РОЗДІЛ ІІІ. Волинська земля часів Київської та Галицько-Волинської держави. 22, 2009
УДК 94 (477.82)”10/13”:323.38

О. В. Баран − магістр, аспірант Європейського колегіуму
польських і українських університетів Університету
Марії Кюрі-Склодовської в Любліні

Соціальний склад та правовий статус мешканців міст Галицько-Волинського
князівства
Роботу виконано в Європейському колегіумі
польських і українських університетів Університету
Марії Кюрі-Склодовської в Любліні
Населення міст Галицько-Волинського князівства характеризувалося значною соціальною та економічною
строкатістю. Це зумовлювалося насамперед характером тогочасного міста, яке з топографічного погляду складалося із княжого дитинця, торгово-ремісничого підгороддя та значної кількості поодиноких осад (монастирів,
боярських дворів тощо). До міських жителів в історіографії, відповідно, зараховують не лише купців та
ремісників, а й представників княжої адміністрації, духовенство та бояр. Дослідженню соціального складу та
правового статусу мешканців міст Галицько-Волинського князівства і присвячене запропоноване дослідження.
Ключові слова: Галицько-Волинське князівство, міста, мешканці міст.
Баран А. В. Социальный состав и правовой статус жителей городов Галицко-Волынского княжества. Население городов Галицко-Волынского княжества характеризовалось значительным социальным и экономическим разнообразием. Это обуславливалось, в первую очередь, характером города того времени, который в топографическом отношении состоял из княжеского детинца, торгово-ремесленнического подгродья и
значительного количества единичных поселений (монастырей, боярских дворов и т. д.). К числу городских
жителей в историографии, соответственно, засчитываются не только купцы и ремесленники, но и представители княжеской администрации, духовенство и бояре. Исследованию социального состава и правового
статуса жителей городов Галицко-Волынского княжества и посвящена предложенная статья.
Ключевые слова: Галицко-Волынское княжество, города, жители городов.
Baran O. V. Social Composition and Juridical Status of Residents in the Towns of the Halych-Volyn’
Principality. Population in the towns of the Halych-Volyn’ was socially and economically diverse. This was motivated
by the character of a mediaeval town that consisted of the prince’s fort, the town zone for trade and industries as well
as a large amount of separate settlements (monasteries, gentry’s residences etc). Historians consider that a town’s
residents were not only merchants and artisans, but also the prince’s administration, clergy and gentry. The article
focuses on the social composition and juridical status of residents in the towns of the Halych-Volyn’ Principality.
Key words: Halych-Volyn’ Principality, towns, residents.

Постановка наукової проблеми та її значення. Вивченню міст Галицько-Волинського князівства чимало уваги присвячено в українській, польській, білоруській історіографіях та історіографіях
інших народів. Це державне утворення, яке з різним ступенем внутрішньої інтеграції існувало на
мапі Центрально-Східної Європи упродовж ХІІІ та першої половини XIV ст., створило яскравий
приклад інтегральної взаємодії руських державотворчих чинників із новими соціальними та економічними практиками, пов’язаними із зародженням у Західній та Центральній Європі ринкової
економіки. Залучення Галицько-Волинської Русі, після монгольських завоювань та появи у другій
половині ХІІІ ст. на північночорноморському узбережжі генуезьких колоній, до системи європейських торгових шляхів, що сполучали Північне Причорномор’я із Центральною Європою та містами
Ґанзи [11, 698; 10, 77−82; 6, 52−54; 8, 55, 80; 26], створило передумови для значних змін у житті її
міст та змін у господарському житті і правовому становищі їхніх мешканців. Утім, вивчення цього
питання саме під таким кутом зору здійснено ще не достатньо – переважно увага акцентується на
проникненні в міські осередки Галицько-Волинського князівства німецьких колоністів та дискутується можливість утворення ними самоврядних організацій [16, 66−69; 13, 38−39], – відтак надалі
залишається актуальним.
Слід зазначити, що до недавнього часу галицько-волинські міста досліджуваного періоду
розглядалися (і в переважній більшості випадків розглядаються) в загальноруському контексті. Так,
© Баран О. В., 2009

89

PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки

у своїй основоположній для цієї проблематики праці М. Котляр писав: “Структура і зовнішній
вигляд галицьких і волинських міст були загалом характерними для Південної Русі”, і далі:
“Характерною особливістю Галицької землі було те, що, на відміну від Київської, Чернігівської,
Новгородської чи сусідньої Волинської, бояри здебільшого жили не в самому місті, а неподалік від
нього” [19, 295]. На подібний погляд натрапляємо і в П. Толочка [25, 176]. Загалом же, галицьковолинське місто, як і давньоруське у цілому, під соціотопографічним кутом зору розглядається в
історичній літературі як дво- або тричленова структура, яку складали: 1) князівсько-боярський
дитинець, населений боярами та заможними городянами; тут також була княжа резиденція та
соборний храм; 2) посад або торгово-ремісниче підгороддя, заселене ремісниками та дрібними
торгівцями [19, 295; 25, 176]; 3) як третю складову частину інколи виділяють села, що оточували
місто, заміські феодальні замки та монастирі [24, 116].
Таким чином, до міських жителів зараховують практично всі категорії населення за однією
лише ознакою – проживанням на території міста. Життя таких міст точилося навколо княжого
гроду/дитинця і було спрямоване на задоволення його потреб. І власне він був його формоутворювальним фактором. Міської громади як такої не існувало, оскільки мешканці такого міста належали
до різних соціальних прошарків і займалися різними видами діяльності та мали різний характер
доходів.
З огляду на це галицько-волинські міста ще не можна назвати власне містами. Це ще не були
вповні розвинені міста пізнього середньовіччя. Їм більше пасує характеристика ранньоміських
осередків, ранньоміських агломерацій, протоміст тощо. У випадку Центрально-Східної Європи такі
осередки існували на цілому її просторі до ХІІ–ХІІІ ст., коли був започаткований процес локації міст
на німецькому міському праві [9, 26; 3; 12].
Утім, доступні джерела, передусім Галицько-Волинський літопис, дають змогу стверджувати,
що в тогочасному суспільстві все ж таки існувало уявлення про міську громаду як таку, а міські
жителі мали певний виокремлений правовий статус. Тому в запропонованому дослідженні ставимо
за мету: 1) визначити, хто ж із соціального погляду складав основу міських громад ГалицькоВолинської Русі та 2) яким був правовий статус цих громад.
Загалом Галицько-Волинський літопис 35 разів використовує слово “горожани” у двох основних
формах: “гражанѣ” і “горожанѣ”, а також двічі слово “мѣстичѣ” [18, 722, 726, 738, 761, 777, 779, 782,
785, 801, 839, 840, 842, 851, 852, 877, 878, 910, 918, 931, 932, 934, 935, 905, 934−935]. На думку М. Грушевського, ужиті в літописі терміни “горожани” та “міщани” тотожні за своїм змістом, з тією лише
різницею, що термін “міщани” появився пізніше і згодом замінив раніший – “горожани” [17, 224].
Слід зазначити, що Галицько-Волинський літопис попри таку досить значну кількість звернень
до цього терміна прямо не розкриває суті соціальних занять осіб, яких він ним окреслює. Утім,
наскільки можна здогадуватися, термін “городяни” не стосувався усіх мешканців того чи іншого
міста, а характеризував дещо вужчу групу осіб.
Так, характеризуючи під 1205 р. правління у Галичі угорського воєводи Бенедикта, з посиланням на “київського мудреця” Тимофія, літописець писав: “бо він був мучитель боярам і городянам” [18, 722; 21, 371]. Під 1235 р. є такий запис: “І коли Ростислав пішов у [Рожне?] поле, то за
божою поміччю прийшла вість Данилові, який перебував у Холмі, що Ростислав виступив на Литву
зо всіма боярами і кінниками. І коли се прилучилося, вийшов Данило з воями із Холма, і був він на
третій день у Галичі, і радо його прийняли городяни. Коло ото він під’їхав під город і сказав їм: “О
мужі-городяни! Допоки ви будете терпіти іноплемінних князів владу?” [18, 777; 21, 393]. Під 1237 р.:
“Менгухан тим часом прийшов розвідати город Київ, і став він на тій стороні Дніпра коло Городка
Пісочного. Побачивши город, він здивувався красі його і величі його. Він прислав послів своїх до Михайла [Всеволодовича] і до городян, хотячи їх обманути, та вони не послухали його” [18, 782; 21, 394].
Під 1288 р. уже протиставляються “міщани” та бояри: “скликав (князь Мстислав Данилович – O. Б.)
бояр володимирських брата свого, і міщан руських, і німців, і повелів передо всіма читати грамоту
братову про оддання [йому] землі, і всіх городів, і стольного города Володимира” [18, 905, 21, 439].
У цих нотатках можемо зауважити протиставлення “горожан” й “міщан”, з одного боку, та бояр, а
також князя і, очевидно, його адміністрацію – з іншого.
Опосередковані вказівки на господарські заняття “городян” знаходимо у двох нотатках літопису. У першій із них – в описі розбудови міста Холма за князя Данила Романовича − є такий пасаж:
90

PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

РОЗДІЛ ІІІ. Волинська земля часів Київської та Галицько-Волинської держави. 22, 2009

“Коли ж побачив се князь Данило, що бог сприяє місцю тому, став він прикликати приходнів –
німців і русів, іноплемінників і ляхів. Ішли вони день у день. І юнаки, і майстри всякі утікали [сюди]
од татар – сідельники, і лучники, і сагайдачники, і ковалі заліза, і міді, і срібла” [18, 843; 21, 418].
Іншим свідченням є встановлення за наказом князя Мстислава Даниловича нового податку на
берестян – “ловчого” – за “коромолу” в 1289 р.: “Се я, князь Мстислав, син королів, онук Романів,
уставляю ловче на берестян вовіки за їх коромолу: з сотні – по два лукна меду, і по дві овці, і по
п’ятнадцять десятків льону, і по сто хлібів, і по п’ять цебрів овса, і по п’ять цебрів жита, і по двадцять курей; і по стільки з кожної сотні; а з городян – чотири гривні кун. А хто моє слово порушить,
то стане зо мною перед богом” [18, 932; 21, 449−450]. Важко сказати в останньому випадку, чи
чотири гривні кун накладалися на всіх “городян”, чи на кожне господарство окремо. В будь-якому
випадку цей запис засвідчує виокремлення міської громади в окрему групу та неаграрний характер
занять її членів.
Останій запис важливий ще й з іншого погляду. Як зауважив М. Макаров, він підтверджує
окреме обкладення податками населення волості та міста, що було нехарактерним для Русі ХІ –
першої половини ХІІІ ст. і свідчить, на його думку, про докорінні зміни у соціальних відносинах на
Волині наприкінці ХІІІ ст. [22, 62].
Справді, із середини ХІІІ ст. у Галицько-Волинському літописі з’являються записи, що засвідчують, окрім функціонування в містах представників княжої влади на місцях (тисяцьких) та княжих
залог, зазвичай очолюваних боярами, ще й груп міщан. Так, під 1261 р. є записи про “горожан”
Холма та їхніх керівників – “холопів” Костянтина та Луку Іванковича, які обороняли його під час
приходу хана Бурундая. Ось як передає літописець слова князя Василька Романовича, посланого ханом намовити оборонців міста капітулювати: “Василько ж, ідучи під город, узяв собі в руку каміння
[i], прийшовши під город, став мовити городянам, а татари, послані з ним, – слухати: “Костянтинехолопе, і ти, другий холопе, Луко Іванковичу! Се город брата мого і мій, – здайтеся!” [18, 851; 21, 422].
Брак імені по батькові у випадку Костянтина та його наявність стосовно Луки Іванковича дає змогу
припустити, що йдеться про представників окремо городян та княжих бояр. На це ж вказує й інший
пасаж з літопису, де сказано про укріплення міста: “А після цього рушив Бурондай до Холма [...] Але
коли вони прийшли до Холма, то город був запертий. І стали вони, прийшовши до нього, одаль його,
і не добились вої його нічого, бо були в ньому [Холмі], бояри і люди доблесні (боярѣ и людье
добрии)” [18, 850−851; 21, 422].
У записі за 1259 р. зафіксовано “городян” як військову силу – “піхотинців”: “Куремса ж, не перейшовши [ріки] Стиру, послав людей до [города] Володимира. А коли в’їхало військо противників
до города, вийшли на них піші городяни (гражанѣ пѣшьци) і билися з ними кріпко, і вибігли вони з города, прибули до Куремси і розповіли, що городяни кріпко борються з ними” [18, 840−841; 21, 417].
Вочевидь, міські громади мали свої до певної міри регулярні військові сили. Про це дізнаємося
із записів літопису за 1282 р., коли “ляхи пустошили також коло Берестія […]. Берестяни тоді
зібралися і гнали вслід за ними, хоча ляхів було двісті, а берестян сімдесят, бо був у них воєвода Тит,
що всюди славився мужністю – на ратях і на ловах. І, отож, догнавши їх, билися вони з ними, і за
божою милістю побідили берестяни ляхів […]. І тоді прийшли вони в Берестій із честю, славлячи
бога і пречистую його матір в усі віки” [18, 890; 21, 434]. Брак імені по батькові у згадці про воєводу
вказує, що це, напевно, був не боярин і не княжий урядник. Зрештою, мала кількість війська (70 осіб)
та факт, що всі вони після виправи повернулися до Берестя, вказує на те, що ці воїни, найімовірніше,
були саме “городянами” цього міста.
Із 1324 р. маємо документ, виставлений “радниками та громадою” міста Володимира до громади
міста Штральзунд у справі повернення речей, що належали купцям − “громадянам” Володимира
Бертраму Русину та Миколі: “Шановним мужам і визначним панам радникам і громаді у Штральзунді – радники і громада міста Володимира [засвідчують] свою вірність, а також схильність до
всього та готовність. Хай буде відомо вам, у нашій присутності було висловлено протест [у тому],
що Бертрам Русин і Микола, пред’явник даного документа, наші брати й співгромадяни...” [20, 166].
Звичайно, останній документ із першої половини ХIV ст. засвідчує досить значний поступ у
становленні міських громад Галицько-Волинської Русі порівняно з другою половиною ХІІІ ст. Втім,
він показує напрям цього розвитку у формуванні цих громад на соціальній основі купців та реміс-

91

PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки

ників. Цьому сприяло запрошення князями після монгольської навали німецьких, караїмських,
вірменських та єврейських колоністів [14, 163; 23, 12−17].
В історіографії висловлювалася думка, що “руські” міські громади у своєму житті керувалися
т. зв. звичаєвим правом, а прибулі чужоземні колоністи – насамперед німці – власним правом –
“магдебурзьким”. Відтак обережно робилися припущення, що вже у другій половині ХІІІ ст. привілеї
на магдебурзьке міське право могли отримати німецькі колонії або міські громади загалом у Львові,
Володимирі-Волинському та Перемишлі [15, 164; 2; 1].
Обговорюючи це питання – питання правового статусу міських мешканців Галицько-Волинської
Русі, слід відзначити брак будь-яких свідчень про добре знайоме з пізніших часів просторове
визначення місця розселення тієї чи іншої міської громади. Це й не дивно. Де-факто у галицьковолинських містах мешкали не лише особисто вільні ремісники та купці, а й бояри з челяддю, були
княжі та церковні резиденції. Отож стосунки між князем та міською громадою складалися не на
територіальній основі, а на основі персональних, у цьому разі – персонально-групових зв’язків. На це
вказує нотатка з опису повинностей “городян” міста Кобрина: “Дав єсмь я княгині своїй по своїм
животті город свій Кобринь із людьми і з даниною; як при мені вони давали, так і по мені нехай
дають княгині моїй” [18, 904; 21, 439]. Подібною виглядає ситуація і у вже цитованій вище грамоті
князя Мстислава Даниловича 1289 р. для “городян” Берестя.
Так само немає вказівки на просторову локацію і в грамоті князя Льва Даниловича, або Льва
Юрієвича, з першої половини XIV ст., якою князь продав війтівство в місті Перемишлі: “Я, князь
Лев, продав Іванові війтівство у Перемишлі і кам’яну церкву святого Миколи під магдебурзьке
право, і він мені за це дав дві гривни золота і сорок сувоїв сукна або шовку, і я продав йому з усіма
правами, [що випливають з] магдебурзького права, а саме: жоден війт не має права суду, тільки війт
міста на основі війтівського права, і ніхто його самого не може позивати в суд, а лише до князя. А
цей князь його самого повинен судити разом з війтами за війтівським правом, а міщан ніхто не
повинен судити, тільки війт за магдебурзьким правом. А продав я йому на всі часи і навічно. І хто
моє слово порушить, матиму з ним суд перед Богом” [20, 145]. На думку А. Янечка, який за емітента
цього документа вважає князя Льва Даниловича [5, 188], грамота свідчить про організацію міської
громади в Перемишлі на західний взірець, утім ще не дає жодних підстав говорити про просторову
локацію самого міста [4, 109].
Лише у грамоті-привілеї на локацію міста Сянока, видану в 1339 р. князем Болеславом-Юрієм
Тройденовичем, ідеться про терен, на якому мало бути локоване нове місто. Утім, і він чітко не окреслює просторової організації міста, ба навіть не визначає в планах його майбутньої поверхні [7, 99].
Цей документ, як і сам час правління згаданого князя, започаткував нову епоху в житті міст Галицько-Волинської Русі і йде в розріз із тими свідченнями, які маємо з попередної епохи – середини ХІІІ
– першої половини XIV ст., коли тривав процес становлення міських громад, а їхній правовий статус
визначався не за територіальним принципом, а персонально-груповим.
Висновки. Отже, можна наважитися на твердження, що, починаючи з другої половини ХІІІ ст.,
у Галицько-Волинському князівстві активно йшов процес становлення міських громад на основі
особисто вільного купецького та ремісничого населення. Прискорення цьому процесові надала поява
груп чужоземців і привнесення ними досвіду самоврядування за німецьким міським правом.
Специфікою правового статусу міських громад залишався, проте, брак просторової локації території,
підконтрольної міським громадам, а стосунки між ними та князем вибудовувались на підставі персонально-групових зв’язків. Нерозв’язаним, однак, залишилося питання про те, чи в межах одного і
того ж самого міста існували одна чи кілька громад, організованих за етнічною ознакою. Джерела не
дають на це однозначної відповіді і розв’язання цієї проблеми є завданням подальших досліджень.
Література
1. Fenczak A. Lwów i Przemyśl. Z rozważań nad fazami rozwojowymi procesów wprowadzania prawa niemieckiego w ośrodkach miejskich Rusi Halicko-Włodzimierskiej w XIII i XIV wieku / A. Fenczak // Rocznik
Przemyski. – 1997. – T. 33, z. 2. – S. 57−66.
2. Tenże, Z badań nad początkami samorządu miejskiego w Przemyślu i jego kancelarii (do 1389 roku) //
Rocznik Historyczno-Archiwalny. – Przemyśl, 1988. – T. 5. – S. 23−48.
3. Gawlas S. Przełom lokacyjny w dziejach miast środkowoeuropejskich // Civitas Posnaniensis. Studia z dziejów
średniowiecznego Poznania / S. Gawlas ; pod red. Z. Kurnatowskiej i T. Jurka. – Poznań, 2005. – S. 133−162.

92

PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

РОЗДІЛ ІІІ. Волинська земля часів Київської та Галицько-Волинської держави. 22, 2009
4. Janeczek A. Ile razy Przemyśl lokowano? Z zagadnień formowania gminy miejskiej na Rusi Halickiej w XIII–
XIV wieku / A. Janeczek // Inter Orientem et Occidentem. Studia z dziejów Europy Środkowowschodniej
ofiarowane Profesorowi Janowi Tyszkiewiczowi w czterdziestolecie pracy naukowej. – Warszawa, 2002. –
S. 103−115.
5. Tenże, Ząb kniazia Lwa. W kwestii wiarygodności przemyskiego przywileju wójtowskiego // Civitas & villa.
Miasto i wieś w średniowiecznej Europie Środkowej. – Wrocław ; Praha, 2002. – S. 177−189.
6. Kiaupa Z. Historia Litwy. Od czasów najdawniejszych do 1795 roku / Z. Kiaupa, J. Kiaupienė, A. Kuncevičius. – Warszawa, 2007.
7. Kiryk F. Terytorium i zabudowa / F. Kiryk // Sanok. Dzieje miasta : praca zbiorowa / pod red. F. Kiryka. –
Kraków, 1995. – S. 99−114.
8. Myśliwski G. Wrocław w przestrzeni gospodarczej Europy (XIII–XV wiek). Centrum czy peryferie? /
G. Myśliwski. – Wrocław, 2009.
9. Piekalski J. Od Kolonii do Krakowa. Przemiana topografii wczesnych miast / J. Piekalski. – Wrocław, 1999.
10. Qiurini-Popławska D. Włoski handel czarnomorskimi niewolnikami w późnym średniowieczu / D. QiuriniPopławska. – Kraków, 2002.
11. Samsonowicz H. Przemiany osi drożnych w Polsce późnego średniowiecza // Przegląd Historyczny. – 1973. –
T. 64. – S. 700−716.
12. Zientara B. Przełom w rozwoju miast środkowoeuropejskich w pierwszej połowie XIII wieku / B. Zientara //
Przegląd Historyczny. – 1976. – T. 67, z. 2. – S. 219−243.
13. Білоус Н. Київ наприкінці XV – у першій половині XVII століття. Міська влада і самоврядування /
Н. Білоус. – К., 2008.
14. Войтович Л. Міста та їх населення / Л. Войтович // Історія української культури : у 5 т. – К., 2001. –
Т. 2 : Українська культура ХІІІ – першої половини XVII століть. – С. 160−164.
15. Войтович Л. Міське право й економіка / Л. Войтович // Історія української культури : у 5 т. – К., 2001.
– Т. 2 : Українська культура ХІІІ – першої половини XVII століть. – С. 164−168.
16. Гошко Т. Нариси з історії Маґдебурзького права в Україні XVI – початок XVII ст. / Т. Гошко. –
Л., 2002.
17. Грушевський М. Історія України-Руси : в 11 т., 12 кн. / М. Грушевський. – К., 1994.
18. Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей. – М., 1998. – Т. 2.
19. Котляр М. Галицько-Волинська Русь / М. Котляр. – К., 1998. − (Серія : Україна крізь віки : у 15 т. Т. 5).
20. Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ – першої половини
XIV століть. Дослідження. Тексти / О. Купчинський. – Л., 2004.
21. Літопис Руський / За Іпатським списком перекл. Л. Махновець. – К., 1989.
22. Макараў М. Ад пасада да магдэбургіі : прававое становішча насельніцтва местаў Беларускага Падзвіння ў XIV – першай палове XVII ст. / М. Макараў. – Мінск, 2008.
23. Меламед В. У княжому Львові (XIII–XIV ст.) / В. Меламед // Незалежний культурологічний часопис
“Ї”. – 2008. – № 51. Гебрейський Львів. – C. 12−17.
24. Тимощук Б. Древнерусские города Северной Буковины / Б. Тимощук // Древнерусские города / отв.
ред. В. Cедов. – М., 1981. – С. 116−136.
25. Толочко П. Київська Русь / П. Толочко. – К., 1996.
26. Томілович Л. Наддніпрянська ланка торгового шляху схід−захід в XIIІ – середині XVI ст. / Л. Томілович // Vita Antiqua. – 1999. – № 2. – S. 215−222.

Статтю подано до редколегії
30.10.2009 р.

93

PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com