м.  климлзтюк
 ПІДСТУПИ
АМЕРИКАНСЬКИХ
ІМПЕРІАЛІСТІВ
НА  ЗАКАРПАТТІ
 ,  ,ШІ  І
 УЖГОРОД
 19  5  2
 вш
 йїї-Й
 ш*  ^шщтт

м.  климпотюк
 ПІДСТУПИ
 АМЕРИКАНСЬКИХ  ІМПЕРІАЛІСТІВ
НА  ЗАКАРПАТТІ
 КНИЖКОВО-ЖУРНАЛЬНЕ  ВИДАВНИЦТВО
УЖГОРОД  ■ 	1952

ВСТУП
 Страхітливим  і  невимовно  жахливим  було  минуле  тру¬
дящих  мас  Закарпатської  України.
 На  протязі  всієї  своєї  історії,  аж  до  возз’єднання  з
рідною  матір’ю  —  Радянською  Україною,  маленьке  За¬
карпаття  було  для  іноземних  загарбників  багатим  джере¬
лом,  звідки  вони  черпали  прибутки,  грабуючи  народ,  звід¬
ки  вони  брали  у  великій  кількості  дешеву  робочу  силу.
Іноземні  загарбники  були  зацікавлені  в  тому,  щоб  Закар¬
патська  Україна  економічно  не  розвивалась,  а  залишалась
постійно  аграрно-колоніальним  придатком  до  економіки
панівної  держави.  Тому-то  й  стає  зрозумілою  та  обста¬
вина,  що  в  Закарпатті  ще  до  недавнього  минулого  понад
80  процентів  населення  було  зайняте  в  сільському  госпо¬
дарстві  і  тільки  близько  16  процентів  —  в  промисловості.
 Австро-угорські  поневолювачі,  створивши  в  Закарпат¬
ській  Україні  колоніальний  режим,  нещадно  здійснювали
політику  денаціоналізації  корінного  українського  населен¬
ня.  Вони  закривали  українські  школи  і  не  дозволяли  ор¬
ганізовувати  національно-культурні  заклади,  а  всякі  най¬
менші  спроби  до  їх  відкриття  придушували  в  корені.  В
дев’ятнадцятий  і  двадцятий  віки  австро-угорське  пануван¬
ня  особливо  прославилось  знущальницько-насильницькою
політикою  мадьяризації  українського  населення.  Актив¬
ними  помічниками  іноземних  загарбників  в  здійсненні
політики  денаціоналізації  корінного  населення  були  римо-
гкатолицька  і  уніатська  церкви,  які  мали  під  своєю  «опі-
 2

кою»  всі  угорські  школи,  організовані  майже  в  усіх  міс¬
тах  і  селах  Закарпаття.  Греко-католицька  церква  по-
блюзнірськи  служила  австро-угорським  поміщикам  і  фаб¬
рикантам,  на  неї  вони  могли  з  певністю  спиратися  в
здійсненні  своїх  розбійницьких  планів.
 Для  більш  успішного  здійснення  політики  мадьяризації
всього  корінного  населення  угорські  поневолювачі,  крім
цього,  користувались  допомогою  української  буржуазії*
яка,  ради  своїх  класових  цілей,  з  готовністю  пішла  на
спілку  з  панівною  австро-угорськоЮ  буржуазією.  З  сере¬
довища  української  буржуазії  угорські  барони  й  феодали
відбирали  собі  «вірнопідданих»  людей,  яким  прищеплюва¬
ли  угорський  націоналізм,  і,  виховавши  їх,  таким  чином,
в  своїх  яничарських  закладах  в  Будапешті,  відправляли
в  закарпатські  села  і  міста,  де  вони1  здійснювали  всі  на¬
станови,  своїх  хлібодавців.  І  сама  греко-католицька  церква
в  Ужгороді  теж  готувала  такі  кадри  в  попівській  семіна¬
рії,  яка  утримувалась  на  гроші  угорського  уряду.  Активно
допомагав  в  цьому  орден  єзуїтів  «святого  Василія»  в  Уж¬
городі,  очолюваного  самим  епіскопом.
 Найбільш  важкі  наслідки  панування  австро-угорських
загарбників  виявились  в  соціально-економічному  житті
Закарпаття.  Тут,  як  ніде,  разючий  контраст  між  зубожі¬
лим  селянством  і  поміщицько-куркульською  верхівкою.
Переважна  більшість  трудового  селянства  зовсім  не  ма¬
ла  своєї  землі  і  лише  незначна  кількість  —  невеликі  на¬
діли,  які  не  могли  прогодувати  сім’ю.  Десь  в  середині  зи¬
ми  власники  цих  наділів  змушені  були  йти  в  батраки,  ра¬
зом  з  безземельними  оббивати  куркульські  пороги  в  по¬
шуках  заробітку,  аби  не  вмерти  голодною  смертю.
 В  той  час  як  переважна  більшість  трудящих  селян  не
м-ала  власної  землі  або  користувалась  карликовими  наді¬
лами,  в  руках  поміщиків  і  куркулів  була  абсолютна  біль¬
шість  її.  Граф  Карл  Шенборн  —  австрійський  німець  —
мав  в  своєму  володінні  понад  132  000  гектарів  землі  з-
приписаними  до  них  143  селами.  У  володінні  угорського'
барона  Павла  Телекі  було  20  000  гектарів  орної  землі
і  лісів.  Величезні  земельні  та  лісові  маєтки  мали  римо-
католицька  і  греко-католицька  церкви  —  до  15  000  гек¬
тарів.  170  поміщиків  і  графів  мали  в  своїх  руках  235  000
гектарів  найкращої  землі,  не  включаючи  сюди  площі  під
лісами,  а  462  000  душ  селянського  населення  мали  всього
 4

227  513  гектарів.  Це  припадало  по  півгектара  на  одну
душу.
 Позбавлене  землі  і  засобів  на  існування,  трудове  се¬
лянство  Закарпаття  переносило  нечувані  злидні,  голод  і
холод.  Над  його  головою  вічно  висів  дамоклів  меч  страху
за  завтрашній  день.  Голод  ніколи  не  виходив  з  хати  вер¬
ховинця.  Колишній  депутат  угорського  парламенту  А.  Вар¬
та  в  1901  році,  побувавши  на  Закарпатті,  писав,  що  при¬
чиною  всіх  злиднів  і  безправ’я  закарпатців  є  «суспільний
лад,  клімат  і  люди.  Гроші,  тому  що  один  їх  має,  а  інший
 — 	ні.  Неврожай.  Безробіття.  Борги.  Темнота.  Горілка  і
деморалізація,  а  також  нестача  транспортних  засобів,  не-
хватка  знаряддя.  Недостаток  пасовиськ.  Адміністратор.
Лихва.  Нотаріус.  Дика  звірина...  Тобто  все,  все,  що  ба¬
чить  навколо  себе.  Все  це  можна  сказати  одним  словом
 — 	голод»  *).
 Так  змушений  був  писати  про  нужденне  життя  закар¬
патців  не  тільки  А.  Варта,  але  й  багато  інших  буржуаз¬
них  діячів,  які  побували  в  Закарпатті  в  передвоєнний
період.  Не  маючи  в  рідному  краї  нормального  життя  і  за¬
собів  на  існування,  будучи  позбавлені  політичних  і  соці¬
альних  прав  та  пограбовані  австро-угорською  і  україн¬
ською  буржуазією,  трудящі  тисячами  покидали  рідний
край  і  йшли  світ  за  очі  —  емігрували  в  Америку,  Фран¬
цію,  Аргентіну,  Бельгію  та  інші  країни.  З  1870  по  1890
роки  населення  Закарпаття,  внаслідок  масової  еміграції,
зменшилось  на  116192  чоловіка2).
 Але  і  в  еміграції  закарпатські  робітники  і  селяни  не
знаходили,  як  саме  життя  показало,  не  тільки  щастя,  а  й
найнеобхіднішого  для  існування.  Вони  тисячами  гнули
спину  на  капіталістів,  гинули  в  капіталістичному  рабстві
 — 	на  заводах  і  фабриках,  на  шахтах  і  поміщицьких  ла¬
тифундіях.  Лише  одиниці  з  них  повертались  в  рідний
край,  де  їх  чекала  та  ж  доля  —  голод  і  поміщицько-капі¬
талістичне  рабство.  З  кожним  роком  посилювався  соці¬
ально-національний  гніт  в  Закарпатті,  з  кожним  роком
поглиблювалось  зубожіння  трудящих  мас,  росло  безробіт-
 х)  А.  Варта  «В  країні  хазарів»,  Клуж,  1901,  ст.  113.
 *)  «Новий  світовий  лексікон»,  кн.  XI.  1924,  ст.  77.  Буржуазна
довідкова  книга,  Будапешт.

тя,  з  кожним  роком,  як  наслідок,  збільшувалась  хвиля
еміграції.  Тільки  з  1899  по  1913  рік  із  Закарпаття  емігру¬
вало  в  Америку  100  000  чоловік.  А  за  50  років  —  з
1870  по  1920  —  із  Закарпаття  емігрувало  в  інші  країни
біля  430  000  чоловік.
 В  еміграції  закарпатці  бачили  єдиний  вихід  з  тяжкого
становища.  І  хоч  вони  знали,  що  і  в  інших  країнах  їм  не
буде  краще,  проте  покидали  Закарпаття.  Покидали,  бо
дома  ні  до  чого  було  руки  свої  прикласти.  Незважаючи
на  те,  що  в  Закарпатті  були  відкриті  багаті  поклади  ко¬
рисних  копалин,  були  в  наявності  величезні  масиви  лісів  та
великі  запаси  гідроенергетичних  ресурсів,  промисловість
майже  не  розвивалась.  Іноземні  поневолювачі  відводили
Закарпатській  Україні  роль  аграрного  придатку  до  еконо¬
міки  Австро-Угорщини  і  цим  штучно  затримували  всякий
розвиток  промисловості.  Будь-яку  ініціативу  української
буржуазії,  спрямовану  на  створення  національної  про¬
мисловості,  австро-угорський  та  німецький  капітал  приду¬
шував  в  зародку  з  страху  конкуренції.  Навіть  в  фінансо¬
вому  капіталі,  в  51  банку,  що  існували  на  Закарпатті  до
першої  світової  війни,  капітал  української  буржуазії  брав
незначну  участь.  Майже  вся  промислова  сировина  ви¬
возилась  капіталістами  до  Австрії,  Німеччини  та  Угорщи¬
ни,  а  також  в  інші  країни.  Лише  в  другій  половині  дев’ят¬
надцятого  століття  міжнародний  капітал  почав  організа¬
цію  деревообробної  та  хімічної  промисловості,  сировин¬
ною  базою  яких  служили  багатющі  закарпатські  ліси.  В
розвитку  цих  галузей  промисловості  капіталісти  вбачали
можливість  деякого  розширення  обсягу  закарпатського
ринку  для  збуту  машин  та  устаткування.  Все  це  не  могло-
не  привести  до  посилення  залежності  місцевої  промисло¬
вості  від  промисловості  держав  Центральної  Європи.
 На  початку  першої  імперіалістичної  війни  питома  вага
всієї  промисловості,  розташованої  на  території  Закарпат¬
тя,  становила  в  національному  прибутку  тільки  20  про¬
центів,  в  той  час  як  сільське  господарство  становило
більше  80  процентів.  Воно  зовсім  не  виступало  на  ринку
Закарпаття,  як  споживач  предметів  промисловості.  Все
необхідне  для  життя  населення  виробляло  примітивним
способом,  дрібною,  кустарною  і  домашньою  «промисло¬
вістю»,  яка  фактично  задовольняла  всі  його  потреби.  За¬
турканий,  знедолений  «русин»  сам  виробляв  собі  все,,  що¬
 б

йому  було  необхідне  в  його  господарстві.  Сам  будував
собі  хату,  сам  виготовляв  дерев’яний  плуг;  коноплі  і
вівці  давали  йому  матеріал  для  ткацьких  виробів,  овечий
жир  замінював  гас  і  електролампу.  Звичайна  кастрюля
в  хаті  вважалася  предметом  розкошів;  звичайний  кінний
плуг  —  великим  багатством,  бо  придбати  його  міг  лише
один  із  сотні  землеробів.  Своє  важке  і  безвідрадне  життя
трудящі  Закарпаття  оспівували  в  сотнях  пісень  та  тужли¬
вих  коломийках.
 Журов  бис  ся  упасав,
 Бідов  бис  ся  підпер.
 Нещастя  си  постелив,
 Недолею  прикрив.
 В  свої  пісні  закарпатці  вкладали  не  лише  сумний
зміст  свого  життя,  в  піснях  вони  вголос  заявляли  свій
гнівний  протест  проти  існуючого  поміщицько-капіталістич¬
ного  ладу,  вголос  мріяли  про  нове  краще  життя,  госпо¬
дарями  якого  будуть  не  пани  і  графи,  а  сам  народ.  Мрія
про  возз’єднання  з  рідними  братами  по  той  бік  Карпат  на
протязі  всієї  багатостраждальної  історії  не  покидала  по¬
неволених  закарпатців.  Вони  вірили  в  те,  що  настане
день,  коли  з  Києва  і  Москви  прийдуть  брати,  і  сонце  зі
сходу  зігріє  закарпатську  землю.

І
 ПРОНИКНЕННЯ  АМЕРИКАНСЬКОГО  КАПІТАЛУ
В  ЕКОНОМІКУ  ЗАКАРПАТТЯ
 Багата  земля  Закарпаття.  Чудові,  мальовничі  її  крає¬
види.  Особливо  прекрасна  ця  земля  весною,  коли  гори  й
ліси  вкриваються  свіжою  зеленню,  коли,  здається,  аж  де
самих  хмар  сягають  своїми  високими  і  могутніми  крона¬
ми  пахучі  смереки,  дуби  і  сріблисті  буки.
 Основне  багатство  Закарпаття  —  ліси.  Вони  покри¬
вають  майже  половину  всього  краю.  В  надрах  землі  ба¬
гато  різних  копалин.  Особливо  великі  поклади  тут  кам’я¬
нистої  солі  і  бурого  вугілля.
 Зрозуміло,  що  такий  багатий,  мальовничий  край  не
міг  не  привернути  уваги  і  міжнародного  капіталу,  капіта¬
лістичних  ділків  —  бізнесменів,  а  то  й  крупних  імперіалі¬
стичних  акул.  На  початку  XX  століття  особливий  апетит
на  Закарпаття  розгорівся  в  американських  імперіалістів.
Магнати  Сполучених  Штатів  Америки  в  погоні  за  ринка¬
ми  збуту  і  джерелами  сировини  та  дешевої  робочої  сили
здавна  намагались  поширити  свій  економічний  і  політич¬
ний  вплив  на  цей  край,  засилаючи  в  Закарпаття  сотні
своїх  агентів  і  комівояжерів  з  метою  прибрання  до  своїх
рук  всіх  величезних  багатств  Закарпатської  України.
Роль  агентів  і  комівояжерів  здебільшого  виконували  уні¬
атські  священики,  які  служили  не  тільки  американцям,  а
всім,  хто  платив  гроші.  Американські  ж  капіталісти  не
шкодували  грошей  для  таких  цілей.  З  допомогою  цих
агентів  капіталісти  Америки,  Австрії,  Німеччини  та  ін¬
ших  країн,  не  гребуючи  нічим,  швидко  прибрали  до  своїх
 8

рук  майже  всі  ліси,  надра,  виноградники,  деревообробну
і  хімічну  промисловість.
 Закарпаття  завжди  було  вигідним  об’єктом  для  імпе¬
ріалістичної  експансії.  Його  природні  ресурси  —  ліси  і
надра  —  постійно  служили  сировиною  для  західноєвро¬
пейської  промисловості.  Експлуатація  цих  ресурсів,  при
наявності  дешевої  робочої  сили,  приносила  величезні  при¬
бутки  іноземним  капіталістам,  особливо  німецьким.  Почи¬
наючи  з  80  років  XIX  століття,  німецький  капітал  особ¬
ливо  інтенсивно'  почав  запускати  свої  корені  в  економіку
Закарпаття.  Об’єднавшись  з  австрійськими  промисловця¬
ми,  німецькі  промисловці  будують  на  території  Закар¬
паття  деревообробні,  хімічні  та  інші  підприємства,  гото¬
ва  продукція  яких  йде  виключно  на  європейські  ринки.
 Букові  ліси,  що  займали  58  процентів  загальної  площі
лісів  краю,  стали  основною  сировинною  базою  багатьох
промислових  підприємств.  З  метою  сухої  дестиляції  буко¬
вого  дерева  було  споруджено  три  лісохімічних  заводи  в
Великому  Бичкові,  Перечині  та  Сваляві.
 Перший  хімзавод  був  збудований  на  Закарпатті  у  Ве¬
ликому  Бичкові  в  1868  р.  швейцарськими  підприємця¬
ми.  Вся  продукція  заводу  йшла  до  Америки,  Англії  та
Франції.  Швейцарська  фірма  уклала  умову  з  угорським
урядом  на!  поставку  букового  дерева  терміном  на  50  ро¬
ків.  Букові  ліси  Рахівщини  були  по-хижацькому  винищені
на  протязі  кількох  десятиріч.  Адже  щороку  лише  один
Великобичківський  хімзавод  переробляв  160  000  погонних
метрів  букового  дерева  і  виробляв  близько  2  000  вагонів
різноманітних  хімвиробів,  експортованих  на  європейські
ринки.
 Трохи  пізніше,  ц  1880  р.  німецький  барон  Котз  збуду¬
вав  такий  хімзавод  в  с.  Тур’я-Бистра,  на  Перечинщині,
який  пізніше  перепродав  німецькому  капіталістові  Авгу-
сту  Бантліну.  Разом  із  заводом  барон  Котз  продав
Бантліну  і  великі  масиви  букового  лісу  на  Перечинщині  і
Великоберезнянщині.  В  1893  р.  Бантлін  організував  акці¬
онерне  товариство  з  участю  німецького,  французького  і
англійського  капіталів,  яке  реконструювало  завод  і  пе¬
ренесло  його  з  Тур’я-Бистрої  в  Перечин.  Щороку  Перечин-
ський  хімзавод  переробляв  90  000  погонних  метрів  бу¬
кового  дерева.

В  1906  р.  граф  Шенборн  продав  віденському  банкові,
який  фінансував  «Акційне  товариство  по  торгівлі  дереви¬
ною»,  10  000  гектарів  букового  лісу.  Ця  фірма  збудувала
в  Сваляві  лісопильний  завод,  на  базі  якого  в  1910  р.  виріс
лісохімзавод.  Акціонерами  фірми  «Сольва»  (так  було  наз¬
вано  Свалявський  хімзавод)  були  міжнародні  капіталісти
Австрії  і  Англії,  Німеччини  і  Франції,  США  і  Угорщини,
які  вклали  в  це  підприємство  13  750  тисяч  золотих  крон.
Щороку  Свалявський  хімзавод  переробляв  до  100  тисяч
погонних  метрів  букового  дерева1).
 На  початку  XX  сторіччя  німецький  капітал  починає
об’єднуватися  з  американським.  Капіталісти  США  почали
вкладати  свої  капітали  в  уже  існуючі  промислові  підпри¬
ємства  Закарпаття,  а  також  створювати  нові  галузі  про¬
мисловості,  які,  при  дешевизні  природних  багатств  і  робо¬
чої  сили,  обіцяли  високі  прибутки.
 Заснований  в  1882  р.  австро-американськими  під¬
приємцями  акціонерний  синдикат  «Мундус»  складався  &
основному  з  австрійського  і  американського  капіталів.
Експозитури,  синдикату  знаходились  по  всій  Європі,  в
Африці,  Сполучених  Штатах  Америки.  Синдикат  «Мун¬
дус»  приносив  акціонерам  такі  прибутки,  які  їм  і  не  сни¬
лись.  Вони  вирішили  в  1910  р.  збільшити  акційний  ка¬
пітал  синдикату  до  3  мільйонів  крон,  а  через  6  років  до¬
вели  його  до  7  мільйонів  300  тисяч  золотих  крон2).
 Всі  підприємства  синдикату  «Мундус»  фінансувались
міжнародними  банкірами  з  банку  «Кредит-анштальт»,  що
перебував  у  Відні,  наполовину  капітали  якого  були  в  ки¬
шені  американських  фінансистів.  Після  розпаду  Австро-
Угорщини  частину  акцій  цього  синдикату  закупила  чехо¬
словацька  буржуазія,  яка  вела  політику  витіснення  угор¬
ського  і  австрійського  капіталів  з  меж  Чехословаччини*
організувавши  свій  синдикат  «Мундус-Тонет»,  а  також
нью-йоркська  фірма  Аверела  Гаррімана.  Ця  фірма  мала
близько  15  мільйонів  чехословацьких  крон  в  новооргані-
зованому  в  Чехословаччині  «Англо-банку»,  що  взяв  на
 т)  «Технічна  праця  в  Подкарпаторуському  краю  1919—1933»,
Ужгород,  1933,  ст.  326—330.
 2)  «Унг»  №  35  від  2  вересня  1917.  (Ужгородська  буржуазна  га¬
зета).
 10

себе  фінансування  синдикатів  «Мундус-Тонет»  і  «Мун-
дус»  в  Ужгороді.
 В  питаннях  виробництва  і  розподілу  готової  продукції
закарпатських  лісохімзаводів  вирішальне  слово  мав  зав¬
жди  міжнародний  капітал  і  передусім  англійський  і  аме¬
риканський.  Міжнародні  акули  встановлювали  на  заводах
свої  порядки,  диктували  свою  політику,  немилосердно  екс¬
плуатували  робітників.  Від  40  до  70  процентів  всієї  про¬
дукції  хімзаводів,  як  правило,  йшло  до  чужини  —  Англії,
Німеччини,  США,  Франції  та  інше.  Всі  ці  три  хімзаводи
до  першої  імперіалістичної  війни  фінансувались  віденськи¬
ми  банками,  що  були,  як  відомо,  в  руках  американських
і  англійських  фінансових  тузів,  а  після  війни  все  фінансу¬
вання  їх  перебрали  англо-американо-чехословацькі  банки
«Уніон»  в  Празі,  «Жівнобанка»,  «Ескомптний  банк».
 В  шуканнях  на  Закарпатті  нафти,  американські  капі¬
талісти  ще  в  минулому  сторіччі  розгорнули  активну  діяль¬
ність.  Поряд  з  ними  нафту  шукали  і  інші  капіталістичні
гієни.  Всі  вони  були  переконані,  що  якщо  є  нафта  в  Га¬
личині,  то  не  може  бути,  щоб  її  не  було  в  надрах  Закар¬
паття,  яке  лежить  від  Галичини  на  відстані  якихось
100  кілометрів.
 Звірячий  апетит  до  наживи  змусив  американських  наф¬
тових  королів  організувати  в  Угорщині  в  1881  р.  фір¬
му  «Гонгарієн  петролеум  енд  озокеріт  компані»,  яка  по¬
чала  вести  посилені  розвідки  нафти.  Фірма  потерпіла  не¬
вдачу,  і  фабрикант  Бантлін  перекупив  від  неї  права  на
буріння.  Проте  добитись  успіху  йому  не  вдалося  —  за¬
протестували  будапештські  банки.  Боротьба  за  нафту  між
Бантліном  та  угорським  капіталом  тягнулася  кілька  років
і  призвела  до  того,  що  буріння  нафтових  джерел  заглохло.
Перешкодила  також  і  перша  світова  війна.
 Не  відставали  від  американських  нафтових  королів  і
інші  міжнародні  акули.  Активно  конкурував  з  американ¬
цями  польський  промисловець  Щепановський,  який  вів
розвідні  роботи  під  Ясінями,  англійська  і  німецька  фірми
«Фроммер  ет  компані»  та  «Г.  Ставен».  Інша  англійська
фірма  «Фроммер  ет  компані  лимитид»  разом  з  «Першим
угорським  товариством  по  бурінню  нафти»  також  вели
посилені  розвідки  нафти.  В  1911  р.  була  організована  ні¬
мецько-австрійська  фірма,  яка  вела  широкорозгалужені
 П

розшуки  нафти  по  всьому  Закарпатті.  Фірма  «Ясінер  пет-
ролеум  гезельшафт»,  очолювана  бароном  Шлосбергером,
увійшла  в  спілку  з  американським  і  англійським  капіта¬
лом  і  продовжувала  розвідки  нафти  аж  поки  не  спалах¬
нула  імперіалістична  війна1).
 Не  припинялись  розвідки  нафти  і  в  час  чехословаць¬
кого  режиму  на  Закарпатті.  Чехословацька  буржуазія,
будучи  залежною  від  американо-англійських  монополістів,
під  прямим  натиском  Уолл-стріту,  продала  всі  права  на
розвідки  нафти  фірмі  «Стандард  ойль  компані».  Про  це
красномовно  свідчать  такі  слова:
 «При  великих  інвестиціях  можливо  відкрити  великі  і
доходні  родовища  нафти.  З  цієї  причини  є  дуже  важли¬
вим  договір,  укладений  з  товариством  «Стандард  ойль
компані»,  в  якому  дано  право  цій  компанії  добувати
нафту  і  мінеральні  продукти,  що  знаходяться  в  нашій
республіці.  З  причин  політично-економічних  і  спеціально
підкарпатських  було  б  доцільно,  щоб  геологічна  місія
компанії  «Стандард  ойль  компані»  звернула  увагу  перед¬
усім  на  Підкарпатську  Русь»2).
 Не  було  такої  галузі  в  економіці  Закарпатської  Укра¬
їни  куди  б  не  проникали  західноєвропейський  і  амери¬
канський  капітали  і,  особливо,  після  закінчення  імперіалі¬
стичної  війни.  В  руках  міжнародного  капіталу  були  май¬
же  всі  хімзаводи  і  деревообробні  підприємства,  мебльові
фабрики  та  металообробні  заводи.  З  180  підприємств,  що
були  розташовані  на  території  Закарпаття,  160  належали
іноземним  капіталістам.
 З  особливою  силою  розгорілися  апетити  імперіалістів
Сполучених  Штатів  Америки  до  багатств  Закарпаття  піс¬
ля  першої  світової  війни.  Для  здійснення  своїх  експансіо¬
ністських  планів  монополісти  з  Уолл-стріту  буквально  на¬
воднили  Європу  своїми  агентами.  Агенти  нишпорили  по
всіх  закутках  Європи  з  метою  підготовки  грунту  для  про¬
никнення  фінансового  капіталу,  для  посилення  економіч¬
ного  і  політичного  впливу  Америки  на  європейські  справи.
Не  ббійшли  вони  і  Закарпаття.
 Я  «Технічна  праця  Подкарпаторуського  краю  1919—1933»,  Уж¬
город,  1933,  ст.  194—199.
 2)  «Подкарпатська  Русь»  (збірник),  Прага,  1923,  ст.  85.
 12

Великий  Ленін  в  своїй  доповіді  на  II  Всеросійському
з’їзді  комуністичних  організацій  народів  Сходу  в  1919  р.
говорив:
 «А  що  хижацький  імперіалізм  американців  так  грубо
виступає,  видно  з  того,  що  агенти  Америки  скуповують
живий  товар,  жінок  і  дівчат,  і  везуть  в  Америку,  розви¬
ваючи  проституцію.  Вільна,  культурна  Америка  постачає
домам  розпусти  живий  товар!  В  Польщі  і  Бельгії  відбу¬
ваються  конфлікти  з  американськими  агентами.  Це  —  ма¬
ленька  ілюстрація  того,  що  діється  у  величезних  розмі¬
рах  в  кожній  маленькій  країні,  яка  одержала  допомогу
від  Антанти.  Візьмімо  хоч  би  Польщу.  Ви  бачите,  що  туди
американські  агенти  і  спекулянти  приїздять  скуповувати
всі  багатства  Польщі...  Польща  скуповується  агентами
Америки.  Нема  ні  одної  фабрики,  ні  одного  заводу,  ні
одної  галузі  промисловості,  які  не  були  б  у  кишені  аме¬
риканців»1).
 Ці  ленінські  твердження  цілком  і  повністю  стосувались
і  Чехословаччини,  і  маленького  Закарпаття,  багатства
якого  знаходились  в  кишенях  міжнародних  і  американ¬
ських  імперіалістів.  На  поті  й  крові  трудового  народу
грабіжники  наживали  величезні  прибутки,  а  місцева  укра¬
їнська  буржуазія,  запродавшись  їм,  все  робила  для  того,
щоб  ці  прибутки  були  ще  більшими,  плазувала  перед  ни¬
ми  в  угодливій,  рабській  позі,  молячи  їх,  щоб  вони  кину¬
ли  і  їй  хоч  би  маленький  гріш.
 II
 БОРОТЬБА  ТРУДЯЩИХ  ЗА  СВОЄ  СОЦІАЛЬНЕ
І  НАЦІОНАЛЬНЕ  ВИЗВОЛЕННЯ
 Трудящі  маси  Закарпаття,  які  переносили  неймовір¬
ний  соціальний  та  національний  гніт,  незважаючи  на  те¬
рор  і  жорстокі  розправи  з  боку  австро-угорських  понево¬
лювачів,  знаходили  в  собі  достатньо  сил,  щоб  вести  бо¬
ротьбу  проти  внутрішніх  і  зовнішніх  капіталістичних
експлуататорів.
 1)  В.  І.  Л  е  н  і  н.  Твори,  т.  ЗО,  ст.  134  (українське  видання).
 13>

Боротьба  ця  велась  стихійно,  бо  на  чолі  її  не  було  ще
такої  провідної  сили,  як  революційна  марксистська  пар¬
тія.  Бунти  селян  спалахували  проти  окремих  поміщиків  і
графів,  робітники  страйкували  проти  нелюдських  умов
праці  на  заводах  і  фабриках.  Соціальна  боротьба  проти
капіталістичного  режиму  набирала  з  кожним  роком  най¬
різноманітніших  форм.  На  початку  XX  сторіччя  розпочав¬
ся  масовий  перехід  селянства  з  греко-католицької  церкви
в  православну.  Це  був  своєрідний  протест  проти  запро¬
данства  греко-католицької  церкви  міжнародному  імпе¬
ріалізму,  проти  підтримки  нею  інтересів  міжнародних
акул  на  Закарпатті.  Селяни  багатьох  сіл  Закарпаття  —
Великих  Лучок,  Ясїнї,  Ізи  та  інших  —  примкнули  до  пра¬
вославної  церкви.  Цей  рух  розпочався  ще  в  1903—1909
роках  і  закінчився  великим  Мармарошським  процесом
проти  94  селян,  процесом,  організованим  по  указці  і  під
натиском  Ватікану.  Селян  обвинувачували  в  підпільних
зв’язках  з  Росією,  в  антидержавній  змові.  Майже  всіх  їх
було  засуджено  до  ув’язнення,  стягнено  високі  штрафи.
 Робітники  лісохімічного  заводу  в  Великому  Бичкові  в
1911  р.  застрайкували,  вимагаючи  збільшення  зарплати  і
зменшення  робочого  дня.  Шахтарі  Солотвинських  соле¬
копалень  також  кілька  разів  страйкували.  В  Сваляві  ро¬
бітники  лісів  і  підприємств  не  переставали  вести  бороть¬
бу  за  свої  щоденні  домагання  протягом  двадцяти  років
XX  віку.  За  їх  прикладом  вставали  на  боротьбу  і  берегів¬
ські  батраки  на  виноградних  плантаціях.  Тут,  між  іншим,
і  виникла  їх  перша  організація,  яка,  незважаючи  на  ре¬
формістський  зміст.  її  діяльності,  сприяла  піднесенню  по¬
літичної  свідомості  робітників.
 Австро-угорський  режим,  само  собою,  не  мирився  з
боротьбою  трудящих  Закарпаття,  а  жорстоко  її  придушу¬
вав.  Але  ніякий  терор  і  переслідування  з  боку  пануючого
ладу  не  змогли  погасити  полум’я  народної  боротьби,  яка
все  більш  розгорталася.
 Імперіалістична  війна  1914—1918  років  принесла  бага¬
тостраждальному  Закарпаттю  ще  страхітливіші  муки.
Угорські  загарбники  нещадно,  з  нечуваною  жорстокістю
розправлялись  з  усіма  тими,  хто  хоч  словом  обмовився
проти  пануючого  ладу.  Протести  проти  війни  частішали.
 14

Щоб  залякати  народні  маси,  угорські  сатрапи  вішали  се¬
лян  в  Ясіні,  Великому  Бичкові,  Великому  Березному  та
в  інших  селах.  Тюрми  і  концентраційні  табори  були  пере¬
повнені  «непокірними».
 В  час  політичного  терору  проти  трудящих  Закарпаття
посилився  ще  більший  голод  та  епідемії,  спричинені  по¬
стійними  реквізиціями  продовольства  у  селян,  великими
податками  і  неврожаєм.  Тільки  в  одному  Ужгородському
комітаті  було  конфісковано  влітку  1916  р.  16  000  центне
рів  зерна  та  інших  продовольчих  продуктів.  Голодували
робітники,  селяни,  голодувала  величезна  армія  безробіт¬
них,  поширилася  небачена  спекуляція  продовольчими
товарами.
 Таке  становище  ще  більше  загострило  класову  і  на¬
ціонально-визвольну  боротьбу.  Поряд  з  економічними  ви¬
могами  робітники  і  селянство  почали  висувати  політичні,
відкрито  виступати  проти  пануючого  ладу.
 Велика  Жовтнева  соціалістична  революція  в  Росії  ма¬
ла  величезний  вплив  на  дальше  розгортання  революційної
боротьби  трудящих  Закарпаття.  Ідеї  соціалістичної  рево¬
люції  з  перших  же  днів  проникли  через  Карпати.  їх  при¬
носили  сюди  військовополонені,  що  повертались  в  рідні
села  і  міста  з  нової  Росії.  Великий  Жовтень  пробуджував
в  серцях  трудящих  велику  віру  в  свої  сили,  запалював
їх  на  відчайдушну  боротьбу  за  свої  політичні,  економічні
та  національні  права.
 Починаючи  з  жовтня  1917  року,  революційний  рух
трудящих  Закарпаття  набрав  форму  відкритих  збройних
виступів.  Селяни  відбирали  поміщицькі  землі  й  ліси,  ма¬
сово  відмовлялись-виплачувати  податки,  роззброювали  і
виганяли  з  сіл  нотарів  і  жандармів,  самі  брали  в  свої
руки  місцеву  владу.
 В  містах  і  селах  почали  виникати  революційні  органи
народної  влади  —  Ради  робітників,  солдат  і  селян-бідня-
кїв.  Рух  за  Ради  охопив  найвіддаленіші  закутки  Закар¬
паття  —  від  Тисянської  долини  до  шпилів  Карпат.  Тру¬
дящі  відкрито  заявили  свою  волю:  ми  хочемо  возз’єднати¬
ся  з  своєю  матір’ю  Україною,  ми  хочемо  до  Радянської
Росії!  Наш  порятунок  —  братерський  союз  з  російським
народом,  який  першим  в  світі  завоював  собі  свободу,  ви¬
гнав  поміщиків  і  капіталістів.
 15

Офіціоз  Мукачівського  єпіскопату  «Греко-католицький
огляд»,  який  виходив  на  угорській  мові  і  на  угорські  гро¬
ші,  24  лютого  1918  р.  змушений  був  визнати:
 «Яким  би  не  був  відсталим  рутенцький  селянин,  він  не
може  не  бачити,  що  його  єдинокровні  брати,  що  говорять
з  ним:  одною  мовою,  живуть  не  так  тяжко,  як  він.  А  раз
він  це  побачив  і  зрозумів,  то  після  цього  ми  даремно  го¬
воритимемо  йому  про  те,  що  він  такий  же  мадьяр,  як  і
мадьяри  в  районі  Дебрецена,  що  його  доля  і  традиції  зв’я¬
зані  з  Угорщиною  і  що  йому  нічого  шукати  за  Карпат.г
ськимй  горами,  що  йому  тут  (в  рамках  угорської  держа¬
ви.  Пр.  М.  К-)  необхідно  жити  й  умерти,  незважаючи
на  всю  мінливість  долі.  Більше  того,  він  не  повірить  сво¬
їм  керівникам,  які  говорять  йому  про  все  це.  Легко  може
зародитися  і  в  рутенському  народі  та  свідомість,  від  якої
нам  вдавалось  його  відгороджувати,  від  брехливої  і  не¬
безпечної  ідеї  про  його  належність  до...  Росії».
 І,  дійсно,  вже  більше  не  вірив  «своїм  керівникам»  —
попам  і  представникам  української  буржуазії  ні  робітник,
ні  селянин.  Вони  пішли  своїм  шляхом  —  шляхом  відкри-
тої  боротьби  за  своє  соціальне  і  національне  визволення
з  пут  буржуазного  режиму,  шляхом  боротьби  за  возз’єд^
нання  свого  краю  з  Радянською  Росією.  Цією  боротьбою
керували  Ради  робітників,  солдат  і  селян-бідняків,  в  склад
яких  трудящі  обирали  кращих  представників  робітників  і
селян  та  військовополонених,  що  повернулися  з  Росії  і
власними  очима  бачили  революцію,  багато  з  них  зі  збро¬
єю  в  руках  боролися  там  за  радянську  владу.
 Рух  за  возз’єднання  з  кожним  днем  посилювався.  На¬
родні  маси  й  чути  не  хотіли  про  те,  щоб  вони  і  надалі
залишилися  в  рамках  джентрістської  Угорщини,  думку,
яку  намагались  проповідувати  угорські  окупанти  та  їх
прислужники  —  українська  буржуазія.  Національна  укра¬
їнська  буржуазія,  будучи  економічно  і  політично  зв’язана
з  угорськими  панівними  класами,  повела  лінію  на  те,  щоб
утримати  Закарпатську  Україну  і  надалі  в  рамках  Угор¬
щини.  Буржуазний  уряд  жорстоко  розправлявся  з  рухрм
народних  мас  за  возз’єднання.  Він  діяв  по  випробуваному
методу  колонізаторів  —  усував  не  причини  незадоволен¬
ня,  а  незадоволених  —  робітників  і  селян.
 Але  такий  метод  примусового  утримання  народу  під
своєю  владою  ні  до  чого  не  привів.  На  криваві  репресії
 16

угорського  уряду  трудящі  Закарпаття  відповідали  поси¬
ленням  своєї  революційної  боротьби,  незважаючи  на  те,
що  серед  народу  нишпорили  продажні  священики,  які
очолювали  каральні  експедиції  проти  трудящих,  нама¬
гаючись  зломити  рух  за  возз’єднання.  Але  це  були  марні
потуги.  Ніщо  не  могло  врятувати  від  краху  прогнилий  ко¬
лонізаторський  режим.  Робітники  і  селяни  розправлялись
з  ненависними  загарбниками  та  їх  прислужниками  —
жандармами,  попами  і  нотарями.  З  приводу  цього  «Гре-
ко-католицький  огляд»  писав:
 «Населення  навіть  найглухіших  сіл  почуло  від  солдат,
що  повернулися,  про  події,  які  відбуваються  тепер.  В  ре¬
зультаті  цього  народ,  організуючись  всюди  в  Ради,  іноді
пошепки,  іноді  відкрито  почав  проявляти  свої  почуття.  На
жаль,  варті  уваги  факти  підтверджують,  що  він  не  зупи¬
няється  навіть  перед  насильством».
 На  Закарпатті  все  кипіло,  все  вирувало.  Трудящі  маси
йшли  назустріч  революції,  яка  наближалась.
 Наприкінці  1918  р.  в  Угорщині,  як  і  в  інших  краї¬
нах  Європи,  вибухла  буржуазно-демократична  революція,
в  результаті  якої  до  керма  прийшла  буржуазія  на  чолі  з
М.  Карольї.  Але  така  революція  не  могла  поламати  всі
феодально-капіталістичні  порядки  і  весь  уклад.  Внаслі¬
док  такої  революції  змінилась  тільки  вивіска  на  держав¬
ному  будинку  Угорщини  —  і  все.  Все  залишилось  по-
старому.  Така  революція  не  виправдала  і  не  могла  ви¬
правдати  народних  сподівань,  хоч  буржуазія  напередодні
революції  обіцяла  робітничому  класові  встановити  в
країні  найдемократичніші  порядки,  провести  відповідні
соціальні  і  політичні  реформи.  Як  тільки  буржуазія  при¬
йшла  до  влади,  вона  забула  про  свої  обіцянки.  Робітни¬
чий  клас  був  обманутий.  Зрадники  з  буржуазного  табору
вже  не  приховували  своєї  політики,  яка  була  скерована
проти  інтересів  трудящих  мас.  Особливо  ганебну  роль  зі¬
грала  угорська  буржуазія  у  вирішенні  національного  пи¬
тання.  Національні  меншості  в  Закарпатті,  Словакії,
Трансільванії  і  Хорватії,  що  зазнавали  подвійне  гноб¬
лення,  соціальне  і  національне  —  не  отримали  ніякої  са¬
мостійності.  «Народна  республіка»,  як  пишно  іменувала
її  буржуазія,  стала  серйозною  перешкодою  у  задоволенні
соціальних,  національних  і  політичних  вимог  трудящих.
І  тому  перед  пролетаріатом  Угорщини  постало  першочер-
 2  М.  Климпотіпн-
 47

гове  завдання  —  довести  революцію  до  и  вирішального
кінця.  Шляхом  пролетарської,  соціалістичної  революції
добиватися  своїх  прав.  Іншого  шляху  не  було  і  не  могло
бути.
 Робітничий  клас  Угорщини,  керований  комуністичною
партією,  яка  організувалась  в  1918  р.,  підтримуваний
робітниками  і  трудящими  селянами  всіх  національностей,
що  входили  до  складу  країни,  вирішив  наслідувати  істо¬
ричний  приклад  робітничого  класу  Росії,  який  на  чолі  з
геніальними  вождями  Леніним  і  Сталіним  встановив  ра¬
дянську  владу.  21  березня  1919  р.,  внаслідок  самовід¬
даної  боротьби  пролетаріату  і  трудового  селянства,  була
проголошена  Угорська  радянська  республіка,  револю¬
ційний  уряд  якої  з  перших  же  днів  приступив  до  вирі¬
шення  завдань,  не  розв’язаних  буржуазно-демократич¬
ною  революцією.
 Проголошення  Угорської  радянської  республіки,  про¬
голошення  диктатури  пролетаріату  було  сприйнято  трудя¬
щими  Закарпаття  з  величезним  піднесенням.  Робітники  і
селяни,  на  чолі  яких  стала  Закарпатська  партійна  органі¬
зація  компартії  Угорщини,  з  небаченим  ентузіазмом  під¬
нялись  на  боротьбу  за  встановлення  радянської  влади  на
місцях.  Прекрасним  прикладом  для  них  була  в  цьому
Радянська  Росія,  яка  стала  могутнім  джерелом  сили  і
натхнення.  Буквально  через  десять  днів  після  перемоги
революції  на  Закарпатті  були  проведені  вибори  до  сіль¬
ських,  окружних  і  жупанських  (обласних)  робітничо-
селянських  і  солдатських  Рад.  Виборче  право  дістали
тільки  трудящі  і  ті,  дрібні  ремісники  та  торгівці,  що  не
експлуатували  чужої  праці.
 Ідея  радянської  влади,  яка  спочатку  інстинктивно  про¬
являлась  в  масах,  швидко  опанувала  трудящими.  Кому¬
ністи  Закарпаття  робили  все,  щоб  якнайширше  популя¬
ризувати  ідею  пролетарської  диктатури,  щоб  трудящі  гли¬
боко  усвідомили  її,  щоб  теоретично  і  практично  довести  її
необхідність.
 «Під  час  встановлення  Радянської  влади  в  Угорщині
на  Закарпатській  Україні  між  бідний  народ  зайшло  про¬
міння  теплого,  ясного  сонця  та  запанувала  любов  в  сер¬
цях  людських,  братами  стали  всі  робітники  і  бідні  земле¬
роби.  Лише  тоді  було  істинне  з’єднання  Закарпатської
України  з  Угорщиною,  коли  тут  і  там  трудовий  народ
 18

тримав  в  своїх  руках  владу,  коли  і  Угорщина  і  Закар¬
патська  Україна  були  радянськими.  В  Радянській  Угор¬
щині  Закарпатська  Україна  користувалась  найширшою
автономією.  Мадьярський  трудовий  народ  радісно,  з  лю¬
бов’ю  визнав  право  на  самовизначення  трудящих  україн¬
ців,  і  закарпатські  українці  тільки  при  радянській  владі
стали  повними  господарями  своєї  землі,  повними  і  єдини¬
ми  володарями  свого  краю»,  —  писав  календар  газети
«Правда»1).
 Місцеві  органи  радянської  влади  на  Закарпатті  націо¬
налізували  всі  підприємства  і  передали  їх  в  розпоряджен¬
ня  робітників,  було  узаконено  восьмигодинний  робочий
день,  організовано  соціальне  страхування  робітників  і
службовців.  Конфісковані  у  поміщиків  землі,  ліси  і  сіль¬
ськогосподарський  інвентар  були  передані  безземельним  і
малоземельним  селянам.  Конфісковано  всі  цінності  бан¬
ків  і  передано  в  розпорядження  місцевих  органів  влади
на  потреби  народного  господарства.  Буржуазний  держав¬
ний  апарат,  прокуратура  і  суди  були  розпущені  і  ство¬
рені  революційні  трибунали  для  захисту  прав  трудящих  і
боротьби  проти  класових  ворогів.  Радянська  влада  в  мі¬
стах  і  селах  Закарпаття  відкрила  українські  школи  і  при¬
ступила  до  організації  вищих  учбових  закладів  з  україн¬
ською  мовою  викладання,  приступила  до  організації  без¬
платного  лікування  трудящих.  З  метою  надання  негайної
допомоги  тим,  що  голодували,  Ради  робітників,  селян  і
солдатів  конфіскували  в  крупних  торгівців  та  спекулянтів
продовольчі  і  промислові  товари,  безробітним  і  низько-
оплачуваним  робітникам  була  надана  грошова  допомога.
 Радянська  влада  дуже  швидко  завоювала  великий  ав¬
торитет  і  довір’я  найширших  верств  трудового  народу.
 Робітничий  клас  Угорщини,  проголосивши  в  центрі
Європи  радянську  республіку,  зробив  значний  вклад  у
справу  дальшого  піднесення  міжнародного  революційного
руху.  Успішна  боротьба  угорських  робітників  і  селян  та
трудящих  мас  інших  національностей  за  встановлення  ра¬
дянської  влади  допомогла  російському  пролетаріату  від¬
бивати  натиск  інтервентів,  громити  внутрішню  контррево-
 *)  Календар  газети  «Правда»,  Ужгород,  1920,  ст.  66.  «Правда>
(тепер  «Закарпатська  правда»)  була  органом  партійної  організації
комуністів  Закарпаття.
 г*
 19

люцію  на  фронтах  громадянської  війни,  піднімати  з  по-,
пелу  і  руїн  народне  господарство,  зміцнювати  основи  пер¬
шої  в  світі  пролетарської  держави.
 Соціалістична  революція  в  Угорщині  зробила  великий
переполох  в  таборі  імперіалістів,  зв’язала  чималі  сили  ін¬
тервентів,  які  могли  бути  використані  в  боротьбі  проти
Радянської  Росії.
 Західноєвропейські  імперіалісти,  очолювані  Уолл-
стрітом,  змушені  були  спішно  збирати  військові  сили,  щоб
навалитися  на  молоду  Угорську  радянську  республіку,,
задушити  радянську  владу.  Перш  ніж  перейти  до  відкри¬
тої  інтервенції,  вони  організували  голодну  блокаду,  сот¬
нями  і  тисячами  засилали  в  країну  своїх  шпигунів  і  ди¬
версантів,  які,  спираючись  на  внутрішні  сили  реакції  і
контрреволюції,  а  також  на  зрадників  пролетарської  ре¬
волюції  —  правих  соціал-демократів  —  почали  готувати
удар  в  спину  революції.  Лише  після  цього  міжнародні
розбійники  зважилися  на  відкритий  напад.
 Збройні  сили  молодої  Угорської  радянської  республі¬
ки  героїчно  відбивали  всі  напади  імперіалістів.  Червона
Армія  Угорщини,  в  рядах  якої  знаходилась  і  дивізія  ро¬
бітників  і  селян  Закарпаття,  наносила  контрреволюційним
арміям  Антанти  нищівні  удари,  кілька  разів  відкидала
війська  румунських  і  чехословацьких  білобандитів,  що  на¬
ступали  з  півночі  і  заходу,  з  півдня  і  сходу.  І  тільки  під¬
ла  зрада  революції  з  боку  правих  соціал-демократів
Угорщини,  які  пішли  на  змову  з  внутрішньою  і  міжнарод¬
ною  контрреволюцією,  призвела  до  поразки  радянської
влади  в  Угорщині  і  на  Закарпатській  Україні.  Другою
причиною  поразки  радянської  влади  в  Угорщині  були
помилки  і  хиби,  допущені  керівниками  комуністичної  пар¬
тії  Угорщини  в  1919  р.  в  ході  самої  пролетарської  ре¬
волюції.
 Компартія  Угорщини  з  самого  початку  своєї  організа¬
ції  вела  гостру  боротьбу  з  правими  соціал-демократами,,
викривала  їх  ганебну  зраду  інтересів  робітничого  класу.
Все  це  не  могло  не  привести  до  поглиблення  протиріч
між  обома  партіями.  Буржуазна  реакція,  яка  притаїлась
під  крилом  правих  керівників  соціал-демократії,  та  й  са¬
мі  керівники  правого  крила  соціал-демократичної  партії,
мали  намір  розправитися  з  комуністами,  за  якими  пішла
основна  маса  рядових  соціал-демократів.  Це  значно^
 20

^послабило  соціал-демократичну  партію,  послабило  вплив
її  на  робітничий  клас.  Керівна  верхівка  соціал-демокра-
тичної  партії  не  могла  з  цим  примиритися,  почала  таємно
готувати  удар  в  .спину  комуністам.  При  активній  допомозі
буржуазії  вона  повела  злісну  кампанію  проти  компартії
Угорщини.  21  лютого  1919  р.  буржуазний  уряд  Карольї
заарештував  майже  всіх  керівників  компартії  Угорщини,
і  інтереси  соціал-демократів  з  правого  крила  були  задо¬
волені.
 І  рівно  через  місяць  після  цієї  розправи  обидві  партії
—  комуністична  і  соціал-демократична  —  об’єднались.
Соціал-демократи  пішли  на  об’єднання  не  тому,  що  вони
прийняли  ідею  диктатури  пролетаріату  і  ідеологічні  ос¬
нови,  марксистської  партії,  а  тому,  що  її  політика,  полі¬
тика  зради  інтересів  робітничого  класу,  зовсім  обанкроти-
лась.  Сила  Великої  Жовтневої  соціалістичної  революції,
поширення  її  ідей  змусили  угорських  опортуністів  піти  на
створення  робітничих,  солдатських  і  селянських  Рад.  Це
був  їх  політичний  маневр,  розроблений  з  допомогою  бур¬
жуазії,  для  того,  щоб  врятувати  буржуазний  режим,  який
розвалювався,  щоб  всадити  ніж  в  спину  революції,  усу¬
нувши  згодом  комуністів  з  усіх  відповідальних  постів  в
Радах.  І  це  їм'  до  деякої  міри  вдалося.
 Об’єднання  обох  партій  не  принесло  ні  політичної,  ні
ідеологічної,  ні  організаційної  єдності,  тому  що  об’єднан¬
ня  це  було  проведено  без  відповідної  підготовки.  Соціал-
демократичні  маси  в  новоорганізованій  партії  не  були  пе¬
ревиховані  в  дусі  марксизму-ленінізму,  бо  комуністи  не
могли  забезпечити  в  цій  партії  належного  впливу,  будучи
в  значній  меншості  в  ній.  Навіть  у  революційному  уряді
комуністів  було  менше,  ніж  колишніх  соціал-демократів,
які  почали  називати  себе  соціалістами.  Нова  партія  теж
^називала  себе  не  комуністичною  партією,  а  соціалістич¬
ною.  Комуністи,  які  поступилися  самостійністю  своєї  пар¬
тії,  поступилися  і  диктатурою  пролетаріату.  Пролетар¬
ської  єдності  не  було,  не  існувало  її,  вона  була  мнима,
праві  соціал-демократи  лише  на  словах  визнавали  дикта¬
туру  пролетаріату,  а  на  ділі  проводили  політику  зриву
пролетарської  диктатури  з  середини.  Це  було  найбільшим
злом  зрадників,  злом,  яке  і  предрішило  долю  диктатури
пролетаріату  в  Угорщині  і  на  Закарпатській  Україні.
 21

«Це  зло  полягає  в  тому,  що  старі  вожді,  бачачи  не¬
стримний  потяг  мас  до  більшовизму  і  до  Радянської  вла¬
ди,  шукають  (і  часто  знаходять!)  вихід  у  словесному
визнанні  диктатури  пролетаріату  і  Радянської  влади,  на
ділі  лишаючись  або  ворогами  диктатури  пролетаріату,
або  людьми,  що  не  здатні,  або  не  хочуть  зрозуміти  її
значення  і  проводити  її  в  життя...  на  ділі  ж  не  проводи¬
ли  в  життя  політики,  відповідної  диктатурі  пролетаріату,
а  вагались,  малодушничали,  забігали  до  буржуазії,  по¬
части  прямо  саботували  пролетарську  революцію  і  зраджу¬
вали  її.  Всесвітньо-могутні  розбійники  імперіалізму
(тобто  буржуазні  уряди  Англії,  Франції  і  т.  д.),  що  ото¬
чували  Угорську  Радянську  республіку,  зуміли,  звичайно,
використати  ці  вагання  всередині  уряду  Угорської  Ра¬
дянської  влади  і  по-звірячому  задушили  її  руками  румун¬
ських  катів»1).
 Аграрна  політика  радянської  влади  в  Угорщині  не
відповідала  інтересам  більшості  трудящих  селян,  бо  не
була  спрямована  на  ліквідацію  феодально-поміщицького
землеволодіння,  на  створення  і  зміцнення  спілки  між  ро¬
бітничим  класом  і  трудящим  селянством.  Відповідні  орга¬
ни  радянської  влади  зволікали  розподіл  конфіскованої
у  магнатів  землі  серед  селян,  і  цим  був  упущений  най¬
важливіший  момент  в  історії  революції.  Комуністи  Угор¬
щини  забули,  таким  чином,  марксистсько-ленінське  поло¬
ження,  що  пролетарська  революція  повинна  супроводжу¬
ватися  революційним  розподілом  землі  самим  селянством
під  керівництвом  пролетаріату.  Крім  цього,  компартій
Угорщини,  як  молода  партія  пролетаріату,  не  була  ще  до¬
статньо  озброєна  теорією  марксизму-ленінізму,  щоб  її
правильно  пристосувати  в  практичній  діяльності  в  час
пролетарської  революції.  І  це  не  могло  не  вплинути  на
долю  революції.  Допущені  помилки  і  підла  зрада  правих
соціал-демократів  вибили  зброю  з  рук  угорських  кому¬
ністів.
 І  все  ж,  незважаючи  на  поразку,  радянська  республіка
Угорщини  і  Закарпатської  України  є  однією  з  найсвітлі¬
ших  сторінок  історії  боротьби  робітничого  класу  Європи,
є  одною  з  блискучих  і  неповторних  її  глав.
 *)  В.  І.  Лені  н.  Твори,  т.  ЗО,  ст.  320—321  (українське  видання).
 22

III
 НАСТУП  МІЖНАРОДНОЇ  КОНТРРЕВОЛЮЦІЇ
 Штаб  міжнародного  імперіалізму  в  Парижі  —  Вер¬
ховна  Рада  Антанти  на  чолі  з  Вільсоном  і  Клемансо  —
спішним  порядком  почав  організовувати  контрреволю¬
ційні  сили  для  розгрому  не  лише  Угорської  радянської
республіки,  а  й  народного  руху  в  усіх  країнах  Централь¬
ної  і  Східної  Європи.  Головну  роль  в  цій  підготовці  грали
Сполучені  Штати  Америки,  інтереси  яких  найбільше  по-
страдали  в  Угорщині  і  на  Закарпатті.  США  не  скупились
на  мільярди  доларів,  щоб  озброїти  від  ніг  до  голови
контрреволюційні  армії  буржуазних  держав  Європи,  які
були  втягнуті  до  антирадянського  табору.  США,  Англія  і
Франція,  за  вказівкою  монополістів  Уолл-стріту,  озброї¬
ли  румунську,  чехословацьку  і  польську  армії  і  спряму¬
вали  їх  удари  проти  Радянської  Угорщини  і  Радянського
Закарпаття.
 Влітку  1919  р.  Червона  Армія  Угорщини  успішно  від¬
бивала  всі  атаки  румунських  і  чехословацьких  контррево¬
люційних  армій,  відкидала  їх  декілька  разів  на  їх  ви¬
хідні  позиції,  за  межі  Угорщини  і  Закарпаття.  Своєю
героїчною  боротьбою  на  фронтах  Червона  Арм?я  довела,
що  робітничий  клас  і  трудове  селянство,  що  складали
основний  кістяк  збройних  сил  республіки,  можуть  і  вмі¬
ють  захищати  завоювання  пролетарської  революції,  не¬
зважаючи  на  значу  численну  і  технічно-збройну  перевагу
контрреволюційних  банд  над  радянськими  полками.  Сила
революційної  армії  була  в  самому  народі,  який  віддавав
всі  свої  сили  для  перемоги  над  ворогами.
 Одночасно  з  наступом  інтервентських  армій  міжна¬
родні  імперіалісти  організовували  вкутрі  Радянської
Угорщини  ряд  заколотів,  вчинених  руками  бандитів,  най¬
маних  на  гроші  монополістів  США,  Франції  і  Англії.  Під¬
готовкою  терористичних  банд  на  території  Закарпатської
України  займався  американський  офіцер  і  контррозвід¬
ник  Бенджамін  Паркер,  в  Угорщині  —  Джордж  Клерк,
Джордж  Крилл  і  Геррон.  Англо-американський  агент
Джордж  Клерк,  перебуваючи  в  окупованій  румунами
Трансільванії,  з  перших  же  днів  існування  пролетарської
диктатури  в  Угорщині,  налагодив  якнайтісніші  зв’язки  з
 23

угорською  контрреволюцією,  яка  перебувала  в  Трансіль¬
ванії,  за  межами  Радянської  Угорщини.  На  території
Трансільванії  Клерк  відшукав  серед  угорських  офіцерів
Міклоша  Хорті,  старшого  чином  офіцера,  і  поставив  його
на  чолі  організованих  ним  контрреволюційних  банд.  В
місті  Сегед,  де  також  були  зосереджені  сили  контррево¬
люції,  Джордж  Клерк  організував  так  званий  «концен¬
трований  уряд  Мадьярщини»  з  тим  же  Хорті  на  чолі.
Клерк  зав’язав  тісні  зв’язки  з  правими  соціал-демократа¬
ми  в  Будапешті,  які  стали  найактивнішими  агентами  імпе¬
ріалістів,  душителями  революції.  США  і  Англія  щедрою
рукою  давали  гроші  для  утримання  і  озброєння  угорських
білогвардійських  банд,  на  оснащення  румунської  окупа¬
ційної  армії.  На  американо-англійські  кошти  Хорті  орга¬
нізував  так  звану  східнотрансільванську  армію,  яка  ра¬
зом  з  румунськими  дивізіями  вирушила  проти  Радянської
Угорщини  і  Радянського  Закарпаття.
 Організацією  контрреволюційних  збройних  сил  в  Чехо-
словаччині,  за  допомогою  чехословацького  уряду  на  чолі
з  правим  соціал-демократом  Тусаром,  займався  фран¬
цузький  генерал  Пелле.  На  Закарпатті  ж  —  згуртуванням
реакції  займався  агент  американських  монополістів
Б.  Паркер,  якому  в  усіх  його  чорних  справах  допомагав
Августин*  Волошин.
 Порушивши  договір  про  тимчасове  перемир’я  між  Ру¬
мунією  і  Радянською  Угорщиною,  румунські  контррево¬
люційні  банди,  керовані  американо-французькими  офіце¬
рами,  виступили  16  квітня  1919  р.  проти  Радянської  Угор¬
щини  і  Закарпаття.  В  той  же  день  і  чехословацькі
контрреволюційні  легіони  почали  свій  наступ  на  Словакії.  З
півдня  Угорщини  —  вдарили  війська  Антанти.
 Всіма  діями  контрреволюційних  банд,  що  виступили
проти  Радянської  Угорщини  і  Закарпаття,  як  бачимо,  ке¬
рував  один  штаб  —  паризький  штаб  кривавої  Антанти  на
чолі  з  Сполученими  Штатами  Америки.
 Колишній  майор  генерального  штабу  чехословацької
армії  Талашек  в  свій  час  відкрито  писав  про  тісну  вза¬
ємодію  румунської  і  чехословацької  армій:
 «В  останньому  часі  співпраця  на  воєнному  полі  між
обома  союзними  арміями  була  закріплена  в  час  наступу
мадьярських  комуністів  на  Словакію.  В  районі  Чопа  і
в  Серенчі  операції  велись  змішаними  відділами  румуно-

чехословацькими,  або  в  тісному  стику  з  ними,  і  зберегли
в  пам’яті  учасників  довгі  згадки  про  діяльну  співпра¬
цю»1).
 Між  Радянською  Угорщиною  і  буржуазною  Чехосло-
ваччиною  була  встановлена  демаркаційна  лінія,  яка  про¬
ходила  по  ріці  Іполь,  потім  повертала  на  північ  і  за¬
кінчувалась  в  Карпатах.  Ця  демаркаційна  лінія  була
встановлена  ще  13  листопада  1918  р.,  коли  представник
Антанти  маршал  Ф.  Десперей  уклав,  як  відомо,  перемир’я
з  угорським  урядом  Карольї.  На  основі  цього  перемир’я
Словакія  і  Закарпаття  залишались  в  рамках  кордонів
старої  Угорщини.  До  договору  був  прикладений  протокол
про  визначення  цієї  демаркаційної  лінії,  яку  Радянська
Угорщина  ніколи  не  порушувала.  Проте  цю  лінію  Чехо-
словаччина  і  Румунія  з  провокаційною  метою  постійно
порушували,  а  Антанта  потурала  їм  в  цьому,  завжди,
коли  їй  це  було  вигідно,  міняла  демаркаційну  лінію,
ущімлюючи  територіальні  інтереси  Радянської  Угорщини.
Один  чехословацький  державний  діяч  писав  з  приводу
цього:
 «Демаркаційна  лінія  не  задовольняла  чехословаць¬
ким  транспортним  і  економічним  вимогам,  і  тому  чехо¬
словацький  уряд  домагався  від  мирної  конференції,  щоб
вона  визначила  нову  демаркаційну  лінію.  Конференція
задовольнила  ці  вимоги...  і  уряд,  після,  дав  наказ  армії
перейти  демаркаційну  лінію  на  Чоп,  Перечин,  Батьово
і  т.  д.»2).
 Але  наступ  міжнародних  контрреволюційних  військ
наштовхнувся  на  героїчну  відсіч  угорської  Червоної  Ар¬
мії,  яка  з  великими  втратами  для  ворожих  військ  відки¬
нула  їх  далеко  від  кордонів,  звільнила  міста  Кошиці,
Пряшів'та  ряд  інших  міст  Словакії.  В  результаті  контр¬
наступу  угорської  Червоної  Армії  інтервентські  війська
були  деморалізовані,  в  безпорядку  відступили  по  всьому
фронту  на  свої  вихідні  позиції.
 Для  Угорської  радянської  республіки  та  її  збройних
сил  настала,  внаслідок  перемоги  над  ворожими  арміями,
коротка  передишка.  Західноєвропейські  інтервенти  від-
 г)  «Двадцять  років  чехословацької  армії  в  звільненій  державі»,
Прага,  1935,  ст.  223.
в)  Там  же,  ст.  234.
 25

ступили,  щоб  зібратися  з  силами  і  знову  відновити  напад
на  радянську  республіку.  З  Франції  чехословацька  армія
отримала  150  літаків,  з  США  —  обмундирування  і  продо¬
вольство,  з  Англії  —  гармати  і  кулемети.  Реорганізував¬
ши  і  оснастивши  свої  армії,  влітку  того  ж  1919  р.  міжна¬
родна  контрреволюція  знову  пішла  в  наступ.
 Чехословацька  армія,  що  діяла  в  Словакії,  розді¬
лялась  на  2  групи  —  на  західну  під  командуванням
французького  генерала  Міттельхозера  і  на  східну  —  під
командуванням  французького  генерала  Еннока.  Західна
група  імперіалістичних  армій  наступала  проти  Угорщини
з  півночі,  а  східна  група  пішла  на  Чоп,  Перечин,  Велике
Березне.
 Тільки  в  серпні  1919  р.  героїчний  опір  збройних  сил
Радянської  Угорщини  був  зламаний  в  нерівній  боротьбі.
 Чорними  хмарами  сунули  окупанти  по  Угорщині,  по
Закарпатській  землі.  Всюди,  де  проходили  інтервенти,  рі¬
ками  лилася  народна  кров,  палали  пожежі,  диміли
руїни.  За  розповідями  очевидців,  в  селах  Королево,  Ве¬
лика  Копаня  на  Хустщині  румуно-боярські  загарбники
розстріляли  до  800  полонених  червоноармійців  і  мирних
жителів,  тисячі  їх  загнали  в  концентраційні  табори,  на-
швидко  організовані  в  Сигеті,  Клужі,  Араді  та  в  інших
містах.  Бандити  нещадно  розправлялись  з  мирним  на¬
селенням,  грабували  худобу,  всяке  майно  і  продовольство.
За  неповними  даними  чехословацької  статистики,  ру¬
мунські  окупанти  нанесли  шкоди  лише  на  території  п’яти
округів  Закарпаття  на  суму  54  238  727  чехословацьких
крон.  Навіть  білогвардійська  газета  «Русская  земля»,
яка  виходила  в  Ужгороді  на  гроші  чехословацького  уря¬
ду,  змушена  була  писати  13  грудня  1919  р.:  «Беруть
одіж,  взуття,  гроші,  в  кожному  бачать  для  себе  ворога  і
б’ють  старих,  молодих,  жінок».
 Не  меншу  жорстокість  проявляли  і  чехословацькі
контрреволюційні  легіони  на  окупованих  ними  радянських
територіях,  особливо  Закарпаття.  Інтервенти  не  шкодува¬
ли  куль  і  шибениць  проти  трудового  народу,  який  зі  збро¬
єю  в  руках  захищав  свою  волю  і  незалежність  своєї
країни.  В  містах  Кошиці,  Михайлівні  і  Ужгороді,  який
був  окупований  інтервентами  ще  12  січня  1919  р.,  чехо¬
словацькі  контрреволюційні  легіони  теж  організували  кон¬
центраційні  табори,  в  яких  гинули  тисячі  полонених  чер-
 26

воноармійців  і  «непокірливих»  жителів  Закарпаття,  та
Словаки.  Керівних  працівників  радянських  органів,  коман¬
дирів  Червоної  Армії  і  просто  передових  робітників
та  селян  інтервенти  розстрілювали  без  суду.  На  продаж¬
ній  совісті  голови  військово-польового  суду  офіцера
Брейхи  лежать  сотні  замучених  радянських  людей  За¬
карпаття  і  Словакії.
 IV
 ВІЙСЬКОВА  ДИКТАТУРА  І  ПРИЄДНАННЯ  ЗАКАРПАТТЯ
ДО  ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ
 Главарі  західних  і  заокеанських  імперіалістів  потира¬
ли  руки  від  радості,  що  їм  нарешті  вдалось  погасити  вог¬
нище  революції  в  центрі  Європи.  Особливо  радувався
цьому  холуй  американських  мільярдерів  Будро  Вільсон—
президент  Сполучених  Штатів  Америки,  який  мав  особ¬
ливий  інтерес  до  Закарпаття.
 Вільсон  знав,  що  після  придушення  радянської  влади
на  Закарпатті  він  з  повною  надією  може  опертися  в-
здійсненні  своїх  імперіалістично-загарбницьких  планів  на
внутрішню  реакцію,  на  своїх  агентів.  З  допомогою  вірних
псів  —  уніатських  попів  і  української  буржуазії  —  мо¬
нополісти  США  інтенсивно  розпочали  готувати  закарпат¬
ським  трудящим  нове  ярмо.  Значну  послугу  зробили  їм
в  цьому  так  звані  «Народні  ради»  —  Пряшівська,  Хуст-
ська  і  Ужгородська,  організовані  під  час  буржуазно-
демократичної  революції  в  противагу  Радам  робітників,
солдат  і  селян-бідняків,  з  метою  паралізувати  останні.
Все  керівництво  «Народними  радами»  захопила  в  свої
руки  українська  буржуазія,  яка  готова  була  запродати
Закарпатську  Україну  будь-якій  капіталістичній  державі.
Абсолютна  більшість  місць  в  цих  «радах»  належала  уні¬
атським  попам,  адвокатам  і  мадьяронам,  які  не  зупиня¬
лися  ні  перед  чим,  щоб  задушити  національно-визвольний
рух  низів,  саботувати  міроприємства  справжніх  Рад  ро¬
бітників,  солдат  і  селян-бідняків,  підірвати  авторитет  ра¬
дянської  влади.
 27

В  період  1917—1919  років  українська  буржуазія  не
бажала  і  не  могла  за  своєю  класовою  природою  вести
боротьбу  за  соціальне  і  національне  визволення  свого
народу.  Це  не  входило  і  не  могло  входити  в  коло  її  інте¬
ресів.  Вона  боялась  власного  народу  і  його  перемоги
більше,  ніж  будь-яких  окупантів  з  імперіалістичного  та¬
бору.  Українська  буржуазія,  з  тих  часів  як  пережила
бурхливі  дні  пролетарської  революції,  мріяла  тепер  про
те,  щоб  впрягти  Закарпатську  Україну  в  ярмо  західно¬
європейських  імперіалістів,  бо  розуміла,  що  з  ними  лег¬
ше,  спокійніше  можна  грабувати  національні  багатства
краю,  експлуатувати  трудящі  маси.  Вона  готова  була
продати  Закарпаття  і  американським  загарбникам,  тільки
щоб  панувати  над  народом.
 В  підготовці  інтервенції  проти  Радянського  Закарпаття
немаловажну  роль  зіграв  зрадник  народу,  бандит  в  чор¬
ній  рясі,  патер  Волошин.  Він  вже  давно  оббивав  пороги
кабінетів  європейських  урядів,  вимагаючи  негайної  вій¬
ськової  окупації  Закарпаття,  розгрому  революції.  Цей
махровий  пройдисвіт  не  посоромився  писати  в  своїх  «Спо¬
гадах»,  як  він  з  делегацією  таких  же  обманщиків  народу
домагався,  щоб  західні  держави  і  США  втрутилися  у
внутрішні  справи  Закарпаття  і  окупували  його:
 «На  це  якраз  дня  1  січня  1919  року  депутація  наша
просто  направилася  до  доктора  Мілана  Годжі  —  буда¬
пештського  посланника  Чехословаччини  —  і  через  нього
просила,  щоб  всю  територію  Підкарпатської  Русі  окупу¬
вало  чехословацьке  військо»1).
 Годжа  в  той  же  день  інформував'  свій  уряд  про  пере¬
говори  з  Волошицим.  Чехословацькі  інтервенти,  в  пого¬
дженні  з  Антантою,  дуже  раді  були  виконати  таке  «про¬
хання»  Волошина  та  його  кліки.  І  вже  12  січня  1919  р.
війська  генерала  Еннока  окупували  Ужгород.  Окупацією
керував  італійський  полковник  Чьяффі  з  східної  групи
інтервентських  військ  генерала  Еннока.  Вже  в  квітні
1919  р.  було  зайнято  Мукачево  та  інші  міста,  а  в  1920  р.
румунські  окупанти  за  наказом  Антанти  передали  східну
частину  Закарпаття  чехословацьким  військам.  Представ¬
ники  української  і  угорської  буржуазії  зустрічали  нових
 9  «Спогади»,  1923,  ст.  92.

господарів  Закарпаття  хлібом-сіллю.  Вони  були  спокійні,,
що  їх  тепер  не  потривожить  власний  народ.
 «Пани,  попи,  спекулянти  —  вся  проклята  банда,  яка
пригнічує  Закарпатську  Україну,  вступила  в  союз  з  між¬
народним  капіталізмом,  в  тісний  союз  з  румунськими
боярами,  з  чеськими  власниками  фабрик  —  капіталіста¬
ми  —  і  військовою  силою  зломили  Радянську  Угорщину,
радянську  владу  «Руської  країни»  (тобто,  Закарпатської
України,  —  М.  К-1).
 Окупувавши  Закарпатську  Україну,  імперіалісти  вста¬
новили  тут  військову  диктатуру  на  чолі  з  французьким
генералом  Енноком  і  міжнародним  шпигуном  Бенджамі-
ном  Паркером.  Останній  для  обману  громадської  думки
був  зачислений  радником  при  штабі  генерала  Еннока.
Період  військової  диктатури  з  1919  по  1922  рік  най-
жахливіший  в  усій  історії  Закарпаття.  Це  був  час  люту¬
вання  білого  терору  і  сваволі,  небаченого  до  того,  голоду
і  епідемій.
 Окупувавши  Закарпаття,  міжнародні  імперіалісти  при¬
ступили  до  «вирішення»  долі  цього  багатостраждального-
краю.  Після  довгих  суперечок  між  претендентами  на  За¬
карпаття,  Антанта  вирішила  приліпити  Закарпатську
Україну  до  однієї  з  сусідніх  буржуазних  держав.  А  пре¬
тендентів  на  Закарпаття  було  хоч  відбавляй:  Угорщина,
Румунія,  Чехословаччина,  Польща.  І  навіть  в  Сполу¬
чених  Штатах  Америки  знайшлись  претенденти  на  приєд¬
нання  Закарпаття  до  США  на  правах  додаткового  шта¬
ту!  В  греко-католицькому  «Місяцеслові»,  що  виходив  в
США,  в  1919  р.  писалося:  «Край,  де  живуть  русини,  при¬
єднати  до  Сполучених  Штатів  Америки».  Така  пропози¬
ція  окрилила  деяких  конгресменів,  і  вони  гарячково  взя¬
лися  за  перетворення  її  в  життя,  хоч  була  вона  пропози¬
цією  божевільних.
 Приказчик  американських  мільярдерів  Вільсон  за  вка¬
зівками  магнатів  з  Уолл-стріту  вирішив  передати  Закар¬
патську  Україну  чехословацькій  буржуазії,  яка  мала  чи¬
малі  заслуги  перед  Антантою  (чехословацькі  легіонери
брали  участь  в  боротьбі  проти  країни  Рад  в  Сибіру).
 1)  Календар  газети  «Правда»,  1920,  Ужгород,  ст.  78.
 29

Чехословацька  буржуазія  була  рада  такому  вирішен¬
ню  долі  Закарпаття.  її  давні  наміри  і  плани  розкрив  сам
же  Масарик:
 «Рахуючись  з  самого  початку  з  поділом  Австрії  і
Угорщини,  я  ніколи  не  забував  про  українську  територію
в  Угорщині,  про  її  долю  після  падіння  Угорщини.  Важ¬
ливість  цього  краю  кожному  ясна  внаслідок  його  сусід¬
ства  з  рештою  земель  малоруського  народу,  з  Румунією,
з  Мадьярщиною  і  з  нами  (словаками).  Союзники  не  ба¬
жали,  щоб  росіяни  перейшли  на  південний  бік  Карпат.
Однак  в  Росії,  особливо  на  Україні,  я  повинен  був  зай¬
матися  цими  планами,  бо^українські  вожді  много  раз  го¬
ворили  зі  мною  про  майбутність  всіх  українських  земель,
що  знаходяться  за  межами  Росії.  Проти  приєднання
Подкарпатської  Русі  до  нас  (Чехословаччини,  пояси,  моє
М.  К-)  вони  не  заперечували  взагалі»1).
 Так  говорив  ідеолог  чехословацької  буржуазії  Маса¬
рик,  так  думала  вся  буржуазія,  так  думали  і  імперіалі¬
стичні  главарі  Європи  і  США.  В  планах  міжнародного
імперіалізму  Закарпаття  мало  стати  «мостом  на  Схід»,
майбутнім  плацдармом  проти  Радянської  Росії,  і  тому
його  вигідніше  було  передати  чехословацькій-  буржуазії,
яка,  навчившись  душити  революційний  рух  в  чужих  кра¬
їнах,  зуміє,  на  думку  Антанти,  втримати  закарпатців  в
покорі  і  спокої,  зуміє  відвернути  їх  погляди  від  Сходу,
заглушити  їх  прагнення  до  возз’єднання  з  своїми  єдино¬
кровними  братами  по  той  бік  Карпат.  Проти  такого  ви¬
рішення  долі  Закарпатської  України  не  заперечували  і
українські  буржуазні  націоналісти  —  Грушевський,  Вин-
ниченко,  Петлюра,  з  якими  Масарик  дуже  частенько  ра¬
дився.
 Виходячи  з  таких  намірів,  Вільсон,  в  порозумінні  з
Ллойд-Джорджем  і  Клемансо,  дав  директиви  своїм  аген¬
там  на  Закарпатті  негайно  приступити  до  юридичного
оформлення  приєднання  Закарпатської  України  до  Чехо¬
словаччини.  Такі  директиви  одержали  від  Антанти  і  ге¬
нерал  Еннок  і  Паркер.  Антанта,  між  іншим,  попереджу¬
вала  їх,  щоб  вони  поспішали  з  цією  справою,  бо,  може
статися,  що  закарпатські  трудящі,  чого  доброго,  можуть
знову  взяти  справу  вирішення  своєї  долі  у  власні  руки.
 х)  Т.  Г.  М  а  с  а  р  и  к.  «Світова  революція»,  Прага,  1934,  ст.  177.
 ЗО

В  плани  міжнародних  імперіалістів  щодо  Закарпаття
увіходив  іще  один  розрахунок.  Про  нього  сказав  у  свій
час  міністр  закордонних  справ  Чехословаччини  Е.  Бенеш:
«Я  повинен  підкреслити,  що  мирна  конференція  тут  бра¬
ла  до  уваги  іще  одну  особливу  причину  чехословацької
делегації,  за  яку  вона  вела  бій,  —  в  необхідності  приєд¬
нання  Підкарпатської  Русі  до  Чехословаччини  —  потреба
Чехословацької  республіки  бути  з  міжнародно-політич¬
них  міркувань  і  з  міркувань  безпеки  та  спокою  в  цен¬
тральній  Європі,  майбутнього  розвитку  центрально-євро¬
пейської  політики  взагалі,  прямим  сусідом  Румунії.  Це
могло  статися  лише  через  Підкарпатську  Русь.  Питання
Підкарпатської  Русі,  таким  чином,  є  одним  з  найважли¬
віших  питань  центрально-європейської  політики»1).
 Ще  в  1918  р.  Вільсон  дав  зрозуміти  керівникам
«Американської  народної  Ради  русинів»  та  «Американ¬
ської  руської  народної  оборони»  Г.  Жатковичу  і  М.  Па-
чуті,  що  він  не  допустить  такого  явища,  щоб  «підкарпат¬
ські  русини»  об’єдналися  з  галичанами,  буковинцями  і
наддніпрянськими  українцями,  бо  це  може  посилити  міць
Радянської  Росії.  Пізніше,  в  розмові  з  Масариком,  Віль¬
сон  зробив  подібну  заяву  і  додав,  між  іншим,  що  він
підтримує  плани  Масарика  про  включення  Закарпат¬
ської  України  до  складу  Чехословаччини.  Такої  думки
щодо  Закарпаття  були  також  Ллойд-Джордж  і  Клемансо.
 На  основі  цих  недвозначних  директив  агенти  амери¬
канських  імперіалістів  Г.  Жаткович  і  М.  Пачута,  що
стояли  на  чолі  американо-русинських  організацій  в  США,
почали  діяти.  23  липня  1918  р.  вони  скликали  в  місті  Гом-
стед,  США,  «конгрес»  американських  русинів,  на  якому
під  прямим  натиском  Вільсона  Жаткович  «добився»  ухва¬
лення  такої  резолюції,  яка  просила  Вільсона  і  Антанту
включити  Закарпаття  до  Чехословаччини.  На  цьому
конгресі  був  присутній  і  Масарик.  Підкуплені  ним  «ке¬
рівники»  американських  русинів  Михайло  Ганчин,  Мико¬
ла  Пачута,  Юлій  Гардош  і  Григорій  Жаткович  співали
дифірамби  Масарикові,  восхваляючи  його  «демократич¬
ність»  і  «вболівання»  за  долю  «підкарпатських  русинів».
А  Масарик  тільки  руки  потирав  від  задоволення.  Пізніше,
 х)  Е.  Бенеш.  «Промова  про  підкарпаторуську  проблему»,
Прага,  1934,  ст.  28—29.  (Підкреслення  моє  М.  К-).
 Зі

на  конгресі  так  званої  «Демократичної  унії  Центральної
Європи»,  до  якої  вступили  Жаткович  і  Пачута  з  «своїми
організаціями»,  який  відбувся  в  Філадельфії  в  жовтні
1918  р.,  Вільсон  вимагав  від  Жатковича  і  Пачути,  щоб
вони  зв’язалися  з  Масариком  і  добились  разом  ухвален¬
ня  конгресом  такої  резолюції,  яка  б  не  розходилася  з
планами  Антанти  щодо  Закарпаття.  Щоб  створити  ілю¬
зію,  що  долею  Закарпаття  цікавляться  всі  українці  в
США,  агенти  Вільсона  і  Масарика  провели  серед  амери¬
канських  українців  (в  листопаді  1918  р.)  «плебісцит»,
який  мав  довести,  що  американські  «русини»  стоять  за
приєднання  Закарпаття  до  Чехословаччини.
 Диригентів  «плебісциту»  тривожила  одна  обставина,
а  саме  те,  що  серед  американських  українців  ширився
рух  за  возз’єднання  Закарпаття  з  Радянською  Росією.
Цей  рух  охопив  значну  частину  емігрантів  з  Закарпаття.
«Плебісцит»  відбувався  в  супроводі  небаченого  терору,
шантажу  і  фальсифікування  його  результатів.  Незважаю¬
чи  на  все  це,  «плебісцит»  показав,  що  частина  простих
американських  українців  стоїть  за  возз’єднання  Закар¬
паття  із  Радянською  Україною,  за  що  було  подано  28
процентів  голосів.
 «Результати  «плебісциту»  кинули  Вільсона  в  гнів  —
він  не  такого  результату  чекав.  Вільсон  вимагав  від  своїх
агентів  вибити  з  голови  американських  українців  і  думку
про  Радянську  Україну,  домогтися  такого  стану,  щоб  сві¬
това  громадськість  «побачила»,  що  американські  україн¬
ці  «одностайно  стоять»  на  позиції  приєднання  Закарпат¬
ської  України  до  Чехословаччини.  На  наступному  конгре¬
сі  «Американської  народної  Ради  русинів»,  який  відбувся
в  листопаді  1918  р.,  Жаткович  і  Масарик  домовились
про  те,  що  закарпатські  українці  приєднаються  до  Чехо¬
словацької  республіки  як  автономна  область,  яка  матиме
свого  губернатора,  сейм,  свою  адміністрацію  і  свої  суди.
Про  цю  домовленість  Масарик  і  Жаткович  інформували
президента  Вільсона.  І  лише  після  цього  вільсонівський
гнів  спав,  і  він  відповів  Жатковичу  телеграмою:
 «Білий  Дім,  Вашінгтон.  19  листопада  1918  року.  Ша¬
новний  пане  Жаткович!  Дякую  вам  за  лист  від  15  листо¬
пада.  Питання,  про  які  ви  повідомляєте  в  ньому,  дуже
мене  зацікавили.  Радуюсь  з  вами  успіхові,  який  зробили
 32

ви  на  шляху  до  кращого  майбутнього.  Сердечно  вам  від¬
даний  Вудро  Вільсон»1).
 Після  цього,  після  такої  інтермедії  агенти  ВІльсона  —
Жаткович  і  Гардош  —  з  портфелями,  набитими  такого
роду  документами,  що  ніби  стверджували  «одностай¬
ність»  і  «згоду»  американських  русинів  в  питанні  приєд¬
нання  Закарпаття  до  Чехословаччини,  13  лютого  1919  р.
виїхали  в  Європу,  щоб  піднести  їх  мирній  конференції  в
Парижі.  Тут  обидва  агенти  одержали  вичерпні  інструкції
і,  .після  зустрічі  з  полковником  Хаусем  (особистим  сек¬
ретарем  ВІльсона)  і  аудієнції  у  Тардьє  —  голови  10-
членної  комісії  на  конференції,  виїхали  в  Закарпаття.
 Тим  часом  диктатори  Закарпатської  України  —  Еннок
і  Паркер  —  не  спали,  а  готували  інтервенцію  проти  ра¬
дянського  ладу  в  Закарпатті,  намагаючись  очистити  те¬
риторію  від  «більшовизму».  Поки  велась  війна  на  За¬
карпатті  Жаткович  і  Гардош  відсиджувались  в  Празі.  І
лише  після  того,  як  вся  територія  була  окупована,  агенти
виїхали  в  Ужгород.  Жаткович  і  Гардош  під  крилом  Ен-
нока  розгорнули  шалену  діяльність,  направлену  на  швид¬
ше  оформлення  приєднання  Закарпаття  до  Чехословаччи¬
ни.  Прибравши  під  свій  контроль  «народні  ради»  —
Хустську  і  Ужгородську,  —  вони  зробили  їх  своїм  слух¬
няним  знаряддям  і  легко  добилися  одноголосного  схва¬
лення  приєднання  Закарпатського  краю  до  буржуазної
Чехословаччини.
 В  Ужгороді  Жаткович  і  Гардош,  спираючись  на  вій¬
ська  окупантів,  з  великим  старанням  взялися  за  виконан¬
ня  директив  ВІльсона  і  Антанти.  Домовившись  з  генера¬
лом  Енноком  і  полковником  Паркером,  Жаткович  скли¬
кає  8  травня  1919  р.  в  Ужгороді  «з’їзд»  представників
«народних  рад»  —  Хустської  і  Ужгородської.
 Для  скликання  такого  «з’їзду»  не  було  ніяких  пере¬
шкод.  Еннок  міг  тільки  кивнути  пальцем  й  всі  уніатські
попи  та  продажна  українська  буржуазія  появлялись  в
Ужгороді.  Серед  «делегатів»  цього  з’їзду,  як  відомо,  не
було  жодного  представника  робітників  і  трудящих  селян.
Як  і  передбачали  Еннок  і  Жаткович,  з’їзд  кількох  «народ¬
них  рад»  одноголосно,  без  дебатів,  схвалив  плани  ВІльсона
 Ч  Закарпатський  облдержархів.
 З 	М.  Климпотюк
 33

щодо  Закарпаття.  Ніхто  з  «делегатів»  з’їзду  не  був  «про¬
ти»,  тим  більше,  що  будинок  Жупанської  управи,  в  якому
відбувався  з’їзд,  був  оточений  військовою  вартою.  При
такому  аргументі,  як  військо,  в  делегатів  відпала  всяка
охота  голосувати  «проти».  На  цьому  з’їзді  відбулось  і
формальне  об’єднання  кількох  «народних  рад»  в  одну
«Центральну  руську  національну  раду»,  яка  згодом  зо¬
всім  розпалась.
 Рішення  «ЦРНР»  про  схвалення  планів  Вільсона  і
Масарика  щодо  Закарпаття  було  негайно  переслано  спе¬
ціальною  делегацією  в  Прагу,  а  потім  і  в  Париж  на  мир¬
ну  конференцію,  яка  10  вересня  1919  р.  і  затвердила
його.  Легенда,  яку  поширювали  чехословацькі  політикани,
про  те,  ніби  населення  цього  краю  добровільно  забажало
приєднатися  до  Чехословаччини,  є  найогидніша,  найобур-
ливіша  фальсифікація  історії,  яка  потрібна  була  імпе¬
ріалістам  для  прикриття  своїх  кривавих  злодіянь,  вчи¬
нених  над  трудящими  масами  Закарпаття  під  час  інтер¬
венції  і  окупації  Закарпаття.
 «Народи,  які  живуть  на  північно-східній  частині  Кар¬
пат,  яку  уряди  неправильно  називають  «Підкарпатська
Русь»,  приєднано  до  Чехословаччини  обманним  шляхом...
Так  звані  народні  ради  американських  русинів,  як  також
і  народні  ради  Ужгородська  і  Хустська,  будучи  інспіро¬
вані  деякими  державами  і  чехословацькою  дипломатією,
не  були  на  це  (приєднання  —  пояси.  М.  К)  уповнова¬
жені...  З  цього  бачимо,  що  народ  Закарпаття  не  приєд¬
нався  добровільно  до  Чехословацької  республіки»1).
 Причини,  які  змусили  Антанту  і  Вільсона  поспішати  з
питанням  про  включення  Закарпатської  України  до  скла¬
ду  буржуазної  Чехословаччини,  крім  всього  іншого,  по¬
лягали  і  в  тому,  що:
 «На  сході  і  над  Дунаєм  (в  Угорщині  —  пояснення
М.  К.)  горів  вогонь  соціальної  революції...  А  коли  Буда¬
пешт  став  червоним,  наші  «патріоти»  почули  в  собі
«слов’янську»  кров  і  почали  шукати  собі  інших  богів,  а
голос  широких  мас  був  за  Україну.  Але  цього  пани  боя¬
лись,  бо  наддніпрянська  Україна  теж  була  червоною...  І
тому-то  їм  (українським  буржуазним  націоналістам  —
 Ч  «Карпатська  правда»  №  25  від  19  червня  1927.

пояснення  М.  К.)  була  вигідна  комбінація  з  новоформую-
чою  буржуазною  Чехословацькою  республікою»2).
 В  той  час,  як  народні  маси  Закарпаття  рвалися  на
Схід,  до  Радянського  Союзу,  до  вождів  Леніна  і  Сталіна,
українська  буржуазія  в  один  голос,  в  угоду  Вільсону,
Клемансо  і  Ллойд-Джорджу,  зраджуючи  свій  народ,  рва¬
лася  на  Захід,  щоб  врятувати  себе  і  своє  панування  від
гніву  народного.  Ця  комбінація  їй  вигідна  була  тому,  що
лише  з  допомогою  іноземних  окупантів  вона  могла  втри¬
мати  своє  панування  над  закарпатськими  трудящими.
Так  Закарпатська  Україна,  всупереч  волі  трудящих,  з
легкої  руки  антантівських  імперіалістів,  потрапила  в  нове
ярмо.  Це  сталося  10  вересня  1919  р.,  коли  Ацтанта
скріпила  це  приєднання  спеціальним  договором,  укладе¬
ним  між  Антантою  і  Чехословаччиною  в  місті  Сен-Жер-
мен,  у  Франції.
 Ставши  «законним»  володарем  Закарпаття,  чехосло¬
вацька  буржуазія  зразу  ж  пішла  по  слідах  австро-угор-
ських  окупантів,  розпочала  небачене  в  історії  пограбу¬
вання  народних  мас  і  денаціоналізацію  закарпатських
українців.  На  перших  порах  чехословацький  уряд  обіцяв
надати  «Підкарпатській  Русі»  найширшу  автономію,  але
цього  не  сталося  на  протязі  всіх  двадцяти  років  пануван¬
ня  чеської  буржуазії  на  Закарпатті.  Чехословацька  бур¬
жуазія  обіцяла  розгорнути  широке  промислове  будів¬
ництво  в  Закарпатті,  але  цього  не  сталося  на  протязі
двадцяти  років  панування  її  в  краю.  Вона  будувала  лише
тюрми,  котеджі  для  адміністративного  персоналу,  чеські
школи.  Чехословацька  буржуазія  обіцяла  провести  зе¬
мельну  реформу,  але  цього  не  сталося  на  протязі  двад¬
цяти  років.  Вона  продала  закарпатську  землю  з  лісами
іноземним  капіталістам,  а  безземельних  і  малоземельних
хліборобів  Закарпаття  залишила  без  засобів  на  існу¬
вання.
 Багато  дечого  обіцяла  чехословацька  буржуазія  на
перших  порах.  З  цих  обіцянок  вона  не  виконала  ні  одної.
В  промисловості  настав  застій  із-за  конкуренції  чесь¬
ко-німецької  промисловості.  На  заводах  і  фабриках  За¬
карпаття  капіталісти  провели  звільнення  робітників.  В
сільському  господарстві  настала  повна  деградація.  В  се-
 2)  «Карпатська  правда»  №  15  від  15  вересня  1929.
 з*
 35

лах  і  в  містах  Закарпаття  посилився  голод.  Трудящі  маси
були  позбавлені  найелементарніших  політичних  і  націо¬
нальних  прав,  навіть  тих,  які  несла  на  своїх  прапорах  че¬
хословацька  буржуазія,  високомірно  проголошуючи  демо¬
кратію  і  рівноправність.
 Місцева  українська  буржуазія  теж  зазнавала  ущіль¬
нення  прав  від  пануючої  чеської  буржуазії.  Чеські  капі¬
талісти  і  фабриканти  не  бажали  ділитися  своєю  добичею-
з  українською  буржуазією.  Тому-то  «керівники»  україн¬
ських  буржуазних  партій  розпочали  «боротьбу»  за  здій¬
снення  «автономії  Підкарпатської  Русі».  Комуністична
партія  відкидала  лозунг  буржуазної  автономії,  бо  така
автономія  була  потрібна  українській  буржуазії  для  здій¬
снення  £воїх  класових  домагань.  Комуністи  вели  боротьбу
і  піднімали  трудящих  за  возз’єднання  Закарпатської  Ук¬
раїни  з  Радянською  Україною.  Це  був  основний,  цен¬
тральний  лозунг  політики  комуністичної  партії,  який  пра¬
вильно  вирішував  і  соціальні  і  національні  питання  трудя¬
щих  мас  Закарпаття.  В  «Маніфесті  до  трудящих  Закар¬
патської  України»  комуністи  вимагали:
 «Тутешнє  населення  терпить,  немає  праці,  вмирає
промисловість...  Кожний  народ  має  право  на  самовизна¬
чення  аж  до  відокремлення,  значить,  ми  маємо  право
рішати  про  те,  куди  бажаємо  приєднатися.  Це  право  ми,
використаємо  в  свій  час.  Ми,  українці,  роздріблені  на  чо¬
тири  частини,  хочемо  возз’єднатися  з  нашими  україн¬
ськими  братами  в  Союзі  Радянських  Республік»1).
 Імперіалістична  політика  чехословацької  буржуазії,
яка  велась  на  Закарпатті  під  лозунгом:  «діли  і  пануй»,
ще  краще  відкрила  очі  трудящим  на  суть  буржуазної
«демократії».  Трудящі  маси  все  більше  переходили  на
сторону  тих,  хто  боровся  за  справжнє  життя,  за  справ¬
жню  волю,  за  соціальне  і  національне  визволення.  Вони
вірили,  що  тільки  комуністична  партія  зможе  визволити,
їх  з  капіталістичного  рабства,  що  лише  компартія  доведе
справу  возз’єднання  до  переможного  кінця.
 Багато  наобіцявши,  чехословацька  буржуазія  відмо¬
вилась  представити  «автономні  права»  закарпатцям^
мотивуючи  це  тим,  що  закарпатці  —  відсталий  народ,
 Ч  «Виборчий  маніфест  КПЧ  до  трудящих  Закарпатської  Украї¬
ни»,  Ужгород,  1925,  ст.  19.
 36

що  вони  не  зуміють  правильно  використати  демокра¬
тичні  свободи  і  тому  подібне.  Це  була  не  нова  «теорія».
Чеські  пани  витягнули  її  із  арсеналу  австро-угорських
окупантів,  які  теж  доводили,  що  закарпатські  русини  «не¬
зрілі»  до  нормативів  і  досягнень  людського  суспільства.
Цю  наклепницьку  «теорію»  твердила  навіть  українська
національна  буржуазія,  дібравшись  до  чехословацького
урядового  корита.  Чехословацькі  окупанти  почали  наслі¬
дувати  своїх  австро-угорських  попередників  і  в  так  зва¬
ному  «мовному  питанні»,  яке  зводилося  до  розпалювання
національної  ворожнечі  між  «російським»  і  «україн¬
ським»  таборами  на  Закарпатті,  що  полегшувало  прово¬
дити  чехізацію  корінного  населення.
 Комуністична  партія,  ведучи  непохитну  боротьбу  про¬
ти  капіталістичного  режиму,  разом  з  тим,  викривала
зрадницьку  політику  української  буржуазії,  яка  стала
на  службу  чеського  і  міжнародного  імперіалізму.  В  своїх
газетах  компартія  часто  писала:
 «І  так,  наші  трудящі  можуть  довідатися  з  попівської
«Свободи»,  що  волошини,  бращайки,  бачинські  і  фенци-
ки  ходили  до  Праги  просити  від  чеських  панів  грошей.
А  що  сказали  чеські  пани?  Сказали  —  добре,  коли  ви
русофіли  і  українофіли,  об’єднаєтесь  в  один  фронт  про¬
ти  революційного  руху  трудящих,  спільно  будете  підпи¬
рати  політику  чеської  буржуазії  на  Закарпатті,  тоді  гро¬
шей  дістанете.
 Бращайки  і  волошини  недовго  вагались.  Зараз  про¬
голосили,  що  з  їх  боку  нема  жодних  важних  перешкод  до
об’єднання.  На  доказ  цього  твердження  зразу  стали  пи¬
сати  «русин»,  «руський»,  «малоруський»,  а  слова  «укра¬
їнець»,  «український»  замкнули  в  скобки.  Словом,  на  на¬
каз  чеських  панів  переходять  з  «українства»  на  «русин-
ство».
 Ну,  а  кому  потрібне  «русинство»?  Ясно,  що  чеські  ім¬
періалісти  хочуть  тутешнє  українське  населення  відмежу¬
вати  від  його  природного  пня,  щоб  могли  швидше  зчехі-
зувати  його.  В  «Подкарпатських  гласах»  (урядова  газета
чеських  окупантів  в  Закарпатті  —  пояснення  М.  К-)  вже
не  раз  писали,  що  «русини»  своєю  говіркою  і  національ¬
ним  характером  ближче  стоять  до  чехів,  ніж  до  україн-
 37

ців  і  великоросіян.  «Русин»  є  тільки  для  того,  щоб  трохи'
пізніше  зробити  з  нього  «чехословака».  І  волошини,  і
бращайки,  а  також  бачинські,  щерецькі  та  фенцики,  які
розпинаються  за  національну  свободу,  цю  політику
чеських  імперіалістів  обома  руками  підпирають.  Вони  за
гроші  чеських  панів  готові  обманювати  трудяще  насе¬
лення  і  «русинством».  Вони  пробують  витворити  буржу¬
азний  фашистський  блок,  щоб  могли  впровадити  відкри¬
ту  фашистську  диктатуру  проти  трудящих».1)
 І  так,  закарпатські  українці  «стоять  ближче  до  че¬
хів»,  ніж  до  російського  народу,  і  так,  закарпатці  «не  до¬
росли  до  рівня  світової  цивілізації»  —  все  що  завгодно,
.наклепи,  фальсифікація,  все  було  пущено  буржуазними
ідеологами  в  хід,  щоб  прикрити  хоч  будь-яким  лахміт¬
тям  свою  колонізаторську  політику,  щоб  утримати  Закар¬
паття  в  рамках  буржуазної  Чехословаччини,  змусити
закарпатських  українців  піти  по  шляху  денаціоналізації.
 Всупереч  цим  «теоріям»  «відсталості»  закарпатців,
«близості  своєю  говіркою  і  національним  характером
до  чехів»,  трудове  населення  Закарпаття  знайшло  свій
єдино  правильний  шлях  —  абсолютна  більшість  його
свідомо  стала  під  прапор  компартії,  яка  продовжувала
послідовну  боротьбу  за  возз’єднання  з  Радянською  Укра¬
їною.  Про  це  свідчить  хоча  би  факт  виборів  до  чехосло¬
вацького  парламенту  в  1924  році,  коли  за  комуністичну
партію  голосувало  (тільки  на  Закарпатті)  100  242  вибор¬
ців,  що  становить  40  процентів  із  загальної  кількості  всіх
виборців.
 Соціально-економічний  лад,  який  був  на  Закарпатті  в
період  чехословацького  режиму,  поставив  переважну  біль¬
шість  населення  поза  економічним,  соціальним  і  куль
турним  життям  суспільства.  Слабо  розвинена  промисло¬
вість,  яка  була  в  руках  іноземного  фінансового  капіта¬
лу,  фактично  служила  для  розвитку  і  постачання  фаб¬
рикатами  чужої  промисловості,  служила  придатком,  бу¬
ла  залежна  від  примх  європейського  ринку.  Наприклад,
хімікати,  що  вироблялись  на  лісохімічних  заводах  Закар¬
паття,  вивозились  на  австрійські,  німецькі  і  французькі
 Ц  «Голос  життя»  №  11  від  18  листопада  1934.  (Ця  газетз-
видавалась  компартією  для  трудящих  селян).

хімічні  заводи,  де  дальше  перероблювались  на  продук¬
ти,  які  після  частково  повертались  на  закарпатський  ри¬
нок.  Сіль,  яку  добували  в  Солотвині,  транспортували  на
соляні  млини  в  місто  Оломоуц,  де  її  перемелювали,  а
звідти  знову  транспортували  на  закарпатський  ринок.
 Переважна  більшість  сільського  населення  була  без¬
земельна,  на  селі  ще  панували  напівфеодальні  відноси¬
ни,  які  призводили  сільське  населення  до  постійного  го¬
лоду  і  злиднів,  в  той  час,  як  мала  купка  чеських,  австро
угорських  і  українських  поміщиків  володіла  незмірними
площами  лісів  і  земель.  Лісні  масиви  оточували  з  усіх
боків  закарпатські  села,  що  розляглися  біля  річок,  і  ці
ліси  не  були  власністю  народу.  —  а  світових  пройдисвітів,
грабіжницьких  банд  з  великої  дороги  —  Шенборна,  Те-
лекі,  Котза,  Перені  та  багатьох  інших.
 Закарпатські  ліси  були  ласим  шматком  для  акул  Аме¬
рики  і  Європи.  Для  експлуатації  їх,  для  викачування  при¬
бутків  в  Закарпатті  створювалися  банки  і  всякі  капіталі¬
стичні  акціонерні  товариства.  Закарпатська  і  чехосло
вацька  буржуазія  пішла  на  торг  з  міжнародними  капі¬
талістами,  яким  продали  величезні  природні  багатства,
зокрема  ліси.  Починаючи  з  1920 	р.,  іноземний  фінан¬
 совий  капітал  запустив  глибоке  коріння  в  економіку
краю.
 В  1920  р.  в  Ужгороді  американці  організували  так
званий  «Підкарпатський  банк»  з  акційним  капіталом  в
5  мільйонів  крон,  60  процентів  якого  було  американським.
Ініціаторами  створення  банку  були  американські  бізнес¬
мени  з  Пітсбургу,  а  акціонерами  його  —  Волошин,  Гра¬
бар  і  Ганчин.  «Підкарпатський  банк»  фактично  був  філі¬
алом  пітсбурзького  банку  «Американ  форейнг  ексчендж
бенк  оф  Пітсбург».  На  початку  свого  існування  «Підкар¬
патський  банк»  з  США  одержав  біля  півтора  мільйона
крон.  Цю  суму  банк  мав  право  використати  тільки  з
дозволу  американських  банкирів.  Як  виявилось  згодом,
ці  гроші  предназначені  були  для  фінансування  проаме-
риканських  партій  і  газет  на  Закарпатті,  а  також  на  фі¬
нансування  білогвардійців  та  на  підготовку  агентів  для
підривної  роботи  на  території  СРСР.  Суми  на  такі  цілі
постійно  поповнювалися  в  «Підкарпатському  банку»,  в  за¬
лежності  від  того,  скільки  розходувалося  цих  сум.  Неда¬
ремно  формальним  заступником  директора  «Підкарпат¬

ського  банку»  був  Михайло  Ганчин  —  шпигун  США  і
активний  помічник  Г.  Жатковича.
 «Підкарпатський  банк»  контролював  ряд  підприємств
Закарпаття,  що  вже  перебували  в  кишені  американських
капіталістів,  і,  зокрема  підприємства  лісової  промисло¬
вості.  Бізнесмени  з  американського  товариства  «Сое-
динение»  (попівсько-фашистська  організація  в  США)
очолювана  С.  Стевенсом,  мріяли  про  те,  щоб  капітал
«Підкарпатського  банку»  вдесятирився,  щоб  з  його  допо¬
могою  захопити  в  свої  руки  всю  економіку  Закарпатської
України.
 «Скажімо  —  адже  жі  невелика  сума  125  000  доларів?
Так,  невелика  сума,  що  на  одного  американського  руси¬
на  не  впав  би  пересічно  ані  один  долар,  і  за  цю  суму
могли  б  ми  закупити  10  мільйонів  чехословацьких  крон.
Коли  б  домашні  бачили,  що  ми,  американці,  не  боїмося
таку  суму  скласти,  то  і  вони  б  склали,  скажімо,  половину
цієї  суми.  І  ми  мали  би  капітал  в  15  мільйонів!  Директо¬
ри  домашнього  «Підкарпатського  банку»  пишуть,  що  їх
капітал  в  5  мільйонів  малий,  і  коли  б  в  20  разів  його
збільшити,  то  могли  б  вкласти  в  торгівлю,  яка  принесла
б  користь.  А  свобода,  сила  і  багатство  того,  хто  має  в
руках  гроші,  торгівлю  і  промисловість».1)
 В  1932  р.,  рівно  через  12  років,  капітал  «Підкар¬
патського  банку»  вже  становив  50  мільйонів  крон,  награ¬
бованих  в  трудящих,  «зароблених»  на  спекуляції  лісами
та  на  продажі  народного  майна.  Скільки  акціонери  «Під¬
карпатського  банку»  —  Волошин,  Бращайки,  Ганчин  та
інші  —  загнали  в  могилу  трудящих  селян,  продали  їх
землю,  хатчину  з  молотка  за  борги,  зроблені  в  тому  ж
«Підкарпатському  банку»,  важко  підрахувати.  їх  тися¬
чі  і  тисячі.
 Іноземні  капіталісти,  споглядаючи  на  лісні  багатства
краю,  тільки  потирали  руки:  тож  які  багатства  лежать
мертвим  капіталом!
 Прибрання  їх  до  рук  почалося  з  земельної  реформи.
Коли  революційна  боротьба  народних  мас  Чехословаччи-
ни  була  на  піднесенні,  буржуазія  пішла  на  деякі  уступки
трудящим.  Вона  схвалила  так  званий  закон  про  проведен¬
ня  земельної  реформи,  який  мав  дати  землю  тим,  хто  на
 9  Календар  «Соединение»,  СІПА,  1921,  ст.  232—234.
 40

ній  працює.  В  бурхливий  1919  р.  вона  частково  утолила
голод  селянства  на  землю,  але  тільки  в  чехословацьких
областях.  Це  був  маневр,  розрахований  на  врятування
капіталістичного  режиму,  який  хитався.  Земельна  рефор¬
ма,  як  висловився  чехословацький  консул  в  Парижі,  «не
дала  проникнути  більшовицькій  революції  до  Західної
Європи  і  врятувала  Західну  Європу  від  більшовизму»1).
 В  Закарпатті  ж  земельна  реформа  в  1919  р.  про¬
ведена  не  була.  Чехословацький  уряд  відклав  її  проведен¬
ня  на  невизначений  час.  За  планом  чехословацького  уря¬
ду  на  Закарпатті  під  так  званий  «заборовий  закон»  про
земельну  реформу  мало  потрапити  біля  230  000  гек¬
тарів,  в  тому  ж  числі  орної  землі  53  000  гектарів.  Від
графа  Шенборна  забиралось  близько  130  000  гектарів,
в  тому  числі  110  000  гектарів  лісів.  Від  угорського  гра¬
фа  Телекі  забиралось  20  000  гектарів  землі  і  т.  д.
 За  певне  відшкодування  чехословацький  уряд  забрав
від  цих  поміщиків  землі  і  ліси,  які  перейшли  в  фонд  так
званого  «Земельного  уряду»  в  Празі.  А  кому  ж  дісталися
ці  землі  і  ліси?  Тим.  же  поміщикам  та  графам,  але  трохи
пізніше,  коли  в  середині  країни  «настали  більш  нормаль¬
ні  політичні  відносини».  Закарпатський  селянин,  як  був
безземельним  і  малоземельним,  так  і  лишився  ним.  Земель¬
на  реформа  в  арсеналі  аграрно-фашистської  реакції  була
якоюсь  «фата  моргана»,  якою  обманювали  народ,  осо¬
бливо  тоді,  коли  мали  відбуватися  вибори.  Правда,  з  зе¬
мельної  реформи  мали  користь  і  поодинокі  «селяни»  типу
Волошина,  Бескіда  і  т.  д.  Ось,  що  писала  комуністична
газета  «Голос  життя»:
 «Із  земельною  реформою  в  нас  аграрники  приходили
перед  кожними  виборами  на  села  і,  обіцяючи  землю,  здо¬
бували  селянські  голоси.  Наводимо  тут  імена  тих  «бід¬
них»  селян,  що  одержали  землю,  а  саме:  1.  «Латориця»
—  одержала  232  132  катастральних  угрів2)  з  маєтку  Шен¬
борна,  2.  губернатор  Бескід  одержав  2  000  катастраль¬
них  угрів  решткового  маєтку,  3.  отець  Волошин  —1  міль-
йоновий  маєток,  Бращайко  теж  і  т.'  д.»3)
 х)  «Голос  життя»  №  7  від  10  квітня  1931.
 2) 	Катастральний  угор  —  0,57  га.
 3) 	«Голос  життя»  №  7  від  10  квітня  1931.
 41

Так  звана  земельна  реформа  не  дала  трудящим  За
карпаття  ніякої  землі.  Вона  не  лише  створила  нову  аг¬
рарну  буржуазію  на  селі,  але  залишила  недоторканими
маєтки  старих  крупних  землевласників.  В  Севлюському
окрузі,  наприклад,  як  було  14  крупних  землевласників,
так  і  залишилося,  як  володіли  вони  10  тисячами  уграми
землі  до  реформи,  так  і  володіли  нею  після  земельної
реформи.
 Чехословацькі  пануючі  кола,  вторгувавшись  з  міжна¬
родним  капіталом,  продали  землі  і  ліси  Закарпаття  іно¬
земним  капіталістам  за  безцінок.  Колишні  маєтки  Шен-
борна,  з  його  згоди,  продано  франко-швейцарським  і
американським  капіталістам  за  35  мільйонів  крон  —
маєток,  який  коштував  біля  півмільярда  крон!  Маєток
графа  Телекі  був  проданий  англійським  спекулянтам  за
18  мільйонів  крон.  І  все  це  зроблено  тоді,  коли  основна
маса  трудящих  селян  переносила  нечуваний  голод  на
землю.
 «На  маєтках  Шенборна  почало  хазяйнувати  франко-
швейцарське  товариство  «Латориця»...  Державний  зе¬
мельний  уряд  в  Празі  і  вирішив  земельну  реформу  на
шенборнських  маєтках  таким  чином,  що  весь  крупний
маєток,  що  коштує  400  мільйонів,  до  складу  якого  вхо¬
дить  велике  багатство  шпилькових  і  лиственних  лісів,
великі  земельні  багатства  (вугілля,  нафта,  мінеральні
джерела),  був  проданий  знову  ж  таки  французькій'фір¬
мі  «Латориця»  за  35  мільйонів  чехословацьких  крон»1).
 Між  іншим,  граф  Шенборн  від  такого  торгу  зовсім
не  пострадав.  Не  пострадав  він  і  від  того,  що  від  нього
«відібрано»  було  його  маєтки.  Одним  з  акціонерів  «Ла-
ториці»  був  і  Шенборн.  Він  тримав  в  своїх  руках  вели¬
кий  пакет  її  акцій.  За  зеленим  столом  рядом  з  капіта¬
лістом  Біньон  сидів  і  Шенборн,  фінансисти  Стеффен,
Кнейтль  і  американські  бізнесмени.  Шенборн  за  вируче¬
ні  мільйони  мав  намір  купити  в  Бразілії  інші  маєтки  —
цілі  латифундії,  надіючись,  що  туди  революція  не  дійде.
 «Аграрники  довго  обдурювали  селян  надією  на  зе¬
мельну  реформу.  І  в  той  час,  коли  вони  розповідали  бід¬
ним  селянам  казки  про  земельну  реформу,  продавали  ці
маєтки  англійським  монахам  з  острова  Мальта  за  18
	 	%
 г)  «Карпатська  правда»  №  2  від  16  червня  1929.
 42

мільйонів  чехословацьких  крон.  Таким  чином,  аграрники
продали  маєток  Телекі  мальтійському  ордену  так  же,  як
і  маєтки  Шенборна  продали  франко-швейцарським  капі¬
талістам»1).
 На  маєтках  Шенборна  і  Телекі  чеські  капіталісти  за¬
робили  біля  370  мільйонів  крон.  Ця  афера  з  продажею
маєтків  іноземним  капіталістам  призвела  до  розколу  в
аграрно-соціалістичній  коаліції  в  уряді.  Пани-аграрники
посварилися  між  собою,  бо  не  поділилися  награбовани¬
ми  грішми.  Під  час  продажі  маєтків  Телекі  «Мальтій¬
ським  лицарям»  посередничали  польсько-австрійський
банк,  князь  Ліхтенштейн  з  Австрії  і  нафтопромисловець
з  Борислава  Пеллер.  Ці  міжнародні  акули  вимагали  від
аграрників  за  посередництво  7  мільйонів  крон,  а  закар¬
патський  поміщик  Галас,  який  теж  активно  посередни-
чав,  вимагав  для  себе  2,5  мільйона  крон.  А  коли  аграр-
ницькі  спекулянти  відмовились  заплатити  таку  суму,
справа  дійшла  до  міжнародного  суду.  З  приводу  цього
скандалу  газета  «Карпатська  правда»  писала:
 «Можемо  собі  уявити,  які  заробітки  є  в  тому  ділі,
коли  за  саме  ж  посередництво  жадають  7  мільйонів
крон.  На  довжанських  маєтках  (біля  села  Довге  —  по¬
яснення  М.  К.)  вже  хазяйнують  уповноважені  нового
власника  —  «Мальтійських  лицарів»2).
 Так  була  розіграна  комедія  з  так  званою  земельною
реформою.  Вона  принесла  буржуазним  грабіжникам,  в
тому  числі  і  українській  буржуазії,  незліченні  багатства.
З  цього  часу  і  почалося  посилене  хижацьке  пограбуван¬
ня  закарпатських  лісів.  Починаючи  з  1919  і  кінчаючи  ж
1936  роком  міжнародні  капіталісти  винищили  понад  180
тисяч  гектарів  лісів  і  вивезли  за  межі  Закарпаття  біля
25  мільйонів  кубометрів  деревини,  пиломатеріалів  тощо.
Женевський  капіталіст  Ернест  Стеффен,  що  став  дирек¬
тором  «Латориці»,  пізніше  реорганізував  її  на  більш  ши¬
рокій  основі  з  тим,  щоб  збільшити  обсяг  експлуатації.
Після  цього  закарпатські  ліси  і  лісоматеріали  експорту¬
валися  в  Голландію,  Англію,  Німеччину,  Іспанію  і  на¬
віть  в  Північну  Африку.
 х)  «Карпатська  правда»  №  2  від  16  червня  1929.
,2)  «Карпатська  правда»  №  10  від  серпня  1929.
 43*

Ці  факти  свідчать  про  те,  що  як  чехословацька,  так
і  українська  буржуазія,  разом  з  міжнародним  капіталом
грабували  природні  багатства,  експлуатували  трудящі
маси  Закарпатської  України,  наживаючи  на  цьому
астрономічні  бариші.  Про  роль  української  буржуазії  в
торгах  і  політичних  спекуляціях  Закарпаттям  найкраще
говорить  стаття  газети  «Карпатська  правда»  від  17  трав¬
ня  1936  року:
 «Наша  буржуазія  була  і  є  зрадником  свого  народу.
По-перше,  домашня  буржуазія  —  ці  фенцики,  бродії,
фельдеші,  бачинські,  волошини  —  до  1919  року  видава¬
ли  себе  за  мадьярських  патріотів,  допомагали  мадьяр-
с.ьким  магнатам  мадьяризувати  і  поневолювати  трудящий
народ.
 По-друге,  в  1919  році,  коли  наш  трудящий  народ  вів
боротьбу  за  свою  волю,  «наша»  домашня  буржуазія  по¬
силала  своїх  представників  до  Будапешту,  до  Варшави,
до  Парижу,  до  Праги,  кликала  іноземні  імперіалістичні
армії,  щоб  придушити  визвольний  рух  трудящого  народу
цього  краю.
 По-третє,  тепер,  коли  загрожує  нашому  краю  і  на¬
шому  народові  небезпека  з  боку  хортіїв,  піл  судчиків
та  їх  чехословацьких  помічників,  знову  ці  зрадники  сво¬
го  народу  продаються  на  службу  чеського  і  закордон¬
ного  фашизму».
 Продажність  української  буржуазії  використовували
американські  імперіалісти,  використали  угорські  найман¬
ці  гітлерівських  фашистських  загарбників,  використав
цю  продажність  і  Гітлер  для  здійснення  своїх  агресив¬
них  цілей.  Історія  закарпатських  буржуазних  націоналіс¬
тів  —  це  історія  постійних  зрад,  прислужництва  і  плазу¬
вання  перед  іноземними  капіталістами.  З  рядів  україн¬
ської  буржуазії  іноземні  агенти  вербували  своїх  шпигу¬
нів.  Вони  були  найбезсоромнішими  кадровими  агентами,
на  яких  опирались  як  США,  так  і  Англія,  гітлерівська
Німеччина  і  панська  Польща.
 Імперіалісти  відводили  території  Закарпаття  роль
плацдарма  для  нападу  на  СРСР.  Вони  перевели  зразу  ж
після  окупації  Закарпаття  промисловість  на  воєнні  рейки.
Заводами  і  фабриками  керувала  військова  адміністрація
через  американських  і  французьких  офіцерів.  На  всіх  від-
 ■44

повідальних  постах  державної  адміністрації  окупованого-
Закарпаття,  як  відомо,  теж  сиділи  офіцери  іноземних  ар¬
мій.  Вся  територія  була  перетворена  окупантами  на  вели¬
чезний  концентраційний  табір.  Скаженими  темпами  пра¬
цювали  військові  заводи  Чехословаччини.  Все  було  під¬
порядковане  підготовці  нової  інтервенції  проти  Радянської,
Росії.  На  залізничних  магістралях  і  комунікаційних  спору¬
дах  були  поставлені  військові  гарнізони  з  окупантів  і
петлюрівських  недобитків,  якими  командували  американ¬
ські,  французькі  та  італійські  офіцери.  На  початку  1920
року  з  США  до  Чехословаччини  прибуло  пароходом  «Ро-
шанбо»  800  «туристів»  —  штабних  офіцерів  американ¬
ської  армії,  всяких  радників  і  шпигунів.  Вони  швидко
розповзлися  по  свій  Чехословаччині,  заповнюючи  поруч
з  французькими  офіцерами  всі  штаби  чехословацької  ар¬
мії,  стали  «радниками»  в  справах  промисловості,  що  ак¬
тивно  працювала  на  інтервенцію.  Крім  цього,  на  терито¬
рії  Чехословаччини  в  повному  озброєнні  перебувало
120  000  білогвардійців,  в  тім  числі  тільки  на  Закарпатті
20  000  бандитів  Петлюри  і  Петрушевича,  на  яких  чехо¬
словацький  уряд  щороку  витрачав  понад  60  мільйонів
крон,  в  той  час,  як  трудящі  маси  переживали  страхітли¬
вий  голод.  Для  утримання  цієї  армії  США,  Англія  і
Франція  надали  Чехословаччині  величезні  кредити.
 Білогвардійців  —  цих  покидьків  людства  —  утриму¬
вали  в  Чехословаччині  імперіалісти,  як  армію,  для  того,
щоб  в  першу-ліпшу  мить  кинути  їх  проти  Радянської  Ро¬
сії.  Білогвардійських  головорізів  навчали  французькі  і
американські  офіцери,  сколочували  з  них  терористичні
групи  і  перекидали  їх  на  територію  СРСР.  Ось  що  писа¬
ла  одна  українська  контрреволюційна  газета:
 «...  з  другого  боку  російські  старшини  за  час  свого
перебування  в  Чехословаччині  зуміли  себе  показати  в  на¬
лежному  напрямі.  Замітно  є  те,  що  англійці  прирекли
їм  допомогу  і  кредит  на  формування  загону  в  100  тисяч
чоловік».1)
 Інша  українська  емігрантська  газета  «Бюлетень»,  яка
виходила  недовго  в  Празі,  в  1922  р.  більш  відвертіше
писала:  «Цілі  штаби  контррозвідників,  жандармів,  шпи-
 Ч  «Воля»  №  4  від  24  січня  1920,  Відень.  (Укр.  контрреволюційна
газета).
 45

гунів  годувалися  під  крилом  чеської  буржуазії.  Більшість
емігрантів  (українських  і  російських  —  пояснення  М.  К.)
втягнено  так  чи  інакше  в  контрреволюційні  заколоти  і
плани  проти  Радянської  України.  У  Відні  і  в  Празі  ор¬
ганізовуються  всякі  повстанські  штаби,  всякі  розвідні
відділи.  І  по  всій  лінії  йде  братання  з  істинно  російськи¬
ми,  німецькими  і  мадьярськими  монархістами».1)
 Таким  чином,  вся  територія  Чехословаччини  була  пе¬
ретворена  імперіалістами,  при  активній  допомозі  і  участі
правлячих  кіл  Чехословацької  республіки,  на  військовий
табір,  де  інтервенти  готували  свої  армії  для  нападу  проти
Радянської  Росії.  Чехословацький  уряд  надавав  імперіа¬
лістам  всякі  пільги,  передав  їм  в  повне  розпорядження
військові  заводи,  весь  транспорт  і  навіть  свою  армію.
 В  квітні  1920  р.  польська  армія,  озброєна  і  оснаще¬
на  американо-англійськими  імперіалістами,  вдерлася  на
територію  Радянської  України.  З  півдня  почав  одноразо¬
во  наступ  чорний  барон  Врангель.  Ще  напередодні  поль¬
сько-радянської  війни  чехословацький  уряд  допоміг  пе¬
рекинути  в  Польщу  частину  білогвардійських  банд.  Че
рез  територію  Чехословаччини  і  Закарпаття  на  схід  бі-
лополякам  і  врангелівцям  відправлялися  довгі  ешелони
з  озброєнням  з  Франції,  СПІА,  Англії.  Лише  в  травні  1920
року  через  територію  Закарпаття  перейшло  400  вагонів
з  військовими  матеріалами,  направлених  з  США  для
польської  і  врангелівської  загарбницьких  армій.
 І  все  це  робилось  в  той  час,  коли  чехословацький  уряд
заявляв  на  весь  світ,  що  «Чехословацька  республіка  в
польсько-радянській  війні  буде  придержуватися  суворого
нейтралітету».2)
 В  зв’язку  з  війною  на  Сході  білий  терор  проти  трудя¬
щих  в  Закарпатті  посилився,  воєнно-польові  суди  знову
запрацювали,  розправляючися  з  тими,  хто  боровся  про¬
ти  військової  диктатури,  хто  боровся  проти  транспорту¬
вання  військових  вантажів  білополякам.  Все  це  аж  ніяк
не  могло  застрашити  народні  маси,  все  це  тільки  підли¬
вало  масла  в  огонь  боротьби  з  міжнародним  імперіаліз¬
мом  і  його  помічниками  в  Чехословаччині  і  на  Закарпат¬
ті  —  чехословацькою  і  українською  буржуазією.
 9  «Бюлетень»  №  1  від  20  червня  1922,  Прага.
 -’)  «Русская  земля»  №  26  від  27  червня  1920,  Ужгород.
 46

V
 «ГЕТЬ  РУКИ  ВІД  РАДЯНСЬКОЇ  РОСІЇ!
 ГЕТЬ  ОКУПАНТІВ!»
 Страйки  і  демонстрації  стали  повсякденним  явищем
на  Закарпатті.  Рятуючись  від  білого  терору,  частина  ко¬
муністів  —  учасників  пролетарської  революції  —  і  пере¬
дових  робітників  пішли  в  гори,  в  ліси,  де  організовували
партизанські  загони  і  нападали  на  гарнізони  окупантів,
роззброювали  жандармів,  зривали  комунікаційні  споруди.
 Робітники  ряду  підприємств,  зокрема  лісохімічних
заводів  і  Солотвинських  солекопалень,  поголовно  відмо¬
вились  працювати  на  нових  окупантів  та  інтервентів,  не¬
зважаючи  на  те,  що  їх  родини  переживали  тяжкий  голод.
Робітники  виходили  на  вулиці  з  лозунгами:  «Геть  оку¬
пантів,  хочемо  волі  і  хліба!»,  «Геть  руки  від  Радян¬
ської  Росії!»  та  іншими.  Демонстрації  протесту  проти  ін¬
тервенції  на  Сході  часто  переростали  в  збройні  виступи.
 Американо-англійських  імперіалістів  не  на  жарт  на¬
лякала  та  обставина,  що  трудящі  маси  Закарпаття,  не¬
зважаючи  на  терор  військової  диктатури,  все  більше  згур¬
товувались  навколо  червоного  прапору,  який  високо  під¬
няла  комуністична  партія.  Боротьба  трудящих  тепер  на¬
брала  більш  організованого  характеру,  бо  нею  керували
комуністи,  загартовані  в  боях.  Все  більш  і  більш  відкри¬
то  робітники  і  селяни  виступали  за  возз’єднання  з  Ра¬
дянською  Україною.
 Партизанські  групи,  ожвавивши  свою  діяльність,  ро¬
били  наскоки  на  комунікації,  через  які  англо-американ-
ські  загарбники  транспортували  для  панської  Польщі  і
Врангеля  озброєння,  висаджували  в  повітря  мости,  віа¬
дуки  та  інші  споруди.  На  Сигетській  і  Свалявській
станціях  партизани  висадили  в  повітря  біля  50  вагонів
з  військовими  вантажами.  Незважаючи  на  військовий
режим,  на  залізницях  діяли  підпільні  Ради  робітників,
які  контролювали  всі  вантажі.  Такі  Ради  були  організо¬
вані  майже  на  всіх  станціях  Закарпатської  України  і
Чехословацької  республіки.
 Іноземні  окупанти  докладали  всіх  сил,  щоб  зв’язати
руки  трудящому  народові  краю.  Ще  в  кінці  1919  р.  Ан¬
танта  уповноважила  Еннока  і  Паркера  вжити  заходів  до
 47

забезпечення  на  території  Закарпаття  нормального  пото¬
ку  постачання  військовими  матеріалами  польської  армії.
Військові  місії  США,  Франції  і  Англії  в  Ужгороді  теж
фактично  займалися,  в  основному,  організацією  перево-
зок  військових  матеріалів.
 Комуністична  партія  Закарпатської  України1),  очо¬
ливши  трудящих,  піднімала  їх  на  захист  молодої  Ра¬
дянської  Росії,  на  захист  Радянської  України.  Ком¬
партія  організовувала  демонстрації  протесту,  висту¬
пи  робітників  і  селян  проти  внутрішньої  реакції  та  інтер¬
вентів,  організовувала  страйки  під  закликом:  «Не  пере-
возіть  озброєння  для  ворогів  Радянської  Росії!».  Ради
робітників  по  контролю  за  перевозками  затримували
ешелони  з  воєнними  матеріалами,  а  коли  їм  це  не  вда¬
валося,  то  саботували  міроприємства  окупантів.
 За  закликом  комуністичної  партії  в  містах  і  селах
Закарпатської  України  в  червні  1920  р.  робітники  і  бат¬
раки,  лісоруби  і  службовці  піднялись  на  загальний  полі¬
тичний  страйк,  в  якому  взяли  участь  біля  100  тисяч  чо¬
ловік,  саме  в  той  час,  коли  Червона  Армія  перейшла  в
наступ  по  всьому  фронту,  наближаючись  до  Львова  і
Варшави.  Страйк  ударив  і  по  американських  монопо¬
лістах,  які  задумали  посадити  на  пост  губернатора  За¬
карпаття,  «автономної  Підкарпатської  Русі»,  свого  вір¬
ного  агента  і  шпигуна  Григорія  Жатковича.  В  випущеній
листівці  з  приводу  страйку  говорилось:  «Товариші!  Робіт¬
ники!  Генеральний  політичний  страйк  почався,  кидайте
інструменти!  Хай  не  буде  ні  одного  страйколома!»
 Комуністична  газета  «Правда»  з  приводу  генераль¬
ного  політичного  страйку  писала:  «Кожний  знає,  що  на
Закарпатській  Україні  19,  20  і  21  червня  відбувся  за¬
гальний  політичний  страйк.  Ужгород,  Мукачево,  Берего¬
во,  Перечин,  Свалява,  Довге,  Тур’я-Бистра,  Забродь,  а
також  всі  селища,  де  тільки  є  фабрики,  робітники  від-
 Ч  Компартія  в  Закарпатті,  що  була  організована  в  1919  р.,  з
політичних  міркувань  (в  зв’язку  з  терором  військової  диктатури)
прийняла  тимчасово  назву  «Міжнародна  соціалістична  партія  За¬
карпатської  України»,  щоб  працювати  в  легальних  умовах.  Була
членом  Комінтерну,  визнавала  його  програму,  якою  керувалась  в
своїй  діяльності.
 48

чули,  що  твориться  велика  справа.  Робітничі  руки  всюди
поскладали  інструменти,  припинилася  вся  робота»1).
 В  Ужгороді  взяли  участь  в  страйку  10000  робітників,
службовців  і  дрібних  ремісників,  в  Мукачеві  і  околицях
—  до  15000,  в  Сваляві  —  понад  5000  чоловік.
 Проти  страйкуючих  окупанти  кинули  всю  поліцію,
жандармерію  і  прикордонні  війська.  Особливо  жорстоко
розправлялася  з  страйкуючими  в  Мукачеві  23  бригада
військ,  якою  командував  французький  офіцер  Перно.
 Страйкуючі,  незважаючи  на  жорстокий  терор  військо¬
вої  диктатури,  тримались  непохитно.  Загальний  політич¬
ний  страйк  був  одностайним,  незламним,  його  духовно  і
матеріально  підтримували  трудящі  селяни,  які  збирали
для  страйкуючих  продовольчі  продукти  і  гроші.  Під  час
страйку  робітники  захоплювали  заводи  і  фабрики,  вига¬
няли  з  адміністрації  підприємств  антантівських  офіцерів
і  капіталістів,  самі  брали  в  руки  управу  заводами,  як  це
було  на  Свалявському  лісохімзаводі,  на  мукачівських
фабриках,  на  Солотвинському  солеруднику  і  т.  д.  В  до¬
несенні  міністерству  внутрішніх  справ  Чехословаччини
Президія  цивільної  управи  Підкарпатської  Русі  інфор¬
мувала:
 «Перший  великий  політичний  рух  був  в  червні  1920
року  —  загальний  страйк.  Тоді  були  припинені  всі  заво¬
ди  Підкарпатської  Русі.  Робітникам  було  обіцяно  гори
і  долини.  Під  впливом  цієї  агітації  робітники  вигнали
управу  деревообробної  акційної  спілки  в  Сваляві,  а  за¬
вод  соціалізували...  На  державному  підприємстві  в  Со-
лотвині  також  тероризували  управу,  як  тероризували  і
приватні  підприємства  в  Бичкові,  Перечині,  Сваляві.  .В
Ужгороді  пустили  в  хід  мебльову  фабрику,  в  цехах  спі¬
вали  гімн  «Інтернаціонал».
 Коли  радянська  Червона  Армія  наступала  на  Вар¬
шаву,  озброїли  в  Мукачеві  коло  100  чоловік  гвинтівками
і  послали  в  Карпати,  розголошувалось,  що  червоні  вій¬
ська  вже  недалеко».2)
 На  третій  день  загальний  політичний  страйк  переміг.
Окупанти  і  внутрішня  буржуазна  реакція  відступили.
 1) 	«Правда»  №  9—10  від  3  липня  1920.
 2) 	«Копія.  Президіум  цивільної  управи  Подк.  Русі,  №  п.  II.
4343/23.
 4 	М.  Климпотюк
 49

Комуністична  партія  від  імені  всіх  трудящих  вимагала
від  правителів  Закарпаття  припинення  всяких  перево-
зок  воєнних  матеріалів  через  територію  краю  і  визнати
Ради  робітників  по  контролю  за  перевозками,  як  органи
контролю  і  захисту  інтересів  трудящих.  Вимагала  негай¬
ного  звільнення  з  тюрем  і  концентраційних  таборів  за¬
арештованих  робітників,  інтернованих  червоноармійціз
угорської  Червоної  Армії,  затриманих  комуністів,  вима¬
гала  підвищення  заробітної  плати  для  всіх  робітників
на  15  процентів,  а  також  усунути  всі  обмеження  прав
трудящих  на  збори,  демонстрації,  страйки,  усунути  аме¬
риканського  ставленика  з  губернаторського  поста  За¬
карпаття  Г.  Жатковича.
 Всі  ці  вимоги  окупанти  змушені  були  прийняти  і  не¬
гайно  виконати,  крім  останньої  вимоги,  що  торкалась
усунення  Жатковича.  Буржуазні  правителі  пішли  на
тимчасові  уступки,  щоб  через  деякий  час  знову  почати
свій  наступ  проти  всього  трудового  народу.  Але  комуні¬
сти  попереджували  робітників  і  трудящих  селян,  щоб  во¬
ни  завжди  були  на  варті  своїх  прав,  щоб  іще  тісніше
згуртовувались  навколо  прапора  комуністичної  партії  —
навколо  великої  партії  Леніна—Сталіна.
 Загальний  політичний  страйк  показав  всю  силу  єд¬
ності  робітників  і  селян,  показав,  що  трудящі  Закарпат¬
тя  твердо  стали  на  захист  першої  в  світі  робітничо-се¬
лянської  держави,  Радянської  Росії,  знаючи,  що  поки  іс¬
нуватиме  вона,  доти  поневолені  народи  світу  будуть  силь¬
ні,  доти  зможуть  вести  боротьбу  і  перемагати  в  цій  бо¬
ротьбі  своїх  класових  ворогів.  Під  час  загального  політич¬
ного  страйку  американо-англійські  окупанти  та  їх  при¬
служники  ще  раз  переконалися,  що  їм  не  вдасться  пере¬
творити  Закарпаття  в  свою  колонію,  а  закарпатців  —  в
своїх  рабів.
 VI
 АМЕРИКАНСЬКІ  ШПИГУНИ  В  ЧОРНИХ  РЯСАХ
 Однак,  незважаючи  на  провал  англо-американо-фран-
ко-польської  інтервенції  1920  р.,  пануючі  кола  США,
Франції,  Англії  і  Чехословаччини  ще  надіялись  на  пере¬
могу  в  новій  війні,  продовжували  вести  ворожу  до  СРСР
 50

політику.  В  їх  планах  територія  Закарпаття  і  надалі  ма¬
ла  залишатися  в  ролі  вигідного  стратегічного  плацдарму
у  війні  проти  Радянського  Союзу.
 Особливих  старань  докладали  американські  акули.
На  організацію  шпигунської  мережі  навколо  кордонів
ЄРСР  вони  не  шкодували  золота.  Вони  купляли  кожно¬
го,  хто  вмів  вбивати,  зраджувати,  лицемірити,  купляли
чужих  і  своїх,  купляли  міністрів  і  звичайних  злодіїв,  ге¬
нералів  і  ватіканських  пройдисвітів  —  попів.  Значна  су¬
ма  золота  була  асигнована  і  для  купівлі  всякої  наволочі
на  Закарпатті.  Закупщиком  такого  «товару»  було  упов¬
новажено  Бенджаміна  Паркера.  Будучи  начальником
військової  місії  США  в  Ужгороді,  Паркер  очолював  і
•філіал  Комітету  громадянської  інформації,  заснованого  в
Сполучених  Штатах  Америки  1917  року.  Його  активними
співпрацівниками  були  Жаткович,  Волошин,  Дрімак  та
інші  зрадники  народу.  Агент  Вільсона  —  Жаткович,  не¬
зважаючи  на  американське  підданство,  був  призначений
президентом  Чехословацької  республіки  Т.  Масариком
губернатором  Підкарпатської  Русі.  «Інформаційне  бюро  в
Ужгороді»  очолював  махровий  бандит  Іван  Дрімак,  який
спеціально  повернувся  з  США  на  Закарпаття,  щоб  зай¬
матися  шпигунськими  справами.  Це  «бюро»  було  побіч¬
ною  групою  Комітету  громадянської  інформації,  діяло
під  безпосереднім  керівництвом  Паркера.  Через  Волоши¬
на  американський  агент  здійснював  зв’язок  з  Мукачів¬
ською  капітулою.1)
 Як  бачимо,  Бенджамін  Паркер  не  мав  недостатку  в
шпигунах  і  агентах.  Він  знаходив  їх  здебільшого  серед  лю¬
дей  в  чорній  рясі  і  серед  частини  інтелігенції.  Заду¬
шевним  другом  Паркера  був  також  і  Антоній  Папп  —  ко¬
лишній  епіскоп  Мукачівської  капітули.  Довіреною  осо¬
бою  Паркера  був  також  зрадник  українського  народу
Волошин.  На  нього  він  опирався  в  усіх  своїх  чорних  ді¬
лах.  Волошин  дуже  швидко  обріс  шпигунами  з  україн¬
ського  націоналістичного  болота,  в  яке  давно  вже  погруз
ли  Василь  Тегзе,  Євген  Пуза,  Омелян  Невицький  та  інші.
Всі  вони  були  близькими  людьми  епіскопа  Паппа.  З  них
Паркер,  за  вказівками  бізнесменів  з  Уолл-стріту,  органі¬
зував  попівську  партію  на  чолі  з  Волошиним,  яку  назвали
 Ч  Резиденція  греко-католицьких  епіскопів  в  Ужгороді.
 51

«Руська  хліборобська  народна  партія».  На  американська
долари  вона  розгорнула  широку  антинародну  і  шпигун¬
ську  діяльність,  ставши  збіговиськом  всіх  українських
буржуазних  націоналістів.  Паркер  регулярно  фінансував-
цю  банду.  Тільки  під  час  організації  цієї  «партії»  Паркер
виплатив  Волошину  10  тисяч  доларів  авансом,  а  після  ви¬
плачував  такі  ж  суми  постійно.  Волошин  одержував  гро¬
ші  не  лише  від  Паркера,  але  й  від  епіскопа  Паппа,  в  ру¬
ках  якого  була  «чорна  каса»  Ватікану.  Іуда  Волошин  про¬
давався  наліво  і  направо.  Він  одночасно  служив  і  амери¬
канцям,  і  мадьярам,  і  німцям,  і  чеській  буржуазії.  І  слу¬
жив,  треба  визнати,  догідливо.  Тому-то  і  нагородив
його  папа  Пій  XII,  тому-то  і  призначив  його  своїм  «шам-
белейном»  —  таємним  радником  «святого  престола»  в-
справах  Закарпаття.  Ватікан  же  одержував  значні  суми
від  хортіївської  Мадьярщини  для  підтримки  діяльності  фа¬
шистських  партій  на  Закарпатті:  «Автономного  земледель-
ческого  союза»  і  «Мадьярсько’і  християнської  партії»,
очолюваних  Куртяком,  Бродієм  і  Ортутаєм.  Ватікан  одер¬
жував  великі  суми  грошей  від  США  для  розтлінної  робо¬
ти  на  Закарпатті.
 Крім  цієї  партії  американський  агент  Паркер,  з  допо¬
могою  уніатських  священиків,  організував  цілий  ряд  «ор¬
ганізацій»,  завданням  яких  було  дробити,  підточувати  си¬
ли  революційно  настроєних  робітників  і  селян,  проводити
шпіонаж,  готувати  «кадри»  для  підривної  діяльності  на  те¬
риторії  СРСР.
 Серед  таких  організацій  особливо  виділялись  «УМСА»-
(Спілка  християнської  молоді)  і  «У\А/СА»  (Об’єднання  по
вихованню  молодих  дівчат).  Центр  цих  організацій  знахо¬
дився  в  Сполучених  Штатах  Америки.  Під  маскою  «фі¬
лантропічної  діяльності»  вони  були  джерелом  поповнення
агентури  для  роботи  на  території  Радянського  Союзу  і
серед  революційно  настроєних  мас  Закарпаття,  стали  дже¬
релом  наживи  за  рахунок  спекуляції  живим  товаром,,
який  потрапляв  в  тенета  американських  работоргівців.
 Членами  «УМСА»  могли  стати  тільки  синки  уніатсько¬
го  попівства,  куркулів  і  багатіїв,  бо  вона  вважалась  кас¬
товою  організацією.  Недаремно  її  патроном  був  сам  «свя¬
тіший»  папа.  На  Закарпатті  патроном  її  був  ставленик
папи  епіскоп  А.  Папп,  через  якого  здійснювалось  все  ке¬
рівництво  і  фінансування.  «УМСА»  стала  також  джере-
 52

лом,  звідки  Ватікан  черпав  «кадри»  для  їх  «перепідготов¬
ки»  в  стінах  ватіканської  «семінарії»  —  «Колегіум  ру-
тенікум»  —  спеціально  організованої  для  вихідців  із  За¬
карпаття  та  Галичини.  В  цій  «колегії»  пройшли  «школу»
такі  агенти  монополістів  і  фашизму,  як  Іван  Куртяк,  Сте¬
пан  Фенцик,  Олександр  Стойка,  Михайло  Ільницький  та
сотні  інших  зрадників  українського  народу,  які  в  одну
руку  брали  хрест,  а  в  другу  —  ножа,  щоб  вбивати  з-за
рогу,  обманювали  народ;  цькували  і  вели  наклепи  на  Ра¬
дянський  Союз.
 «¥\УСА»  же  була  створена  американськими  работор-
гівцями  не  з  любові  до  молодих  дівчат,  а  для  того,  щоб
торгувати  ними,  вивозити  їх  в  американське  пекло.  По-
етавщиком  живого  товару  був  Іван  Дрімак.  Як  представ¬
ник  акціонерного'  товариства  «Європейського  еміградт-
ського  приюта»  в  Нью-Йорку,  Іван  Дрімак  сотнями  виво¬
зив  дівчат  і  жінок,  продавав  їх  в  американське  рабство,  в
-будинки  розпусти,  наживаючи  на  цьому  великі  капітали.
 За  офіціальною  чехословацькою  статистикою  із  Закар¬
паття  в  США  та  інші  європейські  країни  за  період  з  1919
по  1924  роки  було  вивезено  біля  14000  чоловік,  а  з
1924  по  1934  роки  —  16747  чоловік,  в  тому  числі  лише
до  Сполучених  Штатів  Америки  та  до  інших  країн  аме¬
риканського  континенту  —  10425  чоловік.1)
 Крім  цих  організацій  на  Закарпатті  було  створено
американськими  агентами  і  ряд  інших,  які  ставили  за  ме¬
ту  розпалювати  національну  ворожнечу  серед  мас.  Такі
організації  створювались  окремо  для  кожної  національ¬
ності:  для  українців  —  одна,  для  угорців  —  друга,  для
■євреїв  —третя  і  т.  д.  Організації  щедро  фінансувались  біз¬
несменами  з  Уолл-стріту.  За  словами  буржуазного  писаки
Константина  Бескида  вони  мали  в  своєму  розпорядженні
(в  1920—1922  роках)  понад  2  мільйони  чехословацьких
крон.
 Американські  імперіалісти  мали  вірного  помічника  в
особі  уніатського  духівництва,  яке  ще  за  давніх  часів  на¬
громадило  багатий  досвід  зради,  отруєння  свідомості  на¬
родних  мас  реакційною  ідеологією  та  суєвір’ям,  розпалю¬
ванням  буржуазного  націоналізму.  Емісари  Ватікану  і
 2)  «Статистичний  річник  республіки  Чехословацької»,  Прага,
1936,  ст.  16—17.

Уолл-стріту  один  за  одним  навідували  Закарпаття,  пильног
стежили  за  діяльністю  своїх  «божих  слуг».  Російський
білогвардієць  князь  Волконський,  який  стояв  на  чолі  спе¬
ціальної  конгрегації  «Про  Руссія»,  заснованої  при  Ватіка¬
ні  з  метою  боротьби  проти  комунізму,  сам  частенько  при¬
їжджав  на  Закарпаття  і  підозріло  вертівся  в  колах  ро¬
сійських  білогвардійців  і  лідерів  фашистських  партій
«русского  направлення».  Таких  Волконських  з  Риму  наїж¬
джало  чимало  в  Карпати,  де  революційний  рух  народних
мас  був  загрозливим  для  Ватікану  і  американських  за¬
гарбників.
 Ватікан  схвалював  і  благословляв  всі  драконівські  за¬
ходи  чехословацького  буржуазного  уряду,  що  були  спря¬
мовані  проти  трудящих  Чехословаччини  і  Закарпаття.  Му¬
качівське  єпіскопство,  незалежно  від  того,  хто  сидів  на
капітульному  престолі,  чи  Папп,  чи  Стойка,  ніколи  не
піднімало  голос  протесту  проти  розстрілів  демонстрації  і
страйків  в  Берегові  і  Хусті,  в  Іршаві  і  Великому  Бичкові
поліцією  і  жандармерією,  коли  трудящі  маси,  голодні  й
безправні,  вели  боротьбу  за  шматок  насущного  хліба.
Навпаки,  уніатське  попівство  вимагало  від  чехословаць¬
ких  властей  «дати  простакам  побільше  олова».
 Уніатська  церква  вірно  служила  пануючим  класам.  В
тих  випадках,  коли  не  допомагав  хрест,  церква  висилала
проти  трудящого  народу  військові  підрозділи.  Ось  доку¬
мент,  достойний  тільки  греко-католицьког.о  духівництва:
 «Др.  П.  Еренфельду!  В  листі  моєму  від  22  вересня  ц.  р.
звертав  я  вашу  увагу  на  ті  більшовицькі  безпорядки  і
беззаконні  положення,  які  в  селах  жупи  Мармарошської
—  в  Чумальбві,  Кричові,  Данилові  знаходяться.  Тією  ж
причиною  прохав  я  вас  вислати  військові  відділи  в  зга¬
дані  місця  для  того,  щоб  греко-католицькі  церкви  відкри¬
лись,  безпеку  життя  моїх  духівників  і  законний  порядок
в  усіх  відношеннях  забезпечили.  Ще  раз  прошу  вашої
фактичної,  негайної  допомоги  і  діяльного  розпорядження.
Ужгород,  9.  X.  1920.  Антоній  Папп,  Мукачівський  епіс¬
коп».1)
 Само  собою  зрозуміло,  що  віце-губернатор  Закарпаття,
який  сидів  за  спиною  Жатковича,  австрійський  німець
Петер  Еренфельд  не  відмовив  проханню  епіскопа.  Солда-
 1)  Закарпатський  облдержархів.
 54

ти  для  придушення  боротьби  трудящих  селян  в  згаданих
селах  були  негайно  відправлені  і  жорстоко  розправились
з  тими,  хто  «чинив  більшовицькі  безпорядки».
 Уніатська  церква  на  Закарпатті,  і  не  лише  на  Закар¬
патті,  а  й  всюди,  де  вона  існує,  завжди  вела  ненависну
кампанію  проти  «православного  сходу»,  проти  Росії,
особливо  проти  Радянської  Росії;  з  допомогою  жандар¬
мерії  і  війська  розправлялась  з  православним  рухом,
який  постійно  ширився,  як  соціальний  протест  проти  па¬
нування  буржуазії  і  зрадницької  політики  уніатського
духівництва.  Один  з  стовпів  чехословацького  режиму
К.  Бескид  сам  викриває  в,  книзі  «Мармарошський  про¬
цес»  мерзенну  роль  уніатського  духівництва:
 «До  детективів  за  спеціальністю  швидко  приєднався
цілий  ряд  аматорів.  Олександр  Кімак  —  священик  з
Тереблі  зорганізував  собі  цілу  поліцію.  Однак,  примат
треба  присудити  Арнольду  Дулішковичу  —  звичайному
агентові-провокатору.  Попи  почали  проти  православних
створювати  філії  «Католицької  унії»,  а  коли  не  йшла
справа  в  поодиноких  селах,  то  там  появлялися  на  гори¬
зонті  жандарм  і  судовий  слідчий».1)
 До  речі,  про  «Католицьку  унію».  Як  відомо,  вона
організувалась  в  Сполучених  Штатах  Америки  ще  під
час  першої  імперіалістичної  війни.  Протектором  її  був
сам  папа  римський.  Вона  ставила  перед  собою  завдання:
об’єднати  під  скіпетром  папи  римського  і  греко-католи¬
ків  і  православних,  тобто  всіх  слов’ян  США,  Росії,
України  і  т.  д.  До  керівництва  «Католицької  унії»  в
США  входили  деякі  конгресмени  і  цілий  ряд  епіскопів
Америки.  На  Закарпатті  агентами  «Католицької  унії»
були  брати  Геровські,  Волошин,  Невицький  та  інші
зрадники  народу,  які  одночасно  були  і  агентами  амери¬
канського  імперіалізму.  Закарпатські  уніати  всіляко  об¬
бріхували  вчення  комунізму,  вели  наклепи  на  Радянський
Союз,  організовували  реакційні  елементи  під  лозунгом
«захисту  віри,  цивілізації»,  натравлювали  їх  на  погроми
проти  робітників.
 Попівщина  служила  одночасно  декільком  богам  —
американському  доларові,  угорському  пенге,  німецькій
марці  і  т.  д.  Ось  як  характеризує  попів-уніатів  один  з
 1)  К-  Бескид  «Мармарошський  процес»,  Хуст,  1926,  ст.  14.
 55

чехословацьких  таємних  агентів  в  своєму  донесенні  за
1920  рік:
 «...русинські  мадьярони  працюють  на  користь  Пешта.
Василь  Балог  був  в  Римі,  де  писав  про  русинські  справи
в  мадьярському  дусі  до  газет  і  агітував  головно  між  кле¬
рикалами.  Англійці  дуже  прихильно  ставляться  до  мадья-
рів  і  цього  не  скривають,  а  під  фірмою  Червоного  Хре¬
ста1  мають  поїхати  до  Америки  Дулішкович,  Продай  і
священик  Гойдич.  В  Нью-Йорку  веде  русинську  акцію  і
священик  Надь  Людвиг,  в  Пітсбургу  —  інженер  Асбот.
Мадьярський  уряд  висилає  депутацію  .між  іншим  також  до
православного  русинського  епіскопа  в  Нью-Йорку,  яко¬
му  хоче  пообіцяти  визнання  мадьярським  урядом  за  епіс¬
копа  для  Русинська  і  намагається  його  здобути  для  своєї
акції.  Єпіскоп  Папп  і  Новак  знають  це  та  погоджують¬
ся  з  цим.  Здається,  що  все  це  робиться  за  їх  порадою.
Оба  беруть  від  мадьярського  уряду  гроші».1)
 Як  бачимо,  Ватікан  та  його  агенти  на  місцях  завжди
йшли  в  фарватері  імперіалістичної  політики  не  тільки
США,  а  й  багатьох  інших  капіталістичних  держав,  що
простягали  свої  руки  до  Закарпаття.
 Двадцятирічне  панування  чехословацької  і  української
буржуазії  на  Закарпатті  —  це  роки  імперіалістичних  ін¬
триг  і  політичних  скандалів.  Закарпаття  не  сходило  з  язи¬
ків  дипломатів  на  протязі  майже  четверть  віку;  Закарпат¬
тя  стало  каменем  зіткнення  імперіалістичної  політики  та
різних  комбінацій.
 В  божевільних  планах  західноєвропейських  імперіалі¬
стичних  хижаків  цьому  маленькому  краю  постійно  відво¬
дилась  роль  «золотого  містка  на  Схід»,  містка,  через  який
могли  б  в  час  інтервенції  проти  СРСР  пройти  орди  за¬
гарбників.  Навіть  чеський  буржуазний  журналіст  Затлоу-
кал  із  тривогою  змушений  був  писати,  що  «важливість
Підкарпатської  Русі  для  нашої  республіки  (Чехословаччи-
ни  —  пояснення  М.  К-)  найкраще  усвідомлюють  собі  ма-
дьяри,  поляки  і  німці,  які  сіють  з  допомогою  своїх  агентів
чим  далі,  тим  більше  насіння  неспокою  і  розбрату,  жи¬
вуть  надією  на  те,  що  з  цього  насіння  виросте  врожай
здійснення  ворожих  планів».2)
 х)  Закарпатський  облдержархів,  1920.
 г)  «Подкарпатська  Русь»,  збірник,  Братислава,  1936,  ст.  12.
 56

Правлячі  кола  чехословацької  буржуазії  тривожились
за  долю  Закарпаття,  але  нічого  не  робили,  щоб  приборка¬
ти  чорні  дії  різних  імперіалістичних  агентів.  Всю  свою
лють  і  ненависть  вони  уміли  направляти  тільки  проти  ко¬
муністів,  які  захищали  інтереси  свого  народу,  викривали
агентів  і  шпигунів,  закликали  до  боротьби  проти  зрадни¬
ків  народу.
 Чехословацький  режим,  як  показує  історія,  завжди  ло¬
яльно  ставився  до  підступів  агентури  закордонних  дер¬
жав,  які  з  кожним  роком  посилювали  натиск  на  Чехосло-
ваччину  з-за  маленького  Закарпаття.
 Наприклад,  правлячі  кола  Праги  прекрасно  знали,  що
прохортіївська  партія  «Автономний  земледельческии
союз»,  заснована  ще  в  1920  р.  агентами  Хорті  Іваном
Куртяком,  Демком,  Йосифом  Камінським  і  Андрієм  Бро-
дієм,  відкрито  фінансувалась  фашистською  Угорщиною  з
метою  підготовки  грунту  для  нової  окупації  Закарпаття.
Чехословацький  уряд  також  прекрасно  знав,  що  «АЗС»
одержує  великі  субсидії  від  угорського  уряду  через  епіс¬
копа  Стойку,  але  нічого  не  робив  для  того,  щоб  це  фінан¬
сування  присікти.  Місячний  бюджет  «АЗС»  складався  з
45000  крон,  які  витрачались  на  оплату  секретарів  в  кож¬
ному  окрузі,  на  видавання  газети,  в  той  час,  коли  член¬
ство  цієї  партії  було  формальне,  ніхто  з  членів  «Автоном¬
ного  земледельческого  союза»  не  платив  внесків,  але  ще
й  їм  платили  за  членство  в  цій  партії.
 Було  все  ясно,  щоі  суми  на  утримання  цієї  агентури
йшли  з  Будапешту  різними  каналами.  Куртяк  і  Бродій
мали  тісний  політичний  зв’язок  з  іншими  фашистськими
партіями,  які  діяли  на  користь  хортіївської  Мадьярщини.
 Другою  фашистською  партією  на  Закарпатті  була
«Русская  национальная  автономная  партия»,  яку  очолю¬
вав  фашистський  авантюрист  Степан  Фенцик.  Свою  пар¬
тію  він  заснував  за  прямою  вказівкою  монополістів  із
Уолл-стріту,  яка  в  1935  р.  розгорнула  неабияку  діяль¬
ність.  Це  сталося  після  повернення  Фенцика  з  США,  де
він  мав  ряд  секретних  розмов  з  конгресменами.  З  США
Фенцик  приніс  достатні  суми  доларів  на  утримання  своєї
партії  і  видання  газет.  Діяльність  Фенцика  настільки
була  підозрілою,  що  навіть  чехословацький  уряд  змуше¬
ний  був  заарештувати  Фенцика,  але  швидко  звільнив  його
з  тюрми,  бо  в  справу  вмішався  американський  дипломат
 57

з  Праги.  Фенциківці  пропагували  не  лише  антирадянську
інтервенцію  і  закликали  до  погромів  проти  робітників  і
трудящого  селянства,  а  і  відкрито  пропагували  розчлену¬
вання  Чехословаччини,  спільний  кордон  між  Польщею  і
Угорщиною  за  рахунок  Закарпаття.  І  все  це  бачив  чехо¬
словацький  уряд.
 Крім  цих  двох  фашистських  партій  —  прямих  агентур
іноземних  імперіалістів  —  були  ще  й  інші  партії.  В  них
знайшли  собі  безпечне  місце  різні  пройдисвіти,  шпигуни
і  агенти  іноземних  загарбників.  Зокрема,  треба  вказати  на
шпигунську  діяльність  Брешко-Брешковської  —  старої
розвідниці  Сполучених  Штатів  Америки.
 Брешко-Брешковська  прибула  на  Закарпаття  в  1919
році.  Свою  шпигунську  діяльність  вона  почала  з  того,  що
організувала  на  американські  гроші  друкарню  «Школь-
ная  помощь»,  в  якій  постійно  друкувалися  всякі  анти-
радянські  брошури,  газети  і  журнали,  зокрема  контррево¬
люційний  журнал  «Новая  Россия»,  що  раніше  видавав¬
ся  в  США.  Друкарня  «Школьная  помощь»  (яка  невин¬
на  назва!  М.  К.)  спеціально  була  створена  для  друкуван¬
ня  антирадянської  брехливої  макулатури.  Активним  по¬
мічником  Брешко-Брешковської  був  білогвардієць  Костян¬
тин  Авроров  —  голова  «Русской  католической  миссии  в
США»  і  незмінний  редактор  «Новой  России».  21  січня
1920  р.  Авроров  писав  в  волошинській  газеті  «Наука»
таке:
 «Минулого  року  я  редагував  щомісячник  «Новая  Рос¬
сия»,  зробив  малий  крок  пропаганди  серед  росіян.  Дасть
бог,  з  нового  року  будемо  знову  видавати.  Чую,  що  з
Америки  йде  пара  пропагандистів  в  рідний  край.  Однак,
жаль,  що  вони  руської  мови  і  звичаїв  не  знають...»1)
 В  Ужгороді  в  друкарні  «Школьная  помощь»,  Авро¬
ров  друкував  протягом  15  р.  журнал  «Новая  Россия»
та  інші  антирадянські  газетки,  над  якими  натужилась  ціла
зграя  американських  агентів  —  Антипов,  Грабець,  Цурка-
нович  та  інші.  Свою  антирадянську  макулатуру  вони  на¬
магалися  переправляти  на  територію  СРСР,  для  чого  в  їх
розпорядженні  знаходились  дипломатичні  місії  буржуаз¬
них  держав  в  Празі.
 Ч  «Наука»  №  3  бід  21  січня  1920.
 58

І  англійські  імперіалісти  не  відставали  від  своїх  дру¬
зів  по  розбою.  Вони  теж  тримали  на  Закарпатті  своїх
шпигунів  і  агентів.  Англійська  розвідниця  Катерина  Ро-
берт  Веллер  і  «альтруїстка»  міс  Уолкер  активно  співпра¬
цювали  з  Брешко-Брешковською,  спільно  з  нею  готували
шпигунів  для  перекинення  на  територію  СРСР,  спільно  з
нею  підготовлювали  в  Закарпатті  грунт  для  нової  інтервен¬
ції  проти  Радянського  Союзу.  Брешко-Брешковська  в
1920  р.  роз’їжджала  на  автомашині  Паркера,  організо¬
вуючи  добровольців  в  денікінську  і  врангелівську  контр¬
революційні  банди.  В  руках  Брешко-Брешковської  зна¬
ходились  всі  нитки  до  мережі  контрреволюційних  анти-
радянських  організацій  в  краю.  Віла  старої  розвідниці
перетворилася  на  штаб  фашистської  агентури.
 І  все  це  робилось  за  безпосередньою  участю  чехосло¬
вацької  фашистської  реакції,  при  повній  підтримці  чехо¬
словацького  уряду,  на  чолі  з  аграрно-фашистською  реак¬
цією.
 Не  меншу  активну  діяльність  проявляли  і  німецько-
фашистські  і  білопольські  .агенти  в  Закарпатті,  особливо
напередодні  другої  імперіалістичної  війни.  Німецько-фа¬
шистські  агенти  об’єднавшись  з  американськими,  нишпо¬
рили  по  всьому  Закарпатті,  налагоджуючи  зв’язки  з
українськими  буржуазними  націоналістами  Волошиним,
Невицькою,  Реваєм,  а  також  і  з  лідерами  так  званих  со¬
ціалістичних  партій  Німчуком  і  Гуснаєм,  з  метою  анти-
радянської  пропаганди,  підготовки  інтервенції  проти
СРСР.
 Звідси  і  стає  зрозумілою  та  зацікавленість  маленьким
Закарпаттям,  яку  виявляли  до  нього  американські  дола¬
рові  акули,  німецько-фашистські  розбійники  та  їх  васали
—  хортіївська  Мадьярщина  і  панська  Польща.
 Експонент  англійського  імперіалізму  лорд  Ротермір  —
король  англійської  преси,  —  щоб  залякати  Чехословаччи-
ну  і  втягнути  її  до  активного  антирадянського  блоку  імпе¬
ріалістичних  держав  на  чолі  з  США  і  Англією,  за  пря¬
мою  вказівкою  Уолл-стріту  і  Сіті,  розпочав  пропаганду
проти  Чехословаччини  за  ревізію  Тріанонського  договору.
 Тріанонський  договір,  як  відомо,  був  мирний  догово¬
ром,  який  поділяв  Австро-Угорщину  між  Чехословаччи-
ною,  Румунією  і  Югославією.  За  цим  договором  Чехосло-
ваччина  одержала  Словакію  і  Закарпатську  Україну,
 59>

Румунія  —  Трансільванію  і  Банат,  Югославія  —  Бачку
ї  Хорватію.
 Сполучені  Штати  Америки  і  Англія,  організовуючи
єдиний  імперіалістичний  блок  проти  СРСР,  за  всяку  ціну
намагались  втягнути  в  свою  політичну  орбіту  країни  Цен¬
тральної  Європи  і  країни,  що  межували  з  Радянським
Союзом.  Мала  Антанта,  в  яку  входили  Чехословаччина,
Югославія  і  Румунія,  вже  була  на  поводі  США  і  Англії.
Залишилась  в  стороні  Австрія  і  Угорщина.  Щоб  втягну¬
ти  і  їх  до  антирадянського  імперіалістичного  блоку,  Ан¬
глія  і  США  пообіцяли  Угорщині,  якщо  вона  активно
включиться  в  цей  фронт,  повернути  їй  назад  Словакію,
Трансільванію  і  Закарпаття.  Це  окрилило  хортіївську
Угорщину  і  занепокоїло,  в  свою  чергу,  Чехословаччину,
Румунію  і  Югославію.  Всі  вони  боялися  втратити  окупо¬
вані  ними  в  1919  р.  території.
 Все  це  і  змусило  чехословацьку  буржуазію  серйозно
замислитись.  Масарик  та  Бенеш,  після  виступів  Ро-
терміра  за  ревізію  Тріанонського  договору,  готові  були
піти  на  територіальні  уступки  на  користь  фашистської
Угорщини.  Але  цього  не  сталося  тільки  тому,  що  Чехо¬
словаччина  дала  слово  англо-американським  імперіалі¬
стам,  що  вона  готова  ще  активніше  готуватися  до  війни
проти  СРСР.  Після  такої  заяви,  яка  не  лишилась  пустим
звуком,  чехословацька  буржуазія  пішла  відкрито  шляхом
підготовки  нової  імперіалістичної  війни  на  боці  англо-
американського  блоку.
 З  приводу  пропаганди  ревізіонізму  компартія  Чехо-
словаччини  зробила  таку  заяву:  «Лорд  Ротермір  не  є  екс¬
понентом  прагнень  проти  національного  гніту,  за  націо¬
нальне  самовизначення,  але  експонентом  англійського1  ім¬
періалізму,  англійської  реакції,  експонентом  воєнних  при¬
готувань  Англії  проти  Радянського  Союзу.  Мета  його  ви¬
ступу  —  підігнати  Чехословаччину,  щоб  вона  швидшим
темпом  приєднувалась  до  антирадянського  фронту  і  під¬
пала  прямо  під  англійське  васальство  зі  своєю  армією»1).
 Спільно  з  американськими,  англійськими  і  німецькими
імперіалістами,  рука  об  руку  з  ними,  чехословацька  бур¬
жуазія,  розвиваючи  свою  військову  промисловість,  пішла
 1)  «Карпатська  правда»,  №  36,  від  4  вересня  1927.

шляхом  експансії.  Вона  будує  військові  заводи  в  Польщі
і  Румунії,  постачає  воєнні  матеріали  не  лише  країнам
Малої  Антанти,  але  й  гомінданівському  Китаю  та  іншим
країнам  Європи  і  Азії.  Разом  з  цим,  Масарик  і  Бенеїш
в  угоду  своїм  англо-американським  хазяям  ведуть  поси¬
лені  переговори  з  Угорщиною  і  Польщею  про  консоліда¬
цію  антирадянського  фронту  країн  Центральної'  Європи.
 Пожвавили  свою  діяльність  і  скриті  агенти  міжнарод¬
ного  імперіалізму  в  Закарпатті  з  метою  підготовки  За¬
карпаття,  як  плацдарма  проти  Радянського  Союзу.
 Але  не  так-то  легко  було  це  зробити.  На  шляху  стояли
революційні  маси  Чехословаччини  і  Закарпатської  Украї¬
ни^  стояла  комуністична^  партія,  якій  трудящі  довірили
свою  долю.
 Надаючи  величезної  стратегічної  ваги  Закарпаттю,  як
форпоста  антирадянсько'і  воєнної  інтервенції,  англо-аме-
риканські  розбійники  з  активною  допомогою  чехословаць¬
кої  і  української  буржуазії  відшукували  найхитріші.
найпідступніші  методи  і  способи  для  розгрому  комуні¬
стичних  організацій,  які  перекреслювали  їх  чорні  замис¬
ли,  які  роз’ясняли  масам,  куди  намагаються  втягнути  їх
різні  фенцики  і  бродії,  різні  ділки  Вашінгтона  і  Берліна,
Рима  і  Будапешта.
 В  розгромі  комуністичної  партії  Чехословаччини  перш
за  все  були  кровно  зацікавлені  імперіалісти  США.  Спо¬
лучені  Штати  Америки  надавали  чехословацькому  уря¬
дові  всемірну  фінансову  допомогу  в  формі  позик  та  кре¬
дитів  для  зміцнення  економічних  і  політичних  позицій
буржуазії,  яка  б  в  силі  була  розправлятися  з  революцій¬
ним  рухом,  що  перешкоджав  імперіалістам  в  підготовці  но¬
вої  світової  війни.  Починаючи  з  1918  та  кінчаючи  1935  рр.
уряд  США  «позичив»  Чехословаччині  понад  2  мільярди
чехословацьких  крон,  не  приховуючи  цілей  і  своїх  вимог
за  ці  позички  —  він  вимагав  від  чехословацької  буржуа¬
зії  рішучої  боротьби  з  революційним  рухом  трудящих
Чехословаччини  і  Закарпатської  України.
 І  чехословацька  буржуазія,  яка,  як  відомо,  перебувала
у  васальній  залежності  від  американо-англійських  моно¬
полістів,  не  гребуючи  нічим,  жорстоко  розправлялась  з
робітниками  і  трудящими  селянами,  які  не  бажали  терпі¬
ти  неволю  і  страждання,  а  піднімались  на  боротьбу  за
 61

свої  права.  Найбільші  удари  були  направлені  проти  кому¬
ністів,  які  очолили  цю  боротьбу.
 За  прикладами  не  треба  йти  далеко.  З  1919  по  1936
рр.  чехословацькі  колонізатори  17  разів  стріляли  в  тру
дящих  Закарпаття,  організували  дев’ять  масових  судових
процесів,  громили  всілякі  пролетарські  організації,  а  ко¬
муністів  і  передових  робітників  кидали  в  тюрми.  Так,  в
1932  р.  фашистські  сатрапи  в  Закарпатті  розігнали  всі
масові  організації,  а  саме:  «Спілку  працюючого  селян¬
ства»,  «Червону  допомогу»,  «Робітничу  допомогу»,  «Спіл¬
ку  друзів  Радянського  Союзу»,  «Спілку  комуністичної  мо¬
лоді»,  «Лівий  фронт»  в  Ужгороді  і  в  Мукачеві,  а  також
такі  масові  робітничі  організації,  як  «Червоні  проф¬
спілки».
 На  удар  трудящі  маси  відповідали  подвійним  ударом.
Про  наростання  розмаху  революційного  руху  в  Закар¬
патті  говорять  хоча  б  такі  дані:  якщо  в  1925  р.  було  про¬
ведено  36  страйків  з  участю  біля  15000  робітників,  то  вже
в  1935  р.  було  проведено  102  страйки  з  участю  понад
75  000  робітників.  Якщо  в  1925  р.  компартія  провела  163
демонстрацій  і  мітингів  трудящих,  в  яких  взяло  участь
120  000  чоловік,  то  вже  в  1935  р.  вона  зуміла  організу¬
вати  319  демонстрацій  і  мітингів  із  участю  340  000  чо¬
ловік.
 Все  це  тривожило  не  лише  внутрішню  фашистську
реакцію,  а  і  міжнародних  імперіалістів.
 Англія  і  Франція  раз  за  разом  чинили  натиск  на  чехо¬
словацький  уряд,  вимагаючи  від  нього  покінчити  раз  і  на¬
завжди  з  революційним  рухом  в  середині  країни,  бо,  за
їх  думкою,  «безпорядки  в  Чехословаччині  мішають  їй
стати  на  бік  захисників  цивілізації».
 Сполучені  Штати  Америки  також  робили  активні  ди¬
пломатичні  кроки  перед  Чехословаччиною,  з  метою  не  до¬
пустити  встановлення  дипломатичних  відносин  Чехосло-
ваДчини  з  Радянським  Союзом,  і  чехословацька  буржуазія
по-лакейськи  виконувала  волю  своїх  патронів,  настирливо
відмовляючись  протягом  14  років  встановити  відносини  з
СРСР.
 Включившись  до  антирадянського  фронту  імперіалі¬
стичних  держав,  чехословацька  буржуазія  посилено  готу¬
валась  до  війни  на  боці  США,  Англії  і  Франції,  які  вима¬
гали  від  неї  розгорнуту  роботу  всієї  воєнної  промисло¬
 -52

вості  і  постачання  озброєнням  і  військовими  матеріалами
панської  Польщі,  боярської  Румунії  та  країн  так  званого
«санітарного  кордону»,  тобто  буржуазних  країн,  що  межу¬
вали  з  СРСР.
 Готуючись  до  війни,  правлячі  кола  Чехословаччини
взяли  курс  на  фашизацію  всієї  країни,  намагаючись  цим
вийти  з  скрутного  політичного  становища,  в  якому  опини¬
лася  Чехословаччина  внаслідок  економічної  кризи.  В  той
час,’  як  правлячі  кола  жорстоко  розправлялись  з  револю¬
ційним'  рухом,  агентура  міжнародного  імперіалізму  в  се¬
редині  країни  і  розперезалась  і  підкопувалась  під  основи
самостійності  республіки,  щоб  розбити  Чехословаччину  з
середини.  Прихід  Гітлера  в  1933  р.  до  влади  в  Німеччині
був  ніби  сигналом  для  німецької  агентури  в  Чехословач-
чині,  щоб  та  розгорнула  свою  діяльність  на  розгром  рес¬
публіки.
 Агентура  гітлерівського  фашизму  в  Чехословаччині  в
особі  генлейнівців  в  Судетах,  глінківців  —  в  Словакії,
волошинців,  бродіївців,  фенциківців  —  на  Закарпатті
розгорнула  шалену  діяльність  за  розгром  Чехословаччини.
Монополісти  США  і  їх  прислужники  з  Англії  і  Франції
всякими  способами  заохочували  гітлерівців  до  нової  різні,
озброювали  їх,  вкладаючи  в  промисловість  Німеччини
мільярди  і  мільярди  доларів  з  метою  відродження  вій¬
ськово-економічної  сили  німецького  мілітаризму,  щоб  ма¬
ти  в  центрі  Європи  ударну  силу  у  війні  проти  Радянсько¬
го  Союзу,  посилено  проводили  політику  ізоляції  СРСР,
бажаючи  за  всяку  ціну  натравити,  штовхнути  гітлерівську
Німеччину,  таким  чином,  на  Радянський  Союз.  Ради  здій¬
снення  цієї  божевільної  мети  західні  та  американські  мо¬
нополісти  готові  були  пожертвувати  не  лише  самостій¬
ністю  Чехословаччини,  але  й  самостійністю  всіх  країн
Центральної  Європи.
 Німецький  імперіалізм  гарячково  готувався  до  війни
проти  придунайських  країн  і  Балкан,  до  війни  проти
СРСР,  які  стояли  на  шляху  його  експансії.  Монополісти  з
Уолл-стріту  і  Сіті  прекрасно  знали,  що  Гітлер  задумав,
і  тому  ще  посиленіше  допомагали  йому  в  зміцненні  вій¬
ськово-економічного  потенціалу  Німеччини.  Вони  фактич¬
но  допомогли  Гітлеру  усунути  всі  перешкоди,  що  стояли
на  шляху  німецько-фашистських  агресорів.  Такими  пере¬
шкодами  були  Австрія,  Чехословаччина  та  інші  європей-
 63

ські  країни.  Американська  дипломатія  приймала  найак¬
тивнішу  участь  в  усуненні  цих  перешкод,  закликаючи  гіт¬
лерівців  не  зупинятись  на  півдорозі.
 Ліквідувавши  самостійність  Австрійської  республіки,  ні¬
мецькі  фашисти  скерували  тепер  свій  удар  проти  націо¬
нальної  самостійності  Чехословацької  республіки,  яка  в
той  час  була  серйозною  перешкодою  доі  здійснення  агре¬
сивних  планів  німецького  фашизму.
 Над  Чехословаччиною  нависла  сокира  гітлерівського
ката.  В  середині  країни  підняли  голову  агенти  німецького
імперіалізму  Генлейн  і1  Глінка,  Волошин  і  Фенцик.  Внут¬
рішня  фашистська  реакція  готова  була  капітулювати  пе¬
ред  гітлерівцями,  і  в  цьому  напрямі  розгорнула  свою  ка¬
пітулянтську  політику.
 В  дні  найбільшої  небезпеки,  яка  нависла  над  Чехосло¬
ваччиною,  одна  тільки  комуністична  партія  стала  на  за¬
хист  республіки  і  закликала  весь  народ  на  боротьбу,  на
організацію  відсічі  гітлерівським  загарбникам  і  їх  аген¬
турі  в  середині  країни.  Народи  Чехословаччини  перекону¬
вались  в  правильності  політики  компартії,  яка  висунула
гасло  захисту  Чехословаччини  проти  німецького  фашизму,
в  ході  самої  боротьби.  І  комуністи  ні  на  хвилину  не  пе¬
реставали  закликати  до  єдності  всіх  демократичних  сил,
бо  цього  бажали  всі  миролюбні  народи  республіки.  Але
не  хотіли  цього  керівники  інших  буржуазних  і  так  званих
соціалістичних  партій,  зокрема  соціалістичних,  які  від¬
крито  зв’язалися  з  внутрішньою  реакцією  Чехословаччини.
 Керівна  верхівка  так  званих  соціалістичних  партій  в
Закарпатті  —  Кекус  і  Німчук,  Пужман  і  Ревай  —  тісно
співпрацювали  з  волошинівцями  і  аграрно-фашистською
партією.  Фактично  керівники  так  званих  соціалістичних
партій  йшли  на  поводі  української  фашистської  буржуа¬
зії.  На  всякі  пропозиції  з  боку  компартії  про  створення
єдиного  і  національного  фронту  проти  фашистської  агре¬
сії  відповідали  відмовою,  незважаючи  на  те,  що  Закар¬
патській  Україні  загрожувала  небезпека  з  боку  фашист¬
ської  Німеччини  і  Угорщини.
 Зрадники  закарпатських  трудящих  Фенцик,  Бродій,
Волошин  розгорнули  в  1936—1938  рр.  шалену  .діяль¬
ність,  яка  не  могла  не  підкопати  основи  Чехословаччини.
Одержуючи  величезні  суми  грошей,  вони  старались,  щоб
виконати  вказівки  своїх  хазяїв  про  підготовку  грунту  для
 64

окупації  Закарпаття.  Англія  і  США  вирішили  продати
Гітлеру  Чехословаччину,  щоб  відкрити  ворота  через  неї
для  експансії  гітлерівського  мілітаризму  на  схід,  проти
Радянського  Союзу.  З  цією  метою  влітку  1938  р.  моно¬
полісти  США  посилають  на  Закарпаття  своїх  агентів  Ян-
чишина,  Паппа  і  Геровського,  які  не  раз  вже  до  Дього  по¬
бували  тут  з  розвідницькими  завданнями.  Нічого  дивного,
що  ці  три  агенти  були  одночасно  і  плаченими  агентами
фашистської  Угорщини,  завербованими  англійським  лор¬
дом  Ротерміром,  який  не  переставав  вести  ревізіоністську
кампанію  за  повернення  Угорщині  всіх  її  колишніх  про¬
вінцій  —  Закарпаття,  Словаки,  Трансільванії  тощо.
 Агентів  монополістів  Уолл-стріту  —  Янчишина,  Пап¬
па  і  Геровського  —  з  радістю  зустріла  вся  фашистська
реакція  в  Закарпатті,  починаючи  від  Бродія  і  Фенцика  і
кінчаючи  Волошиним  і  Реваєм.  Українська  і  угорська  фа¬
шистська  реакція  була  добре  інформована,  за  чим  прибу¬
ли  в  Ужгород  ці  агенти  Уолл-стріту.  Адже  ж  мова  йшла
про  нове  закабалення  Закарпатської  України  фашистськи¬
ми  загарбниками.
 Про  ці  плани  знав  і  чехословацький  уряд,  на  чолі  яко¬
го  тоді  стояв  реакціонер  Мілан  Годжа.  Незважаючи  на
явну  античехословацьку  «місію»  цих  агентів,  яка  зводи¬
лась  до  того,  щоб  розбити  суверенітет  Чехословаччини,  че¬
хословацький  уряд  почав  вести  з  ними  переговори,  не  бу¬
дучи  на  це  уповноважений  трудящими  Закарпаття.  Мова
йшла  ніби  про  здійснення  Чехословаччиною  «автономії
Підкарпатської  Русі»,  а  насправді  мова  йшла  про  вико¬
нання  експансіоністських  вимог  гітлеровських  сателітів
про  віддачу  Закарпаття  фашистській  Угорщині.  І  реакцій¬
ний  уряд  Чехословаччини  погодився  з  цими  вимогами,  від¬
давши  Закарпаття  на  поталу  фашистсько-мадьярським
агентам.
 Все  почалося  з  того,  що  чехословацький  уряд,  ніби  в
знак  здійснення  «першого  етапу  автономної  Підкарпат¬
ської  Русі»,  призначив  агента  фашистської  Угорщини
А.  Бродія  прем’єр-міністром  Підкарпатської  Русі  влітку
1938  р.  Бродій  швидко  сформував  свій  «уряд».  В  його
склад  увійшли  шпигуни  міжнародних  імперіалістів  Фен-
цик,  Волошин,  Бачинський  та  інша  контрреволюційна  на¬
волоч.  Ставши  «прем’єр-міністром»,  Бродій,  як  відомо,
більше  не  підчинився  Празі,  а  по  прямому  проводу  «ра-
 5 	М.  Климпотюк
 65

дився»  з  Будапештом,'  звідки  і  одержував  всі  інструкції’
щодо  загарбання  Закарпаття.  Першим  законом  «автоном¬
ного  уряду  Підкарпатської  Русі»,  який  він  виголосив  на
другий  же  день,  був  закон  про  заборону  компартії  і  за¬
криття  всіх  комуністичних  газет.
 Реакційний  уряд  Годжі,  який  постійно  йшов  на  уступ-
Ни  гітлерівському  фашизму,  21  вересня  1938  р.  був  по¬
валений  народом.  22-го  вересня  був  створений  новий  уряд
на  чолі  з  генералом  Сировим.  Але  й  цей  новий  уряд,  не
спираючись  на  народ,  а  на  сили  внутрішньої  реакції,  та¬
кож  не  відкинув  вимог  імперіалістів  щодо  територіальних
уступок  Гітлеру.  США,  Англія  і  Франція  вимагали,  щоб
Чехословаччина  віддала  Гітлеру  «Судети».  Вони  до¬
водили  Чехословаччині,  що  Гітлер  більше  не  посміє
пред'являти  територіальних  вимог  до  Чехословаччини,
тільки  ті,  які  містяться  в  так  званому  гітлерівському  Го-
десберзькому  меморандумі.  -
 Годесберзький  меморандум,  направлений  Гітлером  уря¬
дові  Чехословаччини,  вимагав  віддати  Німеччині  Судети,
Угорщині  —  частину  Закарпаття,  а  Польщі  —  Тєшінську
область.  Годесберзький  меморандум  точно  повторював
Берхтесгаденські  територіальні  вимоги  Гітіїера,  про  які’
«домовились»  Чемберлен^  і  Гітлер  раніше.
 Натиск  на  Чехословаччину  з  боку  західноєвропей¬
ських  імперіалістичних  держав  з  кожним  днем  посилював¬
ся.  Французький  уряд  відмовився  надати  воєнну  допомо¬
гу,  яку  передбачав  союзний  договір  між  Чехословаччиною
і  Францією  на  випадок  нападу  гітлерівської  Німеччини
на  Чехословаччину.  Англійський  уряд  навіть  гарантував
фашистській  Німеччині,  що  вона  одержить  «Судети»  без
бою.  Вашингтон  наполягав  на  уряд  Чехословаччини  «по¬
любовно»  вирішити  питання  про  Судети,  Тєшін  та  Закар¬
паття.
 В  такий  небезпечний  період  для  існування  Чехосло¬
ваччини  компартія,  підтримана  всіма  народами,  висунула
вимогу  до  чехословацького  уряду,,  щоб  він  звернувся  зз
воєнною  допомогою  до  Радянського  Союзу.  Але  ця  вимога
була  відкинута  урядом  Сирового  і  Бенешом.  Між  тим,
Радянський  уряд  заявив,  що  Радянський  Союз  залишаєть¬
ся  вірним  союзному  договору  між  СРСР  і  Чехословаччи
ною  і  готовий  своїми  збройними  силами  прийти  на  допо¬
могу  Чехословацькій  республіці.  З  цією  метою  уряд  Ра¬
 бе

дянського  Союзу  посилив  обороноздатність.  Радянський
Союз  був  єдиною  державою,  яка  послідовно  боролась
проти  загрози  другої  світової  війни,  настоювала  на  при¬
пиненні  фашистської  агресії  та  прийнятті  рішучих  колек¬
тивних  заходів  проти  її  розширення.
 ЗО  вересня  1938  року  в  Мюнхені  відбулась  так  звана
конференція  чотирьох  —  Чемберлена,  Даладьє,  Гітлера  і
Мусоліні.  Це  була  не  конференція,  а  підла  змова,  яка  й
призвела  потім  Чехословаччину  до  загибелі,  а  весь  світ  —
до  кривавої  бойні.  Після  цієї  змови  Чехословаччина  втра¬
тила  ЗО  процентів  території  і  33  проценти  населення,  які
були  загарбані  Німеччиною,  Угорщиною  і  Польщею.  А
уряд  Сирового  без  єдиного  протесту,  без  опору  погодився
на  таку  ампутацію  республіки.
 За  віденським  «арбітражем»  від  2  листопада  1938  ро¬
ку,  який  оформляв  детально  мюнхенську  змову,  фашист¬
ська  Угорщина  «одержувала»  від  Чехословаччини  низин¬
ну  частину  Закарпатської  України  з  містами  Берегово,  Му-
качево  і  Ужгород.  У  Волошина,  який  став  «прем’єр-міні¬
стром»  Підкарпатської  Русі  після  уходу  Бродія,  залиша¬
лась  лише  куца  Верховина  з  горами,  без  хліба  та  інших
засобів  на  існування.  Американські  агенти  Геровський,
Янчишин  і  Папп  були  задоволені  таким  ходом  подій,  бу¬
ли  задоволені,  що  їх  «місія»  так  вдало  закінчилася.
 «До  останнього  часу  прийнято  було  рахувати,  що  вся
відповідальність  за  мюнхенську  політику  зради  лежить
на  правлячих  колах  Англії  та  Франції,  на  урядах  Чем¬
берлена  і  Даладьє.  Той  факт,  що  американський  Уряд
взяв  на  себе  опублікування  німецьких  архівних  матеріа¬
лів,  виключивши  при  цьому  із  збірника  документи,  що  від¬
носяться  до  мюнхенської  угоди,  свідчить  про  зацікавле¬
ність  Уряду  США  в  тому,  щоб  оббілити  героїв  мюнхен¬
ської  зради  і  при  цьому  спробувати  звалити  вину  на
СРСР».1)
 Мюнхенська  змова  і  віденський  «арбітраж»  були  лише
передоднем  повної  окупації  фашистськими  загарбниками
Чехословаччини  і  Закарпатської  України,  яка  і  сталася
на  початку  1939  року.  Хортіївська  Угорщина,  підтриму¬
вана  гітлерівською  Німеччиною,  зі  згоди  Англії  та  США,
затоптала  всі  права  трудящих  закарпатців,  встановила
 Ч  «Фальсифікатори  історії»,  історична  довідка,  1948,  ст.  23.
 67

фашистську  диктатуру  в  Закарпатті.  Волошинська  «Кар¬
патська  Україна»  потрібна  була  імперіалістам  лише  для
тимчасового  маскування  агресивних  планів  фашистських
загарбників,  для  обману  світової  думки.
 Лише  одна  комуністична  партія  Чехословаччини  була
єдиною  силою,  яка  вступила  в  боротьбу,  щоб  не  допусти¬
ти  капітуляції  і  розчленування  Чехословацької  республіки.
А  коли  капітуляція  все  ж  таки  стала  фактом,  то  компар¬
тія,  з  глибокого  підпілля  продовжувала  боротьбу  проти
окупантів  та  їх  прислужників.  Колишні  буржуазно-на¬
ціоналістичні  та  «соціалістичні»  партії  на  Закарпатті,  в
угоду  новим  хазяям  саморозпустилися,  а  їх  керівники
прямо  пішли  на  службу  «довгожданних  освободителів».
Фенцик,  Бродій  і  Фельдешій,  що  довгими  роками  служи¬
ли  західноєвропейским  і  американським  імперіалістам,,
були  «обрані»  депутатами  угорського  парламенту  і  одер¬
жали  високі  і  добре  оплачувані  посади  на  окупованій
території  Закарпаття.
 Давнішня  мета  американських  імперіалістів  про  оку¬
пацію  Закарпаття  фашистськими  державами  і  перетворен¬
ня  його  на  плацдарм  у  війні  проти  СРСР  здійснилася  в
1939  році.
 Як  тільки  Закарпаття  було  окуповано,  німецько-угор¬
ські  загарбники  приступили  до  практичного  здійснення
своїх  планів  про  перетворення  Закарпаття  на  воєнний
плацдарм.  В  краї  почалося  воєнне  будівництво  шосейних
доріг  на  схід,  будівництво  залізниць  і  так  званої  «лінії  Ар-
пада»  —  все  для  війни  проти  СРСР,  яку  підготовляв  Гіт-
лер  з  активною  допомогою  західноєвропейських  і  заоке¬
анських  хижаків.  Американські  монополісти  були  натхнен¬
никами  і  організаторами  загарбницької  антирадянської
війни,  яку  розпочав  Гітлер  в  1941  році.
 Комуністична  партія  в  Закарпатті  тимчасово  організо¬
вано  відступила,  пішла  в  глибоке  підпідля,  звідки  вона
почала  організовувати  трудящі  маси  на  бій  з  окупантами.
Велика  її  заслуга  полягає  в  тому,  що  вона  своєю  повсяк¬
денною  кропіткою  роботою  серед  робітників  і  селян  до¬
билася  позитивних  результатів  в  тому,  що  всі  трудящі
зайняли  непримириму  ворожу  позицію  до  фашистських  за¬
гарбників.  І  тільки  завдяки  цьому  загарбникам  була  ство¬
рена  в  Закарпатті  обстановка  ненависті,  призирства.  Ця
 68

обставина  полегшувала  набагато  підпільну  діяльність  ко¬
муністів.
 Партійна  організація  Закарпаття  була  політично  і  ор¬
ганізаційно  підготовлена  для  роботи  в  новій  політичній
обстановці  —  в  обстановці  нелегальної  роботи.  Керівні
партійні  працівники  діяли  вже  на  основі  нової  організа¬
ційної  структури.  Було  створено  цілий  ряд  окружних  орга¬
нізацій,  якими  керували  комуністи  з  великим  досвідом
партійної  роботи.  Добре  працювали  окружні  партійні  ор¬
ганізації  в  Ужгороді,  Мукачеві,  Сваляві,  Хусті,  на  Рахів-
щині  і  в  інших  містах  і  селах  Закарпаття.  Первинні  пар¬
тійні  організації  існували  майже  в  усіх  містах  та  селах,
на  заводах  і  фабриках.
 Комуністична  організація  Закарпаття  діяла  на  всій  те¬
риторії  Закарпаття,  як  єдина  організована  сила  закарпат¬
ських  трудящих,  здатна  вести  їх  на  боротьбу  проти  фа¬
шистських  окупантів  і  зрадників  народу.  Вся  її  діяльність
спочатку  була  зосереджена  на  організації  широкого  фрон¬
ту  робітників  і  трудящих  селян  з  метою  організації  актів
саботажу  та  страйків,  які  б  підточували  режим  окупантів.
 Не  зломила  сил  комуністичних  організацій  шалена
хвиля  жорстоких  репресій  і  розстрілів.  Особливо  посилив¬
ся  фашистський  терор  проти  трудящих  і  їх  пере¬
дового  авангарду  —  компартії  після  нападу  гітле¬
рівської  Німеччини  на  СРСР,  з  якою  фашистська  Угорщи¬
на  була  в  воєнному  союзі.  На  терор  комуністи  відповіли
посиленою  боротьбою,  організацією  партизанських  заго-
гонів,  в  які  масово  вступали  робітники  і  селяни.  Велика
частина  закарпатської  молоді,  яка  не  хотіла  воювати  за
інтереси  гітлерівсько-хортіївських  загарбників,  перейшла
в  Радянський  Союз,  де  вступала  в  ряди  Радянської  Армії
і  чехословацького  корпусу,  щоб  зі  зброєю  в  руках  вести
боротьбу  за  визволення  рідного  краю  з  фашистського  раб¬
ства.  На  території  Закарпаття  —  в  тилу  в  окупантів  —
активно  діяли  кілька  партизанських  загонів.  Особливо  роз¬
горнулася  діяльність  партизанських  загонів  після  повер¬
нення  з  СРСР  Олекси  Борканюка  та  інших  комуністів.
Буквально  все  населення  краю  діяльно  підтримувало  пар¬
тизанів,  допомагало  їм  матеріально  і  морально.
 Значну  допомогу  в  розгортанні  боротьби  проти  оку¬
пантів,  в  організації  партизанських  загонів  надавала  ко-
 69

муністична  партія  Угорщини,  частиною  якої  і  була  За¬
карпатська  партійна  організація.
 Закарпатські  комуністи  самовіддано  боролись  за  ви¬
зволення  Закарпаття,  мобілізуючи  на  цю  боротьбу  робіт¬
ників  і  селян.  їх  не  залякав  ніякий  терор  і  переслідування
з  боку  фашистських  окупантів.  Комуністи  впевнено,  не¬
похитно  йшли  до  великої  мети  —  визволення  рідного  За¬
карпаття.  Ця  боротьба  потребувала  величезних  жертв  —
за  чотири  роки  окупації  полягло  в  боях  декілька  сот  ко¬
муністів,  серед  них  секретар  Закарпатського  крайкому
комуністичної  партії  Чехословаччини  О.  Борканюк,  Ми¬
хайло  Можарович,  Самуєл  Габерман,  Осип  Гавелка  та
інші.
 Закарпатські  комуністи,  ведучи  наполегливу  роботу  в
масах,  підготовляли  здійснення  їх  віковічної  мрії  —
про  возз’єднання  Закарпатської  України  з  Радянською
Україною.  До  голосу  компартії  прислуховувались  робітни¬
ки  і  селяни  як  до  голосу,  який  несе  волю  і  краще  життя.
 Всесвітньоісторичні  перемоги  Радянського  Союзу  і
його  героїчної  Радянської  Армії  у  Великій  Вітчизняній
війні  над  гітлерівськими  загарбниками  дали  волю  трудя¬
щим  Закарпаття,  дали  змогу  самостійно  вирішити  долю
свого  краю.  Тільки  завдяки  героїзму  Радянської  Армії  і
і  всього  радянського  народу,  керованих  геніальним  полко¬
водцем  сучасності  товаришем  Сталіним,  Закарпаття  стало
вільним  і  возз’єднаним  з  рідною  матір’ю  —  Радянською
Україною.
 Трудящі  маси  Закарпаття  стали  тепер  активними  бу¬
дівниками  комуністичного  суспільства,  перетворивши  за
порівняно  короткий  строк  свій  край  в  квітучу  область  на¬
шої  великої  Батьківщини.  Згуртовані  навколо  партії
Леніна—Сталіна,  трудящі  маси  радянського  Закарпаття
віддають  всі  свої  сили  на  благо  всієї  Радянської  Вітчизни,
на  зміцнення  і  піднесення  її  могутності  —  запоруки  миру
в  усьому  світі.

ЗМІСТ
 Вступ  	 З
 І.  Проникнення  американського  капіталу  в  економіку
 Закарпаття  	 8
 II.  Боротьба  трудящих  за  своє  соціальне  і  національне
 визволення 	 13
 НІ.  Наступ  міжнародної  контрреволюції 	 23
 IV. 	Військова  диктатура  і  приєднання  Закарпаття  до
 Чехословаччини  	 27
 V. 	.Геть  руки  від  Радянської  Росії!"  .Геть  окупантів!"  ... 	47
 VI. 	Американські  шпигуни  в  чорних  рясах  		  50

Редактор  В.  Ладижець
Художник  І.  Ромберг
Художн.  редактор  М.  Фернега
Техредактор  М.  Лучків
Коректор  Є.  Лозинська
 И.  Клампотюк  —  Проаска  американсках  импв-
раалистов  на  Закарпатье.
 (на  украинском  язьіке)
 ББ  03406.  Зам.  №  953.  Здано  в  набор  22.  IX.  1952  р.
Підписано  до  друку  3.  XII.  1952  р.  Формат  паперу
54х84|16.  Папер.  арк.  2,25.  Друк.  арк.  3,7.  Видави,
арк.  3,9.  Тираж  10  000  прим.  Ціна  70  коп.
 Обласна  книжкова  друкарня,  м.  Ужгород.

70  коп.