка є своєрідним удосконаленням документального компакту. Іван Янушкевич - представник тодішньої української еліти - створив історичний твір, в якому знайшли своє відображення історичні події XVT-XVIII ст. їх трактування в більшості випадків позбавлене особистого авторського ставлення. Проте, в окремих повідомленнях з тексту, які стосуються скасування Малоросійської колегії, гетьманів Данила Апостола, Павла Полуботка, князя Олександра Меншикова, про- слідковується чітка позиція автора, яка збігається з автономістськими настроями української старшини. Адже бо-ті рр. XVIII ст. - це не лише епоха ліквідації гетьманської форми правління, але й часи відомої Глухівської ради 1763 р., атмосфера виборів до Законодавчої комісії та пов’язана з цим політична активність української політичної верхівки. Саме у той період з’являються численні історико-правові твори українського шляхетства. Серед них записки Григорія Поле- тики, «Краткое описание о козацком малороссийском народе» Петра Симановського, «Разговор Великороссии с Малороссией» Семена Дівовича. Головною ідеєю цих наративів є відстоювання прав української еліти, ідеалізація історичного минулого.
180 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Регіональні історичні хроніки «Ніжинський літопис» (1452-1811). Одну з пізніх українських хронік містить рукописний кодекс бо-х рр. XVIII ст., із фондів Інституту рукопису НБУ. Він складається із популярних на той час історичних повістей - Олександрії, Римських діянь та київського «Синопсису». Останню його частину становить невелика за об’ємом хроніка, з хронологічними рамками 1452-1811 рр.544 Оскільки в її тексті фіксуються численні відомості з історії Ніжина, М. Сперанський, який досліджував пам’ятку, дав їй умовну назву «Ніжинський літопис»545. Твір не користувався особливою увагою дослідників. Відомо лише про повідомлення Миколи Лілеєва стосовно цієї пам’ятки, виголошене ним у 1898 р. на засіданні Ніжинського ісгорико-філологічного товариства при тамтешньому Історико- філологічному інституті ім. князя Безбородька546. На жаль, місцезнаходження тексту доповіді залишається не відомим. У наш час дослідженню цієї пам’ятки присвячена стаття О. Коваленка547. Хроніка поділяється на дві частини, які охоплюють два часові проміжки: 1425-1765 та 1766-1811 рр. Такий поділ зумовлений специфікою укладання твору. Перша його частина написана тим же самим почерком, що й попередній текст збірника. Отже, укладалася хроніка одночасно із усією книгою, однією людиною. Характер укладання іншої частини «Ніжинського літопису», подібно як і в двох вищезгаданих білоруських хроніках, дозволяє припускати участь у цьому процесі декількох 544 IP НБУ. - Ф. 310. - № 34. - Арк. 154 ЗВ.-173. 545 Описание рукописей библиотеки Историко-филологического института князя Безбородко в Нежине. - М. 1900. - С. 75-78. 546 Сборник Историко-филологического общества при Историко-филологическом институте князя Безбородко в Нежине. - Нежин, 1899. - Т. II. - С. 49- 547 Коваленко О. Ніжинський літопис XVTI-XVTII ст. як памятка історіографії 11 Архівознавство. Археографія. Джерелознавство. - К., 2001. - Вип. III. - С. 63-69.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 181 осіб. Його текст за 1766-1811 рр. писано іб різними почерками, що належали власникам або читачам збірника, котрі послідовно вносили на його вільні аркуші епізоди-повідом- лення із сучасного їм періоду. На доказ цього може свідчити сама побудова рукописного кодексу. Філіграні всіх його аркушів датуються 1766 р.548 Отже, збірник виготовлявся в один час, в бо-х рр. XVIII ст. Додатковим свідченням цьому є остання дата першої частини «Ніжинського літопису» - 1765 Р- Чисті ж аркуші книги, які, до речі, теж мають філіграні 1766 р., поступово наповнювалися змістом до 1811 р. Проаналізуємо спочатку першу частину хроніки. Вона, в свою чергу, піддається поділу на складові, кожна з яких має свої особливості. З свого початку (1452 р.) й до кінця XVII ст. текст являє собою набір фрагментарних історичних повідомлень. Часовий розрив між окремими з них складає від 2 до бо років. До того ж вони рясніють грубими фактологічними помилками. Після перших чотирьох повідомлень, що охоплюють 1452-1620 рр., і стосуються зміни монархів на московському престолі, автор вдається до опису українських подій і наводить три епізоди, взаємовиключного характеру. 1620 Cero ж року гетман Жолкевский поднял руку на Москву вое- вати. Тогда того ж гетмана Жолкевско- го козацким порядком над Цецорою рЪкою стято, а на его м'Ьсто поставлено Бородавку549. 548 549 550 5511621 Того ж гетмана Бородавку козацким порядком над Цецорою рЪкою стято, а гетманом поставлен Богдан Хмелниц- КИЙ550. 1668 Гетмана Бородавку над Гадячом козаки поленями вбили козацким порядком. Тога ж наставлен гетман Иван Самой- лович55і. 548 Мацюк О. Філіграні архівних документів України XVHI-XX ст. - № 198. 549 ір НБУ. - Ф. 310. - № 34. - Арк. 155. 550 там само. 551 там само. - Арк. 155 зв.
182 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Насправді йдеться про популярний в історичних нара- тивах XVIII ст. сюжет про обставини обрання гетьманом Петра Сагайдачного, який убив свого попередника Бородавку за його відмову поспішити на допомогу королю Владиславу IV, що потерпав разом з військом у оточенні турків. Автор хроніки подає даний сюжет у трьох різних варіантах, екстраполювавши його на різні роки і персонажі. Б. Хмельницькому, означеного гетьманом уже в 1621 р., у хроніці приписана перемога над поляками при Кумейках у 1637 р., коли «гетман Богдан всі войско лядское разбил и всіх ляхов за Случ выгнал и границу устрой и укріпи от Гетманщини з ляхом и написа на границі-. «Смотри ляше, по Случ наше, назад не оглядайся, а еже пановати тут не сподівайся»552 553. За твердженнями укладача пам’ятки, Переяславська рада сталася в 1648 р., а у 1661, Б. Хмельницький, «со всіми козаками татарского хана в полон взял и ко царю Алексію Михайловичу привел». Помер гетьман, згідно з текстом, лише в 1663 р., після чого: «порядком козацким наставлен Иван Брюховецкий гетманом»555. Складається враження, що джерелом для твору стали історичні перекази. Втім, можна припустити, що автор користувався певними історичними записками, що велися на Правобережній Україні. Про це свідчать наступні фрагменти з тексту: «Тогож года Казимир крол воевал за Дніпр аж до Глухова, а з-под Глухова ледве сам втік в Полщу от тих Козаков задн іпрянских»554. Існує й інший запис у подібному контексті: «По Задніпру к Московщині и Гетматцині не було врожая на всяк хліб»555. Цілком очевидно, що ці рядки належать людині, яка жила на правому березі, відносно якої Гетьманщина й Глухів розташовувалися по той берег Дніпра. Вживання назви «Гетьманщина», що тричі зустрічається на ssą Там само. 553 Там само. - Арк 55. 554 ір НБУ. - Ф. 310. - № 34. - Арк. 156. 555 Там само. - Арк. 156 зв.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 183 початку хроніки для означення території Лівобережної України, може вказувати на відносно пізнє походження цих записів, оскільки вона усталилася лише у XVIII ст. Можливо, автор «Ніжинського літопису», описуючи місцеві та близькі йому за часом події, використав «правобережну хроніку», де описувалися більш давні події, при цьому додавши один фрагмент стосовно заснування міста Ніжин у ібіо р.: «Того ж году Ніжину зачатіе было. Первый полковник тогда был Ляховченко»556. Починаючи з XVIII ст. повідомлення «Ніжинського літопису» набувають інформаційного розширення, помилки майже не фіксуються, а ті, що трапляються, у більшості мають характер хронологічних зрушень на 1-2 роки при датуванні окремих подій. Загальну ж масу записів можна розділити на такі, що описують російські та загальноукраїнські події, а також місцеві ніжинські справи. Останні представлені повідомленнями стосовно церковної історії: «1706 року в Ніжині городі зачатіе монастыря Свято-Благовещенского месяца марта 25 на світлой неділі Воскресінья Христового в по- неділник»; «1731. Архирей греческий именем Даміян положен в церкви Свято-Благовещенія по правым боку, привезен з Борзны мертв»557. Привертають увагу автора й російські події, які переважно стосуються змін на престолі. Приблизно з 30-х рр. XVIII ст. текст хроніки дедалі більше фіксує події місцевого масштабу, а також повідомлення про стихійні лиха. «1731. Пред світом з неба великая всіхзвізда не згасла, прудко впала на землю». «1739. Сего ж года марта 18 звечора бардзо світло і звіздно на полночи. А половина неба бардзо темна до самого предсвіта. Знат то противку того, которие тамошніе царгородскіе купци на тот час будуще приехавше в Малую Россию і повідали, что против того числа в Царгороді было мало не трое суток по всій области царгородской»; «1729 февраля 17 на масляной неділі на небі з 556 Там само. - Арк. 155. 557 Там само. - Арк. 158.
184 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. вечора аж досвіта кровавая дорога стояла чрез всю ноч»558. Серед місцевих повідомлень привертає увагу епізод про вчинок архімандрита Модеста Вилицького: «1745. Ніжинского монастиря Свято-благовещенского архимандрит той же святой обители именем Модест Вилицкий, забыв страх божий, шиол з монастыря безвісно з мужною женою»559. У творі зафіксовано відвідання Ніжина імператрицею Єлизаветою в 1744 р. під час її подорожі по Україні; зустрічаються численні повідомлення про пожежі та пошесті, від яких потерпали жителі міста. Окрім місцевих подій, у центрі уваги укладача хроніки перебували військово-політичні. Коротко описано хід Північної війни, зокрема, фіксується повідомлення про Полтавську битву: «Року 1709 іюля 27 милостію Божію цар Петр Алек- сіевич в Гетманщин і под городом Полтавою все войско шведское разбил до конца, а гетман Мазепа і крол шведской сами в Туретщину во град Бендеры ушли»560. Досить докладно висвітлено обставини російсько-турецької війни 1734 -1739 рр., зазначено її згубні наслідки для господарства України: «Року 1737 априля первых чисел по всій Малой Россіи волов брали под армію в поход против турка»561. Повідомлення такого ж змісту зустрічається у пам’ятці під 1738 р. Продовжуючи описання наслідків цієї війни для України, автор декілька разів згадує про набори погоничів для російського війська562. У загальному контексті подій у творі згадано про українських гетьманів від Б. Хмельницького до К. Розумов- ського, при цьому автор уникає характеристики й оцінок їх діяльності. У «Ніжинському літописі» також є повідомлення про амністію, даровану запорожцям, та їх повернення на Січ; запровадження в Україні Першої та Другої Малоросійських * 5к® Там само. - Арк. 156-158. з®9 Там само. - Арк. 161. 56° Там само. - Арк. 157. ®61 Там само. - Арк. 158. 562 Там само. - Арк. 162.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 185 колегій: «1765 року приеде в Малую Россію на правленіе Румянцев, устроена коллегія»563. Цим повідомленням закінчується текст «Ніжинського літопису», написаного однотипним почерком. Надалі пам’ятка набуває вигляду сукупності окремих блоків записів, зроблених різними почерками. Кожен з них складається з декількох повідомлень, розміщених у хронологічному порядку. Причому, черговий власник почерку продовжував хроніку від того року, яким завертався попередній блок. Лише один раз трапляється виправлення черговим укладачем хроніки записів свого попередника. Під 1797 Р- у хроніці записане наступне: «Ноября первого набор был в Малой России и зо всего государства рекрут з пятисот трех человік»504. Власник наступного почерку, який доповнив хроніку дев’ятьма повідомленнями за 1797-1798 рр., перекреслив цитований епізод, позначивши при цьому: «Негодное. Есть напослідку.» І згодом своєю рукою дописав: «1797 года з декабря набор был в Малой Россіи з пятисот трех со всіх казаков, казенных крестьян и помещичьих. Отправляли с Малой Россіи рекруты 1798 года генваря первых и средних чисел»505. Загалом, ця частина пам’ятки (1766-1811 рр.) у структурному відношенні повторює її першу частину. Тут також присутні сюжети про військово-політичні акції, події загальноукраїнські й при російському дворі, місцеві повідомлення й описи стихійних лих. Останні фіксуються якнайчастіше. Серед них трапляються записи про пожежі, бурі, пошесті, нашестя сарани, а також про комети, затемнення сонця і місяця. Деякі з них супроводжуються додатковою інформацією про нанесені стихією збитки, детальний поіменний перерахунок постраждалих осіб, а також короткими ремарками про початок сівби, поточні ціни на збіжжя тощо. Повідом- 556з Там само. - Арк. 161. 5*4 Там само. - Арк. 171. 5*5 Там само.
186 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. лення такого характеру записувались, очевидно, мешканцями Ніжина, оскільки кожне з них так чи інакше стосується цього міста. У хроніці зафіксовано такі важливі для провінційного міста події, як проїзд у 1776 р. турецького посла через Ніжин, де «церемонія для него немалая была, як от генералов, так и от полковых чинов...»566. Є в тексті твору запис про відвідини міста членом «Святійшого Правительствующего Синода» митрополитом Самуїлом. Невідомий укладач відмітив також візит до Ніжина останнього кримського хана під час його поїздки з Калуги до Києва567. Детально описано перебування в містечку Катерини II: «Генваря 27 числа ноч часа іо Екатерина Алексіевна в Ніжин изволила вьіхать и встреча была великолепная. Купечество, міщани, греки и их жены, а особо дворяні з уездным предводителем подполковником Андреем Яковлевичем Шаулою. И до руки к государині дворяні и духовенство и дворянские жены подходили, а 28 во втором часу с полудня государыня выехала с Ніжина в Киев»568. Наступні два повідомлення інформують про перебування імператриці в Києві та описують її подорож вниз по Дніпру з відвіданням Кременчуга. Ці фрагменти записані одним почерком. Можливо, їх авторство належить комусь з ніжинців, хто супроводжував Катерину II. Значною для міста була також подія, записана під 1789 р.: «Ноября 24 открьітіе было в городі Ніжині народного училища и торжествовали с пушечною пальбою три дни...»569. Загальноукраїнські події знайшли своє відображення у повідомленнях про вибори депутатів до Законодавчої комісії 1767 р. Автор хроніки не обійшов увагою змін в адміністративно-територіальному устрої Лівобережної України на зламі XVIII-XIX ст. - утворення Київського, Чернігівського та Нов- * з566 Там само. - Арк. 164. 5*7 Там само. - Арк. 167. s68 Там само. - Арк. 168. з6? Там само. - Арк. 169.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 187 город-Сіверського намісництв570, Малоросійської571 572 573, а згодом Чернігівської й Полтавської губерній. Упорядники пам’ятки лишали на її сторінках записи приватного характеру, які радше відносяться до маргіналій, на кшталт: «Родис Григорий марта 28»; «Родис Иаков октября g»s7?. Один із читачів або власників хроніки залишив під 1782 р. запис такого змісту: «За сію списаную книгу, чья она есть, приношу свою благодарность и остаюсь навегда ему покорнійшим слугою Федор Калашников провиант-комисар»573. Нотатка, датована 2 травням 1810 р. дає інформацію про людину, яка завершила укладання «Ніжинського літопису»: «Господину черниговскому губернатору Ивану Васильевичу Френздорфу прошеніе подано о увольненіи от штатской нежинской воинской службы с пенціею, а от господина губернатора отправлено в Сенат мая 8, службы ж моей происходило 50 літ от 1762 года»574. Цим же почерком записано десять повідомлень за останні її років «Ніжинського літопису» - 1800-1811 рр. Структуру, подібну до «Ніжинського літопису», має так званий «Переяславський літопис»575. Ця хроніка входить до складу збірника разом із трьома документами 20-60-х рр. XVIII ст.576 Опис подій починається з 1700 р., але ця дата не є початковою для твору, оскільки збережена первісна пагінація з п’ятнадцятого аркушу вказує на втрачений початок тексту. Висвітлення фактів у хроніці традиційно охоплює різні аспекти політичного життя Гетьманщини та Російської імперії з частим звертанням до повідомлень про стихійні явища. 570 Там само. - Арк. 165-166 зв. 571 Там само. - Арк. 170 зв. 572 Там само. - Арк. ібо, 161 зв. 573 Там само. - Арк. 166. 574 Там само. - Арк. 173 зв. 575 Так ця хроніка означена в: Отчет Императорской публичной библиотеки за 1899 год. - Санкт-Петербург, 1900. - С. 127. з* ОР РНБ. - FIV 813. - Л. 1-5.
188 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Текстологічний аналіз виявив залежність тексту від «Короткого опису Малоросії», що також є традиційним для такого типу історичних творів. До 1749 р. хроніка написана одним почерком, а записи 1750-1751 рр. дописані різними особами. Причому, останні повідомлення стосуються історії Переяслава, через що твір і отримав свою назву. В тексті йдеться про події локального масштабу: стихійні лиха, що спіткали місто, смерть та церемонію поховання місцевого єпископа Сребнецького. Один з фрагментів торкається трагікомічних подій з жителями Переяслава, котрі були дезінформовані про наступ татарської орди та у великій паніці покинули свої домівки, ховаючись у лісіз77. Очевидно, повідомлення 1750-1751 рр. були включені до хроніки, коли її текст потрапив до Переяслава, де був доповнений описами місцевих подій. Сталося це не раніше 1751 р. Пізніше, слід гадати в бо-х рр. XVIII ст., на вільні аркуші рукопису були скопійовані три документи 20-60-х рр. цього ж століття. «Краткая записка записка действий, преждЬ бывших» (1581—1789). В одному з рукописних збірників другої половини XVIII ст. міститься короткий реєстр історичних подій під назвою «Краткая записка действий прежд-fe бывших по наше время» (Далі - «Коротка записка»), що охоплює події 1581-1789 рр.* 578 Крім цієї хроніки, до складу збірника входить текст одного зі списків «Літопису Граб’ян- ки», написаний різними почерками. Почерк останніх його сторінок збігається з почерком більшої частини «Короткої записки». Спільним виявилося також оформлення заголовних літер (в обох текстах їх виділено кіновар’ю). Це вказує на те, що хроніка переписувалася або створювалася одночасно з текстом останніх аркушів «Літопису Граб’янки», причому однією людиною. Датування наявних філіграней дозволяє приблизно визначити, що це сталося у 8о-х рр. XVIII ст.579 s77 Там само. - Л. 4 об. 578 ір НБУ. - Ф. І. - № 6300. - Арк. 53-74. 579 Мацюк О. Філіграні архівних документів України. - К., 1992. - № 65.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 189 Крім основного почерку пам’ятки, котрим написана Ті частина за 1581-1727 рр., можна виділити ще два. Один із почерків охоплює опис подій 1728-1734 рр., іншим написані повідомлення за 1788-1789. В історіографії на сьогодні не існує спеціальних досліджень цього твору, крім короткого огляду зробленого О. Аланович, зусиллями якої й виявлено даний текстз80. Хроніка складається з 69 повідомлень, перше з яких стосується запровадження в 1581 р. у Речі Посполитій григоріанської системи літочислення: «Приняли ляхи от Рима календарь новый, то есть старый поправили римляні»s81. Далі йдуть короткі, розміщені в хронологічному порядку записи історичних подій, що привернули увагу автора. Такими стали козацькі повстання кінця XVI - першої половини XVII ст., Хотинська війна й участь у ній гетьмана Сагайдачного. Декілька повідомлень стосуються війни 1648-1657 рр. Період другої половини XVII ст. знайшов відображення у епізодах про міжусобну боротьбу старшинських угрупувань, часті напади кримських татар, діяльність гетьманів Івана Вигов- ського, Юрія Хмельницького. Повідомлення стосовно інших гетьманів обмежуються лише інформаційними ремарками на кшталт: «Иван Самойлович попович гетманом зостал», «Демян Многогрешный зостал гетманом»582. Чимало уваги, порівняно з іншим, автор приділив періоду гетьмана Івана Мазепи. Повідомлення про нього інформаційно ширші за інші й поділяються на два тематичні блоки: військові акції проти шведів та участь у них самого гетьмана та події, пов’язані з його переходом на бік Карла XII. Після 1709 р. у хроніці помітна більша деталізація у висвітленні подій. Трапляються по декілька повідомлень за кожен рік. Усі вони переважно стосуються військової історії й описують обста- 58 58158оАпанович Е. Рукописная светская книга... - С. 172. 581 IP НБУ. - Ф. І. — № 6300. - Арк. 53 з®2 Там само. - Арк. 53 зв.
190 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. вини Прутського походу 1711 р., походу Орлика з татарами на Україну. Записи подій 1728-1734 рр. велися іншою людиною. Тут зафіксовано події, які переважно мають відношення до російської історії зазначеного періоду: придворні справи, військові акції тощо. Є також повідомлення про смерть гетьмана Івана Скоропадського в 1728 р. та обрання його наступника Данила Апостола в 1731 р. Закінчується ця частина твору записом про смерть останнього. На цьому записи припиняються, і лише під 1788 і 1789 р. іншим почерком, який, очевидно, належав читачеві межі XVIII-XIX ст., фіксуються два фрагменти про здобуття російськими військами турецьких міст Очакова та Бендер. Аналогічним почерком зроблено записи уточнюючого характеру на полях усієї хроніки. Цьому ж читачеві- співавтору хроніки належить запис на останньому аркуші збірника: «родилась дочь моя 1797 году»58з. Даний запис підтверджує припущення про завершення укладання хроніки на межі XVIII-XIX ст. У тексті твору, зважаючи на його інформаційну стислість, важко виокремити певні авторські уподобання. Не виявляється ніяких емоційних характеристик щодо діянь найбільш помітних і суперечливих політичних фігур XVII- XVIII ст. - Б. Хмельницького, П. Дорошенка й І. Мазепи. Стосовно останнього не помітно бодай тіні неґації, яка зазвичай є обов’язковим супутником характеристики цього гетьмана. Щодо достовірності представлених у тексті повідомлень, варто відмітити про численні хронологічні помилки. Це, зокрема, стосується початку Визвольної війни, який в хроніці визначено 1638 р. Та й рік смерті її керівника - Б. Хмельницького відсунуто в часі (1653 р.). Подібні ж неточності хронологічного характеру присутні при датуванні Берестецької битви (1650 р.), битви під Конотопом (1660 р.)584. Таких поми¬ 5®з Там само. - Арк. 6і зв. з®4 Там само. - Арк. 53-53 зв.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 191 лок у тексті хроніки трапляється чимало, особливо на її початку, де відображено події XVI-XVII ст. Не зважаючи на інформаційну бідність хронікальних записів, серед них часто зустрічаємо повідомлення про різноманітні стихійні лиха: землетруси, голод, пожежі, нашестя сарани, появи комет тощо. Зупинимося тепер на характеристиці джерельної основи «Короткої записки». При дослідженні цього питання, О. Аланович зробила припущення щодо «Лизогубівського літопису» як імовірного джерела хроніки585. Дійсно, переважна частина тексту «Короткої записки» має близьку спорідненість з означеним твором. Однак, у тексті вдалося виявити присутність сюжетів з інших джерел. Одним із них є твір XVIII ст., подібний за змістом із вищевказаним літописом, назва якого «Краткое летоизбрание знаменитых и памяти достойных действ и случаев», що описує події 1506-1785 рр. (далі - «Краткое летоизбрание»)586 а також «Лизогубівський літопис». Порівнюючи текст «Короткої записки» із «Лизогубів- ським літописом» та «Кратким летоизбранием», можна прослідкувати метод їх використання в якості джерел. З початку хроніки (1581 р.) до XVIII ст. основним джерелом виступав «Лизогубівський літопис», піддавшись значному скороченню. У більшості випадків з великих епізодів автор хроніки використовує лише їх інформаційну суть. Окремі з них - переписані дослівно. Це стосується, переважно, сюжетів про стихійні лиха. Подібним же чином повторюються повідомлення про стихійні лиха. Причому, автор «Короткої записки» іноді опускає більш значущі події з тексту-джерела, віддаючи перевагу другорядним повідомленням, які стосуються вказаної тематики. Так, наприклад, під 1699 р. у «Лизогубівському літописі» описані події, пов’язані з Азовськими походами 585 Апанович Е. Рукописная светская книга. - С. 172. 586 Краткое летоизбрание знаменитых и памяти достойных действ и случаев // Южнорусские летописи открытые и изданные Н. Белозерским. - К., 1856. - Т. і.
192 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. і лише наприкінці цього повідомлення зазначено: «Солнца сентября 13 затмініе было»587. Саме це повідомлення й стало складовою частиною «Короткої записки». До цієї ж категорії відноситься епізод, дослівно перенесений з «Лизогубів- ського літопису», про перетворення води у кров в озері біля села Козубівка на Київщині588. Серед повідомлень із «Лизогубівського літопису» автор «Короткої записки» обирав ті, що якимось чином мають відношення до Києва. Так, у творі можна зустріти епізоди про освячення у Києві на православну церкву домініканського кляш- тору, повідомлення під 1679 р. стосовно будівництва навпроти Києва мосту через Дніпро, про епідемії та пожежі в місті589. У такому контексті окремої уваги заслуговує епізод «Короткої записки» в якому йдеться про сутичку 1636 р. повсталих козаків із польськими військами біля Сахнова Моста590, який майже без змін запозичено з «Межигірського літопису» (1608-1700 рр.)591. Стосовно назви «Сахнов Мост», то вона належала, згідно приміток видавців пам’ятки, селу розташованому неподалік від Києва592. Наведені факти можуть свідчити про Київ або Київщину як імовірне місце написання «Короткої записки», або ж про відповідне походження її автора. Починаючи з повідомлень початку XVIII ст., текст «Короткої записки» усе частіше відхиляється від свого основного джерела і фіксує фрагменти, запозичені з іншого. Так, епізоди під 1701р. про похід чернігівського полковника Єфима Лизогуба під фортецю Орєшок і його перемогу над шведським генералом на річці Іжорі, а також опис більшості подій 587ІР НБУ. - Ф. І. - № 6300. - Арк. 53. 588 Там само. - Арк. 54. з8» Там само. - Арк. 57. 59° Там само. - Арк. 53. 591 Межигорская летопись (1608-1700) / Сборник летописей относящихся к истории Юго-Западной Руси. - К., 1888. - С. 96. 592 хам же. - с. 96.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 193 1728-1734 рр. переписано дослівно зі згаданого «Краткого летоизбрания»593. До цього можна додати епізоди про пожежу в Києво-Печерській лаврі й на Подолі, перебування Петра І в Києві і заснування ним Печерської фортеці. Звернення автора «Короткої записки» до іншого джерела пов’язане з тим, що повідомлення основного джерела хроніки - «Лизогубівського літопису» з кінця XVII ст. стають значно розлогішими, зосереджуючи у собі багато «не цікавих» для автора «Короткої записки» фактів із біографії лизо- губівської родини. Натомість хроніка «Краткое летоизбра- ние» зберегла і надалі стиль короткого опису подій як за- гальноісторичного так і регіонального характеру, що відповідає загальній структурі й стилю «Короткої записки». Хроніка Гадяцького монастиря. У збірнику 8о-х рр. XVIII ст. поряд «Чернігівським літописом» міститься «Хронология митрополитов киевских, начавшеся от Святого Владимира по нынешний іубо год...»594. За назвою йде примітка особи, шо переписувала її текст: «Хронология в Гадяцком краю в гадяцком монастирі сочинена и мні во время моего обьізда по Черниговской губернии от игумена того монастиря Илариона Товарницкого 1784 года декабря 2 дня дана мні»595. «Хронологія...» є компіляцію, основою для якої стали два тексти: «Хронологія київських митропо¬ 593 Краткое летоизбрание знаменитых и памяти достойных действ и случав. — С. 34; IP НБУ. — Ф. I. — № 6300. - Арк. 59-60 зв. 594 ip НБУ. - VIII. - 147М/56. - Арк. 155-167. Це окрема редакція «Хронології київських митрополитів». Виявлені списки цього твору традиційно розпочинаються з юоо р. і закінчується 1760 р.: ОР РНБ. - Q IV, 356. - Л. 118-124; IP НБУ. - Ф.І. - № 7379. - Арк. 97-99; ОР БРАН. - 3.28.18. - Л. і- 6; ВРІУЛ. - Ф. 99. - № 159. - Арк. 165-170 зв. 595 ір НБУ. - Ф. VIII. - № 147М/56. - Арк. 155-167. Збірник було виготовлений на замовлення А. Шафонського; напевно йому і належить авторство цих рядків, які переписувач скопіював разом з текстом хроніки.
194 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. литів» та розповсюджений у списках реєстр гетьманів від 1506 ПО 1764 р.59б Повідомлення з цих двох джерел переписано дослівно, втім, анонімний упорядник хроніки зробив спробу їх інтерпретації в контексті історії Гадяцького монастиря. Це втілено за допомогою приміток, подекуди навіть у віршованій формі, що супроводжують переважну більшість повідомлень-фраг- ментів. Наприклад, інформація про висвячення митрополита Ісидора доповнюється похвальним зауваженням про реорганізацію ним монастиря в Гадячі. Його наступник, митрополит Макарій, також удостоївся похвали за побудову в тому ж монастирі церкви Святителя Миколи596 597. В більшості випадків автор повідомляє про певну значущу подію, що сталась у монастирі у період правління того чи іншого митрополита чи гетьмана. Рідше інформується про конкретну їх причетність до історії Гадяцького монастиря. Ця хроніка представляє яскравий приклад суб’єктивного підходу характеристики персоналій. Для її автора позитивними є ті з них, які відзначилися доброчинством по відношенню до монастиря, рецепція інших відзначається нейтральністю або різкою неґацією. Більшість повідомлень про правління гетьманів є суто інформаційними ремарками без жодних емоційних відступів: «Гетман Юрий Хмелниц- кий зостал; Тетеря гетман» і т. п. Богдан Хмельницький відзначений «славним гетманом» не стільки за свої риси державного діяча, а за дарунок млина у власність Гадяцького монастиря. Повідомлення про Івана Виговського наповнене негативними характеристиками гетьмана через те, що він розорив монастир та спалив той самий, подарований Хмельницьким, млин. Закінчується цей епізод наступним чином: «Разорив сей монастирь во жизни, Выговский, смотри же 596 Хронология высокославных ясновельможных гетманов 1506- 1765 гг. // Южнорусские летописи, открытые и изданные Н. Белозерским. - К., 1856. - С. 107-112, 597 ip НБУ - Ф. VIII. - № 147М/56. - Арк. 159.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 195 чтоб не был выгнан из небесной отчизны»596. Про гетьмана Івана Брюховецького зазначено дуже стисло, але із чітким відображенням авторської позиції: «Брюховецкий забит пра- вилно»5". Натомість «преславного гетмана»598 * 600 Івана Скоропадського обдаровано похвальними епітетами за збудування ним у 1718 р. трапезної та оздоблення монастирських церков. Авторство і місце написання хроніки не викликає сумніву. Служитель Гадяцького монастиря у 1760 р. в його стінах упорядкував коротку історичну хроніку на основі двох джерел з метою зобразити минуле своєї обителі в площині церковної історії та прив’язати її до політичних подій Гетьманщини XVII-XVIII ст. Цей твір можна вважати останньою у хронологічному відношенні пам’яткою монастирського історіописання. «Новгород-Сіверський літопис». Типовим зразком історичної хроніки локально-компілятивного типу є «Новгород-Сіверський літопис»601. Уперше про цей твір стало відомо з щорічного звіту Імператорської публічної бібліотеки за 1899 р., упорядники якого і дали твору існуючи назву через повідомлення стосовно історії Новгород-Сіверська, що траплялися в тексті602 боз. Рядки означеного звіту залишалися до сьогодні чи не єдиною згадкою про цю хроніку. На сторінках самого рукопису зустрічаємо цінний запис щодо його походження, залишений упорядниками вищезгаданого звіту. Виявляється, що «Новгород-Сіверський літопис» знайдено М. Неговським у залишках Лубенського архіву, що був розібраний та розпроданий після того, як обвалилася дзвіниця, в котрій зберігалися його матеріали6°з. 598 Там само. - Арк. 166. s’’ Там само. - Арк. 166 зв. 600 Там само. - Арк. 167. 601ОР РЫБ. - Ф. 550. - F XVII, 79. - Л. 1-29. бог Отчет Императорской публичной библиотеки за 1899 год. - Санкт- Петербург, 1900. - С. 163. боз ОР РНБ. - Ф. 550. - F XVII, 79- - Л. 1.
196 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Рукописний кодекс, до складу якого входить хроніка, має обсяг 40 аркушів (f 2°). Окрім неї, тут містяться три літературні твори: п’єса «Воскресенье мертвых», вірш «Нравоучения ученого отца сыну» і віршований твір, спрямований проти Мазепи. Однотипний почерк кодексу дозволяє припускати причетність однієї людини до його написання, а наявні філіграні визначають й приблизний час укладання - бо-ті рр. XVIII ст.* 6°4 Таке датування знаходить непряме підтвердження в тексті «Новгород-Сіверського літопису», який закінчується 1760 р. В цілому ж хроніка охоплює досить широкий часовий проміжок - більше тисячі років, фіксуючи першу подію 706 р. Цією датою автор означив заснування Києва. Наступне повідомлення, що торкається уже XIII ст., описує перипетії військових дій між київським князем Святославом, володи- мирським Левом та султаном Мурдасою, з одного боку, та новгород-сіверським князем Рондолтом, - з іншого. Подібний напівфантастичний сюжет автор запозичив, згідно його ж приміток, із праці Матея Стрийковского. Звідти ж вибрано інші фрагменти, зокрема про конфлікт між князем Вітольдом та Корибутом, та про князювання Свидригайла в Новгороді- Сіверському. В усіх випадках запозичень зроблено детальні посилання на кшталт: «О сем я прочитал у Стрийковского на страниці548»605. Майже всі виписки з праці Стрийковского мають відношення до історії Новгород-Сіверська XIII-XVI ст. Цим самим автор хотів підкреслити тяглість історії свого міста від найдавніших часів і таким чином піднести його статус. В такому контексті варто розглядати наступний фрагмент хроніки: «Тут же много о сем древнем преславном городі Нов- городку-Сіверском по той книзі Стриговского и других историографов русских, полских и німецких свидетелств, б°4 Мацюк О. Філіграні архівних документів України. - К., 1992. - № 198. 6°s OP РЫБ. - Ф. 550. - F XVII, 79. - Л. і об.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 197 что в оном многих князей жителство и главная столица имелась о чем и в лексиконі на немецком язикі в 14 году напечатаном подтверждается, что в Новгородку-Сівер- ском герцоги живали и утверждена столица над рікою Десною, називая оний Новгородія Дукату с Сіверия Герцогу м»606. Незважаючи на міфологічність інформації, вона, принаймні свідчить, що анонімний автор, крім зацікавлення історією, знав іноземні мови й був ознайомлений з творами російської та європейської історіографії. Для укладання пам’ятки він мав у своєму розпорядженні й рукописи з української історії, зокрема «Короткого опису Малоросії». Автор «Новгород-Сіверського літопису» взяв останній собі за основу при висвітленні подій від початку XVI до 30-х рр. XVIII ст. У певних фрагментах два твори збігаються дослівно, але у більшості випадків з під- ставового тексту виокремлюється лише інформаційна суть. Текст літопису містить низку хронологічних помилок. Наприклад, битва при Цоцорі 1620 р. зміщена в часі на 12 років раніше та описана під 1608 р. Натомість, у повному обсязі й майже дослівно передається сюжет, запозичений з «Короткого опису Малоросії», що описує привід Хмельниччини - наїзд Чаплинського на Суботів та обставини викрадення королівської грамоти у Барабаша. Події ж самої Визвольної війни, які в «Короткому описі Малоросії» займають більше десятка сторінок, у «Новгород-Сіверському літописі» передано лише побіжними зауваженням: «Так зараз с козаками на запороги побыл и собрав Козаков немало, також татар в помощь, пошел на поляков войною»* 60?. Далі натрапляємо ще на декілька уривчастих повідомлень про події 1651-1654 рр. Серед таких - згадки про епідемію на Україні 1651 р. й підданство Хмельницького московскому цареві, що помилково датовано 1653 р. Подібним же чином описано дуже насичені у фактологічному відношенні часи Руїни. Тут 606 Там же. - Л. 2 об. 6о? Там же. — Л. 4.
198 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. за окремі роки знаходимо короткі ремарки, що переважно стосуються змін власників гетьманської булави. Не зрозумілим залишається авторський мотив до саме такої системи подачі матеріалу. Очевидно, що, працюючи з текстом «Короткого опису Малоросії», він користувався ним як схемою та свідомо обирав найбільш цікаві для себе сюжети, не обтяжуючись точною передачею змісту. Починаючи з 1685 р., опис подій «Новгород-Сіверського літопису» стає більш детальним за рахунок включення до його тексту витягів із документів, їх детальних переказів, а то й цілих документів. Особлива увага приділяється аналізові джерел періоду гетьманування І. Мазепи, зокрема Коломаць- ких статей. Автора найбільше цікавив фінансовий бік обрання Мазепи, тому він прискіпливо занотовує суми, що були пожалувані старшині й козакам після гетьманської елекції. На продовження сюжету про Мазепу автор хроніки помістив до її тексту маніфест Петра І про зраду гетьмана, вибори І. Скоропадського608. Досить багато уваги приділено аналізові статей гетьманів Д. Многогрішного І. Самойловича. Серед іншого, найбільш ретельно проаналізовано один їх аспект - умови переходу міщан до козацького звання. Можливо, інтерес до трансформації міщанського стану слід убачати у певному особистому життєвому досвіді чи потребах автора. Про джерельне походження документальних виписок вказано, що вони «выписаны из книги бунчукового товарища господина Турков- ского»609. Очевидно, йдеться про один із рукописних кодексів, що належав представнику української старшини. У частині «Новгород-Сіверського літопису», де описуються події після 1734 р., тобто дати, якою завершується основне його джерело - «Короткий опис Малоросії», документи використовуються ширше. В основному це реляції з театрів ВІЙСЬКОВИХ ДІЙ російсько-турецької ВІЙНИ 1734-1739 РР-) 608 Там же. — Л. 6-ю об. 6°9 Там же. - Л. іо об.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 199 опису якої не оминає жоден історичний твір того періоду, оскільки вона мала безпосереднє відношення до українських теренів, враховуючи значне залучення матеріальних та людських ресурсів Гетьманщини на її проведення. Крім цього, невідомий автор досить широко, порівняно з українськими подіями, висвітлює польські справи, тему турецько-перських відносин 30-х рр. XVIII ст., та війни, що провадила Пруссія за гегемонію у Німеччині, які не мають прямого відношення до вітчизняної історії. Частину пам’ятки за 1735-1760 рр. можна вважати за самостійну. Автор був уже позбавлений можливості використовувати текст «Короткого опису Малоросії». Натомість, широко використовуються документальні джерела й власні авторські спостереження. Перші цілком заповнюють сюжет про обставини елекції гетьмана К. Розумовского. Сюди включаються маніфест Єлизавети про дозвіл на його обрання, копії документів з цієї тематики610. Варто відмітити, що автор спочатку коротко описує певну подію, а потім конкретизує її зміст, цитуючи документ. Наприклад, після повідомлення про лист Розумовського до старшини з вимогою прислати копії усіх гетьманських статей, цитується сам лист, а також відповідь на нього старшин, які, зокрема, повідомляють, що оригінали статей погоріли, а тому висилають копії-виписки - «Экстракты», в которых вписано, что мы сами памітствуем и были того самовидци...»611. Одразу за документальним екстрактом хроніку продовжують детальні повідомлення, базовані на авторських спостереженнях. Йдеться про комплекс сюжетів пов’язаних з К. Ро- зумовським. Зокрема, опис 1751 р. урочистого в’їзду новообраного гетьмана в столицю Глухів, де його зустрічали війська і вся старшина «...з великою церемонією по всій Сівской улице до самого гетманского дворца. Играно музыки войсковой и візді в городі палено с многих пушек и як скоро 610 Там же. — Л. 14—17. 611 Там же. — Л. 17 об.
200 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. выездил к подворкам, перво чинил npueśmcmeie сотник глу- ховскій Туранскій, а по приезд і к байті гродовой, приветствовал генералний асаул Якубович». Наступний опис стосується візиту К. Розумовського в 1752 р. до Новгород-Сівер- ська, де на час візиту «квартиру иміл под монастырем в саду подлі церкви Благовещены»612. Сюди ж мешканці містечка приносили йому свої скарги й клопотання, зокрема про влаштування в Новгород-Сіверському магістрату, яке підтримала також мати гетьмана. «Граждані новгородскія подносили Его Сиятельству прошеніе и атестат полковой стародубовской канцелярій о удостоєній в Новгородку магистрата. По которому атестату и на прошеніе Ея Сиятельства графини матушки гетманской того ж года ноеб- рія пожалованы граждані в бытность в Новгородку магистрату проти протчих малороссійских полков магистратов в чем и высокоповелителъным универсалом гетманским снабден»* 61^. Останній запис «Новгород-Сіверського літопису» також стосується історії цього міста й описує стихійне лихо, що трапилось у ньому, - пожежу, внаслідок котрої згоріла церква Св. Миколая. Очевидно, що ці повідомлення, так само як і вся хроніка, написані мешканцем Новгорода- Сіверського на початку 60-х рр. XVIII ст. Отже, «Новгород-Сіверський літопис» являє собою типовий зразок локально-компілятивного літописання, характерного для лівобережних теренів України другої половини XVIII ст. Подібно до інших пам’яток такого типу, аналізований твір має схожу структуру, побудовану на використанні в якості основного джерела підставового тексту. В даному випадку ним став «Короткий опис Малоросії». Він піддався переробці відповідно до авторських уподобань та доповнився виписками з інших документальних та наративних джерел, а також описами місцевих подій, очевидцем яких виступав сам автор. 612 Там же. - Л. 27. 613 Там само. - Л. 28 об.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 201 «Літописець короткий» — пам’ятка компілятивного історіописання Продовжуючи аналіз українських історичних хронік середини - другої половини XVIII ст. - складових рукописних кодексів, слід зупинитися на пам’ятці, відомої на сьогодні у трьох списках, повна назва якої «Літописец краткій от початку великороссийских и прочих князей и монархов хто в котором году иміл при титлівеликороссійской княжити и что в mix годах діялося, выписано в лето от создания мира 7248, а от рождества Христова 1740» (далі - «Літописець короткий»). Списки хроніки зберігаються у Санкт- Петербурзі614, Житомирі615 й Києві616. Наш аналіз спиратиметься на київський список, який є другим за давністю після петербурзького. Київський список «Літописця короткого» входить до складу збірника Козельського, який належав представнику козацької старшини двоюрідному брату відомого українського філософа XVIII ст. Якова Козельського (1728-794), що носив однакове з ним ім’я та прізвище. Це підтверджує і власницький напис на аркушах рукопису: «З числа книг ясаула полкового Якова Козельского»617. Збірник Козельського форматом в один лист, обсягом 182 аркуші розпочинається короткою редакцією «Літопису 614 ОР РНБ. - FIV, 889. - Л. 87-103. 615 Список опублікований: Гисторія... Граб’янки. Летописец краткій... Памятки української мови XVIII ст. Серія козацьких літописів. - ЖИТОМИР, 2001. 616 IP НБУ. - Ф. І. - № 3862. - Арк. 39-60. 617 Там само. - Арк. 39-41. Яків Павлович Козельський - старший син кобеляцького сотника. Він розпочинав свою кар’єру як запорожець (козак Полтавського куреня) (Архів Коша Нової Запорозької Січі: Корпус документів. 1734-1775- ~ Т. і. - К., 1998. - С. 464-465), відзначився під час російсько-турецької війни 1735_1739РР- і був винагороджений посадою полтавського полкового осавула (1/39- 1761).
202 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Граб’янки». Тут також міститься список «Літопису Самовидця», котрий використав О. Левицький при публікації твору в 1878 р.618 Завершується збірник документальним компактом. За спостереженнями О. Аланович, збірник Ковельського є пізнішою копією з аналогічного петербурзького кодексу. Такий висновок історика ґрунтується на аналізі філіграней обох рукописних книг, які в петербурзькому збірнику датуються 30-40 рр. XVIII ст., що, зрештою, й відповідає даті, зазначеній у назві «Літописця короткого». Київський рукопис був укладений в 40-х рр. того ж століття. Його протограф переписано одним почерком і містить запис: «Сія книга спи- сася Иваном Ананіевичем»619. О. Аланович висловила припущення, що Ананієвич - упорядник збірника, є одночасно і автором «Літописця короткого»620. Це неможливо ні підтвердити, ні спростувати, оскільки, крім вказаного запису про ймовірного автора, іншої інформації не існує. Тому залишаємо цю тему за межами дослідження і сконцентруємося на аналізі джерельної основи хроніки, специфіки використання у ній джерел. На сьогодні є лише два загальні описи пам’ятки. Перший із них зробив О.Левицький, вказавши на «Чернігівський літопис», «Короткий опис Малоросії» та «Літопис Граб’янки», як ймовірні джерела «Літописця короткого»621. Ще один короткий аналіз твору здійснено О. Аланович, висновки якої в цілому аналогічні попереднім622. «Літописець короткий» охоплює досить об’ємний часовий проміжок від 862 по 1739 р., і це різнить його серед інших історичних творів подібного типу, які в переважній більшості починаються з XVI ст. Такий хронологічний розмах хроніка 618 Летопись Самовидца по новооткрытым спискам с приложением трех малороссийских хроник. - К., 1878. <*> OP РНБ. - FIV, 889. - Л. 1. Ь20Апанович Е. Рукописная светская книга. - С. 132. 621 Левицкий О. Опыт исследования о летописи Самовидца. - С. 65. 622 Апанович Е. Рукописная светская книга. - С. 132.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 203 отримала за рахунок включення до її тексту описів подій дав- ньоруської й московської історії IX-XV ст. Серед них основне місце займають повідомлення про зміни на великокнязівському престолі в Києві, Суздалі, а згодом у Москві. Очевидно, автор у своєму розпорядженні мав «Синопсис». З нього на сторінки хроніки перенесено сюжети з подій московської історії XIV-XV ст., як то: заключения шлюбів при царському дворі, війни з Литвою, Лівонією, татарами. Повідомлення, що мали відношення суто до історії Росії, стають дедалі рідкіснішими по мірі «старіння» хроніки та вже з початку XVIII ст. мають характер коротких інформаційних ремарок про народження та смерть російських монархів. Від 1506 р. в «Літописці короткому» починається висвітлення подій власне української історії: «Гетман был войск запорожских Пределов Лянцкоронский. Сей с козаками землю турецкую счастливо воевал»б2з. За цим слідує ряд коротких записів про перших запорозьких предводителів - Ружинського, Свірговського, Кішку. Зміст і хронологічний порядок останніх дозволяє припускати їх пряме походження з «Короткого опису Малоросії», де опис цих подій ведеться за схожою схемою. Між «Літописцем коротким» й «Коротким описом Малоросії» був тексг-посередник - хроніка «Описание кратчайшее», про яку йшлося в попередньому розділі. «Літописець короткий» і «Описание кратчайшее» від 1506 до початку XVII ст. повністю збігаються як по загальній структурі, так і по відношенню до змісту. З початку XVII сг. і до 1734 рр. «Описание кратчайшее» використовується в «Літописці короткому» в якості основи. Наступну групу повідомлень, що описують події 1735- 1739 РР-, можна віднести до оригінальних авторських записів. Таким чином, «Літописець короткий» можна розділити на частини. Перша з них охоплює події за 862-1506 рр., які в основному стосуються давньоруської і московської історії, 623 IP НБУ. - Ф. І. — 3862. - Арк. 41.
204 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. опис яких запозичено з «Синопсису». Друга частина має хронологічні рамки 1506-1734 рр., написання якої здійснювалось при широкому залученні інших творів, в основному «Описания кратчайшего». І, нарешті, остання частина твору за 1735-1739 РР- є самостійним історичним твором. Проаналізуємо дві останні частини хроніки. У першій з них, найбільшій, окрім основного джерела, використовуються і ряд інших. Це, передусім, «Чернігівський літопис». З нього до пам’ятки потрапили сюжети, що висвітлюють події церковного характеру, а також описи стихійних явищ; трапляються і повідомлення про політичні події. Таким, наприклад, є фрагмент про страту Наливайка «в Варшаві на мідном коні». Також повідомлення про замах на уніатського митрополита Іпатія Потія, якого за «Чернігівським літописом» в 1599 р.: «Гайдук один благочестивый [Потію] в Бильні шаблею надтял карку»624. «Літописець короткий» фіксує розлогий сюжет часів Хотинської війни й участі у ній гетьмана П. Сагайдачного, який дослівно переписано з «Чернігівського літопису». З нього також походять фрагменти про події, які не мають прямого відношення до України - повідомлення про замах шляхтича Пекарського на короля Жигмонта III, інформація про війни Польщі з Москвою, волохами. У «Літописці короткому» також присутні епізоди, запозичені із «Літопису Граб’янки». Це, зокрема, фрагмент під 1637 р. про обрання гетьманом Павлюка та війну під його проводом з поляками - так звану Кумейщину. За ним слідує епізод про гетьмана Остряницю й битву під Старцем, фіналом якої була поразка козацького війська і страта гетьмана: «Самого гетьмана Остряницу в Варшаві збили, сотника киевского Кизима на пал избиша, там же иных многими муками погубяше»625. Прикметно, що автор хроніки навіть зберіг оригінальний стиль написання «Літопису Граб’янки» * 2ьч IP НБУ. - Ф. VII. - № 147М/56. - Арк. 63. б25 IP НБУ. - Ф. І. - 3862. - Арк. 46.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 205 з притаманним для останнього вживанням архаїчних дієслівних закінчень. В хроніці, попри домінування основного джерела - «Описания кратчайшего» - спрощеної версії «Короткого опису Малоросії», також використовується й оригінал, особливо за період 1721-1734 рр. Іноді повідомлення з останнього стоять поряд з аналогічними «Описания кратчайшего». Автор прагне до уточнення опису події повідомленням про ту ж саму подію з «Короткого опису Малоросії». Подібний прийом в текстології має назву дублювання і зустрічається ще в текстах XII ст.626 Проаналізуємо його на прикладі тексту XVIII ст. Отож, компілюючи «Літописець короткий» з чотирьох вищеназваних джерел, його автор не завжди намагається надати своєму тексту логічної послідовності. В ньому часто трапляються повтори тих самих сюжетів, почерпнутих з різних джерел. Уперше таке явище спостерігається у сюжеті про Берестейську унію. Перше повідомлення про цю подію виписано дослівно з «Описания кратчайшего», інше - також дослівно, запозичено з «Літопису Граб’янки», де цей сюжет представлено у дещо розширеному вигляді. По всьому тексту «Літописця короткого» нараховується дев’ять подібних дублів. Проте жодного разу не зустрічаються дубльовані пари, які б точно збігалися за своїм змістом. Часто повідомлення-повтори по-різному інтерпретують одну і ту ж історичну подію і мають розбіжності в окремих деталях. Звернемося, наприклад, до одного із них, що стосується повстання Косинського 1591 р., яке у хроніці подається під 1594 Р" «Початок на ляхов войны. Косицкий по благочестіи возревновал и учинился гетманом русским и с козаками стал воевати поляков, но его ляхи под Пяткою убили». За цим, але вже під 1595 р. слідує запис про ту ж саму подію: «Косицкій воевал с ляхами и поражен от них под Пят- 626 Вілкул Т. Літописна оповідь 1147 року про вбивство Ігоря Ольговича // Київська старовина. - 1999. - № 6. - С. 31.
206 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. кой»627. Зміст першого повідомлення запозичено з «Літопису Граб’янки», другого - з «Описания кратчайшего». Перше супроводжується подробицями, інше - позбавлене їх. Втім, автор вважав за потрібне обидва їх включити до хроніки. Повстання Наливайка також дублюється двома повідомленнями з «Літопису Граб’янки» і «Описания кратчайшего». Різниця між ними, як і в попередньому випадку, полягає в більшій детальності першого фрагменту. В такому ж контексті можна розглядати повтори, пов’язані з походом Сагайдачного під Хотин у 1621 р. Перший епізод дуже стисло оповідає про страту Сагайдачним гетьмана Бородавки без вказівки на причину такого вчинку і досить туманно згадано про сам похід: «Ходил Сагайдачний с ляхами под Хотин на турка, которого и убили». Подібний опис Хотинської війни, напевно, не влаштовував автора «Літописця короткого», й він дублює його об’ємним виписом із «Чернігівського літопису». Тут вже знаходимо передісторію і причини страти Бородавки. Трапляються також дублі, які містять в собі принципові розбіжності при описанні однієї події. Це, зокрема, стосується повідомлення про смерть колишнього гетьмана Вигов- ського, яка описується у двох версіях, причому обидві з них хибні. За однією - його страчено в 1663 р. під Фастовом, за наказом Тетері. За іншою, - це сталось в 1664 р. за наказом Чарнецького. Походження першого повідомлення з’ясувати не вдалось, а друге переписане з «Короткого опису Малоросії»628. В цілому дев’ять наявних у хроніці дублів відповідають двом типам: і) Обидва повідомлення різняться лише детальністю у висвітленні події; 2) записи мають принципові відмінності в трактуванні історичної події. У кожному з випадків, дубльовані епізоди запозичені з трьох джерел - з «Описания кратчайшего», «Літопису Граб’янки» та «Чернігівського літопису». IP НБУ. - Ф. І. - 3862. - Арк. 42. 628 Там само. - Арк. 49 зв.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 207 Як розуміти явище дублів у «Літописці короткому»? Очевидно, укладач хроніки дублював записи тих повідомлень, котрі у джерелах подавалися найбільш контрастно у відношенні змісту або ж обсягу. Цілком імовірно, що окремі історичні події привернули особливу увагу автора, який вирішив їх подати у різних версіях із різних джерел. Напрошується ще одна гіпотеза: «Літописець короткий» - це не що інше, як чернетка більш досконалого історичного твору. Але в такому разі видається сумнівним, щоб вона потрапила до рукописного кодексу, тим більше в трьох виявлених на сьогодні списках. Перейдемо тепер до характеристики останньої частини «Літописця короткого», що охоплює події 1735-1739 РР- Тут міститься 25 повідомлень, котрі у переважній більшості мають відношення до військових справ. Перше повідомлення цієї частини інформує про повернення військ з польської кампанії. Наступні торкаються популярної теми - російсько- турецької війни 1734-1739 РР- При цьому розглядаються як зовнішні аспекти війни - події на полях битв, так і внутрішні, що торкаються її наслідків для соціально-економічного життя Гетьманщини. Повідомлення 1735 р. інформує про похід в Крим військ під командуванням фельдмаршалів Мініха й Лессі. Серед учасників походу згадуються, зокрема, генеральний хорунжий Яким Горленко та запорозький кошовий Іванець. Продовжуючи тему військових походів, автор пам’ятки описує облогу та здобуття Очакова і як наслідок перемоги - полон турецького гарнізону та очаківського паші: «...м±жду которыми главного их командира взято Серакирпашу и отослано в Санкт-Петербурх»б2?. Наступного 1738 р. Описується здобуття українсько-російськими військами Перекопа та фіксується інформація стосовно Григорія Граб’янки: «...и там же в Криму убито бунчучного енералного Галецкого 629 ір НБУ. - Ф. І. - 3862. - Арк. 59.
208 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. и полковника гадяцкого Григорія Грабянку»* 6з°. Поряд з описами військових дій в творі зосереджено увагу і на внутрішньому становищі Гетьманщини того періоду. В основному це інформація щодо військових податків, їх розмірів, наборів до армії із середовища місцевого населення. Автор, висвітлюючи формування на території Гетьманщини військового контингенту, зауважує суперечливий характер центральних і місцевих директив з цього питання: «По опре- діленію помянутого князя Шаховского енералная старшина, будучи в Глухов і определила быть в Малой Россіи выборных Козаков зоооо ... По грамоті же Ея Императорского Величества веліло быть выборним козакам 20000 по тому ж опреділенію»631. В контексті опису внутрішньої ситуації військового періоду, згадано також про заборону винокуріння для збереження хлібних запасів на потреби армії. Акцентується увага на тотальному характері зборів та повинностей, що зачіпали майнові інтереси усіх станів суспільства «кто бы какого званія ни был». Це стосується численних наборів волів, про які автор неодноразово згадує у своїй хроніці, детально перераховуючи кількість експропрійованої худоби: «1735• Собраны для армій с Малой Россіи 22000 пар волов и сколко в кого було, всіх брали присланные обер-офицери и старшина малороссійская не обходя ни кого чии би ни были». Про такий же набір зазначається у фрагменті від 1738 р.: «Паки собирали воли з Малой России зо всех кто бы каково званія ни был, а имінно набрано 20000 пар»632. Військові повинності не оминули й церковні установи, про що засвідчено на сторінках «Літописця короткого»: «Во всіх архиреев, монастырех и попов ставили кони для армии под міру. От заводов стати по одной, а от ежджалых з десяти по одной». В хроніці зафіксовано також набір 6з° Там само. 6з» Там само. - Арк. 59 зв. 6з2 Там само. - Арк. 59 зв.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 209 «посполитих» до війська: «... для укритія границ, а именно 5000 человік и выбрано оных з господарей самых и из под- сусідков четвертого человіка, чии бы они ни были». В 1738 р. повідомляється вже про загальну мобілізацію: «В генварі місяці вілено всім полковникам, старшині полковой, сотникам, бунчуковим и значковим товарищам и всім поспо- литым не оставатся ни єдиного в дому, ступати в поход к Дніпру для отвращенія на неприятеля». Автор пам’ятки звертає увагу на супутники війни - епідемії: «В слободских и малороссійских подніпрянских полках и на линіи прокидалась язва моровая. За чим везді по Украйні учреждены караулы кріпкія и обереженія дабы не пропустить никого без пашпортов»633. «Літопис короткий» є одним з яскравих прикладів компілятивного ісгоріописання. До його тексту залучено чи не всі відомі на той час історичні твори, що свідчить про їх тодішню популярність, а також про ерудицію упорядника. Реконструкція цих творів - джерельних складових «Літописця короткого» - дала змогу їх точнішого датування й більш цілісного уявлення процесу ісгоріописання того періоду. Автор/упоряд- ник (це, безперечно, був представник старшинського середовища) не обмежився компілюванням, а уклав самостійну частину історичного твору, що переважно складається з повідомлень про події мало репрезентовані в історичних наративах тієї доби, які стосуються внутрішньоукраїнських аспектів російсько-турецької ВІЙНИ 1734-1739 РР- «Лизогубівський літопис» та його джерела Поряд із регіональними хроніками, на Україні впродовж другої половини XVIII ст. популярними залишалися родинні, що укладалися задля фіксації найбільш знаменних 6зз ір НБУ. - Ф. І. - 3862. - Арк. бо.
210 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. подій з історії родини, а також мали за мету доведення її давності й шляхетності, включення в загальний контекст історії Гетьманщини. Звичайно, що родинні історії - складова сарматської традиції Silva rerum не набули такого поширення як в Речі Посполитій XVII-XVIIIct. Втім, до сьогодні збереглися «Літопис Квітки», рукописні збірники з елементами родинної історії, а також сімейні хроніки Лісовських, Кондратьєвих, Тевляшевських, Лизогубів63! Остання з них є найбільш репрезентативною і складається не лише з суто родинних відомостей із життя сім’ї, а є коротким описом історії України за 1506-1737 рр. Вперше цей твір був опублікований Володимиром Антоновичем. Завдяки йому пам’ятка отримала назву «Лизогубівський літопис» через наявність в її змісті численних повідомлень, дійовими особами яких виступали представники відомої старшинської родини633 * *. Біографічні дані про них не становлять загально- історичного інтересу і могли бути написані членами цього ж сімейства або особою з їх оточення. В. Антонович основним джерелом твору розглядав «Короткий опис Малоросії»636. Це твердження, по суті, визначило наступну долю джерелознавчих студій над «Лизогубів- ським літописом», які провадились в руслі запропонованої істориком теорії63?. 6з4 Иконников В. Опыт русской историографии. - К. 1900. - Т. II. - Кн. II. - С. 1610; Шевчук В. Українські родинні хроніки 11 Неопа¬ лима купина. - 1995. - № 1-2. - С. 156. 63s Летопись или описание краткое знаменитых действ и случаев // Сборник летописей относящихся к истории Юго-Западной Руси. - К., 1888. - С. 1-70. 636 Там само. - С. VIII. 637 Иконников В. Опыт русской историографии. - С. 1610; Кпепатсъ- кий П. Літописець Якова Лизоіуба: 1506-1737 р. // Записки Кам’янець- Подільського інституту. - 1920. - Т. 2. - С. 3-4; Ковальский М., МыцыкЮ. Украинские летописи. - С. 93; Дзира І. Джерельна основа «Короткого опису Малоросії» та «Лизоіубівського літопису» // Ісгори- ко-географічні дослідження в Україні. - Вип. 5. — 2001. - С. 140
Українські історичні хроніки XVIII cm. 211 Дійсно, при співставленні «Лизогубівського літопису» і «Короткого опису Малоросії» прослідковується їх текстологічна подібність. Втім, звернемо увагу на ще одну компілятивну хроніку XVIII ст., яка має майже ідентичну назву з оригінальною назвою «Лизогубівського літопису» - «Описание кратчайшее». «Лизогубівський літопис» ЛЄтопись или описаніе краткое знаменитых дійств и случаев, что в котором году деялось в Украйні Малоросской и около Украины и кто именно когда был гетманом козацким «Описание кратчайшее» Описаніе кратчайшее знаменитых действ и случаев, что в котором году деялось в Украине Малоросской обеих сторон Днепра и кто именно когда был гетманом козацким Коли порівняти тексти трьох творів, помітна залежність «Лизогубівського літопису» саме від «Описания кратчайшего», а не від «Короткого опису Малоросії». Співставимо, наприклад, один із епізодів: «Короткий оп. Малоросії» Опосля в 1658 году Его Царского Величесва по доношенію Пушкаря - полковника полтавского на Выговского, присланный боярин Богдан Матвеевич Хитров датками Выговского прельсгився уничтожил Юрия Хмелниц- кого, а его Выговского не ведая быти врагом России, гетманом утверди^8. «Описание кратчайшее» 1658 года Выговскш, ослЄпивши лестію Юрася от гетманства отдали чрез боярина Хитрого6з9. «Лизогубівський літопис» 1658 года Выговскш ослЄпивши лестію Юрася удали от гетманства чрез боярина Хитрого* 6^0. 638 Краткое описание Малоросии. - С. 193. 639 OP РГБ. - Ф. 152. - № 26. - Л. 90. 64° Летопись или описание краткое... - С. 18.
212 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Цей фрагмент свідчить про те, що повідомлення з «Ли- зогубівського літопису» не є безпосередньою трансформацією тексту «Короткого опису Малоросії», а написане через посередництво «Описания кратчайшего». Подібна тенденція прослідковується на всьому хронологічному полі трьох творів (1506-1734), коли інформаційно ширші повідомлення з «Короткого опису Малоросії» піддаються скороченню в «Описании кратчайшем» і в такому вигляді, як правило дослівно, потрапляють до тексту «Лизогубівського літопису». Після ж 1734 р., тобто останнього запису в «Короткому описі Малоросії» і в його скороченому варіанті «Описании кратчайшем», текст «Лизогубівського літопису» до 1737 р. є самостійним твором і описує переважно військові події турецької кампанії в контексті участі в них членів родини Лизогубів. Крім того, інформація про останню інтерполюється і в текст хроніки до 1734 Р- Вперше таке відбувається у повідомленні 1650 р. про облогу Львова військами Богдана Хмельницького. Автор «Лизогубівського літопису» переписує його дослівно з «Описания кратчайшего» і за цим додає: «Там и Клима Лизогуба забито на герцу»6*1. У1665 р. в ньому повідомляється про військову акцію, проведену гетьманом Брюховецьким під Білою Церквою проти поляків. Ця інформація доповнюється додатковим фактом про участь в акції генерального обозного Якова Лизогуба641 642. З початку XVIII ст. повідомлення про Лизогубів фіксуються дедалі частіше і торкаються в основному обставин життя чернігівського полковника Єфима Лизогуба та Якова Лизогуба - генерального обозного. «Лизогубівський літопис» є не лише копією «Описания кратчайшего» з доповненнями родинних записів. У його тексті наявні численні повідомлення про стихійні явища, церковні справи, запозичені з інших джерел. Трапляються виписки й більшого обсягу. Зокрема, після 1647 р. перед опи¬ 641 Летопись или описание краткое... - С. 9. 642 Там же. - С. 77.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 213 сом подій Хмельниччини, у хроніці міститься обширний епізод - переписаний дослівно із розділу «Літопису Самовидця» «О началі войны Хмелницкого»б4з. Після цієї виписки автор «Лизогубівського літопису» зробив таке зауваження: «Року 1650 на иниінх тетрадях гисторія обширніе пойдет, а здесь паки вкратце изв істіи объявляется, хотя уже выше в целой гисторіи упомянуто прочіе о Хмелниц- кого д ійствіи, однако здесь оное повторяется в краткости и опосля по Хмелницкому дійствія украинские и козацкие по годам, також и прочее, что д-клалось в каком году слідуєш»* 644. За цим з 1647 р. ЦІ ж самі події дублюються, але тепер уже в інтерпретації «Описания кратчайшего». Подібний прийом конструювання тексту уже згадувався на прикладі «Літописця короткого». Особливу увагу слід приділити висвітленню у «Лизо- губівському літописі» подій доби Руїни. При їх описі автор іноді звертається до додаткових джерел та вдається до власних інтерпретацій. Так, повідомлення про спільний похід військ Юрія Хмельницького й боярина «Шеремета» на Польщу в 1657 р., переписане дослівно з «Описания кратчайшего», містить негативну характеристику гетьмана через недбалі дії якого, похід завершився катастрофою. Однак, тут же автор подає інформацію, яка навпаки виправдовує Хмельницького і наділяє його рисами талановитого полководця. Останнє повідомлення, за його словами, виписано з «латинской книжици печатной», яке він завершив філософським висновком, натякаючи на суб’єктивність процесу історіопи- сання: «Penes autores fides sit»*. Деякі фрагменти з «Описания кратчайшего» у «Лизо- губівському літописі» збагачуються емоційною авторською характеристикою. Таке простежується при описі подій в Україні, що сталися після Чорної ради і обрання гетьманом Брю- 643 Літопис Самовидця- - С. 45-48. 644 Летопись или описание краткое... - С. 9. «Істина в руках авторів» (лат.)
214 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. ховецького: «тогда запорожцы великую біду людям чинили»645. Ця коротка ремарка розширюється наступним епізодом, зміст якого відрізняється від пафосних характеристик запорозького козацтва, притаманних більшості українських історичних творів XVIII ст.: «Обезчестило себя людославное низовое войско запорожское християнское. Не менше татар знущались всяческо, глумили честь девичью и жо- ночую ... доставалось от них як от ненависних ляхов православно; но запорозкци своя рідна кров малоросійска одной віри православной благочестивой! А сколко забили оні людей, застоючих честь сімейную, страшно и вспомянуть!»646. З подібною емоційністю характеризується також «барбарский» вчинок Януша Чарнецького, який сплюндрував могилу Богдана Хмельницького647. Особливій трансформації піддаються запозичені з «Описания кратчайшего», епізоди стосовно гетьмана Петра Дорошенка. Автор «Лизогубівського літопису» намагається згладити негативний образ гетьмана, сформований у підставо- вому тексті. Наприклад, повідомляється про захоплення турками Кам’янця не без участі Дорошенка, але при цьому випущено наступний епізод, присутній в «Описании кратчайшем»: «...гді в присудствіи Дорошенка для вьізду султанского мертвецов из гробов выбрашивано и иконами улици мощено»648 *. Подібним же чином замовчується, зафіксована в «Описании кратчайшем», його участь у розправі турків над жителями Умані: «тогда ж в Умані кров людская как ріка тікла, в присудствіи там и Дорошенка з голов христіянских кожи обдирали турки и, напхавши их соломою, отвозили до своего царя под Ладыжин»6w. Зміни в нижче поданому фрагменті також виправдовують дії гетьмана: 645 ОР РГБ. - Ф. 152. - № 26. - Л. 94 об. 646 Летопись или описание краткое... - С. 21-22. 647 Там же. - С. 21-22,23. б4в ОР РГБ. - Ф. 152. - № 26. - Л. 95. 644 Там же. - 95 об.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 215 «Описание кратчайшее» «Лизогубівський літопис» При князЪ Ромодановском в Переяславі старшина обосто- ронняя Самойловича... учинила гетманом, и Дорошенко обещался тогда в совЪт при- быти, но солгал и тогда ... с ордою близшие города попалил и залоги Самуловичеви з жонами и детьми орді отдал650. При княз'Ь Ромодановском в Переяславі старшина обосторон- няя Самойловича... учинила гетманом, и Дорошенко обещался тогда в совЪт прибыти, но другіе не пустили его з сердюками и тогда... с ордою близшие города попалил и залоги Самуйловичеви з жонами и детьми орді отдал б51. Подібне «обілення» Петра Дорошенка у тексті «Лизо- губівського літопису» стає зрозумілим з наступної цитати хроніки: «Того ж году Евфим Лизогуб з женою и дітьми ездил в гостину к Дорошенку - тестю своєму»652. Зважаючи на це, цілком очевидною видається мотивація автора, який не бажав дискредитації Лизогубів через зображення в темних тонах представника їх родини653. Цікаві сюжети, що не простежуються в жодному відомому на сьогодні творі, знаходимо у «Лизогубівському літописі» під 1706 р., де описуються обставини походу російсько- українського війська в Польщу. Також слід відмітити епізод про спорудження Печерської фортеці, що спричинило багато бід місцевим жителям, «понеже двори розмітали, сады прекрасные вырубали и жильцам веліло гді хотя жить». Постраждала від цього, як зауважує автор, й мати гетьмана Мазепи - ігуменія ліквідованого у зв’язку з будівництвом Вознесенського монастиря654. 650 Там же. - Л. 96. 651 Летопись или описание краткое... - С. 25. 652 Там же. - С. 26. 653 МодзалевскийВ. Малороссийский родословник. - Т. III. - С. 99; Лазаревский А. Люди старой Малороссии. Лизогубы // Киевская старина. - 1897. - № 12. - С. 108. 654 Летопись или описание краткое... - С. 44.
216 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. З особливим трагізмом автор пам’ятки передає картини руйнації Батурина, масових розправ над його жителями після захоплення міста військами Меншикова, сентиментально зазначаючи про єдину дивом збережену в пожежі «хатынку около городской стіньї, где уціліла неякасъ старушка»655. Згодом в хроніці із сарказмом повідомляється про фінал життя головного винуватця батуринської трагедії. «... Ненасытный был, однако халупою, сказуют, в холодном Березові житіє окончил и сажень земли толко тілу своєму занял. Да и то вглубь»656. Таким же чином охарактеризовано у хроніці діяльність І Малоросійської колегії, запровадженої після смерті гетьмана Скоропадського: «Коллегія сія была до 1738 года, много людей значных помордовано, звірства всяким образом вымишляно, кабалы взымано ... Выдоили добре Малорос- сію!»657. Можливо, джерелом для подібних описів стали авторські свідчення. Це цілком ймовірно, з огляду на дату написання пам’ятки, яку автор сам зазначив у її тексті: «... Продолжалось моровое повтріе до 1742 года, в котором я писал сію гисторійку »658. Варто зазначити, що невідомий автор «Описания кратчайшего» прагнув написати історичний твір, що у максимально компактному, «кратчайшем» вигляді відображав основні події української історії XVI-XVIII ст. Для цього він переробив текст «Короткого опису Малоросії», Пізніше «Описание кратчайшее» було доповнено родинними відомостями з історії сім’ї Лизогубів, у результаті чого постала родинна хроніка «Лизогубівський літопис», оригінальна назва якого майже ідентична з назвою свого основного джерела. Автор цієї хроніки - представник або людина, наближена до родини Лизогубів - залишив оригінальні свідчення, що мо- 655 Там же. - С. 47. 6®* 6 Там же. - С. 52. 6®7 Летопись или описание краткое... - С. 55. 65* Там же. - С. 34.
Українські історичні хроніки XVIII cm. 217 жуть певною мірою слугувати джерелом для реконструкції окремих подій історії України XVII-XV1II ст. і ставлення до них сучасників. * * * Історичні хроніки, як спосіб відображення історичної дійсності, виглядають дещо архаїчним на тлі загальноєвропейського розвитку історіописання періоду другої половини XVIII - початку XIX ст. Однак, у зазначений період на теренах України продовжувалося продукування саме такого виду історичних творів, в яких у давній літописній формі висвітлювалися події як місцевого, так і загальнодержавного масштабу. На цей процес значний вплив мали тенденції рукописної культури Silva rerum, в рамках якої відбувалася індивідуалізація історіописання. Одним з її наслідків стала поява історичних хронік чи реєстрів історичних подій, зміст яких мав прив’язку до певної місцевості. Основна їх частина постала на основі популярних у XVIII ст. історичних нара- тивів: «Літопису Граб’янки», та «Короткого опису Малоросії», які трансформувались у хроніках відповідно до мотивації їх авторів. Хроніки, за винятком поодиноких, не поширювалися у рукописних списках, що підтверджує їх локальність не лише в способі висвітлення подій, айв середовищі розповсюдження. В рукописних збірниках хроніки часто виступають текстами-конвоями по відношенню до їх центральних творів а їх включення до збірника може вказувати на локалізацію місця упорядкування рукописної книги.
висновки На теренах Лівобережної України-Гетьманщини впродовж XVIII - початку XIX ст. домінувала рукописна традиція у сфері історіописання. Це, з одного боку, було пов’язано із заборонами на друк світської книги і, як наслідок - відсутністю упорядкованої системи, що сприяла б поширенню друкованих історичних праць. З іншого - тогочасна еліта - представники української старшини, вбачали в історичних творах певну ідеологічну основу для свого статусу, а тому потребувала продукування такого виду наративів, у яких героїзувалось історичне минуле нового державного утворення. Основним репрезентантом рукописної традиції стали збірники історичного змісту, які були засобом збереження, накопичення, трансформації та популяризації знань про історію. їх виготовлення та побутування були продовженням традиції Silva rerum середньовічної та ренесансної Європи, Речі Посполитої XVI-XVII ст. Продуцентами цього виду рукописного матеріалу виступали переважно військові канцеляристи, службовці різних рівнів адміністративного управління Гетьманщини. Вони мали доступ до історичних джерел, на основі яких укладали збірники для себе або ж на замовлення інших осіб. Прикметно, що історичні збірники часто входили до складу багатьох старшинських а також монастирських книгозбірень. Зміст рукописних збірників історичного змісту був визначений попереднім розвитком козацького історіописання. Його активна стадія завершилася з першою чвертю XVIII ст. Від цього часу історіописання знаходить вияв у тиражуванні списків й редакцій козацьких літописів, а також у творенні компіляцій на їх основі. Корпус історичних текстів, витворе¬
Висновки 219 ний ще на початку XVIII ст., живив процес історіописання до кінця століття. Серед них фактично один твір - «Літопис Граб’янки» та похідний від нього «Короткий опис Малоросії», стали головною опорою цього процесу. Наразі виявлено близько ста їх списків, кожен з яких є спробою моделювання й реконструкції історії. На основі «Літопису Граб’янки» й «Короткого опису Малоросії» були створені десятки інших наративів. Такого б, звичайно не сталося, якби «Літопис Граб’янки» чи інший козацький літопис, був опублікований в часи його створення і набув розповсюдження серед широкої читацької аудиторії. Натомість побутування таких текстів в рукописній формі стимулювало залучення в процес творення картини минулого великої маси людей. Кожен з них, читаючи або копіюючи рукопис, прагнув привнести своє бачення історії з позиції свого стану, регіону чи особистих амбіцій. Численні творці списків, редакцій, локальних хронік, різноманітних літописців та реєстрів подій укладали їх передусім для себе та близького оточення. Звідси й сильвічний характер тогочасного історіописання. Адже для його представників описи нашестя сарани, ріст цін на збіжжя мали не менше значення ніж гетьманська елекція чи російсько-турецька війна. До речі, сюжети про ці війни були най- популярнішими серед авторів/упорядників середини - другої половини XVIII ст. Для останніх вони мали не менше значення ніж тема походження козацтва та Хмельниччина для їх попередників початку століття. Ці сюжети мали бути певною реабілітацією за виступ Мазепи а також репрезентувати військову доблесть, звитягу козацького війська, ефективність автономного устрою Гетьманщини, її провідну роль у військових перемогах імперії. В такому контексті, гетьманська елекція 1750 р. - ще один популярний сюжет того періоду, сприймалася як визнання імперією ефективності автономії та відновлення природного стану речей.
БІБЛІОГРАФІЯ Неопубліковані джерела Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського Ф. І. Історичні матеріали № 202. - Малороссийская история с приложением статей гетманов от Богдана Хмельницкого бывших. № 164. - [Літопис Граб’янки]. № 203. - История о Украине или летописец краткий, принадлежащий к истории украинской о владевших в ней прежних гетманах, в которой приполнено многими грамотами и инструкциями, принадлежащими к оной истории. № 581. - Краткое летописное повествование о Малороссии до 1776 года. № 584. - История о начале проименования Козаков. № 839/6276. - [Рукописний збірник XVIII ст.]. № 1790. - Краткое описание о Малой России XVIII века. № 3866. - [«Літопис Самовидця»]. № 3862. - [«Літопис Самовидця»]. № 54323. - Краткая летопись Малыя России [Рукописна копія видання В. Рубана О. Безбородька 1777 р.]. № 5448з* - Историческая рукопись из собрания В. Я. Ломыков- ского, находившемся в селе Парк Трудолюбия под Миргородом. № 54663. - Припасы к малороссийской истории В. Я. Ломыков- ского. № 54671* - Припасы к малороссийской истории, собранные В. Я. Ломыковским. № 6300. - Сказание о Украине. № 6490. - [Рукописний збірник XVIII ст.]. № 6698. - Летопись гадяцкого полковника Григория Грабянки. Список средины XVIII века. № 6699. - [Рукописний збірник XVIII ст.]. № 7379. - История о Малороссии в кратком сочинении Онисима Белогруда - нынешнего значкового товарища.
Бібліографія 221 № 66719. - [Копія «Чернігівського літопису» XIX ст.]. № 7563. - О начале проименования Козаков. История XVIII века. № 7972- - Копия с безымянной рукописи XVIII века. Ф. VIII. Рукописне зібрання університету Святого Володимира. № 147М/56. - Летопись о начале света особливо о Полыце и Мало-россии. № 148/50. - История о начале проименования Козаков. № 148/197. - История о начале проименования Козаков. № 149М/49. - Малороссийская летопись. Копия XVTII века. № 150/50. - Малороссийская летопись с приложением гетманских статей. № 151М/51. - [Збірник, що включає «Літопис Граб’янки» й документи XVII-XVIII ст.]. № 152/Лаз. - История о начале проименования Козаков. N5 153/198. - Гистория о начале проименования Козаков XVIII века. № 155М/50. - История о малороссийских козаках. № 156/54* ~ Летописец о Малой Росии. № 158/200. - История о начале проименования Козаков. № 213М/52. - [Рукописний збірник XVIII ст.]. № 214М/35. - [Рукописний збірник XVIII ст.]. № 216М/199. - [Рукописний збірник XVIII ст.]. Ф. Колекція рукописів Софіївського собору № 312/689С. - Краткое описание о Малой Росии. № 45!/435с. - [Рукописний збірник другої половини XVIII ст.]. Ф. 310. Рукописне зібрання Ніжинського інституту ім. князя О. Безбородько № 34. - Исторический сборник XVIII века. № 48. - История о начале проименования Козаков. Ф. XIV. Колекція рукописних книг №160. - [Історія України XVIII ст. і гетьманські статті]. №161. - [Історія України XVIII ст.]. № 4972. - [Документальний збірник 70-х рр. XVIII ст.] №7972. - Копия с безымянной малороссийской летописи. Ф. 35. Зеров М. І. № 8о. - История о действиях презельной брани [Рукопис магістерської дисертації М.І.Зерова 1897 р.].
222 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Центральний Державний історичний архів у м. Києві Ф. 222. Колекція рукописів Київського Історичного товариства Нестора Літописця. On. 2. № 21. - [Рукописний збірник XVIII ст.]. № 38. - [Рукописний збірник XVIII ст.]. Ф. 228. Колекція рукописів по історії науки та літератури. On. 1. № 55. - [Рукописний збірник XVIII ст.]. Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України Ф. 20. Рукописне зібрання І. Франка № 22/960. - [Рукописний збірник XVIII ст.]. № 9/963- - Разные любопытные редкости. Ф. 99. Рукописне зібрання О. Бодянського № 159. - [Рукописний збірник XVIII ст.]. № 252/1390. - Księga Jędrzejowskiego protopopy kijowskiego z języka ruskiego przetłumaczona roku 1789 miesiąca lipca 13 dnia. № 257. - [Історичні записки стосовно подій в Росії анонімного автора XVIII ст.]. Центральний Державний історичний архів у м. Львові Ф. 309. Рукописне зібрання Наукового товариства ім. Т. Шевченка. On. 1. № 2023. - Збірка історичних документів середини XVIII ст. № 2507. - Збірка історичних документів середини XVIII ст. Федора Соколовського. Відділ рукописів Національного музею у м. Львові № 520925/526. - Андрея Леванидова Малороссийский летописец. Відділ рукописів центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В. Каразіна № 135/с. - Две гистории о козацком малороссийском народе Григория Покаса. № 151/с. - [Рукописний збірник Якубовичів].
Бібліографія 223 Відділ рукописів Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Короленка № 596805. - [Конволют, що містить «Летопись о Малой России или сокращенная история о казацких гетманах и о всЪм случившемся достойного примечания в Украйні» - Арк. 99-174; «Літопис Самовидця» - Арк. 1-95 зв.]. Чернігівський історичний музей ім. В. Тарновського № АЛ-8. - [Рукописний збірник XVIII ст.]. № АЛ-14 - [Рукописний збірник XVIII ст.]. № АЛ-341. - [Рукописний збірник XVIII ст.]. Отдел рукописей Российской государственной библиотеки Ф. 152. Рукописное собрание М. Лукашевича и И. Маркевича № 26. - Летописец краткий принадлежащий к истории украинской о владевших в ней прежних гетманах, в которой приполнено многими грамотами и инструкциями, принадлежащими к оной истории. № 27. - Краткое описание малороссийского казацкого народа с начала происхождения его и разнообразного по временам состояния по 1761 год. № 28. - Краткое описание о Малороссии. Писана в 1802 году. № 29. - Краткое описание военных дел Малороссии. № 30. - О начале проименования Козаков, откуду козаки прозваны, коего племени и рода. Ф. 173• Рукописное собрание Московской духовной академии № 97. - О начале проименования Козаков и освобождения их от польского ига. Ф. 178. Музейное собрание № 740. - Летописец малороссийский. № 2899. - Сборник документов касательно выборов гетмана 1751 г. Ф. 205. Рукописное собрание Общества истории и древностей российских № 420. Сказание о козаках запорожских XVIII века с приложением документов. № 421. - Малороссийская летопись XVIII века. Ф. 299. Рукописное собрание М. Тихонравова № 36. - Украинский сборник XVIII века. № 241. - Исторический сборник 2 пол. XVIII века. № 552. - Рукописный сборник Максима Плиски 1763 года.
224 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Российский Государственный архив древних актов Ф. i8i. Рукописное собрание Московского главного архива Министерства иностранных дел. On. 1. № 2. - Собрание известий об Малой Росии. На каком основании оная состоит с начала подданства под Всероссийское самодержавие с 1654 года. № 92. - Летопись малороссийская с некоторыми до малороссийских дел касавшими грамотами и указами с 1734 по 1750 год. № 403. Малороссийская летопись XVIII века. Ф. 187. Коллекия рукописных книг РГАДА № 54. - Малороссийская летопись XVIII века неизвестного автора [«Літопис Граб’янки»]. Ф. 7. Тайная канцелярия. On. 1. № 179. - Черновое судопроизводство о полковнике Полуботке, Савиче и Чарнише, 1723 г. № 293. - О Петре и Якове Мировичах, сосланных на житие в Сибирь за переписку с отцом их Федором Мировичем, бежавшим с Мазепою заграницу, 1732 г. Ф. 165. Государственные преступления особой важности № 17. - Судопроизводство о полковнике Полуботке, Савиче и Чарнише, 1723 г. Отдел рукописей Государственного исторического музея Собрание рукописей И. Вахрамеева № 135- “ Исторические записки о Малой России XVIII века. № 143. - История о казаках запорожских. Собрание рукописей П. Барсова № 1858. - О начале проименования казаков. Собрание рукописей Уварова № 137. - Судебник малороссийского народа. Отдел письменных источников Государственного исторического музея Собрание рукописей П. Барсова № В 1580. - Сборник литературно-исторический XVIII века. № В 1668. - Всякая всячина или собрание новостей в XVIII веке бывших.
Бібліографія 225 Собрание рукописей И. Забелина № 617. - Российская история писаная Яковом Радкевичем в 1734 году. Отдел рукописей Российской национальной библиотеки Основное собрание рукописей № FIV, 676. - История о Малоросии XVIII века. № FIV, 807. - [Документальний збірник]. № F IV, 808. - Летопись неизвестного. Малороссийская история [«Літопис Граб’янки»]. № FIV, 809. - Исторический сборник XVIII века. № F IV, 810. - Украинская летопись XVIII века с приложением гетманских статей. № FIV, 8п. - Украинская летопись XVTII века. № F IV, 812. - Две гистории о козацком малороссийском народе Григория Покаса. № FIV, 813. - Переяславская летопись XVTII века. № FIV, 889. - Исторический сборник XVIII века. № F XVII, 79. - Новгород-Северская летопись XVIII века. № Q IV, 356. - Краткое описание о Малой России. Хронология митрополитов киевских. № QIV, 451. - Описание краткое о Малой России. Рукописное собрание Н. Погодина № 1514. - Исторический сборник XVTII века. № 1515. - Исторический сборник XVIII века. № 1516. - Малороссийская летопись XVIII века. № 1562. - Выписка из календаря 1730 года, хранящаяся в библиотеке Иверского монастыря на Валдайском озере. (Летописные заметки по истории малороссийской XVIII в.). - Л. 108-111. № 1577* “ Малороссийская летопись XVTII века. Эрмитажное собрание рукописей № 408. - Летописец в Малороссии прежде гетманов бывших и при них действиях с 1340 по 1734 год. № 411. - Летописец в Малороссии прежде гетманов бывших и при них действиях. № 412. - Малороссийская летопись XVTII века. № 372. - Неизвестная украинская летопись XVTII века. [«Літопис Граб’янки»].
226 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Отдел рукописей библиотеки Российской академии наук Основное собрание рукописей № i6.i2.io. - Летописец краткий принадлежащий к истории украинской о владевших в ней прежних гетманах, в которой при- полнено многими грамотами и инструкциями, принадлежащими к оной истории. № 17.16.6. - О начале проименования Козаков. Откуда козаки наречены и от коего племени и рода. № 17.16.29. - Краткое описание о Малой России. № 24.3.95. - История о Малой России неизвестного автора. № 24.3.96. - Украинская летопись і пол. XVIII века. № 32.8.8. - Манускрипт малороссийского письма, содержащий реляции географические на польском языке. История малороссийских Козаков и войне Богдана Хмельницкого. № 32.13.16. - Украинская летопись XVIII века с приложением исторических документов. Институт русской литературы Российской академии наук. «Пушкинский дом» (Древнехранилище) Рукописное собрание В. Перетца № 227. - История о Малой России. № 231. - Украинский рукописный сборник середины XVIII века. № 368. - Летопись Грабянки XVIII века. Отдельные поступления. Р. IV. On. 23. № 5. - Выписки из гетманских статей. Российский государственный исторический архив Ф. 834. Рукописи Синода. On. 3. № 2055. - Экстрат малороссийских прав. Научно-исторический архив Санкт-Петебургского института истории Российской академии наук Ф. 115. Коллекия рукописных книг № 29. Давние малороссийские грамоты. № 545- Экстракт из прав малороссийских. Ф. 186. Рукописная коллекция журнала «Русская старина» № 75. - Секретнейшие примечания нынешнего состояния Малороссии.
Бібліографія 227 Ф. 238. Коллекция рукописей Н. Лиханова. On. 2. № 18. - Повесть о Богдане Хмельницком. Санкт-Петербургский филиал Архива Российской академии наук Ф. з. Канцелярия Академии наук (1751 *752)- On. 1. Кн. 163. - Марта 5. Дело об переписаним при Академии наук, по требованию президента графа Кирилы Григорьевича Розумовского, присланных им малороссийских историй в 2-х экземплярах. - Л. 63-65. Опубліковані джерела Аланович О. Ще одне джерело з історії України XVIII ст. // Україна. Наука і культура. - К.: Наукова думка, 1989. - С. 85-126. Архів Коша Нової Запорозької Січі: Корпус документів. 1734- 1775- - Т. і. - К., 1998. БагалейД. Выписка из фамильных записок Квиток // Харьковский календарь на 1885. - Харьков, 1884. - С. 655-661. Богуш-Сестренцевич С. История о Тавриде. - Санкт-Петербург: Типография Академии наук, 1806. Величко С. Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке. - К.: Изд. Временной комиссии для разбора древних актов, 1848-1864. -Т. I-IV. Витебская летопись, составленная витебскими мещанами Михаилом Панцирным (896-1709 гг.), Иваном Чарновским (1601- 1757 гг.), Гавриилом Кирилловичем Аверкою и Стефаном Гаврииловичем Аверкою (1578-1768 гг.) // Сборник летописей относящихся к истории Юго-западной Руси / Подготовка к издательству В Антоновича. - К.: Изд. Временной комиссии для разбора древних актов, 1888. - С. 213-236. Вопль Мазепы // Киевская старина. - 1884. - № 12. - С. 115-121. Гисторія Г. Граб’янки. Летопись крапай... / упорядник Віктор Мойсі- єнко. - НАН України. Інститут української мови. - Житомир, 2001. Ділова документація Гетьманщини XVIII ст. / упорядник, автор передмови та коментарів В. Горобець. - К.: Наукова думка, 1992. Дневник генерального хорунжого Николая Ханенка (1727-1753). - К.: Типография М. Селиванова, 1884.
228 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Дневник Петра Даниловича Апостола // Киевская старина. - 1894. - N9 її. - С. 300-303; 1895. “ N9 7-8. - С. 100-155. Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717-1767) / Под редакцией А. Лазаревского. - К.: Киевская старина, 1893-1913. - Ч. 1-4. [і вид. - СПб., 1859. - Ч. 1-2]. Дополнение дневника Окольского составленное Степаном Луком- ским // Величко С. Летопись событий в Юго-Западной России. - К., 1864. - Т .IV. - С. 300-313 Записки полковника Полуботка // Дневные записки генерального подскарбия Якова Марковича. - М.,1859. - С. 454-460. Имянная перепись малороссийских гетманов, когда кто и с которой стороны Днепра был, с кратким описанием их дел 1505- 1782 гг. // Южнорусские летописи, открытые и изданные Н. Белозерским. - К., 1856. - С. 125- 140. История Русов или Малой России. Репринтное воспроизведение издания 1846 г. - К.: Дзвін, 1991. Коваленко О. Хроніка Павла Полуботка // Сіверянський літопис. - 1995- - N9 6. - С. 105-110. Краткая летопись Малыя России с 1506 по 1776 год, с изъяснением настоящего образа тамошнего правления и с приобщением списка прежде бывших гетманов, генеральных старшин, полковников и иерархов; также землеописания, с показанием городов, рек, монастырей, церквей, числа людей, известий о почтах и других нужных сведений. - Санкт-Петербург: Тип. X. Ф. Клена, 1777. Краткое историческое описание Малой России до 1765 года, с дополнением о запорожских казаках и приложениями, касающимися до сего описания, собранное из летописей, польского и мало- российского журнала или записок генерала Гордона, Страленберга, шведского историка, из жизнеописания о государе Петре Великом архиепископом Феофаном Прокоповичем и греком Антонием Катифором, фамильных записок и публичных указов, собранное в 1789 г. // Чтения в Императорском Обществе истории и древностей российских. - 1848. - Год 3-й. - № 6. Краткое летоизбрание знаменитых и памяти достойных действ и случаев описание // Южнорусские летописи, открытые и изданные Н. Белозерским. - К., 1856. - С. 45-106. Краткое описание Малороссии (1340-1734) // Летопись Самовидца по новооткрытым спискам с приложением трех малороссийских хроник. - К.: Изд. Временной комиссией для разбора древних актов, 1878. - С. 209-319.
Бібліографія 229 Краткое описание о казацком малороссийском народе и о военных его делах, собранное из разных историй иностранных, немецкой - Бишенга, латинской - Безольди, французской - Шевалье и рукописей русских чрез бунчукового товарища Петра Симоновского, 1765 года. - М., 1847. Лазаревский А. Дополнение «Разговора Великороссии с Малороссией» // Киевская старина. - 1882. - № 7. - С. 137-148. Лазаревский А. Летописные заметки 1651-1749 гг. // Киевская старина. - 1883. - № 3. - С. 680-682. Лазаревский А. Летописные заметки о событиях в Новороссии: 1740-1806 гг. // Киевская старина. - 1890. - № 3. - С. 60-62.. Лазаревский А. Отрывки из летописи Мгарского монастыря: 1682-1775 гг. // Киевская старина. - 1889. - № 4. - С. 37-52; № 5. - С. 53-76. Летописец, или краткое описание знатнейших действ и случаев, что в котором году деялося в Украине Малороссийской обеих сторон Днепра и кто именно когда гетманом был казацким // Сборник летописей относящихся к истории Юго-западной Руси / Подготовка к издательству В. Антоновича. - К.: Изд. Временной комиссии для разбора древних актов, 1888. - С. 1-69. Летописное повествование о Малороссии, ее народе и козаках вообще. Собрано и составлено через труды инженер-генерал- майора и кавалера Александра Ригельмана, 1785-1786 г. - М.: Универститетская типография, 1847. Летописные заметки о разных отменах в Малороссии (1783-1811) // Киевская старина. - 1897. - №12. - С. 680-682. Летопись гадячского полковника Григория Грабянки. - К.: Изд. Временной комиссии для разбора древних актов, 1854. Летопись Самовидца о войнах Хмельницкого. - М.: Университетская типография, 1846. Летопись Самовидца по новооткрытым спискам с приложением трех малороссийских хроник. - К.: Изд. Временной комиссией для разбора древних актов, 1878. Літопис гадяцького полковника Григорія Граб’янки / переклад із староукраїнської Р. Іванченка. - К.: Тов. «Знання» України, 1992. Літопис Самовидця / Підгот. до видан. Я. І. Дзири. - К.: Наукова думка, 1971. Маркевич Н. История Малой России в 5-ти томах. - М.: Издательство О. Хрусталева, 1842-1845.
230 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Межигорская летопись 1608-1700 гг. // Сборник летописей относящихся к истории Юго-западной Руси / Подготовка к издательству В. Антоновича. - К.: Изд. Временной комиссии для разбора древних актов, 1888. - С. 93~99- Миллер Г.-Ф. О начале и происхождении Козаков // Сочинения к пользе и увеселению служащие. - Санкт-Петербург: Типография Академии наук, 1760. - Т. IV. - 25-37. Мицик Ю. Два коротких українські літописці XVIII ст. // Питання історії України. Історико-культурні аспекти. - Дніпропетровськ.: Вид-во ДДУ, 1993- - С. 32-48. Мицик Ю. Невідома редакція «Короткого опису Малоросії» // Історіографічні дослідження в Україні. - К.: Інститут історії України НАН України, 1999. - Вип. 7. - С. 133_153- Мицик Ю. Чернігівський літопис // Сіверянський літопис. - 1996. - № 4. - С. 105-122. Мыцык Ю. «Летописец» Дворецких - памятник украинского летописания XVII в. //Летописи и хроники. - 1988. - С. 219-234. Нехачин И. Новое ядро российской истории. Издание 2-е. - М.: Университетская типография. - 1809. - Т.І. - 547 с. Отрывок из дневника В. Ломыковского // Киевская старина. - 1895. - № ю. - С. 230-243. Паллас П. Путешествие по разным провинциям Российской империи. - Санкт-Петербург: Академическая типография, 1809. Петрушевич А. Сводная галицко-русская летопись. - Львов.: Типография Ставропигийского ин-та, 1874-1889. - Т. 1-6. Повесть о том, что случилось на Украине с тоя поры, как она Литвою завладена // Чтения в Императорском Обществе истории и древностей российских. - 1848. - Год 3-й. - № 5. - Отд. 4. Постановленіе Его Царского Величества с Войском Запорожским року 1659. - [Київ.: Типографія Києво-Печерської лаври], 1660. Разговор Великороссии с Малороссией // Киевская старина. - 1882. - № 2. - С. 313-365; № 7. - С. 137-148. Рубан В. Краткие географические, политические и исторические известия о Малой России. - Санкт-Петербург: Академическая типография, 1773- Словарь малороссийской старины // Киевская старина. - 1894. - № 7. - С.17-32; № 8. - С. 33-36. Вид. 2-е: Словник малоросійської давнини // Київська старовина. - 1992. - № 2. - С. 70-76; N9 3. - С. 22-27.
Бібліографія 231 Собрание историческое из книг древнего писателя Александра Гвагнина и из старых русских верных летописей обшитованым полковым обозным Стефаном Васильевичем сыном Лукомским, сочиненное в малороссийском городе Прилуки 1770 году // Летопись Самовидца по новооткритым спискам. - К.: Изд. Временной комиссией для разбора древних актов, 1878. - С. 321-372. Сумуил Пуфендорфий. Введение в гисторию европейскую [Пер. з лат. Г. Бужинський]. - Санкт-Петербург, 1718. Теплов Г. О непорядках, которые происходят от злоупотребления прав и обыкновений, грамотами подтверждённых Малороссии // Кулиш П. Записки о Южной Руси. - Санкт-Петербург, 1856. - Т. 1. - С. 171-196. Титловский Тимофей. История о двух походах султана турецкого Османа Гордого [...] с поляками и казаками бывших войнах [переклад С. Лукомського] // Величко С. Летопись событий в Юго- Западной России. - К., 1864. - T.IV. - С. 146-182. Туманский Ф. Летописец Малыя России // Российский магазин. - Санкт-Петербург, 1793. - Ч. 2. - С. 17-108, 209-230, 366-388. Ч. 3. - С. 54-73, 75-76,125-126, 205-236, 280-311, 436-439. Хронология высокославных ясновельможных гетманов 1506- 1765 гг. // Южнорусские летописи, открытые и изданные Н. Белозерским. - К., 1856. - С. 107-124. Черниговская летопись 1587-1750 гг. // Южнорусские летописи, открытые и изданные Н.Белозерским. - К., 1856. - С. 1-44. Черниговская летопись по новому списку (1587-1725). С предисловием А. Лазаревского. - Киев.: Киевская старина, 1890. Яновский Н. Новый словотолкователь, расположенный по алфавиту. - СПб., 1803-1806. Hiyhorij Hrabianka’s The Great War of Bogdan Xmel’nyckyj. (Harvard library of Early Ukrainian Literature). - Cambrige, Mass., 1990. Kronika Podhorecka 1706-1779. - Krakow, i860. Sestrencevicz de Bohusz. Historie de la Tauride. - Brunsvick, 1800. Sinopsis, Kiev, 1681: Facsimile mit einer Einleitung / ed. Rothe Hans. - Cologne: Bohlau Verlag, 1983. Scherer Jean-Benoit. Annales de la Petite-Russie; ou histoire des cosaques-saporogues et des cosaques de TUkraine, ou de la Petite- Russie. - Paris, 1788.
232 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Література Альшиц Д. Что считать рукописной книгой? // Проблемы источниковедческого изучения рукописных и старопечатных фондов. - Ленинград, 1979. Андрусяк М. До питання про авторство «Літопису Самовидця» // Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка. - 1928 р. - Т. 149. - С. 189-194. Антонович В. Неизвестный доселе гетман и его приказ // Киевская старина. - 1883. - Кн. 5. - С. 140-145. Антонович В. Прилуцкий полковой асаул Михайло Мовчан и его записная книга // Киевская старина. - 1885. - №і. - С. 57-84. Антонович М. Характеристика Б. Хмельницького у Граб’янки і Лівія // Український історик. - 1995. - Т. 1-4 (124-127). - С. 165-166. Аланович Е. Рукописная светская книга XVIII в. на Украине. Исторические сборники. - К.: Наукова думка, 1983. Аланович Е. Вкладные, владельческие, дарственные записи и приписки переписчиков XVT-XVIII вв. на рукописных книгах ЦНБ АН УССР // История книги и издательского дела. - Ленинград.: Изд. АН СССР. - 1977. - С. 22-52. Аланович Е. Записи на рукописных книгах ЦНБ АН УССР // - Проблемы рукописной и печатной книги. М.: Наука, 1976. - С. 70“93- Аланович Е. Исторические записи на старопечатных и рукописных книгах // История СССР. - 1979- - № 2. - С. 151-161. Аланович Е. Летопись Грабянки и её список в Тихомировском собрании ГПНТБ СО АН СССР // Сибирское собрание М. Н. Тихомирова и проблемы археографии. - Новосибирск.: Изд. Новосибирского университета, 1981. - С. 85-96. Аланович О. Читацьке середовише України XVIII ст. // Радянське літературознавство. - 1983. - № 5. - С. 45-57. Багалій Д. Нариси української історіографії. - К.: Держвидав, 1925. - Вип. 2. Бантыш-Каменский Д. История Малороссии от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. В трех томах. Издание 3-є. - М.: Типография Н.Степанова, 1903. - Т. 1-3. Барвінський Б. Родинні літописи. їх історичне і культурно-побутове значення // Стара Україна. - 1924- - № і. - С. 1-6. Білецький О. Проблема вивчення стародавньої української літератури до кінця ХУШ ст. // Літературна критика. - 1936. - № і. - С. 67-78.
Бібліографія 233 Бовгиря А. «История о козаках запорожских» Семена Митецького в історичній думці другої половини XVIII ст. // Історіографічні дослідження в Україні. Збірник наукових праць на пошану доктора історичних наук, професора Р. Г. Симоненка. К.: Інститут історії України, 2002. - Вип. її. - С. 3°5~319- Бовгиря А. «Краткая записка годов прежде бывших» - пам'ятка української історіографії другої половини XVTII - поч: XIXст.// Український історичний збірник. - К.: Інститут історії України, 2003. - Вип. 5. - С. 369-375- Бовгиря А. «Літопис Граб’янки» та «История о действиях пре- зельной брани» в українських рукописних збірниках XVIII ст.// Історичний журнал. - 2003. - № 4-5. - С. 47“5б. Бовгиря А. «Літопис Граб’янки»: питання першооснови // Український історичний журнал. - 2003. - № 4. - С. 75-88. Бовгиря А. «Чернігівський літопис» четвертої редакції: структура та авторство твору // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів інституту української археографії та джерелознавства. - Київ-Кам’янець-Подільський, 2002. - Т. 8. - Ч. і. - С. 5-20. Бовгиря А. До питання авторства «Літопису Самовидця» Матеріали V Міжнародного конгресу україністів. Історія. - Ч. і. - Чернівці, 2003. - С. 307-310. Бовгиря А. Новгород-Сіверський літопис - пам’ятка української історіографії другої половини XVIII ст. // Сіверянський літопис. - 2003. - № 4-5. - С. 89-93. Бовгиря А. Рукописні збірники Василя Ломиковського // Рукописна та книжкова спадщина України. - К.: Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, 2003. - Т. VIII. - С. 3-27. Бовгиря А. Рукописний збірник Максима Плиски 1763 року // Істину встановлює суд історії. Збірник наукових праць на пошану Ф. П. Шевченка. - Т. 2. - К., 2004. - С. 538-550. Бовгиря А. До питання реконструкції «Достовірного руського літопису» // Український історичний журнал. - 2005. - № 6. Бовгиря А. «Козацькі літописи» в науковій спадщині Михайла Максимовича // Історіографічні дослідження в Україні. - К., 2004. - Вип.16. - С. 41-48. Бовгиря А. Етногенез українського народу крізь призму козацького історіописання XVIII ст. // Слов’янські обрії. Альманах. - Вип. і. - К., 2005.
234 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Бовгиря А. Козацьке історіописання XVIII ст. // Історія українського козацтва. Нариси у 2-х томах. - К., 2007. - Т.2. - Розділ іб. Василенко Н. К истории малорусской историографии // Киевская старина. - 1894. - N9 11. - С. 127-135. Васильчиков А. Семейство Разумовских. - Санкт-Петербург: Типография А.Селиванова, 1880. - Т. 1. Беличенко С. Володарі і козаки: замітки до проблеми історичної легітимності і тяглості в українській історіографії XVII-XVIII ст. // Mediaevalia Ucrainica: ментальність та історія ідей. - 1992. - Т. і. - С. 116-121. Вілкул Т. Літописна оповідь 1147 року про вбивство Ігоря Ольго- вича // Київська старовина. - 1999. - № 6. - С. 28-41. Возняк М. Історія української літератури. - Львів.: Світ, 1994. - Вид. 2. Возняк М. Хто ж автор так званого «Літопису Самовидця»? // Записки Наукового товариства ім. Т.Шевченка. - Львів, 1935. - Т. 153. - С. 1-18. Герасименко Н. Історичні події на Україні 1657-1659 (гетьманство І. Виговського) у висвітленні С. В. Величка. - Історична спадщина у світлі сучасних досліджень. - К.: Інститут історії України НАН України, 1997. Герасименко Н. Обрання Кирила Розумовського гетьманом Лів- бережної України // Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка. - Львів, 1999. - Т. 238. - С. 554-561. Гнатюк В. Збірник Петра Колочавського // Наукові записки товариства «Просвіта». - 1922. - Т. і. - С. 76-82. Горбань М. Лист Петра Мировича до батька-мазепинця [Федора Мировича] //Україна. - 1927* - № 5. - С. 6-22. Горбань М. Нариси з української історіографії. Новий список «Короткого опису Малоросії». - Харків.: Держвидав, 1923. Горобець В. Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: стосунки з Москвою та Варшавою, 1654-1665. - К.: Інститут історії України НАН України, 2001. Гринченко Б. Каталог музея украинских древностей В. Тарнов- ского. - Чернигов, 1900. Грицай М. С. Українські літописи XVII-XVIII ст. і народна творчість // Вісник Київського університету. Серія філології і журналістики. - 1966. - № 8. - С. 29-35. Грушевский М. Об украинской историографии XVTII века несколько замечаний // Известия АН СССР. - М., 1934 - Ч. 3. - С. 220-229.
Бібліографія 235 Грушевский М. Самовидець Руины и его позднейшее отражение // Труды института славяноведения АН СССР. - Л., 1932. - Т. 1. - С. 157-192. Грушевська К. Українські народні думи. - К., 1927. - Т. I. Грушевський М. З історичної фабулістики XVIII ст.// Известия АН СССР. - 1934. - № 3. - С. 34-42. Гуржій О. І. Українська козацька держава XVH-XVTII ст.: кордони, населення, право. - К.: Основи, 1996. Дворецкая Н. Позднее сибирское летописание XVIII века // Культурное наследие древней Руси. - М.: Наука, 1976. - С. 408-423. Дзира І. Джерельна основа «Короткого опису Малоросії» та «Ли- зогубівського літопису» // Історико-географічні дослідження в Україні. - К.: Інститут історії України НАН України, 2001. - Вип. 5. - С.139-140. Дзира І. Козацьке літописання 30-80-х рр. XVIII ст.: джерело- значий та історіографічний аспекти. - К., 2006. Дзира Я. Козацькі літописи у трактуванні М. С. Грушевського // Наукові праці Національної бібліотеки України. - К., 2000. - Т. 3. - С. 37-60. Дзира Я. Українські літописи XVII-XVIII ст. в радянській історіографії // Історичні джерела та їх використання. - К., 1968. - Вип. 3. - С. 123-137. Дзюба О. Приватні бібліотеки України XVIII ст.: власники та репертуари зібрань // Україна в Центрально-Східній Європі. - К.: Інститут історії України, 2002. - Вип. 2. - С. 292-303. Дзюба О. Монастирські бібліотеки лівобережної України в контексті української культури XVIII ст. // Бібліотечний вісник. - 1994. - № і. - С. 18—22. Дмитрієнко М., Войцехівська І. Маргіналістика - спеціальна дисципліна історичного циклу // Історія українського середньовіччя: козацька доба. Збірник наукових праць у двох частинах (на пошану Олени Михайлівни Аланович) - Ч. і. - К., 1995. - С. 133-152 Дорошенко Д. Огляд української історіографії / Упорядкування та нарис Ю. Пінчук, Л. Гриневич. - К.: Українознавство, 1996. Дубровіна Л. Кодикологія та кодикографія української рукописної книги. - К.: Інститут української археографії та джерелознавства НАН України, 1992. Дубровіна Л. Українська рукописна книга як об’єкт кодикології та камеральної археографії // Український археографічний щорічник. - 1992. - Вип. і. - С. 59-70.
236 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Дубровіна Л., Гальченко О. Кодикографія української та східнослов’янської рукописної книги і кодикологічна модель структури формалізованого опису рукопису. - К., 1992 Дячук Л. Історико-правові записки українського дворянства (кінця XVIII - початку XIX ст.) як пам’ятки історичної думки. - Автореферат дис.... к.і.н. - К., 2001. Єрпіов А. Про літописні джерела історичних праць Стефана Лу- комського // Записки Ніжинського інституту народної освіти. - 1928. - Т. 8. - С.106-107. Єрпіов А. Про джерела, час складання і автора «Повести о том, что случилось на Украине, как она Литвой завладена...» // Записки Історико-філологічного відділу ВУАН. - К.,1927. - Т. п. - С. 1-ю. Житецький П. «Енеїда» І.Котляревського в зв’язку з оглядом української літератури XVIII ст. - К.: Всеукраїнський видавничий союз, 1919. Жогіна І. Хронологічні формули у східнослов’янському літописанні XVII ст.: на матеріалі «Літопису Самовидця» // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. - К., 1999. - Т. 8. - С. 195-198. Журба О. Регіональні особливості образу козака в українській антикварній історіографії // Сіверянський літопис. - 2001. - № 6. - с. 59-63. Журба О. І. Становлення української археографії: люди, ідеї, інституції. -Дніпропетровськ, 2003. Журба О. Василь Якович Ломиковський: історик чи агроном? // Січеславський альманах. - Дніпропетровськ, 2006. - Вип. 2. - с. 153-158. Заклинський К. Руські літописи і літописці XVIIст.// Зоря. - 1880. - № 7. - С. 96-97 Замлинський В., Іваненко А. «Чернігівський літопис» - цінне джерело з історії України к. XVI - і п. XVIII ст. // Архіви України. - 1989. - № 5. - С. 44-52. Запаско Я. Рукописна книга як попередник української друкованої книги // 3 історії книги на Україні. - К.: Наукова думка, 1978. - с. 76-94. Заремба С. Василь Ломиковський та його оточення // Київська старовина.- 1993. - № 4. - С. 82-87. Заремба С. Хронология украинского летописания второй половины XVII - начала XVIII вв. - Автореферат дис.... к.и.н. - К., 1974*
Бібліографія 237 Заремба С. Хронологічні системи літописів Самовидця, Г. Граб’ян- ки, С. Велична // Український історичний журнал. - 1974. - № 8. - С. 98-104. Зема В. Полеміко-догматичні збірки XVI - початку XVII ст.// Український історичний журнал. - 2001. - №5. - С. 43-74. Зленко П. Українські приватні бібліотеки: бібліотека Миколи Ха- ненка // Українська книга. - Львів.: Просвіта, 1937. - Т. і. - С. 23-34. Иконников В. Опыт русской историографии. - К.: Типография университета Св. Владимира, 1913* ~ Т.2. - Кн. 2. Илизаров С. Анкеты XVHI века как источник по историографии города // Теория и практика источниковедения и археоеграфии. - М.: Наука, 1978. - С. 86-91. Имя автора «Героических стихов...» // Киевская старина. - 1893. - № 6. - 518-519. Исаевич Я. Библиотеки учебных заведений Украины в XVII- XVII вв. и их исследование // Книга в России до середины XIX века. Всесоюзная Научная конференция. - Ленинград.: Наука, 1981. - С. 24-31. Ільїн О. Люди старої Сіверщини // Сіверянський літопис. - 1998. - № 2. - С. 82-91. Ісаєвич Я. Українська археографія в XVII-XVIII ст.// Історичні джерела та їх використання. - 1964. - Т. і. - С. 174-188. Ісаєвич Я., Боянівська М. Рукописні книги // Пам’ятки України. - 1986. - № 3. - С. 20-23. Ісаєвич Я. Українське книговидання XVIII ст.: репресії та їх наслідки // States, Societies, Cultures. East and West. Essays in Honor of Jarosław Pelenski. - New-York, 2004. - P. 399-413. Казакова H. Вологодское летописание // Вспомогательные исторические дисциплины. - Л.: Наука, 1971. - Т. 12. - С. 66-90. Карпов Г. Критический разбор главных русских иссточников до истории Малороссии относящихся. За время 8-е января 1654 - 30-е января 1654. - М.: Университетская типография, 1870. Карпов Г. Начало исторической деятельности Богдана Хмельницкого. - М.: Изд. О. Хрусталенка, 1873. Клепацький П. Літописець Якова Лизогуба: 1506-1737 р. // Записки Кам’янець-Подільського ун-ту. - 1920. - Т. 2. - С. 123-128. Клепацький П. Про так званий «певний руський», або «рукописний козацький» літопис // Записки Полтавського інституту народної освіти. - Полтава, 1927* - Т. 4. - С. 35~38.
238 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Клепиков С. Филиграни на бумаге русского производства XVIII - начала XX в. - М.: Наука, 1978. Коваленко О. «Освічений абсолютизм» Кирила Розумовського // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку (Матеріали всеукраїнських історичних читань). - Київ- Чернігів, 1994* - С. 186-192. Коваленко О. Ніжинський літопис XVII-XVIII ст. як пам’ятка історіографії // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство. - Вип. 3.: Джерелознавчі дисципліни. - К., 2001. - С. 63-69. Коваленко О. Рукописні збірники історичного змісту XVIII ст. із зібрання Чернігівського історичного музею // Третя республ. наук, конф. з історичного краєзнавства: Тези доповідей. - К., 1984. Коваленко О. Ситий І. З історії української рукописної книги та історичної думки XVII ст. // Сіверянський літопис . - 1998. - № 2. - С. 96-99. Коваленко О. Список літопису Г. Граб’янки із зібрання Чернігівського історичного музею // Чернігівська старовина: 36. наук, праць, присвяч. 1300-літтю Чернігова. - Чернігів, 1992. - С. 96-100. Коваленко О., Ситий І. Рукописні історичні збірники XVIII ст. із зібрань музеїв Чернігова // Музеї України XIX - початку XX століть. - К., 2005. - С. 107-114. Коваленко О. Маловідомий список «Літопису Самовидця» // Український історичний журнал. - 1979. - № 12. - С. 124-129. Коваленко О. Рукописна хроніка І. Забіли // Сіверянський літопис. - 2000. - № 2. - 159-164. Ковальский Н. Мицик Ю. Украинские летописи // Вопросы истории. - 1985. - №ю. - С. 85-120. Когут 3. Повстання Хмельницького, образ євреїв і формування української історичної пам’яті // Коріння ідентичності: студії з ранньомодерної та модерної історії України. - К., 2004. - С. 258-260. Когут 3. Російський абсолютизм і українська автономія (1764- 1830). - К.: Основи, 1996. Когут 3. От Иафета до Москвы: процес создания библейской родословной славян в польской, украинской и русской историографии XVII-XVIII вв. // Украина и соседние государства в XVII в. Материалы международной конференции. - Санкт-Петербург, 2004. - С. 59-83. Колесник І. Українська історіографія XVIII - початку XX ст.: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Генеза, 2000.
Бібліографія 239 Корпанюк М. Монастирсько-церковне літописання XVH-XVTII ст. // Розбудова держави. - К., 1996. - № 12. - С. 22-25. Корпанюк М., Сулима М. Українське крайове літописання: де- жавницькі ідеї // Слово і час. - 1996. - № 11-12. - С. 62-68. Корпанюк М. Слово. Хрест. Шабля: Українське монастирсько- церковне, світське крайове літописання XVI—XVIII ст., компіляції козацького літописання XVIII ст. як історико-літературне явище. - Київ.: Смолоскип, 2005. Костенко І. Вилучення «Ідеологічно шкідливої літератури» та пограбування фондів фундаментальної бібліотеки [Ніжинського інституту народної освіти] // Сіверянський літопис. - 2000. - № 5. - С. 39-42. Костомаров Н. Богдан Хмельницький // Исторические монографии и исследования. Издание четвертое. - Санкт-Петербург: Типография М. Стасюлевича, 1884. - Т. ІХ-ХІ. Костомаров Н. Мазепа и мазепинцы // Исторические монографии и исследования. - Т. XVI. - Санкт-Петербург, 1905 Костомаров Н. Южнорусские летописи изданные Н.Белозерским // Отечественные записки. - 1857. - № 2. - С. 116-118. Костюхина Л., Покровская В., Розов А. Описание сборников // Методическое пособие по описанию словяно-русских рукописей. - М.: Наука, 1973. - Вып. і. - С. 25-33. Конур А. Особливості української історіографії XVIII ст. // Питання історії, історіогрфії, джерелознавства та архівознавства Центральної та Східної Європи. - Київ-Чернівці, 1997. - С. 24-37. Кравченко В. «Малоросія» та «Україна» в часі і просторі вітчизняної літератури 2 п. XVII-XVIII ст.// Осягнення історії. Збірник наукових праць на пошану М. П. Ковальського. - Острог, 1999- - С. 318-323. Кравченко В. Українська історіографія періоду національного відродження (друга половина XVIII - перша половина XIX ст.). - Харків.: Основи, 1996. Кривошея В. Генеалогія українського козацтва. Нариси з історії козацьких полків. - К., 2004. Кривошея В. Національна еліта Гетьманщини (персональний склад та генеалогія козацької старшини) 1648-1782. - К.,1998. - Т. 1-2. Крип’якевич І. Літописи XVI-XVIII ст. в Галичині // Історичні джерела та їх використання. - 1964. - Т. і. - С. 63-80. Крип’якевич І. Мемуари українців XVI-XVIII ст. // Стара Україна. - Львів, 1924. - № 9-ю. - С. 126-132.
240 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Крип’якевич І. Українська історіографія XVT-XVTII ст. - Л.: Вид. Просвіти, 1934. Лазаревский А. В. Я. Ломыковский // Киевская старина. - 1894. - № 4. - С. 144-150. Лазаревский А. Гоголь и Ломыковский // Киевская старина. - 1897. - № її. - С. 41-42. Лазаревский А. Для чего приезжал Меншиков в Малороссию в 1720 году // Киевская Старина. - 1895. - № 2. - С. 49-51. Лазаревский А. Замечания по поводу «Летописи Грабянки» // Киевская старина. - 1897. - № 2. - С. 41-42 Лазаревский А. И.Р Мартос: биографический очерк // Киевская старина. - 1895. - № ю. - С. 60-64. Лазаревский А. Описание старой Малороссии. - К.: Университетская типография, 1888. - Т. 1. (Полк Стародубовский). Лазаревский А. Опущенная из печати страница из Грабянкиной летописи // Киевская старина. - 1894. - № п. - С. 297-300. Лазаревский А. Прежние искатели малорусской старины // Киевская старина. - 1894. - № 12. - С. 123-130. Лазаревский А. Содержание одного из чепинских сборников исторических бумаг о Малороссии // Киевская старина. - 1891. - № і. - С. 174-176. Лебедев А. Рукописи церковно-археологического музея при Киевской духовной академии. - Саратов, 1916. - Т. 1. Левицкий О. Опыт исследования о летописи Самовидца // Летопись Самовидца по новооткрытым спискам. - К.: Издательство Временной комиссии для разбора древних актов, 1878. - С. 1-75. Левченко В. Казацкое летописание // Альманах библиофила. - К., 1983. - Т. 14. - С. 79-110. Лилеев М. Описание рукописей, хранящихся в библиотеке Черниговской духовной семинарии. - Санкт-Петербург, 1880. Лимонов Ю. Ярославское и двинское местное летописание // Вспо- магательные исторические дисциплины. - Л.: Наука, 1970. - Т. 3. Литвиненко М. Джерела з історії України XVIII ст. - Харків.: Видавництво Харківського університету, 1970* Лихачев Д Текстология. - Санкт-Петербург, 2001 Луппов С. Книга в России в послепетровское время. - Л.: Наука, 1973. Луценко Ю. «Летопись Грабянки»: технология, проблематика, поэтика. Дисс.... к.ф.н. Машинопись. - К., 1989.
Бібліографія 241 Мак-Люєн М. Галактика Гутенберга. Становлення людини друкованої книги. - К.: Ніка-Центр, 2001. Максимович М. Известие о южнорусских летописях, изданных Н. Белозерским в Киеве в 1856 году // Собрание сочинений в пяти томах. - К., 1876. - Т. і. - С. 231-247. Марченко М. Українська історіографія з давніх часів до середини XIX ст. - К.: Наукова думка, 1956. Марченко М. Українські літописи і хроніки XVH-XVTII ст. // Матеріали до вивчення історії української літератури. - К.: Наукова думка. -1959* - С. 404-416. Маслов С. Обзор рукописей библиотеки университета Св. Владимира //Университетские известия. - К., 1910. - № 5. - С. 1-46. Матях В. Проблеми історії України XVT-XVTO ст. у висвітленні журналу «Киевская старина». Автореферат дис.... к.і.н. - К., 1993 р. Мацюк О. Філіграні архівних документів України. - К.: Наукова думка, 1992. Милорадович Г. Родословная книга Черниговской губернии. - Санкт-Петербург, 1901. - Т.2 Мирзоев В. Историография Сибири. - Кемерово.: Книжное издательство, 1963. Мицик Ю. Історія Київської Русі у висвітленні українських літописців XVII ст. Семена Глуговського та Яна Бінвільського // Писемність Київської Русі і становлення української літератури. - К.: Наукова думка, 1988. - С. 229-244. Мицик Ю. Про публікацію пам’яток українського літописання // Українська археографія: сучасний стан та перспективи розвитку. - К., 1988. - С. 53- 56. Мишанич О. Українська література другої половини XVIII ст. - К.: Наукова думка, 1980. Модзалевский В. К истории отношений между великороссийскими офицерами и малороссийскими урядниками в XVIII веке // Киевская стрина. - 1905. - № 4. - С. 123-126. Модзалевський В. Перший військовий підскарбій (1663-1669). Роман Ракушка-Романовський // Записки історико-філологічного відділу УАН. - К., 1919. - Кн. і. - С. 18-52; К., 1920-1922. - Кн. 2 - С. 29-59. Модзалевский В. Малороссийский родословник. Т. 1. - К., 1908; Т. 2. - К., 1910; Т. 3. - К., 1912; Т. 4. - К., 1912; Т. 5 / Упорядник В. Томазов. - К.: Українське геральдичне товариство, 1998.
242 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Мыльников А. Картина славянского мира. Взгляд из Восточной Европы. Этногенетические легенды, догадки, протогипотезы XVI- начала XVIII века. - Санкт-Петербург, 2000. Мыцык Ю. «Кройника» Феодосия Софоновича как исторический источник и памятник украинской историографии XVII в.: автореферат дис. ... к.и.н. - Днепропетровск, 1975. Мыцык Ю. Украинские краткие летописци к. XVII - начала XVIII в.: Варлаама Ясинского и Иосафа Кроковского // Некоторые проблемы отечественной историографии и источниковедения. - Днепропетровск: Днепропетровский государственный университет, 1978. - С. 34-41- Мыцык Ю. Украинские летописи XVII века. - Днепропетровск: Днепропетровский государственный университет, 1978. Мыцык Ю. К вопросу об украинско-немецких связях в области исторической мысли XVI-XVHI вв.: Г. Грабянка, С. Величко, С. Пуф- фендорф // Вопросы германской истории и историографии. - Днепропетровск, 1976. - С. 142-146. Наріжний С. Действия презельной брани // Праці українського історико-філологічного товариства. - Прага, 1938. - Т. 2. - С. 149-182. Нікалаєу В. Палата кнігапісная. Рукапісная кніга на Беларусі у X- XVIII стагоддзях. - Мінск.: Мастацкая література, 1993. Огієнко І. Історія українського друкарства. - Львів, 1925. Оглоблин О. Григорій Покас та його «Описание о Малой России» // Українська культура, - 1992* - № 4. - С. 32-33; N° 12. - С. 34~35- Оглоблин О. Люди старої України. - Нью-Йорк-Острог, 2000. Окиншевич Л. Генеральна старшина на Лівобережній Україні XVII-XVIII ст. // Праці комісії для виучування західноруського та українського права. - К., 1926. - Т. 2. Окиншевич Л. Центральні установи України-Гетьманщини XVII- XVIII століть. Ч. 2. Рада старшин // Праці комісії для виучування західноруського та українського права. - К., 1930. Окиншевич Л. Значне військове товариство в Україні-Гетьман- щині XVII-XVIII століть // Записки наукового товариства ім. Ше- ченка. - Т. 157. - Окреме видання. - Мюнхен, 1948. Окиншевич Л. До питання про автора літопису Самовидця // Нариси з соціально-економічної історії України. - К., 1932. - Т. і. - С. 1—26. Отчет Императорской публичной библиотеки за 1899 год. - Санкт- Петербург: Изд. Императорской публичной библиотеки, 1900.
Бібліографія 243 Павловский М. Краткий биографический словарь ученых и писателей полтавской губернии с половины XVIII века. - Полтава, 1912. - С.113-114. Папакін Г. Фамільні архіви української еліти: склад, зміст, доля у XIX ст.// Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвід. зб. наук, праць. - К., 2003. - Вип. 6. - С. 28-52. Петров Н. И. Описание рукописных собраний, находящихся в Киеве // Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских. - 1892. - № і. - С. 1-174; 1892.- № 2. - С. 175-240; 1892. - № 3. - С. 241-321; 1897. - № 2. - С. 1-128; 1897. - № 2. - С. 129-294; 1904 . - № і. - С. 1-196; 1904- - № 4. - С. 197-308. Петровський М. До питання про певність відомостей літопису Самовидця й про автора літопису Романа Ракушку-Романовського // Записки Ніжинського інституту народної освіти. - Ніжин, 1926. - Кн. 6. - С. 1-18. Петровський М. Нариси історії України XVII - початку XVIII століть. - Харків.: Держвидав, 1930. Пештич С. Русская историография XVIII века. - Л.: Наука, 1971. Письма П. Кулиша к О. Бодянскому // Киевская Старина. - 1897. - № и. - С. 401-415. Плохій С. Божественне право гетьманів: Богдан Хмельницький і проблема легітимності гетьманської влади в Україні // Mediaevalia Ucrainica: ментальність та історія ідей. - 1994* - Т. НІ. - С. 86-по. Плохій С. Наливайкові віра. Козацтво та релігія в ранньомодер- ній Україні. - К.: Критика. - 2005. Попов П. Замітки до історії українського письменства. - К.: Державне видавництво, 1923. Пріцак О. Доба військових канцеляристів // Київська старовина. - 1993* - N9 4. - С. 62-66. Путро А. Левобережная Украина в составе российского государства во 2 половине XVIII века. - К.: Вища школа, 1988. Пыпин А. История русской этнографии. - Санкт-Петербург, 1890. -Т. I. Риженко Я. Вкладні записи та матеріали // Наукові записки Харківської науково-дослідної катедри історії української культури. - Харків, 1927. - Т. 7. - С. 125-129. Романовський В. Хто був «Самовидець»? // Україна. - 1925. - № 5. - С. 60-73. Ротач П. Матеріали до українського біографічного словника Літературна Полтащина // Архіви України. - 1966. - №5. - С. 108-111.
244 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Рулін П. Україніка по давніх російських часописах // Бібліотечний вісник. - 1925. - № 1-2. - С. 27-36. Рыстенко А. Рукописи, принадлежащие библиотеке Императорского Одесского общества истории и древностей // Записки Одесского исторического общества древностей российских. - Одесса, 1910. - Т. 28. - С. 35-120. Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого державотворення. - К.: Критика, 2000. Самойленко В. История архивного дела в дореволюционной России. - М.: Наука, 1989. Свєнціцький I. Рукописи львівських збірок: опис рукописів Народного дому з колекції Антонія Петрушевича // Українсько-руський архів. - Львів, 1906. - Т. і. - С. 12-74. Севастьянова А. Русская провинциальная историография XVIII века. - Ярославль, 1988. Сербина К. Двинский летописец // Вспомогательные исторические дисциплины. - 1973. - Т.5. - С. 200-209. Сербина К. Устюжское летописание XVIII века. - Л.; Наука, 1985. Ситий І. Генеалогічні та історичні нотатки бунчукового товариша 1.1. Забіли // Сіверянський літопис. - 1999- - N9 4. - С.166-169. Ситий І. Книги Забіл (1671-1745) // Сіверянський літопис. - 1999. - № і. - С. 34“48. Ситий І. Рукописні книги у зібранні Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського // Скарбниця української культури: 36. наук, праць. - Чернігів, 2004. - Вип. 4. - С. 3-37. Смолій В. А., Степанков В. С. Українська державна ідея XVII- XVIII ст.: проблеми формування, еволюції, реалізації. - К : Альтернативи, 1997 р. Сперанский М. Рукописные сборники XVIII века. - М.: Издательство Академии наук, 1963. Сперанский М. Н. Описание рукописей библиотеки историко- филологического института кн. Безбородко в Нежине // Известия историко-филологического института. - 1900. - Т. 18. - С. 143-156; 1901. - Т. 19. - С. 1-39; 1904* - Т. 21; 1905. - Т. 22. Специальные исторические дисциплины / под ред. В. Замлин- ского, М. Дмитриенко. - К.: Институт истории Украины НАН Украины, 1992. Страшко В. Правила передачі тексту кириличних документів XVI- XVIII ст. дипломатичним та популярним методами та рекомендації
Бібліографія 245 для застосування цих правил у виданнях наукового та науково- популярного типів. - К.: Інститут української археографії, 1992. Титов А. Рукописи славянские и русские, принадлежащие И. А. Вахрамееву. - М.: Универститетская типография, 1888. Улащик Н. Введение в изучение белорусско-литовского летописания. - М.: Наука, 1985. Ульяновський В., Яковенко Н. Український переклад хроніки Стрийковського кінця XVI - початку XVII ст. // Рукописна та книжкова спадщина України. - К., 1993. - Вип. і. - С. 5-11. Франко І. Студії над українськими історичними піснями / Зібрання творів у 50-ти томах.- К.: Либідь, 1988. - Т. 43. - С. 15-28. Фрис В., Дзьобай О. Кирилична рукописна книга // Рукописна україніка у фондах Львіської бібліотеки ім. В. Стефаника. Львів, 1999. - С. 278-290. Хижняк 3. І. Києво-Могилянська академія і розвиток історичної науки // Роль Києво-Могилянської академії в культурному єднанні слов’янських народів. - К.: Наукова думка, 1988. - С. 42-49. Черняківський І. Українські літописи XVTI-XVIII ст. в творчій спадщині М. Драгоманова // Український історичний журнал. - 1993- - № 4. - С. 32-44- Шевченко Ф. Своеобразная «археографическая экспедиция» на Украине в XVIII в. // Проблемы общественно-политической истории России и славянских стран. - М.: Издательство восточной литературы, 1963. - С. 330-335. Шевчук В. Малі українські літописи, хроніки та діаріуші // Київська старовина. - 1993* - № 6. - 87-99. Шевчук В. Українські родинні хроніки [XVI-XV1I ст.] // Неопалима купина. - 1995* - № 1-2. - С. 155-157. Шевчук В. Про давню українську прозу, зокрема про літописи // Слово і час. - 1993. - № ю. - С. 57-65. Шугуров Д. Малороссийский историк конца прошлого века // Киевская старина. - 1890. - №3. - С. 453-457* Щапов Я. Собрания И. Я. Лукашевича и Н. А. Маркевича. - М.: Наука, 1959. Яворский Ю. Два замечательных карпаторусских сборника XVIII в., принадлежащих университету Св. Владимира: описание рукописей и тексты // Университетские известия. - К, 1910. - № і. - С. 1-64; № 2. - С. 65-95.
246 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Яворский Ю. А. Исторические личные, вкладные и другие записи в карпаторусских рукописных и печатных книгах XVII-XVIII вв. // Науковий збірник товариства «Просвіта». -1931. - Т. 7-8. - С. 123-131. Doroshenko D. Ukrainian chronicles of the XVII and XVIII centuries // The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in USA. - 1951. - Vol. - P. 79-97. Dutu A. Mentalność epoki oświecenia: przykład rumuński // Kwartalnik Historyczny. - 1989. - Z.3. - S. 658-661. Gajecki G. The Cossack Administration of the Hetmanat. - Cambridge, 1978. - Vol. 1-2. Kohut Z. Origins of the Unity Paradigm: Ukraine and the Construction of Russian National History (1620-1860) // Eighteenth-Century Studies. - 2001. - Vol. 35/1. - P. 70-76. Kohut Z. The Question of Russo-Ukrainian Unity and Ukrainian Distinctivness in Early Modern Ukrainian Thought and Culture // Culture, Nation and Identity. The Ukrainian-Russian Encounter, 1600- 1945 / edited by Andreas Kappeler, Zenon E. Kohut, Frank E. Sysyn, et al. Edmonton-Toronto: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press, 2003. - P. 57-87. Konopczyński W. Polsce pisarze polityczni XVIII wieku. - Warzsawa, 1966 Laucevicius E. Popierus Lietuvoje XV-XVIII a. Atlasas. - Vilnius, 1967. Lewin P. Ancient and Early Modern Thought in Ukrainian Historiography // Europa Orientalis. - 1986. - № 5. - P. 311-331. Luźny R. Pisarze kręgu academii Kijowsko-Mohylianskiej a literatura polska. Z dziejów związków kulturalnych polsko-wshodhiosłowianskih XVII-XVIII w. - Kraków, 1966. Plokhy S. The Origins of the Slavic Nations: Premodem Identities in Russia, Ukraine and Belarus. - Cambridge, Mass., 2006. Plokhy S. Tsars and Cossacks: A Study in Iconography. - Cambridge, Mass., 2002. Porter R. Enlightenment. Britain and the Creation of the Modem World. - London, 2001. Potkowski E. Książka rękopisna w Polsce średniowiecznej XTV-XV w. - Wrocław, 1967. - S.136-147. Rogov A Macej Stryjkowski a historiographia ukraińska XVII wieku // Slawia Orientalis. - 1965. - № 3. - S. 311-320.
Бібліографія 247 Roszak S. Archiwa sarmackiej pamięci. Funkcije i znaczenia rękopisnych ksiąg «Silva rerum» w kulturze Rzeczypospolitej XVIII wieku. - Toruń, 2004. Sounders D. The Ukrainian Impact on Russian Culture, 1750-1850. - Edmonton, 1985. Subtelny О. Domination of Eastern Europe. Native Nobilities and Foreign Absolutisme. 1500-1715. - Montreal, 1986. Sysyn F. Fatherland in Early Eighteenth-Century Ukrainian Political Culture // Mazepa e і suoi successor! Storia, cultura, societa. Mazepa and His Followers: History, Culture, Society. - Alessandria, 2004. - P. 37-51. Sysyn F. Recovering the Ancient and Recent Past: The Shaping of Memory and Identity in Early Modern Ukraine // Eighteenth-Century Studies. - Vol. 35/1. - 2001. - P. 77-84. Sysyn F. The Cultural, Social and Political Context of Ukrainian History-writing (1620-1690) // Europa Orientalis. - 1986. - № 5. - P. 286-310. Sysyn F. The Image of Russia and Russian-Ukrainian Relations in Ukrainian Historiography of the Late Seventeenth and Early Eighteenth Centuries // Culture, Nation, and Identity: The Ukrainian-Russian Encounter (1600-1945). - Edmonton-Toronto, Canadian Institute of Ukrainian Studies Press, 2003. - P. 108-143. Sysyn F. The Cossack Chronicles and the Development of Modern Ukrainian Culture and National Identity // Harvard Ukrainian Studies. - 1990. - Vol. 14. - P. 593-607. Tazbir J. Książka rękopiśmienna w Polsce i Rosji (XVI-XVIII w.) // Przegląd Historyczny. - 1986. - T. 77. - Zesz. 4. - S. 664-688. Velychenko S. National History as Cultural Process: A Survey of the Interpretations of Ukraine’s Past in Polish, Russian, and Ukrainian Historical Writing from the Earliest Times to 1914. - Edmonton, 1992. Zachara M. Sylvy - documenty szlaheckiej kultury umysłowej w XVII wieku // Z dziejów życia literackiego w Polsce XVI-XVII wieku. - Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk, 1980. Zachara M. Silva rerum // Słownik literatury staropolskiej. - Wrocław-Warszawa-Kraków, 2002. Zachara M. Twórca-odbiorca sylv szlacheckich w XVIII wieku // Publiczność literacka i teatralna w dawnej Polsce. - Warszawa-Łodz, 1985. - S. 116-132.
ЗМІСТ РУКОПИСНИХ ЗБІРНИКІВ XVIII - початку XIX ст. 1. IP НБУ. (Ф.І, №203). Рукописний збірник з колекції О. Лазаревського. «Летописец кратній принадлежащей к історій оукрайнской о владевших в н^й прежних гетманах в котором, приполнено многими грамотами, указами и инструкциями, принадлежавшими к сей історій». Шкіряна обкладинка коричневого кольору з золотим тисненням по краях і на торці; писаний однотипним почерком чорнилами коричневого кольору. Формат f 20. Обсяг 93 арк. Без пошкоджень. Філіграні: «вензель», «Pro Patria» (80-ті рр. XVIII ст). 1. Исторіа о Украйні [«Короткий опис Малоросії»]. Поч.: «Когда послЪ самодержавні великого князя Владимира» [Арк. 2—46]. 2. [Указ Анни Іоанівни від 31.01.1734 р. про запровадження правління гетьманського уряду на чолі з Олексієм Шаховським. На полях припис: «К народу о смерти Апостоловой»]. 3. Инструкция по которой поступать определенным Ея Великой Государини от нашего Императорского Величества Правленію Гетманского уряду [8 пунктів. 31.01.1734 р.]. 4. [Лист Петра І до ніжинського полковника з приводу зради Мазепи і необхідності обрання нового гетьмана]. 5. Выписки из книг мЄских стародубовскіх права Магдебур- гского [Зроблені 27.06.1715 р. за вимогою Якова Лизогуба з приводу розмежування його земельних володінь з гетьманськими землями]. 6. [Інструкція Анни Іоанівни О. Шаховському від 8.08.1734 р. про управління Малоросією]. 7. [Указ Єлизавети І від 25.11.1741р. з приводу від’їзду в Глухів повіреного для прийняття присяги на вірність]. 8. [Указ Петра І, отриманий 16.12.1720 р. про порядок ведення справ в Гетьманщині на випадок хвороби гетьмана Скоропадського]. 9. [Указ Єлизавети І, отриманий 10.02.1749 р. Стародубською полковою канцелярією про скасування окремих видів податкових зборів з жителів Гетьманщини]. 10. [Указ Єлизавети І, отриманий 4.02.1749 р. про допомогу Геть- Здійснено розпис змісту вибраних рукописних книг.
Зміст рукописних збірників XVIII - початку XIX cm. 249 манщині, що потерпіла від нашестя сарани. В кінці документу зазначено: № 276]. її. [Лист-подяка від старшини Стародубського полку до Єлизавети І за надану допомогу]. 12. [Указ Єлизавети І від 20.10.1746 р. про забезпечення квартирами та провіантом делегацію старшини, що прибула до Москви]. 13. [Указ Петра II від 18.03.1729 р. про підтвердження отримання «Просительных пунктов»]. 14. Решеніе учиненное по Ея Императорского Величества указу в Верховном Тайном совете на наданое прошеніе Войска запорожского обеих сторон Днепра гетмана господина Апостола [22.08.1728 р. 20 пунктів]. 15. [Заповіт Стефана митрополита Рязанського, написаний 17.11.1722 р., за яким більша частина майна передається у власність ніжинського монастиря]. 16. [Лист Олексія Розумовського від 28.06.1744 Р- ДО старшини з повідомленням про отримання «графского достоинства Священной Римской империи»]. 17. [Лист Йогана Гебрейна і Християна Тауберта до старшини з вимогою надання документу на дворянське походження Олексія Розумовського, 27.04.1744 р.]. 18. [Указ Петра І старшині Стародубського полку про відставку полковника Жоравки і заміни його Кокошником, 1723 р.]. 19. [Лист від малоросійської старшини до Єлизавети І з проханням залишити індуктивні збори для внугрішніх потреб Гетьманщини]. 20. [Лист-подяка від малоросійської старшини до «графа-пат- рона» О. Розумовського за його сприяння українським справам. 25.02.1749 р.] 21. [Маніфест Єлизавети І про дозвіл обрання гетьмана. 15.12.1749 р.]. 22. [Указ Єлизавети І від 16.12.1749 р. про передачу малоросійських справ з Сенату у відання Колегії Іноземних справ]. 23. [Указ Генеральної Військової канцелярії стародубському полковнику Максимовичу про порядок ведення справ полкової канцелярії]. 24. Описаніе кратчайшее знатнейших действ и случаев что в котором году деялось в Украине малороссійской и около Украины и кто именно когда был гетманом козацким. Поч.: «Первый гетман войск запорожских Пренцлав Лянци-Бранскій» [Арк. 75-90].
250 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. 2. IP НБУ. (ФЛЧІІ, №216/199). Рукописний збірник з колекції університету Святого Володимира. Картонна оправа сіро-зеленого кольору на тканинній основі з шкіряними кутами, почерк однотипний. Формат f 20. Обсяг 151 арк. Філіграні: герб міста Ярославль, «вензель», літери «ЯМСЯ» (80-ті рр. XVIII ст.). На перших сторінках збірника надпис почерком XVIII ст: «Сія книга есть собственная [...] діякона Федора Чартинского». 1. Предисловіе оувещевателное к растерзателям ризы Христовой. Сказаніе из печатного изданія книги Соборного дЄянія и грамота з Кіева прислана и о(т) требнику Феоктиста митрополиты московского гречина и самое соборное дЄяніє на Мартина Мниха еретика. Тое все есть переписаное з книги печатной против вопросов раскольничих, издана трудом архимандрита Питирима по вєлЄнію благочестивейшей Самодержици Великой Государини в лето от сотворенія мира ЗСЛД [Арк. 9-24]. 2. [Синопсис]. Поч.: «О началі древлянскаго народа и о наречіи или прозвищи его...» [Арк. 25-65]. 3. [«Літопис Граб’янки» короткої редакції, доведений до 1655 р.]. Поч.: «О начале проименованія Козаков...» [Арк. 65 ЗВ.-105]. 4. Героїчні стихи о славных военных дЄйствіях войск запорожских з розних гісторій просторечно сочинены. Писаны ж года 1784. Поч.: «Немать в подсолнечной стране таковой, чтоб не прославлялся храбрий герой» [Арк.105 зв. -116]. [Компакт документів] [Арк. 116-151]. 5. [Копія з грамота Петра I до короля польського з приводу утисків православних в Речі Посполитій. 15.02.1720 р.]. 6. [Копія з грамота Петра І до короля польського з приводу утисків православних в Речі Посполитій. Без дата]. 7. РЄчь государыне Екатерине АлєксЄєвнЄ, говоренная преосвященным Григорием Кониским. 8. РЄчь прЄсвЄтлому королю полскому Станиславу Августу, говоренная на латанскомъ языке єпископом Белорусским греческого исповедания Григорием Кониским в Варшаве. 9. [Копія челобитної до Катерини II від жителів православного віросповідання м. Могилев з приводу утисків їх католиками. У кінці документу підпис: «діякон Алексій Аркудинскій»]. 10. Документ про слухання в Синоді справи по вищезгаданій челобитній (1.03.1769 р.). її. Страданіе губерній Смоленской в мЄстєчкє Могилеве ч(е)л(о)вЄка Даниила, которій за веру грекороссійскую по ниженаписаному пострадал.
Зміст рукописних збірників XVIII - початку XIX cm. 251 12. Надгробное во вічную память. Благочестіе рачителя новому Церкви Восточной страдальцу. 13. Страданіе Кирила Зелнкцкого протопопа Оуманского священника приходского Грозіовского от папистов и уніатов пострадавшего. 14. Рассужденіе о Мельхиседекк. Его Императорскому Высочеству [Павлу?] поднесенное 1764 года месяца ноября [підпис: «ієромонах Платон»]. 15. Слово с(вя)таго Афанасія о Мельхиседекк. 16. [Вірш без назви на тему польського повстання (Костюшка?)]. Поч.: «Изумись от злаго нрава / Царства русского жена / раз- ходилась вдруг Варшава / Бунтовщица издавна». 3. IP НБУ. (Ф.УІІІ, №і47м/з6). Рукописний збірник з колекції університету Святого Володимира. Картонна оправа світлого кольору з шкіряними кутами. Формат f 2°. Обсяг 180 арк. Складається з двох частин, що різняться фактурою паперу, почерком та філігранями. Філіграні першої частини збірника: герб м. Ярославль (медвідь з бердишем на плечі, зверху велика корона), літери «ЯМСЯ» (1781- 1786 рр. XVIII ст.). Філіграні другої частини: герб м. Ярославль з маленькою короною, датований знак — «1783» (1779-1783 рр.). На перших п’яти аркушах читається власницький надпис: «Григорию Шафонскому». 1. От лктописца. Собраніе краткое о началі родословія от Адама первогоднк, и от коего колона пойдоша цари, судій и властелины, и кто колко лкт жив. Поч.: «Царство Вавилонское. В Вавилоне царствовал Навуходоносор» [Арк. 1-19]. 2. Начаток в Руси великому княженію вскх князей [Поділяється на розділи]: Княженіе великое во Владимир^; княженіе московских великих князей; о державствк государств русских государей [Арк. 19-36]. З.Описаніе родства князей русских откуду, куда, якая пошила фамілій лінкя [Поділяється на розділи]: род князей Ростовских; род князей Тверских, род князей Ярославских, род князей Белозерских, род князей Муромских, род князей Рязанских, род князей русских раздклися на многія назвиска, Литов- СКІЯ КНЯЗИ, родство боярское [Арк. 37“42 зв.]. 4.0 многочудесне побкдк над ливонскими нкмци и о взятій Рогодква, Игорква, Рыкобора и Велкада и іньїх многих градов [Арк. 43-52]. 5. Сказаніе неяких чудес, бывших на Москвк различных времен [ак. 53-56].
252 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. 6.0 взятій града Казани и всея земли на Волзі ріці і по Камі, яже и Болгары поволжскія нарицахуся [Арк. 56-57]. 7. [Хронологічна таблиця, що відображає хід Північної війни (1700-1721 рр.)] [Арк. 56-59]. 8. ЛЪтопись що ся в русских и полских стронах дЬяло и якого от РождЪства Христова року [редакція «Чернігівського літопису»] [Арк. 59-124]. 9. Хронологія благочестивых митрополитов кіевских, почавши от святого Владимира по нинішній 1760 год, кто именно и каковы были преосвященн'Ьйшия митрополиты, архиепископы в КиевЪ [«Літопис Гадяцького монастиря»] [Арк. 125-146]. 4. IP НБУ. (Ф.ХІУ, №160). Частина збірника. История о козаках и копій с гетманских статей и из высокомонарших грамот малороссійскому народу жалованых и прочая». Без оправи. Формат f 20. Обсяг 197 арк. Філіграні: «Pro Patria», літери «АГ» (8о-ті роки XVIII ст.). 1. [«Літопис Граб’янки» скорочена редакція. Поч.: «Народ в ма- лороссійской страйк глаголемій козаки своє имать ироим^но- ваніе воправду от древняго народа козарска»] [Арк. 1-30]. [Компакт документів] [Арк. 30-196]. 2. Список из статей гетмана Богдана Хмелницкого. 3. Стати гетмана Юрія Хмелницкого. 4. Новыя стати, котория по указу великого государя царя Алексія Михайловича поставлены сверх прежних. 5. Список из статей гетмана запорожского Демяна Многогрешного. б.Челобитіе мЪщан нежинских. 7. Челобитіе киевских М'Ьщан. 8. Статіі гетмана Івана Самойловича. 9. Новые статіі, которие сверху прежних глуховских статей поставленные. 10. Статіі Івана Мазепы гетмана. її. [Маніфести Петра I «до малороссийского народа» від 26.03. 1709 р.; 3.02.1709 р.; 5.11.1709 р.; 5.01.1711 р.; червень 1722 р.]. 12. Указ Колегій Малороссійской [16.04.1723 р.]. 13. Челобитіе наказного гетмана Павла Полуботка с полковниками и со всЬю енеральною старшиною. 14. [Маніфест Катерини І до «малороссійского народа». 8.02.1725 р.]. 15. [Маніфест Петра II з дозволом обрання нового гетьмана]. 16. [«Просительные пункти» від гетьмана Апостола і «всего
Зміст рукописних збірників XVIII - початку XIX cm. 253 народа малороссійского» подані Петру II на затвердження. 12.03.1728 р.]. 17. Решеніе учиненное по Его Императорского Величества указу в Верховном Тайном сов'ЬтЪ на поданое прошеніе Войска запорожского обеих сторон Днепра гетмана Господина Апостола 1728 года марта 12 дня. 18. 3 грамоты Ея Императорского Величества Анны Іоановньї, жалованной на чин гетманскій Даниилу Апостолу гетману в року 1730 іюля 5 дня. 19. [Маніфест Анни Іоанівни про порядок стягнення податків з жителів Гетьманщини]. 20. [Інструкція Анни Іоанівни О. Шаховському від 8.08.1734 р. про управління Малоросією]. 21. [Указ Анни Іоанівни] «Малороссійского Лубенского полку полковнику Петру Апостолу с полковою старшиною» [27.02.1746 р.]. 22. [Указ Єлизавети І до Сенату від 5-05-1747 р]- 23. [Указ Єлизавети І від 16.10.1749 р, про обрання гетьмана]. 24. [Указ колегії закордонних справ, 1750 р.]. 25. Перевод с французких ведомостей з Глухова от 6 июня 1750 года [Про вибори гетьмана Розумовського] [Арк.139-140]. 26. Перевод с книжици называемой «Меркурий історическій и политическій» под артикулом «Відомостей северных» от стр. 190 до стр. 206.1750 года в августе месяце [Арк. 140-144]. 27. [Маніфест Єлизавети І від 15.07.1754 р]. 28. [Указ Єлизавети І від 2.04.1755 р.]. 29. [Указ Єлизавети І від 18.01.1756 р. про перенесення малоросійських справ з Колегії Закордонних справ в Сенат]. 30. [Указ Петра III від 1.01.1763 про ревізію шляхетського стану в Гетьманщині]. 31. [Універсал гетьмана Кирила Розумовського від 19.07.1763 р.]. 32. [Указ Катерини II від 10.11.1764 р. про скасування гетьманського правління]. 33. [Указ Катерини II від 10.11.1764 р. про запровадження Малоросійської колегії]. 34. [Указ Катерини II від 13.11.1764 р. про порядок діяльності Малоросійської колегії]. 35. [Указ Малоросійської колегії від 18.04.1765 р. про виконання імператорських наказів в полках]. 36. [Указ президента Малоросійської колегії Олександра Румянцева від 26.05.1765 р. про захист майна українців від розквартированого російського війська].
254 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. 37. [Інструкція О. Румянцева по здійснено генеральної ревізії в Гадяцькому полку. 8.10.1765 р.]. 38. Опись малороссійского Гадяцкого полка. 39. [Інструкція по проведенню опису коронних, урядових і монастирських маетностей]. 40. [Інструкція по проведенню опису в приватних (владельческих) володіннях]. 41. [Указ Катерини II від 12.12.1765 р. про запровадження російської системи судочинства]. 42. [Мненіе генерала-аншефа графа Румянцева о состояніи дЪл в Малороссіи]. 43. [Указ малоросійської колегії про порядок ведення судочинства в полках]. 44. [Указ Катерини II про зміну адміністративного устрою Гетьманщини. 1781 р.]. 45. [Рескрипт Катерини II про адміністративний устрій губе- реній. 1781 р.]. 46. [Виписка з вищезгаданого рескрипту стосовно ведення дворянської родословної книги]. 47. [Указ Катерини II від 22.07.1721р. стосовоно проведення нової ревізії*]. 48. [Указ О. Румянцева від 27.05.1781 р. Чернігівському намісницькому правлінню стосовно проведення ревізії]. 49. [Форма опису по проведенні ревізії*]. 50. [Указ військової колегії від 28.06.1783 р]. 51. [Указ Катерини II від 3.07.1783 р. про порядок зрівняння українських військових чинів з російськими]. 52. [Записка-запит Катерини II до О. Румянцева стосовно устрою українських земель за часів Б. Хмельницького]. 53. [Ордер О. Румянцева від 6.07.1785 р]. 5. IP НБУ. (Ф.ХІУ, №161). Частина збірника. Без оправи. Формат f 2. Обсяг 128 арк. Філіграні: літери «АГФБ» (ліва), «вензель» (права) (1780-ті рр.). Збереглася первинна пагінація, що розпочинається з 36 арк. Фіксується 8 різних почерків. і. [«Літопис Граб’янки» повної редакції. Поч.: «Обьявленіе к читателю. Коея ради вины сія гисторія начашеся писати». Опис подій доведено до 1709 року] [Арк. 1-127]. 6. IP НБУ. (Ф. І, № 6300). Рукописний збірник з колекції О. Лазаревського. Картонна оправа на тканинній основі з
Зміст рукописних збірників XVIII - початку XIX cm. 255 шкіряним торцем і кутами. Формат f 40. Обсяг 6і арк. Філіграні: щит обрамлений рослинним орнаментом (70-ті рр. XVIII ст.). Простежуються декілька типів почерків і первинна пагінація сторінок XVIII ст. 1. [Фрагменти з «Літопису Граб’янки» (коротка редакція). Частина фрагментів скопійована в XIX ст. на вклеєних пізніше аркушах] [Арк. 1-53]. 2. Краткая записка дійствій прежде бывших и по настоящее время [Арк. 53-59 зв.]. Поч.: «Приняли ляхи от Рима календарь новый от папи Григорія». 3. [Записи 90-х років ХУЛІ ст. приватного характеру ] [Арк. 6о]. 7. IP НБУ. (ФДЧП, №2ізм/52). Рукописний збірник із колекції університету Святого Володимира. Шкіряна оправа коричневого кольору. Формат f 2°. Обсяг 8о арк. Філіграні: герб Ярославля в під великою короною (60-ті рр. XVIII ст.). 1. Слово о вірі [з паралельним відтворенням тексту латиною] [Арк. 4-24]. Поч.: «Отойдоша Нафанаил и річе ему сей есть Иисус». 2. Любопреніе христианина Филипа с иудеем Феодосіем [з паралельним відтворенням тексту латиною ] [Арк. 24-29]. Поч.: «К вищему іудейского пославленій познанія и о Іисусе Христе спасителе мира сія гисторія с латинского диалекта на русский преставлена». [Компакт документів] [Арк. 29-45]. 3. Универсал Богдана Хмелницкого славного гетмана Войска Запорожского к малороссійскому народу с обвіщеваніем приходить ему Хмелницкому на помощь против гордых ляхов. Писан в Глухові. Публикован 1648 року м(еся)ца мая 18 дня з обозу от Белой Церкви. 4. Список з грамоты Богдана Хмелницкого данной по титлі [в кінці документу]: Переписана сія грамота 1730 года сентября З дня з списку у сотника полкового переяславского пана Івана Доброницкого, иміючего сей список воз[...] ему пану Добро- ницкому. 5. Жалоба от Его Царского пресвітлого Величества и завещаніе до святЬйшего патриарха о взятій града Азова [переписано лише початок]. 6. [Копія рекомендаційного листа Олександра Бутурліна до генерала Бібікова за сотника Тризну. Рига, 1742 р. (почерк документу різниться від почерків збірника)]. 7.0 началі проимінованія Козаков [«Літопис Граб’янки» корот-
256 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. кої редакції] [Арк. 46-77]. 8. [Фрагменти невідомого історичного твору латинською мовою (переривають попередній текст)] [Арк. 47-50]. Поч.: «Tandem datur etiam [.].. genus militym satis selebre atum polonus elicet Kozakorum, quorus arigosats obscura est». 9. [Початок реестру битв Визвольної війни 1648-1657 рр.] [Арк. 77 зв.]. Поч.: «первая война Хмелницкого с ляхами на Желтых Водах». 8. IP НБУ. (ФЛ, №54483). Рукописний збірник з колекції О. Лазаревського. Картонна оправа на тканинній основі з шкіряним торцем і кутами. Формат f 2°. Обсяг 182 арк. Філіграні: літери «АГ», «вензель» (60-ті XVIII сг.). На першому аркуші збірника напис, можливо, рукою О. Лазаревського: «Из собранія Василія Яковлевича Ломиковского, находившемуся в селе Парк Трудолюбія под Миргородом». 1. [«Літопис Граб’янки» (коротка редакція) з численними помітками В. Ломиковського] [Арк. 1-40]. 2. [Компакг документів] [Арк. 41-179]. 3. [Статті гетьмана Богдана Хмельницького]. 4. [Статті гетьмана Юрія Хмельницького]. 5. [Статті гетьмана Дем’яна Многогрішного]. б.Челобитіе мкщан нежинских [про зменшення податків]. 7. Челобитіе мкщан кіевскіх [про зменшення податків]. 8. [Статті гетьмана Івана Самойловича]. 9. [Статті гетьмана Івана Мазепи]. 10. Обещаніе, которое учинил на Раде новообраный гетман Іоан Мазепа. и. Грамота Петра І з приводу зради Мазепи. Суми, 3.02.1709 р. 12. Указ Колегії закордонних справ від 16.04.1723 р. 13. Между гетманством челобитіе наказного гетмана Павла Полуботка з енералною старшиною и полковниками. 14. Начало избранія гетмана Даниила Апостола бывшего полковника миргородского в 1727 году, октобрія дня 19. 15. [Лист Петра II до Апостола з нагоди його обрання на гетьманство]. 16. Просительные пункты. Марта 12, года 1728. 17. Ркшенніе учиненное по Его Императорского Величества указу в Верховном Тайном совете на поданое прошеніе Войска запорожского обеих сторон Днепра гетмана Господина Апостола 1728 года августа 22 дня. 18. 3 грамоты Ея Императорского Величества Анны Иоановны,
Зміст рукописних збірників XVIII - початку XIX cm. 257 жалованой на чин гетманскій Даніилу Апостолу в року 1730 июня 5 дня. 19. [Указ Анни Іоанівни від 14.08.1730 р. про скасування деяких видів податків (на бджіл, табачну десятину, на греблі, мости та ін.)]. 20. Журнал шествія Ея Императорского Величества Елизаветы Петровны чрез Малороссію [1744 р.]. 21. [Указ Елизавета І про залишення податкових зборів індукта і евекта у місцевому роспорядженнні (1748). В кінці документу: № 6565]. 22. [Указ Єлизавета І, отриманий 4.02.1749 р. про допомогу Гетьманщині, що потерпіла від нашестя сарани (в кінці документу зазначено: № 276)]. 23. [Маніфест Єлизавета І про дозвіл обрання гетьмана (5.05.1747Р.]. 24. [Указ Єлизавета І від 16.10.1749 р. про відправку графа Гендрикова до Малоросії для участі у виборах гетьмана]. 25. [Універсал гетьмана Розумовського про порядок розселення «отставных военнных великоросийской породы людей». С-пб., 23.11.1754 р.]. 9. IP НБУ. (Ф.УІІІ, №2і4м/з5). Рукописний збірник з колекції університету Святого Володимира. Шкіряна оправа коричневого кольору. Формат f 2°. Філіграні «Pro Patria» (50-ті рр. XVIII ст.). Обсяг 228 арк. 1. Летопись вказывает вкратце д^Ьянія о(т) начала миробитія до рождества Христова [Арк. 1-102]. Поч.: «В начале сотвори Бог небо и землю». 2. [Універсал Богдана Хмельницького (Білоцерківський універсал). Біла Церква, 18.05.1648 р.]. 3.0 началі проим^нованія Козаков [«Літопис Граб’янки» короткої редакції]. 4. Бесіда отца с сыном снискателна от различных писаній: от богомудрих отец, от премудрого Соломона, от Исуса Навина и Исуса Сирахова и от иных многих философов, и от искусных мужей отеческое преданіе ко женской злобЪ и о синовией добротЬ обоих вкупі. Списано из расколничей безымянной печатной и писаной книжки, которая обреталась в полковой Стародубской канцелярии, с протчіими взята была из школы их в СтародубЪ, тако учрежденной року 1743 ноября і дня, в которой так точно написано [Арк. 141-151]. [Компакт документів] [Арк. 151ЗВ. -180]. 5. [Універсал гетьмана Скоропадського з засудженням зради
258 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Мазепи. 8.12.1708 р]. 6. [Маніфест Петра І від 21.01.1709 р. про зраду Мазепи]. 7. Список листа изменника Мазепы писаного Лещинскому [5.12.1708 p.j. 8. Журнал или описаніе преславных и высокоторжественных побЪд блаженныя и В'Ьчнодостойныя памяти Петра Великого [В хронологічному порядку у формі таблиці]. 9. [Указ Єлизавети І від 15.12.1749 р. про зменшення розмірів податків з Малороссії]. 10. Форма церемоніала. Каким образом должно быть произведены церемоній по избранію гетмана 22 февраля сего 1750 года. її. [Указ Єлизавети І від 16.06.1750 р. про збереження титулу графа за гетьманом К. Розумовським]. 12. [Указ Єлизавети І від 8.07.1750 р. до Колегії закордонних справ стосовно закріплення маетностей за гетьманом Розумовським]. 13. [Указ Єлизавети І від 31.07.1750 р. про участь гетьмана Розумовського в усіх «торжествах и церемоніях»]. 14. [Указ Єлизавети І гетьману Розумовському про дозвіл відбудовувати Батурин для своєї резиденції]. 15. [Універсал гетьмана Розумовського про будівництво палацу в місті Батурин]. 16. [Універсал гетьмана Розумовського про доставку матеріалів на будівництво палацу в Батурині]. 17. [Реєстр універсалів гетьмана Богдана Хмельницького]. 18. Предложеніе гетмана Хмелницкого до шляхетсва о прибы- тіи под Б'клую Церковь для похода на поляков [Білоцерківський універсал]. 19. Челобитная Хмелницкого с приложеніем пунктов [13*03.1654 р.]. 20. [Статті Гетьмана Юрія Хмельницького]. іо. IP НБУ. (Ф.І, №6490). Рукописний збірник з колекції О. Лазаревського. Картонна оправа на тканинній основі з шкіряним торцем і кутами. Формат f 40. Обсяг 296 арк. На першому аркуші напис: «С полковой миргородской [канцелярії]. Ты того не знаєш, что она копія гетма[...] На арк. 6 напис: «История войн Богдана Хмелницкого з королями Владиславом и Казимиром в 1648 году. Списана сія гісгорія в градЪ Сорочинцах року од Рождества Христова 1756». і. [Частина «Літопису Граб’янки» повної редакції до 1657 р.] [Арк. 8-259].
Зміст рукописних збірників XVIII - початку XIX cm. 259 2. [Виписки з друкованого видання] «Книга печатная краткого описанія Bctx случаев, касающихся Азова». Поч.: «Козаки почитаемые всегда за храбрий и сильный народ» [Арк. 262-286]. її. IP НБУ. (Ф.І, №839/6276). Рукописний збірник з колекції О. Лазаревського. Без оправи. Відсутні перша і остання частини збірника. Формат f 40. Обсяг 96 арк. Почерк однотипний. Філіграні: літери «ЯМСЯ » (60-ті рр. XVIII ст.). 1. [Фрагменти «Короткого опису Малоросії» з численними записами на берегах уточнюючого характеру] [Арк. 1-51]. [Компакт документів] [Арк. 52-94]. 2. [Указ Анни Іоанівни від 31.01.1734 р. про запровадження правління Гетьманського уряду на чолі з князем Олексієм Шахов- ським]. 3. Инструкция по которой поступать определенним от Ея Великой Государини правленію гетманского уряду [31.01.1734 р]. 4. [Лист Петра І до ніжинського полковника з приводу зради Мазепи і необхідності обрання нового гетьмана]. 5. [Указ Єлизавети І Сенату про забезпечення провіантом і квартирами прибулих з України на урочистості, пов'язані з одруженням майбутніх Петра III та Катерини II]. 6. Коммисія Гадяцкая [Текст Гадяцькоїугоди 1659 р.]. 12. IP НБУ. (312/689С). Рукописний збірник із зібрань Софіївського собору. Шкіряна оправа з тисненням. Формат f 4°. Обсяг 115 аркушів. Почерк однотипний. Заголовні літери виділені кіновар’ю. Філіграні: «Pro Patria». (70-ті роки XVIII ст.). і. [«Короткий опис Малоросії» з записами на берегах] [Арк. 1-109]. 13. IP НБУ. (Ф.І, №7379). Рукописний збірник з колекції О. Лазаревського. Шкіряна оправа Формат f 40. Обсяг 99 арк. Однотипний почерк. Філіграні: «Pro Patria»; літери «АТС» (70-ті рр. XVIII ст.). На останньому аркуші запис: «Сія книга, называемая ги сторін в кратком сочиненіи Анисима Білогруда нинЪшнего значкового товарища». 1. [«Короткий опис Малоросії» з доповненнями (Онисима Білогруда?)]. Поч.: 1432. За короля полского и великого князя литовского Жигимунта Казимеровича был воєвода Киевскій Андрей Петрович [Арк. 1-86]. 2. [Хронологія київських митрополитів (1000-1748 рр.)] [Арк. 97-99]• Поч.: «Михаил Первій року юоо».
260 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. 14. IP НБУ. (ФЛ, №581). Рукописний збірник з колекції О. Лазаревського. Формат f 40. Обсяг 71 арк. Два типи почерків. Філіграні: «Pro Patria». (70-ті роки XVIII ст.). Збереглась первинна пагінація з арк. 26. На аркушах читається напис: Ех cataloge librorum Theodori Mańkowski [...] equitis aurei vexilli. 1 [«Короткий опис Малоросії» продовжений до 1776 р.]. 15. IP НБУ. (Ф.УІІІ, №і5ім/5і). Рукописний збірник з колекції університету Святого Володимира. Шкіряна оправа коричневого кольору. Формат f 2°. Обсяг 163 арк. Філіграні: літери «ЯМС»; «корабель»; герб м. Ярославль в камеї (бо-ті рр. XVIII ст.). Копія збірника Якубовичів (ВР ЦНБ ХНУ, 151/с). 1. [«Літопис Граб’янки» короткої редакції] [Арк. 1-36 зв.]. [Компакт документів] [Арк. 37-162 зв.]. 2. [Список статей гетмана Богдана Хмелницкого]. 3. [Статті гетьмана Юрія Хмельницького]. 4. [Список статей гетьмана Дем’яна Многогрішного]. 5. Челобитіе М'Ьщан нежинских. б.Челобитіе киевских мЪщан. 7. [Статті гетьмана Івана Самойловича]. 8. Избраніе гетмана Іоана Стефановича Мазепы и статії его. 9.0бещаніе каково учинил на Раде новообранный гетман Іван Мазепа. 10. [Опис ради на річці Коломак, де гетьманом було обрано Івана Мазепу]. її. З грамоти Великого государя Его Царского Величества с печатного листа Сумы. Февруарія м(еся)ца 31 дня [про зраду Мазепи]. 12. Указ колегій Малороссійской [12 пунктів]. 13. Между гетманством челобитіе наказного гетмана Павла Полуботка с енералними, с полковники и со всею старшиною. 14. Начало избранія Даниила Апостола бывшаго полковника миргородского в 1726 году. 15. [Указ Петра II про намір відновлення гетьманства. 17.05.1727 р.]. 16. Посительние пункты гетмана Даниила Апостола [20 пунктів]. Року 1720 в Москві. 17. Ptineme по Его Императорского Величества указу в Верховном Тайном совЪтЬ на прошеніе Войска Запорожского обоих сторон Днепра [19 пунктів]. 18. Копія грамоты Ея Императорского Величества Анны Іоанов-
Зміст рукописних збірників XVIII - початку XIX cm. 261 ны на потвержденіе чина гетманского. 1730 года януарія і дня. 19. [Грамота Анни Іоанівни від 17.08.1730 р. про скасування в Гетьманщині окремих видів податків]. 20. Приветствіе во время благополучного шествія Ея Императорского Величества Государини священнейшей дЄвьі вЄнча- ной всепресвЄтлЄйіпей Елизаветы Петровной в богоспасаемый град Киев от 6-летнего младенца Александра Якубовича сына господина асаулы войскового генералного Якова Якубовича в Толстодубове 1744 года [...] и того ж месяца 9 числа взят ко двору Ея Величества и произведен в пажи. 21. [Таблиця, що відображає кількісь коней взятих з кожного полку для почту імператриці]. 22. Провізія от полков Прилуцкого, Гадяцкого, Переяславского, Полтавского, Лубенского (от Глухова до Батурина и обратно). 23. Провізія других пяти полков: Черкасского, Стародубовского, Миргородского, Нежинского (от Батурина до Козельска и обратно). 24. [Перелік старшини, що зустрічали Єлизавету І на кордоні Гетьманщини]. 25. Журнал пребьіванія Ея Императорского Величества Єлизавета Петровной в Києве. 26. Журнал коим образом произведено должно быть избраніе гетмана войск запорожских. 27. [Маніфест Єлизавети І про дозвіл обрання нового гетьмана]. 28. [Лист від старшини до Єлизавети І (подяка за дозвіл обрання гетьмана і прохання скасувати окремі види податків)]. 29. [Лист старшини до Олексія Розумовського (прохання про протекцію в українських справах)]. 30. [Лист старшини до Кирила Розумовського з привітанням з нагоди його обрання на гетьманство]. 17. IP НБУ. (451/6890). Збірник з зібрань Софіївського собору. Шкіряна оправа з тисненням. Формат f 4°. Обсяг 339 арк. Складається з двох частин, об’єднаних у єдиний збірник на поч. XIX ст. Філіграні 1-ї част. 1794 —1803 рр. (Арк. 1-122), 2-ї (арк. 123-320) - 80-ті рр. XVIII ст. 1. Разные документи и грамота и предложенія малороссійских церквей, комиссіи, сочиненія и уложенія [Документи рукописні і друковані стосовно церковних справ, текст мирної російсько-турецької, російсько-ліфляндської угод, список Литовського Статуту] [Арк. 1-122]. 2. Записка о приобретеніи свЄдєній о образе правленія бывшего
262 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. и HbiHt наблюдаемого в Малороссии служащая [8 пунктів]. Поч.: «Неминуемо надобно иметь список со всех привилегий, грамот, постановленій, статей Гетманам даных, а иным по- прежнему подтвержденных» [Арк. 123-125]. 3. [Історичний твір про козаків у формі запитань і відповідей]. Поч.: «Что есть козак? Есть малороссіянин по природе козак» [Арк. 129-140]. [Компакт документів] [Арк. 142-338]. 4. [Указ Катерини II від 17.07.1764 р. про переселення з Мало- россії в Новороссію людей]. 5. [Указ Катерини II від 15.09.1764 р. про включення міста Кременчуг до Малороссії]. 6. [Указ Катерини II про врегулювання кордонів між Малоросією і Новоросією]. 7. [Указ Петра І до гетьмана Скоропадського. (Відповідь на скаргу полковника Гадяцького полку Милорадовича на гетьмана Скоропадського за обмеження винокуріння в полку)]. 8.0 не покупке козачьих грунтов и об отборе безденежно 1741 июля 9 дня. 9. Указ нашей Малороссійской коллегіи [Стосовно суду над козаками згідно військовому уставу й артикулу]. 10. Konstytucja Sejmu Warszawskiego za Jana Kazimierza. Roku 1650. 11. Komisja na suplikę wojska naszego Zaporożskiego. 12. Komisja Hadiacka. 13. Konstytucja Sejmu Warszawskiego za Jana Kazimierza. Roku 1659. 14. [Виписи з Литовського Статуту, що стосуються козаків]. 18. IP НБУ. (Ф.310, №34) Рукописний збірник з зібрань Ніжинського літературно-історичного інституту ім. князя Безбородько. Без обкладинки. Формат f 40. Обсяг 120 арк. Філіграні: літери «РФ», «АГ», «вензель» (бо-ті роки XVIII сг.). 1. [Олександрія] [Арк. 1-99]. 2. ДЄянія Великого князя Дмитрія [Арк. 99“143]- 3. История о едином королю именем Тарцис [Арк. 143“!54]- 4. [Ніжинський літопис] [apK.1543B.-174]. Поч.: «По преставленію князя московского Федора Ивановича сяде на престол сын его Василій». 19. IP НБУ. (Ф.І, №3862). Рукописний збірник з колекції О. Лазаревського. Шкіряна оправа. Формат f 2°. Обсяг 177 арк. Почерк однотипний. Філіграні: «вензель»; «Pro
Зміст рукописних збірників XVIII - початку XIX cm. 263 Patria»; літери «АГ», «АГБ», «АГФБ», «РФ». (40-ві рр. XVIII ст.). На аркушах читається надпис: «Сія книга ассаула полкового полтавского Якова Козельского». 1. [Фрагменти «Літопису Граб’янки» повної редакції. Доведений до 1654 Р-]. Поч.: «Сколко конных, столко пеших, сколко в Малой Россіи людей столко и Козаков» [Арк. 3-38 зв.]. 2. Літописец краткій о початку зеликороссійских и протчих князей и монархов, кто в котором году иміл престол великороссійский и кто в Малой Россіи был гетманом и в котором году. Выписана в літо 1740 [Арк. 39-60]. 3. Летописец избран о войнах о наставленій гетманов о изміні их и о статіях и прочих ділах ниже слСдуется. Поч.: «Есть едино от ляхов на православіе гоненіе и козакам отягченіе» [«Літопис Самовидця»] [Арк. 61-114]. [Компакт документів] [Арк. 114 зв. -174]. 4. Статіі глуховскіе гетмана Многогрешного. 5. Статія о челобитіи нежинских міщан. 6. Статія киевскіх міщан. 7. Избраніе Самойловича гетмана [Опис церемонії та перелік осіб, що підписали статті]. 8. Статіи Івана Самойловича. 9. [Опис церемонії зречення правобережного гетьмана Петра Дорошенка і передачі булави Самойловичу]. 10. Обещаніе каково учинил на Раде новообранный гетман Мазепа. її. [Коломацькі статті. У кінці документу запис: «Справил Федор Рогов»]. 12. Список з постановленных статей, бывшим гетманам даных. 13. Юрася Хмелницкого новоизбранного гетмана статіи. 20. IP НБУ. (Ф.І, №54671). Рукописний збірник з колекції О. Лазаревського. «Припасы до Малороссійской исторіи Василия Ломыковского». Формат f4°. Обсяг ібо арк. Почерк однотипний. Філіграні 1803—1807. Картоннна обкладинка з тканинним покриттям. 1. [«Короткий опис Малоросії». Текст видозмінений і доповнений В. Ломиковським] [Арк. 3-35]. Поч.: «После самодержавія великого князя Владимира...». 2. [Виписки (1505-1709 рр.) з «Нового ядра российской истории» І. Нехачина] [Арк. 96-101]. 3. Начало христянства в Малороссіи [Арк. 101-112 зв.]. Поч.: «Духовенство в Малороссіи украинское было с начала...».
264 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. 4.0 козаках выпись из полской исторіи Стрийковского, россій- ской Емина и дополненій к дЬяніям Петра І [Арк.111-113 зв.]. Поч.: «Козаки вольїнскіе з 1182 года наступали с разных сторон на поляков и воевали». 5. [Виписки з «Словаря географического» відомостей, що стосуються України] [Арк. 113]. 6. [Виписки з «Литовського Статуту»]. [Арк. 1133В.-115]. Поч.: «Сочинен статут на русском языке в Княжестве Литовском». 7. [Виписки із «Путешествій Паласа» [«О черкесах, козаках и киргизцах»)] [Арк. 115-115 зв.]. Поч.: «Многочисленный народ близ новой пограничной линЪи мЪжду Тереком и Азовским морем». 8. Из старинной рукописи [Виписки з «Літопису Граб’янки» про виникнення козацтва] [Арк. 115 зв. -116]. Поч.: «И с того времени козаки нарецашеся...». 9.0 козаках вообще [Огляд різних теорій про виникнення козацтва та етимологію слова «козак»] [Арк. 116-119 зв.]. Поч.: «Не задолго до гетмана Остапа известны уже были отряди Козаков...». іо. О Малороссы по алфавиту. О древних обычаях малорос- сійских их служба военной и гражданской, о чинах и должностях чиновников. Писана 1808 года [Арк. 120-153]. 21. IP НБУ. (Ф.І, №54663). Рукописний збірник з колекції О. Лазаревського. «Припасы до Малороссійской исторіи Василія Ломы конского», f 2°. Обсяг 386 арк. Почерк двох типів. Філіграні 1803-1832 рр. картоннна обкладинка з тканинним покриттям. Запас № і. 1. О первобытных жителях Малороссы и обеих берегов Днепра и берегов Черного моря и Азовского с 1514 лет от Р. X. и до настоящего времени. В 1812 году в ПаркЬ Трудолюбія.[Виписки з «Описания Крима Богуша Сестренцевича»] [Арк. 1-38 зв.]. 2. Годы важных происшествы в которих страницах [Хронологія подій на території України від 1091 до 1724 р.]. 3.0 скифах за 1514 лет до Рождества Христова. Поч.: «Народ сей есть прародитель народа малороссыского и первый житель обильных степей наших». 4. Происхожденіе скифов. Поч.: «У греков все отдельные от них народы имеется обьїкновеніе называть варвары». 5. Различіе имен. Поч.: «По свидетельству Плинія ...» 6. Давность скифов. Поч.: «Имя скифов найдено впервый раз не
Зміст рукописних збірників XVIII - початку XIX cm. 265 прежде как в началі 5 в. до Р. X.» 7. Приращены скифов. Поч.: «Как бы то ни было, сей народ в послед ствЪнных своих приключеніях разделился». 8.0писаніе Скифіи. Поч.: «Мы намерены токмо шествовать той части скифов, которая по долговременным странствіям возвратилась в Европу». 9.Кочующие скифы. Поч.: «Скифы скитались со стадами своими по безлесым полям». ю. Царственные скифы. Поч.: «Между реки Герро и Танаисом обрЄетали царственные скифы». її. Имя скифов затмевается именем готов. Поч.: «Тогда имя скифов мало помалу начало исчезать». 12. Склонность скифов к единоличному правленію. Поч.: «Прав- леніе скифов было такое же как и в других больших областей». 13. ОдЄяніє скифов. Поч.: «Они были почти всегда на лошадях и носили длинные шаровары». 14. Познанія скифов. Поч.: «Кажется что скифы были не без знаній». 15. Кочующая жизнь скифов. Поч.: «Кочующие или скотовод- ственные скифы составляли четвертое отделеніе...». 16. Обращеніе скифов в христіянскую веру. Поч.: «Сей народ стал пользоватся благом откровенія в конце IV века». 17. Наружный вид скифов. Поч.: «Скифы были вообще белокуры». 18. Древнія скифы. Поч.: «Все памятники согласуются, что готы суть древнія скифы». 19. О давности обитанія словенских и сарматских племен в Рос- сіи. Поч.: «Давность обитанія сих племен в неподвижных жилищах». 20. Печенеги. Поч.: «ПєчєнЄги в первый раз появились в пределах русских земель в 914». 21. Казары. Поч.: «Казары долго жили при Каспийском море...». 22. Славяне. Поч.: «Се жили близ Сирии и Пафлагонии». 23. Малороссіяне. Поч.: «МалороссіянЄ в дреЄвности никогда не назывались черкасами. Они получили сіє названіе в царство- ваніе Ивана Грозного». 24. О сармато-козарах. Поч.: «Продолжительное существованіе сармато-козаров, живших по обеим сторонам лимана Днепра...». 25. Козаки черноморскіе. Поч.: «В 1282 году баскак курскій призвал от имени императора кипчакского в свою губернію черкасских Козаков...». 26. Нравы Козаков. Поч.: «Черноморскіе козаки приняли намЪ-
266 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. реніе жить безбрачно и им'Ьть BCt обіцяє». 27. Козаки дн^провскіе. Поч.: «Самые богатые дворянскія семьи...». 28. Образ жизни Козаков. Поч.: «В то время воинственные народи отличались преимущественно от кочующих народов». 29. ОбщЪе происхожденіе Турок монголов и татар. Поч.: «Сравнивая писанія историков персидских и монгольских с китайскими». 30. Оглавленіе исторіи царства Таврійского, расположенное хронологическим порядком трудов Сестренцевича Богуша. Запас № 2. 1. Выписки з исторіи Татищева о козаках [Арк. 38-41]. 1) Малая Русь. Поч.: «Прежд именована просто Русь». 2) Половцы. Поч.: «От русских именовались они половцами, а иначе именовались куманами». 3) [Виписки про печенігів, древлян, козар. Перерахування і коротка характеристика головних руських міст: Київ, Іскоростень, Чернігів та ін.]. 4) [Виписки з праці повідомлень про стихійні лиха з 1091 по 1229 рр. (9 записів)]. 2. Виписки из «ПовЄсти временних лЄт» летописца Нестора [Виписано повідомлення 862-1171 рр.] [Арк. 41 ЗВ.-433В.]. Поч.: «И мнози варяги совокупиша и начата правити полянскою землею». 3. [Розміщені у хронологічному порядку повідомлення, що стосуються Петра І з 1681 по 1708 р. включно] [Арк. 44-54]. Поч.: «Учитель Петра Великого Зотов ... был послан в Крым». 4. [Лист Карла XII до «малороссійского народа»]. Поч.: «Многими обидами малороссійский народ от великороссійского отягощен» [Арк. 54 ЗВ.-56]. 5. [Примітка з посиланням на «Историю Веницианскую» щодо переправи шведських військ черз Дніпро та облогу м. Веприк] [Арк. 56 зв-57]. 6. [Лист Петра І до гетьмана Івана Мазепи від 16.02.1706 р. (Наказ виступити з військом під Мінськ)] [Арк. 58-58 зв.]. 7. [Лист Петра І до гетьмана Івана Мазепи від 21.02.1706 р. (Наказ негайно виступити з військом під Слуцьк)] [Арк. 59]. 8. [Лист Петра І до гетьмана Івана Мазепи від 22.02.1706 р. (Підтвердження попереднього наказу і додаткова інструкція про залишення гармат в Ляховичах)] [Арк. 59 зв.-бо].
Зміст рукописних збірників XVIII - початку XIX cm. 267 Запас № 3. 1. Предложеніе королю полскому собственноручно писано Петром І от 24 февраля 1706 года [Пропозиція до короля Августа II про укладення антишведського союзу] [Арк. бо зв.-бі]. 2. Пункты гетману Мазепе в іо день марта [Стосовно плану ведення бойових дій, 1706 р.] [Арк. бізв.]. 3. Трактат постановленный мЪжду их величествами всероссийским самодержцем и полским королем. Ноября во u день. Дано в Москве и день літа 1699 [Угода проти Швеції] [Арк. 62]. 4. [Лист Петра І до гетьмана Мазепи від 1.08.1706 р. про передачу кількох тисяч українсього війська під командування О. Мен- шикова] [Арк. 62 зв.-бз]. 5. [Лист Петра І до гетьмана Мазепи від 1.08.1706 р. (Уточнення попереднього розпорядження стосовно виділення війська у кількості 4-5 тис.)] [Арк. 63]. б.Опред'Ьленіе или постановленіе о дачи пахотным и драгунским полкам жалованія. Учинена в KieBt августа 17 дня [Додано також детальний реестр жалування по всім полкам імперії] [Арк. 63 зв-65]. 7. Статіи, каковы подал гетман Мазепа при отьезд'Ь в Кіев 19 августа и под каждою статею Петра Первого рукою резолюція означена [9 пунктів] [Арк. 65 зв.-бб]. 8. К литовскому гетману князю Вишневецкому из Москвы от 15 февраля [Запрошення до зустрічі для з’ясування відношення гетьмана до антишведської коаліції] [Арк. 66]. 9. Диплом Петра І к Якову Собескому [Від 27.05.1706 р. 6 пунктів у яких йдеться про можливість отримання Яковом Собеським польської корони. За цим примітка В. Ломиковського:] «Сіє тогда произошло, когда король Август тайно от государя заключил с Карлом ХП трактат, по которому он не токмо от союза с государем, но и от короны полской отказывался» [Арк.66 ЗВ.-67]. 10. [Лист Петра І до князя Василя Володимировича Долгорукого від 12.04.1708 р., в якому йдеться про необхідність поїздки князя на Україну] «Понеже нужда єсть ньпгЬ на Украйні доброму командиру ...что б сей огонь зараз утушить» [Арк. 67 зв.]. її. Азбука, даная от Его Величества господину майору Долгорукову и азовскому губернатору Толстому каковою писать письма и доношенія [Таблиця літерних і символьних шифрових знаків]. 12. Письмо к князю Василию Долгорукому из лагеря в Ново- городку от 30 октября 1708 года [з приводу зради Мазепи] [Арк. 67 ЗВ.--68].
268 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. 13. Грамота Петра І [«малороссійскому народу и Войску Запорожскому». З приводу зради Мазепи] [Арк. 68 зв.]. 14с Грамота кошевому атаману Гордієнку и веЬму Войску Запорожскому [3 приводу зради Мазепи] [Арк. 69]. 15. Грамота городу Почеп, старшинам и народу от 31 октября 1710 [3 приводу зради Мазепи] [Примітка Ь. Ломиковського]: «Таковы грамоты Петр І послал во Bet малороссійские города» [Арк.69]. 16. [Лист Петра І до Князя В. Долгорукого від 7.11.1708. з привітанням з нагоди взяття Батурина] [Арк. 69 зв.]. 17. [Лист Петра І до Князя В. Долгорукого з привітанням з нагоди виборів нового гетьмана Івана Скоропадського] [Арк. 70 зв.]. 18. [Указ Петра І до жителів Прилук з вимогою впустити у місто гарнізон князя Волконського. В разі відмови погроза: учинити як з батуринцями] [Арк. 70]. 19. [Виписки з посиланням на «Венеціанську історію» та «Журнал Петра Великого» стосовно обставин Полтавської битви] [Арк. 72-89]. Запас № 4. 1. Увещевательная грамота малороссійскому народу от Его Императорского Величества, дана в Сумах 21 януария 1709 года [Арк. 92-93]. 2. Увещевательная грамота малороссійскому народу от Его Императорского Величества, дана в Сумах 23 януария 1709 года [Арк.93зв.]. 3. [Маніфест Петра І, Воронеж, 3 квітня 1709 р.] [Арк. 94]. 4. Письмо гетману Ивану Скоропадскому от її июля [Наказ про відрядження війська] [Арк. 94 ЗВ.-95]. 5. Пункты, по которим надлежит поступать господину генерал- майору Волконскому [Військові розпорядження О. Меншикова] [Арк. 95-96]. 6. Обстоятельная реляція о щасливой главной баталій меж войсками Его Царского Величества и Королевского Величества свейского, учинившаяся неподалеку от Полтавы [Арк. 96 зв.- 103]. 7. [Указ Петра І від 10.02.1709 р. про присвоєння бригадиру Федору Глидловському чину генерал-майора] [Арк. 103 зв.]. 8. Пункты господину Кропотову в Полонном 19 августа [Про військовий план на випадок просування шведського війська через турецькі володіння] [Арк.103 ЗВ.-104 зв.]. 9. [Указ Меншикова Кропотову від 19.08.1709 р.] [Арк. 105].
Зміст рукописних збірників XVIII - початку XIX cm. 269 іо. [Реляція Кропотова від 8.10.1709 р. про сутичку зі шведами на річці Прут] [Арк. 105 зв.-юб]. її. [Лист султана Ахмета III до Петра І. (Про умови заключения миру)] [Арк. ю6 зв.]. 12. [Грамота Петра І до султана Ахмета III (Про умови заключения миру)] [Арк. 107-110 зв.]. 13. Грамота к народу черногорскому дана марта з дня 1711 года [Арк 111-112 зв.]. 14. [Маніфест Петра І про оголошення війни Туречині (без дати)] [Арк.113-113 зв.]. Запас № 5. 1. [Лист Петра І до гетьмана Івана Скоропадського з наказом про підготовку військ до війни з турками [Яворів, 12 травня 1711 р.)] [Арк. 115]. 2. Пункты князю Шереметьеву [від 3.08.1711р. (Інструкція шодо дій на випадок вторгнення турків в межі імперії)] [Арк. 115 зв. -119]. 3. [Уривок з тексту Прутського миру між Туреччиною і Росією] [Арк. 120-124]. 4. [Грамота Петра І до турецького султана Ахмета III від 22.01.1712 р.] [Арк. 124-125 зв.]. 5. [Лист турецькому султану від шведського посланця Фоліха від 4.06.1712 р.] [Арк. 125 ЗВ.-126]. Запас № 6. 1. [Виписки з «Діянь Петра Великого» Феофана Прокоповича за 1716-1724 рр.] [Арк. 130-137 зв.]. Поч.: «В августЬ місяце Петр І издал указ о разм-щеніи в Малороссіи селитреных заводов». 2. [Виписки (6 повідомлень) літописного характеру з невстанов- леного джерела за 1593-1652 рр.] [Арк. 138-149]. Поч.: «Хан кримскій на Москву ходил». 3. [Виписки літописного характеру з невстановленого джерела за 879-1672 рр.] [Арк. 140 зв. -145]- Поч.: «Олег по Рюрику, принявши опікунство над Игорем...» Запас № 7. 1. [Схема, що відображає генезу і класифікацію козацтва (запорозьке, чорноморське, сибірське, уральське, терське, слобідське)] [Арк. 153-153 зв.]. 2. [Список мирних угод росіян з поляками за XVI-XVIIct.] [Арк.154]. 3. [Опис Кримського походу 1687 р. і арешт Самойловича] [Арк. 154 зв-156].
270 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. 4. [Опис обставин російсько-турецької війни 1695-1696 pp.J [Арк.156 зв.-ібі]. 5. [Опис обставин, що передували зруйнуванню Запорізької Січі в 1709 р.] [Арк. 161-162 зв.]. 6. Секретные пункты ближнему стольнику Господину Измайлову. Дано от Его Императорского величества и подписано в городе КієвЄ [Арк. 163]. 7. [Лист Карла XII до султана Ахмета III, 1710 р.] [Арк. 164- 164 зв.]. 8. [Примітка про прибутки Російської імперії за 1710 рік] [Арк. 164 зв.]. Запас № 8. 1. [Опис ходу російсько-турецкої війни] [Арк. 165-167]. 2. [Опис конфлікту між Олександром Меншиковим та гетьманом Скоропадським за землі в Почіпській сотні] [Арк. 167-168 зв.]. Поч.: «Пр^даніе говорит, что князь Меншиков был ревностнейший защитник и покровитель примененных». 3. Указ в Малороссійскую коллегйо, по которому повалено сложить на малороссіян новые налоги [Арк.169]. 4. [Опис «справи Полуботка»]. Поч.: «5 мая потребован в Москву указом наказный отаман Полуботок» [Арк.169 ЗВ.-170]. 5. [Лист цариці Прасков’ї до доньки імператриці Аннни Іоанівни - герцогині курляндської [и жовтня 1723 р.)] [Арк. 170 зв.]. 6. [Лист Петра І, датований 1709 р. Вимога до офіцерів пояснити солдатам явище сонячного затемнення, що буде невдовзі] [Арк. 171]. 7. [Відомості про чисельність студентів Києво-Могилянської Академії станом на 1724 р.] [Арк. 171 зв.]. 8. [Відомості про чисельність слобідських козаків станом на 1724 р.] [Арк. 172]. 9. [Опис адміністративно-теріторіального устрою Гетьманщини станом на 1724 р. із зазначенням імен полковників, сотників, чисельності війська] [Арк. 172-173 зв.]. ю. [Таблиця, що відображає надходження податків з українських полків до імперської скарбниці] [Арк. 173 ЗВ.-174]. и. [Короткі записки-повідомлення, розташовані у хронологічному порядку 1725-1729 рр.] [Арк. 174]. 12. [Фрагмент (1744-1767 рр.) української історичної хроніки XVIII ст]. «Взято из журнала дневного Юрия Быковского» [Арк.174-185 зв.]. Поч.: «Елизавета Петровна с наследником Великим князем Петром Федоровичем и его обрученною нєвЄс-
Зміст рукописних збірників XVIII - початку XIX cm. 271 тою Екатериной АлексЪвной в август^ месяцЪ приехала в Кіев...». 13. [Матеріали стосовно Польщі] [Арк. 185 зв.-і86 зв.]. 1) Казимир III призывает поляков к покровительству израільтян. 2) О полском посполитом рушеній. 3) Предсказанія короля о разд^лЪ Полщи. РЪчь говоренная на сеймЪ. 14. Выписка о козаках или киргизцах из Паласова путешествія [Арк.і86 ЗВ.-187]. Запас № 13 [9]. 1. Прокламация Богдана Хмелницкого, которою побуждает малороссіян к сверженію ига полскаго [Білоцерківський універсал] [Арк. 190-193]. 2. Универсал гетмана Богдана Хмелницкого 1655 года генваря 15 об утвержденіи запорозкому кошевому земель, городов, екл и прочіих угодій, наданых им от короля Баторія прившгЬем 1577 года [Арк.193 ЗВ.-194]. 3. Прим^чанія, основаны на сих универсалах [її приміток Ломи- ковського у формі запитань стосовно змісту двох вищеназваних універсалів Б. Хмельницького] [Арк. 194-195 зв.]. 4. Привилегія 1563 года июня 7 дня короля Сигизмунда Августа о уравненіи литовского и русского шляхетства с шляхетством полским [Арк. 195 ЗВ.-196]. 5. Привилегія короля Сигизмунда Августа с прибавленіем к вышеописаной присягЬ. Гродно, июль 1568 года [Арк.196-197]. 6. Выпись из польской гисторіи Стрийковского и из российской гисторіи Емина для доказательства о рицарстві и жолнерах малороссійских [Виписки з 946 по 1387 р.] [Арк.197-202]. 7. [Примітки В. Ломиковського стосовно вищезазначених виписок] [Арк. 202 зв.]. 8. Извлечете из конституцій, собранных Станиславом Кожуховским, чесником земли Волынской [Арк. 203-204]. 9. Выпись из Литовского Статута [пункта стосовно шляхетсва]. О судах гродских и земских и о трибуналах в Малороссии О дисидентах. Об отнесши к войску малороссійскому прав, свобод и волностей [Арк. 204-205]. 10. Зам^чанія о книги «Конституцій» [Арк.205]. її. О доказательств^ шляхетства малороссійского из Статута Великого Княжества Литовского [Арк. 205]. 12. Конституція 1654 года ст. 15. О безопасности частей и им^ній воеводств Кіевского, Брацлавского, Черниговского [Арк. 205 зв.].
272 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. 13. Из договорных статЬй гетмана Богдана Хмелницкого 7162 года [стаття з «О правах малороссійскаго шляхетства»] [Арк. 206-206 зв.]. 14. Из договорных статей гетмана Демиана Игнатова 7177 года и Ивана Самойловича [ст. 6 про права шляхетсва] [Арк. 207]. 15. Из договорных статей гетмана Ивана Мазепы 7195 года [ст.4: про підтвердження прав і вольностей] [Арк. 207]. 16. [Примітки Ломиковського на вищевказані статті] [Арк. 207 зв.]. 17. Разсужденіе на указ правительствующего Сената о отбора в казну подсусЪдков, о правах дворян, чинов. Духовенства, Козаков малороссійских и запорожских [Арк. 208-210]. 18. [Замітки стосовно адміністративно-територіального поділу України у складі Речі Посполитої, побуту запорозьких козаків, судового устрою та адміністративного управління часів Гетьманщини] [Арк. 210 ЗВ.-212]. 19. О княженіи Кіевском. Привелегія о присоединении кн. Кіевскаго к Короні полской с подтверждением преимуществ. Перевод из польской книги названой «Конституцій коронные» [Арк. 212 ЗВ.-215 зв.]. 20. РЬчь к Петру Великому, изустно сказанная в Петербург^ черниговским полковником Павлом Полуботком [Арк. 216]. 21. О запорожских козаках сочиненіе [Твір Г.-Ф. Міллера] [Арк. 216-220]. 22. О началі и происхождЪнш Козаков [Твір Г.-Ф. Міллера] [Арк. 220-228]. 23. [Виписки з «Літопису Граб’янки»: вірші «На герб малорос- сійский», «На похвалу Богдана Хмелницкого»; виписки про витоки козацтва та етимологію слова «козак»] [Арк. 229-230 зв.]. 24. Дополненіе к старинной рукописи [14 доповнеь запозичених із тексту того ж «Літопису Граб’янки»] [Арк. 230 ЗВ.-237 зв.]. Запаси № 14-16, що датуються (за філігранями) 1830-1839 рр. містять роздуми на релігійно-етичні теми в тому числі анти- католицького та антипольського спрямування а також виписки, переважно з «Журнала Министерства народного просвещения» [Арк. 238-330 зв.]. Запас № 17. і. Исторія малороссійская и запорожских Козаков. Перевод з французкого. Перевел 1809 года [Переклад на російську мову частини праці Жан-Бенуа Шерера «Annales de la Petite Russie». Paris, 1789]. [Арк. 33і~3б6].
Зміст рукописних збірників XVIII - початку XIX cm. 273 2. [Промова Полуботка до Петра І] [Арк. 366 зв.—368]. 3. О древнем богопочитаніи в Малороссии [Арк. 369-373 зв.]. 4. Перевод со старинной рукописи, древним малороссійским слогом писаной [Арк. 374S77 зв.]. 5. [Фрагмент лист Івана Сірка до кримського хана, 13 вересня 1675 р ] [Арк.378-378 ЗВ.]. 6.0 несправедливом найменованій некоторых русских княжеств под общим именем Полщи. Выписал Василій Ломиков- скій в Санкт-Петербург^ 1817 года августа 2 дня [Арк. 379— 384 зв.]. 22. IP НБУ. (Ф.І, №7563). Рукописний збірник з колекції О. Лазаревського. Шкіряна оправа. Формат f 2°. Обсяг 177 арк. Почерк однотипний. Початок XIX ст. 1. [«Літопис Грабянки» короткої редакції] [Арк. 1-54]. 2. [Компакт документів] [Арк. 54 ЗВ.-176]. 3. [Список статей гетмана Богдана Хмелницкого]. 4. [Статті гетьмана Юрія Хмельницького]. 5. [Список статей гетьмана Дем’яна Многогрішного]. б.Челобитіе мещан нежинских 7. Челобитіе киевских мещан. 8. [Статті гетьмана Івана Самойловича] 9. Избраніе гетмана Іоана Стефановича Мазепы и стати его. 10. Обещаніе каково учинил на Раде новообранный гетман Іоан Мазепа. и. [Опис ради на річці Коломак, де гетьманом було обрано Івана Мазепу]. 12. З грамоти Великого Государя Его Царского Величества с печатного листа. Февруарія м(еся)ца 31 дня [про зраду Мазепи]. 13. Указ колегій Малороссійской [12 пунктів]. 14. Между гетманством челобитіе наказного гетмана Павла Полуботка с генералними, с полковники и со всею старшиною. 15. Начало избранія Даниила Апостола бывшаго полковника миргородского в 1726 году. 16. [Указ Петра П про намір відновлення гетьманства. 17.05.1727 р.] 17. Просительние пункты гетмана Даніила Апостола [20 пунктів]. Року 1720 в Москве. 18. РЄшєніє по Его Императорского Величества указу в Верховном Тайном совЄтЄ на прошеніе Войска Запорожского обоих сторон Днепра [19 пунктів]. 19. Копія грамоты Ея Императорского Величества Анны Іоанов- ны на потвержденіе чина гетманского. 1730 года януарія і дня.
274 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. 20. [Грамота Анни Іоанівни від 17.08.1730 р. про скасування в Гетьманщині окремих видів податків]. 23. IP НБУ (Ф.І, №6699). Рукопис з колекції О. Лазаревського. Шкіряна оправа Формат f 40. Обсяг 171 аркуш. Однотипний почерк. Філіграні: літери «МФАГ» (Поч.: XIX ст.). На ост. Аркуші запис О. Лазаревского: «Экземпляр этой книги подарен мне в июне 1884 года Павлом Александровичем Аболишевым из бывшей библиотеки Корнелия Петровича Бороздны». Запис упорядника: «Переписано в сентябре 1813 года». Рукопис має загальну назву: «Летописец Малыя Россіи или сокращенная история о казацких гетманах и о всем, случившимся с прим^чаніями достойного в Украйні». і [«Короткий опис Малоросії» з численими пізнішими вставками і доповненнями, список твору Якова Радкевича]. 24. IP НБУ (Ф.УІІІ, №153/198). Рукописний збірник з колекції університету Святого Володимира. Картонна оправа з шкіряними кутами. Формат f 2°. Обсяг 180 арк. Почерк однотипний. Па аркушах читається власницький запис: «З книг Новгород-Северския Успенской церкви настоятеля протопопа Якова Лепиковского». 1. Гистория о началі проим^нованія Козаков. Откуду козаки наречены, коего племени и рода [Арк. 1-55]. 2. Статіи гетмана Богдана Хмелницкого [Арк.8і ЗВ.-87]. 3. Статіи гетмана Юрія Хмелницкого [Арк.87 ЗВ.-93]. 4. Статіи гетмана Даміана Многогрішного. 5.Челобитіе нЪженских м'Ьщан. б.Челобитіе кіевских м'Ьщан. 7. Статіи гетмана Ивана Самойловича. 8. Статіи гетмана Ивана Мазепы. д.Указ коллегіи Малороссійской. 10. Между гетманством челобитіе наказного гетмана Павла Полуботка с енералними, полковниками и со всею старшиною. и. [Маніфест Петра II про обрання гетьмана Данила Апостола] [Арк. 127-128]. 12. [Указ Петра II київському губернатору Василю Долгорукому від25.07.1927р.] [Арк.128зв-130]. 13. Простительние пункты [гетьмана Д. Апостола до Петра II] [Арк. 130-138 зв.]. 14. Ptineme учиненное по Его Императорскому Величества
Зміст рукописних збірників XVIII - початку XIX cm. 275 указу в Верховном Тайном совЄтЄ на поданое прошеніе Войска запорожского обоих сторон Днепра гетмана господина Апостола [Арк. 139-146 зв.]. 15. 3 грамоты Ея Императорского Величества Анны Іоановньї жалованой на чин гетманскій Даниилу Апостолу гетману [5.07. 1730 р.] [Арк. 146 ЗВ.-147]. 16. [Указ Анни Іоанівни від 17.08.1730 р. про передачу окремих видів податкових зборів до військової скарбниці] [Арк. 147- 148 зв.]. 25. IP НБУ (Ф.УІІІ, №156/54). Рукописний збірник з колекції університету Святого Володимира. Картонна оправа шкіряним торцем і кутами. Формат f 20. Обсяг 90 арк. Почерк однотипний. Філіграні: літери «МФАГ»; «МУСК». Загальна назва кодексу «ЛЄтописєц Малой Россіи». 1. Летописец в Малой Россіи прежде Хмелницкого бывших гетманов и при них дЄйствія [«Короткий опис Малоросії»] [Арк. 1-77]. 2. [Указ Анни Іоанівни від 31.01.1734 р. про запровадження правління Гетьманського уряду] [Арк. 77-79]. 3. Інструкція по которой поступать определено от Нас Великой Государини Нашего Императорского Величества правленію Гетманского уряду [31.01.1734 р,] [Арк. 79 зв.-8і зв.]. 4. Решительные пункты учиненные по Его Императорскому Величества указу в Верховном Тайном совЄтЬ на поданое прошеніе Войска запорожского обоих сторон Днепра гетмана господина Апостола [Арк. 8і ЗВ.-82 зв.]. 5. Статіи гетмана Юрія Хмелницкого [Арк.83-85 зв.]. 26. Національний музей у м. Львові (№520925/526). Рукописний збірник в шкіряній оправі коричневого кольору. Формат f 4°. Обсяг 325 арк. Філіграні: літери «ЯМСЯ», герб м. Ярославль (танцюючий ведмідь з бердишем на плечі) (1783 р.). Загальна назва збірника: «Андрея Леванидова «Малороссійский лЄтописєц». 1. ДЄйствіє в Малой Россіи до Хмелницкого [«Короткий опис Малоросії» до 1648 р.] [Арк. 1-12]. 2. Описаніе притчины и начала войны Хмелницкого [«Літопис Самовидця»] [Арк. 12-38 зв.]. 3. Копія с листа, писаного от гетмана Богдана Хмелницкого к Государю Его Царскому Величеству Алексею Михайловичу чрез посланных в посолствЄ войскового судій Самойла
276 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Богдановича и полковника Переяславского Павла Тетери со товарищи [Арк. 39-40]. 4. [Березневі статті] [Арк. 41-56 зв.]. 5. [Виписки з «Літопису Самовидця»]. Поч.: «Начинается война Его Царского Величества» [Арк. 57-82]. 6. [Виписки з «Короткого опису Малоросії»] [Арк. 82-194]. 7. [Указ Анни Іоанівни від 31.01.1734 р. про запровадження правління Гетьманського уряду] [Арк. 194 ЗВ.-195]. 8. Інструкція по которой поступать определено от Нас Великой Государини Нашего Императорского Величества правленію Гетманского уряду [31. 01.1734] [Арк. 195 ЗВ.-197 зв.]. 9. Решительные пункты, учиненные по Его Императорскому Величества указу в Верховном Тайном совЄтЬ на поданое прошеніе Войска запорожского обоих сторн Днепра гетмана господина Апостола [Арк. 198-207]. 10. Статіи гетмана Юрія Хмелницкого [Арк.207 ЗВ.-210]. и. Новые статіи, которие поставлены сверх прежних статей [210 ЗВ.-214]. 12. Экстрат или краткая выписка с начала проимЄнованія княженія Кіевского на воеводство и раздЄленіе Малой Россіи на полки. Сколко и кто были малороссійские гетманы прежде подданства Зиновия Богдана Хмелницкого под всероссійскую державу под королями полскими. Как они служили Россіи следует под сим [Арк. 214 ЗВ.-220]. 13. Экстрат или краткая выписка служб и дЄйствій гетманов козацких под державою россійскою находящимся [Арк. 220-222]. 14. История о козаках запорожских как оные издревле завелись и откуду свое происхожденіе имеют [Один зі списків твору Семена Мишецького] [Арк. 222 ЗВ.-247]. 15. ПримЄчаніе о запорожцах [Виписки з твору з аналогічною назвою Г.-Ф. Міллера] [арк 247 ЗВ.-298]. 16. [Указ Катерини II київському губернатору і губернатору новоросійському з приводу безпорядків, що чиняться запорозькими козаками на кордонах з Новоросійською губернією] [Арк. 299 ЗВ.-300 зв.]. 17. Копія с грамотьі отправленной из Коллегіи Иностранных дЄл к кошевому отаману Низового Войска Запорожскаго. 31 ген- варя 1768 года [Арк. 301-302 зв.]. 27. ЦДІАУ в м. Київ, (ф.228. оп.і., №55). Рукописний збірник. Шкіряна оправа коричневого кольору. Формат f 2°. Обсяг 183 арк. Почерк однотопиний.
Зміст рукописних збірників XVIII - початку XIX cm. 277 1. 'История о козацком малороссійском народі [Виписки до 1751 р. з твору Петра Симановського «Краткая история о козацком малороссийском народе. Собранная чрез бунчукового товарища Петра Симановского в 1765 году»] [Арк. 1-142]. 2. Вопль Мазепы [Арк.142 ЗВ.-181]. Поч.: «Преславутый старейшина [...] вожделенный повелитель славномогущественный, обладатель сармат, именитый монарх варяг и различных языков великолепный царь». 28. ЦДІАУ В М. Київ (ф.222. оп.2, №38). Рукописний збірник. Шкіряна оправа коричневого кольору. Формат f4°. Обсяг 354 аркушів. Філіграні: «Pro Patria»; «вензель»; літери «АГБ», «ś» (бо-ті роки XVIII ст.). На перших аркушах напис: «Libris Petricioteu Czamoluski Ніс liber meustastis est Deus quis [...] hoc nomen erit Petrus Nominatus ciofeu vocatu». Однотипний почерк, півустав. 1. [Короткий опис Малоросії] [Арк. 1-94]. 2. [Компакт документів] [Арк. 95 ЗВ.-310]. 3.0 судах и сродственных [Указ Петра І від 25.10.1723 р]. 4. [Універсал гетьмана Апостола про призначення Дурова Стародубським полковником. 30.10.1710 р.]. 5. [Указ Анни Іоанівни від 30.10.1730 р. про призначення О. Дурова стародубсьюши полковником]. 6. [Перелік указів, отриманих в Топальській сотенній канцелярії]. В кінці запис: «22 априля 1740 року сотник топальский Ма- хайло Янжура». 7. Інструкция майору О. Дурову, данные в государственной коле- гіии иностранных дкл о бьггіи ему в Малороссіи в Старо- дубском полку полковником. 8. [Указ Генеральної Військової канцелярії в Стародубовський полк про надання підвод для військових потреб, Глухів 5 квітня 1740 р.]. 9. [Указ полкової чернігівської канцелярії про перепис грунтів козацьких]. 10. [Указ Анни Іоанівни про впровадження Малоросійської коллегії]. її. Инструкция по которой поступать определено Правленію Гетманского уряду 1734 года. 12. Выписка из Санкт-петербургской печатной ведомости. В четверток априля 28 дня 1734 года. Письмо капуцина о Неополи- танском королевств^ к своему провинциальному [...]. 13. [Указ Петра І до ніжинського полковника з приводу зради
278 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Мазепи і необхідності обрання нового гетьмана]. 14. [Указ Катерини І про порядок здійснення судочинства в Гетьманщині. 1725 р.] 15. [Указ Єлизавети І від 5.11.1725 р. про порядок ведення діловових паперів]. 16. [Інструкція Анни Іоанівни князю О. Шаховському по управлінню Малоросією]. 17. [Указ Єлизавети І до Сенату про забезпечення українських депутатів провіантом і житлом]. 18. [Указ Петра II до гетьмана Апостола від 18.03.1729 р. про підтвердження отримання «Просительних пунктов»]. 19. Рішеніе учиненное по Ея Императорского Величества указу в Верховном Тайном совіті на наданое прошеніе Войска запорожского обеих сторон Днепра гетмана господина Апостола [22.08.1728 р., 20 пунктів]. 20. Духовная преосвященного Стефана митрополита рязанского написана літа 1722 ноября 17 дня [заповіт майна Ніжинському монастирю]. 21. [Лист Олексія Розумовського до старшини з нагоди надання йому графського титулу. 28.06.1744 р.]. 22. Свидетельство о дарованій графского достоинства [О. Розу- мовському. 27.03.1744 р.]. 23. [Указ Петра І до старшини Стародубського полку про призначення стародубським полковником Івана Кокошкіна. 22.10.1723 р.]. 24. [Інструкція Петра І Івану Кокошкіну з нагоди його призначення Стародубським полковником]. 25. [Статті гетьмана Богдана Хмельницького]. 26. 1659 года комисія Гадяцкая между станами короля полского и Великого Княжества Литовского. 27. Подтвержденіе Комисіи Гадяцкой. 28. Обьявленіе о чудном муже, его же иные вторым Самсоном нарицают. Печатано В Санкт-Пітербурхе 1719 году [Арк. 2093В.-210]. 29. Чудо соділаное в граді Ахтьіркі на предмет в Покровской церкві о чудотворной иконе Милосердія Пресвятой Богоро- дици [1747 р.]. 30. [Чудеса пов’язані з охтирською іконою] [Арк. 210-215]. 31. Выписки из санктпетербургских відомостей [Про землетрус та виверження вулкану в Перу] [Арк.215 ЗВ.-217]. 32. Краткая реляция о возшествіи Ея Императорского Величества Великой Государини Елизаветы Петровной на всероссій-
Зміст рукописних збірників XVIII - початку XIX cm. 279 ский отеческий престол королю великобританскому. Копія с копій. 33. [Указ Єлизавети І про передачу українських справ з відання Сенату під юрисдикцію Колегії закордонних справ]. 34. Описаніе дійства о оглашеніи наследником Петра Федоровича. Печатано в Москві ноября 27 дня 1742 года. 35. Описаніе церемоній бьггності Ея Императорского Величества на двух аудиенциях [Прийоми перського та польського послів]. 36. [Копії з російсько-шведських договорів]. 37. [Указ Єлизавети І про дозвіл обрання гетьмана]. 38. Выписка з большой Еографіи сколко величиною какое государство в Европе [Арк.266-266 зв.]. 39. [Опис церемонії обрання гетьмана Кирила Розумовського]. [Арк.272 ЗВ.-276 зв.]. 40. [Указ Єлизавети І від 11.01.1742 р]. 41. [Указ Єлизавети І про заміну недоброякісної мідної монети на повноцінну срібну]. 42. [Указ Єлизавети І від 5.07.1742 р.] о запрещеніи малороссіян в неволі держать. 43. Форма церемоніала коим образом должно быть произведена церемонія избранія гетмана февраля 22 сего 1750 года. 44. [Указ Єлизавети І про пожалування гетьману Розумовському чину генерал-фельдмаршала]. 45. [Указ Єлизавети І від 31.06.1750 р. про перенесення гетьманської столиці в Батурин]. 46. Таблица, которою великий астроном Тиго Браге року 1600 на латинском языкк составил [Арк. 2913В.-292]. 47. [Указ Єлизавети І від 1.09.1746 р. про заборону для дворянства на чорний колір в одязі]. 48. [Указ Єлизавети І від 3.12.1748 р. про усунення з ніжинського полковництва Петра Тарнавіота]. 49. [Опис конфіскованого майна заарештованих Остермана та Головіна]. 50. [Інструкція Анни Іоанівни від 8.08.1734 р. князю Олексію Шаховському по управлінню Гетьманщиною]. 51. Выписка з книги Bartosza Paprockiego «Herby rycerzstwa polskiego», печатаной в Кракові року 1584 июля 6. Поч.: «Dom Czamołyskich w chełmskim powiecie w Ruskim woiewodstwie...» [Арк. 309-310 зв.]. 52. [Рецепти медичні і кулінарні] [Арк. 311-329]. Разговор в царстве мертвых между генерал-лейтенантом
280 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. Йоганом Рейнингалтом фон Пакулем и бароном Георгом Гендриком фон Герном [Арк.334-352]. 29. ВР ІУЛ. (Ф.99, №159). Рукописний збірник з колекції О.Бодянського. Шкіряна оправа. Формат f 20. Обсяг 203 арк. Два типи почерків. Філіграні: «Вензель», літери «АГ» (60-ті рр. XVIII ст.). 1. [«Короткий опис Малоросії»] [Арк. 1-119]. 2. Наставленіе ввібраному от малороссійской коллегіи депутату в комиссию о сочиненіи проекта нового уложенія господину ко- лежскому советнику и члену той коллегіи Натальину [Арк. 119- 133 зв.]. 3.0 сочиненіи проекта нового уложенія в учрежденных по имЪнних выбранными членами 1764 году в большом собраніи, где Bet присутствуют: маршал генерал-порутчик и кавалер Александр Бибиков, кавалер граф Андрей Петрович Шувалов [Арк.134-142]. 4. Письмо от короля прусского к россійской императрице 1764 года [Роздуми над суспільним устроєм, писано двома почерками] [Арк. 142 ЗВ.-145]. 5. Письмо от короля прусского к российской императрице 1764 года. Переведено в Глухове господином Петром Симановским [Роздуми над суспільним устроєм] [Арк. 145 ЗВ.-148]. 6. Промемория Гадяцкой канцелярій комисіи состоящей в полку Гадяцком генеральной ревизіи [Арк. 149-164 зв.]. 7. Каталог или Л'Ьтописаніе бывших російского народа при Великом князе россійском Владимир^ преосвященных архиепископов митрополитов кіевских, галицких и всея Руси, кто с них которого года настал и в котором году якій выбил [Хронологія київських і московських митрополитів, доведена до 1758 Р-] [аркіб5-і70 зв.]. 30. ВР ІУЛ. (Ф.20, №22/960). Рукописний збірник. Шкіряна оправа. Формат f 4°. Обсяг 95 арк. Декілька типів почерків. Філіграні: «Pro Patria», літери «АГ», «лілія» (50-ті рр. XVIII ст.) 1. Сказаніе о Александр^ Македонском. Поч.: «Велми слушать хотящему о храбром витязі...» [Арк. 1-65]. 2. Сокращенная россійская история откуду россійский народ ведет свое начало [Київський Синопсис, продовжений короткими хронологічними повідомленнями до 1705 р.] Поч.: «Россіяне произошли от славян, которие пришли, з Дуная» [Арк. 65 ЗВ.-86].
Зміст рукописних збірників XVIII - початку XIX cm. 281 3. Беседа святителя Василія Великого, Григорія Богослова, Иоана Златоуста, списано из римскаго патерика [Арк.86-93]. 31. ВР ІУЛ. (Ф.20, №9/963). Рукописний збірник. Шкіряна оправа. Формат f 20. Обсяг 46 арк. Декілька типів почерків. Філіграні: літери «ЯМСЯ», герб м. Ярославль (1761—1762 рр.). Загальна назва збірника «Разные любопытные рЬдкосги». 1. Документи стосовно російсько-турецької війни [Арк. 1-31]. 2. Ода на не правильную войну [Про хід російсько-турецької війни 1769-1774 рр.] [Арк. 31 ЗВ.-33]. 3. Маніфест, друкований в друкарні Києво-Печерської лаври 28 жовтня 1764 р. про змову Мировича [Арк.33-35 зв.]. 32. ВР ІУЛ. (Ф.99, №252/1390). Рукописний збірник з колекції О. Бодянського. Шкіряна оправа. Формат f 40. Обсяг 83 арк. Почерк однотипний. Писаний латиницею. Філіграні: літери «ЯМСЯ», герб м. Ярославль (8о-ті рр. XVIII ст.). Загальна назва збірника: «Księga Jędrzejowskiego protopopy kijowskiego z języka ruskiego przetłumaczona roku 1789 miesiąca lipca 13 dnia». 1. [Тексти церковних проповідей] [Арк. 1-9]. 2. [«Літопис Граб’янки» короткої редакції, писаний латиницею з з польською транскрипцією Поч.: «Kozaki proimenowałysia ot drewniaho swoieho roda kozarska» [Арк. 10-81 зв.]. 33. РГАДА. (Ф.187, №54). (Коллекция рукописных книг РГАДА). Рукописний збірник. Формат f 2°. Обсяг 135 арк. Два типи почерків. Обкладинка відсутня. Філіграні: герб м. Ярославль; «Pro Patria» (70-ті рр. XVIII сг.). і. «Літопис Граб’янки» повної редакції [Арк. 1-132]. 34. РГАДА. (Ф.181, оп.і, №2). (Рукописное собрание Московского главного архива Министерства Иностранных дел). Рукописний збірник. Формат f 2°. Обсяг 202 арк. Почерк однотипний; картонна обкладинка з шкіряним торцем і краями. Філіграні: «Pro Patria», «СЯ» (50-ті рр. XVIII сг.). На першому аркуші надпис почерком XVIII ст.: «Собрате изв'Ь- сгій об Малой Россіи на коим основаній оная состоит с начала подданства под всероссійским самодержавіем с 1654 года. 1. Реєстр ім^ющихся в сей книге разным извкггіям на каком Малороссія состоит [Л. 2-2 об.]. 2. В Малой Россіи с начала подданства оной под всеросійское
282 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. самодержавство с 7162 года были главными командирами [Перелік гетьманів від Богдана Хмельницького до Кирила Розумовського із зазначенням років правління (датування «від створення світу» до правління І. Мазепи, після нього - від Р.Х.ЖЛ.306.-4]. 3. Великороссійскіе персоны, которие управляли Малороссіей с начала подданства оной [Перелік усіх російських урядників, що були при гетьманах, а також керівників Малороссійських колегій із зазначенням інструкцій, виданих ним, а також розпоряджень про призначення] [Л. 4 об.-8 об.]. 4. Под главным владеніем где Малая Россія напред сего была [Перелік державних установ Московського царства і Російської імперії, у віданні яких знаходились українські справи] [Л. 9]. 5. Малороссійскія правы [Перелік законодавчих актів і кодексів за яким здійснювалось судочинство в Гетьманщині] [Л. п- 14 об.]. б.Экстрат. После измены мазепиной в 1708 году ізбран гетманом стародубовскій полковник Іван Скоропадскій. О подтвержде- ніи прав и волностей малороссійских [Маніфест Петра І про підтвердження прав і вольностей] [Л. 15-17 об.]. 7.0 принятіи Малой Росіи в подданство всероссійское [Л. 18-20]. 8. Разговорные пункты с посланниками [Л. 20-31]. 9. Пункты посланные к гетману Богдану Хмелницкому при грамоте [Л. Зі-ЗЗ]- 10. Список з грамоты [царя Олексія Михайловича до Богдана Хмельницького] [Л. 33-34 об.]. и. Экстрат [Договірні статті українських гетьманів Ю. Хмельницького, І. Брюховецького, Д. Многогрішного] [Л. 35-43 об.]. 12. Челобитіе мЄіцан кіевских [Л. 44.-45 об.]. 13. Челобитіе мещан нежинских [Л. 45 06.-46 об.]. 14. Экстрат [Договірні статті українських гетьманів І. Самойло- вича, І. Мазепи][Л. 47-52]. 15. [Указ Петра І про призначення Вельямінова президентом Малоросійської колегії] [Л. 52 об.]. 16. В челобитной малороссійского войска полковника Полуботка написано [Промова Павла Полуботка перед Петром І і відповідь останнього] [Л. 52 06.-53 об.]. 17. Инструкция по которой поступать определено [...] правленію Гетманского уряду [Інструкції Анни Іоанівни. В кінці документу примітка: «Такова подлинная инструкция имеется в книге указов бывшей в Малой Россіи министерской канцелярій, которая книга хранится в сенатском архиве»] [Л. 54-55 об.].
Зміст рукописних збірників XVIII - початку XIX cm. 283 18. Тайель сколко прав Малороссійской коллегіи в 1724 году в Малой Россіи и каких зборов имелось [Л. 56-57 об.]. 19. Табель сколко каких в Малой Россіи по именным указам зборов оставалось [Л. 58-60 об.]. 20. Ведомость, взятая по запросу из походной малороссійской гетманской канцелярій в 1756 году о чинах малороссійских [Л. 61-64 об.]. 21. Полки малороссійскіе [Статистичні відомості про чисельність війська в полках] [Л. 64 об.-бб]. 22. О запорожском войск- по в-домости присланной из походной гетманской канцелярій 1756 года іюля 18 дня [Устрій Запорізької Січі, чисельність війська, землеволодіння] [Л. 66 06.-67]. 23. О городе КієвЄ [Про збереження статусу магістрату м. Києва згідно з указом Петра І] [Л. 67 06.-69]. 35. РГАДА, (Ф.181, оп.і, №92). (Рукописное собрание Московского главного архива Министерства Иностранных дел). Рукописний збірник. Формат f40. Обсяг 117 арк. Почерк однотипний; картонна обкладинка з шкіряним торцем і краями. Філіграні: «Pro Patria», «СЯ» (50-ті рр. XVIII ст.). На першому аркуші надпис почерком XVIII ст.: «ЛЬтопись малороссійская с некоторими до малороссійских д±л касавшимся грамотами и указами с 1734 по 1750 год». 1. [Короткий опис Малоросії] [Л. 2-64 об.]. 2. [Указ Анни Іоанівни від 31.01.1734 р. про запроавдження правління Гетьманського уряду]. 3. Инструкция по которой поступать определяется Правленію Гетманского уряду [31.01.1734 р.]. 4. [Лист Петра І до ніжинського полковника з приводу зради Мазепи і необхідності обрання нового гетьмана]. 5. [Указ Катерини і від 3.05.1725 р. про впорядкування ведення судових справ в Малоросії]. 6. [Указ Єлизавети І від 14.10.1744 р. про порядок подання «прошеній»]. 7. [Указ Петра І від 5.11.1723 р. про порядок ведення судових справ і форму «прошеній»]. 8. Виписки з книг мЄских стародубовскіх права магдебургского 1745 году м(еся)ца октоврія 20 дня. 9. Выписки из книг мЄских стародубовскіх права Магдебургского [Зроблені 27.06.1715 р. за вимогою Якова Лизогуба з приводу розмежування його земельних володінь з гетьманськими землями].
284 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. іо. [Копія гетьманського універсалу Івана Мазепи, за яким Якову Лизогубу надавались землі в Стародубщині]. її. [Інструкція князю О. Шаховському від 8.08.1734 р. по управлінню Малоросією]. 12. [Указ Єлизавети І від 25.11.1741р. генерал-комісару Бутур- ліну їхати в Глухів щоб замінити Неплюєва (?)]. 13. [Переказ указу Єлизавети І від 10.02.1749 р. про скасування окремих видів податків в Гетьманщині. В кінці документу запис: «по листам справился войсковій канцелярист Сергий Деругин»]. 14. [Лист-подяка старшини до Єлизавети І за сприяння українським справам]. Решеніе Тайного Совета на «Просительние пункты», поданые гетманом Данилом Апостолом. 15. [Відповідь Олексія Розумовського на привітання від старшини з нагоди отримання ним графського титулу. 22.06.1744 р.]. 16. [Копія грамоти про надання графського титулу священної Римської імперії Олексію Розумовському. Франкфурт-на-Май- ні, 27.04.1744 р.]. 17. [Указ Петра і від 22.10.1723 р. до підданих Стародубського полку про усунення полковника Жоравки і заміни його Кокошкіним]. 18. [Переказ інструкції, даної полковнику стародубському Коко- шкіну від обер-секретаря Маслова]. 19. [Прохання старшини до Єлизавети І про звільнення Малоросії від окремих відів податків]. 20. [Лист страшини до О. Розумовського. Подяка за сприяння у вирішенні українських справ. 25.02.1749 р.]. 21. [Маніфест Єлизавети І про дозвіл обрання нового гетьмана. 15.12.1749 р.]. 22. [Переказ указів Єлизавети ІСенату про відрядження графа Гендрікова до Глухова і про передачу українських справ під юрисдикцію Колегії закордонних справ]. 36. ОР РГБ. (Ф.152, №26). (Рукописное собрание Лукашевича и Маркевича). Рукописний збірник. Формат f 2°. Обсяг 124 арк. Картонна обкладинка з шкіряним торцем і кутами. На торці відтиск: «Исторія о Украйні». На першому аркуші надпис: «Летописец краткій принадлежащій к історій украинской о владевших в ней прежних гетманах в кторой приполнено многими грамотами и инструкциями принадлежащими к сей исгоріи». На аркуші 104 об. напис: «Списано при Академій наук 1753 году с книги полученой от Его Ясновелможности гетмана Кирилы Григорьевича Разумовского».
Зміст рукописних збірників XVIII - початку XIX cm. 285 1. [Короткий опис Малоросії] [Л. 2-49]. 2. [Указ Анни Іоанівни від 31.01.1734 р. про запроавдження правління Гетьманського уряду]. 3. Инструкция по которой поступать определяется правленію Гетманского уряду [31.01.1734 р.]. 4. [Лист Петра І до ніжинського полковника з приводу зради Мазепи і необхідності обрання нового гетьмана]. 5. Виписки з книг м'Ьских стародубовских права магдебургского 1745 году м(еся)ца октоврія 20 дня. 6. [Інструкція князю О. Шаховському від 8.08.1734 р. по управленню Малоросією]. 7. [Указ Єлизавети III від 25.11.1741 р. генерал-комісару Бутурліну їхати в Глухів щоб замінити Неплюєва (?)]. 8. [Указ Петра І гетьману Скоропадському про порядок ведення діловодства на випадок хвороби]. Получена 1720 года декабря і6 дня. 9. Указ Ея Императорского Величества прислан до полковой стародубськой канцелярій № 713. 10. [Переказ указу Єлизавети І від 10.02.1749 Р- про скасування окремих видів податків в Гетьманщині. її. [Лист-иодяка старшини до Єлизавети І за сприяння українським справам] Указ Єлизавети Ідо Сенату від 20.10.1746 р. про забезпеченням житлом і провіантом українських депутатів]. 12. [Указ Петра II про за затвердження за Данилом Апостолом гетьманського чину і земель, 13.04 1729 р.]. 13. Р^шеніе учиненное по указу Его Императорского Величества Верховном Тайном СовЪтЬ на поданое прошеніе Войска Запорожского обеих сторон Днепра гетмана господина Апостола [20 пунктів. 22 08. І728 р.]. 14. Духовная преосвященного Стефана митрополита рязанского и муромского написана літа 1722 ноября 17 дня. 15. [Лист-відповідь Олексія Розумовського на привітання старшин з нагоди отримання графського титулу]. 16. [Указ Петра І до старшини стародубського полку про заміну полковника Жоравки Кокошкіним]. 17. [Лист від малоросійської старшини до Єлизавети І з проханням залишити індуктивні збори для внутрішніх потреб Гетьманщини]. 18. [Лист-подяка від малоросійської старшини до «графа-патро- на» О. Розумовського за його сприяння українським справам. 25.02.1749 р.]. 19. [Маніфест Єлизавети І про дозвіл обрання гетьмана. 15.12.1749 р.].
286 Козацьке історіописання в рукописній традиціїXVIII cm. 20. [Указ Єлизавети І Сенату про перенесення малороссійських справ у відання колегії іноземних справ]. 21. [Указ Єлизавети І про проведення виборів гетьмана. 16.12.1749 р.]. 22. [Указ з Генеральної Військової Канцелярії про звільнення з посади писаря полкової канівської канцелярії Якима Кинев- ського за недбалість у веденні справ]. 23. Описаніе кратчайшее знатнейших дЄйств и случаев что в котором году деялось в Украине малороссійской и около Украины и кто именно когда был гетманом козацким. Поч.: «Первій гетман войск запорожских Предславенски-Бранскій» [Л. 75-90]. 37. ОР РГБ. (Ф.152, №28). (Рукописное собрание Лукашевича и Маркевича). Рукописний збірник. Формат £4°. Обсяг 86 арк. Однотипний почерк. Картонна оправа з шкіряним торцем і кутами. Філігрань «1797». Загальна назва «Краткое описание военных дЄл Малой Россіи». 1. [«Короткий опис Малоросії» продовжений окремими фрагментами до 1768 року]. 2. Список гетманов запорожских [складений на основі «Короткого опису Малоросії»] [Л. 86-88 об.]. Поч.: «Первый был гетман Пределав Лянцкоронскій» 38. ОР РГБ. (Ф.152, №27). (Рукописное собрание Лукашевича и Маркевича). Рукописний збірник. Формат £4°. Обсяг 350 арк. Писаний однотипним почерком. Шкіряна оправа з тисненням. 1. Краткое описаніе малороссійского козацкого народа с начала происхожденія его и разнообразного по временам состоянія по 1761 год. Собранное из разных иностранных и россійских писателей и сочинненное бунчуковым товарищем Петром Симановским 1765 года. Списал с оригиналу с прибавленіем еще [...] указов, привилегій королей полских, гетманских статей и прочее повЪту Остерского подсудок земскій Михайло Лусташ 1769 года [Л. 1-32006.] 2. Привилегія короля полского и великого кназя Литовскаго Си- гизмунда Августа о присоедЬненіи Малой России под назва- ніем княженія Кіевского до короны Полской 1569 года. 3. [Вклеено два друкованих укази Катерини II про відставку гетьмана К. Розумовського і про передачу сіл Кременчука, Власівки «под відомство и права Новороссійской губерни».
Зміст рукописних збірників XVIII - початку XIX cm. 287 Останній адресовано «господину генерал-порутчику Малороссій- ской губерній главному командиру и кавалеру Мелыунову»]. 4. Список извкстій, каково против прочіих прочитано в Верховном Тайном Совать от челобитных гетмана Апостола 1728 году [Решительные пункты]. 39. ОР РГБ. (Ф.152, №30). (Рукописное собрание Лукашевича и Маркевича). Рукописний збірник. Формат f 40. Обсяг 44 арк. Писаний однотипним почерком. Картонна оправа з шкіряним торцем і кутами. Філіграні «вензель», «Pro Patria» (60-ті рр. XVIII ст.). На аркуші 104 напис почерком XVIII ст.: «Конец первой книги». і. Список войнам от Хмелницкого над ляхами последовавшим и о протчем [Записано у формі таблиці, хронологічні рамки 1648- 1709 рр.] Поч.: «Война под Жолтыми Водами» [Л. і-8об.]. 2.0 началі проименованія Козаков откуду козаки прозваны и от коего племени рода [«Літопис Граб’янки» короткої редакції] [Л. 8-4206.]. 3. Копія с грамоты Богдана Хмелницкого данной по титл^. 40. ОР РГБ. (Ф.152, №29). (Рукописное собрание Лукашевича и Маркевича). Рукописний збірник. Формат f 2°. Обсяг 92 арк. Писаний трьома почерками. Оправа пізніша. Філіграні «вензель», «Pro Patria», «АГ» (60-ті рр. XVIII ст.). 1. Собраніе гетманов Войска Запорожского Малой Россіи пред Хмелницким бывших. Поч.: «Року 1506 был гетм