__Страница_0
__Страница_0
__Страница_0
__Страница_0
__Страница_0
__Страница_0
__Страница_0
__Страница_0
__Страница_0
__Страница_0
__Страница_0
__Страница_0
__Страница_0
__Страница_0
__Страница_0
__Страница_0
__Страница_1
__Страница_1
__Страница_1
__Страница_1
__Страница_1
__Страница_1
__Страница_1
__Страница_1
__Страница_1
__Страница_1
__Страница_1
__Страница_1
__Страница_1
__Страница_1
__Страница_1
__Страница_1
Text
                    ДІ’. ЛЛ ІІА МІ1ІІІЛ І’Л
Похід українських військ
на Київ
(Серпень. І!>19)
ВІДЕНЬ, 1920.
ВИДАННЯ ..УКРАЇНСЬКОГО ПР АВТОРУ1

ДР. ЛУКА МИІІІУГЛ Похід українських військ на Київ (Серпень, 1919) ВІДЕНЬ, 1920. ВИДАННЯ ..УКРАЇНСЬКОГО ПРАПОРУ*
Друковано як фелегон в чч. 9—10,11.12 „Українського Прапору" в 1920 році. Всі права застережені. З друкарні Г. ЕнГтя і Сина у Відні ГІ.
Супроти безтямного крику про „зра- ді? Галичан" уважала Редакція „Українсь- кого Прапору" своїм обовязком освітити побут і діяльність Галичан і зокрема ГД’- лицької /Армії на Великій Україні. В тій ціли печатаємо ряд творів більших і мен- ших, З ЯКИХ ОДНИМ являється І цей опис найважніщого епізоду тяжкої боротьби й ще тяжшого становища Галицької /Ар- мії по переході за Збруч. Вже з цего делікатного опису ав- тора, що був старшиною при штабі Головного Отамана Петлюри і певно з військового обовязку уважав невідповід- ним маркантно підчеркувати вину відпо- відного начальства, — видно виразно, на кого паде відвічальність за здобуття столиці від більшовиків для ДенШіна. Це тільки одна ярка картина у па- норамі великої катастрофи обох укра- їнських армій і цілої держави. Редакція. і*

Описую київську катастрофу передовсім з отсих головних причин: 1. тону, бо я цего переконання, що київська катастрофа була предтечею другої, себто т. зв. переходу галицької армії до . Денікіна і 2. що обі ці події викликали таку дізорієцтацію серед нашого гро- мадянства та внеелй'. стільки заколоту та ворожнечі між Прпдніпряпців і Галичан з одної, а в нутрі тих ґруп з другої сторони, іцо певне вияснення цих подій явля- ється необхідним. Думаю, що якраз -тепер, коли вже всі ми дещо охололи, зможемо глядіти , на ці події більше холодно та оціните їх більш обсктивно. Пишу тільки про це, що я знаю будьте з першого джерела, будьте про це, що я сам пережив або відчув, та;;, що можу в цім випадку цілком сміло сказати, що: Лаз Веішігеп <1ег ЕгІеЬпіззе ЇЙ тіг аііез £етуе8еп: йаз Егііпйеп аия йег Ьпй хтаг піе теіпе ЕасЬе. Коли фізично виснажена, а духом може ще більше як передтвм бодра Галицька Армія перейшла на тери- торію Великої України в половині липня 1919 р., то стан її виносив около 90.000 людей. Воєнне положення було тоді цего роду, що більшовицькі війська стояли о
біля Ярмолинець та загрожували безносередно Камінцевв, що був осідком правительства У. Н. Р. Галицька Армія, хоч як потребувала відпочинку, вусіла з тини самими силами, якими вдержувала черев такий довгий час фронт проти Поляків та ставила опір галєрівській офензиві, вдержати фронт проти більшовиків, щоби ратувати уряд і ту малу частину території Великої України, па якій мів знайти ще захист уряд і сама армія. Цілий другий галицький корпус та переважні сили першого й третього корпусу мусіли перейти з похідної кольони прямо в розстрільну. Коли-ж перша небезпека минула, значить, коли напір більшовиків здержано й територію поширено та забезпечено, то пришилося застановитися пад планом дальших воєнних операцій. Такий план виробила війсь- кова канцелярія Диктатури 3. О. У. Н. Р. та предло- жила його Головному Отаманови. В тім плані обговорено три евентуальности: 1. поворот до Галичини і її від- биття, 2. похід на Київ і 3. операцію на Одесу, евен- туально на Миколаїв та Херсон, як надморські міста. Колиб мн мали вертати до Галичини, то треба-би пере- довсім занити простір Стрнй-Лавочне, щоби мати мож- ність контакту зі світом. Дорога, яку треба-би відбути, була-би довга на яких 360 км. та йшла-би через Скалу, Чортків, Бучач, Нажнів, Станиславів, Калуш, Долину. Ціла та операція тревала-би два місяці Щоб одначе до неї приступити, то треба-би передовсім виеквіпувати армію у всі конечні річн — як обув, одні’, амуніцію і 6
Т. Д. МІПІЛХІМіе -ЙІІ'>Тре6иЖіІННІІ ііредегавлялосяб ось як: 10,000000 патронів, 250.000 артилерійських стрілен, 10.000 нар черевиків, 70.000 Гарнітурів білля, л<» 40.000 блюзок, еподень та плащів та 140.000 онучок. До офенапвл на Київ ставиться пляп неґатшшо. Операція на Київ іа.іа-би передовая ту небезпеку, щ» розпочинаючи її не знати, з ким ирийдеться в Кіппі битися. Наша армія була-би зі всіх сторін окружепа ворогами, а рівнож і зади булп-бп незабезнечаїі, так. що Поляки наступаючи на зади армії могліі-бц силою ОДНОЇ ЛІВІЛІЇ дуже легко її розбити. До цепі БНЖІ1В.ІЄПЛЯ армії було-би іюлучене з особлившпии трудиощ.іхіі Дуже важним аргументом проти офензивп на Київ було це, іцо кодмб ми навіть добули Київ, то правдоподібно не будемо в силі його вдержати, бо на саму залогу Кпїва треба-бп було залшпигп майже половину галиць- кої або 2/3 придніпрянської армії. Це ослабилоби пашу армію і найменший напір зі сторони більшовиків або добровольців змусивбн нас до відвороту. Найкраще представляється операція па Одесу. Передовсім легше буде туди дістатися, не буде сильного ворожого опору, а надто й дорога на Одесу коротша, чим на Київ. Над Чорним Морем клімат лагі.ініщнй, чим над середущим Дніпром, а з цею обставиною слабо вн- еквіновіша армія мусить числитися. Тут ирийдеться денне а нижнвленням армії, буде алука зі світом, а тих самим і краща надія на успішніше зреалізувавші евен-
і'У;).н.ііої допомоги від ингапгп. І в опіїрації на Одесу можуть стрінугн папл армію подібно і в офннзпві )іа Київ непредвпджені перешкоди та небезпеки, одначе положення наше було-бп тут корисніще. Колп-би біль- шовики загрожували нашій армії так далеко, що не було-би для неї виходу, то можна-би тоді переправитися з армією через Дністер (па Рибницю, Дубосарп та Бен- дери) до Бесарабії. Розуміється, що без відповідного впеквінування армії ні одна ні друга операція не може числити па. більші успіхи. Ніщо пише, тільки брак при- мітпвшіх технічних середників, одягу, обувп, а передо- всім амуніції змусив галицьку армію в Галичині до відвороту. Галицька армія була відтята від світа п не могла ніяким способом добути цих необхідних середин-? ків, без яких ведення війни неможливе. В операції на Київ буде находитися наша армія менше-більше в такім самім положенню, як галицька в Галичині. Зате в Одесі буде можна добути цих середників з других країв, от хочби дорогою товарообміну за цукор. А добути їх треба доконче, бо на Великій Україні немає їх рівнож. Всі ті проекти обговорювано ще детайлічно на кількох, спеціально в тій діли скликаних конференціях, в яких взяли участь всі впзначніщі стратегії та політики як з придніпрянської України так і з Диктатури. Майже всі вони заявилися проти операції на Київ. Про офен- зиву па. Київ рішив Головний Отаман (Г. О,), наказуючи негайне її переведення. 8
Всі дієві частиш соборної України скіяда.пнл тоді і двох армій: а) Наддністрянської, в якої склад входив І, П і III галицький корпус та ґруиа С. С. (Коновальця) *) і 6) Придніпрянської, яка складалася з трьох Груп, а то волинської, запоріжської і київської (остання повстала з бувшого повстанчого коша) та з З і 9 лівілії. Галицька армія підлягала Начальній Команді Галицької Армії (11 К. Г. А.), якої команданто.ч був ґен.-чет. Тарнавськіш, а Придніпрянська Штабовії Дієвої, якої командантоя був отаман Тютюник, а після нього от. Польський, пізніший міністр військових справ. Обі армії підлягали в оперативних справах прямо Головному Отаманови. Для обсднання операції всіх узброснпх сил У. Н. Р. утворив Г. О., як найвищий вожд, на підставі умови а правительством 3. О. У. Н. Р. Штаб Головного Отамана (ІП. Г. О.), який розпочав свою діяльність з днем 11. серпня 1919 р. Шефом цего нгтабу іменував Г. О. професора військової Академії в Петербурзі от. Юнакова, людину дуже чесну, українській справі щиро віддану та дуже характерну, а ґенералом-квартпрмайстром і'ен.-чет. Курхановича, бувшого Державного Секретаря військових « прав в 3. О. У. Н. Р. Половшій приділених старшин була з Прії.оііпряиської Армії, а друга з Га- лицької. Офепзива на Київ булавже тоді в ході. Иод- рібпіш илип виробила Н. К. Г. А. Почавиш від 11. серп- ня керував воєнними операціями обох армій ІП. Г. О., Осгоинп йн.ки від иисрнтимпі ч •гляди*. 9
якого шеф їздив щоденно ДО Г. О, З Д0КЛЗД0М про кождочасну ситуацію на фронті. Вже на самім початку офензивп на Київ зверну- лась Н. К, Г. А. до Ш. Г. О. з запитом, які відпоспнп Правительства У. Н. Р. до добровольчої армії, назна- чуючи, що це справа дуже великої ваги з огляду на похід нашої армії та зближення її до армії Денікіна. Депешу цю відіслано Г. О., але відповідп на це не» було. Коли-ж дійшли вісти, що Денікін перейшов Дніпро та посувається мабуть в сторону Київа, Н. К. Г. А. заурґувала свій заішт. Відповідп дефінітивної й тоді не дано. Зате ПІ. Г. О., вислав до Н. К. Г. А. і Штабу Дієвої Армії на прппоручення Г. О. строго довірочнпп приказ, яким наказано, що на випадок, коли наші вій- ська стрінуться з добровольчою армією, мають уникати сутичок, а ожпдатп дальших директив. Оскільки собі тепер пригадую, то на день чи два перед входом нашої армії в Київ прислала Н. К. Г. А. в ціп справі ще оден запит, але відповідп й цим разом не дістала. Це-ж була справа політичної натури і Ш. Г. О. па власну руку ніякої відповідп не міг дати. Але що Штаб Г. О. знав, що ситуація на лівім березі Дніпра неясна» то зробив зі свого боку це, що було можливе, а саме приказав повстанчіп Групі отамана Зеленого перейти па лівий бік Дніпра і посуватися здовж ріки аж до Київа. Було так обчислено, що в однім і тім самім часі увійдуть в Київ з иравог<> боку Дніпра головні сили 10
нашої армії, а а лівого повстанча труна от. Зеленого, якої властивим завданням буде тоді боронити переходів і мостів на Дніпрі. Такий виразний наказ одержав от. Зелений. Колиб Група от. Зеленого, яка числила тоді понад 7000 людей і могла сміло ставити опір навіть значніщнм добровольчим відділам, була виповнила хоч частинно своє завдання, то не булоб київської ^а- строфп, щонайменше в такім виді, як вона склалася. На жаль всі 7000 людей Зеленого розбіглися десь біля Трипілля над Дніпром додому. Цей факт—»це класичний примір, оскільки при поважних воєнних операціях можна числити на Повстанців. Вони е без сумніву дуже важним чинником, але одна їх велика хиба, що це елемент непевний. Форсовні марші, яких вимагала в приспішенім темпі ведена офенаива та безнастанні бої з ворогом, який відступав планово й ставив завзятий опір, обез- силилн Галицьку Армію до цеї міри, що в хвилі, коли вона станула перед Київом, її боєздатність зменшилася щонайменше о уз частину. І нічого дивного. Перед воротами Київа стояв той сам стрілець, який боровся довгий чає під Львовом, Городком, Золочевом, Терно- полем. Чортковом і т. д. Перші частини, які увійшли до Київа, належали до Групи ґен.-чет. Кравса. Команда згаданої Групи видала день перед вступом наших військ до Київа відповідні зарядження щодо обсади важніщнх обєктів в місті, як заліаничого двірця, Городської Думи, арсеналу і т. д., а рівнож і мостів на Дніпрі. Н. К. Г. 11
А зарядила на бажання Г. О. Петлюри великий святоч- ний вїзд, в якім мали взяти .участь Начальна Команда., Штаб Дієвої, всі корпусні, бриґадні згл. дівізійні штаби обох армії та делегації від поодиноких частин. Передні стежі нашої армії увійшли до Київа .дня ЗО. серпня, а нарада мала відбутися дня 31. серпня 1919 р., себто наффупш день в неділю пополудні. До обсадження двох мостів па Дніпрі призначено одну сотню придні- прянську й одну галицьку. Ця посліди» мала ще об- садити Печорську Лавру, біля якої находився міст на Дніпрі. Був ще на Дніпрі третин міст-деревляний, який не був зазначений навіть на спеціальній карті й про істнування якого не мав ніхто з ведучих операції ні- якої відомости. Що-до обсади цего моста — не видано, розуміється, ніяких,диспозицій. Галицька сотня, .що мала обсадити Печерську Лавру ще в суботу ЗО. серпня з вечора, спізнилася яких 6 до 8 годин і прибула в не- ділю над рано» така перемучена, що люде падали прямо з ніг. Ціла сотня мала всего 120 мужвп. Все-ж таки належні стійки розставила, а надто зробила мале по- готівля, яке містилося в Печорській Лаврі. Коли вже на. добре розвидніло, донесено, що з лівого боку Дніпра падїзджас якийсь відділ кінноти. За короткий час паближився цеп відділ до моста, якого боронила галицька сотня. Щойно тепер показалося, що це була передня стежа якогось відділу добровольчої армії. Комаидант відділу добровольців довідавпіпся, що V?
поста бо|ювять галицькі війська, зробив великі очі, бо не мав поняття про тс, що діється в Київі Комапдант галицької сотні здавив йому, що Київ занятті військами У. Н. Р. та що він ніякого шішого війська до міста не впустить. По цій здяві добровольча кіннота віддали- лася в тім самім напрямі, звідки прибула. Майже в тім самім часі падїхав зпова до другого залізничого яосга, якого боронила придніпрянська сотня (набудь з полку Чорних Гайдамаків), добровольчий пан- цирний поїзд і намагався переїхати через міст. Сотник Гайданаків здержав поїзд і заявив його командантовн, що ніст підмінований і в тій хвилі, як тільки поїзд вїде на него, буде висаджений у воздух. Броневик відїхав назад. Десь так коло полудня змінено Чорних Гайдамаків, а на їх місце прийшла пнпіа при- дніпрянська сотня. Цей відділ замість цего, щоб роз- ставити як належало стійки та повзяти примітивні міри осторожности, скинув оружжа на землю та взявся до варення чаю. Ця легкодушність п{>ямо незрозуміла, коли зважиться обставину, що було вже прецінь відоме, що ворог недалеко Гі може кождої хвилі напасти. І дійсно так сталося. В тім самім часі, коли одні козаки лежали відпочиваючи на землі, а другі заходилися коло варення чаю, підійшов їх з заду деніківський відділ, який ді- стався до міста через вище згаданий деревинний міст, якого на мані не зазначено і задля цего необсаджено, та обезоружнв їх. Деякі з козаків намагалося ставити 13
опір, але було вже завізно, бо добровольців була біль- ша скла. До иосга, обсадженого галицькою сотнею прибув ввова курінь денікіпської піхоти, який мимо спротяву команданта сотні перейшов кіст та. увійшов в місто. Як курінь переходив через міст, то кояапдант сотні (поручник — іменп собі не пригадую) проказав стріляти в иаіппнового кріса, але не на дешкінську піхоту, а в воду. Чому? Очевидно казав стріляти тільки для по- страху, мабуть придержуючись наказу, не входити в сутички в Денікінцями. Що правда, хочби навіть га- лицька сотня була спинила пе|іехід цего відділу, то ва- сальної ситуації було-би це не направило, бо деякі денікінські ВІДДІЛІ! були вже перейшли Дніпро через де- ревинний міст та увійшли до міста. Про те все, що діялося коло тих обох мостів, не мала команда Групи найменшою поняття. Командант галицької сотні вислав вправді до команди ґрупв кількох вістових з відповід- ними звітами та просьбою о евентуальні вказівки, але ні один в внх не вертався. Мабуть переловили їх по дорозі денікінські відділи та полонили. Тоді вибрався сам командант сотні в дорогу. Команда Групи находи- лася на особовім двірні. Було вже з полудня. Якраз тоді почали надїздити перші наші транспорти з по- одинокими штабами та частинами, призначеними до свя- точного вїзду у Київ. Всі вони не мали, розуміється, ’рівнож поняття про це, що діється в Кнїиі. Команда 14
Групи, одержавши відомість про ці події, вислала, негайно до команди увійшовших денікінських військ делегацію, зложену в одного булавного старшини й одного сотника, щоб інтервенповатн в цін «Ірані. Наша делегація до- латалася, щобп денікінські війська опустили негайно Київ. Денікінськпй командакт заявив, що він цего на. власну руку зробити не хоже, бо це переходить межі його компетенції, а мусить в цій справі ввернутися до командаита Групи Ген. Бредова, який через кілька го- дин буде вже в Кшїіі. Стануло на тім, що в тій справі порозуміється наша делегація безпосереднє з Ген. Бре- довим. До цего часу зобокязалися обі армії, себто до- бровольча й українська, не підпринимати супроти себе ніяких ворожих кроків. Та частина міста, яку заиялн Демікінці, мала остити в їх руках, а иішіі части в українських. Установлено рівнож демаркаційну лінію. Деігікіяська команда просила ще, щобп на знак непоро- жні відносин обох армії умістити на Городській Думі між українськими прапорами і російський. Наша деле- гація згодилася на це під тим виразним застереженням, що вивіїпення російського прапору не матиме ніякого політичного значіння. В часі,, як відбувалися переговори, рушили на місто ті частини нашої армії, що падїхали поїздами та були призначені до святочного візду. Все, що жило в місті, рушило на вулиць Людність витала українську архіві дуже сердечно гучними оклікамм та обенпувало 15
світами. Радість були обопільна. Радувався стрілець, радувалося і населення. Найбільше народу зібралося біля будинку Городської Думи. Балькон Думи був при- браний гарними килимами і прикрашений квітами ти українськими прапорами, між якими виднів і один російський прапор. Перед будинком Думи переходили одна українська частина за другою, а нагромаджений народ витав їх з запалом. Міх иншемп падїхав один відділ придніпрянських козаків з от. Сальським на чолі. Козаки побачивши російський прапор, почали голосно кричати та домагалися його усунення. На ріжного роду оклики й епітета козаків посипалися відповідп публіки, частина якої протестувала проти цего домагання. Пов- стало велике замішання. Козаки встановилися перед Думою. Російського прапору все ще не усувано. Тоді алонж козаків виїхав один сотник, зліз з ковя, вийшов на балькон Думи, зірвав російський прапор, зійшов з ним на долину та кинув його з погордою тому коневи під ноги, на якому сидів от. Сванський, тодішнпй ко- мандно придніпрянської армії. Зачалася метушня зі свистами, криками і т. п., серед якої показалося негайно ізза вугла сусідннх домів кількох денікінськпх козаків, які кинули в сторону придніпрянських козаків кілька впстрілів. Як тільки розлягся гук вистрілів, придніпрян- ські козаки розлетітися в одну мить, куди кому попало. Тим переполохом счинплп вони серед населення, а — що найважнійше —- серед наших власних частин величезну 16
панік}. Наші частннн, що машерувшш ію ріжнмх вули- цях, почувши вистрілн та побачивши втікаючих козаків, а не внаюча, що сталося, стали й собі розбігатися. До використали Денікінці в цей спосіб, що переступали демаркаційну лівію, запили більшу частину міста та розоружили й половили деякі каші частини. Щоби рятувати армію, яка була-бп певно серед того хаосу попалася в руки Денікінців, поїхав комал- даит Групи ґен-чет. Кравс разом з Другим булавппя старшиною до деаікінського конаядувакня в цілії ве- дення дальших переговорів. Була ніч, мабуть година десята. Тоді вже приїхав до Київа ґеи. Бредов, комин- дант оперуючої в районі Київа денікіпської армії. Пе- реговори скінчилися. аж по півночі, а впслід їх був цего ро,(у, що галицька армія мала ще тої самої ночи з Київа відступити, зосередоточптися за залізнична шляхом київського товарового двірця і протягом дня відступити па лінію Хвастів (инших місцсвостнй вже собі не при- гадую). Справа відносин делікіяської армії до україн- ської мала бути обговорена щойно осібними місіями, які мало вислати Правительство У. Н. Р. і головне ко- мандування добровольчої армії. Кромі справ чисто вій- ськової натури ніяких пппіпх питань при тій умові пе порушувано, що цілком зрозуміле, бо ні ґен. Бредов ні і'ен.-чет. Кравс не мали до цего ніякого уповажнення. Відповідно до умови наші частини відступили дійсно в означенім часі аж по лінію Хвастова. Положення 17
нашої армії в Київі було прямо безвихідне, таї:, що ґсн. Краве мусів на ці тяжкі уелівя згодитися. В противнім раиі булиби всі наші частішії попалися в дані кінський полов. Так представляється київська катастрофа. В цій справі перевела осібна комісія, якої предсідшікох був і єн. їембачев (Наддніпрянець), дуже точні дохо іження, переслухуючи наочних свідків, поодиноких номаидаптіи. старшин, стрільців та козаків, як ІІрцдтпрянців так і Галичан. Всі ці акти, які находяться тепер в Н. К. Г. А., жчгі відомі. Рівнож відомий мені хід цілої офензивп ще її а цего боку, що я був приділений до Штабу Г. О. і всі накази, навіть найбільш довірочні, переходили через мої руки. Як вцдно вже а цего, що я тут представив, то причини цеї в своїх наслідках такої погубної дія нас катастрофи дуже складної натури. Годі покласти П в вину виключно одній особі чи там одній команді, а вже несовісно таки добачати в ній мараду“ Гатячая. Пере- довсім найбільшим промахом була сама офензивп на Київ. Характеристичне, що коли Головний Отаман вадециду- вав про похід па Київ, то начальник військової канце- лярії підполк. Долєжаль вніс в цій справі свій пись- менний спротив, в якім підніс наново всі арґументп проти цеї офензиви. Головний Отаман налягав рівнож і на це, щоби офензмву повести в приспішенім темпі хоч н нредложенім і військовими «натоками виробленім нлпві піднесено вирішно, іцо всяку дальшу операцію треба ія
буде понести з огля іу на віі'Н-іоиу її перстоніеиу армію дуже обе|>ежно, шкуваючнея зніляла, від стану до етану. Тпмчасох офензнву на Київ ведено з небувалою ско- рістю. Передні частини, які прибули до Київа, були знесилені до цеї міри, що не було навіть кий обсадити відповідно важні обєкти та мости. Тї відділи, які увій- шли в Київ, були нечисленні, а головні сили армії вста- вали далеко позаду, так, що пе могли за передними частинами своєчасно наспіти. Дальшою причиною київської катастрофи треба уважати прямо незрозуміле легковажеиня вияснення від- носин' правлте.чьства У. Н. Р. до добровольчої армії. Вправді Г. О. згодився вкінці вислати до денікінського командування в цій справі осібну місію з от. Павленком як головою, але це було вже за пі8в о, бо закп хіеія доїхала на місце призначення, наші війська хусіли вже з Київа уступити. Проти двох ворогів, себто більшови- ків і Денігапа, наша армія не була в силі битися. З одним а них треба було увійти в переговори іі заклю- чити перемиря. А вже .дійсно годі зрозуміти, як можна аранжувати нараду а подібною як за найспокійніщцх часів помпою в тій місії, якого ворота щойно опустив ворог, про якого навіть добре не знати, як далеко він виступив! Треба було Подумати передовсім про переслідування ворога, щобп витягнути з побідн як найбільші корнети, а не здержувати частини — ,для паради! Можна легко зро- 19
зуміти інтенції тих, що бажали зробити зі здобуття золотоверхого Київа величаву національну маніфестацію. Але ця інвенція могла бути зреалізована рівнож добре й в пнпшіі спосіб та в слушніщий час. Поясний промахи поодиноких осіб згл. командантів такі наглядні, що певно впали читачеви при читанню цих стрічок у вічі й зосібна ще підносити їх тут не буду. Наслідки київської катастрофи були прямо фатальні. До фізичного 'Виснаження прилучилася ще духова де- пресія, яка огорнула і козаків і старшин. Цю депресію піддержували ще у великій мірі всілякого роду прово- каційні поголоски про зраду чп там проданий Київа Га- личанами, згл. старшинами галицької армії та більшовицька й денікінська агітація. Ті останні старалися внести в галицьку армію розклад і кинути зерно незгоди між Галичан і Придніпрянців. До цего ще денікінська агі- тація, яка змагала до того, щоби намовити Галичан до переходу на сторону Денікіяа, вносила в стрілецькі ряди дуже важку політичну дізорієнтацію. На наслідки цих агітацій не треба було довго ждати. Почалася в армії дезерція, яка зросла в короткім часі до небувалих розмірів. Друга катастрофа грозила армії, якої боевий стан змалів через форсування офенввви, жертви в по- гибпшх та ранених, недуги, недостачу обуви й одягу до половини. А що до цеї другої катастрофи не прийшло, то треба це завдячувати передовсім великій національ- ній свідомості! та військовій дісціплІні галицького 20
стрільця, З 1! дальшій мірі ШЧІІ ШПІЦІІІ Просвітній праці наших старшин, просвітиш і;р} деків та нашої пропаганди. В звіті розвідки їі пропаганди першого галицького кор- пусу знаходимо ось яке «-характеризування тодіиших відносин на фронті: „Місяць вересень —це може най- тяжчий період в настроях і психольоґії нашого стрільця. Прийшов час душевної реакції на відступ з Київа. На- ступ Денікіна. частинні успіхи більшовиків, переговори правительства У. Н. Р. з Польщею і несвідомість їх ходу*) це чинники, які великою силою вдаряли в душу послушного й здісціплінованого, але будь-що-будь думаючого стрільця.** Просвітня праця і пропаганда зробили своє. Де- зерція в армії минулася. Але зате прийшла нова біда. Переговори з Деніганом не довели до ніякого порозу- міння. Директорія ухвалила виповісти йому війну. Га- лицька армія мушля боротися дальше на два фронти: проти більшовиків і проти Денікіна. Щастя, що хоч більшовики відтягнули свої сили на нншпії фронт, а то вже тоді не булаб галицька армія могла вдержатися. Холодна осінь, вчасні приморозки та двотижневий без- нае ііпіиип дощ аїричішнлп в рядах галицької армії страшне спустошення. Недостача обуви, одягу, білля, примітивних ліків та всілякого роду хороби, а передо- всім тиф, заповідали неминучу катастрофу. Про це вже *) Тоді якрав принесли поліські часописи відомість про йбвіпїбгезяетепі Правительства У. П. Р. в справі Галичини. Й1
доносила Н. К. Г. А. Штабовії Г. О. ще на місяць пе- ред т. яв. переходом до Денікіна, благаючи помочп, а передовсім ліків. Всі ті алярмуючі звіти предкладалося Г. О. Рівнож докладав про це декілька разів ґен. Кур- манович на раді міністрів. Всі сходилися на тій точці/ що положення армії критичне, але позитивно не зробили для армії майже нічого. Армія маліла з дня на день. Н. К. Г. А. присилала навіть до ПІ. Г. О. щоденні звіти з поодиноких бриґад, в яких вже самі цифри го- ворили за себе. Число хорих, яких треба було відстав- ляти до шпиталів, підносилося в деяких бриґадах на який тиждень перед катастрофою до неймовірної висоти, так, що не було навіть ким варти держати. Звичайним рахунком правдоподібносте можна була означити час, коли армія стане нездатною до бою н не могтиме вдер- жувати дальше фронту. Знали про це дуже добре в Штабі Г. О., знав це п Головний Отаман. Ген. Еурмано- впч, будучи перед своїм від'їздом на прощанню в Г. О., заявив виразно, що фронт не вдержиться довше як два. тижні. Треба було отже шукати якогось виходу, щоб рятувати армію. Армія потребувала передовсім більшої скількостп ліків, особливо неосальверзану, а дальше від- починку, бо тільки тоді моглаб по трохи прийти до себе. Цей відпочинок був тоді можливий тільки через перегшря з наступаючим Денікіном. Коли правптельство У. Н. Р. не хотіло за ніяку ціну входити з Денікіном в переговори, Н. К. Г. А. не знаючи нншого способу,
як вирятувати галицьку армію від певної загиблті, по- чала сама вести переговори з Денікіном. Так представляється в загальних чортах т. ив. перехід галицької армії до Дешкіиа. Н. К. Г. Л. заклю- чній з Денікіном переяиря і поставила як Диктатуру 3. О. У. Н. Р. так і придніпрянське правптельство пе- ред доконаний факт. Тут піднесу ще о.ціо. Не перечу, щоб не було між чпсленшгаш стрільцями, старшинами та нашими полі- тшамії певного нахилу до російської ореіггації, якаб на ціну мучення всіх українських земель в одних руках зрезиґнувала хвилево з державної самостійності!, а зго- дилася на автономію України як послідний етап до самостійної держави. Це одначе певне, що в часі т. ав. переходу до Денікіна не було в нікого двох думок що- до цего, що Денная — живий труп. Ціла траґедія була .тпшень в тім, що тон труп мав ще тоді стільки сили, що міг перед своєю смертю нас задавити. Денікін ки- нув проти українських військ велику силу кавалерії яка заходила на зади нашої армії й прямо унеможливила відворот. В цеп спосіб попалося в депікінськіш полон декілька штабів з ирпдріпрянської армії, яка находилася майже в тім самім положенню, що її галицька. Денікін- ська кавалерія посувалася дуже скоро, а наші частили не могли задля болота та перемучеиня навіть планово відступати Обдертий, босий та впсвхіженнІІ стріїеці. чи ікмак міг ще при найбільших зусіїхіях вдержатися в
боєвій лінії серед студеші (падав тоді майже без- настанно дощ зі снігом) день або два, а це загального положення не змінило-би. Особливо тому, бо тиф і инші хороби просто винищували цілі частини. Це трагічне положення нашої армії схарактеризував от. Сальський на одній зі спільних парад обох правительств ось якими короткими й ядерними словами: „Війна для нас скін- чена. Покопала нас не мілітарна сила ворогів, а тиф.“ І дальше: „Наддніпрянська армія не має заспокоєних навіть елементарних вимог — вона опору давати не може. Галицька армія в такім самім стані. Вона в біль- шосте: вже оточена. Грошей нема. Становище безвихідне?*) Про „зраду" не може тут отже й мови бути. В цитова- нім вже звіті пропаганди першого гал. корпусу маємо ще одно цікаве місце: гЗавітне, що серед старшин, а навіть стрільців є зрозуміння, що для загально-україн- ської ідеї можна, а навіть повиннося в разі необходимої потреби жертвувати інтересами меншосте. Галичина не є „нашим одиноким краєм." Мимо певвічливости насе- лення уважає стрілець цілу Україну своїм рідним краєм. Ворожнечі у відношенню нашого війська до т. зв. Пет- люрівців та повстанців нема ніякої." Армія, яка має таке свідоме військо, до зради пе допустить. Такий експеримент в галицькій армій неможливіш. *) Гляди статтю Др. О. Назарука: „Українська Армія б часі катастрофи“ н „Українськім Прапорі11, ч. З з дня 13. січ- ня 192і). 24
Ііе.ч судців.» чожпа іогюритп. що ігрище. біло переії- і'іі .),<» більшовиків або бітиш до -.(дпііл, чим ягчитіо з представником царської Росії ти „підпирати одною рукою реакцію. а другою .нищити здобутки революції." Але-ж т. яв. перехід до Денікіна. треба уважати нічим лишим, як тільки кроком розпуки. Н. К. Г. А. перевела за Збруч стотисячну армію, а на перед,одні катастрофи боевип етап галицької армії упав в заетрашаючпй спосіб. Чи можлшю було ним вдержати фронт проти Денікіна. який кинув проти галицької армії майже 8000 самої кавалерії? Дати знова знищити галицьку армію до щенту не бувбп важився ніякий свідомий і чесний полководець. Безмежний жах і жаль огортає нашу душу, коли переглядаємо дієту втрат галицької армії за час, від т. зв. переходу до Денікіна. Ми бачимо, ми кожний новий день приносить нам щораз то нові імена надай- них жертв тифу. Ми бачимо, як найкращі наші сили йдуть перед часом в могилу. І то діється тепер, коли наша армія на відпочинку, коли дістала всеж таки дещо ліків і лікарів, одяг, обув і т. н,- А що-ж булоб лишилося з цеї армії, якби вона розбита й побіджена дісталася була в полон ? Перехід до більшовиків був тоді неможливий. Поминувши нездекляроване становище Директорії в цім згляді, неможливе це було навіть з тактичних оглядів. Більшовики не могли тоді дати галицькій армії ніякої допомоги, бо на галицькім фронті, як я вже згадував, 25
не мали донн ніяких сил. Заки змова наша армія мог.іаб була від туші пі на їх територію, булл-би її окружила добровольча кіннота н розбила. Це безвихідне становище нашої армії б&іо добре відоме лравительству У. Н. Р. Головний Отаман прий- шов рівнож до переконання, що тільки увійшовши в переговори з Денікіном, можнаби ще врятувати армію. Але коли Штаб Г. О. по приказу Г. О. дозволив ко- мандантам поодиноких частин входити з добровольчою армією в переговори в діли виедяання завішепня зброї — то було вже за пізно. Денікін аж надто добре знав, що армія на передодні катастрофи. ІЦобп де знати, не треба було навіть особлившої розвідки. Це-ж було ноторичне, що недуги десяткують ряди нашої армії та що не тільки шпиталі, школи і т. п., але навіть заліз-, нпчі двірці переповнені раненими та хорими. *) Н. К. Г. А. вратувала хоч вчасти галицьку армію лишень тому, що увійшла з Денікіном в переговори на тиждень скорше перед правительством У. Н. Р. Це останнє вело рівнож в пос.іі.інпх днях з Денікіном переговори, але безуспішно. Т. зв. перехід галицької армії до Денігана це фі- нал тої трагедії, якої назва: „Офензива на Київ". Го- *) Прим, на двірці в Жмеринці лежало тижнями покілька еот хворих без найменшої опіки. Лежали в ждальнях, иа хідни- ках, де хто попав. Не було кому навіть води їм подати. 'Групи лежали між хорими по кілька діб, бо не було кому їх спрягати. 26
.юшиш герой цеї драми — це галицька армій. Душу я тіло, всю життєву енергію та весь молодечий напад аіожпв цей герой в своє одиноке бажання — едобутп серце України, золотоверхий Київ та виборота для народу єною державну самостійність. Кульмінаційний пункт цеї драпі—здобуття Кпїва. Фінал: Повна бос на нездатність армії і т. зв. перехід до Денікіиа. Галицька армія це ідеальна постать. Кола вона не осягнула свого ідеалі, то не її в тім вина.
620 18— 86— 72— річно. (І4- 36- 30— 56— 24— 10— 8— 2-- „український прапор- оц, редакцією Дра Павла Лисина виходіть у Відні два рази па тиждень. Передплата виносить в Австрії: ж з гюиїтогсмо вез постави. ^ресмлиою. піеячио..........................К 5’80 квартально..........................17"—• піврічно............................34'— річио...............................68— за границею: піврічно. на Укрлїпі........................гривен 40"— або пест. К 32'— або рублів 18’— її Чехо-Слов.................чіч-ьк. К 15'— в Юго-Сляв...................и>гос.і. „ 28'— її Німеччині....................... Ми. 12'— и Краях лятмиськоі Унії . . Егя. 5'— її Анґ.іії . . .... вії. 4'— н Лнерииі..............................$ 1'— „Український Пр. пор- безпартійний поліпі чіииі. дсмократичіїніі часопис заступав інтереси української нації. „Український Прапор" віікринас польські зиірттпа над українських населенням (*хідної Галичини її ононннус їх перед світо». „Український Прапор" йза його становища супроти польських грабіжників української землі, заборонили польські влнсти у Східній Галичині і на цілій области польської державч. „Український Прапор" оиішініус цінні натеріялн з мисів українеь- іиїї революції і останньої доби української дсраяшиогтп. Українці! Читайте і поширюйте ..Український Прапор" ' Домагайтеся всюди .Українського Прапору"! Складайте жертви на пресовий фонд ..Українського Прапору* ! Адреса Редакції і Адміністрації: ЇУісп, VI., ЛІаііаіііІІегЧпіІіе 88 а 2іі.і!іі>Г. 1. ЗДедо, Ме/запіп
В цвітні 1920 появляться виданням „Українського Прапору" на книгар- ськім ринку спомини Дра Осина Назарука з української ре- волюції п. н.: Рік на Великій Україні. Є це перші більші мемуари про спробу будови українсь- кої держави над Дніпром. Вони описують час від 16. листо- пада 1918 до 16. листопада 1919, представляють велике укра- їнське повстання проти гетьмана Скоропадського, участь в тім повстанню Січових Стрільців, що вийшли з Білої Церкви, харак- теризують всіх членів Директорії, ролю таємної Стрілецької Ради, членів Штабу корпуса С. С., здобуття Київа українськими війсь- ками, розгром великої німецької армії українським народом, похід галицьких військ иа Велику Україну, взаємини обох укра- їнських урядів і причини непорозумінь між ними та траґедію обох українських армій, яких ие побідила зброя ворогів, тільки тиф і хвороби. Автор поставив собі за завдання описувати факти й події, які тут і там освітлює критично. Кожний, ХТО хоче пі- знати цю важну й страшну добу в нашій історії, мусить перечи- тати ті спомини. Є в них м. п. описи нарад важних чинників української держави, зміст промов поодиноких діячів, описи переговорів з Вищою Німецькою Командою й вісфом штабу француської армії в Одесі. Ціну книжки подасться пізніще. Замовляти вже тепер можна в Адміністрації „Українського Прапору11. В Австрії ви- силятиметься книжку ва посліплатою, до инших країв за поперед- няя приспанням належнтостп. -
Друкуються і появляться вже в иайблищому часі на вив- гарськім ринку отсі видаивя „Українського Прапору": 1. Др. Л. Мишуга: Князь Ярослав Осмомисл, рецеизШиий начерк повісти Осипа Назарука. 2. Др. .'! Мишуга: Похід українських військ на Київ (Сер- пень, 1919). 3. Др. О. Назарук: Рік на Великій Україні, конспект споминів з української революції. 4. Червона Книга. Матеріали польських звірств над українсь- ких населенням Східної Галичини. 5. Протест Української Національної Ради до Найвищої Ради в Парижі проти віддання Східної Галичини Полякам. 6. М. Євшан: Великі Роковини. Ціпа цих книжок буде оголошена пізніше. Замовляти їх можна вже тепер в Адміністрації „Українського Прапору", ІУіеп, VI., МагіаІііїїегеігаВе 88 а, ХііаЬої, І. 8ііе#е, Мехгапіп. Замовлені книжки висилятиметься в Австрії за посліплатою, до ниших країв за попередшім надісланням иалежитостей.
Тогож автора вийшли виданням „СТРІЛЬЦЯ": 1. На Волині, спомини . . ціна 20 грив. 2. Які тепер суди на Україні „ 7 „ В. Державна адміністрація на Україні...................„ 20 „ виданням „УКРАЇНСЬКОГО ПРАПОРУ": 4. Князь Ярослав ОсМОМИСЛ, рецензійний начерк історичної повісти.