Микола КУГУТЯК

МИКОЛА КУГУТЯК
УБНИЩЕ.
СКЕЛЬНЕ СВЯТИЛИЩЕ
ВЕЛИКОЇ БОГИНІ
В КАРПАТАХ
ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
МАНУСКРИПТ-ЛЬВІВ
2015

МИКОЛА КУГУТЯК

УДК 908(477.83./.87)
ББК 63.521 (4УКРЗ)
К 88
Книга «Бубнище. Скельне святилище Великої Богині в
Карпатах» є результатом багаторічних наукових по¬
шуків професора Прикарпатського національного уні¬
верситету Миколи Кугутяка. За підсумками досліджень,
скельний комплекс уперше постає як унікальна старо¬
давня сакральна пам'ятка загальнонаціонального і євро¬
пейського значення. Виявлено комплекс не відомих досі
антропо- і зооморфних наскельних зображень, знаків і
символів, нижніх і верхніх жертовників, зроблено спробу
реконструкції релігійного світогляду, структури міфориту-
ального простору, теогонії і космогонії святилища.
Книга становить значний інтерес для науковців, виклада¬
чів, студентів, учителів, учнів, а також усіх, хто цікавиться
стародавньою історією краю.
Рекомендовано до друку Вченою радою
Прикарпатського національного університету
імені Василя Стефаника.
РЕЦЕНЗЕНТИ:
Степан Павлюк - доктор історичних наук, професор, академік НАН України
(Інститут народознавства НАН України)
Олександр Моця - доктор історичних наук, професор, член-кореспондент
НАН України (Інститут археології НАН України)
ISBN 978-966-2067-30-9
© Кугутяк М.В., 2015
© Манускрипт-/!ьвів, 2015

ЗМІСТ
ВСТУП
	б
ФЕНОМЕНОЛОГІЯ БУБНИЩА,
АБО ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ
	13
ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА
	29
СИМВОЛИ ВІЧНОСТІ,
АБО САКРАЛЬНІ СМИСЛОКОДИ СВЯТИЛИЩА
	103
ПІСЛЯМОВА
	132
Іменний покажчик
	136
Географічний покажчик
	138

Се Бубнища слава, забуток отсей...
f -j- m * п	Печери, і сходи, і студня - сліди
III І УМ	Рук людських, святі, може, місця...
Іван Франко
Вивчення Карпах як унікальної еко¬
системи, у якій проживали люди з
незапам'ятних часів, проводиться
ось уже понад двісті років ученими Укра¬
їни, Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини,
Румунії та інших країн. Історичні, етнологічні
й археологічні дослідження дають підстави
говорити про Карпатський регіон як про
осередок зародження стародавніх цивілі¬
зацій, контактну зону, міст між носіями бага¬
тьох відомих археологічних культур Євро¬
пи та Азії. Степовими коридорами вздовж
Дністра і Дунаю, через карпатські перевали
пройшли різномовні племена і народи.
Північно-Східні Карпати належать до того
великого культурного ареалу, який людина
освоїла ще в епоху палеоліту. Тут, на гір¬
ських схилах виявлено ЗО мустьсрських і
біля 40 оріньякських стоянок мисливців.
Відомий польський археолог А. Жакі зазна¬
чав, що в Карпатах на фінальному етапі па¬
леоліту перехід місцевих гірських хребтів
не становив тодішнім людським групам ні¬
яких особливих труднощів. У добу мезоліту
географія людських стоянок значно зрос¬
ла, їх фіксують навіть на гірському перевалі
висотою 1300 м1.
У доісторичній ретроспективі умови
проживання населення в цій екосистемі
зазнавали суттєвих змін. Історики клімату
відзначають, що в бореальному періоді го¬
лоцену (VII—VI тис. до н. е.), попри загальне
потепління, зберігався прохолодний клімат,
який в атлантичному кліматичному опти¬
мумі (VI-III тис. р. до н. е.) змінився значним
потеплінням. Зникли скандинавські льодо¬
вики, середня температура в Європі була на
2-3 градуси вища від сучасної.
Сприятливі природно-кліматичні умо¬
ви спричинили в період неоліту, енеоліту
(VI—III тис. до н. е.) заселення Карпатського
низькогір'я, зростання чисельності населен¬
ня. Особливо сприятливі умови для заро¬
дження і розвитку землеробства, розведення
великої рогатої худоби склались на прилег¬
лих до Східних і Південних Карпат територі¬
ях, уздовж Пруто-Дністровського межиріччя.
В цей час окремі родові общини, що займа¬
лися переважно скотарством, заселили вищі
гірські схили, близькі до полонинських райо¬
нів Карпат. Освоєння транскарпатських гір¬
ських і річкових шляхів та перевалів сприяло
активним міжетнічним контактам.
Стародавнє населення Північно-Східних
Карпат, Прикарпаття, Покуття і Подністров'я
перебувало в безпосередньому контакті
з цивілізаціями півдня Європи, Подунав'я,
Балкан, де, на думку вітчизняних і зарубіж¬
них учених, сформувались перші в Півден¬
но-Східній Європі неолітичні землероб-
сько-скотарські племена, зокрема культура
лінійно-стрічкової кераміки. Близько V тис.
до н. е. її носії оселились уздовж річок Серет
і Прут, проникли в Прикарпаття, зайняли ве¬
ликі простори Центральної Європи. Насе¬
лення культури лінійно-стрічкової кераміки
- перше відоме на Прикарпатті, яке разом
з розведенням худоби займалось мотичним
землеробством. Релігійно-міфологічні уяв¬
лення були пов'язані з культом Великої Бо¬
гині, плодючості, бика, змія. Орнамент мав
вигляд заглиблених ліній і ямок2.
1 Żaki A. Archeologia Gor і problemy archeologii karpackiej / A. Żaki // Acta archeologica Carpathika. - Cracoviae, 1962. - Т. IV. - S. 73.
2 Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат. Т. 1. Археологія і антропологія. - Львів, 1999. - С. 73.
6

На V тис. до н. е. припадає поширення в
Європі перших мідних виробів, виготовле¬
них у Балкано-Карпатському регіоні, де за¬
лягали великі родовища міді, заліза, свин¬
цю, золота.
Прикарпаття постає своєрідною ко¬
лискою зародження великих стародавніх
культур і цивілізацій, зокрема буго-дні-
стровської, трипільсько-кукутенської та ін¬
ших. На основі культур буго-дністровської,
лінійно-стрічкової кераміки і Боян на почат¬
ку IV тис. до н. е. у південно-східному і пів-
нічно-східному Прикарпатті сформувалась
унікальна землеробсько-скотарська культу¬
ра - Трипілля-Кукутень (IV—III тис. до н. е., за
каліброваним датуванням VI-III тис. до н. е.).
Освоївши Пруто-Серетське і Пруто-Дні-
стровське межиріччя, трипільці заселили
Прикарпаття. На території Івано-Франків¬
ської області виявлено більше 330 пам'я¬
ток трипільців3. Насправді їх було значно
більше, оскільки за останні роки виявлено
значну кількість трипільських поселень, які
не включені в офіційний перелік.
Сприятливі умови для розвитку зем¬
леробства, скотарства, багато родовищ
якісного кременю, керамічної глини, солі
на Прикарпатті привели до різкого збіль¬
шення кількості населення, яке поступово
заселило Правобережну Україну.
Більш ніж двотисячолітній період прожи¬
вання трипільців на Прикарпатті спричинив¬
ся до освоєння ними Карпатського низько-
гір'я в межах 300-700 м висоти і розміщення
культових пам'яток на вершинах гір.
На рівнині біля річок закладали святили-
ща-обсерваторії, що мали вигляд кільце¬
вих ровів і валів, розімкнених у напрямку
сходу й заходу Сонця і Місяця. Лендель-
ського типу святилища-обсерваторії, з
круговим плануванням, розташовувались
уже не біля річок, а на безлісих «лисих
горах», зручних для календарно-астроно-
мічних спостережень4.
Протягом 2006-2015 pp. Карпатською
археологічною експедицією Інституту істо¬
рії, політології і міжнародних відносин При¬
карпатського національного університету
виявлено в Українських Карпатах більше 50
скельних святилищ і ритуальних каменів з
петрогліфічними комплексами. Для них, як
і для духовної культури трипільців загалом,
притаманний культ Великої Богині. Його
супроводжують образи птаха, бика, змія,
риби, антропоморфна й зооморфна плас¬
тика, сакральні трони, чаші, стопи, символі¬
ка Місяця, перехрещені круги, косораменні
хрести, наскельні теогонічні й космогонічні
сюжети тощо. В басейні Середнього Дні¬
стра виявлена велика концентрація три¬
пільської зооморфної пластики5.
У період ранньої бронзи (кінець III тис.
до н. е.) Східну Європу заселили скотар-
сько-землеробські племена, з яких згодом
вийшли германський, балтський, слов'ян¬
ський та інші етноси. їх вважають індоєвро¬
пейцями.
Батьківщині індоєвропейців були прита¬
манні континентальний клімат (тепле літо і
прохолодна зима), гірські й рівнинні ланд-
3 Енциклопедія Трипільської цивілізації. - K., 2004. - Т. 1. - С. 589-612.
4 Шилов Ю. Джерела витоків української етнокультури XIX тис. до н. е. - II тис. н. е. / Ю. Шилов. - K., 2002. - C. 29.
5 Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат. Т. 1. Археологія і антропологія. - Львів, 1999. - С. 99-103.
7

ВСТУП
шафти, ліси. Ранні (неоліт) і пізні (енеоліт
- бронза) індоєвропейці займалися ско-
тарсько-землеробським господарством з
акцентом на розведення худоби. Доміну¬
ючою фігурою в індоєвропейському су¬
спільстві був чоловік, військовий ватажок,
власник домашньої худоби. Сакральна сфе¬
ра характеризувалася двобоєм бога-героя
(Індра) зі змієм (Врітра), що скував воду і
викрав худобу6
Характерними особливостями культури
індоєвропейців є підкурганні поховання,
скіпетри, булави, сокири, шнур, вохра, со¬
лярні символи (хрест, коло, круг)7.
Археологи, лінгвісти й антропологи вва¬
жають, що останніми носіями єдиної ще ін¬
доєвропейської спільноти була ямна куль-
турно-історична спільність (XXX—XXIII ст.
до н. е.). Найбільша концентрація пам'яток
ямників спостерігається на просторі від
Дунаю до Дону.
З цієї імовірної прабатьківщини в першій
половині III тис. до н. е. вирушила хвиля ін¬
доєвропейців (майбутні хети, лувійці й па-
лайці, які заселили Анатолію)8. Наприкінці III
- на початку II тис. до н. е. - наступна хвиля
народів, майбутніх германо-балто-слов'ян.
Через карпатські перевали рухались пра-
кельто-іллірійці9. На думку В. Томашека,
П. Кречмера і Е. Майора, з Карпато-Пру-
то-Дністровського регіону в цей час на
Балкани вирушили прафракійці, які згодом
проникли аж до Егейського моря і в Малу
Азію та заселили величезну територію10.
У першій половині II тис. до н. е. на
Прикарпатті проживали праслов'янські
племена комарівської групи тшинецької
культури. Цікавим, у зв'язку з цим, є твер¬
дження лінгвіста Б. Горнунга, історика
Б. Рибакова, археолога С. Березанської та
інших про праслов'янсько-фракійський
зв'язок ще в кінці III-на початку II тис. до н.е.,
етнокультурним виявом якого була ко-
марівська група. В кінці II тис. до н. е. з-за
Карпат сюди проникли фракійські племе¬
на, зокрема носії культури Ноа, які актив¬
но займались бронзоливарною справою і
виробництвом солі. У XII ст. до н. е. Карпат¬
ський регіон заселили племена гето-фра-
кійців, які залишили після себе великі
оборонні городища-поселення. За своїми
численними пам'ятками на початку XX ст.
вони одержали назву українського, а зго¬
дом - фракійського гальштату (XII—VI ст.
до н. е.)11.
У період бронзи - на початку заліза ста¬
родавні сакральні петрогліфічні комплекси
Північно-Східних Карпат зазнали значних
змін. Поширилися антропоморфні рельєф¬
ні й графічні зображення богів-громовер-
жців, воїнів, героїв, їхнього озброєння, а
також солярні знаки і символи.
Епоха раннього заліза - час нових ве¬
ликих переселень народів Європи та Азії.
6 Шехтер В. В пошуках індоєвропейського Едему / В. Шехтер // Галичина. - 2001. - № 7. - С. 129.
7	Етнічна історія давньої України. - K., 2000. - С. 29-30.
8	Шехтер В. В пошуках індоєвропейського Едему / В. Шехтер	// Галичина.	- 2001. - № 7.	-	С. 129.
9	Етнічна історія давньої України. - K., 2000. - С. 31.
10	Златковская Г. Возникновение государства у фракийцев /	Г. Златковская. - М., 1971. -	C.	27.
11 Старожитності Косівщини. - Івано-Франківськ, 1997. - С. 65; Рыбаков Б. Язычество древних славян / Б. Рыбаков. - М., 1981.
-С. 152.
8

У Північно-Східних Карпатах з'явилися кім¬
мерійці, скіфи, сармати, кельти, германці.
Стародавні грецькі й римські історики
повідомляють про те, що з ранньоскіф-
ського часу в Середньому Подністров'ї, По¬
кутсько-Буковинських Карпатах, Трансіль¬
ванії розташовувалося царство агафірсів
(VII-III ст. до н. е.). Такої ж точки зору дотри¬
муються і сучасні вітчизняні дослідники, які
ототожнюють агафірсів з чорноліською ар¬
хеологічною культурою (Ю. Колосовська)
і фракійським етносом (С. Березанська).
Німецький дослідник Г. Коте твердить, що
агафірси разом зі скіфами-орачами стано¬
вили окрему групу, яка згодом набула пра¬
слов'янських ознак.
Ряд дослідників (Ю. Колосовська, Я. Кру-
шельницька) вважає агафірсів одним з гі¬
перборейських племен, яке передавало на
о.	Делос дари для бога Аполлона, загорнуті
в пшеничну солому. Аристотель пише про
них як про народ, що знав свої закони у ви¬
гляді пісень12.
В останні століття до н. е. в Карпато-Дні-
стровському регіоні проживали племена
гето-фракійців, сарматів, германців, бастар-
нів. За назвою останніх римські історики
іменували Карпати Alpes Bastarnice13.
Етнічне походження бастарнів до кінця
не з'ясоване. Полібій Старший, Плутарх, Тит
Лівій, Діодор називали їх гето-фракійцями,
сарматами, германцями, галатами або гал¬
лами, тобто кельтами. На кельтському похо¬
дженні бастарнів наголошує відомий укра¬
їнський історик кінця XIX ст. О. Партицький.
Сучасні дослідники відносять бастарнів до
поїнешти-лукашівської археологічної куль¬
тури, яка сформувалась на ґрунті гето-фра-
кійських племен (В. Козак, Г. Федоров).
М. Романовська допускає, що, крім ге-
то-фракійців, у етногенезі бастарнів могли
брати участь і слов'яни14.
З кельтами пов'язують розвиток мета¬
лургії заліза, удосконалення виробництва
кераміки, поширення грошей і письма у
вигляді рунічних знаків, що зустрічаються
на скельних святилищах Північно-Східних
Карпат.
На початку нашої ери Північно-Східні
Карпати заселили беси і карпи. Останніх
М. Смішко ототожнював з культурою кар¬
патських курганів (III-IV ст. н. е.), які були
асимільовані слов'янами і стали предка¬
ми літописних хорватів. Найбільша кон¬
центрація пам'яток культури карпатських
курганів спостерігається у верхів'ї Пруту.
В. Вакуленко дотримується думки, що у
формуванні культури карпатських курганів
брали участь фрако-германо-слов'янські
племена.
Північно-Східнокарпатський регіон пов'я¬
зують із прабатьківщиною слов'ян. Тут фік¬
сують їх найдавніше розселення. Найбіль¬
шу кількість слов'янських археологічних
старожитностей виявлено у верхів'ї Пру¬
ту, Середнього і Верхнього Подністров'я
12 Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат. Т. 1. Археологія і антропологія. - Львів, 1999. - С. 160-161.
13 Партицький 0. Старинна історія Галичини / 0. Партицький. - Львів, 1894. - С. 294-295; Atlas pentru istoria Romäniel. -
Bucure§ti, 1983.-S. 86.
14 Пачкова C. Памятники Карпато-Днестровского региона конца I тыс. до н. э. Славяне на Днестре и Дунае / С. Пачкова,
М. Романовская. - К., 1982. - С. 68-70.
9

ВСТУП
(В. Баран). Це підтверджують найарха-
їчніші слов'янські гідроніми. У V-VII ст.
слов'янські (празько-корчацькі) археоло¬
гічні старожитності поширились на північ
(Подніпров'я), на захід і південь (Польща,
Словаччина, Моравія, Чехія, Німеччина, Ру¬
мунія)15.
У V-VII ст. формувалися територіаль-
но-племінні об'єднання слов'ян. УІХ-Х ст. у
верхів'ї Пруту і Середньому Подністров'ї іс¬
нувало Галицьке хорватське князівство, яке
згодом було приєднане до Київської Русі16.
Прямими нащадками хорватських племен
були русини-українці.
Карпатською археологічною експе¬
дицією виявлено біля двох десятків го¬
родищ-святилищ IX—XII ст. уздовж річок
Бистриця Надвірнянська, Бистриця Со-
лотвинська, Прут, Черемош, на гірських
перевалах.
Незважаючи на те, що змінювались ар¬
хеологічні культури й літописні племена,
автохтонне населення краю, змішуючись
із прийшлими народами, залишалось на
заселених пращурами землях ще з епохи
неоліту, що підтверджує усталеність тради¬
цій, господарського укладу, способу життя
в даній екосистемі, спадкові ознаки матері¬
альної і духовної культури.
Археологічні, історичні й етнологічні до¬
слідження свідчать про те, що Карпатський
регіон був контактною зоною багатьох дав¬
ніх цивілізацій Європи та Азії, місцем пере¬
тину міграційних і обмінно-торгових шля¬
хів, що вели з півночі на південь і зі сходу
на захід.
У межиріччі Верхнього Пруту і Середньо¬
го Подністров'я перехрещувались Галиць¬
кий, Дністровський, Покутський, Молдав¬
ський і Волоський шляхи. Долиною Пруту
проходив сухопутний шлях, що з'єднував
Прикарпаття з Північним Причорномор'ям
і Нижнім Подунав'ям. Звідси можна було
перейти через Карпати на Семигород-
ський шлях, що вів до Трансільванії17.
На стику гір і степу (Карпати - Подністров'я
- Попруття), які вважаються найсприятли¬
вішими ареалами для етногенезу, вздовж
транскарпатських шляхів, а також біля місць
видобутку солі, кременю, міді, заліза зосере¬
джувалися стародавні поселення, городища,
місця поховань, а на вершинах гір - скельні
святилища і ритуальні камені.
З доісторичних часів у зоні Північно-Схід¬
них Карпат збереглася значна кількість
скельних святилищ, які є унікальними
культовими пам'ятками стародавнього на¬
селення краю. Однак до наших днів вони
залишались не зауваженими як такі. В ре¬
зультаті проведених упродовж останніх
десяти років розвідкових досліджень у гір¬
ських частинах Чернівецької, Івано-Фран¬
ківської та Львівської областей, вдалось
локалізувати десятки стародавніх скельних
культових пам'яток.
У ХІХ-ХХ ст., у зв'язку з віддаленістю від
великих науково-культурних центрів, усі
розташовані на Гуцульщині пам'ятки й пе-
15 Прикарпаття: спадщина віків. - Івано-Франківськ, 2006. - С. 77-78.
16 Войтович Л. Карпатські хорвати в етнополітичному розвитку Центрально-Східної Свропи раннього середньовіччя / Л. Войто¬
вич // Україна в Центрально-Східній Європі. - 2004. - № 4. - С. 125.
17 Тимощук Б. Давньоруська Буковина / Б. Тимощук. - K., 1982. - C. 70-71.
10

Рисунки 1-2.
Скельно-печер¬
ний комплекс у
Бубнищі. Фото
початку XX ст.
(http://www.
castles.com.ua/
skeli-dovbusha)
реважна більшість тих, що локалізовані на
Бойківщині, так і не стали предметом ви¬
вчення для археологів, етнографів, істори¬
ків, краєзнавців. Проте три скельні пам'ятки
на Бойківщині - в Уричі, Бубнищі й Розгір-
чому - ось уже двісті років викликають
зацікавленість науковців і громадськості
краю. Досвід і уроки їх вивчення дуже по¬
вчальні. Особливий інтерес у цьому ряду
становить пам'ятка в Бубнищі з її нагро¬
мадженням гігантських скель і каменів, що
нагадують дивовижні істоти, таємничими
печерами, гротами та ущелинами, які опо¬
виті численними легендами і переказами.
Змінювались наукові версії і гіпотези, ар¬
хеологічні школи і методики - австрійська,
польська, радянська, вітчизняна, але Буб-
нищанська пам'ятка, як єгипетський сфінкс,
залишалася загадкою, зберігала свої голов¬
ні таємниці (рисунки 1,2).
Widok z okolic Bolechowa, Bubniszcze.
Вид з околиць Болехова,Бубнище.
11

ФІЯ ПРОБЛЕМИ
Справжня таємниця - це така'тдємниця,
про яку ніхто навіть #е знає, що вона таємниця.
Очевидне здається неймовірним
саме в силу своєї очевидності
; Р. Герман Ві^Нг.’Хроніка УраЛінда

15
ФЕНОМЕНОЛОГІЯ БУБНИЩА,
АБО ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ
Перші повідомлення
про зацікавленість
науковців скельною
пам'яткою в Бубнищі дійш¬
ли до нас від початку XIX ст.
Відомий історик, археолог
і етнограф Зоріан Долен-
га-Ходаковський (справжнє
прізвище - А. Чарноцький),
білорус за походженням, у
листі за 18 січня 1818 р. до
генерала Людвіка Кропін-
ського, а пізніше в листі за 5
лютого 1818 р. до Яна Бант-
кого писав про те, що «між
Болеховом і Тисовом є дві
піраміди, з однієї скелі зро¬
блені, всередині порожні, а
між ними посередині є чо¬
тирикутна скала з викутими
кімнатами... Ніхто ще того
не вивчав і я збираюся на те
місце»18.
Перший системний опис
пам'ятки було зроблено
в 1836 р. відомим діячем
«Руської трійці», невтом¬
ним дослідником галицьких
старожитностей Іваном Ва-
гилевичем, опублікований
1862 р. під назвою «Boldy* w
Polanicy**» у виданому Генрі-
ком Новаковським «Albumi
Lwowskiem». Спочатку І. Ва-
гилевич подав географічну
та етнографічну характе¬
ристику місцевості, разом з
деякими мікротопонімами.
Весь центральний масив
скель він поділив на східне
й південно-західне крила,
зробив опис рову і валу, по¬
дав розміри трьох викутих
у скелі печер, галерей, наві¬
сів, звернув увагу на видов¬
бані обабіч ніші в ущелині,
що знаходиться за першою
печерою, а також на великі
вруби для перекриття. До¬
слідник ще застав розвал до¬
мурованих до другої печери
стін і подавїх розміри; висло¬
вив припущення, що ущели¬
на за третьою печерою була
накрита дахом, оскільки тут
спостерігається ціла система
врубів. Забудова прикривала
й сходи, які вели на другий
рівень. Вагилевич припус¬
тив, що під сходами був за¬
валений вхід до підземних
льохів усередині скельного
масиву.
На другому поверсі до¬
слідник звернув увагу на
викуту в скелі кімнату, зго¬
ри півкругом домуровану
коленою річковою галькою
і цеглою, припустивши, що
вирубана глибока чотири¬
кутна ніша, очевидно, є ще
одним входом у підземелля.
З виходом на другий рівень
скелі І. Вагилевич описує
видовбану «kadź» - чотири¬
кутну заглибину, вруби для
ґанку, а також зображення
божества у вигляді велико¬
го лежачого пса.
До південно-західного
крила скельних останців
викуті ЗО сходинок ведуть
нагору, де, на його думку,
розташовувався обернений
до сходу Сонця вівтарний
камінь із широкою лавою,
подібною до столу. Вели¬
чезна брила зі скошеною
скельною підпорою, за твер¬
дженням автора, рухалась
під подувом вітру. Дослідник
вважав, що тут знаходилося
ще одне, сильно знищене ча¬
сом, наскельне зображення
божества у вигляді великого
лежачого пса. Слід зазна¬
чити, що читачу не завжди
зрозуміло, який саме об'єкт
описує вчений, що він має на
увазі, згадуючи про наскель-
ні зображення зооморфів.
На західному крилі скель
І. Вагилевич виявив сходи,
галереї, ще один великий
вівтар, а також кам'яну нішу,
18 Biblioteka Warszawska. - Warszawa, 1886. - Т. II. - S. 170; Pamiętnik naukowy krakowskie. - Kraków, 1837. - Zeszyt II. - S. 16.
* «Болди» в польській науковій літературі означено як великі кам'яні брили.
** Оскільки скельний комплекс розміщений між селами Бубнище і Поляниця, одні автори відносили його до Бубнища, інші до
Поляниці.
14

в якій, на його думку, колись
знаходився ідол.
На завершення автор на¬
вів місцеву усну традицію. В
одній з легенд ідеться про
те, що люди почали кувати
печери ще з первовіку, коли
скелі були м'якими. Вони
працювали під проводом
двох «братів-начальників»,
які мали намір побудувати
там місто. Печери в скелі ви¬
рубували «чеканами»19. Од¬
нак, у результаті сварки між
братами за право назвати
місто своїм іменем, дійшло
до вбивства одного з них. Бу¬
дова припинилась. Комен¬
туючи зміст цього сюжету,
І. Вагилевич висловив думку,
що легенда про двох братів
сягає доісторичного періо¬
ду й відображає стародавню
історію племені хорватів, які,
ставши землеробами, забу¬
ли древні традиції, втратили
інтерес до Бубнищанської
святині, а з приходом хри¬
стиянства об'єднались полі¬
тично з Руссю.
В іншій легенді йдеться
про пана, який, шукаючи
безпечного притулку, по¬
селився серед скель, обвів
їх із півночі валом і ровом,
побудував неприступний
замок, але через жорстокі
знущання над місцевим лю¬
дом був позбавлений життя
нечистою силою. Народ та¬
кож згадує про Бубн и ще як
місце захисту від татар; про
порятунок від загарбників
дівчини, перед якою роз¬
ступилися скелі й сховали її;
перебування тут загону оп¬
ришків на чолі з Іваном Бой¬
чуком. Вагилевич вважав, що
цей фольклорний наратив
пов'язаний з княжою добою
і боярськими міжусобицями.
За іншими народними
переказами, на скелі Голець
колись була каплиця Пре¬
чистої Богородиці, яку язич¬
ницький цар знищив, у зв'яз¬
ку з чим осліп. Вагилевич був
переконаний, що під скель¬
ним комплексом є підземні
ходи, з допомогою яких мож¬
на було дістатись до кожно¬
го скельного об'єкта, в тому
числі й до окремих скель.
Дослідник також двічі згадує
народний переказ, за яким
десь на скелях є вирізьбле¬
на в зображеннях і подана в
рунічних написах первісна
історія пам'ятки, тільки ніко¬
му не відомо, де вона.
Відвідавши пам'ятку че¬
рез 25 років, у 1861 p., в то¬
варистві свого брата, який
жив у сусідньому селі, сина
й онука, І. Вагилевич був
вражений ушкодженнями
пам'ятки туристами й него¬
дою. Округлий камінь став
нерухомим, зображення
божества у вигляді зоомор-
фа важко впізнавалося.
З розповіді брата, який
продовжував вивчати Буб-
нищанську пам'ятку, стало
відомо з народних пере¬
казів, що в другій печері
колись була кухня, а в уще¬
лині між першою і другою
печерами - шибениця.
Проведені І. Вагилевичем
у тому місці розкопки дали
змогу виявити перепалені
людські кістки. Під впливом
брата він схилявся до версії
про те, що святилище нале¬
жало кельтам-друїдам.
Підсумовуючи, слід зазна¬
чити, що І. Вагилевич пер¬
шим усвідомив значення
скельних святилищ як на¬
укової проблеми, здійснив
опис пам'ятки в Бубнищі,
висловив переконаність
у її доісторичному похо¬
дженні. Стосовно характеру
пам'ятки дослідник не мав
сумніву в тому, що в Бубни¬
щі знаходилося стародавнє
святилище з вівтарними
каменями, наскельними
барельєфами, рунами, при-
19 Wagilewicz J. Boldy w Polanicy / J. Wagilewicz // Album Lwowskie wydane przez Henryka Nowakowskiego. - Lwów, 1862. - S. 314.
15

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ БУБНИЩА,
АБО ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ
"W
, г
О С'Г
-О
fr'/n
\Y
/
,1)
О3 Ц)
писуючи його спочатку
хорватам, а згодом - кель-
там-бастарнам. Другий
і третій етапи існування
Бубнищанської пам'ятки
він пов'язував з княжим пе¬
ріодом, а також нападами
татар. Переважна більшість
наступних дослідників так
чи інакше відштовхувались
від праці І. Вагилевича, хоча
й не завжди погоджувалися
з ним, а в деяких випадках
навіть критикували.
Про пам'ятки в Бубнищі
й Розгірчому, виявлені там
наскельні знаки, які він на¬
зивав «рунами», І. Вагилевич
писав у «Часописі Чесько¬
го музею» за 1838 р. Стаття
І. Вагилевича була також
опублікована російським іс¬
ториком Михайлом Погоді-
ним у 1836 р. в «Московском
наблюдателе» (рисунокЗ).
Відомий польський іс¬
торик і етнограф Август
Бельовський 1839 р. опу¬
блікував статтю «Boldy па
Sokołowem w Polanicy»20, яка
загалом зводилася до версії
І. Вагилевича. Автор вважав,
що в стародавні часи Бубни-
щанська пам'ятка була свя¬
тим місцем (Bugajem), яка
належала, очевидно, хор¬
ватам. На другому етапі, в
часи нападів татар, тут було
зведено вал, рів і наскельні
оборонні споруди. Згодом
могли перебувати опришки.
Святилище він відносив до
кам'яного віку. Кілька авто¬
рів справедливо звертали
увагу А. Бельовському на
історичну діахронію.
У другій половині XIX ст.
наукові дослідження значно
активізувались. До дискусії
про Бубнищанські старожит¬
ності долучилися десятки
відомих українських і поль¬
ських істориків, археологів,
антропологів, етнографів,
письменників і публіцистів,
серед них Я. Головацький,
І. Франко, А. Петрушевич,
І. Шараневич, В. Приби-
Рисунок 3.
Наскельні написи
в Бубнищі,
виявлені
І. Вагилевичем
славський, Г. Ступницький,
К. Відман, В. Зборовський,
А.	Кіркор, Ч. Моравський,
А.	Грушецький, І. Коперниць-
кий, Г. Оссовський, Л. Дзедзі-
цький та багато інших.
У 1854 р. історик В. Збо¬
ровський опублікував «язи-
чієм» статтю «Скала над
Бубнищами»21, у якій зробив
короткий популярний опис
скельного комплексу. Автор
висловив переконаність у
тому, що пам'ятка є скельним
святилищем з доісторичних
часів. Він доводив, що скель¬
ні твердині в Уричі й Бубни¬
щі подібні за походженням і
призначенням. Додатковим
аргументом створення їх
у дохристиянський період
була, як вважав автор, від¬
сутність хрестів.
20 Bielowski A. Boldy na Sokołowem w Polanicy / A. Bielowski // Przyjacel Ludu. - Leśno, 1839. - № 5.
21 «ъ» [Зборовський В.]. Скала над Бубнищами / «ъ» [В. Зборовський] // Отечественный сборник. - Відень, 1854. - № 1-4;
Скала над Бубнищами // Газета школьна. Рочник IV. - Львовъ, 1878. - № 17-18.
16

Польський історик і пись¬
менник Юзеф Крашевський
у своїй праці «Sztuka u
Słowian, szczególnie w Polsce
i Litwie przedchrześcianskiej»,
виданій у м. Вільно 1860 p.,
також приділив увагу скель¬
ному храму в Бубнищі. Він
назвав його найдавнішою
язичницькою пам'яткою
слов'ян, одночасно порів¬
нюючи з індійськими па¬
годами. «Полянські болди,
- зазначав він, - святиня-мо-
ноліт на індійський зразок,
як старі пагоди, викуті в
скалі, а скоріше ціла гора
замінена людською рукою у
святиню. Не є вона так вель¬
ми оздоблена, так вражаюче
високомистецьки виконана,
як божниці в горах Елефан-
та, Кеннері й т. д., але має
щось від східного характе¬
ру і нагадує велетенські ін¬
дійські пагоди. Тут бачимо
живий зв'язок будівництва
слов'янського зі східноін-
дійським. Це не є однорідна
і одного часу справа, але
поступово в різних епохах
перероблена будова, яку
відносно призначення і
потреби домуровано, куто
й розширено. Високі піра¬
мідальні стародавні вежі «в
скалах викуті, з яких одна
має вигляд людської голови
на вершині, є, очевидно, за¬
лишками святині. До неї та¬
кож належать викуті кімна¬
ти. Підмурівки, а також рови,
частина сходів походять з
часів, коли це місце пере¬
творено на твердиню»22.
Не маючи повної інформа¬
ції про реальні наскельні
петрогліфічні комплекси в
Бубнищі, що позначилось
на деяких узагальненнях
Ю. Крашевського, як й І. Ва-
гилевича, одночасно вра¬
жає їх наукова інтуїція, що
проявилась у відстоюванні
ідеї стародавнього святи¬
лища, яке супроводжується
наскельними графічними,
барельєфними і скульптур¬
ними зображеннями. До
того ж, Ю. Крашевський
першим висловив думку, що
святиня могла мати й обо¬
ронний характер.
Наприкінці 1860-1870-хрр.
Яків Головацький опубліку¬
вав кілька статей, присвяче¬
них скельним старожитно-
стям у Бубнищі та Розгірчому.
У своїй доповіді на Першому
археологічному зїзді в Мо¬
скві 1869 р. він згадав про
пам'ятку в Бубнищі. Я. Голо¬
вацький вважав, що в Розгір¬
чому, Бубнищі спочатку були
святилища кельтів, однак, на
противагу І. Вагилевичу, за¬
перечував наявність там ста¬
родавніх рун і написів.
У 1878 р. пам'ятку в Буб¬
нищі детально обстежили
польські археологи Адам
Кіркор і Владислав Приби-
славський. Результати до¬
сліджень були опубліковані
1879 р. в статті А. Кіркора
«Boldy w Stryjskiem» у тре¬
тьому томі Антропологічної
комісії Краківської академії
наук23. На початку А. Кір¬
кор зазначив, що місцеве
населення не знає слова
«болди», а скельний масив
називає «Камінь». Скельний
комплекс справив на до¬
слідника сильне враження.
«Без перебільшення можна
сказати, - зазначав він, - що
це є найвизначнішою ста¬
родавньою пам'яткою не
тільки в нашому краї, а й у
Європі. Те поєднання сили
природи, яка кинула в те
місце таку велику масу ка¬
менів, з людською рукою,
яка тут важко працювала,
22 Kraszewski J. Sztuka u Słowian, szczególnie w Polsce i Litwie przedchrześcianskiej / J. Kraszewski. - Wilno, 1860. - S. 106-109.
23 Kirkor A. Boldy w Stryjskiem / A. Kirkor // Zbiór wiadomości do antropologii krajowej wydany staraniem komisyi antropologicznej
akademii umiejtności w Krakowie. Tom III.-Kraków, 1879.-S. 45-61.
17

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ БУБН ИЩА,
АБО ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ
аби вдихнути в неї життя,
яка тут кувала, створювала
вівтарі, робила переходи на
недоступні висоти, не лише
вражає, але переносить нас
до епохи передісторичної,
підносить гідність людини,
можливо аборигена цієї
землі, який з далекого мо¬
року минулого в тих мер¬
твих каменях залишив нам
живий слід своєї думки,
своєї праці й навіть своїх
знань»24.
Попри деякі критичні за¬
уваження, А. Кіркор загалом
підтримав висновки І. Ваги-
левича й А. Бельовського,
високо оцінив дослідження
Ю. Крашевського. Зроблені
І. Вагилевичем обміри в саж¬
нях і стопах А. Кіркор пере¬
вів у метричну систему.
Слідом за І. Вагилевичем
дослідник повторив опис
Бубнищанських скель, ви¬
кутих печер, валів і ровів, у
низці випадків висловлюю¬
чи свої критичні зауважен¬
ня. Автор звернув увагу на
викуті верхню і нижню га¬
лереї біля першої печери,
подав їх розміри. А. Кіркор
вважав, як і А. Бельовський,
що верхня галерея мала
ритуальне призначення. На
відміну від І. Вагилевича, він
24 Ibid.-S. 47.
доводив, що великий ку¬
товий вруб над верхньою
галереєю є не місцем стику
скелі й прибудови, а вели¬
ким трикутним сакраль¬
ним символом. Невідомого
призначення були ніші в
ущелині за першою пече¬
рою. А. Кіркор повідомив,
що розвал стін, які були до¬
муровані до викутої другої
печери, розібрано каме¬
ральним надлісничим Ша-
лером на початку 1840-х pp.,
а також очищено весь про¬
стір між скелями, у зв'яз¬
ку з відвіданням пам'ятки
австрійським архікнязем
Фердинандом д'Есте. До¬
слідник не запропонував
жодних здогадок стосовно
призначення пристінних
лав у першій і третій пече¬
рах. Він поставив під сумнів
висловлену І. Вагилевичем
думку, що чотирикутна ве¬
лика заглибина веде до під¬
земних льохів, вважаючи її
криницею для зберігання
дощової води, однак пого¬
джувався з ним у тому, що
великий округлий камінь
на другому рівні південного
крила рухався від подуву
вітру чи дотику людини, по¬
силаючись на побутування
подібних прикладів у куль¬
турі стародавніх народів.
Він вважав, що ще один
такий ритуальний камінь
знаходиться на стіжкува¬
тої форми брилі у східному
крилі скельного комплексу.
Як й І. Вагилевич, А. Кіркор
висловив здогад, що вику¬
та чотирикутна заглибина
могла слугувати для розмі¬
щення там ідола.
Поданий А. Кіркором опис
пам'ятки справляє враження,
що дослідник на найвищий,
третій рівень не піднімався;
його спостереження по¬
верхні скель східного крила
є загальні, іноді плутані. Ог¬
лядаючи скелю Одинець, він
висловив припущення, що
на її вершині є кількаметро¬
ве зображення ящера. Опис
західного крила скельного
комплексу дослідник прак¬
тично повторив за І. Ваги¬
левичем і А. Бельовським
з єдиним застереженням
щодо наявності там великого
вівтарного каменя.
Підсумовуючи свій опис
Бубнищанських скель,
А.	Кіркор зазначив: «Ми
намагались, наскільки це
можливо, описати болди в
Поляниці й Розгірчому, го¬
ловно звертаючи увагу на
сліди людських рук, які зу-
18

міли використати величезні
камені й створити з них для
себе святині, пристосував¬
ши їх до своїх понять і ре¬
лігійних обрядів. Кажемо
святині, бо не можна навіть
придумати іншого застосу¬
вання тих старожитностей.
У Поляниці в історичну й
християнську епохи та свя¬
тиня могла бути застосова¬
на до оборонних цілей і з
того часу могли залишатись
домурування у верхній хаті.
Стосовно того - хто і коли ті
камені до потреби і вжитку
застосовував? Категорич¬
на відповідь неможлива...
Очевидно, що не хорвати
були засновниками тих свя¬
тинь, а скоріше бесси, або
біесси, народ дакійського
походження, який з Фракії
переселився в околиці Кар¬
пат»25. Версії А. Кіркора, як й
І. Вагилевича, в трактуванні
Бубнищанського феномена,
незважаючи на цілу низку
застережень, слід визнати
такими, що найбільш повно
відобразили основні ета¬
пи, характер і особливості
пам'ятки в усій довоєнній
історіографії.
Версія А. Кіркора про
Бубнищанську пам'ятку
як святилище бессів була
розвинута відомим галиць¬
ким істориком Омеляном
Партицьким, який у своїй
«Старинній історії Галичи¬
ни», спираючись на праці
античних авторів, історію,
етнографію і мікротопоні-
мію краю, обґрунтовував
ідею про гето-фракійське
походження слов'ян. На
думку О. Партицького, ге¬
то-фракійське плем'я бессів
(more Bessorum), що в VI ст.
до н. е. жило вздовж Дні¬
стра, в Бескидах, Бессарабії
і пониззі Дунаю, мало свої
головні святині в Карпатах,
де поклонялося божеству
Зальмі (Кронос), пов'язано¬
му з астральним культом,
пошановуючи його, як Гера¬
кла. О. Партицький вважав,
що Бубнищанський храм
був головною святинею
бессів. їм приписував також
печерні комплекси вздовж
Дністра. Сучасними нащад¬
ками бессів О. Партицький
вважав бойків26.
Пам'ятці в Бубнищі відве¬
дено помітне місце у твор¬
чості Івана Франка, який у
1870-1880-х pp. тут часто
бував. Він вважав, що ста¬
рожитності в Бубнищі, Уричі,
Розгірчому походять з до¬
історичних та дуже давніх
історичних часів й один з
перших висловив думку про
те, що печерний скельний
комплекс у Бубнищі в княжі
часи, очевидно, був обо¬
ронним монастирем. Буб-
нищанським старожитно-
стям письменник присвятив
кілька своїх поезій, зокрема
«Бубнище» (1881) та «Ман¬
дрівнича хронічка» (1884)27.
Не оминув увагою Бубни¬
ще і відомий галицький іс¬
торик та археограф Антон і й
Петрушевич, який у своєму
«Додатку до Зведеного Га¬
лицько-руського літопису
за 1700-1772 pp.», видано¬
му в 1897 p., зазначив, що
укріплення в Уричі й Бубни¬
щі були побудовані в часи
володарювання галицьких
князів і зазнали знищення
в другій половині XIV ст. під
час польсько-угорських за¬
гарбницьких воєн.
А.	Петрушевич першим
звернув увагу на те, що
25 Ibid.-S. 57-58.
26 Партицький 0. Старинна історія Галичини. Т. 1 / 0. Партицький. - Львів, 1894. - С. 119,167-169.
27 Франко І. Зібрання творів у п'ятдесяти томах. Т. 2. Поезія /1. Франко. - K., 1976. - C. 314-316; Т. 3. Поезія. - K., 1976. -
C. 253-262.
19

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ БУБН ИЩА,
АБО ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ
урочище, де стоять скелі
в Бубнищі, місцеве насе¬
лення здавна називало
Городищем. «Тобто тут зна¬
ходився городок, - писав
він, - якого назва є подіб¬
на до кам'яної твердині в
Уричі»28. Дослідник вважав,
що скельні укріплення в
Бубнищі й Уричі були голов¬
ними гірськими фортецями
галицьких князів, про які
літописець писав у «Слові
о полку Ігоревім», що вони
«підпирали гори угорські
своїми залізними полками,
заступали королям (угор¬
ським) путь у верхів'ях рік
Сяну, Дністра і Стрия»29.
Походження топоніма
«Бубнище» А. Петрушевич
пояснював тим, що ске¬
лі «при кожному ударі чи
оклику видають звук, відго-
лос, або по простонарод¬
ному сказавши бубнять,
дуднять». Однак він припу¬
скав, що «в слові Бубнище
може скриватись чуже сло¬
во, так, як в новогрецькій
мові буба означає підземну
печеру, погріб»30.
У1887 р. у 8 томі «Słownika
geograficznego»31 Людвіком
Дзедзіцьким була опубліко¬
вана перша історіографічна
стаття з проблеми Бубнища.
Автор зосередив свою ува¬
гу на описі концепцій І. Ва-
гилевича, А. Бельовського,
а найбільше А. Кіркора.
На початку XX ст. Буб-
нищанська пам'ятка стала
предметом вивчення нової
генерації істориків і ар¬
хеологів - В. Антоновича,
М. Грушевського, В. Деме-
трикевича, В. Карповича
(Б. Януша)та інших.
У 1900 p., у ході підготов¬
ки третього тому «Історії
України-Руси», «городок
Бубнища» оглянув Михай¬
ло Грушевський. У другому
томі своєї праці він помістив
замітку «Скальні городки й
печери», в якій виступив з
критикою версії А. Кіркора
про «конструкції з дуже ран¬
ніх часів, поганські сьвятощі,
храми», порівняв пам'ятку в
Бубнищі зі «скальними мо¬
настирями середнього Дні¬
стра та рішучо висловив ся
проти гадки, мов би тут були
якісь передісторичні осе¬
лі - робота камінна, цегляні
конструкції на цементі й т. и.
вказують рішучо на далеко
вищу, й пізнійшу культуру»32.
М. Грушевський зробив
короткий опис скельного
«городка»; вважав, що це
залишки оборонного мо¬
настиря, зазначивши, що
«сі печери й замки могли
переходити ріжні стадиї.
Подібно як печери копані в
лесі Подніпров'я дуже часто
були мешканнями передіс¬
торичного чоловіка й ріж-
ними сховинами, перше ніж
стати притулком анахорета,
так могло бути з вибитими
в карпатських вапняках пе¬
черами Галичини; (в печері
коло Сільця були знайдені
такі передісторичні остан¬
ки, неолітичної культури).
Монастир часом потрібував
укріплень і ставав оборон¬
ним замком. З другого боку
традиція про монастир мог¬
ла з'являти ся ex post - нею
об'яснювано призначеннє
таких печер»33.
28 Петрушевич А. Дополненія ко сводной Галицко-русской літописи съ 1700 по 1772 годъ изданной въ Львові 1887 года.
Насть II / А. Петрушевич. - Львовъ, 1897. - С. 165.
29 Там само.
30 Там само.
31 Słownik geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. - Т. VIII. - Warszawa, 1887. - S. 564-567.
32 Грушевський M. Історія України-Руси. - Т. II. XI—XIII вік / М. Грушевський. - K., 1992. - C. 579.
33 Там само. - C. 580.
20

У 1903 р. з великою стат¬
тею про старожитності в
Бубнищі, Уричі, Розгірчому
виступив краківський архе¬
олог Володимир Деметри-
кевич. Його праця «Groty
wykute w skałach Galicyi
Wschodniej pod względem
archeologicznym» потре¬
бує детальнішого розгляду.
Свою мету дослідник вба¬
чав у тому, щоби «зайнятись
тими штучними печерами і
критично оцінити їх значен¬
ня археологічне з сучасно¬
го стану науки»34.
Використовуючи найно¬
віші на той час наукові ар¬
хеологічні методики й по¬
зитивістські методологічні
підходи, В. Деметрикевич
спробував довести необ¬
ґрунтованість тверджень
І.	Вагилевича, А. Бельов-
ського, А. Кіркора та інших
дослідників про доісторич¬
не походження пам'ятки та
її сакральний характер на
першому етапі існування.
При цьому автор дозволяв
собі звинувачувати своїх по¬
передників у фантастичних
домислах і надмірній прив'я¬
заності до місцевої усної
традиції. «З позицій сучасних
наукових методів досліджен¬
ня, - писав він, - намагаюся
шляхом порівняльних студій
інших подібних пам'яток у
краї кинути певний промінь
світла на предмети людської
праці в болдах поляницьких,
не як це досі роблено, пу¬
скаючись винятково на поле
довільних фантастичних до¬
мислів і комбінацій, або та¬
кож надавати великого зна¬
чення місцевим переказам.
Я особисто відверто мушу
визнати, що дуже скептично
є настроєний стосовно на¬
родних передань. Вважаю,
що якщо десь народні пере¬
кази мають якесь найменше
значення для археології,
то з певністю (не - М. К.)
у Східній Галичині, де народ є
мало освічений»35.
Мальовничо пощерблені
часом скелі, на думку В. Де-
метрикевича, були причи¬
ною «фантастичних» описів
болдів І. Вагилевичем, А. Бе-
льовським та А. Кіркором.
Під гаслом «сучасної нау¬
кової критики» дослідник
констатував факт викуття
печер металевими знаряд¬
дями, наявність заглибин
для дверних завіс, що вка¬
зувало на появу викутих
печер в історичну епоху.
Однак залишалось не з'ясо¬
ваним саме їх призначення,
як і пристінних лав, верх¬
ньої галереї над першою
печерою. Бракувало також
детальнішої хронологіч¬
ної атрибуції. Продовгуваті
пристінні ніші в ущелині, як
і всі округлі й чотирикутні
заглибини, було віднесено
до будівельних елементів.
Порівнюючи забудови
першого і другого рівнів,
викуті печери, домуруван-
ня, В. Деметрикевич дійшов
висновку, що їх технічне ви¬
конання, розміри і форми
вказують на пам'ятку істо¬
ричних часів, призначену
для проживання людей і
господарської діяльності.
Проте дослідник визнавав,
що давні забудови з плином
часу могли зазнавати змін,
перебудови, реконструкції,
у зв'язку з чим виковували¬
ся нові вруби, що значно
ускладнює хронологічну
періодизацію будівельних
періодів.
34 Demetrykiewicz W. Groty wykute w skałach Galicyi Wschodniej pod względem archeologicznym / W. Demetrykiewicz // Materiały
antropologiczno-archeologiczne i etnograficzne, wydane staraniem Komisyi antropologicznej Akademij umietnosci w Krakowie. -
Т. VI.-Kraków, 1903.-S. 59-60.
35 Ibid.
21

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ БУБНИЩА,
АБО ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ
В.	Деметрикевич також
критично висловився про¬
ти версій деяких дослід¬
ників стосовно скельного
храму. Що стосується «на¬
думаних вівтарів і фігур
божеств, яких вбачали в
болдах полянських деякі
автори, - писав він, - як
Вагилевич, далі автор опи¬
су в «Przyjacielu Ludu», а
частково також Кіркор, то
вивчивши особисто дуже
детально, сумлінно і пред¬
метно справу на місці, мушу
засвідчити, що всякі подіб¬
ні припущення є реально
не обґрунтовані, оскільки
так звані вівтарі і фігури є
камені цілком природні,
яким самі сили природи
надали певного моделюн-
ку, що може нагадувати,
особливо з відстані, різні
ніби вирізьблені постаті,
наприклад велетенського
лежачого лева з піднятою
головою (що видно навіть
на візерунках на таблиці
XIX зліва вгорі), ніби сфінкса
або пса, далі турка в завою,
гігантської лежачої ящірки і
т. п.»36 Скептично автор ви¬
словився і про камені, що
рухаються, вважаючи все
це витвором природи.
Аналізуючи твердження
ряду археологів старшого
покоління, які відстоювали
ідею про те, що Бубнищан-
ська, як і Уричанська та
Розгірчанська, пам'ятки є
скельними святилищами, а
печери і гроти були викуті
крем'яними знаряддями,
як це науково доведено на
скельних комплексах біля
ріки Петіт-Морін у депар¬
таменті Марна (Франція),
В.	Деметрикевич наполя¬
гав, що така практика була
рідкісна, пов'язана зі збігом
надзвичайних обставин,
зокрема недоторканістю і
збереженістю наскельних
артефактів з часів неоліту,
а також м'якістю кам'яних
порід37.
Щоб вичерпати всі мож¬
ливі шляхи і способи дослі¬
дження, В. Деметрикевич
провів розкопки в різних міс¬
цях, наближених до скель¬
ного комплексу. Відсутність
будь-яких археологічних
знахідок була ще одним ар¬
гументом для спростування
версії доісторичного похо¬
дження пам'ятки. На відміну
від Урича, тут не вдалося ви¬
явити й історичних джерел,
які б проливали світло на
походження і призначення
печер, гротів, забудов.
Закликаючи дослідників
керуватися у своїх наукових
методиках перш за все по¬
требами щоденного життя,
наявними археологічними
артефактами і таким чином
шукати розгадки проблеми,
В.	Деметрикевич вважав,
що підстав для висновку
про доісторичний сакраль¬
ний характер пам'ятки в
Бубнищі немає. Разом з
тим, зважаючи на резуль¬
тати дослідження печер і
гротів монахів Середнього
Подністров'я, проведеного
В.	Антоновичем, автор вба¬
чав у них певну аналогію зі
старожитностями в Бубни¬
щі й Розгірчому, посилаю¬
чись на подібну техніку ви¬
ковування скельних гротів
і печер.
Стаття В. Деметрикевича
справила значний вплив
на наукову спільноту. З того
часу ніхто з дослідників не
наважувався відкрито ви¬
ступити з твердженням про
наявність у Бубнищі доісто¬
ричного скельного святи¬
лища. Адже, справді, для
цього були потрібні нові,
дуже вагомі аргументи. І ці
36 Ibid.-S. 58-59.
37 Ibid.-S.57.
22

вагомі аргументи в Бубнищі
є, вони підтверджують пра¬
вильність усної народної
традиції, тверджень І. Ва¬
гилевича, А. Бельовського,
А.	Кіркора та інших, однак
їх ніхто не шукав і вони досі
залишались не зауважени¬
ми. Незважаючи на запев¬
нення В. Деметрикевича,
що він вивчав «особисто
дуже детально, сумлінно і
предметно справу на міс¬
ці», пам'ятка так і не була
системно досліджена, а вся
увага зосереджувалась на
викутих у скелі печерах і
врубах.
Книга Корнила Устияно-
вича «Три цікаві загадки»
також торкалась пам'яток
у Бубнищі й Уричі; дослід¬
ник звернув увагу на те,
що вони все ще недостат¬
ньо вивчені. Однак його
публікація мала загальний
характер і не містила нової
інформації38.
Коротенькі описи довід¬
кового характеру про Буб-
нищанські старожитності за¬
лишив галицький археолог
Василь Карпович (Богдан
Януш) у своїй праці «Zabytki
przedhistoryczne Galicyi
Wschodniej». В їх оцінці ав¬
тор спирався на тверджен¬
ня В. Деметрикевича, повто¬
рюючи за ним висновок про
те, що в Бубнищі й Поляниці
були скельні монастирі, по¬
дібні до розміщених у Се¬
редньому Подністров'ї та
Криму; звернув увагу на те,
що в їх околиці слідів життя і
діяльності доісторичних лю¬
дей не виявлено. При цьому
В.	Карпович подав докладну
бібліографію пам'ятки39.
20—30-ті pp. XX ст., незва¬
жаючи на те, що Бубн и ще
викликало інтерес відомих
археологів - Т. Сулімір-
ського, Ю. Пеленського,
Я. Пастернака, М. Смішка,
істориків - С. Томашівсько-
го, М. Кордуби, І. Крип'яке-
вича, Т. Коструби та інших,
не відзначилися великою
кількістю публікацій. Відо¬
мий український археолог
Ярослав Пастернак у своїй
статті «Старовинний замок
Тустань», опублікованій
1938 p., звернув увагу на те,
що «У селі Уричі збереглася
досі дуже рідка й тим цін¬
ніша українська пам'ятка -
останки скельного замку із
княжих часів, який разом із
подібним другим замком у
недалекому Бубнищі пиль¬
нував у цьому місці півден¬
ної границі перемишлян-
ського князівства від ласих
на воєнну здобич угрів»40.
Наявність у кладці дерев'я¬
них конструкцій, а в розчині
- домішок попелу і вугілля,
за аналогією з фундаментом
катедри в Крилосі, дала під¬
ставу Я. Пастернаку датувати
пам'ятку княжим періодом.
У радянські часи інте¬
рес до Бубнища не згасав.
У 1957 р. археолог О. Ра-
тич опублікував довідник
«Древньоруські археоло¬
гічні пам'ятки на території
західних областей УРСР»41.
На початку 60-х pp. XX ст.
археологічні розкопки в
Уричі й Бубнищі провів
П. Раппопорт, датуючи па¬
м'ятки X—XIII ст.42. Розвідкові
розкопки в Бубнищі в 1969 р.
здійснив київський архео¬
лог В. Гончаров; результати
їх дали вченому підстави
38 Устиянович К. Три цікаві загадки / К. Устиянович. - Чернівці, 1902.
39 Janusz В. Zabytki przedhistoryczne Galicyi Wschodniej / В. Janusz. - Lwów, 1918. - S. 104-105.
40 Пастернак Я. Старовинний замок Тустань / Я. Пастернак // Життя і знання. - Львів, 1938. - Ч. 1. - С. 18.
41 Ратич 0. Древньоруські археологічні пам'ятки на території західних областей УРСР / 0. Ратич. - K., 1957.
42 Раппопорт П. Военное зодчество Западно-Русских земель X-XIV века / П. Раппопорт // Материалы и исследования по архе¬
ологии СССР.-Л., 1967.-№ 140.
23

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ БУБНИЩА,
АБО ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ
стверджувати, що фортеця
в Бубнищі існувала напри¬
кінці XII - на початку XIII ст.
і відігравала важливу роль
в обороні Галицько-Волин¬
ського князівства. «Укрі¬
плення в Бубнищі, - писав
він, - яке пізніше дістало
назву Скелі Довбуша, разом
з іншими фортецями, що
постали на карпатських пе¬
ревалах. .. не раз боронили
руські землі від ворога...
особливо під час татарської
навали»43.
У кінці 70-х - першій по¬
ловині 80-х pp. XX ст. ар¬
хеологічні дослідження
Урича проводив львівський
археолог Михайло Рожко.
Разом із археологом Юрієм
Лукомським він одночасно
здійснив невеликі розвідко-
ві розкопки і в Бубнищі. До¬
слідники зосередились на
системі в'їзного підйомного
мосту та забудовах. Скель-
но-печерний комплекс був
віднесений ними до оборон¬
ної фортеці, яка в X—XIII ст.
виступала східним форпо¬
стом Соляного шляху, що
пролягав від карпатських
перевалів до торгових цен¬
трів Прикарпаття, а далі до
Галича й Києва.
Івано-Франківський ар¬
хеолог Богдан Томенчук у
1984 і 1987 pp. вивчав си¬
стему укріплень централь¬
ного майданчика скельного
комплексу. Ним встановле¬
но, що основою головної
оборонноїлініїбула дерев'я¬
на зрубна стіна довжиною
45 м, шириною 6 м і висотою
9 м. З північно-західного
боку розташований обо¬
ронний рів шириною 14 м
і глибиною понад 4 м та зов¬
нішній оборонний вал ши¬
риною 6 м, на вершині якого
простежено сліди окремої
оборонної стіни-частоко-
лу. Дослідження забудови
майданчика показали на¬
явність потужного куль¬
турного шару XIV—XVII ст. з
великим вмістом кераміки і
кахлів. Крім того, було знай¬
дено залишки дерев'яної
прибудови шириною 4 м,
яка мала житлово-гос-
подарське призначення.
Культурного шару Х-ХІІІст.
вчений не виявив, що дало
йому підставу говорити
лише про існування тут
монастирського оборон¬
ного комплексу, подібного
до інших пізньосередньо-
вічних скельно-печерних
монастирів-скитів Подні¬
стров'я і Карпат.
Опис пам'ятки в Бубнищі
зробив також івано-фран-
ківський архітектор Зино¬
вій Соколовський, який
висловив припущення про
те, що скельний масив був
освоєний людьми ще з ча¬
сів палеоліту. Описуючи
викуті в скелі печери, він
звернув увагу на те, що «фа¬
сад входу до (першої - М. К.)
печери разом з нішами
згори оконтурений двома
похилими лініями, викар-
буваними в моноліті скелі.
З деякої відстані вони на¬
гадують фронтон будівель
античних часів або ж фаса¬
ди романських костьолів,
ніяких слідів будь-яких при¬
будов із фасаду, які б вико¬
ристовували ці заглиблен¬
ня для упору конструкцій,
немає, хоч в інших місцях
комплексу такі сліди до¬
сить явно простежуються.
Безпідставне також твер¬
дження про те, що це були
жолоби для відведення до¬
щових вод. Для цього вони
занадто малі й розташовані
абияк. Тому декоративне
призначення цих контурів
фронтону найімовірніше»44.
43 Скворій Р. Скелі Довбуша / Р. Скворій, В. Гончаров // Пам'ятки України. - 1970. - № 4. - С. 43.
44 Соколовський 3. Печерний комплексу Бубнищі /3. Соколовський //Жовтень. -1976. - № 9. - С. 149.
24

3. Соколовський піддав
сумніву поширену в кра¬
єзнавчій літературі версію
про те, що пристінні лави
в першій печері викорис¬
товувалися для відпочинку
сторожі; найвірогідніше їх
призначення, на його дум¬
ку, - культове або громад¬
ське. В ущелині, що за пер¬
шою печерою, автор вбачав
наявність другого поверху.
Дерев'яна двоповерхова
споруда мала бути й над
викутими печерами. Скель-
но-печерний комплекс, за
версією 3. Соколовського,
міг бути вирубаний фракій¬
цями або тиверцями.
В опублікованій 1989 р.
статті «Про "поганські каме¬
ні" в Карпатах» львівський
археолог Микола Бандрів-
ський звернув увагу на
сакральні аспекти петрог-
ліфічного комплексу Урича,
характерною особливістю
якого є велика концентра¬
ція зображень символіки
у вигляді кругів і дисків,
згрупованих дослідником
у 5 типів. На думку автора,
пам'ятка датується періо¬
дом фракійського гальшта-
ту і скіфського часу45.
Інтерес до Бубнища за
роки незалежності України
набув нової динаміки. Уже
згаданий М. Бандрівський
у своїх археологічно-ре-
лігійних нарисах «Сваро-
жі лики», виданих 1992 p.,
описав маловідомі факти
відкриття ряду дохристиян¬
ських сакральних пам'яток,
виявлених у Західній Укра¬
їні. В нарисі «Іван Вагиле¬
вич про наскельні рунічні
написи в Карпатах» автор
подав рунічні знаки, вияв¬
лені І. Вагилевичем у Буб¬
нищі й Розгірчому, які, за
словами останнього, ство¬
рені в дохристиянський і
християнський періоди.
М. Бандрівський висловив
переконаність у тому, що
скельний комплекс у Роз¬
гірчому спочатку був язич¬
ницьким святилищем. На
підтвердження своєї дум¬
ки навів слова дослідника
давньоруської архітектури
і церковного будівництва
Р. Сулика: «Що стосується
первісного призначення
цих скель, то цілком можли¬
вим було їх використання
як місця для ідолопоклон¬
ства. На це вказують довба¬
ні невеликі сходи, які йдуть
праворуч пізніших, більших
і перериваються терасою,
що вела від верхньої цер¬
кви до місця, де стояв об¬
раз. Другим доказом цієї
версії може служити один з
видовбаних отворів на вер¬
шині скелі, де міг стояти Сві-
товид. Наступні розбудови
стосуються, очевидно, XIII-
XVI століть і пов'язані з пе¬
ребуванням тут монахів»46.
На вершині Бубнищан-
ських скель М. Бандрів¬
ський виявив «шість штуч¬
но викутих жолобковидних
заглиблень діаметром до
півметра, які не могли мати
якогось практичного вико¬
ристання (скажімо, в кон¬
струкціях дерев'яної забу¬
дови XII—XIII ст.), а, можливо,
були викуті раніше і вико¬
ристовувались як жертовні
ями»47. Висловлене припу¬
щення не переросло в кон¬
цепцію. Дослідник був за
крок до відкриття, але так і
не зробив його. В наступно¬
му нарисі цього ж видання
автор зосередився на ана¬
лізі урицьких наскельних
кругів, які, на його думку,
були запозичені з Балкан.
45 Бандрівський М. Про «поганські камені» в Карпатах / М. Бандрівський // Археологія. -1989. - № 3. - С. 109-116.
46 Бандрівський М.Сварожі лики. Археологічно-релігіезнавчі нариси з історіїЗахідноїУкраїни/М. Бандрівський. -Львів, 1992.
-С. 12.
47 Там само.
25

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ БУБНИЩА,
АБО ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ
Про посилення інтересу
до скельно-печерних комп¬
лексів України свідчила на¬
укова конференція «Скелі й
печери в історії та культурі
стародавнього населен¬
ня України», яка відбулась
1995 р. у Львові. В опублі¬
кованих матеріалах конфе¬
ренції археолог Б. Томенчук
на прикладі скельно-пе-
черних пам'яток у Бубни¬
щі, Межигірцях та Поділлі,
спираючись на проведені
там власні археологічні
розвідки, вкотре висло¬
вив думку про існування в
Карпатах та на Подністров'ї
групи пізньосередньовіч-
них наскельних укріплених
монастирів-скитів48. Така
концепція дослідника від¬
різнялася від тверджень
М. Рожка, який відстоював
думку про давньоруські
наскельні фортеці IX—XIII ст.
в Уричі й Бубнищі суто
військового характеру.
У цьому ж виданні вміщено
повідомлення М. Бандрів-
ського про місце петро-
гліфів Урича, які він датував
фрако-кіммерійським періо¬
дом, у наскельному мисте¬
цтві Карпато-Балканського
регіону.
У 1996 p. М. Рожко ви¬
дав свою працю «Тустань.
Давньоруська наскельна
фортеця»49, де у виснов¬
ках коротко згадав про
пам'ятку в Бубнищі. Через
три роки в колективній
монографії «Етногенез та
етнічна історія населення
Українських Карпат»50 він
опублікував розділ «Мі¬
ста, дерев'яне будівниц¬
тво, наскельні та оборонні
споруди Карпат IX—XIV ст.»,
у якому дещо розширив
матеріал, присвячений
Бубнищу. Як і в попередніх
виданнях, автор зробив
спробу визначити роль і
місце Бубнищанської фор¬
теці як східного форпосту в
захисті Соляного шляху та
трансконтинентальної ма¬
гістралі Португалія - Китай,
через яку відбувалася тор¬
гівля шовком. Дослідник
звернув увагу на спільні
риси в наскельній забудові
Бубнища й Урича IX—XIII ст.,
які були віднесені до рід¬
кісного феномена дерев'я¬
ної архітектури, що не має
аналогів у Центральній та
Південній Європі. Скель-
но-печерний та оборон¬
ний комплекс у Бубнищі він
датував XII—XVI ст.
У період незалежності
України дослідженням Буб-
нищанського скельно-пе¬
черного комплексу займа¬
лися краєзнавці, зокрема
Р. Скворій, 3. Слуцький,
Г. Бурнашов, 3. Федунків51.
Відомий краєзнавець Ро¬
ман Скворій, який багато
років вивчав Скелі Довбуша
в Бубнищі, у своєму буклеті
«Розгадка Бубнища?» зробив
спробу історіографічного
аналізу концепцій скельно¬
го замку, ще раз торкнувся
бубнищанських легенд і
переказів про принесення
тут у жертву Перунові п'яти
топок солі й 40 овець, та-
таро-монгольську навалу
48 Томенчук Б. До питання про наскельні фортеці Прикарпаття / Б. Томенчук//Скелі й печери в історії та культурі стародавнього
населення України. Збірник тез, повідомлень та доповідей. - Львів, 1995. - С. 117-118.
49 Рожко М. Тустань. Давньоруська наскельна фортеця / М. Рожко. - K., 1996.
50 Рожко М. Міста, дерев'яне будівництво, наскельні та оборонні споруди Карпат IX—XIV ст. / М. Рожко // Етногенез та етнічна
історія населення Українських Карпат. Т. 1. Археологія та антропологія. - Львів, 1999. - С. 361-460.
51 Скворій Р. Розгадка Бубнища? / Р. Скворій. - Брошнів, 2005; Бурнашов Г. Скелі Довбуша. Нарис / Г. Бурнашов. - Івано-Фран-
ківськ, 1994; Стьоганцева 0. Фортифікаційні складові скельного комплексу «Бубнище» та його функціональне використання /
0. Стьоганцева, 3. Федунків // Замки України: дослідження, збереження, використання. - Галич, 2011. - С. 236-249.
26

і т. п. Однак, не володіючи
відповідною археологічною
базою, новими історичними
джерелами, краєзнавці, в
основному, повторювали у
своїх публікаціях висновки
попередніх дослідників.
Таким чином, вивчення
пам'ятки в Бубнищі впро¬
довж майже 200 років за¬
свідчило великий інтерес
до неї наукової громад¬
ськості краю, результатом
чого стали десятки публі¬
кацій відомих істориків і ар¬
хеологів, які відзначались
різним ступенем наукової
аргументації та доказо¬
вої бази. Упродовж усього
XIX ст. в оцінці Бубнищан-
ських старожитностей до¬
мінувала концепція про
їх сакральний характер і
доісторичне походжен¬
ня. Вона була сформова¬
на старшим поколінням
українських і польських
істориків та археологів,
перш за все І. Вагилевичем,
А.	Бельовським, Ю. Крашев-
ським, А. Кіркором. Однак
на початку XX ст. молодша
генерація польських і укра¬
їнських вчених виступила
з принципово інших пози¬
цій, відстоюючи тезу про
суто історичне походжен¬
ня пам'ятки з княжих часів,
прирівнюючи її до печер¬
них монастирів Середнього
Подністров'я і Криму. Знач¬
ну роль в утвердженні такої
думки відіграв археолог
В.	Деметрикевич. У резуль¬
таті археологічних дослі¬
джень Урича і Бубнища
впродовж 60-90-х pp. XX ст.
розмаїття версій ще біль¬
ше звужувалося і зводи¬
лося до твердження, за
яким названі скельно-пе-
черні комплекси розгля¬
далися винятково як обо¬
ронні фортеці IX-XVI ст.
Усе це мало своїм негатив¬
ним наслідком той факт, що
дослідження сакральної
складової пам'ятки, її комп¬
лексне вивчення відсува¬
лося на периферію і так і не
стало повноцінною науко¬
вою версією.

АБО САКРАЛЬНА ТОПОГРАФІЯ
СВЯТИЛИЩА
^ М	1	X ]
Коли я, волоёарщ сяяло в небесах... ]
• v.	3пісніІнанні

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА
Вивченню скельно-пе¬
черного комплексу в
Бубнищі передували
інтенсивні дослідження ін¬
ших сакральних пам'яток
Українських Карпат. Вони
розташовані вздовж гір біль¬
ше ніж на 300 км, від с. Спас
Старосамбірського району
Львівської області, за 7 км
від українсько-польського
кордону до с. Непоротове
Сокирянського району Чер¬
нівецької області. В резуль¬
таті проведених упродовж
останніх десяти років по-
шуково-розвідкових дослі¬
джень у гірських частинах
Чернівецької, Івано-Фран¬
ківської та Львівської облас¬
тей, вдалось локалізувати
понад 50 стародавніх скель¬
них храмів і ритуальних ка¬
менів, на місці яких згодом
виникли середньовічні й
новочасні монастирі. У ході
їх обстеження актуалізовано
важливу проблему, пов'яза¬
ну з сакральною географією,
закономірностями розташу¬
вання пам'яток. Виявилося,
що стародавні скельні хра¬
ми розміщені не в глибині
Карпат, а тягнуться лініями
з південного сходу на пів¬
нічний захід на межі гір і рів¬
нини.
Регіональна локалізація
Карпатського поясу скель¬
них святилищ виглядає
таким чином. На території
Буковинської Гуцульщини
(Чернівецька область) їх ви¬
явлено 6, Галицької Гуцуль¬
щини (Івано-Франківська
область) - 36, Галицької
Бойківщини (Івано-Франків¬
ська і Львівська області) - 9.
Найбільша їх концентрація
спостерігається в Косів-
ському районі Івано-Фран¬
ківської області - 19 храмо¬
вих комплексів. Переважна
їх більшість розташовані на
південно-східних схилах
гірських вершин висотою
300-700 м, неподалік від су¬
часних населених пунктів.
Окремі з них знаходяться
вище однієї тисячі метрів
над рівнем моря (Чорного-
ра, Писаний Камінь, Лисина
Космацька, Шепіт).
Про лінійне розміщення
стародавніх культових об'єк¬
тів у Європі стало відомо ще
в другій половині XIX - на
початку XX ст. Польський
дослідник Максиміліан Ба¬
рух у своїй книжці «Boże
stopki» (Warzawa, 1907) за¬
значав, що на Підляшші «в
напрямі з півночі на південь
проходить лінія каменів з
вирізьбленими слідами люд¬
ських стоп, знаками хрестів і
підков». У 1920-х pp. відо¬
мий англійський дослідник
А. Уоткінс увів поняття лей-
лінії. Однак лінійна структура
культових пам'яток Карпат
не є лей-лініями в класично¬
му західноєвропейському їх
розумінні, оскільки вони є не
лише природними об'єкта¬
ми, а лініями, що складають¬
ся зі скельних язичницьких
храмів і християнських мо¬
настирів.
Причини лінійного роз¬
ташування стародавніх
культових пам'яток вітчиз¬
няні й зарубіжні дослідники
пов'язують з тектонічними
розломами (лінеаментами)
земної кори, які маркують¬
ся періодичним виходом на
поверхню великих масивів
скель-пісковиків. Тектонічні
лінеаменти формують ор¬
тогональну (ромбовидну)
систему розломів, а також
природний ландшафт, ге¬
офізичні поля. Вздовж тек¬
тонічних розломів фіксу¬
ють первісне розселення
стародавнього населення,
найбільшу концентрацію
святилищ, піки густоти на¬
селення. Карта розломної
тектоніки Прикарпаття, під-
52 На ріках Вавілонських. З найдавнішої літератури Шумеру, Вавілону, Палестини. - K., 1991. - С. 72.
ЗО

Рисунок 4.
Скельні святи¬
лища на карті
тектонічних
розломів
Прикарпаття
готовлена на основі моно¬
графії «Геодинаміка Карпат»
(Київ: Наукова думка, 1985),
свідчить про велику тріщи¬
нуватість земної кори на
стику двох ландшафтів -
Карпатських гір і рівнини.
Морфоструктура розлом-
них зон формує рельєф, за
рахунок чого він урізнома¬
нітнюється, стає мозаїчним.
На вибір людиною місць
поселень великий вплив
має розмаїття рельєфу, зо¬
крема розташування і кру¬
тизна схилів, направленість
і висота гряди відносно
рози вітрів, які визначають
локальні кліматичні умови,
наявність широких річко¬
вих терас тощо.
Український вчений Р. Фур-
дуй, виявляючи зв'язок ста¬
родавніх культових споруд
з енергетичними зонами,
звернув увагу на взаємозв'я¬
зок стародавніх сакральних
пам'яток, розташованих у
зонах тектонічних розло¬
мів, з особливостями елек¬
тромагнітного й гравітацій¬
ного геопозитивних полів,
які благотворно впливають
на людей, тварин та інші
біологічні об'єкти. Відо¬
ма російська дослідниця
О. Ткаченко, простежуючи
кореляцію геоактивних зон
із розселенням стародавніх
народів і місцезнаходжен¬
ням культових пам'яток,
дійшла висновку, що зони
активних геологічних роз¬
ломів є сприятливими для
проживання людей. Так,
наприклад, більшість міст
Київської Русі виникли біля
активних розломів, а інтен¬
сивність їх зростання удвічі
більша від міст, заснованих
далеко від активних зон.
Вплив природного елек¬
тромагнітного поля на бі¬
осферу було переконли¬
во доведено ще в першій
половині XX ст. А. Чижев-
ським. Інтуїтивне розсе¬
лення в сприятливих для
людини місцях О. Ткаченко
пов'язує з конфігурацією ге¬
офізичних полів.
Одержані нею фізико-ге¬
ографічні характеристики
міст Київської Русі вказують
на пряму залежність густоти
населення, його здоров'я,
репродуктивних функцій від
активності магнітного поля
Землі. Велика концентрація
виявлених І. Русановою та
Б. Тимощуком культових
пам'яток Карпато-Дністров-
31

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА
ського регіону, на думку
О. Ткаченко, пов'язана з
потужними геоактивни-
ми зонами, своєрідними
«поясами сили», які вико¬
нують у різні часи певну
історичну роль. Це під¬
тверджується на клада н ням
більше 50-ти святилищ Кар¬
патського поясу скельних
храмів, виявлених нами за
останні 10 років, на карту
тектонічних розломів, зо¬
крема її 44-46 лінії (рисунок4).
Сприятливі для організму
людини території були осво¬
єні ще в пізньопалеолітичну
добу згодом стали місцем
розселення трипільської,
індоєвропейської та про¬
тослов'янської спільнот, про
що свідчить велика кількість
стародавніх сакральних
пам'яток.
Геоморфологічна про¬
блематика знаходиться за
Рисунок 5,
Камінь Колибач
біля с. Грабів
Рожнятівського
району
32

Рисунок 6.
Камінь
Колибач.
Скельне
святилище з
комплексом на-
скельних знаків
і символів
Рисунок 7.
Камінь
Довбуша біля
с. Суходіл
Рожнятівського
району
межами предметного поля
історико-археологічних сту¬
дій, однак досвід вивчення
культових об'єктів краю
вказує на потребу комплек¬
сного підходу в досліджен¬
ні такого складного явища,
яким є скельні храми Кар¬
пат, місця сакральної вза¬
ємодії людини й природи,
земного і космічного.
Лінійні закономірності
розташування ритуальних
скельних комплексів дали
змогу виявити досі не відо¬
мі науці сакральні пам'ятки
неподалік від Бубнища, зо¬
крема біля с. Грабів - камінь
Колибач (рисунки5,6),с.Суходіл
- Камінь Довбуша (рисунок 7),
с. Князівське - Павлівський
камінь (рисунок 8), скельні
комплекси на горі Брустру-
вата, що біля с. Липовиця
33

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА
Рисунок 8.
Павлівський
камінь біля
с. Князівське
Рожнятівсько-
го району у
вигляді голови
зооморфа
Рожнятівського району (ри¬
сунок 9), а також у селах Вит-
виця і Пациків Долинського
району (рисунок 10).
Багаторічне вивчення ста¬
родавніх культових об'єк¬
тів уможливило набуття
не тільки цінного досвіду
узагальненого в низці пу¬
блікацій, а й виявлення їх
типологічних особливос¬
тей, наблизило до розумін¬
ня сакральних архетипів.
Дослідження показали, що
скельні храми на Гуцульщи-
ні й Бойківщині, попри пев¬
ні особливості, мають подіб¬
ну композиційну структуру,
іконографічні стандарти. їх
пізнання на основі вивчен¬
ня окремо взятих пам'яток,
без урахування досвіду об¬
стеження інших подібних
об'єктів, було б не можливе.
Саме ця обставина вияви¬
лась однією з причин того,
що великі скельні ритуальні
комплекси досі не були ви¬
явлені. Дослідники зосере¬
джувались на обстеженні й
описі окремих печерних і
Рисунок 9.
Зображення обличчя антропо-
морфа на скельному комплексі
гори Бруструвата біля с. Липовиця
Рожнятівського району
Рисунок 10.
Скельне святилище біля с. Витвиця
Долинського району.
Дольмен-жертовник
34

Рисунок 11.
Святилище в
Терношорах
біля с. Яворів
Косівського
району.
«Голова-Сонце»,
зорієнтована
в напрямі
сходу Сонця в
день зимового
сонцестояння
наскельних петрогліфічних
комплексів, локалізованих
у кількох рівнинних, менше
- гірських місцевостях.
За формою і конструк¬
тивними особливостями
скельні святилища Україн¬
ських Карпат, включаючи
Бубнище, Урич і Розгірче,
можна згрупувати за трьо¬
ма основними типами:
I - круглі (овальні), або
підковоподібні (Снідавка I, II;
Космач III, IV; Великий Рожен
II; Микуличин I, III; Манява II;
Чорногора, Багна, Грабів,
Суходіл, Князівське, Витви-
ця, Пациків);
II - продовгуваті (Верхній
Ясенів, Город, Дора);
III - брамоподібні (Яворів,
Великий Рожен І, Розтоки І).
Пам'яткам перших двох
типів притаманні просторо¬
ві орієнтації, пов'язані з пів¬
нічним і південним сходом,
тобто з літнім і зимовим сон¬
цестояннями, а святилища
третьої групи зорієнтовані
в напрямі схід-захід - на
весняне й осіннє рівноден¬
ня. У багатьох випадках на
просторові орієнтації храму
вказують репери, візирні ка¬
мені, що виступають із землі
на висоту 1,5-2,5 м, а в Буб¬
нищі вони сягають десятків
метрів і розташовані за 50-
120 м від основного об'єкта.
Сакральні локуси храмів,
їх зображувальна міфори-
туалістика зосереджені на
розкритті суті космогоніч¬
них і теогонічних, рідше ан-
тропогонічних міфів; інакше
кажучи, наскельні петро-
гліфи відображають міфоло¬
гічні версії про створення
світу, появу богів і людей. Ці
базові ідеї в храмах переда¬
вались у вигляді зооморф¬
них та антропоморфних об¬
разів, знаків і символів.
Визначальною особливіс¬
тю скельних святилищ Кар¬
пат є календарно-астро¬
номічний характер, який
обумовив їхній зв'язок з
відповідними просторови¬
ми орієнтаціями, точками
фіксації небесних світил.
В основу планометрії хра¬
мів поставлені точки сходу
і заходу Сонця чи Місяця
в день зимового і літньо¬
го сонцестоянь, весняних
і осінніх рівнодень, які
маркувались великими на-
скельними скульптурними,
барельєфними зображен¬
нями зооморфів чи антро-
поморфів. Ці найважливіші
міфоритуальні локуси свя¬
тилища організовували його
планувальну структуру, роз¬
кривали суть космогонії і
теогонії, визначали пріори¬
тети сакрального простору
храму, виступали моделлю
Космосу. Оскільки в точках
фіксації сходу і заходу Сон¬
ця чи Місяця поєднувались
простір і час, це давало змо¬
гу порівняно легко вирахо¬
вувати важливі астрономічні
явища циклічного характе¬
ру, зокрема настання чоти¬
рьох круціальних точок руху
Сонця - двох сонцестоянь і
двох рівнодень. Через міфо-
ритуали Космос, як органі¬
зований світ, оновлювався і
освячувався, підтримувався
усталений порядок речей.
Точками фіксації сходу
чи заходу Сонця виступали
35

Рисунок 12,
Десятиметрова статуя вагітної
жінки на святилищі в Терношорах,
зорієнтована в напрямі сходу
Сонця в день літнього сонцестояння
важливі сакральні об'єкти
храмів. Так, у Терношор-
ському святилищі в напрямі
сходу Сонця в день зимо¬
вого сонцестояння спря¬
мовано восьмиметрову в
діаметрі так звану «голо-
ву-сонце» і двометровий ві¬
зирний камінь (рисунок 11), а
напрям появи Сонця в день
літнього сонцестояння фік¬
сувався десятиметровою
монументальною статуєю
вагітної жінки (рисунок 12). У
цей же день тут Сонце за¬
ходить у напрямі жертовної
ями і двадцятиметрового
тунелю. Подібну аналогію
фіксації сходу і заходу Сон¬
ця виявлено на Лисині Ко-
смацькій (рисунок 13). У день
літнього сонцестояння Сон¬
це тут сходить у напрямі
шестиметрового тунелю,
а заходить у бік жертовної
ями. Такою ж була фіксація
руху Сонця в Бубнищі й
Уричі (рисунок 14).
Про зв'язок стародавніх
святилищ з рухом небесних
світил написано багато на¬
укових праць. Археоастро-
номія скельних святилищ
Карпат вказує на їх спорід¬
неність з мегалітичною куль¬
турою Європи й Азії епохи
неоліту-енеоліту. За таких
обставин карпатські скельні
храми виступають унікаль¬
ним різновидом культури
мегалітів.
Рисунок 13.
Скельне
святилище на
горі Лисина
Космацька
Рисунок 14.
Скельне
святилище в
Уричі в день
літнього
сонцестояння

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА
Рисунок 15.
Жертовна
плита на
Чорногірському
святилищі
Рисунок 16.
Жертовний ка¬
мінь ус. Космач
Косівського
району
Найважливішою структур¬
ною міфоритуальною ло¬
кацією святилища є жертов¬
ний (вівтарний) камінь, від
якого починається ієрархія
рівнів сакрального світу
Іконографічною складовою,
яка перетворювала звичай¬
ну скелю чи камінь у жер¬
товник, об'єкт поклоніння,
були чашоподібні загли¬
бини (ecuelles) - найарха-
їчніші священні архетипні
знаки, що символізували
зв'язок з божеством через
ритуальні дари і жертво¬
приношення. Ідея сакраль¬
ної чаші була притаманна
духовній культурі людства
всіх часів і народів. Чашо¬
подібні знаки на жертовних
каменях відрізняються від
багатьох інших різнома¬
нітних чашоподібних за¬
глибин своїми розмірами,
розташуванням, кількістю
і функціональним призна¬
ченням. За рідкісним ви¬
нятком, жертовниками в
горах виступали поверхні
скельних останців або не-
оброблені камені підква-
дратної чи округлої форми.
На Чорногірському святи¬
лищі жертовна плита має
підквадратну форму розмі¬
ром 5x5 м (рисунок 15), у За-
воєлах (Космач III) - підпря-
мокутну, розміром 4x5 м
(рисунок 16). На Писаному Ка¬
мені скельна платформа з
жертовними чашами сягає
25 м висоти, 11 м довжини
і 4-5 м ширини (рисунок 17).
У Терношорах (Снідавка І),
як і в Бубнищі, жертовні
камені розміщені на трьох
рівнях. На горі Терношора і
в Дорі виявлено триступін¬
часті жертовники (рисунок 18).
Підквадратні триступін час¬
ті жертовники свого часу
були відкриті Т. Пассек,
О. Цвек та іншими архе¬
ологами на трипільських
поселеннях. Іноді гірські
жертовники складаються з
двох або й трьох плит (Чор-
ногора, Космач IV, Шепіт).
38

Рисунок 17.
Жертовник на
Писаному Камені
Рисунок 18.
Триступінчастий
жертовник на
горі Терношора
Як правило, жертовники на
святилищах відзначаються
монументальністю - знач¬
ними розмірами. Жертовні
плити з чашоподібними за¬
глибинами переважно зорі¬
єнтовані на схід чи південь.
Чашоподібні знаки, вирізані
на жертовних плитах, ха¬
рактеризуються наявністю
зливних рівчаків чи опуще¬
них бокових стінок.
39

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА
Рисунок 19.
Схід Сонця в
день літнього
сонцестояння
на Чорно¬
гірському
святилищі.
Зображення
голови бика
Рисунки 21-22.
Східна верхня
частина Каменя
Довбуша з
графічним
зображенням
космогонії і
антропогонії
(с. Космач)
Рисунок 20.
Писаний Ка¬
мінь. Стела № 2
з об'ємно-
просторовим
зображенням
птахів і сходу
Сонця
Характерною особливіс¬
тю карпатських святилищ
є також значна кількість
скельних скульптур (імаго-
грам), рельєфних і графіч¬
них зображень, переважно
зооморфів, які демонстру¬
ють ідеї бінарного дворів¬
невого світу, божеств неба
і землі, Сонця і Місяця у
вигляді птахів і земновод¬
них (зміїв, ящерів, жаб, ящі¬
рок), а також риб, ведмедів,
биків, левів (рисунки 19, 20).
Особливий інтерес ста¬
новлять наскельні графічні
рисунки, виявлені останнім
часом на вже відкритих ра¬
ніше пам'ятках. Унікальне
образно-символічне кон¬
струювання моделі світу за¬
собами наскельної графіки
відтворено на святилищі в
Завоєлах (Космач III), де на
найвищій скелі зображено
містичну космогонію і ан-
тропогонію (рисунки21,22).
Зоолатричні тотемні куль¬
ти, пов'язані з поклонінням
тваринам, птахам, плазунам,
ма ють	ба гатоти ся ч ол ітн ю
традицію. Відомий росій¬
ський археолог А. Фор¬
мозов писав, що «так чи
інакше головним об'єктом
творчості палеолітичного,
мезолітичного і неолітич¬
ного часу були звірі, а не
40

41

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА
Рисунки 23-24.
Наскельне зображення Великої
Богині, знаків і символів біля гори
Гутин-Томнатик (Чорногора)
люди»53. Відомий фран¬
цузький дослідник А. Ле-
руа-Гуран звернув увагу на
існування певних міфориту-
альних стандартів, за якими
зооморфні образи божеств
передавалися ще з пале¬
оліту, впродовж десятків
тисяч років стійкими тради¬
ційними засобами. Однією
з таких особливостей було
профільне зображення бо-
гів-звірів в епоху палеолі¬
ту, мезоліту, неоліту. На це
звертають увагу Т. Мовша,
Б. Михайлов, А. Формозов
та інші.
Скульптурні й барельєфні
зображення антропоморфів
пов'язані з ідеєю Великої
Богині, її космогонічних ре¬
продуктивних функцій. Вони
виявлені в Терношорах, на
Чорногорі (рисунки 23,24), Со-
кільському хребті, а також у
Бубнищі й Уричі. В усіх цих та
інших випадках образ Вели¬
кої Богині тісно пов'язаний з
містеріями літнього і зимо¬
вого сонцестоянь, весняно¬
го й осіннього рівнодень.
Найбільш численною гру¬
пою петрогліфів скельних
храмів є знаки і символи. їх
виявлено десятки на кож¬
ному святилищі й більшості
ритуальних каменів. У ході
обстежень зафіксовано біля
60 різновидів знаків. Вони
поділяються на лунарні, со¬
лярні, астральні, лінійні, гео¬
метричні, хрестоподібні, ан¬
тропоморфні та інші. Значна
частина з них належить до
базових знаків стародавньої
Південно-Східної і Західної
Європи епохи неоліту-енео-
літу. Особливу групу станов¬
лять знаки у вигляді добре
прошліфованих продовгу¬
ватих заглибин довжиною
53 Формозов А. Памятки первобытного искусства / А. Формозов. - M., 1966. - C. 16.
42

Рисунок 25,
Наскельні
ідеограми на
камені Колибач
(с. Грабів)
Рисунок 26.
Зображення
правої стопи на
Чорногірському
святилищі
0,2—0,5 м, глибиною 0,02-0,05
м, згруповані іноді кількома
десятками, рідше сотнями
(рисунок 25). Найчастіше вони
пов'язані з жертовниками.
Багато аналогічних ідеограм
виявлено на мегалітичних
пам'ятках Франції, Великої
Британії, Єгипту та інших кра¬
їн. Деякі археологи їх тракту¬
ють як шліфувадла, або каме-
ні-оселки - заглиблення від
гостріння кам'яних сокир чи
ножів в епоху неоліту. Досвід
карпатських святилищ запе¬
речує це твердження, оскіль¬
ки подібні знаки виявлено в
багатьох випадках на важко-
доступних вертикальних по¬
верхнях скель.
Про різновид «священ¬
ного письма» епохи не¬
оліту (VI—V тис. до н. е.),
призначеного для спілку¬
вання жерців з божествами,
пише відома американська
дослідниця Марія Гімбутас у
своїй праці «Цивілізація Ве¬
ликої Богині»54.
Під час досліджень гір¬
ських скельних храмів ви¬
явлено біля двох десятків
рельєфних і графічних зо¬
бражень людської стопи.
Переважно вони містять¬
ся на найвищих частинах
скельних останців. Однією
з найбільших, досі відомих
у світі, є стопа на Чорногір¬
ському святилищі - довжи¬
ною 2,2 м, шириною 0,8 м,
глибиною 0,6 м (рисунок26).
Дослідження каменів-слі-
довиків у Європі розпочато
в XIX ст. Англійський історик
культури В. Леслей висло¬
вив думку про доісторичне
походження знаків стопи,
вважаючи їх першим скуль¬
птурним твором людей
епохи палеоліту. В Україні
першим підняв проблему
походження каменів-слідо-
виків А. Новосельський у
праці «Люд український».
Сучасні вітчизняні науков¬
ці пов'язують знак стопи з
божествами епохи неоліту-
енеоліту. Однак камені-слі-
довики в Карпатах досі не
були предметом спеціаль¬
ного наукового вивчення.
Особливою категорією мі-
форитуальної скульптури
скельних святилищ є стіль-
ці-трони. Традиція сакраль¬
них крісел-тронів виникла
й набула поширення в се¬
редовищі перших земле-
54 Гимбутас М. Цивилизация Великой Богини: мир Древней Европы / М. Гимбутас. - М., 2006. - С. 335-352.
43

Рисунок 28.
ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА
Верхній і
середній вруби
з петрогліфами
на Татарівсько-
му святилищі
(Сокільський
хребет)
робських племен епохи не¬
оліту, ранніх трипільців на
етапі Прекукутень, Трипілля
А і була пов'язана з культом
Великої Богині (рисунок27).
Характеристика скельних
храмів була би неповною
без згадки про деякі їхні
конструктивні елементи.
Зокрема важливе значення
відводилось печерам і уще¬
линам, які виступали особли¬
вими атрибутами Великої
Богині. В контексті пам'ятки
в Бубнищі слід зазначити, що
в деяких випадках скельні
храми Карпат (Татарівське,
Лесівське святилища) су¬
проводжуються врубами
для дерев'яних конструкцій
другого поверху (рисунок 28).
На Сокільському хребті риту¬
альні пам'ятки оточені кам'я¬
ними стінами-валами, що
Рисунок 27.
Крісло Довбуша
на хребті
Каменистий
біля с. Город
Косівського
району
тягнуться на сотні метрів. Як
правило, це - камені великих
розмірів (0,4-1,5 м), складені
насухо (рисунок29).
З гірськими святилищами
пов'язані численні легенди
і перекази, вірування і риту¬
али, які є результатом наша¬
рувань різних релігій. Серед
них виокремлюються три
основні традиції: язичниць¬
ка староєвропейська, індо¬
європейська і християнська.
Переважну більшість скель¬
них святилищ народнопое¬
тична творчість пов'язувала
з такою історичною особою,
як Олекса Довбуш. До сере¬
дини XX ст. на священних
місцях відзначали Зелені
свята, Івана Купала. До окре¬
мих скельних храмів донині
відбувається Хресна хода і
богослужіння біля них.
Таким чином, гірський
скельний храм-святилище,
на основі досвіду вивчен¬
ня десятків священних
місць Українських Карпат
упродовж 2006-2015 pp.,
44

Рисунок 29.
Кам'яні
стіни-вали
Лесівського
святилища
(Сокільський
хребет)
постає як великий за роз¬
мірами, довготривалий у
часі релігійний і громад¬
ський родоплемінний центр
з комплексним набором
структурно-композиційних
і міфоритуальних архео-
астрономічних елементів,
зокрема вівтарної плити з
великими чашоподібними
заглибинами,жертовноїями,
зооморфними та антропо¬
морфними зображеннями у
вигляді наскельних рельєфів
чи монументальних об'єм¬
но-просторових скульптур,
а також солярними, лунар-
ними, астральними, гео¬
метричними, лінійними чи
хрестоподібними ідеогра¬
мами, знаками і символа¬
ми. Скельному храмові як
комплексному ритуально¬
му об'єкту, згідно з теорією
священного пейзажу, при¬
таманна низка природних
особливостей, пов'язаних з
горою, річкою, джерелами,
бугадоподібними скелями,
печерами, ущелинами, а та¬
кож характерні мальовничі
краєвиди.
Вивчення скельно-печер-
них	пам'яток показало,
що	проблема гірських
святилищ є однією з най¬
складніших в історичній
науці. Лише археологічни¬
ми методами комплексно
дослідити її дуже важко,
або	майже неможливо,
що й було засвідчено на
прикладі Урича та Бубни¬
ща впродовж усього XX
століття. Вивчення скель¬
них храмів потребує нової
комплексної методики, яка
поєднувала б компаратив¬
но-типологічні підходи зі
спеціальним інструмента¬
рієм різних наук. Відомий
польський вчений, спеці¬
аліст з гірської археології
Анжей Жакі у своїй статті
«Археологія гір і пробле¬
ма карпатської археології»
саме у зв'язку з цим писав:
«Треба бути більш уважним
відносно груп явищ, а та¬
кож значно частіше треба
користуватись близькими
і зацікавленими дисциплі¬
нами... Одним з явищ, що
найбільше впадає у вічі, є
доволі часте розміщення
культових об'єктів на гір¬
ських вершинах, особливо
більш монументальних»55.
Етнокультурна, хронологіч¬
на, функціональна, техноло¬
гічна інтерпретації пам'ятки
не можливі без ґрунтовних
археологічних, петрогліфіч-
них, етнологічних, міфоло¬
гічних, релігієзнавчих, епі¬
графічних, астрономічних,
мистецтвознавчих, топоні¬
мічних, фольклорних до¬
сліджень тощо. Урахування
всіх цих та інших факторів
дасть змогу не тільки ви-
55 Żaki A. Archeologia Gór і problemy archeologii karpackiey / A. Żaki // Acta archeologica Carpathika. - Cracowiae, 1962. - Т. IV. -
S. 71-72.
45

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА
явити, описати, картографу¬
вати стародавні сакральні
об'єкти, а й узагальнити
нагромаджений матеріал,
ввести в науковий обіг нові
види речових і зображу¬
вальних джерел, що й ста¬
новить основну мету цього
дослідницького проекту.
Опис Бубнищанського
храму слід розпочати заува¬
женням про те, що пам'ятка
належить до різних істо¬
ричних епох. За слідами
людської творчості, зали¬
шеними на скельних остан¬
цях, можна виокремити як
мінімум 3 етапи функціону¬
вання об'єкта. Немає ніяко¬
го сумніву в тому, що пер¬
шими освоїли цю територію
люди ще в епоху палеоліту.
В більшій чи в меншій мірі
носії кожної археологічної
культури, особливо ті, які
тривалий час перебували
на території сучасного При¬
карпаття (іноді впродовж
тисяч років), залишили свої
сліди на скелях Бубнища.
Саме у зв'язку з цим спосте¬
рігається різне датування
дослідниками пам'ятки - від
неоліту, фракійсько-кімме-
рійського часу аж до X-XVI ст.
Кожне з цих тверджень
певною мірою достовірне,
оскільки на скельних ма¬
сивах залишили сліди своєї
діяльності представники
різних епох і культур. Однак
нас цікавлять первісні ви¬
токи пам'ятки, її первинне
призначення, встановити
які можна лише на осно¬
ві детальних комплексних
обстежень, залучення всіх
видів і типів джерел.
Бубнище, на відміну від
Урича, не відзначається на¬
явністю писемних історич¬
них джерел. Однак у Відділі
рукописів Львівської націо¬
нальної наукової бібліотеки
імені Василя Стефаника, зо¬
крема у фонді 144, де зосере¬
джені матеріали, пов'язані з
діяльністю відомого галиць¬
кого археолога і краєзнавця
Антонія Шнайдера, вдалося
виявити документи, які свід¬
чать про те, що село Бубни¬
ще в XVII ст. мало назву Со¬
кіл, Соколове. У знайденому
документі німецькою мовою
зазначено, що «1684 року
третього дня по святі Благо¬
віщення в книгах гродських
Львівських ясновельмож¬
ний і шановний Георгій Гід-
зінський, декан Львівський,
дарує Стефану Гідзінському,
своєму брату, і частково Ур-
сулі Завадській, його дружи¬
ні, ціле село Сокіл, інша назва
Бубнище. Ця його дарча гра¬
мота облятована в міських
книгах Жидачівських 1685
року в суботу по святі Соро¬
ка мучеників»56.
Давня назва села Сокіл
і гори Соколової, на якій
знаходиться скельний комп¬
лекс, заслуговують на увагу,
оскільки такі мікротопоніми
не є випадковими. Вони вка¬
зують на давню дохристи¬
янську сакральну традицію.
На цю обставину ще в XIX ст.
звернув увагу археолог
А. Кіркор. Підтверджує це й
досвід вивчення мікротопо-
німії Карпат. Біля 10 гірських
скельних святилищ так чи
інакше пов'язані з назвою
«сокіл». У Косівському ра¬
йоні Івано-Франківської
області є Сокільський хре¬
бет, на якому виявлено три
унікальні скельні ритуальні
комплекси - Татарівський,
Гарбузівський і Лесівський.
На останньому з них витеса¬
но зі скелі 8-метрове зобра¬
ження сокола (рисунок ЗО)57. У
більшості випадків на скель¬
них храмах є скульптурні чи
рельєфні зображення пта-
56 Львівська національна наукова бібліотека імені Василя Стефаника. Відділ рукописів, ф. 144, оп. 6, спр. 17, арк. 55.
57 Кугутяк М. Скельні святилища Сокільських вершин / М. Кугутяк. - Івано-Франківськ, 2008. - С. 29-35.
46

Рисунок ЗО.
Скульптурне
зображення
сокола на
Лесівському
святилищі
(Сокільський
хребет)
хів, зокрема соколів. Птахи
виступали важливим еле¬
ментом міфо-релігійної тра¬
диції переважної більшості
народів світу. Як відомо, най¬
давніших богів зображали у
вигляді птахів, тварин, плазу¬
нів. Космогонічний характер
стародавнього образу птаха
пов'язаний з ідеєю яйця, не¬
бесного нареченого, неба,
Сонця, Місяця. У ряді мі¬
фологічних систем соколи
виступали першопредками,
тотемами родів чи племен.
Значення сокола в міфології
було ключовим. У стилізо¬
ваному вигляді цей образ
зустрічається в буго-дні-
стровській і трипільській
а рхеол о гі ч н их кул ьту рах58.
Сокіл як міфологічний пер¬
сонаж набув особливого
значення. У Стародавньому
Єгипті наймогутнішим було
божество у вигляді сокола.
Багатьох головних єгипет¬
ських богів зображували
з тілом або головою соко¬
ла. Шанованим був сокіл і
в українській міфологічній
традиції. Він виступав пер-
шоптахом і першобогом,
творцем світу. Сокіл часто
згадується в українських ко¬
лядках і піснях.
У фонді А. Шнайдера Львів¬
ської національної наукової
бібліотеки виявлено також
свідчення того, що скель¬
но-печерний комплекс мав
назву Городище - «рисунки
на скалах і печери на Горо¬
дищу», що вказує на існуван¬
ня тут стародавнього горо¬
дища59. Про городище біля
Бубнищанських скель згадує
А. Петрушевич, зазначаючи,
що «тут знаходився городок
якого назва є подібна до
кам'яної твердині в Уричі».
На його думку, скельні укрі¬
плення в Бубнищі й Уричі
були головними гірськими
фортецями галицьких кня¬
зів. Пошук писемних джерел
58 Даниленко В. Космогония первобытного общества / В. Даниленко // Начала цивилизации. - Екатеринбург; Москва, 1999. - С. 83.
59 Львівська національна наукова бібліотека імені Василя Стефаника. Відділ рукописів, ф. 144, оп. 6, спр. 16, арк. 61.
47

Рисунок 31.
ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,	Округлої
АБО САКРАЛЬНА	форми майдан
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА	між східним і
південно-захід¬
ним скельними
комплексами
слід продовжувати, оскіль¬
ки вони можуть пролити
світло на середньовічну чи
новочасну історію Бубнища.
Увагу дослідника привертає
також низка інших мікро-
топонімів навколишніх гір
і урочищ, зокрема Чорна
гора на південь від скельно¬
го комплексу гора Попівці,
урочище Хрести, Мертві
скелі, Вили. В урочищі Вили
біля с. Середній Березів Ко-
сівського району, як твер¬
дить місцева легендарна
традиція, у дохристиянські
часи знаходилось язич¬
ницьке капище, на місці
якого ще в домонгольський
період виник монастир. У
слов'янській міфології вили,
самовили, сивили - жіночі
духи, що жили в горах, у лі¬
сах і могли літати, як птахи.
Вони володіли джерелами,
криницями, мали здатність
«закривати» воду. Одночас¬
но вили володіли даром ві¬
щування, могли передбача¬
ти події, долю людини.
Як уже зазначалось, Буб-
нищанські скелі, які ще ма¬
ють назву Скелі Довбуша,
розташовані поблизу сіл
Бубнище і Поляниця Іва¬
но-Франківської області, на
південно-західному схилі
гори Соколової. Скельний
масив становлять сотні
останців, що простягнули¬
ся з південного заходу на
північний схід шириною
до 300 м, довжиною понад
600 м. Північно-східна гру¬
па скель, яка відзначається
зосередженням гігантських
піщаників, називається Ос¬
новним масивом. За 400 м
від нього, у південно-схід¬
ному напрямі розташована
група останців, які виступа¬
ють своєрідним входом на
територію святилища. Ще
один скельний комплекс
знаходиться в урочищі Хре¬
сти, що за 700 м на північний
захід від Скель Довбуша, на
межі Івано-Франківської і
Львівської областей.
У топографічному опи¬
сі Бубнищанських скель,
зробленому краєзнавцем
Степаном Слуцьким для
скелелазів, туристів і кра¬
єзнавців, зауважено, що Ос¬
новний масив розтинають
чотири ущелини зі сходу
на захід та одна з півночі на
південь, утворюючи східне
і південно-західне їх угру¬
повання. Порівняно рідкіс¬
ною особливістю Основно¬
го масиву Бубнищанських
скель є їх платоподібність із
певним нахилом поверхні,
що давало змогу активно
використовувати їх з най¬
давніших часів. Найвища
східна і південно-західна
групи скель Основного ма¬
сиву сформували округлої
форми майдан, своєрідне
внутрішнє подвір'я, дворик
розміром 21x27 м, зорієн¬
тований на південь (рисунки
3132).
Подвір'я з північно-захід¬
ного боку прикривалось
оборонним ровом і валом
(рисунок 33). За результатами
розвідкових археологічних
д осл ід же н ь,	п ро ве Д Є H И X
Богданом Томенчуком у
80-х pp. XX ст., рів мав ши¬
рину 14 м, глибину понад
4 м. Наприкінці 70-х pp. XIX ст.
археолог Адам Кіркор за¬
значав, що рів був частко¬
во заповнений камінням і
піском, однак ще мав гли¬
бину 3,7 м. У наш час він
заповнений піском, змитим
дощами з подвір'я. Таким
чином, теперішня поверхня
подвір'я, порівняно з кін¬
цем XIX - початком XX ст.,
опустилася біля першої пе¬
чери на 1,5 м і знаходить¬
ся на передматериковому
рівні. Тим самим знищено
потужний культурний шар.
Місцевий краєзнавець і
екскурсовод Олесь Тимків
за останні 10 років створив
своєрідний музей Бубни-
щанської пам'ятки на основі
збору підйомного матеріа¬
48

Рисунок 32.
Скельно-печер-
ний комплекс
у Бубнищі. Ви¬
гляд з півночі
Залишки
оборонної
стіни з північної
сторони
лу, виявленого після про-
ливних дощів. Крем'яні ар¬
тефакти представлені 14-ма
предметами. Чотири з них
віднесено до уламків та
відходів, два предмети - до
відщепів, два завершення
ножів з ретушшю, а також
пластина-вкладиш, вироби
з ретушшю, що нагадують
складову частину кресала.
Крем'яна пластина відще¬
плена від призматичного
нуклеуса: ширина пластини
13 мм, довжина 36 мм, тов¬
щина 3 мм. У верхній частині
пластини є ретуш. По краях
леза видно сліди викори¬
стання. Пластина могла
використовуватися як скла¬
дова частина вкладеневого
знаряддя праці, очевидно,
ножа. Такі предмети могли
використовуватись у ме¬
золіті - неоліті. Подібні ха¬
рактеристики притаманні й
другій крем'яній пластині.
Вістря крем'яного ножа з
ретушшю має двобічне ре¬
тушування з кожної сторо-
49

Рисунок 35.
ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,	кРем'яні
АБО САКРАЛЬНА	ретушовані
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА	знаряддя доби
енеоліту і брон¬
зового віку
ни. Довжина 37 мм, ширина
17 мм. Знаряддя такого типу
були у вжитку в бронзовому
віці. Фрагмент крем'яного
виробу з ретушшю (довжи¬
на 21 мм, ширина 14 мм),
наявною з двох боків пред¬
мета, очевидно, є елемен¬
том кресала (рисунки 34, 35).
Серед виявлених знахідок
- середньовічна керамі¬
ка XIII-XVct., монети, кахлі,
свинцеві кулі XVI—XVIII ст.,
вироби зі скла XVII—XIX ст.,
двосічний кинджал XIX -
початку XX ст. Таким чином,
комплекс речових джерел
формувався впродовж три¬
валого періоду починаючи
з мезоліту, неоліту аж до су¬
часності.
Зовнішній оборонний вал
шириною 6 м викладений
з каменю та глини. На його
вершині простежуються слі¬
ди окремої оборонної сті-
ни-частоколу. До західного
крила скель примикали за¬
будови вїзного підйомного
мосту. Рів у своїй західній ча¬
стині переходить у скельну
ущелину, яка під мостом
перекривалася штучною
загатою для заповнення во¬
дою (рисунок 36).
Викуті в скелі печери ха¬
рактеризуються симетрич¬
ними просторовими про¬
порціями, вертикальними
стінами і прямими кутами,
рівною поверхнею, покри¬
тою дрібною насічкою. Пер-
Рисунок 34.
Рисунок 36.
Крем'яні
Рів у західній
вироби доби
частині перехо¬
мезоліту—нео¬
дить у скельну
літу, виявлені
ущелину, яка
на території
під мостом
скельного
перекривалася
святилища в
штучною
Бубнищі
загатою
50

D Рисунок 37.
Перша печера
з пристінними
лавами
Рисунок 38.
Насічка на стелі
бубнищанської
печери
Рисунок 39.
Вхід до першої
печери
ша зліва печера знаходить¬
ся неподалік оборонного
рову. Дослідники подають
її різні розміри. Проведені
нами обміри печери по¬
казали, що вона має 5,82 м
довжини, 3,75 м ширини і
2,17 м висоти. Ліворуч і пра¬
воруч знаходяться пристін¬
ні лави довжиною 5,82 м,
шириною 1,17 м, висотою
0,65 м, ширина проходу між
ними 1,7-2 м (рисунок37). Сті¬
ни і стеля печери покриті
акуратно виконаною дріб-
ною насічкою, глибина ре¬
льєфу якої становить 0,04-
0,08 м. Насічку на стелі, де
вона найдрібніша, склада¬
ють незамкнуті ламані лінії,
ланки яких напрямлені па¬
ралельно; до того ж за сво¬
єю конфігурацією згрупова¬
ні в певні блоки (рисунок 38).
Вхід до печери має в основі
1,22 м ширини, 1,86 м висо¬
ти, 1,8 м глибини (рисунок39).
На протилежній від входу
стіні, очевидно, було якесь

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА
графічне зображення, слі¬
ди від якого ледь прогля¬
даються. Стіна замальована
чорною фарбою. Посере¬
дині стіни зберігся видовб
для свічки.
Виявлені заглибини для
кріплення дверей (глибина
врубу 0,12 м), які для В. Деме-
трикевича виступали одним
з головних аргументів істо¬
ричного походження всієї
пам'ятки, могли бути викуті
як у час вирубування печер,
так і значно пізніше. Зага¬
лом використання печер на
різних історичних етапах,
пристосування їх до потреб
часу - це окрема тема дослі¬
дження. Нас цікавить їх пер¬
винне призначення.
Перед печерою викуто
нішу шириною 6,18 м, висо¬
тою 2,2 м, глибиною 1,5 м.
Зверху над печерою вирі¬
зано ще одну нішу, яка має
висоту 2,4 м, ширину 5,7 м,
глибину понад 1 м (рисунок
40). Верхню нішу від нижньої
відділяє скельний карниз
висотою 0,8 м. Зверху над ні¬
шами викуто велику ламану
лінію у вигляді прямого кута.
Права і ліва його ланки ви¬
довбані у вигляді подвійних
рівчаків, верхні з яких були
водовідводами. А. Кіркор
вважав, що кутова компо¬
зиція є сакральним знаком
- трикутником. Зображення
подібних трикутників, лама¬
них ліній часто зустрічають¬
ся на скельних святилищах,
зокрема на Сокільському
хребті, в Уричі біля верхньої
печери, в самому Бубнищі.
Вони є сакральним знаком
племен буго-дністровської
культури.
За поширеною версією,
кутова	композиція була
місцем	прилягання даху
двоповерхової будівлі до
скелі. У зв'язку з цим 3. Со¬
коловський звернув ува¬
гу на те, що «ніяких слідів
будь-яких прибудов із фаса¬
ду, які б використовували ці
заглиблення для упору кон¬
струкцій, немає, хоч в інших
місцях комплексу такі сліди
досить	явно простежу¬
ються .. .Тому декоративне
призначення цих контурів
фронтону найімовірніше»60.
Якщо й справді припу¬
стити, що двоповерхова
дерев'яна будівля серед¬
ньовічного періоду при¬
микала до скелі, то сенсу
вирубувати в ній верхню
нішу не було, оскільки вона
в такому разі повністю за¬
кривалась, до того ж на
ній ніде не видно врубів
для упорних конструкцій
другого поверху. Крім того,
Рисунок 40.
Верхня ніша
над першою
печерою
60 Соколовський 3. Печерний комплекс у Бубнищі / 3. Соколовський // Жовтень. -1976. - № 9. - С. 149.
52

Рисунок 41.
Комп'ютерна реконструкція двопо¬
верхового трипільського житла за
даними археологічних досліджень
(Відейко М. Трипільська цивіліза¬
ція / М. Відейко. - K., 2008. - С. 6)
місця прилягання імовірної
будівлі до скелі не є рівні,
а заокруглені. Все це наво¬
дить на думку про те, що
перед нами, найбільш ві¬
рогідно, є вирубана в скелі
модель стародавньої дво¬
поверхової культової спо¬
руди, храму. Верхня ніша,
очевидно, була викута для
проведення ритуальних об-
рядодій, за якими спостері¬
гали люди, що знаходились
на великому майдані, роз¬
ташованому перед скель¬
ним комплексом. Саме таку
версію висловила низка до¬
слідників XIX ст.
Бубнищанський печер¬
ний комплекс багато в чому
схожий на виявлені архео¬
логами трипільсько-кукутен-
ські моделі храмів Карпа-
то-Дунайського регіону. Для
моделей храмів раннього
етапу трипільської культури,
виявлених на поселеннях
Попудня і Сушківка, харак¬
терним є прямокутне в пла¬
ні приміщення, розміщене
на платформі, що має перед
входом ґанок (у Бубнищі
- ніша). Ліворуч від входу
міститься лава із сакральним
посудом, на підлозі - хресто¬
подібний вівтар. Тишківська
модель містить стільці-тро-
ни та жіночі глиняні фігурки.
Зустрічаються заглиблення
у вигляді чаш. На поселенні
Ворошилівка знайдено мо¬
дель будиночка з двосхилим
дахом, а біля села Розсохува-
та - модель двоповерхового,
в плані прямокутного, храму.
Перед входом у приміщен¬
ня другого ярусу - вузька
ніша-галерея61. Зважаючи на
різні умови відтворення мо¬
делей сакральних будівель
у кераміці й скелі, висічені
в Бубнищі печери містять
основні елементи трипіль¬
ських моделей храмів. До
того ж весь внутрішній окру¬
глий дворик між скелями ви¬
ступає своєрідною моделлю
храму (рисунок41).
Дослідники досі так і не
визначилися щодо функ¬
ціонального призначення
печери. За твердженням
В. Деметрикевича, усі вони
мали утилітарне призна¬
чення і були видовбані для
проживання та господар¬
ської діяльності. Однак така
версія не витримує крити¬
ки, оскільки для житла було
потрібне опалення у вигля¬
ді печі чи відкритого вогню,
слідів яких тут не виявлено.
Не може бути також серйоз¬
но сприйняте тверджен¬
ня про те, що печера була
місцем відпочинку сторожі
Бубнищанської твердині у
зв'язку з вищезазначеною
обставиною. Окрім того,
для розміщення всього чо¬
тирьох осіб (а більше людей
там поміститись не могло),
потрібно було вирубати
31 м3 твердої скелі. Загад¬
кою залишається також
призначення пристінних
кам'яних лав, які є пошире-
61 Бурдо Н. Сакральний світ трипільської цивілізації / Н. Бурдо. - K., 2008. - С. 204-208.
53

Рисунок 42.
Рисунок 43.
ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА
ним атрибутом середньо¬
вічних скельних галицьких
монастирів, зокрема в се¬
лах Страдч, Розгірче, Урич,
Унів, Крехів, Поділля, Тома-
шівці та інших. Однак ніяких
писемних джерел про їх
застосування до тепер не
виявлено. Натомість часто
зустрічаються скельні тро¬
ни гірських святилищ, які
пов'язують з неолітично-
енеолітичною традицією
Великої Богині. Пристінні
лави виявлено в Чатал-Гую-
ці (Анатолія, Туреччина), де
на них клали голови биків.
У випадку Бубнища оче¬
видним є факт, що печери
були викуті в дохристиян¬
ський період для культових
потреб, а пристінні лави
могли використовуватись
для розміщення сакраль¬
них предметів чи для риту¬
альних обрядодій. Подібну
кам'яну лаву виявлено в пе¬
чері Вертеба (Більче-Золо-
те, Борщівщина), яка свого
часу була освоєна трипіль¬
цями. Заслуговують на ува¬
гу версії деяких дослідників
про те, що печера могла ви¬
користовуватися середньо¬
вічними і новочасними мо¬
нахами як християнський
храм, на зразок печерних
монастирів Середнього По¬
дністров'я.
І. Вагилевич, Ю. Крашев-
ський, А. Бельовський, А. Кір-
кор ще в середині XIX ст.
звернули увагу на великі
зооморфні зображення у
верхній частині скелі над
першою печерою. Дослід¬
ники XX ст. тему рельєфних
зображень Бубнищансько-
го святилища або запере¬
чували, або замовчували.
Однак у Бубнищі проблема
реальних, а не надуманих,
скульптурних, рельєфних
чи графічних зображень, в
основному зооморфів, по¬
стала однією з централь¬
них. Для неупередженого
дослідника не зважати на
неї неможливо: вдавати, що
її не існує, є неприйнятним,
оскільки це суперечить
принципам наукового пі¬
знання. До того ж, її усві¬
домлення відкриває шлях
до переосмислення харак¬
теру пам'ятки, її первісно¬
го призначення, виступає
важливим фактором хроно¬
логічної та етнокультурної
інтерпретації. Спираючись
на досвід вивчення десят¬
ків скельних храмів Укра¬
їнських Карпат, беремо на
себе сміливість стверджу¬
вати, що в Бубнищанському
святилищі вирізьблено де¬
сятки великих і малих про¬
фільних зооморфних зо¬
Скульптурні
Графічна
зображення
розгортка
зооморфів
скульптурних
на скельному
зображень
виступі над
зооморфів
першою пече¬
рою. Вигляд із
заходу
бражень. їх не зауважували
тому, що піднята проблема
донедавна не була навіть
усвідомлена, у зв'язку з цим
їх ніхто не шукав і не ви¬
вчав. Образотворча техніка
виконання - висікання, шлі¬
фування навіть крем'яними
знаряддями, як показав
експеримент, не становила
особливих труднощів. При
вивченні таких рельєфних
зображень, звичайно, треба
зважати на ступінь їх знище-
ності через негоду, час, напи¬
си неорганізованих туристів,
адже це пам'ятка під відкри¬
тим небом. Її обстеження в
березні 2015 p., коли на де¬
ревах ще немає листя, дало
змогу виявити скульптурну
групу зооморфів - ведме¬
дя, очевидно, левиці, зорі¬
єнтованих на північ. Слід
також пам'ятати про те, що
основними ідентифікато¬
рами виступають голови
тварин. На тілі левиці на¬
несено цілий ряд круглих
однакових заглибин, які,
імовірно, символізують су¬
зір'я (рисунки 42,43).
Наступні дві печери ви¬
куті на одній лінії. Над ними
вирізано в скелі навіс гли-
54

55

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,	Рисунок 44.	Рисунок 45.	Рисунок 46.
АБО САКРАЛЬНА	Викута печера	Печера № 3	Зображення
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА	№ 2 з трьома	змія	і	верш-
стінками	ника	на	стіні
печери № З
биною 0,55 м, а в нижчій
частині - нішу, що про¬
стягнулася вздовж печер,
довжиною 15 м, глибиною
0,6-1 м. Печера зліва без
дверей, має тільки три стін¬
ки. її ширина 6,2 м, глиби¬
на 3,7-4,2 м, висота 2,6 м.
З боку четвертої стінки І. Ва¬
гилевич ще застав прибудо¬
ву пізніших часів. У народі
печеру називають «конюш¬
нею» (рисунок 44). Розміри
третьої печери - 6,3 м дов¬
жини, 3,4 м ширини і 2,4 м
висоти. Вхід має 1,35 м ши¬
рини, 1,85 м висоти. Товщи¬
на стіни 1,1 м. Двері кріпи¬
лись ізсередини. На підлозі
навпроти входу є заглибина
з рівчаком. Праворуч, на
вертикальній стінці внизу,
видовбана кругла заглиби¬
на діаметром 0,5 м. Стіни і
стеля печер покриті насіч¬
кою (рисунок 45).
На відміну від попередніх
печер, де досі не виявлено
зображень, на лівій стінці
третьої печери просте¬
жуються графічні контури
змія, а перед ним - постать
вершника на коні (рисунок
46). Позаду вершника про¬
глядається фігура антро-
поморфа. Вперше зобра¬
ження цього змієборчого
сюжету було сфотографо¬
вано американським до¬
56

слідником Алексом Нікіті-
ним, співробітником Grand
Valley State University (штат
Мічиган, США), влітку 2006 p.
й люб'язно надане автору
для користування. Зробле¬
на нами фотофіксація менш
якісна, до того ж з'явились
нові настінні написи неор¬
ганізованих туристів. На тілі
змія насічка відсутня, зате
добре видно продовгуваті
вузькі прорізи від ударів.
Такі змієборчі мотиви були
в основі космогонічного
міфу індоєвропейців. По¬
дібний сюжет вирізано на
скельному святилищі біля
с. Люча Косівського району
Івано-Франківської області.
Міфоритуальний печерний
локус «битви зі змієм» міг
використовуватися в про¬
цесі ініціації молодих воїнів.
Його, очевидно, слід відно¬
сити до другого етапу функ¬
ціонування святилища.
Між першою і другою пе¬
черами знаходиться ущели¬
на, спрямована із заходу на
схід. Попередні дослідники
про неї згадували, однак
приділяли їй мало уваги. За
свідченням І. Вагилевича,
він розкопав тут перепа¬
лені людські кістки. Оче¬
видно, що ущелина - один
з найстаріших природних
об'єктів святилища. Вона іс¬
нувала ще до появи викутих
печер і, очевидно, відігра¬
вала особливу роль. Зверху
над ущелиною є великий
трикутний отвір. Сюди рід¬
ко потрапляє сонячне світ¬
ло і лише в день весняного
й осіннього рівнодень, а
Рисунки 47-48.
Вхід в ущелину
між першою і
другою пече¬
рами
також літнього сонцесто¬
яння промені Сонця, що
заходить, пронизують усю
ущелину (рисунки47,48).
Довжина ущелини стано¬
вить 18 м, ширина 0,8-1,5 м.
При вході є пази для две¬
рей. Ущелину перекриває
скельний виступ, що нага-
57

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА
Рисунок 50.
Викута в скелі
ліва ніша
дує знищену часом статую
(рисунок 49). Вздовж проходу
ліворуч і праворуч на висо¬
ті 2,6 м викуто продовгуваті
ніші. Ліва - довжиною 9,5 м,
висотою 2,5 м, шириною
1 м. Права ніша менша, має
довжину 5 м, висоту 2,5 м,
ширину 0,7 м. При вході в
лівій ніші на вертикальній
стінці виявлено зображення
левиці, поруч коня, далі ве¬
ликий косораменний хрест.
Знаки, ідеограми, зобра¬
ження тварин є на стелі
Рисунок 49.
Скельна «ста¬
туя» з двома
нішами з боків
біля «статуї» (рисунок 50). На
початку і в кінці лівої ніші,
на її горизонтальній по¬
верхні, викуто круглі загли¬
бини діаметром 0,4 і 0,5 м.
Вище, на висоті 6,4 м видов¬
бано вруби, які тягнуться
з двох сторін на всю дов¬
жину ущелини. Вруби були
призначені для перекриття
стелі великими дерев'яни¬
ми балками й переходу на
другий поверх, звідки мож¬
на було вийти через отвір
на поверхню скель. Над
нішею праворуч виявлено
чотири вруби, з яких три
по горизонталі. Над лівою
нішею знайдено хресто¬
подібні ідеограми, солярні
знаки (рисунок51). Зверху біля
отвору є невеличкі гроти і
майданчики. Звідси непода¬
лік розташована найвища,
східна частина Основного
масиву скель, де виявлено
вівтарні плити з жертовни¬
ми чашами. Продовгуваті
вруби з двох сторін при
вході в ущелину свідчать
про те, що вона закривала¬
ся дверима.
Праворуч від «статуї» є
вузький прохід, який далі
дещо розширюється (рисунок
52). Він сягає 16 м довжини
в напрямі північного сходу.
Розвернувшись у проти¬
лежний бік, можна з труд¬
нощами вилізти по скель¬
них виступах через отвір
на поверхню скель. На про-
58

тилежному, східному боці
першої ущелини, виявлено
скельні зображення, що на¬
гадують двох мамонтів, змія.
Опис ущелини можна
було б на цьому заверши¬
ти. Однак досвід обсте¬
ження інших подібних пе¬
чер і ущелин карпатських
скельних храмів вказує на
стародавню традицію їх
використання, тісний зв'я¬
зок із жіночою символікою.
Проблема родових печер,
або печер лона добре відо¬
ма спеціалістам з етнології
релігії. Польський дослід¬
ник Анжей Шиєвський у
зв'язку з цим писав: «Зміст
і функції печери сприяють
процесові символізації її
як жіночого лона. Жіночу
символіку печери видно на
прикладі галереї в Камбел
(печера Пех-Мерле), поєд¬
наної з малим приміщен¬
ням, до якого можна діста¬
тись лише навколішки... Як
символ сили відродження
печера стає місцем магії
мисливців»62.
Іконографічні атрибути
неолітичної Великої Боги¬
ні А. Шиєвський пов'язує
з лабіринтами, печерами,
ущелинами, так званими
«Брамами лона». їх зв'язок
Рисунок 51.	Рисунок 52,
Хрестоподібна	Печера за
ідеограма над	скельною
врубом	статуєю
62 Szyjewski A. Etnologia religii / A. Szyjewski. - Kraków, 2008. - S. 223-224.
59

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА
з Богинею Матір'ю висту¬
пає явищем універсальним.
«Від часу сакралізації пале¬
олітичних печер, - писав
він, - різні типи підземних
доріг є поверненням до
лона космічної матері. Лабі¬
ринти є тілом, лоном Богині
Матері, відповідним місцем
для переживання власної
смерті в процесі ініціації.
Брама ініціації, вхід до лабі¬
ринту, є жіноче лоно»63.
Про печеру, ущелину як
лоно Великої Богині писав
також відомий французь¬
кий археолог А. Леруа-Гу-
ран: «Печера як цілість
мала правдоподібно сим¬
волічний жіночий харак¬
тер»64-
Жіноча символіка печер
та ущелин підтверджуєть¬
ся досвідом карпатських
скельних храмів, зокрема
Терношорським, Завоєль-
ським, Уричанським святи¬
лищами. Графічні й рельєф¬
ні наскельні знаки vulva
виявлено на чорногірських
пам'ятках (рисунок53). У пече¬
рі лона в Уричі відтворено
міфоритуал зачаття (рисунки
54, 55). В Терношорському
святилищі, на висоті більше
10 м, виявлено триметрову
63 Ibid.-S. 472-473.
64 Ibid.-S.223.
Рисунок 53.
Знак вульви
на скельному
святилищі біля
гори Гутин-
Томнатик
(Чорногора)
Рисунок 54.
Печера лона
на скельному
святилищі в
Уричі
60

Рисунок 55.
Урич.Скельне
зображення
міфоритуалу
зачаття в
печері лона
Рисунок 56.
Печера лона на
Терношорсько-
му святилищі
тонічними міфоритуалами
народження нового Сонця.
Згідно з календарною ін¬
терпретацією, народження
Великою Богинею Сонця
відбувається в часі зимо¬
вого сонцестояння, під час
повного Місяця. На почат¬
ковому етапі Велика Богиня
здійснювала повний кон¬
троль над Сонцем і Міся-
цем.^У неоліті, як свідчать
численні приклади, соляр¬
на свастика була символом
винятково жіночим.
Сакральна топографія
скельних святилищ у Буб-
нищі, Уричі, Космачі й Тер-
ношорах виявилась іден¬
тичною. Як і в Бубнищі, у
Терношорах, є двадцятиме-
трова ущелина, направлена
печеру трапецієподібної
форми поруч із фаліч¬
ним каменем (рисунок 56).
Як і в Уричі, печера в Тер¬
ношорах зорієнтована в
південно-східному напря¬
мі, в якому сходить Сонце в
день зимового сонцестоян¬
ня. Дещо нижче знаходить¬
ся кругле восьмиметрове в
діаметрі зображення «го-
лови-сонця». Лоноподібні
печери в Терношорському
й Уричанському храмах
пов'язані з відомими космо-
61

Рисунок 57.
Наскельні
зображення
звірів - вед¬
медя, кози та
інших
із заходу на північний схід,
яка виходить до підніжжя
десятиметрової статуї Бо¬
гині у вигляді вагітної жінки.
Зверху ущелина має такий
самий, як у Бубнищі, отвір,
який уже на другому рівні
виступає жертовною ямою.
Бубнищанська ущелина че¬
рез отвір угорі виводить на
поверхню скель неподалік
жертовної плити і барельє¬
фа Великої Богині у вигляді
Діви. Наявність у Терношор-
ському і Бубнищанському
святилищах довгих темних
печер-ущелин відповідає
світовій сакральній міфо¬
логічній традиції, зокрема
тій частині, де мова йде про
щоденне сходження боже¬
ства неба - Сонця на заході
в підземний потойбічний
світ і його появу на сході.
Доречно зазначити, що мі-
форитуальний локус уще¬
лини тотожний так званому
«Шляху Цариці». Єгипетські
й шумерські тексти роз¬
повідають про ритуальну
модель мандрів душі в Хра-
мі-Домі, про подорож со¬
нячного бога Хнума-Ра від
смерті до життя, коли мер¬
тве Сонце входило через
хвіст в утробу гігантської
змії «Життя богів», а потім
нічний човен допливав до
пащі Змії, через яку Ра по¬
кидав зміїне тіло. Тепер це
було не мертве Сонце, а
ранковий скарабей Хепрі,
що виходив з черева небес¬
ної богині Нут і сходив на
горизонті65.
Карпатським храмам при¬
таманний також тісний зв'я¬
зок з родовими печерами. У
Бубнищі навколо верхнього
отвору ущелини є пошко¬
джені часом зображення
звірів - ведмедя, кози, ка¬
бана та інших, розраховані
для сприйняття з відстані
й гру світлотіней (рисунок
57). Наскельне зображення
печери і тварин, що вийш¬
ли з неї, виявлено в іншій
бубнищанській ущелині,
яку в народі називають «Чи¬
стилище». Коло звірів, роз¬
ташованих навколо входу
до родових печер, зобра¬
жено на Гарбузівському й
Лесівському святилищах.
Загалом, спеціалісти з ет¬
нології релігій відзначають
складні уявлення старо¬
давніх людей про родову
гору і печеру як місце на¬
родження богів, людей і
тварин, вмістилище душ
померлих, центр релігій¬
ного і громадського життя.
За міфами американських
індіанців, печери - місце
походження людства, сюди
повертаються душі помер-
65 Сфинкс, или мифология бытия. -М., 2012. -С. 116.
62

Рисунок 58.
Горизонтальна
плита посе¬
редині другої
ущелини
лих. У міфах ідеться про те,
що Бог з'явився з печери,
котра знаходиться на горі.
У стародавніх китайських
джерелах мовиться про
печеру Су, яку вважали
входом у потойбічний світ.
Поховання в печерах прак¬
тикувались у багатьох на¬
родів. У сибірських народів,
зокрема якутів, зафіксовано
чимало переказів про свя¬
щенні печери як житла ро¬
дових тотемів. Священною
для трипільців, очевидно,
була печера Вертеба.
За третьою викутою пече¬
рою в Бубнищі знаходиться
ще одна ущелина, направ¬
лена із заходу на схід, яка
відділяє східну, найвищу,
групу скель від південної.
Ширина ущелини внизу ся¬
гає 2,1-3 м, довжина 17 м.
Далі вона завалена вели¬
чезними брилами, на яких
розміщена горизонтальна
плита розміром 2,5x3 м і ви¬
ступає своєрідним майдан¬
чиком посередині ущели¬
ни. Частина її відкололась і
лежить поруч (рисунок58).
На відстані чотирьох ме¬
трів за горизонтальною
плитою в східному напрямі
виявлено великі перехрес¬
ні вруби висотою до 2 м,
шириною біля 0,3 м, гли¬
биною 0,2 м. Аналогічні за
конфігурацією вруби вику¬
то на протилежній стороні
ущелини. Таким чином, уся
друга ущелина в пізніші
часи була забудована. Че¬
рез прорубані ніші дерев'я¬
ні приміщення виходили на
другий рівень східної групи
скель. Про забудови східної
частини другої ущелини
ніхто з дослідників досі не
згадував.
Праворуч, з південного
боку, над ритуальною пли¬
тою нависає скеля, у верх¬
ній частині якої, на висоті
9 м, викуто п'яти метрову
в діаметрі круглу розетку
(сваргу), що складається
з чотирьох великих три¬
кутників, розміщених за
сторонами світу (рисунки 59,
60). Поверхня трикутників
вирізьблена у вигляді зоо¬
морфів, виконаних у грубо
узагальненій формі. Загли¬
бини між трикутниками
утворюють своєрідну свар¬
гу, косораменний хрест у
крузі, знак, що вказує на
циклічно-коловоротну мо¬
дель світу, зодіакальний
63

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА

Рисунок 59.
Викута в скелі
кругла розетка,
що складається
з чотирьох
великих три¬
кутників
"Я

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА
Рисунок 61.	Рисунок 62.
Графічне зобра-	Наскельне
ження Великої	антропоморфне
Богині	зображення
Великої Богині
календар, за яким фіксува¬
лись два сонцестояння і два
рівнодення.
Між північним і західним
(напіврозділеним) трикут¬
никами вирізьблено голову
левиці. Внизу під східним
трикутником (напрям схо¬
ду Сонця в день зимового
сонцестояння) виявлено
триметрове антропоморф¬
не зображення у вигляді
жінки з конусоподібним
завершенням ніг. Глиби¬
на рельєфу до 0,15 м. На її
голові викуто роги. Перед
нами, очевидно, зображен¬
ня небесної Богині-Корови.
Її тіло прикрашене реге¬
нераційними символами у
вигляді круглих солярних
знаків, ромбів. Під її пра¬
вою рукою вирізьблено
голову бика, між рогами
якого округлий знак, що
нагадує диск Сонця. Нижче
зображено дві переплете¬
ні змії. Погляд Великої Бо¬
гині спрямований уздовж
ущелини, до внутрішнього
дворика (рисунки61,62).
Проведені 21 березня
2015 р. спостереження по¬
казали, що точкою сходу
Сонця в день весняного рів¬
нодення на Бубнищансько-
му скельному святилищі є
саме друга ущелина, азимут
якої складає 90° (рисунок 63).
66

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА
Рисунок 63.
Скельна
ущелина №2
У цей же час на західній групі
скель промені Сонця освіт¬
люють заглиблені солярні
знаки, а також візирний ка¬
мінь, висунутий до внутріш¬
нього дворика і замальо¬
ваний червоною фарбою.
Зверху над ним, з допомо¬
гою врубів було побудовано
майданчик. Знизу до нього
ведуть 13 сходинок, викутих
у скелі (рисунок64).
При вході до ущелини на
вертикальних стінках скель
видно великий продовгу¬
ватий вруб висотою 3,4 м,
шириною 0,2 м, глибиною
0,33 м. Два менші вруби, ви¬
сотою 0,8 м, шириною 0,2 м
і глибиною 0,12 м. На відста¬
ні 4 м від входу до ущелини
викуто по два вруби з двох
боків. Ще по два вруби на
кожній стороні скель ви¬
довбано на відстані 8 м від
входу. Очевидно, тут була
двоповерхова будівля, яка
підступала до внутрішньо¬
го подвір'я. Звідси можна
було добратись на другий
рівень східної групи скель.
Праворуч від викутих у
скелі 15 сходинок є чоти¬
рикутна яма, техніка виру¬
бування якої є такою ж, як
і печер. Вона нагадує чоти¬
рикутну криницю, розміром
2,15x2,17 м, глибиною 2,9 м
(рисунок 65).
68

Сходинки виводять на
другий рівень східної гру¬
пи скель. Вони проходять
між двома скелями, зверху
перекритими, очевидно, в
пізньому середньовіччі, боч¬
ковим склепінням, збудо¬
ваним з коленого каменю,
цегли і вапна. Далі розмі¬
щена невелика платформа,
оточена великими каме¬
нями, на яких видно вруби
для дерев'яних конструкцій
ще однієї будови (рисунок 66).
Поруч знаходиться отвір
першої ущелини з гротами
і майданчиками. Саме тут
І. Вагилевич, А. Бельовський,
А. Кіркор та інші спостеріга¬
ли різноманітні зображення
звірів, вирізьблені на скелях.
А. Кіркор вважав, що тут зна¬
ходилась дерев'яна скуль-
Рисунок 64.
Схід Сонця в
день весняного
рівнодення
на рівні другої
ущелини
Рисунок 65.
Викута в скелі
криниця і схо¬
ди, що ведуть
на другий
рівень
Рисунок 66.
На другому
рівні невели¬
кий майданчик,
оточений
каменями
69

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА
Рисунок 67.
Загальний
вигляд скель¬
ного комплексу
в Бубнищі
птура ідола, яку вставляли
в чотирикутну заглибину
Попри знищеність наскель-
них зображень пізнішими
забудовами й неорганізо¬
ваними туристами, ще сьо¬
годні вгадуються профільні
скульптурні й барельєфні
композиції тварин. На думку
дослідників XIX ст., тут зна¬
ходився важливий ритуаль¬
ний осередок святилища.
Двома метрами вище ви¬
куті на похилій поверхні
скель сходи ведуть у пів¬
нічно-східному напрямі на
третій рівень (рисунок 67).
Через 25 м уверх, ліворуч
знаходиться двометрова
правопрофільна скульпту¬
ра жаби, зорієнтованої на
північний схід (рисунки 68,69).
Жаба - поширений міфоло¬
гічний персонаж. Її наскель-
ні зображення виявлено на
Гуцульщині.
Піднявшись викутими схо¬
дами по небезпечній верти¬
кальній брилі, що височить
над глибокою ущелиною
і перекриває доступ до
найвищої частини східного
масиву, опиняємось перед
скелею зі своєрідним зо¬
браженням голови, крил,
яке нагадує жінку-птаху зі
70

звисаючими грудьми. Жін-
ка-птаха виступає однією з
найпоширеніших іпостасей
неолітичної Богині. На скелі
вгадується також графічне
зображення божества, з
левом на руках, в оточенні
символів (рисунок70).
Через п'ять метрів стеж¬
ка виводить до майданчика
розміром 3,5x4,5 м. З півночі
й півдня він прикритий ске¬
лями. Тут, у найвищій частині
Основного масиву, була ще
одна дерев'яна будівля, про
що свідчать чотири вруби
висотою 1,7x2,3 м, шириною
0,2 м, глибиною 0,1 м.
Майданчик безпосеред¬
ньо підступає до вівтар¬
ного комплексу. Великі
плити з чашоподібними за¬
глибинами розташовані в
напрямі схід - захід. Тут, як
і на скельних святилищах
Гуцульщини, жертовні чаші
згруповані за принципом
2+1, коли дві лунки знахо¬
дяться приблизно на одно¬
му рівні, чи камені, а третя
- на іншій плиті, на відстані,
збоку.
Перша із шести викутих
жертовних чаш є продов¬
гувата, вона має розмір
0,8x0,5 м, глибиною 0,15 м.
Зливний рівчак направлено
на південь.
За 3,5 м на схід знаходить¬
ся центральний жертовник.
Викуте й прошліфоване у ві¬
втарній плиті еліпсоподібне
заглиблення має розміри
0,5x0,7 м, глибину 0,25 м. По
периметру чашоподібного
заглиблення викуто зобра¬
ження згорнутої змії, поруч
профіль бика (рисунок71).
Архетипні зображення у
вигляді згорнутої змії навко¬
ло чаші, яйця виявлено й
на інших карпатських свя¬
тилищах, зокрема на горі
Ґорґан біля с. Микуличин.
Скульптурне зображення
згорнутої змії навколо ви¬
кутої округлої площини
сягає 5,6x10 м. На голо¬
ві змія зроблено чашопо¬
дібну заглибину 0,7x1 м зі
зливним рівчаком, а також
видряпано круги, ромби.
Міфологічний ряд - змія-
вода-земля-Місяць-родю-
Рисунки 68-69.
Правопрофіль-
не зображення
жаби
і
Рисунок 70.	Рисунок 71.
Наскельне	Жертовник
зображення	Великої Богині
птаха
71

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА
Рисунок 72.
Жертовники
Великої Богині
чість-смерть-відродження
відомий з багатьох старо¬
давніх релігійних систем.
Уявлення про первісний
стан світотворення у вигля¬
ді змія, що спить, згорнув¬
шись навколо чаші, яйця,
знайшли відображення у
ведичній, китайській та ін¬
ших міфологічних системах.
В індійській міфології змій
виступає уособленням пер¬
вісних вод, з яких народив¬
ся світ, спочатку у вигляді
пагорба, за іншою версією
- світового яйця. Зображен¬
ня «змії з яйцем» відповідає
характерній орнаментиці
трипільської культури і вис¬
тупає основним міфоритуа-
лом, де змій охороняє за¬
родок світоладу. В цьому
контексті особливої уваги
заслуговує легенда, запи¬
сана В. Шухевичем на Гу-
цульщині в кінці XIX ст., в
якій ідеться про Божого
Фіна. У ній також іде мова
про змія, що спав на горі й
охороняв живу воду. «Орел
полетів на гору Цецину, -
розповідається в легенді,
- там є камінь, а в камені
вода і жретва (змія - М. К.)
уповита навколо каменя
спит»66. Гора Цецина не є
витвором народнопоетич¬
ної уяви. Реальна гора з та¬
кою назвою знаходиться на
західній околиці м. Чернівці.
Здавна вона відома своїми
цілющими джерелами. Оче¬
видно, у стародавні часи там
знаходилося святилище,
структурно-композиційним
елементом якого, очевид¬
но, була згорнута кільцем
змія, як це має місце на горі
Ґорґан чи на жертовнику в
Бубнищі. Сакральний архе¬
тип згорнутої навколо чаші
змії не був відкинутий хрис¬
тиянством. З літописного
повідомлення про церкву
Іоана Златоустого в м. Холм
у період князювання Дани¬
ла Романовича дізнаємось
про те, що князь привіз
«от земли Угорьския» і роз¬
порядився поставити пе¬
ред царськими воротами
66 Шухевич В. Гуцульщина. П'ята частина / В. Шухевич. - Верховина, 2000. - С. 79,82.
72

Рисунок 73.	Рисунок 74.
Шостий (схід-	Ритуальний
ний) жертовник	майданчик біля
Великої Богині	жертовників
«чашю... мрамора багряна,
изваяну мудростью чьюдну,
и змиева глава беша округ
ея»67.
Навколо Бубнищансько-
го жертовника зображено
голови тварин, зокрема со¬
баки, деякі ледь вгадуються.
Очевидно, їх приносили в
жертву. Серед них зберег¬
лося рельєфне зображення
зорієнтованої на схід люд¬
ської голови із закритими
очима й розрізом на шиї. На
голові вирізьблено трикут¬
ники.
Значно нижче і далі на
схід виявлено круглу загли¬
бину діаметром 0,3 м з опу¬
щеною боковою стінкою.
За 7 м на схід знаходиться
великий камінь; на ньому
викуто дві чаші так, що рі¬
дина з однієї переливаєть¬
ся в другу, яка знаходиться
нижче на 1,7 м (рисунок 72).
Жертовники із системою
переливань виявлено на
Писаному Камені, а також
на Камені Довбуша, що на
горі Гаршиця (с. Космач).
Шоста продовгувата чаша
з великим зливним рівчаком
викута на крайньому схід¬
ному краю скелі. Її розміри
0,4x0,25 м, глибина 0,15 м
(рисунок 73). Зливні рівчаки
всіх шести жертовників на¬
правлені на схід і південь.
Навколо центрального най¬
вищого жертовника є великі
ритуальні майданчики, один
з яких розміром 5,7x7,5 м
(рисунок 74).
67 Фіголь М. Мистецтво стародавнього Галича / М. Фіголь. - K., 1997. - С. 124.
73

Така концентрація жер¬
товників є невипадковою,
оскільки вони зосереджені
біля унікального наскель-
ного барельєфа Великої
Богині-Діви, виявленого в
ході обстеження пам'ятки
27 травня 2014 р. (рисунки 75,
76,77). Барельєф вирізьблено
на вертикальній, з невели¬
ким нахилом, скелі. Його ви¬
сота 2,7 м. З масиву виділено
округлу голову з довгим во¬
лоссям, що спадає на плечі.
Вирізьблено очі, крапки на
місці брів, рот і ніс ледь вга¬
дуються - імовірно, знищені
часом. Права рука зігнута
в лікті з призивним жестом
біля лона. Зображення ніг
виконано в конусоподіб-
74

ному вигляді, як і в трипіль¬
ських керамічних богинь.
На грудях Богині є круг, у
середині якого стилізована
хрестоподібна ідеограма. Її
тіло прикрашене сакральни¬
ми геометричними знаками:
Рисунок 77.
Графічне
зображення
Бубнищанської
Діви
Рисунки 75-76.
Наскельний ба¬
рельеф Великої
Богині
на лобі й стегнах - ромби, на
правому передпліччі - три¬
кутник, на руці - браслет.
Тіло Богині, очевидно, було
помальовано фарбою. Ба¬
рельєф Бубнищанської Діви
направлено в напрямі сходу
Сонця в день весняного рів¬
нодення. Як і в Терношорах,
на Чорногорі, в Уричі Боги¬
ня зображена на найвищих
північно-східних скельних
виступах, що вказує на її
зв'язок з небом, і сама вона
виступає в ролі головного
небесного божества, оскіль¬
ки є центральним суб'єктом
космогонії. Культ Великої Бо¬
гині зародився ще в палео¬
літі й свого розвитку досяг у
неоліті, енеоліті поступово
трансформуючись із богині
неба в божество землі. Іко¬
нографія неолітичної Богині
відтворена в керамічних жі¬
ночих фігурках, наскельних
рельєфах та кам'яних скуль¬
птурах. Архетипними зобра¬
женнями є матір з дитиною
на руках, вагітна жінка або ж
75

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА
Рисунок 78.	Рисунок 79.
Жертовник,	Знаки і симво-
знаки й образи	ли, розміщені
біля барельефа нижче барелье-
Діви	фа Бубнищан-
ської Діви
діва з прикрасами на тілі и з
призивним жестом до гру¬
дей чи лона. Відкриття «свя¬
тая святих» Бубнищанського
храму, його головного міфо-
ритуального ядра, пов'яза¬
ного з Великою Богинею та її
жертовниками, дало можли¬
вість визначити сакральний
центр, топографічні пріори¬
тети святилища.
Біля барельєфа на вер¬
тикальній скельній стінці
жертовної плити виявлено
хрестоподібні ідеограми в
колі, які в неоліті були свя¬
щенними символами Богині
(рисунок 78), а також компо¬
зицію зооморфних зобра¬
жень. Нижче барельєфа
знаходиться система знаків
і символів, зокрема й глибо¬
кі продовгуваті заглибини,
названі деякими археолога¬
ми «шліфувадлами». Останні
вирізьблені на 35-метровій
вертикальній скельній стін¬
ці. Розміщення «шліфувадл»
у сакральному локусі Богині
заперечує твердження про
їх утилітарне походження,
пов'язане з гострінням со¬
кир і ножів (рисунок79).
Барельєф Бубнищанської
Діви спрямовано на найви¬
щу, сорокаметрової висоти,
скелю Одинець, яка знахо¬
диться за 120 м на схід від
Основного масиву. Верхня
частина скелі, що виступає
на 12 м понад деревами,
містить рельєфні й графічні
композиції тварин і людей.
На найвищій частині скелі,
яка добре проглядається з
боку барельєфа Діви й жер¬
товників, є 4-метрове зобра¬
ження птаха, імовірно, півня
(гуски), орієнтованого в на¬
прямі сходу Сонця в день
літнього сонцестояння, а та¬
кож голова коня (рисунок 80).
Нижче вирізьблено обличчя
жінки поруч з головою змія.
Ліворуч розміщено інші
графічні й рельєфні зобра¬
ження, зокрема Місяця в
першій фазі, зооморфів. Цей
сакральний локус потре¬
бує детальнішого вивчення.
Знизу петрогліфів не видно.
Скеля Одинець відіграва¬
ла важливу роль у просто-
рово-часовій планометрії
храму. В день весняного
рівнодення промені Сонця,
що сходить, з-за скелі Оди¬
нець пронизують усю другу
ущелину й освітлюють ві¬
зирний камінь внутрішньо¬
го дворика, висунутий до
його середини.
У міфоритуалістиці Бубни¬
щанського храму найвища
скеля Одинець, очевидно,
76

Рисунок 80.
Зображення
птаха (півня,
гуски) на
вершині скелі
Одинець
Рисунок 81.
Скельне святи¬
лище в Уричі.
Зображення
жінки і голови
змія
мала особливе значення.
Зміст її смислообразів вка¬
зує на те, що вона виступа¬
ла космічною віссю - «Axis
mundi», світовим деревом,
первісним пагорбом, з яко¬
го почалося міфологічне
творення світу. Разом із зо¬
браженнями Великої Богині
й жертовниками, зодіаком у
другій ущелині й петроглі-
фічним комплексом «Сон-
це-Лев» у внутрішньому
дворику на південній скелі,
Одинець складав єдиний
сакральний комплекс, у
якому були присутні основ¬
ні міфологічні персонажі
космогонії, що відповідають
її численним версіям. Мем-
фіська і геліопольська вер¬
сії космогонії вказують на
існування первісного боже¬
ства у вигляді птаха Бенну,
який літав над водами Нуна
і звив гніздо на первісному
пагорбі Бен-Бен. У «Книзі
мертвих» подано найдрев-
нішу версію міфу творення,
за яким Біла Птаха у ви¬
гляді білої гуски знесла на
Первісному пагорбі яйце, з
якого народився бог Сонця.
Бубнищанська специфіка
надає особливого звучан¬
ня переданому Аполло¬
ном Родоським в «Аргонав-
тиці» пелазгійському* міфу
про древню богиню всьо¬
го сущого Евріному. Вона
з'явилася з Хаосу оголена
і, не маючи на що сперти¬
ся, створила землю і небо.
Спіймавши вітер, вона ство¬
рила змія Офіона, від якого
народила світове яйце. З
нього вийшли Сонце, Мі¬
сяць, планети, зорі, земля,
гори, дерева і всі живі істо¬
ти. Згадка про світове яйце
- відголос єгипетських мі¬
фів, які справили значний
вплив на космогонію грець¬
ких орфіків. Еврінома й
Офіон постають як первісні
боги Олімпу, згодом скинуті
з нього Кроносом і Реєю68.
Образ змія був пошире¬
ний у неолітичній буго-дні-
стровській культурі. Жіноче
божество, наділене креатив-
но-регенераційними кос¬
мічними функціями, яке
вступає в шлюбні стосунки
зі зЛіієм, є міфологічним
архетипом неолітичних та
енеолітичних культур, зо¬
крема трипілля. Великі про¬
фільні скульптурні зобра¬
ження жінки і змія виявлено
в Уричі (рисунок81).
Значно нижча півден¬
но-західна група скель Буб-
нищанського святилища
* Пелазги (грец.) - назва племен, що населяли Елладу до виникнення мікенської цивілізації.
68 Античная мифология. Энциклопедия. - М., 2004. - C. 71.
77

Рисунок 82.
Наскельний
рельеф лева
утворює праве крило вну¬
трішнього дворика. На його
південній 15-метровій вер¬
тикальній стінці знаходить¬
ся зображення голови лева
висотою 9,2 м, шириною 8 м,
глибина рельєфу - 0,2x0,5 м
(рисунок 82). Його первісний
78

вигляд не відомий з огляду
на те, що нижня частина ре¬
льєфу (4 м) виглядає стеса¬
ною, в ній зроблено вруби
для дерев'яних прибудов
пізніших часів. Верхня ча¬
стина голови лева утворює
круг. Ліве око зображено
закритим, праве - відкри¬
тим. Символіка закритих-
відкритих очей у світових
міфологічних системах віді¬
гравала важливу роль. Вона
може вказувати на стать,
належність до Сонця чи
Місяця, бути символом від¬
родження або смерті тощо.
Над мордою лева, ліворуч
і праворуч, викуто два за¬
глиблені круги. Ліворуч від
пащі лева зображено його
ікло висотою понад 1 м.
Рельєф лева зауважено
дослідниками і місцевим
населенням ще в XIX ст.,
однак його міфоритуаль-
не значення залишалось
нез'ясованим. Проведені
нами 21-22 грудня 2013 р.
спостереження, а також ар¬
хеологічні розкопки в лип-
ні-серпні 2014 р. дали змо¬
гу прояснити роль і місце
цього сакрального локусу
Бубнищанського храму. В
результаті з'ясувалося, що
розташування рельєфу саме
в цьому місці не є випадко¬
вим, оскільки в день зимово¬
го сонцестояння з-за скелі,
над головою лева, сходить
Сонце. Для фіксації першого
променя Сонця над голо¬
вою лева викуто 2-метро-
вий рівчак шириною 0,15 м
(рисунок83). Лев виступає але¬
горичним образом Сонця,
він пов'язаний з початком
нового космічного циклу.
Ліворуч від рельєфу лева,
на боковій стінці скелі вияв¬
лено метрове зображення
трикутника, нижче - ромба
(сакральні знаки Бубни¬
щанської Діви). Над трикут-
79

ником добре збереглося
зображення птаха, ліворуч
- знак Місяця. Зображення
голів тварин, трикутників
вирізьблено поруч на сусід¬
ніх стінках скелі (рисунок84).
Зображення лева виявле¬
но й на святилищі в Уричі
(рисунок85). Тут, як і в Бубни-
щі; він пов'язаний з півден¬
ним сходом, звідки сходить
Сонце в день зимового
сонцестояння. Зображення
звірів, зокрема ящерів, ле¬
вів, биків, а також так званих
«голів-сонць», спрямованих
на південний схід, є алего¬
рією зимового сонцесто¬
яння; їх виявлено в Терно-
шорах, Завоєлах, Уричі. Як
уже зазначалося, в напря¬
мі північного сходу (літнє
сонцестояння) розміщено
архетипні зображення жі-
нок-богинь у супроводі би¬
ків або левів.
Обстеження десятків
скельних храмів Карпат свід¬
чить про те, що наскельні
зображення антропомор-
фів чи зооморфів завжди
згруповані в композиційні
локуси, сюжетні лінії яких
80

у першу чергу повязані з
космогонією; при цьому
вони можуть супроводжу¬
ватися зображеннями сим¬
волічних моделей світу у
вигляді хреста, круга або їх
поєднання (Бубнище, Писа¬
ний Камінь).
У результаті археологіч¬
них розкопок всередині
внутрішнього дворика вста¬
Рисунок 83.
Схід Сонця в
день зимового
сонцестояння
над рельефом
лева
Рисунок 84.
Графічна роз-
гортка знаків і
образів на скелі
лева
новлено, що залишки куль¬
турного шару змито дощами
в рів, унаслідок чого поверх¬
ня опустилася приблизно на
1.5 м, порівняно з кам'яною
вимосткою, яка збереглася
біля скель. Сьогодні поверх¬
ню дворика становить пе-
редматериковий шар білого
піску. Перед рельєфом лева
виявлено округлий камінь,
імовірно омфал, діаметром
2.5 м, верхня частина якого
виступає на поверхню (рису-
нок86).
Біля каменя виявлено
рихлі маси піску жовтого
і бурого кольорів, перемі¬
шаного з такого ж кольору
конкреціями. Для встанов¬
лення структури і складу
зразків під керівництвом
професора Прикарпатсько¬
го національного універ¬
ситету Івана Яремія було
проведено Х-променеві ди¬
фракційні та У-резонансні
дослідження, які показали,
що причиною утворення
конкреції бурого кольору
не може бути залишений
у землі залізний предмет,
який «розклався» в проце¬
сі корозії, а, найвірогідні¬
ше, є залишками «болотної
руди», зокрема лімоніту (бу¬
рого залізняку). Нагромад¬
ження лімоніту утворюють
місцезнаходження бурого
залізняку і так звані «болот¬
ні руди». Лімоніт виступає
важливою складовою різ¬
новидів природної охри, які
використовуються як міне¬
ральні пігменти. Він формує
тверді натічні конкреції, або
рихлі маси, колір останніх -
охристо-жовтий, у твердих
конкреціях - буро-чорний.
Утворення лімоніту пов'я¬
зане з вивітрюванням залі¬
зистих матеріалів, а також
81

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА
Рисунок 85.
Скельне святи¬
лище в Уричі.
Лівопрофільне
зображення
лева
Рисунок 86.
Округлий
камінь перед
рельєфом лева
Рисунок 87.
У центрі двори¬
ка жертовник
квадратної
форми,
викладений
каменями

із осіданням з поверхневих
вод; важливу роль у цьому
процесі відіграють мікроор¬
ганізми. Таким чином, про¬
ведені дослідження дають
підстави стверджувати про
те, що виявлені частки лімо-
ніту як жовта охра викорис¬
товувалися для фарбування
наскельного зображення
лева. До наших днів на його
рельєфі збереглися в загли¬
бинах і на нижньому рівні
яскраво-жовті розводи, а
на периферії - сині.
У центрі дворика на гли¬
бині всього 0,1-0,2 м було
знайдено жертовник ква¬
дратної форми, розміром
2,2x2,2 м, викладений вели¬
кими каменями. Його бокові
стінки розміщені за сторо¬
нами світу (рисунок87). Навко¬
ло жертовника на відстані
9 м знаходяться 6 каменів
(рисунок88). Отже, у центрі ок¬
руглого майданчика, перед
рельєфом лева, виявлено ві¬
втарний комплекс, який був
пов'язаний з календарними

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА
Рисунок 88.
План-схема
розташування
жертовника і
каменів навко¬
ло нього
т f
у]
міфоритуалами зимового	Рисунок89.
сонцестояння, з настанням	Зображення
нового космічного циклу і мамонта над
відповідними жертвоприно- скелею лева
шеннями. Верхній і нижній
жертовні комплекси, як го¬
ловні священні об'єкти, фор¬
мували систему сакрально¬
го простору храму
Праворуч від рельєфу лева
в грубо узагальненому ви¬
гляді зображено 7-метрову
голову мамонта (очі, хобот, Рисунок 90.
бивні), який за міфоритуаліс- Наскельне
тикою Бубнищанського хра- зображення
му допомагав «Сонцю-Леву» обличчя
піднятись у небо.	антропоморфа
Зверху над рельєфом
лева, ліворуч від нього, зна¬
ходиться величезна брила
висотою 4 м, довжиною 6 м,
яку в народній традиції на-
84

Рисунок 91.
Графічна реконструкція наскель-
ного космогонічного міфоритуалу
первісного сходження Сонця в день
зимового сонцестояння
зивають «слоном» або «ма¬
монтом» - через скошений
кам'яний стовп, що підпирає
його (рисунки 89, 90). В цілому
ряді розвинутих міфологіч¬
них систем мамонт висту¬
пає як космогонічна істота,
яка бере активну участь у
творенні світу. Так, у відо¬
мій селькупській космогонії
мамонт своїми бивнями до¬
помагає піднятися Сонцю
зі світової безодні69. В іншій
космогонічній версії вепр
(кабан) іклами «виорює зем¬
лю з болота». З Бубниицан-
ського нижнього вівтаря, що
перед рельєфом лева, цей
сюжет міг саме так і сприй¬
матися. В Уричі, вище рельє¬
фу лева, є аналогічне, тільки
графічне зображення ма¬
монта з нахиленою до нього
головою.
У бубнищанській космо¬
гонічній сцені підняття Сон¬
ця і неба бере участь гігант¬
ський змій, голова якого
зображена нижче (право¬
руч) від рельєфу лева (рисунок
91). Загалом уся петрогліфіч-
на розгортка, пов'язана із
сюжетом міфоритуального
створення світу, сягає 27 м
ширини і 15 м висоти.
Праворуч від рельєфу лева
ЗО викутих у скелі сходинок
виводять на вершину півден¬
но-західної групи скель. Ліво-
85

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА
руч від сходів - підквадратна
горизонтальна з нахилом
скеля (2,5x3 м) з жертов¬
ним чашоподібним загли¬
бленням діаметром 0,7 м,
глибиною 0,2 м (рисунок 92). У
своїй статті І. Вагилевич від¬
значав, що зверху над ре¬
льєфом лева був жертовник,
звернений до сходу Сонця.
Поруч велика брила-доль-
мен стіжкуватої форми, що
з відстані нагадує трон. Біля
сходів він ніжками-опорами
спирається на три камені.
Його висота 3 м, ширина 3,2 м
(рисунок 93). Очевидно, саме
цю брилу І. Вагилевич мав
на увазі, коли описував ка¬
мінь, який рухається від по¬
дуву вітру*. Про камінь, що
рухається, ідеться в народ¬
них легендах про так звані
Комори Довбуша, що біля
с. Криворівня Верховинсь¬
кого району. У Рожнятівсь-
кому районі є цілий ряд
великих продовгуватих ка¬
менів, які половиною своєї
довжини звисають над гли¬
бокими проваллями (рисунок
94). Міфи і легенди багатьох
народів такі місця пов'язу¬
ють з ритуальними обря-
* Камені, що рухаються, які знаходяться на ритуальних пам'ятках, ще в кінці XIX ст. виявлено у Франції, Великій Британії,
Німеччині. На їх означення побутують відповідні терміни - pierre branlante, pierre folie, rouler, bocking-stone, great-npon-
little, wagstein, ruckstem. їх описи зроблено в тогочасній літературі: Müller H. Illustrirtes Archäologisches Wörtealuch / Н. Muller,
0. Mothes. - Leipzig, 1878. - V. II. - S. 576; Adeline J. Lexique des termes d'art / J. Adeline. - Paris, 1892. - S. 882.
Рисунок 92.
Підквадратний
скельний
жертовнику
південному ло-
кусі святилища
Рисунок 93.
Стіжкува¬
тої форми
дольмен біля
жертовника
Рисунок 94.
Гора
Бруструвата
біля сЛипови-
ця. Ритуальна
плита над
глибоким
проваллям
додіями - пророкуванням,
судом і т. п.
У ході обстеження вер¬
шин південно-західної
групи скель виявлено обо¬
ронну стінку вздовж за¬
хідної і південної ущелин.
Про оборонні споруди в
цій ділянці скельно-пе¬
черного комплексу досі в
науковій чи краєзнавчій
літературі не згадувалося.
Оборонна стіна простяг¬
нулась на десятки метрів з
півдня на захід (рисунки 95,96).
Вона побудована з каменю
86

і глини. Ще сьогодні про¬
стежується кам'яна кладка
шириною 1,5 м, висотою
0,5 м, заповнена глиною.
Для розширення ущелини й
утруднення, у зв'язку з цим,
доступу до південно-за-
хідного крила оборонно¬
го комплексу, протилежні
стінки ущелини були макси¬
мально стесані на відстані
біля 40 м. Утримання, зав¬
дяки цьому, південно-захід¬
ного кута скельної твердині
робило її неприступною, а
в разі його захоплення опір
ворогу на нижньому рівні
втрачав сенс Дивно, що
ця трудомістка й важлива
з точки зору фортифікації
оборонна споруда досі не
була зауважена дослідника¬
ми впродовж ХІХ-ХХ ст.
Обстеження західного кри¬
ла скельного комплексу дало
змогу виявити майданчики,
5-метрову вертикальну нішу
між скелями. І. Вагилевич
вважав, що тут було вели¬
ке зображення ідола, а біля
нього жертовник. На нашу
думку, вертикальна ніша
була своєрідним комуніка¬
ційним люком, який давав
змогу піднятися сходами на
верхній рівень західної гру¬
пи скель до розташованих
там ритуального й оборон¬
Рисунок 95.	Рисунок 96.
Рештки оборон-	Викуті в скелі
ної стіни	вруби для обо¬
ронної стіни
ного локусів. До них прив'я¬
зані також викуті в скелі 13
сходинок (рисунок 97). Як уже
зазначалося, тут між двома
високими скелями знахо¬
диться камінь, висунутий
до середини внутрішньо¬
го дворика. Передня його
частина нагадує голову
ворона, вона замальована
червоною фарбою. Очевид¬
но, що він був своєрідним
візирним каменем в архео-
Рисунок 97.
Кам'яні сходи
скельної ніші
87

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА
астрономічних спостере¬
женнях, оскільки перші
промені Сонця в дні вес¬
няного й осіннього рівно¬
день освітлюють його пере¬
дню пофарбовану частину
(рисунки 98,99).
Нижче ліворуч виявлено
рельєфне зображення со¬
баки, що лежить, ліворуч від
нього вирізьблено Місяць у
першій фазі, а праворуч -
уповні (рисунок 100).
Зверху на візирному ка¬
мені виявлено два вруби,
що вказує на наявність тут
дерев'яної споруди. Верх¬
ній вруб має 2 м висоти, 0,2 м
ширини і 0,15 м глибини.
Нижній - 0,7 м висоти, 0,25 м
ширини й 0,25 м глибини. З
боку внутрішнього дворика
до цього каменя вируба¬
но 13 сходинок. На боко¬
вій стінці західного крила
скель виявлено графічні
Рисунок 98.
Наскельна
розетка
Рисунок 99.
Візирний
камінь у за¬
хідному локусі
святилища
Рисунок 100.
Графічна
реконструкція
наскельного
петрогліфічного
комплексу в
західній частині
святилища

зображення ромба, розет¬
ки, кутових композицій. Тут
же в боковій стінці зробле¬
но величезні вруби для в'їз¬
ного мосту через широку
скельну ущелину.
Обстеженням східної і
південно-західної груп скель
Основного масиву сакраль¬
ний простір Бубнищансько-
го храму не завершується.
Це одне з найбільших нам
досі відомих карпатських
святилищ. Його священна
топографія, структурно-
композиційний план ви¬
ходять за межі внутрішнього
дворика між скелями (рисунок
101).
За валом, на північ від Ос¬
новного масиву, знаходить¬
ся стрімка скеля, яку назива¬
ють Голець (рисунок 102). Вона
нагадує вежу. Її висота біля
20 м. Скеля була оточена
ставом. Поруч є сліди греблі.
У верхній частині скелі-вежі
видно продовгуваті вруби
для дерев'яних конструк¬
цій, внутрішній майданчик.
У верхній частині виявлено
графічні наскельні зобра¬
ження зооморфів - миші й
птаха. Характерною особли¬
вістю карпатських святилищ
загалом і Бубнищанського
зокрема є бінарні компози¬
ції зооморфів, які виступали
класифікаторами Сонця чи
Місяця, уособлювали ниж¬
ній і верхній світи, що вказує
на дворівневу модель орга¬
нізації Космосу.
За ровом, на захід від Ос¬
новного масиву, є велика
галявина (50x150 м), на якій
знаходиться каплиця. Біль¬
шість скельних храмів Кар¬
пат супроводжуються ве¬
ликими вирівняними май¬
данами, які, очевидно, були
місцем ритуальних дійств
і громадських зібрань міс¬
цевого населення. З Буб¬
нищанського майдану спо¬
стерігається весь скельний
комплекс Основного масиву.

Рисунок 102,
Верхня частина
скелі Голець
Рисунок 104.
Графічна
реконструкція
наскельних
зооморфних
образів
Стежка, спрямована на
південь уздовж рову й
кам'яного масиву, виводить
до скельної платформи, на
якій розміщені великі одно-
профільні скульптурні зоб¬
раження птаха і мурашки (ри¬
сунки 103,104)Ах висота 2,5x3 м.
Вони направлені на захід.
Таким чином, скульптурні,
барельєфні чи графічні на-
скельні бінарні композиції
зооморфів, які уособлюва¬
ли верхній і нижній світи,
виявлено в Бубнищансько-
му храмі на чотирьох сто¬
ронах світу.
Пройшовши вздовж скель¬
ного лабіринту, численних
гротів, ущелин і печер, ви¬
ходимо до південно-західної
частини святилища. Тут ви¬
явлено терасу довжиною 7 м,
шириною 1,5-2,5 м. З усіх
сторін вона прикрита вер¬
тикальними стінками скель,
біля яких є глибокі вузькі
ущелини. Триметрової висо¬
ти південна стінка скелі вкри¬
та насічкою у вигляді косих
ліній, що нагадують дощ. На
цій же скелі викуто рельєф¬
ні хрестоподібні ідеограми в
Рисунок 103.
Профільні
зображення
птаха і
мурашки
90

заглибленому крузі, а також
графічні концентричні кола,
деякі з ямкою в центрі (рисун¬
ки 105, 106). Поверх графічних
кілець нанесено насічку.
Отже, перед нами ще один
важливий міфоритуальний
осередок святилища з ре¬
генераційною символікою
неолітичної Великої Богині у
вигляді кругів і кілець. Звер¬
ху над ритуальною терасою
на вершині скелі виявлено
витесаний еліпсовидний
жертовник розміром 1,5x2 м,
висотою 0,5 м (рисунок 107).
Цей західний локус, захи¬
щений з усіх сторін стінками
скель, на нашу думку, пов'я¬
заний з міфоритуалами
переходу, смерті й відро¬
дження, де людські останки,
ймовірно без голови, зали¬
шали на терасі для поїдання
плоті птахами. В Чатал-Гую-
ці, Хаджиларі тіла помер¬
лих залишали на з'їдання
грифам, птахам Великої Бо¬
гині, до якої таким чином
поверталось тіло покійно¬
го. За поширеною в Європі
(кельти) й Азії (Індія, Китай,
Індонезія) стародавньою

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА
Рисунок 106.	Рисунок 107.
Графічна	Жертовна плита
розгортка	над ритуаль-
петрогліфічного	ною терасою
комплексу з
хрестоподібни¬
ми ідеограма¬
ми в крузі
традицією вважалося, що
в головах концентрується
життєва сила померлого,
безсмертна душа, яка мог¬
ла переходити до нащадків
або переможців, а тому їх
залишали для живих. Опо¬
середкованим свідченням
цього є зображення люд¬
ської голови біля друго¬
го жертовника. Очищені
птахами від плоті скелети
згодом ховали, надаючи їм
скорченого (ембріонально¬
го) вигляду (рисунок 108)70.
Важливою складовою Буб-
нищанського храму була ще
одна, крім уже згаданих, уще¬
лина, яка знаходиться в пів¬
денній частині святилища
і спрямована з південного
сходу на захід. У народі її
називають «Чистилищем» -
очевидно, у зв'язку зі зву¬
женням ущелини при ви¬
ході з неї. Досі вона не
обстежувалася дослідника¬
ми, зате її часто відвідують
туристи. Перед входом до
неї знаходиться велика пі-
рамідоподібна, у верхній
частині, брила (рисунок 109).
За 40 м на захід на підква-
дратній кам'яній платформі
є круглий камінь діаметром
2,5	м з круглою заглибиною
в центрі. Праворуч від вхо¬
ду до «Чистилища» 4-метро-
вий вертикальний камінь,
шириною 0,8 м, нагадує ідо¬
ла (рисунки 110,111).
Ущелина сягає 45 м дов¬
жини, 3 м ширини і 20 м
висоти. Повернувши на¬
ліво, вона звужується до
Рисунок 108.
Чатал-Гуюк. Графічна реконструк¬
ція міфоритуалу переходу. 6200 р.
до н. е. (Szyjewski A. Etnologia religii /
A. Szyjewski. - Kraków, 2008. -
S. 403)
Szyjewski A. Etnologia religii / A. Szyjewski. - Kraków, 2008. - S. 407-408.
92

Рисунок 110.
Вхід до ущели¬
ни Чистилище
подібну ідеограму нижче -
сокиру. Останні могли бути
викуті пізніше. Зверху над
сюжетною композицією ви¬
явлено знак хреста тау - Т.
У шумерській міфологічній
традиції це знак «наперед-
визначення» - Me, яким
володіли верховні боги, у
єгипетській - символ життя.
Нижче умовної печери ледь
вгадується сцена двобою
ведмедя з ящером. Подібні
зображення виявлено на
Камені Довбуша в Завоєлах,
на Писаному Камені. Вся
петрогліфічна композиція
має 1,5 м ширини, біля 2 м
висоти, глибина рельєфу
0,03-0,05 м (рисунки 112,113).
На містичне значення
ущелини Чистилище вказує
і петрогліфічна компози¬
ція, виявлена на лівій стінці
скелі одразу при виході з
неї. Технікою заглибленого
0,3 м на виході. Детальне
поквадратне обстеження
поверхні скель дало змогу
виявити ряд петрогліфіч-
них комплексів, однак біль¬
шість із них знищені часом,
вгадуються тільки окремі
фрагменти. Лише при зву¬
женні ущелини й на виході
з неї збереглись унікальні
Рисунок 109.	Рисунок 111.
Пірамідопо-	Ущелина
дібна скеля	Чистилище
перед входом
до ущелини
Чистилище
графічні зображення. При
звуженні на висоті 1,6 м ви¬
куто невелику модель «ро¬
дової печери», з якої сліди
тварин ведуть на схід. Над
ними зображено левицю,
яка полює на стадо биків і
коней. Чітко виділено го¬
лову левиці, яка пильно
стежить за тваринами. Її
тіло передано так званим
рентгенівським методом,
притаманним деяким пале¬
олітичним зображенням. На
міфоритуальне значення
сцени полювання вказують
сакральні знаки навколо
неї. Біля самої «печери»
вирізьблено шестисегмент-
ний круг діаметром 0,1 м,
поширений на карпатських
святилищах, - знак Великої
Богині. Над головою левиці
викуто два шестипелюст¬
кові знаки. Перед стадом
тварин зображено хресто¬
93

рельєфу на вертикальній
стінці, оберненій до заходу,
вирізьблено міфічну 4-ме-
трову істоту, що виповзає з
лабіринту скель. Біля само¬
го виходу з ущелини ямко¬
вим способом зображено
три змії (рисунок 114). Звужен¬
ня ущелини, зображення
істот підземного світу в за¬
хідній частині ущелини ви¬
водять на стародавні архе-
типні релігійні сюжети про
мандри душ, богів у підзем¬
ному світі.
94

Л** ■%*
ИИИЙВ^чИЭ?*1^ ■*
Г%; --’^''Г^''# V
"'.V *jr V** ** .Л?а. .>’^?l^r-‘ JPvL-
- ’- - ** . ijj^r	.	v*T*T"	Л»'-
*•■*— «-	 —	•*■*»-.ł*fi».'-» • **
те^аввій*
•*o»" - v,_ -■<»*’»•**
5Й|^№я№; "-«i -
^l5fe	T
<>.” « «•, і^СілпЕ» iv» ^.%Я%я£$Є «ł»4" * т* >
<*' _ “W ЛЦ»_»чґ* V*’
iÄ
Л І?'* • -.* ' JH"	.	*»
рЮ^ш^
»шсг Ufa
Ск\^-3(\y‘\rv,
Виявлені петрогліфічні
комплекси при звуженні й
розширенні ущелини від-
Рисунок 112.
Наскельне
зображення
левиці
Рисунок 113.
Графічна реконструкція
петрогліфічного комплексу
в ущелині Чистилище %
повідають закономірностям
їх розташування, виявле¬
ними французьким дослід¬
ником А. Леруа-Гураном,
який на досвіді вивчення
63 франко-кантабрійських
печер та ущелин виділив
сім сакральних зон: 1 - вхід
(з'являються перші зобра¬
ження); 2 - повороти, пе¬
реходи, звуження; 3 - входи
в гроти, кутки; 4 - виходи з
печер чи ущелин; 5 - зали
центральних частин пече¬
ри, або при їх розширенні;
6 - периферія; 7 - простір
у кутках і гротах. Важливою
особливістю є розташуван¬
ня жіночих зображень, сим¬
волів у найбільш сакралі-
зованих місцях святилища,
тоді як чоловічі знаки кон¬
центруються в периферій¬
них зонах
71
Рисунок 114.
Зооморфні
образи при ви¬
ході з ущелини
Чистилище
У міфоритуальному про¬
сторі Бубнищанського хра¬
му розміщення двох пе-
чер-ущелин, одна з яких
(Чистилище) веде зі сходу
на захід (від життя до смер¬
ті), а друга (перша ущели¬
на Основного масиву) - із
заходу на схід (від смерті
до життя), очевидно, слід
сприймати як сакральну
систему циклічно-колово¬
ротного руху, пов'язану з
космогонічними ритуала¬
ми переходу, періодичного
оновлення світу в дні зимо¬
вого і літнього сонцестоянь.
Вийшовши з ущелини
Чистилище на поверхню,
далі стежка в південно-за¬
хідному напрямі виводить
на невелику галявину з дже¬
релом. Скельний масив з
описаним вище святилищем
Мифы народов мира. Энциклопедия. Т. 1. - М., 1987. - С. 484-485.
95

Рисунок 115.	Рисунок 116.
Наскельне	Графічна
зображення	реконструкція
християнського	християнського
храму	храму
тут завершується двома ве¬
ликими гротами. На одному
зі скельних виступів викуто
план християнського хра¬
му. Двоповерхову будівлю
з двосхилим дахом і прибу¬
довами вінчає хрест (рисунки
115,116). Зображення христи¬
янського храму біля святи¬
лища є першим свідченням,
яке посилює висловлену на
початку XX ст. дослідниками
версію про існування тут мо¬
настиря в середні віки, який,
імовірно, був оборонним.
Сам монастир міг знаходи¬
тись на просторій галявині,
де тепер каплиця.
Обстеження урочища,
що за 400 м від Основно¬
го масиву в південно-схід¬
ному напрямі, дало змогу
Рисунок 117.	Рисунок 118.
Скеля у формі	Великий
великої кулі	наскельний
жертовник
96

Рисунок 119.
Наскельне
графічне
зображення
виявити ряд графічних і
рельєфних зображень (ри¬
сунки 117, 118, 119). На східній
і південній сторонах скель
викуто хрести, жертовні
чаші, геометричні знаки.
Очевидно, що урочище
входило в сакральний
простір святилища, імо¬
вірно, виступало в ролі
входу до нього. В урочи¬
щі Хрести, що за 700 м
на південний захід від хра¬
му, наскельних петрогліфів
не виявлено. За 60 м у пів-
денно-східному напрямі
від Основного масиву ви¬
ступає монументальна на
вигляд скеля, названа в
народі «Сфінкс». На її щиті
дослідники XIX ст. бачили
скульптурне зображення
лева, яке сьогодні важко
вгадується (рисунок 120).
Таким чином, комплексне
вивчення Бубнищанського
храму, виявлені наскельні
скульптурні, барельєфні й
графічні композиції, зобра¬
жувальні джерела дають під¬
стави для концептуального
переосмислення характе¬
ру пам'ятки, її первинного
призначення, з'ясування
типологічних особливостей.
Повчальною виявилась істо¬
рія дослідження скельного
святилища. Позитивістська,
вульгарно-матеріалістична
методологія наукових дослі¬
джень початку XX ст. не була
спроможною забезпечити
об'єктивне й системне ви¬
вчення пам'ятки, розкрити
шляхи її пізнання, випрацю-
вати адекватні методи по¬
шуку, що загалом призвело
до звуження проблематики
з подальшим її блокуван¬
ням. Справжнє осмислення
бубнищанського історико-
культурного феномена ста¬
ло можливе на основі комп¬
лексного міждисциплінар¬
ного підходу, в першу чергу
на основі етнології релігії,
Рисунок 120.
Скеля «Сфінкс»
міфології, симвології, ар¬
хеології, археоастрономії,
предметним полем яких є
не тільки історія фактів, але
й історія цінностей як поза¬
часової реальності. За таких
обставин Бубнище постає
у своєму первісному варі¬
анті як сакральна пам'ятка
епохи неоліту-енеоліту, яка
існувала впродовж багатьох
тисяч років.
Виявлені наскельні ком¬
позиції, викуті печери, май¬
данчики і вруби, створення
рову, валу, оборонної стіни
свідчать про те, що Бубни-
щанська пам'ятка, ймовірно,
пережила у своїй історії три
основні періоди. Перший
з них, неолітичний, син¬
хронний буго-дністровській
та іншим багатьом тогочас¬
ним археологічним культу¬
рам; на цьому етапі на скель¬
них останцях було створено
святилище Богині-Діви, да-
рувальниці життя, смерті й
97

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА
відродження всього живого.
На найвищих виступах скель
вирізьблено її барельєфи, ви¬
куто жертовники, переходи,
зображення звірів, сакральні
знаки і символи.
Очевидно, впродовж епо¬
хи раннього заліза аж до се¬
редини І тисячоліття до н. е.
Бубнищанський храм зазнав
суттєвих змін, пов'язаних з
ускладненням етнополітич-
ної обстановки в Карпатах
і прилеглих регіонах, втор¬
гненням кіммерійців, скіфів.
У Карпатах та їх передгір'ї
виникли оборонні городи¬
ща, на стародавніх скельних
храмах з'явилися зобра¬
ження, які за своїм змістом
характерні для індоєвро¬
пейської релігійної традиції,
- мечі, булави, коні, вершни¬
ки, бородаті чоловіки (Лю-
ча-Рушір, Писаний Камінь,
Гарбузівське святилище,
Цапове каміння). В цей час
у Бубнищі виникло скельне
оборонне городище-святи¬
лище, яке одночасно могло
виступати центром між¬
племінного об'єднання. Тут
було викуто печери і ніші,
побудовано наскельні обо¬
ронні стіни, стесано стін¬
ки ущелин у південно-за-
хідному крилі скельного
комплексу, ровом і валом з
півночі замкнуто внутрішнє
подвір'я. Творцями скельної
фортеці могли бути агафірси.
Античні автори повідомля¬
ють про те, що агафірси про¬
живали в Середньому Под¬
ністров'ї, Північно-Східних
Карпатах (VII-III ст. до н. е.).
Сучасні вітчизняні та зару¬
біжні дослідники ототож¬
нюють агафірсів з носіями
чорноліської археологіч¬
ної культури (Ю. Колосов-
ська), фракійським етносом
(С. Березанська). Сучас¬
ний німецький дослідник
Г. Коте твердить, що агафірси
разом зі скіфами-орачами,
місцевими землеробськи¬
ми племенами, становили
окрему етнічну групу, яка
згодом набула праслов'ян¬
ських ознак.
Ці та інші автори вважають
агафірсів одним з гіпербо¬
рейських племен, яке пе¬
редавало на о. Делос для
богині Артеміди дари, загор¬
нуті в пшеничну солому. Істо¬
ричний факт передачі дарів
гіпербореями підтверджу¬
ється старогрецькими до¬
кументальними джерелами
IV ст. до н. е. Геродот повідом¬
ляє про те, що їх передавали
від народу до народу священ¬
ним шляхом («Ексампей»).
На думку сучасних дослід¬
ників, дари передавались
від святилища до святили¬
ща, які розташовувались на
відстані денного переходу
М. Бандрівський, Ю. Коло-
совська справедливо за¬
значають, що цей священний
шлях на Делос неминуче му¬
сив проходити через землі
агафірсів, тобто перетинати
територію Північно-Східних
Карпат.
Отже, якщо агафірси були
одним з гіперборейських
племен і брали участь у пе¬
редачі дарів для богині Ар¬
теміди, а також, за свідчення¬
ми старогрецьких істориків,
у ритуальних танцях на свя¬
тилищі в Делосі, то цілком
зрозуміло, що територія на
якій вони (агафірси) прожи¬
вали, і є легендарна Гїпер-
борея - країна богів, свята
земля, втрачений рай, куди
кожних 19 років прилітав на
колісниці, запряженій лебе¬
дями, сам Аполлон, брат Ар¬
теміди, щоби в день літнього
сонцестояння повернутись
на Делос. На думку старо¬
давніх греків, гіпербореї
були божественного похо¬
дження, мали прихильність
богів, проводили своє життя
у веселощах і молитвах. Син
Аполлона Арістей, виходець
з Гіпербореї, навчав греків
філософії, музики, поезії, а
також настановляв у будів¬
ництві храму Артеміди.

Рисунок 121.
Реконструкція
плану пізньо-
середньовічної
забудови
скельно-печер-
ного комплексу
в Бубнищі
А
Німецькі історики 1930—
1940-х pp. вважали, що
Гіперборея знаходилась
далеко на Півночі, звідки
виводили арійську расу. Су¬
часні російські дослідники
шукають Гіперборею біля
Уральських гір, на Коль-
ському півострові, хоча
жодних вагомих аргумен¬
тів на підтвердження своїх
припущень не наводять.
Тим часом, гіпотеза, за якою
Гіперборея знаходилась на
території України, за Ріпей-
ськими горами (Карпатами),
п і дтве рджується працями
стародавніх авторів, сучас¬
них дослідників.
Академік Б. Рибаков дово¬
див, що Гіперборея знаходи¬
лася за Карпатами, на північ
від Дунаю, на землеробській
території балто-слов'ян. До
того ж дослідник відстою¬
вав думку про єдність культу
грецької богині Лато, яка по¬
ходила з Гіпербореї, народи¬
ла Зевсу Артеміду й Аполло¬
на, зі слов'янською богинею
Ладою, що підтверджується
широким ареалом етногра¬
фічного пошанування «Ма¬
тері Лади» від території пра-
слов'ян до о. Крит. «Єдність
і глибока древність культу
99

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ,
АБО САКРАЛЬНА
ТОПОГРАФІЯ СВЯТИЛИЩА
Рисунок 122.
Вертикальна
проекція окре¬
мих пізньосе-
редньовічних
об'єктів
Лато-Лади, - писав він, - під¬
тверджується дорогоцінним
свідченням Геродота про
складну систему передачі
дарів від балто-слов'янських
північних земель до священ¬
ного острівця в Егейському
морі»72.
Упродовж останніх деся¬
ти років виявлено один з
найвагоміших аргументів
на підтвердження гіпотези
про Україну-Гіперборею -
більше 50 скельних храмів
Карпат, які були створені
в незапам'ятні навіть для
стародавніх греків часи.
Велика концентрація вияв¬
лених, далеко не всіх, кар¬
патських святилищ ставить
версію науковців про Укра¬
їну-Гіперборею на тверду
наукову концептуальну ос¬
нову. Стає очевидним, що
пояс скельних святилищ
Карпат виступав сакраль¬
ним осередком легендар¬
ної Гіпербореї, складовою
священного шляху на Де¬
лос. Він не був забутий у
середні віки й на початку
нового часу, коли біля ста¬
родавніх святилищ вини¬
кли християнські монасти¬
рі й паломники від обителі
до обителі йшли на Афон.
Повертаючись до Буб-
нищанської пам'ятки, слід
зазначити, що у XII—XVI ст., у
зв'язку зі складними воєн¬
но-політичними обставина¬
ми, вона перетворилася у
військову твердиню (рисунки
121, 122, 123). В цей час тут
було викуто нові вруби при
72 Рыбаков Б. Язычество древних славян / Б. Рыбаков. - М., 1981. - C. 416.
100

5
_J гл
0 S
t їм
і 1
‘V
: . I
І:
wmm
fe'ifY
V
Ж
*
Л
Рисунок 123.
Реконструкція плану пізньосередньовічної
забудови в Бубнищі:
1. Південна і західна сторони дворика
2. Східна сторона подвір'я
вході до другої ущелини, на
другому рівні з'явились нові
приміщення, вимуровано
бочкоподібне склепіння,
зміцнено рів і вал, вїзний
міст. Бубнищанська пам'ят¬
ка перетворилась у міцну
скельну фортецю. Твер¬
дження деяких дослідників
про те, що скельна твердиня
не була завершена, не відпо¬
відають дійсності. Виявлені
оборонні стіни, розширені
скельні ущелини у верхньо¬
му південно-західному кри¬
лі комплексу свідчать про
те, що фортеця мала ціліс¬
ний завершений характер і
впродовж віків була міцним
оборонним осередком.
У середньовіччі й на
початку нового часу біля
городища, очевидно, зна¬
ходився монастир-скит,
про що опосередковано
свідчить план християн¬
ського храму, зображення
людських голів з хрестами
на лобах, як і в скельному
монастирі в Розгірчому.
101

СИМВОЛИ ВІЧНОСТІ,
АБО САКРАЛЬНІ СМИСЛОКОДИ СВЯТИЛИЩА
Спроба реконструкції
архаїчного світогляду
потребує більш роз¬
логих коментарів і узагаль¬
нень, що не вписувались
у формат простого опису
храму. Однак перехід від
історії фактів, з її пошуком
закономірностей і причин-
но-наслідкових зв'язків, до
історії цінностей спонукає
до певних теоретичних мір¬
кувань та методологічних
узагальнень. Антропологіч¬
но-ціннісний, або метаісто-
ричний підхід до вивчення
явищ стародавньої історії
та культури (за Максом Ве¬
бером) спрямований не на
те, що змінюється, а на те,
що зберігається. В історіо¬
софському дискурсі це пе¬
редбачає наявність певної
позачасової реальності, що
уособлює життєстверджу-
ючі основи буття, вищі ду¬
ховні цінності, які в щоден¬
ному історичному поступі
розкриваються як постійна
боротьба добра і зла, життя
і смерті, вічного, сакрально¬
го з профанним, дочасним.
Метаісторична парадиг¬
ма зорієнтована на вияв¬
лення певних архетипних
стрижневих цінностей, які в
людській свідомості збері¬
гаються впродовж сотень, а
то й тисяч років. Формуван¬
ня позачасових констант
вічності, або ціннісних ар-
хетипів, було б неможли¬
ве без відкриття людиною
сакрального світу. Усві¬
домлення глибинного змі¬
сту людського буття було,
перш за все, пов'язане з
духовним пошуком людини,
пізнанням нею священно¬
го, оскільки сакральне, на
думку Готфріда Ляйбніца,
входить у саму структуру
свідомості, а поняття Бога
дане людині іманентно і
не є стадією її історичного
розвитку. Інакше кажучи,
бути людиною розумною
- означає бути людиною
релігійною (homo sapiens
- homo religiosus). Набутий
упродовж тисячоліть духов¬
ний досвід дав змогу люд¬
ству «осягнути різницю між
тим, що проявляється, як
справжнє, потужне, велике
і яке має зміст, і тим, що поз¬
бавлене таких якостей, тоб¬
то існує у вигляді хаотично¬
го і зловіщого потоку явищ,
які виникають і зникають
випадково і намарно»73.
Сакральна основа фор¬
мування вищих позачасо¬
вих цінностей пов'язака зі
сталою, незмінною струк¬
турою людської психіки.
Біологічна природа люди¬
ни за останні сорок тисяч
років не змінилась; немає
підстав вважати, що зміни¬
лись біологічні передумови
людської психіки. Відомий
швейцарський психоаналі-
тик Карл Юнг, який вивчав
міфотворчість архаїчних
суспільств, у своїй концепції
колективного підсвідомого
вивів поняття архетипу як
першообразу, який пере¬
творює минуще у вічне. Ар-
хетипи, як позачасові схеми
образів, відтворені несві¬
домо й апріорно, на думку
К. Юнга, формують актив¬
ність уяви і виявляються в
міфах, символах, віруваннях,
мистецтві, снах і фантазіях.
За таких обставин архетип
виступає стрижневим еле¬
ментом структури психіки,
повертає до універсальних
основ людської природи.
Архетипи в площині куль¬
тури мають переважно сим-
волічно-образні прояви.
Через систему знаків, сим¬
волів, образів, міфоритуалів
відбувалось конструюван¬
ня картини світу, пізнання
і впорядкування дійсності,
опозиція сакрального і про-
73 Злиаде М. История веры и религиозных идей. От каменного века до элевсинских мистерий / М. Злиаде. - М., 2008. - С. 6.
104

фанного відтворювала вищі
цінності, моделювались нор¬
ми соціальної поведінки.
Німецький філософ Фрідріх
Шеллінг у своїй праці «Фі¬
лософія мистецтва. Вступ до
філософії міфу» зазначав, що
такі духовні прафеномени,
як ритуал, міф, знак, символ,
образ, ім'я, а також слово є
трансцендентною мовою
підсвідомого, інтуїтивного,
виступають формою вияву
універсуму. Через символи
й образи в профанній ре¬
альності виявляється непро-
явлений сакральний світ. Об¬
рази і символи виступають
засобом пізнання цього сві¬
ту. З їх допомогою відбував¬
ся прорив людської свідо¬
мості з профанного світу в
сакральний, до істин буття,
божественного одкровен¬
ня. Ф. Шеллінг запропону¬
вав три способи розкриття
змісту і виразу абстрактної
ідеї через схематизм (вияв¬
лення механізму схеми яви¬
ща), алегоризм (образність,
розкриття змісту в його
конкретному виразі), сим¬
волізм (синтез алегорії і схе¬
матизму, абсолютна форма
злиття, єдність загального
й особливого). У зв'язку з
цим міфоритуальні, симво¬
лічно-образні прояви куль¬
тури володіють великим
потенціалом інтерпрета-
торства без однозначності,
їх безкінечність відповідає
нескінченності буття.
Попри весь універсалізм
стародавніх і середньовіч¬
них релігійних вірувань,
абстрактних символічно-
образних моделей світу,
на думку Ф. Шеллінга, різ¬
номанітні прояви священ¬
ного виявляють духовний
досвід, релігійну традицію
і культурно-ментальну са¬
мобутність того чи іншого
народу, які склалися на ос¬
нові природно-кліматичних
умов, господарського укла¬
ду, звичаїв, традицій і об¬
рядів. У зв'язку з цим міфи,
весь символічно-образний
ряд окреслюють сакральну
історію конкретного наро¬
ду і його історичну долю,
репрезентують його як ін¬
дивідуальність, цілісність:
який народ - такі й міфи та
символи, і навпаки. У зв'яз¬
ку з цим Джамбатіста Віко
зазначав, що історія лю¬
дей є історією людського
духу, вираженого в куль¬
турі. Попри весь універса¬
лізм міфологічних архетипів,
грецька міфологія з її сим¬
волічно-реалістичною кар¬
тиною світу відрізняється
від індійської, для якої при¬
таманна алегорично-ідеа¬
лістична модель. На цьому
фоні українська міфологія і
культура загалом постають
символічно-образним ідеа¬
лістичним інваріантом.
Загальнонаукові методо¬
логічні підходи у сфері
гуманітаристики допов¬
нюються різноманітним ін¬
струментарієм спеціальних
наук - історії релігії, етно¬
логії, структурної антропо¬
логії* симвології, археології
та інших.
Для реконструкції сак¬
рального світу карпатських
скельних храмів важливе
значення має феномено¬
логічний підхід до історії
релігії Мірча Еліаде, згідно
з яким історія вірувань в
доісторичний період злива¬
ється з історією цивілізації.
Адже для людини архаїчно¬
го суспільства самий факт
життя у світі має релігійний
зміст, оскільки вона живе у
світі, створеному надпри¬
родними істотами, де її по¬
селення, храм є образом
Космосу. Торкаючись акту¬
альної для карпатських свя¬
тилищ проблеми сакраль¬
ного простору і ритуальних
орієнтацій, М. Еліаде під¬
креслював: «тепер стає зро¬
зумілим, якою мірою вияв,
тобто відкриття сакраль¬
ного простору, володіє ек¬
105

СИМВОЛИ ВІЧНОСТІ,
АБО САКРАЛЬНІ СМИСЛОКОДИ СВЯТИЛИЩА
зистенціальним змістом для
релігійної людини; оскільки
ніщо не може бути розпо¬
чато, ніщо не може бути
зроблено без попередньої
орієнтації, а всяка орієнта¬
ція передбачає наявність
фіксованої точки. Саме з
цієї причини релігійна лю¬
дина завжди намагається
облаштувати місце свого
буття в "центрі світу". Щоб
жити в цьому світі, його
потрібно заснувати - а ні¬
який світ не може народи¬
тися в хаосі однорідності
й відносності звичайного,
профанного простору...
ритуальна орієнтація і ство¬
рення сакрального про¬
стору має космогонічний
смисл; оскільки ритуал, зав¬
дяки якому людина створює
сакральний простір, мати¬
ме силу тією мірою, якою
вона відтворює дію богів,
тобто космогонію... Подіб¬
ні концепції можна виявити
скрізь у неолітичному сві¬
ті і ранньому бронзовому
віці. В Індії місто, як і храм,
є подобою всесвіту. Ритуали
їх заснування символізують
повторення космогонії... А
кожен початок повторює
перший початок, коли всес¬
віт уперше побачив світло
дня»74.
Особливе значення для
міфоритуалістики скельних
храмів Карпат має твер¬
дження М. Еліаде про ци-
клічно-коловоротний ар¬
хетип часу, притаманний
архаїчним соціумам і зв'я¬
зану з цим есхатологічну
ідею прогресуючої дегра¬
дації первісного космосу
(втраченого раю), його пе¬
ріодичного оновлення, від¬
родження на основі повто¬
рюваності космічних явищ.
Принципово важливими
є думки М. Еліаде про так
звану мегалітичну релігію і
множинність її виявів, а та¬
кож про скельні храми як
ритуально-церемоніальні
центри. «Складність сим¬
воліки і релігійне значення
каміння і скель добре відо¬
мі, - писав він. - Ми зустрі¬
чаємось тут зі сприйняттям
священного простору, як
Центру Світу, особливого
місця, де можливе спілку¬
вання з небом і з підземним
світом, тобто богами... і ду¬
хами мертвих»75. Мегалітич¬
ний культ мертвих ґрунту¬
вався не тільки на вірі в те,
що душа далі житиме після
смерті, але й на впевнено¬
сті в могутності предків,
родового тотема і надії на
їхній захист і допомогу. Для
зв'язку з родовими тотема¬
ми і душами предків влаш¬
товували ритуальні скельні
святилища, сакральні місця
спілкування з богами неба
і підземного світу. Втілення
богів-тотемів, душ предків
у кам'яну монументальну
скульптуру чи барельєф
виступало наочним свід¬
ченням їхньої незнищен-
ності, вічності. Наскельні
зображення були вмісти¬
лищами душ предків, які
після смерті набували нове
тіло і виступали символами
відродження, сили. Цере-
моніально-магічний харак¬
тер святилища передбачав
відповідні обрядові дійства,
жертвоприношення, риту¬
альні трапези.
Для розуміння суті сак¬
рального світу архаїчних
соціумів важливими є вис¬
новки творця структурної
антропології, етнографа
Клода Леві-Строса, який,
досліджуючи структуру мі-
74 Элиаде М. Оккультизм, колдовство и мода в культуре / М. Злиаде. - М., 2002. - С. 41,43,44,50.
75 Злиаде М. История веры и религиозных идей. От каменного века до элевсинских мистерий / М. Злиаде. - М., 2008. - С. 147,
150.
106

фологічного мислення,
виявив бінарні опозиції
типу небо - земля, життя -
смерть. Структура міфів, за
К. Леві-Стросом, становить
ланцюги бінарних опозицій.
У своїй «Структурній антро¬
пології» він зазначав, що
мислення стародавньої лю¬
дини полягало в заміні фак¬
ту символом, метафорою,
образом, які безпосередньо
пов'язані з релігією. А міс¬
тичне мислення, на думку
автора, є перш за все кос¬
мічно-символічним і ґрун¬
тується на системі бінарних
опозицій. У міру розвитку
міфологічного сюжету, бі¬
нарні опозиції зближуються
і згодом знімаються. Таким
чином, міфологічне мислен¬
ня має потенціал гармоніза¬
ції дійсності, в тому числі й
моральної ідеї - справедли¬
вості76.
Однакз досвіду досліджен¬
ня карпатських святилищ те¬
оретичні узагальнення К. Ле-
ві-Строса виглядають дещо
ексцентричними, і то не в
розумінні заперечень кон¬
цептів верху і низу, лівого і
правого, дня і ночі, Сонця і
Місяця, а в штучній їх анта-
гонізації. Символічно-обра-
зний ряд скельних храмів
Карпат демонструє скоріше
бінарну компліментарність,
ніж опозицію. Скульптур¬
ні та рельєфні зооморфні
зображення у вигляді птахів
і ящерів, биків (солярно-лу-
нарний образ верху) і змій
не виявляють ознак проти¬
стояння, радше навпаки -
приязні. Відомий дослідник
стародавніх українських
колядок Ксенофонт Сосен-
ко звернув увагу на від¬
сутність конфронтаційних
мотивів у староукраїнській
фольклорній традиції, що
проявилося в сакральних
образах птаха, зокрема со¬
кола, і риби Виз, що вказує
на доіндоєвропейську мі-
форитуальну модель світу.
Бінарна опозиція посилю¬
ється у зв'язку з поширен¬
ням іранських впливів.
Важливе практичне зна¬
чення для дослідження
проблеми карпатських свя¬
тилищ, зокрема їх культур¬
ної і часової інтерпретації,
становить праця відомого
археолога Марії Гімбутас
«Цивілізація Великої Богині:
світ Стародавньої Європи».
Автор на основі артефак¬
тів, почерпнутих з понад
200 археологічних культур
і пам'яток Європи періоду
неоліту - енеоліту (VII-III тис.
до н. е.), в тому числі й з при¬
карпатського і сусіднього
дунайського ареалів, зро¬
била комплексний аналіз
двох архаїчних суспільств:
староєвропейського та кур¬
ганного.
Староєвропейська цивілі¬
зація Південно-Східної Єв¬
ропи, представлена такими
археологічними культурами,
як сррчево, кереш, криш,
буго-дністровською, лен-
дель, тиською, лінійно-стріч¬
кової кераміки, трипіл-
ля-кукутень, гамаджія, бюкк,
тиса-полгар та багатьма
іншими, характеризувалась
наявністю осілого населен¬
ня, яке вело землеробське
господарство, матрилокаль¬
ними суспільними відноси¬
нами. Носії цих культур уже
в VII—V тис. до н. е. створили
високорозвинену релігію,
мистецтво, вперше побуду¬
вали двоповерхові святили¬
ща, а з сирцевої цегли звели
поселення з прямокутними
будинками; на предметах
культового призначення,
присвячених Великій Богині,
з'явилися «священні пись¬
мена». Однак у першій поло¬
вині V тис. до н. е. в Півден¬
но-Східну Європу вторглась
76 Levi-Strauss С. Antropologia strukturalna / C. Levi-Strauss. - Warszawa, 1970. - S. 287.
107

СИМВОЛИ ВІЧНОСТІ,
АБО САКРАЛЬНІ СМИСЛОКОДИ СВЯТИЛИЩА
перша хвиля скотарів. З V по
III тис. до н. е. відбувався ак¬
тивний наступ курганної ци¬
вілізації, яка характеризува¬
лась наявністю войовничої,
патріархальної, ієрархічної
централізованої культури зі
скотарським напівкочовим
укладом, тимчасовими жит-
лами-напівземлянками.
Оскільки староєвропейці
та представники курганної
культури, на думку М. Гімбу-
тас, володіли діаметрально
протилежними системами
вірувань, міфологій і симво¬
лів, боротьба між двома іде¬
ологіями тривала впродовж
кількох тисячоліть. Серце¬
виною староєвропейської
міфології і символіки був
культ Великої Богині з його
ритуалами циклічного пов¬
торення народження, смер¬
ті й нового повернення до
життя не тільки людини, але
й усього живого. Вона ви¬
ступала єдиним джерелом
життя. Її могутність була
в джерелах, світлі Сонця і
Місяця, в землі, що родить,
у всіх тваринах і рослинах.
Велика Богиня була дару-
вальницею життя і смерті,
відродження і плодючості.
В епоху староєвропейсько-
го неоліту відсутні будь-які
зображення зброї, спрямо¬
ваної проти людини.
Скотарський пантеон бо¬
гів був чоловічим, у вигляді
воїнів, пов'язаних з культом
громовержця. Його атри¬
бутом була зброя: сокира,
булава, лук, стріла, спис, а
також вершник, кінь. Носії
курганної цивілізації віри¬
ли в лінійну модель зем¬
ного існування, у продов¬
ження життя в загробному
світі, а тому будували «бу¬
динки мертвих», де ховали
покійників зі зброєю і при¬
красами.
Староєвропейці вірили в
існування регенераційного
циклу - звідси основний
мотив могильної архітекту¬
ри, «могила як утроба»: як
правило, гробницям нада¬
вали яйцеподібні, маткопо-
дібні, або антропоморфні
форми, що символізували
частину або все тіло Богині.
На каменях мегалітичних
гробниць вирізані символи
регенерації (чашоподібні
знаки, концентричні кола
з точкою чи ямкою посе¬
редині, концентричні дуги,
згорнуті змії, бичачі голови
(символи матки), трикутни¬
ки, ромби, зигзаги і місячні
цикли) або сама Богиня від¬
родження з вирізьбленими
грудьми, вульвою і лабірин¬
тами. Вважалося, що потой¬
бічний світ знаходиться на
заході і що він відділений
від земного водою77.
Кардинальна протилеж¬
ність світоглядів і господар¬
ських укладів дали підставу
М. Гімбутас зробити висно¬
вок про те, що скотарський
тип соціальної організації
не міг розвинутись у ма¬
трилінійному і матрило¬
кальному, ендогамному
суспільстві Старої Європи,
а тому поява їх тут - не ево¬
люція, але зіткнення двох
цивілізацій, двох ідеологій.
Як і М. Еліаде, М. Гімбутас
висловила переконаність
у тому що з вторгненням у
Європу скотарів припини¬
лась традиція будівництва
святилищ. «За винятком
Егейського і Середземно¬
морського регіону, з набіга¬
ми представників курганної
культури в Європі, - писала
вона, - обірвалася довга
староєвропейська традиція
побудови святилищ. Разом
з нею щезли культові пред¬
мети вражаючої роботи -
чудовий посуд, жертовники,
моделі святилищ, вівтарі,
скульптура, священні пись-
77 Гимбутас М. Цивилизация Великой Богини: мир Древней Европы / М. Гимбутас. - М., 2006. - С. 443.
108

мена. Ні в північнопонтій-
ських землях, ні у волзьких
степах, ні в тих частинах Єв¬
ропи, які під час або після
епохи міграції опинились
під впливом курганної куль¬
тури, не відомо жодного
святилища, яке можна було
би безпосередньо пов'яза¬
ти з курганною культурою,
їх відсутність, як і відсутність
простіших вівтарних забу¬
дов, цілком узгоджується зі
способом життя скотарів...
Індоєвропейська релігія
стала офіційним культом,
однак пов'язані з Великою
Богинею староєвропейські
вірування збереглись до
наших днів у розрізнених
осколках староєвропей-
ської культури... Древньо-
європейська релігія про¬
довжувала існувати в Егей-
ському і Середземномор¬
ському регіонах, у рамках
кукутенської культури Мол¬
давії і Західної України, в
культурі воронкоподібних
кубків Північно-Західної і
Центральної Європи, а та¬
кож по всьому ареалу за¬
хідноєвропейського неолі¬
ту»78.
Наукові здобутки М. Гім-
бутас, як і досягнення інших
видатних дослідників ста¬
78 Там само.-С. 438,439.
родавніх культур, карди¬
нально змінили уявлення
людей про витоки цивілі¬
зації. Перелік стародавніх
центрів світової культури
поповнився великими аре¬
алами Південно-Східної
Європи. Українське і ру¬
мунське села Трипілля і
Кукутень стали втіленням
великої європейської циві¬
лізації. їх поселення вияви¬
лися значно більшими за
близькосхідні протоурбані-
стичні теллі. У саме понят¬
тя «цивілізація» М. Гімбутас
вклала принципово інший
зміст, пов'язаний з високою
якістю життя, відсутністю
воєн, розвиненою культу¬
рою і релігією. Дослідниці
вдалось піднятися над «сек¬
тантськими» суперечками
різних напрямів європей¬
ської археології XX ст. -
«сміттєвих ям» і святилищ,
здійснити комплексний ана¬
ліз усіх сторін суспільного
життя архаїчних соціумів.
Чималий інтерес з точ¬
ки зору розкриття змісту
символічно-образного си-
лабарію карпатських скель¬
них храмів мають праці
українського дослідника
релігійно-космогонічних
систем, археолога Валенти¬
на Даниленка. У своїй праці
«Космогонія первісного сус¬
пільства» автор на осно¬
ві обширного комплексу
компаративного матеріалу
зосередився на осмислен¬
ні розвинених космогоніч¬
них концепцій землероб¬
ських буго-дністровських і
трипільських племен. Ос¬
новним результатом прове¬
деної роботи був висновок
дослідника про те, що влас¬
тиві населенню буго-дні-
стровської культури космо¬
гонічні уявлення входять до
системи, спільної для цілої
низки культур, зокрема
лінійно-стрічкової керамі¬
ки, бюккської, старчево-ке-
решської, карановської,
вінча-тардошської, боян-
ської, трипільської і бага¬
тьох інших землеробських
культур Південної Європи.
З числа середземномор¬
ських культур з космого¬
нічною системою буго-дні-
стровської і трипільської
культур змикається захід-
ноанатолійська землероб¬
ська культура Хаджилара і
Чатал-Гуюка. В. Даниленко
дійшов висновку про те, що,
незважаючи на деякі техніч¬
ні й стилістичні відмінності,
системи космогонічних уяв-
109

СИМВОЛИ ВІЧНОСТІ,
АБО САКРАЛЬНІ СМИСЛОКОДИ СВЯТИЛИЩА
лень буго-дністровських і
трипільських племен співп¬
адають в усіх основних еле¬
ментах.
Заслугою В. Даниленка в
дешифруванні релігійних
систем буго-дністровської
і трипільської культур було
виокремлення сакральних
комплексів неба і землі, ана¬
ліз їх зооморфних образів
у вигляді бика, змія, жаби,
качки, лелеки. Застосовую¬
чи етноісторичний підхід,
дослідник багато уваги при¬
ділив вивченню сакральних
знаків і символів, зокрема
космічної гори у вигляді три¬
кутника, землі - перехре¬
щеного ромба. Торкаючись
інших гороподібних симво¬
лів, поширених у традиції
прикарпатської вишивки,
різьби у вигляді трикутно¬
го контура зверху з двома
кутовими символами
В. Даниленко зазначав, що
«вони відомі майже в усьо¬
му азіатсько-європейсько¬
му ареалі писаної кераміки:
в Середній Азії, Ірані, а на
півдні Європи - в пам'ятках
карановської, трипільської,
тиської культури, культури
лінійно-стрічкової керамі¬
ки... На всіх цих територіях,
майже не змінюючись, наз¬
ваний символ переживає і
пізніше - в епоху бронзи і
на початку залізного віку, і
навіть відомий в даний час
з етнографічних матеріалів
прикарпатського ареалу,
Прибалтики і т. п.»79.
Проте на деяких виснов¬
ках і узагальненнях В. Да¬
ниленка позначилась та
обставина, що він не встиг
ознайомитися з працями
К. Юнга, Ф. Кьойпера та
інших про архетипні, пра-
феноменні основи обра¬
зотворчих виявів культури,
а тому намагався їх обґрун¬
тувати соціально-економіч¬
ними закономірностями чи
господарським укладом,
хоча вплив останніх на яви¬
ща культури є опосеред¬
кованим - інакше перші
осілі землеробські общини
буго-дністовських племен
перш за все мали б зобра¬
жати не тварин, а рослини.
Звертаємо на це увагу тому,
що цей вульгарно-позити¬
вістський методологічний
підхід досі присутній у пра¬
цях деяких сучасних авторів.
Учень В. Даниленка, укра¬
їнський археолог Микола
Чмихов, у своїй космо-
археологічній концепції
обґрунтував ідею про.ко¬
реляцію космічних, при¬
родних та соціокультурних
процесів, відображених у
міфах, святилищах, образах,
символах, обрядах і риту¬
алах. Він здійснив сміливу
спробу відтворити за дани¬
ми археології, порівняльної
міфології і симвології, ас¬
трономії цикли катастроф
у добу первісного суспіль¬
ства. Теоретично обґрунто¬
ваними виглядають спроби
М. Чмихова датування і тлу¬
мачення міфологічних сю¬
жетів на основі зодіакаль¬
ної символіки, виявленої
на посуді давніх культур.
У цьому контексті для ви¬
вчення сакрального світу
карпатських скельних хра¬
мів видається продуктив¬
ним самий підхід дослідни¬
ка до ідеї зображувальної
міфології та її використання
в процесі реконструкції сві¬
тогляду архаїчного суспіль¬
ства. Однак методика дату¬
вання пам'ятки на основі
зодіакальних символів, без¬
перечно, має враховувати
ту обставину, що первісні
зодіаки не мали одразу два-
надцятизнакову систему.
Це має особливе значення
в контексті так званого кола
звірів, зображених біля ро-
79 Даниленко В. В. Космогония первобытного общества / В. Даниленко // Начала цивилизации. - М., 1999. - C. 58.
110

дової печери на Бубнищан-
ському та деяких інших кар¬
патських святилищах.
Важливе методологічне
і практичне значення для
дослідження сакральних
символів і образів скельних
храмів Карпат мають праці
історика релігії Б. Рибакова,
етнологів релігії Анжея ІІІи-
євського, Артура Ковал і ка,
символога Аріеля Голана та
інших.
Висновки та узагальнен¬
ня, почерпнуті зі студій ба¬
гатьох дослідників, корелю-
ються з досвідом вивчення
скельних храмів Карпат. У
цьому контексті Бубнищан-
ська пам'ятка, як й інші гір¬
ські святилища, постають
як етнокультурний, цивілі-
заційно-історичний фено¬
мен. За своїм характером
скельний храм у Бубнищі
є ритуально-церемоніаль-
ним центром, святилищем
обсерваторного типу епо¬
хи неоліту - енеоліту. Його
сакральні архетипи співвід¬
носяться з релігійним сві¬
тоглядом племен буго-дні-
стровської та трипільської
культур. Структура сакраль¬
ного простору святилища
відображає бінарну модель
- небо-земля, демонструє
космічну стадію мислення,
виражену в системі скель і
каменів, священних симво¬
лів, переплетених з тотем¬
ним світом тварин.
Просторо во-ком пози¬
ційна структура храму за¬
снована на ідеї ритуаль¬
ного хреста і подвійного
кола, одне з яких у вигляді
внутрішнього подвір'я між
скелями, а друге - скель-
стовпів навколо Основного
масиву, доповнене велики¬
ми скельними скульптура¬
ми зооморфів (рисунок 124).
Храм, як модель сакрально¬
го світу, священна подоба
Космосу, творіння богів (за
М. Еліаде), являв собою зем¬
ну організацію священного
порядку. Колоподібний виг¬
ляд святилища, очевидно,
був пов'язаний з локалі¬
зацією і структуризацією
сакрального на противагу
хаотичному, неструктуро-
ваному, профанному, де
храм уособлював священ¬
ний простір, організова-
но-симетричну структуру,
рівновіддалену від центру.
Важливим фактором ко¬
лоподібного упорядкуван¬
ня світу було уявлення про
циклічний світорозвиток,
який давав змогу поєднати
час і простір. На основі цьо¬
го хронотопа проводилися
спостереження за небесни¬
ми світилами. Досвід Буб-
нищанського та інших свя¬
тилищ свідчить про те, що
важливі просторові орієн¬
тації, пов'язані зі сходжен¬
ням Місяця та його фазами,
з літнім і зимовим сонцесто¬
яннями, весняним і осіннім
рівноденнями, маркували¬
ся зооморфними зображен¬
нями, візирними каменями,
жертовниками. Коловорот¬
не розміщення барельєфів
і графічних зображень зоо¬
морфів указує на початки
календарно-зодіакальної
системи. Зауважено, що на
нижньому рівні фіксувало¬
ся зимове сонцестояння
(рельєф лева), а на верх¬
ньому - літнє (барельєф Бо-
гині-Діви), весняно-осіннє
рівнодення - у другій уще¬
лині внутрішнього дворика
з ритуальним майданчиком,
великим зодіакальним кру¬
гом і зображенням верхов¬
ного божества - Великої
Богині. Для організації свя¬
щенного простору прин¬
ципово важливим було
визначення головного на¬
пряму сакрального Космо¬
су. Є підстави припускати,
що в практиці карпатських
святилищ священним на¬
прямом міг бути південь,
а не північ, який у Бубнищі
позначено рельєфом лева.
На відміну від стародавніх
111

СИМВОЛИ ВІЧНОСТІ,	Рисунок 124.
АБО САКРАЛЬНІ СМИСЛОКОДИ СВЯТИЛИЩА	Мале коло
звірів скельного
святилища в
Бубнищі
112

греків і римлян, пелазги
й етруски в сакральному
просторі орієнтувались не
на північ, а на південь, тому
й сприймали ліву сторону
як сприятливу, східну, а пра¬
ву - зловіщу, західну80.
Реконструкція структури
сакрального світу перших
землеробських племен не¬
можлива без усвідомлення
ролі, місця і суті його го¬
ловних архетипів. Таким на¬
скрізним і всеохоплюючим
прафеноменом релігійних
вірувань був культ Великої
Богині-Матері, божества,
що знаходилось на вершині
духовного світу архаїчного
суспільства. Численні ар¬
хеологічні матеріали епохи
неоліту - енеоліту свідчать
про те, що вона сприйма¬
лась як єдина Богиня, од¬
нак зображалась у багатьох
іпостасях - Богині-Матері,
Богині-Діви, Богині-Птаха,
Богині-Змії (Жаби), Боги-
ні-Корови і т. п. Чоловічі
зображення постають як
підрядні, або ж у вигляді
фалічних символів, зміїв,
биків чи букраніїв. Велика
Богиня відповідала за ство¬
рення світу, Сонце і Місяць,
вічність і нескінченність,
народження і розмноження
людей, звірів, рослин. Чоло¬
вічі персонажі символізува¬
ли змінність життя, цикліч¬
ність переходу з однієї фази
до іншої в межах космічно¬
го і життєвого коловороту
річного календаря.
Тисячі глиняних антро¬
поморфних фігурок Богині,
виявлених у матеріалах не¬
олітичних й енеолітичних
культур, моделюють три
основні іконографічні типи:
• фігурки жінок з немовля¬
тами на руках;
• вагітні жінки, часто з під¬
нятими до неба головами,
або ж ті, які народжують;
• діви з призивним жестом
руки до грудей чи лона і
прикрасами на тілі.
У практиці карпатських
скельних храмів виявлено
два архетипні образи: Боги¬
ня у вигляді вагітної жінки з
піднятою головою до неба
(Терношори) і богинь, що
народжують (Вухатий Ка¬
мінь, Бребенескул), а також
Богиня-Діва (Бубнище). У
Бубнищанському пантеоні
присутня також Богиня-Пта-
ха, Богиня-Жаба, Богиня-Ле-
виця, Богиня-Корова. При
цьому важливо зазначити,
що, на відміну від кілька-
сантиметрових глиняних
фігурок богинь, на гірських
святилищах висічено великі
скульптурні чи барельєфні
зображення. У Терношорах
скельна скульптура Богині
сягає більше 10 м, у Бубнищі
барельєф Богині-Діви має
біля 3 м. Вони розміщені на
найвищих скельних висту¬
пах, завжди біля жертовних
плит з орієнтацією на схід
Сонц£ в день літнього сон¬
цестояння чи весняного рів¬
нодення.
Іконографічні образи бо¬
гинь виступають ціннісним
архетипом європейської
цивілізації впродовж ба¬
гатьох тисяч років. Незва¬
жаючи на зміну релігійних
систем і господарських
укладів, неолітичні образи
Богині-Діви, Богині-Матері
не загубились у мороці ти¬
сячоліть, стали аксіологіч-
ним підґрунтям європей¬
ської культури, ввійшли в
християнську іконографію.
Образ Богородиці-Діви,
Пречистої Діви Марії є осо¬
бливо шанованим в укра¬
їнській духовній традиції
як покровительки народу.
Опредмеченим виявом
80 Кушлейко В. Зтрусский пантеон культовой печени из Пъяченцы / В. Кушлейко // Сфинкс, или мифология бытия. - М., 2012.
-С. 329.
113

СИМВОЛИ ВІЧНОСТІ,
АБО САКРАЛЬНІ СМИСЛОКОДИ СВЯТИЛИЩА
ц і єї доісторичн ої тра д и ц ії є
древня Бубнищанська Бо-
гиня-Діва, яка в сучасному
християнському дискурсі
втілена у феномені Гошів-
ської Богородиці-Діви, ца¬
риці Карпат. Попри те, що
неолітичний образ Боги-
ні-Діви і християнської Бо¬
городиці-Діви відділяють
5-6 тис. років, на Прикар¬
патті біля джерел, які тра¬
диційно були у віданні Ве¬
ликої Богині, побудовано
сотні каплиць Богородиці.
Місцем культу Великої Бо¬
гині були гори, печери і ла¬
біринти (Богиня гір, Гірська
Матір). Богиня уособлюва¬
ла Святу Гору - креативний
космічний центр, якими є
гори Мачу Пікчу, Аннапур¬
на, Джомолунгма, свята
гора Ірану Ельбрус, україн¬
ська Чорногора, японська
Фудзіяма чи полінезійський
вулкан Келауеа. Критську
Гірську Матір зображали на
печатках на вершині гори в
товаристві двох левів. Свя¬
тилища фригійської богині
Кібели, яку вважали матір'ю
всього сущого, навіть богів,
знаходилися в горах, її на¬
зивали Богинею гір і зобра¬
жали з короною на голові,
в супроводі левів. Велика
Богиня стояла або сиділа
на троні. Фігурки богинь, які
сидять на троні, відомі з ма¬
теріалів трипілля-кукутені.
В Карпатах на скельних свя¬
тилищах виявлено десятки
тронів, викутих у скелях.
Принципово важливою
є проблема символіки Ве¬
ликої Богині, яка своєю
чергою пов'язана з низкою
інших питань. У бубнищан-
ському варіанті Богиню-Ді-
ву супроводжують знаки і
символи у вигляді ромба,
трикутника, хрестоподіб¬
них ідеограм у колі, шести-
сегментних кругів, розеток,
концентричних кіл, кругів
з ямкою в центрі. Ці та інші
графеми поширені й на ін¬
ших гірських святилищах.
У побутовій свідомості
й уяві деяких науковців
утвердилась думка, що всі
колоподібні символи нале¬
жать чоловічим солярним
божествам; стійким є також
переконання в тому, що
небо співвідноситься лише
з чоловічим началом, а зем¬
ля - з жіночим. Поширени¬
ми у зв'язку з цим є вирази
«мати-земля», «свята зем¬
ля», а також обряди цілу¬
вання землі, клятва землею,
заборона бити землю. Од¬
нак така постановка питан¬
ня видається правильною
з Ill-І тис. до н. е., у зв'язку
з утвердженням індоєвро¬
пейців, які принесли іншу
космогонію, пов'язану з
верховним солярним чо¬
ловічим божеством-воїном,
що перебуває на небі. Він
уособл ював громовержця
(Перуна), який запліднював
богиню землі через дощ. У
Рігведі бог неба Діаус нази¬
вається батьком, а богиня
землі Притхіві - матір'ю. У
Стародавньому Єгипті од¬
ним з найшановніших був
бог неба Гор. За писемними
джерелами, у шумерів го¬
ловним богом неба був Ан,
від якого походить вави¬
лонський бог Ану.
Однак неолітичні графе¬
ми, подібні на колесо, ча¬
сто з шістьма спицями, або
шестипелюсткові розетки
не могли бути зображенням
коліс, у неоліті їх ще не було.
Уподібнення Сонця колесу
могло виникнути не рані¬
ше епохи бронзи. Проте
колесоподібний символ, як
і шестипелюсткова розет¬
ка, на думку А. Голана, були
запозичені з ранньоземле-
робської символіки. «Знак
неба подібний на колесо, -
писав він, - виник в епоху,
коли людство ще не знало
коліс. Колеса появилися в
період падіння ранньозем-
леробських культур, але
поняття неолітичної релігії
114

тоді ще в цілому зберігали
свою силу. Колесо повинно
було тоді стати символом
неба... Семантику знаків,
що мали форму круга, або
диска, не можна інтерпре¬
тувати однозначно: вони
виражали різні уявлення,
залежно від епохи й етніч¬
ного середовища... Таким
чином, знак у вигляді кру¬
га з точкою, що побутував
у неоліті як позначення в
одному випадку зерна, а в
другому - неба, в третіх -
«небесного ока», в епоху
бронзи був переосмисле¬
ний як солярний символ.
Він став символом вогню»81.
У результаті релігійно¬
го перевороту, що тривав
упродовж кількох тисяч ро¬
ків, старі жіночі символи і
божества не зникли, однак
поступились місцем чоло¬
вічим. Змінились не тільки
божества і сфери їх впливу,
але й трактування тих чи
інших символів та образів.
Колишні зооморфні обра¬
зи Великої Богині, у вигляді
змії чи жаби, були демоні-
зовані, в той час як образи
птахів були трансформовані
в посланців, або посеред¬
ників солярного божества.
У міфології старі боги набу¬
ли негативного значення, а
колишня Велика Богиня пе¬
ретворилась у дружину со¬
лярно-небесного чоловічо¬
го божества, стала богинею
землі. Основним космого¬
нічним міфом індоєвропей¬
ців (за Рігведою) стало вбив¬
ство небесним божеством
Індрою змія Врітру.
У ранньоземлеробській
релігії неоліту небо і земля
вважалися сферою жіночо¬
го божества - Великої Ма¬
тері (Геї), яка народжувала
Сонце (Уран) у день зимо¬
вого сонцестояння, сезон¬
не солярно-вегетаційне
божество. У Бубнищі воно
зображене у вигляді рельє¬
фу лева, у Терношорах - це
великий круг з букранієм.
Велика Богиня виступала
господинею неба (цариця
неба) і землі, Сонця і Міся¬
ця, дарувальницею дому й
урожаю. У зв'язку з цим уся
небесно-солярна і лунарна
колоподібна символіка в
неоліті належала жіночому
божеству82.
У Бубнищанському скель¬
ному храмі виявлено ряд
інших знаків і символів, зо¬
крема праворуч від рельє¬
фу лева викуто трикутний
символ висотою 1 м. Як уже
зазначалося, трикутник ви¬
різьблено на правому пе¬
редпліччі Бубнищанської
Діви, а на її стегнах і лобі
зображено ромби. Чотири
трикутники утворюють ве¬
лику розетку, викуту в дру¬
гій ущелині над вівтарною
плитою. Подібну розетку
менших розмірів, що скла¬
дається з трикутників, вияв¬
лено* біля Люча-Рушірсько-
го ідола, що на горі Камінь
(с. Люча Косівського райо¬
ну), на Камені Довбуша в
Завоєлах (с. Космач) тощо.
Очевидно, що подібні сим¬
воли виникли в епоху неолі¬
ту. На основі археологічних
матеріалів Південно-Східної
Європи і Близького Сходу
періоду неоліту, В. Данилен¬
ко дійшов висновку, що сим¬
воли у вигляді трикутників
відтворюють образ косміч¬
ної землі-гори. «Рівносто-
ронні трикутники, - зазна¬
чав він, - у певних випадках
відтворюють образ землі у
вигляді однієї гори або у ви¬
гляді гір (типу міфологічної
гори Сумер), які, своєю чер¬
гою, тісно пов'язані з рос¬
линним світом. Є підстави
81 Голан А. Миф и символ / А. Голан. - М., 1994. - С. 24,27.
82 Szyjewski A. Etnologia religii / A. Szyjewski. - Kraków, 2008. - S. 471.
115

вважати, що уявлення про
космічну гору, відтворену
у вигляді трикутника, скла¬
лися в глибокій древності.
Так, наприклад, уже матері¬
алами Сіолка І відображено
існування уявлень про кос¬
мічну землю-гору. Яскравим
свідченням таких уявлень є
орнаментальні схеми, що
складаються з рядів трикут¬
ників, з підніжжя яких униз
спадають хвилясті лінії, пе¬
редають стікання вниз во¬
дяних потоків... Образ зем-
лі-гори тісно пов'язаний зі
стихією води, як це вже було
показано в іншому випад¬
ку, характерний і для пер¬
вісної древньоземлероб-
ської Південної Європи...
Символи землі в цей час
різноманітні. Серед них зу¬
стрічаються справжні гори,
порослі рослинністю, гори
з деревами, що ростуть на
них, з птахами, що сидять на
них та інше. Вважаємо, що
хронологічний, а можли¬
во й етнокультурний пласт
стародавньої символіки,
де земля виступає у вигля¬
ді гори, або сукупності гір,
перегукується з іранською
космогонічною системою,
зокрема з уявленнями про
гору Хора-Берзаіті як зосе¬
редження світу»83. У Бубни-
щанському варіанті зобра¬
ження великого трикутника
біля рельєфу лева включає
відтворення в його основі
водних потоків, переданих
у вигляді хвилястих рівча¬
Рисунок 125.
Писаний
Камінь.
Плита у вигляді
рівнобедреного
трикутника,
встановлена
на кам'яному
фундаменті
ків. Зверху над трикутником
зображено птаха, ліворуч
- знак Місяця. Трикутник як
символ космічної гори ін¬
терпретується й А. Голаном
з уточненням тієї обставини,
що він «виражає моління
про те, щоби богиня неба
сприяла урожаю. Такого
роду символи появились на
початку неоліту»84.
83 Даниленко В. Космогония первобытного общества / В. Даниленко // Начала цивилизации. - М., 1999. - C. 52,54,56.
84 Голан А. Миф и символ / А. Голан. - М., 1994. - С. 84.
116

Рисунок 126.
Татарівське
святилище.
Наскельне
зображення
гори, Сонця і
стопи
Рисунки 127-128.
Гарбузівське святилище.
Графічне зображення трикутника
в колі зооморфів
В ієрархії сакральних зна¬
ків карпатських святилищ
саме трикутнику відводи¬
лось пріоритетне значення,
їх малі й великі наскельні
зображення виявлено в
більшості храмів. На Пи¬
саному Камені (с. Верхній
Ясенів) плита у вигляді рів-
нобедреного трикутника ви¬
сотою 2 м встановлена на
кам'яному фундаменті біля
скелі з викутим у ніші вели¬
ким темним гротом (рисунок
125). Зміст сакрального ло-
кусу святилища очевидний,
він символізував космічну
гору у вигляді трикутника
в поєднанні з родовою пе¬
черою Великої Богині. На
Татарівському святилищі,
що на Сокільському хребті,
трикутне зображення зем-
лі-гори поєднане зі сходом
Сонця і стопою Богині (ри¬
сунок 126), на Гарбузівському
- трикутник у колі звірів (ри¬
сунки 127,128).
Знаки ромба переваж¬
ною більшістю дослідників
інтерпретуються як геоме¬
тричний спосіб передачі ідеї
117

Рисунок 129.
СИМВОЛИ ВІЧНОСТІ,	Космач.
АБО САКРАЛЬНІ СМИСЛОКОДИ СВЯТИЛИЩА	Святилище
в Завоєлах.
Скельне зобра¬
ження змія
землі. Як і у випадку Бубни-
щанської Діви, в матеріалах
різних археологічних куль¬
тур епохи неоліту - енеоліту
знаки ромбів співвідносять¬
ся з наскельними антропо¬
морфними зображеннями
і статуетками богинь. В. Да¬
ниленко у зв'язку з цим за¬
значав, що «для халафської
культури (Арна-чай) повинні
бути відзначені амулети у
вигляді довгошиїх антропо¬
морфних статуеток. Одна з
них прикрашена відтворюю¬
чим землю ромбом, розділе¬
ним хрестом, друга - семан¬
тично однозначним з ним
косим хрестом... Імовірно,
в тому ж плані доводиться
розглядати і ті, поширені в
ранньому Трипіллі, жіночі
антропоморфні статуетки -
звичайні й плоскі, виготов¬
лені з глини і кістки, у яких
місце дітородної утроби
позначено зображенням
ромба, розділеного косим
хрестом, а також антропо¬
морфні наскельні зобра¬
ження з Кам'яної Могили,
що мають в області утроби
зображення ромбів того
ж типу... Немалу цінність
у плані розкриття цього ж
образу має антропомор¬
85 Там само. -С. 53.
86 Там само. - С. 34.
фний розписаний посуд з
Хаджилара (шар І). В цілому
він відтворює фігуру дород-
ної жінки, що сидить. Лоб її
прикрашений невеликою
ромбічною фігурою - добре
відомого символу землі»85.
Перехрещені ромбічні сим¬
воли виявлено на Лесівсько-
му скельному святилищі, що
на Сокільському хребті.
За космогонічними уяв¬
леннями архаїчних сус¬
пільств, небо і земля стано¬
вили шлюбну пару. В ролі
чоловіка Великої Богині ча¬
сто виступав змій, бик. Образ
змія, як символ плодючості,
був однією з характерних
рис ранньої міфологічної
символіки стародавніх зем¬
леробських культур Півден¬
но-Східної Європи VI—IV тис.
до н. е. Міфологічний змій
початково зображався у
вигляді звичайної змії, од¬
нак відрізнявся від неї ве¬
ликими розмірами. Згодом
образ змія, як амбівалентної
істоти, набував стилізова¬
ного вигляду і рис тварин,
які протиставлялись йому,
- бика, коня, птаха. У архаїч¬
них міфах змій - охоронець
священного дерева життя,
джерело безсмертя. Як мі¬
Рисунок 130.
Космач. Святилище в Завоєлах.
Скельне зображення змія, зорі¬
єнтоване в напрямі сходу Сонця в
день зимового сонцестояння
сячна істота, він пов'язаний
з жінкою, плодючістю, від¬
родженням, оновленням,
водою. Змій знаходиться
в семантичному просто¬
рі Місяця і Великої Богині.
В. Збенович, В. Даниленко
відзначали, що образ жі¬
ночого антропоморфного
божества, яке вступає в
шлюбні відносини зі Змієм,
є поширеним фактом для
буго-дністровської і трипіль¬
ської, а також синхронних з
ними культур Південної Єв¬
ропи і Малої Азі'і86
У Карпатах гігантські
зображення зміїв виявлено
на скельному святилищі в
Завоєлах (Космач) (рисунки
129, 130), на горі Ґорґан (Ми-
куличин). В Уричі на одному
з найвищих скельних ви¬
ступів виявлено 2-метрове
скульптурне зображення
жінки зі змієм, голова якого
виступає зі скелі. До цього
міфоритуального локусу
в скелі вирубано сходи. У
Бубнищі космогонічний об¬
раз змія відтворено поряд
із зображенням лева, біля
жертовників Основного ма¬
сиву У верхній частині скелі
Одинець виявлено графічне
зображення голови жінки з
118

короною біля голови змія.
Наскельні зображення зміїв
є біля входу до ущелини Чи¬
стилище.
Образ змії був притаман¬
ний і Великій Богині. Стату¬
етку синкретичного образу
жінки-змії було виявлено
в кургані біля села Крас-
ногорівка. Сакралізація
змії відбувалась у зв'язку з
уявленнями про неї як про
істоту, яка постійно онов¬
люється87. Однією з хто-
нічних іпостасей Великої
Богині був образ Жаби. Він
зафіксований у культовій
пластиці культури Вінча,
87 Бурдо Н. Сакральний світ трипільської цивілізації / Н. Бурдо. - K., 2008. - С. 116,117.
119

СИМВОЛИ ВІЧНОСТІ,
АБО САКРАЛЬНІ СМИСЛОКОДИ СВЯТИЛИЩА
на посуді культури ліній¬
но-стрічкової кераміки,
бюккської та інших, серед
наскельних зображень
Кам'яної Могили, Карелії.
На думку В. Даниленка,
перед нами «винятково
архаїчний, переважно пів-
денно-європейський об¬
раз Великої Матері-землі,
відтворений у первісному
мистецтві у вигляді жінки
з елементами жаби, який
пройшов у своєму розвит¬
ку стадії Артеміди, Деметри
і, частково, Персефони.
Очевидно, саме у вигляді
символу землі-матері, по¬
мираючої і воскресаючої
рослинності і переживає
цей прадревній образ у
народному мистецтві су¬
часних слов'ян і балтів»88.
У міфоритуалістиці карпат¬
ських скельних храмів по¬
ширеним був саме образ
жаби. У Бубнищанському
комплексі його відтворено
на другому рівні у вигляді
профільного скульптурно¬
го 2-метрового зображен¬
ня жаби, зорієнтованої на
північний схід. На відміну
від невеличких стилізова¬
них зображень на посуді
або статуетках тих чи інших
археологічних культур, на
скельних святилищах Кар¬
пат відтворено максималь¬
но реалістичні великі зоо¬
морфні або антропоморфні
скульптурні, рельєфні чи
графічні зображення Вели¬
кої Матері.
Ближче до вівтарних плит
Бубнищанського святили¬
ща, на найвищому третьо¬
му рівні, височить ще одне,
чотириметрове, зображен¬
ня Великої Богині у вигля¬
ді жінки-птахи, очевидно,
ластівки, направленої на
південний схід. Наскельні
зображення птахів як кла¬
сифікаторів верху, неба,
Сонця, Місяця виявлено в
інших локусах святилища.
Великі скульптурні зобра¬
ження птахів поширені й
на інших гірських скельних
храмах. На Томаківському
святилищі зображено пта¬
ха, що сидить у гнізді (рисунок
131), на Лесівському - 8-ме-
трова скульптура сокола, на
Чорногірському - качку (ри¬
сунок 132). Образ жінки-птахи
- один з найархаїчніших у
пантеоні Південно-Східної
Європи. Він відомий уже з
палеолітичної стоянки Мі-
Phcvhok 131.
Phcvhok 132.
Томаківське
Чорногірське
брамоподібне
святилище.
святилище.
Скельне зобра¬
Скельне зобра¬
ження качки
ження птаха в
гнізді
88 Даниленко В. Космогония первобытного общества / В. Даниленко // Начала цивилизации. - М., 1999. - C. 60.
120

зин. Образ Богині-Птахи у
вигляді качки зустрічаєть¬
ся в пластиці трипілля та
інших археологічних куль¬
тур. Універсальний образ
качки відігравав важливу
роль у релігійно-космого¬
нічних уявленнях архаїчних
суспільств, оскільки вона, в
силу унікальних природних
особливостей, причетна
до основних сфер світотво-
рення - води, землі й небес.
Світотворчу роль божества
у вигляді качки відзнача¬
ли М. Гімбутас і Б. Рибаков.
Останній, до того ж, пов'я¬
зував її з потойбічним сві¬
том. У народів усього світу
птахи вважалися божими
істотами. З крилами зобра¬
жали вавилонську богиню
Іштар, шумерську богиню
Інанну, єгипетську богиню
неба Нут, грецьку Артеміду.
До пантеону пташиних бо¬
жеств входили лелеки, лас¬
тівки, лебеді, голуби, орли,
ворони, сови та інші. Ле¬
лека вважався священною
птахою, очевидно, тому, що
за стародавнім повір'ям
він «приносив» дітей, а це
функція Богині. В Уричі на
одному зі скельних виступів
відтворено велике зобра¬
ження лелеки (рисунок 133).
До числа птахів, пов'язаних
з богинею неба, на думку
А.	Голана, відноситься лас¬
тівка. У Стародавній Греції
вона була присвячена Аф-
родіті. В єгипетській міфо¬
логії Ізіда перевтілювалась
у ластівку. Одним із птахів,
пов'язаних з образом бо¬
гині, був голуб. У християн¬
ській традиції Святий Дух
зображено у вигляді білого
голуба.
Образ птаха як ієрофанія
небесного божества вико¬
ристовувався і при зобра¬
женнях істот «верху». На
світовому Дереві життя міс¬
це птаха на вершині. Часто
він протистоїть хтонічним
істотам «низу» - змії, рибі,
іноді мамонту. На скелі Оди¬
нець відтворено образ пта¬
ха, очевидно, півня (гуски),
який у більшості міфориту-
альних традицій пов'язаний
Рисунок 133.
Святилище в
Уричі.
Скельне зобра¬
ження лелеки
з божеством ранкової зорі,
світла, Сонця, небесного
вогню, виступає провідни¬
ком Сонця яку річному,так і
в добовому циклі. Півень, як
вогненний птах, не тільки
пов'язаний із Сонцем, але є
його земним уособленням.
Образ півня притаманний
Аполлону, Мітрі, Ахура-
мазді, Аматерасу, Гермесу,
Меркурію, Асклепію, Мар¬
су. Символіка півня пов'яза¬
на також із воскресінням з
мертвих, вічним відроджен¬
ням життя. Зв'язаний з жит¬
тям і смертю, півень симво¬
лізує плодючість і життєву
силу.
Очевидно, що саме скеля
Одинець сприймалась як
міфоритуальний архетип,
що уособлював Дерево
життя, космічну вісь, часто
121

СИМВОЛИ ВІЧНОСТІ,
АБО САКРАЛЬНІ СМИСЛОКОДИ СВЯТИЛИЩА
зображувані як Священне
дерево з птахами у верхній
частині. Виразне за змістом
наскельне зображення Де¬
рева життя з птахом на гілці
виявлено в с. Буша (Поділ¬
ля). Плоскоріз зображає де¬
рево з чотирма гілками, на
одній з яких сидить півень.
Під деревом зображено чо¬
ловіка, який стоїть навко¬
лішки з молитовно підняти¬
ми руками, позаду нього, на
підвищенні, - олень з роз¬
логими рогами (рисунок 134).
Перед нами постає сим¬
волічна сцена поклоніння
людей і тварин божеству
світла, Сонця, яке уособлю¬
вав півень. Рельєфи в Буші
й Бубнищі є свідченням од¬
нієї спадкової духовної тра¬
диції, незважаючи на те, що
між ними, очевидно, велика
часова відстань.
Нижче від зображення
птаха на скелі Одинець
виявлено рельєф голови
коня, образ якого відомий
ще з палеолітичного мис¬
тецтва, а приручений був
носіями ямної культури. В
цьому етнічному середо¬
вищі вже існував культовий
образ коня. Проте семанти¬
ку цього образу А. Голан ви¬
водить ще з ранньоземле-
робських вірувань неоліту,
де кінь змінив оленя. Образ
крилатого коня відомий у
міфології не тільки Греції, а
й північнокавказьких наро¬
дів. У міфах індоєвропейців
кінь перевозив сонячного
бога, іноді сам асоціювався
з ним. Коню також припи¬
сувалась функція супрово¬
ду покійника, він уявлявся
представником потойбіч¬
ного світу. С. Токарев за¬
значав, що в українських
повір'ях переважало став¬
лення до коней як до демо¬
нічних істот На відміну від
росіян, в українців робочою
худобою був віл, а не кінь.
Таким чином, у стародавніх
віруваннях образ коня су¬
Рисунок 134.
Наскельний плоскоріз у Буші із
зображенням дерева і півня, що
сидить на одній з гілок, а також лю¬
дини й оленя (Фіголь М. Мистецтво
стародавнього Галича / М. Фіголь.
-K., 1997.-С. 122)
перечливий, він пов'язаний
з Сонцем і загробним сві¬
том одночасно89.
Глибокий космічно-сим¬
волічний зміст притаманний
наскельному зодіакальному
зображенню, що в другій
ущелині Бубнищанського
святилища. Усвідомлення
закономірностей руху ряду
небесних тіл, впливів Сонця
і Місяця на природу, разом
з відтворюючим (земле¬
робство) і привласнюючим
способами господарюван¬
ня, спричинились до виник¬
нення розвинутої космічної
моделі, астрономічного зо¬
діакального календаря. Роз¬
різнені архаїчні уявлення
палеолітичного і мезолі-
89 Голан А. Миф и символ / А. Голан. - М., 1994. - С. 49.
122

Рисунок 135.
Зображення стародавніх астрально-космічних символів:
1. Безкерамічний шар Чатал-Гуюка (Анатолія);
2. Неолітична буго-дністровська археологічна культура. Сороки І.
Шар 1а. (Чмихов М. Від яйця-райця до ідеї Спасителя / М. Чмихов.
K., 2001.-С. 247)
тичного населення про світ,
втілені в нерозчленованій
чуринзі, поступились міс¬
цем моделі організованого
Всесвіту, Космосу Перехід
до моделей упорядковано¬
го світу М. Чмихов відносив
до світоглядних узагаль¬
нень уже первісних етніч¬
них утворень епохи нео¬
літу. Уявлення про Всесвіт
як організований Космос
випливали з усвідомлення
циклічної повторюваності
астрономічних явищ, коло-
обігу чотирьох пір року, що
знайшло своє відображен¬
ня у виразній міфоритуа-
лістиці скельних святилищ
Карпат - двох сонцесто¬
янь і двох рівнодень. Зди¬
вована величчю і красою
світу, а, головне, його впо¬
рядкованістю, стародавня
людина життя природи і
суспільства уявляла як уні¬
версал ь н и й божествен н и й
закон колообігу, що охоплює
Всесвіт. Його характерною
рисою була всесакральність
і безпобутовість. Запорукою
підтримки впорядкованого
стану вважався ритуал, зав¬
дяки якому відбувалася бо¬
ротьба з десакралізацією,
з посиленням хаотичного
начала в кінці циклу. Все¬
осяжний космічний закон,
за яким будь-яка зміна про¬
ходить безконечно і в ре¬
жимі вічного повернення, в
Індії мав назву ріти, в Китаї
-дао, в Ірані - аса, у Греції -
тео, в Шумері - ме, в Єгипті
- маат. Шумерському ме чи
індійській ріті надавалося
значення першопричини
буття світу закону, якому
підкоряються боги і люди.
Реалістичні зображен¬
ня чи описи стародавніх
астрально-космічних сим¬
волів дуже рідкісні, у зв'яз¬
ку з чим рельєф чи графіка
кола звірів, вирізьблені на
скельних храмах Карпат, ста¬
новлять особливий інтерес.
Бубнищанська коловоротна
модель світу, що складаєть¬
ся з чотирьох великих три¬
кутників, поєднаних косо-
раменним хрестом, постає
в цьому ряду унікальним фе¬
номеном. Кожне трикутне
зображення, що сягає 2x3 м
висоти і ширини, розміще¬
не чітко за сторонами світу
і, очевидно, уособлювало
одну з чотирьох пір року. їх
сакральний зміст дешифру¬
ється зооморфними зобра¬
женнями, нанесеними на
кожен трикутник, зокрема
північний подано у вигляді
божества, що нагадує Овна,
східний - змію. На південно¬
му локусі вирізьблено кілька
зооморфів, з яких один у ви¬
гляді ведмедя, інший - лева.
Західний трикутник розді¬
лений посередині. Подібна
астрально-космічна симво¬
ліка з ритуальним хрестом і
розділеними трикутниками
виявлена в докерамічному
шарі Чатал-Гуюка (рисунок 135).
Точки пір року ділять усе
річне коло на чотири рівні
частини. Точка сходу Сон¬
ця в день весняного рівно¬
дення відзначала початок
123

СИМВОЛИ ВІЧНОСТІ,
АБО САКРАЛЬНІ СМИСЛОКОДИ СВЯТИЛИЩА
весни. Протилежне місце в
колі займає точка осені, яка
визначає настання астро¬
номічної осені. Посередині
між точками весни й осені
знаходиться точка літа, а з
іншого боку - точка зими.
Початково головна роль
у функціонуванні закону
колообігу світу відводилась
Великій Богині - Матері; у
стародавніх греків це була
Гея, згодом Деметра. Малоа¬
зійську Велику Богиню Кібе-
лу шанували як матір богів,
усього живого, володарку
гір, лісів та звірів. Її зобра¬
жали в супроводі левів. У
Бубнищанській моделі сві¬
ту роль Великої Богині ви¬
конувало антропоморфне
божество, зображене між
східним і південним трикут¬
никами. На її грудях зобра¬
жено бика (Телець), а також
дві переплетені змії (оче¬
видно, Близнята). Семанти¬
ка двох переплетених змій
у світовій міфоритуалістиці
має двояке значення. За
одним з них, дві перепле¬
тені змії в стародавні часи
були знаком плодючості й
символізували поєднання
чоловічого і жіночого на¬
чал. Саме такий зміст досі
вкладають у символ двох
переплетених змій в Індії та
Китаї. Водночас поширеним
було уявлення про те, що
пара змій є астрально-кос¬
мічним символом Близнят.
У міфології і символіці за¬
фіксовано свідчення про
Близнят Великої Богині. В
ассиро-вавилонській міфо¬
логічній традиції прабать¬
ками світу був Апсу й Тіамат,
остання народила двох
близнят-змій90. У різних на¬
родів світу етнографічна
наука зафіксувала уявлен¬
ня про те, що жінка, яка
народила близнят, володіє
даром підвищеної плодю¬
чості. Якщо зображення на
грудях Бубнищанської Ве¬
ликої Богині є космічними
символами Близнят і Тель¬
ця, то вони виступають важ¬
ливим датуючим фактором,
оскільки сузір'я Близнят
було головуючим у зодіаку
в 6680-4400 pp. до н. е., а Те¬
лець у 4400-1710/1700 pp.
до н. е.
Уже згадуване зображен¬
ня найархаїчнішого косміч¬
ного символу з Чатал-Гуюка,
яке датується VII тис. до н. е.,
також містить між трикут¬
никами антропоморфне
зображення в поставі адо¬
рації, розташоване в північ¬
но-західній частині круга. У
Бубнищанській моделі там
зображено голову леви¬
ці. Подібність стародавніх
космічних символів Карпат
і Анатолії вражаюча. В обох
випадках антропокосміч-
ні за своєю суттю зобра¬
ження пов'язують Велику
Богиню-Матір з ритмами
Космосу, Сонця і Місяця. За
«Атхарваведою» (X, 7,1) ріта
(закон) перебуває в одно¬
му з «членів» першоістоти
Пуруші, хоча сам Пуруша
часто ототожнювався з бо¬
жествами, що втілювали за¬
кон. Бубнищанська Велика
Богиня з рогами, очевидно,
уявлялась у вигляді небес¬
ної Богині-Корови.
Цілу низку стародавніх
богинь зображали у вигляді
Небесної Корови. У гімнах
«Рігведи» прославляється
Велика Богиня Адіті (вічна),
мати всіх богів, втілення
неба, світла. «Рігведа» нази¬
ває Адіті корово91. Дружина
бога Рудри Прішні уявля¬
лась коровою, вона була
матір'ю богів і дарувала їм
священне молоко. Найста-
родавніша єгипетська Вели-
90 Голан А. Миф и символ / А. Голан. - Иерусалим; Москва, 1994. - С. 83.
91 Там само.-С. 183.
124

ка Богиня Хатор (гора, небо),
мати богів, була Небесною
Коровою, яка народжувала
Сонце. Вона зображалась
у вигляді жінки з рогами.
Богиня-Мати, дарувальни-
ця родючості, кохання, ве¬
селощів, одночасно була
пов'язана із загробним жит¬
тям. Дружина бога Осіріса
Велика Богиня Ісіда (трон,
волога) уособлювала небо
і зображалась в образі ко¬
рови або жінки з рогами. Її
символом був Місяць. Вона
виступала дарувальницею
життя, материнства, плодю¬
чості, володіла таємними
знаннями і чарами, даром
зцілення і провидіння.
У слов'янській, зокрема
староукраїнській, фольк¬
лорній і рукописній тра¬
диціях часто згадується
богиня Лада, яка за своїми
характеристиками на гад у є
неолітичну Велику Боги¬
ню. На Івано-Франківщині
записана купальська піс¬
ня, в якій ідеться про око
(Сонце) богині Лади, що
«з води виходить, Ладове
свято нам приносить»92. Іс-
торико-етнографічний ма¬
теріал XV-XVII ст. зображає
«Мати-Ладу», або «Велику
Ладу», як богиню шлюбу,
материнства, веселощів.
Характерно, що до неї звер¬
талися за дощем і урожаєм.
На Західній Україні від імені
Лади походить жанр ве¬
сільних пісень - ладкання.
Обряди і пісні, пов'язані з
Ладою, закликанням весни,
літа охоплюють березень,
квітень, травень, червень93.
Її свято відзначали весною
(1 травня) і в першій поло¬
вині літа (середина червня).
Б. Рибаков наводить чис¬
ленні аргументи на ко¬
ристь існування богині
Лади. За джерелами XVII
ст., «Лада мати», «Лада
святе божество» висту¬
пає матір'ю Леля і Поле-
ля (очевидно, Близнят)94
Б. Рибаков стверджував, що
образ старогрецької Лади
(Лети) і, відповідно, рим¬
ської Латони був запозиче¬
ний стародавніми серед¬
земноморськими народами
в праслов'ян. В етнокуль¬
турному і цивілізаційному
вимірах скельні святилища
Карпат, зокрема Бубни-
щанський храм, є святили¬
щами Великої Богині Лади.
Середньовічні джерела
повідомляють також про
вшанування стародавнього
жіночого божества Мокоші,
яка зображалась ткалею,
пов'язаною з п'ятницею; у
неї риб'ячий хвіст, велика
голова. Відомі дослідники
В.	Іванов і В. Топоров етимо¬
логізували її ім'я від слова
«мокра».
Значний інтерес становить
петрогліфічний комплекс
вертикальної скелі Голець,
поверх якого викуто вруби
для оборонних споруд.
Бінарний принцип роз¬
міщення істот верхнього і
нижнього світів притаман¬
ний і цій скелі, у верхній
частині якої, крім узагаль¬
неного образу птаха, ви¬
різьблено велике зобра¬
ження миші. Образ миші, як
і ведмедя, має за стародав¬
німи віруваннями «небес¬
но-земне» походження, а
в пізнішій традиції пов'язу¬
ється з нижнім світом, зем¬
лею. Миша як образ лунар-
ного культу була символом
старогрецького Аполлона,
що свідчить про його пер¬
винне місячне походжен¬
ня. У деяких космогонічних
92 Українська міфологія. - K., 2002. - С. 98.
93 Рыбаков Б. Язычество древних славян / Б. Рыбаков. - М., 1981. - С. 400.
94 Голан А. Миф и символ /А. Голан. -Иерусалим; Москва, 1994.-С. 184.
125

СИМВОЛИ ВІЧНОСТІ,
АБО САКРАЛЬНІ СМИСЛОКОДИ СВЯТИЛИЩА
міфах миша бере участь у
творенні світу або виступає
культурним героєм. Загаль-
нопоширеними є уявлення
про мишу як про хтонічну
тварину.
Виявлені в західній ча¬
стині святилища великі
профільні скульптурні зоб¬
раження птахи і мурахи
вказують на те, що птах
був пов'язаний з Місяцем.
Образ мурахи, як тотем лу-
нарної природи, уособлює
з а га л ом хто н і ч н е п охо д же н -
ня. Бінарні істоти зорієнто¬
вані на захід, демонструють
зв'язок з царством мертвих.
У протошумерських текстах
є вказівка на те, що бог Нін-
гірсу є «Мурахою (сином)
Кози» (під Козою мали на
увазі Велику Богиню Інан-
ну). У «Рігведі» є згадка про
перетворення громовер¬
жця Індри в мураху. Зевс
також перетворювався на
мураху, від чого пішли мір-
мідоняни (мурашині люди).
У ряді випадків у Бубни-
щанському храмі зооморф¬
ними класифікаторами
нижнього і верхнього сві¬
тів, солярних і лунарних
божеств виступають лев і
мамонт (рельєф лева у пів¬
денній частині святилища),
лев і ведмідь (скульптурні
зображення на скельному
виступі в північному крилі
внутрішнього дворика). Лев
у міфології багатьох наро¬
дів Європи, Азії та Африки
є символом Сонця, небес¬
ного вогню, божественної
сили, влади і величі. Образ
левиці - символ материн¬
ства, Великої Богині. Леви
пов'язані з багатьма жіно¬
чими божествами - Арте-
мідою, Кібелою, Гекатою,
Реєю, які зберегли ознаки
стародавніх неолітичних
богинь. У близькосхідній
культурній традиції лев
виступає основним симво¬
лом, співвідноситься з од¬
нією з чотирьох сторін світу
- півднем. З образом лева
пов'язані міфи про близнят,
однойменне зодіакальне
сузір'я. У Стародавньому
Єгипті з образом лева були
пов'язані Ра, Гор та інші
боги. Дослідники фіксують
фольклорні свідчення про
шанобливе ставлення лева
до півня, який також симво¬
лізував Сонце.
У працях відомого пале¬
онтолога М. Верещагіна на¬
уково доведено, що печерні
леви водилися на території
південно-західної України,
зокрема в басейні Дністра,
Пруту, Серету, в період плей¬
стоцену і раннього голоце¬
ну. Кісткові останки східно¬
європейського типу левів
виявлено під час розко¬
пок палеолітичної стоянки
археологом І. Підоплічком,
трипільського поселення
археологом В. Бібіковимта
іншими. Образ лева відіграв
важливу роль у формуванні
світогляду палеолітичного
і мезолітичного населен¬
ня, племен епохи неоліту й
енеоліту. Зображення левів
поруч із образами мамон¬
тів, бізонів, коней та інших
тварин викуто на скелях, сті¬
нах печер, вирізано з кістки,
каменю, виліплено з глини.
Відомі наскельні й печерні
зображення лева у Франції
(печера Комбарель, Ляско,
Фон де Гом, Монтеспан,
грот Марш і т. п.), Німеччині
(печера Фогельгерд), Чехії
(стоянка Павлов). Усі вище¬
зазначені образи лева ви¬
конані в профіль95. У Бубни-
щанському комплексі є п'ять
наскельних зображень лева,
чотири з яких є профільні і
один у фас. Зображення су¬
зір'я на тілі левиці свідчить
про її астральну сутність.
Профільні зображення лева
95 Верещагин Н. Пещерный лев и его история в голоарктике и в пределах СССР / Н. Верещагин. - M., 1967. - C. 124,151,177-179.
126

Рисунок 136.
Маска лева з Успенського собору
в Галичі (Александрович М.
Мистецтво Галицько-Волинської
держави/
М. Александрович. - Львів, 1999.
-С. 116)
виявлено в Уричі, на Писа¬
ному Камені. Очевидно, що
ці зображення левів є най¬
давнішими в Україні й Схід¬
ній Європі.
Дослідники зазначають,
що в трипільців було зобра¬
ження діви-левиці96. Тра¬
диція зображення левів
спостерігається в мистецтві
скіфів і сарматів. Відомі та¬
кож зображення левоподіб-
них богів і богинь-левиць зі
святилища в Ретрі.
Традиція зображення ле¬
вів була збережена й після
запровадження христи¬
янства. У храмах давнього
Галича виявлено цілий ряд
зображень лева у вигляді
декору. Ярослав Пастернак
описав маску лева, віднай¬
дену серед руїн Успенсько¬
го собору, що походила з
декоративного оздоблення
апсид (рисунок 136). Скуль¬
птурні фрагменти голови
лева виявлено і в церкві
Благовіщення. У Крилосі на
Підгородді знайдено віко
скриньки, виготовленої з
каменю. На ньому зобра¬
жено лежачого лева (рису¬
нок 137f7.
Будівництво храмів га¬
лицькими майстрами на Русі
спричинило поширення об¬
разу лева в християнських
храмах Києва, Чернігова, Су¬
здаля, Володимира. На одній
Рисунок 137.
Давній Галич. Зображення лева
(КаляндрукТ. Загадки козацьких
характерників / Т. Каляндрук. -
Львів, 2013.- С. 220)
з кам'яних плит Києво-Пе¬
черської лаври вирізьблено
зображення Богині-Діви, яку
везуть у колісниці два запря¬
жені леви. Богиня-Діва зо¬
бражена на фоні Сонця, що
сходить (рисунок 138)9В. Галиць¬
кі майстри оздоблювали сті¬
ни, капітелі храму Покрови
на Нерлі (1165) рельєфами
левів, грифонів. Як і на черні¬
гівській срібній чаші (XII ст.),
у храмі Покрови на Нер¬
лі, біля Давида, зображено
96 Полонська-Василенко Н. Історія України. Т. 1. До середини XVII століття / Н. Полонська-Василенко. - K., 1992. - С. 51.
97 Фіголь М. Мистецтво Стародавнього Галича / М. Фіголь. - K., 1997. - С. 120-121.
98 Каляндрук Т. Загадки козацьких характерників / Т. Каляндрук. - Львів, 2013. - С. 236.
127

СИМВОЛИ ВІЧНОСТІ,
АБО САКРАЛЬНІ СМИСЛОКОДИ СВЯТИЛИЩА
Рисунок 138.
Києво-Печерсь¬
ка лавра. Плита
«Визволене
Сонце»(Калян-
друкТ. Загадки
козацьких
характерників/
Т. Каляндрук.
-Львів, 2013. —
С. 236)
двох птахів, нижче - левів.
Зображення левів нанесено
на стіни Дмитріївського со¬
бору у Володимирі (XII ст.)99.
Все це вказує на те, що ста¬
родавній міфоритуальний
образ лева, як й інших зоо-
морфів, не був забутий, він
знайшов своє продовження
в місцевій християнській
традиції. Згодом зображен¬
ня лева, пофарбованого в
золотистий колір, на синьо¬
му тлі на фоні скелі стало
гербом Галицько-Волин¬
ського князівства, Галиць¬
кої землі, у 1918-1923 pp.
- Західно-Української Народ¬
ної Республіки, а сьогодні -
м. Львова. Максимально на¬
ближений до кольорової мо¬
делі сакрального світу Буб-
нищанського святилища є
герб міста Болехова (1603 p.),
що неподалік Бубнища, на
якому зображено лева на
синьому тлі, що передні¬
ми лапами тримає жовтий
обруч-Сонце. У міському
архіві Кенігсберга дослідни¬
ками було виявлено печат¬
ки Галицько-Волинського
князівства із зображенням
«руського лева», який підні¬
мається на скелю. На думку
історика Ярослава Дашкеви¬
ча, лев мав жовто-золотисте
забарвлення, на синьому
тлі, а скеля - срібного ко¬
льору. Очевидно, лев був
родовим знаком династії
князів Романовичів. Серед¬
ньовічні печатки давньо¬
го Галича із зображенням
лева втілюють стародавню
місцеву геральдичну тра¬
дицію, витоки якої сягають
доісторичного періоду. Та¬
ким чином бубнищанський
лев, як уособлення Сонця,
вогню, проливає світло на
таємницю походження на¬
ціональної колористики,
де пріоритетне значення
відводилося жовтому, со¬
нячному кольору; до того
ж засвідчує доісторичне
сакральне походження укра¬
їнської символіки. В глибшо¬
му, онтологічному, розумінні
жовтий колір символізував
вогонь (чоловіче начало),
а голубий - воду (жіноче
99 Крвавич Д. Українське мистецтво. II / Д. Крвавич, В. Овсійчук, С. Черепанова. - Львів, 2004. - С. 136-139.
128

Рисунок 139.
Графічна
реконструкція
сакрального
світу Бубни-
щанського
святилища в
кольорах
Рисунок 140.
Герб Галиць¬
ко-Волинського
князівства
начало). Завдяки цим двом
космогонічним стихіям
можливе життя на землі
(рисунки 139-141).
На противагу леву соляр¬
ному символу, образ мамон¬
та пов'язаний з Місяцем і
відноситься до водно-хто-
нічного світу. Універсальний
архаїчний образ мамонта
є одним з центральних бо¬
жеств у міфології стародав¬
нього населення Євразії і
суміжних територій. Най¬
частіше він пов'язаний з
міфами про світотворення
або метаморфози (перетво¬
рення). Селькупи у своїй
міфоритуалістиці розрізня¬
ли два види мамонта: «Ма-
монт-звір», здатний жити
на землі й у воді, та «Ма-
монт-риба». Мамонта часто
поєднували з іншими зоо¬
морфними класифікаторами
нижнього (змієм, ящером,
рибою) або середнього
(ведмедем, оленем, конем)
світів. На скельному рельєфі
в Завоєлах (Космач) мамонт
зображений під водою і
як представник низу бере
участь у творенні першо-
людини разом з павуком як
посередником між верхнім і
нижнім світами. У Бубнищан-
Рисунок 141.
Герб м. Болехо-
ва (1603 р.)
ському варіанті мамонти
виступають у ролі важливих
космогонічних персонажів,
що допомагають підняти
із землі небо, тим самим
уможливлюють первісне
сходження Сонця (лева) на
горизонті. Світотворча мо¬
дель Бубнищанського хра¬
му, де звірі допомагають під¬
нятися Сонцю (леву) і небу,
корелюється з рігведів-
ським (індоєвропейським)
космогонічним сюжетом, за
яким уже антропоморфний
міфологічний герой Індра
перш за все піднімає небо і
Сонце, які до того лежали на
129

СИМВОЛИ ВІЧНОСТІ,
АБО САКРАЛЬНІ СМИСЛОКОДИ СВЯТИЛИЩА
землі. У світотворчій моделі
Писаного Каменя первісно¬
му сходженню Сонця допо¬
магають не мамонти, а два
птахи.
Важливо зазначити, що в
Бубнищанській моделі ство¬
рення світу, пов'язаного
з підняттям Сонця і неба,
бере участь і змій. Такий
міфологічний солідаризм
у космогонічній сцені міг
зберегтися з неолітичних
часів, оскільки в індоєвро¬
пейському змієборчому
основному міфі це було б
неможливо.
Господарем нижнього сві¬
ту, сином небесного бога і
класифікатором місячного
божества в міфологічних
уявленнях стародавнього
населення Європи та Азії
був образ ведмедя. Його
сакральна сутність пов'я¬
зана з відродженням, реге¬
нерацією, родючістю, з по¬
мираючою і воскресаючою
природою. У грецькій мі¬
фологічній традиції ведмідь
був культовою твариною
богині Місяця Артеміди. Її
жриці одягали ведмежі шку¬
ри і виконували «ведмежий»
танець. Очевидно, що саме
Артеміда до її антропоморф¬
ного втілення була Великою
Богинею в образі ведмедиці.
Водночас ведмідь пов'яза¬
ний з вороном - творцем
Всесвіту, який виступав
атрибутом солярного бога
Аполлона. Один з головних
богів протошумерського і
шумерського періодів - Ен-
ліль ототожнювався з вед¬
медем, прабатьком людей.
На плоскорізах скельних
храмів Карпат образ вед¬
медя зображений у проти¬
стоянні з представниками
водно-хтонічного світу - зі
змією (Завоєли), рибою
(Писаний Камінь) за новий
світопорядок. У Бубнищан-
ському храмі наскельний
образ ведмедя зображено
над першою печерою по¬
руч з левицею.
У західному крилі скель¬
ного комплексу виявле¬
но рельєфне зображення
лежачого собаки, з обох
сторін від якого вирізьбле¬
но знаки Місяця. Велике
зображення голови собаки
(7 м довжини і 2,5 м висо¬
ти) виявлено на святилищі
в Завоєлах. У переважній
більшості міфологічний об¬
раз собаки виступає класи¬
фікатором західної просто¬
рової орієнтації, нижнього
світу, провідником до краї¬
ни мертвих. Для стародав¬
ніх єгиптян собака - свя¬
щенна тварина, яка була
охоронцем і провідником
потойбічного світу. Анубіса,
бога-покровителя помер¬
лих, зображали з головою
собаки. Подібний симво¬
лізм був притаманний гре-
ко-римській традиції. Ха-
рона, перевізника до світу
мертвих, зображали у ви¬
гляді собаки. Міфологічна
традиція трактувала собак
як представників потойбіч¬
ного світу, наділяла їх езо¬
теричним досвідом і даром
віщування. їх часто прино¬
сили в жертву божеству.
Таким чином, плануваль¬
но-композиційна структу¬
ра храму, його сакральна
топографія, зображувальна
міфоритуалістика засвід¬
чують генетичний зв'язок
з іншими карпатськими
скельними святилищами,
однак Бубнищанський храм
представлений самобутньо,
з максимальною виразні¬
стю основних елементів.
Сукупність його священ¬
них локусів у вигляді жер¬
товників, печер-ущелин,
скель-одинців, барельє¬
фів і скульптур антропо- і
зооморфів, зодіакальних
зображень зі знаково-сим¬
волічними смислокодами
формували сакральний
простір святилища, визна¬
чали його центр і перифе¬
рію, структуру і пріоритети.
130

Численні символічно-обра¬
зні наскельні зображення
відтворюють міфоритуальні
космогонічні сюжети, пов'я¬
зані з концептами первісної
гори, сходженням Сонця.
Всесакральність і безпо-
бутовість храму свідчить
про те, що він створював¬
ся за моделлю Космосу,
впорядкованого світу, де
найвищою домінантою ви¬
ступала креаційна субстан¬
ція - Велика Богиня-Діва. Її
теогонічний смислообраз
пов'язаний з жертовника¬
ми, міфоритуалами весня¬
ного рівнодення, літнього
сонцестояння, асоціюється
з північно-східним напря¬
мом, космогонією родової
печери, тотемними тва¬
ринами і геометричною
символікою. Богиня тисячі
імен та іпостасей співвід¬
носилася з космічним зако¬
ном колообігу, плодючістю
і родючістю, з гірськими
вершинами, локалізовува-
лась на найвищих скельних
виступах (Бубнище, Терно-
шори, Чорногора,Урич, Пи¬
саний Камінь), біля верхніх і
нижніх жертовників, постає
уособленням небесного бо¬
жества, володарки верх¬
нього і нижнього світів на
що вказують, крім усього
іншого, її священні знаки у
вигляді трикутників, ромбів.
Зображувальна міфологія
південного локусу Бубни-
щанського храму, як й ін¬
ших карпатських святилищ,
присвячена космогонічним
сюжетам, основним змістом
яких є первісне сходження
Сонця. Поруч розташова¬
на символічно-зодіакальна
модель світу. Цей напрям
пов'язаний із зимовим
сонцестоянням. Символіч¬
но-образний ряд західної
локації святилища вказує на
систему міфоритуалів «пе¬
реходу», мандрів душі в по-
тойбіччі.
Бінарна система локалі¬
зації скульптурних чи баре¬
льєфних зображень тотем¬
них істот, класифікаторів
нижнього і верхнього сві¬
тів, Сонця і Місяця свідчать
про дворівневу, площинну
модель світу (небо-зем-
ля), яка в індоєвропейців
трансформувалась у стере¬
ометричну, трирівневу. Ар¬
хаїчна картина світу закодо¬
вана в символьно-образній
формі. До того ж, розміщен¬
ня зооморфних міфориту-
альних образів у Бубнищан-
ському храмі за сторонами
світуїгутворює в межах вну¬
трішнього дворика риту¬
альний хрест усередині
великого кола тварин, що
локалізуються у верхній ча¬
стині скель-одинців навко¬
ло Основного масиву і на
ньому самому. Міфологічні
образи звірів-тотемів, пер-
шопредків, як класифіка¬
тори різних рівнів і сторін
світобудови, свідчать також
про те, що архаїчні віруван¬
ня мали астральне похо¬
дження, вказують на зв'язок
з галактичними сузір'ями та
небесними тілами Сонячної
системи, зображеними в зо¬
діакальному колі.
131

ПІСЛЯМОВА
Говорить Дараявауии, цар:
«Ти, що у майбутньому
Побачиш цей напис,
Який я наказав викарбувати на скелі,
Або ці зображення, -
Не руйнуй їх!
Зберігай, поки можеш...»
З напису на Бехістунській скелі
Реконструкція язич¬
ницьких вірувань ста¬
родавнього населення
України становить складну
наукову проблему, яка об¬
тяжується переплетінням
староєвропейської та ін¬
доєвропейської релігійних
традицій, на еволюції яких
позначились як загальні
закономірності розвитку,
так і регіональні спадкові
міфоритуальні особливості
степового, лісостепового і
передгірського та гірсько¬
го (Карпато-Дністровсько-
го) природно-кліматичних
ареалів.
Якщо ландшафтна спе¬
цифіка степового і лісосте¬
пового регіонів сприяла
прискореній контамінації
релігійно-міфологічного
світогляду осілого і кочо¬
вого населення впродовж
тисячоліть, то роздроблені
ландшафтні особливості
Ка рпато-Д ні стровсь ко¬
го регіону зумовлювали
консервацію спадкоємних
світоглядних традицій ще
з епохи неоліту-енеоліту.
Саме в цей час на стику гір
і лісостепу (Галицько-Бу¬
ковинське Прикарпаття)
виникли перші скельні
святилища, навколо яких
відбувалась етнокультур¬
на консолідація племен
буго-дністровської, а зго¬
дом трипільської культур,
що виявляли між собою
спадкові міфоритуальні оз¬
наки. Інакше кажучи, голов¬
ні святилища неолітично-
енеолітичного населен¬
ня України, що зберігали¬
ся в Карпатах, виступали
важливим консолідуючим
фактором етногенезу міс¬
цевих племен, формування
в народній свідомості пер¬
вісного пантеону божеств,
примордіальних календар¬
но-обрядових традицій. У
той же час представники
місцевих землеробських
культур були пов'язані із
землеробсько-скотарським
населенням Анатолії і Бал¬
кан, про що свідчить ціла
низка символічно-образ-
них релігійно-міфологічних
особливостей.
Багатотисячолітня ду¬
ховна спадщина буго-дні¬
стровської і трипільської
культур відіграла важливу
роль у формуванні релігій¬
но-міфологічних уявлень
праслов'янського і слов'ян¬
ського населення України. У
першу чергу це стосується
вшанування неолітично-
енеолітичного жіночого
божества - Великої Богині,
Богині-Матері, образ якої
дійшов до нас у архетип-
них зображеннях жінки з
немовлям, вагітної або діви.
Всемогутня космічно-кре-
ативна субстанція в особі
Великої Богині була тісно
зв'язана з Місяцем, Сонцем,
виступала в образах птаха,
змії, жаби, левиці, ведмеди¬
ці, корови. У VI—IV тис. до н. е.
її вшановували племена, що
населяли простори від Кар¬
пат до Дніпра.
З III тис. до н. е. староєв-
ропейська етнокультурна
традиція і міфологічний сві¬
тогляд зазнавали посилено¬
го наступу з боку представ¬
ників курганної культури. У
першу чергу це позначилось
на міфоритуальній спадщи¬
ні населення лісостепової
зони, меншою мірою Кар¬
патського регіону, де ста-
роєвропейська культура в
цілому зберігала свої впли¬
ви. Петрогліфічні комплек¬
си гірських скельних свя¬
тилищ свідчать про те, що
релігійний вплив кочовиків
тут був, однак незначний.
Ніде не спостерігається
докорінної перебудови
первісної структури храмів,
зміни міфологічних образів.
Еволюціонуючи впро¬
довж тисячоліть, образи
Великої Богині не були за¬
буті й напередодні хрещен¬
ня Русі постають у вигляді
132

Рисунок 142.
Карта знахідок
кам'яних і де¬
рев'яних ідолів,
складена
І. Русановою і
Б. Тимощуком
(Русанова И.
Языческие свя¬
тилища древних
славян/
И. Русанова,
Б. Тимощук. -
М., 2007.-
С. 231)
Лади, Мокоші. Під впливом
індоєвропейської міфо¬
логічної традиції колишня
Велика Богиня-Матір тран¬
сформувалась у Богиню
землі, дружину верховного
солярного чоловічого бо¬
жества. А колишні чоловічі
боги у вигляді бика і змія
перетворюються, відповід¬
но, у громовика Перуна і
хтонічного Велеса.
Потужна сакральна тради¬
ція не була забута в наступні
історичні епохи. Дослідни¬
ки відзначають найбільшу
в слов'янському світі кон¬
центрацію язичницьких
старожитностей - горо¬
дищ-святилищ і кам'яних та
дерев'яних ідолів у Карпа-
то-Дністровському регіо¬
ні. За даними І. Русанової і
Б. Тимощука, в українсько¬
му Прикарпатті виявлено
18 із 47 слов'янських ідолів,
що становить біля 40 % від
усіх знайдених на території
східних і західних слов'ян
(рисунок 142)ш. Проте чис¬
ло кам'яних слов'янських
ідолів і городищ-святилищ
слід вважати далеко не пов¬
ним, оскільки за останні 10
років археологічною екс¬
педицією Інституту історії,
етнології і археології Кар¬
пат виявлено десятки но¬
вих язичницьких пам'яток
слов'ян, які функціонували
на Прикарпатті до монголь¬
ської навали.
Місця язичницьких свя¬
тилищ (скельні храми,
городи ща-святил ища)
згодом були успадковані
середньовічними і ново-
часними християнськими
монастирями. Розвідкові
а рхеологіч ні досл іджен ня,
проведені нами, дали змо-
100 Русанова И. Языческие святилища древних славян / И. Русанова, Б. Тимощук. - М., 2007. - С. 231.
133

ПІСЛЯМОВА
гу виявити Карпатський
пояс чернечих обителей,
які розташовані на місцях
стародавніх святилищ. Усві¬
домлення карпатського
феномена монастирських
пам'яток стало можливим
завдяки синхронному ви¬
вченню християнських та
язичницьких храмів. Пояс
чернечих пам'яток простяг¬
нувся з південного сходу на
північний захід через насе¬
лені пункти: Непоротове,
Хрещатик, Тюдів, Смодна,
Пустинь, Люча, Дора, Заріч¬
чя, Назавизів, Грабовець,
Манява, Князівське, Сва-
ричів, Грабів, Перегінськ,
Церківна, Сукіль, Бубнище,
Розгірче, Урич, Спас.
Друга велика група мо¬
настирів Прикарпаття зо¬
середжена у Верхньому й
Середньому Подністров'ї,
їх вивчення почалося ще в
середині XIX ст. і з велики¬
ми перервами триває до
наших днів. Чисельність
печерних монастирів у
цьому регіоні сягає понад
100 об'єктів. Проведені вче¬
ними Інституту історії, ет¬
нології і археології Карпат
польові дослідження пра¬
вобережжя Дністра впро¬
довж 2006-2015 pp. дали
змогу локалізувати десятки
невідомих раніше чернечих
печер і гротів. Наявність на
українському Прикарпатті
Дністровського і Карпат¬
ського поясів скельно-пе¬
черних обителей дає під¬
ставу констатувати факт
однієї з найбільших у Схід¬
ній Європі концентрації
чернечих пам'яток. Значна
кількість середньовічних
і новочасних монастирів,
яких лише в Івано-Франків¬
ській області нараховуєть¬
ся більше 100, пов'язана з
великою концентрацією
слов'янських, а до того
неолітично-енеолітичних
святилищ, що свідчить про
глибинні джерела духовної
традиції населення цього
регіону з незапам'ятних
часів, незважаючи на зміну
релігійних систем.
Феномен Бубнищансько-
го святилища - у сакраль¬
ній структурі, топографії
храму, його міфоритуально-
му символічно-образному
смислокоді, притаманному
племенам, що населяли
Україну в VI—IV тис. до н. е.
Модель храму вказує на
космічний рівень мислен¬
ня, де святилище виступає
священною подобою Всес¬
віту. Гігантські скельні іма-
гограми тотемних тварин,
першопредків, об'єднані в
теогонічні й космогонічні
композиції, символічні мо¬
делі, зооморфні класифіка¬
тори верхнього і нижнього
світів, солярних, лунарних і
астральних божеств, уосо¬
блювали світотворчі креа-
тивні сили природи. Впо¬
рядкована колоподібна
картина світу відтворена в
зодіаку сузір'їв-символів,
зооморфів (трикутників,
тварин) і верховного боже¬
ства в образі Великої Богині.
Виявлені жертовні локуси
свідчать про багаті міфори¬
туальні традиції «переходу»
в дні сонцестоянь і рівно¬
день. Календарно-обрядові
дійства спрямовувались на
сакралізацію світу, захист
його від сил зла і хаосу.
Символічно-образний
ряд наскельних петрогліфів
Бубнищанського, як і інших
карпатських святилищ, від¬
творених у системі старо¬
давніх релігійно-міфоло¬
гічних уявлень, становить
досі невідомий оригіналь¬
ний тип зображувальних
джерел, що розкривають
теогонічні й космогонічні
концепти й міфоритуальні
картини світу і в цьому їх
важливе наукове значення.
Велика концентрація ста¬
родавніх культових пам'я¬
ток у Карпатах зі складною
сакральною топографією
134

ставить на міцний науко¬
вий фундамент, висунуту
дослідниками гіпотезу про
місцезнаходження леген¬
дарної Гіпербореї, країни
богів. За таких обставин
Карпато-Дністровський ре¬
гіон виступає її важливим
осередком.
Петрогліфічні комплекси
і забудови Бубнищанської
скельно-печерної пам'ятки
свідчать про те, що вона
пережила три основні пе¬
ріоди своєї історії. В епоху
неоліту тут виникло уні¬
кальне святилище з двома
десятками священних ло-
кусів, викутих у скелях. Оче¬
видно, в період раннього
заліза* були створені перші
оборонні споруди городи¬
ща-святилища, яке в серед¬
ньовіччі було перетворено
у твердиню. Стародавній
храм у княжі часи став вій¬
ськовою фортецею. Низка
джерел опосередковано
свідчить про те, що в цей
час тут міг бути монастир.
Досл і дже н ня Бу б н и ща н-
ського скельно-печерно-
го комплексу на цьому не
завершено. Більшість ок¬
реслених нами проблем
можуть і повинні бути пред¬
метом подальших студій.
Детальне вивчення тих чи
інших аспектів теми, окремі
твердження чи припущення
можуть бути уточнені або
доповнені новими фактами.
Проте незаперечним зали¬
шається факт існування в
Українських Карпатах однієї
з найстародавніших і найо-
ригінальніших сакральних
пам'яток України і Європи.
У зв'язку з цим особливого
значення набуває пробле¬
ма її збереження. Важливо,
щоби влада взяла пам'ятку
під охорону, створила іс-
торико-культурний запо¬
відник, музей. Обов'язком
учителів шкіл є проведення
роз'яснювальної роботи
серед учнів, громадськості
стосовно бережливого став¬
лення до видатної пам'ятки
духовної культури нашого
краю, збереження її для
прийдешніх поколінь.
* Подальші дослідження можуть внести суттєві корективи стосовно часу появи печер і врубів, який може бути пересунутий
вглиб тисячоліть.
135

ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК
Александрович М. 127
Антонович В. 20,22
Аристотель 9
Бандрівський М. 25,26,99
БанткийЯнМ
Баран В. 10
Барух М. ЗО
Бельовський А. 16,18,20,21,23,
27,54,69
Березанська С. 8,9,98
Бібіков В. 126
Бойчук 1.15
Бурдо Н. 53,119
Бурнашов Г. 26
Вагилевич 1.14,15,16,17,18,19,
20,21,22,23,25,27,54,56,57,69,
86,87
Вакуленко В. 9
Вебер Макс 104
Верещагін М. 126
Відейко М. 53
ВідманК. 16
Віко Джамбатіста 105
Вірт Герман 13
Войтович Л. 10
Гавадзин В. 141
Геродот 98,100
Гідзінський Г. 46
Гідзінський С. 46
Гімбутас М. 42,43,107,108,109,
121
Голан А. 111,114,115,116,121,
122,124,125
Головацький Я. 16,17
Гончаров В. 23,24
Горнунг Б. 8
Грушевський М. 20
Грушецький А. 16
Давид, святий 128
Даниленко В. 47,109,110,115,
116,118,120
Данило Романович, галицько-
волинський князь 72
Дараявауш, цар 132
Дашкевич Я. 128
Деметрикевич В. 20,21,22,23,
27,52,53
ДзедзіцькийЛ. 16,20
Діодор 9
Довбуш Олекса 44
Доленга-Ходаковський Зоріан
(А. Чарноцький) 14
Еліаде Мірча 104,105,106,108,
111
Жакі А. 6,45
Завадська У. 46
Збенович В. 118
Зборовський В. 16
Златковська Г. 8
Іванов В. 125
Ігор, давньоруський князь 20
Іоан Златоустий 72
КаляндрукТ. 127,128
Карпович В. (Б.Януш) 20,23
Кіркор А. 16,17,18,19,20,21,22,
23,27,46,48,52,54,69,103
Кобильник Р. 141
КовалікА. 111
Козак В. 9
Колосовська Ю. 9,98
Коперницький 1.16
Кордуба М. 23
Коструба Т. 23
Коте Г. 9,98
КочкінІ. 141
Крашевський Ю. 17,18,27,54
Крвавич Д. 128
Кречмер П. 8
Крип'якевич 1.23
Кропінський Людвіг 14
КрушельницькаЛ.9
КугутякМ. 1,3,4,46
Кушлейко В. 113
Кьойпер Ф. 110
Леві-Строс Клод 106,107
Леруа-Гуран А. 42,60,95
Леслей В. 43
Лисенко 0.141
Лукомський Ю. 24
ЛяйбніцГ. 104
Майор Е. 8
Макота 3.141
Михайлов Б. 42
Мовша Т. 42
Моравський Ч. 16
Моця 0.4
Нікітін А. 57,141
НоваковськийГ. 14,15
Новосельський А. 43
Овсійчук В. 128
Оссовський Г. 16
ПавлюкС.4
ПартицькийО. 9,19
ПассекТ. 38
136

Пастернак Я. 23,127
Пачкова С. 9
Пеленський Ю. 23
ПетрушевичА.16,19,20,47
Підоплічко 1.126
Плутарх 9
ПогодінМ. 16
Полібій Старший 9
Полонська-Василенко Н. 127
ПославськаГ. 141
Прибиславський В. 16,17
Раппопорт П. 23
Ратич 0.23
Рибаков Б. 8,99,111,121,125
Рожко М. 24,26
Романовська М. 9
Русанова 1.31,133
Скворій Р. 24,26
Слуцький 3.26
Слуцький С. 48
Смішко М. 9,23
Соколовський 3.24,25,52
Солонець 1.141
Сосенко К. 107
СтефаникВ. 4,46,47
СтупницькийГ. 16
Стьоганцева 0.26
Сулик Р. 25
Сулімірський Т. 23
ТимківО. 48,141
Тимощук Б. 10,31,133
Тит Лівій 9
Ткаченко 0.31,32
Токарев C. 122
Томашівський C. 23
Томенчук Б. 24,26,48,141
Томешек В. 8
Топоров В. 125
Уоткінс А. ЗО
Устиянович К. 23
Федоров Г. 9
ФедунківЗ. 26
Фердинанд д'Есте, австрійський
архікнязь 18
Фіголь М. 73,122,127
Формозов А. 40,42
Франко 1.6,16,19
Фурдуй Р. 31
Хруслов Б. 141
ЦвекО. 38
Черепанова С. 128
Чижевський А. 31
Чмихов М. 110,123
Шалер, камеральний надлісничий 18
Шараневич 1.16
ШеллінгФ. 105
Шехтер В. 8
Шиєвський А. 59,85,92,111,115
Шилов Ю. 7
Шнайдер А. 46,47
Шухевич В. 72
ЮнгК. 104,110
Яремій 1.81
Adeline J. 86
Mothes 0.86
Müller H. 86
137

ГЕОГРАФІЧНИЙ ПОКАЖЧИК
Азія 6,8,10,37,92,126,130
Анатолія 8,54,123,124,132
Аннапурна, гора 114
Афон, півострів 100
Африка 126
Багна, село 35
Балкани 6,8,25,134
Балкано-Карпатський регіон 7
Бескиди 19
Бессарабія 19
Бистриця Надвірнянська, річка 10
Бистриця (олотвинська, річка 10
Більче-Золоте, село 54
Близький Схід 115
Бойківщина 11, ЗО, 34
Болехів, місто 11,14,128,129,141
Борщівщина 54
Бребенескул, озеро 113
Брошнів, селище міського типу 26
Бруструвата, гора 33,34,86
Бубнище (Сокіл, Соколове), село 1,
3,4,5,6,11,13,14,15,16,17,18,
19,20,21,22,23,24,25,26,27,30,
33,35,37,38,42,44,45,46,47,48,
49,52,53,54,61,62,69,72,73,78,
79,80,81,97,98,99,101,109,110,
111,112,113,115,118,122,128,
131,134
Буковина 10
Бухарест, місто 9
Вавилон ЗО
Варшава, місто 14,20, ЗО, 103,107
Велика Британія 43,86
Великий Рожен, село 35
Вертеба, печера 54,63
Верхній Ясенів, село 35,117
Верховина, селище міського типу 72
Верховинський район 86
Вили, урочище 48
Витвиця, село 34,35
Відень, місто 16
Вільно, місто 17
Володимир, місто 127,128
Волоський шлях 10
Ворошилівка, село 53
Вухатий камінь, гора 113
Галицька земля 128
Галицьке князівство 10
Галицький шлях 10
Галицько-Волинське князівство
24,127,128,129
Галич, місто 24,26,73,122,127
Галичина 19,20,21,23
Гаршиця, гора 73
Голець, скеля 15,89,90,125
Город, село 35,44
Грабів, село 32,33,35,43,134
Грабовець, село 134
Греція (Еллада) 77,117,122,
123
Гутин-Томнатик, гора 42,60
Гуцульщина 11,30,34,70,71,72
Ґорґан, гора 71,72,118
Делос, острів 9,98,100
Джомолунгма, гора 114
Дніпро, річка 132
Дністер, річка 6,7,9,19,20,126,
134
Дністровський шлях 10
Долинський район 34
Дон, річка 8
Дора, село 35,38,134
Дунай, річка 6,8,9,19,99
Егейське море 8,100
Егейський регіон 108,109
Екатеринбург, місто 47
Елефант 17
Ельбрус 114
Євразія 129
Європа 6,7,8,10,17,26,30,37,40,
41.92.103.107.108.109.110.115,
118.120.126.127.130.134.135
Єгипет 42,43,47,114,123,126
Єрусалим, місто 124,125
Завоєли, присілок 38,40,60,80,
93,115,118,129,130
Заріччя, село 134
Івано-Франківськ, місто 1,4,8,
10,26,46
Івано-Франківська область 7,10,
30,46,48,57,125,134
Індія 92,106,123,124
Індонезія 92
Іран 110,114,123
Камбел, скельна галерея 59
Каменистий, хребет 44
Камінь Довбуша 33,40,73,115
Камінь, гора 17,115
Карелія 120
Карпати 1,3,4,6,7,8,9,19,24,
25,26,30,35,43,44,46,54,80,89,
98.99.100.106.107.111.114.116,
118.120.123.124.125.130.132,
133.134.135
Карпато-Балканський регіон 26
Карпато-Дністровський регіон 9,
31.132, 133,135
Карпато-Дунайський регіон 53
138

Карпато-Пруто-Дністровський
регіон 8
Карпатський регіон 6,8,10,132
Келауеа, гора 114
Кенінзберг (Калінінград), місто
128
Кеннер, місто 17
Київ, місто 24,31,127
Київська Русь 10,15,31,123
Китай 26,92,123,124
Князівське, село 33,34,35,134
Колибач, камінь 32,33,43
Кольський півострів 99
Комбарель, печера 126
Косівський район 30,35,38,44,46,
48.57.115
Косівщина 8
Космач, село 35,38,40,61,73,115,
118,129
Краків, місто 6,14,17,21,45,59,
85.92.115
Красногрівка, село 119
Крехів, село 54
Криворівня, село 86
Крилос, село 23,127
Крим, півострів 23,24
Крит, острів 100
Кукутень, село 109
Липовиця, село 33,34,86
Лисина Космацька, гора 30,37
Литва 17
Люча, село 57,115,134
Ляско, печера 126
Львів, місто 1,4,6,7,9,15,16,19,
20,23,25,26,127,128
Львівська область 10,30,48
Мала Азія 8,118
Манява, село 35,134
Марна, департамент 22
Марш, грот 126
МачуПікчу, гора 114
Межигірці, село 26
Мертві скелі 48
Микуличин, село 35,71
Мізин 121,122
Мічиган, штат 57
Молдавський шлях 10
Монтеспан, печера 126
Моравія 10
Москва, місто 17,47,124,125
Назавизів, село 134
Непоротове, село 30,134
Нерла, річка 127,124
Німеччина 10,86,126
Одинець, скеля 18,76,77,118,
121,122
Павлівський камінь 33,34
Палестина 30
Пациків, село 34,35
Перегінськ, селище міського типу
134
Петіт-Морін, річка 22
Пех-Мерле, печера 59
Писаний Камінь, гора 30,38,39,
40,73,81,93,98,116,117,127,
130,131
Північне Причорномор'я 10
Підляшшя 30
Поділля (Буша), село 26,54,122
Подніпров'я 10,20
Подністров'я 6,9,10,22,23,24,26,
27,54,98,134
Подунав'я 6,10
Покутський шлях 10
Покуття 6
Поляниця, село 14,15,16,18,19,
23,48
Польща 6,10,17
Полівці, гора 48
Попруття 10
Попудня, село 53
Португалія 26
Прибалтика 110
Прикарпаття 6,7,8,10,24,26, ЗО,
31, 114,132, 133,134
Прут, річка 6,9,10,126
Пруто-Дністровське межиріччя
6,7
Пруто-Серетське межиріччя 7
Пустинь, село 134
Пьяченца, місто 113
Ретра, місто 127
Рожнятівський район 32,33,34,86
Розгірче, село 11,16,17,18,19,
21,22,25,35,54,101,134
Розсохувата, село 53
Розтоки, село 35
Румунія 6,9,10
Сваричів, село 134
СемигородськийшляхЮ
Середземноморський регіон 108,109
Середній Березів, село 48
Середня Азія 110
Серет, річка 6,126
Сілець, село 20
Словаччина 6,10
Смодна, село 134
Снідавка, село 35,38
Сокирянський район 30
Сокільський хребет 42,44,45,46,
47,52,117,118
139

ГЕОГРАФІЧНИЙ
ПОКАЖЧИК
Соколова, гора 48
Сороки, місто 123
Спас, село ЗО, 134
Старосамбірський район ЗО
Страдч, село 54
Стрий, місто 17
Стрий, річка 20
Суздаль, місто 127
Сукіль, село 134
Суходіл, село 33,35
Сушківка, село 53
США 57
Сян, річка 20
Терношори, урочище 35,37,38,39,
42,59,61,75,80,113,115,131
Тисів, село 14
Томашівці, село 54
Трансільванія 9,10
Трипілля, село 43,109,118
Туреччина 54
Тустань, місто-фортеця 23,26
Тюдів, село 134
Угорщина 6
Україна 6,7,8,20,25,26,43,99,
100,109,125,126,127,132,134,
135
Унів, село 54
Уральські гори 99
Урич, село 11,16,19,20,21,22,23,
25,26,27,37,42,45,46,47,52,54,
60,61,75,77,80,82,85,118,121,
127,131,134
Фогельгерд, печера 126
ФондеГом, печера 126
Фракія 19
Франція 22,43,86,126
Фудзіяма, гора 114
Хаджилар, поселення 91,109,118
Холм, місто 72
Хрести, урочище 48,97
Хрещатик, село 134
Цапове каміння 98
Церківна, село 134
Цецина, гора 72
Чатал-Гуюк, поселення 54,91,92,
109,123,124
Черемош, річка 10
Чернівецька область 10, ЗО
Чернівці, місто 23,72
Чернігів, місто 127
Чехія 6,10,126
Чистилище, ущелина 92,93,95,
119
Чорна гора 48
Чорногора, гора 30,35,38,41,42,
60,75,114,131
Шепіт, село 30,38
Шумер 30,123
Яворів, село 35
140

АВТОР ВИСЛОВЛЮЄ ЩИРУ ПОДЯКУ
ЗА СПРИЯННЯ У ПІДГОТОВЦІ ВИДАННЯ
МІСЬКОМУ ГОЛОВІ м. БОЛEXOBA ЗЕНОНУ MAKOTI
Володимирові Гавадзину
Романові Кобильнику
Ігореві Кочкіну
Олександрові Лисенку
Алексові Нікітіну	*
Ірині Солонець
Олесеві Тимківу
Богданові Томенчуку
Борисові Хруслову
Галині Пославській

ДЛЯ НОТАТОК

ДЛЯ НОТАТОК

НАУКОВЕ ВИДАННЯ
МИКОЛА КУГУТЯК
УБНИЩЕ.
СКЕЛЬНЕ СВЯТИЛИЩЕ
ВЕЛИКОЇ БОГИНІ
В КАРПАТАХ
Дизайн, технічне редагування
Олеся Оринчин
Літературний редактор
Галина Пославська
Підписано до друку 01.12.2015
Друк офсетний, папір крейдований
Видавництво «Манускрипт-/1ьвів»
м. Львів, вул. Енергетична, 22/10,
тел./факс.: 227 68 24
К 88 Кугутяк М. В. Бубнище. Скельне святилище Великої Богині в Карпатах / Микола Ва¬
сильович Кугутяк. - Івано-Франківськ : Манускрипт-Львів, 2015. -144 с.
ISBN 978-966-2067-30-9
Книга «Бубнище. Скельне святилище Великої Богині в Карпатах» є результатом багаторічних наукових
пошуків професора Прикарпатського національного університету Миколи Кугутяка. За підсумками
досліджень, скельний комплекс уперше постає як унікальна стародавня сакральна пам'ятка загаль¬
нонаціонального і європейського значення. Виявлено комплекс не відомих досі антропо- і зооморф¬
них наскельних зображень, знаків і символів, нижніх і верхніх жертовників, зроблено спробу рекон¬
струкції релігійного світогляду, структури міфоритуального простору, теогонії і космогонії святилища.
Книга становить значний інтерес для науковців, викладачів, студентів, учителів, учнів, а також усіх, хто
цікавиться стародавньою історією краю.
УДК 908(477.837.87)
ББК 63.521 (4УКРЗ)

Народився 27 жовтня 1952 р. в с. Назавизів На-
двірнянського району Івано-Франківської області.
Закінчив Переріслянську середню школу, історичний
факультет Івано-Франківського державного педаго¬
гічного інституту імені Василя Стефаника (1981), аспі¬
рантуру в Інституті суспільних наук АН УРСР (м. Львів,
1984). Кандидатську дисертацію з історії України за¬
хистив 1985 р. в Одеському державному університеті,
докторську дисертацію з етнології -1996 р. в Інституті
політичних і етнонаціональних досліджень НАН Укра¬
їни. В1996 р. присвоєно вчене звання професора.
З 1984 p. М. Кугутяк працює на історичному фа¬
культеті Івано-Франківського педінституту. У 1993 р.
його обрано деканом історичного факультету, 2006 р.
- директором інституту історії і політології Прикарпат¬
ського національного університету імені Василя Стефа¬
ника, завідувачем кафедри етнології і археології.
Проблематика наукових досліджень М. Кугутя-
ка пов'язана з етнополітичними і етнокультурними
процесами в Галичині, Карпатському регіоні від най¬
давніших часів до XX ст. Він є автором більше 200
праць. Серед них двотомна монографія «Українська
націонал-демократія (1918-1939 pp.)» (Київ - Іва¬
но-Франківськ, 2002,2004). Під редакцією професора
М. Кугутяка видано ряд колективних монографій,
зокрема «Прикарпаття: спадщина віків» (2006), «За¬
хідно-Українська Народна Республіка 1918-1923:
Ілюстрована історія» (2008), «Старожитності Гуцуль-
щини» у 2 томах (2011), п'ять томів збірників доку¬
ментів «Український національно-визвольний рух
на Прикарпатті в XX столітті. Документи і матеріали»
(2009-2012).
Новий етап наукових досліджень пов'язаний зі
створенням кафедри етнології і археології у 2006 р.
З ініціативи М. Кугутяка у 2007 р. створено науко¬
во-дослідний Інститут історії, етнології і археології
Карпат, а також Карпатську археологічну експедицію,
яка під його керівництвом упродовж 2006-20ft pp.
здійснила цілий ряд важливих відкриттів - десятки
гірських скельних святилищ, городищ-святилищ, а
також середньовічних і новочасних монастирів. Ви¬
дано монографії, присвячені унікальним сакраль¬
ним пам'яткам Українських Карпат: «Терношорське
скельне святилище в Карпатах» (2007), «Скельні свя¬
тилища сокільських вершин» (2008), «Старожитності
Гуцульщини. Т. 1. Сакральна спадщина Гуцульщини»
(2011), «Стародавні храми на священних вершинах
Косівщини» (2012), а також два томи монастирських
рукописних джерел «Великий Скит у Карпатах»: т. 1.
Патерик Скитський. Синодик (2013); т. 2. Великий
Скиту документах і матеріалах XVII—XXI ст. (2015).
М. Кугутяк є головним редактором заснованих з
його ініціативи наукових журналів «Галичина» і «Кар¬
пати: людина, етнос, цивілізація». Очолює спеціалізо¬
вану вчену раду для захисту кандидатських дисерта¬
цій за спеціальностями «історія України», «етнологія».
Під керівництвом М. Кугутяка захищено 25 кан¬
дидатських і докторських дисертацій. Очолює істо¬
ричну секцію Івано-Франківського осередку Науково¬
го товариства імені Тараса Шевченка.
У 2007 р. за наукові досягнення М. Кугутяку
присвоєно звання Заслуженого діяча науки і техніки
України. Він є почесним доктором Ужгородського на¬
ціонального університету.