ДЖОН П. МБОНДЕ
БЕГЕМОТ
КІБОКО

ДЖОН П. МБОНДЕ
БЕГЕМОТ
КІБОКО
КАЗКА
Для дошкільного віку
КИЇВ «ВЕСЕЛКА» 1978

З суахілі
Переклад
Тамари Бочарової
Малюнки
Олександра Міхнушова
Видавництво «Веселка», 1978, переклад
українською мовою, ілюстрації
Джон Пантелеон Мбонде.

ХТО ТАКИЙ БЕГЕМОТ КІБОКО
В Африці, на березі океану, в неглибокій і теплій лагуні
Куросані, живе собі один бегемот. Живе він там самотою, але
це не значить, діти, що так було завжди.
У давні-давні часи в лагуні жили акули. Це були лагідні
й гостинні істоти. Отож, коли з лісу прийшли бегемоти, аку-
ли поступились їм рідною лагуною і попливли в океан. Там

вони живуть і тепер. Ось чому, діти, я не вірю розповідям
про підступність і жорстокість акул. Не все, що розпові-
дають, - правда.
Ну, та годі про акул. Краще поговоримо про нашого беге-
мота.

Після того, як усі його родичі померли, він лишився в ла-
гуні один.
Бегемот жив там багато років, і кожен, хто приїздив до
Куросані, в розташоване поблизу селище Мзімуні чи у вели-
ке місто Дар-ес-Салам, неодмінно питав:
— А де бегемот, де той кібоко, що живе самотою?
Річ у тім, що мовою суахілі «кібоко» — це і є бегемот. А що
поблизу інших бегемотів не було, то так його і звали: Кібо-
ко — себто бегемот.
5

ЯК ЛЮДИ ОБРАЗИЛИСЯ НА БЕГЕМОТА КІБОКО
Усе, діти, було б гаразд, якби Кібоко харчувався так само,
як і акули, - рибою або їв те, що й чорні сороки, які полюб-
ляють їздити верхи на слонах, - жуків або метеликів.
Та, на жаль, Кібоко не любив ані риби, ані жуків, ані ме-
теликів, а щоночі полишав лагуну і йшов пастися на рисове
поле й своїми коротенькими товстими ногами витоптував
молоді зелені пагінці. Бегемот не знав, що люди Куросані
докладають багато праці, щоб виплекати рис. Але незнан-
ня — не виправдання, як каже мудрий Марабу. Той самий
Марабу, в якого лиса голова і який на кожен випадок має
влучну приказку чи прислів'я.
6

І сталося так, що мешканці Куросані зненавиділи Кібоко.
Отож, коли люди із Мзімуні чи з великого міста Дар-ес-Сала-
ма радили їм не дуже брати до серця капості Кібоко, вони
відповідали:
— Кібоко витоптує не ваш рис. Ми вб'ємо Кібоко!
Ось-ось жорстокість мала взяти гору. І тоді занепокоєний
Кібоко — він уже на той час дещо помітив і дещо почув —
вирішив порадитися з Рибкою.

ЯК БЕГЕМОТ КІБОКО РОЗМОВЛЯВ З РИБКОЮ
Самотнє життя Кібоко дивувало морських мешканців, во-
ни ж бо звикли триматися табунцями. Отож, коли бегемот
покликав Рибку, вона охоче припливла до нього. Рибці дав-
но кортіло хоч щось дізнатися про Кібоко та його родичів.
Вони зустрілися на тому місці, де солоні води океану змі-
шуються з прісними водами річки, яка впадає в лагуну. Ніх-
то не заважав їм, і ось яка відбулася між ними розмова.

РИБКА. Не розумію, чого це всі тварини, які живуть на
суші, мають вовну, а ви, бегемоти, її не маєте?
КІБОКО. Щоб відповісти на твоє запитання, треба розка-
зати одну прадавню історію. Ти можеш вірити чи не вірити,
але колись, ще до того як з'явилася людина із своїми човна-
9

ми й будинками, бегемоти мали густу, гарну вовну. І жили
вони не у воді, як тепер, а на суходолі. Слон, у якого вовна
була ріденька і, можна сказати, зовсім непомітна, дуже заз-
дрив бегемотам. Він змовився з Кроликом...
РИБКА. Це такий звір з довгими вухами?
КІБОКО. ...І з довгим брехливим язиком. Отже, Кролик і
Слон надумали звести бегемотів із світу. Кролик запросив
їх на прогулянку до гарячого озера. І коли вони спокійні-
сінько походжали піщаним берегом та милувалися своєю
густою вовною, прибіг Слон і поспихав їх усіх у воду.
РИБКА. Але ж вони не загинули!
КІБОКО. Так, бегемоти вибралися на берег, але вовна у
них геть вилізла. їм стало дуже соромно, і відтоді вони весь
час живуть у воді, а на берег виходять тільки вночі, щоб по-
пастися.
РИБКА. Якось один бегемот перекинув човна з рибалкою.
Рибалка хотів упіймати мене на гачок. Я в боргу перед твої-
ми родичами.
КІБОКО. Ну от і допоможи мені порадою. Люди хочуть
10

напасти на мене, бо я ночами їм їхній рис. Вони хочуть вби-
ти мене. Що робити?
РИБКА. Не знаю, що й сказати. Я б могла порадити тобі
не чіпати рису. Але ж я сама добре знаю, що таке голод. Моя
думка: наберися терпцю і почекай, що буде.
Так сказала Рибка і, махнувши хвостом, зникла у солоній
океанській воді, а бегемот Кібоко поплив прісною водою до
своєї лагуни.

ДО КУРОСАНІ ПРИХОДЯТЬ ДІТИ
Бегемот повернувся до лагуни і побачив, що на її берегах
мигтять білі сорочки і кофтинки, зелені спіднички й сині
штанці школярів. Тут і там стояли сірі намети. Школярі з
Дар-ес-Салама споруджували табір. І сталося так, що тільки-
но вони напнули намети, як прибіг чоловік і сказав:
— Бегемотові Кібоко загрожує небезпека!
Чоловік розповів про рис, і тоді один хлопчик запропо-
нував:
— Поставимо між водою і рисовим полем тин, і бегемот
не зможе пройти до свого поля.
Усі школярі сказали:
— Поставимо тин!

Вони взялися до роботи і працювали цілий день. А коли
тин було зведено, школярі вишикувалися в колону й пішли
до табору, співаючи пісню:
Звірі савани в країні Танзанії —
Це велике багатство для всього світу.
Ми повинні зберегти звірів Танзанії.
Друзі тварин — приклад для всіх.
Школярі співали, а бегемот Кібоко сидів у воді, виткнув-
ши вуха й ніздрі. Він тихенько дихав і слухав. Кібоко не
знав, що весь цей галас зчинився через нього.
Ось чому, коли настала ніч, він, як завжди, виліз на берег,
обминув огорожу й донесхочу напасся на рисовому полі. Рис
був такий смачний, що задоволений Кібоко навіть потанцю-
вав на лану.
13

МІКУМІ
Вранці, - а це, діти, сталось саме вранці, - одна дівчинка
прокинулася в таборі раніше за всіх і побігла на рисове поле
подивитись, чи все там гаразд. Повернувшись, вона загукала:
— Вам гарно спалося?
— Авжеж гарно, - відповіли їй школярі.
— То біжіть погляньте на поле!
Всі побігли і зойкнули.
— Я знаю, що треба зробити, - сказала дівчинка. - Треба
викопати яму, заманити в неї бегемота, зв'язати й відвезти
до Мікумі.
І всі погодилися з дівчинкою, бо в заповіднику Мікумі є
ставок бегемотів. Там добре ведеться не тільки бегемотам,
але й слонам, левам, ба навіть лисому марабу і лихій слиня-
вій гієні...
Тут, діти, моя розповідь наближається до кінця, бо яму
вже викопано і всі діти, і всі рибалки та селяни Куросані
чекають, коли до цієї пастки попаде Кібоко.
Невідомо, коли саме попаде він до пастки, але кажуть, що
бегемоти неодмінно опиняються в ямі одного з п'яти-десяти
днів, відколи яму вирили, прикрили зверху гілками та при-
трусили травою.
І тоді настане час переїзду. І всі мешканці Куросані збе-
руться попрощатися з Кібоко, бо хоч він і топтав рисові
поля, але загалом був лагідний і нікому не чинив лиха.
А люди із Мзімуні й великого міста Дар-ес-Салама вийдуть
на дорогу, щоб і собі попрощатися з бегемотом. Вони стоя-
тимуть обіч дороги і, коли під'їде машина з Кібоко, заведуть
пісню. Це буде пісня із добре відомими всім словами:
Де ж цей бегемот?
Кібоко! Кібоко!
Але й старі слова гарні, якщо вони доречні.
Це буде свято, бо тоді можна буде сказати: «Люди врятува-
ли старого Кібоко. В Танзанії ще одна тварина у безпеці».
І всі будуть пишатися, бо ж пишатися можна не тільки
великими перемогами свого народу у війні, а й його малень-
кими добрими ділами.
14

ЗМІСТ
Хто такий бегемот Кібоко. . . . . . . . . . . . . . . . 3
Як люди образилися на бегемота Кібоко. . . .6
Як бегемот Кібоко розмовляв з Рибкою. . . . .8
До Куросані приходять діти. . . . . . . . . . . . . .12
Мікумі. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14

10 коп.
Редактор О. М. Мокровольський
Художній редактор В. С. Крюков
Технічні редактори В. І. Дмухар, Л. В. Маслова
Коректор С. В. Гордіюк
Джон Пантелеон Мбонде