Author: Бакало І.
Tags: публіцистика всесоюзна комуністична партія(б) національна політика
Year: 1974
Text
%
:J>
J::
-
o
ж
»
::J
НАЦІОНАЛЬНА
»
::J ПОЛІТИКА
o
3 ЛЕНІНА
-І
s
»
:J
m
::r:
-
::r:
J>
ІВАН БАКАЛО
Іван Бакало
НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА ЛЕНІНА
IVAN BAKALO
ІВАН БАКАЛО
LENIN'S NATIONALITY POLICY
НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА ЛЕНІНА
Проект зі збереження
видавничої спадщини
української еміrрацї
Munich, "Suchasnist", 1974
Мюнхен, "Сучасність", 1974
r ..:«,>y, ;.
СУСПІЛЬНО ПОЛІТИЧНА БІБЛІОТЕКА
Ч 16 /35/
;
Copyright Ьу Suchasnist 1974
:.
f. ....,
.......
4}"""
l.,, "
l'
'"'
:... J:'
'"
.',., "'-11 .'
..... .
Іван Бакало
"
"'І.:
о.! .
"
".
;.
ВСТУП
Керівники Комуністичної Партії Радянськоrо Союзу
'вже півстоліття твердять, що вони здійснюють ленінську
. .
наЦІОнальну ПОЛіТику та створюють умови розвитку
братерства й рівности всіх раніш приrноблених народів
російської імперії. На всіх партійних з'їздах, конференціях,
у декретах ЦК чи ухвалах уряду підкреслювали. що партія і
уряд щодо Uboro питання керуються виключно вкаЗіВками
Леніна. На ХХ з'їзді КПРС У справі національної політики
М. Хрущов казав: "Партія керувалась і буде керуватись
вказівками великоrо Леніна, який rоворив, що "лише повна
уважність до інтересів різних національностей може
усунути (рунт для конфліктів, усунути взаемне недовір'я". І
у проrpамі КПРС, прийнятій 1961 року, також
підкреслено, що в період побудови матеріяльної бази
комунізму (1960 1970 роки) питання національних взаемо
відносин поміж народами СРСР буде вирішуватись на
основі проведення ленінської національної політики.
"Партія буде, як і раніше, ПРОВОдИти політику, шо
забезпечуе фактичну рівність усіх напій, народностей з
повним урахуванням їх інтересів". 2
Проте, зrадана заява лідера партії, як і всі попередні, чи
й проrрамові настанови виявляють велике розходження з
практичним здійсненням національної політики СРСР. Ще в
1920 роках партія, покликаючись на Леніна, на всьому
обширі СРСР провадила коренізацію, сутність якої
7
поляrала в тому, щоб створювати передумови для розвитку
адміністративно rосподарської й культурно освітньої
діяльности кожноrо народу на йоrо національній основі.
У хили серед членів партії в бік недооцінки національних
'особливостей меншин СРСР, як і переоцінка їх, на ХІІ
з'їзді РКП(б) були засуджені, при чому ухил у бік велико
російськоrо націоналізму вважався rоловною небезпекою.
Тоді ж на з'їзді, як висловлювались деякі визначні йоrо
делеrати, вітав ще дух Леніна, що за станом здоров'я не Mir
взяти безпосередньої участи в роботах з'їзду.
Пїд кінець 1920 років курс партії у ЗДlИсненні
національної політики різко змінився, а в першій половині
1930 років довів до розrрому баraтьох культурно
національних установ. На XVII з'їзді ВКП(б) 1934 року
ухил у бік міспевоrо напіоналізму прийнято вважати за
rоловну небезпеку у здійсненні політики едности народів
СРСР.
Аполоrетів національної політики переслідувано, а в
баrатьох випадках і фізично винищувано. Члени
національних партій, що приеднались до комуністичної (як,
наприклад, в Україні члени партії "боротьбістів") були
майже повністю фізично знищені.
У наступні роки, як і тепер, національна політика партії
ПРОХОдИла вже під знаком надання переваm російській
мові. Про це в проrрамі партії відмічено: "Російська мова
мае позитивне значення, вона сприяе взаемному обмінові
досвідом і наближае кожну націю і народність до
культурних осяrів усіх інших народів СРСР і до світової
культури". 3 В цій же проrрамі поставлено завдання
домаrатись зближення націй, розвивати заrальну для всіх
радянських націй інтернаціональну культуру.
Така постанова стоїть у повній протилежності до ухвал
ХІІ з'їзду ВКП(б) і практики у здійсненні національної
політики середИНИ 1920 років.
Ось тут і постае питання: чи КПРС здійснюе ленінську
. .
наЦІОнальну ПОЛІтику, а чи лише прикривае свою вже
цілком іншу національну політику, ніж ту, яку ЇХ провідник
Ленін визначив з урахуванням практичноrо розвою Haцio
нальних рухів народів СРСР за час CBoro державноrо
урядування і проводу в партії, а особливо в період
підrотови до творення союзної держави СРСР?
ПРИМІТКИ
1. Н. С. Хрущев, ОтчеТНЬІЙ доклад Центр. Комит. коммун.
партии Сов. Союза ХХ сьезду партии, Москва, 1956, стор. 101.
2. Проrрама Комуністичної партії Радянськоrо Союзу,
Київ, Держполітвидав УРСР, 1961, стор. 100.
З. Там Же, стор. 115.
8
9
І. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ПОЛІТИКИ ЛЕНІНА
В НАЦІОНАЛЬНОМУ ПИТАННІ
національнім питанНІ зайняв щодо РСДРП Союз
вірменських соціял демократів, який розпочав свою
практичну діяльність у 1902 році. У першому числі CBoro
пресовоrо opraHY "Пролетаріят" у передовиці маніфесті
було відмічено: "Будучи одним з відrалужень Російської
соціял демократичної робітничої партії, яка широко
розкинула свою сітку на всьому просторі Росії, Союз
вірменських C. д. цілком солідаризуеться з нею у своїй
діяльності і буде боротися разом з нею за інтереси
російськоrо пролетаріяту взаrалі й BipMeHcbKoro зокрема". 2
Цей союз, як зазначено в маніфесті, не включав у свою
проrраму вимоr політичної автономії для народів Кавказу.
"Ми вимаrаемо тільки автономії щодо культурноrо життя,
тобто свободи мови, шкіл, освіти і т. п.". 3 Що стосупься
політичноrо укладу життя у звільненій Росії, Союз
вірменських соціял демократів висловлювався за створення
федеративної республіки.
До таких вимоr політичноrо кредо Союзу Ленін
ставився зовсім прихильно. Коментуючи цей маніфест
"Пролетаріяту", він вітав вимоrи rромадянських свобід,
повної рівности, як і"... вимоrи права на самовизначення
для кожної національності, що входить до складу
держави". 4 Але тому що Союз висловився і за державний
устрій у вільній Росії, за федерацію республік, Ленін, як
послідовний прихильник централізму, тут же рішуче
заперечив можливість TaKoro державноrо устрою в Росії.
"Не діло пролетаріяту пропаrувати федералізм і
національну автономію, не діло пролетаріяту висовувати
подібні вимоrи, які неминуче зводяться до вимоrи
створення автономної клясової держави. Справа
пролетаріяту стисліше зrуртувати як можна ширші маси
робітників усіх і всяких національностей, об'еднувати для
боротьби на можливо ширшій арені за демократичну
республіку і за соціялізм". 5
Щодо рішення національної проблеми народів Росії,
подібну думку дешо пізніше висловив і К. Кавтський.
Проте він вважав, що об'еднання робітничих мас повинно
Російські соціял демократи лівоrо крила, а зокрема
Ленін, ще в перші роки Uboro сторіччя стали проявляти
особливо велике зацікавлення до національної проблеми
народів Росії, вважаючи національне питання за ОдИн з
важелів у революційній боротьбі за повалення існуючоrо
режиму. Ще перед скликанням ІІ з'їзду РСДРП (1903 р.)
Ленін виступив з рядом статтей з національноrо питання.
Найбільш заслуrовують на YBary: "Чи потрібна 'самостійна
політична партія' жидівському пролетаріяту". "Про
маніфест 'Союзу вірменських соціял демократів' ",
"Національне питання в нашій проrрамі" та інші.
З'ясовуючи позиції марксистів у цьому питанні, Ленін
рішуче виступав проти поділу сил пролетаріяту в боротьбі з
буржуазіею. Коли Бунд (Заrальний жидівський робітничий
союз), не задовольняючись автономіею в РСДРП (яку він
мав у цій партії від 1898 року до cBoro виходу з РСДРП
1903 року), домаrався встановлення федеративних стосунків
з РСДРП, Ленін у названій статті виступив проти цих
вимоr Бунду. Він писав: "У питаннях боротьби з caMO
державством, боротьби з буржуазіею всїЕї Росії ми повинні
виступати як едина, централізована, бойова орrанізація, ми
повинні спиратися на весь пролетаріят, без різнипі мови й
національности..." І
Відмінну позицію від Бунду в орrанізаційно партійнім і
10
11
йти по ЛlНlІ національних соціялістичних парТlИ, а не в
порядку об'еднання всіх націй і народностей в едину
партію. Захист же національних вимоr, він уважав, треба
відкласти "до Toro часу, коли в самій Росії буде розв'язано
заrальне питання". 6
Централістичні поrляди Леніна виявлялись і на самому
ІІ з'їзді РСДРП. Коли стояло питання про прийняття 3
пункту проrрами партії, а саме про "широке місцеве caMO
врядування, обласне самоуправління для тих місцевостей
які відрізняються особливими побутовими умовами і
складом населення", Ленін висловлювався проти слова
"обласне", бо таке моrло бути витлумачене в розумінні
"розподілу цілої держави на дрібні області, а до Toro ж ще
й за національною ознакою". 7 Вимоrи Леніна як звичайно
зводились до збереження повної політичної е ности, як ц;
с азано було на прикладі йоrо реакції на маніфест Союзу
ВІрменських C. д.
.У статті "Національне питання в нашій проrрамі"
ЛенІН писав, що "визнання боротьби за свободу caMO
виз'!ачення зовсім не зобов'язуе нас підтримувати вимоrу
наЦІОнальноrо самовизначення". 8 Партія, пояснював він
буде підтримувати самовизначення не народів і наці\і,
пролетаріят у кожній національності.
Намаrаючись запровадити rеrемонію партії в
політичному житті країни, Ленін висловлював у цих
вимоrах думку, що не була співмірною з постановою
ро.зв'я ки національноrо питання у К. Маркса і Ф. Енrельса,
ЯКІ п емансипаціею націй розуміли всю соціяльну
СУКУПНІсть, а не лише пролетаріят. У дебатах з польськоrо
питан я Енrельс. rоворив: "Польща повинна, принаймні,
ВОЛОДіТИ теРИТОРlею 1772 року... Вона повинна володіти не
лише басейнами, але й rирлами своїх великих рік..." 9
ІІ з'їзд РСДРП У своїх рішеннях ШОДО національноrо
питання схвалив "право на самовизначення за всіма
націями, які в одять до складу держави". 10 Ця Ж формула
була принята І на першому з'їзді РСДРП 1898 р. Ця теза не
викликала принципових заперечень на з'їзді. Але Бунд у
12
національному питанні захищав позицію культурної aBTO
номії і йоrо делеrати запропонували доповнити цю точку
проrрами словами: "і створення установ, які rарантували б
їм повну свободу культурноrо розвитку". 11 Пропозиції
Бунду з'їзд не підтримав.
Неrативно поставилась до проrрами російських C. д. і
польська соціялістична партія (ППС). Точку проrрами про
право напій на самовизначення польські соціялісти вважали
"таемничою" і "неясною". 12
у статті "Національне питання в нашій проrрамі"
Ленін, захищаючи свої поrляди на проблему Haцio
нальноrо укладу Росії, з приводу таких виступів писав:
"Буржуазний демократ уявляе, що демократія усувае
клясову боротьбу, і тому ставить усі свої політичні вимоrи
абстрактно, заrально, "безумовно" з поrляду інтересів
"BCboro народу..." 13 Такий підхід він вважав за буржуазну
ілюзію і катеrорично відхиляв.
Яскраве світло на позицію централістів (провідне місце
серед них посідав Ленін) відбивали суперечки, які постали
на ІІ з'їзді РСДРП з приводу "рівности мов". Питання це
порушив лідер бундівців Лібер і підтримали rоловно
делеrати національних орrанізацій. На пропозицію
делеrата з'їзду Кострова про включення до проrрами партії
вимоrи про "рівноправність мов у всіх школах, установах і
зібраннях", що й було прийнято (точка 8 проrрами)
більшістю rолосів, Ленін rолосував проти. 14 Тоді ж було
прийнято, що рідна мова кожноrо народу може бути
вживана нарівні з державною в усіх місцевих rромадських і
державних установах.
Ці настанови, як вимоrа життя, лишались фактично без
значних змін у проrрамі РСДРП більшовиків до
захоплення ними влади в Росії.
Проrрама австрійської соціял демократії з HaЦlO
нальноrо питання, прийнята на Брюннському з'їзді 1899
року, була ліберальніша: "Ми, зазначено в проrрамі, не
визнаемо жодних привілеїв і відкидаемо тому вимоrу
державної МОВИ..." 15
ІЗ
Проrрамні настанови РСДРП про право націй на caMO
визначення притяrали YBary баrатьох політичних діячів і то
різних соціяльно політичних течій, які займалися розв'язкою
національної проблеми в російській імперії. Л. Юркевич,
український c. Д., у своїй розвідці "Русские соціял
демокраТЬІ и национаЛЬНЬІЙ вопрос", уважав, що Ленін у
поясненнях ціЕЇ тези висловив думки, сутність яких
зводиться скорше до збереження баrатонаціональної
держави, як до розчленування її чи створення федерації
держав. Це твердження Юркевич підпираЕ словами Леніна:
"оо. ми зобов'язані виховувати робітників у "байдужості" до
національних відмінностей. Це безперечно". 16 "Член Haцiї
rнобительки повинен бути "байдужим" до питання про те,
чи належать малі нації до йоrо держави чи сусідньої, а чи
самим собі, залежно від їх симпатій: без такої "байдужости"
він не соціял демократ". 17
ЩО СТОСУЕТЬСЯ сопіял демократа приrнобленої нації,
писав далі Ленін, він маЕ аrітувати за "добровільне
злучення націй. Він може... бути і за політичну незалежність
своЕЇ нації, і за її ВКJJючення до складу сусідньої держави.
Але в усіх випадках він повинен боротися проти
дрібнонаціональної вузькости, ізольованости... за під
порядкування інтересів частковоrо інтересам заrальноrо". 18
Аналізуючи ці вислови Леніна, Юркевич уважав йоrо
палким захисником ЕДНОСТИ Росії. Юркевич навів слова
Леніна, що "переваrи великих держав з поrляду eKOHO
мічноrо проrpесу і з І10rляду інтересів маси населення
безсумнівні". 19
Ця позиція Леніна, як відомо, знайшла СВОЕ під
. .
твердження в перІОД т. зв. BOEHHoro КОМУНІзму, в перІОД
нищення новопосталих за наЦІОнальною ознакою
демократичних держав (Україна, Білорусь, держави
кавказькі, прибалтійські, Туркестан та ін.) і встановлення т.
зв. радянської влад на величезних просторах російської
імперії силою зброї.
Про праrнення збереrти поновлену російську імперію в
її кордонах свідчить той факт, що Ленін докладав усіх
зусиль, щоб створити ЕДИНУ російську C. д. партію, яка
об'Еднувала б представників різних національностей. До
соціял демократичних орrанізацій, які провадили свою
політичну діяльність поза РСДРП, він був далеко не
баЙдужим. До редакції журналу українських C. д. "Дзвін"
Ленін писав:" маю сказати, шо проповіддю Biд
окремлення українських робітників в окрему C. д.
орrанізацію обурений rлибоко". 20 Цілком зрозуміло, що
Едина партійна орrанізація різнонаціональна за своїм
складом, але підпорядкована одному центрові, з переваrою
в ній за численністю росіян, мала б вирішувати долю caMO
визначення націй.
Цілеспрямованість Леніна щодо формування C. д.
партії імперськоrо характеру суперечила духові марксизму.
Енrельс, як відомо, висловлювався за обмеження
природних кордонів великих історичних націй. 21 Подібних
тверджень у Леніна протяrом йоrо дореволюційної
діяльности не було. .
Роза Люксембурr, відома діячка польської C. д. парТlї,
в статті "Національне питання й автономія" подала ряд
aprYMeHTiB проти проrрамових настанов РСДРП про право
націй на самовизначення. Вона вважала, що роздрібнення
великої капіталістичної держави за національною ознакою і
створення малих національних держав призведе до
роздрібнення сил пролетаріяту, до послаблення йоrо лав і
підпорядкування буржуазії. Крім Toro, дрібні держави
завжди будуть залежні економічно від великих. Вона
писала: "Чи можна поважно rоворити про "caMO
визначення" формально незалежних чорноrорців, болrар,
румунів, сербів, rpeKiB, частково навіть швайцарців,
незалежність яких сама Е продуктом політичної боротьби
та дипломатичної rри "европейськоrо концерту". 22
З приводу цих тверджень Р. Люксембурr Ленін
зазначив, що вона підмінила питання про політичне caMO
визначення питанням про економічну самостійність і
незалежність. "З поrляду національних відносин, писав
Ленін, найліпші умови для розвитку капіталізму даЕ
15
14
безперечно національна держава... Це означаЕ, що "caMO
визначення націй у проrрамі марксистів не може мати з
історичноrо поrляду, іншоrо значення крім як політично'rо
самовизначення." 23 Не зважаючи на це, Р. Люксембурr
вважала точку проrрами партії про самовизначення за
"метафізичне речення", яке нічоrо "практичноrо" не маЕ в
собі.
Захищаючи позицію партії про право націй на caMO
визначення, !leH H звертав YBary на історичну епоху в
розвитку ка паЛlЗМУ, яку переживала та чи інша країна і
зокрема РОСІЯ на початку ХХ століття. Східня Европа й
Азія, пи.сuав Ленін, лише вступили в епоху буржуазних
революцlИ, в епоху буржуазно демократичних рухів
спр мованих "до творення національно незалежних і OДHO
наЦІОнальних держав". 24
. І ось цю. ситуацію Ленін з властивим йому
Дlялектич имu ШДХОДОМ досить зручно використовував.
РСДРП шд иоrо проводом, спрямовуючи СВОЮ діяльність
на об'Еднання робітничих кляс різних національностей
Росії, ак!uивність яких. проявлялась інтенсивніше в період
рев<;>люцlИНИХ ВИСТУШВ початку 1900 років, уважала
ДОЦІЛьним включити в проrраму точку про самовизначення
націй і захищати її, але тільки як політичний засіб: "Нам
к жуть: підтримуючи право на відокремлення, ви
шдтримупе буржуазний націоналізм приrнічених націй...
, и ВіДПО ЕМО: ні, саме я б ржуазії важливе тут
пр ктичне РІшення, а для робпникіВ важливе принципове
ВИДІлення двох тенденцій. Оскільки буржуазія нації
приrнобленої змаrапься з націЕю rнобителькою постільки
ми завжди, в усіх випадках і рішучіше всіх з бож ми
най міливіші й найпослідовніші вороrи приr облення.
ОскІЛЬКИ буржуазія приrнобленої нації оБСТОЮЕ свій
бур уаз ий напіоналізм, ми проти" (підкреслено в
ориrlНал9. 25 Та саме тому, що буржуазія нації при
rноблеНОІ не може змаrатись з націЕю rнобителькою не
переслідуючи своїх національних інтересів (виrід), T й
право на самовизначення націй РСДРП може використо
16
вувати залежно ВІД обставин, ЯКІ будуть складатися в
революційному русі.
у резолюції нарад ЦК РСДРП 1913 року сказано, що
питання про самовизначення націй не треба плута и з
питанням доцільности відокремлення тіЕЇ чи іншої наЦІЇ. у
кожному окремому випадку C. д. партія буде розв'яз вати
це питання самостійно, враховуючи ІНтереси шлоrо
суспільноrо розвитку й інтереси клясової боротьби
пролетаріяту за соціялізм. 26 .
Отже, питання про самовизначення націй само по обl
не маЕ практичноrо значення, воно поставлено в залежНІСТЬ
від політичної коньюнктури в оцінці РСДРП. u
Коли порівняти цю ухвалу ЦК РСДРП, прииняту З
активНою участю Леніна, з позиціЕЮ, яку він займав щод
відокремлення Норвеrії від Швеції, захищаючи проrресивНІ
настанови про самовизначення націй, леrко виявля :ь я
певна неузrідненість. у випадку відокрем ення Норвеrn ВІД
Швеції в 1905 році шведський пролетаРІЯТ виявив повну
толерантність до норвежців, хоч та ий. акт б умовн
послаблював економічні зв'язки раНІШ ІСНУЮЧОІ ЕДИНОІ
держави та фронт боротьби робітничої кляси з буржуазіЕ .
Цьоrо Ленін у своїх виступах не засу жував. Навпаки, . IН
уважав, що фронт боротьби пролетаРIЯ!У цих двох на и з
буржуазіЕЮ посилювався, бо руинувались зв язки
ПРИЕднання проти волі норвезькоrо народу, яке сталось
1814 року. 27
"Надбання" Росії до 1917 року також м и ,,:apaK ep
примусовий, проте шодо Росії рішати про. О ІЛЬНlСТ.Ь BI
окремлення силоміць включених територш І народіВ ВІД
метрополії Польщі, Фінляндії, Прибалтійських країн,
України і баrатьох інших, залишаЕ за собою пра.во
РСДРП. "... Ми за право відокремлення (а не за BIД
окремлення всіх!)". 28 . .
Ленін, захищаючи ідею збереження великих держав І
вбачаючи в цьому найкоротший шлях до соціялізму, писав:
"Соціялісти не можуть досяrти СВОЕЇ великої мети, не
борячись проти всякоrо rноблення націй. Тому вони
17
безумовно повинні вимаrати, щоб C. д. партії при
rноблююч х нащи (т. зв. великих держав особливо)
визнавали и .захищали право приrноблених націй на caMO
визначення, саме політичному розумінні слова, цебто
право на.ПОЛІТич е ВІДокремлення". 29 Але під твердженням
про ПОЛІТИЧне ВІДокремлення саме й маркувалась суть
справи.
Відомо, що великі держави, як звичайно не
обмежують я однорідним етнічним складом насел'ення.
Проте, ЛенІН у своїх прапях, писаних до революції 1917 po
ку, тверди , мар сис и вороже ставляться до федерації і
децентраЛІЗ ЦII. Ка lТаЛІЗМ, писав він "ВимаrаЕ для CBoro
р )Звитку БІЛЬШИХ 1, як тільки можливо, більш цeHTpa
ЛІзован х держав", а це з cBoro боку rарантувало більшу
МОЖЛИВІ ТЬ широко розrорнути боротьбу пролетаріяту з
буржуаЗІЕЮ. 30
. Отже, якщо H MaE іншоrо шляху до соціялізму, як
ТІльки чере велиКІ держави, то всі деклярації РСДРП і
caM<;>ro ЛеНІНа про самовизначення націй у політичному
сеНСІ зводяться до математичноrо нуля. Та чи
маркси тськи це підхід у розв'язці національної проблеми?
чень І ..ПОСЩ ОВНИК Маркса ABrycT Бебель, орrанізатор
Н1мецькОІ С<;>ЦІял демократії (до речі, якоrо вважав за
марксиста І Лені ) у справі самовизначення націй
висловлювався в ДУСІ широкої демократії. Він писав: "...Ko
ли ми бачимо, що народами керують наперекір їх волі
то наш .обов'язок ставати по стороні тих, хто виявля
ВОЛЮ ЗВІЛьнити себе від чужоrо ярма". 31 Тут, як бачимо не
стави!ься питання в тій площині, що партія лише за пр во
на ВІДокр м ення, але не за відокремлення всіх, що
бажають ВІДДІЛитись.
Окремі Члени РСДРП висували пропаrандно політичні
льозунrи щодо розв'язки національної проблеми. Так Ю.
Пя ков проп нував прийняти льозунr 'Теть з колоній" (по
рос. иськи. Вон ИЗ колоний"), ЯК ВИмоry робітників дО
СВОІХ урядіВ. Проти Цboro льозунry рішуче виступив Ленін.
Та це не означаЕ, що Ленін захищав експансію метрополій з
18
об '<' днаних сил П р олета р іят у в йоrо
метою підтримки <- u
боротьбі з буржуазіЕЮ. Він вважав, що так":и ;'1ьозун:.
можна буде здійснити у зв'язку з розвитком СОПІЯЛlС ИЧНОІ
революції. "...Як тільки захопимо владу, писав ЛеНІН, M
зробимо пе (дамо свободу відокремлення), KO C MI
будемо урядом, зовсім не для "реко ендаши BIД
окремлення, а навпаки, для. полеrшенн u и прискорення
демократИЧНОlО зближення І злиття нацlИ. . ми вв жаЕМО
своїм обов'язком і в своїх інтересах зробити це, бо ІНакше
соціялізм в Европі буде нетривкий" (підкреслено в
ориrіналі). 32
Про умови, за яких можлива. була б пере оrа
соціялізму ще в перші роки ХХ СТОЛlТТЯ, ВИСЛОВИВС ."І 1.<.
Кавтський. у праці "Про національне итан в P II IН
писав шо не лише в інтересах C. д. УСІХ наши РОСІІ, а І в
інтер;сах демократії Західної Европи і Bc.boro c iTY щоб
революційний рух у Росії при.йня.в ширШІ рОЗМІРИ щ б
наслідки йоrо були по ЗМОЗІ БІЛЬШ демократич.Н1. BI
вважав, що для здійснення Uboro "всі пролетарсьКl парТl
Росії, до якої б напіональности вони не належ . lИ, uПОВИННІ
залишити все, що може послабити революцlИНИ рух У
Росії... вони не мають висувати на першии плян
сепаратистські тенденції й вимоrи, а :--rаю ь залИl .ІаТИСЯ в
тісному контакті з C. д. Росії... ОкреМІ наПІОна ьНl в моrи
мають бути відкладені до Toro часу, коли в самlИ РОСІІ буде
розв'язано заrальну справу". 33 .'
Отже різнипя в твердженнях KaBTcbKoro .1 ЛеНІна
поляrала в тому, що Кавтський визнав в Існування
самостійних C. д. партій народів Росії, а ЛеНІН змаrав до
створення лише заrальноімперської c' .r:' партії і важав, що
лише вона маЕ прероrативи в розв ЯЗЦІ н шональ оrо
питання. Одначе, і Ленін, і Кавтський з YCIE СНlСТЮ
визначали свої розрахунки на заrальну СОЦІЯЛlСТИЧНУ
революЦІЮ.
Ю. Пятаков Р. Люксембурr та інші члени РСДРП все
ж уважали точ у проrрами про право. націй .на caMO
визначення зайвою. В тезах БухарІНа, шдписаних
19
Пятаковим і €вrеніЕЮ Бош, щодо національноrо питання
зазначено, що "льозунr про самовизначення наЦІИ
насамперед утопічний і шкідливий, який ПОрОДЖУЕ ілюзії" 34
(див. "ДокумеНТЬІ и материаЛЬІ по истории национальноrо
вопроса в Росии и в СССР", М. 1930, стор. ХХХ).
Розбіжність у поrлядах серед членів РСДРП щодо Uboro
питання привела до відкритої дискусії. На сторінках
російської закордонної й чужо мовної партійної преси було
поміщено ряд статей. В "Сборнику социал демократа" (ч. 1,
жовтень 1916 року) було подано декілька виступів,
присвячених цій дискусії. З поміж них були з такими
Конкретними назвами: "Право на самовизначення в
капіталістичнім суспільстві нездійсненне", "Право на caMO
визначення не до застосування при сопіялістичному
суспільстві". 35
у цьому Ж "Сборнику" В перекладі на російську мову
було надруковано і "Тези про імперіялізм і національне
приrноблення", складені К. Радеком. В "Тезах" Радек
писав, що завданням соціял демократії Е вимоrа всіх
демократичних прав для приrноблених націй, у тім числі й
свободи пропаrанди про політичне відокремлення. Але тут
же він застеріrав, що C. Д., складаючи з себе всяку Bik
повідальність за політику буржуазії, не буде виступати "за
встановлення нових прикордонних стовпів у Европі, за
поновлення знищених імперіЯЛіЗмом кордонів". 36
Це означаЕ, що C. д. не буде змаrатись за поновлення
анектованих держав і народів у їх національних кордонах.
Радек вважав, що маси приrноблених і приrноблюючих
народів у солідарній боротьбі спроможні будуть знищити
національне rноблення, а разом з тим і економічну
експлуатацію, та приведуть ЛЮДСТВо від імперіялізму до
соціялізму. "Сопіялістичне суспільство не буде знати
ніякоrо rноблення, воно забезпечить усім народам право
самостійно розв'язувати всі їх потреби". 37
Тут до речі буде зrадати, що Інсаров ще 1907 року в
своїй статті "Національне питання і марксизм"
підкреслював, що національна проблема баrато
б ти розв'язана лише ТОДІ, коли
націонал них держав мо:к е у інить собою капіталістичну
демокраТlЯ переможе и зам
" 38 . U
систему . . . д ску сії про самовизначення нацlИ
ПОЗИЦІЯ -!1eНl a в ac и висловив Радек у своїх
ішла ще даЛІ ВЛІВО ВІД Toro, що... 0 самовизначення"
" т х" У статті "Підсумки дискуСll пр . .
e a. ." вавши капіталізм у СОЦІЯЛІЗМ,
ЛеНІН писав. Пере буду . які П р иведуть до
. во р ить можливостІ, )
пролетаРІЯТ .ст облення" (підкреслено в ориr. .
усунення Н 1Uонально о rH ть озвиватись такі стосунки
На цій баЗІ, твердив ВІН, буду р.. повно ї взаЕмодовіри і
. . . П р иведуть до Іх
ПОМІЖ наЦІЯМИ, ЯКІ . "зближенням і злиттям
KiHeЦЬ KiHцeM ПОВИННІ завершитися
їх". 39 'оо 1917 року коли при владі був
З поча ком l?е . )Л Цll з част:О також і соціялістів
ліберальнии коалlЦlИНИИ уряд ..у Х пр о д овж у вав
. . Л' у СВОІХ виступа
реВОЛЮЦІОнеРІВ, e H самовизначення і з властивою
захищати пр во на lИ на вав почуття національноrо
йому енерrlЕЮ шдтриму U . для лідерів
. яке спонтанно и неСПОДіВано .
патрІОТИЗМУ, . 'u П р оявилось У наРОДІВ
російських. Лlбер'альних партlИ
російської ІмпеРll.. . " хоч І . б у ло повторено раніш
У б Р і "KBlТHeBI тези
рошу 0 п олетарська партія повинна
висловлену думку, Щ м жна більшої держави, але тут
праrну и д? створення ЯК для здійснення ціЕЇ мети маЕ бути
же ЛенІН ПІДкреслив, Щ ф О ма насильства. Проrрамовою
виключена будь.. а o олета іяту писав він, маЕ бути:
вимоrою револю .циноrо Р н йши' ша місцева (і напіо
"повна свобода Вl-докремлення, р вані ['арантії прав
нальна) аВТОНОМІЯ, докладно опрацьо
" 40
націона ьних ме'НШ'И 9 і 7 року на Всеросійській конференції
ТОДІ Ж, У KBlТНI ., К ема з приводу
РСДРП(б) у HaцiOHa ЬHOМY пит:;:ї І ;0 ловних точок
самовизначення нацlИ, як в . КІ ' наи бl ' Л ЬШ ма р кантні
'оо б висловлеНІ та
проrрами паРТll, J ли як і в дореволюційний час, У
твердження. І? ятаков. об льоз Hf про відокремлення
СВОЕМУ вистуш д<;,маrався, Щ r ' reTb кордони поміж
націй було заМІНено льозун ом
20
21
націями і державами". Ф. Дзержинський також не вважав за
потрібне підтримувати льозунr про самовизначення націй.
В умовах боротьби за соціялістичну революцію "HaцiOHa
лістичні потяrнеНБЯ реакційні", казав він. 41 Ф. Дзержин
ський виступав проти створення незалежної Польщі,
України й інших національних держав. Він закидав
Ленінові, що в цьому він становиться на позиції націонал
шовіністів. Та це Леніна не бентежило.
Сталін, rоловний доповідач на цій конференції про
національне питання, захищав власне поrляд Леніна. Йоrо
твердження зводились до "признання за народами права на
відокремлення; для народів, що залишаються в межах даної
держави обласна автономія; для національних меншин
окремі закони, які мали б rарантувати їм вільний
розвиток; для пролетаріяту всіх національностей даної
держави ЕДИНИЙ неподільний колектив, Едина партія".42
Трудно поrодитись, що ця теза відповідала вимоrам
марксизму. Енrельс у передмові до ПоЛьськоrо видання
"Маніфесту комуністичної партії" 1892 року писав: "...По
щирості, міжнародне співробітництво европейських народів
можливе лише за тих умов, якшо кожний З цих народів
буде повним rосподарем у СВОЕМУ домі". 43 За умов же
творення "Единоrо неподільноrо колективу, Единої партії",
кожна rноблена національність позбавлялась Toro стану,
щоб бути "повним rосподарем" у своїй країні.
На тезу Сталіна про ЕДИНИЙ колектив Ленін по суті не
реаІ)'вав. Він, з властивим йому софізмом, на цій
конференції розвивав думку подібну до Toro, що він писав з
приводу відокремлення Норвеrії від Швеції. "Фінни повин
НІ rоворит , що вони можуть мати право на повну розв'язку
СВОЕЇ долі ПО СВОЕМУ, і той великорос. який це право
заперечуватиме, буде шовіністом".44 Заперечуючи Дзержин
ському, він rоворив: "Ми до сепаратистичних рухів
байдужі, невтральні. Якщо Фінляндія, якщо Польща,
Україна відокремляться від Росії, в цьому нічоrо поrаноrо
немаЕ".45 Рішуче він зареаrував і на виступ Пятакова щодо
йоrо ЛЬОЗОНІ)' 'Теть з кордонами". Кордони, rоворив
22
Ленін, визначаються волею народу. Льозунr 'Те.ть. з
ко р донами" буде лише тоді правильним, "коли СОЦlЯЛlС
. " 46
тична революція буде реальНІСТЮ, а не методою.
Заокруrлюючи свій виступ, він rоворив: "Ми х чемо
братерськоrо союзу всіх Hap дiB. Як о буде Укрю.нська
республіка і Російська респуБЛІка, О ІЖ ними буде БІЛьше
зв'язк у більше довір'я. Якщо yKpaIНЦI побачать, що у нас
, . . " 47
респуБЛІка Рад, вони не ВІДокремлятьс .
Про привабливу с.илу респуБЛІКИ P д питан я
лишилося відкритим. ЛенІН не розш ф овував oro, але ВІН
відмічав, що "...кожен росіянин соЦІЯЛlСТ, якии н-е .визнаЕ
свободи Фінляндії, України, скотиться дО ШОВІНІЗМУ. І
ніякими софізмами і поклику ванням на свою методу с бе
ніколи не виправдаЕ". 48 З цілоrо контексту промови I!eНI a
видно, що він закликав членів СВОЕЇ п ртії, щоб їх аrlТа ІЯ
спрямована була на здійснення доБРОВlль'!оrо сою у ПО ІЖ
народами. Враховуючи поп редню ПОЛІтичну ДІЯЛЬ.НІСТЬ
Леніна, треба думати, щО ЗМІСТ TaKoro виступу мав ІЛЬ
тактичну ціль. Це підтвеРДЖУЕТЬСЯ тим, що в приинятlИ
резолюції на цій конференції з йоrо безпосередньою участю
прориваються думки подвійноrо з істу. В одному з
розділів резолюції сказано, що парТlЯ буде виступати" за
повну свободу відокремлення. Це зредаrов . ю так: За
всіма націями, що входять до складу Р.ОСll, маЕ бути
признане право на вільне відокремлення І H утворення
самостійної держави. Заперечення цьоrо права І H .?живан
ня заходів для (ap HTiї .йоrо практично о ЗДlИ.: ,е :я,
рівнозначне підтримЦІ ПОЛlТики захоплень анек lИ. В
іншому розділі записано: "IHTepec робlТНИЧ кл .си
вимаrають злиття робітників усіх наЦІОнальностеи POCI B
ЕДИНИХ пролетарських орrан-ізаціях, п літичних, професlИ
нихоо.Лише таке злиття...рІЗНИХ нашональностеи дасть
можливість П р олета р іятові вести переможну боротьбу з
. . " 50
міжнародним капіталом і буржуазним наЦІОнаЛІЗМОМ .
Якщо питання про самовизначення націй ишалось
завждИ відкритим для йоrо виріш ння в .?ОЛlТично .
аспекті, то питання культурно наЦІОнаЛЬНОI аВТОНОМll,
23
ПІДтримуваної rоловно Бундом, у РСДРП завжди
зустрічало заперечення. На Всеросійській квітневlИ
KOH epeHцiї 1917 року вимоrа про здійснення культурно
наЦІОнальної автономії також не була підтримана. З
приводу Uboro записано: "Партія пролетаріяту рішуче
ВlДКидае т. зв. культурно національну автономію, яка
посилюе зв'язок робітників з буржуазною культурою
окремих націй, між тим як завдання c. д. поляrае в посилен
ні інтернаціональної культури cBiToBoro пролетаріяту".51
Тяжко поrодитись з такою арrументаціею проти
культурно національної автономії. Цей вид автономії Haцio
нальних меншин не стільки роз'еднував би робітничу клясу,
як моrла б роз'еднувати йоrо і територіяльно національна
автономія в межах одної держави, і вона не більше посилю
вал б з.в'язок робітників з буржуазною культурою, як і
робlТНИКlВ основної державности з культурою cBoro Hapo
ду. Але справа в тому, що здійснення культурно націо
нальної автономії зумовлювалося розподілом шкільної
освіти a національностями, вилученням шкільної справи з
УПР ВЛІННЯ держави й передачею її до рук окремих
нац нальностей. Марксисти, писав Ленін, розмежування
нацlИ в межах одної держави вважають за шкідливе
явище.5 u Вон,? (розмежування), писав він, сприяе відчужен
ню наши, а з цим безумовно не мириться пролетарський
інтернаціоналізм,який проповідуе не лише зближення
націй, але й злиття робітників усіх національностей даної
держави в сдиних пролетарських орrанізаціях".53
Отже, культурно національна автономія перешкоджала
б здійсненню централізму в усіх аспектах баrатонаціональ
ної держави.
Інакше розцінювали цю проблему інші соціялістичні
партії і OKp Ma ж дівські. Бунд, а в революцію 1917 року і
ВСІ . ЖИДlВСЬКl наЦІОнальні партії, виступали з вимоrою
наЦІ )Нальної автономії для жидівськоrо народу. Льозунr
ЖИДlВської національної автономії, писав С. r ольдельман,
перетворився з абстрактної проrрамової точки в живу
конкретну вимоrу всіх жидівських національних партій з
24
початку наllіональних революцій народІВ російської Імпе
'оо 54
рll. .' . U б
Ці вимоrи ЖИДlВських наЦІОнальних партlИ не ули
випадковими. Карл Реннер, лідер австрійських C. Д.,
підтверджуючи марксистський принпип про право націй
самовизначення, писав: "...якшо ви живете на МОlИ
території, то ви підпорядковупесь моему зверхни тву,
моему праву, моїй мові. Це ознака панування, а H plВHO:
правства..."55 І тут же він стверджував,.IJ.-':О еРИТОРIЯ ЬНИИ
принцип виключае будь який КОМПРОМІС І РlВ ?правНlСТЬ.
Після Всеросійської квітневої конфереНЦll РСД (б
1917 року Ленін запропонував новий текст П РТlИ 1
проrрами. Точку "про право на самовизначення ВСІХ нацlИ,
які входять до складу держави", що викликала rocTpy
дискусію в рядах РСДРП і критику політичних діячів інших
партій, замінено яснішим означенням, а саме: "9. Право. на
вільне відокремлення і на утворення своеї держав за BCI a
націями, що входять до складу держави. Ре.СПУ?Лlка рОСlИ
CbKoro народу повинна притяrати до себе ІНШІ нар )Ди чи
народності не насиллям, а виключно доброВl ЬНИ
поrодженням на творення спільної держави. €ДНlCTЬ. І
братерський союз робітників усіх країн не мирят ся НІ з
прямим ні з посереднім насильством над ІНШИМ
народностями".5Ь За новою проrрамою передбачалось І
скасування обов'язкової державної м ви. .
Ця ясніша й безумовно конкреТНІша за ЗМІСТОМ точ .
проrрами РСДРП(б), прийнята вже з по ат ?м реВОЛЮЦll,
мала лише пропаrандний характер. ЗМІСТ II спрямован
проти тої політичної атмосфери, яку створив Тимчасовии
уряд Росії щодо напіональних меншин з тим, шоб c peд
національних меншин знайти підтримку в боротьбІ за
владу.
Ленін, враховуючи ситуацію, яка створилась з розвит
ком національних революцій, спрямував проти
Тимчасовоrо уряду ряд статтей і спеціяль их робіт. У c:aT
ті "Фінляндія і Росія" він писав: "КапітаЛІСТИ, буржуаЗІЯ а
разом з ними і партія K. Д. (конституційних дeMoKpaТlB)
25
юколи не визнавали політичноrо самовизначення націй,
цебто, свободи відокремлення від Росії". Протиставлячи
цьому становище C. Д., він продовжував: "Свідомий
пролетаріят і соціял демократи, віддані своїй проrрамі, за
cвo60 Y в докре лення Фінляндії, як і всіх неповноправних
H pOДIВ ВІД РосІЇ. Ось незаперечна, ясна, точна картина"
(шдкреслення в ориrіналі)У
У статті "YKp їHa", розрахованій rоловно на YKpaїH
cbK<;>ro итача, ЛенІН писав: "Ми за найтісніший союз робіт
НИКІВ УСІХ країн проти капіталістів і "своїх", і всіх взаrалі
країн. Але саме для Toro, щоб союз був добровільним
російський робітник, не довіряючи ні в чому і ні на хвилин;
ні буржуазії російській, ні буржуазії українській, стоїть
тепер за право відокремлення українців, не нав'язуючи їм
своеї дружби, а .завойовуючи il відношенням як до piBHoro,
як до союзника 1 брата в боротьбі за соціялізм" (підкреслен
ня в ориr.). 58 Стаття спрямована була, як відомо, на захист
вимоr українськоrо демократичноrо уряду (Uентральної
Ради) про признання йому автономних прав. Ленін
висловлювався не лише за підтримку цих Вимоr, але, як
B ДHO з цитати, rотовий був підтримати і вимоry про
ВІДокремлення України від Росії.
Проте, як же в дійсності Ленін ставився в ті роки до
питання про відокремлення тої чи іншої напіональности від
Poc ї? лово для ідповіді на це питання дамо самому
ЛеНІНОВІ. У БРОШУРІ "Чи втримають більшовики державну
владу" він писав: "Держава це opraH або машина насил
ля одної кляси над друrою. Доки вона е машиною насилля
буржуазії. над пролетаріятом, до Toro часу льозунr
пролетаРІЯТУ може бути лише один: руйнування ціеї
держави. А коли держава буде пролетарською, коли вона
буде маш ою насилля пролетаріяту над буржуазіею, тоді
м':І вповНІ І безумовно за тверду владу і за централізм"
(ПІДкреслення в ориr.).59
. иі приклади вказують на те, що підтримка України,
ФІНляндії й інших національностей російської імперії в їх
праrненні будувати свое державне життя, як Toro бажае
26
народ, була лише тактичним маневром, спрямованим на
повалення державної системи. .
у теоретичних засадах, що стосувал :ь p eHH
національної проблеми, самовизначення нацlИ РОСlИСЬКOl
імперії, Ленін підкреслював, щО РСДРП не MO : прийнят
форми федеративноrо устрою демократичнlИ u держаВІ.
"Федерація, він писав, це союз рlВНИХ, союз, якии вим rа
обопільної зrоди",60 федерація послаблюе еКОНОМІЧНІ
зв'язки. Вона непридатний тип для одної держави.
"Марксисти ні в якому разі не будуть проповідуват ні
федеративноrо принципу, ні децентрал за.ції. ЦентеаЛlЗО
вана велика держава це величезнии ІСТОРИЧН. ІИ KpO
вперед від середньовічної роздріблености до маиБУТНЬОІ
соціялістичної €ДНОСТИ BCboro світу..." 61 .
Захищаючи принцип демократичноrо центраЛІЗМУ,
Ленін не виключав можливости допустити місцеве
самоврядування, автономію областей з властивими їм
rосподарчими, економічними й побутовими особливостя
ми а також і національним складом населення.
Де;'юкратичний централізм, здійснюваний у opMi
автономії областей, за Леніном, буде вести до ТlCHoro
економічноrо й культурноrо спілкування поміж окремими
автономними частинами держави. Це, природно, бу?е
зміцнювати силу lІентралізованої держави. "АВТОНОМІЯ,
писав він, пе наш плян будови демократичної держави.
Відокремлення зовсім не наш плян". 62.
До речі, Ленін не сказав тут Нlчоrо HOB O. к.. А:
Фортунатов, економіст--статистик, У своїй.науковlИ рОЗВІДЦІ
"Національні області Росії", підrотовлеюй, треба дум ти,
для спеціяльних комісій Державної Думи, писав: "РІДна
мова місцевоrо населення е rоловноЮ об'еднуючою силою,
цемент ом усіеї території; вона і мае бути покладена, як
найважливіша підвалина, при розподілі всіеї держави на
частини, які мають керуватися обласним самоврядуван
ням."63
Захищаючи всебічно так званий демократичнии
централізм за умов впровадження aBToHoMHoro держав
27
Horo ладу, Ленін вважав за можливе дозволити навчання в
школах у мовах Мlсцевоrо населення, а не в заrально
державній. Більше Toro, в статті "Чи потрібна обов'язкова
державна мова" він з обуренням запитував: "Кому це
потрібно? Російському народові цьоrо не потрібно. Він не
признае жодно о національноrо rноблення, хоч би і "в
інтересах російської культури і державности". Ось чому
російські марксисти rоворять, шо необхідна відсутність
обов'язкової державної мови, при забезпеченні населення
школами з навчанням у всіх місцевих мовах..... 64 . Як на
приклад рівноправности національних культур і мов, він
вказував на те, що у Швайцарії в армії офіцерам і YHTep
офіцерам "надаеться широка свобода звертатись до вояків у
їх рідній мові". 65
Проте Ленінові добре було відомо, що всі національ
ності, які входили до складу Росії, були поставлені в значно
rірше становище щодо розвитку мови й культури, як
росіяни. При засиллі росіян у містах і промислових центрах
можна було з певністю сказати, що шлях до розвитку
національних культур (не російської!) навіть у вільній Росії
буде дуже обмежений. А все ж Ленін писав, що "ніякоrо
націоналізму пролетаріят підтримувати не може, навпаки,
він підтримуе все, що допомаrае затиранню національних
різниць, усуненню національних переrородок, усе, що
робить зв'язки поміж національностями більш затисне
ними, усе, шо веде до злиття націй".66 Вказуючи на окремий
випадок MacoBoro переселення робітників з Росії в Україну
в копальні, в сільське rосподарство, у міста, писав: "Факт
асиміляції в цих межах великоруськоrо і українськоrо
пролетаріяту незаперечний. І пе факт безперечно проrресив
ний".67
Враховуючи те, що в Україні не було за uapcbKoro
режиму українських шкіл (навіть приватних), українська
мова в усіх установах (державних, rJ;>омадських і приват
них) була заборонена, український друк знаходився під
особливо суворою lІензурою, такий процес асиміляції
мав безумовно примусовий характер. І хоч примусова
асиміляція, за твердженням Леніна, бу.ла противна марксиз
мові, в цьому випадку, мабуть, в ІНтересах збереження
цілости держави, він вважав її проrресивною. оо
Отже, порівнюючи вимоrу про скасува ня держаВ ОI
мови і введення в школах мови місцевих наЦІОнальностеи з
апевненням про те, шо пролетаріят e буде п :римуват
закріплення націоналізму, шо асимІЛЯЦІЯ ОСlИськоrо . и
українськоrо пролетаріяту акт проrpесивнии, ПОЗИЦІЯ
Леніна в розв'язці питання про розвиток нацІОН Л НИХ
культур також стае подвійною. Такими ж були І oro
запевнення в орrанізації державноrо ладу для пролетаРІЯТУ
національних меншин. Катеrорично заперечуючи будь яку
форму rноблення і примусу, він одночасно стверджував, шо
питання про політичне відокремлення мае лишатись
прероrатИІ ОЮ РСДРП більшовиків. , .
Змодернізований марксизм щодо розв. язки HaЦIO
нальноrо питання в теоретичних викладах ЛеНІНа виrлядав,
як збалянсовані рахунки подвійної бухrальтерії з при
бутками на користь російськоrо народу й утримання
російської великодержави.
ПРИМІТКИ
1. В. И. Ленин, Полное собрание со чинений, Москва, roc:
изд во политической литераТУРЬІ, т. 6, изд.4, стор. 299 300 (НадаЛІ
це джерело подаватиметься скорочено: Ленин).
2. Там же, стор. 291.
3. Там же, стор. 293.
4. Там же.
5. Там же.
6. К. Каутский, 0 национальном вопросе в России, СПБ,
1906, стор. 10.
28
29
7. Второй сьезд РСДРП, протоколы1, М., 1959, стор. 184.
8. Ленин, т. 6, изд. 4, стор. 412.
9. К. Маркс, Ф. Энrельс, В. Ленин, 0 пролетарском интерна
ционализме, М., 1957, стор. З2.
10. Второй сьезд РСДРП, протоколы1' М., 1959, стор. 421.
11. Цитовано за: Н. Недасек, Большев. в революц. движ. Бе
лоруссии, Мюнхен, 1956, стор. 97.
12. Przedswit, березень 190З.
ІЗ. Ленин, т. 6, изд. 4, стор. 414.
14. ВТОрОЙ сьезд РСДРП, ПРОТОКОЛЬІ, М., 1959, стор. 187.
15. Отто Бауер, НационаЛЬНЬІЙ вопрос и соц. демокр., СПБ,
1909, стор. 550 51.
16. Л. Рибалка. Русские coц. демокраТЬІ и нац. вопрос, Женева,
1917, стор. 22 2З.
17. Там же.
18. Там же.
19. Там же, стор. ІЗ.
20. Ленин, т. З5, изд. 4, стор. 99.
21. В. В. rаврилюк, Національне питання у Маркса і
Енrельса, Харків, 19ЗО, стор. 65 66.
22. И. И. rрошев, Исторический ОПЬІТ КПСС по осуществ.
ленинской национ. политики, М., 1967, стор. 61; Ленин, 19З7, т. 17,
стор. 4ЗО.
2З. Ленин, т. 17, изд. З, стор. 4Зl.
24. Таж же.
25. Там же, стор. 440.
26. Там же, стор. 12 lЗ.
27. Там же, стор. 452.
28. Там же, стор. 90.
29. Там же, 19З6, т. 8, стор. 206.
ЗО. Там же, 19З7, т. 17, стор. 154.
ЗІ. Vorwaerts, 1897, ч. 54, додаток з 5 березня.
З2. Ленин, т. 19, изд. З, стор. 227 28.
ЗЗ. К. Каутский, 0 национальном вопросе в России, СПБ,
1906, стор. 10.
З4. ДокумеНТЬІ и материаЛЬІ по истории национальноrо
вопроса в России и в СССР, М., 19ЗО, стор. ХХХ.
З5. Ленин, т. 19, изд. 3, стор. 471.
З6. Там же, стор. 4З9.
З7. Там же, стор. 440.
З8. В. Инсаров, Национ. вопрос и марксизм, "Образование",
1907, ч. 2, стор. 25.
З9 Ленин, т. 17, изд. З, стор. 245.
40: В. И. Ленин, Апрельские тезиси, М., 1951, стор. З8.
41. Ленин, т. 20, изд. З, стор. 654.
42. Там же, стор. 65З.
4З. К. Маркс, Ф. Энrельс, В. Ленин, 0 пролетарском интер
национализме, М., 1957, стор. 195.
44. Ленин, т. 20, изд. 3, стор. 277.
45. Там же.
46. Там же, стор. 278.
47. Там же.
48. Там же.
49. Там же, стор. 619.
50. Там же, стор. 620.
51. Там же, стор. 619.
52. Там же, 19З7, т. 17, стор. 126.
5З. Там же, стор. З61.. .
54. С. r' ольдельман, ЖИДІвська наЦІОнальна автономія в
Україні, Мюнхен, 1967, стор. 11.
55. К. Реннер(Синоптикус), rосударство и нация, СПБ, 1906,
стор. 29.
56. Ленин, т. 20, изд. З, стор. З04.
57. Там же, стор. З2З 24.
58. Там же, стор. 5З5.
59. В. И. Ленин, Удержат ли большевики власть, М., 1952,
стор. ЗО.
60. Ленин, т. 17, изд. З, стор. 90.
61. Там же, стор. 154.
62. Там же, стор. 90.
6З. К. Фортунатов,Национальниеобласти России, 1897,стор.З.
64. Ленин, т. 17, изд. З, стор. 181.
65. Там же, стор. 151.
66. Там же, стор. 146.
67. Там же, стор. 14З.
30
31
2. ПРАКТИЧНІ ЗАХОДИ ЛЕНІНА У ЗДІЙСНЕННІ
НАЦІОНАЛЬНОУ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ БОРОТЬБИ
ЗА ВСТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОУ ВЛАДИ
демократії і соціялізму... Ми хочемо революційно про
летарської едности, з'сднання, а не роз'еднання. Ми хочемо
революційно о з'еднання, тому не ви.суваемо льо унrа
об'еднання всіх і всяких держав узаrаЛl, бо на черЗІ дня
соціяльна революція ставить вимоrу об'еднання лише
держав, що перейш.tlИ і переходять до соціялізму, тих
колоній, що звільняються і т. ін. Ми хочемо добровільною
з'еднання і тому повинні визнати свободу Biд
окремлення". 2
У цих словах до найменших подробиць висловлена
думка про політику партії, яку вона мае намір здійснювати
в національному питанні.
На початку листопада 1917 року, вже після жовтневоrо
перевороту, новостворений центральний радянський уряд
оприлюднив "Деклярацію про права народів Росії", в якій
проrолосив рівність і суверенність народів країни, право на
вільне самовизначення, аж до відокремлення й утворення
незалежних держав, свобідний розвиток національноrо й
реліrійноrо життя без будь яких обмежень чи привілеїв. 3
У rрудні 1917 року той же уряд випустив звернення "До
всіх трудящих мусулман Росії і Сходу", в якому було
проrолошено недоторканість мусулманських культурн х
установ, звичаїв і реліrії, rарантувалась повна свобода ІХ
національноrо життя. 4
Щедрі обіцянки більшовиків народам Росії, подані в
названих документах декляраціях, як показала дійсність,
фактично були лише тактичним кроком, спрямованим на
те, щоб забезпечити захоплення і закріплення за собою
влади в країні.
У маніфест і до українськоrо народу до Української
Центральної Ради (rрудень 1917 року) Рада Народн-их
Комісарів Росії, визнаючи Українську Народну РеспуБЛІКУ
за суверенну державу, висунула ряд ультимативних вимоr,
які стосувались компетенції українськоrо уряду. 5
У процесі пертрактацій щодо ліквідації конфлікту, на
території України (в Харкові) створився українсь ий
більшовицький уряд, який складався rоловно з eMlca
Напередодні жовтневоrо перевороту 1917 року Ленін
виступив з статтею "До переrляду партійної проrрами", в
якій, заторкуючи національне питання, признався, що
партійний льозунr про право націй на самовизначення не
зовсім ясний, шо попередня редакція моrла породжувати
різне тлумачення, кривотолки, і тому запропонував
уточнення йоrо. "Я ставлю цілком ясне поняття: "право на
вільне відокремлення". І
Та це вияснення cYTTeBoro значення не мало. Курс
політики партії залишався фактично без змін. Партія, яка
ставить своїм завданням здійснення соціяльної революції,
писав Ленін, не мусить бути байдужою до питання про Biд
окремлення тіеї чи іншої народности, до розщеплення Росії
на її складові частини. "З досвіду півріччя революції 1917
року... партія, послуrовуючись у роботі великоросійською
мовою, зобов'язана визнати право на відокремлення.
Завоювавши владу, ми безумовно відразу визнали б це
право і за Фінляндіею, і за Україною, і за Вірменіею, і за
кожною rнобленою царизмом (і великоросійською
буржуазіею) народністю. Але ми, з CBoro боку, зовсім не
хочемо відокремлення. Ми хочемо щонайбільшої держави,
шо айтіснішоrо союзу, щонайбільшоrо числа націй, які
сусщують з великоросами, ми хочемо цьоrо в інтересах
32
33
рів РСДРП(б), цей уряд ВІДразу ж був визнаний
Раднаркомом Росії. "Вітаючи утворення в Харкові
справжньої народної радянської владИ в Україні, бачачи в
цій робітничій і селянській Раді справжній уряд народної
Української республіки, Рада народних комісарів обіцяла
новому урядові братерської республіки повну і всебічну
підтримку... 6
І хоча з урядом Центральної Ради розмови не були
закінчені, Рада народних комісарів Росії вже поспішала з
допомоrою новоствореному більшовицькому уряду
України. Радянський історик про це писав: "У зв'язку з тим,
що народний секретаріят (міністерство радянської України)
ще не встиr створити свої збройні сили, а червоно
rвардійські заrони були розосереджені і недостатньо
озброені, а до Toro ж потрібні і на місцях... допомоrа
братськоrо російськоrо народу прискорила неминучий
розrром Центральної Ради, сприяла закріпленню
Української радянської республіки".
І далі: "Здобуток у революційній боротьбі трудящих
України забезпечило керівництво партії більшовиків, її
Центральний Комітет і особисто В. І. Ленін. Вони зміцнили
партійні орrанізації України, спрямовували їх політичну
діяльність". 7
Ленін, звичайно, не Mir не знати, щО ЦВК рад України на
жодні більшовицькі ради не опирався. В Україні на той час
їх просто не було. Про це в резолюціях комуністичної партії
України записано: "Існування народноrо комісаріяту, як
центру радянської влади, за умов відсутности Рад, як
opraHiB влади на місцях, е фікціею шкідливою, яка сприяе
самообдурюванню мас". 8
З визнанням першоrо фіктивноrо радянськоrо уряду
України де юре, РНК РСФСР набула право збройноrо
втручання у внутрішні справи України, а з цим були усунені
і можливості фактичноrо відокремлення України від Росії.
У Фінляндії, у Прибалтипі, на незайнятих німецькими
військами землях, як і в Україні, відразу після визнання їх
незалежности з боку Ради народних комісарів Росії,
34
установлювалась радянська влада. І такі режими поставали
й існували за активної допомоrи Toro ж радянськоrо уряду
Росії. На ІІІ Всеросійському з'їзді Рад (січень 1918 року)
Ленін rоворив: "Ми пануем не поділяючи, за залізним
законом стародавньоrо Риму, а об'еднуючи всіх
працюючих нерозривними ланцюrами живих інтересів,
клясової свідомости". 9
Ще більш чітко виявлено керівництво РСДРП(б
революційним рухом у новопосталих державах у ПРОМОВІ
Леніна на нараді ЦК РСДРП(б) у лютому Toro ж 1918 року,
коли він сказав, що ми допомоrли революції у Фінляндії,
але в тій ситуації, яка склалася у зв'язку з мировими
пертрактаціями з урядом Німеччини, подати потрібну
допомоrу не можемо. "Якщо вони (німці) оо. долучать
невтручання у справи України, Фінляндії і Естляндії, то і
це треба безумовно прийняти". 10
Отже, признаючи право на відокремлення за всіма
народами Росії, РСДРП(б) застосовувала якнайенерrійніші
заходи до Toro, щоб у посталих державах була встановлена
радянська влада і то така, яка за директивами центру
праrнула б до об'еднання, а не до відокремлення від Росії.
На думку Леніна, в об'еднаній країні Рад, як він писав у
статті "Черrові задачі радянської влади" на початку 1918
року, державна влада мала бути орrанізована за принципом
демократичноrо централізму. За lІИХ вимоr він не включав
уже ні автономії, ні навіть федерації. До революції 1917
року, як відомо, Ленін вороже ставився до федеративноrо
укладу великої баrатонаціональної держави, бо така
держава вимаrала домовлено сти рівноправних сторін, а
тепер, враховуючи активність національних меншин Росії і
праrнення їх до політичної незалежности та відокремлення
'від Росії, він публічно зrолосив свое "за". В цій же статті,
покликаючись на приклад Російської радянської республіки,
Ленін відмічав, що "та федерація, яку ми запроваджуемо і
яку ми будемо запроваджувати, буде служити правильним
кроком до найтривкішоrо об'еднання різних Haцio
35
нальностей Росії в їх единій демократичній централізованій
радянській державі". 11
Отже, безпекою тривкоrо об'еднання національностей
Росії у формі федерації повинен бути демократичний
централізм, сутність якоrо Ленін подав у своїх виясненнях
на ІХ з'ї-зді РКП(б) 1920 року. Він rоворив: "Демократичний
центраЛlЗМ означае лише те, що представники з місць
збираються і обирають відповідний opraH, який і мае
керувати". 12 Сучасні радянські словники дають дещо більш
повну дe iHiцi поняття про демократичний централізм,
але СУТНІСТЬ иоrо зводиться до визначення, яке хоч і
коротко, а все ж ясно окреслене Ленін ом.
На CYTHiCT ленінськоrо демократичноrо централізму
звернув YBa.ry І Троцький. У своїй розвідці "Новий курс"
1924 року ВІН писав: "Тенденція партійноrо апарату думати
й вирішувати за партію веде у своему розвитку до
праrнення закріпити авторитет керівних кіл лише на
траДИІ ії... Пар.тія існуе на два поверхи. На верхньому
повеРСІ ВИРІШУЮТЬ, а на нижньому лише довідуються
про вирішене". 13
І цей централізм застосовувався як в орrанізаційній
структурі партії, так і в адміністративно rосподарському й
культурному житті радянських республік, де диктат партії
камуфлювався виборами адміністративних opraHiB.
Проте, треба відмітити, що перед жовтневим
перевор том 1917 року Ленін у своїй брошурі "Держава і
революUlЯ", критикуючи Бернштайна (лідера німецьких
c. д.) щодо йоrо аналізи думок Маркса і Енrельса про
державу, писав: "Бернштайну просто не може прийти в
rолову про те, що централізм може бути добровільним
добровільне об'еднання комун у націю, добровільне злиття
пролетарських комун у справі зруйнування буржуазної
держави й буржуазної державної машини". 14
Далі, к.оментуючи вчення Енrельса про державу, в цій
же брОШУрІ писав: "Централізм для Енrельса ніскільки не
виключ-ае Toro широкоrо MicueBoro самоврядування, яке, за
доБРОВlЛьноrо захисту "комунами" й областями единої
36
держави, усувае будь який бюрократизм будь яке
"командування" зrори бузумовно". 15
Отже, Ленін, коли писав ці рядки, також висловлю
вався за те, що демократичний централізм rодитиметься не
лише для зруйнування буржуазної державної машини, але й
для керування державною машиною за соціялізму. Проте,
теоретичні міркування Леніна про демократичний
централізм і йоrо практичне здійснення, як це видно з
цитат, знаходились на протилежних біrунах.
Демократичний централізм акт добровільний, вказував
Ленін Бернштайну, але в Росії, з приходом більшовиків до
влади, демократичний централізм ще за життя Леніна і за
йоrо визначенням набув лише Toro значення, що
представникам з місць надавалось право обирати Biд
повідальні орrани з осіб рекомендованих чи апробованих
вищепоставленими партійними орrанами.
Спроби окремих національних партійних rруп РКП(б)
поширити свої права в межах національних республік
федеративноrо союзу рішуче відкидались. Так, наприклад,
представники більшовицьких орrанізацій України на своїй
конференції у квітні 1918 року в Таrанрозі прийняли
рішення "створити самостійну партію з своїм Центральним
Комітетом і своїми партійними з'їздами, пов'язану з
Російською комуністичною партіею через міжнародну
комісію (ІІІ Інтернаціонал)". Це рішення на з'їзді тіеї ж
партії у липні 1918 року в Москві на вимоrу Леніна було
відмінено. 16
Партійній орrанізаЦlI України, як і всіх інших
радянських республік, що постали на території російської
імперії, надавалось характер територіяльних, а не
національних, і користувались вони статусом обласних
орrанізацій. У резолюції VIII з'їзду РКП(б) (березень 1919
року) з приводу Uboro записано: "... центральні комітети
українських, лотиських, литовських комуністів
користуються правами обласних комітетів партії і повністю
підпорядковуються ЦК РКП". 17
Така орrанізація партійної структури фактично
37
перекреслювала суверенНІСТЬ національних республік.
Домовленість і поrодження поміж національними
республіками і РСФСР мали лише зовнішне значення:
права і компетенції їх визначались центральними
партійними орrанами, які були підпорядковані ЦК РКП(б).
Ліве крило українських партій сопіялісти
революціонери, відомі під назвою "боротьбістів" (1918 1920),
і соціял демократи "незалежники", члени Української
комуністичної партії "укапісти" (I918 1924), які прийняли
плятформу РСДРП(б) РКП, У перші роки станоВЛення
радянської влади вели боротьбу за українську радянську
незалежну республіку. В цій боротьбі ці партії були
об'еднані.
Боротьбісти, як самостійна партійна орrаюзаЦІЯ,
намаrались вступити до складу ІІІ lнтернаціоналу, але
Виконавчий комітет Комінтерну, rоловою якоrо на той час
був Зінов'ев, їх домаrання відхилив.
Керівництво КП(б)У, члени якоrо були в основному
відпоручниками РКП(б), не поділяли політичних вимоr
боротьбістів у частині їх проrрами з національноrо
питання. Дмитро Мануїльський на Всеросійській
конференції РКП(б) (rрудень 1920 р.) вказував на те, що "не
за rорами той час, коли ми побачимо, що боротьбісти
стануть типовою контрреволюційною партіею". 18
А. Бубнов на ІХ з'їзді РКП(б) (квітень 1920 р.) звинува
чував РКП(б) у тому, шо вона сприяла впливам
боротьбістів в Україні. На це Ленін відповідав, шо "в цій
найважливішій справі" треба було маневрувати. Він казав:
"Ми приобіцяли боротьбістам максимум поступок, але з
тим, ШО вони будуть вести комуністичну політику... ми
довели... що ці поступки зроблено зовсім правильно... все,
що було кращоrо в колі боротьбістів, увійшло тепер у нашу
партію. Ми цю партію перереестрували і, замість повстання
боротьбістів, яке було неминуче, ми дістали, завдяки
правильній лінії ЦК,' чудово проведеній тов. Раковським,
те, шо все краше, яке було в рядах боротьбістів, вступило
до нашої партії за нашою контролею, за нашим
признанням, а решта ЗlИшла (зникла) з політичної арени.
Ця перемоrа варта пари хороших битв". 19
Вплив боротьбістів серед українськоrо заrалу,
особливо серед селян, які бажали бачити Україну
незалежною державою, хоч би й радянською, був
величезний, що й викликало побоювання в рядах КП(б)У.
Ленін у своему кінцевому слові про радянську владу в
Україні казав, шо РКП(б) потрібний був бльок з селянами
України, і боротьбісти потрібні були тут як засіб для
здійснення піеї мети. Що стосупься політичноrо зв'язку з
боротьбістами, він відмічав: "Коли деякі товариші казали,
що я рекомендую бльок з боротьбістами, то це
непорозуміння". І тут же приrадував учасникам конференції
про тактику, яку він застосував щодо правих есерів: "...Ми
взяли вашу проrраму повністю для використання сил селян,
ми цьоrо хочемо, але спілки з есерами ми не хочемо".20
У lIbOMY ж виступі Ленін кинув докір боротьбістам, що
вони забаrато rоворять про національне питання. а не
rоворять про боротьбу з українськими партизанами, про
боротьбу з антирадянськими впливами вчителів на селян.
"Ми повинні вимаrати, щоб боротьбісти розіrнали спілку
вчителів, хоч би і в українській мові, хоч би з українською
державною Пресою, але в ім'я тих же принципів пролетар
ської комуністичної політики..., як це було зроблено в
РСФСР з Всеросійським учительським союзом". 21
Ці вимоrи, як і сумніви про те, чи українська мова е
широковживана, висловлені на VIII з'їзді РКП(б), треба
віднести на конто недооцінки національних почувань
народу й національно революційних вимоr політичних
свобод неросійських народів узаrалі і українськоrо зокрема.
Частина провини була тут і за Хр. Раковським, rоловою
мирової делеrації РСФСР у Киеві 1918 року для переrово
рів з rетьманським урядом України, який писав, ШО в Киеві
немае ніякоrо національноrо патріотизму.22
Міркування PaKoBcbKoro, як відмічали автори книжки
"До хвилі" С. Мазлах і В. Шахрай, були необrрунтовані.
Вони, комуністи, признавалися, що "як би не ставитись до
38
39
факту заклику Ц. Радою окупантів на Україну, не можна
віднімати Toro факту, щО Ц. Рада на Україні користу
валась досить широким впливом і її домаrання як і yнiBep
сали лежали якраз по фарватеру українськоrо руху..."23
У цілому український рух 1917 1921 років спирався в
основному на село і на робітників, які ще не втратили
зв'язку з селом. Українська інтеліrенція, захищаючи
національні й соціяльні інтереси CBoro народу, не моrла
виступати в ролі моrильника, як тато вимаrав Ленін від
украУнських боротьбістів.
Для РКП(б), яка ЗДlИснювала принцип вели
копростірної держави, політично важливо було, щоб
боротьбісти виконали каїнову роботу серед cBoro народу
своїми руками здавили рух українських народних мас у їх
боротьбі за відрив України від Росії. Хр. Раковський, rоло
ва Раднаркому України, rоворячи про так звані KOHTp
революційні виступи селян України, відмічав, що 1920 року
з половини квітня до половини травня було 93, а за 19 днів
липня 207 повстанських виступів, що було своерідною
формою протесту проти запроваджуваноrо соціяльно й
національно чужоrо народові режиму.24
Розходження в рядах РКП(б) щодо розв'язки
національноrо питання, а також rосподарських завдань в
Україні, були настільки значні, шо на Всеросійській
партійній конференції вважали за необхідне прийняти
спеціяльну ухвалу про опрацювання докладної інструкції
КОНТРОЛЮ за діяльністю партійних робітників у здійсненні
ними директив ЦК РКП(б).25
Втручання ЦК РКП(б) у справи політичної й
rосподарської діяльности партійної орrанізації України.
після перемоrи над Денікіном поставило партію
боротьбістів у таке становише, що вона вже з початком
1920 року змушена була прийняти рішення про самоліквіда
цію і БЛИТИСЬ у КП(б)У. Але і це ще не було її повною
капітуляціею. Вливаючись у ряди РКП(б), боротьбісти
мали намір оволодіти комуністичним рухом в Україні і
вийти з під контролі РКП(б). Та ці наміри скоро були
40
паралізовані. Партійна чистка привела майже до поrолов
Horo виключення боротьбістів з лав КП(б)У РКП(б).. З
чотирьох тисяч боротьбістів, прийнятих У ря и KOMYНlC
тичної партії більшовиків України в ІНДИВІДуальному
порядку 1920 року "тепер (1923) в Y paїHi е л ше 118
боротьбістів... частина переїхала в РОСІЮ, а здебшьшоrо
викинули з партії під час ЧИСТКИ... з мотивів, що у них
збереrлись націоналістичні пережитки", rоворив на ХІІ
з'їзді РКП(б) М. Скрипник. 26
Щоб утримати владу в Україні, як і в інших радян
ських республіках, під керівництвом і контролем РК (б),
потрібні були величезні зусилля. У пресових opraHax КІнця
1919 року відмічалось: "Перед н шими товаришами в
Україні стоять величезні завдання. rM доведеться перев хо
вувати цілу країну на свій лад, внести оздоровлення Ilсля
всіеї тіеї отрути, якою отруювала її вся контрреволюЦІЯ аж
до останніх днів Денікіна".27
Рішальним фактором у боротьбі РКП(б) за
встановлення радянської влади в Україні були такі важливі
обставини, що спліталися в одно ціле: а) невтралізація її
території, як пляцдарму боротьби з вороrами радянськ r
режиму взаrалі, "...без перемоrи на південному фронТl НІ
про яке закріплення радянської пролетарської влади в
центрі не моrло б бути і мови",28 б) закріплення радянської
влади в Україні забезпечувало центр потрібними жит
тьовими засобами споживчими продуктами і сировиною
для промисловости, В першу черrу військової. 1 в цій
боротьбі Ленін вважав, що потрібні були заrальні зусилля
РКП(б) і українських партійних орrанізацій, що
прийняли радянську плятформу, "оо.або інаКІ?е к піталіс
ти "Антанти", тобто союзу найбаrатших каштаЛlСТИЧНИХ
країн... задавлять і задушать нас поодинці".29
Треба думати, що з ціеї причини Ленін і прийняв щодо
України важливі з політичноrо поrляду ходи MaHeBpyвaH
ня. В листі до робітників і селян України з приводу пере
моrи над Денікіном (rрудень 1919 року), відмічаючи
необкідність розв'язки низки соціяльних завдань, заrаль
41
них для російськоrо й українськоrо люду, писав, що е ще і
особливі завдання радянської влади в Україні, які заслуrо
вують на особливу yвary. Це рішення національноrо
питання: "...бути Україні окремою і незалежною радян
ською соціялістичною республікою, пов'язаною доrовора
ми в союз ( федерацію) з Російською Соціялістичною
Федеративною Республікою, чи об'еднатися Україні з
Росіею в ЕДИНУ радянську республікуоо.".30
Не будемо rадати, яку вартість мала така постановка
питання з політичноrо поrляду. Теоретичні передумови
дають недвозначну відповідь на це. А все ж, розв'язку цьоrо
питання він залишав за Всеукраїнським з'їздом Рад. 1 тут
же зробив визначення, як мае бути розв'язане це важливе
питання. Він писав: "Ми противники національної
ворожнечі, національних розрізнень, національної одосіб
ности. Ми праrнемо до зrуртованости і повноrо злиття
робітників і селян усіх націй світу в едину світову Радян
ську республіку".31
Підтвердивши ці проrрамові настанови партії в умовах
все ще триваючої напруrи у збройній боротьбі і бльокаді
(політичній і економічній) з боку країн світу, в цьому ж
зверненні Ленін писав: "Доки У країна не звільнена повністю
від Денікіна, її урядом, до Всеукраїнськоrо з'їзду Рад, е Bce
український Революційний Комітет, Всеукраїнський
Ревком. У пьому Ревкомі, поруч з українськими KOMYHic
тами більшовиками, прапюють, як члени уряду, українські
комуністи боротьбісти. Боротьбісти відрізняються від
біль шо ви. ків більше за все тим, що обстоюють безумовну
незалежНІСТЬ України. Більшовики з за цьоrо не роблять
предмета розходження і роз'еднання, в цьому не бачать
жодних перепон до дружньої пролетарської роботи. Була б
едність боротьбі проти ярма капіталу, за диктатуру
пролетаРІЯТУ, а з за питання про національні межі, про
федеративний чи який інший зв'язок поміж державами
комуністи розходитись не повинні".32
Отже, Ленін припускав можливість утворення
незалежної України, але не уявляв собі існування іЇ інакше,
42
як в якомусь зв'язку з Росіею. Це, треба думати, і було
причиною, що він вважав за неможливе поrодитись І;'а
утворення незалежної української комуністичної парТlї.
Існування такої партії, хоч би і вповні ідентичної за
ідеолоrіею, моrло б потяrти за собою існування окремої,
поза контролею РКП(б), держави.
Щодо встановлення радянськоrо режиму в Білорусі,
лідери комуністичної партії та уряд РСФ.СР відіrрали
rоловну ролю, як то було і в Україні. Коли Білорусь була
окупована німецькими військовими частинами, попередня
підrотовча робота для здійснення цьоrо акту провадилась
на землях РСФСР, використовуючи для Uboro невелику
rрупу втікачів з Білоруси. У Москві на конференції
білорусів К()муністів, у rрудні 1918 року, висунуто вимоrи
про утворення Білоруської радянської соціялістичної
республіки, яка була б у федеративних. зв'язках з РС СР.ЗЗ
VI Північно західня обласна паРТlйна конференЦІЯ, яка
відбулась у rрудні 1918 року, проrолосила себе першим
з'їздом комуністичної партії більшовиків Білоруси. На цій
конференпії прийнято резолюцію про утворення радянської
сопіялістичної республіки, що й було задекляровано у
перших числах лютоrо 1919 року першим з'їздом Рад ціеї
країни. 34
У творення радянської влади в Білорусі здійснено за
допомоrою частин Червоної армії. Радянський історик 1.
rрошев про це писав: "Звільнені народи (Білорус )
виявляли свою ширу вдячність російському наРОДОВІ,
комуністичній партії, В. 1. Леніну і йоrо соратникам".35
Питання про утворення національної державности в
країнах Прибалтики набуло інших форм, як в Україні чи
Білорусі. Спроба РСДРП(б) РКП орrанізувати й закріпити
владу Рад у Литві, Латвії і Естонії, підпорядкувати їх
диктату більшовиків успіху не мала. В пих державах, не
дивлячись на те, що до революції 1917 року вплив
РСДРП(б) серед промисловоrо пролетаріяту був значним)
особливо в Латвії, влада Рад протрималась коротко. 1919 р.
там були встановлені демократичні республіки, і РСДРП
43
шукала шляхlВ до укладення мирних доrоворів. Щоб
уникнути ВlИськових сутичок, які на той час моrли б дЛЯ
РСФСР коштувати існування caMoro радянськоrо режиму,
партія змушена була приймати невиrідні умови миру,
часами прикриваючи свої дії в цьому напрямку
пропаrандними арrументами. "В Бересті Литовському ми
змушені були відкупитися від імперіялістів, а в Юр'еві (тут
1919 року відбувались мирові переrовори з Естоніею) ми
мали купити буржуазію, заплативши rотівкою 15 млн.
золотом та іншими виrідними подачками (поблаж
ками)". 36
у Фінляндії (південна частина) на початку 1918 року
створено так званий робітничий уряд, з яким РСФСР
одразу ж установила дружні стосунки. Та цей уряд скоро
повалено, і РСФСР шукала шляхів до укладення миру і з
ціею державою.
Питання польської національної державности було
передрішено ще в процесі першої світової війни: незалеж
ність Польщі признавали воюючі сторони. Більшовики, як
тільки захопили владу, також признали їй незалежність і не
намаrались нав'язувати полякам своеї форми розв'язки
національноrо питанн.я і напіональної державности.
За ухвалою 111 Всеросійськоrо з'їзду Рад було
опрацьовано положення про утворення радянських
федеративних республік, які, відповідно до тіеї ухвали,
представляли "братерський союз добровільно об'еднаних
на федеративній основі Радянських Республік Росії". 37
Проект Положення про створення першої автономної
республіки в складі РСФСР було опрацьовано д..'lЯ TaTapo
Башкирської радянської республіки (березень 1918 року),
але практичноrо застосування на той час воно не мало.
Неросійські національності Заволжя, зокрема татари і
башкири, після жовтневоrо перевороту в центрі Росії
створили незалежні від більшовиків орrани влади. В
листопаді 1917 року Всебашкирський курултай (з'їзд для
полаrодження найважливіших державних справ) обрав
башкирський уряд, політика якоrо спрямована була проти
здійснення у своlИ країні іль овицьк о руху:
Представники національ их орrаНlзацlИ ТатаРll в rрудНl
Toro ж року обрали колеrlЮ для утворення У рал Волзьких
держав і для боротьби з орrанами радянськО! влади в
Татарії. 'оо . .... б
Революційні елементи БаШКИРll І ТатаРll, яКІ . ажали
прийняти радянську плятформу перебудови СУСПlльно
життя з кіл MicueBoro населення, були в дуже обмеженlИ
кількості. Лише завдяки перевазі більшовиків у. rpoMa
дянській війні, яка відбувалась на землях ци Hapo lВ, уряд
Башкирії на чолі з Заки Валідовим змушении був ПІДписати
домовленість з урядом РСФСР ПІ о вст овлення
радянської автономії та взяти участь у сшльних ВlИськових
операціях Червоної армії. 38 'оо .
Велике значення для радянізації MYCY-';lман РОСll І
зокрема Татарії й Башкирії мав авторитет кеРlВника м сул
манської секції Наркомнаца уряду РСФ Р Султан аЛlева.
Активний член РКП(б), Султан rаЛІев у пе ш роки
становлення радянської влади вважав, що СОЩЯЛlстична
революція, здійснювана в п яНі. РКП(б) забезпечи ь
економічний і культурний РОЗКВlТ CIX .приrНlчених HapoдlВ
Сходу Росії, а також і всіх HaI?oдlВ CB TY. "U
На 11 Всеросійському з'ЇЗДІ КОМУНІстичних <;>р.rаНlзацlИ
народів Сходу (rрудень 1919 p<? y), по Д OBlДI Султан
rаліева в одній з точок реЗОЛЮЦll за.писан :. 10) To y що
РКП і РСФСР щодо східніх HapoдlВ РОСll повинНІ бути
прикладом для всіх народів Сходу, з'їзд висловлюе
побажання щоб постанови Vl11 з'їзду РКП про caMO
, в
визначення народів непохитно застосовувалось у життя
тих міспевостях, де умови будуть відповідати вимоrам
зrаданої постанови". 39 .
Одначе, проrрамові настанови з наЦlOнальноrо питання
в Татарії і особливо в Башкирії rрубо порушувались. Це
призвело до Toro, що невrасимий порив народу до
відрубноrо влаштування CBoro національноrо життя серед
башкирів після Toro, як було укладено уrоду з урядом
РСФСР, знову полум'янів.
44
45
Він знаходив підтримку серед членів РКП(б) місцевої
національности на чолі з Заки Валідовим. r отувалось
заrальне збройне повстання мусулман проти радянської
влади, яке мало охопити Заволжя і об'еднатись з
повстанським рухом басмачів Середньої Азії.
у Башкирії, "на руку валідівцям відіrрала, безсумнівно,
неправильна тактика місцевих комуністів і радянських
робітників, які не зрозуміли сутности і значення Haцio
нальної політики Радянської влади". 40 Сама ж сутність
такої політики підтверджуеться словами резолюції,
прийнятої на ІХ татар ській обласній конференції 1924 року:
".оо пережитки (великодержавноrо шовінізму) живуть ще в
rоловах радянських урядовців і rніздяться в державних
установах... практично вони виявляються у чванливо
зневажливому, бездушно бюрократичному відношенні
росіян радянських урядовців до нестатків і потреб
трудящих національної республіки, в тенденції деяких
росіян комуністів зайняти становище "педаrоrів" у
відношенні до TaTap KOMYHiCTiB і в недовірливості перших
до друrих". 41
Але Ленін за час своеї активної праці в партії й уряді, у
своїх словесних твердженнях, TaKoro відношення до Haцio
нальних меншин Росії не поділяв.
у липні 1921 року Саїд rаліев, rолова ЦВК Татарської
радянської сопіялістичної республіки одержав відповідь на
низку питань, поставлених у листі до Леніна. Так на
питання, чи доцільне існування дрібних автономних
республік і як довrо вони можуть існувати, до виконання
яких завдань, Ленін дав позитивну відповідь, відмітивши,
що існуватимуть "ще довrо". А на питання, чи комуністи
п нуючої aцiї повин і ід.іrр ти ролю "педаrоrів і няньок у
ВІДношенНІ до KOMYНlCTlВ І ВСІХ трудящих раніш rноблених
національностей, іменням якої називаеться дана автономна
республіка", Ленін відповів: "Не педаrоrів і няньок а поміч
ників". 42 '
Видвиrнуті питання Саїд rаліева rоворять про те, хто
насправді здійснював радянську владу в автономних
46
республіках. Пояснення Леніна, якщо вони були щирі,
певно не знаходили справжньоrо відrуку в рядах РКП(б),
більшість членів якої були росіяни.
З причин цих обставин комуністи мусулмани праrнули
до об'еднання своїх зусиль на захист прав національностей
Сходу, проrолошених у проrрамі партії та інших
радянських документах.
На IV нараді ЦК РКП(б) з відповідальними
робітниками національних республік і областей (червень
1923 року) у справі Султан rаліева, що йоrо, до речі,
звинувачували за зв'язок з Заки Валідовим, який виступив
проти радянської влади, і з басмачами, відмічено, шо
"ухил до націоналізму серед місцевих (реrіональних)
республік і областей е реакціею на великодержавний
шовінізм, який знайшов свое виявлення в цілому ряді
помилок товаришів росіян на місцях і боротьба з якими
складае одно з найважливіших черrових завдань
партії...". 43
Тоді ж, на тій нараді М. Скрипник піддав rострій
критиці прояви великодержавноrо шовінізму, фактично
захишаючи Султан rаліева. Він сказав: "Неодмінно треба
.,. подолати ще й досі не переможене великодержавництво,
цю потвору облу, величезну, CTopory й rавкучу... Треба
заткнути пельку цій потворі й тоді не буде, KiHeЦЬ KiHцeM,
Toro фунту, що на ньому з'являються націоналістичні
ухили, а коли ми ухили зліквідуемо, тоді й викривлення їх,
як от султан rаліевщина, зникнуть". 44
Наведені факти rоворять про те, що великоросійський
шовінізм серед членів РКП(б) у перші роки приходу
більшовиків до влади був ще таким живучим, що не
підпадав жодним заходам ліквідації, абож партія боролась
з ним лише в декляраціях, уникаючи дійових форм.
Національні елементи в Туркестані, Казахстані, як і в
інших національних державних формуваннях на околицях
російської імперії, не підтримували більшовиків у їх
боротьбі за захоплення влади в Росії. Вони,писав Сталін, "і
слухати не хотіли про соціялістичну революцію". 45
47
Всі активно діючі представники місцевих народів у 1917
р. праrнули до створення і закріплення своеї національної
державности. Так з кінцем листопада 1917 року в Коканді
відбувся крайовий мусулманський з'їзд з участю
представників від узбеків, казахів, таджиків і кирrизів, на
якому Туркестан був проrолошений територіяльно
автономним і вибрав свій законодавчий opraH
Туркестанську Тимчасову Раду і уряд. 46
Казахстані ще в серпні 1917 року була орrанізована
П РТlя Алаш, яка трохи пізніше створила автономний уряд
шд назвою Алаш Орди. 47 У колишніх васальних
провінціях Росії в Бухарі державне керівництво
здійснював емір. у Хиві хан.
у більшовицькому революційному русі Туркестану й
Казахстану 1917 року і пізніше брали участь rоловно
р?сійські об!тники, царські урядовці, що приеднались до
БІЛЬШОВИКІВ, І окремі розкватировані там військові частини
що підпали під керівництво більшовиків. 48 '
. Місцеві більшовицькі ради, а також і керівні парТlині
роБІТНИКИ краю вважали за недоцільне залучати
представників тубільноrо населення до opraHiB краевої
влади. Ця тенденція знаЙlllЛа свое підтвердження на 111
краевому з'їзді РаД у кінпі 1917 року. 49
Ці дії місцевих opraHiB влади знаходились у повній
про:илежності до вказівок Леніна, який вважав, що
наЦІОнально територіяльна автономія в складі радянської
федерації Росії, як про це пишуть радянські автори, моrла б
краще за все поеднувати національні інтереси місцевоrо
населення з завданнями соціялістичноrо будівництва. 50
Успіх. сопіялістичної революції в Туркестані й
КазахстаНІ rальмувався відсутністю відповідноrо (рунту
для такої дії; в цих країнах майже не було CBoro промисло
BOr?u пролетар яту, який діяв би в контакті і порозумінні з
Р СІИСЬ. ИМ. Мlспеве населення в своЇЙ масі було відірване
від РЬСІИськоrо пролетаріяту. До більшовицької пропаrанди
воно ставилось з великим недовір'ям і стримано.
На зібранні бідноти cTaporo міста Ташкенту, яка
фактично підтримувала більшовиків, у rрудні 1917 року
було прийнято резолюцію, в якій rоворилось, що:
"робітники мусулмани співчутливо ставляться лише до
такої автономії, яка надасть широкі права для
прапю ючих ".51
На з'їздах радянськоrо активу, ЯКІ провадились
відповідно до директив РСДРП(б), шодо державноrо
устрою приймались рішення про приеднання Туркестану дО
РСФСР на правах автономії. Така ж резолюція була
прийнята і на V Крайовому з'їзді Рад робітничих,
солдатських і селянських депутатів у KBiTHi TpaBHi 1918
року. Ленін і Сталін в телеrрамі привітанні з'їздові писали:
"Можете бути певні, товариші, що Раднарком буде під
тримувати автономію Вашоrо краю на радянських основах;
ми вітаемо Ваші початки і rлибоко переконані, що Ви
покриете цілий край мережею Рад, а з існуючими вже
Радами будете діяти у повному контакті". 52
Рада народних комісарів Туркестанської АРСР була
обрана в кількості 14 наркоматів, з них 4 очолювали
представники тубільноrо населення. 53
Не зважаючи на це, дискримінапія міспевоrо населення
з боку окремих представників радянської влади про
довжувалась і далі. На VII Крайовому надзвичайному з'їзді
Рад (березень 1919 року) було відмічено, що недооцінка
значення широкоrо притяrання тубільноrо населення до
роботи в opraHax радянської влади може викликати
поважне ускладнення. 54
Досвід жорстокої експлуатації і сваволі окупаційної
влади uapcbKoro періоду та іrнорування національних
вимоr мїсцевоrо населення в адміністрації Рад були
приводом до Toro, шо міспеві національні елементи
праrнули порвати політичні зв'язки з росіянами, зокрема з
більшовиками.
у середиНІ 19 І Н року представники Туркестану уклали
уrоду з емісарами Анrлії про здійснення автономії краю
після повалення радянськоrо режиму. 55
Усе це лише посилювало боротьбу центральної
48
49
радянської влади з МІсцевим .сепаратистським рухом,
боротьбу незначної частини Мlсцевоrо населення, яке
приедналось до більшовиків, з великою більшістю, яка
виступала проти.
Деклярації Москви і прояви реальної політики в Haцio
нальному й соціяльному питаннях у Туркестані призвели до
rрупової боротьби серед членів комуністичної партії
республіки. Найбільш чітко вона виявилась поміж
Президіею TYPKecTaHcbKoro ЦВК та Краевим комітетом
комуністичної партії Туркестану.. На lV Надзвичайному
з'їзді КПТ було прийнято постанову про проведення в
життя ухвал VIIl з'їзду РКП(б) та постанови ЦК РКП(б)
від 9 липня 1919 року "Про пропорційне представниптво", в
якій зазначалось, що "на підставі проrрами комуністичної
партії, прийнятої на VIlI з'їзді, в інтересах здійснення
політики робітничо елянської влади на Сході потрібне
широке залучення TypKecTaHcbKoro MicueBoro населення до
державної. діяльнос и без уваrи на обов'язкову
приналежНІСТЬ до парТlї, задовольняючись лише тим, щоб
кандидата висували мусулманські робітничі орrанізації". 56
Ця постанова фактично ЛИ11lе Посилила тертя в рядах
партії Туркестану. Певна кількість діячів ТуркЦВК, а серед
них і йоrо rолова А. Казаков, орrанізували так звану
"активну rрупу", яка була проти широкоrо залучення
місцевоrо населення в партійне й радянське будівництво. 57
Діяльність "активної rрупи" не відповідала вимоrам
Москви у здійсненні напіональної політики. ВЦВК і РНК
РСФСР У жовтні 1919 року прийняли рішення про
створення спеціяльної Комісії у справах Туркестану. До
складу Комісії входили такі визначні діячі РКП(б): М.
Фрунзе, В. Куйбишев, Я. Рудзутак і інші. Комісії приділено
було широкі повновласті щодо полаrодження питань як
радянськоrо, так і партійноrо характеру.
у спепіяльній постанові ВЦВК і РНК РСФСР, якою
мала керуватись Комісія, зазначалось, що "самовизначення
нар щів Typ eCTaHY й усунення будь яких національних
неРlВностей І ПрИВІЛеїв одної національної rрупи коштом
50
дрyrої складае основу всіеї політики радянськоrо уряду
Росії і править за відправну точку в усій роботі її opraHiB і
що лише за такої роботи можна остаточно перемоrти
недовір'я місцевих трудящих мас Туркестану до робочих і
селян Росії, створене баrатолітнім пануванням російськоrо
царизму". 58
Поза цим Ленін у листі до комуністів Туркестану
вказував на те, що "встановлення правильних стосунків з
народами Туркестану мае тепер для Російської
Соціялістичної Федеративної Радянської Республіки
значення, без перебільшення можна сказати, riraHTCbKe,
світово історичне. Для всіеї Азії і для всіх колоній світу, для
тисяч мільйонів людей буде мати практичне значення
відношення радянської робітничо елянської республіки до
слабших, дотепер rноблених народів". 59
Перші кроки Комісії у справах Туркестану спрямовані
були на те, шоб місцеві крайові партійні орrанізапії
Комуністична партія Туркестану, Мусулманське бюро І
Крайовий комітет закордонних комуністів, які фактично
діяли незалежно одна від одної, об'еднати в единий
керівний opraH комуністичної партії. Так була створена
Тюркська комуністична партія, тобто партія, яка прийняла
назву за національною ознакою. Тоді ж 111 Крайова
конференпія мусулманських комуністів, на пропозипію
Крайовоrо бюра, на чолі якоrо стояв Т. Рискулов, при нял
постанову про деякі зміни в конститупії респуБЛІКИ І
зокрема про зміну назви "Туркестанська республіка" на
"Тюркська республіка". 60
ЦК РКП(б) у своїй постанові (березень 1920 року)
рішуче відхилив як назву комуністичної партії, створеної за
національною ознакою (мотивуючи тим, що назва партії
повинна свідчити про її інтернаціональний характер), так і
зміну назви республіки.
у "Положенні про автономію Туркестану", 1110 йоrо
затвердив ЦК РКП(б), відмічалось, шо вся повнота влади в
п'ятьох областях, які входять до складу Туркестанської
автономної республіки, повинна належати ТуркЦВк.
51
Питання ж оборони, зовнішніх відносин, фінансів,
керування залізничними шляхами, поштою, телеrрафом
відносяться до компетенції РСФСР. 61
Це "Положення про автономію Туркестану" комуністи
мусулмани на чолі з Т. Рискуловим опротестували перед
ЦК РКП(б), як таке, що rOCTpo обмежувало права їх
республіки.
По доповіді в спеціяльній Комісії при Політбюрі ЦК
РКП(б) протест було відкинено. Не вирішуючи наперед
питання про національні взаемовідносини народів
Середньої Азії, Ленін дав настанову: "І. Доручити скласти
мапу (етноrрафічну й інші) Туркестану з підрозділами на
Узбекію, Кирrизію і Туркменію; 2. Детально з'ясувати
умови злиття чи поділу цих трьох Частин". 62 Ці заходи, як
відомо, призвели до поділу Туркестану за народностями і
були використані для творення окремих республік.
V з'їзд Комуністичної партії Туркестану (вересень 1920
року) засудив діяльність rрупи Мусулманськоrо бюра як
націонал ухильницьку, але в той же час прийняв постанову
про відкликання робітників заражених великодержавним
шовінізмом і одночасно висловив бажання про надіслання
до Туркестану більш досвідчених партійних робітників". 63
З ухвалою V з'їзду КПТ про справу діячів rрупи
націонал ухильників, розпочалась чистка рядів партії
Туркестану, яка провадилась під прикриттям пере
реестрації. У перебіrу ціеї чистки, що провадилась з
листопада 1920 року по серпень 1921 року, з 57 725 членів і
кандидатів виключено було з партії і відсіялось 24 293
особи, що становило понад 42 відсотки. 64
У Бухарі і Хиві (з 1920 року Хорезмська народна
республіка) також провадилась боротьба з націонал
ухильниками, тобто з членами партії, які домаrались
широких прав у rосподарсько політичному і національно
к льтурному житті їх країн. Особливо жорстокій критиці
ПІДпала бухарська rрупа партійців на чолі з Файзули
Ходжаевим.
У своїх республіках вони фактично були незалежні.
1921 р. входили до складу ІІІ Інтернаціоналу, але. з 1922
року змушені були прийняти статут Р.КП ) 651 б ли
переведені на становище обласни ор аНlзацlИ. ЗМІНа
статуту поставила їх під контроль І ерІВНИПТВОu РКП(б).
У 1923 році в комуністичних парТІЯХ Бухари и Х:орезми
була проведена чистка. Наслідки : стки: ХореЗМI з 1700
членів партії залишилось 684 ДlИсних І 221 кандидат
партії. 66 'оо
Одночасно з чисткою і виключенням з паРТll так званих
націонал ухильників, а подекуди й ро ійських явних
шовіністів, у кішлаках і частинах старих МІСТ про одилась
політика зближення радянської влади з МІсцевими
народними масами. В листі Турк бюра ЦК РКП(?), в якому
заторкнуто всі орrанізаційні питання КПТ ( Ічень 192
року), дана була директива "пер не ти. радя'!сьКl установи І
партійні комітети до старих M.I T І КlШЛ I , запровади
скрізь діловодство в кирrизькlИ, узбецьКlИ 1 туркменсьКlИ
мовах". 67 .
Але й ці заходи не були ше настільки ефею:ивНІ,
особливо в перші роки становлення влади, щоб ту.бшьне
населення Туркестану примирилось .з новим .бl ЬШО
вицьким ладом. Недовір'я до рОСІЯН взаrаш І до
більшовиків особливо, дія яких спрямована була .H
знищення cTaporo укладу життя народу, йоrо побуту, реЛІПІ
викликало широку хвилю опору, орrаНlзован х
збройних виступів, відомих під на.зв<;>ю по стан я басмачlВ.
У цьому русі брали участь рІЗНІ СОШЯЛЬНl прошарки
MicueBoro населення. Басмачі вели боротьб.у з частинами
Червоної армії за відрив усіеї територІЇ Туркестану,
включаючи Бухарську і Хорезмську респуБЛІКИ. І ця
боротьба тривала з 1918 до 1926 І?ОКУ. 68 .
Під час ціеї боротьби КОМУНІстична парТlЯ змушена
була піти на ряд поступок. 1922 року ЦК РКП(б)
запропонував туркестанським керівним opraHaM посилити
аrітаційно пропаrандивну роботу з проведення ряду
заохочувальних заходів: "Визн ти за rоловне .за дан я
партійних і радянських opraHlВ Туркестану ЛІКВІДаЦІЮ
53
52
басмачества, для виконання чоrо військові й каральні
орrа и оповнити. зусиллям політичної роботи серед
узбеюв І кирrизlВ, застосувати поступки місцевому
населенню, включаючи повернення конфіскованих
вакуфни земель, дозволити місцеві суди, провести амнестії
для ПО lр.кованих елементів з басмачів та інше". 69
у СІ ЦІ заuходи провадились на пропозицію Леніна. В
ЛИС І ДО А. Иоффе (вересень 1921 року), який знаходився
ТОДІ в Туркестані, у справі напіональної політики Ленін
писав: "Для цілої нашої Weltpolitik Диявольськи важливо
завоювати довіря тубільців; утричі й учетверо завоювати'
д )Вести, що ми не імперіялісти, довести, що ми ухилу в uеЙ
БІК не стерпимо.
Це світове питання, без перебільшення СВІтове.
Тут треба бути архистроrим.
Це відіб'еться на Індії, на Сході, тут жартувати не
можн , тут треба бути І ООО разів обережним". 70
ЦІ. рядки листа вказують не лише на ставлення Леніна
до . ЦІОналuьної проблеми на Сході в мусулманському світі
РОСІІ, .але и значення її в розвитку соціяльної революції
взаrаЛl.
у K axc aHi в. останній чверті 1919 року. після
безумовнО! каПlТ ЛЯШЇ уряду Ал ш Орди, став утверджу
ватись радянськии режим. у липНІ 1919 року Ленін підписав
декрет . про створення Революпійноrо комітету для
управЛІННЯ Кирrизьким краем (початкова назва
Казахстану), в якому відмічалось: "Надалі до скликання
Заrальноrо кирrизькоrо з'їзду, який мае бути скликаний у
можливо недалекому часі, і проrолошення автономії
Кирrизькоr?u краю, установлюеться керівниптво пим краем
за револю иним комітетом, в якому зосереджуеться вище
воеННО ЦИВlЛьне управління краем". 71
В роботі Кирrизревкома і зокрема в підrотовці до
створення Кирrизької радянської автономної республіки
CYTT B.y допомоrу подавала Туркестанська комісія. Члени
КОМ.ІСІЇ рали участь у засіданнях Кирrизревкому, давали
вказlВКИ І КОНТРОЛlQвали виконання їх як у ділянці ведення
54
революційно пропаrандивно роб пи, спрямов ної a
розклад (у ПОЛІтичному ce CI) заrоНlВ ал. ш ординц1В, так І.
ділянпі військово стратеrIЧНИХ операцlИ та постачальнlИ
роботі. 72 .
У серпні 1920 року, за постановою ВЦВК І РНК
РСФСР, цей край дістав назву Кирrизької АРСР.
.Відповідно до декретованої структури державної влади в
республіці проведено чітке розмежування ?ідлеrлост
окремих ділянок діяльности федеративних І респуБЛl
канських opraHiB влади, До республікаНСЬК9Ї під еrлости
віднесено комісаріяти: внутрішніх справ (без кеРlВництва
поштою і телеrрафом), юстипії, освіти, забезпечення
.' б я п
здоров'я, земельних справ І СОЦІяльноrо за езпеченн. u
У жовтні 1920 року відбувся перший Всеказахськии
з'їзд Рад.
у роботі з'ізду брало участь 273 делеrати з усіх
областей Казахстану. Серед делеrатів було 128 казахів, 127
росіян та 18 представників інших національностей. З
заrальноrо числа делеrатів 197 осіб було членами
комуністичної партії, тобто понад 72 відсотки. 74
Прийняття статусу автономії, як і склад представ
ництва на з'їзді Рад (національний чи то партійний)
вказують на те, що питання автономії і правові норми в
республіці вирішувались не в порядку волев явленн
MicueBoro населення, а все стверджувалось за вкаЗІВками и
диктатом РКП<б).
Демократичні паРТll Закавказзя: мусават.исти
Азербайджану, дашнаки Вірменії,. м ншеви и rрузІЇ
після жовтневоrо перевороту в РосІЇ рІшуче ВІДмежувались
від РСФСР і в листопаді 1917 року утворили Закавказький
Комісаріят, а після розrону більшовиками Всерос йсь их
Установчих Зборів (січень 1918 року) Закавказькии сеим:
Внутрішні національні протиріччя поміж народа и, як
входили до складу единої Закавказької респуБЛІКИ, І
представниками партій сейму, а також під тиск<;>м
Туреччини, яка кинула свої військові з'еднання на терИТОрІЮ
республіки з метою захоплення частини земель, Закавказька
55
республіка розпалась на три самостійні держави:
Азербайджан, Вірменію і rрузію. 75
. OKpe i райони республіки Закавказзя в національному
BIДHo eHНI являли собою конrльомерат національностей і
Hap дlВ, а тому питання територіяльноrо розмежування
ПОМІЖ ними було уже складним. На цьому (рунті часто
ТРаІ ЛЯЛИСЬ збройНІ сутички, а то й напіональна різанина
ПОМІЖ rрупами населення в тій державі, чи й поміж
державам.и, що.ослаблювало політичну piBHoBary їх урядів.
u До МІжнаЦІОнальної невпорядкованости долучалось ще
и те, що на землях цих республік у час їх постання
знаходилось баrато деморалізованих військових частин
прифронтовuої смyrи з Туреччин.ою. Все це створювало
сприятливии (рунт для ширення БІЛЬШОВИЦЬКОЇ пропаrанди
особливо в промислових районах та великих aДMiHiCTpa
тивних осередках Баку, Еревані, Тифлісі та інших містах
де І!рац вали. в .пар ій и,,; більшовицьких rypTKax і cepe
робlТНИКІВ таКІ .ВІДОМІ ДІЯЧІ РСДРП(б), як Сталін, Шаумян,
Порф Джапар!дзе, Сурен Спандрян, Анастас Мікоян
Мешада Азизбеков, Нариманів і ін. '
Прихід до влади більшовиків та встановлення
радянськоrо режиму в республіках Закавказзя власне нічим
не відрізнялось від захоплення влади в інших HOBO
посталих держ вах з. їх демократичним укладом у
державному кеРlВНИПТВІ.
З кінцем квітня 1920 року Военно революційний
KOM !eT.. Mi Ta Баку, u захопивши владу, телеrрафував
ЛеНІНОВІ. Тимчасовии Военно революційний комітет
Азербайджанської р дянської. незалежної республіки,
ставши у влади з ВОЛІ реВОЛЮЦІйноrо пролетаріяту міста
Баку }а трудовоr<;>u селянства Азербайджану, проrолошуе
старии . (попереднlИ) мусаватистський уряд зрадником
народу І BoporOM Радянської Росії.
, Не маючи спро оrи власними силами утримати натиск
з еднаних банд .?вн шньої. і внутрішньої контрреволюції,
ВОЕНн рев юЦІ .НИИ KOMlТeT Азербайджану пропонуе
УРЯДОВІ РосІИСЬКОІ радянської республіки укласти братський
56
союз для спільної боротьби з світовим імперіялізмом і
просить неrайно подати революційну допомоrу порядком
надсилки частин Червоної армії". 76
Емісари РКП(б), як видно з тексту ціеї телеrрами,
виконали свое доручення. .
у дрyrій половині листопада 1920 року БІЛЬШОВИК
Вірменії за допомоrою о надцятої paД CЬKOї ЧеРВОНОІ
армії захопили владу в ЦІИ при ордоннlИ З Туреччино \.
країні, поваливши уряд дашнаКІВ, та встановили в НІИ
радянський режим. ..оо.
Подібна тактика була застосована І в rРУЗll. В середиНІ
лютоrо 1921 року в одному з повітів rрузії було CTB peHO
Революпійний комітет для керівництва повстанням І для
вста овлення радянської влади. Та TOMY щО PeBK M не мав
до CBoro розпорядження збройних сил І не мав ЩІ :РИМ
народу, він звернувся про допомо до ЧеРВОНОІ арМll.
Допомоrа, звичайно, неrайно наспіла, вже з КI цeM лютоrо
1920 року rрузія потрапила до рук БІЛЬШОВИКlВ.
З приводу Uboro rриrорій Орджонікідзе rоворив H
першому Закавказькому з'їзді Рад: "Не було б Радянсько
Росії не було б Радянськоrо Азербайджану, РадянськО!
rрузії. Радянськ.?,ї BipMe iї, і o ,!ині"В И знаходились би
під п'ятою анrЛlиськоrо ІмпеРІЯЛlЗМУ . . .
Поминаючи пропаrандивний випад ОРДЖОНІКІДзе ЩОДО
політичної та економічної залежности деМОКl?атич их
урядів республік Закавказзя. треба відмітити, ЩО ІЯЛЬНІСТЬ
більшовицьких керівних opraHiB у ЦИХ респуБЛl ах мала
антинародний характер і спрямовувалась в IН epecax
РКП(б). На Vl11 з'їзді Рад Ленін казав: :'На СХОДІ наша
політика за пей рік (1920) дістала величезНІ досяrнення. и
маемо вітати утворення і закріплення радянських респуБЛlК
Бухарської, Азербайджанської і Вірме.нськоїоо . рУЖНІ
відносини селянсько радянських респуБЛІК з РОСlИською
сопіялістичною республікою вже зміцнені практичними
наслідками нашої політики". 78 .'
Але встановлення радянської влади І закршлення
успіхів політики РКП(б) в республіках базувалось, як пе
57
видно з наведених фактів, на збройній СИЛІ карних
opraHax.
На вимоrу, висловлену в резолюції Друrоrо IHTepHa
ціоналу про проведення референдуму в rрузії і про вивід з
ціеї країни військ Червоної армії, до чоrо приедналась і
Анrлійська робітнича партія, Ленін у листі до Л. Б. Красіна,
радянськоrо посла в Лондоні, з приводу Uboro писав:
"...вивід військ з rрузії і приведення там референдуму було
б цілком розумно й моrло б бути визнане за таке, шо
походить від людей, які не з'їхали з rлузду... якщо б воно
було поширене на всі народності земної кулі...". 79
Цю відповідь можна розуміти так, шо національно
політичний статус тіеї чи іншої радянської держави, яка мае
зв'язок з РСФСР за домовленістю чи просто включена до її
складу, як автономно правова одиниця, практично не
користупься більшими правами, як будь яка держава
колоніяльно залежна від своеї метрополії. Справжне
безправне положення радянських національних республік і
автономних областей було прямим порушенням 9 oї точки
проrрами партії, прийнятої на Vlll партійному з'їзді 1919
року, про рівність усіх напій та об'еднання національних
держаr лише на базі обопільної добровільної зrоди.
у теоретичній розробпі "Держава і революпія" Ленін,
покликаючись на вчення Маркса і Енrельса про допільну
розв'язку напіональноrо питання і форми державноrо
управління, ВІДмічав. що демократичний пентралізм
повинен виключати "будь яке" командування "зверху
безумовно". 80 Енrельс, цитував Ленін, пропонував як
проrраму дії "повне самоуправління в провінціях (rуберніях
чи областях), повіті і rромаді через урядовців, вибраних на
підставі заrальноrо виборчоrо права, скасування всіх
міспевих і провінційних властей, призначуваних
державою". 81
у дійсності ж у тl роки РКП(б) висувала й
рекомендувала своїх кандидатів на відповідальні керівні
становища в усіх національних республіках, приховуючи
rолий пентралізм фіrовим листком демократизму, що мав
назву партійних з'їздів, наuіональних рад тошо. . u
Теоретичні передумови про самовизначення наши аж
до відокремлення від Po iї, як про ц широко пр?
rолошувалось в усіх творах І виступ х ЛеНІна.. в практичнlИ
дійсності розкрили їх повну фальш І облудНІСТЬ.
ПРИМІТКИ
1. Ленин, т. 21, изд. 3. стор. 31б.
2 Там же стор. 31б 318.
3: Велика октябрьская соц. революция на Украине. Киев.
1957, т. 2. стор. 18. u
4. В. И. Ленин, И. В. Сталин. Об октябрьскои революuИИ.
оrиз, 1945, стор. 3б 38.
5. Ленин, т. 22, изд. 3. стор. I21 123.
б. Там же, стор. 592.
7. "вопросы1 истории". М., ч. 5, 19б8, стор. 14 15.
8. Коммунистическая партия Украини в резолюциях и
решенияХ... Киев, 1958. стор. 7.
9. Ленин, т. 22, изд. 3, стор. 224.
10. Там же, стор. 257 258.
11. Там же, стор. 41б.
12. Там же, стор. 111.
13 "Большевик". ч. 11, 1924. стор. І5б.
14: В. И. Ленин, Соч. rосударство и революuы1,' М.,І95І.
стор. 49.
15. Там же. стор. 67. u
lб П В Феденко. Соціялізм давній і новочаснии, Лондон
І9б8, c op 2іІ; "вопросы1 истории КПСС" ч. 3,1958. стор. 4447.
17. КПСС в резолюцияХ,... ч. І. изд.7. стор. 443.
18. ЛениН, т. 24, изд. 3. стор. 819.
19. ЛениН, т. 25, изд. 3. стор. 115.
59
58
20. Ленин, т. 24, изд. 3, стор. 577.
21. Там же, стор. 578.
22. С. Мазлах і В. Шахрай. До хвилі, вид. 2, Нью Йорк.1967,
стор. 205.
23. Там же, стор. 88.
24. "Жизнь национальностей", 31 декабря 1920 r.
25. КПСС в решениях...Ч. І, изд. 7, стор. 458.
26. Двенадцатий с'езд РКП(б), стеноrрафический отчет, М.,
1968, стор. 572.
27. "Жизнь национальностей", 21 декабря 1919.
28. Ленин, т. 24, изд. 3, стор. 229.
29. Там же, стор. 659.
30. Там же, стор. 656.
31. Там же, стор. 656.
32. Там же, стор. 657 658.
33. И. И. rрошев, Исторический опит КПСС по
осуществлению лининской национ. политики, М., 1967. стор. 129.
34. Там же, стор. 129 130.
35. Там же, стор. 129.
36. "Жизнь национальностей", 8 февраля 1920 r.
37. История советской конституции 1917 1956, М.,1957, стор. 105.
38. И. И. rрошев, Исторический опит КПСС по
осуществлению ленинской национ. политики, М., 1967, стор. 119.
39. "Жизнь национальностей", 14 декабря 1919 r.
40. Большая советская энциклопедия, т. 5, 1927, стор. 135.
41. Всесоюзная коммунистическая партия, Татарская обл.,
стеноrрафический отчет ІХ обл. конференции, Казань, 1924.
42. Ленин, т. 29, изд. 3 стор. 397 98.
43. КПСС в резолюциях... ч. 1, изд. 7, 1953, стор. 700.
44. М. Скрипник. Статті і промови, т. 2. Харків, 1931, стор.
18 19.
45. И. В. Сталин, Сочинения, т. 4. М., 1947, стор. 160.
46. А Нусупбеков, Х. Бисенов, Фальсификация истории и
историч. правда, Алма Ата, 1964, стор. 72.
47. Большая советская энциклопедия, т. 30, М. 1937, стор. 595.
48. Там же, т. 55, М.,1937, стор. 683.
49. Очерки истории коммунистической партии Узбекистана,
Ташкент, 1964, стор. 44.
50. А Нусупбеков, Х. Бисенов, Фальсификация истории и
историч. правда, Алма Ата, 1964, стор. 84.
51. Там же, стор. 74.
52. Ленин, т. 29, изд. 3, стор. 373.
53. Очерки истории коммунистической партии Узбекистана,
Ташкент, 1964, стор. 45.
54. Там же, стор. 58.
55. А. Нусупбеков, Х. Бисенов, Фальсификация истории и
историч. правда, Алма Ата, 1964, стор. 73.
56. Ленин, т. 24. изд. 3. стор. 811.
57. Очерки истории коммунистической партии Узбекистана,
Ташкент, 1964, стор. 65.
58. Ленин, т. 24, изд. 3. стор. 811.
59. Там же, стор. 531.
60. Очерки истории коммунист. партии Узбекистана,
Ташкент, 1964, стор. 70.
61. Там же, стор. 77.
62. Там же, стор. 78 79.
63. Там же, стор. 80.
64. Там же, стор. 102 1O3.
65. Там же, стор. 107.
66. Там же, стор. 108, 112.
67. Там же, стор. 94 95.
68. Н. Исламов, В. Козачковский и др., Таджикская ССР, М.,
1958, стор. 65.
69. Очерки истории коммунист. партии Узбекистана,
Ташкент, 1964, стор. 104.
70. Там же, стор. 98, 99
71. А. С. Елаrин, Социалистическое строительство в
Казахстане в rоди rражданской войни (1918 1920), Алма Ата, 1956,
стор. 112.
72. Там же, стор. 273.
73. Там же, стор. 287 289.
74. Там же, стор. 297.
75. Большая советская энциклопедия, т. 1, 1926, стор. 661 662.
76. Ленин, т. 29, изд. 3. стор. 508 09.
77. rp. к. Орджоникидзе, Статьи и речи, т. І, 1956, стор. 261.
78. ЛеНИН, т. 26, изд. 3, стор. 27.
79. Ленин, т. 27, изд. 3, стор. 145.
80. В. И. Ленин, rосударство и революция, М., rосизд. 1951,
стор. 67.
81. Там же, стор. 68.
60
61
3. НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА РКП(б) У ПЕРІОД
ТВОРЕННЯ ЦЕНТРАЛІЗОВАноr ДЕРЖАВИ
найтіснішоrо зближення з РосїЕю пiдrотувати виrнання їх із
зrаньбленням" .1
Після жовтневоrо перевороту жодному з народів Сходу
і Півдня не пощастило звільнитись від панування Москви.
Ленін у своїй промові на московській rуберніяльній
конференції РКП(б) у листопаді 1920 року, пояснюючи
причини харчових і rосподарчих труднощів (нестача хліба,
цукру, палива, промислової сировини тощо) вказував на те,
що промислові центри й міста, які все це одержували
раніше з Сибіру, України, Туркестану й Кавказу, були
відрізані від цих джерел. "...Підставою до поліпшення, яке
тепер спостеріrаеться, в значній мірі е приеднання цих
районів", заявив він. 2
Ці слова Леніна також стверджують, що rасло про
право приrноблених націй Росії на їх державн
відокремлення було лише тактичним засобом у спраВІ
створення централізованої баrатонаціональної держави..
Щоб збереrти принаймні уявність державної окреМIШ
ности у приеднаних національних республіках, ЦК РКП(б)
вимаrав від членів РКП(б), яких спрямовувано в ці країни
для партійної й державної керівної роботи, щоб вони були
особливо уважні до національних особливостей кожноrо
народу. Післанці РКП(б) мали провадити політику соціяль
Horo розшарування, особливо по селах, надаючи максимум
матеріяльних виrід незаможним сел.янам, та в окреми
випадках застосовувати політику полпичних, культурних І
економічних поступок щодо вимоr місцевої інтеліrенції та
середніх кляс суспільства. Ці заходи спрямовувались H
зміцнення й закріплення радянської владИ. В УкраїНІ,
наприклад, на вимоrу Леніна, члени партії c. p.
(боротьбісти) були допущені на керівні пости в уряді поруч
з членами КП(б)У. В Туркестані деякий час було дозволено
існування Крайовоrо мусулманськоrо бюра, як партійноrо
opraHY рівнорядноrо з Крайовим комітетоМ Комуніст чної
партії Туркестану, і навіть існування Крайовоrо КОМІтету
чужоземних комуністів.
У своему зверненні до комуністів росіян, які працювали
63
У національних республіках і областях, де
закріплюва ась радянська влада, керівні аДМІНІстративні
поса . ПО ІДали член Р П(б), орrанізовані у місцеві
парт иНl .об еднан я з ВlДПОВlДНИМИ назвами: Комуністична
парТlя БІЛЬШОВИКІВ України, Білорусі, rрузії тощо. Така
орrанізаційна структура забезпечувала в новостворених
державних формаціях керівництво й контролю всіх ділянок
rромадс.ькоrо життя. Будь які спроби послабити функції
центра!'lзованої системи рішуче засуджувались і
переСЛІдувались.
У березні 1919 року на VIII з'їзді РКП(б) прийнята була
OCTa OBa, яка rарантувала націям Колишньої російської
ІМперн пра о на державне відокремлення. Проте, ця ухвала,
як скоро з ясувалось, мала виключно тактичне значення.
Уже.в травні Toro ж року Ленін, довідавшись про рішення
парТІйної орrанізації есерів міста Катеринослава (Дніпро
петровська) захищати інтереси MicueBoro населення
телеrрафував rолові Раднаркому України: "Резолюці
катеринославських есерів показуе, що це мерзотники,
зах. сники кулаків. .Тр ба підняти проти них rазетну HariHKY
за ІХ захист кулаКІВ І за rасло протидіяти централізації...
взяти їх під найсуворішу контролю і у випадку наймен
шоrо їхньоrо відхилення від лінії уряду в питаннях
харчово му, кооперативному, фінансовому та в питаннях
62
в Туркестані, Ленін вимаrав, щоб вони відносились до
тубільноrо населення з якнайбільшою терпеливістю й
довір'ям, підкреслюючи, що "для всіеї Азії і для всіх
колоній світу, для тисяч мільйонів людей буде мати
практичне значення відношення Радянської робітничо
селянської республіки до слабких, дотепер приrноблених
народів" . 3
.З установленням радянської влади на Кавказі, в rрузії,
eНlH у директивному листі до С. Орджонікідзе (керівника
бшьшовицькоrо захоплення влади на Кавказі) вказував,
щоб неrайно озброїти робітників і селянську бідноту,
ств рюючи ЦИМ способом міцну rрузинську Червону
арМІЮ, а щодо інтеліrенції і дрібних торrівпів щоб
застосувати політику поступок.
Щоб. злаrідни!и напруженість у боротьбі rрузинів за
незалежНІСТЬ, ЛеНІН у цьому ж листі радив Орджонікідзе
шукати СПрИЙНЯТЛивоrо компромісу з rрузинськими меншо
виками і зокрема з їх лідером Жорданіею відмічаючи
" . "
що це пrантськи ваЖЛИво".4
Под бні ф рми поведінки рекомендувалось застосо
вувати І до ІНших неросійських національностей, які
ставали на шлях радянської державности.
Деклярація про право приrноблених націй на їх
відокремлен я від Росії не здобула на практиці правної
н рми. ДеяКІ радянські національні республіки, як Україна,
БІЛОРУСЬ, За авказька федерація, приймали статус незалеж
них респуБЛІК, але їх незалежність була номінальна; вони
залишались фактично залежними від директивних настанов
КП(б). На VIII з'їзді РКП(б) ухвалено у справі взаемо
ВІДн шення поміж партіею і Радами, що "комуністична
парТіЯ тавить пер д собою завдання здобути вирішальний
вплив u повне керlВНИЦТВО в усіх орrанізаціях трудящих:
професlИНИХ союзах, кооперації, сільських комунах і ін.
Ко ністична п ртія особливо домаrаеться проведення
СВОЕІ проrрами J cBoro повноrо пріоритету в сучасних
державних орrанізаціях, якими еРади. РКП повинна
здобути для себе неподїЛьне політичне зверхництво в Радах
і фактичну контролю над усіею їх роботою". 5
Отже, конституційна незалежність України, схвале:"а на
ІІІ з'їзді Рад СРСР в березні 1919 року, чи якоїсь ІНшої
радянської держави, як і декрет Всеросійськоrо Централь
Horo Виконавчоrо Комітету про об'еднання радянських
республік з червня 1919 року, який обмежував суверенітет
України, Білорусі, Латвії, Литви і Криму це результати
політики РКП(б).
В усіх національних республіках, утворених за
радянським зразком і за активної участи емісарів РКП(б) та
більшовицьких збройних сил, домінантне становище в
партійних орrанізаціях і урядових республіканських та
обласних установах посідали немісцеві елементи. Спів
відношеннg членства в партії за національністю зrідно з
матеріялами Всесоюзноrо партійноrо перепису 1927 року,
як писав Волтер Колаж, було таке: українців 5. 88
відсотка (все населення становило 21 відсоток); узбеків
0.54 відсотка; казахів, кирrизів 1.3 відсотка; татар 1.05
відсотка; жидів 5.21 відсотка, росіян 71,96 відсотка
(все населення 52.91 відсотка).б
Не зважаючи на мале число неросіян у рядах РКП(б),
майже в усіх партійних орrанізаціях республік і областей
велась вперта боротьба за розширення норм сувереннос!и.
Крім Toro, сам народ провадив боротьбу проти силомщь
установленої системи соціяльноrо ладу і проти будь яких
форм залежности від Росії. ..
У Туркестані, де на початку 1920 их рОКІВ KeplВHa роля
в партійному й державному будівництві належала
спеціяльно створеній Туркестанській комісії, на п'ятій
Краевій конференції комуністичної партії в січні 1920 р. !.;
Рискулов (rолова Крайкому мусулманськоrо бюра) в СВОlИ
доповіді про національне питання стверджував, що
Крайком комуністичної партії TYPKec aHY (КІ!Т) не може
мати жодноrо впливу на мусулмансьКl маси, І пропонував
створити комуністичну партію тюркських народів, замість
діючої КПТ.7 Тоді ж на третій конференції мусулманських
65
64
комуністів була прийнята резолюція про зміну назви aBTO
номної республіки "Туркестанська республіка" на
"Тюркська республіка", що мало свідчити про існування
единоrо тюркськоrо народу.8 Хоч цю ухвалу підтримали
місцеві комуністи, одначе Туркестанська комісія повела
рішучу боротьбу з цими сепаратистськими тенденціями,
кваліфікуючи їх як націонал ухильницькі, що суперечать
основним засадам ленінської національної політики TBopeH
ня централізованої держави. Одночасно в Туркестані йшла
вперта боротьба з народним рухом, басмачеством, спрямо
ваним на повний відрив від Росії.
У Заволжі, Татарії та Башкирії місцеві партійці на чолі
з Султан rаліевим домаrались поширення національних
прав для татар і башкирів у їх культурному, rосподарчому
й адміністративному будівництві, вели вперту боротьбу з
партійним керівництвом республік, яке складалось в OCHOB
ному З немісцевих елементів. Султан rаліев, лідер опозиції,
користувався великою популярністю серед мусулман
Заволжя, ідейно був пов'язаний з Т. Рискуловим і навіть з
басмачеством.9 Місцеві партійці, які були у складі РКП(б),
не творили ед,!. юrо :,юно:,іту й не були однодумні у
практичному ЗДlИсненНІ нацІОНальної політики.
В Україні ліві есери "боротьбісти" та члени YKpaїH
ської комуністичної партії (УКП), а частково і члени
КП(б)У також провадили боротьбу за поширення CYBepeH
них прав республіки. Ух вплив серед MicueBoro населення
був настільки значний, що акт злиття "боротьбістів" з
КП(б)У Ленін на ІХ з'їзді РКП(б) кваліфікував як
"перемоrу, що варта двох великих битв".10
Приеднання "боротьбістів", членство яких складалось з
місцевих національних елементів, до КП(б)У, яка була
створена з росіян і зрусифікованих елементів MicueBoro
населення та інших національностей, часто надісланих з
інших районів Росії, rарантувало для РКП(б) повну
контролю і владу над діяльністю всіеї КП(б)У. Поза
партїЕю, крім збройної боротьби військ Української Hapoд
ної Республіки в роки 1917 1920, широко розrалужена була
66
мережа повстанськоrо руху за повний відрив від Росії. Цей
рух провадився у роки 1919 1921.
Селяни й національно свідома інтеліrенція Білоруси
провадили кілька років боротьбу з накинутим рад нським
режимом, але, як і в інших національних респуБЛІках, не
мали успіху.
З установленням радянської влади на Кавказі, в УСІХ
трьох раніш незалежних республіках (Азербайджан,
Вірменія, rрузія) Політбюро РКП(б) схвалило, a
пропозицію Леніна, проект об'еднання цих трьох респуБЛІК
у Закавказьку Федерапію (листопад 1921 р.), що мало
скріпити радянізацію Uboro району. "Без Закавказької
Федерації, opraHY національноrо миру, неможливо було б
збереrти на Кавказі радянську владу" .11
С. Кіров на пленумі професійних союзів rрузії в rpудні
1921 року, в доповіді про Закавказьку Федерацію rоворив:
"...якщо вдарять по РСФСР (імперіялісти), синяки й у вас
під очима будуть; якщо цвьохнуть імперіялістичною наrай
кою по революційному Баку, воrники з очей посипляться
й У незалежної rрузії... І дЛЯ РСФСР не байдуже, як до неї
підійдуть Закавказькі республіки: не за черrою, не кожна
окремо, а дружньою родиною".12
Враховуючи економічні і стратепчНl виrодИ з
об'еднання республік Закавказзя в федерацію, РКП(б)
розпочала підrотовку до їх об'еднання від Toro часу, як
тільки в rрузії прийшло до більшовипькоrо перевороту.
Уже у квітні 192] року Ленін дав доручення С.
Орджонікідзе, керівникові Кавказькоrо бюра ЦК РКП(б),
підrотувати поrодження про створення Закавказькоrо
обласноrо rосподарчоrо управління, об'еднати керівництво
залізницями та іншими rосподарчими орrанами. ЦК
РКП(б) вважав настільки важливим об'еднання Закавказь
ких республік у федерацію, шо з приводу Uboro доручено
виступити з пропаrандивними доповідями на мітинrах і в
пресі чільним партійним діячам РКП(б). CT iH, H зібран:
ні тифліської орrанізації Комуністичної парТlї rрузІЇ в липНІ
1921 року, rоворячи про черrові завдання комунізму в
67
rрузії і на Закавказзі взаrалі, відмічав доцільність об'еднан
ня e лише по лінії rосподарчих заходів, але й заrально
наЦІОІ.ІаЛЬ ИХ. "...Щоб розвіяти атмосферу взаемноrо
неД?ВlР'я І поновити братерські зв'язки поміж робітниками
наЦІОнальностей Закавказзя і Росії саме для uboro (як
конт пропозиція про поновлення старих rуберній:
ТифЛlСЬК?Ї, Бакинської і Еріванської) треба збереrти
незалежНІСТЬ як rрузії, так і Азербайджану та Вірменії. Це
не виключае, а, навпаки, завбачае потребу взаемної
rосподарчої і іншої підтримки та необхідність об'еднання
rоспо?арчих .зусиль незалежних радянських республік на
засаДl доБРОВlЛьноrо поrодження і на основах конвенції". 13
Та тому, що баrато комуністів місцевих національ
ностей дивилися на федерацію, як на крок до обмеження їх
суверенности, пропозицію ЦК РКП(б) вважали для себе за
несприятливу. Активність же РКП(б) у цій справі була
особливо rOCTpo виявлена. Ленін, пропонуючи проект
федерації на затвердження Політбюра РКП(б), вказував на
те, щ?б пропаrанду в справі федерації провадити
якн йбlЛЬШ активно. "Запропонувати Центральному
КОМІТету rрузії, Вірменії, Азербайджану поставити питан
ня про федерацію широко на обrоворення партії і робочих
та сеЛ1!НС КИХ мас, енерrійно вести пропаrанду за
федераЦІЮ 1 провести (підкреслено в ориrіналі І. Б.) її на
з'їздах. Рад кожної республіки; у випадку рішучої опозиції
точно І своечасно повідомити Політбюро ЦК РКП".14
Професійні революціонери, керівне ядро РКП(б)
показали себе в революцію 1917 року і після жовтневоrо
перевороту вмілими "майстрами" сопіяльної революції.
Для по алення демократичних урядів, сформованих у
револ ЦІЮ 191 року на теренах колишньої російської
ІМ? Рll, вони ВМІЛо використовували соціяльні протиріччя,
яКІ ІСНУВали поміж сильним і сконцентрованим пролетарія
том, з одноr? боку, і слабкою промисловою та торrовель
ною буржуаЗІею, з друrоrо, а також поміж масою мало
земельноrо і безземельноrо селянства і відносно нечислен
ною rрупою великих землевласників. Процес соціяльної
68
революції в таких умовах набирав характеру в основному
селянськоrо руху, і вплив місцевих національних елементів
у цьому русі був дуже значним, особливо внепромислових
районах російської імперії.
Враховуючи історичний досвід і пройдений шлях
революційної боротьби в Росії до 1917 року, Сталін 1925
року писав у rазеті "Большевик'\ що селянське питання
треба розrлядати як національне, Ke об'еднуе в собі "ш
питання національної культури, нашональної державности І
інше... Без селянської армії немае і не може бути потужноrо
національноrо руху" .15
В окремих випадках, щоб зм'якшити дію національних
аспірацій значної частини неросіян, спрямовану на відрив
від Росії, РКП(б) робила в національних республіках
малочисельному промисловому пролетаріятові ряд
поступок як заrальнополітичноrо, так і національноrо
значення. В Туркестані, наприклад, п'ятий з'їзд комуністич
ної партії (1920 р.) відповідно до настанов ЦК РКП(б)
прийняв ухвалу відкомандувати "затруених великодер
жавним шовінізмом робітників" та застосувати найнеобхід
ніші поступки тубільцям з метою послабити їхні BiдцeHTpo
ві рухи}б
В інших національних республіках з посиленням
відосередковоrо руху партія також ішла на поступки.
Урядам України і Білоруси в окремих випадках надавалось
право самостійно вирішувати те чи інше завдання в ділянці
державноrо будівництва, rоловно по лінії народної освіти.
Навіть у зовнішніх зносинах з країнами Заходу цим рес уб
лікам надавалось право виявляти свою суверенНІСТЬ,
звичайно, під безпосередньою контролею РКП(б). 1920
року на Ризькій мировій конференції У країна і Білорусь, як
партнери РСФСР, брали участь у переrоворах з Польщею,
підписували мировий трактат і відкривали посольства в
Польщі і Німеччині. Тому одначе, шо московське MiHiCTep
ство зовнішніх справ фактично було канцеляріею чужо
земних справ при ЦК РКП(б), як писав радянський дипло
мат rриrорій Беседовський, роля українськоrо й білорусь
69
Koro МІНІстерств закордонних справ була ще значно більш
принижена: всю свою роботу вони змушені були поrоджу
вати з Москвою. 17
Запровадження нової економічної політики 1921 року
(проект якої запропонував Ленін і затвердив Десятий з'їзд
РКП(б)), крім CBoro прямоrо завдання відновлення
народноrо rосподарства, приведеноrо до меж повноrо зане
паду в період військовоrо комунізму, було також поступ
кою селянству, яке активно підтримувало національний рух
і праrнуло до сепаратизму. Національне питання в умовах
мирноrо існування радянських республік набирало такої
rостроти, як і справи rосподарчі. Вони доповнювали одне
одноrо. Щоб уникнути катастрофи, яка у зв'язку з цим
насувалася, треба було застосувати термінові й енерrійні
заходи розвіяти дух російськоrо червоноrо патріотизму,
хоч би в йоrо зовнішніх проявах, зродженоrо успіхами
військовоrо часу, коли Росія з півколонії Західньої Европи
перетворилась у форпост cBiToBoro соціялістичноrо руху.
"оо. Наші товариші з rордістю і небезпідставно вважають
себе росіянами, а іноді навіть дИвляться на себе насамперед
. .. .
як на рОСІЯН, вони шнують не СТlльки радянську владу І
радянську федерацію, скільки вони сповнені тенденпії до
"едИНОЇ, неподільної" .18
Щоб опрацювати нові конкретніші заходи в рішенні
національноrо питання, ЦК РКП(б) на чолі з Леніном
поставили йоrо на розrляд X ro з'їзду партії поруч з питан
нями rосподарчоrо порядку.
Сафаров, делеrат Туркестану, у СВОlИ спіВДОПОВІДІ З
національноrо питання (основним доповідачем був Й.
Сталін) намалював дуже сумну картину жалюrідноrо стану
MicueBoro населення в державному будівництві краю. Він
rоворив, що поскільки комуністична партія в Туркестані
утворилась лише після жовтневоrо перевороту, коли
РКП(б) стала урядуючою партіею, в П ряди включились
колишні російські урядовці, які, як він стверджував, в
умовах національної ворожнечі вважали, що "треба
створити будь яку владу, але обов'язково владу росіян".19
70
Практично було так, відмічав Сафаров, шо колишНІ
російські поліпаї, росіяни заможні селяни, а в окремих
випадках і російське духівництво стали вершителями влади.
"В час революції там творились такі жахи, про які ча
сказати одверто, щоб "рассейские" колонізаційні нахили, яКІ
ще живуть у нас в рядах, були вижиті остат чн , щоб
резолюції Комінтерну (доповідач мав на уваЗІ РІшення
Комінтерну з національноrо питання, прийняте на 2 мy
конфесі в липні 1920 року відповідно до тез Леніна) для нас
не були порожнім звуком". 20 .
Щоб покінчити з проявами колонізаторської ПОЛІТики в
Туркестані, rоворив Сафаров, основним завданням РКП(б)
мае бути ліквідація всіх решток національної нерівности,
застосування діючих форм підrотовки національної
інтеліrенції з посеред місцевої бідноти та широко
поставлена освіта рідною МОВQЮ. Сама ж "комуністична
партія цілком ясно повинна визнати, що для Toro. щоб
пов'язатись з масами, вона мусить rоворити тіею мовою,
якою rоворить місцева біднота. Вона мае допомоrти в
культурному розвитку... місцевій бідноті..., доп?маr ючи ї
рідною мовою, за допомоrою культурних засобlВ, яКІ е до II
розпорядження, стати самостійно на ноrи". 21
На заrальноросійські тенденції в Україні вказав II
делеrат з'їзду В. Затонський, член ЦК КП(б)У. У своему
слові відмічаючи наявність в рядах РКП(б) колоніза
торс ких елементів і місцевих дрібнобуржуазних Haцio
налістичних, він підкреслював, що "відкараскуватися від
питання rолим проrолошенням права націй на caMO
визначення або навіть права націй на державне Biд
окремлення не можна ... національний рух тепер набувае
дуже поважноrо значення". 22
Повстанський рух, як протирежимний акт і в той же час
спрямований на відрив від Росії, хоч і йшов на спад
наприкінці 1920 року, але в середині пануючої партії йшла
боротьба за поширення суверенітету республіки. Затонський
rоворив: "Я вважаю, що метод федерації правильний... але
я особисто не знаю, в яких взаемозв'язках ми знаходимось
71
тепер з РСФСР... ЩО ж rоворити про широкі маси? З
укладенням останньої умови (промовець мав на увазі умову
про об'еднання наркоматів військових і морських справ та
створення ряду інших об'еднаних наркоматів) ми не то
знаходимось у федерації, не то не знаходимось". 23
Характеристичним деталем промови Затонськоrо було
те, що він пропонував "витравити з rолів товаришів
поняття про радянську федерацію, як про федерацію
російську", наводячи при цьому приклади, що коли Румунія
чи Німеччина будуть радянськими, то хіба й вони будуть
називатися російськими федераціями? Такі міркування були
ясно спрямовані проти називання республік, об'еднаних у
федерацію, іменем нації rнобительки.
Питання мови, rоворив А. Мікоян, треба вважати
незаперечним. Він, як і баrато інших промовців, уважав
суттевим недоліком у справі розв'язки національноrо
питання те, що опрацьовані і проrолошені радянським
урядом норми на практиці не здійснюються. 24
З'їзд визнав, що російські комуністи, які зросли в
умовах державної напії, на місцях своеї праці недостатньо
врахували і применшували значення національних особли
востей націй приrноблених, часто вульrаризували й викрив
лювали політику партії в національному питанні, що в
практичному житті вело до великодержавности і проявів
російськоrо шовізнізму. Комуністи тубільці, які пережили
період тяжкоrо соціяльноrо і національноrо rноблення,
часто перебільшували значення національних особливостей
у партійній і радянській роботі, залишаючи позаду клясові
інтереси працюючих, що вело до ухилу від комунізму в бік
буржуазно демократичноrо націоналізму. Обидва ухили
були засуджені. У практичній роботі визнано подавати таку
допомоrу:
І. Проводити закріплення радянської державности у
формах відповідних до національної особливости коЖноrо
народу.
2. Установити діючий рідною мовою суд, aДMiHiCTpa
ЦІЮ, орrани rосподарства, влади, підібрані з людей
72
місцевих, обізнаних з побутом і ПСИХОЛОrIею MicueBoro
населення.
3. Розвинути пресу, школу, театр, клюбну справу
взаrалі культурно просвітні установи рідною мовою. . .
4. Установити і розвинути широку мережу КУРСІВ І
шкіл як заrальноосвітньоrо, так і професійно технічноrо
характеру рідною мовою (в першу черrу для кирrиз в,
башкирів, туркменів, узбеків, таджиків, азербайджаншв,
татар, даrестанців). 25 .
Така ухвала з'їзду РКП(б) про наЦІональне питання за
активної участи Леніна надавала більші можливості . в
розвитку національної державности приrноблених Hap ДI
Росії взаrалі і зокрема тих, які стояли на нижчому рІВНІ
розвитку культури. . . .
Проте директивні настанови центру на практиш І даЛІ
підпадали остракізмові з боку шовіністично наставлених
елементів партії. В Україні, наприклад, як відмічено на
першій Всеукраїнській нараді КП(б)У, що відбулась у
травні 1921 року, і далі відсовували YKpaїHC. KY MOB
друrий плян. 2б В Татарії, на ІХ обласНІИ парТlИНlИ
конференції 1924 року (а це вже після Х і ХІІ з'їздів .РКП(б),
на яких приймались відповідні ухвали про наЦІональне
питання) стверджено зневажливо задерикув те і бездушн
відношення російських радянських уРЯДОВЦІВ до потреб І
вимоr трудяших республіки. 27
Як відомо, Ленін ставив ЗДlИснення права. на
самовизначення тіеї чи іншої національности у залежНІСТЬ
від умов розвитку клясової боротьби та інших обставин
соціяльному житті народу, але, ЩОДО розвитку мови и
національної культури, він вважав, ЩО за всяких форм
державности повинна бути забезпечена система диктатури
пролетаріяту, цебто партії. Л. Троцький у с оїй pOMOBI на
сьомій Всеукраїнській партійній конференЦІЇ (KBlТeHЬ 1923
р.) з приводу Uboro висловив таку думку: оо .
"Звичайно, ми проrолосили право КОЖНОІ наЦІОнал
ности влаштовуватись ПО--СВОЕМУ, аж до відокремлення ВІД
держави, поставивши, розуміеться, над цим правом наш
73
обов'язок революційноrо самозбереження. Там де та чи
інша національна rрупа пов'язуе свою д лю не з
роб тничою клясою, а з імперіялізмом для боротьби проти
робпничої кляси, там закон клясової війни (як це
то увалось до меншовицької rрузії) ставиться понад усі
ІНШІ закони. Та коли задача оборони революції
роз 'язуеться, ми кажемо селянам, міщанам, відсталим
робпникам даної національности: По національній лінії
товариші, у нас з вами розходжень не буде. Ми не лише Ba
дозволяемо, як іноді не до речі висловлюються, ні, ми вам
допоможемо влаштуватись так, як вам з національноrо
боку краще і зручніше. За допомоrою вашої мови ми вам
допоможемо прилучитися до найкращих досяrнень
людської культури..."28
З кінцем 1920 року, не зважаючи на ліквідацію
фронтових операцій проти Вранrеля на півдні і проти
українсько польських армій на заході, заrроза існуванню
радянськоrо режиму була все ще значна. На VIII Всеросій
ському з'їзді Рад Ленін rоворив: "Нова війна, яку Анrлія і
Фра ція будуть підтримувати проти нас, принесе нам
(Ha IТЬ за умов, шо ми закінчимо її цілком переможно, як
закІНЧИЛИ тепер з Вранrелем) колосальні труднощі,
затримае наш економічний розвиток...".29
П о мо.жливість НОВИХ війн rоворив і той факт, що в
ПаР І . eMlr1? HT bKi національні уряди Азербайджану,
rРУЗll, ВІрмеНlI ВЛІТКУ 1921 року уклали поміж собою уrоду
про. "привернення за. допомоrою імперіялістів буржуазно
ПОМІЩИЦЬКИХ порядКІВ у закавказьких республіках". 30
З уваrи на такі можливості, політичні й економічні
зв'язки радянсь их республік набували для РКП(б) особли
Boro значення, 1 вона стала на шлях укладання двобічних
доrоворів поміж так званими незалежними національними
респ.уБЛікам. і РСФСР. У rрудні 1920 року укладено умову
п.ом ж УкраІНСЬКОЮ радянською республікою і РСФСР, а в
СІЧНІ 1921 року між Білоруською радянською республікою і
PC CP: За цими доrоворами творились об'еднані
КОМІсаРІЯТИ военних і морських справ, вища рада Hapoд
74
Horo rосподарства, наркомати зовнішньої торrівлі, iHaH
сів, шляхів сполучення, пошти і телеrрафу. 31 У вересНІ 1920
року підписано доrовір поміж Азербай.n:жаном і РСФС
про проведення единої економічної п?лпики. 32 У rрудНl
1920 року доrовір Вірменії і РСФСР, зrІДНО з яким РСФСР
визнавала незалежність радянської Вірменії і прийняла
зобов'язання подавати військову ДОПОМОry, а у вересні 1921
Ф . 33 У
року підписано поrодження ЩОДО ІНансових справ.
травні 1921 року укладено доrовір rрузії з. РСФСР у
справах військових і rосподарчих. 34 У березНІ 19 1 року
підписано союзні доrовори РСФСР з Хорезмською І Бухар
ською радянськими народнИМИ республіками. 35
Такі двобічні доrовори забезпечували утворення
централізованої баrатонапіональної радянської держави, до
найвищоrо KepiBHoro opraHY якої Всеросійськоrо
центральноrо виконавчоrо комітету (ВЦИК) Україна,
Білорусь, Азербайджан, Вірменія та rрузія п?с лали своїх
представників. Права центральн.их адr-:llНІстра ивни
opraHiB РСФСР у справах ЗОВНlШНЬО І ВНУТрІШНЬОІ
політики відповідно до укладених доrоворlВ стали поширю
ватись і на територію доrовірних з нею республік. 3б
Так під прикриттям доrовірних зв'язків набирала си-:т и
влада центральних відомчих і партійних opraНlB.
Наркомюст РСФСР, наприклад, домаrався, шоб "усі
декрети і постанови Всеросійськоrо центральноrо виконав
чоrо комітету, які стосувалися ведення об'еднаних HapKO
матів, автоматично поширювались і на землі УРСР".
Наркомат РСФСР часто виступав в імені інших доrовірних
республік, без попередньоrо поrодження справи з ними. 37 У
травні 1922 року, коли комісаріят закордонних справ
РСФСР (можливо, У зв'язку з конференціею в r енуї або
Раппалло) порушив міжнаціональний статус Української
республіки, уряд У країни послав формальний протест з
запереченням пропозиції російськоrо уряду виступати в
йоrо імені. 38
Спеціяльна комісія під rоловуванням М. Фрунзе займа
лась розслідуванням ціеї справи. У постанові Політбюра
75
ЦК РКП( ) C.TBepд eHO акт порушення конституційних
прав Укр .ІНИ І. ПІ иинято рішення, що права Української
РадянськО! ОЦІЯЛІстичної Республіки, її незалежність ніяк
не ПОВИ І бути применшені. 39 Одначе, порушення
КОНСТ ТУЦІИНИХ прав У країни продовжувалось і надалі. У
вересНІ 1922 року, наприклад, комісаріят народної освіти
РСФ Р видав постан<;>ву, яка мала б зобов'язувати і
УКРаіНУ, хоч справи ОСВlТИ знаходИЛИСЬ повністю поза йоrо
компетенціею. 40
Для перевірки стосунків поміж РСФСР і УРСР та
вста.новленням норм, якими реrулювались би стосунки
ПОМІЖ цими. республіками, Політбюро ЦК РКП(б)
створило спеЦІЯЛЬНУ !<омісію у складі Д. З. Мануїльськоrо
М. О. Скрипника, И. В. Сталіна. М. В. Фрунзе і ін.4:
Питання про унормування відносин поміж РСФСР і
Україною оБМір овувались чотири рази впродовж липня
1922 року на засшаннях Полі!бюра ЦК КП(б)У, і проект
положе.ння про взаеМОВІДношення поміж цими
респуБЛІками затверджено 21 липня 1922 р.42
М. . В. Фрунзе у розмові з кореспондентом rазети
"KOM НlCT" рОЗІІовів П Ю історію цих переrоворів; інтерв'ю
опуБЛlко ано у ЖО ТНІ 1922 року. Він сказав, що переrо
вори ПОМІЖ УРСР І РСФСР мали значно більше значення
K УНОРIVo1ування відносин лише поміж цими республіками:
З переБІ У роботи Комісії скоро стало ясно, що обмежи
тись. оБМlрко уванням питання лише про взаемозв'язки
П МІ УРСР І РСФСР неможливо. Розвиток торrовельних
зв.я КlВ вимаrав установлення единоrо rрошовоrо знака для
всю радянської федерації скасу ання митних перепон,
усяких обмеж нь. ри заХОДІ кораБЛІВ у союзні порти радян
ських респуБЛІК І .ІНше. Було ухвалено запропонувати всім
с?юзним респуБЛІкам обміркувати питання про взаемо
ВІДн?шен я .радянських республік у всій широті і накресли
ти ВІДПОВІДНІ ухвали".43
. Утворен я спеціяльних комісій для унормування
вшносин ПОМІЖ радянськими національними республіками і
РСФСР, треба думати, не забезпечувало їх продуктивної
76
роботи у виробленні таких форм, які відповідали б вимоrам
сторін, без переrляду конституційних положень. Для uboro
Пленум ЦК РКП(б) створив спеціяльну комісію з участю
представників РКП(б) та республіканських партій.
Фактично ж комісія працювала під rоловування CTa i a, і
остаточну доповідь опрацювала чотиричленна ПlДКОМІСІЯ У
складі Сталіна, Орджонікідзе, Молотова і Мясникова
відомих пентралістів. 44
Завдання комісії поляrало втому, шоб підrотувати
основні положення про створення союзної держави.
Початковий текст тез склав Сталін. В йоrо проекті було
відбито фактичну сторону виявленої конституційної
практики, яку застосовував Ленін упродовж п'яти років,
цебто, він розrлядав радянську державу, як об'еднану
централізовану державу, і уряд РСФСР, як уряд де факто
всіх шести радянських республік. Отже, відповідно до
HOBoro проекту, п'ять радянських національних республік,
які користувались у якійсь мірі статусом незалежности,
мали ввійти до складу РСФСР на правах автономії. 45
Питання про утворення нової союзної держави не вису
валось взаrалі. В тезах Сталіна також не враховувались
наявні прояви великодержавних шовіністичних тенденцій в
апараті центральних урядових opraнiB РСфСР.46
Тези розіслано дО ЦК республіканських партій на
обrоворення. Реакція більшости національних республік
була неrативна. 15 вересня 1922 року ЦК комуністичної
партії rрузії одностайним rолосуванням (один утримався)
відкинув тези Сталіна. В резолюції було сказано:
"...запропоноване на основі тез тов. Сталіна об'еднання у
формі автономії незалежниХ республік вважати перед
часним. Об'еднання rосподарчих зусиль і заrальної
політики вважати необхідним, але зі збереженням усіх
атрибутів незалежности".47
Політбюро ЦК КП(б)У прийняло 3 жовтня ухильну
резолюцію. Воно висловилось за об'еднання, але одночас
но катеrорично домаrалось збереження незалежности
республік, мотивуючи тим, що "практичне централізоване
77
керівництво незалежними республіками може бути цілком
досяrнуте відповідними директивами по партійній лінії".48
Центральне бюро КП(б) Білоруси у вересні 1922 року з
приводу uboro також не дало прямої відповіді. Бюро
ухвалило: "оо. вважати доцільним установити відношення
поміж комісаріятами Білоруси і комісаріятами РСФСР
аналоrічні з тими, які установлено поміж РСФСР і
Україною".49
Тези Сталіна про автономізапію незалежних республік
схвально прийняли лише Центральні Комітети
Азербайджану і Вірменії. В директиві представникові
Азербайджану в Комісії ЦК РКП(б) сказано: "Признати за
необхідне під цю пору неrайне включення Азербайджану в
заrальноросійську федерацію на засадах широкої
автономії". 50
Закавказький крайовий комітет, на чолі якоrо стояв С.
Орджонікідзе, відкинув рішення rрузії і беззастережно
ПРИЕднався до тез про автономізацію, як то прийнято
Центральними комітетами комуністичної партії
Азербайджану і Вірменії. 51
Несхвальне відношення національних республік до ідеї
автономізації мало клопотало Сталіна та йоrо товаришів з
Комісії ЦК РКП(б). Можливо, шо пя комісія, скликана 23
вересня 1922 року, і прийняла деякі зміни в сенсі одержаних
зауважень від національних республік, але від основних
передумов автономізації не відмовилась. 52
ПРОЕКТ тез про автономізапію разом з сприятливими
резолюціями Азербайджану, Вірменії та Закавказькоrо
крайовоrо комітету РКП(б) були послані Леніну. Зміст тез
справив на Леніна rнітюче враження. "З поrляду Леніна,
ПрОЕКТ перекреслював фальшиво федеративну будову, яку
вІН так старанно будував за минулі п'ять років. Прше за все
те, що ПрОЕКТ заrрожував знищенням цілої фікції національ
н?ї рівности, яка, на думку Леніна, пом'якшувала й HeBTpa
ЛІзувала націоналістичні сентименти меншин. Він не бачив
практичних п реваr, які моrли б прийти від ін корпорації
п яти респуБЛІК в РСФСР; цей процес лише послідовно
78
показав би з брутальною відвертістю залежність усіх
комуністичних партій від Росії і приніс би вел кі труд ющі в
майбутньому у виrpаші націоналістич их py lВ для ?ІЛьшо
виків У так званих колоніяльних І нашвколоНlЯЛЬНИХ
країнах".53 . U
Ленін rocTpo розкритикував ПрОЕКТ СтаЛІна и вимаrав
змінити ті положення, в яких передбачалось зверхництво
РСФСР над іншими радянськиМи республіками. Він
запропонував створити нову федерацію, яка об'Еднувала б
на рівних основах усі республіки, включаІ?ЧИ і РСФСР з
окремим урядом. "Ми признаЕМО себе 'рlВНО!lР ВНИМИ з
Українською РСР і іншими та разом І HaplВНI. з ними
входимо до складу HOBoro союзу, нової федераЦІЇ, писав
Ленін. Нова федерація республік моrла б називатись, K
приклад, Союз Радянських Соціялістичних РеспуБЛІК
Европи і Азії"". 54 .
Сталін змушений був поrодитись з ПРОПОЗИЦІЕ
Леніна. У новій редакції ПрОЕКТ утворення Союзу респуБЛІК
розrлянено на Пленумі ЦК РКП(б) 6 жовтня 192 .року.
Тоді ж була створена спеціяльна дев'ятичленна КОМІСІЯ дЛЯ
. 'U U 55
приведення основних принцишв У КОНСТИТУЦlИНИИ ПРОЕКТ: u
Схвалений на Пленумі ЦК РКП(б) ПрОЕКТ КОНСТИТУЦlИ
них принципів послано всім неросійським республі ам ДЛ
узrіднення. ЦК КП(б) rрузії, захищаючи свої наЦІОнальНІ
права, опротестував і цей ПРОЕКТ, З уваrи на те, o до
складу нової федерації rрузинська радянськ респуБЛІка не
включалась безпосередньо, як Україна або БІЛОРУСЬ, а через
посередництво Закавказької федерації. Проти TaKoro
об'Еднання не заперечував і Ленін. Члени ЦК РКП(б)
Каменев і Бухарін послали окремі телеrрами Філіпові
Махарадзе і Буді Мдівані, вимаrаючи спі праці щодо
встановлення федерації і називаючи їх уперТlСТЬ у цьому
питанні ухилом у бік націоналізму.
Не маючи засобів захищати інтереси rрузинськоrо
народу, ЦК КП(б) rрузії 22 жовтня 1922 року скористався з
безпрецедентноrо кроку: подав заяву в ЦК РКП(б) про
свою резиrнацію. 5б Резиrнація була прийнята і призначено
79
новий ЦК, який уже не робив ЖОДНИХ перепон у схваленні
HOBoro конституційноrо проекту.
Так прийшло до зміни рішення Х з'їзду РКП(б) шодо
форми радянської федерації, базованої на доrовірних
ЗВ'язка . Тоді в постанові було сказано, шо "цей
добровІЛЬНИЙ характер федерації обов'язково мае бути
збережений і надалі, бо лише така форма може стати
переходовою формою до тої вищої едности працюючих
УСІХ країн в единому світовому rосподарстві, необхідність
якоrо стае все більш і більш відчутною".57
Мотиви, шо зродили ідею нової федерації, цебто
створення единої союзної держави, за твердженням
Cтa iHa, були rосподарчоrо порядку. В умовах мирноrо
?УДІВництва, rоворив він, ми "відчували всю нестачу
ІЗольованих зусиль окремих республік...". 58 Одначе з цим
трудно поrодитись. Факт існування доrовірних зобов'язань
радянських національних республік з РСФСР забезпечував
за льне керівництво в найважливіших rосподарчих і
ПОЛІтичних питаннях за РСФСР, а тому треба думати, шо
крок до об'еднання радянських республік у Союз все ж був
п щиктований мотивами політичноrо порядку. Це
п дтверджуЕТЬСЯ вже хоч би тим, шо КОЛИ прийнято
РІшення про утворення Союзу на Першому з'їзді Рад 30
rрудня 1922 року, Ленін, не поrоджуючись в деталях з
у овами об'еднання республік у Союз, допускав можли
ВІСТЬ "повернутись на наступному з'їзді Рад назад, цебто
зал шити С ю Радянських Соціялістичних Республік лише
't BIДHo eHНI ВІЙСЬКОВОМу й дипломатичному, а шодо всіх
ІНших ДІЛЯНОК ПОНОВИТИ повністю самостійність OKpe
мих наркоматів".59
Ленін вважав, ЩО у справі проведення акту об'еднання
республік у Союз "відіrрала фатальну ролю квапливість і
адміністративне захоплення Сталіна, а також йоrо
злобливість супроти пресловутоrо соціял націоналізму". 60
Новий проект федерації передбачав об'еднання
незалежних радянських республік і РСФСР на рівній і
80
добровільній основі. Але, відомо, цей пасус об.'едн нн
республік у Союз Леніна не задовольняв. "ДобровIЛЬНІСТЬ .
приступлення до Союзу природно зумовлюе. собою І
"свободу" виходу з Союзу, ШО і від ічено в акТІ творення
СРСР. Проте, Ленін, знаючи наЦІ<;>н льне ...с рямув ння
більшости робітників радянської аДМІНІстраЦll І, звичаино,
партійноrо прошарку в ній, ВИСЛОВИВ занепокоення з Toro,
ШО "свобода виходу з Союзу може в явитись пусти
папірцем. Працюючі неросійської наЦlOнал но ти, Кl
змаrались за здійснення rасла ЦК РКП(б) про PI НIC!Ь УСІХ,
будуть обдурені. Немае сумнів'!, Ш,? незначнии ВІДСОТОК
радянськиХ і радянізованих робlТН КlВ будуть потопа в
морі шовіністичної російської поrаНІ, як муха в МОЛ?Цl .61
Слід врахувати зауваження і роз'ясненн ЛеНІна до
поправок проекту про утворення СРСР ПОРІ ЯТИ TeK
немае можливости), викладені ним у спеЦІЯЛЬНІИ заПИСЦІ І
передані Л. Б. Каменеву (членові комісії), зокре а те, ШО
він сказав: "Важливо, шоб ми не давали страви незалеж:
никам", не нишили їх незалежности і С: ,ОРІ?вали новии
поверх, федерацію рівноправних респуБЛІК (шдкреслено в
ориr'іналі).62 Порівнюючи це зауваження з текстом
деклярації "Про утворення Союзу Радянських
Соціялістичних Республік", який прийнято 30 rрудня 1922
року, можна побачити, шо дале о не всі йоrо по ажанн
ЩОДО прав національних респуБЛІК враховано. Сталш в aKТl
про створення СРСР хоч дешо й зака уфл.ьовано,. , все ж
свої наміри здійснив. Заперечуючи ЛеНІНУ, ВІН писав. ..:Хт?,
зна, чи можна мати сумнів у тому, ШО ця "кваПЛ ВІСТЬ
(Леніна) дасть поживу незалежникам на шкоду нашональ
ному лібералізмові т. Леніна".63 . .
Звичайно, це не було жодною к аПЛИВІСТЮ ЛеНІНа. Це,
треба думати, було безпосереднім ВІддзеркаленням пляно
ван их ним настанов до національноrо питання В умо.вах
мирноrо державноrо будівництва. Вра ову чи ваЖЛИВІСТЬ
TaKoro акту як творення Союзу респуБЛІК, ВІН жалку ав, ШО
йоrо хвороба не дозволила йом взяти участь заСІДаннях
жовтневоrо і rрудневоrо пленумlВ ЦК РКП(б) І тим самим
81
відвернути Сталіна від шкідливих ДІИ у розвитку HaЦIO
нальної державности радянських республік.
У справі утворення СРСР права всіх національних
республік, а в першу черrу права України, енерrійно
захишав делеrат України Хр. Раковський, болrарин з
ПОХОДЖення. Маючи міцну підтримку з боку cTaporo
українськоrо більшовика Миколи Скрипника, він захишав
права українців на державну незалежність, а тим самим і
всіх інших неросійських народів. Раковський і Скрипник
мали намір збереrти державність України і були в rострій
опозиції до пропозицій Комісії утворення Союзу в тій
формі, як то пропонував Сталін. Замість так званої сталін
ської Ради національностей, вони пропонували утворити
Раду держав, цебто створити конфедерацію. "Українці на
чолі з Раковським і Скрипником також робили зусилля,
шоб збереrти свої власні комісаріяти закордонних справ,
зовнішньої торrівлі, Втримати принаймні до певної міри
контролю над системою залізниць та поштової служби на
їх території і в цілому обмежити прероrативи, що CTOCYBa
лись до Всесоюзних народних комісаріятів".64
Пропозиція про утворення федерації рівноправних
республік, як і всі зауваження Леніна до ПрОЕКТУ про
створення Союзу, мала попереджувальний характер. У
листі до Л. Каменева (вересень 1922 року) він писав:
"Основуючись на розмові з Мдівані та іншими товари
шами, буду допоВнювати і змінювати".65
якшо врахувати те, шо Ленін мав намір робити зміни й
доповнення до ПрОЕКТУ конституції СРСР після своїх
розмов з Б. Мдівані. який стояв в опозиції до Сталіна,
можна думати, шо він мав на увазі в новій державній
формації надати національним республікам більше прав і
незалежности від Москви.
У січні 1923 року, цебто скоро після Toro, як було
прийнято основні конституційні норми про створення
союзної держави, як Нової федерації рівноправних радян
ських республік, деякі урядові орrани РСФСР намаrались
привласнити собі функції союзних урядових opraHiB. У
наприкінці січня 1923 року
пентральних пресових. орrанах я з яких видно було, ШО
стали з'являтись ПОВlдо ленн 'ють питання чи мають
на р комати РСФСР оБМlРКОВУ BPHr рСФСР
. . ЬНОСОЮЗНl наркома ти. ,
взаrаЛl Існувати заrал Ш О немаЕ для чоrо
Р имувалась поrляду, б
наприклад, дот Р На р одноrо rосподарства, 0
ок р ем у Союзну аду. ли
творити Hr РСФСР. ТаКІ виступи виклика
такою може бути ВР . Ю зних Р есп у блік з вимоrа
боку представниКІВ со .
протести з ЦК РКП(б). Формально реакЦІЯ
ми втрутитись в цю справу 'оо ент альних пресових opra
ЦК була позитивна. РедаКПll ц i орrанізації KepiBHoro
нів дістали роз'яснення, o У сп ише такі матеріяли. які
апарату СРСР можна ВМlI ати Ц ВК 66
б П р еЗИДll Союзноrо .
матимутЬ апро ату . Л ьних Р есп у блік було
м престиж наЦІОна . б
Таким чино національний склад ОСІ, З
збережено, але, якшо врахува;;ьні адміністративні орrани
яких компл ктувались eHTp х республік відrородитись
СРСР, то ВСІ заходи Н ЦІОнальни
ВІД РСФСР л Map .I.x Раковський розповідав, шо після
На ХІІ з lЗДІ паРТ lu. но м про утворення Союзу
прийняття конс.титу иних TaK ' "Ви знаЕте, баraто хто
Сталін переПОВІдав иому . Ц е не дипломатичниЙ
. чи це надовrо чи б
запитував мене. , ились керівні осо и
?" 67 Так власне став
крок. : оо'... п ави розв'язки національно.rо
КОМУНІСТИЧНО І паРТll o р но не притяrали до BlД
питання. І, звичайно, НlKoro КОН р К ;;ами партії, за велико
повідальности за порушення п
російськ й шовініЗ 922 к коли стан йоrо здоров'я почав
ЛеНІН, з осени u p у, жливости брати активну
rіршати, позба ле':lИИ у:и Koro важливоrо акту, як
участь у спраВІ шдrотов спублік За порадою лікарів
створення Союзу радя ськ х ре KaMeHe a й Бухаріна, з 24
і членів ЦК РКП(б) таЛlН , інформовано про хід під
rрудня 1922 року йоrо uвзаrаЛl не КТ У П р о об'Еднання
o прииНЯТТЯ ПрОЕ .
rотовки ШОД б. Союз Проте ПОСКІльки
радянських незалежниХ респу. ЛІК. У . ЦК РКП(б) у цій
він був обізнаний з П ф оп реДНl:і :::::ЗЬКИМ бюроМ ЦК
справі, а також з кон ЛІКТОМ 83
82
РКП(б) (на ЧОЛІ якоrо стояв С. Орджонікідзе)
кері ниптвом КП(б) rрузії, (так званою rрупою Мдівані),
ЛеНІН був дуже занеПОКОЕНИЙ перебіrом подій у розв'язці
національноrо питання як на Кавказі, так і в Союзі
республік взаrалі. 68
rрупу Мдівані обвинувачували в напіоналістичному
ухилі. Ленін же такої думки окремих членів ЦК РКП(б) не
поділяв. 69 Навпаки, він вважав, шо треба стати по боr
ображених. У листі з 31 rрудня 1922 року, торкаючис!
роботи Комісії ЦК РКП(б) на чолі з Ф. Дзержинським, яю
досліджувала справу кавказькоrо конфлікту, Ленін писав.
"Політично відповідальними за всю цю насправді велико
російську шовіністичну кампанію треба зробити, звичайно,
Сталіна і Дзержинськоrо". 70
Суть же кавказькоrо конфлікту, який так непокоїв
Леніна, поляrала в тому, шо Закавказьке бюро РКП(б)
проявило у справі створення федерації повну сваволю.
Створення Закавказької федерації, писав у "Правді" 1.
Цінцівадзе, Бюро проrолосило в пресі без повідомлення
про це секретарів ЦК партій окремих національних
республік, не кажучи вже про проведення uboro питання
через ВЦВк. 71
Така практика ЦК РКП(б) не лише применшувала пре
роr тиви. місцевих керівних робітників і викликала rocTpi
ПОЛПИЧНІ тертя, але й rocTpo неrативно відбивалась і на
економіці. цих республік, особливо на економіці rрузії.
Штучно ЗІрвана була покупна спроможність rрузинськоrо
карб.ованпя. При обіrу російських знецінених rрошових
знак в поруч з rрузинськими, rрузинський карбованець
знеЦІнювався приблизно в десять разів. 72 Усе це
створювало і ПОС fЛювало національні антаrонізми серед
населення респуБЛІК Закавказзя проти Росії.
Треба відмітити, шо Ленін у час СВОЕЇ хвороби немов
би оrлянувся На пройдений шлях, зревізував йоrо і тому
зна,:IНУ частину своїх листjв і записок узаrалі присвятив
наЦІОнальному питанню. Иоrо ВИСловлювання зводились
до Toro, шоб захищати інтереси всіх неросійських Haцio
84
нальностей, тоді як новостворений Союз ра янських
республік фактично пр очищав оле д<;> більшої HeplВHocT': у
rромадсько політичному житТl раНІШ rноблених HaЦlo
нальностей, як то було до утворення Союзу.
Не зважаючи на свою хворобу, Ленін rотувався до
виступу про національне питання на ХІІ з'їзді РКП(б , який
мав відбутись у квітні 1923 року. Але хвороба, як ВІДоМО,
перешкодила здійснити цей намір. Одначе він підrот вав
ряд конкретних пропозипій, які, безперечно, мали KeplВHe
значення в роботі з'їзду, зокрема йоrо записка, зроблена I
rрудня 1922 року. В цій записці, торкаючись CTOCYHK B
великодержавної нації до національностей Союзу, ВІН
писав: "Треба запровадити якнайсуворіші правила шодо
вживання національної мови в іншонапіональних
республіках, які входять у склад нашоrо Со зу, і
перевірити ці правила особливо пильно. HeM E СУМНІВУ, шо
під претекстом ЕдНОСТИ залізничої служби, ПІд пр текстом
ЕДНОСТИ фіскальної та інших, у нас при тепеРІШНЬОМУ
нашому апараті буде просочуватись маса зловживань суто
російської властивости. Для боротьб,: з цими зло
вживаннями потрібна особлива уважлиВlСТЬ, не rоворячи
вже про особливу щирість тих, які за таку боротьб
візьмуться. Тут потрібний буде детальний кодекс, якии
зможуть скласти доволі успішно лише напіонали, шо
мешкають у даній республіці....... .
І далі: "Треба мати на уваЗІ, шо ПОДРl. нення
наркоматів і неузrідненіст їх роботи ЩОL:l м.о кви 1 ших
центрів може бути параЛІзоване в ПОВНІИ МІрІ партlИНИМ
авторитетом, якшо він буде застосовуватись з достатньою
обережністю і безпристрасністю; шкода, я а Mo e статись
для нашої держави від відсутности апаратlВ наЦІОнальних
об'Еднаних з апаратом російським, незмірно менша, як та
шкода, яка постаЕ не лише для нас, але і для Bcboro
інтернаціоналу, для сотень мільйонів народів Азії, Ka маЕ
виступити на авансцені ближчоrо майбутньоrо, СЛІДОМ за
нами. Було б непрощенним опорту ізмом, якщо б u ми
напередодні uboro виступу Сходу І на початках иоrо
85
пробудження підривали свій авторит т перед ним хоч би
найменшою rрубістю і несправеДЛИВІСТЮ у стосунках до
наших власних інородців",73
На жаль, не з усіма записками Леніна про національне
питання члени партії були тоді познайомлені, не кажучи вже
про rромадян СРСР взаraлі. "Великий принпиповоrо
значення лист Леніна про національне питання писав
Тропький....не виявляпься партії до теперішньоrо' дня",74
Тро ький тексту листа не подав, але залишапься факт, шо
деяКІ записки, зроблені під диктат, коли Ленін був хворий,
не друкувались в перших трьох виданнях праць Леніна.
Таке відношення ЦК РКП(б) і особисто Сталіна до HO
Boro звороту Леніна у справі здійснення національної полі
тики rоворить про те, що цей зворот не відповідав пере
конанням баrатьох чільних діячів РКП, навіть тих, хто
бли ько СТОЯВ до Леніна, не кажучи вже про членську,
ПОЛПИЧНО маловироблену масу. Для переважаючої біль
шости комуністів і комуністичних симпатиків цілі руху
"диктатура пролетаріяту", "Едність комуністичноrо
фронту ', "знищення контрреволюційних сил" були
ТОТОЖНІ з установленням російської rеrемонії.
А ce ж деякі нові настанови Леніна у справі проведен
ня наЦІ наль юї політики стали здобутком не лише KepiB
H X РО ПНИКІ у ЦК РКП(б), але і в національних респуб
ЛІках.. ...Л нІН вважав життьово важливим відокремити
КОМУНІЗМ B великоросійс коrо націоналізму, з ЯКИМ він
мав тенденЦІЮ злитись з КІнцем rромадянської війни". 75
Хоч і не всі записки та статті Леніна були оrолошені,
все ж робота ХІІ з'їзду РКП(б) проходила під знаком
здійснення йоrо пропозицій, rоловно з національноrо
питання, Яке, можна вважати, мало не тільки тактичний
характер, шо відповідав вимоrам політики поточноrо
періоду, але і проrрамовий.
Пер д поча!ком ХІІ з'їзду РКП(б) і під час Hboro в
р.адянсьКІЙ п еСІ з'являлись статті і виступи на партійних
ЗІбраннях КерlВНИХ осіб з РКП(б) про національне питання.
У передовиці "ПравдИ" з 24 квітня 1923 року п. н. "Haцio
86
нальне питання і РКП(б)" подана заrальна настанова:
"Національне питання BiдirpaE тепер величезну ролю.
Основою йоrо рішення для нашої партії повинна бути
якнайбільша YBara до потреб національностей і безжалісна
боротьба з рештками великодержавноrо шовінізму. Лише
так можна зміцнити наш радянський Союз". У цій же CTaT
ті відмічалось, шо Ленін суворо Kap aB усяке "русотяпс во:',
короткозору тупу політику і шо ВІН закликав дати ВІДСІЧ
обивательщині з приводу нібито неіснуючоrо Haцio
нальноrо питання в СРСР.76
На Vl1 Всеукраїнській партійній конференції у квітні
1923 року Л. Троцький у СВОЕМУ виступі, заторкуючи Haцio
нальне питання, відмічав, шо Ленін ше перед СВОЕЮ
хворобою виявляв велике занеПОКОЕННЯ: чи не буде
зроблено тяжких помилок у цьому питанні, як і в селян
ському. І це занеПОКОЕННЯ не було випадковим. Баrато хто з
товаришів, казав Троцький, як тут в Україні, так і там на
Півночі, у Москві, Петроrраді, висловлюють здивування,
чому пе напіональне питання знову ставиться на обrоворен
ня ХІІ з'їзду РКП(б). "Таж ми йоrо давно вирішили.
Україна вона незалежна. rрузія, Азербайджан, Вірменія
незалежні республіки. Чоrо ж іще?"П Відмічаючи це, B H
сказав далі: "Відчуженість керівної партії і держапарату ВІД
основної маси населення щодо мови, Е дуже небез ечна
відчуженість. Не можна леrко відноситись до такої полпич
ної "смички", як національна мова. Це питання важливе для
цілоrо нашоrо Союзу і десятикратно важливе для
України".78
Ще перед цим Троцький У статті "Думки про партію"
писав, шо партії більшовиків "треба знову завоювати для
себе, цебто знову продумати і з усвідомленням перевірити
на досвіді свою національну проrраму", підкреслюючи при
цьому, ШО "в час жорстокої війни за збереження революції
закони війни ставились понад усіма іншими законами".7 9
У той же передз'їздовий період на сторінках преси
йшла rocTpa дискусія про справу Закавказької федерації, як
про акт насиЛЛЯ з боку Закавказькоrо бюра РКП(б) та
87
найбільш rрубоrо порушення проrрамовоrо rасла парТlї
про право a самовизначення приrноблених напій уже в
ПlС ЯВОЕННИИ час. Доказом Uboro знехтування Е те, шо з
воЛІ ЦК РКП(б).uбула. усунена від роботи "вся верхівка
rРУЗИНСІ:КИХ партІИНИХ І радянських робітників".80
НаВІТЬ Сталін у своїх тезах з національноrо питання
пи ав, що "для правильноrо проведення в життя національ
но! проrра и, висунутої жовтневою революціЕЮ, треба ше
по ороти. ТІ пере они, які передав нам у спадшину пройде
нии перІОД наЦlOнальноrо rноблення... Ця спадщина
скла ЕТЬСЯ, поп рше, з пережитків великодержавноrо
ШОВІНІЗМУ, щО Е ВІддзеркаленням упривілейованоrо CTaHO
виша великоросів. Ці пережитки rніздяться ще в rоловах
на их радянських робітників, пентральних і місцевих, вони
r'!IЗДЯТЬСЯ в .наших установах, центральних і місцевих, вони
ДІстають . Пlдсилення у виrляді "нових" зміновіховців
веЛИКОРОСІЙСЬКИХ шовіністичних подувів, усе з більшим
посиленням у зв'язку з неПОМ."81
.!'ле разом з. им наче то щирим наміром боротися з
Р<;>СlИСЬКИМ ШОВІНІЗМОМ, ВІН одночасно відмічав і зріст
MlcueBoro антироСій ькоrо націоналізму, висловлювався
проти Uboro наЦl наЛlЗМУ так, ніби він заrрожував чи Mir би
заrрож вати. рОСlИському. "Я хочу фунтовної зміни Haцio
льнО! поЛІТИКИ, rоворив Троцький Каменеву перед ХІІ
з ІЗДОМ Р П(б). '" Сталінська резолюція з національноrо
питання НІКУДИ не rодиться. rрубий і нахабний велико
державн й затиск ставиться в ній на один рівень з про
тестом І спротивом малих, слабких і відсталих Hapok
ностей".82
Пленум ЦК РКП(б), розrлядаючи тези Сталіна з Haцio
нальноrо питання (лютий 1923), ухвалив розширити й
розв нути про:рамов частину та створити на з'їзді
спеЦІЯЛЬНУ секЦІЮ наЦlOнальноrо питання ДЛЯ всебічноrо
обrоворе ня на ональних проблем у партійному і держав
ному БУдlВНИЦТВІ. 8 3
Трак ува,!ня ухилу в бік великодержавноrо шовінізму і
ухилу в БІК MlcueBoro націоналізму на ХІІ з'їзді партії були
88
основними предметами обrоворення. Сталін, поrодЖУЮ
чись з думкою абсолютної більшости промовців, шо
великодержавний шовінізм ЯВЛЯЕ собою rоловну небезпеку
для справи комунізму, фактично виправдував йоrо, виходя
чи з тих же передумов, якими прикривалось захоплення
влади та встановлення радянськоrо режиму в національних
республіках і областях. "Треба пам'ятати, rоворив він, що,
крім права народів на самовизначення, Е ше право робіт
ничої кляси на закріплення СВОЕЇ владИ, і цьому останньому
праву підпорядковано право на самовизначення".84
Захишаючи тезу про шкідливість Micue oro
націоналізму і зокрема виступаючи проти ПРОПОЗИЦІЇ не
включати її в резолюцію (пропозиція Бухаріна), Сталін
також скористувався арrументами Леніна ще дореволюпій
Horo періоду, доводячи, шо росіяни повинні боротися з
російським націоналізмом, а українпі чи rрузини кожний
з своїм націоналізмом. "Ми не можемо не вести боротьбу
на два фронти, бо лише за умов боротьби на два фронти, з
шовінізм ом великоросійським, з одноrо боку, який Е
основною небезпекою в нашому будівництві, і з шовініз
мом місцевим, з друrоrо, можна буде досяrти успіху, бо
без цїЕЇ двобічної боротьби жодноrо Еднання робітників і
селян російських та іно національних не може бути".85
Така постановка питання і прийняття цих тез у
резолюції з'їзду стали на практиці приводом до між
напіональноrо тертя, створюючи умови виявлення форм
ніби подвійної бухrалтерії: "Кожне вказування на велико
російський шовінізм пробують дискваліфікувати
пред'явленням зустрічноrо позову", rоворив на з'їзді М.
Скрипник, мовляв, "спочатку перемаrайте свій власний
націоналізм". 86
Сталін, як це видно з йоrо арrументації опонентам, не
поrоджувався з новими настановами Леніна в цьому
питанні, з настановами дуже важливими в час мирноrо
державноrо будівництва, шо мали значення політики
далекоrо прицілу. Ленін в останні дні rрудня 1922 року
писав: "Треба відрізняти націоналізм нації rноблячої і
89
націоналізм нації приrнобленої, націоналізм нації великої і
націоналізм напії малої... Через це інтернаціоналізм з боку
rноблячої чи так званої "великої" нації ... поляraЕ не лише в
додержанні формальної рівно сти націй, але і в такій
нерівності, яка з боку нації rнобительки, напії великої, Bik
шкодовувала б ту нерівність, яка фактично складапься в
житті". 87
Деякі учасники з'їзду, зокрема українська делеr'ація, не
поrоджувались з тезами Сталіна про порядок
конструювання друrої палати Ради Національностей
Чентральноrо Виконавчоrо Комітету СРСР на базі
pIВHoro представництва від усіх національностей
(незалежних, автономних республік, напіональних
областей), вказуючи на те, що такий порядок
представництва поставить союзні республіки в дуже нерівне
положення при рішенні питань законодавчоrо порядку. Тоді
передбачалось, шо кожна національність у Раді буде
представлена чотирма rолосами, а тому що в РСФСР
входило 15 автономних республік і областей, то вона буде
дИспонувати 64 rолосами, а Україна, Білорусь і три інші
республіки Закавказзя тільки по чотири rолоси.
Враховуючи це, українська делеr'ація пропонувала. тоб
жодна з союзних республік не мала в Раді Національ
ностей більше двох п'ятих rолосів.
Пропозипія української делеr'ації була відкинута, шо
факт :.но було п оrрою не лише українців, але і всіх інших
неросlИСЬКИХ наЦІОнальностей.
Отже, в резолюціях з'їзду про національне питання
знайшли відображення як спеціяльні потреби Haцio
нальностей і способи їх задоволення, так, на жаль, і факти,
які будуть rальмувати розвиток національних культур. Це
неминуча боротьба поміж тими, хто СХИЛЯтиметься в БІК
російськоrо шовінізму, і тими, хто буде дбати про інтереси
населення місuевих національностей в цілому, цебто за
більшовицьким означенням схилятися в бік MicueBoro
націо алізму. Сам факт визнання MicueBoro націоналізму,
як ШКІДливоrо ухилу, створював заrрозу у справі розвитку
90
напіональної культури меншин СРСР і ставив їх у
залежність від індивідуальних властивостей і переконан.ь
осіб, наділених владою в будь якім обсязі: респуБЛl
канському, обла ному і навіть рай.оновому. ,оо
У своїх РІшеннях про наЦІональне питання з ІЗД
закликав партію до ліквідапії націоналістичних ухилів, як
пережитків минулоrо, невластивих ідеї комунізму, і доручив
ЦК провести:
"а) Утворення марксистських rypTКIB вищоrо типу з
місцевих партійних робітників національних республік;
б) розвиток засадничої марксистської літератури
рідною мовою; . u
в) підсилення Університету HapoдlВ Сходу та иоrо
відділів на місuях;
r) створення при ЦК національних компартій iHCTPYK
ТОРСЬІЩХ rруп з місцевих робітників;
д) розвиток масової партійної літератури рідною
мовою; .
е) посилення партійно виховної роботи в респуБЛІках;
. б ." 88
ж) посилення роботи серед МОЛОДІ в респу ЛІках. 'ОО
Крім Toro, з'їзд рекомендував членам паР ll
домаraтися, шоб: а) при формуванні центральних opraНIB
Союзу було забезпечено рівні права й обов'язки окреми
республік як у взаЕМНИХ поміж ними відношеЮ:ІЯХ' так І
щодо центральної влади Союзу;... д) орrани наЦІОнальни
республік і областей конструюват . перева но з лю еи
місцевих, які знають мову, ЗВИЧаІ, оБИЧаІ.' вдачу ВІД:
повідних народів; е) були видані спеuіяльн закони, ЯКІ
забезпечували б уживання рідної мови в УСІХ держ вних
opraHax і в усіх YCTaHOBax що бслуrовують МІсцеве
напіональне населення та наЦІОнальНІ меншини, закон ,
які б переслідували й карали з усіЕЮ революпійністю B IX
порушників напіональних прав і зокрема прав HaЦIO
нальних меншин; ж) була посилена виховна робота
Червоній армії в дусі пришеплення ідей братерства
солідарности народів Союзу та були ВЖИТІ практичНІ
заходи для орrанізації напіональних військових частин з
91
додержанням усіх засобів, необхідних для забезпечення
повної обороноздатности республік". 89
Сам Сталін, який брав участь у розробці цих
конкретних резолютивних пропозицій, допускав розвиток
національних культур народів СРСР, але в таких межах, які
не заrрожували б силі і міці централізованої держави.
"...Сутність національноrо питання поляrаЕ у встановленні
правильних відносин поміж пролетаріятом колишньої
державної нації і селянством колишніх недержавних націй.
З Uboro поrляду конкретна форма національноrо питання в
теперішній час ВИЯВЛЯЕТЬСЯ втому, щоб знайти шляхи та
засоби для налаrодження співробітництва народів у Союзі
Республік, в Единій державі". 90
Для Леніна в період захисту російської соціялістичної
революції від провалу, коли ПРИЕднання околиць колишньої
російської імперії, як він сам висловлювався, було життьово
необхідним, проrрамовий льозунr' про право напій на
самовизначення був фактично мертвим звуком. В умовах
же мирноrо державноrо будівництва йоrо ставлення до
національноrо питання набуло іншоrо характеру. За цих
умов він із зневаrою відкидав національні упередження. Він
вірив, шо встановлення комуністичноrо режиму буде руй
нувати (рунт, на якому націоналізм зможе розвиватися. 91
Одначе, Ленін знав, як посилювався з кінцем
rромадянської війни російський великодержавний шовінізм,
захоплюючи навіть чільних діячів партії.
Втрачаючи безпосередній вплив у державному
керівництві у зв'язку з хворобою, Ленін був дуже
заклопотаний і навіть роздратований зневажливим
ставленням радянськоrо і партійноrо апаратів до Haцio
нальних меншин. На початку жовтня 1922 року, коли
обмірковували на Пленумі ЦК РКП(б) ПрОЕКТ утворення
Союзу радянських республік, Ленін не мав змоrи взяти
участь у йоrо роботі з причини хвороби зубів, але в 'записці
до членів Політбюра він з особливою різкістю висловився
на адресу шовіністично наставлених партійних робітників.
Ленін писав: "Велико російському шовініз ові проrолошуЮ
бій не на життя, а на смерть; як ТІЛЬКИ позбудусь
проклятоrо зуба, з'їм йоrо всіма своїми здоровими
зубами". 92 . ,.. u
Рішучі і настирливі виступи. ЛеНІна у передз ІЗДОВИИ
період у листах і записках про на ІОнальн ..питання виЯВИЛИ
свою позитивну дію в робоТl ХІІ з lЗду РКП(б).
напіональноМУ житті народів СРСР розпочався новии
період, на жаль, на дуже обмежений час.
ПРИМІТКИ
1. Ленин. т. 29, изд. 4, стор. 300.
2. Ленин, т. 31, изд. 4, стор. 388.
3. Ленин, т. 30, изд. 4, стор. 117.
4. Ленин, т. 32, изд. 4, стор. 137.
5. КПСС в резолюuиях, изд.7, стор. 44546.
6. W. Kolarz, Russia and Her Colo111es, New York, 1953, р. 8.
7. Очерки истории коммунистич. партии Узбекистана,
Ташкент, 1964, стор. 68 69.
8. Там же, стор. 70.
9. И. В. Сталин, Сочинения, т. 5, c:rop. 304.
10. Ленин, т. 25, изд. 3. стор. 115.
11. Большая советская энuиклопедия, М., т. 16. изд. 2, стор.
340. 12. Образование в СССР 1917 1929 rr. М. 1949, стор. 281.
13. И. В. Сталин, Соч. т. 5. стор. 97.
14. Ленин, т. 33, изд. 4, стор. 103.
15. "Большевик". ч. 7, 1925, стор. 21. б
16. Очерки истории коммунистич. партии Уз екистана,
Ташкент, 1964, стор. 80, 94, 111.
17. r. З. Беседовский. На путях к термидору, т. І. Париж,
1930, стор. 48.
92
93
18. Десятий с'езд РКП(б), М. 1963, стор. 203.
19. Там Же, стор. 192.
20. Там Же, стор. 192.
21. Там Же. стор. 200.
22. Там Же, стор. 202.
23. Там Же, стор. 205.
24. Там Же, стор. 206.
25. Братское содружество народов СССР. М. 1964, стор. 24.
26. Коммунистич. партия УкраИНЬІ в резолюuиях, к..1958.
стор. 135.
27. Всероссийская коммунистич. партия. Татарская обл.
CTeHorp. отчет ІХ обл. конференuии, Казань, 1924, стор. 162.
28. "Правда", М., 12 апреля 1923.
29. Ленин, т. 31, изд. 4, ст. 444.
30. П. А. Азизбекова. В. И. Ленин и соuиалистич.
преобразование Азербайджана. М., 1962. стор 268.
31. История советской КОНСТИТУUИИ 1917 1956, М., 1957, стор.
259, 266.
32. Там Же, стор. 246.
33. В. В. Пентковская, Роль Ленина в образовании СССР, М.,
1956, стор. 17.
34. Там Же. стор. 18.
35. История советской КОНСТИТУUИИ 1917 1956, М., 1957, стор.
237, 271.
36. В. В. Пентковская, uит. пр., стор. 18.
37. Там же, стор. 20.
38. R. Pipes, The Formation of the Soviet Union. New York,
1968, р. 264.
39. В. В. Пентковская, uит. пр., стор. 21.
40. R. Pipes, ор. cit., р. 264.
41. В. В. Пентковская. uит. пр., стор. 21.
42. Там Же, стор. 21
43. "Коммунист''', (Харків), 17 октября 1922.
44. R. Р ipes, ор. cit., р. 270.
45. lbid., р. 271.
46. В. В. Пентковская, UИТ. пр., стор. 26.
47. Там Же, стор. 26; R. Pipes, ор. cit., р. 272.
48. R. P pes, Ib d..p. 272; В. В. Пентковская, там Же, стор. 27.
49. R. PIpes, lbId., р. 272; В. В. Пентковская, там Же, стор. 28.
50. В. В. Пентковская, uит. пр., стор. 26.
51. Там же, стор 27.
52. R. Pipes.op. cit., р. 272.
53. Ibid., р. 272.
54. В. В. Пентковская. uит. пр., стор. 30.
55. R. Pipes, ор. cit., р. 273.
56. lbid., р. 271 272.
57. Десятий с'езд РКП(б). М., 1963, стор. 602 603.
58. И. В. Сталин, Соч., т. 5. стор. 139.
59. Ленин, т. 36, изд. 4. стор. 558.
60. Там же, стор. 554.
61. Там же, стор. 554.
62. Братское содружество народов СССР. М.. 1964. стор. 25.
63. Л. Троuкий, Сталинская школа фальсификаторов,
Берлин, 1932, стор. 79.
64. W. Kolarz. ор. сіт., р. 129.
65. Братское содружество народов СССР, М., 1964, стор. 26.
66. В. В. Пентковская, UИТ. пр., стор. З7 38.
67. ДвенаШJaТИЙ с'езд РКП(б) М., 1968, стор. 577.
68. "ВОПрОСЬІ истории КПСС", ч. 2, 1963, стор. 68. 91.
69. Там Же.
70. Ленин, т. 36. изд. 4, стор. 558.
71. И. Цинuивадзе, Мисли 0 партии т. TpoUKoro, тезиси т.
Сталина и практика на местах. "Правда", 20 апр. 1923.
72. Там же.
73. Ленин. т. 36. изд. 4, стор. 558 559.
74. Л. Троuкий. UИТ. пр., стор. 80.
75. R. Pipes, ор. сіт., р. 280.
76. "Правда", 24 апр. 1923.
77. Там же. 12 апр. 1923.
78. Там Же.
79. Там же, 20 марта 1923.
80. И. Цинuивадзе, uит. пр.
81. "Правда", 24 марта 1923.
82. Л. Троuкий. Моя жизнь, т. 2, Берлин, 1930, стор. 224.
83. В. В. Пентковская, uит. пр., стор. 38.
84. Двенадuатий с'езд РКП(б). М.. 1968, стор. 650.
85. Там же, стор. 652.
86. Там же, стор. 572.
87. Ленин, т. 45, изд. 5. стор. 358 359.
88. Двенадuaтий с'езд РКП(б), М., 1968, стор. 697.
94
95
89. Там Же, стор. 695 696.
90. И. В. Сталин, Соч., т. 5, стор. 261 262.
91. R. Pipes. ор. сіт., р. 277.
92. Ленин, т. ЗЗ, изд. 4, стор. ЗЗ5.
4. ПРОЦЕСИ КОРЕНІЗАЦІr
Постанова І з'їзду Рад Союзу про утворення Союзу
Радянських Соціялістичних Республік (rрудень 1922 р.) у
своїй суті обмежувала суверенні права незалежних
радянських республік України, Білоруси, республік
Кавказької федерації: rрузії, Вірменії, Азербайджану. На
ХІІ з'їзді РКП(б), як і після з'їзду в процесі опрацювання
норм нової союзної конституції, делеr'ати цих республік, за
незначними винятками, обrоворюючи національне питання
будови союзної держави, рішуче обстоювали форми СВОЕЇ
державної незалежности. Такі ж праrнення висловлювали і
представники автономних республік та областей, які
входили до складу РСФСР, зокрема представники
тюркських HapoдlВ.
Про їх праrнення захишати суверенітет республік та
ширші автономні права досить красномовно сказав Сталін
у своЇЙ відповіді на виступи учасників IV партійної'наради
ЦК РКП(б) з відповідальними робітниками національних
республік і областей, яка відбувалась у червні 1923 року. Він
rоворив, шо, за ПРОЕКТОМ нової ко НСТИТУlIії, справа йшла
про створення федеративної держави, а не ЕДИНОЇ
неподільної, і що радянські республіки укладають союзний
доrовір про "об'Еднання в одну союзну державу". Тут же він
відмічав, шо Україна прислала в ЦК свій контр ПРОЕКТ, у
якому сказано, шо радянські республіки мають "творити
союз соціялістичних республік". Це формулювання виявило
96
97
засадничі розбіжності, і ЦК РКП(б) пропозицію українців
відкинув. Поза цим, Сталін у СВОЕМУ виступі відмічав, шо
Раковський (делеr'ат наради від України) в певному пункті
конституції викинув слова про Президію Центральноrо
Виконавчоrо Комітету СРСР, як "носія верховної влади в
часі поміж сесіями з'їзду Рад", поділив владу поміж
президіями двох палат: першої Союзної Ради, і друrої
Ради Національностей. Сталін пояснював,ЩО Раковський
зробив це тому, шо "він проти ідеї союзної держави, проти
справжньої союзної влади". І "У ПрОЕкті українців, rоворив
Сталін, НКЗС і НКЗовнішторrу не об'ЕДНУЮТЬСЯ, а з числа
об'Еднаних (себто, заrальносоюзних комісаріятів) пере
водяться в rрупу директивних". 2 Цю тенденцію він квалі
фік вав, як бажання українців створити конфедерацію,
заМІСТЬ федеративноrо типу радянської держави. У при
кінцевому слові СВОЕЇ промови Сталін rоворив: "... ми
творимо не конфедерацію, а федерацію республік, одну
сою ну державу, яка об'ЕДНУЕ військові, закордонні,
заВНlшньоторrовельні й інші справи (включаючи пошту,
телеrраф, шляхи сполучення), державу, наявність якої не
примеНШУЕ суверенности окремих республік". 3
Враховуючи практику минулих років, українці як і інші
національності СРСР, були занеПОКОЕні тенденція и бюро
кратично централістичних метод керівництва, властивих
партійному й радянському апаратам, які ше в більшій мірі
моrли проявлятись в об'Еднаній союзній державі. Ці
побоювання, як відомо, непокоїли і Леніна. Розrлядаючи
ПрОЕКТ творення союзної держави, він уважав за можливе
встановити лише два заrальносоюзні наркомати:
військових та зовнішніх справ. Створення ж п'ятьох вже
названих заrальносоюзних наркоматів і п'ятьох об'Еднаних
(директивних) наркоматів (вишої ради народноrо
rосподарства, харчових справ, праці, фінансів, робітничо
селянської інспекції) створювало заrрозу для проведення
коренізації партійноrо й радянськоrо апаратів, отже і для
розв'язки національноrо питання в цілому.
Щоб уникнути ціЕЇ небезпеки, VII партійна конференція
КП(б)У (квітень 1923 р.) У своїх постановах про Haцio
нальне питання вважала за потрібне відмітити, шо "...шкід
лив а бюрократично централістична тенденція маЕ бути
знешкоджена чітким розмежуванням функцій opraHiB
керівництва Союзу та окремих республік з забезпеченням за
останніми всіх прав, які r'арантували б їх повну caMO
стій ність у справі культурно національноrо розвитку й
вистачальну самодіяльність у rалузі rосподарчоrо будів
ництва. Лише така політика забезпечить правильний зв'язок
пролетаріяту з широкими масами селянства в Haцio
нальних республіках і зміцнить панування радянської
влади, як диктатури пролетаріяту". 4
На Сході захищали процес коренізації радянських
республік (Татарії, Башкирії, Туркестану, Казахстану)
провідники мусулманськоrо світу з не меншою напо
леrливістю, як на Заході представники України.
Сталін у слові про справу Султан rаліЕва на названій
нараді вказував на ідеолоrічний зв'язок визначних
партійних діячів Сходу Рискулова, ЕнбаЕва Фірдевса й
інших з султан raліЕВШИНОЮ. Він rоворив: "Що султан
rаліЕвшина мала місце і що вона створила деяке коло своїх
прибічників у східніх республіках, особливо в Башкирії і
Татарії, незаперечно rоворить про те, що праві елементи,
які в цих республіках творять переважаючу більшість, не Е
вистачальним заборолом проти націоналізму". 5
А чи була це справа лише т. зв. правих елементів? З
промови Сталіна на тій же нараді видно, шо Акмал Ікрамов
і ХоджаЕВ, насвітлюючи становище на Сході, rоворили,
"шо поміж Туркестаном теперішнім і Туркестаном
царських часів немаЕ жодної різниці, шо лише вивіска
змінилась, що Туркестан залишився попереднім, таким Же,
як він був за царя". 6
РеакціЕЮ на такий стан було те, шо в Туркестані
басмачі (дехкани) вели боротьбу з радянським режимом під
rаслом "Туркестан для мусулман" і "Туркестан без
насилля". 7
Не відкидаючи окремих недоЛІКІВ у практичних
98
99
питаннях здійснення національної ПОЛІТИКИ партії, Сталін
. .
докладно рОЗПОВІВ учасникам наради про основНІ
положення, які були намічені в плятформі ЦК РКП(б) щодо
національноrо питання і зокрема ЩОДО коренізапії влади в
національних республіках. При цьому основну YBary
звернено на застосування місцевих мов, ЩО мало сприяти
зближенню влади до народних мас. "Треба, шоб люди, які
стоять на чолі державних установ, як і самі установи,
працювали зрозумілою для населення мовою. Треба
виrнати з установ шовіністичні елементи, руйнуючі почуття
дружби й солідарно сти поміж народами Союзу Республік,
треба очистити від таких елементів наші установи як у
Москві, так і в республіках, і поставити на чолі установ у
республіках людей. місцевих, які знають мову і звичаї
населення". 8
У тезах плятформи ЦК РКП(б) У національному
питанні передбачались також і широкі можливості для
розвитку культури народів національних республік,
особливо відсталих, як Туркестан, або таких, де, як в
Україні, культурний вплив міста на село був утруднений
різницею національноrо складу значної частини
промисловоrо пролетаріяту і MicueBoro майже виключно
українськоrо селянства. А все ж Україна, як і Туркестан,
мали стати зразковими республіками. Туркестан плянували
перетворити на взірцеву республіку, "на передову дільницю
революціонізування Сходу", а Україну "на взірцеву,
зважаючи на іІ величезне значення для народів Заходу...". 9
Отже, ця плятформа ЦК РКП(б) передбачала лише
тактичні заходи в справі пропаrанди ідей соціялістичних
революцій у світовому маштабі, а не орrанічне рішення
наЦІОнальноrо питання, до чоrо праrнули представники
національних республік і областей на зrаданій нараді.
Поставлені вимоrи ЩОДО розв'язки національноrо
питання на ХІІ з'їзді і на IV нараді ЦК РКП(б) з відпо
відальними робітниками національних республік і областей
показали, ЩО це питання вже не може бути обмежене лише
формою теоретичних міркувань та пропаrандних льозунrів.
Революціонізовані селянські маси національних республік
та їх інтеліrенція рішуче виступали проти процесу
свавільної русифікації. Хоч і не всі. листи f!. Hi.Ha п
національне питання були оприлюднеНІ на ХІІ з ІЗДІ паРТll,
але йоrо захист національних прав народів Радянськоrо
Союзу скоро став відомим для всіх. Авторитет Леніна був
опертям для вимоr повної коренізації в усіх ділянках життя
радянських республік та національних областе і ш
особливо важливо зв'язку рідною мовою ПОМІЖ селом
містом, яке в минулому було культурно й мов.но чужим. I
вимоrи підтримували не лише делеrати наЦlOнальностеи,
але й численні визначні захисники інтернаціоналізму з рядів
РКП(б), як ось Н. Бухарін, Л. Троцький, Хр. Раковський, К.
Радек та інші.
Пїсля ХІІ з'їзду РКП(б) У радянській періодичній пресі
стали з'являтись статті визначних партійних діячів з
ділянки напіональноrо питання, в яких всебічно роз
rлядались конкретні заходи для здійснення поставлени
партісю завдань ЩОДО коренізації. Так Л. Троцький у стаТТІ
"Червона армія і національне пит ння" писав, щ .
конституція радянської держави (ОСНОВНІ тези про кту HO OI
конституції на той час були вже майже ПОВНІстю ПІД:
rотовлені) дістас ясно виявлений союзний характер, І
будова армії у зв'язку з цим маЕ відбивати. повн .. узrідне =
ня з будовою держави. "Якщо б У БУДОВІ аРМll або в II
настрої виявилась неузrідненість з будов ю радянсько о
державноrо союзу, який, у свою черrу, ВІДо.бражас СПlВ
відношення клясових і національних елементlВ населення,
то така неузrідненість, а тим більше протиріччя, мали б
найважчі наслідки найперше для армії, а потім і я
держави. Наша армія не великоросійська армія: це аРМІЯ
В . " 10
великоrо союзу, осереддя якоrо становить еЛИКОРОСІЯ .
У цій же статті Л. Троцький відмічав, ЩО інші Haцio
нальності Радянськоrо Союзу охоче приймають товариське
сприяння, ідейну й матеріяльну допомоrу російсько про:
летаріяту. Але вони рішуче будуть проти РОСlИСЬКОІ
101
100
команди. "Навіть відтінок команди буде дратувати, бо
наrадуватиме про зовсім ще недавне rноблення". ІІ
Уважаючи за потрібне неrайно розпочати акцію
творення радянської армії за національною ознакою,
Троцький писав: "Треба розпочати з правильної мережі
військово навчальних закладів, цілком пристосованих до
національних і місцевих умовин... Нема й мови, щоб цю
роботу провадити, поминаючи rолів національних
республік; її треба провадити в повному контакті і за посе
редництвом їх державноrо й партійноrо апаратів. Зокрема
Революційна Військова Рада Республік (автор мав на увазі
РСФСР 1. Б.) маЕ перетворитись у Революційну Раду
Союзу Радянських Соціялістичних Республік і не лише за
назвою, але й по суті, тобто за складом і за методою
роботи". 12 Що стосусться військових адміністраторів,
командноrо складу, комісарів, які виявили злу волю щодо
національноrо питання, то такі, писав Троцький, після Biд
повідноrо слідства і rласноrо суду мають бути виключені з
рядів армії "з вовчим білетом", значить, без права
працювати в армії. 13
Ця імперативна форма вимоr щодо побудови армії за
національною ознакою була подиктована не стільки ба
жанням створити таку армію, яка була б надійним опертям
побудові клясової соціялістичної держави (такою вона вже
була), скільки позбавити П колишніх форм національної
нівеляції. Перетворити її із знаряддя русифікації в підмет
сприяння розвиткові національної мови й національної
культури народів Союзу. У 1920 роки серед вояків був ще
значний відсоток неписьменних або малописьменних і такі
мали у війську здобути освіту не нижче початкової школи.
Відповідно до побудови армії, як пропонував Троцький,
навчання мало б здійснюватись рідною мовою вояка.
"Наша армія, писав Троцький. велика революційна
школа, вона маЕ стати також школою і в національній
справі". 14
Оцінку політичноrо фактора радянської армії зробив на
ХІІ з'їзді партії (1923 р.) делеrат з'їзду Яковлів. Він rоворив:
102
"Червона армія об'сктивно с не лише апаратом виховання
селянських мас у пролетарському дусі, вона с апаратом
русифікації. Ми СПРЯМОВУЕМО десятки тисяч українськиХ"
селян у Тулу і змушусмо їх сприймати все російською
мовою. Чи добре це, чи ні? Звичайно, ні". 15
На lV нараді ЦК РКП(б) про національне питання
Сталін також зазначав, що партія вважаЕ потрібним
створити національні військові з'сднання, навіть якщо це
буде вимаrати збільшення військовоrо складу на 20 25
тисяч осіб. 16
Проте, не зважаючи на таку конкретну ухвалу членів
ЦК РКП(б), питання про національні військові формації в
основному законі конституції СРСР і союзних республік
не було визначено.
Інтерпретуючи слова Леніна про національне питання,
rолова Комінтерну rp. Зінов'ЕВ rоворив у доповіді на
зібранні колективів петербурзьких орrанізацій у травні 1923
року, що після революційна Росія маЕ стати "сім'сю
народів". "Ми повинні показати це на практиці, а не лише в
резолюціях, які, KiHeЦЬ KiHцeM, можуть лишитися лише
папірцем. Національне питання с частиною питання
селянськоrо, частиною питання диктатури. частиною
питання радянської влади...". 17
Практичне застосування коренізації в різних сферах
rосподарчоrо й культурноrо життя напіональних республік
було зустрінуте щонайменше зі здивуванням, якщо не з
іrноруванням взаrалі в колах членів партії, особливо
значної частини зайшлих елементів, які посідали в
республіках керівні пости. В цьому процесі вони бачили
відродження націоналізму, який може стати реальною
заrрозою для цілости Радянськоrо Союзу. У "Правді" була
надрукована стаття з Катеринослава (Дніпропетрівськоrо),
в якій автор писав:
"Національне питання на Україні вимаrас особливо
уважноrо й обережноrо підходу. Україна не лише
виrодувала "петлюрівщину" та "rриrор'ївщину", але під
103
прапором автокефальної української перкви петлюрівська
контрреволюція бажала звити собі rніздо і не раз ще HaMa
rатиметься звити йоrо" .18
Автор листа нарікаЕ, що в початкових школах окремих
rуберній України більше як на 70 відсотків навчання про
вадиться українською мовою і що сільський учитель Е "Bce
владний" у вихованні майбутніх rромадян. Поруч з цим той
же автор пише, що дуже важливе і складне завдання ще не
розв'язане. "Тепер ми й на окремих зібраннях ячейок
можемо почути часто цілком вульrарне тлумачення
сутности російськоrо шовінізму, який баrато разів
видіЛЯЕТЬСЯ лапками "великодержавноrо". 19
Таке затривоження й упередження, особливо з боку
немісцевих партійпів у наuіональних республіках, цілком
зрозумілі. На ХІІ з'їзді РКП(б) Н. Бухарін rоворив, що в
Україні, "де склад партії російсько жидівський, rоловне
наше завдання поляrаЕ в роботі серед українців, і саме тому
дуже часто в Україні частина наших товаришів з такою
енерrіЕЮ, з таким оскаженінням ведуть боротьбу проти
українськоrо націоналізму. Ум для справжньої політики
rодилося б переучуватися". 20
Та все ж, після ХІІ з'їзду партії процес коренізації
просувався посиленими темпами: провадилось комплекту
вання державноrо апарату з людей місцевої Haцio
нальности, діловодсто в усіх державних установах
переключали на місцеві мови, навчання в школах opraHi
зували мовою учнів, як також і культурне обслуrовування
населення запроваджувалось йоrо рідною мовою. До цих
заходів з особливою наполеrливістю ставали комуністи
місцевих національностей.
Елементи вороже наставлені до коренізапії відверто
виступати не моrли, хоч робили різні перепони. Над ними
як Дамоклів меч тяжіли Ленінові слова rocTporo осуду тих,
хто виявляв би найменше зневаження до осіб неросійської
національности, про яких тоді ше часто зrадувалось на
партійних зібраннях. rp. Зінов'ев на зібранні колективів
петербурзьких орrанізацій у травні 1923 року казав:
"Товариш Ленін вимаrав, і правильно, щоб російськоrо
комуніста, який не розуміе важливости національноrо
питання І rлумиться над "інородцями", розrлядати, як
чорносотенця, як антисеміта, оточити .атмосферою
презирства TaKoro "комуніста", який би навІТЬ жарт ма
rоворив: наплювати на всіх націоналів, Росія для рОСІЯН.
А ви знаете що на жаль, у нас такі ше трапляються. А в
, , б " 2]
держапаратах такими урядовцями хоч rpe лІ? rати .
У середині 1920 років, коли для РКП(б) І cTBopeHoro
нею радянськоrо режиму потрібн бул.а підтрим а широких
працюючих мас як у містах, так І в СІЛьських МІсцевостях,
коренізація мала велике значення. BOH мала промощувати
зв'язки поміж промисловим пролетаРIЯТОМ незначною
частиною населення національних республік, яка була
основним опертям влади, і великою масою cepeДHЬO
заможноrо селянства й бідноти, які часто вороже ставились
до замірів на зміну їх побутовоrо у ладу иття, до
зневажливоrо відношення до них, як ІНородЦІВ. Цьоrо
вимаrала і відповідна точка проrрами партії, прийнята на
ХІІІ з'їзді РКП(б), в якій сказано, що партія в ріш ннях
національноrо питання буде здійснювати полпику
зближення пролетаріяту і півпролетаріїв різних Haцio
нальностей для спільної революційної боротьби за
повалення поміщиків і капіталістів. 22 Крім Toro,
коренізації надавалось велике значення, як засобові
пропаrанди в рішенні національної проблеми поза
кордонами СРСР.
Керівне ядро партії політбюро ЦК вбача:,ю у
формальнім здійсненні коренізапії величезний УСПlХ у
творенні союзу робітничої кляси й основної маси селянства.
Кільцем з'Еднання поміж пими сопіяльними rрупами,
природно, мала стати найперше мова націонал.ьної
більшости населення республіки, области. А. €НУКІДзе,
покликаючись на партію, писав у статті "Вопроси 0
национальних язиках в системе нашей обшей и националь
ной политики": "Проблема національних мов поставлена
стислий зв'язок з заrальним питанням національної І
105
104
клясової політики. Розв'язка її ПОЕднана з розв'язкою інших
основних моментів, пов'язаних з здійсненням реальної, а не
лише формальної рівности раніш відсталих іпоневолених
народів". 23
Не зважаючи на таке велике ПОЛІТичне значення
застосування національної мови в усіх ділянках
культурноrо та rосподарськоrо життя радянських
республік, засада добровільности II застосування
залишалась обов'язковою. "Ми ставимо собі за завдання,
писав у названій статті А. €нукідзе, зблизити
російське населення з місцевим населенням. Але як?
Звичайно, не rнобленням місцевої частини населення і не
rнобленням російської частини населення. Ми даЕМО
можливість культурно розвиватись і одним і друrим". 24
Але справа в тому, що керівні становища в aДMiHiCTpa
ції і rосподарських opraHax республіканськоrо, а то й
обласноrо значення посідали в переважній більшості
елементи не місцеві, без достатньоrо знання, а то й узаrалі
без знання мови MicueBoro населення, і це мало пряме Biд
ношення до переведення коренізації.
Темпи коренізації залежали від кількости, активности і
впливів місцевих елементів у центральних та обласних
партійних орrанізаціях, від численности національної iHTe
ліrенції і осіб, здібних до переведення цісї коренізації, а
також від більшої чи меншої національної однорідности
MicbKoro й сільськоrо населення. у rрузії та Вірменії, де
міське населення в більшості rоворило тісю ж мовою, що і
сільське, не було особливих труднощів У здійсненні
коренізації. Інше становище було в Україні чи інших
республіках з неоднорідним напіональним складом
населення, де була мовна різниця поміж містом і селом.
В Україні, наприклад, міські мешканці були конrльо
мератом різних національностей з російською розмовною
мовою. Міське українське населення в масі було зруси
фіковане. В комуністичній партії України росіяни на
початку 1920 років посідали більшість 52%, а YKpaїHцi
23%. 25 Крім Toro, треба зrадати, що досить значна частина
відповідальних працівників, українців з походження, не
знали української мови. Щодо промисловоrо пролетаріяту,
то він (як rоворив Н. Попов у своїх лекціях на курсах при
ЦК ВКП(б) У 1924 ропі) в Україні хоч у більшості і був
українськоrо походження, але був зрусифікован.ий і в масі
своїй послуrовувався російською мовою. Української мови
вживало 20 25%.26
Щоб уникнути звинувачення в націоналістичному ухилі
й українському шовінізмі, процес українізації провадився з
певним урахуванням MOBHoro вжитку в містах і промисло
вих осередках, хоч сільська людність поспіль вживала
української мови, і все населення України на той час
становило понад 80% людности республіки.
В Азербайджані місто Баку з йоrо розвинутою
нафтовою промисловістю це був острів, заселений
російським і частково вірменським пролетаріятом, у
селянському тюркському морі. Серед робітників існувала
стара партійна орrанізація РСДРП(б), яка 1924 року Biд
значала свій 25 річний ювілей, але тюркський елемент у її
складі з'явився лише після жовтневоrо перевороту.
Чисельно незначний національний прошарок у складі
республіканської партійної орrанізації не Mir виявити CYT
TCBoro впливу на перебіr коренізації. За даними партійноrо
перепису 1922 року, в рядах ВКП (б) азербайджанців було
0.65%, а населення за переписом 1926 року становило
1.16%.27
Як тільки закріпилась радянська влада, серед азербай
джанuів членів респуліканської партійної орrанізації
виникла фракційна боротьба, пов'язана із справою
здійснення національної політики й залучення місцевих
селян до праці в адміністративних державних установах.
Цю фракuійну боротьбу очолював, з одноrо боку, Н.
Наріманов, який захищав позицію азербайджанізації, тобто
залучення місцевих селян до державноrо будівниuтва, а з
друrоrо боку Р. Ахундов і М. Д. rусейнов, які не
поділяли пьоrо поrляду. Політбюро ЦК ВКП(б),
розrлядаючи цю справу, на пропозицію Леніна, рішуче
107
106
засудило противників поступок у національному питанні
(Ахундова й rусейнова) і затвердило ПрОЕКТ директиви про
проведення національної політики комуністичної партії
Азербайджану, передбачаючи в ній можливість зміцнення
зв'язку поміж робітниками і селянами. 28
Отже, не зважаючи на майже суцільну неписьменність
MicueBoro населення (письменних було лише 3%), процес
коренізації проходив відповідно до настанов центру та
ухвал Х і ХІІ з'їздів РКП(б).
Складніша ситуація щодо коренізації партійноrо й
радянськоrо апаратів була серед народів Туркестану.
Відсоток письменних серед MicueBoro населення був ще
нижчий, як в Азербайджані: у казахів, наприклад, не більше
2 відсотків, у кирrизів менше одноrо відсотка, серед
інших народів uboro краю, крім УJбеків, ще нижчий. 29
Промисловоrо пролетаріяту серед MicueBoro населення
майже не було, число членів комуністичної партії в opraHi
запіях республік було дуже мале. В Кирrизії, наприклад, до
об'Еднання з кирrизькою частиною Туркестану 1924 року
було 50% кирrизів, а в партійній орrанізації лише 5%-З О Тоrо
ж року в Казахстані з поміж 14700 комуністів було казахів
18.4%.31 Вплив uapcbKoro колонізаційноrо апарату все ще
був значний у всіх ділянках державноrо будівництва.
Партійні кадри в середньоазійських республіках і
Казахстані поповнялись в основному З селян та місцевої
інте.ліrенції. О идві ці rрупи знаходились під впливом
наЦІОнальних ІДей самостійности, а таке ідеолоrічне
спрямування, як відомо, не відповідало настановам ВКП(б).
У журналі "Революция и национальности" підкреслено, що
в Казахській РСР коренізація у своему першому періоді (до
1925 р.).':пр х.одила без заrострення оціяльних мотивів, що
у значнlИ МІрІ використовували нашоналістичні елементи з
метою поширення cBoro впливу на радянський і навіть
партійний апарат" 32
Відмічаючи темпи коренізації в Україні, де ці заходи
провадились з певною послідовністю, з урахуванням вимоr
різних національностей щодо застосування їх рідної мови, а
та ож і . поступової українізації, €нукідзе попереджав
ОСІб, ЯКІ керують цим процесом у більш відсталих
кул. турно республіках, щоб вони без достатньоrо обліку
СВОІХ культурних можливостей та підrотовки не
наслідували прикладу України. Таке наподібнювання як він
писав, "... помітне і Татарській республіці, і в Казах тані, і
в деяких реСПУ Лlках Закавказзя, де мало засобів,
люд ькоrо матеРІЯЛУ та наrромадженоrо культурноrо
ДОСВІДУ". 33
. До на важливіших етапів у розв'язці питання про
наЦІОнальНІ мови в Україні можна зарахувати такі
постанови ЦВК і РНК а) про забезпечення рівности мов та
про сприяння розвитку української мови з І серпня 1923
року.: . б) '.. про заходи TepMiHoBoro здійснення пляну
УКРaJНlзаЦll радянськоrо апарату з 30 квітня 1925 року та в)
ухвала РНК УРСР про практичні заходи щодо українізації
радянськоrо апарату з 16 червня 1925 року. 34
У зв'язку з цим по доповіді уряду України на 2 сесії
ЦВК СРСР 3 ro скликання 25 квітня 1926 року прийнято
таку ухвалу:
"2. Приймаючи до уваrи надзвичайну складність прак
:ичної розв'язки національноrо питання в Україні, а також
І особливе значення правил ноrо ріщення uboro питання
для подражненоrо національною ворожнечею південно
cxiдHboro кута Европи, Центральний Виконавчий Комітет
СРСР доручаЕ Президії Центральноrо Виконавчоrо
Комітету СРСР сприяти урядові України у здійсненні
особливих заходів щодо закріплення та поrлиблення
радянської національної політики в Україні як у ділянці
дальшоrо розвитку української культури, так і щодо
дальшоrо забезпечення прав та інтересів національних
меншин в УРСР, зокрема ж у розвитку діяльности
Української Академії Наук та Державноrо Видавництва
України". 35
eH ЦК КП(б)У відмічав у постанові про підсумки
УКРaJНlзаЦIl (червень 1926 р.), що після KBiTHeBoro пленуму
1925 року спостеріrались у ділянці українізації значні
108
109
зрушення. У державному апараті діловодство українською
мовою збільшилось з 20 до 25%, преса українізована на
60%, школи політrрамоти більше як на 50% перейlllЛИ на
українську мову навчання, відсоток українців у рядах
КП(б)У збільшився з 37 до 47, а в комсомолі з 50 до
61. 36 У профспілках України за неповним обліком 1926
року українців числилось 33.2 %.37
Для боротьби з корінням русифікації, яке розвинулось
у робітничих масах ще за царських часів, перша Bce
українська конференція КП(б)У (жовтень 1926 р.) вважала
за потрібне провести поrлиблення роботи в ділянці YKpaїHi
зації, зокрема, звернула YBary на те, щоб було "взято курс
на поширення масової роботи українською мовою", але,
щоб поруч з цим було посилено і "обслуrовування профе
сій них мас національних меншин Їхньою мовою". 38
Партійна орrанізація України в усіх своїх актах, які
стосувались напіональностей республіки, підкреслювала.
що вона захищаЕ права кожної національности щодо
культурноrо розвитку. ІХ з'їзд КП(б)У (rрудень 1925 р.) у
своїх ухвалах відмічав: "Радянська влада не ставить собі за
завдаННJ!: силоміць українізувати робітників інших Haцio
нальностей (росіян, жидів та ін.). 39
Х з'їзд КП(б)У, підсумовуючи наслідки українізації за
останній рік, відмічав у листопаді 1927 року, що трудові
школи майже повністю були українізовані. У 1925 26 році
шкіл соціяльноrо виховання з українською мовою навчання
у містах було 43.8%, на селі 81.9 BCboro 79.1%; шкіл з
російською мовою навчання у містах було 20.8%, в селах
6.1 BCboro 7.1%. У середній шкільній ланці проф
школах і технікумах перехід на рідну мову навчання
проходив значно повільніше. Профшкіл з українською
мовою навчання Toro ж року було 51.9%, з українською і
російською мовами навчання 27.6%, з російською 14% і з
жидівською 2.8%. У всіх професійних школах українців
навчалось 51.4%. 40
Секретар ЦК КП(б)У С. Косіор відмічав, що 1928 29
року у виших школах У країни викладання українською
110
.мовою провадилося на 58%, і навчалось CTyдeHTiB YKpaїHцiB
56%.. Педаrоrічні вузи були майже повністю українізовані. В
теХНІкумах навчання було українізовано на 59.6%, і
навчалось українців 66%. 41
Враховуючи пі успіхи українізації, В. Косіор писав:
"Підростаюче молоде покоління, яке вчиться в українській
початковій, середній і вищій школах, ближчими роками
заповнить у містах і селах майже всі наші установи
державні, rосподарчі й культурні. Саме це мас остаточно
вирішити проблему українізації, вирішити насправді
історичну проблему ліквідації в Україні національної
різниці в мові поміж містом і селом uboro вимаrають
інтереси соціялістичноrо будівниuтва". 42
Розв'язку національної проблеми С. Косіор бачив і в
зросТІ чисельности українськоrо елементу в рядах
ро.бітників та службовців промисловости. За даними проф
СПlлковоrо перепису 1929 року з розмовної мови й Haцio
нальноrо складу робітників і службовців, яким було
охоплено бі я 2 ООО ООО осіб, українці складали 57%. З
заrальної КІлькости українською розмовною мовою
користувалось 44%, а таких, які вміли читати по
українському, було 58.2%. Серед фахівпів, що працювали в
Україні, за даними перепису Наркомпраці (лютий 1930 р.),
українців було 48.6%, росіян 25%. 43
У сі досяrнення в rалузі українізації треба завдячувати
досить сильній rрупі в партії, яка ще існувала у 20 роках
колишніх боротьбістів та частково лівоrо крила
українських соціял демократів укапістів (УКП). Вони то,
власне, і керували процесом українізації в ті роки. Велику
ролю в цьому пропесі BiдirpaB і старий більшовик Микола
Скрипник, член Політбюра ЦК КП(б)У. 1926 року він
писав": "У ділянці національноrо питання ми масмо
покищо лише перші основи, які сам Ленін створив. Нам,
учням Леніна, доведеться тепер брати цю задачу, виходячи
з ленінських основ, і ставити це питання, щоб науково йоrо
опрацювати й вивчити... Ми підходимо обережно до нашої
нової роботи. Перед нами нове необроблене поле. По
ІІІ
ньому пройшов лише перший плуr ленінських думок '" і
нам доведеться довrо й важко працювати, щоб обробити й
засіяти йоrо". 44
На якій теоретичнlИ базі Скрипник передбачав
здійснення процесу коренізації, він не вияснив. Але з йоrо
виступу на IV нараді ЦК РКП(б) з відповідальними
робітниками національних республік і областей, де він
rоворив у справі державноrо будівництва СРСР, можна
думати, шо йоrо передумови врозв'язці національноrо
питання мали базуватись на суверенності кожної Haцio
нальної республіки. "Ми маемо просто сказати собі, шо ми
не лише БУДУЕМО нову державу, але ми БУДУЕМО П не на
старих засадах буржуазної науки державноrо права... (тут
він, мабуть, мав на увазі конпепції австро марксистів,
зокрема О. Бауера про побудову баrатонапіональної
держави І. Б.). Наш союз маЕ свій суверенітет... Це едина
суверенна держава, що виступае як Едине ціле. Проте, це
зовсім не означае, шо в такому Союзі затрачуеться свобода
об'Еднаних у ньому республік, що нищиться їх
суверенність... Ми БУДУЕМО свою державу таким порядком,
що вільні республіки залишаються в Союзі незалежними,
одночасно передаючи певну частину СВОЕЇ суверенности
своему Союзові Соціялістичних Республік для економічної і
політичної боротьби поза ними". 45
Практичне здійснення національної ПОЛІтики в
республіках і областях Скрипник вбачав у тому, що
робітники і члени партії, які посідають адміністративні
пости, повинні навчитись мови більшости селян. "Перед
відповідальними робітниками комуністами (rоворив він про
робітників rжевськоrо металюрrійноrо заводу, які
становили майже половину Воткінської области
Удмуртської АРСР І. Б.) розстеляеться величезне поле
діяльности: так навчіться ж по вотському (удмуртському),
ви, товариші комуністи, робітники rжевськоrо заводу на те,
щоб пр вести вотяків ( ДMYPTiB) до соці.ялізму". 46 Подібну
думку вІН висловлював І щодо пролетаРІЯТУ, який працюе в
Україні: "Передові заrони робітничої кляси, навчіться
української мови, щоб вести українців--селян до соціялізму.
З приводу uboro мені доводилось вести посилену боротьбу
в партії в Україні. Тут спротив незвичайно ВеликиЙ". 47
Зауваження Леніна про те, що в національному питанні
краще пересолити в бік поступливо сти напіональним
меншинам, як не досолити, баrато партійних робітників,
навіть відповідальних, сприйняло як тактичний крок, як
конечність, подиктовану умовами вкорінення і зміцнення
радянської влади. Ось чому, як тільки внутрішній спротив
зламано, а зовнішні сили не являли собою жодної заrрози
для існування Союзу Радянських Республік, ставлення до
національної проблеми почало набувати характеру вільноrо
змаrання культур: російської, раніш панівної, і місцевої
національної, власне, надано можливість пануванню
російської культури, російс кої мови В усіх національних
республіках і областях.
Відомий діяч РКП(б) Ю. Ларін (Лурье) у статті "Про
викривлення при здійсненні національної політики" брав під
захист жидів, мешканців України, від нібито насильної
українізації: "Русофобська думка в основі примусової
жидовізації тих, шо знають російську мову й бажають
користуватись нею, дуже проста: якщо вони не
розмовляють українською мовою, то не дати їм,
принаймні, користуватись російською мовою. Хай
переходять на жидівську або, якщо Toro самі не побажають,
на українську. Викорінити в містах України російську мову
порядком примусу, відучуючи від Toro жидів, які звикли до
російської мови й бажають вживати П й далі ось
об'ективний сенс примусової жидовізаuії". 48
З піЕЇ статті видно, що Ларін брав під захист і
російських робітників, яких нібито силоміць українізовано.
Коментуючи листа одноrо російськоrо робітника, що
працював в Україні, Ларін цитував: "П'ятнадцять років
CBoro cBiдoMoro життя я брав участь у партійних
орrанізаціях на території України, і ось раптом ми відразу
перестали розуміти доповіді, rазети та інше... Чи це схоже
на ленінську національну політику?" запитував автор
112
113
лис а. Ларін на це віповідав: "Ні, звичайно, не схоже". 49
ЛаРІ бстоював. поrляд, що всі неукраїнці, які працюють в
YKp IНI, повинНІ "знайомитись", як він висловився, з
украшською овою, щоб робітник лише Mir порозумітися з
селянином. ВІН Писав: "Треба знати українську мову щоб
бути спроможним ов'язатися з селянином, з українс кими
дер .орrанами, з ТІСЮ частиною робітників, які rоворять
украІНСЬКОЮ OBOН? Але зовсім не для Toro, щоб
змуш в ти роБІТН КlВ з Орловської ryбернії вислуховувати
ДОПОВІДІ по украIНСЬКОМУ, а в їх профорrанізаціях
переводити ДІЛОВОДСтво на нерозмовну мову". 50
Ларін, як бачимо, не проти вжитку місцевих Haцio
нальних мов, пьоrо ж вимаrають і проrрама партії і
ухвали Х та ХІІ партійних з'їздів, але для HeMicueBoro
насе ення осить лише "ознайомлення". Таке ставлення до
украIl СЬКOl . юви. можна потрактувати, як підтримку тїСЇ
КОЛ-ОНІЯЛЬНОІ ПОЛІТИКИ, яку здійснював уряд за царських
чаСІ . щожд "насильства" над жидівськими робітниками,
то и тут ЛарІН зrустив арби. у" "Большевику" за 1927 рік
п сали, що 58.5% ЖИДІв члеНІВ профспілок з заrальної
КІЛЬ ОСТИ понад 100 ООО осіб заявили, що їх рідною мовою Е
ЖИДlВсЬка. 51
. На HeO 'EKT BHi міркування Ларі на шодо здійснення
наЦlOнаЛЬН?1 ПОЛІТИКИ вказус і той факт, що і в Білорусі, де
зосереджеНІСТЬ жидів була особливо значна (за переписом
населен'!я 1926 року жидів було 8.2% BCboro населення
респ.уБЛІКИ), 45% дітей шкільноrо віку навчались у
ЖИДІВ СЬКИХ шк ,:ІаХ,. решта в білоруських і російських.
При. rорецьКlИ СІЛьсько rосподарській академії була
ИДІвська . aTeдpa, працював жидів ський відділ Інституту
БІЛОРУСЬКО І культури. 52
Те денц-і ний ..виступ Ю. Ларі на на захист російської
мови и РОСlИСЬКОІ культури В національних республіках
зокр ма.u в Україні, це фактично лише незначниЙ
ЗОВНІШНlИ вияв вел кодержавних замірів у рядах партії і в
радянському апараТІ, заТИснених ухвалами партійних з'їздів
114
щодо національноrо питання. С. Косіор писав: "Російські
шовіністи, урядовці, буржуазні елементи в нашому апараті
думали, шо українізація провадиться лише про людське
око: похвилюються, поrоворять і облишать".53 Таку ж
думку висловлювали і деякі інші автори на сторінках
"Большевика". Так К. Тобол писав: "...російський бюрократ
в Україні не міраж, а реальний і важливий факт, спрямо
ваний проти українізаuії...". 54
Покликаючись на rазету "Киевский пролетарий" з 27
листопада 1926 року, він відмічав, що баrато хто з
службовців радянських установ при перевірці знань з
української мови висловлював вороже, просто rлумливе
ставлення до української мови. 55
Ніriлізм представників панівної нації до національних
проблем взаrалі і до к ренізації зокрема . явище .не
спепифічно українське. Иоrо спостеРlrалось І в нашо
нальнИХ республіках і областях. В Узбекістані, наприклад,
узбекізація проходила дуже повільно, і це викликал?
протести. На одному з зібрань партактиву в СамаркаНДІ,
коли обмірковувалась доповідь секретаря ЦК КП(б)Узб.
Ікрамова, до президії подано записку TaKoro змісту: "У нас
узбекізація проходить так, що на чолі установ сидять
узбеки і візники: один їде, друrий возить, а роботу
провадять росіяни. Чи це узбекізація? Чи не с це колоні
заторство з боку росіян?". 56
Цю терпку іронію з боку узбеків можна пояснити тим,
що процес узбекізації з роками не поширювався, а навпаки,
зменшувався. 1928 р. службовці в установах були узбекі
зовані на 23.5%, а в половині 1930 р. їх зменшилось до
22.6%.
Не менш викривлено проходила коренізація і в
Казахстані. За статистичними даними на січень 1927 р.,
відсоток казахів у різних установах і на різних становищах
був такий:
115
Установи Установи Установи
крайові: ryберніяльні: повітові:
Завіцувачіустанов
і заступннки: 40. 2 22.6 48.7
Завідувачі відділів
І заступники: 18. І 17.6 86.7
Завідувачі піцвіц
ділів і заступники: 16.2 11.8 61.6
Інструктори, інспек
тори, контролери: 16.4 16.2 51.4
Інженери, лікарі,
бухrальтери: 5. 4 4. 4 21.8
Рахівники,
діловоди: ІІ. І 8. 5 39.5
Сторожі, конюхи,
прибиральники: 25.8 11.8 35.7
Радянська система адміністративно теРИТОРlяльноrо
районування (поділ rуберній на окруrи), .прове е а в KiHЦ
1920 років, мала наблизити OKpyroBI аДМІНlСТІ?ати Нl
установи до народниХ мас і посилити кореНlзаЦІЮ.
Фактично ж сталося навпаки. У крайових установах
Казахстану відсоток коренізації знизився з 21 до 16.9, в
Актюбинську з 22 до 19, в Уральську з I дО 10 і в Алма:Аті
з 19 до 18 відсотків. Зменшення штаТІВ при переХО.l1:І на
OKpyroBY структуру проходило rоловно коштом казаХІВ, а
частково коштом обслуrовуючоrо персоналу. 59
Новий курс В економічній політиці партії, що ?р йшов
на зміну періодові відбудови KYP на побудову' СОЦІЯЛl.ЗМУ..
одній країні), викликав деяКІ змІНИ в процеСІ кореНlзаЦll,
зокрема у справі підrотовки технічної інтеліr.енції. П тання
про побудову соціялізму в одній країНІ, як ВІДОМО,
викликало rocTpy внутріпартійну фракційну боротьбу, що
було предметом обrоворень і на хv пар'ті НОМУ u з'їзді
(rрудень 1927 р.). Проте, на пьому з ЗДl приинято
директиви про складання першої П'ЯТИрІЧКИ РОЗ , ПК
народноrо rосподарства. Тоді ж висуну партlИНИИ
льозунr: "Основний BoroHb по правому УХИЛІ .
Хоч ця боротьба відносилася до питань rосподарчої
політики все ж вона знайшла застосування і в питаннях
націонал ної політики партії. С. Косіор писав, що були такі
"теоретики", які заявляли: "Російський шовінізм це ліви
ухил, а український правий". І, щО характерис ично, ЦІ
"теоретичні вправи" проходили rоловно в ХарКІВСЬКОМУ
інституті марксизму ленінізму, де підrотовлялись кадри для
вузів та різних адміністративних постів. 60
Дискутанти вказували один одному: "Ти захищаЕШ
шовінізм", на що була відповідь: "Я захищаю свій, бож iH
також захищають свій". 61 Міркування ПРОТИВНИКІВ
українізації зводились до таких заяв, K п редавав Косіор:
"Пощо, мовляв, займатися україНlзаЦlСЮ, розвитко
національної культури, коли ми вже маЕМО величезНІ
здобутки соціялістичноrо будівництва. Тепер уже прийшов
117
Середня rрупа службовців, особливо rуберніяльних і
крайових орrанізацій, які фактично у своїй праці мають
зв'язок з міспевим населенням, коренізована недостатньо.
"Зв'язок з корінним казахським населенням, писав автор
нав дених даних, провадився російською мовою, незро
ЗУМІЛОЮ дЛЯ казахських мас. Відсоткова норма коренізації
бу а лиш параваном в конання директив партії й уряду в
ЦlИ спраВІ, а наспраВДІ це було свідомим і несвідомим
шовіністичним викривленням партійної лінії". 57
Партійні й радянські керівні орrани плянували процес
коренізації, як і різні ділянки народноrо rосподарства, але
пляни, як звичайно, не виконувались. У Казахстані,
наприклад, підrотовка осіб із знанням казахської мови не
покривала й третини плянованих посад. Крім Toro,
навчання европейських робітників казахської мови стояло
на уже изькому рівні. У Семипалатинській rубернії з 520
робlТНИКlВ радянськоrо апарату европейців, що вивчали
казахську мову, навчились читати й писати по
казахському лише 23 особи. 58
116
час поставити питання про якусь нову інтернаціональну
культуру, про нову інтернаціональну мову". 62
Трудно собі уявити, щоб ті, хто дотримувався Uboro
поrляду, не знали настанов Леніна, викладених у йоrо праці
:'Дитяча хвор ба ліВI-!ЗНИ в комунізмі", де він писав: "Доки
ІСНУЮТЬ наЦІОнальНІ й державні відмінності поміж
народ ми і країнами (а ці відмінності будуть триматися ще
дуже .1 дуже до rо, навіть після здійснення диктатури про
летаРІ !У в CBlТOBOMY ?бсяrу), одностайність iHTepHaцio
нал. нОІ тактики КОМУНІстичноrо робітничоrо руху всіх
Kpa H вимarас e усунення різноманітностей, не усунення
наЦІОнальних РIЗНИПЬ (пе безrлузда мрія для теперішньоrо
часу), а TaKoro за.стосування основних засад комунізму, які
б правильно ВІДображали ці засади в подробицях,
п ав льно ристосовували їх до національно державних
ВІДМІнностеи...". 63
оо ле новий кy c партії на побудову соціялізму в одній
КраІНІ, певн , не Mlr сприяти проведенню повної коренізації
бож. вона м стила в собі iдocepeДKOBi сили в держав ном;
БУДІВНИЦТВІ баrатонаЦІональної Країни, вела до
послаблення в ади Ед ноrо центру. Ті ж, хто висовував
формулу про ІНтернаЦІОнальну культуру та мову, лише
викорис:uовувал її для прикриття централістичних
те енцlИ у наЦІОнальному й rосподарчому питаннях. Для
ДlИс ення rосподарчих задумів, підrотовку технічної
І теЛlrенції мали провадити за уніфікованим пляном у
ІЛ МУ C CP. ДЛЯ Uboro, систему народної освіти України
и Б.ІЛОРУСІ 1928 року узrоджено із системою освіти РСФСР.
В нших радянських національних республіках система
ОСВlТИ була така ж, як і в РСФСР. Поза uим технічні
н вчальні заклади (вищі й середні) були в лучені з
Пlдпоря. ков нос:и респу.блі анським. комісаріятам
народнОІ ОСВlТИ и передаНІ ПІД зверхНІСТЬ відповідних
союзних rосподарчих наркоматів і відомств. Такі заходи
пояСнювались конечністю створити стисліший взасмо
зв'язок підrотовки фахівuів з потребами промислових під
ПРИЕМСТВ. Практично ж це ставило в залежність технічні
118
навчальні заклади від союзних наркоматів, що не моrло H
позначитись на стані коренізаuії цих закладів, на МОВІ
викладів та на розмішенні випускників вузів і технікумів по
промислових підприсмствах.
На ХІ конференції КП(б)У (квітень 1929 р.) нарком
освіти України М. Скрипник у своїй доповіді про наслідки
перевірки українізації, що її провадила комісія НК РСІ
СРСР, відмітив, що rолова цісї комісії, представник
Вірменії, Азатян у заключній частині cBoro акту висунув
низку aprYMeHTiB, щоб навчання в Прничому інституті М.
Сталіно (Україна) провадилось російською мовою. У числі
наведених ним aprYMeHTiB було те, що Інститут переведено
в підлеrлість BPHr СРСР, щО він утримусться на кошти
СРСР і що російська мова найбільщ поширена в СрСР.64
У справі українізації Азатян писав: "Ми не ДИВУЕМОСЬ,
коли націоналістична інтеліrенція понад усе в світі ставить
українську мову й ВИСЛОВЛЮЕ нетерпиме або й POCTO
вороже відношення до російської мови й рОСІЙСЬКОЇ
куль тури, притримуючись західньої, тобто, у даному
випадку, капіталістичної оріЕнтації. Але ми не можемо не
бачити з усіЕЮ ясністю, коли з нетерпимим відношенням до
російської мови зустрічасмось у рядах відповідальних
партійних робітників, які змішують питання панування
російської культури й великої російської національности з
питанням про вжиток російської мови".65 Розповсюдження
творів великоrо українськоrо поета Тараса UJевченка
Азатян кваліфікував у заключній частині акту, як
пропаrанду української культури, спрямовану на відрив. від
клясової боротьби. Відмічаючи все це, Азатян, як ДОПОВІДав
Скрипник, пропонував:"...Переrлянути наступне в постанові
ЦК КП(б)У з квітня 1925 року: "Партія повинна праrнути
до Toro, шоб уся робітнича кляса без різниці мови о ол.о
діла українською мовою і взяла активну участь у СОЦІЯЛlС
тичному будівництві української національної суспіль
ности" . 66
Отже, акт Комісії НК РСІ СРСР перекреслював ухвалу
2 сесії ЦВК СРСР 3 ro скликання і ухвалу Виконавчоrо
119
Комітету Комінтерну, який також, як і ЦВК СРСР, схвалив
національну політику українськоrо уряду, про що писали у
харківському "Комуністі", з 4 жовтня 1927 року.
Перевірк І!еребіrу коренізації з кінцем 1920 років
провадилась І в ІНших республіках. В. Затонський, член ЦК
КП(б)У, мав провадити таку перевірку в Казахстані чи в
Білорусі, як про це зrадувано на ХІ конференції КП(б)У.
Ці перевірки, треба думати, мали дати нове спрямуван
ня у здійсненні національної політики ВКП(б). Висловлене
Азатяном недовір'я національній інтеліrенції не було
випадковим. Поширення форм коренізації в ділянках науки
й культури тіЕЇ чи .іншої національности моrло сприяти
послабленню централізації як політичноrо, так і rоспо
дарчоrо порядку, а тим самим перешкоджати здійсненню
завдань, які висунуто на ХV з'їзді партії: "...провадити
роботу сопіялістичної перебудови сільськоrо rосподарства,
мобілізувати ще тісніше навколо партії робітничі маси
мобілізувати величезні резерви пролетарських і півпроле
тарських. шарів села, зміцнити союз з середняками й приrні
тити заЛІЗНОЮ рукою спротив кулака й непмана".67
На шляху до здійснення цих замірів партії моrла стояти
на нальна інтеліf'енція, численність якої в процесі KopeHi
заЦІІ зростала швидкими темпами. Щоб паралізувати вплив
її на робітничі й селянські маси, партія вжила репресивних
заходів. З кінцем 1920 років орrани державноrо політичноrо
управління (rпу) "викрили" в кількох національних
республіках націоналістичні орrанізації, які, як Вияснювала
радянська преса, були одноrо напрямку відірватись від
СРС;Р. Це.були: в Україні СВУ (Союз визволення України),
в БІЛОРУСІ нацдемовщина (Національно демократична
орrанізапія, яка мала своїм завданням повалення радян
ської влади), в Казахстані Ала Ординська орrанізація,
мета якої була через коренізацію провести підrотовку до
повалення радянської влади, в У збекістані Міллі істикал
(національна незалежність) та Міллі іттіход (національне
об'Еднання), у Татарській республіці Джідіrян (Велика
120
ведмедиця), діяльність якої обмежувалась художньою
літературою. 68 ...oo.U.
Невідомо, чи існували таКІ орrаНlзаЦll в ДlИСНОСТІ,
(духова настанова населення України й. інших респу?лік
справа інша), чи вони були створеНІ самими СЛІдчими
орrанами безпеки (як про це стверджують у друкованих
споrадах підсудні у справі СВУ К. Туркало і В. Чапленко 69).
Але процеси у справі цих орrанізацій призвели до
MacoBoro фізичноrо винищування національної інтеліrенції,
різко заrальмували розвито!< н ціона ьних культур та мали
неrативний вплив на кореНІзаЦІЮ в ЦІЛому.
Переслідування національної інтеліrенції це був акт
боротьби з ухилом у бік MicueBoro націоналіз у.. На X. VI
з'їзді ВКП(б) (червень липень 1930 р.), по дОПОВІДІ СтаЛІна
про національне питання стверщкено: "...rоловну небезпеку
на даному етапі ЯВЛЯЕ собою великодержавний ухил, що
намаrаЕТЬСЯ ревізувати основи ленінської національної
політики під прапором інтернаціоналізму, яким прикри
ваЕТЬСЯ праrнення віджилих кляс панівної раніш велико
російської нації привернути co i вт ачені привіле . По уч з
цим активіЗУЕТЬСЯ ухил у БІК MlcueBoro наЦІонаЛІЗМУ,
послаблюючи Едність народів СРСР і сприяючи iHTepBeH
ції. Партія повинна посилити боротьбу з обома ухилами в
національнім питанні... посилити одночасно YBary до
практичноrо застосування. лені ської оо нац онально!
політики, викорінення елеменТІВ наЦlOнаЛЬНОІ нер вности и
широкоrо розвитку національних культур наРОДІВ Радян
CbKoro Союзу".70
На тлі переслідувань осіб та rруп запідозрених в ухилі
в бік MicueBoro націоналізму, твердження XVI з'їзду ВКП(б)
про rоловну небезпеку з боку велико ержавноrо шові,!ізму
звучало парадоксально. На практиUl жодних a oд1В не
застосовувалось до носіїв російськоrо ШОВlНlЗ У.. у
республіках траплялись випадки явно зневажливоrо І HaBlТЬ
принизливоrо ставлення до робітників !убільц в з боку
росіян. Ось хоч би такий приклад: На будlВ ИЦТВl турке;та:
но<ибірської залізниці начальник дільниЦІ твердив: ВСІ
121
азах ледарі. Ми можемо виховувати їх лише
ІНДИВІДуально, а "зrpаю вовків" казахів, яку нам пропону
ю .ь, ми виховувати не можемо".7J Така заява відповідаль
НОІ оби. не викликала жодноrо заперечення з боку членів
паР:І1, ЯКІ були при. цьo y присутні. Знаменним фактом Е
ще и те, що в У збеКlстаНl число робітників основної Haцio
нальности за останній рік (1929 30) зменшилось з 72 до 59 9і
oдo у бекі ації залізниці за той час подано такі даJ;
Серед ВІД О ІД льних робітників немаЕ жодноrо узбека, а
серед спещяЛlС!lВ . лише 0.5%. У катеrорії кондукторів
зниження узбеКlВ за рІК З 4.9 до 3.3 %, старших з 9.6 до
7 .8%, моло ших з 24 до 7.3%, провідНиків з 27 до 6%. І це
за YMO З lйснення офіційноrо курсу на коренізацію",72
. УСІ ЦІ факти явище не випадкове. В радянській пресі
ВІДМІчали: "Ми бачимо, що навіть після Toro як XVI
партз'їзд мобілізував YBary партії до наці нальноrо
питання, все ще мало популяризуються ухвали Uboro з'їзду
про нацпитання. Друковані орrани національних республік,
за деякими винятками, замовчують це питання й не мобілі
зують уваrи шир ких кіл радянської і партійної rроМад
ськости навколо РІшень з'їзду в цій справі". 73
Якщо В партійних колах ВКП (б) моrло бути побою
вання, що кореНі ація в союзних республіках призведе до
послаблення ПОЛІтичної й rосподарчої ЕДНОСТИ Радян
cbKoro Союзу, то, здавалось би, щодо національних
меншин у РСФСР, де такої заrрози не моrло бути, Haцio
нальне питання повинно б здійснюватись відповідно до
п uоrрам?вих H CTaHOB та ухвал партійних з'їздів. У
ДlИсносТl ж .наЦlOнальні меншини РСФСР користувались
далеко не рІВНИМИ правами з росіянами. А. Тахо rоди
исав у статті "Підrотовка вузівських кадрів нацменів":
:.. Часто rусто навч льні аклади відмовлялись приймати
ВІДряд и HaЦM HIВ з рІЗНИХ причин "за відсутністю
вакансlИ, за заКІнченням строків прийому", то ще за
якоюсь виrаданою формою",74
. Десятки і сотні нацменів, які прибули до московських
вузlВ на запевнені для них місця з різних віддалених
122
місцевостей РСФСР, змушені були, пише автор, поверта
тись до своїх домів "з тяжкими почуттями та споrадами
про московських людей, про їх поведінку із спраrлою науки
молоддю культурно відсталих малих народностей".75
Навіть у національних вузах, як відмічав автор, особи
місцевих національностей складали незначний відсоток
студентів. Так, наприклад, у Башкирському педінституті
1929 року прийнято 9 татар і 4 башкирів з числа прийнятих
тоді 94 осіб. 76
Про факти порушення засад коренізації в РСФСР і
інших національних республіках та областях у 1920 30
роках радянська преса звітувала. д?сить часто. А все ж,
прояви великодержавноrо шоВІНІЗМУ проходили, як
правило, безкарно. Щождо ухилу в бік MicueBoro Haцio
налізму, який вважалось за менш небезпечний, ніж велико
російський, то до осіб запідозрених у цьому ухилі застосо
вувались найбільш жорстокі засоби. На листопадовому
пленумі ЦК КП(б)У 1933 року з участю Постишева, відпо
ручника Сталіна, прийнято рішення, що українізація
виконала СВОЕ завдання і може бути зупинена. Тоді ж
ухвалено, що партійна орrанізапія України не доrлянула
націоналістичноrо ухилу М. Скрипника. 77
На XVII з'їзді ВКП(б) (січень лютий 1934 р.) П.
Постишев, оцінюючи роботу КП(б)У щодо національноrо
питання, заявив, що в акті переведення українізації
допущено ухили від rенеральної лінії ЦК ВКП(б) і зокрема
було дано "...тлумачення національноrо питання не як
частини заrальноrо питання про клясову боротьбу і дикта
туру пролетаріяту, а як самостійноrо питання".78
Перший секретар КП(б) Білоруси Н. rикало у своїй
промові про національне питання на цьому ж з'їзді rоворив,
що нацдемовські контрреволюційні елементи діяли, власне,
тими ж методами, що й націоналістичні елементи в
У країні. 79
Баrато промовців, виступаючи на XVII з'їзді, або
викривали помилки інших діячів місцевих партійних opraHi
зацій (напр., Постишев), або виклинали самих себе в
123
"політичній сліпоті", займаючись самокритикою й даючи
клятву боротися з ухилом у бік MicueBoro націоналізму, як
це робив перший секретар ЦК КП(б) Білоруси rикало.
Менш за все rоворили на цьому з'їзді про великодержав
ний шовінізм. Зrадуючи про Hboro, Сталін дав у СВОЕМУ
виступі трохи іншу оцінку ухилів у національній політиці,
відмінну від клясифікації їх на попередніх з'їздах. Він
сказав: "...Змаrаються про те, який ухил творить rоловну
небезпеку: ухил у бік великоросійськоrо націоналізму, чи
ухил у бік MicueBoro націоналізму? за теперішніх умовин це
формальне і тому неварте змаrання... rоловну небезпеку
творить той ухил, проти якоrо перестали боротися і якому
дали таким способом розростись до державної небез
пеки".80
Така настанова Сталіна ще більш ускладнила справу
проведення коренізації. Балянсувати поміж ухилами
ставало все тяжче і ТЯЖче. Щоб уникнути звинувачень у
підриві радянської державности, боротьба велась як
правило, з ухилом у бік MicueBoro націоналізму, а велико
державний російський шовінізм як у РСФСР, так і в
національних республіках та областях лишався непо
мітним. Навіть Наркомосвіти, як було стверджено в поста
новах ВЦВК і РНК РСФСР 20 квітня 1930 року, "HeДOCTaT
ньо виконував" директиви про обслуrовування Haцio
нальних меншин. 81
Виявлення MicueBoro патріотизму в будь якій формі в
1930 роки вважалось за ухил у бік MicueBoro напіоналізму, а
з ним, як rоворив Сталін, треба боротись, бож він може
"розростись до державної небезпеки". І саме тому, що в той
період історії СРСР ПРОХОдИли жорстокі чистки рядів партії
з застосуванням нечуваноrо в світі терору супроти
rромадян з приводу різних ухилів, такі чистки і терор
особливо rOCTpo відчутні були в національних республіках.
Партійним і радянським керівникам інкримінувались не
лише заrальнополітичні, а й національні ухили, як ось зрада
радянськоrо режиму та зв'язки з буржуазним напіона
лізмом. На XVII з'їзді ВКП(б) Постишев rоворив, що в
124
Україні ухил Скрипника, як і ухи Шумс коrо, "живилис
ОДНИМИ й тими ж соціяльними КОрІН.Н МИ и соками. . ОДИf! І
друrий працювали для с.прав ІДlрвання У краІНИ ВІД
Радянськоrо Союзу й ІмпеРІЯЛlстичноrо поневолення
б ., " 82
українських ро lТНИКlВ та се ян. . .
Такі ж звинувачення ІНКРИМІНувались видатНІШ М
членам партії і в інших республіках. 1937 року в кинутии з
партії Файзулі!f ХоджаЕВ в ?начна ос?,бисТlС.ТЬ cepe
партійних ДІЯЧlВ TYPKe TaHY, . П1 и нався > o ВІН ПРИЕД
нався до правої ОПОЗИЦІЇ (БухарІНа І иоrо ДРУЗlВ), TO щО
вона rарантувала б незалежність Узбекістану. ТОДІ oro
змусили заявити: "...навіть якщо б це. сталося. ЦIНO
чорноrо віроломства, ціною зра и баТЬКlВЩИНИ...НІчоrо и
казати, що ця фіктивна незалеЖНІСТЬ стала б нещастям для
узбекськоrо народу". 83 .
Чистки Й судові процеси заторкну,?ІИ не шеuв рхlВКУ в
партійному керівництві, а й низо и парТlИНИИ І ра ян
ський апарат а також інтелектуаЛІВ І трудящих взаrаЛl
робітників н уки, мистецтва й інших ді янок культури, та
селян, особливо в національних республ ках. a час чистки
1937 року в Середній Азії і Казахс аНІ заМІНено но. ими
людьми 55.7% партійних службовЦІВ низ<>,вих. парТlИНИХ
орrанізацій і 70.8 % обласних парті НИ KOMlТeТlB: Розrром
партійних кадрів проходив т кож І В ІНШИХ наЦІОналь их
республіках, не виключаючи І РСФСР, хоча. ce eд рОС.ІЯf!
чистки й репресії заторкнули значно MeH y КlЛЬ IСТЬ ОСІб І
санкції супроти них не були пов'яза 1 наЦІОнальною
проблемою. В С редні uА.зії і КазахстаНІ ПlСЛЯ чист<?,к 1937
38 років "місцеВІ партlИНІ ка ри стали слабшІ;'МИ и менш
ефективними, ніж будь коли, І тому ставали БІЛЬШ залеж
ними від росіян". 84
Розrром національних куль:rур ирився широким
фронтом ПО цілому Радянському .СОЮЗІ. 1934 року . a XI
,оо . КП(б) У ПОВ ІД ' омлено щО ІЗ складу BceYKpaIНCЬKOI
зnщ ,
Академії Наук та Наркомосвіти було вик ючено
контрреволюціонерів, наці<>,налістів,. u шпиrун1В, кля ?вих
BoporiB, серед них 48 ВОрОПВ з парпиними квитками .
125
Число шкіл
Рщн. мовою Рос. мовою
1934 року створено в Москві ЕДИНИЙ союз письмен
ників, чим фактично була обмежена їх діяльність у ділянці
національної культури. 85
На кінець 1930 років розформовані були національні
військові формації, хоч чисельність їх і до Toro була дуже
обмежена. 1934 року в Україні було 10 дивізій, в Білорусі
3, в Закавказзі 2 rрузинських, одна вірменська й одна
азербайджанська. Окремо існували ще національні військові
формапії в районі Волrи, Північноrо Кавказу й централь
но азійських областях, а також на Далекому Сході.
1939 року К. Ворошилов на XVIII з'їзді ВКП(б) заявив:
"Червона армія робітників і селян Е ЕДИНОЮ арміЕЮ Радян
cbKoro Союзу, заснованою на заrальній і рівній базі. З ціЕЇ
причини існування окремих дрібних військових формацій,
постійно зв'язаних з їх власною територіЕЮ, суперечить
основам сталінської конституції та засадам спеціяльно
територіяльної рекрутації до нашої армії. Національні
одиниці мають бути злиті на заrальній базі в армію
робітників і селян".86
Таке злиття військових частин і розмішення
рекрутованої молоді по території СРСР було одним з актів
відміни постанов ХІІ з'їзду РКП(б). Ця акція, звичайно, як
то було й до революції 1917 року, сприяла політиці
денапіоналізації.
Пїсля 1933 року дії ЦК ВКП(б) щодо національних
культур були спрямовані на боротьбу з ухилом у бік Micцe
Boro націоналізму. "Метою було знищити національні
орrанізації і виключити місцевих партійних та державних
робітників, запідозрених у сепаратизмі або в намірах обме
жити керівництво центральної влади в національних
республіках" .87
Все ж, у ділянці народної освіти здобуті осяrи щодо
навчання молоді рідною мовою в заrальноосвітніх школах
залишались на високому рівні. У 19З8 39 навчальному році
.. .
число шкІЛ І учНІВ щодо мов навчання позначалося такими
даними у відсотках по республіках:
Українська РСР
Білоруська РСР
Азербайджанська
rрузинська
Вірменська
Туркменська
Узбецька
Казахська
84. 8
9б.5
80. 0
64.9
66.8
71. 1
70.8
52.7
9.8
3.2
5. 1
5. 9
2.4
5. 0
5.5
38. б
Число учнів
Рщн. мовою Рос. мовою
78.2
93.3
59.8
64.1
77.7
б1. S
б5.1
32.4
14.0
б. б
9.5
9.2
2. 8
13.2
10.0
52.3
За постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) з березня 1 38
року, в усіх заrальноосвітніх ола,,:. неросійської aЦIO
нальности, почали навчати РОСІНСЬКОІ мови о.бов язко
вому порядку.88 Таке зобов'язання,. треба ВІДМlТf!ТИ, не
відповідало конституційним нормам НІ з 1924 року, НІ з 1936
року, ні настановам Леніна, який висловлював неrатив
ставлення до будь якоrо примусу навчання мови HaЦII
rнобительки.
Якщо підходити до оцінки розвитку національних
культур народів СРСР за KU:bKic! руко.ваних. видань у
порівнянні з населенням, то І в цІН Дl янЦІ на K Heць 1930
років, коли відсоток rрамотних УСІХ HapoдlВ значно
підвищився, спостеріrався певний розрив. .
Мовами народів СРСР видано книr І брошур у
відсотках:
Число Тираж Аркушат % населення
друк. один. (Перепис 1939 р.)
1928 1938 1928 1938 1928 1938
Російсь. 80. 2 78. б 58.4
мовою: 73. б 75.8 83.5 78.8
Іншими 19.8 21.4 41. б
мовами: 2б,4 24. 2 1б.5 21.2
У числі аркушату в 1936 році в національних мовах
переважала література для шкіл і молоді 58 %.89
126
127
Тираж rазет напіональними мовами, крім російської,
1938 року складав 23 відсотки. В українській і білоруській
мовах 1938 року, порівнюючи до 1933 року, він значно
знизився: в українській мові на 23%, у білоруській на 12%.
Випуск журналів щодо кількости аркушату в національних
мовах становив лише 6.0%.90
Низькі тиражі видань національними мовами
показують, що і продукцію друку використовували, як засіб
боротьби за збереження за Москвою провідної ролі в усіх
національних республіках СРСР. Процес коренізації
партійноrо й радянськоrо апаратів на кінепь 1930 років
утратив СВОЕ наЦІональне значення.
16. И. Сталин, Соч., т. 5, М., 1947, стор. 323.
17. "Правда", 12 травня 1923.
18. "Правда", 7 липня 1923.
19. Там же.
20. Двенадцатий с'езд РКП(б), cTeHorp. отчет, М., 1968, стор.
612.
21. "Правда", 12 травня 1923.
22. История советск. констит. 1917 1956 rr.,M., 1957,стор. 201.
23. "Советское строительство", І, М., 1926, стор. 42.
24. Там же, стор. 51.
25. Н. Н. Попов, Национальная политика советск. власти, М.,
1927, стор. 98.
26. Там же, стор. 96 97.
27. Там же, стор. 98.
28. П. А. Азизбеков, В. И. Ленин и социалистич. преобра
зование Азербайджана, стор. 256 257.
29. Педаrоrический словарь, т. 1, М., 1960, стор. 489, 512; т. 2,
стор. 457, 499.
30. Н. Н. Попов, Напиональн. полит. сов. власти, М., 1927,
стор. 98.
3 І. А. Анушкин, Из опита коренизации в Казахской ССР, ж.
"Революция и национальности", 7, 1930, стор. 98.
32. Там же, стор. 94.
33. "Советское строительство", 1, М., 1926, стор. 43.
34. Там же, стор. 47.
35. Итоrи работи среди национ. меньш. на Украине, Харьков,
1927, стор. 92.
36. Культурне будівництво Української РСР, т. І, к., 1959,
стор. 312.
37. Е. rирчак, На два фронта в борьбе с национализмом, М.,
1930, стор. 44.
38. Коммунистична партия Украини в резолюц. и решен.
с'ездов и конф., к..1958 стор. 370.
39. Там же, стор. 314.
40. Там же, стор. 430.
41. С. В. Коссиор, За ленинскую национ. политику, к., 1930,
стор. 7 8.
ПРИМІТКИ
1. И. Сталин, Сочинения. т. 5, Москва, 1947, стор. 340 341.
2. Там же, стор. 341.
3. Там же, стор. 336.
4. Коммунистична партия Украини в резолюциях и решениях
с'ездов и конфер.. Киев, 1958, стор. 237 238.
5. И. Сталин, Соч., Т. 5, М., 1947, стор. 308.
6. Там же, стор. 306.
7. М. Rywkin, Russia іп Central Asia, New York, 1963, р. 52.
8. И. Сталин, Соч., Т. 5. М., 1947, стор. 319.
9. Там же, стор. 329 30.
10. "Правда", 25 травня 1923.
11. Там же.
12. Там же.
ІЗ. Там же.
14. Там же.
15. Двенадцатий с'езд РКП(б), стеноrраф. отчет, М., 1968,
стор. 597.
128
129
42. Там Же, стор. 7 8.
43. Там же, стор. ІЗ.
44. С. Коссиор, Итоrи и задачи проведения нац. полит. на
Украине, стор. 47.
45. М. Скрипник, Статті і промови, т. 2, Харків, 1931, стор.
46. Там же, стор. 23.
47. Там же.
48. "Большевик", 23 24, М., 1926, стор. 52 53.
49. Там же, стор. 55.
50. Там же, стор. 56.
51. Там же, 11 12, 1927, стор. 75.
52. "Советское строительство" 5, М., 1926, стор. 84 85.
53. С. В. Коссиор, За ленинскую нац. политику, К, 1930, стор.
73. Там же, стор. 6.
74. Там же, стор. 85.
75. Там же, стор. 85 86.
76. Там же, стор. 84.
77. В. rолуб, Конспективний курс истор. КП(б)У, Мюнхен,
1957, стор. 72.
78. "Правда", 29 січня 1934.
79. Там же, 30 січня 1934.
80. Там же, 28 січня 1934.
81. "Революция и национальности", 6, 1931, стор. 21 22.
82. "Правда", 29 січня 1934.
83. М. Rywkin, Russia іп Central Asia, New York, 1963, р. 103.
84. Ibid., р. 104.
85. Robert Conquest, Sowiet Nationa'ities Роlісу іп Practice,
London, 1967, р. 64.
86. lbid., р. 53.
87. lbid., р. 94.
88. Национальние школи РСФСР за 40 лет.М., 1958, стор. 11.
89. ЦСУ. rосплан СССР, Культурное строительство, М.,1940,
стор. 206, 208; А. Я. Боярский, П. Шушерин. Демоrрафическая
статистика, М.. 1956, стор. 80.
90. ЦСУ, rосплан, Культурное строительство, М., 1940, стор.
215. 220.
21.
27.
54. "Большевик", 11 12, 1927, стор. 76.
55. Там же.
56. "РеВОЛЮlIИЯ и национальности", 8 9, 1930, стор. 31.
57. Там же, 7, 1930, стор. 96 97.
58. Там же, стор. 97.
59. Там же.
60. С. В. Коссиор, за ленинскую нац. политику, К,1930. стор.
27.
61. Там же, стор. 30.
62. Там же.
63. Ленин. т. 31, стор. 72.
64. М. Скрипник, Статті і промови, Харків. 1931, т. 2, стор.
230 31.
65. Там же, стор. 230.
66. Там же, стор. 233.
67. Н. Н. Попов. Очерки истории ВКП{б), М. 1933, стор. 230.
68. "Революция и национальности", 1,1930, стор. 11; 8 9. стор.
31, 32; 7, стор. 94.
69. "Нові дні". Торонто, жовтень, листопад, rрудень 1969,
стор. 8. 10, 7.
70. Н. Н. Попов, Очерки истории ВКП{б), М..1933, стор. 277.
71. "Революция и национальности", 6, 1930, стор. 7.
72. Там же, стор. 6.
130
131
5. НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА ПАРПУ ЗА ДИКТАТУ
РИ СТ АШНА
характер: досяrнуті в rалузі культури й rосподарчоrо
будівництва успіхи служили інтересам союзної д ржави, а
не інтересам федеративних її частин наЦІОнальних
республік. Отже, культурна революція 1930 років стала
підставою для закріплення курсу партії на побудову
соціялізму в одній країні, а одночасно для здійснення
HOBoro курсу ВКП(б) у національному питанні, курсу
спрямованоrо на так звану інтернаціоналізацію rpo
мадськоrо життя народів СРСР. Поставлено льозунr, що
культура кожноrо з радянських народів маЕ бути
національною за формою і соціялістичною за змістом. Але
національна форма зводилась до етноrрафізму, часто без
орrанічноrо зв'язку зі своїм історичним минулим.
Наукові й культурно освітні орrанізації, як і всі
навчальні заклади Радянськоrо Союзу, почали подавати
самобутню культуру окремих народів, усупереч історичній
дійсності, як культуру, що склалась під впливом російської
культури. Іншу оцінку в розвитку національних культу
розrлядалось як антиленінську, антимарксистську. ПраЦІ
видатних радянських учених істориків, як М. М. Покров
CbKoro, а також діячів науки й мистецтва ранішоrо періо у,
переrлянуто, і всі розходження з ціЕЮ доктриною ПІД
падали rострій критиці.
Знаменною щодо Uboro Е оцінка історичних фактів у
розвитку колоніяльної політики царської Росії для при
Еднання до неї тіЕї чи іншої території з неросійським
населенням.
На Всесоюзній конференції істориків марксистів
(rрудень 1928 січень 1929 рр.) дискутувалось питання про
значення ПРИЕднання до Росії (фактично підкорення)
Кавказу, Середньої Азії та інших територій. Історик
Махарадзе у своЇЙ доповіді заявив, що селянство rрузії під
пануванням Росії терпіло подвійний тяrар: і царської
політики, і MicueBoro дворянства. Ця заява не викликала
жодноrо заперечення, але спроба доповідача підкреслити
факти, які нібито відіrравали проrpесивну ролю для rруз ї,
викликала велику дискусію і протести учасниКІВ
133
У 1920 тих і першій половині 1930 их років парТlИНl
орrанізації національних республік і областей, балянсуючи
поміж ухилами великодержавноrо шовінізму й MicueBoro
націоналізму, творили умови для підrотовки кадрів
коренізації в усіх сферах адміністративно rосподарчоrо й
кул турноrо будівництва. .Але в. період так званоrо
ВИРlшальноrо наступу в ЗДІйсненНІ культурної революції
(1934 по 1939 роки) підrотовка національних кадрів
утра!ила .значення CYTTEBoro фактора в розвитку й
закршленНІ радянської державности.
Культурна революція друrої половини 1930 років мала
велике значення в rромадському й політичному житті
народів СРСР. Завдяки їй здійснено низку проблем: під
вищено рівень письменно сти населення, розвинуто вищу й
середню спеціяльну освіту, створено співзвучні інтересам
партії молоді кадри інтеліrенції для праці в індустрії й у
силоміць проведеній колективізації сільськоrо rосподарства
та ін. Усе це, здавалось би, не повинно відбиватись на
розвитку національної державности радянських республік і
на здійсненні проrрамових завдань щодо національноrо
питання. Але, поруч з цим, в умовах жорстокоrо терору й
політичних чисток Toro періоду, які позначались у баrато
rострішій формі в національних республіках, як у самій
Росії, культурний розвиток населення приймав однобічний
132
конференції, зокрема М. Покровськоrо, який вказав на те,
що анексія rрузії Ро ю це було не ПРИЕднання, а
заrарбання rрузії, ЗДlИснене "у ВИСЛІДІ боротьби за
Константинопіль, як за пляцдарм Туреччини". І
А окупація Середньої Азії і перетворення ціЕЇ порівняно
великої території з населенням, яке перебувало на ступені
февдальноrо укладу життя, в колонію капіталістичної
країни, сприяла консервуванню февдалізму з усіма
наслідками економічноrо й політичноrо rноблення. Щождо
ПРИЕднання Середньої Азії до Росії, то на конференції
висловлено думку, що боротьба, яку провадили тубільці за
незалежність СВОЕЇ країни, моrла б привести до розвитку
капіталістичних відносин, у чому були запікавлені всі
прошарки населення, за вийнятком "тонкої феодальної
верхівки великоrо панства, пов'язаноrо торrовельними
інтересами з РосіЕЮ". 2
Боротьба за усамостійнення Туркестану (1870 1890), за
відродження KOKaMcbKoro ханства, яка провадилась під
rаслом священної боротьби з невірними, тобто з
християнами. не відокремлювалась від селянськоrо руху
проти панування росіян. Uим рухом керувала місцева
шляхта й духівництво. 3 1 саме тому. що цей рух був
спрямований проти насильства, політичноrо безправства,
приниження й національної зневаrи, М. Покровський,
враховуючи всі історичні факти колоніяльноrо панування
Росії, виступив з rострою критикою супроти тих, хто
намаrався довести, що ПРИЕднання до Росії неросійських
земель мало проrресивне значення. 4
1934 року иК ВКП(б) у зауваrах до конспекту
підручника з "Історії СРСР" за підписом Сталіна, Кірова і
Жданова дав нові настанови, якими слід було керуватися.
ЦК писав: "Нам потрібний такий підручник з історії СРСР.
в якому історія Великоросії не відокремлювалась би від
історії інших народів СРСР..." 5
Оцінка колоніяльних володінь дореволюційної Росії
почала набувати явно партійноrо характеру, який
відповідав новому політичному курсові в національній
134
політиці. Історична школа М. Покровськоrо була визнана
за антиленінську, антимарксистську. Автори підручника
"Історія СРСР", щО вийшов за редакціЕю Анни
Панкратової після цих настанов ЦК ВКП(б), вважали за
потрібне заявити, що хоча "царизм штучно зупиняв eKOHO
мічний і соціяльний розвиток неросійських народностей...
тримав їх у темряві й неуцтві, стримував їх національне
само означення", але "справжніми представниками
російської нації були ті краші люди, які вважали за свій
патріотичний обов'язок об'ЕДнувати всі народи навколо
російськоrо народу для спільної боротьби проти спільноrо
вороrа царизму". 6
Це правда, що до революції 1917 року певна частина
російської інтеліrенції намаrалась спільно з іншими Haцio
нальностями вести боротьбу проти царизму, але це
ніскільки не послабляло заходів уряду в обмеженнях
інородців як політичноrо, так і культурно напіональноrо
характеру. Ленін, характеризуючи долю до революційної
Башкирії, писав: "ае такий кусень колоніяльної політики,
який витримаЕ порівняння з якими завrодно поступу
ваннями німців у будь якій Африці". 7 У своїх працях про
національне питання Ленін, rоворячи про тих же башкирів
та їх відношення до росіян, висловив таку думку: "Башкири
мають недовір'я до великоросів з тіЕЇ причини, що
великороси культурні й використали свою культурність,
щоб башкирів rрабувати. Через те в цих rлухих місцевостях
ім'я великороса для башкира означаЕ "rнобитель",
"шахрай". Треба з цим рахуватись, треба з цим провадити
боротьбу. Але ж це затяжна справа... Тут ми маЕМО бути
дуже обережні. Обережність особливо потрібна з боку тіЕЇ
нації, яка, як великоросійська, викликала до себе в усіх
інших націй скажену ненависть. Лише тепер ми навчились
це направляти та й то поrано". 8 У справі зв'язків Росії з
своїми середньо азійськими володіннями Ленін вважав, що
вони визначаються товарообіrом, "ко нцентраціЕЮ
невеликих місцевих ринків в один заrальноросійський
ринок. Тому що керівниками й rосподарями Uboro процесу
135
були капіталісти купці, то й утворення цих національних
зв'язків мало не який інший характер, як творення зв'язків
бур хазних". 9 Та й сам Сталін у своїх перших порево
Л ЦlИних вис.тупах твердив: "Царизм породив серед
МІсцевих на lOнальних мас найrлибшу зневіру, яка
переходила ІНоді у вороже відношення до Bcboro
російськоrо". 10
Настанова ЦК ВКП(б) з 1934 Р., шо історію
неросійських народів не слід відривати від історії Росії,
тво ила, ожна сказати, цілу революцію в радянській
ІСТОрІОrраф!ї, зокрема в інтерпретапії ПРИЕднання He
російських земель до Росії. В наукових працях це явище
прой.шло певні ступені формулювання. Насамперед пущено
обlr тве дження про "менше зло", але в короткому часі
иоrо заМІНено твердженням, що всі ПРИЕднання He
російських земель до Росії мають позитивне значення. М.
МустафаЕВ, розrлядаючи ПРИЕднання до Росії
Азербайджану і близьких до Hboro країн, вважав цю подію
за об'Ективно проrресивну, бо, мовляв, Росія сприяла
проrpесові в ділян-ці rосподарчоrо й культурноrо життя,
вона дал МОЖ lИВІСТЬ уникнути Toro, щоб ці землі були
захоплеНІ ПерСІЕЮ та Туреччиною. Він писав: "Справді,
T Ke об'Ективно проrресивне явище, як розвиток капіта
ЛІзму, яке ?уло б неможливим в умовах панування Персії і
Туреччини І яке стало моЖливим після ПРИЕднання околиць
д? Росії, не сумісне з поняттям "зла". 11 Але така оцінка, як
B OMO, e. покриваЕТЬСЯ з твердженням Леніна про те, що
НІДе в CBlТI не було TaKoro rноблення більшости населення
країни, як у Росії. 12
У період.друrої світової війни вчені, літератори, мистці
окремих наЦІональностей підrотували й частково опублі
кув ли ряд праць, які характеризують шляхи розвитку їх
наЦІОнальних культур. Здавалось би, що в цьому моrло
бути .неприродноrо? Якщо іСНУЕ нація, зрозуміло, вона маЕ
СВОЕ Історичне МИнуле, свої національні особливості. Людей
без національних особливостей немаЕ, про шо писав і
Ленін, арrументуючи включення національноrо питання до
136
проrрами партії. 13 В цей період доктрина ЦК ВКП(б) з
1934 року начебто почала втрачати СВОЕ значення. Про це
свідчать такі факти. Було підrотовлено до друку "Очерки по
истории Башкирии", літературні твори "Идукай и
Мурадим" та "Эпос 0 боrатирях", в яких ідеалізувалось
патріярхально февдальне минуле башкирів, а в П'Есі
"Кахим Туря", про історію участи башкирів у війні 1812
року, протиставились один одному російські і башкирські
вояки.l 4 І ОСЬ ЦК ВКП(б) 1945 року, іrноруючи твердження
Леніна про колоніяльне становище башкирів у царській
Росії, вимаrаЕ, щоб у наукових та літературних творах
подавалась історія башкирськоrо народу, як йоrо спільна з
росіянами боротьба проти паризму та . іноземних
поневолювачів. 15 У слід за ціЕЮ постановою ЦК ВКП(б)
прокотилась хвиля цензурних присудів і постанов ЦК
КП(б) ряду національних республік. Наукові праці,
літературні й художні твори, опубліковані в роки друrої
світової війни чи зразу ж після війни, що не відповідали
настановам ЦК ВКП(б), підпадали rострій критиці.
Партійні цензори вимаrали, щоб такі праці переробити.
Зокрема, Пленум ЦК КП(б) Казахстану (жовтень 1951 р.)
прийняв постанову, в якій вказано на допущені помилки й
недоrляди: "В окремих творах літератури й мистецтва було
допущено викривлення проrресивноrо значення добро
вільноrо ПРИЕднання Казахстану до Росії, замовчувано
величезний проrресивний вплив передової російської
культури на духовий розвиток казахськоrо народу,
затушковувано спільну боротьбу росіян і казахських
працюючих мас проти соціяльноrо й національноrо при
rнічення...". 16
Під ідеолоrічний розrром підпали "Нариси з історії
української літератури", надруковані 1946 року. ЦК КП(б)
України визнав цю працю антинауковою, буржуазно
націоналістичною. Українська література, на думку партії,
подана без належноrо зв'язку з боротьбою кляс. Подібні
"помилки" сталися в ті роки і в насвітленні культурної
137
спадщини в республіках Прибалтики Естонії, Латвії,
Литві. 17
. rOCTpO виступила "Правда" в статті "Проти ідеоло
пчних перекручень в літературі" (липень 1951 р.) з приводу
написаноrо й виданоrо ще в 1944 році вірша українськоrо
поета Володимира Сосюри "Любіть Україну". Цей
талановитий літературний твір кілька разів перекладено й
видано російською мовою в 1947, 1948 і 1949 роках. Але,
зауваЖУЕ "Правда", автор не виявив належноrо заrально
державноrо патріотизму. Україна подана як споконвічна а
. ,
не СОЦІяльна країна, відокремлена, без зв'язків з іншими
республіками, не в родині і співдружності радянських
республік. "Не зважаючи на явні помилки вірша В. Сосюри,
українська преса не розкритикувала шкідливоrо вірша, і він
?araTO . р зlВ видавався в Україні... Перекручення в
ІДеолопчюй роботі мають місце і в ділянці мистецтва. Так
на сцені Київськоrо театру опери та балету імені Т. r.
Шевченка була поставлена опера "Боrдан Хмельницький"
лі?ретто якої ...маЕ поважні помилки. Зазначені факт
СВІДчать про поважні недоліки й помилки в ідейно виховній
роботі в Україні. ЦК КП(б)У, як видно, незадовільно
займаЕТЬСЯ ідеолоrічними справами. Більшовицьке
керівництво. ідейно виховною роботою поляrаЕ втому, шоб
ча но по БІЛЬШОВИЦЬКОМУ критикувати людей, не затирати
ІХЮХ помилок. Це й означаЕ допомаrати людям, сприяти ЇХ
творчому зростанні". 18
Будь яке відступлення від партійних настанов роз
rля:далось, як ідеолоrічно невитримане, помилкове і
ШКl иве для виховання мас у дусі пролетарської
СОЛІДарности. У роки друrої світової війни поширювано
епос з історії TaTapcbKoro народу, про Едиrея
командувача золотоординськоrо війська, а зrодом
фактичноrо вождя Золотої Орди, який праrнув відновити
попередню незалежність Татарії від MOCKoBcbKoro
князівства. Цей твір також визнано ідеолоrічно
помилковим. 1944 року ЦК ВКП(б) запропонував
138
Татарському обкомові партії вжити заходів, щоб припущені
помилки націоналістичноrо порядку було виправлено. 19
Характеристично, в ці ж роки ЦК ВКП(б) підняв на
шит слави ряд видатних царських полководців і військови
провідників, які відіrрали визначну ролю не лише в за.хисТІ
земель російської держави, але й у поширенні її володІНЬ, у
скріпленні февдально кріпосницькоrо ладу. До таких
особливо заслужених належать: Ол. В. Суворов (l7ЗО 1800),
Мих. 1. Кутузов (I745 1813), Ф. Ф. Ушаков (I744 1817) та
інші. Портрети деяких полководців парських ч сів
потрапили навіть до кабінету Сталіна. Ось що РОЗ ОВІДаЕ
про це rенерал армії С. М. Штеменко: "Члени П?лпБІ<?ра
розміщувались, як звичайно, впродовж столу БІЛЯ СТl и
обличчям до нас військових, і до великих портреТlВ
Суворова й Кутузова, що висіли на протилежній стороні
кабінету. Сталін вислуховував звідомлення, прохо
джуючись біля столу з нашоrо боку. Зрідка підхD,I ИВ o
CBoro письмовоrо столу, який стояв поодаль в каБІНеТІ...
праворуч від письмовоrо столу на окремій підставці біліла
під склом rіпсова по смертна маска В. І. Леніна". 20
rосподар кабінету Сталін, як видно з Uboro опису, не
мав надхнення з портретів революційних діячів; їх у йоrо
кабінеті не було, крім маски Леніна. Він, певно, надавав
переваrу rероям, які зміцнювали MorYTHicTb Росії. М.
Кутузов, наприклад, був не лише видатним військовим
провідником (1812 1813), але й досвідченим дипл?ма ом.
Історик Ев. Тарле писав про Кутузова, щО ВІН ПlСЛЯ
поrрому турків 1811 1812 рр. доміrся у них відступлення
Басарабії з фортецями Ізмаїлом, Бендерами, Хотином,
КїлїЕю й АкерманЇЕю (Букарештський мир 1812 р.);йому, як
дипломатові, удалось не лише звільнити армію, шо була
Молдавії, "для дальшої війни з Наполеоном, але и
придбати для Росії значну й баrату територію". 21 А.
Суворов відомий не лише своїми походами по країнах
Західньої Европи, але й військовими успіхами проти
Туреччини й Польщі, в наслідок чоrо Росія знач о
поширила свої володіння коштом цих держав. ПІД
139
проводом . Суворова рОСlИські ВlИська взяли участь у
придушенНІ польськоrо визвольноrо руху, після чоrо стався
розбір Польщі і вона перестала існувати як незалежна
держава. 22
Заслужен,:ми військовими діячами були адмірал Федір
Ушаков І аДМІрал Павло Нахімов. ЦК ВКП(б) і радянський
уряд. визнали їхній російський патріотизм, як rідний
наСЛІДування. . T KY ж YBary приділено й Олександрові
Невському, з ІМ ям якоrо пов'язано розвиток московської
державности, хоч він за час cBoro царювання жорстоко
розправився з антифевдальними виступами селян і міщан.
До числа. осіб, що побільшували територіяльні
надбання РосІЇ, включено також reTbMaHa Боrдана
Хмельницькоrо, який вступив у доrовірні стосунки з
московським царством.
. .На шану всіх. цих визначних військових і державних
Д ЧlВ ЦК ВКП(б) І радянський уряд у роки друrої світової
ВlИНИ встан?вили військові ордени наrороди, які
вживаються І тепер.
Порівняння . директив.ни настанов ЦК ВКП(б) щодо
тракту ання ПОЛlТИ НИХ ДІЯЧlВ минулих століть російських і
неросlИСЬКИХ ,!apoдlВ rоворить про те, що принцип Единоrо
потоку в СУ Пlльному жит і під час культурної революції, і
особл.иво. ПlС Я друrої CBlТOBOЇ війни, застосовупься до
нерОСІЯН І рОСІЯН по різному.
Різниця між народами СРСР була ще чіткіше під
кресл на 24 трав.ня 1945 р. на бенкеті в честь перемоrи над
rlТлеРI СЬКОЮ Н-Імечч ною.. На рочистому прийнятті у
КремЛІ, в rеОРПЕВСЬКlИ заЛІ, де ЗІбрались військові члени
Центральноrо Комітету партії та урядів, впливові діячі
rосп дарства, науки, культури, літератури й мистецтва,
СталІН звернувся до присутніх:
"Я ?,отів би піднести тост за здоров'я радянськоrо
народу, І п;рш за. се за здоров'я російськоrо народу. Я п'ю
за здо ов я РОСlИськоrо народу тому, що він Е най
В 1ЗначНlШОЮ націЕЮ з усіх націй Радянськоrо Союзу. Я
ПІДношу тост за здоров'я російськоrо народу тому, що він
140
заслужив у цій війні заrальне признання, як керівна сила
Радянськоrо Союзу серед інших народів нашої країни. Я
підношу тост за здоров'я російськоrо народу не лише TOMY
щО він керівний народ, але і тому, що в Hboro Е яснии
розум, стійкий характер і витривалість. Довір'я російськоrо
народу до радянськоrо уряду виявилось вирішальною
силою, яка забезпечила історичну перемоrу над BoporoM
людства фашизмом. Спасибі йому, російському
народові, за це довір'я!". 23
Вислів Сталіна, що російський народ довіряв С.ВОЕМУ
урядові й тому йшов на всі жертви, не маЕ Нlякоrо
відношення до правовоrо стану цьоrо народу. У рЯД У
СРСР, як відомо, не обираЕТЬСЯ, народ лише віддаЕ свої
rолоси за кандидатів, запропонованих партіЕЮ. Виступ
Сталіна фактично був риторичним засобом, щоб під
креслити велич і відданість російськоrо народу радянському
режимові. СУТТЕве у промові Сталіна те, що він висунув
російський народ на найвищий щабель, недосяжний для
інших народів. Така r'льорифікація російськоrо народу
стоїть у повній протилежності не лише до тверджень Леніна
щодо національноrо питання, але й до постанов, що їх
запропонував сам Сталін, у конституції СРСР 1936 року.
Так у статті 123 зазначено, що "... встановлення прямих або
непрямих переваr rромадян у залежності від їх расової і
національної приналежности, рівно ж як і будь яка
проповідь расової або національної виключности або
ненависти і зневажання караються законом". 24
Якщо rоворити про більшу ВОЕННУ бойовість
російськоrо народу в порівнянні з іншими неросійськими
народами, про яку зrадував Сталін, то вона ПОЯСНЮЕТЬСЯ
рядом причин насамперед тим, що зміни соціяльної бази
в економіці, які пройшли за роки радянськоrо режиму, були
для росіян менш відчутні, ніж для інших народів. Для He
російських народів, особливо для селян, силоміць запро
ваджений перехід від традиційної форми ведення
rосподарства на колективну, був більш болючим, ніж для
росіян з їх общинним землекористуванням. Подруrе,
141
континrенти військ, сформовані з робітничих мас у РСФСР,
виявляли більше патріотизму, ніж робітники, наприклад, з
України, в числі яких було баrато колишніх заможних
селян, що, уникаючи режимних переслідувань та колекти
візації, поповняли лави робітників СВОЕЇ країни. ПроБОЕва
якість вояків центральної Росії в перші роки війни, як
зазначають дослідники друrої світової війни, була значна:
"Континrенти з робітників бились краще селянських
континrентів, а селянські континrенти з півночі краще таких
з півдня СРСР, цебто України". 25 Інша ситуація була за
першої світової війни. Тоді, як писав Н. rоловин, "южане",
тобто українці, відзначались більшою стійкістю і БОЕ
здатністю, як "северяне" росіяни. 26
Та не лише економічні мотиви породжували різницю у
БОЕздатності вояків росіян і неросіян. Велике, а то й
вирішальне значення мали проблеми національні. Керівне
становише в партійному й державному апаратах фактично
зберіrалось за росіянами в цілому СРСР. На ХVІІІ з'їзді
ВКП(б) 1939 року делеrатів з правом вирішальноrо rолосу
від окремих областей і національних республік у порівнянні
з чисельністю населення у відсотках було: 27
OCKOBCЬKa область
Ленінrрадська обл.
Іванівська обл.
Ярославська обл.
Вірменія
rрузія
Азербайджан
у країна
Білорусь
у збекістан
Т аджикістан
Туркменістан
Казахстан
142
Відсоток
делеrатів:
Вищий відсоток членів партії серед населення в
російських областях також свідчить про більшу їх заанrа
жованість у керівництві політичним і державним життям
СРСР, ніж У національних республіках. Отже, цим, мабуть,
пояснюпься і більша стійкість їх у війні.
У роки війни, з ініціятиви й під керівництвом партійних
орrанізацій складались "накази народу", які мали
скріплювати бойову мораль у боротьбі з Німеччиною. У
Вірменії, наприклад, видано такий "наказ':: "Наш
батьківщина моrутня дружбою радянських HapoдlВ. На чоЛІ
з нашим старшим братом великим російським народом,
плече в плече з синами братських народів бийтесь з
BoporoM. Зміцнюйте на фронтах непорушну дружбу і
братерство...". 28. .
Слова цьоrо наказу СВІДчать про те, шо ВИДІЛення
російськоrо народу, як "старшоrо брата" й "великоr?",
санкціонували вищі партійні орrани ще до виступу СтаЛІНа
у Кремлі з приводу перемоrи над Німеччиною. Отже, слова
Сталіна, сказані на бенкеті у травні 1945 року, це. не
випадковий вислів, а свідома коректива настанов . ЛеНІНа
щодо національної політики партії, зокрема щодо рlВНОСТИ
всіх народів. Сталін тримав тоді всю владу в своїх руках.
Н. Хрущов на закритому засіданні ХХ з'їзду КПРС (1956
року) rоворив: "На практипі . CTa iH зневажав норми
партійноrо життя і нівечив ленІНСЬКІ засади колективноrо
партійноrо керівництва". 29 Хрущов стверджував, що
Сталін упродовж усіх років війни не скликав пленарних
засідань ЦК партії. Цим, мабуть, Хрущов нама ався від:
межувати партію від співвідповідальности за тl жахлиВІ
форми розправи, що їх учинив Стал н: депор!ац ї ціл х
народів Північноrо Кавказу (карачаївцш, чеченЦІВ, ІНrушlВ,
балкарців у 1943 1944 роках, калмиків 1943 р., татар
Криму 1944 р.) У райони Казахстану й Середньої Азії. Н.
Хрущов rоворив, що українці уникнули ціЕЇ долі лише тому,
що їх було надто баrато і не було куди таку кількість пере
селювати. Кваліфікуючи ці репресії, Хрущов заявив: "Не
лише марксист ленінець, але кожна людина здоровоrо
143
Відсоток
населення:
13.3
9. 1
2.4
1.7
1.23
2. 36
2. 8
17.3
2. 3б
1.40
0.25
0.31
2. 42
5. 2
3. 8
1.6
1. 3
О. 74
2.08
1.88
18.2
3.27
3.68
0.91
0.73
3. 6
rлузду не в змозі зрозуміти, як можна було робити BIД
повідальними цілі народи, не виключаючи жінок і дітей,
старих, комуністів і комсомольців, застосовуючи масові
репресії супроти них, прирікаючи їх на злидні і знущання за
ворожі вчинки, заподіяні окремими особами чи rрупами". 30
Ленін також виправдовував крайні засоби репресій
супроти своїх політичних BoporiB: "Застосування насилля
викликаЕТЬСЯ завданням придушити експлуататорів, приду
шип поміщиків і капіталістів; коли все це буде розв'язано,
ми вІД усяких виняткових заходів відмовимось". 31
Засоби боротьби з інакомислячими, безумовно, були
дуже жорстокі від caMoro початку радянської влади, але
вони стосувались, поперше. не до цілих народів і, подруrе,
їх застосовувалось у період боротьби за самозбереження, за
втрим ння хисткоrо на той час режиму. Сталінські ж
репресІЇ -застосовувались до народів, які не заrрожували
реЖИМОВІ, а коли rоворити про r'еноцид кримських татар,
то йоrо було застосовано вже тоді, коли вислід війни явно
вирисовувався поразкою для німців.
. Упродовж майже двох десятиріч перманентно, з
БІЛЬШИМИ чи меншими перервами, провадилась політика
обезrоловлювання фізичноrо винищення або ув'язнення
національної еліти народів СРСР. ДЛЯ оформлення цих дій
орrани НКВД самі створювали шкіднипькі орrанізації. Н.
XpY OB у названій уже промові на ХХ з'їзді КПРС, роз
ПОВІдаючи про "Мінrрельську націоналістичну
орrанізацію", відмітив, що "на підставі зфабрикованих
документів стверджували, що у rрузії нібито існувала
націоналістична орrанізація, метою якої було повалити
радянську владу в цій республіці за допомоrою імперія
лістичних країн... Тисячі неповинних людей стали жертвою
свавілля й безправства". 32
В Україні лише у 30 роках подібних орrанізацій було
створено п'ятнадцять, з масовим винищенням найбільш
видатних, активних і талановитих діячів науки, мистецтва
та робітників різних адміністративно rосподарчих,
кооперативних та партійних opraHiB. 33
А проте і Хрущов, перебравши всю повноту влади,
після KopOTKoro періоду "відлиrи" (I956 1957 рр.), провадив
національну політику подібно, як і Сталін, застосовуючи
лише трохи ІНШІ методи.
1957 року депортовані народи Північноrо Кавказу й
калмики були реабілітовані і мали змоrу частково
повернутись на свої попередні місця поселення. Кримські ж
татари, не зважаючи на їхні наполеrливі домаrання, такої
сатисфакції не дістали.
У той період, коли провадилась насильна депортація
цілих народів з Північноrо Кавказу та інших районів
РСФСР, коли ліквідувались національні автономні
республіки й області без відповідних на те ухвал законо
давчих opraHiB, Верховна Рада СРСР у лютому 1944 року
схвалила закон про зміну конституції СРСР і всіх союзних
республік, за яким передбачалось поширення їх правових
норм. Наркомати зовнішніх справ і оборони перетво
рювались із заrальносоюзних на союзно республіканські.
Відповідно до Uboro закону, кожній із союзних республік
надавалось право (стаття 18 a) "нав'язувати безпосередні
зносини з закордонними країнами, укладати з ними уrоди й
обмінюватись допломатичними й консульськими
представниптвами", а за статтею 18 б "мати свої
республіканські військові формації". 34
r олова Ради народниХ комісарів СРСР В. Молотов,
пропонуючи Верховній Раді СРСР ПрОЕКТ закону на
затвердження, rоворив: "Справа йде не про звичайне
перетворення двох наркоматів. Справа йде, передовсім, про
постання нових відповідальніших завдань перед союзними
республіками. Поставлено питання про нові завдання і
права союзних республік, поперше, в справі оборони нашої
країни, і, подруrе, в rалузі зовнішніх зв'язків з іноземними
державами, і у зв'язку з цим, про важливі перетворення в
нашій союзній країні...". 35
Депутати Верховної Ради СРСР, висловлюючи повне
вдоволення з приводу пропозицій В. Молотова, вважали,
що з утворенням у союзних республіках наркоматів
145
144
зовнішніх справ буде забезпечена розв'язка "спеuифічних
rосподаI?ЧО КУЛЬТУРНИХ потреб, які не можуть бути
?хоплеНl заrальносоюзним представниuтвом за кордоном"
І що ей акт забезпечить "повернення прав союзних
респуб ІК у ділянuі зовнішніх зносин, які пі республіки
добровІЛЬНО передали Радянському Союзові в 1922 році". 36
Вжитий вислів "повернення прав союзних республік"
як і "добровільна передача" їх це нішо більше я
радянські партійні фрази, які нічоrо спільноrо не маю ь з
народним волевиявленням.
Перебудова наркоматів оборони й зовнішніх зносин
формально надавала союзним республікам більше прав, як
то передбачав Ленін у своїх зауваженнях до ПрОЕКТУ
утворення Радянськоrо Союзу.
Молотов, виступаючи перед депутатами Верховної
Ради СРСР, у своЇЙ арrументації щодо перебудови назва
них заrальносоюзних наркоматів у союзно республіканські
не розкрив справжніх причин, які спонукали радянський
уряд поставити питання про проведення таких змін. До речі
буде Hara a , що. за ухвалою ХVІІІ з'їзду ВКП(б)
друrоря Н1 ВlИСЬКОВІ формування наuіональних республік,
так зваНІ територіяльні частини, які існували до Toro часу
були розформовані, і Червона армія формувалась лише за
пр нuипом екстерито іяльности, як то було й за uарських
часlВ. M oдь, яка ПІДляrала призиву, в масі своїй уже
знала рОСlИську мову, що Й давало можливість практично
пер водити в иття uей принuип серед усіх неросійських
наUІОнальностеи СРСР. [нша ситуаuія створилась під час
війни, коли набір в армію обіймав також людей старшоrо
віку. й людей, які не знали російської мови. Це, мабуть, було
OДНlE З причин творення національних формувань з
народІВ Прибалтики, Кавказу, Середньої Азії, Казахстану.
мо ливо, e й те, що такі формування мали бути
ВІДПОВІДДЮ a Існування національних військових форму
вань з нарошв СРСР у рядах німепької армії. Отже, питан
ня . стояло фактично не в площині поширення прав
наЦІОнальної державности союзних республік, а HacaM
перед у площині практично політичНlИ. Важливим було
також І те, що наuіональні військові формування мали
служити і пропаrандним цілям піднести авторитет країни
в очах народів Сходу й Заходу, як rоворив M0J.10TOB.
ЩО СТОСУЕТЬСЯ створення союзно респуБЛlканськоrо
наркомату зовнішніх зносин, Молотов і тут промовчав про
СУТТЕве: "укріплення великої держави". Не зrадували про це
і цензуровані радянські пресові видання. Але закордонн
преса, особливо анrлійська й американська, як також І
політичні діячі uих країн, приділяли баrато уваrи внесеним
поправкам до конституuії СРСР і союзних республік. У
передовій "Нью Йорк Таймс" у під заrоловком "Одна Росія
переТВОРЮЕТЬСЯ на шістнадuять Росій" відмічалось, що ця
подія сталась несподівано. І тут же писали, що в СРСР
фактично нічоrо особливоrо не сталось, бо Ke iBHa .партія
не ділилась за наuіональними ознаками, вона І даЛІ зали
шалась централізованою, і Москва, як і раніш, керуватиме
всіма справами. Але "не слід розrлядати пі зміни, як
звичайну пропаrанду, бож і диктатура іноді мусить числи
тися з вимоrами народу".37 Деякі сенатори, як демократ
Плл (штат Алабама), припускали, що "цей крок скріпить
радянський уряд і йоrо вплив у міжнародних справах,
особливо після війни..." 38
Німепька преса, зокрема Voelkischer Beobachter,
вважала, що більшовицький маневр з конституціЕЮ було
спрямовано на те, щоб замаскувати можливу окупацію
Европи. Цими перетвореннями "росіяни відкрили свої
пляни заволодіння світом".39 Думка Uboro пресовоrо opra
ну, безумовно, мала пропаrандивний характер, але вона, до
певної міри, демаскувала справжні наміри радянськоrо
уряду прокладати шлях до творення світової радянської
федерації.
у тезах 11 Конфесу Комуністичноrо Інтернаціоналу
Ленін писав: "Федерація Е переходовою формою до повної
ЕДНОСТИ трудяших різних націй. Федераuія вже на практиці
виявила свою доuільність як У відношеннях РСФСР дО
інших радянських республік (уrорської, фінляндської,
147
146
латвійської в минулому, азербайджанської, української в
теперішній час, так і в середині РСФСР ЩОДО національ
ностей, які не мали раніш ні державности, ні автономії...
Визнаючи федерацію за переходову форму до повної EД
ности, треба праrнути до все більш пупкоrо федеративноrо
союзу... до створення Единоrо, за заrальним пляном
реrульованоrо пролетаріятом усіх націй cBiToBoro rоспо
дарства як цілоrо; така тенденція цілком відкрито виявлена
вже за капіталізму і. безумовно, маЕ можливості на даль
ший розвиток і повне завершення за соціялізму". 40
Настанови Леніна ЩОДО поширення радянської форми
федерації це дороrовказ для йоrо спаДКОЕмців. Тож,
після удекорування фасад радянських союзних республік
розширенням їх суверенітету, можна було сподіватись
включення нових країн до складу СРСР і розширення йоrо
представництва в Об'Еднаних Націях за кошт таких респуб
ЛІК. Але так не сталось. ВКП(б) відступила від uboro
задуму, ухвала про включення додаткових статтей до
конституції фактично повисла в повітрі, якщо не числити
:oro, ЩО досі в конституції кожної союзної республіки
ІСНУЕ ПОЗИЦІя союзно республіканськоrо міністерства оборо
ни. Створенням також міністерств зовнішніх зносин
здобуто представництво в Об'Еднаних Націях України й
Білоруси, забезпечивши для СРСР в цій орrанізації лише
три rолоси, замість можливих шістнадпяти. 41
ер творення союзноrо наркомату (міністерства)
ЗОВНІшНІХ зносин у союзно республіканські не призвело дО
СУТТЕВИХ змін У йоrо функціях. На прес конференції у CaH
Франсіско у травні 1945 року rолова української делеrації
до Об'Еднаних Націй Д. Мануїльський намаrався про
паrувати .державний устрій союзних республік, предста
в ти їх фІКТИВНИЙ суверенітет, як реально діючий фактор.
ВІН rоворив, ЩО кожна союзна республіка "забезпечена
національною суверенністю, маЕ свою конституцію, свій
парлямент...обраний на базі заrальноrо, piBHoro, прямоrо й
T :MHOr? rолосування, свій осібний уряд, свої окремі
ВlИСЬКОВІ формування, свій осіб ний народний комісаріят
148
зовнішніх справ з правом вступати в безпосередні зв'язки з
іноземними країнами, укладати в імені уряду з ними уrоди
та обмінюватись дипломатичними й консульськими
представництвами. Наш союз з іншими республіками ціл
ком добровільний...".42
Виклавши ці заrальні норми кожної суверенної дep
жави, фактично ніяк не схожі на радянську дійсність,
Мануїльський Ще заявив: "Український радянський уряд
ладен у кожну хвилину обмінятись дипломатичними й
консульськими представниками з будь якою країною і,
звичайно, з Сполученими Штатами Америки...". Але тут же
у своїх роз'ясненнях ЩОДО торrовельних взаЕМИН поміж
Україною та іншими іноземними державами додав: "До
пьоrо часу ми виступали на світовому ринку спільно з інши
ми п'ятнадцятьма союзними республіками і не відчували від
uboro незручностей. Це даЕ нам виrоду в певній мірі. Як ми
знаЕМО, кожна країна намаrаЕТЬСЯ використати таку виrоду
в торrовельних зв'язках". Далі, відповідаючи на питання
про торrовельні зв'язки України з іншими державами,
Мануїльський сказав, ЩО Україна і надалі буде торrувати з
іноземними державами спільно з іншими союзними респуб
ліками. 43
у серпні 1947 року анrЛlИСЬКИЙ уряд запропонував
Україні установити безпосередні дипломатичні зв'язки, але
ця пропозиція була рішуче відкинута. 44
Зроблені 1944 р. доповнення до конституції СРСР і
союзних республік по лінії реорrанізації наркоматів зовніш
ніх зносин і військових справ не заторкували інших ділянок
адміністративно rосподарчоrо й культурноrо життя Haцio
нальних республік, а тому й не підrотовляли фунту для їх
більшої самостійности. Навпаки, у ПОВОЕнні роки процес
централізапії ще більш посилювався, обмежуючи суверенні
права республік. Цей процес досяr cBoro максимуму 1947
року, ЩО видно з даних про структуру HapKoMaТlB
(міністерств): 45
149
1924 1936 1947 1952
Заrальносоюзні наркома ти: 5 8 36 30
Союзно республіканські: 5 10 23 21
Разом: 10 18 59 51
Horo підпорядкування переходили в союзно республікан
ське. За час з 1954 по 1956 роки з союзноrо підпорядкуван
ня передано до республік понад 15 тисяч піДПРИЕМСТВ різ
них rалузей промисловости, автомобільноrо транспорту,
зв'язку тощо.50
За постановою Ради Міністрів СРСР (травень 1955 р.),
до компетенції союзних республік передано рішення важли
вих питань в ділянці плянування фінансування, культурно
соціяльноrо будівництва та інших, які раніш належали до
компетенції Ради міністрів СРСР або інших союзних opra
нів керування. 51 Ці заходи були на те, щоб підвищити
продуктивність праці, поліпшити якість продукції. збіль
шити випуск TonapiB, домоrтися зниження собівартости
продукції і ін., а не з метою розширити суверенні права
республік.
у лютому 1957 року Пленум ЦК КПРС прийняв рішен
ня про створення Ради народноrо rосподарства
(раднарrоспів). У постанові було сказано: "Інтереси
дальшоrо розвитку народноrо rосподарства висувають
конечність удосконалення орrанізапійних форм у керівниц
тві всіма ділянками промисловости й будівництва,
включаючи саму йоrо основу керівництво вироб
ництвом. При цьому орrанізаційна структура керівництва
...маЕ базуватись на ПОЕднанні централізованоrо держав
., .
Horo кеРІВництва з ПІДвищенням значення МІсцевих rоспо
дарчих, партійних і професійних opraHiB керівниптва
rосподарством. Центр тяжіння оперативноrо керівництва
промисловістю і будівництвом маЕ бути перенесений на
місuя" . 52
Не зважаючи на те, що і ця постанова не передбачала
розширення прав національних республік, усе ж вона при
"рішучому додержанні централізованоrо пляновоrо начала
в маштабах країни", як відмічалось у постанові ЦК КПРС,
мала для розвитку народноrо rосподарства союзних
республік деяке значення. rосподарча доuільність вима
rала, щоб керівниuтво промисловими піДПРИЕмствами було
розосереджене по окремих економічних районах і репрезен
. r лузі народноrо. rосподарства, які знаходяться у
BlД HНl союзно респуБЛlканських наркоматів (міністерств),
як І заrальн союзні в національних республіках, фактично
керуються зІ своїх пентрів і підпорядковані РНК СРСР.
Підпорядкованість же їх РНК національних республік
лишаЕТЬСЯ лише номінальною. У статті 76 конституції
СРСР з 1936 року сказано: "Союзно республіканські HapKO
мати керують дорученою їм rалуззю державноrо управлін
ня, як правило, через однойменні наркомати союзних
республік і керують безпосередньо лише певним обмеженим
числом піДПРИЕМСТВ за списком, затвердженим ПрезидіЕЮ
Верховної Ради СРСР".46
Республіканські наркомати (міністерства) до 1947 POK ;
були реrляментовані відповідно з конституціЕЮ 1936 року
(стаття 83). У підпорядкованості РНК союзних республік
знаходились лише наркома ти: освіти, місцевої промис
ловости, комунальноrо rосподарства й соціяльноrо
забезпечення. 47 Пізніше республіканські міністерства визна
ч лись. за ухвалою Верховної Ради союзних республік
ВІДПОВІДно з їх специфічними особливостями. 48
Деяке зменшення числа заrальносоюзних і СОЮЗНО
республіканських міністерств 1952 року це лише часткове
переrрупування в системі керівниптва, яке з процесом
децентралізації не було пов'язане.
Систему. управління rалузями народноrо rосподарства
СРСР, яка Існувала за Сталіна, після йоrо смерти нове
партійне керівництво розrлядало як бюрократичну, HaДMip
но центраЛІзовану, з рядом великих недоліків. 49
З 1953 року розпочався період перебудов і перетворень,
що, до певної міри, поширювало конституційні права союз
них республік. Чимало промислових підПРИЕМСТВ союз
150
151
товане окремими Радами народноrо rосподарства
раднарrоспами. Такі економічні райони творились у межах
союзних республік. Отже, республіканські партійні й
державні орrани мали змоrу через раднарrоспи впливати на
розвиток промисловости СВОЕЇ республіки. На території
РСФСР у 1960 р. було 67 раднарrоспів: в Україні 14,
Казахстані 9, а в інших 12 союзних республіках по oд
ному.53 У 1962 році проведено деяке об'Еднання paДHap
rоспів, після чоrо в РСФСР їх було 24, в Україні 7,
Казахстані 7, на території чотирьох союзних республік
Середньої Азії (Узбекістані, Кирrизстані, Таджикістані й
Туркменістані) І і в решті республік по одному. 54
Створення одноrо міжреспубліканськоrо раднарrоспу
підтвеРДЖУЕ, що децентралізація в керівниuтві промисло
вістю не передбачала привернення суверенних прав, якими
користувались ці республіки за уrодою 1922 року. Проте,
виявлення ініціятиви місцевих республіканських керівних
opraHiB і самих піДПРИЕМСТВ давало можливість союзним
республікам проявляти свою народно rосподарчу діяль
ність, враховуючи інтереси СВОЕЇ республіки. В Латвії,
наприклад, заступник rолови Ради міністрів Е. К. Берлов
"робив старання керувати розвитком республіки в напрям
ку національної обмежености й замкнутости", вживаючи
заходів до збільшення й розвитку леrкої та харчової
промисловости, цебто таких rалузей rосподарства, які дали
б можливість задовольняти потреби населення респуб
ліки. 55
Децентралізація в керівниuтві промисловістю з поrляду
інтересів цілоrо СРСР не виправдала себе: Заrально
державні пляни не виконувались, раднарrоспи намаrались
забезпечити свій район усіма видами продукції і "все
rостріше відчувалась тенденція до місництва. 56
Після жовтневоrо пленуму ЦК КПРС 1964 року взято
курс на те, шоб "повністю звільнитись від суб'Ективістич
них тенденцій у плянуванні" .
Уряд опрацював новий ПрОЕКТ керіВНИЦТ-Ва
промисловістю. Верховна Рада СРСР у жовтні 1965 року
152
прийняла зак?н "Про зміну системи opraHiB керування'у
промисловосТl й перетворення деяких інших opraНlB
державноrо управління". Знову відтворено поперед,!
uентралістичну систему управлІННЯ заrальносоюзНl І
союзно республіканські міністерства. Рада народноrо
rосподарства СРСР і Ради народноrо r?с одарс! : союз
них республік, як і раднарrоспи, були IKBIДoBaНl. .
Отже, були ліквідовані і ті незначНІ МОЖЛИВОСТl вияву
суверенітету союзних республік, як!'м!' во. и користува. lИСЬ
у розвитку їх економіки до часу ЛlКВІДаІ. ll раднарrосПlВ.
Технічна інтеліrенція (а частково І кадри молодих
кваліфікованих робітників, підrотовка яких провадилась у
відомчих вищих і технічних навчальних закладах союзно о
значення), в основній своїй масі не поповнювала РЯДlВ
національної технічної інтеліrенції, особливо та частина,
яка залишалась на постійно в містах і промисло их цeHTpa
поза межами СВОЕЇ республіки. Така система ПІДrотовки и
використання фахівців, як і в царські ч.аси,. була чужа
культурі основної маси населення респу ЛlКИ І в кращому
випадку до uboro питання ставилась баидуже. .
Комуністична партія Радянськоrо. Союзу у ВИРІшеннях
національноrо питання відмовилась ВІД виконання дея х:
раніш поставлених перед собою завд нь. На .з ІЗДІ
РКП(б), у роботі якоrо бр в участь Ле ІН, у ДОПОВІДІ про
національне питання СталІН rоворив: Ясно, що . оли
містах У країни до uboro часу ще переважаЕ р с иськи
елемент, то з часом ці міста будуть нап вно зукра НlзоваНl.
Років сорок тому Риrа являла соб ю НІмецьке МІСТ? Але
тому, що міста ростуть коштом СІЛ, а села Е збеРlr чем
національности, то тепер Риrа uілком латись е МІСТО.;
Років п'ятдесят тому всі міста Уrорщини мали Нlмепь ии
характер, тепер вони мадяризовані. Те саме. буде , 5:
Білорусі, в містах якої все ще переважають небl. lOРУСИ .
Фактично ж тепер, як це стверджують матерІЯЛИ пере
пису населення 1959 року у співставленні з перепис.ом
населення 1926 року, виявляпься інша картина. ДаНІ у
відсотках показують: 59
153
Все населення Все населення Міське населення
1926 р. 1959 р. 1959 р.
МІСЦ. рос. укр. місц. рос. укр. місц. рос. укр.
у країна 80.6 8.8 76.8 16.9 61.5 29.9
Білорусь 80.6 7.7 О. 7 81. І 8. 2 1.7 67.0
rрузія 67. І з. 6 0.5 64. З 10. І І. З 52. 0 18.8 2. З
Азербайджан 62. І 9.5 67.5 13.6 51. З 24.9 І. З
Вірменія 84. І 2.2 88.0 З.2 91.9 4. 5
У збекістан 74. 2 5.5 0.5 62.2 13.5 І. І З7. І ЗЗ.5 2. 5
Казахстан 57.0 20.0 13.2 ЗО. 0 42. 7 8. 2 16.7 57.6 7. 5
Кирrизстан 66. 6 1l.7 6. З 40.5 зо. 2 6. 6 ІЗ. З 51.8 7. 6
Таджикістан 74.6 0.7 О. І 5З. І ІЗ. З 1.4 ЗІ.8 З5. З З. 4
Туркменістан 70.2 8.2 О. 8 60.9 17. З 1.4 З4.8 З5.4 2.7
Молдавія ЗО. І 8.5 48.4 65. 4 10. 2 14. 6 28. І ЗО. 4 19. 6
Литва 79. З 8. 5 0.7
Латвія 62. 0 26. 6 1.4
Естонія 74. 6 20. І І. З
умовах домінуюче та овище CTa a займати. російсь. а
мова. У заrальноосвІТНlХ школах ВІДсоток учнlВ 3 рос и
ською мовою навчання все зростав і став перевищувати BIД
соток росіян, які мешкали в СРСР. Так, за даними пере
пису населення 1959 року, росіян було 54,6%, . авчалось
російською мовою ще 1955 56 року 65%. В УкраІНІ, наприк
лад у 1928 році російською мовою навчалось 6.7% (менше,
ніж' число населення), а в 1955 56 році 26% 61
Система керівництва окремими rалузями о віти й куль
тури за посередництвом союзних HapKoMaTlВ, створена
в 1930 1940 роках, була постановою Верховної Paд СРСР
у березні 1953 року перетворена в союзно респ БЛl а.нське
міністерство культури, в якому б ли об'Една : MIН CTep
ство вищої освіти, Міністерство КІнематоrрафl1, KOMlТ:T у
справах мистецтва (культурно просвіт і YCT HO ), KOMlТeT
радіофікації, Управління у справах ПОЛ.lrрафIЧНОI промисло
вости і Міністерство трудових резерВlв. 62
Отже, ця реформа в певній мірі передбачал зближен
ня в керівництві центру до потреб перифеРl1, якоrось
урахування місuевих напіональних умовин.
ЦК КПРС, підrотовляючи до проrолошенн про
побудову матеріяльної бази комуні?му в СРСР, увІВ HO I
далекойдучі реформи в систему ОСВl!и. В цих заходах IН
базувався на тому, що "виховання ПІДростаючоrо ПОКОЛl.н
ня покликаноrо спорудити величаву будову KOMYНlC
ти ноrо суспільства справа . першочерrової важли
вости".63 Треба відмітити, що ШКІльна реформа спрямо
вана була не лише на те, щоб поВ'язати.навчалuьний процес з
виробничою діяльністю (як зазначено І в приинятому зако
ні "Про зміцнення зв'язку школи .3 життям !а.,?РО дальuшии
розвиток системи народної ОСВlТИ в K aI I), ал.:. и на
боротьбу з соціяльними відмінностями, ЯКІ .мІЦНО ВВlИшли В
радянський побут і зокрема в систему ОСВlТИ.
Суть шкільної реформи поляrала не лише в T YДOBOMY
вихованні молоді всіх прошарків радянськоrо суСПlльства, а
і в підході до розв'язки наuіональної проблеми. За HOB
законом з 1958 року, відмінено обов'язкове навчання росlИ
155
Молдавія в 1926 році входила до складу У країни, як автономна республіка,
і тоді це була лише частина території сучасної республіки.
Аналіза цих даних покаЗУЕ, що число росіян у всіх
республіках після 1926 року значно збільшилось. Зріст Micь
Koro населення, а разом і промислових осередків, збільшу
вався коштом зайшлих елементів, rоловно коштом росіян і
частково українців, що не моrло сприяти розвиткові Haцio
нальної культури народів неросійської національности.
Зайшлі елементи, особливо ті, які займали керівні пости в
партійном й радянському апаратах, у масі своїй не вивча
ли мови МІсцевоrо народу.
На IV нараді ЦК ВКП(б) з відповідальними робіт
никами національних республік і областей, у червні 1923
року, Сталін висловлювався у справі rосподарчоrо
будівництва в національних республіках за те, що з позицій
національно побутових особливостей "конечне Е
уреrулювання, а де потрібно припинення переселень..."60
Та ця настанова не виконувалась, міrpація росіян у Haцio
нальні республіки з розrорненням акції будівництва
соціялізму в одній країні все більш посилювалася. В цих
154
ської мови В УСІХ неросійських школах, що йоrо
запроваджено було за постановою Ради народних KOMica
рів СРСР та ЦК ВКП(б) 13 березня 1938 року. Ця поста
нова, як відомо, повністю заперечувала настанови Леніна
про добровільне навчання російської мови внеросійських
школах.
У цій справі запропоноване трактування в тезах ЦК
КПРС ВИЯВЛЯЕ вповні ліберальний характер: "У радянській
школі здійснене навчання рідною мовою. Це один з
найважливіших здобутків ленінської національної полі
тики...".А далі в тезах ЦК КПРС записано: "Треба вивчити
питання про. те, щоб надати право батькам вирішувати, до
якої школи І З якою мовою навчання посилати своїх дітей.
Якщо дитина буде навчатися в школі, де навчання
провадиться мовою одніЕЇ з союзних або автономних pec
публік, то вона, за бажанням, може вивчати і російську
мову. 1 навпаки, якщо дитина буде навчатись у школі з
російською мовою, вона може, за бажанням, вивчати мову
одніЕЇ з союзних чи автономних республік". 64
ці міркування ЦК КПРС були сприйняті в союзних і
автономних республіках, як нормативний акт, і повністю
відбиті у схвалено му ними законі "Про зміцнення зв'язку
школи з життям...".
Після схвалення Uboro закону "яскраво виявилася
тенденція до ранішоrо переходу на навчання російською
мовою. Так у РСФСР У школах десятьох автономних
республік, замість попередньоrо навчання рідною мовою з
першої до сьомої кляси, запроваджено навчання російською
мовою з першої до третьої. В усіх автономних респуб
ліках, автономних областях і національних oKpyrax Е
баrато національних шкіл, які повністю перейшли в OCTaH
ні роки на навчання російською мовою". 65
У напіональних республіках у вищих і середніх
спеціяльних навчальних закладах, особливо технічних,
навчання, як звичайно, провадиться російською мовою і
лише на педаrоrічних та деяких інших факультетах
мовою корінної національности. В ремісничих і технічних
училищах у баrатьох національних республіках навчання
також провадиться російською мовою. 66 . оо
Виховання призовників радянської армІЇ, побудоваНОI
на засадах екстериторіяльности, а також ідопризовна
військова підrотовка, яку ведеться російською мовою з
дев'ятої кляси заrальноосвітньої школи й у всіх вищих,
середніх і спепіяльних навчальних закладах, . завдаЕ
великої шкоди в розвитку національної мови й наЦІОналь
ної культури неросійських народів СРСР. .
У сі ці факти стверджують, що домовлеНІСТЬ, як бул.
основою творення союзної держави, і опрапьоваНl на II
основі норми конституції для збереження суверенности
національних республік, фактично зведено було до
безвартісноrо папірця. І це повніст суперечит , HaCTa
новам Леніна в напіональному питанНІ. ВІН писав: ...треба
запровадити якнайсуворіше правило щодо вжит у націо:
нальної мови в баrатонапіональних респуБЛІках, ЯКІ
входять до складу нашоrо Союзу, і перевірити це правило
особливо (рунтовно. Безсумнівно, що під претекстом
ЕДНОСТИ залізничної служби, під претекстом ЕДНОСТИ
фіскальної та ін. у нас, за теперішньоrо нашоrо a paTY?
буде виникати маса зловживань виключно РОСlИСЬКОІ
властивости" . 67
Примушування молоді неросійської національности
користуватися російською МОВОЮ?'u втяr ення Їi. u В сферу
російської культури на шкоду СВОlИ, наПІОнальНlИ, радян
ські політико соціолоrи і пропаrандисти представляють, як
добровільний акт вивчання неросійськими народа и росій
ської мови, що СПрИЯЕ зміцненню дружби народІВ СРСР.
Але хоч і нема конституційно нормативноrо примусу, то
пос;аЕ питання, чому народи СРСР неросійської Haцio
нальности добровільно відмовляються від СВОЕЇ p ДHOЇ
мови, часто від своїх звичаїв і СВОЕЇ культури? Щоб ВІДПО
вісти на це питання, пошлемося на думку, висловлену
американським дослідником reppi Ліпсетом з приво у
вивчання російської мови національними меншинами. ВІН
писав: "З Toro часу, як російська мова набула значення
157
156
Lingua franca, в країні буде П вивчати правдоподібно біль
шість неросіян. Якщо, зрештою, російську мову вивчають
неросіяни, а росіяни не вивчають неросійських мов, то
наслідки призведуть до повільноrо занепаду позиції
неросійських мов. Це може діяти на шкоду неросійським
мовам з психолоrічноrо поrляду. Якщо національну мову
не вивчаЕ більшість, це може вести до занепаду rідности ціЕЇ
мови в очах тих П національних представників, які мають
пере ключа тись на російську мову".68 Це передбачення
американськоrо автора щодо перспективи неросійських мов
у СРСР уже маЕ СВОЕ відображення тепер серед деякої
частини національної інтеліrенції.
Щоб уникнути національних проявів у республіках, ЦК
КПРС КОНСТРУЮЕ республіканські керівні орrани так, щоб
вони складались не лише з місцевих елементів, але і з осіб
інших національностей. В У країні, наприклад, де опозиція
до радянської влади була особливо активна і продовжу
валась ще й у тридцятих роках, до 1953 року українцям не
доручалось позиції першоrо секретаря ЦК партії. 69 У 1966
роиі керівне становище друrоrо секретаря ЦК союзних
республіканських партій займали росіяни в Азербайджані,
rрузії, Казахстані, Кирrизстані, Литві, Молдавії,
Туркменістані й Узбекістані. В Таджикістані на цьому
становищі був українець, у Латвії росіянин або
українець.70
Функції друrих секретарів ЦК партій союзних респуб
лік Середньої Азії і Казахстану, як їх характеРИЗУЕ
Абдурахман Авторханов, поляrають у тому, що вони,
керуючи роботою секретаріяту , передрішують усі важливі
питання. Друrими секретарями призначають осіб HeMicиe
вої національности тому, щоб "вони моrли успішно
контролювати ввесь партійний і державний механізм союз
ної республіки". Для Uboro "діловодство в партійних і
радянських установах республіки провадиться двома MO
вами російською і місцевою, а всі наради секретаріятів і
бюр ЦК республік лише російською мовою. Місuевий
комуніст, який не знаЕ російської мови, в партійному
. "71
апараТІ працювати не може. .
Становища перших секретарів ЦК, rолlВ Ради MIНI
тр ів як і rолів Президії Верховної Ради союзних респуБЛІК
зай ають партійці місцевих націонал но.сте .72 У дe K X
республіках функції перших заступниКІВ rол.lВ Ради MIНIC
трів також виконують особи HeMi eBOЇ наЦІОна!'ьности: .в
Казахстані вірменин, в МолдаВll, КирrизстаНІ, ТаджиКІ
.. . 73
стані і ТуркмеНІстаНІ рОСІЯНИ. . u .
Діяльність відповідальних парТlИНИХ дер>,Кавних
робітників відбуваЕТЬСЯ ма же виключно в ІНонашональ=
ному оточенні. Особливо рІЗКО це виявляпься в р спуб
ліках Середньої Азії, де в столичних центрах МІсцеве
населення становить незначну меншість. Так у столицях цих
республік, за даними перепису населення 1959 po y,
етнічний склад населення творив таку картину у BIД
сотках: 74
Алма Ата (Казахстан)
Фрунзе (Кирrизстан)
Душанбе (Таджикістан)
Ашхабад (Туркменістан)
Ташкент (Узбекистан)
8. 6
9. 4
18.7
29.8
33.7
Росіяни:
73. 1
68.5
47. 8
50.3
43.9
Українці:
5. 0
8. 1
4. 4
3. 3
2. 7
Населення:
158
За TaKoro складу населення столиць культу них 1
адміністративних осередків національних респуБЛІК,
партійний льозунr про "безкорисну братерську допомоrу
великоrо російськоrо народу" народам СРСР можна .вважа
ти за камуфляж справжніх намірів ЦК КПРС . HaЦIOHa ь
ній політиці, спрямованій на забезпечення повнО! КОНТР ЛІ в
усіх сферах державноrо жит я на іона ьних респуБЛІК в
ім'я збереження ЕДИНОЇ, неподІЛЬНО! РОСIl. u . u
Ленін у всіх своїх працях про державнии устрlИ
обстоював позиції так званоrо демократичноrо Ц HTpa=
лізму, але він також захищав і поз.иції доБРОВlЛЬНОI
співдружности народів. Ще до приходу БІЛЬШОВИКІВ дО вла
ди у 1917 ропі він писав: "Великороси пропонують брат
159
ський союз всім народам і утворення спільної держави на
основі добровільности кожноrо народу зокрема і ніяк не
порядком насильства прямоrо чи непрямоrо".75
Як стверджено на прикладах союзних республік,
устійнена практика в системі керівництва ЦК КПРС щодо
національноrо питання ВИЯВЛЯЕ СУТТЕві розбіжності з поrля
дами, що їх висловив з Uboro приводу Ленін.
17. Там же, стор. 279, 283.
18. "Правда", 2 июля 1951.
19. Н. Матюшкин, цит. пр., стор. 278.
20. С. М. Штеменко, lенеральний штаб в rоди войни, М.,
1968, стор. 117 1l8.
21. "ВОПрОСЬІ истории", М., ч. 3, 1952, стор. 45.
22. Українська радянська енциклопедія, т. 14, стор. 146.
23. С. М. Штеменко, цит. пр., стор. 399-400.
24. История советской конституции; сборник документов
1917 1956, М., 1957, стор. 743 744.
25. "Сообщения Ин та по изучению СССР", Мюнхен, ч. 9,
1966, стор. ІЗ.
26. Н. Н. lОЛОВИН, ВОЕнние усилия России в мировой войне, т.
І, Париж, стор. 167 175. .
27. М. Fainsod, How Russia is Ruled, Cambrldge, 1954, р. 229.
28. Наказ народа, изд. 1943 r., стор. 38, цит. за: 1. И.
lОрШКОВ, Исторический опит КПСС по осуществ. ленинской нац.
политики, М., 1967, стор. 302. u
29. Доклад Н. С. Хрущева на 20 с'езде КПСС, Н. И., 1959,
стор. 26.
30. Там же, стор. 59.
31. Ленин, т. 40, изд. 5, стор. 101. u
32. Доклад Хрущева на 20 с'езде КПСС, Н. И., 1959, стор. 61
62.
33. Hr. Kostiuk, Stalinist Rule in the Ukraine, Munich, 1960, р.
85--86.
34. История советской конституции, М., 1957, стор. 823 824.
35. "Правда", 2 февр. 1944.
36. "Известия", 4 апр. 1944.
37. Вс. lолуб, Україна в Об'Еднаних Націях, Мюнхен, 1953,
стор. 26--27.
38. "Правда", 5 февр. 1944.
39. Вс. lолуб, цит. пр., стор. 27.
40. Ленин, т. 41, изд. 5, стор. 164.
41. Вс. lолуб, цит. пр., стор. 12 15.
42. "Правда", 24 мая 1945.
43. Там же.
ПРИМІТКИ
1. "Историк марксист", ч. ІІ, 1929, стор. 245.
2. Там же, стор. 242.
3. Там же, стор. 243.
4. "Вопросн истории", М., ч. ІІ, 1951, стор. 83.
5. Директиви ВКП(б) ипостановления cOBeTcKoro
правительства 0 народном образовании; сборник документов за
1917 1947, вип. І, М.. 1947, стор. 186.
6. История СССР, под ред. А. Панкратовой, ч. 2, М..1961,
стор. 245, 282.
7. Ленин, т. 3, изд. 5, стор. 253.
8. Там же, т. 38, стор. 183 184.
9. Цит. із статті М. Покровськоrо, "Пролет. революция", М.,
ч. І, 1929, стор. 22.
10. Сталин, Сочинения, М., 1947, т. 4, стор. 356.
11. "ВОПрОСЬІ истории", ч. 9, 1951, стор. 97 100.
12. Ленин, т. 26, изд. 5, стор. 318.
ІЗ. Там же, т. 38, изд. 5, стор. 184.
14. Н. Матюшкин, Советский патриотизм моrучая движу
щая сила соц. обшества, М., 1952, стор. 278.
15. Там же, стор. 278 279.
16. Там же, стор. 281.
160
161
44. М. Fainsod, How Russia is Ruled, Cambridge, 1954, р. 322.
45. Ibid., р. 333.
46. И. Н. Ананов, Министерства в СССР, М., 1960, стор. 87.
47. История советской конституции, М., 1957, стор. 753.
48. И. Н. Ананов, uит. пр., стор. 115.
49. А. М. Рубин, Орrанизация управления промишленностью
в СССР, М., 1969, стор. 155.
50. Там же, стор. 159, 163.
51. Там же, стор. 160.
52. Директиви КПСС и COBeTcKoro правительства, М., 1947,
стор. 682 683.
53. А. М. Рубин, цит. пр., стор. 186.
54. Там же, стор. 193.
55. R. Conquest, Soviet Nation. Ро1ісу in Practice, London, 1967,
р. 126.
56. А. М. Рубин, цит. пр., стор. 192.
57. Там же, стор. 199, 218, 219.
58. Сталин, Сочинения, т. 5, М., 1947, стор. 49.
59. А. М. Еrиазарян, Об ОСНОВНЬІХ тенденциях развития
социал. наций СССР, Ереван, 1965, стор. 88 92; Итоrи всесоюзной
переп. населения 1959 r., М., 1963, стор. 128 130; А. А. Раков,
Население Белорусской ССР, Минск, 1969, стор. 127.
60. Сталин, цит. пр., стор. 298.
61. С. Сірополко. Народна освіта на СОВЕтській Україні,
Варшава, 1934, стор. 25; КУЛЬТУРНОЕ строительство СССР, М.,
1956, стор. 186--187.
62. "Правда", 16 марта 1953.
63. Новая система народноrо образования в СССР; сб.
документов и статей, М., 1960, стор. 9.
64. Там же, стор. 38.
65. r. А. Дорохова, Управление народним образованием, М.,
1965, стор. 30 31.
66. Там же, стор. 31'; "Сучасність" ч. 2, Мюнхен, 1970.стор. 89.
67. Ленин, т. 45, изд. 5, стор. 361.
68. Soviet Studies, Oxford, Oct. 1967, Уо1 ХІХ, 2, р. 187.
69. R. Conquest, Soviet Nation.Policy in Practice. London, 1967,
р. 129.
70. Там же.
71. "Сообщения Ин та по изучению СССР", ч. 19, Мюнхен,
1968, стор. 19,20.
72. Там же, ч. 23, Мюнхен, 1969, стор. 30.
73. Там же.
74. Всесоюзная перепись населения 1959 r., М., 1962, стор.
124, 132, 146, 172.
75. Ленин, т. 32, изд.5, стор. 41.
162
163
6 НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА КОЛЕктивноrо KE
РІВНИЦТВА КПРС
мас, панівне становище в ідеолоrії зайняли "пролетарський
інтернаціоналізм і дружба народів". Але ці психолоrічні
зміни в народних масах, на думку автора, далеко ше не
завершені. "Націоналістичні пережитки спостеріrаються в
rосподарчій та ідеолоrічній ділянках, у справі добору
кадрів". 2 €днання і зближення народів Радянськоrо Союзу,
стверджував rафуров, може здійснитися лише за умов
широкоrо обміну кадрами та культурними вартостями. 3
Такі міркування на сторінках партійноrо opraHY
"Коммунист" вказували на те, що у високих сферах
керівництва КПРС провадилась підrотовча акція до
ширшоrо перемішування кадрів різних фахів у межах
Радянськоrо Союзу і до просовування російської мови в усі
ділянки rромадськоrо життя народів неросійської Haцio
нальности. "Ми, радянські люди, писав rафуров, покликані
доводити свою відданість ідеям дружби народів, проле
TapcbKoro інтернаціоналізму в усій нашій щоденній
роботі". 4
На сторінках журналу "Коммунист"виступали у справі
національноrо питання і інші автори. Секретар ЦК КП
Казахстану Нурумбек Джандільдін 1959 року писав, що
казахський народ у СВОЕМУ культурному розвитку зобов'яза
ний "мудрій національній політипі комуністичної партії,
безкорисній допомозі великоrо російськоrо народу
старшоrо брата у дружній родині народів нашої країни" і
. .
що парТІЯ орrаНlЗОВУЕ широку допомоry казахському
народові з боку російськоrо та інших народів СРСР. 5
НемаЕ сумніву, що за роки радянської влади rосподарче й
культурне обличчя Казахстану, як і інших республік,
змінилось. Але всі технічні, а почасти і культурні
досяrнення мають заrальнодержавне, а не республіканське
значення, і в даному випадку казахський народ
користупься з усіх проведених більшовицькою владою
заходів лише відносно. Це можуть ствердити хоч би такі
дані: у народному rосподарстві Казахстану 1960 року серед
фахівців з вищою освітою працювало казахів 24%, росіян
53.2%. У містах казахи становили 14.1%, а в столиці
Із середини п'ятдесятих років, з початком оформлення
курсу . політики партії на будівництво матеріяльної бази
КОМУНІзму, почав складатися в національній політиці новий
напрям, виразником якоrо було прийняття закону про
шкільну реформу з 1958 року. За цим законом, вивчання
мови населення національної республіки вважалось
необов'язковим. У навчальних закладах мали навчатись
тіЕЮ мовою, яку обирали батьки, чи самі учні.
Така мовна політика КПРС мала безперечно на меті
уневажнити право в користуванні мовою більшости
населення напіональної республіки, бо це створювало відrо
родженість поміж республіками.
ЯК провісники HOBoro курсу КПРС у напіональній
політиці, зарясніли з кінцем 1950 років у пресі статті різних
авторів про усунення мовних перепон. Історик Бобаджан r.
rафуров у статті "Успіхи національної політики КПРС'
писав: "МайБУТНЕ злиття націй передбачаЕ утворення ЕДИНОЇ
мови для всіх народів. Уже в теперішній час мови народів
СРСР взаЕМНО збаrачують одна одну; іде неухильний обмін
мовними культурними цінностями, створюються
передумови зближення rраматичної будови і словниковоrо
складу мов народів СРСР". І У тій же статті rафуров
ствер жував, що завдяки наполеrливим заходам
КОМУНІстичної партії в спраВІ перевиховування наРОДJ;IИХ
164
165
республіки Алма Аті 8.64%, росіяни відповідно 59% і
75.3%, при заrальній кількості населення казахів у 30%, а
росіян у 42.7%.6 Шкільні навчальні заклади, як і інші
культурні установи республіки спрямовані на iHTepHa
ціональне, тобто заrальносоюзне виховання. Але треба
ствердити, що перерібка психіки автохтонів республіки
натраПЛЯЕ на певні труднощі. Провідна частина казахськоrо
народу ще й тепер домаrаЕТЬСЯ привернення коренізації,
щоб діти казахів навчались у казахських школах, а на
відповідальних адміністративних постах працювали особи,
які знають казахську мову. 7
Такі вимоrи повністю розходяться з вимоrами
керівництва КПРС. Ще до ПрОЕКТУ нової проrрами партії,
який схвалено на ХХІІ з'їзді 1961 року, Н. Хрущов висловив
таку думку: "В міру Toro, як у нашій країні ішов процес
руху до соціялізму, кордони поміж окремими напіо
нальними республіками по суті немов би зrладжувались.
Цей процес посилювався у зв'язку з вирівнянням рівня
розвитку національних республік. Якщо ви запитаЕте тепер
росіянина, українпя, білоруса, чи для них Е актуальним
питання про адміністративні кордони їх республік, думаю,
що в більшості людей таке питання викличе здивування". 8
Ці твердження Хрущова не підперті фактичними
даними. Економіка кожної радянської республіки, як
відомо, підпорядкована керівництву з Москви. Щождо
культурноrо рівня народів СРСР то він і в 1960 роки серед
різних народів усе ще стояв далеко не на одному рівні.
З поміж названих Хрущовим національностей (росіян,
українців, білорусів) культурний рівень у масі все ще
лишапься різним. У цьому випадку показовими будуть
розрахунки чисельности студентів вищих навчальних
закладів на І 0 ООО осіб даної національности та питома Bara
наукових робітників у порівнянні з відсотком населення Biд
повідної національности в Радянському Союзі. Так у 1960
році із студентів усіх форм навчання (денних, вечірніх і
заочних відділів) росіян було 130, українців 92, а білорусів
81. Такі ж розбіжності були і серед наукових робітників у
166
тому році. Росіян було 64.8%, а населення за переписом
1959 року 54.6%; українців і білорусів відповідно перших
10.7% і 17.8%, друrих 1.8% і 3.8%. 9
Отже, міжреспубліканські адміністративні кордони
втрачають СВОЕ значення не з причини руху до соціялізму,
як rоворив Хрущов, а з мотивів політичних творення
великодержави.
Руйнування аДМІНІстративних кордоНІВ ПОМІЖ
республіками чи принаймні послаблення значення їх
прокладаЕ шлях до взаЕмноrо проникання наЦlональних
культур І, природно, до утвердження культури мови
панівної напії. "Проrрес взаЕМОВПЛИВУ національних
культур характеристичний для успішноrо розвитку напіо
нальних мов. Баrатство найбільш розвиненої в нашій країні
російської мови все більш стаЕ здобутком інших народів...
Не випадково представники нерос йс ких народів СРСР
rоворять, що вони мають ДВІ рІДНІ мови свою з
уродження і російську мову". JO
Але не в усіх республіках Радянськоrо Союзу розвиток
мови корінної національности і російської поставлені в
однакові умови. Треба думати, шо лише з причин
соціяльноrо порядку в Казахстані, наприклад, 25 відсотків
дітей казахів навчаЕТЬСЯ в російських школах. 11 Таке ж
спостеріrапься і в інших союзних республіках. Особливо
широко практикупься перехід на російську мову навчання в
автономних республіках і областях. Відмовлення батьків
від навчання своїх дітей у національних школах радянські
педаrоrічні орrани розrлядають, як процес об'Ективноrо
порядку. 12 Так одночасно з російською мовою до іншо
напіональних республік та областей просякаЕ і російська
культура. у зв'язку з цим відбувапься процес зrладжування
особливостей національних культур. Це у кращому
випадку. Але частіше, і пе за цих умов цілком природно,
відбувапься пропес повільноrо витіснення й відмирання
елементів культури народів неросійської національности,
проходить пропес асиміляції. Радянський філософ М. д.
Каммарі вважаЕ, що "спільність мови при затіснених
167
економічних, політичних і культурних зв'язках та повсяк
денних зносинах з російським народом ПРИРОДНО і законо
мірно об'ЕДНУЕ дрібні племена, етноrрафічні й національні
rрупи, зБЛИЖУЕ їх з великим російським народом". Цей
процес, ствеРДЖУЕ Каммарі, проходить "знизу", добро
вільно. 13
Важко сказати, наскільки асиміляція проходить добро
вільно, тим більше, що асиміляційні тенденції спостері
rаються і серед цілком розвинутих культурно народів, як
українці, білоруси, лотиші й інші, значна частина інтелі
(енції яких, як відомо, ставиться до асиміляції своїх народів
рішуче неrативно. Спробу ж захищати культуру СВОЕЇ Haцio
нальности радянські соціолоrи, послідовники партійної
політики в національному питанні, розrлядають, як прояв
націоналізму і місництва. "Виступи... проти Еднання
культур, пише Е. А. Баrрамов, невиправдане побоювання
бачити свою культуру "розчиненою" в іншій культурі Е
типовим проявом націоналізму, зоріЕнтованоrо на все
старе". 14 Насправді пе не так. Заrроза розчинитись у
чужинецькій культурі безумовно іСНУЕ в Радянському
Союзі. Чисельність мордвинів, наприклад, з причини
асиміляції окремих їх rруп росіянами зменшилась поміж
переписами 1939 і 1959 років на 171 ООО осіб або на 11.8%. 15
Про асиміляційні процеси в СРСР не менш красномовно
rоворить і той факт, що понад 10 мільйонів людей
неросійської національности назвали СВОЕЮ рідною МОВОЮ
російську, як це видно з перепису населення 1959 року, а за
останні роки цей процес ще поrлибився, і з числа
неросійських народів назвали СВОЕЮ рідною мовою
російську ше 3 мільйони, що разом становить 13 мільйонів.
При цьому чисельність націй і народностей все CKOpO
чувалась: 1926 року було 177, 1959 110, 1970 лише
92 мільйони. 16
Процес злиття мов, а отже і перехід національних
культур у заrальну культуру проходитиме ше більш
ІНтенсивно для народів Радянськоrо Союзу в період
творення матеріяльної бази комунізму. У своЇЙ доповіді a
ХХІІ з'їзді КПРС з приводу проrрамових тез щодо HaЦIO
нальноrо питання Хрущов сказав: "У процесі розrорну оrо
будівництва комунізму буде uдосяr ута fo10BHa EДНlCT
націй... Зустрічаються, звичаино, І таКІ лю и, як
ремствують з приводу Toro, шо зr аджуються наЦІОнальНІ
різниці. Ми їм відповідаЕМО: КОМУНІСТИ не будуть KOHcep y
вати й увічнювати національні різниці.. Ми буд мо Пlk
тримувати об'ЕКТИВНИЙ процес усе БІЛЬШ заТlсненоrо
зближення націй і народностей, який проходить в умовах
комуністичноrо будівництва на базі добровільности й
демократизму". 17
Ця промова Хрущова майже повністю відображена і в
новій проrрамі партії щодо національноrо питання,. дарма
що такі завдання КПРС у цій ділянці не віДПО.ВІДают
настановам Леніна який підкреслював, що наЦІОнальНІ
Р ізниці будуть тр матися ще дуже довrо, навіть після
б . 18 К .
перемоrи соціялізму у світовому машта І. рІМ Toro, у
промові Хрущова звертають на себе YBary слова: "Ми
будемо підтримувати об'ЕКТИВНИЙ процес... який ПРОХОДИТ
на базі добровільности й демократи му". У пра тиЦІ
радянської адміністративної машини таКІ ВИС!10ВИ керlВНИХ
партійних діячів сприймаються за директиву І викону ться
беззастережно. Нове партійне керівниц!во, яке ЗМІ.НИЛО
Хрущова, фактично провадить ту ж наЦІОнальну полпику
зближення і злиття націй, прикриваючись хрущовським
"об'ЕКТИВНИМ процесом і добровільністю". .
Деякі радянські мовознавці й соціолоrи в УНІСОН
партійному керівництву твердять, що !! СРСР росій ька
мова вже тепер стала засобом, якии даЕ МОЖЛИВІСТЬ
народам Радянськоrо Союзу" познайомлю. атись ..i
скарбами національних культур. Народ КОЖНОІ СО ЗНОІ І
автономної республіки ПРИЕДНУПЬСЯ дО культури ІНШИХ
народів передусім за посередництвом російської мови". 19
Це твердження вкаЗУЕ на те, що в Радянському С?юзі
устійнився привілей для одної з мов, а це ПОВНІСТЮ
169
168
запереЧУЕ вказівки Леніна в цій справі. Ще 1913 року Ленін
писав: "Щоб різні нації свобідно й мирно зживались разом
або розходились (коли це їм зручніше), творячи різні
ержави, для Uboro потрібний повний демократизм, що
иоrо обстоюватиме робітнича кляса. Ні одноrо привілею ні
для одно! нації, i для одної мови! Без найменшоrо утиску,
без наимеНШОІ несправедливости до національних
меншин!". 20 Таку ж думку про рівність усіх націй
в словлював Ленін і в останніх днях rрудня 1922 року, коли
ВІН, за станом здоров'я, не керував політичним життям
країни, а лише давав поради шодо рішення різних питань.
. Керівництво КПРС і тепер вписало до СВОЕЇ проrрами в
Н ЦI(:>нальному питанні (1961 року) вислови Леніна,
ВІДМІ:а чи, що. національні мови мають розвиватись на
ОСНОВІ рlВНОСТИ І взаЕмозбаrачення. Але пя теза на практипі
жодноrо значення не мас rосподарчі заrальносоюзні
завдання, виконання яких пляну ють центральні орrани,
роблять цю Проrрамову тезу неЖИТТЕздатною. В передовипі
"Правди" з 5 вересня 1965 року "Ленінська дружба народів"
читаЕМО: "Зростаючі маштаби комуністичноrо будівництва
вимаrають постійноrо обміну кадрами поміж народами.
Через п будь які прояви національної відрубности у
вихованНІ й використанні робітників різних Haцio
нально тей у радянських республіках недопустимі".
РозподІЛ випускників вищих і середніх спепіяльних
навчальних закладів та професійно технічних шкіл
п яную!ь со зні орrани, і тому молоді фахівці та квалі
фІко. аНl робп.ники часто потрапляють на роботу за межі
СВОЕІ р спуБЛlКИ.. Ось так влада ЗМУШУЕ у шкільному
нав::нНІ вести шдrотовку не лише рідною мовою, а й
ро<:!иською, а в деяких республіках, як в Україні, Білорусі,
маи:ке .виключно російською мовою. Про розміри перевозів
axlВЦlВ ви ою освітою красномовно rоворять ось такі
ВІДсоткоВІ даНІ за 1960 рік: 21
Зайнятих у народному rосподарстві:
Місцевих поза своею
республікою:
Росіян у даній
республіці:
РСФСР
У країна
Білорусь
Литва
Латвія
Естонія
Молдавія
Азербайджан
rрузія
Вірменія
у збекістан
Казахстан
Кирrизстан
т аджикістан
Туркменістан
18.6
22. 8
ЗО. 0
4.0
9. 6
8. З
10.7
8.6
4. 6
49. І
ІЗ.8
ІЗ.9
4. 9
26.8
4. 2
80. 9
26.5
2З.5
11.4
27.7
19.2
ЗО. І
15.5
6. 6
4. 5
зо. І
5З.2
46.5
З5. 9
З2. 7
Найвищий відсоток довозу спеціялістів з вищою
освітою РОСlИської національности був у республіках
Середньої Азії і Казахстані при незначному вивозі місцевих
спеціялістів, крім Таджикістану, де вивіз проходив rоловно
в межах Uboro комплексу республік, цебто з населенням
спорідненим по мові. В Україні й Білорусі спостеріrався
значний довіз і вивіз, що з rосподарчоrо поrляду не може
бути оправданим. Так в Україні на будівництві Київської
ДЕС у 1963 році, як писав І. Дзюба в книзі "IHTepHa
ціоналізм чи русифікація?", на одному з об'Ектів прапювало
українців 73.6%, росіян коло 21 % і незначне число людей
інших національностей. При цьому, відмічаЕ Дзюба, майже
всі командні пости на будівниптві займали росіяни:
начальник будівництва, rоловний інженер, начальники
більшости відділів і управлінь. А в той же час на будовах
Сибіру, зокрема на Братській ДЕС, яку будував також
баrатонаціональний колектив українці працювали не
170
171
лише звичайними робітниками, але й майстрами,
виконавцями робіт, керівниками ділянок і управлінь. 22
Розrлядаючи сам факт перевозу фахівців як явище
соціяльне, треба підкреслити, що така політика партії не
відповідаЕ настановам Леніна, який вважав конечним вести
підrотовку й виховання кадрів посеред MicueBoro населення
з метою економічноrо й культурноrо розвитку Haцio
нальних республік. Акція ж перевозів відкидаЕ цей
ленінський принцип. Вона спрямована на створення HOBoro
радянськоrо суспільства на базі російської мови й
російської культури.
Саме про це rоворилось і на ХХІІ з'їзді КПРС, на
якому вирішено покласти основи комуністичноrо
суспільства впродовж двох десятиліть (1960 1980 рр.). Для
Uboro передбачалось провести перерібку психічноrо укладу
життя баrатонаllіональноrо населення Радянськоrо Союзу.
Секретар ЦК КП Азербайджану Назим ХаджіЕВ писав, що
в національній культурі кожноrо народу треба буде "...роз
винути передові проrресивні елементи, які найповніше
відображають життя народу і входять до фонду заrально
людської культури, культури комунізму та проявляють
активний вплив на комуністичне виховання працюючих". 23
Складність TaKoro питання, як перерібка психіки людей
різних національностей Радянськоrо Союзу, викликала
широку реакцію на сторінках радянської преси й на
спеціяльних нарадах з участю ідеолоrічних і практичних
робітників у різних сферах діяльности.
Деякі радянські соціолоrи вважають, що вже в
теперішніх умовах відбувапься в розвитку соціялістичних
націй процес формування інтернаціональних рис та форм,
спільних для всіх національних культур, тобто йде процес
зближення напіональних культур. 24
Проте далеко не всі радянські автори праць з напіо
нальноrо питання поrоджуються з тим, ЩО в Радянському
Союзі відбуваЕТЬСЯ лише процес зближення культур.
Радянський філософ М. Джунусов пише, що "зближення
націй сповїЛьненими темпами підrОТОВЛЯЕ злиття націй",
але він вважаЕ, що інтернаціоналізація суспільноrо життя не
може бути льокальним процесом, тобто відбуватись у
межах лише одної баrатонаціональної держави. 25
Правник П. r. Семенов твердить, що одночасно з
процесом зближення національних культур відбувапься і
пропес асиміляції. У статті "Проrрама КПРС про розвиток
радянських національно державних відносин" він писав:
"ВзаЕмна асиміляція націй по суті денаціоналіЗУЕ
національно територіяльні автономії і навіть союзні
республіки, наближаючи і з Uboro боку радянське
суспільство до точки, за якою повне державно правове
злиття націй стане справою видимоrо майбутньоrо". 26
Якщо врахувати, що поміж переписами населення 1926
і 1959 рр., а також і поміж переписами 1959 і 1970 рр., число
напій і народностей значно зменшилось (тобто дрібні Haцio
нальності консолідувались з більшими й культурно більш
розвиненими), то тенденція до асиміляції неросійських
напіональностей на базі російської мови й російської
культури творить для неросійських напіональностей
поважну заrрозу.
Матеріяли переписів населення показують, що чим
більший відсоток населення якоїсь національности мешкаЕ
поза межами СВОЕЇ республіки (особливо це стосупься o
найчисленніших слов'янських національностей українцІВ
і білорусів), тим більший відсоток осіб вважаЕ за свою
рідну мову російську. Так за переписом 1959 року поза
Україною проживало 13.7% всіх українців, а поза
Білоруссю 17.5% білорусів. Російську мову вважали за
рідну з заrальноrо числа українпів у СРСР 12.2%, а
білорусів 15.3%. За одинадцять років (поміж переписами
населення 1959 і 1970 рр.) число українців, що мешкають
поза СВОЕЮ республікою зросло з 5 095 ООО до 5 496 ООО осіб,
а білорусів з І 381 ООО до І 762 ООО осіб. 27
Денаціоналізаційні процеси серед переселенпів, які
знаходяться постійно поза межами СВОЕЇ республіки,
зростають насамперед у силу тих обставин, що ті
переселенці не можуть користуватись шкільним навчанням
173
172
РІДНОЮ мовою, ні своїми друкованими виданнями, а КрІМ
TOrO з причини виробничих обставин знаходяться в
тісніших контактах з росіянами. Ще при обмірковуванні
ПрОЕКТУ закону про реформу шкільної системи 1958 року,
видатні українські письменники і rромадські діячі М. Т.
Рильський і М. П. Бажан у статті "В ім'я людини"
висловлювались за те, щоб у союзних і автономних
республіках поруч з викладами російської мови й
літератури в усіх школах було забезпечене навчання з мови
й літератури Toro народу, до якоrо учень належить. 28
Одначе ті домаrання, які повністю відповідали настановам
Леніна, при затвердженні закону про школу не були
враховаНІ.
Між тим, запляновані темпи творення матеріяльно
технічної бази комунізму, ОСВОЕННЯ нових сільсько
rосподарських районів і створення нових великих
промислових осередків, особливо в Заураллі, Середній Азії і
Казахстані, викликали значні міrраційні процеси. За два
десятиліття (I939 1959) чисельність мешканців Західньоrо
Сибіру збільшилась на 24%, Східньоrо Сибіру на 34% і
Далекоrо Сходу на 70%. (Заrальний відсоток приросту
населення в СРСР за той час виносив 9.5). Максимальний
вклад у міrpаційний процес, як показують дані переписів
населення 1926, 1959, 1970 рр., вносять росіяни. Лише в
одному Казахстані з 1926 по 1970 рр. чисельність росіян
збільшилась з І 280 ооо до 5 500 ооо осіб. 29 У цілому, поза
межами РСФСР в інших республіках Радянськоrо Союзу
росіян мешкало у 1926 році 5% або 3 889 500 осіб, а 1970
року 16.5% 21 267 ооо осіб. 30 Але міrраційні процеси
заторкнули не лише корінне населення РСФСР росіян,
вони проходили в більших чи менших розмірах і серед
народів інших республік України, Білоруси, республік
Кавказу, Середньої Азії тощо. Казахів, наприклад 1926
року поза межами республіки мешкало 255 ооо осіб, а за
даними 1970 року І І 38 ооо осіб, з Toro в межах РСФСР
майже півмільйона. 31
Деякі радянські соціолоrи кваліфікували пе, як вияв
почуття територіяльної спільности в усіх народів
Радянськоrо Союзу. Наприклад, Е. Тадевосян писав:
"ПОШИРЮЕТЬСЯ участь представників усіх націй у справах не
лише СВОЕЇ, але й інших республік, у радянських людей роз
виваЕТЬСЯ почуття територіяльної спільности BCboro
радянськоrо народу, розуміння Toro, що національн
територія Е насамперед складовою частиною теРИТОРll
Bcboro Радянськоrо Союзу, що п ВИКОРИСТОВУЕТЬСЯ У
спільних інтересах усіх націй і народностей". 32
Ці твердження автора показують міrpаційні процеси, як
явище базоване виключно на добровільних засадах. Ідея
побудови комуністичноrо суспільства подана, як ор анічна
сутність усіх радянських людей, що уявляють соБІ свою
національну територію, як частину uiлоrо. Але це лише
партійні настанови. Таке твердження відбиваЕ скорше
бажане, а не об'Ективне ставлення до такої "iHTepHa
ціоналізапії" як серед спеціялістів, так і різноробочих,
змушених працювати поза межами cBoro краю.
Дослідження міrpапійних процесів показали, що за
роки 1956 1960 до Сибіру спрямовано, за всіма формами
орrанізованоrо набору, понад 700 ооо осіб, крім тих, що
прибули туди добровільно, писав радянський статистик
В. Переведенпев. У ті ж роки, проте, виеміrpувало з Сибіру
в усі союзні республіки більше, як туди прибуло. 33 В
заrальному на кожну сотню людей, прибулих з півдня в
міста Сибіру в роки 1956 1959, вибуло до міст півдня 135
осіб. 34 У процесі відпливу робочої сили з Сибіру важлив.е
значення мають етноrрафічні умови різниці в МОВІ,
побутових звичках і також природні умови. У журналі
"Советская торrовля" за 1966 рік писали: "Як викаЗУЕ
баrатолітній досвід, практика спрямовування молодих
фахівців з західніх районів країни до республік Середньої
Азії, Сибіру й Далекоrо Сходу не завжди себе виправдуЕ.
різних причин баrато з них часто повертаЕТЬСЯ на попередНІ
місця мешкання" . 35
Звичайно, в пьому відпливі молодих фахівпів різних
напіональностей з місць призначення немаЕ ані вияву
174
175
дружби, ані бажання здійснити наказ про співробітниптво
та взаЕмозближення.
Щоб збереrти принаймні зовнішні форми дружби й
добровільности у зближенні націй, урядові й партійні
орrани змушені застосовувати належні зусилля. "Інтересам
будівництва комунізму підпорядковуються відношення
поміж людьми різних напіональностей". 36 Ще більш
катеrорично висловився про це Хрущов. На листопа
довому пленумі ЦК КПРС 1963 року він сказав: "У країні
відбувапься постійний обмін кваліфікованими кадрами
поміж націями, і чим ширші будуть маштаби KOMY
ністичноrо будівниптва, тим більшим буде пей обмін.
Досвід розвитку нашої баrатонапіональної держави вчить,
що без взаЕМНОЇ братської допомоrи кадрами неможливо
забезпечити доцільний розвиток виробничих сил і
правильно ПОЕднувати інтереси держави з інтересами
республік. Треба, щоб партійні комітети cTporo керувались
у своїй роботі цими положеннями". 37
Ось цей постійний і все поширюваний обмін квалі
фікованими кадрами (такий характеристичний для друrої
половини 1950 і 1960 років) спрямований не лише на
розвиток і зріст виробничих сил, але й на зміну психічноrо
укладу народів Радянськоrо Союзу. Цей обмін повинен, на
думку керівництва КПРС, сприяти зrуртуванню і
культурній Едності різних напій та народностей
Радянськоrо Союзу. На ХХІІ з'їзді КПРС Хрущов у своЇЙ
до.повіді сказа : ."У СРС:Р склалась нова історична
СПlльнота людеи рІЗних наЦІОнальностей, яка маЕ заrальні
характеристичні риси радянський народ. Вони мають
заrальну соціялістичну батьківщину СРСР, спільну
еко омічну базу соціялістичне rосподарство, спільну
СОЦlяльно клясову структуру, спільний світоrляд
марксизм ленінізм, спільну мету побудову комунізму,
баrато спільних рис у духовому характері, у психолоrії. 38
. Мар.ксисти, а в тім і сам Ленін твердили, що нація як
СОЦІОлопч е я ище складаЕТЬСЯ з чотирьох основних
компоненТlВ: СПlЛЬНОСТИ території, спільно сти економічних
зв'язків, спільности мови і спільности духовоrо виразу
населення. Отже, щоб "радянський народ" став напіЕЮ,
враховуючи ознаки перераховані Хрущовим, треба засвоїти
одну СПlльну мову.
Можна не поrоджуватися з Хрушовим, що радянський
народ пе особлива сопіяльна формація, яка продовж
історії склалась у нову спільноту людей, але що в
радянському вакуумі відбуваЕТЬСЯ "перетоплювання" різних
національностей і народностей пе активно діючий
процес, визначений партійним керівництвом, і діючий ось
уже більше десятиліття. У журналі "ВОПрОСІІ философии"
М. Каммарі писав, що процес зближення націй на базі
будівництва сопіялізму й комунізму відбуваеться не
стихійно, а пляново, і здіЙСНЮЕТЬСЯ він "у процесі Единоrо
державноrо плянування" . 39
Засобом до здійснення зближення націй, як
плянованоrо процесу, Е школи, радянська армія та різні
культурні заходи. До них треба зарахувати І льозунr про
дві рідні мови корінну і російську.
Зближення націй, як уже зrадувано, деякі радянські
соціолоrи розrлядають, як етап на шляху до їх злиття. У
статті "ХХІІ з'їзд КПРС і завдання вивчення законо
мірностей розвитку сучасних національних мов
Радянськоrо Союзу" у "Вопросах ЯЗЬІкознания" відмічено,
що мови російська, вірменська, rрузинська, литовська,
латвійська й естонська мають перспективи для cBoro
розвитку, інші ж приречені на зникнення, бо вони вже тепер
функціонують лише в побуті. 40 Все це викликало занепо
КОЕННЯ в широких наукових і rромадських колах різних
національностей. Крім Uboro висловлені думки учасників
ХХП з'їзду КПРС і деякі проrрамові настанови щодо
перебудови радянськоrо суспільства вимаrали докладніших
пояснень та популяризації через пресу. Це спричинилось до
проведення низки спеціяльних наукових конференцій та
нарад.
У лютому 1963 року в КИЕві відбулась республіканська
конференція у справі культури української мови. У працях
177
176
ціЕ! конфер нції взяли участь лінrвісти Академії Наук,
УНІверситеТІВ, . пед rоrічних інститутів, учителі,
письменники, СПlвробlТНИКИ редакцій, видавниптв кіна
радіо й .:,елеба:ення. .Праці піЕЇ конференції, на аль, ;
радянсь.кlИ преСІ повНІСТЮ не були висвітлені. Проте, як
стало BIДO O з закордонної української преси (Польща), на
конфереНЦll порушено ряд СУТТЕВИХ питань. rOJIOBHO, було
звернено YBary на ширше ВПРОВадження викладів
українською мовою у шкільних і дошкільних закладах на
збіл шення видань художньої і технічної літерат ри
украІНСЬКОЮ мовою, щоб у міспевостях компактноrо
п?селен українців у республіках Радянськоrо Союзу (а в
ТІм ч сЛІ І в. РСФСР, де проживаЕ понад 3500 ООО осіб) були
орrаНІзоваНІ школи з ЇХ рідною мовою. Теорію двох рідних
мов корінної і російської визнано абсолютно без
підставною. 41
. У листопаді 1963 року в м. Фрунзе (Кирrизстан)
ВІД улась Всес<:,юзна координапійна нарада про "Розвиток
нашон-аль ,ИХ ВІДНОСИН в YMOBa переходу від соціялізму до
КОМ.УНІзму. Участь у нараДІ взяли вчені й партійні
роБІТНИКИ. Можна бу lО. сподіватись, що на пій нараді буде
накреслено конкреТНІШІ заходи для здійснення завдань,
поставл них у проrрамі партії. Але тому, що думки
учасниКІВ наради були розбіжні, матеріяли наради KOMeHTY
вались у пресі дуже скупо. Відомо лише, що низка
теоретичних проблем про зближення соціялістичних націй
не стала виясненою і такою вона залишилась і надалі, як
писав r. О. Зиманас, член ЦК КП Литви. 42
У лю:тому 1964 року в Талліні (Естонія) відбулась
к )НференЦІ , присвячена питанням розвитку соція
Лlстичноrо ІНтернапіоналізму. Звернув на себе YBary виступ
акад. М. KaM api, який, даючи обrpунтування про
створення нової ІСТОРИЧНОЇ спільноти людей Радянськоrо
СОІ )ЗУ, TBepД B, що "... у нас виникаЕ не Едина радянська
Haц , а нова, ІН ернапіональна спільнота трудящих різних
нацlИ... Нова Історична спільнота в особі Единоrо
радянськоrо народу маЕ і певну спільність мови, бож усі
178
нації Радянськоrо Союзу користуються російською мовою,
як спільною мовою міжнаціональних зв'язків".43 Таке
соціяльне перетворення, на думку, М. КаммаІ?і, маЕ
відбуватися за посередниптвом системи ШКlльноrо
навчання у змішаних школах та більш затісненоrо спів
життя молоді різних національностей з російською
молоддю. Але така пропозипія зустріла у практичних
заходах спротив з боку окремих керівних працівників
республік. У Латвії, наприклад, були виявлені акти протидії
русифікації шкіл, з мотивів, що це послаБЛЮЕ YBary до
вивчення рідної мови й літератури: "... молоді латвійпі
забудуть національні особливості СВОЕЇ культури. своїх
традипій, своїх звичаїв тощо".44 Більше Toro, в цій
республіці висувалась вимоrа, шоб особи нелатвійської
національности вивчали латвійську мову. Здавалось би, що
в lІИХ вимоrах не було нічоrо недозволеноrо, вони ж
відповідали ленінським директивам щодо національноrо
питання. А проте, ЦК КП Латвії засудив пю мовну
політику, "як вияв буржуазноrо націоналізму, напіональної
обмежености, спрямований проти історично законо
MipHoro процесу..." 45
Отже, проrрамова теза партії з 1961 po y про
бурхливий і всебічний розвиток кожної наЦІЇ, про
розширення прав союзних і автономних республік мала
лише пропаrандивне значення.
Наполеrливість партії у прискоренні заходів для
творення ЕДИНОЇ радянської СПlЛЬНОТИ людей KaMY
флювалась також виступами окремих осіб, rоловно
неросійськоrо походження, У спеціяльних прапях і через
пресу. К. Х. Ханазаров у своЇЙ прапі "Зближення напій і
напіональних мов У СРСР" писав, що не може бути
безнаціональних людей, але в той же час твердив
(повторюючи тези ЦК КПРС і Ради міністрів '3 приводу
проведення шкільної реформи 1958 року), шо російська
мова Е MorYTHiM засобом міжнаціональноrо спілкування,
скріплення дружби народів СРСР і прилучення до баrатств
російської і світової культур. 46
179
У rрудні 1961 року даrестанський письменник Ахед
AreEB, звертаючись до колеr по перу, писав, що настав час
"споруджувати поміж культурами нові мости".
Національне, як він твердив, не повинно тяжіти над
соціяльним, а форма над змістом. "У наш вік люди
різних національностей, що заселяють СРСР, поборюють
силу тяжіння до "національної землі". 47
У статті "Що нас ріднить" відомий рОСlИський
письменник і журналіст В. А. Солоухін, відповідаючи на
зауваження А. AraEBa, що баrато письменників одноrо
народу пишуть мовою друrоrо, дав таку обrрунтовану
відповідь: "Не може бути російської літератури
французькою мовою, узбецької літератури литовською
мовою, рівно ж як і даrестанської російською. Не знаю, яка
користь була б нам усім, якщо б ураз Олесь rончар почав
писати по польському, Петрусь- rлебка по естонському,
Йосиф Нонешвілі по таджицькому, Мирзо Турсун заде по
аварському... або, якщо б усі вони писали по російському.
Письменник у тій мірі й цікавий іншим народам, у тій мірі
інтернаціональний, у якій він виявить душу й характер
передусім cBoro народу". 48
Якщо виступ А. AreEBa у справі національних мов і
національних культур народів СРСР мав політичний
характер, то відповідь на це В. Солоухіна треба розrлядати,
як сміливий крок у відображенні думок найбільш передової
інтеліrенції СРСР.
Серед численних виступів на конференціях, нарадах і в
пресі у справі зближення і злиття націй слід звернути YBary
ще й на вислови Е. Медиса (Естонія) у статті "У Единій
родині радянській", яка з'явилась уже після усунення від
влади Хрущова. Автор твердить: "Усякі спроби штучно
прискорювати цей пропес (зближення і злиття 1. Б.)
можуть привести лише до відживлення націоналістичних
пережитків, які raльмують дальше зближення націй". 49 Це
фактично була реакція на ті заходи, що їх провадили
попередні керівники КпРс. Тепер же вони мають більш
витончену форму. На ХХ111 з'їзді КПРС (1966 рік) прийнято
180
таку резолюцію про наці нальн питання: "З'їзд .?боВ'ЯЗУЕ
всі партійні комітети І далІ неухильно ЗДlИснюва и
ленінську національну політику, виховув ти BCI
радянських людей у дусі радянськоrо патрІОТИЗМУ и
пошани до краших проrресивних традицій HapO B .СРСР, у
дусі дружби з народами всіх ратерських СОЦІЯЛІстичних
країн з трудящими Bcboro CBlТY, провадити настирливу
боро;ьбу проти проявів націоналізму. й шові'!ізму". 50 . оч У
цій резолюції і відображені інтернаЦІОналь НІ TeHдe ЦIl,
вони вільні від таких завдань, записаних у проrраМI парТlІ,
як ось: посилення соціяльної однорідности націй, розвитку
спільних комуністичних рис культури, моралі й побуту,
формування майбутньої ЕДИНОЇ заrальнолюдської культури
комуністичноrо суспільства й інше. Я. Пейве, rолова Ради
національностей Верховної Ради СРСР, коментуючи
рішення ХХlll з'їзду КПРС У статті "Со.юз рівних", писав:
"З'Їзд знову підкреслив потребу ЗМlЦню ати дружбу
народів, поважати суверенні права союзних І автономних
республік, розвивати їх самостійність." llей коментар про
розв'язку напіональноrо питання MO H розrлядати як
баrатообіцяючий тим більше шо в ОЦІНЦІ минулоrо автор
тут же вислов в таку думку: " озвиткові ініціятиви
союзних і автономних респуБЛІК перешкоджали в
недавньому минулому антинаукові методи керівництва.
Вони рішуче засуджені партіЕЮ". 51
Але і це післяз'їздівське вияснення виявилось не чим
іншим, як лише пропаrандивним засобом на кор'!сть
HOBoro керівниптва КПРС і радянськоr уряду, що ЗМІНив
Хрущова. Конституційні нормативНІ настанови H
знаходили практичноrо застосування ні до ХХ111 з'їзду, H
тим більше після uboro з'їзду. Союзні, а тим паче автономНІ
республіки не можуть розвивати с.вою незалежніст уже хоч
би через те, що число союзних І союзнореспуБЛlка ських
міністерств усе збільшувалось і rалузі їх компетенЦІЙ po
ширювались. За приклад може правити вже те, що респуБЛl
канські міністерства освіти, які були основним атр бутом
суверенности республік, за постановою ЦК КПРС І Ради
181
Міністрів Радянськоrо Союзу перетворено на союзно
республіканські, що й було затверджено указом Верховної
Ради СРСР у серпні 1966 року.
Така постанова вищих союзних партійних і урядових
opraHiB ствеРДЖУЕ факт не розширення, а зменшення
суверенних прав союзних республік; вона обмеЖУЕ їх права
у справі освіти взаrалі і зокрема у справі підrотовки й
використання педаrоrічних та культурницьких кадрів.
Тоді ж було ухвалено і постанову про перетворення
Академії педаrоrічних наук РСФСР на Академію педаrо
rічних наук СРСР, щО обмежило науково дослідчу роботу
педаrоrічних інституцій союзних республік, як самостійних
орrанізацій, і призвело до ще більшої уніфікації в роботі
всіх opraHiB народної освіти, поставивши їх у ше більшу
залежність від Москви.
У листопаді 1966 року в КИЕві відбувся п'ятий з'їзд
письменників України. З виступів партійноrо керівництва,
українських письменників та rостей, що заступали
письменницькі спілки народів СРСР, можна було зробити
висновок, що надходять сприятливіші умови для розвитку
мови й національної культури народів Радянськоrо Союзу.
П. Ю. Шелест, перший секретар ЦК КП України, у
вітальній промові сказав, що комуністична партія в усій
своЇЙ діяльності постійно піклуеться політичним і
економічним розвитком союзних республік. "У цИХ
умовинах розквітаЕ і міцніЕ наша рідна українська
радянська література й мистец:rво... Треба бережливо, з
поваrою ставитись до нашої рІДної, чудової української
мови. Це наш скарб, велика спадщина, яку кожний з нас і в
першу черrу ви, письменники, повинні береrти і розвивати.
Романи, повісті, новелі, поезії високоrо ідейноrо звучання,
написані прекрасною українською мовою, на високому
художньому рівні, ось те, шо необхідно для дальшоrо
збаrачення і розвитку національної культури і мови". 52
Якщо П. Шелест подав більш надійну картину розвитку
української культури на майБУТНЕ, то rолова правління
Спілки письменників України Олесь rончар змалював дуже
182
сумну картину теперішньоrо її стану. . rончар у CBOEM
ЗВІТІ сказав: "...В силу певних умов РІдна мова в ШКОЛІ
часом ОПИНЯЕТЬСЯ в становищі rіршому, ніж іноземна. Мова
народу це найбільший національний скарб, і ми всі
маЕМО йоrо оберіrати, в тому числі і авторитетними
державними заходами". Він також відмітив тиражі
української поезії, які настільки обмежені, що навіть e
можуть близько рівнятися з тиражами респуБЛІК
Прибалтики. Але низькопробні, коньюнктурні твори
видаються величезними тиражами. 53
Особливо вартим уваrи на цьому з'їзді було те, що
представники російської літератури, як і літератур інших
народів Радянськоrо Союзу виступали з заявами, в яких
віддзеркалювалось повне зрозуміння і послідовність
ленінської національної політики. Так секретар Союзу
письменників Російської федерації Серrій Баруздін сказав:
"Мені, росіянину, не завжди була зрозуміла та квапливість,
з якою ми заrоворили про злиття культур. Більше Toro,
ніби по різному тлумачачи Леніна, забуваЕМО леніНСЬК
слова з Uboro приводу... У нас же дехто поквапився І
викликав не дуже rapHi настрої щодо Uboro". 54
r. Марков, секретар правління Спілки письменників
СРСР у СВОЕМУ виступі сказав: "Я вважаю зовсім неправо
мірним ставити питання про те, чи можна ПИСЬМ ННИКО І
применшувати національний елемент у йоrо !ВОРЧІЙ paЦI.
Ні це неприпустимо, це небезпечно. В ЛІТераТУРІ нам
по рібна радянська людина, не очищена на взірець дести
льованої води а як прояв cBoro середовища, cBoro часу з
усіма істотни и й характерними ознаками, в тому числі і
національними". 55
Як на радянські підцензурні умови, ці вислови були
порівняно відвертими, і можна було думати, що вони Е про
вісниками зміни курсу політики партії щодо національноrо
питання. Одначе, Uboro не сталось. Керівництво КПРС
осудило хрущовський волюнтаризм у розв'я ці
економічних, політичних і інших проблем, але шодо HaЦIO
нальної політики в основному все залишилось без
183
СУТТЕВИХ змін. У "Правді" (травень 1967 року) писали, шо
виховання трудящих "неможливе без рішучої боротьби
про:r и будь яких проявів буржуазної ідеолоrії, пережитків
наЦІОналізму й шовінізму, проти тенденції до національної
обмежености і виключности... Проблеми ленінської Haцio
нальної політики в сучасних умовинах вимаrають дальшої
творчої розробки". 56
. Це твердження "Правди" про творчу розробку проблем
леНl.НСЬКОЇ національної політики rоворить про те, шо ця
полпика поставлена у пряму залежність від ідеолоrічних
Ha TaHOB партійноrо керівництва. Партійне керівництво, яке
ЗМІ':ІИЛО Хрущо а, обіця lO провадити більш paцio
наЛlСТИЧНУ ВНУТРІШНЮ ПОЛІТИКУ, дотримуватись HaYKOBO
обr унтованих норм, але поза декляративними заявами в
HaЦIOH ЬHOMY питанні реальних змін не зробило.
МатеРІЯЛ наукової міжвузівської конференції з проблем
р )Звитку І зближення радянських націй і народностей, яка
ВІДбулась у rрудні 1966 року в м. Тирасполі (Молдавія),
показали, що на якісь зміни в рішенні ціЕЇ болючої
проблеми rоді й сподіватись. Про це красномовно сказав на
зrаданій .конференції академ. М. С. Джунусов. Він ствердив,
що парт я, як колективний теоретик, за 49 років зробила
значно БІЛьше в ділянці зближення і перерібки психічноrо
укл ду народів Радянськоrо Союзу, як царська Росія за 300
pOKlВ. .Джу усов, ЯК і М. Каммарі, твердив, що будівництво
КОМУНІЗМУ І зближення націй маЕ проходити відповідно до
плянових завдань: "Будівництво комунізму в жодному
випадку не повинно позначатись послабленням дисципліни
заr ьноде'ржавноrо плянування". 57 Отже, прероrативи в
керlВНИЦТВІ щодо розвитку і зближення національних
культур народів Радянськоrо Союзу, на думку Джунусова,
ають залишатися за Москвою, центральними партійними
и урядовими орrанами, як то було й до усунення від влади
Хрущова.
Майже одночасно із зrаданою міжвузівською науковою
конференціЕЮ на сторінках журналу "Дружба народів",
opraHY Союзу письменників СРСР, була відкрита дискусія у
184
справах взаЕмовпливів і взаЕмозбаrачення літератур,
діялектики національноrо й інтернапіональноrо, про
характер літературних rероїв. У цій дискусії баrато і то
далеко не схвальних слів було сказано на адресу Ахеда
AraEBa, який пропонував у письменницькій діяльності
замінити рідну мову на російську (бо, мовляв, до комунізму
прийдемо з одніЕЮ мовою), Маrомеда lcаЕва, який поділяв
національні мови народів радянських республік на
"перспективні" і "неперспективні" , як і шодо статтей у
журналі "ВОПрОС!:1 ЯЗЬІКознания". Всі ці виступи деякі
дискутанти розrлядали, як явище не випадкове. "Посилене
ідеолоrічне й культурне зближення народів привело
окремих філософів, мовознавців, критиків до думки: чи не
час проrолосити цей процес завершеним? Якщо iHTepHa
. .'
ЦІОнальна основа в духовому житТl ПОШИРЮЕТЬСЯ І
зміцнюпься, ТО чи не прийшов час відмовитись від проявів
її національних форм?". 58 1 на ці питання більшість
учасників дискусії дали цілком неrативну відповідь. Щоб
розчистити шлях до інтернаціональноrо, треба
по турбуватись про розвиток національних культур. "Треба
. . .
захистити наЦІОНальНІ мови, rоворив один з дискутантlВ,
від ніrілістичних нападів. Розквіт національних культур і
буде справжньою інтернаціональною справою, запорукою
ще більшоrо зближення і дружби наших народів". 59
"Демократизм" піЕЇ дискусії на сторінках "Дружби
народів", треба думати, був тактичним кроком партійноrо
керівництва. Це до певної міри підтверджують матеріяли
TpeTboro з'їзду письменників РСФСР (березень 1970 року),
на якому з'ясовано попередній стан у розвитку
національних літератур. Більше Toro, на з'їзді було
констатовано, що "в останні роки різко скоротилось
видання літератур народів СРСР. Перекладна література до
Uboro часу посідаЕ мізерне положення в усіх центральних
видавництвах", а до пляну видань включають більше
ювілейних робіт, ніж талановитих. 60
Публічний осуд А. AraEBa та М. lcаЕва та окремі
виступи в журналі "ВОПРОСА ЯЗЬІкознания" були caHKцio
185
новані зrори. Політичний же курс партії в національніlV
питанні фактично залишався незмінним. Це можна бачити з
окремих видів випусків російських і неросійських видань.
Для порівняння візьмемо випуск художньої літератури (без
дитячої) за 1960 і 1969 роки. У ці роки випуск книr
російською мовою становив у відсотках до заrальної
кількости 44.1%, і 48.8%, тираж цих книr 62.2% і 78.7%.
Дитячої літератури 1969 року російською мовою видано ще
більше 83.2% заrальноrо тиражу. Щождо видань
виробничої та інструктивної літератури, то уніфікація
виявлена ще різкіше. 1966 року тираж піЕЇ літератури
російською мовою становив 88.0%, а 1969 року 98.1%.61
CBoro часу Ленін висловився, шо радянський апарат
(партійний і державний) засмічений шовіністичним
російським елементом. Думати ж тепер, що це явище
пояснюпься лише діями апарату, було б спрощенням
caMoro факту русифікації. Тоді партія і уряд rоворили про
потребу боротись з російським великодержавним
шовінізмом. Тепер же про це ніхто й не зrадУЕ, навпаки,
ведеться боротьба з проявами місництва й національної
окремішности, власне боротьба з тими, хто виступаЕ на
захист конституційних прав, rарантованих тим же союзним
урядом.
Поруч з різким скороченням видань мовами народів
Радянськоrо Союзу, крім російських, безупину йде й процес
скорочення неросійських шкіл. В Україні, наприклад, у
містах 1926 року навчалось в українських школах 97%
дітей, а 1958 року лише 21 %! "Добре відомо, що в ряді
великих міст (Харкові, Донецьку, Одесі та ін.) українські
школи обраховуються буквально одиницями. Щодо uboro
стан шкільної освіти в містах України настільки
скандальний, що відповідна статистика давно вже не
публікупься, а пані про кількість українських та HeYKpaїH
ських шкіл ледве чи не відноситься до найбільших
державних таЕМНИЦЬ". 62 Власне, це СТОСУЕТЬСЯ не стільки до
публікації кількости шкіл, як до чисельности учнів по Haцio
нальностях і то в усіх республіках Радянськоrо Союзу.
186
Не можна поrодитися і з тим, шо культура народів
неросійської національности маЕ ?УИЕд уватисьu до C TOBO!.
культури за посередництвом РОС1ИСЬКОІ м )ви и І??СlИСЬКOl
культури, як то відмічено у проrраМI паРТll. ?тже?
неросійські національності, ПРИЕДНУЮЧИСЬ дО C TOBO
культури, мають послуrовуватись перекладами з РОСlИСЬКOl
мови. З приводу uboro російський критик В. Лобин писав:
"Переклади іноземних письменників, ТРУДИ іноземних
учених з російських перекладів на казахську мову пе те
саме, шо одержувати масло з молока, пропущеноrо через
сепаратор". 63 .
Цілком природно, що для величезної БІЛЬШОСТ
національних культур народів Радянськоrо Союзу Е ВСІ
можливості сприймати світову культуру, КОРИСТУЮЧИ Ь
ориrінальними джерелами. Опіку російської мови слід
сприймати, як один з видів цензур . Нав'яз вання ж
російської культури не лише СТВОрЮЕ BIД eHTpoВl сили (як
це засвідчено на прикладі ставлення до Ш ІЛьноrо навчання
в Латвії), протести української інтеліrенЦІЇ (як викладено
працях В. Чорновола "Лихо з розуму" та ін.), але й узаrа.л
rаЛЬМУЕ рух народів Радянськоrо Союзу в їх зближенНІ І
взаЕмозбаrаченні. Можна повністю поrодитись з думкою С.
Данилова (Якутія), учасника TpeTboro з'їзду письме lНикі
Російської Федерації, який сказав, шо "жоден народ НІколи І
ніде не створив і не розвинув свою культуру мовою, не
рідною для Hboro". Зневажливе відношення до мов
приносить величезну llIКОДУ. 64 .
У баrатьох вузах напіональних респуБЛІК, де мала б
виховуватись національна інтеліrенція, російська мова
входить у число конкурсних предметів. Це СТВОрЮЕ умови,
В яких молодь національної більшости через непостаТНЕ
знання російської мови й літератури становить меншість у
вузах СВОЕЇ республіки. Так усупереч пр rрамови
партійним настановам, що "в умовах браТСЬКОІ дружби І
взаЕмноrо довір'я народів національні мови розвиваються
на основі рівноправства і взаЕмозбаrачення", створюються
умови національної дискримінапії. 65 1 не дивно, бож
187
проrрамові настанови скорше використовуються для про
паrандивних цілей у зовнішньому світі, а не для перетво
рення їх у життя у себе, в Радянському Союзі.
На ХХІV з'їзді КПРС reHceK Л. БреЖНЕВ у виступі про
національне питання висловив фактично ті думки Сталіна,
що їх було сказано на честь перемоrи над rітлерівською
Німеччиною 1945 року. Так, заповідаючи, що наступноrо
року партія буде відзначати 50 ліття утворення СРСР, він
сказав: "В утворенні, зміцненні й розвитку Uboro
MorYTHboro союзу рівноправних народів, що стали на шлях
соціялізму, відіrрали свою ролю всі нації і народності
нашої країни, а насамперед великий російський народ. Йоrо
революційна енерrія, самовідданість, прапьовитість,
rлибокий інтернаціоналізм по праву здобули йому щиру
поваrу всіх народів нашої соціялістичної батьківщини". 66
Тут з особливим піпизмом виділено російський народ.
За 50 років існування СРСР наропи пьоrо Союзу, за
твердженням Л. БреЖНЕва, не спромоrлися зайняти рівні
позиції :ї російським народом. Це не ленінський підхід у
розв'язці національноrо питання; йоrо можна розrлядати як
сиrнал до ще більшоrо вкорінення великодержавноrо
російськоrо шовінізму й посилення боротьби з проявами
місцевих національних відрухів, особливо в тих
республіках, де народ ВИЯВЛЯЕ rострішу, хоч і стихійну
боротьбу з російським засиллям, як у республіках
Середньої Азії, Казахстані, Азербайджані тошо.
у рішеннях восьмої конференції РКП(б) 1919 року і
пізніше на Х і ХП з'їздах РКП(б) вказувалось на те, що
члени партії, як і всі rромадяни, що проживають у межах
національних республік, зобов'язані знати мову більшости
місцевоrо населення. Тепер же російська мова, завдяки
заходам КПРС і центральноrо уряду, стала не лише мовою
міжнаціональноrо спілкування народів Радянськоrо Союзу,
але фактично набула значення мови державної.
Росіяни майже поспіль іrнорують місцеві мови, де вони
мешкають. За даними перепису населення 1970 року поза
РСФСР їх мешкаЕ 21 267 ООО осіб або 16.5%, а володіють
мовами інших народів Радянськоrо Союзу лише 3%. 67
Усі ці факти rоворять про те, щО КПРС відступила від
ленінських засад у національнім питанні. В. Ленін у BOЇX
працях домаrався практичних rарантій національної plВHO
правности.
Ф. Енrельс писав, шо "нації зобов'язані бути Haцio
нальними раніше, ніж вони стануть інтернаціональними" і
що "вони більш за все інтернаціональні тоді, коли вони по
справжньому національні". 68
ПРИМІТКИ
І. "Коммунист", М., ч. 11. 1958, стор. 17.
2. Там же.
3. Там же, стор. 18.
4. Там же, стор. 23.
5. Там же, ч. ІЗ, 1959, стор. 31.
б. Висшее образование в СССР, М., 19б1, стор. 70; Итоrи
всесоюЗНОЙ переписи населения 1959 r., Казахская ССР, М., 19б2,
стор. lб2 174.
7. "Коммунист", М., ч. ІЗ, 1959, стор. 34,3б.
8. Там же, ч. 15, 19б1, стор. 52.
9. Страна Советов за 50 лет, М., 19б7, стор. 280, 284; Итоrи
всесоюзной переписи населения 1959 r., М., 19б2, стор. ІЗ4.
10. "Коммунист", М., ч. 15, 19б1, стор. 54.
11. Там же, ч. ІЗ, 1959, стор_ 3б.
12. "Народное образование", М., ч. б, 19б4, стор. 9.
ІЗ. "Во проси философии". М., ч. 9, 19б1, стор. 40--41.
14. Э. А. Баrрамов, Национальний вопрос и буржуазная
идеолоrия, М., 19бб, стор. 299.
188
189
15. Численность и население народов мира, М., 1962, стор. 64.
16. Национальная rосударственность СОЮЗНЬІХ республик, М.,
1968, стор. 44.
17. ХХІІ с'езд КПСС, cTeHorp. отчет, М., 1962, т. І, стор. 217.
18. Ленин, т. 41, изд. 5, стор. 77.
19. Национальная rосударственность СОЮЗНЬІХ республик, М.,
1968, стор. 46.
20. Ленин, т. [9, изд. 4. стор. 71 72.
21. Висшее образование в СССР, М., 1961, стор. 70 71.
22. І. Дзюба, Інтернаціоналізм чи русифікація?, Мюнхен,
"Сучасність", 1968, стор. [42 3.
23. "Коммунист", М., ч. 1, [965, стор. 67.
24. Ф. r. Аллахяров, Сближение культур соц. наций периода
строительства коммунизма. Баку, 1966. стор. 83.
25. "ВОПрОСІІ философии", М., ч. 9, 1967, стор. 32.
26. "Советское rосударство иправо" М., ч. 12, [961, стор. 25.
27. Итоrи всесоюзной переписи населения 1959 r., М., 1962,
стор. 184 209 1O; "Известия", М., 17 апр. 1971.
28. "Правда", М., 22 декабря 1958.
29. А. М. Эrиазарян, Об ОСНОВНЬІХ тенденциях развития соц.
наций СССР, Ереван, 1965, стор. 89; "Известия", М., 17 апр. 1971.
30. "ВОПрОСІ:і философии", М., ч. 6. 1963, стор. 3 2[; Числен
ность и население народов мира, М.. 1962. стор. 64: "Известия",
М., 17 апр. 1971.
31. А. М. Эrиазарян, Об ОСНОВНЬІХ тенденциях развития соц.
наций СССР, Ереван, [965, ст. 89 91; Численность и население Ha
родов мира, М., 1962, стор. 64; "Известия", М., [7 апр. 197[.
32. "Вопросн философии", ч. 6, М., 1963, стор. 8.
33. "Вопросu экономики", ч. 5, М., 1962, стор. 50.
34. Там же, ч. 6. 1965, стор. 26.
35. "Советская торrовля", М., ч. 9, 1966. стор. 7.
36. П. Роrачев, М. Свердлин, Советский народ новая
историческая общность людей, "Коммунист", М., ч. 9, 1963, стор.
16.
37. Там же.
38. Там же, стор. 11.
39. "Вопроси философии",М., ч. 9, 1961, стор. 3[.
40. Цит. за: V. з'їзд письменників радянської України,
матеріяли з'їзду, Київ, 1967, стор. 226 227.
41. "Наша культура", ч. 3, Варшава, 1963, стор. 75 6.
42. "ВопроCll философии", М., ч. 7, 1966, стор. 3.
43. "Коммунист Эстонии", ч. 3. [964, стор. 35 6.
44. Ф. r. Аллахяров, Сближение культур соц. наций периода
строительства коммунизма, Баку, 1966, стор. 125.
45. Там же.
46. К. Х. Ханазаров, Сближение наций и нац. язиков в СССР,
Ташкент, 1963, стор. 221.
47. "Известия", М., 5 дек. 1961.
48. "Литературная rазета", М.,6 февр. 1962.
49. "Советская Эстония", Таллин, 6 aBr. 1965.
50. ХХІІІ с'езд Коммунист. партии Сов. Союза, стенorр.
отчет, т. ІІ. М. 1966, стор. 315.
51. "Известия", М., 12 июня 1966.
52. V з'їзд письменників радянської України, Київ, 1967, стор.
21.
53. Там же, стор. 49,59.
54. Там же, стор. [94.
55. Там же, стор. 243.
56. "Правда", М., 29 мая 1967.
57. "Коммунист Молдавии", янв. [967, стор. 51.
58. "Дружба народов", М., ч. І, 1967, стор. 252.
59. Там же.
60. "Литературная rазета", М., 1 апреля 1970, стор. 5.
61. Печать СССР в 1966 r.,М.,1967,стор.50;ПечатьСССР в
1969 r., М., 1970, стор. 50; Печать СССР за 50 лет, М., 1967, стор.
184S
62. І. Дзюба. Інтернаціоналізм чи русифікація?МЮІІхен, 1968.
стор. 195.
63. А. Авторханов, Коммунистическая проrрамма денациона
лизации национальностей СССР, Мюнхен, 1964,стор. 48.
64. "Литературная rазета", М., 1 апр. [970, стор. 6.
65. Проrpамма Коммунистической партии COBeTcKoro
190
191
Союза, М., 1961, стор. 115; І. Дзюба, Інтернаціоналізм чи
русифікація?, Мюнхен, 1968, стор. 157.
66. Л. И. Брежнев, ОтчеТНЬІЙ доклад Центр. Комит. КПСС
ХХІУ с'езду коммун. партии COBeTcKoro Союза, М., 197/, стор. 94.
67. "Известия", М., 17 апр. 1971.
68. К. Маркс, Ф. Энrельс, В. И. Ленин 0 пролетарском
интернационализме, М., 1957, стор. 170.
7. висновки
Ще в перші роки ХХ століття, в період підrотовки до
друrоrо з'їзду РСДРП (1903 р.) Ленін висловлював на
сторінках "Іскри" свої думки щодо розв'язки напіо
нальноrо питання. Він вважав, ЩО в боротьбі з caMO
державством і буржуазіЕЮ Росії РСДРП маЕ спиратися на
ввесь пролетаріят, незалежно від національної при
належности й мови. Але тому, ЩО жидівська соціял
демократична орrанізація "Бунд", яка ПРИЕдналася дО
РСДРП 1898 року на правах автономії, праrнула
розширити свої права на заступництво інтересів жидів
CbKoro пролетаріяту в Росії, Ленін з ціЕЮ орrанізаціЕЮ про
вадив дискусію, домаrаючись збереження Едности й під
порядкованости всіх робітничих пролетарських орrанізацій
ЕДИНОМУ центральному ПрОВОДОВІ.
На друrому з'їзді РСДРП розходження ЩОДО Haцio
нальноrо питання викликали rocTpy дискусію. Зокрема з
Бундом вони настільки заrострились, ЩО лідери Бунду
заявили про свій вихід зі складу РСДРП. З'їзд визнавав пра
. .
во на самовизначення за ВСІма наЦІЯМИ, шо входили до
складу держави, та це визнання бундівців не задовольняло,
бо воно було пов'язане з територіяльною приналежністю.
Жиди ж не посідали будь якої компактно заселеної тери
торії, а тому домаrались права на признання культурно
національної автономії. Це і було rоловною причиною роз
ходжень на з'їзді.
192
193
йоrо інтерпретації не раз викликала дискусії. Залежно від
політичної коньюнктури, в коментуванні Uboro льозунJ'у у
Леніна були різні нюанси. У полеміці з так званими лікві
даторами, цебто з колишніми членами РСДРП меншеви
ками, яких виключено з рядів партії 1912 року на Празькій
всеросійській конференції РСДРП, Ленін писав у праці
"Про право націй на самовизначення", шо "право на
відокремлення передбачаЕ розв'язку питання саме не
центральним парляментом, а лише парляментом (сеймом,
референдумом і т. п.) тіЕЇ области, яка відокремлюсться. 6
Тут уже ясно йшла мова про всенародне рішення питання
самовизначення, а не так, як писав він раніш, про HaдaH
ня TaKoro права пролетаріятові кожної національности. У
тій же праці Ленін висловив припущення і про те, що
пролетаріятові Росії доведеться вести боротьбу з HaцiOHa
лізмом узаrалі і насамперед з російським націоналізмом.
У листі до С. r. Шаумяна (rрудень 1913 р. ) Ленін
твердив, що він проти федерації (федерація, як відомо,
оБУМОВЛЮЕ доrовірні стосунки поміж федеруючими части
нами держави і вона не сполучна з "демократичним пентра
лізмом"), підкреслюючи, шо "автономія Е наш плян побу
дови демократичної держави"}
Пізніше (1916 р.), У тезах "Соціялістична революція і
право нашй на самовизначення", Ленін також змінив СВОЕ
ставлення до федеративноrо державноrо устрою. Він писав,
що переваrу треба дати федеративному устрою перед Haцio
нальним нерівноправством, виправдуючи це тим, що і
Маркс давав переваry федерації lрляндії з АнrліЕЮ перед
насильним підпорядкуванням lрляндії анrлійцями. 8
у промові про національне питання на квітневій
конференції РСДРП(б) 1917 року Ленін висловив щодо
державноrо устрою думку, яка була співзвучна з думками
тих, хто стояв на позиціях розчленування Росії. У той
революційний час він став одяrатися в TOJ'y децентраліста,
припускаючи можливість відокремлення більш розвинених
політично й економічно околиць Росії, заселених Hepo
сіянами Польщі, Фінляндії, України. Звичайно, це був
тактичний крок, спрямований у двох напрямках: проти
хисткоrо Тимчасовоrо уряду і за посилення фронту
соціялістичної революції у світовому маштабі.
Враховуючи зміну політичноrо клімату в країні після
повалення самодержавія, Ленін, ніби роблячи підсумки всій
минулій революційній діяльності РСДРП(б), писав: "Тепер
треба запам'ятати ту безперечну істину, що марксист маЕ
враховувати живе життя, конкретніше фактичну дійсність,
а не далі чіплятися за теорію вчорашньоrо дня".9
Отже, пе твердження фактично перекреслювало
теоретичні міркування та проrрамові настанови РСДРП(б)
періоду підrотовки робітничих мас до революційноrо зриву
і відкривало шлях більшовикам у їх намаrаннях .захопити
владу, використовуючи для Uboro коньюнктурю можли
вості революційноrо періоду, а також, на досвіді жцвоrо
життя, тобто активности національних меншин Росії, по
новому підійти до розв'язки національноrо питання.
На першому Всеросійському з'їзді рад (червень липень
1917 року) Ленін, враховуючи те, що на звалищах росій
ської імперії в той час уже існували національно
демократичні республіки, вніс пропозицію про перетворен
ня Росії в союзну державу: "Хай Росія буде союзом віль
них республік".1О 1 на словах він завжди був за збереження
принципу добровільности.
Алеж після жовтневоrо перевороту Ленін більше
рахувався з силою опору, як з фактичним праrненням
неросійських національностей до збереження xHboro
суверенітету. Партійна проrрама й деклярати ю заяви
перших місяців після жовтня 1917 року в боротьбІ за владу
відходили на друrий плян: усе було підпорядковано eKOHO
мічним і політичним вимоrам центру. На шляху до
здійснення цих вимоr зустрічались великі труднощі. HOBO
посталі національні державні формації з причин різних
обставин, хоч і приймали плятформу радянських pec
публік, але все праrнули до збереження незалежности.
197
196
нтральний ууяд РСФСР в умовах т. зв. rромадянської
lИни зм ше.нии був укладати з такими державами військові
и еКОНОМІЧ І союзи, як з рівними, незалежними державами,
визнавати ІХ юридичнии статус. Та тому, що доrовірні
ст сунки часто порушув.ались, а то і просто мали фіктив
нии характер у перІОД ВІйськовоrо комунізму, національна
пробле а в союзній державі набувала характеру першо
черrОВОІ ваrи.
На з'їзді КП(б) з безпосередньою участю Леніна
було п иин то РІшення про проведення коренізації апара
ту, .ШКІЛ І .культурно просвітніх установ, а також і
закр плення Рl НИХ видів федерації базованих на радян
СЬКІИ автономІЇ і ...на доrовірних зв'язках. "Добровільний
характер федераЦIl, записано в резолюції з'їзду маЕ бути
збережений і надалі". 11 '
Уже в січні 1918 року Ленін виступав з признанням
ф де ативноrо державноrо устрою в Росії як найдоскона
ЛlШОI форми для баrатонаціональної держави. Але і в
цьому випадку він не зрікався своїх засадничих вимоr
збережен я централізованої держави. Для Uboro він створив
особливии ИД федерації федерації республік, засно
ваних на .баЗІ т. . Рад, у я их зберіrалась керівна роля за
Р. .П(б), І професlИНИХ СОЮЗlВ, керованих тЇЕю ж партіЕю. З
EI причини вимоrи, щоб федерапія носила характер добро
ВІЛьности, були скорше пропаrандивним засобом ніж
бажанням забезпечити реальне значення добровільно ти.
r ос о арчий розвиток радянських національних
респуБЛІК 1 областей у період НЕП у зміцнював положення
радянської системи як такої, але національне питання з
оrляду на з силля в партійних, радянських і профспілко их
opraHax ОСІб нельояльних до коренізації, все залишалося
нерозв'язаним. Російська бюрократична машина в усіх лан
ках народно rосподарчоrо життя виявляла відчайдушний
спротив.
Пр створенні Союзу Радянських Соціялістичних
Рес?уБЛlК, . завдяки . наполеrливим вимоrам Леніна, всі
наЦІОнальНІ респуБЛІКИ поставлено нарівні одну з одною.
198
Він підrотував було й матеріяли про національне питання
до ХІІ з'їзду РКП(б), які на той час мали поважне значення
в підході до розв'язки національної проблеми. Всі вимоrи
Леніна щодо розвитку національних культур народів
Радянськоrо Союзу свідчать про те, що він не чіплявся "за
теорію вчорашньоrо дня", а враховував "живе життя"
пробудження національної rордости кожноrо народу
колишньої російської імперії та бажання розвинути свою
державність, свою національну культуру, культивувати
свою рІДну мову.
Започат ковані Леніном заходи для боротьби з
бюрократичними діями партійноrо й аДМІНІстративно
rосподарчоrо апарату (створення Рабкрину Робітничо
селянської інспекції) не мали успіху. Створена ним
структура партійноrо апарату за йоrо спаДКОЕмців набула
ще. більшої сили і впливу на всі ділянки суспільноrо й
державноrо життя в Радянському Союзі, обмежуючи
розвиток національних культур, крім російської.
Покликування на Леніна, які звичайно робить КПРС у
своїх декляраціях про здійснення нею ленінської національ
ної політики в СРСР, не мають жодної реальної підстави.
Прикриваючись іменем Леніна, партія провадить безоrляд
ну політику русифікації в усіх національних республіках і
областях, провадить саме такі заходи в національному
питанні, проти яких з усіЕЮ енерrіЕЮ й катеrоричністю
виступав Ленін у період творення СРСР. Російський Haцio
налїЗм це дЛЯ КПРС база творення великодержави.
199
ПРИМІТКИ
1. Ленин, т. 7, изд. 5, стор. 325.
2. В. И. Ленин, rосударство и революция, М., 1951, стор. 67.
3. Ленин, т. 6, изд. 4, стор. 293 94.
4. Там же, т. 20, изд. 4, стор. 92.
5. Там Же, стор. 15.
6. Там же, т. 25, изд. 5, стор. 315.
7. Там же, т. 48, изд. 5, стор. 235.
8. Там же, т. 22, изд. 4, стор. 135.
9. Там же, т. 31, изд. 5, стор. 134.
10. Там же, т. 32, изд. 5, стор. 286.
11. Х сьезд РКП(б), стеноrраф. отчет, М., 1963, стор. 602 03.
БІоrРАФІЧНА НОТАТКА
Іван Іванович Бакало народився 12 лютоrо 1898 р. на
Полтавщині.
Середню освіту здобув у КИЕві, в rімназії М. Л.
Стельмашенка. Після riмназії вчився в Київському
комерційному інституті на економічному факультеті.
Закінчив цей інститут (уже під назвою Інститут народньоrо
rосподарства) у 1922 р. із званням інженера економіста.
З осени 1922 р. викладав економічну rеоrрафію України
в Мирrородському сопіяльно економічному технікумі та на
соціяльно економічних курсах. На початку 1923 р. перебрав
і посаду завідувача цих навчальних закладів. 1923 року
орrанізував у Мирrороді торrовельно промислову школу,
як приватну, з утриманням на кошти батьків учнів.
Керував ціЕЮ школою та викладав у ній курси економічної
rеоrрафії України й заrальноrо товарознавства до січня
1926 р. Тоді переїхав до Харкова і працював спершу в
харківському Сельбанку, як заступник завідувача
статистично кредитовоrо відділу, а з осени 1927 р. У
'Сільському rосподарі". У цих установах займався аналізою
сільсько rосподарських кредитових товариств та їх
обстеженням. У 1929 1933 рр. працював у Харківському
науково дослідчому інституті реконструкції сільськоrо
rосподарства, як старший науковий співробітник, та
займався вивченням ефективности кредиту в індивіду
альних rосподарствах. Викінчені ститистичні обрахунки
спеціяльноrо дослідження 8.000 rосподарств різних
200
201
природних зон України, разом з розпочатим текстовим
оформленням, були повністю конфісковані. Після Toro
працював над розробкою проблемних тем: районування й
об ислен я б янсу праці сільськоrо rосподарства України.
ДВІ праЦІ на ЦІ теми були опубліковані.
Працюючи асистентом у професора статистики С. К.
ривець оrо при Харківському сільсько rосподарському
ІНституТl в рр. 1931 1933, викладав заrальний курс
статистики в Зоотехнічному інституті. Восени 1933 р.
залИ?-ІИВ добровільно навчальний інститут, а з HayKOBO
ДОСЛІДньоrо був з політичних мотивів звільнений. Роки
1934 ! 935 вип дкові праці в T Bi "Самопоміч", в управлінні
шосе них дорlr тощо. У рр. 1936 1941 працював у середній
ШКОЛ.І Харкова, як викладач reоrрафії і rеолоriї, та в
ХаРКІВСЬКОМУ методичному кабінеті reоrрафії, як методИСТ.
Видав брошуру "Робота з понтоrрафом". Написав брошуру
з подорож по KaBKa i. Рукопис здано до друку з
початком В1ИНИ 1941 . І втрачено. Працюючи в школі,
вчився заочно) в ХаРКІВСЬКОМУ педаrоriчному інституті на
rеоrрафІЧНОМУ факультеті. У час війни 1941 1943 працював
на посада завідувача музею й інпектора народніх шкіл у
МирrОРОДІ.
На еміrpапії, 1947 р. був членом управи Обласноrо
представництва української еміфації на Вюртенберr Баден,
мав наrляд над освітніми установами; деякий час був
r ловою Ubor представництва. 1946 р. написав і видав
пІДРУЧНИК з фІЗИЧНОЇ rеоrрафії та rеоrрафічний зошит з
методИЧНИМИ вказівками (псевдонім: І. Map'€HKo). Тоді ж
в rотовив чит нку з rеоrрафії України. 1954 р. займався
шдrотовкою І проведенням наукової міжнаціональної
кон еренпії ?ЛЯ вивчення СРСР та перетворенням
РОСlИськоrо ІНституту для вивчення СРСР на між
HaцiOHa ЬHY >,станову. a асамблеї інституту з участю пред
ставниКІВ рІЗНИХ нацІОНальностей СРСР був обраний
заступником д peKTopa реорrанізованоrо інституту. На
цьому становиlЦi працював до часу виїзду на постійне пере
бування до США восени 1961 р. У зв'язку з тривалою
202
недуrою директора інституту, довrий час виконував
обов'язки дИректора, постійно керував фінансовими
справами інституту. Крім адміністратцвної праці, займався
рецензуванням праць степендіятів і статтей, що надходили
до української редакції інституту.
У США працював, як співробітник радіо "Свобода" в
Нью Йорку. Був дійсним членом УВАН та Інституту для
вивчення СРСР.
Помер 8 квітня 1972 р. У Нью Йорку.
203
БІБЛІоrРАФІЯ ПРАЦЬ ІВАНА І. БАКАЛА
5. Training of Agricultural Specialists іп the USSR. МипісЬ, Studies
оп the Soviet Union, уоl. 2, по. 4, 1963.
6. Mass Training of the Skil1ed Agricultural Workers іп the USSR.
Ibid., уоl. 3, по. 1, 1963.
7. Spare Time Education іп the USSR. МипісЬ, Bulletin, по. 4, 1964.
8. Soviet Boarding Schools and Extended Оау Schools. МипісЬ.
Studies оп the Soviet Union, уоl. 4, по. 1, 1964.
9. ТЬе Nationality Роlісу of the Soviet Communist Party. МипісЬ,
Dergi, по. 39-40, 1965.
10. La investigacion academica de 10s postgraduados еп URSS.
МипісЬ, Estudios sobre lа Union Sovietica, уоl. 6, по. 19, 1966.
Окремі книжкові видання
1. Фізична rеоrрафія. Бльомберr, B BO "Заrрава", 1946. (Псевдо
нім: І. Мар'ЕНКО).
2. Показник reоrpафічних назв та методичні вказівки. Авrсбурr,
B BO "Українська книrа", 1946. (Псевдонім: І. МаР'ЕНКО).
3. Читанка з rеоrpафії України в художніх образах. raHHoBep,
1946.
11. Postgraduate Research іп the Soviet Union. МипісЬ, Studies оп the
Soviet Union, уоl. 5, по. 3, 1966.
12. Disruption іп Science Research Organisation. Ibid., уоl. 6, по. 1,
1966.
ІЗ. ТЬе Religious Dimension іп Soviet Education. Ibid., уоl. 2, 1969.
14. Статті в "Енциклопедії українознавства"і в "Ukraine, а Concise
Encyclopaedia" .
15. Статті та рецензії в періодичних виданнях ("Нові дні",
"Украінські вісті", "Свобода" й ін.).
4. К вопросу 0 проблеме производства молока и МОЛОЧНЬІХ
продуктов В СССР. Мюнхен, Институт по изучению СССР, 1963.
5. Modernization and Diversity іп Soviet Education. New York,
Praeger, 1971. хіх+395 рр. (Іп co authorship with J. Pennar and G.
Bereday).
Друковані праці у виданнях Інституту для вивчення СРСР та
інших видавництвах
1. ТЬе Life of а Kolkhoznik. МипісЬ, Bulletin of the Institute for the
Study of the USSR, по. 2. 1954.
2. Борис Миколайович Мартос. Мюнхен, "Український збірник",
кн. 15, 1959.
3. Professor Borys Martos. МипісЬ, Ukrainian Review, по. 8, 1959.
4. Conference of th Institute for the Study of the USSR. МипісЬ,
the Bulletin, по. 4, 1954.
204
205
Показник імен
Авторханов Абдурахман
158, 191
Ara€B Ахед 180, 185
Азатян 119, 120
Азизбеков Мешада 56
Азизбеков П. А. 94, 129
Алляхаров Ф. r. 190, 191
Ананов и. Н. 162
Анушкин А. 129
Ахундов Р. 107, 108
Баrрамов Е. А. 168, 189
Бажан Микола 174
Бакало Іван 201
Баруздін Серrій 183
Бауер Отто 30, 112
Бебель ABrycT 18
Бередей Дж. (Bereday G.)
204
Берлов €. К. 152
Бернштайн Е. 36, 37
Беседовський rриrорій
69,93
Бисенов Х. 60, 61
Бош €вrенія 20
БрежнЕВ Л. 188, 192
Боярський А. Я. 131
Бубнов А. 38
Бухарин Н. 19, 79, 83, 89,
Валідов Заки 45, 46, 47
Ворошилов К. 126
Вранrель П. 74
rаврилюк В. В. 30
rалЇ€в Саїд 46
rалЇ€в Султан 45, 47, 66,
99
rаФуров Побаджан r. 164,
165
rикало Н. 123, 124
rирчак Е. 129
riлл 147
rлебка П. 180
rоловин Н. н. 142, 161
rолуб Вс. 131, 161
rончар Олесь 180, 182,
183
rоршков r. и. 161
rрошев И. и. 30, 43, 60
rусейнов М. Д. 107, 108
rольдельман Соломон
24, 31
Данилов С. 187
207
Денікін Антон 40, 41, 42
Джандільдін Нурумбек
165
Джапарідзе Порф 56
Джунусов М. С. 172, 184
Дзержинський Фелікс 22,
84
Дзюба Іван 171, 190, 191,
192
Дорохова r. А. 162
Еrиазарян А. М. 162, 190
ЕдИrей 138
Елаrин А. С. 61
Енrельс Фрідріх 12, 15,
22, 30, 31, 36, 58, 189,
192, 194, 195
€нукідзе А. 105, 106, 109
Жданов А. 134
Жорданія Н. 64
Затонський Володимир
71, 72, 120
Зиманас r. О. 178
Зінов'€в rp. 38, 103, 104
Инсаров В. 3 І
Исламов Н. 61
Ікрамов Акмал 99, 115
ICa€B Маrомед 185
Йоффе А. 54
Кавтський К. 11, 19, 29,
30
Казаков А. 50
Каменев С. 79, 81,82,83,
88
208
Каммарі М. Д. 167, 168,
177, 178, 179, 184
Кіров С. 67, 134
Козачковський В. 61
Колаж Волтер 65, 93, 95
Конквест (Conquest) Роберт
ІЗІ, 162, 163
Косіор С. В. 110, ІІІ, 115,
117, 129, 130
Костюк rриrорій 161
Костров ІЗ
Красін Л. Б. 58
Кривецький С. К. 202
Куйбишев В. 50
Кутузов М. 139
Ларін (Лурь€) Ю. ІІЗ, 114
Ленін Владімір числа
сторінок не подаються з
уваrи на час повтор
вання в TeKcТl Uboro ПрІЗ
вища.
Лібер М. 13
Ліпсет reppi 157
Лобин В. 187
Люксембурr Роза 15, 16,
19
Мазлах Серrій 39, 60
Мануїльський Дмитро 38,
76, 148, 149
Map'€HKO І. 202, 204
Марков r. 183
Маркс Карл 12, 18,30,31,
36, 58, 192, 194, 195, 196
Мартос Борис 204
Матюшкин Н. 160, 161
Махарадзе Філіп 79, ІЗ3
Мдівані Буді 79, 82, 84
Медис Е. 180
Мікоян Анастас 56, 72
Молотов Вячеслав 77,
145, 146, 147
Мустафаев М. ІЗ6
Мясников 77
Нариманів Н. 56, 107
Невський Олександер 140
Недасек Н. 30
Нонешвілі Йосиф 180
Нусупбеков А. 60, 61
Орджонікідзе rриrорій
57, 61, 64, 77, 78, 84
Панкратова Анна 135, 160
Пейве Я. 181
Пеннер (Pennar) Дж. 204
Пентковская В. В. 94, 95
Пайпс (Pipes) Р. 94, 95,
96
Покровський М. М. 133,
134, ІЗ5, 160
Попов Н. Н. 107, 129, 130
Постишев П. 123
Пятаков Ю. 18, 19, 20,
21, 22
Радек Карл 20, 21, 101
Раков А. А. 162
Раковський Хр. 38, 39, 40,
82, 83, 98, 101
Реннер Карл 25, 3 І
Рибалка Л. 30
Ривкін (Rywkin) М. 128,
131
Рильський Максим 174
Рискулов Т. 51,52,66,99
Роrачов П. 190
Рубин А. М. 162
Рудзутак Я. 50
Сафаров 70, 71
Свердлин М. 190
Семенов П. r. 173
Сірополко С. 162
Скрипник Микола 41,47,
60, 76, 82, 89, ІІІ, 112,
119, 123, 125, 130
Солоухін В. А. 180
Сосюра Володимир 138
Спандрян Сурен 56
Сталін Йосиф 22, 47, 49,
56, 59, 60, 69, 70, 76, 77,
78, 79, 80, 81, 82, 83, 84,
86, 88, 89, 90, 92, 93, 95,
96, 97, 98, 99, 100, 103,
121, 123, 124, 128, 129,
134, ІЗ6, ІЗ9, 141, 143,
145, 150, 153, 154, 160,
162, 188
Стельмашенко М. Л. 201
Суворов Ол. В. ІЗ9, 140
Тадевосян Е. 175
Тарле Ев. 139
Тахо rоди А. 122
Тобол К. 115
Троцький Лев 36, 7\ 86,
87, 88, 95, 101, 102
Туркало К. 121
Турсун Заде Мирзо 180
Ушаков Ф. Ф. 139, 140
209
Феденко Панас 59
Фейнсод (Fainsod) М. 161,
162
Фірдевс Енба€в 99
Фортунатов К. А. 27, 31
Фрунзе М. В. 50, 75, 76
Ханазаров К. Х. 179, 191
Хаджї€в Назим 172
Хмельницький Боrдан
]40
Ходжа€в Файзула 52, 99,
125
Хрущов Микита 7, 9, 143,
144, 145, 161, 166, 167,
169, 176, 177, 180, 181, 184
210
Цинцивадзе И. 95
Чапленко Василь 121
Чорновіл Вячеслав 187
Шаумян С. r. 56, 196
Шахрай В. 39, 60
Шевченко Тарас 119
Шелест Петро 182
Штеменко С. М. 139, 161
Шумський Олександер
125
Шушерин П. І 3 І
Юркевич Лев 14
Яковлів 102
ЗМІСТ
Вступ
7
І. Теоретичні передумови політики Леніна
в національному питанні............ ... . .......... 10
2. Практичні заходи Леніна у здійсненні
нац. політики в умовах боротьби за встановлення
радянської влади ................................. 32
3. Національна політика РКП(б) у період творення
централізованої держави .......................... 62
4. Процеси коренізації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. 97
5. Національна політика партії за диктатури Сталіна. . 132
6. Національна політика колективноrо
керівництва КПРС ............................... 164
7. Висновки ........................................ 193
Біоrрафічна нотатка . .. .. .. . ................. .. '" 201
Бібліоrрафія праць Івана І. Бакала . . . . . . . . . . . . . . . . 204
Показник імен ................................... 207
З діЛRНКИ "ленінської національної полІтики" в нашому
видавництві вийшли вже раніше такІ книжки:
СЕРПЙ МАЗЛАХ І ВАСИЛЬ ШАХРАЙ:
ДО ХВИЛІ
ЩО ДІЕТЬСЯ НА УКРАУНІ І З УКРАУНОЮ. Друrе
видання..
Нью--Йорк, 1967. Стор. 303. Обкладинка Якова rніз
довськоrо. Політичний трактат, написаний в 1918 1919
роках і виданий вперше 1919 року в Саратові € сво€рідним
маніфестом самостійницьких течій в українському KOMY
нізмі в обороні незалежности України і з обвинуваченням
Леніна і російських більшовиків у великодержавницькому
шовінізмі. Вилучена з бібліотек в Україні, праця С.
Мазлаха і В. Шахрая € важливим документом до історії
політичної думки.
Ціна 3.00 дол.
ІВАН ДЗЮБА:
ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ ЧИ РУСИФІКАЦІЯ?
Мюнхен, 1968. Стор. 262. Обкладинка Якова rніздов
cbKoro. Трактат BiдoMoro радянськоrо літературноrо
критика і публіциста Івана Дзюби, написаний в додатку до
йоrо супровідноrо листа з rрудня 1965 р. до першоrо
секретаря цК КПУ та rолови Ради Міністрів УРСР. У
книжці насвітлена ситуація в Україні і порушення закон
ности та настанов національної політики. Видання
попереджене передмовою Степана Олійника.
Перекладений на анrлійську мову трактат І. Дзюби був
опублікований двома виданнями у Великій Британії і в
США. В 1971 р. видано йоrо в перекладі на італійську мову
в Римі.
ської влади 1917 р. і потім в різні періоди встановлювання
радянської влади. rриrорій К стюк € автором низки праць
до історії сталінізму в УкраїНІ.
Ціна 4.50 дол.; в твердій оправі 5.50 дол.
Ціна 3.00 дол.
Л. РИБАЛКА:
РОСІЙСЬКІ СОЦІЯЛ ДЕМОКРАТИ
І НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ
МИКОЛА СКРИПНИК
ТОМ ПЕРШИЙ. Мюнхен, 1972. Стор. 342. Обкладинка
Якова rніздовськоrо.
Студія І. Кошелівця про діяльність М. Скрипника на
тлі української дійсн ст 1920 1930 рр. В книжці баrато
документів і велика БІБЛlOrрафlЯ.
У друrий том, який підrотовляпься до друку увійдуть
вибрані твори М. Скрипника.
Ціна I ro тому 7.00 дол.; у твердій оправі 9.00 дол.
Мюнхен, 1969. Стор. 65.
Передрук виданої в Женеві 1917 року брошури провід
Horo україНСЬКоrо соціял демократа Лева Юркевича (I885
1918), Леніновоrо опонента і критика. У виданні поруч із
російським текстом йоrо український переклад. Вміщена
також стаття І. Майстренка п.н. "Юркевич і Ленін про
національне Питання".
Ціна 1.50 дол.
МИКОЛА СКРИПНИК
СТАТТІ Й ПРОМОВИ З НАЦІОНАльноrо ПИТАННЯ
rриrОРІЙ КОСТЮК
ТЕОРІЯ І ДІЙСНІСТЬ
ДО ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ ТЕОРІІ. ТАКТИКИ І
СТРАТЕпr БІЛЬШОВИЗМУ В НАЦІОНАЛЬНОМУ
ПИТАННІ.
Упорядкував Іван Кошелівець. Мюнхен, 1974. Стор.
700. Обкладинка Якова rнізовськоrо.
Друrий том студії Івана Кошелівця п о Миколу Скрип ика
(I872 1933), провідноrо радянськоrо ДІяча, наркома ОСВ.ІТИ в
1927 1933 роках і заст. rолови Раднаркому в 1933 РОЦІ. ДО
книжки увійшли важливіші писання М. Скрипника про
обстоювану ним розв'язку національноrо питання.
Ціна 7 дол.
Історико критичний нарис. Мюнхен, 1971. Стор. 145.
Студія про формування проrрамово теоретичних поrлядів
більшовиків на державу й націю і спроби розв'язки Haцio
наЛьноrо питання в тактиці більшовиків до їх приходу до
влади 1917 р. і потім в різні періодИ встановлювання радян