ПОСТАНОВИ
ВЕРХОВНОГО СУДУ
..
УКРАІНИ
ТА ВИЩОГО
ГОСПОДАРСЬКОГО
••
СУДУ УКРАІНИ
у господарських
справах
Випуск
5(20)'2005
За загальною редакцією
Голови Верховного Суду України
В. Т. Маляренка
Київ 2005

Постанови Верховного Суду України
та Вищого господарського суду України у господарських справах 5(20)'2005
Редакційна колегія:
В. Т. Маляренко,
Голова Верховного Суду України (голова)
І. Б. Шицький,
Голова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
Д. М. Притика,
Голова Вищого господарського суду України
О. д. Свяrпоцький
(науковий редактор)
Упорядники:
І. Б. Шицький
(керівник групи упорядників)
Засновник:
В. П. Барбара
В.В. Сердюк
О. Д. Свяrпоцький
Т. Г. Захарченко
І. В. Рафаловська
Свідоцтво
Верховний Суд України
01024, Київ, вул. Пилипа Орлика, 4
тел./факс (044) 253-5028,
253-4258
про державну реєстрацію -
серія КВ No 7846
від 8 вересня 2003 р.
Передплатний індекс 08867
Передрук опублікованих у в~туску лштеріалів здійснюється за пись.мовим дозволол~ Верховного
Суду Украі1-tи з обов'язковим посила~тял-1 на джерело.
© Верховний Суд України, 2005
© Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005
© ТОВ « І нформаційно-аналітичний центр «Судова практика », 200 5

зміст
Пере.лікскорочень ............................................................... 9
1. Справизіспорівусферіподатковихправовідносин ..................... 1О
1.1 . За наявності збитків підприємство з ура:куванням пп. 5.2.2 п. 5.2
ст. 5 Закону <•Про оподаткування прибутку підприємств •> не вправі
відносити до валових витрат суми коштів, добровільно перерахованих
неприбутковій організації .................................................. 10
1.2. Витрати на придбання товарів, які не були використані у власній
господарській діяльності підприємства, а реалізовані за ціною, нижчою
за ціну придбання (збиткова операція), не можна віднести до складу
валових витрат підприємства ............................................... 16
1.3 . Наявність ліцензії Міністерства освіти Російської Федерації не надає
освітньому закладу права на пільги при оподаткуванні , оскільки
згідно з пп. 5.1 .3 п. 5.1 ст. 5 Закону <•Про податок на додану вартість•>
від оподаткування звільняються операції, що надають згідно
з переліком послуг за вищою, середньою, професійно-технічною освітою
установи освіти, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію) на надання
таких послуг, виданий Міністерством освіти і науки України . . . . . . . .. . . . 21
1.4. Статтею 2 Закону <Л ро систему оподаткування•> передбачено, що ставки,
механізм справляння податків і зборів (обов 'язкових платежів),
за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування
не можуть встановлюватися іншими законами України, крім законів
про оподаткування , а Закон <Лро Збройні Сили України•> не є таким,
тому передбачені ст. 14 цього Закону пільги щодо оподаткування
не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки відповідні
зміни до законів про оподаткування не внесені ........................... 26
1.5. Відповідно до пп. 7 .4 .4 п. 7 .4 ст. 7 Закону <•Про податок на додану
вартість •> у разі, коли платник придбаває товари, роботи, послуги,
вартість яких не належить до складу валових витрат виробництва,
обігу і не підлягає амортизації, податки, сплачені у зв 'язку з таким
придбанням , відшкодовуються за рал')'НОК відповідних джерел і до складу
2005 No5(20) 3

податкового кредиrу не включаються, тому, здійснивши збиткову
операцію з придбання продукції за значно вищою ціною не для
подальшого використання у власній господарській діяльності, позивач
не мав права відносити витрати з придбання товарів до валових витрат
виробництва, збільшувати податковий кредит та заявляти бюджетне
відшкодування ............................................................... 30
1.6 . Виробник підакцизного товару є платником акцизного збору незалежно
від умов, на яких він цей товар виробляє і чи виробляє його з власної
чи давальницької сировини, а також на яких умовах його реалізує . . . . . 34
1.7 . Податкові накладні, виписані продавцем із порушенням вимог пп. 7.2 .1
п. 7.2 ст. 7 Закону <Лро податок на додану вартість•> щодо їх змісrу,
не можуть слугувати підтвердженням витрат зі сплати податку
2. Справи зі спорів, пов'язаних із виконанням зобов'язань
38
та відповідальністю за їх порушення ...................................... 44
2.1 . Правильність висновків судів щодо преюдиціального значення фактів,
встановлених рішенням господарського суду під час розгляду
іншої справи .................................................................. 44
2.2 . Вирішуючи питання про право на оскарження мирової угоди, суд
повинен з'ясувати коло суб'єктів, між якими виникли спірні
правовідносини щодо укладення мирової угоди, та наявність порушення
їх прав або охоронюваних законом інтересів ............................. 51
2.3 . При уступці права вимоги третій особі перебіг строку позовної давності
для третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, переривається з дати
поданнязаяви про вступ усправу .......................................... 54
3, Справи зі спорів, пов'язаних із визнанням уzод недійсними . . . . . . . . . . . 59
3.1. Договір, укладений із порушенням пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону
<Лро погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами,>, обїрунтовано визнано судом
першої інстанції недійсним відповідно до ст. 48 ЦК ...................... 59
3.2. Суд першої інстанції обrрунтовано відмовив у задоволенні позову
державного підприємства до акціонерного товариства про визнання
недійсним на підставі ст. 48 ЦК договору комісії, оскільки його умови
відповідають вимогам чинного законодавства
4 No5(20) 2005
65

4, Справи зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства
про власність .................................................................... 70
4.1 . При розгляді віндикаційних позовів суди зобов'язані з'ясувати наявність
законних підстав користування спірним майном особою, у якої
витребовується майно, оскільки ця обставина безпосередньо впливає
на результат вирішення спору .............................................. 70
4.2. Внески учасників договору про часткову участь у будівництві житла
відповідно до ст. 432 ЦК є їх спільною власністю ......................... 73
4.3. Майно, яке було передано засновником товариству з обмеженою
відповідальністю, не визнано вищим органом цього товариства вкладом
до статутного фонду. За цих обставин у товариства з обмеженою
відповідальністю відсутні підстави вважати себе власником переданого
майна, а тому положення ч. 1 ст. 26 Закону <<Про власність,> та ст. 12
Закону <<Про господарські товариства ,> не підлягають застосуванню
до правовідносин сторін .................................................... 76
4.4. Відповідно до п. 1 ст. 111 18 ГПК касаційна скарга залишається
без задоволення, коли Верховний Суд України визнає, що постанова
Вищого господарського суду України ухвалена з дотриманням вимог
матеріального та процесуального права ................................... 82
4.5. Підприємство, придбавши майно за плату згідно з договором купівлі­
продажу, яке не знало і не могло знати, що товариство не є власником
майна і не мало права його відчужувати, є добросовісним набувачем
і власником майна відповідно до вимог ст. 145ЦК ........................ 86
5, Справи зі спорів, пов'язаних із застосуванням.митноzо
законодавства ................................................................... 92
5.1. Посилання касаційного суду на те, що Порядок використання вексельних
розрахунків по сплаті податку на додану вартість при імпортуванні
на митну територію України товарів, передбачений ст. 51 Закону
<•Про Державний бюджет України на 2003 рік,>, згідно з якою заборонено
здійснювати розрахунки з бюджетом у :rегрошовій формі, КМУ
не затверджений - безпідставне, оскільки його застосування було б
можливе за умови внесення змін до Закону <.Про податок на додану
вартість,>, відповідно до п. 11.5 ст. 11 якого платники податків при ввезенні
(перетинанні) товарів на митну територію України можуть за власним
бажанням надавати органам контролю простий вексель на суму
податкового зобов'язання (податковий вексель) .......................... 92
5.2 . Рішення у господарській справі, в основу якого покладено лише
преюдиціальний факт, встановлений рішенням господарського суду
під час розгляду іншої справи, без усебічного і повного встановлення всіх
2005 No5(20) 5

фактичних обставин на підставі об'єктивної оцінки наявних у справі
доказів та достеменного з'ясування дійсних прав і обов 'язків сторін,
не можна вважати обrрунтованим і законним ............................ 96
6. Справи зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства
про приватизацію державноzо та комунальноzо майна ..... .. .... .. . 103
6.1 . За законодавством про приватизацію організація проведення конкурсу
з продажу пакета акцій, зокрема експертиза інформації, яка міститься
у підтвердних документах потенційних покупців, розгляд конкурсних
пропозицій учасників конкурсу та прийняття відповідного рішення
покладено на орган приватизації (ФДМ і його регіональні відділення)
та утворювану ним комісію. Тому рішення суду, яке зобов'язує орган
приватизації визнати певну юридичну особу переможцем конкурсу
та укласти з нею договір купівлі- продажу пакета акцій, є таким,
що порушує вимоги нормативних актів , які регулюють порядок
проведення конкурсів із продажу пакетів акцій .......................... 103
7, Справи зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства
про оренду ......................................................................... 111
7.1 . При вирішенні питання про застосування ЦК України під час розгляду
справ щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів
оренди суди повинні врахувати момент виникнення спірних
правовідносин. Якщо підстави розірвання договору оренди виникли
до 1 січня 2004 р. (момент набрання чинності ЦК України) і позов
пред'явлено до цієї дати, то дія ЦК України на такі спірні
правовідносини не поширюється .......................................... 111
8. Справи зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства
про інтелектуальну власність .............................................. 117
8.1 . Порушення прав власника свідоцтва на знак для товарів і послуг
вважається використанням знака не інакше, як у випадках,
передбачених п. 4 ст. 16 Закону <,Про охорону прав на знаки для товарів
і послуг•> ....................................................................... 117
9, Справи зі спорів, пов'язаних із застосуванням банківськоzо
законодавства ................................................................... 126
9.1. У НБУ не було правових підстав нараховувати і стягувати з відповідача
штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу, до якого були віднесені
залучені відповідачем кошти юридичних та фізичних осіб на підставі
6 No5(20) 2005

Положення про порядок формування банківською системою України
обов'язкових резервів, затвердженого постановою Правління НБУ
від 26 грудня 1996 р. No 333, оскільки назване Положення в цій частині
не відповідає вимогам закону ............................................... 126
10. Справи зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства
проінвестиційну діяльність ................................................ 131
10.1. Висновки господарських судів про неналежне виконання інвестором
своїх зобов'язань і покладення на нього відповідальності у вигляді
стягнення збитків безпідставні, оскільки подальше виконання договору
інвес'Іу'Вання залежало від підприємства, яке відповідно до договору
інвес'І)'Вання зобов'язано на вимогу кредитора надавати фінансовий
та технічний звіти про використання позичкових коштів,
профінансувати проект за рахунок власних коштів,
але своїх зобов'язань не виконало .......................................... 131
11. Справи про банкрутство .... ........... ...... . . . . . . .. ...... ..... ...... ..... ... 139
11 .1 . До грошового зобов'язання, за невиконання або неналежне виконання
якого відповідно до ст. 12 Закону <•Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом•> не нараховуються неустойка
(штраф, пеня) і не застосовуються інші санкції, включається грошова
сума, вирахувана кредитором на підставі ст. 214 ЦК України з урахуванням
встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних . . . . . . . 139
12. Справи зі спорів, пов'язаних із державним регулюванням діяльності
господарюючихсуб'Екmів .. .. ........ .. .... ...... ...... .... .. .... .. .. ...... ... 146
12 .1 . Висновок судів про покладення на Міністерство агропромислового
комплексу України обов'язку відшкодувати позивачу збитки, пов'язані
з неповним розрахунком за поставлені ним мінеральні добрива,
не відповідає вимогам постанови КМУ від 10 грудня 1998 р. No 1953
<.Про забезпечення сільськогосподарських товаровиробників
матеріально-технічними та фінансовими ресурсами в 1999 році•>,
постанови КМУ від 5 лютого 1999 р. No 162 <•П ро додаткові заходи
щодо проведення розра:л.-унків сільськогосподарських товаровиробників
за мінеральні добрива•> та Порядку забезпечення сільськогосподарських
товаровиробників мінеральними добривами та засобами захисту рослин
у 1999 році, затвердженого наказом Мінагропрому, Міністерства фінансів
України, Міністерства промислової політики України, Державного
комітету по матеріальних резервах від 28 січня 1999 р. No 48/25/27 / 25 . . . 146
2005 No5(20)
7

13, Застосування процесуальних норм........ .... ....... . ..... . ................ 152
13.1. Фінансовий чек та опис вкладення відповідно до ст. 34 ГПК
є належними доказами направлення копії касаційної скарги іншій
стороні у справі .............................................................. 152
13.2 . Квитанція, видана відділенням поштового зв'язку, згідно зі ст. 32 ГПК
є доказом направлення копії касаційної скарги іншій стороні, тому
в такому разі суд касаційної інстанції не мав законних підстав
для повернення касаційної скарги без розгляду. .......................... 154
13.3 . Якшо касаційна скарга за своїм змістом відповідає вимогам
п. 4 ч. 1 ст. 111 ГПК, то її повернення без розгляду з посиланням
на її невідповідність за своїм змістом вимогам закону є безпідставним
і незаконним ................................................................. 156
13.4 . Посилання Вищого господарського суду України на недотримання
скаржником вимог ст. 111 ГПК при поданні ним касаційної скарги
спростовуються змістом касаційної скарги та наявністю доказів
надсилання її копії іншій стороні у справі ................................. 159
•8
No5(20) 2005

перелік скорочень
АЗС
АК
АКБ
АМК
АПК
АРК
АТ
АТЗТ
БТІ
ВАТ
ВДВС
вк
вп
гк
mк
ДКЦПФР
ДП
ДПА
ДПІ
ЗАТ
зк
КБ
кк
КМУ
КРУ
ксп
моз
НБУ
нвп
ПДВ
пп
ПФУ
РВ ФДМ
сп
тов
тпп
ФДМ
цк
-
автозаправна станція
-
акціонерна компанія
-
акціонерний комерційний банк
-
Антимонопольний комітет України
-
Арбітражний процесуальний кодекс України
-
Автономна Республіка Крим
-
акціонерне товариство
-
акціонерне товариство закритого типу
-
бюро технічної інвентаризації
-
відкрите акціонерне товариство
-
відділ державної виконавчої слу,кби
-
Водний кодекс України
-
виробниче підприємство
-
Господарський кодекс України
-
Господарський процесуальний кодекс України
-
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку
-
державне підприємство
-
Державна податкова адміністрація України
-
державна податкова інспекція
-
закрите акціонерне товариство
-
Земельний кодекс України
-
комерційний банк
-
Кримінальний кодекс України
-
Кабінет Міністрів України
-
контрольно -ревізійне управління
-
колективне сільськогосподарське підприємство
-
Міністерство охорони здоров'я України
-
Національний банк України
-
науково-виробниче підприємство
-
податок на додану вартість
-
приватне підприємство
-
Пенсійний фонд України
-
регіональне відділення Фонду державного майна України
-
спільне підприємство
-
товариство з обмеженою відповідальністю
-
торгово-промислова палата
-
Фонд державного майна України
-
Цивільний кодекс Української РСР
2005 No 5(20) 9

1
1.1 .
СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
Справи зі спорів у сфері
.
податкових правов1дносин
За наявності збитків підприємство з урахуванням пп. 5.2.2
п . 5.2 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку під­
приємств» не вправі відносити до валових витрат суми
коштів, добровільно перерахованих неприбутковій орга­
нізації
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 28 вересня 2004 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу спеціалізованої ДП! по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетров­
ську (далі - ДП!) на постанову Вищого господарського суду України від 19 квітня 2004 р.
у справі за позовом корпорації <•Науково-виробнича інвестиційна група <•Інтерпайп,>
(далі - Корпорація) до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення -рішення,
встановив:
У жовтні 2003 р. Корпорація звернулася з позовом до ДПІ про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення. Позов мотивовано тим, що позивач правомірно від­
ніс до складу валових витрат суми, перераховані неприбутковим організаціям, а тому
відповідач безпідставно застосував до нього штрафні санкції за порушення вимог подат­
кового законодавства.
ДПІ проти позову заперечувала, посилаючись на те, що Корпорація порушила
пп. 5.2 .2 п. 5.2 ст. 5 Закону <.Про оподаткування прибутку підприємств,>, що призвело до за­
ниження податку на прибуток.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2003 р.,
залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 18 лютого 2004 р., у позові відмовлено з тих підстав, що за наявності збитків позивач
неправомірно відніс до складу валових витрат суми, перераховані до неприбуткових
організацій. Крім того, Корпорація не мала права уточнювати показники , що розрахову­
ються за умови наявності прибугку, уточнюючими деклараціями, якими одночасно було
виправлено показники попередніх звітних періодів шляхом зменшення оподаткованого
прибугку.
10 No5(20) 2005

П ОСТ А НОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 28 ВЕРЕСНЯ 2004
Постановою Вищого господарського суду України від 19 квітня 2004 р. зазначені
судові рішення скасовано та позов задоволено з тих підстав, що судами г.юпередніх ін­
станцій при вирішенні цього спору невірно застосовані норми матеріального права.
Ухвалою від 22 липня 2004 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою ДП!
порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду
України від 19 квітня 2004 р. із підстав її невідповідності нормам матеріального та проце­
суального права.
Заслухавши суддю -доповідача і пояснення представників сторін , розглянувши та
обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата
у господарських справах Верховного Суду України вважає , що касаційна скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій обrрунто­
вано виходили з того, що позивачем 7 лютого 2003 р. були подані уточнені декларації,
в яких виправлені показники попередніх періодів за 9 місяців 2001 року, 2001 рік, І квар­
тал 2002 р., І півріччя 2002 р. та 9 місяців 2002 року.
В уточнених деклараціях підприємством віднесено до складу валових витрат (ря­
док 15) суми коштів , добровільно перерахованих до неприбуткових організацій -
членської благодійної організації <•Фонд соціального рятування,>. При перевірці законно ­
сті розрахунку таких сум, як 4 % оподаткованого прибутку попереднього звітного періо­
ду встановлено, що згідно з уточненими деклараціями в IV кварталі 2001 р., І і ІІІ кварта ­
лах 2002 р. підприємством отримано збитки в сумах 3 005,5 тис. грн ., 5 395,7 тис. грн.
та 1 182,6 тис. грн. Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону <•Про порядок погашення зобов 'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами•> податкове
зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважа ­
ється узгодженим зі дня подання такої декларації.
Оскільки позивач подав уточнені декларації за 9 місяців 2001 року, 2001 рік, І квар­
тал 2002 р., І півріччя 2002 р. та 9 місяців 2002 року, згідно з якими він отримав збитки
у IV кварталі 2001 р., І і ІІІ кварталах 2002 р. у сумах 3 005 ,5 тис. грн., 5 395,7 тис. грн. та
1 182,6 тис. грн. відповідно, то зазначені помилки були враховані в декларації за 2002 рік,
що призвело до зменшення оподаткованого прибутку на 8 209,8 тис. грн.
Підпунктом 5.2.7 п. 5.2 ст. 5 Закону <•Про оподаткування прибутку підприємств,> вста-
1-ювлено, що до складу валових витрат включаються суми витрат, не враховані у минулих
податкових періодах у зв'язку з допушенням помилок та виявлених у звітному податково­
му періоді у розрахунку податкового зобов'язання.
Згідно з пп. 5.2 .2 п. 5.2 ст. 5 Закону <.Про оподаткування прибутку підприємств ,> (у ре­
дащії, що діяла на час виниюю--1ня правовідносин) до складу валових витрат включають­
ся суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) до державного
бюджету України або бюджетів територіальних громад, до неприбуткових організацій
у випадках, визначених п. 7.11 цього Закону, але не більше ніж 4 %оподаткованого при­
бутку попереднього звітного періоду, за винятком відрахувань, запроваджених п. 5.8 цієї
етапі.
2005 No 5(20) 11

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИ Х ПРАВОВІДНОСИН
Встановивши, що позивач включив відповідні суми до валових витрат саме уточне­
ними деклараціями, якими одночасно виправив показники попередніх звітних періодів
шляхом зме ншення оподаткованого прибутку на 8 209,8 тис. грн. та декларуванням збит­
ків у IV кварталі 2001 р. , І і ІІІ кварталах 2002 р. , суди першої та апеляційної інстанцій зро­
били правильний висновок, що за наявності збитків підприємство на порушення пп. 5.2.2
п. 5.2 ст. 5 Закону <, Про оподаткування прибутку підприємств » неправомірно віднесло
до валових витрат суми добровільно перерахованих коштів у розмірі 642,2 тис. грн. до не­
прибуткової організації, що призвело до заниження податку на прибуток за 2002 рік у су­
мі 192,66 тис. грн. і при поданні уточнюючих декларацій із зазначенням відсутності
податкового прибутку не мало права уточнювати показники, які розраховуються за умо ­
ви наявності такого прибутку.
Скасувавши законні та обrрунтовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій
і помилково витлумачивши зміст пп. 5.2 .2 п. 5.2 ст. 5 Закону <<Про оподаткування прибут­
ку підприємств •>, Вищий господарський суд України допустив порушення норм мате­
ріального права , що є підставою для скасування його постанови і залишення в силі рішень
судів першої та апеляційної інстанцій.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111 17 -111 20 ГПК, Верховний Суд
України
постановив:
Касаційну скаргу ДП! задовольнити, постанову Вищого господарського суду України
від 19 квітня 2004 р. скасувати, а постанову Дніпропетровського апеляційного господар­
ського суду від 18 лютого 2004 р. залишити без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України від 19 квітня 2004 р.
(постанову скасовано постановою
Судово~ палати у господарських справах Верховно го Суду Укра 1 ни
від 28 вересня 2004 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу
корпорації <,Науково -виробнича інвестиційна група <,Інтерпайп,> (далі - Корпорація)
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18 лютого
2004 р. у справі за позовом Корпорації до спеціалізованої ДПІ по роботі з великими плат­
никами податків у м. Дніпропетровську (далі - ДП!) про визнання недійсним податково­
го повідомлення-рішення.
3 жовтня 2003 р. Корпорація звернулася з позовом до ДПІ про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення від 14 травня 2003 р. , виданого ДП!.
10 жовтня 2003 р. Корпорація подала до господарського суду доповнення до по зов­
ної заяви та просила визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 14 травня
2003 р., видане ДПІ з підстав, зазначених у первісному позові.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2003 р.
у позові відмовлено.
12 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 19 КВІТНЯ 2004
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18 лютого
2004 р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2003 р.
залишено без змін, а апеляційну скаргу Корпорації - без задоволення.
Корпорація звернулася з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2004 р. та рішення
господарського суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2003 р., оскільки, на дум­
ку скаржника, при винесенн і постанови судом апеляційної інстанції порушені норми
матеріального права з підстав, викладених у касаційній скарзі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши дово­
ди касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого господарсь­
кого суду України встановила, що ДПІ проведено перевірку та складено акт від 8 травня
2003 р. про результати проведення перевірки податкової звітності Корпорації з податку
на прибуток за 2002 рік.
На підставі акта ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 14 травня 2003 р.,
яким Корпорації визначено податкове зобов'язання - податок на прибуток у сумі
202 293 грн. (основний платіж - 192 660 грн . та штрафні (фінансові) санкції -
9 633 грн.).
Апеляційний господарський суд, підтримуючи рішення місцевого господарського
суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог, обrрунтовує свою правову по­
зицію в розрізі цього спору, виходячи з того, що позивач включив відповідні суми до
валових витрат саме уточненими деклараціями, якими одночасно виправив показ­
ники попередніх звітних періодів шляхом зменшення оподатковуваного прибутку на
8 209,8 тис. грн . та декларування збитт<ів у IV кварталі 2001 р., І і ІІІ кварталах 2002 р.
у сумах 3 005,5 тис. грн., 5 395,7 тис. грн. та 1 182 ,6 тис. грн. відповідно. Посилаючись
на наведене, апеляційний господарський суд вважає, що за наявності збитків Корпора­
цією на порушення пп. 5.2 .2 п. 5.2 ст. 5 Закону <• Про оподаткування прибутку підприємств ,>
було неправомірно віднесено до валових витрат суми добровільно перерахованих до не­
прибуткових організацій коштів у розмірі 642,2 тис. грн., що призвело до заниження по­
датку на прибуток за 2002 рік у сумі 192,66 тис. грн . , і Корпорація при поданні уточнюю­
чих декларацій із зазначенням відсутності оподатковуваного прибутку не мала права
уточнювати показники, які розраховуються за умови наявності такого прибутку.
Колегія суддів Вищого господарського суду, перевіривши матеріали справи та обста ­
вини, встановлені апеляційним господарським судом, їх відповідність чинному законо­
давству, доходить висновку, що касаційна скарга Корпорації підлягає частковому задо­
воленню з наступних підстав.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону <.Про оподаткування прибутку підприємств•> валові
витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати)
-
сума будь-яких витрат платника
податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компен­
сація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платни­
ком податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з пп. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону <.Про оподаткування прибутку підприємств,> від
22 травня 1997 р. суми коштів або вартість майна, добровільно перерахованих (переда-
2005 No 5(20) 13

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
них) до держав ного бюджету України або бюджетів територіальних громад, до неприбуг­
кових орга нізацій, у випадках, визначених п. 7.11 цього Закону, але не більш ніж 4 %опо­
даткова но го прибугку попереднього звітного періоду, включаються до складу валових ви­
трат п л ат ника податку.
Водночас ДПІ під час перевірки встановила, що Корпорацією уточненими деклара­
ціями, наданими разом із річною звітністю 7 лютого 2003 р., були угочнені показники
попередніх періодів за 9 місяців 2001 poh'Y, 2001 рік, І квартал 2002 р., І півріччя 2002 р. та
9 місяців 2002 року. Виправлені угочненими деклараціями помилю1 попередніх періодів
враховані в декларації за 2002 рік у повному обсязі. Разом з тим , в угочнених деклараціях
підприємством віднесено до складу валових витрат суми коштів, добровільно перера­
хованих до неприбугкових організацій. При перевірці відповідності вказаних сум 4 %-м
оподатковуваного прибугку попереднього звітного періоду відповідачем встановлено,
що згідно з угочненими деклараціями у IV кварталі 2001 р. та у І і ІІІ кварталах 2002 р. під­
приємством отримано збитки у сумах 3 005 ,5 тис. грн., 5 395,7 тис. грн. та 1 182,6 тис. грн.
відповідно. Тобто підприємством неправомірно віднесено до валових витрат суми доб­
ровільно перерахованих до неприбугкових організацій коштів у розмірі 642,2 тис. грн.,
що призвело до заниження податку на прибугок за 2002 рік у сумі 192,66 тис . грн.
Водночас пп. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 <.Про оподаткування прибугку підприємств•> встановле­
но, що підприємство має право віднести до валових витрат суму коштів або вартість май­
на, добровільно перерахованих до неприбугкових організацій, у випадках, визначених
п. 7.11 цього Закону, але не більше ніж 4 %оподаткованого прибугку попереднього звіт­
ного періоду.
Виходячи з граматичного тлумачення, термін <•оподатковуваний,> визначає прибу­
ток, з якого нараховується податок, а термін юподаткований•> є визначенням прибугку,
з якого вже був нарахований та сплачений податок, що дає підстави вважати, що викорис ­
тані сторонами терміни не є тотожними.
У розрізі застосування згаданих правових норм слід зазначити, що базою для на­
рахування вказаних 4 %є сума оподаткованого прибугку, тобто сума прибугку, з якої фак­
тично сплачено податок на прибугок.
Разом з тим, слід зазначити, що п. 11.1 Закону <Лро оподаткування прибугку підпри ­
ємств•> встановлено такі звітні періоди:
-
звітний (податковий) рік - період, який розпочинається 1 січня поточного року
і закінчується 31 грудня поточного року;
-
звітний (податковий) квартал .
Звітним (податковим) періодом для підприємства вважається період, після закінчен­
ня якого таке підприємство звітує (подає звітність).
Місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом встановлено,
що в первісних деклараціях про прибуток позивач задекларував прибугки у всіх періодах
та сплатив відповідну суму податку на прибуrку, що не заперечується відповідачем та під­
тверджено матеріалами перевірю1.
14 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРА ЇН И ВІД 19 КВ ІТН Я 2004
Таким чином, прибугок IV кварталу 2001 р. у сумі 6 080,8 тис. грн., прибугок І квар­
талу 2002 р. у сумі 5 839,7 тис. грн. та прибуток ІІІ кварталу 2002 р. у сумі 8 704,7 тис. грн.
оподаткований у відповідні періоди.
За наказом ДПА від 10 вересня 2001 р. No 360 <Щодо затвердження податкового
роз'яснення•> нова декларація подається платником податку за формою та за той звітний
період, в якому була вперше допушена помилка. Подання платником податку нової декла­
рації не змінює суми нарахованого податкового зобов'язання за особовим рахунком
платника податку, а використовується виключно з метою здійснення якісної та повної
перевірки податкової декларації за звітний період, в якій і виправляється помилка у вста­
новленому Законом порядку.
Крім того , відповідно до зазначеного податкового роз'яснення позивач не повинен
коригувати рядок 15 Декларації (Сума нарахованого податку за попередній податковий
період поточного року).
Таким чином, при визначенні суми коштів, перерахованих неприбугковим організа­
ціям, яку можна віднести на валові витрати, базою для нарахування 4 % має буги оподат­
кований прибугок, тобто прибугок, з якого був сплачений податок.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суми віднесених на валові
витрати коштів, перерахованих неприбугковій організації, не перевищують 4 % задекла­
рованого в загальних деклараціях прибугку, з якого був сплачений податок.
За нормою ч. 1 ст. 111 7 ГПК, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення,
касаційн а інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуально­
го права.
Відповідно до п. 2 ст. 111 9 ГПК касаційна інстанція за результатами розгляду касацій­
ної скарги (подання) має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеля­
ційної інстанції повністю або частково і постановити нове рішення.
Виходячи з викладеного, керуючись статтями 1115, 111 7, п. 2 ч. 1 ст. 111 9, стаття-
ми 111 10, 111 11 ГПК, Вищий господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу Корпорації від 15 березня 2004 р. задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18 лютого
2004 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25 листопада
2003 р. скасувати.
2005 No 5(20) 15

СПРАВИ З І СПОРІВ У СФЕРІ ПОД АТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
1.2. Витрати на придбання товарів, які не були використані
у власній господарській діяльності підприємства, а реалі­
зовані за ціною, нижчою за ціну придбання (збиткова
операція), не можна віднести до складу валових витрат
підприємства
Поста~юва Судової палати у господарських справах
Верховного Суду У~сраїни від 21 вересня 2004 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ДПІ у Бабушкінському райо­
ні м. Дніпропетровська (далі - ДПІ) на постанову Вищого господарського суду України
від 8 квітня 2004 р. за позовом ТОВ <,Інтер -Експрес•> до ДПІ про визнання недійсним по­
даткових повідомлень-рішень,
встановив:
У поданій до господарського суду Дніпропетровської області позовній заяві ТОВ <,Ін­
тер-Експрес•> просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ, якими
ТОВ <,Інтер-Експрес•> визначено до спшти податок на прибуток у сумі 608 248 грн. та
штрафні санкції в розмірі 294 556 грн. і донарахований ПДВ у сумі 593 298 грн., із них
основного плате)h'У в сумі 397 798 грн . і штрафних санкцій у сумі 195 500 грн.
Заявлену позовну вимогу позивач об!'рунтовує тим, що Закон <,Про оподаткування
прибутку підприємств,> не передбачає збільшення оподаткування прибутку підприємства
на суму збитків за господарськими операціями у випадках реалізації товарів за цінами,
нижчими за ціни придбання, за винятком товарообмінних операцій та реалізації товарів
(робіт, послуг) пов'язаним особам.
Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 11-1 7 лютого 2003 р.
визнав недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ від 7 жовтня 2002 р. у частині
нарахування податку на прибуток у сумі 583 487 грн . та штрафних санкцій у сумі
286 644,52 грн . та від 7 жовтня 2002 р. у частині нарахування ПДВ у сумі 388 991,47 грн.
та штрафних санкцій у сумі 191 096,50 грн.
За висновками господарського суду позивач правомірно відніс до валових витрат
суму 1 944 957,33 грн. у зв'язку з придбанням та продажем товарів.
В іншій частині позову відмовлено.
Дніпропетровський апеляційний господарсью1й суд постановою від 16 квітня 2003 р.
залишив судове рішення без змін із тих самих підстав.
Зазначені судові рішення оскаржуваною постановою Вищий господарський суд
України залишив без змін.
Верховним Судом України 26 серпня 2004 р. порушено провадження за касаційною
скаргою ДП!.
Відповідач, посилаючись на неоднакове застосува ння Вищим господарським судом
України того самого положення закону в аналогічних справах, невідповідність оспорюва­
ної постанови рішенням Верховного Суду Укра їни з питань застосува ння норм мате­
ріального права, порушує питання про скасування постанови Вищого господарського
16 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 21 ВЕ Р Е СНЯ 2004 .
суду України від 8 квітня 2004 р. та припинення провадження у справі. На обrрунтування
підстав касаційної скарги зроблено посилання на постанови Вищого господарського суду
України від 2 червня 2001 р. та 26 листопада 2002 р.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, розглянувши
доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає,
що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Підставою для прийняття ДП! повідомлення-рішення від 7 жовтня 2002 р., яке по­
зивач просить визнати недійсним, був акт комплексної документальної перевірки від
7 жовтня 2002 р., в якому зазначено, що в період з 27 лютого 2001 р. до 1 лютого 2002 р.
на порушення п. 5.1 ст. 5 Закону <<Про оподаткування прибутку підприємств,> позивачем
були включені до складу валових витрати на придбання товарів, не використаних у гос­
подарській діяльності підприємства, оскільки вони були реалізовані позивачем за ціною,
нижчою за ціну придбання.
Визнаючи недійсним рішення ДП! у частині нарахування позивачу податку на при­
буток у сумі 583 487 грн. та штрафних санкц ій у сумі 288 365,80 грн. і ГЩВ у сумі
388 981,47 грн. та штрафних санкцій у сумі 191 373,28 грн., суд першої інстанції, із вис­
новками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того,
що ТОВ <,Інтер-Експрес,> правомірно віднесло до валових витрат суми 1 944 957,33 грн.
у зв'язку з придбанням та продажем товарів у III-IV кварталах 2001 р. та І кварталі 2002 р.
Погодитися з такими висновками не можна.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону <<Про оподат"'Ування прибутку підприємств,> валові
витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій,
матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів
(робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх по ­
дальшого використання у власній господарськ ій діяльності.
Судами не взято до уваги положення п . 1.32 Закону <<Про оподаткування прибутку
підприємств ,>, згідно з яким господарською діяльністю визнається будь-яка діяльність осо­
би, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній фор­
мах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регуляр­
ною , постійною та суттєвою.
І з матеріалів справи вбачається, що придбаний товар позивач продав за ціною, ниж­
чою за ціну його придбання, здійснивши таким чином збиткову операцію.
Наведені вище обставини свідчать, що при розгляді цієї справи судами не було
достатньо вр:1ховано вимоги законодавства. У зв'язку з цим судові рішення підлягають
скасуванню, а справа - переда чі на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати зазначені вище обставини
й вимоги законодавства, вирішити спір відповідно до закону.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 17-111 20 ГПК, Верховний Суд
України
постановив:
Касаційну скаргу ДП! задовольнити частково.
2005 No 5(20) 17
2 5-188

'
СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПР АВОВІДНОС~
Поста нову Вищого господарського суду України від 8 квітня 2004 р. , постанову
Дніпроп етровського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2003 р. та рішення
господарського суду Дніпропетровської області від 11-17 лютого 2003 р. скасувати,
а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду Украі1-tи від 8 квітня 2004 р.
( постанову скасовано постановою
Судової пала т и у господарських справах Верховного Суду України
в і д 21 вересня 2004 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу ДПІ
у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська (далі - ДПІ) на постанову Дн іпропет­
ровського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2003 р. у справі за позовом
ТОВ <, Інтер-Експрес,> до ДПІ про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень .
У січні 2003 р. ТОВ <,Інтер -Експрес ,> звернулося до господарського суду Дніпропет­
ровської області з позовом та уточненням до позову до ДПІ, в якому просило визнати
недійсними повідомлення -рішення ДПІ, якими визначено позивачеві до сплати податок
на прибуток у розмірі 583 487 грн . та штрафні санкції в розмір і 288 365,92 грн., ПДВ у су­
мі 388 991,47 грн. та штрафні санкції в сумі 191 373,28 грн.
ТОВ <,Інтер - Експрес» свої вимоги обrрунтовує тим, що Закон <Лро оподаткування
прибутку підприємств,> не передбачає збільшення оподатковуваного прибутку підприєм­
ства на суму збитків за господарськими операціями у випадках реалізації товарів за ціна­
ми, нижчими за ціни придбання, за винятком двох випадків, а саме при товарообмінних
операціях та при реалізації товарів (робіт послуг) пов'язаним особам.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11-17 лютого 2003 р.
позовні вимоги були задоволені та визнано недійсним податкове повідомлення-рішення
від 7 жовтня 2002 р. у частині нарахування податку на прибуток у сумі 583 487 грн.
та штрафних санкцій у сумі 286 644,52 грн. та від 7 жовтня 2002 р. у частині нараху­
вання ПДВ у сумі 388 991,47 грн. і застосування санкцій у сумі 191 096 ,50 грн. Рішення
суду вмотивоване правомірністю віднесення ТОВ <,Інтер - Експрес,> до валових витрат
1 944 957 ,33 грн. у зв'язку з придбанням та продажем товарів у III-IV кварталах 2001 р.
та І кварталі 2002 р. В іншій частині позовних вимог позивачеві відмовлено.
Суд не взяв до уваги посилання відповідача на п. 1.32 ст. 1 Закону <Лро оподаткуван ­
ня прибутку підприємств,> , оскільки зазначена норма визначає поняпя господарської
діяльності із вказівкою лише на досягнення кінцевої мети такої діяльності - отримання
доходу. Однак із викладеного не можна зробити висновок про обов'язковість отримання
доходу від здійснення окремої господарської операції.
Власне відсутність отриманого прибутку за господарською операцією в будь-якому
разі не може свідчити про те , що товари були використані платником податку поза влас­
ною го сподарською діяльністю.
18 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 8 КВ ІТН Я 2004
За апеляційною скаргою ДПІ Дніпропетровський апеляційний господарський суд
переглянув рішення господарського суду Дні пропетровської області від 11-1 7 лютого
2003 р. і постановою від 16 квітня 2003 р. залишив його без змін із підстав, зазначених
у рішенні суду.
ДПІ звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України на по­
станову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2003 р.,
в якій просить рішення та постанову скасувати, справу направити на новий розгляд до су­
ду першої інстанції.
Свою скаргу ДПІ обrрунтовує тим, що придбання платником податків товарів та про­
даж їх нижче ціни придбання свідчить про те, що платник податків не мав на меті отри­
мання доходу від здійснення такої операції, а отже, витрати за такими операціями не мо­
жуть відноситися на результати господарської діяльності. При цьому скаржник посила­
ється на приписи п. 1.32 ст. 1, пунктів 5.1, 5.2 .1, ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку
підприємств•>.
Заявою від 22 березня 2004 р. ДПІ уточнила свої вимоги, в якій просить касаційну
інстанцію скасувати всі ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення,
яким відмовити по зивачеві в задоволенні його позовних вимог.
Вищий господарський суд України заслухав доповідь судді, переглянув касаційну
скаргу і наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові місцевого та апеляційного гос­
подарських судів і вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до приписів ст. 111 7 ГПК касаційна інстанція виходить з обставин спра­
ви, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
У результаті розгляду справи господарським судом Дніпропетровської області було
встановлено та підтверджено під час здійснення апеляційного провадження Дніпропет­
ровським апеляційним господарським судом наступне.
7 жовтня 2002 р. ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення, яким позивачеві
визначено до сплати суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі
902 804 грн.: зокрема 608 248 грн. за основним платежем та 294 556 грн. штрафних санк­
цій. Крім того, 7 жовтня 2002 р. було прийняте податкове повідомлення-рішення, яким
визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 593298 грн., із яких: 397 798 грн. основ­
ного платежу та 195 500 грн. штрафних санкцій. Позивач оспорював у суді податкові рі­
шення-повідомлення частково в сумі 583 487 грн. податку на прибуток та 288 365, 92 гр н .
санкцій, а також 388 99 1,47 грн. ПДВ та 191 373,28 грн. штрафний санкцій із цього виду
податку.
Підставою для прийняпя зазначених податкових повідомлень-рішень був а кт
комплексної документальної перевірки від 7 жовтня 2002 р., в якому, зокрема, зазначе н о,
що в період із 27 лютого 2001 р. по 1 липня 2002 р. на порушення п. 5.1 ст. 5 Закону
<.Про оподаткування прибутку підприємств ,> позивачем були включені до складу валових
витрат витрати на придбання товарів, не використаних у господарській діяльності
підприємства , оскілью1 вони були реалізовані по зивачем за ціною, нижчою за ціну
придбання.
2005 No5(20) 19
2*5-188

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
Пунктом 1.32 ст. 1 Закону <<Про оподаткування прибутку підприємств,> господарська
діяльність визначена як будь-яка діяльність особи , направлена на отримання доходу
в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах , у разі коли безпосередня участь
такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Згідно
з п. 5.1 ст. 5 цього Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це
сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній
формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбавають­
ся (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній
господарській діяльності. А відповідно до пп . 5.2 .1 п. 5.2 ст. 5 до складу валових витрат
включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періо­
ду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції
(робіт, послуг).
Приписи п. 5.3 ст. 5 Закону <<Про оподаткування прибутку підприємств•> містять
вичерпний перелік витрат, що не вклю чаються до складу валових витрат і не містять забо­
рони віднесення витрат із придбання товарів, які надалі були реалізовані за нижчою
ціною. Крім того , цей самий Закон встановлює для платника податків лише два випадки
цінових обмежень щодо придбання та реалізації товарів : обмеження при здійсненні това­
рообмінних операцій та операцій з пов'язаними особами (Стаття 7. Оподаткування опе­
рацій особливого виду). Згідно з приписами п. 5.11 ст. 5 вказаного Закону установлення
додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника подат­
ку, крім тих , що зазначені у цьому Законі, не дозволяється .
Місцевим та апеляційним господарськими судами не встановлено збиткової діяль­
ності позивача у відповідних податкових періодах , а сам по собі факт відсутності при­
бутку за окремо взятою господарською операцією не є підставою для висновку про те,
що придбані товари не були використані платником податків у власній господарській
діяльності, на чому вірно наголосили попередні судові інстанції.
З огляду на зазначене, підстав для скасування переглянутих судових актів не вба-
чається .
Керуючись статтями 111 5, 111 7, 111 9, 111 11 ГПК, Вищий господарський суд України
постановив:
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11-17 лютого 2003 р.
та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2003 р.
залиш ити без змін, а касаційну скаргу ДПІ - без задоволення.
20 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 5 ЖОВТНЯ 2004
1.3. Наявність ліцензії Міністерства освіти Російської Феде­
рації не надає освітньому закладу права на пільги при
оподаткуванні, оскільки згідно з пп. 5.1.3 п. 5.1 ст. 5 Зако­
ну «Про податок на додану вартість» від оподаткування
звільняються операції, що надають згідно з переліком
послуг за вищою, середньою, професійно-технічною
освітою ус~:анови освіти, які мають спеціальний дозвіл
(ліцензію) на надання таких послуг, виданий Міністер­
ством освіти і науки України
Поста~-юва Судової палати у господарсь1сих справах
Верховного Суду України від 5 жовтня 2004 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ДП! у Нахімовському райо­
ні м. Севасгополя (далі - ДП!) на постанову Вищого господарського суду України від
13 травня 2004 р. у справі за позовом Освітньої усганови профспілок <•Академія праці і со­
ціальних відносин,> в особі Інсгитуту економіки і права (філії) Освітньої усганови проф­
спілок <•Академія праці і соціальних відносин,> у м. Севасгополі (далі - Інсгитут) до ДПІ
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
встановив:
У лютому 2003 р. Освітня установа профспілок <•Академія праці і соціальних відно­
син,> в особі Інституту звернулася до господарського суду м. Севастополя з позовом
до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення -рішення від 5 грудня 2002 р.,
згідно з яким Інсгитуrу донараховано зобов'язання сгосовно сплати ПДВ у розмірі
352 238,11 грн . та 88 943,29 грн. штрафних санкцій .
Позовні вимоги обrрунтовувались невідповідністю зазначеного рішення вимогам
ч. 5 ст. 61 Закону <Лро освіту», згідно з якою кошти, отримані навчальним закладом
як плата за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за на­
дання додаткових освітніх послуг, не оподатковуються, а Інститут - не юридична особа
і не може бути платником ПДВ.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відсугнісгь у позивача пільг
із оподаткування в частині надання платних послуг, оскільки Інститут не має ліцензії,
вид:шої у порядку, встановленому законодавсгвом України.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 8 вересня 2003 р., залишеним без
змін постановою Севасгопольського апеляційного господарського суду від 18 листопада
2003 р. та постановою Вищого господарського суду України від 13 травня 2004 р., позов
задоволено повністю. Суди свої рішення мотивували тим, що Інституг не є юридич­
ною особою і платником ПДВ, тому відсуrні підстави його нараховувати та вносити до
бюджету.
Верховним Судом України 26 серпня 2004 р. за касаційною скаргою ДПІ порушено
касаційне провадження з перегляду посганови Вищого господарського суду України від
2005 No5(20) 21

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИ Х ПР А ВОВІДНОСИf:!
13 травня 2004 р. Скар га мотивується застосуванням Вищим господарським судом Украї­
ни нормативно-правового акта, що суперечить Конституції Укра їни .
Заслухавши суддю -доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали спра­
ви, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до Положення про Севастопольський філіал освітньої установи, а з вне­
сенням змін, про Інституr економіки і права (далі - Інститут) , затверджених ректором
Академії праці і соціальних відносин Російської Федерації 29 січня 1999 р. та 9 квітня
2001 р. , внесених до державного реєстру підприємств і організацій Севастопольською
міською держав ною адміністрацією 1 березня 1999 р. та 18 лютого 2002 р., Інституг не є
юридичною особою, має свою печатку і штампи , рахунки в банку, зокрема валютні, про­
ходить ліцензува ння і атестацію відповідно до законодавства, а державну акредитацію -
у складі Академ ії. Готує спеціалістів вищої професійної освіти, має право здійснювати під­
приємницьку діяльність.
Пунктом 1.1 ст. 1 Закону <<Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетам и та державними цільовими фондами •> визначено платників податків -
це юридичн і особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають стату­
су юридичної особи, а також фі зичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької
діяльності чи не мають такого статусу, на яких законами покладено обов'язок утримува­
ти та/або сплачувати податю1 і збори (обов'язкові платежі) , пеню та штрафні санкції.
Згідно з п. 2. 1 ст. 2 Закону <<Про податок на додану вартість•> платником податку є осо­
ба, обсяг оподаткованих операцій з продажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь­
якого періоду з останніх 12 календарних місяців перевищував 3 600 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. 2 п. 9.3 ст. 9 Закону <•Про податок на додану вартість •>, якщо особа ,
що не підпадає під визначення п. 2.1 цього Закону як платник податку, у зв'язку з обсяга­
ми оподатковуваних операцій з прода)h, товарів (робіт послуг) меншими ніж 3 600 не­
оподатковуваних мінімумів доходів громадян , вважає за доцільне зареєструватись як
платник податку, така реєстрація здійснюється за її заявою.
Господарськими судами встановлено, що позивач у встановленому порядку зареєс­
трований як платник ПДВ.
А тому відповідно до зазначених норм Закону <•Про податок на додану вартість •>
із моменту реєстрації як платника ПДВ Інститут став суб 'єктом податкових правовід­
носин і на нього поширюються ус і норми чинного законодавства щодо справляння
податку.
Згідно з пп. 5.1.3 п. 5.1 ст. 5 Закону <•Про податок на додану вартість•> звільняються
від оподаткування операції, що надаються згідно з переліком послуг, встановленим КМУ,
за вищою, середньою, професійно-технічною освітою установами освіти, які мають спе­
ціальний дозвіл (ліцензію) на надання таких послуг.
Статтею 18 Закону <•Про вищу освіту•> ліцензування та акредитація вищого навчаль­
ного закладу, незалежно від форм власності і підпорядкування , видача ліцензій і серти­
фікатів здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади
в області освіти і науки .
22 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 13 ТРАВНЯ 2004 .
Освітня діяльність на території України здійснюється вищими навчальними заклада­
ми на підставі ліцензії, яку видає Міністерство освіти України .
Позивач такої ліцензії не має, чого й сам не заперечує, а наявність ліцензії Міністер­
ства освіти Російської Федерації не надає йому права на пільги при оподаткуванні.
Таким чином господарські суди , з якими погодився і касаційний суд, дійшли не­
правильних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і неправильно
застосували до спірних правовідносин норми матеріального права.
За таких обставин усі судов і рішення у справі підлягають скасуванню з направленням
справи на новий судовий розгляд.
Керуючись статтями 111, 111 17-111 20 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ДП! задовольнити .
Постанову Вищого господарського суду України від 13 травня 2004 р., постанову Се­
вастопольського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2003 р. та рішення
господарського суду м. Севастополя від 8 вересня 2003 р. скасувати .
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду Украіі1-и від 13 травня 2004 р.
(постанову скасовано постановою
Судово~· палати у господарських справах Верховного Суду Укра1ни
від 5жовтня 2004 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу ДП!
у Нахімовському районі м. Севастополя (далі - ДП!) на постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 18 листопада 2003 р. у справі за позовом Освітньої
установи профспілок <,Академія праці і соціальних відносин ,> (далі - Усганова проф­
спілок) в особі Інституту економіки і права (філії) Установи профспілок (далі - Інститут)
до ДП! про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Установа профспілок звернулася до господарського суду м. Севастополя з позовом
до ДП! про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 5 грудня 2002 р.
про стягнення та застосування штрафних санкцій за порушення податкового законо­
давства в частині донарахування ПДВ у сумі 352 238,11 грн. та штрафних санкцій у сумі
88 943,92 грн.
Позовні вимоги обїрунтовані тим , що Інституг у м. Севастополі, який є навчальним
закладом, відповідно до закон ів <,Про податок на додану вартість,> та <<Про освіту,> звіль­
нений від оподаткування, крім того, він не наділений статусом юридичної особи, у зв'яз­
ку з чим платником ПДВ буги не може.
Господарський суд м . Севастополя рішенням від 8 вересня 2003 р . позовні вимоги
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 5 грудня 2002 р. задо­
вольнив. Таким чином, стягнуто з ДП! на корисгь Інституту витрати зі сплати державного
мита в сум і 85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу
2005 No 5(20) 23

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИ Х ПРАВОВІДНОСИН
в сумі 118 грн. Рішення суду мотивоване доведеністю матеріалами справи того фаюу,
що в Інституту відсутні правові підстави для утримання та внесення до бюджету ПДВ,
оскільки відповідно до законодавства структурний підрозділ підприємства, установи та
організації не є платником ПДВ.
Севастопольський апеляційний господарський суд постановою від 18 листопада
2003 р. залишив перевірене рішення господарського суду м. Севастополя без змін , а апе­
ляційну скаргу ДП! - без задоволення, з тих самих підстав ДП! просить Вищий господар­
ський суд України здійснити перегляд матеріалів справи в касаційному порядку, скасува­
ти рішення та постанову у справі , посилаючись на порушення господарським судом пер­
шої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. При цьому
скаржник обrрунтовує касаційну скаргу тим , що позивач є платником ПДВ згідно зі сві­
доцтвом від 15 листопада 1999 р. No 39691938 про реєстрацію Інституту як платника ПДВ.
Крім того, на думку скаржника, це свідоцтво анульоване не було, а тому є дійсним відпо­
відно до вимог п. 9.6 ст. 9 Закону <<Про податок на додану вартість ~.
Позивач надав відзив на касаційну скаргу, проти вимог якої заперечує.
Заслухавши доповідь судді , перевіривши наявні матеріали справи на предмет
правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні
господар ського суду м. Севастополя та постанові Севастопольського апеляційного госпо­
дарського суду в цій справі , Вищий господарський суд України вважає , що касаційна скар­
га не підлягає задоволенню з таких підстав .
Згідно з вимогами ст. 111 7 ГПК касаційна інстанція виходить із обставин, встановле­
них у цій справі судом першої інстанції. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 111 5 ГПК касаційна
інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевір­
ки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або поста­
нові господарського суду.
Під час розгляду справи господарським судом м. Севастополя встановлено та під­
тверджено під час здійснення апеляційного провадження наступне.
Із 24 по 29 листопада 2002 р. ДП! проводилася додаткова комплексна документаль­
на перевірка Інституту за період із 1жовтня 2000 р. по 1 липня 2002 р., за наслідками якої
складено акт No 12878/23-123/538. На думку посадових осіб податкового органу, Інститут,
порушуючи ст. 3 Закону <<Про податок на додану вартість,>, незаконно не включив до ба­
зи оподаткування ПДВ грошові кошти, отримані в рахунок плати за навчання від фізич­
них осіб. На підставі цього акта було прийнято та направлено позивачу оскар)hу'Ване по­
даткове повідомлення-рішення про донарахування Інституту ПДВ у сумі 352 238,11 грн.
та стягнення штрафних санкцій у розмірі 88 943 ,92 грн. Крім того, попередніми судови ­
ми інстанціями було встановлено, що Інституг не є самостійною юридичною особою.
Відповідно до ст. 4 Закону <.Про систему оподаткування,> платниками податків і збо­
рів (обов'язкових платежів) є юридичні та фізичні особи.
Згідно з п. 2.1 ст. 2 Закону <•Про податок на додану вартість,> платником ПДВ є особа,
обсяг оподатковуваних операцій із продажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь­
якого періоду з останніх 12 місяців перевищував 3 600 неоподатковуваних доходів гро­
мадян.
24 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГО С ПОД АРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 13 ТР АВ НЯ 2004
Пунктом 9.3 ст. 9 Закону <, Про податок на додану вартість,> передбачено, що особи,
що підпадають п ід визначення платників податку згідно зі ст. 2 цього ж Закону, зобов'яза­
ні зареєструватися як платники податків в органі державної податкової служби за місцем
їх знаходження. Форма заяви про реєстрацію встановлюється центральним органом дер­
жавної податкової служби України.
Якщо особа, що не підпадає під визначення п . 2. 1 як платник податку у зв'язку з обся­
гами оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послут) , меншими ніж 3 600 не­
оподатковуваних мінімумів доходів громадян, вважає за доцільне зареєструватися як
платник податку, така реєстрація здійснюється за її заявою .
За приписами п. 1.2 ст. 1 Закону <<Про податок на додану вартість,>, де наведено визна­
чення термінів , що вживаються в цьому ж Законі, особа - це будь-яка з наведених нижче
осіб незалежно від того, чи є така особа резидентом чи ні:
-
суб'єкт підприємницької діяльності; зокрема підприємство з іноземними інвести­
ціями, незалежно від форми та часу внесення цих інвестицій;
-
інша юридична особа, що не є суб'єктом підприємницької діяльності;
-
фізична особа (громадянин, інозем ний громадянин та особа без громадянства) ,
яка здійснює діяльність, віднесену до підприємницької, згідно із законодавством, або вво­
зить (пересилає) товари на митну територію Укра їни.
Отже, виходячи з системного аналізу зазначених правових норм можна дійти
висновку, що навчальний заклад, який не підпадає під визначення платника податку
(п. 2. 1) може буги зареєстрованим як такий платник у разі набугтя ним ста·1усу юридич­
ної особи.
Таким чином , господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вір ного
висновку пр о те, що відокремлений підрозділ юридичної особи - Установи профспілок,
яким є Інституг, не мав правових підстав на реєстрацію як платник ПДВ, а отже, у нього
відсугні і підстави для нараховування та внесення до бюджету ПДВ.
З урахуванням викладе ного, переглянута постанова апеляційного господарського
суду відповідає приписам чинного законодавства .
Керуючись статтями 108, 111 5, 111 7, 1119, 111 11 ГПК, Вищий господарський суд
України
постановив:
Рішення господарського суду м. Севастополя від 8 вересня 2003 р. та постанову Сева­
сто поль ського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2003 р. залишити без
змін, а касаційну скаргу ДПІ - без задоволення.
200S No5(20) 25

СПР А ВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИ Х ПР А ВОВІД_!:!9 СИН
1.4. Статтею 2 Закону «Про систему оподаткування » передба ­
чено, що ставки, механізм справляння податків і зборів
(обов'язкових платежів), за винятком особливих видів
мита, і пільги щодо опода ткуванн я не можуть вс т ановлю ­
ватися іншими з ако нами України, крім законів про оп о ­
даткування, а Закон « Про Збройні Сили України» не є та­
ким, тому передбачені ст . 14 цього Закону пільги щодо
о п одаткува ння не мо жуть бути підставою для задоволен­
ня по з о в у, оскільки відповідні зміни до закон ів про опо­
даткування не в н есені
Постанова Судової палап~и у господарських справах
Верховного Суду Уісраїни від 12 жовтня 2004 р.
Верховний Суд України , розглянувши касаційну скаргу військової частини А-2647 на
постанову Вищого господарського суду України від 13 травня 2004 р. у справі за позовом
військового прокурора Рівн енського гарнізону в інтересах держави в особі військової
частини А- 26 47 до ДПІ у м. Рівному (далі - ДПІ) , Головного фінансового управління
Рівнен ської обласної державної адміністрації, Управління Державного казначейства у Рів­
ненські й області та Управління бюджету та фінансів Рівненського міського виконавчо­
го ком ітету про повернення транспортного податку в сумі 2 054,05 грн. та пені в сумі
12,63 грн. ,
вс т ановив:
У травні 2003 р. військовий прокурор Рівненського гарнізону в інтересах держави
в особі військової частини А- 2647 звернувся до господарського суду Рівненської області з
позовом до ДПІ, Головного фінансового управління Рівненської обласної державної адмі­
ністрації, Управління Держказначейства у Рівненській області та Управління бюджету та
фінан сів Рівненського міськвиконкому про повернення сплаченого транспортного по­
датку та пені.
По зовні вимоги обrрунтовувались тим, що згідно зі ст. 14 Закону <<Про Збройні Сили
України » земля , води , ін ші природні ресурси , а також майно, закріплені за військовими
частинами , військовими навчальними закладами, організаціями та установами Збройних
сил України, є державною власністю , належать їм на прав і оперативного управління та
звільняються від сплати всіх видів податків .
Відповідачі по з ов не ви знали .
Рішення м господарського суду Рівненської області від 17 червня 2003 р. , залишеним
без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 7 жовтня 200 3 р.
по зо в задоволено повністю. Суди виходили з того, що військова частина не є власником
трансп ортних засобів, а вони не є об'єктом оподаткування.
По становою Вищого господарського суду України від 13 травня 2004 р. скасовано
постан ову Львівського апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2003 р. та рішення
господар ського суду Рівненської област і від 17 червня 2003 р. та відмовлено у позові ,
26 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКО ГО СУДУ УК Р АЇ НИ В ІД 13 ТР А ВНЯ 2004 .
посилаючись на те, що Закон ,,Про Збройні Сили України,> не є законом про оп одаткуван­
ня, а відповідно до ст. 1 Закону ,,Про систему оподаткуван ня,> пільги щодо оподаткування
не можуть встановлюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.
Верховним Судом України 26 серпня 2004 р. за касаційною скаргою військової
частини А-2647 порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого госпо ­
дарського суду України від 13 травня 2004 р. Скарга мотивується неоднаковим застосуван ­
ням того самого положен ня закону в аналогічних справах .
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи касацій ­
ної ска рги та перевіривши матеріали справи, судова палата вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з наступ них підстав .
Господарськими судами встановлено, що відповідно до ст. 1 Закону від 11 грудня
1991 р. No 1 963 -ХІІ <Лро податок з власників транспортних засобів та інших самохідних
машин і механізмів•> (зі змінами і доповненнями) військова частина А-2647 є платником
цього податку відповідно до ст. 14 Закону <.Про систему оподаткування•> .
Статтею 2 Закону <,Про систему оподаткування,> передбачено, що ставки, механізм
справлян ня податків і зборів (обов'язкових платежів) , за виключенням особливих видів
мита, і пільги щодо оподаткуван ня не мо)hугь встановлюватися іншими законами Украї­
ни, крім законів про оподаткуван ня. Закон <Лро Збройн і Сили України,> не є таюш , а пе­
редбачені ст. 14 пільги щодо оподаткування не MO)hyrь бути підставою для задоволення
позову, оскільки відповідні зміни до законів про оподаткування не внесені.
Таким чином, висновок касацій ного суду щодо неправильного застосування суда ­
ми першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права є обrрунтованим і пра­
вильним.
За таю1х обст;шин касаційна скарга підлягає залишенню без з;щоволення , а постано-
ва Вищого господарського суду України - без змін .
Керуючись статтями 111 , 111 17 -111 20 ШК, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу Військової частини А-2647 залишити без задоволення.
Постанову Вищого господарського суду України від 13 травня 2004 р. залишити
без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягзє.
Постанова Вищого господарського суду Yicpaii1u від 13 травня 2004 р.
(постанову залишено без змін постановою
Судово~ палати у господарських справах Верховного Суду Укра·1 ни
від 12 жовтня 2004 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу ДП!
у м. Рівному (далі - ДП!) на постанову Львівського апеляційного господарського суду
України від 7 жовтня 2003 р. у справі за позовом військового прокурора Рівненського
гарні зону в інтересах держави в особі військової частини А-2647 до ДП!, Головного фінан­
сового управління Рівненської обласної державної адміністрації, Управління Державного
2005 Ng 5(20) 27

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИ Х ПРАВОВІДНОСИН
казн ачейства у Рівненській області та Управління бюджету та фінансів Рівненського місь­
кого виконавчо го ком ітету про повернення транспортного податку в сумі 2 054 ,05 грн.
та пені в сумі 12,63 грн.
Рішен ням господарського суду Рівненської області від 17 червня 2003 р., залишеним
без змі н постановою Львівського апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2003 р.,
позов задоволено: зобов'язано Управління Держказначейства у Рівненській області по­
вернути з місцевого бюдже~у м. Рівного на користь військової частини А-2647 податок
з вл асників транспортних засобів у сумі 2 067,12 грн. Судові рішення мотивовані тим ,
що поз ивач звільнений від сплати такого податку згідно з ч. 2 ст. 14 Закону від 12 червня
199 1 р. No 1934-ХІІ <.Про Збройні Сили України•> (зі змінами і доповненнями).
У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати постанову Львівського апеляційного
госп од арського суду від 7 жовтня 2003 р. та постановити нове рішення про відмову в по­
зові , по силаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм мате­
ріального права, а саме: статей 1, 3 Закону від 25 червня 1991 р. No 1251-ХІІ <.Про систему
оподаткування ,> та Закону від 11 грудня 1991 р. No 1963-ХІІ <.Про податок з власників
транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів,> (зі змінами, внесеними
Законом <, Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування дорожнього
господарства,> від 16 липня 1999 р. No 986-XIV).
ДП!, Головне фінансове управління Рівненської обласної державної адміністрації та
Управління бюджету та фінансів Рівненського міськвиконкому не скористались своїм про­
цесуальним правом на участь своїх представників у судовому засіданні касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-3 , перевіривши мате­
ріали справи, правильність застосування господарськими судами першої та апеляц ійної
інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господар­
ського суду України доходить висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з на­
ступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що військова
частина А- 2647 є установою державної форми власності (вид діяльності - оборона, КВЕД
75.22.0) та підпорядкована Міністерству оборони України згідно з довідкою від 29 грудня
1997 р. No 1494 про включення до ЄДРПОУ.
Відповідно до платіжних вимог та доручень військовою частиною А-2647 було
сплачено до місцевого бюджету 2 067,13 грн. податку з власників транспортних засобів
(зокрема основного платежу - 2 054,50 грн., пені - 12,63 грн.).
Задовольняючи позов, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили
з того , що позивач відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону <.Про Збройні Сили України•> звільне­
ний від сплати податку з власників транспортних засобів, а за наявних суперечностей
між нормами законів <.Про Збройні Сили України,> , <Лро податок з власників транспорт­
них засобів та інших самохідних машин і механізмів•> та <.Про систему оподаткування,>,
пріоритет має Закон <Лро Збройні Сили України,> (згідно з пп. 4.4.1 п. 4 .4 ст. 4 Закону
від 21 груд ня 2000 р. No 218 1 -ІІІ <,Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами•>) .
28 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩО ГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 13 ТРАВНЯ 2004
Однак колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується із зазна ­
ченими висновками господарського суду та вважає оскаржувану постанову апеляційного
господарського суду такою, що постановлена за неправильного застосування норм мате­
ріального права, з огляду на наступне .
Так, відповідно до ст. 1 Закону <.Про податок з власників транспортних засобів та ін­
ших самохідних машин і механізмів,> платниками цього податку є підприємства, орга­
нізації, установи, які є юридичними особами та мають зареєстровані в Україні згідно
з чинним законодавством власні транспортні засоби, визначені ст. 2 цього Закону як
об'єкт оподаткування.
Відповідно до ст. 39 Закону від 2 липня 1991 р. No 697-ХІІ •Про власність,> (зі зміна­
ми і доповненнями) майно, що є державною власністю та закріплене за державною уста­
новою, належить їй на праві оперативного управлі ння. Як передбачено ч. 2 ст. 14 Закону
<.Про Збройні Сили України,> на праві оперативного управління належить військовим
частинам і майно, закріплене за ними.
Аналіз змісту зазначених правових норм дає підстави для висновку, що оскільки
платниками зазначеного вище податку є підприємства, організації та установи незалеж­
но від форми власності, у якій вони заснован і, зокрема й державні, а державні установи
можуть мати закріплене за ними майно лише на праві оперативного управління за відсут­
ності законодавчо встановленого виключення щодо державної установи як платника
податку та при чітко визначеному ст. 4 Закону <.Про податок з власників транспортних
засобів та інших самохідних машин і механізмів•> кола осіб, які звільняються від сплати
цього податку, застосоване у ст. 1 цього Закону поняття <,власні транспортні засоби ,> наря­
ду з правом власності на транспортні засоби, означає також їх перебування у платника
податку на праві повного господарського відання та на праві оперативного управління.
Беручи до уваги нав еде не , апеляційний господарський суд неправильно застосував
ст. 1 Закону <.Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідни х машин
і механізмів,> та помилково вважав, що є законні підстави для повернення позивачу спла ­
чених сум податку.
Не може бути визнане такою підставою і положення ч. 2 ст. 14 Закону <• Про Збройні
Сили України,> щодо звільнення майна, закріпленого за військовими частина ми , війсь­
ковими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних сил України ,
від сплати всіх видів податків.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 1 Закону <•Про систему оподаткування •> у редакції Зако­
ну від 22 грудня 1998 р. No 333 -XIV, чинній на момент виникнення спірних правовідно ­
син, встановлення і скасува ння податків і збор ів (обов'язкових платежів) до бюджетів
та державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюється Верховною
Радою України , Верховною Радою АРК, сільськими, селищними і міськими радами відпо­
відно до цього Закону, інших законів України про оподаткування .
Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) , за виклю­
ченням особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися
іншими законами України , крім законів про оподаткування .
2005 No 5(20) 29

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОД А ТКОВИ Х ПРАВОВІДНОСИН
Враховуючи, що Закон <Лро систему оподаткування •> є спеціальни м законом про
оподаткування, виходячи з правила співвідношення загальної і спеціальної норм у разі їх
конкуренції, його норми підлягають застосуванню при вирішенні спору, зокрема, щодо
пільг з оподаткування у випадку встановл ення таких пільг іншими законами, крім законів
про оподаткува ння.
Правило пп. 4.4 .1 п . 4.4 ст. 4 Закону <Лро порядок погашення зобов 'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами •> сл ід застосовувати з ура ­
хув анням зазначеного вище співвідношення спеціальної та загальної норм права .
З огляду на це, господарські суди першої та апеляційної інстанцій, повно і всебічно
встановивши обставини справи , допустили неправильне застосування норм Закону
<,Про систему оподаткування•>, ст. 14 Закону « Про Збройні Сили України •>, пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4
Закону <Лро порядок погашення зобов 'язань платників податків перед бюджетами та дер ­
жа вни ми цільовими фондами •> , що призвело до неправильного висновку щодо прав і
обов'язків сторін у справі та є підставою відповідно до ч. 1ст. 111 10 ГПК для скасування по­
становлених у справі судових рішень та ухвалення нового ріш ення про відмову в позові.
Враховуючи викладене, керуючись стапями 111 s, 111 7, п . 2 ст. 111 9, статгями 11 110,
111 11 ГПК, Вищий господарський суд України
п о становив:
Касаційну скаргу ДП! задовольнити.
Скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 7 жовтня
200 3 р. та рішення господарського суду Рівненської області від 17 червня 2003 р.
1.5. Відповідно до пп. 7.4.4 п . 7.4 ст. 7 Закону «Про податок
на додану вартість» у разі, коли платник придбаває това­
ри, роботи, послуги, вартість яких не належить до складу
валових витрат виробництва, обігу і не підлягає амор­
тизації, податки, сплачені у зв'язку з таким придбанням,
відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до
складу податкового кредиту не включаються, тому,
здійснивши збиткову операцію з придбання продукції
за значно вищою ціною не для подальшого використання
у власній господарській діяльності, позивач не мав права
відносити витрати з придбання товарів до валових ви­
трат виробництва, збільшувати податковий кредит та
заявляти бюджетне відшкодування
Поста1-tова Судової палати у господарсь1сих справах
Верхов1-tого Суду Yicpa ii-tu від 19 жовптя 2004 р.
Верховний Суд України, розглян увши касац ійну скаргу ДП! у Подільському районі
м. Києва (далі - ДП!) на постанову Вищого господарського суду України від 15 червня
зо No5(20) - 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 19 ЖОВТНЯ 2004
2004 р. у справі за позовом ПП <,Сервіс-Ресурс•> до ДПІ про визнання недійсним розпо­
рядження,
встановив:
У жовтні 2003 р. ПП <,Сервіс-Ресурс•> звернулося до господарського суду м. Києва
з позовом до ДПІ про визнання недійсним розпорядження про внесення змін у визна ­
чену платником суму ПДВ за результатами документально-тематичної перевірки
з питання правомірності відшкодування сум ПДВ із бюджету від 12 грудня 2002 р.
No 149/23-60/31868634.
Позовні вимоги обїрунтовувались невідповідністю спірного розпорядження вимо ­
гам п. 5.1 ст. 5 Закону <Лро оподаткування прибутку підприємств», згідно з якою валові
витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку, здійснюва­
них як компенсація вартості товарів (робіт, послуг) , що придбаваються (виготовляються)
таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяль­
ності, та п. 7.1 ст. 7 Закону <Лро податок на додану вартість•> , згідно з яким продаж това­
рів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим
нарахуванням ПДВ.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відповідність спірного рішен­
ня вимогам закону, неправомірність дій позивача та безпідставність позовних вимог.
Рішенням господарського суду м. Києва від 15 грудня 2003 р., залишеним без змін
постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 березня 2004 р. та по­
становою Вищого господарського суду України від 15 червня 2004 р. , позов задоволено.
Суди виходили з того, що ціна придбання товарів була правомірно віднесена позивачем
на валові витрати згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону <•Про податок на додану вартість •>.
Верховним Судом України 2 вересня 2004 р. за касаційною скаргою ДПІ порушено
касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України
від 15 червня 2004 р. Скарга мотивується неправильним застосуванням норм матеріаль­
ного права.
Заслухавши суддю -доповідача, представників сторін, обговоривши доводи касацій­
ної скарги та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає , що каса­
І\ійна скарга підлягає задоволенню.
Залишаючи без змін судові рішення у справі, Вищий господарський суд України
обгрунтував свою постанову тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій
щодо віднесення вартості оспорюваного товара до валових витрат відповідають вимогам
ст. 5 Закону <,Про оподаткування прибутку підприємств•>, ст. 7 Закону <Лро податок на до­
дану вартість•> та статтям 6, 7, 23 Закону <Лро ціни і ціноутворення•>.
Проте з таким погодитися не можна з наступних підстав.
Пунктом 1.32 Закону <Лро оподаткування прибутку підприємств •> визначено госпо­
дарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в гро­
шовій, матеріальній або нематеріальній формах, коли безпосередня участь такої особи
в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Пунктом 5.1 ст. 5 Закону <,Про оподаткування прибутку підприємств •> передбачено
валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) як суму будь-яких витрат
2005 No5(20) 31

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних
як компенсація вартості тqварів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються)
таким платником податку для їх под;~льшого використання у власній господарській
діяльності.
Згідно з актом документальної комплексної перевірки від 12 грудня 2002 р. ДПІ вста­
новила, що ПП <,Сервіс -Ресуро за договорами купівлі-прода)h-у від 15 березня 2002 р.
придбало продукцію у ПП <,Схід-Вугілля•>, вартість якої в 12 разів перевищує рівень сві­
тових цін за 1 т аналогічної продукції, ;i 18 березня 2002 р. придбану продукцію про­
дало за значно нижчою ціною, при цьому зарахувало до податкового кредиту суму ПДВ
у зв'язку з придбанням продукції, заявивши до відшкодув;~ння з державного бюджету
1 007 446 грн.
Здійснивши збиткову операцію з придбання продукції за значно вищою ціною
не для подальшого використання у власній господарській діяльності , позивач не мав пра­
ва віднести витрати з придбання товарів до валових витрат виробництва.
Відповідно до пп. 7.4.4 п. 7 .4 ст. 7 Закону <•Про податок на додану вартість,> у разі, коли
платник придбаває товари, роботи, послуги, вартість яких не відноситься до складувало­
вих витрат виробництва, обігу і не підлягає амортизації, податки, сплачені у зв'язку з та­
ким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податко­
вого кредиту не включаються, а тому в ПП <•Сервіс -Ресурс ,> не було підстав збільшувати
податковий кредит та заявляти бюджетне відшкодування.
Таким чином, посилання касаційного суду щодо правильного застосування гос­
подарськими судами норм матеріального і процесуального права є необrрунтованv''vІ і
поми лковим .
За таких обставин усі судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням
справи на новий розгляд.
Керуючись статтями 111 17-111 19 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 15 червня 2004 р., постанову Ки­
ївського апеляційного господарського суду від 17 березня 2004 р. та рішення господарсь­
кого суду м. Києва від 15 грудня 2003 р. скасувати. Справу передати на новий розгляд
до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Поста~-юва Вищого гос11одарсь1сого суду УІфаїни від 15 червня 2004 р.
( постанову скасовано постановою
Судово'~ палати у господарських справах Верхов н ого Суду УкраIни
від 19 жовтня 2004 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу ДПІ
у Подільському районі м. Києва (далі - ДПІ) на постанову Київського апеляційного
32 No5(20) 2005

ПОСТА НОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУ ДУ УКРАЇНИ ВІД 15 ЧЕРВН'Я 2004
господарського cyff:'I від 17 березня 2004 р. у справі за позовом ПП <,Сервіс-Ресурс,> до ДП!
про визнання недійсним розпорядження.
Рішенням господарського суду м. Києва від 15 грудня 2003 р. позовні вимоги задо­
волено , визнано недійсним спірне розпорядження відповідача, оскільки дії позивача
щодо встановлення контрактної ціни не суперечать ст. 7 Закону <<Про Податок на додану
вартість •>, відповідають статтям 6, 7, 23 Закону <<Про ціни і ціноутворення,>, ст. 5 Закону
<<Про оподаткування прибутку підприємства•> , тобто, придбавши товар за однією ціною
та реалізувавши цей товар за іншою, позивач діяв на власний підприємницький ризик
з урахуванням кон'юнюури цін на товар , яка склалася.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 березня 2004 р.
рішення суду в цій справі залишено без змін, оскільки ст. 7 Закону <, Про податок на до­
дану вартість•> визначає, які саме витрати не включаються до податкового кредиту, в роз­
рахунках з нерезидентами встановлюються ціни відповідно до кон'юнюури цін на сві­
товому ринку, ст. 5 Закону <, Про оподаткування прибутку підприємств•> відносить до ва­
лових витрат будь-які витрати у грошовій формі на товари, які придбаваються з метою
їх подальшого використання, а тже, віднесення їх вартості до валових витрат є пра­
вомірним.
ДП! просить постанову апеляційного господарського суду та рішення суду в цій
справі скасувати, у позові відмовити, оскільки товари позивачем реалізовані за значно
нижчою ціною , ніж та, за яку товари були придбані , відповідно до Закону <•Про оподатку­
вання прибутку підприємств ,> подальша реалізація такого товару можлива у разі зміни
кон'юнюури ринку, неможливості отримання прибутку від реалізації продукції. Договори
комісії та договори купівлі-прода)hrу в частині визначення ціни не відповідають ціні,
яка склалася на аналогічні товари.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матер іа ­
ли справи та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Позивачем укладені договори купівлі-продажу та договори комісії при здійсн енні
експорту згідно з нормами ЦК Ви знан ня правочину недійсним є одним із засобів захис­
ту цивільни х прав , зокрема пов'язаних з інтересами держави.
Між тим, відповідач юрисдикційну форму захисту не використав, із позовами
про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та договорів комісії при здійсненні
експортних операцій у зв'язку із завищенням або занижен ням цін не звертався, тобто
необїрунтованості встановлення ціни у цивільно - правових відносинах не довів, довідки
Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків та торгівлі щодо цін на певну продукцію
за такими позова м и як докази не надав.
Касаційна інстанція погоджується з доводами попередніх судових інстанці й щодо
віднесення вартості експортованого товару до валових витрат, що відповідає ст. 5 Закону
<.Про оподаткування,>, ст. 6, 7, 23 Закону <•Про ціни і ціноутворення•>, ст. 7 Закону <• Пр о по­
даток на додану вартість•> .
Виходячи з виютаденого, керуючись статтями 111 5, 11 17, 1119, 111 1і , 111 12 ГПК,
Вищий господарський суд України
2005
З 5-188
No 5(20) 33

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОД А ТКОВИ Х ПРАВОВІДНОСИН
постановив:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 березня 2004 р. зали­
шити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
1.6. Виробник підакцизного товару є платником акцизного
збору н ез алежн о від умов, на яких він цей то вар вироб­
ляє і чи ви р обляє його з власної чи давальницької сирови­
ни, а так ож на яких умовах його реалізує
Посттшва Судової 11алати у господарсь1си:х справах
Верховного Суду УJСраїни від 12 жовтня 2004 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Надвірнянської об'єднаної
ДПІ в Івано-Франківській області (далі - ДПІ) на постанову Вищого господарського суду
України від 25 травня 2004 р. у справі за позовом ВАТ <,Нафтохімік Прикарпаття ,> до ДПІ
про визнання недійсним рішення ,
встановив:
У червні 2003 р. ВАТ <• Нафтохімік Прикарпаття ,> звернулося до господарського суду
Іван о-Франківської області з позовом до ДПІ про визнання недійсним рішення від 12 квіт­
ня 2002 р. щодо результатів розгляду скарги на рішення від 29 березня 2002 р., яким по­
зивачу було донара ховано акцизний збір у сумі 8 387 062 грн. та застосовані штрафні
санкції в розмірі 1 258 059 ,30 грн.
Позовні вимоги обrрунтовувалися тим , що в період прийняття оскаржуваного
рішення мало місце неоднозначне розуміння та застосування положень Закону <•Про усу­
нення дискримінації в оподаткуванні суб 'єктів підприємницької діяльності, створених
із використанням майна та коштів вітчизняного походження,> від 17 лютого 2000 р.
No 1457-ІІІ.
Відповідач проти позову заперечував , посилаючись на те , що на момент апеляцій­
ного узгодження і на момент реалізації договорів щодо виробництва нафтопродуктів
із давальницької сировини не було неоднозначного трактування прав та обов'язків плат­
ників податків.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 28 липня 2003 р. по­
зов задоволено. Обrрунтовуючи рішення, суд посилався на те, що встановлення обсягу
оподаткування товарів , виготовлених із давальницької сировини, залежить від того,
яке законодавство поширюється на замовника готової продукції, відкриття конституцій­
ного провадження стосовно тлумачення ст. 5 Закону <• Про усунення дискримінації в опо­
даткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених із використанням майна
та коштів вітчизняного походження ,> свідчить про неоднозначн ість тлумачення цього
законодавства ; при винесенні рішення господарський суд врахував, що позивач зобо­
в'язаний здійснювати відвантаження підакцизних товарів , виходячи з рішення господар­
ського суду Івано-Франківської області від 26 червня 2001 р. Підставою для прийняття
34 No5(20) 2005

ПОСТА НОВА ВЕРХОВНО ГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 12 ЖОВТНЯ 2004
цього рішення є ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від
12 квітня 2001 р.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2003 р. та
постановою Вищого господарського суду України від 25 травня 2004 р. зазначене рішен­
ня суду першої інстанції залишено без змін.
Верховним Судом України 9 вересня 2004 р. порушено провадження за касаційною
скаргою ДПІ , в якій порушується питання про скасування постанови Вищого господарсь­
кого суду України від 25 травня 2004 р. про передачу справи на новий розгляд до суду
першої інстанції з підстав її невідповідності нормам Конституції України, неправильного
застосування норм матеріального права та виявлення неоднакового застосування Вищим
господарським судом України того самого положення закону.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін , перевіривши мате­
ріали справи і рішення , які постановлялися судами в процесі її розгляду, Верховний Суд
України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, Вищий господарський суд
України виходив із того, що рішенням господарського суду Івано-Франківської області
від 26 червня 2001 р. ВАТ <,Нафтохімік Прикарпаття ,> зобов'язано здійснювати відва нта­
ження нафтопродуктів ДП <,Фірма <, Фіаніт-Альфа,> без оплати акцизного збору, оскільки
вироблений та відвантажений нафтопродукт не є об'єктом оподаткування акцизним збо­
ром у раніше зазначених договорах.
Проте сам факт наявності зазначеного рішення господарського суду не може буги
беззаперечною підставою для задоволення позову в цій справі, оскільки відповідно до
ст. 129 Конституції України та ст. 4 ГПК рішення у справі мали ухвалюватися на підставі
закону.
Судами встановлено, що відповідач визначив позивачу податкове зобов'язання
з акцизного збору, який останній не сплатив із вартості нафтопродуктів , вироблених
із давальницької нафти ДП <•Ф ірма <,Фіаніт-Альфа•> і відвантажених без попереднього пе­
рерахування нею сум акцизного збору на банківський рахунок позивача.
Відповідно до ст. 6 Декрету КМУ <<Про акцизний збір •> власник готової продукції ,
на яку встановлено ставку акцизного збору у твердих сумах, виготовленої на давальниць­
ких умовах, сплачує акцизний збір виробнику (переробнику) не пізніше дня відвантажен­
ня готової продукції його замовнику або за його дорученням іншій особі.
Умовою відвантаження виробником (переробником) готової продукції, виготовле­
ної з давальницької сировини, його власнику або за його дорученням іншій особі є до ­
кументальне підтвердження банківської установи про перерахування відповідної суми
акцизного збору на розрахунковий рахунок виробника (переробника).
Платниками акцизного збору згідно з п. <,а ,> ст. 2 цього Декрету є суб 'єкти підпри ­
ємницької діял ьності - виробники підакцизних товарів на митній території України ,
зокрема з давальницької сировини за товарами (продукцією) , на які встановлено ставки
акцизного збору у твердих сумах, а також замовники, за дорученням яких виготовляєть­
ся продукція на давальницьких умовах за товарами, на які встановлено ставю1 акцизного
збору у відсотках до обороту, що сплачують акцизний збір виробнику.
3*5-188
2005 N!!5(20) 35

СПР ЛВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
Тобто в пев них випадка х платником акцизного збору є замовник (власник даваль­
ницької сировини) або її переробник.
Проте господарські суди під ча с розгляду справи зазначену обставину не з 'ясували.
Також судами не враховано те, що положення ч. 1 ст. 5 Закону <Лро усунення дискри­
мінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням
майна та коштів вітчизняного походження•> у взаємозв'язку з іншими його положеннями
є підставою як для відмови у наданні, так і для припинення раніше наданих пільг у сфері
валютн ого і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів)
підприємством з іноземними інвестиціями, їх дочірнім підприємством, а також філіям,
відділенням, іншим відокремленим підрозділам , включаючи постійні представництва не­
резидентів, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації.
У зв'язку з наведеним , усі постановлені у справі судові рішення підлягають скасуван­
ню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111 17 - 111 20 ГПК, Верховний Суд
України
по становив:
Касаційну скаргу ДПІ задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 25 травня 2004 р., постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2003 р. та рішення господар­
ського суду Івано-Франківської області від 28 липня 2003 р. скасувати, а справу передати
н а новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України від 25 травня 2004 р.
(постанову скасовано постановою
Судово·~ палати у господарських справах Верховного Суду України
від12жовтня 2004р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу
Надвірнянської об 'єднаної ДПІ (далі - ДПІ) на постанову Львівського апеляційного гос­
подарського суду від 28 жовтня 2003 р. у справі за позовом ВАТ <,Нафтохімік Прикарпат­
тя,> до ДПІ про визнання недійсним рішення.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 28 липня 2003 р.
позовні вимоги задоволені повністю.
Рішення суду мотивовано тими обставинами, що встановлення обсягу оподаткуван­
ня товарів, виготовлених із давальницької сировини, залежить від того, яке законодавство
поширюється на замовника готової продукції, відкриття конституційного провадження
стосовно тлумачення ст. 5 Закону <,Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів
підприємницької діяльності, створених із використанням майна та коштів вітчизняного
походження,> свідчить про неоднозначн ість тлумачення цього законодавства, при вине­
сенні рішення господарський суд Івано-Франківської області враховує, що позивач зо­
бов'язаний здійснювати відвантаження підакцизних товарів, виходячи з рішення госпо-
36 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОД АРС ЬКОГО СУ ДУ УКРА ЇНИ ВІД 25 ТРАВНЯ 2004 р.
дарського суду Іва но-Франківської області від 26 червня 2001 р. Підставою для прийнят­
тя цього рішення є ухвала судової колегії з цивільних справ Верховного Суду України від
12 квітня 2001 р., в якій передбачено , що до 8 вересня 2002 р. до фірми <,Фіаніт•>, у статут­
ному фонді якої не менше 51 %належить підприємству з іноземними інвестиціями, засто­
совується спеціальне законодавство.
Рішення судів , які набрали чинності, є обов'язковими для виконання згідно зі
ст. 115 гпк.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2003 р.
рішення суду залишено без зміни та додатково зазначено, що за наявності неоднозначно­
сті трактування прав та обов'язків платників податків податкові органи зобов'яза ні прий­
мати рішення на користь платника податків, Закон <,Про усунення дискримінації в опо­
даткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених із використанням майна та
коштів вітчизняного походження•> набуває чинності через 1О днів зі дня його офіційного
оприлюднення.
ДП! просить постанову апеляційного суду та рішення суду в цій справі скасувати,
у позові відмовити, оскільки спірне рішення не порОД)h')'Є настання прав та обов 'язків
до суб'єкта господарської діяльності, позивач зобов'язаний сплачувати акцизний збір від­
повідно до Декрету КМУ <.Про акцизний збір•> незалежно від судового рішення господар­
ського суду Івано-Франківської області у справі No 8/194, на ДП <,Фірму Фіаніт•> поширю­
ється митне, валютне, податкове законодавство без винятків та обмежень.
ВАТ <,Нафтохімік Прикарпаття•> просить постанову та рішення суду залишити без
зміни як такі, що відповідають нормам чинного законодавства .
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матері­
али справи та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 26 червня 200 1 р.
ВАТ <•Н афтохімік Прикарпапя» зобов'язано здійснювати відвантаження ДП <,Фірм а <•Фіа­
ніт-Альфа•> без оплати акцизного збору, оскільки вироблений та відвантажений нафто­
продукт не є об'єктом оподаткування акцизним збором у межах зазначених договорів.
Рішення суду набуло чинності.
Підставою прийняпя зазначеного рішення є ухвала судової колегії з цивільних
справ Верховного Суду України від 12 квітня 2001 р., якою передбачено застосування спе­
ціального законодавства до фірми <•Ф іаніт•> та дочірніх підприємств до 8 вересня 2002 р.
Зазначені ухвали Верховного Суду України є чинними та обов'язковими до ви­
конання .
Касаційна інстанція конста1ує, що оскільки сторони у справі знаходяться у адміні­
стративному підпорядкуванні, обов'язок доказування наявності фактичних обставин по­
кладається на ДП!.
Між тим, у матеріалах справи відсутні цивільно-правові угоди, інші документи, що не
дає можливості касаційній інстанції вивчити їх умови, визначити вид відповідної угоди,
не дає підстав для підтвердження або спростування тих чи інших фактів.
На підставі ст. 111 5 ГПК касаційна інстанція не має права встановлюв ати інші обста­
вини справи , інакше оцінювати надані докази.
2005 No5(20) 37

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИ Х ПРАВОВІДНОСИН
Виходячи з викладеного, керуючись статгями 111 5, 111 7- 111 9, 111 11 ГПК, Вищий
господарський суд України
постановив:
Поста н ову Льві вського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 200 3 р. та рі­
шення суду в цій справі з алишити без зміни , а касаційну скаргу - без задоволення.
1. 7. Податкові накладні, виписані продавцем із порушенням
вимог пп . 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону «Про податок на додану
вартість» щодо їх змісту, не можуть слугувати підтвер­
дженням витрат зі сплати податку
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду Украіни від 2 листопада 2004 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ТОВ <,Атлантіс-Торr<• (далі -
Товариство) на постанову Вищого господарського суду України від 21 липня 2004 р.
у справі за позовом товариства до ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова (далі - ДПІ) про
визн ання недійсним податкового повідомлення-рішення ,
встановив:
У січні 2004 р. Товариство звернулося до господарського суду Харківської області
з позовом до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення , яким
визначено завищення бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 600 739 грн. за листопад
2003 р.
Позов мотивувався тим , що ДПІ помилково дійшла висновку щодо порушення Това ­
риством положень п. 4.7 ст. 4 та пп. 7.2 .1 п. 7.2 ст. 7 Закону <,Про податок на додану вар­
тість•> (далі - Закон про ПДВ) при визначенні суми податкового кредиту в податковій
декларації за зазначений податковий період.
Інспекція позов не визнавала з тих підстав , що:
-
на порушення вимог п. 4.7 ст. 4 Закону про ПДВ у листопаді 2003 р. Товариство
занизило податкові зобов'язання на суму 45 166,67 грн. з операцій продажу товарів, отри­
маних у межах договору комісії;
-
на порушення вимог пп. 7.2 .1 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ Товариство безпід ­
ставно включило до складу податкового кредиту суми податку за податковими наклад­
ними, заповненими з порушенням установленого порядку (не зазначено м ісцезна­
ходження юридичної особи), що призвело до завищення податкового кредиту на суму
555 572,46 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 19 лютого 2004 р. позов за­
доволено.
Суд зазначив , що непомічена своєчасно Товариством відсутність у податкових
накладних такого реквізиту, як адреса підприємства , не впливає на достовірність та пра­
вильність обчислення ПДВ ; під час позапланової документальної перевірки, матер іали
38 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 2 ЛИСТОПАДА 2004 .
якої покладено в основу оспорюваного повідомлення-рішення , Товариство надало
працівникам ДП! виправлені податкові накладні. За таких обставин суд дійшов висновку,
що витрати зі сплати ПДВ у сумі 555 572,46 грн. підтверджені податковими накладними
відповідно до вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ і включені Товариством до скла­
ду податкового кредr-пу правомірно.
Суд зазначив, що товари на суму 271 тис. грн. за накладною від 4 листопада 2003 р.
No 1002 76 передані Товариством на подальшу комісію, і кошти за ці товари у спірний по­
датковий період Товариство не отримувало. За цих обставин суд дійшов висновку про те,
що відповідно до п. 4.7 ст. 7 Закону про ПДВ, яким визначено правила оподаткування опе­
рацій із продажу товарів, отриманих за цивільно - правовими договорами без передання
права власності на такі товари, Товариство не повинно було збільшувати свої податкові
зобов'язання.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2004 р. рі­
шення господарського суду Харківської області від 19 лютого 2004 р. залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 21 липня 2004 р. рішення гос­
подарського суду Харківської області від 19 лютого 2004 р. та постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 20 квітня 2004 р. скасовано, а справу направлено
на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції зазначив, що вимоги
до змісту податкової накладної визначено пп. 7.2 .1 п . 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ, зокрема
в ній повинно бути вказано місцезнаходження юридичної особи або місце податкової
адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ . Оскільки у наданих Товариству
податкових накладних відповідний рядок не був заповнений, Вищий господар ський суд
України вважав, що такі податкові накладні не відповідають вимогам закону. Постанова
вмотивована також тим, що відповідно до пп. 7.2 .6 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ у разі пору­
шення продавцем порядку виписування податкової накладної Товариство повинно було
звернугися до кінця поточного податкового періоду з відповідною заявою до органу дер­
жавної податкової служби за своїм місцезнаходженням, додавши копії товарних чеків або
інших розрахункових документів, що засвідчують придбання товарів (робіт, послуг);
своєчасно подана заява була б підставою для включення до податкового кред1пу суми
ПДВ, сплаченої у зв'язку з придба нням товарів (робіт, послуг). Проте суди не з'ясували, чи
звертався позивач до органу державної податкової служби з такою заявою.
Колегією суддів Верховного Суду України 30 вересня 2004 р. за касаційною скаргою
Товариства порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищо­
го господарського суду України від 21 липня 2004 р. У касаційній скарзі Товариства пору­
шується питання про скасування оскарженої постанови з підстав виявлення неоднаково­
го застосування Вищим господарським судом України того самого положення закону
в аналогічних с правах, неправильного застосування нор м матеріального та процесуаль­
ного права. На обrрунтування касаційної скарги зроблено посилання на постанову Вищо­
го господарського суду України від 22 червня 2004 р.
Заслухавши суддю-доповідача , розглянувши доводи касаційної скарги, перевір ивш и
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду Україн и вва­
жає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
2005 No5(20) 39

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
Вимоги до зм істу податкової накладної визначено пп. 7.2 .1 п. 7.2 ст. 7 Зако ну про
ГЩВ , відповідно до якого вона має містити: поряд ковий номер податкової накладної; дату
виписування податкової накладної; назву юридичної особи або прізвище , ім 'я та по бать­
кові фізичної особи, зареєстрованої як платник ГЩВ; податковий номер платника подат­
ку (п родавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової
адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник ГЩВ; опис (номенклатуру) товарів
(робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну поставки без
врахування податку; ставку податку та відповідну суму подат1.,у у цифровому значенні;
загальну суму коштів , що підлягають сплаті з урахуванням податку.
При вирішенні справи судами знайшла підтвердження та обставина, що суму
555 572 грн. Товариство включило до складу податкового кредиту в листопаді 2003 р.
на підставі податкових накладних, які не відповідали вказаним вимогам закону. Зокрема,
у накладних, виданих Товариству продавцями на підтвердження витрат зі сплати податку
в зазначеній сумі, не був заповнений рядок, який повинен містити дані щодо місцезнахо­
дження підприємства .
Проте судами першої та апеляційної інстанцій не дана належна правова оцінка цій
обставині. Тому висновок цих судів щодо правомірності включення Товариством зазначе­
ної суми до податкового кредиту не можна вважати таким, що rрунтується на законі.
Скасовуючи судові рішення у справі, Вищий господарський суд України правильно
виходив із положень абзацу 2 пп . 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону про ГЩВ , яким визначено підста­
ву для включення до податкового кредюу суми ГЩВ на той випадок, коли продавцем по­
рушено порядок виписування податкової накладної на вимогу продавця.
Враховуючи викладене, оскаржена постанова Вищого господарського суду України
є законною й обrрунтованою, а підстави для задоволення касаційної скарги відсутні .
Керуючись статтями 111 17 -111 20 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
Постанову Вищого господарського суду України від 21 липня 2004 р. залишити без
змін, а касаційну скаргу ТОВ <,Атлантіс-ТорГ» - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає .
Постанова Вищого господарського суду УІфаїни від 21 лит-tя 2004 р.
(постанову за л ишено без зм і н п остановою
Судово~· п алати у господарських с п равах Верховного Суду Укра1н и
від 2листопада 2004 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу ДП!
у Жовтневому районі м. Харкова (далі - ДП!) на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 20 квітня 2004 р. у справі за позовом ТОВ <,Атлантіс-Торг,> (далі -
Товариство) до ДП! про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Рішенням господарського суду Харківської області від 19 лютого 2004 р. , залише­
ним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20 квітня
40 No5(20) 2005

ПОСТ А НОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 21 ЛИПНЯ 2004
2004 р., позов задоволено повністю: визнано недійсним податкове повідомлення-рішен­
ня ДПІ; стягнуrо з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 203 грн.
У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти, постанови­
ти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм
матеріального права, а саме пп . 7.2 .1 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної
оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарсь­
кого суду України доходить висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задово­
ленню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 111 7 ГПК касаційна інстанція виходить з обставин , встанов­
лених у цій справі судами першої та апеляційної інстанцій.
Судами встановлено, що за результатами позапланової документальної перевірки То­
вариства з питань правомірності відшкодування ПДВ за листопад 2003 р . прийняте подат­
кове повідомлення-рішення, яким виявлено завищення позивачем суми бюджетного від­
шкодування з ПДВ за листопад 2003 р. на суму 600 739 грн. Підставою для зменшення по­
зивачу суми до відшкодування ПДВ відповідач зазначив включення до складу податкового
кредиту суми ПДВ за податковими накладними, заповненими з порушенням встановле­
ного порядку, а саме - невідображення місцезнаходження підприємства , що призвело
до завищення податкового кредиту за листопад 2003 р. на 555 572 грн., чим порушено
пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ.
В акті перевірки також вказано на порушення позивачем п . 4.7 ст. 4 Закону про ПДВ,
у зв'язку з чим позивачу зменшено до відшкодування ПДВ у розмірі 45 166,67 грн . На дум­
ку відповідача, фактично вартість проданого товару за договором комісії в листопаді
2003 р. становила 1 195 373 грн . і відповідно до п . 7.3 ст. 7 Закону про ПДВ позивач по­
винен був збільшити податкові зобов'язання із ПДВ на суму 45 166,67 грн.
Відповідно до п. 7.2.3 ст. 7 Закону про ПДВ податкова накладна є звітним податковим
і розрахунковим документом і повинна відповідати вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону.
Згідно з вимогами пп. 7.2 .1 п . 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ платник податку зобов'язаний
надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дату виписування податкової накладної;
в) назву юридичноі· особи або прізвище, ім 'я та по батькові фізичної особи, зареєс­
тров:шої як платник ПДВ;
r) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної осо-
би, зареєстрованої як платник ПДВ;
е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);
є) повну назву отримувача;
ж) ціну поставки без врахування податку;
з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;
и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
2005 No 5(20) 41

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
Відп овідач, обrрунтовуючи свою позицію, посилається на те, що у податкових на­
кладних не заповнено графу: місце розташування юридичної особи.
Таким чином , податкові накладні не відповідають вимогам пп. 7.2 .1 п. 7.2 ст. 7 Закону
про ПДВ.
Апеляційний суд, залишаючи рішення без змін, мотивував свою позицію, зокрема,
тим, що виправлені податкові накладні, які були надані позивачем до закінчення пере­
вірки та копії яких надано до матеріалів справи, є дійсними, а дії відповідача відповідають
вимогам чинного законодавства.
Проте такий висновок зроблено без н:~лежного правового аналізу положень під­
пунктів 7.2.1 , 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ.
У разі порушення продавцем порядку виписування податкової накладної позивач
згідно з пп. 7.2 .6 п. 7.2 ст. 7 зазначеного вище Закону повинен був звернутися до кінця по­
точного податкового періоду з відповідною заявою до податкового органу за своїм місце­
знаходженням з доданням копій товарних чеків або інших розрахункових документів,
що засвідчують придбання товарів (робіт, послуг). Своєчасно подана заява була б підста­
вою для включення до податкового кредиту суми ПДВ, сплаченої у зв'язку з придбанням
товарів (робіт, послуг).
Разом з тим, розглядаючи справу, суди не дослідили, чи звертався з такою заявою по­
зивач до податкового органу.
Відповідно до п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ не дозволяється включення до по­
даткового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені податковими
накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом приймання
робіт, послуг чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату
вартості таких робіт, послуг. У разі коли на момент перевірки платника податку органом
державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового
кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами,
платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових сашщій, установлених зако­
нодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними
цим підпунктом документами.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в ка­
саційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини,
що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у спра­
ві підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. При новому розгляді
справи суду необхідно всебічно і повно перевірити обставини справи, проаналізувати
їх та інші докази, що містяться в матеріалах справи, визначитися щодо належних способів
доказування в цій справі й постановити рішення відповідно до вимог чинного законо­
давства.
У процесі розгляду справи слід усунуги порушення норм матеріального законо­
давства.
Керуючись статтями 1115, 111 7, 111 8, п. 3 ч. 1 ст. 1119, ч. 1 ст. 111 10 , ст. 111 11 ГПК,
Вищий господарський суд України
42 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 21 ЛИПНЯ 2004
постановив:
Касаційну скаргу ДП! на постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 20 квітня 2004 р. задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 19 лютого 2004 р. та постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2004 р. скасувати .
Справу направити до господарського суду Харківської області на новий розгляд.
2005

2
2.1.
СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ...
Справи зі спорів, пов' язаних
із виконанням зобов'язань
.
.
.
та в1дпов1дальн1стю
..
за 1х порушення
Правильність висновків судів щодо преюдиціального
значення фактів, встановлених рішенням господарського
суду під час розгляду іншої справи
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 23 листопада 2004 р.
Верховний Суд України , розглянувши касаційну скаргу ВАТ із газопостачання та га­
зифікації <•Київоблгаз,> (далі - ВАТ <•Київоблгаз•>) на постанову Вищого господарського
суду України від 15 червня 2004 р. у справі за позовом ВАТ <•Укрнафта ,> до ВАТ <•Київоблгаз•>
про зобов'язання відповідача повернути 245 038 тис. м3 природного газу,
встановив:
У грудні 2003 р. ВАТ <•Укрнафта,> звернулося до господарського суду Київської облас­
ті з позовом до ВАТ <•Київоблгаз,> про зобов'язання відповідача повернути 24 5 038 тис. м3
природного газу.
Позивач зазначав, що вказані обсяги природного газу поставлено відповідачу у
1997 р. на підставі договору від 1 січня 1997 р. між дочірнім підприємством <•Полтаванаф­
тогаз,> ВАТ «Укрнафта•> та ВАТ <•Київоблгаз,>. За поставлений природний газ ВАТ <•Київобл­
газ ,> не розрахувалося, у зв'язку з чим у червні 2000 р. ВАТ <•Укрнафта ,> подало до суду
позов до ВАТ <•Київоблгаз,> про стягнення суми боргу, процентів річних та пені. Рішенням
господарського суду Київської області від 22 серпня 2003 р. у зазначеній справі у позові
відмовлено з тих підстав, що договір, на якому rрунтуються позовні вимоги , не можна
вважати укладеним з огляду на недосягнення сторонами згоди з усіх умов, що є істотни­
ми для договору поставки. Постановою Київського апеляційного господарського суду
від 7 жовтня 2003 р. це рішення частково змінено в мотивувальній частині , в іншій части­
ні залишено без змін.
Позивач вважав, що за таких обставин ВАТ <• Київоблгаз,> отримало у 1997 році
24 5 038 тис. м3 природного газу без встановлених законом підстав. Вимогу про повер­
нення природного газу позивач мотивував посиланням на статгі 4, 469 ЦК
44 No5(20) 2005

ПОС Т А НОВА ВЕРХОВНОГО СУ ДУ УКРАЇНИ ВІД 23 ЛИСТОПАДА 2004
ВАТ <,Київоблгаз,> позов не визнало з тих підстав, що договір від 1 січня 1997 р. є не ­
укладеним і не може бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, а крім то­
го, природний газ у 1997 році позивачем не поставлявся. Обrрунтовуючи це, відповідач
зазначав, що відповідні докази оцінювались судом під час розгляду іншої справи за уча­
стю тих самих сторін . Зокрема, у мотивувальній частині постанови Київського апеляцій­
ного господарського суду від 7 жовтня 2003 р. у зазначеній справі, залишеної без змін по­
становою Вищого господарського суду України від 5 грудня 2003 р. , міститься висновок
щодо недоведеності факту поставки ВАТ <,Укрнафта,> у період січень - грудень 1997 р.
природного газу ВАТ <,Київоблгаз,>.
Відповідач також вважав, що позов пред'явлено після закінчення строку позовної
давності.
Рішенням господарського суду Київської області від 27 січня 2004 р. позов задо­
волено .
Суд зазначив, що дочірнім підприємством fПолтаванафтогаз,> ВАТ fУкрнафта ,> та
ВАТ <,Київоблгаз,> були вчинені дії, спрямовані на укладення договору поставки природно­
го газу від 1 січня 1997 р., але договір укладений не був через недосягнення сторонами
згоди щодо умов, які є суттєвими для договорів цього виду. Цей факт встановлено рішен­
ням господарського суду Київської області від 22 серпня 2003 р.
Суд визнав установленим, що відповідно до Порядку забезпечення природним га­
зом народного господарства і населення в 1997 році, затвердженого постановою КМУ від
23 грудня 1996 р. No 1539, у січні - грудні 1997 р. дочірнє підприємство <, Полтаванафто­
газ•> ВАТ <,Укрнафта,>, правонаступником якого є ВАТ <•Укрнафта•>, передало ВАТ <,Київобл­
газ•> 245 038 тис. м 3 природного газу для потреб населення, комунально-побутових спо­
живачів і бюджетних організацій. Як зазначено судом, ця обставина підтверджується
такими доказами: актами про поставку газу від 1 грудня 1997 р. та від 1 червня 1998 р. ;
актом приймання-передачі газу від 27 лютого 1997 р. ; щомісячними реєстрами реалізації
природного газу, підписаними Державною акціонерною холдинговою компанією <.Укр­
газ,>, АТ <.Укргазпром,>, ВАТ <•Укрнафта •> і затвердженими Державним комітетом нафтової,
газової та нафтопереробної промисловості України; щомісячними актами про розподіл і
транспортування природного газу, видобутого підприємствами ВАТ <.Укрнафта,>; щомісяч ­
ними балансами газу ВАТ <•Укрнафта•>; телетайпограмами ВАТ <•Укрнафта•> про здійснення
поставки газу його структурними підрозділами згідно з реєстрами реалізації природного
газу та балансу газу ВАТ <,Укрнафта•>; листом від 11 серпня 2003 р. філії <,Управління магі­
стральних газопроводів•> дочірньої компанії <•Укртрансгаз•> НАК <• Нафтогаз України•>.
За цих обставин суд дійшов висновку про те, що зазначені обсяги природного газу
відповідач отримав без підстав, встановлених законом або договором, а тому природний
газ підлягає поверненню позивачу згідно з положеннями ст. 469 ЦК.
Суд вважав, що позивачем не пропущено строк позовної давності. Початок перебі гу
строку позовної давності суд визначив датою 7 жовтня 2003 р., коли набрало чинності
рішення господарського суду Київської області від 22 серпня 2003 р., яким встановлен о
факт недосягнення сторонами згоди з усіх істотни х умов при укладенні договору від
1 січня 1997 р.
2005 No5(20) 45

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ .. .
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 березня 2004 р.
зазначене рішення скасовано, в позові відмовлено .
Суд апеляційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції неправильно визначе­
но початок перебігу строку позовної давності, який позивачем пропущено. Цей висновок
мотивовано тим, що про встановлені законодавством вимоги до змісту договорів та по­
рядку їх укладання позивач повинен був знати під час укладення договору від 1 січня
1997 р. Тому перебіг строку позовної давності почався зі дня передачі спірних обсягів
природного газу в 1997 році.
Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку про те, що факт передачі позива­
чем відповідачу природного газу в 1997 році є недоведеним. Цей висновок вмотивовано
тим, що наданими позивачем документами підтверджується лише факт транспортування
природного газу для потреб населення, комунально-побутових споживачів і бюджетних
організацій, а не факт передачі природного газу власне ВАТ <•Київоблгаз ,> . Суд апеляційної
інстанції зазначив, що без належно оформлених документів сама наявність постанови
КМУ від 23 грудня 1996 р. No 1539 <•Про порядок забезпечення природним газом народ­
ного господарства і населення в 1997 році,> не дає підстав стверджувати про факг отри ­
мання ВАТ <•Київоблгаз,> природного газу від ВАТ <<Укрнафта,>.
Крім того, як зазначено судом апеляційної інстанції, суд першої інстанції не враху­
вав, що відносинам між ВАТ <•Укрнафта,> та ВАТ <•Київоблгаз,> щодо спірних обсягів
природного газу та наданим позивачем доказам на обїрунтування своїх вимог вже дана
правова оцінка судом під час розгляду справи. Зокрема , постановою Київського апеляцій­
ного господарського суду від 7 жовтня 2003 р. у зазначеній справі, залишеною без змін
постановою Вищого господарського суду України від 5 грудня 2003 р., визнано недоведе­
ним факт передачі спірних обсягів природного газу відповідачу.
Постановою Вищого господарського суду України від 15 червня 2004 р. постанову
суду апеляційної інстанції скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі.
Колегією суддів Верховного Суду України 11 жовтня 2004 р. за касаційною скаргою
ВАТ <•Київоблгаз,> порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови
Вищого господарського суду України від 15 червня 2004 р. У касаційній скарзі порушуєть­
ся питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 15 червня
2004 р. та залишення в силі постанови Київського апеляційного господарського суду від
25 березня 2004 р. із підстав невідповідності оскарженої постанови рішенням Верховно­
го Суду України з питань застосування норм матеріального права , неправильного засго ­
сування норм матеріального права. На обїрунтування підстав касаційної скарги зроблено
посилання на посганову Верховного Суду України від 20 квітня 2004 р.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача та позивача,
розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата
у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
Вирішуючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що у 1997 році між дочірнім
підприємством <,Полтаванафтогаз,> ВАТ <•Укрнафта•> та ВАТ <•Київоблгаз,> не було укладено
договору на поставку природного газу для забезпечення потреб населення, комунально-
46 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 15 ЧЕРВНЯ 2004
побугових споживачів і бюджетних організацій, як це передбачено Порядком забезпе­
чення природним газом народного господарства і населення в 1997 році. На обrрунту­
вання цього висновку суди посилалися на факти, встановлені рішенням господарського
суду Київської області від 22 серпня 2003 р. у справі за участю тих самих сторін. При ви­
рішенні справи ці факти знову не доводились.
Проте рішення господарського суду Київської області від 22 серпня 2003 р., а також
постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій, якими це рішення залишено
без змін, скасовані постановою Судової палати у господарських справах Верховного
Суду України від 20 квітня 2004 р., а справу передано на новий розгляд до суду першої
інстанції.
За таких обставин факти, покладені в основу судових рішень у цій справі, не можна
визнати встановленими, дійсні правовідносини сторін не з'ясовані, а висновки судів по
сугі спору позбавлені належного обrрунтування. Отже, судові рішення rрунтуються на не­
правильному застосуванні норм матеріального права, оскільки їх застосування цілковито
залежить від повноти та правильності встановлення обставин справи.
Враховуючи викладене, всі ухвалені у справі судові рішення слід скасувати , а справу
передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи суду
необхідно вирішити питання щодо наявності підстав для зупинення провадження у спра­
ві до вирішення судом іншої справи між тими самими сторонами про здійснення розра­
хунків за поставлений природний газ у 1997 році на підставі договору від 1 січня 1997 р.;
всебічно і повно перевірити доводи, на яких rрунтуються вимоги та заперечення сторін,
і залежно від встановлених обставин вирішити спір відповідно до норм матеріального
права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин.
Керуючись статтями 111 17 -111 21 ГПК, Верховного Суду України
постановив:
Касаційну скаргу ВАТ <•Київоблгаз •> задовольнити .
Постанову Вищого господарського суду України від 15 червня 2004 р., постанову
Київського апеляційного господарського суду від 25 березня 2004 р. та рішення господар­
ського суду Київської області від 27 січня 2004 р. скасувати, а справу передати на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Поста1-юва Вищого господарського суду України від 15 червня 2004 р.
(постанову скасовано п остановою
Судово'~ палати у господарськи х справах Верховного Суду Укра1·ни
від 23 листопада 2004 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу
ВАТ <•Укрнафта» на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 бе ­
резня 2004 р. у справі за позовом ВАТ <•Укрнафта ,> до ВАТ із газопостачання та газифі­
кацїі <•Київоблгаз,> (далі - ВАТ <,Київоблгаз•>) про зобов'язання відповідача повернуги
245 038 тис. м3 природного газу.
2005 No5(20) 47

СПРА ВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ...
Рішенням господарського суду Київської області від 27 січня 2004 р. позов ВАТ <.Укр­
н афта•> задоволений із тих підстав, що ВАТ <,Київоблгаз•> отримало від ДП <,Полтава нафто­
газ•> ВАТ <•Укрнафта•> 245 038 тис. м3 природного газу без достатніх підстав , встановлених
законом або договором, та він підлягає поверн ен ню ВАТ <.Укрнафта•>.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 березня 2004 р.
рішення господарського суду Київської області від 27 січня 2004 р. скасовано та ухвалено
нове, яким у позові ВАТ <•Укрнафта,> відмовлено.
ВАТ <,Укрнафта•> у поданій касаційній скарзі просить постанову Київського апеляцій­
ного господарського суду від 25 березня 2004 р. ск:.1сувати , рішення господарського суду
Київської області від 27 січня 2004 р. залишити без змін , посилаючись на те, що апеля­
ційною інстанцією порушено та невірно застосовано норми процесуального та матері­
ального права, надано невірну оцінку фактичним обставинам справи, а також порушено
основні принципи судочинства, закріплен і Конституцією України.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) на предмет
повноти їх встановлення і правильності юридичної оцінки судами, а також правильність
застосування норм права та заслухавши пояснення представників сторін , дійшла вис­
новку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуван­
ню з наступних підстав.
З метою надійного забезпечення галузей національної економіки та населення при­
родним газом КМУ постановою від 23 грудня 1996 р. No 15 39 затвердив Порядок забезпе­
чення природним газом народного господарства і населення.
Цим Порядком було визначено, що Держкомнафтогазпром і Міністерство економі­
ки України розробляють баланс природного газу на 1997 рік, виходячи з прогнозованих
потреб народного господарства і населення, а також можливостей газотранспортної
системи.
На підставі розробленого балансу Держкомнафтогазпром зобов'язаний був сформу­
вати ресурси природного газу для потреб населення , комунально-побутових споживачів
і бюджетних організацій, також на нього покладався обов'язок щодо розподілу ресурсів
природного газу.
Відповідно до постанови КМУ від 23 грудня 1996 р. No 1539 АТ <.Укргазпром,>, АТ <,Укр­
нафта•> , ДВП <,Чорноморнафтогаз•> зобов'язані були продавати природний газ власного
видобутку підприємствам компанії <,Укргаз•> та підприємству «Київгаз•> для реалізації його
населенню, комунально-побутовим споживачам і бюджетним організаціям згідно з до­
говорами.
Указом Президента України від 5 травня 1996 р. No 308/96 <,Про створення Держав­
ної акціонерної холдингової компанії <,Укрга з» було створено компанію <.Укргаз•> . На ви­
конання цього Указу постановою КМУ від 16 липня 1996 р. No 750 затверджено Перелік
відкритих акціонерних товариств, створених шляхом корпоратизації та приватизації
державних підприємств з газопостачання та газифікації, акції яких передаються до ста­
тутного фонду Державної холдин гової компанії <,Укргаз•>. У переліку, зокрема, зазначено
і ВАТ <, Київоблгаз •> .
48 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 15 ЧЕРВНЯ 2004 .
З огляду на це, необrрунтованими визнаються висновки суду апеляційної інстанції,
що щомісячні реєстри реалізації природного газу для населення, компобуту та бюджет­
них організацій газу затверджені Держнафтогазпромом на виконання постанови КМУ
No 1539 із метою розподілу та забезпечення природним газом народного господарства та
населення всіх областей України та згідно з якими ВАТ <,Укрнафта,> зобов'язане було по­
ставити природний газ в обсягах, визначених цими реєстрами, за укладеними договора­
ми поставки з підприємствами компан ії <,Укргаз,>, щомісячн і фактичні баланси газу, опе­
ративн і (фактичні) баланси видобутку газу, щомісячні акти, підписані між ВАТ <,Укрнаф­
та,> та АТ <,Укргазпром,> про розподіл та транспортування природного газу, видобутого
підприємствами ВАТ <,Укрнафта,>, телетайпограми ВАТ <.Укрнафта,> про здійснення по­
ставки газу стру1сгурними підрозділами ВАТ <,Укрнафта,> за договорами згідно з реєстра ­
ми реалізації природного газу не підтверджують факту отримання ВАТ <,Київоблгаз,>
природного газу в 1997 роц і від позивача як у межах будь-якого договору, так і поза
договірними відносинами, оскільки такі документи мають внутр ішньогосподарське при­
значення, не погоджені з ВАТ <,Київоблгаз,>, у деяких із них відсутнє посилання на відпо­
відача , та оскільки перел ічен і документи не містять підпису представників відповідача .
Із цих самих підстав є помилковим висновок Київського апеляційного господарсь ­
кого суду, що акт від 1 грудня 1997 р. та акт про поставку природного газу від 1 червня
1998 р. п ідтверджують лише те, що природний газ протранспортовано мережами АТ <,Укр­
газпром,> для потреб населення комунально -побутових та бюджетних організацій.
Внаслідок допущених порушень вимог статей 32-34, 43 ГПК апеляційною інстан ­
цією було неправильно встановлено фактичні обставини справи та відповідно дано
хибну правову кваліф ікацію відносин сторін.
Оформлення передачі природного газу було здійснено ВАТ <,Укрнафта,> в порядку,
передбаченому постановою КМУ No 1539, та згідно з вимогами ЦК.
На підставі статей 4, 15 1, 152 ЦК зобов'язання виникають із підстав, передбачених
законодавством, а також із дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом,
але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права
та обов'язки. Таким чином, зазначені вище документи не суперечать вимогам мате ­
ріального права та відповідно до статей 4, 151, 152 ЦК правомірно визнані господарським
судом Київської області належними доказами щодо сп ірних правовідносин сторін .
Колегія суддів дійшла висновку про неправильне та безпідставне застосування судом
апеляційної інстанції ч. 2 ст. 35 ГПК.
Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи судами апеляційної та ка­
саційної інстанцій було встановлено, що у матеріалах справи недостатньо документів для
надання висновку про поставку (передачу у власність) природного газу. Судами розгляда­
лося питання наявності підстав для переходу права власності на отриманий ВАТ <,Київобл­
газ,> природний газ . Питання фактич:юї передачі ВАТ <,Укрнафта ,> до ВАТ <,Київоблгаз ,>
природного газу та правовідносини сторін у зв'язку з цим не були предметом спору
та предметом розгляду у справі, а тому судами під час розгляду справи правової оцін ки їм
не надавалося.
Таким чином, апеляційною інстанцією невірно застосовано ч. 2 ст. 35 ГПК.
45-188
2005 No5(20) 49

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ...
Не можна погодитися і з висновком апеляційного суду щодо пропущення позивачем
строків позовної давності.
ВАТ <<Укрнафта•> здійснило передачу природного газу в 1997 році в обсязі 24 5 038 м3
до ВАТ <•Київоблгаз», а ВАТ <•Київоблгаз,>, у свою чергу, отримало природний газ обсягом
245 038 тис. м3, визнаючи договір від 1 січня 1997 р. No 8/97 укладеним.
Зважаючи, що питання про недосягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов
договору No 8/97 було порушене ВАТ <•Київоблгаз•> у межах іншого судового процесу
(про стягнення заборгованості за договором), а рішення господарського суду Київської
області у справі набрало чинності 7 жовтня 2003 р., право вимоги про повернення при­
родного газу виникло у ВАТ <•Укрнафта,> лише 7 жовтня 2003 р.
На спірні правовідносини поширюється та підлягає застосуванню дія статей 4, 151,
152, 469 ЦК, що безпідставно відхилено та не враховано судом апеляційної інстанції.
ВАТ <•Укрнафта,> здійснило передачу природного газу в 1997 році обсягом
24 5 038 тис. м3 для потреб населення, комунально-побутових споживачів і бюджетних
організацій до ВАТ <•Київоблгаз,>.
Сторонами не надано належних доказів, які би свідчили про досягнення згоди щодо
усіх істотних умов договору No 8/97 .
У справі відсутні докази про існування інших договірних відносин між ВАТ <•Укрнаф­
та,> та ВАТ <•Київоблгаз,>, на підтвердження яких сторонами могли б складатися наявні у
матеріалах справи документи, зокрема акти про поставку природного газу від 1 грудня
1997 р. та 1 червня 1998 р. та акт приймання-передачі газу від 27 лютого 1997 р.
Відповідно до ст. 469 ЦК особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без
достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов 'язана повернути безпід­
ставно придбане майно цій особі.
Відповідно до ст. 4 ЦК цивільні права та обов'язки виникають внаслідок подій, з яки­
ми закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.
Зважаючи на це, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку,
що природний газ обсягом 245 038 тис. м3 ВАТ <•Київоблгаз•> отримано від ДП <•Полта­
ванафтогаз,> ВАТ <•Укрнафта,> без достатніх підстав , встановлених законом або договором,
та він підлягає поверненню ВАТ <•Укрнафта,>.
Водночас доводи ВАТ <•Укрнафта,> щодо порушення Київським апеляційним госпо­
дарським судом ч. 2 ст. 109 ГПК визнаються колегією суддів безпідставними , оскільки
нормами процесуального права не передбачено право сторони на оскарження ухвали
про відмову в задоволенні заяви про відвід судді.
Колегія суддів дійшла висновку, що постановлене господарським судом Київської
області рішення від 27 січня 2004 р. у справі No 239/12-03 повністю відповідає вимогам,
встановленим нормами процесуального та матеріального права, підстав для його змін чи
скасування немає.
Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ч. 2 ст. 1115, ст. 111 7 ГПК
дійшла висновку про порушення апеляційною інстанцією норм матеріального та проце­
суального права.
50 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 7 ГРУДНЯ 2004
Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 s, 111 7, 1119- 111 11 ГПК, Вищий
господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу ВАТ <<Укрнафта,> задовольнити .
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 березня 2004 р. ска­
сувати.
Рішення господарського суду від 27 січня 2004 р. залишити без зміни .
2.2. Вирішуючи питання про право на оскарження мирової
угоди, суд повинен з'ясувати коло суб'єктів, між якими
виникли спірні правовідносини щодо укладення мирової
угоди, та наявність порушення їх прав або охоронюваних
законом інтересів
Постанова Судової палати у господарсь1сих справах
Верховного Суду України від 7 грудня 2004 р.
Верховний Суд України , розглянувши касаційну скаргу ТОВ <,Виробниче підприєм­
ство <,Сучасні деревообробні технології,> (далі - ТОВ <,ВП <,Сучасн і деревообробні техно­
логії,>) на постанову Вищого господарського суду України від 8 червня 2004 р. у справі за
позовом ТОВ fВ П <,Сучасні деревообробні технології,> до ТОВ <,Торговий дім <,Універсал,>
(далі - ТОВ <,ТД <.Універсал,>) про стягнення суми,
встановив:
У грудні 2002 р. ТОВ <•ВП <,Сучасні деревообробні технології,> звернулося до гос­
подарського суду Чернігівської області з позовом до ТОВ <,ТД <•Універсал,> про стягнення
299 520 грн. заборгованості за договором на надання посередницьких послуг від 12 лип­
ня 2002 р.
Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 8 січня 2003 р. затверджено
укладену сторонами мирову угоду, відповідно до якої ТОВ <,ТД <.Універсал,> передає ком­
плекс будівель універмагу <Дитячий світ,> загальною вартісгю 392 800 грн. ТОВ <•ВП <,Сучас ­
ні деревообробні технології,>, а останнє сплачує ТОВ <•ТД <.Універсал,> різницю між вар­
тістю переданого майна і сумою заборгованості - 93 280 грн.; провадження у справі
припинено на підставі п. 7 ч. 1 ст. 80 ГПК.
Постановою Вищого господарського суду України від 8 червня 2004 р. задоволено
касаційну скаргу ВАТ торговий центр <Дружба ,> (далі - ВАТ ТЦ <Дружба ,>), ухвалу гос­
подарського суду Чернігівської обласгі від 8 січня 2003 р. скасовано і справу переда но
на новий розгляд. Постанова мотивована, зокрема, тим , що ВАТ ТЦ <,Дружба ,> мало право
подавати касаційну скаргу.
Верховним Судом України 26 серпня 2004 р. порушено провадження за касаційною
скаргою ТОВ <• ВП <•Сучасні деревообробні технології,> , у якій порушується питан ня про
скасування постанови Вищого господарського суду України від 8 червня 2004 р. і припи -
4*5-188
2005 No 5(20) 51

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ТА В ІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ...
нення проваджен ня у справі. На обrрунтування скарги зроблено посилання на невідпо­
віднісrь постанови положенням Конституції України, рішенням Верховного Суду України
та посrановам Вищого господарського суду України з питань засrосування норм мате­
ріального і процесуального права в аналогічних справах .
Заслухавши суддю -доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи
касаційної скарги і заперечення проти скарги, перевіривши матеріали справи, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга
ТОВ <,ВП <,Сучасні деревообробні технології,> підлягає задоволенню з таких підстав.
В оскаржуваній постанові Вищий господарський суд України дійшов висновку,
що ВАТ ТЦ <Дружба,> вправі оспорювати мирову утощ, яка укладалась між ТОВ <,ВП <,Сучас­
ні деревообробні технології,> та ТОВ <,ТД <,Універсал,>.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна.
Відповідно до ст. 1 ШК підприємства та організації мають право на звернення
до господарського суду за захистом свої порушених або оспорюваних прав і охоронюва ­
них законом інтересів у порядку, встановленому законом.
ВАТ ТЦ <,Дружба ,> є учасником ТОВ <,ТД <<Універсал,> і оскаржувало мирову утоду, тому
що, на його думку, вона порушувала права акціонерного товариства. Однак з матеріалів
справи вбачається , що ВАТ ТЦ <Дружба,> не належить до тих суб'єктів, між якими виникли
спірні правовідносини щодо укладеної мирової утоди, а ТОВ <,ТД <<Універсал,>, яке було
учасником спірних правовідносин, мирову угощ не оскаржувало.
ТОВ <,ТД <<Універсал,> є юридичною особою, діє на підставі статуту, тому саме йому
як учаснику зазначених правовідносин могло належати право оскаржувати у встанов­
леному законом порядку мирову утощ, про яку йшлося у скарзі.
Доводи ВАТ ТЦ <Дружба,> про наявність у нього права на оскарження укладеної миро ­
вої угоди не rрунтуються на вимогах Закону <,Про господарські товариства,> і суперечать
положенням сrатуту ТОВ <,ТД <,Універсал,>.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 111 17-1 11 20 ГПК, Верховний Суд
України
постановив:
Касаційну скаргу ТОВ <,ВП <,Сучасні деревообробні технології,> задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 8 червня 2004 р. скасувати, ухва-
лу господарського суду Чернігівської області від 8 січня 2003 р. залишити без зм ін .
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України від 8 червня 2004 р.
( п останову скасовано п остан овою
Судової п ал ати у господарських справах Верхо вн ого Суду Укра і ни
в ід 7 грудня 2004 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу ВАТ
<,Торговий центр <,Дружба,> (далі - ВАТ <,ТЦ <Дружба,>) на ухвалу господарського суду Чер­
нігівської обласrі від 8 січня 2003 р . у справі за позовом ТОВ <,Виробниче підприємство
52 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 8 ЧЕРВНЯ 2004
<•Сучасні деревообробні технології,> до ТОВ <•Торговий дім <•Універсал,> (далі - ТОВ
«тд <<Універсал,>) про стягнення суми.
Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 8 січня 2003 р. провадження
у справі припинено з підстав затвердження мирової угоди.
ВАТ <•ТЦ <Дружба,>, яке не було учасником судового процесу, стверджує, що рішення
в цій справі стосується його прав і обов'язків як засновника ТОВ <•ТД <•Універсал,>, і про­
сить зазначену ухвалу скасувати з огляду на порушення господарським судом статей 16
і 62 Закону <Лро господарські товариства•> , а справу передати на новий розгляд.
ТОВ <•Виробниче підприємство <•Сучасні деревообробні технології,> проти доводів
касаційної скарги заперечує з огляду на їх безпідставність і в задоволенні касаційної скар­
ги просить відмовити .
Сторони належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання ,
проте ТОВ <•ТД <•Універсал,> право на подання відзиву на касаційну скаргу не використало
і його представник у судове засідання не з'явився.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Право на подання касаційної скарги ВАТ •Торговий центр <Дружба,> доводить: засну­
ванням відповідача; фактичною втратою своєї частки у статугному фонді цієї особи; орга­
ни управління товариства будь-яких рішень щодо відчуження нерухомого майна, зокре­
ма за заниженою ціною, не ухвалювали, а тому таку господарську операцію слід визнати
позастатугною; укладенням мирової угоди особою, не уповноваженою на це; скасуванням
у судовому порядку підстав позову в цій справі; визнанням у судовому порядку неправо­
мірними дій ТОВ <•ТД <•Універсал,> щодо відчуження частки ВАТ <•ТЦ <•Дружба•>.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду з позо­
вом про стягнення грошових сум за невиконання зобов'язання. При вирішенні спору
сторони уклали мирову угоду, відповідно до умов якої боржник передає кредитору об'єкт
нерухомості - комплекс будівель універмагу <•Дитячий світ,>, і господарський суд затвер­
див її, припинивши провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 80 ГПК.
Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, припиняючи провадження
у справі, неповно з'ясував її фактичні обставини і не дав правової оцінки, зокрема під­
ставам заявленого позову, відповідності чинному законодавству пов'язаним із предметом
спору угодам від 12 липня 2002 р. на надання посередницьки х послуг і від 18 липня
2003 р. за No 02-19 на постачання товару.
Порушуючи вимоги ч. 3 ст. 78 ГПК, місцевий господарський суд не встановив ,
чи стосується мирова угода прав і обов 'язків сторін щодо предмета позову в цій справі.
Крім того, у зв'язку з визнанням позову відповідачем місцевий господарський суд на по­
рушення вимог ч. 6 ст. 22 ГПК не перевірив, чи не порушу.ють ці дії права й охоронювані
законом інтереси.
Наведене свідчить, що ухвала господарського суду постановлена з порушенням ви­
мог процесуального права і на підставі вимог ст. 111 10 ГПК підлягає скасуванню, а спра­
ва - направленню на новий розгляд, під час якого суду слід урахувати викладене, вжити
всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного та об'єктивного з'ясування
2005 No5(20) 53

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ ' ЯЗАНИ Х ІЗ ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ'ЯЗ А НЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ...
обставин справи, дійсних прав та обов 'язків сторін і залежно від установленого ухвалити
відповідне рішення .
Керуючись статтями 111s , 111 7, 1119-111 11 , 111 13 ГПК, Вищий господарський суд
України
постановив:
Касаційну скаргу ВАТ <•Торговий центр <•Дружба•> задовольнити.
Ухвалу господарського суду Чернігівської області від 8 січня 2003 р. скасувати, спра ­
ву передати на новий розгляд до господарського суду Чернігівської області.
2.3. При уступці права вимоги третій особі перебіг строку
позовної давності для третьої особи, яка заявляє само­
стійні вимоги, переривається з дати подання заяви про
вступ у справу
Постанова Судової палати у господарсь1сих справах
Верховного Суду України від 26 жовтня 2004 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу ДП <• Суднобудівний завод імені 61 комунара•> (далі - Завод) на постанову Вищого
господарського суду України від 23 червня 2004 р. у справі за позовом Миколаївського
міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі міського ви­
робничого управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Миколаєва (далі -
Підприєм ств о) до ДП <•Суднобудівний завод імені 61 комунара•>, третя особа - міське
комунальне підприємство <•Миколаївводоканал•> - про стягнення суми,
встановив:
Миколаївський міжрайонний природоохоронний прокурор в інтересах держави
в особі міського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства
м. Миколаєва звернувся до суду з позовом про стягнення із Заводу за спожиті послуги
з водопостачання та водовідведення 4 898 402,26 грн. заборгованості з урахуванням
інфляції та пені.
Позива ч стверД)h')'ВаБ, що між Підприємством та Заводом були укладені договори
від 1 січня 1997 р. та 21 травня 1999 р. про надання послуг на користування водопрово­
дом і каналіз ацією , проте Завод оплату за надані послуги в повному обсязі не здійснює ,
чим порушує вимоги п. 11 ст. 44 ВК.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на зарахування зустрічної одно­
рідної вимоги згідно зі ст. 21 7 ЦК на суму 4 051 500 грн. за будівництво та утримання
каналізаційних колекторів.
На далі, уточнивши позовні вимоги, Підприємство просило стягнути з відповідача
за період із березня 1998 р. по квітень 2001 р. за спожиті послуги з водопостачання
та водовідведення 3 41 7 764,64 грн. , з урахуванням інфляції - 4 118 936,06 грн. , пені -
779 466 грн.
54 No5(20) 2005

ПОСТАНОВ А ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 26 ЖОВТНЯ 2004
5 червня 2003 р. згідно з договором уступки права вимоги No 5 позивач уступив тре­
тій особі - міському комунальному підприємству <•Миколаївводоканал,>, право вимоги
боргу з відповідача, а 6 жовтня 2003 р. міське комунальне підприємство <•Миколаївводо­
канал•> подало заяву як третя особа із самостійними вимогами про стягнення з відповіда­
ча 3 417 764,64 грн. боргу, 701 171,96 грн. інфляції, 779 466 грн. пені.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 18 листопада 2003 р., зали­
шеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13 січня
2004 р., у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Підприємства від­
мовлено, вимоги третьої особи задоволено частково, стягнуто із Заводу на користь
міського комунального підприємства <•Миколаївводоканал,> 189 616 ,96 грн. боргу та судо­
ві витрати.
Судові рішення мотивовано тим, що зrідно з договором уступки права вимоги від 5 черв­
ня 2003 р. No 5 позивач уступив третій особі право вимоги боргу в сумі 3 417 764,64 грн.
із відповідача за договором від 1 січня 1997 р. та 21 травня 1999 р. Таким чином, третя особа
отримала право на подання позову до боржника про стягнення зазначеної суми боргу, а по­
зивач втратив право на отримання боргу. Третя особа, подавши заяву 6 жовтня 2003 р.,
має право на стягнення боргу в межах 3 -річного строку позовної давності.
Постановою Вищого господарського суду України від 23 червня 2004 р. зазначені су­
дові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд. Постанова мотивована тим,
що, задовольняючи позов частково , на суму 189 616,96 грн., у межах 3-річного строку
позовної давності та відмовляючи в іншій частині у зв'язку з пропуском цього строку,
господарські суди порушили вимоги ст. 80 ЦК, оскільки не з'ясували причин пропуску
строку позовної давності.
Верховним Судом України 16 вересня 2004 р. порушено провадження за касаційною
скаргою ДП <•Суднобудівний завод імені 61 комунара,> , у якій порушується питання про
скасування постанови Вищого господарського суду України від 23 червня 2004 р. та зали ­
шення в силі постанови Одеського апеляційного господарського суду від 13 січня 2004 р.
і рішення господарського суду Миколаївської області від 18 листопада 2003 р. На обrрун­
тування скарги зроблено посилання на неправильне застосування судом касаційної
інстанції норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши
та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата
у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
Скасовуючи рішення господарського суду Миколаївської області від 18 листопада
2003 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13 січня 2004 р .
і направляючи справу на новий розгляд , Вищий господарський суд України виходив із то ­
го , що відмову в частині позову у зв'язку з пропуском 3 -річного строку позовної да вності
не можна вважати достатньо обrрунтованою.
Із таким висновком Вищого господарського суду України погодитися не можна.
Згідно зі ст. 75 ЦК позовна давність застосовується судом незалежно від заяв и сторін .
2005 No 5(20) 55

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ...
Я:с обrрунтовано встановлено судом першої та апеляційної інстанцій , перебіг стро ­
rу позовної давності щодо стягнення суми боргу переривається для міського комунально­
го підприємства <,Миколаївводоканал •> з дати подання заяви про вступ до справи, тобто з
6 жовтня 20 03 р. Заборгованість у відповідача виникла у зв'язrу з неналежним виконан­
ням договорів від 1 січня 1997 р. та 21 травня 1999 р. Оскільки в матеріалах справи від ­
сутні будь-які докази поважності причин пропусrу строrу позовної давності і в процесі
розгляду справи міське комунальне підприємство <,Миколаївводоканал•> на такі обставини
не посилалось, судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано позовну
давність.
Скасувавши законні та обrрунтовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій,
Вищий господарський суд України допустив неправильне застосування норм матеріаль­
ного права (статей 71, 75, 76, 80 ЦК), що є підставою для скасув::~ння оскаржуваної поста­
нови і залишення чинними рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111 17 -111 20 ГПК, Верховний Суд
України
постановив:
Касаційну скаргу Заводу задовольнити, постанову Вищого господарського суду
України від 23 червня 2004 р. скасувати , постанову Одеського апеляційного господарсь­
кого суду від 13 січня 2004 р. залишити в силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає .
Постанова Вищого господарсь1еого суду У1ераїни від 23 червня 2004 р.
( поста нову скасовано постановою
Судової п алати у го с п одарських с п равах Верховного Суду Укра їн и
в ід 26 жовтня 2004 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу
Міського комунального підприємства <,Миколаївводока нал•> (далі - Підприємство) та
касаційне подання Миколаївського міжрайонного природоохоронного прокурора на
постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13 січня 2004 р. у справі
за позовом Миколаївського міжрайонного природоохоронного проrурора в інтересах
держави в особі міського виробничого управління водопровідно-каналізаційного госпо­
дарствам. Миколаєва (далі - Управл іння) до ДП <,Суднобудівний завод імені 61 комуна ­
ра•> (далі - Завод) , третя особа
-
Підприємство, про стягнення суми.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 18 листопада 2003 р. у
задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Управління відмовлено;
вимоги третьої особи задоволено частково, стягнуто із Заводу на користь Підприємства
189 616 ,96 грн. боргу та судові витрати.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13 січня 2004 р. рішен­
ня місцевого господарського суду від 18 листопада 2003 р. залишено без змін.
Підприємство звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду
України , в якій просить постанову апеляційного та рішення місцевого господарських
56 No5(20) 2005

ПОСТ А НОВА ВИЩОГО ГОС ПОДАРСЬКО ГО СУДУ УКРАЇ НИ ВІД 23 ЧЕРВНЯ 2004
судів скасувати як такі, що постановлені з порушенням норм матеріального і процесуаль­
ного права , та ухвалити нове рішення про заміну сторони Управління на Підприємство,
стягнувши із Заводу на користь Підприємсгва 4 898 402,26 грн. борrу, з них 3 417 764 грн.
борrу, 701 171,96 грн. інфляції, 779 466 грн. пені.
У касаційному поданні прокурор просить скасувати постанову апеляційного та рі­
шення місцевого господарських судів, а справу направити на новий розгляд.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної
скарги, перевіривши наявні матеріали на предмет їх юридичної оцінки місцевим та апе­
ляційним господарськими судами, колегія суддів встановила, що касаційна скарга Під­
приємства п ідлягає частковому задоволенню, а касаційне подання прокурора - задово­
ленню з наступних підстав.
Між Управл ін ням та Заводом укладені договори на надання послуг споживачам,
які користуються водопроводом та каналізацією (від 1 січня 1997 р. No 132 -є, від 21 трав­
ня 1999 р. No А/2376).
Згідно з договорами Управління забезпечує подачу води Заводу і відвід стоків у сис­
тему каналізації, а Завод повинен оплатити надані послуги.
Відповідно до статей 161 , 162 ЦК зобов'язання повинні виконуватись належним чи­
ном і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а за
відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Односторон­
ня відмові від виконання зобов'язання й одностороння зміна умов договору не допус­
каються.
Господарські суди встановили, що відповідач свої зобов'язання за договором не ви­
конував, оплату в повному обсязі не здійснював, внаслідок чого виникла заборгованість
у сумі 4 898 402,26 грн.
Крім того, господарські суди обrрунтовано відхилили доводи відповідача про при­
пинення зобов'язань за зустрічними однорідними вимогами, оскільки будь-яких угод між
сторонами, з яких виникли зазначені зобов'язання, не укладалось.
Місцевим судом обrрунтовано відмовлено в позові Управлінню, оскільки 5 червня
2003 р. між Управлінням та Підприємством укладено договір уступки права вимоги No 5,
згідно з яким до Підприємства перейшло право вимоги борrу відповідача за спожиті по­
слуги з водопостачання та водовідведення за договорами No 132-є та No А/2376 у розмірі
3 417 764,64 грн.
Разом з тим, задовольняючи позов Підприємства частково на суму 189 616,96 грн.
у межах 3-річного строку позовної давності та відмовляючи в іншій частині у зв'язку
з пропуском цього строку, господарські суди порушили вимоги ст. 80 ЦК.
Відповідно до ст. 80 ЦК, якщо суд визнає поважною причину пропуску строку по­
зовної давності, порушене право підлягає захисту. Проте зазначені причини суди не з'я­
совували, а тому відмову в іншій частині позову з підстави пропуску цього строку не мож­
на вважати достатньо обrрунтованою. Отже, ухвалені у справі судові рішення не можуть
вважатися законними, а тому вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
2005 No5(20) 57

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ...
Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно
врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини
справи, об'єктивно оцінити докази , що мають юридичне значення для її розгляду і вирі­
шення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки сторін і залежно від встановле­
ного правильно застосувати норми матеріального права , що регулюють спірні правовід­
носини, та ухвалити законне й обrрунтоване рішення.
Виходячи з наведеного, судова колегія не вбачає підстав для скасування чи зміни
оскаржуваних судових актів.
Керуючись статтями 111 5, 111 7, 1119- 111 11 ГПК, Вищий господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу Підприємства задовольнити частково, а касаційне подання Проку­
рора задовольнити.
Рішення господарського суду Миколаївської області від 18 листопада 2003 р. та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13 січня 2004 р. скасувати .
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.
58 No5(20) 2005
І

ПОСТ А НОВ А ВЕРХОВНОГО СУ ДУ У КР А ЇНИ ВІД 12 ЖОВТНЯ 2004
3
3.1.
Справи зі спорів, пов' язаних
....,
1з визнанням угод нед1исними
Договір, укладений із порушенням пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 За­
кону «Про погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами»,
обrрунтовано визнано судом першої інстанції недійсним
відповідно до ст. 48 ЦК
Постанова Судової палати у господарсь1сих справах
Верховного Суду Yicpai~tu від 12 жовтня 20 04 р.
Верховний Суд України , ро зглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу Стахановської об 'єднаної ДПІ (далі - ДПІ) на постанову Вищого господарського
суду України від 19 травня 2004 р. у справі за позовом прокурор ам. Стаханова в інтере­
сах держави в особі ДПІ до ВАТ <,Стахановський завод <,Юн ість•> та приватного підприє м­
ця П . про визнання недійсними договору купівлі-продаЛ,,7 нежилих будівель та додатко­
вої угоди,
встановив:
29 грудня 2002 р. між ВАТ <•Стахановський завод <•Юн ість,> та приватним підприєм­
цем П . було укладено спірний договір купівлі-продажу нежилих будівель. Згідно з цим
договором ВАТ <•Стаха новський завод <,Ю ність,> продало, а приватний підприємець П.
купила нежилі будівлі, розташовані за адресою: м. Стаханов Луганської області, вул. Край­
ня, 1. Приватний підприємець П . зобов'язалась перерахувати 288 908 грн. впродовж 5 днів
на поточний рахунок ВАТ <•Стахановський завод <•Юність•>.
29 грудня 2002 р. згідно з актом приймання-передачі ВАТ <,Стахановський завод
<•Юність•> передало, а приватний підприємець П . прийняла всі нежилі будівлі згідно із за­
з начени м вище договором.
17 січня 2003 р. між ВАТ <•Ста хановський завод <•Юність•> та приватним підприємцем
П. було укладено додаткову угоду до спірного договору. Згідно з цією угодою П. як роз­
рахунок за отримані нежилі будівлі передає товариству простий вексель номінальною
вартістю 288 908 грн. зі строком платежу 1 січня 2005 р.
17 січня 2003 р. згідно з актом приймання-передачі векселя П. передала , а ВАТ <,Ста ­
хановський завод <•Ю ні сть,> прийняло зазначений простий вексель.
У червні 2003 р. прокурор м . Стаханова в інтересах держави в особі ДПІ зве рнувся до
господарського суду Луганської області з позовом до ВАТ <,Стахановський завод <,Ю ність•>
2005 No5(20) 59

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ВИЗНАННЯМ УГОД НЕДІЙСНИМИ
та приватно го підприємця П . про визнання недійсними на підставі ст. 48 ЦК договору
куп івлі-продажу нежилих будівель від 29 грудня 2002 р. і додаткової угоди до нього
від 17 січня 2003 р., укладених між відповідачами. Позовні вимоги обrрунтовані тим,
що спірний договір укладений із порушенням пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону <.Про порядок
погашення зобов 'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами,> .
Рішенням господарського суду Луганської області від 2 вересня 2003 р. позов задово­
лено . Визнано недійсним договір купівлі - продажу нежилих будівель від 29 грудня 2002 р.
і додаткову угоду до нього від 17 січня 2003 р., укладені між відповідачами. Зобов'язано
приватного підприємця П. повернути ВАТ <•Стахановський завод <•Юність» нежилі примі­
щення загальною площею 14 465,4 м2. Зобов'язано ВАТ <•Стахановський завод <•Юність,>
повернути приватному підприємцеві П. емітований нею вексель номінальною вартістю
288 908 грн .
Рішення обrрунтовано тим, що на дату укладення спірного договору активи
ВАТ <• Стахановський завод <•Юність ,> перебували у податковій заставі у зв'язку з наявністю
податкового боргу. На порушення вимог, передбачених пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону
<.Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державни­
ми цільовими фондами,>, при укладенні спірної угоди ВАТ <• Стахановський завод <•Юність•>
не зверталося до податкового органу для узгодження операції продажу активів за спірною
угодою.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10 грудня 2003 р. за­
значене вище рішення суду скасовано. У задоволенні позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 19 травня 2004 р. постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 1О грудня 2003 р. залишено без змін.
Ці постанови мотивовані тим, що у прокурора були відсутні правові підстави зверта ­
тися в інтересах держави в особі ДПІ з позовом про визнання спірного договору недій ­
сним на підставі ст. 48 ЦК, оскільки зазначеною статтею не передбачено стягнення в до­
хід держави коштів, одержаних за такою угодою.
Ухвалою Верховного Суду України від 16 вересня 2004 р. порушено провадження
з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від
19 травня 2004 р. за касаційною скаргою ДПІ, в якій порушено питання про скасування
цієї постанови та залишення без змін рішення господарського суду Луганської області від
2 вересня 2003 р. Посилання зроблені на неправильне застосування норм матеріального
і процесуального права та виявлення неоднакового застосування Вищим господарським
судом України того самого положення закону в аналогічних справах.
Заслухавши доповідача та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господар­
ських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
Вищий господарський суд України , залишаючи без змін постанову апеляційного
суду, якою скасовано рішення суду першої інстанції, виходив із того, що ст. 48 ЦК не пе­
редбачає стягнення в дохід держави коштів, одержаних за недійсною угодою. У зв'язку з
цим у ДПІ відсутні повноваження щодо визнання недійсною угоди , укладеної між відпові-
60 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 12 ЖОВТНЯ 2004
дачами. Враховуючи, що Законом <<Про державну податкову службу в Україні•> не перед­
бачено функції ДПІ щодо визнання утод недійсними та зобов'язання кожної зі сторін
повернути другій стороні все одержане за такими утодами, то у прокурора були відсутні
правові підстави звертатися в інтересах держави в особі ДПІ з позовом про визнання
спірного договору недійсним із підстав, передбачених ст. 48 ЦК
Висновки, зроблені касаційною інстанцією , не відповідають вимогам чинного зако­
нодавства .
Згідно зі ст. 121 Конституції України органи прокуратури представляють інтереси
держави в господарських судах та судах загальної юрисдикції.
Статтею 2 ГПК визначено, що прокурор, який звертається до господарського суду в
інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інте­
ресів держави, та обrрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноваже­
ний державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Органом, уповноваженим здійснювати контрольні функції за додержанням податко­
вого законодавства, відповідно до Закону <,Про державну податкову службу в Україні •>,
є податкові органи.
На дату укладення спірного договору активи ВАТ <,Стахановський завод <, Юність•>
перебували у податковій заставі у зв'язку з наявністю податкового боргу Як свідчать мате­
ріали справи, ВАТ <,Стахановський завод <,Юність •> мало стійку заборгованість із податків
та зборів до бюджету, податковий борг існував протягом 1998-2003 рр . у зв'язку з неспла­
тою у встановлені строки узгоджених сум податкових зобов 'язань.
Відповідно до пп . 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону <,Про погашення зобов'язань платників по­
датків перед бюджетами та державними цільовими фондами •> платник податків , активи
якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними , за винят­
ком операцій , що підлягають письмовому узгодженню з податковим органо м, зокрема
операцій продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого
майна , майнових чи немайнових прав, що використовуються у підприємницькій діяльно­
сті платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівню­
ються до підприємницька"!), а саме готової продукції, товарів і товарних засобів , робіт та
послут за кошти за їх звичайними цінами.
ВАТ <, Стахановський завод <,Юність•>, порушуючи зазначену нор му Закону, не звер­
тався до податкового органу для узгодження операції продажу активів за спірною утодою.
За таких обставин спірний договір , укладений ВАТ <, Стахановський завод <, Юність •> із
порушенням пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону <<Про погашення зобов 'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами•>, обrрунтовано визнано судом пер­
шої інстанції недійсни м відповідно до ст. 48 ЦК із застосуванням наслідків щодо повер ­
нення сторін до первісного стану.
З урахуванням наведеного , постанову Вищого го сподар ського суду Укр аїни від
19 травня 2004 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10 груд­
ня 2003 р. слід скасувати , а рішення господарського суду Луган ської області від 2 вересня
2003 р. - залишити в силі.
2005 No 5(20) 61

СПРАВИ З І С П ОР ІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ВИЗНАННЯМ УГОД НЕДІ ЙС НИМИ
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111 17 - 111 20 ГПК, Верховний Суд
України
постановив:
Касаційну скаргу ДПІ задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 19 травня 2004 р. та постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 10 грудня 2003 р. скасувати, а рішення
господарського суду Луганської області від 2 вересня 2003 р. залишити в силі.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду У~сраїни від 19 травня 2004 р.
( п останову скасовано п остановою
Судової п алат и у господарських с прав ах Верховного Суду Укра їни
від 12 жовтня 2004 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу
Стахановської об'єднаної ДПІ (далі - ДПІ) на постанову Донецького апеляційного гос­
подарського суду від 10 грудня 2003 р. у справі за позовом прокурорам. Стаханова в ін­
тересах держави в особі ДШ до ВАТ <•Стахановський завод <•Юність•> та приватного під ­
приємця П. про визнання недійсними договору купівлі- прода)h7 нежилих будівель та до­
даткової угоди.
Прокурор звернувся до господарського суду Луганської області з позовом в інтере ­
сах ДПІ до ВАТ <•Стахановський завод <•Юність,> та приватного підприємця П. про визнан­
ня недійсним з підстав, передбачених ст. 48 ЦК, договору купівлі-прода)hrу нежилих
будівель від 29 грудня 2002 р. та додаткової угоди від 12 січня 2003 р. до згаданого вище
договору та застосування до сторін цього договору правових наслідків, передбачених
зазначеною вище статтею.
Рішенням господарського суду Луганської області від 2 вересня 2003 р. позов задо­
волено: визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих будівель від 29 грудня
2002 р. та додаткову угоду до нього від 17 січня 2003 р., що укладені між ВАТ <•Стахановсь­
кий завод <•Юн ість•> та суб'єктом підприємницької діяльності - П.; зобов'язано суб'єкта
підприємницької діяльності П. повернути ВАТ <•Стаха новський завод <•Юність•> нежилі
будівлі загальною площею 14 465,4 м2, розташовані за адресою: м. Стаханов Луганської
області, вул. Крайня, 1; зобов'язано ВАТ <•Стахановський завод <•Юність•> повернути суб'єк­
ту підприємницької діяльності П. емітований нею простий вексель номінальною вартістю
288 908 грн.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10 грудня 2003 р.
апеляційну скаргу приватного підприємця П. на рішення господарського суду Луганської
області від 2 вересня 2003 р. задоволено, рішення господарського суду Луганської області
від 2 вересня 2003 р. скасовано, в позові відмовлено.
У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати постанову Донецького апеляційного гос­
подарського суду від 10 грудня 2003 р., а рішення господарського суду Луганської області
від 2 вересня 2003 р. у цій справі залишити без змін, посилаючись на неправильне засто-
62 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРА ЇНИ ВІД 19 ТРАВНЯ 2004
сування апеляційним господарським судом ст. 2, п. 1 ч . 1 ст. 10, п. 8 ч. 1 ст. 11 Закону
<<Про державну податкову службу в Україні•>, пп. 2.1.4 п. 2.1 ст. 2, пп . 8.6 .1 п. 8.6 ст. 8 Закону
<<Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державни­
ми цільовими фондами,> , ст. 48 ЦК
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування апеляційним
господарським судом норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський
суд України дійшов висновку, що касаційна скарга ДП! задоволенню не підлягає з таких
підстав.
Згідно зі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні rрунтується на заса­
дах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено
законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадо­
ві особи зобов 'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передба­
чені Конституцією та законами України.
Прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі ДП!.
Згідно з ч. 2 ст. 29 ГПК у разі прийняття господарським судом позовної заяви, по­
даної прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати
функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Оскільки прокурором подано позов в інтересах держави в особі ДП!, то ДП! є позивачем
у цій справі.
Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльно­
сті визначені Законом <,Про державну податкову службу в Україні•>.
Відповідно до п. 11 ст. 10 зазначеного Закону на ДПІ, крім інших, покладено функ­
цію подавати до господарських судів позови до підприємств, установ, організацій про
визнання угод недійсними і стягнення в дохід держави коштів, одержаних ними за таки­
ми угодами. Таким чином, органи державної податкової служби мають право звертатися
до господарського суду з позовами про визнання угод, укладених між суб'єктами під­
приємницької діяльності, недійсними з підстав, за яких чинне законодавство передбачає,
як наслідок, стягнення в дохід держави коштів , одержаних за такими угодами.
Прокурором в інтересах держави в особі ДП! подано позов щодо визнання недій­
сною угоди з підстав, передбачених ст. 48 ЦК
Відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦК наслідками визнання угоди недійсною з передбачених
цією статтею підстав є зобов'язання судом сторін повернути одна одній все одержане
за угодою. Таким чином, ця правова норма не передбачає, як результат визнання угоди не­
дійсною, стягнення в дохід держави коштів, одержаних за такою угодою.
Оскільки ст. 48 ЦК не передбачає стягнення в дохід держави коштів, одержаних
за недійсною угодою , то у ДП! відсутні повноваження щодо визнання недійсною угоди,
укладеної між відповідачами.
Враховуючи, що Законом <, Про державну податкову службу в Україні ,> не передбаче ­
но функції державної податкової інспекції щодо визнання угод недійсними та зобов 'язан­
ня кожної зі сторін повернути другій стороні все одержане за такими угодами, то у про­
курора були відсутні правові підстави звертатися в інтереса х держави в особі ДП! з позо­
вом щодо визнання оспорюваного договору недійсним із підстав, передбачених ст. 48 ЦК
2005 No 5(20) 63

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ВИЗНАННЯМ УГОД НЕДІЙСНИМИ
Посил ання ДП! на порушення апеляційним господарським судом абзацу 2 ст. 2, п. 1
ч. 1 ст. 10, п . 8 ч. 1 ст. 11 Закону <.Про державну податкову службу в Україні,> , якими перед­
бачен о відповідні повноваження органів державної податкової служби, не може бути взя­
то до уваги, оскільки ці правові норми не містять повноважень щодо визнання договорів,
укладених між суб 'єктами, недійсними із застосуванням таких правових наслідків, як по­
вернення сторін за такими угодами у первісний стан.
Посилання ДП! на порушення апеляційним господарським судом пп . 8.6.1 п. 8.6 ст. 8
Закону <,Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та дер­
жавними цільовими фондами», якою встановлено, що платник податків, активи якого
перебувають у податковій заставі , здійснює вільне розпорядження ними, за винятком опе­
рацій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом : купівлі чи прода>h'У,
інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових
чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав , що використо­
вуються у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за
умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції,
товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за зви­
чайні •> не може бути взято до уваги, оскільки правові наслідки щодо недодержання вимог
цієї правової норми передбачені пп. 8.6 .4 п . 8.6 ст. 8 Закону <,Про порядок погашення
зобов 'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами ,> ,
згідно з якою у разі здійснення операцій, зазначених у підпунктах 8.6 .1 -8.6 .3 цього пунк­
ту, без отримання попередньої згоди податкового органу, посадова особа такого платни­
ка податків чи фізична особа, яка прийняла зазначене рішення, несуть відповідальність,
встановлену законодавством України за ухилення від оподаткування,>. Отже, приписами
цієї правової норми не передбачено право ДП! звертатись до суду з вимогою щодо
визнання недійсною угоди, укладеної на порушення вимог пп. 8.6 .1 п. 8.6 ст. 8 Закону
<.Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державни­
ми цільовими фондами•> .
Згідно з ч. 1 ст. 111 10 ГПК підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи
апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є по­
рушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Оскільки прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає правовим
нормам, то підстави для її скасування відсутні.
Керуючись статтями 1115, 111 7, п. 1 ст. 1119, ст. 111 11 ГПК, Вищий господарський суд
України
постановив:
Касаційну скаргу ДП! залишити без задоволення, постанову Донецького апеляційно­
го господарського суду від 10 грудня 2003 р. - без змін.
64 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВН ОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 19 ЖОВТНЯ 2004 .
3.2. Суд першої інстанції обrрунтовано відмовив у задово­
ленні позову державного підприємства до акціонерного
товариства про визнання недійсним на підставі ст. 48 ЦК
договору комісії, оскільки його умови відповідають вимо­
гам чинного законодавства
Постанова Судової палати у господарських справах
Верхов1юго Суду України від 19 жовтня 2004 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу АТЗТ <Донбасресурси•> на постанову Вищого господарського суду України від
10 серпня 2004 р. у справі за позовом ДП <,Вугільна компанія <,Краснолиманська,> до АТЗТ
<,Донбасресурси•> про визнання недійсним договору комісії ,
встановив:
У січні 2003 р. ДП <,Вугільна компанія <,Краснолиманська,> звернулося до господарсь­
кого суду Донецької області з позовом до АТЗТ <Донбасресурсш про визнання недійсним
на підставі ст. 48 ЦК договору комісії від 1 серпня 2001 р. Позовні вимоги обrрунтовані
тим, що спірний договір не містить умов про товар та його ціну, що є ісготною умовою
договору комісії. Крім того, п. 1.2 договору не відповідає положенням ст. 395 ЦК, оскільки
не встановлено строк і порядок перед:.~чі фінансових і матеріальних засобів для укладен­
ня угод.
Рішенням господарського суду Донецької області від 22 березня 2004 р. у з;щоволен­
ні вимог щодо визнання недійсним на підставі ст. 48 ЦК договору комісії від 1 серпня
2001 р. та вимог щодо забезпечення позову у вигляді заборони реорганізації та ліквідації
за рішенням власника відмовлено .
Рішення мотивовано тим, що мета угоди між сторонами досягнута, комісіонером
було укладено договір із третьою особою, а н:.~слідки звітності сторін визначені догово­
ром ком ісії та комерційним завданням.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 3 червня 2004 р.
зазначене вище рішення суду скасовано в часrині відмови в задоволенні позову щодо
визнання недійсним на підставі ст. 48 ЦК договору комісії від 1серпня 2001 р. Позов у цій
часгині задоволено. Визнано недійсним із моменту укладення договір комісії від 1 серпня
2001 р. , укладений між сторонами. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 10 серпня 2004 р. постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 3 червня 2004 р. залишено без змін.
Ці посrанови мотивовані тим, що спірний договір не містить умов про товар та йо­
го ціну, що є істотною умовою договору комісії. Крім того, пункти 1.2 , 1. 3, 5.2 договору не
відповідають положенням статей 388, 395, 399, 404, 406 ЦК.
Ухвалою Верховного Суду Укра їни від 30 вересня 2004 р. порушено провадження
з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від
10 серпня 2004 р. за касаційною скаргою АТЗТ <,Донбасресурси,> , в якій порушено питан­
ня про скасування цієї постанови, постанови Донецького апеляційного господарського
5 5-188
2005 No5(20) 65

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ВИЗНАННЯМ УГОД НЕДІЙСНИМИ
суду від 3 червня 2004 р. та зал ишення без змін рішення господарського суду Донецької
області від 22 березня 2004 р. Посилання зроблені на неправильн е застосування нор м ма­
теріального і процесуального права , невідповідність оскарженої постанови положенням
Конституції України і рішенням Верховного Суду України та виявлення неоднакового
застосув:ншя Вищим господарським судом України того самого положення закону в ана­
логічних справах .
Заслухавш и доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи,
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що ка­
саційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Вищий господарсью1й суд України, залишаючи без змін постанову апеляційн ого
суду, якою скасовано рішення суду першої інста нції, виходив із того, що договір коміс ії
від 1 се рпня 2001 р. не відповідає вимогам закону.
Висновки, зроблені касаційною інстанцією, не відповідають матеріалам справи
та вимогам чинного законодавства.
Згідно зі ст. 15 3 ЦК договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрі бн ій
у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є ті
умови договору, що визнані такими за законом або необх ідні для до говорів цього виду,
а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 395 ЦК за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язу­
ється за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька
угод від свого імені за рахунок комітента.
Як встановлено судами, 1 серпня 2001 р. між Державною холдинговою компа ні єю
<,Краснолиманська,>, правонаступником якої є ДП <, Вугільна компанія <,Краснолиманська,>
(далі - комітент) , та АТЗТ <Донбасресурсю (далі
-
комісіонер) укладено договір ком ісії
No 6/08 та комерційне завдання No 1, яке згідно з п. 1.4 договору є невід'ємною його час­
тиною .
Комісіонер згідно з вимогами п . 1.4 спірного договору та п. 9 комерційного завдання
протягом 45 днів із моменту підписання завдання уклав із третьою особою - ТОВ <, І нвес­
тор ХХІ ,> (Росія) - контракт від 8 серпня 200 1 р. No 13/ВЕС зі специфікацією, яка є не­
від 'єм ною частиною контракту.
Аналіз ум ов спірного договору та контракту No 13/ВЕС свідчить про те, що догово ­
ром комісії встановлено асортимент товару, який закуповується, його кількість та ціна .
Відповідно до ст. 404 ЦК після виконання доруче ння ком ісіонер зобов'язаний пред­
ставити комітентові звіт і передати йому все одержане за викона н им дорученням , а також
• передати комітентові за його вимогою всі права щодо третьої особи, які випливають
з угоди, укладеної комісіонером із цією третьою особою.
Пунктами 2.1-2 .3 спірного договору та п. 8 комерційного завдання No 1 передбаче­
но обов'язок та порядок надання комісіонером такого звіту.
Суд першої інстанції, перевіривши докази, обrрунтовано визнав безпідставними до­
води позивача про неузгодженість строку передачі фінансових і матеріальних засобів,
необхідних для укладення угод, оскільки встановив , що відпов ідач не отримував листа
комітента з відповідною пропозиц ією.
66 No5(20) 2005

ПОСТ А НОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ У КР А ЇНИ ВІД 1О СЕРПНЯ 200 4 .
Частиною 2 ст. 406 ЦК передбачено, що розмір комісійної винагороди, а також ви­
нагороди за делькредере визначається погодженням сторін, якщо інше не встановлено
законом.
У пункті 2.4 договору сторони передбачили, що винагорода комісіонера складає
0,5 %від суми угоди.
Вищий господарський суд України , відзначаючи, що п. 5.2 не відповідає вимогам
закону, не врахував, що недійсність одного пункту не тягне визнання недійсним догово­
ру в цілому.
За таких обставин суд першої інстанції обrрунтовано відмовив у задоволенні позову
ДП <,Вугільна компанія <,Краснолиманська ,> до АТЗТ <Донбасресурси•> про визнання недій­
сним н а підставі ст. 48 ЦК договору ком ісії від 1 серпня 2001 р.
З урахуванням наведеного постанову Вищого господарського суду України від
1О серпня 2004 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3 чер­
вня 2004 р. слід скасувати, а рішення господарського суду Донецької області від 22 берез­
ня 2004 р. - залишити в силі.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111 17 -111 20 ГПК, Верховний Суд
України
постановив:
Касаційну скаргу АТЗТ <До нбасресурси,> задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 10 серпня 2004 р. та постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 3 червня 2004 р. скасувати , а рішення
господарського суду Донецької області від 22 березня 2004 р. залишити в силі .
Поста нова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду УІсраїни від 1О серпня 2004 р.
(постанову скасовано постановою
Судової п алати у господарськи х с пр авах Вер хо вного Суду України
від 19 жовтня 2004 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касацшну скар­
гу АТЗТ <Донбасресурс и •> на постанову Донецького апеляційного господарського суду
від 3 червня 2004 р. у справі за позовом ДП <,Вугільна компанія <,Краснолиманська,> до
АТЗТ <,Донбасресурси•> про визнання договору комісії недійсним.
Рішенням господарського суду Донецької області від 22 березня 2004 р. у задоволен­
ні позову ДП <,Вугільна компанія <,Краснолиманська,> про визнання недійсним договору
комісії відмовлено; судові витрати за подання позовної заяви покладено на позивача ;
стягнено з ДП <, Вугільна компан ія <,Краснолиманська•> на користь АТЗТ <Донбасресурси•>
42,50 грн. витрат зі сплати державного мита за подання апеляційної скарги та 42 ,50 грн .
витрат зі сплати державного мита за подання касаційної скарги; у задоволенні вимог по­
зивача щодо забезпечення позову у вигляді заборони реорганізації та ліквідації за рішен­
ням власника відмовлено .
5*5-188
2005 No5(20) 67

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ВИЗНАННЯМ УГОД НЕДІЙСНИМИ
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 3 червня 2004 р.
рішення господарського суду Донецької області від 22 березня 2004 р. скасовано частко­
во в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору
комісії від 1 серпня 2001 р. та щодо стягнення судових витрат; позов ДП <,Вугільна ком­
панія <,Краснолиманська•> про визнання недійсним договору комісії задоволено; визнано
недійсним договір комісії з моменту укладення як угоду, що не відповідає вимогам закону
на підставі ст. 48 ЦК; в іншій частині щодо забезпечення позову у вигляді заборони реор­
ганізації та ліквідації відповідача за рішенням власника - рішення господарського суду
Донецької області від 22 березня 2004 р. залишене без змін; стягнено з АТЗТ <,Донбасре­
сурси•> на користь ДП <•Вугільна компанія <,Краснолиманська•> 85 грн. витрат зі сплати дер­
жавного мита за подання позову, 42,50 грн. витрат зі сплати державного мита за подання
апеляційної скарги, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
У касаційній скарзі АТЗТ <Донбасресурси•> просить скасувати постанову Донецького
апеляційного господарського суду від 3 червня 2004 р. у частині скасування рішення гос­
подарського суду Донецької області від 22 березня 2004 р., у частині відмови в задоволен­
ні позовних вимог щодо визнання недійсним договору комісії та щодо стягнення судових
витрат, задоволення позову ДП <,Вугільна компанія <,Краснолиманська•> про визнання не­
дійсним договору комісії та в частині визнання недійсним договору комісії з моменту
укладення як угоди, що не відповідає вимогам закону на підставі ст. 48 ЦК, посилаючись
на те, що вона прийнята з порушенням норм законодавства , та залишити в силі рішення
господарського суду Донецької області від 22 березня 2004 р.
У відзиві на касаційну скаргу ДП <,Вугільна компанія <,Краснолиманська •> просить
постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3 червня 2004 р. залишити
без змін, а скаргу - без задоволення.
Вивчивши справу, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив на­
ступне.
У лютому 2003 р. ДП <,Вугільна компанія <,Краснолиманська•> звернулося до господар­
ського суду з позовом про визнання недійсним договору комісії як угоди, що не відпові­
дає вимогам закону, та стягнення з АТЗТ <•Донбасресурси•> судових витрат.
Апеляційний суд повно, всебічно дослідив надані сторонами докази , належно їх
оцінив та дійшов обrрунтованого висновку про визнання недійсним договору комісії від
1 серпня 2001 р. No 6/08 з моменту укладення як угоди , що не відповідає вимогам закону
на підставі ст. 48 ЦК. При цьому суд виходив із того, що договір комісії не містить умов
про товар та його ціну, порядок з'ясування ціни, тобто не визначений предмет договору
та його ціна. До того ж, пункт 1.2 договору суперечить статтями 388, 395, 399 ЦК, а п. 1.3
спірного договору не відповідає вимогам ст. 404 ЦК, оскільки сторонами не зазначено,
що вони мали на увазі при укладенні договору під <,все отримане за угодами•>. Пункт 5.2
не відповідає ч. 3 ст. 406 ЦК, якою заборонено визначення комісійної винагороди у вигля­
ді різниці між призначеною комітентом ціною і тією більш вигідною ціною, за якою комі­
сіонер укладе угоду.
68 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 10 СЕРПНЯ 200 4 .
Твердження АТЗТ <,Донбасресурси,> в касаційній скарзі про непр авильне застосуван ­
ня судом сгатей 15 3, 154, 388, 395 , 399, 404, 406 ЦК, незастосування як преюдиції рішен ­
ня у справі No 38/251 та невідповідність змісту постанови вимогам mк були предме­
том досл ідження в суді апеляційної інстанції, ретельно перевірені, їм дана належна оцін­
ка, тому вірно відхилені як необїрунтовані.
Отже, постанова апеляційного господарського суду відповідає матеріалам справи,
чинному законодавству, тому підсгав для задоволення касаційної скарги немає.
Керуючись статтями 1119 -1 11 11 ГПК, Вищий господарський суд України
постановив:
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3 червня 2004 р. зали­
шити без змін, а касаційну скаргу АТЗТ <,Донбасресурси•> - без задоволення.
2005 No5(20) 69

4
4.1 .
СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВЛАСНІСТЬ
Справи зі спорів, пов' язаних
.
1з застосуванням законодавства
.
про власн1сть
При розгляді віндикаційних позовів суди зобов'язані з'я­
сувати наявність законних підстав користування спір­
ним майном особою, у якої витребовується майно, оскіль­
ки ця обставина безпосередньо впливає на результат ви­
рішення спору
Постанова Судової палати у господарсь~сих справах
Верховного Суду України від 28 вересня 2004 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу Українського концерну торф'яної промисловості <.Укрторф•> (далі - Концерн
<•Укрторф•>) на постанову Вищого господарського суду України від 14 травня 2004 р.
у справі за позовом ВАТ <•Тайга,> до Концерну <•Укрторф•> про витребування майна та ви­
селення ,
встановив:
У серпні 2003 р. ВАТ <•Тайга•> звернулося з позовом до Концерну <•Укрторф•> про ви­
требування майна з чужого незаконного володіння та виселення. Позов мотивовано тим,
що позивач є власником нежилого будинку, а відповідач безпідставно займає його при ­
міщення.
Концерн <.Укрторф•> позов не визнав, посилаючись на його безпідставність, зазна­
чивши, що він правомірно користується спірним приміщенням на підставі розпоряджен ­
ня Мінісгерства вугільної промисловості України від 6 березня 1995 р.
Рішенням господарського суду м. Києва від 9 жовтня 2003 р., залишеним без змін по­
становою Київського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2003 р., позов
задоволено з тих підстав, що відповідач не довів правомірності користування ним спір­
ним приміщенням.
Постановою Вищого господарського суду України від 14 травня 2004 р. зазначені
судові рішення залишено без змін із тих самих підстав.
Ухвалою від 22 липня 2004 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою
Концерну <•Укрторф•> порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого
70 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 28 ВЕРЕСНЯ 2004 р.
m
господарського суду України від 14 травня 2004 р. із підстав її невідповідності норм а м
матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача , пояснення представників позивача , відповідача та
Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи і рішення, які постанов­
лялися судами в процесі її розгляду, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону <•Про власність•> власник має право вимагати повер­
нення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння.
Задовольняючи позов , господарський суд м. Києва дійшов висновку, з яким погоди­
лися суду апеляційної та касаційної інстанцій, що відповідач безпідставно займає нежилі
приміщення .
Проте зазначений висновок не можна вважати обrрунтованим.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання Декрету КМУ від 11 січня 1993 р. за
No 5-93, КМУ 30 січня 1993 р. було ухвалено постанову No 72, згідно з додатком до якої
Концерн <.Укрторф•> був переданий до сфери управління Міністерства вугільної промис­
ловості. Розпорядженням КМУ від 25 жовтня 1993 р. No 879-р встановлено, що Міністер­
ство вугільної промисловості користується приміщеннями у будинку No 65 по вулиці
Червоноармійській у м. Києві загальною площею 550 м 2, та розпорядженням Міністра
вугільної промисловості України від 6 березня 1995 р. за No 15 відповідачу надано у ко­
ристування нежилі приміщення загальною площею 280 м 2 у зазначеному вище будинку.
Господарські суди вказаним обставинам не дали належної юридичної оцінки.
Суди також не звернули ували на те, що розпорядженням Ради Міністрів Української
РСР від 31 грудня 1975 р. No 1043 -р було передано на баланс Київському виконкому
приміщення у будинку No 65 по вулиці Червоноармійській в м. Києві загальною площею
3 227,34 м2. Розпорядженням виконкому Київської міської ради від 24 лютого 1995 р.
No 28 -р закріплено за позивачем на праві повного господарського відання нежилий буди­
нок за No 65 по вулиці Червоноармійській ум. Києві загальною площею 4 321 м2 із гара­
жами. Київською міською державною адміністрацією видане позивачу свідоцтво про пра­
во власності на приміщення у зазначеному будинку загальною площею 5 422 ,6 м 2 . Госпо­
дарський суд м. Києва не з'ясував, чи входять спірні приміщення, якими користується
відповідач, до загальної площі приміщень, приватизованих позивачем.
Київський апеляційний господарський суд та Вищий господарський суд України
на ці обставини уваги не звернули.
За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від 14 травня
2004 р., постанова Київського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2003 р.
та рішення господарського суду м. Києва від 9 жовтня 2003 р. підлягають скасуванню ,
а справа - направленню на новий судовий розгляд.
При новому розгляді слід всебічно та повно встановити обставини справи , зокрема
щодо наявності законних підстав користування спірним приміщенням Концерном <,Укр­
торф» , з'ясувати правомірність вимоги ВАТ <,Тайга,> про витребування майна та ухвал ити
законне й обrрунтоване рішення.
Керуючись статтями 111 17 -111 20 ГПК, Верховний Суд України
2005 N!! 5(20) 71

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВЛАСНІСТЬ
постановив:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 14 травня 2004 р., постанову
Київського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2003 р. та рішення госпо­
дарського суду м. Києва від 9 жовтня 2003 р. скасувати, а справу направити на новий судо­
вий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає .
Постанова Вищого господарського суду У~сраііш від 14 тра@я 2004 р.
(постанову скасовано постановою
Судово~' палати у господарських справах Верховного Суду УкраІ'ни
від 28 вересня 2004 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу
Українського концерну торф'яної промисловості <•Укрторф•> (далі - Концерн <•Укрторф,>)
на постанову Київського апеляційного господарського суду 25 листопада 2003 р. у спра­
ві за позовом ВАТ <•Тайга,> до Концерну <.Укрторф,> про витребування майна та виселення.
Рішенням господарського суду м. Києва від 9 жовтня 2003 р., залишеним без змін по­
становою Київського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2003 р., позов
задоволено з виселенням відповідас1а із нежилого приміщення, розташованого на третьо­
му поверсі будинку No 65 по вул. Червоноармійській ум. Києві.
Судові акти мотивовані захистом права позивача володіти, користуватися і розпо­
ряджатися власним майном.
Концерн <.Укрторф•> стверджує, що зазначені рішення і постанова підлягають скасу­
ванню з огляду на порушення господарськими судами розпорядження від 31 грудня
1975 р. No 1043-р Ради Міністрів УРСР, розпорядження від 25 жовтня 1993 р. No 879-р КМУ,
Декрету КМУ від 11 січня 1993 р. No 5-93 <.Про впорядкування використання адміністра­
тивних будинків і нежилих приміщень , що перебувають у державній власності•> і просить
провадження у справі припинити.
ВАТ <•Тайга,> проти доводів касаційної скарги заперечує і в її задоволенні просить
відмовити.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
До господарського суду подано віндикаційний позов, який позивач обrрунтовує пра­
вом власності на спірне майно.
Господарськими судами встановлено, що на підставі наказу від 14 вересня 1998 р.
No 423-В Головного управління майном Київської міської державної адміністрації
<• Про оформле ння права власності на об'єкти нерухомого майна,> позивачу видане Сві­
доцтво про право власності на майновий комплекс площею 5 422,6 м2, розташований
на вул. Червоноармійській, 65 у м . Києві. За висновками господарських судів зазначене
свідоцтво є правовстановлюючим документом.
72 No5(20) 2005

ПОСТ А НОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 2 ЛИСТОПАДА 2004
Анал із порядку реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні свідчить,
що такий висновок судів є правомірним.
За п еречуючи проти позову, відповідач посилається на розпорядження Ради Міні­
стрів УРСР No 1043-р, КМУ No 879-р, Декрету КМУ No 5-93, відповідно до яких за органі­
заціями, які орендували у треста <•Бурвугілля,> приміщення в будинку по вул. Червоноар­
мійській, 65, зберігається право користування ними за договорами і право користуватися
площею у 550 м 2 у цьому будинку надане Державному комітету України по вугільній про­
мисловості.
На підставі розпорядження від 6 березня 1995 р. No 15 Міністерства вугільної про­
мисловості України, створеного на б:~зі Держвуглепрому Укр:~їни, зазначені приміщення
загальною площею 550 м2 були розподілені між відомчими і громадськими організація­
ми, зокрема відповідачу було надано приміщення площею 280 м 2.
Дослідивши докази, на підставі яких кожна зі сторін об(рунтовує власні права на
сп ірні приміщення, господарські суди дійшли висновків про відсутність між власником
і користувачем майна урегульованих відносин стосовно порядку його користування.
За обставин неподання відповідачем господарським судам належних доказів право ­
мірності користування спірним приміщенням і за наявності у позивача відповідного сві­
доцтва про право власності на це майно колегія суддів, враховуючи положення Закону
<•Про власність,> у частин і способів і обсягу захисту прав власника, вважає висновки судів
про задоволення позову обгрунтованими.
Керуючись статтями 11 15, 111 7, 111 9, 111 11 ГПК, Вищий господарський суд України
постановив:
Рішення господарського суду м. Києва від 9 жовтня 2003 р. та постанову Київського
апеляційного господарського суду від 25 листопада 2003 р. залишити без змін, а касацій­
ну скаргу Концерну <Укрторф,> без задоволення.
4.2. Внески учасників договору про часткову участь у бу­
дівництві житла відповідно до ст. 432 ЦК є їх спільною
власністю
Поста~-юва Судової палати у господарських справах
Верхов7tого Суду УІсраііш від 2 листопада 2004 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаці йну скаргу приватної фірми <•Полтава
мотор -серв іс ,> на п оста н ову Вищого господарського суду України від 10 червня 2004 р.
у справі за позовом ЗАТ <•Полтавська пересувна механізована колона No 64'> до приватної
фірми <.Полтава мотор-сервіс >) про стя гн ення 1ОО тис. грн .,
встановив:
У грудні 2003 р. ЗАТ «Полтавська пересувна механізована колона No 64» звернулося
до господарського суду Полтавської області з позовом до приватної фірми <•Полтава мо­
тор-сервіс•> про стягнення без підставно отриманих коштів у сумі 100 тис. грн.
2005 No 5(20) 73

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ І З ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВЛАСНІСТЬ
Господарський суд Полтавської області рішенням від 9 січня 2004 р. позов задо­
вольнив.
Рішення мотивоване тим, що відповідно до статей 2-4, 48-50 Закону <•Про власність,>
власнику гарантуються умови захисту права власності і власник може вимагати усунення
будь-яких порушень його права. Між сторонами договірні відносини відсутні і відповідач
на момент пред'явлення позову фактично володіє коштами, які є власністю позивача.
Постановою від 9 березня 2004 р. Харківський апеляційний господарський суд за­
значене судове рішення залишив без змін.
Оскарженою постановою Вищого господарського суду України постанова апеляцій­
ного господарського суду залишена без змін.
У касаційній скарз і порушується питання про скасування постанови Вищого гос ­
подарського суду України і припинення провадження у справі з підстав невідповідності
оскарженої постанови Конституції України, рішенням Верховного Суду України з питань
застосування норм матеріального права, процесуально- правових норм.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, дослідивши до­
води касаційної скарги та заперечень і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд
України вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що кошти в сумі 100 тис. грн. позивач перерахував відповідачу
на виконання умов договору від 22 листопада 2001 р. No 32 про часткову участь у будів­
ництві житла.
Встановивши ці обставини, суди мали взяти до уваги, що відповідно до ст. 432 ЦК та­
кі внески учасників договору є їх спільною власністю.
Проте суди всіх інстанцій правову природу взаємовідносин, що виникли між сто­
ронами після укладення зазначеного договору і перерахування позивачем спірної суми,
не проаналізували та не надали їм належної юридичної оцінки, а тому всі судові рішення
не можуть вважатися обїрунтованими .
Також судами не досліджено і не взято до уваги те, що господарський спір між тими
самими сторонами про стягнення 1ОО тис. грн., перерахованих позивачем на виконання
договору No 32, вирішувався господарським судом Полтавської області у справі No 7/175,
і з цього питання є рішення суду від 17 липня 2003 р.
Враховуючи викладене, всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню ,
а справа - передачі на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведені недоліки, допуще-
ні при розгляді справи, та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 111 17 - 111 21 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу приватної фірми <.Полтава мотор-сервіс,> задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 1О червня 2004 р. , постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 9 березня 2004 р. та рішення госпо ­
дарського суду Полтавської області від 9 січня 2004 р. скасувати, а справу передати на но­
вий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
74 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 10 ЧЕРВНЯ 2004 р.
Постанова Вищого господарсь1сого суду Y1Cpai1m від 1О черв1-tя 2004 р.
(постанову скасовано постановою
Судово~· палати у господарсь ких справах Верховного Суду Укра1ни
від 2 листопада 2004 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду Укра їни розглянула касаційну скаргу
приватної фірми <.Полтава мотор-сервіс,> на постанову Харківського апеляційного гос­
подарського суду від 9 березня 2004 р. у спр;:ші за позовом ЗАТ <, Полтавська пересувна
механізована колона No 6Ф> до приватної фірми <.Полтава мотор-сервіс•> про стягнення
1ОО тис. грн.
Позов про стягнення безпідст::шно отриманих коштів у сумі 1ОО тис. грн. обrрунто­
вується тим, що між сторонами у справі 22 листопада 2001 р. підписаний договір No 32
про часткову участь у будівництві житла, предметом якого є реконструкція малосімей­
ного гуртожитку по вул. Артемівській , 4 у смт Гурзуф під житло. За умовами договору
позивач зобов'язувався сплатити вартість реконструкції житла, а відповідач - здійснити
до грудня 2002 р. реконструкцію малосімейного гуртожитку та передати позивачу житло
загальною площею 1 886,1 м2. Позивач перерахував відповідачу 4 січня 2002 р. кошти
у сумі 100 тис. грн. платіжним дорученням No 000014 на виконання умов договору.
За позовом ЗАТ <,Полтавська пересувна механізована колона No 6Ф> до ПП <,Полтава
мотор-сервіс,> про розірвання договору No 32 із підстав неналежного виконання умов
договору виконавцем, рішенням господарського суду Полтавської області від 17 липня
2003 р. у справі No 7/ 175 провадження у справі припинене з огляду на те, що договір No 32
за правовою природою є договором про часткову участь, однак не містить ус іх його
істотних умов, а тому є неукладеним.
У зв'язку з тим, що судом договір визнаний неукладеним, позивач вважає, що кошти
перераховані ним відповідачу без правових підстав, а тому підляг;11оть поверненню.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 9 січня 2004 р. позовні ВИі\ІО­
ги задоволені в повному обсязі з огляду на обrрунтованість підстав.
Постановою Харківського апеляційн ого господарського суду від 9 березня 2004 р.
рішення у справі залишене без зміни.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, відповідач посилається на неправильне
застосування судами при вирішенні спору норм права.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи
та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Висновок господарського суду про недосягнення сторонами істотних умов догово­
ру про сумісну діяльність унеможливлює набуття сторонами прав та обов'язків за догово­
ром. А тому перераховані позивас1ем грошові кошти не є виконанням зобов'язання. Задо­
волення позовних вимог про повернення гро шових коштів відповідає нормам Закону
<, Про власність,>.
Керуючись статтями 1115, 111 ї, 111 9-111 12 ГП К, Вищий господарський суд України
2005 No5(20) 75

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВЛАСН І СТЬ
постановив:
Касаційну скарrу приватної фірми <,Полтава мотор-сервіс•> залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 9 березня 2004 р.
залишити без зміни.
4.3. Майно, яке було передано засновником товариству з об­
меженою відповідальністю, не визнано вищим органом
цього товариства вкладом до статутного фонду. За цих
обставин у товариства з обмеженою відповідальністю
відсутні підстави вважати себе власником переданого
майна, а тому положення ч. 1 ст. 26 Закону «Про влас­
ність» та ст. 12 Закону «Про господарські товариства» не
підлягають застосуванню до правовідносин сторін
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду У~сраїни від 26 жовтня 2004 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скарrу СП по будівництву та експлуа­
тації пансіонату <,Нева,> (далі - СП) на постанову Вищого господарського суду України
від 29 червня 2004 р. у справі за позовом ЗАТ <,Дніпробуд,> (далі - Товариство) до СП
про усунення перешкод у користуванні майном,
встановив:
У березні 2002 р. Товариство звернулося до господарського суду АРК з позовом
до СП про усунення перешкод у користуванні майном - трьома фінськими будиночками
з обладнанням та малоцінним інвентарем по вул. Перекопській, 1О, ум . Алушті.
Ухвалами господарського суду АРК від 11 червня та 1 серпня 2002 р. до участі у спра­
ві залучено ТОВ <,ЕОЛ,>, ФДМ та Фонд майна АРК як відповідачів.
Під час розгляду справи позивач неодноразово уточнював та доповнював позовні
вимоги.
Зокрема, у кло потанні від 8 липня 2002 р. позивач просив:
-
витребувати майно з чужого незаконного володіння та передати його Товариству
за актом приймання-передачі;
-
визнати недійсним наказ ФДМ від 14 червня 2001 р. No 1057 <,Про створення ко­
місії з оцінки державного майна, що передається в оренду,> та лист ФДМ від 16 серпня
2001 р. No 10- 16-10169 <<Щодо укладення договору оренди,>.
У заяві від 3 листопада 2003 р. позивач просив:
-
визнати за ним право власності на нерухоме майно дитячого оздоровчого табору
«Каскад•> (дал і - ДОТ <,Каскад•>) по вул. Перекопській, 10, ум. Алушті - адміністративний
корпус, три спальних корпуси, їдальню, санітарний блок, сміттєзбирач, ізолятор, два
фінських будиночки;
76 No5(20) 2005

ПОСТА НОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 26 ЖОВТНЯ 2004
-
витребувати зазначене майно з чужого незаконного володіння шляхом виселення
ТОВ <•ЕОЛ,> та СП із зазначених приміщень.
Позов мотивувався тим, що право власності на зазначене майно Товариство набуло
на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу орендного підпри­
ємства <•Гідроенергобуд,> від 15 вересня 1993 р. No КП - 161 та акга приймання-передачі
державної частки цілісного майнового комплексу орендного підприємства <•Гідроенерго ­
буд,> (далі - ОП <•Гідроенергобуд,>) від 13 жовтня 1993 р.
СП та ТОВ <•ЕОЛ,> позов не визнали з тих підстав, що спірне майно вибуло з власності
позивача, який добровільно передав цілісний майновий комплекс ДОТ <,Каскад,> до ста­
тутного фонду СП.
ФДМ та Фонд майна АРК позов не визнали з тих підстав, що під час приватизації
цілісного майнового комплексу ОП <•Гідроенергобуд,> на підставі ст. 24 Закону <,Про при­
ватизацію державного майна,> об'єкти соціально - побутового призначення були передані
організації орендарів ОП <<Гідроенергобуд,> у безоплатне користування, а не у власність.
Справа розглядалася судами неодноразово .
Останнім рішенням господарського суду АРК від 18 листопада - 5 грудня 2003 р.
у частині вимоги про визнання недійсним листа ФДМ від 16 серпня 2001 р.
No 10-16-10169 провадження у справі припинено на підставі ч. 1 п. 1 ст. 80 ГПК; у решті
позову відмовлено.
Відмовляючи у позові в частині вимог про визнання права власності на майно та ви­
требування майна з чужого незаконного володіння, суд виходив із таких обставин:
-
два фінських будиночки та ізолятор побудовані за рахунок коштів, виділених на
будівництво ДОТ <,Каскад,>, розташовані на єдиній земельній ділянці , підключені до єди­
ної системи енерго-, тепло- та водопостачання, використовуються як приміщення для
проживання обслуговуючого персоналу табору, тобто входять до складу цілісного майно­
вого комплексу ДОТ <,Касакад •>;
-
за договором купівлі-продажу від 15 вересня 1993 р. ФДМ продав , а організація
орендарів орендного підприємства <<Гідроенергобуд,> придбала цілісний майновий ком­
плекс ОП <•Гідроенергобуд,>;
-
за актом приймання-передачі ФДМ передав організації орендарів ОП <<Гідроенер­
гобуд,> викуплену нею державну частку цілісного майнового комплексу підприємства
на суму 428 222 тис. крб., у цьому ж акті відображено безоплатну передачу основних
засобів невиробничого призначення на суму 29 835 тис. крб., до якої увійшла вартість
ДОТ <,Каскад,>;
-
Товарисгво, яке є правонаступником ОП <<Гідроенергобуд», за актом приймання­
передачі від 12 квітня 2000 р. передало цілісний майновий комплекс ДОТ <,Каскад,> СП
як внесок до статушого фонду в обмін на корпоративні права;
-
14-15 грудня 2001 ..р_-ЗаrальнимІ'І"зборами засновників СП прийнято рішення
про виключення Товариства зі складу засновників, але питання про повернення Това­
риству його вкладу в натуральній формі зборами не вирішувалось .
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення
позову в зазначеній частині вимог Товариства.
2005 No 5(20) 77

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВЛАСНІСТЬ
Щодо вимоги про визнання недійсним листа ФДМ від 16 серпня 2001 р.
No 10- 16-10169 суд зазначив , що цей лист має рекомендаційний характер і не є актом
у розумінні ч. 1 ст. 12 ГПК
Щодо вимоги про визнання недійсним наказу ФДМ від 14 червня 2001 р. No 1057 суд
зазначив про недоведеність того факту, що цим наказом порушено інтереси Товариства .
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30 січня
2004 р. (з доповненнями та виправленнями, внесеними додатковою постановою від 9 шо­
того 2004 р. й ухвалами від 25 лютого та 5 березня 2004 р.) рішення суду першої інстан ­
ції змінено; позов задоволено; визнано право власності позивача на об 'єкти нерухомості
по вул. Перекопській, 10, ум. Алушті - адміністративний корпус, спальні корпуси, їдаль ­
ню, санітарний блок, сміпєзбирач, ізолятор , фінські будиночки; зобов'язано ТОВ <,ЕОЛ•>
та СП усунути перешкоди в корисrуванні позивачем зазначеним майном шляхом звіль ­
нення приміщень та передачі їх позивачу; у частині вимог про визнання недійсним нака ­
зу ФДМ від 14 червня 2001 р. No 1057 та листа ФДМ від 16 серпня 2001 р. No 10-16-10169
провадження у справі припинено.
Постанова мотивована тим, що у процесі приватизації цілісного майнового ком ­
плексу орендного підприємства <Лдроенергобуд•> на підставі статей 2, 24 Закону
<,Про приватизацію державного майна •> об'єкт соціально-побуrового призначення
ДОТ <•Каскад•> був переданий організації орендарів цього підприємства у власність на піль ­
гових умовах - безоплатно. Суд апеляційної інстанції зазначив, що такого ж висновку
дійшов Севастопольський апеляційний господарський суд у справі за позовом Товариства
до ТОВ <•ЕОЛ •>, Фонду майна АРК та ФДМ, за участю СП - третьої особи без самостійних
вимог на предмет спору, про визнання недійсним договору оренди цілісного майнового
комплексу ДОТ <•Каскад•> від 1 вересня 2001 р., укладеного між Фондом майна АРК та
ТОВ <•ЕОЛ•> (постанова від 1 жовтня 2003 р. у справі No 2-5/8439.1-2003).
Доводи відповідачів про те, що цілісний майновий комплекс ДОТ <•Каскад•> є внеском
Товариства до статутного фонду СП і на цій підставі останнє набуло право власності на
зазначене майно, відхилені судом. При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того,
що рішенням загальних зборів засновників СП від 14-15 грудня 2001 р. (протокол No 8)
Товариство виключено зі складу засновників, оскільки збори не визнали майнової участі
Товариства у формуванні статутного фонду. Рішенням цих самих зборів внесено зміни
до статуту СП, в яких частка позивача у статутному фонді СП не зареєстрована.
Провадження у справі за вимогою про визнання недійсним наказу ФДМ від 14 чер­
вня 2001 р. No 1057 припинено з тих підстав, що Товариство відмовилося від позову в цій
частині вимог.
Постановою Вищого господарського суду України від 29 червня 2004 р. зазначену
постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.
Колегією суддів Верховного Суду України 23 вересня 2004 р. за касаційною скаргою
СП порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого госпо­
дарського суду України від 29 червня 2004 р. У касаційній скарзі порушується питання
про скасування постанов судів касаційної й апеляційної інстанцій з підстав їх невідпо­
відності рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального
78 No5(20) 2005

ПОСТ А НОВ А ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 26 ЖОВТНЯ 2004
права, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.
На обrрунтування підстав касаційної скарги зроблено посилання на постанову Судової
палати у господарських справах Верховного Суду України від 12 серпня 2003 р.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши дово­
ди касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
з таких підстав.
Відповідно до ст. 111 19 ГПК підставами для скасування постанов Вищого господар­
ського суду України є їх невідповідність Конституції України, міжнародним договорам,
згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, чи інше неправильне
застосування норм матеріального права .
Доводи касаційної скарги СП щодо неправильного застосування судами апеляційної
й касаційної інстанцій норм матеріального права, зокрема положень ч. 1 ст. 26 Закону
<<Про власність,>, ст. 12 Закону <Лро господарські товариства,>, ст. 145 ЦК, не знайшли сво­
го підтвердження.
За правилами зазначених статей законів <,Про власність,> та <,Про господарські това­
риства,> товариство є власником майна, переданого йому засновниками й учасниками
у власність.
Як установлено судом апеляційної інстанції, вищий орган СП не визнав майнової
участі Товариства у формуванні статутного фонду, зокрема не визнав вкладом Товариства
цілісний майновий комплекс ДОТ <,Каскад,> , у зв'язку з чим виключив Товариство зі скла­
ду засновників. Отже, у СП відсутні підстави стверджувати, що до нього перейшло від То­
вариства право власності на згадане майно як внесок до статутного фонду.
За таких обставин положення зазначених законів не підлягають застосуванню до
правовідносин Товариства та СП у спорі щодо права власності на об'єкти нерухомості
ДОТ <,Каскад,> .
Відсутні й інші обставини, які б давали підставу для висновку про те, що зазначені
об'єкти перебувають у законному володінні СП та ТОВ <,ЕОЛ,>, або ж цих відповідачів мож­
на вважати добросовісними набувачами майна у розумінні ст. 145 ЦК Натомість закон­
ним й обrрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції, з яким погодився Вищий
господарський суд України, про те, що за угодою приватизації державного майна позивач
набув право власності на цілісний майновий комплекс орендного підприємства <,Гідро­
енергобуд,>, у тому числі на об'єкти соціально-побутового призначення, серед яких
ДОТ <,Каскад», і це право до інших осіб не перейшло.
Тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуюч,щ, .стапями 111 17 ..: 111 20 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
Постанову Вищого господарського суду України від 29 червня 2004 р. залишити без
зм ін, а касаційну скаргу СП - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
2005 No 5(20) 79

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВЛАСНІСТЬ
Поста~-юва Ви~цого господарсь1Сого суду У1Сраііт від 29 червня 2004 р.
(постанову залишено без змін постановою
Судово~ палати у господарських справах Верховного Суду України
від 26 жовтня 2004 р.)
Колегія судців Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу
СП по будівництву та експлуатації пансіонату <•Нева,> (далі - СП) на постанову Сева­
стопольського апеляційного господарського суду від 30 січня 2004 р. у справі за позовом
ЗАТ <Дніпробуд•> (далі - Товариство) до СП про усунення перешкод у користуванні
майном.
Рішенням господарського суду АРК від 18 листопада - 5 грудня 2003 р. провадження
у справі в частині визнання недійсним листа ФДМ від 16 серпня 2001 р. No 10-16-10169
припинено . В іншій частині позову відмовлено. Рішення мотивоване тим, що спірне май­
но дитячого оздоровчого табору <•Каскад,> (далі - ДОТ <,Каскад,>) вибуло з користування
Товариства на законних підставах; позивачем не доведено, що він є власником спірного
майна.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30 січня
2004 р. рішення місцевого суду змінено, позов частково задоволено, визнано право влас­
ності позивача на спірне майно та зобов'язано ТОВ <,ЕОЛ•> та СП усунути перешкоди в ко­
ристуванні цим майном шляхом звільнення ТОВ <,ЕОЛ,> нежилих приміщень та повер­
нення їх Товариству. Постанова мотивована тим, що постановою апеляційного господар­
ського суду від 10 липня 2003 р. встановлено, що Товариство є власником ДОТ <•Каскад,>,
а постановою від 6 листопада 2003 р. встановлено, що позивач із приватизованого
ОП <, Гідроенергобуд,> майна цілісного майнового комплексу пансіонату <,Каскад,> сформу­
вало структурний підрозділ - ДОТ <,Каскад,> . Доведено, що табір не передавався позива ­
чем підприємству <•Нева ,> в обмін на корпоративні пр:ша. Доля позивача у ста~угному
фонді СП не зареєстрована.
У поданій касаційній скарзі СП просить скасувати постанову апеляційної інстанції
та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на те, що перелік документів
у справі свідчить, що спірне майно у складі ДОТ <,Каскад,> було передано СП як внесок
до статутного фонду і СП є його власником. Втрата позивачем корпоративних прав не є
підставою для припинення права власності СП на внесене позивачем майно. Рішення
зборів учасників СП від 14-15 грудня 2001 р . про виключення ЗАТ <,Дніпробуд,> зі складу
засновників позивачем не оскарJh'Увалося, вимог повернути вартість переданого ним
внеску не заявлялось.
Отже, при ухваленні постанови апеляційний суд порушив статті 12, 54, 55, 64 Закону
<, Про господарські товариства•>, ст. 4 ч. 1 ст. 26 Закону <.Про власність•>, ст. 85 ГПК, ст. 145
ЦК (ст. 388 ЦК України).
ЗАТ <Дніпробуд,> заперечує проти задоволення касаційної скарги , посилаючись у від­
зиві на те , що доводи скаржника суперечливі та не підтверджуються матеріалами справи.
Скаржником у скарзі перелічені етапі законів із недостовірним викладенням їх змісту,
80 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 29 ЧЕРВНЯ 2004
але не зазначено cyri порушень, яких припустився , як вважає скаржник, апеляційний суд
під час ухвалення постанови .
Ознайомившись із матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм по­
передніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлен­
ня обставин, дотримання норм процесуального права , згідно з вимогами ст. 111 s ГПК
колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Відповідно до ст. 111 7 ГПК, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення ,
касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини,
що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним,
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Апеляційним судом було встановлено, що цілісний майновий комплекс ДОТ <, Кас­
кад,> передавався до статутного фонду СП в обмін на корпоративні права. У грудні
2001 р. Товариство виключено зі складу засновників СП у зв 'язку з тим , що воно не під­
твердило право власності на свій внесок - майно ДОК • Каскад•> ; внесені зміни до ста­
туту СП, в яких частка Товариства у статутному фонді СП не зареєстрована.
У цьому випадку збори засновників ТОВ •Нева ,> виключили позивача зі складу за­
сновників і його частка у статутному фонді не зареєстрована . Апеляційний суд дійшов
обrрунтованого висновку про те, що СП не є власником спірного майна. ФДМ та Фонд
майна АРК поза волею позивача позбавили його володіння та користування колективним
майном та передали в оренду ТОВ <, ЕОЛ•>.
Крім цього, право власності позивача на ДОТ • Каскад •>, як зазначив апеляційний суд,
встановлено постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 1жов­
тня 2003 р. у справі No 2-5 /84 -29.1 за позовом ЗАТ <Дніпробуд•> до ТОВ <,ЕОЛ•>, ФДМУ та
Фонду держмайна АРК про визнання недійсним договору оренди цілісного майнового
комплексу ДОТ <, Каскад ~. Договір визнаний недійсним із тих підстав, що ЗАТ <Дніпробуд•>
є власником цього табору. Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК факти, встановлені рішенням гос­
подарського суду під час розгляду однієї справи , не підлягають доведенню при вирішен­
ні іншого господарського спору, в якому беруrь участь ті самі сторони.
На підставі викладеного касаційна інстанція дійшла висновку, що апеляційний суд
повно дослідив обставини справи, надав їм належну правову оцінку, вирішивши спір від­
повідно до вимог чинного законодавства . Підстави для скасування постанови апеляційної
інстанції відсутні .
Керуючись статтями 111 5, 111 7, 111 9, 111 11 ГПК, Вищий господарський суд України ,
постановив:
Касаційну скаргу СП залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апе­
ляційного господарського суду від 30 січня 2004 р. - без змін.
б 5-188
2005 No 5(20) 81

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВЛАСНІСТЬ
4.4. Відповідно до п. 1 ст. 111 18 ГПК касаційна скарга зали­
шається без задоволення, коли Верховний Суд України
визнає, що постанова Вищого господарського суду Украї­
ни ухвалена з дотриманням вимог матеріального та про­
цесуального права
Постанова Судової палати у господарсь~сих справах
Верховного Суду України від 19 жовтня 2004 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу ВАТ <•Нафтоперероб ний комплекс - Галичина,> (далі
-
ВАТ <,НПК- Галичина,>) на
постанову Вищого господарського суду України від 28 квітня 2004 р. у справі за позовом
дочірнього торгово-комерційного підприємства <,Євронафта•> до ЗАТ <•Господарська спіл­
ка <•Галичина,>, ТОВ <•Розділспецбуд•>, третя особа на стороні позивача - АТ <•Український
інноваційний банк,> в особі Дрогобицької філії, треті особи на стороні відповідачів: ВДВС
Дрогобицького міського управління юстиції, ТОВ <,Марлі н•>, ВАТ <•НПК - Галичина•>,
про виключення майна з опису та за зустрічним позовом ТОВ <•Розділспецбуд,> до дочір­
нього торгово-комерційного підприємства <•Євронафта,>, Річківської сільської ради Жов ­
ківського району Львівської області про визнання недійсним рішення та свідоцтва про
право власності,
встановив:
У квітні 2003 р. дочірнє торгово-комерційне підприємство <•Євронафта,> звернулося
з позовом до ЗАТ <•Господарська спілка <•Галичина,> та ТОВ <•Розділспецбуд,> про виключен­
ня майна з опису, оскільки воно є власником май на - автозаправної станції, на яке на­
кладено арешт згідно з ухвалою господарського суду Львівської області від 4 грудня
2002 р. у справі про банкрутство ЗАТ <•Господарська спілка «Галичина,>.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 25 квітня 2003 р. до участі у спра­
ві як треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, залучено на сто­
роні позивача - АТ <•Український інноваційний банк•> в особі Дрогобицької філії та на
стороні ЗАТ <•Господарська спілка <•Галичина•> - ВАТ <•НПК - Галичина ,>.
ЗАТ <,Господарська спілка <,Галичина,> первісний позов визнало в повному обсязі.
ТОВ <,Розділспецбуд,> та треті особи на стороні відповідачів проти первісного позо­
ву заперечували , посилаючись на те, що дочірнє торгово-комерційне підприємство
<•Євронафта,> не є власником спірного майна.
ТОВ <•Розділспецбуд,> пред'явило зустрічний позов до дочірнього торгово-комер­
ційного підприємства <•Євронафта,> та Річківської сільської ради Жовківського району
Львівської області про визнання недійсним рішення і свідоцтва про право власності.
Відповідачі зустрічний позов не визнали.
Рішенням господарського суду Львівської області від 6 червня 2003 р. первісний
позов задоволено, а в задоволенні зустрічного позову відмовлено з тих підстав, що ареш­
товане майно є власністю позивача , який не відповідає за зобов'язаннями свого заснов­
ника - ЗАТ <•Господарська спілка <•Галичина,>.
82 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 19 ЖОВ ТН Я 2004
Постановою Львівського апеляційного господарського суд:у від 18 листопада 2003 р.
рішення суд:у першої інстанції скасовано, зустрічний позов задоволено, а в первісному
позові відмовлено з тих підстав, що дочірнє торгово-комерційне підприємство <,Євро­
нафта,> не набуло права власності на спірне майно, оскільки ЗАТ <,Господарська спілка
<,Галичина,> передало його позивачу за первісними позовом у повне господарське во­
лодіння.
Постановою Вищого господарського суду України від 28 квітня 2004 р. скасовано
постанову суду апеляційної інстанції, а рішення господарського суд:у Львівської області
залишено без змін.
Ухвалою від 22 липня 2004 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою
ВАТ <•НПК - Галичина,> порушено касаційне провадження з перегляд:у постанови Вищого
господарського суд:у України від 28 квітня 2004 р. з підстав її невідповідності нормам ма­
теріального та процесуального права .
АТ <,Український інноваційний банк,>, ВДВС Дрогобицького міського управління
юстиції, ТОВ <,Марлін,> та Річківська сільська рада Жовківського району Львівської області
не використали наданого законом права на участь свого представника в судовому засі­
данні.
Заслухавши суддю -доповідача, пояснення представників дочірнього торгово-комер­
ційного підприємства <,Євронафта,>, ВАТ <,НПК - Галичина,>, ТОВ <,Розділспецбуд,> та ЗАТ
<,Господарська спілка <,Галичина,>, перевіривши матеріали справи й рішення, які поста­
новляли суди у процесі її розгляду, Судова палата вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ст. 111 18 ГПК Верховний Суд України за результатами розгляд:у
справи має право залишити постанову без змін, а скаргу - без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова Ви­
щого господарського суду України ухвалена з дотриманням вимог матеріального та про­
цесуального права.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків Вищого господарського суд:у
України.
Виходячи з наведеного, Судова палата не вбачає підстав для скасування чи зміни
оскаржуваної постанови.
Керуючись статтями 111 17 -111 20 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ВАТ <,НПК - Галичина,> залишити без задоволення, а постанову Ви­
щого господарського суду України від 28 квітня 2004 р. - без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
6*5-188
2005 No 5(20) 83

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВЛАСНІСТЬ
Постанова Вищого господарського суду України від 28 квітня 2004 р.
(постанову залишено без змін постановою
Судової палати у господарських справах Верховного Суду Укра1ни
від 19 жовтня 2004 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу
АТ <,Укрінбанк,> в особі Дрогобицької філії на постанову Львівського апеляційного госпо­
дарського суду від 18 листопада 2003 р. у справі за позовом дочірнього торгово-комер­
ційного підприємства <• Євронафта ,> до ЗАТ <• Господарська спілка <•Галичина ,> , ТОВ <,Розділ­
спецбуд,>, треті особи: АТ <•Укрінбанк,> в особі Дрогобицької філії, ВДВС Дрогобицького
міського управління юстиції, ВАТ <•Нафтопереробний комплекс - Галичина,> (далі
-
ВАТ <•НПК - Галичина,> ), ТОВ <, Марлію про виключення майна з акта опису та за зустріч­
ним позовом ТОВ <• Розділспецбуд ,> до дочірнього торгово-комерційного підприємства
<,Євронафта,>, Річківської сільської ради про визнання недійсним рішення та свідоцтва
про право власності.
У квітні 2003 р. дочірнє торгово-комерційне підприємство <•Євронафта ,> пред'явило
в господарському суді позов до ЗАТ <•Господарська спілка <•Галичина ,> та ТОВ <•Розділ­
спецбуд,> про виключення з опису цілісного майнового комплексу автозаправної станції
в м. Рава-Руська (митний перехід, с. Річки) Жовківського району Львівської області, по­
силаючись на порушення його права власності з проведенням опису належного йому
майна.
У травні 2003 р. ТОВ <• Розділспецбуд,> пред'явило зустрічний позов до дочірнього
торгово-комерційного підприємства <•Євронафта ,>, Річківської сільської ради та Стрийсь­
кого державного БТІ про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Річківської
сільської ради від 14 травня 2002 р. No 20 та свідоцтва про право власності від 20 травня
2002 р. на зазначений майновий комплекс автозаправної станції, посилаючись на те,
що ці акти було прийнято на порушення чинного законодавства .
Рішенням господарського суду Львівської області від 6 червня 2003 р. основний
позов задоволено . У порядку п. 1 ст. 83 ГПК визнано недійсним п. 5 додатка від 7 березня
2003 р. до договору безплатного зберігання від 3 березня 2003 р. No 32 /03-03, укладено­
го між ВДВС Дрогобицького міського управління юстиції та ТОВ <• Марлін ,>. У задоволенні
зустрічного позову відмовлено.
Не погоджуючись із цим рішенням , ТОВ <• Розділспецбуд,> , ВАТ <•НПК - Галичина,>
, _да ТОВ <•Марлін ,> оскаржили його в апеляційному порядку.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2003 р.
апеляційні скарги ТОВ <• Розділспецбуд,> від 17 червня 2003 р. , ВАТ <,НПК - Галичина ,>
від 13 червня 2003 р. та ТОВ <• Марлін,> було задоволено , рішення господарського суду
Львівської області від 6 червня 2003 р. скасовано, зустрічний позов задоволено, ви­
знано недійсним рішення виконавчого коміте~у Річківської сільської ради від 14 травня
2002 р. No 20.
У касаційних скаргах АТ <.Укрінбанк,> в особі Дрогобицької філії просить скасувати
постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2003 р. і зали-
84 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 28 КВІТНЯ 2004
шити в силі рішення господарського суду Львівської області від 6 червня 2003 р., поси­
лаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
У судовому засіданні оголошувалась перерва з 14 по 28 квітня 2004 р.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав .
Відповідно до ст. 9 Закону <•Про господарські товариства •> товариство має право
створювати на території України і за її межами філії та представництва, а також дочірні
підприємства відповідно до чинного законодавства.
За приписом частин 1-4 ст. 1О Закону <• Про підприємства в Україні •> (в редакції,
що діяла на дату створення статутного фонду дочірнього торгово-комерційного підпри­
ємства <•Євронафта•>) майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти,
а також інші цінності , вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
Майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємсгва та укладе­
них угод належить йому на праві власності, повного господарського відання або опера­
тивного управління.
Майно , що є державною власністю і закріплене за державним підприємством (крім
казенного) , належить йому на праві повного господарського відання.
Джерелом формування майна підприємства є, зокрема , грошові кошти та матеріаль­
ні внески засновників.
Як встановлено судом першої інстанції, ЗАТ <• Господарська спілка <• Галичина•> було
створено дочірнє торгово-комерційне підприємство <•Євронафта•> (зареєстроване 29 груд­
ня 2000 р.) до статутного фонду якого засновником як внесок було передано спірний
майновий комплекс АЗС в обмін на корпоративні права в цьому підприємстві.
Згідно з п. 4.1 статуту дочірнього торгово-комерційного підприємства <•Євронафта•>
АЗС передано як внесок до сгатутного фонду останнього у повне господарське воло­
діння, водночас як законодавсгвом не передбачено такого виду речового права на майно,
а тому суд правильно виходив із загальних засад правового регулювання створення під­
приємств і за таких обставин дійшов підставного висновку, що внесення майна до статут­
ного фонду новоствореного підприємства є особливим видом відчуження майна заснов ­
нико м, це з одного боку, а з іншого, що ЗАТ <• Господарська спілка <.Галичина•>, створивши
дочірнє підприємство та передавши останньому до статутного фонду АЗС, втратило, а до­
чірн є торгово-комерційне підприємство <•Євро нафта•>, у свою чергу, набуло на цей об'єкт
право власності.
rрунтується на матер іалах спр ави і вимо гах законодавства, яке регулювало спірні
правовідносини сторін (ст. 32 ЦК, п. 2.4 статуту дочірнього торгово-комерційного під­
приємства <•Євронафта•>) і те, що цей господарюючий суб'єкт не відповідає за зобов'язан­
нями засновника.
Виходячи ж із встановлених судом дійсних обставин справи щодо набуття позива ­
чем права власності на зазначений комплекс АЗС, положень ст. 30 Закону <•Про місцеве
самоврядування в Україні•>, Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власно­
сті на нерухоме майно, затвердженого наказом Мін'юсту України від 7 лютого 200 2 р .
No 7/ 5, зареєстрованого 18 лютого 2002 р. за No 157/6445 (пп. <Ф> п. 6.1 , п. 6.2) , обrрунто­
вано місцевим господарським судом відхилено заявлені зустрічні позовн і вимоги .
2005 No5(20) 85

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИ Х ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВЛАСНІСТЬ
Водночас, за обставин доведеності дочірнім торгово-комерційним підприємством
<• Євронафта,> права власності на згаданий спірний майновий комплекс АЗС господарсь­
кий суд мав підстави для визнання недійсним п. 5 додатка No 1 від 7 березня 2003 р. до до­
говору безоплатного зберігання від 3 березня 2003 р. No 32/03-03 , укладеного між ВДВС
Дрогобицького міського управління юстиції та ТОВ <•Марлію.
Таким чином, коли рішення господарського суду відповідало матеріалам справи й
вимогам закону, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про його скасу­
вання, а отже, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18 листопада
2003 р. не можна визнати законною та обrрунтованою.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5, 111 7, 1119, 111 11, 111 12 ГПК,
Вищий господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу АТ <.Укрінбанк,> в особі Дрогобицької філії та ЗАТ <•Господарська
спілка •Галичина,> задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2003 р.
скасувати, а рішення господарського суду Львівської області від 6 червня 2003 р. залиши­
ти без змін.
4.5. Підприємство, придбавши майно за плату згідно з дого-
вором купівлі-продажу, яке не знало і не могло знати, ~_ ~
що товариство не є власником майна і не мало права йо-
го відчужувати, є добросовісним набувачем і власником
майна відповідно до вимог ст. 145 ЦК
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 2 листопада 2004 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ПП <•БСЛ,> на постанову
Вищого господарського суду України від 20 липня 2004 р. у справі за позовом ЗАТ <•Мер­
курій,> в особі ліквідатора С. до ПП <•БСЛ,> та ТОВ <•Укрторгкомплект,> про визнання недій­
сним договору купівлі - продажу нежилого приміщення та витребування майна з чужого
незаконного володіння,
встановив:
У червні 2000 р. ЗАТ <•Меркурій,> в особі ліквідатора С., звернулося до господарсько­
го суду Луганської області з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу
нежилого приміщення за адресою: м. Алчевськ, просп . Металургів, 21, укладеного ПП
<•БСЛ,> і ТОВ <.Укрторгком плект,> 15 серпня 2002 р.
Позовні вимоги обrрунтовані рішенням господарського суду Луганської області
від 9 липня 2003 р., згідно з яким договір купівлі - продажу нежилого приміщення загаль­
ною площею 1 528,20 м2 , укладений між ліквідаційною комісією ЗАТ <•Меркурій,>
і ТОВ <•Укрторгкомплект,>, визнано недійсним відповідно до вимог ст. 48 ЦК із тих підстав,
86 N!!5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 2 ЛИСТОПАДА 2004
що ліквідаційна комісія не є власником майна і від свого імені не мала права його від ­
чужувати.
ТОВ <,Укрторгкомплект,> позов визнало в повному обсязі.
ПП <,БСЛ,> проти позову заперечувало, посилаючись на відповідність договору вимо­
гам чинного законодавства.
Рішенням господарського суду Луганської області від 3 жовтня 2003 р. позов задово­
лено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення, укладений
між ТОВ <Укрторгкомплект,> та ПП <,БСЛ,>. Зобов'язано товариство повернути кошти в су­
мі 20 тис. грн. ПП <,БСЛ•>, а в останнього витребувано майно за договором купівлі-прода­
жу на користь ЗАТ <,Меркурій,>.
Рішення мотивовано тим , що ТОВ <,Укрторгкомплект•> на підставі рішення господар­
ського суду Луганської області від 9 липня 2003 р. у справі No 5/158пд про визнання не­
дійсним договору купівлі-продажу, укладеного з ліквідаційною комісією ЗАТ <,Меркурій,>
27 червня 2000 р., не є власником майна і не мало права його продавати ПП <,БСЛ•>.
Оскільки майно від ЗАТ <,Меркурій•> вибуло поза його волею, то згідно зі ст. 145 ЦК това­
риство має право його витребувати з незаконного володіння у ПП <,БСЛ,>.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20 січня 2004 р. рі­
шення суду скасовано, в позові відмовлено з тих підстав, що ПП <,БСЛ•> є добросовісним
набувачем і власником майна, придбаного за плату в особи, яка не мала права його відчу­
жувати, про що набувач не знав і не повинен був знати.
Постановою Вищого господарського суду України від 20 липня 2004 р. судові рішен­
ня скасовані з направленням справи на новий розгляд з підстав неповного з'ясування гос­
подарськими судами всіх обставин справи, що мають значення для справи.
Верховним Судом України 30 вересня 2004 р. за касаційною скаргою ПП <,БСЛ,>
порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду
України від 20 липня 2004 р. Скарга мотивується неправильним застосуванням норм ма­
теріального та проц~суального права.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи касацій ­
ної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню.
Статтями 23, 25, 26 Закону <,Про відновлення платоспроможності боржника або ви­
знання його банкрутом,> визначено, що зі дня прийняття господарським судом постано­
ви про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється
повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпоряджен­
ня його майном. Зі дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника
(органів управління) юридичної особи - банкрута. Ліквідатор здійснює реалізацію май ­
на , зокрема і його продаж, для задоволення вимог, включених до реєстру кредиторів.
Продаж майна оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідато­
ром і покупцем, відповідно до законів України.
Судами встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 27 червня 2000 р.
ліквідатор продав, а ТОВ <,Укрторгкомплект,> придбало нежиле приміщення загальною
площею 1 528,20 м2 по просп. Металургів, 21.
2005 No 5(20) 87

І
СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВЛАСН І СТЬ
15 серпня 2002 р. за договором купівлі-продажу ПП <•БСЛ,> придбало зазначене спір ­
не нежиле приміщення у ТОВ <•Укрторгкомпле,т і з моменту нотаріального засвідчення
договору та акта приймання -передачі майна від 15 серпня 2002 р. стало його законним
власником.
Рішенням господарського суду Луганської області від 9 липня 2003 р. у справі
No 5/158пд договір купівлі-продажу від 27 червня 2000 р., укладений між ліквідаційною
комісією ЗАТ <•Меркурій,> і ТОВ <,Укрторгкомплект,>, визнано недійсним з підстав продажу
майна не його власником із застосуванням реституції, передбаченої ч. 2 ст. 48 ЦК
Відповідно до ст. 225 ЦК право продажу майна належить власнику. Якщо прода­
вець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише у випадках, коли
згідно зі ст. 145 ЦК власник не вправі витребувати від нього майно.
Суд першої інстанції, визнаючи недійсним договір купівлі-продажу від 15 серпня
2002 р. на підставі ст. 48 ЦК із застосуванням передбаченої ч. 2 реституції не врахували,
що ця стаття встановлює загальне правило про те, що угода, яка не відповідає вимогам за­
кону, є недійсною, але одночасно передбачає і особливі наслідки її недійсності, зокрема,
кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а в разі
неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо
інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Статтею 225 ЦК передбачено інш і наслідки недійсності угоди, тому право особи,
яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову
до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ч. 2
ст. 48 цк
Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є
підстави, передбачені ст. 145 ЦК
Згідно з ч. 1 цієї статті, якщо майно за плаrу придбане в особи, яка не мала права йо­
го відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач),
то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене
власником або особою, шdй майно було передано власником у володіння, або викрадено
у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.
Із рішення господарського суду Луганської області від 9 липня 2003 р. у справі
No 5/158пд про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27 червня 2000 р.
не вбачається, що майно власника - ЗАТ <•Меркурій,>, вибуло з його володіння поза його
волею. Відсугні й інші правові підстави витребування майна від набувача у разі його ви­
буття від власника чи особи, якій майно було передано власником у володіння, шляхом
його викрадення, чи коли майно загублено.
ПП ,,БСЛ,>, придбавши майно за плату згідно з договором купівлі-продажу від 15 серп­
ня 2002 р., не знало і не могло знати, що ТОВ <<Укрторгкомплект,> не є власником майна
і не мало права його відчужувати, а тому, як обrрунтовано і законно зазначив апеляцій­
ний суд, є добросовісним набувачем і власником майна відповідно до вимог ст. 145 ЦК
Таким чином у суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення
позову, тому апеляційний суд правильно скасував його рішення і в задоволенні позову
відмовив.
88 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 20 ЛИПНЯ 2004
Висновок касаційного суду про те, що судові рішення не rрунтуються на всеб ічн ому,
повному й об'єктивному розгляді справи, не відповідає фактичним обставинам справи
і є помилковим.
За таких обставин постанова Вищого господарського суду України підлягає ска­
суванню, а обrрунтована і законна постанова суду апеляційної інстанції - залишенню
в силі.
Керуючись статтями 111 17 -111 19 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скарrу ПП «БСЛ•> задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 20 липня 2004 р. скасувати.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20 січня 2004 р. зали-
шити в силі.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України від 20 липня 2004 р.
(постанову скасовано постановою
Судово'~ палати у господарських справах Вер хов ного Суду Укра '~ни
від 2 листопада 2004 р.)
Колегія суддів Вищого го сподарського суду України розглянула касаційну скарrу ЗАТ
.меркурій•> в особі ліквідатора С. на постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 20 січня 2004 р. у справі за позовом ЗАТ <•Меркурій•> в особі ліквідатора С. до ПП
<• БСЛ•> та ТОВ <•Укрторгкомплект•> про визнання недійсним договору купівлі-продажу не­
жилого приміщення та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Рішенням господарського суду Луганської області від 3 жовтня 2003 р. позов задово ­
лено, визнано недійсним договір від 15 серпня 2002 р. купівлі-продажу нежилого примі­
щення ум. Алчевську, просп. Металургів, 21 загальною площею 1 528,20 м 2, уюrадений
між ТОВ <.Укрторгкомплект•> та ПП <•БСЛ•>; зобов'язано ТОВ <•Укрторгкомплект•> повернути
ПП <•БСЛ•> кошти в сумі 20 тис. грн.; витребуване у ПП <•БСЛ•> на користь ЗАТ <•Меркурій•>
в особі ліквідатора С. нежиле приміщення площею 1 528,20 м2; стягнуто з відповідачів
на користь позивача судові витрати.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20 січня 2004 р.
рішення господарського суду Луганської області від 3 жовтня 2003 р. скасовано, в позові
відмовлено.
Не погоджуючись із постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого суду зали ­
шити без змін.
Обrрунтовуючи свої вимоги, оскаржувач посилається на порушення господарським
судом апеляційної інстанції норм матеріального права , а саме: ст. 145 ЦК, ст. 25 Закону
<.Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом•> та про­
цесуального права.
2005 No5(20) 89

СПРАВИ ЗІ СПОР І В, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВЛАСН І СТЬ
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги , перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування госпо­
дарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального
права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Лу­
ганської області від 9 липня 2003 р., що набрало чинності, договір від 27 червня 2000 р.
купівлі-продажу нежилого приміщення, укладений між ліквідаційною комісією ЗАТ <•Мер­
курій•> та ТОВ <.Укрторгкомплект,>, визнано недійсним.
Встановивши зазначені обставини справи , господарський суд першої інстанції
дійшов висновку, що ТОВ <•Укрторгкомплект•> незаконно продало ПП <•БСЛ•> нежиле при­
міщення на підставі укладеного між ними договору від 15 серпня 2002 р. , у зв'язку з чим
визнав цей договір недійсним та витребував майно з незаконного володіння ПП <•БСЛ•> .
Проте, постановляючи рішення про витребування спірного майна від ПП <•БСЛ,>, суд
першої інстанції не дослідив у повному обсязі обставини справи щодо добросовісності на­
бувача - ПП <•БСЛ•>, та не врахував, що згідно з приписами ст. 145 ЦК майно, придбане за від­
платним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, може бути витребуване ли­
ше тоді , коли буде доведено, що особа , яка придбала майно, не є добросовісним набувачем.
Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, апеляційна інстанція дійшла висновку,
що ПП <•БСЛ,>, яке придбало приміщення за договором купівлі-продажу від 15 серпня
2002 р., укладеним із ТОВ <•Укрторгкомплект•>, є добросовісним набувачем, а тому і влас­
ником у силу ст. 145 ЦК, оскільки за плату придбало майно в особи, яка не мала права
його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати.
Однак, дійшовши такого висновку, апеляційна інстанція не спростувала доводів суду
першої інстанції про те, що ПП <,БСЛ,>, здійснюючи купівлю, мало можливість перевірити
у ТОВ <•Укрторгкомплект,> усі документи, які підтверджують право власності на об 'єкт про­
дажу, зокрема договір купівлі - продажу з ліквідаційною комісією ЗАТ <•Меркурій,>, і при
цьому самостійно дати оцінку законності відчуження майна, а отже, передчасно дійшла
висновку про те, що набувач - ПП "БСЛ•>, не знав і не міг знати про відсутність у ТОВ
<.Укрторгкомплект•> права на відчуження спірного майна.
Відповідно до ст. 1О 1 ГПК апеляційний господарський суд, розглядаючи справу по­
вторно, не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обrрунтова­
ність рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. При цьому апеляційний
господарський суд зобов'язаний встановити всі обставини справи , навести доводи ,
за якими відхиляє ті чи інші докази, якими спростовує висновки суду першої інстанції,
мотиви застосування законів та інших нормативно -правових актів.
Разом з тим, апеляційний господарський суд, усупереч нормам процесуального права
не перевірив законність і обrрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному
обсязі , не встановив усіх обставин справи та не навів доводів, за якими відхиляє ті чи інші до­
кази , якими спростовує висновки суду першої інстанції. Натомість суд апеляційної інстанції,
не спростувавши висновків суду першої інстанції, навів інші мотиви та вирішив спір по суті.
Зі змісту ст. 145 ЦК вбачається, що визнання особи добросовісним набувачем мож­
ливе лише у разі фактичної передачі спірного майна у володіння набувача.
90 No5(20) 2005
j

ПОСТ А НОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРА ЇНИ ВІД 20 ЛИПНЯ 2004 р.
Разом з тим, ця обставина ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції
досліджена не була.
За таких обставин колегія суддів вважає передчасним висновок суду апеляційної
інстанції про те, що ПП <,БСЛ,> є добросовісним набувачем нежилого приміщення загаль­
ною площею 1 528,20 м 2, що знаходиться ум. Алчевську.
Вирішуючи спір, господарський суд зобов'язаний перевірити та надати оцінку всім
обставинам справи в їх сукупності, керуючись законом. При цьому господарський суд не
обмежений лише доводами позовної заяви, а перевіряє законність оскарженого договору
в повному обсязі, приймаючи при цьому також доводи, викладені у відзивах на позов.
За таких обставин безпідставними є посилання суду апеляційної інстанції на не­
прийняття до уваги доводів ТОВ <,Укрторгком плект,> про невідповідність спірної угоди
інтересам товариства, оскільки вони не є підставами позову.
Крім того, господарськими судами не встановлені всі обставини, з яю1ми закон
пов'язує визнання угод недійсними , зокрема відповідності її зм істу вимогам закону, а са­
ме визначення ціни нежилого приміщення.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України , викладених у п. 1 поста­
нови від 29 грудня 1976 р. No 11 <• Про судове рішення,>, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини ,
вирішив справу відповідно до норм матеріального права , що підлягають застосуванню
до цих правовідносин.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення та постанова не rрунтуються
на всебічному, повному та об'єктивному розгляді справи, не відповідають вимогам
наведеної вище постанови Пленуму із змінами, внесеними постановами Пленуму від
24 квітня 1981 р. No 4, від 25 грудня 1992 р. No 13.
Відповідно до ст. 111 7 ГПК касаційна інстанція не має права встановлювати або вва­
жати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові госпо ­
дарського суду чи відхилені ним , вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими , збирати нові докази або додатково пере­
віряти докази.
Враховуючи викладене, рішення та постанова підлягають скасуванню , а справа -
направленню на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи суду слід врахувати наведене та вирішити спір відпо-
відно до вимог закону.
Керуючись статтями 1115, 111 7, 1119- 111 11 ГПК, Вищий господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу ЗАТ «Меркурій,> в особі ліквідатора С. задовольнити частково .
Рішення господарського суду Луганської області від 3 жовтня 2003 р. та постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 20 січня 2004 р. скасувати, справу на­
правити на новий розгляд до господарського суду Луганської області.
2005 No 5(20) 91

5
5. 1.
СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИ Х ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ МИТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Справи зі спорів, пов' язаних
1з застосуванням митного
законод авс т ва
Посилання касаційного суду на те, що Порядок вико­
ри стання вексельних розрахунків по сплаті податку на
додану вартість при імпортуванні на митну територію
України товарів, передбачений ст. 51 Закону «Про Дер­
жавний бюджет України на 2003 рік», згідно з якою забо­
ронено здійснювати розрахунки з бюджетом у негрошо­
вій формі, КМУ не затверджений - безпідставне, оскіль­
ки його застосування було б можливе за умови внесення
змін до Закону «Про податок на додану вартість» (далі -
Закон про ПДВ), відповідно до п. 11.5 ст . 11 якого платни­
ки податків при ввезенні (перетинанні) товарів на митну
територію України можуть за власним бажанням надава ­
ти органам контролю простий вексель на суму податко­
вого зобов'язання (податковий вексель)
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 19 жовтня 2004 р.
Верхов ний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ТОВ <•Торговий буди нок <• На­
дія,> (далі - ТОВ <•Надія,>) на постанову Вищого господарсько го суду України від 8 червня
2004 р. у справі за позовом ТОВ <•Торговий будинок <•Надію до Магістральної митниці;
третя особа - Харківська об'єднан а ДПІ , про визнання недійсним талону відмови ,
встановив:
У вересні 2003 р. ТОВ <• Надія •> звернулося до господарського суду Харківської області
з позовом до митниці про визнання недійсним талону відмови у митному оформле нні від
28 січня 2003 р.
Поз овні вимоги обrрунтовувались невідповідністю талону вимогам ст. 51 Закону
<<Про державний бюджет України на 2003 ріК>>, згідно з якою заборона на здійснення
розрахунків із бюджетом у негрошовій формі, зокрема застосування податкових векселів ,
не поширюється на операції зі сплати ПДВ при імпортуванні на митну територію Украї-
92 No5(20) 2005

)
Іt
/_
,
І
ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 19 ЖОВТНЯ 2004
ни товарів, які ввозяться за прямими договорами для власних виробничих потреб (не для
подальшого продажу).
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на ч. 1 ст. 51 Закону <, Про Дер­
жавний бюджет України на 2003 рік•>, якою заборонено здійснення розрахунків із бюдже­
том у негрошовій формі , зокрема із застосуванням векселів.
Справа судами розглядалася неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду Харківської області від 14 листопада 2003 р.
позов задоволено. Визнано недійсним талон відмови у митному оформленні від 28 січня
2003 р., а в іншій частині провадження у справі припинено у зв'язку з митним оформлен­
ням товару за митною декларацією від 28 січня 2003 р. No 000236 і відсутністю предмета
спору. Суд виходив із того, що сплата ПДВ шляхом надання митним органам простого
векселя на суму податкового зобов'язання зі сплати ПДВ є механізмом сплати цього по­
датку, котрий не міг змінюватися Законом <,Про Державний бюджет України на 2003 рік•>,
оскільки цей Закон не є законом про оподаткування.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2004 р., за­
лишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 8 червня 2004 р. ,
змінено рішення господарського суду Харківської області від 14 листопада 2003 р. та від­
мовлено у задоволенні позову в частині визнання недійсним талону відмови у митному
оформленні від 28 січня 2003 р. В іншій частині рішення залишено без змін.
16 вересня 2004 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою ТОВ <,Надія•>
порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду
України від 8 червня 2004 р. Скарга мотивується невідповідністю постанови рішенням
Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи касацій­
ної скарги та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касацій­
на скарга підлягає задоволенню.
Вищий господарський суд України, залишаючи без зміни постанову Харківського
апеляційного господарського суду, обгрунтував свою постанову ст. 11 Закону про ПДВ,
яка є бланкетною нормою і дає підстави для застосування у спірних правовідносинах
Закону <<Про Державний бюджет на 2003 рік•>. Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону про ПДВ КМУ
зобов'язаний був розробити і затвердити порядок використання вексельних розрахунків
зі сплати ПДВ при імпортуван ні на митну територію України товарів, але цього не зро­
бив, тому апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку, що заборона використання
податкових векселів, передбачена ст. 51 цього Закону, спрямована на поповнення бюдже ­
ту без відстрочення платежів.
Проте з таким погодитись не можна з наступних підстав.
Відповідно до п. 11.5 ст. 11 Закону про ПДВ платники податків при ввезенні (перети­
ну) товарів на митну територію України можуть за власним бажанням надавати органам
контролю простий вексель на суму податкового зобов'язання (податковий вексель), один
примірник якого залишається в органі митного контролю , другий надсилається органом
митного контролю на адресу державної податкової служби за місцем реєстрації платни­
ка податку.
2005 No 5(20) 93

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИ Х ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ МИТ НОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Аналогічний порядок сплати ПДВ передбачено і п. 4 Порядку випуску, обігу і пога­
шення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні (пересил­
ці) товарів на митну територію України, затвердженого постановою КМУ від 1 жовтня
1997 р. No 1104.
Отже, Законом про ПДВ виз на чен о дві умови для використання імпортером подат­
кового векселя під час митного оформлення - імпортер повинен бути платником ПДВ
і мати бажання надати податковий вексель митним органам.
Згідно з абзацами 8 і 9 п. 11.5 ст. 11 Закону про ПДВ податкові векселі, виписані плат­
никами податків, які мали протягом 12 місяців обсяг оподатковуваних податком операцій
з продажу товарів (робіт, послуг) більше 5 млн грн., або підприємствами , визначеними
пп. 5.2 .1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону, та які не мають заборгованості з цього податку за резуль­
татами податкових періодів, що передують податковому періоду, в якому надається подат­
ковий вексель, не підлягають забезпеченню.
Господарським судом встановлено, що на виконання контрактів від 3 і 8 січня 2003 р.
No 25231 та 25467 відповідно підприємством <, BoгsodChem Rt ,> (Угорщина) на митну те­
риторію України, на адресу позивача, поставлено товар - порошкову суміш кількістю
225 тис. кг, митною вартістю 671 945,40 грн., а ТОВ <,Надія,> для митного оформлення
товару надано необхідний пакет документів, зокрема і простий вексель на суму податко­
вого зо бов 'язання в розмірі 141 108,53 грн. без забезпечення.
Висновок суду першої інстанції про те, що простий вексель відповідає зазначеним
вимогам Закону і тому в митниці не було підстав для відмови у митному оформленні то­
вару, є обrрунтованим і законним.
Водночас посилання суду першої інстанції на п. 9 постанови КМУ від 1О січня 2002 р.
No 21, яким внесені зміни до постанови КМУ від 1 жовтня 1997 р. No 1104, про введення
нових додаткових умов для застосування податкового векселя під час митного офор­
млення є помилковим, оскільки рішенням господарського суду м. Києва від 22 березня
2002 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду
від 21 травня 2002 р. та постановою Вищого господарського суду України від 1О вересня
2002 р., визнано недійсним, оскільки обме)h)'Є права платників податку на видачу подат­
кових векселів і суперечить п. 11.5 ст. 11 Закону про ПДВ.
Ухвалою Верховного Суду України від 28 листопада 2002 р. відмовлено в порушенні
касаційного провадження з перегляду зазначених судових рішень, тому зазначене поси­
лання підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення суду.
Статтею 1 Закону <,Про систему оподаткування,> передбачено, що ставки, механізм
справляння податків і зборів, обов'язкових платежів не можуть встановлюватися або зм і­
нюватися іншими законами України, крім закон ів про оподаткування.
Закон про ПДВ (преамбула) визначає платників ПДВ, об'єкти, базу та ставки оподат­
кування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особли­
вості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної,
порядок обліку, зві·rування та внесення податку до бюджету.
Зміни порядку оподаткування ПДВ можуть здійснюватися лише внесенням змін
до цього Закону.
94 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОД АРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 8 ЧЕРВНЯ 200 4
Посилання касаційного сущ на те, що Порядок використання вексельних розра­
хунків по сплаті ПДВ при імпортуванні на митну територію України товарів, передба­
чений ч. 2 ст. 51 Закону <, Про Державний бюджет України на 2003 рік•>, КМУ не затвер­
джений - безпідставне, оскільки його застосування було б можливе за умов и внесення
змін до Закону про ПДВ.
За таких обставин постанова Вищого господарського сущ України підлягає скасу-
ванню, а обrрунтоване і законне рішення господарського сущ - залишенню в силі.
Керуючись статтями 111 17 -111 19 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 8 червня 2004 р. та постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2004 р. скасувати.
Рішення господарського сущ Харківської області від 14 листопада 2003 р. залишити
в силі, виклю чивши з його мотивувальної частини посилання на п. 9 постанови КМУ від
10 січня 2002 р.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України від 8 червня 2004 р.
( п останову ска сова но п оста новою
Судової п ал а ти у го с п одарських справах Вер х овного Суду України
від 19 жовтня 2004 р.)
Колегія суддів Вищого господарського сущ України розглянула касаційну скаргу
ТОВ <,Торговий будинок <,Надія•> (далі - Товариство) на постанову Харківського апеля­
ційного господарського сущ від 9 лютого 2004 р. у справі за позовом ТОВ <,Надія•> до Ма­
гістральної митниці; третя особа - Харківська об'єднана ДПІ, про визнання недійсним
талону відмови.
Рішенням господарського сущ Харківської області позовні вимоги задоволені, ви­
знано недійсним талон відмови, виданий митницею, оскільки Закон <<Про Державний
бюджет України на 2003 рію> не може змінювати порядку сплати податків без внесення
змін до Закону <,Про систему оподаткування,>, вексель видано юридичною особою, яка не
має заборгованості зі сплати ПДВ та ввозить товари для власних виробничих потреб
за прямими договорами .
Постановою Харківського апеляційного господарського сущ від 9 лютого 2004 р.
рішення господарського сущ в цій справі змінено, у задоволенні позову в частині визнан­
ня недійсним спірного талону відмовлено, в іншій частині рішення сущ залишено без змі­
ни. Постанова суду мотивована тим , що механізм оплати векселями товару, який імпорту­
ється на виконання Закону <,Про Державний бюджет України на 2003 рік•>, не розроблено ,
не встановлені порушення митницею наказу ДПСУ від 24 квітня 1999 р. No 239 , зареєстро­
ваного в Міністерстві юстиції України 11 травня 1999 р. за No 300/3593 , ст. 11 Закону про
ПДВ є бланкетною нормою.
2005 No 5(20) 95

СПРАВИ З І СПОРІВ, ПОВ'Я ЗА Н ИХ І З ЗАСТОСУВАННЯМ МИ ТН О ГО ЗА КОН ОДАВСТВА
ТОВ <• Надія •> просить постанову апеляційного господарського суду в цій справі ска­
сувати, рішення суду залишити без зміни, оскільки Закон <• Про Державний бюджет Украї­
ни на 2003 рік•> встановлює виняток для імпортних операцій, які здійснюються за прями­
ми договорами з нерезидентом із використанням товару на власні виробничі потреби та
дозволяє використовувати податкові векселі.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріа ­
ли справи та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Стаття 11 Закону про ПДВ містить бланкетну норму, яка визначає, що порядок випус­
ку, обігу податкових векселів встановлюється КМУ.
З огляду на зазначене, механізм видач і податкових векселів та зарахуван ня сум ПДВ
до бюджету повинен бути розроблений після прийняття Закону <.Про Державний бюджет
України на 2003 рік».
Такий механізм КМУ стосовно бюджету 2003 року не розроблений.
Таким чином, касаційна інстанція дійшл а висновку, що згідно із Законом <.Про Дер­
жавний бюджет на 2003 рік,> заборона використання податкових векселів спрямована
на наповнення бюджету без відстрочення платежів.
Касаційна інстанція звертає увагу, що скаржником не доведено порушення наведе­
ного вище наказу ДПСУ, цей наказ недійсним у судовому порядку не визнавався.
Отже, постанова апеляційного господарського суду Харківської області поста­
новлен а відповідно до достеменно встановлених обставин справи з додержанням норм
матеріального та процесуального права .
Виходячи з викладеного, керуючись статтями 1115, 111 7-1119, 111 11 ГПК , Вищий
господарський суд України
постановив :
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2004 р. за­
лишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
5.2. Рішення у господарській справі, в основу якого покладе­
но лише преюдиціальний факт, встановлений рішенням
господарського суду під час розгляду іншої справи,
без усебічного і повного встановлення всіх фактичних
обставин на підставі об'єктивної оцінки наявних у справі
доказів та достеменного з'ясування дійсних прав і обо­
в'язків сторін, не можна вважати обrрунтованим і закон­
ним
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду У1сраїни від 19 жовтня 2004 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу Східної регіональної митниці (далі - Митниця) на постанову Вищого господарсь­
кого суду України від 2 червня 2004 р. у справі за позовом ПП <•Торнадо •> (далі - Підпри-
96 No5(20) 2005

ПОСТ А НОВА ВЕРХОВНОГО СУ ДУ УКРАЇНИ ВІД 19 ЖОВТНЯ 2004
ємство) до Митниці і Відділення Державного казначейства ум. Харкові (дал і - Відділен­
ня) про стягнен ня 54 218,54 грн. збитків у вигляді надміру сплаченого мита; 152 670,56 грн.
збитків у вигляді сплаченої неустойки за невиконання умов договору комісії з вини Мит­
ниці; 48 600 грн. витрат на оплату послуг за юридичне обслуговування позовної роботи
та представництво інтересів Підприємства в господарському суді,
встановив:
Позов до господарського суду Харківської області Підприємство подало 5 травня
2003 р. , мотивувавши заявлені позовн і вимоги тим, що при імпорті на територію України
алюмінієвих пластин для виготовлення офсетних друкованих форм (далі - товар) не був
порушений порядок проходження митного контролю при перетині кордону України,
але Митниця безпідставно не здійснила митного оформлення товару на за пропонованих
ним умовах, які не передбачали сплати мита . А з метою виконання своїх зобов'язань за
догово ром комісії та уникнення можливих збитків воно змушене було погодитись на роз­
митнення товару за іншими кодами товарної класифікації і сплатити відповідне мито.
За прострочення передачі розмитненого товару контрагенту за згаданим договором йо­
му довелося спл атити зазначену ~еустойку, а для захисту порушеного права в суді було
оплачено юридичні послуги на підставі договору з приватним підприємцем К.
Відповідач позов не визнав , мотивуючи свої заперечення тим, що код, який було на­
дано товару, відповідає вимогам Української класифікації товар ів зовн ішньоекономічної
діяльності (далі - УКТ ЗЕД). При цьому він посилається на висновок митної лабораторії
Митниці від 14 червня 2002 р. No 02/660, лист Державної митної служби України від 7 серп ­
ня 2002 р. No 13.1 / 1-188 та експертний висновок Харківської торгово -пр омислової пала­
ти від 12 вересня 2002 р. No 1240/02 .
Рішенням від 22 серпня 2003 р. суд позов задовольнив у сумі заявлених вимог.
Харківський апеляційний господарський суд постановою від 18 лютого 2004 р.
рішення місцевого суду скасував , а в позові відмовив. Постанова обrрунтована тим, що по ­
зивач не довів неправомірності дій Митниці під час митного оформлення товару, а та об ­
ставина, що він не оспорював у суді талон-відмову в пропуску товару на митну територію
Укра їни і погодився на запропонований Митницею код при його митному оформленні,
спростовує такі доводи.
Оскарженою постановою від 2 червня 2004 р. Вищий господарський суд України
апеляційну постанову скасував, а рішення місцевого суду залишив у силі. При цьому суд
касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що для вирішен­
ня спору по суті достатньо преюдиціального факту, встановленого рішенням господар­
ського суду Харківської області від 28 лютого 2002 р. у справі No 13458/4-20 за позовом
Підприємства до Митниці про стягнення 72 010,84 грн. мита, ПДВ та вартості оплати
за юридичне обслуговування в суді. У цьому рішенні, залишеному без змін Харківським
апеляційним господарським судом і Вищим господарським судом України, суди дійшли
висновку, що алюмінієв і пластини для виготовлення офсетних друкованих форм , що бу­
ли об'єктом митного оформлення у зазначеній справі, повинні класифікуватися відповід­
но до товарних підпозицій 7606 11 та 7607 19, а не до підпозиції 3701 30 ОО ОО, чого ви­
магає Митниця. Зазначений висновок обrрунтовувався посиланнями на п . ю,> ст. 19 Зако-
ї5-188
2005 No 5(20) 97

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ МИТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
ну <Лро єдиний митний тариф,>, згідно з яким тимчасово до 1 січня 200 3 р. товари, що
ввозяться на митну територію України і мають згідно з Гармонізованою с истемою опису
і кодування товарів коди 7606 11 та 760 7 19 («пластини для виготовлення офсетних
(металевих) і флексографічних (фотополімерних) форм ,> ) звільняються від сплати мита.
Митниця просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, мо­
тивуючи касаційну скаргу виявленням факту неоднакового застосування цим судом того
самого положення закону в аналогічних справах, а також невідповідністю постанови
рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін , розглянувши
та обговоривши доводи касаційної скарги , перевіривши матеріали справи , Судова палата
у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
Скасовуючи постанову апеляційного суду і залишаючи в силі рішення місцевого
господарського суду, Вищий господарський суду України погодився з висновком остан­
І-ІЬого про те, що рішенням господарського суду Харківської області від 28 лютого 2002 р.
у справі No 13458/4-20 встановлено факт, який відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК має
преюдиціальне значення для розгляду цієї справи і вирішення спору по суті, а саме,
що алюмінієві пластини для виготовлення офсетних друкованих форм належать до кодів
7606 11 та 7607 19 УКТ ЗЕД.
Проте до такого висновку суди першої та касаційної інстанцій у цій справі дійшли
передчасно без усебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх
сукупності.
Насамперед рішення й оскаржена постанова цих судів не містять юридичної оцінки
таких наявних у справі доказів: висновку No 02/660 митної лабораторії Митниці, зробле­
ного на підставі направлення відділу тарифів та митної вартості Митниці; експертного
висновку No 1240/02 Харківської торгово-промислової палати, зробленого на підставі
клопотання Митниці; листа -відповіді від 7 серпня 2002 р. No 13.1 /-1-180 Центральної мит­
ної лабораторії Державної митної служби України на запит Митниці.
Усі перелічені докази містять одностайні висновки про те, що спірний товар у цій
справі належить до коду 3701 30 ОО ОО УКТ ЗЕД, позаяк представлені для митного оформ­
лення пластини мають світлочутливе покриття , призначене для кращого контакту та
передачі інформації з плівки на пластину в процесі експонування в ультрафіолетовому
випромінюванні.
У контракті купівлі-продажу цього товару і додаткових угодах до нього, а також в
укладених на його виконання договорі комісії, додатках до нього та тристоронній угоді
його повне найменування не зазначено, а лише зазначались розміри , кількість , вартість
• товару під маркуванням <,ALPHA•> і <,SPEC IALS,>. У вантажній митній декларації
No 80000/2/3066 19 , первинно наданій для митного оформлення спірного товару, він зна­
чився як <,пластини алюмінієві завтовшки О, 15 мм прямокугної форми для офсетного дру­
ку ALPHA і SPECIALS завдовжки від 450 мм до 521 ММ>> під КОДОМ 7607 19 99 ОО.
Відповідно до п. ю,> ст. 19 Закону <,Про Єдиний митний тариф,> (у редакції, чинній
на дату митного оформлення товару) від сплати мита звільнялися товари , які ввезені
98 N!!5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 19 ЖОВТНЯ 20 04 .
до 1січня 2003 р . на митну територію України і мають згідно з Гармонізованою системо ю
опису і кодування товарів такі коди: 7606 11 та 7607 19 - тільки пластини для виготов­
лення офсетних (металевих) та флексографічних (фотополімерних) форм.
УКТ ЗЕД, яка базується на Гармонізованій системі опису та кодування товарів, є то­
варною номенклатурою Митного тарифу України , затвердженого Законом <, Про Митний
тариф України•>.
За УКТ ЗЕД до товарів підпозицій 7606 11 та 7607 19 товарних позицій 7606 (плити ,
листи та стрічки з алюмінію , товщина яких понад 0,2 мм) та 7607 (фольга алюмінієва
(тиснена або ні, на основі або без основи з паперу, картону, пластмаси або аналогічних
матеріалів) завтов шки (без урахування основи) не більше як 0,2 мм) групи 76 (алюміній і
вироби з алюмінію) відпов ідно належать: а) плити , листи та стрічки прямокутної (вклю­
чаючи квадратну) форми з алюмінію нелегованого ; б) фольга алюмінієва без основи.
А до підпозиції 3701 30 ОО ОО товарної позиції 3701 (фотоплатівки та фотоплівки
плоскі , сенсибілізовані, неекспонован і, з будь-яких матеріалів, крім паперу, картону
чи тканини; плівки плоскі для моментальної фотографії, сенсибілізовані, неекспоновані,
в упаковках або без них) групи 37 (фотографічні або кінематографічні товари) - платів­
ки та плівки інші , довжина будь-якого боку яких перевищує 255 мм .
Частиною 2 п. <, г,> примітки першої до групи 76 УКТ ЗЕД передбачено, що до то­
варних позицій 7606 та 7607 включаються плити, листи , стрічки та фольга , які мають
рельєфну поверхню (наприклад, канелюри, боріздки , зморшки , краплі , горошини, ром­
би), а також перфоровані, гофровані, поліровані або покриті вироби, за умови, що це
оброблення не надає їм властивостей виробів, які класифікуються в інших товарних
позиціях.
Виходячи з наведеного, апеляційний господарський суд дійшов правильного вис­
новку про те, що імпортований Підприємством товар відповідно до УКТ ЗЕД є фотогра­
фічним товаром, а не виробами з алюмінію , призначеними для виготовлення таких това­
рів, і відповідно, на нього не може поширюватися дія п. «о•> ст. 19 Закону <,Про Єдиний
митний тариф•>.
Підтвердженням цьому також є те, що Законом <<Про внесення змін до деяких зако­
нів України щодо державної підтримки книговидавничої справи в Україні,> п. «о•> ст. 19 За­
кону <<Про Єдиний митний тариф•> викладено в новій редакції, згідно з якою пластини
(алюм інієві) із нанесеним на них сенсибілізованим (світлочутливим) шаром та пластини ,
фотополімеризаційно придатні для виготовлення друкарських форм у поліграфії, довжи­
на будь-якого боку яких перевищує 255 мм, належать до коду 3701 30 ОО ОО товарів згідно
з УКТ ЗЕД.
Отже, суди першої та касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те,
що при здійсненні митного оформлення імпортованого Підприємством на територію
України товару Митниця неправомірно відмовилася його класифікувати за товарними
підпозиція ми 7606 11 та 7607 19 УКТ ЗЕД.
У зв'язку з цим постанову Вищого господарського суду України не можна вважати
законною та обrрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню.
7*5-188
2005 No5(20) 99

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ МИТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Натомість апеляційний господарський суд всебічно і повно встановив усі фактичні
обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних у ній доказів, достеменно з'ясу­
вав дійсні права та обов'язки сторін і правильно застосував норми матеріального права,
що регулюють їх спірні відносини, а тому ухвалена ним постанова підлягає залишенню
в силі.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111 17-111 20 ГПК, Верховний Суд
України
постановив:
Касаційну скаргу Митниці задовольнити, постанову Вищого господарського суду
України від 2 червня 2004 р. скасувати, а постанову Харківського апеляційного господар­
ського суду від 18 лютого 2004 р. залишити в силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України від 2 червня 2004 р.
(постанову скасовано постановою
Судово~ пал ати у господарських справах Вер ховно го Суду України
від 19 жо втня 2004 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу ПП
<•Торнадо•> на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18 лютого
2004 р. у справі за позовом ПП <•Торнадо•> до Митниці і Відділення Державного казна­
чейства ум. Харкові про стягнення 54 218 ,54 грн. збитків у вигляді надміру сплаченого
мита; 152 670,56 грн. збитків у вигляді сплаченої неустойки за невиконання умов догово­
ру комісії з вини Митниці ; 48 600 грн. витрат на оплату послуг за юридичне обслугову­
вання позовної роботи та представництво інтересів Підприємства в господарському суді.
Рішенням господарського суду Харківської області від 22 серпня 2003 р. задоволено
позовні вимоги щодо стягнення 54 218,54 грн. збитків та 48 600 грн. за юридичне обслу­
говування з тих підстав , що додаткова угода No 19 була укладена 8 травня 2002 р., тобто
після прийняття Закону <<Про внесення змін у деякі закони України з питань оподаткуван­
ня•> від 17 травня 2001 р. No 2410 -ІІІ.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2004 р.
рішення господарського суду Харківської області від 22 серпня 2003 р. скасовано. У задо­
воленні позовних вимог відмовлено.
Постанова мотивована тим, що позивач не надав суду доказів щодо незаконності дій
першого відповідача та доказів щодо наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями
першого відповідача та понесеними позивачем вИ'fратами.
Не погоджуючись із постановою Харківського апеляційного господарського суду,
ПП <•Тор надо•> звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою
і про сить її скасувати, посилаючись на те, що вона постановлена в результаті неправиль­
ного застосув ання норм матеріального та процесуального права.
Статтею 19 Закону <Лро Єдиний митний тариф •> передбачено, що від сплати мита
звільняються товари , перелічені у п. <•О», що ввозяться на митну територію України і ма-
100 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИ ЩОГО ГОС П ОДАРСЬКОГО СУДУ УКРА Ї НИ ВІД 2 ЧЕРВНЯ 2004
ють згідно з Гар монізованою системою опису і кодування товарів коди <<. .. 76.96 11 ,
76 .0719 .. . тільки пластини для виготовлення офсетних (металевих) і флексографічних
(фотополімерних) форм •>. Ця норма закону не ставить класифікацію товару за кодам и
76.06 11 , 76.0719 у залежність від габаритних розмірів, складу покриття, фізичних ефектів
і процесів, які реалізовані при обробці офсетних пластин.
Колегія суддів , беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проана­
лізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і
процесуального права під час ухвалення оспорюваного судового акта, вважає за необхід­
не касаційну скаргу задовольнити.
Статтею 19 Закону <Лро Єдиний митний тариф•> передбачено, що від сплати мита
звільняються товари, перелічені в п. «о•>, що ввозяться на митну територію України і ма­
ють згідно з Гармонізованою системою опису і кодування товарів такі коди <• ... 76.0611,
76. 0719 ... тільки пластини для виготовлення офсетних (металевих) і флексографічних
(фотополімерних) форм •> .
Господарським судом встановлено, що фірма WINDSCALE TRADING & INYESTMENТS
LТD та ПП <•Торнадо,> 8 травня 2002 р. уклали додаткову угоду No 19 на постачання алюмі­
нієвих пластин для виготовлення офсетних друкованих форм у межах чинного контрак­
ту від 12 грудня 2001 р. No 121201 .
Товар прибув до м. Харкова 31 травня 2002 р. (відповідно до цієї угоди) і був роз­
міщений на митному ліцензійному складі (відповідно до вантажної митної декларації
No 80000/2/306619). Декларантом товар пред'явлений до митного оформлення 3 червня
2002 р. у ВВ-3 Митниці за вантажною митною декларацією No 80000/2/341408.
4 жовтня 2002 р. відповідачем-І був складений протокол No 754/80000/02 про пору­
шення митних правил. У цьому протоколі зазначено, що декларант 3 червня 2002 р. на­
дав вантажну митну декларацію No 80000/2/341408, в якій заявив до митного оформлен­
ня товар - пластини алюмінієві для офсетного друку в асортименті, та відніс їх відповід­
нодокодів76071999ООта76061193ООУКТЗЕД.
Відповідно до висновку митної лабораторії Митниці від 14 червня 2002 р. No 02/660
та Центральної митної лабораторії Державної митної служби України від 24 липня 2002 р.
No 24-07 Митниця класифікувала цей товар за товарною позицією 3701, код 3701 30 ОО ОО ,
оскільки на алюмінієві пластини нанесена світлочутлива плівка.
Стосовно визначення коду товару та відмови відповідача від митного оформлен ­
ня товару з поставки такого самого товару - пластин алюмінієвих для офсетного друку
від того самого постачальника і в межах чинного контракту, то з цього питання є рішен­
ня господарського суду Харківської області від 28 лютого 2002 р. у справі No 13458/4-20,
яке постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22 квітня 2002 р.
та постановою Вищого господарського суду України від 1О листопада 2002 р. залишено
без змін .
Зазначеним вище рішенням господарського суду було встановлено, що досліджені
пластини виготовлені з алюмінієвих пластин і застосовуються для виготовлення офсет­
них друкарських форм у поліграфічній промисловості, тобто відповідають усім основним
ознакам, за якими Закон відносить їх до товарних позицій 7606 11, 7607 19.
2005 No 5(20) 101

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ МИТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Відповідно до ст. 35 ГПК факти, встановлені рішенням господарського суду під час
розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть
участь ті самі сторони.
Господарським судом також встановлено , що внаслідок неправомірних дій Митниці
(затримкою митного оформлення товару) позивачем понесені збитки.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає , що Харківським апеляційним госпо­
дарським судом дана неправильна юридична оцінка обставинам справи , тому постано­
ва не відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підлягає ска­
суванню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111 5, п. 1ст. 1119, ст. 111 11 ГПК, Вищий госпо-
дарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2004 р. ска­
сувати.
Рішення господарського суду Харківської області від 22 серпня 2003 р. у цій справі
залишити без змін.
102 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 19 ЖОВТНЯ 2004
Справи зі спорів, пов'язаних
6 ,з застосуванням законодавства
.
про приватизац,ю державног о
та комунального маина
6.1 . За законодавством про приватизацію організація пр ове ­
дення конкурсу з продаж у пакета акцій, зокрема експе р ­
тиза інформації, яка міститься у підтвердних документах
потенційних покупців, розгляд конкурсних пропозиц ій
учасників конкурсу та прийняття відповідного рішення
покладено на орган приватизації (ФДМ і його регіональні
відділення) та утворювану ним комісію. Тому рішення
суду, яке зобов'язує орган привати зації в изнати певну
юридичну особу перемо жцем конкурсу та укласти з нею
договір купівлі-продажу пакет а акцій, є таким , що по ру­
шує вимоги нормативних актів , які регул юють порядок
проведення конкурсів із продажу пакетів акцій
Постанова Судової палати у господарсь1еих справах
Верховного Суду У1СJ)аїни від 19 жовтня 2004 р.
Верховний Суд України , розглянувши касаційну скаргу ФДМ на постанову Вищого
господарського суду України від 15 червня 2004 р. у справі за позовом ТОВ <• Нафтохім­
імпеко до ФДМ , третя особа - ЗАТ <.Укренергозбут,>, про визнання недійсним рішення­
протоколу конкурсної коміс ії від 13 листопада 2003 р. No 2 та наказу ФДМ від 26 листопа­
да 2003 р. No 2112 <.Про підсумки конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ <•Росава,> і зобов'я­
зання виз нати учасником конкурсу з прода:>h'У контрольного пакета акцій ВАТ <• Рос ава,>,
забезпечити визнання переможцем конкурсу з продажу цього пакета акцій із прийняття м
відповідного рішення та укласти договір купівлі-продажу пакета акцій,
встановив:
У грудні 2003 р. ТОВ <•Нафтохімімпеко звернулося до господарського суду м. Києва
з позовом до ФДМ про визнання недійсним рішення, оформленого протоколом No 2
засідання комісії з продажу пакета акцій ВАТ <•Росава,> на конкурсі; зобов'язання ФДМ
визнати його учасником конкурсу з прода:>h'У пакета акцій ВАТ <•Росава•> розміром 74,62 %
2005 No5(20) 103

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА...
статуrного фонду ВАТ <•Росава,> та забезпечен ня виз нання позивача переможцем конкур­
су з продажу пакета цих акцій із прийняттям відповідного рішення та зобов 'язання уклас­
ти з ним договір купівлі -продажу пакета акці й , який складається з 5 167 409 233 простих
іменних акцій, що становить 74 ,62 %статуrного фо нду ВАТ <•Росава,>.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ТОВ <•На фтохімімпеко запропоновано найвищу
ціну за пакет акцій ВАТ <•Росава,>, а також тим, що при винесенні рішення комісія поруши­
ла як матеріальні, так і процесуальні норми законодавства про приватизацію державного
майна, а саме пункти 7.3 та 9 Положення про порядок проведення конкурсів з продажу
пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених в процесі приватизації та
корпоратизації, затвердженого спільним наказом ФДМ, АМК та ДКЦПФР від 13 вересня
2000 р. No 1908/11 /271 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 вересня
2000 р. за No 665/4886 (далі - Положення).
Відповідач - ФДМ, позов не визнав, посилаючись на дотримання вимог Положення
при прийнятті рішення та врахування перспектив розвитку об 'єкта на підставі запропо­
нованих нових концепцій .
13 лютого 2004 р. позивач уточнив та доповнив позовні вимоги і просив додатково
визнати недійсним наказ ФДМ від 26 листопада 2003 р. No 2112 <.Про підсумки конкурсу,>,
за яким конкурс вважається_ таким, що не відбувся .
Третя особа - ЗАТ <•Укренергозбут,> , позов підтримало, посилаючись на невідповід­
ність чинному законодавству рішення конкурсної комісії, оформленого протоколом No 2.
Рішенням господарського суду м. Києва від 17 лютого 2004 р. позов задоволено
в повному обсязі. Рішення мотивовано невідповідністю оспорюваних рішення конкур­
сної комісії та наказу відповідача вимогам ст. 1 Закону <• Про інвестиційну діяльність ,>,
п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону <• Про приватизацію державного майна,> та пунктів 3, 7, 9 По­
ложення.
Постановою Київського апеляційного господарського суду України від 2 квітня
2004 р. рішення суду першої інстанції скасовано , в позові відмовлено у зв'язку з недоведе­
ністю висновків суду про наявність у поданій позивачем Концепції розвитку ВАТ <• Росава ,>
на 2002-2006 рр . усіх фіксованих умов конкурсу на підставі її копії, оскільки вона оформ­
лена неналежним чином і не може бути доказом у справі, а також відсутністю в рішенні
підстав та посилань н а законодавство , яке застосоване судом при задоволенні позову в
частині визнання недійсним наказу ФДМ No 2112 ; з астосування судом першої інстанції
при прийнятті рішення норм законодавства , на які позивач не посилався у позовній заяві
та доповненнях до неї, що є порушенням принципу рівності учасників судового процесу
перед законом і судом (ст. 42 ГПК).
Постановою Вищого господарського суду України від 15 червня 2004 р. постанову
Київського апеляційного господарського суду від 2 квітня 2004 р. у справі скасовано, а рі­
шення господарського суду м . Києва від 17 лютого 2004 р. залишено без змін. Постанова
мотивована помилковим застосуванням судом апеляційної інстанції до спірних привати­
заційних відносин норм матеріального та процесуального права .
Ухвалою Верховного Суду України від 16 вересня 2004 р. за касаційною скаргою
ФДМ порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого
104 No5(20) 2005

ПОСТ А НОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 19 ЖОВТНЯ 2004
господарського суду України від 15 червня 2004 р. з підстав неправильного застосування
судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи, наведені в касаційній скарз і ,
перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга під­
лягає задоволенню з таких підстав.
Вищий господарський суд України, за лишаючи без змін рішення місцевого госпо­
дарського суду, виходив із того, що концепція розвитку ВАТ <,Росава,>, подана позивачем у
пакеті конкурсної документації, оформлена належним чином і підтверджується фактом
допущен ня його до участі в конкурсі.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна.
Відповідно до п. 4.4 Положення концепція розвитку підприємства складається
на основі умов конкурсу і включає зобов'язання учасника конкурсу щодо їх виконання
та реалізації плану довгострокових інтересів у розвитку підприємства.
Тобто концепція розвитку підприємства повинна розроблятися на підставі умов
конкурсу.
Умови проведення конкурсу опубліковані в інформаційному повідомленні , однак
судами не досліджено питання відповідності поданої позивачем концепції розвитку під­
приємства умовам конкурсу, встановленим у цьому інформаційному повідомленні .
Також судами не враховано те, що розділом 5 Положення встановлено, що конкурс­
ні пропозиції та підтвердні документи - це два окремі пакети документів, які одночасно
подаються до органу приватизації, але мають різний статус і розглядаються та оцінюють­
ся різними органами (підтвердні документи - робочою групою ФДМ, конкурсні пропо­
зиції - конкурсною комісією, яка створюється ФДМ).
Згідно з п. 7.1 Положення переможця конкурсу визначає конкурсна комісія , яка за­
тверджує протокол конкурсної комісії та затверджує переможцем конкурсу учасника,
який запропонував найбільшу ціну за пакет акцій та виконав усі умови конкурсу.
За законодавством про приватизацію організація та проведення конкурсу, зокрема
експертиза інформації , яка міститься у підтвердних документах потенційних покупців,
розгляд конкурсних пропозицій учасників конкурсу та прийняття відповідного рішення
покладено на орган приватизації та утворювану ним конкурсну коміс ію.
Рішення суду, яке зобов'язує ФДМ визнати позивача учасником і переможцем кон­
курсу з продажу пакета акцій та укласти з ним договір купівлі-прод ажу зазначеного па­
кета акцій, порушує наведені вимоги нормативних актів, які регулюють порядок прове­
дення конкурсів із продажу пакетів акцій.
При цьому суд безпідставно і необrрунтовано взяв на себе виконання функцій , які не
віднесен і до його компетенції.
Проведення приватизаційного конкурсу, визначення переможця та укладення з ним
договору законодавством про приватизацію державного майна покладено на спеціально
уповноважені державні органи.
Оскільки допущені судами помилки у застосуванні норм матеріального та проце­
суального права призвели до неправильного вирішення спору, всі ухвалені у справі
2005 No 5(20) 105

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ...
рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене та вирішити
спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 111 17 -111 21 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ФДМ задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 15 червня 2004 р., постанову
Київського апеляційного господарського суду від 2 квітня 2004 р. та рішення господар­
ського суду м. Києва від 12 лютого 2004 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд
до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України від 15 червня 2004 р.
(постанову скасовано постановою
Судової палати у господарськи х справах Верховного Суду України
від 19 жовтня 2004 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу
ТОВ <,Нафтохімімпеко на постанову Київського апеляційного господарського суду від
2 квітня 2004 р. у справі за позовом ТОВ <,Нафтохімім пеко до ФДМ, третя особа -
ЗАТ <<Укренерrозбут,>, про визнання недійсним рішення-протоколу конкурсної комісії від
13 листопада 2003 р. No 2 та наказу ФДМ від 26 листопада 2003 р. No 2112 <<Про підсумки
конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ <,Росава,> і зобов'яза ння визнати учасником конкур­
су з продажу контрольного пакета акцій ВАТ <,Росава,>, забезпечити визнання переможцем
конкурсу з продажу цього пакета акцій із прийняттям відповідного рішення та укласти
договір купівлі-продажу пакета акцій.
Рішенням господарського суду м. Києва від 17 лютого 2004 р. позовні вимоги задо­
волено в повному обсязі з посиланням на невідповідність оспорюваних рішення кон­
курсної комісії та наказу відповідача вимогам ст. 1 Закону <.Про інвестиційну діяльність,> ,
п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону <<Про приватизацію державного майна,> та пунктів 3, 7, 9 По­
ложення .
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 2 квітня 2004 р.
рішення скасовано, в позові відмовлено у зв'язку з недоведеністю висновків суду першої
інстанції про наявність підстав для визнання недійсними ос порюваних наказу та рішен­
ня, що обумовлено відхиленням судом апеляційної інстанції наявної у справі копії Кон­
цепції розвитку ВАТ <,Росава ,> на 2002-2006 рр. як неналежного доказу. Постанова моти­
вована також тими обставинами, що при задоволенні позову місцевий господарський суд
на порушення ст. 42 ГПК застосував інші норми законодавства, на які не посилався пози­
вач у позовній заяві та доповненнях до неї.
ТОВ <,Нафтох імімпекс ,> у поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати ,
перві сне рішення залишити без змін, оскільки вважає, що апеляційним судом непра-
106 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 15 ЧЕРВНЯ 2004
вильна застосовано ч. 1 п. 2 ст. 104 ГПК, оскільки в назві Концепції розвитку ВАТ <,Роса ­
ва •> на 2002-2006 рр. зазначено, що вона підготовлена ТОВ <, Нафтохімімпеко для учас­
ті в конкурсі з продажу 74 ,62 % пакета акцій ВАТ <, Росава,>, а тому дата її складення
значення не має. Крім того, скаржник відзначає те, що місцевий суд не виходив за межі
позовних вимог та не порушив ст. 42 та п. 5 ст. 54 ГПК, оскільки позовна заява містить
посилання на порушення відповідачем норм законодавства, які застосовано місцевим
судом.
Колегія судців, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності
застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права
та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін і третьої особи,
дійшла висновку, що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, а оскаржувана по­
станова - скасуванню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції з наступних
підстав.
На спірні приватизаційні правовідносини, пов'яза ні з недотриманням ФДМ та ство­
реною ним конкурсною комісію процедури проведення конкурсу з продажу пакета акцій
розміром 74,62 % статутного фонду ВАТ <, Росава,>, поширюється дія ст. 1 Закону <Лро ін­
вестиційну діяльність,>, п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону <Лро приватизацію державного майна,>
та підпунктів 5.5 , 7.3, 9 Положення, що враховано судом першої інстанції та не заперечу­
ється судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові .
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 12 Закону <Лро приватизацію державного майна,> покупці
цілісних майнових комплексів та інвестори, які бажають придбати пакет акцій, зобов'я­
зані разом із заявою подати бізнес-план або техніко-економічне обrрунтування післяпри­
ватизаційного розвитку об'єкта, що включає план зайнятості працівників підприємства ,
пропозицію інвестора із зазначенням максимального розміру інвестиції, строків та по­
рядку її внесення.
Зазначені вимоги кореспондуються з вимогами п. 2 ч. 1 ст. 59 Державної програми
приватизації на 2000-2002 рр. , затвердженої Законом від 18 травня 2000 р. No 1723-ІІІ,
згідно з якими під час проведення конкурсу учасник конкурсу може подати пропозицію
про внесення ним інвестиції в розмірі, необхідному для реалізації запропонованої ним
концепції розвитку підприємства.
Водночас ст. 1 Закону <Лро інвестиційну діяльність,> до інвестицій віднесено всі види
майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та
інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається
соціальний ефект.
Враховуючи наведені норми законодавства, судом першої інстанції на підставі ре­
тельної правової оцінки змісту наявних у справі копії Концепції розвитку ВАТ <,Росава,> на
2002-2006 рр., рішення господарського суду м. Києва від 29 серпня 2003 р. у справі
No 22/606 за участю тих самих сторін та інформаційного повідомлення ФДМ про прове­
дення конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ <, Росава •> з достовірністю встановлено, а судом
апеляційної інстанції не спростовано обставини включення до наданої позивачем Кон­
цепції всіх фіксованих умов конкурсу, зокрема щодо максимального розміру інвестицій
соціальної спрямованості та строків їх внесення (погашення заборгованості із зарплати
2005 No 5(20) 107

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАН ИХ І З ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ...
працівникам відкритого акціонерного товариства, перед бюджетом, Пенсійним фондом,
забезпечення мінімальних державних соціальн их гарантій працівникам тощо), визна ння
за ТОВ <•Нафтохімім пеко та ЗАТ <<Укренергозбуr,> статусу повноправних учасників кон­
курсу з продажу контрольного пакета акцій ВАТ <•Росава,> (74,62 % статугного фонду) як
таких, що відповідають висунугим кваліфікаційним вимогам і подали належним чином
оформлені підтвердні документи , та обумовле ну цим невідповідн ість чинному законодав ­
ству про приватизацію рішення конкурсної комісії про відмову в розгляді конкурсних
пропозицій , оформленого протоколом No 2, та наказу ФДМ No 2112 про визнання конкур ­
су таким , що не відбувся.
Адже, як встановлено судом , підставою для прийняття ос порюваного рішення стало
неправильне застосування конкурсною комісією п. 7.3 Положення , який передбачає
можливість комісії не розглядати конкурсні пропозиції учасників конкурсу в разі надан­
ня неналежним чином оформлених документів. У зв'язку з цим колегія погоwкується
з висновком суду першої інстанції про те, що обставини подання учасниками конкурсу
належним чином оформлених підтвердних документів підтверджуються фактом допу­
щення позивача та третьої особи до участі в конкурсі, а тому в цьому разі відсутні підста­
ви для застосування конкурсною комісією п. 7.3 Положення .
Наявні ж висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для скасування
первісного рішення та відмови в позові по сугі rрунтуються виключно на неправильному
застосуванні судом першої інстанції норм процесуального права (ст. 38, п. 5 ч. 2 ст. 54 , п. 3
ч. 1 ст. 84, п. 2 ч. 1 ст. 104 ГПК) та відхиленні наданої позивачем копії Концепції розвит­
ку ВАТ <• Росава,> на 2002-2006 рр. як неналежного доказу, а тому визнаються колегією
помилковими з наступних підстав .
Згідно з ч. 2 ст. 36 ГПК письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином
засвідченій копії. Проте відхилення апеляційним судом наявної у справі копії Концепції
розвитку ВАТ <•Росава,> на 2002-2006 рр. як такої, що не може бути доказом у справі,
обумовлено суто формальними ознаками, наприклад, відсутня дата виготовлення доку­
мента та дата засвідчення його копії, прізвище особи, яка засвідчила відповідність копії
оригіналу тощо.
Водночас вміщені в оскаржуваній постанові висновки суду про відсутність доказів
надання позивачем саме цієї Концепції відповідачу для участі у конкурсі спростовуються
змістом титульної сторінки Концепції, згідно з якою ця Концепція підготовлена ТОВ
<•Нафтохімімпекс,> для участі у конкурсі з продажу 74,62 % пакета акцій ВАТ «Росава,>,
а ідентичність її змісту оригіналу в значній мірі випливає із засвідчення кожної сторінки
наданої позивачем копії Концепції.
У зв'язку з цим апеляційний суд помилково дійшов висновку про наявність підстав
для скасування рішення місцевого господарського суду з підстав недоведеності обставин,
що мають значення для справи , які місцевий господарський суд визнав встановленими
(п.2ч. 1ст. 104 ГПК).
Недоречними визнаються також твердження суду апеляційної інста нції про пору­
шення місцевим господарським судом ст. 42 та п. 5 ч. 2 ст. 54 ГПК шляхом застосуван-
108 No5(20) 2005

ПОСТ А НОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 15 ЧЕРВНЯ 2004 р.
ня при задоволенні позову інших норм законодавства, на які не посилав ся п озивач у
позовній заяві , оскільки відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК у мотивувальній частині рі ­
шення зазначається законодавство, яким господарський суд керувався, постановляючи
рішення.
Тобто чинне процесуальне законодавство не обмежує право суду застосовувати той
чи інший акт законодавства вимогами лише тих нормативно-правових актів , на які поси ­
лається позивач у позов ній заяві.
Відповідно до ст. 4 ГПК місцевий господарський суд вправі застосовувати при ухва ­
ленні рішення будь -яке чинне законодавство, яке оптимально врегульовує спірні відно­
сини, незалежно від посилань позивача в позовній заяві на певні нормативні акти, та не
застосовує лише акти державних та інших органів, які не відповідають законодавству
України .
Підставами для визнання акта недійсним є також його невідповідність вимогам
чинного законодавства, а не лише вимогам тих актіІЗ, на які посилається позивач. У роз­
різі правозастосовчої діяльності господарський суд не обмежений певним колом актів
законодавства, які зазначаються позивачем у позовній заяв і, а обмежений лише тими
актами законодавства, які стосуються спірних відносин за участю сторін господарського
процесу.
Касаційна інстанція вважає помилковим скасування судом апеляційної інстанції пер­
вісного рішення у цій справі лише з підстав порушення норм процесуального законодав­
ства, оскільки згідно з ч. 2 ст. 104 ГПК порушення або неправильне застосування норм
процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за
умови, що це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Однак у цьому
разі такі передумови відсутні, оскільки оскаржувана постанова не містить жодних запере­
чень та спростуван ь щодо правомірності застосування судом першої інстанції при вирі­
шенні цього спору норм матеріального права , а саме норм чинного законодавства про
приватизацію.
Колегія відхиляє також помилкові посилання суду апеляційної інстанції на оформ­
лення позивачем позовної заяви з порушенням п. 5 ч. 2 ст. 54 ГПК, оскільки в разі наявно­
сті таких порушень позовна заява ТОВ <• Нафтохімімпеко була б повернута без розгляду
згідно з п. 3 ч. 1 ст. 64 цього Кодексу, підстави для чого в цьому разі відсутні.
З огляду на те, що підставо ю для скасування рішення від 17 лютого 2004 р. судом
апеляційної інстанції стало помилкове застосування останнім статей 42, 33, 34, 54
ГП К та незастосування ст. 1 Закону <•Про інвестиційну діяль ністм та ч. 1 п. 2 ст. 12 За­
кону <•Про прива ти зац ію державного майн а,>, а судом першої ін станції встановлено
невідповідність оспорюв аних рішень ко нкурсної комісії та відповідача чинному за­
конодавству, порушення ним прав та охоро нюваних законом і нтересів позивача та ,
як наслідок, наявність підстав для визнання їх недійсними , і ці обставини не спросто­
вано апеляційним господарським судом , первісне рішення про задоволення позову є
правомірним та відповідає чинному законодавству і фактичним встановленим обста­
винам цієї справи.
2005 No 5(20) 109

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА .. .
Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку про помилкове застосування
судом апеляційної інстанції до спірних приватизаційних відносин норм матеріального
та процесуального права, у зв'язку з чим оскар)h-увана постанова підлягає скасуванню
із залишенням без змін рішення суду першої інстанції.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 111 7, п . 6 ст. 1119, ч. 1 ст. 111 10 ,
ст. 111 11 ГПК, Вищий господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу ТОВ <•Нафтохімімпеко задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 2 квітня 2004 р. скасува­
ти, а рішення господарського суду м. Києва від 17 лютого 2004 р. залишити без змін.
110 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 16 ЛИПНЯ 2004
7
7.1.
Справи зі спорів, пов' язаних
.
1з застосуванням законодавства
про оренду
При вирішенні питання про застосування ЦК України
під час розгляду справ щодо підстав, порядку і наслідків
зміни або розірвання договорів оренди суди повинні
врахувати момент виникнення спірних правовідносин.
Якщо підстави розірвання договору оренди виникли
до 1 січня 2004 р. (момент набрання чинності ЦК України)
і позов пред'явлено до цієї дати, то дія цього Кодексу на
такі спірні правовідносини не поширюється
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16 липня 2004 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу концерну <,Союз,> (далі - Концерн) на постанову Вищого господарського суду
України від 29 червня 2004 р. у справі за позовом ТОВ фірми <,Афілія•> (далі - Фірма)
до Концерну про розірвання договору оренди від 4 жовтня 2000 р. та спонукання звіль­
нити орендоване приміщення,
встановив:
Із позовом до господарського суду Одеської області Фірма звернулася 17 жовтня
2003 р., мотивуючи заявлені вимоги фактом прострочення з боку Концерну внесення
орендної плати більше ніж впродовж 3 місяців зі дня закінчення строку платежу за дого­
вором оренди від 4 жовтня 2000 р., укладеним між Концерном і спільним українсько-бол­
гарським підприємством у формі ТОВ <Д.К.Ф. Лімітед,> (далі - Підприємство) , що відпо­
відно до п. 3 ст. 269 ЦК є підставою для дострокового розірвання договору оренди. Пози­
вач зазначав , що власником об'єкта оренди за згаданим договором він став на підставі
договору купівлі-продажу, укладеного 11 липня 2002 р. із фізичними особами О., С., Р.
Зазначені фізичні особи придбали спірний об'єкт у Підприємства, яке первинно виступа­
ло його наймодавцем. Згідно зі ст. 268 ЦК при переході права власності на здане в найом
майно від наймодавця до іншої особи договір найму зберігає чинність для нового
власника. Крім того, позивач зазначив, що внаслідок прострочення оплати виконання
2005 No 5(20) 111

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОРЕНДУ
зобов 'язання втратило для нього інтерес , внаслідок чого він на підставі ч . 2 ст. 213 ЦК
відмовляється від прийняття надалі орендних платежів.
Концерн позов не визнав, мотивуючи свої заперечення тим, що заборгованість з
орендної плати виникла не з його вини , оскільки Фірма не повідомила йому рахунки,
на які потрібно перераховувати орендну плату, і що він готовий погасити заборгованість
у повному обсязі. Відповідач як на доказ відсутності його вини у простроченні оплати по­
силався на надіслані Фірмі заяви від 11 жовтня 2002 р. та 21 серпня 2003 р. із прохання­
ми повідомити йому повні банківські реквізити для перераховування орендних платежів,
на які Фірма не відповіла.
У судовому засіданні представник Концерну заявляв клопотання про зупинення про­
вадження у цій справі на період розгляду цивільної справи за позовом спільного українсь­
ко-болгарського підприємства <,Серкон Сервіс Лімітед•> у вигляді товарисгва з обмеженою
відповідальністю (правонаступник Підприємства, далі - СП <,Серкон") до Фірми та фізич­
них осіб О., С., Р. про визнання недійсними договорів купівлі -продажу спірного при­
міщення, яке суд відхилив, пославшись на те, що рішення у цій справі ніяк не впливає на
обов'язок Концерну щодо внесення орендної плати. Суд також відхилив клопотання Кон­
церну про залучення до участі у справі Підприємства як третьої особи, яка не заявляє са ­
мостійних вимог на предмет спору, мотивувавши відмову тим, що рішення у такій справі
не може вплинути на права та обов'язки останнього .
Рішенням від 20 січня 2004 р. господарський суд Одеської області позов задовольнив
з підстав, наведених позивачем.
Постановою від 4 березня 2004 р. Одеського апеляційного господарського суду
зазначене судове рішення залишене без змін із тих самих підстав.
Оскарженою постановою від 29 червня 2004 р. Вищий господарсью1й суд України
постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін. Суд касаційної інстанції застосу­
вав до спірних правовідносин норми ЦК України, зокрема ст. 782, якою передбачено
право орендодавця відмовитися в односторонньому порядку від договору оренди і вима ­
гати повернення майна у разі невнесення орендної плати більше 3 місяців поспіль .
При цьому суд послався на п. 9 його Прикінцевих та перехідних положень, яким перед­
бачено, що до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 р. і продоВ:>h')'ІОТЬ діяти після
набрання чинності ЦК України, застосовуються правила цього Кодексу, зокрема щодо
підстав розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Концерн просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, моти ­
вуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням судом касаційної інстанції норм
матеріального права і порушенням процесуально-правових норм.
Заслухавши судцю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши
та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата
у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
Залишаючи без змін апеляційну постанову і, відповідно, підтверджуючи законність
рішення господарського суду першої інстанції, Вищий господарський суд України об­
rрунтував оскаржену постанову висновком про те, що відповідач не вносив передбачену
112 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 16 ЛИПНЯ 2004 .
договором оренди від 4 жовтня 2000 р. суму орендної плати 3 місяці поспіль, що відповід­
но до статей 269 і 783 ЦК є підставою для розірвання договору і виселення наймача
з орендованого приміщення. Доводи відповідача про те, що він не мав можливості вноси­
ти орендну плату позивачу з вини останнього, що полягає у його відмові повідомити свій
банківський рахунок, касаційний суд визнав необїрунтованими. При цьому він послався
на те , що про банківські реквізити Фірми Товариству було відомо з пред'явленого до ньо­
го позову в іншій господарській справі. З матеріалів цієї справи вбачається , що йдеться
про справу No 17-6-38/02-8503 за позовом Фірми до Концерну про спонукання звільни­
ти приміщення, що є предметом цього спору, в задоволенні якого рішенням від 4 листо­
пада 2002 р. господарський суд Одеської області відмовив.
Господарський суд першої інстанції в цій справі встановив, що за умовами договору
оренди від 4 жовтня 2000 р. орендна плата повинна вноситись у сумі 200 грн. один раз
на півроку.
Зазначена умова міститься в п . 5.1 договору, але викладена місцевим судом в ухвале­
ному рішенні неповно.
Зі змісту цієї договірної умови випливає, що орендна плата встановлювалася в сумі
200 грн. на місяць з урахуванням ПДВ і повинна вноситися після підписання договору
сторонами кожних шість місяців, а умови і форма оплати мали обумовлюватися додатко­
во за кожний період.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Фірма стала власником об'єк­
та оренди з 11 липня 2002 р., а орендну плату Концерн не сплачував із 1 серпня 2002 р.
до дати пред'явлення Фірмою позову (17 жовтня 2003 р.).
Отже, встановлений договором оренди період внесення орендної плати - один раз
на 6 місяців із розрахунку щомісячної суми 200 грн. , вказує на те, що перший орендний
платіж Фірмі Концерн повинен був внести 1 лютого 2003 р ., а передбачений п. 3 ст. 269
ЦК 3-місячний термін закінчувався 1 травня 2003 р.
Із матеріалів справи вбачається, що Концерн надіслав Фірмі дві заяви - від 11 жов­
тня 2002 р. та 21 серпня 2003 р., в яких просив повідомити йому банківські реквізити для
внесення орендної плати. Проте ці письмові докази суди першої та апеляційної інстанцій
не взяли до уваги і не дали їм належної правової оцінки в сукупності зі встановленими
фактичними обставинами справи, що суперечить положенням статей 34, 36, 43 ГПК.
Крім того, суди не з'ясували, чи виконувалися сторонами умови п. 5.1 договору
оренди щодо узгодження між ними умов і форми внесення орендної плати на кожен
б-місячний період, що має суттєве значення для встановлення протиправності поведінки
Концерну і його вини у невиконанні взятих на себе орендних зобов'язань і, відповідно,
для його цивільної відповідальності.
Відповідно до ст. 27 ГПК треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет
спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття
рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинуги
на їх права або обов'язки щодо однієї зі сторін; їх може бути залучено до участі у справі
також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.
8 5-188
2005 No 5(20) 113

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОРЕНДУ
Клопотання про залучення до участі у справ і як третьої особи Підприємства було
заявлене Концерном, але суд першої і нстан ції його відхилив , мотивувавши відмову тим,
що рішення у цій справі не зачіпає інтересів Підприємства та не може вплинути на його
права й обов 'язки. Але суд не спростував викладен і у клопотанні Ко нцерну підстави залу­
чення Підприємства третьою особою, як і не врахував при цьому клопотан ня Концерну
про зупинення провадження у справі на період розгляду Приморським районним судом
м. Одеси цивільної справи за позовом СП <,Серкон,> (правонаступник Підприємства) до
фізичних осіб - продавців спірного приміщення, та Фірми про визнання недійсними
укладених між ними договорів купівлі-продажу, яке також було відхилене.
Зазначені клопотання відхиле ні судом без достатнього обrрунтуван ня усупереч
положен ням статей 27, 79 ГПК.
За стосовуючи на підставі п. 9 Прикінцевих та перехідни х положень ЦК України
до цих спірних відносин положення Коде ксу, який набрав чинності з 1 січня 2004 р. ,
Вищий господарський суд України не врахував, що ці відносини виникли у 2002-2003 рр . ,
а по зов до суду був поданий 17 жовтня 2003 р.
Відповідно до п . 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс
застосовується до цивільних відносин , що виникли після набрання ним чинності, а щодо
цивільних відносин , які виникли до набрання чинності ЦК України , положення цього
Кодексу застосовуються до тих прав і обов 'язків, що виникли або продовжують існувати
після набрання ним чинності .
Тому застосування Вищим господарським судом України п. 9 зазначених Прикінце­
ви х та перехідних положень без урахування вимог їх п. 4 є недостатнім .
Отже , ухвалені у справі постанови й рішення судів усіх інстанцій не можуть вважа­
тися законними й обrрунтованими , тому підлягають скасуванню , а справа - передачі
на новий розгляд .
Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно
врахувати викладене , всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на під­
ставі об'єктивної оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов 'язки сторін
і залежно від встановленого правильно застосувати процесуально -правові норми і норми
матері ального права, що регулюють спірн і правовідносини, та ухвалити законне й
обrрунтоване рішення .
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111 17- 111 20 ГПК, Верховний Суд
України
постановив:
Касаційну скаргу Концерну задовольнити , постанову Вищого господарського суду
України від 29 червня 2004 р., постанову Одеського апеляційного господарського суду від
4 березня 2004 р. та рішення господарського суду Одесько1· області від 20 січня 2004 р.
скасувати , а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої ін станції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
114 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 29 ЧЕРВНЯ 2004 .
Постанова Вищого господарського суду України від 29 червня 2004 р.
(постанову скасовано постановою
Судової палати у господарських справа х Верховного Суду Укра1ни
від 16 липня 2004 р.)
Колегія судців Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу
Концерну <•Союз•> (далі - Концерн) на постанову Одеського апеляційного господарсько­
го суду від 4 березня 2004 р . у справі за позовом ТОВ фірми <•Афілія •> (далі - Фірма) до
Концерну про розірвання договору оренди від 4 жовтня 2000 р. та спонукання звільнити
орендоване приміщення.
Рішенням господарського суду Одеської області від 20 січня 2004 р. задоволено
позовні вимоги Фірми; розірвано договір оренди приміщення від 4 жовтня 2000 р., роз­
ташоване в будівлі, що знаходиться за адресою: м. Одеса , вул . Французький бульвар, 27 / 1,
загальною площею 36 м2 ; Концерн зобов'язано звільнити зазначене приміщення; стягну­
то з Концерну на користь Фірми судові витрати .
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 4 березня 2004 р.
рішення господарського суду Одеської області від 20 січня 2004 р. у цій справі залишено
без змін.
Не погоджуючись із рішенням господарського суду Одеської області від 20 січня
2004 р. та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 4 березня 2004 р. ,
Концерн звернувся до Вищого господарського суду з касаційною скаргою (з додатком),
у якій просить скасувати зазначені постанову та рішення і передати справу на новий
розгляд. Касаційна скарга мотивована тим, що господарськими судами першої та апе­
ляційної інстанцій порушені норми пунктів 1, 2, 4 Прикінцевих та перехідних положень
ЦК України, Закону <Лро оренду•>.
Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосу­
вання господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального пра­
ва, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 4 жовтня
2000 р. між Концерном (орендарем) та СП <,Д.К.Ф. Лімітед•> (орендодавцем) укладено до­
говір оренди, згідно з яким Концерну надано в платне користування приміщення площею
36 м 2 строком на 7 років. 27 листопада 2000 р. СП <Д.К.Ф . Лімітед•> на підставі договору
купівлі-продажу передало зазначене приміщення у власність фізичним особам, які згідно
з договором купівлі-продажу від 11 липня 2002 р. передали згадану будівлю у власність
Фірми (позивачу у справі).
Також судом встановлено, що право власності на цей об'єкт перейшло до позивача
з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, тобто 11 липня 2002 р.
Відповідно до ст. 268 ЦК при переході права власності на здане в найом майно від
наймодавця до іншої особи договір найму зберігає чинність для нового власника .
Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до договорів ,
що були укладені до 1 січня 2004 р. і продовжують діяти після набрання чинності
2005 No 5(20) 115
8*5-188

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ 13 ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОРЕНДУ
ЦК України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків змі­
ни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення. ЦК України
від 16 січня 2003 р. у частині регулювання відносин оренди не суперечить ЦК Більше то­
го, ст. 782 ЦК України передбачає право орендодавця відмовитися в односторонньому
порядку від договору оренди і вимагати поверн ен ня майна в разі невнесення орендної
плати більше 3 місяців поспіль . Також ст. 269 ЦК і ст. 783 ЦК України передбачено, що од­
нією з підстав для дострокового розірвання договору на вимогу наймодавця є невнесення
наймачем плати протягом 3 місяців зі дня закінчення строку платежу. Господарськими
судами встановлено порушення відповідачем зобов'язання щодо внесення орендної пла­
ти в розмірі та у строки, встановлені договором, тобто з простроченням строку платежу,
що й дало, як вважає суд, право наймодавцю пред'явити в судовому порядку вимогу про
дострокове розірвання договору оренди.
Із тексту касаційної скарги вбачається, що Концерн погоджується з тим, що судами
правильно встановлено факт правонаступництва за договором оренди для нового влас­
ника , а також правильно зазначено судом, що Концерн зобов'язаний вносити орендну
плату. Водночас касатор заперечує проти розірвання договору оренди, посилаючись на
те, що Фірма є відповідно до ст. 613 ЦК України кредитором, що прострочив. Твердження
відповідача про наявність вини позивача в тому, що у відповідача відсутні платіжні рекві­
зити Фірми, і небажання останнього їх надати, як на підставу в підтвердження немож­
ливості здійснювати оплату, є необrрунтованим. Як встановлено Одеським апеляційним
господарським судом, спірні стосунки між сторонами за договором від 4 жовтня 2000 р.
розглядалися вже в судовій інстанції за позовом Фірми, в якому зазначено всі платіжні
реквізити позивача.
Посилання скаржника на те, що справу необхідно направити на новий розгляд з тих
підстав, що у Приморському районному суді м. Одеси слухається справа про визнання
недійсними договорів купівлі-продажу будівлі , у якій знаходяться спірні приміщення,
необrрунтовано , оскільки скаржником не надано доказів правонаступництва позивача
за цивільною справою з орендодавцем спірних приміщень у господарському спорі. Також
відсутні відомості про стан розгляду цивільної справи у Приморському районному суді
м. Одеси.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає пору­
шень норм матеріального права господарськими судами першої та апеляційної інстанцій
під час розгляду справи, а тому підстави для зміни чи скасування постанови Одеського
апеляційного господарського суду від 4 березня 2004 р. та рішення господарського суду
Одеської області від 20 січня 2004 р. у цій справі відсутні.
Керуючись статтями 1115, 111 7, 1119- 111 12 ГПК, Вищий господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу Концерну залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 4 березня 2004 р. та рі­
шення господарського суду Одеської області від 20 січня 2004 р. залишити без змін.
116 No5(20) 2005

ПОСТАНОВ А ВЕРХОВНОГО СУДУ УКР АЇНИ ВІД 9 ЛИСТОПАДА 2004
8 Справи зі спорів,
пов' язаних із застосуванням
.
законодавства про Інтелектуальну
власн1сть
8.1. Порушення прав власника свідоцтва на знак для товарів
і послуг вважається використанням знака не інакше,
як у випадках, передбачених п. 4 ст. 16 Закону «Про охо­
рону прав на знаки для товарів і послуг»
Поста~-юва Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 9 листопада 2004 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу АТ <,Байєр Акціенгезель шафт•> (далі - Товариство) на постанову Вищого господар­
ського суду України від 25 травня 2004 р. у справі за позовом Товариства до Міністерства
охорони здоров'я України (далі - МОЗ України), за участі третіх осіб без самостійних
вимог на стороні відповідача: ВАТ <,Концерн Стірол,> (далі - Концерн) , Державного фар­
макологічно го центру МОЗ, про визнання недійсним наказу,
встановив:
У липні 2003 р. Товариство пред'явило в господарському суді позов до МОЗ Украї­
ни про визнання недійсним наказу МОЗ від 3 лютого 2003 р. No 38 у частині перереє­
страції лікарського засобу Концерну під назвою <,АСПІРИН 325 мг,>, а також про вне­
сення зміни до Державного реєстру лікарських засобів України стосовно перереєстра­
ції цього лікарського засобу; визнання недійсним реєстраційного посвідчення
Концерну на лікарський засіб <,АСПІРИН 325 мн, яке є дозволом для медичного засто­
сування лікарського засобу <,АСПІРИН 325 мг•> в Україні; недопуще ння використаннп
позначення <,АСПІРИН,> як загальної назви лікарських засобів в інструкціях про застосу­
вання лікарських засобів, листах-вкладках до лікарських засоб ів, іншій документації.
Надалі позивач неодноразово уточняв та змінював позовні вимоги. З урахуванням
останнього угочнення від 18 вересня 2003 р. позов містив вимогу про визнання недій­
сним наказу МОЗ від 15 січня 2003 р. No 8 та від 9 червня 2000 р. No 137 у частині засто­
сування знака для товарів і послуг <,АСПИРИН,>, а також вимогу про зобов'язання МОЗ
внести зміни до наказів No 8 і 13 7 та в інструкції про застосування лікарських засобів
2005 No 5(20) -117

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗ АНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ...
<, НО- СПАЗМА,>, <Дитячий ТАЙЛЕНОЛ з вишневим смаком,>, ,,ТАЙЛЕНОЛ,>, <,ТАЙЛЕНОЛ
для немовлят з фруктовим смаком,>, в яких зазначені в них позначення <,ас пірин,> заміни ­
ти на слова ,,ацетилсаліцилова кислота,>.
Позовні вимоги мотивован і тим , що позивач є власником свідоцтв України на знаки
для товар ів і послуг та власником міжнародних реєстрацій, за якими в Україні надана
правова охорона знакам для товарів і послуг ,,АСПИРИН •> у латиниці та кирилиці. Вважав,
що МОЗ України оспорюваними наказами порушило законні права Товариства як власни­
ка свідоцтв України на знак для товарів і послуг
Відповідач позов не визнав, зазначивши, що 25 липня 2003 р. видано наказ No 353,
відповідно до якого дія наказу МОЗ від 3 лютого 2003 р. No 38 ,, Про державну реєстра­
цію лікарських засобів•> у частині , що стосується перереєстрації лікарського засобу
,,АСПІРИ Н 325 МГ•> виробництва Концерну поновлена, а торговельна назва лікарського
засобу <,АСПІРИН 325 мг,> змінена на ,,Ацетилсаліцилова кислота 325 м,>, крім того,
зазначав, що застосування слова <,аспірин•> у наказі про медичне застосування лікарсь­
ких засобів є застереженням про можливість алергії та інших протипоказань у осіб при
вживанні ацетилсаліцилової кислоти, зокрема і під назвою <,аспірин,>, а тому викори­
стання слова ,,аспірин,> у зазначених документах не є використанням торговельного
знака ,,АС ПИРИН ,> .
Рішенням господарського суду м . Києва від 21 листопада 2003 р., залишеним без змін
постановою Київського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2004 р., позов
задоволено частково.
Визнано недійсним наказ МОЗ від 15 січня 2003 р. No 8 у частині застосування знака
для товарів і послуг ,,АСПИРИН,> та зобов'язано відповідача внести зміни до цього наказу,
згідно з якими змінити зазначені в них позначення ,,аспірин•> на слова ,,ацетилсаліцило­
ва кислота ,> .
Провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання недійсним наказу
МОЗ No 38 у частині перереєстрації лікарського засобу ,,АСПІРИН 325 МР Концерну;
зобов 'язання МОЗ внести зміни до Державного реєстру лікарських засобів України сто ­
совно перереєстрації лікарського засобу ,,АСПІРИН 325 МГ•>; визнання недійсним реєстра ­
ційного посвідчення Концерну на лікарський засіб ,,АСПІРИН 325 мr,>, яке є дозволом для
медичного застосування лікарського засобу ,,АСПІРИН 325 мr,> в Україні у зв'язку з відсут­
ністю предмета спору припинено.
У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним наказу МОЗ від 9 червня
2000 р. No 137 <Лро державну реєстрацію лікарських засобів,> у частині застосування зна­
ка для товарів і послуг ,,АСПИРИН,> та зобов'язання відповідача внести зміни до наказу
No 13 7 та інструкції про застосування лікарських засобів ,,НО-СПАЗМА,>, ,,Дитячий ТАЙЛЕ­
НОЛ з вишневим смаком,> , ,,ТАЙЛЕНОЛ,>, ,,ТАЙЛЕНОЛ для немовлят з фруктовим смаком•>,
згідно з якими зазначені в них позначення ,,аспірин ,> замінити на слова ,,ацетилсаліцило ­
ва кислота,> відмовлено.
Постановлені судові рішення мотивовано тим, що виданий МОЗ наказ No 38, яким
була подовжена реєстрація лікарського засобу Концерну під торговою назвою ,,Аспірин,>
(реєстраційний номер Р/97 /372/16), призвів до використання Концерном при реалізації
118 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 9 ЛИСТОПАДА 2004
свого зареєстрованого лікарського засобу на його упаковці позначення <,АСПІРИН,>, яке є
тотожним належним позивачу знакам для товарів і послуг, що зареєстровані для фарма ­
цевтичних препаратів, а тому дії відповідача та третьої особи (ВАТ <•Стірол ,>), які поляга­
ють у виданні наказу No 38 та реалізації лікарського засобу з використанням позначення
<•АСПІРИН,>, були порушенням прав позивача як власника зазначеного товарного знака.
Однак, оскільки після прийняття позовної заяви у справ і та до прийняття рішення відпо­
відачем було видано наказ від 25 липня 2003 р. No 353, яким були внесені зміни до нака­
зу від 3 лютого 2003 р. No 38 щодо зміни назви лікарського засобу Концерну з <•АСПІРИН
325 мг,> на н азву <•Ацетилсаліцилова кислота 325 мГ», провадження у справі в частині
позовних вимог, які стосуються наказу від 3 лютого 2003 р. No 38, припинено на підставі
п. 11 ст. 80 ГПК за відсутності предмета спору.
У задоволенні позовних вимог, які стосуються наказу МОЗ No 137 , відмовлено, оскіль­
ки позовна заява про визнання недійсним наказу в частині вживання в інструкціях позна­
чення <•АСПИРИН,> подана до суду 8 вересня 2003 р. із пропуском встановленого ст. 71 ЦК
3-річного строку позовної давності.
Позовні вимоги в частині визнання недійсним наказу МОЗ від 15 січня 2003 р . No 8
у частині застосування знака для товарів і послуг <•Ас пирин,> та зобов'язання відповідача
внести зміни до цього наказу, згідно з якими змінити позначення <•аспірин,> на слова <•аце­
тилсаліцилова кислота,>, задоволено.
Постановою Вищого господарського суду України від 25 травня 2004 р. постанову
Київського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2004 р. та рішення госпо­
дарського суду м. Києва від 21 листопада 2003 р. змінено . У задоволенні позовних вимог
щодо визнання недійсним наказу МОЗ No 8 у частині застосування знака для товарів і по­
слуг <•Ас пирин,> відмовлено, а в іншій частині судові рішення залишено без зм ін.
Постанова Вищого господарського суду України обrрунтована тим, що суди першої
та апеляційної інстанцій порушили абзац 6 ст. 3 Закону <<Про захист прав споживачів,>,
в якому зазначено, що споживачі мають право на необхідну, доступну, достовірну та своє ­
часну інформацію про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, про їх
виробника (виконавця, продавця) , а зам іна в тексті наказу МОЗ No 8 загальновживаного
поняття <•аспірин,> на термін <•ацетилсаліцилова кислота,>, що відомий лише вузькому колу
фахівців, може завдати шкоди здоров'ю населення, що буде порушувати ст. 3 Конституції
України .
Ухвалою від 16 вересня 2004 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою
Товариства порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищо­
го господарського суду України від 25 травня 2004 р. із підстав порушення Вищим гос­
подарським судом України при вирішенні справи норм процесуального та неправильне
застосування норм матеріального права , невідповідність постанови рішенням Верхов­
ного Суду України та Вищого господарського суду України з питань застосування норм
матеріального права , неоднакове застосування того самого положення закону в анало­
гічних справах, невідповідність постанови міжнародному договору України , згода на
обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
2005 No 5(20) 119

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗА НИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ...
Заслухавши суддю -доповідача та пояснення представників сторін , розглянувши
та обговоривши доводи касаційної скарги , перев іривши матеріали справи , Судова палата
у господарських справах Верховного Суду України вважає , що касац ійна скарга не підля ­
гає задоволенню з таких підстав .
Скасовуючи в частині рішення судів першоі та апеляційної інстан цій, Вищий госпо­
дарський суд України обrрунтовано виходив із того, що наказом МОЗ No 8 право власнос­
ті позивача на знак для товарів і послуг порушено не було.
МОЗ не є господарюючим суб'єктом, який на фармацевтичному ринку України
конкурує з Товариством. При виданні оскаржуваного наказу МОЗ діяло в межах нада­
них йому повноважень та відповідно до ст. 11 Закону <•Про лікарські засоби•>. Метою
цього наказу є затвердження переліку допоміжних речовин та барвників, дозволених
для застосування у виробництві лікарських засо бів . За стереження хворих на алергію
до аспірину, яке міститься в додатку до на казу, про те, що вживання будь-яких ліків,
які містять у своєму складі відповідний перелік барвників, може завдати шкоди їхньо­
му здоров ' ю , зроблено відповідно до положень ст. 3 Конституції України , ч. 3 ст. 4 За­
кону <<Пр о лікарські засоби •>, Закону <• Про захист прав споживачів •> .
Вживання слова <• аспірин•> у наказі МОЗ не може вважатися використанням товарно­
го знака у розумінні ч. 4 ст. 16 Закону <•Про охорону прав на знаки для товар ів і послуг•>
і не є порушенням прав позивача - власника свідоцтва на знак для товар ів і послуг,
які б підлягали за хисту відповідно до ст. 20 цього Закону.
За таких обставин доводи касаційної скарги Товариства про незаконність постано­
ви Вищого господарського суду України не можуть бути взяті до уваги .
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111 17 -1 11 20 ГПК, Верховний Суд
Укр аїни
пос тановив:
Кас аційну скаргу Товариства залишити без задоволення , а постанову Вищого госпо­
дарського суду України від 25 травня 2004 р. - без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарсьJСого суду УJСраїни від 25 травня 2004 р.
( п останову за л ишено без змін постановою
Судово·~ п а л ати у господарських справах Верховного Суду Укра іни
від 9 листопада 2004 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційні скарги
МОЗ , Державного фармакологічного центру МОЗ на постанову Київського апеляцій ­
но го господарського суду від 3 лютого 2004 р . у справі за поз овом АТ <• Байер Акціенге­
зел ьшафт•> (далі - Товариство) до МО З, за уча сті тр етіх осіб без самостійних вимог
на стороні відповідача: ВАТ <• Концерн Стірол » (далі - Концерн) , Державного фармако­
л огічн о го центру МОЗ, про визнання недійсним наказу.
Рішенням господарського суду м. Києва від 21 листопада 2003 р. позов задоволено
ча стково.
120 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 25 ТРАВНЯ 2004
Визнано недійсним наказ МОЗ від 15 січня 2003 р. No 8 <, Про затвердження переліків
допоміжних речовин та барвників, дозволених для застосування у виробництві л ікарсь­
ких засобів, які (лікарські засоби) реєструються в Україні ,> у частині застосування знака
для товарів і послут <·АСПИРИН•>.
Видавши такий наказ, суд вважає ототожненням належного позивачу товарного зна­
ка з назвою хімічних речовин чи сполук, які входять до складу інших лікарських засобів .
Видавши наказ No 8, відповідач зобов'язав виробників лікарських засобів у діловій доку­
ментації, пов'язан ій із введенням товару в господарський обіг, використовувати товарний
знак позивача .
Відповідно до ст. 20 Закону <.Про охорону прав на знаки для товарів і послуг•> будь­
яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені ст. 16 цього Закону, вважається
порушенням прав власника свідоцтва. Власник свідоцтва може також вимагати усунення
з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним
настільки , що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака або по­
значення, схожого з ним настілью1, що їх можна сплутати.
Знак на товари та послути <,АСПИРИН,> та позначення <•АСПІРИН•> є схожими настіль­
ки, що їх можна сплутати.
Припинено провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання недій­
сним наказу МОЗ від 3 лютого 2003 р. No 38 <.Про державну реєстрацію лікарських засо­
бів•> у частині перереєстрації лікарського засобу <,АСПІРИН 325 МГ» Концерну; зобов 'язан­
ня МОЗ внести зміни до Державного реєстру лікарських засобів України стосовно пере­
реєстрації лікарського засобу <,АСПІРИН 325 МГ•> Концерну; визнання недійсним
реєстраційного посвідчення Кон церну на лікарський засіб <,АСПІРИН 325 мг,>, яке є дозво­
лом для медичного застосування л ікарсь кого засобу <•АСПІРИН 325 МГ•> в Україні у зв'язку
з відсутністю предмета спору.
Припинення провадження у цій категорії позовних вимог було зумовлено тим,
що наказом МОЗ від 25 липня 2003 р. No 353 внесені зміни до наказу No 38 щодо зміни
назви лікарського засобу Концерну з <,АСПІРИН 325 мг,> на назву <,Ацетилсаліцилова
кислота 325 МГ•>, тобто суд припинив провадження у справі відповідно до п. 11 ст. 80 ГПК,
оскільки відсутній предмет спору.
Відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним наказу МОЗ
України від 9 червня 2000 р. No 137 <.Про державну реєстрацію лікарських засобів•>
у частині застосування знака для товарів і послуг <•Аспирин •> та зобов 'язано відповідача
внести зміни до цього наказу та інструкції про застосування лікарських засобів <,НОСПАЗ­
МА•>, <,Дитячий ТАЙЛЕНОЛ з вишневим смаком,>, <,ТАЙЛЕНОЛ,>, <,ТАЙЛЕНОЛ для немовлят
з фруктовим смаком •>, згідно з якими змінити вказані в них позначення <,аспірин,> на сло­
ва <•ацетилсаліцилова кислота•>.
Суд відмовив у задоволенні зазначених позовних вимог на підставі ст. 71 ЦК.
Загальний строк позовної давності становить 3 роки , а оскільки наказ виданий 9 червня
2000 р., то і строк закінчився вже 9 червня 2003 р. , а позов було подано лише 21 лип­
ня 2003 р,
2005 No 5(20) 121

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, П ОВ'ЯЗАНИХ І З ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВС ТВ А ...
Посгановою Київського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2004 р.
рішення господарського суду м. Києва від 21 листопада 2003 р. залишено без змін, а апе­
ляційну скаргу - без задоволення.
Крім доводів, викладених у першій інстанції, апеляційний господарський суд вважає,
що наявні у справі документи свідчать, що зазначені в позовній заяві свідоцтва на знаки
для товарів і послуг належать саме Товарисгву, скороченими най менуваннями якого,
на думку суду, є Байер ЛГ, Компанія Байер, Байер Акціенгезельшафт, у зв'язку з чим у суду
апеляційної інстанції відсутні сумн іви у належності особи позивача.
Крім того, матеріали справи містять належним чино м оформлену та легалізовану
уповноваженими органами Німеччини дов іреність, вида ну від імені юридичної особи,
якою є позивач, фізичній особі А., особу якої було встановлено також під час апеляційно­
го розгляду справи.
Апеляційний суд не погоджується з тим, що термін <,Аспірин ,> є загальновживаним
поняттям , оскільки питання про загальновживаність позначення <,Аспірин,> не було пред­
метом цього спору.
Відповідач у касаційній скарзі просить рішення господарського суду м . Києва від
21 листопада 2003 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від
3 лютого 2004 р. скасувати на підставі того, що зазначене рішення та постанова не від­
повідають чинному законодавству та підлягають скасуванню у зв'язку з тим , що поста­
новлені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: у своєму
рішенні, постанові суд зробив висновок про те, що відповідачем як органом державної
влади видано акт, що не відповідає закону і порушує виключні права позивача на товар­
ні знаки.
Проте згадування препарату аспірин у листку-вкладці не є використанням товар­
ного знака в розумінні ч. 4 ст. 16 Закону <,Про охорону прав на знаки для товарів
і послуг,> і не є порушенням прав позивача - власника свідоцтва, на знак для товарів
і послуг, передбаченим ст. 20 Закону, як це зазначив суд першої інстанції у своєму
рішенні.
Державний фармакологічний центр , який є третьою особою на стороні відповідача ,
подав касаційну скаргу на рішення господарського суду м. Києва від 21 лисгопада 2003 р.
та постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2004 р., в якій до
підстав скасування рішення та постанови у справі No 39/311, викладених у касаційній
скарзі відповідача, додав насгупне.
Відповідно до ст. 1 Закону <,Про охорону прав на знаки для товарів і послуг,> знак
для товарів і послуг - це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються
від товарів і послуг інших осіб. Свідоцтва на знаки для товарів і послуг видані Байер АГ
на позначення <,АСПИРИН ,> та <,ASPIRINUM,> кирилицею та латиницею. Однак предметом
позову є позначення <•АСПІРИН ,> українською мовою.
Суд на сгорінці 5 рішення від 21 листопада 2003 р. , навівши тлумачення поняття <,ви­
корисгання знака,>, послався на п. 2 ст. 16 Закону <<Про охорону прав на знаки для товарів
і послуг,> у редакції від 15 грудня 1993 р., проте при цьому навів текст ч. 4 ст. 16 Закону
в редакції від 22 травня 2003 р., тобто неправильно застосував матеріальне право.
122 N!!5(20) 2005

ПОСТ А НОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУ ДУ УКРАЇНИ ВІД 25 ТРАВНЯ 2004 .
Оспорюваний наказ МОЗ не є діловою документацією, як було зазначено в рішенні
господарського суду м. Києва, а є нормативним актом, відповідно, не підпадає під ч. 4
ст. 16 Закону <Лро охорону прав на знаки для товарів і послуг•>.
Рішенням господарського суду м. Києва було порушено вимоги ст. 42 ГПК щодо рів­
ності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Судом порушено право народу України на життєво необхідну інформацію , що сто­
сується безпеки його здоров'я та життя , гарантовану статтями 3, 27, 49 та 50 Конституції
України.
Байер АГ просить рішення суду залишити без змін як таке, що відпов ідає вимогам
чинного законодавства.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матері­
али справи та встановив наступне .
Не приймається до розгляду клопотання третьої особи на стороні відпов ідача про
відкладення розгляду справи як таке, що не відповідає вимогам ГПК.
Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону <Лро охорону прав на знаки для товарів і послуг,>
використанням знака визнається:
-
нанесення його на будь-який товар , для якого знак зареєстровано , упаковку,
в якій міститься такий товар, вивіску, пов 'язану з ним , етикетку, нашивку, бирку чи
інший прикріплений до товару предмет, збер ігання такого товару із зазначеним на­
несенням знака з метою пропонування для продажу, продаж , імпорт (ввезення) та
екс порт (вивезен ня);
-
застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги , для якої
знак зареєстровано;
-
застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому
числі в доменних іменах.
Отже, згадування препарату <,АСПІРИН,> у листку-вкладці не є використанням товар­
ного знака у розумінні ч. 4 ст. 16 Закону <Лро охорону прав на знаки для товарів і послуг•>
і не є порушенням ст. 20 цього Закону, як зазначив суд першої інстанції.
Посилання позивача на те, що оспорюваний наказ належить до ділової докумен­
тації, є безпідставними, оскільки акти де ржав них орга нів завжди належали до нор­
мативни х актів. Нормативні акти поділяються на закони, підзаконні акти та відомчі.
Накази МОЗ України належать до підзаконн их актів. Тобто при вирішенн і цієї спра­
ви суди невірно ототожнюють вида нн я оспорюваного н аказу з використанням знака
<,АСПІРИН ,> .
Стаття 6 quinquies Паризької конвенції про охорону промислової власності передба­
чає , що товарний знак охороняється <,таким , яким він є,> (принцип telle quelle).
В українському законодавстві цьому принципу кореспондується п. 4 ст. 5 Закону
<,Про охорону прав на знаки для товарів і послуг•>, згідно з яким обсяг правової охорони,
що надається , визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними
до Реєстру, і засвідчується свідо цтвом із наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру
зображення знака та перел іком товарів і послуг.
2005 No 5(20) 123

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ І З ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА . . .
Свідоцтва на знаки для товар ів і послуг видані Байер АГ на позначення <,АСПИР ИН•>
та <,ASPIRINUM•> кирилицею та латиницею. Предметом п озову є позначення «АСПІРИН•>
українською мовою. Таким чином ні у Байер АГ, ні у Байер Акціенгезельшафт немає сві­
доцтва на позначення <,АСПІРИН•>.
Суди першої та апеляційної інстанцій не встановили повного н айменува ння позива­
ча, чим порушили ст. 63 ГПК.
Зокрема, згідно з рішенням суду від 21 листопада 2003 р. позивачем визнаний Байер
Акціенгезельшафт. Проте у витягу з торгового реєстру зазначено, що у німецькому торго­
вому реєстрі значиться АТ <,Ба йер Акціенгезельшафт•>. У заяві громадянки П. значиться,
що вона є представником компанії АГ Байер. В іншому документі вона посилається вже
на компанію Байер. У постановах судової колегії Вищого арбітражного суду України та
у листах АМК значиться фірма Байер АГ.
Суд прийняв позовну заяву підприємства Байер Акціенгезельшафт, водночас як влас­
ником свідоцтв України на знаки для товарів і послуг є Байер АГ.
Метою наказу МОЗ No 8 є застереження хворих на алергію до аспірину та інших
препаратів на основі ацетилсаліцилової кислоти про те , що вживання будь-яких ліків,
які містять у своєму складі зазначені у наказі допоміжн і речовини, може завдати шкоди
їхньому здоров'ю .
Всі препарати на основі аспірину у всьому світі мають однакові властивості
та побічні ефекти, що підтверджено достовірними фактичними даними й описано
у спеціальній літературі багатьох країн світу. Тобто суду не доведено позивачем, чому
вживання позначення <•АСПІРИН,> у негативному значенні може призвести до за­
подіяння шкоди діловій репутації позивача , отже не викликає ніякого сумніву те ,
що торгова марка «АСПИРИН•> та <•ASPIRINUM», які належать позивачу, мають так і сам і
протипоказання.
Позначення <,аспірин,> (<,аспирин•>) є загальноприйнятою назвою ацетилсаліци­
лової кислоти та препаратів на її основі, а також видовою назвою хвороб , що вини­
кають на фоні їх тривалого використання. У свою чергу, «ацетилсаліцилова кислота•> -
це хіміко-фармакологічна назва, яка нев ідома широкому колу споживачів як синонім
<,аспірин•>.
Таким чином , суди першої та апеляційної інстанцій порушили абзац 6 ст. 3 Закону
<.Про захист прав споживачів•>, у якому зазначено , що споживачі мають право на необхід­
ну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари (роботи, послуги) , їх кіль­
кість , якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця) .
Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку про те, що заміна в тексті наказу
МОЗ No 8 загальновживаного поняття <,аспірин•> на термін <•ацетилсаліцилова кислота•>,
що відомий лише вузькому колу фахівців , може призвести до того , що постраждають
пацієнти з підвищеною чугливістю до аспірину, які завчасно не одержать доступну жит­
тєво необхідну їм інформацію, тобто наслідком задоволення позовних вимог позивача
буде завдання шкоди здоров'ю населення України, що буде порушувати ст. 3 Конституції
України.
124 N!!5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 25 ТРАВНЯ 2004
Виходячи з викладеного, керуючись вимогами ст. 107, п. 2 ст. 111 9, стаття-
ми 111 10 - 111 13 ГПК, Вищий господарський суд України
постановив:
Касаційні скарги задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2004 р. та рі­
шення господарського суду м. Києва від 21 листопада 2003 р. змінити.
2005 No 5(20) 125

9
СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИ Х ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ БАНКІВСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Справи зі спорів, пов' язаних
із застосуванням банківського
законодавства
9.1. У НБУ не було правових підстав нараховувати і стягува­
ти з відповідача штраф у розмірі неправомірно одер­
жаного доходу, до якого були віднесені залучені відпо­
відачем кошти юридичних та фізичних осіб на підставі
Положення про порядок формування банківською сис­
темою України обов'язкових резервів, затвердженого
постановою Правління НБУ від 26 грудня 1996 р. No 333,
оскільки назване Положення в цій частині не відповідає
вимогам закону
Постанова Судової палати у господарсь1сих справах
Верховного Суду Yicpaii-tu від 2 листопада 2004 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скарrу Акціонерного банку <• Брок­
бізнесбанк•> на постанову Вищого господарського суду України від 17 червня 2004 р.
у справі за позовом НБУ до Акціонерного банку <•Брокбізнесбанк•> про стягнення
588 697 ,69 грн. ,
встановив:
У серпні 1999 р. НБУ в особі Управління по м. Києву і Київській області звернувся
з позовом до Акціонерного банку <-Брокбізнесбанк•> про стягнення з відповідача штрафу
в розмірі неправомірно отриманого доходу на загальну суму 588 697,69 грн.
Обгрунтовуючи свої вимоги , позивач зазначав , що відповідачем були порушені ви ­
моги Положення про порядок формування банківською системою України обов'язкових
резервів, внаслідок чого мало місце недорезервування коштів на рахунках відповідача.
Оскільки відповідно до пунктів 18, 21 зазначеного Положення за кожен випадок
недорезервування коштів було нараховано штраф у розмірі неправомірно одержаного
доходу від недорезервованої суми залучених коштів , позивач просив стягнути з відпові­
дача 588 697,69 грн.
Відповідач проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позову.
Справа судами розглядалася неодноразово.
126 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 2 ЛИСТОПАДА 2004
Останнім рішенням господарського суду м. Києва від 8 серпня 2003 р. , залишеним
без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2003 р.,
у позові відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 17 червня 2004 р. зазначені
судові рішення скасовані, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі Акціонерний банк <•Брокбізнесбанк,> порушує питання про скасу­
вання постанови Вищого господарського суду України від 17 червня 2004 р. та припинен­
ня провадження у справі. На обrрунтування скарги зроблено посилання на неправильне
застосування норм матеріального права , неоднакове застосування Вищим господарським
судом України того самого положення закону в аналогічних справах .
Ухвалою Верховного Суду України від 16 вересня 2004 р. порушено провадження
з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від
17 червня 2004 р.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши
доводи касаційної скарги та заперечень і перевіривши матер іали справи, Судова палата
вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вищий господарський суд України у своїй постанові послався на те, що судами пер­
шої та апеляційної інстанцій всупереч вимогам ст. 11112 ГПК не було виконано вказівок
суду касаційної інстанції, зазначених у постанові Вищого господарського суду України
від 22 травня 2003 р., якою ця справа була направлена на новий судовий розгляд, внаслі­
док чого не були встановлені фактичні обставини справи . Також суд касаційної інстанції
зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково поставили правильність
вирішення цього спору в залежність виключно від з'ясування питання про розмір штраф­
них санкцій та наявність правових підстав для їх розрахунку, оскільки це питання має по­
хідний характер від іншого, а саме від наявності самого факту правопорушення, який і є
предметом судового розгляду за цією справою і який не був встановлений судом.
Однак із таким висновком погодитись не можна .
Зі змісту п. 1.21 ст. 1 та п. 4.1.2 ст. 4 Закону <• Про оподаткування прибутку підпри­
ємств,> вбачається , що до валового доходу належать будь-які доходи, отримані резидента­
ми або нерезидентами від будь-яких видів діяльності на території України, включаючи
проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, доходи від здійснен ­
ня банківських, страхових та інших операцій із надання фінансових послуг, торгівлі ва­
лютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями. Абзацом 2 п. 7.9 . 1
ст. 7 цього ж Зако ну передбачено, що не включаються до валового доходу і не підлягають
оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку із залученням
платником податку коштів або майна у довірче управління, коштів у депозит (вклад) або
на інші строкові чи довірчі рахунки.
Відповідно до роз'яснення від Комітету з питань фінансів і банківської діяльності
Верховної Ради України 8 липня 2002 Р.· No 6-10/293 єдиним законом, в якому визначаєть-
.
.
ся поняття доходу будь-якої юридичної особи, зокрема і комерційного банку, є Закон
<•Про оподаткування прибутку підприємств,>.
2005 No 5(20) 127

СПРАВИ З І СПОРІВ, ПОВ'ЯЗ А НИ Х ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ БАНКІВСЬКОГО ЗАКОНОДАВС ТВ А
Із наведеного вбачається, що залучені банком кошти юридичних та фізичних осіб
не є доходом комерційного банку.
Як зазначено у статтях 58, 92 Конституціі України та рішенні Конституційного Суду
України від 30 травня 2001 р., виключно закон ами Украї ни визначаються склад правопо­
рушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи держав­
но-примусового впливу за його вчинення.
Враховуючи зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обrрунтова­
ного висновку про те, що у НБУ не було правових підстав нараховувати і стягувати з від­
повідача штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу, до якого були віднесені залу­
чені відповідачем кошти юридичних та фізичних осіб на підставі Положення про поря­
док формування банківською системою Укра їни обов'язкових резервів, оскільки назване
Положення в цій частині не відповідає вимогам закону.
За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від 17 червня
2004 р. No 2/685 підлягає скасуванню, а постанова Київського апеляційного господар­
ського суду від 9 грудня 2003 р. та рішення господарського суду м. :Києва від 8 серпня
2003 р. - залишенню в силі.
:Керуючись статтями 111 19, 111 20 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
:Касаційну скаргу Акціонерного банку <•Брокбізнесбанк,> задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 17 червня 2004 р. скасувати,
а постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2003 р. та рішен­
ня господарського суду м. :Києва від 8 серпня 2003 р. залишити в силі.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає .
Постанова Вищого господарсь1сого суду Украї'Ни від 17 черв1-ія 2004 р.
(постанову скасовано постановою
Судово~' п алати у господарськи х справах Верховного Суду Украіни
від 2 листопада 2004 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу НБУ
в особі Управління по м. :Києву і :Київській області на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 9 грудня 2003 р. у справі за позовом НБУ до Акціонерного банку
<•Брокбізнесбанк,> про стягнення 588 697,69 грн.
У вересні 1999 р. НБУ в особі Головного управління НБУ по м . Києву та Київській
області звернувся з позовом до Акціонерного банку <•Брокбізнесбаню> про стягнення
з відповідача штрафу в розмірі неправомірно одержавного доходу на загальну суму
588 697 ,69 грн.
Рішенням господарського суду м . :Києва від 8 серпня 2003 р. у позові відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2003 р. за ті­
єю ж справою зазначене вище судове рішення _залишено без змін.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду від
9 грудня 2003 р. , рішення господарського суду від 8 серпня 2003 р. та прийняти нове
128 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 17 ЧЕРВНЯ 2004 .
рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача. Скарга мотивована тим, що поста­
нова апеляційного суду прийнята з порушенням норм матеріального права, зокрема,
статей 11 , 28, 48, 51 Закону <,Про банки і банківську діяльність•>, а також вимоги Поло­
ження про порядок формування банківською системою України обов'язкових резервів,
затвердженого постановою Правління НБУ від 26 грудня 1996 р. No 333 .
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить постанову апеляційного суду зали­
шити без змін, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши
правильність застосування апеляційним судом норм процесуального та матеріального
права , колегія суддів Вищого господарського суду України визнає касаційну скаргу такою,
що підлягає задоволенню частково.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного .
Як вбачається з наявних матеріалів справи, розпорядженнями Управління НБУ по
м. Києву та Київській області від 15 березня 1999 р. No 07-018-21/4346, а також від 23 бе­
резня 1999 р. No 07-018-21/4828 Акціонерний банк <,Брокбізнесбанк •> підлягає притягнен­
ню до відповідальності у вигляді застосування штр афних санкцій у розмірі відповідно
259 772,34 та 328 925,35 грн . у зв'язку з тим, що в період із 1 по 20 березня 1999 р. остан­
ній, на порушення банківського законодавства, що діяло, допустив недорезервування
коштів на кореспондентському рахунку у відповідних сумах. Зазначені обставини й обу­
мовили звернення позивача до господарського суду з наведени ми вище вимогами.
Із тих самих матеріалів справи випливає, що постановою Вищого господарського
суду України від 22 травня 2003 р. , ухваленою у цій самій справі, були скасовані поперед­
ні судові рішення про відмову в задоволенні заявленого банком позову, а справа переда­
на на новий розгляд, під час якого суд мав з'ясувати фактичні обставини справи, а саме
встановити, чи дійсно в цьому разі відповідач допустив порушення такого економічного
нормативу, як обов'язкове резервування коштів та чи вірно у зв'язку з цим позивач визна­
чив суму штрафу, запропонованого ним до стягнення.
Відповідно до вимог ст. 111 12 ГПК вказівки, що містяться у посганові касаційної
інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Суд під час нового розгляду, як це вбачається зі змісту постановленого ним рішення,
знехтував зазначеними вище вимогами процесуального закону і припустився тієї ж по­
милки, тобто не встановив тих фактичних обставин справи, про які йшлося у постанові
Вищого господарського суду України від 22 травня 2003 р., і які мали правове значення
для її правильного вирішення.
При цьому суд помилково поставив правильність вирішення цього спору в залеж­
ність виключно лише від питання про розмір штрафних санкцій та наявність правових
підстав для їх розрахунку, оскілью1 це питання має похідний характер від іншого, а сам е
від наявності самого факту правопорушення , який і є предметом судового розгляду за ці­
єю справою і який не був встановлений судом.
Аналогічної помилки припустився і суд апеляційної інстанції.
Наведене відповідно до ст. 111 10 ГПК дає підстави для скасування постан овлених у
справі судових рішень. Оскільки фактичні обставини справи, як про це вже зазначалося
2 005 No 5(20) 129

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ БАНКІВСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА
вище, попередніми судовими інстанціями встановлені не були, Вищий господарський суд
України не вважає за можливе постановити у справі нове рішення.
У зв'язку з цим справа має буги передана на новий розгляд.
Під час такого суду належить врахувати наведені вище недоліки, на підставі наданих
у справі доказів та з урахуванням вказівок, що містяться в постанові Вищого господарсь­
кого суду України від 22 травня 2003 р., а також в цій постанові, з'ясувати фактичні обста­
вини справи, тобто дійти висновку, чи дійсно відповідач допустив порушення економіч­
них нормативів та чи правильно визначив суму штрафу позивач, запропонувавши її до
стягнення.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 1115, 111 7, 1119- 111 12 ГПК, Вищий
господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу НБУ в особі Головного управління НБУ по м. Києву та Київській
області задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду
від 9 грудня 2003 р., рішення господарського суду м. Києва від 8 серпня 2003 р. скасувати.
Справу передати до господарського суду м. Києва на новий розгляд в іншому складі
суддів.
130 No5(20) 2005

ПОСТ А НО ВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 14 ГРУДНЯ 200 4
Справи зі спорів, пов' язаних
10 1з застосуванням законодавства
.
."
.
.
про 1нвестиц1ину д1яльн1сть
10.1. Висновки господарських судів про неналежне виконання
інвестором своїх зобов'язань і покладення на нього від­
повідальності у вигляді стягнення збитків безпідставні,
оскільки подальше виконання договору інвестування
залежало від підприємства, яке відповідно до такого до­
говору зобов'язано на вимогу кредитора надавати фінан­
совий та технічний звіти про використання позичкових
коштів, профінансувати проект за рахунок власних кош­
тів, але своїх зобов'язань не виконало
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 14 грудня 2004 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Української державної ін­
новаційної компанії (далі - Компанія) та касаційне подання Генеральної прокуратури
України на постанову Вищого господарського суду України від 13 липня 2004 р. у справі
за позовом Дніпропетровського науково-виробничого об'єднання електровозобудування
(далі - Об'єднання) до Компанії про стягнення 2 360 222 грн.,
встановив:
У червні 2002 р. Об'єднання звернулося до господарського суду м. Києва з позовом
до Компанії про стягнення 2 360 222 грн. збитків за невиконання договірних зобов'язань.
Позовні вимоги обrрунтовувались тим, що між позивачем та Дніпропетровським
регіональним відділенням Державного інноваційного фонду України, правонаступни­
ком якого є відповідач, було укладено інноваційний договір від 12 листопада 1998 р.
No 98-07 (далі - договір No 98 -07), але Компанія взятих на себе зобов'язань не виконала,
чим було завдано збитки позивачу.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність позовних
вимог.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду м. Києва від 24 грудня 2003 р., залишеним
без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 1О лютого 2004 р.
2005 No 5(20) 131
9 5-188

1 СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ ' ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ІНВЕСТИЦІЙНУ . . .
та постановою Вищого господарського суду України від 13 липня 2004 р., позов задоволе­
но , посил аючись на ст. 203 ЦК, згідно з якою в разі невиконання або неналежного
виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані
збитки.
3 листопада 2004 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою Компанії
та ка саційним поданням Генеральної прокуратури України порушено касаційне прова­
дження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 13 липня 2004 р.
Ска рга мотивується неправильним застосуванням норм матеріального та процесуально­
го права .
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін , обговоривши доводи касацій­
ної скарги , перевіривши матеріали справи , Верховний Суд України вважає , що касаційна
скарга підлягає задоволенню.
Залишаючи без змін судові рішення у справі, касаційний суд обrрунтував свою по­
станову неналежним виконанням інвестором зобов 'язань з фінансування інноваційного
проекту, чим завдав збитки Об'єднанню.
Проте з такими висновками погодитись не можна з наступних підстав.
Господарськими судами встановлено , що 12 липня 1998 р . сторони уклали договір
No 98-07 із метою реалізації інноваційного проекту <•Створення першого українського
пасажирського електровозу типу ДЕ-2•>, за умовами якого відповідач зобов'язався надати
безвідсоткову позику в розмірі 7 430 ООО грн., а позивач - реалізувати інноваційний про­
ект за планом і кошторисом витрат, профінансувати проект за рахунок власних коштів,
укласти договір застави майна, щоквартально звітувати про використання позичкових
коштів, проводити аудиторську перевірку своєї фінансово-господарської діяльності та
повернути позикові кошти до 30 вересня 2001 р.
9 червня 1999 р. відповідач на поточний рал)'НОК позивача перерахував 2 млн грн . ,
а позивач уклав необхідні угоди , передбачені умовами договору.
Відповідно до ст. 20 Закону <•Про інвестиційну діяльність•> при недодержанні договір­
них зобов'язань суб'єкти інвестиційної діяльності несуть майнову відповідальність, перед­
бачену законодавством України й укладеними договорами.
У разі невиконання або неналежного виконання зобов 'язання боржником він зобо­
в'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки у вигляді витрат, зроблених кре­
дитором, витрат, або пошкодження його майна, а також неодержані кредитором доходи,
які він одержав би, якби зобов 'язання було виконано боржником (ст. 203 ЦК) .
Відповідно до умов договору No 98-07 Об'єднання зобов 'язано на вимогу інвестора
надавати фінансовий та технічний звіти про використання позичкових коштів. У разі не­
надання звітних документів, відповідач вправі в односторонньому порядку припинити
дію договору, а за наявності об'єктивних причин та умов праці має право клопотати
перед інвестором про додаткове фінансування чи реінвестування проекту.
На пропозицію інвестора (лист від 6 березня 2002 р.) надати фінансовий звіт та
пакет документів щодо виконання інвестиційного проекту для прийняття рішення про
подальше фінансування, Об'єднання документи не надало.
132 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД іЗ ЛИПНЯ 2004 .
Згідно зі ст. 9 Закону <•Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні,>
підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи,
які фіксують факти здійснення господарських операцій .
У матеріалах справи відсутні первинні документи про виконання зобов'язань Об'єд­
нання, передбачених п. 2.2.4 договору No 98 -07 щодо фінансування проекту за рахунок
власних коштів.
Згідно з пунктами 7.9, 7.10 статуту Компанії, затвердженого постановою КМУ від
15 червня 2000 р. No 979, прийняття рішення про здійснення інвестиційної діяльності
або її зупинення чи припинення віднесено до повноважень правління з оформленням
протоколу. Відповідно до зазначених вимог статуту рішення про припинення договору
No 98-07 інвестор не приймав і не несе відповідальності за затримку перерахування кош­
тів підприємству (п. 11.5 договору No 98-07).
Таким чином, висновки господарських судів про неналежне виконання інвестором
своїх зобов'язань і покладення на нього відповідальності у вигляді стягнення збитків без­
підставні.
За таких обставин незаконні судові рішення у справі підлягають скасуванню з направ-
ленням справи на новий судовий розгляд.
Керуючись статтями 111 17 -111 19 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу Компанії та касаційне подання Генеральної прокуратури України
задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 13 липня 2004 р., постанову
Київського апеляційного господарського суду від 10 лютого 2003 р. та рішення господар­
ського суду м. Києва від 24 грудня 2003 р. скасувати .
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарсь1сого суду України від 13 липня 2004 р.
(постанову скасовано постановою
Судової палати у господарських справах Верховного Суду Укра·1ни
від 14 грудня 2004 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу
Української державної інноваційної компанії (далі - Компанія) та касаційне подання Ге­
неральної прокуратури України на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 1О лютого 2004 р. у справі за позовом Дніпропетровського науково-виробничо­
го об'єднання електровозобудування до Компанії про стягнення 2 360 222 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 24 грудня 2002 р. позов задоволено -
на підставі статей 161, 162, 203 ЦК (у редакції, чинній до 1 січня 2004 р.) постановлено
стягнути з відповідача 992 622 грн . прямих збитків та 1 367 600 грн. збитків у вигляді
неодержаних доходів, завданих позивачу у зв'язку з припиненням подальшого фінан­
сування відповідачем інноваційного проекту шляхом відмови від виконання зобов'язань
9*5-188
2005 No 5(20) 133

1
СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ІНВЕСТИЦІЙНУ ...
за інноваційним договором від 12 листопада 1998 р. No 98-07 (далі - договір No 98-07),
та з посиланням на доведеність розміру понесених позивачем збитків.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 лютого 2004 р.
рішення залишено без змін із тих самих підстав.
Заступник Генерального прокурора України у внесеному касаційному поданні про­
сить рішення та постанову скасувати, справу передати на новий розгляд до господарсь­
кого суду м. Києва, оскільки вважає, що , задовольняючи позов про стягнення збитків, суд
не виконав вказівки Верховного Суду України щодо належної юридичної оцінки умов ін­
новаційного договору, яка містилася в постанові від 26 серпня 2003 р., зокрема, не нада­
но оцінку пп. 11.5 інноваційного договору, яким передбачено, що відповідач не несе від­
повідальності за затримку перерахування коштів Об'єднанню .
Крім того, у касаційному поданні відзначається те, що жодних додаткових умов
до інноваційного договору відповідач не ініціював, а лише запропонував Об'єднанню
надати Компанії необхідний пакет документів, як того вимагає Положення про кредиту­
вання та фінансування інноваційних та інвестиційних проектів , затверджене постановою
правління Компанії від 17 серпня 2000 р. No 18.
Компанія у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прий­
няти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на те, що згідно з пунктами 7.9, 7.10
статуту Компанії (затверджено постановою КМУ від 15 червня 2000 р. No 979) рішення
про здійснення інвестиційної діяльності або її зупинення чи припинення оформлюється
протокольно з видачею відповідної постанови правління Компанії, у зв'язку з чим лист
Компанії від 6 лютого 2002 р. No 15-362, на думку скаржника , не може розцінюватися
як прийняття УДІК рішення про відмову від подальшого здійснення інвестиційної
діяльності.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх
юридичної оцінки судами першої і апеляційної інстанцій та заслухавши пояснення
присутніх у засідан ні представників сторін і Генеральної прокуратури України, дійшла
висновку, що касаційна скарга та касаційне подання підлягають відхиленню, а оскаржува ­
ні рішення та постанова - залишенню без змін із наступних підстав .
На спірні цивільні правовідносини, пов'язані з відшкодуванням збитків, заподіяних
позивачу внаслідок неналежного виконання відповідачем грошових інвестиційних зобо­
в'язань за інноваційним договором No 98-07, поширюється дія статей 161, 162, 203 ЦК
(у редакції, чинній до 1 січня 2004 р.) та статей 20, 21 Закону <<Про інвестиційну діяль­
ність,>, чим спростовуються помилкові посилання прокуратури та скаржника на обїрун­
тування своїх заперечень на Положення про кредитування та фінансування інноваційних
та інвестиційних проектів.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК касаційна інстанція відхиляє зазначену постанову прав­
ління Компанії як таку, що не є нормативним актом, а лише внутрішнім документом
відповідача, тоді як згідно з п. 7.3 договору No 98 -07 питання, не врегульовані ним, урегу­
льовуються чинним законодавством України .
У зв'язку з цим не беруться до уваги твердження прокуратури та скаржника щодо від­
сутності ініціювання відповідачем додаткових умов до інноваційного договору та лише
134 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 13 ЛИПНЯ 2004
пропозиції позивачу надати Компанії необхідний пакет документів, оскільки підставою
для висунення таких пропозицій визначено згадану вище постанову правління Компанії
від 17 серпня 2000 р. No 18, яка не викликає юридичних наслідків для сторін іннова­
ційної угоди.
Судами першої та апеляційної інстанцій на підставі ретельної правової оцінки умов
укладеного між сторонами договору No 98-07, додатків до цього договору, договору від
16 травня 1997 р. No 26-203/97, укладеного між Об'єднанням та Укрзалізницею, додатко­
вої угоди від 16 грудня 1999 р. No 3, договору застави від 24 листопада 1998 р. , договору
страхування заставленого майна від 26 квітня 1999 р. No 11 О 120, платіжних доручень,
листа Компанії від 6 лютого 2002 р. No 15-362 та інших наявних у справі доказів із досто­
вірністю встановлено обставини неналежного виконання відповідачем як інвестором
грошових зобов'язань за інноваційною угодою, яке полягає у частковому виконанні
інвестиційних зобов'язань обсягом 2 млн грн. і відмові в подальшому фінансуванні інно­
ваційного проекту та, як наслідок, понесення позивачем 24 5 982 грн. прямих збитків від
страхування заставленого майна, 746 640 грн. прямих збитків із виконання інновацій­
ного договору за рахунок власних коштів і 1 367 600 грн. збитків у вигляді неодержаних
доходів, які позивач міг отримати від третьої особи - Укрзалізниці
-
за умовами догово­
ру No 26-203/97 у разі належного виконання зобов'язань відповідачем.
На виконання вказівок постанови Верховного Суду України від 26 серпня 2003 р. ,
які стосувалися встановлення дійсного розміру збитків позивача та вирішення питань
про зарахування до збитків сум страхових платежів та власних витрат Об 'єднан­
ня на здійснення інноваційного проекту, судом при новому розгляді справи встанов­
лено понесення позивачем збитків у загальній сумі 2 360 222 грн. (245 982 + 746 640 +
1 367 600 грн). Складовими частинами цих збитків судом правомірно визначено витрати
Об'єднання, пов'язані зі сплатою страхового платежу (24 5 982 грн.) за страхування за­
ставленого майна (п. 2.4.4 договору застави від 24 листопада 1998 р.), причому укладення
договору застави в забезпечення повернення інноваційної позики вимагалося п. 2.2 .5 до­
говору No 98-07 та виконано позичальником, а також витрати позивача на фінансування
інноваційного проекту за власні кошти в сумі 746 640 грн.
Водночас судом також встановлено обrрунтованість розрахунку позивача в частині
збитків у вигляді неодержаного чистого доходу в сумі 1 367 600 грн. від реалізації науко­
во-технічної продукції третій особі - Укрзалізниці
-
у межах договору No 26-203/97,
який позивач міг отримати в разі належного виконання відповідачем (інвестором) своїх
зобов'язань із фінансування інноваційного проекту в повному обсязі та у встановлений
строк. При цьому при визначенні розміру упущеної вигоди позивача судом враховано
та виключено зі складу валового дoXOf.J:f суму необхідної для повернення інноваційної
позики (7 430 ООО грн.) та суму валових витрат на здійснення інноваційного проекту
(7 430 ООО грн.) .
Судом також зафіксовано наявність причинно-наслідкового зв'язку між невиконан­
ням відповідачем договірних зобов'язань у повному обсязі та у встановлений строк - до
закінчення строку дії інноваційного договору (вересень 2001 р .) та заподіянням позива­
чу збитків, що не спростовано скаржником та прокуратурою.
2005 No 5(20) 135

1 СПР А ВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ІНВЕСТИЦІЙНУ ...
Згідно зі ст. 203 ЦК у разі невиконання або неналежного виконання зобов 'язання
боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки , під якими ро­
зум іються витрати, зроблені кредитором, а також не одержані кредитором доходи, які він
одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником .
Отже , достатньою підставою для покладання на боржника відповідальності у вигляді
відшкодування збитків є факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов 'я­
зань, що встановлено судом першої інстанції, підтверджено судом апеляційної інстанції
та не спростовано відповідачем.
Водночас колегія враховує , що положення ст. 203 ЦК кореспондуються з вимогами
ст. 20 Закону <,Про інвестиційну діяльність,>, згідно з якими при недодержанні договірних
зобов 'язань суб'єкти інвестиційної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність,
передбачену законодавством України та укладеними договорами, а ст. 21 цього Закону пря­
мо передбачено обов'язок інвестора відшкодувати збитки учасникам інвестиційної діяль­
ності в разі одностороннього зупинення або припинення такої діяльності інвестором.
Крім того, виходячи зі зм істу ч. 2 ст. 203 ЦК правова природа упущеної вигоди поля­
гає в тому, що підставою її відшкодування є доведеність реального отримання позивачем
у майбутньому певних доходів, які він не міг отримати саме у зв'язку з неналежним вико­
нанням зобов'яза ння відповідачем (боржником). У цьому разі судом при прийнятті рі­
шень встановлено неможливість одержання позивачем прибутку в розмірі 1 367 600 грн.
у межах виконання договору No 26-203/97 у зв'язку з неправомірним припиненням відпо­
відачем фінансування інноваційного проекту згідно з умовами договору No 98-07, тобто
чітко простежується причинно-наслідковий зв'язок , оскільки збитки від невиконання до­
говору з третьою особою мають похідний характер від невиконаних інвестиційних зо­
бов'язань відповідача.
Натомість висновки скаржника та прокуратури про відсутність підстав для відшкоду­
вання збитків про суті rрунтуються лише на відсутності прийняття відповідачем як інвес­
тором рішення у формі постанови правління Компанії про зупинення або припинення
інвестиційної діяльності відповідно до ст. 21 Закону <,Про інвестиційну діяльність•> та роз­
ділом 7 статуту Компанії.
Однак зазначені висновки прокуратури та відповідача відхиляються касаційною ін ­
станцією як такі, що не відповідають фактичним обставинам справи з наступних підстав.
Чинним інвестиційним законодавством України взагалі і ст. 21 Закону <Лро інвестиційну
діяльність•> зокрема не встановлено механізм та форму прийняття інвестором рішення
про зупинення або припинення інвестиційної діяльності, а тому суд першої інстанції ціл­
ком обrрунтовано дійшов висновку про фактичне прийняття відповідачем такого рішен­
ня у формі листа No 15-362, який по суті є завуальованою відмовою останнього від подаль­
шого фінансування інноваційного проекту всупереч умовам інноваційної угоди, оскільки
в односторонньому порядку цим листом запроваджено додаткові умови-обмеження до
договору, які унеможливлюють їх виконання позивачем та зупиняють на невизначений
строк зобов'язання відповідача дофінансувати інвестиційний проект. При цьому судом
враховано, що оформлене листом відповідача від 6 лютого 2002 р. безпідставне на­
в'язування контраrеН1у додаткових умов є односторонньою зм іною умов договору
136 No5(20) 2005 .

ПОСТ А НОВА ВИЩОГО ГОСПОД АРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 13 ЛИПНЯ 2004
No 98 -07 всупереч вимогам ст. 162 ЦК, а внесення змін чи доповнень до договору з цього
приводу у встановленому порядку (за згодою сторін) не мало місця.
Як встановлено судом, у листі No 15-362 відповідач зазначив про можливість роз­
гляду кредитною радою питання щодо подальшого фінансування інноваційного проекту
лише за умов надання позивачем пакета документів із висновком науково-технічної екс­
пертизи, в якому необхідно зазначити елементи новації проекта.
За таких обставин колегія відхиляє інше тлумачення скаржниками змісту згаданого
листа виключно як інформаційного листа-відповіді на звернення Об'єднання, яке по суті
стосується заперечень щодо оцінки судом зазначеного доказу у справі, оскільки згідно
з імперативними вимогами ч. 2 ст. 111 7 ГПК касаційна інстанція не має права збирати
нові докази чи додатково перевіряти наявні у справі докази.
Наявні посилання прокуратури та відповідача на пункти 6.3, 11 .6 договору No 98 -07
та пункти 7.9, 7.10 Статуту Компанії по суті є посиланнями на недоведеність прийняття
відповідачем рішення про односторонню відмову від виконання зазначеного договору та
припинення інвестиційної діяльності, однак у касаційній скарзі (поданні) не допускають­
ся посилання на недоведеність обставин справи (ч. 2 ст. 111 ГПК).
Не заслуговують на увагу також твердження прокуратури про невиконання позива­
чем положень пунктів 2.2.7, 2.2.8, 2.2.15 договору No 98-07, які стосуються зобов'язань
Об'єднання щодо виконання вимог та розпоряджень Компанії про надання фінансово­
технічної звітної документації, оскільки судом із посиланням на наявні у справі технічні
звіти спростовано наведені заперечення. До того ж навіть у разі встановлення порушен­
ня позивачем зазначених умов договору це надає іншій стороні право лише вимагати до­
строкового розірвання інноваційного договору (п . 6.3 договору), що визнано прокурату­
рою в касаційному поданні, але аж ніяк не право односторонньої відмови від договору.
Разом з тим колегія відхиляє доводи прокуратури щодо відсутності припинення дії
інноваційного договору та лише наявність затримки фінансування проекту за договором,
які не мають значення для справи, оскільки, як встановлено постановою Верховного Суду
України від 26 серпня 2003 р., відповідно до ст. 203 ЦК обов'язок боржника відшкодувати
кредиторові збитки виникає в разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язання
боржником незалежно від строку дії цього зобов'язання . Тобто обставини чинності інно­
ваційного договору чи його припинення у встановленому порядку жодним чином не
впливають на обов'язок боржника відшкодувати понесені кредитом збитки в разі доведе­
ності останніх.
Колегія також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність в
інноваційному договорі умов про необхідність надання позивачем за місцем своєї реє­
страції пакета документів з висновком науково-технічної експертизи про елементи нова­
ції проекта, що оформлено листом відповідача від 6 лютого 2002 р. No 15-362. Адже ви­
кладена в цьому листі вимога позивачу довести новацію проекта виходить за межі кола
обов 'язків позичальника (позивача) , вичерпно врегульованих договором.
До того ж сам факт укладення інноваційного договору зі сторони відп овідача
підтверджує згоду останнього з інноваційним характером запропонованого п озив ачем
проекта , що не потребує додаткового доведення. Крім того , згідно з пунктами 2.2 .7 , 2. 2.8
2005 No 5(20) 137

1
СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ІНВЕСТИЦІЙНУ ...
договору No 98-07 підприємство зобов'язане надавати на вимогу інвестора відповідну
інформацію про результати реалізації виконуваного позивачем проекта, але аж ніяк не
доводити його інноваційність, що повинно передувати укладенню інноваційної угоди.
Тим паче, що обізнаність відповідача з інноваційністю проекта підтверджується додатком
No 1 до договору No 98-07.
Не заслуговують на увагу посилання скаржника та прокуратури на обrрунтування
своїх заперечень на п. 11 .5 інноваційного договору, згідно з яким відповідач не несе від ­
повідальності за затримку (що є тотожним простроченню) перерахування коштів Об'єд­
нанню, оскільки зазначений пункт договору не відповідає вимогам ч. 1 ст. 213 ЦК (у ре­
дакції, чинній до 1 січня 2004 р.) та ч. 2 ст. 612 нині чинного ЦК, згідно з якими боржник,
який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані прострочен­
ням, і за неможливість виконання, що випадково настала після просгрочення.
Тим більше, що ст. 213 ЦК не передбачає можливість договірного застереження що­
до звільнення боржника від відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Натомість помилковими визнаються твердження відповідача про порушення су­
дом першої та апеляційної інстанцій вимог статей 64, 98 mк шляхом незалучення Гене­
ральної прокуратури України для участі до розгляду справи в суді, оскільки згідно з ч. 1
ст. 29 ГПК прокурор може вступити з власної ініціативи у справу, порушену за позовом
інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або
держави.
Крім того, чинне процесуальне законодавство України не надає права господарсько­
му суду з власної ініціативи залучати прокурора до участі у справі.
Отже, наведені обставини свідчать про виконання судами першої та апеляційної ін ­
станцій вказівок, вміщених у постанові Верховного Суду України від 26 серпня 2003 р. ,
шляхом встановлення дійсного розміру збитків, понесених позивачем внаслідок нена­
лежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, чим спростовуються доводи
скаржника та прокуратури про ігнорування цих вказівок, а тому підстави для скасування
оскаржуваних рішення та постанови відсутні.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 111 7, 1119, 111 11 ГПК, Вищий
господарський суд України
постановив:
Рішення господарського суду м. Києва від 24 грудня 2003 р. та постанову Київського
апеляційного господарського суду 1О лютого 2004 р. залишити без змін, а касаційне
подання заступника Генерального прокурора України та касаційну скаргу Компанії - без
задоволення.
138 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 26 ЖОВТНЯ 2004
11 Справи про банкрутство
11.1. До грошового зобов'язання, за невиконання або неналеж­
не виконання якого відповідно до ст. 12 Закону «Про від­
новлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство) не на­
раховуються неустойка (штраф, пеня) і не застосовують­
ся інші санкції, включається грошова сума, вирахувана
кредитором на підставі ст. 214 ЦК України з урахуванням
встановленого індексу інфляції, а також З % річних
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 26 жовтня 2004 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу Міського комунального підприємства <,Маріупольтепломережа,> (далі - Підприєм­
ство) на постанову Вищого господарського суду України від 20 липня 2004 р. у справі
за позовом ВАТ <,Металургійний комбінат <,Азовсталь,> (далі - Товариство) до Підприєм­
ства про стягнення 2 430 154,16 грн. заборгованості за надані послуги теплопостачання
з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3 %річних та пені,
встановив:
Із позовом до господарського суду Донецької області Товариство звернулося
31 грудня 2003 р., мотивуючи заявлену вимогу невиконанням відповідачем своїх
зобов'язань щодо оплати поставленої Товариством теплової енергії та деаерированої
води згідно з укладеним між ними договором No 154 ЗН на користування енергоре­
сурсами від 15 травня 1998 р. Позивач просив стягнути заборгованість з урахуванням
індексу інфляції за весь час прострочення оплати та 3 % річних на підставі ст. 214
ЦК, а також нараховану за останні 6 місяців пеню відповідно до п. 4.2 договору
No 154 зн.
Підприємство позов визнало лише в частині вимог щодо стягнення суми основного
боргу, а в іншій частині позовних вимог заперечувало з тих підстав, що із січня 1999 р.
стосовно нього порушено справу про банкрутство, а з 28 серпня 2001 р. введено морато­
рій на задоволення вимог кредиторів, протягом дії якого відповідно до ст. 12 Закону про
банкрутство не нараховуються неустойка (штраф, пеня) , не застосовуються інші санкції
за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.
2005 No 5(20) 139

СПРАВИ ПРО БАНКРУТСТВО
Рішенням від 1О березня 2004 р. господарський суд До нецької області позов задо ­
вольнив частково: стягнув із відповідача 2 11 0 897 ,91 грн. заборгованості за надані послу­
ги теплопостачання, а в позові щодо стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені
відмовив із посиланням на ст. 12 Закону про банкрутство.
Оскарженою постановою Вищий господарський суд України рішення суду першої
інстанції змінив та позов задовольнив у повному обсязі заявлених вимог.
Постанова обrрунтована тим, що позивач є поточним кредитором , оскільки зобо­
в'язання відповідача перед ним виникли вже після порушення щодо останнього справи
про банкрутство і введення мораторію, а тому відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство
мораторій на їх виконання не поширюється. Суд касаційної інстанції до спірних право­
відносин застосував положення ГК і ЦК України , виходячи при цьому з того, що заборго­
ваність виникла у період із 11 лютого до 11 травня 2003 р. і до моменту розгляду спору
не була сплачена, а позовна заява була прийнята судом до розгляду 1О січня 2004 р., тоб­
то після введення в дію цих кодексів .
Підприємство просить постанову Вищого господарського суду України скасувати,
мотивуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням судом касаційної інстанції
положень ст. 1 та п. 4 ст. 12 Закону про банкрутство. При цьому воно вказує, що незасто­
сування санкцій до боржника протягом дії мораторію є не складовою частиною ви ­
значення поняття <•мораторій•>, а самостійним , додатковим економіко -правовим засобом ,
що застосовується протягом дії мораторію, зважаючи на особливий статус боржника.
Заслухавши суддю -доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши
та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата
у господарських справах Верховного Суду України вважає , що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з таких підстав.
Змінюючи рішення суду першої інстанц ії та задовольняючи позов у повному обсязі
заявлених вимог, Вищий господарський суд України виходив із того, що позивач є поточ­
ним кредитором, і тому на нього не поширюється дія мораторію , зокрема, щодо нара ­
хування неустойки (штрафу, пені).
Проте такий висновок помилковий.
Абзацом 2 ч. 4 ст. 12 Закону про банкрутство передбачено, що протягом дії мора­
торію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня),
не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобо­
в'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов 'язкових платежів).
Зазначена норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нарахову­
ється неустойка та не застосовуються інші санкції, і цей проміжок часу лише відповідає
строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний із його сут­
тю, що розкривається у ст. 1 Закону про банкрутство. Тобто боржник повинен виконува­
ти зобов 'язання, що виникли після введення моратор ію, але за їх невиконання або нена ­
лежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються .
Відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство під терміном <•грошове зобов'язання,>
розуміється зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно
до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законо-
140 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 26 ЖОВТНЯ 2004
давством України. До складу грошових зобов 'язань боржника не зараховуються , зокр ема ,
недоїмка (пеня та штраф) , визначена на дату подання заяви до господарського суду.
Спір у цій справі виник із приводу неоплати відповідачем наданих йому послуг за до ­
говором No 154 3Н протягом лютого - травня 2003 р.
Отже , зазначений борг за одержані послуги на підставі договору є грошовим зобо­
в'язанням Підприємства перед Товариством у розумінні ст. 1 Закону про банкрутство.
Але відповідно до цієї статті грошове зобов'язання складається з грошової суми, яку борж­
ник зобов'язаний заплатити кредитору на інших, крім цивільно-правового договору,
підставах, передбачених цивільним законодавством.
Такі підстави передбачені , зокрема , ст. 214 ЦК згідно з якою боржник, що простро­
чив виконання грошового зобов'язання , на вимогу кредитора зобов 'язаний сплатити су­
му боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також
3 % річних із простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший
розмір процентів.
Саме з такою вимогою на підставі зазначеної норми названого Кодексу Товариство
звернулося в позові до Підприємства у цій справі .
У зв'язку з цим, грошовим зобов 'язанням Підприємства перед Товариством є грошо­
ва сума , визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 %річних.
Отже, відповідно до абзацу 2 ч. 4 ст. 12 Закону про банкрутство дія мораторію поши­
рюється на нараховану позивачем пеню, а борг підлягає стягненню з урахуванням індек­
су інфляції та 3 %річних.
Обrрунтування Вищим господарським судом України оскарженої постанови поло­
женнями ЦК України і ГК є помилковим, оскільки спірні відносини сторін виникли до
набрання ними чинності (1 січня 2004 р.).
Отже, Вищий господарський суд України помилково задовольнив позов у частині
заявленої суми пені, а тому його постанова в цій частині підлягає скасуванню .
Разом з тим рішення суду першої інстанції про відмову в позові у частині стягнення
пені є законним та обrрунтованим і підлягає залишенню в силі.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111 17-111 20 ГПК, Верховний Суд
України
постановив :
Касаційну скаргу Підприємства задовольнити частково.
Постанову Вищого господарського суду України від 20 липня 2004 р. у частині
стя гнення з Підприємства на користь ВАТ <• Металургійний комбінат <•Азовсталь•>
150 654 ,7 5 грн. пені скасувати із залишенням чинним рішення господарського суду
Донецької області від 1О березня 2004 р. у частині відмови у стягненні 150 654,7 5 грн . пе ­
ні , а в іншій частині постанову залишити без змін.
Постанова остаточна й оскарженню не підлягає.
2005 No 5(20) 141

СПРАВИ ПРО БАНКРУТСТВО
Постанова Вищого господарсь1еого суду У1ераїни від 20 липня 2004 р.
(постанову скасовано поста н овою
Судової палати у господарських справах Верховного Суду Украї н и
від 26 жовтня 2004 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу
ВАТ <•Металургійний комбінат <•Азовсталь,> на рішення господарського суду Донецької
області від 1О березня 2004 р. у справі за позовом ВАТ <•Металургійний комбінат <•Азов­
сталь•> (далі - Товариство) до Міського комунального підприємства <•Маріупольтепломе­
режа,> (дал і - Підприємство) про стягнення 2 430 15 4, 16 грн. заборгованості за надані по­
слуги теплопостачання з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3 %річних та пені.
Рішенням господарського суду Донецької області від 1О березня 2004 р. позовні ви­
моги Товариства до Підприємства про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за
надані послуги теплопостачання на загальну суму 2 430 154,16 грн. задоволено частково.
Згідно з рішенням суду присуджено до стягнення з відповідача 2 110 897,91 грн.
заборгованості за надані послуги теплопостачання. Рішення мотивоване визнанням від­
повідачем у відзиві та в судовому засіданні вимог у частині стягнення суми основного
боргу, що на підставі ст. 78 ГПК є підставою для ухвалення рішення про задоволення
позову.
У задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача інфляційних втрат
у розмірі 121 338,09 грн., 3 %річних - 47 263,41 грн. та пені - 150 654,75 грн. судом від­
мовлено з посиланням на ст. 12 Закону <Лро відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом,> (далі - Закон про банкрутство), оскільки, як встановлено
судом, із січня 1999 р. було порушено справу про банкрутство підприємства , а ухвалою
господарського суду Донецької області від 28 серпня 2001 р. було введено мораторій
на задоволення вимог кредиторів.
Не погоджуючись із наведеним рішенням, позивач звернувся до Вищого господарсь­
кого суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд зазначений судовий акт скасу­
вати частково як такий, що ухвалений із порушенням норм матеріального права, а саме
статей 6, 214 ЦК, ст. 12 Закону про банкрутство та ухвалити нове рішення в частині за­
доволення позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3 % річних.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, обго­
воривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин
справи застосування судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні
оскаржуваного судового акта, визнає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню
частково з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено , що між сторонами цього спору було укладено
договір від 15 травня 1998 р. на користування енергоресурсами.
Відповідно до пунктів 4.1 , 4.2 договору за відпущені енергоресурси відповідач зобо­
в'язався проводити оплату у строк до 1О числа місяця, нас1упного за розрахунковим;
розрахунки за енергоресурси проводяться за рахунком, виставленим позивачем.
142 No5(20) 2005

ПОСТ А НОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇ НИ ВІД 20 ЛИПНЯ 2004
Позивачем виставлено відповідачу рахунки загалом на суму 2 110 897,91 грн.
01Же, внаслідок несвоєчасної сплати наданих позивачем у період з 11 лютого по
11 травня 2003 р. послуг із боку відповідача виникла заборгованість на загальну суму
2 110 897 ,91 грн., яка до теперішнього часу не сплачена.
Ця заборгованість відповідачем визнана в повному обсязі , що підтверджується його
відповіддю на претензію позивача (лист від 6 серпня 2003 р. No 5906/01) відзивом на по­
зовну заяву. Такі дії відповідача не суперечать законодавству та не порушують прав і охо­
ронюваних законом інтересів інших осіб, тому суд першої інстанції правомірно стягнув
цю заборгованість на користь позивача з огляду на приписи ч. 5 ст. 78 ГПК, якою пе­
редбачено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення
про задоволення позову.
Із матеріалів справи також вбачається, що у зв'язку з неналежним виконанням відпо­
відачем грошового зобов'язання позивачем на підставі п. 4.2 договору нарахована пеня
у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочки, від суми кож­
ного простроченого платежу за кожен день прострочки .
Відповідно до ч. 2 п. 4 розділу ІХ <<Прикінцеві положення,> ГКдо господарських відно­
син, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями ГК, зазначені поло­
ження застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли
після набрання чинності цими положеннями.
Оскільки обов'язок відповідача, на який посилається позивач у своїй позовній заяві,
прийнятій судом до розгляду ухвалою від 10 січня 2004 р., а саме обов'язок оплатити
надані позивачем послуги, продовжує існувати, то до спірних правовідносин повинні за­
стосовуватися норми ГК.
Відповідно до иастин 1, 7 ст. 19 3 ГК суб'єкти господарювання та інші учасники гос­
подарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином
відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог
щодо виконання зобов 'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно став­
ляться .
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК
з урахуванням особливостей, передбачени х ГК.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов 'язань, крім випадків , пе­
редбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з підстави,
що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника
господар ських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання.
За змістом названої норми, правоп орушенням є, зокрема, невиконання або неналеж­
не виконання господарського зобов'язання. При цьому боржник не звільняється від гос­
подарсько-правової відповідальності за неможливе його виконання за таких обставин,
як-то порушення зобов'язань контрагентами правопорушника , відсутність у боржника
необхідних коштів.
Згідно зі ст. 216 ГК учасники господарських відносин несуть господарсько-правову
відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до право-
2005 No 5(20) 143

СПРАВИ ПРО БАНКРУТСТВО
порушників господарських санкцій на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом,
іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері
господарювання , в результаті застосування яких для нього настають несприятливі еконо­
мічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовується такий вид гос­
подарських санкцій, як штрафні санкції.
Згідно зі ст. 23 0 ГК штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигля ­
ді грошової суми (неустойка , штраф , пеня), яку учасник го сподарських відносин зобо­
в'язаний сплатити у разі порушення ни м правил здійснення господарської діяльності ,
невиконання або нен алежного виконання господарського зобов'язання .
Частиною 2 ст. 625 ЦК також передбачено , що боржник , який прострочив виконан ­
ня грошового зобов'язання , на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з
урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річ­
них від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором
або законом .
З огляду на викладене , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно
не застосував до спірних відносин наведені правові норми і неправомірно звільнив від­
повідача від господарсько-правової відповідальності за неналежне виконання господар­
ського зобов'язання, відмовивши позивачу в задоволенні його позовних вимог у частині
стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3 %річних та пені.
Посилання суду першої інстанції на ч. 4 ст. 12 Закону про банкрутство як на підставу
звільнення відповідача від господарсько-правової відповідальності , колегія суддів вважає
неправомірним з огляду на таке.
Відповідно до ст. 1 названого Закону поточними кредиторами є кредитори за вимо ­
гами до боржника , які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Як встановлено судом першої інстанції, справу про банкрутство відповідача пору­
шено в січні 1999 р. , а мораторій введено 28 серпня 2001 р. Заборгованість відповідача
перед позивачем за невиконання укладеного між ними договору від 15 травня 1998 р.
виникла у період з 11 лютого по 11 травня 2003 р. Отже, з огляду на вимоги зазначеного
Закону позивач є поточним кредитором відповідача.
Згідно зі ст. 1 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів визначаєть ­
ся як зупинення виконання боржником грошових зобов 'язань і зобов 'язань щодо сплати
податків і зборів (обов'язкових платежів) , строк виконання яких настав до дня введення
мораторію, і припинення заходів , спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'я­
зань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих
до прийняття рішення про введення мораторію.
Наведена норма кореспондується з ч. 4 ст. 12 цього Закону, якою передбачено ,
що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустой­
ка (штраф , пеня) , не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне вико­
нання грошових зобов 'язань щодо сплати податків і зборів (обов 'язкових платежів) .
Отже, враховуючи той факт, що відповідно до цього Закону мораторій на задоволен­
ня вимог кредиторів вводиться в межах провадження справи про банкрутство, на вимоги
144 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 20 ЛИПНЯ 2004
позивача, які виникли з господарського зобов 'язання (договору), строк виконання якого
настав після порушення справи про банкрутство відповідача і введення мораторію, його
дія не поширюється.
Разом з тим, у випадку розгляду позову по суті, поданого до особи, проти якої вже
порушено справу про банкрутство, та ухвалення рішення про задоволення позовних
вимог та видачі наказу про примусове виконання цього рішення, то цей наказ відповідно
до ст. 31 Закону про банкрутство буде виконуватися в останню чергу, після задоволення
вимог кредиторів у межах провадження справи про банкрутство.
Враховуючи наведене, та з огляду на вимоги статей 111 5, 111 7 ГПК оскаржуване рі­
шення підлягає зміні у частині відмови позивачу в задоволенні позовних вимог щодо стяг­
нення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 121 338,09 грн. , пені - 150 654,75 грн.,
3 %річних - 47 263,41 грн.
Керуючись статтями 111 5, 111 7, 111 9- 111 11 ГПК, Вищий господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу ВАТ <,Металургійний комбінат <,Азовстадм задовольнити частково.
Рішення господарського суду Донецької області від 1О березня 2004 р. зм інити .
2005 No 5(20) 145

12
СПРАВИ ЗІ СПОР І В, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ДЕРЖАВ Н ИМ РЕГУЛЮВАННЯМ ДІЯЛ ЬН ОСТІ ...
Сп рави зі спорів, пов' язаних
1з державним регулюванням
.
.
д1яльност1 господарюючих
суб' єктів
12.1. Висно вок судів пр о покладення на Міністер ство агропро ­
мислового комплексу України обов'язку відшкодувати
позивачу збитки, пов'язані з неповним розрахунком за
поставлені ним мінеральні добрива, не відповідає вимо­
гам постанови КМУ від 10 грудня 1998 р. No 1953 «Про за­
безпечення сільськогосподарських товаровиробників
матеріально-технічними та фінансовими ресурсами
в 1999 році» , постанови КМУ від 5 лютого 1999 р . No 162
«Про додаткові заходи щодо проведення розрахунків
сільськогосподарських товаровиробників за мінеральні
добрива» та Порядку забезпечення сільськогосподарсь­
ких товаровиробників мінеральними добривами та засо­
бами захисту рослин у 1999 році, затвердженого наказом
Мінагропрому, Міністерства фінансів України, Мініс­
терства промислової політики України, Державного ко­
мітету по матеріальних резервах від 28 січня 1999 р.
No 48/25/27/25
Постанова Судової палати у господарсь1сих справах
Верховного Суду У~сраїни від 16 листопада 2004 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Міністерства аграрної полі­
тики України на постанову Вищого господарського суду Україн и від 21 липня 2004 р.
у справі за позовом ВАТ <,Азот,> до Мінагрополітики про стягнення 11 640 444,59 грн .,
встановив:
У вересні 2003 р. ВАТ <,Азот» звернулося до суду з позовом про стягнення з Мін ­
агрополітики 6 284 967,96 грн. осн овного боргу, 4 317 314,81 грн . інфляційних нараху­
вань, 1 038 161 ,82 грн . 3 %річних. Позовні вимоги обrрунтовувались тим, що на виконан-
146 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 16 ЛИСТОПАДА 2004
ня вимог постанови КМУ No 1953 та наказу No 48/25/27 /25, ВАТ <,Азот,> у січні - липні
1999 р. було перероблено та поставлено сільськогосподарським товаровиробникам
мінеральні добрива на загальну суму 51 601 386,04 грн. Посилаючись на те, що обов'язок
забезпечити проведення розрахунків з хімічними підприємствами-постачальниками за
поставлені мінеральні добрива покладено на Мінагрополітики, позивач просив стягнути
з нього суму непогашеної заборгованості.
Відповідач проти позову заперечував, стверджуючи, що є неналежним відповідачем,
оскільки договірних відносин із позивачем не має, а в передбаченому нормативними
актами механізмі розрахунків за поставлені хімічними підприємствами мінеральні доб­
рива виступає як посередник.
Рішенням господарського суду м. Києва від 3 грудня 2003 р., залишеним без змін
постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2004 р., по­
новлено строк позовної давності, позов задоволено частково: стягнено з відповідача
10 602 282 грн. боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції з підстав обrрунтова­
ності вимог. У задоволенні вимог про стягнення 1 038 161,82 грн. відсотків річних відмов­
лено з огляду на складну ситуацію, що виникла в аграрному секторі економіки України.
Постановою Вищого господарського суду України від 21 липня 2004 р. постанова
Київського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2004 р. залишена без змін
із тих самих підстав.
30 вересня 2004 р. Верховним Судом України порушено провадження за касаційною
скаргою Мінагрополітики , у якій порушується питання про скасування постанови Вищо­
го господарського суду України від 21 липня 2004 р. та направлення справи на новий
розгляд до суду першої інстанції. На обrрунтування скарги зроблено посилання на не­
правильне застосування норм матеріального та процесуального права, неоднакове за­
стосування Вищим господарським судом України того самого положення закону в анало­
гічних справах.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов у частині стягнення з відповідача 1О 602 282 грн. боргу,
з урахуванням встановленого індексу інфляції, за поставлені сільськогосподарським
товаровиробникам мінеральні добрива, суд першої інстанції мотивував рішення тим,
що обов'язок провести розрахунки , зокрема, з позивачем за відвантажені ним у січ­
ні - липні 1999 р. мінеральні добрива було покладено на Мінагрополітики постановою
КМУ No 1953, наказом No 48/25/27 /25, а також п. 3 постанови КМУ No 162.
Із таким висновком погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій .
Разом з тим з обrрунтованістю таких висновків погодитися не можна.
Пунктом 7 постанови КМУ No 1953 було передбачено прийняти пропозицію Мін­
агропрому та Мінпромполітики щодо виробництва та реалізації для сільськогосподарсь­
ких товаровиробників 0,5 млн. т мінеральних добрив у поживних речовинах, починаючи
з грудня 1998 р. і протягом 1999 року. Вироблені мінеральні добрива відвантажувати в ре­
гіони згідно з додатком 4; пунктом 12 - Мінфіну, Міністерству економіки, Мінагропрому,
Мінпромполітики передбачити на поворотній основі бюджетну позичку на суму 217 млн.
грн. для часткових розрахунків сільськогосподарських товаровиробників з хімічними
2005 No 5(20) 147

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ДЕРЖАВНИМ РЕГУЛЮВАННЯМ ДІЯЛЬНОСТІ ...
підприємствами за отримані мінеральні добрива; пунктом 13 - Мінагропрому, Держком­
резерву разом з Радою міністрів АРК і обласними державними адміністраціями у місяч ­
ний строк визначити на конкурсних засадах підприємства (заготівельні , переробні,
транспортні тощо) , які забезпечуватимуть у 1999 році проведення товаровиробниками
розрахунків сільськогосподарською продукцією і продовольством за отримані мінераль­
ні добрива згідно з додатком 5.
Згідно з частинами 5, 6 Порядh'У забезпечення сільськогосподарських товарови­
робників мінеральними добривами та засобами захисту рослин у 1999 році встановлено,
що до 15-го числа місяця , наступного за звітним , Мінпромполітики передає до Мінфіну
та Держкомрезерву складені хімічними підприємствами акти фактичної вартості міне­
ральних добрив, поставлених сільськогосподарським товаровиробникам, погоджені з
Мінпромполітики і ВАТ <•Агрохімцентр,> згідно з додатком 14, і довідку про заборгованість
за платежами до державного бюджету, видану органами державної податкової служби за
місцем обліку підприємств - платників податків, хімічні підприємства передають до Мін­
промполітики, а ВАТ <•Агрохімцентр,> передає до Мінфіну відомість про проплату вироб­
ництва мінеральних добрив, завірену Мінагропромом , Мінпромполітики та ВАТ <•Агро­
хімцентр,>.
ВАТ <•Агрохімцентр,> за розподілом Мінагропрому і Мінпромполітики щомісяця
розробляє відомість проплати коштів у розрізі хімічних підприємств - постачальників
мінеральних добрив, і до 15-го числа місяця, наступного за звітним, Мінагропром здій­
снює часткову проплату вартості переробки хімічним підприємствам за рахунок коштів ,
які надійшли від Міноборони за отримане продовольство від сільськогосподарських
товаровиробників на загальну суму 30 млн. грн.
Таким чином , Мінагропром на підставі згаданого Порядку мав здійснювати частко­
ву проплату вартості переробки хімічним підприємствам за рахунок коштів, які надій­
шли від Міноборони за отримане продовольство від сільськогосподарських товарови­
робників.
Судами не досліджені обставини, пов'язані з тим, чи надходили Мінагропрому кошти
від Міноборони та в яких розмірах.
Не дає підстав для покладення на відповідача відповідальності й постанова КМУ
No 162 , за п. 3 якої Мінагропрому приписано спрямувати отримані від Міноборони,
Державного департаменту з питань виконання покарань та Держкомрезерву кошти в су­
мі відповідно 22, 8 та 17 млн. грн. для розрахунків з хім ічними підприємствами-виробни­
ками мінеральних добрив за поставлені ними сільськогосподарським товаровиробникам
мінеральні добрива, оскільки судами знову ж не досліджені обставини, пов'язані з тим,
чи надходили Мінагропрому кошти від Міноборони, Держдепартаменту з питань вико­
нання покарань і Держкомрезерву та в яких розмірах.
Обrрунтовуючи рішення , суд перш ої інстанції послався, зокрема , й на те, що аналіз
згаданих нормативно-правових актів дає підстави для висновку про те, що Міністерство
зазначено в них як один і з суб'єктів виконання цих актів стосовно проведення розрахун­
ків з підприємствами хімічної галузі.
148 No5(20) 2005

ПОСТ А НОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУ ДУ УКРАЇНИ ВІД 21 ЛИПНЯ 2004
За таких обставин висновок судів про обов'язок Мінагропрому відшкодувати пози­
вачу збитки, пов'язані з неповним розрахунком за поставлені ним мінеральні добрива,
не відповідає вимогам нормативно -правових актів, якими обrрунтовані судові рішення.
Таким чином , ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню, а справа - направ­
ленню на новий розгляд в іншому складі до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід вралу1Вати наведене, розглянути клопотання
відповідача про залучення до участі у справі ВАТ <•Агрохімцентр•>, Міноборони, Мінфіну,
Мінпромполітики, Держкомрезерву та ухвалити рішення відповідно до вимог закону.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 111 17 -111 20 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу Мінагрополітики задовольнити .
Постанову Вищого госп одарсько го суду України від 21 лютого 2004 р., постанову
Київського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2004 р. та рішення господар­
ського суду м. Києва від 3 грудня 2003 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд
до господарського суду першої інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України від 21 липня 2004 р.
(поста н ову скасовано постановою
Судової п ала ти у господарських с прав ах Вер хо вного Суду Укра·1н и
в ід 16 листопада 2004 р .)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу
Міністерства аграрної політики України на постанову Київського апеляційного господар­
ського суду від 23 лютого 2004 р. у справі за позовом ВАТ <•Азот•> до Мінагрополітики
про стягнення 11 640 444,59 грн .
У вересні 2003 р. позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною за­
явою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 6 284 967,96 грн., інфляційних
сум 4 317 314,81 грн. і 3 % річних 1 038 161,82 грн. , посилаючись на те, що останнім не­
виконані зобов'язання з оплати за поставлені мінеральні добрива сільськогосподарсью1м
товаровиробникам , які виникли на підставі законодавства.
Одночасно позивач просив відновити строк позовної давності.
Рішенням господарського суду м. Києва від 3 грудня 2003 р. позов задоволено част­
ково і стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з урахуванням індексу
інфляції в сумі 10 602 282 грн. , а в іншій частині позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2004 р.
зазначене рішення суду першої інстанції зали шено без змін.
У касаційн ій скарзі відповідач вважає , що судові рішення не відповідають вимогам
законодавства, і тому просить їх скасувати та в позові відмовити.
У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що оскаржені судові рішення відпо­
відають вимогам законодавства , і просить залишити їх без зм ін , а касац ійну скар гу -
без задоволення.
10 5-188
2005 No 5(20) 149

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ДЕРЖАВНИМ РЕГУЛЮВАННЯМ ДІЯЛЬНОСТІ ...
У судовому засіданні оголошувалась перерва на 21 липня 2004 р.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги
та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і постановлені в ній судові рішення, суд
вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав .
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання постанови КМУ від 1О грудня 1998 р.
No 1953 <<Про забезпечення сільськогосподарських товаровиробників матеріально ­
технічними та фінансовими ресурсами в 1999 році,> позивачем протягом січня - липня
1999 р. було поставлено сільгоспвиробникам мінеральних добрив на загальну суму
51 601 386,04 грн., вартість переробки становила 29 318 577,19 грн.
Судом встановлено, що розрахунки з позивачем були проведені частково, і за­
боргованість за здійснені поставки мінеральних добрив перед позивачем склала
6 284 967,96 грн.
Пунктом 12 постанови КМУ No 1953 встановлено, що Міністерству фінансів, Мі­
ністерству економіки, Міністерству агропромислового комплексу, Міністерству про­
мислової політики передбачити на поворотній основі бюджетну позичку на суму 217 млн
грн. для часткових розрахунків із хімічними підприємствами за поставлені мінеральні
добрива.
Згідно з п. 3 постанови КМУ No 162 <•Про додаткові заходи щодо проведення розра­
хунків сільськогосподарських товаровиробників за мінеральні добрива,> встановлено
обов'язок Мінагропрому спрямувати отримані від Міністерства оборони, Державного
департаменту з питань виконання покарань та Державного комітету по матеріальних
резервах кошти в сумі відповідно 22, 8 та 18 млн. для розрахунків з хімічними підприєм­
ствами - виробниками мінеральних добрив за поставлені ними сільськогосподарським
товаровиробникам мінеральні добрива.
Порядком забезпечення сільськогосподарських товаровиробників мінеральними
добривами та засобами захисту рослин у 1999 році, затвердженим спеціальним наказом
Мінагропрому, Мінфіну, Мінпромполітики, Держкомрезерву від 28 січня 1999 р.
No 48/25/27/25, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 квітня 1999 р.
за No 240/3533, передбачено, зокрема п. 14, механізм розрахунків з хімічними підприєм ­
ствами, за яким до 15-го числа місяця, наступного за звітним, Мінагропром здійснює
часткову проплату вартості переробки хімічним підприємствам за рахунок коштів, які на­
дійшли від Міноборони за отримане продовольство від сільськогосподарських товаро­
виробників на загальну суму 30 млн грн .
Відповідно до вимог ст. 4 ЦК цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з адмі ­
ністративних актів .
За вимогами ст. 161 ЦК зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в уста­
новлений строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а за відсутності
таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Отже, висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову
зроблені на підставі повно встановлених обставин справи та обrрунтовані правильним
застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.
150 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 21 ЛИПНЯ 2004
За таких обставин постанова апеляційного суду відповідає матеріалам справи та ви ­
могам закону, і тому її слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
З огляду на наведене та керуючись статтями 1115, 111 7, 111 9, 111 11 ГПК, Вищий гос­
подарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу Мінагрополітики залишити без задоволення, а постанову Київсько­
го апеляційного господарського суду від 23 лютого 2004 р. - без змін.
10*5-188
2005 No 5(20) 151

13
ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ
З астосування процес уальних
норм
13.1. Фінансовий чек та опис вкладення відповідно до ст. 34
ГПК є належними доказами направлення копії касацій­
ної скарги іншій стороні у справі
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 28 вересня 2004 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ВАТ <,Нікопольський завод
феросплав ів•> на ухвалу Вищого господарського суду України від 15 квітня 2004 р. у спра­
ві за позовом ВАТ <, Нікопольський завод феросплавів •> до ТОВ фірма <,Емін•> про стягнен ­
ня 9502,18 грн.,
в ст а новив:
Рішенням господарського суду Херсонської області від 25 листопада 200 3 р., залише­
ним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 26 лютого
2004 р., позов задоволено частково.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 15 квітня 2004 р. повернуто
касаційну скаргу ВАТ <, Нікопольський завод феросплав ів•> на постанову Запорізького
апеляційного господарського суду від 26 лютого 2004 р. на підставі п. 3 ст. 111 3ГПК, із по­
силанням на те, що доданий до скарги фінансовий чек не є доказом направлення копії
скарги іншій стороні у справі .
22 липня 2004 р. Верховним Судом України порушено провадження за касаційною
скаргою ВАТ <,Нікопольський завод ферос плавів,>, у якій порушується питання про скасу­
вання ухвали Вищого господарського суду України від 15 квітня 2004 р. та передачу
справи на розгляд до Вищого господарського суду України . На обrрунтування скарги
зроблено посилан ня на неправильне застосування норм процесуального права, неод­
накове застосування Вищим господарським судом України того самого положення зако ­
ну в аналогічних справах.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з насгупних п ідстав .
Посилання касаційного суду на те, що доданий до касаційної скарги фінансовий чек
не є належним доказом направлення її коп ії іншій стороні у справі , суперечить вимогам
чинного законодавства .
Відповідно до зм істу ст. 34 ГПК належними є докази , які мають значення для справи.
152 No5(20) 2005

УХВАЛА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУ ДУ УКРАЇНИ ВІД 15 КВІТНЯ 2004
Суд касаційної інстанції, не заперечуючи того, що наданий скаржником фінансовий
чек має значення для справи, виходив із його непереконливості, недостатності та зали ­
шив поза увагою опис вкладення у цінний лист, що також був доданий ВАТ <•Нікопольсь­
кий завод феросплавів•> до скарги.
Підставою ж для повернення касаційної скарги згідно з п. 3 ст. 111 3ГПК є неподання
доказів надіслання її копії іншій стороні (сторонам) у справі, що не мало місця в цьому
разі , оскільки такі докази надавалися.
Таким чином , оскаржувана ухвала Вищого господарського суду України не є за­
конною та обrрунтованою і підлягає скасуванню, а справа - направленню на розгляд
до Вищого господарського суду України.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 111 17 -111 20 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ВАТ <•Нікопольський завод феросплавів•> задовольнити.
Ухвалу Вищого господарського суду України від 15 квітня 2004 р. скасувати та пере­
дати справу на розгляд до Вищого господарського суду України.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Ухвала Вищого господарського суду України від 151світня 2004 р.
(ухва л у скасовано постановою
Судової пала т и у гос п одарських с п равах Верховного Суду України
від 28 верес н я 2004 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу ВАТ
<•Нікопольський завод феросплавів•> на постанову Запорізького апеляційного господарсь­
кого суду від 26 лютого 2004 р. у справі за позовом ВАТ <•Нікопольський завод фероспла­
вів•> до ТОВ фірма <•ЕміН•> про стягнення 9 502,18 грн .
Подана 23 березня 2004 р. касаційна скарга не відповідає вимогам розділу ХІІ 1 ГПК
із таких підстав.
Відповідно до ч. 4 ст. 111 ГПК до касаційної скарги додаються докази надіслання
копії скарги іншим сторонам у справі.
Доданий до матеріалів скарги фінансовий чек від 23 березня 2004 р. No 0081 як до­
каз направлення копії скарги іншій стороні у справі не може свідчити про належне вико­
нання заявником зазначених вище вимог процесуального законодавства, оскільки з його
змісту не вбачається, за якою саме адресою він зробив це поштове відправлення. Крім то­
го, із цього самого документа не випливає, що заявник направив іншій стороні у справі
саме копію касаційної скарги.
Враховуючи викладене та керуючись п. 3 ст. 1113 ГПК, Вищий господарський суд
України
ухвалив:
Касаційну скаргу ВАТ <•Нікопольський завод феросплавів•> на постанову Запорізько­
го апеляційного господарського суду від 26 лютого 2004 р. повернути скаржнику, а спра ­
ву - господарському суду Херсонської області.
2005 No 5(20) 153

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ
13 .2. Квитанція, видана відділенням поштового зв'язку, згідно
зі ст . 32 ГПК є доказом направлення копії касаційної
скарги іншій стороні, тому в такому разі суд касаційної
інстанції не мав законних підстав для повернення каса ­
ційної скарги без розгляду
Постано ва Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 28 вересня 2004 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області (далі - ДПІ) на ухвалу Вищого господар­
ського суду України від 23 квітня 2004 р. у справі за позовом ЗАТ <,Софора ,> (далі - Това­
риство) до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ,
встановив:
Оскарженою ухвалою Вищий господарський суд України повернув без розгляду ка­
саційну скаргу ДПІ на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20 ли­
стопада 2003 р. на підставі п. 3 ч. 1 ст. 1113 ГПК. Ухвала обrрунтована тим , що до касацій­
ної скарги не було додано належних доказів надсилання її копії позивачу у справі, оскіль­
ки в поштовій квитанції від 23 лютого 2004 р. нерозбірливо зазначено найменування
одержувача, на адресу якого надіслано листа.
ДПІ просить ухвалу Вищого господарського суду України скасувати, мотивуючи
касаційну скаргу неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України того
самого положення закону в аналогічних справах, а також невідповідністю оскарженої
ухвали рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм процесуально­
го права .
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши
та обговоривши доводи касаційної скарги , перевіривши матеріали справи, Судова палата
у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
Вимоги до форми і змісту касаційної скарги визначено ст. 111 ГПК. Зокрема, ч. 4 цієї
статті встановлено , що до касаційної скарги додаються докази надсилання копії скарги
іншій стороні у справі.
Повертаючи касаційну скаргу, Вищий господарський суд України послався на недо­
тримання ДПІ вимог зазначеної норми щодо надання належних доказів надіслання копії
касаційної скарги сторонам у справі .
Проте висновок про відсутність таких доказів суперечить фактичним обставинам
справи, оскільки до касаційної скарги додано квитанцію від 23 лютого 2004 р., видану
відділенням поштового зв'язку, з якої вбачається факт відправлення позивачу рекомендо­
ваного листа .
Згідно зі ст. 32 ГПК така квитанція є доказом. У разі сумніву щодо її вірогідності,
чи дійшовши висновку про недостатність такого доказу, суду надано право витребувати
154 No5(20) 2 005

УХВАЛА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 23 КВІТНЯ 2004
додаткові докази. Тому в такому разі він не мав законних підстав для повернення касацій­
ної скарги без розгляду.
01Же, посилання Вищого господарського суду України на невідповідність поданої
ДПІ касаційної скарги вимогам розділу ХІІ 1 ГПК не відповідає положенням процесуально­
го законодавства.
За таких обставин оскаржена ухвала підлягає скасуванню як незаконна , а касаційна
скарга ДПІ на постанову суду апеляційної інстанції - передачі до Вищого господарсько­
го суду України для розгляду по суті .
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111 17-111 20 ГПК , Верховний Суд
України
постановив :
Касаційну скаргу ДПІ задовольнити , ухвалу Вищого господарського суду України
від 23 квітня 2004 р. скасувати, а касаційну скаргу ДПІ разом зі справою передати до Ви­
щого господарського суду України для розгляду по суті.
Постанова остаточна й оскарженню не підлягає.
Ухвала Вищого господарського суду УІфаїни від 23 1світня 2004 р.
(ухвалу скасовано п остановою
Судово"! палати у господарських справах Верховного Суду Укра.І н и
від 28 вересня 2004 р . )
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу ДПІ
у м . Ужгороді Закарпатської області (далі - ДПІ) на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 20 листопада 2003 р. у справі за позовом ЗАТ <,Софора,> до ДПІ
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Подана касаційна скарга на постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 20 листопада 2003 р. не може бути прийнята до розгляду Вищим господарським
судом України, оскільки вона не відповідає вимогам розділу ХІІ 1 ГПК із наступних підстав.
Відповідно до ч. 4 ст. 111 ГПК, якою встановлено форму і зміст касаційної скарги,
до скарги додаються , зокрема , докази надіслання її копії іншій стороні у справі.
До касаційної скарги не додано доказів надіслання її копії позивачу - ЗАТ <, Софора ,> .
Як доказ надіслання копії касаційної скарги на адресу позивача надано поштову кви­
танцію від 23 лютого 2004 р. , в якій нерозбірливо зазначено найменув ання одержувача,
на адресу якого надіслано листа (в поштовій квитанції зазначено <,Соф...'>), що за відсут­
ності опису вкладення (реєстру) з повною адресою позивача позбавляє касаційну інстан­
цію можливості перевірити виконання заявником ви мог ч. 4 ст. 111 , ст. 111 1 ГП К.
За таких обставин касаційна скарга ДПІ підлягає поверненню відповідно до п. 3 ч. 1
ст. 111 3 гпк.
Після усунення обставин, зазначених у п. 3 ч. 1 ст. 111 3 ГПК, скаржник має право по­
вторно подати касаційну скаргу в загальному порядку.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 86 , п . 3 ч. 1 ст. 111 3ГПК, Вищий господарсь кий
суд України
2005 No 5(20) 155

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ
ухвалив:
Касаційну скаргу ДП! на посганову Львівського апеляційного господарського суду
від 20 лисrопада 2003 р. повернуrи скаржнику без розгляду.
13 .3. Якщо касаційна скарга за своїм змістом відповідає ви­
могам п. 4 ч. 1 ст. 111 ГПК, то її повернення без розгляду
з посиланням на її невідповідність за своїм змістом ви­
могам закону є безпідставним і незаконним
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 5 жовтня 2004 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касацш­
ну скаргу дочірнього підприємсrва Спеціалізованого будівельно-монтажного поїзда по
водопосrачанню No 12 ВАТ транспортного будівництва <,Tpecr Південтранстехмонтаж,>
на ухвалу Вищого господарського суду України від 19 липня 2004 р. у справі за заявою
дочірнього підприємства <,Авдієвський трубний завод,> ТОВ <,Азовська торгівельно-промис­
лова компанія•> про перегляд рішення господарського суду Донецької області від 3 червня
2002 р. за позовом ДП Спеціалізованого будівельно-монтажного поїзда по водопосrачан­
ню No 12 до ДП <,Авдієвський трубний завод,> про сrягнення заборгованості за виконані
роботи в сумі 122 888,80 грн. за нововиявленими обсrавинами,
встановив:
ДП Спеціалізований будівельно-монтажний поїзд по водопостачанню No 12 зверну­
лося до господарського суду Донецької обласrі з позовом до ДП <,Авдієвський трубний за­
вод,> про стягнення заборгованосrі за виконані роботи в сумі 122 888,80 грн.
Рішенням господарського суду Донецької обласrі від 3 червня 2002 р. позов було
задоволено .
У лютому 2004 р. відповідач звернувся із заявою до господарського суду Донецької
області про перегляд зазначеного судового рішення за нововиявленими обсrавинами ,
посилаючись на наявнісrь ухвали господарського суду Донецької обласrі від 29 грудня
2003 р. у справі No 39/50 1, за якою контракт від 10 квітня 2000 р. No 6, укладений між сто­
ронами у справі, був визнаний судом неукладеним, оскільки саме умовами цього кон­
тракту позивач обгрунтував свої позовні вимоги щодо стягнення суми.
Рішенням господарського суду Донецької обласrі від 19 березня 2004 р., залишеним
без змін посrановою Донецького апеляційного господарського суду від 24 травня 2004 р.,
заяву відповіда ча було задоволено. Рішення господарського суду Донецької обласrі від
3 червня 2002 р. було скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду обгрунтовано тим, що наведені відповідачем у заяві обставини є ново­
виявленими, а також є підставою для скасування рішення господарського суду Донецької
області від 3 червня 2002 р. у справі . Відмовляючи у позові, суд виходив із того, що заяв-
156 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 5 ЖОВТНЯ 2004
лені на підсгаві контракту No 6 вимоги про стягнення з відповідача заборгованості є не­
правомірними і підлягають залишенню без задоволення.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення
судом при її прийнятті норм матеріального права та неправильним застосуванням норм
процесуального права.
Оскарженою ухвалою Вищий господарський суд України повернув без розгляду
зазначену касаційну скаргу позивача на підставі п. 6 ч. 1 ст. 1113 ГПК.
Ухвала обrрунтована тим, що в касаційній скарзі не зазначено суті порушення
або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права , та її зміст
зводиться до дослідження доказів у справі.
Дочірнє підприємство просить ухвалу Вищого господарського суду України скасу­
вати, мотивуючи касаційні вимоги невідповіднісгю прийнятої посганови пунктами 1, 2
ч. 3 сг. 129 Консгитуції України та неправильним застосуванням норм процесуально ­
го права.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної
скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховно­
го Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги визначено ст. 111 ГПК Зокрема п. 4 ч. 1
ст. 111 ГПК всгановлено, що касаційна скарга повинна місгити вимоги особи , що подала
скаргу із зазначенням суті порушення або неправильного застосування норм матеріаль­
ного чи процесуального права.
Касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного господарського суду від
24 травня 2004 р. позивач мотивував тим, що судом апеляційної інсганції при її прийнят­
ті неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а саме ст. 16
ЦК України та ст. 112 ГПК При цьому в касаційній скарзі викладено суть неправильного
застосування зазначених норм .
За таких обставин оскаржувана ухвала підлягає скасуванню як незаконна, а касацій­
на скарга дочірнього підприємства на постанову Донецького апеляційного господарсько­
го суду України - передачі до Вищого господарського суду України для розгляду по суті.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111 17 - 111 20 ГПК, Верховний Суд
України
постановив:
Касаційну скаргу ДП Спеціалізованого будівельно-монтажного поїзда по водопо­
стачанню No 12 задовольнити, ухвалу Вищого господарського суду України від 19 липня
2004 р. скасувати, а касаційну скаргу цього дочірнього підприємства на постанову До­
нецького апеляційного господарського суду від 24 травня 2004 р. разом зі справою пере­
дати до Вищого господарського суду України для розгляду по суті.
Постанова остаточна й оскарженню не підлягає.
2005 No 5(20) 157

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ
Ухвала Вищого господарського суду України від 19 липня 2004 р.
(ухвалу скасовано постановою
Судово ~ палати у господарських справах Верховно го Суду Укра1ни
від 5 жовтня 2004 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу до­
чірнього підприємства Спеціалізованого будівельно-монтажного поїзда по водопоста­
чанню No 12 ВАТ транспортного будівництва <,Трест Південтранстехмонтаж,> на поста­
нову Донецького апеляційного господарського господарського суду від 24 травня 2004 р.
у справі за заявою дочірнього підприємства <,Авдієвський трубний завод,> ТОВ <,Азовська
торгівельно-промислова компанія,> про перегляд рішення господарського суду Донецької
області від 3 червня 2002 р. за позовом ДП Спеціалізованого будівельно-монтажного по­
їзда по водопостачанню No 12 до ДП <,Авдієвський трубний завод,> про стягнення забор­
гованості за виконані роботи в сумі 122 888,80 грн. за нововиявленими обставинами.
Подана касаційна скарга не відповідає вимогам розділу ХП 1 ГПК із таких підстав.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111 5 та частин 1, 2 ст. 111 7 ГПК касаційна інстанція на
підставі вже встановлених судом фактичних обставин справи перевіряє судові рішення
виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх
встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рі­
шенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про до­
стовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові
докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до п. 4 ст. 111 ГПК касаційна скарга за змістом повинна містити вимоги
особи, що подала касаційну скаргу, із зазначенням суті порушення або неправильного
застосування норм матеріального чи процесуального права судом.
Тобто в касаційній скарзі має чітко викладатися зміст такого порушення із законо­
давчим обrрунтуванням порушених норм та із зазначенням конкретних статей і пунктів.
Зокрема, касаційна скарга повинна містити дані, які б свідчили, що судами при роз­
гляді спору не застосований закон, який підлягає або не підлягає застосуванню, або суда­
ми неправильно витлумачена норма закону, в чому полягає таке порушення та як воно
вплинуло на правильність вирішення спору по суті.
Вимоги зазначеної норми скаржником не дотримані, у поданій касаційній скарзі
скаржник посилається на необrрунтованість винесеного у справі судового акта, зокрема:
надання переваги доказам, наданим однією зі сторін , та залишення без уваги доказів
іншої сторони; неповне з'ясування судом достовірності доказів; невідповідність висновків
суду, викладених у постанові, та доказів, на яких вони базуються, обставинам справи;
неповноту зібраних доказів.
Зміст касаційної скарги зводиться до дослідження доказів, а тому подана касаційна
скарга не дає підстав для перегляду постанови суду в касаційному порядку і підлягає по­
верненню на підставі п. 6 ч. 1 ст. 111 3 ГПК.
158 No5(20) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 26 ЖОВТНЯ 2004
Разом з тим касаційна інстанція зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 111 3ГПК скарж­
ник не позбавлений можливості повторного подання касаційної скарги після усунення
зазначених недоліків у загальному порядку, тобто з дотриманням вимог процесуального
законодавства, зокрема, приписів розділу ХІІ 1 ГПК.
Керуючись статтями 86, 111, п. 6 ч. 1 ст. 1113, статтями 111 s, 111 7 ГПК, Вищий госпо­
дарський суд України
ухвалив:
Касаційну скаргу ДП Спеціалізованого будівельно-монтажного поїзда по водопоста­
чанню No 12 на постанову від 24 квітня 2004 р. Донецького апеляційного господарського
суду від 24 травня 2004 р. повернути скаржнику.
13.4. Посилання Вищого господарського суду України на не­
дотримання скаржником вимог ст. 111 ГПК при поданні
ним касаційної скарги спростовуються змістом касацій­
ної скарги та наявністю доказів надсилання її копії іншій
стороні у справі
Поста~-юва Судової палати у господарсь1сих справах
Верховного Суду України від 26 жовтня 2004 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ТОВ <,Крамниця <,Спорттова­
ри,> на ухвалу Вищого господарського суду України від 21 липня 2004 р. у справі за по­
зовом Бродівського меблевого підприємства <,Явір ,> до ТОВ <,Крамниця <,Спорттовари,>
(далі - Товариство) про стягнення 7 366 грн.,
встановив :
У січні 2004 р. Бродівське меблеве підприємство <,Явір,> звернулося до господарсько­
го суду Запорізької області з позовом до Товариства про стягнення 7 366 грн. заборгова­
ності за передані товари на підставі договору купівлі-продажу від 20 травня 2003 р. No 30.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 1 квітня 2004 р. позов задово­
лено частково , з Товариства на користь позивача стягнуто 4 794 грн. , у частині вимог
на суму 806 грн. провадження у справі припинено, в іншій частині вимог у позові від ­
мовлено.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 26 травня 2004 р. апеля­
ційну скаргу Товариства повернуто без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 97 ГПК. Ухвала мо ­
тивована тим, що до апеляційної скарги не додано належних доказів надіслання її копії
іншій стороні у справі.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 21 липня 2004 р. No 12 /7 8 Това­
риству повернуто касаційну скаргу на ухвалу Запорізького апеляційного господарського
суду від 26 травня 2004 р. на підставі п. 3 ч. 1 ст. 1113 ГПК. Ухвала мотивована тим, що за­
значена у переліку додатків до касаційної скарги поштова квитанція про надіслання копії
2005 No 5(20) 159

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ
касаційної скарги позивачу фактично відсугня, а в наявному описі вкладення у цінний
лист не вказано найменування та адресу підприємства, якому цей лист адресовано.
7 жовтня 2004 р. колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою
Товариства порушено провадження з перегляду в касаційному порядку ухвали Вищого
господарського суду України від 21 липня 2004 р. У касаційній скарзі порушується питан­
ня про скасування оскарженої ухвали з підстав порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, пе­
ревіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду
України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Вимоги до форми і змісту касаційної скарги визначено ст. 111 ГПК, і зокрема, вста ­
новлено , що до касаційної скарги повинні додаватися докази надіслання її копії іншій
стороні у справі. Повертаючи касаційну скаргу, Вищий господарський суд України послав­
ся на недотримання Товариством вимог зазначеної норми, а саме неподання належних
доказів надіслання копії касаційної скарги позивачу. Проте з таким висновком погоди­
тись не можна, оскільки він не відповідає дійсним обставинам.
У касаційній скарзі, що подавалась через місцевий господарський суд, Товариство
зазначало про додання таких доказів, як опис вкладення та поштова квитанція про надіс­
лання копії скарги позивачу. Будь-яких даних про те, що при розкриванні поштового кон ­
верту в місцевому господарському суді цих додатків не виявлено, матеріали справи не
містять. Зокрема, це не вбачається і з супровідного листа господарського суду Запорізької
області від 16 червня 2004 р. No О 1-1 /7 1О, яким матеріали цієї справи разом із касаційною
скаргою Товариства надіслано до Вищого господарського суду України.
За таких обставин у Вищого господарського суду України не було законних підстав
для висновку про те, що Товариством не дотримано вимоги ч. 4 ст. 111 ГПК
Враховуючи викладене, оскаржену ухвалу слід скасувати, а справу передати на роз-
гляд до Вищого господарського суду України.
Керуючись статтями 111 17 - 111 21 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ТОВ <,Крамниця <,Спорттовари,> задовольнити.
Ухвалу Вищого господарського суду України від 21 липня 2004 р. скасувати , а справу
передати на розгляд до Вищого господарського суду України.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Ухвала Вищого господарського суду України від 21 липня 2004 р.
(ухвалу скасова но по становою
Судово'~ палати у гос п одарських с пр авах Верховного Суду Укра 1ни
від 26 жовтня 2004 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу
ТОВ <,Крамниця <,Спорттовари,> (далі - Товариство) на ухвалу Запорізького апеляційного
господарського суду від 26 травня 2004 р. у справі за позовом Бродовського меблевого
підприємства <,Явір•> до Товариства про стягнення 7 366 грн .
160 No5(20) 2005

УХВАЛА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 21 ЛИПНЯ 2004
Подана касаційна скарга не відповідає вимогам розділу ХІІ 1 ГПК із таких підстав.
Товариство звернулося з касаційною скаргою на ухвалу від 26 травня 2004 р. Запо­
різького апеляційного господарського суду.
Зазначеною ухвалою повернуто без розгляду апеляційну скаргу Товариства на під­
ставі п. 2 ст. 97 ГПК, оскільки заявником до апеляційної скарги не надано належних дока­
зів направлення копії апеляційної скарги іншій стороні у справі.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що на порушення вимог статей 36, 43
ГПК судом не дотримано при винесенні рішення принципів всебічності й повноти дослі­
дження всіх обставин справи.
Касаційна скарга за формою та змістом повинна відповідати вимогам ст. 111 ГПК.
У частині 3 ст. 111 ГПК зазначено, що до скарги додаються докази сплати державно­
го мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.
Відповідно до п. 3 ст. 111 3 ГПК касаційна скарга не приймається до розгляду і по­
вертається судом, якщо до скарги не додано доказів надіслання її копії іншій стороні
у справі.
До матеріалів касаційної скарги Товариства додано опис до цінного листа, але кому
адресований цей лист невідомо , оскільки в описі не зазначено адресу, та найменування
підприємства, якому направлено цього листа.
Касаційна скарга Товариства містить перелік додатка, в п. 8 якого вказано опис вкла­
дення та поштова квитанція про направлення скарги на адресу позивача, але зазначеної
поштової квитанції до касаційної скарги не додано, що підтверД)h-ується актом Вищого
господарського суду України від 7 липня 2004 р. No 03-22 /103.
За таких обставин скаржником не додано належного доказу направлення копії каса­
ційної скарги іншій стороні у справі, що є підставою для повернення касаційної скарги
відповідно до вимог п. 3 ст. 111 3ГПК.
Після усунення недоліків, зазначених в ухвалі Вищого господарського суду України,
сторона у справі має право повторно подати касаційну скаргу в загальному порядку.
Звертаємо увагу на те, що реалізація права скаржника на повторне звернення з на­
лежно оформленою касаційною скаргою, передбаченого ч. 3 ст. 1113 ГПК, не тягне авто­
матичного відновлення пропущеного процесуального строку, встановленого ст. 11 О ГПК.
Зважаючи на те, що касаційна скарга не відповідає вимогам ГПК, скарга не дає під­
став для перегляду ухвали Запорізького апеляційного господарського суду в касаційно му
порядку і підлягає поверненню.
Керуючись статтями 86, 111, 1113 ГПК, Вищий господарський суд України
ухвалив:
Касаційну скаргу Товариства на ухвалу Запорізького апеляційного господарського
суду від 26 травня 2004 р. повернути скаржнику, а справу - Запорізькому апеляційному
господарському суду.
2005 No 5(20) 161

Відповідно до статті 125 Конституції України та законів України,
прийнятих Верховною Радою України у процесі судової реформи
та спрямованих на реформування судової системи,
якими до компетенції Верховного Суду України було віднесено
перегляд судових рішень Вищого господарського суду України
у касаційному порядку, у Верховному Суді України згідно з рішенням
Пленуму Верховного Суду України від 5 жовтня 2001 р. утворено
Судову палату у господарських справах. Починаючи з 24 грудня
2001 р. Судова палата у господарських справах Верховного Суду
України здійснює судочинство у повному обсязі відповідно
до визначених процесуальним законом повноважень.
Це видання створює можливість вивчати судові рішення з конкретних
справ Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України.
Тексти судових рішень друкуються з незначними скороченнями
та редакційними правками.

Ви шукаєте практику вищих судових інстанцій?
Із січня 2005 року діє
Національна мережа судових рішень
PRAXIS
www. sudova-praktika. kiev. ua
Уже на сьогодні Ви можете знайти розміщені згідно
з тематичним класифікатором:
✓ судові рішення Вищого господарського суду України,
переглянуті Судовою палатою у господарських справах
Верховного Суду України;
✓ судові акти Верховного Суду України
та Вищого господарського суду України.
А найближчим часом:
✓ практику Верховного Суду України у цивільних,
кримінальних та адміністративних справах;
✓ рішення Конституційного Суду України;
✓ практику Міжнародного комерційного арбітражного
суду при ТПП України;
✓ практику Європейського суду з прав людини.
Для отримання детальнішої інформації
звертайтесь за тел . : (044) 537-51-35
е- mail: court@practice .kiev. ua

Концерн <•Видавничий Дім <•Ін Юре,,
Україна, 04107, м. Київ,
вул . Багговутівська, 17-21
Тел.jфш: (044) 537 -5100,
537-5 120
E-ma il : conceш_inyшe@e -post.comш
Свідоцтво про внесення суб'єкта
видавничої справи до Державного реєстру
видавців, виготівників і розповсюД)h-увачів
видавничої продукції
Серія ДК, No 1468 від 14 серпня 2003 р.
ТОВ <•Інформаційно-аналітичний центр
<•Судова практика•>
Україна, 04107,
м. Київ, вул. Багговутівська, 17-21
Тел.jфакс : (044) 537-5135
E-ma il: coшt@practice.kiev.ua
Свідоцтво про внесення суб'єкта
видавничої справи до Державного реєстру
видавців, вигот і вників і розповсюджувач ів
видавничої продукцїі
Серія ДК, No 2082 від 31 січня 2005 р.
Комп'ютерна верстка
І. І. Артеменка
Редагування і коректура
Т М. Гончаренко,
Л. М. Бардаченко,
С. П.Когут
Підп . до друку 30.05.2005
Формат 70 х 100 1/16
Папір офсетний. Друк офсетний
Ум. друк. арк. 13,33. Обл.-вид. арк. 13,92
Наклад 1ООО прим .
Віддруковано у друкарні
Концерну <•Видавничий Дім <•Ін Юре,>,
ВАТ <•Книжкова друкарня наукової книги,,
Україна, 04107, м. Київ,
вул. Багговутівська, 17-21
Зам. No 5-188
Ціна договірна