/
Author: Кондратенко Н.
Tags: політика політологія монографія журналістика політична система
ISBN: 978-966-555-057-0
Year: 2007
Text
Одеський національний університет
ім. 1.1. Мечникова
Кондратенко Наталя
УКРАЇНСЬКИЙ ПОЛІТИЧНИЙ
ДИСКУРС:
ТЕКСТУАЛІЗАЦІЯ РЕАЛЬНОСТІ
Монографія
Одеса
Видавництво "Чорномор'я"
2007
ББК 81.001.4-72:66
УДК 821.161.2'42:32
К 642
Рекомендовано до друку Вченою радою філологічного факультету
Одеського національного університету
імені 1.1. Мечникова (протокол № 9 від 26. 06.2007)
Рецензенти:
Ковалевська Т. Ю., д. філол. н., проф., Одеський національний
університет ім. 1.1. Мечникова
Олексенко В. П., д. філол. н., проф., Херсонський державний
педагогічний університет
Відповідальний редактор:
Александров О. В., д. філол. н., проф., Одеський національний
університет ім. 1.1. Мечникова
К642 II. В. Кондратенко. Український політичний дискурс:
Текстуалізація реальності: Монографія / Одеський над.
ун-тім. 1.1. Мечникова; Філол. фак; Відп. ред. докт. філол.
наук, проф. 0. В. Александров. - Одеса: Чорномор'я,
2007. - 1 56 с.
І8ВК 978-966-555-057-0
У монографії досліджено специфіку українського політичного
дискурсу з огляду на ігрову природу політичної комунікації. Визна-
чено стрижневі поняття політичної лінгвістики: політична комуніка-
ція, політична мова і політичний дискурс; проаналізовано провідні
параметри політичної комунікації; розглянуто політичні тексти різних
жанрів. Окрему увагу приділено неформальним засобам політичної ко-
мунікації.
Видання адресовано лінгвістам, журналістам, політологам,
фахівцям з реклами та зв'язків з іромадськістю.
І8ВК 978-966-555-057-0
Видання здійснено за фінансової під тримки
стипендії Кабінету Міністрів України для молодих учених
© Кондратенко Н.В., 2007
ЗМІСТ
Передмова.........................................5
РОЗДІЛ 1. СПЕЦИФІКА ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ
1.1. Політична комунікація і політичний дискурс...7
1.1.1. Поняття політичної комунікації...........7
1.1.2. Визначення політичного дискурсу.........10
1.1.3. Політичний дискурс
у комунікативному просторі.....................13
1.1.4. Мода в політичному дискурсі.............17
1.2. «Політична мова» і «мова політики»..........22
1.2.1. «Політична мова» і «політичне мовлення»:
дискусії навколо термінів......................22
1.2.2. Нова політична лексика..................24
1.3. Ігрова природа політичної комунікації.......28
1.3.1. Міфологізація політичної комунікації....ЗО
1.3.2. Театралізація політичної комунікації....32
1.3.3. Ритуалізація політичної комунікації.....38
1.3.4. Атональність політичної комунікації.....49
РОЗДІЛ 2.ПОЛІТИЧНИЙ ТЕКСТ: ЖАНРИ,
СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА
2.1. Біографія політика як політичний текст......51
2.2. Слоган у політичній комунікації.............54
2.3. Текстова репрезентація політичної програми..63
2.4. Агітаційні політичні тексти.................69
2.5. Іміджеві політичні тексти...................73
2.6. Листівки як знаряддя політичних маніпуляцій.78
РОЗДІЛ 3. МАНІПУЛЯТИВНІ СТРАТЕГІЇ В
політичному дискурсі
3.1. Аргументація в політичному дискурсі......87
3.1.1. Теледебати як діалогічна форма
політичного дискурсу...............•...........87
З
3.1.2. Логічні прийоми політичної полеміки
в теледебатах...............................89
3.1.3. Психологічні прийоми політичної полеміки в
теледебатах.....................................95
3.2. Текстова реалізація «брудних» політичних
технологій........................................98
3.2.1. Маніпулятивні тактики президентських
перегонів: принципи «чорного» РК................98
3.2.2. Прийоми «чорного» РК на українському
ґрунті..........................................105
РОЗДІЛ 4. неформальна політична
КОМУНІКАЦІЯ
4.1. Політичний скандал: комунікативні особливості...113
4.2. Політичний анекдот: український вимір...125
4.2.1. Дискурсивні параметри політичних
анекдотів..................................125
4.2.2. Типологія політичних анекдотів......130
4.3. Невербальні складники політичної комунікації.137
4.3.1. Паралінгвістичні засоби ПК - проксемічні,
кінетичні і фонаційні......................137
4.3.2. Власне візуальні невербальні засоби -
символізація кольору, фетишизація, лубочність...143
Висновки.....................................148
Література...................................150
4
ПЕРЕДМОВА
Ідея цієї книжки продиктована неймовірною актив-
ністю, що спостерігається останні кілька років в ук-
раїнській політиці. Немає жодного громадянина Украї-
ни, який би хоч одного разу не занурювався в політичні
баталії - або як політичний діяч, або як спостерігач за ціка-
вою політичною грою. Політика приходить до кожного з
нас з телеекранів, газет, радіо. На вулицях активно обго-
ворюють останні політичні події, співпереживають разом
з українськими політиками, сприймають політичних
діячів майже як родичів або друзів. Проте ми забуваємо,
що вся інформація про політичні баталії та політичних
гравців продукована в підготовленому вигляді - журналі-
стами, рекламістами, фахівцями зі зв'язків з громадські-
стю. Насправді не існує політичної реальності для ре-
ципієнтів, а є лише її модель, що активно нав'язується
передусім засобами масової комунікації. Ця модель сфор-
мована на сторінках газет і журналів, у телевізійних но-
винах, виступах політиків, різноманітних ток-шоу і
підготовлених інтерв'ю. Навіть нова форма спілкуван-
ня з політиками - безпосереднє спілкування в натовпі
й зустрічі на майданах - належать до виявів політичного
театру, адже є прогнозованими й передбачуваними.
Провідна ж роль у цьому політичному театрі (часом
театрі абсурду) відведена ТЕКСТУ. Це і тексти політич-
ної реклами, і журналістські матеріали, й офіційні по-
відомлення, і виступи політиків, і розмови про політику, і
чутки й плітки - все, без чого політична гра була б не-
можливою. Реалізація політичної комунікації саме в тек-
стовій формі уможливлює її дослідження насамперед
лінгвістами. На межі століть виникла й розвивається нова
галузь мовознавчої науки - політична лінгвістика, пред-
метом вивчення якої, на думку А. М. Баранова, є «політич-
ний дискурс як сукупність дискурсивних практик, що
ідейтифікують учасників політичного дискурсу або що
формують конкретну тематику політичної комунікації»
[Баранов 2003:246]. Не випадково цього року вийшов дру-
ком і перший російський навчальний посібник з політич-
ної лінгвістики [Чудинов 2007]. Проте інші дослідники
використовують на позначення нової галузі мовознавчої
науки термін «лінгвополітологія» [Синельникова 2007].
Отже, тут постають ключові поняття нашого досліджен-
ня - політичний дискурс і політична комунікація, що ма-
ють специфічні форми репрезентації в українській політиці.
Ми зосередили уваїу на політичних подіях 2004-2006
років, зокрема пов'язаних з передвиборчими кампаніями
виборів Президента України (2004) та виборів до Верхов-
ної Ради (2006). Саме ці передвиборчі перегони засвідчи-
ли як високу політичну активність виборців, так і незнані
раніше різноманітні форми впливу на їх вибір з боку
політичних суб'єктів. Сподіваємося, що в роботі нам вда-
лося поставитися толерантно й обережно до будь-яких пол-
ітичних уподобань, не поділяючи жодного, але оцінюю-
чи їх об'єктивно. Напевно, публікація цього дослідження
напередодні чергових виборів до Верховної Ради є знако-
вою подією: хотілося б вірити, що віртуальна реальність
політичного дискурсу знов не захопить нас настільки, щоб
замінити собою об'єктивні реалії.
Висловлюємо особливу подяку всім причетним до
створення цієї книги: шановним рецензентам - професо-
рові кафедри української мови Одеського національного
університету ім. 1.1. Мечникова Т. Ю. Ковалевській, дека-
нові факультету філології та журналістики Херсонського
педагогічного університету В. П. Олексенку, кафедрі жур-
налістики Одеського національного університету імені
1.1. Мечникова, зокрема завідувачу кафедри професорові
О. В. Александрову і доцентові кафедри Н. В. Кутузі, а
також усім студентам, які постійно дискутували з приво-
ду розглянутих нижче проблем і без яких це дослідження
було б недосконалим.
6
РОЗДІЛ 1
СПЕЦИФІКА ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ
1.1. Політична комунікація і політичний
дискурс
1.1.1. Поняття політичної комунікації
Загальна теорія комунікації приділяє достатньо ува-
ги визначенню поняття «комунікація» з огляду на специфі-
ку наукової дисципліни, яка вивчає це явище. «Комуніка-
ція» - від лат. соттипісаііо - у буквальному перекладі «ро-
бити спільним, спілкуватися, зв'язуватися»; майже всі ці
значення реалізовано в сучасному значенні терміна. Так,
у широкому значенні комунікацію розуміють як процес
існування інформації в суспільстві в різних формах - пе-
редача, обмін, сприйняття тощо. Г. Г. Почепцов визна-
чає комунікацію як «процеси перекодування вербальної
в невербальну і невербальної у вербальну сфери» [Почеп-
цов 2001:14].
Фахівці рекомендують розрізняти поняття спілкуван-
ня та комунікації в термінологічному плані. Так, Ф. С. Баце-
вич зазначає, що спілкування є умовою формування і роз-
витку суспільства й особистості, а комунікація переважно
«пов'язана лише з інформаційним зв'язком» [Бацевич
2004: 27]. Визначальною рисою комунікації є її принци-
пова інформативність, на відміну від спілкування, яке
передбачає не лише обмін інформацією, а й досвідом,
навичками, емоціями, почуттями тощо. Крім того, кому-
нікація належить до соціальних явищ, її включено до
соціальних стосунків людей, тобто комунікація є формою
соціальної взаємодії. Проте, незважаючи на спроби виз-
начення суттєвих рис комунікації, чіткої дефініції не існує.
О. О. Селіванова вбачає цьому такі підстави:
- комунікація має різні форми існування, серед яких
7
вербально-знакова є поодиноким випадком;
- комунікація різниться за метою (інформування,
спонукання, заборона, виховання, навчання тощо);
- комунікація характеризується розірваністю часових
і просторових параметрів породження та сприйняття тек-
сту;
- комунікація різниться за способом адресації (масо-
ва та індивідуально-адресована) [Селиванова 2002: 33].
Зважаючи на проблеми термінологічного характеру,
ми будемо послуговуватися широким визначенням.
" " Комунікація - це процес соціальної взаємодії,
який полягає в обміні знаковою інформацією.
Основними рисами комунікації є інформативність,
соціальність та семіотичність. Інформативність перед-
бачає передачу, сприйняття, породження певної інфор-
мації в процесі комунікативної взаємодії; соціальність по-
лягає у включенні комунікації до соціальної взаємодії
індивідів або груп людей; семіотичність - у принципово
знаковому характері інформації, що циркулює.
Комунікація може виконувати різноманітні функції
в суспільстві, набувати різноманітних форм і виступати в
різних варіантах. Відомі спроби створити типології кому-
нікації за участю вербальних засобів, за формою, за темою,
за кількістю учасників тощо. У теорії комунікації є поши-
реною типологія Г. Г. Почеіщова, який виокремлює ко-
мунікацію візуальну, вербальну, перфомансну, міфо-
логічну, художню [Почепцов 2001:301-355], проте ці типи
не мають чітких меж і майже не існують у чистому виг-
ляді- Найпростіша типологія передбачає розмежування
вербальної та невербальної комунікації [Селиванова 2002:
34-36].
Виокремлення політичної як одного з ТИПІВ комуні-
кації зустрічаємо у низці сучасних досліджень, зокрема з
8
політичної лінгвістики, де політичну комунікацію тлума-
чать як «процес спілкування між учасниками політичної
діяльності» [Чудинов 2007: 31], а в інших наукових розвід-
ках провідним критерієм вважають обрану тему спілкуван-
ня [Бацевич 2004:34]. Проте ми пропонуємо ширший підхід
до визначення політичної комунікації, за якого враховано
всі чинники спілкування - вербальні і невербальні, отже:
Політична комунікація (11К) - це обмін іпформа-
цією або повідомлення певної інформації в політичній
сфері: між комунікантами-політиками, стосовно пев-
ної політичної ситуації, з метою формування політич-
них уподобань та прагнень тощо.
Поняття ПК містить кілька складників, об'єднаних
на підставі принципу обміну інформацією: комунікатив-
на ситуація, суб'єкти та об'єкти комунікації, комуніка-
тивна інтенція. Комунікативна ситуація передбачає мо-
делювання відповідних умов спілкування, що зумовлю-
ють вибір комунікантами типу комунікативної поведін-
ки: напр., зустріч з виборцями, мітиш; виступ у Верховній
Раді, вибори тощо. ПК має бути орієнтованою на суб'єктів
(політиків) та об'єкти (аудиторія, виборці), які певною
мірою задають напрям розвитку комунікативних подій.
Інтенцією політичної комунікації є пересування об'єктів
до однієї комунікативної площини із суб'єктом, тобто пе-
реконання аудиторії, вплив на масову та індивідуальну
свідомість з метою політичної переорієнтації реципієнтів.
Якщо відштовхуватися від цих трьох складників ПК,
то її репрезентативними формами будуть, скажімо, інтер-
в'ю з політиками (чинник суб'єкта), агітація та пропаган-
да (чинник об'єкта), зустрічі з виборцями (чинник ситу-
ації) та позиція певної політичної персони або організації
(інтенційний чинник).
Сукупність усіх можливих репрезентативних форм
становить політичний дискурс, який можна визначити як
9
конкретний вияв ПК за допомогою знакових засобів - вер-
бальних і невербальних. М. В. Ільїп вважає, що «єдиним
предметом політичного дискурс-аналізу є політика як се-
міотичне явище, як усвідомлена взаємодія заради досяг-
нення певної мети» [Ильин 2002:11]. Річ у тому, що дис-
курс і є формою існування комунікації, здійсненою в ок-
ремому комунікативному просторі, який у свою чергу
зумовлює специфіку комунікації. Дискурс належить до се-
міотичних понять, тому що містить елементи як вер-
бального характеру, так і невербального. Залежно від
специфіки комунікативного простору виокремлюють
типи дискурсів [Карасик 2004: 250-343], серед яких наяв-
ний і політичний дискурс, що функціонує в межах ПК.
1.1.2. Визначення політичного дискурсу
Дискурс є багатоплановим поняттям, використову-
ваним як у семіотиці, так і в окремих галузях знань - літе-
ратурознавстві, лінгвістиці, теорії комунікації, розтлума-
чуючи цей термін щоразу інакше. Загальноприйнятою
дефініцією дискурсу є метафорична, запропонована
Н. Д. Арутюновою, дискурс - це «мовлення, занурене в
життя» [Арутюнова 1998: 136-137]. Беручи до уваги об-
разність визначення, суть воно передає влучно:
Дискурс є формою репрезентації комунікативної
діяльності людини, що містить вербальні й невербальні
чинники, тобто поєднує текст з комунікативною ситу-
ацією, розглядає власне вербальну діяльність у сукуп-
ності з умовами спілкування, породження та сприйнят-
тя мовлення.
М. Макаров зазначає, що існує три підходи до виз-
начення дискурсу:
1. формальний: дискурс - це «мова вище речення», зв'яз-
10
ний текст, кілька речень, поєднаних на підставі синтак-
сичного зв'язку;
2. функціональний: дискурс - мова в її функціонуванні,
застосування мовного інструментарію;
3. контекстуальний: дискурс є «цілісною сукупністю
функціонально організованих, контекстуалізованих оди-
ниць мови, що вживаються» [Макаров 2003: 86].
На нашу думку, у лінгвістиці початку XXI століття
домінує функціональний підхід, зокрема стосовно політич-
ного дискурсу. На думку Л. Синельникової, саме дискур-
сивний підхід надав змогу «описати найважливіші та сталі
особливості політичних комунікацій та їхній жанровий
простір: ідеологами, міфологами, метафоричні групи, зна-
ки вербальної агресії, культурно-мовні концепти (вла-
да, політик тощо), політичну афористику, евфемізмита дис-
фемізми» [Синельникова 2007:462].
Проте дефініції політичного дискурсу переважно су-
перечать одна одній: Ю. Сорокін розглядає політичний
дискурс як різновид ідеологічного [Сорокин 2006: 265];
О. Шейгал ототожнює поняття політичного дискурсу і
політичної комунікації, проте зазначає провідну рису
політичного дискурсу - інституїцональність [Шейгал 2004:
22]. Інші риси політичного дискурсу наводить К. Сера-
жим: «евалюативність (зумовлена його едіологічною
спрямованістю, що визначається цінностями тих чи інших
соціальних верств, політично активних груп) та аргумен-
тативність (ментальна основа дискурсу боротьби за вла-
ду)» [Серажим 2002:178].
Ми вважаємо політичний дискурс виявом політич-
ної комунікації, конкретною формою її реалізації, в межах
якої слід розглядати всі лінгвальні та екстралінгвальні
чинники, серед яких «інші тексти, зміст яких ураховуєть-
ся автором й адресатом певного тексту, політичні погля-
ди автора та його завдаїпія при створенні тексту, уявлен-
ня, автора про адресата, політична ситуація, у якій ство-
11
рюється і «живе» певний текст» [Чудинов 2007: 41].
Політичний дискурс (11Д) - це конкретний вияв
політичної комунікації, що передбачає актуалізацію
політичного тексту в комунікативному акті взаємодії
політичного суб'єкта (політика, політичної сили, вла-
ди) та політичного об'єкта (аудиторії, електорату, вибор-
ця};
За цих умов дослідження ПД вимагає врахування
таких компонентів, як політичні тексти, чинники мовця
та адресата, характер комунікативної взаємодії, тип
спілкування між мовцем та адресатом, невербальні склад-
ники політичної комунікації тощо. Крім того, ЦЦ, функ-
ціонуючи в сфері ПК, може набувати різноманітних
форм. Конкретні форми ПД виокремлюємо залежно від
різних чинників - формальних, комунікативних, інтенціо-
нальних та ін.
1. За формою: ПД усні та писемні. До усних нале-
жать монологічні (промови політиків, звернення до на-
роду, офіційні заяви) і діалогічні (інтерв'ю, прес-конфе-
ренція, дебати). Звісно, усні є здебільшого підготовлени-
ми, хоча і подаються як спонтанні. Писемні варіанти ПД
оприлюднюються переважно через друковані ЗМІ.
2. За чинником мовця можна виокреми ш адресант-
ко прямі та опосередковані форми ПД. Прямі виголошу-
ються або подаються від імені конкретного політика (про-
мови, звернення, відповіді на питання), а опосередковані
мають приховане авторство, належать до політичних РК-
текстів і створюють політикам імідж.
3. За метою виокремлюємо інформативні (новини,
повідомлення), спонукальні (агітаційні листівки, прокла-
мації), іміджеві (буклети, телевізійні рекламні ролики),
мотиваційні (тексти «чорного» РК), експресивні (фото-
графії, пісні, анекдоти).
12
4. За чинником адресата можна визначити особис-
то адресовані (пряме поштове листування) та масово ад-
ресовані (всі телевізійні повідомлення).
5. За сферою функціонування ПД може бути теле-
візійним, газетно-журнальним, радіо, рекламним або РК.
ПД як репрезентація ПК останнім часом привертає
увагу дослідників знакових систем. Так, у монографії вол-
гоградської дослідниці О. Шейгал «Семиотика политичес-
кого дискурса» (М., 2004) подано загальну характеристи-
ку ПД, його жанрові характеристики, основні ознаки та
базові концепти. У цій роботі постулюється надто широ-
кий підхід до ПД, тобто до політичних віднесено «будь-
які мовленнєві утворення, суб'єкт, адресат або зміст яких
належать до сфери політики» [Шейгал 2004: 23]. Такий
широкий підхід до вивчення ПК і ПД передбачає розгляд
усіх явищ, навіть опосередковано пов'язаних з політикою.
1.1.3. Політичний дискурс у комунікативному
просторі
Специфікою ПД, на думку О. Шейгал, є прозорість
його меж - і як наслідок - явища перетину з дискурсами
інших типів [Шейгал 2004:18-32].
Юридичний дискурс перетинається з ПД у сфері
державного законодавства. Тексти конституцій і законів є
продуктом дискурсивної діяльності як політиків, так і
юристів. Різновидом юридичного дискурсу вважаємо і
міжнародно-правовий, що докладно вивчено в україні-
стиці [Кравченко 2006]. Мета юридичного дискурсу по-
лягає у визначенні правових норм та регулювання пра-
вовідносин між громадянами або між громадянами та дер-
жавою. Результат цієї діяльності - накази, закони, поста-
нови, адміністративні рішення, кодекси - є засобами реа-
лізації політичної влади, на підставі чого вони можуть
бути віднесені і до ПД.
13
Науковий дискурс перетинається з ПД в плані на-
укових розробок з політології, соціології, історії, які мо-
жуть ставати основою д ля політичних рішень і містити пол-
ітичні елементи. Політологи здатні «реконструювати»
політичну реальність для своїх аудиторій відповідно до
власного бачення політичних процесів. Переважна
більшість наукових розвідок з політології та політичної
лінгвістики належать саме до цього кола явищ.
Дискурс мас-медіа є основним джерелом подання
політичної інформації та однією зі сфер реалізації ПК.
Оскільки населення - аудиторія - не має прямого спілку-
вання з політиками, то ПК відбувається через ЗМІ, які не
лише є звичайним передавачем інформації, а й мають
змогу і здатність впливати на подання інформації, у та-
кий спосіб формуючи відповідну реакцію суспільства. Тут
можливі такі «ходи», як маніпулювання з часом, місцем,
регулярністю подання інформації, а також використан-
ня інтерпретаційних, а не власне інформативних ме-
ханізмів. І хоча часто обмежують вагомість ЗМІ, відводя-
чи їм «роль технічного засобу» [Шейгал 2004: 25], мас-ме-
діа є набагато впливовішими, ніж це здається на перший
погляд. Не можна погодитися з мінімалізацією ролі ЗМІ в
ПК, тому що, на жаль, тут переважає саме інтерпретацій-
ний чинник, який дає змогу не висвітлювати політику, а
створювати її як нову віртуальну реальність засобами мас-
медіа.
Рекламний дискурс перетинається з ПД в плані
створення мотиваційних установок, зокрема в жанрі
політичної реклами. Метою комерційної реклами є заохо-
чення до придбання певного товару або користування
певною послугою, а некомерційної (іміджевої) - створен-
ня відповідних ціїпюстей у соціумі, зокрема моделюван-
ня позитивного іміджу. «Дві базові функції реклами -
інформування та вплив - у політичній рекламі реалізу-
ються в жанрах політичної пропаганди (плакати, до-
14
повіді, публічні виступи, дискусії) та агітації (гасла, лис-
тівки, транспаранти, виступи на мітингах)» [Шейгал 2004:
27]. Рекламний і політичний дискурси наближаються на-
самперед за механізмами дії - маніпуляції свідомістю ре-
ципієнтів, що у політиці «явище не лише нормальне, а й
навіть необхідне» [Рюмшина 2004: 80].
Релігійний дискурс близький до ПД за характером
мовленнєвого впливу та агітації. «Точкою зближення ре-
лігійного і політичного дискурсів є міфологізація свідо-
мості, віра в магію слів, роль лідера-Божества, використан-
ня прийомів маніпулятивного впливу, ритуалізація кому-
нікації» [Шейгал 2004: 28]. Вивчення релігійного дискур-
су має свої витоки в риторичних дослідженнях церков-
них текстів, зокрема проповідей, в науці, що отримала
назву гомілетика. Г. Хазагеров називає основні риси гомі-
летики, яку тлумачить ширше, ніж звичайну церковну
проповідь: «її комунікативними ознаками є відсутність
прагматичної інформації, акцент на тривалу дію, звернен-
ня до аудиторії, яка повного мірою підтримує систему
цінностей оратора, монологічний, однобічний характер
дискурсу (на проповідь не відповідаюсь проповіддю), уяв-
лення про аудиторію як про монолітну та єдину» [Хаза-
геров 11 Електронний ресурс].
Подібність релігійного і політичного дискурсу мож-
на простежити на різних рівнях, зокрема це міфо-
логічність, сакралізація, ри іуалізапія та риторичність обох
типів дискурсу. Специфікою політичної міфологізації
можна вважати підлаштування до наявних у масовій свідо-
мості міфів, а не створення нових. І. Черепанова окрес-
лює низку причин, з яких потенційному політику-пере-
можцю необхідний міф, а не імідж [Черепанова 2002:158-
159]. На українському ґрунті параметр міфологізації має
чіткі паралелі з релігійним дискурсом, успішний політик
- це пророк, месія, людина від Бога або з Богом у дупгі.
Не випадково майже всі політики моделюють свій імідж
15
у контексті божественного осяяння. Міф Божества перед-
бачає «амбівалентність образу - надлюдська міць і влада,
але схильність до суто людських слабкостей, недосяжна
мудрість, незбагненне право карати і милувати» [там само:
152], звідси тексти такого типу, як... не в силі Бог, а в правді
Бог (Промова В. Януковича на теледебатах 20.12. 2004).
Сакралізація ПК пов'язана із наданням певним ре-
чам виняткового статусу. Якщо в релігійній практиці існу-
ють священні предмети, без яких правлення культу не-
можливе, то в ПД таких предметів не менше. Насамперед
сюди належать штандарти - символи влади. Для України
- це гетьманська булава, Пересопницьке євангеліє (будь-
який священний текст обов'язково стає сакральним у ПК)
та ін. Крім того, певної міри сакралізації набуває політич-
на символіка - помаранчевий колір, який дав відповідну
назву українській революції; червоний колір за часів ра-
дянської влади, - вже сприймаються у відповідному кон-
тексті, як репрезентанти ПД. Безумовно, не вся політич-
на символіка має сакральне значення, але оперування
певним міфом передбачає «якоріння» підсвідомості на
елементах матеріального світу - на сакральних предме-
тах. Більше того, сакральні предмети виконують і функ-
цію езотеричного коду: подібно до перших християн, які
використовували для впізнання одне одного малюнок
риби, прибічники однієї політичної сили впізнають
«своїх» за наявністю відповідних предметів - стрічок, пра-
порців, шарфів тощо. Основною рисою переходу до сак-
рального статусу є втрата предметом утилітарного при-
значення - він уже не функціонує в первинній функції.
Сакралізація нерозривно пов'язана з наступним па-
раметром - ритуалізацією. Ритуал виступає основою
міфу, виявленням міфологічного мислення, реалізацією
міфу. ПК застосовує ритуальні прийоми, які здавна вва-
жали релігійними. Сюди належить колективна молитва
(напр., на Майдані Незалежності). Відмінністю від справ-
16
жнього церковного ритуалу є відсутність кореляції з кон-
кретним релігійним культом: поруч молилися люди
різних віросповідань і конфесій, проте вони були у
спільному комунікативному просторі. До політичних ри-
туалів можна додати святкові звернення Президента до
народу, ритуал інавгурації, клятву перед народом. Риту-
ал у ПД посідає не таке важливе місце, як у релігійному
дискурсі, тому що ПК має різні форми репрезентації, а
релігійна комунікація реалізується виключно через риту-
ал.
Останній параметр - риторичність - має вербальну
природу. ПК активно використовує словесні засоби, се-
ред яких наявні запозичені з релігійної практики. Пере-
дусім маємо на увазі жанр проповіді, що характеризуєть-
ся відвертою риторичністю. У жанровому відношенні мак-
симально наближені публічні промови політиків і релігійні
проповіді. їх об'єднує актуалізований чинник адресата,
причому адресат розглядається в єдиному комунікатив-
ному просторі з оратором; трансформація категорій ад-
ресата та адресанта в тексті (оратор то звертається від імені
вищої сили, то від себе, то об'єднує себе з аудиторією).
З іншими типами дискурсів елементи перетину ПД
менш помітні. Сюди належить зв'язок з побутовим, ху-
дожнім, військовим та спортивно-ііровим дискурсами. Ми
б виокремили лише побутовий дискурс як «фатичну ко-
мунікацію» (О. Шейгал) в сатирично-гумористичному
плані - створення і розповсюдження політичних анек-
дотів, які, безумовно, становлять вагому частину ПД.
1.1.4. Мода в політичному дискурсі
Політичний дискурс віддзеркалює не лише тен-
денції, характерні для політичної культури, а й будь-які
інноваційні вияви політичної комунікації. Так, мовні
інновації лексичного та граматичного рівнів здебільшо-
17
го виникають у політичному дискурсі та дискурсі мас-
медіа. Історико-культурні зміни, пов'язані з розпадом то-
талітарної держави і створенням незалежних країн, відоб-
ражено й у мові: зміни сягають переважно лексико-фразе-
ологічного рівня, це явище російські лінгвісти називають
«зміною мовленнєвого одягу» [Китайгородская, Розано-
ва 2002: 155]. Причини цих змін мають переважно істо-
ричне та ідеологічне коріння, проте певну роль у цьому
процесі відіграє й мовленнєва мода.
Мода як семіотичне явище досліджене Р. Бартом
[Варт 2003], якого цікавило насамперед перетворення ре-
чей на смисли і навпаки. Мода в політичній комунікації
має певні особливості, так само як і мовна мода загалом.
Безумовно, певні історичні періоди характеризуються тя-
жінням до переваги відповідних граматичних форм, до
вживання слів і фраз, причому не можна заперечити вплив
моди на уподобання мовців.
Говорити про мовну моду, на нашу думку, можна
лише з появою засобів масової комунікації, коли відомі
особистості (політики, журналісти, актори, шоу-зірки) як
носії мовленнєвої культури стають взірцем для носіїв на-
ціональної мови. З огляду на це авторитетні особистості,
яких прагнуть наслідувати, виступають як своєрідні ета-
лони - у зовнішності, поведінці, мовленні. Повторюючи
фрази та вирази політиків і журналістів, мовці відтворю-
ють модні тенденції, що не завжди відповідають мовним
нормам.
Отже, поняття мовної моди нерозривно пов'язане з
поняттям норми. Проблема існування та дотримання
норм на межі XX - XXI століть є актуальною. О. Земська
зазначає, що під час «гострих суспільних потрясінь нор-
ма коливається, розхитується, змінюється і характер її дії»
[Земская 2004: 526]. У політичному дискурсі порушення
відомими політиками загальноприйнятих мовних норм
спричинює наслідування, яке іноді навіть набуває масо-
18
вого характеру.
Яскравим прикладом створення модної тенденції є
фраза російського президента В. Путіна, яку було вимов-
лено в 1999 році про чеченських терористів (В. Пугін, тоді
ще прем'єр-міністр, спілкувався з журналістами): рос. Ми их
и в сортире замочим. З того часу російські лінгвісти фіксу-
ють широке використання жаргонного дієслова мочить і
виразу мочить в сортире [Земская 2004: 527]. Президент
порушив норми слововживання, використавши в офіцій-
ному мовленні грубий жаргонізм, але незалежно від сус-
пільних оцінок і ставлення реципієнтів вираз набув не-
знаної досі популярності й став афоризмом.
Саме в таких випадках норма «відіграє роль фільтра:
вона пропускає в літературне вживання найвиразніше,
комунікативно необхідне і затримує, відсіює все випадко-
ве, функціонально зайве» [Крьісин 2003: 63]. Звичайна
мода як семіотична система є по суті цією самою нормою,
тобто порушення модних тенденцій одягу, зовнішньо-
го вигляду, поведінки сприймається з осудом, як ортодок-
сальний спосіб життя. Мода в мові, навпаки, переважно
порушує нормативні вимоги. Гадаємо, це спричинено
консервативністю, сталістю мовної норми, спрямованої на
збереження літературної мови. Саме тому мовні факти,
що виникають унаслідок модних тенденцій, є нетривали-
ми і швидко зникають. У разі закріплення в мові модних
виразів і слів одержуємо зміни норм. Саме тому К. Сера-
жим доходить висновку, що для українського політично-
го дискурсу однією з характерних ознак є «формування
нової стилістичної норми» [Серажим 2002: 332].
У політичному дискурсі суб'єктами створення мов-
ної моди виступають відомі політики - президенти дер-
жав, відомі політичні оратори, авторитетні політики
різних рівнів. Поява помилок у мовленні таких суб'єктів,
зокрема якщо ці помилки є непоодинокими, а мають си-
стемний характер, розхитують мовні норми у свідомості
19
реципієнтів. Яскравими прикладами таких випадків у
політичній комунікації вважаємо порушення акцентних
нори російської та української мов: політики досить час-
то неправильно наголошують слова. Так, російський прик-
метних а'вгустовский з нормативним наголосом на пер-
шому Складі під впливом моди вимовляли, наголошуючи
на третьому складі августо'вский. Річ у тому, що знаковий
характер цього прикметника зумовлений подіями серп-
ня 1991 року, а ненормативний наголос уперше виник у
мовленні російського президента М. Горбачова. Автори-
тетність мовця, який припустився помилки (і завжди по-
вторював п у мовленні), вплинула на тиражування саме
такого варіанта вимови. У цьому разі слід зазначити і час-
тотність мовних контактів, тому що політичні події 1991
року постійно ставали темою політичних дискусій того
часу. В українському політичному дискурсі така ж доля
спіткана назву іншого місяця року - листопада. Президент
України Віктор Ющенко, для якого саме цей місяць у 2004
році став доленосним, започаткував традицію вимови з
наголо сом на другому складі листа'пад замість норматив-
ного - на останньому. Переважна більшість українських
політиків активно залучилися до порушення цієї норми,
перетворивши помилку на модну вимову. Авторитет Пре-
зидента став підгрунтям для масового наслідування не-
нормативної вимови, а в мовленні політиків це набуло
вияву Причетності до президентської команди та нової
ідеології. Нормативна вимова за таких умов виглядала як
нетактовність стосовно Президента і вказівка на ненор-
мативпість його вимови. Наведене порушення стало ма-
совим у політичному дискурсі, тоді як основні носії нор-
ми - представники ЗМІ - однозначно сприйняли таку
вимову* як помилку, наголошуючи нормативно.
Однак мода в політичному дискурсі не обов'язково
спричинена порушеннями норми. Певні фрази відомих
політиків, що набувають афористичності і характеризу-
ються Повторюваністю в мовленні певного політичного
20
лідера, також можуть диктувати моду. До таких висловів
належить звернення В. Ющенка до аудиторії, яке постійно
використовувалося в політичній комунікації: Любі друзі!
Цей вислів певний час був настільки популярним, що сгав
предметом для жартів в опонентів Президента.
Російський президент В. Путін вживає інший вираз,
що характеризує його манеру виголошувати промови: Буду
краток. Цей вислів популярний не лише серед політиків, а
й серед представників ЗМІ, які намагаються в такий спосіб
схарактеризувати мовлення російського президента.
Мода в політичному дискурсі має й невербальні
форми вияву. Зокрема, під час виборних кампаній 2004 і
2006 року використання кольорової символіки ми зарахо-
вуємо до модних тенденцій, що охопили всі без винятку
політичні сили. Реципієнти не завжди орієнтувалися се-
ред стрічок зеленого, фіолетового, червоного, блакитно-
го та інших кольорів. Знаковий характер кольорів набув
популярності після Помаранчевої революції, в якій колір
асоціювався з відповідними політичними силами. У 2004
році політична мода вплинула на моду звичайну: стали
популярними речі помаранчевого кольору.
Прикладами модних тенденцій семіотичного харак-
теру є і комунікативні ситуації, характерні для політич-
ного дискурсу останніх років. Українські політики, які
раніше не наважувалися спілкуватися з аудиторією без-
посередньо, тепер виходять на вулиці, виступають на
мітингах, причому модними є виступи «без папірців». По-
пулярність політиків тісно пов'язана з дотриманням мод-
них тенденцій - активна участь у телевізійних програмах,
розкута комунікативна поведінка, опанування політичної
риторики.
Не останню роль у політичному дискурсі відіграє і
човні тніть політиків. Диктувати політичну мову в цій
галузі завжди було властиво відомим політикам: згадай-
мо вуса Й. Сталіна, зачіску А. Гітлера, манеру одягатися
21
М. Хрущова, яким наслідували як різні політичні діячі, так
і пересічні громадяни, якщо вони були прибічниками
певної ідеології. Бажання бути схожими на певного пол-
ітика фіксуємо і зараз (наприклад, поява в українок коси
на зразок зачіски Ю. Тимошенко).
Отже, мода в політичному дискурсі має вербальні
й невербальні вияви. Вербальні форми можуть бути спри-
чинені порушенням мовних норм, частотним у мовленні
авторитетних політиків, яким наслідують носії національ-
ної мови. В інших випадках політична мода спричинена
наявністю в мовленні політиків своєрідних мовленнєвих
«візитівок», афоризмів, характерних для комунікативної
поведінки авторитетної особистості. Невербальні форми
пов'язані насамперед з виборними перегонами, коли по-
пулярності набувають нові, специфічні засоби політич-
ної боротьби - колір, одяг, мовленнєві форми репрезен-
тації політичних позицій.
1.2. «Політична мова» і «мова політики»
1.2.1. «Політична мова» і «політичне мовлення»:
дискусії навколо термінів
Дискусійне питання стосовно існування політичної
мови порушували російські дослідники. Вербальний бік
ПК з огляду на пріоритетне використання мовних засобів
наштовхував науковців на пошуки в галузі її функціональ-
ного забезпечення, зокрема на пошуки знакової системи,
що обслуговує виключно сферу ПК. Звідси виникла прак-
тика оперування термінами «політична мова» і «мова політи-
ки» [Шейгал 2004:19-20].
Термін «політична мова» вживає В. 3. Дем'янков,
визначаючи основні відмінності політичної мови від звичай-
ної [Демьянков 2002: 33]. Такий самий підхід фіксуємо в
дослідників російської політичної метафори А. М. Бара-
22
нова та Є. Г. Казакевича: «Політична мова - це особлива
знакова система, призначена саме для політичної комуні-
кації: для створення громадського консенсусу, ухвалення
та обґрунтування політичних і соціально-політичних
рішень...» [Баранов, Казакевич 1991: 6].
Однак такий підхід є неправомірним, тому що мова
є системою впорядкованих вербальних одиниць, органі-
зованих відповідним чином. Політика ж використовує
арсенал одиниць загальнонаціональної мови - у нашому
випадку української, а надання переваги певним лексич-
ним одиницям або синтаксичним конструкціям не дає
підстав для виділення окремої семіотичної системи, тому
взагалі небажано вживати термінологічні поняття «політич-
на мова» та «мова політики». Інші дослідники вбачають
розв'язання термінологічної проблеми в тому, що визна-
ють політичну мову не особливою національною, а лише
варіантом національної, орієнтованим на сферу політи-
ки [Чудинов 2007: 32].
Заперечення існування політичної мови знаходимо
у Б. Паршина, який вважає, що політична мова не має
специфічної форми, а відрізняєгься від звичайної лише
відповідним змістовим наповненням. «Те, що звичайно
мають на увазі під «мовою політики» в нормі не виходить
поза межі граматичних, а й і взагалі лексичних норм відпо-
відних ідіоетнічних («національних») мов - російської,
англійської, німецької, арабської тощо» [Паршин 1999 / /
Електронний ресурс]. Не можна заперечувати наявність
специфічного функціонального мовного варіанта, що об-
слуговує сферу політики, проте він не є окремою мо-
вою.
Внутрішні суперечності дефініцій і тлумачень цих
понять спричиняють появу дещо парадоксальних підходів
до визначення політичної мови як «сукупності дискурсив-
них практик, що формують сферу політичної комуні-
кації» [Нагорна 2005: 72].
23
На позначення розглянутого явища пропонуємо
вживати термін «мовлення політики» або «політичне мов-
лення» (ПМ), що вказує не на існування окремої системи
вербальних знаків, а на спосіб реалізації національної
мови.
ПМ реалізує потенціал національної української
мови, проте має власну специфіку. На лексичному рівні
це виявляється у використанні кліше та штампів, сталих
сполучень слів, синтаксичних конструкцій з прямим по-
рядком слів; на граматичному - у вживанні чіткого набо-
ру граматичних форм, зумовленої сполучуваності слів.
Так, до граматичних особливостей ПМ належить активне
використання особових займенників ми, наш, наші, напр.:
Майбутнє наше в наших руках, але від того, як ми сьогодні
подивимось на наше минуле, залежить наше майбутнє (Теле-
дебати від 15.11. 2004. Вступне слово В. Януковича).
ПМ містить специфічне використання як мовних еле-
ментів, так і позамовних (невербальних). До специфічних
мовних належить запозичена лексика вузького функціо-
нального призначення: інавгурація, імпічмент, балотуван-
ня, фракція, адмінресурс, парламент, опозиція, референдум
тощо.
Поняття ПМ співвідноситься з аналізованими ПК та
ПД як сутність та їх реалізація: так, ПК реалізується в різно-
манітних жанрових формах ПД, а ПД обслуговується за-
собами ПМ.
1.2.2. Нова політична лексика
Зважаючи на принципове заперечення існування
такого явища, як політична мова, ми визначаємо комп-
лекс спеціалізованої лексики, що обслуговує сферу політики.
Політична комунікація передбачає застосування як апа-
рату загальнонаціональної мови, так і спеціалізованої лек-
сики, властивої політичному спілкуванню. Особливістю
24
цієї лексики є її зрозумілість і доступність з огляду на об-
меження функціональної сфери. Деякі лексеми мають
здатність виходити поза межі політичної комунікації
(напр., вибори, з'їзд, дебати, консенсус), але вони містять
внутрішню апеляцію до політичної сфери комунікації.
Політична комунікація не існує поза конкретним тексто-
вим простором, її опосередковують через ЗМІ: «ЗМІ фак-
тично є основним середовищем її існування» [Шейгал
2004: 21].
З огляду на це лексичні інновації, властиві політичній
комунікації, з'являються на сторінках газет і журналів, а
також опосередковуються через телевізійні медіа. Події
виборчої кампанії в Президенти України (2004) засвідчи-
ли не лише суттєві зміни в політичному житті України, а
й виникнення нового прошарку політичної лексики.
Нова політична лексика, на нашу думку, має два
шляхи поповнення.
По-перше, це запозичення з інших мов, зокрема з
англійської, специфічних термінів і термінологічних груп
політичної семантики. Такі інновації для носіїв мови є
здебільшого важкими у сприйнятті з причини їхньої не-
зрозумілості. ЗМІ в такому разі не лише репрезентують
неологізми іншомовного походження, а й розтлумачують
їх. Так, на сторінках ЗМІ розгорнулася суцільна дискусія
стосовно значення слова «люстрація», що ввійшло до
політичної лексики після Помаранчевої революції: Сергій
Руденко з інтернет-видання «РгоИа» припустив, що цей
термін має щось спільне з українським словом «люстер-
ко», а відтак, «кожному слід подивитися на себе в дзерка-
ло й зробити висновки». Натомість, генеральний дирек-
тор «Медіа-холдингу» Володимир Корнілов запропону-
вав подивитись на слово «люстрація» з трохи іншого ра-
курсу, припустивши, що воно походить від слова «люст-
ра»', а відтак, передбачає «повішання на люстрі своїх кон-
курентів» (День. 2005. № 14).
25
Іншомовними запозиченнями, іцо етапи функціо-
нувати в політичній сфері, є й екзитпул, легітимнії пн, І (і
лексеми належать до лексико-семантичної ірупи «вибо-
ри», їх поява зумовлена специфікою виборчого процесу
в Україні. Порівняно новими є лексеми каденція, інавгура-
ція, електорат, які запозичені раніше, але набуии масш-
табного поширення наприкінці 2004 року.
По-друге, політична лексика поповнилася лексико-
граматичними інноваціями, що виникли на українсько-
му ґрунті. Тут слід розмежувати окремі лексеми і стійкі
сполучення слів.
Лексичні неологізми здебільшого є похідними від
власних назв - прізвищ відомих політиків і назв політич-
них партій: омельченківці, ющенківці, тимошенківці, бютівці,
морозівці, нашоукраїнці. Словотвірним формангом ту г ви-
ступає суфікс зі значенням активного діяча: в однині - ець
(пор.: виконавець, мисливець, службовець).
До суфіксальних новотворів належать й експресивні
переможництво, реваншизм, перебіжницпіво, націоналюги з
яскраво вираженою негативною конотацією. Наведені
слова набувають нового аксіологічного значення завдяки
використанню відповідних словотвірних форматів, зок-
рема афіксів.
Проте нове значення може виникати в інший спосіб
за умови такого самого суфіксального словотвору - ми має-
мо на увазі поширені в «чорному» РК лексеми натизм і
нашисти, що викликають алюзії з терміном фашизм у сипу
їхньої фонетичної співзвучності. Неологізми етимологіч-
но походять від назви партії «Наша Україна», точніше її
першої частини, до якої додано суфікс - изм (- ізм), тради-
ційно приєднуваний до назв політичних рухів, течій і ре-
жимів: комунізм, соціалізм, капіталізм. Використання лек-
семи нашизм має на меті підкреслити його стаїус серед
подібних «ізмів» і провести аналогію з фашистським ре-
жимом, до ідей якого штучно «долучали» партію «Паша
26
Україна» та її лідерів.
В інший спосіб було утворено поодинокі неологіз-
ми, проте їхня поява не залишилася непоміченою. Слід
зазначити, що фонетичний принцип (як у випадку з на-
шизмом) відіграв у появі політичних інновацій не остан-
ню роль. Цей принцип лежить і в основі так званої «на-
родної етимології», коли реципієнт, сприймаючи нове або
незнайоме слово на слух, намагається підшукати йому
пояснення в рідній мові на підставі близького звучання.
Таким шляхом з'явилося іронічне бігморда (від англ. Ьі$
Ьоагії), яке має узвичаєний еквівалент біг-борд - великий
щит для рекламних плакатів. Бігмордами почали назива-
ти численні передвиборчі рекламні плакати, де було зоб-
ражено крупним планом В. Януковича, тобто іронічний
контекст передбачав тлумачення бігморда - «велике облич-
чя» (із застосуванням жаргонної лексики).
За допомогою абревіації було створено власну на-
зву Південно - Східна Українська республіка (ПІСУАР): І коли
ви програєте, ви не повинні бігти в сусідню країну: «Давайте
міченими картами пограємо на сепаратизмі, федералізмі, ство-
римо Південно-Східну республіку. Ці ШСуАРи створювали
політики, яким нічого не вдавалося. Тому, я в цьому перекона-
ний, що цінність України у тому, що вона соборна і територіаль-
но її сьогодні розмежувати неможливо (3 промови В. Ющен-
ка на теледебатах 20.12. 2004). Креатори цієї власної на-
зви, звичайно, не замислювалися над можливостями її ско-
рочення, зокрема абревіатурного, проте це здійснили їхні
опоненти: отриманий неологізм є омофоном до назви
одного зі складників туалетної сантехніки. Особливий
ефект створюється завдяки функціональному призначен-
ню пісуара, що автоматично перенесено на нове слово.
Так, скорочення надало звичайній власній назві приниз-
ливого значення.
Окреме місце належить новоствореному паліндро-
му: прізвище Віктора Януковича читають у зворотному
27
порядку й отримують номінацію ЧИВОКУНЯ. Це слово
нагадує за вимовою жаргонну номінацію «чувак» зі змен-
шено-пестливим словотвірним формантом - суфіксом
-уня. Проте інших варіантів паліндромів ми не зафіксу-
вали.
Окреме місце посідають нові сталі сполучення слів,
що поширилися після виборів. Якщо раніше політичну
ситуацію в Україні можна було окреслити за допомогою
кількох сталих словосполучень (справа Гонгадзе, касетний
скандал, кольчужний скандал), то тепер ключовими стали по-
маранчева революція, каштанова революція, наметове містеч-
ко, антикризова коаліція, які набули перифрастичного ста-
тусу. До таких нових сталих сполучень можна віднести і
цитатне наколоті апельсини та американські валянки. Спе-
цифікою цих новоутворень с їхня прогнозованість: вжи-
вання стрижневого слова автоматично викликає відпові-
дну реакцію у вигляді відтворення всього звороту - це сто-
сується як пересічних громадян, так і представників ЗМІ.
Панівною тенденцією в галузі інноваційних про-
цесів у сучасній політичній комунікації можна назвати
прагнення до створення неологізмів на грунті національ-
ної мови та застосування «народної етимології» з метою
актуалізації іронічного підтексту та комічного ефекту.
Нова українська лексика вже меншою мірою залежна від
іншомовних запозичень, які поступаються питомим лек-
семам та похідним від них словам.
1.3. Ігрова природа політичної комунікації
У XX ст. народилася нова концепція культури, по-
в'язана з тлумаченням діяльності людини як гри. Авто-
ром цієї концепції був нідерландський учений Й. Хейзин-
га, який представив свої ідеї в роботі «Ношо Іисіепк» («Лю-
дина, що грає») у 1938 році. З того часу праця стала кла-
сичною, вона розкриває специфіку культури людства
28
крізь призму гри: всі дії тлумачаться виходячи з ігрових
категорій [Хейзинга 1992]. Пізніше ігрова теорія культу-
ри отримала розповсюдження серед структуралістів
(К. Леві-Стросс) і постструктуралісгів (Р. Варт), зокрема се-
ред теоретиків культури постмо дерну, де ігровий елемент
набуває статусу провідного. Сучасний філософський слов-
ник фіксує таке визначення ігри: «Гра - різновид фізич-
ної та інтелектуальної діяльності, позбавленої прямої
практичної доцільності, який дає індивіду можливість
самореалізації, що виходить поза межі його актуальних
соціальних ролей» [Жбанков 2003: 395]. Гра як феномен
культури є багатозначним поняттям, яке передусім перед-
бачає небіологічну форму буття людини, певну соціаль-
ну дію - домовленість, наявність відповідних обмежень -
правил, усвідомлення гри як процесу, що є «несерйоз-
ним». Проблема доцільності гри, на нашу думку, зали-
шається дискусійною: на перший погляд, гра є недо-
цільною діяльністю, проте становить вагому частину
соціальних дій, тому не може бути визнаною недоцільною
в принципі.
Застосування поняття гри до політичної комунікації
є загальнопоширеним. С. Шомова зазначає, що порівнян-
ня політичної комунікації з грою «може здійснюватися у
висловленнях теоретиків і практиків РК і як глобальна
характеристика процесів, що відбуваються в політиці, і для
опису евристичної технології спілкування, і як позначен-
ня одного з дієвих механізмів поєднання комунікативно-
го задуму з його практичним втіленням» [Шомова 2003:
9]. Вирази «політична гра», «політичні шахи», «політич-
ний хід» давно нікого не дивують, проте вони чітко ха-
рактеризують особливості комунікативної скерованості
політичної комунікації, підкреслюючи її ігрове підґрун-
тя. Окреслення ігрової специфіки політичної комунікації
передбачає визначення характеристик, на підставі яких
можна розглядати ПК як вияв гри. До таких характерис-
29
тик ми відносимо міфологізацію, ритуалізацію, театрал-
ізацію та атональність.
1.3.1. Міфологізація політичної комунікації
Цей параметр виокремлюють різні дослідники, які
орієнтують його на акцентуацію підсвідомого шару пси-
хіки людини; це по суті актуалізація глибинних стерео-
типів мислення. Д. Ольшанський говори сь про два шля-
хи створення стереотипів. Перший є природним: ГІЧ’рсО-
типи формуються в міжособистісному спілкуванні та є ре-
зультатом узагальнення групового й індивідуального
досвіду. Другий шлях пов'язаний із цілеспрямованою
діяльністю ЗМІ та політичної пропаганди. «Закони масо-
вої комунікації вимагають усереднепо-узагальненогосіе-
реотитгізованогоспілкування: сам акт трансляції, наприк-
лад, певної політичної ідеї на матову свідомість можли-
вий лише у формі відповідних стереотипів» [(ільїііанский
2003: 82].
Стереотипи мають здатність перетворюватися на
міфи, причому провести між цими явищами межу буває
досить важко. Ми пропонуємо розмежовувані сіереотип
і міф на підставі таких ознак: стереотип і приймається
раціонально, міф - ірраціонально; с-ігреоі ип належить до
свідомості, міф - до надсвідомосгі; стереотип конкретний,
міф абстрактний; стереотип усвідомлюєш я носіями мови,
міф - ні.
Для ПК визначення міфів і сіереотипів становить
першочергове завдання під час розробки іміджу політиків.
Г. Почегщов виокремлює групи МІфіВ, що функціонують
у ПК: партійні міфи пов'язані з зим, якими способами
сучасна цивілізація може покращи ти жи ття; державні
міфи спрямовані на специфіку державної системи певної
країни - Радянський Союз, Ки тай, СІ 11 А, у нікому випад-
ку певна система вважається єдиною правильною; ро-
30
динні міфи є дуже давніми, їх моЯ™ розглянути ВІДПОВ-
ІДНО ДО сімейних ролей та стерео'™™ ™ловж - т олова
сім'ї, жінка - берегиня домашнього вогнища; дитячі міфи
орієнтовані „а казки та відомі іде1' виховання; історичні
міфи відбивають виняткову Ро™ певного народу в
історії світової цивілізації (ПочепНОВ 20 . ]. І.
репанова вживає поняття «міфологічний текст» (скеро-
ваний на створення міфологічного образу Героя), про
який говорить, що це сконденсований «міф, легенда, ме-
тафора, вербальна ікона, що спЛ’«* мщну позитивну
установку, своєрідний емоційний фонд для рекламної
кампанії» ІЧерепанова 2002: 2571 Такий міфолоЦчНИИ
текст повинен відповідати створюваному міфологічно-
му образу політика.
Вибори-2004 в Україні засвці'™™ релевашність па-
раметру міфологізації в ПК: кандидати на посаду „рези-
дента позиціонували свої політик™ погляди и передви-
борчу програму, орієнтуючись на варіантів міфів,
наприклад гіф про «доброго цар*» (в- Янукович). Міфо-
логічне підгрунтя дозволяє сконсГРУ «зваги образ цюліти-
ка, апелюючи до підсвідомості реципієнтів.
На нашу думку, міфологічне мислення, яке домінує
в ПК, має в основі гру, тобто міфологічне світоспргійнят-
тя стає можливим завдяки визнанню ігрової природи
діяльності людини. Якщо вважати П>У способом існуван-
ня людини В соціумі, то міфологімність свідомості Є лише
одним з виявів цього способу. Обираючи для себі.. певні
міфологічні образи, людина ПОСЛІДОВНО виконує ну, ові ДЩ
правила, підпорядковані обраноМУ образу-
На рівні ПК це виявляється / використанні відповід-
них вербальних і невербальних за™6111 іміджевої і, резен-
тації. Так, трансформація міфологічного образу ЕО. Ти-
мошенко може бути окреслена т™™ ™ном: Понюшка
(проста дівчина, яка досягла всього завдяки власному хи-
сту і щасливому збігу обставин) ' мученш(я (страхання
31
заради справедливості - тюрма, карне і ісрссчіду па ні їм)
мати українського народу (основні характерні ї имі пєенро
щення, любов до ближніх, 11 і к 11 у в <і 1111 я), причому
зовнішній бік образу Ю. Тимоіпенко постійно імініоіьін-
ся з огляду на домінантний міфологічний тип. Фпк гичію
ПК передбачає своєрідну гру з міфологічними обрл міми,
постійні модифікації міфологічних типів.
1.3.2. Театралізація політичної коліі/ніюіції
Театралізація як вияв ігрової природи І Ік іюп і міьі
з певним ступенем умовності останньої і .і виконанням
основними учасниками комунікації певних ролей. У за-
гальному вигляді театралізованість виявляє собі» як сшн -
тереження «глядача» (елсктора г, масовасвідомість, народ
-затим, що відбувається на «сцені») в політиці. Крім гоп»,
кожна політична дія має певний тем і ралілопаний
«приціл», що виражається у виконанні його учас никами
комунікативних ролей. О. Шейгал зазначає, іцо політи-
ки, які «спілкуються один з одним та журналістами,
постійно пам'ятають про «глядацьку ауди торію., і с відо-
мо або несвідомо ліцедійствують, «працюють ііа публіку»,
намагаються справити враження та «зірвати опліч ки»
[Шейгал 2004: 63]. Т. В. Ляпіна, говорячи про театраліза-
цію як пряв креативності політичної реклами, тлумачить
першу як «психотехніку спілкування, що дозволяє пере-
нести взаємодію людей на рівень «сценічних людей», про-
відною рисою якої є наявність трьох суб'єктів: двох учас-
ників і публіки» [Ляпина 2000: 66]. Коли йдегкя про та-
кий вияв театралізації, передбачена взаємодія двох ак-
тивних політичних діячів, у тому числі на рівні прямого
спілкування, за яким спостерігають глядачі - найчастіше
опосередковано, через телекран. Ідеальною формою та-
кою взаємодії є теледебати.
Під час теледебатів публіка спостерігає за комуні-
32
кативним актом двох «акторів», які послідовно грають об-
рані ролі. Переважно ці ролі збігаються з образами, ство-
реними іміджмейкерами, проте можуть модифікуватися
залежно від ходу комунікативного процесу, формату де-
батів, зовнішніх чинників тощо. Прикладом можуть слу-
гувати дебати кандидатів на посаду Президента України,
що відбулися двічі - 15 листопада та 20 грудня 2004 року.
Зокрема елемент «лицедійства» було актуалізовано на
других дебатах, які максимально наближалися до форма-
ту реального спілкування. Кожний з учасників почерго-
во обирав відповідну комунікативну модель поведінки,
пов'язану з комунікативною роллю. Ф. Бацевич тлумачить
комунікативну роль як відносно постійну, внутрішньо
зумовлену й очікувану іншими систему комунікативних
вчинків індивіда, значною мірою визначену його соціаль-
ним статусом, віковим, тендерним та іншими чинниками
[Бацевич 2004:109].
Аналіз теледебатів між В. А. Ющенком і В. Ф. Януко-
вичем продемонстрував вибір різних комунікативних
ролей за умови певного збігу інших характеристик - тен-
дерних, вікових та соціальних. Серед обраних ролей, на
нашу думку, домінували такі типи комунікативної взає-
модії, як викладач /учень, аматор / професіонал, батько/син,
месія / людина.
Основними моделями комунікативної взаємодії вва-
жаємо чотири ситуації, які можна визначити в такий
спосіб.
1) Комунікативна ситуація іспиту: комунікативна
взаємодія «викладач - учень».
На теледебатах таку ситуацію моделює В. Ющенко,
беручи на себе роль екзаменатора: Це іспит для нас, вису-
ваючи такі поради своєму опоненту: почитайте добрі книж-
ки, прислухайтесь, запам'ятайте. Вибір комунікативної
ролі екзаменатора підкреслюється монологічністю вис-
тупу В. Ющенка, коли не чекаючи відповіді опонента
33
(=учня), він починає відповіда ти на піктивчічіі нитяним.
Наявна ситуація, де екзамени п»р вимани ічдііиіиді, не о т-
римує її або отримує неправильну (хоч реахьпо опонент
ще й не відповідав). Зазвичай екзамени тор коментує пі>-
милки студента і подає правильну відповідь Осі комен-
тарів, я не хочу коментувати, я дбаю, Я мічу відповісти сло-
вами генерала де Голая, нреіидента Франції, одного • л«>м улюб-
лених політиків: опозиція у Франції дуже ск иідііа, важки, і нею
важко спілкуватися, але як президент, я буду і ними спілкува-
тися, бо опозиція - це також Франція. Туї' ми бачимо не пише
відповідь на питання, а й посиланим на автори іети із вка-
зівкою на потенційну необізнаність співрозмовника (це
можна назвати «нав'язуванням ролі нерадивого учим»):
зазначення того, що генерал де Голль був президентом
Франції є не лише посиланням на авторитет із підкрес-
ленням власного ставлення до нього, а и комен гарем дня
опонента, якому приписується незнання цього факту.
Обрана В. Ющенком стратегія передбачає позиціо-
нування опонента як учня, що відповідає на іспиті невда-
ло або взагалі є не готовим до іспиту. Це кометусться
таким чином: І мене виводить з колії, коли Ви починаєте завіва-
ти і давати якусь оцінку. Саме тут ми маємо накладання
комунікативної ролі на соціальну: «учень» не мас права
на такі вчинки, і тому опонент повинен обрати іншу
соціальну роль.
2) Наступна комунікативна стратегія передбачає ви-
конання комунікативних ролей за опозицією «професіо-
нал - аматор». Цей варіант ініційований В. Януковичем в
аксіологічному плані: «професіонал від політики» (негатив-
на конотація) - це опонент, а Віктор Федорович - ама тор,
напр.: Я нова людина тут в Києві, як кажуть, на верхніх ета-
жах влади, Я в большой политике неполних два года. Господин
Ющенко в большой политике с 1993 года -11 лет, Я еіце не во
всем разобрался за зти два года в политике. У цьому разі
йдеться про актуалізацію негативного значення поняття
34
«професійний політик», тоді як початківець виступає
носієм нової, передової ідеології, прибічником нових
рішень старих проблем. Звідси і протистояння «нова вла-
да» / «стара влада», що репрезентує В. Янукович.
Специфіка цієї ролевої взаємодії полягає в тому, що
по суті опозиція «професіонал - аматор» не мас внутріш-
нього протиставлення за оцінними характеристиками, ці
характеристики зумовлені комунікативною ситуацією.
Можливі варіанти полярної зміни акцентів, коли про-
фесіонал оцінюється позитивно. Втім, комунікативна си-
туація передбачає негативне ставлення до політичного
професіоналізму, що підсилюється вживанням таких вис-
ловів, як «збанкрутілі урядовці», «збанкрутілі політики»,
«стара влада» у функції інвективів.
Розглянуті моделі мають поодинокий характер
відносно наступних, до яких можна звести більшість не-
симетричних ролевих взаємодій - це відношення «батько
- син (дитина)» і «Бог - людина».
3) Комунікативна стратегія, що передбачає вико-
ристання ролей «батько - син», на відміну від попередніх,
не нав'язується одним із учасників теледебатів іншому.
Навпаки, кожен свідомо обирає певну комунікативну роль
і відповідну мовленнєву поведінку. Саме тому це просте-
жується не лише в діалогічному варіанті взаємодії, айв
обміні монологічними промовами програмного характе-
ру. На нашу думку, В. Янукович обирає комунікативну
роль «батько», реалізуючи її масштабно - як орієнтуючись
на співрозмовника, так і на комунікативну ситуацію, тоб-
то виконує роль «батька» для власної родини, колективу,
країни.
Це чітко видно у вступному і заключному слові на
кожних теледебатах, де кандидат висловлює свою політич-
ну позицію: Я вам зто обещал и я зто сделаю, Я весь час ду-
мав, що зробити, щоб сплатити зарплату працівникам
підприємства, на якому я працював, що треба зробити, щоб
35
заспокоїти людей..., Я отвечу на каждое ваше піньмо,,., ...нами
старики должни бить спокойни, чтомм нх шщніїїнм Кию
новими моментами цієї комунікативної ропі і демонст-
рація піклування, спокою, кім повнений порад., підперта
вказівка на силу, на роль батька і» родині І Іростежу» гік'Я
чітка паралель: як піклується справжній ба тько іа ішасну
сім'ю, так він буде дба ти і про всю країну І ієн комуніка-
тивний хід справляє сильне враження, він апеннм до сте-
реотипів, до підсвідомості, на рівні якої тодина с прий-
має мовця як голову роду, керівника, підера, якому мож-
на довірити життя своє і своїх биизьких.
В. Ющенко обирає іншу комунікативну ропь, яка
здається нібито симетричною - це ропь «с ина-', проте він
позиціонує себе не в контрасті до опонента, а в іагаиьній
комунікативній ситуації. І тоді В. Янукович виступає
«батьком» України, а В. Ющенко її сипом, н.нір.: и вихо-
вувався наморалісвого батька, який буввоїном І’аОяіиької армії,
прикордонником. Я теж був прикордонником ( я син свого
батька), Дякуючи йому [батькові] я полюбив Вітчизну, яка
називається Україна, Коли я їду на Сумщину до своєї мами,
немає такого поля, де б не стояли кургани (= там загинули
сини України). Тут ми бачимо семантичні паралелі «я син
свого батька» - «я син своєї землі, своєї країни».
Якщо перший комунікант, обираючи комунікатив-
ну роль «батька», послідовно втілює її як у конкретній
комунікативній ситуації теледебатів, так і поширює її на
глобальний контекст, то другий - В. Ющенко - рухається
в іншому напрямку: від онтологічного контексту, підкрес-
люючи те, що він насамперед син свого батька, а потім
переходить до розуміння синовньої відповідальності пе-
ред країною. Вдалими є обидві комунікативні моделі по-
ведінки, бо вони не обмежені ситуативною опозицією і
не мають аксіологічного характеру. Важко сказати, що
може більше вплинути на аудиторію - батьківське бажан-
ня виховувати і піклуватися про Україну як рідне дитя
36
або ставлення до неї як до матері, яку слід любити, про
яку слід піклуватися. Вважаємо таку ролеву взаємодію
вдалою для ПК більшою мірою, ніж попередні ролеві ва-
ріанти.
4) Останній тип ролевої взаємодії, представлений
на теледебатах, можна визначити як опозицію «Бог - лю-
дина» або «богообрана людина - пересічна людина». Тут
ідеться про протиставлення сакрального звичайному,
побутовому. Можна сперечатися щодо того, яку саме роль
бере на себе Божий посланець - це стосується і комуніка-
тивної ситуації, і історії людства. Активна позиція в пре-
зентації цієї комунікативної ролі належить В. Януковичу,
який на перших теледебатах заявив: Я получил благослове-
нне старцев на Афоне, в Иерусалиме, и здесь на У крайнє. 14 без
благословення я би не поиіел в президенти. З одного боку,
здається, що мовець лише посилається на вищу силу з
метою заявити про свою релігійну позицію, проте ми ба-
чимо, що він починає брати на себе й деякі функції Бога,
зокрема прощення. Навіть якщо це не роль Бога, го як
мінімум жерця, людини, яка має вище право прощати: ...я
часто обращался к Богу, чтоби Бог простил вас за ваш грех,
Все оскорбления, которие били в мой адрес, и я ото сказал в
церкви перед иконой, что я всех прощаю. Несиметричність
цієї стратегії виявляється нижче: 14 я би хотел - очень би
хотел - чтоби ви по-человечески меня поняли. Такі «широкі
жести», адресовані співрозмовникові, доповнюють образ
«нового месії», який демонструє В. Янукович. У цьому
випадку обрана стратегія є настільки сильною, що навіть
не вимагає від опонента будь-якої реакції - вона працює
сама по собі.
Ігрову природу ролевої взаємодії підкреслював й
Е. Берн, який свого часу виокремив три основні ролі, що
комуніканти обирають під час спілкування: дитина, бать-
ко, дорослий, причому характер комунікативної взаємодії
істотно залежить від рівноправності комунікативних по-
37
зицій [Берн 1988]. Для ПК є характерним имібір комуні-
кативних ролей, що корелюють з міфологічними обра-
зами.
1.3.3. Ритуалізація політичної комунікації
Ритуалізаціякомунікаціїпростсжусги .їм перед
на рівні перетину політичного та репігіиік но дискурсів.
У широкому значенні ритуалізація передба'Чіігоперуніїн-
ня певними ситуаціями закріпленого змісту. Г. І Іоченцов
виокремлює специфічний тип комунікації пгр<|>оманс-
ну, яку пов'язує з ритуалами. «Ритуали є нажчиш їм < кзад-
ником життя будь-якого суспільства. Одночаи по и піачен-
нями, що вже втрачені з часом, вони несуч і, у собі чіткі
комунікативні вказівки» [Почепцов 2001:330» ] І Іри ні.імен-
ня ритуалу, як окремого типу прагматичн«»го ди< курсу,
на думку В. Карасика, полягає в тому, щоб «І) коні чату-
вати щось, 2) інтегрувати і консолідувати учасників подій
в єдину групу, 3) мобілізувати їх на виконанні я певних дій
або вироблення певного ставлення до чогос ь, 4) закріпи-
ти комунікативну дію в особливій, заданій формі, що має
надціннісний характер» [Карасик 2004: 335]. Ритуальна
специфіка ПК полягає в наявності певних дій, підпоряд-
кованих відповідним вимогам: зумовленість хронотопу,
визначеність учасників, етикетність вербального складни-
ка, регулярність або періодичність, значущість для конк-
ретного соціуму.
В Україні такими ритуальними політичними діями
насамперед є новорічне звернення Президента до украї-
нського народу та інавгурація- Ритуальність новорічного
звернення визнається як безпосередніми реципієнтами,
так і політиками: в грудні 2004 року порівняно часто лу-
нало питання стосовно того, хто саме буде вітати украї-
нський народ - чинний Президент чи кандидати на цю
посаду. Тодішній спікер Парламенту В. Литвин на це по-
38
обіцяв три привітання й запевнив журналістів, що за не-
обхідності може приєднатися сам.
Новорічне привітання відносимо до ритуальних
жанрів на підставі таких критеріїв: подійність (урочиста
подія - святкування Нового року), часова й локальна зу-
мовленість (телевізійний виступ, що транслюється держав-
ними телерадіокомпаніями за 15 хвилин до Нового року),
закріплена форма і перфомативний характер. Риту-
альність новорічного звернення підсилюється відповід-
ною атрибутикою - келихом шампанського, що тримає
політичний діяч, відповідними умовами виголошення
промови, широкою адресованістю, тобто невербальними
компонентами комунікації. Метою новорічного звернен-
ня як жанру політичного дискурсу є єднання народу:
політичний лідер не лише вітає аудиторію зі святом, а й
акцентує увагу на спільних досягненнях, вказує шлях роз-
в'язання спільних проблем. З огляду на це новорічне звер-
нення повинно мати закріплену структуру і семантику.
Однак слід пам'ятати, що цей текст сприймається ре-
ципієнтами здебільшого як певна традиція, тому вони не
зосереджуються на змісті.
Для виявлення специфіки новорічного звернення ми
порівняли виступи політичних лідерів Росії (В. Путін),
України (В. Ющенко) и Білорусі (О. Лукашенко), виголо-
шені за останні роки.
Структура тексту привітання передбачає такі обо-
в'язкові складники: рамкові елементи (звернення до ад-
ресата та оптатив), конгратуляційну частину (причину
привітання і власне текст), констатуючу частину (містить
характеристику внеску всього народу в досягнення краї-
ни) [Кривоносов 2002:193]. Текст може бути структурова-
ний відповідно до цільових настанов: звернення до адреса-
та завжди розпочинає текст та виокремлюється інтонацій-
но, а власне привітання (оптативний компонент) завжди
завершує звернення.
39
Основний текст становить приблизно однакові чі
обсягом структурні частили, перша з яких при< нячгпа
досягненням минулого року й планам на маибу і н< (кон-
статуюча частина), а друга містить конгра ту андіину час-
тину. У тексті цей поділ може бути предсгивікчіии, як,
напр., у звертаннях В. Путіна (2003,2004), копи двічі вико-
ристано звернення до адресата Дорогие друїья!: іігріпии раз
як рамковий елемент на початку звернення, а вдруге -
всередині тексту як перехід між двома сірукіурними час-
тинами: ...Грядущий, 2005 год для всех нас - особий - год 60-
летия Победи в Великой Отечественной воинс. ' Ьно великий
праздник для нас. Для всех народов, с которими лш свтиньї
общей судьбой. Я би сказал, историческим родством. Дорогие
друзья! Начиная с нового, 2005 года ми возвращаемся к давней
российской традиции - традиции больших новогодних нразд-
ников... Наявність у тексті кількох найменувань адресата,
зокрема всередині основного тексту, підпорядковано меті
структуралізації мовлення, членування його на чіткі смис-
лові фрагменти. Крім того, наявність додаткових звер гань
актуалізує увагу реципієнтів.
Слід звернути увагу й на уподобання політиків щодо
форм звертання. Так, В. Путін у кожній промові викорис-
товує номінації в множині дорогие друзья и уважаемие граж-
дане России; В. Ющенко надає перевагу узагальненим най-
менуванням з підкресленим національним забарвленням
дорогий український народе й дорога українська спільнота;
О. Лукашенко завжди починає звернення словами доро-
гие соотечественники, але в тексті також додатково вико-
ристовує дорогие друзья, уважаемие гости Беларуси, дорогие
мои. Підкреслено нейтральні номінації, використані у
виступі В. Путіна, максимально розширюють коло потен-
ційних адресатів, тоді як у промові українського прези-
дента, навпаки, наявний компонент звуження аудиторії
на підставі національної ознаки. О. Лукашенко певним
чином протиставляє дві групи адресатів - співвітчизників
40
(громадян Білорусі) і гостей країни (громадян інших
країн).
Оптативна частина, обов'язкова д ля тексту привітан-
ня, також має певні особливості реалізації в промовах пре-
зидентів. Оптатив, що розташований у постпозиції, пред-
ставлений переважно перфомативними висловленнями,
напр.: Яжелаю вам, чпіобьі все намеченное полупилось (В. Путін),
В зти минути от всего сердца желаю вам счастья, здоровья,
жизненной знергии и успехов! (О. Лукашенко), Усім нам ба-
жаю міцного здоров'я, щастя і любові! (В. Ющенко). Крім того,
побажання можуть мати різні форми мовленнєвої реалі-
зації, зберігаючи перфомативний характер: С Новим га-
дом!, Пусть зтот год ознаменуєшся новими свершениями и
победами!, Успехов вам и удачи тощо. Отже, новорічне звер-
нення містить перфомативи двох типів - привітання та
побажання, мовленнєва форма яких відповідає певним
ритуальним діям.
Зі змістового боку новорічне звернення містить ха-
рактеристику досягнень країни в минулому році, плани
на майбутнє та окреслення ролі новорічних свят у житті
адресатів. Цим темам присвячено вагому частину звернен-
ня, але реалізовано їх по-різному. Навіть обсяг промов
коливається від стислого у В. Путіна до детального в О. Лу-
кашенка.
Аналізуючи новорічні звернення В. Путіна до ро-
сійського народу (2000-2006), ми насамперед звернули ува-
гу на протиставлення я/ми як реалізацію опозиції своє /
чуже. В. Путін у переважній більшості випадків ототож-
нює себе з російським народом, використовуючи дейк-
тичні елементи ми, наш, всіх нас, кожний з нас.
Збільшення особистісного елементу, про яке
О. Земська говорить як про характерну рису дискурсу
кінця XX століття [Земская 2004: 524], виражено у звер-
ненні російського президента лише на рівні адресова-
ності мовлення, тоді як актуалізація чинника мовця при-
41
сутня тільки на метатекстовому рівні, иаіір.: миє бьі хоте-
лось, прошу вас, я знаю. Однак у деяких зперпепних <н оби-
стісний компонент є виключно перфом.п ЦІННІМ (прези-
дент від власного імені бажає і вітає), навіть мгппгкетові
елементи подано узагальнено: мьі поняли, лш с вами ша-
ем, мьі вспоминаем, ми думаєм, каждьій из нас тіичн.
Загальний зміст звернень російського президента
досить неконкретний, мовець обмежується поверховою
позитивною оцінкою подій минулого року, 1ЦО
підтверджує думку про мовленнєву поведінку В. 1 Іутіна
як співвіднесену зі «стагнаційною моделлю» | Китайіпрод-
ская, Розанова 2002:170]. Зцього погляду у зверненні мож-
на побачити домінування загальних фраз абстрактної се-
мантики, причому тенденція до їхнього збільшення про-
стежується від 2002 року до 2007: В сгпране появились замет-
ниезлементи стабильности (2000); К России стали ошносит-
ся с большим доверием и уважением в мире (2001); ...били оче-
виднеє достижения..., люди уверенней смотрят в будущее
(2003); Ми предприняли серьезние шаги, направленим.’ на по-
вишение зффективности власти, ее откритости обществу
и ответственности перед ним (2004); ...уходящий в историю
2005 год в целом бил позитивним для нас по всем направленн-
ям... (2005). Останнє звернення цілком складалося з таких
конструкцій.
Фактуальна інформація у промовах В. Путіна
мінімальна. Окремі факти, які він наводить, - це річниця
Перемоги у Великій Вітчизняній війні в 2005 році та бо-
ротьба зі світовим тероризмом (2001 рік). Єдиним постійним
змістовим компонентом є звернення до родинних ціннос-
тей, що здавна релевантні для російської культури: пова-
га до людей старшого покоління, любов до дітей, піклу-
вання про близьких.
Новорічні звернення до народу українського пре-
зидента В. Ющенка (2005, 2006), навпаки, характеризу-
ються підвищеною інформативністю. У зверненні мину-
42
лого року український президент детально перелічує до-
сягнення (зменшення терміну військової служби, відміна
цензури, продаж «Криворіжсталі» тощо), а текст остан-
нього звернення загалом перевантажений цифрами і
відсотками (народилося 400 тисяч немовлят; на 20% вирос-
ло почуття патріотизму, на 20 % збільшилися прибутки гро-
мадян). Основну увагу в мовленні президента України зо-
середжено на конкретних досягненнях минулого року,
поданих у вигляді переліку фактів, хоч ці факти й непе-
реконливі. Проблема полягає, на нашу думку, в тому, що
ритуальний характер новорічного привітання не перед-
бачає підвищеної інформативності тексту, реципієнти не
налаштовані сприймати інформацію аналітично, вони
реагують насамперед на перфомативність звернення. У
цьому разі фактаж викликає скоріше негативне ставлен-
ня, а цифрові відомості мають вигляд непідтвердженої
інформації.
Опозиція своє / чуже, що реалізується у протистав-
ленні я / ми, демонструє домінувашія індивідуальності
мовця. Президент використовує займенник ми, об'єдну-
ючи себе з народом (Об'єднавшись, ми принесемо в наші оселі
мир і спокій, любов і достаток), і певним чином віддаляю-
чись від адресата (Я вірю в мій народ, вірю в кожного з вас...; Я
вітаю тебе, мій дорогий український народе, з 2007 роком).
Тільки в промовах В. Ющенка присутнє протиставлення
я президент - мій народ. При цьому голова держави не
підкреслює свою єдність з народом, а навпаки - позиціо-
нує свої лідерські якості: Я, ваш президент, подбаю про це...,
постійно використовуючи займенник я не тільки як мета-
текстовий маркер. В. Ющенко вітає і бажає від власного
імені (Я бажаю..., Я вітаю...), коментує досягнення (Я пова-
жаю слова мудрості Глав церков в Україні на підтримку ідей
примирення і порозуміння). Навіть кількісний показник ука-
зує на пріоритет особистості мовця над мотивом єднан-
ня з народом: у зверненні 2006 року 10 разів вжито зай-
43
менник я та 5 разів - займенники ми.
Слід звернути особливу уваїу на змістовий блок,
відсутній у промовах інших президентів, - це (неріичпія
до християнських цінностей: Я прошу в І <>< нода ні і ш ту для
нашої країни. Тим самим президент підкреслює власну
релігійність, підвищуючи сгаїус хрисіияиських ціннос-
тей як державних і бажаючи народу ...гарних святкувань,
веселого Різдва і смачної куті...
На нашу думку, звернення українського президен-
та порушує деякі правила ритуального мовіеііня, а підви-
щена інформативність не реалізується новноіо мірою,
тому що орієнтована на непідготовленого реципісіїта.
Білоруський президент О. Лукашенко репрезентує
новорічні звернення досить великі за обсягом, але їхній
дискретний характер актуалізує і тримає увагу ре-
ципієнтів. Кожний семантичний блок починається новим
звертанням до адресата, причому ці зверт ання часто дуб-
люються. У привітанні 2005 року, напр., можна виокре-
мити такі смислові блоки: досягнення минулого року (роз-
починається звертанням Дорогие соотечественники'.), пла-
ни на майбутній 2006 рік (після звертання уважаемие со-
отечественники!), актуалізація ролі жінки в країні (після
Дорогие друзья! та Родние наиіи матери, жени, дочери и сест-
ри!), оптативна частина (починається звертанням Дорогие
земляки и гости нашей страни!). Такий риторичний прийом
дозволяє фрагментувати текст, тому адресати сприйма-
ють його розчленовано, змістовими блоками, що полег-
шує розуміння та запам'ятовування. Крім того, звертан-
ня уможливлюють підтримку уваги аудиторії, закріплю-
ють установку на контакт, повертають втрачену вагу ре-
ципієнтів.
У промовах президента Білорусі чітко виражено се-
мантичні опозиції. Так, основна опозиція свій / чужий
представлена в аксіологічній площині протиставленням
східного і західного світоглядів: свій - це білоруський, по-
44
тужний, гідний, працелюбний, активний, мудрий, мирний,
здоровий, чистий; чужий - антибілоруський, розколотий, жор-
стокий, агресивний, деградуючий тощо.
Індивідуалізоване начало, характерне для звернень
українського президента, відсутнє в промовах О. Лука-
шенка, який повною мірою ототожнює себе з народом.
Недоліком звернень білоруського президента є надто ве-
ликий обсяг, що відображено і на семантичному рівні - в
наявності повторів, семантичного дублювання, довгот.
Так, напр., у зверненні 2006 року тричі в різних частинах
промови подано одну думку: Нам в очередной раз грозят
жономическими санкциями и изоляцией;... ми не отступим.
Как би нам не угрожали, как би нас ни давили!; ...не оставят
попиток сломать нас зкономически и политически.
На нашу думку, тексти звернень до народу О. Лука-
шенка ілюструють оптимальне поєднання інформатив-
ності і ритуальності, при цьому подані факти не вимага-
ють раціонального осмислення та скеровані на основну
ідею мовця - унікальність білоруського народу у світовій
історії. Прагматична скерованість на єднання нації, тра-
диційна для ритуальної комунікації, накладається на по-
зиціонування білоруського народу як надії світової
спільноти. Цій ідеї підпорядковано всі тексти білорусько-
го лідера: Нам, белорусам, не в чем себя упрекнуть (2003 рік).
Отже, аналіз новорічних звернень лідерів Росії, Ук-
раїни та Білорусі засвідчує, що в промовах В. Путіна
домінує перфомативність, і вони повною мірою відпові-
дають вимогам ритуальної комунікації; привітання
В. Ющенка характеризуються інформативним переван-
таженням та підвищеною фактуальністю: тексти виступів
О. Лукашенка поєднують інформативність і ритуальність
органічно, але характеризуються переважанням ідео-
логічних настанов, що є ключовими елементами текстів.
Серед ритуалів, які набувають особливого сенсу в
ПК, також можна виокремити ритуал ініціації, формаль-
45
ною репрезентацією якого є Інавгурація президента. і (ей
ритуал в Україні передбачає урочисту присягу на
вірність народу, виголошену у приєут'ікмті депутатів та
офіційних гостей у Верховній Раді. Необхідними атри-
бутами інавгурації є наявність державних нтііідартів -
останнього разу булави та прапора гетьмана І видана
Хмельницького. Крім того, важнішим компонентом об-
ряду була присяга з покладанням праної руки н<і священ-
ний текст - Пересопницьке Євангеліє (під час першої
«неофіційної» інавгурації - на Острозьку Біблію). Особ-
ливою рисою останньої інавіурації бу на присяга на Май-
дані Незалежності - перед усім українським народом.
Важливість ритуалу полягає в тому, що, враховуючи всю
його умовність, президент набуває чинності тільки після
завершення цієї процедури.
Важливість перфомансів дня 11К підкреслим' і) (. Оль-
піанский, який подає визначення: «Політичний перфо-
манс - це спеціальна, переважно символічна і здебільшо-
го ритуальна діяльність, що здійснюється індивідом або
групою людей з метою створення відповідною враження
на іншого індивіда, групу або маси людей» [Ольшанский
2003: 347-348]. Фактично перфоманс передбачає створен-
ня певної події, яка позитивно вплине на імідж політич-
ного діяча. До політичних перфомансів можна однознач-
но віднести паради, демонстрації, організовані мітинги
та акції протесту. Ми характеризуємо перфоманси як вияв
ритуалізації ПК, тому що вони передбачають чітку рег-
ламентацію форми і змісту, зумовлені специфікою сфе-
ри функціонування.
Порівняємо інавгураційні промови Л. Кучмита В. Ющен-
ка з огляду на наявність елементів ритуальної комунікації.
Леонід Кучма ЗО. 11.1999:
Шановні співвітчизники! Високоповажні зарубіжні гості!
Складаю щиру подяку українському народові за ак-
46
тивністпь і державницький підхід на виборах, за розуміння й
підтримку діючого Президента.
Я був чесним перед Богом і людьми, відкрито й відверто
говорячи про непрості життєві реалії. Не обіцяв і не міг обіця-
ти солодких ілюзій, негайного розв'язання всіх проблем, що на-
громадилися за багато десятиліть.
Як глава держави, я приділятиму особливу увагу політич-
ному структурувапню українського суспільства, утверджен-
ню демократичних інститутів, реальному забезпеченню прав
та свобод людини і громадянина.
Вбачаю в цьому чи не найважливіший фактор зміцнення
держави, цивілізованості влади, побудови громадянського сус-
пільства.
Підтверджуючи свій європейський вибір, ми ставимо за
стратегічну мету вступ до Європейського Союзу.
Європейський вибір України, як і вся логіка, сутність та
цілі її зовнішньої політики, диктуються конкретними геопо-
літичними реаліями.
Я вірю в Україну, в її яскраву зорю щасливу долю, в добро-
бут і процвітання свого народу. І в ім'я цього буду працювати.
Хай Бог додає нам сил у цій святій справі!
Віктор Ющенко 23. 01. 2005
Дорогий мій український народе, гості, шановна українська
громадо, шановний український Хрещатику і Майдане!
Дякую за неї Господу Богу, який дав нам віру, надію і лю-
бов. Ними ми перемогли! Молюся, щоб ми зберегли їх у своїх
серцях.
* •••
47
Дякую всім і кожному громадянину України, за кого б він
не голосував. Моя перемога - це перемога усіх. Кожен мас право
обирати шлях України, кожен може обирати ті кольори, які
йому близькі.
Я - президент всієї України. Мені відповідати за те, щоб
працювали шахти Донбасу і Придніпров'я, порти Чорного моря
і галицькі торговельні шляхи. Я зроблю все, щоб селяни на Сло-
божанщині і на Поділлі завжди був із хлібом. Багатство Украї-
ни -це багатство її регіонів. Присягаю його берегти і множи-
ти!
Наш шлях у майбутнє - це шлях, яким іде об'єднана Євро-
па. Наш шлях з об'єднаною Європою. Ми з Європою належимо
до однієї цивілізації, поділяємо її цінності. Історія, економічні
перспективи, інтереси людей дають чітку відповідь, де нам
шукати свою долю.
Наше місце в Європейському союзі, моя мета - Україна в
об'єднаній Європі! В Європі історичний шанс України розкри-
ти свої можливості. Наша національна стратегія - йти до
мети сміливо й наполегливо!
Над нами завжди сяятиме національний синьо-жовтий
прапор, над нами мільйонами голосів завжди лунатиме гімн
України.
Все що задумано, шановні мої друзі і співвітчизники, збу-
деться! Вірте в Україну, любіть Україну, служіть Україні!
Слава вам кожному! Слава Господу Богу і слава Україні
Наведені фрагменти інавгураційних промов містять
спільні ритуальні елементи. Насамперед це формули при-
вітання українському народу та присутнім гостям, фрази
подяки виборцям і всім, хто довірився оратору,
Інавгураційну промову тлумачать як ритуальний
жанр, тому що фатика переважає над інформативністю.
48
«Відсутність новизни в повідомленні неминучо переми-
кає фокус уваги учасників комунікації на інші його ком-
поненти: важливим виступає не стільки зміст висловлен-
ня, скільки сам факт його виголошення» [Шейгал 2004:
247]. Фактично інавгураційна промова перфомативна по
своїй суті, як обіцянка або клятва. З огляду на це основою
інавгураційної промови є клятва президента - перфома-
тивне ядро комунікативного акту. Крім того, до перфо-
мативних елементів належать подяка народу, обіцянки,
деякі заклики.
1.3.4. Агональність політичної комунікації
Остання риса, що вказує на ігровий характер ПК,
пов'язана з наявністю в ній елементів суперництва, розу-
міння політики як різновиду змагання: хто перший? Аго-
нальність передбачає не просту участь у грі, а обов'язко-
ву перемогу. Гра тлумачиться як спортивна гра, де важ-
ливий не лише процес, а й результат. На відміну від теат-
ральної гри, де учасники є «акторами», такий підхід пе-
редбачає активних «гравців».
Зокрема, агональність стає релевантною під час ви-
борів. Напередодні виборів змагаються рейтинги канди-
датів на певну посаду: існує інформативний рейтинг
(кількість згадок у ЗМІ), електоральний (скільки відсотків
населення підтримає кандидата, якщо вибори пройдуть
завтра) та соціологічний (опитування під час голосування з
метою подання орієнтовних результатів виборів).
Останній рейтинг є порівняно новим для України.
Річ у тому, що соціальне опитування не лише «вивчає ком-
плекс проблем, пов'язаних з поведінкою людей у ході ви-
борчої кампанії, в тому числі досліджує електоральні очі-
кування та політичну орієнтацію соціальних угрупувань
й окремих громадян...» [Сучасний виборчий РК 2004:322],
а й прогнозує результати виборів до оголошення офіц-
49
ійних переможців, тобто воно здатне створювати ігро-
вий ефект і навіть ініригувати очікуючих.
Екзит-пол (від англ. ехіі роїі - опитування на виході)
- це спеціально розроблена схема опитування громадян,
які вже взяли участь у голосуванні, метою якою с опера-
тивне визначення результатів виборів. На Заході екзит-
поли використовують мас-медіа, іцоб першими повідоми-
ти попередні результати. В Україні екзит-пол и стали ком-
понентом маніпулювання, коли їхні результати (або
псевдорезультати) стали підставою для заяв політиків
(В. Путін). На останніх президентських виборах в опиту-
ванні громадян брали участь чотири соціологічних цент-
ри: СОЦИС, «Соціальна перспектива», Національний ек-
зит-пол 2004, Центр Разумкова. Якщо офіційно розбіж-
ності результатів мають не перевищувати 5%, то тут були
наявні чіткі елементи змагань: хто точніше спрогнозує пе-
ремогу одного з кандидатів.
Отже, основними параметрами ігрової природи
політичної комунікації є міфологізація, ритуалізація, те-
атралізація та атональність, які визначають специфіку
функціонування політичного дискурсу. Розглянута про-
блема перебуває в колі інтересів дискурсології та теорії
комунікації - провідних галузей філологічного знання,
а тому заслуговує на подальші розробки в аспекті вер-
бальних і невербальних характеристик політичного дис-
курсу.
50
РОЗДІЛ 2
ПОЛІТИЧНИЙ ТЕКСТ:
ЖАНРИ, СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА
2.1. Біографія політика як політичний текст
Створення політичного іміджу насамперед передба-
чає розробку образу та програми, за визначенням Д. Оль-
шанського, - іміджевої легенди, що складається з біографії
та викладу політичної передвиборчої платформи [Оль-
шанский 2003: 395]. Основою біографії в політичному РК
виступає інформація стосовно походження та кар'єрного
росту, подана у світлі відповідних політичних параметрів.
Політична платформа повинна містити пояснення
обраного шляху, мотивацію необхідності політичної
діяльності, запевнення в тому, що саме ця людина повин-
на виконувати відповідну роботу. Можна сказати, що всі
власне політичні тексти підпорядковано цим двом напря-
мам: у них викладено або елементи біографії, або про-
грами політика.
Біографія політика має кілька текстових варіантів
репрезентації. Поширеним є подання біографічних відо-
мостей па передвиборчих листівках. Серед жанрових
різновидів листівок (лисгівка-інформація, листівка-заклик,
листівка-відкриття, листівка-памфлет, листівка-плакат
[Сучасний виборчий РК 2004: 343] листівка-біографія по-
сідає окреме місце: вона передає основну інформацію про
політика. І. Черепанова наполягає на конкретній адресо-
ваності листівок, які повинні створюватися з урахуванням
конкретних груп виборців [Черепанова 2002: 333].
Проте найчастіше біографії, яку друкують на листів-
ках, приділяють мало уваги, тому вона фактично депер-
соніфікує політика, а не створює йому позитивний імідж.
Наприклад:
51
ОДЕССЕ НУЖЕН СВОЙ!
БІОГРАФИЯ КАНДИДАТА В ДЕПуТАТЬІ
Владимир Рондин родился в 1967 году.
Опгец - инженер-строитель, мама - воспитатель детс-
кого садика.
По окончании Одесского техникума измерений, в 1986
году, бьіл призван в Советскую армию, отслужил срочную и
два года сверхсрочной служби.
В 1990 - 2001 годах работал на страйках и предприяти-
ях г. Одесси. Бил руководителем ряда предприятий.
С 2002 года - председатель правления общеспгвенной орга-
низации «Союз граждан Одесси».
В апреле 2002 года избран депутатом Одесского городс-
кого совета, заместитель председателя комиссии по социаль-
ной политике.
Имеет два висиїих образования - педагогическое и зконо-
мическое.
Женат с 1986 года. Жена - педагог; воспитивает дочь.
Ця біографічна довідка не лише не формує певний
образ політика, а й викликає більше запитань, ніж відпо-
відає на них. Композиційно листівку побудовано невда-
ло - відомості стосовно освіти подано фрагментарно: спо-
чатку технікум, а в кінці відомості про вищі освіти. Ос-
новні етапи кар'єри незрозумілі: що таке «работал на
страйках и предриятиях» та «бил руководителем ряда пред-
приятий»? Про яку діяльність взагалі йдеться? У цій
листівці немає жодного конкретного факту, який би ілю-
стрував образ політика. Зважаючи на те, що на місцевому
рівні політики не відомі широкій громадськості, саме ли-
стівка-біографія часто стає основою для вибору.
Листівка-біографія загалом не повинна бути «нейт-
ральною», її основним завданням є створення образу ліде-
ра, переможця. Цей образ бажано грунтувати на одному
із соціально-політичних міфів, що здебільшого передба-
чають образи героїв. І. Черепанова підкреслює, що в про-
52
цесі функціонування «нейтральна» інформація втрачає
свої інформативні риси, навіть може набути негативних
конотацій і спрацювати проти свого об'єкта: нудний текст
сприймається в масовій свідомосп як «пересічна людина,
що недостойна стати лідером» [Черепанова 2002: 291].
Основні вимоги до створення листівок-біографій:
подавати конкретну інформацію про кар'єру політика; не
використовувати семантично порожні фрази; намагати-
ся виділити політика серед інших; знайти оригінальні
моменти в біографії, які можуть стати візитівкою політи-
ка; не перевантажувати текст датами і цифрами, проте
вказувати чіткі достовірні факти з життя; уникати вис-
ловів, скерованих на порівняння з конкурентами.
На біографію необхідно звернути особливу увагу,
тому що саме ці відомості часто стають джерелом для «чор-
ного» РК. Саме тому бажано виробити єдину концепцію
подання сумнівних біографічних моментів. Д. Ольшансь-
кий називає «сумнівні блоки» для біографії політика, які
за потребою можуть бути використані опонентами: здо-
ров'я (зокрема психічне); погані звички (пияцтво, курін-
ня, сексуальні збочення); проблеми з набуттям капіталу
(у нечесний спосіб); освіта (зокрема наявність наукового
ступеня - напр., «проффесор»); неприємності з правоохо-
ронними органами; сімейні проблеми (колишні дружи-
ни, діти).
Під час останніх президенських та парламентських
виборів деякі з цих блоків активно використовувати з ме-
тою створення негативного образу опонента, напр.:
Официально известно о двух судимостях Януковича,
которие он сам указал в своей автобиографии 18 ноября 2002
года при рассмотрепии его кандидатури на пост премьер-ми-
нистра Украйни. Он честно признался, что первий раз бил
осужден в 1968 году, но умолчал, за что именно. А судили его
по статье 142 У головного кодекси (грабеж). Причину второй
судимости (в 1970 году) Янукович в автобиографии не скри-
53
вал - нанесение телесних повреждений средней тяжести, т.е.
не просто обьічная уличная драка, так как, согласно тому же
Уголовному кодексу, к таким повреждениям относится дли-
тельное расстройство здоровья и значительная утрата рабо-
тоспособности.
Ноина зтом сложние отноиіения Виктора Федоровича
с законом не закончились. Оказивается, били в его биографии
еще статьи 117 - изнасилование (дело удалось закрить благо-
даря тому, что чудесним образом «исчезло» заявление потер-
певшей) и 861 (на тот момент расстрельная статья) - хище-
ние государственной собственности в особо крупних размерах
(З передвиборчої листівки «Виктор Федорович Янукович
без ретуши»).
Біографічні відомості стають предметом спекуляції
на всіх етапах політичного життя. Наведемо уривок з «чор-
ного» РК-тексту під назвою
Чесна біографія Віктора Ющенка
... 1975 - закінчує найкорумпованіший, за свідченням екс-
пертів, у Радянській Україні Тернопільський фінансово-еконо-
мічний інститут...
...1975, жовтень - 1976, листопад - служить у прикор-
донних військах, що входили до структури КГБ СССР...
...1985, липень - з'являється в Києві, де влаштовується
в республіканську контору Держбанку СССР...
Специфікою врахування цих «небезпечних» інфор-
маційних блоків є те, що їх слід мати на увазі не лише під
час передвиборчої агітації, а й у період відносно «спокій-
ного» політичного життя. Згадаймо американський скан-
дал Клінтон - Моніка Левінськи.
2.2. Слоган у політичній комунікації
Політична програма кандидата передбачає підготов-
ку та створення низки текстів, де її можна репрезентува-
ти. Насамперед - це рекламний слоган, який повинен
54
стисло та афористично передавати основну ідею програ-
ми політика.
Російська дослідниця слоганів І. Морозова визначає
їх як «коротке самостійне рекламне повідомлення, що
може існувати ізольовано від інших рекламних продуктів
та становить згорнутий зміст рекламної кампанії» [Мо-
розова 2006: 7], а І. Черепанова метафорично називає
політичні слогани «прапором зі слів, що підносять партія
або окремий герой, щоб повести за собою народні маси»
[Черепанова 2007: 316].
Під час українських виборів 2004 року кандидати на
посаду Президента використовували такі передвиборчі
гасла:
Анатолій Кінах - «Честность. Порядочность. Принци-
пиальность», «Україна - час пропозиції. Третя сила».
Олександр Мороз - «Ради уверенности в завтрашнем
дне».
Віктор Ющенко - «Так! - Ющенко», «Знаю. Вірю. Мо-
жемо».
Віктор Янукович - «За порядок и спіабильность».
Проблемою передвиборчих гасел є їхня однотипність
та асемантичність: переважно всі політики обіцяють одне й
те саме, не виділяючись із загальної маси. Рідко коли з об-
разом політика асоціюють його політичне гасло. Основ-
ною ознакою такого закріплення в масовій свідомості є
перекручування гасла в «чорних» політтехнологіях, тоб-
то реципієнти одразу реагують на антирекламу, впізнаю-
чи гасло політика, якого критикують, напр.: «Не так! -
Ющенко!», «Одесити, так?».
Слоган необхідно зорієнтувати на основні принци-
пи передвиборчої програми, він повинен відбивати ос-
новну ідею кампанії політика, бути стрижневим семан-
тичним компонентом його програми, причому слід пам-
'ятати, що афористичність слоганів не дає підстав для
втрати ним семантичної ваги. І. Черепанова зазначає:
55
«Слогани наближаються до магічних формул, замовлянь
або імен у примітивних культурах, формуючи перемож-
ну силу образів, спогадів» [Черепанова 2002: 306]. Слога-
ни меншою мірою скеровані на раціональне сприйняття
реципієнтами, вони повинні містити яскраві образи,
впливати передусім на емоції реципієнтів, добре запам'-
ятовуватися і не набридати. Серед різноманітних вимог
до вдалих слоганів можна виділити спільні для всіх пе-
реліків рекомендації: стислість (4-5 слів); зрозумілість;
легкість запам'ятовування; однозначність; позитивність;
емоційність; афористичність; концептуальність.
Наведемо приклади слоганів відомих політиків, під
якими проходили виборчі кампанії: Ф. Рузвельт «Чотири сво-
боди», Г. Трумен «Справедливий курс», Л. Джонсон «Велике сус-
пільство», Дж. Картер «Нові горизонти», Б. Клінтон «Новий
старт для Америки» та «Голосуй або програєш», О. Лебідь
«Правда, закон, порядок», Л. Кравчук «П'ять «Д»: дер-
жавність, демократія, духовність, достаток, довіра»; слога-
ни політичних партій Росії «Реформи без шока - политика
без баррикад», «Земля - крестьянам, тюрьма - бандитам»,
«Прости, распятая Россия!».
Розквіт політичної слоганістики в Україні можна по-
в'язати з подіями Помаранчевої революції, коли кожна ак-
ція протесту або непокори відбувалася під заклики пол-
ітичного характеру. З того часу не лише стали відомими,
а й набули прецедентного характеру такі тексти, як Разом
нас багато, нас не подолати!, Схід і Захід разом!; Свободу не
спинити. Л. Ставицька, аналізуючи дискурс Помаранче-
вої революції, зазначає, що «український дух і адекватна
словесна форма панувала в ритмізованій, дивовижно гар-
монійній за змістом і звучанням структурі, вона розкри-
ла досі небачений і нечутий ніким революційний пафос
української мови» [Ставицька 2005: 3]. Революційні сло-
гани відрізнялися тим, що переважно мали римовані фор-
му та внутрішню ритміку, що спричинено особливостя-
56
ми функціонування - їх слід було виголошувати голосно
усім натовпом, причому основними вимогами були запа-
м'ятовуваність, чіткість, стислість. Це дозволило пізніше
створювати пісні, ґрунтуючись на сдоганах, які стали по-
пулярними.
Популярність слоганів під час Помаранчевої рево-
люції спричинила появу хвилі політичних гасел і напере-
додні виборів до Верховної ради України. Такі слогани є
теж тимчасовими, вони не стільки відображають іміджеві
характеристики політичної сили, скільки виконують рек-
ламну функцію. Саме тому такі слогани можна побачити
на рекламних плакатах, напр.: партія «Віче України»: Віч-
на-віч краще, ніж око за око!, Прогресивна соціалістична
партія України: Если тьі не хочешь бьіть рабом - тьі понял,
что нужно голосовать за Витренко! Такі слогани не присто-
совані для виголошення на акціях супротиву або демон-
страціях, тому вони не відрізняються внутрішньою
ритмічністю і в них відсутня рима. Проте особливостями
таких слоганів є чітка відповідність політичній ідеології,
зв'язок з програмними положеннями політика або політич-
ної сили. «У слогані партії акумулюється вся ідеологічна
особливість і неповторність певної партії. А в слогані ви-
борчої кампанії кандидата (чи партії) - її головна ідея»
[Сучасний виборчий РК 2004: 339]. Більше того, слогани,
орієнтовані на конкретні політичні події, - вибори, - пе-
реважно пов'язані з особистістю політика.
В Україні панує тенденція до ототожнення іміджу
політичної сили з іміджем її лідера, тому відсутність ха-
ризматичної особистості в керівництві політичної сили
знижує шанси на перемогу. Імідж політичних партій зде-
більшого грунтується на політичній особистості, пооди-
нокими випадками іншого роду є Комуністична партія
та Партія Зелених України, в іміджі яких переважає
ідеологічне начало. Всі інші партії, на нашу думку, ство-
рюють імідж залежно від лідера. Саме тому політичні сло-
57
гани, орієнтовані на лідера, набувають такої популяр-
ності й дієвої сили, напр.: Народ за Ющенка. Ющенко за на- '
род.
і Іоширеною формою політичного іміджу є подання
фрагментованої інформації - у вигляді окремих фраз, що '
становлять номінативні односкладні речення однослівно- і
го типу: Партія «Трудова Україна»: Справедливість - За- ;
конність - Моральність. |
У таких слоганах дотримано основних принципів ,
побудови, зокрема на структурному рівні. А. Д. Криво-
носов зазначає, що така модель слогану, яка грунтується
на іменному синтаксичному ланцюгу є «важкою для
сприйняття за змістом і за формою» [Кривоносов 2002:
260], проте досить популярна серед іміджмейкерів. Основ-
ною вимогою до цієї моделі є використання не більше
трьох слів-компонентів, оптимальних для оперативної
пам'яті виборців. Ці компоненти повинні бути спрямо-
вані на ключові позиції передвиборчої кампанії або політич-
ної позиції партії чи політика. Складні слогани не є дієви-
ми: вони перетворюють слоган на «потенційного аутсай- .
дера в запам'ятовуваносгі» [Морозова 2006:89]. Для підси- І
лення створюваного ефекту добирають лексеми, що ма- 1
ють анафоричні елементи, зокрема починаються з одна-
кових літер, напр.: СДПУ (о): Свобода! Справедливість! Со-
лідарність! Візуальний ефект створюється, крім того, зав-
дяки графічному та пунктуаційному оформленні таких
політичних слоганів. Тут можливі деякі варіанти: напи-
сання слоганів як трьох окремих речень, коли кожне сло-
во має в кінці крапку або знак оклику, напр.: Народний Рух
України: Державність. Демократія. Реформи!; подання фраг-
ментованого слогану - через тире, напр.: Народно-
демократична партія: Людина - родина - добробут - Украї-
на; модифікація маленьких і великих літер у слоганах,
напр., опозиційний блок «Не ТАК!»: Не поТАКай ворам!
Трансформація слоганів цієї будови передбачає фа-
58
культативні елементи, напр.: Партія промисловців і
підприємців: Патріотизм, Професіоналізм, Порядність - Ук-
раїні. У цьому слогані витримано правило анафоричності,
проте додано через тире компонент, що вказує на адреса-
та. В аналізованому матеріалі така модель політичних сло-
ганів переважає. Її можна визначити як тричленний ном-
інативний слоган іменного характеру, а схематично по-
казати таким чином: N1 N1 N1.
Дієслівні моделі подібного типу в політичній слогані-
сгиці менш частотні, але до них належить одна з найпопу-
лярніших форм Вірю. Знаю. Можемо! партії «Наша Украї-
на». Перші два елементи є формами 1-ої особи однини, а
останній елемент - формою 1-ої особи множини. З імен-
ною моделлю спостерігаємо подібність на рівні компонен-
тної будови - обов'язкова тричленність та однослівна пре-
дикативність. Однак популярність цього слогану, на нашу
думку, забезпечується різким переходом від форм одни-
ни до множини, який вказує на уособлення мовця як ко-
лективного суб'єкта, на поєднання мовця з реципієнтами
- слоган знищує межу між виборцями і політиком, дозво-
ляє уявити себе на одному рівні з політичною силою, по-
вірити у власні сили і здатність зробити вибір. А. Д. Кри-
воносов називає таку граматичну форму фінітною
дієслівною формою 2-ої - «сумісної» - особи [Кривоносов
2002: 257]. Цей слоган має таку синтаксичну модель:
У1$У1$У1р1.
Дієслівні слогани зустрічаються рідше, ніж іменні,
проте їх будова передбачає і можливість використання
інфінітивів, напр.: Партія Зелених України: Мислити гло-
бально - діяти локально. Ця конструкція є простим речен-
ням, у якому підмет і присудок виражені інфінітивом,
тому в реченні наявне тире. Формально слоган має си-
метричну будову, а його центром виступає тире. За цією
моделлю побудовано і деякі слогани, в яких підмет і при-
судом виражені іменниками, напр.: Прогресивна соціал-
*
59
істична партія України: Влада трудящих - гарантія поряд-
ку, творення, справедливості. Двоскладне речення, в якому
підмет і присудок виражені однією частиною мови, що
зумовлює появу тире, часто використовується в політичній
слоганістиці. Схематично що модель можна представити
таким чином: N (Іп£) - N (Іп£), де морфологічне виражен-
ня підмета і присудка варіативне, навіть можливий такий
випадок: партія «Совість України»: Найвища честь - жити
за законами Совісті. Тут підмет є іменником, а присудок -
інфінітивом.
Специфікою політичного слогану є не лише його
спрямування на концептуальне ядро політичної програ-
ми, а й орієнтація на цільову аудиторію, тому деякі слога-
ни створено за моделлю «За+М4», де варіативний компо-
нент пов'язаний з політичним спрямуванням партії. Так,
слоган партії «Яблуко» закликає За багатую и свободную Ук-
райну!, а слоган Партії пенсіонерів: За дітей, за онуків, за
нас!
До особливостей українських слоганів можемо відне-
сти використання цитати у функції слогану, причому
переважно цитати, що не має прецедентного характеру,
напр.: Українська національна Рада: В єдності - наша сила
(М. Грушевський). Проте слоганом всеукраїнської партії
духовності і патріотизму є трансформована цитата з Єван-
гелія від Матфея: Не хлібом єдиним буде жити людина...
Семантика політичних слоганів не відрізняється
різноманітністю та оригінальністю. Навіть навпаки, спе-
цифіка аналізованих слоганів полягає в їхній макси-
мальній абстрактності: такі гасла не залежать від конкрет-
ної політичної ситуації та політичної сили, хоч і є осно-
вою «послання кандидата своїм виборцям та одним із за-
собів політичної комунікації» [Почепцов 2000: 44]. Вони
за змістом максимально нейтральні, деідеологізовані.
Серед аналізованих слоганів можна відзначити такі
семантичні особливості.
60
1. Використання в слоганах семантичних компо-
нентів, пов'язаних із національної специфікою, насампе-
ред назви держави (Україна) та вказівки на національну
приналежність політичної сили. Сюди належать такі сло-
гани, як слоган Конгресу українських націоналістів: Нам
пора для України жити!
Застосування назви країни взагалі характерно для
українських політичних слоганів (блок В. Литвина: В Ук-
раїні не може бути окремих «я» і «ти», є «ми»! або Партія
промисловців і підприємців: Патріотизм, Професіоналізм,
порядність - Україні!)
Для політичних слоганів, на нашу думку, наявність
національного семантичного компонента є принципово
важливою. Такі слогани закріплюються у свідомості ре-
ципієнтів як пов'язані з державними інтересами. Політи-
ки і політичні сили позиціонують себе як національно
орієнтовані.
2. Використання в слоганах абстрактних понять,
відповідних програмним положенням політичної сили. Ці
абстрактні лексеми, з одного боку, вказують на ідеологічні
орієнтири, а з іншого - не вимагають обгрунтування в силу
власної неконкретності. Специфіка таких слоганів поля-
гає в тому, що вони майже не запам'ятовуються, не пов'я-
зуються у свідомості реципієнтів з відповідною політич-
ною організацією або політиком.
Можна навіть навести умовний перелік абстрактних
слів, поширених у політичних слоганах: свобода, справед-
ливість, законність, совість, честь, єдність, порядність, де-
мократичність тощо. Порівняймо кілька слоганів: Партія
«Братство»: Геть демократію! Хай живе свобода!, партії «Яб-
луко»: За багатую и свободную Украйну! та СДПУ(о): Свобо-
да! Справедливість! Солідарність!
Такі слогани можуть бути віднесені до будь-якої
політичної сили або політика, вони мають абстрактний
характер. Проте слоган - це «твердження, яке відобра-
61
жає чітку позицію кандидата» [Черепанова 2002: 307],
тому абстрактні слогани не є дієвими.
3. Меншою мірою представлені політичні слогани,
що містять заклик, напр.: Партія «Молода Україна»: Час
змінювати! Слогани політичних партій, що мають інварі-
антний характер, рідко містять відкритий заклик. їх фун-
кція - не закликати до голосування, а представляти
партію. Закличні слогани пов'язані переважно з конкрет-
ними виборчими перегонами: з огляду на це вони можуть
мати форму спонукання до дії, напр., відомі слогани, що
вже набули міжнародного характеру: Голосуй, а то проиг-
раешь!
4. Іміджеві слогани містять із семантичного боку пре-
зентативний компонент, що вказує на специфіку політич-
ної орієнтації відповідної партії. Так, слоган партії
«Совість України» представляє партію таким чином: Най-
вища честь - жити за законами Совісті.
Більшість українських політичних слоганів мають
іміджевий характер, але при цьому залишаються абстрак-
тними, тобто, на жаль, імідж політичних сил в Україні
переважно є абстракцією. Політичні слогани засвідчують
неконкретність політичних програм, сконцентровано
виражених у слоганах. Виборці не можуть з'ясувати, що
саме пропонує певна політична сила або політик. Слога-
ністика засвідчує існування «політичних близнюків»: іноді
створюється враження, що партії «списують» одна в одної
слогани. Проте слоган повинен відображати чітку ідею
програмного характеру, відповідати політичній ідеології
партії, бути дієвим гаслом.
Якщо давати загальну оцінку політичній слогані-
стиці в Україні, то слід констатувати її нерозвиненість і
низькоякісний характер. Політичні слогани є абстракт-
ними, неяскравими, невідповідними політичним програ-
мам. Єдина вимога, яка здебільшого виконується, - це за-
стосування національних семантичних компонентів. Мо-
62
жемо зазначити, що слогани партій, з огляду на їх інвар-
іантний характер, спрямовані на функціонування поза
виборами, вони повинні не залежати від політичних
подій. Але ця вимога спричинила використання настільки
абстрактних слоганів, що їх не можна пов'язати з жод-
ною політичною силою.
Слогани, спрямовані на усну політичну комуніка-
цію, більшою мірою відповідають політичній ідеології,
але їх використання обмежено часом певних політичних
подій. Так, напр., слоган Ющенко - Так!, використаний у
передвиборчій кампанії Президента України не працює
за нових умов - парламентських виборів, тому політтех-
нологи пропонують ввести новий.
На нашу думку, було б доцільним застосувати деякі
рекомендації щодо усних політичних слоганів до загаль-
них партійних, які мають інваріантний характер. Зокре-
ма слогани політичних партій повинні бути більш конк-
ретними, вони можуть бути орієнтовані на конкретного
політика, який є лідером партії; можуть містити заклики,
тобто застосовувати імперативний компонент; можливим
є використання гри слів, ритму, рими. Якщо спрямувати
політичний слоган на ключову ідею виборчої кампанії або
політичної програми, він стане більш дієвим та актуаль-
ним.
Візуальним слоганом може ставати символічний
колір, обраний для політика, що вдало було реалізовано
на останніх парламентських виборах.
2.3. Текстова репрезентація політичної програми
Представлення програми політика передбачає фор-
мулювання її основних принципів у стислій та зрозумілій
формі.
Програмні тексти мають різноманітне жанрове
втілення. Вони не лише передають окремі положення
63
програми, а й створюють політику позитивний імідж, ха-
рактеризуючи його виборчу програму. У науковій літе-
ратурі подають такі позиції, що слід враховувати під час
створення програмних текстів:
1) голосують за людину, а не за партію;
2) голосують за ідею, а не за ідеологію;
3) голосують за майбутнє, а не за минуле;
4) голосують за образ соціальний, а не політичний;
5) голосують за людину-легенду, а не за пересіченість;
6) голосують за долю, а не за побутовість;
7) голосують за переможця, а не за невдаху;
8) голосують за справжні, а не уявні цінності [Шей-
нов 2005: 315].
Репрезентація програми політика передбачає фор-
мулювання її основних принципів у стислій та зрозумілій
формі. На виборчих дільницях можна ознайомитися з
програмами кандидатів, проте вони мають великий об-
сяг і написані канцелярським стилем, тобто не сприйма-
ються реципієнтами. Саме тому необхідно подати основні
програмні моменти в іншій формі. Так, наприклад, було
створено «Десять кроків назустріч людям» В. Ющенка:
7. Створити 5 млн. нових робочих місць.
2. Забезпечити пріоритетне фінансування соціальних
програм.
3. Збільшити бюджет - зменшенням податків.
4. Примусити владу працювати на людей, вести рішучу
боротьбу з корупцією.
5. Створити безпечні умови для життя людей.
6. Захистити цінності сім'ї, повагу до батьків і права
дітей.
7. Сприяти духовності, укріпленню моральних цінностей.
8. Сприяти розвитку українського села.
9. Підвищити боєздатність армії, повагу до людей у пого-
нах.
10. Впроваджувати зовнішню політику в інтересах наро-
64
ду України.
Такі програмні тексти можна створювати, виходячи
з принципів: .
- перші пропозиції кандидата;
- основні завдання;
.. <. - реалізовані та заплановані дії.
., На жаль, більшість «афористичних» програм харак-
теризується неконкретністю, поверховістю і типовістю.
Програмні тексти на виборах 2006 року були пред-
ставлені досить обмежено, проте вони здебільшого подава-
ли інформацію щодо програмних засад окремих політич-
них сил досить специфічно. Можна виокремити два прин-
ципи подання інформації - діалогічний і контрастний.
Діалогічний принцип передбачав формулювання
програмних положень у вигляді комплексу питань і
відповідей, напр., передвиборча листівка одеської
міської організації партії «Еко+25» була надрукована на
звичайному папері А 4 без жодних кольорових елементів
у такий спосіб;
Кто мьі? „л;.......
Партия Зко+25% - партия особого, нового типа. В на-
шей партии непі политиканов, которьіе запятнали себя ло-
жью, лицемерием и обманом избирапіелей. (...)
Что ми предлагаем?
1. Без духовного развития невозможен жономический рост
и повишение уровня жизни. Достойнеє качество жизни созда-
ют нравственньїе, отпветственние люди. (...).
2. Зко+25% реиіипіельно виступаєш против всех прояв-
лений межнациональной, расовой и религиозной розни, а также
сепаратизма и посягательств на территориальную целост-
ность Украиньї. Ми уважаєм право каждого человека говорить,
получать образование и общаться на родном язике. (Всього 12
позицій).
Партия Зко+25%> готова взять на себя опіветствен-
ность за ситуацию в Одессе и одесском регионе. Ми знаєм, что
65
обладаем для зтого волей, знаннями, желанием и совестью. Ведь
само по себе обладание властью не решаеіп наших проблем.
Нравственность и желание изменить ситуацию к
лучшему - наш искренний вьіборі
Діалогічна форма настільки популярна, що деякі
політичні сили навіть давали відповід ні заголовки політич-
ний текстам, напр., «український Народний блок Костен-
ка і Плюща у запитаннях і відповідях» містить такі запи-
тання: Чим особливий Український Народний Блок Костенка і
Плюща?; Що означає гасло Блоку «Здобули волю - здобудемо
долю!» ?; Як Блок ставиться до депутатської недоторканості ?;
Як ви ставитеся до рейтингів, які регулярно видають соціоло-
ги?; Як подолати корупцію?; Як повернути «ощадбанківські»
заощадження українців?; Що таке для звичайного громадянина
«Національні інтереси»?; Що треба зробити, щоб не повто-
рювалися проблеми з газом, як цієї зими, та з підвищенням цін
на паливо - як влітку?; Хто повинен хазяйнувати на селі?; Ви
заперечуєте дружні стосунки з Росією?; Що саме пропонує наш
Блок, чого б не обіцяли інші?; Якою має бути міжнародна
політика України ? та розгорнуті відповіді на них.
Позитивним моментом такого подання інформації
є її семантична дискретність, тобто подання окремими
семантичними блоками, розрахованими на частотні за-
питання виборців. Формально такі тексти створені за зраз-
ком комплексу питань і відповідей, поширеного в бізне-
сових комунікаціях. Реципієнтам зручно користуватися
такими програмними текстами, тому що вони шукають
відповіді на запитання, цікаві саме їм. Проте в таких по-
відомленнях здебільшого не зрозумілий порядок подан-
ня інформації, переплутано блоки економічної політики,
ідеологічні позиції, принципові програмні моменти тощо..
Але привабливість діалогічного принципу в тому, що він
створює ефект розмови з читачем, людина відчуває, що
політики звертаються до неї особисто.
Контрастний принцип побудови програмних
66
текстів може бути реалізований як на змістовому, так і
на формальному рівні. Якщо йдеться про семантичний,
то в основі тексту - протиставлення, найчастіше дихото-
мічного характеру (старе/нове, минуле/майбутнє, є/немає
тощо). Наведемо приклад листівки Українського Народ-
ного Блоку Костенка і Плюща:
В нашому виборчому списку
Є: НЕМА:
> вчителі > співаків
> фермери > спортсменів
> підприємці " 7 > олігархів
> лікарі > бандитів
‘' > військові
> юристи
> дипломати
> студенти
Такий принцип було реалізовано в численних передви-
борчих текстах різноманітних партій, тому що він чітко
демонструє переваги певної політичної програми на тлі
протиставлення негативним перспективам, напр., Юлія
Тимоіиенко зробила на посаді прем'єр-міністра - Юлії Тимо-
иіенко не дали зробити.
На формальному рівні контрастний принцип пе-
реважно репрезентовано кольоровим або шрифтовим
контрастом. Це насамперед використання в тексті двох
кольорів - білого і чорного, синього і жовтого, синього і
червоного, а також оперування великими і маленькими
літерами, літерами різного кеглю тощо.
Показовими у зв'язку з цим є дві програмні прокла-
мації Опозиційного блоку «Не ТАК!», які на перший по-
гляд здаються агітаційними, тому що містять заклик Голо-
суй за...! Тут дотримано принцип контрасту як на семан-
тичному, так і на формальному рівнях. Одна листівка
надрукована на аркуші синього кольору: з одного боку
заклик Голосуй против НАТО!, а з іншого - Сделай правиль-
67
ний вьібор во имя Украйни - Скажи НАТО «Нет»! Кожна
фраза на цій прокламації починається з НЕТ. Інша про-
кламація надрукована на папері червоного кольору: з од-
ного боку на ній написано Голосуй за ЕЗП!, а з іншого -
Сделай правильний вибор во имя Украйни - Скажи «Да» єди-
ному зкономическому пространству с Россией, Беларусью и
Казахстаном. ЕЗП - ДА! Отже, червоний колір викликає
позитивну асоціацію, на текстовому рівні - «ТАК», а синій
- негативну асоціацію, текст «НІ!». Проте контраст відчут-
ний лише у випадку сприйняття двох прокламацій одно-
часно.
Іноді програмні тексти не підпорядковані жодному
з цих принципів, вони просто відтворюють офіційну про-
граму політичної партії, але їх дієвість мінімальна: реци-
пієнти не сприймають офіційну, знеособлену інформа-
цію адекватно. Такі тексти необхідні в разі, коли йдеться
про представлення конкретного кандидата, а не партії. У
березні 2006 року класичні програмні повідомлення зас-
тосовували для репрезентації програми кандидатів на по-
саду мерів різноманітних міст України. Так, листівка, роз-
повсюджена у м. Нетішин Хмельницької області, містила
фотографію кандидата і такий текст:
Кандидат на посаду міського голови м. Нетішин
Ковальчук Михайло Миколайович
Народився 21 листопада 1963 року в селі Гладковичі Ов-
руцького району Житомирської області в родині військового.
Після закінчення у 1981 році середньої школи № 5 м. Сла-
вути працював на Славутському склозаводі.
У 1982 році був призваний до лав Збройних Сил СРСР.
Службу проходив у складі північного Військово-Морського фло-
ту, водолаз-глибоководник. (...)
У 2002 році закінчив Київський національний універси-
тет фізкультури та спорту за фахом «Тренер рукопашного
бою ». З 2005 року очолює осередки федерації кік-боксінгу та фрі-
файту (вільний бій) у Хмельницькій області.
68
З 2002 року - депутат Нетішинської міської ради ІУ-го
скликання.
Громадянин України. Українець. Позапартійний.
Одружений, має трьох доньок - 1987, 1993, 1997 років
народження.
З іншого боку листівки надруковано передвиборну
програму кандидата за тематичними блоками: «Головна
мета», «У соціальній сфері», «В економічній сфері», «У
молодіжно-культурній сфері». Слоган програми - Моя
мета - реальна програма - конкретний результат.
Такі політичні тексти дають вичерпну інформацію
про кандидата та його програму, але не приваблюють
реципієнтів: рідко хто читає весь текст з огляду на низь-
коякісну подачу матеріалу - як на формальному, так і на
змістовому рівні. Саме тому меншають такі програмні тек-
сти, а переважають яскраві, нетрадиційні, які не стільки
репрезентують програму, скільки відрізняють одну політич-
ну силу від іншої. Більшість виборців у принципі не зна-
ють, чим відрізняються одна від одної політичні програми
партій, але знають їх сильні сторони та лідерів.
!
2.4. Агітаційні політичні тексти
Агітаційні тексти скеровано на те, щоб виборці
прийшли й проголосували за певного кандидата або
партію. Під час останніх виборів такі повідомлення були
дуже поширені - від прямих закликів до прихованих
запрошень. Класичним прикладом такого тексту є передви-
борчий слоган Бориса Єльцина (запозичений російськи-
ми політтехнологами з передвиборчих перегонів одного
з американських президентів) - Голосуй или проиграеіиь!.
Низку агітаційних текстів було підготовлено
Партією регіонів. Так, напр., листівка «5 причин, по ко-
торьім нужно вступать в Партию регионов» містить зак-
лик Ждем Вас в нашей команде! Станем сильней вместе!, а на-
69
ступна листівка має заголовок «Присоединяйся! Прочти и
действуй!». У цій листівці наявний класичний агітацій-
ний текст:
> Вступи в Парі^ию регионов, участвуй в ее мероприя-
тиях, разьясняй ее політику. Рудущее рождается в регионах!
> Приведи вряди партии своего товарища, коллегу, дру-
га, вместе мьі сильней!
> Отстаивай интересьі людей, помагай им организовн-
ваться - действуй и будь с людьми!
> Распространяй информацию об инициативах и ме-
роприятиях партии - пусть о нас узнают все!
У цьому приклад1 кожний заклик має форму імпе-
ратива - спонукально1,0 речення, яке є односкладним оз-
начено-особовим, що дозволяє звертатися до кожного ад-
ресата особисто, звертаючись ДО всіх разом.
Для агітаційних текстів взагалі характерно викорис-
тання імперативів, здебільшого у формі прямого спону-
кання до дії, вираженого за допомогою означено-особо-
вих конструкцій: СклЛеи своє «НЕ ТАК!» тем, ктпо уничто-
жает одесские стоянки1- Не поТАК'.ай ворам! (Не так!); Щоби
хліб був на столі - голеСЦй ЗА номер 3! (Блок Костенка-Плю-
ща); Хотите жить луише уже сейчас - голосуйте за социали-
стов! (Соціалістична партія України). Агітаційні тексти
скеровано на отримав1111 відповідної реакції реципієнта
у вигляді підтримки{Іа виборах. Не дивно, що саме цей
різновид переважав На українських виборах 2006 року.
Безпрограшний елементом агітаційних текстів є те,
що вони мають особисту адресованість, напр., агітацій-
ний текст виборчого блоку «Гражданская позиция»:
Одессит, пора проявить гражданскую позицию!
Не верь предвибауннм обещаниям правящих кланов:
киевских, донеції1*' днепропетровских!
Отдай свой голосна сограждан!
Проголосуй за № 20 в Одесский городской совет.
’ "1 Агітаційні тексти певною мірою можуть містити й
70
елементи програм політичних сил, і заклики до голосу-
вання, і пропозицію певних дій, напр., усі листівки та про-
кламації громадського об'єднання «ПОРА» мають прин-
ципово агітаційний харакіер: Горсоветп ПОРА под контроль
одесситов! ПОРА призвать власть к ответственности!
Особливістю агітаційних текстів, представлених на
останніх виборах, була їхня інформативність, зумовлена
необхідністю подати реципієнтам відомості про канди-
датів від відповідної партії. Такі повідомлення можна вва-
жати комбінованими: вони подають інформацію про кон-
кретних кандидатів до органу влади (біографічні відо-
мості, кар'єрний ріст, фотографії), містять програмні по-
зиції відповідної політичної сили і заклик до голосуван-
ня.
Наведемо приклад листівки Народного блоку Воло-
димира Литвина, яка агітує голосувати за цю політичну
силу в Одеську міську раду. З одного боку кольорової ли-
стівки (домінує зелений колір - символічний для цієї партії
- як в оформленні листівки, так і в надрукованому тексті,
адже ключові позиції виокремлено саме зеленим шриф-
том) програма Народного блоку на виборах до міської
ради під назвою «Мьі - одесситьі»:
Ми за стабильное развитие и процветание Одессьі -
индустриального и курортного города Украйни
* Ми за возрождение Свободной Зкономической Зони
в Одессе.
* Ми за зкономическое сотрудничество, развитие интег-
рационньїх процессов и партнерских отношений с Россией,
другими странами СНГ и Евросоюза.
* Ми за честньїй бизнес и разумние налоги.
* Ми за создание в Одессе благоприятного инвестици-
онного климата.
* Ми за создание и реализацию программьі «Одесса - ку-
рорт европейского значення». (...).
Текст поданий двома кольорами - чорним і зеленим
71
(у нас жирне накреслення). З іншого боку листівку надру-
ковано нібито в двох часімнах, її можна згорнуги навпіл.
Одна половина містить фотографічні портрети Володи-
мира Литвина (кандидат від блоку його ж імені до Вер-
ховної Ради) і Сергія Гриневецького (кандидат до Одесь-
кої обласної ради), а друга половина - фотографії і прізви-
ща перших п' ятьох кандидатів до одеської міської ради.
Скрізь зазначено номери у виборчих бюлетенях і заклик
до голосування.
Агітаційну функцію виконують і листи до виборців.
Листи готують переважно у формі листівок, адресованих
конкретним групам громадян: молоді, пенсіонерам, меш-
канцям певного міста тощо. Такі листівки містять звернен-
ня до громадян та інтерпретацію деяких програмних по-
ложень кандидата, напр.:
Обращение Виктора Ющенко к гражданам Украиньї
уважаемие сограждане!
Ми вистояли и победили!
Я благодарю вас за поддержку, за вашу веру в меня, за веру
в Украйну!
Я, как всенародно избранний президент нашей страни,
обещаю вам, что:
- Украйна станет богатой страной, государством ста-
бильности и порядки.
- Украйна будет жить в мире и согласии с братским рос-
сийским народом.
- Пенсионери будут полупать достойние пенсии, а не
подачки перед виборами.
- Русский язик получит гарантии свободного примене-
ния и развития.
- Все будут равни перед законом - и бизнесмени, и поли-
тики, и президент.
И каждому воздастся по его деяниям.
С уважением, Виктор Ющенко 4
Завершуються листи закликом голосувати за пев-
ного політика, напр., лист колишнього мера м. Одеси
Е. Гурвіца, адресований одеситам, завершується висло-
вом: Я прошу всех одесситов проголосовать за Виктора Ющен-
ко. Искренне ваш, Здуард Гурвиц (підпис). Залежно від кате-
горії адресата листи повинні відрізнятися і за змістом.
Крім листів, адресованих цільовим групам громадсь-
кості, використовують і пряму поштову розсипку. У Росії
цю технологію вперше використали в 1990 році під час
виборів у мажоритарних округах, проте в нас вона не на-
була такого поширення. У 1993 році в Росії застосували
розсипку листів-подяк на виборах у Державну Думу. Цю
технологію реалізують, орієнтуючись на списки виборців
за відповідними округами. За свідченням І. Черепанової,
«жодна інша форма агітації не дає таких результа їів» [Че-
репанова 2002: 310].
Ідеальний варіант листів - особистісно адресовані
подяки, вітання та звернення. Виборець відчуває піклу-
вання, увагу до його особи, виділення себе серед інших
людей. Якщо лист спрямований до конкретної людини,
результатом його отримання може стати голосування за
відповідного політика.
2.5. Іміджеві політичні тексти . м
Тексти цього типу меншою мірою представлені в
політичній комунікації, проте вони найкраще запам'ято-
вуються завдяки ілюстративним компонентам, на які зроб-
лено основний акцент. Метою іміджевих текстів є підтри-
мати або закріпити імідж політичної сили чи політично-
го діяча, створений засобами масової інформації. Спе-
цифікою цього типу повідомлень є мінімізація нової
інформації: тут передусім наявні зображення політичних
діячів або інших осіб, які підтримують ідеологічні позиції
політичної сили; можливе використання слоганів, закликів,
проте ця інформація вже відома виборцям. Так, напр.,
73
низка кольорових листівок формату А4 партії ПРП
містять назву партії та слогани: С бером в будущее!; Внбор в
пользу пчел, а не трутпней!; За Одессу - украинский Сингапур.
Кожна з листівок має яскраві ілюстрації - або фотографії
розміром майже як листівка (тоді текст надруковано на
фоні фотографії), або колаж з фотографій (напр., пол-
ітиків, що представляють цю партію).
Виключно текстові іміджеві повідомлення трапля-
ються рідше. Вони здебільшого скеровані на підтримку
іміджу певного кандидата, але для цього обирають новий,
незвичний варіант подання інформації. Яскравим при-
кладом є вірш з наступної листівки:
Валюту українську врятував
І дав їй змогу гідно існувати,
Копієчки із-за бугра не взяв, ;
Та ще й підвищив пенсії, зарплати, ' ‘
Оддав борги, що владні «братани» ’ ’’’ "
Роками безоглядно позичали,
Юрбу злодіїв змусив, щоб вони е> ' г
Щомісячно штани потроху підтягали.
Економіст, якого знає світ
Не за язик, а за конкретні справи. :
Кому ж, як не йому, піднявшись у зеніт,
Орудувати справами держави.
І хоч цитований текст надрукований на газетному
папері, він виграє за рахунок використання анаграми:
перші літери кожного з рядків цього вірша графічно
виділено напівжирним, тому вони створюють ім7я і прізви-
ще політика - Віктор Ющенко. Такий варіант іміджевого
тексту одночасно містить й елемент агітаційності, хоч і
прямого заклику голосувати тут немає.
Завдання текстів цього типу - актуалізувати певну
іміджеву характеристику людини або політичної сили.
Механізм їх створення, на нашу думку, простий: фахівці
74
обирають конкретну яскраву рису або характеристику,
що відома потенційним виборцям, але ще й становить
своєрідну «фішку» передвиборчої кампанії. На президен-
тських перегонах однією з таких «фішок» Віктора Януко-
вича була релігія: В. Януковча позиціонували як «право-
славного президента». Вагома частина іміджевих матері-
алів містила саме цю інформацію:
Бог в помощь!
Виктор Янукович - Православний президент! (...)
Православньїе!
У нас єсть шанс вибрать Православного Президента!
У тексті також ідеться про конкретні вчинки, що
здійснив В. Янукович як православний кандидат, тобто
пояснено, чому православні виборці мають його підтри-
мати. Однак таких іміджевих повідомлень дуже мало,
вони насамперед скеровані на візуальне сприйняття ре-
ципієнтами. За таких умов роль «фішки» відіграє зобра-
ження - фотографія політика, символічний колір, певна
ілюстрація тощо. Більшість іміджевих текстів містять саме
фотографію політика - лідера відповідної політичної
сили: напр., кольоровий плакат Соціалістичної партії
України (формат А4) - це зображення Олександра Мо-
роза на рожевому тлі та слоган:
Честная власть: лучшая жизнь каждому! (А. Мороз).
Фотографія займає половину формату плаката, ви-
конаного суцільно в символічних кольорах Соціалістич-
ної партії. Інший приклад - невелика за розміром двосто-
роння картонна кольорова листівка партії «Віче» з одно-
го боку містить фотографію Інни Богословської (видно об-
личчя і косу на плечі), з іншого боку наявний кольоровий
текст:
26 березня 2006.
2006 рік.
Рік Віче.
Вітаємо!
75
На кольоровому плакаті партії ПРП зображено фо-
тографічне погруддя В. Кличка, що був одним з лідерів
партії ПОРА (належала до блоку ПРП в 2006 році), а по-
руч наведено кольорову емблему партії ПРП та слоган
Надежность! Подібну функцію виконує і листівка з
Олексієм Костусєвим, який запрошує до теледебатів Олек-
сія Козаченка зі слоганом Йду на ви! та специфічним жес-
том на фотографії: зі стиснутим кулаком.
Подібні імджеві повідомлення нагадують звичайні
фотографії з мінімальним текстом, вони схожі на художні
фотопортрети відомих політиків, поруч з якими наведе-
но слогани або виборчі гасла. Такі листівки (або флаєри)
мали майже всі політичні сили й відомі політики. Зазна-
чимо, що таку саму форму мали й численні кольорові ка-
лендарики, на яких було зображено відомих політиків.
Досить цікавими були іміджеві листівки та прокла-
мації партії ПОРА, що поширювалися й після виборів. І
хоч більшість із них була скерована на політичну агіта-
цію, однак головна мета текстів ПОРИ - це позиціонуван-
ня своєї партії як такої, що не змінює політичної орієн-
тації. Звідси й тексти з фотографією колишнього голови
ЦВК Сергія Кивалова за схематичними ґратами:
Он должен сидеть!
Проте класичними прикладами іміджевих текстів є
привітання. Привітання загалом виступає як один з
жанрових різновидів ПР-текстів. Це жанр ритуальної
комунікації, що становить «вітання від першої особи ба-
зисного суб'єкта РК із урочистою подією» [Кривоносов
2002:193]. Майже всі політичні сили використовують при-
вітання з іміджевою метою. Під час передвиборчих пере-
гонів основну увагу було приділено Жіночому дню - свя-
ту 8 Березня, яке припало на період передвиборчої агі-
тації. Так, напр., Партія пенсіонерів України (Одеська
організація) випустила класичну святкову листівку
С праздником 8 Марта. З одного боку на листівці було зоб-
76
ражено яскраву фотографію чудових квітів у національ-
них кольорах - сині і вогненно-жовті фрезії, крім того, тут
був присутній логотип партії Пенсіонерів та слоган: За вну-
кові За детей! За нас! Зі зворотного боку листівки червони-
ми літерами на білому фоні надрукований такий текст:
Мильїе женщиньї,
надежньїе, мудрьіе
и прекрасньїе одесситки!
Ми, ваши синовья и мужья, преклоняем
перед вами колени, ибо каждому из нас
женщина не только подарила жизнь,
но и наполнила ее смислом.
С прекрасним праздником весни,
Вас ми поздравляем!
Желаем неба глубини, і,
Желаем нежности в любви,
Желаем правди, счастья, доброти,
Успеха во всем, уюта в семье,
Мира в доме и на земле.
С уважением к вам,
мужчини партии Пенсионеров Украйни.
Формат і картонний папір листівки робить її подібною
до звичайних святкових листівок, проте сприяє форму-
ванню позитивного іміджу Партії пенсіонерів.
Це свято було використано і в листівках інших політич-
них сил: Вєрка Сєрдючка вітала жінок від Партії Зелених,
а від БЮТу - Юлія Тимошенко. Такі іміджеві прийоми на-
лежать до класичних засобів підтримання іміджу, серед
яких особливе місце посідають спонсорство, інформацій-
на підтримка певних заходів, проведення свят і святкових
концертів тощо.
Отже, іміджеві повідомлення насамперед характе-
ризуються переважанням ілюстративних компонентів,
зокрема кольорових фотографій і фотографічних порт-
ретів відповідних політиків. Текстова частина іміджевих
77
повідомлень переважно зведена до слоганів і закликів, а
також назви політичної сили чи прізвища політика. Якщо
ж іміджеві повідомлення виконані як текстові звернення,
то вони повинні містити певну «фішку», яка привертає
увагу реципієнтів. Основним жанровим різновидом
іміджевого повідомлення є святкове привітання на зразок
звичайних листівок.
Проте деякі політичні тексти використовують не
лише з метою формування й підтримки політичного
іміджу, а й для його нівелювання та спотворення. Серед
цих текстів особливе місце належить листівкам, що з ог-
ляду на економічність і зручність стають провідною фор-
мою і «чорного» політичного ПР.
2.6. Листівки як знаряддя політичних маніпуляцій
Листівки належать до найекономічніших форм
політичної агітації. їх розкладають по поштових скринь-
ках потенційних виборців, роздають на вулицях або під
час масових заходів. Специфіка листівок як жанру політич-
ної комунікації полягає, на нашу думку, в тому, що вони
поєднують риси офіційної та неофіційної інформації. На
відміну від офіційних періодичних видань, листівки роз-
повсюджуються не за передплатою, а безкоштовно, а їхні
автори й розповсюджувачі загалом не несуть відповідаль-
ності за інформацію незалежно від її характеру. Ми про-
аналізували передвиборні листівки, поширені під час
президентських виборів та виборів до Верховної Ради, у
світлі застосування в тексті маніпулятивних прийомів.
Традиційно листівкою вважають односторінкове чи
двосгорінкове друковане видання, що має переважно вер-
бальний зміст та використовується з метою ефективного
оперативного інформування аудиторії про події, для зак-
лику до конкретних дій або донесення до реципієнтів
елементів програми кандидата. А. Кривоносов уналеж-
78
нює листівки до комбінованих РК-текстів на підставі того,
що вони, по-перше, функціонують у різних сферах пуб-
лічних комунікацій...; по-друге, можуть містити в собі
тексти інших суміжних комунікацій (журналістські і рек-
ламні, а також іконічні матеріали) [Кривоносов 2002:206].
Характерними рисами листівок є висока актуальність,
демократичність тематики, доступність змісту, простота
стильового оформлення, поєднання різних жанрових
форм в одному творі (Ученова, Шомова и др. 2004: 56].
Текст листівки повинен бути коротким, її читання не по-
винно займати більше 30-60 секунд. Листівка виражає
одну ідею в концентрованій формі, для її обґрунтування
можна навести кілька різних аргументів, але вони повинні
підтверджувати стрижневу ідею тексту. Зосередженість на
одній тезі, ключовому положенні - головна вимога до
будь-якої листівки. М. Барій виокремлює такі параметри
листівок, як концентрованість змісту, аргументованість,
простота й доступність, композиційна чіткість, приваб-
ливість і помітність [Барій 2002:164-165].
Дослідники визначають різні типи листівок.
Т. Грінберг указує на існування таких різновидів листі-
вок: іміджеві, презентаційні, біографічні, «візитні картки»,
інформативні, листівки-запрошення, листівки-пам' ятки,
листівки останнього дня, листівки-нодяки, програмні ли-
стівки, проблемні листівки, дискредитаційні листівки,
підтримувальні листівки [Гринберг 2005: 302-304]. О. Ку-
дінов виокремлює за способом повідомлення інформації
настінні листівки, листівки-прокламацїї та плакати, а за
змістом - презентаційні та інформативні [Кудинов 2000:
358-359].
Ми пропонуємо власну типологію передвиборних
листівок з урахуванням ознак та параметрів, що виокрем-
люють науковці. Провідним критерієм вважаємо зміст,
тому поділяємо листівки на біографічні, програмні, агі-
таційні та іміджеві. Проте пам'ятаймо, що функціонує і
такий тип листівки, який можна визначити як комбіно-
ваний, тому що в ньому поєднано семантичні елементи
різних типів листівок.
За структурою листівка містить такі обов'язкові еле-
менти, як заголовок, звернення до потенційних ре-
ципієнтів, основний текст, заклик до виборців з пропози-
цією підтримати відповідного політика або політичну
силу. Крім того, листівка може містити ілюстрації, підпис
політика, аргументативну частину тощо. Загалом чітких
критеріїв створення тексту листівок не існує, саме тому
для них характерна довільність викладу інформації. Зав-
дяки цьому листівки адресовані широкому колу ре-
ципієнтів, їх спрямовано на подання різноманітної інфор-
мації - як власне повідомлення, так і закликів, пояснень,
обгрунтувань.
Відсутність жорстких змістових і структурних меж
уможливлює активне застосування листівок у маніпуля-
тивних технологіях: реципієнти сприймають таку інфор-
мацію побіжно, як фонову, додаткову, тому не висувають
до неї високих вимог щодо відповідності дійсності, досто-
вірності. Ю. Щербатих наводить приклад виборів у Росії,
коли явного фаворита було відкинуто на третє місце лише
завдяки масовому розповсюдженню листівок (накладом
понад 3 млн. примірників), тоді як інші кандидати орієн-
тувалися передусім на офіційну пресу [Щербатих 2005:
178-179]. Зміст листівок має бути підпорядкований таким
параметрам: «по-перше, посилювати наявні позитивні
характеристики, створювати додаткові ситуації, де ці ха-
рактеристики могли б виявитися в найкращий спосіб; по-
друге, нівелювати негативні характеристики, що могли б
вплинути на громадську думку» [Почепцов 1997: 53]. З
огляду на це зміст листівок містить прийоми маніпуляції,
прихованого впливу на громадську думку.
Маніпуляція може здійснюватися кількома способа-
ми: перекручування інформації, приховування інфор-
80
мації; маніпулювання зі способом подачі інформації; ма-
ніпулювання з часом подачі інформації; підпорогова по-
дача інформації; перевантаження сприймала відомостя-
ми, відібраними за якимось параметром [Різун, Непийво-
да, Корнєєв 2005: 49]. Досягти результату за допомогою
мовної маніпуляції можна лише за умови некритичного
сприйняття поданої інформації адресатом, однак така
інформація має подаватися приховано, у вигляді імпліка-
тур. Наведемо приклад з агітаційної листівки, побудова-
ної як порада виборцям у технології голосування:
Придите на участок и найдите себя в списке избирате-
лей, проверьте свою фамилию, имя и отчество, год рождения,
адрес. Проверьте, єсть ли в списке все, кто проживаєш в вашей
квартире,естьливаіиисоседи, не «прописали»ли к вам чужих
людей? Напомнитедрузьям, чтобьі они убедились, что ихвне-
сли в списки избирателей. Помогите зто сделать бабушкам и
дедушкам. Позвоните родственникам и знакомим. Пообіцяй-
тесь с теми, кто не определился за кого голосовать, и посове-
туйте им поддержать Ющенко, а не дваждьі судимого
рецидивиста...
У цій листівці перша частина тексту містить реальні
поради щодо захисту права голосу на виборах, проте ці
рекомендації органічно переходять у прямий заклик
підтримати одного кандидата, «оминаючи процедуру
аналітичної обробки інформації» [Різун, Непийвода,
Корнєєв 2005:118]. Реципієнт не здатний критично сприй-
мати подальший текст, тому що його увагу зосереджено
на рекомендаціях загального характеру, адресат не чекає
жодних аіігаційних «пасажів», що уможливлює некритич-
не сприйняття заклику. Таке підведення реципієнта до
потрібної інформації в теорії аргументації тлумачать як
наведення сильного аргументу з метою перемикання ува-
ги опонента і проведення потрібного без критики. Про-
те створення текстів з імплікатурами - одне з найважчих
завдань передвиборчої кампанії, тому цей маніпулятив-
81
ний прийом досить обмежено застосовують, зокрема в
листівках, які через можливість кількаразового сприйнят-
тя тексту дозволяють «ввімкнути» аналітичне розумін-
ня.
У розглянутому матеріалі домінантним маніпулятив-
ним прийомом виступає використання полісемічних лек-
сем, що створюють семантичні лакуни. І. Черепанова вва-
жає, що за умови відсутності інформації про об'єкт мож-
на використовувати будь-які висловлення, що не мають
значення в соціальному контексті [Черепанова 2002:257].
Передвиборчі листівки рясніють конструкціями із лексе-
мами добро, справедливість, чесність, порядок, воля тощо,
напр.: Ми делали все для победи над злом, и сделаем все воз-
можное для каждого из Вас (Партія захисників Вітчизни);
Все ми - за порядок и порядочность в политике, за прозрач-
ний и ответственний диалог с гражданами, за принятие ре-
шений с учетом ваших интересов и вашего мнения (Партія
Відродження); Ідеали добра і справедливості (Соціалістич-
на партія). Використання багатозначних понять, з одно-
го боку, спричинює семантичні лакуни, проте, з іншого
боку, заповнення цих лакун відбувається різними ре-
ципієнтами та групами реципієнтів із застосуванням влас-
них інтерпретацій. Так, «додумуючи отриману багатоз-
начну інформацію, аудиторія самостійно переформу-
льовує запропоновані їй теми в більш близькі для себе»
[Різун, Непийвода, Корнєєв 2005:114]. Однак зловживан-
ня семантично порожніми фразами уможливлює отри-
мання протилежного ефекту, напр.:
Характер политического поведеная, которое пита-
ются навязать гражданам Украйни зти политические сили,
виходиш за граници цивилизованних норм и угрожает осно-
вам конституционного строя, а именно таким его базовим
ценностям, как демократические принципи оргапизации
государственной власти и общественной жизни, прав граж-
дан, суверенитета государства.
82
Семантично перенасичений полісемічною й абст-
рактною лексикою текст створює ефект суцільної смис-
лової лакуни, не затримуючи увагу реципієнта, тому що
є неінформативним.
Мовна маніпуляція в передвиборчих листівках, на
нашу думку, реалізується передусім на лексичному рівні:
крім полісемічних слів та образів, у текстах зокрема вико-
ристовують іншомовні слова і терміни, напр.: Прошла путь
от успешного бізнесмена до антикризисного менеджера
общенационального масштаби (Ю. Тимошенко). В. Зірка вва-
жає, що іншомовні слова, які здебільшого вагомі, пре-
стижні, атрактивні, привертають та затримують увагу,
тому дієві й мають маніпулятивну силу [Зирка 2004: 216],
напр.: Причини такого обострения лежат в чрезмерньїх ам-
бициях некоторих кандидатов на наивисиїий государствен-
ньій пост, которьіе ради власти и политического реванша го-
това задействовать весь арсенал беспринципньїх манипуля-
ционньїх приемов от искусственного усиления социально-по-
литического напряжения до целенаправлеиной дестабилиза-
ции ситуации в стране. Такі лексеми приваблюють незвич-
ністю вимови і графічної форми, а іноді навіть незрозумілі
за значенням.
Аксіологічні показники з'являються в листівках як
характеристики політичних сил: политический заказ, кри-
минальньїе дела, обьединенние демократические сили, отста-
ивать интереси народа, бескомпромиссная гражданская пози-
ция, преступний властний режим тощо. Оцінні висловлен-
ня містять підтекст, апелюючи до пресупозицій ре-
ципієнтів, тому сприймаються на рівні підсвідомості не-
критично: позитивний контекст навколо кандидата
виникає завдяки позитивно маркованій аксіологічній лек-
сиці та завдяки протиставленню його іншим кандидатам,
найменування яких є приховано негативними. Активне
використання стилістично забарвленої лексики насампе-
ред орієнтоване на фонові знання реципієнтів, виклика-
83
ючи індивідуальні образи та асоціації, здатні заповнити
штучні семантичні прогалини в текстах у потрібному
ключі.
Інший рівень застосування маніпулятивних
прийомів - синтаксичний, що уможливлює реалізацію
найпотужнішого принципу дії маніпулювання - вплив на
емоційну сферу свідомості. Так, з метою створення спри-
ятливого для манупуляції контексту використовують
емоції, «залежно від обставин негативні або позитивні:
страх, заздрість, ненависть, самовдоволеність, почуття
жалю тощо» [Рюмшина 2004: 65]. Емоційні тексти діють
активніше за раціональні, апелюючи до певних рис ха-
рактеру реципієнта, напр.:
1) самоповага і гідність: Мм, граждане Одесси - потем-
ки великих одесситов, служивших верой и правдой нашему го-
роду, йдем в городскую думу с теми же помислами - служить
интересам горожан!;
2) співчуття: Уважаемие ветерани, пенсионери и все, кто
сочувствует слабо защищенним слоям населення! Если вам
близки и понятий наиіи цели и стремления, окажите поддер-
жку Партии Пенсионеров Украйни. Зто ваша партия, у нас у
всех одни беди и желания;
3) тривога за життя дітей: Ваших детей могут напра-
вить против нарада, их могут заставить виполнять преступ-
ние прикази. Не дайте власти обмануть ваших детей, исполь-
зовать их как бездумнеє орудие борьби против собственного
нарада та ін.
Емоційність тексту може виражатися й в інший
спосіб, наприклад, із застосуванням гумору, римованих
рядків: Захищай свої права - голосуй за № 21; Якщо мудра го-
лова - голосуй ЗА № 2; Не купись на писок - подивись у список.
Емоційні висловлення передбачають некритичне став-
лення до змісту тексту, передвиборні заклики сприйма-
ються реципієнтами без критики й відповідним чином.
До маніпулятивних прийомів уналежнюємо і графі-
84
чне виділення семантично навантажених фрагментів тек-
сту, класичним виявленням якого є так званий «ефект
краю» - структурування матеріалу із зосередженням «ува-
ги реципієнта на інформації, поданій в ендингу або в ліді,
тобто в кінці або на початку твору» [Різун, Непийвода,
Корнєєв 2005: 107]. Однак тексти листівок містять й еле-
менти комунікативної актуалізації, що мають графічну
природу. Передусім це шрифтові виділення провідних
понять та ключових слів, напр., одна з проаналізованих
програмних листівок побудована за пунктами, кожний з
яких почергово починається такими словами: налагоджен-
ня, відродження, розвиток, залучення, використання, стиму-
лювання, підвищення, покращення, створення, вирішення, спри-
яння, що виділено абзацним відступом і жирним накрес-
ленням на відміну від іншого тексту, що поданий без ви-
ділень. Ці ключові слова одразу привертають увагу, ство-
рюючи загальний позитивний контекст сприйняття
інформації. Крім того, активно застосовано виділення
частини слова: Партія ЕКОлогічного порятунку (Партія
«Еко+25%»); Скажи своє «НЕ ТАК!» тем, кто уничтожает
стоянки! Не поТАКІай ворам! (опозиційний блок «Не так!»)
тощо. Такі конструкції завдяки графічному оформленню
спричинюють розшарування семантики: реципієнт як
сприймає загальний зміст висловлення, так й актуалізує
у свідомості назву політичної сили, яка тут виступає в на-
гадувальній функції. Своєрідна мовна гра впливає насам-
перед на підсвідомість адресата, який закарбовує в пам'-
яті інформацію про певного політика або політичну
партію.
Загалом мовні маніпулятивні прийоми, застосовані
в передвиборчих листівках, діють здебільшого на емоцій-
ну сферу людини на підсвідомому рівні. Найпотужнішим
маніпулятивним принципом є створення в тексті імпліка-
тур, що сприймаються реципієнтами некритично, про-
те застосування цього принципу в листівках обмежене.
85
Основними лексичними маркерами вербальної маніпу-
ляції є полісемічні лексеми, іншомовна лексика та слова
аксіологічної семантики. На синтаксичному рівні домі-
нує комунікативна актуалізація виявів емоцій людини:
емоційні тексти не потребують раціонального, аналітич-
ного осмислення, вони діють миттєво і в потрібному на-
прямку. Графічні засоби виділень у друкованому тексті
уможливлюють візуальну актуалізацію семантики: виді-
лення ключових слів та понять, експлікацію «ефекту
краю» та сприяють семантичному розшаруванню тексту.
Мовні прийоми прихованого впливу орієнтовані на
підсвідомість реципієнта, тому інформація сприймаєть-
ся некритично й у потрібномку ключі.
Отже, серед політичних текстів, представлених в ук-
раїнському політичному дискурсі, ми проаналізували
біографію, слоган, політичну програму, агітаційні тексти,
іміджеві тексти й різноманітні листівки. Усі тексти містять
або елементи біографії політика, або програмні позиції,
проте провідними функціями кожного з аналізованих
текстів вважаємо інформативну, іміджеву, агітаційну. Ли-
стівки належать до універсальних форм репрезентації
політичних текстів, тому що реалізують тексти будь-якої
функціональної спрямованості.
. розділ з
МАНІПУЛЯТИВНІ СТРАТЕГІЇ В
політичному дискурсі
3.1. Аргументація в політичному дискурсі
3.1.1. Теледебати як діалогічна форма політичного
дискурсу
Політичний дискурс насамперед передбачає діа-
логічну комунікацію, основними формами реалізації якої
є дебати політиків або інтерв'ю. Якщо дебати належать
до чистих форм політичного дискурсу, то різноманітні
діалоги з журналістами поєднують елементи політично-
го дискурсу і дискурсу мас-медіа. Навіть дебати, що
відбуваються в телевізійному форматі, не можна вважа-
ти політичним дискурсом у чистому вигляді, тому що
будь-який виступ політика, орієнтований на сприйняття
через ЗМІ, значною мірою залежить від специфіки мас-
медійної комунікації.
На нашу думку, роль ЗМІ не обмежується виключно
технічним забезпеченням, а - навпаки - має креативне
підґрунтя. Ми не погоджуємося з О. Шейгал, яка визна-
чає роль засобів масової інформації як мінімальну, що
виконує функцію «технічного засобу, забезпечуючи ка-
нал зв'язку з широкими масами роз'єднаної аудиторії, а
роль журналіста як учасника дискурсу є практично
нульовою (у разі монологічного виступу політика, а не
інтерв'ю чи ток-шоу)» [Шейгал 2004: 25-26]. Якщо стосов-
но ролі журналіста в студії можна здебільшого погодити-
ся, то принижувати релевантність ЗМІ як креатора політич-
ного дискурсу вважаємо неправомірним. Доказом мо-
жуть слугувати телевізійні дебати кандидатів на посаду
президента України Віктора Ющенка і Віктора Януко-
87
вича, що відбулися 2004 року. В. Карасик підкреслює, що
теледебати «організують як видовищний захід, де
сценічні характеристики спілкування виступають на пер-
ший план порівняно з характеристиками політичного
дискурсу» [Карасик 2004: 287].
Організація дебатів, зокрема телевізійного простору,
функції ведучого, формат дебатів відрізнялися перший і
другий раз, що відповідно вплинуло й на результат. А. Ві-
денко, порівнюючи ці дебати, зазначає: «Візуально те-
ледебати були ідеальними з погляду політичних техно-
логій - протистояння «старого» і «нового» було продемон-
стровано позами кандидатів, їхніми жестами та мімікою.
Важливо зазначити меншу відстань, наявність бар'єру
(столика) між учасниками дебатів, намагання ведучого за-
ховатися від відповідальності за діалог» [Віденко 2004 //
Електронний ресурс].
Формат дебатів передбачає прилюдну полеміку двох
політиків - у нашому випадку кандидатів на посаду пре-
зидента. На жаль, перші теледебати не відповідали по-
леміці як дискурсивному типу, вони відбувалися у вигляді
обміну монологами з елементами полеміки - коментарів
за окремими питаннями. Теледебати, що відбулися у
грудні, було побудовано інакше: спілкування кандидатів
не було прив'язано до конкретних заданих тем, а набли-
жалося до «живого» розмовного мовлення. Звісно, комуні-
канти насамперед намагалися висловити свої програмні
ідеї, проте значний час було приділено обміну думками
у форматі полеміки.
Проаналізуймо теледебати В. Ющенка та В. Януко-
вича в аргументативному аспекті. Передусім слід зазна-
чити, що опоненти постійно підкреслювали наявність ар-
гументативних елементів у діалозі й закликали до вико-
нання загальних правил ведення суперечок, напр.,
В. Янукович: К сожалению, Виктор Андреевич, Вьі не отвеча-
ете на мои прямьіе вопроси, которьіе я вам задаю; В. Ющенко:
88
Я вам поставив запитання, а Ви мені про погоду розповідаєте;
Треба, щоб наша полеміка була конкретною. Визнання фор-
мату дебатів як полеміки зумовлює відповідну мету - не
досягнення істини, а перемогу в суперечці і переконання
аудиторії, хоча протягом дебатів постійно лунали закли-
ки з обох боків говорити правду. Звісно, теледебати пе-
редбачають виявлення політичних позицій опонентів, пе-
реконання майбутніх виборців і - в перспективі - пере-
могу на виборах. Саме тому ми маємо справу не з диску-
сією, а з полемікою, де дозволено використовувати не
зовсім прийнятні тактики та аргументи.
Наведемо основні, що мали місце на теледебатах.
3.1.2. Логічні прийоми політичної полеміки в теле-
дебатах
З огляду на структурну будову доведення, яке
містить тезу, аргументи та демонстрацію, прийоми веден-
ня суперечки можуть стосуватися одного з цих компо-
нентів. Насамперед софістичні прийоми стосуються тези
та аргументів.
1. Логічні прийоми, скеровані на тезу.
Діалогічна форма спілкування передбачала сформу-
льоване питання, на яке необхідно було дати відповідь.
Питання задавало тему суперечки, його слід було сфор-
мулювати як проблему до розв'язання, питання виступа-
ло тут своєрідною тезою суперечки. Саме тому основним
софістичним прийомом стало «відходження від тези», що
полягає у відхиленні від завдання суперечки і має безліч
реалізацій [Поварнин 1996: 98-113].
Наведемо приклад: В. Ющенко сформулював запи-
тання таким чином:
Я хочу вас зараз запитати одне - чи готові Ви зараз, як
послідовний політик, подивитись в очі народу і попросити
вибачення за те, що Ви їх називали «козлами», а потім, здаєть-
89
ся, «оранжевими крисами»? Якщо мова йде про півмільйона
людей, але це є Україна. Якщо це мова йде про 10 мільйонів, але
це теж Україна! Чому ви даєте своїм опонентам принизливу
оцінку, яка ніколи не кличе до консолідації. Чи це позиція по-
слідовного політика?
На нашу думку, тезу можна було б визначити таким
чином: «Необхідно визнати помилку, що полягає в образі
частини народу, - це позиція послідовного політика».
Софістичний підхід, звичайно, не передбачає спростуван-
ня цього положення, тому що воно є істинним і спросто-
вувати його одразу - це визнати себе переможеним, а
визнати правоту опонента - це визнати свою помилку. За
таких умов єдиний вихід у суперечці - спробувати зміни-
ти тезу. Такий вихід передбачає порушення одного з пра-
вил доведення стосовно тези: «теза повинна залишатись
незмінною протягом усієї аргументації або критики» [Хо-
менко 2001: 58]. Порушення цього правила можливе за
допомогою способів, що мають умовні назви «втрата тези»
- ненавмисна підміна однієї тези іншою - і «підміна тези»
- свідома підміна тези. У суперечках використовують дру-
гий спосіб - підміну тези, - коли комунікант свідомо об-
грунтовує не те твердження, яке було висунуто його опо-
нентом, а яке йому вигідно. Простежимо відповідь В. Яну-
ковича:
Відповідаю Вам на це питання. На жаль, Вікторе Ан-
дрійовичу, ви нічого не зрозуміли, коли я казав про деякі емоційні
речі. В тому числі я козлами називав зрадників. Згідно із
біблійними висловами козли - це зрадники, і є барани, вівці...
Тут ми маємо підміну тези, зроблену свідомо. Опо-
нент не реагує на тезу першого комуніканта, а намагаєть-
ся перейти до пояснення термінів, що входять до тези. У
такий спосіб він намагається підкреслити помилку у
сформульованій тезі, яку можна визначити як порушен-
ня однозначності, що полягає в нечіткості формулюван-
ня, використанні незрозумілих слів, термінів, метафор
90
тощо. Таким компонентом В. Янукович намагається пред-
ставити слово «козли», яке нібито не є образою, а
біблійним образом. Замість того, щоб визнати факт, по-
даний у тезі, - політик повинен відповідати за свої не-
коректні вчинки і слова, - В. Янукович прагне пояснити,
що йдеться про цілком коректні речі, тому й про виба-
чення годі й говорити. «Підміна тези» переважно засто-
совується тоді, коли зрозуміло, що відкрито довести або
спростувати певну тезу неможливо. Тоді намагаються
відволікати увагу співрозмовника, висуваючи нову тезу,
яка зовсім не схожа з попередньою або має інший зміст.
Наведений фрагмент теледебатів є цікавим з огля-
ду на те, що опонент - В. Янукович - двічі підмінює тезу.
Відчувши, що суперечку неможливо звести до незрозумі-
лості термінів (В. Ющенко нібито нагадує тезу: За крьіс и
козлов, Виктор Федорович), опонент висуває нову, перекру-
чуючи вихідну: И я зто сказал и сейчас повторяю, чпю все
оскорбления в мой адрес (наверное, их столько в адрес ни одного
человека не звучало никогда в жизни) я простил. Замість тези:
«політик повинен нести відповідальність за образи» ви-
сувається теза «політик не повинен ображатися, а пови-
нен прощати». Тут ми маємо доведення до абсурду, коли
висловлюється суперечлива думка - у цьому разі це теза,
що суперечить висуну іій на початку суперечки.
О. Івін говорить про існування абсурду в логіці як
про наявність внутрішніх суперечностей, що можуть по-
лягати як в існуванні суперечності в одному висловленні,
так і в прихованій суперечності, коли вона випливає із ска-
заного [Ивин 2002: 112-113]. До таких абсурдних вислов-
лень можна віднести відомий жарт: Кому винен, прощаю,
що будується завдяки синтаксичним порушенням, тут
спостерігаємо тісний зв'язок мови і логіки. Так само ми
маємо абсурд у сформульованій опонентом тезі: замість
того, щоб визнати неможливість для політика ображати
людей, В. Янукович стверджує, що він прощає всіх, хто
91
його образив. Такий прийом виступає іноді формою реп-
резентації комічного, напр., в анекдоті:
- Чи правда, що Іваненко виграв у лотерею 100 гривень?
- Правда, але не Іваненко, а Петренко; не 100, а 3 гривні; і
не виграв, а програв; не в лотерею, а в карти.
«Підміна тези» є завжди вдалим прийомом, тому що
він може використовуватися як свідомо, так і несвідомо,
тобто завжди залишається шлях для відходу в разі розпіз-
навання комунікативної тактики. У наведеному прикладі
вбачаємо порушення двох логічних законів - закону то-
тожності й закону несуперечності.
Маніпулювашія з тезою взагалі було поширеним під
час теледебатів. Дійсно, для софізмів характерно моделю-
вати тезу опонента, звужуючи або розширюючи и, проте
можливий інший спосіб. Опонент може підкреслювати
неоднозначність тези або її невдале формулювання, по-
чинаючи відповідати. Річ у тому, що легше свідомо зро-
бити вигляд, що деякі слова є незрозумілими (або існує
ще якесь інше розуміння цих слів), й акцентувати на цьо-
му увагу. Так, на запитання В. Ющенка: Вікторе Федорови-
чу, ... оскільки я чую слова нового опозиціонера, я хочу зрозумі-
ти, до кого Ви є опозиція? В. Янукович відповідає: Я оппози-
ционер против того, чтобьі на нашей земле кто-то учил нас
жить с чьей-то подсказки, за чьи-то деньги. Тут слово
опозиціонер має різні значення: В. Ющенко вживає лексе-
му в основному (прямому) значенні, маючи на увазі «про-
тиставлення своїх поглядів, дій або своєї політики іншим
поглядам або політиці» [Словник української мови. Т. 5:
720], а В. Янукович в переносному «Опозиціонер - той,
хто протидіє, чинить опір кому-, чому-небудь або протис-
тавляє свої погляди, дії і т. ін. іншим поглядам, діям і т. ін.
[там само]. Полісемічність слова дозволяє використання
прийому, який І. Хоменко називає «плавна зміна смисло-
вого значення вислову» [Хоменко 2001: 70].
92
2. Логічні прийоми, скеровані на аргументи.
Основними правилами стосовно аргументів у дове-
денні є: аргументи повинні бути сформульовані ясно і
чітко; аргументи повинні бути повною мірою або частко-
во обґрунтовані і доведені; аргументи мають бути дове-
деними та обґрунтованими незалежно від тези; аргумен-
ти повинні бути достатніми для обґрунтування тези; ар-
гументи повинні відповідати тезі, яку обґрунтовують.
Доведення іншої думки через спростування аргу-
ментів опонента застосовують для суперечки з метою пе-
ремоги та переконання аудиторії. Це зумовлено тим, що
хибність аргументів не передбачає хибності тези, тобто
за умови істинної тези (або яку неможливо спростувати)
можна перемогти в суперечці лише завдяки спростуван-
ню аргументів. Саме тому найчастіше під час теледебатів
для спростування висунутої тези опонента використову-
ються аргументи, що не мають відношення до тези або не
є достатньою підставою для її обґрунтування, напр.:
В. Ющенко. ...В той час, коли Ви говорите про свободу
слова, в Донецькій, Луганській області відключений не лише
«5 канал» та «Ера», а вже сьогодні відключений канал «1+1»...
Скажіть, будь ласка, Вікторе Федоровичу, може, це Верховний
Суд бреше Україні - а Ви кажете правду?
В. Япукович. А как Вьі обьясните, что в отой кампании
на Западной У крайнє уволеньї с работи все мои представите-
ли и журналисти. Вьі знаєте об зтом или нет?
' Таке порушення аргументації С. Поварнін називає
«підміною доводу» за аналогією з «підміною тези» [По-
варнин 1996: 48]. Невідповідність аргументів тезі зумов-
. 4$, лена тим, що здебільшого у процесі суперечки супротив-
ники не можуть навести аргументи для обґрунтування
власної думки, тому вони наводять такі, що не пов'язані з
власне предметом думки. І. Хоменко називає таке явище
( «безпідставні аргументи» [Хоменко 2001: 66]. Такі помил-
ки є частотними для сучасних ЗМІ.
93
Наведення безпідставних аргументів, що загалом не
стосуються тези, а пов'язані з нею дуже опосередковано,
характерно й для аналізованих теледебатів. Надмірне
вживання такого прийому призводить до «паралельної
комунікації», напр.:
В. Янукович. И то, что Вьі говорите сегодня уже пятьій
раз, делая намеки, значиш, на мою биографию, опятьже, пусть
Вам Бог будеш судья... Вьі прекрасно знаєте, какая у меня бьіла
жизнь...
В. Ющенко. Я ніколи не крав...
У таких випадках часто в ролі безпідставного аргу-
менту виступає емоційне висловлення, спрямоване на за-
гальні цінності. Воно є цілком істинним і належить до
істин, що визнаються будь-якою людиною, проте пов'я-
зане з суперечкою, напр.:
В. Ющенко. Поясніть, чому на Донеччині не працює «5
канал».
В. Янукович. Виктор Андреевич, имейте уважение к
зтому краю, к зтим людям. Там труженики живут. Там люди
работают... Не нужньї зти слова!
Такий некоректний аргумент О. Івін називає «аргу-
ментом до аудиторії», що полягає у спробі посилання на
«думки, почуття та настрої аудиторії замість обґрунтуван-
ня тези об'єктивними доводами. Людина, що скориста-
лася цим аргументом, звертається не до свого партнера в
суперечці або в іншій аргументації, а до інших учасників
або випадкових слухачів і прагне привернути їх на свій
бік, апелюючи здебільшого до їхніх почуттів, а не до ро-
зуму» [Ивин 2000: 375]. Цей аргумент можна застосовува-
ти лише за умови, що суперечка відбувається у присут-
ності слухачів та глядачів. Ситуація теледебатів передба-
чає існування широкої аудиторії телеглядачів, на яких і
розраховані такі аргументи, напр.: В. Ющенко. Я люблю
помаранчевих, і я люблю синіх; В. Янукович. Я уже говорил
раньше, что у меня личних амбиций нет. Я делал все, чтобьі
после зтого второго тура сохранить спокойствие. Я не борол-
ся за власть, я боролся за то, чтобьі не пролилась кровь, за то,
чтобьі бьіло спокойствие.
До некоректних аргументів належить і «аргумент до
особистості», що полягає в нав'язуванні опоненту не-
доліків, реальних або вигаданих, які малюють його
смішним, принижують розумові здібності тощо. Так, на
теледебатах В. Янукович кількаразово підкреслював: Вик-
тор Андреевич, будьте мужчиной...; У Вас уже способности
прокурора єсть: говорить домислами, манипулировать циф-
рами, которьіе не доказаїш. Звісно, В. Ющенко теж не зали-
шився поза використанням цього прийому: Вікторе Федо-
ровичу, мені здається, Ви претендуєте на роль попа Гапона.
Ви чините зараз розкол своєю позицією і Ви прекрасно розуміє-
те, що ні в Донеччині, ні в Луганщині, де працюють прекрасні
люди, громадяни України, жоден з них не міркує, чи одна в нас
мова, конфесія, вибір, історія; Але з'являються такі політи-
ки, як Ви... Аутсайдери, які програли все, що змогли програ-
ти... Такі аргументи можуть мати різний ступінь особис-
тісних нападів, проте вони є досить частотними в політич-
них дискусіях. Дійсно, часто політичні дискусії перетво-
рюються на обмін особистісними образами з використан-
ням зниженої лексики.
Крім аргументів, що належать до логічних, існують
так звані психологічні прийоми, спрямовані на те, щоб
вивести опонента з рівноваги.
3.1.3. Психологічні прийоми політичної полеміки в
теледебатах
Ця група прийомів ґрунтується на знаннях особли-
востей поведінки і психіки людини. Психологічний стан
і настрій людини під час суперечки має велике значен-
ня. Коли опонент роздратований, не впевнений у собі,
хвилюється, він не може зосередитися на перебігу супе-
95
речки, втрачає лінію доведення, забуває тезу та аргумен-
ти, не може вправно стежити за аргументами свого
співрозмовника. Якщо опоненти є рівнозначними за
рівнем соціального статусу, інтелекту, підготовки тощо,
як під час аналізованих теледебатів, такі психологічні
прийоми дозволяють збентежити супротивника, змуси-
ти його відволікати увагу від суперечки.
До психологічних прийомів належать: роздратуван-
ня опонента з метою виведення його із рівноваги (осо-
бистісні напади, образи, принизливі жарти); активне,
швидке висловлення аргументів (використовується, коли
опонент мислить повільно, обмірковує відповіді, тоді він
не встигає за думкою співрозмовника); відволікання ува-
ги опонента від головного аргументу, який хочуть прове-
сти без критики; гра на слабких рисах характеру опонен-
та; вербальний вплив на підсвідомість (сюди належать
різноманітні технології впливу, зокрема НЛП). Хрестома-
тійним психологічним прийомом є вислів давньоримсь-
кого консула Катона Старшого «Карфаген має бути зруй-
нований», який повторювався під час кожної промови, в
кінці виступу, в результаті чого аудиторія настільки звик-
ла до цієї думки, що сприймала її майже підсвідомо, по-
годжуючись з позицією оратора.
У теледебатах ми спостерігаємо деякі психологічні
прийоми, хоча й не так широко застосовані, як логічні.
Насамперед сюди належать натяки В. Ющенка на мину-
ле В. Януковича, пов'язані з тюремних ув'язненням та зви-
нуваченнями у злочинах. В. Ющенко кілька разів підкрес-
лював цей фрагмент біографії свого опонента в такий
спосіб: Я не судимий, мене жодного разу не судили, Вікторе
Федоровичу! Я є чесний банкір, чесна людина. Його опонент
певний час тримався, але все ж таки не витримав, розгу-
бився й відповів: Вьі прекрасно знаєте, как я жил и рос, и о
том, что незаконно меня судили, вьі прекрасно знаєте. Перехід
на особистості одразу відволікає від тези, веде суперечку
96
в інший бік.
До психологічних прийомів вдавався і В. Янукович
на початку своїх виступів на теледебатах, влучно додаю-
чи елементи особистісних нападів до пафосної промови,
причому зроблено це було неаргументовано: Ним нужно
после виборов, независимо от того, кто победит, проводить
форум национального согласия и дальше продолжать жизнь,
чтоби люди спокойно жили. Ведь те примери, которие ми уви-
дели во время зтого оранжевого путча, они напугали... Мно-
гие региони там, где я побивал, у людей огромная тревога...
Как Одессу можно викинуть в море, как Донбасе колю-
чей проволокой окружить? Я понимаю, что зто змоции, я
понимаю очеиь хорошо, что у наших людей зта революция в
душе зрела давно, но ми должни думать о будущем.
Саме після цієї промови В. Ющенко висловився та-
ким чином: Я вам поставив запитання - а Ви мені про погоду
розповідаєте, маючи на увазі те, що аргументи не тільки
не стосуються тези, а й взагалі не дуже схожі на аргумен-
ти. Проте В. Янукович використовує неперевірені факти,
хоча і подає їх не як аргументи (хибні та безпідставні), а
як психологічні прийоми з метою роздратувати співроз-
мовника. Натякаючи на розтиражовану ЗМІ інформацію
стосовно висловів прибічників В. Ющенка, зокрема Ю. Ти-
мошенко, оратор намагається непрямо звинуватити опо-
нента в тому, що до нього не має відношення і в прин-
ципі є сумнівним та неперевіреним. Однак, як психологі-
чна стратегія, такий прийом може й спрацювати.
Психологічні прийоми ґрунтуються не лише на
тексті виступів, а й на інтонації та інших невербальпих
засобах.
Отже, аргументація в політичному дискурсі теледе-
батів має фрагментарний, переважно софістичний харак-
тер. Опоненти замість того, щоб доводити власну думку
і переконувати співрозмовника за правилами аргумен-
тації, постійно порушують ці правила. Причому мають
97
місце як свідомі, так і несвідомі порушення. Переважа-
ють навмисні логічні помилки, які можна визначити як
софістичні прийоми. До них належать маніпуляції з те-
зою опонента - підміна тези, звуження тези, відходжен-
ня від тези, наведення контртези; маніпуляції з аргумен-
тами - наведення некоректних аргуменгів (аргумент до
авторитету, аргумент до аудиторії, аргумент до особис-
тості; наведення безпідставних аргументів, недостатніх
для обґрунтування тези). Серед психологічних прийомів
можна виокремити роздратування опонента, виведення
його з рівноваги завдяки особистісним нападам і жартам.
Загалом телевізійні дебати кандидатів у президен-
ти належать до такого типу суперечки, як полеміка, котра
передбачає переконання опонента та аудиторії за допо-
могою як коректних, так і некоректних засобів.
3.2. Текстова реалізація «брудних» політичних
технологій
3.2.1. Маніпулятивні тактики президентських пе-
регонів: принципи «чорного» РК. *
Ми розуміємо «чорний» РК як сукупність політич-
них комунікативних технологій, скерованих на створен-
ня негативного іміджу конкурента. Діапазон таких тех-
нологій широкий - від агресивних текстів до насильниць-
кого усування конкурента, проте ми зосереджуємо увагу
на текстовому аспекті політичної комунікації. В. Шейнов
зазначає, що «методи «чорного піара» порушують мо-
ральні норми суспільного життя», проте в дійсності є місце
і для «нечесних методів та форм конкурентної боротьби»
[Шейнов 2005: 547]. у світовій практиці, зокрема в СІЛА
«брудні» політичні технології відомі з середини XX сто-
літття, а в Україні пряме використання «чорних» пол-
іттехнологій, на думку, Т. Іванової, мало місце на початку
98
1990-х років, коли активно використовували адмінресурс,
залучався криміналітет, вдавалися до незаконних методів
впливу на виборців [Иванова 2004 : 47].
Під час останніх виборчих кампаній широке засто-
сування «чорних» технологій ми спостерігали на прези-
дентських виборах 2004 року. Проаналізувавши політичні
тексти того періоду, ми виявили низку некоректних ма-
теріалів, що містять елементи цинізму, саркастичних оці-
нок моралі й культури, глузування тощо, які О. Медвєдє-
ва вважає «забороненими прийомами» [Медведева 2004:
249].
Основні схеми, наявні в проаналізованих матеріалах,
ми назвали принципами чорного РК. Ці принципи не
виключають одне одного, можуть поєднуватися і чергу-
ватися, проте до них можна звести майже всі аналізовані
тексти.
Принцип контрасту полягає у висвітленні позитив-
них рис одного кандидата і негативних рис іншого на
підставі розгляду однакових передвиборчих позицій. Так,
листівка на підтримку В. А. Ющенка побудована у формі
двох колонок, надрукованих з одного боку аркуша А 4:
перша колонка містить інформацію стосовно В. А. Ющен-
ка, а друга - В. Ф. Януковича за такими параметрами -
походження, дитинство, освіта, військова служба, про-
фесійна діяльність, досягнення на посаді прем'єр-
міністра, мета майбутнього Президента. Наприклад, про-
фесійна діяльність:
Виктор Ющенко
Благодаря видающимся организаторским и профессио-
нальним способностям 0 1993 году стал главой Национального
банка Украиньї. Подего руководством преодолена гиперинфля-
ция в Украине и блестяще проведена денежная реформа. Грив-
на состпоялась как национальная валюта. По рейтингу, утвер-
жденному влиятельнейшим журналом «СІоЬаІ Ріпапсе», в 1997
году бил признан лучшим банкиром мира. Доктор наук, владе-
99
ет иностпранними язиками. . .
Виктор Янукович
Бил четирежди судим и дважди сидел. С середини 70-х
до начала 90-х годов факти биографии малоизвестни. До 1996
года проходил легализацию в качестве транспортного началь-
ника в тресте «Ордженикидзеуголь». Входил в группировку,
возглавляемую авторитетом и миллиардером Ринатом Ахме-
товим. Благодаря поддержке П. Назаренко бил назначен вице-
губернатором Донецкой обласній, после чего ее возглавил. На
президентских виборах 1999 года оказал давление на состав
комиссий, чем способствовал победе Л. Кучми.
Можна простежити реалізацію принципу контрас-
ту на таких мовних опозиціях, представлених у паралель-
них текстах: благодаря видающимся ... способностям... стал
главой/проходил легализацию в качестве, под его руководством
/ входил в группировку; бил признан лучиїим/ назначен вице-
губернатором тощо. Тут контрастна інформація подасть-
ся переважно на вербальному рівні, із залученням певних
РК-стратегій, зокрема маніпулювання та замовчування
[Почепцов 2002: 45], тому що позитивні факти про життя
одного кандидата (причому без доказів і голослівно) й не-
гативні факти з політичного та приватного життя іншого
актуалізуються, тоді як непотрібна інформація відки-
дається. Тут слід звернути увагу на нерівнозначність по-
даної інформації, тобто не можна говорити про реаліза-
цію текстової симетрії. Навпаки, ми спостерігаємо псев-
досиметрію, коли протиставлено інформаційні блоки
нібито за спільною основою, проте частина інформації не
відповідає за змістом заявленій рубриці (так, відомості про
судимості В. Януковича не стосуються його професійної
діяльності).
Принцип контрасту покладено й в основу листівки
на підтримку В. Януковича, виконаної на аркуші фор-
мату А 4 з двох боків у кольоровому варіанті, причому з
одного боку текст оточує колірна символіка В. Янукови-
100
ча, а з іншого - В. Ющенка: відповідно з одного боку текст
має заголовок «Политические цели Президента Януковича»,
а з іншого - «Политические цели Ющенко». Основний текст
подано за рубриками, що мають здаватися реципієнтам
паралельними за змістом:
Янукович
Приоритетное развитие зкономического сотрудничества
с Россией:
Развитие возможностей ЕЗП для повишения конкурентос-
пособности Украйни на мирових ринках. Свободное переме-
щение товаров, услуг, граждан
Ющенко
Закришив границ с Россией
Обязательное условие для вступления Украйни в Евросоюз
Причому слід взяги до уваги, що рубрики розташо-
вано несиметрично: їх пронумеровано, проте рубрики
однакової нумерації не збігаються за змістом. Напр., під
номером 10 з боку аркуша, де розташовано інформацію
про політичні цілі В. Януковича зазначено: «Развитие но-
литической системи и системи управлений государством», а
з іншого боку - «Предоставление территории Украйни для
размещения вредних производств и отходов» .
Принцип контрасту наявний і в основі рекламної
листівки під заголовком «Право бьггь Президентом», де
зображено Віктора Ющенка під час його служби в Ра-
дянській армії. Текст під фотографією невеликий за об-
сягом:
На фото: Виктор Ющенко на службе в Советской
Армии.
Примерно в зто же время Янукович отбьівает вто-
рой срок в тюрьме.
У Ющенко на плече автомат.
Януковичу автомат видавать не имеют права -
р Он рецидивист-уголовник.
Кому Вьі доверите свою страну?
101
Принцип контрасту тут реалізовано навіть на гра-
фічному рівні: інформація, що стосується В. Ющенка,
виділена курсивом. Заключне питання вимагає однознач-
ної відповіді, яка випливає з наведеного вище паралель-
ного тексту.
Принцип стереотипізації полягає у формуванні
тексту на основі панівних стереотипів, наявних у свідо-
мості населення. Деякі вчені вважають стереотипи клю-
човим поняттям для рекламної діяльності, проте в політичній
комунікації вони можуть відігравати ще важливішу роль.
До провідних стереотипів політичної комунікації
насамперед належить опозиція чуже / своє, що тлумачать
таким чином: своє - рідне, позитивне, гарне; чуже - погане,
вороже, загарбницьке. Цей стереотип є дуже давнім, його
актуалізація завжди приводить до бажаних результатів,
тому що пересічний громадянин буде позитивно сприй-
мати все, що є знайомим, своїм і негативно ставиться до
всього чужого. Стереотип чуже/своє А. М. Баранов нази-
ває концептуальною змінною, що має відповідне мовне
вираження в політичному тексті [Баранов 2003: 248]. За
цією моделлю розроблено ідею «Ющенко - це Америка»,
іншими словами «Ющенко - це чуже і це погано». Тут сте-
реотип своє /чуже актуалізовано як Україна /Америка. На-
ведемо приклади з рекламних прокламацій: «Ющенко
- зто проект Америки, которой не нужна сильная Украйна»,
«Подтвержден факт финансирования Ющенко Западом», «Ук-
райна станеш марионеткой СІНА». Ця опозиція стала осно-
вою для створення іміджу дружини В. Ющенка як грома-
дянки США.
Стереотип старе / нове теж має аксіологічну приро-
ду, його активно використовують обидва кандидата у
своїх промовах у варіанті стара влада/нова влада. Зокрема
це стосується промов кандидатів під час передвиборчих
дебатів у прямому ефірі, напр., фрагмент вступного сло-
ва В. Януковича на перших теледебатах: Але я хотів сказа-
102
ти про ту стару владу, яка працювала всі ті роки незалеж-
ності, сказати про тих людей, які нас зробили бідними. Сказа-
ти про тих людей, які зараз знову рвуться до влади. Сказати
про збанкрутілих урядовців, про збанкрутілих політиків, до
яких ми вже не маємо довіри. Я про це все сьогодні скажу.
І фрагмент з промови В. Ющенка на теледебатах
20.12. 2004: Але з'являються такі політики як ви... Аутсай-
дери, які програли все, що могли програть, країну довели
до ручки, тепер у вас нічого не залишається, ніж розпалювати
міченими картами ті питання, які давно вже приспані, ви
піднімаєте тему федералізму. В обох наведених прикладах
стара влада і політики, що її представляють, мають нега-
тивні оцінки і протиставляються новій владі, новим де-
мократичним політиками. Слід зазначити, що цей стерео-
тип однаково успішно використовують у передвиборчій
агітації обидва кандидати, позиціонуючи себе як «нову
владу», а опонента - як «стару».
На загальність принципу сгереотипізації вказує мож-
ливість його використання як з метою створення позитив-
ного образу кандидата, так і в брудних технологіях, напр.,
опозиція старе/нове є ключовою для передвиборчої кам-
панії В. Ющенка: Янукович - проиїлое, которое хотим изме-
нить. Ющенко - будущее, которого ждеш народ.
Принцип міфотворення полягає у створенні нових
політичних міфів на основі відомих, зокрема позиціюван-
ня кандидата на тлі іміджу відомих у минулому політич-
них лідерів, що стали міфологічними фігурами та заре-
комендували себе як тирани, вбивці, диктатори, - Гітлер,
Сталін, Іван Грозний тощо. На нашу думку, під час ос-
танньої президентської виборчої кампанії активно ек-
сплуатували міфологему «фашизм» та образ Гітлера. Фа-
шизм як світове зло є міфологемою, зафіксованою у свідо-
мості реципієнтів, зокрема східних слов'ян: для українців
все, що асоціюється з фашизмом, є не просто негативним
у сприйнятті, воно сягає однієї з основних цінностей лю-
103
дини на архетипічному рівні - страху за власне життя,
страху смерті, бо фашизм - де війна, смерть, знищення.
Використання цієї міфологами - сильний хід у «чорних»
технологіях.
Прибічник національних ідей В. Ющенко автома-
тично став об'єктом для «чорного» РК саме з цього боку -
на підставі націоналістичних поглядів відбулося ототож-
нення двох політичних фігур: Ющенко/Гітлер. Звідси ока-
зіоналізми: нашизм, нашистська партія, що мають фоне-
тичні паралелі з фашизм.
У передвиборчих листівках та деяких ЗМІ активно
тиражували цю міфологему: Нет нашизму! Нет фашиз-
му! Нет Ющенко!, Нацист с уголовньїм делом - один из фю-
реров Майдана.
У цьому контексті вважаємо необхідним навести
факт, на нашу думку, безпосередньо пов'язаний із міфо-
логемою «фашизм»: з боків обох кандидатів «чорними»
технологами було використано куплет з радянської пісні
часів Другої вітчизняної війни «Вставай, страна огром-
ная...», яка стала свого часу неофіційним гімном бороть-
би з фашизмом. З боку кандидата В. Ющенка було ство-
рено листівку, що нагадувала плакати часів Вітчизняної
війни «Родина-мать зовет», де надруковано:
Вставай, страна огромная,
Вставай на честний бой!
С бандитской силой темною,
Спорочноюордой!
Цей самий уривок став основою для експресивного
виступу колишнього губернатора Харківської області
Є. Кушнарьова на з'їзді в Сєвєродонецьку:
Вставай, страна огромная,
Вставай на смертний бой! 1
С нашистской силой темною,
С оранжевой чумой!
У другому прикладі відверто актуалізовано міфоло-
гему фашизм, причому це простежується й на інтертек-
стуальному рівні - використання цитатносгі.
Наведені три принципи, звісно, не є єдиними, проте
вони чітко виражені в аналізованій РК-кампанії і реалізо-
вані саме як «чорні» політичні технології. На нашу дум-
ку, принцип контрасту є найпоширенішим, тому що його
можна застосувати на будь-якому етапі кампанії, він не
потребує серйозної підготовки, є наочним та впливовим
для пересічних громадян. Його характерною рисою є апе-
ляція до свідомості - в цьому його перевага і водночас
недолік. Річ у тому, що така технологія досить прозора,
вона фіксується у свідомості, проте не діє на глибинні рівні
психіки, залишаючись на поверхні як фактаж. Стереоти-
пізація і міфотворення складніші на етапі створення й за-
стосування, однак вони орієнтовані на глибинні шари
психіки людини - на підсвідомість, тому їхня дієвість на-
багато вища.
Розглянуті схеми-принципи не належать до «чор-
них» технологій у чистому вигляді, вони характерні для
політичних технологій загалом, проте можуть викорис-
товуватися в різних контекстах, у тому числі з метою роз-
робки «брудних» технологій та зниження іміджу канди-
дата.
3.2.2. Прийоми «чорного» РК на українському ґрунті
ІМк’
Вище ми розглянули основні схеми, за якими роз-
робляють загальні стратегії ведення передвиборчої бо-
ротьби за «чорними» технологіями. Проте існують прийо-
ми, поширені виключно в «чорному» РК; прийоми, до
яких вдаються лише з метою приниження іміджу опонен-
та. Вони досить широко використовувалися, зокрема, в
передвиборчих президентських перегонах 2004 року.
Розглянемо основні.
І. Глузування над опонентом. Перший прийом (Т. Іва-
105
нова називає його стратегією «чорного» РК [Иванова 2004:
48]) - це глузування над опонентом, спрямоване на «зни-
ження» образу кандидата, перетворення його на об'єкт
жартів. Ми насамперед звернулися до цього прийому,
тому що, на наїду думку, саме він є провідним в аналізо-
ваній передвиборчій кампанії як «чорна» технологія.
Більше того, зазначимо, що глузування однаково успіш-
но використовували прибічники обох кандидатів, грун-
туючись на помилках опонентів. Наведемо основні момен-
ти використання цього прийому.
1) . Ситуація з яйцем, яким івано-франківський сту-
дент влучив у Віктора Януковича.
Цей факт став основою для розгорнення цілого шоу
під назвою «Веселі яйця», в якому два актори, одягнуті
нібито у костюми яєць (білого та синього кольору - сим-
воліка В. Януковича), виконують жартівливі пісні, де об'єктом
глузувань є кандидат від влади. Крім того, «яєчна історія»
стала матеріалом для нових політичних анекдотів зде-
більшого фривольного характеру. Яскраві приклади: Зто
интересно: В Украине налажен випуск яичного ликера «Вик-
тор Федорович». В ивано-франковских ресторанах появился
гоголь-моголь «Террорист», яичница «Покуиіение на Премье-
ра», фаршированние яйця» по-донецки, бисквит «Проффесор»,
омлет «Томущо»»; «Телеканал «Россия» сообщает: «Сегодня
Премьер-министр Украйни Янукович бил зверски застрелен
яйцом». У таких випадках комічне вступає знаряд дям «чор-
ного» РК: певний факт актуалізується за технологією, яку
ми пропонуємо назвати гротесковою. Як художній образ,
гротеск відрізняється двоплановіспо, контрастністю. Гро-
теск завжди є відхиленням від норми, умовністю, пере-
більшенням, згущенням, навмисною карикатурою, напр.:
В предвиборний штаб премьер-министра за существенной
компенсацией обратшась курица-несушка, которая опознала
в погибиіем своего сина.
М. М. Бахтін, аналізуючи роман Ф. Рабле «Гарган-
106
тюа і Пантагрюель» говорить про специфіку Середньовіч-
ної сміхової культури з її висміюванням фізіологічних
мотивів, так званий «фізіологічний низ» [Бахтин 1979] -
цю ж тенденцію ми спостерігаємо в анекдотах про «яйця
Януковича». Більша частина анекдотів побудована на
двоплановості слова «яйця», в якому кожен реципієнт ак-
туалізує компонент значення, пов'язаний не з куркою, а з
чоловічою фізіологією, напр.: - Чем отличается Янукович
от Тимошенко?/- Тем, что плохому премьеру яйцамешаюпі.
Звідси поповнення мови новими метафорами: рос.
яйцепад, партия яйцеголовихияйцепу гливих, укр. яєчна ата-
ка. Історія з «нападом» на В. Януковича отримала такий
розголос в неофіційних ЗМІ та Інтернеті, що можна гово-
рити не лите про висміювання Прем'єра, а про викли-
кання до нього жалості, проте Т. Іванова підкреслює, що
«немає нічого більш принизливого для людини, ніж по-
блажлива жалість» [Иванова 2004:48]. На нашу думку, тут
уже спостерігається не глузування, а знущання над кан-
дидатом.
2) . Низький інтелектуальний рівень В. Януковича.
Фактом для глузування стала знайдена автобіографія, де
прем'єр написав слово «проффесор» з двома літерами фф.
З цього часу скрізь в опозиційних ЗМІ та в тексті промов
на дебатах (Б. Ющенко) використовували для номінації
опонента слово «проффесор». Напр.: І ще що я вам хотів ска-
зати, як проффесору, інфляція - починаючи з 1993 року до
2000 року мала тільки одну природу. Я думаю, це ми прекрасно
знаємо, - це дефіцит бюджету. Це єдина причина, яка підко-
шувала стабільність і монетарну здатність українських гро-
шей (В. Ющенко. Дебати 15.11. 2004).
3) . Хвороба В. А. Ющенка, яка отримала неабиякий
резонанс у суспільстві та ЗМІ. Основне глузування було
пов'язано з причинами, що викликали такий важкий стан
кандидата на посаду президента. Наведемо приклади з
газет: ... сравнение крупних планов кандидатов било отнюдь
107
не в пользу Ющенко - как говоришся, вся медицинская кар-
тонка отражалась на землистом лице Виктора Андрее-
вича, внешне напоминающего разлагающийся труп. Вид
ужасний. Что он с собой сделал? Все порушення диети випол-
зли наружу... (Известия),... те изменения, которьіе повлекли
ухудшение состояния здоровья кандидата в президенти
Ющенко, могли бить обусловлени только постоянним жест-
ко-дозированним применением малих доз на протяжении дли-
тельного времени и только близким окружением (Комсомоль-
ская правда). Основні жарти точилися навколо того, що
саме викликало захворювання і як виглядає зовні опонент.
II. Актуалізація характеристик опонента. Другий
поширений прийом «чорного» РК - це актуалізація пев-
них рис конкурента або його політичної програми. Слід
мати на увазі, що не обов'язково ці риси є негативними,
можливі варіанти, коли «сильні» моменти програми пра-
цюють на зниження іміджу. Механізм здійснення поля-
гає у специфічній інтерпретації тексту або образу за прин-
ципом додавання негативного змісту. Тут можливі кілька
схем реалізації, які успішно використовувалися на українсь-
кому ґрунті. Проаналізувавши хід передвиборчої кам-
панії, ми виявили основні схеми і дали їм умовні найме-
нування.
1) . Тиражування негативної інформації полягає в по-
стійному повторенні певних вад конкурента в ЗМІ. Сюди
належить інформація про судимості В. Януковича. Наве-
демо лише заголовки опозиційних газет, присвячені цій
проблемі: Зона в законе (Правда проти брехні), Судимости
Януковича (Без цензури. 2004. № 42), Вибор-2004: «ззковс-
кая» страна (Правда Украйни. 2004. Спецвипуск). Цей
факт активно використовує В. Ющенко і під час других
дебатів, говорячи: Віктор Федорович, оці руки нічого не
крали! Ні в Національному банку - це у вас така ілюзія: якщо
сидиш біля мішка з державними грошима, то там треба крас-
ти! Ці руки нічого не крали! Я не судимий, мене жодного
108
разу не судили, Віктор Федорович! Я є чесний банкір, чесна
людина. Багаторазові повтори, тиражування цієї інфор-
мації викликає відповідну реакцію конкурента: Я с уваже-
нием относился, и буду относиться к людям, где би кто не
жил. И я ни разу за время избирательной кампании никого не
оскорбил и не унизил. И то, что ви повторили сегодня уже 5-й
раз, делая намеки, значиш, на мою биографию, опять же, пусть
вам Бог будеш судья... Ви прекрасно знаєте, какая у меня била
жизнь... (Дебати від 20.12. 2004).
2) . Нівелювання символіки конкурента. Українські
вибори-2004 запам'яталися насамперед кольоровою сим-
волікою: помаранчеві проти біло-блакитних. «Чорний» РК
не міг залишитися непричетним. В Одесі вийшли друком
кілька прокламацій «Хроника оранжевой прокази», а після
другого туру біля Одеського театру опери та балету про-
ведено акцію, яка передбачала розкидання помаранчевих
апельсинів, по яких проїхав трактор. Апельсини, які були
символом Помаранчевої революції, стали одночасно й
предметом глузування і знущань з боку представників
конкурента.
Так само відбувалося приниження біло-синьої сим-
воліки, яка має асоціюватися з миром: білий голуб на бла-
китному небі. Найпоширенішим варіантом реалізації схе-
ми нівелювання символіки є найменування «голубі» на
позначення прибічників В. Януковича - це найменуван-
ня має відповідний підтекст, орієнтований на паралелі з
жаргонною назвою сексуальних меншин.
3) . «Перекручування» передвиборчих гасел конкурен-
та. Найкращим прикладом є приписування В. Ющенкові
передвиборчого гасла про заборону російської мови та
освіти російської мовою після його приходу до влади.
Найчастіше цей прийом працює як трансформація
цитат конкурента із частковим збереженням лексично-
го наповнення, але зі зміною інтенційних характерис-
тик. І. Черепанова називає цей хід «використанням будь-
109
яких амбівалетних висловлень, дій або позицій суперни-
ка» [Черепанова 2002: 407]. Напр., вислів Ю. Тимошенко
після першого туру виборів у Верховній Раді на адресу
прибічників кандидата від влади, які одягли біло-бла-
китні шарфи, звучав так: Вони прийшли з білими шарфа-
ми, щоб було на чому повіситися, коли переможе Ющенко1. В
подальшому ІО. Тимошенко звинувачували в тому, що
вона пообіцяла повісити всіх, хто одягнув біло-блакитні
шарфи. Тут можна спостерігати реалізацію механізму ут-
ворення пліток, коли насамперед змінюється прагматич-
на настанова вихідного висловлення, а значення (тема-
тичне наповнення) залишається тим самим.
З боку іншого кандидата подібна ситуація мала місце
у випадку з депутатами, які брали участь у Сєвєродонець-
кому з'їзді, де звучали прямі заклики до створення півден-
но-східної автономії, пізніше інтерпретовані як виголо-
шені під впливом емоцій.
4) . Перетворення позитивних характеристик на не-
гативні. Ця схема межує з тим, що фахівці взагалі не вва-
жають РК-технологіями, тому що вона грунтується на
брехні та фальсифікаціях. Проте в нашій країні такі тех-
нології працюють, і можна зазначити, що реципієнти ча-
сто не звертають увагу на відверті підтасовки інформації,
коли подана інформація є шокуючою, епатажною. У цьо-
му разі повідомлення орієнтовано на емоційне сприйнят-
тя.
Тут можна навести багато прикладів. Зокрема, відо-
мий факт, що батько В. Ющенка пройшов Велику вітчиз-
няну війну і був в'язнем німецьких концтаборів. Проте
навіть цю інформацію можна обернути проти конкурен-
та. Одеська газета «Вечерний город» надрукувала статтю,
де основною ідеєю є спростування цього факту. Більше
того, стверджується, що Ющенко либо бредит, либо созна-
тельно врет, пьітаясь во что бьі то ни стало примазаться к
памяти жертв фашизма (Вечерний город, 2004, жовтень).
110
Стосовно кандидата від влади цей прийом було ви-
користано після підвищення пенсій, стипендій і заробіт-
ної платні, напр.: В своих безнадежних попитках избежать
неминуемого пораження действующая власть прибегает к
старому приему - подкупу избирателей. Схема проста: за
месяц-два до виборов формально повишаются зарплати, пен-
сии и стипендии (Красная звезда, 2004, вересень).
III. Контекстне позиціювання опонента. Третій
прийомом, що активно використовувався у передвиборчій
кампанії - це позиціювання кандидата в контексті інших
політиків, що мають сумнівну репутацію або є злочинця-
ми. Механізм здійснення простий: обирають персону, яка
зарекомендувала себе з негативного боку або їй було ство-
рено негативний імідж, і з нею пов'язується кандидат. Так
можна досягти дві цілі: по-перше, кандидат виявляє себе
як несамостійна людина, що перебуває під впливом інших
політиків; по-друге, в оточенні кандидата є люди, яких
необхідно усунути від влади.
В аналізованій передвиборчій кампанії таких ви-
падків траплялося багато: В. Янукович висувався як ставле-
ник Президента Кучми та В. Медведчука (на думку
політтехнологів, такс поєднання мало додати йому
мінусів), а В. Ющенко - як ставленик Ю. Тимошенко і
П. Назаренка. Хоча негативні іміджі тут різної природи
(в першому випадку - провладна людина, корупціонер; у
другому - злодій, що товаришує із офіційно визнаними
злочинцями), але схема однакова: викликати недовіру, не-
задоволення виборців, які негативно реагують на інших
персон.
Цікавим є приклад цієї схеми, реалізований в Одесі.
Агітаційна листівка, побудована за принципом позиціо-
нування кандидата на тлі негативного іміджу іншого
політика, має такий зміст: Янукович завтра - зто Боде-
лан навсегда! Ми думаєм, для многих одесситовзаветная мен-
ша - убрать Боделана. Зто конкретний интерес, он завтра
111
затронет каждого одессита, условия его жизни в городе. То єсть,
главним критерием вьібора президента должна стать его спо-
собность избавить или освободить Одессу от Боделана и его
свипш (Как проголосовать одесситу: Пособие для честньїх
и умньїх).
Реалізацією прийому контекстного позиціонування
є й негативна характеристика родичів кандидата, зокре-
ма дружин. Дружина В. Ющенка подається як амери-
канська шпигунка, а дружина В. Януковича - як неосвіче-
на, низькокультурна людина (тиражування інформації
про «наколоті апельсини»).
На пашу думку, цей прийом є досить дієвим, тому
що реципієнти часто реагують не на програми кандидатів,
а на людей, які їх оточують. Зокрема, негативне ставлен-
ня до когось з оточення кандидатів може істотно вплину-
ти на остаточний вибір людини.
Отже, у передвиборчій кампанії на Україні було ви-
користано як загальні схеми створення позитивного
іміджу кандидата, так і специфічні прийоми «чорного»
РК.
112
РОЗДІЛ 4
НЕФОРМАЛЬНА ПОЛІТИЧНА КОМУНІКАЦІЯ
4.1. Політичний скандал:
комунікативні особливості
Однією з репрезентативних форм політичної кому-
нікації є конфліктна ситуація, що виникає внаслідок на-
явності двох протилежних точок зору на одну проблему,
результатом чого є зіткнення представників цих поглядів.
Конфлікт у політиці є цілком природним явищем: обмін
думками не завжди передбачає одностайність, навіть на-
впаки, - наявність протилежних позицій характеризує
політичну комунікацію загалом. Можна виокремити
різноманітні форми конфліктів, серед яких особливе місце
належить скандалу. Проте якщо конфлікт належить до
нормативних форм репрезентації політичної комунікації,
то скандал пов'язаний з порушенням певних норм.
О. Шейгал розглядає скандал як «складну комунікативну
подію, що містить тексти різних жанрів, які об'єднані де-
нотативною єдністю - певним дійством або подією, що
порушує етичні норми та, з огляду на певні причини,
набуває розголосу» [Шейгал 2004: 272]. За загальним уяв-
ленням, скандалом може ставати будь-яка подія, що на-
буває широкого розголосу і ганьбить її учасників, на
відміну від конфлікту, який лише передбачає зіткнення
протилежних політичних позицій.
Масштабність скандалу не єдина його характерна
риса: сюди слід віднести наявність аудиторії як необхід-
ного компонента, актуалізацію ролі каналу комунікації
та очікувану результативність. На думку Г. Г. Почепцова,
скандал ґрунтується на «розповсюдженні інформації про
діяльність, що не лише порушує карні норми, а й норми
113
морального устрою» [Почепцов // Електронний ресурс].
Невідповідність нормативним вимогам у разі скандалу
ви#гикає багато запитань. Наприклад, зрозуміло, що карні
норми мають законодавче підгрунтя, але моральні знач-
но^ мірою є абстракцією, а з'ясувати, що є моральним у
політиці, не так просто. Політичний скандал як одна з
форм політичної комунікації останнім часом привертає
уваї'у дослідників все більше: у дисертаційному дослід-
женні М. Ю. Кочкіна скандал витлумачено як лінгвокуль-
турАяий феномен, що «існує в двох середовищах - інсти-
туН’іональній комунікації (насамперед, у політичному
дЩ^урсі й дискурсі мас-медіа), та неінституціональній
комунікації (побутовий дискурс, художній дискурс)»
[Ко'ікин 2003: 48]. Ми аналізуємо скандал у політичній
комунікації як особливу форму політичного дискурсу, що
ма^ специфіку виникнення й розгортання. Отже, розгля- !
неМ о специфіку політичного скандалу за такими аспек- І
таМіи, як
- співвіднесеність з іншими формами політичної взає-
модії конфліктного типу;
- типологія політичних скандалів;
- механізм розгортання політичного скандалу;
4 - структура політичного скандалу.
1. Конфлікт - скандал - криза - революція
Політична комунікація як один з різновидів ігрової
доАьності людини передбачає певні правила гри. У політиці
ісДУ/ють як загальноприйняті, широковідомі правила (їх
забачено в чинному законодавстві), так і приховані, але
віДсгмі реальним «гравцям». Так, С. Шомова вважає, що
політичний РК «дуже часто організований за законами
гри , але сутність подій, які відбуваються, надто часто по-
руйіує сутнісні ігрові характеристики» [Шомова 2003:23].
Прсзте таке порушення, на наш погляд, і становить ігрову
специфіку політичної комунікації. Постійна зміна правил
- теж своєрідні правила: деякі норми залишаються не-
114
змінними, а деякі, навпаки, існують лише в постійній
трансформації. З огляду на цю характерну рису, вважає-
мо, що конфлікт, який є органічною формою існування
політичної комунікації, передбачає порушення певних
правил політичної гри. А скандал вказує не на порушен-
ня правил, а на спробу їх змінити, тобто зробити ненор-
мативне нормативним. У зв'язку з цим наведемо думку
російської газети «Независимая газета» (14. 09. 2005): Пра-
вительство Тимошенко то и деломеняло «правила игри», уже-
сточая нормативнеє акти, отменяя льготи в зкономических
зонах.
У політиці можливі два варіанти розвитку подій:
якщо правила не змінюються, то настає криза, а якщо
змінюються - революція. Ілюстрацією може слугувати
політичний скандал вересня 2005 року, що виник у зв'яз-
ку з відставкою уряду на чолі з прем'єр-міністром Ю. Ти-
мошенко. Відставка викликала скандал, тому що деякі
фііуранти не погодилися з розвитком подій відповідно
до правил політичної гри, а виступили зі звинувачення-
ми на адресу вищого керівництва країни. Такий хід у
відповідь не лише порушує правила гри, а є спробою впли-
нути на результат гри, спробою змінити політичні ролі.
ЗМІ містили, напр., такі коментарі ситуації: После разобла-
чительних заявлений зкс-госсекретаря Александра Зинченко
основной фигурант скандала - секретарь СНБОУ Петр Поро-
шенко - в среду вечером написал заявление об отставке (Фак-
тьі. 2005. № 165); Социологи говорят, что Тимошенко удалось
с вигодой вийти из скандала с отставкой правительства (Кор-
респондент. 2005. № 36).
Революції трапляються набагато рідше, тому що
вони пов'язані зі змінами правил гри. Саме тому події
осені-зими 2004 року в Україні дійсно є Помаранчевою
революцією, в результаті якої змінилися як правила, так
політичні ролі.
Слід мати на увазі, що в конфлікті беруть участь два
115
суб'єкти, політичні опоненти, які є носіями протилежних
політичних позицій, тому і домінантні стосунки для цьо-
го типу ігрової взаємодії можна визначити як суб'єктно-
суб'єктні, напр., конфлікти В. Ющенко - В. Янукович, П. По-
рошенко - Ю. Тимошенко або менш масштабні Р. Боделан -
Е. Гурвіц. Сюди належать і різноманітні форми неузгоджен-
ня в діях політиків, у їхніх виступах, проте серйозних
наслідків для тривання політичної гри ці ситуації не ма-
ють. До таких конфліктів належить, напр., суперечка ко-
лишнього спікера Верховної Ради В. Литвина і лідера
соціалістичної партії (уже теж колишнього спікера) О. Мо-
роза в газеті «Народної партії», лідером якої є В. Литвин.
Скандал передбачає інший тип взаємин: об'єктом
уваги стає певний політичний суб'єкт, який втрачає суб' єктний
статус. Починаючи діяти як суб'єкт, який порушує і на-
магається змінити правила гри, він поступово перетво-
рюється на об'єкт. На правопорушника починають впли-
вати наявні в грі правила та інші гравці, його перетворю-
ють на пасивного гравця, звинуваченого в зміні правил,
тому відношення можна визначити як суб'єктно-об'єктні,
причому суб'єкт у цьому разі є неперсоніфікованим, на
відміну від конфліктної ситуації. Це, напр., скандал із си-
ном Президента України Андрієм Ющенком (цей скан-
дал аналізує в своїй статті Г. Почепцов). Другою стадією
розгортання цього скандалу є звинувачення сина Прези-
дента видавцем журналу «Папарацци». Останній стверд-
жує, що його автомобіль «Бентлі» було підпалено й зни-
щено за наказом А. Ющенка. Проте ця стадія скандалу
більше нагадує сплановану РК-акцію для підвищення рей-
тингу журналу: .. .опасаясь публикации в журнале компроме-
тирующих фотографий, Андрей Ющенко... приказал своим
людям поджечь авто... стоимостью 250 тисяч еврої (Комсо-
мольская правда. 2005. 7-13 октября).
У конфлікті можна з'ясувати, які політичні фігури
відстоюють певну позицію: конфлікт позицій здебільшо-
116
го є конфліктом політичних сил або осіб. Скандал спря-
мований проти конкретної особи або політичної сили, але
рушійна сила, яка керує скандалом, є «умовно невідомою»,
деперсоніфікованою. Встановлення конкретних
суб'єктів, що планують і «ведуть» скандал, передбачає
його зникнення. Саме тому об'єктивне розслідування
політичного скандалу припиняє будь-які спекуляції.
Роль каналу комунікації в конфлікті та скандалі ви-
конують ЗМІ, що не детермінують правила гри, але сте-
жать за їх виконанням, тобто вказують на порушення та
порушників, здійснюючи регламентативну функцію. У
політичних конфліктах ЗМІ більшою мірою залишають-
ся осторонь, переважно репрезентуючи інформативний
блок матеріалів. Скандал вимагає іншого типу поведінки
ЗМІ, які стають креативним чинником у політичній грі.
Тип і характер розвитку скандалу залежить переважно від
ЗМІ.
2. Типи скандалів
Скандал може розгортатися за різними напрямками,
відповідно до яких виокремлюємо такі типи скандалів:
спонтанний і підготовлений. Тут ми не погоджуємося з
думкою О. Шейгал, яка вважає, що політичний скандал
належить до «спонтанних політичних подій, які зазвичай
є незапланованими і відбуваються як реакція на щоденну
політичну ситуацію» [Шейгал 2004:272]. Все ж таки скан-
дал буває і підготовленою акцією, зокрема в політичному
РК.
Спонтанний скандал передбачає появу відповідно-
го стимулу, що викликає скандал, результатом якого є
резонанс в ЗМІ. За таких умов не можна говорити про
розроблену РК-стратегію скандалу, проте виграє той, хто
зможе скористатися ситуацією. Так, скандал з відставкою
уряду в Україні в 2005 році став підґрунтям для вдалого
РК-ходу Леоніда Кравчука, який звинуватив деяких
політиків у використанні грошей колишнього російсь-
117
кого олігарха Бориса Березовського. У журналі «Коррес-
пондент» подано таку інтерпретацію подій: Патриарх ук-
раинской политики Леонид Кравчук ранее не испитьівал склон-
ности к сеансам разоблачения и вьіброса компромата. Но но-
вие времена заставили почтенноео социал-демократа висту-
пить в неожиданном амплуа и спровоцировать громкий поли-
тический скандал (Корреспондепт. 2005. N8 37). Деякі жур-
налісти вважають, що цей спровокований скандал є вда-
лим ходом «першого президента» України, зробленим для
майбутніх виборів.
Схематично спонтанний скандал можна представи-
ти таким чином:
_______________стимул - скандал - резонанс__________
Стимулом може виступати будь-яка політична подія
масштабного характеру, результатом якої стає не лише
порушення правил політичної гри, а спроба їх зміни, тоб-
то переважно це стосується пеочікуваних кадрових змін
на політичному «олімпі», політичних рокіровок, відста-
вок тощо. Ситуація в Україні, що мала місце на початку
вересня 2005 року, належить саме до таких політичних
скандалів, проте вона має тенденцію до переходу в кризу,
тому що деякі запропоновані зміни правил гри не були
одностайно прийняті всіма «гравцями». Якщо зазвичай
резонанс забезпечують ЗМІ відповідно до ситуації, здебіль-
шого стверджуючи релевантність нових політичних пра-
вил, то в цьому випадку стимул був настільки потужним,
що викликав одночасно кілька політичних скандалів
різного масштабу (виступи Миколи Томенка та Олексан-
дра Турчинова), наслідками яких не завжди був очікува-
ний резонанс. Деякі ЗМІ не підтримали нові правила гри,
тобто не спрацювали на «за іухання» скандалу, переводя-
чи його в стадію політичної кризи.
Проблемою спонтанного скандалу, на нашу думку,
є непередбачуваність його розвитку: невідомо, хто і як ско-
ристається ситуацією і зробить свій «хід». Будь-яка спро-
118
ба змінити правила гри може мати зовсім інший резуль-
тат.
Підготовлений скандал відрізняється тим, що роз-
гортається за протилежно спрямованим вектором: від ре-
зонансу, який набуває розголосу завдяки ЗМІ, до власне
скандалу, тобто взагалі відсутня гостра політична ситуа-
ція, ідо провокує скандал у попередньому випадку, а скан-
дал розвивається в зворотному порядку:
резонанс - скандал - затухання
До таких скандалів можна віднести загальновідомі
«касетний» і «кольчужний» скандали. Ці скандали містять
попередній етап - плітки та чутки, що поширюються че-
рез ЗМІ в такий спосіб: за неперевіреиими даними, за наяв-
ною інформацією, за твердженнями певного політика тощо:
«з погляду політичного РК, чутки становлять практичний
інтерес як специфічний феномен функціонування масо-
вої інформації через особливі (неофіційні, неінституціо-
налізовані) канали» [Ольшанский 2003:94]. Етап підготов-
ки пов'язаний з «негативним очікуванням населення»
(Г. Почепцов): реципієнти набагато скоріше відреагують
на негативну інформацію, ніж на позитивну, тому посту-
пове накопичення її в ЗМІ сприймається цілком органіч-
но. Крім того, підготовлені політичні скандали є однією з
форм «брудних» передвиборчих технологій: «засобами
маніпулювання стали компромат, чутки, плітки, які та-
кож отримали найменування «технологія вірусу», дез-
інформація» [Рюмшина 2004: 84].
Так, на останніх президентських перегонах цей ме-
ханізм було застосовано під час створення негативного
імідау В. Януковича як людини-злочинця. Така підготов-
ка мала на меті розгортання скандалу: майбутній прези-
дентУкраїни - злочинець.
З огляду на масштабну попередню стадію підготов-
леного скандалу, його «затухання» відбувається швидше.
Життєздатність політичного скандалу невисока, його три-
119
валість залежить від багатьох чинників, зокрема загаль-
ної політичної ситуації в країні і світі, коли важливіші події
відсувають на другий план певний скандал (у Г. Почеп-
цова - маніпуляція). Цей прийом поширений у західних
політтехнологіях, коли внутрішні політичні скандали
нівелюють завдяки зовнішнім проблемам - напр., інфор-
маційна підтримка війни в Іраку перемикала увагу ре-
ципієнтів з внутрішньополітичних проблем і скандалів у
США.
3. Механізм дії скандалу як РК-акції
Механізм розгортання політичного скандалу зале-
жить від його типу. Г. Г. Почеццов пропонує таку схему
розвитку скандалу [Почепцов // Електронний ресурс]:
Скандал - Резонанс з масовою свідомістю - Трансформація ре-
альності.
Інструментарієм, на думку дослідника, тут виступає
пропаганда. Але, на нашу думку, це схема не механізму
скандалу, а його дії на масову свідомість, тобто механізм
резонансної дії’.
Проте ми вважаємо, що необхідно виокремити дві
схематичні моделі ВІДПОВІДНО до розглянутої типології
скандалів з урахуванням власне сутності розвитку скан-
далу.
Поштовхом до політичного скандалу завжди є спро-
ба зміни правил політичної гри. Така спроба може мати
експліцитний або імлліцитний характер, залежно від чого
і будуємо механізм.
1. У випадку експліцитних порушень норм (спон-
танний скандал) наступним етапом є обгрунтування не-
обхідності зміни наявних правил політичної гри, що при-
зводить до скандалу та отримує відповідний резонанс зав-
дяки ЗМІ.
Останньою стадією розвитку скандалу є його зату-
хання, тобто розвиток прямує стрибкоподібно: норма -
зміна норми - нова (стара) норма. За необхідності
120
підтримки скандалу виникає додатковий стимул, і скан-
дал рухається по новому колу:
порушення правил - обґрунтування -
__________резонанс - повернення до норми__________
За таких умов поштовхом до порушення правил пе-
реважно стає неочікувана ситуація, яку не можна було
спрогнозувати, причому вона може бути зумовлена не-
політичними чинниками. Яскравим прикладом є надзви-
чайна ситуація, що виникла внаслідок урагану в Новому
Орлеані в США, коли президент Сполучених штатів
Дж. Буш порушив усі можливі правила для політиків та-
кого рівня, демонструючи байдуже ставлення до ситуації.
Журнал Мегояоеек напоминает, что президент облетел разру-
шенньїе территории на самолете лииіь через два дня после ура-
гани, а ступил на землю пострадавиїих иітатов лииіь через
четьіре. В то время как его отец, Джордж Буїи-старший, пос-
ле урагана Зндрю в 1992-м вьілетел в пострадавіиий регион в
считанние часи и снова вернулся туди через двоє суток (Кор-
респондент. 2005. № 35). У наведеній цитаті чітко окрес-
лено норму, правила і зазначено порушення: Дж. Буш-
молодший порушив правила поведінки, на відміну від
свого батька, тому став причиною виникнення політич-
ного скандалу і падіння власного рейтингу. Якщо дотри-
муватися наведеної схеми, то порушенням є нереагуван-
ня Дж. Буша на критичну ситуацію в Новому Орлеані,
обґрунтуванням виступає спроба президента США пояс-
нити своє невтручання вагомими причинами, резонанс
викликаний негативною реакцією реципієнтів (виправдо-
вування не приймаються, поведінка суб'єкта порушує
правила), повернення до норми відбувається через обіцян-
ку президента США розібратися в ситуації й майже влас-
норуч відновити зруйноване місто.
Небезпека цього типу скандалу в неможливості його
передбачити. Політик повинен бути готовим зіграти за
правилами незалежно від ситуації: навіть якщо скандал
121
виник неочікувано, слід дотримуватися етичних і зако-
нодавчих норм, перетворюючи це на власну РК-акцію.
2. Якщо ж правила порушено імпліцитно (підготов-
лений скандал), другою стадією є підготовка стимулу
(збирання компромату, плітки, чутки та ін.), а наступною
- експлікація норм і правил політичної гри через ЗМІ. За
таких умов кінцевою стадією розгортання скандалу є вип-
равдовування політичного суб'єкта. Результатом стає або
визначення того, що правила не змінювалися, або ці зміни
не вплинули на політичну ситуацію. Механізм можна
представити таким чином:
порушення правил - негативна інформація -
регламентація правил у ЗМІ -
виправдовування суб'єкта.
Один з станніх політичних скандалів деякі аналі-
тики і політики намагалися представити згідно з цією схе-
мою. Так, у журналі «Корреспондент» інтерпретація скан-
далу ґрунтувалася на оцінці його ролі у формуванні
іміджу Юлії Тимошенко: Блестяще Тимошенко отьіграла и
день отставки. От тщательно срежиссированной фотогра-
фии «Премьер узнаєш о своей отставке, смотря обращение Пре-
зидента по 5 каналу» до гениального рассказа на ІЛнтере о том,
как ворвавшийся «в слезах и соплях» кум разрушил романти-
ческую сцену ее примирений с Ющенко. Браво зкс-пиарщику
Ющенко Олегу Медведеву, работающему теперь на Тимошен-
ко. Отличная работа! (Корреспондент. 2005. № 36). Мож-
ливість розгортання скандалу як підготовленої РК-акції
підтверджують і численні спроби це заперечити. Так, Л. К-
равчук в інтерв'ю газегі «Аргументи и факти» наполягає
на тому, що ...чутки про те, що весь скандал був зрежисова-
ний, не відповідають дійсності (Аргументи и факти. 2005.
№ 39).
Характерною ознакою другої схеми можна вважати
прагнення заперечити його РК-підґрунтя. Тут просте-
жується навіть така тенденція: чим більше ЗМІ намага-
ються спростувати те, що скандал був спланованим хо-
дом політичного РК, тим скоріше реципієнти повірять у
це. Наведемо приклад з газети «Аргументи и факти» сто-
совно скандалу з сином Президента України В. Ющенка:
в інтерв'ю з П. Дорошенком пролунало таке запитання:
- Кризис власти начался со скандала с Андреем Ющенко. Как
Вь/ считаете, он возник случайно? - У меня не било информа-
ции о том, что зто спланированная акция... Из ошибок долж-
ни извлекать уроки все, а пиар на зтом делать аморально (Ар-
гументи и факти. 2005. № 40).
Отже, механізм розвитку скандалу залежить від ха-
рактеру стимулу - експліцитності або імпліцитності по-
рушення правил політичної гри.
4. Компоненти політичного скандалу: провідна
роль ЗМІ
Політичний скандал за своєю структурою відповідає
схемі комунікативного акту, де інваріантними, незмінни-
ми компонентами повинні бути суб'єкт, об'єкт мовлення
і канал комунікації. Іноді до елементарної схеми додають
компоненти, що також беруть участь у комунікації - код,
канал комунікації тощо. Для аналізованої ситуації політич-
ного скандалу, на нашу думку, є релевантною така схема:
канал комунікації
суб'єкт - повідомлення - канал комунікації - об'єкт
канал комунікації
Суб'єктом є неперсоніфікований політичний суб'єкт
(іноді уособлюється в конкретних політиках, але за ними
обов'язково стоїть певна політична сила, політики не ви-
ступають від власного імені). Об'єктом є конкретний
політик, на якого спрямовано подання відповідної інфор-
мації, здатної викликати скандал. Роль повідомлення мо-
жуть виконувати чутки, плітки або матеріали ЗМІ, метою
яких є вплинути на об'єкт (може бути задіяно кілька ка-
123
налів одночасно). Канал комунікації залежить від обра-
ного повідомлення: чутки й плітки передбачають усну
форму функціонування і відповідний спосіб передачі, а
матеріали ЗМІ поширюються за допомогою радіо, теле-
бачення, газет і журналів. Основну увагу слід звернути
на канали комунікації, від яких здебільшого залежить
вплив на об'єкт, а також модифікація повідомлення. Спе-
цифікою комунікації в ситуації скандалу є те, що вона «не
обмежується первинним дискурсом, але отримує подаль-
ший розвиток подібно до кіл, що розходяться від кинуто-
го у воду каменя» [Шейгал 2004: 272].
Специфіку ЗМІ в політичному скандалі можна визна-
чити як поліфункціональність: з одного боку, вони вис-
тупають посередником між фігурантами скандалу, а з
іншого - окремим суб'єктом, який моделює і спрямовує
розвиток скандалу. Друга функція зумовлена роллю ЗМІ
в політичній комунікації: «засоби масової комунікації (в
усьому обсязі їх змісту, тобто колективи редакцій, технічні
засоби тощо) виступають як основні складники комуні-
кації» [Ганжуров // Електронний ресурс]. Якщо в
політичній комунікації взагалі ЗМІ виступають переваж-
но знаряддям політичних суб'єктів, які «беруть активну
участь у кампаніях, спрямованих на «підштовхування»
засобів масової інформації у потрібному напрямку» [Крос,
Гакет 2000:76], то в політичному скандалі їм належить роль
модераторів. Це можна пояснити особливостями конфлі-
ктної ситуації, різновидом якої є скандал: інтерпретато-
ри самі виявляються втягнутими в обговорення проблем.
Беручи участь у комунікативних діях, вони в принципі
одержують той самий статус, що й учасники, чию думку
вони прагнуть зрозуміти.
Канали комунікації можна умовно поділити на фор-
мальні (ЗМІ) та неформальні (плітки, чутки), тобто скан-
дал характеризує багатоплановість каналів комунікації,
одночасно задіяних у дискурсивному полі скандалу. Мож-
124
на стверджувати, що ЗМІ уможливлюють виникнення,
розгортання і тривалість скандалу, а неформальні кана-
ли лише готують його появу. Саме тому політичні скан-
дали тісно пов'язані з виникненням та розвитком друко-
ваних ЗМІ і телебачення. ЗМІ набувають у скандалі такої
ваги, що їх можна прийняти за комунікативних суб'єктів,
а не посередників. Лише застосування ЗМІ, на нашу дум-
ку, дає змогу планування скандалу як РК-акції.
Отже, для аналізу скандалу в політичній комунікації
є релевантними такі позиції, як співвіднесеність з кон-
фліктними ситуаціями інших типів, визначення типології
скандалів, механізмів розгортання залежно від реалізації
конкретного типу, структура скандалу і роль засобів ма-
сової інформації. Зазначимо, що домінантні типи скан-
далу і - відповідно - механізми його розгортання нале-
жать до спонтанних або підготовлених політичних акцій.
Підготовлені скандали належать до арсеналу засобів
політичного РК, а інформаційне забезпечення їм надають
ЗМІ.
4.2. Політичний анекдот: український вимір
4.2.1. Дискурсивні параметри політичних анекдотів
Однією з репрезентативних форм політичної кому-
нікації є політичний анекдот. Політичні анекдоти (й анек-
доти взагалі) належать до найдавніших форм побутовоі'о
дискурсу, що грунтується на створення комічного ефек-
ту: метою політичного анекдоту стає висміювання політич-
ного суб'єкта або об'єкта.
Анекдоти можуть переслідувати різні цілі: з одного
боку, виступаючи засобом антиреклами, вони створюють
негативний образ політика, який поступово втрачає ав-
торитет і поваїу, а з іншого - політичні анекдоти можуть
ставати «ознакою популярності політичного діяча, своє-
125
рідним свідченням того, що народ вважає його «своїм»»
[Шомова 2003:116].
Апекгіоіоз з давньогрецької можна перекласти як «не-
надрукований», тобто це «усна коротка розповідь про
кумедну подію з дотепною кінцівкою повчального
змісту» [Столович 2002: 52]. Анекдоти традиційно тлума-
чать як сучасні форми фольклору і наводять основні па-
раметри для такого визначення. Так, М. Каган пропонує
такі критерії фольклорності анекдоту:
1) анонімність - анекдоти не мають автора, а навіть
коли стає відомим ім'я реального автора, це нічого не
змінює, бо кожний оповідач є співавтором анекдоту, роз-
повідаючи його по-своєму; автентичного тексту анекдоту
не існує;
2) прикладний характер - анекдо т має бути доречним,
його розповідають за аналогією з певною ситуацією
дійсності, він безпосередньо стосується теми розмови;
3) синтетичність - анекдот є синтезом словесного і
виконавчого мистецтва, тому що оповідач є не лише
співавтором цього твору, а й актором;
4) комічність - анекдот пов'язаний з традицією
«сміхової культури» (М. М. Бахтін), його естетична
цінність визначається здатністю викликати посмішку,
сміх, навіть якщо це «сміх крізь сльози» [Каган 2002: 7-8].
Іноді анекдот розглядають у порівнянні з міфом:
кореляції міф/анекдот належать до дискусійних питань і
досі. Так, Л. Орнатська протиставляє міф і анекдот: «Анек-
дот - це протилежність міфу. У ньому виражається скеп-
сис щодо вищих цінностей і абсолютів, затверджуваних
міфом. Анекдот легко перетворює верх на низ, абсолют-
не на відносне, неможливе на необхідне, повсякденне на
фантастичне, але не для того, щоб створити нові міфи й
ієрархії, а для того, щоб поставити під сумнів наявні. Анек-
дот дезавуює міф не тільки своїм змістом, що ставить під
питашія цінності й можливості певної культури, але й
126
способом свого буття: міфами завідують жерці, анекдо-
тами розпоряджаються блазні і пересмішники, тому що
анекдот усього лише тільки жарт: він принципово не-
серйозний, необов'язковий, безвідповідальний і безтур-
ботний. Жрець і блазень — це два типи культурної діяль-
ності, дві культурні ролі, відносини між якими в різні часи
складаються по-різному, але ніколи не збігаються» [Ор-
натская 2002: 89].
У лінгвістиці анекдоти переважно досліджують як
феномени національного світосприйняття [Каган 2002],
а розгляду анекдотів як реалізації гумористичного дис-
курсу присвячено розділ у монографії В. Карасика [Ка-
расик 2004].
З огляду на зазначену специфіку анекдоту як фоль-
клорного жанру пропонуємо визначити такі характерні
риси анекдоту:
- анонімність;
- усна форма функціонування;
- лаконічність;
- афористичність;
- неофіційність;
Їі. - комічність.
Різноманітні типології анекдотів містять спроби роз-
поділу за тематичними групами, серед яких поширени-
ми є такі: політичні, соціальні, етичні, еротичні, історичні.
Можна виокремити анекдоти за типом героя, за типом
гумору, за національною специфікою тощо. Проте нас
буде цікавити тематична група політичних анекдотів.
Звісно, у політичних комунікаціях функціонують
різноманітні типи анекдотів, і вони є не лише політични-
ми. Так, під час телевізійних дебатів кандидатів у Прези-
денти України Віктор Ющенко завершує свій виступ та-
ким анекдотом: В одному літаку за кермо сіли сліпий коман-
дир і штурман. Вони включили двигун, тумблери. Літак гуде,
мчиться по льотній смузі. Налякані пасажири дивляться в ілю-
мінатор, а там бетонна стіна в кінці аеропорту. До неї зали-
шається 500 метрів, 400, 300, 200.1 тут люди в салоні літака
закричали. На цей крик сліпий командир потягнув на себе
штурвал, і літак полетів. Тоді ж, коли усі заспокоїлись, в повній
тиші сліпий каже: «Слухай, колись люди не закричать, і ми
все-таки вріжмось у ту стіну».
Отже, політичний дискурс не обмежує використан-
ня анекдотів тематикою. Проте специфічним різновидом
анекдоту є політичний, який не лише містить вказівки на
певні політичні події і прив'язку до політичного дискур-
су, а й є своєрідною формою впливу на масову свідомість.
Політичні анекдоти відрізняються тим, що є тимча-
совими: вони актуалізуються лише в певному політично-
му дискурсі з огляду на відповідні історичні умови. На
думку Ю. Мілютіна, політичний анекдот - це «цілком
адекватний спосіб індивідуальної психотерапії, який доз-
воляє зберегти здоровий глузд на тлі владних спроб то-
тального примусу. Він стає зручним прийомом дистанці-
ювання від нав'язаних правил існування» [Милютин 2002:
82]. Політичні анекдоти скеровані на висміювання чин-
ного державного укладу, певних політиків, політичної
ситуації в країні, ставлення влади до народу і народу до
влади. Деякі політичні анекдоти не залежать від історич-
ної епохи, вони орієнтовані на критику відносин «влада -
народ»: можна замінити імена політиків, і анекдот буде
актуальним за будь-яких часів, напр.:
Янукович приходит к гадалке и спрашивает:
- Что зто означаєш, если я каждий день во сне вижу
картошку?
- Зто значиш, что тебя или весной посадят, или осенью
уберут!
Але переважна частина полі тичних анекдотів по суті
є реакцією на історичну подію, факт, тому вони містять
політичні реалії, образи політиків тощо. Такі анекдоти
швидко втрачають актуальність, напр.:
128
Президент Росії Володимир Путін входитьу літак «Мос-
ква - Київ».
Стюардеса: Ваш квиток? “ *“*'_
Путін: У мене абонемент.
Політичні анекдоти є спробою показати абсурдність
реальності, вони демонструють той підтекст офіційної
політики, який не наважуються розкрити навіть опо-
зиційні ЗМІ. Неофіційність і неконтрольованість анек-
дотів дозволяє говорити про створення тексту з адекват-
ною референцією, тоді як медіатекст створює віртуальну
реальність, формує образ світу, потрібний відповідним
політичним силам. Така особливість анекдотів пояснює
високий ступінь довіри до поданої в них інформації -
навіть у перекрученому вигляді. Саме тому застосування
анекдотів у політичній рекламі іноді є більш вагомим, ніж
подання інформації через ЗМІ. Особливості медіатекстів
й інформативність ЗМІ теж стають предметом анекдотів.
Наведемо приклад анекдоту, де показано, як висвітлював
українські вибори президента російський телеканал ОРТ:
Новини ОРТ:
• 24 декабря. Американский иіпион, подготовивший го-
сударственний переворот, надеется при поддержке Запада про-
лезть в президенти Украйни...
25 декабря. Находящийся под воздействием наркоти-
ческих средств, смертельно больной проказой и герпесом гла-
варь оранжевого путча готов пойти на раскол Украйни в ин-
тересах агрессивного блока НАТО...
26 декабря. Последователь Степана Бандери и Аллена
Даллеса, по мнению простих жителей Донбасса, практически
не имеет иіансов на успех.
27 декабря. Согласно предварительним данним подсче-
та голосов, прозападний кандидат получил незначительние
шанси на победу...
28 декабря. Сегодня президент России Владимир Вла-
димирович Путин сердечно поздравил Виктора Андреевича
129
Ющенко с избранием на постп президента Украйни, пожелал
ему крепкого здоровья и виразил уверенность, что братские
связи наших народов будут розвиваться в интересах добросо-
седских отношений между нашими странами....
Однак політичні анекдоти теж можуть бути присвя-
чені різним темам і мати різні завдання. Розглянемо типи
політичних анекдотів.
4.2.2. Типологія політичних анекдотів ,
Пропонуємо виокремлювати політичні анекдоти не
за тематичним критерієм, а за функціональним. В основу
класифікації ми поклали мету, яку має анекдот незалеж-
но від його тематики. З огляду на це запропонована ти-
пологія релевантна для будь-якої групи політичних анек-
дотів незалежно від національної або історичної специф-
іки.
1. Іміджеві політичні анекдоти спрямовані на
створення позитивного або негативного іміджу певно-
го політика. Президентські вибори 2004 року в Україні
демонструють використання цієї групи анекдотів у передви-
борчій боротьбі обох основних кандидатів - В. Ющенка
та В. Януковича. Такі анекдоти містять оцінки політиків -
як позитивні, так і негативні. Насамперед під час останніх
виборів анекдоти використовувалися в «чорних» політтех-
нологіях, з метою створення негативного іміджу політич-
ного опонента. Основну увагу було приділено висмію-
ванню особливостей політиків. Наприклад, анекдоти про
В. Януковича містили натяки на його біографію, негра-
мотність або ситуацію із замахом на прем'єр-міністра в
Івано-Франківську:
Янукович готовишся виступать перед избирателями.
Пеонид Кравчук консультирует:
— Витя, если спросят насчет судимостей, отвечай крат-
ко — мол, помолодости, по глупости... С кем не бивает... ,
130
- А если спросят, почему я в одном слове пять ошибок
делаю, что сказать?
- Ну, тут вообще просто. Скажешь: - Молодостпь про-
шли, а глупость осталась.
«Чорний» РК про В. Ющенка знайшов вираження в
анекдотах, що ґрунтувалися на інтерпретації інформації
про хворобу, «американську» дружину, прагнення пере-
могти на виборах, напр.:
Лікар приходить до Ющенка в палату і каже:
- Вікторе Андрійовичу, у мене дві новини - добра і погана.
З якої почати?
- Лікарю, давайте з доброї. »... луг-ілку
- Цю хворобу назвуть вашим іменем.
Незважаючи на те, що в анекдотах висміюють певні
риси політиків, можна зазначити, що наявність іміджевих
анекдотів, незалежно від їхнього скерування, свідчить про
високий рейтинг політика. Рівень інтересу до політика
завжди вимірюється індексом його появи як героя анек-
дотів: про непопулярних політиків анекдоти не розпові-
дають. Отже, анекдоти насамперед указують на політич-
ну популярність:
За рік Ющенко все ж таки перевершив Януковича. Тепер
про нього набагато більше анекдотів.
Після президентських виборів іміджеві анекдоти на-
були ще більшого розповсюдження: політичні події в Ук-
раїні в 2005 році були здебільшого пов'язані з різними
політиками і політичними силами. Ставлення народу до
них виражалося насамперед через анекдоти, які містили
ключову ідею іміджу політика, як її розуміли реципієнти,
напр., Р. Зварич: Міністр юстиції України Роман Зварич
надрукував фантастичний роман «Моїуніверситети»; Ю. Ти-
мошенко: Юлію Тимошенко висунули на премію «Оскар» за
кращу чоловічу роль першого плану; П. Порошенко: Увага!
Незабаром у кінотеатрах прем'єра захоплюючого трилера
«Петро ПОтРОШитЕль»'.; Ю. Єхануров: - Владимир Вла-
131
димирович, Ви представляєте, в Украине - бурят! - Виктор
Степанович, не переживайте, пусть себе бурят, где хотпят,
газа-то у них там все равно нет.
Іміджеві анекдоти грунтуються на актуалізації пев-
ної риси політика, яка може стати визначальною в його
іміджі - як позитивному, так і негативному. Основою ство-
рення комічного ефекту виступає або невідповідність ак-
туалізованої риси реальному образу політика або не- ।
відповідність цієї риси вимогам до образу справжнього
політика. У будь-якому разі маємо порівняння реальної
політичної ситуації, реального політика з ідеальним, з
уявленням народу про ідеального політика. Саме тому
предметом сміху стає ця невідповід ність реальності та іде-
алізованого образу. Хоч сам факт наявності анекдотів про '
політика працює на його імідж: це завжди показник висо- І
кої популярності, причому справжньої популярності, а не
створеної засобами масової інформації.
2. Інформативні політичні анекдоти виконують ,
функцію засобів масової інформації - вони містять опе- і
ративну та актуальну інформацію про політичні події в
країні. Але на відміну від ЗМІ інформація в анекдотах має
не оптимізований характер, а експлікує підтекст, наявний
в офіційних повідомленнях. Такі анекдоти грунтуються
на висвітленні абсурдності політичних подій. Саме тому
основою інформативних анекдотів часто стають ситуації,
що суперечать здоровому глузду, напр., відомий анекдот, !
що може бути актуальним за будь-яких виборів:
Керівник передвиборчого штабу звертається до «свого»
кандидата: ‘
- У мене є дві новини: погана і хороша. З якої починати ?
- З поганої.
- Наш опонент набрав 51% голосів виборців.
- А яка ж тоді хороша?
- А Ви-52%.
Абсурдність ситуації полягає в тому, що в сумі наве-
132
дені цифри ніяк не можуть дати 100% - в цьому і полягає
комічність описаної ситуації.
Низка інформативних анекдотів має стилістику
інформативних повідомлень ЗМІ і пародіює новини те-
левізійних каналів, напр., провладність та опозиційність
деяких телевізійних каналів під час виборів Президента
України знайшла відображення в таких анекдотах: Нови-
ни 1+1: Народний депутат Леонід Кравчук вважає, що оскіль-
ки Янукович сидів в іншій країні, то його слід вважати не зе-
ком, а військовополоненим. Або: Новини 5-го каналу: Сьогодні,
в останній день, ЦВК оприлюднив остаточні результати фаль-
сифікації виборів.
Інформативні анекдоти відображають термінову
реакцію на політичні події. їх актуальність є і недоліком:
через певний період часу зміст стає незрозумілим, а комі-
чний ефект втрачається. Проте за інформативними анек-
дотами можна визначати релевантність політичної події
та її масштабність: лише значні політичні події стають
предметом інформативних анекдотів, напр.: Пінчук зди-
вований: Одна прес-конференція - і вся країна забуває про його
проблеми.
Інформативні анекдоти навіть за стилістикою і
структурою нагадують новини. Комізм таких анекдотів
- у висвітленні абсурдності політичних подій, які опису-
ються.
3. Каузальні політичні анекдоти спрямовані на
інтерпретацію політичних подій та містять ілюстрацію
наслідків або причинно-наслідкового зв'язку політичних
подій. На відміну від інформативних анекдотів, вони пе-
редусім скеровані не на переказ та оцінку фактів чи подій,
а на пошуки аналогій, наслідків, результатів наявної си-
туації. Здебільшого в анекдоті зображено можливі комічні
наслідки описаних політичних подій. В основі таких анек-
дотів - логічні схеми правильних міркувань, тобто ми спо-
стерігаємо елементи аргументативного дискурсу - ана-
133
логію, дедукцію, індукцію.
За аналогією побудовано, наприклад, такий політич-
ний анекдот: Президент Кучма завершив черговий трактат
и після роздумів назвав його «Україна - не Ірак». Анекдот ґрун-
тується на реалізації аналогії: назва книги Л. Кучми «Ук-
раїна - не Росія», в анекдоті продовжено логічний лан-
цюг.
Причинно-наслідкові зв'язки реалізовано в такому
анекдоті: Україна. 2010 рік. Випуск новин: «За попередніми
даними Ехіі-Роіі, у 67-му турі виборів знову переміг Янукович...
68-ий тур відбудеться сьогодні по обіді».
Специфікою каузальних анекдотів є те, що вони опи-
сують реальну політичну ситуацію і моделюють подібні
до неї або її наслідки, доводячи це до абсурду. Комічний
ефект створює максимальна абсурдність, яка простежуєть-
ся і в реальній ситуації, напр.:
Положив руку на Библию, Ющенко назвал себя президен-
том, положив руки на Коран, признал себя королем Саудовской
Аравии, взяв в руки глобус, провозгласил себя Генеральним сек-
ретарем ООН.
- Только не клади руки в кармани, - взвизгнула Тимо-
іиенко. Но било поздно: Ющенко уже назначил себя членом па-
лати Лордов.
Створення умовної ситуації, схожої на реальну, але
принципово абсурдну, нереальну, змушує реципієнта
шукати виникнення цього ефекту в реальності: описані
факти і дії політиків сприймаються як абсурдні завдяки
здійсненим аналогіям і визначеним наслідкам.
4. Ситуативні політичні анекдоти грунтуються на
суперечливій ситуації дійсності: сама реальність виступає
абсурдною, а анекдот лише відтворює її, напр.:
- За кого голосовать будешь?
- За Януковича...
- Ну, не хочешь - не говори!
Такі анекдоти функціонують не лише в політично-
134
му дискурсі, їх спрямовано на відображення абсурдності
світу взагалі, а політичні репрезентують лише певний
фрагмент цієї дійсності:
Леонід Кучма заявив, що погодиться визнати Ющенко
переможцем на виборах президента України за умови, що опо-
зиція проголосує за усунення посади президента України.
До ситуативних анекдотів ми уналежіпоємо й такі,
що містять кінцівку неочікуваного характеру, не зумов-
лену структурою і змістом як анекдоту, так і описаної в
ньому комунікативної ситуації, напр.:
Киев, Майдан. Стоит мужик в пробке. Вдруг стук в окно.
Он опускаєш стекло и спрашивает, че надо.
- Понимаете, террористи взяли президента Януковича
в заложники и требуют 10 миллионов дояларов викуп, иначе
они обольют его бензином и подожгут. Ми решили пройти по
машинам, кто сколько даст.
-Ну... я - литров 5...
Реальність, змальована в ситуативних анекдотах,
сприяє висміюванню. Метою цих анекдотів є звернути
увагу на абсурдність об'єктивної політичної дійсності:
фактично в анекдоті ненормативно подана ситуація,
факт, які вже давно сприймаються як норма. Не-
відповідність нормативним вимогам і підкреслюється в
анекдоті. Класичним прикладом такого анекдоту є:
Керівник ЦВК Сергій Ківалов: Шановні українці! Я вас
вітаю: нас знову 52 мільйони.
Отже, визначено такі групи політичних анекдотів:
іміджеві, інформативні, каузальні та ситуативні на підставі
функціонального навантаження політичного анекдоту
незалежно від його семантики. Анекдоти, функціоную-
чи в політичному дискурсі, належать до засобів нефор-
мальної комунікації, тому характеризуються значною
мірою інтимності, суб'єктивності. Кожна людина, причет-
на до розповіді анекдоту, вважає, що він є особисто адре-
сованим. Індивідуалізована скерованість анекдоту дозво-
135
ляс використовувати його з метою маніпуляції. Так, Т. -
Ю. Ковалевська зазначає, що «бажано наближувати пол-
ітичні контексти до актуального рівня індивідуального
сприйняття через відповідну адекватну побудову, щоб
людина сприймала зазначений дискурс не в якості вірту-
альних паралелей, а розуміла б його як природний еле-
мент свого існування у світі та соціумі» [Ковалевська 2001:
256]. Побутовий характер та індивідуалізованість анек-
дотів дозволяє охопити під час маніпуляції широке коло
реципієнтів, які не сприймають інформацію, подану та-
ким чином, як насильство. З огляду на принципову
неофіційність анекдотів, навіть розуміння їх певного іде-
ологічного протесту вказує на можливість використання
цього типу текстів у політичній комунікації з метою впли-
ву на свідомість реципієнтів. Якщо до засобів масової
інформації значна частина людей ставиться з довірою або
досить обережно, то анекдоти не вимагають від слухачів
довіри в принципі - їх завданням є викликати сміх.
Реципієнти, сміючись над політичною ситуацією і
власною роллю в ній, намагаються дистаціюватися від
політики:
Собрались как-то вместе Кучма, Янукович и Медведчук.
Медведчук говориш:
- Знаєте, я тут подсчишал, виходиш так, что ми уже
все-все поделили.
Кучма отвечает:
- Да, пора би уже и о народе подумать.
д Янукович говориш:
- Ну, предлагаю для начала душ по сто пятьдесят.
Іміджеві характеристики, представлені в анекдотах,
впливають на сприйняття політиків та політичних докт-
рин. Саме тому політтехнологи звертаються до цієї фор-
ми комунікації з метою впливу на вибір і свідомість лю-
дей.
136
4.3. Невербальні складники
політичної комунікації
4.3.1. Паралінгвістичні засоби ПК - проксемічні,
кінетичні і фонаційні
Українська політична комунікація, функціонуючи в
культурному просторі, повною мірою демонструє загальні
тенденції сучасного світосприйняття, серед яких, на нашу
думку, до провідних належать візуалізація та текстуаліза-
ція. Аналізуючи рекламні коди, у. Еко зазначає: «словес-
ний регістр використовують здебільшого для прив'язки
повідомлення, тому що візуальний образ часто стає
двозначним і може витлумачуватися по-різному» [Зко
2004: 227].
Виокремлення вузіального як окремого каналу ко-
мунікації характерне для багатьох наукових праць, при-
чому дослідники зазначають насамперед кількісний чин-
ник, тому що за допомогою візуального сприйняття «лю-
дина отримує переважну більшість інформації від оточен-
ня» [Бацевич 2004:55]. Г. Почепцов пропонує навіть визна-
чати окремий тип комунікації - візуальну, що «породжує
тексти, які краще сприймаються та краще запам'ятовують-
ся» [Почепцов 2001:306]. Візуальний бік політичної кому-
нікації є не менш значущим, ніж вербальний, а іноді має
здатність і заступати його. Однак релевантність цих ко-
мунікативних складників часто помітна лише фахівцям,
а для представників мас-медіа нібито не існує. Візуаліза-
цію політичної комунікації, на нашу думку, репрезенто-
вано двома основними формами - паралінгвістичною і
власне візуальною.
Паралінгвістична форма політичної комунікації
орієнтована на вербальні складники і виступає як додат-
кова семіотична система. «Особливість усіх пара-
лінгвістичних засобів полягає в тому, що вони, хоча і не
137
належать до мовленнєвих і не входять до системи при-
родної мови, значною мірою організують та визначають
комунікативний акт» [Крейдлин 2002: 28]. Насамперед
сюди належать фонаційні риси мовлення, зокрема інто-
нація, тон, ритм, характер пауз тощо. До паралінгвістич-
них засобів наближаються кінетичні (жести) і про-
ксемічні (семіотика простору). Дня політичної комуні-
кації, на нашу думку, є релевантними такі невербальні
компоненти комунікації, як жести, міміка, фонаційно-
інтонаційні особливості мовлення, знаковий характер
одягу, зачіски, поведінки.
Паралінгвістичні особливості доцільно розглядати
на матеріалі усного розмовного (бажано спонтанного)
мовлення. За більшістю показників сюди можна віднести
промови під час теледебатів, усні виступи кожного з ко-
му нікантів.
, Основну увагу в аспекті застосування невербальних
засобів комунікації слід приділили телевізійним дебатам
та аналізу їх у мас-медіа. Розглянемо особливості органі-
зації комунікативного процесу під час теледебатів. Серед
невербальних чинників, що впливали на формат і перебіг
дебатів, можна виокремити кілька основних груп.
Кінетичні компоненти комунікації. До цієї групи
належить комплекс жестової поведінки комунікантів. Під
час аналізу теледебатів 20 грудня 2004 року ці фактори
були зазначені аналітиками як провідні: «Візуально теле-
дебати були ідеальними з погляду політичних технологій
- протистояння «старого» і «нового» було продемонстро-
вано позами кандидатів, їхніми жестами та мімікою...
Ющенко зі складних ситуацій, що відомі усім публічним
людям (куди дівати руки, очі та ноги), виходив більш при-
родно - записував деякі моменти, перегортав листки, пе-
реминався на місці» [Віденко 2004 / / Електронний ре-
сурс]. Теледебати, проведені в листопаді, теж запам'ята-
лися багатьом глядачам підкресленою демонстрацією на
138
екрані невербальної поведінки опонентів: постійний по-
каз паперів, які перегортав В. Ющенко на своєму столі:
склянка з ложечкою, дзеленчання якої заважало сприй-
нято текстової інформації; зайві рухи «народного» кан-
дидата, - і на контрасті - прямий погляд В. Януковича в
камеру, мінімалізм рухів тіла.
На нашу думку, саме невербальна, зокрема жестова
поведінка вплинула на сприйняття учасників теледебатів
реципієнтами-телеглядачами. Дописувач «Дзеркала тиж-
ня» Ольга Дмитричева, розглядаючи перші теледебати,
зазначає: «Заученньїй текст Виктор Янукович произнес
внятно, складно и уверенно. Плюс к зтому, в отличие от
Ющенко, он знал, что камерьі снимают его постоянно. И
потому не позволял себе неадекватних жестов» (Зеркало
недели. 2004. № 47).
На невербальній поведінці кандидатів було зробле-
но акцент і під час обговорення теледебатів на «Громадсь-
кому радіо» 18 листопада 2004 року в програмі Миколи
Вересня. Слухачка, яка заіелефонувала в студію, поста-
вила таке запитання: «Если во время дебатов вьі бьт виклю-
чили звук в телевизоре и посмотрели на поведение двух
кандидате®, то увиделибьі, что один очень нервозно себя
вел, другой бнл очень спокоен. Скажите, по вашему мне-
нию, исходя из зтого, можно судить, кто победил в зтой
дискуссии?». Отже, жестова поведінка (зокрема за відсут-
ністю звукового супроводу) може сказати більше про особ-
ливість комунікації, ніж виключно вербальні складники.
Більшість рухів тіла і рук мають закріплені у підсвідомості
мовців значення. Так, наприклад, потискання рук засвід-
чує позитивні наміри комунікантів, доброзичливе, гостин-
не ставлення одне до одного: якщо на перших теледеба-
тах опоненти розійшлися в різні боки, то на других
Ющенко і Янукович потисли один одному руки.
Проксемічні компоненти комунікації. Цей аспект
невербальної комунікації містить моделювання комуні-
139
кативного простору та умов комунікативного акту [Крей-
длин 2002:457-467]. Організація простору комунікації пе-
редбачає своєрідну гру і просторовими формами, серед
яких виокремлюють реальний (природний) простір,
соціальний, умовний (художній, міфологічний тощо),
візуальний (дизайнерський) і психологічний [Шомова
2003:39-49].
Для безпосереднього діалогу, що відбувається на те-
ледебатах, релеванпгі всі форми простору. Так, для учас-
ників у студії були важливими передусім візуальний
простір і психологічний. Якщо телеглядачі більшою мірою
сприймають умовний простір, то реальний комунікатив-
ний акт залежить від конкретних умов спілкування. Під
час теледебатів 20 грудня 2004 року глядачі звернули ува-
гу на вибір відстані між ораторами та наявність обмежень
у студії: Януковича і Ющенка поставили ближче один до
одного, на відстані двох метрів. Ющенко і Янукович сто-
ять за трибунами, між ними - стіл. Вибір відстані з точки
зору кінетики є невипадковим: тут ураховано так званий
«індивідуальний простір», максимальною зоною якого є
два метри [Кадацкий // Електронний ресурс]. На цей
факт звернув уваїу Артем Віденко, порівнюючи другі де-
бати з першими: «Важливо зазначити меншу відстань,
наявність бар'єру (столика) між учасниками дебатів, на-
магання ведучого заховатися від відповідальності за діа-
лог. Це все сприяло встановленню чіткої лінії розподілу
між рівною впевненою фігурою Ющенка і нахиленою
вперед фігурою Януковича...» [Віденко 200411 Електрон-
ний ресурс]. Важливість організації студійного простору
під час теледебатів розуміють усі комуніканти, тому на-
магаються максимально підлаштувати його під себе. Про-
те цей відповідальний крок було покладено на жереб,
який поміняв усі плани команди одного з кандидатів: «за
две минути до старта Ющенко бьіл перемещен на дру-
геє место, и о профессиональном изображении его «слож-
140
і іой» внешности на зкране речь уже не шла» (Зеркало
недели. 2004. № 47).
Політичний топос відіграє в комунікації вагому роль.
Ігровий характер політичної комунікації, зокрема така її
риса, як театралізованість, вимагає чіткої топологічної
визначеності політичних акцій. Політичний простір «ого-
іиоє світовідчуття ініціатора комунікації (бажає він того
чи ні), демонструє ступінь його комунікативної грамот-
ності, допомагає або, навпаки, ускладнює досягнення го-
ловної мети» [Шомова 2003: 38].
Для України таким топосом під час Помаранчевої
революції став Майдан Незалежності, який отримав май-
же власну назву «Майдан», що є метафоричною номіна-
цією простору свободи. Не випадково інавгурація Прези-
дента В. Ющенка відбулася не лише у Верховній Раді, а й
на Майдані, який асоціюється в українців із простором
свободи, народного волевиявлення, національної гідності:
«Сотні тисяч киян та гостей міста не вийшли на роботу
та покинули навчання. Місце зустрічі незмінне. Це - май-
дан Незалежності. Він став центром опору народу проти
влади... Хрещатик став таким собі мініполісом - островом
Свободи, як назвали його самі ж мешканці містечка» (Ек-
спрес. 2004. Спецвипуск (листопад)). Для політичних акцій
певний простір набуває відповідної семіотичності: напр.,
Червона площа - для Росії, Гайдн-парк - для Лондона, Єли-
сейські поля - для Парижа.
Фонаційні компоненти комунікації. Остання гру-
па містить передусім особливості інтонації, фоніки, пауз
під час вербального спілкування. Зокрема політична ко-
мунікація передбачає наявність певного підтексту, який
можна експлікувати саме за допомогою паралінгвістич-
них засобів - інтонації іронії, сарказму, посмішки тощо.
Так, аналізуючи перші теледебати, відомий політолог
зазначає: «Ще одним ефективним інструментом екс-
прем'єр-міністра й опозиціонера стала доречна іронія,
141
коли Ющенко звертався до опонента як до «проффесо-
ра» [Віденко 2004а // Електронний ресурс]. У текстовій
версії теледебатів фонаційні компоненти мовлення, не-
обхідні для адекватного розуміння змісту, подано як ко-
ментарі в дужках: напр., Янукович (посміхається): Виктор
Андрееевич, ви проработали премьер-министром чемного мень-
ше меня...; Янукович: ...на користь державі (зневажливо).
Фонаційні засоби фіксуємо в промовах політичних
діячів, однак вони відсутні в тексті, в друкованих версіях
публічних виступів. Проте деякі індивідуальні особливості
мовлення, інтонаційні акценти, логічні наголоси ак-
туалізують інформацію, і тому друкований текст втрачає
певні семантичні шари, зокрема підтекстові, зі зникнен-
ням інтонаційно-фонаційних елементів. Так, Д. Оль-
шанський підкреслює релевантність для мовлення прези-
дента Росії В. Путіна так званих «озвучених пауз», що пе-
редбачають під час хезитацій вимовляти щось на зразок
«е-е-е». «Легко помітити, що твердження В. Путіна, які суп-
роводжувалися численними озвученими паузами, здебіль-
шого не відповідали дійсності» [Ольшанский 2003: 315].
Якщо художня література прагне максимально
відтворити особливості комунікації, в тому числі невер-
бального характеру, то політичний текст і текст друкова-
них ЗМІ позбавлений цього. Лише в деяких випадках спо-
стерігаємо увагу до фонаційних параметрів мовлення.
Журналіст газети «День», який був присутнім на Майдані
Незалежності під час інавгураційної промови В. Ющенка
, підкреслив особливості аудіотрансляції, що Спричинені
наявністю великої кількості динаміків: «відлуння дрібни-
ло промову президента. Його обіцянки та запевнення від
цього багаторазово повторювалися, посилюючи ефект»
(День. 2005. № 14). Однак частіше представники ЗМІ не
звертають увагу на невербальні комунікативні чинники.
142
4.3.2. Власне візуальні невербальні засоби - символ-
ізація кольору, фетишизація, лубочність
Власне візуальна форма політичної комунікації по-
в'язана з репрезентацією інформації за допомогою невер-
бальних засобів загалом, тобто з використанням виключ-
і ю візуальних образів. На нашу думку, візуалізація політич-
ної комунікації має три ключові тенденції репрезентації.
1. Символізація кольору виступала на президентсь-
ких і парламентських виборах маніфестацією політичних
позицій як політиків, так і їхніх прихильників. «Фарбу-
вання» України в кольори виглядало як «колірне протис-
тояння» помаранчевих, біло-блакитних, червоних, зеле-
них, рожевих тощо. Так, особливого значення в українсь-
кому політичному дискурсі набуває помаранчевий колір,
що вже має семіотичний характер. Позиціонування
В. Ющенка на тлі помаранчевого кольору можна оцінити
як вдалий РК-хід: семантика цього кольору найчастіше
тлумачиться в контексті сонячного світла, променів; це
колір енергії. Газета «Експрес» посилається на думку ди-
ректора українського інституту езотерики, психоаналіти-
ка І. Бурачковського, який зазначає: «Цей колір відповідає
за втілення різноманітних здібностей, постійно підтримує то-
нус. Його сила діє дуже м'яко, неагресивно, тепло й, водночас,
збуджуюче радісно. Оранжевий завжди тішить око і сприяє
доброму настрою на відміну від синього» (Експрес. 2004.
Спецвипуск (листопад)). Навіть у цьому «незалежному»
коментарі бачимо наявність політичного протиставлен-
ня кольорів - помаранчевого і синього.
Від звичайного кольору, закріпленого за конкретною
політичною силою (як, скажімо, зелений за рухом охоро-
ни природи), помаранчевий набув знакового характеру,
перетворившись на символ національного спротиву,
звідки - «помаранчева революція». Ця зміна статусу відбу-
лася після першого туру президентських перегонів: «В
143
1
Україні оголошено «оранжевий» листопад, і на вулицях
багатьох міст України побільшало теплого апельсинового
кольору. Він символізує впевненість людей у своїх силах
захистити перемогу, отриману в першому турі» (Високий
замок. 2004.11 листопада).
Трад иційно символізація кольору властива спортив-
ним змаганням, зокрема футбольним. Уболівальники ок-
ремих футбольних команд використовують кольори фор-
ми своїх кумирів як символи своєї підтримки. Так,
спортивна форма футболістів столичного клубу «Дина-
мо» має біло-синє рішення, а форма їхнього постійного
«опонента» - донецького «Шахтаря» - чорно-помаранче-
ва. Звісно, прихильники цих команд використовують
відповідні кольори на підтримку своїх кумирів, проте
політичні події і тут внесли свої корективи. В. Ющенко,
акцентуючи символічне значення помаранчевого кольо-
ру, пояснив цим і переможні ігри донецької команди:
Оранжевий - це колір перемоги, бо коли навіть донецький «Шах-
тар» одів оранжеву форму, він почав вигравати.
Футбольний матч між київським «Динамо» та іта-
лійською «Ромою» 23 листопада 2004 року залам7ятався
не лише перемогою столичної команди, а й грою кольорів:
«Нельзя не отметить, что при входе на трибуни милиция
в зтот раз явно бьіла зациклена на оранжевом оформлений
многих из болельщиков - в виде лент и повязок. Словно
зто могло оказать какое-то пагубное влияние на саму
встречу, в ходе которой по скользкому полю и над ним
летал... оранжевий мяч» (Вечерние вести. 2004. № 179). На
іронію гри кольорів звернув увагу і спортивний оглядач
телерадіоканалу «Ера», коментуючи цей матч, коли
підкреслив наявність помаранчевого кольору у формі
футболістів «Роми» і роль «природних метаморфоз»
(снігу), які стали причиною введення до ігри помаранче-
вого м'яча.
- Символіка політичного опонента В. Ющенка - В. Яну-
144
ковича - грунтується на поєднання двох кольорів - біло-
го і блакитного, які асоціюються з білим голубом на бла-
китному небі - символом миру. Слід зазначити, що в
колірній символіці обох кандидатів присутні елементи
національної символіки - прапору України, який містить
жовтий і блакитний кольори. Помаранчевий наближаєть-
ся до жовтого (за асоціацією з сонцем), а блакитний відпо-
відає блакитній частині прапору.
За обраними кольорами отримали найменування й
політичні прихильники кандидатів. «Основна тема спо-
ров «оранжевих» и «бело-голубих» - чей кандидат достоин
занять президентское кресло и вершить судьбьі граждан
Украиньї последующие четьіре года» (Сегодня. 2004. 27
ноября). Пізніше ми почуємо це і від В. Ющенка на теле-
дебатах: Я люблю, шановні друзі, всіх, і тих, хто з оранжеви-
ми, і з синіми кольорами!
Символізація кольору дозволила експлуатацію колір-
ної символіки в «чорних» політехнологіях, коли колір
опонента використовували з метою приписування йому
слів і думок, протилежних або суперечливих реальній
політичній позиції. Так, на листівках помаранчевого ко-
льору подавали інформацію, репрезентовану в формі
програмних цілей - заборонити російську мову, право-
славну церкву тощо.
Використання кольору в політичному РК запозиче-
но з рекламної практики, де колір може виступати своєр-
ідним брендом торгової марки, «це своєрідний колірний
тпе8за$е - особливий колірний слоган кампанії» [Ольшан-
ский 2003: 228]. У функції такого слогану на державному
рівні виступає і колір прапору країни. Так, загальновідо-
мим є принцип вибору А. Гітлером кольору для нацис-
тського прапора: червоний є одним з трьох кольорів дер-
жавного прапору Німеччини.
2. Фетишизація в політиці передбачає апелювання
до міфологічного шару свідомості. О. Шейгал навіть зазна-
145
чає, що когнітивною передумовою виникнення міфу «ви-
ступає феномен фетишизації символу» [Шейгал 2004:135].
У політичній комунікації поширена різноманітна симво-
ліка, проте такої масштабності її розповсюдження набуло
саме під час президентських перегонів. Не менш, ніж гру
кольорів, було представлено прапорці, стрічки, значки,
наклейки, повітряні кульки тощо.
Якщо політична символіка належить до відомих реп-
резентантів політичної комунікації, то надання окремим
предметам символічного статусу перетворює їх на
своєрідні фетиші. Так сталося з апельсинами, які назвали
«фруктами революції». Безкоштовне роздавання апель-
синів, акція з розчавленням апельсинів в Одесі, історія з
«наколотими апельсинами» чітко закріпили за цим цит-
русом роль фетиша відповідної політичної сили. «Подей-
кують навіть, що в Києві обтрусили всі каштани, після
того, як Пустовойтенко, колишній прем7 єр та нинішній
прибічник Януковича, перелякано заявив про небезпеку
«каштанової революції». Втім, як виявилося, штабу спад-
коємця Леоніда Кучми треба було боятися іншого «фрук-
та» (Високий замок. 2004. 11 листопада). Фетишизація
апельсинів стала приводом для жартів - зокрема анекдотів,
напр.: Янукович готовишся опротестовать результати ви-
боров. Символом революции станут синие баклажани.
3. Лубочність як характерна риса політичного дис-
курсу виявляється в агітаційних плакатах відверто ідеалі-
зованого типу, на яких політичних лідерів зображено в
«хрестоматійних» ситуаціях: політичний лідер з малень-
ким хлопчиком (дівчинкою), політик на фоні українсько-
го пейзажу (варіативно - лани, села тощо), причому ці
пейзажі були здебільшого не фотографічно відтворени-
ми, а намальованими в грубій, іділістичній манері, напр.,
в одеській газеті «Приморський бульвар» на першій
шпальті було подано фотографію В. Януковича крупним
планом зі снопом пшениці в руках на фоні сільського пей-
146
зажу зі слоганом: Я голосую за Януковича!
Цей прийом є досить давнім, зокрема його активно
використовували в Радянському Союзі, навіть можна го-
ворити про особливий вид рекламної культури, що ви-
ник за часів «будівництва розвиненого соціалізму». Ра-
дянські політичні плакати демонстрували ідеалістичні
картини життя народу, позбавлені не лише реальних рис,
а й індивідуалізованого характеру. Нав'язлива «кар-
тинність» цих сюжетів, відбита в ілюстративній техніці,
позбавляла їх життєздатності. Ступінь умовності такої
політичної реклами є настільки високим, що вона не
сприймається реципієнтами як кореляція з дійсністю.
Отже, невербальний аспект політичної комунікації
представлений двома формами - паралінгвістичною та
власне візуальною. Перший різновид супроводжує словес-
не спілкування і виступає як додатковий засіб комунікації,
а другий орієнтований на зорове сприйняття та може
функціонувати поза вербальними формами спілкування.
Паралінгвістичні засоби, маючи різноманітні засоби реа-
лізації, репрезентовані в українському ПД переважно як
кінетичні, проксемічні та фонаційні компоненти ко-
мунікативного акту. Власне візуалізація політичної кому-
нікації здійснюється на підставі застосування на українсь-
кому грунті символізації кольору, фетишизації та лубоч-
носгі політичної культури.
у.) : {• • ; •, ,-.••• 5 • "7 .’Т/їСОГ.
' ? ’ 7 г. Л’- І . Л
'І.' ; І .
п ,н.іг гл/.-' .. — . г .
! '•
147
висновки
Проаналізувавши особливості проведення передви-
борчих кампаній в Україні протягом 2004-2006 років, ми
з'ясували специфіку українського політичного дискурсу
яктекстуалізованої реальності. Тексти, що функціонують
у політичній комунікації, надають змогу представити
політичні програми і політичних лідерів, закликають до
підтримки певної політичної сили, повідомляють ре-
ципієнтам оптимізовану інформацію, формують політич-
ний імідж партії чи політика. Сучасні комунікаційні тех-
нології уможливлюють комплексне подання інформації
за відповідними каналами, уникаючи безпосереднього
контакту політиків з народом. З огляду на це мас-медіа
скеровують - а часом і моделюють - політичну комуніка-
цію у потрібному напрямку, створюючи особливу ре-
альність, подібну до авторського вигаданого світу в ху-
дожніх творах. Але якщо в художньому тексті читач не
ототожнює об'єктивну дійсність з описаною автором, то в
політичному дискурсі, навпаки, створений світ заступає
реальний.
Політична комунікація, що має ігрову природу, ви-
являє її в таких параметрах, як міфолоіізація, теаграліза-
ція, ритуалізація та агональність. Міфологізація актуалі-
зує підсвідомі компоненти політичного дискурсу, зокре-
ма його провідні стереотипи; театралізація зумовлює ак-
тивну ролеву діяльність комунікантів-політиків, які оби-
рають певні моделі комунікативної поведінки; ритуаліза-
ція передбачає застосування в політичній комунікації
відповідних ритуалів та перфомансів; агональність скеро-
вана на елементи спортивних змагань, наявні в політич-
ному дискурсі.
Політичний дискурс як основна репрезентативна
форма політичної комунікації реалізується в конкретних
усних і письмових текстах. У політичних технологіях пе-
148
рі'ІМЖІІО функціонують письмові тексти, що містять еле-
мі’і і ги або біографії політика, або позиції політичної про-
ірами. До таких текстів зараховуємо біографію, слоган,
і іочітичну програму, агітаційні тексти, іміджеві тексти та
щитівки. Кожен із цих текстів може мати різне поліграф-
ічне виконання (стаття, плакат, брошура, проспект, бук-
ікт тощо), але вони всі підпорядковані загальній ідеї по-
зиціонування політика або політичної сили. Провідною
формою усної політичної комунікації вважаємо те-
иевізійні дебати, що уможливлюють безпосереднє діа-
логічне спілкування двох політиків, значною мірою спон-
танне і непередбачуване. Саме тому теледебати поєдну-
ють особливості політичного й аргументативного дис-
курсів, тобто по суті є політичною полемікою.
Застосуваїпія в політичній комунікації некоректних
прийомів спричинює розвиток так званого «чорного РК»,
що набув специфічних форм на українському ґрунті. Крім
поширених засобів, що традиційно застосовують у політичній
комунікації, в українському політичному дискурсі особ-
ливої ваги набувають й неформальні, зокрема політичні
анекдоти.
Сприйняття української політики через тексти умож-
ливлює застосування маніпулятивних прийомів, що діють
переважно на підсвідомість потенційних виборців. Тек-
стуалізація політичної реальності зумовлює поступову
заміну об'єктивної дійсності ілюзорною, вигаданою
політтехнологами і журналістами. Такими ілюзорними
постають обрані політики, їхні обіцянки й програми, що
годі й дивуватися неспроможності українського політи-
куму щось змінити на краще. Ця книжка виходить напе-
редодні нових виборів, тому сподіваємося, що після її про-
читання змодельована дійсність, представлена в політич-
них текстах, не затьмарить реальності української
дійсності для нас з вами.
149
и- „ з. о ' ЛІТЕРАТУРА
Арутюнова Н.Д. Дискурс 11 Лингвистический знцик-
лопедический словарь. Изд. 2-е. - М.: Большая Российс-
кая знциклопедия, 1998. - С. 136-137.
БарановА. Н. Введение в прикладную лингвистику. -
М.: УРСС, 2003. - 360 с.
Баранов А.Н., Казакевич Е.Г. Парламентские дебати:
традиции и новации. - М.: Знание, 1991. - 42 с.
Барт Р. Семиотика Модьі. Статьи по семиотике куль-
тури. - М.: Изд-во им. Сабашниковнх, 2003. - 512 с.
Бахтин М. М. Франсуа Рабле и народная культура
средневековья и Ренессанса. - М.: Художественная лите-
ратура, 1965. - 527 с.
Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики. -
К.: Видавничий центр «Академія», 2004. - 344 с.
Берн 3. Игри, в которие играют люди: психология
человеческих взаимоотношений; Люди, которие играют
в игри: психология человеческой судьбн. - М.: Зксмо, 1988.
- 576 с.
Біденко А. Дебати - 2: Розмова сліпого з глухим //
Електронний ресурс. Медіа-центр «Кандидат». Тижневі
огляди. 24.04.2004. Документ Бірр://
ичуиг.капс1іс1аі:.сот.иа.
Біденко А. Психологія українських теледебатів: пер-
ший крок до публічності / / Електронний ресурс. Медіа-
центр «Кандидат». Тижневі огляди. 21.11.2004а. Документ
Иірр: \\'\у\у.капсіі(1аСсот.иа.
Барій М. Психологія та виборчі технології. - Львів:
СПОЛОМ, 2002. - 230 с.
Ганжуров Ю. Політична комунікація: проблеми струк-
туризації / / Політичний менеджмент. - 2004. - № 6 (9) /
/Електронний ресурс. Документ Иірр:
мгту. роїібк. ог &. иа /
Гринберг Т. 3. Политические технологии: ПР и рек-
150
лама. - М.: Аспект-Пресс, 2005. - 317 с.
Демьянков В. 3. Политический дискурс как предмет
политологической филологии 11 Политическая наука.
Политический дискурс: История и современность. - М.,
2002. - Вил. 3. - С. 32-43.
Жбанков М. Р. Игра / Новейший философский сло-
варь. Изд. 3. - Минск: Книжний дом, 2003. - С. 395.
Земская Е. А. Активньїе процессьі в русском язьіке на
рубеже XX - XIX вв. /1 Земская Е. А. Язьік как деятельность:
Морфема. Слово. Речь. - М.: Язьїки славянской культури,
2004. - С. 513-600.
Зирка В. В. Манипулятивньїе игрьі в рекламе: линг-
вистический аспект. - Днепропетровск: ИМА-пресс, 2004.
- 294 с.
Иванова Т. Черньїй РК: нужний результат оправдьі-
вает средства / / Телекритика. - 2004. - № 10. - С. 47-49.
Ивин А. А. Теория аргумевтации. - М.: Гардарики,
2000. - 416 с.
Ивин А. А. Логика. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. - 320 с.
Ильин М. В. Политический дискурс как предмет ана-
лиза /1 Политическая наука. Политический дискурс:
История и современность. - М., 2002. - Вип. 3. - С. 7-19.
Каган М. С. Анекдот как феномен культури. Вступи-
тельннй доклад // Материали круглого стола «Анекдот
как феномен культури». - СПб., 2002. - С. 5-16
Кадацкий Е. Невербальнне компоненти политичес-
кого имиджа / / Електронний ресурс. Документ Еірр:
\улу\у.сНаі..ги/ ~5а§аЬ / зосіеіаі / попуегЬаІ.НітІ.
Карасик В. Язнковой круг: Личносгь, концепти, дис-
курс. - М.: Гнозис, 2004. - 326 с.
Китпайгородская М. В., Розанова В. В. Современная по-
литическая коммуникация // Современньїй русский
язик: Социальная и функциональная дифференциация
/ Под ред. Л. П. Крисина. - М.: Наука, 2002. - С. 151-239.
Ковалевська. Т. Ю. Комунікативні аспекти нейро-
151
лінгвістичного програмування. - Одеса: Астропринт,
2001. - 342 с.
Кочкин М. Ю. Политический скандал как лингво-
культурологический феномен: Дисс. к. филол. н. 10.02.
19. - М., 2003. - 187 с.
Кравченко Н. К. Интерактивное, жанровое и концеп-
туальнеє моделирование международно-правового дис-
курса. - К.: Реферат, 2006. - 320 с.
Крейдлин Г. Невербальная семиотика: Язик тела и
естественньїй язьїк. - М.: Новеє литературное обозрение,
2002.-592 с.
Кривоносов А. Д. РК-текст в системе публичннх ком-
муникаций. - СПб.: Петербургское востоковедение, 2002.
- 288 с.
Крос К., Гакет Р. Політична комунікація і висвітлен-
ня новин у демократичних суспільствах: Перспективи
конкуренції / Пер. з антл. - К.: Основи, 2000. - 142 с.
Крьісин Л. П. Язьтковая норма: жесгкость У5. толеран-
тность / / Массовая культура на рубеже XX - XXI веков:
человек и его дискурс. - М.: Азбуковник, 2003. - С. 57-65.
Кудинов О. П. Основи организации и проведення
избирательнмх кампаний в регионах России: Теории,
методи, технологии и факти. - Калининград: РИГИ І «Ян-
тарний сказ», 2000. - 468 с.
Ляпина Т. В. Политическая реклама. - К.: ВИРА-Р,
2000. -152 с.
Макаров М. Л. Основи теории дискурса. - М.: Гнозис,
2003. - 280 с.
Медведева Е. В. Рекламная коммуникация. Изд. 2-е. -
М.: Едиториал УРСС, 2004. - 280 с.
Милютин Ю. Е. Нечто об зкзистенции анекдота //
Материальї круглого стола «Анекдот как феномен куль-
тури». - СПб., 2002. - С. 80-82
Морозова И. Слагая слогани. - М.: РИП-Холдинг, 2006.
-174 с.
152
І Інгорна Л. Політична мова і мовна політика: діапа-
шіі можливостей політичної лінгвістики. - К.: Світогляд,
2005. -315 с.
Ольиіанский Д. В. Политический РК. - СПб.: Питер,
2003. - 544 с.
Орнатская Л. А. Анекдот и жизнь / / Материальї круг-
іюі о стола «Анекдот как феномен культурьі». - СПб., 2002.
- С. 87-94
Паршин П. Б. Понятие идиополитического дискурса
и мгтодологические основания политической лингвисти-
ки // Електронний ресурс. Документ Ьірр:
^уу\у.е1есііоп8.га/ Архив 23 марта 1999.
Поварнин С. Спор: О теории и практике спора. - СПб.:
Лань, 1996. - 160 с.
Почепцов Г. Г. Имидж и вьіборьі. - К.: Ваклер, 1997 -
456 с.
Почепцов Г. Г. Коммуникативньїе технологии XX века.
- М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2000. - 352 с.
Почепцов Г. Г. Символи в политической рекламе. -
К.: Ваклер, 1997. - 332 с.
Почепцов Г. Г. Теория коммуникации. - М.: Рефл-бук;
К.: Ваклер, 2001. - 656 с.
Почепцов Г. Путеводитель по черному пиару 11 Ки-
евский телеграф. - 2002. - 25 февраля.
Почепцов Г. Теория скандала / / Електронний ресурс.
Документ Иірр: оМ.пі55.ги/си1іиге/20050809_росЬ.Ьйп1.
Різун В. В., Непийвода Н. Ф., Корнєєв В. М. Лінгвістика
впливу. - К.: Видавничий центр «Київський університет»,
2005. -148 с.
Рюмшина Л. И. Манипулятивньїе приемьі в рекламе.
- М. - Ростов-на-Дону: Издательский центр «МарТ», 2004.
- 240 с.
Селиванова Е. А. Основьі лингвистическрй теории тек-
ста и коммуникации. - К. - ЦУЛ: Фитосоциоцентр, 2002.
- 336 с.
Серажим К. С. Дискурс як соціолінгвальне явище:
методологія, архітектоніка, варіативність. - К.: Київський
національний університет, 2002. - 392 с.
Синельникова Л. Н. Лингвополитология: координати
междисциплинарности / / Ученне записки Таврическо-
го национального университета им. В. И. Вернадского. -
Симферополь, 2007. - Серия «Филология». - Т. 20 (59). -
№ 3. -С. 461-569.
Словник української мови в 11 томах. - Т. 5. - К.: Нау-
кова думка, 1974. - 840 с.
Сорокин Ю. А. Психополитология: лица и факти 11
Русские и «русскость»: Лингво-культурнме зтюдм. - М.:
Гнозис, 2006. - С. 265-331.
Ставицька Л. Дискурс помаранчевої пристрасти //
Критика. - 2005. - №3. - С. 3-16.
Столович Л. Н. Анекдот и миф І / Материали круг-
лого стола «Анекдот как феномен культури». - СПб., 2002.
- С. 46-53
Сучасний виборчий РК І В. В. Лісничий, В. О. Гри-
щенко, В. М. Іванов та ін. - К.: МАуП, 2004. - 384 с.
Теледебати кандидатів у президенти України. Тексто-
ва версія. // Електронний ресурс. Документ Ьірр:
и^иг.ПРАВДА.сот.иа від 15.11. 2004 (1) і 20.12. 2004 (2).
Ученова В. В., Шомова С. А., Гринберг Т. 3., Конани-
хин К. В. Реклама: палитра жанров. - М.: Гелла-принт, 2004.
- 430 с.
Хазагеров Г. Г. Система убеждающей речи как гомео-
стаз: ораторика, гомил етика, дидактика, символика //
Електронний ресурс. Документ Ейр: ичу^.піг.ги/зі/зі/
8ІЗ-01к1іах.Ьііп1.
Хейзинга Й. Ното Іисіепз. В тени завтрашнего дня. -
М.: ООО «Издательство АСТ», 2004. - 539 с.
Хоменко 1. В. Еристика: мистецтво полеміки. - К.:
Юрінком Інтер, 2001. - 192 с.
1 ки
Черепанова И. Ю. Заговор народа: Как создать силь-
ній и политический текст. - М.: КСП+, 2002. - 464 с.
Черепанова 14. Ю. Клич Гамаюн. Научная магия суг-
пчтивного влияния язьїка. - М.: Издательский дом «Про-
фит Стайл», 2007. - 464 с.
Чудинов А. П. Политическая лингвистика: Учебное
пособие. - М.: Флинта - Наука, 2007. - 256 с.
Шейгал Е. Семиотика политического дискурса. - М.:
Гпозис, 2004. - 326 с.
Шейнов В. Пиар «бельїй» и «черньїй»: Технология
скрьггого управлення людьми. - М.: АСТ; Мн.: Харвест,
2005.-672 с.
Шомова С. Политические шахматьі паблик рилейшнз
как интеллектуальная игра. - М.: РИП-холдинг, 2003. -
214 с.
Щербатих Ю. Психология виборов. Манипулирова-
ние массовьім сознанием: Механизмьі воздействия. - М.:
□ксмо, 2005. - 400 с.
Зко у. Отсутствующая структура: Введение в семи-
ологию. - СПб: Симпозиум, 2004. - 544 с.
155
Наукове видання
Кондратенко Наталя Василівна
Український політичний дискурс: текстуалізація реальності
Моноірафія
Макет обкладинки «АгІУівіоп».
Підписано до друку 23. 07.2007. Формат 60x90/16.
Гарнітура Воок Апїі§иа. Папір офсетний.
Друк різографія. Умов, друк арк. 6,5.
Наклад 150 прим. Зам. № 244.
Видавництво «Чорномор’я»,
65076, Одеса, пл. Незалежності, 1
Надруковано у друкарні «АггУівіоп»,
65076, Одеса, пл. Незалежності, 1, оф. 610