/
Author: Войтович В.Л.
Tags: історія україни історія монголії чингіз-хан рід чингізидів генеалогія чингізидів
ISBN: 966-613-328-8
Year: 2004
Text
Войтович
Леонтій
Вікторович
НАЩАДКИ ЧИНГІЗ-ХАНА: ВСТУП ДО ГЕНЕАЛОГІЇ ЧИНГІЗИДІВ-ДЖУЧИДІВ
ж
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА IM. І. КРИП’ЯКЕВИЧА НАН УКРАЇНИ
ЛЕОНТІЙ ВОЙТОВИЧ
НАЩАДКИ ЧИНПЗ-ХАНА: ВСТУП ДО ГЕНЕАЛОГІЇ ЧИНГІЗИДІВ-ДЖУЧИДІВ
ЛЬВІВ-2004
ББК 63.3(0)4я73 Р82
Войтович JI. В. Нащадки Чингіз-Хана: вступ до генеалогії ЧингізидівДжучидів. - Львів, 2004. - 248 с.
Рецензенти:
Дашкевич Я.Р., д.і.н., професор (Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім.М.С.Грушевського НАН України)
Рубель В.А., д.і.н., професор (Київський національний університет ім.Т.Шевченка)
Сохань П.С., член-кор. НАН України (Інститут української археографії та джерелознавства ім.М.С.Грушевського НАН України, м.Київ)
Друкується за ухвалою вченої ради Львівського національного університету імені Івана Франка
ISBN 966-613-328-8
© Войтович Л.
© ЛНУ імені Івана Франка
ЗМІСТ
1. ВСТУП 5
2. ДЖЕРЕЛА 21
3. ІСТОРІОГРАФІЯ 49
4. ПЕРШІ ЧИНПЗИДИ 79
5.ДЖУЧИД И 95
6. ПЛКА БАТУ 113
7. ГІЛКА ОРДУ 141
8.ПЛКА БЕРКЕЧАРА 169
9. ГІЛКА ШИБАНА 171
10. ПЛКА ТАНКУТА 185
11. ПЛКА БУВАЛА 187
12. ГІЛКА ШІНГКУРА 195
13. ГІЛКА ЧИМПАЯ 197
14. ПЛКА УДУРА 199
15. ПЛКА ТУКА-ТИМУРА 201
16. ХАНИ ЗОЛОТОЇ (з 1434 р. ВЕЛИКОЇ) ОРДИ 227
17. АЛФАВІТНИЙ ПОКАЗЧИК ДО
ГЕНЕАЛОГІЧНИХ ТАБЛИЦЬ 231
Вступ
1. ВСТУП
Монгольська імперія і монгольське завоювання, яке протягом 1237— 1241 рр. зруйнувало Київську Русь, досі не отримали належного висвітлення і належної оцінки у вітчизняній і зарубіжній історіографії.
Попри думку J1. Гумильова, надання володимиро-суздальському князеві Ярославові Всеволодовичу ханського ярлика не було оформленням союзної угоди1. Старші з князів Володимиро-Суздальської та Рязанської земель перетворилися на васалів навіть не монгольського імператора (каана), а короля (хана) західної частини імперії, яка незабаром відкололася від неї як держава Золота Орда (сама назва “Золота Орда” з’явилася у московських літописах аж у другій половині XVI ст., але вона, схоже, більш давнього походження, офіційно держава називалася, напевно “улус Джучі” чи “юрт Джучі” і складалася, як було прийнято у монголів, з правого та лівого флангів - Синьої та Білої орд - “Кок Орди та “ Ак Орди”; руські літописці для означення улусу Джучі вживали найчастіше назву “Орда”, з середини ХГѴ ст., коли Кок-Орда стала все більше відокремлюватися, літописці стали називати її Заволзькою2). За здоров’я хана Золотої Орди молилися в церквах, а на його вимогу контигенти княжих військ і самі князі виступали в походи на завоювання земель Північного Кавказу і Азербайджану, за володіння яким тривали війни майже півтора століття, а потім брали участь в ординських усобицях. Монголи переписали населення, поставили для контролю за ним своїх баскаків, темників, тисячників, сотників і десятників, установили розміри данини-виходу і старанно слідкували за підвладними князями.
Ординці постійно підтримували тенденцію до роздроблення князівств і підігрівали суперництво навколо старших престолів. Рівночасно вони нищили князів, які проявляли найменші тенденції до звільнення від їх опіки (суздальський князь Андрій Ярославич, тверський князь Олександр Михайлович та ін.). Тепер благополуччя останніх залежало від настрою хана та його двору, вміння підкупити ординських сановників і обмовити сусіда. Тут особливо проявили себе нащадки наймолодшого з синів Олександра Невського - князі невеличкого Московського князівства. Вірною службою вони заслужили ханську довіру і ярлик на велике княжіння володимирське, поступово перетворивши його у спадковий. Отримавши право замісь ханських баскаків збирати данинувихід, вони коштом інших купували ласку свого сюзерена. Слідуючи його зразкам, московські князі відкинули стару систему успадкування і стали
1 ГумилевЛ.Н. Древняя Русь и Великая степь. - Москва, 1989. - С.509
2 Митрошкина А.Г. Термин “Золотая Орда”//Труды Иркутского гос. Ун-та. - Т. 65. - Вып. 4. Серия языкознание. - Иркутск, 1968; Юдин В. П. Орды: Белая, Синяя, Серая, Золотая//Казахстан, Средняя и Центральная Азия в ХѴІ-ХѴІІІ вв. -Алма-Ата, 1983.
5
ВОЙТОВИЧ Леонтій
передавати владу по прямій лінії. Вся історія взаємин Московської гілки Мономаховичів - це жорстока боротьба старших братів з молодшими. Роздроблення сусідніх князівств (приміром уділи Стародубського князівства у XIV ст. роздробилися до розмірів сіл) позбавляло можливості їх князів сплачувати ординський вихід. Цю функцію взяли на себе московські князі, з часом перетворюючи своїх дрібних васалів у служилих князів. Окремі дрібні уділи, чиї князі давно перетворилися у московських бояр і навіть дворян середньої руки, щасливо дожили до часів Івана Г розного, оточені з усіх сторін московськими володіннями. Московські князі також вміло провокували антиординські виступи своїх основних суперників тверських і суздальських князів, а потім з допомогою ординців успішно їх придушували. Така політика забезпечила їм вже на кінець ХГѴ ст. гегемонію у землях колишньої ВолодимироСуздальської землі. У XV ст. вони об’єднали ці землі і розпочали суперництво з Великим Князівством Литовським за інші землі колишньої Київської Русі. Ще до того почався їх наступ на рязанські землі, які вдалося анексувати аж у першій половині XVI ст.
Розпад Золотої Орди, який розпочався ще у середині XIV ст., був призупинений Тохтамишем. Незважаючи на смертельний удар, нанесений Золотій Орді Тимуром, ця держава ще агонізувала майже до кінця XV ст., повільно розпадаючись на менші “царства”. Її руйнувала взаємна боротьба між Чингізидами. Якщо українські князівства при допомозі Литви скористалися цією боротьбою, щоб позбутися ординської опіки, і внесли свою частку у розвал Золотої Орди, то Московська держава фактично звільнилася від ординської зверхності без великих зусиль. Епізод з Куликовською битвою, результат якої не мав політичного значення (через два роки Тохтамиш зруйнував Москву і відновив ординське панування), був подвигом об’єднавчої політики православної церкви. Цей епізод надовго відбив охоту московським князям виступати проти Орди і вони вагалися Інавіть тоді, коли від цієї могутньої держави залишилися одні спогади. Тут характерним прикладом виступає нерішучість великого князя Івана III Васильовича, яку не могла збагнути навіть його дружина Софія Палеолог.
В одному, безперечно, правий Л. Гумильов. Монгольська навала зруйнувала міжетнічні зв’язки Київської Русі. А православна церква, яка у попередню епоху була повністю підпорядкована політиці князів, не зуміла утримати ці зв’язки. У XIII ст. російський етнос уже майже сформувався3. Київські митрополіти, які виїхали спочатку до Володимира на Клязьмі, а потім - у Москву, сприяли консолідації цього етносу. Не без їхньої допомоги відбулося поступове злиття з цим етносом населення Рязанської і Новгородської земель, чия етнічна підоснова була відмінною від населення Володимиро-Суздальської землі. Сприяли цьому і масові переселення новгородського і рязанського, не
3 Гумилев Л.Н. Древняя Русь и Великая степь. - С.491-492
6
Вступ
тільки боярства і дворянства, але й купецького та посадського населення. Практику цих переселень розпочав Іван III, а довершив його внук Іван Грозний.
Новгородська боярська олігархія спочатку вирішила відкупитися від ординців. Взявши на себе посередництво в торгівлі між ординським світом і союзом балтійських міст (Ганзою), Новгород Великий став процвітати. Тому вони, як правило, приймали до себе васалів московських князів і відсилали тверських васалів, оскільки Твер не вміла так домовлятися з Ордою. Це тривало доти, доки з рубежу XV ст. Москва не стала зазіхати на свободу Новгородської землі. Тактика маневрування між Москвою, яка постійно посилювалася новими приєднаннями, слабнучим роздробленим Великим князівством Тверським та Великим Князівтвом Литовським (новгородські контигенти брали участь навіть у битві під Грюнвальдом), закінчилася московським завоюванням.
Сильно постраждала від монголів Переяславська земля, яка разом з частиною Київської землі (на південь від Канева) опинилася під безпосереднім управлінням ординців4. Ординський баскак Ахмату 1283-1284 рр. утвердитися в Курському князівстві і почав тіснити рильського і воргольського князя Олега, закладаючи власні слободи в його землях5. Ці літописні відомості підтверджені археологами6.
Дністровсько-Бирладська волость Галицької землі також перейшла під безпосередній контроль ординців7. Признали себе васалами володаря одного з ординських улусів або навіть його еміра Коренци (Куремси) болохівські князі, за що ця територія була практично знищена каральними походами Данила Романовича і його сина Шварна8. Правитель Бакоти боярин Митей, також визнавши себе васалом якогось із емірів цього улусу, був призначений баскаком. Спроби Данила Романовича відновити становище у цьому регіоні довго не мали успіху. З другої половини XIII ст. все Східне Поділля поступово перейшло під управління ординських баскаків9.
Сам Київ після монгольської навали якийсь час належав володимиросуздальським князям, які добивалися на нього ярликів у монгольських ханів,
4 ПСРЛ. -Т.2.- Стб.838; Путешествия в восточные страны Плано Карпини и Рубрука. - Москва, 1950. - С. 67-68
5 ПСРЛ. - Т. 18. - С. 79
6 Александров-Липкинг Ю.А. Далекое прошлое соловьиного края. - Воронеж, 1971.-С. 112-117
7 Руссев П.Д. Молдавия в “темные века материалы к осмыслению культурноисторических процессов//Стратум. -1999. -№ 5: Неславянское в славянском мире. - С.379-407
8ПСРЛ. - Т.2.-Стб.838; Раппопорт П.А. ГородаБолоховскойземли//Краткие Сообщения Ин-та Истории Материальной Культуры. - Вып. 57. - Москва. 1955. - С.59; Терещук К.І. До питання про локалізацію Болохівської землі // Дослідження з слов ’яно-руської археології. - Київ, 1976,- С. 164-175
9 ПСРЛ. -Т.2.- Стб. 789, 791, 793, 828, 829
1
ВОЙТОВИЧ Леонтій
претендуючи тим самим на роль сюзеренів земель колишньої Київської Русі. Щоб відкинути подібні претензії в Орді надали ярлик на Київ Олександрові Ярославичу, а ярлик на велике княжіння - його молодшому братові Андрієві. Так само було відмовлено у ярлику галицько-волинському князеві Данилові Романовичу10, який претендував на володіння Києвом як спадкоємець великих князів і в якому не без підстав вбачали противника ординського панування. Може тому у кінці XIII ст. володимирські князі вже не добивалися ярликів на Київ. Близько 1300-1301 рр., після перемоги хана Тохти над Ногаєм, на київському престолі утвердилася путивльська династія, князі якої з допомогою ординців утримували ці території до 1362 р.11 Можливо, що між 1324-1331 рр. київський престол займав литовський васал Ольгімант-Михайло Гольшанський12. Але путивльські Ольговичі з допомогою ординців повернули собі давню руську столицю. Молодші князі з путивльської династії опанували також і Овруцьке князівство, престол якого зберігали ще у 1408 р.13
Якийсь час (не пізніше 1300 р.) зберігали свої уділи в Київській землі і Смоленські Мономаховичі. Одним з них був пороський князь Юрій, васал волинських князів Володимира Васильковича та Мстислава Даниловича14. Можливо також, що окремі з цих князів правили у Києві як волинські васали у 1270-1300 рр.
Перший київський князь з династії Гедиміновичів Володимир Ольгердович (1362-1393) пробував з литовською допомогою позбутися ординської опіки і стати повністю незалежним володарем. Він проводив власну політику, карбував монети. На цей час до Київської землі стала належати і
10 Толочко О. Коли перестала існувати “Київська Русь ”? Історіографічна доля одного терміну і поняття //Київська старовина. -1992. -N 6.-С. 15-17
11 Квашнин-Самарин Н. По поводу Любецкого синодика//Чтения в Московском Обществе Истории и Древностей Российских. -1873. -Кн. 4. - С.222; Зотов Р. В. О черниговских князьях по Любецкому синодику и о Черниговском княжестве в татарское время. - Санкт-Петербург, 1892. - С.115-118; Войтович Л. Генеалогія династії Рюриковичів. - Київ, 1990. - С. 63; Його ж. Київські князі з путивльської династії// “Київ". -1991. -N 8. С. 149-150; Його ж. Генеалогія династій Рюриковичів і Гедиміновичів. - Київ, 1992. - С.54; Русина О. До питання про київських князів татарської доби//Записки НТШ. - Т.225. -1993. - С. 194-203; Її ж. Київська виправа Гедиміна (Генеалогічний аспект проблеми) //Записки НТШ. - Т.231. -1996. - С. 147-157
12 Войтович Л. Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у ХІІ-ХѴІ ст. - Львів, 1996.-С. 159
13 Войтович Л. Генеалогія династії Рюриковичів. - С.53-54
14 ПСРЛ. -Т.2.- Стб.930
8
Вступ
Переяславська земля. Крім того кордони її значно розширилися на південь і південний схід15.
Протягом другої половини ХІП - першої половини ХГѴ ст. головним стабілізуючим і організуючим фактором на українських землях була ГалицькоВолинська держава. Фактично всі інші князівства, в тій чи іншій мірі перебували під впливом цієї держави. Турово-пінські князі, в першу чергу дубровицькі та степанські, стали волинськими васалами.
Ступінь залежності Галицько-Волинських земель від Золотої Орди залишається дискусійним. Не викликає сумніву, що Данило Романович пробував повністю позбутися ординської опіки. Це втілилося у прийнятті королівського титулу і готовності визнати зверхність папи в обмін на організацію хрестового походу. Це втілилося в офіційній ідеології: “О, зліше зла честь татарська...” - написав волинський літописець, оцінюючи прийом у Батия свого князя, якого трактували значно краще ніж інших Рюриковичів, яким довелося їздити в Орду, але одночасно дали зрозуміти, що на відродження Київської Русі, навіть як васальної держави в рамках Золотої Орди, надій немає: ординці воліли мати справу з дрібними розрізненими князівствами, які мали бути васалами володарів ординських улусів, або, навіть їх намісників16. Це втілилося і у будівництві кам’яних укріплень та відвертому збройному виступі проти Коренци (Куремси) -улусбека чи першого еміра улусбека Мауці (Могуція), до улусу якого належали Галицько-Волинські землі.
Але ця політика мала тільки короткий успіх (1253-1258 рр.), почасти викликаний боротьбою за владу в Орді по смерті Батия. Залежність ГалицькоВолинських земель від Золотої Орди відновив Бурундай. Цей один з кращих монгольських полководців був поставлений замісь Коренци (Куремси). Король Данило мусив виїхати з краю, а його брат Василько і сини Лев та Шварн - визнати себе монгольськими васалами та зруйнувати укріплення найбільших міст. У 1262 р., скориставшись проблемами хана Берке, король Данило повернувся до краю і розрив з Ордою знову став реальністю. Лев Данилович налагодив добрі стосунки з Ногаєм, який утворив величезний улус у Північному і Західному Причорномор’ї з центром в Ісакчі на Дунаї (Бурундай став одним з головних його емірів). Ногай був не простим темником, а Чингізидом. Він не тільки підпорядкував собі обох болгарських царів та частину Сербії, але вміло використовував своє положення в династії, впливаючи на боротьбу навколо престолу. Однак для амбітного політика цього виявилося замало. Він мріяв про власну державу, про що свідчать монети, які карбували Ногай та його син Джекі. В таких умовах Ногай сам був зацікавленим у співпраці з галицькими та волинськими князями, що значно ослаблювало позиції" Золотої Орди у цьому
15 Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. - Киев, 1987. - С. 62-72, 82-84
16 Полубояринова М.Д. Русские люди в Золотой Орде. - Москва, 1978. -С.9
9
ВОЙТОВИЧ Леонтій
регіоні і привело до певного ослаблення цієї залежності. Лев Данилович вміло користався з таких змін і з допомогою військ Ногая розширював свої володіння в Закарпатті та у Польщі17. Але він не рішився прийняти королівського титулу слідом за батьком, хоча західні сусіди нерід ко так його титулували. Це врятувало йому корону або і життя у 1287 р., коли хан Телебуга вирішив розірвати цей зв’язок, вигідний обом сторонам і, в першу чергу Ногаєві. Однак галицьковолинські князі недовго були безпосередніми васалами ординських володарів. Телебуга загинув внаслідок змови, організатором якої був Ногай. Становище було відновлено і зберігалося принаймі до загибелі Ногая.
Прийняття бл.1301 р. Юрієм Львовичем титулу “короля Русі і князя володимирського” та організація окремої Галицької митрополії, на яку пішла, неохоча до подібних заходів, константинопольська патріархія (митрополит київський перебував у Володимирі під ординським контролем), свідчать на користь версії про звільнення Галицько-Волинської держави від ординської залежності18. Ця наступило після того, як золотоординський хан Тохта знову був зв’язаний боротьбою за Азербайджан, а його намісники - боротьбою з нащадками Ногая.
У грамоті від 9.08.1316 р. Андрій та Лев Юрійовичі обіцяли Тевтонському Ордену захист від ординців. За свідченням польського короля Владислава Локетка (лист до папи Іоана XXII від 21.05.1323 р.) війська цих князів були нездоланним захистом проти ординців. Можливо тому вони не змогли допомогти закарпатській верхівці, яка закликала їх поборотися за Угорську спадщину. У світлі цих фактів мотивованим виглядає припущення про загибель обох князів у боротьбі з Ордою19. Те, що жоден з них, а також їх наступники, не прийняли королівської корони може свідчити, що боротьба з Ордою проходила з перемінним успіхом.
Компроміс, який привів до влади Болеслава Тройденовича, тобто не дозволив опанувати ці землі литовському чи польському претендентові, був укладений за участі хана Узбека. Допоміг Узбек і Дмитрові Детькові та Любартові Гедиміновичу у 1340 р. Тобто ординська політика у 1323-1340 рр. опиралася на недопущення тіснішого альянсу Галицько-Волинської землі з котримсь із сусідів. Але ординські впливи тут тривали не довше смерті Узбека (1342 р.) і початку нової боротьби за владу у самій Золотій Орді.
Чернігівська земля, яка сильно постраждала від монголів у 1239 р., і продовжувала відчувати ординський натиск ще протягом майже сотні років, сильно роздробилася. Крім того, відбувся відплив населення у північно-східну
17 Войтович Л. Удільні князівства. -С.89-97
18 Ждан М. До питання про залежність Галицько-Волинської Русі від Золотої Орди //Український історик.-N1-4 (17-20). -1968. - С. 71
19 Мацяк В. Галицько-Волинська Держава 1290-1340 рр. у нових дослідах. - Авсбург, 1948. - С. 18
10
Вступ
частину (ближче до лісів, далі від степу), де з’явилися Брянське, Глухівське, Карачевське і Таруське князівства. З Глухівського князівства виділилися Новосильське і Устівське. З Новосильського - Белевське, Одоєвське і Воротинське. З останнього - Перемишльське. З карачевського князівства виділилися Хотимське, Звенигородське, Волховське, Мосальське, Хотетовське та Єлецьке князівства. З Таруського - Канінське, Спаське, Оболенське, Пенінське, Тростенське, Мезецьке, Борятинське і Волконське князівства. Продовжували існувати Чернігівське, Сіверське, Стародубське, Путивльське, Трубчевське і Козельське князівства. Окремі з цих князівств ділилися ще на менші частки. Таке роздрібнення було вигідне ординцям. Відстоюючи свої уділи, дрібні чернігівські князі маневрували між Ордою, великими князями литовськими, рязанськими, смоленськими та московськими.
Полоцька земля не зазнала руйнації від ординців і не платила данинивиходу. Але ординська загроза сприяла переходу основних столів у цій землі до литовських князів. Рюриковичі уціліли тільки у менших столицях (Мінськ, Лукомльтаін.).
До походів Бурундая і Турівська земля не знала ординських руйнувань. Дрібні турівські князі розділили долю своїх нових сюзеренів - волинських князів. З кінця 1330-х ці території перейшли у сферу впливу Литви.
Смоленська земля, до якої ординці також не дійшли, погодилася на сплату виходу подібно до Новгороду. З однієї сторони це стримувало можливу ординську агресію, з іншої приносило вигоду посередницької торгівлі між прибалтійськими державами та ординським ареалом. Десь у середині 1330-х рр. смоленський князь Іван Великий Олександрович перестав платити ординський вихід. У відповідь у 1339 р. на Смоленську землю напало ординське військо, очолене Товлубеєм. В складі цього війська були васали московського князя Івана Калити, який виступав у подібних випадках виконавцем ханської волі, вміло ним же спрямованої проти сильних супротивників. У 1340 р. хан Узбек знову послав великі ординські сили, у складі яких були дружини рязанських, суздальських, ростовських, юр’євського, друцького і фомінського князів та московське військо. Смоленськ витримав ординські удари, а наступний його князь уже титулувався великим, підкреслюючи свою повну незалежність. На жаль, на початку XV ст. роздроблене Велике Смоленське князівство було анексоване Литвою, яка скористалася внутрішніми протиріччями між князями смоленської гілки Рюриковичів.
Литовська держава, яка з середини XIII ст. стала потужною політичною реальністю в Центральній Європі, була привабливим союзником для тих, хто зважувався на боротьбу з ординцями, особливо після падіння ГалицькоВолинської держави. Гедиміновичі, які протягом XIII - початку XIV ст. закріпилися на престолах головних білоруських князівств, легко домовлялися з місцевими елітами, були толерантними в питаннях релігії, швидко освоювали мову і культуру своїх підданих і діяли як справжні патріоти своїх нових володінь.
11
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Яскравий приклад - діяльність на Волині Дмитра-Любарта Гедиміновича20. Після перемоги Ольгерда над ординцями на Синіх Водах (1362 р.) Гедиміновичі утвердилися в Києві, Трубчевську, Новгороді Сіверському, а пізніше у Стародубі та Чернігові. Корятовичі опанували Подільське князівство, північно-західну частину якого отримали ще від Любарта. Після Куликовської битви всі ці князівства (за виключенням хіба Подільського) позбулися навіть періодичної виплати ординського виходу-данини. Незважаючи на поразку на р. Ворсклі (1399 р.) литовсько-українські князі у XV ст. вже контролювали становище і диктували ординцям свою політику. Одним з таких епізодів цієї політики стала поява окремого Кримського ханства.
Вивчення історії за російською періодизацією (взаємини північносхідних князівств з Золотою Ордою були іншими і значно довшими), а також інші причини привели до того, що інтерес до ординських впливів на українські землі залишився переферійним і дещо спотвореним. А без знання ординської генеалогії, без розуміння взаємин між Чингізидами, неможливе розуміння важелів політики і причин багатьох явищ, які відбувалися на наших землях у ХІП-ХѴ сг.
Чингізиди були головною рушійною силою цієї гігантської імперії, яка об’єднала багато народів і племен, різних за етносом, релігією, економічним і культурним рівнем. Власне монголів у цій імперії, особливо у її західному відламі - Золотій Орді було зовсім небагато. Самі монгольські племена були нечисленними21.
Плем’я ДЖАЛАЇР, з якого походили Чингіз-хан та полководець Мункасар-нойон, який від значився під час походу Тулу, молодшого сина Чингізхана з сином Менгу в країну Кипчак, залишилося в корінних монгольських землях. З часів Чингіз-хана це плем’я називали “йєка-монгол”, тобто “великі монголи”22.
Плем’я ТАТАР, з якого походили старша дружина Бату - Боракчин, дружина хана Туде-Мунке -Туре-Кутлук, старший емір Бату Іт-Кара та старший емір Мунке-Тимура - Бек-Тимур, згідно найдавнішої монгольської історії (“Таємного сказання”) взагалі були народом тюркського походження, відмінним від монголів і навіть ворожим їм. їх число добре поінформований історик Рашид ад-Дін оцінював у 70 тис, домів на колесах - кибиток23. Шість татарських юртів
20 Войтович Л. Етапи політичної історії Волині XIV-XV ст. Державність. Васалітет. Інкорпорація // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Т.5. Історичні та філологічні розвідки, присв. 60- річчю акад. Я.Ісаєвича. -Львів, 1998. - С.49-79
21 Чхао Чху-Ченг. К вопросу о составе народностей армии монгольской империи ХІІІ-ХІѴвв. //Идель.-Казань, 1996. -№ 5-6
22 Pelliot Р. Notes on Marco Polo. - T.l. - Paris, 1959. - P.285
23 Рашид ад-Дин. Сборник летописей. - Т.1.-Кн.1/Пер. сперс. А.А.Хетагурова, прим. А.А. Семенова. - Москва-Ленинград, 1952-С.106
12
Вступ
(князівств) існували у дочингізовий період у Х-ХІІ ст. Найбільш потужним з них був юрт, який займав кочовища біля озера Буїр-нор у Східній Монголії. Татарські юрти ворогували між собою і навіть вели затяжні війни24. Монголи були залежними від татар.25 Татари були винними у загибелі батька Чингізхана. У 1182 р. Чингіз-хан розгромив татар в битві при урочищі ДавланНемурчес. Татарський князь (вождь) Муджін-Султу і всі мужчини високого зросту були перебиті, живими залишили тільки невисоких мужчин та малих дітей26. Приводом для цієї війни була пімста за вбивство Есукай-Бахадура, але це скоріше була боротьба за гегемонію серед монгольських племен. Папський дипломат Рубрук звернув увагу, що монголи попереду всюди посилали татар, більшість яких загинуло27. Звідси і появилася назва монголо-татари і татари. Потім остання назва перейшла на половців, серед яких розчинилися рештки монголів, що були у війську Бату, та вцілілих татар28. Можливо, що монголи самі спеціально називали себе “татарами”, щоб уникнути гніву богів тих народів, чиї території вони плюндрували29.
Плем’я ОЙРАТ трималося довший час окремо. За Чингіз-хана ним правив “цар і вождь” Кутука-біки, якому успадкували його син Дурадцжі і внук Бука-Тимур. Рідна сестра Бату Кулуй-егачі була дружиною Інальчі, другого сина Кутука-біки. Від цього зв’язку народився Улду, сини якого Ніктей і Аку-Тимур мали 4 тисячі війська в улусі Конічі. Бука-Тимур мав чотирьох сестер: Кубакхатун стала першою дружиною Хулагу і матір’ю Джумукура, Оркана-хатун - матір’ю Мубарек-шаха, третя - матір’ю Менгу-Тимура, Ольджай-хатун - дружиною Хулагу. Це плем’я вже з початку XV ст. почало утворювати свою державу - Джунгарське ханство, яке було розгромлене і знищене манчжурами у 1755-1757 рр.30 У Золотій Орді ойратів було мало і вони також розчинилися серед половецьких народів.
24 Там само. -Т.1.- Кн. 1. -С.101
25 Кычанов Е.И. О татаро-монгольском улусе XII в. // Восточная Азия и соседние территории в Средние века. - Новосибирск, 1986; Кляиіторный С. Г. Государства татар в Центральной Азии (дочингисова эпоха) //Mongolica. К 750-летию “Сокровенного сказания”. - Москва, 1993; WeiersM. Herkunft und Einigung der mongolischen Słamme: Turken undMongolen//Die Mongolen inAsien und Europa/Hrg. S.Conermann und J.Kusber. - Frankfurt am Main, 1997.
26 Сокровенное сказание. Монгольская хроника 1240 г. /Козин С.А. -Т.1. - Москва-Ленинград. -1941. - С. 123; Рашид ад-Дин. Сборник летописей. -Т.1.- Кн.2/Пер. с перс. О. И. Смирновой., прим. Б.И.ПанкратоваиО.М.Смирновой. - Москва-Ленинград, 1952. - С. 120
27 Путешествие в восточные страны Плано Карпини и Рубрука /Пер. с лат.
А.И.Малеина. -Москва, 1957.-С.84, 94
28 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - Саранск, 1960. - С.35
29 Haenisch Е. Die Geheime Gesschichte der Mongolen. - Laipzig, 1948. - S.137
30 Иакинф [Бичурин Н.Я. ]. Историческое обозрение ойратов или калмыков с
13
ВОЙТОВИЧ Леонтій
У корінних монгольських землях залишилося плем’я КОНГКУРАТ, з якого традиційно походили більшість старших дружин золотоординських ханів.
З племені ХУІШН походив емір Хушідай-Байку, васал Джучі, який пізніше був начальником правого флангу Бату. Він усиновив Ельдеке, сина своєї дружини з племені джуроят, і поставив своїм заступником. Це плем’я залишилося з Бату на Волзі і, очевидно, також розчинилося серед половецьких народів.
Плем’я КШГ1Т із своїм еміром Кутан-нойоном в числі 4 тис. воїнів було підпорядковане Джучі, пізніше з еміром Хураном служили його сину Орду. Це плем’я стало, схоже, основою сибірських татар, змішавшись із зауральськими кочовими народами.
Воїни з племені САЙДЖІЮТ із Мункедик-нойоном служили Джучі, пізніше з еміром Черкесом - Токті. З цього племені походили кримські беї Сіджіути, чий бейлик знаходився у приазовських степах.
У Причорномор’ї залишилися залишки невеликого племені ХІДЕРКІН. З Мукур-Кураном в числі одної тисячі воїнів вони були у “тьмі” Ногая.
Плем’я ЙІСУТ, з якого походили знамениті полководці Джебе-нойон і Субудай-багадур, розчинилося серед народів, з яких консолідувалася узбецька нація.
Таким чином у Золотій Орді було дуже мало власне монголів (навряд чи вірна версія, за якою термін “монгол” не мав значення етноніма, а ним тільки позначалися племена, які свого часу проголосили Темуджіна Чингіз-ханом31, бо сама імперія офіційно називалася “йєке монгол улус” - “велика монгольська держава”, а держава, створена ще на межі Х-ХІ ст. прапрадідом Чингіз-хана Хабул-ханом з роду Кият-Борджігін, яка невдовзі розпалася, також називалася “Хамаг монгол улус”). Монгольська верхівка Золотої Орди швидко розчинилися серед інших народів, більшість з яких складали половці. У XIV ст. в Орді переважно говорили половецькою, яку називали татарською, хоча в офіційних колах ще писали монгольською, користуючися уйгурським алфавітом, і хан Узбек знав цю мову32. З утвердженням ісламу Золота Орда перейшла на арабський алфавіт, тоді як у самій Монголії стали використовувати “басипу” - квадратний монгольський алфавіт, введений кааном Хубілаєм.
Чингізиди утримували всю цю величезну різноеггнічну масу, половецька основа якої, названа татарською, перейняла монгольські традиції. Основою їх політики був жорстокий раціоналізм. Монголи переймали технічні новинки у
XV в. до настоящего времени. - Санкт-Петербург, 1834; Банзаров Д. Об ойратах и уйгурах. - Казань, 1849; Златкин И.Я. История Джунгарского ханства (1635-1758). - Москва, 1964.
31 Рыкин П. И. Создание монгольской идентичности: Термин "монгол” в эпоху Чингис-хана//Вестник Евразии. Acta Euroasica. -N° 16. - 2002. - С. 61
32 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - С.36
14
Вступ
всіх сферах від завойованих ними народів і створювали середовище для їх успішного функціонування. їх армія до рубежу XV ст. залишалася однією з найпередовіших як по озброєнню так і по структурі та організації. Монголи мали чіткий поділ на підрозділи і з’єднання. Вони витримували оптимальне бронювання коня і вершника, що дозволяло їм вести бій з важкою лицарською кавалерією, одночасно переважаючи останню у маневровості. У них було більш продумане співвідношення між лучниками і списоносцями, яке дозволяло добре підготувати як атаку так і відступ. Монголи довели до досконалості метальну артилерію (як стаціонарну так і мобільну), їх пороки легко справлялися з дерев’яними і кам’яними укріпленнями (причому практикувалася велика концентрація таких машин - іноді до сорока на одній ділянці, навіть для штурму невеликого Колодяжина у 1240 р. було поставлено аж дванадцять машин), а запальні суміші і порох забезпечували успіх штурмів. У кінці ХГѴ ст. в Золотій Орді з’явилася і вогнепальна артилерія (тюфяки).
Забезпечення війська, яке було основою ординського суспільства, змушувало Чингізидів звертати увагу на організацію ремесла. З цією метою в першу чергу і зберігалися полонені ремісники, якими заселялися цілі квартали ординських міст. Поліетнічність цих міст не повинна дивувати. Сама держава була поліетнічною. У містах ремісники різних націй і традицій поступово змішувалися на половецько-татарській основі і в етнічному сенсі також. Не можна недооцінювати і монгольського елементу в цих містах. За свідченням того ж Рубрука і самі монголи були вправними ремісниками. “Вони виробляють також войлок і накривають доми. Мужчини виготовляють луки і стріли, приготовляють стремена і вуздечки і роблять сідла, будують доми і повозки, охороняють коней і доять кобил, трясуть власне кумис, тобто кобиляче молоко, виготовляють мішки в яких його зберігають, охороняють також верблюдів і нав’ючують їх. Овець і кіз вони пильнують спільно, і доять іноді мужчини, іноді жінки. Шкіри готують вони при допомозі кислого молока”33. Монголи зшивали “кольоровий войлок або інший, складаючи виноградні лози, дерева і птахів та звірят” для прикраси своїх домів34, були знайомі з хліборобством та рибальством, мали чітку організацію спільних полювань із загонкою.
Не варто також недооцінювати ролі ординських міст35. Були не лише гігантські столиці на Волзі Сарай-Бату і Сарай-Берке, але ціла низка міст у Криму і на півдні нинішньої України і у Молдові: Анкерман (на правому березі дністровського лиману), Кілія (в гирлі Дунаю), Костеніти (біля с. КостештиГирля Котовського р-ну Молдови), Старий Орхей (можливо Шерх ал-Джедід, біля сіл Требужени і Бутучени в Огреївському р-ні Молдови), Ісакчі (столиця Ногая на Дунаї), Маяки (на лівому березі гирла Дністра), Велика Мечетня (на
33 Путешествие в восточные страны Плано Карпини и Рубрука. - С.78
34 Там само. - С.69-70
35 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - С. 76-92
15
ВОЙТОВИЧ Леонтій
правому березі Південного Бугу), городище на Південному Бузі при злитті Кодими і Синюхи, Солоне городище (на р. Соленій, правій притоці Гнилого Єланця на лівобережжі Південного Бугу), Аргамакли-Сарай (на правому березі р. Громоклей, правої притоки Інгула), Ак-Мечеть (біля однойменного села на правому березі Південного Бугу), Баликлей (в гирлі р. Чичаклей при впадінні у Південний Буг), Кучугурське городище (можливо Сарай-Мамай, на лівому березі Дніпра у 30 км на південь від Запорожжя), Тавань (Ескі-Тавань чи Стара Тавань на лівому березі Дніпра у 40 км вище Херсона), Кінське городище (на правому березі р. Конки), Кременчук (на правому березі напроти сучасного міста), городища поблизу гирла Самари, на лівій притоці Конки - р. Янчокраці, на притоці Дніпра р. Білоозерці36. Ціла низка міст була у басейні Дону та інших регіонах Золотої Орди.
Торгівля цих міст старанно охоронялася. В кожному місті були каравансараї для приїжджих купців. Спеціальні чиновники - мухтасіби - наглядали за базарами. У їх віданні були ціни, ваги і міри, а також норми ремісничого виробництва. Реміснича повинність також була регламентованою, але основне виробництво для потреб війська забезпечували ханські майстерні - кархана. Золота Орда налагодила регулярні зв’язки навіть з далеким Єгиптом і сірійськими султанатами. Важко повірити, щоби потужні караванна торгівля і ремесла не зачепили основ натурального господарства кочовиків37. А от кріпацтва Орда не знала, хоча деякі дослідники змушені були його знаходити в угоду існуючим догмам38. Рабська праця застосовувалася хіба-що у міських майстернях, будівництві. А взагалі рабів не цінували, їх масово гнали на смерть при штурмах, нищили на маршах і саперних роботах, а також продавали у мусульманські держави. Більшість ординців залишалися кочовиками, але це була добре продумана система тваринництва і полювання. Будучи станом військовим, подібно до європейського лицарства, нукери як і нойони, мусили постійно тримати фізичну форму і вправляти військову справу. Це було основною вимогою держави, все інше служило цілям забезпечення належного стану війська.
Гігантська держава мала налагоджену поштову службу. Ще за каана Угедея була організована поштова лінія Каракорум-Ханбалик (Пекін) із 37 ямів (станцій) через кожні 5 фарсагів (25-30 км). На кожній станції тримали по одній тисячі воїнів для охорони. По цій дорозі щоденно йшло до 500теліг, запряжених шістьмома волами. На станціях були склади, доглядачі станцій - ямчини і верховні поштарі - улаачини. За вказівкою Угедея Бату організував пошту через свій улус, а Чагатай - через свій39.
36 Егоров B.JI. Историческая география Золотой Орды в ХІІІ-ХГѴ вв. - Москва, 1985.-С.79-87
37 Сафаргалиев М. Г. Распад Золотой Орды. - С. 92
33 Там само. - С.98
39 Сокровенное сказание. - С. 197-198
16
Вступ
Гіганстська держава підпорядковувалася жорстокому праву - “Ясі” Чингіз-хана, за якою більшість порушень каралося смертною карою. Судді - яргучі, оформляли свої рішення спеціальними судовими грамотами - яргу-наме. У судах були свої писці - бітикчі. Взагалі діловодство, використовуючи традиції уйгурської і китайської держав, було вражаючим40. Спеціальні чиновники - даруги-відали переписом населення, збором натурального і грошового податку, званого виходом (даниною) і його транспортуванням до ставки. Баскаки (від “давити”) забезпечували утримання в покорі підлеглого населення41.
Чітку документацію вели відомства (дивани), очолені писарями (бітінчі). У спеціальних дефтарах записувалися переліки надходжень з різних областей, якими управляли намісники (наїби). Система збору податків була строго регламентованою і визначеною. Збирали податок (калан) з власне ординського населення спеціальні чиновники (каланчі). Очолював уряд везир. Для канцелярської роботи та цивільного управління в імперії використовували переважно таджиків, китайців, уйгурів та сірійських християн (аркаунів). Золота Орда використовувала на адміністративних посадах половців, аланів і, навіть, ставила баскаками урядовців руських князів, як це було з боярином Митеєм з Бакоти.
Держава являла собою чіткий військовий табір, який ділився на праве і ліве крила. Кожен улус, наданий царевичу (оглану) чи емірові (нойонові, бегові чи багадурові), мав свою визначену територію (юрт)42. Оглани, улусбеки, нойони і інші тархани (звільнені від податків та відповідальності за дев’ять перших порушень) належали до верхівки цього суспільства43, у якому все підпорядковувалося військовій необхідності.
Строга ієрархія: десятник - сотник - тисячник - темник - улусбек, відповідала військовій організації суспільства: десяток - хошун (сотня) - кул (полк, тисяча) - тьма (корпус) - улус, і завершувалася вершиною - ханом. Військові таланти відкривали дорогу від самого низу до високого чину темника. Але ханом міг бути тільки нащадок Чингіз-хана. Навіть знаменитий Тимур (1370-1405) не ризикнув порушити це правило і не носив титулу “хан”. Він називав себе еміром і “гурганом”, тобто зятем (Тимур одружився з вдовою еміра Хусейна, дочкою убитого хана Казана). Його нащадки носили титули султанів. Так само не ризикнули прийняти ханський титул і відомі темники Мамай та Єдігей, які фактично правили від імені поставлених ними ханів.
40 Усманов М.А. Жалованные акты Джучиева улуса XIV-XV1 вв.-Казань, 1979. -С. 125-137, 293-296
41 Греков Б.Д., Якубовский А.Ю. Золотая Ордаи ее падение.-Москва-Ленинград, 1950.-С. 131
42Владимирцов Б.Я. Общественный строй монголов. Монгольский кочевой феодализм. -Ленинград, 1934. - С.97
43 Березин Н.И. Очерк внутреннего устройства улуса Джучиева. - СанктПетербург, 1882. - С. 433
17
ВОЙТОВИЧ Леонтій
За Абд-ар-Реззаком Самарканді (1391р.) ординський воїн (нукер) мав з’явитися до війська на заклик свого начальника із запасом продовольства на рік. При собі він повинен був мати лук, сагайдак з ЗО дерев’яними стрілами та щит. На двох воїнів - один кінь. На десять - одна палатка, дві лопати, кирка, серп, пила, сокира і топір, сто голок, шнур, котел та інші речі. З усім цим воїни ставали на огляд44. Решту озброєння і коней постачала ханська скарбниця (великий диван). Окремий військовий чиновник (таваджій), який відав збором і обліком воїнів, проводив огляд і визначав готовність підрозділу. В залежності від ситуації викликалися основний (корінний) контигент підрозділів (аель) або і додатковий контигент (ізафе), з якого набиралося поповнення.
Таваджій інспектував підрозділи на марші, перед битвою, передавав накази вищих начальників. Існувала строга заборона переходу з одного підрозділу в інший. Складалися спеціальні списки (сая) приписаних до підрозділу нукерів, які підлягали мобілізації в основний та допоміжний контигенти. Інший військовий чиновник (букаул) (за “Дастур ал-Китаб” Мухаммеда ібн-Хіндушаха Нахічевані) займався розподілом війська, відправкою підрозділів, розподілом належного з великого дивану утримання, правильним поділом здобичі згідно з монгольськими звичаями, недопущення образ і неаправедливостей. Темники і тисячники у цих питаннях також підпорядковувалися військовим букаулам. Букаули були при кожній тьмі45.
Ханів охороняв спеціальний підрозділ - кешик (гвардія) із складу якого рекрутувалися офіцери для різноетнічних підрозділів, включених до ханського війська.
Взагалі організація війська і військової справи у монголів довший час випереджала інші війська. Розроблений порядок виступу війська (мурчил), спеціальні розвідувальні частини (хабаргірі), порядок виділення авангарду на марші (манкила), флангова охорона при бойовому розгортанні війська (канбул), сторожова охорона (караул), військові стани, оточені окопами (коші та курені) та інші тактичні елементи європейські лицарські армії ще не використовували довший час або не використовували зовсім.
У поході на одного воїна, в залежності від рангу, припадало від 2-3 до 6 коней. Це дозволяло війську без зупинок проводити швидкі марші на великі відпалі, а також в очах противника збільшувало реальну чисельність у кілька разів. По мастях коней розрізнялися сотні (хошуни).
Це військове суспільство дивувало толерантним відношенням до всіх релігій. А пізніше продовжувало дивувати, особливо мусульман, коли, після того як іслам став державною релігією, жінки зберегли велику повагу і вплив
44 Charmoy М. Expeditiun de Timour-i-Lenk on Tamerlan contrę Togtamiche // Memoires de L’Academie imperiale des Sciences de St.Petersbourg. - VIserie. — T.3. - P.245-246, 422
45 Греков Б.Д., Якубовский А.Ю. Золотая Орда и ее падение. - С.127
18
Вступ
на державні справи46. І, справді, джерела зберегли більше імен дружин ординських ханів ніж княгинь у християнських Русі чи Польщі. Багато з них відігравали значну роль у політиці. При малолітніх ханах їх матері ставали регентшами.
Золота Орда була державою, яка впливала на політичне і суспільне життя всіх країн Східної та Південно-Східної і Центральної Європи майже до середини XV ст. Перебіг подій в українських землях в цей період також залежав від перебігу подій у Золотій Орді. Без його розуміння, яке у свою чергу, практично неможливе без знання генеалогії Чингізидів, вивчення цього перебігу буде сильно спотвореним. Завданням цієї розвідки є спроба відтворити генеалогічне дерево Джучидів - найстаршої гілки Чингізидів, яка правила у Золотій Орді, враховуючи стан джерел та досліджень даної проблеми. Важливим є також виявлення, там де це дозволяють джерела, впливу окремих Чингізидів на перебіг подій, пов’язаних в першу чергу з українськими землями. Здійснена спроба створити повний реєстр золотоординських ханів. Хронологічно дослідження охоплює XIII-XV ст., тобто період, коли вплив Золотої Орди та її уламків на українські князівства був найбільшим.
Автор цілком усвідомлює попередній характер цієї спроби, але сподівається, що вона зможе послужити базою майбутніх грунтовніших досліджень цієї безперечно цікавої і важливої проблеми.
46 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов, относящихся к историии Золотой Орды. - Т. 1. Извлечения из сочинений арабских. - Санкт-Петербург, 1884. - С.288
19
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Облога Володимира ординцями (1238). Мінітюра Голіцинського тому Лицьового зведення XVI ст.
20
Джерела
2. ДЖЕРЕЛА
Корпус джерел, який зберігся, практично повністю перекладений на європейські мови, причому основна частина перекладена і видана російською мовою. На жаль, більшість видань здійснених XIX чи на початку XX століть не завжди відповідають сучасним вимогам. Особливо це стосується транскрипцій імен, що з точки зору генеалогії викликає додаткові проблеми. Тому нові видання та дослідження джерел є більш ніж необхідними. За останні роки в цьому напрямку зроблено вже чимало.
Найбільш важливими для генеалогічних студій залишаються дві групи джерел: писемні джерела і монети, яких збереглося достатньо багато. Певний пласт інформації зберігають записи епічних сказань та археологічні матеріали.
Писемні джерела за мовними ознаками можна умовно розділити на: монгольські, китайські, ординські (писані уйгурською, а пізніше арабською абеткою), перськомовні (переважно тюркські), арабські, вірменські, грузинські, руські (літописи і грамоти), візантійські, європейські (латинські та ін.) і татарські.
Найцікавішою, з огляду генеалогії, монгольською пам’яткою була “Алтан дебтер” (“Золота книга”), яка містила таємну історію роду Чингіз-хана та його нащадків і зберігалася у ханській скарбниці, куди доступ був обмежений. До наших днів ця пам’ятка не збереглася. У1240 р. було завершено складання офіційної монгольської хроніки “Таємне сказання” чи “Таємна історія”. Чингізиди залишилися жорстокими прагматиками те тільки у політиці, але й у своїй історіографії - не бажаючи нічого прикрашати і замовчувати, вони тільки хотіли зробити її недоступною для невтаємничених. Монгольський текст цієї хроніки зберігся у записі китайськими ієрогліфами під назвою “Юань-чао біші” (“Таємна історія монголів”). Ввів цю хроніку у науковий обіг російський вчений монах Палладій (П.І.Кафаров), спіробітник російської духовної місії в Китаї. Його переклад було опубліковано у 1866 р.1 Повний монгольський текст, переклад і детальні коментарі були підготовані С.Козіним. Коментарі ці дещо застаріли, а крім того місцями надто заідеологізовані2. Наступна публікація пам’ятки російською мовою вийшла під редакцією Б.Панкратова3. Видано також
1 Палладий [Кафаров П.И. ]. Старинное монгольское сказание о Чингисхане// Труды членов Российской духовной миссии в Пекине. -Т.4.- Санкт-Петербург, 1866. - С. 1-258
2 Козин С. А. Сокровенное сказание. Монгольская хроника 1240г. под названим Mongrol - ип - niruca tobcigan . Юань Чао би ши. Монгольский обыденный изборник. Введение, перевод, тексты, глоссарии. -Т.1.- Москва-Ленинград, 1941.
3 Юань-чао би-ши (Секретная история монголов). - Т.1. Текст, изд. Текста и пред. Б.И.Панкратова. -Москва, 1962.
21
ВОЙТОВИЧ Леонтій
переклад П.Дарваєва та Г.Чімітова4. Вийшли наукові видання “Таємної історії монголів” з добре коментованими перекладами європейськими мовами5.
З монгольських літописних пам’яток особливо цікаві хроніки XVII ст. Чингізид - ордоський князь Саган-Сецен у 1663 р. закінчив складати хроніку “Ерденійн тобчі”. У своїй праці він використовував “Таємне сказання”, матеріали “Золотої книги” та інші втрачені монгольські літописи. Ця пам’ятка надзвичайно багата на унікальну інформацію про події, починаючи з XV ст. На жаль російський переклад дуже архаїчний і неповний6.
Близьке за змістом до цієї хроніки “ Алтан тобчі” (“Золоте сказання”) анонімного автора XVII ст., яке містить певні доповнення, відсутні у СаганСецена. Ця пам’ятка також перекладена російською та англійською мовами7.
Генеалогічні таблиці Чингізидів складають значну частину іншої монгольської хроніки ХѴП ст. “Шара туджі”, яка створювалася і доповнювалася різними авторами8.
4 Сокровенное сказание монголов. Анонимная монгольская хроника 1240 года/ Пер.П.А.ДарваеваиГ.Г.Чимитова. - Элиста, 1990.
5 Mostaert A. Sur quelques passages de VHistoire Secrete des Mongols / HarvardYenching Institute. - Cambridge Mass., 1953; Poucha P. Die Geheime Geschichte der Mongolen ais Geschichtsquelle und Literaturdenkmal. - Praha, 7956; Monghol un niuca tobca'an (Yiian-ch’ao pi-shi) Die Geheime Geschichte der Mongolen aux der chinesischen transkription im mongolischen wortlaut Wiederhergestellt von E.Haenisch. - Wiebaden, 1962; The Secret History ofthe Mongols / Translation by Igor de Rachewiltz//Paperz on FarEastern History. - V.30. -1984; Histoire Secrete des Mongols (Mongghol-un nVuca tobciyan). Chronique mongole du XIII-e siele, traduit du mongol, presente et annote par M.-D. Even et R.Por; prefate de R.N.Hammayon. - Paris, 1994.
6 Выписки из монгольской истории, сочиненной Сыцин Сагани Тайджею / Перевод Татаурова//Азиатский вестник, издававшийся гр. Спасским. -1825. - Январь-июнь. - С. 381-390; Июнь-декабрь. - С. 356-364
7Гомбоев Г. “Алтан тобчи ”, монгольская летопись в подлинном тексте и переводе с приложением калмыцкого текста истории Убаши-кунтайджия и его войны с ойратами // Труды Восточного отделения Русского Археологического Общества. - Т. 6. -1858; The Mongol Chronicie Altan Tobci / Transi. Ch.Bawden//Cottinger Asiatische Forschungen. -Bd.5. - Wiesbaden. -1955
8 Шара туджи. Монгольская летопись XVII в. / Перевод, введ. и примеч. Шастиной. - Москва-Ленинград,1957
9ЛубсанДанзан. Алтан Тобчи (Золотоесказание)/Персмонгл., введ., коммент. и прим. И.П. Шастиной. - Москва, 1973; Altan Tobci. A BriefHistory ofthe Mongols by b’Lob Bzan ba Tan-jin, with Critical Introduction by the Reverend A.Mostaert and an Editor’s Foreword by Fr.W.Cleaves //Scripta Mongolica. - 1. - Cambridz (Mass.), 1956
22
Джерела
Ще одну хроніку “Золоте сказання” уклав у ХѴП ст. монгольський лама Лубсан Данзан. Ця праця, написана монгольською мовою, включає більшу частину короткої редакції “Таємного сказання”, а також виписки з двох монгольських хронік, які не збереглися. “Алтан тобчі” Лубсан Данзана також перекладено російською і англійською мовами9. Цим та іншим пам’яткам присвячене цікаве дослідження монгольського вченого І.Жамцарано, яке було опубліковане російською мовою10. Є також непогана оглядова праця монгольського історика Ш.Біра, присвячена монгольській історіографії ХПІ-ХѴП ст.11
Відновлення монгольської державності дало поштовх у 1919 р. для створення офіційної історії Монголії. Чільний із тодішніх монгольських істориків Ш.Дамдін (1867-1937) тібетською мовою написав початки цієї історії під назвою “Золота книга”, використовуючи давні хроніки і досягнення науки початку XX ст. Ця робота не була завершена, а сам автор, який походив з середовища лам, був репресований. Уяву про зміст цієї праці можна почерпнути з книги Ш.Біра, виданої російською мовою в Улан-Баторі12.
Непоганий огляд монгольських джерел XIII- XVII ст. зроблений також Л.Пучковським13. Пізнавальна в цьому плані і праця Ю.Реріха, присвячена монголо-тібетським стосункам у ХІІІ-ХГѴ ст.14
Китайськими джерелами з монгольської історії дуже ретельно займалися науковці, які працювали у Російській православній місії у Пекіні. Вже згадуваний Палладій (П.І.Кафаров) переклав один з найважливіших пам’ятників, присвячених Чингіз-хану, - “Шен-у цінь-чжен-лу” (“Опис особистих походів священновойовничого”)15. Палладій також переклав і опублікував дорожній журнал “Сі-ю-цзі”, який провадив один із супутників даоса Чан Чуня, викликаного з Китаю у ставку Чингіз-хана. В цьому журналі записані цікаві відомості про монголів16.
юЖамцарано И. Монгольские летописи XVII века.-Ленинград, 1936.
11 БираШ. Монгольская историография (ХІІІ-ХѴІІвв.).-Москва, 1978.
пБира Ш. О “Золотойкниге”Ш.Дамдина. - Улан-Батор, 1964.
13 Пучковский Л. С. Монгольская феодальная историография ХІІІ-ХѴІІ вв. // Ученые записки Ин-та Востоковедения АН СССР. - Т. 6. - Москва, 1953
14 Рерих Ю.Н. Монголо-тибетские отношения ХІІІ-ХІѴ вв. // Филология и история монгольских народов,- Москва, 1958
15 [Кафаров Палладий]. Старинное китайское сказание о Чингисхане. Шен-вуцин-чжен-лу. Описание личных походов священно-воинственного (Чингис-хана) / Пер. с пред. и прим. архим. Палладия //Восточный сборник. - Т.1. - СанктПетербург, 1877; Див. новіший переклад.Pelliot Р., Hambis L. Histoire des Campagnes de Cengis - Khan Cheng - Wen - t'sin - tcheng - lou. Traduit et annote par P. Pelliot. - Vol.l. —Leiden, 1951.
16 Кафаров Палладий. Си-ю-цзи или описание путешествия на запад/Пер. с китайского с прим. // Труды членов Российской духовной миссии в Пекине. - Т. 4. - Санкт-Петербург, 1866.
23
ВОЙТО ВИЧ Леонтій
Інший співробітник Російської православної місії у Пекіні о.Іакінф (М.Я.Бічурін) переклав частину офіційної китайської історії “Юань-ші” (“Історія династії Юань”), присвячену Чингіз-хану і першим його наступникам, які сиділи на китайському престолі. “Юань-ші” була складена у 1370 р. групою китайських істориків на чолі з Сун Ляном і Ван Земом на базі хронік та офіційних документів. Переклад М.Бічуріна об’ємом у 600 сторінок охоплює тільки частину першого розділу цієї гігантської праці17, третя частина якої присвячена генеалогії Чингізидів. Епізоди, пов’язані з походами монголів на Русь, використали у окремій праці відомі дослідники М.Веселовський та А.Іванов18. Є ще переклади окремих фрагментів цієї грандіозної пам’ятки19. Повний текст “Юань-ші” опублікований лише китайською та монгольською мовами.
Виписки і переклади із різноманітних китайських джерел склали доволі об’ємні збірники о.Іакінфа (М.Я.Бічуріна). Жоден з них не втратив свого значення20.
Записки китайця Елюй Чу-цая, радника Чингіз-хана, присвячені походові проти хорезмшаха у 1219 р., перекладені англійською мовою21. Це була цікава людина, яка допомогла опанувати монголам досягнення китайської військової техніки. Напис на його могилі, який містить відомості про перших монгольських ханів, перекладений і опублікований Н.Мункуєвим22.
17 [Бичурин Н.Я. ] История первых четырех ханов из дома Чингисова /Пер. с китайского языка монахом Иакинфом. - Санкт-Петербург, 1829-600 с.
18 Веселовский Н.И., Иванов А. И. Походы монголов на Россию по официальной истории Юань-ши // Записки разряда военной археологи и археографи МП. Руського военно-исторического об-ва. - Т.З. - Петроград, 1914; Див. також: Иванов А.И. История монголов (Юань-ши) об асах-аланах//Христианский Восток. - Т.2.-Вьт.З. - Санкт-Петербург, 1911.
19 Abramowski Ж Die chinesischen Annalen ѵоп Ógódei und Gttuyttk. Ubersetzung des 2. Kapitels des Yuan-shi//Zentralasiatishe Studien. - Vol.10. - Bonn, 1976; Id., Die chinesischen Annalen des Monngke. Ubersetzung des 3. Kapitels des Yuan-shi // Zentralasiatishe Studien. - Vol.13. - Bonn, 1979; Панкратов Б.И. Образцы переводов из “Юань-чао би-ши" / Подготовка к печати и предисловие Ю.Л.Кроля//Mongolica. К 750-летию “Сокровенного сказания”. - Москва, 1993.
20 [Бичурин Н.Я. ] Записки о Монголии, сочиненные монахом Иакинфом. - Т. 1-2. - Санкт-Петербург, 1828; Бичурин Н.Я. Собрание сведений о народах, обитавших в Средней Азии в древние времена, в 3-х частях. - Санкт-Петербург, 1851; Изд.2. - Т. 1-2. Москва-Лентград, 1950-1953.
21 Bretschneider Е. Medieval Researches from Eastem Asiatic Sources. - Vol.l. - London, 1888. - P. 9-24
22 Мункуев Н.Ц. Китайский источит о первых монгольских ханах. Надгробная надпись на могиле Елюй Чу-цая/Пер. с китайского. - Москва, 1965.
24
Джерела
Посол сунського імператора Чжао Хун, який у 1221 р. їздив в Пекін до монгольського намісника Мухалі, залишив цілий трактат “Мен-да бей-лу” (“Повний опис монголо-татар”), який витримав два переклади російською -
В.Васильєва23 та Н.Мункуєва24, останній з яких детально і добре коментований.
Н.Мункуєву належать і інші ґрунтовні дослідження китайських джерел з монгольської історії25.
В.Васильєв також опублікував збірку перекладів китайських джерел, які стосуються ранньої історії монголів і сусідніх з ними народів (киданів, чжурчженів та ін.)26.
Частково перекладені російською мовою записки китайських послів Пен ДаяіСюйТіна,якіїздиливМонголіїоу 1233,1235-1236 рр.27 Схожий за змістом іїшіий пам’ятник - “Ся-ю-цзи” (“Дорожні замітки”) Чжан Дехоя, який їздив з Китаю до каана Хубілая, коли той ще перебував у Монголії. Китайський дипломат згадує ремісничі поселення у монгольських степах - цікава інформація для скептиків, які вважають ремісничу організацію в містах Золотої Орди стороннім елементом, не пов’язаним з розвитком ординського суспільства. Це джерело також доступне у російському перекладі28.
23 Васильєв В.И. Полное описание монголо-татар "Мэнда бэйлу"// Труды Восточного отделения Русского археологического общества. -4.4. - СанктПетербург, 1857.
24 Мэн-да бей-лу (Полное описание монголо-татар). Записки китайского посла Чжао Ху на / Факсимиле текста, пер. с кит., введ., комент. и прилож.
Н.Ц.Мункуева.-Москва, 1975.
25 Мунку ев Н.Ц. О “Мэн-да бэй-лу” и “Хэй-дашилюе”-записках китайских путешественников XIII в. О древних монголах //Китай, Япония. История и филология. - Москва, 1961; Його ж. О двух тенденциях в политике монгольских ханов в Китае в первой половине XIII в.//Материалы по истории и филологии Центральной Азии/ Труды Бурятского Комплексного НИИ. - Вып. 8. - УланУдэ, 1962; Його ж. Основные китайские источники по истории Монголии XIIIXIVвв. //Современная историография стран Зарубежного Востока. - Москва, 1963; Його ж. Заметки о древних монголах// Татаро-монголы в Азии и Европе. -Москва, 1970
26Васильев В.И. История и древности восточной части Средней Азиии от Xдо XIII вв. / С прилож. пер. кит. известий о киданях, чжурчженях и монголотатарах// Труды Восточного отделения Русского археологического общества. -Ч.4.- Санкт-Петербург, 1857.
27 [Лин Кюн-и, Мункуев Н.Ц.] Краткие сведения о черных татарах /Публ. И коммент. Линь-Юон-и и Н.Ц. Мункуева//Проблемы востоковедения. -1960. -N5.
28 [о. Палладий]. Путевые записки китайца Чжан-дэ-хой во время путешествия его в Монголию (в первой половине XIII столетия) //Записки Сибирского отделения Русского Географического Общества. -1867. -Кн.9-10.
25
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Опублікована китайська карта улусу золотоординського хана Узбека з 1331 р.29 Інші дрібніші китайські джерела, які стосуються монгольської історії даного періоду, опубліковані у збірках М.Кюнера30.
Від Золотої Орди (улусу Джучі) збереглися переважно документи ханських канцелярій, перш за все писані китайським, уйгруським та арабським алфавітами написи на пайдзах (байсах) - золотих, срібних, чавунних, бронзових і дерев’яних пластинах, які під тверджували повноваження та захист певної конкретної особи; ханські дарчі грамоти - ярлики та тарханні ярлики (ханські грамоти, що повністю або частково звільнювали від податків та відповідальності за перших дев’ять порушень). Збереглися також написи на мавзолеях та інших будівлях. Нечисленні хроніки відносяться переважно до історії останнього осколку Золотої Орди - Кримського ханства. Така, наприклад, “Хроніка правління Сагіб-Гірея”, написана Ремал-ходжою (середина XVI ст.) на замовлення дочки хана Нур-Султан-хані (згадана у Литовській метриці під 1548 р.)31.
Найбільш досліджені ханські ярлики. Першим публікацію ханських ярликів розпочав В.Григор’єв32. Цей же дослідник першим підняв і проблему достовірності ханських ярликів33. Широко використовував ярлики і тарханні ярлики та публікував їх у своїх дослідженнях М.Березін34. Кілька незнаних ярликів Тохтамиша і Темир-Кутлуга ввів у науковий обіг В.Радлов35.
Перше солідне дослідження ханських ярликів, наданих київським митрополитам, вийшло з-під пера відомого історика М.Приселкова. Скурпульозно проаналізувавши ці пам’ятки, він прийшов до висновку, що тексти
29Leon Cahun introduction de L’Histoire de L’Asie, turks et des Mongolen des origines, a 1405. - Paris, 1896. - P.433-441. Ця ж карта видана у Додатках до Т.4 “Праць Пекінської духовної місії “ у 1866р.
30 Кюнер Н.В. Китайские известия о народах Южной Сибири, Центральной Азии и Дальнего Востока. - Москва, 1961.
31 Книга посольская Метрики великого княжества Литовского. -Т.1.- Москва, 1843. - С.44-45; Tarih-i Sahib han. -Ankara, 1973. - S.147-148, 275-276
31 Ярлыки Тохтамыш-хана и Саадет-Гирея / Перев. Я.Ярцева с примеч.
В. В. Григорьева. - Одесса, 1844.
33Григорьев В. В. О достоверности ярлыков, данных ханами Золотой Орды русскому духовенству. - Санкт-Петербург, 1876.
34 Березин Н.И. Ярлык хана Золотой Орды Тохтамыіиа к польскому королю Ягайлу. 1392-1393 гг.-Казань, 1850; Його ж. Тарханные ярлыки Тохтамыша, Тимур-Кутлука и Саадат-Гирея/с введ., переписью, переводом и примечаниями. - Казань, 1851; Березин Н.И. Тарханные ярлыки крымских ханов //Записки Одесского об-ва историии и древностей -Т.8.- Одесса, 1872.
35Радлов В. В. Ярлыки Тохтамыша и Темир-Кутлуга // Записки Восточного Отделения Руського Археологического Об-ва. -Т.З.- Вып.1. - С. 1-40
26
Джерела
ярликів збереглися в обробці XVI ст.36 Це трохи знижує цінність самих документів, але у багатьох випадках вони заповнюють прогалини відсутності інших джерел. Сам факт існування ярлика - переконливе свідчення панування того чи іншого хана. Ханські ярлики, зокрема ярлик Тохтамиша наданий 1397р. великому князеві Вітовтові Кейстутовичу, згадки про які і фрагменти яких збереглися у дипломатичному листуванні Литви та Криму, досліджував Ф.Петрунь37.
К. Базилевич опублікував дослідження ярлика Ахмад-хана великому московському князеві Іванові Васильовичу, датуючи його появу 1480 р., що досить сумнівно. Взагалі автор намагався довести, що звільнення Московської держави від ординської залежності наступило десь у 1460-х рр., що йому не вдалося і не могло вдатися, так як протирічить відомим джерелам, перш за все московським38.
Видання повного корпусу ханських ярликів, наданих митрополитам, було здійснено видатним російським істориком та джерелознавцем О.Зиміним39. Праці М.Усманова40 та О.Григор’єва41 були спробою узагальнення дослідження
36 Приселков М.Д. Ханские ярлыки русским митрополитам. -Петроград, 1916. - Т.2. -1918. - С.50
37 Петрунь Ф. Ханські ярлики на українські землі (До питання про татарську Україну) // Східний світ. - Харків, 1928. - С. 170-187. Перевидання: Східний світ. - Т.2. -Київ, 1993. - С. 133-143
38 Базилевич К.В. Ярлык Ахмед-хана Ивану III//Вестник МГУ. -1948. -N1.
39 Зимин А.А. Краткое и пространное собрание ханских ярлыков русским митрополитам// Археографический ежегодник за 1961 год. - Москва. -1962.
40 Усманов М. А. Официальные акты ханств Восточной Европы ХІѴ-ХѴІвв. и их изучение//Археографический ежегодник за 1974год. - Москва, 1975. - С. 117- 135; Його ж. Термин “ярлык” и вопросы классификации официальных актов Джучиева Улуса//Актовое источниковедение. Сб. стат. - Москва, 1979. -
С.218-244; Його ж. Жалованные акты Джучиева Улуса ХІѴ-ХѴІ ст. -Казань,
1979.-317 с.
41 Григорьев А. П. “Вышняя троица ” в ярлыке золотоордынского хана МенгкеТемюра//Востоковедение. -Вып.1. -Ленинрад, 1974; Його ж. Конкретные формулы чингизидских жалованных грамот // Историография и источниковедение истории стран Азии и Африки. Сборник статей. - Вып. 4. - Ленинград, 1975. - С. 38-49; Його ж. Эволюция формы адресата в золотоордынских ярлыках XII 1-ХV вв. // Ученые записки Ленинградского унта. -№ 389: Серия востоковедческих наук. -1977. - С. 132-156; Монгольская дипломатика ХІІІ-ХІѴвв. Чингизидские жалованные грамоты. -Ленинград, 1977. -138 с.; Його ж. К реконструкции текстов золотоордынских ярлыков ХІІІ-ХІѴ вв. //Историография и источниковедение истории стран Азии и Африки. Сборник статей. - Вып.5. - Ленинград, 1980. - С. 15-38; Його ж.
27
ВОЙТОВИЧ Леонтій
монгольскої дипломатики ХІІІ-ХІѴ ст. Важливе значення має розвідка Ф.Шабульдо з приводу можливого ярлика Мамая42.
Публікації пайдз розпочали ще Д.Банзаров43, Ч.Савельев44 та А.Позднєєв45. їх праці залишаються актуальними і сьогодні. Свіжі публікації цих пам’яток досить рідкі46. Опубліковані також написи на каменях, ханські тамги (печатки)47.
У 1930 р. в Саратовській обл. було знайдено ординську грамоту на бересті48. Це залишає надії на можливість подібних знахідок.
Официальный язык Золотой Орды в ХІІІ-ХІѴ вв. // Тюркологический сборник. 1977г. - Москва, 1981; Його ж. Время составления Краткой коллекции ханских ярлыковрусским митрополитам //Там само.-Вип.8. -Ленинград, 1985.-С.93- 134; Його ж. “Ярлык Едигея анализ текста и реконструкция содержания// Там само.-Вып. 11. -Ленинград, 1988. - С.55-93; Його ж. Ярлык Менгу-Тимура: реконструкция содержания//Там само. - Вып. 12. -Ленинград, 1990. - С. 52- 102; Його ж. Ярлык Узбека венецианским купцам Азова; реконструкция содержания// Там само.-Вып.13. -Ленинград, 1990.-С. 74-107; Григорьев А .П., Григорьев В.П. Ярлык Джанибека от 1342 г. венецианским купцам Азова (реконструкция текста) // Там само. - Вып. 14. -Ленинград, 1992. - С. 38-87
42 Шабульдо Ф. Чи був ярлик Мамая на українські землі? (До постановки
проблеми) //Записки НТШ. - Т.243. -Львів, 2002. - С.201-217 Банзаров Д. Пайзе, или металлические дощечки с повелениями монгольских ханов//Записки Санкт-Петербургского Археологического Об-ва. - Т.2.-1850.
44Савельев Ч.П. Монгольское пайдзе, найденное в забайкальской области//Труды Восточного Отделения Русского Археологического Об-ва. - Т.2. -1856.
45 Позднеев А. М. Объяснение древней монгольской надписи на чугунной дощечке //Записки АН. - Т.39.-Кн.2.~ Санкт-Петербург, 1881;Див. також: Позднеев А. М. Монголия и монголы. -Т.1.- Санкт-Петербург, 1896.
46 Мальм В. А. Пайцза из симферопольского клада // Средневековая Русь. - Москва, 1976.
47 Монгольская надпись времен Чингис-хана, найденная в Восточной Сибири. Чтение и перевод архимандрита Аввакума // Журнал Министерства Внутренних Дел. - Т. 12. -1846; Клюкин И. Древнейшая монгольская надпись на Хархираском (Чингисовом) камне // Труды Государственного Дальневосточного ун-та. - Серия 6.-N5.-Владивосток, 1927;Акчокраклы О. Татарские тамги в Крыму //Известия Крымского Педагогического Ин-та. -
1. - Симферополь, 1927; Його ж. Старо-Крымские и Огузские надписи XIIIХѴвв.//ИТОИАЭ.-1(58).-Симферополь, 1927; Вайнберг В.И., НовгородоваЭ.А. Заметки о знаках и тамгах Монголии//История и культура народов Средней Азии (древность и средние века). - Москва, 1976; Кляшторный С.Г. Наскальные рунические надписи Монголии// Тюркологический сборник. -1978.
48 Поппе Н.П. Золотоордынская рукопись на бересте // Советское Востоковедение. -Т. 2.-1941. - С. 126-127
28
Джерела
Перськомовні історичні хроніки - написані у Середній Азії та Ірані твори сучасників подій, переважно ворожих Джучидам, складають чи не найважливішу частину корпусу писемних джерел. Більшість з них перекладені європейськими мовами і доступні для дослідників.
Найзначнішим з цих авторів був Фазлаллах ібн Абу-л-Хейр Рашид-адДін (1247-1318). Лікар при ільханах Абакані (1265-1282), Газан-хані (1295— 1304) та Улджейту (1304-1316) і візир при двох останніх, Рашид-ад-Дін при Абу-Саїді у 1317 р. був зміщений, звинувачений в отруєнні Улджейту і страчений. Рашид-ад-Дін був автором збірника літописів “Джамі ат-теварих” (1300-1310/11), написаного з наказу Газан-хана. Цей збірник складається з двох частин: історії монголів (“Таріх-і-Газані”) та загальної історії. Зрозуміло, що історик мав доступ практично до всіх офіційних документів держави ільханів, досконало вивчив менталітет монголів і міг відверто висловлювати свої думки стосовно Джучидів, які були ворогами держави ільханів. Крім того, на відміну від багатьох мусульманських істориків, які свідомо ігнорували джерела немусульманських авторів, Рашид-ад-Дін у своїй праці спирався на монгольські хроніки, зокрема на “Алтан дебтер”, а також монгольський епос і традицію, з якими його познайомили Болд-чінсан та інші монгольські вчені. Літописи Рашида-ад-Діна перекладені і видані з добрими коментарями49.
Уривки, які стосуються історії Золотої Орди, у більшості персомовних авторів були зібрані відомим орієнталістом В.Тізенгаузеном і посмертно видані у другому томі його корпусу джерел50. У цей збірник включені практично всі автори крім Хафріза Абру та Мірхонда. Правда, уривки з Абуразака Самарканді не зовсім повні. Більшість цих авторів були добре обізнані з тим про що писали, маючи доступ до офіційних документів і будучи сучасниками подій, або писали невдовзі після них. В.Тізенгаузен був блискучим фахівцем і цей збірник джерел ще довго буде служити дослідникам.
Збірник відкривається уривками з ал-Джузджані. Абу Омар Мінхаджад-Дін Осман ібн Сірадж-ед-Дін ал-Джузджані народився у 1193 р. в афганському Туркестані. У1226 р. він втік від монголів у Індію. Був головним казі в Делі, а у 1259-1260 рр. написав загальну історію “Табакат-іНасірі”(“Насірові розряди”) на честь султана Насір-ад-Діна Махмуд-шаха І
49 Рашид ад-Дин. Сборник летописей. - Т.1.-КнЛ/Пер. сперс. А.А.Хетагурова, прим. А. А.Семенова). - Москва-Ленинград, 1952. - Т.1. - Кн. 2 / Пер. сперс.
О.И. Смирновой., прим. Б.И.Панкратоваи О.М. Смирновой.-Москва-Ленинград,
1952; - Т. 2 / Пер. с перс. Ю. П. Верховского, прим. Ю.П. Верховского и Б.И.Панкратова. -Москва-Лениград, 1960;- Т.З/Пер. сперс. А.К.Арендса, ред. А. А.Ромаскевичаи Б.Э.Бертельса. - Москва-Ленинград, 1946.
50 Тизенгаузен В. Г. Сборник материалов, относящихся к историии Золотой Орды. - Т. 2. Извлечения из персидских сочинений, собранные В. Г. Тизенгаузеном и обработанные А. А. Ромаскевичем и С.Л. Волиным).- Москва, 1941.
29
ВОЙТОВИЧ Леонтій
(1246-1265). До монголів ал-Джузджані відносився як до ворогів, які розорили його батьківщину.
Наступний автор Ала-ад-Дін Ата-малік Джувейні (1226-1283) з Хорасана знаходився на службі у монголів, з 1256 р. служив у Хулагу. У складі його війська взяв участь у завоюванні Ірану і зайняв високий пост наїба (намісника) Багдаду, Іраку і Хузістану (1259-1282). Крім того йому доводилося їздити по всій території Монгольської імперії - від Туркестану до Уйгурії і власне до Монголії. У 1252-1260 рр. Джувейні написав “Історію завоювання світу” (“Таріх-іджехангуша”) у трьох частинах: перша частина доведена до смерті Гуюк-хана (1248 р.), друга частина присвячена хорезмшахам і їх намісникам і доведена до 1258 р., а у третій частині історія монголів доведена до 1257 р., а також подана історія ізмаїлітів у Ірані. Окрім доволі об’ємних уривків у В.Тізенгаузена, є також повне коментоване критичне видання Джувейні51.
Насір-ад-Дін Ях’я ібн Неджм-ад-дін Мухаммамед Тарджуман (відомий як Ібн Бібі), можливо був начальником “диван ат-тугра” (“дивану державної печатки”) при султанах Малої Азії. Він написав “ал-Авамір ал-аланійя фі-лумур ал-алаійя”, знану як “Сельджук-наме” - історію сельджуків у Малій Азії, доведену до 679 р. х. (1280/1281). Значна частина цього твору присвячена монгольському завоюванню Ірану і початкам боротьби за Азербайджан. Автор також був добре обізнаний з перебігом подій, про який писав.
Шіхаб-ад-дін Абдаллах ібн Фазлаллах аль Ширазі служив в Ірані при дворі ільханів в Тебрізі і носив титул “вассаф-і-хазрет” (“панегірист його величності”). Він працював під покровительством Рашид-ад-Діна, приступивши у 1300 р. до написання продовження історії Джувейні. Перші чотири частини (написані до 1310 р.) були піднесені султанові Улджейту і Рашиду-ад-Діну. П’ята частина (написана бл. 1328) - це огляд історії Чингіз-хана, Джучидів, Чагатащів та продовження історії Хулагідів до 1323 р. Аль Ширазі також був добре поінформованим автором і мав доступ до офіційних документів та секретів двору.
Близьким до Рашид-ад-Діна був і Хамдаллах ібн Абу-Бекр Мустафі Казвіні, який народився у 1282 р. За дорученням Рашида-ад-діна він управляв фінансами у Казвіні. У 1329/30 р. він закінчив “Таріх-і-гузіде” (“Вибрану історію”), присвятивши її синові Рашида-ад-Діна-Гіяс-ад-Дін Мухаммеду. XII відділ IV розділу цієї праці повністю присвячений монголам.
51 A.M.Juvaini. The History of the World-Congueror / Transl. from Persian by J.A.Boyle. - Vol.l-2. - Manchester, 1958; Gengis Khan. The History of the World Conqueror by ‘Ala-ad - Din ‘Ata-Malik Juvaini / Transl. from the text of Mirza Muhammad Qazvini by J.A.Boyle, with a new introduction and bibliography by
D. O.Morgan. - Manchester, 1997; Див. також: Вернадський Г. В. О составе Великой Ясы Чингис-хана. С приложением главы о Ясе из истории Джу вейни в переводе В. Ф.Минорского. -Bruxelles, 1939.
30
Дэюерела
Включені у збірник В.Тізенгаузена і виписки з анонімної історії “Таріхі-Шейх-Увейс”, яка охоплює період від створення світу до Шейх-Увейса з династії Джалаїрідів, який правив Іраком у 1356-1374 рр. При ньому до держави Джалаїрідів були приєднані Азербайджан, Арран і Ширван. Єдиний рукопис цієї праці зберігається у бібліотеці Лейденського університету (N 2635, Wam.341). Знайдений пізніше авторський варіант “Таріх-і-Шейх-Увейс” Абу Бакра ал-Кутби ал-Ахари перекладений і виданий повністю з ґрунтовнішими коментарями52.
Нізам-ад-Дін Абд-ал-вагі Шамі (Шенб-і-Газані) походив з пригороду Тебріза, пізніше жив у Багдаді. У 1392/1393 при взятті Багдаду Тимуром поступив до нього на службу і у 1401/1402 р. був призначений офіційним історіографом. Написав “Зафар-наме” - “Книги перемог”, довівши виклад до 1404 р. Праця була створена на базі офіційних документів, описів походів і навіть біографічних оповідань самого Тимура. Рукопис праці Нізам ад-діна зберігається у Британському музеї (Add 23980; Rieu Catalogne, 170). Про стан його інформованосгі можна судити з переліку ханів Золотої Орди (улусу Джучі): Джучі, Бату, Берке, Йісун-Мунке (?), Тохта, Узбек, Джанібек, Бердібек, Кельдибек, Науруз, Черкес, Хизр, Мюрид, Базарні, Саси-Нокай, Туглук-Тимур (племінник Ногая ?), Мура-ходжа (братТуглук-Тимура), Кутлук-ходжа, Урус, Токтакія, Тумукак- Тимур-Мелік (Тимур-Мелік), Тохтамиш, Тимур-Кутлуг, Щадибек.
“Анонім Іскандер”-загальна історія, присвячена Тимуридові Іскандеру, сину Омар-шейха, правителю Фарса і Ісфагана у 1409-1414 рр., вбитому у 1415р. Автором цього твору, можливо, був Муін-ад-Дін Натанзі, який написав біографію Іскандера. Пам’ятка відома у двох редакціях - рукопис Іскандера Британського музею (Dr 1566) та рукопис, піднесений в Гераті Шахруху, сину Тімура, 22 реджеба817 р. х. (7.10.1414), і знаний як “Мунтахаб-ат-теваріх-іМуіні” - “Муінівське скорочення історії”. Це досить заплутане джерело привело до помилок, які ще нині можна зустріти у багатьох виданнях. За ним Ак-Орда - нащадки Ногая, а Кок-Орда - нащадки Тохти, після якого ніби-то 17 років правив Тогрул (+ 1336/1337), а після нього - Узбек (+ 1365/66), що, звичайно, не відповідає дійсності. Плутанину Ак- і Кок- Орди за цим джерелом прийняли
І.Хамер, О.Вольф, Б.Спулер, А.Якубовський та ряд інших істориків. Насправді Ак-Орда (Біла Орда) - лівий фланг улусу Бату, а Кок-Орда (Синя Орда) - правий. В Ак-Орді, перший правитель якої Берке не мав нащадків, - панували нащадки Бату, а у Кок-Орді правили нащадки наступного брата Бату - Орду53.
“Муіз-ал-аксаб фі маджарат салатік мочул” - “Книга, прославляюча генеалогії у родовідному дереві монгольських султанів”, була складена з наказу
52 А бу Бакр ал-Кутби ал-Ахари. Тарих-и шейх Увейс (История шейха Увейса) / Пер. с персидского и предисловие М.Д.Кязимова, В.З.Пяриева. Коммент. и примеч. З.М.Буниятова, МД.Кязимова, В.З.Пяриева.-Баку, 1984.
53 Сафаргалиев М. Г. Распад Золотой Орды. - Саранск, 1960. - С. 14
31
ВОЙТОВИЧ Леонтій
сина Тимура- Шахруха у 829 р.х. (1426р.) з пізнішим продовженням Невідомого автора. Рукопис цієї праці знаходиться у Паризькій національній бібліотеці (Blocket, Catalpgue N 467, Ancien Fonds Persan, 67). Це найбільш повне і достовірне джерело з генеалогії Джучидів.
З наказу Шахруха (1404-1447) було укладено і Збірник літописів невідомого автора - продовження Рашид-ад-Діна. Можливо, що автором цієї праці був Хафіз-і-Абру. Твір охоплює перід правління ільханів Улджейту і Абу Саїда (1305-1335).
Шереф-ад-Дін Алі Йєзди (+1454) також працював при дворі Шахруха і його сина Ібрагім-султана, який правив у Фарсі в 1415-1435 рр. У1447 р. він переселився у Тафті, де прожив до смерті. Шереф-ад-дін написав “Зафар-наме” (“Книгу перемог”), яку спільно з Ібрагім-султаном закінчив у 1424/25 рр. Праця має вступ, у якому викладена історія Чингіз-хана і його нащадків (“Таріх-іджехангір”). Шереф-ад-Дін виклав найбільш повну історію Тимура (Тамерлана). За ним перелік ханів Золотої Орди має наступний вигляд: Джучі, Бату, Берке, Саін-хан [прізвисько Бату ?], Йісу-Мунке [?], Тохта, Узбек, Джанібек, Бердибек, Кельдибек, Науруз, Черкес, Хизр-хан, Муруд, Базарчі, Саси-Бука, Туглук-Тімур, Мурад-Ходжа, Кутлук-Ходжа, Урус, Токтакія, Тимур-Мелік, Тохтамиш, ТимурКутлук, Щадибек, Пулад - син Щадибека, Джелаль-ад-дін, Кепек - його брат, Керім-Берди - їх брат, Чепек, Дервіш-оглан, Мухаммед-оглан.
Камаль-ад-Дін Абд-ар-Раззак ібн Ісхак Самарканді (1413-1482) також служив при дворі Шахруха і султана Абу-Саїда (1452-1469). Він написав продовження літопису Рашида-ад-Діна під назвою “Місце сходу двох щасливих зірок і місце злиття двох морів”. Перша частина праці охоплює період 1304- 1404 рр., друга-1404-1470 рр.
Цікавим пам’ятником генеалогії Чингізидів є “Шаджарат-ал-атрак” (“Родоводи тюрків”) анонімного автора, доведені до 1457 р. Основним джерелом автору служила праця внука Тимура знаменитого вченого Улугбека “Таріх-іулуо-і-арба’а” (“Історія чотирьох улусів”), яка втрачена м. Порядок ханів Золотої Орди за цією пам’яткою наступний: Джанібек (восьмий хан), Бердибек, Кельдибек, Науруз, Черкес, Хизр, Муруд - син Хизра, Базарчі (?), Тохта - син Шахи (?), Туглук- Тимур - племінник Тохти, Мурад-ходжа - брат Туглук-Тимура, Кутлук-ходжа - син Шахи, Урус-хан, Токтакія, Тимур-Мелік, Тохтамиш, Тимур/фт^к-синТимур-бек-оглана,Щадибек, Пулад, Тимур,Джелаль-ед-дін, КерімБерди - син Тохтамиша, Кепек (Гуюк), Чакар - син Тохтамиша (1),ДжоббарБерди - син Тохтамиша, Сеїд-Ахмед, Дервіш - син Шахи-оглана, Мухаммедхан, Девлет-Берди - син Таш-Тимура, Борак - син Курчука, Гіяс-ад-дін - син Щадибека, Мухаммед-хан - син Тимура.
Казі Ахмед ібн Мухаммед Гаффарі Казвіні (+ 1567/68) був автором компілятивних “Списків впорядника світу” (“Нусах-і-джеханара”) присвячених
54 Бартольд В. В. Улугбек и его время. - Петроград. -1918. - С. 114
32
Джерела
іранському шаху Тахмаспу (1524—1576) і збірки історичних анекдотів “Нігарістані”. У його працях мало орігінального. В числі ханів Золотої Орди він помістив Чаку, сина Дервіш-оглана (?).
З інших перськомовних та тюркомовних пам’яток, які не ввійшли до зібрання В.Тізенгаузена найбільш цікаві всесвітня історія Хондеміра (Гіяс адДін ібн Хумам ад-Дін ал-Хусейні, 1475-1535/1537), частина якої, що стосується монголів до часів Тимура включно, перекладена російською мовою55; генеалогічні твори хана Хіви з династії Чингізидів Абульгазі (1603-1663) - “Шеджере-і-турк” (“Родовідне дерево тюркське”) і “Родовідне дерево туркменів”, перекладені основними європейськими мовами ще у XVIII ст. (перший російський переклад Д.Тредіяковського), які попри ряд помилок містять багато цінних матеріалів56; генеалогія Чингізидів, складена в Індії “Ганга-йнн урусхал” (“Течія Гангу”), яка також перекладена російською мовою57; “Ат-Таріх ал-Мансурі” (“Мансурова хроніка”) Мухаммада ал-Хамави58 та “Історія Бухари” Мухаммада Наршахі59. Ця остання праця була написана Абу-Бакр Мухаммадом ібн Джафар Ан Наршахі (899-959) бл.943-949 рр. У 1128 р. її переклав таджицькою мовою і доповнив Абу-Наср Ахмад ібн Мухаммад ад-Кубані. У середині XII ст. цей твір ще раз доповнив Мухаммад ібн Зуфар і, нарешті, анонімний автор довів її виклад до 1220 р. і доповнив відомостями про Чингізхана.
Певну інформацію можна почерпнути і з “Джахан-наме” Мухаммад ібн Наджиб Бакрана, також опублікованого в російському перекладі60.
55 Хондемир. История монголов. От древнейших времен до Тамерлана/Пер. с перс. Василия Григорьева. - Санкт-Петербург, 1834.
56Abul Ghazi. Histoire des Mongols et des tatares, publiee, traduite et annotee par le baron Desmaisons. -T.l. Texte. - Sankt-Petersbourg, 1817; История Абуль-гази/ Пер. Г.Г.Саблукова. - Казань, 1854; Абулгази-бахадурхан. Родословное древо тюрков/Перев. и предисловие Г.Г. Саблукова//Известия Общества археологии, истории и этнографии при Казанском ун-те. - Т.21. - 1906 - Абулгази. Родословная туркмен /Пер. В. Туманского. -Ашхабад, 1897.
57 Ганга-йнн урусхал (История золотого рода владыки Чингиса-сочинение под названием "течение Ганга”) /Изд. текста, введ. и указ. Л.С.Пучковского. - Москва, 1960.
58ал-Хамави Мухаммад. Ат-Тарих ал-Мансури (Мансурова хроника) /Изд. П.А.Грязневича.-Москва, 1960.
59 Наршахи Мухам мад. История Бухары/Пер. с персидского И.Лыкошина. - Ташкент, 1897.
60 Мухаммад ибн Наджиб Бакран. Джахан-наме / Изд. текста, введение и указатели Ю.Е. Борщевского. - Москва, 1960.
33
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Практично всі арабські автори (крім Ібн Саща та Абульфіда), які писали про Золоту Орду включені у перший том зібрання В.Тізенгаузена61. До середини ХГѴ ст. Золота Орда була в тісних контактах з султанами Єгипту. Противники Хулагуїдів намагалися координувати свої дії, часто обмінювалися посольствами і вели торгівлю. Арабські автори Ібн ал-Асір (1160-1223), Ібн аз-Захір, Ібн Васіл, Рукд ад-дін Байбарс, ан-Нувайрі, ал-Умарі (+1343) були добре поінформованими, деякі бували в Орді, ал-Умарі описав дивани при ханах Узбеку і Джанібеку. їх наступники вже плутали події і факти. Це відноситься навіть до таких авторитетів як Абдуррахман Абу Зейд ібн Мухаммед Ібн Халдун (1332-1406); Ібн Арабшах, який знав мови і особисто був у Сараї, Астрахані та Старому Кримі після походу Тимура на початку ХГѴ сг.; Енуйвері (ХГѴ ст.) чи Ібн Батутта.
Абу Абдаллах Мухаммад ібн Абдаллах ал-Лаваті ал-Танджі, більше відомий як Ібн Батутта (1304-1377) провів у подорожах більше 25 років, побувавши в Золотій Орді, зокрема на Волзі, у Криму та Середній Азії і залишивши “Опис подорожей Ібн Абу Абдаллаха Мухаммеда Ібн Батутти, записаного зі слів його Мухаммедом Ібн-Джозай...”, перекладений багатьма мовами62.
Арабський географ Абульфіда (XIV ст.), який подав досить точні межі та опис Золотої Орди, також доступний у перекладі63.
Важливим джерелом є також біографія обного з найбільш послідовних і талановитих противників монголів хорезшаха Джалал ад-Діна Манкбурни (1220-1231), написана Мухаммадом Ан-Насаві і перекладена з арабської відомим вченим Е.М.Буніятовим64.
Велику кількість інформації, особливо з раннього періоду історії Чингізидів, зберегли вірменські джерела. Як писав К.Патканов, чиїми стараннями більшість з цих джерел були перекладені і видані російською мовою,
61 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды. - Т.1. Извлечения из сочинений арабских. - Санкт-Петербург, 1884.
62 The travels of Ibn Battuta / Edit. by sir H.A.Gibb. - Vol.l. - Cambridge, 1958; Vol.2. - Cambridge, 1962; - Vol.3. - Cambridge, 1971: Ibn Battuta. Osoblivosci miast i dziwy podroży 1325-1364. Wybór/Tłumasczyli z języka arabskiego T.Majda i H.Natori. - Warszawa, 1962; Ibn Battuta zarandokujja es vandorlasai. -Budapest, 1964; Ибрагимов H. “Путешествие ” Ибн Баттуты (переводы u публикации)/ Вопросы восточного литературоведения и текстологии. - Москва, 1975; Його ж. Ибн Баттута и его путешествия по Средней Азии. - Москва, 1988.
63 Geogvpahie d’Abulteada. - Т.2. Asie. - Paris, 1848. - Р.67-76, 271-298
64 Ан-Насави Муххамад. Жизнеописание султана Джалал ад-Дина Манкбурны/ Пер. с араб. Э.М.Буниятова. - Баку. -1973; Шихаб ад-Дин Мухаммад АнНасиви. Сират ас-султан Джалал ад-Дин Манкбурны (Жизнеописание султана Джалал ад-Дина Манкбурны) /Изд. Критич. Текста, пер. с араб., пред., ком мент., прим. и указатели Э.М.Буниятова.-Баку, 1996.
34
Джерела
“вірменські письменники відрізняються вигідно від інших, особливо мусульманських і візантійських, тверезістю поглядів і правдивістю стосовно подій, сучасниками яких вони були самі”65. Праці Григора Акнерці Магакія, Вардана Вардапета, Мхітара Айріванеці, Степаноса Орбеляна, Смбата Спарапета, Кіракоса Гандзакеці, єпископа Степаноса, Себасгаці Аноніма, Гетума II, Нарсеса Палієнца та інших вірменських авторів доступні і для дослідників, які не володіють давньовірменською мовою66.
До цієї групи джерел примикають за своїм характером “Албанська хроніка” Мхітара Гоша67 та грузинські джерела, частина з яких також доступна у перекладах68.
Значну кількість інформації, яка стосується золотоординських ханів, їх політики і діяльності зберегли руські літописи. Це, в першу чергу такі зведення
65 История монголов по армянским источникам. Вып.2/Пер. К.П.Патканова.
- Санкт-Петербург, 1874. -С.5
66 Всеобщая история Вардана Великого /Пер. с древнеарм. Н. Эмина. - Москва, 1862; Хронологическая история, составленная отцом Мхитаром, Вардапетом Айриванским /Пер. с древнеарм. К.Патканова. - Санкт-Петербург, 1869; История монголов Инока Магакии XIII века /Пер. и объяснения К. П. Патканова.
- Санкт-Петербург, 1871; История монголов по армянским источникам/Пер. К. П. Патканова. - Вып. 1-2. - Санкт-Петербург, 1873-1874; History of the Archars (Mongols) by Grigor ofAkang /Ed. Robert R Blake and Richard N. Frye. - Cambridge (Mass.), 1954; Мецопский Фома. История Тимур-Ланка и его преемников / Пер. с древнеарм. Т. Тер-Григоряна. - Баку, 1957; Гандзакеци Киракос. История / Пер. с древнеарм. Т.И.Тер-Григоряна. - Баку, 1960; Армянские источники о монголах. Извлечения из рукописей ХІІІ-ХІѴ вв. /Перевод с армянского А.Г.Галстяна. - Москва, 1962; Галстян А. Новые армянские источники о монголах// Труды XXVМеждународного конгресса востоковедов. -Т.5.- Москва, 1963; Смбат Спарапет. Летопись/Пер. с древнеарм., пред. и прим. А.Г.Галстяна. -Ереван, 1974; Киракос Гандзакеци. История Армении/ Перевод с древнеарм., предисловие и ком мент. Л.А.Хандарян. - Москва, 1976
67 Гош Мхитар. Албанская хроника /Перевод с английского 3. М. Буниятова. - Баку, 1960.
шДжавахишвили И. Древнегрузинские исторические памятники Ѵ-ХѴІІІ вв. - Тбилиси, 1945; История и восхваление венценосцев / Перевод с грузинского К.С.Кекелидзе. - Тбилиси, 1954; Цулая Г.В. Грузинская книжная легенда о Чингисхане//Советская Этнография. -1973.-№ 5; Цулая Г.В. Джелал ад-Дин в оценке грузинской летописной традиции //Летописи и хроники. 1980. - Москва, 1981; Грузинские документы ІХ-ХѴ вв. в собрании Ленинградского отделения Института Востоковедения АН СССР/Перевод и комментарии С.С.Какабадзе. - Москва, 1982.
35
ВОЙТОВИЧ Леонтій
як Лаврентіївське69 та Іпатіївське70; Новгородські і Псковські літописи71; Воскресенський72 та Никонівський73 літописи,
Тверський літописний збірник, який містить ростовські та московські літописи74; Рогозький літописець (знайдене М.П Лихачовим, доведене до 1412р. зведення новгородських, білоруських, ростовських і тверських літописців)75; Симеонівський літопис (зведення за 1177-1493 рр., надумкуО.Шахматовадо 1390 р. схоже з Московським Троїцьким літописом, який згорів у 1812 р.)76; Львівський літопис (названий так від імені кн. М.А.Львова, який з багатьма дефектами видав його у 1799 р., це зведення близьке до Софійського літопису з використанням ростово-суздальських матеріалів)77; Типографський літопис (зведення, близьке до Лаврентіївського з використанням оригінального
69 Полное собрание русских летописей [далі ПСРЛ]. -Т.1.- Санкт-Петербург, 1846; - 2-е изд. - Ленинград, 1926; ПСРЛ. - Т.1. Лаврентиевская летопись и Суздальская летопись по Академическому списку. Фототип. 2-го изд. 1926- 1928гг./Подред. Е.Ф.Карского. - Москва, 1962.
70 ПСРЛ. - Т.2. - Санкт-Петербург, 1843; - Изд.2. - Санкт-Петербург, 1908; - Ленинград, 1927; ПСРЛ. - Т.2. -Ипатьевскаялетопись. Фототип. изд. 1908г. -Москва, 1962; Галицько-Волинський літопис. Дослідження. Текст. Коментар /Заред. М.Ф.Котляра. -Київ, 2002.
71 ПСРЛ. - Т.З [І, II, III Новгородські літописи]. - Санкт-Петербург, 1841; ПСРЛ. - Т. 4 [IV Новгородський літопис, І Псковський літопис]. - СанктПетербург, 1901; ПСРЛ. -Т.5 [II Псковський літопис, частина І Софійського літопису]. - Санкт-Петербург, 1848; ПСРЛ. -Т.6 [частина І, II Софійського літопису]. - Санкт-Петербург, 1853; ПСРЛ. - Т. 30. Владимирский летописец. Новгородская вторая (Архивская) летопись / Отв. ред. М. Н. Тихомиров. - Москва, 1965.
72 ПСРЛ. - Т. 7-8 [Воскресенський літопис]. - Санкт-Петербург, 1856-1858.
73 ПСРЛ. - Т. 9-14 [Никонівське зведення]. - Санкт-Петербург, 1862-1910; ПСРЛ. - Т. 9-10 [Патриаршая, или Никоновская летопись. Воспр. текста изд. 1862 (т. 9) и 1885 (т. 10) ]. - Москва, 1965; ПСРЛ. - Т. 11-12. [Патриаршая, или Никоновская летопись. Воспр. текста изд. 1897(Т.11) и 1901 (Т. 12) ].-Москва, 1965; ПСРЛ. - Т.13 [Патриаршая, или Никоновская летопись. Воспр. текста гад. 1и2 частей 13 тома 1904 и 1906 гг.]. - Москва, 1965.
74 ПСРЛ. - Т. 15 [Тверськийлітописний збірник]. - Санкт-Петербург, 1863.
15ПСРЛ. - Т. 15. -Вып.1 [Рогожськийлітопис]. -Ленинград, 1922; ПСРЛ. - Т. 15. - Вып.1 [Рогожский летописец. Тверский сборник. Воспр. текста гад. 1922 г. и изд. 1863 г.]. - Москва, 1965.
76 ПСРЛ. -Т.18 [ Симеонівський літопис]. - Санкт-Петербург, 1914.
77 Подробная летопись от начала России до Полтавской баталии / Изд.
Н.А.Львова. - Санкт-Петербург, 1799; ПСРЛ. - Т.20 [Львівськийлітопис]. - Ч. 1-2.-Санкт-Петербург, 1910-1914.
36
Джерела
ростовського літопису XV ст. та інших джерел)78; Московське літописне зведення 1479 р.79; Никанорівський літопис і скорочені літописні зведення кінця XV сг.80; Постниківський, Піскаревський, Московський і Бельський літописи81.
Події, пов’язані з діяльністю Чингізидів знайшли відбиття і у групі так званих білорусько-литовських літописів. Це, перш за все Супральський літопис (з варіантом Хроніки великих князів литовських, опублікованої у 1846 р. Ф.Нарбутом і безслідно загубленої) знайдений у Супральському монастирі, який був закінчений у 1519 р. на замовлення князя Семена Івановича Одинцевича (події доведені до 1505 р.) і вперше, дуже своєрідно, виданий І.Даниловичем (латинськими буквами з надрядковим перекладом незрозумілих слів та коментарями на базі Софіївського зведення)82, Слуцький літопис, Origo regis Jagyllo et Witholdi ducum Lithuaniae, Віденський літопис, літопис Археологічного товариства, Волинський короткий літопис, літописи Рачинського, Красінського, Ольшевський, Румянцовський, Євреїнівський, Баркулабівський та літопис Аврамки83, а також - Хроніка Биховця84 і “Литовська і Жмоїтська хроніка”85.
Звичайно використовувати літописи необхідно з урахуванням критичних праць О.О.Шахматова86, М.Д.Приселкова87,
78 ПСРЛ. - Т.24[Типографськийлітопис]. -Петроград, 1924.
79 ПСРЛ. - Т.25 [ Московське літописне зведення]. -Петроград, 1927.
80 ПСРЛ. - Т.27 [Никаноровская летопись. Сокращенные летописные своды XV века/Отв. ред. А.Н.Насонов]. -Москва-Ленинград, 1962.
81 ПСРЛ. - Т. 34 [Постниковський, Піскаревський, Московський і Бельський літописи]. -Москва, 1978.
82 Latopisiec Litwy i Kronika ruska: z rękopisu słowiańskiego przepisane; wypisami z Wremiennika Softyskiego pomnożone, przypiskami i objaśnieniami dla czytelników polskich potrzebnemi opatrząne. Staraniem i pracą Ignacego Daniłowicza. - Wilno, 1827.
83 ПСРЛ [Літопис Аврамки]. - Санкт-Петербург, 1889; ПСРЛ. - Т. 17 [Литовсько-білоруськілітописи]. - Санкт-Петербург, 1907; ПСРЛ. - Т.35 [Литовсько-білоруськілітописи]. -Москва, 1980.
84 Хроника Быховца /Предисловие, комментарий и перевод Н.Н. Улащика. Отв. ред. М.Н. Тихомиров.-Москва, 1966.
КПСРЛ. - Т.32 [Литовська і Жмоїтська хроніка].-Москва, 1978.
86Шахматов А. А. Симеоновскаялетопись XVIв. и Троицкая начала XVвека// Известия Отделения Русского Языка и Словесности. -1900. -Т.5.- Кн.2; Його ж. Обозрение русских летописных сводов XIѴ-ХѴІ вв. -Ленинград, 1938; Його
ж. Літописи//Матеріали до вивчення історії української літератури. -Т.1.- Кіїів, 1959. - С. 87-96
87 Приселков М.Д. История Русского летописания. -Ленинград, 1940; Його ж. Летописание Западной Украины и Белоруссии//Уч. зап. ЛГУ. -1940. -N67,- Серия ист. наук. - Вып. 7; Його ж. Початок літописання в Галицько-Волинській землі// Мат. до вивчення історії української літератури. - Т.1. - Київ, 1959. - С.96-101
37
ВОЙТОВИЧ Леонтій
А.М.Насонова88, М.М.Тихомирова89, Д.С.Лихачова90, С.А.Левіної91, Б.М.Клосса92, Я.С. Лур’є93 та ін.94 Окремо слід відзначити праці А.Генсьорського та М.Котляра, присвячені вивченню такої яскравої пам’ятки як Галицько-
88 Насонов А. Н. О тверском летописном материале в рукописях XVII века // Археографический ежегодник за 1957год. - Москва, 1958. - С.26-40; Його ж. Московский свод 1479 г, и его южнорусский источник // Проблемы источниковедения. - Москва. - 1961. - Вып. IX. - С. 350-385; Його ж. Московский свод 1479 г. и Ермолинская летопись // Вопросы социальноэкономической истории и источниковедения периода феодализма в России. - Москва, 1961.-С.218-222; Йогож. История русского летописания XI-начала XVIII века. Очерки и исследования. - Москва, 1969.
89 Тихомиров М. Н. Русские летописи. Вопросы их издания и изучения//Вестник А Н СССР. -1960. - N 8; Його ж. Малоизвестные летописные памятники // Истор.архив. -Т.7.- Москва, 1957; Його ж. Краткие заметки о летописных произведениях в рукописных собраниях Москвы. - Москва, 1962; Його ж. Начало русской историографии//Вопросы Истории. -1960. -N 5,- С. 41-56
90 Лихачев Д.С. Исследования по древнерусской литературе. -Ленинград, 1986.
91 Левина С. А. О времени составления и составителе Воскресенской летописи XVI в. // Труды Отдела Древнерусской Литературы. - Т.11. - 1955; Ті ж. Воскресенская летопись XVI в. // Труды историко-архивного ин-та. - Т. 10. - Москва, 1957.
91 Клосс Б. М. Никоновский свод и русские летописи XVI - XVII веков. - Москва,
1980.
93Лурье Я.С. Новонайденныйрассказ о „стоянии на Угре” // Труды Отдела Древнерусской Литературы. - Т. 18. - Москва-Ленинград, 1962. - С.289-293; Його ж. Изучение русского летописания // Вспомогательные Исторические Дисциплины. - Вып. 1. -1968. - С. 19-30
94 Орлов А. С. К вопросу об Ипатьевской летописи // Известия Отделения Русского Языка и Словестности. - 1926. - Т.31. - С. 90-99; Дубенцов Б. И. “Повесть о Плаве" в “Летописце княжения Тверского” // Труды Отдела Древнерусской Литературы. -Т.14.- Москва-Ленинград, 1958. - С. 176-182; Эммаусский А.В. Летописные известия о первом нашествиимонголо-татар на Восточную Европу//Уч. зап. Кировского пед. ин-та. -1958. - Вып. 17.- Т.1 [ Фак. ист.-филолог.]. - С.59-109; ЧерепнінЛ.В. Літописець Данила Галицького //Матеріали до вивчення історії української літератури. - Т.1. - Київ, 1959. - С. 101-110; Зимин А. А. Русские летописи и хронографы конца ХѴ-ХѴІ вв. /Отв. ред. А.Ц.Мерзон. - Москва, 1960; Дмитриева Р.П. Библиография русского летописания/Отв. ред. Я. С.Лурье. - Москва-Ленинград, 1962; Кочетов С.И. Троицкий пергаменный список летописи 1408 года // Археографический ежегодник за 1961 год. - Москва, 1962. - С. 18-27; Кузьмин А.Г. К вопросу о времени создания и редакциях Никоновской летописи // Археографический
38
Джерела
Волинський літопис, де погляд на ординців не завжди співпадає з іншими літописними текстами95.
Проблеми хронології літописів вирішені М.С.Грушевським, який також займався і критикою літописних текстів96, М.Г.Бережковим та іншими97.
Візантійські джерела частково зібрані Ф.Успенським98 та А.Графом". Є також окремі видання основних пам’яток (Никифора Гритори, Георгія Пахимера
та Георгія Акрополіта)100.
ежегодник за 1962г. - Москва, 1963. - С. 111-120; Його ж. Летописные известия о разорении Рязани Батыем//Вестник МГУ. -1963. - Сер.ІХ. - История. - N2.
С.55-70; Його ж. Рязанское летописание. Сведения летописей в Рязани и Муроме до середины XVIвека/Отв. ред. Н.Н. Улащик. - Москва, 1965; Сербина КН. Из истории русского летописания конца XV в. (Летописный свод 1497г.) //Проблемы источниковедения. - Т.П.- Москва, 1963. - С.391-428; її ж. Летописный свод 1518 г. // Труды Ленинградского Отделения Ин-та Истории. - Вып.5: Вопросы историографии и источниковедения истории СССР. - Сб. стат. - МоскваЛенинград, 1963. -С. 166-172; Еремин И. П. Литература Древней Руси. (Этюды и характеристики) /Отв. ред. Д.С.Лихачев.-Москва-Ленинград,-1966; Пак Н.И. Некоторые исторические замечания к летописной “Повести о Михаиле Черниговском”//ЛитератураДревней Руси. Сб. науч. трудов.-Москва, 1981.
95 Генсъорсъкий А.І. Галицько-Волинський літопис. (процес складання,редакції і редактори) / Відп. ред. Д.Г.Бандрівський. - Київ, 1958; Його ж. Галицьковолинський літопис. -Київ, 1961; Його ж. З коментарів до Галицько-Волинського літопису //Істор. джерела і їх використання. - Вип. 4. - Київ, 1969. -С.171- 184; Галицько-Волинський літопис. Дослідження. Текст. Коментар/За ред. М.Ф.Котляра. -Київ, 2002. - С.29-59,157-359
96 Грушевський М. С. Історія України-Руси. -Т.1.- Київ, 1991. - С.579-601; - Т. 2.-Київ, 1992;-Т.З.-Київ, 1993;-Т.4.-Київ, 1993;-Т.5.-Київ, 1994.
97 Бережков Н.Г. Хронология русского летописания.-Москва, 1963; Каменцева
Е.И Русская хронология/Отв. ред. А. А.Зимин. -Москва, 1960.
98 Успенский Ф.И. Византийские источники о монголах и египетских мамлюках //Византийский временник. - Т.24. -1926. - С. 1-27
99 Graf A. Die Tataren im Spiegel der byzantinischen Literatur // Jubilee Volume in Honour of Prof. Bernhard Heller— Budapest, 1941.
100 Римская история Никифора Григоры, начинающаяся со взятия Константинополя латинянами (1204-1341 )/Пер. МЖШалфеева - Т.І. СанктПетербург, 1862; Георгия Пахимера история о Михаиле и А ндронике Палеологах. СПб, 1862; Летопись великого логофета Георгия Акрополита/Пер. ИТроицкого. -Санкт-Петербург, 1863; Лебедев Н. Византия и монголы в XIII в. (поизвестиям Георгия Пахимера) //Исторический Журнал. -1944. - Кн. 1. - С. 91-94; Никифор Григора. Византийска история//Гръцкиизвори за българската история. Т. XI. София, 1983.-С. 122-193; Пахимер Г. Михаил Палеолог. Андроник Палеолог// Гръцки извори за българската история. -Т.Х.- София, 1980. - С. 149-217
39
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Не менш важливі західноєвропейські джерела. Цікаві відомості про початки монгольської імперії залишили папські дипломати Джованні да Плано Карпіні, який у 1245-1247 рр. здійснив поїздку у Золоту Орду та Каракорум, і Гійом Рубрук, який їздив туди у 1254р. їх записки перекладені різними мовами і видані з коментарями та дослідженнями101, є також добротні російські
101 d’Avezac М.А.Р. Relation des Mongols ou Tartares par le Frere Jean du Plan de Carpin //Recueil de Vojages et de Memoires Publie par la Societe de GeographieѴЫ.4. - Paris, 1839; dTstria D. Russes et Mongols. Jean du Plan Carpin //Revue des deux mondes 97. -1872; Beazley C.R. The texts and versions of John de Piano Carpini and William de Rubruquis — London, 1903; Golubovich G. Fr. Giovanni da Piancarpino. Note e osservazioni per una nuova edizione critica della edizione sui Tartari; segue il testo della sua prima redazione estratta da un codice torinese inedito ecc // Biblioteca bio-bibliografica della Terra Santa e dell 'Oriente Franciscano. - T.l(1215-1300). - Quaracchi, 1906; Batton A.O.F.M. Wilhelm von Rubruk. Ein Wetereisender aus dem Franziskanerorden undseine Sendung in das Land der Tartaren //FranziskanischeStudien.-Beiheftó.-Munster, 1921;SinicaFranciscana- Vol.l. Itinera et relationes Fratrum Minorum saeculi XIII etXIV. Collegit, ad fidem codicum redegit et adnotavit PAnastasius, Van Den Wyngaert, O.F.M. Quaracchi. - Firenze, 1929. -P.l64-332; Noye E. OFM. Legatio Fr. Joannis a Plano Carpini ad Tartaros //Collectanea commissionissynodalis 8-Peiping, 1935; OrliniA. OFM. Conv. Fra Giovanni di Pian dei Carpine ambasciatore di Roma //Miscellanea Francescana di storia, di lettere, di arte. - T.43. - 1943; Corso R. Apporto ali 'etnografia di Fra Giovanni da Plano di Carpine // Fra Giovanni di Carpini nel VII centenario della sua morte (1252-1952) / Ed. Porziuncola. - Assisi, 1952; Jean de Plan Carpin. Histoire des Mongols / Traduit et annote par J.Bequet et par L.Hambis - Paris, 1965;Ónnerfors A. Zur “Hystoria Tartarorum" Кар.39 // Symbolae Osloenses. Auspicis Societatis Graeco-Latinae.-Fac.47.-Bergen, 1972; Ciociftan V. Wilhelm von Rubruks Angaben uber Rumanen und Bashkiren im Lichte der orientalischen Quellen // Sudostforschungen - 42. - 1983; Guillaume de Rubrouck. Envoye de Saint Louis. Voyage dans VEmpire Mongol (1253-1255)/Traduction et commentaire de Claude et Rene Kappler. -Paris, 1985; Giovanni di Plano di Carpine. Storia dei Mongoli/Edizione critica dei testo latino a cura di E.Menesto; traduzione italiana a cura di M. C.Lungarotti e note di P.Dajfina; introduzione di L.Petech; studi storicofilologicidiC.Leonardi, M.C.Lungarotti,E.Menesto-Spoleto, 1989;Spotkaniedwóh światów: Stolica apostolska a świat mongolski w połowie XIII wieku: Relacje powstałe w zwąizku z misiąJana di Piano Carpiniego do Mongołów /Pod red. J. Strzelczyka. — Poznań, 1993; Der Mongolengeschichte des Johannes von Piano Carpine / Ubersetzt und kommentiert von J. Giessauf. - Graz, 1995; Johannes von Plano Carpini. Kunde von den Mongolen: 1245-1247/Ubersetzt, eingeleitet und erlautert von F.SchmiederSigmaringen, 1997.
40
Джерела
переклади102. Перекладачем і секретарем Джованні да Плано Карпіні був брат Бенедикт Поляк103. В одному з міст Східної Європи, де зупинилася папська місія, у францисканському монастирі о.Богуслав, управитель ордену в Богемії та Польщі, доручив своєму монахові зняти копію з реляції брата Бенедикта. Ця копія, виконана братом Ц. де Брідіа, під назвою “Історія Тартар” збереглась у рукописі XV ст. У багатьох місцях вона цікавіша за сам твір Джованні да Плано Карпіні, якому, безперечно, послужила основою. Реляція брата Бенедикта видана недавно з російським добре коментованим перекладом104.
Венеціанський купець Марко Поло (1254-1324), якийу 1271 р. з батьком Нікколо Поло і дядьком Маттео Поло виїхав у справах торгівлі у Китай, де 17 років перебував на службі у монгольського імператора Хубілая, виконуючи його доручення в Ханбалику (Пекіні) та інших частинах імперії, у 1298 р. в полоні у тюрмі в Генуї продиктував свої спогади пізанцю Рустичано, який записав їх старофранцузською мовою. Книга Марко Поло перекладена на багато мов з гарними коментарями105.
102 Карпини Плано. История монголов / Пер. А.И.Малеина. - СанктПетербург, 1911; Рубрук В. Путешествие в Восточные страны / Пер. А.И.Малеина. - Санкт-Петербург, 1911; Карпини Дж. и Рубрук Г. Путешествие в восточные страны Плано Карпини и Вильгельма Рубрука / Пер. с лат. А.И.Малеина. - Москва, 1957; Джованни дель Плано Карпини. История монголов. Гильом де Рубрук. Путешествие в восточные страны. Книга Марко Поло /Ред. М.Б.Горнунг. - Москва, 1997.
103 Jurow W. Benedykt Polak jako średniowieczny zbieracz podań i legend o Tatarach // Literatura Ludowa. — 1976. - N 20; - 1977. - N 6.
104 Ónnerfors A. Textkritische und sprachtiche Bemerkungen zurHystoria Tartarorum des C.de Bridia //Mittellateinisches Jahrbuch 3. -1966; Hystoria Tartarorum C.de Bridia monachi /Ed. Et annot. A. Ónnerfors. - Berlin, 1967; Kneepkens C.H. Randbemerkungen zum Text der Hystoria Tartarorum C.de Bridia monachi // Mittellateinisches Jahrbuch. - F. 14. - 1979; Strzelczyk J. Z nowszych badań i kontrowersji na temat Historii Tatarów C.de Bridia //Źródłoznawstwo i studia historyczne/Ed. K.Bobowski/Acta Universitatis Wratislaviensis. - Т. 1112. -Historia. -Т.76. - Wrocław, 1989; Христианский мир и “Великая Монгольская империя ". Материалы францисканской миссии 1245 года/Критический текст, перевод слатыни “Истории Тартар" братаЦ. деБридиа С.В.АксеновойА.Г.Юрченко. Экспозиция, исследование и указатели А. Г. Юрченко.-Санкт-Петербург, 2002.
105 Книга Марко Поло / Пер. со старофранц. И. П. Минаева. Ред. и вступ, стат. ИПМагидовина. - Москва,1955; див. також: Марко Поло. Путешествия. - Москва. - 1940; Харт Г. Венецианец Марко Поло /Пер. с англ. - Москва, 1956; Pelliot Р., Hambis L Notes on Marco Polo. - Voll-2. - Paris, 1960; див. також: Комментарий архимандрита Палладия Кафарова на путешествие Марко Поло по Северному Китаю // Известия Имп. Российского Географического Об-ва.-
41
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Менш відомі записки сучасника Марко Поло монаха-францісканця Одоріко де Порденоне, який пройшов пішки Китай та Тібет106.
Збереглися записки домініканця Симона де Сент-Квентина, учасника першого посольства до монголів у 1247 р. Він оцінював армію Бату у бІОтис., в т.ч. 160 тис. монголів107, що, звичайно не відповідало дійсності. Глибокі і багатосторонні дослідження цього джерела належать Д.Гузману108.
Чудом уціліла реляція угорського домініканця Юліана, який разом з двома товаришами їздив на Волгу у пошуках батьківщини угрів і побував на теренах Золотої Орди в часи її початків. За його даними у війську Бату було 375 тис. воїнів, в т.ч. 240 тис. немонголів109.
“Історія короля Людовика Святого” французького лицаря Жуанвіля (1255) зберегла перші враження про монголів і їх успіхи, які досягли Західної
Т.28. - Вып.1. - Санкт-Петербург, 1902; Komroff М. Contemporaries of Marco Polo, consisting of the Travel Records to the Eastern Pars of the World of William Rubruk (1253-1255), the Jomey ofJohn ofPian de Carpini (1245-1247), the Journal ofFriar Odoric (1318-1330) and the Oriental Travels of Benjamin ofTudela (1160- 1173). - New York, 1928; Olschki L. Marco Polo’s Asia. An Introduction to His "Description ofthe World” called “IIMilione”/Trans, from the Italian by J.A.Scott. - Berkeley- Los Angeles, 1960.
106 Sinica Franciscana - Vol.l. Itinera et relationes Fratrum Minorum saeculi XIII et XIV. Collegit, adfidem codicum redegit et adnotavit RAnastasius, Van Den Wyngaert,
O.F.M. - Quaracchi-Firenze, 1929. - P.413-495; Oliger L. Franciscan Pioneers Amongst the Tartars // Catholic Historical Review. -F.16.- 1930.
107 Языков В. Сборник путешествия к татарам и другим восточным народам в ХІІІ-ХІѴвв. - Москва, 1911. - С.47; Simon de Saint-Quentin Histoire des Tartares /Publiee par J.Richard. - Paris, 1965.
108 Guzman G. G. Simon ofSaint-Quentin and the Dominican Mission of the Mongol Baiju: A Reappraisal // Speculum. - T.46. - 1971; Id., Simon of Saint-Quentin as Historian of the Mongols and Seljuk Turks //Medievalia et Humanistica. - 3. -1972; Id., The Encyclopedist Vincent of Beauvais and his Mongol extracts from John of Plano Carpini and Simon of Saint-Quentin // Speculum. - T.49. -1974; Id., Reports of Mongol Cannibalism in the Thirteenth-Century Latin Sources: Oriental Fact or Western Fiction? //Discowering New Worlds. Essays on Medieval Exploration and Imagination / Ed. by S.D.Western. - New York-London, 1991.
'°9 Bendejy I. Fontes authentici itinerafr. Juliani illustrantes (1235-1238) //Archivum Europae Centro-Orientalis. - V.3. -Budapest, 1937; Аннинский С.А. Известия венгерских миссионеров ХІІІ-ХІѴ вв. о татарах и Восточной Европе // Исторический архив. - Т.З.- Москва-Ленинград, 1940; DórrieH. Drei Textezur Geschichte der Ungam und Mongolen /Die Missionsreisen des fr. Julianus O.P. ins Uralgebier (1234/5) und nach Rusland (1237) und der Bericht des Erzbischofs Peter uber die Tartaren //Nachrichten der Akademie der Wissenschaften in Gottingen. 1. Philol.-Hist. Kl. Gottingen, 1956. -N 6. -P. 125-202
42
Джерела
Європи110. Опублікований також лист магістра тамплієрів Понса де Обона до цього короля із повідомленням про вторгнення монголів у Європу111.
Видані дорожні записки Руї Гонзалеса де Клавіхо, посла короля Кастілії і Леона Енріке III де Трастамара до Тімура, який здійснив свою подорож до Самарканду у 1403-1406 рр.112
Не менш цікаві записки Іоанна де Галоніфонтибуса, латинського місіонера, який носив претензійний титул “архієпископа всього Сходу” і був послом Тимура у Венецію і Геную у 1402 р. перед Ангорською битвою113.
Залишив спогади баварець Шільтбергер, який на початку XV ст. служив при дворі золотоординських ханів Чекре і Мухаммеда, про яких збереглося дуже мало відомостей114.
Оцінки цих спогадів протилежні. Навряд чи мав рацію В.Бартольд, вважаючи, що вони практично не мають значення115, скоріше можна погодитися з М.Сафаргалієвим, який наголошував на їх вартості, особливо стосовно інформації про ханів Чекре і Мухаммеда та інших темних місць цього періоду ординської історії116.
Варті уваги також записки бургундського лицаря Гільбера де Ланнуа (1386-1462), учасника походів і посольств у Англію, Іспанію, Італію, Палестину і Турцію. У1413 р. як волонтер у складі війська Тевтонського Ордену він брав участь у поході в Мазовію, а у 1413-1414 рр. побував в Україні, на Поділлі і Литві. У 1421 р. по дорозі у Візантію знову проїхав через Україну та Крим117.
Г.Голубович зібрав францисканські джерела дотичні до історії Сходу XIII-XIV століть118. В.Матузова подала англійські джерела, які передають
110 Joinville. Histoire de Saint Louis. Texte original par Natalis de Wailly. - Paris, 1906.
111 Савченко С. В. Письмо магістра тамплиеров к Людовику Св. О вторжении татар в Западную Европу //Университетские известия ун-та св. Владимира. -Киев, 1919. -№ 1-4.
112 Руи Гонзалес де Клавихо. Дневник путешествия в Самарканд ко двору Тимура (1403-1406) /Перевод, предисловие и комментарий И. С. Мироновой,-Москва, 1990.
113 Иоанн де Галонифонтибус. Сведения о народах Кавказа (1404г.). -Баку, 1980.
114 Шильтбергер И. Путешествия по Европе, Азии и Африке // Записки Новороссийского ун-та. -Т.1.- Одесса, 1869. - С. 31-58; Його ж. Путешествия по Европе, Азии и Африке с 1394 по 1427год/Пер. Со старонем. Ф.КБруна. Изд., редакция и прим. 3. М. Буниятова- Баку, 1984.
115 Бартольд В. В. Изучение истории Востока в Европе и в России. - Баку,1924. -
С.82
116 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды- Саранск, 1960. - С. 16
117 Путешествие Гильберта деЛанноа в восточные земли Европы в 1413-1414 и 1421 гг //Университетские известия ун-та св.Владимира. - Т. 10.-Киев, 1873.
118 Golubovich PG. Biblioteca Bio-Bibliografica della Terra Santa e dell 'Oriente Francescano. - T.2: Addenda al sec. XIII, e fonti pel sec. XIV. - Firenze, 1913.
43
ВОЙТОВИЧ Леонтій
атмосферу чуток і страхів стосовно монголів в тій частині тогочасної Європи, яка їх. не бачила119.
Цінними джерелами з історії Чингізидів залишаються пізні твори, які виникли у різних частинах улусу Джучі. З них виділяються “Шейбаніада” (історія Шейбанідів - відгалуження Джучидів, написане на чагатайському діалекті120, а також цілий ряд татарських (казансько-татарських) джерел, створених у пізніший період121. Старший список татарської версії анонімного “Збірника літописів”, опублікованого М.І.Березіним у “Библиотеке восточных источников” ще у 1851 р., був віднайдений у 1922 р.122 Згідно цього списку збірник був складений у 1601 р. Кадир Алі-беєм і є татарським перекладом “Чингіз-Наме” (“Прославлення Чингіз-хана”)123. Його генеалогічна таблиця суттєво відрізняється від “Родоводу тюрок” Абулгазі Бахадур хана (ХѴП сг.), але у багатьох місцях сходиться з генеалогією “Муіз-ал-аксаб” (1426 р.). Матеріали з цього збірника використані у відомому дослідженні М.Сафаргалієва “Розпад Золотої Орди”.
Генеалогічні матеріали містить епос кримських, казанських і сибірських татарів, ногайців, каракалпаків і казахів, справжнє вивчення якого тільки починається. Широко відоме “Сказання про Єдігея і Тохтамиша”, створене при дворі ногайського князя Нуреддіна, сина Єдігея.
Більшість писемних джерел до історії Золотої Орди та генеалогії Чингізидів опубліковані і доступні історикам. Це не означає, що не існує невідомих джерел, не кажучи про ті джерела, які написані східними мовами і ще не перекладені. Дослідження цих проблем рухалися повільно. З появою незалежних країн у Середній Азії, активізацією татар, башкирів та інших народів і відродженням інтересу до своєї історії корпус джерел, напевно, суттєво розшириться. Це спостерігається по зростанню зацікавленості Чингізидами у Казахстані, Узбекистані та Туркменії. З’являються також нові публікації східних джерел європейськими мовами.
119Матузова В.И. Английские средневековые источники ІХ-ХІІІвв. Тексты; Перевод;Комментарий. -Москва, 1979.
120Березин Н.И. Библиотека восточных источников. Т.1. Шейбаниада, история монголо-тюрков на джагайском диалекте. - Казань, 1849.
121 Ахмаров Т.Н. Разбор татарских сказаний о нашествии Тимура на булгарские города//Известия Об-ва Археологии, Истории и Этнографии при Казанском ун-те. - Т. 15. -4. -1899; История Татарии в документах и материалах. - Москва, 1937; Усманов М. А. Татарские исторические источники ХѴІІ-ХѴІІІ вв. - Казань, 1972.
122 Научная библиотека Казанского государственного университета. - Рукописный фонд. -N40.
123 Утемиш-хаджи. Чингис-наме /Факсимиле, пер., транскрипция, текстол. Прим., исследование В.П. Юдина. Коммент. и указ. М.Х.Абусеитовой. -АлмаАта, 1992.
44
Джерела
Багато цікавого вносять нові джерелознавчі студії, зокрема ІГ.Коновалової124.
Особливу увагу заслуговують нумізматичні джерела. Монети, як відомо, є надійними підтвердженнями правління того чи іншого хана. Із праць з ординської нумізматики ми би виділили каталоги монет і дослідження Х.Френа125, В.Григор’єва126, П.Савельєва127, М.Буличова128, В.Трутовського129, А.Кроткова130, Г.Федорова-Давидова131, С.Яніної132, А.МухаммадієваІ33та інших134.
Деякі відомості, цікаві і для генеалогії Джучидів, можна почерпнути із праць археологів, зокрема С.Шпилевського135,0.Башкірова136, Ф.Баллода137, Г.Федорова-Давидова138 та багатьох інших139.
Археологічні дослідження ординських пам’яток, особливо в українському Причорномор’ї та в гирлі Дунаю, де знаходився центр улусу Ногая, практично тільки-но почались. Так само чекають на дослідження рештки ординських міст у Нижньому Подністров’ї та Нижньому Подніпров’ї. Економічні проблеми не дають їх розгорнути по справжньому. Основні від криття тут ще попереду.
124 Коновалова И.Г. Итальянские навигационные пособия ХІІІ-ХІѴ вв. как источник по истории и исторической географии Северо-западного Причерноморья // Исследования по источниковедению истории СССР дооктябрьского периода. - Москва, 1983. - С. 35-50; Гіж. Арабские источники ХІІ-ХІѴ вв. по истории Карпато-Днестровских земель //Древнейшие государства на территории СССР. Материалы и исследования. 1990 год. - Москва, 1991. - С. 5-115; Коновалова И.Г., Руссев Н.Д. О политическом положении региона днестровско-дунайских степей в первой трети XIV в. // Социально-экономическая и политическая история Молдавии периода феодализма. - Кишинев, 1988. - С. 33-45
125 Френ Х.И. Монеты ханов Улуса Джучиева или Золотой Орды, смотенами разных иных мусульманских династий в прибавлении. - Санкт-Петербург, 1832; Його ж. Каталог монет Джучидов, или ханов Золотой Орды, найденных в Царевских курганах//Записки-Археолого-Нумизматического об-ва. - Т.2.-1850.
126 Григорьев В. В. МонетыДжучидов, генуезцевиГирееев, битые на Таврическом полуострове и принадлежащие Одесскому обществу историии и древностей //Записки Одесского об-ва истории и древностей. -1843. -1; Його ж. Несколько новых видов и вариантов джучидских монет// Труды восточного отделения Русского Археологического об-ва. -Т.8.-1864.
127 Савельев П.С. Монеты джучидов, джагатандов, джелаиридов и другие, обращавшиеся в Золотой Орде в эпоху Тохтамыша. - Вып. 1. - СанктПетербург, 1857.
128 Булычов Н.И. Краткий каталог монет Золотой Орды Уфимского губернского
музея,- Уфа, 1902.
45
ВОЙТОВИЧ Леонтій
129 Трутовский В. Т. Гюлистан - монетный двор Золотой Орды // Нумизматический сборник. -Т.1.- Москва, 1911.
130 Кроткое А. А. Два собрания джучидских монет //Труды Нижневолжского об-ва краеведения. - Вып.37. - Саратов, 1930.
131 Федоров-Давыдов Г. А. Клады джучидских монет (основные этапыразвития денежного обращения и денежно-весовых систем в Золотой Орде) // Нумизматика и Эпиграфика. — Т.1. — 1960. - С. 134-159; Його ж. Находки джучидских монет// Нумизматика и эпиграфика. -Т.4.-1963. - С. 182-191; Його ж. Нумизматика Хорезма золотоордынского периода//Нумизматика и эпиграфика. - Т.5. - 1965. - С. 175-196; Його ж. Находки кладов золотоордынских монет//Города Поволжья в средние века. - Москва, 1974. -С. 176- 182
132 Янина С. А. Общий обзор коллекции джучидских монет из раскопок и сборов Куйбышевской экспедиции в Болгарах (1946-1958 гг.) //Материалы и исследования по археологии СССР (МИ А ).-111.-Москва, 1962; Ті ж. Монеты Золотой Орды из раскопок и сборов Поволжской археологической экспедиции на Царевском городище в 1959-1962 гг //Поволжье в средние века. - Москва, 1970; fi ж. “Новый город ” (=Янги-шехр = Шехр ал-Джедид) - монетный двор Золотой Орды и его местонахождение// Труды ГИМ. Вып. 49. - Москва, 1977. - С. 193-213
133 Мухамадиев А.Г. Булгаро-татарскаямонетная системаХІІ-ХѴвв.-Москва, 1983.
134 Гошкевич В.И. Погребения, датированные джучидскими монетами. Из раскопок И.Я. Стемпковского // Вісник Одеської комісії краєзнавства при Українській АН. Секция археологічна. Ч. 4-5. -1930. - С. 104-111; Нуделъман А. А. К вопросу о составе денежного обращения в Молдавии в XIV- начале XVI вв. (по материалам кладов) // Карпато-Дунайские земли в средние века. - Кишинев, 1975С. 94-124; VetranA., CustureaG. Cronica descoperirii monetare in Dobrogea (VIII) //Pontica. - Vol. 21-22. - 1988-1989. -P.381-383; Iliescu O. Monedele Tarii Romaneęti i ale Moldovei la Marea Neagra (secolele XIV-XV) // Revista istorica. -1990. - T.l.-N6. -P. 651-656;Id. Genois et Tatars enDobroudja au XlVe siecle: l 'apport de la numismatique //Etudes byzantines etpost-byzantines. III. Bucureąti, 1997.-P. 161-178; Iliescu О., Taralunga Р., 1992. Un tezaur monetar de la sflr_itul secolului al XIII-lea descoperit la Prajeęti (jud. Васаи) // Carpica. - Vol. 23/2. -1992. -P. 247-253; NicolaeE. Queiques consideratiorissur les monnaies tatares de “la Ville Neuve” (Yangi-sęhr/Sęhr al-cedid) // Studii ęi cercetari de numismatica. - Vol. XI (1995). Bucureąti, 1997. - P. 197-200
135 Шпилевский C.M. Древние города и другие булгаро-татарские памятники в Казанской губернии-Казань, 1877.
136 Башкиров А.С. Историко-археологический очерк Крыма.-Симферополь,1914.
46
Джерела
137 Баллод Ф.В. Дее столицы Золотой Орды // Новый Восток. - 1923. - N 3; Його ж. Приволжские Помпеи. - Москва-Петроград, 1923; Його ж. Старый и Новый Сарай - Столицы Золотой Орды. - Казань, 1923.
^Федоров-Давыдов Г. А. Города и кочевые степи в Золотой Орде в XIIIвеке// Вестник МГУ. История -1965. -№6.-С. 49-57; Йогож. Кочевники Восточной Европы под властью золотоордынских ханов. Археологические памятники. - Москва, 1966; Искусство кочевников и Золотой Орды. - Москва, 1976.
139 Петрунъ Ф. О. Нове про татарську старовину Бозько-Дністрянського степу // Східній світ.- 1928. - № 6. - С. 155-171; Кравченко А.А. Ремесленное производство золотоордынского Бєлгорода // 150 лет Одесскому археологическому музею А Н УССР. Тезисы докладов юбилейной конференции. - Киев, 1975. -С. 176-178; Його ж. Средневековый Белгород на Днестре (конец XIII -XIV вв.). - Киев, 1986; Абызова Е.Н., Бырня П.П., Нудельман А.А. Древности Старого Орхея. Золотоордынский период. - Кишинев, 1981; Добролюбский А.О. Древности средневековых кочевников в Нижнем Поднестровье (материалы раскопок И.Я. Стемпковского) //Курганы в зонах новостроек Молдавии.-Кишинев, 1984. - С. 155-173; Бырня П.П., Зиливинская Э.Д. Бани Старого Орхея//Средневековые памятникиДнестровско-Прутского междуречья. - Кишинев, 1988. - С. 4-27; Бырня П.П., Руссев Н.Д. Гончарный комплекс XIV в. из Старого Орхея// Средневековые памятники ДнестровскоПрутского междуречья. - Кишинев, 1988. - С. 122-131; їх же. Бырня П.П., Руссев Н.Д. О неполивной керамике XIV в. из Пруто-Днестровья // Северное Причерноморье и Поволжье во взаимоотношениях Востока и Запада в XIIXVI веках. - Ростов-на-Дону, 1989. - С. 100-108
47
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Облога Москви ханом Тохтамишем (1382). Мініатюра Осгерманівського 2-го тому Лицьового зведення (XVI ст.)
48
Історіографія
3. ІСТОРІОГРАФІЯ
Незважаючи на те, що в кінці XV ст. Золота Орда розпалася на рад країн, які поступово до кінця ХѴПІ ст. були завойовані Російською державою, інтерес до її історії залишався великим. Ординські корені серед російських князівських і дворянських родин, споріднених з рештою знаті, також сприяли цим зацікавленням. І, нарешті, ряд поволзьких, кавказьких і середньоазіатських народів були пов’язані з Чингізидами, які правили на їх теренах, і вивчення історії цієї династії було для них вивченням і самоусвідомленням власної історії. В Росії з початку XIX ст. почали з’являтися серйозні праці з цієї тематики, частина з яких не втратила своєї актуальності і зараз. Одночасно почалися дослідження і публікація джерел, які перекладалися російською мовою.
Цьому сприяла і східна експансія Російської імперії у Середню Азію, Монголію, Тібет і Китай. Відповідні місії, які йшли у авангарді цієї експансії, отримували підтримку уряду і фінансування. В числі цих місій були блискучі ерудити, вчені і дослідники (М. Бічурін та ін.), частина яких носила чернечі ряси. Вони вивчали мови, збирали і розшифровували рукописи. Так було віднайдено і знамените “Таємне сказання” - головну монгольську літописну пам’ятку.
З ранніх праць виділяються дві розвідки присвячені історії Криму1. П. Наумов у 1823 р.опубліїсував хронологічну підбірку літописних повідомлень, які стосувалися взаємин руських князів з монгольськими і ординськими ханами з 1224 до 1480 р., коли після “стояння наУгрі” Московська держава перестала бути ординським данником2. Майже одночасно з’явилася стаття П. Буткова присвячена знаменитому Ногаю та іншим Чингізидам. Незважаючи на те, що автор використав всі доступні йому джерела, стаття містить немало помилок, але в цілому характеристика Ногая досить вірна3. Дослідження П. Буткова сприяло зацікавленості цією непересічною особистістю.
Російська Академія наук врешті оголосила конкурс на написання загальної історії Золотої Орди. На конкурс відгукнувся лише один автор. Це був відомий австрійський орієнталіст Йозеф фон Гаммер-Пургшталь (1774— 1856), чия 10-томна “Історія Османської імперії” до сьогодні залишається однією з кращих європейських праць на цю тему. “Історія Золотої Орди” Й. фон ГаммерПургшталя об’ємом 1842 сторінок була першою справді науковою європейською
1 Naruszewicz A. Tauryka czyli wiadomości starożytne і poznieysze о stanie і mieszkańcach Krymu do naszych czasów. - Warszawa, 1805; [СестренцевичБогуш С. ] История царства Херсонеса Таврийского. История о Таврии, сочиненная на французском языке. - Санкт-Петербург. -1806.
2Наумов П. Об отношениях российских князей к монгольским и татарским ханам с 1224 по 1480 год. - Санкт-Петербург, 1823.
3 Бутков П. Г. О Ногае и всех прочих монгольских ханах Дашт-Кипчака // Северный Архив. -1824. - 4.10 (N12), 4.11 (N13,14).
49
ВОЙТОВИЧ Леонтій
працею з даної тематики і на довший час єдиною. Її цінність полягає перш за все у використанні більше 400 рукописів та розвідок, частина з яких пізніше була втрачена або так і залишилася у рукописі. Зокрема це стосується матеріалів з перського історика Вассафа (1257-1327), який подав відомості про ліквідацію торгівлі між Хулагуїдами і Джучидами та масове вбивство купців з ініціативи Хулагу, що, напевно, і послужило приводом до початку війни між Золотою Ордою та ільханами. Можливо, що фон Гаммер навіть користувався якимось списком втраченої “Історії” Улугбека, хоча з приводу цього у В. Бартольда були поважні сумніви. Взагалі російські орієнталісти розкритикували працю фон Гаммера і не наважилися присудити її титул переможця конкурсу. Тоді історик видав її у Пешті з незначними правками4. “Історія монголів від Чінгісхана до Тамерлана” К. де Оссона, яка була видана трохи раніше, виконана на значно слабшому рівні і зберігає значення хіба як пам’ятка давньої історіографії (перший том цієї праці перекладений російською мовою і виданий з цікавими коментарями Н. Козьміна)5.
На жаль так і не були опубліковані основні праці відомого орієнталіста Осипа Ковалевського (1801-1878). Висланий з Вільна за участь у гуртку
А. Міцкевича, О. Ковалевський у Казані вивчив арабську, перську і татарську мови, а згодом монгольську, бурятську та частково китайську, манчжурську, тібетську та санскрит. Як професор Казанського університету він очолив першу в Росії кафедру монгольської мови, склав перший монголо-російськофранцузький словник, який зіграв видатну роль у прогресі європейської науки
3 монголознавства. Рукописи його двох томів “Історії монголів” та “Вступу в історію монголів” зберігаються у рукописному фонді в Санкт-Петербурзькому від діленні Інституту народів Азії РАН6. Інші матеріали дослідника знаходяться у Центральному Державному Архіві Татарстану. Багато матеріалів, в т.ч. 6- томний опис Монголії, Китаю і Бурятії, які вчений перевіз у Варшаву, куди його перевели у 1862 р., згоріли під час пожежі у 1863 р.
З Казанського університету вийшав інший блискучий орієнталіст М. І. Березін. Він першим широко ввів у науковий обіг такі джерела як ханські ярлики. М. Березіну належать синтетичні праці з історії походів Джеббе-нойона і Субудай-багадура та Бату на Русь. Але головною працею вченого була спроба розібратися у внутрішній структурі Золотої Орди. Загалом це йому вдалося,
4 Hammer-Purgstall І. Geschichte der Golodenen Hordę- Pesth, 1840.
5 d’Osson K.Histoire des Mongols deputis Tchingiz-Khan jusqu’a Timour Beg ou Tamerlan.-Vol. 1-4.-La Haye-Amsterdam, 1834;д’Оссон К. История монголов от Чингис-хана до Тамерлана /Пер и предисл Н.Козъмина - Т. 1. Чингис-ханИркутск, 1937.
6 Ковалевский О. М. История монголов. - Т. 1-2- Казань, 1843-1856 [Рукопис зберігається у Санкт-Петербурзі. Див.: Библиография Востока-1936. - Вып.
10].
50
Історіографія
хоча багато ідей вченого досі залишаються дискусійними. Це зокрема його висновок, що одна з головних причин розвалу і падіння Золотої Орди полягала у запровадженні ісламу. Поки монголи зберігали вірність традиційному прагматизму однією із складових частин якого була толерантність до всіх релігій - їх держава розвивалася і процвітала. Запровадження ісламу привело до релійного протистояння, непримиренності і як наслідок - розвалу великої держави7. Хоча причини роздроблення і розпаду Золотої Орди значно глибші, однак все ж таки останній злет держави у часи Узбека, який утвердив мусульманство в Золотій Орді, таки був початком глибокої кризи. Та й розгром Тимуром золотоординських міст із населенням, яке належало до різних релігій, також відбувався під знаком шиїтської непримиренності.
У 1857 р.вийшло дослідження А. Мухлінського - перша праця з проблеми походження литовських татарів, серед яких було немало і нащадків Чингізидів8. Вона відзначається багатством приведених матеріалів та обгрунтованістю висновків.
Досі зберігають своє значення, дякуючи величезному використаному матеріалові в основному із російських архівів, монографії В. В. ВельяміноваЗернова, присвячені Касимовському царству, васалові Московської держави, та Кримскому ханству. Перша з цих праць взагалі унікальна, друга також є зібранням багатьох цінних матеріалів9.
У другій половині XIX ст. з’явилося багато праць, присвячених окремим аспектам ординської історії. Кожна з них містила ті чи інші матеріали, цікаві і для генеалога. Грунтовним і оригінальним було невеличке дослідження архімандрита Леоніда, присвячене діяльності Ногая10.
7 Березин Н. И. Внутреннее устройство Золотой Орды // Журнал Министерства Народного Просвещения -1850. - N10-12; Його ж. Булгар на Волге. - Казань, 1853; Його ж. Первое нашествие монголов на Россию //Журнал Министерства Народного Просвещения. - 1853. - Сентябрь; Його ж. Нашествие Батыя на Россию // Журнал Министерства Народного Просвещения. -1855. - Май; Його ж. Очерк внутреннего устройства улуса Джучиева//Труды восточного отделения Русского археологического об-ва. - Т.8. -1864. - С.45 -128 [Окреме видання: - Санкт-Петербург, 1882].
8 Мухлинский А. Исследование о происхождениии и состоянии литовских татар. - Санкт-Петербург, 1857.
9 Вельяминов-Зернов В. В. Исследование о касимовских царях и царевичах. В трех частях.-Санкт-Петербург, 1863,1864,1866; Його ж. Материалы для истории Крымского ханства, извлеченные... из Московского главного архива Министерства иностранных дел. -Т.1- Санкт-Петербург, 1864.
10 Леонид, архимандрит. Хан Ногай и его влияние на Россию и южных славян //Чтения в Об-ве Истории и Древностей Российских при Московском ун-те. - 1863. -Кн.З. - С.30-39
51
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Зберегла своє значення розвідка Г. Ф. Карпова про стосунки Московської держави з Кримом у 1508-1517 рр., написана на архівних матеріалах, вперше введених в науковий обіг11. Це ж стосується і оригінального дослідження з історії кримських татар Ф. Хартахая12 та розвідок Ф. Бруна13.
Історія Чингізидів О Вольфа, навпаки, значною мірою базувалася на праці Й. фон Гаммера, додаючи зовсім мало незначних доповнень та оригінальних висновків14.
Зберегли своє значення дослідження військового мистецтва монголотатар М. І. Іваніна15, спостереження за монгольським законодавством
І. В. Бентковського16, біографічний нарис життя Чингіз-хана Р. Дугласа17, поправки до хронології Чингізидів В. І. Васильєва18, введення в науковий обіг італійських карт ХГѴ ст. із ординською територією Ф. Ф. Чекашна19 та уточнення
В. К. Трутовського20.
М. Шишкін, продовжуючи дослід ження Касимовського царства, звернув увагу на період досить масового переходу ординців на службу Московській державі21. Московський уряд, надаючи уділи різним Чингізидам, сприяв переходу з ними і їх васалів - мурз та нукерів, які ставали дворянами і досить
11 Карпов Г. Ф. Отношение Московского государства к Крыму и Турции в 1508 -1517 гг. //Московские университетские известия. -1865. -N 4.
12 Хартахай Ф. Исторические судьбы кримских татар//Вестник Европы. - 1866. - Кн. 2; -1867. - Кн. 6. - С. 182-236
13 Брун Ф. К. О дипломатических сношениях египетского султана Бей барса с золотоордынским ханом Берке // Записки Одеського Об-ва Истории и Древностей. -Т.6.-1867; Його ж. О резиденции ханов Золотой Орды до времени Джанибека 1// Труды III Археологического съезда. -Т.1.- Киев, 1878.
14 Wolff О. Geschichte der Mongolen order Tataren. -Breslau, 1872.
15 Иванин М. И. О военном искусстве и завоеваниях монголо-татар и среднеазиатских народов при Чингис-хане и Тамерлане. - Санкт-Петербург, 1875.
16 Бентковский И. В. Военные законы монголов и их влияние на кочевую культуру и вообще на дух народа // Ставропольские губ. вед. - 1877. - N 8; Його ж. Монгольские законы об охоте//Ставропольские губ. вед. -1877. -N16.
17 Duglas R. К. The Life ofJenghis Khan. - London, 1877.
18 Васильев В. И. К хронологии Чингиз-хана и его прееемников // Записки Восточного отделения Русского археологического общества. - Т.4. -Вып.3-4. - Санкт-Петербург, 1890.
19 Чексиіин Ф. Ф. Нижнеее Поволжье по картам XIV в. // Труды Саратовской Ученой архивной комиссии. - Вып. 11.-1890.
20Трутовский В. К. Гюлистан Золотой Орды//Древности. - Труды Московского Археологического об-ва. -1893. - Т. 1.
21 Шишкин Н. История города Касимова с древнейших времен. - Рязань, 1891. 52
Історіографія
швидко хрестилися та асимілювалися. Так Юр’єв-Польський з околицями отримав астраханський царевич Кайбула, Звенигородське князівство до своєї сметі у 1565 р.тримав останній казанський хан Єдігер [Симеон Касаєвич - після хрещення], піля нього - Алі Муртаз, син царевича Кайбули; Романов отримали ногайські мурзи Юсупови, від яких пішли однойменні князі, і т.д.
Стараннями двох прибалтійських німців барона Володимира Густавовича фон Тізенгаузена (1825-1902) і барона Віктора Романовича фон Розена (1849-1908) в Росії була створена блискуча школа орієнталістики. Її друкований орган, засновані у 1896 р. “Записки Восточного отделения Русского Археологического об-ва”, об’єднав кращі наукові сили того часу. В. Г. Тізенгаузен зібрав основні арабські і персомовні джерела, які відносяться до історії Золотої Орди, про що було сказано у попередньому розділі. Багато його матеріалів залишилося у рукописах22.
Ця школа досягла своєї вершини у дослідженнях В. В. Бартольда (1869- 1930). В. В. Бартольду належать як дослідження окремих пам’яток причетних до монгольської історії (“Аль-Музаффарійя” Хафіза-і-Абру; інших авторів, уйгурської літератури) так і синтетичні праці з історії монгольського завоювання Середньої Азії (560 сторінок другого тому монографії “Туркестан в епоху монгольської навали”), з історії турецько-монгольських народів, а також персоналії (Тохтамиш, Тимур, Єдігей)23. Більшість праць цього видатного вченого були перевидані у 9-томному зібранні24.
22 Розен В. Р. Памяти барона В. Г. Тизенгаузена // Записки Восточного отделения Русского Археологического Об-ва. - Т. 16. - Вып. 2-3. -1905; Бойко К. А. Из рукописного наследия В. Г. Тизенгаузена // Краткие сообщения Института народов Азии АН СССР.-N47.-1961.
23Бартольд В. В. Хафиз-и-Абру и его сочинение “Аль-Музаффарийя”//Сборник статей учеников профессора барона Виктора Романовича Розена. - СанктПетербург, 1897; Його ж. Туркестан в эпоху монгольского нашествия. - Т. 2. - Санкт-Петербург, 1900; Його ж. Сведения об Аральском море и низовьях Аму-Дарьи с древнейших времен до XVII в. - Ташкент, 1902; Його ж. К вопросу об уйгурской литературе и ее влиянии на монголов //Живая старина. -Вып. 2-
3. - 1909. - С. 42-46; Його ж. Место прикаспийских областей в истории мусульманского мира /Курс лекций, читанных автором на Восточном факультете Азербайджанского Государственного университета в 1924 г. - Баку, 1924; Його ж. Отец Едигея // Известия Таврического Отделения Историко-Археологической Экспедиции. -1 (58).- Симферополь, 1927; Його ж. История турецко-монгольских народов / Конспект лекций, читанных студентам Казахского высшего педагогического института в 1926-1927уч. году. - Ташкент, 1928; Його ж. Тохтамыш//Бартольд В. В. Сочинения. - Т.5. -Москва, 1968. - С.564-567
24 Бартольд В. В. Сочинения. - Т.1-9.-Москва. -1963-1977.
53
ВОЙТОВИЧ Леонтій
В. Бартольдом було перекладено з англійської і видано працю Стенлі Лен-Пуля “Мусульманські династії”25, яка незважаючи на ряд помилок та неточностей стосовно Чингізидів, надовго, а навіть і донині, залишилася в користуванні26. Менш відомою для українських та російських дослідників була генеалогічна праця А. Муле, присвячена відгалуженню Чингізидів - монгольській династії Юань27.
До цієї школи належав також археолог професор М. І. Веселовський (1848-1918), ряд робіт якого з окремих аспектів історії Золотій Орди залишаються актуальними і сьогодні. В їх числі найкраще з досліджень, присвячених Ногаю28.
На початку XX ст., ще до революції, вийшло немало цікавих праць із спеціальних проблем ординської історії. Це перш за все дослідження
В. Ляскоронського присвячене невдалій битві Вітовта з ординським військом на р. Ворсклі у 1399 р.,29 праця Ф. Куртіна про монгольське панування на Русі30, розвідки JI. Коллі про Кафу останніх літ генуезького панування та засновника Кримського ханства Хаджі-Гірея31, А. Прохазки про угоду Вітовта Кейсгутовича 25Лэн-Пуль Стенли. Мусульманские династии/Пер. с англ. В.В.Бартольда. - Санкт-Петербург, 1899.
26 Лэн-Пуль Стенли. Мусульманские династии. - С. 169-237 [Чінгізиди].
27 Моиіе А. С. Table of the Emperors of the Yuan Dynasty // Journal of the NorthChina Branch ofthe Royal Asiatic Society. - Vol.45. -1914.
^ Веселовский Н.И. О местонахождении ГюлистанаПрисарайского- Киев, 1907; Його ж. Татарское влияние на русский посольский церемониал в московский период русской истории // Отчет о состоянии и деятельности СанктПетербургского ун-та. 1910 г. - Секция 10. - Санкт-Петербург, 1911; Його ж. Загадочный Гюлистан Золотой Орды (по поводу статьи Трутовского) //Записки восточного отделения Русского Археологического об-ва. - Т.21. -1913; Його ж. О религии татар по русским летописям (Опыт комментария летописных изветий) //Журнал Министерства Народного Просвещения. Новая серия. -1926. - 4.64, июль, отд. 2; Його ж. Хан из темников Золотой Орды. Ногай и его время.- Петроград, 1922. Бібл. праць див.: Записки Восточного отделения Русского Археологического Об-ва. - Т.25. -Петроград, 1921.-С.337-398
29 Ляскоронский В. Русские походы в степи в удельно-вечевое время и поход князя Витовта на татар в 1399 г. // Журнал Министерства Народного Просвещения. -1907. - Май.
30 Curtin F. The Mongols in Russia. - London, 1908.
31 КоллиЛ. Исторические документы о падении Кафы//Известия Таврической ученой архивной комиссии. -Вып.45. - Симферополь, 1911. - С.65-98; Його ж. Кафа в период владения Банком св.Георгия //Известия Таврической ученой архивной комиссии. -Вьт. 47. - Симферополь. -1912. - С. 74-121; КоллиЛ. ХаджиГирей и его политика (по генеалогическим источникам) //Известия Таврической ученой архивной комиссии. - Вып.50. - Симферополь, 1913. - С.46-91
54
Історіографія
з Тохтамишем у 1397 р.32 та І. Беляева про монгольських чиновників в руських землях, написана на підставі згадок у ханських ярликах33.
З дореволюційних досліджень слід виділити групу праць, присвячених історії Кримського ханства, в першу чергу - колосальну працю В. Смірнова, який використав середньовічні османські і кримські хроніки, частина з яких не перекладена досі34, М. М. Бережкова35, Г. Ф. Блюменфельда36, Ф. Ф. Лашкова37, Л. М. Львова38 та інших39. До цієї групи примикає дослідження Є. П. Карновича, присвячене Астраханському ханству40.
Вже у період Першої Світової війни розпочалася дискусія, яка старанням Л. Гумильова та інших, зараз продовжується знову. Суть цієї дискусії зводилася до оцінки золотоординського періоду у російській історії. Протиставляючи російський напрямок розвитку суспільства як ніби-то більш прогресивний західному, деякі дослідники знаходили у ньому елементи ординського впливу і пропонували переглянути оцінку взаємин із Золотою Ордою. Панування Орди видавалося за союз, а її вплив благодатним і таким, що дозволив створити Московську державу. Боротьба цього напрямку з противниками ординської аполегетики триває досі, то затихаючи та вибухаючи знову.
В радянські часи, особливо у 30-50-і роки, дослідження історії Золотої Орди не змогли уникнути класового підходу. Навіть такий визначний вчений
32 Prochaska A. Z Witoldowych dziejów . Układ Witolda z Tochtamyszem 1397 // Przegląd Historyczny. -T.16. - Zesz-3. -1912. - S.255-270
33 Беляев И. О монгольских чиновниках на Руси, упоминаемых в ханских ярлыках // Архив историко-юридических сведений. - Кн. 1. - Москва, 1915. - С. 90-125
34 Смирнов В. Д. Крымское ханство под верховенством Оттоманской Порты до начала XVII в. - Санкт-Петербург, 1887.
35 Бережков М. Н. Русские пленники и невольники в Крыму // Труды VI археологического съезда в Одессе. - Т.2. - Одесса, 1888. - С.343-372; Його ж. Крымские шертные грамоты. - Киев, 1894.
36 Блюменфельд Г. Ф. Крымско-татарское землевладение// Одесский вестник. -1888.
37 Пашков Ф. Ф. Крымские шертные грамоты ХѴІ-ХѴІІ вв., хранящиеся в Московском Главном архиве Министерства иностранных дел // Труды VIII археологического съезда в Москве. - Т. 2. - Москва, 1895. - С. 191-208
38 Львов Л. Отношения между Западом и Крымом. - Симферополь, 1895.
39 Taurica. Опыт указателя сочинений, касающихся Крыма и Таврической губернии вообще/Сост. А.Маркевич// Известия Таврической ученой архивной комиссии. -N20,-1894. - С. 1-104; Крачковский Ю. А. Прошлое Тавриды. - Киев, 1906 [записки іноземців - Л. В. ] - Яцуржинский X. П. Южно-русские пленники в Крыму //Известия Таврической ученой архивной комиссии. - N 42. -1912.-С.158-166
40 Карнович Е. П. Покорение царства Астраханского//Приложение к журналу "Народная школа ” за 1885 год. -N 6, 7.
55
ВОЙТОВИЧ Леонтій
як М. Г. Сафаргалієв змушений був писати про кріпацтво у середовищі ординців. Попри все сказане, праці, написані у цей період на теренах колишнього Радянського Союзу, в основному були достойними і переважно не втратили свогозначення.
Професор Б. Я. Владимірцов вдруге після М. Березіна поставив проблему суспільного устрою в Золотій Орді. Він же звернув увагу на організацію ремісничого виробництва і ріст міст. Багато в чому йому вдалося уникнути прокрустових рамок обов’язкового вчення і спробувати окреслити особливості моделі ординського феодалізму, багато в чому схожого на феодалізм європейський41.
Ґрунтовними були праці українського дослідника Федора Петруня, присвячені степовому пограниччю українських земель в ординські часи42. Цікаву розвідку про ординсько-візантійські стосунки опублікувала на еміграції М. А. Андреева43. Виваженою була праця І. М. Бороздіна з розвитку золотоординської культури на теренах Криму, яка досі залишається унікальною44. В еміграції Г. В. Вернадський опублікував блискуче дослідження про взаємини Золотої Орди, Египту і Візантії та ряд інших праць з ординської історії. У 1953 р.вийшло його двохтомне дослідження (на той час радянські вчені називали Вернадського американським вченим і навіть прізвище писали на англійську манеру) “Монголи і Росіяни”. В цій праці було підведено підсумки вивчення проблеми за останні півстоліття. Шкода, що відомий історик не приділив належної уваги пропрацюванню генеалогічних проблем і “темних” періодів ординської історії45.
41 Владимирцов Б. Я. Чингиз-хан.-Берлин-Москва, 1922; Його ж. Общественный строй монголов. Монгольский кочевой феодализм. -Ленинград,1934
42 Петрунъ Ф. Степове Побужжя в господарськім та військовім укладі українського пограниччя. Замітки до Броневського та Боплана//Журнал научноисследовательских кафедр в Одессе. - Т.2. - Одеса, 1926. - С.91-103; Його ж. Східна межа Великого князівства Литовського в 30-хроках XVсторіччя// Ювілейний збірник на пошану академіка М. С. Грушевського. - Київ, 1928. -
С. 165-168; Його ж. Українські степи за ранньої татарської та литовської доби//Полуднева Україна. - Київ, 1930. -С. 150-160
43 Андреева М. А. Прием татарських послов при никейском дворе //Сборник статейно археологии византиноведению, изд. Ин-томим. Н. П. Кондакова. Seminarium Kondakovianum. - Praha, 1926.
44 Бороздин И. Н. Новые данные по золотоордынской культуре в Крыму. - Москва, 1927.
45 Вернадский Г. В. Золотая Орда, Египет и Византия в их взаимоотношениях в царствование Михаила Палеолога// Seminarium Kondakovianum. -Т. 1.- Praha, 1927; Його ж. Монгольское иго в русской истории// Евразийский временник. - Кн. 5. - 1927; Його ж. К вопросу о вероисповедовании монгольських послов
56
Історіографія
Унікальною залишається глибока стаття О. А. Кроткова присвячена північним улусам Золотоординського ханства46.
У 1927 р.вийшов довідник з генеалогії і хронології мусульманських династій Е. фон Цамбаура, у якому було виправлено окремі помилки С. ЛенПуля, але стосовно Чингізидів, особливо ханів Золотої Орди, ця праця була ще далекою від досконалості47. Крім того, судячи з цитувань, довідник Цамбаура був недоступним радянським дослідникам.
У середині XX ст. серед радянських орієнталістів найбільш помітною фігурою був О. Ю. Якубовський (1886-1953), який також вийшов із школи Тізенгаузена і Розена. Серед інших наукових проблем він довго і послідовно займався вивченнямкхгорії Золотої Орди48. На жаль багато висновків, зокрема стосовно ремісничого виробництва і розвитку міст, доводилося втискувати у рамки ідеологічних постулатів. Тому і висновок О. Якубовського про паразитичний характер Золотоординської держави, який і сьогодні ставиться йому в заслугу, вимагає, на наш погляд, серйозного перегляду. На жаль містить помилки, зокрема в датуванні правління деяких ханів і їх генеалогії, і основна синтетична праця історика, присвячена Золотій Орді. Вона була написана разом з Б. Д. Грековим і мала надовго стати каноном з даної проблеми49. Відчуваючи її недосконалість, автори видали працю у переробленову вигляді, але і там залишилося досить навіть фактографічних помилок і загалом мало уваги приділено слабо вивченим “темним” місцям з ординської історії. Так обидва історики не звернули увагу на плутанину Аноніма Іскандера і вважали Сигнак
1223 г. // Seminarium Kondakovianum. - Т. 3. - Praha, 1929; Його ж. Звенья русской культуры. -Т.1.-Берлин, 1937; Його ж. О составе Великой Ясы Чингисхана. С приложением главы о Ясе из истории Джувейни в переводе В. Ф. Минорского. - Bruxelles, 1939; Vemadsky G. The Mongols and Russian. - Vol. 1-2.
- New Haven, 1953; Його ж. Монголы и Русь. - Тверь, 1997.
46 Кроткое А. А. К вопросу о северных улусах Золотоордынского ханства // Изв. Об-ва обследования u изучения Азербайджана. - Т.5.-Баку, 1928. 41ZambaurE. ѵоп. Manuel de genealogie et de chronologie pour Vhistoire de Vislam.
- Hannover, 1927. - P.241-271 (Чингізиди)
48 Якубовский А. Ю. Развалины Сыгнака (Сугнака) //Сообщения Государственной академии истории материальной культуры. -Т.2.-1929; Його ж. К вопросу о происхождении ремесленной промышленности Сарая Берке. -Москва, 1931; Його ж. Феодализм на Востоке. Столица Золотой Орды Сарай Берке. -Ленинград, 1932; Його ж, Монгольская империя//Исторический журнал. -1940. -N 3; - 1942. - N 2; Його ж. Из истории изучения монголов периода ХІ-ХІІІ вв. //Очерки по историиирусского востоковедения. - Москва, 1953.
49 Греков Б. Д., Якубовский А. Ю. Золотая Орда. Очерк историии улуса Джучиева в период сложения и расцвета в ХІІІ-ХІѴ вв. - Москва-Ленинград, 1937; изд. 2., 1943.
57
ВОЙТОВИЧ Леонтій
столицею Ак-Орди (Білої Орди), а не Кок-Орди (Синьої Орди). Так само дещо легковажно віднеслися обоє до походження окремих золотоординських ханів і років їх правління50.
Обставини тогочасного життя змушували багато дослідників відмовлятися від узагальнюючих праць і зосереджуватися на вузькій проблематиці, що переважно давало гарні результати. До таких робіт можна віднести пошуки В. Сироечковського присвячені становленню Кримського ханства51, І. Петрушевського52 та А. Алі-Заде53 - з історії боротьби за Азербайджан у XIII-XIV століттях. За цей період з’явилася тільки одна синтетична праця О. Насонова, присвячена аналізу ординської політики в руських землях. Він негативно оцінював період залежності від Золотої Орди і доводив, що ординці заваджали консолідації князівств в одну державу і сприяли подальшому роздробленню та взаємному суперництву54.
Напередодні і під час Другої світової війни європейська наука, головним чином німецька, серйозно зацікавилася історією Чингізидів. Це не були прості пошуки історичних аналогій чи ідеологічного підкріплення східної політики німецького Райху. З німецькою методичністю і пунктуальністю вчені розбирали джерела, намагаючися виявити причини успіхів монголів і всі аспекти їх “руської” політики. Німецкі дослідники підштовхнули своїх колег з інших європейських країн. За цей період вийшло кілька об’ємних і насичених досліджень, зокрема Ц. Алінге.55 Е. Геніш зробив детальний аналіз “Таємного сказання”56. З-під пера Р. Гроссе вийшли блискучі за стилем та ерудицією
50 Греков Б. Д., Якубовский А. Ю. Золотая Орда и ее падение, - МоскваЛенинград, 1950.
51 Сыроечковский В. Е. Гости-сурожане. - Москва, 1935; Його ж. МухаммедГерай и его васалы // Ученые записки Московского университета им. М. В. Ломоносова. -1940. -Вып. 61 История. - Т.2.
52 Петрушевский И. П. Хамдаллах Казвини как источник по социальноэкономической истории Восточного Закавказья //Известия АН СССР. Отделение общественных наук. - Москва, 1937. - С.873-920; Його ж. Из героической борьбы азербайджанского народа в ХІІІ-ХІѴвеках. - Баку, 1941; Його ж. Новый персидский источник по историии монгольского нашествия// Вопросы истории. -1946. - N11-12; Його ж. Иран и Азербайджан под Властою Хулагидов (1256-1353) // Татаро-монголы в Азии и Европе. - Москва, 1970.
53 Али-задеА.А. Борьба Золотой Орды и государства ильханов за Азербайджан //Известия АН АзССР. -1946. -N5,7.
54Насонов А. Е. Монголы и Русь. История татарской политики на Руси. - Москва-Ленинград, 1940.
55 Alinge С. Mongolische Gesetze. Darstellung des geschrieben mongolischen Rechts (Privatrecht, Strafrecht und Prozess). - Leipzig, 1934.
58
Історіографія
порівняльні дослідження степових імперій, у яких, на жаль, було багато фактографічних помилок і пропусків57.
Напевно найкращою працею цього періоду була монографія Б. Спулера, у якій розглядалося ординське панування у Східній Європі у 1223-1502 рр.58 Ця книга не тільки гостро критикувалася, але й відкидалася радянськими істориками. Можна сперечатися, однак тільки певною мірою, чи був правий автор, наголошуючи на пасивності Московської держави та інших північносхідних князівств у боротьбі проти ординської зверхності. Фактично тільки Тверське князівство пробувало позбутися ординської опіки, що зіграло фатальну роль у його суперництві з Москвою. Решта князів з територій колишньої Володимиро-Суздальськоїта Рязанської земель таких спроб не робили. Виступ проти Мамая, який привів до Куликовської битви, був скоріше епізодом, причому ініціатором тут виступала православна церква, а не князівська влада. Не випадково, після походу Тохтамиша у 1382 р., великий князь Дмитро Іванович Донський у всьому звинуватив митрополита Кипріана. Тут Б. Спулер певно мав рацію. Дискусійною видається теза, щодо наявності у ординців “сильно спеціалізованих виробництв фабричного типу”59, але тут ще потрібні глибші дослідження. Поза сумнівами треба віддати належне високому науковому рівню праці, у якій було використано багато джерел та досліджень, написаних різними мовами, скурпульозності і логічній послідовності автора. Це дослідження досі не втратило своєї наукової цінності, хоча генеалогічні таблиці та перелік ханів вимагають багато уточнень60.
Після війни Б. Спулер написав ще кілька цікавих праць61.
Зберігають свою цінність і дослідження JI. Гамбіса та П. Пелліо генеалогічної частини китайської офіційної історії династії Юань (“Юань-ші”)62
56 Haenish E. Mongol ип Niuca Tobca’ап (Yuan-ch'api-shi). Die Geheime Geschichte der Mongolen aus der Chinesischen transcription (Ausgave Ye Teh-hui) in Mongolischen Wortlaut wiederhergestellt. - Lejpzig, 1935.
57 Grousset R. Empire des Steppes: Attila, Cenghis Khan, Tamerlan. - Paris, 1939; Id. UEmpire Mongol (Irephase) //Histore du Monde. - Vol.8 (3). - Paris, 1941; Id. Cengis Khan. Le Conquerant du Mond. - Paris, 1944.
58 Spuler B. Die Goldene Horde. Die Mongolen in Russland 1223-1502. - Leipcig, 1943.
59 Spuler B. Die Goldene Horde...- P.416-417
60 Id. - P.453-454
61 Spuler B. Dye Mongolen in Iran, Politik, Verwaltung und Kultur der Ilchanzeit. 1220-1350, 2 erweiterte Aufl. - Berlin, 1955 [генеалогічна табл. - Р. 533]; Id. BatuHds//The Encyclopaedia of Islam. New ed. - Vol.l. - Leyden-London, 1960 [з генеалогічною табл.]; Die Religionspolitik der Mongolen // Beitrage zur ostdeutschen und osteuropaischen Kirchengeschichte. Fs. Bernhard Stasiewski /Hg. V. G.Adrianyi und J.Gottschalk. - Wien, 1975.
62 Hambis L., Pelliot P. Le chapitre VII du Yuan-Che. Les Genealogies Imperiales
59
ВОЙТОВИЧ Леонтій
та інші їхні праці з джерелознавства та монгольської історії63, праці Галіла Іналджика, одного з чільних турецьких істориків, який склав детальні генеалогічні таблиці династії Гіреїв - гілки Джучидів, які правили у Кримському ханстві та дослідив становлення і політику цієї династії64, та Ф. В. Клавеса, який вивчав правління перших великих каанів Монголії65.
Свій вклад у дослідження цих проблем внесли і українські історики, які працювали в еміграції. Були то студії, присвячені боротьбі проти монгольських завойовників і часу звільнення від ординської залежності. Українські історики в Радянському Союзі таких проблем ставити не могли - звільнення від ординського іга тоді датувалося 1480 р, (що було справед ливим для Московської держави) або навіть 1380 р.( що було справедливим хіба для українських князівств на Лівобережжі). Емігрантам також часом зраджувало відчуття міри - В.Мацяк оцінював військові сили галицько-волинських князів Андрія та Лева Юрійовичів у 250 тис. воїнів66. Але в цілому їх висновки були достатньо
Mongoles dans Histoire Chinoise Officielle de la Dynastie Mongoles. - Leiden, 1945; Hambis L. La Chapitre de CVIII du Yuan che les Fiets Attribues aux Membres de la Familie Imperiale et aux Ministres de la Cour Mongole d’ар res L’Histoire Chinoise officielle de la Dynastie Mongoles. -Т.1.- Leiden, 1954.
63 Pelliot P. La letter du Grand Khan Gtiyuk a Innocent IV // Revue de L’Orient Chretien. 3e serie3. -Vol.23. - Paris, 1922-1923; Id. Les Mongols et la Papaute. Documents nouveaux edites, traduits et commentes par M. Paul Pelliot, avec la collaboration de M. M. Borghezio, Masse et Usserant//Ib. - Vol.23. - Paris, 1922- 1923; - Vol.24. - Paris, 1924; - Vol.28. - Paris, 1931-1932; Id. Notes sur l’histoire de la Horde d’Or. - Paris, 1949; Id., Notes on Marco Polo. - Vol. 1-2. - Paris, 1959- 1963; Id., Jean de Plan Carpin en Pologne // Memoires de VInstitut National de France. - T.44. - V.l. - 1960; Hambis L. Saint Louis et les Mongols // Journal asiatique. - T.258. - Paris, 1970; Id. Uhistoire des Mongols avant Gengis-Khan // Central Asiatic Journal. -T.14.- Hagye-Wiesbaden, 1970.
64 lnalcik H. Giray //Islam ansiklopedisi. - Vol.2. - Istambuł, 1945. - P.783-789; Inalcik Halii. Giray //The Encyclopaedia of Islam. New ed. - Vol.2. - Leyden-London, 1965- P. 1112-1114; Іналджик Г. Османська імперія. Класична доба 1300-1600. - Київ, 1998; Його ж. Боротьба за східноєвропейську імперію, 1400-1700. Кримський ханат, османи та піднесення Російської імперії // Україна в Центрально-Східній Європі. -Київ, 2002. -С. 119-135
65 Cleaves F. W. The Mongol Names and Terms in the History of the Nation of the Archers by Grigor ofAkanc // Harvard Journal of Asiatic Studies. - T. 12. - Cambridge, Mass., 1949. - P.400-443
66 Мацяк В. Галицько-Волинська Держава 1290-1340рр. у нових дослідах. - Авсбург, 1948; Його ж. Україна 14-го століття в зударах з іслямом//Українська думка. - Ч. 31/281, 32/282, 33/283. -Лондон, 1953.
60
Історіографія
виваженими. Це стосується досліджень передовсім П. Грицака67, М. Андрусяка68 та М. Ждана69.
Після війни і до кінця століття у працях радянських істориків невпинно зменшувалися ідеологічні пута і зростав рівень наукової обгрунтованості. Разом з тим, як і на Заході, інтерес до ординської тематики поступово згасав. Класичні дослідження М. Г. Сафаргалієва, на мій погляд, досі залишаються одними з кращих, якщо не найкращими70. Полемізуючи з його окремими висновками, в першу чергу щодо проблеми старшинства Джучидів, можна відзначити сміливість його підходу до “темних” періодів ординської історії, намагання повністю розібратися в генеалогії Джучидів, як жоден інший історик, залучення нових джерел, сміливу полеміку з такими непохитними на той час авторитетами як О. Якубовський та Б. Греков. Звичайно, історик мусив писати про кріпацтво серед ординців та інші подібні речі, в що навряд чи вірив сам, але без цього його працю просто не пропустили б через цензуру. Окремі пасажі, присвячені генеалогії ханів чи боротьбі за престол, місцями просто блискучі.
Унікальною і дуже доброю була праця О. Беленицького про появу і поширення вогнепальної зброї у Середній Азії та Ірані в XIV-XVI ст.71 На жаль
67 Грицак П. Київщина по татарському погромі// “Розбудова Держави”. -
4.2, 3. - Клівленд, 1954; Його ж. Ще про Київщину після татарського погрому // “Розбудова Держави". - Ч. 17-20. - Клівленд, 1955; Його ж. ГалицькоВолинська держава. - Нью-Йорк, 1958.
6*Андрусяк М. Останні Романовичі //Науковий збірник УВУ. - Мюнхен, 1948; Його ж. Вибрані проблеми з історії Княжої доби. - Мюнхен, 1951; Його ж. Унія з Римом і коронація Данила//Збірник матеріалів з наук, конференції НТШ.
- Торонто, 1954.
69 Ждан М. Перший напад татар на Україну//“ Визвольний шлях ”. - Ч. 7-9. - Лондон, 1961; Його ж. Україна і Золота Орда//Український Історик. - 4.2-3. -1964; Його ж. Другий напад татарів на Україну//“Визвольний шлях ”. - Кн. б. -1965; Його ж. Битва над Калкою і другий напад татар на Україну та його наслідки в світлі “Історії України-Руси” М. Грушевського // Український Історик. - 4.1-2. - 1966; Його ж. До питання про залеэісність ГалицькоВолинської Руси від Золотої Орди//Там же. - Ч. 1-2. -1967; - Ч. 1-4 (17-20). -
1968. - С. 69-81
70 Сафаргалиев М. Г. Борьба мордовского народа с татарским игом //Записки Мордовского научно-исследовательского института. -N 6.- Саранск, 1947. -
С. 130-162; Його ж. Заметки об Астраханском ханстве// Сборник статей преподавателей Мордовского государственного педагогического института.
- Саранск, 1952; Його ж. Распад Золотой Орды. - Саранск, 1960.
71 Беленицкий А. О появлении и распространении огнестрельного оружия в Средней А зиии и Иране в ХІѴ-ХѴІ вв. //Известия Ташкентского Филиала АН. - N15.-1949.
61
ВОЙТОВИЧ Леонтій
її майже не помітили і частина дослідників ігнорує рівень насичення ординських військ новими видами озброєння у XIV ст. і причини подальшого відставання, не кажучи про роль окремих Чингізидів у цьому питанні.
Низка праць радянських істориків початку 1950-х років відбила коливання оцінки ординського періоду. Але, якщо дослідження X. Гімаді72 цікаве перш за все новими матеріалами і фактами, то у К. Базилевича73 та І. Майського74 переважно вже знані факти підігнані під задану схему.
Цікавими були публікації Д. А. Бойля, який не обминав генеалогічних питань75. У 1962 р.у Парижі вийшла нова біографія Чингіз-хана, написана М. Першероном76. У цьому ж році у Москві вийшла програмна стаття М. Мерперта, В. Пашуто та JI. Черепніна “Чингіз-хан і його наслідця”77. При всій відмінності підходів, автори практично сходилися в негатівній оцінці наслідків діяльності Чингіз-хана. Незважаючи на претензійність обидві праці, зрештою, не внесли нічого свіжого у розвиток проблеми. Те ж саме можна сказати і про дослідженння “Таємного сказання” чеським істориком П. Поухою78.
Помітним явищем у вивченні історії Золотої Орди стали монографії відомого російського археолога Г. Федорова-Давидова “Міста і кочові степи у Золотій Орді в XIII ст.”, “Кочовики Східної Європи під владою золотоординських ханів”, “Суспільний лад Золотої Орди” та інші праці79. Багато питань в цих працях вирішено зовсім по новому і в основному вірно. Слідом за
72Гимади X. Народы Среднего Поволжья в период господства Золотой Орды/ /Материалы по истории Татарии. - Вып. 1. -1949. - С. 167-237
73 Базилевич К. В. Внешняя политика Русского централизованного государства. Вторая половина XV в. - Москва, 1952.
74 Майский И. М. Чингис-хан//Вопросы истории. -1952. - N 5.
75 Boyle J. А. Оп the Tities Given in Juvaini to Certain Mongol Princes // Harvard Journal ofAsiatic Studies - T. 19. - Cambridge, Mass., 1956. - P.146-154; Id. CingizKhan // The Encyclopaedia oflslam. New ed. - Vol.2. - Leyden-London, 1965; Id. Dynastie and Political History ofll-Khans // Cambridge History of Iran. - T. 5. - P.303-421; Id. Rashid ad-Din. The Successors ofGenghis Khan. - New York-London, 1971.
76 Persheron M. Chinghis Khan. - Paris, 1962.
77 МерпертН. Я., Пашуто В. Т., ЧерепнинЛ. В. Чингис-хан и его наследие// История СССР. -1962.-N5.
78 Poucha Р. Tajna Kronika Mongols. - Praha, 1965.
79 Федоров-Давыдов Г. А. Города и кочевые степи в Золотой Орде в XIII в. // Вестник МГУ. -1965. - N 6; Його ж. Кочевники Восточной Европы под властью золотоордынских ханов. - Москва, 1966; Його ж. Общественный строй Золотой Орды. - Москва, 1973; Його ж. Монгольское завоевание и Золотая Орда// Степи Евразии в эпоху средневековья. Археология СССР. -Москва, 1981. - С.229-236; Його ж. Общественный строй кочевников в средневековую эпоху //Вопросы истории. -1976. -№ 8.- С. 39-48
62
Історіографія
М. Сафаргалієвим, Г. Федоров-Давидов повернувся до правильного трактування правого і лівого крила улуса Джучі: Ак- і Кок-Орди (Білої і Синьої Орди наших джерел). Причому, на наш погляд, він вірно вважав Орду другим (а не наймолодшим) сином Джучі. Широке використання археологічних матеріалів, зокрема монетних скарбів, дозволило розплутати чимало загадок. Але автор тільки побіжно займався розв’язанням генеалогічних проблем, вони були для нього другорядними. Тому і після появи цих праць багато проблем генеалогії Джучидів залишилися невирішеними.
Археологічні дослідження, які дають зовсім небагато для розв’язання суто генеалогічних проблем, приносять з собою реальне відчуття епохи, її масштабів та матеріальної культури. З цієї точки зору важливе значення має збірник “ Давньомонгольські міста”80, в якому зібрані археологічні дослідження монгольських міст у Туві та Забайкаллі, Хір-Хото у Читинській області та столиці імператорської Монголії Каракорума. Потужна міська база з налагодженим ремісничим виробництвом у далеких монгольських і сибірських землях отримала логічне продовження на території Золотої Орди - у Поволжі, Криму та Причорномор’ї.
У 1966 р.вийшли два цікаві дослідження - С.Закірова, присвячене дипломатичним відносинам Золотої Орди з Єгиптом протягом XIII-XIV ст.81 та А. Валея, присвячене “Таємному сказанню”82. Обидва автори продемонстрували досконале знання джерел.
Роботи JI. Гумильова, написані в 60-х роках, цікаві і оригінальні83, на жаль пізніше цей глибокий і талановитий учений опинився у полоні власної теорії вистражданої ним. Ця теорія, яка має нині доволі прихильників, зовсім не оригінальна. Її витоки у широких колах російського дворянства, історична пам’ять значної частини якого сягала своїх ординських витоків. Виховані на постулаті окремого розвитку російського суспільства, несхожого на ніякі інші, постійно прогресуючого, вони не могли допустити, що це суспільство впродовж майже двох з половиною століть розвивалося під зверхністю суспільства ординського, відголоски і впливи якого продовжувала розвивати сучасна їм полічна практика. Так народилася ідея політичного союзу, яку JI. Гумильов опоетизував легендою великого степу84.
Оригінальні праці Є. Кичанова з історії тангутської держави, розгромленої Чингіз-ханом. Нова біографія Чингіз-хана та інші роботи цього
80 Древнемонгольские города. - Москва, 1965.
81 Закиров С. Дипломатические отношения Золотой Орды с Египтом (ХІІІ-ХІѴ вв.).- Москва, 1966.
82 Waley A. The Secret History ofthe Mongols and other Pieces. — London, 1966.
83 Гумилев JI.H.Древние тюрки.-Москва, 1967.
84 Гумилев JI.H. Древня Русь и Великая Степь. - Москва, 1989; Його ж. От Руси к России - Москва, 1992.
63
ВОЙТОВИЧ Леонтій
автора відзначаються глибоким проникненням в суть досліджуваних проблем і продуманістю висновків85. Жорстокий монгольський прагматизм мав одну позитивну сторону - здатність миттєво запозичувати від противників кращі з їх технічних досягнень, особливо у військовій сфері. Тангутська армія, яка за даними джерел досягала чисельності до 500 тис., мала чітку організацію (за формою і оздобленням шолома можна було відрізнити ранг воїна) та у багатьох питаннях випереджала сусідів. Зокрема піхота і кавалерія вже з XI ст. носили панцирі з набірних металевих пластин з наплічниками, набедренниками, наколотниками і поножами. Ці панцири були двох типів - повні і короткі, які захищали тільки груди і плечі. Тангути застосовували також невеликі катапульти, які установлювалися у сідлах верблюдів і метали каміння, величиною з кулак. Ці катапульти могли повертатися навколо осі86. Саме з допомогою цієї грізної зброї було знищено у 1237 р.чернігівсько-рязанський загін Євпатія Коловрата.
Великий вклад у вивчення золотоординської історії внесли праці В. Єгорова87.3 усіх дослідників він найбільш глибоко займався проблемами історичної географії Золотої Орди, а також “темними” періодами золотоординської історії та заплутаними проблемами ханів, які правили в Орді
*5Кычанов Е.И. Очерк истории тангутского государства. -Москва, 1968; Його
ж. Жизнь Темучжина, думавшего покорить мир. - Москва, 1973; Його ж. К вопросу об уровне социально-экономического развития татаро-монгольских племен в XII в. //Роль кочевых народов в цивилизации Центральной Азии. - УланБатор, 1974; Його ж. О татаро-монгольском улусе XII в. //Восточная Азия и соседние территории в средние века. - Новосибирск, 1986; Його ж. Кешиктені Чингис-хана (о месте гвардии в государствах Кожевников) //Mongolica. К 750- летию “Сокровенного сказания". - Москва, 1993; Його ж. Чингис-хан// Кунсткамера. -Вып. 7. - Санкт-Петербург, 1995; Його ж. Кочевые государства от гуннов до маньчжуров. - Москва, 1997; Його ж. Субудай-боходур // Кюнеровские чтения. 1995-1997. Краткое содержание докладов. - СанктПетербург, 1998; Його ж. Сведения “Юань-ши" о завоевании Руси монголами //Историография и источниковедение истории стран Азии и Африки. - Вып. 18. - Санкт-Петербург, 1999.
86 Терентьев-КатанскийА. П. Книжное дело в государстве тангутов.-Москва, 1981.-С. 110-111
87 Егоров В. Л. Причины возникновения городов у монголов в ХІІІ-ХІѴ вв. // История СССР. -1969. - N 4; Його ж. Развитие центробежных устремлений в Золотой Орде//Вопросы истории. -1974. - N 8; Його ж. География городов Золотой Орды//Советская археология. -1977. - N1; Його ж. Золотая Орда перед Куликовской битвой//Куликовская битва. - Москва, 1980. -С.174-213; Його ж. Историческая география Золотой Орды в ХІІІ-ХІѴ вв. - Москва, 1985; Його ж. Пересеет и Ослябя // Вопросы истории. - 1985. - № 9; Його ж. Олександр Невський и Чингизиды//Отечественная история. -1997. -№ 2.
64
Історіографія
між Джанібеком та Тохтамишем. В своїх дослідженнях В. Єгоров спирався не тільки на писемні джерела, але й на нумізматичні матеріали та найновіші археологічні знахідки. Приймаючи більшість його висновків, ми не можемо, однак, погодитися, що могли існувати золотоординські хани, які не були Чингізидами, коли навіть такі визначні і всемогутні діячі як Мамай, Тимур чи Єдігей не ризикнули прийняти титул ханів, саме через те, що не вели свого походження від Чингіз-хана.
Заслуговують на увагу праці з історії Монгольської імперії польського дослідника С.Калюжинського, який, зокрема, використав новіші дослідження європейських істориків88.
Цікаве і багатогранне дослідження археолога Р.Л.Кизласова з середньовічної історії Туви, яка тоді входила до складу основних монгольських
ВОЛОДІНЬ89.
У1970 р.було видано ряд праць з історії Золотої Орди90. Початок 1970- X років відзначився успішними дослідженнями золотоординського ремесла і будівництва91. Зацікавленість історією Чингізидів в цей період значно виросла в усіх частинах світу. Тоді з’явилися генеалогічні праці К. Е. Босворта, які були певним кроком вперід у після праць С. Лен-Пуля та Е. фон Цамбаура, хоча стосовно Чингізидів і ці дослідження далекі від повноти і містять серйозні помилки, зокрема щодо золотоординських ханів другої половини ХГѴ і початку
88 Kałużyński St. Tajna historia mongolów. Anonimna Kronika Mongolska. - Warszawa, 1969; Id. Imperium mongolskie. - Warszawa, 1970; Id. Dawni Mongołowie. - Warszawa, 1983.
89 Кызласов P. JI. История Тувы в средние века. - Москва, 1969.
90 Татаро-монголы в Азии и Европе. - Москва, 1970; Богатова Г. А. Золотая Орда// Русская речь. - 1970.-N 1.-С. 70-79.
91 Булатов Н. М. Алебастровые формы из керамической мастерской Селитренного городища // Советская археология. - 1971. - N 4; Його ж. Кобальт в керамике Золотой Орды // Советская археология. - 1974. - N 1 ;Бусятская Н. И. Художественное стекло стран Ближнего Востока на территории Восточной Европы // Вестник МГУ. - 1972. - N 2; Малиновская Н. В. Колчаны XIIІ-ХІѴ вв. с костяными орнаментированными обкладками на территории евразийских степей//Города Поволжья в средние века. - Москва. -1974; Бырня П. П. Усадьба ремесленников XIV века в Старом Орхее//Археологические исследования в Молдавии. - Кишинев, 1974; Його ж. Ювелирная мастерская XIV века из Старого Орхея // Там само; Полевой Л. Л., Бырня П. П. Средневековые памятники ХІѴ-ХѴІІвв. -Кишинев, 1974; Гусева Т. В. Ремесленные мастерские в восточном пригороде Нового Сарая // Советская археология. -1974. - N 3; fi ж. История изучения Нового Сарая. - Вестник МГУ. -1975. -N 6.
65
ВОЙТО ВИЧ Леонтш
XV ст. чи ханів Кок-Орди, яку сплутано з Ак-Ордою. Частину цих помилок усунено перекладачем праці В. Грязневичем у примітках92.
П. Ф. Параска дослідив вплив подій у Золотій Орді на утворення Молдовської держави93.
Певним підсумком європейських досліджень проблеми на початок 1970- X років була праця А.Беззоли94.
Угорський орієнталіст JI. Легеті продовжив дослідження ранніх монгольських джерел95.
Цікаве і унікальне дослідження Г. В. Воробйова присвячене ранній манчжурській державі чжурдженів Цзинь (1115-1234), яка була завойована монголами і звідки останні також запозичили певні військові новинки96.
Подією в історичній науці була монографія І. Б. Грекова “Східна Європа і занепад Золотої Орди”, в якій розглядався період рубежу ХГѴ-ХѴ ст., а також інші праці цього автора97.3 часом змінилося багато поглядів, сьогодні цілий ряд висновків І. Б. Грекова виглядають надто категоричними і, навіть, дещо тенденційними, але це дослідження зберегло свою актуальність. Шкода тільки, що ординські проблеми розглядалися автором однобоко і переважно на маргінесі та без достатнього залучення східних джерел.
Книга П. Бренді, присвячена утворенню Монгольської імперії, загалом компілятивна, написана переважно на базі праць попередників98. Найкращі місця
92 Босворт К. Э. Мусульманские династии /Пер. с англ. П.А.Грязневича. - Москва, 1971. - С. 190-212 (монгольські династії); Див. також: Bosworth С. E. The Later Gaznavids. - Edinburgh, 1977.
93 Параска П. Ф. Золотая Орда и образование Молдавского феодального государства //Юго-Восточная Европа в средние века. -Т. 1. -Кишинев, 1972.
-С.175-190; Його ж. Политика Венгерского королевства в Восточном Прикарпатье и образование Молдавского (феодального государства//Карпато-Дунайские земли в средние века. - Кишинев, 1975. - С. 33-52; Його ж. Территориальное становление Молдавского феодального государства во второй половине XIV в. // Социальноэкономическая и политическая история Юго-Восточной Европы (до середины XIX
в.) -Кишинев, 1980.-С. 62-87; Його ж. Внешнеполитическиеусловия образования Молдавского феодального государства. Кишинев, 1982.
94 Bezzola A. Die Mongolen in Abendlandischer Sicht (1220-1974). Ein Beitrag zur Frage der Volkerbegegnungen. - Bem-Munchen, 1974.
95 Legeti L. Histoire secrete des Mongols. Texte en ecriture oingure incorpore dans ja chronique Altan tobel de Blo-bzon bstan ’jln. - Budapest, 1974.
96 Воробьев Г. В. Чжурджени и государство Цзинь. - Москва, 1975.
97 Греков И. Б. Восточная Европа и упадок Золотой Орды (на рубеже ХІѴ-ХѴ вв.).- Москва, 1975; Його ж. Место Куликовской битвы в политической жизни
Восточной Европы XIVв. //Куликовская битва. - Москва, 1980. - С. 113-141 9%Brendi Р. The Mongoł Empire, Genghis Khan. His Triumph and Legacy. - London, 1976.
66
Історіографія
цієї книги присвячені осмисленню причинності та наслідків подій. На жаль, автор не був добре знайомий з археологічною та спеціальною військовою літературою, без чого збагнути і оцінити масштаби, джерела та природу організаційних перетворень Чингіз-хана важко.
В останні десятиріччя минулого століття з’явилося багато непоганих праць, присвячених окремим проблемам ординської історії. Це, перш за все, стаття В. Т. Пашуто про монгольський похід в глибину Європи"; дослідження М. Д. Полубояринової про росіян (куди авторка включила і українців та білорусів) у Золотій Орді100; франкомовна історія Кримського ханства і династії Гіреїв на базі турецьких архівів з генеалогією Гіреїв101; блискучі праці
3. М. Буніятова з історії держави атабеків Азербайджану (1136-1225) та держави Хорезмшахів (1097-1231)102; розвідки Д. Мартіна про московсько-ординські взаємини у 1481-1505 рр.103 та М. Н. Мінгулова про Ак-Орду (власне КокОрду)104; глибоке дослідження JI. Вікторової присвячене походженню монгольського народу і витоків його культури105; розвідки А. О. Добролюбського про ординське населення Північно-Західного Причорномор’я106, спроби Д. Ю. Арапова переглянути традиційні погляди на ординські стосунки з
" Пашуто В. Т. Монгольский поход вглубь Европы //Татаро-монголы в Азии и Европе.-Москва, 1977. -С.210-223
100 Полубояринова М. Д. Русские люди в Золотой Орде. - Москва, 1978.
101 Le Khanat de Crimee dans les Archives du Muzee du Palais de Topkapi. - Paris, 1978. - P.316-335 [Гіреі]
шБуниятов 3. М. Государство атабеков Азербайджана (1136-1225). - Баку, 1978; Його ж. Военная организация государства Хорезмиіахов (1097-1231)// Известия АН АзССР. История, философия и право. - 1982. - N1; Його ж. Государство Хорезмшахов Ануіитегинидов 1097-1231. - Москва, 1986.
103Martin J. The Thurken Khanate’s Encouters with Muscovy 1481-1505 // Passe turco-tatar (HUS, 1979-1980). - 1980. - P.79-97
104 Мингулов H. H. К некоторым вопросам изучения Ак-Орды//Казахстан в эпоху феодализма. Сб. ст. - Алма-Ата, 1981.
105 Викторова Л. Л. Монголы. Происхождение народа и истоки культуры. - Москва, 1980.
106 Добролюбский А. О. Этнический состав кочевого населения Северо-Западного Причерноморья в золотоордынское время // Памятники римского и средневекового времени в Северо-Западном Причерноморье. -Киев, 1982. - С.28- 39; Його ж. Кочевники Северо-Западного Причерноморья в эпоху средневековья. -Киев, 1984; Добролюбский А. 0.,ДзиговскийА. Н. 1981. Памятники кочевников ІХ-ХІѴ вв. на западе причерноморских степей (материалы к археологической карте) //Памятники древних культур Северо-Западного Причерноморья. - Киев, 1981. - С. 134-144.
67
ВОЙТОВИЧ Леонтій
російськими князівствами107, блискучі розвідки відомого дослідника джерел до ординської історії А. П. Григор’єва та його школи108, дослідження болгарського історика П. Павлова про взаємини Золотої Орди, Болгаріїта половців у середині XIII ст.109, монографія Ф. М. Шабульдо про українські землі у складі Литви та інші дослідження цього автора про литовські походи у Дике поле у другій половині XIV ст. і політику Мамая110; версія В. І. Стависького щодо спроби Золотої Орди відродити Київське князівство і протиставити його Володимирському111; огляд зарубіжної історіографії з питань взаємин Золотої Орди з руськими князівствами О. А. АкімовоїтаЧ. Дж. Гальперіна112, версія Б. Брентьєса родоводу предків Чищізхана113, спроби В. П. Алексеева знайти
107 Арапов Д. Ю. Русское востоковедение и изучение истории Золотой Орды// Куликовская битва в истории и культуре нашей Родины. - Москва, 1983; Його ж. Русь и Восток в XIII в.: о возможностях русского влияния в монгольской истории //Источниковедение и компаративный метод в гуманитарном знании. -Москва, 1996.
108 Григорьев А. П. Золотоордынские ханы 60-70-х годов XIV в.: хронология правлений //Историография и источниковедение истории стран А зии и А фрики.
- Вып.7. - Ленинград, 1983; Григорьев А. П., Григорьев В. П. Послание ордынской ханши Тайдулы венецианскому дожу (1359) //Вестник СанктПетербургского ун-та. - 1996. - Серия 2. - Вып. 3(16). - С. 18-23; Вони ж. Платежная ведомость Тайдулы (1359)//Там же.-1997. - Вып. 3(16).- С. 18- 27; Григорьев А. П., Фролова О. Б. Географическое описание Золотой Орды и энциклопедия ал-Калкашанди//Историография и источниковедение истории стран Азии и Африки. - Вып. 18. - Санкт-Петербург, 1999.
109 Павлов Пл. България, “Златната орда " и куманите (1242 - около 1274) // Векове. - Кн. 2. - София, 1989. - С.24-33
110Шабульдо Ф. М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княэісества Литовского. - Київ, 1987; Його ж. Синьоводська проблема: можливий спосіб її розв’язання. - Київ, 1998; Його ж. Возвращаясь к синеводской проблеме: о некоторых результатах и последствиях антиордынской кампании Великого княжества Литовского в 1362 г//Славяне и их соседи. Сборник тезисов XVII конференции памяти В. Д. Королюка. - Москва, 1998.- С. 145-146; Його ж. Чи був ярлик Мамая на українські землі (До постановки проблеми) //Записки НТШ.
- Т.243. -2002. - С. 301-317
111 Ставиский В. И. “Киевское княжение" в политике Золотой Орды (первая чверть XIV века) //Внешняя политика Руси. Юбилейные чтения памяти В. Т. Пашуто. Тезисы докладов. - Москва, 1988. - С. 95-99
1,2 Акимова О. А., Гальперин Ч. Дж. РусьиЗолотая Орда: монгольское влияние на русскую средневековую историю //Культура и общество Древній Руси (XXVIIвв.) (Зарубежнаяисториография).-Ч.І.-Москва, 1988.
113 Brentjes В. Die Ahnen Dschingis-Chans. - Berlin, 1988.
68
Історіографія
розв’язання загадки монгольського феномена шляхом аналізу його економічних основ114, програмна стаття Я. Дашкевича про місце і роль України між Сходом і Заходом115, незрівняно точніша і глибша від товстих томів пізнього JI. Гумильова116; зауваження О. П. Толочка щодо причин та наслідків поїздки в Золоту Орду галицько-волинського князя Данила Романовича117, історія Монгольської імперії Ж.-П. Рукса118, нові дослідження легницької битви 1241 р.119, глибокі пошуки Ф. Шмідера щодо зв’язків монголів із Західною Європою з майже вичерпною бібліографією цієї тематики120, оригінальне дослідження ординської епохи в українських землях О. Русиної121, розвідки з історії Астраханського та Кримського ханств А. Хорошкевич122 та підсумкова праця М. Д. Руссева з історії Молдови ординського періоду123.
Останнім часом з’явилися також грунтовні дослідження
114 Алексеев В. П. К оценке производительных сил в империи Чингисхана//Восток и всемирная история. - Москва, 1989; Його ж. Домашняя лошадь Монголии// Археологические, этнографические и антропологические исследования в Монголии. - Новосибирск, 1990.
115 Дашкевич Я. Україна на межі між Сходом і Заходом (ХІѴ-ХѴІІІ ст.) // Записки Наукового Товариства ім. Т.Шевченка. - Т.222. -1991. - С.28-44.
116 Гумилев Л. Н. Великая степь. - Санкт-Петербург, 1999.
117 Толочко О. П. Коли перестала існувати “Київська Русь”? Історіографічна доля одного терміну і поняття//Київська старовина. -1992. - N 6.- С. 7-18
mRoux J.-P. Hiestoire de l’empire mongol. - Paris, 1993.
119 Sodnomyn С., Cenoma E. Podbój Polski przez wojska Batu-chana//Bitwa legnicka: Historia i tradycja / Ed. W. Korta. - Wrocław, 1994.
120 Schmieder F. Europa und dir Fremden. Die Mongolen im Urteil des Abenlandes von 13. bis das 15. Jahrhundert. - Sigmaringen, 1994. - S.73-197
121 Русина O. В. Україна під татарами і Литвою / Україна крізь віки. -Т.6.- Київ, 1998.
122Хорошкевич А. Л. Русь, Крым и Астрахань в начале XVI в. //Центральна і Східна Європа в XV-XVIII століттях: Питання соціально-економічної та політичної історії. До 100-річчя від дня народження професора Дмитра Похилевича/За редакцією Л. Зашкільняка та М.Крикуна. -Львів, 1998.
- С. 162-173; її ж. Русь и Крым конца XV - начала XVI в. в отечественной историографии XVIII-начала XXв. //Древнейшие государства Восточной Европы. 1998 г. Памяти чл.-кор. РАН А.П.Новосельцева / Отв. ред. Т. М. Калинина. - Москва. -2000. - С.255-263
123 Руссев Н. Д. Молдавия в “темне века ”: Материалы к осмыслению культурноисторических процес сов//Stratumplus. -1999. -N° 5. Неславянское в славянском мире.
69
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Ю. В. Кривошеєва, присвячені взаєминам російських князівств із Золотою Ордою124, та А. М. Некрасова, присвячені Кримському ханству125.
Є ще цілий масив праць, які практично не дотикають проблем генеалогії Чингізидів, але присвячені різним сторонам монгольської історії досліджуваного періоду. З числа таких праць найбільш заслуговують на увагу дослідження (в порядку хронології публікацій) Д. І. Язикова126, А. А. Куніка127, М. Красносел ьцева128, П. С. Попова129, Д. Каррутерса130, М. І. Ашмаріна131, Б. Альтанера132, О. О. Короткова133,1. Палфі134,
124 Кривошеев Ю. В. Русь и монголы. Исследование по истории СевероВосточной PycuXIl-XIV вв. - Санкт-Петербург, 1999.
125 Некрасов А. Н. Возникновение и эволюция Кръшского ханства в XV-XVI вв. / Отечественная история. -1999. -N 2.-С. 48-58; Його ж. Женщины ханского дома Гиреев в ХѴ-ХѴІ вв. //Древнейшие государства Восточной Европы. 1998
г. Памятичл.-кор. РАНА.П.Новосельцева/Отв.ред. Т. М. Калинина.-Москва, 2000. - С. 213-221
126 Языков Д. И. Сартак. Батый. Мангу-хан// Труды Российской Академии. -
Ч.З. - Санкт-Петербург, 1840.
127 КуникА. А. О признании 1223года временем битвы при Калке//Ученые записки имп. АН по I и III отд. - Т.2. - Вып.5. - Санкт-Петербург, 1854. - С. 765-791; Йогож. О походе татар в 1223 г. по Нейбургской хронике //Учене записки МП. АН по I и II отд. - Т.З. -Вып.5.-Санкт-Петербург, 1885.-С. 714-741
128 Красносельцев Н. Западные миссии против татар-язычников и особенно против татар-мухаммедан, - Казань, 1872.
129 Попов П. С. Яса Чингис-хана и Уложение монгольской династии Юань-чаодянь-чжан//Записки Восточного отделения имп. Русского Археологического Об-ва. -Т.17.- Вып. 4. -1907.
130 КаррутерсД. Неведомая Монголия. - Петроград, 1914.
131Я итарин Н. И. Отголоски золотоордынской старины в народных верованиях чуваш//Известия Северо-Восточного археологического и этнографического ин-та. - Т.2. - Казань, 1921.
132 Altaner В. Die Dominikanermissionen des 13. Jahrhunderts. Forschungen zur Geschichte der kirchlichen Unionen und der Mohammedaner- und Heidenmission des Mittelalters. - Habelschwerdt, 1924; Id. Sprachstudien und Sprachkenntnisse im Deinste der Mission des 13. und 14. Jahrhunderts // Zeitschrift fur Missionswissenschaft und Religionswissenschaft 21. - 1931; Id. Sprachkenntnisse und Dolmetscherweeeesen im missionarischen und diplomatischen Verkehr zwischen Abendland (papstliche Kurie) und Orient im 13. und 14. Jahrhunderts // Zeitschrift fur Kirchengeschichte 55. -1936.
133 Коротков А. А. К вопросу о северных улусах Золотоордынского ханства // Изв. Об-ва обследования и изучения Азербайджана. -№ 5. -1928.
хъл Рalfy I. A tatarok es а XIII szazadi Europa /Hefte des Collegium Hungaricum in Wien 2. — Budapest, 1928.
70
Історіографія
В. А. Рязановського135, Ц. Цахена136, Е. Вегеліна137, Ф. Клевеса138, Д. Шінора139, Е. Ледерера140, Ф. Бабінгера141, Д. Річарда142,
135 Рязановский В. А. Монгольское право (право обычное). Исторический очерк. - Харбин, 1931; Його ж. Великая Яса Хингис-хана //Известия Харбинского юридического ф-та. - Т. 10. - Харбин, 1933; Його ж. К вопросу о влиянии монгольской культуры и монгольского права на русскую культуру и право // Вопросы истории. -1993. -№ 7.
136 Cahen С. Quelques texts negliges concernant les Turcomans de Rum au moment de Vinvasion mongole//Byzantion. -T.14. - 1939.
137 Voegelin E. The Mongol Orders ofSubmission to European Powers, 1245-1255 / Byzantion. - T.15. - V.I. - 1940-1941. - P.378-413
138 Cleaves F. W. A Chancellery Practice of the Mongols in the Thirteenth and Fourteenth Ctnturies // Harvard Journal of Asiatic Studies. -T.14. - 1951; Id. Le sceau du Grand Khan Guyug//Ib. - T.15. -1952.
139 Sinor D. Un voyageur du treizieme siecle: le Dominicain Julien de Hongrie // Bulletin ofthe School ofOriental andAfrican Studies. - T. 14. -V. 3.- University of London, 1952; Id. Les relations entre les Mongols et VEurope jusquya la mort dłArghoun et de Bela IVV/Cahiers d’Histoire Mondiale III. -1956. - N1; Id. Mongol and Turkic Words in the Latin Versions of John of Plano Carpinis Journey to the Mongols (1245-1247) //Mongolian Studies edited by Louis Ligeti. - Budapest, 1970; Id. On Mongol Strategy // Proccedings ofthe Fourth East Asian Altaistic Conference /Ed. Ch’en Chien-hsien. - Tainan-Taiwan, 1975.
140 Jledepep Э. Татарское нашествие на Венгрию в связи с международными событиями эпохи//Acta historica Academiae scientianum Hungaricae. -T.2. - Fasc.1-2. - Budapest, 1953; Його ж. Венгерско-русские отношения и татаромонгольское нашествие //Международные связи России до XVII в. /Подред.
А. А.Зимина, В. Т. Пашуто. - Москва, 1961.
141 Babinger F. Maestro Ruggero delle Puglie relatione prepoliano sui Tartari//Nel VII centenario della nascita di Marco Polo. Scritti di R. Almagia u.a. - Venezia, 1955.
142 Richard J. Les missions chez les Mongols aux XIII-e et XIV-е siecle // Histoire universelle des missions catholiques. -Т.1.- Paris, 1957; Id. Une lettere concernant Vinvasion mongole? // Bibliotheque de VEcole des Chartes CXIX (1961). - Paris, 1962; Id. The Mongols and the Franks// Journal of Asian History. - V.3. - Wiesbaden, 1969; Id. Sur les pas de Plancarpin de Rubruck: la letter de Saint Louis a Sartaq // Journal des Savants. - 1977; Id. Les causes des victories mongoles d*apres les Historiens occidentaux du XIII-e siele// Central Asiatic Journal. - Vol.23. - HagyeWiesbaden, 1979; Id. Croises, missionnaires etvoyageurs. Les perspectives orientales du munde latin medieval. - London, 1983; Id. Sur un passage de Simon de SaintQuentin. Le costume, signe de soumission dans le monde mongol//Etudes mongoles et siberiennes 27. Acta de la 37e P.I.A.C. -1996.
71
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Б. Щесняка143, JI. Фредмана144, Д. Геанакоплоса145, Д. А. Бойля146,
А. Г. Митрошкіної147, В. І. Матузової148, Д. Айялона149, Б. Берга150, Д. Бегаллі151, І.де Рахевільца152, Д. А. Беззоли153, Д. Феннела154,
143 Szczęśniak В. The Mission ofGiovanni de Plano Carpini and Benedict the Pole of Vratislavia to Halicz// Journal of Ecclesiastical History. -T.7.-1957; Id. Notes and Remarkss on the Newly Discovered Tartar Relations and the Vinland Map //Journal of American Oriental Society. -T.86.- New York-New Haven, 1966.
144 Friedman L. J. Joinvillefs Tartar visionary //Medium Aevum. - T.27. - V.l. -1958.
145 Geanakoplos D. J. Emperator Michael Paleogus and the West, 1258-1282. - Cambridge, 1959.
146 Boyle J. A. Kirakos ofGanjak on the Mongols // Central Asiatic Journal. - N 8- Hagye-Wisbaden, 1963; Id., The Joumey ofHePum I, King ofLittle Armenia, to the Courtofthe GreatKhanMongke//Ib. -N9. -Hagye-Wisbaden, 1964; Id. TheSeasonal Residences of the Great Khan Ogedei // G. Hazai and P. Zieme. Sprache, Geschichte und Kultur der altaischen Volker. -Berlin, 1974.
147Митрошкина А. Г. Термин “Золотая Орда”//ТрудыИркутского гос. Ун-та. - Т.65. -Вып. 4. Серия языкознание. -Иркутск, 1968.
І48МатузоваВ. И.,ПаьиутоВ. Т. Послание папы Иннокентия IV князю Александру Невскому//Studia historica in honorem Hens Kruus. - Tallin, 1971; Матузова В. И. Монгольское нашествие в свете политических взглядов Матвея Парижского (по материалам “Великой хроники ”//Методика изучения древнейших источников по истории народов СРСР. - Москва, 1976.
149Ayalon D. The Great Yasa of Chingiz Khan: A re-examination//Studia IslamicaT.33. -1971; - T.34. -1971; - T.36. -1972; - T.38. -1973.
I50Bergh B. Einige Bemer kungen zur “Нуstoria Tartarorum” //Symbolae Osloenses. -N46.-1971.
151 Begalli D. 1 Tartari e TApocalisse. Ricerche sulTescatologia in Adamo Marsh e Ruggero Bacone. - Firenze, 1971.
152 de Rachewiltz L Papal Envoys to the Great Khans. - London, 1971; Id. Prester John and Europe*s Discovery of East Asia. - Canberra, 1972; Id. Some remarks on the ideologicalfoundations ofChingis Khanłs empire//Papers on Far Eastem History. - Т.7.-1973; Id. Qan, Qa’an and the Seal ofGuyug//Documenta Barbarorum. Festschrift jur W. Heissig/Hrsg von K. Sagaster, M. Wesers. - Wiesbaden, 1983; Id. Prester John and Europe 's Discovery ofEast Asia // East Asian History. -N11.-1996. - June; Id. The пате of the Mongols in Asia and Europe: A reappraisal // Etudes mongoles et siberiennes. - T.27. Actes de la 37e P.I.A.C. -1996.
153 Bezzola G. A. Die Mongolen in abendlandischer Sicht (1220-1270). Ein Beitrag zur Frage der Volkerbegegnungen. - Bem-Munchen, 1974.
154 Fennel J. I. The Tale ofBaty’s Invasion ofNorth-East Rusf and ist Reflection in the Chronicles ofthe Thirteenth-Fifteenth Centuries//Russia Mediaevalis. -1977. - N 3; Id. 1. The Tatar invasion of1223: source problems //Forschungen zur osteuropaischen Geschichte. - T.27. -1980.
72
Історіографія
Ю.БардахаІ55,О.В.НазаренкаІ5б,М.С.Борисова157,Й.БдзтеніІ58,І.Фодора159,Т.ОлсенаІЮ, Ю.А.Зуева161, Д.Моргана162, А.Саввідеса163, Г.І.Михайлова164, В.П.Юдіна165, Я. Кубанека166, А. Кадирбаєва167, Г.-Р. Кампфе168, А. Арсланової169, H. JI. Жуковської170, Д. Фреда171, Г. Рошко172,1. Халіуліна173, В. А. Кучкіна174,
155 Bardach J. Złota Orda, Litwa i Ruś w XIV - początku XV wieku // Kwartalnik Historyczny. -1977. -Z.I.- S. 183-188.
156 Назаренко А.В. Русь имонголо-татары в хронике сплитского архідиякона Фомы (XIII в.) //История СССР. -1978. -№ 5.
157 Борисов Н.С. Отечественная историография о влиянии татаромонгольского нашествия на русскую культуру //Проблемы истории СРСР. - Вып.5. - Москва, 1978.
158 Бертеньи Й. Международное положение Венгрии после татарского нашествия//Восточная Європа в древности и средневековье.
-Москва, 1978.
159 Fodor 1. Verecke hires utjan... A magar пёр ostortenete es a honfoglalas. - Budapest, 1980.
160 Allsen Т. T. Mongol census taking in Rus ’, 1245-1275//Harvard Ukrainian Studies. - 5/1. -1981; Id. The Yuan Dynasty and the Uighurs ofTurfan in the 13,h centery// RossabiM. China among Eąuals. - Berkeley-Los Angeles-London, 1983; ld. Prelude to the Western campaigns: Mongol military operations in the Volga-Ural region, 1217-1237// Archivum Eurasiae Medii Aevi. -N3,-1983; Id. Ever closer encounters the appropriation of culture and the apportionment ofpeoples in the Mongol Empire //Journal ofEarly Modem History. -NI.-1997.
161 Зуев Ю. А. Историческая проекция казахских генеалогических преданий (К вопросу о пережитках триальной организации у кочевых народов Центральной Азии) //Казахстан в эпоху феодализма. Проблемы этнополитической истории. -Алма-Ата, 1981.
162 Morgan D. О. Persian historians and the Mongols //Medieval Historical Writing in the Christian and Islamie Words / Ed. D. O.Morgan. - London, 1982; Id. The Mongols. - Oxford, 1986; Id. The Great Yasa ofChingis Khan and Mongol law in the llkanate // Bulletin of the School of Oriental and African Studies. -T.49. - V.I. - University of London, 1986; Id. The Mongols and the eastern Mediterranean // Mediterranean Historical Review. - T.4. -1989; Id. Persian Perceptions of Mongols and Europeans // Schwartz S. B. (ed.) Implicit Understanddddings: Observing, Reporting, and Reflecting on the Encounters between Europeans and Other Peoples in the Early Modern Era. - Cambridge, 1994.
163 Savvides A. G. C. Byzantium ’s Oriental Front in the First Part ofthe 13,h Century //Diptycha. -1982-1983. - T.3. - P. 160-175
164 Михайлов Г. И. Мифы в исторических сочинениях ХІІІ-ХІХ вв. монгольских народов//Фольклор и историческая этнография. - Москва, 1983.
13
ВОЙТОВИЧ Леонтій
165 Юдин В. П. Орды: Белая, Синяя, Серая, Золотая // Казахстан, Средняя и Центральная Азия в ХѴІ-ХѴІІІ вв. -Алма-Ата, 1983.
166 Kubanek J. К. Perimmame Velillum Tharłarorum. Chrześcianie w wojskach mongolskich w bitwie pod Legnicą 1241 roku // Mente et litteris. O kulturze i społeczeństwie wieków średnich / Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu. Seria Historia. -T.117. - Poznań, 1984.
167Кадырбаев А.Ш. “Юань-ши "как источник по истории кераитов и найманов //Письменные пам ’ятники Востока. Историко-филологические исследования. Ежегодник. 1976-1977. - Москва, 1984; Його ж. Китайские источники епохи Юань о государственности Кожевников средневекового Казахстана (XIIначало XIII в.)// Общество и государство в Китае. - 4.2. - Москва, 1986; Його
ж. Казахстан в епоху Чингис-хана и его премников. XI1I-XIVвека//Актуальные проблемы истории Казахстана. -Алма-Ата, 1992.
mKampfeH.-R. Cinggis-Khan// WeiersМ. (Hrsg.). Die Mongolen. Beitrage zu ihrer Geschichte und Kultur. - Darmstadt, 1986.
169 Арсланова А. А. Из истории изучения Золотой Орды по данным персидских источников XIII- первой половины XV в. в отечественной историографии // Проблемы социально-экономического развития деревни Среднего Поволжя в период феодализма. - Казань, 1986; fi ж. Сведения Ала ад-Дина Джувейни о завоевании монголами Волжской Болгарии//Волжская Болгария и монгольское нашествие. -Казань, 1988; її ж. Кыпчаки и термин Дашт-и-Кыпчак (поданным персидских источников ХПІ-ХѴПІ вв.) //Национальный вопрос в Татарии дооктябрьского периода. -Казань, 1990.
170Жуковская Н. Л. Пространство и время вмировозрениимонголов//Мифы, культы, обряды народов зарубежной Азии. - Москва, 1986; її ж. Категории и символика традиционной культуры монголов. -Москва, 1988; її ж. Календарная система монголов (народный и официальный календари, их функции в жизни общества) //Календар в культуре народов мира. - Москва, 1993.
171 Fried J. Aufder Suche nach der Wirklichkeit. Die Mongoleen und die europaische Erfahrungswissenschaft im 13. Jahrhunden // Historische Zeitschrift. - T. 243. - V.
2. -1986.
тРошкоГ. Иннокентий IV и угроза татаро-монгольского нашествия (Послание Папы Римского Даниилу Галицкому и Александру Невскому) //Символ. - Париж, 1988. -№ 20.
173 Халиуллин И. X. О монгольском походе 1232 г. на Волжскую Булгарию // Волжская Булгария и монгольское нашествие. Казань, 1988. тКучкинВ. А. Монголо-татарское иго в освещении древнерусских книжников (XIII - первая четверть XIV вв.) //Русская культура в условиях иноземных нашествий и войн X- начала XX вв. - Вып. 1. - Москва, 1990; Його ж. Александр Невский. Государственный деятель и полководец средневековой Руси // Отечественная история. -1996. -Ne 5.
74
Історіографія
М. В. Гореліка175, П. Джаксона176, М. Раді177, Т. Д. Скриннікової178, М. И. Ахметзянова179, П. Д. Бюелля180, Р. Масона181, Д. Баяра182, В. Б. Кощеева183, М. М. Крадіна184, Ю. В. Сочнєва185, В. В. Трепавлова186,
175 Горелик М. В. Степной бой (Из истории военного дела татаро-монголов) // Военное дело древнего и средневекового населения Северной и Центральной Азии. Сб. науч. трудов. - Новосибирск, 1990.
176 Jackson Р. The Crusade against the Mongols (1241) // Journal of Ecclesiastical History. -T.42- Vol. 1. -1991.
177 Radi M. The Mongoł invasion of Hungary//Medieval World. - V.3. -1991.
178 Скрынникова Т. Д. Представления монголов o сакральності правителя // Тюркские и монгольские письменные памятники: Текстологические и культуроведческие аспекты исследования. Сб.стапи/Отв.ред. С. Г. Кляшторный и Ю. А. Петросян. - Москва, 1992; Гіж. Представления монголов XIII века о харизме и культ Чингис-хана// “Тайная история монголов”. Источниковедение, филологія, история. -Новосибирск, 1995; Гіж. Харизма и власть в епоху Чингисхана. -Москва, 1997; fi ж. Монгольское кочевое общество периода империи// Альтернативне пути к цивилизации. -Москва, 2000.
179 Ахметзянов М. И. Кипчацкий компонент в этногенезе татар Поволжья и Приуралля //Идея. - Казань, 1992. -№ 3-4.
180 Buell Р. D. Early Mongoł Expansion in Western Siberia and Turkestan (1207- 1219): a reconstruction// Central Asiatic Jomal. - N 36. - Hague-Wiesbaden, 1992.
181 Mason R. A. E. The Mongol mission and Kyivan Rus’ // Ukrainian Quarteely: A Journal of East European and Asian Affairs. - T.49. - V.4. - 1993; Id. The Mongol mission and Kyivan Rus’ (Conclusion) //Ib. - T.50. - V.l. -1994.
182 Баяр Д. Прически монголов в ХІІІ-ХІѴ вв. // Из истории хозяйства и материальной культуры тюрко-монголъских народов. -Новосибирск, 1993.
183 Кощеев В. Б. Еще раз о численности монгольського войска в 1237 году // Вопросы истории.-1993.-№ 10.
184 КрадинН. Н. Структура власти в государственных образованиях кочевников //Феномен восточного деспотизма: структура управления и власти. - Москва, 1993; Його ж. Трансформация политической системы от вождества к государству: монгольський пример 1080 (?) -1206//Альтернативне пути. - Владивосток, 1995.
185 Сочнее Ю. В. Русь и Золотая Орда: некоторые аспекты конфессиональных взаимоотношений // Россия и Восток: проблемы взаимодействия. - 4.2. - Москва, 1993; Його ж. Христианство в Золотой Орде в XIII в. //Из истории Золотой Орды. Сб. стат. - Казань, 1993.
186 Трепавлов В. В. Государственный строй Монгольской империи XIII в.: Проблема исторической преемственности. - Москва, 1993; Його ж. Система крыльев в Монгольской империи XIII в. // История и культура народов Центральной Азии. - Улан-Удэ, 1993.
75
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Р. Фахрутдінова187, А. Бриєра188, Чхао Чху-Ченга189, О. Г. Юрченка190,
В. А. Чукаєвої191, М. Г. Крамаровського192, А. Б. Малишева193, П. О. Рикіна194, Д. А. Коробейнікова195 та інших.
187 Фахрутдинов Р. Г. Золотая Орда и ее роль в истории татарского народа// Из истории Золотой Орды. - Казань, 1993.
188 Bryer A. The Grand Komnenos and the Great Khan at Karakorum in 1246//Res Orientales. - T.6. -1994. - P.257-261
189 Чхао Чху-Ченг. К вопросу о составе народностей армии монгольской империи ХІІІ-ХІѴ вв. //Идель. - Казань, 1996. -№ 5-6.
190 Юрченко А. Г. Князь Михаил Черниговский и Бату-хан (К вопросу о времени создания агиографической легенды) // Опыты по источниковедению. Древнерусская книжность. Сб. стат. в честь В. К. Зиборова. - СанктПетербург, 1997; Його ж. Чингис-хан в стране “шумящего солнца” // Кунсткамера. Этнографические тетради. -Вьт. 12.-Санкт-Петербург, 1998; Його ж. Игра с мифами и символами или империя Чингис-хана в обратной перспективе (Опыт интерпретации средневековых текстов) // Вестник Евразии. Acta Evrasica. - Т.4 (11).- Москва, 2000; Його ж. Восточный ребус для западной историографии//Российское монголоведение. Бюллетень. -№ 5. - Москва, 2001; Його ж. Элита Монгольской империи: время праздников // Altaica. Е.4. - Москва, 2000; Його ж. Францисканская миссия 1246 г. во владениях Бату-хана //Золотая Орда и ее наследие. Тюркологический сборник. 2000 г. - Москва, 2002; Його ж. Империя и космос. Опыт интерпретации средневекового описания империи Чингис-хана//АЫтрегіо. Теория и история национализма и империи в постсоветском пространстве. -Т.1.- 2002.
191 Чукаева В. А. Русские княжества и Золотая Орда. 1243-1350 гг. - Днепропетровск, 1998.
192 Крамаровский М. Г. О доблести и пряжке у Чингизидов (в связи с новой находкой воинского пояса первой половины XIII в.) //Эрмитажные чтения. Тезисы докладов. - Санкт-Петербург, 1999; Його ж. Поясной набор со сценой “спора о вере” из собрания Эрмитажа (XIV - первая половина XV в.) // Античная древность и средневековье. - Вып.ЗО. - Екатеринбург, 1999; Його
ж. Золотоордынские пайцзы как феномен официальной культуры (можно ли харизму взять взаймы?) // Эрмитажные чтения 1995-1997 памяти В. Г. Луконина. - Санкт-Петербург, 2000; Його ж. Символы власти у ранних монголов. Золотоордынские пайцзы как феномен официальной культуры // Золотая Орда и ее наследие. Тюркологический сборник. 2000 г. - Москва, 2002.
193 Малышев А. Б. Религиозно-политическая идеология несториан Монгольской империи XIII века // Актуальные вопросы истории. Сб. научных работ аспирантов и студентов ист. ф-ка С ГУ. - Вып. 1. - Саратов, 1999.
194 Рыкин П. О. “Обряды перехода ” в системе Русско-монгольских отношений XIII в.: Семиотичекие аспекты международной коммуникации //Историческая
76
Історіографія
На жаль, захоплюючись різноманітними проблемами, як інтерпретацією джерел в дусі постмодернізму, так і різними політичними концепціями та побудовами, дослідники мало уваги приділяють проблемам генеалогії. Досі не створено більш-менш вичерпної генеалогії Чингізидів, при чому найменш вивченою залишається якраз генеалогія найстаршої гілки нащадків Чингіз-хана - Джучидів. Те ж саме можна сказати про повний перелік ханів Золотої Орди.
психология и ментальность. Эпохи. Социумы. Этносы. Люди. - СанктПетербург, 1999; Його ж. Создание монгольской идентичности: термин "монгол” в епоху Чингис-хана //Вестник Евразии. Acta Eurasica. —№ 16. - Москва, 2002.
195 Коробейников Д. А. Византия и государство Ильханов в XIII - начале XIV в.: система внешней политики империи//Византия между Востоком и Западом. Опыт исторической характеристики / Под ред. Г. Г. Литаврина. - СанктПетербург, 1999.
77
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Чингіз-хан. З китайської мініатюри
78
Перші ЧИНПЗИДИ
4. ПЕРШІ ЧИНПЗИДИ
Наступні розділи праці виконані у вигляді генеалогічних таблиць, в основу яких покладена “Муіз-ал-аксаб фі маджарат салатік мочул” (“Книга, прославляюча генеалогії у родовідному дереві монгольських султанів”), складена з наказу сина Тимура - Шахруха у 829 р.х. (1426 р.) з пізнішим продовженням Невідомого автора. Це найбільш повне і достовірне джерело з генеалогії Джучидів. Враховано всі відхилення від цієї пам’ятки інших авторів, в першу чергу анонімного автора “Шаджарат-ал-атрак” (“Родоводи тюрків”), які були доведені до 1457 р. і написані на підставі втраченої праці внука еміра Тимура-знаменитого вченого Улугбека (1394—1449) “Таріх-і-улус-і-арба’а” (“Історія чотирьох улусів”); хана Хіви з династії Чингізидів Абульгазі (1603- 1663) - “Шеджере-і-турк” (“Родовідне дерево тюркське”) і “Родовідне дерево туркменів”; генеалогії Чингізидів, складеної в Індії “Ганга-йнн урусхал” (“Течія Ганга”) та генеалогічної таблиці “Збірника літописів”, складеного у 1601 р. Кадир Алі-беєм (татарський переклад “Чингіз-Наме” (“Прославлення Чингізхана”), який суттєво відрізняється від “Родоводу тюрок” Абулгазі бахадур- хана, але у багатьох місцях сходиться з генеалогією “Муіз-ал аксаб...”. Всі дискусійні моменти висвітлені окремо з оглядом існуючих думок.
Різночитання монгольських імен, транскрипції яких передані різними мовами, подано у варіантах, прийнятих у старшій історичній літературі. Наприклад: Мунке (а не Менгу), Мунке-Тимур (Менгу-Темір) чи Туде-Мунке (Туде-Менгу), Тулабуга (Тула-Бука), Тимур (а не Темюр чи Темір) і т.д. В окремих спірних чи сумнівних випадках подаються всі варіанти імен.
Генеалогічні таблиці розроблені за загальноприйнятою методикою та згідно родового старшинства. Для компактності, враховуючи, що розгорнені таблиці на великих форматах швидко зношуються і виходять з ужитку, таблиці виконані у стовпчиковій формі, яка дедалі частіше використовується в історичній генеалогії. Римськими цифрами позначені коліна, починаючи від Чингіз-хана. Цифра у лівій колонці означає порядковий номер особи в таблиці. Цифра у правій колонці - порядковий номер батька. В таблицях приведені тільки чоловіча половина нащадків Чингіз-хана. Відомості про жінок подані в текстах, присвячених їх батькам чи мужам. Дата народження позначена зірочкою, дата смерті - хрестиком.
Автор дозволив собі в окремих місцях, пов’язаних з українською історією, давати інформацію та власні спостереження, які виходять за рамки власне генеалогії, тим самим надаючи розвідці і довідково-практичний характер.
79
ВОЙТОВИЧ Леонтій
табл. 1. чинпзиди.
I
1. ЧИНПЗ-ХАН (* бл. 1155 + 25.08.1227)
Чингіз (власне Темуджін чи Темучин, бо “Чингіз-хан” - це один з титулів, прийнятий у 1203 чи 1206 р.; від тюркського “тенгіз”-“море”, “океан”, що дало підставу деяким дослідникам трактувати його як “завойовник світу”1) народився у Монголії в урочищі Деліун-Бодцок на р. Онон у 1155 р. (за “Менда бей-лу” Джао Хуна і Рашид ад-Діном) чи 1162 р. (за “Юань-ші”, “Алтан Тобчі” Лубсан Данзана, Саган Сеценом та іншими авторами XVII ст., які використовували китайські джерела). Першу дату підгримували В. В. Бартольд2, Б. Я. Владимірцов3, Н. Ц. Мункуєв4таЄ. І. Кичанов5. Другу дату відстоювали Н. П. ШастінабтаЛ. М. Гумильов7, звинувачуючи Рашид ад-Діна у навмисній помилці. Цю другу дату, слідом за Л. Гумильовим підхопили автори популярних книжок, зовсім не турбуючись, що вона є тільки недоведеною гіпотезою.
В кінці XII ст. монголи жили окремими кочовими племенами в басейнах рік Керулен, Онон і Тола. Головними з них були власне монголи та керзіти. На захід від керзітів до Алтайських гір кочували наймани. Наймани були об’єднані в окреме ханство, користувалися уйгурською писемністю, мали адміністрацію та діловодство. В долині Онона і верхів’ях Селенги кочували джалаїри, тайчіути та меркіти, у Забайкаллі - хори, тумети, булагачини, баргути. Ойрати жили в області Секізмуроп. Онгури - біля північного кордону держави чжурженів Цзинь. Татари кочували у передгір’ях Хінгану в районі озер Буїрнур та Хулун-нур.
Ще на межі Х-ХІ ст. вождь монголів Хабул-хан з роду Кият-Борджігін спробував об’єднати родові кочовища монголів і близьких до них племен.
1 Панкратов Б.И. Об этимологии титула“Чингис" //Страны и народы Востока. -Вып.26.-Кн.З. Средняя и Центральная Азия. -Москва, 1989.- С. 189
2 Бартольд В.В. Образование империи Чингиз-хана//Бертольд В.В. Соч., - Т.5. -Москва, 1968. - С.256
3 Владимирцов Б.Я. Общественный строй монголов. Монгольський кочевой феодализм. -Ленинград, 1934. - С. 615
4 Мунку ев Н. Ц. Комментарий //“Мэн-да бэй-лу ” (“Полное описание монголотатар ”). - Москва, 1975.-С.117
5 Кычанов Е.И. О татаро-монгольском улусе XII в. //История и культура Востока Азии. Восточная Азия и соседние территории в средние века. - Новосибирск, 1986. - С. 96; Його ж. Жизнь Темучжина, думавшего покорить мир. -Москва, 1995. - С.25
6 Шастина Н.П. Образ Чингизхана в средневековой литературе монголов// Татаро-монголы в Азии и Европе. - Изд.2. - Москва, 1977.-С.176
1 Гумилев Л.Н.“ Тайная ’’ и “явная ” история монголов XII—XIII вв. // Татаромонголы в Европе и Азии. - Изд.2. - Москва, 1977. - С. 35-36
80
Перші ЧИНПЗИДИ
Створена ним держава називалася “Хамаг монгол улус”. Хабул-хан мав синів Хутула, Бартана і Окін-Бархак, але вони не зуміли втримати влади, яка перейшла до іншого племені. Амбагай-хан здійснив наступну спробу утворення монгольської держави. Хутул мав сина Алтана, а Бартан - Некун-Тайджі, Мунгету-Кіяна і Дарітай-Отчігіна.
Есюкай-батур (Есугей) був сином Некун-Тайджі. Він розпочав боротьбу за повернення лідерства роду Борджігін. У 1164 (чи 1171) р. він відвіз свого старшого дев’ятирічного сина Ч. до Дай-сечена з племені хунгірат, щоби посвататися до його дочки Бурте-Фуджін (Борте), і за старовинним монгольським звичаєм, залишив його там на деякий час. На зворотньому шляху він зустрівся з татарами, які його отруїли під час бенкету. Вдова Оелун залишилася з малими дітьми і не зуміла втримати владу і їх улус розсипався. Сім’я зійшла до рівня рядових нойонів, бідувала. Ч. навіть певний час був рабом у одного із своїх родичів.
Але Ч. виявився енергійним та наполегливим. Він переконав Дай-сечена видати за нього Бурте, а побратима свого батька кереїтського правителя Онгхана допомогти зібрати улус. При цьому він подарував Ван-хану шубу з чорного соболя, яка була весільним даром Дай-сечена його матері Оелун. Зібравши навколо себе хоробрих нукерів, серед яких виділялися Боорчу і Джелме, Ч. став підніматися над іншими монгольськими вождями. Коли на нього напали меркіти і захопили вагітну дружину, Ч. отримав допомогу від Онг-хана (20 тис. на чолі з Джамуха-нойоном, який з дитинства був побратимом Ч.) і розгромив їх хана Тохтбу. Після цієї перемоги його владу визнали ряд племен, зокрема джалаїри, тайчіути, тархуди, баруласи.
У 1190 р. на з’їзді племінних вождів - курултаї Ч. був проголошений ханом “Хамаг монгол улусу”. Онг-хан признав ці вибори, хоча і іменував Ч. “сином”, тобто вважав себе вищим. Джамуха, скористашись з першої зачіпки (його молодший брат був вбитий нукером Ч.), напав на монголів за підтримки татар, ойратів і частини меркітів та найманів. З допомогою Онг-хана Ч. розгромив його сили, а пізніше і меркітів та татар. Причому більшість мужчин з цього племені були знищені.
У 1203 р. об’єднані сили Ч. та Онг-хана виступили проти найманів. Військо Найманського ханства, яке очолював брат Даян-хана - Буюрук-хан, було розгромлено, а сам полководець загинув. Але тут несподівано Онг-хан, до якого приєднався Джамуха, покинув табір переможців. Але Ч., до якого підійшли плем’я хорулас і молодший брат Джучі-Хасар, раптово напав на табір Онгхана. Останній врятувався втечею, але потрапив в руки Даян-хана і був страчений. Військо Онг-хана перейшло на сторону Ч.
Ч. продовжив війну проти найманів, яка закінчилася його перемогою у 1206 р. Даян-хан помер від рани, а захоплений в полон його візир Та-та-тун-а передав переможцеві державну печатку. Джамуху схопили і видали його ж прибічники. Ч. велів їх стратити як зрадників, а колишньому побратимові
81
ВОЙТОВИЧ Леонтій
запропонував мир та дружбу. Джамуха відмовився визнати зверхність Ч. і теж був страчений.
На курултаї, який зібрався на березі Онону у 1206 р., Ч. був проголошений кааном (великим ханом, тобто імператором Монголії), отримав дев’ятибунчужне знамено і прийняв ім’я-титул під яким він ввійшов в історію.
Ч. розділив свій улус (країну) на два крила (праве і ліве), які, в свою чергу, були розділені на частини, з яких можна було виставити 10 тис., 1 тис., 100 і 10 воїнів. Кожна з цих частин перетворилася на адміністративну одиницю і бойовий підрозділ одночасно, причому нукери, які очолювали нижчі підрозділи, отримали можливість авансувати аж до темників (командирів корпусів у 10 тис. воїнів). Всього було утворено 95 “тисяч” (1206 р.), у “таємному сказанні” детально подана організація цього війська з іменами тисячників, а для гвардії - навіть сотників8. Все чоловіче населення було зобов’язане нести військову службу, кожен з адміністративних улусів - десяток виставляв воїнів від певного числа кибиток (повозок), надаючи їм все необхідне для походу і поповнюючи підрозділ після понесених втрат. Тому число воїнів діючої армії було значно меншим числа чоловічого населення9. У похід монгольський воїн виступав на двох конях, деякі мали 3-4, сотники - по 5 коней, тисячники - по б10. На марші монгольське військо справляло враження значно більш чисельного ніж воно було насправді.
У 1206 р. було запроваджене загальномонгольське кодифіковане законодавство - “яса”, яке закріпило строгу централізацію і дисципліну, суворо караючи за найменші провини11. Були розроблені детальні і строгі правила військової служби. Постійно вдосконалювалася система комплектації,
8 Козин С. А. Сокровенное сказание. - Москва-Ленинград, 1941. - С. 158
9 Иванин М.И. О военном искусстве и завоеваниях монголо-татар и среднеазиатских народов. - Санки-Петербург, 1875.-С.27
10 Васильев В.П. История и древности восточной части Средней Азии от Xдо XIVвека. - Санкт-Петербург, 1859. - С.226; Д’Оссон К. История монголов. - Т.1. -Иркутск, 1937. - С.90
11 Попов П. С. Яса Чингис-хана и Уложение монгольской династии Юань-чаодянь-чжан//Записки Восточного отделения имп. Русского Археологического Об-ва. - Т.17. - Вып.4. - 1907; Рязановский В.А. Монгольское право (право обычное). Исторический очерк. -Харбин, 1931; Його ж. Великая Яса Хингисхана//Известия Харбинского юридического ф-та. - Т. 10. - Харбин, 1933; Його
ж. К вопросу о влиянии монгольской культуры и монгольского права на русскую культуру и право //Вопросы истории. -1993. - № 7; Вернадський Г. В. О составе Великой Ясы Чингис-хана. С приложением главы о Ясе из истории Джу вейни в переводе В. Ф. Минорского. - Bruxelles, 1939; Ayalon D. The Great Yasa ofChingiz Khan: A re-examination//Studia Islamica. — T.33. - 1971; - T.34. -1971; - T.36. - 1972; - T.38. -1973.
82
Перші ЧИНГІЗИДИ
розгортання та підготовки. Особлива увага була звернена на озброєння, його виготовлення і комплектацію. Тоді ж було створено гвардійський корпус-кешик, чисельністю 10 тис. Гвардія стала своєрідною офіцерською школою, з числа якої рекрутувалися військові командири. Всі кроки у державі були підпорядковані потребам війська. На це працювала новостворена система діловодства і державного управління. За Рашид ад-Діном до 1227 р. чисельність монгольського війська зросла до 129 тисяч12.
Всі племена кочовиків на завойованих територіях включалися у “тисячі” монгольського війська і розбивалися на підрозділи, на чолі яких ставили офіцерів, які пройшли школу гвардії (кешика), зберігалася можливість авансування і місцевим висуванцям, які в бою довели своє уміння. Ремісники з завойованих територій залучалися до оборонної промисловості у новостворених монгольських центрах. Відразу ж відбиралися всі технічні новинки, особливо в галузі озброєння. Монголи включали до складу свого війська навіть цілі підрозділи (до “тьми” включно), сформовані із завойованих племен та народів. Цю практику започаткував сам Ч. Іноді такі підрозділи отримували і командира з числа одноплемінників. Так полководець кара-киданів Хесимайлі був поставлений на чолі тумену, сформованого з кара-киданів. Після розгрому чжурдженів у 1226 р. сам Ч. надав йому почесний титул “полководця, завойовника західних країн”13. При підготовці до штурму та штурмі ворожих міст і фортець монголи мобілізовували все навколишнє населення для ведення облогових робіт та обслуговування машин, а також гнали їх, не шкодуючи, в перших рядах на стіни.
Візир найманського правителя Даян-хана Та-та-тун-а був уйгуром. Уйгурське царство Кочо з цетром у Турфанському оазисі у Східному Туркестані було значною мірою християнським (несторіанським). Уйгури мали власний алфавіт, запозичений спочатку найманами, а потім монголами. Та-та-тун-а започаткував традицію рекрутування чиновників із середовища уйгурівнесгоріан. Самі уйгури змушені були прийняти намісника кара-китайського хана Кучлука. У1209 р. уйгурський іді-кут Барчук-арт-тегін вбив кара-китайського намісника Шаукама і попросив у Ч. захисту. У1211 р. іді-кут з’явився при дворі Ч., який видав за нього улюблену дочку Алталук-біке і назвав “п’ятим” сином. Уйгури взяли участь у всіх походах Ч. і зберегли свою державу, залишаючсь монгольськими васалами. Тільки у 1238 р. Угадай змусив уйгурів платити податки і відбувати повинності14. Очевидно, що ці заходи не отримали підтримки
12 Рашид-ад-Дш. Сборник летописей. - Т.1. -Кн.2. - Москва-Ленинград, 1952. -С.266
13 Иванов А.И., Веселовский Н.И. Походы монголов в Россию по официальной китайской истории Юань-ши. - Санкт-Петербург, 1914. -С.З
14 Радлов В.В. К вопросу об уйгурах //Записки Имп. АН, - Т.22. -№2.-1893; Позднеев Д.М. Исторический очерк уйгуров. - Санкт-Петербург, 1899;
83
ВОЙТОВИЧ Леонтій
серед уйгурської верхівки. Боролась проти цього і Алталук-біке, у загибелі якої Бату пізніше звинувачував сина Угедая-Гуюка. У1275 р. уйгурська держава стала частиною Чагатайського улусу, але зберігала свою автономію ще до середини ХГѴ ст. Правили у ній нащадки іді-кута Барчук-арт-тегіна та Алталукбіке.
Протягом 1211-1227 рр. Ч. завоював ряд сусідніх держав, в їх числі потужні імперії: чжурдженську державу Цзінь (остаточно завойована у 1234 р.), Китай (1215 р., остаточно завойований при його наступниках) та державу Хорезмшахів. Помер 24.08.1227 р. під час походу на тангутську державу Сі-Ся. Його тіло відвезли в Монголію і похоронили в таємній могилі на священній горі Бурхан-Халдун15. Тибетські джерела зберегли відомості про насильницьку смерть Ч., які частиною дослідників не приймаються. Під час облоги столиці тангутів Чжунін монголи захопили правителя тангутів та його дочку Гурбелджін-гоа. Правителя Ч. наказав задушити, а полонянку залишив на ніч в своєму шатрі. “Вночі вона смертельно поранивши Чингіз-хана у дітородний орган”, втопилася в Хуанхе, а великий каан помер на ранок у страшних муках16.
Страшою дружиною Ч. була Бурте-Фуджін, дочка Дай-сечена з племені конкурат. Вона народила йому чотирьох синів (Джучі, Чагатай, Угедай і Тулі) та 5 дочок (Фуджін-біке, Чічкан, Алагай-біке, Тумалун-біке, Алталук-біке). Алталук-біке (Ахталун) була улюбленицею батька і названа ним “Джавурсаджан”, тобто “розумна Джавур”. Найстаршою з дітей була Фуджін-біке, видана за Бутургена, сина Нігуна з племені ікірас. Наступним був Джучі. Від інших дружин у Чингіз-хана, напевно, теж були діти. З них відомий тільки наймолодший - Кулькан, який загинув при здобутті Коломни.
Кычанов Е.И. Сирийское несторианство в Китае и Центральной Азии // Палестинский сборник. - Вып.26 (89). - 1978; Малявкин А.Г. Уйгурские государства вІХ-ХІІвв. -Новосибирск, 1983.
15 DuglasR.K. The Life ofJenghis Khan. - London, 1877; Владимирцов Б.Я. Чингизхан. - Берлин-Москва, 1922; GroussetR. Empire des Steppes: Attila, GenghisKhan, Tamerlan. - Paris, 1939; Його ж, L’Empire Mongol (Irephase)//Histore du Monde. - Vol.8 (3).- Paris, 1941; Його ж, Vie de Gengis Khan. Le Conquerant du Mond. - Paris, 1944; Майский И.М. Чингис-хан // Вопросы истории. - 1952. - N 5; PersheronM. ChinghisKhan. -Paris, 1962; МерпертИЯ., Пашуто В. Т., Черепнин Л.В. Чингис-хан и его наследие//История СССР. -1962. -N 5; Boyle J. Rashid ad-Din. The Successors of Genghis Khan. - New York - London, 1971;Кычанов Е.И. Жизнь Темучжина, думавшего покорить мир.-Москва, 1973; Його ж. Из истории взаимоотношений тангутського государства Си Ся и чжурчженъской империи Цзинъ // Материалы по истории Дальнего Востока. - Т. 9. - Владивосток, 1973; Brendi Р. The Mongol Empire, Genghis Khan. His Triumph andLegacy. -London, 1976; Татары в Азии и Европе. -Москва, 1977; Ерэнжен Хара-Даван. Чингизхан как полководец и его наследие. - Москва, 2001
16 Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу.-Київ, 2002. - С.257
84
Перші ЧИНПЗИДИ
Молодші брати Ч.: Темуге-Отчігін, Белгутей, Джучі-Хасар, Хачіун, Ходжі-Бекі поважної політичної ролі не грали. З них відзначився тільки ДжучіХасар.
П
2.ДЖУЧІ(*бл.1186+ 1227) 1< Джучиди (табл.2)
Коли Бурте-Фуджін була вагітною, меркіти захопили ставку Чингіз-хана і його дружину, яку пізніше віддали караїтському вождеві Онг-хану, який тримав її як невістку, а потім повернув післанцеві Чингіза Соба з племені джалаїр. У дорозі під час повернення Бурте-Фуджін народився Джучі (“нежданний гість”). Це дозволяє датувати його народження часом бл. 1186 р.
За “Таємним сказанням” Д. ще у 1207-1208 рр. отримав від батька в улус землі завойованих лісових народів між р. Селенгою і басейном Єнісею “від роду шибр і на півдні”17. Йому були підпорядковані племена ойратів, бурятів, урсуготів, хаюханадів, хапкасів, тубаків, киргизів та ін.18 Чінгізхан надав Д. монгольські війська нойона Мунгкура з племені сайджіют (4 тисячі сімейств), Кінкетай Кутан-нойона з племені кінгіт, Хушітай з племені хуші, Байку (Байту) з племені хушін. Останній командував правим крилом. Володіння Д. охоплювали Великий степ (Дешт-і-Кіпчак), Західну Сибір і всі землі на захід “до останнього моря”19.
Д. проявив себе добрим полководцем. Він брав участь у китайському і киргизькому походах, здобув Дженд, Сінгнак, Узгенд, Янгікент, Баргін, Акшас. Розбив у 1218-1219 рр. військо хорезшаха Мухаммеда, коли той переслідував туркестанського правителя Кадир-хана. Здобув Отрар. Після чотирьохмісячної облоги здобув Ургенч. Ургенч Д. облягав разом з молодшим братом Чагатаєм, з яким вони постійно сварилися, так що батько навіть поставив старшим над ними їх молодшого брата Угедая. Здобувши Ургенч, на той час найбільше місто Середньої Азії, Д. відібрав красивіїних жінок, а решту, які йому не сподобалися, наказав роздягнути і розділити на два загони, змусивши їх битися навкулачки. Коли монголам набридла ця потіха, нещасних умертвили (1221 р.). Показна жорстокість монголів також носила прагматичний характер - чутки про подібні розправи приводили до того, що потужні укріплені міста здавалися без опору.
За версією Рашида-ад-Діна Чингіз-хан послав Джебе-нойона і Субудайбагадура з двома туменами монгольського війська (20 тис.) захопити
17 Козин С.А. Сокровенное сказание. Монгольская хроника 1240г. -Т.1.-МоскваЛенинград, 1941. - С. 144-145
18 Там само. С. 147-175
19 Федоров-Давыдов Г. А. Кочевая орда в улусе Джучи//Вестник МГУ. - Серия 9. История. -1970. —№ 5.
85
ВОЙТОВИЧ Леонтій
хорезмшаха, який втік до берегів Каспія. За Джувейні вони були послані Д., що, можливо, більше відповідає дійсності.
Хорезмшах Мухаммед помер на одному з острівців Каспійського моря. Коли його син султан Джелаль ад-Дін втік з Нішапура у Газні, Джебе і Субудай послали гінця до Чингіз-хана (гінців тоді посилали з 3-4 сотнями охорони), повідомляючи, що вони збираються за 1-2 роки обійти Каспій і через Дербент повернутися до Монголії. Скоріше всього їх місією була добре замаскована стратегічна розвідка, організована Д. за вказівкою батька, який підштовхував сина до розширення імперії у західному напрямку.
Темники здобули Хар, Семнан, Рей, а потім рушили в Кум. Сещ Хамадану Медж-ад-дін Ала-ад-дауле виявив покірність. Джебе і Субудай у Седжасі розбили військо Бітікіна Салахі (Бектегік Сілахдар) і Кучбук-хана, здобули Зенджан, Казвін (при штурмі з обох сторін згинуло до 50 тисяч) і зазимували в межах Рея у Хейл-і-бузурзі. Чингіз-хан в той час знаходився у районі Термеза і Нахшеба. Весною темники рушили у Азербайджан. Атабек Узбек, син ДжеханПехлевана, втік з Тебріза і відправив посла з проханням про мир.
На зиму монголи відійшли в Арран. Шлях їх проходив окраїною Грузії. 10-тисячне грузинське військо було розгромлене, але монголи не ризикнули піти у Грузію і повернули до Мераги. Валі Тебріза Шемс-ад-дін Туграї прислав їм припаси. Джебе і Субудай обложили Мерагу, правителька якої сховалася у Руїндізі. Монголи гнали на стіни мусульманських полонених і врешті взяли місто. Вони пішли в Діярбекр і Ірбіль, але проти них повстав Джемаль-ад-Дін Айбе, який вбив шіхне Хамадана і захопив Ала-ад-Дауле. Крім того сильне військо було і у Муззафар-ад-Діна Кікбурі. Джебе і Субудай рушили проти повсталих. Джемаль-ад-Дін Айбе підкорився, але Джебе велів його стратити. Тебріз було взято вреджебе618 р.х. (21.08-19.09.1221). Далі темники взяли Нахічевань. Атабек Хамуш піддався. Монголи знову рушили в Арран, здобули Серав, Ардебіль, Байлекан і Гянджу.
Очевидно, що монголи долучали до своїх рядів загони із завойованих земель, бо сили їх, незважаючи на виснажливі битви, не таяли. Здобувши Гянджу, монголи зустрілися з 30-тисячним грузинським військом. Джебе вислав проти грузин Субудая, а сам з 5 тис. сховався у засідці. Субудай імітував втечу, грузини погналися за ним і потрапили під фланговий удар Джебе. Після перемоги монголи знову повернули назад і взяли Шемаху. Перед проходом в Дербенті послали до ширван-шаха з проханням вислати послів. Коли прибуло ширванське посольство, одного посла тут же вбили, а інші показали дорогу через прохід. Налякані жителі Дербента навіть винесли їм провізію.
Десь на р. Кубані темники зіткнулися з об’єднаним алано-половецьким військом, яке вистояло у першій битві. Тоді Джебе послав дари половцям із запевненням, що вони один народ з кипчаками-половцями і воюють тільки з аланами. Половці відступили і темники розгромили аланів, а потім наздогнали половців і розгромили їх.
86
Перші ЧИНПЗИДИ
Відступ половців і їх переслідування привели до битви на Калці (1223 р.). Перед цим монголи зимували у Криму і взяли Судак. При цьому першому наскоку на Крим монголи здобули Херсонес і поклали початок занепаду цього потужного кримського центру. Дізнавшись, що руські князі на заклик хана Котяна збираються виступити на допомогу половцям, монголи вислали у Київ посольство з пропозицією разом перебити половців. Київський князь МстиславБорис Романович наказав стратити цих послів. У квітні до Дніпра виступили на з’єднання з половцями київські полки зі смоленськими та турово-пінськими дружинами, чернігівські полки з сіверськими, путивльськими і трубчевськими дружинами та галицькі і волинські полки. Галицькі вигінці на тисячі лодей з боярами Юрієм Домажиричем та Держикраєм Володиславичем по Дністру спустилися вниз, ввійшли в гирло Дніпра і стали біля Хортиці, чекаючи підходу решти військ.
Битва на р. Калці описана очевидцями. Варіант волинської військової повісті, який зберігся у складі Галицько-Волинського літопису, не був єдиним. Напевно існували і інші (чернігівські, київські) варіації20.
Уже у першому зіткненні монгольська централізація і військова дисципліна довела свою перевагу над руською феодальною анархією. У битві на р. Калці 30.05-1.06.1223 р. Джебе-нойону та Субудай-багатуру протистояли розрізнені сили трьох Мстиславів: київського князя Мстислава-Бориса Романовича (із смоленської династії), з яким були київські, смоленські та туровопінські дружини; чернігівського князя Мстислава-Пантелеймона Святославича, з яким були чернігівські і сіверські дружини, та галицького князя Мстислава Мсгиспавича Удатного, з яким були галицькі та волинські полки. Кожна частина
20 КуникА.А. О признании 1223 года временем битвы при Калке //Ученые записки при имп. АН по первому и третьему отделениям. - Т.2.-Вып.5. -1854. - С. 779, 781; Грушевський М.С. Історія Украіни-Руси. - Т.2. - Львів, 1890. - С.346; Шахматов А.А. Общерусские летописные своды XIV и XVвв. //Журнал Министерства Народного Просвещения. - Отд.2. -1900. - С. 160; Черепнин Л.В. Летописец Даниила Галицкого //Исторические записки. - Т.12.-1941. -
С.244-245; Лихачев Д. С. Летописные известия об Александре Поповиче //Труды Отдела Древнерусской Литературы. - Т.7. -1949. - С.23-24; Генсьорський А.І. Галицько-Волинський літопис (Процес складання: редакції і редактори). - Київ. -1958. - С. 19-20; Эммаусский А. В. Летописные известия о первом нашествии монголо-татар на Восточную Эвропу//Уч. зап. Кировского гос. пед. ин-та. - Т.1. - Вып. 17. - 1958. - С.69-90; Свердлов М.Б. К вопросу о летописных источниках "Повести о битве на Калке"//ВестникЛГУ. Серия истории, языка и литературы. - 1963. - N 2. - Вып.1. - С. 142-143; Насонов А.Н. История русского летописания XI - начала XVIII в. Очерки и исследования. - Москва,
1969. - С.230-236; Романов В.К Статья 1224 г. о битее при Калке Ипатьевской летописи//Летописи и хроники. 1980 г. - Москва, 1981. - С. 79-103
87
ВОЙТОВИЧ Леонтій
війська діяла самостійно, не погоджуючи своїх планів із старшим - київським князем.
Монголи вислали ще одно посольство-розвідку, яке князі відпустили. Не приймаючи бою, монгольські загони відступали на південь. Руське військо переслідувало їх 12 днів і розтягнулося вздовж Дніпра. Мстислав Удатний із тисячею галичан першим переправився через Дніпро і легко розігнав монгольську сторожу. Полоненого командира сторожі Гемябека видали половцям на страту. З допомогою флоту галицькі і волинські полки, а за ними і решту війська переправилися через Дніпро. Йшли безпечно. Сторожу несли тільки половці Яруна. Так через вісім днів добиралося до р. Калки, яку більшість дослідників ідентифікують з Кальником, одним з притоків Калміуса у Приазов’ї21.
Переправившись через Калку і відігнавши сторожу противника, Мстислав Удатний виїхав на розвітку у степ. Розвідка не залишила сумнівів: перед ним були головні сили противника, які добре відпочили і чекали втомлених довгим маршем руських князів. Тим часом через Калку переправилися і стали табором і інші частини війська. Але, не попередивши київського і чернігівського князів, галицький князь вступив у битву тільки із своїми та волинськими дружинами і половцями. Авангард, очолений Данилом Романовичем потрапив під сильний удар монголів. Сам Данило був поранений у груди і врятувався, дякуючи своєчасній підтримці луцького князя Мстислава Німого та курського князя Олега Святославича, який виступив на допомогу галицьким і волинським дружинам. На якийсь час битва стабілізувалася завдяки під тримці чернігівських дружин. Першими не витримали половці, які, відступаючи, зім’яли стрій чернігівських дружин22. Слідом за ними почали відступати галицькі і волинські дружини. Відступ перетворився на втечу до Дніпра під час якої полягли чернігівський князь Мстислав Святославич і його син Василько, путивльський князь Ізяслав Володимирович^), дорогобузький князь Ізяслав Інгваревич, шумський князь Святослав Інгваревич та билинні богатирі Олексій Попович, Добриня Золотий пояс, Тороп і Яким Іванович. Добравшись до Дніпра, Мстислав Удатний негайно переправився на другий берег і наказав спалити човни. Київський князь Мстислав Романович, зібравши решту військ, став на горі на березі Калки і три дні успішно відбивав атаки Чигиркана і Шарукана, яких Джебе-нойон залишив на Калці, переслідуючи Мстислава Удатного. Воєвода бродників Плоскиня, якого монголи захопили на Дніпрі, присягнув на хресті, що монголи за викуп дадуть можливість київському князеві повернутися на Русь. Але монголи не дотримали слова. Вони порубали дружинників, а князів поклали на землю як опори для настилу, на якому бенкетували переможці. Так загинули великий київський князь Мстислав Романович, канівський князь
21 Кудряшов К.В. Половецкая степь. - Москва, 1948. - С.69-71
22 ПСРЛ. - Т.2. - Стб. 741-745
88
Перші ЧИНГІЗИДИ
Святослав Ярославич, турівський князь Андрій Іванович (зять київського князя Мстислава Романовича), яненський князь Святослав Ярославич, дубровицький князь Олександр Глібович (також зять київського князя) і несвізький князь Юрій Ярополкович23.
Після перемоги на р. Калці Джебе-нойон та Субудай-багатур відійшли у Дешт-і-Кипчак, де по дорозі атакували Волзьку Болгарію. В цій війні Джебенойон загинув24, а Субудай-багатур приєднався до Д., який виступив їм назустріч. Ще один знак, що саме він відправляв їх у цю стратегічну розвідку.
За розподілом 1224 р. Чингіз-хан долучив до улусу Д. всіх кипчаків з розгромленої імперії хорезм-шаха. Але східна межа володінь Д. була обмежена до басейну Іртиша, уступаючи решту Угедею (окрім кочовищ ойратів, киргизів та хантів). На півдні улус Д. впирався у володіння Чагатая в Хорезмі, а на заході його володіння мали сягати меж “куди доходили копита монгольських коней”. Чингіз-хан підштовхував старшого сина до завойовницького походу на захід. Але Д. повернувся у свою ставку на р.Іртиші, що викликало лють у батька, який хотів, щоб той залишився у Дешт-і-Кипчаку.
Д. став жертовою змови молодших братів, взаємна неприязнь синів Чингіз-хана проявилася ще під час війни з Хорезм-шахом Мухаммедом. Середні брати Чагатай та Угедай поширювали чутки ніби Д. хотів вбити батька і зблизитися з хорезм-шахом Джелал-ед-Діном після завоювання Деш-і-Кипчака. За ал-Джузджані Д. був отруєний після доносу Чагатая. За Рашидом ад-Діном Д. відмовився прибути до Чингіз-хана, заявивши, що він хворий. Але один манкут при дворі каана доніс, що бачив як Д. полює. Тоді розгніваний Чингізхан послав проти Д. війська Чагатая і Угедая. Під час походу прийшла звістка про смерть Д. Манкута пізніше не знайшли. Д. помер у віці біля 40 років за шість місяців до смерті батька у лютому 1227 р. або трохи раніше.
Д. мав одружитися з Джур-біке, дочкою Онг-хана, який врятував його матір. Але старшою його дружиною стала племінниця Онг-хана, дочка Джакембо - Ніктіміш-Фунджін (Бектутмиш), сестра дружини Чингізхана Абакабегі і дружини Тулуя - Союркунташі. З інших його дружин відомі: Укі-Фуджін, дочка Анчі-нойона з племені конгурат, - мати Бату; Саркаду-хатун з племені конгурат - мати Орду; Султан-хатун з племені імек (чи ікерас?) - мати Берке, Беркечара і Буре; Кутлук-хатун з племені баргут - мати Чимпая; Куйкі-хатун з племені кераїт - мати Танкута; Кесер - мати Шибана і Чівалука (Чілаукуна); Фаріс[?] - мати Шінкума (Сімгкума) і Шінгкура. Від наложниці Караджін-хатун народився Бувал, від іншої наложниці Кагрі-хатун з племені меркітів - ТукаТимур. За Ібн Хад луном наложницею стала і старша дочка хорезмшаха, взята у
23 Про цих князів див.: Войтович JI. В. Князівські династії Східної Європи (кінець IX-початокХѴІ ст.). Склад, суспільна і політична роль. -Львів, 2000.
24 Филипс Э.Д. Монголы: Основатели империи Великих ханов / Пер. с анг. О.И.Перфильева. - Москва, 2003. - С.66
89
ВОЙТОВИЧ Леонтій
полон в фортеці Ілал. Всьго у Д. було 14 синів. “Муіз-ал-аксаб” нараховує їх аж 18: крім інших ще Есена, Хулачі і Кувадура. Можливо, що вони померли дітьми.
3. ЧАГАТАЙ (+ 1242) 1
Другий син Чингіз-хана і противник Джучі перебував у дружніх стосунках зі своїм молодшим братом Угедаєм. Він також брав участь у завоюванні Китаю та Хорезму, хоча і не відзначався так як Джучі. За розподілом 1224 р. отримав в улус землі у Середній Азії від Алмалика до Аму-Дар’ї та Сир-Дар’ї. Його ставка знаходилася на р. Ілі. По смерті Джучі і Чингіз-хана уступив першість Угедею. Схилив його до цього радник Чингіз-хана Елюй Чуцай, який побоювався, що за Ч., який відзначався суворістю і непохитністю, будучи схожим на свого батька, він не зможе продовжувати свої реформи. Елюй спирався на останню волю Чингіз-хана, який хотів бачити наступником Угедая, а до курултаю призначив регеншою Бурте-Фуджін25. Монгольська знать також схилялася на користь більш м’якого Угедая. Вона втомилася від великого завойовника. Ч. жив потім часто у столиці в Каракорумі. Славився як знавець монгольських законів (“яси”), справедливий правитель і недруг мусульман26. Два старші сини Ч. Гайдар (Байдар) і Мутуган (+ 1223) померли при житті батька. Молодший син Гайдара - Бурі відзначився у походах Бату.
В Чагатайському (Джагатайському) улусі на території Мавераннахру, Семиріччя і Східного Туркестану правили наступні нащадки Ч. (за К.Е.Босвортом): Кара-Холегю (1241-1247, 1252), Есю-Менгу (1247-1252), Оркіна-хатун (1252-1261), Алугу (1261-1266), Мубарок-шах (1266), Барак (1266-1270), Кегюбей (бл.1271-1272), Тука-Тимур (1272-бл.1291), Дува (бл. 1291-1306), Кінчек (1306-1308), Талику (1308-1309), Кебек (1309,1318— 1326), Есен-Бука І (1309-1318), Елджигідей (1326), Дува-Тимур (1326), Ала ед-Дін Тармашірін (1326-1334), Чангші (1334), Бузан (1334-бл.1338), ЕсюкТимур (бл.1338-бл.1342), Мухаммад (бл. 1342-1343), Казан (1343-1346), Данішмеджі (1346-1348), Баян-Кулі (1348-1359), Шах-Тимур (1359), ТуглукТимур (1359-1370). У 1370-1429 рр. емір Тимур Кульгавий та його нащадки оволоділи всім улусом. Як їх васал правив у частині улусу Есен-Бука П (1429— 1462). У1429-1468 рр. Хорезм і Мавераннахр захопив Абулхайр, який належав до Шейбанідів, гілки Джучидів.
3. УГЕДАЙ (+ 1241) 1
Третій син Чингіз-хана. Великий каан Монголії (1229-1241). Був м’яким і схильним до алкоголю, але вмів домовлятися з іншими, тому часто батько
25 Филипс Э.Д. Монголы. - С. 68, 71
26 Bartold W Gaghatai-khan//Enzyklopaedie des Yslam. -Bd.l. - Leiden-Leipzig. - 1913.- P.846-849
90
Перші ЧИНПЗИДИ
призначав його начальником над двома старшими братами Джучі і Чагатаєм, які не виносили один одного. Можливо через це вміння знаходити компроміси Чингіз-хан і призначив його своїм наступником, що радо підтримала монгольська верхівка. У 1228 р. по смерті Чингіз-хана на курултаї обраний великим кааном. Від синів Джучі були присутні Бату, Орду, Шибан, Танкут, Берке, Беркечар і Тука-Тимур. У. вступив на престол ребі 1626 р.х. (між 28.01- 26.02.1229). Відправив у Хорасан проти хорезмшаха Джелал-ед-Діна ЗО тис. війська на чолі з Чурмагуном. Куктай і Субудай-багатур були послані проти кипчаків, Саксіна і Булгара. При ньому було завершено завоювання імперії чжурдженів, держави Цзінь (1234), Північного Китаю, Азербайджану, Вірменії та Грузії. У 1236 р. У. санкціонував похід Бату на захід.
Збудував розкішний палац у Каракорумі, перетворивши це місто у величезний ремісничий і торговельний центр. Організував пошту у Монгольській імперії.
Помер У. за Джувейні 5 джумада 639 р.х. (11.12.1241), за іншими даними - на початку 639 р. х. (1241 р.)27. Існувала версія про смерть У. від отрути, у якій звинуватили одну з його сестер. Цей суд, на якому були присутні Чингізиди та їх дружини, описав Д. Плано де Карпіні. Інші джерела тільки зафіксували смерть У. Бату пізніше звинувачував Гуюка та нащадків У. в усуненні від влади Шірамуна, улюбленого внука У., якого він хотів бачити своїм наступником, та вбивстві улюбленоїдочки Чингіз-хана Алтакун-біке (Джавур-саджан). Можливо, що саме її звинуватили в отруєнні У.
Смерть У. спричинилася до зупинки західного походу. Військо Бату самовільно покинув Гуюк, син У., та інші царевичі. Саме це, а не втрати під час завоювання Київської Русі28, змусило Бату зупинитися. Бату, стосунки якого з Гуюком не склалися ще з початку походу, так і не зміг цього забути. Через мнимий параліч він не зміг прибути на курултай з виборів каана. Туракінахатун, вдова У., яка не допустила до влади внука Шірамуна, у 1241-1246 рр. утримувала трон для свого сина Гуюка як регентша. Гуюк, який також хворів, добрався до Монголії і почав гутувати свої вибори, шукаючи підтримки у іїшіих Чингізидів. На курултаї, який зібрався аж у 1246 р. Бату представляли Орду, Шибан, Берке, Беркечар, Танкут і Тука-Тимур. Ставши великим кааном Гуюк (1246-1249), не залишився у столиці, а повернувся у свій старовинний уділ між рікою Еміль і оз. Алакуль (Східний Казахстан і Півн. Китай), не без підстав побоюючись Бату29. Оточення Гуюка складали переважно уйгури (Чіїігай, Кадак, Бала), які були християнами-несторіанинами, через що і він був дещо прихильним до християн. Не зумівши зашкодити виборам Гуюка, Бату справді
27 Викторова JI.JI. Монголы. - Москва, 1980.
28 Пашуто В. Т. Монгольський поход в глубь Европы// Татаро-монголы в Азии и Европе. - Москва, 1970.-С.210-233
29 Сафаргалиев М. Г. Распад Золотой Орды. - Саранськ, 1960. - С. 25
91
ВОЙТОВИЧ Леонтій
готувався до повалення каана. Через вдову Тулі, молодшого брата У., Союркуктані-бегі він отримував інформацію про плани Гуюка. Обидва суперники стягували війська до східної межі улусу Джучі. Несподівана смерть Гуюка біля Самарканда не стишила протистояння між нащадками У. та Джучидами. Вдова Гуюка Огул-Гаймиш як регентша утримувала ще престол каанадо 1251 р., коли Бату посадив на нього Менгу, сина Тулі. Багато царевичів з гілки У. були страчені за участь у змові проти Менгу, інші дали початок кільком монгольським князівським родам.
4. ТУЛІ (ТОЛУЙ) 1
Наймолодший з братів (від Бурте-Фуджін) отримав уділ у Монголії в батьківських володіннях. Був у дружніх стосунках з Джучі. Помер при житті Угедая. Його вдова Союркуктані-бегі підтримувала тісні контакти з Д жучидами і передавала Б. інформацію про двірцеві інтриги під час його конфронтації з Гуюком. По смерті Гуюка Бату посадив на монгольський престол сина Т. і Союркуктані-біке свого соратника Менгу (Мунке), на допомогу якому послав у Монголію Берке і Сартака з трьома туменами війська. По смерті Менгу його брат Хубілай, один з найвидатніших монгольських ханів, закріпив найвищий монгольський престол за нащадками Т.30
Великі хани (каани), нащадки Т., правили спочатку як сюзерени всієї гігантської імперії Чингізидів, з кінця ХШ ст. - тільки Монголії і Китаю, куди з Каракорума у Ханбалик (Пекін) Хубілай переніс столицю (до 1368 р.), далі - тільки Монголії (до 1634). В Китаї ця гілка отримала назву династії Юань31. Після маньчжурського завоювання нащадки цієї гілки дали кілька монгольських князівських родів, зокрема родини Тушету-ханів.
Великі каани: Чингіз-хан (1206-1227); Угедай (1228-1241); Туракінахатун (Торечене), регента (1241-1246); Гуюк (1246-1249); Огул-Гаймиш, регентша (1249-1251); Менгу (Мунке) (1251-1260); Хубілай (1260-1294); Тимур-Олджейтю (1294-1307); Кайшан-Гюлюк (1307-1311); Айурпарібхадра Буянту (1311-1320); Суодхопала-Геген (1320-1323); ЕсюкТимур (1323-1328); Арігаба (1328); Джіджагату Ток-Тимур (1328-1329);
30 Rossabi М. Khubilai Khan: His Life and Times. - Berkeley - Los Angeles - London, 1988.
31 Moule A. C. Table of the Emperors of the Yuan Dynasty // Journal of the NorthChina Branch ofthe Royal Asiatic Society. — Vol.45. -1914; Hambis L., Pelliot P. Le chapitre VII du Yuan-Che. Les Genealogies Imperiales Mongoles dans Histoire Chinoise Officielle de la Dynastie Mongoles. - Leiden, 1945; Hambis L. La Chapitre de CVIII du Yuan che les Fiets Attribues aux Membres de la Familie Imperiale et aux Ministres de la Cour Mongole d’apres L’Histoire Chinoise officielle de la Dynastie Mongoles. — Т.1.— Leiden, 1954.
92
Перші ЧИНГІЗИДИ
Кушила Кутукту (1329-1332); Рінченджпал (1332-1333); Тоган-Тимур (1333— 1370), Тогус-Тимур (1370-1388), Білікту (1370-1379), Усагал (1379-1389), Енгке-Сорікту (1389-1393), Елбек (1393-1400), Гун-Тимур (1400-1403), Олей-Тимур (1403-1411), Делбег (1411-1415), Есеку (1415-1425), Адай-Каан (1425-1438), Есен Тогхан Тайші (1438-1440), Тайшунг-Каан (1440-1452), Есен Тайші (1452-1455), Молон-хан Тогус (1452-1454), Маква Куркіс (1454- 1463?), Мандукулі (14637-1467), Баян-Мунке (1467-1470), у 1470-1485 рр. тривала боротьба між претендентами, Даян-хан (1479-1543), Алтан-хан (1543- 1583), Куденг Дарайсун (1547-1557), Тумен Ясакту (1557-1592), Сечен-хан (1592-1604), Лікдан-хан (1604-1634).
Золота Орда ще за життя Берке у перші роки правління Хубілая практично відділилася від імперії. Процес цей завершився після перенесення столиці у Ханбалик. Формальна залежність зберігалася до смерті великого каана Т имура-Олджейтю.
Від Хулагу, молодшого брата Менгу і Бучека, який також відзначився у поході Бату, походили ільхани, які правили завойованим Іраном та Іраком: Хулагу (1256-1265); Абака (1265-1282); Ахмад Текюдер (1282-1284); Аргун (1284-1291); Ганхату (Кейхату) (1291-1295); Байду (1295); Махмуд-Газан (Газан-хан) (1295-1304); Мухаммад Худабанд Олджейтю (Улджейту) (1304— 1317); Абу Саїд (1317-1335); Арпа (1335-1336); Муса (1336). У 1336-1353 рр. - ставленики Джалаїрідів Амір Хасан Бузурга і Чупаніда Амір Хасан Кочюка. У цей період Іран поділили Джалаїріди, Музафараїріди і сарбадари Хорасану (1337-1381) аж до завоювання Тимура та його нащадків.
5. КУЛЬКАН (+ 1238) 1
Народився бл. 1221 р. Взяв участь у поході Бату на захід. Загинув при штурмі Коломни на початку 1238 р. У нього було четверо синів, старшого з яких звали Коджа. Коджа мав сина Ордуя та внука Ебугана, на якому ця гілка обірвалася.
93
ВОЙТОВИЧ Леонтій
94
ДЖУЧИДИ
5.ДЖУЧИДИ табл.2. Джучиди П
1. ДЖУЧІ (див. табл. 1, поз.2)
Ш
2. БАТУ (* 1207 +1255) 1 < Гілка Бату (табл.З)
Син Укі-Фуджін-хатун. Хан улусу Джучі (з 1227 р.), джихангір походу на Захід (1236-1242), хан Золотої Орди (1242-1255).
Деякі сучасники називали його брата Орду старшим сином Джучі, тому і більшість дослідників ставлять Орду попереду Бату. Але такі авторитети як Рашид-ад-Дін та де Плано Карпіні вважали старшим Бату, а не Орду. На курултаї у 1249 р., де був присутнім і Орду, всі Чингізиди назвали найстаршим Бату. Першим на це звернув увагу М.Сафаргалієв1.
Тому по смерті Джучі Чингіз-хан віддав його уділ старшому з синів - Б. Після проголошення Б. ханом прийшла звістка про смерть Чингіз-хана. Б. був на курултаї 1228 р., де проголосили великим кааном Угедея. На курултаї 1229 р. Б., як компенсацію за землі на схід від Іртиша, які відійшли до улусу великого каана, було доручено завоювання земель на заході і у 1229 р. монголи дійшли доЯїка.
Рішення йти походом на Русь і “заволодіти країнами Булгара, асів і Русі, які знаходилися в сусідстві з улусом Бату, не були ще остаточно завойовані і гордилися своєю чисельністю” було прийнято в рік Барана (джумаді 1,632 р. X.), тобто між 22.01-20.02.1235 р. Угедай послав з Бату своїх синів Гуюка і Кадагана (Кадана); синів Тулі - Менгу і Бучека, Кулькана - наймолодшого сина Чингізхана; Бурі і Байдара - внуків Чагатая (синів Меватукана чи Мутугена) та братів Бату - Орду і Танкута. Із досвідчених полководців у похід виступили темники Субудай-багадур та Бурундай (Буралдай), племінник Бургуджін-нойона з племені ур’ягут2. Всі царевичі із своїми ордами мали з’єднатися у Булгарі.
Щодо чисельності військ Б. існують різні версії. Угорський монахрозвідник Юліан оцінював їх у 375 тис., де Плано Карпіні - 600 тис., Марко Поло - від 100 до 400 тис. Старша генерація істориків писала про 300-600 тис.,
' Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - Саранск, 1960. - С. 40-41
2 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов, относящихся к историии Золотой Орды - Т.2. Извлечения из персидских сочинений, собранные В.Г.Тизенгаузеном и обработанные А. А.Ромаскевичеми СЛ.Волиным). - Москва, 1941.-С.22-23
95
ВОЙТОВИЧ Леонтій
В. В. Каргалов аргументував рівень чисельності-120-140 тис., а I. Б. Греков та Ф. Ф. Шахмагонов - навіть 30-40 тис. Новіші дослідження Д. В. Чернишевського дають підстави говорити про 50-60 тис. у 1236 р., до яких у 1237 р. долучилося не більше 5 тис. башкирів та мордви. У цього війська було до 110 тис. коней. Під Киевом Б. мав бл.40 тис. війська, а у поході на Західну Європу - 30 тис., зокрема у битві при Шайо проти угорської армії -18-20 тис.3 Причиною перемог монгольського війська була строга підпорядкованість єдиному командуванню, чітка організація, залізна дисципліна, широке використання метальної артилерії, включаючи мобільну, а також розрізненість їх противників і мала чисельність їх військ, які поодинці не могли протистояти зосередженим ударам монголів. Крім того монголи при штурмах міст в перших рядах гнали полонених, захоплених у попередніх битвах.
Протягом 1236 р. були розгромлені і підпорядковані булгари та башкири. У авангарді монгольського війська йшов молодший брат Бату - Шибан з туменом (10 тис.), яким командував Бурундай. Вони раптово переправився через ріку і напали на башкирів. Субудай, тим часом, з іншої сторони вступив у долину р. Чаман. Спочатку вожді башкирів Баян і Джику виявили покірність, але невдовзі повстали знову. Під час цього походу кипчаки на чолі з Бачманом підняли бунт на берегах Ітилю (Волги). Царевичі Менгу і Бучек пішли обома берегами ріки і послали флот (200 суден з екіпажами по 100 чол.). Бачмана взяли на острові. Він просив, щоби Менгу його сам вбив. Бучек розрубав Бачмана на дві частини. Ці відомості Джувейні за китайськими джерелами підтвердив о.Іакинф (Бічурін).
Літом 1237 р. Бату та царевичі Орду, Берке, Кадан і Бурі завоювали землі мокшів (юкші, букші), буртасів і арджанів у Поволжі. Восени 1237 р. Менгу і Кадан виступили в країну черкесів і зимою вбили їх правителя Тукара (Букара, Букана чи Куркара?). Шибан, Бучек і Бурі воювали з країною Мерім [Мерян чи Мещери? - Л. В.] з племені кипчаків і здобули її столицю Таїкару. Берке воював проти кипчаків і взяв в полон воєначальників Беркуті: Арджумака (Арджумала), Куранбаса (Куранмаса) і Капарана (Кірана). Через ці походи тільки пізньої осені Бату рушив на Русь, почавши із Рязанської землі. З ним були сили царевичів Орду, Гуюка, Менгу, Кулькана, Кадана і Бурі. Кулькан помер від рани під стінами Коломни на початку 1238 р.
Очевидно, що у боях на Русі взяла участь тільки частина військ Менгу та Кадана, які воювали на Кубані. Ця війна була важкою. Літом 1238 р. Гуюк, Менгу, Кадан і Бурі виступили до міста Мінкас (Манич), яке змогли здобути аж зимою 1239 р. Весною вони доручили Кукдаю зайняти Дербент і область Авір
3 Каргалов В. В. Внешнеполитические факторы развития феодальной Руси. - Москва, 1967. - С. 75; Греков И.Б., Шахмагонов М. М. Мир истории. Русские княясества ХІІІ-ХІѴ вв. - Москва, 1986. - С.62; Чернышевский Д.В. “Приидоша бесчисленны, яко прузы”//Вопросы истории. -1989. -№ 2. - С. 127-132
96
ДЖУЧИДИ
[можливо аварське царство Серір, традиційного союзника Русі в цьому регіоні - JI. В.], що затягнулося аж до 1240 р. Літом 1239 р. монголи були зайняті ще й приборканням повстання у Мордовії та Поволжі4. Восени 1241 р. ГуюкіМенгу повернулися у Монголію.
Це пояснює чому Б., розгромивши у 1237-1238 рр. рязанських та володимиро-суздальських князів, після здобуття Козельська відійшов на південь і до осені 1239 р. не тривожив руські князівства. Лише восени 1239 р. Б. з Каданом, Бурі і Бучеком завоювали Чернігівську землю, літом 1240 р. розбили чорних клобуків і рушили на Київ. Незважаючи на те, що монголи вже два з половиною роки плюндрували землі Київської Русі, міжкнязівська боротьба за старшинство продовжувала тривати. Спочатку до столиці підійшов Менгу, який послав послів до князя Михайла Всеволодовича. Великий князь наказав вбити послів, а сам покинув столицю і через володіння свого суперника Данила Романовича втік на захід. Опустілу столицю відразу ж зайняв Ростислав Мстиславич із смоленської гілки Мономаховичів. Тоді Данило Романович, як старший з Мономаховичів, здобув Київ, захопив в полон Ростислава і доручив оборону столиці тисяцькому Дмитру, який вперто оборонявся з 5.09 до 6.12.1240 р. І знову зимою 1240-1241 рр. відбувся похід проти ГалицькоВолинської держави5.
Весною 1241 р. Б; виступив проти поляків, чехів та угорців. Орду і Байдар дійшли до Любліна, основні сили Б. розгромили угорського короля у битві біля Шайо. Кадан і Бурі воювали проти саксів. Бучек розбив волохів, пройшовши через Черноволошський прохід і дійшовши до Брашева.
4 Сафаргалиев М.Г. Борьба мордовского народа с татарским игом//Записки Мордовского научно-исследовательского института. -N б. - Саранск, 1947. -
С. 130-162
5 Березин И. Н. Нашествие Батыя на Россию //Журнал Министерства Народного Просвещения. -1885. - Май. -№ 86; Иванов А.И. Походы монголов в Россию по официальной китайской истории Юань-иіи//Записки разряда военной археологии и археографии Русского военно-иторического об-ва. - Т.З. - Петроград, 1914; Насонов А.Н. Монголы и Русь. -Москва-Ленинград, 1940;Лихачев Д.С. Повесть о разорении Рязани Батыем //Воинские повести Древней Руси /Под ред.
В.П.Адриановой-Перетц. - Москва-Ленинград, 1949; Каргер М.К. Киев и монгольское завоевание // Советская Археология. - Т.11. - 1949. - С.55-102; Толочко П.П. Древний Киев.-Киев, 1977.-С.191-204; Черепний Л.В. МонголотатарынаРуси (XIII в.) //Татаро-монголы в Азии и Европе. -Москва, 1977; Довженок В. О. Среднее Поднепровъе после татаро-монгольского нашествия// Древняя Русь и славяне. - Москва, 1978; Беляева С. А. Южнорусские земли во второй половине ХІІІ-ХІѴ в. (Поматериалам археологических исследований). - Киев, 1982; Ивакин Г.Ю. Киев вХІІІ-ХІѴвеках.-Киев, 1982; ФеннелД. Кризис средневековой Руси. 1200-1304. -Москва, 1989.- С. 110-128
97
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Літо 1241 р. монголи провели на Дунаї і Тисі. Кадан пройшов через Токкат (Токай), Арберок (Уйрок) і Сафар (Сарак, Асраф), переслідуючи до самого Адріатичного моря угорського короля. Б. хотів воювати далі. Смерть Угедая і перспективи приходу до влади Гуюка, який заздрив двоюрідному братові і був проти подальшого просування на захід, та відхід інших царевичів із своїми ордами не дозволили Б. продовжити похід до “останнього моря”6.
У1242 р. Б. повернувся на береги Волги, де були одні з кращих на той час умов для ведення кочового господарства, і де пересікалися шляхи з усіх частин його нових завоювань, щоб заложити нову державу - Золоту Орду з новою столицею - Сараєм. Він був на вершині своєї слави. Ібн Бібі розповідає, що після 26.06.1243 р. до Б. прибуло посольство з Малої Азії від султана Біясад-Діна, у складі наі'ба Шемс-ад-Діна, казі Амасії Фахр-ад-Діна і товмача Меджад-Діна Мухаммеда-Тарджумана. Коли Б. прийняв їх з почестями і відправив назад із своїм послом Санксума-корчі, щасливий султан відразу зробив наїба візирем.
Б. мав проблеми з вибором: як найстарший і наймогутніший з нащадків Чингіз-хана він міг боротися за престол каана. Б. хитався. Він навіть прикинувся хворим на параліч. Через його неявку на курултай до 1246 р. не обирали кааана. У1246 р. від нього на курултаї були присутні Орду, Шибан, Берке, Беркечар, Танкут і Тука-Тимур. Кааном став Гуюк, якого підтримали нащадки Угедая та Чагатая, а також корінна монгольська знать. Але згоди між великим кааном, який не наважився залишитися у Каракорумі, та ханом Золотої Орди не було. У 1248 р. мало не вибухла війна. Спостережливий Рубрук вважав, що у 1249 р. Гуюк помер не без участі Б.
Ставши табором біля Ала-Камака у семи днях від Киялика на Алтаї, Б. викликав до себе всіх царевичів. Там він відмовився від запропонованого йому, як старшому, престолу: “Мені і братові моєму Берке належить вже у цьому краї стільки держав і володінь, що керувати ними, і ще разом з тим правити областями Чин (Китаю), Туркестану і Аджем (Ірану) неможливо... Дядько наш Тулі, молодший син Чинзіг-хана, помер у молодості і не скористався царством, так віддаймо царство сину його і посадимо на престол царський старшого сина його Менгу-хана. Так як на престол посажу його я, Бату, то власне владикою буду я”7.
Нащадки Угедея відмовилися визнати кааном Менгу і організували змову, яка була викрита і сімдесять сім її учасників, переважно Чингізидів, за наказом Б. були страчені. У1251 р. на вимогу Б. був зібраний курултай, де “Берке взяв його (Мунке) за руку і посадив його на престол”8.
Б. зробив свій вибір на користь Золотої Орди. Хоча він демонстрував лояльність до Каракорума і післав сина Сартака на затвердження до каана Менгу,
6 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - С.23
7 Тизенгаузен В. Г. Сборник материалов. - Т. 2.- С. 16
8 Там само. -С.17
98
ДЖУЧИДИ
Б. не міг не усвідомлювати, що створена ним держава скоро відпаде від Монгольської імперії. Тому Сарай розбудовувався саме як альтернатива Каракоруму9. І, подібно до столиці імперії, Сарай став основною базою військового виробництва для улусу Джучі. Б. створив державу, яка була найбільшою частиною Монгольської імперії, незабаром відділилася від неї і мала найбільший вплив на європейські справи. З усіх Чингізидів він був найближчим до мети Чингізхана - “останнього моря” (як образно висловився письменник В.Ян)10.
Золота Орда як держава сформувалася у 1243 р.11 Як і всі монгольські великі і малі улуси, вона ділилася на дві частини: правий і лівий фланги (улус Джучі, напевно, був так розділений ще при житті самого Джучі чи у 1227 р.). Ці частини отримали назви Синьої і Білої Орд (Кок-Орди і Ак-Орди), тобто східної (правий фланг) та західної (лівий фланг) орд. Правий фланг з центром на правобережжі Сир-Дар’ї і містами Сигнак та Отрар отримав Орду, лівий фланг, напевно, - Берке. Спочатку лівий фланг займав Поволжя, а після 1243 р. його центр перемістився на Північний Кавказ, де були найкращі пасовища, що було особливо важливим для монголів-кочовиків. Крім того Б. розділив свої володіння на 12 улусів, які входили до складу обох флангів (термін “улус” загалом означає “державу”, але в даному розумінні найкраще відповідає терміну “князівство”), які, в свою чергу, стали ділитися на дрібніші улуси (адміністративні одиниці і феоди одночасно), відповідно монгольській практиці за військовим принципом у залежності від рангу їх державця (темник, тисячник, сотник, десятник). Дванадцять великих улусів-князівств, які ввійшли до складу Ак-Орди і Кок-Орди, отримали Чингізиди - переважно близька родина Бату.
Більшість дослідників вважають, що п’ять улусів охопили Північне і Західне Причорномор’я. Пониззя Дунаю і межиріччя Пруту і Дністра отримав, можливо, брат Бату - Бувал, бо пізніше цей улус був центром володінь його
9 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - С.26
10Баллод Ф.В. Старый и Новый Сараи, столицы Золотой Орды. -Казань, 1923; Арзютов Н. Золотая Орда. - Саратов, 1930; Д'Оссон К. История монголов. - Т.1. - Иркутск, 1937; Базилевич К.В. Восточная Европа, Средняя Азия и Закавказье под Властою монгольських завоевателей. - Москва, 1940; Греков БД., Якубовський А.Ю. Золотая Орда и ее падение. - Москва-Ленинград, 1950; Бартольд В.В. Батый // Бертольд В. В. Соч. - Т. 5. - Москва, 1968; Богатов Г. А. Золотая Орда // Русская речь. - 1970. - № 4; Прохоров Г.М. Повесть о Батыевом нашествии в Лаврентьевской летописи// Труды Отдела Древнерусской Литературы. - Т.28. -Ленинград, 1974; Татары в Азии и Европе. -Москва, 1977;ВиктороваЛ.Л. Монголы. -Москва, 1980;ГумилевЛ.Н. Древняя Русь и Великая Степ. - Москва, 1989.
" Егоров В.Л. Историческая география Золотой Орды в ХІІІ-ХІѴ вв. - Москва, 1985. -С.27
99
ВОЙТОВИЧ Леонтій
внука знаменитого Ногая. Межиріччя Дніпра та Дністра дісталося Коренці (Куремсі). В Бакоті сидів його баскак, а болохівські князі стали його прямими васалами. Лівобережжя отримав зять Б. - Мауці (Могуцій). Його васалами стали чернігівські князі. Правобережжя Дону було віддано Картану, одруженого з сестрою Б. П’ятий улус охоплював Крим12. Не виключено однак, що перші три улуси насправді складали один велетенський улус, який належав Мауці. М. Сафаргалієв вважав, що Бувал це спотворення імені Мувал, тобто цей царевич був тотожним Мауці і отримав від Б. улус у складі всього Причорномор’я аж до Дунаю. Цей улус потім перейшов до його сина Татара та внука Ногая. А Коренца був просто темником і еміром Мауці, адже не випадково темник Бурундай, який змінив пізніше Коренцу, був еміром Ногая13. Крім того ніде немає натяку, що Коренца був Чингізидом, а всі великі улуси були роздані саме Чингізидам. Плано де Карпіні згадує Мауці у переліку монгольських вождів14. П, Рикін досить переконливо ототожнив цього Мауці (Моису) з Муджі Яя, який за Рашид адДіном був другим сином Чагатая15. Мауці - син Чагатая, звичайно, більше підходив на зятя Б. Як Чингізид, через якого відбулося пов’язання гілки Джучі з гілкою Чагатая, він міг отримати в улус все Причорномор’я від азовських берегів до гирла Дністра або, навіть, Дунаю. Як сюзерен цих територій Мауці міг вимагати у Данила Романовича Галич.
Решта улусів було роздано братам Б., причому Берке отримав тоді Північний Кавказ, а Шейбан - межиріччя Іртиша і Обі. Старший син Б. - Сартак отримав правобережжя нижньої течії Волги16. Улус Сартака, як улус спадкоємця, напевно, підпорядковувався, безпосередньо самому Б.
Б. помер у 1255 р. у віці 48 років і був похований “за обрядом монгольським. У цього народу прийнято, що якщо хтось з них помре, то під землею влаштовують місце ніби дім або ніша, відповідно до сану того проклятого, котрий відправився до пекла. Місце це прикрашають ложем, килимом, посудом і багатьма речами; там же хоронять його із зброєю його і всім його майном. Хоронять з ним в цьому місці і деяких жінок і слуг його, і чоловіка, якого він любив більше всіх. Потім вночі закопують це місце і до тих
12 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. — Т.1. — С.55-63
13 Сафаргалиев М. Распад Золотой Орды. - Саратов, 1960. - С.35, 58
14 Giovanni di Pian di Carpine. Storia dei Mongoli / Edizione critica dei testolatinoa cura di E.Menesto; traduzione italiana a cura di M.C.Lungaróti e note di P.Dalfina; introduzione di L.Petech; studi storico-filologici di C.Leonardi, M.C.Lungaróti, E.Menesto. - Spoleto, 1989. - Lib.V, 21
,s Християнский мир и "Великая монгольская империя”. Материалы францисканской миссии 1245 года. - Санкт-Петербург, 2002. - С. 257
16 Путешествия в восточные страны Плано Карпини и Рубрука. - Москва, 1957.-С. 111,184-186
100
ДЖУЧИДИ
пір ганяють коней над поверхнею могили, поки не залишиться найменшої ознаки того місця.” (Джузджані)'7.
Китайський художник зобразив Б. розніженим вельможею з відвислим животом і обличчям сибарита. На це звернув увагу російський письменник
В. Чивіліхін (1928-1984), який вдумливо придивлявся до пам’яток цієї епохи. Його роман-ессе “Пам’ять” містить багато цікавих і вірних спостережень. Справді, немає жодних свідчень про особисту участь Б. у битвах. Навіть походами частіше керували його брати. Бракувало йому і рішучості, тому такими довгими були періоди боротьби за престол після смерті Угедая та Гуюка. Можливо, що надмірності і привели його до смерті у такому ранньому віці.
З руських князів найкраще використав ці риси Б. галицько-волинський князь Данило Романович. Спочатку він, як і інші князі, пробував домовитися з монголами і за їх згодою залишитися князем київським. З цим, значною мірою, була пов’язана поїздка Данила Романовича в ставку Батия після перемоги у 1245 р. під Ярославом над претендентом на галицький престол Ростиславом Михайловичем, якого підгримувала Угорщина. Але “князю бувшому великому, володавшому Руською землею, Києвом, і Володимиром, і Галичем”18 не вдалося отримати від монгольського владики ярлика на столицю. Не випадково князівський літописець записав: “Ой, гірше зла честь татарська”. Галицького князя приймали значно краще за інших і не зачепили його основних володінь, але “його ж отець був цезарем у Руський землі... син того не дістав честі”19.
Б. відмінив рішення улусбека Мауці, який послав Данилові Романовичу вимогу “Дай Галич”, але дав зрозуміти, що монголи не бажають відродження Київської Русі навіть як васальної держави. Пізніше, надаючи ярлик на Київ Олександрові Невському, який цього добивався, він поставив старшим серед володимиро-суздальських князів його молодшого брата, підкресливши тим самим не тільки падіння значення Києва, але й ліквідацію імперії Київська Русь. Взагалі Б. поклав початок політики, орієнтованої на подальше роздроблення земель колишньої Київської Русі. З кожною із цих земель у монголів були свої стосунки, відмінні від інших. Старші з володимиро-суздальських і рязанських князів стали безпосередніми васалами хана, очевидно у подібних стосунках мали перебувати сюзерени Смоленської землі та Великий Новгород, які не були завойовані, а піддалися добровільно. Переяславська земля була віддана ординцям, в околицях Переяслава була ставка Коренци. Чернігівські князі стали васалами Мауці, а дрібні князі з Київської землі разом з болохівськими князями - його васала Коренци. Васалами Мауці (чи навіть Коренци?) мали бути, напевно, і галицько-волинські князі. Турово-пінські князі, визнавши ординську зверхність, стали волинськими васалами. І тільки Полоцька земля, не піддавшись
17 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. -Т.2.- С. 116
18ПСРЛ. - Т.2. - Стб.807-808
19 Там само. - Стб.808
101
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Орді, відкрила обійми для литовських династів, які опанували її головні престоли20.
З істориків на ці спроби Данила Романовича звернув увагу тільки О. Толочко21. Він датував поїздку Данила Романовича в Орду 1250 р. Хронологія Галицько-Волинського літопису достатньо проблематична. Але, напевно, все ж правими були М. Грушевський та інші, які відносили цю поїздку до 1246 р.22 І хоча різкий поворот у політиці Данила Романовича у сторону тісних контактів із Західною Європою і боротьба із ординською зверхністю наступили дещо пізніше23, - галицький князь мусив рахуватися з реаліями політики, - саме тоді почалося гарячкове укріплення міст і перенесення столиці у Холм на західному кордоні.
Рівночасно велися пошуки союзників проти Орди. У1251 р. такий союз було скріплено шлюбом дочки Данила з володимиро-суздальським князем Андрієм Володимировичем, який незабаром виступив проти ординців24.
Відкритий виклик Золотій Орді було зроблено у 1253 р., коли Данило Романович прийняв від римського папи Інокентія ГѴ королівську корону25. Цей акт міг означати тільки одне: повну відмову від ординської залежності. Сумніватися у ньому не доводиться: папські булли надійно підтверджують інформацію літописця. Папа оголосив хрестовий похід проти Орди. Його буллу отримав навіть князь Олександр Невський. Відразу ж після цього у 1254 р. почалися походи проти Бакоти, де старшина Милій став ординським намісником, та болохівських князів, які залишилися васалами Коренци. Ці заходи викликали війну з Коренцою (Куремсою), яка закінчилася перемогою короля Данила.
Вартує звернути увагу ще й на такий факт: Б. був ханом (королем) улусу Джучі (Золотої Орди), тоді як каан (імператор) Монголії був його сюзереном. Поки улус Джучі входив до складу Монгольської імперії його хани навіть не карбували власних монет. З Каракоруму на території, підвладні Джучидам, присилали спеціальних чиновників для перевірки правильності нарахування податків, частка з яких відправлялася у столицю імперії. Прийняття королівської корони васалом без згоди сюзерена і не із його рук могло означати тільки одне: розрив васальних відносин. Васал став на один рівень із сюзереном. Для Б. це був удар, але в той момент його хвилювали інші проблеми - йшла боротьба за трон каана. Тому він негайно не втрутився у цю боротьбу, а Коренца міг
20 Войтович Л. Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичіву XII-XVI ст. - Львів, 1996.-С.82-88,190-194
21 Толочко О. Коли перестала існувати “Київська Русь "? Історіографічна доля одного терміну і поняття // Київська старовина. -1992. -N 6.-С.15
22 Грушевський М. Історія України-Руси. - Т.2. -Львів, 1905. - С.253
23 Крип ’якевич І. Галицько-Волинське князівство. -Львів, 1999. - С. 128
24 ПСРЛ. - Т. 10. - С. 137-138
25 Крип ’якевич І. Галицько-Волинське князівство. - С. 129
102
ДЖУЧИДИ
розраховувати тільки на власні сили - незабаром почалася боротьба за трон самого Б. Чому Мауці не брав особисто участі у війні з Данилом Романовичем сказати важко. Може, подібно до Б., він був просто нерішучим і розніженим царевичем, а може отримав рану у попередніх війнах, яка заваджала йому самому брати участь у походах (Д. Плано де Карпіні подає його в числі тих вождів, які не брали участі в походах).
Старшою дружиною Б. була Буракчин-хатун. Вона була з племені татарів і зберігала вплив на мужа протягом всього його життя. Можливо завдяки їй рештки татарів уникли винищення. Після розгрому цього племені Чингіз-ханом, внаслідок якого було знищено більшість дорослих мужчин, рештки татарів разом з іншими немонгольськими племенами складали авангард монгольського війська. Звичайно, належність до монгольського народу виділяла їх серед інших. Крім того відвагою та жорстокістю вони прагнули реабілітувати себе в очах монгольських вождів. Через це їх ім’я, що служило пострахом для ворожих народів (“татари ідуть!”), було перенесене на назву всього монгольського народу і у Європі замінило її. Можливі і інші пояснення цього феномену, про які було сказано вище. Татарів називали ще “тартар” і ця назва у європейських народів асоціювалася з підземним царством - пеклом.
3. ОРДУ (+1251) 1 < Гілка Орду (табл.4)
За “Муіз-ал-аксаб” О. звали ще Іченом, тому часто історики вживають ім’я Орду-Ічен. Син Саркаду-хатун з племені конгурат. М. Сафаргалієв правильно звернув увагу на помилку ряду дослідників, які вважали О. старшим братом Бату26. Такі достатньо поінформовані автори як Рашид ад-Дін та де Плано Карпіні, учасники курултаю 1249 р., де був присутнім і О., а також сам Чингізхан, навряд чи помилялися.
Бату виділив О., напевно ще у 1227 р., улус у корінних землях батька із м. Отрар, першим великим центром держави хорезмшахів, здобутим Джучі, та ставкою в районі оз.Балхаш і 15 тис. монгольських родин. Його територія простягалася від лівого берега Сир-Дар’ї до північно-східних земель за Аральським морем і рік Ішим та Сарису. Цей улус став правим флангом Золотої Орди - Кок-ордою (Синьою ордою), яка з часом стала фактично окремою державою. Столицею О. було м. Сігнак. Йому підлягали і інші улуси монгольських царевичів на сході.
Виходячи з помилкової тези, Б. Владимирцова, що наймолодший син отримував юрт батька27, М. Сафаргалієв прийшов до висновку, що О. був
26 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - С. 40-41
27 Владимирцов Б.Я. Общественный строй монголов. Монгольский кочевой феодализм. -Ленинград, 1934. - С.54-55
103
ВОЙТОВИЧ Леонтій
наймолодшим з синів Джучі28. Цей висновок було зроблено на підставі прикладу Тулі, який до того ж не був наймолодшим сином Чингіз-хана. Те, що молодші часом отримували батьківські землі пояснювалося активністю їх матерів, які перебували біля батька в момент його смерті і встигали опанувати ситуацію до підходу інших претендентів.
О. не випадково названий в ряді джерел старшим сином. Він був найстаршим після Бату. Так він і перечисляється у джерелах. Крім того ряд братів (Шінгкур, Удур, Тука-Тімур і Сінгкум) були його васалами, що було би неможливим, як би О. був наймолодшим. У Джучі О. командував правим флангом. З огляду на розніженість Бату у певні періоди це могло би бути, але це аж ніяк не дозволяє вбачати в О. наймолодшого з синів Джучі.
О. відзначився ще у походах Джучі. У Бату він виконував важливі функції, представляв його на курултаях.
Відомо три дружини О.: Джуке-хатун, Табакана-хатун і незнана з імені дочка нойона Укайджіли. Всі троє були з племені конкурат.
4. БЕРКЕ (* бл.1209 + 1267) 1
Син Султан-хатун. Дата народження встановлюється на підставі опису ал-Муффадаля прийому посольства єгипетського султана Мелік аз-Захир-Рукнад-Дін Бейбарса. Хан Золотої Орди (1257-1267).
Б. брав активну участь у завойовницьких походах у 1236-1241 рр. Від Бату отримав улус на Північному Кавказі, де були чи не найкращі пасовища, а також перетиналися міжнародні торговельні шляхи29. Як наступний після Орду брат Бату, Б., напевно, очолював лівий фланг улусу Джучі і його васалами були окремі з молодших братів. Б. активно допомагав братові і був провідником його політики стосовно боротьби за головний трон Монголії. Схоже, навіть, що він також був у числі претендентів, позаяк Бату відмовлявся і від його імені (це було вже по смерті Орду).
Прийшовши до влади через усунення синів Бату, Б. проявив себе безпощадним і твердим правителем. Було проведено перезатвердження улусів за братами. Зроблено перепис населення в Русі (1257-1259 рр.). Придушені повстання в Новгороді (1257 р.), Ростові, Суздалі, Ярославі (1259). При цьому на Русі були поставлені десятники, сотники, тисяцькі і темники30. Більш твердо запроваджувалася система баскаків.
Відчув зміни у Золотій Орді і король Данило. Б. змістив Коренцу (Куремсу) і замінив його одним з кращих полководців - темником Бурундаєм. Можливо у зв’язку із смертю Мауці цей улус перейшов до Бувала чи його сина Татара. Отримавши значну допомогу, “у тяжкій силі”, Бурундай приступив до
28 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - С.41
29 Там само. - С. 42
30 Там само. -С.51
104
ДЖУЧИДИ
відновлення залежності Галицько-Волинської держави. У1258 р. він змусив волинських князів взяти участь у поході проти союзника Данила литовського короля Міндовга, у 1259 р. на його вимогу були зруйнувані укріплення Володимира, Луцька, Крем’янця і Львова. У1259-1260 рр. галицько-волинські князі знову мусили брати участь у поході Бурундая проти своїх польських союзників, а у 1262 р. знову проти Литви31.
Король Данило під час походів Бурундая перебував в еміграції. Очевидно, що монголи його змістили, а брат і сини були змушені скоритися під загрозою плюндрування краю. Монголи не змогли здобути столицю Данила Холм, але й король не зміг підняти на боротьбу своїх західних союзників. В джерелах за цей період відсутні відомості про діяльність короля, а монголи визнавали двох князів: Лева Даниловича і Василька Романовича. Це також підтверджує версію про еміграцію Данила Романовича за межі Галицько-Волинських земель. І тільки у 1262 р., коли зміна ситуації в Орді, яка вимагала концентрації сил на сході і південному сході, стала відчутною, король Данило повернувся з Угорщини і продовжив свою діяльність в руслі попередньої політики.
У1260 р. ситуація в Золотій Орді знову загострилася. Смерть Менгукаана привела до боротьби за головний монгольський трон між Хубілаєм та Арик-Бугою. Останнього проголосили кааном у Каракорумі. Арик-Буга призначив Алгу, сина Байдара, ханом Чагатайського улусу. У його ставку прибула регентша Оркіна-хатун. Б. не визнав призначення Алгу і послав туди своїх нукерів. Тоді Арик-Буга спрямував у Самарканд, Бухару та області Мавераннахра Бікі-оглана з емірами Угачаром, Сулейман-беком (сином Хабашаміда) та Абіїпку і 500 воїнів з ними, щоб прогнати служебників Б. Літом 1260 р. у Китаї кааном був проголошений Хубілай. Вибухнула війна між претендентами. Алгу визнав владу Хубілая. Арик-Буга також у 1264 р. визнав Хубілая кааном, продовжуючи ворогувати з Б., якому його вдалося нанести поразку у 1266 р. Б. не приймав активної участі у війні між претендентами, використавши її для початку відділення Золотої Орди від Монгольської імперії. Цьому сприяло і перенесення столиці у Ханбалик (Пекін).
У1251 р. курултай Чингізидів прийняв рішення про похід брата Менгу -Хулагу в Іран для повного завоювання цього краю. Ініціатором походу був Бату, але, схоже, що ця ідея виходила від Б. Похід розпочався у 1256 р. і в короткий час завершився черговим тріумфом монголів. Джучиди брали участь у цьому поході. Хулагу отримав від каана титул ільхана і фактично утворив новий улус-державу. Але майже рівночасно розпочалося суперництво між цією державою та Золотою Ордою. А. Якубовський вважав, що основною причиною були претензії Б. на Азербайджан, який Хулагу не хотів віддавати, тримаючи свою столицю у Тебрізі32.
31 Крип ’якевич І. Галицько-Волинське князівство. - С. 133-134
32 Греков Б.Д., Якубовский А. Ю. Золотая Орда и ее падете. - Москва-Ленинград, 1950.-С.76
105
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Але не все так однозначно. Звичайно, за допомогу у завоюванні Ірану Хулагу повинен був наділити улусами на його території частину Джучидів, як це зробив Бату, надавши причорноморський улус Мауці. Б. чекав на такий крок Хулагу. Спочатку він навіть видав Хулагу царевича Балакана, звинуваченого у чарах. Арабські автори називають різні причини конфронтації. Ельмуфадаль писав про відмову Хулагу від частки данини на користь Д жучидів (що мало би мати місце, якщо Джучиди не отримали володінь у завойованих землях). Ібн Касір - про відмову віддати територію п’ятої частини завойованого, що вимагав Б. Вассаф наголошував на претензіях Б. на Арран та Азербайджан. Рашид-алДін, який був прихильний до Хулагу, згадує про постійні посольства Б. і його зверхнє ставлення.
Хулагу сам підштовхнув Б. до розв’язки, спричинившись до загибелі царевичів Кулі і Татара та стративши Балакана. Пізніше з його наказу були пограбовані і перебиті купці, які прибули в його землі із Золотої Орди. Війна розпочалася у 1262 р. і з перервами тривала майже до кінця 60-х років ХГѴ ст.
Перша велика битва на лівому березі р. Кури (1263 р.) закінчилася повною поразкою Хулагу. Тут, за свідченням арабського історика Ібн Васила, Б. виголосив свою знамениту сентенцію: “Якщо б ми діяли спільно, то підпорядкували б весь світ”33. У цій війні відзначився, командуючи туменом, царевич Ногай, син Татара, який мстив за свого батька.
Далі Б. встановив тісні контакти із ворогами Хулагу, в першу чергу із єгипетським султаном Мелік аз-Захир-Рукн-ад-Дін Бейбарсом (1260-1277), який ще у 1262 р., за свідченням Ібн-абд-аз-Захіра, запропонував Б. союз проти Хулагу34. Підтримував Б. і сельджуцьких султанів у Малій Азії, які були потенційними противниками Хулагу. За свідченням Ібн Бібі, коли султан Іззад-Дін змушений був втекти у Візантію, де був ув’язнений, Б. наказав своїм ординцям переправитися через Дунай і вивезти султана. Цей похід на Константинополь у 1264 р. блискуче провів також Ногай зі свого улусу. Після цього Б. подарував йому Солхат і Судак у Криму. Тим часом матері султана повідомили про його смерть і вона викинулася з вежі, сестру та двох синів ув’язнили, а Фахр-ад-дін, який пробував йому допомагати, був переслідуваний. Ізз-ад-Дін помер у 1280 р. у Солхаті. По його смерті султаном проголосили його сина Гіяс-ад-Діна Масуда, якому незабаром вдалося переправитися у Малу Азію.
У1266 р. після поразки Хулагу у Сірії від військ єгипетського султана, Б. вторгнувся через Дербент в Азербайджан. Розгромивши Абака-хана у Ширвані (1267 р.), він загнав противника за Куру. Не маючи змоги переправитися, він вирушив до Тбілісі. Але по дорозі Б. захворів і, припинивши похід, відступив через Дербент. Помер Б. при підході до р. Терек.
33 ТизенгаузенВ.Г. Сборник материалов, относящихся к историии Золотой Орды. - Т. 1. Извлечения из сочинений арабских. - Санкт-Петербург, 1884. - С. 75
34 Там само. - С.55
106
ДЖУЧИДИ
Б. був суворим правителем, який вимагав безоглядного підпорядкування. Разом з Бату він прикладав значні зусилля для підняття міського життя, ремесла і торгівлі. При ньому було зведено величне місто - Новий Сарай, куди Б. переніс столицю. У його часи більшість монголів залишалася язичниками-шаманістами, які прагматично відносилися до інших релігій, відкидаючи релігійну непримиренність і віротерпимість. За свідченням ал-Омарі35 та Елькальшанді36 Б. прийняв іслам ще у 1240-і роки до вступу на престол. Ібн-Халдун та ал-Айні розповідають, що Б. прийняв іслам через бухарського шейха ал-Бахерзі, який змусив його три дні чекати прийому. Поряд з тим Б. продовжував політику віротерпимості, зокрема жителі руського кварталу у Новому Сараї мали свої церкви. Б. був також покровителем зодчих і митців37.
Ал-Муффадаль залишив цікавий опис прийому Б. посольства єгипетського султана Меліка аз-Захир-Рукн-ад-Дін Бейбарса: “В той час царю Берке було від роду 56 років. Опис його: рідка борода, велике лице жовтого кольору, волосся зачесане за обидва вуха, в [одному] вусі золоте кільце з цінним каменем, на ньому шовковий кафган, на голові ковпак і золотий пояс з дорогими каменями на зеленій булгарській шкірі, на обох ногах черевики з червоної шагреневої шкіри. Він не був опоясаний мечем, але на кушаку його чорні роги виті, усипані золотом”38. Прийом відбувався у шатрі, в якому вміщалося до сотні людей, на лавках сиділо 50 чи 60 емірів. Хан сидів на троні поруч з дружиною. Послання Б. доручив читати візирю. Візир Шереф-ад-Дін ал-Казвіні добре розмовляв арабською і тюрською мовами.
Б. мав кількох дружин, з яких відомі Джіджек-хатун та Кехар-хатун. Здається мав незнаного з імені сина, якого вилікував ростовський єпископ Кирило і дальша доля якого невідома. Ординські родоводи про нього нічого не говорять.
5. БЕРКЕЧАР (+ після 1270) 1 < Гілка Беркечара (табл .5)
Син Султан-хатун. Активний часник походу Бату у 1237-1242 рр. У 1241 р. очолював розвідку, послану в землі “алеманів і франків”. Отримав улус на кордонах з улусом Чагатая.
У1266 р. Борак, син Сунтая і внук Менгу, захопив Чагатайський улус, скинувши двоюрідного брата хана Мубарак-шаха. Кайду, на той час васал Менгу-Тимура, разом з Кипчаком були підступно розгромлені. Менгу-Тимур
35 Там само. - С.245
36 Там само. - С.406
37 Нечволодов А. Сказания о Русской земле. -Т.2.- Санкт-Петербург, 1913; Д’Оссон К. История монголов. - Т.1.-Иркутск, 1937; Насонов А.Н. Монголии Русь.-Москва, 1940.
38 Там само. - С. 193
107
ВОЙТОВИЧ Леонтій
вислав проти Борака Б. з 50 тис., який розгромив його. Коли ж Борак спробував розорити Самарканд, Б. послав до нього Кипчака з пропозицією миру. Кипчак з почтом з двох сотень зупинився у Согді, зустрів Борака і домовився про курултай. Весною 1269 р. улусЧагатая було поділено. Борак отримав дві третини Мавераннахра (одна третина залишилася Кайду і Менгу-Тимуру), а також право взяти частину Ірану. Літом 1270 р. Борак був розбитий Абака-ханом. 26.11.1270 р. Менгу-Тимур прислав Б. кречетів і соколів в дарунок. Напевно це було відзначення його заслуг у справі порозуміння з Бораком. Після 1270 р. про Б. немає згадок у джерелах.
6.ШИБАН(ШЕЙБАН)(+до 1251) 1< Гілка Шибана (табл.6)
Син Кесер, походження якої незнане.
Учасник курултаю у 1228 р. по виборах Удегея. У1236 р. командував туменом і йшов в авангарді. Переправившись через ріку, з Бурундаєм раптово напали на стан булгар. Вдало скориставшись замішанням, викликаним падінням царської палатки, Ш. і Бурундай добилися перемоги. Відзначився в угорському поході. Отримав улус між землями Орду і Бату, а також племена кушчі, найман, карлик і буйрак та країну Курал біля Уральських гір.
7. ТАНКУТ (+до 1251) 1< Гілка Танкута (табл.7)
Син Куйкі-хатун з племені кераїт.
Активний учасник походів 1236-1241 рр.
8. БУВАЛ 1 < Гілка Бувала (табл.8)
Син від наложниці Караджін-хатун.
Можливо, що Б. помер молодим, бо не згаданий у подіях 1236-1241 рр., а, можливо, що він просто не відігравав поважної ролі. М. Сафаргалієв вважав, що “Бувал” це спотворення від “Мовал” і допускав його тотожність Мауці, який кочував біля Дніпра і був зятем Бату, як писав Плано де Карпіні. Він виходив з того, що його улус пізніше успадкував внук Ногай, напевно по загибелі батька Татарау 1262 р.39 Цей дослідник допускав, що улус Мауці-Б. тягнувся аж до Дунаю40. Якщо друга версія майже не викликає застережень, бо Коренца (Куремса), який воював проти Данила Романовича, міг бути не улусбеком Правобережжя, як вважають деякі історики, а просто темником і еміром Мауці (Могуція), який вимагав у Данила Романовича віддати Галич, а пізніший улус Ногая включав все Правобережжя та Нижнє Подунав’я і присланий на заміну
39 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - С.42
40 Там само. - С. 59
108
ДЖУЧИДИ
Коренці Бурундай згодом був темником у Ногая, то перша версія є доволі сумнівною. Монголи не практикували шлюби з близькими родичами - в цьому просто не було потреби. Бувал і так належав до клану Джучидів. Інша справа Мауці - син Чагатая, про якого згадує той же Плано де Карпіні. Одруження з дочкою Бату та надання йому великого улусу саме на західних кордонах могло бути платою Бату за участь Чагатаїдів у західному поході, а одночасно і пошуками союзу проти нащадків Угедея.
Б. скоріше всього помер до 1242 р., а його сини стали васалами Берке і отримали менші володіння в його улусі. Лише син Татар або навіть внук Ногай дістав від Берке улус Мауці.
9. ЧІЛАУКУН 1
Син Кесер, походження якої незнане. Інша форма імені Чівалук.
Про його діяльність нічого не відомо. Нащадків не мав.
10. НІШІ КУР 1 < Гілка Шінгкура (табл.9)
Син Фаріс [?], походження якої незнане.
Брав участь у походах 1239-1240 рр. на Північний Кавказ. У 1242 р. половці напали на його володіння. Разом з Кутаном розгромив їх, здобувши країну урунгутів і бададжів. Ці бої йшли в районі Дербента. Був на лівому фланзі Кок-Орди у підпорядкуванні Орду, тому можна погодитись, що його улус знаходився десь на сході Золотої Орди41.
11. ЧИМПАЙ 1 < Гілка Чимпая (табл. 10)
Син Кутлук-хатун з племені баргут.
Його діяльність не знайшла відбитку в джерелах.
12. БУРЕ (МУХАММЕД) 1
Син Султан-хатун з племені імек (чи ікерас?).
Не слід плутати з Бурі, внуком Чагатая, активним учасником походів 1236-1240 рр. Одним з перших серед Чингізидів прийняв мусульманство. Нащадків не залишив.
13. УДУР 1< Гілка Удура (табл.11)
Можливо був син старшої дочки хорезм-шаха Мухаммеда, яка була взята наложницею до гарему Джучі.
41 Там само. - С.42
109
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Був на лівому фланзі Кок-Орди як васал Орду, а отже, напевно, його улус знаходився десь на сході за Аральським морем.
14. ТУКА-ТИМУР 1 < Гілка Тука-Тімура (табл. 12)
Син від наложниці Кагрі-хатун з племені меркітів.
Активний учасник походів, був на курултаї у 1246 р. За Рашид-ад-Діном був з Орду на лівому фланзі, а отже мав володіння на сході, скоріше всього північніше Аральського моря. Позаяк його син Уранг-Тімур за Абулгазі мав володіння в Криму, Гаммер, Говарс та інші дослідники вважали, що Т.-Т. володів кримським улусом. Ця проблема залишається відкритою.
15. СІНГКУМ 1
Син Фаріс [?], походження якої незнане. Інша форма імені Шінкум.
Як васал Орду (за Рашидом-ад-Діном) перебував на лівому фланзі КокОрди, тобто мав володіння на сході у нинішньому Казахстані поблизу
Аральського моря. Нащадків не залишив.
16. ЕСЕН [?] 1
“Муіз-ал-аксаб” зараховує його до синів Джучі. З інших джерел невідомий, його нащадки теж. Можливо помер дитиною.
17. ХУЛАЧІ [?] 1
“Муіз-ал-аксаб” зараховує його до синів Джучі. З інших джерел невідомий, його нащадки теж. Можливо помер дитиною.
18. КУВАДУР [?] 1
“Муіз-ал-аксаб” зараховує його до синів Джучі. З інших джерел невідомий, його нащадки теж. Можливо помер дитиною.
110
ДЖУЧИДИ
Коронація Чингіз-хана. Справа від трону Джучі. З мініатюри хроніки Рашід-ад-Діна.
111
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Хан Бату. З китайської мініатюри
112
ГіпкаБАТУ
6. ГІЛКА БАТУ Табл.З. Гілка Бату.
ПІ
1. БАТУ (* 1207 + 1255)-див. табл.2, поз.2
IV
2. САРТАК (+ 1256) 1
Хан Золотої Орди (1255-1256).
За Бату тримав улус на правобережжі нижньої течії Волги з кипчацьким (половецьким) населенням1. Був у добрих контактах з Олександром Невським, допомігши йому стати старшим серед князів Володимиро-Суздальської землі. В останні роки життя Бату займав активну позицію. Захворівши, Бату відправив С. у Каракорум до Менгу-каана. Коли прийшла звістка про смерть Бату, Менгу затвердив С. ханом Золотої Орди, але той помер по дорозі в Сарай2.
Історик ал-Джузджані у 657 р.х. (1258-1259 рр.) зустрів у Делі сеїда Ашраф ад-Діна із Самарканда від якого довідався про подробиці смерті С., названого “гонителем мусульман”. Сещ розповів ніби Берке послав запитати С. з чим пов’язана причина проїзду племінника повз його володіння без нанесення візиту. С. ніби-то відповів: “Ти - мусульманин, а я сповідую християнську віру, бачити лице мусульманина є нещастя”. Берке заперся у своїй палатці, поклав себі шнурок на шию і три доби провів у плачі та молитві: “Господи, якщо віра Мухаммеда згідна з істиною, відімсти за мене Сартакові!”. На четвертый день после цього Сартак помер3. Зрозуміло, що історик подібно до сеїда, симпатизував мусульманину Берке. Але він краще розбирався у хитросплетеннях політики, тому, оправдовуючи Берке, приписав отруєння С. каану Менгу, тоді як Кіракос Гандзакеці прямо називає винуватцем смерті С. - Берке4.
1 Путешествие в восточные страны Плано Карпини и Рубрука. - Москва, 1957.-С.111,185
2 SpulerD. Die Goldene Horde. Die Mongolien in Russland 1223-1502. - Wisbaden, 1965.-P. 122
3 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов, относящихся к историии Золотой Орды. - Т. 2. Извлечения из персидских сочинений, собранные В. Г. Тизенгаузеном и обработанные А. А.Ромаскевичем и С.Л.Волиным. - Москва, 1941. - С. 19
4 История монголов по армянским источникам/Пер. К.П.Патканова,-Вып. 1. - Санкт-Петербург, 1873. - С.87
113
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Про те, що С. був християнином крім ал-Джузджані повідомляли і інші автори. Абу-л-Фарадж писав, що С. навіть був посвячений у диякони. Чутки про хрещення С. послужили для французького короля Людовика IX поштовхом для відправлення до монголів посольства Г. де Рубрука у 1253 р. Рубрук був принятий С., але поїхав від нього з переконанням, що хоча С. і був покровителем християн, але сам залишився язичником. Рубрук приводив слова секретаря С. Кояка: “Не смійте говорити, что наш хан - християнин; він не християнин, а монгол”. Але сам Кояк був християнином несторіанського визнання, а несторіани не називали себе християнами. Крім того, не виключено, що С. остаточно прийняв християнство пізніше ніж його відвідав Рубрук5.
Нащадків у С. не було. Він мав тільки одну дочку, яка прийняла православ’я під іменем Феодори, і була бл. 1257 р. видана за білоозерського князя Гліба Васильовича, якому народила трьох синів: Дем’яна, Михайла і Романа.
3. ТУКАН (+до 1255) 1
В джерелах ще називається Тоган-ханом. Помер за життя батька.
4. АБУКАН (+ до 1255) 1
Помер за життя батька.
5. УЛАКЧІ (+ 1257) 1
Хан Золотої Орди (1256-1257).
За Джувейні - син Сартака, всі інші джерела називають У. сином Бату. Після смерті Сартака Менгу-каан затвердив ханом юного У., доручивши Боракчин-хатун, вдові Батия, бути регентшею при ньому. Арабські джерела називають Боракчин-хатун дружиною сина Бату Тоган-хана (Тукана) і матір’ю Туда-Менгу. Інші джерела, в т. ч, і Галицько-Волинський літопис, не полишають сумнівів, що Боракчин-хатун була дружиною Бату і, напевно, матір’ю Тукана та У. Рання смерть останнього також сталася не без допомоги Берке, який рвався до влади.
Спочатку Берке схвально зустрів призначення У., можливо розраховуючи на місце регента, а потім просто вирішив позбутися племінника і зайняти його місце.
5 Бертольд В.В. Работы по отдельным проблемам истории Средней Азии. - Москва, 1964.
114
Гілка БАТУ
V
6. ТАРБУ (+ до 1266) З
Інша форма імені Трабу. Помер за життя Берке. Напевно володів батьківським улусом.
7. МЕНГУ-ТИМУР (+ 1282) З
У джерелах та літературі ще вживається форма імені Мунга-Тимур, Мунке-Тимур, Мунке-Темюр. Хан Золотої Орди (1267-1282).
За Рашид-ад-Діном був посаджений Хубілаєм, хоча й пізніше М.-Т. не визнавав його влади і підтримував претендента Хайду (Гайду). Боротьба між нащадками синів Чингіз-хана закінчилася компромісом. На курултаї 1269 р. на р. Таласі, який відбувся після поразки Борака, була підтверджена внутрішня незалежність улусів Джучі, Чагатая і Удегея, установлено кордони між цими улусами та сформовано їх союз проти нащадків Тулі6. Це означало початок розпаду Монгольської імперії.
Головною проблемою політики М.-Т. було продовження війни з Хулагуїдами. У 1271 р. він здійснив успішний похід проти Візантії, яка їх підгримувала і протистояла союзу Золотої Орди з мамлюками. Цей похід значно полегшив улус-беку Ногаю розширенню його експансії на Балканах. Останній здійснив похід проти болгар, зробивши своїми васалами Тирновське царство, Видинське і Бранічевське князівства.
При М.-Т. було проведено другий перепис на Русі. Київський митрополит і вся православна церква були звільнені від сплати данини. М.-Т. активно вмішувався у справи князів Рязанської та Володимиро-Суздальської земель. Стратив рязанського князя Романа Ольговича (1258-1270). Ханові донесли, що князь погано відзивався про іслам, який поступово приймала монгольська верхівка. М.-Т. велів зашити князеві рота, розрізати на шматки по суглобах, а голову настромити на списа, здерши з неї шкіру7.
У 1277 р. М.-Т. здійснив похід про ясів і аланів, у якому взяли участь володимиро-суздальські та рязанські князі. Було заложено опорний пункт Дедяково наТереку.У678 р.х. (14.05.1279-2.05.1280) М.-Т. вторгнувся у Іран з великим військом. Абака-хан вислав проти нього Менгу-Тимур-оглана, сина Хулагу. На цей раз битва закінчилася на користь Хулагуїда.
Стосовно князівств на Правобережжі Дніпра М.-Т. активності не проявляв. Можливо, що цьому завадило посилення улус-бека Ногая8, у сфері впливу якого знаходилися їх території. Князь Лев Данилович не прийняв королівського титулу, щоб не провокувати монголів, і, навіть, пробував з їх
6 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - Саранск, 1960. - С.5З
7 ПСРЛ.- Т.4. -С.42
8 Там само. - С.54
115
ВОЙТОВИЧ Леонтій
допомогою вирішувати свої проблеми. У 1275 р. М.-Т. допоміг йому проти великого князя литовського Тройдена.
М.-Г. дозволив Генуї організувати колонію у Кафі та сприяв розгортанню кримської торгівлі і піднесенню Солхату.
М.-Т. залишався язичником, хоч і прихильним до мусульман. З його дружин відомі: Ольджан-хатун з племені конкурат, дочка Салджідай-гургена і Кельмиш-ака, сестри Менгу-каана; Султан-хатун з племені ушин та Кутуй-хатун.
8. ТУДА-МЕНГУ (+ 1287) З
В джерелах та літературі ще вживається форма імені Туда-Мунке, ТудаМунгатаТудан-Менгу. Син Кучу-хатун. Хан Золотої Орди (1282-1287).
Посаджений на трон всемогутнім беглербеєм Ногаєм в порушення заповіту Менгу-Тімура, який хотів бачити спадкоємцем Телебугу, найстаршого з правнуків Бату. Безвольний правитель, захопився містичними вченнями суфіїв, об’явив себе дервішем і поступово став від далятися від державних справ, а у 1287 р., за свідченням Рукд-ад-Діна, помішався9, невдовзі був зміщений і зрікся престолу на користь Телебуги. Очевидно, у скорому часі був вбитий.
При ньому продовжувалася війна з Хулагуїдами, зміцнювалися союзні зносини з Єгиптом. Султан Ель-Мелік Ель-Мансур ал-Фората у 1287 р. з посольством прислав припаси, матеріали, фарби і каменотеса для будівництва мечеті у Солхаті. У справи улусу Ногая та Галицько-Волинської держави Т.-М. не вмішувався. Підтримував князя Андрія Олександровича у його боротьбі з братом Дмитром за володимирський престол. Але Дмитро Олександрович звернувся до Ногая і з його допомогою переміг брата10.
Т.-М. був язичником і тільки, ставши ханом, прийняв іслам. Знані дві його дружини: Ірикадж-хатун з племені конкураттаТура-Кутлуг-хатун з племені татар.
9.ТУКТУНУ К З
Інша форма імені Тукта-Нука. Син Кучу-хатун.
10. УГАЧІ З
Інша форма імені Аукаджі. Нащадків не мав.
9Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов, относящихся к историии Золотой Орды. -Т.1. Извлечения из сочинений арабских. - Санкт-Петербург, 1884. - С. 105-106
10 Веселовский Н. И. Хан из темников Золотой Орды Ногай и его время //Записки Российской АН. - Серия 8. История. - Т. 13. - № 6. - 1922; Горский А.А. Политическая борьба на Руси в конце XIII века и отношения с Ордой // Отечественная история. -1996. -№ 3.
116
ГілкаБАТУ
11. АХМЕД (+після 1287) З
У1283-1285 рр. у Курському князівстві утвердився ординський баскак
А., який почав тіснити сусідніх удільних рильських князів - воргольського князя Олега та липицького князя Святослава, закладаючи слободи в їх землях. Олег звернувся з жалобою до Телебуги, який підтримав князів. Тоді А. звернувся до Ногая, який прислав військо з допомогою якого було розорено обидва князівства. Через рік липецький князь підстеріг двох братів А., які встигли втекти в Курськ, і розорив слободи. Побоюючись пімсти ординців, Олег сам напав на родича і вбив його. Але і його чекала така ж доля. Він загинув в боротьбі з братом Святослава Олександром, який отримав від ординців підмогу". Ці літописні відомості підтверджені археологами12.
Навряд чи зміг би немонгол-мусульманин, який просто відкупив вихідданину цілого Курського князівства (значно більшого за Рильське і його уділи), чи навіть нойон, не кажучи вже про нукера, у ХШ ст. так поводитися з князями і не слухати самого хана Телебугу. Баскак - намісник завойованої області. Літописець просто не наважився титулувати князем руського князівства Чингізида і записав, що інші баскаки тримали князівства “і сіі велици бяху”13. Останнє можна витлумачити, що на степових окраїнах Чингізиди таки пробували займати князівські престоли.
За “Муіз-ал-аксаб” А. був сином Абукана, молодшим за Дакдаку. У літописах він названий сином Теміра (вже знак високого походження). Темір (Тимур) могло бути і записаним на слух спотворенням імені Тукан (Тоган) - літописець записав більш поширене ім’я. Син Тукана скоріше міг бути в опозиції до Телебуги і звернутися до Ногая.
12. САБІР (+ після 1287 ?) З
За “Муіз-ал-аксаб” - молодший брат Ахмеда і син Абукана. В літописах згадуються два брати Ахмеда, які були його васалами, тобто молодші. Напевно це Сабір та Дінгур.
13. ДІНГУР з
14. БАРАК 4
11 ПСРЛ. - Т.18.-С.79; Войтович Л. В. Князівські династії Східної Європи (кінець IX-початок XVI ст.). Склад, суспільна і політична роль. -Львів, 2000.-С.181.
12 Александров-Липкинг Ю. А. Далекое прошлое соловьиного края. - Воронеж, 1971.-С.112-117
13 ПСРЛ.-Т.З.-С.78
117
ВОЙТОВИЧ Леонтій
15. БУЛАР
4
16. ТУТУДЖ
4
17.ДАКДАКА
4
Інша форма імені Вакдака.
VI
18. ТЕЛЕБУГА (+1291)
6
Власне Тулабуга(Тула-Бука). Телебуга-варіант руських літописів. Хан Золотої Орди (1287-1291).
Через Ногая не зайняв ханський престол після смерті батька. Коли безумство Туда-Менгу стало помітним, Т. з братом Кунчеком та Алкуєм і Тогрилом, синами Менгу-Тимура, усунули хана від влади. Т., як старший, спочатку правив від імені Туда-Менгу, а по смерті останнього, очевидно насильницькій, як хан.
Намагаючись взяти під контроль Ногая, який виразно перетворював свій улус в окрему державу з центром на Нижньому Дунаї, Т. організував у 1287 р. похід великого війська в Угорщину. Ногай приєднався до цього війська, яке дійшло аж до Пешта, але потім несподівано покинув його і через Брашів відійшов у свої володіння на Дунаї. Перехід через Карпати, який тривав звично три дні, виявився для Т. фатальним. “А ходив він тридцять днів, блудячи в горах, бо водив його гнів Божий. І настав у них голод великий, і почали люди [коней] їсти, а потім стали і самі умирати, і померло їх незчисленне множество. Самовидці ж казали: померлих було сто тисяч”14. Чи не зіграли роль у цих втратах Т. (звичайно менших ніж 100 тис.) воїни галицького князя Лева Даниловича, васала і союзника Ногая?
Восени 1287 р. Т. виступив в похід на Краків. “І зібрав він силу велику, - бо забув він про кару Божу, що збулась над ним в Уграх”. У складі війська виступили чернігівські князі, а також князі з північно-східних земель. Ця рать йшла через галицько-волинські князівства, від яких хан зажадав покори і участі в поході. На ріці Горині першим зустрів Т. луцький князь Мстислав Данилович “з питтям і з дарами”. Біля Перемиля до його війська приєднався володимирський князь Володимир Василькович. На межі галицько-волинських земель їх дігнав Лев Данилович “з питтям і з дарами”. Коли військо зупинилося на бужківському полі князі думали, що їх перебють, а міста поруйнують. Галицько-волинські землі з часів повернення короля Данила (1262 р.), використовуючи зайнятість ханів війною з Хулагуїдами, перестали бути
14 ПСРЛ. - Т.2. - Стб.892-893
118
Гілка БАТУ
ординськими данниками. Пізніше, коли Ногай опанував все Західне Причорномор’я, Лев Данилович визнав його зверхність і з допомогою Ногая приборкував братів та сусідів. Такі стосунки були вигідні обом сторонам. Готуючись до підпорядкування Ногая, Т. вирішив розірвати ці стосунки, підпорядкувавши галицько-волинських князів безпосередньо собі. Тому останні не без підстав побоювалися розправи. Але Т. пройшов через волинські землі, при цьому ординці нещадно грабували населення, і вступив у польські землі. Під Сандомиром, здобути який військо Т. не змогло, хан довідався про те, що Ногай вже під Краковом. Не зустрівшись з ним, Т. повернув назад і в кінці грудня - на початку січня тримав Львів в облозі дві неділі. Очевидно відбудовані укріплення Львова були потужними і Т. не рішився штурмувати місто. Після відходу ординців Лев Данилович оцінив втрати у дванадцять з половиною тисяч15. Чи була облога Львова пімстою за союз з Ногаєм, чи Т. прагнув демонстрацією сили відбити у князів охоту до продовження цих стосунків?
У1289 р. Т., який залишався язичником, в період рамазану вторгнувся в Іран. Ногай, послідовний противник Хулагуїців, послав туди також своє військо із знаменитим темником Бурундаєм. 26.03.1290 р. ільхан Аргун довідався про виступ противників з Дербента. Він наказав Тукалу, Шіктур-нойону і Кунджукбалу перехопити військо Джучидів. На допомогу їм спішив Тогачар, один з кращих полководців Хулагуїдів. 13.04.1290 р. Аргун з основними силами вийшов з Білясувара. 27.04 він прибув в Шабран до обозу. 29.04.1290 р. авангард військ ільхана зіткнувся на р. Карасу під Дербентом з авангардом Т., яким командували царевичі Аячі і Токта (з одним туменом) та еміри Менглі-Бука і Екідж. Еміри ільхана Тогачар, Кунджукбал і його тисячник Тайджу кинулися у воду і раптово атакували Джучидів. У цьому бою загинули знаменитий темник Бурундай і тисячник Кадай. В полон потрапив Черіктай, старший емір Токти.
Поразка в цьому поході привела до виникнення змови серед Джучидів, яку очолив син Менгу-Тимура-Токта. Загибель Т. прискорило суперництво з Ногаєм. Ногай підтримав змову Токти. Прикинувшись смертельно хворим, він прибув у Сарай-Берке і, як найстарший в роді серед Джучидів, зажадав скликання курултаю. Коли Т. з іншими царевичами приїхали на цю зустріч, нукери Ногая перебили охорону і захопили їх. Видані Ногаєм Токті, Т. і його прибічники були страчені Сім за монгольським звичаєм переломали хребти)16.
19. КУНЧЕК (+ 1291) 6
Разом з Телебугою усунув Туда-Менгу. Учасник походів 1287 р. Загинув внаслідок змови Тохти з Телебугою та іншими царевичами у ставці Ногая.
15 Там само. - Стб.894
16 Веселовский Н.И. Хан из темников Золотой Орды Ногай и его время//Записки Российской АН. - Серия 8. История. - Т. 13. -№ 6. -1922.
119
ВОЙТОВИЧ Леонтій
20. АЛКУЙ (+ 1291).
Інша форма імені Алгуй. Разом з Телабугою усунув Туда-Менгу. Загинув внаслідок змови Тохти з ханом Телебугою та іншими царевичами у ставці Ногая.
21. АБАЧІ 7
Інша форма імені Абаджі.
22. ТУДАКАН (+ після 1293) 7
В джерелах ще зустрічається форма його імені Тудан (Дюдень). Під тримав змовуТокти.У 1293 р. очолив каральне військо Золотої Орди, яке розгромило 14 міст у Володимиро-Суздальській землі, князі яких шукали підтримки у Ногая.
23. БУРКУК(+ 1310) 7
В джерелах ще зустрічається форма його імені Бурлюк. Входив у партію Токти в боротьбі за ординський трон.
24. ТОКТА (+ 1312) 7
В джерелах зустрічається форми його імені Токтай (Токта) та Гіяс-адДін Токтай (хоча він не був мусульманином, залишаючися язичником). Син Ольджан-хатун. Хан Золотої Орди (1291-1312).
У поході на Азербайджан у 1289-1290 рр. командував туменом. Побоюючись братів Алкуя і Тогрила, які підтримували Телебугу, втік у 1290 р. до Йіликчі, внука Беркечара і послав до Ногая. Ногай у 1291 р. вирішив підтримати Т. Він хитрістю заманив Телебугу і царевичів, які його під тримували, на курултай, а потім видав їх Т. Стративши Телебугу, Кунчека, Алкуя, Тогрила та інших братів, Т. відступив у свій улус за Ітілем (Волгою). Лише впевнившись у підтримці інших братів, Т. зайняв трон.
За порадою Ногая Т. вирішив припинити війну з Хулагуїдами, які за Газан-хана досягли найбільших успіхів. 28.03.1294 р. він послав послів до ільхана Газана, які були відпущені 2.04.1294 р. Переговори завершилися миром, скріпленим шлюбом Турі, сина Ногая з сестрою Газан-хана.
Т. намагався посилити контроль за руськими князівствами. У противагу до Володимира на Клязьмі, навколо якого почалася консолідація північносхідних князівств, де вже завершувалося формування російської нації, ординці хотіли відновити значення Києва17. Саме тому, після карального походу у 1293 р.
17 Ставиский В.И. „Киевское княжение” в политике Золотой Орды (первая чверть XIV века) // Внешняя политика Руси. Юбилейные чтения памяти
120
ПпкаБАТУ
у Володимиро-Суздальську землю, окремі князі якої стали звертатися до Ногая, бл. 1299-1300 рр. путивльські Ольговичі, сильніші на той час з чернігівських династів, отримали ярлик на Київ. Правителі невеликого Московського князівства, демонструючи лояльність щодо Орди, почали розширювати свої володіння. У протистоянні Московського князівства, князь якого Юрій Данилович добивався всіма способами прихильності при ханському дворі, з Тверським князівством, Т. став на сторону більш слабкої на той час Москви.
Т. старався уникати конфронтації з Ногаєм, пам’ятаючи долю свого попередника. Поряд з тим він не бажав бути маріонеткою в руках Ногая. Це привело до усобиці, яка закінчилася на цей раз загибеллю Ногая. Безпосереднім приводом послужила родинна сварка. Батько дружини Т. емір Содджидай-гурген з племені конкурат посватав для свого сина Яйлага (від Кельмиш-ака-хатуни) дочку Ногая - Кабак. Кабак була мусульманкою, а Яйлаг і його родина дотримувалися ойратської віри. Коли Ногай довідався, що родичі хана ігнорують Кабак, він поставив вимогу відіслати Солджидай-гургена в юрт біля Хорезму. Т. відмовив. Тоді Ногай зажадав видачі Солд жидай-гургена, на що знову отримав відмову хана.
Війна розпочалася пізньої осені 1298 р. Ногай з синами Джуке, Теке і Турі вторгнувся у володіння Т. Хан зібрав на ріці Узі ЗО туменів війська, але ріка не замерзла і він не зміг переправитися. Обидва війська відступили. Напочатку 1299 р., довідавшись, що військо хана розпущене, Ногай раптово напав на нього. Битва відбулася на ріці Аксай на межі володінь Т. та Ногая. Т. був розбитий і мусив втікати у Сарай. Але і Ногая покинули деякі еміри, невдоволені його політикою пошуків союзу з ільханом. Ногай навіть хотів, щоб Газан-хан виступив посередником у його конфлікті з Т. Останній тим часом отримав допомогу, а також, пройшовши через Чернігівську і Київську землі (у той час, напевно, були відновлені Київське і Переяславське князівства), зібрав війська тамтешніх князів18. 15.09.1300 р. у вирішальній битві у низів’ях Південного Бугу чи Дністра у місцевості Куканлик він переміг Ногая, який був вбитий чернігівським чи київським дружинником19. Навколо локалізації цього топоніма триває полеміка. Новіші дослідники шукають Куканлик у Буджаку, на речці Когильник20. За версією Ф. К. Бруна Куканлик тотожний з одним з одеських лиманів - Куяльником21. На морській карті венеціанця Андреа Біанко
В. Т.Пашуто. Тезисы докладов. - Москва, 1988. - С.95-99
18 Войтович Л. Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у ХІІ-ХѴІ ст. - Львів, 1996.-С.159
19 Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого Княжества Литовського. - Киев, 1987,- С. 15-16
20 Spinei V. Moldova in secolele XI-XIV. - Bucuresti, 1982. - P.171; Егоров В.Л. Историческая география Золотой Орды. - Москва, 1985. - С. 201
21 БрунФ.К. Черноморье. Сборник исследований по исторической географи Южной России. - Ч. 2//Записки Новороссийского ун-та. - Т. 30. - Одеса, 1880. - С. 353
121
ВОЙТОВИЧ Леонтій
1436 р. цей же дослідник побачив між нижньою течією Дністра і його лівою притокою Кучурганом напис “zizera уа de nogay”. На новому виданні карти ця назва виглядає як “nogai”22.
Улус Ногая отримав брат Т. - Сарай-Бука. Значна частина улусу Ногая у ході боротьби з його синами і у наступні роки (1301-1307) відійшла до Угорщини. Скориставшись з цієї боротьби, звільнилися з-під ординського впливу болгарські та сербські правителі. Галицько-волинський князь Юрій Львович коронувався дідівською короною, що означало, що він позбувся ординської опіки. Йому вдалося навіть добтися утворення Галицької митрополії, до якої відійшли єпархії територій, які позбулися ординської опіки. В Константинополі погодилися на виділення Галицької митрополії з огляду на те, що київські митрополити перебували під повним ординським контролем. Політика, яку далі проводив Т., сприяла королеві Юрію Львовичу.
Розгромивши Ногая, 3.05.1301 р. Т. знову послав послів до Газан-хана. В угоду противникам Ногая і його синів, він вимагав очистити Азербайджан і Арран, які мали належати Джучидам. У 1302 р. Газан-хан наблизився до Дербента. Сини Т. відступили у степ. Війна з Хулагуїдами знову стала реальністю. Т. намагався організувати антиіранську коаліцію. У1306 р. посли Т. прибули у Єгипет до султана ал-Меліка ал-Насира Мухаммеда (1299-1309) з пропозиціями спільних дій проти Хулагуїдів, але отримали відмову. З того часу, ж пише Вассаф, відновилася торгівля з Арраном і Азербайджаном. Намагаючися здобути підтримку решти монгольського світу у конфлікті з Хулагідами, Т. у 1303-1305 рр. після обміну посольствами визнав зверхність великого каана Тимура-Олджейтю. Але фактичного відновлення Монгольської імперії не відбулося. По смерті Тимура-Олджейтю у 1307 р. почалася довга боротьба за престол великого каана. Золота Орда та інші західні улуси назавжди відпали від імперії. Наближення династії Юанів до китайської культури та релігії поряд з поширення мусульманства в Золотій Орді зробили цей розрив безповоротнім.
Зайнявши після боротьби з нащадками Ногая, території його улусу, Т. успадкував і конфронтацію з генуезькими колоніями, перш за все з Кафою. У 1308 р. він послав проти генуезців військо, але останні врятувалися втечею на кораблях.
Т. хотів залишити трон своєму синові Ільбасмишу. Він помер на кораблі під час плавання по Ітшпо (Волзі), готуючись до нового походу у руські землі23.
22 Димитров В. България в средневековна картография ХІѴ-ХѴІІ век. - София, 1984.-№ 17
23 Арзютов H. Золотая Орда. - Саратов, 1930; Федоров-Давыдов Г.А. Общественный строй Золотой Орды. - Москва, 1973.
122
Гілка БАТУ
25. САРАЙ-БУКА (+ 1302) 7
Підтримував Токту. Після загибелі Ногая отримав його улус та воював з його нащадками. У1301-1302 рр. боротьба ця була особливо впертою24.
26. МУЛАКАЙ (+ 1291) 7
Інша форма імені (за Бейбарсом) - Малаган25. Страчений Тохтою за підтримку Телебуги.
27. КАДАН (+ 1291) 7
Страчений Тохтою за підтримку Телебуги.
28. КУДУКАН (+1291) 7
Страчений Тохтою за підтримку Телебуги.
29. ТОГРИЛ (+ 1291) 7
Інша форма імені - Тогрулджа. Разом з Телебугою усунув Туда-Менгу. Загинув внаслідок змови Тохти. Казі Ахмед і ряд інших авторів вважали Т. сином Тохти, який ніби-то правив 17 років по ньому і помер у 727 р.х. (1326/1327). Його дружина Баялун-хатун з візантійської імператорської сім’ї Палеологів після
його загибелі була взята до гарему сина Т. - Узбека. Вона залишалася християнкою, незважаючи на мусульманський фанатизм її другого мужа і мала на нього помітний вплив26.
30. УР-МЕНГУ 8
Син Ірикадж-хатун.
31.ЧЕЧЕКТУ 8
Син Тура-Кутлуг-хатун.
32. ТУБТАЙ [?] 8
24 Руссев Н.Д. Молдавия в „темне века Материалы к осмыслению культурноисторических процессов// Stratum plus. -1999. -№ 5. Неславянское в славянском мире. - С.379—406
25 Тизенгаузен В. Г. Сборник материалов. - Т. 1.-С. 107-108
26 Нечволодов А. Сказания о Русской земле. -Т.2.- Санкт-Петербург, 1913.
123
ВОЙТОВИЧ Леонтій
33. САРАЙ-ТІМУР.
.9
34. БАБУДЖ
9
35. ТУКЕЛЬ-БУКА
9
VII
36. ЮЗ-БУКА
19
37. HIEBKAJI (+1327)
22
Інші форми імені Шелкан, Чолхан.
Посланий Узбеком у Тверське князівство в 1327 р. як посол, вів себе визиваюче. Зайняв двір князя Олександра Михайловича. Московські агенти розпустили чутки, що III. має намір сісти на тверський престол і насильно змусити населення прийняти імлам. Коли 15.08.1327 р. ординці захотіли відібрати коня у дякона Дюдка, той підняв крик, а тверичі заступилися за нього. До них приєднався і Олесандр Михайлович з дружиною. Ординці відступили у двір князя Михайла Ярославича, але тверичі підпалили його. ЗIII. загинули і ординські купці27. Московський князь Іван Калита негайно доніс ханові Узбеку і з 50 тис. ординського війська виступив проти Твері28. В російському епосі збереглася пісня про Щелкана Дудентьєвича29. [Трансформація імен: ПІ., син Тудакана- Щелкан Дудентьєвич].
Напевно помер при житті батька, бо Токта хотів поставити після себе його молодшого брата Ільбасмиша.
Інша форма імені - Ябариш. За заповітом Токти мав йому успадкувати. Старший емір Токти Кадак хотів поставити його ханом Золотої Орди, усунувши
27ПСРЛ. -Т.4.- С.260-261; - Т. 15. - С.470
28 Борзаковский В. С. История Тверского княжества.-Санкт-Петербург, 1876; Воронин Н.Н. “Песнь о Щелкане "и тверское восстание 1327 г. //Исторический журнал.-1944. -№ 9;Клюг Э. Княжество Тверское. 1247-1475 гг. - Тверь, 1994.
29 Древние российские стихотворения, собранные Киршею Даниловым. - Москва-Ленинград, 1958. - С.28-29
38. ТУЛУНБІЯ (+1364)
.23
39. МЕНГЛІ-БУКА (+ до 1312).
.24
40. ІЛЬБАСМИШ (+1312)
24
124
Гілка БАТУ
іншого претендента Гасан-оглана. Але в боротьбу вмішався Узбек, який, як розповідає “Історія Увейса”, підступно вбив обох30.
41. ІСКАР [?] 24
42. ТУКЕЛЬ-БУКА (+ 1313) 24
Хан Золотої Орди (1312-1313).
Пробував захопити владу, але був вбитий прихильниками Узбека. Деякі дослідники вважають його воєначальником Тука-Букою і башкиром за національністю31, що, звичайно, було виключено. Навіть такі особистості як Мамай, Тімур та Єдігей, не будучи Чингізидами, не ризикували проголосити
себе ханами.
43. УРУС-БУКА 26
44.КУНКА С 28
45. УЗБЕК (+1342) 29
Власне Гіяс-ед-Дін Султан Мухаммед Узбек. Хан Золотої Орди (1313-1342). Мав улус на східних межах Золотої Орди. У1312 р. в Хорезмі домовився з Кутлуг-Тимуром і під приводом вираження співчуття добився прийому у Ільбасмиша. Під час аудієнції У. вдарив Ільбасмиша ножем, а Кутлуг-Тимур вбив його еміра Кабака. Пізніше його прихильники розправилися з ТукельБукою. Ханом проголосили У. в січні 1313 р.32
Першим із золотоординських ханів почав насильно запроваджувати іслам як державну релігію, переслідуючи інаковірців (з 1313 р.). При ньому Золота Орда досягла найвищого розквіту.
Стосовно російських князівств провадив політику зіткнень і усобиць. Під тримав московських князів Юрія Даниловича і Івана Калиту проти тверських князів. У1317 р. з його наказу був вбитий тверський князь Михайло Ярославич, у 1327 р. жорстоко придушене повстання у Твері, інспіроване московськими агентами, у 1339 р. вбиті тверський князь Олександр Михайлович і його син Федір33. Московський князь Іван Калита, ставши фактично намісником У., став
30 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. -Т.2.- С. 100
31 Утемиш-хаджи. Чингиз-наме. - Алма-Ата, 1992; Усманов М. А. Татарские исторические источники ХѴІІ-ХѴІІІ вв. //Сборник летописей. - Казань, 1972.
32 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. -Т.2.- С. 100
Арзютов Н. Золотая Орда. - Саратов, 1930; Богатов Г. А. Золотая Орда// Русская речь. - 1970. -№ 4; Аверьянов К. А. Московское княжество Ивана Калиты. - Вып. 1-3. - Москва, 1993-1994.
125
ВОЙТО ВИЧ Леонтій
збирати данину-викуп і в інших землях. Дрібні князі, не здатні погасити свої недоїмки перед ординцями, стали продавати свої володіння московському князеві і переходити в ряди його дворян. Інспіруючи антиординські виступи у сильніших князівствах і придушуючи їх з допомогою ординських військ, Іван Калита добивався ослаблення своїх противників. Крім того у самому Московському князівстві почали впроваджувати ординський принцип прямого успадкування влади, стримуючи процес роздроблення на уділи, який активно проходив у сусідніх князівствах. Активність московських князів не залишилася без уваги У. Він навіть розділив у 1328 р. Велике князівство Володимирьке між Іваном Калитою та суздальським князем Олександром Васильовичем. Але у 1331р. московський князь знову добився відновлення своєї зверхності.
У. не зумів, однак, завадити Смоленському князівству позбутися ординської опіки. У середині 1330-х рр. смоленський князь Іван Великий Олександрович перестав платити ординський вихід. У 1339 р. У. послав на Смоленськ великі сили, очолені еміром Товлубеєм, куди входили дружини Івана Калити і його васалів, а також інших князів. Не добившись успіху, у 1340 р. він знову послав на Смоленськ велике військо, де крім ординців були дружини рязанських, суздальських, ростовських, юр’євського, друцького і фомінського князів та московське військо. Смоленськ витримав ординські удари.
У 1323 р., схоже, У. спробував повернути залежність ГалицькоВолинської держави. В ході цієї боротьби, напевно, загинули Андрій та Лев Юрійовичі. Але, не маючи змоги безпосередньо втрутитися у боротьбу за Галицьку спадщину (через зайнятість основних сил на Кавказі), У. домовився з Литвою про під тримку мазовецького кандидата34. Болеспав-Юрій Тройденович, у свою чергу, титулувався князем “Малої Русі”, декларуючи відмову претензій на Київ та інші землі, які знаходилися у межах монгольського впливу (“Dei gratia natus dux totius Russae Minoris” - “3 Божої ласки природжений князь всієї Малої Русі”)35. У1340 р. золотоординський хан допоміг Любарту-Дмитрові Гедиміновичу та його старості Дмитрові Детьку відбити наступ польського короля Казиміра Ш на Галицьку землю36.1342 р. його військо здійснило небувале спустошення теренів Польщі і Угорщини, чим було стримано агресію проти Галицько-Волинської держави37.
34 Войтович Л. Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у XI 1-Х VI ст. - Львів, 1996. - С.99
35 Болеслав-Юрий II, князь всей Малой Руси/Сборникматериалов и исследований, собр. О.Гонсиоровским, А.А.Куником, А.СЛаппо-Данилевским, И.А.Линниченко, С.П. Пташицким и И. Режабком. - Санкт-Петербург, 1907.- С. 153-154
36 Шараневич И. История Галицко-Володимирской Руси. - Львов, 1863. - С. 158-159
37 Болеслав-Юрий II, князь всей Малой Руси // Сб. мат. и исслед., собр.
О.Гонсиоровским, А.А.Куником, А.С.Лаппо-Данилевским, И.А.Линниченко,
С.П.Пташицким и И.Режабком. - Санкт-Петербург. -1907. - С.20-21,156-190
126
Гілка БАТУ
Пробував У. відновити вплив Золотої Орди і у болгарських землях. У 1324 р. він підтримав царя Георгія II Тертера у конфлікті з Візантією, а у 1328 р. - царя Михайла III Шишмана у війні із Сербією. Але в обох випадках Болгарія потерпіла невдачі.
Головним напрямком зовнішньої політики У. продовжувала залишатися боротьба за Азербайджан. 11.05.1314 р. У. вислав з Дербента Гейхату з чотирма старшими емірами. 2.08-30.09.1315 р. Баба-огул із своїм туменом піддався ільхану Улджейту і був посланий на Хорезм, правитель якого Кутлуг-Тимур через зраду частини війська не зміг йому завадити. В одному мінареті Бабаогул спалив 600 мусульман, взяв в полон 50 тис. Але був розбитий Савуром, сином Урек-Тимура, сина Тука-Тимура. Син Дуви, хана Маверанннахра, - ЕсенБука-огли (1309-1318) був союзником У. В присутності посла У. - Ак-Буки і еміра Хусейн-гургена, батька засновника династії Джалаірідів Хасана Великого, Улджейту стратив Баба-огула з сином.
Війна з Хулагущами не дозволила У. підтримати Есен-Буку, коли той у 1316р. намагався відірвати улус Чагатая від Монгольської імперії. У. і сам формально залишився вірним великому каану Буйянту.
Зимою 1319р. під час перебування юного ільхана Абу Саїда на зимівці в Гаубарі У. раптово виступив проти Хулагущів. Лезгіни попередили еміра Тарамтаза і той змушений був втікати. Узбек дійшов до берега ріки Кури, але емір Чупану, який виконував функції регента, зумів зайти йому в тил зі сторони Грузії. У. довідався про наміри противника взяти його у кліщі і відступив до Терека. Його переслідував Курумиш, син Алінака, який не прийшов на допомогу Абу-Сащу. Бойові дії тривали майже безперервно з перемінним успіхом.
У. постійно шукав прихильників у стані ільханів. У1325 р. емір Чупан, один з кращих полководців ільханів, з Грузії пустошив землі У. Він загинув між 17.11-16.12.1327 р. Його старший син Хасан з онуком Галишем втекли у Хорезм, звідки перебралися до У. Обидва воювали у його війську проти черкесів. Хасан помер від рани у цій війні, а його син Галиш був пізніше у війську Джанібека. 19.10-17.11.1335 р. умертвили Багдад-хатун, яка вела переписку з У., запрошуючи його в Іран.
Війна з Хулагуїдами виснажувала сили Золотої Орди і не приносила результатів. У1335 р. У. знову не зміг форсувати Куру через опір азербайджанців.
У. багато будував, зокрема в Криму. В Солхаті збереглася мечеть з чудовим різьбленим кам’яним порталом, з датою будови та ім’ям У.38 Він переніс столицю у Новий Сарай (Сарай-ал-Джедід), який розбудував і прикрасив. Розширилися не тільки політичні, але й торговельні контакти з Єгиптом, головним союзником Золотої Орди в боротьбі з ільханами39. Довгу історію мало
38 Греков Б.Д., Якубовский А.Ю. Золотая Орда и ее падение. - МоскваЛенинград, 1950. - С. 91
39 Закиров С. Дипломатические отношения Золотой Орды с Египтом (XIIIXIV вв.).-Москва, 1966.
127
ВОЙТОВИЧ Леонтій
сватання однієї з царівен-Тулунбай-хатун, дочки Тунаджі, яку планували видати за султана ал-Меліка ан-Насіра. Перше посольство було відправлене у 1314 р. Зберігся опис ал-Айні подорожі царівни через Константинополь у Александрію в 1320 р.40 Через п’ять років У. довідався, що султан незабаром видав царівну за одного із своїх мамлюків. Султан вибачався, признаючи, що Аллах забрав її з життя.
Сестра У. Кончака-Анна (+1317) була видана за московського князя Юрія Даниловича. Незважаючи на віронетерпимісгь в самій Орді, до нього невластиву Чингізидам, У. дозволив Кончаці змінити віру і охреститися41. Так само не змушував переходити в іслам свою дружину Баялун-хатун, з походження візантійську принцесу. Дочка Іткуджуджука, за свідченням Ібн Батутти була
видана за еміра Іса-бека. З дружин У. відомі ще Шерітамгу, мати Джанібека, та Кабаке і Урдуджі.
46. ГАЗАН-ОГЛАН (+ 1312 ?) 29
Інша форма імені Езгір-оглан. Згідно Таріх-і-Шейх-Увейс у 1312 р. претендував на престол. Через це деякі історики вважають його старшим за Узбека.
47.ДЖУХТА Й 30
VIII
48. СЕРА-БУКА 39
49.ТУЛАКА Й 39
50.КАА Н 39
51.ДЖУРУКА Н 39
52. САФАР-БУЛУДЖ 39
53. ТУЛУГБЕК (+ до 1342) 45
Його нащадки претендували на ханський престол по смерті Узбека.
54. ІРІНБЕК ( + до 1342) 45
40 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. -Т.1.- С. 520
41 Григорьев В. О достоверности ярлыков, данных ханами Золотой Орды русскому духовенству. - Москва, 1842. - С.51
128
Гілка БАТУ
55. ТУГДИБЕК (+ до 1342)
45
Не мав нащадків. Напевно помер юним.
56. ШИРШБЕК (+ до 1342)
45
Не мав нащадків.
57. ТІМУРБЕК (+1342)
45
Вбитий з наказу Джанібека по смерті батька.
58. ДЖАНІБЕК (+1357)
45
Хан Золотої Орди (1342-1357).
По смерті Узбека усунув племінників, синів старшого брата Тулугбека, і став ханом. Його політика мала виразний південно-східний напрямок. Західними проблемами цікавився мало, продовжуючи політику батька, чим дозволив значно укріпитися московським князям. Галицько-волинськими справами він взагалі не цікавився. Після Узбека ординці вже не пробували відновити свій вплив на цих землях. Політику батька Д. продовжував і насаджуючи іслам. Джерела відзначають будівництво мечетей, медресе, покровительство богословам і наукам, що підкреслював також Анонім Іскандера.
Д. не вдалося відвоювати у Генуї Кафу (1344). Конфронтація з цією республікою продовжувалася і Д. у 1347 р. уклав угоду з її конкурентом Венецією. Виступив Д. на стороні Венеції у її черговому конфлікті з Генуєю в 1349-1355 рр., який завершився перемогою Венеції. Почали розширюватися венеціанські факторії в Тані (Азові) та Провато (Крим). Але венеціанці так і не зуміли закріпитися у Солхаті. Крім того за умовами миру 1355 р. обидві республіки зобов’язалися не посилати своїх кораблів в Чорне море протягом трьох років42.
Д. підпорядкував собі майже весь Чагатайський улус, а також завоював Азербайджан, чого нащадки Джучі добивалися майже 100 років.
Для реалізації заповітних мрій Джучидів склалися сприятливі обставини. Ільхан Абу Саїд помер у 1335 р. і держава Хулагуїдів фактично розпалася. Азербайджан захопили Чобаніди. Тиранічна влада Мелік-Ашфера (1344-1356) привела до того, що цілий ряд представників знаті і купецтва стали звертатися
42 Скржинская Е. Ч. Венецианский посол в Золотой Орде (по надгробию Якопо Корнаро, 1362 г.)// Скржинская Е. Ч. Русь, Италия и Византия в Средневековье /Підготовка текста к печати М. В. Скржинской и Н. Ф. Котляра, вступительная статья Н. Ф. Котляра. - Санкт-Петербург, 2001. - С. 125
129
ВОЙТОВИЧ Леонтій
до Д. із закликом зайняти Азербайджан. У Сарай-Берке приїхав навіть відомий мусульманський казі ходжа Мух’ї-ед-Дін Бердаї і у своїх проповідях закликав Д. захистити народ від злочинів Мелік-Ашфера. У 1356 р. (джерела датують похід 1357 р., але монети, які Д. карбував у Тебрізі датовані 1356 р.) Д. форсував Куру і рушив на Тебріз. При виді його численних сил біля Уджанського гурука військо Мелік-Ашфера розбіглося. У нього не вистачило волі чинити опір, він покинув Тебріз з гаремом і скарбницею, яку в дорозі розграбували раби. Самого Мелік-Ашфера схопили і стратили, виставивши голову у Тебрізі. Д. вступив у Тебріз, поставив на престол ільханів свого сина Бердибека і залишив йому 50 тис. воїнів з полководцем Сарай-Тимуром, сином еміра Джарука43. Сам Д., будучи хворим, з дочкою Мелік-Шарифа Султанбахт і сином Тимурташем виступив назад.
Коли Бердибек довідався про стан батька, то покинув Тебріз і рушив у Сарай-Берке. Обставини смерті Д. детально розповідає Анонім Іскандера. Д. стало легше, але довідавшись про прибуття сина, який покинув щойно завойований Азербайджан, він розхвилювався. Викликавши еміра Тоглу-бея (Товлубія), який був ще полководцем Узбека, він вирішив з ним порадитися. Останній був правою рукою і порадником Бердибека. Побоюючись, що про це довідається Д., Тоглу-бей убив хана прямо в ставці на килимі. Негайно покликали Бердибека і почали приводити до присяги емірів. Тих, які вагалися, тут же вбивали44. Ібн Халдун приводить дві версії смерті Д. - від хвороби і внаслідок вбивства, зазначаючи, що вже хворим хан був заключений в окови45.
Д. добився найбільшого розширення території Золотої Орди, він переможно завершив довголітню війну і завоював Азербайджан. Йому вдалося приєднати до Золотої Орди значні території Чагатайського улусу. Кок-Орда, яка потихеньку відривалася від Ак-Орди, також відчула його руку. Але смерть Д. відкрила початок розвалу держави46.
59. ХІДИРБЕК (+1342) 45
IX
60. ТІНІБЕК (+ 1342) 53
Інша форма імені - Дінібек. Хан Золотої Орди (1342).
43 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. - Т.2. - С. 103, 231
44 Там само.-С. 128-129, 293
45 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. -Т.1. — С. 389
46 Арзютов Н. Золотая Орда. - Саратов, 1930; Базидевич К.В. Восточная Європа, Средняя Азия и Закавказье под Властою монгольских завоевателей. - Москва, 1940; Богатов Г. А. Золотая Орда// Русская речь. -1970. -№ 4.
130
Гілка БАТУ
Узбек бачив у ньому спадкоємця. У1331 р. Т. одружився з Ануширванхатун, дочкою впливового еміра Шейх-Алі, сина еміра Хусейна. За інформацією Таріх-і-Шейх-Увейс, невдовзі після смерті Узбека у 1342 р. був розбитий дядьком Джанібеком і страчений47.
61.ТУБУТ А 53
62. ХИЗР-БЕК (+ 1342) 53
За Таріх-і-Шейх-Увейс страчений дядьком Джанібеком як претендент на ханський престол48.
63. КУРУДЖБЕК (+ 1357) 54
Вбитий з наказу Бердибека як претендент на ханський престол.
64. КЕЛЬДИБЕК (+ 1361) 54
Хан Золотої Орди (весна 1361 - осінь 1361).
Роки правління надійно підтверджуються монетами: монети 762 р. х. карбовані у столиці Сарай ал-Джедіді та 762-763 рр.х. - в Азаку (Азові). Загинув К. в битві з іншим претендентом Мюрідом, про що збереглося повідомлення Рогозького літопису49. За Анонімом Іскандера К. був самозваним сином Бердибека. Він заставляв емірів вбивати один одного, таємно викликаючи до себе і змушуючи виступати проти іншого (так згинули Могул-Буга, Ахмед, Нангудай та інші видні еміри ще з часів Джанібека)50. Самозванство К. відзначив і Рогозький літопис51.3 такою версією погодився В. Єгоров52. Інші літописи називають К. внуком Узбека53. Зрештою виключено, щоби на владу в Золотій Орді міг претендувати нечингізид з народження. Достатньо прикладів таких як Мамай, Тимур чи Єдігей, жоден з яких не ризикнув об’явити себе ханом. Крім того внук Узбека К. зафіксований у генеалогіях Чингізидів. Тому, здається, правий М. Сафаргалієв, вважаючи К. сином Ірінбека і внуком Узбека54.
47 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. -Т.1.- С. 389
48 Там само.-С. 100
49 ПСРЛ. - Т. 15. - Вып. 1. - Стб. 73
50 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. -Т.2.- С. 129
51 ПСРЛ. - Т. 15. - Вып. 1. - Стб. 70
52 Егоров В.Л. Золотая Орда перед Куликовской битвой//Куликовская битва. - Москва, 1980. - С. 187-188
53 ПСРЛ. -Т. 18. -С. 101
54 Сафаргалиев М. Г. Распад Золотой Орды. С. 112,117-118
131
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Можливо, що противники К. розпускали чутки щодо його походження. Анонім Іскандера, загалом джерело плутане, дуже яскраво описує жорстокість К. Але повідомлення цього джерела ніби Бердибек знищив усіх нащадків Бату явно не відповідає дійсності. Численні царевичі були розкидані по далеких улусах і мали безліч можливостей уникнути страти. За цим джерелом К. був вбитий власним сином55. М. Сафаргалієв називає можливим вбивцею К. Ільяса, сина Маглубея, який був старшим еміром при наступниках К. і датує його вбивство 1361 р.56 Монета К, карбовані у Сараї ал-Джедід та Азаку, датуються 762 р. X. Монета датовані 763 р. х. (який почався з 31.10.1361 р.) були карбовані лише в Азаку. Це би могло означати, що суперник К. витіснив його із столиці. На підставі цього можна також вважати, що К. загинув десь в кінці 1361 р.
65. УРУСЧУК (+ 1357?) 54
У1357 р. Бердібек знищив більшість нащадків Бату. Серед них були і сини Ірінбека, але котрий з царевичів помер до 1357 р., а котрий загинув у 1357 р. невідомо. Всі, хто пережив різню 1357 р. пізніше претендували на престол.
66. ТАТШЕК (+ 1357?) 54
67. ДЕВЛЕТ-БЕК (+ 1357?) 54
68. ІРШБЕК (+1357?) 54
69. ТАТЛШЕК (+1357?) 54
70. ШАХБЕК (+1357?) 54
71. БАТІБЕК (+1357?) 54
72. БЕРДИБЕК (+1359) 58
Хан Золотої Орди (1357-1359).
Відзначився в поході на Азербайджан і був призначений батьком намісником із ставкою у Тебрізі. Довідався про близьку смерть батька через послання Тоглу-бея (Товлубія) і негайно покинув Азербайджан, виступивши до столиці Золотої Орди. Емір Тоглу-бей вбив хворого Джанібека і привів до присяги його емірів, вбивши тих, хто вагався. Після цього Б. “викликав до себе
55 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. -Т.2.- С. 129
56 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. -С. 118
132
Гілка БАТУ
всіх царевичів і за один раз їх всіх знищив”, в т.ч. 8-місячного брата за якого просила рідна мати обох ~ Тагай-Тоглу-хатун (Тайдула)57.
Покинувши завойований Північний Іран, Б. забрав з собою еміра СарайТимура, а у Тебрізі залишив гарнізон, очолений Ахіджуном. Утримати Іран не вдалося. Відразу Азербарджан пробував зайняти правитель Фарсу і Перського Іраку Музаффарід (1313-1359), якому ще Джанібек пропонував підкоритися. Вже по смерті Б., скориставшись боротьбою за владу, полонений принц з династії Чобанідів Тімурташ втік з сестрою в Хорезм. Залишивши сестру у Ширазі, він прийшов в Ахлат, сподіваючися на підтримку Хизр-шаха, але той при наближенні Увейса-султана стяв йому голову і відправив у Тебріз. Азербаджан став володінням Увейс-султана.
За писемними джерелами Б. правив три роки58. Був вбитий разом з своїм радником і старшим еміром Тоглу-беєм іншим претендентом рідним братом Кульною59. Посилаючися на монети Б. з Тетюшського скрабу, карбовані у Гюлісгані (1359/1360) та Новому Сараї (1360/1361), А. Якубовський вважав за можливе продовжити час його правління до 1361 р.60 Він думав, що монети Кульни за період 1360-1361 рр. ще знайдуться. Інші дослідники цього не приймають. Симеонівський та Рогозький літописи вважають, що Б. помер власною смертю61. Довіряючи цим джерелам, В. Єгоров висунув версію, ніби по природній смерті Б. Товлубій та інші еміри пробували висунути свого кандидата, але переміг Кульна62. Ця версія бездоказова. М. Сафаргалієв дотримувався версії щодо загибелі Б. у 1359 р., пов’язуючи придворні інтриги з діяльністю цариці Тайдули63. Його погляд виглядає переконливим.
За Ібн Халдуном при Б. темник Мамай був беглер-беєм і одружився з його дочкою64.
73. КУЛЬНА (+1359) 58
За руськими літописами - Кульпа (Аскульпа). Хан Золотої Орди (1359, весна-осінь).
Походження К. залишається дискусійним через розбіжність у джерелах. За А. Якубовським був рідним братом Бердибека65. В. Єгоров заперечує,
57 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. -Т.2.- С. 129-130
58 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. -Т.1.- С.389; -Т.2.- С. 129, 214
59 ПСРЛ. - Т. 10. - С.230-231
60 Греков Б.Д., Якубовский А.Ю. Золотая Орда и ее падение. - С.271-272
61 ПСРЛ. - Т. 18.- С. 100; - Т. 15. - Вып. 1. - Стб. 68
62 Егоров В.Л. Золотая Орда перед Куликовской битвой. - С. 181-182
63 Сафаргалиев М. Г. Распад Золотой Орды. С. 112-113
64 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. -Т.1.- С. 389
65 Греков БД., Якубовский А.Ю. Золотая Орда и ее падение. - С.271-272
133
ВОЙТОВИЧ Леонтій
вважаючи, його узурпатором, який не мав відношення до Джучидів66, з чим погодитися важко. Навіть у періоди хаосу і жорстокої боротьби за владу, нечингізид не мав жодних шансів на ханський престол. М. Сафаргалієв допускав, що К. міг бути сином Ірінбека67. Мусульманські автори про правління К. відомостей не подають і у перелік ханів не вносять. За російськими літописами К. правив п’ять68 або шість місяців і п’ять днів69. Правління К. надійно підтверджується монетами, які карбувалися у 1359 р. в Гюлісгані, Новому Сараї, Бельджімені, Азаку і Хорезмі. На такій великій території визнавати ханом нечінгізида не могли. К. з синами був вбитий братом Ноурузом.
74. ЧЕРКЕС 58
75. НОУРУЗ (+ 1360) 58
Повне ім’я Ноуруз-Бег Мухаммед, за російськими літописами - Наврус. Хан Золотої Орди (1359, осінь -1360, весна).
Навколо походження Н. також триває дискусія через різні свідчення джерел. А. Якубовський вважав його рідним братом Кульни і Бердибека70.
В. Єгоров-узурпатором незнаного походження71. За М. Сафаргалієвим він був Джучидом, можливо рідним рідним братом Кельдибека72. Н. підтримувала цариця Тайдула, емір Маглубей і західні улуси Золотої Орди, тобто не має сумнівів, що він належав до нащадків Бату. Літописи називають його царем Волзьким. Н. стимулював суперництво між володимиро-суздальськими князями, надавши ярлик на велике княжіння нижегородському князеві Дмитрові Костянтиновичу і відмовивши московському князеві Дмитрові Івановичу, який відразу кинувся задобрювати хана, царицю Тайдулу і їх оточення.
Боротьба за владу продовжувалася, у неї було втягнено все ординське суспільство. Частина емірів звернулася до правителя Кок-Орди, запрошуючи його на престол у Новому Сараї.
Представник Кок-Орди Хизр-ходжа переміг Н. Змовники видали Н. разом з сином Теміром, царицею Тайдулою, еміром Маглубеєм та його людьми. Всі вони були страчені73.
66 Егоров В.Л. Золотая Орда перед Куликовской битвой. - С. 182-183
67 Сафаргалиев М. Г. Распад Золотой Орды. -С. 113
68 ПСРЛ. - Т. 15. - Вып. 1. - Стб. 68
69 ПСРЛ. -Т.8.- С. 10;- Т. 10. - С.231
70 Греков Б.Д., Якубовский А.Ю. Золотая Орда и ее падение. - С.271-272
71 Егоров В.Л. Золотая Орда перед Куликовской битвой. - С. 182-183
72 Сафаргалиев М. Г. Распад Золотой Орды., див. табл. “Родовід ханів Золотої Орди".
73 ПСРЛ. - Т. 10. - С.232; - Т. 18. - С. 100 134
Гілка БАТУ
76. ГГКУДЖЮДЖЮК (+ 1357) 58
Вбитий Бердибеком у віці 8 місяців.
X
77. АБДУЛЛАХ (+ 1369) 62
Хан ЗолотоїОрди (1361, весна-1369).
Був маріонеткою в часи правління всесильного беглер-бея Мамая. Висунений останнім, спирався на Правобережжя і Крим. Разом з Мамаєм захоплював Новий Сарай у 1363-1364,1368-1369 рр. Джерела відзначають тільки, що А. був з нащадків Узбека74. У цьому не може бути сумнівів, позаяк інші гілки Джучидів мали улуси за Волгою, а гілка Бувала до цього часу вигасла. Неджучида Мамаю не було підстав висувати. Найбільш вірогідною виглядає гіпотеза М. Сафаргалієва, за якою А. був сином Хизр-Бека75. Час правління А. досить надійно визначається карбованими ним монетами.
Захопившись боротьбою за ординську столицю, Мамай основну увагу зосередив на російських князівствах, хоча його базою були Крим та Північне Причорномор’я. Цим скористався великий князь литовський Ольгерд Гедимінович. У1362 р. він виступив у південні степи. До нього приєдналися дружини північноподільських князів Костянтина, Олександра і Юрія Корятовичів. А. з Мамаєм перебували в черговий раз на Волзі, тому литовськоукраїнському війську протистояли місцеві еміри: Хаджібей, правитель подільського улусу, та Кутлу-Бука, син Туглук-Тімура, правитель кримського улусу. З ординцями був їх васал князь Малого Поділля Дмитро76. Походження Дмитра (Деметрія) залишається дискусійним. Ряд дослідників продовжують вважати його вихрещеним ординським еміром в ранзі темника77.
Битва на Синіх водах (р. Синюха, притока Південного Бугу) восени 1362 р. закінчилася розгромом ординського війська78. Навряд чи мав підстави бути задоволеним її результатами Мамай, як вважав JI. Гумільов79, навіть якщо
74 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. -Т.1.- С. 390
75 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды., див. табл. “Родовід ханів Золотої Орди”.
16 Войтович JI. В. Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у XII-XVI ст. -Львів, 1996. - С. 107-109
77 Руссев Н.Д. Молдавия в “темне века Материалы к осмыслению культурноисторических процессов//Stratum plus.-1999. -№ 5. Неславянское в славянском мире. - С.379-406
78 Грушевський М. Історія України-Руси. - Т. 4. - Киів-Львів, 1907. - С. 79-83
79 ГумилевЛ.Н. Древняя Русь и Великая Степь. - Москва, 1989. - С.619
135
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Хаджібей та Куглу-Буга і були його противниками. Ольгерд рушив далі і дійшов до Сіверського Дінця та Сосни. Наслідки були для Орди фатальними80. Корятовичі опанували Мале Поділля і хоча ще, як свідчить грамота князя Олександра з 1375 р., періодично платили данину-вихід, але вже не дуже рахувалися з Ордою. Молдовське князівство, яке виникло у 1359 р., почало розширювати свої межі до гирла Дунаю. Ольгердовичі змінили ординських васалів на престолах Києва, Новгорода-Сіверського і Трубчевська. Фактично українські землі на Правобережжі позбулися ординської опіки. Ординський вплив залишався суто номінальним ще на Лівобережжі десь до 1380 р.
78. МУХАММЕД-БУЛАК (+ 1375) 62
Варіанти імені: Мамат-Салтан, Гіяс-ад-Дін Мухаммад-хан, Гіяс-ад-Дін Булак-хан, Булак-хан. Хан Золотої Орди (1370-1375).
Також був маріонеткою Мамая, який міг спиратися тільки на нащадків Бату, маючи противниками заволзьку знать. Тому після смерті М.-Б. йому нікого було посадити на трон. Літописи датують появу М.-Б. на престолі 1370 р.,81 чому не суперечать і монети, карбовані в Орді, Астрахані (Хаджі-Тархані), Новому Маджарі та Новому Криму. У1372-1373 рр. МамайтаМ.-Б. накороткий час захопили столицю Золотої Орди, але змушені були відійти в Причорномор’я. Після 1375 р. зникають згадки про М.-Б. та його монети. В. Єгоров без аргументації датує початок правління М.-Б. 1369 р.82 Так само без аргументації М. Сафаргалієв вважає цього хана нащадком Тінібека83. Більш вірогідно, що він був рідним братом Абдаллаха, якого Мамай тримав при собі, щоби в потрібний момент поставити на трон.
79. МІР-ПУЛАД (+1361) 64
Хан Золотої Орди (1361, три дні).
За Анонімом Іскандера Кельдибек був вбитий своїм сином, ім’я якого не названо. Новий правитель займав трон три дні84. М. Сафаргалієв висунув
80 Шабульдо Ф.М. Синьоводська проблема: можливий спосіб її розв’язання. - Київ, 1998; Його ж. Возвращаясь к синеводской проблеме: о некоторых результатах и последствиях антиордынской кампании Великого княжества Литовского в 1362 г//Славяне и их соседи. Сборник тезисов XVII конференции памяти В.Д.Королюка. - Москва, 1998. - С. 145-146
81 ПСРЛ. - Т.Н.-С. 12; -Т. 15.- Вып. 1. - Стб. 92
82 Егоров В.Л. Золотая Орда перед Куликовской битвой. - С. 190-191
83 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды., див. табл. “Родовід ханів Золотої Орди".
84 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. -Т.2.- С. 129
136
ГілкаБАТУ
гіпотезу, що можливо мова йде про Мір-Пулада, з іменем якого збереглося кілька монет датованих 1361 р.85 Ця гіпотеза звучить переконливо.
80. МИХАЙЛО (+1359) 73
Судячи з імені був християнином. Вбитий разом з батьком своїм дядьком ханом Ноурузом86.
81. ІВАН (+1359) 73
Судячи з імені був християнином. Вбитий разом з батьком своїм дядьком ханом Ноурузом87.
82. ТИМУР (+1360) 75
Інша форма імені - Темір. Страчений разом з батьком ханом Хизрходжею88.
XI
83. ТУЛУНБЕК (+ після 1379) ? 82
Хан Золотої Орди (1370-1372,1379).
Походження його незнане, хоча немає сумнівів, що він був Чингізидом. У ярлику, виданому московському митрополитові у 1379 р., названий племінником Мамая89. Це змусило В. Єгорова припустити, що Т. та хан, який правив у Новому Сараї в 1370-1372 рр. були різними особами90. Якщо Т. справді був племінником Мамая, тобто сином брата його дружини, дочки Бердибека, то його батьком найпевніше був Тимур. У такому разі останній із нащадків Бату спробував повернути прадідівський престол, а після його втрати повернувся знову вже як маріонетка Мамая. Дальша доля невідома.
На Куликовському полі з Мамаєм хана не було. Можливо на той час Т. уже не жив. Можливо тому, гарячково шукаючи виходу, Мамай все-таки видав великому князеві литовському ярлик на землі, які колись контролювалися
85 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды., С. 118
86 ПСРЛ. -Т.8.- С. 10; -Т. 10.- С.231
87 Там само.
88 ПСРЛ. - Т. 10. - С.232; - Т. 18. - С. 100
89 Приселков М.Д. Ханские ярлыки русским митрополитам. -Петроград, 1916. -С. 107
90 Егоров В.Л. Золотая Орда перед Куликовской битвой. - С.207-208
137
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Золотою Ордою91, і у такий спосіб купив дружній нейтралітет Литви. Може з тієї причини до війська московського князя не приєднався київський князь Володимир Ольгердович.
Загалом Куликовська битва, незважаючи на величезну літературу92, правильної оцінки не отримала. Одні з українських істориків вважали її мало не епохальною у нашій історії, інші взагалі не надавали її ніякого значення. Обидва погляди невірні. Куликовська битва мала значно більше значення для українських земель, ніж для російських. Лівобережні українські землі внаслідок цієї битви повністю звільнилися від ординського протекторату, тоді як вже у 1382 р. Тохтамиш відновив ординське панування над російськими князівствами. Крім того участь окремих українських князів і їх дружин у самій битві була далеко не периферійною.
Напевно слід довіряти підрахункам А. Кірпічнікова, який вважав, що військо Дмитрія Донського мало 40-45 тисяч, а військо Мамая - до 50 тис. (тобто п’ять туменів)93. Це була найбільша з усіх відомих битв XIV ст. У рядах ординського війська були і італійські спеціалісти з чорноморських колоній, напевно пушкарі. У російському війську були також українські та білоруські князі-емігранти: Дмитро Корятович Боброк-Волинський, Бутав-Дмитро Ольгердович та Андрій Ольгердович. Саме вони і стали героями цієї битви, особливо Дмитро Боброк-Волинський, зять московського князя, який фактично командував Засадним полком і не дав запальному серпуховському князеві Володимиру Андрійовичу, що був першим воєводою цього полку, передчасно вступити у битву. Саме удар Засадного полку і вирішив долю битви. На думку М. Тихомирова з Дмитром Корятовичем виїхали з Волині і його васали, які також взяли участь у цій битві94. Такий же висновок стосовно сіверських та полоцьких дружин зробив С. Заремба95. Посилила московську армію і брянська “кована рать”96. Крім того у битві взяли участь дружини удільних чернігівських князів, безпосередньо зацікавлених у розгромі ординського війська: новосельського, єлецького, мещерського, оболенськихтатаруських. Загалом ці дружини склали мало не третину війська московського князя, причому їх бронювання було більш сучасним. Більшість цих князів не були васалами московського князя, але їх інтереси у антиординській боротьбі вимагали їхньої
91 Чи був ярлик Мамая на українські землі (До постановки проблеми) //Записки НТШ. - Т.243. -2002. - С.301-317
92 Куликовская битва. Сб. стат. - Москва. -1980. - С.289-318
93 Кирпичников А.Н. Куликовская битва. -Ленинград. -1980. - С.66-68
94 Тихомиров М.Н. Куликовская битва 1380 г. //Вопросы истории. -1955. - N8.-C.16
95 Заремба С.З. Куликовська битва та їіісторичне значення. -Київ, 1980.-С.58
96 Соловьев А.В. А втор Задонщины и его политические цели // Труды ОДРЛ. - Т. 14. - Москва-Ленинград, 1958. -С. 184-185
138
ГілкаБАТУ
участі у цій війні. Сам московський князь не вірив в успіх і був змушений виступити підтиском церкви, особливо Сергія Радонежського, який послав у княже військо двох монахів-богатирів - Пересвєта і Осляблю. Невипадково пізніше, після приходу Тохтамиша він всю злобу виложив на митрополита Кіпріяна. У самій битві Дмитро Іванович усунувся від керівництва і встав у ряди Головного полку, уступивши своє місце під великокняжим стягом і панцир боярину М. Бренку. Цей неприпустимий у княжій практиці ганебний факт більшість істориків не коментують. Княжі доспіхи і стяг, добре видні і своїм і чужим, завжди були об’єктом підвищеної небезпеки, так що шеренговий лицар мав значно більше надій уціліти, що, зрештою, і сталося. Крім того, щоб керувати битвою, полководець мусить за нею спостерігати, вносячи корективи, як це робили на полі бою Дмитро Боброк-Волинський та Мамай. Князь Дмитро Донський був просто учасником битви, змушений до неї загрозою церковного прокляття97.
Куликовська битва продемонструвала як і значне ослаблення Золотої Орди, так і великі можливості об’єднаного війська різних князів. Лівобережні чернігівські князі після неї позбулися ординського впливу. Московські князі та їх васали після цієї битви ще сто років залишалися ординськими васалами і платили данину-вихід. Самій Москві така ситуація була вигідною, позаяк з ординською допомогою і через ту саму данину-вихід, вона розширювали свою зону впливу.
97 Прохоров Г. М. Повесть о Митяе. Русь и Византия в епоху Куликовской битвы. -Ленинград, 1978; Його ж. Культурное своеобразие эпохи Куликовской битвы // Труды Отдела Древнерусской Литературы. - Т.34. - Ленинград, 1979; Шамаро А. А. Куликовская битва. ДмитрикДонской и Сергий Радонежский// Вопросы научного атеизма. - Вып.25. - Москва, 1980; Кирпичников А.Н. Оружие времени Куликовской битвы // Вестник АН СССР. - 1980. - № 8; Хорошкевич А.Л. О месте Куликовской битвы// История СССР. -1980. -№ 4; На поле Куликовом. Рассказы русских летописей и воинские повести XIIIXVвв. - Москва, 1980; Ашурков В.Н. На поле Куликовим. - Тула, 1980; Рибаков Б. А. Куликовская битва//Куликовская битва в истории и культуре нашей Родины. - Москва, 1983; Буганов В.И. Куликовская битва. - Москва, 1985; Хотинський Н.А. Ковыль-трава на Куликовом поле. - Москва, 1988.
139
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Поединок Пересвєта з Темір-мурзою (Челібеєм) (1380 р.). З мініатюри Царственного літописця.
140
Гілка ОРДУ
7. ГІЛКА ОРДУ
Табл.4. Гілка Орду (Орду-Ічена).
Ш
1. ОРДУ (+ 1251)-див. табл.2, поз.З
IV
2. САРТАКТАЙ (+ до 1251),
1
Помер за життя батька, інакше мав би успадкувати його улус. Одружений з Худжіян, сестрою Китуй-хатун, дружини Хулагу.
Інша форма імені Кунграт. Успадкував після батька його улус. Хан КокОрди (1251-1288). Нащадків не мав.
У “Муіз-ал-аксаб” поставлений попереду Кунпсирана, але у такому разі він мав би успадкувати після Орду трон Кок-Орди. Взяв участь у поході Хулагу в Іран у 1256-1257 рр., очолюючи війська улусу Орду. З ним були сини Мінгкан і Аячі. Пройшов у Дехістан і Мазандеран. Завоював Газну і Бамян, які раніше належали нащадкам Чагатая. Помер на бенкеті у Хулагу, можливо від отруєння. Його смерть була однією з головних підстав для Берке розпочати війну проти Хулагу.
З дружин відомі Едекен з племені конкурат, Кадакан та Кунікі, яка також померла в Ірані.
3. КУНГКИРАН (+1288)
1
4. КУЛІ (+1261)
1
5. КУРУМШШ (+ до 1251)
1
Не мав нащадків.
6.ЧУРМАКАЙ
1
Інша форма імені Джурмакай. Не мав нащадків.
7.КУТУКУ
1
141
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Інша форма імені Кутукуй. За “Муіз-ал-аксаб” не мав нащадків. М. Сафаргалієв приписав йому дітей молодшого брата Хулагу1. Інші генеалогії подають імена його трьох синів.
8. ХУЛАГУ 1
Відомі дві дружини: Сулукан-хатун і Тубарген-хатун (Тубарчин-хатун).
V
9. КАНІЧІ (+1302) 2
Інші форми імені Конічек, Кончі, Кичю, Кунджа. Хан Кок-Орди (1288— 1302). Помер від ожиріння.
Відомі його дружини: Нікулукан-хатун з племені конкурат, Кукулунхатун з племені меркітів, Джікчум-хатун з племені конкурат і Таркуджін з
племені джіджірат.
10.ТУМАКА Н 4
Відомі його дружини: Булуган, дочка Сукал-найона з племені татар; Буралун-хатун та Олджай.
11.ТУМА Н 4
Син Єдікен-хатун. Дружина - Буралун-хатун.
12. МІНГКАН (+ після 1257) 4
Син Білан-хатун. Разом з батьком і трьома своїми синами взяв участь у поході Хулагу в Іран в 1256-1257 рр.
13. АЯЧІ (+ після 1290) 4
Інша форма іменіАбаджі.У 1256-1257 рр. взяв участь з батьком і братом Мінгканом у поході Хулагу в Іран. Від ільхана Аргуна отримав окремий улус (після 1284 р.). У 1289-1290 рр. брав участь у поході Токти і Ногая проти Хулагуїдів.
1 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды.-Саранск, 1960. - Табл.: “Родословие ханов Золотой Орды”
142
Гілка ОРДУ
14. МУСУЛЬМАН 4
Син Кадакан-хатун. Дружина - Орда-тікін з найманів.
15. ТУМАЛПС 7
16. ТОКА-ТИМУР 7
17. ДЖАІЛГАРАТ 7
18. ТИМУР-БУКА 8
Відомі його дружини: Кукчін, дочка Тісу-нойона з племені конкурат; Аргун-Тікін, дочка Кучакара; Кутуджин та Баялук, сестра Кутуй-хатун з племені конкурат.
19.САС И 8
20. УЛКУТУ 8
Син Тубарчин-хатун.
21. УШАНШАН 8
Інша форма імені Ушонон.
VI
22. БАЯН (+1309) 9
Син меркітки Кукулун-хатун. Хан Кок-Орди (1302-1309).
Б. зіткнувся з своїм двоюрідним братом Кублуком, сином Тимур-Буки, внуком Хулагу. Останній отримав підмогу від Кайду (+ 1301), сина Кашіна, п’ятого сина Угедай-каана, який захопив і до смерті утримував Семиріччя і суміжні області. У союзі з Кайду, а пізніше сином останнього Чопаром, був Дуви, син Борака, правнука Чагатая, який правив у Середній Азії (1282-1306). Проти такої коаліції Б. шукав захисту у великого каана. Хубілай-каан направив проти Кайду свого сина Нумугана, якого разом з Хайтум-нойоном схопили двоюрідні брати і видали: першого Менгу-Тимуру, а другого - Кайду. Кайду і Дуви відігнали Б., який марно надіявся на свого сюзерена хана Золотої Орди Токту. Зайнятий боротьбою з Ногаєм, останній подав Б. слабку допомогу. Вісімнадцять разів сходився Б. з Кублуком, але не зміг його подолати. Незважаючи на наказ Токти Дува і Кайду не видали Кублука, який був їх
143
ВОЙТОВИЧ Леонтій
союзником у боротьбі з ільханом Газан-ханом. Тільки у 1309 р. брат Токти Бурлюк розбив Кублука і той загинув у вигнанні.
По смерті батька Б. взяв з його гарему шестеро дружин Таркуджін, Джінктум, Алтачу, Ількан, дочку Муки з племені конкурат; Кутулук, дочку Тукуяна-Тукутая з племені огукан та Алтачу, дочку Тудай-багадура з племені конкурат.
23. КУЮЛЮК (+1310) 9
Хан Кок-Орди (1309-1310).
24.ТОКТЕМЕ Р 9
25. БАЧКЕРТАЙ 9
Син меркітки Кукулун-хатун.
26. ЧАТАН-БУКА 9
Син конкуратки Джіктум.
27. МАНГАТАЙ (+ після 1309) 9
Інші форми імені Мангкутай, Макудай. Син джоджіратки Таркуджін, яка пізніше стала дружиною його старшого брата Бояна. Бл. 1309 р. відібрав у
Бояна половину улусу з Газною.
28.ДЖАРУ К 10
29. МУБАРОК 10
Інші форми імені Муборак, Мубарак. Син Буралун-хатун.
30.КУЧУ К 10
Син Ольджай.
31. АК-КУЮК 11
32. ДЖАНШІМЕНД 11
Нащадків не мав.
144
Гілка ОРДУ
33. КУРТАГАЧІ 11
Нащадків не мав.
34. КУТЛУГ-БУКА 11
Нащадків не мав.
35. КУТЛУГ-ТИМУР 11
Нащадків не мав.
Зб.ІЛЬ-ТИМУР 11
Нащадків не мав.
37. ЯЙЛАК 11
Нащадків не мав.
38. ХАЛІЛЬ 12
Нащадків не мав.
39. БАШМАК 12
40. УЛКУТУК 12
Нащадків не мав.
41. ГАЗАН 13
Інша форма імені Бузан.
42. ДЖАВУТУ 14
Інша форма імені Якуту.
43. ЯКАЛАТ 14
44. ХОДЖА 14
145
ВОЙТОВИЧ Леонтій
45. ІЛЬЯС 14
46. УЧКУР-ТУКА 16
47. БШІКУР-ТУКА 16
48.ДЕРЕ К 16
49. КУБЛУК(+ після 1309) 18
Інша форма імені Кублюк. Син Кукчін. Суперник Баяна у боротьбі за Кок-Орду (1300-1309 рр.). Загинув у вигнанні.
50. ТУКА-ТИМУР 18
Син Аргун-тікін.
51.ДЖАНГКУ Т 18
Син Кутуджін-хатун.
52. БУКА-ТИМУР 18
Син Баялук-хатун.
VII
53. ЩАДІ (+ до 1310) 22
Син Ількан-хатун.
54. САСИ-БУКА (+ 1321) 22
Інша форма імені Сарич-Бука, Саси-Буга. Син Кутулун. Хан Кок-Орди (1310-1321).
За Анонімом Іскандера помер у 1320 р., Казі Ахмед відносить його смерть до періоду між 12.11.1320-30.01.1321 рр. Був у дружніх стосунках з царевичем Тогрулом та його сином Узбеком. Через це у 1312 р. хан Золотої Орди Тохта пробував замінити С.-Б. своїм сином Ільбасмишем. У К. Босворта помилково цей епізод датований бл. 1315 р.2
2 Босворт К.Э. Мусульманские династии. Справочник по хронологии и генеалогии /Пер. с англ. П.А.Грязневич. - Москва, 1971. -С.231
146
Гілка ОРДУ
55.ТЕК Е 22
Інша форма імені Текне. Син Алтаку-хатун.
56. СОЛДЖІКУЙ 22
Інша форма імені Саладжі-Кутай.
57. КУШТЕМІР 23
58. БІРАТАЙ 25
Син кераїтки Куклук-хатун.
59.ТЕК Е 26
Син кераїтки Сурмиш, дочки Тус-Тимура.
60. НОГАЙ 28
61. САТАЛМИШ 28
62. ІЛЬ-БУКА 29
63. ТУР-ТИМУР 29
64.БУРАЛИ П 31
65. ХАСАН 39
VIII
66. ЕРЗЕН (+1345) 54
Інша форма імені Ебісан. Хан Кок-Орди (1321-1345).
За Анонімом Іскандера правив після поразки Мубарок-ходжі до 1345 р. За Казі Ахмедом помер у 1344/1345 рр. З цими повідомленнями узгоджується більшість джерел.
67. МУБАРОК-ХОДЖА (+1348) 54
Інша форма імені Мурабек-ходжа. Хан Кок-Орди (1345).
147
ВОЙТО ВИЧ Леонтій
За Анонімом Іскавдера правив 6 місяців після Саси-Буки, потім кочував по Киргізії і через два з половиною роки помер на Алтаї. Це повідомлення було прийнято К. Босвортом3. За Казі Ахмедом та інтими авторами М.-Х. правив 6 місяців після Ерзена.
68. ХИЗР-ХОДЖА (+ 1361) 54
Інша форма імені Хідир, Хідирбек, Кідир. Хан Золотої Орди (1360, весна -1361, весна).
За Анонімом Іскандера був запрошений на престол Золотої Орди заволзькими феодалами після невдалої спроби Орду-Шейха4. На плутанину хронологічної послідовності у цьому джерелі звернув увагу М. Сафаргалієв5. Орду-Шейх (Орду-Мелік) боровся за ординський престол вже після загибелі Х.-Х. Х.-Х. був найстаршим з Джучидів після вигаснення гілки Бату (не рахуючи Ноуруза, якому заволзькі феодали не хотіли підкорятися, та юних Абдуллаха і Мухаммед-Булака, яких тримав при собі беглер-бек Мамай). Тому його появу зустріли з ентузіазмом6. Він легко переміг Ноуруза. Останній разом з сином Тимуром був йому виданий і обох стратили за його наказом. Дірхеми, карбовані у Гюлістані, Белад Гюлістані, Новому Сараї, Хорезмі і Азаку у 1360-1361 рр. свідчать про опанування ним практично всієї території Золотої Орди.
Х.-Х. викликав до себе великого князя володимирського Андрія Костянтиновича, його брата суздальського князя Дмитра Костянтиновича, московського князя Дмитра Івановича, ростовського князя Костянтина Васильовича та великого ярославського князя Михайла Давидовича. Відчувалося намагання нового хана навести порядок у розхитаній усобицями державі. Одержуючи ярлики, князі зобов’язалися не допускати нападів т.з. ушкуйників на ординські міста на Нижній Волзі та видати винних у нападі на місто Джукетау (Жукотин) на Камі7. В.Якубовський невірно датував початок правління Х.-Х. 1359 р., спираючися на те, що він ніби-то карбував монети у 760 р.х.8, але таких монет не знайдено9.
3 Босворт К.Э. Мусульманские династии. - С. 231
4 ТизенгаузенВ.Г. Сборник материалов, относящихся к историии Золотой Орды. - Т.2. Извлечения из персидских сочинений, собранные В.Г.Тизенгаузеном и обработанные А. А.Ромаскевичем и С.Л.Волиньш). - Москва. -1941. - С. 130
5 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - С. 114
6ПСРЛ. - Т.15. -Вып.1. - Стб.69. - Т.18. - С.100
7 ПСРЛ. - Т. 15. - Вып. 1. - Стб. 69; - Т. 25. - С. 181
8 Греков Б.Д., Якубовский А.Ю. Золотая Ордаи ее падение.-Москва-Ленинград, 1950.-С.273-274
9 Егоров В.Л. Золотая Орда перед Куликовской битвой//Куликовская битва. - Москва, 1980. - С. 183
148
Гілка ОРДУ
Х.-Х. був вбитий власним сином Тимур-ходжою10. Рогозький літопис вбивство цього хана приписує його братові Мюриду (Муруту), якого в іншому місці називає сином вбитого [у Х.-Х. був син Мурад - JI.В.], що говорить по ступінь інформованосгі літописця".
69. ХАЛФА (+1361 ?) 54
Інша форма імені Халфай. Хан Золотої Орди (1361, весна ?).
За Анонімом Іскандера правив у Золотій Орді між Хизр-Ходжею і ТимурХоджею у 1361 р., але жодне інше джерело цього не підтверджує. Плутанина цього автора, який Тимур-Ходжу вважав сином Ордумеліка також підсилює сумніви щодо правильності цього джерела. Але зовсім виключати таку можливість навряд чи доцільно.
IX
70. ЧИМТАЙ (+ 1361) 66
Хан Кок-Орди (1345-1361).
Спочатку тримав улус у Мангішлаці. У боротьбі проти Мубарок-Ходжі у 1345 р. отримав підтримку Джанібека. Але при ньому Кок-Орда фактично проводила самостійну політику. Ч. вмішувався у боротьбу в Ак-Орді.
За Казі Ахмедом помер у 1363 р., що суперечить іншим джерелам.
71. ХАДЖІ-ЧЕРКЕС (+ 1375) 66
Хан Золотої Орди (1374-1375).
Отримав Астраханський улус (Хаджі-Тархан) можливо від Хизр-ходжі або від іншого хана з нащадків Орду. Виступив проти Мамая і його маріонетки Мухаммеда-Булака і прогнав його з Сараю12. За Ібн-Халдуном, здобувши Сарай ал-Джедід, Х.-Ч. успішно відбив спробу хана Кок-Орди Уруса зайняти Астрахань. О.Насонов вважав, що володіння Х.-Ч. включали Нижнє Поволжжя, Хорезм та Мохшу і клином відсікали російські князівства від ординських володінь, які контролював Мамай, що зумовило конфронтацію російських князів
10 ПСРЛ. -Т.18.- С. 101
“ ПСРЛ. - Т. 15. - Вып. 1. - Стб. 70, 73
12 ТизенгаузенВ.Г. Сборник материалов, относящихся к историии Золотой Орды. -Т.1. Извлечения из сочинений арабских. - Санкт-Петербург, 1884. - С. 391
149
ВОЙТОВИЧ Леонтій
з Мамаем у 1374 р.13 В.Єгоров заперечує цей висновок, але його аргументація до кінця непереконлива14.
Втративши престол Х.-Ч. відступив в Астрахань. Загинув у 1375 р.15
72. ОРДУМЕЛІК (+ 1361) 66
Інший варіант імені Орду-Шейх. Хан Золотої Орди (1361, весна).
Напевно О. все-таки був запрошений частиною емірів із Сарая, як вважав Анонім Іскандера. Виступив проти Тимур-Ходжі, але той вже був скинений ставлеником Мамая Абдуллахом. Правив всього місяць16. Встиг випустити монети у столиці та Азаку (Тані), що свідчить про його контроль над степом між Волгою та Доном17. Загинув у боротьбі з Кельдибеком.
73. ТИМУР-ХОДЖА (+ 1361) 68
Хан Золотої Орди (1361, весна).
Щоб оволодіти престолом убив батька і молодшого брата18, чим розпочав довгий період боротьби за трон Золотої Орди. За Четвертим Новгородським і Семенівським літописами лише на четвертий день після вбивства батька був проголошений ханом, а на сьомий день скинений темником Мамаєм19. За Анонімом Іскандера правив два роки і був вбитий, коли прийшов до дружини одного з емірів, після чого йому успадкував Орду-Шейх (Орду-Мелік), який ніби-то був його батьком20. Монети Т.-Х. карбовані у 1361 р. у Сараї ал-Джедід, а також монети Ордумеліка свідчать проти цих відомостей. Т.-Х. правив 2-5 неділь. Як вірно вважав В.Якубовський, Мамай з Абдуллахом прогнали Т.-Х. за Волгу, де він загинув21. Самі переможці відійшли в Крим, а плодами перемоги скористався Ордумелік, який не міг ніяк бути батьком Т.-Х., навіть виходячи з порядку успадкування престолів22.
13 Насонов А.Н. Монголы и Русь. История татарской политики на Руси. - Москва-Ленинград, 1940.-С.131
14 Егоров В.Л. Золотая Орда перед Куликовской битвой. - С.201-203
15 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды, - С. 126-127
16 ПСРЛ. - Т. 15. - Вып. 1. - Стб. 71
17 Егоров В.Л. Золотая Орда перед Куликовской битвой. - С. 186-187.
18 ПСРЛ. -Т.Ю.-С. 233
19ПСРЛ. -Т.4.-С.64;- Т. 18. -С. 101
20 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. - Т.2.-С.30
21 Греков Б.Д., Якубовский А.Ю. Золотая Орда и ее падение. - С.275
22 Егоров В.Л. Золотая Орда перед Куликовской битвой. - С. 184-186
150
Гілка ОРДУ
74. МУРАД (+1363) 68
Інша форма імені Мюрід, Мурат, Амурат. Хан Золотої Орди (1361, осінь -1363).^
Його правління пройшло під знаком боротьби з Абдуллахом, ставленником Мамая. Мамай спирався на московського князя Дмитра Івановича, а М. на суздальського князя Дмитра Костянтиновича. Захоплення цією боротьбою привело зрештою до розгрому ординського війська на Синіх водах у 1362 р. та наступного звільнення від ординської залежності не тільки правобережних, але й київських та чернігівських земель. У цей же період від Золотої Орди відколовся Хорезм, де прийшла до влади династія Суфі. Навіть на Волзі на місці Волзької Булгарії емір Булат-Темір організував фактично незалежну державу. Незабаром тут виникли два князівства - Булгарське і Жукотинське.
М. карбував монети у Гюлістані. За Анонімом Іскандера був вбитий внаслідок змови старшого еміра Ільяса, сина Маглубая, якого підштовхнула дружинаМ.23
75. КУТЛУБЕК (+ 1361) 68
Молодший син Хизр-Ходжі був вбитий разом з батьком його братом Тимур-Ходжею.
X
76.ХЕѴГГА Й 70
77. УРУС (+1378) 70
Повне ім’я Гіяс ад-Дін ад-донья Мухаммед-хан Урус. Хан Золотої Орди (1377-1378), хан Кок-Орди (1361-1378).
За “Муіз-ал-аксаб” У. був нащадком Тука-Тимура. Його батьком був Бадик (Бакадул), син Тимур-Ходжі, сина Бандука, сина Ачика, синаУз-Тимура, сина Тукай-Тимура. Але за таких умов успадкування ним трону Кок-Орди було би фантастикою24. В. Вельямінов-Зернов25 та М. Сафаргалієв26 приймали версію Аноніма Іскандера, за якою У. був сином Чимпая. Ця версія виглядає більш вірогідною.
Ще за життя батька У. штовхав його на об’єднання престолів Кок-Орди і Ак-Орди. Але сам, будучи зв’язаний боротьбою з Тохтамишем та іншими
23 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. - Т.2. - С. 130
24 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов, -Т.2.- С. 56-59
25 Вельяминов-Зернов В. В. Исследование о касимовских царях и царевичах. В трех частях. -Ч.1- Санкт-Петербург, 1863. - С. 231
26 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - С. 129
151
ВОЙТОВИЧ Леонтій
претендентами, зумів втрутитися у боротьбу в Золотій Орді тільки у 1377 р. За Нізам-ад-Діном був ханом у 1377-1378 рр. Це підтверджують і знахідки монет, карбованих у Новому Сараї. Але його володіння, очевидно, не сягали значних територій на правому березі Волги. Решта земель на той час були під контролем Мамая. Монети У. карбовані у Ак-Орді датуються 772,777 рр.х. У 778 р.х. (21.05.1376-9.05.1377) до У. втекли еміри Адільшах і Сари-Буга після невдалого повстання проти Тимура. Однак син Тимура Джекангір-мірза дістав У. в Керміні і розгромив. Еміри мусили втікати до Камар-ад-Діна. За Казі Ахмедом У. помер уСигнакув 1376/1377 (778 р.х.).
78. БУЛАТ-ХОДЖА (+1364) 72
Інші форми імені Пулад, Хайр-Пулад, Пулад-ходжа. Хан Золотої Орди (1363-1364).
За Анонімом Іскандера був вбитий емірами в постелі через схильність до тиранії, яку він не зміг подолати27. Звичайно, за черговою змовою слід бачити фігуру Мамая, позаяк його хан Абдуллах у 764 р.х. (з 21.10.1362 до 9.10.1363) також карбував у Сараї власні монети. В. Єгоров вважає Хайр-Пулада та ПуладХоджу різними особами, виходячи з легенд на монетах28, але писемні пам’ятки для такої гіпотези простору не дають. Б.-Х. невдало пробував повернути булгарського еміра Булак-Тимура під зверхність Золотої Орди.
79. АЗІЗ-ШАХ (+ 1367) 73
Інша форма імені Азіз-Шейх. Хан Золотої Орди (1364-1367). Датування Аноніма Іскандера підтверджують знахідки монет, карбованих у Сараї ал-Джедід, Гюлісгані, Гюлісгані ал-Махруса. Зайняв престол після загибелі Булат-Ходжі. Довго воював з його противником еміром БулакТимуром, який захопив Булгар. Після розгрому Булак-Тимура суздальськими князями добив його у Нижньому Поволжжі у 1367 р. Вбитий прихильниками Мамая і Абдуллаха ніби-то через запровадження якогось “поганого звичаю”29.
80. БУЛАТ-ТИМУР (+1367) ? 73
Інша форма імені Пулад-Тимур. Хан Золотої Орди (1367).
Частина монет цього хана, датованих 1367 р., містить дещо фантастичну легенду “султан покійний Джанібек-хан”30. Під тим же роком відомі монети,
27 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. -Т.2.- С.131
28 Егоров B.JT. Золотая Орда перед Куликовской битвой. - С. 200
29 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. -Т.2.- С. 130-131
30 Савельев П. С. Монеты Джучидов, Джагатаидов, Джелаиридов и другие, обращавшиеся в Золотой Орде в эпоху Тохтамьіша. - Вып. 2. - СанктПетербург, 1858. - С.208
152
Гілка ОРДУ
карбовані від імені Джанібека II, які В. Єгоров вважав за можливе також атрибутувати Б.-Т.31 П. Савельев, який першим опублікував монети з таким дивним написом, схилявся до можливості існування хана Джанібека II від імені якого Б.-Т. карбував свої монети32. В. Григор’єв вважав Б.-Т. нечингізидом, який діяв як намісник Джанібека в Булгарі, будучи сином улусбека Нугана33.3 цією версією погодився М. Сафаргалієв34.
Питання це залишається відкритим. Навряд чи в цей бурхливий час намісник Джанібека міг би протриматися так довго у Булгарі. До того ж і булгарський “князь” Хасан та інші “ординські князі” з літописів виявлялися Чингізидами. Можливо, що Б.-Т. у такій спосіб хотів підкреслити відродження Золотої Орди “золотих” часів, тобто відкинути все, що трапилося по смерті Джанібека. Скоріше всього він був братом Азіза, який йому успадкував і так само не втримався у боротьбі з Мамаєм. Загадки цього заплутаного періоду ще довго будуть залишатися предметом дискусії.
XI
81. КУТЛУГ-БУГА (+1377) 77
Загинув у поході наТохтамиша до Отрару. Незважаючи на його загибель, Тохтамиш програв цю битву і втік до еміра Тимура в Самарканд.
82. ТОКТАКІЯ (+1378) 77
Інша форма імені Токтакій. Хан Золотої Орди (1378) та Кок-Орди (1378). Відзначився перемогою над Тохтамишем. Успадкував батьківський трон, але несподівано помер. За Нізам-ад-діном та Казі Ахмедом правив два місяці.
83. ТИМУР-МЕЛІК (+1379) 77
Хан Золотої Орди (1378-1379), хан Кок-Орди (1378-1379).
За Нізам-ад-Діном, розбивши Тохтамиша, який спробував зайняти трон при підтримці еміра Тимура Кульгавого, який поступово оволодів Середньою Азією, правлячи, як і Мамай, від імені ханів-маріонеток, Т.-М. захопився пияцтвом і прогавив змову емірів. Тимур послав з Тохтамишем значні сили, очолені емірами Туман-Тимуром, Уруке-Тимуром, Гіяс-ад-Діном-Тарханом,
31 Егоров В.Л. Золотая Орда перед Куликовской битвой. - С.200-201
32 Савельев П. С. Монеты Джучидов. - С. 198
33 Григорьев В.В. Новые монетыДжучидов //Записки Одесского об-ва истории и древностей. - Т.4. -1847. - С.216-217
34 Сафаргалиев М. Г. Распад Золотой Орды. -С. 119
153
ВОЙТО ВИЧ Леонтій
Бахти-Ходжу та Банті, які розігнали сили Т.-M., більшість емірів якого покинули хана. Тохтамиш був посаджений на трон в Сигнаку. Зимою 1379 р. Т.-М., який безцільно проводив час у Караталі на південь від столиці, був розгромлений Тохтамишем у битві на ріці Карабаха. Сам М.-Т. потрапив у полон і був страчений разом з головним еміром Балтичком, батьком Єдігея, який відмовився перейти на службу до Тохтамиша35.
84. КУНЧЕ-ОГЛАН (+ 1395) 77
Втік до еміра Тимура і у 1388-1391 рр. приймав активну участь у боротьбі з Тохтамишем. Пізніше покинув Тимура і був прийнятий Тохтамишем. Очолював праве крило у битві на р. Терек 14.02.1395 р., де і загинув.
85. КУЮРЧАК (+ після 1396) 77
Інші форми імені Курчук, Койричак-оглан. Хан Золотої Орди (1395—
1396).
Знаходився при дворі еміра Тимура і брав участь у боротьбі з Тохтамишем у 1388-1395 рр. Після розгрому Тохтамиша на р. Тереку та знищення золотоординських міст був поставлений Тимуром ханом. Контролював територію поблизу Сараю. Після відходу військ Тимура прогнаний
Тимур-Кутлуком та Єдігеєм36.
ХП
86. МАХМУД-ОГЛАН (+ після 1379) 82
Командував лівим крилом у війську Тимур-Меліка і марно намагався змусити дядька вжити належних заходів проти Тохтамиша.
87. БАХШИБШ 82
88. СЕАДІ 82
89. ТАТЛЕ 82
90. АШКЕ-БУЛАТ 82
35 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. - Т.2.-С.131-132,191
36 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. -С.176-177
154
Гілка ОРДУ
91. ТИМУР-КУТЛУК (+ 1400) 83
Хан Золотої Орди (1396 -1400).
За Анонімом Іскандера був сином Тимур-Меліка. Успадкував батьківські вади і помер від надмірного пияцтва. Посаджений на престол при підтримці темника Єдігея, який був його беглер-беком. З допомогою Єдігея прогнав Куюрчака. Перед походом в Індію Тимур прийняв послів від Т.-К. - еміра Єдігея та Хизр-Ходжу-оглана. Т.-К. заручився про всяк випадок підтримкою великого завойовника перед вирішальною битвою з Тохтамишем.
Тохтамиш не змирився з поразкою. Укріпившись в Криму, він забезпечив собі допомогу від великого князя литовського Вітовта Кейстутовича. Великий князь литовський спішив скористатися з ослаблення Орди. Посадивши на її престол свого ставленика, він сподівався закріпити за собою звільнені від ординського протекторату князівства і значно більше впливати на московську політику, все-ще залежну від Орди. У1399 р. Вітовт Кейстутович зібрав дружини українських, білоруських і литовських князів, злучився з дружинами своїх васалів - господаря Молдови та господаря з Поділля Спитка з Мельштина. З півдня підійшов Тохтамиш зі своїми відділами. У складі об’єднаного війська був також загін тевтонських лицарів. У поході взяло участь більше 50 князів. Чисельність війська можна оцінити в 30-40 тис. латників, не враховуючи ординців Тохтамиша. Військо Вітовта мало артилерію. Т.-К. міг мати 25-30 тисяч. На марші був Єдігей, з яким було 10-15 тис. уральської орди, озброєння якої, особливо захисне, уступало війську Вітовта. У Т.-К. також була артилерія.
Війська зустрілися на ріці Ворсклі. Вітовт не використав прекрасної можливості розбити військо противника по частинах. Вступивши у переговори, він дав можливість Т.-К. дочекатися підходу Єдігея. На переговорах великий князь вимагав не тільки васальної присяги, але й ставити литовські клейма на ординських монетах, як колись підлеглі князі ставили ординські клейма на своїх монетах. Схоже, що підхід Єдігея зовсім не насторожив великого князя. Останній, впевнившись у розслабленості противника, сам спровокував початок битви. Він зухвало запропонував Вітовтові стати його васалом. Великий князь кинув хорогви в наступ.
Битва відбулася 12.08.1399 р. У “переверненому” вигляді битва нагадувала битву на Куликовському полі. Обидві сторони без особливого ефекту застосували польову артилерію та кінних лучників. Військо Вітовта навально атакувало Єдигея і вже відчувало запах перемоги. Тим часом Т.-К. здійснив глибокий обхідний маневр і вдарив у тил. Першим покинув поле битви Тохтамиш, оголивши фланг, після чого почався загальний хаос. На полі битви впали полоцький князь Вінгольт-Андрій Ольгердович, брянський князь БутавДмитро Ольгердович з сином Іваном Кіндирем, Лев-Гліб та Семен Корятовичі (і, можливо їх брат Борис), київський удільний князь Іван Борисович, холмськоострозькі князі Михайло та Дмитро Даниловичі, підберезькі князі Михайло та Олександр Дмитровичі, стародубський князь Федір Патрикійович, Іван
155
ВОЙТО ВИЧ Леонтій
Юрійович Белзький, подільський воєвода Спитко з Мельштина та ще ряд достойників. Сам Вітовт ледве врятувався з невеликим числом воїнів37.
Незважаючи на нищівну поразку литовсько-українського війська, битва на р. Ворсклі зовсім не відбилася на долі лівобережних князівств. Через рік Т.- К. помер і знову почалася боротьба за престол. Панування Орди над землями, що входили в орбіту Великого князівства Литовського так і не було відновлене.
92. КУЧЕК 83
Інша форма імені Бугучак.
93. ТЕНГРІ-БЕРДИ 83
94. СЕЩ-АЛІ 83
95. СЕХД-АХМЕД 83
96. ТОХТА-БУЛАТ 83
97. ТУГЛУК-БУЛАТ 83
98.ШУКУ Р 83
99. ТОГЛУБШ 83
Інші форми імені Товлубей, Товлубій.
100. ІРАНБІЙ 83
101.СУДУБІ Й 83
102. МЕНГЛІ-ТУРКАН 83
103. МЕНГЛШШ 83
104. ОГЛАНБШ 83
105. КУТЛУГ-БУГА 83
27 ПСРЛ.-ТА.-С. 103
156
Гілка ОРДУ
106. БОРАК(+1428)
85
Інша форма імені Барак. Хан Золотої Орди (1423-1427).
За “Родоводами порок” Абульгазі був сином Курчука (Куюрчака), що узгоджується з Камаль-ад-Діном, який писав, що Б.-внукУрус-хана.У 1419 р. Б.-оглан втік з Золотої Орди в Самарканд до султана Улугбека. За його підтримки у 1422 р. почав суперництво з Хаджі-Мухаммедом за престол Золотої Орди, який йому вдалося захопити у 1423 р. До 1424 р. Хаджі-Мухаммед був вбитий разом з старшим еміром Мансуром.
Укріпившись в Орді, Б. вирішив повернути східні володіння. У1426 р. він напав на Сигнак, який тепер знаходився у володіннях Улугбека. Шахрух прислав Улугбекові на допомогу мірзу Мухаммеда Джуки. Вирішальна битва відбулася 15.02.1427 р. В Улугбека було більше війська, але він діяв безпечно і Б. зумів стиснути його фланги. Внука Тимура врятували еміри Мавераннахра. За Улугбеком була підтримка більшості Тимуридів. Він висунув іншого претендента Махмуд-Султана, який переміг Б. і став ханом. Б. був вбитий 831 р. X. (22.10.1427-10.10.1428).
За казанським рукописом Б. вбив тільки еміра Мансура, а Махмуд-Султан вбив Б. Тому М.Сафаргалієв вважав Махмуд-Султана тотожним Махмуд-Ходжі і Хаджі-Мухаммеду38, що все-таки непевно.
Хан Золотої Орди (1417-1420).
У “Родоводах порок” Абульгазі названий сином Шахи-оглана, але це якась помилка, бо такого царевича не існувало. Будучи ставлеником східних улусів, Д. загинув у 1420 р. разом з своїм старшим еміром Єдигеєм у боротьбі з Кадир-Берді39. Походження його залишається дискусійним. Можна тільки не сумніватися, що він належав до нащадків Орду і, напевно, був внуком хана Уруса.
Користаючися ординськими усобицями, Вітовт Кейстутович оволодів гирлами Дністра та Дніпра, розширивши межі свого впливу до Чорного моря.
107. ДЕРВІШ (+1420)
.85
108. РАКИЙ
85
109. БЕНДЕ-СУЛТАН.
85
38 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - С. 204
39 Там само. - С. 202
157
ВОЙТО ВИЧ Леонтій
XIII
110. ТИМУР (+ після 1412)
91
Хан Золотої Орди (1410-1412).
Правління Т. також надійно датується монетами, карбованими у Булгарі в 816-818 рр. X. Посаджений еміром Єдігеєм, який змусив його одружитися із своєю дочкою, розраховуючи перетворити у чергову маріонетку. Але, ставши ханом, Т. усунув улусбека і тому довелося втікати в Хорезм. Там він вбив місцевого еміра і організував оборону. За наказом Т. шість місяців війська Золотої Орди облягали Хорезм. Під час облоги повстали сини Тохтамиша - Джелальед-Дін, Султан-Хусейн і Мухаммед. Т. кинувся на них, але був розгромлений і загинув у вигнанні, вбитий підручними Газана.
Хан Золотої Орди (1401-1407).
Поставлений еміром Єдігеєм, який продовжував керувати усіма справами в Орді. Єдігей скористався з сутичками правителя Хорезму, що відпав від Золотої Орди ще у середині 1360-х рр., Мусаки з кара-татарами, яких Тимур вивів з Руму (Візантії), і у 1405-1406 рр. зайняв Хорезм, прогнавши Мусаку. Правителем він поставив еміра Анка. При Щ. західні проблеми відійшли на другий план і Вітовт надзвичайно швидко, незважаючи на проблеми з Тевтонським Орденом, ліквідував негативні наслідки поразки на р. Ворсклі.
Монети Щ. карбувалися також у Булгарі у 805-807 рр.х. Щ. намагався позбутися опіки беглербека, який після перемоги на Ворсклі користувався величезним авторитетом. Тоді Єдігей здійснив переворот на користь Пулада. Щ. втік до еміра Дербента Шейх-Ібрагіма, де і помер. За Камаль-ад-Діном це трапилося у 1408/1409 рр.
111. ЩАДІБЕК (+1408/1409)
92
112. МУХАММЕД
,92
ИЗ. АХМЕД
,92
114. АЛІЙ
.92
115.ІМЕНБІЙ
,92
116. ТАГАЙ-. БУЛАТ
117. САРАЙ-БУЛАТ.
118. АК-БУЛАТ
.96
.96
.97
Гілка ОРДУ
119. БЕРДИ-БУЛАТ 97
120. ДЖІНГ-БУЛАТ 105
121.КУТУЧА К 105
122. ЯДГАР 105
123. НУСРЕТ 105
124. ПРЕЙ (+ після 1465) 106
Обидва старших сини Борака після розгрому калмицьким військом у 1451 р. ординців Абулхаїра відкочували на схід під покровительство Іса-Бугахана. По його смерті у 1465 р. (за Мухаммедом Хайдаром) вони утворили казахські султанати, території яких примикали до оз.Балхаш. У суперечці з цього приводу між М. Сафаргалієвим40 із А. Семеновим41 переконливішим виглядає
перший.
125. ДЖАНІБЕК (+ після 1465) 106
126. СААДЕТ-БЕК 106
127. АБУ-САЇД 106
128. MDP-KACIM 106
129. МІР-СЕЇД 106
XIV
130. КІЧІ-МУХАММЕД (+1459) 110
Хан Золотої Орди (1431-1459).
Проголошений східними емірами після загибелі Борака. До 1431 р. опанував основні ординські володіння (частину східних територій утримав хан Абухаїр) і розпочав боротьбу за відновлення меж Золотої Орди. У 1431 р. здійснив похід у Хорезм. Хорезм вдалося здобути тільки у 1435 р. У 1436- 1437 рр. К.-М. відібрав в Улуг-Мухаммеда Крим та Астрахань. Про цю боротьбу
40 Там само. - С.212
41 Семенов А. А. К вопросу о происхождении и составе узбеков Шейбани-хана. - Сталинабад, 1954. - С. 31-36
159
ВОЙТОВИЧ Леонтій
згадав Йосафато Барбаро, який був у Азаку (Тані). У1437 р. К.-М. прогнав з Криму Абу-Саїда, але у 1443 р. був вибитий звідти Хаджі-Гіреєм. До смерті носив титул хана і боровся із суперниками за владу. Фактично з 1434 р. Золотої Орди вже не стало, найбільший її уламок - Велика Орда - почав самостійну історію. До смерті Кічі-Мухаммеда на місці Золотої Орди існували Велика Орда, Казанське, Тюменське (Сибірське), Кримське ханства і Ногайська Орда. Крім того на кордонах Московської держави було утворено залежне від Москви Касимовське ханство. На сході існували також незалежні Узбецьке ханство та казахські султанати.
131. ПУЛАД (+1410) 111
Інша форма імені Булат. Хан Золотої Орди (1407-1410).
Монети П. з 810,812 рр. х. карбовані у Булгарі ал-Джедід та БулатЩадібеку. У1408/1409 рр. по смерті Щадібека відізвав з Хорезму еміра Анка. У1410 р. Шахрух прийняв послів і вислав дари для П. і Єдігея. Єдігей намагався закріпити своє становище, спираючися на підтримку Тимуридів. Він був з племені мангкут, з якого Чингізиди часто брали дружин. Тому він поспішив заручити свою дочку з царевичем мірзою Мухаммед-Джуки. Нове посольство у тому ж році у складі Єдігея, еміра Шейх-Ібрагіма з Дербента і еміра Ієїда Іззад-Діна з Хазар-Ожеріба було прийнято Шахрухом.
Причина смерті П. неясна. Може він також хотів позбутися опіки Єдігея. За нього царевичі та улусбеки, які тримали причорноморські території, шукали покровительства литовських князів.
132. БУРУНДУК 124
133. ЯДИК-ХАН 124
134. КАС1М-ХАН (+ бл. 1520) 124
135. СЕЙДЯК-ХАН .,..124
136. КАНБАР-СУЛТАН , 124
137. УСЯК-ХАН 124
138. ЕРАНДЖІ-ХАН 124
160
Гілка ОРДУ
XV
139. МАХМУД (+1476) 130
Інша форма імені Ахмут (за Типографським літописом). Хан Великої Орди (1459-1466), хан астраханський (1466-1476).
По смерті Кічі-Мухаммеда намагався утримати від розвалу Велику Орду, з якої вже виділилося Узбецьке ханство і владу якої не визнавали сибірські, ногайські та казахські улуси. У1466 р. проти М. повстав його молодший брат Ахмед, який розбив його на Дону і зайняв ханський престол. М. пробував ще боротися, але після поразки від Хаджі-Гірея та Азмата відійшов у Астрахань, де заснував Астраханське ханство. У листі до турецького султана Мухаммеда II від хана Астрахані титулувався “султан Махмуд, син Мухаммеда, сина Тимур-хана...”42.
На сході Астраханське ханство межувало з кочовищами Ногайської орди по р.Бузак, на півдні його територія поширювалася до р.Терек, на заході - до Кубані і Дону, а на півночі - до м. Сарай-ал-Джедід. Столиця ханства була важливим центром міжнародної торгівлі тканинами, шовком та іншими східними товарами, хутрами та шкірою з Казанського ханства і російських князівств, а також рабами з Казанського і Кримського ханств та Ногайської орди. У стосунках з Москвою та іншими російськими князівствами астраханські хани титулувалися „царями”, тобто вважалися старшими43.
140. АХМЕД (+1481) 130
Інша форма імені Ахмад. Хан Великої Орди (1466-1481).
У1466 р. повстав проти брата, розбив його військо на Дону і оволодів престолом. При ньому продовжували відділятися від Великої Орди території підлеглих раніше улусів. Казахські султанати, Сибірське, Казанське, Астраханське і Кримське ханства та Ногайська Орда не тільки не визнавали зверхності А., але й переважно претендували на території, що знаходилися під його контролем.
Найбільш послідовно А. боровся за російські князівства і Крим. За здогадкою В.Якубовського у 1475 р. він відновив залежність Криму від Великої Орди, посадивши Менглі-Гірея у темницю у Кафі, звідки того визволили турки44.
42 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - С.264-265
43 Дженкинсон А. Путешествие Антона Дженкинсона из города Москвы в России до города Бухары в Бактрии //Астраханский сборник. - Астрахань, 1896; Штылько А.Н. Астраханская летопись. Исторические известия.., - Астрахань, 1897; Астрахань и Астраханський край (Сборник краеведения).- Кн. 1-2. -Астрахань, 1924-1925; Микитин В.П. Астрахань и ее окрестности. -Москва, 1982.
44 Греков БД., Якубовский А. Ю. Золотая Орда и ее падение. - С. 423-424
161
ВОЙТОВИЧ Леонтій
З цим епізодом було пов’язане посольство від А. до великого князя московського Івана Васильовича, очолене Бочюком, яке вимагало особистого приїзду великого князя в Орду. А. хотів закріпити успіх на півдні і продемонструвати свою силу. Іван III послав в його ставку Бестужева. К. Базилевич трактув це рішення як відмову від виплати данини-виходу45, що, звичайно, безпідставно. Московський князь боявся розправи, подібно тої, яка сталася з його союзником Менглі-Гіреєм. У Криму А. поставив управляти свого племінника Джанібека, до якого у 1477 р. було послано окреме московське посольство46. Менглі-Гірей повернувся тільки у 1478 р. і відразу з Москви до нього було послано посольство, яке очолив князь Іван Іванович Звенець-Звенигородський47.
Намагання А. утримати в покорі російські князівства привело до війни проти Московської держави, яка через нерішучість обох сторін стала знаменитим “стоянням на Угрі”48, після якого закінчилося і ординське панування над цими князівствами. Ще якийсь час ординський вихід платили рязанські князі.
Ахмат загинув у 1481 р. на березі Дінця у битві з Айбеком.
141. ЯКУБ 130
142. ШИГАЙ-ХАН 133
Мав двох незнаних з імені братів, які не залишили нащадків. 143.ЧЕЛИМ 134
144. АК-НАЗАР 134
145. КАСІМ-ХАН (+1524) 135
146. БУЛАТ-СУЛТАН 137
XVI
147. KACEM (+1495) 139
Хан астраханський (1476-1495).
За свідченням Контаріні успадкував батькові у 1476 р. При ньому Астраханське ханство стало міцною окремою державою, яка успішно відбивала
45 Базилевич К. В. Внешняя политика Русского централизованного государства. Вторая половина XV в. - Москва, 1952. - С. 34
46 Греков Б.Д., Якубовский А.Ю. Золотая Орда и ее падение. - С.424
47 Базилевич К. В. Внешняя политика. - С. 43
48 Пресняков А.Е. ИванІІІна Угре//Сборниквчесть С.Ф.Платонова.-Петербург, 1911; Греков Б.Д., Якубовский А.Ю. Золотая Орда и ее падете. - С. 426-427
162
Гілка ОРДУ
спроби сусідів - Великої Орди та Кримського ханства, оволодіти цією територією. Якійсь час данину-вихід Астраханському ханству платила і Москва49. По смерті К. престол Астраханського ханства успадкував його син Абдул-Керім (1495-1515).
Брат Абдул-Керіма - Шейх Авліяр при допомозі Москви у 1512 р. отримав престол Касимовського царства, який займав до своєї смерті у 1516 р. Йому успадкував син Шейх-Алі (Шиг-Алі) (1516-1566, з перервами), при якому Касимовське царство перетворилося у васальну частину Московської держави, а сам Шиг-Алі став одним з головних московських полководців50.3 допомогою Москви Шиг-Алі (у 1519-1521,1546,1551 рр.)тайогобратДжан-Алі(у 1532— 1536 рр.) займали престол Казанського ханства. Джан-Алі, який займав престол Касимовського царства у періоди відсутності старшого брата, і у Казані показав себе підручним московського князя, що зрештою і привело до змови емірів, яку очолила сестра Магомет-Еміня. Джан-Алі був вбитий змовниками. Дочка Джан-Алі була видана за астраханського царевича Абдуллу (Кабулу), сина хана Ак-Кубека, який у травні 1552 р. перейшов на московську службу і отримав в уділ Юр’єв-Польський. Абдулла помер у 1570 р., залишивши 5 синів: Буда-Алі (+1583), Мусгафу-Алі (+ бл.1590), Арслан-Алі, Саїн-Булата і Муртозу-Алі (+ бл. 1575), який перейшов у християнство під іменем Михайла.
По смерті Шиг-Алі Касимовське ханство отримав син Бек-Булата, правнук хана Касіма - Саїн-Булат (1567-1573), який також відзначився як полководець у походах московського війська проти Швеції у Прибалтику в 1571 р. Прийнявши християнство як Семен Бекбулатович, він втратив Касимовське царство, але став одним з найбільших російських вельмож, якого Іван Грозний поставив на короткий час замісь себе великим князем (1575-1576), а потім передав йому Тверське князівство (1576-1596). Переживши “опалу” в часи Бориса Годунова, який вбачав у ньому суперника, Семен Бекбулатович помер в глубокій старості (16.01.1616 р.) в Кирило-Білоозерському монастирі (де його у 1606 р. примусив прийняти чернецтво Лжедмитрій І, також вбачаючи у ньому претендента на московській престол)51.
49 Соловьев С. М. История России с древнейших времен. - Кн. 3. -Т.5.- Москва, 1989.-С. 140, 143
50 Трофимов И. Поход под Казань, ея осада и взятие в 1552 г. - Казань, 1890; Мухаммедъяров ПІ. Ф. Социально-экономический и государственный строй Казанского ханства (XV- первая половина XVI вв.) //Автореф. канд.. дис. - Москва, 1950; Казанская история. - Москва-Ленинград, 1954; Шмідт С. О. Восточная политика России накануне "Казанського взятия "//Международные отношения. Политика. Дипломатия ХѴІ-ХХ вв. -Москва, 1964; Разрядная книга 1475-1598 гг. - Москва, 1966.
51 Вельяминов-Зернов В.В. Исследование о касимовских царях. -Ч.1 - С.271- 410; Лилиев Н.В. Симеон Бекбулатович. - Тверь, 1891; Азиз А. Историятатар. - Москва, 1925. - С. 143-147
163
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Нащадки Джан-Алі - Джаніди (Аштарханіди) успадкували престол потужної держави Шейбанідів з центром у Бухарі і правили там у 1599-1753 рр.52
Останнім казанським ханом у 1552 р. був син К. - Ядкар (Єдігер-Магмет, Єдігер-Мухаммед).
Інший син К. - Янібек, повстав проти свого дядька Джанібека у 1522 р. і, виборовши престол у суперництві з ним, Хусейном (Усеїном) та кримським ханом Мухаммед-Преєм, який у 1524 р. на короткий час оволодів Астраханню, був астраханським ханом у 1524-1532 рр. По ньому Астраханське царство успадкував Шейх-Гайдар (Хайдар), брат Шиг-Алі та Джан-Алі. Але ШейхГайдар був вбитий черкесами і престол зайняв старший син хана Великої Орди Муртази Ак-Кубек (1532-1534). Ак-Кубек спирався на ногайську допомогу, видавши дочку за Ак-мурзу - сина ногайського хана Юсуфа. Після смерті АкКубека єдиний син хана Абдул-Керіма Абдур-Рахман у 1534 р. відвоював батьківський престол, заручившись підтримкою великого князя московського Василя Івановича. У 1538 р. союз Астраханського царства з Москвою був підтверджений. Але через кілька місяців син Шейх-Гайдара Дервіш-Алі з допомогою ногайців здобув Астрахань і прогнав Абдур-Рахмана. У1551 р. Дервіш-Алі втратив престол і втік у Московську державу, де отримав Звенигородське князівство. Його наступник хан Ямгурчей (1551-1554), напевне син Джанібека, зіткнувся із суперництвом серед ногайських мурз, які підштовхнули до інтервенції московський уряд. У 1553 р. ногайські мурзи, очолені Ізмаїлом, прислали в Москву посольство із проханням допомогти повернути на престол Дервіш-Алі. У 1554 р. Ямгурчей був розбитий 30- тисячним московським військом, очоленим князем Ю.І.Шемякіним-Пронським і на престол знову сів Дервіш-Алі. В Астрахані залишився московський гарнізон. Московський цар Іван Грозний заявив, що у цьому краї він шукає свою давню вотчину-Тмутаракань, яку його предок Володимир Святославович віддав в уділ своєму синові Мстиславу. Дервіш-Алі зобов’язався платити щороку 40 тис. алтин і 3 тис. штук осетрів, білуги та іншої цінної риби. Намагаючись позбутися як московської опіки, так і загрози з боку Ямгурчея та ногайців, астраханський хан почав схилятися до Кримського ханства. Але у 1556 р. ДевлєтГірей прислав йому на допомогу тільки 700 вершників і 300 яничар з гарматами. За ханом слідкували. До Астрахані вже спішили із своїми приказами стрілецькі голови Черемисінов та Тетерін і станиця отамана Колупаєва. Із Вятки перекцдували стрілецький приказ голови Писемського. Всі вони були озброєні вогнепальною зброєю. Ще до підходу цих сил козаки отамана Ляпуна Філімонова раптовим ударом розгромили стан хана Дервіша-Алі. Російські війська зайняли Астрахань без бою. Зібравши сили, хан безуспішно пробував повернути свою столицю. Зазнавши значних втрат, він схоронився в Азові.
52 Бартольд В.В. Шейбаниды//Бертольд В.В. Соч., -Т.1.- 4.2.-Москва, 1964. - С.545-548; Босворт К.Э. Мусульманские династии. - С.207-208
164
Гілка ОРДУ
Астраханське ханство було приєднано до Московської держави, а Іван Грозний і його наступники стали титулуватися “царями Астраханськими”. Була виготовлена навіть окрема астраханська корона, яка зберігається в Оружейній палаті Кремля. Дервіш-Алі помер у Московській державі у 1567 р. як служилий князь.
Ногайська Орда, яка стала політичною реальністю у другій половині XV ст., займала величезну територію на схід від Пониззя Волги до витоків Тоболу та Іртиша, включаючи басейн Уралу. Нічого спільного із знаменитим темником Ногаєм вона не мала. Вперше термін “ногайці” з’явився лише у 1517 р. у Мацея Стрийковського, а потім у турецького історика Джаннабі (+1590), який назвав знаменитого еміра Єдігея “главою покоління ногайців”. Самоназва ногайців - мангіти (Мангітський юрт). Монгольське “нокай” - означає “собака”. Цікаво, що у татарському збірнику Єдігей називається собакою, правда цей збірник прихильний до Тохтамиша. Але ногайські печатки з XVI ст. також мали зображення собаки. Можливо це давній тотем манкітів, які на Яїку (Уралі) розчинилися серед масиву тюрків-кипчаків. Вже у кінці ХГѴ ст. за батька Єдігея яїцький юрт почав завершувати своє етнічне формування, яке тривало до кінця життя самого Єдігея, при якому Уральська (Заяїцька) Орда була повністю автономною. По смерті Єдігея у 1420 р. ногайський юрт успадкував його син Газті-бей (Газій). Інші сини служили різним ханам: Мансур був головним еміром Хаджі-Мухаммеда; Ноуруз - еміром Улуг-Мухаммеда. Молодший син Нуред-Дін успадкував Газті-бею і після 1432 р. отримав кочовища на Волзі. Його син Воккас був головним еміром хана Абулхаїра. У 1447 р. Яїцька Орда відділилася від нього, за що агенти Абулхаїра вбили Воккаса. По ньому Ногайську Орду очолив його молодший брат Аббас. В часи Аббаса Ногайська Орда досягла найбільшого територіального росту. Після 1560-х рр. ногайці займали величезні території аж до Аральського моря і гирл Аму та Сир-Дар’ї.
Цей період тривав недовго. Вихід калмицьких орд змусив ногайців притиснутися до Волги, а потім перейти на її правий берег. Тут почався процес роздроблення. Більшість ногайських орд в кінці XVI - на початку XVII ст. переселилася у Причорномор’я, де визнала зверхність Кримського ханства, утворивши Буджацьку, Єдисанську, Єдичкульську, Джамбулуцьку Орди на півдні нинішньої України, та Кубанську Орду на Північному Кавказі. Буджацька Орда займала приморську територію у Буджаку між Дунаєм та Дністром. Єдичкульська Орда - за Дністром на Жовтих Водах, Єдисанська - біля Очакова, а Джамбулуцька - в Приазов’ї. Всі ці ногайські орди зберігали автономію до кінця XVIII ст.53
Нащадки Ямгурчея правили у різних відламах Ногайської орди.
53 Сафаргалиев М.Г. Ногайская Орда в середине XVI в. /Диссертация к.и.н. Рукопись. - Саранск, 1939; Його ж, Ногайская Орда во второй половине XVI в. //Сборник научных работ Мордовского пединститута. - Саранск, 1949. - С. 34- 36; Його ж. Распад Золотой Орды. - С.226-229
165
ВОЙТОВИЧ Леонтій
148. ДЖАНІБЕК (+1524) 139
Намісник хана Ахмеда у Криму (1475-1478). Хан астраханський (1515—
1524).
В останній період його життя у 1522-1524 рр. йшла боротьба за астраханський престол.
149. ШЕЙХ-АХМЕД (+1527) 140
Хан Великої Орди (1481-1502).
По смерті Ахмата його сини Шейх-Ахмед, Сещ-Ахмед, Муртаза, Багадур, Ходяк і Ял ай розділили рештки Великої Орди. У1502 р. Гіреї розбили Ш.-А. та його братів і включили залишки Великої Орди в Кримське ханство. Сам Ш.-А. жив у Литві у 1502-1527 рр. Від його двох племінників, які залишилися у Литві походять родини царевичів Пунських та Остинських54.
150. СЕЇД-АХМВД(+до 1500) 140
Хан Великої Орди (1481 - до 1500). Невідомо як закінчив С.-А. У Литві залишилися нащадки ординського “царевича Сихдохмана”, ніби-то брата Менглі-Гірея. Подібного імені серед Гіреїв немає. Може це був С.-А.55?
151. МУРТАЗА (+1502?) 140
Інший варіант імені Миртода. Хан Великої Орди (1481-1502?).
152. БАГАДУР (+ до 1502) 140
Хан Великої Орди (1481 - до 1502).
153. ХОДЯК (+ після 1502?) 140
Хан Великої Орди (1481-1502). Важко розрізнити синів хана Ахмада, які джерела переважно називають “Ахмадові діти”. Трималися вони досить дружно, всі, схоже, титулувалися ханами.
54Думин С.В. Татарские царевичи в Великом княжестве Литовском (ХѴ-ХѴІ вв.) //Древнейшие государства на территории СССР. Мат. и исслед. 1987 г. - Москва, 1988. - С. 109-113
55 ВойтовичЛ. Князівські династії Східної Європи (кінець IX-початок XVI ст.). Склад, суспільна і політична роль. -Львів, 2000. - С.365
166
Гілка ОРДУ
154. ЯЛАЙ (+ до 1500)
140
Хан Великої Орди (1481 - до 1502). Нащадки “Ахмадових дітей” розчинились серед литовської та московської шляхти.
Його син Ураз-Мухаммед-хан (+1610) перейшов на московську службу і був посаджений у Касимові. Перейшов на сторону Лжедмитрія II, пізніше присягнув Сигізмундові Ш і допомагав йому під Смоленськом. Приїхавши до сім’ї, яка перебувала у Калузі, куди сховався Лжедмитрій II, Ураз-Мухаммедхан був схоплений і невдовзі страчений.
155. ТЕВКЕЛЬ
142
156. ОНДАН-СУЛТАН
142
157. ХАК-НАЗАР
145
Від нього походять окремі родини казахських ханів.
158. КУМАШ-ХАН
145
Від нього походять окремі родини казахських ханів.
167
ВОЙТО ВИЧ Леонтій
Стояння на ріці Угрі (1480 р.).
З мініатюри Царственного літописця.
168
Гілка БЕРКЕЧАРА
8.ПЛКА БЕРКЕЧАРА
Нащадки Беркечара, який отримав улус на східних кордонах, які межували з володіннями Чагатая, мали незначний вплив на події у Золотій Орді, тому у більшості випадків про їх діяльність відомостей не збереглося. Вже нащадки його внуків були незнані навіть авторам монгольських придворних
генеалогій.
табл.5. Гілка Беркечара.
Ш
1. БЕРКЕЧАР (+ після 1270)-див. табл.2, поз. 5
IV
2.КУКДЖ У 1
За іншими джерелами старшого сина Беркечара звали Сархад.
3. ЙІСУ-БУКА 1
V
4. ЩЖІЛЬ-ТИМУР (+ до 1291) 2
Помер до 1291 р., бо у цьому році претендент на ханський престол Токта сховався у ставці його молодшого брата.
5. ЙІЛИКЧІ (+1291) 2
У 1291 р. у його стані сховався Токта, який побоювався Телебуги та своїх братів. Значить на той час І.-Т. був старшим в улусі Беркечара.
6.ДУКДА Й 2
7. ТУК-ТИМУР 2
8. САРАЙ-БУКА З
169
ВОЙТОВИЧ Леонтій
■ Як--
Облога Москви ханом Тохтамишем (1382). Мініатюра Остерманівського 2-го тому Лицьового зведення (XVI ст.)
170
ГілкаШИБАНА
9. ПЛКА ШИБАНА
Нащадки Шибана (Шейбана), який отримав улус на східних територіях Золотої Орди біля Уральських гір, довго залишалися в тіні. Піднесення цього роду почалося у другій половині ХГѴ ст., коли їх представники почали боротися за ханський престол. Зауралля та Сибір, з їх потужними хутровими та рибними ресурсами, залишалися базовими територіями Шейбанідів навіть тоді, коли представники цієї гілки утвердилися у Мавераннахрі. Із зрозумілих причин основа увага у цій розвідці приділена тим представникам династії, діяльність яких мала вплив на події у Золотій чи Великій Орді.
табл.6. Гілка Шибана. Шейбаніди.
III
1. ШИБАН (ШЕЙБАН) (+ до 1251) - див. табл.2, поз.6
IV
2. БАЙКАЛ 1
Інша форма імені Ясал.
3. БАГАДУР 1
4. КАДАК 1
5. БАЛАКАН (+ 1261) 1
Інша форма імені Балга. У 1257 р. разом з іншими Джучидами був посланий у Іран на допомогу Хулагу. Коли розпочалася конфронтація між Берке і Хулагу, з наказу останнього Б. звинуватили в чарах проти ільхана, в чому він признався під тортурами. Хулагу з еміром Сунджаком відіслав його до Берке. Золотоординський хан ще сподівався на мирний фінал суперечки і тому не пішов на загострення. Отримавши “докази” вини Б., Берке відправив його назад, дозволивши Хулагу, діяти на власний розсуд. Хулагу наказав стратити Б., чим прискорив роз’язку. Після смерті ще кількох Джучидів Берке розпочав війну.
6. ЧЕРІК 1
Інша форма імені Джерік.
171
ВОЙТОВИЧ Леонтій
7.МЕРКА Н 1
Інша форма імені Сурхан.
8. КУРТУКА 1
Інша форма імені Куль-Бука.
9.АЯЧ І 1
Інша форма імені Абаджі.
10. САШЛКАН 1
Інша форма імені Сасилтан.
11.БАЯНДЖА Р 1
Інша форма імені Баякачар.
12. МАДЖАР 1
13. КАШЧІ 1
Інша форма імені Кувінджі. Нащадків не мав.
V
14. ІЛАК-ТИМУР 2
15. БЕК-ТИМУР 2
Інша форма імені Кул-Тимур.
16. БШІ-БУКА 2
Інша форма імені Ієсу-Бука.
17. КУТЛУГ-БУКА З
Інша форма імені Маракул.
172
ГітаШИБАНА
18. ЙЄЛ-ТИМУР З
19. ДЖУЧІ-БУКА З
20. ТУЛА-БУКА 4
21. ТУРІ 5
Інша форма імені Бурі.
22. ТУКАН 5
Інша форма імені Тудан.
23. ТОКДАЙ 5
Інша форма імені Токта. Його кочів’я були на Тереку, що дозволяє припускати, що деякі Шейбаніди, можливо молодша гілка, після смерті Берке отримала частину його улусу.
24. ТУК-ТИМУР 6
25. ТУКА-ТИМУР 7
26. ІЛЬ-БУКА 7
27. КШАС 8
Інша форма імені Кесар.
28. УЧКУР-ТУКА 9
Інша форма імені Джукуд-Бука.
29. КУТЛУГ-ТИМУР 10
30. АБУКАН-ТУРКАН 11
31.ТУРДЖ І 12
173
ВОЙТОВИЧ Леонтій
VI
32. БАДАКУЛ 19
Інша форма імені Ядакул.
33. БЕК-ТИМУР 19
34. БАЯНКЕДЖАР 19
Інші форми імені Баян, Хеджар.
35. ЙІСУ-БУКА 19
Інша форма імені Інсбука.
36. МАНГКУТАЙ 20
37. ТУМАН-ТИМУР 20
38. БАКИРЧА 23
39. КУЧЕК 23
Інша форма імені Кунчек.
40. ДЖАУКАН 29
41. БУР АЛТАЙ 29
42. БЕК-ТИМУР 29
43. БУР АЛИЧІ .7. 29
44. ОТМАН 29
45. САТБАК 29
46. ЙІСУ-БУКА 29
47. ТИМУРТАЙ 29
174
ГйікаШИБАНА
48. ТУГАНЧАР ЗО
VII
49. МШГ-ТИМУР 35
Інша форма імені Кулук-Менг-Тимур. За “Муїз-ал-аксаб” мав семеро синів, згідно Абульгазі та “Шейбаніаці” - шестеро. Напевно два останні джерела мали точнішу інформацію.
50. УДЖУКАН 37
ѴІП
51.БЕК-КУНД І 49
Інша форма імені Бек-Ханді. Відомі дві його дружини Урунбек та Бек-
Мелік.
52. ТУНКИ 49
Інша форма імені Тука.
53. СЕВІНЧ-ТИМУР 49
54. ІЛЬБЕК 49
55.ПУЛА Д 49
Інша форми імені Булат-Султан.
56. ДЖАНТА 49
IX
57. АЛІ-ОГЛАН (+ до 1369) 51
Син Урунбек. Всі його сини народилися від дочки еміра Мухаммед-ходжі з племені конкурат. Помер до 1369 р., бо у цьому році його молодший брат Хасан-оглан виступив претендентом на престол Золотої Орди.
175
ВОЙТОВИЧ Леонтій
58. ХАСАН (+ після 1380?) 51
У “Муїз-ал-аксаб” - Хасан-оглан, за руськими літописами - Асан, Осан. Син Бек-Мелік. Хан Золотої Орди (1368-1369).
Його правління підтверджують монети з 1368 р. карбовані у Сараї з легендою “Султан правосудний Хасан-хан”. Таке міг собі позволити тільки Чингізид. Тотожність Хасан-хана з Хасан-огланом “Муіз-ал-аксаб” признавав М. Сафаргалієв1. Іншого X. серед Джучидів в цей період джерела не знають. Старший із Шейбанідів міг спробувати щастя на престолі Золотої Орди саме в такий період, коли боротьба за трон тривала безперервно з 1359 р.
Прогнавши Абдуллаха з Мамаєм, він, природньо не зумів втриматися і, за даними руських літописів, у 1370 р. X. захопив Булгар. Мамай змусив суздальського князя Дмитра Костянтиновича з своїми васалами та ординським підрозділом прогнати X. з Булгару2. Після цього X. визнав владу маріонетки Мамая - хана Мухаммед-Булака від якого отримав лен в Булгарській землі. У 1377 р. Дмитро Костянтинович знову послав проти X. князя Дмитра Корятовича Боброк-Волинського, який змусив його прийняти даругу і таможенника великого князя, тобто стати васалом3. За цей період X. заложив в гирлі р. Казанки нове місто Казань, якому судилося згодом стати значним центром у Поволжі4. Початково місто носило назву Хасан, яка трансформувалася у Казань5.
X. не мав нащадків. Час його смерті невідомий.
59. БАБА-ОГЛАН 52
60. СУНДЖЕК-ОГЛАН 52
61. ДЕВЛЕТ-ОГЛАН 53
62. ТУКЕЛЬ-ХОДЖА 54
63. ІЛЬЯС-ХОДЖА 54
64. УЧКУР-ТУК 54
1 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - Саранск, 1960. - С. 126
2 ПСРЛ. - Т. 15. - Вып. 1. - Стб.92
3 Там само.-Стб. 116-117
4 Егоров В.Л. Историческая география Золотой Орды в ХІІІ-ХІѴ вв. - Москва, 1985. - С. 100-104
5 Добродомов И.Г., КучкинВ.А. Этимологши старые географические объекты: Топинимика на службе географии //Вопросы географии. - Вып. 110. -1979. - С. 160-162
176
ГілтШИБАНА
65. КАГАНБЕК (+ після 1375) 54
Повне ім’я Гіяс-ад-Дін Каганбек. Ібн Халдун називав його Каріханом6. В “Муїз-ал-аксаб” названий Коанбай. Хан Золотої Орди (1375).
Його правління підтверджене монетами, карбованими у Новому Сараї. Прогнаний Урус-ханом відійшов у свій улус. М. Сафаргалієв погоджувався з тотожністю К. та Коанбая7.
66. ІБРАПМ 55
67. АРАБ-ШАХ (+1378) 55
За руськими літописами - Арапша. Хан Золотої Орди (1373-1378). Монети цього хана карбувалися у Новому Сараї з перервами між 1373— 1378 рр., а у 1375 р. в Сарайчику. Найбільш впевнено почував себе у 1377 р., коли здійснив походи на Нижній Новгород та Рязань*. Проти нього виступило військо московського князя Дмитра Івановича, яке через безпечність його воєвод було повністю розгромлене на р. П’яні при впадінні у р. Суру. Всі дослідники вважають його Шейбанідом9, що випливає з “Муіз-ал-аксаб”10.
X
68. АХМВД-ОГЛАН 57
69. БАБА-ОГЛАН 57
70. АБУК-ОГЛАН 57
71. ХАДЖІ-МУХАММЕД (+1424) 57
Інші форми імені Хаджі-Мухаммед-оглан та Махмуд-Хаджі-хан (за Хафізом). Хан Золотої Орди (1421-1423), хан сибірський (до 1424).
6 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды. - Т. 1. Извлечения из сочинений арабских. - Санкт-Петербург, 1884. - С. 391
7 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - С. 128
8ПСРЛ.-Т. 11.-С.27
9 Греков Б.Д., Якубовский А.Ю. Золотая Ордаи ее падение.-Москва-Ленинград, 1950. - С.288; Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - С. 128 w Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов, относящихся к историии Золотой Орды. -Т. 2. Извлечения из персидских сочинений, собранные В.Г. Тизенгаузеном
и обработанные А. А.Ромаскевичем и С.Л.Волиным). - Москва, 1941. - С.54-55
177
ВОЙТОВИЧ Леонтій
За літописом Хафіза Мухаммеда ель-Ташкенді та збірником Кадир Алібея (з 1601 р.) Х.-М. з Шейбанідів заключив угоду з Єдігеєм напередодні вирішальної битви з Кадир-Берди, у якій загинули обидва (1420), після чого Мансур, син Єдігея, поставив Х.-М. ханом". Це трапилося у 1421 р. З 1422 р. з Х.-М. повів боротьбу Борак, який його і переміг, витіснивши назад у Сибір12.
72. АК-СУФІ 60
73. NN-СУФІ 60
Перша частина імені невідома.
74. БУКА-ОГЛАН 61
75. МАХМУД-СУЛТАН (+ після 1429/30) 65
Інша форма імені Махмуд-Ходжа-хан. Хан Золотої Орди (1427-1429). При підтримці Тимурида Улугбека переміг Борака. Впливу на Правобережжя Волги не мав. Був розгромлений Абулхайром і відійшов на північ.
76. ХИЗР-ОГЛАН 66
77. ДЕВЛЕТ-ШЕЙХ 66
78. КУТЛУК-ХАДЖІ 67
XI
79. МАХМУТЕК (+ після 1441?) 71
Інша форма імені Махмуд [?]. Хан сибірський (1424? - після 1441?). Підняв повстання проти Абулхайра у 1431 р., змусивши останнього покинути Тюмень. Від його правління можна починати час самостійного Сибірського царства. В Тюмені почали карбувати монети. Тюменський улус у середній течії Тоболу та межиріччі його приток Тавди і Тури склався ще у ХГѴ ст. Його центром була Чінга-Тура. В ординських джерелах ця територія носила назву “Ібір”, а в російських - “Тюмень”. Після поразки на р. Ворсклі тут утвердився знаменитий Тохтамиш, заложивши фактично незалежний улус (1400-1406), який після загибелі Тохтамиша Єдігей передав ханові Чекре. На
" Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - С. 202
п Там само. - С. 203
178
ГілтШИБАНА
володіння улусом претендували також Тайбугіди - нащадки місцевого династа Тайбуги.
За Сибірським літописом М. загинув у боротьбі з Казанським ханом, своїм тестем13, що могло бути відгомоном боротьби сибірських ханів за найвищий престол. М., напевно, був зятем казанського хана Улуг-Мухаммада, бо його син Ібак просив за внука Улуг-Мухаммада як за свого родича.
80. АХМЕД (+1451) 71
Ініпа форма імені Ахмед-султан. З братом підняв повстання протии Абульхайра у 1431 р., що сприяло утверенню самостійного Сибірського царства. Пізніше був одним з кращих полководців Абулхайра. Загинув у битві з калмиками біля Сигнака.
81. ДЖУМАЛІК (+ 1428) 73
Інша форма імені Юмадук-оглан. Хан Золотої Орди (1425-1428).
Д. був проголошений ханом при житті свого батька, який не займав ханського престолу (13.10-1.11.1425). Сибірські еміри хотіли протиставити його Боракові. Після поразки останнього зіткнувся з Махмуд-султаном (МахмудХоджа-ханом). В битві при Джантар-Джалкіне з його військом був розгромлений і загинув.
82. СУЗЕНІДЖ-СУЛТАН 75
83. БАХТІЯР (+1451) 76
Інша форма імені Бахтіяр-султан. Кращий полководець Абулхайра, учасник битв біля Шираза і біля Сигнака. Загинув в останній битві з калмиками.
84. АБУЛХАЙР-ХАН (* 1412 + 1468) 77
Хан Великої Орди (1429-1431), узбецький хан (1429-1468).
У битві при Джантар-Джалкіне з військом Махмуд-хаджі-хана (Махмудсултана)у 1428 р. 16-річний Абулхаїр командував лівим флангом війська хана Джумаліка. Він потрапив у полон, але був незабаром відпущений. У1429 р. А. був проголошений ханом. Розгромивши Махмуд-султана, він на короткий час опанував Велику Орду. Але вже у 1431 р. А. мусив покинути Тюмень і перейти на південь в Орда-Базар, так як проти нього повстали Махмуд і Ахмед, сини хана Хаджі-Мухаммеда. З того часу Сибірська Орда стала незалежною14.
13ПСРЛ. Т.36.-С.47
14 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - С. 208
179
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Сам А. залишився по суті узбецьким ханом і не брав участі у боротьбі за престол, яка точилася на Волзі. Він тримав свою столицю у місті Орда-Базар на півдні, де карбували його монета. У1431 р. узбеки напали на Хорезм. У цьому поході в полон потрапив брат А. - Сещ-Бек-султан. Після виступу проти нього Мустафи-оглана, А. залишив Орда-Базар, здобув Сигнак і переніс туди столицю. У 1451 р. з Тимуридом султаном Абу-Саідом здійснив спробу завоювати Самарканд. У битві біля Шираза султан Абдаллах потерпів поразку (22.06.1451). Але скористатися з цієї перемоги А. не зміг. Літом 1451 р. біля Сигнака він був розбитий калмиками Уз Тимура-тайші, втративши кращих полководців Бахтіярсултаната Ахмед-султана. Ще до того його покинули сини Борака-Джанібек і Гірей, які відкочували на схід під покровительство Іса-Буга-хана15.
85. СЕЇД-БЕК-СУЛТАН (+ після 1465) 77
Між 29.01-26.02.1465 р. був випущений з Герата, де перебував в полоні, будучи захопленим в околицях Хорезму під час узбецького нападу 1431 р.
86. ТИМУР-ШЕЙХ 78
ХП
87. ШАК-ХАН (+ після 1487) 79
Варіанта імені Івак, Еблак (за російськими літописами). Хан сибірський. За Сибірським літописом, який містить багато легендарних фрагментів, генеалогія сибірських ханів виглядає так: Он-Сом-хан - Тайбуга - Ходжа - Мар - Еблак, Обдер - Махмет - Касим - Єдігер, Бекбулат - Седник16. За татарським казанським рукописом генеалогія сибірських ханів: Алі -Хаджі-Мухаммедхан - Махмутек-хан - Кутлук-хан - Ібак-хан - Муртаза-хан - Джан-Гірей-султан, Ахмет-Гірей-султан, Кучум-хан17. По Абулгазі після Махмутека правив його син Ібак, батько Кутлук-хана, згаданого під 1505 р. у Архангелогородському літописі18.
Кожне з перелічених джерел містить певні помилки, але найбільш точний казанський рукопис. Легендарного Он-Сам-хана та його сина Тайбуги серед Джучидів шукати марна справа, скоріше всьго це проекція легенд про домонгольських сибірських правителів (в легенді Тайбуга виступає сучасником
15 Там само. - С.212
16ПСРЛ. Т.36.-С.46-48
17 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - С.223
18 Устюжский летописный свод (Архангелогородский летописец). - МоскваЛенинград, 1950. - С. 96
180
ПлтШИБАНА
Чингіз-хана). Можливо, що нащадки Тайбуги і при Чингізидах займали місце серед місцевої еліти. До останніх домонгольських сибірських правителів укладачі літописи, слідом за епосом, долучили реальних сибірських ханів, починаючи з Хаджі-Мухамед-хана (Ходжа за Сибірським літописом). Його син і наступник Махмутек (Мар за Сибірським літописом) з 1431 р. зробив Сибірське царство повністю незалежним. Йому успадкував син Ібак-хан (Еблак за Сибірським літописом), який 6.01.1481 р. на Дінці напав на табір хана Великої Орди Ахмада і власноручно вбив його19. М.Сафаргалієв повністю приймав версію казанського рукопису Кадир Алі-бека з 1601 р., але із врахуванням версії Абулгазі, відомостей Архангелогородського літописця та інших джерел.
Після 1487 р. І. просив у великого князя московського Івана Васильовича відпустити його родича (племінника) - колишнього казанського хана Ільгіма (Алегама російських літописів), який утримувався в московському полоні. Прохання не було виконане. І. переніс столицю у поселення хантів Сибір (Кашлик) на правому березі Іртиша при впадінні р. Сибірки. З того часу в російських джерелах Тюменське ханство отримало назву Сибірського царства. Сибірські татари (кипчаки, аргини, карлуки, кангли, наймани та ін.), а також залежні від них ханти, мансі та зауральські башкіри займали територію між Пермською землею, Казанським ханством, Ногайською Ордою та казахськими жузами. їх міста Сибір, Тюмень, Кизил-Тура (Усгь-Ілім), Касім-Тура, Явлу-Тура, Тонзур та ін. були поважними торговельними центрами20.
Шейбанід Мамук, напевно син І., займав казанський престол короткий час у 1496 р. Кутлук-Буга (Обдер за Сибірським літописом, Кутлук-хан за казанським рукописом) згадується під 1505 р., тобто після І. Сином КутлукБуги був Муртаза-хан, який правив Сибірським царством у першій половині XVI ст. Його наступником був хан Єдігер (Джан-Гірей казанського рукопису),
19 Там само. - С.94
20 Фишер И.Э. Сибирская история с самого открытия Сибири до завоевания сей земли российским оружием. - Санкт-Петербург, 1774; Буцинский П.Н. Заселение Сибири и быт первых ее насельников. - Харьков, 1889; Сибирские летописи. - Санкт-Петербург, 1907; Миллер Г.Ф. История Сибири. -Т.1.- Москва-Ленинград, 1937; Алексеев М. П. Сибирь в известиях западноевропейских путешественников и писателейXII1-XVII вв. -Иркутск, 1941; Сергеев В.И. К вопросу о походе в Сибирь дружины Ермака//Вопросы истории. -1959. -Ns 1; Бояршинова З.Я. Население Западной Сибири до начала русской колонизации. - Томск, 1960; Преображенский А.А. Русские дипломатические документы второй половины XVI в. О присоединении Сибири // Исследования по отечественному источниковедению. - Москва-Ленинград, 1964; Корецкий В.И. Из истории заселения Сибири накануне и во время “Смуты “//Русское население Поморья и Сибири. - Москва, 1973; Плигузов А. И. Первые русские описания Сибирской земли//Вопросы истории. -1987. -Ns 5.
181
ВОЙТОВИЧ Леонтій
який у 1555 та 1557 рр. відправляв у Москву посольства з проханням підданства Сибірського юрту в обмін на допомогу у боротьбі з наскоками узбеків, казахів та ногайців21.
Кучум, який, схоже, був братом Єдігера, захопив владу у 1563 р. Він спирався на союз із Ногайською Ордою. Після 1572 р. відмовився від виплати данини Москві. Його племінник Маметкул у 1573 р. напав на остяків, які були московськими данниками, і пробував розвідати строгановські колонії в басейні Пермі. У 1581 р. Строганови найняли козаків Єрмака, які у кількох битвах розгромили військо Кучума і 26.10.1581 р. зайняли його столицю.
Але війна за Сибір тривала. У1582 р. у полон потрапив Маметкул. 1582- 1583 рр. Єрмак, отримавши підмогу, протратив наздобуття городків Сибірського царства. У1584 р. Кучум підстеріг Єрмака на березі Іртиша і перебив його загін. Козацький отаман загинув у водах ріки. Кучум вернувся у свою столицю, але незабаром був прогнаний Сейдяком, можливо сином або племінником. Сейдякхан був розбитий і взятий в полон московськими воєводами у 1588 р. Кучум продовжував воювати, у 1591 р. у битві біля озера Чілі-Куль він потерпів поразку від війська князя В.В.Кольцова-Мосальського. В цій битві в полон потрапив син хана Абдулхаїр. Тоді старий хан звернувся до Москви з вимогою повернути завойовану територію і відпустити Маметкула. Царевич Маметкул залишився у Московській державі, де йому надали невеликі володіння, які успадкував його син Алі. Взамін Кучум погоджувався на васальну присягу. Переговори з Кучумом тривали ще у 1597-1598 рр. Син Кучума Абдулхаїр, який з 1591 р. перебував у московському полоні, пропонуючи батькові стати московським васалом в обмін на повернення Сибіру. Вже по загибелі батька, у 1599 р. царевич Абулхаїр перейшов у християнство. У серпні 1598 р. воєвода Є.В.Воєйков розгромив військо Кучума на ріці Обі. У цій битві в полон потрапив улюблений син хана Асманак. Старий хан ще раз відмовився приїхати в Москву і скласти васальну присягу. Він виїхав у Ногайську Орду, де невдовзі загинув (1598). Завоювання Сибіру тривало до початку XVII ст.22 Останнім сибірським ханом був син Кучума - Алі (Алей).
Царевич Алп-Арслан, син Алі від шлюбу з дочкою князя Тінахмата з Ногайської Орди, який відзначився у боротьбі проти Строганових і московських військ у 1584-1598, після загибелі Кучума перейшов на московську службу і брав участь у другому ополченні князя Д.Пожарського і К.Мініна. Він був посаджений на трон васального Касимовського царства, де правив у 1614— 1627 рр. Син Алп-Арслана- касимовський хан Сещ-Бурхан (1627-1679), який народився у 1624 р., у 1673 р. прийняв християнство під іменем Василя і переселився у Москву. Ханський престол після нього займала його мати Фатіма
21 ПСРЛ. - Т. 13. - С.248, 276,285
22 Соловьев С. М. История России с древнейших времен. - Кн. 4. -Т.7.- Москва, 1989. - С.270-272, 363-364
182
ПлтШИБАНА
Султан-біке (1679-1682), після смерті якоїКасимовське царство було приєднане до Російської держави23. Прямий спадкоємець Сещ-Бурхана, всі нащадки якого були християнами, загинув під час стрілецького бунту 1682 р.
Родина царевичів Сибірських - нащадків сина Кучума Абдулхаїра була у перших рядах московської знаті, їх навіть хоронили в усипальниці московських царів Архангельському соборі. Царевичі Сибірські втратили свій титул за підтримку сина Петра І Олексія Петровича і далі носили титул князів Тюменських. Ця родина вигасла у XIX ст.
88. ШАХБУДАХ-СУЛТ АН (+ до 1500) 84
Узбецький хан (1468-до 1500).
Шейбаніди у 1500 р. утворили державу із столицею у Самарканді, яка з 1560 р. була перенесена у Бухару. Від цієї держави у 1510 р. відійшло Хівінське ханство. Засновником цієї держави був син Шахбудах-султана і внук Абулхаїра - Мухаммед Шейбані-хан (1451-1510), який під Мервом був розгромлений іранським шахом Ісмаїлом І Сефевидом та обезглавлений. Далі правили: Кучкуні-хан (Кичкунджу) (1510-1530), Музаффар-ад-Дін Абу-Саїд (1531— 1533), Абу-л-Газі-Убайдуллах-хан І (1534-1539), Абдаллах І (1539-1540), Абд ал-Латиф (1540-1552), Ноуруз Ахмад (1552-1556), Пір-Мухаммед І (1556— 1561), Іскандер (1561-1583), Абдуллах II (1583-1598), Абд ал-Мумін (1598), Пір-Мухаммед II (1598), а потім держава перейшла до Джанідів (Аштарханідів), які були нащадками лінії Орди24.
Бокова гілка Шейбанілів - Арабшахіди - правили у Хівінському ханстві, яке хан Ільбарс (Ельбарс), син Берке-султана, відвоював у Сефевідів (1511—
23 Вельяминов-Зернов В. В. Исследование о касимовских царях и царевичах. - Т.З. - Москва, 1866. - С.461-498
24 Лен-Пуль С. Мусульманские династии. Хронологические и генеалогические таблицы с историческими введениями. Перевод с английского с примечаниями и дополнениями В.Бартольда. - Санкт-Петербург, 1899. - С. 198-199 (238-240); Zambaur Е. ѵоп. Manuel de genealogie et de chronologie pour Vhistoire de I’Islam. -Hannovre, 1927.-P.27'0-271; Бартольд В.В. Шейбаниды//Бертольд В.В. Соч. -Т.1.- 4.2. -Москва, 1964. - С.545-548; Його ж. Соч. - Т.2. - 4.2. - С.487-490, 521, 545-548; Семенов А. А. К вопросу о происхождении и составе узбеков Шейбани-хана//Материалы по истории таджиков и узбеков Средней Азии. - Вып.1. - Сталинабад, 1954. - С. 3-37; Його ж, Шейбани-хан и завоевание им империи Тимуридов // Там же - С.39-83; Його ж. Первые Шейбаниды и борьба за Мавераннахр// Там же. - С. 109-150; Ахмедов Б.А. Государство кочевых узбеков. - Москва, 1965; БосвортК.Э. Мусульманские династии. Справочник по хронологии и генеалогии. Перевод с английского и примечания П.А.Грязневича. -Москва, 1971.-С.207-208
183
ВОЙТОВИЧ Леонтій
1538) до кінця ХѴП ст. Столиці цієї держави були послідовно у Вазіре, Ургенчі та Хіві. Останнього хана з династії Арабшахідів - Еренга (Іренака, Ірнака) замінили Чингізиди з казахських ханів, нащадків Борака. Вони правили у Хіві до 1763 р. (з перервою у 1740-1747 рр., коли Надір-шах приєднав ханство до Ірану), коли до влади прийшла місцева кунгратська династія, яку більшовики скинули у 1920 р.25
89. ЯДГАР-ХАН 86
25 Веселовский Н.И. Очерки историко-географических сведений о Хивинском ханстве от древнейших времен до настоящего. - Санкт-Петербург, 1877; Погорельский И. В. Очерки экономической и политической жизни Хивинского ханства конца XIXи начала XX вв. (1873-1917 гг.). -Ленинград, 1968.
184
ПлкаТАНКУТА
10. ГІЛКА ТАНКУТА
Нащадки Танкута не боролися за ханський престол. Ця гілка вигасла ще в часи розквіту Золотої Орди на початку ХГѴ ст. Імена її представників зберегли тільки “Муіз-ал-аксаб”, Абульгазі та інші давні генеалогії Чингізидів. Ці відомості розбіжностей не мають.
табл.7. Гілка Танкута.
III
1.ТАНКУТ(+до 1251)-див. табл.2,поз.7
IV
2. СУБЕКТАЙ 1
3.ТУКУ З 1
V
4. МАДЖАР 2
5. КУНЧУК-КАНІЧІ 2
6. КАЛИМА З
7. АРСЛАН З
8. БУР АЛИЧІ З
VI
9.КУРУ К 4
10. БОРАЧАР 5
11. КУЧ-ТИМУР 5
12. ІШТАН 5
13. ДУРАТУ 5
185
ГіжаБУВАЛА
11. ПЛКА БУВАЛА
Хоча нащадки Бувала не боролися за ханський престол, саме представники цієї гілки зіграли видатну роль у долі українських князівств, зокрема галицько-волинських.
табл.8. Гілка Бувала.
Ш
1. БУВАЛ - див. табл .2, поз.8
IV
2. ТАТАР (+1262) 1
У1257 р. відправлений на допомогу Хулагу. За одними відомостями Т. був обмовлений, виданий Хулагу ханом Берке і страчений разом з Садр-ад-діном Саведжі, а Балакан помер на бенкеті. За інтими відомостями Т. і Кулі померли невдовзі після страти Балакана. Була підозра, що їх отруїли. Військо Джучидів, васалів Берке, через Дербент вернуло у Дешт-і-Кипчак. Частина його, очолена Нікудером, зайняло гори Газни і Біні-ка в Хорасані. Навздогін їм вирушив один з емірів Хулагу - Ункуджене. Ці події привели до довгої війни Джучидів з Хулагущами.
Можливо, що Т. тримав придунайський улус, який пізніше успадкував його син Ногай.
3. МІНГКАДАР (+ після 1262) 1
Разом з братом у 1257 р. відправлений на допомогу Хулагу. У1262 р. вивів війська Джучидів після загибелі Балакана, Татара і Кулі.
V
4. НОГАЙ (+1300) 2
Один з найвидатніших ординських діячів. Улусбек.
Висунувся як темник ще до 1262 р. У 1262 р. Берке доручив Н. командувати авангардом у поході проти Хулагущів, розраховуючи, що той зробить все аби помститися за смерть батька. Н. з 30 тис. війська вступив через Дербент у Ширван. Хулагу 20.08.1262 р. вислав свій авангард на чолі з Ширамуннойоном, а сам з Самагар-нойоном і Абатаєм відійшов у Шемаху (17.10-
187
ВОЙТОВИЧ Леонтій
14.11.1262). Н. вдарив на Ширамуна і відкинув його. В середу між 17.10—
14.11.1262 р. підійшов Абатай-нойон з основними силами. Н. не зміг вистояти і почав відступати до Дербента. 20.11.1262 р. Хулагу покинув Шемаху і рушив проти Н. 1.12.1262 р. його військо здобуло Дербент. Розбитий під Дербентом
Н. мусив утікати далі на північ. Ільхан, до якого 15.12.1262 р. прибули свіжі сили з Абака-огланом, послав Ількай-нойона, Тудан-багадура (колишніх емірів Бату) та Салджідая, Чагана, Буларгу і Дугуза оволодіти ставкою Берке. Вони переправилися через Терек і оволоділи залишеними без догляду юртами.
12.01.1263 р. Берке дав битву на березі р. Терека. У цій битві зійшла зірка Н. Ількан-нойон почав відступати і лід не витримав його воїнів. Абака-оглан просто втік. Берке з Н. пройшли Дербент, а Хулагу, слідом за Абакою, 22.04.1263 р. втікуТебріз.
Берке залишив Н. пильнувати за Хулагуїдами. У1264 р. Н. схопив у Дербенті шпигуна Хулагу шерифа Тебрізі, але відпустив його, дізнавшись, що Арик-Буга визнав владу Хубілая і на допомогу Хулагу вислано 30 тис. війська.
У цьому ж році Берке довірив йому похід проти Візантії для визволення свого союзника султана Ізз ед-Діна. Похід вдася блискуче1.3 цього походу почав складатися гігантський улус Н. з центром у Ісакчі на Дунаї2. Можливо вірна здогадка М. Сафаргалієва, що Бувала звали Мовалом (Мауці), улус якого успадкував його внук Ногай3. Межі цього улусу могли тягнутися до Дунаю4, а Коренца (Куремса) та Бурундай були тільки темниками і емірами Бувала та Татара, як пізніше його еміром був Бурундай. Мауці, як зять Бату і син Чагатая, міг володіти улусом до Дунаю. Можливо також, що улус на Правобережжі Н. отримав у 1264 р. за свої заслуги від Берке в доповнення до батьківського та дідівського улусу на Нижньому Дунаї.
Ще якийсь час Н. в основному перебував на Північному Кавказі. 13.07.1265 р. Юшумут, брат Абака-хана виступив проти нього. Він переправився через Куру. Обидва війська зустрілися на р. Аксу. Битва була жорстокою. Загинув Куту-Бука, батько Тогачар-аки, одного з головних емірів Хулагу. Але Н. стріла вибила око. Його військо відступило у Ширван. Тут до нього підійшов Берке з 30 туменами. Абака відступив на другий берег Кури і наказав знищити мости. Берке з Н. простояли 14 днів, але не змогли переправитися. У1266 р. Абака наказав укріпити береги Кури валами і ровами.
1 Георгия Пахимера история о Михаиле и Андронике Палеологах //Византийские историки, переведенные с греческого при Санкт-Петербургской духовной академии. -Т.7.-Санкт-Петербург, 1862. -С.211
2 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов, относящихся к исторгши Золотой Орды. - Т.2. Извлечения из персидских сочинений, собранные В.Г.Тизенгаузеном и обработанные А. А.Ромаскевичем и С.Л.Волиным). - Москва. -1941. - С.117
3 Сафаргалиев М. Г. Распад Золотой Орды. - Саранск, 1960. - С. 42
4 Там само. - С.59
188
ГітаБУВАЛА
Десь у 1270-і роки Н. перебрався на Дунай. До 1280 р. його васалами стали болгарські держави - Тирновське царство, Відинське і Бранічевське князівства.5 Болгарський цар Георгій І Тертер (1280-1292) спочатку змушений був видати свою дочку за сина Ногая - Джекі, а потім вислати свого сина і співправителя Тодора Святослава заложником у Ісакчі. У1292 р. данником Ногая став і король Сербії, також приславши йому в заложники сина та великих бояр6. Фактично Візантія знаходилася під впливом Н. І спроби ухилитися від цього впливу каралися походами на зразок походу 1297 р., в якому взяли участь болгарські війська. Н. збирав податки і з Криму7. Претендуючи на чільне місце у чорноморській торгівлі, він піддав руйнації генуезькі факторії у Криму в 1299 р. Можливо, що тут свою роль зіграли і вічні суперники Генуї венеціанці, які з 1294 р. встановили з Н. приязні стосунки8. Його військо оцінювали у 30 туменів9.
З того часу Н. почав провадити власну політику, не звертаючи уваги на ханів Золотої Орди. Леонід вважав, що Н. взагалі у 1270 р. відділився від Золотої Орди, утворивши власну державу10. Йому пробував заперечувати М. Сафаргалієв11.1, справді, на перший погляд Н. не було потреби утворювати окрему державу. Будучи фактично незалежним і найстаршим серед нащадків Джучі, він ставив на престол ханів, як колись Бату - каанів. Але надто багато свідчень щодо намагань Н. відділитися від Золотої Орди і створити власну державу12. Одним з головних доказів залишаються монети, які Н. та його син Джеке карбували з 1285 по 1301 рр. Якщо історія з анонімними монетами з 1290-х рр., які карбувалися в Криму, виглядала ще сумнівною, і здогадку
О. Маркова13 пробував спростувати М. Веселовський14, то атрибутація монет,
6 Там само. - С.25
7 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов, относящихся к историии Золотой Орды. - Т. 1. Извлечения из сочинений арабских. - Санкт-Петербург, 1884. -С.111
8 Коновалова И.Г., Руссев Н.Д. О политическом положении региона днестровскодунайских степей в первой трети XIV в. // Социально-экономическая и политическая история Молдавии периода феодализма. - Кишинев, 1988. - С. 33-45.
9 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. -Т.2.- С. 71
10Леонид, архимандрит. Хан Ногай и его влияние на Россию и южных славян/ /Чтения в МОИДР. -1863.-Кн.З. - С.37 “ Сафаргалиев М. Г. Распад Золотой Орды. - С. 59
12 Руссев Н.Д. Молдавия в “темне века Материалы к осмыслению культурноисторических процессов //Stratumplus. -1999. -№5. Неславянское в славянском мире. - С.379-407
13 Марков А.К. О монетах хана Ногая. Оттиск из III тома “Трудов Московского нумизматического общества ”. - Москва, 1902. -С.З
14 Веселовский Н.И. Хан из темников Золотой Орды. Ногай и его время. - Петроград, 1922. - С.39-51, 54
189
ВОЙТОВИЧ Леонтій
карбованих в Ісакчі на Дунаї між ЗО. 10.1296 та 8.08.1301 р., є безсумнівною15. Більше того, з огляду на таку практику, яка стимулювала розвиток цього регіону, Токта та його брат Саси-Бука були змушені карбувати монети в Ісакчі майже до 1312р. Свої спроби Н. не реалізував повністю напевно через скрите бажання все ж таки стати ханом Золотої Орди.
У світлі спроб Н. утворити власну державу слід розглядати і стосунки, які склалися у Н. з галицьким князем Левом Даниловичем, який також визнав зверхність Ногая. У 1275 р. у відповідь на здобуття Дрогичина великим литовським князем Тройденом, галицький князь з допомогою ординських військ здійснив похід у Литву. У1280 р., продовжуючи боротьбу за польський престол, він знову з ординцями ходив у похід в Польщу. У1282 та 1285 рр. походи Лева Даниловича в Угорщину з військом Ногая також були здійснені більше в інтересах цього князя ніж Н.16 Скоріше, розраховуючи на реалізацію своїх планів у майбутньому, Н. розглядав потужного галицького князя більше як союзника, на чию допомогу міг розраховувати, в тому числі і на Балканах та Дунаї.
Н. поставив на престол неспосібного Туде-Менгу (1282-1287), а коли останнього усунули царевичі на чолі з Телебугою, зіткнувся із спробами нового хана розпоряджатися улусбеком і його військом. Н. двічі обдурив Телебугу в походах на Угорщину і Польщу. Двохтижнева облога Львова військом золотоординського хана у 1287 р., напевно, була реакцією Телебуги, якого обдурив Н. під час походу в Угорщину, де ординські війська понесли страшні втрати при переході через гори17. Схоже, що на той час Лев Данилович залишався союзником Ногая, який зіграв свою роль в ординських втратах у 1287 р.
Обидва, безперечно, програли від цих акцій. Лев Данилович і його брати знову стали безпосередніми ординськими васалами. Н. також змушений був вислати свої війська у похід проти Хулагуідів. У1289-1290 рр. разом з Тохтою він здійснив невдалий похід в Іран. В ході цього походу загинув знаменитий полководець емір Бурундай (за Казвіні він загинув у бою з еміром Чопаном між 24.04 - 22.05.1289 р.). Бої були жорстокі. За Вассафом втрати Абака-хана у цих боях на Тереку сягали до 30 тис. Н. також втратив немало своїх кращих військ. Не випадково, скинувши і видавши на жорстоку розправу Телебугу з його прихильниками, Н. поспішив піти на мир з ільханом, скріпивши його у 1294 р. шлюбом дочки Абаки-хана зі своїм сином Турі.
У1291 р. Н.допомігТохті опанувати престол Золотої Орди. Як старший в родині Джучі, він прикинувся хворим і скликав царевичів на курултай. Коли
15 Iliescu О., Simion G. Le grand tresor des XIII et XIVsiecles trouve en Dobroudja //Revue des Etudes Sud-Est Europeennes. - 1964. - T. 2. - N.l—2. - P. 220, 226. - Fig. 38
16 Войтович Л. Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у X1I-XVI ст. - Львів, 1996.-С.89-90
17ПСРЛ. - Т.2. - Стб.894
190
Гілка БУВАЛА
туди прибули Телебуга і його прихильники, їх підступно схопили і видали Токті. Після цього Н. і Токта шукали зближення, одночасно побоюючись один одного. За бажанням Токти дочка Н. - Кабак була видана за Яйлага, який був сином тестя Тохти - Солджідай-гургена. Як свідчать джерела саме конфлікт, який стався через цей шлюб, послужив до вибуху війни між Н. та ханом Токтою. Кабак була мусульманкою і її нова сім’я, яка дотримувалася традиційної релігії, не сприйняла. Хан не захотів покарати свого тестя і тоді Н. розв’язав проти нього війну.
Посередником у конфлікті виступив ільхан Газан, але не зміг примирити суперників. Звернення Н. до довголітніх ворогів підірвало його авторитет серед золотоординських емірів. У1298 р. Н. розбив Тохту і став вимагати данини з Кафи, яка була конкурентом Акермана та Ісакчі у чорноморській торгівлі. Н. послав у Кафу внука, але того напоїли і вбили. Тоді у 1299 р. він розгромив Кафу, Сарукерман, Кирк-Ер і Керч18. Постраждали також Судак та інші міста19.
У 1299 р. хан Токта був розбитий і відступив до столиці. Але і від Н. відступилися еміри Маджі, Сутан і Сангуй, головним чином через його прихильність до ільханів. Хан же отримав допомогу від намісника Дербенту Тама-Токту, сина Балагі. Ногай відступив від р. Узі і вислав своїх синів проти емірів Токти. Еміри запропонували середньому Туке царство, а коли він повірив, вони схопили його і ув’язнили. Старший син Джуке негайно розгромив їх, а голови начальників вислав тим, хто стерігТуке. Тоді триста нукерів, які стерегли Теке, разом з полоняником втекли до нього.
Токта переправився через р. Узі і став на березі р. Берди у землях старовинного улусу Н. Джерела оцінюють його військо аж у 60 туменів, що, звичайно, неймовірно. У рядах цього війська були чернігівські та київські дружини і, можливо, війська з північних князівств. У війську Н. також були руські воїни. Ними могли бути тільки союзні йому галичани, зацікавлені у продовженні усобиць в Орді. Старий Н. прикинувся хворим, а Джуке послав розвідника розвідати дорогу вище Берди, щоби вдарити в тил. Але роз’їзди Токти захопили розвідника, військо хана рушило далі і несподівано вдарило на Н.
Вирішальна битва відбулася 15.09.1300 р. у низів’ях Південного Бугу чи Дністра у місцевості Куканлик (Куяльник?). Токта взяв чисельністю. Після поразки сини Н. з однією тисячею вершників втекли в сторону Галича. Сам Н. з 17 вершниками в степу був настигнений погонею і смертельно поранений русичем. “Я - Ногай, веди мене до Тохти, який є ханом”. По дорозі він помер.
Відомі дві дружини Н.: Байлак-хатун та Чабі (Джані) - Євфросинія, побічна дочка імператора Михайла Палеолога20. Старша дочка Н. була видана за смоленського і ярославського князя Федора Ростиславича Чорного. Друга -
18 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. - Т.1. -С. 111-112
19 Там само. -С. 195
20 Карамзин Н. М. История государства Российского. -Т.4.- Санкт-Петербург, 1818. - С.58
191
ВОЙТО ВИЧ Леонтій
Кабак-хатун - за Яйлака, сина Салджідай-гургена; третя - Тугулджа-хатун - за
Таза, сина еміра Мунджука.
5.НУКА Р 3
6. БЕКДУЗ 3
7. АБУКАН 3
8. УЗБЕК 3
Нащадків не мав.
9.САСИ К 3
10. УРУС 3
Нащадків не мав.
11.УРУН Г 3
Нащадків не мав.
12.ТУКЛУДЖ А З
13. ІЛЬБАСМШІІ З
VI
14. ДЖУКЕ (+ 1301) 4
У1300 р. після поразки у битві в Куканлику вбив брата Турі, який хотів піддатися Токті. Хотів продовжувати боротьбу, але еміри Дженека, Тунгус і Таз організували проти нього змову і змусили втікати у Тирново, де він був схоплений царем Тодором Святославом і з наказу Токти страчений. Продовження боротьби Д. не дозволило Токті скористатися плодами перемоги і знову підпорядкувати Галицько-Волинську державу. Прийняття Юрієм Львовичем королівського титулу і поява окремої митрополії свідчать, що ця держава вміло скористалася з усобиці, звільнившись від ординської опіки.
Взяв за дружину болгарську царівну, дочку царя Георгія І Тертера (1285 р.).21
21 Hammer-Purgstall І. Geschichte der Golodenen Horde. - Pesth, 1840. -P.273 192
Гілка БУВАЛА
15. ТУКЕ (+1300) 4
Потрапив в полон у 1300 р., звідки його визволив своїми рішучими діями брат Джуке. Був вбитий братом Джуке разом з матір’ю через спробу піддатися Токті. Одружений з дочкою ільхана Абаки.
16. ТУРІ (+1302) 4
Після загибелі Джуке продовжив боротьбу проти Токти, вимагаючи пімсги за смерть брата і батька, але був розбитий і загинув.
17. КІРДІ-БУКА 5
Всі племінники Ногая очевидно загинули у 1299-1303 рр.
18.ТУДАКА Н 6
19. ТЕКЛУБАЙ 6
20. ТУКУДЖ 7
21. АХМЕД 7
22. БАСАР 9
23. КУРТУК 11
VII
24. КАРА-КІБЯК (+1298) 14
Був підступно вбитий у Кафі.
25. КАРА-КШІЕК (+ бл. 1305) 14
Загинув у боротьбі за дідівський улус з Саси-Букою, братом Токти.
193
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Карта Монгольської імперії (ХПІ ст.). (Славянская энциклопедия. - Т. 1. - Москва, 2002. - С.751)
194
Гілка Шінгкура
12. ПЛКА ШІНГКУРА
Нащадки Шінгкура нічим себе не проявили і відомі, головним чином, з “Муїз-ал-аксаб”, Абулгазі та інших генеалогій. Напевно їх наступні покоління розчинилися серед дрібної ординської знаті у казахських степах вже за правнуків Шінгкура.
табл.9. Гілка Шінгкура.
ПІ
1. ІНШІ КУР - див. табл.2, поз. 10
IV
2. ЙІСУ-БУКА 1
3. ШІРАМУН 1
4. МАДЖАР 1
V
5. БУРАЛИЧІ 2
6. КУБЛУК 2
7. ТУДАКАН 2
8. ТУДАЧУ 2
9. АДЖІНДЖІ 2
10. ХОРЕЗМІ З
11. ДЖОКУТУ з
12. БЕЙРАМ З
13. УРУСОК 4
14. БАЯН 4
15. БАЙКУ 4
195
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Дюрбе Джаніке-ханчі. Кирк-Ер, XV ст.
196
Гілка ЧИМ ПАЯ
13. ПЛКА ЧИМПАЯ
Нащадки Чимпая також швидко вигасли, не залишивши помітного сліду в історії Золотої Орди. Вони відомі з генеалогій, складених у середні віки. Відомо тільки, що Яку, на той час старший з нащадків Чимпая, був страчений Токтою, напевно через підтримку Телебуги. Це трапилося на другому році його правління улусом, який він ніби-то успадкував від Чимпая. Мало ймовірно, що син Джучі міг ще жити до 1289 р., не приймаючи ніякої участі якщо не у боротьбі за престол, то принаймі у вирішенні інших справ. Як найстарший в роді він би мав очолювати курултаї, бути присутнім на різних церемоніях і т. д. Однак жодне джерело його не згадує. Напевно, що Яку успадкував улус від свого батька Хінду. Однак це питання залишається відкритим і потребує додаткових пошуків. Судячи з того, що Яку приїхав на курултай до Сараю, який було зібрано у спішному порядку в зв’язку із приїздом ніби-то хворого Ногая, його улус
знаходився не так далеко від Волги.
табл. 10. Гілка Чимпая.
Ш
1. ЧИМПАЙ-див. табл.2, поз.11
IV
2. ХІНДУ (+1289) 1
3. ТУДАВУР 1
V
4. ЯКУ (+1291) 2
Тримав улус Чимпая (1289-1291). Страчений Токтою за підтримку Телебуги.
5.МАДЖА Р З
6.ТАРІЯДЖ І З
VI
7.ДЖАЛАІРТА Й 4
197
ВОЙТОВИЧ Леонтій
8.КУНДАЛА К 4
9.ТАКАЧ У 4
10. MEJIIK 5
11. ХОДЖА 5
12. КУРТУКАЧУ 5
ѵп
13. МАНГКУТАЙ 8
198
Гілка УДУРА
14. ГІЛКА УДУРА
Нащадки Удура, улус яких знаходився за Уралом, схоже вигасли самі по собі у першій половині XIV ст. Відомі вони переважно з “Муїз-ал-аксаб”, Абулгазі та інших генеалогій.
табл. 11. Гілка Удура.
Ш
1. УДУР - див. табл.2, поз. 13
IV
2. КАРАЧАР 1
V
3. КУРТУК 2
Син Ільтутмин-хатун з племені гуклаїв.
4.ТУРДЖ І 2
5. АБІШКА 2
Нащадків не мав.
6.ЕКМЕ Н 2
Нащадків не мав.
7. ТЕВКЕЛЬ 2
Нащадків не мав.
VI
8. САСИ З
9. АНАНДА 4
199
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Дюрбе Хаджі-Гірея, околиця Бахчисараю. 1501 р.
200
Гілка ТУКА-ТИМУР А
15. ГІЛКА ТУКА-ТИМУРА
Численні нащадки одного з наймолодших синів Джучі -Тука-Тимура взяли участь у боротьбі за владу у Золотій Орді, очолили державу, яка існувала найдовше з усіх інших ординських держав, і мали значний вплив на події власне української історії. Піднесення цієї гілки розпочалося з другої половини XIV ст.
табл. 12. Гілка Тука-Тимура.
Ш
1. ТУКА-ТИМУР-див. табл.2, поз.14
IV
2. БАЙ-ТИМУР 1
3. БАЯН 1
4. УРУНГ-ТИМУР І
За Абулгазі володів Кримським улусом. Приймати таке твердження ризиковано, скоріше нащадки Тука-Тимура утвердилися в Криму з часів Тохтамиша, коли тамтешні гілки вигасли, інакше важко пояснити чому тоді Тохтамиш і його батько були васалами Урус-хана, тобто їх улус, як і улус ТукаТимура, входив до складу Кок-Орди.
5. КШ-ТИМУР 1
V
6. ТАКАНЧАР 2
7. ЙІЛИКЧІ 2
Нащадків не мав.
8. КУКАЧУ 2
Нащадків не мав.
201
ВОЙТО ВИЧ Леонтій
9. КАЗАН : 3
Нащадків не мав.
10. ДЖАНШІМЕНД З
11. АЛГУЙ З
12. АРЧИК ! 4
13. АРПСЛИ 4
14. КАРАКИР 4
15. САРИЧІ 4
16. КАРА-ХОДЖА 5
Нащадків не мав.
17.АБА Й 5
VI
18.САС И 6
Більшість ординських генеалогій подають Таканчара бездітним. Але за “Муіз-ал-аксаб” та Абулгази, які відзначаються досить солідною інформованосгю, такі нащадки були.
19. БУЗКУЛАК 6
20. ІЛЬБЕК 10
21. ТУРКМЕН 10
Нащадків не мав.
22. ІЛЬТУТАР 10
23. БЕКТУТ 10
202
Гілка ТУКА-ТИМУРА
24. БАРАЧАР 11
25. БЕК-ЯРУК 11
26. БАХТІЯР 12
Нащадків не мав.
27. БАНДУК 12
28. АДІЛЬ 13
29. САКРІЧІ 13
30. АКБАРЧІ 13
31.ТУМАЛП С 13
32. ШКБАЙ 14
33. КЕРАНЧЕ 14
34. ШАБАКУ 14
35. КУНЧЕК 15
36.ТУКБА Й 15
37. КУРТУК 17
38.НУМАКА Н 17
39. ІМКАН 17
40. МШЬСАС 17
VII
41.ТУГЛ У 18
Не мав нащадків.
203
ВОЙТОВИЧ Леонтій
42. НОГАЙ 18
43. БУКЕР 18
44.БУДЖКА К 18
45. МУБАРОК-ХОДЖА 19
46. МУШЕРРЕФ-ХОДЖА 19
47. АЛІ-ДЕРВІШ 20
48.САРИ К 20
49. БЕРАТ-СУФІ 20
50. ХАДЖІ-ХОДЖА 20
51.ХАДЖІ-БЕ К 20
52. ОРДУМЕЛПС 22
53.БЕК-СУФ І 23
54. ЯГЛИ-ТИМУР 23
55. ФАЗИЛЬ-ХОДЖА 25
56. ХИЗР-ХОДЖА , 25
57. ТИМУР-ХОДЖА 27
58.ЕМКА Н 31
59. КУТЛУК-ХОДЖА 35
60. ТУЛЕК-ХОДЖА 35
61.УРГУДА К 35
62. АЛТИ-КУРТУКА 36
204
Гілка ТУКА-ТИМУРА
63. ЛАЛИ 37
64. БЕКЛЕМИШ 37
65. ОМАР 37
66. КУТЛУГ-ТИМУР (+ після 1318) 38
У1312 р. допоміг Узбекові здобути трон. Поставлений У. правителем Хорезма, не зміг завадити зрадникові Баба-огулу розорити області навколо Хорезму, так як частину його війська перейшла на бік зрадника.
67. КУТЛУГ-БУКА 38
68. ТИМУР-МЕЛІК 38
69. КУНЧЕ 38
70. ЮСУФ 39
Не мав нащадків.
71. ТОГРУЛ-ХОДЖА 40
72. АБДАЛ 40
ѴІП
73. КУТЛУК-ХОДЖА (+1378?) 43
Хан Золотої Орди (1377-1378?)
За Нізам-ад-Діном та Шереф ад-Діном хан з таким іменем претендував на трон всієї Золотої Орди. Ним міг бути К.-Х. з гілки Тука-Тимура (інші Джучиди з таким іменем в цей період джерела незнані). К.-Х. поряд з Тохтамишем міг ризикнути поборотися за владу. Напевно володіння цієї гілки були на північно-східному побережжі Каспійського моря, що забезпечило нащадкам одного з наймолодших Чингізидів можливість такої боротьби. Але стосовно К.-Х. залишаються поважні сумніви. Досі не знайдено монет, які могли би підтвердити факт його правління.
74. БАЧАНАК 44
205
ВОЙТОВИЧ Леонтій
75.ЯДИГА Р 44
Інший варіант імені Ядгар.
76. ХОСРЕВ 44
77. ТУКЛУК-ТИМУР 44
78. ІРІНБЕК 45
79. ЯХЬЯ 45
80. ТАШІ-БЕК 45
81 ТУРКАН 52
Нащадків не мав.
82. КУТЛУК 52
83. БЕРАТ-СУФІ 53
84. МУХАММЕД-СУФІ 53
85. СЕЇД-МАХДІ 54
86. ХУСЕЙН 54
87. ХАСАН 54
88. АЛІ 54
89.БАДИ К 57
90.САДИ К 57
91.МІСЕ Р 58
92.КУРТУ К 58
93. ТУЙ-ХОДЖА (+ до 1362) 59
За відомостями Аноніму Іскандера був правителем Мангішлаку. На цей період східне каспійське побережжя знаходилося у складі Кок-Орди.
206
Пика ТУКА-ТИМУРА
За неявку у похід був страчений з наказу хана Кок-Орди Уруса1.
94. ДЕРВІШ-ХАН 60
95.ЯРУ К 60
96. ТІШЧЕ 60
97. МЕНГЛІБЕК 60
98.ЯРА К 61
99. ТУКРАКА 62
100. КАРА-КШІЕК 65
101.ЩАДІБЕ К 67
102. XAH-MEJIIK 68
ЮЗ.ТАТЛІ 68
104. АЛІ-СУЛТАН 68
105. ТИМУР-КУТЛУК 68
106. ЯДИГАР 68
Інший варіант імені Ядгар.
107. БЕК-БУЛАТ (+ 1392) 68
Інші варіанти імені Булат, Пулад. Хан Золотої Орди (1391-1392). Підняв бунт проти Тохтамиша після поразки на р. Кундурчі, захопив Сарай, карбував монету з титулом “султан правосудний”, потім втік у Крим, але був розбитий і загинув2.
‘ Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов, относящихся к историии Золотой Орды
- Т.2. Извлечения из персидских сочинений, собранные В.Г.Тизенгаузеном и обработанные А. А. Ромаскевичеми С.Л.Волиным). -Москва, 1941. -С. 60—61
2 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды.
- Т.1. Извлечения из сочинений арабских. - Санкт-Петербург, 1884. - С. 393
207
ВОЙТОВИЧ Леонтій
108. СЕХЦ-АХМЕТ 68
109. МАХМУД-СУЛТАН 68
110. НАСЕР 68
111. ТИМУР-ХАН 68
112. НУСРЕТ 69
113.МУАЙЯ Д 69
114. БАХТІ-БІЙ 69
115.ТЕВКЕЛ Б 71
116. МУХАММАД 72
Нащадків не мав.
117. МЕЛПС-ТИМУР (+ після 1378) 72
Поранений в ногу у сутичці поблизу Сігнаку у 1378 р.
IX
118. АКУЛ 73
119. ЯРАН-ШЕЙХ 78
120. АХМЕД 81
121. АЙБАДЖІ 82
122. МУРАД 83
123. УРУС-ХАН 89
124. САЛІЧЕ 90
Нащадків не мав.
208
Гілка ТУКА-ТИМУРА
125. ШЕЙХ-НАЗАР
90
126. МАНКИР
91
127.КАРНУК
92
128. ТОХТАМИШ (* бл.1350 + 1406)
93
Хан Золотої Орди (1376-1377,1379-1395).
Після страти батька, залишившись неповнолітнім хлопчиком, кілька разів втікав. Його прощали з огляду на вік. У1376 р., за повідомленням Шераф-аддін Єзди, знайшов притулок у еміра Тимура, який надав йому в управління області Отрара і Саурана, проголосивши ханом3. Очевидно, що Тимур, плануючи опанувати не тільки землі Кок-Орди, а всієї Золотої Орди, за які боровся інший узурпатор - темник Мамай, вирішив і далі діяти через ханів-маріонеток.
Проти цієї акції виступив правитель Кок-Орди Урус-хан, який сам претендував на трон Золотої Орди. Боротьба пішла за обидва престоли. Урус вислав проти Т. свого сина Кутлуг-Буга. У вирішальній битві Кутлуг-Буга був поранений стрілою і помер, але Т. був розбитий і відступив. Отримавши допомогу від Тимура, Т. знову був розбитий військом брата Кутлуг-Буги - Токтакії та еміра Алі-бека. Під час відступу через ріку Каранчі-багадур поранив його стрілою в руку. Від полону Т. врятував брат еміра Тимура - Ідігу-Барлас.
Урус-хан настоював на видачі Т., але Тимур не погодився. Він зосередив військо в Отрарі, аУрус стояв в Сигнаку. Через три місяціТимур вислав розвідку - п’ять сотень мірзи Ярик-Тимура, Мухаммед-Султан-шаха і Хитай-бахадура, які розгромили заставу у три тисячі. В цій битві загинули Ярик-Тимур і Хитайбагатур. Тимур-Мелік-оглан всадив стрілу в ногу Ільчі-Буга, яка поранила і коня. Пославши знову у розвідку Мухаммед-Султан-шаха і Мубаншіра, через захоплених “язиків” Т. довідався про стеясі противника у своєму тилу. Команди еміра Алладада і Ак-Тімур-бахадура, які йшли за припасами в Отрар, захопили цих розвідників. Довідавшись про це Урус почав відступати, а невдовзі помер. Так само несподівано помер Токтакія, який зайняв трон після батька.
Тимур знову утвердив Т. на престолі Кок-Орди, але останньому довелося втікати через повстання Мелік-Тимура, який проголосив себе ханом. За відомостями Камаль-ад-діна Т. був розбитий темником Бек-Пуладом і знову відступив під прикриття Тимура. Останній послав з Т. значні сили, очолені емірами Туман-Тимуром, Уруке-Тимуром, Гіяс-ад-діном-Тарханом, Бахтиходжу і Бангі, які посадили його на трон в Сигнаку. Зимою 1379 р. в Каратилі Т. розгромив Мелік-Тимура. Останній потрапив в полон з батьком Єдігея головним еміром Балтичком. Обидва були страчені. Балтичку Т. пропонував перейти на
3 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. - С. 131,147
209
ВОЙТОВИЧ Леонтій
його сторону, як це перед тим вчинив його син, але той відмовився4. Можливо, що тут і слід шукати коренів неприязні між Т. та Єдігеєм, хоча перший прагнув мати Єдігея на своїй стороні, видавши за нього дочку Джаніке-ханчі.
Тимур віддав Т. Хорезм. Скориставшись поразкою Мамая у битві на Куликовському полі, Т. зайняв столицю Золотої Орди. Мамай, зібравши рештки своїх сил виступив проти нього, але був розбитий, відступив в Крим, де загинув. Знаменитого темника підступно вбили у Кафі5. Восени 1380 р. Т. став господарем всієї Золотої Орди. У1381 р. він зажадав покори у російських князів. Великий князь нижегородський Дмитро Костянтинович та великий князь рязанський Олег Іванович приєдналися до його війська. Дмитро Іванович покинув Москву і втік у Білоозеро. У1382 р. Москва була здобута і пограбована6. Литовські князі, які зайняли престоли українських князівств на Лівобережжі після битви на Синіх водах і походу Ольгерда Гедиміновича, погодилися сплачувати вихід-данину.
Ординці прозвали Т. “великим”, чого не був удостоєний ні Бату, ні Берке, ні Узбек, як справедливо зауважив М. Сафаргалієв7. Зрозуміло, що такий хан не міг залишатися маріонеткою Тимура. У1383 р. посольство Т. прибуло у Єгипет, щоби відновити давній союз обох держав. Тепер цей союз був спрямований проти Тимура. Вже зимою 1384 р. Т. вислав проти Тебріза 9 туменів війська, очоленого емірами Бек-Пуладом, Іса-Беком, Ягли-бієм та Казанчі, які штовхали його до продовження великої політики золотоординських ханів, про яку почали забувати. На Азербайджан претендував і Тимур. На початку 1385 р. Т. обложив Тебріз. Вісім днів він пробував його здобути і почав переговори про викуп за 250 туманів золота. Коли жителі розслабилися, Т. ввірвався у місто, спустошив всю область. Було взято до 200 тисяч полонених.
У1386 р. війна продовжилася. Т. послав військо зі сторони Дербента до р. Самур. Але військо Тимура вступило в Шемаху. Його еміри Шейх-Алібахадур, Іку-Тимур та Осман-і-Аббас перейшли Куру, маючи вказівку не починати битви. Вступивши у переговори, вони повернули назад. І лише після несподіваного удару в тил, військо Тимура, яке отримало підмогу, очолену Міраншахом, вдарило на Т. і розгромило його. Однак після битви Тимур повернув полонених. Він ще не був готовий воювати проти Золотої Орди.
Восени 1386 р. в місцевості Джулек Т. знову зіткнувся з військами Тимура, очоленими мірзою Омар-шейх-бахадуром та емірами Сулейман-шахбагадуром і Аббас-багадуром. Жодна із сторін не добилася успіху.
Протягом 1387-1388 рр. Т. атакував Тимура у його основних володіннях в Середній Азії. Але закінчилася ця кампанія втратою Хорезму. Здобувши Ургенч без бою, Тимур наказав його зруйнувати вщент, а жителів переселити у
4 Там само. - С. 131-132,191
5 ПСРЛ. - Т.4.-С.83;- Т.11.-С.69;-Т.18.-С.130
6ПСРЛ. - Т.11.-С.69
7 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - Саранск, 1960. - С. 137 210
Гілка ТУКА-ТИМУРА
Самарканд. У відповідь Т., зібравши величезне військо, у складі якого були дружини з російських князівств, обложив Самарканд, спустошивши. Бухарську і Самаркандську провінції. Він вторгнувся через Ходжентську ріку і досяг Зернука. Еміри радили Тимурові дочекатися підходу всіх військ, але той наказав Омар-шейху, Хаджі-Сейф-ад-діну та Іку-Тимуру навести міст і переправитися через Ходжентську ріку. Сторожові частини Тимур-Кутлуг-оглана, Сунджекбагадура і Осман-багадура настигли противника і стали табором, а тим часом основні сили вдарили і розгромили Т. Залишивши з обозом Хаджі-Сейф-аддіна, Тимур послав в погоню емірів Ходжу-шейха, Тублака, Карахана, Аманшаха і Девлєт-шаха, які розбили застави Т. Однак звістка про повстання Мулюка і Хаджі-бека в Хорасані змусила Тимура перервати похід.
Тільки у 1391 р. Тимур виступив в Дешт-і-Кипчак з царицею ЧулпакМелік-шаха. Номінально емір Тимур був тільки беглербеєм хана-маріонетки Махмуда. Т. вислав послів, але Тимур продовжував наступ, перейшовши р. Тобол. Т. відступав. Тимур перейшов Яїк, а через шість днів - Самару. Але виманити Т. йому не вдалося.
Військо Тимура складалося з семи корпусів. Головний корпус хана Махмуда очолював емір Сулейман-шах, другий корпус - мірза Мухаммедсултан-багадур, третій - мірза Міраншах, четвертий - Мухаммед Хорасані, п’ятий - Хаджа-Сейф ад-дін, шостий - Омар-шейх-бахадур, сьомий - Бердибек і Худадад. Всі вони були досвідченими полководцями. Врешті у місцевості Кундурга хан Золотої Орди рішився вступити в битву. Битва розгорілася 18.06.1391р. Т. намагався обійти правий фланг противника, де стояли корпуси мірзи Міраншаха, Мухаммеда Хоросані і Хаджі-Сейф ад-діна, та зайти в тил. Однак підрозділи мірзи Джеханшах-багадура не допустули оточення. Тимур почав перемагати. Т. зібрав в кулак свої сили і зумів обійти зліва корпус Омаршейх-багадура і зайти в тил. Але Тимур розгадав і цей маневр, залишив заслон проти решти сил противника, а сам розвернув фронт. Чисельність військ його була більшою і Т. був розбитий.
Битва в Кундурзі підірвала сили Т., він втратив значну територію на сході. У його оточенні невдоволені царевичі і еміри організували бунт, який йому вдалося придушити. Рівночасно, намагаючися знайти союзника на заході, Т. пішов на значні поступки королеві Ягайлові8. Тимур тим часом завершував завоювання Азербайджану. Емір Єдігей втік до його двору, штовхаючи Тимура до нового походу проти Т. Йому хотілося відімстити за смерть батька.
У 1394 р., коли Тимур підійшов до Шеки, Т. зосередив свої війська в районі Дербента, але довідавшись, що Тимур вже на берегах Кури, повернув назад. Тепер вже він не був готовим до зустрічі з основними силами противника.
8 Березин Н.И. Ярлык хана Золотой Орды Тохтамыиіа к польскому королю Ягайлу. 1392-1393 гг. -Казань, 1850; його ж. Тарханные ярлыки Тохтамыша, Тимур-Кутлука и Саадат-Гирея/с введ., переписью, переводом и примечаниями. - Казань, 1851.
211
ВОЙТОВИЧ Леонтій
У 1395 р. Тимур зібрав величезні сили у Приельбруссі і вислав до Т. послом Шемс-ад-діна Алмаликі. Не чекаючи результатів переговорів, він пройшов через Дербент і знищив плем’я кайтагів. Дізнавшись від посла Уртака про силу його війська, Т. вислав на розвідку еміра Казанчі, але того розгромили. Тимур досяг р. Сундж, на березі якої Т. зайняв оборону. Однак золотоординський хан не рішився на битву і відступив, покинувши обоз. Він був готовий визнати себе васалом Тимура, але той йому не повірив. Єдігей, за свідченням Ібн Арабшаха, переконав Тимура в необхідності продовжувати похід. Тимур невідступно йшов за Т., форсувавши Терек. Діждавшись підмоги на р. Каурай, Т. повернув йому назустріч.
Тимур розділив військо на дві частини, одну з яких віддав під командування Мухаммед-султана. Саме в той час на правому фланзі зрадили Кунче-оглан та еміри Бек-Ярик, Актау, Давід-Суфі і Удурку. Попереджений Тимур кинув гвардію, яка відтіснила їх, але відступаючі ледь не затовкли охорону самого полководця. В цей час Т. був дуже близьким до перемоги. Військо спішилося і відбивало атаки. Мухаммед-султан сам переходив у часті контратаки завдяки стійкості еміра Хаджі-Сейф-ад-діна, який оборонявся на краю правого флангу. Атака Джеханшаха-багадура врятувала йому життя. Долю битви вирішила атака мірзи Рустема, який встиг з резервом.
Тимур дійшов до Волги, переправився через ріку, розграбував місцевість Бек-Ярик, окраїнні князівства Чернігівської землі, здобув Сарай-ал-Джедід, Урус, Урусчук. Його війська розгромили булгарські міста, нещадно знищили ординські міста в гирлі Волги та розграбували Крим. У1395 р. Золотій Орді було нанесено страшного удару, від якого вона вже не змогла поправитися.
Т. втік у Литву, а потім перебрався до Криму9. У Золотій Орді сіли ставленики Тимура з нащадків Орду, які перетворилися у маріонеток еміра Єдігея. Тимур зайнявся Іраном та Індією. Т. не полишив надій на повернення престолу. Тепер всі його сподівання були пов’язані з допомогою Литви. Великий князь литовський Вітовт Кейстутович, якому тепер дісталися ординські володіння у Причорномор’ї, готовий був надати таку допомогу. За Длугошем у 1398 р. Вітовт здійснив успішний похід аж до Дону10.
Наступна спроба відновлення Т. закінчилася знаменитою битвою на р. Ворсклі 12.08.1399 р."
Поразка змусила Т. покинути цей регіон. Він з частиною прихильників прорвався у Сибір, де з допомогою того ж таки Тимура в басейні Обі, Томи і
9Бартольд В.В. Тохтамыш//Бартольд В.В. Сочинения. - Т.5. -Москва, 1968. - С.564-567; Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - С.137-171
10 Długosza Jana Dziejów Polski ksieg dwanaście / Przekład K.Mecherzyńskigo. - T.3. - Warszawa, 1868. - S.491
11 Барбашев А. Витовт. Его политика до Грюнвальдской битвы (1410). - СанктПетербург, 1885.
212
Гілка ТУКА-ТИМУРА
Чулима організував новий юрт. У лютому 1405 р., перед походом Тимура у Китай, останній обіцяв послам Т. допомогти йому відвоювати Золоту Орду. Єдігей, який тепер провадив власну політику, був для Тимура небезпечнішим. Смерть Тимура привела до походу Єдігея у Сибір в якому його військо було розгромлене. Але Т. не встиг скористатися плодами останньої перемоги. Єдігей підкрався до його стану, коли Т. відпочивав, не сподіваючись удару від розгромленого суперника. Т. загинув у 1406 р.12
Крім синів у Т. було три дочки: Байрамбек-ханча, Джаніке-ханча і Мелікеханча. Старша була від Уренгбек-хатун, дві молодші - від Товлуйбек-хатун, яку умертвив сам Т. Джаніке-ханча, яка стала дружиною Єдігея, таємно підтримувала своїх братів у боротьбі проти ставлеників еміра. Після загибелі мужа у 1420 р. повернулася у Крим, де володіла Кирк-Ер (Чуфу-Кале) і разом з Ширинами допомогла утвердитися у Криму Хаджі-Гірею, який доводився її
внучатам племінником.
129. МЕНГЛІК-СЕВІНЧ 93
130. ДЖАНАСА 94
131.ХАСА Н 94
Інша форма імені Учакал-Хасан.
132. АЛІ 94
133.СУФ І 95
134. ДЕРВІШ 99
135. ДЖАШБЕК 100
136. ТШІБЕК 100
137. СААД-ХОДЖІ 101
138. ШАЕСКЕ 101
139.ШАДМА Н 101
140. АЛІ-ДЕРВІШ 101
12 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - С. 180-182
213
ВОЙТОВИЧ Леонтій
141. ІІПХАБ-АД-ДШ 101
142. КУЛЧУК 101
143. ГІЯС-АД-ДШ 101
144. МУХАММЕД-ХАН 113
145. СЕМЕН-АНПСЕ 115
146. АХМЕД-ШЕЙХ 117
X
147. ТЕВКЕЛЬ 121
148. ШАХСУЛТАН 125
149. СУЛТАНБЕК 125
150. КУТЛУ-ШЕЙХ 125
151. ДЖЕЛАЛ-ЕД-ДШ (+1413) 128
Хан Золотої Орди (1407,1412-1413).
Спираючися на російські князівства, захопив владу в Орді в момент зіткнення Щадибека з Єдігеєм. Єдігей прогнав його з Булгара влітку 1407 р.13 Д. з братом Керім-Берди відійшли у Північне Причорномор’я, яке знаходилося під протекторатом Литви, що видно з листа Вітовта до великого магістра Тевтонського Ордену14.
Єдігей, посадивши нового хана Пулада, у 1408 р. вторгнувся в землі, які знаходилися під московським впливом, звинувативши великого князя у підтримці Д. Військо Єдігея розорило Коломну, Переяслав-Заліський, Юр’єв, Ростов, Дмитров, Серпухов, Нижній Новгород, Городець та обложило Москву15.
Тим часом, схоже, у 1408-1409 рр. Д. при допомозі Вітовта оволодів всією територією Західного Приазов’я поблизу Криму. В кінці 1409 р. Вітовт
13 Шильтбергер И. Путешествие Ивана Шильтбергера по Европе, Азии и Африке с 1394 по 1427 г. //Записки Новороссийского университета. -Т.1. - Одесса, 1867. - С. 35
14 Codex epistolares Vitoldi magni ducis Lithuaniae 1376-1430. Coi. opera A.Prochazka. - Kraków, 1882. - P.882
15 ПСРЛ. - Т.Н. - С.208-209
214
Плка ТУКА - ТИМУРА
заключив з ним союз проти Тевтонського Ордену16. Із своїм військом Д. брав участь у битві під Грюнвальдом у 1410 р. Чисельність його сил у 30 тис., напевно, дещо перебільшена. З допомогою литовського війська у 1410 р. Д. зайняв Крим і Тану, прогнавши намісників хана Пулада. У1411 р. військо нового хана Тимура обложило Тану, оволоділо містом, а потім нанесло поразку Д., який знову відійшов у Литву. Цікаво, що у цьому році навіть король Ягайло відвідав фортецю Каравул у Причорномор’ї17.
У1412 р. Тимур-хан зіткнувся з Єдігеєм, а коли останній втік в Хорезм, обложив Ургенч, який тримав в облозі шість місяців18. Д. скористався з цього і виступив на Волгу. Еміри присягнули йому і він скоро зайняв всю територію Золотої Орди. Але в Ургенчу продовжував сидіти Єдігей. Д. зажадав від нього підпорядкування в обмін на припинення облоги. Емір Базан, одружений з сестрою Д., перейшов на його сторону. Підручні еміра вбили Тимур-хана. Конжулат-бахадур, виконуючи наказ вже скинутого Тимур-хана, з 3 тис. всеще пробував дістати Єдігея, але був розбитий. Єдігей виставив його голову у Хорезмі. Тоді на Хорезм Шахрух послав військо емірів Аліка та Ільяс-Ходжу, яке відбив син Єдігея - Мубарекшах. І лише велике військо самого Шахруха змусило Єдігея покинути Хорезм у 1413 р.
Ще не завершивши боротьбу з Єдігеєм, Д. у 1412 р. зайнявся упорядкуванням російських князівств, викликавши в Орду великого князя московського Василя Дмитровича, великого князя тверського Івана Михайловича, князів ярославських і нижегородських19. Спроба Д. притиснути російських князів, закінчилася для нього трагічно. Російські князі підтримали його брата Керім-Берди. Д. загинув від стріли в бою з військом Керім-Берди та інших молодших братів у 1413 р.20
152. КАДИР-БЕРДІ (+1420) 128
Син черкешенки. Хан Золотої Орди (1419-1420).
Соратник Джелал-ед-діна. Проголошений ханом в Криму при підтримці великого князя литовського Вітовта. З кримським військом виступив на Волгу. Назустріч йому вирушив Єдігей з ханом Дервішем. У битві поблизу Сарайчука всі вони загинули21. Подробиці смерті К.-Б. та Єдігея джерела подають по різному. Єдігею йшов шістьдесять третій рік.
16 Codex epistolares Vitoldi. - Р.187, 205
17 Długosza Jana. - Т.З. - S.512
18 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. - Т.2. - С. 193
19ПСРЛ. -Т.6.- С. 139; -Т.8.- С.92; - Т. 11. - С.219
20 ПСРЛ. - Т.11. - С.221
21 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. -Т.1.- С.532;- Т.2. -С. 473
215
ВОЙТОВИЧ Леонтій
153. ІСКАНДЕР (+ до 1406) 128
Не брав участі у подіях після загибелі Тохтамиша, напевно його вже не було в живих.
154. КУЧУК (+ після 1407) 128
Син Уренгбек-хатун.
Після поразки Джелал-ед-діна у 1407 р. схоронився з братами у Сигнаку22.
155. АБУ-САХД (+1414?) 128
Можна припускати, що саме він боровся за престол після Кепека [?].
156. ДЖАББАР-БЕРДІ (+1417) 128
Хан Золотої Орди (1414,1416-1417).
Спочатку підтримав Бахтібека, висуненого Вітовтом у противагу промосковському ханові Керім-Берді. Після загибелі Бахтібека із своїми васалами відійшов у причорноморські володіння Литви23. У1414 р. за даними Длугоша вбив Керім-Берді. Мусульманські автори вважали, що цього хана вбив Кепек. Можливо, що Дпугош правий. Керім-Берді міг загинути в боротьбі з Д.- Б., але престол той не зміг втримати і ханом став Кепек. У1416 р. Д.-Б. переміг Чекрі і оволодів Золотою Ордою, включаючи узбецький улус. Був фактично васалом Вітовта. У противагу йому Єдігей проголосив ханом Дервіша з гілки Орду. Спочатку Д.-Б. втратив Поволжжя. У1417 р. Єдігей розбив його військо і здобув Тану. Д.-Б. сховався у Кафі, але Єдігей обложив і це місто, вимагаючи видачі вже колишнього хана. Д.-Б. втікав у Литву, але по дорозі був убитий своїми супутниками, як свідчить лист Вітовта від 26.12.1417 р24
157. КЕПЕК-ХАН (+1414) 128
Хан Золотої Орди (1414).
Правив менше року25. Захопив трон після Керім-Берді, можливо у суперництві з Джаббар-Берді. Карбував монети у Булгарі та Астрахані.
22 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. -Т.1.- С.471-472
23 Długosza Jana., - Т.4. - Warszawa. -1869. - S.203
24 Codex epistolares Vitoldi., - P.398
25 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. -Т.2.- С. 62
216
Гїлш ТУКЛ-ТИМУРА
158. КЕРІМ-БЕРДІ (+1414) 128
Хан Золотої Орди (1412-1414).
Виступив проти старшого брата Джелал-ед-діна при підтримці московського князя і його васалів. Восени 1412 р. вони прибули в його ставку. У1413 р. К.-Б. переміг старшого брата, який загинув в бою від стріли. Відразу ж йому довелося вести боротьбу проти інших братів Бахтібека та ДжаббарБерді, яких під тримувала Литва. За Длугошем К.-Б. був вбитий Джаббар-Берді26, за Шільтбергером - Кепеком27.
159. БАХТІБЕК-ХОДЖА (+1413) 128
За Длугошем - Бетсабул. Загинув в боротьбі з Керім-Берді, будучи висуненим на трон Золотої Орди Вітовтом28. Тотожність Б.-Х. і Бетсабула допускав М. Сафаргалієв29.
160. САЇД-БЕК-ХОДЖА 128
161. ЧЕКРІ(+1416) 128
Інші форми імені: Чингіз-оглан, Чакар. Хан Золотої Орди (1414-1416). Його правління засвідчене монетами, карбованими у Сараї, Булгарі, Астрахані і Бек-Базарі. За Шільтбергером став ханом при допомозі Єдігея, прогнавши Кепека із загоном у 600 вершників, в числі яких був сам автор30. Певно йому можна більше вірити ніж Казі Ахмеду, за яким Ч. змінив Джаббар-Берді. За цим джерелом Ч. був сином Дервіш-оглана і внуком Гіяс-ад-діна31, але у ‘Тодоводі тюрків” значиться хан Чакар, син Тохтамиша, що, схоже, більш відповідає дійсності, так як син Дервіш-оглана на той час мав би бути надто юним. Саме цьому ханові Ч. Єдігей передав Тюменське ханство після загибелі Тохтамиша у 1406 р. Ч. загинув у боротьбі з Джаббар-Берді, якого підгримувала Литва.
162. ТАШ-ТИМУР (+1395) 130
Хан Золотої Орди (1395).
Проголошений ханом емірами правого крила Тохтамиша після поразки на р. Каурай. Загинув у боротьбі з Тимуром. Карбував монети в Криму з легендою “Султан правосудний Таш-Тимур”32.
26 Długosza Jana., - Т.4. - S.203
27ШильтбергерИ. Путешествие. -С.37
28 Długosza Jana. - Т.4. - S.203
29 Сафаргалиев М. Г. Распад Золотой Орды. - С. 189
30 Шильтбергер И. Путешествие. -С. 37
31 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. - Т.2. - С.60,212
32 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. -С. 167
217
ВОЙТОВИЧ Леонтій
163. КАЧІ-БЕЙ (+ до 1419) 131
Помер до 1419 р., бо у цьому році ханом було проголошено його молодшого брата. Нащадків не мав.
164. УЛУГ-МУХАММЕД (+1445) 131
Хан Золотої Орди (1419-1423,1427 - бл. 1437), хан Казанського царства (1437-1445).
Проголошений ханом як суперник Девлет-Берді. У1420 р. позбувся Девлет-Берді і опанував його територію. Але відразу ж зіткнувся з домаганнями Хаджі-Мухаммеда. У 1422 р. шукав підтримки у старшого з Тимуридів - Шахруха, але не зміг втриматися. Тимуриди віддали перевагу Бораку. У1427 р. У.-М. знову захопив престол у суперництві з Джумаликом, Махмуд-Султаном та Девлет-Берді. У листі до лівонського магістра (9.09.1429) великий князь литовський Вітовт повідомляв, що У.-М. володіє всім царством і запропонував йому міцний союз33. У 1432-1434 рр. У.-М. був у союзі з великим князем литовським Свидригайлом Ольгердовичем, беручи участь у його походах у Литву. У1434 р. перейшов на сторону його противника Зигмунта Кейстутовича, який погодився затримати Хаджі-Гірея.
Боротьба з Кічі-Мухаммедом у 1436-1437 рр. закінчилася на користь останнього. Восени 1437 р. під Белевом У.-М. розгромив 40-тисячну рать московського князя і його союзників. Здобув Казань, прогнавши вотчича Алібека і заложив окреме Казанське царство, яке з цього періоду відокремилося від Золотої Орди. Його військо стояло під стінами Москви у 1439 і 1444 р. У1445 р. взяв у полон московського князя Василя Васильовича.
Суперечки про початок Казанського царства тривають34, але більшість дослідників погоджується, що його засновником був У.-М.
Розташоване на перетині важливих міжнародних шляхів, Казанське ханство, яке об’єднувало землі булгар, черемисів, мордви, удмуртів і башкірів, було потужною державою. Стосовно Московського та інших російських князівств казанські хани, як “царі” вважалися старшими. Але постійна боротьба
33 Codex epistolares Vitoldi. - Р. 759
34 Вельяминов-Зернов В. В. Исследование о касымовских царях и царевичах. - 4.1. - Санкт-Петербург, 1863. - С. 11; Марджани Ш. Очерк истории Булгарского и Казанского ханств//Труды IV Археологического съезда в Казани. -Т.1.- Казань, 1884. - С. 48; Кунцевич Г.З. История о Казанском царстве или Казанский летописец. - Москва, 1905; Катаное Н.Ф., Покровский И. М. Отрывок из одной татарской летописи о Казани и Казанском ханстве // Известия об-ва Арх.б Истор u Этнографии. - Т.21. - 1906. - С.318-319; Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - С.245-257
218
Плка ТУКА-ТИМУРА
за престол, у яку почали втручатися московські князі, врешті привела до поступової втрати Казанським ханством своєї самостійності, а пізніше і його
анексії Москвою35.
165. ХУДАЙДАД 132
166. АЗІЗ 132
167. ХУРМЕТ 132
168. ІЗЗЕТ 132
169. ХИЗР-ХОДЖА 135
170. СУФІЧУК 136
171. ДЕРВІШ 143
XI
172. АМАН-БЕК 151
173. ШИРИНБЕК 157
На початку XV ст. утвердився в Криму. Від нього пішов відомий рід кримських беїв - ШИРИНИ. Бейлик Ширинів з центром у Кара-су-базарі (нині Білогорськ) був найбільшим у Криму і простягався від Перекопу до Азовського моря. Ширини були найбільш впливовою родиною при дворі кримських ханів аж до кінця XVIII ст. Вони брали найактивнішу участь у політичному житті Криму та боротьбі ханів за престол. Нащадки цієї родини ще не вигасли. Агішбей у 1511 р. виїхав у Литву, де отримав володіння. Від нього походили князі Ширинські36.
35 Худяков М.Г. Очерки по истории Казанського ханства. - Казань, 1923; Мухаммедъяров Ш.Ф. Социально-экономический и государственный строй Казанского ханства (XV- первая половина XVI в.) /Австореф. канд. дис. - Москва, 1950; Казанская история. - Москва-Ленинград, 1954; Шмидт С. О. Восточная политика России накануне “Казанського взятия "//Международные отношения. Политика. Дипломатия ХѴІ-ХХ вв. - Москва, 1964; Татары Среднего Поволжя и Приуралля. - Москва, 1967.
36 Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX - початок XVII ст.). Склад, суспільна і політична роль. -Львів, 2000. - С.364, 436
219
ВОЙТОВИЧ Леонтій
174. САРАЙ-МЕЛПС 157
175. ЧАГАТАЙ-СУЛТАН 157
176. СЕЇД-АХМЕД (+1459) 158
Хан Великої Орди (1434-1437).
Згідно “Короткої історії кримських ханів” у 1434 р. прогнав з Криму Хаджі-Гірея. Претендував на зверхність у всій Золотій Орді. При підтримці великого литовського князя Свидригайла Ольгердовича заснував Велику Орду - найбільший осколок колишньої Золотої Орди. У 1437 р. був розбитий і прогнаний Кічі-Мухамедом. Відкочував на Поділля, звідки з 1438 р. нападав на українські землі: Львів (1442), Олесько, Белз, доходячи аж до Гродна (1444), Поділля (1447)37. У1449 р. з його допомогою претендент на литовський престол Михайло Зигмунтович зайняв Київ38. У1452 р. орда С.-А. була розгромлена Хаджі-Гіреєм39. Далі С.-А. кочував у Нижньому Подонні, пробував напасти на Москву, але у 1455 р. був розгромлений під Коломною. Прибувши у Литву з дітьми, був ув’язнений у Ковенській фортеці, де і помер.
177. ПЯС-АД-ДЩ (+ після 1445) 162
Хан Золотої Орди (1427).
За анонімною “Короткою історією кримських ханів” був проголошений ханом у 1427 р. Після невдалої боротьби за престол емігрував у Литву, де і помер. У Литві тоді було багато ординців. У 1430 р. число воїнів-татар на литовській службі сягало 40 тис.
А.Мухамедієв на підставі знайдених монет з тамгою у вигляді натягненого лука, подібною то тамги Саадат-Гірея, вважав, що Г.-а.-Д. у 1422- 1445 рр. володів Казанським улусом40. Ця проблема залишається дискусійною.
178. ДЖЕЛАЛ-АД-ДШ 162
179. АЛІ-БЕК 162
180. ДЕВЛЕТ-БЕРДІ (+1428?) 162
Інша форма імені Даулат-Берді. Хан Золотої Орди (1427 -1428).
37 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды, - С.259
38 Spułer В. Die Gołdene Hordę. Die Mongolen in Russland 1223-1502. - Leipzig, 1943. -P. 166-167
39 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - С.262
40 Мухамадиев А.Г. Булгаро-татарскаямонетная системаХІІ-ХѴвв.-Москва, 1983.-С.125-127
220
Гілка ТУКА-ТИМУРА
Суперник Улуг-Магомета. За Ель-Айні Д.-Б. оволодів Кримом в той самий час, як Улуг-Мухаммед здобув Сарай, тобто у 1427 р.41 Шукав підтримку у Литві, піславши грамоту Вітовту із проханням дружби і торгівлі42. В.Смирнов вважав, що він був ставлеником Вітовта43, чому справедливо заперечував М.Сафаргалієв44. Окрім Криму тримав Астрахань, де у 1427-1428 рр. карбувалися монети з його іменем.
181.ФШЬШАД(+до 1445) 164
Помер за життя батька.
182. КАСІМ-СУЛТ АН (+ 1468) 164
Інша форма імені Касім-Трегуб. Хан Касімовського царства (1445-1468).
Касимовське царство (улус Касім-султана) було утворене на частині земель Московської держави після того, як великий князь московський Васаль Васильович був звільнений з ординського полону. Казанський хан УлугМухаммед добився також торговельних переваг для синового улусу у Московській державі. К. допоміг Василю Темному проти Дмитра Шемяки, а також виступав союзником свого брата, який правив у Казані45.
Касімовське царство з центром у Городку Мещерському (Касимові) на р. Оці, де татари (навіть з асимільованими мещерами-маджарами - осколком давніх угрів) складали меншість серед населення, із самого початку своєї історії залишалося московським васалом46.
К. успадкував його син Даніяр (1468-1486), який брав участь у поході московського війська на Новгород у 1471 р., обороні Московського князівства проти хана Великої Орди Ахмада (1472). Нащадків у нього не було, а брат Мінчан-Мірза помер раніше, і престол Касімовського царства перейшов до кримських Гіреїв: Нур-Девлет, син Газі-Гірея, (1486-1491), Сатилган, його брат, (1491-1506), Джанай, син Нур-Девлета, (1506-1512). Гіреїв змінили родичі астраханських ханів з гілки Орду: Шейх-Авліяр (1512-1516), Шах-Алі, його син, (1516-1568), Сеїн-Булат (Симеон Бекбулатович), двоюрідний брат ШахАлі (1568-1573). Після прийняття ним християнства, татари скинули його з
41 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов. -Т.1.- С. 534
42 Codex epistolares Vitoldi. -P.721
43 Смирнов В.Д. Крымское ханство под верховенством Оттоманской Порты до начала XVIIIвека. - Санкт-Петербург, 1887. - С.229,233
44 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. - С.233
45 Arat R.R. Kasim Hanligt //Islam Ansiklopedisi. -Istanbul. - Ѵоі.б. -P.383
46 Шишкин Н.И. История города Касимова с древнейших времен. - Касимов, 1888; Михайловский Е.В., Ильенко И.В. Рязань. Касимов.-Москва, 1969.
221
ВОЙТОВИЧ Леонтій
престолу. Касимовський престол залишався пустим аж до 1600 р., коли ханом став Ураз-Мухаммед із казанської династії, який з 1588 р. перебував на московській службі. Після його загибелі у 1610 р. трон перейшов до АлпАрслана, сина Алі з сибірської династії (гілка Шейбанідів). Алп-Арслану успадкував син Сеїд-Бурхан (1627-1679). Прийнявши християнство він переїхав у Москву, де жили і інші сибірські та касимовські царевичі, які стали християнами. Престол царства зайняла його мати Фатіма Султан-біке (1679- 1682). Після її смерті, яка наступила невдовзі по загибелі сина Сеїд-Бурхана під час стрілецького бунту у Москві, Касімовське царство було анексоване Московською державою47.
183. МАХМУД-СУЛТАН (+1464) 164
Варіанти імені Махмутек, Мамтек. Хан Казанського царства (1445-1464).
Правив у союзі з братом Касімом, ханом Касімовського царства. Після нього Казанським ханством правили його син Халіл (1464-1467); другий син Ібрагім (1467-1478); Ільгім (Алі-Хан), син Ібрагіма (1478-1487); МухаммедАмін, син Ібрагіма (1487-1496,1502-1518); шейбанід Мамук (1496); АбдулЛатіф, син Ібрагіма (1497-1502); Шах-Алі, касімовський хан (1519-1521,1546, 1551); Сагіб-Гірей з кримської династії (1521-1524); Сафа-Гірей, племінник Сагіб-Гірея (1524-1532,1535-1546,1546-1549); Джан-Алі, брат Шах-Алі (1532- 1535) та Єдігер з астраханської династії (1552). У1552 р. Казань була здобута московськими військами, а Казанське царство прилучене до Московської держави48. Московські князі рано почали втручатися у боротьбу за казанський трон. Вже Абдул-Латіф, який виховувався у Криму, у 1493 р. перейшов на московську службу. З допомогою Москви він опанував казанський престол, з якого був скинений також за московською вказівкою. Деякий час він перебував у засланні у Білоозері, а пізніше отримав уділ в Каширі, звідки знову був відправлений у заслання. Помер у 1517 р. невдовзі після звільнення. Ним лякали брата казанського хана Мухаммед-Аміна. Московськими підручними були ШахАлі та його брат Джан-Алі.
Окрім Ільгама, Мухаммед-Аміна та Абдул-Латіфа у Ібрагіма були ще сини Мелік-Тагір (Мелік-Даїр, Міліндар, Мелендар, Мелехдаїр), Худайкул (Кудайкул) та Горшейда. У1487 р. великий князь московський Іван Васильович
47 Вельяминов-Зернов В.В. Исследование о касьшовских царях и царевичах. - Ч. 1-3. - Санкт-Петербург, 1863-1866.
48 Марджани ПІ. Очерк истории Булгарского и Казанского ханств// Труды IV Археологического съезда в Казани. -Т.1.- Казань, 1884. - С.2-79; Кунцевич Г.З. История о Казанском царстве или Казанский летописец. - Москва, 1905; Катаное Н.Ф., Покровский И. М. Отрывок ta одной татарской летописи о Казани и Казанском ханстве//Известия об-ва Арх., Истор u Этнографии. -Т.21.-1906. - С.301-349; Фукс К. Краткая история города Казани. - Казань, 1917.
222
Гілка ТУКА-ТИМУРА
захопив в полон царевича Худайкула, який був сином від Фатіми-султан. У грудні 1505 р. він був охрещений під іменем Петра, а у січні 1506 р. за нього видали сестру великого князя Василя Івановича - Євдокію. Московський князь розглядав його як свого можливого спадкоємця. Петро помер у 1523 р. і був похований в усипальниці московських князів49. Його дві дочки з однаковим іменем Анастасії були видані за князів Мстиславського і Шуйського. Брат Худайкула-Петра - Мелік-Тагір, перебуваючи на московській службі, залишався мусульманином. Православними стали його діти царевичі Федір (+ після 1517) та Василь (+ до 1520) Меліхдаіровичі50.
Останній прямий нащадок Махмуд-султана - Ураз-Мухаммед, касімовський хан, загинув у 1610 р., воюючи проти Лжедмитрія П.
184. ЯКУБ 164
Інша форма імені Єгуп.
185. ЮСУФ(+1445) 164
186. ХАДЖІ-БІЙ 165
187.ЧЕКРІ 171
З огляду на вік навряд чи міг бути ханом у 1414-1416 рр., хоча М. Сафаргалієв таку можливість допускав51.
ХП
188. ШАХНЕСЕБ 177
189. СУЛТАННЕСЕБ 177
190. ДЖАН-ПРЕЙ (+1434 ?) 177
За казанським рукописом Збірника 1601 р. був вбитий кунгратським князем. Можливо він загинув під час репресій Саїд-Ахмеда у 1434 р., про які розповідає “Коротка історія кримських ханів”?
49 ПСРЛ. - Т. 13. - С.2-3; Вельяминов-Зернов В.В. -Ч.1.- С. 145-147; Зимин А. А. Иван Грозный и Симеон Бекбулатович в 1575 г. //Из истории Татарии. - Сб. 4. - Казань, 1970. - С. 145-147.
50 Зимин А. А. Иван Грозный.-С. 148
51 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды, - С. 190
223
ВОЙТОВИЧ Леонтій
191. ХАДЖІ-ПРЕЙ (+ 1466) 177
Хан Великої Орди (1428-1434), хан Кримського ханства (1428-1434, 1443-1456, 1456-1466).
Багато джерел невірно подають його походження. За турецькими істориками Джаннабі (XVI ст.) і Мунаджім-баші (XVII ст.) був сином КічіМухаммеда; за Різван-пашею (XVII ст.) - Улуг-Мухаммеда, за анонімною “Короткою історією Кримських ханів” (ХѴП ст.) - сином Таш-Тимура52. Згідно з Михалоном Литвином народився поблизу Торуня53, що звичайно невірно, бо його батько Гіяс-ад-Дін тільки у 1427 р. емігрував у Литву. Через плутанину пізніших джерел можна зустріти досі найрізноманітніші версії походження Гіреїв, однак немає сумнівів, що вони були Джучидами та Тука-Тимуридами. Версія “Муїз-ал-аксаб”, за якою Х.Г. був сином Гіяс-ад-Діна і внуком ТашТимура, як і у більшості випадків поданих у цьому джерелі, виглядає найбільш правдоподібною54.
Напевно Х.-Г. був посаджений на трон при підтримці Вітовта, який активно вмішувався у ординські справи. Тут повідомлення Михалона Литвина могло би бути близьким до правди.
Тримав столицю у Солхаті (Старий Крим). У 1433 р. як союзник мангупського князя Олексія взяв участь у боротьбі з генуезцями за Чембало (Балаклаву). У цій війні Х.-Г. з 5 тис. ординців розгромив 6-тисячне військо генуезців на чолі з Карлом Ломеліно55. За мирною угодою, яка була укладена 13.07.1434 р., Х.-Г. отримав викуп за кожного жителя Кафи, який потрапив в полон, по 2 тис. аспрів, Кафа роззброїла дві галери і одно судно та відправила флот у митрополію.
У1434 р., програвши боротьбу з Улуг-Мухаммедом, емігрував у Литву, за даними “Короткої історії кримських ханів” - у Астрахань. Улуг-Мухаммед розірвав свій союз з Свидригайлом на користь Зигмунта Кейстутовича, який спочатку прийняв Хаджі-Гірея і обіцяв йому підтримку, а потім погодився його затримати, щоби він не вертав у Крим.
52 Смирнов В.Д. Крымское ханство. - С.218
53 Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. - Вып. 1. - Киев, 1896. -С.9
54 Малиновский А.Ф. Историческое и дипломатические собрание дел, происходивших между российскими Великими Князьями и бывшимы в Крыму татарськими Царями с 1462 по 1533 //Записки Одеського Об-ва Истории и Древностей. -Т.4.- Одеса, 1863. - С.21-234; Halim Geray Sułtan. Cjlboni Hanan. -Erzurum, 1990; Озенбаиілы А. С. Къырымфаджиасысаиламаэсемер (Трагедия Крыма. Избранные произведения). Из истории трагической судьбы крымскотатарского народа. - Симферополь, 1997.
55 Колли Л.П. Хаджи-Гирей и его политика //Известия Таврической ученоархеологической комиссии. -N50,-1913. - С. 110-111
224
Гілка ТУКА-ТИМУРА
Тільки у 1443 р. при допомозі Ширінів та Литви Х.-Г. утвердився у Криму та почав карбувати монети у Кирк-Ер. Значну роль в утвердженні Х.-Г. зіграла дочка Тохтамиша - Джаніке-ханча, яка після загибелі свого мужа знаменитого еміра Єдігея (1420 р.) повернулася у Крим і була володаркою Кирк-Ер (ЧуфутКале), який став опорною базою Х-Г. По смерті Джаніке Х.-Г. збудував дюрбе (мавзолей) на її могилі, яке досі збереглося серед руїн Чуфут-Кале.
У1452 р. Х.-Г. розгромив Сащ-Ахмеда. Весь Крим залишався під його управлінням. Генуезькі консули у Солдайї, Чембало, Тані і Тамані визнавали його зверхність. У центрі генуезьких володінь - Кафі - сидів тудун хана. У 1454 р. Х.-Г. уклав в Керчі угоду з турками. Вважаючи себе основним спадкоємцем Золотої Орди, Х.-Г. продовжував боротьбу проти інших ханів. У 1465 р. він розгромив Махмуда на Волзі, що тільки допомогло Ахмаду стати ханом Великої Орди. Ліквідував Велику Орду, перетворивши Кримське ханство у головного спадкоємця Золотої Орди, син Х.-Г. - Менглі-Гірей у 1502 р. У 1501 р. Менглі-Гірей збудував дюрбе на могилі батька в долині при дорозі з Чуфут-Кале до нової столиці Бахчисараю.
До середини XVI ст. Гіреї ще реально намагалися відродити Золоту Орду, підпорядкувавши своєму впливу Казанське та Астраханське ханства та Ногайську Орду. Менглі-Гірей допоміг Оттоманській імперії завоювати генуезькі колонії в Криму та князівство Феодоро, що закінчилося визнанням Кримським ханством залежності від Туреччини, яка з кожним століттям ставала все більшою. Кримське ханство все ж продовжувало у своїх стосунках із сусідами - Московською державою та Річчю Посполитою - виступати як спадкоємець Золотої Орди. У період найбільшого розквіту ханства у ХѴП сг. до складу його володіїїь входило майже все чорноморське побережжя від гирла Дунаю, азовське побережжя і територія Північного Кавказу до Кубані включно.
Нащадки Х.-Г. панували у Кримському ханстві, яке проіснувало найдовше з усіх уламків Золотої Орди: Хацдар-Прей (1456), Нур-Девлег-Прей (1466, 1467-1469, 1474-1475, 1476-1479), Менглі-Гірей І (1466, 1469-1474, 1475-1476, 1479-1514), Мухаммад-Гірей І (1514-1523), Газі-Гірей І (1523- 1524), Саадат-Гірей І (1524-1532), Іслам-Гірей І (1532), Сагіб-Гірей І (1532— 1551), Давлет-Гірей І (1551-1577), Мухаммад-Гірей П (1577-1584), ІсламГірей П (1584-1588), Газі-Гірей П (1588-1597,1597-1608), Фахт-Гірей І (1597), Тохтамиш-Гірей (1608), Саламат-Гірей І (1608-1610), Мухаммад-Гірей ПІ (1610, 1623-1624,1624-1627), Джанібек-Гірей (1610-1623,1624,1627-1629), Інайєт-Гірей І (1629-1637), Багадур-Гірей І (1637-1641), Мухаммад-Гірей IV (1641-1644, 1654-1666), Іслам-Гірей Ш (1644-1654), Аділ-Гірей (1666- 1671), Селім-Гірей І (1671-1678, 1684-1691, 1692-1699, 1702-1704), МурадГірей (1678-1683), Хаджі-Гірей II (1683-1684), Саадат-Гірей П (1691), СафаГірей (1691-1692), Девлет-Гірей П (1699-1702,1704,1706,1707-1713), ГазіГірей III (1704-1706), Каплан-Гірей І (1706-1707, 1713-1716, 1730-1736), Кара-Девлет-Гірей (1716-1717), Саадат-Гірей ПІ (1717-1724), Менглі-Гірей
225
ВОЙТОВИЧ Леонтій
П (1724-1730, 1737-1740), Фахт-Гірей II (1736-1737), Інаєт-Гірей II (1740- 1743), Саламат-Гірей II (1743-1744), Селім-Гірей II (1744-1749), АрсланГірей (1749-1756, 1767), Халім-Гірей (1756-1758), Кирим-Гірей (1758-1764, 1768-1769), Селім-Гірей III (1764-1765, 1770-1771), Арслан-Гірей (1766), Максуд-Гірей (1767-1768, 1771-1772), Давлет-Гірей III (1769, 1775-1777), Каплан-Гірей II (1770), Шагін-Гірей (1772, 1777-1781, 1782-1783), СагібГірей II (1773-1775), Махмуд-Гірей (1781), Багадур-Гірей II (1782). Після анексії Криму Росією у 1783 р. в Буджаку ще правили Шахбаз-Гірей (1787- 1789) і Бахт-Гірей (1789-1792). Нащадки династії Гіреїв збереглася до наших
днів56.
192. ЗОБЕЙДЕ-СУЛТАН 178
193. СУЛТАН-БАЯЗИД 178
194. ДЕЛЫІІАД-СУЛТАН 178
195.МІХ Р 179
196. МІХРНЕСЕБ 180
56 Смирнов В.Д. Крымское ханство под верховенством Оттоманской Порты до начала XVIII века. - Санкт-Петербург, 1887; Його ж, Крымское ханство под верховенством Оттоманской Порты в XVIII столетии. - Одесса, 1889; Бартольд В.В.-Сочинения. -Т.З. -Москва, 1965.-С.368-370;-Т.5. -Москва, 1968. - С.521-523, 534, 537, 541,>596; Inalcik Halii. Giray //The Encyclopaedia of Islam. New ed. - Vol.2. - Leyden-London, 1965. - P.1112-1114; Inalcik Halii. Giray //Islam Ansiklopedisi. - Istanbul. - Vol.2 (детальна генеалогічна таблиця); Босворт К.Э. Мусульманские династии. Справочник по хронологии и генеалогии. Перевод с английского и примечания П.А.Грязневича. - Москва, 1971. - С.209-212 ; Le Khanat de Crimer dans les Archives du Muser du Palais de Topkapi. - Paris, 1978. -P.315-370; Крисаченко В. Історія Криму в джерелах і документах. — Ч.1. — Чернівці, 1998; Його ж. Історія Криму. Кримське ханство. -Київ, 2000. - С.322-324
226
Хани Золотої (Великої) Орди
16. ХАНИ ЗОЛОТОЇ (з 1434 р. ВЕЛИКОЇ) ОРДИ:
Бату (1242-1255), табл.2, поз.2
Сартак (1255-1256) табл.З, поз.2
Улакчі (1256-1257) табл.З, поз.5
Берке (1257-1267) табл.2, поз.4
Менгу-Тимур (1267-1282) табл.З, поз.7
Туде-Менгу (1282-1287) табл.З, поз.8
Телебуга (1287-1291) табл.З, поз. 18
Токта(1291-1312)табл.З, поз.24
Тукель-Бука (1312-1313), табл.З, поз.42
Узбек (1313-1342) табл.З, поз.45
Тінібек (1342) табл.З, поз.60
Джанібек (1342-1357) табл.З, поз.58
Бердибек (1357-1359) табл.З, поз.72
Кульна (1359, весна - осінь) табл.З, поз.73
Ноуруз (1359, осінь -1360, весна) табл.З, поз.75
Хизр-ходжа (1360, весна -1361, весна) табл .4, поз. 68
Халфа(1361, весна)табл.4, поз.69
Тимур-ходжа (1361, весна) табл.4, поз.73
Ордумелік (1361, весна) табл .4, поз.72
Абдуллах (1361, весна-1369), табл.З, поз.77
Кельдибек (1361, весна -1361, осінь) табл.З, поз.64
Мір-Пулад(1361, осінь, три дні) табл.З, поз.79
Мурад (1361, осінь -1363) табл.4, поз.74
Булат-Ходжа (1363-1364) табл.4, поз.78
Азіз-шах (1364-1367) табл.4, поз.79
Булат-Тимур (1367) табл.4, поз.80
Хасан (1368-1369) табл.6, поз.58
227
ВОЙТОВИЧ Леонтій
Мухаммед-Булак (1370-1375) табл.З, поз.78
Тулунбек (1370-1372,1379) табл.З, поз.83
Араб-Шах (1373-1378) табл. 6, поз.67
Хаджі-Черкес (1374-1375) табл.4, поз.71
Каганбек (1375) табл.6, поз.65
Тохтамиш (1376-1377,1379-1395) табл.12, поз.128
Кутлук-Ходжа (1377-1378 ?) табл. 12, поз.73
Урус-Хан (1377-1378) табл.4, поз.77
Токтакія (1378) табл.4, поз.82
Тимур-Мелік (1378-1379) табл.4, поз.83
Бек-Булат (1391-1392) табл.4, поз. 107
Куюрчак (1395-1396) табл .4, поз. 85
Таш-Тимур(1395) табл.12, поз.162
Тимур-Кутлук (1396-1400) табл.4, поз.91
Щадібек (1401-1407) табл.4, поз. 111
Пулад (1407-1410) табл.4, поз.131
Джелал-ед-Дін (1407,1412-1413) табл. 12, поз. 151
Тимур (1410-1412) табл.4, поз. 110
Керім-Берді (1412-1414) табл. 12, поз. 158
Джаббар-Берді (1414,1416-1417) табл. 12, поз.156
Кепек(1414) табл.12, поз.157
Чекрі (1414-1416) табл.12, поз.161
Дервіш (1417-1420), табл.4, поз. 107
Кадир-Берді (1419-1420)табл.12, поз.152
Улуг-Мухаммед (1419-1423,1427-бл. 1437) табл. 12, поз.164
Хаджі-Мухаммед (1421-1423) табл.6, поз.71
Борак (1423-1427) табл.4, поз. 106
Джумалік (1425-1428) табл.6, поз.81
228
Хани Золотої (Великої) Орди
Махмуд-Султан (1427-1429) табл.6, поз.75 Гіяс-ад-Дін (1427) табл. 12, поз.177 Девлет-Берді (1427-1428) табл. 12, поз. 180 Хаджі-Гірей (1428-1434), табл. 12, поз. 189 Абулхайр (1429-1431) табл.6, поз.84 Кічі-Мухаммед (1431-1459) табл.4, поз. 130 Са'ід-Ахмед (1434-1437) табл. 12, поз. 176 Махмуд (1459-1466) табл.4, поз.139 Ахмад (1466-1481) табл.4, поз.140 Шейх-Ахмад (1481-1502) табл.4, поз. 149 Са'ід-Ахмед (1481 - до 1500) табл.4, поз.150 Муртаза (1481-1502 ?), табл.4, поз. 151 Багадур (1481 -до 1502), табл.4, поз.152 Ходяк (1481-1502), табл.4, поз. 153 Ялай (1481 -до 1500), табл.4, поз.154
229
Алфавітний показчик
17. АЛФАВІТНИЙ ПОКАЗЧИК ДО ГЕНЕАЛОГІЧНИХ ТАБЛИЦЬ
АБАЙ, табл. 12, поз. 17
АБАЧІ, табл.З, поз.21
АБДАЛ, табл. 12, поз.72
АБДУЛЛАХ (+1369), табл.З, поз.77
АБІШКА, табл. 11, поз.5
АБУКАН, табл.З, поз.4
АБУКАН, табл.8, поз.7
АБУКАН-ТУРКАН, табл.6, поз.30
АБУК-ОГЛАН, табл.6, поз.70
АБУЛХАЙР-ХАН (* 1412 + 1468), табл.6, поз.84
АБУ-САВД, табл.4, поз.127
АБУ-САЩ (+ 1414?), табл. 12, поз.155
АДЖШДЖІ, табл.9, поз.9
АДІЛЬ, табл. 12, поз.28
АЗІЗ-ШАХ (+1367), табл.4, поз.79
АЗІЗ, табл. 12, поз. 166
АЙБАДШ, табл. 12, поз.121
АКБАРЧІ, табл. 12, поз.30
АК-БУЛАТ, табл.4, поз.118
АК-КУЮК, табл.4, поз.31
АК-НАЗАР, табл.4, поз. 144
AK-СУФІ, табл.6, поз.72
АКУЛ, табл. 12, поз. 118
АЛГУЙ, табл. 12, поз. 11
АЛІ, табл. 12, поз.86
АЛІ, табл.12, поз.132
АЛІ-БЕК, табл. 12, поз. 179
АЛІ-ДЕРВІШ, табл.12, поз.47
АЛІ-ДЕРВІШ, табл.12, поз.140
АЛІ-ОГЛАН (+ до 1369), табл.6, поз.57
АЛІ-СУЛТАН, табл. 12, поз. 104
АЛІЙ, табл.4, поз. 114
АЛКУЙ (+ 1291), табл.З, поз.20
АЛТИ-КУРТУКА, табл. 12, поз.62
АМАН-БЕК, табл12, поз.172
АНАНДА, табл. 11, поз.9
АШКЕ-БУЛАТ,табл.4,поз.90
АРАБ-ШАХ(+1378), табл.6, поз.67
АРІКЛИ, табл.12, поз.13
АРСЛАН, табл.7, поз.7
231
ВОЙТОВИЧ Леонтій
АРЧИК, табл. 12, поз. 12
АХМЕД (+ після 1287 ?), табл.З, поз. 11
АХМЕД, табл .4, поз. 113
АХМЕД (+ 1481), табл.4, поз.140
АХМЕД (+ 1451), табл.6, поз.80
АХМЕД, табл.8, поз.21
АХМЕД, табл. 12, поз. 109
АХМЕД-ОГЛАН, табл.6, поз.68
АХМЕД-ШЕЙХ, табл. 12, поз. 146
АЯЧІ, табл.6, поз.9
АЯЧІ (+ після 1290), табл.4, поз. 13
БАБА-ОГЛАН, табл.6, поз.59
БАБА-ОГЛАН, табл.6, поз.69
БАБУДЖ, табл.З, поз.34
БАГАДУР, табл.6, поз.З
БАГАДУР (+ до 1502), табл.4, поз. 152
БАДАКУЛ, табл.6, поз.32
БАДИК, табл. 12, поз.89
БАЙКАЛ, табл.6, поз.2
БАЙКУ, табл.9, поз. 15
БАЙ-ТИМУР, табл. 12, поз.2
БАКИРЧА, табл.6, поз.38
БАЛАКАН (+ 1261), табл.6, поз.5
БАНДУК, табл. 12, поз.27
БАРАК, табл.З, поз. 14
БАРАЛТАЙ, табл.6, поз.41
БАРАЧАР, табл. 12, поз.24
БАСАР, табл.8, поз.22
БАТІБЕК (+ 1357?), табл.З, поз.71
БАТУ (* 1207 + 1255), табл.2, поз.2
БАХТІБЕК-ХОДЖА (+ 1413),табл.12, поз.159
БАХТІ-БІЙ, табл.12, поз.114
БАХТІЯР(+ 1451), табл.6, поз.83
БАХТІЯР, табл. 12, поз.26
БАХШИБІЙ, табл.4, поз.87
БАЧАНАК,табл.12, поз.74
БАЧКІРТАЙ,табл.4, поз.25
БАШМАК, табл.4, поз.39
БАЯН (+ 1309), табл.4, поз.22
БАЯН, табл.9, поз. 14
БАЯН, табл. 12, поз.З
232
Алфавітний показчик
БАЯНДЖАР, табл.6, поз. 11 БАЯНКЕДЖАР, табл.6, поз.34 БЕЙРАМ, табл .9, поз. 12 БЕК-БУЛАТ (+ 1392), табл. 12, поз.107 БЕКДУЗ, табл.8, поз.6 БЕК-КУНДІ, табл.6, поз.51 БЕКЛЕМИШ, табл. 12, поз.64 БЕК-СУФІ, табл. 12 поз. 52 БЕК-ТИМУР, табл.4, поз. 15 БЕК-ТИМУР, табл.6, поз.ЗЗ БЕК-ТИМУР, табл.6, поз.42 БЕКТУТ, табл. 12, поз.23 БЕК-ЯРУК, табл. 12, поз.25 БЕК-ЯРУК, табл. 12, поз.54 БЕНДЕ-СУЛТАН, табл.4, поз. 109 БЕРАТ-СУФІ, табл. 12, поз.49 БЕРАТ-СУФІ, табл. 12, поз.83 БЕРДИБЕК(+ 1359), табл.З, поз.72 БЕРДИ-БУЛАТ, табл.4, поз. 119 БЕРКЕ (* бл.1209 + 1267), табл.2, поз.4 БЕРЬСЕЧАР (+ після 1270), табл.2, поз.5 БІРАТАЙ, табл.4, поз.58 БІШ-БУКА, табл.6, поз. 16 БІШКУР-ТУКА, табл.4, поз.47 БОРАК (+ 1428), табл.4, поз. 106 БОРАЧАР, табл .7, поз. 10 БУВАЛ, табл.2, поз.8 БУДЖКАК, табл. 12, поз.44 БУЗКУЛАК, табл. 12, поз.19 БУКА-ТИМУР, табл.4, поз.52 БУКА-ОГЛАН, табл.6, поз.74 БУКЕР, табл. 12, поз.43 БУЛАТ-СУЛТАН,табл.4, поз.146 БУЛАТ-ТІМУР (+1367), табл.4, поз.80 БУЛАТ-ХОДЖА (+1364), табл.4, поз.78 БУЛАР, табл.З, поз. 15 БУРАЛИП, табл.4, поз.64 БУР АЛИЧІ, табл.6, поз.43 БУР АЛИЧІ, табл.7, поз.8 БУР АЛИЧІ, табл.9, поз.5 БУР АЛТАЙ, табл.8, поз.39 БУРЕ (МУХАММЕД), табл.2, поз. 12
233
ВОЙТОВИЧ Леонтій
БУРКУК, табл.З, поз.23 БУРУНДУК, табл.4, поз.132
ГАЗАН, Табл.4, поз.41 ГАЗ АН-ОГJ1 АН (+1312?), табл.З, поз.46 ГЕРЕЙ (+ після 1465), табл.4, поз. 124 ГІЯС-АД-ДІН (+ після 1445), табл.12, поз.177
ДАКДАКА, табл.З, поз.17 ДЕВЛЕТ-БЕК (+ 1357 ?), табл.З, поз.67 ДЕВЛЕТ-БЕРДИ (+ 1428 ?), табл. 12, поз. 180 ДЕВЛЕТ-ОГЛАН, табл.6, поз.61 ДЕВЛЕТ-ШЕЙХ, табл.6, поз.77 ДЕРВІШ (+ 1420), табл.4, поз. 107 ДЕРВІШ, табл. 12, поз. 134 ДЕРВІШ, табл.12, поз!171 ДЕРВІШ-ХАН, табл.12, поз.94 ДЕРЕК, табл.4, поз.48
ДЖАББАР-БЕРДІ (+1417), табл.12, поз.156 ДЖАВУТУ, табл.4, поз.42 ДЖАІЛГАРАТ, табл..4, поз. 17 ДЖАЛАІРТАЙ, табл. 10, поз.7 ДЖАНАСА,табл.12,поз.130 ДЖАН-ПРЕЙ (+ 1434?), табл.12, поз.190 ДЖАНГКУТ, табл.4, поз.51 ДЖАНІБЕК (+ 1357), табл.З, поз.58 ДЖАНІБЕК (+ після 1465), табл.4, поз. 125 ДЖАНІБЕК (+ 1524),табл.4, поз.148 ДЖАНІБЕК,табл.12,поз.135 ДЖАНПНМЕНД,табл.4,поз.32 ДЖАНІШМЕНД, табл. 12, поз. 10 ДЖАНТА, табл.6, поз.56 ДЖАРУК, твбл.4, поз.28 ДЖАУКАН, табл.6, поз.40 ДЖЕЛАЛ-ЕД-ДІН (+ 1413), табл.12, поз.151 ДЖЕЛАЛ-АД-ДШ, табл. 12, поз. 178 ДЖШГ-БУЛАТ,табл.4,поз.120 ДЖОКУТУ, табл.9, поз.11 ДЖУКЕ (+ 1301), табл.8, поз. 14 ДЖУМАЛІК (+1428), табл.6, поз.81 ДЖУРУКАН, табл.З, поз.51 ДЖУХГАЙ, табл..З, поз.47
234
ДЖУЧІ(* бл. 1186 + 1227), табл. І.поз.2 ДЖУЧІ-БУКА, табл.6, поз. 19 ДиіЬІПАД-СУЛТАН,табл.12, поз. 194 ДІНГУР, табл.З, поз. 13 ДУКДАЙ, табл.5, поз.6 ДУРАТУ, табл .7, поз. 13
ЕКМЕН,табл.11, поз.6 ЕМКАН, табл. 12, поз.58 ЕРЗЕН (+ 1345), табл.4, поз.66 ЕСЕН, табл.2, поз. 16
ЗОБЕЙДЕ-СУЛТАН, табл. 12, поз. 192
ІБАК-ХАН (+ після 1487), табл.6, поз.87 ІБРАПМ, табл.6, поз.66 ІВАН (+ 1359), табл.З, поз.81 ІДЖІЛЬ-ТИМУР (+ до 1291), табл.5, поз ІЗЗЕТ, табл. 12, поз. 168 ІЛАК-ТИМУР, табл.6, поз. 14 ІЛЬБАСМИШ (+ 1312), табл.З, поз.40 ІЛЬБАСМИШ, табл.8, поз. 13 ІЛЬБЕК, табл.6, поз.54 ІЛЬБЕК, табл. 12, поз.20 ІЛЬ-БУКА, табл.4, поз.62 ІЛЬ-БУКА, табл.6, поз.26 ІЛЬ-ТИМУР, табл.4, поз.36 ІЛЬТУТАР, табл. 12, поз.22 ІЛЬЯС, табл.4, поз.45 ІЛЬЯС-ХОДЖА, табл.6, поз.63 ІМЕНБІЙ, табл.4, поз. 115 ІМКАН, табл. 12, поз.39 ІРАНБЕЙ, табл.4, поз. 100 ІРАНДЖІ-ХАН, табл.4, поз.138 ІРІНБЕК ( + до 1342), табл.З, поз.54 ІРІНБЕК (+ 1357 ?), табл.З, поз.68 ІРІНБЕК, табл. 12, поз.78 ІСКАНДЕР (+ до 1406), табл. 12, поз.153 ІСКАР, табл.З, поз.41 ІТКУДЖЮДЖЮК, табл.З, поз.76 ІШТАН, табл.7, поз. 12
ВОЙТОВИЧ Леонтій
ЙОЛ-ТИМУР, табл.6, поз. 18 ЙІЛИКЧІ, табл .5, поз.5 ЙІЛИКЧІ, табл. 12, поз.7 ЙІСУ-БУКА, табл.5, поз.З ЙІСУ-БУКА, табл.6, поз.35 ЙІСУ-БУКА, табл.6, поз.46 ЙІСУ-БУКА, табл.9, поз.2
КААН, табл.З, поз.50 КАГАНБЕК (+після 1375), табл.6, поз.65 КАДАК, табл.6, поз.4 КАДАН, табл.З, поз.27 КАДИР-БЕРДІ (+ 1420), табл. 12, поз. 152 КАЗАН, табл. 12, поз.9 КАЛИМА, табл .7, поз.6 КАНБАР-СУЛТАН, табл.4, поз. 136 КАНІЧІ,табл.6,поз.13 КАНІЧІ (+ 1302), табл.4, поз.9 КАРАКИР, табл. 12, поз. 14 КАРА-КІБЯК (+1299), табл.8, поз.24 КАРА-КІШЕК (+ бл.1305), табл.8, поз.25 КАРА-КІШЕК, табл.12, поз.100 КАРА-ХОДЖА,табл.12, поз.16 КАРАЧАР,табл.11,поз.2 КАРНУК, табл. 12, поз. 127 KACIM (+ 1495), табл.4, поз. 147 КАСІМ-СУЛТАН (+1468),табл.12, поз.182 КАСІМ-ХАН (+ бл. 1520), табл.4, поз. 145 КАСІМ-ХАН (+ 1524),табл.4,поз.144 КАЧІ-БІЙ, табл.12, поз. 163 КЕЛЬДИБЕК (+ 1361), табл.З, поз.64 КЕПЕК-ХАН (+ 1414), табл.12, поз.157 КЕРАНЧЕ,табл.12,поз.33 КЕРІМ-БЕРДІ (+1414), табл.12, поз.158 КІНАС, табл.6, поз.27 КІН-ТИМУР, табл. 12, поз.5 ЮРДІ-БУКА,табл.8,поз.17 КІЧІ-МУХАММЕД (+ 1457), табл.4, поз.130 КУБЛУК (+ після 1309), табл.4, поз.49 КУБ ЛУК, табл.9, поз.6 КУВАДУР, табл.2, поз. 18 КУДУКАН (+ 1291), табл.З, поз.28
236
Алфавітний показчик
КУКАЧУ,табл.12, поз.8
КУЛІ (+1261), табл.4, поз.4
КУЛЧУК, табл. 12, поз. 142
КУЛЬКАН (+1238), табл. 1, поз.6
КУЛЬНА(+ 1359), табл. 1, поз.73
КУМАШ-ХАН, табл.4, поз.158
КУКДЖУ, табл.5, поз.2
КУНГКИРАН (+1280), табл.4, поз.З
КУНДАЛАК, табл. 10, поз.8
КУНКАС, табл.З, поз.44
КУНЧЕ, табл. 12, поз.69
КУНЧЕ-ОГЛАН (+ 1395), табл.4, поз.84
КУНЧЕК(+ 1291),табл.З, поз.19
КУНЧЕК, табл. 12, поз.35
КУНЧУК-КАНІЧІ, табл.7, поз.5
КУРТАГАЧІ,табл.4, поз.ЗЗ
КУРТУК, табл.8, поз.23
КУРТУК, табл. 11, поз.З
КУРТУК, табл. 12, поз.37
КУРТУК, табл. 12, поз.92
КУРТУКА, табл.6, поз.8
КУРТУКАЧУ, табл. 10, поз.12
КУРУДЖБЕК (+1357), табл.З, поз.63
КУРУК, табл.7, поз.9
КУРУМИШІ (+ до 1251), табл.4, поз.5
КУТЛУБЕК(+ 1361), табл.4, поз.75
КУТЛУ-ШЕЙХ, табл. 12, поз. 150
КУТЛУГ-БУГА (+ 1377), табл.4, поз.81
КУТЛУГ-БУГА, табл.4, поз. 105
КУТЛУГ-БУКА, табл. .4, поз.34
КУТЛУГ-БУКА, табл.6, поз. 17
КУТЛУГ -БУКА, табл. 12, поз.67
КУТЛУГ-ТІМУР, табл.4, поз.35
КУТЛУГ-ТІМУР, табл.6, поз.29
КУТЛУГ-ТІМУР(+ після 1318), табл. 12, поз.66
КУТЛУК, табл. 12, поз.82
КУТЛУК-ХАДЖІ, табл.6, поз.76
КУТЛУК-ХОДЖА, табл. 12, поз.59
КУТЛУК-ХОДЖА (+ 1378 ?), табл. 12, поз.73
КУТУКУ, табл.4, поз.7
КУТУЧАК, табл.4, поз. 121
КУЧЕК, табл.4, поз.92
237
ВОЙТОВИЧ Леонтій
КУЧЕК, табл.6, поз.39 КУЧ-ТИМУР, табл.7, поз. 11 КУЧУК, табл.4, поз.ЗО КУЧУК (+ після 1407), табл. 12, поз. 154 КУШТЕМІР, табл..4, поз.57 КУЮЛЮК(+ 1310), табл. .4, поз.23 КУЮРЧАК (+ після 1396), табл.4, поз.85
ЛАЛИ, табл. 12, поз.63
МАДЖАР, табл.6, поз. 12
МАДЖАР, табл.7, поз.4
МАДЖАР, табл.9, поз.4
МАДЖАР,табл.10, поз.5
МАНГАТАЙ (+ після 1309), табл.4, поз.27
МАНГКУТАЙ, табл.6, поз.36
МАНГКУТАЙ, табл. 10, поз. 13
МАНКИР, табл. 12, поз. 126
МАХМУД (+1476), табл.4, поз.139
МАХМУД-ОГЛАН (+ після 1379), табл.4, поз.86
МАХМУД-СУЛТАН (+ після 1429/30), табл.6, поз.75
МАХМУД-СУЛТАН,табл.12,поз.109
МАХМУД-СУЛТАН (+1464),табл.12, поз.183
МАХМУТЕК (+ після 1441 ?), табл.6, поз.79
МЕЛІК, табл. 10, поз. 10
МЕЛІК-ТИМУР (+ після 1378), табл. 12, поз. 117 МЕЛЖЕ-ХАНЧА, 444 МЕНТЛІБЕК, табл. 12, поз.97 МЕНТЛІВІЙ, табл.4, поз. 103 МЕНГЛІ-БУКА (+ до 1312),табл.З,поз.39 МЕНГЛЖ-СЕВтЧ, табл. 12, поз. 129 МЕНГЛІ-ТУРКАН, табл.4, поз.102 МЕНГУ-ТИМУР (+1282), табл.З поз.7 МЕРКАН, табл.6, поз.7 МИХАЙЛО (+ 1359), табл.З, поз.80 МІНГКАДАР (+ після 1262), табл.8, поз.З МІНГКАН (+ після 1257), табл.4, поз.12 МШГ-ТИМУР, табл.6, поз.49 МІНКАС, табл. 12, поз.40 МІР-КАСІМ, табл.4, поз. 128 МІР-ПУЛАД (+1361), табл.З, поз.79 МІР-СЕЩ, табл.4, поз. 129
238
Алфавітний показчик
МІСЕР, табл. 12, поз.91 МІХР, табл. 12, поз. 195 МІХРНЕСЕБ, табл. 12, поз. 196 МУАЙЯД,табл.12,поз.113 МУБАРОК, табл.4, поз.29 МУБАРОК-ХОДЖА, табл.4, поз.67 МУБАРОК-ХОДЖА,Табл.12,поз.45 МУЛАКАЙ (+ 1291), табл.З, поз.26 МУРАД (+ 1363), табл.4, поз.74 МУРАД, табл. 12, поз. 122 МУРТАЗА (+ 1502 ?),табл.4, поз.151 МУСУЛЬМАН,табл.З,поз.14 МУХАММЕД, табл.4, поз.112 МУХАММЕД, табл. 12, поз. 116 МУХАММЕД-БУЛАК (+ 1375), табл.З, поз.78 МУХАММЕД-СУФІ, табл. 12, поз.84 МУХАММЕД-ХАН, табл. 12, поз. 144 МУШЕРРЕФ-ХОДЖА,табл.12, поз.46
НАСІР, табл. 12, поз. 110 НІКБАЙ, табл.12, поз.32 НОГАЙ (+1300), табл.8, поз.4 НОГАЙ, табл.4, поз.60 НОГАЙ, табл. 12, поз.42 НОУРУЗ (+ 1360), табл.З, поз.75 НУКАР, табл.8, поз.5 НУМАКАН, табл.12, поз.38 НУСРЕТ, табл.4, поз. 123 НУСРЕТ, табл. 12, поз.112
NN-СУФІ, табл.6, поз.73
ОГЛАНБІЙ, табл.4, поз. 104 ОМАР, табл. 12, поз.65 ОНДАН-СУЛТАН, табл.4, поз. 156 ОРДУ(+ 1251), табл.2, поз.З ОРДУМЕЛІК (+ 1361), табл.4, поз.72 ОРДУМЕЛІК, табл. 12, поз.52 ОТМАН, табл.6, поз.44
ПУЛАД(+ 1410),табл.4, поз.131 ПУЛАД, табл.6, поз.55
239
ВОЙТОВИЧ Леонтій
РАКИЙ, табл..4, поз. 108
СААДЕТ-БЕК, табл.4, поз. 126
СААД-ХОДЖІ, табл. 12, поз. 137
САБІР, табл.З, поз. 12
САДИК, табл. 12, поз.90
САЙІЛКАН, табл.6, поз.10
CAJII4E, табл. 12, поз. 124
САРАЙ-БУКА (+ після 1301), табл.З, поз.25
САРАЙ-БУКА, табл.5, поз.8
САРАЙ-БУЛАТ,табл.4, поз.117
САРАЙ-МЕЛІК, табл. 12, поз. 174
САРАЙ-ТІМУР, табл..З, поз.ЗЗ
САРИЧІ,табл.12, поз.15
САКРІЧІ, табл. 12, поз.29
САРИК, табл. 12, поз.48
САРТАК (+ 1256), табл.З, поз.2
САРТАКТАЙ (+ до 1251), табл.4, поз.2
САСИ, табл.4, поз. 19
САСИ, табл. 11, поз.8
САСИ, табл.12, поз.18
САСИ-БУКА (+ 1320), табл.4, поз.54
САСИК, табл.8, поз.9
САТАЛМИШ, табл.4, поз.61
САТБАК, табл.6, поз.45
САФАР-БУЛУДЖ, табл..З, поз.52
СЕАДІ, табл.4, поз.88
СЕВШЧ-ТІМУР, табл.6, поз.53
СЕЩ-АЛІ, табл.4, поз.94
СЕЩ-АХМЕД, табл..4, поз. 150
СЕЩ-АХМЕД, табл. 12, поз. 108
СЕЩ-АХМЕД (+1459),табл.12,поз.176
СЕЩ-АХМЕД (+ до 1500), табл.4, поз.95
СЕЩ-БЕК-СУЛТАН (+ після 1465), табл.6, поз.85
СЕЩ-БЕК-ХОДЖА, табл. 12, поз. 160
СЕЩ-МАХДІ, табл. 12, поз.85
СЕЙДЯК-ХАН, табл.4,поз. 135
СЕМЕН-АНІКЕ, табл. 12, поз. 145
СЕРА-БУКА, табл.З, поз.48
СІНГКУМ, табл .2, поз. 15
СОЛДЖІКУЙ, табл.4, поз.56
СУБЕКТАЙ, табл.7, поз.2
240
Алфавітний показчик
СУДУБІЙ, табл.4, поз. 101 СУЗЕНЩЖ-СУJITAH, табл.6, поз.82 СУЛТАН-БАЯЗИД, табл.12, поз.193 СУЛТАНБЕК,табл.12,поз.149 СУЛТАННЕСЕБ,табл.12,поз.189 СУНДЖЕК-ОГЛАН,табл.6, поз.60 СУФІ, табл. 12, поз. 133 СУФІЧУК, табл. 12, поз. 170
ТАГАЙ-БУЛАТ,табл.4,поз.116 ТАКАНЧАР, табл. 12, поз.6 ТАКАЧУ,табл.Ю, поз.9 ТАНКУТ (+до 1251), табл.2, поз.7 ТАРБУ (+ до 1266), табл.З, поз.6 ТАРІЯДЖІ, табл. 10, поз.6 ТАТАР (+ 1262), табл.8, поз.2 ТАТІБЕК(+ 1357?), табл.З, поз.66 ТАТЛІ, табл.4, поз.89 ТАТЛІ, табл. 12, поз. 103 ТАТЛІБЕК(+1357), табл.З, поз.69 ТАШІ-БЕК, табл. 12, поз.80 ТАШ-ТИМУР (+ 1395),табл.12,поз.162 ТЕВКЕЛЬ, табл.4, поз. 155 ТЕВКЕЛЬ, табл. 11, поз.7 ТЕВКЕЛЬ, табл.12, поз.115 ТЕВКЕЛЬ, табл. 12, поз. 147 ТЕКЕ, табл.4, поз.55 ТЕКЕ, табл.4, поз.59 ТЕЛЕБУГА (+1291),табл.З, поз.18 ТЕНГРІ-БЕРДИ, табл.4, поз.93 ТЖЛУБАЙ, табл.8, поз. 19 ТИМУР (+ 1360), табл.З, поз.71 ТИМУР (+ після 1412), табл.4, поз.110 ТИМУРБЕК (+ 1342), табл.З, поз.57 ТИМУР-БУКА, табл.4, поз.18 ТИМУР-КУТЛУК(+ 1400), табл.4, поз.91 ТИМУР-КУТЛУК,табл.12,поз.105 ТИМУР-МЕЛІК (+ 1379), табл.4, поз.83 ТИМУР-МЕЛІК,табл.12, поз.68 ТИМУР-ХАН, табл. 12, поз. 111 ТИМУР-ХОДЖА (+ 1361), табл.4, поз.73 ТИМУР-ХОДЖА, табл. 12, поз.57
241
ВОЙТОВИЧ Леонтій
ТИМУР-ШЕЙХ, табл.6, поз.86 ТИМУРТАЙ, табл.6, поз.47 ТІНІБЕК (+ 1342), табл.З, поз.60 ТІНІБЕК,табл.12,поз.136 ТІНІЧЕ, табл. 12, поз.96 ТОГЛУБШ, табл.4, поз.99 ТОГРИЛ (+ 1291), табл.З, поз.29 ТОГРУЛ-ХОДЖА, табл. 12, поз.71 ТОКА-ТИМУР, табл.4, поз. 16 ТОКДАЙ, табл.6, поз.23 ТОКТА (+1312), табл.З, поз.24 ТОКТАКІЯ (+ 1378), табл.4, поз.82 ТОКТЕМІР, табл.4, поз.24 ТОХТА-БУЛАТ,табл.4, поз.96 ТОХТАМИШ (+ 1406), табл. 12, поз. 128 ТУБТАЙ ?, табл.З, поз.32 ТУБУТА, табл.З, поз.61 ТУГАНЧАР, табл.6, поз.48 ТУГДИБЕК (+ до 1342), табл.З, поз.55 ТУГЛУ, табл. 12, поз.41 ТУГЛУК-БУЛАТ, табл.4, поз.97 ТУДАВУР, табл. 10, поз.З ТУДАКАН, табл.З, поз.22 ТУДАКАН, табл.8, поз.18 ТУДАКАН, табл.9, поз.7 ТУДА-МЕНГУ (+1287), табл.З, поз.8 ТУДАЧУ, табл.9, поз.8 ТУЙ-ХОДЖА (+ 1362), табл. 12, поз.93 ТУКАН (+ до 1255), табл.З поз.З ТУКАН, табл.6, поз.22 ТУКА-ТИМУР, табл.2, поз. 14 ТУКА-ТИМУР, табл.4, поз.50 ТУКА-ТИМУР, табл.6, поз.25 ТУКБАЙ, табл. 12, поз.36 ТУКЕ(+1300), табл.8, поз. 15 ТУКЕЛЬ-БУКА(+1313), табл.З, поз.42 ТУКЕЛЬ-БУКА, табл.З, поз.39 ТУКЕЛЬ-ХОДЖА, табл.6, поз.62 ТУКЛУДЖА, табл.8, поз. 11 ТУКЛУК-ТИМУР, табл. 12, поз.77 ТУКРАКА, табл. 12, поз.99 ТУК-ТИМУР, табл.5, поз.7
242
Алфавітний показчик
ТУК-ТИМУР, табл.6, поз.24 ТУКТУНУК, табл.З, поз.9 ТУКУДЖ, табл.8, поз.20 ТУКУЗ, табл.7, поз.З ТУЛА-БУКА, табл.6, поз.20 ТУЛАКАЙ, табл.З, поз.49 ТУЛЕК-ХОДЖА, табл. 12, поз.60 ТУЛІ (ТУЛАЙ),табл.1, поз.5 ТУЛУГБЕК (+ до 1342), табл.З, поз.53 ТУЛУНБЕК (+ після 1379), табл.З, поз.83 ТУЛУНБІЯ (+1364), табл.З, поз.38 ТУМАКАН, табл.4, поз. 10 ТУМАЛПС, табл..4, поз. 15 ТУМАЛІК, табл. 12, поз.З 1 ТУМАН, табл.4, поз. 11 ТУМАН-ТИМУР, табл.6, поз.37 ТУНКИ, табл.6, поз.52 ТУРДЖІ, табл.6, поз.З 1 ТУРДЖІ, табл. 11, поз.4 ТУРІ, табл.6, поз.21 ТУРІ (+ 1302), табл.8, поз. 16 ТУРКАН, табл. 12, поз.81 ТУРКМЕН, табл. 12, поз.21 ТУР-ТИМУР, табл.4, поз.63 ТУТУДЖ, табл.З, поз. 16
УГАЧІ, табл.З, поз. 10
УГЕДАЙ (+ 1241), табл.1, поз.4
УДЖУКАН, табл.6, поз.50
УДУР, табл.2, поз. 13
УЗБЕК (+ 1342), табл.З, поз.45
УЗБЕК, табл.8, поз.8
УЛАКЧІ (+ 1257), табл.З, поз.5
УЛКУТУ, табл.4, поз.20
УЛКУТУК, табл.4, поз.40
УЛУГ-МУХАММЕД (+ 1445), табл. 12, поз. 164
УРГУДАК, табл. 12, поз.61
УР-МЕНГУ, табл.З, поз.30
УРУНГ, табл.8, поз. 11
УРУНГ-ТИМУР, табл. 12, поз.4
УРУС (+ 1378), табл.З, поз.77
УРУС, табл.8, поз. 10
243
В ОЙТО ВИЧ Леонтій
УРУС-БУКА, табл.З, поз.43 УРУСОК, табл .9, поз. 13 УРУС-ХАН, табл. 12, поз. 123 УРУСЧУК (+ 1357 ?), табл.З, поз.65 УСЯК-ХАН, табл.4, поз. 137 УЧКУР-ТУК, табл.6, поз.64 УЧКУР-ТУКА, табл..4, поз.46 УЧІСУР-ТУІСА, табл.6, поз.28 УШАНШАН, табл.4, поз.21
ФАЗИЛЬ-ХОДЖА, табл. 12, поз.55 ФІЛЫНАД, табл. 12, поз.181
ХАДЖІ-БЕК, табл. 12, поз.51
ХАДЖІ-БІЙ, табл. 12, поз.186
ХАДЖІ-ГІРЕЙ (+ 1466), табл. 12, поз. 191
ХАДЖІ-МУХАММЕД (+ 1424), табл.6, поз.71
ХАДЖІ-ХОДЖА, табл. 12, поз. 50
ХАДЖІ-ЧЕРКЕС (+ 1375), табл.4, поз.71
ХАЙДАР-ПРЕЙ (+1456), 470
ХАК-НАЗАР, табл.4, поз. 157
ХАЛІЛЬ, табл.4, поз.38
ХАЛФА (+ 1361 ?), табл.4, поз.69
ХАН-МЕЛІК, табл. 12, поз. 102
ХАСАН, табл.4, поз.65
ХАСАН (+ після 1380?), табл.6, поз.58
ХАСАН, табл. 12, поз.87
ХАСАН, табл. 12, поз. 131
ХИЗР-БЕК(+ 1342), табл.З, поз.62
ХИЗР-ОГЛАН, табл.6, поз.76
ХИЗР-ХОДЖА (+ 1361), табл.4, поз.68
ХИЗР-ХОДЖА, табл. 12, поз.56
ХИЗР-ХОДЖА, табл. 12, поз. 169
ХІДИРБЕК (+ 1342), табл.З, поз.59
ХІМТАЙ, табл.4, поз.76
ХІНДУ (+ 1289), табл. 10, поз.2
ХОДЖА, табл.4, поз.44
ХОДЖА, табл. 10, поз. U
ХОДЯК (+ після 1502), табл.4, поз. 153
ХОСРЕВ, табл. 12, поз.76
ХОРЕЗМІ, табл.9, поз. 10
ХУДАЙДАД, табл. 12, поз. 165
244
ХУЛАГУ, табл.4, поз.8 ХУЛАЧІ, табл.2, поз. 17 ХУРМЕТ, табл. 12, поз. 167 ХУСЕЙН, табл. 12, поз.86
ЧАГАН-БУКА, табл.4, поз.26
ЧАГАТАЙ (+ 1242), табл. 1, поз.З
ЧАГАТАЙ-СУЛТАН,табл.12,поз.175
ЧЕКРІ (+ 1416), табл. 12, поз. 161
ЧЕКРІ, табл.12, поз.187
ЧЕЛИМ, табл.4, поз. 143
ЧЕРІК, табл.6, поз.6
ЧЕРКЕС, табл..З,поз.74
ЧЕЧЕКТУ, табл.З, поз.31
ЧИМПАЙ, табл.2, поз.11
ЧИМТАЙ, (+ 1361), табл.4, поз.70
ЧИНПЗ-ХАН (* бл.1155 + 1227), табл.1, поз.1
ЧІЛАУКУН, табл.2, поз.9
ЧУРМАКАЙ, табл.4, поз.6
ШАБАКУ, табл.12, поз.34 ШАДМАН, табл. 12, поз. 139 ШАЕСКЕ,табл.12, поз.138 ШАХБЕК (+ 1357?), табл.З, поз.70 ШАХБУДАХ-СУЛТАН (+ до 1500), табл.6, поз ШАХНЕСЕБ, табл. 12, поз. 188 ПІАХСУЛТАН, табл. 12, поз. 148 ШЕВКАЛ (+ 1327), табл.З, поз.37 ШЕЙХ-АХМЕД (+ 1527), табл.4, поз. 149 ШЕЙХ-НАЗАР, табл. 12, поз. 125 ШИБАН (ШЕЙБАН)(+ до 1251), табл.2,6 ШИГАЙ-ХАН, табл.4, поз.142 ШИРИНБЕК (+ до 1342), табл.З, поз.56 ШШРИНБЕК, табл.12, поз. 173 ШІНГКУР, табл.2, поз. 10 ШГРАМУН, табл.9, поз.З ШІХАБ-АДДІН, табл. 12, поз. 141 ШКУР, табл.4, поз.98
ЩАДІ (+ до 1310), табл.4, поз.53 ЩАДІБЕК (+ 1408/1409), табл.4, поз. 111
ВОЙТОВИЧ Леонтій
ІЦАДІБЕК, табл. 12, поз. 101
ЮЗ-БУКА, табл.З, поз.36 ЮСУФ, табл. 12, поз.70 ЮСУФ, табл. 12, поз. 185
ЯГЛИ-ТИМУР, табл. 12, поз.54 ЯДГАР, табл.4, поз. 122 ЯДГАР-ХАН, табл.6, поз.89 ЯДИГАР, табл. 12, поз.75 ЯДИГАР,табл.12, поз.106 ЯДИК-ХАН, табл.4, поз.133 ЯЙЛАК, табл.4, поз.37 ЯКАЛАТ, табл.4, поз.43 ЯКУ(+ 1291), табл.Ю, поз.4 ЯКУБ, табл.4, поз. 141 ЯКУБ, табл. 12, поз. 184 ЯЛАЙ (+ до 1500), табл.4, поз. 154 ЯРАК, табл. 12, поз.98 ЯРАН-ШЕЙХ,табл.12,поз.119 ЯРУК, табл. 12, поз.95 ЯХЬЯ, табл. 12, поз.79
246
Л.ВОЙТОВИЧ. НАЩАДКИ ЧИНПЗ-ХАНА: ВСТУП ДО ГЕНЕАЛОГІЇ ЧИНГІЗИДІВ - ДЖУЧИДІВ.
Монографія є спробою відтворити максимально повне генеалогічне дерево Джучидів - найстаршої гілки Чингізидів, яка правила у Золотій Орді, враховуючи стан джерел та досліджень даної проблеми. Хронологічно дослідження охоплює XIII-XV ст.
Подано огляд джерел та їх публікацій з перекладами європейськими мовами, джерелознавчі дослідження та історіографію проблеми, включаючи праці з історії Золотої Орди, які не зачіпають генеалогії Чингізидів, публікації археологічних та нумізматичних матеріалів. Здійснена спроба створити повний реєстр золотоординських ханів.
Генеалогічний матеріал поданий у вигляді таблиць, в основу яких покладена “Муіз-ал-аксаб фі маджарат салатік мочул” (“Книга, прославляюча генеалогії у родовідному дереві монгольських султанів”), складена з наказу сина Тимура - Шахруха у 829 р.х. (1426 р.) з пізнішим продовженням Невідомого автора. Враховано всі відхилення від цієї пам’ятки інших авторів, в першу чергу анонімного автора “Шаджарат-ал-атрак” (“Родоводи тюрків”), які були доведені до 1457 р. і написані на підставі втраченої праці внука Тімура знаменитого вченого Улугбека (1394-1449) “Таріх-і-улус-і-арба’а” (“Історія чотирьох улусів”); хана Хіви з династії Чингізидів Абульгазі (1603-1663) - “Шеджере-ітурк” (“Родовідне дерево тюркське”) і “Родовідне дерево туркменів”; генеалогії Чингізидів, складеної в Індії “Ганга-йнн урусхал” (“Течія Ганга”) та генеалогічної таблиці “Збірника літописів”, складеного у 1601 р. Кадир Алібеєм (татарський переклад “Чингіз-Наме” (“Прославлення Чингіз-хана”), який суттєво відрізняється від “Родоводу тюрок” Абулгазі бахадур-хана, але у багатьох місцях сходиться з генеалогією “Муіз-ал аксаб...”. Дискусійні моменти виділені окремо з оглядом існуючих поглядів.
У праці розглянено 622 Чингізиди -тільки чоловіки, відомості про жінок подані в текстах, присвячених їх батькам чи мужам. Подані також переліки казанських, астраханських, кримських, сибірських, касимовських та узбецьких ханів, які походять від Джучидів та каанів Монгольської імперії. Основна увага звернена на особи, які мали вплив на перебіг подій української та європейської історії. В окремих місцях, пов’язаних з українською історією дається розширена інформація та власні авторські спостереження, які виходять за рамки генеалогії.
Праця розрахована на істориків-медієвістів, студентів і аспірантів, а також всіх тих, хто цікавиться історією середніх віків.
247
L.VOJTOVYCH. GENGHIS-KHAN’S DESCENDANTS: INTRODUCTION TO GENGHIZYD’S - GUCHYD’S GENEALOGY.
A monograph is an attempt to reconstruet as complete as possible Dzhuchyd’s genealogical tree - the oldest Genghizyd’s branch, which rules Golden Horde. In so doing, the study takes into account a present state of researches and sources. Chronologically the research covers the period of 13,h - 15,h centuries.
The work surveys the sources and well as their translations in European languages. It provides an overview of the critical examinations of sources and historiography of the given field of research. The overview concentrates not only on the purely genealogical studies of Genghizyd’s, but includes also an analysis of generał histories of Golden Horde. It takes into consideration publications of archaeological and numismatic materials as well. In generał, the study is aimed at creating a complete register of Golden Horde Khans.
A genealogical materiał is given in the form of tables. The genealogical reconstruction is based mainly on “Muiz-al-aksab fee madzharat sułtanie mochool” (“Book Bringing Fame to Genealogies in the Genealogy Tree of Mongolian Sultans.”), compiled on the order of Timur’s son Sharuh in 829 Y.H. (1426 A.D.) with posterior continuation by Unknown author. The evidence of this text are complemented by information, taken fforn other historical and literary sources, like an anonymous author of “Shadzharat-al-atrak” (“Turkie’s Genealogies”) which were led to 1457 and written on the grounds of lost work of Timur’rs grandchild, famous scientist Uluh-bek (1394- 1449). “Tarih-i-ulus-i-arba-a” ( “History of Four Uluees”); khan of Hiva from Genghizyd’s dynasty Abulhazi (1603-1663) - “Shedzhere-i-Turk” (“Genealogy Tree of Turkie”) and “Genealogy Tree of Turkmen”; Genghizyd’s genealogy “Hanha Ynn Urushal” (“Hanha Stream”), made up in India and genealogical table “Chronicles Collection” formed in 1601 by Kadyr Ali-bey (tatar translation of “Genghis-Namer” - “Bringing Fame to Genghis-Khan”, which differs greatly (substantially) from “Genealogy of Turkish” by Abulhazi Bahadur Khan, but of the souse time coincides in some places with the genealogy of “Muiz-al-Aksab...” The discussive is sues are presents separately together with the examination of existing views.
The work examines 622 Genghizyds, only men evidence, conceming women are given as addition to texts, dealing with their fathers or husbands. The book also gives the list of Kazan, Astrakhan, Crimean, Siberian, Kasym and Uzbek. Khan that descend from Guchyds and Kaans of Mongolian Empire. Main attention is paid to the persons who had an influence upon the events of Ukrainian and European history. In the part of study, dealing with Ukrainian history, we give broad information and author’s own observations, which go beyond genealogy scopes.
The work is counted on historians-medievalists, students and graduate students and also all those who take interest in history of middle ages.
248
Войтович Леонтій Вікторович, доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту українознавства ім.І.Крип’якевича НАН України, професор кафедри давньої історії України та архівознавства Львівського національного університету імені Івана Франка, лауреат премії ім. М. Грушевського НАН України (2000 р.).
Народився 16.05.1951 р. у м. Єманжелінськ Челябінської області (Росія). Закінчив механіко-машинобудівний факультет Львівського полі- технічного інституту. Працював конструктором, провідним конструктором та завідуючим сектором у Берегівському філіалі Всесоюзного ін-ту ремонту та експлуатації машинно-тракторного парку, головним механіком та головним інженером Берегівського меблевого комбінату, заступником і першим заступником голови Миколаївської районної державної адміністрації Львівської обл., заступником голови Миколаївської районної ради.
Дослідженнями з історії почав займатися на початку 1980-х років під керівництвом академіка НАН України Я. Ісаєвича. Основні напрямки наукових досліджень: генеалогія правлячих династій, княжа доба, слов’янський етногенез. Автор понад 200 друк, праць, зокрема шести монографій, відповідальний редактор одинадцяти збірників та книг, відповідальний секретар редколегії другого тому “Історії української культури” (XIII - перша половина XVII ст.).
Основні праці: Генеалогія династії Рюриковичів. - Київ, 1990. - 227 с.; Генеалогія династій Рюриковичів і Гедиміновичів. - Київ, 1992. - 199 с.; Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у XII-XVI ст. Історико-генеалогічне дослідження. - Львів, 1996. - 256 с. + 50 табл.; Князівські династії Східної Європи (кінець IX - початок XVI ст.). Склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. - Львів, 2000. - 649 с.; Князівства карпатських хорватів // Етногенез та рання історія слов’ян: нові наукові концепції на зламі тисячоліть. - Львів, 2001. - С. 195— 210; “Роман Мстиславич і утворення Галицько-Волинського князівства” та “Юрій Львович та його політика” // Галичина і Волинь в добу середньовіччя. До 800-річчя з дня народження Данила Галицького / НАН України, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича. Історичні та культурологічні студії. - Вип.З. - Львів, 2001; “Військо і військова організація”, “Міста та міська обрядовість” та “Торгівля і торговельні шляхи” // Історія української культури (XIII - перша половина XVII ст.). - Т. 2. - Київ, 2001; Доба удільних князівств // Історія України / Авт. кол. під кер. Ю. Зайцева - Вид.З. - Львів, 2002.
ДЛЯ НОТАТОК
ДЛЯ НОТАТОК
Наукове видання
ВОЙТОВИЧ ЛЕОНТІЙ ВІКТОРОВИЧ
НАЩАДКИ ЧИНПЗ-ХАНА: ВСТУП ДО ГЕНЕАЛОГІЇ ЧИНПЗИДШ-ДЖУЧИДГО
Підписано до друку 30.06.2004 Формат 70 X 100 1/16 Друк офс. Папір офс. Гарн. Times New Roman Тираж 400 прим. Зам. № 947 Умови, друк, аркуш 19,99 Обл. вид. арк. 19,2
Віддруковано з готових діапозитивів у друкарні ЛА «ПІРАМІДА»
Свідоцтво державного реєстру; серія ДК № 356.