Розведення комах у школі та работа з ними - Злотін О. 3., Бойчук Ю. Д. Ризван Н. В.

Author: Злотін О. 3. Бойчук Ю. Д. Ризван Н. В.

Tags: біологія комахи видавництво рвп оригінал розведення комах

Year: 1993

Similar

В.О.Сухомлинський. Том 4. Павлиська середня школа. Розмова з молодим директором школи

Географiя україни підручник для 8-9 класів середньої школи

Методика навчання історії в школі

Емський указ і боротьба за українську школу

Text

РОЗВЕДЕННЯ КОМАХ У ШКОЛІ
ТА РОБОТА З НИМИ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
харківський державний педагогічний інститут
їм. г. с. сковороди
О. 3. ЗЛОТІН,
Ю. Д. БОЙЧУК
Н. В. РИЗВАН
РОЗВЕДЕННЯ КОМАХ У ШКОЛІ
ТА РОБОТА З НИМИ
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
ДЛЯ СТУДЕНТІВ БІОЛОГІЧНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ,
УЧИТЕЛІВ ШКІЛ ТА УЧНІВ СТАРШИХ КЛАСІВ
Затверджено
редакційно-видавничою радою
інституту
Протокол № 6 від 21. 05. 93
Харків
РВИ «Оригінал»
1993
ББК 28. 691. 89 я 1
3-68
Злотін О. З, Бойчук Ю. Д.
3-68 Розведення комах у школі та робота з ними: Навч. посіб-
ник для студентів біол. фак., учителів шк. та учнів ст. кл. (Харк.
держ. пед. ін-т ім. Г. С. Сковороди. — X.: РВП «Оригінал»,
1993,— 120 с.
І8ВК 5-7707-
Книга містить доступні методики лабораторного розведення
61 виду цінних у господарському відношенні комах — продуцентів
сировини, продуктів харчування, біологічних препаратів, запилю-
вачів культурних рослин, агентів біометоду, тест-культур і моделей
для біологічних досліджень.
Наведені рекомендації по організації шкільного інсектарію,
проведенню науково-дослідної роботи з комахами та їх практично-
му використанню.
Рецензенти: Ю. Г. К р а с и л о в е ц ь, доктор сільськогосподарських
наук, професор, зав. відділом технології захисту рослин
УкрНДІ рослинництва, селекції та генетики;
Ю. П. М а к с и мова, кандидат біологічних •• наук,
доцент, зав. кафедрою зоології та охорони природи
ХДПІ;
К. Г. Ку р п і л ь, учитель біології, методист Орільської
середньої школи Лозівського району
Випущено на замовлення
Харківського державного педагогічного інституту
ім. Г. С. Сковороди
_ 1907000000 — 45 3 — Без оголош. Уо ББК 28. 691. 89 я 7
I5ВN 5-7707- © Харківський державний педагогічний інститут. ім. Г. С. Сковороди, 1993
Автори вдячні співробітникам
біолабораторії Покотилівського лісозахисного підприємства
за допомогу в підготовці цієї книги.
ПЕРЕДМОВА
На уроках зоології, гурткових заняттяхіробота з живим мате-
ріалом дає конкретні уявлення про комах, що вивчаються. Спосте-
реження за їх життям сприяють поглибленню знань про особли-
вості біології представників цього класу. Життя комах має сезон-
ний характер, тому спостереження в природі над ними найчастіше
бувають неповними, епізодичними.
Вирішити цю проблему допоможе створення при шкільному
живому куточку ентомологічного відділу — інсектарію, в якому
будуть утримуватися комахи багатьох видів. Одні з них можуть
жити в лабораторних умовах короткий час, інші — розмножува-
тися протягом багатьох років.
Методики утримання і розведення комах будуються на сучас-
них знаннях у галузі технічної ентомології. Завдання цієї науки
полягає в створенні стабільних культур комах. Культура комах
являє собою ізольований вид, який повністю завершує життєвий
цикл у штучних умовах, що підтримуються і контролюються лю-
диною.
Розведення комах потрібне для різних цілей. Це одержання
сировини, продуктів харчування, продуцентів медичних і біологіч-
них препаратів, утилізаторів відходів, агентів біометоду, тест-
культур і моделей для різних досліджень.
Культура комах має неоціненне значення для всебічного ви-
вчення біології виду, з’ясування впливу екологічних факторів
середовища, встановлення основних популяційних показників, ви-
вчання пристосувань, розкриття на конкретних моделях загально-
біологічних закономірностей і явищ.
Особливу увагу звернуто на науково-дослідну роботу з кома-
хами! учнів, у процесі якої вони розширять і поглиблять свої знан-
ня з ентомології, набудуть практичних умінь і навичок по утри-
манню і годуванню комах, догляду за ними.
НАУКОВІ ОСНОВИ РОЗВЕДЕННЯ КОМАХ
У ЛАБОРАТОРНИХ УМОВАХ
Для нормальної життєдіяльності культури комах у лаборатор-
них умовах необхідне створення оптимального режиму розведення
кожного виду.
Потрапляючи в нові умови, організм мобілізує всі свої резер-
ви, які дають йому змогу адаптуватися. Якщо такі умови збері-
гаються в ряді поколінь, то відбувається відбір найбільш стійких
особин, нова реакція збільшується і передається спадково.
Найбільше значення для -створення життєвого оптимуму для
комах у замкнутій біотехнічній (системі, при якому повністю реалі-
зуються компенсаторні можливості' ізольованої популяції, мають
фізичні фактори середовища. Всі вони впливають на комах ком-
плексно, проте дія кожного з них нерівноцінна.
Завдяки пойкілотермності температура тіла комах залежить
від температури навколишнього середовища, яка й визначає
інтенсивність обміну речовин і живлення, плодючість, КІЛЬКІСТЬ,
генерацій, розміри тіла. Температура і вологість прямо впливають
на життєздатність популяції. При критичних, екстремальних тем-
пературі і вологості багато особин гине. В умовах підвищеної во-
логості комах уражують грибні й бактеріальні хвороби (дода-
ток 1).
У лабораторних умовах через недостатню вивченість біології
та екології комах неможливо створити динаміку добових і сезон-
них температур, аналогічну природній. Тому експериментально
підібраний гігротермічний оптимум носить відносний характер.
Світло в природі має вплив на тривалість розвитку і кількість
генерацій, плодовитість і поведінку. В умовах штучного розведення
довжина світлового дня легко регулюється.
Штучно створювана аерація в інсектарію сприятливо впливає
на газообмін: видаляє вуглекислоту та інші гази, прискорює^випа*
ровування надлишкової вологи, поліпшуючи умови утримання
культури комах. Надлишкова вентиляція іноді призводить до ви-
сихання яєць деяких видів комах та кормового субстрату і погір-
шення його поїдання.
З грунтом пов’язане життя 80 % видів комах у той чиннішій
період циклу розвитку. Грунт забезпечує для них певний мікро-
клімат, їжу, захист від ворогів, умови, придатні для відкладання
яєць і зимування.
При лабораторному розведенні у зв’язку з небезпекою зара-
ження комах патогенними мікроорганізмами грунт стерилізують
4
шляхом нагрівання або замінюють пуском, який перед використан-
ням прожарюють. Така заміна не завжди рівноцінна і лише част-
ково задовольнятиме потреби виду, що склалися в процесі онто-
гевіезу.
Культура комах при розведенні дуже чутлива до підвищення
щільності тому, що розселення і міграція, які мають місце в при-
роди*, виключені при лабораторному утриманні.
Для багатьох видів підвищення щільності культури в^ пасив-
ній фазі циклу розвитку зумовлене недостачею корму в активній
фазі, впливом особин одна на одну, втручанням «'людини в періоди
догляду за культурою, накопиченням продуктів метаболізму, зрос-
танням небезпеки інфекційного зараження культури.
Кормовий фактор значно впливає на ріст, розмноження і! по-
ведінку комах. Найкраще їх годувати природним кормом. Якщо
комах переводять на природні 'замінники або штучні живильні се-
редовища, то при їх виборі треба зробити оцінку придатності но-
вого кормового субстрату.
Слід враховувати, що нестача в їжі комах білка приводить до
зниження здатності відкладати яйця з високою життєздатністю
(мурашки, бджоли, мухи). Дефіппт вуглеводів є однією з причин
скорочення життя імаго і зниження їх активності. Низький вміст
мінеральних речовин порушує ріст комах. Скорочення життя,
зменшення кількості яєць у кладці — наслідок нестачі вітамінів.
Особливу небезпеку становить попадання в корм залишків пес-
тицидів.
УТРИМАННЯ І РОЗВЕДЕННЯ КОМАХ
В УМОВАХ ШКІЛЬНОГО ІНСЕКТАРІЮ
Збирати комах для інсектарію краще в весняно-літній сезон.
Необхідно підібрати такий склад видів, який міг би забезпечити
куточок живої природи об’єктами для спостережень і дослідів по
ентомології на весь навчальний рік.
Утримуючи комах, завжди треба намагатися створити їм умо-
ви, близькі до природних. Комах уміщують у садки-інсектарії, які
готують заздалегідь.
Звичайний ентомологічний садок шкільного типу з основою
35X20 см і висотою ЗО см збитий з тоненьких дощечок ’(мал. 1).
Дно-та одна зі стінок дерев’яні. Дві бічні стінки затягнуті марлею
або тонкою густою сіткою з дроту, або млинарним газом, капроном.
Четверта стінка і верх засклені. Для утримання комах використо-
вують скляні банки без дна різного розміру, які розміщують на
спеціальних.столиках (мал. 2).
5
На дно банки насипають грунт чи пісок шаром 3—5 см або
ставлять зрізані гілки рослин, вазони з квітами.
Такі садки призначені для наземних комах.
Щоб проводити спостереження за комахами, що живуть у
грунті, гної, деревині, борошні, виготовляють садки з вузенькими
скляними стінками розміром 9X12 або 13X18 см з більшою сторо-
ною в основі. Пластинки скла розміщують одна від одної на від-
стані товщини тіла комахи (мал. 3). Якщо комаху посадити в такий
садок, то вона буде знаходитися постійно в полі зору і над нею
зручно проводити спостереження. Інші варіанти садків зображені
на мал. 4.
Садки обирають відповідно до екологічних особливостей комах.
У садках, де комахи живуть відкрито, на дно насипають садовий
грунт або пісок, садять один-два кущики трави. Один-два камінчи-
ки, черепок доповнюють внутрішню частину садка для цвіркунів,
жужелиць та інших комах. Для лісових комах кущики трави мож-
на замінити мохом і опалим листям.
Садки для гусениць — невеликі прямокутні ящики, дві стінки
яких скдяні. У двох бічних стінках, а також у кришці є прорізи,
затягнуті марлею. У таких садках вигодовують, крім гусениць,
різних прямокрилих, жуків. Для гусениць метеликів, що перетво-
рюються на лялечки в грунті, на дно насипають грунт, трохи зво-
ложивши його. Іноді виготовляють садки з подвійним дном. У
верхньому роблять кілька отворів, через які гусениці, що мають
перетворитися на лялечок, потраплять на нижнє дно з піском. У
такому садку спостерігають за лялечками (мал. 5.).
Комахи, що зимують у стадії личинки чи лялечки, часто потре-
бують проморожування, тобто перебув'ання певний час при темпе-
ратурах, нижчих від нуля. При цьому не слід забувати, що дуже
низькі температури приводять до їх вимерзання.
За чистотою садків регулярно стежать, прибирають, видаляють,
екскременти, негайно визбирують хворих і мертвих личинок. Систе-
матично дезинфікують за допомогою обеззаражуючих речовин —
4 %-ного розчину формаліну, 2 %-ного розчину хлораміну, хлор-
ного вапна, гіпохлориту натрію, лугів.
Годують комах різноманітною їжею, свіжою і повноцінною,
яка береться безпосередньо з природи. Деякі види комах живуть і
розмножуються на штучних поживних середовищах. Найкраще
годувати комах природним кормом. Переважна більшість поліфагів
мають певну частину видів кормових рослин, на яких вони добре
розвиваються. Не виключена можливість, що зміна режиму усклад-
нить утримання личинок окремих видів комах у лабораторних умо-
вах, тоді їх виховання продовжують у природних умовах безпосе-
редньо на кормових рослинах. Для цього гілочку з листками, на
6
яких сидять личинки, ізолюють мішечком із густої тканини, напри-
клад, батисту. Коли на ній личинки об’їдять усе листя, їх обереж-
но, щоб не розгубити, переносять на іншу. Перед перетворенням
личинок на лялечки їх (особливо гусениць) вибирають з ізоляторів
та пересаджують у садки, бо інакше вони можуть прогризти ізоля-
тор і піти в грунт.
З садка в садок комах переносять за допомогою кормових
рослин, на яких вони сидять. Для цих цілей використовують пір’я,
щіточки, пензлики, маленькі пінцети. Після кожного користування
інструмент дезинфікують.
При розведенні комах спостереження за їх поведінкою чітко
відображає стан популяції в цілому. Тому спостереження за пове-
дінкою може бути надзвичайно корисним для визначення придат-
ності умов утримання для нормальної життєдіяльності культури.
Підвищена активність комах є характерною ознакою порушення
рівноваги в культурі. У таких випадках слід звернути увагу на
щільність культури, ступінь забезпеченості кормом і його якість,
можливість проникнення паразитів і хижаків, подразливу дію світ-
ла або хімічних речовин, відсутність підхожих місць для яйце-
кладки.
Повинні насторожити в’яла поведінка комах, погане поїдання
корму, поява мертвих комах, різні «нетипові» запахи, виповзання
комах на підвищені місця, а також зміна тургору тіла, «присихан-
ня» останнього сегмента тіла, поява рідких екскрементів.
Про нормальний стан популяції свідчить інтенсивне поїдання
корму велика кількість екскрементів, дружне протікання линьок,
нормальна рухливість.
ЗБИРАННЯ КОМАХ
У ПРИРОДІ ДЛЯ РОЗВЕДЕННЯ
За способом життя комах поділяють на денних і нічних. Одні
літають, живляться і розмножуються вдень, інші — вночі. Відповід-
но до цього організовується їх ловіння.
Найбільш розповсюджений спосіб ловіння — косіння сачком.
Як правильно виготовити ентомологічний сачок, показано на мал.6.
Помахи сачком роблять так, щоб він проникав якнайглибше
в рослиний покрив. При цьому стежать, щоб сачок був трохи нахи-
лений, нижня частина його ободу проходила трохи попереду. Ме-
теликів ловлять у польоті, різко вдаряючи сачком, коли центр
його зрівнюється з метеликом. Після кожного косіння сачок звіль-
няють від зловлених комах. їх поміщають у пробірки або невеликі
металеві банки з отворами.
7
Косіння проводять тільки по сухій траві.
Для збору комах з підстилки і грунту застосовують ентомоло-
гічне сито з діаметром у металевій сітці 2,5—З М'М.
Для вилову дрібних комах використовують спеціальний при-
лад— ексгаустер (мал. 7), який виготовляють з широкої скляної
грубки. Верхню гумову трубку беруть у рот і втягують повітря.
Нижню наближають до комах, і вони, підхоплені течією повітря,
потрапляють всередину ексгаустера.
Простим способом збору комах з дерев і кущів є струшування
їх на простирадло або звичайну парасольку.
Дуже ефективне нічне ловіння комах, що летять на світло. Для
цього біле простирадло вішають на стіну: воно буде служити екра-
ном. На землі простеляють світлу тканину. Екран освітлюють
електролампою на 150—500 ват з рефлектором. У лісі користуються
гасовим ліхтарем «летюча миша». Комах, що прилітають на світло,
накривають пробірками або невеликими стаканами.
Відловлювати їх можна і на спеціально приготовані принади.
Існує чимало спеціальних рецептів, наприклад:
1. На 1 л води беруть 200 г цукру, 2 ст. ложки розтертих сухофрук-
тів та 3 г дріжджів. Перед використанням заправленому дріжджа-
ми розчину дають перебродити протягом трьох днів.
2. На 1 л води беруть 150 г меду, заправляють 3—5 г дріжджів і
дають можливість перебродити.
У лісі, саду принаду намазують на дерева на рівень своїх пле-
чей. Вночі періодично принади оглядають і збирають комах, що
прилетіли.
Кращі умови ловіння на принаду навесні та в другій половині
літа і восени, коли в природі мало рослин, які цвітуть.
Часто для ловіння наземних комах використовують різні паст-
ки. Зручно для цих цілей закопувати в землю звичайні скляні
банки таким чином, щоб вінця їх знаходилися на одному рівні з
поверхнею. Такі пастки найбільш придатні для ловіння жужелиць.
Зібраних комах переносять у лабораторію й уважно оглядають.
Для розведення відбирають лише здорових особин з нормальною
активністю і позитивним фагорефлексом. Комах із дефектами та
іншими відхиленнями відбраковують.
На кожний зібраний вид комах для розведення складають
повну еколого-біологічну характеристику, яка включає відомості
про особливості біології, екології, ареал розповсюдження, чисель-
ність і структуру популяцій, характер діапаузи, відомості про основ-
ні хвороби, паразитів та природний корм.
Ці дані допоможуть створити такі умови для комах, які б
найбільш максимально відповідали потребам виду, а Уіе багато в
8
чому залежить від повної інформації про особливості біології та
екології об’єкта розведення.
МЕТОДИКА РОЗВЕДЕННЯ
ОКРЕМИХ ВИДІВ КОМАХ
РЯД БАБКИ
БАБКА ВЕЛИКЕ КОРОМИСЛО
Велике коромисло — бабка з розмахом крил до 105 мм. Крила
жовтуваті, прозорі, груди між крилами мають чотири блакитних
плями. їм аго зустрічаються з кінця червня до вересня.
У тривні водним сачкам ловлять декілька личинок великого
коромисля і вміщують в акваріум, який готують таким чином:
на дно кладуть чистий, багато разів промитий річковий пісок,
Садять водні рослини.
Годують личинок живими дафніями та іншими дрібними без-
хребетними. Вони можуть також живитися пуголовками, маль-
ками риб. Учні спостерігають, як личинка за допомогою спеці-
ального ловильного апарата-маски пожирає здобич.
Знайомлячи учнів з основними особливостями біології, пові-
домляють, що частина травної системи відіграє значну _роль при
руханні: у неї набирається вода, а потім з силою виштовхується.
У той момент, коли вода викидається з кишечника, личинка отри-
мує поштовх уперед. При переміщенні по скаламученню видно,
як і звідкіля вона викидає струмінь води. Спостерігаючи за спо-
кійно сидячими личинками, видно, що біля заднього' кінця тіла
весь час помітний рух води. Це пояснюється тим, що в кишці
знаходяться трахейні зября — органи дихання. їх постійно оми-
ває вода, сприяючи газообміну.
Особливо уважно слідкують за моментом виходу личинки
з води і перетворенням її на дорослу бабку. Для цього у пісок
встромляють дерев’яні палички так, щоб вони на 10 см підні-
малися над водою. На них будуть ^виповзати личинки.
Перетворення личинки починається з того, що розриваються
шкірні покриви на спинній частині грудей і з шкурки поступово
виходить доросла бабка. Вологі крила її спочатку складені.
З часом вони підсихають і розправляються. Лише після цього
вона може літати. Дорослих бабок випускають у природу. Жив-
ляться імаго комарами, мухами.
9
РЯД ТАРГАНИ
ТАРГАН АМЕРИКАНСЬКИЙ
Довжина тіла 35—40 мм. Воно блискучого світло-коричневого
кольору. Оотека містить 15—20 білих яєць. Плодючість самки —
150 яєць.
Утримують у скляних банках із кришками, що мають отвоои
для дихання. Оптимальна температура для розвитку 23—28 °С,
вологість повітря 60—70 %.
На дао банки бажано класти гофрокартон, який буде схо-
ванкою для тарганів.
Корм являє собою суміш із пшеничних висівок, гамапуса і мо-
лочної дитячої суміші в спів відношенніі 20:1:1. Обов’язікоїво
підгодовують вологнім кор’моїм (мов ява. яблука) і дають воду.
Може жити поза садком, тому постійно слідкують, щоб була
щільно закрита кришка.
ТАРГАН КУБИНСЬКИЙ
Тарган кубинський—кукаоага розповсюджений у басейні
Карибського моря, на Кубі і в Це.нтральн'ій Америці. Живе в лісо-
вій підстилці, трухлих пнях, повалених деревах тропічних лісів.
Розмір тіла 45—60 мім. Загальний колір — від сірого до корич-
невого, верхні крила мають малюнок у вигляді розпливчастої
темно-коричневої плями на вершині, а по центру — широка сму-
га. Саімка має темне забарвлення.
Плодючість її — 120 яєць, запакованих в сотеку по 12—
ЗО штук. І мато живе близько року. Співвідношення статей 1:1.
І мато мають крила, але не літають. Коли падають з якоїсь висо-
ти, роблять рухи крилами, зменшуючи швидкість падіння. Личин-
ки, що виходять з яєць, не мають подібності з дорослими фор-
мами і нагадують мокриць. Вони» ростуть, періодично линяючи.
Через 4—8 линьок у них з’являються крила. В залежності від
годування розвиток із яйця до стадії імаго триває від 3 до
8 місяців.
Утримують в об’ємних тераріумах, садках горизонтального
типу, куди як схованки вміщують гофрокартон, лотки з-під яєць.
Оптимальний температурний режим 25—30 °С, вологість по-
вітря 70—80 %. Для годування використовують пшеничні висівки,
гамарус, моло-чну суміш у співвідношенні 20 : 1 : 1. Для підкорму
дають моркву та яблука. Обов’язкова вода. У великій кількості
мають специфічний запах.
10
ТАРГАН МАДАГАСКАРСЬКИЙ
Ендемік острова Мадагаскар. Вид екологічно близький до
кубинського таргана. Самець довжиною 85 мм, саімка — 75 мм.
Забарвлення тіла чорно-коричневе. Б жрилий, зверху на грудях
є виступи, спрямовані вперед. При оторкуванні згинається й
сильно шипить. Мадагаскарські тарг и крил не мають, личинки
за зовнішнім виглядом близькі до імаго, тільки мають менші
розміри.
Утримують таргана при температурі 25—28 °С, створюючи
підвищену вологість. Як субстрат використовують звичайні лотки
з-під яєць або суміш торфу, лісової підстилки і сфагнуму в спів-
відношенні 12 1. Бажано до субстрату добавляти гниляки.
Тарган вільно бігає по скляних стінках, тому садок накри-
вають кришкою з отворами для вентиляції. Активний у ніч-
ний час.
Годують комах пшеничними висівками в суміші з сухим мо-
локом (10 1). Дуже любить вологий корм — моркву, яблука.
У садку повинна завжди бути поїлка зі свіжою водою.
Плодючість самки 200—300 яєць. Після відкладання оотеки
зразу починається вихід личинок. При низькій температурі пло-
дючість різко знижується.
ТАРГАН СІРИЙ ЗЕМЛЯНИЙ
Довжина тіла імаго 20—ЗО мм. Забарвлення сіре або темно-
коричневе.
Утримують у скляних банках, щільно закритих сіткою. На дно
кладуть товстий картон для схованки.
Дають на корм пшеничні висівки, гамарус, періодично —
яблука, моркву.
Оптимальна температура утримання 23—30 °С, вологість по-
вітря 60—70 %.
Розмножується досить швидко, плодючість близько 150 ли-
чинок, або 20 оотек по 26—40 яєць. Співвідношення статей близь-
ке до 1 1. Тривалість розвитку 80—90 днів. Імаго живуть
один рік.
ТАРГАН ЧОРНИЙ
Широко розповсюджений синантропний вид, пов’язаний у сво-
єму розвитку з людиною.
Тіло 18—ЗО мм завдовжки чорного або чорнувато-бурого блис-
кучого кольору. В самця надкрила трохи коротші за черавце,
П
а в самки вони короткі в вигляді лускоподібних лопатей. Має
своєрідний запах, який виділяють шкірні залози, розміщені в шо-
стому сегменті черевця.
Батьківщина чорного таргана точно не встановлена. Найімо-
вірніше, це Африка. В Європі він з’явився не менше ніж 300 ро-
ків тому. На півдні України розмножується в природі. В примі-
щеннях живе поблизу батарей опалення і джерел води. Веде
нічний спосіб життя.
Личинки ростуть дуже повільно. їхній розвиток може розтяг-
нутися на чотири роки.
Утримують чорного таргана в скляних тераріумах, щільно
закритих кришкою з сітки. Теплолюбний. Для його розвитку під-
тримують температуру на рівні 23—-28 °С. При температурах,
нижчих нуля, гине.
Тарган відкладає яйця в капсули по 10—15 штук. За життя
саімка може відкласти 5—8 оотек. Личинки виходять з оотеки
через два місяці.
РЯД БОГОМОЛОВІ
БОГОМОЛ ЗВИЧАЙНИЙ
Богомоли — великі денні хижаки (мал. 8). Мають захисне
забарвлення. Ховаються серед трави. Вони підстерігають здобич
(різних комах) і схоплюють міцними хватальними передніми
нотами з гострими шипами на гомілці і стегні. Гомілка вклада-
ється в жолобок стегна, мов лезо складального ножа.
Утримують богомолів у садках висотою не менше 60 см, в які
посаджені кущики рослин. Личинок годують попелицями та ін-
шими дрібними комахами, дорослих — кониками, жуками, яких
можуть здолати хижаки. У садках не можна тримати більше
однієї комахи: боротьба між кількома закінчується загибеллю
слабших.
РЯД ПАЛИЧНИКИ
ПАЛИЧНИК ІНДІЙСЬКИЙ
Паличник індійський легко утримується в неволі і може куль-
тивуватися в лабораторних умовах протягом багатьох років.
Це досить великі комахи (до 35 см), які мають цілий ряд
своєрідних пристосувань до умов навколишнього середовища.
12
Одіне з них — форма тіла, котра досить точно імітує стебла рос-
лин. Здатність застигати нерухомо на тривалий час (каталепсія)
ще більше м-аскує цих порівняно беззахисних комах від їх воро-
гів. Явище каталепсії можна викликати штучно, доторкнувшись
до наличника або надавши йому незвичної пози.
Кірі'м зовнішньої подібності з рослинами, наличники мають
пристосування і в поведінці. Якщо злегка подути на колонію
цих комах, то вони починають хитатися, нагадуючи гойдання
гілок під час Веітру. До захисних .пристосувань слід віднести
також автотомію, яка виражається в самоаімпутації потривоже-
них кінцівок. Втрачені частини тіла: відірвані ноги, кінчики
вусиків — легко відновлюються.
Паличники — прекрасний об’єкт для знайомства з партено-
генезом, тобто розвитком без запліднення. У природі самці палич-
ника зустрічаються дуже рідко, тому партеногенез для цієї гру-
пи — звичайне явище.
На наличниках демонструють фітополіфагію (живлення різ-
ними рослинами), розвиток з неповним перетворенням. Крім роз-
ведення комах як екзотичних і експериментальних, їх завдяки
великій плодовитості вирощують на корм для тераріумних реп-
тилій, амфібій, комахоїдних птахів. Хітинова оболонка наличника
легко переварюється, містить (багато води, вітамінів, мікро-
і макроелементів у порівнянні, наприклад, з борошняним хру-
щаком.
Для утримання паличників використовують садок або аква-
ріум, закриті зверху ма.рлею чи склом. Вони повинні бути про-
сторими, у противному разі паличники будуть об’їдати один
одному кінцівки. Це трапляється і при нестачі корму. В 10-літ-
ровому акваріумі утримують не більше 16 екземплярів комах.
На дно насипають чистий пісок шаром 1—1,5 ом. Наверх кладуть
небагато сухих листків шипшини. Для підтримання вологості
ставлять чашку Петрі з поролоновою губкою, яка по мірі виси-
хання повинна змочуватися водою. Крім цього, кладуть сухі
гілочки дерев для вільного переміщення комах з одного кінця
садка в інший.
Дорослі паличники добре живуть при температурі 14—18 °С.
Для нормального розвитку личинок її підвищують і тримають на
рівні 20—25 °С.
Годують комах листям рослин різних видів, але перевагу
віддають картоплі, шипшині, яблуні, кропу, петрушці, малині,
липі, в’язу, вишні, березі. Гілки з листям цих рослин уміщують
у садок у банці з водою. По мірі об’їдання їх замінюють новими.
У зимовий період дають гілочки кімнатних рослин: традескан-
ції, бальзаміну, бегонії, фуксії. Можна також пророщувати коре-
13
невйще петрушки або клубні картоплі, висівати кріп. У другій
половині зими виставляють у воду гілки дерев і кущів, а після
розпускання листя згодовують наличникам. Зрізані гілочки шип-
шини листя розпускають через 2 тижні. Щоб вони довше стояли,
в воду добавляють 25 г. цукру, 0,3 г марганцівки і 0,2 г борної
кислоти на літр.
Догляд за паличниками простий і полягає в забезпеченні їх
доброякісним кормом, заміні води в банках. Садок регулярно
чистять, видаляють екскременти і протирають стінки.
Усі паличники, що живуть у неволі, — самки. Після п’ятої
линьки в них червоніють ніжки (вертлуги), що свідчить про го-
товність відкладати яйця. Самки розкидають по садку яйця, які
на зовнішній вигляд нагадують насіння рослин з родини хресто-
цвітих. Вони досить довго зберігають життєздатність і заключені
в особливу капсулу з кришечкою, яка закриває отвір, через який
виходитиме личинка. При чистці садка слід уважно проглядати
сміття і відбирати яйця.
Вихід личинок сильно розтягнутий і триває в залежності від
температури близько місяця. Вони схожі на дорослих, відрізня-
ються тільки меншими розмірами і дещо довшими відносно тіла
вусиками і ногами.
ПАЛИЧНИК АВСТРАЛІЙСЬКИЙ
Батьківщина наличника австралійського — Австралія і Нова
Гвінея.
Комаха досягає в довжину близько 125 мм, забарвлена в ко-
ричневий колір, з яскраво вираженими шипами по всьому тілу
і великими листкоподібними виростами на ногах.
Розмножується як партеногенетично, так і статевим шляхом.
У самки сильно вкорочені крила, іноді у вигляді невеликих лусок.
Самці мають довгі крила, літають. Яйця великі, мармурово-сіро-
го кольору з кришечкою на верхівці.
З моменту відкладання яєць до виходу личинок минає сім
і більше місяців. Одна самка відкладає близько 200 яєць.
Утримують наличника австралійського в таких садках, як і
індійського. Температура повинна бути 25—30 °С, а відносна воло-
гість повітря — 80 %.
Годують листям шипшини, троянди. Стежать, щоб у кормі не
було залишків пестицидів, до яких дуже чутливі паличники.
Листки, які дають на корм, необхідно періодично обприскувати
водою, яку потім будуть злизувати комахи.
14
РЯД ПРЯМОКРИЛІ
ЦВІРКУН ДОМОВИЙ
Широко .розповсюджений майже по всій Європі, зустрічається
в Африці, Північній Америці. Тіло досягає в довжину 16—20 мім.
Цвіркун стрункий, забарвлення жовто-коричневе з бурими сму-
гами (мал. 9). Живе в будинках та інших приміщеннях, де зна-
ходить найтепліші місця. Активний протягом року. Вдень хова-
ється по щілинах, а вночі виходить на пошуки їжі, яка склада-
ється з залишків рослинного походження. Іноді нападає на комах,
у тому числі й на тарганів. Самці тріскотять увечері і вночі.
Утримують цвіркунів у широких тераріумах з досить високими
стінками (або акваріумних банках), які обігріваються електрич-
ною лампочкою (25 ват). На дно насипають просіяний грунт
шаром 2 см та сухі березові листочки або суміш торфу та піску
в співвідношенні 1 1 і помірно зволожують. Для схованок вста-
новлюють гофрокартон, лотки з-під яєць. Температура утримання
23—25 °С, відносна вологість повітря близько 80 %•
їжа цвіркунів рослинна. Іім дають моркву, капусту, вівсяні
пластівці. Добре зарекомендувала себе кормова суміш: 250 г
висівок, 250 г борошна, 50 г молочної дитячої суміші й одна
ложка сухих дріжджів. Цвіркуни жадібно п’ють воду, тому їм
кладуть ватний або поролоновий тампон, змочений водою (зруч-
но користуватися поїлкою, виготовленою з хімічної пробірки, —
в неї наливають воду і закривають тампоном).
Самка цвіркуна має яйцеклад, за допомогою якого відкладає
яйця довгастої форми у вологий грунт. За своє життя вона може
відкласти 500—600 яєць. Через 10—20 днів з яєць виходять
личинки.
Проводячи спостереження за цвіркуном домовим та іншими
представниками прямокрилих з надродини цвіркунових, з’ясуйте,
чому цвірчати можуть лише дорослі форми і які для цього у них
є пристосування.
ЦВІРКУН БАНАНОВИЙ
Лабораторний вид. Його батьківщина — Південна Азія, В’єт-
нам. Досягає в довжину 20—ЗО мм, чорного або темно-коричне-
вого кольору. Веде нічний спосіб життя.
Самка відкладає за своє життя близько 800 яєць, з яких через
10—15 днів виходять личинки.
Умови утримання аналогічні цвіркуну домовому. Самець негуч-
но співає. При перенаселенні садка можливий канібалізм.
15
Кор’М — усі рослинні продукти і тваринна їжа (гамарус),
молочна суміш.
САРАНА ПЕРЕЛІТНА
Сарана перелітна, або азіатська на Україні розмножується
в плавнях Дністра, Дунаю та інших річок. Дорослі особини
29—59 м/м завдовжки. Крила блідо-зелені. Забарвлення тіла
трав’янисто-зелене, жоівтувато-зелене або буре. Надкрила довгі,
з довгими плямочками, задні крила прозорі. Вусики короткі, не
довші половини тіла (мал. 10). Яйця сіро-жовті, 7—8 мм завдов-
жки. Зимують у грунті, при цьому групи яєць зібрані в компакт-
ну масу, що має назву ворочка. У травні •— на початку червня
з них розвиваються личинки, що п’ять разів линяють. Для сара-
нових характерний екологічний поліморфізм. У залежності від
чисельності і концентрації особин у сарани утворюються кулиги
(щільне скупчення личинок), зграї (скупчення дорослих фор/м)
і зустрічається одиночна фаза, особини якої, на відміну від зграй-
ної, не створюють скупчень і не перелітають на великі відстані.
У кінці літа, за допомогою сачка сарану відловлюють і помі-
щають для транспортування в наповнені травою поліетиленові
пакети.
Самок і самціїв утримують у садках (акваріуми, тераріуми)
об’ємом по 100—150 ом3 на дорослу особину. На дно насипають
річковий пісок для того, щоб самка відкладала в цей субстрат
ворочки. За життя вона відкладає 5—10 таких ворочок, у кож-
ній з яких міститься від 40 до 100 яєць. Через 2—3 тижні пісок
просівають і отримують ворочки. Одну з них відкривають і, під-
рахувавши в ній кількість яєць, визначають біотичний потенціал
(середню кількість яєць розділяють на кількість самок).
Порівнюючи кількість яєць в одній воронці з кількістю личи-
нок, що з неї вийшли, підраховують процент оживлення. Це доз-
воляє визначити різницю між реальним і очікуваним відроджен-
ням. Результат приводить до висновку, що різні лімітуючі фак-
тори зумовлюють різну реалізацію біотичного потенціалу.
Відродження личинок проводять восени — з середини ЖОВТНЯ.
Ворочки поміщають у банки з вологим піском, які ставлять у мо-
розильну камеру холодильника на різні строки (10—ЗО днів).
Після проморожування 24 години витримують при кімнатній тем-
пературі, а- потім освітлюють електричною лампою на 25 ват
з відстані 20—30 см. На ніч її вимикають. Пісок регулярно зво-
ложують. Через 10 днів чекають відродження личинок. їх відсад-
жують в окремі банки по 5—6 особин. На дно насипають грунт
і ставлять у пробірці корм — паростки пшениці. В зимових умо-
16
вах для корму личинкам пророщують і інші зла»ки. Корім повинен
бути завжди свіжим. Банки зав’язують марлею і періодично ви-
ставляють на підвіконник на^ сонячну сторону.
У цей час за личинками спостерігають, описують процес ли-
няння. Щоб визначити строки початку линяння, личинок І—II ві-
ків, перш ніж помістити в банки, помічають олійною фарбою
крапкою на передньосПинці так, щоб мітки всіх особин були різ-
ного кольору. Вони скидають покрив (екзувій), тому легко зафік-
сувати, в якої з них процес линьки закінчився. їх знову помічають.
Знаючи дати передостанньої й останньої линьок, легко визначити
вік личинки.
Дають личинкам і дорослим пророслу пшеницю, а також
сухий корм. Сарана потребує надзвичайно багато коріму, тому
постійно стежать за наявністю його у садках. При нестачі його
личинки погано линяють або після линьки при низьких темпера-
турах у них з’являються потворства.
РЯД РІВНОКРИЛІ ХОБОТНІ
ПОПЕЛИЦЯ ЗЛАКОВА ЗВИЧАЙНА
Овес, жито, озиму та яру пшениці, кукурудзу, рис дуже по-
шкоджує попелиця злакова звичайна. Колонії цього виду оселя-
ються на' нижній поверхні листків і на стеблах злаків. Безкрилі
живородні самки-засновниці колоній — яскраво-зелені з темно-
зелен о ю поздовжньою смугою на спині. У крилатих попелиць
голова і груди бурі, черевце зелене. Протягом літа розмножу-
ються партеногенетично. Самці з’являються восени. Самки після
відкладання яєць на листя і пагони злаків гинуть. Навесні з яєць
розвиваються личинки, які ростуть і перетворюються на безкри-
лих самок-засновниць. Попелиці та їхні личинки за допомогою
хоботка проколюють листки й стебла і висисають сік рослин.
Після збирання польових зернових культур попелиці концентру-
ються на диких злаках, а потім на сходах озимини. їх знищують
сонечка та їхні личинки, личинки золотоочки, мух-дзюрчалок
і дрібні паразити — їздці.
Для вирощування злаків — корму для попелиць — беруть
неглибоку тарілку, чашки Петрі й насипають пісок, керамзит або
тирсу шаром товщиною 1,5—2 ом. На зволожений субстрат кла-
дуть шар зерна і трохи присипають зверху.
Коли проростки досягнуть у висоту 3—4 см, заселюють їх
попелицями із розрахунку 2—3 особини на рослину. Приміщення
освітлюють люмінесцентними лампами (2,5—3 тисячі люкс), від-
носну вологість повітря підтримують на рівні 70—80 °/о, темпе-
2
1143
17
ратуру 25 °С. При такому режимі утримання популяція попелиЦь
збільшується в 62 рази при тривалості розвитку генерації 5,5 доби
і плодовитості самки 62 личинки; при 20 °С показники відповід-
но — 54; 8,3; 54, при температурі 15 °С — 48; 42,2; 16.
При розведенні попелиць спосгер-ігають за процесом живлен-
ня, детально розглядають хоботок. Цікаво прослідкувати за
взаємовідносинами між попелицями і мурашками, з’ясувати, чим
пояснюється відвідування колоній попелиць мурашками.
Щоб познайомитися з діяльністю хижих комах-личинок і імаго
сонечок, золотоочок, мух-флеріниць, сиірфів, що знищують попе-
лиць, личинок цих комах поміщають на рослини з попелицями.
Через деякий час підраховують, яка кількість попелиць залиши-
лась на рослинах.
Такі спостереження допомагають учняім вивчити біологію,
попелиць, з’ясувати, яку шкоду вони завдають рослинам, позна-
йомитися з біологічними способами боротьби з цими шкідниками.
ПОПЕЛИЦЯ ГОРОХОВА
Попелиця горохова пошкоджує бобові культури, особливо
однорічні (горох, сочевицю, вику та інші). Порівняно з іншими
попелицями має більші розміри (довжина тіла 4—5 мм) і окса-
митно-зелене забарвлення, вусики довші за тіло. Яйця зимують
на стеблах бобових. На початку травня з них розвиваються ли-
чинки, з яких через 10—15 днів виходять самки-засновниці. Вони
висисають соки з молодих паростків бобових рослин, особливо
гороху. Розмножуються партеногенетично. Плодючість самки —
від 50 до 170 личинок. У червні частина личинок перетворюється
на крилатих партеноопенетичних розселювальниць. Вони переліта-
ють на горох і там починають розмножуватися. Особливо багато
попелиць буває на рослинах під час цвітіння. В цей період вони
зосереджуються на квітконіжках і оцвітинах. Наприкінці цвітіння
гороху попелиці перелітають на інші бобові, що не втратили ще
соковитості. Протягом вегетаційного періоду попелиця горохова’
дає від 4 до 12 поколінь (з них 5—6 на гороху до його збирання),
що утворюють на рослинах колонії. В кінці літа -на вторинних
кормових рослинах розвиваються самці і самки. Після спарю-
вання самки відкладають зимуючі яйця. Попелиці, знижують
урожайність насіння бобових і погіршують їхні посівні якості.
Розводять попелиць горохових для корму сонечкам, золото-
очкам та іншим афідофагам.
Горох замочують на добу в воді, потім промивають і розкла-
дають шарами, розділеними марлею, у скляні кристалізатори,
щільно прикривають склсм. Через три дні, коли довжина кор-ін-
18
ців досягне 2—3 ом, горох висаджують у пластмасові ящики,
заповнені грунтом, піском або піноіпластом, і поливають водою.
Замість ящиків можна використовувати півлітрові банки з водою,
закриті поліетиленовими кришками з отворами. Після появи
листя рослини заселюють попелицями. За 5—7 днів на одній
рослині гороху розвивається в середньому близько 150 комах.
Оптимальна вологість повітря при розведенні попелиці горохової
60—70 °/о, температура 22—24 °С.
РЯД НАПІВТВЕРДОКРИЛІ,
АБО КЛОПИ
КЛОП ЯГІДНИЙ
Широко розповсюджений вид, шкідник ягідних культур, соняш-
нику, тютюну і злакових.
Клоп має жовтувато-«буре забарвлення, зверху в чорних крап-
ках, покритий довгими волосками. Довжина тіла 9—12 мм
(мал. 11). Дає дві генерації за сезон. Один з хазяїв яйцеїдів-
теленомін, ентомофагів шкідливої черепашки.
У лабораторії як корм використовують очищене насіння со-
няшнику і листя, отримане з висаджених коренеплодів столового
буряка. Насіння соняшнику наклеюють крохмальним клейстером
на цупкий папір, а з молодого листя буряка складають букети,
обгортаючи вологою ватою або поліетиленом для довшого збері-
гання вологи.
Листя змінюють через день. Обов’язково дають воду. Розве-
дення тільки на листі буряка приводить до зниження виходу
імаго і зменшення плодючості самок.
Для розведення клопа ягідного використовують два методи.
1 метод. Від яйця до линьки на II він личинок утримують
у чашках Петрі, в які закладають 200 яєць, розмістивши їх на
фільтрувальному папері. Поряд з ними на поліетиленові підклад-
ки кладуть ватний тампон, змочений водою. Зразу після виходу
личинкам дають корм. Після закінчення линьки на II вік клопів
обережно переносять у гігростати по 100—200 личинок, верх і низ
закриваючи тканиною. Воду і корм змінюють регулярно. У гігро-
статах клопів утримують до виходу імаго.
2 метод. Клопів від яйця до виходу імаго утримують у цилінд-
рах з органічного скла (висота ЗО см, діаметр основи 12 см) без
дна. їх ставлять на горшки з буряками, що почали проростати.
Зверху затягують капроновою сіткою. Туди також поміщають
2 *
19
насіння соняшнику. Норма розміщення — 500 яєць на одйн
циліндр.
Після виходу імаго клопів по 50 пар розміщують у невеликих
садках (25x25 ом), затягнутих капроновою сіткою. На нитці
розвішують смужки фільтрувального паперу шириною 3 см. Вони
забезпечать рівномірне розміщення клопів і одночасно будуть суб-
стратом для відкладання яєць. У кожному садку ставлять по дві
поїлки з водою. При садковому утриманні на одну самку одер-
жують до 100 яєць. При парному утримуванні у банках на 0,8 л
середня плодючість удвічі більша, а окремі самки відкладають
до 400—600 яєць.
Розвиток клопів проходить у термофотокамерах при стабіль-
ному режимі — температура 28 °С, вологість 70 %, фотоперіод
18 годин.
Розвиток від яйця до окрилення при оптимальних умовах
триває 28 днів (враховуючи період яйцекладки, 50—60 днів).
Із зниженням температури значно збільшуються строки роз-
витку личинок і виходу імаго.
Клоп ягідний у природних умовах зимує в дорослій стадії.
Діапауза викликається скороченням світлового дня. Світлочут-
ливі стадії — личинки IV і V віків та імаго. Для того, щоб ви-
кликати діапаузу в імаго, достатньо личинок IV і V віків помі-
стити в 12—13-годинний режим освітлення.
Реактивація клопів можлива при низьких температурах +1 —
+49С. Мінімальний строк її в цих умовах 20 днів.
Після перенесення клопів в оптимальні умови частина самок
через 20 днів починає відкладати яйця. Знімають діапаузу також
збільшенням фотоперіоду. Через 30 днів при 18-годинному освіт-
ленні і температурі 28 °С клопи починають відкладати яйця.
ХИЖИЙ КЛОП ПОДИЗІУС — АКТИВНИЙ ЕНТОМОФАГ
КОЛОРАДСЬКОГО ЖУКА
Одним із важливих напрямів біологічної боротьби з колорад-
ським жуком є інтродукція його ентомофагів з північноамерикан-
ського континенту.
В Америці значна роль у зниженні чисельності колорадського
жука належить декільком спеціалізованим видам комах (загаль-
на кількість зареєстрованих у США видів ентомофагів шкідника
перевищує ЗО). З них найкраще вивчені хижі клопи подизіус
і периллюс, значно менше — тахіна. До вузькоспеціалізованих
ентомофагів належить недавно знайдений у Колумбії й Мексиці
яйцеїд колорадського жука едовум. Це новий для науки вид
(описаний у 1981 р.).
20
З перелічених ентомофагів широке використання в біометоді
отримав клоп подизіус. Це поліфаг. Живиться комахами різних
видів з багатьох родин, що дає можливість розводити його в ла-
бораторії круглий рік на багатьох видах комах. Периллюс —
монофаг. Його основна їжа — яйця і личинки колорадського
жука, розведення якого в осі-нньо^зиімовий 'період •— трудомісткий
і дорогий процес.
Акліматизація подизіуса в європейській частині СНД не при-
несла усіпіху. Для боротьби з колорадським жуком застосовують
метод сезонної колонізації (сезонні випуски хижого клопа на
кар то пля н і пл а нтац і ї).
У природі подизіус має шноокий я реал розповсюдження з пів-
денного схопу Канади до півдня Мексики. На своїй батьків-
щині — в Північній Америці — клоп зимує на стадії імаго під
опалим листям, під норою дерев, у щілинах будівель. Тіло дорос-
лих комах сірого кольору Самки (розміром 12—14 мім) звичайно
більші від самців. Статевий пчімопкЬізм яскраво виражений на
передостанньому сегменті черевия: у самок велика чорна пляма,
в самців вона набагато менша. Ротовий апарат — кблюче-сисного
типу в вигляді хоботка. Яйце бочкоподібної форми з хітинізова-
ними щетинками-га-чечкамн в верхній частині. Личинка подизіуса
має п’ять віків. Забарвлення — віл ікремового до червоного; на
спинній частині характерний малюнок у вигляді чорних попереч-
них смуг.
Подизіус — теплолюбний вил. Оптимальні умови для ЙОГО
розвитку — температура в межах 24—28 °С і відносна вологість
повітря 60—75 %. При температурі 16 °С розвиток від яйця До
імаго проходить за 90 днів, при 24 °С — за 32 дні, при 28 °С —
за 27 днів. Дорослі клопи при температурі 24—25 °С живуть
54—58 днів.
Співвідношення статей завжди постійне і дорівнює 1. Самки
відкладають яйця найчастіше купками по 12—26 штук, рідко
коли по одному.
Личинки І віку тримаються невеликими групами. Вони не
живляться тваринною їжею. Для завершення розвитку їм потріб-
на тільки вода або сік рослин, а після першої линьки для нор-
мального розвитку необхідна тваринна їжа. Личинкам подизіуса
властиве групове живлення (так як і для імаго). Імаго часто
нападає на свою жертву, наколює її і, не висмоктавши, покидає,
нападаючи на іншу. Ця особливість значно підвищує господар-
ську цінність ентомофага.
Дорослі клопи та їхні личинки живляться яйцями, м’якими
личинками і гусеницями різних комах. У лабораторних умовах
21
подизіус добре розводиться на гусеницях великої ВОЩИННОЇ молі
(галлерії), млинарної вогнівки (ефестії) та інших.
Велика ненажерливість, екологічна пластичність і легкість
лабораторного розведення зробили подизіуса перспективним енто-
мофагом колорадського жука.
Розводять його в термальних кімнатах. Темпер-атуру підтри-
мують на рівні 21—27 °С, відносну вологість повітря 60—80 %,
світовий день 16 годин.
Яйця подизіуса вміщують у чашки Петрі по 250—400 штук
у кожну. Поряд з ними кладуть ватні або поролонові тампони,
змочені водою. Через 5—7 днів яйця набувають золотистого за-
барвлення, а ще через день вилуплюються личинки І віку. їм не-
обхідна тільки вода, яку вони отримують з ватних тампонів.
Як тільки всі личинки перелиняють на II вік через 2—3 дні після
відродження, їм дають личинок галлерії, ефестії або колорадсь-
кого жука (по 4—8 штук у чашку).
Личинок II віку переносять у садок, де їх утримують до пере-
творення на. імаго.
Садки для утримання личинок подизіуса можуть бути різних
модифікацій: скляні банки об’ємом 0,7—1 л, циліндри, кристалі-
затори, садки з органічного скла (для виготовлення садка беруть
органічне сікло товщиною 2 мм; об’єм садка для личинок І—
III віку — 0,6 дм3, IV віку — 7,2 дм3, для імаго і збору яєць —
24 дм3. У склі роблять отвори діаметром 1—2 мм для дихання).
Зручні для утримання подизіуса садки з капронової сітки. Це ку-
би зі стороною 50 ом, які кріпляться на каркасі за допомогою
розтяжок. На лицевій стороні куба знаходиться застіжка (40 см)
типу змійки. У скляні банки вміщують по 25—ЗО личинок II віку,
в садки з капронової сітки — по 500—600 особин. Обов’язково
кладуть ватні тампони, змочені водою. Раз у два дні їх зволо-
жують, заміняють корім, видаляють загиблих личинок і линочні
шкірки. Годування проводять з розрахунку 1 гусениця галлерії
на 8 личинок II—III віків подизіуса, при годуванні ефестією —
1 гусениця на 2—3 личинки. При годуванні личинок подизіуса
старших віків (IV—V) норми такі: 1 гусениця галлерії на 4 ли-
чинки або 1 гусениця ефестії на 1 личинку.
Після окрилення подизіуса (цей процес триває протягом
2—3 днів до повного окрилення всіх клопів) імаго переносять
у садки з капронової сітки або органічного скла. В кожному
утримують 500'імаго подизіуса. Так як співвідношення статей
у хижака 1 1, то розділення за статтю не потрібне. У садки
кладуть змочені тампони і корім. Годують імаго через день.
На 4 особини подизіуса дають 1 гусеницю галлерії або 1 гусени-
цю ефестії, змочують тампони, прибирають садок, збирають яйця.
22
Підрахунок ведуть ваговим способом — у наважці 0,5 г містить-
ся 1000 яєць.
Яйця використовують для отримання личинок II—III віків,
яких і випускають на плантації картоплі у період масового від-
кладання яєць колорадським жуком ((приблизно через 2 тижні
після виходу жукіїв з грунту, що визначають регулярним обсте-
женням плантацій). Перед випуском личинок визначають також
ступінь заселеності рослин шкідником шляхом огляду 25—ЗО рос-
лин по діагоналях ділянки. Личинок подизіуса .розкладають на
кожну 4—5 рослину картоплі. Перший випуск проводять з роз-
рахунку 1000—1200 личинок на 0,1 га, другий і наступні — по
500—600 на 0,1 га. Інтервали між випусками 5—6 днів. Досліди,
проведені в різних районах СНД, показали, що випуск при нормі
4000—5000 личинок подизіуса на 0,1 га дозволяє знизити чисель-
ність шкідника на 75—86 %. Випуски подизіуса можна поєдну-
вати з використанням бактеріальних препаратів — бітоксибаци-
ліну і децим іду, які непатогенні для личинок та імаго подизіуса.
При розведенні подизіуса проводять спостереження за життям
цих безумовно цікавих комах. Одним із напрямів дослідницької
роботи може бути вирощування клопів на різному кормі — ли-
чинках великого борошняного хрущака, синьої м’ясної і кімнат-
ної мух, гусеницях озимої совки та інших, порівнюючи в кінці
вигодівлі основні біологічні показники — життєздатність личи-
нок, яєць, кількість яєць, що да<є одна самка.
МАКРОЛОФУС
Хижий клоп макролофус — один із активних ентомофагів шкід-
ників рослин захищеного грунту: огірків і помідорів.
Макролофус наложить до родини сліпняків. У природі живе
на багатьох рослинах, покритих залозистими волосками, виділен-
нями яких живиться клоп.
Самки макролофуса відкладають яйця в товсті жилки лист-
ків рослин. Плодючість їх-визначається за кількістю личинок, що
відродилися, і становить приблизно 35.
Личинки мають п’ять стадій розвитку. Середня тривалість
розвитку клопа при живленні білокрилкою — 22 дні. Тривалість
життя імаго: самки ЗО—71 день, самця 27—30 днів. Тривалість
розвитку однієї генерації 37—43 дні.
Особливо ненажерливі личинкові стадії старшого віку. Клоп
може живитися попе лицями, триіпсами, яйцями зернової молі.
Оптимальна температура розвитку макролофуса 23—ЗО °С,
відносна вологість повітря 70—90 %, що відповідає технології
вирощування помідорів і огірків.
23
Маточний матеріал для розведення отримують у місцевій
біолабораторії або в піци роді.
Розводять макролофуса на білокрилці, для розмноження якої
вирощують у глиняних горщиках при температурі 20—25 °С, воло-
гості 60—75 %, 16-годинному фотоперіоді тютюн.
У фазі 7—10 листкіїв його заражають білокрилкою. Примі-
щення', де розмножують білюкрилку, ізолюють від приміщення,
де розводять макролофуса. Оптимальні умови для розвитку біло-
крилки — температура 25—ЗО °С, вологість повітря 70—80 %,
16-годинн.ий фотоперіод.
Коли 75 % листкової поверхні тютюну буде заселено біло-
крилкою, рослини переносять у приміщення з клопом для зара-
ження. Личинки макролофуса нормально розвиваються при тем-
пературі 25—27 °С, вологості 80—90 %, 16—18-годинному фото-
періоді. Популяцію білокрилки постійно поповнюють, заносячи
нові рослини.
Через 2—3 місяці з часу початку розвитку клопа проводять
збір для випуску в теплиці. З м<атоічн.ика клопа' саджають у мар-
леві садки розміром 35X35X80 см. Помішають туди чисті рос-
лини тютюну, заселяють п’ятьма самками, відловленими з маточ-
ника ексгаустером. Комах у садку тримають ло появи пегши-х
личинок (14—17 днів), підгодовуючи яйцями зернової молі. Потім
самок знову випускають у маточник, а рослини з клопами пере-
носять до теплиці. Десять самок макролофуса, випущених на одну
рослину, за два місяці дають нове покоління у 20—ЗО разів біль-
ше за вихідну кількість хижака.
Випуск макролофуса проводять у місця масового розмноження
білокрилки з розрахунку 1 10; 1 20.
РЯД ТВЕРДОКРИЛІ, АБО ЖУКИ
ЖУЖЕЛИЦІ
Це швидко бігаючі жуки, найчастіше темнозабарвлені, нерід-
ко з металічним блиском. Майже всі ведуть нічний спосіб життя,
а вдень ховаються в різних схованках. Жужелиці великих розмі-
рів (карабус, калозома) розвиваються протягом 2—3 років, види
з невеликим розміром тіла дають одну генерацію в рій. Зимують
личинки старших віків та імаго в грунті і на рослинних залишках.
Більшість видів, як правило, активні хижаки, лише деякі ві-
домі як шкідники рослин.
Для утримання жужелиць у неволі можуть бути використані
невисокі скляні банки, хімічні кристалізатори, старі акваріуми чи
просто дерев’яні ящики.
24
Відловлювати комах краще у вересні—жовтні. Тоді вони жи-
вуть значно довше: 1 —1,5 року.
Садок для жужелиць декорують так, щоб він, по можливості,
нагадував той ландшафт, де були зловлені комахи. Це 'роблять
таким чином: кладуть шар вологого піску, зверху його покри-
вають мохом, лісовою підстилкою. Декілька гілок будуть іміту-
вати ділянку лісу. Сухий пісок, каміння допоможуть створити
маленький куточок п-устелі.
У міру висихання п'і’сочс зволожують, щоб підтримувати необ-
хідну вологість. Під склом лісок довше не висихає і створюється
сприятливий мікроклімат для життя жужелиць.
Мало вимогливі до вологості середньоазіатські, кримські та
кавказькі види жужелиць. Практично їм достатньо тієї води, що
отримують з їжею.
Кожна зловлена комаха позначається і поміщається опремо
від інших видів. Для 'кожної пари жуків необхідна площа
20—30 см2.
Годують жужелиць різними комахами, слимаками, борошня-
ними черв’яками. Для кавказьких і кримських видів основний
вид їжі — наземні молюски.
Спостереження за жужелицями дадуть можливість отримати
цілісне уявлення про їх біологічні особливості та роль у природі.
Слід звернути увагу на те, як вони знаходять здобич,^захоп-
люють її і поїдають; де знаходяться, коли не зайняті пошуками
їжі. Коло спостережень розширюють літом у природі?
ПОПЕЛИЦЕВІ СОНЕЧКА
Попелицеві сонечка — активні ентомофаги попелиць. їх вико-
ристовують для випускання в агроценоз и чи у захищений грунт.
Самка сонечка відкладає понад 700 яєць. Через 5—8 днів
вилуплюються дуже ненажерливі личинки. Одна здатна з’їсти за
день близько 50 попелиць, а за весь період розвитку — до 1200
особин. Дорослий жук з’їдає до 40 попелиць за день. За рік роз-
вивається два покоління сонечок. Велика плідність і ненажер-
ливість дає підстави вважати їх ефективними регуляторами при-
родної чисельності попелиць.
Для розведення беруть найбільш розповсюджених сонечок —
п’ятикрапкових, семикрапкових (мал. 12), мінливих.
У даний час проблема масового розведення повністю не вирі-
шена, штучних універсальних середовищ до цих пір не створено,
а розмноження на природному кормі — попелицях — трудомісткий
і дорогий процес.
У біолабораторіях для розведення сонечок у кімнаті 8—12 м2
на висоті 100—120 см встановлюють стелажі шириною 80 см на
25
відстані 100—120 см один від одного. Кожний стелаж освітлюють
двома 40-ватними лампочкаїми денного світла. Оптимальна тем-
пература 22—25 °С, відносна вологість повітря 60—70 %, фото-
період — 17 годин (регулюють за допомогою реле-годинника).
Як корм для більшості видів розводять зернову і горохову
попелиць. Починаючи' з травня, сонечок годують попе лицями, які
розвиваються у природі.
При розведенні комах дають природні замінники попелиць —
яйця метеликів і двокрилих, ліофілізований порошок маточних
личинок і трутнів медоносної бджоли.
Личинки перших вікіїв мінливого і семи крапкового' сонечок
нормально розвиваються при годуванні квітковим пилком з бере-
зи і кукурудзи, старших віків — на такому кормі відстають
у рості і не заляльковуються. Квітковий пилок використовують
у випадках недостачі або відсутності попелиць.
Повноцінний корм^ для сонечок—заморожені попелиці, а в
меншій мірі — висушені. Попелиць збирають у місцях їх при-
родного існування в кінці травня — на початку червня в період
максимального розвитку. Пагони рослин, заселених попелицями,
зрізають і в паперових пакетах кладуть у холодильник*. У моро-
зильній камері при температурі —10—13 °С заморожені попелиці
разом з пагонами зберігаються близько двох місяців.
Для отримання сухого корму пагони рослин отримають у па-
кетах два дні, потім струшують з них попелиць і висушують на
аркушах паперу. Заморожені попелиці йдуть як основний корм,
висушені — як додатковий. У лабораторії тримають запас сухого
пилку.
При відсутності попелиць і корму-замінника жукам дають
15 %-ний розчин меду або цукру з водою. Весною вони їдять
зволожений цукор-рафінад. Його кусочки і вату, змочену розчи-
ном меду або цукру, а також простою водою, розкладають у чаш-
ки Петрі і дають сонечкам.
При розведенні комах утримують у дерев’яних садках, затяг-
нутих марлею або капроновою сіткою з дверцями, що відкри-
ваються. Для спостережень одну зі стінок виготовляють із скріа.
Оптимальний розмірі садка 50X50X75 см. У нього вміщують
до 100 жуків. Можна розводити сонечок у скляних циліндрах
об’ємом 10 л. В одному утримують 30—40 жуків і до 80 личинок.
Освітлюють приміщення лампами денного світла.
Для годування сонечок у садок ставлять ящики або банки,
з яких вирощується горох, заселений попелицями (див. розве-
дення попелиць). Якщо попелиці зібрані у природі, то пагони
роїслин з великими колоніями поміщають у садки в банках
з водою, а частину — зберігають у пакетах у холодильнику при
26
температурі +2 — — 5 °С. У садках розкладають вату, кусочки
марлі, на які жуки відкладають яйця. Яйцекладки по одній-дві
переносять у чашки Петрі. Через 3—4 дні відроджуються личин-
ки І віку. В цей час у чашках обов’язково повинні бути попелиці,
бо в противному разі вони з’їдять одна одну. Потім личинок
переносять у садок, де вони розвиваються до- залялвкування
і відродження жуків.
Збирають сонечок у природі в місцях зимівлі. Жуків осіннього
збору зберігають при температурі 4-4---4 °С. Взимку багато
з них гине, тому збирають їх навесні. Транспортують у фанерних
ящиках з вологим мохом і розкладеними кусочками вати, змо-
ченими розчином цукру або меду. Без дотримання цих правил
жуки швидко гинуть.
Для біологічної боротьби з допомогою сонечок застосовують
метод сезонної колонізації. Перед випуском проводять облік
чисельності попелиць і сонечок у певному агроценозі. Для цього
на ділянках з зерновими культурами, бобовими, овочами збира-
ють їх з 10 рослин у 10 точках і підраховують кількість. Сонечок
підрахувати неважко, а щоб визначити кількість попелиць, їх
висипають на цупкий папір, на якому намальоване коло діамет-
ром 25—ЗО сМ' розділене радіусами на 8 частин. Розподіливши
попелиць рівномірним шаром, підраховують їх кількість на
1/8 частині кола і перемножують отримане число на 8. Розділив-
ши чи'сло сонечок на число попелиць, визначають критерій ефек-
тивності ентомофагів (відношення в системі сонечка : попелиці).
На основі критеріїв ефективності сонечок (у науковому захисті
рослин ведуть облік усіх ентомофагів попелиць) прогнозують
заходи по боротьбі з попелицями. При співвідношенні ентомо-
фагів і попелиць у середньому 1 20—1 ЗО хімічні обробки не
проводять, природні ентомофаги самі відрегулюють чисельність
попелиць. При незначних відхиленнях у бік зменшення співвід-
ношення, вказаного вище, проводять випуски сонечок в агро-
ценози. У захищеному грунті личинок розселюють уже після пер-
шої линьки. Коли критерій ефективності різко знижується, вда-
ються до хімічних обробок.
Привабленню сонечок в агроценози сприяє підсів нектаро-
носів. Збереження популяцій у природі — одне з актуальних
питань, яким можуть зайнятися юннати.
КРИПТОЛЕМУС
Жук з родини кокцинелід. Був завезений у ЮЗІ році з Єгип-
ту для боротьби з борошнистими червцями — приморським, ще-
27
тинистим, виноградним, цитрусовим у південних районах та оран-
жереях. Цього хижого жука відновить до групи кокцидоіфаігів.
Маточний матеріал отримують у місцевій біолабораторії чи
великих оранжереях, де широко впроваджений біометод.
Криптолемуса розводять на борошнистих червцях. Для цього
пророщують кожні 15 днів картоплю. Коли проростки досягнуть
10—15 см (на 25—30-й день після посадки), їх заражають борош-
нистим червцем з розрахунку 2—3 яйцекладки на паростки з од-
нієї картоплини. Розвиток червців ,проходить- при 28 °С.
На ЗО—35-й день після зараження проростків випускають
імаго криптолемуса для відкладання яєць у колонії шкідника.
ПротягохМ ЗО—40 днів після відкладання яєць виховують його
личиноїк при температурі 22—25 °С і 16-годинному освітленні.
Імаго зберігають у скляних банках, закритих капроновою
сіткою, в темноті при 4—6 °С і вологості повітря 70 %. Через
кожні 10 днів банки заносять у приміщення з температурою
22—25 °С на 6 годин, жуків підгодовують 10 %-ним розчином
меду.
Для боротьби використовують личинок криптолемуса II
і III віків. їх розкладають у місця локалізації борошнистих черв-
ців з розрахунку 60—80 личинок при 1—2-бальному зараженні,
150—200 личинок — при 3—4-бальному.
ЦИКЛОНЕДА
Жук із родини кокцинелід. Батьківщина — Центральна і Пів-
денна Америка. До нас був завезений з Куби для боротьби
з попелицями овочевих культур з родини пасльонових — перцю,
томатів, баклажанів.
Розвито-к циклонеди при температурі 17—ЗО °С триває 11—-
49 днів. Яйце розвивається від 2 до 11 днів, личинка — від 6 до
28, лялечка — від 2 до 10. Тривалість житгя — 57 днів. Через
4—6 днів після виходу з лялечки самка починає відкладати яйця.
Циклонеду розмножують на попелиці злаковій. На кожній
рослині повинно бути не менше 1000 попелиць. Чашки Петрі
з зараженими рослинами ставлять у садки з імаго.
Садки для циклонеди мають об’єм 120 см3 (50X60X40 ом),
одну стінку виготовляють з органічного сила. Зверху встановлю-
ють ламіпу денного світла. В такому садку утримують 150 пар
циклонеди.
Для спрощення збору яєць уміщують Трубки, виготовлені
з чорного паперу, що мають довжину 10 ом і діаметр 7—8 см,
у які самки відкладають до 95 % яєць.
Кожний день трубки збирають, замінюючи новими.
28
Розвиток личинок від 1 віку до заляльковування при темпе-
ратурі 24—25 °С завершується за 14—15 діб.
Для збору лялечок використовують такі са/мі трубки, як і для
збору яєць. Розкладають їх, коли личинки досягнуть IV віку.
Закінчивши живлення, вони знаходять схованку всередині трубок
і заляльковуються.
Грубки з лялечками збирають і 'розміщують у новому садку.
Для нагромадження молодих імаго через 4—5 днів живлення
попелицями поміщують по 80—100 штук у 3-літрові банки і став-
лять у термостат з температурою 15 °С і вологістю 85—90 %
та фотоперіодом 16 годин. Жуків 'підгодовують 5 %-ним розчи-
ном меду на ватному тампоні. Такий спосіб дозволяє загальмува-
ти процес оогенезу на 20—ЗО днів. У міру потреби партію імаго
переносять у приміщення з температурою >20 СС (на 1—2 дні),
а потім 23—25О|С (оптимальна для відкладання яєць).
Трубки з яйцекладками розрізають на 4—6 частин і кладуть
у чашки Петрі. Перед закінченням емібріогенезу яйця на папері
наклеюють на картон і в коробках транспортують до місць
випуску. Після виявлення місць масового розвитку попелиць яйця
на смужках картону прикріпляють до рослин.
АЛЕОХАРА ДВОХСМУГА
Алеохаоа двохемуга — невеликий жук. Розмів тіла 5.2—
7,2 мм. Належить до родини стафілінід. Ареал розповсюдження
пов’язаний з ареалом весняної капустяної мухи. Алеохара одно-
часно і хижак, і паразит. Личинки ведуть паразитичний спосіб
життя, розвиваються в лялечках весняної капустяної мухи. Жуки
живляться яйцями, личинками і пупаріяіми мух. Комахи утри-
муються в кристалізаторах (12x40 см) з вологим піском шаром
7 см. У кожний поміщують 100—2-00 жуків алеохари. При інди-
відуальному вихованні пару - алеохар відсаджують у невеликий
кристалізатор (6X12 см). До однієї з стінок кладуть предметне
скло, на якому подають кбрм — яйця, личинки і пупарії весня-
ної капустяної мухи (див. розведення) або звичайної кімнатної
мухи. Перед тим, як давати личинки і пупарії, їх розрізають на
шматочки. Поблизу коріму роблять ямку, в неї рівномірно наси-
пають пупарії весняної капустяної мухи (100—200 штук) і заси-
пають шаром піску. Для зараження використовують тільки моло-
дих лялечок мух у віці 1—5 днів. Біля ямки ставлять етикетку,
на якій відмічають дату зараження. Зверху кристалізатор накри-
вають тканиною і склом для зберігання вологості і засипають пу-
парії весняної капустяної мухи (100—200 штук).
29
Через тиждень пупарії вибирають ложкою й аналізують йа
предметному склі під бінокуляроім. Заражені пупарії переносять
у чашку Нетрі і ставлять у термостат з температурою 25 °С
і фотоперіодом 18 годин. Через 18—20 днів починається вихід
жуків. їх збирають, підраховують, годують і використовують для
подальших робіт.
Алеохара при оптимальних умовах розвивається 19—25 днів.
Для накопичення жуків зберігають при температурі 8—10°С
не більше місяця. Зберігання у таких умовах з годуванням один
раз у тиждень збільшує строк до 80 днів.
Розмножених у лабораторії жуків алеохари доцільно випус-
кати (на плантації ^капусти під час масового ^відкладання яєць
весняною капустяною мухою.
Цікаво з’ясувати, як впливає на технічну ефективність засто-
сування алеохари співвідношення паразит — хазяїн.
КОРОЇД ЗАаіаНОЄВРОПЕЙСЬКИИ
Цього короїда називають ще довгастим, або великим мод-
ринним. Пошкоджує модрину та кедр, а при їх відсутності —
ялину. Масовий літ жуків буває в другій декаді липня. Молоді
короїди виходять у кінці серпня. Зустрічається в Карпатах.
Жука виховують на штучному поживному середощі, яке
називають флоемним. Воно за біохімічним складом найбільш
близьке до природного.
Склад флоемного середовища такий:
флоема — 32 г, вода — 200 мл, агар — 20 г.
Для приготування середовища смужки лубу висушують при
120 °С і перемелюють на коїфемолці до стану луб’яного борошна,
яке застосовують у середовищі. Агар розчиняють у невеликій
кількості води на водяній бані. Середовище розливають у чашки
Петрі.
Личинок молодшого та середнього віків збирають з дерев
і по 10 штук поміщають у заглиблення, зроблені ентомологічною
голкою в середовищі. Глибина їх повинна бути такою, щоб тіло
личинки знаходилося нижче рівня поверхні середовища.
Перед заселенням личинками чашки Петрі ставлять у сушиль-
ну шафу з температурою 122 °С на 10 хвилин для зменшення
вологості середовища.
Ріст і розвиток короїда пов’язаний з вологістю штучного
поживного середовища. Оптимальна вологість — 70 %.
Фаза личинки на такому середовищі триває 6—10 днів, лялеч-
ки — 2—3 дні.- Якщо середовище не підсушувати, то збільшиться
смертність личинок від контактної вологи.
зо
ЖУК-КОВАЛЙК
Характер'ниіми представниками біоценозу грунту є дротяники.
Так називаються личинки жуків-коваликів. Найчастіше їх зна-
ходять у грунті лісу, городу. Вони мають вигляд довгого тонкого
черв’яка з щільною шкіркою, що згинається, як дріт (звідси
і назва). У них невелика голова, трохи темніша за тіло. На пе-
редньому кінці розташовані міцні чорні щелепи (мал. 13). Роз-
виток триває 3—5 років, зимують на стадії лялечки. Завдають
шкоди культурним рослинам.
За методикою А. С. Космачевського для виховання беруть
личинок, які тільки що вилупилися з яєць.
Грунт у пробірки насипають у невеликій кількості (1—2 сім3),
для 10—20 найдрібніших личинок. Коли довжина їх стане 8 мм,
то їх розсаджують по одній в окремі пробірки. Для виховання
личинок жуків-коваликів досить зручними вважаються пробірки
розміром 1X6 см.
Пісок, у якому триматимуть личинок, перед використанням
необхідно добре промити та прогріти до температури 100—120 °С,
а перед засиланням у пробірки зволожити до ЗО—40 % вологості
від повної вологоємкості. Сильне зволоження приводить до погір-
шення умов аерації та унеможливлює пересування личинок.
Для живлення їх на дно пробірки кладуть пророслі зерна
кукурудзи, пшениці, жита з корінцями 0,5—1 см і злегка при-
сипають грунтом.
Пісок та зерно кожні 3—5 днів слід змінювати. З пробірки
пісок малими порціями висипають у чашку Петрі, яка стоїть на
чорному папері, й уважно переглядають за допомогою лупи.
Щоб легше було відшукати личинок, його заливають водою
і відмивають корінці злаків, де найчастіше вони розміщуються.
Перебування у воді протягом 5—10 хвилин не має помітного
негативного впливу на їх дальший розвиток.
Грунт не можна сильно ущільнювати. Час від часу личинки
линяють. Деякий час до линяння і після нього вони не живляться.
Після линяння тіло личинок м’яке і тому потрібно надзвичайно
обережно поводитися, щоб їх не попсувати.
БРОНЗІВКА ПАХНОДА
Жук довжиною 20—ЗО мм, червоно-коричневого забарвлення.
Надкрила на задньому кінці мають дві смуги, зовнішній край їх
жовтий. Яйце 2 мм у діаметрі, білувато-кремового кольору. Личин-
ка близько 40 мм, біла з червонуватою головою, має три пари ніг.
Заляльковується в грунті у коконі, зробленому з субстрату, склеє-
31
його виділеннями личинкових залоз круглої або яйцеподібної форм.
Лялечка біла.
Розповсюджений жук у Північній і Центральній Африці. Імаго
та личинки живляться плодами, пелюстками квіток і іншою рослин-
ною їжею. Через два тижні після виходу самка спарюється, від-
кладання яєць починається через 10 днів і триває протягом усього
життя. Самка здатна відкласти 40—80 яєць. Для цього вона зари-
вається у грунт. Самка відрізняється від самця тим, що на черев-
ному боці по всій довжині проходить заглиблення, у самця воно
відсутнє.
Вид дуже зручний для лабораторного утримання. Для його роз-
ведення беруть акваріум або садки різної конструкції і різного об’є-
му, враховуючи, що на одну личинку або жука потрібно 60—80 см3.
Субстрат повинен бути легким, помірно вологим. Найбільш опти-
мальна суміш: річковий пісок, торф (2 : 1), але розвиток можливий
і в інших субстратах. Температура утримання 25—30°С, для жуків
освітлення підсилюють електролампочками.
Годують личинок і імаго рослинною їжею: яблуками, капустою,
морквою, пелюстками квітів.
Личинка розвивається 2, 5—3 місяці, лялечка— 15—25 днів.
ВЕЛИКИЙ БОРОШНЯНИЙ ХРУЩАК
Жук довжиною 13—16 мм. Тіло має чорний або чорно-бурий
колір. Яйце 0,5 мм у діаметрі, біле. Личинка—несправжній дро-
тяник 1,5—2,5 см, жовтого або жовто-коричневого кольору, має
три пари ніг. Лялечка біла, довжиною 1,5 см, відкрита.
Розповсюджений скрізь. Один із небезпечних шкідників хлібо-
продуктів.
Це один із найбільш поширених видів комах, яких вирощують
для різних цілей. Його легко розводити в культурі.
Температура утримання коливається від 18 до 30°С, але опти-
мальна 28°С. При оптимальному температурному режимі і наявно-
сті достатньої кількості корму плодючість самки 100—150 яєць, а
розвиток личинок проходить за 2-3 місяці. За цей період вони 7
разів линяють.
Утримують борошняного хрущака в ящиках — дерев’яних,
пластмасових висотою 20—25 см. На дно насипають пшеничні ви-
сівки і періодично додають вологий корм: яблука, моркву. Жи-
вильний субстрат накривають мішковиною або картоном, бо хру-
щак має негативний фототаксис і для його розвитку світло не обо-
в’язкове. Живильний субстрат періодично змінюють. Бажано в
корм додавати сухе молоко або інший білковий корм тваринного
походження.
32
Мал. 1. Сітчасті садки
Мал. 2. Садки із скляних банок для фітофагів:
/ — столик з бортиками; 2 — цидіндр, через який просувають рослину;
З —пісок; 4 — марля; 5 —чашка з водою
Мал. 3. Вузькостінний скляний садок для комах,
що ведуть прихований спосіб життя:
1 — частини садка; 2 — вигляд йбраного садка зверху;
З — вигляд зібраного садка збоку; 7, 5, 6, / — поступове складання садка;
а- фанерна рама; б — кришка; в — скло; г—кріплення; д — паз для шторки;
с — картонна шторка
Мал. 4. Різні типи садків:
/, 2, 3 —для фітофагів; 4 — для грунтових комах
/60
Мал. 5. Садок для гусениць, метеликів
Мал. 6. Виготовлення садка для ловіння комах
Мм. 7. Ексгаустер

Мал. 9- Цвіркун домовий
Мал. 10. Перелітна сарана
г
і
Чад II. К.іоі! яіідіппі
з
Мал. 12. Цикл розвитку сонечка семикрапкового:
/ — яйця; 2 —личинка; 3 —імаго
Мал. 13. Жук — ковалик і його личинка — дротяник

Мал. 15. Білан капустяний:
1 — самка; 2 — самець
Мал. 16. Апантелес біла новий:
/ — імаго; 2 — личинки на хазяїн! — гусениці білана капустяного
Мал 17. Цикл розвитку шовковичного шовкопряда:
/ — самець; 2 — самка; З — гусениця; 4 — лялечка; 5 — кокон
40
ч>

\\ал. 20. Форми коконів різних порід шовковичного шовкопряда:
1 ; глибокою псреіімою: ? • із слабкою псреіі.мою; З — гострокінцевий;
7 овальїіпіі, бо.*, нсрсііми; 5 --кулеподібний
Ча.і 21 1 усеппця дубового ііювкоііря.і;і
Чаї 22. НгиарниГі шовкопряд:
1 самка; 2 - самець
Ма.'і. 23. Попелиця бурякова
Мал. 21. Еініпртхс
Мал. 25. Трибліографа
Мал. 26. Трихограма звичайна
Мал. 27. Трихограма звичайна в момент зараження яйця совки капустяної
Мал. 28. Телсномус
Мал. 29. Інвентар л.-.я догляду за бджолами:
/—сігка; 2 — димар; 3 - кліточка; 4 — роївня; 5 — стамеска; 6 —
7—шпора; 3 - каток; 9 — ящик для перенесення | рамок;
10 — дошка для навощування рамок

......>.......
.............“-х?/:™',
“У-іііка
\1ал. 31. Садок для мурашок - формікарій:
и - гніздо; о — вигул:
/ жолобок іля води; 2- пісок; 2-- ватка, змочена гасом;
2 -скляна грубка з впгулх до гнізда; 5 - кришка гнізда;
() - отвір для вентиляції; 7 ірубка-зчоложувяч; 8 — мурашник;
° підставка для іиізда, 10 - щит для скляної сгіпки гнізда
Мал. 32. Комар звичайний і його личинка

Ма.і. Зо. Тахіна
комнснлюра
Мал. 36. Кімнатна муха і її личинка
Мал. 37. Баночка для культивування дрозофіл
МАЛИЙ БОРОШНЯНИЙ ХРУЩАК
Жук має довжину тіла 5—8 мм, забарвлений у темно-коричне-
вий колір. Яйце біле, 0,2 мм. Личинка (світло-коричнева, довжина
5-8 мм, лялечка біла.
Розповсюджений скрізь. Небезпечний шкідник хлібопродуктів.
Має специфічний запах.
Жук легко розводиться в культурі. Оптимальна температура
утримання 23-28°С, відносна вологість повітря 60%. Період розвит-
ку 22 —26 днів. Самка відкладає 150—300 яєць. Співвідношення
статей 1 1.
На корм використовують борошно різних злакових з додаван-
ням незначної кількості вологого корму: моркви, яблук, сухих
дріжджів, гамаруса.
Утримують хрущака в лотках, накритих склом. Світло для
його розвитку не обов’язкове.
РЯД сітчастокрилі
ЗОЛОТООЧКА ЗВИЧАЙНА
Золотоочка звичайна належить до хижих корисних комах. Це
ніжні невеликі комахи світло-зеленого кольору. Тіло видовжене,
тоненьке, з маленькою головою. Передні і задні крила, перетин-
часті, мають густу сітку жилок. Особливі шкірні залози виділяють
неприємну рідину. Імаго і личинки мають гризучий ротовий апа-
рат. Дорослі комахи їдять дуже мало. їхні личинки — ненажер-
ливі хижаки. їх називають попелицевими левами. Вони гострими
жувальцями проколюють, а потім висмоктують свою здобич-попе-
лиць. Личинка має видовжене почленоване тіло з трьома парами
досить довгих ніг, черевце сильно звужується до заднього кінця
(мал. 14).
Для розведення маточ'ний матеріал отримують шляхом збору
імаго золотоочки в природі протягом усього вегетаційного періоду
на рослинах, де є скупчення попелиць. Найкраще його проводити
навесні чи восени. Збирають ентомологічним садком уранці (8—11
годинні) і ввечері (17-18 години), а також ловлять на світло пізно
ввечері.
Зібраних золотоочок поміщають по 20-30 особин у 5-літрові
скляні банки, в які прикріпляють смужки гофропаперу. Садки з
комахами зав’язують марлею, на яку зверху кладуть тампони,
змочені живильною сумішшю. Щоб вони тривалий час не висихали,
їх накривають пластмасовими ковпачками.
З 1143 3 3
Для приготування живильної суміші рідкі пивні дріжджі (отри-
мують на пивзаводах) ставлять у термостат при температурі 50°С
на 48 годин. Готовий автолізат зберігають у холодильнику при
температурі 4-5°С протягом) 7-10 днів. Перед годуванням його
змішують з 5 %-ним цукровим сиропом у співвідношенні 1:1. Щоб
в автолізат не потрапили бактерії, посуд прожарюють при темпе-
ратурі 140-170°С протягом 1-2 годин у сушильній шафі або старан-
но протирають спиртом.
Після відродження самок і самців золотоочок попарно відсад-
жують у широкі ентомологічні пробірки, 0,5-літрові банки. Туди
обов’язково поміщають папір, на який самки будуть відкладати
яйця. Звичайно яйця з’являються через 3-4 дні після початку жив-
лення імаго живильною сумішшю. Садки щодня проглядають, зби-
рають папір з відкладеними на нього яйцями і знімають їх за
допомогою ножниць або лезом бритви.
Личинок золотоочок слід утримувати в пробірках по 1-2 особи-
ни, що пов’язано з канібалізмом.
Садок для вирощування личинок являє собою ящик глибиною
3-4, довжиною 100, шириною 40 см з фанерним дном і стінками з
дерев’яних брусків товщиною 1,8 см. Яйця розкладають на тканині,
зверху садок накривають тонкою тканиною. Поряд з ними кладуть
корм для личинок, що будуть виходити. Якщо не буде корму, вони
з’їдять одна одну.
Годують личинок різними видами попелиць (у тому числі
гороховою і зерновою), яйцекладками озимої і капустяної совок.
Для личинок молодших віків краще давати попелиць без воскових
виділень на тілі.
Оптимальна температура утримання 27-28°С, довжина світло-
вого дня 14-15 годин.
Розвиток генерацій триває влітку 3 тижні, а весною і восени
при температурі 21-23°С і 11-годинному фотоперіоді — 5—6 тижнів.
При вихованні і накопиченні золотоочок ведуть записи в щоден-
нику, які відображують стан окремих фаз розвитку комах. Записи
можна вести за такою формою:
Дата Яйцеклад- ка Вихід личи- нок 1 віку Личинки II віку Залялько- вування Вихід | Імаго Перші яйце- кладки

Випуск золотоочюк рекомендують проводити на фазі личинок
II віку (3-, 5-денних). Вони характеризуються великою ненажерли-
34
вістю і рухливістю. їх обережно витрушують із пробірки на рос-
лини. Для отримання високої ефективності випуск личинок про-
водять з розрахунку 60—80 особин на 1 м2 овоче-баштанних куль-
тур.
РЯД ЛУСКОКРИЛІ, АБО МЕТЕЛИКИ
ВЕЛИКА ВОСКОВА МІЛЬ — ГАЛЛЕРІЯ
Геллерія — дуже поширений і небезпечний шкідник бджіл.
Розмах крил метелика — 37 мм, світло-сірі передні крила покри-
ті темними крапками і смужками. Самка живе 26 днів. За цей
час відкладає у щілини вулика, в сміття, на стільники та в інші
місця до 2000 білих яєць. Через 5—12 днів з них виходять ма-
ленькі рухливі гусениці, які проникають у середостіння стільників
незалежно від того, чи вони знаходяться у вуликах, чи на складі.
Роблять у стільниках ходи, живляться пергою, воском, екскре-
ментами та коконами бджоляних лялечок. Розвиваються лялечки
протягом 25—ЗО днів, після чого заляльковуються в білих коко-
нах. Лялечка світло-коричнева.
Утримують гусениць у скляних банках або пластмасових
контейнерах. Отвори для дихання повинні бути закриті сіткою
з дуже маленькими дірочками.
Гусениці, що тільки вийшли з яєць, живляться екскрементами
гусениць старших віків, а потім переходять на корм.
Температура утримання 25—28 °С, відносна вологість по-
вітря 75—85 %.
Корм для воскової молі; бджолиний віск — 300 г, мед —
400 г, гліцерин — 200 г. У пластмасовій посудині старанно пере-
мішують 400 г кукурудзяного борошна, 200 г манної крупи, 200 г
молочного порошка і 200 г подрібнених дріжджів. Сухі компо-
ненти змішують з розтопленим медом, воском і гліцерином.
З суміші готують кульки, загортають у фольгу і зберігають
у холодильнику необмежений час.
Метеликів легко збирати, якщо помістити увесь садок на
15—20 хвилин у холодильник. Гусениці також легко переносять
цю процедуру.
ЗЕРНОВА МІЛЬ - СИТОТРОГА
Метелик має розмах крил 9—15,5 мм. Літає з весни до осені.
Гусениці зустрічаються в гнилій деревині, будинках, на складах,
пошкоджують різні харчові продукти. Потрапивши на зерносхо-
3 *
вйіц-е, самка відкладає по одному-два яйця на одне зерно. Через
10—14 днів з них виходять гусениці і починають гризти зерна.
Зараз ситотрогу розводять у біолабораторіях для розмно-
ження на її яйцях енїомофага — яйцеїда трихограми для викори-
стання в біометоді. Якщо розведення метелика налагодити в шко-
лі, то яйця можна здавати до місцевої біолабораторії, а при
добрій підготовці самостійно розводити трихограму і проводити
випуски на плантації сільськогосподарських культур, присадибні
ділянки.
Для розмноження ситотроги найбільш сприятлива темпера-
тура 21—22 °С. За цих умов одна самка відкладає в середньому
50—60 яєць, розвиток молі триває 45 днів. Відносна вологість
повітря повинна бути не нижчою 70 %. Для успішного розвитку
гусениць необхідна певна вологість зерна — 15—16 %. У сухому
зерні велика кількість гусениць гине. Не допускають також і під-
вищення вологості його до 18 %, бо це приводить до зігрівання
зерна і розвитку пузатих кліщів — ворогів ситотроги. В таких
випадках зерно підсушують. Визначити придатність його для
розвитку гусениць можна шляхом розрізання гострим ножем:
зерно необхідної вологості розрізається, сухе •— кришиться.
Потрібна вологість підтримується обприскуванням його водою
з пульверизатора один раз у три дні і перемішуванням. Перед
вильотом метеликів зерно не зволожують.
Розмноження ситотроги проводять у дерев’яних садках роз-
міром 25x50x15 см. Низ і стінки — дерев’яні, нижню частину
боків, для зменшення ваги, виготовляють з фанери. Верхня части-
на зроблена у вигляді дерев’яного каркаса і затягується марлею,
яка повинна бути щільно прикріпленою до нього. Для цього
її можна приклеювати до стінок клейстером. На одній з бокових
стінок садка роблять віконце розміром 20x20 см, до якого при-
кріпляють марлевий рукав. Через нього проводять зволоження
зерна і відловлюють метеликів.
Для зручності садки розставляють на дерев’яних стелажах.
Розводять оитотрогу на зерні ячменю, пшениці, жита, куку-
рудзи. Найбільш придатним для вказаної мети є ячмінь, так
як на ньому краще розвиваються гусениці і менше розмножують-
ся зернові кліщі.
У садок розміром 25x50x15 см можна вмістити 10 кг зерна,
яке перед цим обеззаражують від зернових шкідників. Найбільш
простий спосіб дезиінсекції зерна — просушування його в сушиль-
ній шафі при температурі 60—70 °С протягом 2—3 годин.
Після підготовки зерно заражують ситотрогою.
У садки підсаджують метеликів ситотроги з розрахунку
400— 500 особин на 1 кг зерна. Його перемішують для рівномір-
ного зараження.
36
Найчастіше в садки з зерном поміщають на папері яйця
ситотроги, отримані в лабораторних умовах. В один садок на
10 кг зерна необхідно 5—6 г яєць ситотроги (275—300 штук).
Для з’ясування ступеня зараженості зерна ситотрогою раз
на декаду роблять аналіз. З садка беруть 100—200 зерен, роз-
різають їх і результат відмічають у такій схемі:
Дата зара- жен- ня Дата аіналізу Стан окремих зернин
з мЮлодими гусеницями 1 з гусениця- злялеч. МН^ХШИХ ВІКІВ з’їдених здорових
1 1 ї 1
Після виходу метеликів кожен день виловлюють у спеціальні
контейнери широкими хімічними пробірками, проводячи по стін-
ках садка, де вони сидять. Контейнер для метеликів виготовля-
ють із скла ліхтаря «летюча миша». Зверху затягують звичай-
ною марлею, а знизу накрохмаленою і пропрасованою марлею.
Це необхідно для того, щоб було легше очищати яйця. У такий
коїнтейнеір- відсаджують 400—500 метеликів. Пристосовують для
контейнерів і звичайні скляні бутилі з відрізаним дном. Під них
підкладають гладенький папір, на який через комірки марлі зчи-
щають яйця з паперу і марлі кожен День.
Яйця просіюють і зважують — в 1 г міститься приблизно
50 000 яєць.
Облік ведуть кожний день по схемі:
Дата збцру Отримано яєць Використано яєць
уграмах (штук на заражен- ня зерна здано в біо- лаборато- рію на інші цілі

Яйця ситотроги видовжені, .ребристі, блискучі, спочатку білі,
а через 3—4 дні червоніють і тоді вже не придатні для зара-
ження трихограмою. При температурі 1—2 °С і вологості 95 %
протягом 15—20 днів вони добре зберігаються в паперових паке-
тиках, на яких відмічають дату збору і кількість, і потім з успі-
хом заражуються трихограмою.
37
ВОСКОВА ВОГНІВКА
Розводять гусениць воскової вогнівки в широкогорлих банках
з кришками, що щільно закручуються. У кришці для вентиляції
роблять великий отвір, який затягують металевою сіткою.
Живильне середовище готують з таких компонентів: воску —
250 г, меду — 250 г, гліцерину — 250 г, сухих дріжджів — 50 г,
висівок — 100 г, сухого молока — 100 г, пшеничного борошна —
100 г, гречаного або кукурудзяного борошна — 200 г. Спочатку
.окремо змішують перші три компоненти і всі інші, а потім дві
отримані суміші змішують між собою. З готової суміші виготов-
ляють кульки діаметром 4—5 см. У кожну банку кладуть одну
кульку живильної суміші і садять для розмноження п'ять пар
метеликів.
Після відкладання яєць метелики гинуть, а з яєць при тем-
пературі 28—ЗО °С виходять гусениці. За цих умов розвиток однієї
генерації триває 20 діб. Гусеницям у міру поїдання підкладають
нові кульки.
МЛИНАРНА ВОГНІВКА — ЕФЕСТІЯ
Метелик з (родини вузькокрилих вогнівок. Шкідник зерна
і продуктів його (переробки.
Передні крила попелясто-сірі з двома світлими зазубреними
смугами. Задні — світлі, з темними жилками. Розмах крил 20—
25 мм. Гусениці кремово-білі, довжина їх 15—20 мм.
Ефестія розповсюджена скрізь. У холодних приміщеннях
гусениці зимують у стадії зимового спокою, у теплих — розви-
ваються круглий рік, даючи до шести поколінь.
Метелики літають пізно ввечері і вночі. Відкладають яйця
в різні щілини, на мішки з зерном. Ембріональний розвиток
триває від 3 до 21 дня. Гусениці розвиваються 1—1,5 місяця,
проходячи п’ять віків. Живляться борошном та іншими продук-
тами. Виділяють павутину, якою зв’язують частинки пошкодже-
них продуктів.
Еф-естію масово вирощують у біолабораторіях. Личинок вико-
ристовують для розведення їздця габробракона, клопа подизіуса,
накопичення бактеріальної інфекції для приготування мікробіо-
логічних препаратів, що знаходять застосування в біометоді;
яйця — для розведення трихограми, сонечок попелицевих (семи-
крапкових) та інших хижих комах.
Метеликів відновлюють на складах, де зберігають зерно,
борошно, крупу.
38
Для відкладання яєць їх садять у банки, перекинуті догори
дном. Перед цим кладуть гофрований папі-р, на який будуть від-
кладатися Яйця. Потім їх просіюють через сито, готують наважки.
Ячмінну крупу (подрібнені зерна) висипають у металевий
лоток і нагрівають при температурі 40—45 °С протягом 20 хви-
лин. Підготовлене зерно висипають у садки.
Для зараження його беруть наважки яєць ефестії з розра-
хунку 0,2 г крупи на одну гусеницю ефестії, або 230—250 мг яєць
на 1 кг крупи. Яйця рівномірно розподіляють по садку. Після
зараження крупу накривають зволоженим гоф’роп атером.
Оптимальна температура для оозвитку гусениць ефестії
26—28 °С, вологість повітря — 60—80 %. Розвиток гусениць може
проходити як в умовах цілодобової темноти, для чого садки при-
кривають темним склом, так і при природній аміні дня і ночі.
Верхній шар крупи разом із гусеницями черев 1'5—20 днів
після виходу їх розпушують для кращої аерації корму, щоб
вони не .розповзалися в пошуках свіжого корму.
У період появи метеликів поверх гофроіпаперу кладуть листки
фільтрувального паперу, складеного «гармошкою». На них буде
збиратися ефестія, тут її зручніше буде відновлювати. Метеликів
відсаджують у банки-ізолятори (вище було вказано, як збира-
ють яйця).
З І кг ячмінної крупи одержують 6 г яєць ефестії, з яких
потім можна отримати 500 000—600 000 гусениць.
Зберігають яйця в паперових пакетиках у холодильнику.
Для запобігання висихання їх вміщують в ексикаторах.
Цікаво провести дослід по з’ясуванню впливу тривалості
зберігання яєць у холодильнику при 7—8 °С на відродження гусе-
ниць. Отримані результати заносять у таблицю:
Кількість днів зберіган-
ня! яєць у холодильнику
Кількість відроджених
гусениць на 100 яєць
Середній процент
відродження яєць
1
2
з
4
5
6
ПЛОДОЖЕРКА ЯБЛУНЕВА
Найбільш розповсюджений і відомий шкідник плодових садів.
Метелики сірувато-бурого кольору із золотисто-фіолетовою округ-
лою плямою на передньому крилі. Літають уночі. Самки відкла-
39
дають яйця на плоди яблунь, слив, груш тощо. Гусінь, що вийшла
з яйця, вгризається всередину плода, спричиняючи характерне
пошкодження яблук — «червивість». Гусениця — світло-рожева,
знизу біла, довжина її 16—18 мм. Одна може зіпсувати 2—4 пло-
ди. У кінці розвитку гусениці виповзають із плодів, на павутині
спускаються, вниз і в тріщинах кори та розгалуженнях гілок
завивають міцний подвійний кокон і заляльковуються. З коконів
у липні — на початку серпня виходять метелики другого поко-
ління.
У лабораторії розводять яблуневу плодожерку за методикою
Діксона. Відловлених метеликів (у природі масовий літ їх почи-
нається в кінці цвітіння зимових сортів яблунь) поміщають
в ізолятори, діє вони відкладають на провощений папір округлі,
плоскі молочно-білого кольору яйця. Одна самка відкладав від
40 до 220 яєць.
їх розкладають рівномірно на яблука, що знаходяться в не-
високих дерев’яних ящиках. У приміщенні підтримують темпе-
ратуру 29 С, вологість повітря 35 %. Весь цикл розвитку завер-
шується за 28—35 дніїв.
БІЛАН КАПУСТЯНИЙ І ЙОГО ЕНТОМОФАГ АПАНТЕЛЕС
Білан капустяний — небезпечний шкідник капусти. Метелик
має розмах крил 50—60 мм. На вершині переднього крила чорна
пляма. У самок на верхньому боці дві овальні чорні плями.
Нижня поверхня крил зеленувато-жовта. Гусениці сіро-зелені,
з чорними плямами, довжина 40—45 мм (мал. 15). Лялечка зеле-
нувато-жовта, з чорними горбочками і плямами. Вона зимує
в щілинах парканів, на стовбурах дерев. За сезон розвивається
два покоління. Потомство літнього покоління зимує в стадії
лялечки.
Метелики активні вдень. Одна самка відкладає 200—250 яєць.
За формою і забарвленням вони нагадують лимони. Через 17 днів
при 12,5 °С, через три-чотири дні — при 28 °С з яєць виходять
гусениці. Вони живляться капустою, прогризаючи наскрізні ходи
в качані і листках.
У кінці серпня — на початку вересня на нижній стороні
листя капусти відшукують яйцекладки білана капустяного. Яйця
збирають, підраховують і поміщають у садки. Гусениць годують
свіжими листками капусти. В кінці розвитку вони прикріпляються
до стінок садка і заляльковуються. Лялечок збирають, обережно
обриваючи павутинки, якими вони прикріплені, кладуть у пробір-
ки і тримають між рамими вікон або в інших холодних місцях
де грудня для того, щоб їх проморозити, але температура не
40
повинна бути нижчою від —8, — 10 °С. У грудні їх заносять
у приміщення, уникаючи різкої зміни температури, кладуть у ши-
рокий садок, щоб метелики, які будуть виходити, могли розпра-
вити 'Крила. При кімнатній температурі з проморожених лялечок
протягом двох-трьох тижнів вилітають метелики, а з непромо-
рожених вони звичайно не розвиваються. Це стосується тільки
зимуючих лялечок, з літніх метелики вилітають без проморо-
жування.
Учні розглядають метеликів, визначають стать, відмічають
явише статевого диморфізму.
Часто влітку на капусті можна помітити гусениць білана
капустяного, які мають більш інтенсивне жовте забарвлення тіла
(повздовжніх смуг) і відрізняються віл інших малою рухливістю,
їх збирають і поміщають у скляну * б °нку, яку потім зав’язують
марлею. Ці гусениці заражені яйцями "здця апантелеса- (мал. 16).
їх продовжують годувати капустою. Через 6—10 днів з зараже-
них гусениць виходять маленькі личинки апантелеса. Гусениці
білана капустяного незабаром гинуть. Личинки апантелеса через
деякий час заляльковуються, обплутуючи себе тонкими шовко-
вими нитками. Кокон схожий на зерно жита, тільки менший за
розміром. Декілька коконів «кладуть в ентомологічну пробірку,
закривають ватою і продовжують спостереження.
Через 2—3 тижні починається вихід дорослих їздців. Підго-
довують їх цукровим сиропом, наносячи піпеткою краплі на стін-
ки пробірки. Щоб прослідкувати за процесом' зараження гусе-
ниць їздцями, до їздців у пробірку поміщають яйцекладки білана
або гусениць, що тільки відродилися. Апантелеси заражають
тільки самих молодих (1—2-денних) гусениць.
ПАВИЧЕОЧКА АРТЕМІДА
Павичеочка Артеміда в природних умовах України не зуст-
річається. Ареал цього виду обмежений Далеким Сходом. Але
він легко акліматизується і Артеміду та ряд інших видів мете-
ликів з родини сатурній можна з успіхом розводити- в лабора-
торній культурі.
Основна кормова рослина для гусениць Артеміди — дуб.
Строки інкубації визначають з урахуванням фенофаз розвитку
дерева: починають у кінці травня — на початку червня. Лялечок
рівномірним шаром розкладають на лист. Інкубують як при
поступовому підвищенні температури від 8 до 22°С (за 3—5 доби),
так і при постійній температурі 21—22 °С, вологість повітря під-
тримують на рівні 75—85 %. Тривалість інкубації лялечок 14—
15 днів.
41
У перші гри-чотири дні з лялечок виходять самці, а потім
самки. Високий процент запліднених самок буває тоді, коли самці
спарюються з ними не в день виходу, а після дозрівання протя-
гом 1—2 діб. Для цього самців поміщають у пергаментні мішеч-
ки і ізолюють від самок. Спарювання метеликів проводять у мар-
левих ізоляторах розміром 2X1 м при температурі 25—26°С
і вологості 9*0—95 % у нічний час з 22.00 до 1.00. Тривалість
спарювання 1—3 години. Відкладка яєць починається через ЗО—
40 годин після 'розділення. Самки краще відкладають яйця на
зволожений субстрат у середньому по 200—220 штук.
Дезинфекцію яєць проводять розчином канаміцина моно-
сульфату (2 мільйони одиниць антибіотика на 1 л води). Кладки
в марлевих мішечках занурюють на 40 хвилин у розчин кімнатної
температури, після чого, не промиваючи, висушують на фільтру-
вальному папері в приміщенні для інкубації яєць.
Інкубують яйця в термостаті при температурі 24—25 °С
і вологості повітря 80—85 %. Гусениці виходять на 10—11-й день
у ранковий час — з 6 до 11 години.
Зручно утримувати гусениць усіх віків у поліетиленових міш-
ках-циліндрах без дна (180x70 см). У стінках у верхній і ниж-
ній частинах роблять два (один напроти одного) вікна з газової
сітки (24X20 см).
Дубові букети з 4—5 гілок довжиною 50—80 см поміщають
у мішки. Між листям до гілок прикріпляють мішечки з яйцями
Артеміди, з котрих починається вихід гусениць. Відродження їх
триває 2—3 дні. Щоденно, знімаючи мішечки, регуляюють ожив-
лення грени* таким чином, щоб у кожному поліетиленовому мішку-
цилїндрі вигодовувалися гусениці одного дня виходу.
Циліндри зав’язують з двох боків і підвішують букетом угору
на горизонтально натягнутий дріт на висоті 2 м. У таких цилінд-
рах листя зберігається свіжим протягом двох діб. Після об’їдання
листя букет замінюють. Корм заготовляють з розрахунку на один
день і зберігають у прохолодному місці.
Гусениць вигодовують при температурі. 19—21 °С і вологості-
80—85 %. Середня тривалість віків становить:
І вік — 7 днів;
II вік — 10 днів;
III вїк — 8 днів;
IV вік — 5 днів;
V вік — 9 днів.
Тривалість гусеничної стадії, в основному, становить 36—40 днів-
На початку і в кінці линьки, коли частина гусениць не живиться,
корм підкладають невеликими порціями.
На початку заляльковування, Коли з’являються перші гусе-
42
ниці, що шукають місця для завивки коконів, зміїну букетів про-
водять обережно, щоб ніе пошкодити гусениць, які почали^ зави-
ватися. Процес завивки і залялькуваггня триває 10—12 днів.
Псевдококони знімають на 10—15-й день після масового за-
вивання.
Для профілактики захворювань, а також підвищення воло-
гості листя обробляють 0,005 %-ним розчином перманганату
калію. Для підтримання нормальної вологості повітря підлогу
в інсектарії поливають водою.
Лялечок збирають на листи і зберігають при температурі
10—21 °С до січня, а потім при температурі +2 °С — до весняної
інкубації.
Метелики павичеочки Артеміди являють собою естетичну цін-
ність. Ця комаха — зручний об’єкт для фізіологічних досліджень.
Гусениць можна використовувати в дослідах по вивченню впливу
екстремальних факторів середовища на організм комах. На ля-
лечках простежують процеси метаморфозу, впливу факторів
середовища на інтенсивність його проходження.
На прикладі павичеочки Артеміди можна вводити в лабора-
торну культуру інших сатурній, які розповсюджені в Україні.
Чисельність представників цієї родини катастрофічно знижується
і тому розведення в неволі видів, що охороняються, та випуск
їх у природу становить неабияку актуальну задачу.
ШОВКОВИЧНИЙ ШОВКОПРЯД
Шовківництво — галузь сільського господарства, метою якої
є виробництво коконів шовковичного шовкопряда і забезпечення
промисловості сировиною для виробництва натурального шовку.
П’ять тисяч років минуло, перш ніж шовковичний шовко-
пряд став єдиною із існуючих видів повністю одомашненою кома-
хою. За цей довгий період доместикації людина настільки зміни-
ла природу шовкопряда, так його приручила, що він уже не може
жити самостійно і в дикому стані в природі не зустрічається-
За багато віків виведено сотні порід і гібридів шовкопряда.
Зараз тисячі установ працюють над проблемою підвищення про-
дуктивності та вирішують інші завдання промислового шовків-
ництва.
Шовковичний шовкопряд проходить повний цикл розвитку
(мал. 17). Гусениці розвиваються при оптимальних умовах 27 днів,
проходячи п’ять віків. Протягом цього часу розмірі їх збільшу-
ється у 30 000 разів, вага — у 10 000.
У кінці V віку гусениці завивають кокон, який складається
з однієї нитки, довжина якої 1800—2000 м.
43
Шовк виділяють особливі парні шовковидільні залози. З кож-
ним віком вони збільшуються і в V віці досягають 25—26 %
ваги тіла, а по довжині перевищують довжину тіла в 5 разів.
Натуральний шовк за своїми технологічними якостями наба-
гато кращий за синтетичні волокна. За своєю міцністю, еластич-
ністю шовк не має собі рівних.
ІНКУБАЦІЯ ГРЕНИ В ІНКУБАТОРІЇ
Для вигодівлі на племінній станції отримують гусениць-«му-
рашок», які вже вийшли з грени. В тому випадку, коли вигодівля
носить чисто експериментальний характер, інкубацію грени доз-
воляється проводити самостійно (це пов’язано з протинозематоз-
ним карантинним режимом, що суворо дотримується на промис-
лових вигодівлях).
Інкубацію грени — штучне оживлення, процес розвитку за-
родка під впливом певних умов зовнішнього середовища — про-
водять в інкубаторіях.
Кожному віку гусениць повинен відповідати лист шовковиці
певної зрілості. Тоді гусениці будуть нормально розвиватися, да-
дуть повноцінні кокони. Грену слід закладати на інкубацію так,
щоб масовий вихід гусениць був приурочений до цього періоду
(в залежності від природно-кліматичних і погодних умов даного
району) Кращими строками початку весняних вигодівель вва-
жають появу на шовковиці 3—5 листочків.
Для визначення оптимальних строків початку весняних виго-
дівель існує «декілька методів:
а) за даними фенологічних спостережень за рослинами-сигналі-
заторами. Терен зацвітає на 10—12, тополя на 14—16 днів раніше
появи листя на шовковиці. У цей час грену закладають на інку-
бацію;
б) за даними спостережень за ростом і розвитком бруньок шов-
ковиці. Вимірюють довжину однієї зимуючої бруньки. Після
початку сокоруху її вимірюють через кожні 1—2 дні. Коли дов-
жина досягне 150 % довжини зимуючої бруньки, грену заклада-
ють на інкубацію.
Наважки грени роблять на торсійних вагах. її висипають
тонким шаром у паперові коробочки з висотою бортиків 2—3 см.
Для весняної вигодівлі найчастіше використовують режим
інкубації з поступовим підвищенням температури в інкубаторії
протягом 5—6 днів з 13 до 24 °С, кожний день на 1—2 градуси.
Коли з’являться перші гусениці-розівідниці, температуру підви-
щують до 25 °С і підтримують її до кінця інкубації.
44
У літню вигодівлю інкубацію проводять при постійній тем-
пературі. Перші 1—2 дні її підтримують на рівні 13—14 °С, а по-
тім підвищують в один день до 24 °С.
Відносна вологість повітря повинна бути 70 °/о, освітлення —
природне- Коли з’являються перші гусениці, освітлення підсилю-
ють електролампочками.
При інкубації на початку побіління грени, що свідчить про
початок виходу гусениць, на неї накладають постійний знімач —
аркуш паперу з отворами 2—3 мм для того, щоб гусениці, вихо-
дячи, не тягнули за собою залишки яєць і грену, що не ожила.
Гусениць (їх називають «мурашками») знімають уранці
і після обіду за допомогою пензлика.
Паралельно проводять інкубацію грени на визначення про-
цента оживлення. Він характеризує життєздатність узятої поро-
ди чи гібрида на стадії яйця. Для зразка візуально відбирають
нормальні яйця (світло-попелястого кольору) дефектні і незаплід-
нені (жовтого кольору) вибраковують. Із відібраних беруть наваж-
ки по 100 мг, підраховують кількість яєць у них, висипають у ко-
робочки, накривають знімачами і ставлять на інкубацію. Через З
і 7 днів підраховують яйця темного кольору, що не ожили. Про-
цент оживлення визначають за формулою:
д____________________
°/о оживлення = —т— Х100,
/ж.
де А — кількість яєць у зр-азку,
Н — кількість у цьому зразку яєць, що не ожили.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОДІВЛІ ГУСЕНИЦЬ
Для вигодівлі беруть наважки гусениць-«мурашок» на тор-
сійних вагах по 50—100 мг. При експериментальній роботі їх
повторюють декілька разів. Гусениць однієї з наважок перено-
сять у пробірку зі спиртом, а потім підраховують кількість зафік-
сованих гусениць у ній. Це роблять для визначення життєздат-
ності їх. Життєздатність підраховують у кінці розвитку по лялеч-
ках, порівнюючи їх кількість з числом узятих гусениць на виго-
дівлю.
Для успішної вигодівлі гусениць важливими умовами є: під-
тримування необхідної температури і вологості в приміщенні,
ВИГЛЯД (Корму, /приблизні норми ігодівлі гусениць різного віку,
а також дотримування санітарно-гігієнічних вимог — розмір
вигодівельної площі, якість листя ШОВКОВИЦІ.
Гусениць для вигодівлі розміщують на етажерках (мал- 18).
45
Основна умова одержання високих урожаїв коконів і зни-
ження витрат на догляд за гусеницями — дружний розвиток їх
у партіях. Досягають цього відбиранням на вигодіївлю гусениць
одного знімання, їх вільним розміщенням і рівномірним розпо-
ділом корму. Після линяння їх розділяють на дві партії, відби-
раючи тих, які прокинулися раніше. Потім партії вирівнюють
розміщенням відсталих у рості гусениць на верхні стелажі виго-
дівельних етажерок і збільшенням частоти годувань.
Вигодівлю партій, що нормально розвиваються, після пер-
ших трьох линянь можна починати, коли перелиняло близько
90 %, а після четвертого — не пізніше ніж через 22—24 години.
Заготівлю листа шовковиці — основного корму шовкович-
ного шовкопряда — проводять у ранкові години і зберігають під
зволоженим папером у підвалі. При необхідності його засипають
у поліетиленові мішки і ставлять у холодильник. Лист для гусе-
ниць молодших віків зберігають не більше 12—-18, старших —
24—ЗО годин.
Вигодівля гусениць молодших віків має особливості. Гусениці
перших трьох віків дуже вимогливі до якості листа і гігротермо-
режиму утримання. Вони потребують молодого, багатого білком
і водою листя шовковиці, підвищеної температури. Якщо не до-
держуватися цих вимог, знижується життєздатність гусениць
у старшому віці й урожай коконів (навіть якщо додержуватися
всіх вимог щодо вигодівлі гусениць старших віків).
Засинають гусениці на линьку не всі зразу. Як тільки будуть
знайдені перші гусениці, що засинають, усіх інших годують неве-
ликими порціями. Коли засинає більшість гусениць, корм не дають.
Гусеницям 1 віку дають дрібно нарізане листя 10—12 разів
на добу- Різаний лист давати краще, бо ціле листя, висихаючи,
закручується разом із гусеницями, які в результаті цього можуть
бути загублені під час заміни підстилки.
Гусениць II віку годують 9—10 разів на добу, НІ — 8—9.
Починають годувати о 6—7 годині ранку і закінчують р 21.
При вигодівлі гусениць І—III віків у приміщенні підтриму-
ють температуру 25—26 °С, вологість повітря 65—75 %. Провіт-
рювання — протягом 15 хвилин через кожні дві години. Добре,
коли є можливість проводити вентиляцію за допомогою побуто-
вих кондиціонерів. Освітлення повинне бути достатнім. Для того,
щоб прямі сонячні промені не падали на гусениць, на цей час
вікна закривають білим папером.
У результаті життєдіяльності гусениць накопичується під-
стилка з нез’їденого листя, екскрементів. Вона загромаджує ви-
годівельну площу, погіршує аерацію, стає джерелом інфекції.
В І віці підстилку не змінюють, у II і 111 — один раз на вік на
46
другий день після линьки за допомогою поліетиленових зніма-
чів — звичайної поліетиленової плівки з великою кількістю отво-
рів діаметром 8—10 мм. їх кладуть поверх гусениць і насипають
шар свіжого листя. Гусениці пролазять через отвори у плівці на
свіжий корм. Через дві години після накладання знімачів стару
підстилку прибирають, а гусениць із свіжим кормом розкладають
на мі-сці вигодівлі.
Гусеницям IV віку дають невеликі облистяні нагони 6—7 ра-
зів на добу. Температура при вигодівлі 24—25 °С, вологість 65—
75 %. На шостий день віку гусениці засинають. Линька продов-
жується 36—40 годин. Підстилку замінюють за допомогою полі-
етиленових знімачів (діаметр отворів 15—20 мм).
У V віці гусеницям дають невеликі гілки шовковиці. При
такому годуванні створюються нормальні умови для життєдіяль-
ності. Гусениці не сидять на вологій підстилці, як це буває при
вигодівлі листям, листя більше часу залишається вологим і краще
поїдається. Також більш раціонально використовується вигоді-
вельна площа, екскременти провалюються крізь гілки і менше за-
бруднюють листя, що знижує вірогідність розповсюдження інфек-
ції.
Під час вигодівлі гусениць розріджують, розкладаючи корм
на більшу площу. Його дають 5—6 раз. Температуру підтримують
у межах 23—24 °С. Підстилку змінюють у міру її накопичення,
через день.
На 7—9-й день V віку гусениці стають прозорими, шкірка
їх — блискучою. Вони перестають їсти, зменшуються в розмірі
і починають виділяти шовковину, завиваючи кокони. Для того,
щоб одержати високоякісні кокони, треба своєчасно видалити
підстилку і на звільнену поверхню встановити кокошники. Це за-
безпечить гусеницям зручне місце для завивки коконів. Розріз-
няють природні і штучні коконники. Природні виготовляють
з пучкіїв різних рослин у вигляді віника (свиріпи, грициків), со-
лом’яні «йоржі». Якщо запізнитися з установленням коконників,
частина гусениць почне завивати кокони в підстилці, а частина
розлізеться по етажерці у пошуках зручного місця для завивки.
Шовководи віддають перевагу картонним коконникам (мал. 19).
Важливе значення для успішного завивання коконів має тем-
пература і вологість повітря у шовководні. З появою перших зрі-
лих гусениць температуру підвищують до 24—25 °С, вологість
навпаки знижують до 60—65 % інтенсивним провітрюванням.
Гусениць, які ще не завилися, продовжують підгодовувати про-
тягом трьох днів. Потім збирають і переносять на окремі стелажі,
щоб вони не забруднювали екскрементами кокони, що вже за-
вилися.
47
Знімають кокони тільки після .повного дозрівання, добто пе-
ретворення гусениці на лялечКу. Зрілі кокони при струшуванні
дають сильний звук, незрілі — глухий. Прийнято при оптималь-
ному гігротерморежимі після весняної вигодівлі знімати кокони
на 8-й день після початку масового завивання, після осінньої —
на 7-й.
Знімають кокони вручну.
їх очищають від здиру і сортують (мал. 20). За якістю роз-
поділяють на сортові (1, 2, 3); браковані — мають відхилення
від норми, не характерні для даної породи; глухарі .— лялечка
в коконі загинула при завивці і присохла до стінки, при просту-
куванні кокона звук відсутній; двійники — кокони, завиті двома
гусеницями; кара-пачах — кокони з плямами, утвореними внаслі-
док розкладання загиблих гусениць.
Папільонаж і гренаж
Важливим етапом у науково-дослідній роботі з шовкович-
ним шовкопрядом є отримання якісної грени. Вигодівлі племін-
них гусениць повинні бути забезпечені достатньою кількістю
високоякісного корму.
З племінних коконів відбирають 100 штук, зважують, отри-
мане число розділяють на 100—воно буде показником середньої
ваги одного кокона.
При отриманні гібридної грени важливою умовою є не до-
пустити опарювання метеликів однієї і тієї ж породи, тобто поді-
лити их за статтю, що здійснюють ваговим методом, в основі
якого лежить різниця у масі коконів-самок і коконів-самців.
Кожний кокон зважують. Якщо його вага перевищує значення
середньої ваги, то це кокон-самка, якщо ні — кокон-самець. Коли
кокон має вагу однакову зі значенням середньої ваги, його від-
браковують.
Розділені за статтю кокони з відповідними надписами роз-
кладають тонким 'шаром на стелажах етажерки й інкубують при
температурі 24°С і вологості 70—75 %.« Через 15—20 днів почи-.
нається вихід метеликів.
'Після виходу їх спарюють. Для приготування чистопородної
грени схрещують -самок і самців однієї породи. Щоб отримати
грену гібридну, схрещують самок однієї породи з самцями іншої
у певних комбінаціях.
Перед спарюванням відбирають дефективних метеликів.
Спарюють метеликів у великій паперовій коробці, а потім
розкладають на підстилочному папері. Через 2—3 години їх роз-
паровують. Притримуючи двома пальцями однієї руки черевце
самки, обережно відділяють її від самця- По п’ять самок ізолю-
ють у великі паперові пакети, складені у формі тетраедра, де
вони будуть відкладати грену. Щоб легко було збирати її, для
48
виготовлення пакетів застосовують напівпергаментний паїпір, на
який наносять шар мильної емульсії (100 г господарського мила
на Д5 л води).
Ізоляція метеликів (целюлярний гренаж) пов’язана з проти-
нозематозним карантинним режимом. Нозематоз, або іпебрина —
небезпечне інвазійне захворювання, яке передається трансоварі-
ально (через яйце) наступному поколінню. Ізольованих метеликів
через ЗО—45 днів після відкладання грени мікроскопують. Черев-
це розтирають у ступці з декількома краплинами води до утво-
рення. кашкоподібної маси. Готують мікроіпрепарат і розгляда-
ють його у 10 полях зору. Якщо знаходять опори пебрини, грену
із взятого пакета опалюють і мікроскопують усі інші. При целю-
лярному гренажі процес 'мікроскопії метеликів набагато полег-
шується. Роботу з метеликами у шовківництві називають папільо-
нажем.
Здорову грену просіюють, миють у 15 %-ному розчині кухон-
ної солі при кімнатній температурі. Потім його змивають водою,
а грену висушують.
Проти чахлості і мертветності грену дезинфікують 3 %-ним
розчином формаліну протягом 50—60 хвилин при температурі
ЗО °С. Після цього ЗО хвилин промивають водою. Проти жовтя-
ниці грену обробляють 2 %-ним розчином лугу з подальшим
промиванням протягом 15 хвилин 0,01 %-ним розчином перман-
ганату калію. Знову промивають у воді, висушують і розфасо-
вують у паперові пакети з отворами для літньо-осіннього збері-
гання — естивації схемою: Період зберігання і зимівлі. Зберігання грени проводять Примітки
^Температура, °С Вологість, %
з перших днів відкладання до естивація природне
1 вересня 23-25 60—75 зниження
вересень 25—20 60—70 температури
жовтень 22—17 60—70
листопад 11—12 60—70
зимівля щодня температура
1 — 10 грудня з 11 грудня 12—14 60—70 знижується на 1—2
на 100—120 днів —2—1-4 60-70
тривала зимівля (180 днів) 0—2 60—70
Щоб провести мікроаналіз грени, у січні — лютому її інку-
бують. Після відродження 50 % гусениць їх розтирають у ступці
4 1143
49
з 2 мл 2 %-ного лугу. Пр>епарат з кожного зразка розглядають
у 10 полях зору. Якщо знаходять спори лебрини (вони мають
овальну форму), грону спалюють. Здорову грену сертифікують,
що буде свідчити про- відсутність збудника, пебрини.
ОРГАНІЗАЦІЯ ГУРТКІВ юних шовководів
Надзвичайна пластичність біології шовковичного [шовкопря-
да, порівняно короткий і ефектний цикл розвитку, посильність
робіт по догляду і вигодівлі роблять його доступним Ц цінним
біологічним об’єктом для /вирощування у школі. Робота з цим
у створених гуртках юних шовководів дасть можливість погли-
бити і розширити зоологічні знання учнів з розділу «Комахи»,
вивчати на конкретній моделі загальнобіологічні закономірності
і явища. Укладений договір з місцевими шовкогосподарствами по
вирощуванню шовковичного шовкопряда може стати-однією з ста-
тей прибутку в учнівській виробничій бригаді. Робота з шовко-
прядом — важливий момент у справі політехнічного виховання
учнів, розвитку інтересу до біології і сільського господарства, під-
готовки їх до свідомого вибору майбутньої професії.
У гуртку, розрахованому на 2—З роки навчання, працюють
юннати середнього віку. Свою роботу вони проводять на шкільній
чи промисловій вигодівлі.
Мета — докладне вивчення біології та екології шовковичного
шовкопряда, ознайомлення учнів з його розведенням, (набуття
практичних навичок по догляду за ним на основі сучасних досяг-
нень науки і передової практики. *
Центральним питанням у ро*боті юних шовководів є прове-
дення дослідницької роботи.
Приблизна тематика дослідницьких робіт, рекомендованих
для гуртків юних шовководів:
1. (Ведення журналу спостережень за розвитком шовковичного
шовкопряда.
2 Визначення оптимальних строків закладання грени на інкуба-
цію за різними методиками.
3. Вплив строків інкубації на ріст і розвиток гусениць.
4. Вплив гігротерморежиму на розвиток грени для весняної
і літньої вигодівель.
5. Визначення процента оживлення грени для різних порід і гіб-
ридів.
6. Визначення життєздатності гусениць для різних порід і гіб-
ридів.
* Авторами була розроблена Програма гуртків юних шовководів і методичні
рекомендації по проведенню занять (ди^в. описок літератури).
7. Дія екологічних умов утримання на розвиток гусениць. Вигб-
дівля на оптимальному і песимальному фонах.
8. Оцінювання впливу кількості і норм годувань на продуктив-
ність і якість коконів.
9. Оцінювання районованих порід і гібридів шовковичного шов-
копряда та випробовування нових-
10. Стимуляція продуктивності обробкою корму та гусениць різ-
ними біологічно активними речовинами: мінеральними соля-
ми, вітамінами, вуглеводами, білками, амінокислотами, гор-
монами.
11. Вивчення залежності виникнення інфекційних захворювань
гусениць від порушення оптимальних умов інкубації грени
і вигодівлі гусениць.
12. Проведення оцінки лікувальної і профілактичної дії анти-
біотиків.
13. Вивчення залежності виникнення інфекційних захворювань
гусениць, що вийшли з прени, обробленої і нео-бробленої
д ез инф іку ючи м и реч о в ин ам и.
14. Вплив гігротерморежиму інкубації лялечок на вихід метеликів.
15. Інкубація лялечок без кокона у соняшниковому лушпинні
у порівнянні з інкубацією у коконі; визначення процента ви-
ходу нормальних метеликів.
16. Кількісне визначення грени, отримуваної від однієї метелика-
самки.
При ДОСЛІДНИЦЬКІЙ роботі З ШОВКОВИЧНИМ ШОВКОП'рЯДОлМ облік
І порівняння результатів (ведуть за такими показниками:
— тривалість вигодівлі;
— життєздатність гусениць;
— урожай коконів;
— сортові кокони;
— шовконосність коконів;
— середня маса кокона;
— вихід метеликів;
— вихід грени;
— повноцінна грена;
— оживлення грени.
КИТАЙСЬКИЙ ДУБОВИЙ ШОВКОПРЯД
З багатьох видів промислових шовкопрядів особливий інтерес
викликає китайський дубовий шовкопряд, з шовкової нитки якого
виготовляють відому шовкову тканину — чесучу.
Шовкова нитка цього шовкопряда в півтора раза міцніша і
має у два рази більшу пружність, ніж нитка тутового шовкопряда.
Крім того, шовковина дубового шовкопряда дуже стійка проти дії
води і сонячного світла. Все це забезпечує тривалу носкість че-
сучі.
і Дубовий шовкопряд має два покоління на рік. Зимує у стадії
лялечки. Весною з коконів під впливом тепла виходять метелики,.
4 *
51
які паруються. Кожна самка відкладає в середньому 150—200 яєць,
з яких через 10—15 днів віиходять гусениці. Живляться вони листям
дуба (мал. 21). Протягом свого життя гусениці чотирц рази ли-
няють і через 35—40 днів завивають кокони.
У коїконі гусениця линяє ще раз і перетворюється на лялечку.
На цьому закінчується розвиток першого весняного покоління Дубо-
вого шовкопряда. Лялечка весняного покоління розвивається зразу,
і через 20-25 днів з кокона виходить метелик. Метелик-самка від-
кладає ЯЙЦЯ. З НИХ рОЗВИВаЮТЬСЯ ГусеНИЦІ ЛІТНЬОтОСІННЬОГО поко-
ління, які живляться так само, як і весняного, роїстуть і через 45—
50 днів завивають кокони. Лялечка літньо-осіннього покоління
не розвивається, а зимує в коконі до весни.
Інкубація грени в інкубаторії
Інкубацію грени проводять в продезинфікованому інкубаторії.
Грену тонким шаром розкладають у маленькі паперові коробочки
і розставляють на столі. Температуру повітря в інкубаторії підтри-
мують у межах 18-23°С, вологість — на рівні 70-75' %. Чергові по-
винні постійно стежити (і регулювати гігротерморежіим, вести що-
денник спостережень.
Вихід гусениць із грени для весняних вигодовувань почина-
ється на тринадцятий день, рахуючи від дня спарювання, а для
літніх — на дев’ятий день.
Звичайним провісником виходу гусениць із грени буває легке
потріскування її.
За 2-3 дні до оживлення, щоб створити умови більш дружного
виходу гусениць, її злегка оббризкують з пульверизатора звичай-
ною водою. Першими на другий день після початку потріскування
з’являються гусениці-розвідниці. Вихід продовжується 4-5 днів.
Гусениць п’ятого дня виходу на вигодівлю не беруть.
Гусениці охоче ідуть на свіже молоде листя дуба.
Дослід показує, що оптимальними строками початку вигодівлі
є період між 28 квітня і 15 травня. Якщо додержуватися цих стро-
ків, то літньо-осіння вигодівля може починатися 20 липня — 1 сер-
пня.
ВИГОДІВЛЯ ГУСЕНИЦЬ
Вигодівлю гусениць проводять у природних умовах. До почат-
ку її необхідно підготувати вигодівельну ділянку і кущі. Вигодівлю
проводять на звичайному дубі.
Найбільш придатними є кущі заввишки 1,5—3,5 м. Ділянка
повинна бути добре освітлюваною і щоб провітрювалась. На ній
вирубують сухостій, інші породи дерев, проріджують кущі дуба,
видаляють гнізда листогризучих шкідників дуба. Землю навколо
52
стовбурів обкопують, а самі стовбури обмазують густим розчином
вапна.
У середньому для 100 гусениць потрібно 4,5—5 кг листя.
Маленькі гілочки з гусеницями наступної доби після виходу з
грени переносять обережно на кущі.
Вигодовувати гусениць можна протягом усього періоду розвит-
ку на одному кущі, але можна також у І—III віках годувати на
2—3-річній порослі, а в останні періоди — на 4—8-річній порослі
або 8—12-річній культурі дуба.
У молодшому віці гусениці потребують підвищеної вологості.
Тому при сухій погоді кущі систематично оббризкують водою за
допомогою пульверизатора. Його проводять і на початку V віку,
під час завивки коконів підвищена вологість навпаки буде шкодити.
При пересаджуванні гусениць забороняється брати руками, ні
в якому разі не можна турбувати «сплячих».
Особливу увагу слід приділяти охороні їх від синиць, сороко-
пудів, славок, горобців, зозуль, сорок. З перших днів на вигодіве-
льній ділянці встановлюють постійне чергування та різні механічні
пристрої для відлякування птахів.
Великої шкоди завдають гусеницям мурашки, оси.
Щоб попередити захворювання гусениць, треба суворо витри-
мувати правильну технологію вигодівлі, старанно доглядати і вико-
нувати профілактичні заходи.
Для знищення збудників інфекційних захворювань гусениць
оббризкують 1—2 рази в кожному віці розчином марганцевокисло-
го калію (1 г на 10 л води, тобто 0,01 %). Така обробка спріияє
кращому росту і розвитку їх.
Триває гусеничний період 35—50 днів.
ЗАВИВКА ТА ЗБІР КОКОНІВ
Період завивки коконів — самий відповідальний. Гусениць на
,час завивання розміщують дуже рідко. На кущах повинно бути
багато листя, в якому вони будуть завивати кокони.
Дощ негативно впливає на завивання. При необхідності гусе-
ниць переносять у захищені від нього місця, де вони завиваються
на зрізаних гілках дуба.
Знаючи дату завивання коконів, легко визначити придатність
їх для збирання. Під час весняної вигодівлі вони дозрівають на
6—7-й день, а при повторному — на 10-й день, ірахуючи від дня
масового завивання.
Збирають кокони вранці, коли спаде роса. Секаторомі зрізують
спілі кокони разом із маленькою гілочкою. Спілими вважають ті,
що мають щільну оболонку.
53
Зібрані кокони розкладають на столі тонким шаром у кімнаті
з температурою 18—20 С. Через три дні їх очищають і сортують.
Перевозять кокони в лозяних кошиках.
ЗБЕРІГАННЯ ПЛЕМІННИХ КОКОНІВ,
ІНКУБАЦІЯ ЛЯЛЕЧОК ТА ПРИГОТУВАННЯ ГРЕНИ
Для одержання репродуктивних коконів гусениці повинні бути
максимально забезпечені всім необхідним для нормального розвит-
ку. До репродуктивних (племінних) коконів належать кокони з
живими лялечками, що оформилися, з міцною оболонкою, нормаль-
ної форми і з середньою вагою кокона не менше 5 г.
Племінні кокони від весняних вигодівель для приготування гре-
ни укладають для інкубації і папільонажу, а племінні кокони від
літніх вигодівель, призначені для отримання грени весною майбут-
нього року,— на осінньо-зимове зберігання.
Племінні кюкони від літньої вигочівлі до 1 грудня зберігають
V неопалюваному приміщенні при звичайній температурі (10-12°С)
і вологості 75 )%. З 1 грудня до весняної інкубації їх переносять у
підвальну чи напівпідвальну кімнату з температурою —Н2 —|-3,
5 °С з допустимими відхиленнями від норми до +5 °С----5 °С на
дуже короткі періоди. Вологість не рекомендується підвищувати
більше 75 %. Дані про гігротерморежим у коконосховищі декілька
раз на день заносять у щоденник.
У першій декаді березня починають інкубацію лялечок (за 45
днів до розпускання перших листочків дуба в кожній кліматичній
зоні за даними фенологічних спостережень).
Інкубаційна температура починається з +6 °С і підвищується
поступово, на один-два градуси за добу. Так вона доводиться до
22—24°С і підтримується на цьому рівні до закінчення вильоту
метеликів. Вологість 70—75 %.
Лялечок дубового шовкопряда легко відрізнити за статтю:
зачаток. зовнішнього статевого апарата у самок розміщений на
черевному боці восьмого сегмента у вигляді повздовжньої щілини,
а у самців такої щілини немає і зачатки статевого апарата розмі-
щені у них на дев’ятому сегменті у вигляді крапки на горбоподіб-
ному підвищенні.
Кожний кокон надрізують лезом, визначають стать лялечки і
розкладають самок і самців в окремі садки-ізолятори.
Триває інкубація 28—35 днів. Виліт метеликів з коконів почи-
нається об 11 годині ранку, а масовий — на 2—3-й день, і тоді
починають спарювання. Метеликів спарюють увечері, а вранці
розпаровують. Кожну розпаровану самку відсаджують в окремий
54
ізоляційний мішечок з пергаментного паперу для відкладання
грени.
Відкладену грену зчищають, провіюють, дезинфікують. Для
дезинфекції використовують 4 %-ний розчин формаліну, додаючи
до нього 0,5 % каустичної соди (на 90 мл чистої води треба взяти
10 мл продажного 40 %-ного формаліну і 0,5 г кристалічної кау-
стичної соди).
Грену в марлевому мішечку занурюють у приготований розчин
на 5 хвилин. Потім просушують і її зразу можна інкубувати. Якщо
іноді виникає потреба затримати розвиток зародка, то грену
кладуть у холодильник, де суворо витримують гігротерморежим:
температура +2 —Н5 °С, вологість—до 80%. Тримати її в холо-
дильнику дозволяється не більше 10 днів.
Вигодівлю гусениць проводять не тільки на кущах, а й на
столах у приміщенні на зрізаних гілках дуба.
Однією з важливих особливостей дубового шовкопряда є його
олігофагія — здатність живитися листям багатьох порід дерев,
наприклад, верби, берези. Верба набагато легше розмножується,
ніж дуб, тому відкриває широкі перспективи' для промислового
розведення дубового шовкопряда на цій кормовій базі. В північних
районах при згодовуванні березні отримують кокони з високим
показником розмотуваності. Береза морозостійка, дає поросль від
пнів.
У школі можна провести дослід по з’ясуванню впливу якості
і виду корму на продуктивність шовкопрядів. Гусениць вигодовують
листям берези, яблуні, дині, дуба (контроль). Порівняння резуЛЬ’
татів ведуть за такими показниками:
— період гусеничного розвитку, днів;
— вага личинки, г;
— плодючість метеликів, кількість яєць в одній кладці.
ЗИМОВЕ ВИХОВАННЯ НЕПАРНОГО ШОВКОПРЯДА
Непарний шовкопряд, або недопарка-багатоідний шкідник з
родини хвилівок. Свою назву дістав за чітко виявлений статевий
диморфізм. Самки більші за самців і забарвлені у світлі, молочно
білі тони. Забарвлення крил у самців коричневе або сіре. Розмах
крил у самок 70—75 мм, у самців — 40—45 (мал. 22).
Літ метелеківі у степовій зоні України проходить із середини
червня, у лісостепу — в кінці червня ,і триває ЗО—40 днів. Самки
літають рідко, зразу після відродження спарюються і відкла-
дають яйця.
У кінці квітня-травнї, перед цвітінням яблуні, з яєць вихо-
дять темнобурі гусениці, покриті довгими чорними волосками,
55
завдяки яким розносяться вітром на великі відстані. В кінці
розвитку вони досягають 50-70 мм у довжину. Зверху покриті
темно-червоними і синіми гузками, а також твердими довгими
волосками, які, попадаючи на шкіру, викликають подразнення
і болюче зудіння.
Пошкоджують дерева плодових і лісових порід, особливо часто
зустрічаються на деревах яблуні, груші, сливи, дуба, тополі, клена.
Восени, після опадання листя, на стовбурах і гілках деіріев
у лісі (частіше дубових) добре помітні пухнаті, бурі, округлі чи
довгасті «подушечки» — це яйцекладки непарного шовкопряда.
Вони можуть розміщуватися на спорудах, розташованих у саду.
Кращий період для збирання яйцекладок— вересень, поки парази-
ти, хижі комахи і птахи не пошкодили яйцекладки. Крім того,
отримуваний біоматеріал вищої якості, ніж при весняному
зібиранні. Непарний шовкопряд є постійним носієм вірусу поліе-
дрозу (знаходиться в латентній формі). Тому яйцекладки слід
брати з тих районів, де немає спалахів, епізоотій поліедрюзу гу-
сениць. Зовнішні ознаки якісного біоматеріалу — в яйцекладці
350—500 штук великих яєць, маса яких не менша 0,9 мг.
Збір яйцекладок зручно проводити одночасно з заготівлею
жолудів для годування гусениць шовкопряда. Жолуді кладуть у
ящики з йіском і зберігають у погребі.
Для нормального розвитку яйцекладки мають потребу в
проморожуванні, що має місце в природі. По всьому ареалу
виду яйцекладки можна зберігати в невеликому фанерному ящику,
переклавши їх шарами вати. Його підвішують па горищі будь-
якого приміщення, де не проходять труби опалення.
Після проможування яйцекладки заносять у приміщення для
інкубації в лютому—березні (в нечорноземній зоні на початку
січня). Якщо необхідно гусениць вивести раніше, то після збору
яйцекладки поміщують у холодильник і витримують протягом 50
діб при такому режимі температур: одну добу — при —12 °, одну —
при —8° і чотири— при +1°. За цей період описаний цикл повто-
рюється вісім раз (у перший і останній дні біоматеріал доводиться
до початкових температур). У результаті забезпечується дружний
вихід гусениць до 89 % (±1,6) уже в листопаді — грудні.
Для отримання здорового біоматеріалу проводять поверхневе
обеззараження яйцекладок: їх опускають на 20 хвилин у 0,1 %-
ний водний розчин марганцевокислого калію, після чого про-
тягом 20 хвилин промивають у проточній воді. Бажано провести
і термічне обеззараження яєць від збудника нозематоза. Для
цього яйцекладки прогрівають у вологій камері (термостаті)
протягом 5 хвилин при температурі 50 °С.
56
Після термічного обеззараження яйця звільняють від во-
лосків, які становлять основу яйцекладки, шляхом легкого роз-
минання пальцями і по 20 штук розкладають у півлітрові, скляні
банки, де і виводяться гусениці.
Спочатку вони світло-жовті, через 0,5—2 години темнішають.
Гусениці, які не змінили забарвлення, звичайно гинуть.
Годують гусениць жолудями. Перед згодовуванням їх очи-
щають, сім’ядолі розділяють на 4—8 частин, намочують протягом
доби в 0,1 %-ному розчині марганцевокислого калію. Потім його
вливають, кусочки жолудів розкладають на фільтрувальний па-
пір і тільки тоді дають гусеницям. Гусениці І віку дуже чутливі
до вологості корму, тому щоденно дають свіжий, нез’їдені за-
лишки видаляють. Порушення режиму годування приводить до
затримання росту, зниження ваги лялечки, підвищення смертності.
Гусениць не відривають від корму, вони самі переповзають на
свіжий.
Пересаджувати їх у чисті банки слід за допомогою пен-
злика. У процесі розвитку вибраковують недорозвинутих і від-
стаючих у рості, контролюють фізіологічний стан популяції.
Оптимальна температура для розвитку гусениць +23 °С
(±2 °С), відносна вологість повітря 80% (±5 %). Різкі перепади
температур е одним із факторів, що стимулюють проявлення
активної форми поліедрозу.
Гусениці розвиваються 40—60 днів, при цьому гусениці, що
дають самців, проходять п’ять віків, самок — шість. За наведени-
ми ознаками відрізняють гусениць одного віку від інших: І —
волоски довші за тіло, II — волоски менші, малюнок видно не
чітко, частіше три плями, III — проявляється типовий для виду
малюнок.
Гусениць І віку виховують у півлітрових банках по 20 штук,
II віку — по 15, III — по 10, IV — по 8, V — по 5. Після II віку бан-
ку марлею не зав’язують. Для нормального утворення ля-
лечки спеціальної підготовки не потрібно. Заляльковування про-
ходить на дні банки. При температурі 23 °С розвиток лялечки,
що'дає самця, триває 12 діб, самки— 10. Самки після спарюван-
ня відкладають яйця і гинуть.
В умовах школи описаний спосіб розведення (його запропо-
нував О. 3. Злотін) дозволяє отримувати достатню кількість
непарного шовкопряда для дослідів і демонстрації на уроках.
Спостереження за непарним шовкопрядом можна проводити
за таким планом:
1. Щоденно записувати показники гідротерморежиму, при якому
ведеться вигодівля гусениць.
57
'2. З’ясувати вплив температури на швидкість розвитку яєць
(зародка).
3. Встановити час появи перших гусениць, масовий їх вихід
і час виходу останніх.
4. Відмітити початок і кінець линьок, описати, як змінюються
в гусениць забарвлення, розміри, вага і поведінка.
5. Визначити розміри головної капсули гусениць після кожної
линьки, відмітити, коли з’являється типовий для виду малюнок
тіла.
6. Виготовити колекцію по темі: «Цикл розвитку непарного
шовкопряда».
7. Провести додаткові спостереження і встановити:
а) час від початку розвитку гусениць до їх заляльковування;
б) відмінності в масі гусениць V віку (що дають самців)
і VI (що дають самок), тривалості періоду лялечки самця
і самки;
в) час виходу перших метеликів, їх поведінку, процес від-
кладання яєць;
г) зовнішні відмінності самця від самки — статевий димор-
фізм. Усі дані спостережень заносять у щоденник.
РОЗВЕДЕННЯ ОЗИМОЇ СОВКИ |НА ШТУЧНОМУ
ПОЖИВНОМУ СЕРЕДОВИЩІ
Метелик має бурі передні крила з темним малюнком, задні
в самців —білі, в самок — сіруваті. Розмах крил 32—44 мм.
Літають уночі, вдень ховаються. Гусениці мають довжину 40—50
мм, сіро-земляного забарвлення з темними смугами вздовж спи-
ни і по боках, голі, з жіирним блиском. Живуть у грунті, жив-
ляться корінцями рослин. Небезпечний шкідник злакових, город-
ніх і лісових культур.
Пошук дешевих способів розведення озимої совки пов’язаний
з тим, що її використовують якдест-об’єкт для різних досліджень
та інших цілей. При розведенні на штучному поживному сере-
довищі підшукують такі компоненти, які б повністю забезпечу-
вали фізіологічні потреби виду.
Штучне поживне середовище для озимої совки, має такий
склад:
свіже листя капусти — 350 г,
загородки пшениці —40 г,
автолізат пивних дріжджів — 60 г,
аскорбінова кислота — 6
сорбінова кислота — 0,5 г,
58
40 %-ний формалін — 1,3 мл,
вода дистильована — 519 мл,
агар — 22,5 г;
Маси компонентів узяті з розрахунку на 1 кг середовища.
Для приготування середовища листя капусти перемелюють
на м’ясорубці, зародки пшениці перетирають у фарфоровій
ступці.
Наважку агар-агару розчиняють у воді на водяній бані.
Наважки всі решти компонентів кладуть кожну в окремий по-
суд.
Розчинений агар зливають у фарфоровий стакан, розмір
якого залежить від кількості середовища, що готується, і старан-
но перемішуючи, добавляють перемелений лист капусти, потім
автолізат пивних дріжджів, сорбінову кислоту, залишок води
і в останню чергу аскорбінову кислоту, розчинену в 50 мл води.
Середовище розливають у стерильний посуд, закривають сте-
рильними салфетками, витримують добу при кімнатній темпе-
ратурі, після чого ставлять у холодильник. Строк зберігання —
один місяць.
Яйця природних популяцій озимої совки інкубують, личи-
нок, що відродилися, поміщають по 50 штук у кристалізаційні
чашки ЧТК-180. На частину дна кладуть 10—15 г штучного по-
живного середовища. Чашки накривають стерильними салфет-
ками і ставлять у термостат з‘температурою 24—25 °С, вологістю
75—80 % і 16-годинним фотоперіодом.
Середовищеі добавляють у міру його поїдання:. Гусениць
утримують, до VI віку, після чого переносять у лотки зі стериль-
ними опилками по 50 штук у кожний, де вони будуть залялько-
вуватися.
Лотки накривають склом. До вильоту метеликів лялечок збері-
гають в ексикаторі при температурі 17—21 °С і вологості 65—75 %.
При розведенні озимої совки на штучному поживному середо-
вищі оцінюють такі біологічні показники:
— тривалість розвитку гусениць;
— процент життєздатності гусениць;
— вага лялечок;
— плодючість самок;
— процент життєздатності яєць.
СОВКА КАПУСТЯНА
Великої шкоди капусті та іншим городнім культурам завдають
гусениці совки капустяної з родини совок, або нічниць. Метелик
59
у розмаху крил досягає 52 мм, передні крила сіро-бурі, задні-
трохи світліші. На передніх крилах круглі або ниркоподібні пля-
мд, оточені білими смужками. Метелик проявляє .'активність
уночі. Вдень ховається у траві, під грудочками землі. Метелик
тримає свої крила складеними дахоподібно і тому його важко
відрізнити від кори дерева. Зимує совка капустяна в стадії ля-
лечки у грунті. За рік дає два покоління. Метелики першої гене-
рації літають у травні, другої — в липні. Самка відкладає яйця
на нижньому боці листків городніх рослин, особливо капусїи.
Одна самка може відкласти до 2000 яєць. Вони спочатку зеле-
нувато-жовті, потім темнішають. Гусениці поліфаги. Крім капусти,
вони живляться листками інших хрестоцвітних рослин, а також
листям гороху, цукрових буряків, соняшнику, салату, кукурудзи.
У лабораторії гусениць утримують у гадках зі скіла, фанери,
які щільно закриваються і мають отвори для вентиляції.
Оптимальний режим утримання 21—25 °С, відносна вологість
повітря 70—80 %.
Годують гусениць листям капусти. У старших віках у садок,
де знаходяться вони, насипають зволожену тирсу для заляль-
ковування.
Лялечок збирають і поміщають у скляний циліндр, обгор-
нутий зсередини білим, иапівпергамсптнпм папером, ним же за-
кривають дно і кришку. У садок поміщають лялечок і поролон,
змочений 10 %-ним розчином меду. Він необхідний для додатко-
вого живлення метеликів, що будуть виходити. Метелики жив-
ляться розчином меду, спарюються і відкладають яйця на папір.
Через 5—14 днів з яєць виходять гусениці. Розвиток їх триває
25—50 днів. При перенаселенні гусениць спостерігається кані-
балізм.
РЯД ПЕРЕТИНЧАСТОКРИЛІ
АФІДІУС
Афідіус — ефективний паразит горохової і деяких інших попе-
лиць. Належить до надродини іхневмоноїдних іздців р’одини афі-
діїд.
Яйця і личинки афідіуса розвиваються всередині тіла попе-
лиці, а лялечка завершує розвиток у її шкірці.
Зимує афідіус у фазі личинки останнього віку в муміфіко-
ваних попелицях, які мають світло-коричиеве забарвлення. Пара-
зит краще розвивається в попелицях І—III віків.
60
Личинки афідіуса мають три віки. Попелиці з лйчинкамй
III віку стають малорухливими і їх легко відрізнити від незара-
жених. Муміфікація починається з початку утворення лялечки
паразита.
Для розвитку паразита потрібна перемінна добова температу-
ра — 17 °С вночі і 24°С вдень, вологість 75 %.
Личинки розвиваються 1,8 доби, лялечка — 5,3; весь жит-
тєвий цикл — 12 діб. У лабораторних умовах з квітня до жовтня
виходить 14 поколінь^ афідіуса.
Маточний матеріал отримують у природі, збираючи мумі-
фіковані попелиці на плантаціях гороху чи люцерни.
Паразитів, що вилетіли, розсаджують у скляні банки іна добу
і підгодовують сумішшю агар-агару, меду 'або цукру. За цей
час вони паруються. Після цього їх випускають у великі садки з
рослинами гороху, на яких чотари дні розмножувалася попелиця
горохова. Через 12 днів підраховують кількість муміфікованих по-
пелиць. Частину їх залишають для вильоту паразитів, .а частину
розкладають на ділянках з горохом або| люцерною. Ефективність
знищення попелиці горохової — 90 %.
ЛІЗИФЛЕБУС
Лізифлебус — широко розповсюджений поліфаг. Зустрічається
в усіх кліматичних зонах у колоніях 65 видів попелиць. Має
велике значення в регуляції бурякової, ‘баштанної та інших
шкідливих попелиць.
Лізифлебус належить до надродини іхневмоноїдних їздців
родини афідіїд.
Розводять його на попелиці буряковій (мал. 23). Для її
розмноження висаджують боби (по 15 рослин) і буряки. З появою
на буряку 7—8 листків випускають по ЗО особин попелиць. Боби
заражають по досягненні ними 3—4 см висоти, саджаючи на
кожну рослину по п’ять особин. Через тиждень попелиці розмно-
жуються.
Горщики з зараженими рослинами ставлять у 10-літрові скля-
ні циліндри, куди випускають самок лізифлебуса по 5—6 екзем-
плярів на горщик. Паразитів, що тільки-но вилетіли,, тримають
4—5 годин у садках і підгодовують цукровим сиропом. Тут вони
паруються і тільки після цьога їх випускають у циліндри.
Через три доби горщики виймають з циліндрів. На 4—5-у
добу з’являються мумії паразитованих попелиць. Оптимальні
умови для розвитку паразита: температура 20—26 °С, вологість —
70%.
61
Лізифлебус—ендопаразит: усі преімагінальні стадії прохо-
дять у тілі попелиці. Паразитовані мумії брудно-сірого кольору.
Процес виходу паразита з мумії триває півгодини. Після спарю-
вання самки починають пс /к жертви і при наявності попелиць
зразу їх заражують, що не тільки знижує плодючість попелиць,
а й приводить їх до загибелі.
Живуть імаго недовго, авіть при підгодівлі тривалість їхньо-
го життяі досягає 3—4 діб. Але за цей час самки здатні повністю
реалізувати весь свій потенціальний запас яєць.
Паразит реалізує свою статеву продукцію майже не потре-
буючи додаткового підживлення, що цінно для біологічної бо-
ротьби.
Яйцекладка може проходити і без парування. З незапліднених
яєць розвиваються самці.
Самки відкладають яйця під гіподерму попелиць різного
віку, але личинки краще розвиваються в особинах II—IV віків.
Одна самка відкладає в середньому 142 яйця.
Перед заляльковуванням личинка прогризає черевце попели-
ці і шільно прикріплюється до субстрату.
Тривалість розвитку лізифлебуса залежить від температура.
При 20—25 °С розвиток закінчується за 9—12 діб.
Імаго зберігають при +5 °С десять днів, при цьому фактично
плодючість самок зменшується.
У теплиці заражені мумії розкладають у колонії попелиць
і вилітаючі паразити будуть їх заражати.
СКУТЕЛІСТА
Скутеліста (яйцевий хижак) — олігофаг несправжньощитівок,
належить до родини птеромалід надродини хальцидоїдних їздців.
Батьківщина скутелісти — Південна Африка. До нас була
завезена в 1977 році. Найчастіше застосовують для біологічної бо-
ротьби з несправжньощитівками цитрусових.
Самки мають високу пошукову здатність. Вони добре літають.
Самка відкладає яйце під тіло несправжньощитівки. Личинки
з’їдають увесь запас яєць шкідника. Дорослі личинки залялько-
вуються під тілом хазяїна. Першими вилітають самки, через три
дні починається масовий вихід самців і парування.
Для розведення скутелісти саджають кожіні 25—ЗО днів кар-
топлю. На 40-й день після посадки або коли проростки досягнуть
10—15 см у висоту, їх заражають бродяжками напівкулястої
щитівки. Норма зараження — 500 бродяжок на 20—40 проростків.
Оптимальна температура 24—26 °С, вологість 70—80 %, 16-
62
годинний світловий день. Через кожні 3—4 дні оббризкують ВОДОЮ
для того, щоб змити медвяні виділення щитівок.
На 60-й день після зараження проростків несправжньощи-
тівками або після появи перших яйцекладучих самок випускають
самок скутелісти. Норма випуску — одна самка паразита на ЗО
яйцекладучих самок хазяїна.
На 45—50-й день після випуску паразита його личинки закін-
чують свій розвиток і з лялечок вилітають імаго. їх збирають у
0,5-літрові банки і зберігають 15 днів у темряві при температурі
10—14 °С, через кожні три дні підгодовуючи 10 %-ним розчином
цукру.
Скутелісту можна зберігати в стадії личинки старшого віку
або лялечки в зараженій самці хазяїна на листі хлорофітума або
олеандра. Листя поміщають у холодильник з температурою +7 °С.
Стопроцентний виліт паразитів буде в тому випадку, якщо три-
валість зберігання їх не перевищила в даному режимі 50 днів.
Реактивацію проводять при температурі 20—22 °С.
Випускають скутелісту в теплиці або’оранжереї при масовому
розмноженні щитівок в розрахунку: на кімнатну папороть— 1:20,
на олеандр, цитрусові — 1:5.
ЕНЦИРТУС
Для боротьби з несправжньощитівкою м'якою широко застосо-
вують ендопаразита енциртуса, завезеного до нас у 1966 році з Ізра-
їлю (мал. 24).
Батьківщина енциртуса — Японія і Китай.
Для розведення енциртуса кожні 20—ЗО днів висаджують
квасолю. На 20—25-й день після висівання насіння, або в фазі
двох справжніх листочків рослини заселяють личинками м’якої
несправжньощитівки. Норма заселення — 8—10 самок відроджу-
ючих личинок на одну рослину.
Зараження несцравжньощитівок енциртусюм проводять на
25—30-й день після заселення рослин шкідником. Випускають
енциртуса з розрахунку одна самка на 60—80 особин неспра-
вжньощитівки.
Температуру підтримують на рівні 25—28 °С, вологість—70 %,
фотоперіод — 16 годин.
Рослини один раз у три дні обприскують теплою водою, щоб
видалити солодкі виділення несправжньощитівок.
Після випуску паразита на 25—30-й день і появи темних,
уражених особин несправжньощитівки збирають імаго паразита.
Його зберігають 20 днів у 0,5-літрових скляних банках у повній
63
'темряві при температурі 10—14 °С. Через кожні три дні їх підго-
довують 10 %-ним розчином цукру. Взимку паразита зберігають
на стадії личинки в тілі несправжньощитівок на цитрусових ро-
слинах протягом 5—6 місяців при температурі 4—10 °С.
Енциртуса випускають уранці в кожний осередок несправжньо-
щитівок з розрахунку 1:50 (цитрусові, олеандр), 1:20 (кали, алое,
низькорослі оранжерейні рослини).
ЕНКАРЗІЯ
Енкарзія — представник родини афелінід. Це дрібні комахи.
Самки мають довжину 0,6 мм, жовте черевце. Самці зустріча-
ються дуже рідко і відрізняються від самок темно-коричневим
забарвленням. Вважають, що самці з’являються в результаті
впливу зниженої температури в період розвитку паразита.
Енкарзія — ендопаразит тепличної білокрилки, батьківщина
якого — тропіки і субтропіки Америки. До нас був завезений у
1960 році з Канади.
Розмножується енкарзія партеногенетично. Самка відкладає
яйця в личинки білокрилки II, III та IV віків, віддаючи перевагу
личинкам НІ віку. Одна, самка здатна заселити 60—100 личинок
шкідника. Масове відкладання яєць проходить у перші 10 днів
життя. У кожну личинку самка Відкладає тільки одне яйце.
Воно має видовжено-овальну форму, жовто-біле. Його дов-
жина 0,13 мм, ширина 0,04 мм. У процесі ембріогенезу яйце збіль-
шується в розмірах і на 4-й день після відкладання відроджуються
личинки 1 віку: жовтуваті, напівпрозорі, довжиною 0,2 мм. Жив-
ляться вмістом тіла свого хазяїна.
Лялечки жовто-кремові.
Самки, що виходять з лялечок, живляться солодкими виділен-
нями личинок білокрилки. На 2—6 добу вони живляться гемолім-
фою личинок білокрилки, через отвори, які роблять яйцекладом.
Для розведення енкарзії висаджують тютюн сорту Вірджінія
через кожні ЗО днів, квасолю — через 8—10 днів.
Рослини заселюють тепличною білокрилкою: тютюном — у
фазі 5—6 листків, квасолю — 2 справжніх листків а розрахунку
100—200 дорослих особин на одну рослину.
Після відродження личинок І віку імаго білокрилки збира-
ють ексгаустером.
На 14—15-й день після заселення рослин білокрилкою ви-
пускають енкарзію з розрахунку одна самка енкарзії на 25 ли-
чинок білокрилки.
На 10—12-й день після зараження паразитом збирають
муміфікованих личинок білокрилки і зберігають у поліетиленових
64
пакетах 15—20 днів при температурі 8—10 °С, перекладаючи листя
рослин фільтрувальним папером.
Оптимальна температура для розведення енкарзії 22—28 °С,
вологість — 70—80 °/оі фотопер/іод — 16 годин, освітленість — не
менше 9000 люкс.
•Коли проводять випуск енкарзії в теплиці, то листя з мумі-
фікованими личинками білокрилки розкладають на уражені ро-
слини. Дуже ефективне використання енкарзії на декоративних
квітах в оранжереї.
ТРИБЛІОГРАФА
Трибліографа — спеціалізований паразит капустяних мух, на-
лежить до надродипп циніпоїдних родини циніпід (мал. 25).
Дорослі комахи мають розмір тіла 3—5 мм. Вони чорні,
блискучі. Крила прозорі з таємно-жовтими жилками. Черевце трохи
довше голови і грудей, разом узятих.
Яйце біле, овальне, зі стеблинкою. Його довжина 0,5 мм.
Личинка має чотири віки.
Трибліографа розповсюджена скрізь, де є капустяні мухи.
У кінці літа на плантаціях капусти збирають 1000—1500
пупаріїв весняної капустяної мухи, половина яких, як правило,
заражена цим паразитом. Зібрані пупарії помішають у скляні
банки з вологим піском, які зав’язують капроном. Через 1,5—2
тижні починається виліт мух, стафілінів алеохар і трибліограф.
Спочатку вилітають дорослі мухи з незаражених пупаріїв,
а через 5—7 днів починається, літ трибліографи. Першими виліта-
ють самки, а через 3—4 дні — самці. їх відловлюють ексгаустером,
поміщають по 200 особин у 0,5-літрові банки і закривають капро-
ном. Імаго підгодовують 20 %-ним цукровим сиропом, яким змо-
чують ватні тампони.
Банки тримають при температурі 20—22 °С, вологості 70%,
фотоперіоді 16 годин. Бажано, щоб уночі температура знижува-
лася до 16—18 °С.
Для зараження трибліографу випускають у садки з личинка-
ми весняної капустяної. мухи (див. розведення). Самки відразу
починають пошук хазяїна і заражають переважно личинок І ві-
ку. Основні умови активного зараження личинок мух трибліогра-
фою — пісок у садку повинен бути зволоженим і на 40 личинок
мухи випускають одну самку паразита.
Імаго трибліографи знаходяться в садках з личинками мух
до кінця життя або їх через тиждень після зараження відловлю-
ють для повторного заражеттття.
5 1143
65
Для зберігання трибліографи відділяють заражені паразитом
пупарії мух від піску і утримують при температурі 20—22 С до
вильоту мух. Це відбувається приблизно через місяць після роз-
сіву яєць на коренеплоди. Личинки трибліографи на цей час
закінчують живлення. Заражені пупарії відділяють від пустих
та загиблих за допомогою грунтових сит у банки з вологим піском.
Зберігають їх при температурі 5 °С. Через п’ять місяців зберіган-
ня виліт паразитів досягає 80—90 %. Літ починається через 13—
16 діб після перенесення паразитів у кімнатні умови. Тривалість
життя після зберігання — 16—20 діб, плодючість самок — ЗО—40
личинок.
ТРИХОГРАМА ЗВИЧАЙНА
Трихограма звичайна (мал. 26, 27) за обсягом використання —
це основний засіб біометоду. Методики детально розроблені, і ми
їх не наводимо.
ТЕЛЕНОМУС
Теленомуса розводять для використання у біологічній боротьбі
з небезпечним шкідником зернових культур — клопом-ш кідл ивою
черепашкою.
Теленомус — маленька (1—1,5 мм) перетинчастокрила комаха,
їздець-яйцеїд (мал. 28).
Для розмноження його в ранньо-весняний період треба мати
достатню кількість клопів--черепашок, яких збирають у жовтні—
листопаді в лісі серед листяної підстилки біля стовбурів дерев та
пеньків, під листками дуба, клена і зберігають до початку робіт по
розмноженню теленюмуса. Бувають місця масового скупчення — до
1000 штук на 1 м2. Для відокремлення клопів від листя застосо-
вують спеціальне решето.
Зібраних клопів зберігають у ящиках з невеликими отворами
в стінках і дні, які зверху закривають марлею. На дно кладуть
пухкий шар листя, яке трохи зволожують, потім — шар клопа-чере-
пашки з розрахунку 0,5 кг на 0,5 м2 площі. Так повторюють декіль-
ка раз. Загальна товщина шарів не повинна бути більше 20 см.
Ящики зберігають у холодному приміщенні, де температура повіт-
ря в межах від —3°С до +7°С. На ящики не повинно падати пряме
сонячне проміння.
Для одержання яєць клопів-черепашок у березні — квітні роз-
міщують у світлому і теплому приміщенні в окремих садках (куби
зі стороною 50 см, затягнуті марлею).
66
на дно кладуть гофрований папір, на який черепашки охоче
відкладають яйця. їх легше збирати і зручніше використовувати
для розмноження теленомуса.
Годують черепашок цукровим буряком з гичкою. Змінюють
корм раз на тиждень. Коренеплоди саджають у невеликі ящики. В
теплому приміщенні вони швіидко дадуть порість листя, після чого
тільки його використовують на корм. Можна також годувати чере-
пашок сходами пшениці, жита або вівса, але такий корм доводиться
змінювати щодня.
У кімнаті, де знаходяться черепашки, температура повітря
повинна бути 26—28°С удень і 18—20°С уночі.
Плодючість зимою в черепашок дуже низька — 5—8 штук,
навесні вона значно збільшується.
Черепашки відкладають яйця на гофрований папір. їх збира-
ють у чашку Петрі, промивають, потім просушують. Клеєм з виш-
невої або сливової камеді яйця обережно наклеюють на смужку
цупкого паперу, які зшивають нитками і зберігають при температу-
рі + 2 —Ь4°С. Кількість яєць підраховують об’ємним способом —
у 0,5 г міститься 500 яєць.
За їх станом постійно слідкують, щоб вони не пересихали і не
покривалися цвіллю.
Теленомуса отримують з місцевої біолабораторії у вигляді
заражених яєць черепашки, з яких через 3—5 днів вийдуть імаго,
Яйця кладуть у скляну посудину. Встановлюють температуру удень
22—24°С, уночі — 18°С, вологість — 60 %. Після відродження самок
теленомуса в банки підкладають для зараження яйця черепашки.
В лабораторних умовах самка теленомуса живе 8—10 днів і
заражає 50 яєць черепашки. Щоб досягти найбільшої продуктив-
ності самок, теленомуса підгодовують розчином (5 %-ним) цукру
або меду, змочуючи марлю, яку кладуть у садок. Також туди
поміщають смужки паперу з наклеєними для зараження яйцями
черепашки, їх підкладають у 35—40 разів більше, ніж теленомуса.
Одержані в біолабораторії яйця теленомуса надалі служать
маточним матеріалом: на 4—5-день після почорніння їх підклада-
ють у кожний садок з незараженими яйцями черепашки.
Якщо є потреба зберігати імаго теленомуса довше, то його
краще підгодувати і помістити у підвал, де температура +2
—Ь8°С, але не більше як на 15 днів.
Використовують теленомуса в два терміни — в перший раз, як
тільки буде помічена черепашка на полі, а другий — через 5—7
днів після першого випуску. Крім зазначених строків, теленомус
може випускатися додатково. Випускають теленомуса на поля з
розрахунку: коли на 1 м2 є одна черепашка, 600 штук на 1 га. Для
цього беруть посудину з теленомусами, накривають її мокрою
5 * 67
тканиною, ставлять у кошик і виносять на поле. Серед посіву
відкривають, дно і боки посуду обгортають чорною тканиною.
Теленомуси починають швидко розлітатися по всій площі посіву.
Самка в природі залежно від умов живе до 20 днів. За цей
період може заразіити 250 яєць черепашки. З яйця, відкладеного
теленомусом, розвивається личинка, яка живиться вмістом яйця
черепашки. В кінці розвитку лишинка перетворюється на лялечку,
з якої потім віилітає телеиомус-імаго.
У перші дні після зараження яйця майже не відрізняються від
незаражених. Пізніше вони починають мутніти і набувають інтен-
сивно-чорного або темно-синього забарвлення. Іноді заражені яйця
мають солом’яно-жовте забарвлення з чорною плямою.
Зимують теленомуси в стадії імаго під листям, корою дерев,
у стадії лялечки — в оболонці яйця черепашки.
Навесні теленомусів дуже мало. Значна частина яєць черепаш-
ку встигає розвинутися і личинки її завдають великої шкоди. Тому
в лабораторії розмножують теленомусу великій кількості заздале-
гідь, до появи черепашок на посівах, і на початку відкладання ними
яєць його масово випускають.
Заражені яйця черепашок у червні збіирають у скляний посуд
і ставлять у погріб. Вони повинні бути вже почорнілі. Роблять це
з метою забезпечення шкільної біолабораторії власним маточним
матеріалом.
Яйця в підвалі знаходяться під постійним контролем і там
зберігаються до виходу теленомусів.
У міру виходу з заражених яєць теленомусів пересаджують у
чисті скляні банки. Перед цим туди кладуть смужки чистого паперу
і кілька сухих лжтків дуба чи клена. Банки з теленомусами закри-
вають цупкою тканиною і тримають у підвалі при температурі не
вище 18°С. У цих умовах теленомуса постійно підгодовують 5 %-
ним розчином цукру або меду. Якщо не підкладати теленомусу яйця
черепашок, то його можна зберігати до восьми місяців. Теленомуса
можна збирати і восени за допомогою сачків.
РОБОТА З ІНШИМИ ЇЗДЦЯМИ
Одним із способів збирання та вивчення паразитичних комах
їздців є їх виведення з певних видів комах-хазіяїнів, на яких вони
паразитують.
Віиводячи паразитів з яких-небудь комах, слід мати на увазі,
що далеко не всі комахи, виведені з хазяїнів, є паразитами, оскіль-
ки серед паразитичних комах є паразити першого, другого та тре-
тього порядків. Отже, з хазяїнів можна вивести не тільки їх пара-
зитів але й комах, які паразитують на їх паразитах. Таких комах
68
називають надпаразитами, вони захищають хазяїнів, які часто
бувають небезпечними шкідниками сільського господарства, від
первинних паразіитів.
Щоб визначити в кожному окремому випадку, маємо справу з
паразитом чи надпаразитом, спостерігаємо за чіасом вильоту імаго.
Надпаразити вилітають трохи пізніше від первинних парази-
тів.
Штучне розмноження паразитів у лабораторних умовах нерід-
ко буває досить складною справою. Для цього необхідно знати
природні умовіи, в яких відбувається життя хазяїна і самого пара-
зита. Значно простіше виводити паразитів з комах-хазяїнів, яких
збирають у природних умовах, коли паразити встигають пройти
частину свого розвитку, що в значній мірі полегшує їх виведення
(див. розведення апантелеса на білані капустяному).
Паразити можуть розвиватися в різних стадіях комах-хазяїнів:
яйцях, личинках, лялечках та імаго. Кожна стадія розвитку того чи
іншого виду комахи-хазяїна має свої види паразитів (див. додаток
2). Тому паразитів необхідно збирати з усіх стадій комах-хазяїнів.
Вивчаючи комах-паразіитів, реєструють усі факти, які дають
можливість з’ясувати їх біологічні особливості: місце знаходження
в різні періоди року, живлення, різнії хазяїни, різні деталі поведін-
ки, умови парування, відкладання яєць, розвиток личинок, лялечок;
час з’явлення і проходження розвитку різних стадій, сезонна і до-
бова активність.
Однією з найцінніших груп паразитів є яйцеїди, які знищують
шкідливих комах на стадії яйця.
Методика виведення паразитів з яєць проста. Яйця разом із
субстратом, на який вони були відкладені, поміщають у пробірки,
зав’язують їх густою сіткою з млинового газу або затикають кор-
ком з отвором, затягнутим такою ж сіткою. При відсутності сітки
пробіоки затикають нещільним ватним тампоном.
Пробірки з яйцями зберігають у приміщенні з розсіяним світ-
лом. Яйця через кожні два дні зволожують, слідкуючи при цьому,
щоб не було зайвої вологи. Заповнені пробірки краще тримати в
штативах або спеціальних колодочках з відповідними гніздами.
Для виведення паразитів-.яйцеїдів використовують різні банки,
переважно без дна. їх ставлять на трохи зволожений пісок, а проти-
лежний кінець зав’язують густою сіткою (газом) або, в крайньому
випадку, вдвоє складеною марлею. На пісок кладуть клаптики
фільтрувального паперу, на якому розміщують яйця.
Яйця, відкладені в грунт (хрущів, довгоносиків, коваликів),
збирають, промиваючи землю крізь густе сито, і тримають у чаш-
ках Петрі на змоченому фільтрувальному папері, покладеному на
предметне скло, уникаючи надмірної вологості. Через три дні замі-
69.
нюють фільтрувальний папір на новий, щоб запобігти розвитку
цвілі.
У пробірках чи банках тримають окремо яйця кожної яйце-
кладки.
Після вильоту дорослих їздців підгодовують 5 %-ним розчіином
цукру або меду. Змочені марлю або вату кладуть у посуд, де
знаходяться паразити.
Розвиток яйцеїдів здебільшого відбувається досить швидко і
закінчується за декілька днів. Дуже важліивим є детальний опис з
визначенням дат у днях, а то навіть і в годинах усіх явищ, які
спостерігаються в їх розвитку та житті.
Друга група паразитів паразитує на личинках різних комах.
Збираючи личинок-хазяїнів для виведення з них паразитів,
необхідно постійно стежити за тим, щоб їх не попсувати, бо пош-
коджені личіинки швидко гинуть і паразити не встигають закінчити
СЖ)ГО розвитку.
Для виведення паразитів личинок! виховують у садкіаїх. У кож-
ному окремому садку повинні утримуватися личинки одного якого-
небудь виду. По закінченні розвитку з личинки можуть вилетіти
паразити різних видів. Усі вони закінчують розвиток та покидають
тіло свого хазяїна більш-менш одночасно. В момент виходу пара-
зитів личинка хазяїна втрачає здатність пересуватися, хоч рухи
окремих частин її тіла ще можливі. Паразити цієї групи відігра-
ють помітну роль у лімітуванні чисельності шкідників сільського
господарства і тому потребують докладного вивчення їх екологіч-
них особливостей та спроб штучного розведення.
Значна група паразитів закінчує свій розвиток лише в лялеч-
ках хазяїна. Заражені лялечки мателиків та деяких інших комах у
період проходження розвіитку останніх стадій паразита часто
втрачають рухомість черевця, коли до нього доторкатись.
Для виведення паразитів з лялечок найчастіше користуються
паразитарними. У найпростішому випадку це ящик, який щільно
закривається кришкою, а в одному з боків його прорізано дірку, в
яку вставляється пробірка дном назовні. Краї пробірки, спрямовані
всередину, повинні бути нарівні зі стінками ящика. Переважна
більшість паразитів, які виходять з лялечок, мають позитивний
фототропізм, а тому збираються у пробірці, звідки їх періодично
визбирують.
Залежно від екологічних умов розвитку лялечок, з яких виво-
дяться паразити, в паразіитарнях потрібно створювати відповідний
режим. Найчастіше на дно паразитарні приблизно до нижнього
краю отвору, в який вставляється пробірка, насипають добре
промитий і прожарений пісок, який періодично зволожують, але
70
так, щоб не допускати розвитку цвілі. Лялечок, зібраних у грунті,
закопують у пісок, а інїпих залишають на поверхні його.
Лялечок, які в природі повинні зимувати, деякий час тримають
при температурі нижче нуля. Після цього їх обережно переносять
у тепле приміщення, бо різка зміна температур може спричинити
загибель паразитів. З проморожених лялечок уже в першій полови-
ні зими можна мати паразитів. Не виключена можливість, що в
паразитарних частина їх може задіапаузувати. У -кожній парази-
тарні тримають лише один вид хазяїна.
РУДІ ОСМІЇ
Використання диких одиночних бджіл для запилювання садів,
ягідників і тепличних культур—новий і перспективний напрям. Але
створення місцевої популяції диких бджіл досить складна справа.
Руда осмія — спеціалізований запилювач рослин родини розо-
цвітих: персика, абрикоса, вишні, черешні, груші, яблуні, малини та
інших. Комахи збирають пилок також з рослин родини хрестоцві-
тих, винограду, огірків; декоративних і лісових культур — бузку
верби, клена, дуба. Оісобливо добре працюють і розмножуються ці
корисні комахи, колій цвітіння одних культур змінюється іншими, є
постійна кормова база і зволожений грунт поблизу гніздовищ (бу-
дівельний матеріал для виготовлення комірок).
При запиленні рослин родини розоцвітих самка осмії за хвили-
ну відвідує 9—10, а за день—більше 4000 квіток. Найбільш активно
комахи працюють при температурі повітря 16—28°С, у прохолодні
дні — при 10—11°С, коли медоносні бджоли з вуликів ще не вилі-
тають. Для повного запилення плодових дерев на 0,1 га досить
мати 150—200 самок осмій, а для цього виставити 400—500 коконів
з дикими бджолами.
У зимовий час, з кінця січня, і навесні осмій використовують
для запилення огірків та інших культур захищеного грунту.
Інкубацію коконів проводять при температурі 20°С. Строк її
залежить від дози мінусових температур, отриманих бджолами в
процесі зіимового зберігання, і температури при інкубації. Кокони
в теплицю переносять при одиночному виході самців з розрахунку
1—2 кокони на квадратний метр. Через кожні 20—ЗО днів підкла-
дають нові партії коконів. Осмії в теплицях більш активні, ніж
медоносні бджоли, але в цих умовах потомства майже не дають.
Роботу по розмноженню починають з приваблення садових
осмій у прості гніздовища-пастки. Складовими частинами їх можуть
бути банки з-під олійної фарби з відрізаними кришками й очеретя-
ні трубки довжиною 15 см, юдин кінець яких обрізують поблизу
міжвузля. Трубками туго набивають банки, які підвішують горизон-
ті
тально на стінах будов під дахом. При збільшенні популяції бджіл
до декількох тисяч особин замість банок беруть дерев’яні ящики
довжиною 40, шириною ЗО і глибиною 20 см. Задня стінка їх оббгг-
вається мішковиною або поліетиленовою плівкою. Ящики туго
набивають очеретяними трубкаміи. При розміщенні бджіл на від-
критому місці ящики зверху накривають, а під ними підвіщуютк
ліисти з проінкубованими коконами.
Через півтора-два тижні після закінчення льоту бджіл (у кінці
червня) гніздовища заносять у тепле приміщення (краще на гори-
ще) для дозрівання личинок у природних умовах. При цьому темпе-
ратура не повинна перевищувати 28—30°С. До осені бджоли дося-
гають дорослої фази і впадають у «сплячку*. При наступанні
морозів гніздовища накривають брезентом і зберігають на природ-
ному холоді. Морози до 30°С їм не страшні.
У листопаді-січні частину гніздових трубок розколюють ножем,
витягують кокони, очищають їх від сміття і розкладають у дерев’я-
ні ящики шаром 25—ЗО см. Зберігають у неопалюваних приміщен-
нях. Матеріал захищають від гризунів.
У кінці березня при підвищенні температури в сховищі до
З—4°О ящики і гніздовища з коконами переносять у холодильник
чіи погріб і зберігають при температурі 2—4°С. За 5—7 днів до
початку цвітіння ранніх медоносів (мати-й-мачуха, верба біла,
клен звичайний, абрикос) гніздовища з бджолами розміщують у
садах.
Кокони з коробок пересипають шаром до 3 см на листи, які
підвішують до пустих гніздовищ так, щоб на них не попадали
сонячні промені і дощ. На кожен кілограм (10000) коконів вистав-
ляють 3—5 гніздовищ із 8000—12000 очеретяних трубок.
Методика розроблена і випробувана на Полтавській сільсько-
господарській станції.
БД ЖО Л И-Л И СТО РІЗИ
Бджоли-листорізи, або мегахіли належать до невеликої групи
комах, здатних запилювати важливу кормову культуру-люцерну,
у якої складна квітка. Без запилення отримують лише 10—15 °/о
насіння від її біологічного потенціалу.
Мегахіли мають довжину близько 8 мм, темнозабарвлені.
Апарат для збору і доставки розміщений у самок на черевці ї
займає весь його низ, самці такого апарату не мають.
Кожна самка мегахіли будує гніздо, використовуючи для цього
циліндричні порожнини-ходи деревогріизів, внутрішні порожнини
стебел, або поселяється в штучних гніздовищах. Великі кількості
мегахіл утворюють колонії.
72
При будівництві гнізда самка в знайденій порожнині в її
дальньому кінці робить комірку з декількох овальних листків,
вирізаних з різних рослин. Потім збирає за допомогою черевної
щітки пилок і переносить його в гніздо. Після цього ніа поверхні
пилкового хлібця самка відкладає яйця. З нового принесеного
листка вона робить щільну вгнуту кришку, яка буде основою
наступної стаканоподібної комірки. Енергійно заповнюючи черевну
щітку пилком, мегахіли проводять перехресне запилення рослин.
Розроблена технологія розведення мегахіл В. С. Гребенникова
надійна і проста. Вона включає первинне розмноження мегахіл
серед еспарцету, складноцвітих і подальше їх використання для
запилення масивів насіннєвої люцерни.
Кокони можна придбати в господарствах, що спеціалізуються
на вирощуванні люцерни на насіння.
Штучні гніздовища виготовляють з газетного паперу. Для
цього вирізають ромбічні заготовки дп<т трубочок (довжиною 205,
шириною в середині 64, у кінці 44 мм). накручують на металічну
дротину (діаметром 6,5—7, довжиною 300 мм) і склеюють. Після
висиханн/я заготовку знімають і готують вулик у вигляді барабана,
щільно набитого трубочками (беруть банку з-під олійної сЬарби).
При діаметрі 24 см у барабан входить 1200 трубок. Тильний кінець
вулика заклеюють декількома шарами паперу. Трубки виготовля-
ють різної довжини (19, 20, 21 см) з тим, щоб на льотковому торці
вулика вони виступали на різну довжину (це мегахілам полегшує
орієнтацію).
Незабаром після повного залялькування личинок (установлю-
ють Контрольним1 відкриванням коконів) комірки витягують з
трубок. Для цього трубки опускають у посуд з водою. Вони розмо-
чуються. Комірки, шо поспливали на поверхню, збирають, обсушу-
ють і два тижні тримають при кімнатній температурі. Потім у
марлевих мішечках вміщують у холодильник (температура +2—
+6°С). Перепади температури на 5—10 градусів не страшні і
навіть бажані для загартування лялечок.
За 20 днів до масового цвітіння люцерни комірки висипають
у плоскі ящики з фанерними кришкою і дном та отворами для
вентиляції.
Шар комірок (3—4 см>) у ньому знаходиться між двома широ-
кими кусками марлі: тоді мегахілк, що вийшли, не змоїжуть засели-
ти старі кокони. Кришку ящика відкривають на 1—2 см. Тримають
його у добре опалюваній кімнаті (температура +30 —[-35ОС) з
високою вологістю (до 80 %).
Першими починають виходити самці. Ящики закривають,
викроять на поле насіннєвої люцерни і встановлюють під навіс.
Кришку відкривають, регулярно контролюють вологість коконів.
73
Якщо вони сухі і шарудять, то їх добре поливають водою, бо
лялечки пересохнуть і залинуть.
Під накриттями, навісами, які стоять через кожні 80—100 м,
встановлюють штучні гніздовища. Норма коконів на запилення
0,1 га люцерни 1000—3000 штук.
ДЖМЕЛІ
Принаджувальні вулики застосовуються для приваблення ма-
ток джмелів у період пошуку ними сховищ для гнізд. Заселені
джмелями вулики використовуються для розселення їх і запилення
насіннєвих посівів ентомофільних трав.
Вулик (за конструкцією В. С. Гребенникова) виготовляють із
сухих дощок або листів твердого пінопласту товщиною 1,5—2 см.
Він має форму куба з внутрішньою стороною 12 см і отвором
діаметром 1,5—2 см у нижній частині однієї з стінок. В отвір щіль-
но вставляють відрізок пластмасової трубки до 1 м — «джмелепро-
від». Вулик закривають кришкою, яку можна знімати для спосте-
режень. Всередину кладуть сухий мох, вату, волокна клоччя, вису-
шену підстилку з гнізд гризунів. Щілини між стінками- затуляють
замазкою.
Вулики розміщують після розтавання снігу на обраній ділянці.
Кожний загортають у поліетиленову плівку і встановлюють у спе-
ціально вириту по його розміру канаву так, щоб поверхня кришки
була на одному рівні з поверхнею грунту або трохи вище. Зверху
накривають раніше підготовленим шаром» дерену для захисту від
прямих сонячних променів і дощу, а також для маскування. «Джме-
лепровід» виводять через канал,, пробитий ломом, у спеціальну
ямку глибиною 2—3 см на поверхні грунту. Вхід у нього повинен
орієнтуватися на південь або південний схід.
Вулики можна закріпляти на закопаних у землю стовпчиках
висотою 1 м, орієнтуючи льоток на південь чи південний схід. При
цьому «джмелепровід» замінюють коротким відрізком трубки.
Нижню частину стовпчика покривають солідолом, щоб захисти-
ти гнізда джмелів від мурашок.
Вулики встановлюють по одному або групами на схилах балок,
галявинах та інших місцях поблизу кормових ділянок джмелів.
Третю частину вуликів, заселених масовими видами джмелів,
переносять на насіннєві ділянки бобових трав для їх запилення.
Для цього пізно ввечері, після повернення у гніздо більшості
робочих джмелів, льоток закривають і вуліик переносять на обрану
ділянку посівів, встановлюють на постійне місце, захищають від
дощу і сонця. Льоток, зорієнтований на південь, схід або південний
схід, відкривають не пізніше 7 години ранку. По закінченні цвітіння
74
масиву трав вулик у такому ж порядку повертають <на старе місце
де молоді самки, що вивелися до цього часу, підуть на зимівлю.
Для розселення такі вулики з сім’ями переносять на інші, подібні
за умовами природні ділянки. У кінці сезону (кінець вересня) їх
чистять і кладуть на зберігання у сухе холодне приміщення. Корис-
но дезинфікувати вуліики міцним розчином марганцівки.
МЕДОНОСНА БДЖОЛА
Медоносні бджоли живуть великими сім’ями. Для цих «суспі-
льних» комах характерний поліморфізм. За будовою і функціями
розрізняють три форми бджіл: робочі, трутні (самці) і матки.
Матка — повноцінна вис’окорозвинена самка, яка своє жало
використовує як яйцеклад. її функція — відкладання яєць. За добу
вона відкладає близько 2000 яєць. Матка живе 5—6 років.
У трутнів широке тіло. Вони мають велику голову і вдвоє
важчі за робочих бджіл. Одну самку запліднюють 6—8 трутнів.
Вони ніяких робіт не виконують, їх годують робочі бджоли. Живуть
один літній сезон, після чого їх восени робочі бджоли виганяють з
вулика.
Нормальне життя бджолиної сім’ї залежить від основного
населення вулика — робочих бджіл. Це самки з нерозвиненіими
органами розмноження. Вони будують гніздо з воску, заготовляють
їжу, виробляють мед, прополіс, пергу, маточне молочко, годують
матку, трутнів, розплід, підтримують гігротерморежим у гнізді і
захищають його від ворогів.
Тривалість життя робочої бджоли влітку лише 35—50 днів.
На зиму у вулику залишається матка і 10000—15000 робочих
бджіл.
Навесні і влітку в сім’ї відбувається розмноження 'бджіл.
Робочі бджоли посилено годують матку, що повернулася до вулика
після «шлюбного» вильоту. У порожні комірки стільників вона
відкладає по одному яйцю. Із запліднених яєць розвиваються
жіночі особини (переважно робочі бджоли, а також матки). З
невеликої кількості незапліднених яєць, відкладених у бйльш
широкі комірки, розвиваються трутні.
Молоді бджоли виконують усі роботи по догляду за розплодом.
Вони прибирають комірки, молодших личинок годують молочком,
старших — кашкою з меду і пилку.
Коли молода бджола потрапляє в проміжок гнізда, вона
починає будувати комірки, виділяючи віск. Отже, залежно від
умов, бджола може виконувати всі роботи, необхідні для життя
гнізда.
75
З 2—3-тижневого віку бджоли починають роботу збиральниць.
За літній день вони роблять 10—12 вильотів. Хороший літ буває
при температурі не нижче 15°С. Продовжується до настання темно-
ти, якщо протягом дня рослини інтенсивно виділяють нектар. Спека
в полуденні години зменшує або зовсім припиняє літ.
У житті бджолиної сім’ї важливу роль відіграє сигналізація —
своєрідна мова бджіл. Про виявлений у природі взяток вони інфор-
мують інших бджіл і скеровують їх на медозбір своєрідними руха-
ми тіла на стільниках — так званими танцями. Існує два. види
танців — кругові і вихляючі. Танок бджоли свідчить не дільки про
наявність узятку, а й про відстань і напрям до нього. Для цих цілей
бджола користується також звуковими сигналами. Під час танку
вона подає серію ритмічних звукових імпульсів, які несуть закодо-
вану інформацію про відстань до місця взятку.
Орієнтуватися у польоті допомагає запах нектару. Після того
як бджола знайшла корм на квітці з певним кольором, формою і
запахом, ці ознаки стають для неї умовними кормовими сигналами.
Умовний рефлекс діє доти, поки він підкріплюється, тобто поки
вона знаходить їжу на певних квітках. Якщо нектар перестає
виділятися, умовний рефлекс, зв’язок гальмується і зникає зовсім.
Потім, з’являються нові умовні зв’язки на інше поєднання кольору,
форми й запаху. Усе це дає бджолам можливість швидко орієнту-
ватися та ефективно збирати взяток. Знання умовних рефлексів
бджіл допомагає на практиці управляти створенням умовних
рефлексів на квітки, які вони звичайно не відвідують або (відвіду-
ють погано, сприяючи цим запиленню і збільшенню зборів узятку.
Вище було зазначено, що в кожній бджолиній сім’ї буває лише
одна матка. Вона не уживається з іншими матками. Тому, коли має
виходити нова (матка, стара намагається зруйнувати маткову
комірку і вбити молоду матку. Проте робочі бджоли перешкод-
жають цьому. Тоді стара матка з частиною бджіл вилітає з вулика
шукати іншого житла. Так відбувається роїння. Рій сідає десь
поблизу від вулика — на дереві, на стіні. Тисячі бджіл чіпляються
при цьому одна за одну й утворюють висячий клубок. Рій з маткою
переносять до нового вулика. Якщо його не посадити у вулик,
бджоли самі підшукують собі місце для житла і там оселюються.
У вулику, з якого вийшов рій, розвивається одна з молодих
маток. Вона вбиває інших маток, які навіть не встигли вийти з
комірок, і стає маткою у вулику.
ОРГАНІЗАЦІЯ ШКІЛЬНОЇ ПАСІКИ
Для проведення спостережень і постановки дослідів кожна
школа може мати невелику пасіку з 4—8 вуликів. Місце для пасі-
76
ки — точок вибирають сухе, на південній або південно-західній
стороні. Його огороджують живоплотом з медоносних рослин —
жовтої акації, жимолості, глоду. Поблизу висівають медоносні
трав’янисті рослини — фацелію, гречку, гірчицю, еспарцет та інші.
Для проведення робіт на пасіці необхідно мати спеціальний
інвентар (мал. 29).
Сучасний розбірний рамковий вулик являє собою чотирикутний
ящик з висячими всередині рамками. Розміри однокоірпусного 12-
рамкового вулика такі: відстань між протилежними стінками по
ширині — 450 мм; висота стінки від дна до фальця, на який спира-
ються плечики рамок,— 310 мм. Вулик може мати знімне або глухе
дно. Дах може бути двопохилим або плоским з нахилом'до задньої
стінки. Дерев’яна основа його покривається толем або залізом. Під
дахом роблять вентиляційний отвір діаметром 3—4 см.
Гніздова рамка виготовляється також за (стандартними розмі-
рами.
Вулики фарбують у світлі кольори — біліий, блакитний, світло-
жовтий, які найкраще сприймаються бджолами.
На пасіці розставляють годівниці та напувалки.
Для роботи одягають білий халат, при огляді вулика захища-
ють обличчя спеціальною сіткою. Тут повинні бути аптечка першої
допомоги і предмети загальної гігієни.
ОСНОВНІ РОБОТИ НА ПАСІЦІ
Догляд за бджолами протягом року включає роботи, які за-
безпечують сприятливі умови для життя бджолиної сім’ї.
Перша весняна робота з бджолами — виставлення вуликів, що
зимували, і очищення їх днищ — виконується в тихий сонячний
день при температурі повітря у тіні 10—12°С. Потім проводять
огляд і ревізію бджіл.
Виставлені вулики для створення, необхідного температурного
режиму у холодний весняний період утеплюють з боків і зверху
двома — трьома шарами газетного паперу.
За теплої погоди, протягом 3—5 днів після виставлення вули-
ків, у середніх за силою рїм’ях проводять обмеження гнізда. Для
цього рамки з личинками ставлять в один, бік вулика і відгороджу-
ють їх від запасів меду вставною дошкою. Відстань між рамками
має бути 8,5—9 мм. Цей захід стимулює відкладання яєць маткою
(червлення матки). Зі збільшенням сім’ї обмежену частину гнізда
розширюють. Ставлять туди рамки з коричневими стільниками і
невеликою кількістю меду для відкладання яєць маткою.
Наступна робота у весняний період—виправлення сімей з
бджолами-трутівками. Для цього використовують іншу сім ю з
77
маткою. Матку поміщають у спеціальну кліточку і ставлять вулик
на місце вулика з бджолами-трутівками, а вулик з трутівками — на
місце вулика з маткою. Роблять це в сонячний день, колій бджоли
вилітають за взятком. Бджоли із сім’ї з трутівіками повертаються
тепер у вулик з маткою, яку через добу випускають з кліточки.
Бджоліи з сім’ї з маткою потрапляють у сім’ю з бджолами-трутівка-
ми. Сюди садовлять запасну матку, і вони її охоче приймають.
Важлива робота на пасіці — розширення гнізда. Коли матка
займе розплодом і яйцями всі рамкіи гнізда, ставлять рамки із
світло-коричневими стільниками і медом, після стійкого потепління
і початку взятку — рамки зі штучною вощиною (по одній з кожного
боку рамок з личинками).
Одночасно визначають кормові запаси у гнізді. Одній сім’ї
потрібно 8—12 кг меду. Якщо корму мало, бджіл підгодовують
цукровим сиропом. Давати його слід невеликими порціями по 150—
200 мл у день на сім’ю.»
У кінці травня — на початку липня з старої сім’ї вилітає
ройова сім'я. Рій складається з матки, кількох сотень трутнів і де-
сятків тисяч робочих бджіл.
Рій, що сів недалеко від гнізда, треба своєчасно зняти спеціа-
льним сачком-роєзн’імачем. Коли бджоли у сачку заспокояться, їх
садять у вільний вулик.
Часто бджіл розмножують штучним роїнням. Від основної
сім’ї відділяють частину бджіл, розплоду і гнізда. Відокремлена
частина бджіл виводить собі нову матку, яка покладе початок новій
сім’ї. Щоб прискорити цей процес, відділеній частині бджіл підсад-
жують заздалегідь виведену самку.
Основне завдання під час підготовки до головного взятку таке:
наростити силу бджолосімей збільшенням рамок у багатокорпусних
вуликах, які більш підходять для розведення бджіл, ніж однокор-
пусні. Поки взяток був невеликим, матка мала простір.і інтенсивно
відкладала яйця. З його збільшенням місця залишається менше і
тому проводять розширення вуликів.
Якщо взяток великий і тільки один за сезон, то за кілька днів
до нього стару матку в основній сім’ї знищують, замінюють моло-
дою, одночасно утворюючи маленьку сім’ю-відводок, і виводять
запасну матку. На вулики доставлюють нові корпуси.
У червні починається головний узяток. Якщо є можливість,
пасіку перевозять до квітучих медоносів. Це один з найбільш
ефективних способів використання взятку.
Під час узятку ставлять воскобудівельні рамки. Щоб добитися
високого отримання воску, треба поставити за сезон не менше
семи рамок на сім’ю.
78
Мед періодично відкачують, залишаючи 2—3 рамки меду, щоб
бджоли запечатали його на зіиму. Обов’язково перевіряють, чи не
падевий він, бо такий мед непридатний для зимівлі бджіл. Він
спричиняє загибель навіть цілих сімей.
Щоб уникнути негативної дії падевого меду, його завчасно
відкачують і визначають за допомогою вапняної реакції. Щоб її
провести, одну частину меду з відібраної проби розчиняють в одній
частині дистильованої води. Додають дві частини вапняної води,
добре переміщають і доводять до кипіння. При наявності паді в
розчині з’являються пластівці бурого кольору, які з часом випада-
ють в осад. Розчин з квіткового меду після кип’ятіння залишається
прозорим.
Для людини падевий мед дуже поживний, з особливими лікува-
льними властивостями.
Восени, відразу після закінчення взятку, проводять ревізію
бджіл, щоб визначити стан бджолиних сімей і створити умови для
збільшення їхніх сил. Для цього нарощують кількість бджіл до
зимівлі за допомогою маток-помічниць. Бджіл -підгодовують цукро-
вим сиропом, забезпечують запасами доброякісного меду (падевий
замінюють квітковим). Оптимальним вважається 20 кг меду на
сім’ю.
Для збільшення сили сім’ї після закінчення взятку в останній
декаді липня починають виведення маток для зміни старих та
малопродуктивних. Сім’ї з .матками післявзяткового віиводу на
другий рік краще розвиваються і майже ніколи не рояться.
Підготовка бджіл до зимівлі має важливе значення для успіш-
ної їх перезимівлі. Краще перезимовують сім’ї, які займають 9—10
рамок переважно молодими бджолами. Малі сім’ї об’єднують по
дві в одному вулику.
Період зимівлі бджіл починається з дня останнього обльоту. У
кінці листопада — на початку грудня вулики заносять до зимів-
ників.
Коли ^температура навколишнього повітря знижується доі
7—10°С, бджоли збиваються в клубок і особливого догляду не
потребують.
У зимівнику підтримують температуру повітря 4—6°С, воло-
гість 70 %. Не допускають проникнення у вулики мишей.
Зимівники для контролю відвідують 2—3 рази на місяць.
У лютому, коли зимівля бджіл наближається до кінця, туди
заходять щотижня. Перевіряють стан сімей, і тим, які вкрай
потребують, організовують надранній обліт.
Під час зимівлі виконують усі господарські роботи по підготов-
ці пасіки до роботи у весняно-літній період.
79
Якщо немає змоги організувати пасіку, то спостереження мож-
на проводити в однорамковому скляному вулику. Це вузький ящик,
до якого входить одна рамка від звичайного вулика. Бічні, ширші
стінки такого вулика роблять із скла. При цьому стекла щільно
вставляють у пази, але так, щоб їх можна було піднімати. Зовні
закривають кришками або тканиною, щоб не пропускати світла до
внутрішньої частини вулика, інакше бджоли можуть «заклеяти»,
скло з внутрішнього боку прополісом — бджолиним /клеєм (мал.
ЗО).
Вулик ставлять на вікно льотком до рами, в якій проти нього
прорізують отвір назовні. Щоб бджоли не вилітали до кімнати, до-
стоїть вулик, між льотком і отвором у рамі роблять закритий
коридорчик з картону. До вулика впускають матку і бджіл (дуже
маліеньку сім’ю — невеликий рій);. Відкриваючи час \від часу
ненадовго зовнішню кришку, спостерігають за життям і роботою
бджіл. Перед тим, як пустити до вулика бджіл, у рамку вставляють
штучну вощину. Зверху вулик щільно закривають кришкою і роб-
лять невеликий навіс, який захистить його від дощу.
Для зберігання тепла вулик на ніч і в прохолодний день
накривають ватяним чохлом.
Якщо сім’я швидко збільшується, а матка заповнює яйцями
всі вільні комірки, треба періодично замінювати рамку.
Завдяки спостережному вулику є можливість зібрати цікаві
дані з біології бджолиної -сім’ї в конкретних умовах.
Можна провести спостереження і виконати такі завдання:
1. Встановити строки початку і закінчення відкладання яєць мат-
кою.
2. Визначити час появи личинок.
3. Провести спостереження за будівництвом стільників бджолами.
Встановити, які типи комірок будують бджоли для робочих
бджіл, трутнів, матки.
4. Провести спостереження за передаванням робочими бджолами
корму іншим особинам.
5. Спостерігати за жіиттям матки та її свити.
6. Визначити початок і кінець головного взятку.
7. Провести спостереження за поведінкою робочих бджіл відносно
трутнів на податку серпня.
8. Ознайомитися за допомогою штативної лупи з особливостями
зовнішньої будови робочих бджіл, трутнів, матки.
9. Зробити для кабінету біології колекцію, яка відображає цикл
розвіитку медоносних бджіл.
Спостерігаючи за бджолами, потрібно знати, що основні момен-
ти в їх житті проходять приблизно в такі строки:
1. Виставляють бджіл із зимівника між 20 березня і 1 травня.
80
2. Матка починає відкладати яйця між 1 березня і 1 квітня.
3. Природне роїння бджіл починається між 25 травня і 10 липня.
4. Природне роїння закінчується між 15—ЗО липня.
5. Перший рій виходить за п’ять днів до народження нової матки.
6. Головний узяток починається між 10 червня і 15 липня.
7. Закінчення головного взятку між 1 —15 серпня.
8. Гнізда збирають на зиму не пізніше 10 вересня.
9. Бджоли виганяють трутнів між 1—ЗО серпня.
10. Матка перестає відкладати яйця між 15 вересня і 10 жовтня.
11. Осіннє підживлення бджіл закінчують до 10—15 вересня.
12. Бджіл прибирають у зимівники між 15 жовтня і 20 листопада.
У щоденнику спостережень відзначають початок льоту робочих
бджіл за взятком і час повернення їх у вулик, особливості поведін-
ки бджіл, пов’язаних зі змінами атмосферних процесів у природі.
Поведінка бджіл пов’язана з тим, що органи чуттів у комах
розвинені значно сильніше, ніж у людини. Вони дуже чутливо реа-
гують на метеорологічні фактори і тому спостереження за цими
живими барометрами дають змогу передбачати погоду.
Перевірте в конкретних умовах даної зони вірогідність таких
«прогнозів»:
— бджоли вранці не вилітають з вуликів, а сидять у них і гу-
дуть— у найближчі 6—8 годин чекайте дощу;
— масове повернення бджіл у вулик вранці або вдень і. відсутність
зустрічного льоту — ознака швидкого надходження вітряної,
дощової погоди;
— бджоли припинили літ рано ввечері — у найближчу добу буде
гарна погода;
— пізній літ бджіл — попередження про погану погоду;
— бджоли восени заліплюють воском льоток, залишаючи малень-
кий отвір,— буде сувора зима;
— восени льоток залишався відкритим — на теплу зиму.
Якщо пасіка розташована на пришкільній ділянці, розбийте
грядки для посіву медоносних рослин — гречки, еспарцету, фацелії,
конюшини, соняшнику. Добрий 'узяток дають квітки плодових де-
рев — липи, білої шовковиці, клена, акації, усіх кущів (крім шип-
шини); польові трав’янисті рослини — дягель, материнка, глуха
кропива, шавлія, синяк та інші.
Ойин із вуликів на пасіці поставте на десяткові терези і щоден-
но зважуйте. Спостереження за контрольним вуликом, відображені
у вигляді графіків, установлюють залежність діяльності бджіл від
погоди і цвітіння медоносів. Порівнюючи збільшення маси вулика
за час цвітіння того чи іншого медоноса, визначають, з якого з них
був узяток максимальним. Спостереження за контрольним вуликом
6 Ц43
81
протягом зими показують, яіку кількість меду бджоли поїдають за
зимовий період.
Проведіть досліди з дресирування бджіл. Роблять це так.
Знайшовши поблизу пасіки ділянку з квітучими деревами або рос-
линами, куди бджоли не навідуються (наприклад, біла акація),
зберіть з них квітки; зробіть цукровий сироп, настояний на квітках
(50 г цукру на 50 мл окропу); після «охолодження в нього віисипте
квітки (100 г на сім’ю контрольного вулиіка). Дайте цей сироп рано-
вранці бджолам-збиральницям. Удень проведіть облік бджіл на
ділянці білої акації. Порівняйте збільшення маси контрольного
вхлика до дресирування бджіл і після нього.
Ще один цікавий дослід на вироблення умовних рефлексів у
бджіл проводиться так. Візьміть біле і синє блюдечка. У біле на-
одинаковіих підставках на відстані 50 м від вулика. Проведіть облік
лийте цукровий сироп, а в синє — воду. Установіть блюдечка на
бджіл, які прилетіли за одну хвилину до кожного з них. Наступного
дня у біле блюдечко налийте води, а в синє — цукровий сироп.
Проведіть облік бджіл через годину після встановлення блюдець,
через чотири години. Спостереження записуйте в щоденник.
Щоб з’ясувати роль бджіл у підвищенні врожайності сільсько-
господарських культур, для досліду добирають дві гілки яблуні,
груші або іншої рослини до того, як розпуститься цвіт, приблизно
з однаковою кількістю квіткових бутонів. Перед початком цвітіння
одну з гілок закривають марлевимі мішечком так, щоб ні бджоли,
ні інші комахи не мали до(ступу до квітів. Другу не закривають.
Після закінчення цвітіння марлю знімають і через деякий час
підраховують кількість зав’язей, що утворилися на кожній гілці,
з’ясовують, чіи зав’язалися плоди на гілці, закритій мішечком. Після
визрівання плодів збирають урожай, зважуючи окремо з кожної
гілки.
Часто при недотриманні правил догляду, годування виникають
різноманітні за походженням захворювання бджіл. їх поділяють
на хвороби дорослих бджіл і хвороби розплоду. Вони призводять
до послаблення і загибелі окремих бджіл і ціліих сімей, знижують
продуктивність пасік, погіршують запилення рослин. Якщо є підо-
зра щодо захворювання бджіл, треба негайно сповістити ветеринар-
ного спеціаліста і під його керівництвом провести лікувальні і
карантинні заходи. Необхідна активна боротьба проти шкідників і
ворогів бджіл на пасіках.
Корисно підготувати реферати про користь продуктів бджіль-
ництва.
82
МУРАШКИ
Мурашки живуть великими сім’ями. Для них характерний по-
ліморфізм. Основну масу мурашиної сім’ї становлять чисельні ро-
бочі особини — безплідні самки з нерозвинутими крилами. Раз на
рік, у другій половині літа, наступає період роїння — розвиваються
самці і самки. Вони мають крила, розлітаються і паруються. Са-
мець після цього гине, а самка стає засновницею нової сім’ї, виго-
довує перших робочих мурашок, які потім виконують усі роботи
по будівництву гнізда, його охороні, годуванню і вихованню моло-
дого покоління. Гнізда мурашок бувають різними: вони риють роз-
галужені галереї і ходи в грунті або проточують їх у деревині.
Необхідність утримання мурашок у шкільному інсектарію
зумовлена тим, що вони приносять велику користь і заслуговують
детального вивчення. За мурашками проводять цікаві спостережен-
ня і досліди, особливо в зимові місяці, і готуються до роботи з ними
в природних умовах.
Глибоко пізнати біологію мурашиної сім’ї можна, використо-
вуючи формікарій — штучний мурашник.
Формікарії -бувають різних конструкцій. Найбільш проста
являє собою скляну банку, центр якої зайнятий дерев’яною чуркою.
Діаметр її повинен бути меншим від діаметра банки на 1—2 см.
Чурку закріпляють дерев’яними трісками. У центр її вставляють
дерев’яну жердину довжиною 50—60 см. Простір між стінкою банки
і цуркою заповнюють вмістом мурашника. Всі гнізда для мурашок,
незалежно від їхньої конструкції, сполучають з відкритими вигула-
ми, або аренами. Вигулом може бути скляний кристалізатор, краї
якого обмазані жиром. На його дно насипають пісок і ставлять
чашечки з водою та їжею. З банки до вигулу кладуть дерев’яні
рейки шириною 1,5—2 см для пересування мурашок. Скляну банку
з вмістом обов’язково екранують — обгортають темним папером
або тканиною, бо життя мурашок проходить у темноті. Від яскра-
вого світла вони ховаються і це заважає спостереженням. Екран
знімають на короткий час.
В умовах школи можна виготувати формікарій конструкції
Б. С. ГЦербакова. Він складається з двох частин: з гнізда і вигулу
(арени) (мал. 31). Гніздо — це високий, вузький ящик, закріплений
знизу на підставці. Зверху він закривається щільно кришкою. Дві
широкі його стінки зроблені зі скла і прикриваються екранами, які
можуть бути виготовлені з фанери і легко знімаються. Дві інпи
стінки вузькі (1 —1,5 см), зроблені з дерева. Вигул — неглибокий
ящик, стінки якого мають гладеньку поверхню. Розмір арени зале-
жить від величини стола, на якому буде встановлюватися форміка-
6 *
83
рій. Мінімальний розмір 20X30 см. Висота вигулу 5 см для дрібних
мурашок (мірміка) і 10 см — для великих (фоірміка). Стінки
краще виготувати зі скла. Вертикальну поверхню їх покривають
вазеліном, щоб мурашки не виповзали за межі вигулу. Його можна
помістити в лоток з водою, яка теж не дає вийти мурашкам з
вигулу. Дно засипають піском. Вигул і ящик ставлять один іпрюти
одного вузькими бокаміи. Гніздо з’єднують з вигулом за допомогою
скляної трубки діаметром 10—12 мм з трохи загнутимі одним
кінцем, який щільно входить у круглий отвір вузької стінки гнізда
(майже під кришкою). Другий кінець упирається у пісок вигулу
(на його середині). Через цю трубку мурашки будуть переходити
з гнізда на вигул. Щоб їм легше було пересуватися по слизькій
поверхні скла, в трубку наливають трохи клею. Стікаючи вниз,
він утворює доріжку, яку засипають дрібним іпіском. Коли вона
висохне, трубку вставляють у стінку гнізда. Щоб мурашки не мог-
ли втекти по зовнішній поверхні трубки, її посередині обмотують
шматочком ганчірки, яку час від часу змочують гасом.
Для вентиляції до нижньої частини вузької стінки гнізда, від
якої відходить трубка до вигулу, пропилюють чотирикутний отвір
розміром 2,5 X 2,5 см і затягують його густою металевою сіткою.
Щоб посилити приплив повітря, такий самий отвір роблять ї на
протилежній стінці або тільки зверху, біля кришки.
У нижній частині цієї стінки просвердлюють круглий отвір, у
який вставляють скляну трубочку, вигнуту у вигліяді букви Г. Це
зволожувач. Його заповнюють ватою, яку постійно змочують во-
дою. На дно гнізда насипають шар піску такої товщини, щоб отвір
зволожувача був закритий. Пісок злегка змочують водою.
Формікарій монтують на столі. Бічні (ширші) стінки, якщо не
проводяться спостереження за житт/ям мурашок, завжди повинні
бути закриті екраном від світла.
Для лабораторного утримання зручіні мурашки з роду мірміка
і лазіус. Вони добре переносять неволю, швидко звикають до
вигулів, невимогливі до умов утримання. У мурашок цих родів —
мірміки рудої, чорних садових і жовтих земляних та інших —
розвиток триває весь рік, що дає можливість вести спостереження
за розплодом у зимовий час.
З мурашок роду форміка найбільш придатні для утримання
бурий лісовий, піщаний, прудкий. їхній розвиток закінчується
восени, і в зимовий час ведуть спостереження тільки за дорослими
формами.
Мурашок-деревоточців для утримання не беруть, бо вони
тікають з формікарив.
Для заселення мурашками формікарій виносять у ліс чи город,
ставлять поряд з мурашиним гніздом (купою), знімають бічні
64
екрани, закривають пробкою вихідний отвір до вигулу. Потім
починають обережно, щоб не зруйнувати мурашник, знімати з купи
верхній шар. Коли потривожені мурашки почнуть виповзати, їх
переносять разомі з матеріалом, з якого побудований мурашник, до
формікарію, весь час струшуючи його. Так ґніздо заповнюють до
половини. Потім мурашник розкопують глибше і насипають матері-
ал з яйцями, личинками і лялечками, захоплюючи і самок-«ца-
риць».
Після наповнення формікарію доверху його закривають криш-
кою і екранаміи, установлюють у лабораторії на постійне місце і
на добу залишають у спокої. Потім за допомогою трубки його
з’єднують з вигулом, дають корм.
Мурашки потребують старанного догляду. Якщо будуть ство-
рені оптимальні умови, то вони не будуть шукати можливості
втекти з нового гнізда, а якщо якась мурашка вийде за межі вигу-
лу, то обов’язково повернеться. У противному разі сім’я знайде
можливість покинути гніздо назавжди.
Обов’язково слідкують за тимь щоб постійно змочувалася вата
зволожувача. Додатково на вигулі повинна знаходитися невелика
пробірка з водою, заткнута вологим ватним тампоном. Мурашки
будуть злизувати воду з вати і самостійно зволожувати свої
камери.
Життєдіяльність більшості видів мурашок проходить при кім-
натній температурі. Краще, якщо температура вдень 25—27 °С,
вночі — 15—20°С.
Мурашки нашої мікмекофауни на зиму впадають у сплячку.
Після того, як активність мурашок різко знижується і вони пере-
стають живитися, гніздо поміщають у поліетиленовий пакет, став-
лять у холодильник або погріб з температурою не нижчою 0°С і не
вищою + 10°С, періодично провітрюючій його. Через 1—2 місяці
гніздо переносять у тепле приміщення. Протягом двох тижнів
формікарій підігрівають червоною лампою. Така терморегуляція
необхідна в тому випадку, коли мурашина сім’я живе багато років
у лабораторії. Якщо мурашок взяли для спостережень на зимовий
період і навесні знову відпустять у природу, їх утримують при
кімнатній температурі.
Мурашок годують роздавленими гусеницями, тарганами, ли-
чинками мух. Дають вуглеводи — цукровий сироп, розчиняючи
три чайних ложки цукру в 200 мл кип’яченої води. С(ухий цукор,
цукерки давати не можна.
Регулярно прибирають віигул, підновлюють шар вазеліну по
краях і стінках вигулу.
Спостереження за мурашками проводять за таким планом:
— будівельна діяльність мурашок;
85
догляд за личинками і лялечкаміи;
— розподіл функцій між особинами сім’ї;
— взаємовідносини між особинами одного і різних видів;
— симбіоз мурашок і попелиць;
— живлення мурашок;
— орієнтація мурашок.
РЯД двокрилі
КОМАР ЗВИЧАЙНИЙ
Дорослі комарі звичайні живуть поблизу водойм. Сіамці жив-
ляться нектаром, самки — кров’ю теплокровних тварин, у тому
числі й людини. Це пов’язано з тим, іцо їм для дозрівання яєць
потрібна висококалорійна їжа.
Відкладати яйця самки можуть навіть у тимчасові калюжі,
невеликі забруднені водойми, де проходить розвиток личинок.
Личинка має вигляд безногого черв’яка з великою головою і
вузьким черевцем. Дихає атмосферним повітрям, віиіставляючи з
води дихальний сифон. Живиться детритом, інфузоріями, одноклі-
тинними водоростями. Вона тричі линяє. На сьомий день личинка
IV стадії перетворюється на лялечку, яка нагадує рухливого пуго-
ловка. Через кілька днів вона чорніє, спливає на .поверхню і з неї
виходить імаго. Розвиток з яйця до імаго триває два тижні (мал.
32).
Декілька самок комара поміщають у невелику акваріумну
банку, наполовину заповнену річковою водою, в яку вставляють
декілька очеретиною так, щоб їх верхівки виступали над поверх-
нею. Самки відкладають у воду яйця, що мають довгасту форму.
Кладка з 200—300 яєць являє собою плаваючу пластину на поверх-
ні води. Через деякий час з них вилуплюються личинки.
Акваріумну банку накривають марлею. Личинок годують дріб-
ними планктонними організмами. Збирають планкон за допомогою
планктонної сітки. Можна герметично закриту літрову банку з
тягарем опустити на глибину і висмикнути корок. Захоплені пото-
ком води планктонери (коловертки, веслоногі і гіллястовусі рачки,
інфузорії, яйця і личіинки різних безхребетних) потрапляють у
банку. Вміст її виливають у кінець планктонної сітки, концентру-
ють і через гумову трубочку переливають у акваріумні банки з
личинками комара.
Щільність личинок комарів може досягати 10000—15000 осо-
бин на 1 м2. Розвиток може проходити піри повній темноті і високій
температурі.
80
ХИЖА ГАЛИЦЯ АФІДИМІЗА
Галиця афідиміза часто зустрічається в плодових садах, лісо-
парках. Це невелика (2 мм) комароподібна комаха з довгими
стрункими ногами. Молода самка солом’яно-жовтого кольору,
пізніше стає темнішою.
Зимує доросла личинка в коконі під рослинними залишками.
Заляльковування і вихід комах відбувається в травні. Самка від-
кладає близько 100 яєць, розміщуючи їх на заражені попелицями
рослини. Яйця оранжево-червоного кольору, овальні (мал. 33).
Галиця афідиміза вологолюбна. При 45 % вологості ембріони
гинуть.
Доросла личинка оранжево-червона, довжиною до 2,2 мм. Піс-
ля закінчення розвитку падає на землю і на глибині 1—3 см
заляльковується в коконі. Імаго виходять удень, але вся їхня
активність проявляється тільки в нічний час.
Личинка — неспеціалізований афідофаг. Вона живиться більш
як 60 видами попелиць. За своє життя знищує від 40 до 80 попе-
лиць. Дорослі мухи живляться солодкими виділеннями попелиць.
Літ мух і розвиток личинок триває з травня по вересень. При
25°С життєвий цикл афідимізп завершується за 17—20 днів.
Через кожні 3—4 дні горох пророщують і на стадії 2—4
листків заражають гороховою попелицею з розрахунку 20 самок на
одну рослину.
На 10—15-й день після заселення попелицями, коли їх нарахо-
вується близько 150 особин на одній рослині, рослини переносять
у садки з самцями і самками, а через добу з зараженими попели-
цями поміщають на стелаж. Відродження личинок афідимізи
починається через 5—7 днів. Коли личинки знищать усіх попелиць,
рослини з ними зрізують і переносять у садки для вигодовування.
Садок має розміри 50x35X35 см. Обтягнутий капроном. На
дно насипають прожарений пісок шаром 2—3 см.
Личинок годують два рази в день, підкладаючи в садки листя
з попелицями з розрахунку 15—20 попелиць на одну личинку.
Підтримують температуру 22—26°С, вологість — не менше
70 %, фотоперіод — 16 годин.
Через п’ять діб після заляльковування з поверхні видаляють
усі рослинні залишки і потім через сито (діаметр отворів 1,5 мм)
пісок просівають, щоб зібрати кокони, або відмивають у воді.
Короткострокове зберігання коконів з личинками можливе
при температурі +4°С і вологості 75—80 % протягом 10 діб.
Довгострокове зберігання ефективне тільки для діапаузуючих
личинок у коконі. Щоб отримати діапаузуючі личинки, їх вигодо-
вують при температурі 16—17°С і фотоперіоді 12 годин. Кокони
87
збирають у капронові мішечки по 3000, кладуть у 0,5-літрову скля-
ну банку, в яку перед цим насипають пісок шаром 7 см. Його
вологість повинна бути 60 %. Зверху банку закривають двома
шарами фільтрувального паперу і ставлять у холодильник з темпе-
ратурою +4 — + 5°С. Через кожні 25 днів доливають 10 мл вода.
Реактивацію можна проводити тільки через 40 днів зберігання
коконів у холодильнику при температурі 25°С. Віиліт імаго настає
через 15—20 днів і закінчується на 35—40-й день. Цей час збіль-
шується із збільшеннямі строку зберігання.
Процент смертності при зберіганні: через півроку—12,4 %,
через рік — 26 %.
Для випуску афідимізи по периметру грядок у грунт на глиби-
ну 1—2 см кладуть по ЗО—50 коконів і засипають піском. Відстань
між ямками повинна бути 8—10 м. Ямкіи накривають перевернути-
ми глиняними горщикаміи з невеликим отвором у дні, через який
будуть вилітати паразити. їх випускають увечері з розрахунку
1:10 (восени), 1:80—100 (влітку).
МУХИ-ДЗЮРЧАЛКИ
Дзюрчалки, або квіткові мухи належать до родини сирфід, пре-
дставники якої переважно яскраво забарвлені мухи, середньої
величини або великі, зовні дуже подібні до бджіл, ос або джме-
лів. При польоті вони зависають у повітрі біля квітів, безперервно
працюючи крилами.
Личинки безногі, веретеноподібні, видовжені (6—20 мм), до
переднього кінця звужуються. Тіло складається з 12 слабко- ви-
ражених сегментів, з яких перші чотири у пошуках жертви можуть
видаватися далеко вперед. Забарвлення яскраве — зелене, жовте,
червонувато-зелене.
В Україні найбільш поширений облямований сирф (балтеатус),
перев’язаний (рібезія), королле (мал. 34).
Плодючість самок—300—400 яєць. Самки відкладають їх по
одному на нижню частину листка в колонію попелиць. Через
2—3 дні виходять личинки, які відрізняються великою ненажер-
ливістю. За період розвитку вони дв>а рази линяють і знищують
близько 2000 попелиць. Личинки проявляють певну кормову спеціа-
лізацію. Балтеатус віддає перевагу зеленій яблуневій, сливовій
обпиленій, вишневій, персиковій попеліицям, менше — грушевій,
зрідка —іяблуиево-подорожниковій. Рібезія живиться сливовою
обпиленою, грушевою листокруткою, значно менше — зеленою
яблуневою, яблунево-подороіжниковою і вишневою попелицями.
Королле — грушевою листокруткою.
88
Закінчивши розвиток, личинка закріплюється на поверхні
листка або гілочки й утворює пупарій. Через 2—3 тижні іпокриви
його розкриваються і виходить імаго.
Балтеатус, королле, рібезія — полівольтинні види. У природі
зимують у стадії заплідненої самки, личинки або лялечки всереди-
ні пупарія. Ці види активні більшу ч)астіину року, починаючи з
квітня і до жовтня.
Швидкість розвитку, висока ненажерливість і велика плодю-
чість дозволяють віднести дзюрчалок до числа досить ефективних
афідофагів. Вони відіграють роль і в запиленні плодових, огород-
ніх, баштанних культур, соняшнику, гречки та багатьох культур з
родин зонтичних і хрестоцвітих.
Для розведення беруть сирфід вищевказаних видів (краще
королле).
Мух утримують у садках розміром 50X50X45 см, обтягнутих
капроновою сіткою.
При лабораторному розведенні сирфіди вимогливі до умов
утримання. Важливий фактор для них — освітлення. Садки повинні
освітлюватися люмінесцентними лампами з трьох сторін — загаль-
на інтенсивність освітлення в садках 2400 люкс (беруть лампи ЛБ-
40). При цьому верхнє світло повинно бути прямим, а бокове —
розсіяним за допомогою фільтрувального паперу. Це сприяє прави-
льній орієнтації мух: вони будуть відкладати яйця на рослини з
попелицями. Якщо освітлення одностороннє, мухи відкладають
яйця на Стінках садка, поблизу джерела світла і їх важко збирати.
Для відкладання яєць у садки ставлять горщики з завчасно
розмноженою на рослинах попелицею гороховою (буряковою або
персиковою).
Дорослим мухам дають корм — суміш ЗО %-ного цукрового
сиропу з квітковим пилком у вигляді перги. Сумішшю просочуюють
«пелюстки» штучних квітів, виготовлених з 2—5 відрізків поролону
жовтого кольору, закріплених на «квітконіжці» з алюмінієвого
дроту. Корм замінюють щоденно, поміщаючи квітки в верхній
третині садка.
Мухін копулюють на стінках садка або рослинах. Тривалість
копуляції 1—4 години. Яйцекладка продовжується 6—8 днів, до
кінця життя самок. З яєць відроджується приблизно 82 \% личинок.
Самки живуть 10—14 днів, самці — на 2—3 дн»і менше.
Дорослих мух утримують при температурі 20—30°С, личинок —
при 20°С, лялечок— при 25°С. Вологість повітря — 70 |%, фотопе-
ріод — 16 годин.
В інсектарію сирфіди можуть хворіти на грибкове захворюван-
ня — ентомофтороз. Воно викликається грибом з роду емпуза і
проходить у вигляді епізоотій. Комахи стають нерухливими і гинуть
89
через 12—24 години. При розведенні сирфід дотримуються санітар-
них умов, а при виникненні захворювань багатьох особин — куль-
туру знищують.
Дзюрчалок випускають у сади, на городи для боротьбі* з
попелицями.
ТАХІНА КОМПСИЛЮРА
Личинки тахіни компсилюри — ендопаразити гусениць луско-
крилих, личинок пильщиків, імаго і личинок клопів та інших комах.
Імаго мух середньої величини (6,5—8 мм), чорні, сірообпилені
(мал. 35). Самка має своєрідне пристосування для проколювання
покриву хазяїну — шиловидний яйцеклад.
Тахін використовують для біологічної боротьби, зокрема, з
такими шкідниками як білан капустяний, золотогуз, білий амери-
канський метелик.
Виловлених у природі мух (вологі місця) поміщають у скляні
10-літрові банки для парування. Через тиждень запліднених самок
відсаджують по дві в садки з лампового скла об’ємом 1 л. Мух
годують 20 %-ним розчином цукру й автолізатом пивних дріжджів.
Крім того, в садки ставлять букети квітучих рослин з родини зон-
тичних. Корм змінюють щоденно.
Як хазяїна використовують гусениць п’яти видів лускокри-
лих— шовковичного шовкопряда IV віку, млинарної вогнівки V
віку, галлерії V віку, озимої совки III віку, ефестії.
Тахіни заражають хазяїна шляхом поміщення в порожнину
його тіла личинки І віку за допомогою яйцеклада. Плодючість
компсилюри невелика — близько 100—125 личинок, але прогресив-
ний спосіб зараження дозволяє їй конкурувати з іншими видами.
Мухи живуть 1,5 місяця, спарюються зразу після виходу із
пупарія. Для дозрівання яйцепродукції їм потрібні вуглеводи і
білки. Самки проколюють хітиновий покрив свого хазяїна і жив-
ляться його гемолімфоію. Через 7—9 днів після спарювання мухи
можуть заражувати хазяїна. Заражені гусениці змінюють забар-
влення, стають нерухомими. Після закінчення живлення личинка
виходить із залишків загиблого хазяїна й утворює пупарій.
В одній особині хазяїна розвиваються 1—2 личинки тахіни. В ла-
бораторних умовах найбільш придатний для компсилюри хазяїн
галлерія, менше — шовковичний шовкопряд і совки.
У школі проводять спостереження за розвитком личинок ІКОМ-
псмлюри і на інших гусеницях. Результати заносять у таблицю:
90
Вид хазяїна кг Зара- жено, % .Тривалість розвитку личинок, діб Маса пупаріїв, кг
міні- мальна середня максимальна

Корисіна діяльність тахін у природі значно обмежується їхніми
природними ворогами — паразитами (хальциди, іхневмоніди), хи-
жаками (оси, павуки, комахоїдні птахи та інші). Тому випуск
компсіилюри в період масового розмноження шкідників сприятиме
підвищенню ефективності їх пригнічення.
ВЕСНЯНА КАПУСТЯНА МУХА
Весняна капустяна муха — небезпечний шкідник капусти та
інших хрестоцвітих.
Доросла комаха 5—6,5 мм довжиною, сірого кольору, з прозо-
рими, ледь сіруватими крилами з чорними прожилками. Самець
темніший, з трьома широкими смугами на спині, близько розташо-
ваними очима. Самка світліша, попелясто-сірого кольору. Личинка
6—9 мм, черв’якоподібна, безнога, звужена до переднього кінця,
білого або жовтуватого кольору. Яйце довжиною 1 —1,1 мм>, біле,
щигаркоподібне. Пупарій еліптичної форми, яскраво-коричневий.
Зимує лялечка в несправжньококоні в грунті на глибині 5—15
см біля коріння пошкоджуваних -рослин.
Лялечок збирають для того, щоб вивести з діапаузи. Поміща-
ють у вологий'пісок і витримують протягом 42 діб при 3°С, потім
протягом 10—50 діб температуру підвищують до 5°С. При поміщен-
ні лялечок у камери з температурою 15—26°С виліт імаго почина-
ється на 3—19-у добу і триває 27—40 діб.
Дорослих мух утримують у дерев’яних садках, юбтіягнутих
капроном, розміром 50X50X45 см. Дно виготовляють з органічно-
го скла. Догляд за мухами проводять через матер’яний рукав
однієї з стінок. Садок освітлюють люмінесцентною лампою, розта-
шованою вертикально. Тривалість світового дня — 16 годин.
Регулярно проводять провітрювання кімнати, де знаходяться
садки з тахіною. Доцільно на вікнах установити вентилятори.
Вдень підтримують температуру 22—23°С, вночі— 15—16°С, воло-
гість повітря 60—70%.
Дорослих мух годують 10 %-ним цукровим сиропом і автолі-
затом пивних дріжджів. Ватний тампон змочують кожним із
компонентів корму, поміщають у чашки Петрі, які ставлять у
91
садок. Туди кладуть сухі пивні дріжджі і цоєве борошно в співвід-
ношенні 1:1, ставлять також поїлки з чистою водою.
Яйцекладка починається на 4—6-у добу після початку масово-
го льоту Тривалість життя імаго залежить від живлення. Одна
самка відкладає до 100 яєць.
Для відкладання яєць мухам дають зріз іредьки, розміщений
на темній тканині і зволожений ватним тампоном. Збір яєць
проводять щодобово. їх змивають на дрібне капронове сито і
трохи підсушують. Тисяча екземплярів яєць важить 60 мг.
При збільшенні щільності особин знижується їх плодючість.
Вирощують личинок на коренеплодах — редьці, турнепсі, брю-
кві, капусті, куузіку. Зразу після зараження яйцями їх поміщають
у зволожений пісок у спеціальні ящики. Місця зрізів тимчасово
накривають вологим ватним тампоном. Личинки, що будуть відрод-
жуватися, без зволоження і корму живуть не більше 15—20 хви-
лин.
Норма зараження — 1 яйце на 2 г коренеплоду (краще редь-
ки). Зріз повинен бути шершавим. Коли личинки проникнуть усе-
редину коренеплоду, ватний тампон знімають. На місці зрізу утво-
рюється щільний корковий шар, який буде захищати коренеплод
від висихання.
Личинки заляльковуються в піску. Пуп ар ії збирають шляхом
просіювання абФ промивання на ситах. Зберігають їх на холоді у
вологому піску при температурі 2—4°С.
При температурі 27—28°С розвиток лялечок затримується.
Через сім днів після зниження температури до 15—20°С почина-
ється масовий літ мух.
У лабораторії при температурі 20—23°С, вологості 60—70 %
весняна капустяна муха протягом року розвивається в 8—9 гене-
раціях. При цьому розвиток яйця триває 2,5—3,5, личинок — 20—
22, лялечок— 12 діб. На весь розвиток до вильоту імаго потрібно
34—37 діб. Дорослі мух)и живуть 20—25 діб.
Весняну капустяну муху розводять для розвитку на ній її
паразитів: алеохари, трибліографи—і використанні потім їх у
біометоді, а також для токсикологічних досліджень.
ШВЕДСЬКА МУШКА
Шведська мушка належить до родини злакових мушок. її
довжина 2,5—3 мм. Тіло чорне, блискуче. Протягом літа дає 4—5
поколінь. На полі зустрічається все літо. Зимує в стадії личинки
у стеблах озимини. Літ мух у другій половині квітня. Личинки
92
живляться зачатками колосків у сходах злаків і викликають їх
загибель.
Імаго шведської мушки утримують у садках 50x50x50 см,
які з двох боків обтягнуті млинарним газом. Режим освітлення:
взимку— 10000, влітку — 30000 люкс. Фотоперіод — 16 годин, тем-
пература 18—28°С, вологість 65—75 %. Свіже повітря подають
за допомогою вентилятора.
Насіння пшениці сортів «Миронівська — 808» і «Миронівсь-
ка — 264» висівають у пісок. Мухи відкладають яйця на рослини
у фазі шильця або 1—2 листків. Через 7—8 днів рослини з личин-
ками переносять у садки. Мух підгодовують вуглеводно-білковою
сумішшю, що складається з 1 частини 5 %-ного розчіину меду,
1 частини знежиреного сухого молока, 3 частин води. її кип’ятять
5 хвилин, охолоджують, проціджують, змочують стерильні поро-
лонові губки і прикріплюють на стінках садка.
Розводять шведську мушку для розвитку на ній паразита
спалангії.
КІМНАТНА МУХА
Личинки кімнатної мухи для багатьох тварин, утримуваних хи-
жих комах є прекрасним повноцінним білковим кормом. Ліофілізо-
ване борошно з личинок містить 50 % білка, 20 %/ жиру, 15 %
вуглеводів, мікроелементи, вітамін В, 18 амінокислот, з яких 10
незамінних, високий вміст холестерину. Його можна вводити як
білково-кормовий компонент у штучні живильні середовища для
комах.
За методом Хейфеца для утримання личинок використовують
гігроскопічну вату, яку змочують молоком, розведеним водою в
пропорції 3:1. При цьому способі весь цикл розвитку, від яйця до
стадії лялечки, проходить в одній і тій же посудині. Це значно
полегшує процес роботи. Недолік методу полягає в тому, що він
приводить до значних втрат мух, які при виході з лялечок у
великій кількості гинуть ще в ваті, не добравшись до поверхні.
При застосуванні методу Хейфеца в модифікації Погодійної
замість гігроскопічної вати беруть марлю, яка досить зручна в
роботі і може бути використана протягом тривалого часу.
Марлю дезинфікують шляхом прокип’ячення з милом і
содою, старанно прасують і не щільно кладуть у широкогорлу
банку, змочивши молоком, розведенним у пропорції 3:1. Наприк-
лад, у банку об’ємом 1 л кладуть клапоть марлі\ шириною 60 см,
2,5—3 м довжиною і заливають 240 мл розведеного молока
(180 мл молока і 60 мл води) —цієї порції буде достатньо для
всього циклу розвитку личинок мух. Не слід дуже заливати марлю,
93
бо вони дуже чутливі до вологості і при її надлишку почнуть
розповзатися з банки.
При змочуванні молоком бажано, щоб основна кількість ріди-
ни знаходилася в нижніх шарах марлі, а верхній був менш воло-
гим. Для цього верхній кінець марлі віджимають. У більш сухий
шар мухи відкладають яйця, з яких через деякий час (до 24 го-
дин) виходять личинки, які рівномірно розповзаються по марлі
(мал. 36) Розвиток личинок продовжується 6—8 днів. Оптималь-
на температура для утримання кімнатної мухи 18—«23 °С.
Перед заляльковуванням личинки збираються у верхньому,
менш щільному, пронизаному ходами шарі марлі. Так як личинки
перед залялькуванням часто виповзають, то банку з ними трима-
ють на піску в кристалізаторі, а на 4—5 -й день розвитку її
закривають цупкою тканиною.
У верхньому, менш вологому шарі марлі личинки залялькову-
ються. Лялечок з марлі збирають, уміщують у чашки Петрі, і
ставлять у садок, у якому вони знаходяться до вильоту мух. Зали-
шати їх у марлі не треба, бо надмірна волога впливає негативно
і більшість їх гине.
Весь цикл розвитку кімнатної мухи — від яйця до настання
статевої зрілості дорослих мух 10—14 днів у залежності від
температури. Імаго при температурі 23 °С живуть 8—12 тижнів.
Лялечкову стадію для затримання розвитку, що дозволяє завжди
мати під ірукою необхідну кількість живих личинок, уміщують у
холодильник і зберігають при температурі +4 °С.
Після видалення личинок мух марлю кип’ятять протягом
двох годин з милом і содою, прасують і знову використовують як
субстрат для личинок мух.
Спосіб розведення мух на молочно-марлевому субстраті дуже
простий, «економічно» вигідний і може бути використаний У) різних
умовах. На цьому середовищі виховують також личинок падалішніх
мух — зеленої і синьої.
ПЛОДОВА МУШКА-ДРОЗОФІЛА
Простота утримання дрозофіл у лабораторних умовах, дешевий
корм, висока частота зміни поколінь (до 40 на рік) і численність
потомства (самка відкладає сотню яєць) зробили цей віид комах
зручним об’єктом для генетичних досліджень. За цей час виведено
багато чистих ліній плодових мушок з різними ознаками. Крім
використання дрозофіл в експерименті, їх з успіхом можна давати
як корм хижим комахам та акваріумним рибкам.
94
Плодова мушка належить до родини дрозофілових ряду дво-
крилих. Походить з Індо-Малайської області, а в даний час стала
майже космополітом. У природі живиться фруктами, овочами,
соком дерев.
Чисті лінії дрозофіл отримують у генетичних лабораторіях
медичних, ветеринарних, педагогічних вузів, університетів, а дикий
тип можна легко знайти в природі. Скрізь, де е фрукти, їх збира-
ється безліч. Відловлених мушок заморюють у морилці за допо-
могою звичайного медичного ефіру. При цьому треба бути особли-
во уважним: як тільки комахи перестають рухатися, їх негайно ви-
сипають з морилки. Наркотизованих мушок розглядають під лупою
і відбирають однакову кількість самок і самців. Самка більша
від самця, черевце в неї витягнуте (наявність яйцеклада), на
задньому кінці видно чорні смуги, тоді як у самця* кінцева частина
черевця зливається в темну пляму.
Для розведення кілька пар мух садовлять у спеціальні (дро-
зофільні) плоскодонні пробірки (їх висота 8—10 см, діаметр
18—20 мм) з живильним середовищем або в іскляні баночки
об’ємом від 50 до 100 см3Ч закривають ватною пробкою (мал. 37)
Пробірки з мухами краще тримати при температурі 23—25 °С. 3<
таких умов утримання кожне наступне покоління дрозофіли можи;
отримати приблизно через два тижні. При культивуванні необхід
но слідкувати за тим, щоб не було перенаселення мух у’ пробір
ках.
Рецептів живильних середовищ для дрозофіл існує дуже ба-
гато. Знайти їх можна в практичних посібниках з генетики. Вибір
середовища залежить від наявності тих чи інших компонентів.
Нижче наведені рецепти найпростіших середовищ.
Рецепт № 1:
вода — 125 мл,
варена картопля — 45 г,
ізюм — 35 г,
агар — 1 г.
У гарячій воді розчиняють агар-агар, потім добавляють подріб-
нені в м’ясорубці картоплю та ізюм. Живильне середовище ва-
риться при постійному перемішуванні протягом 10—20 хвилин.
Рідке гаряче середовище розливають у пробірки, заповнюючи їх
на !/4 або об’єму, коли воно прохолоне і застигне, на його по-
верхню пензликом наносять суспензію дріжджів. Мух у пробірки
краще садовити наступного дня, коли дріжджі проростуть. Ча-
стину середовища, що залишилася, зберігають у холодильнику.
95
Рецепт № 2:
вода — 200 мл,
варена картопля — 100 г,
ізюм — 75 г,
агар — 2 г.
Рецепт Яз З
вода — 2 л,
патока — 200 г,
кукурудзяне борошно — 150 г,
агар — 15 г.
Рецепт Яз 4
вода — 1 л,
манна крупа — 40 г,
ізюм — 10 г,
сухі дріжджі — 30 г,
агар — 10 г.
Рецепт № 5
Середовище з яблук є найбільш доступним і найпростішим. Для
цього їх очищають і розрізають на частини. Кожний кусочок
(5—7 г) опускають у киплячу воду і тримають протягом 5—6
секунд. Потім їх змочують суспензією дріжджів і поміщають у
підготовлені чисті пробірки. При пересіві заморених мух опу-
скають у пробірки за допомогою маленьких паперових лієчок, щоб
воїни не прилипали до середовища й не гинули від цього.
Рецепт № 6
вода — 1 л,
манна крупа — 110 г,
дріжджі — ЗО г,
цукор — 10 г,
желатин — 10 г.
Готують середовище поетапно — одну частиіну води змішують з
манною крупою, другу — з іншими компонентами і доводять до
кипіїння, потім усе перемішують і охолоджують. Середовище за-
ливають у пробірки, на поверхню наносять суспензію дріжджів.
На одній порції вирощують 1—3 покоління мух.
ХВОРОБИ КОМАХ ТА ЗАХОДИ ПО ЇХ
ЗАПОБІГАННЮ В ІНСЕКТАРІЮ
Хвороби значно впливають на динаміку чисельності популя-
цій комах як у природі, так і в культурі. Було чимало випадків,
96
коли латентні вірусоносії або зараженість культури мікроспори-
діями стали однією з причин загибелі культур в інсектаріях.
Хвороби комах бувають заразні і незаразні. Особливо небезпе-
чні перші, бо вони швидко передаються від хворих до здорових
комах.
Залежно від природи збудників заразні хвороби поділяються
на інфекційні та інвазійні., Інфекційні хвороби викликають енто-
мопатогенні мікроорганізми — бактерії (бактеріози), віруси (віро-
зи), гриби (мікози), а інвазійні — організми тваринного походжен-
ня: найпростіші (протозоонози), черви (гельмінтози), кліщі (арах-
нози).
У культурі комахи найчастіше хворіють на вірусні (ядерний
поліедроз), грибні (мускардина) і протозойні (нозематоз) хво-
роби.
Незаразні хвороби викликаються механічними пошкодження-
ми комах, порушенням кормового режиму. До цих захворювань
належать кормові токсикози — отруєння залишками пестицидів
у кормах.
Гігротерморежим при розведенні визначає рівень енергетич-
ного обміну в комах, і це, звичайно, впливає на здатність орга-
нізму протистояти інфекції.
Чим більше вигодівельної площі припадає іна одну особину,
тим менша можливість виникнення масових захворювань — епізо-
отії!
Неправильний догляд за комахами, нестача корму приво-
дять до того, що розвиток личинок затримується, відповідно збіль-
шується диференціація вікового складу комах. З’являються від-
стаючі личинки, темп розвитку яких не співпадає з розвитком
інших комах. У кишечнику відстаючих личинок накопичується
бактеріальна флора, тоді як у здорових гусениць бактерії у кишеч-
нику не розмножуються.
Шкірний покрив личинок комах — надійний бар’єр на шляху
всіх інфекційних агентів, за винятком ентомопатогенннх грибів.
Тому дуже важливо оберігати цілісність шкірних покривів. Не-
дбалий догляд збільшує число поранень. Це часто буває при
догляді за личинками, що линяють, при прибиранні садка, розкла-
данні коїрму. Причиною поранення може бути щільне або нерівно-
мірне розміщення личинок старших віків.
' Відстаючі або поранені личинки — вхідні ворота для інфекції,
виникнення епізоотій.
Якщо з’являються явно хворі комахи, їх негайно і надзвичайно
обережно видаляють із садка. Щоб виявити носіїв інфекції, які
не мають зовнішніх проявів захворювання, спостерігають за пове-
дінкою личинок (це найбільш уразлива для інфекцій фаза роз-
97
витку комах). Якщо поведінка здорових личинок відзначається
чітким позитивним тропізмом до свіжого корму, їо для хворих
характерна втрата апетиту, відсутність фагорефлеюсу на свіжо-
даний корм. Хворі личинки розповзаються по садку, виявляють
підвищену занепокоєність. У кінці хвороби, після апатії, наступає
повна нерухомість з передсмертними ознаками, а потім загибель.
Лікувальних методів боротьби з хворобами майже немає. Іс-
нуючі санітарні і профілактичні заходи спрямовані на поперед-
ження хвороб.
Періодично для профілактики та після виявлення і видалення
інфекційно-хворих комах проводять повну хімічну дезинфекцію
садків, інструментів 2—5 %-ними розчинами формаліну, хлорамі-
ну, хлорного вапна.
Профілактиці інфекційних захворювань сприяє оптимізація
екологічних умов розведення комах.
Санітарні заходи проводять для того, щоб запобігти попадан-
ню збудників хвороби ззовні. Слідкують за тим, щоб ніхто не
заносив в інсектарій заразного матеріалу, ведуть боротьбу з
мухами, пилом — джерелами інфекції. У приміщенні підтримують
абсолютну чистоту, проводять вологе прибирання, підлогу ми-
ють водою з хлорним вапном. Загиблих комах, особливо від
мікозів, обов’язково спалюють або закопують. Догляд за комахами
проводять у вибілених і добре випрасуваних халатах. Руки перед
роботою старанно миють з милом, а в період появи захворювань
комах дезинфікують 2 %-ниАм розчином хлораміну.
ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ ПРИ РОБОТІ З КОМАХАМИ
При лабораторному розведенні комах збільшується кількість
контактів з ними. Слід пам’ятати, що багато видів комах мають
різні пристосування для нападу або захисту від ворогів. Вони мо-
жуть кусатися, жалити, виділяти отруйні речовини. Це по-різному
діє на людину. Найчастіше виникає алергічна реакція з різною
симптоматикою залежно від індивідуальної чутливості організму.
Найбільша небезпека виникає на шкільній пасіці. Отруйні ор-
гани перетинчастокрилих комах являють собою видозмінені части-
ни жіночого статевого апарату і їх мають тільки самки. Смертель-
ною дозою бджолиної отрути для дорослої людини вважається 500
бджолиних ужалень.
У результаті укусів бдж виникає місцева больова реакція,
невеликий набряк, зудіння, ..^вищення температури тіла. Через
декілька днів ці симптоми зникають. У невеликої кількості людей,
приблизно 0,5—2 %, чутливість до бджолиної отрути настільки ве-
98
лика, що навіть одиночні ужалення викликають різку алергічну
реакцію. Виникають набряк лиця, кропив’янка по всьому тілу,
бронхоспазми. Через 20 хвилин — 3 години від анафілактичного
шоку або асфіксії, якщо не подати потерпілому допомоги, може
настати смерть. Серед учнів, які будуть працювати на пасіці, а та-
кож їх батьків проводять опитування, щоб виявити осіб з підви-
щеною чутливістю до бджолиної отрути.
Ужалення джмелів мають такі самі симптоми, як і при ужа-
леннях бджіл. Жало з шкіри витягують пінцетом, ранку промива-
ють спиртом, слабкими розчинами марганцевокислого калію
(0,01 %), борної -кислоти (2 %), нашатирного спирту (10 %). Доб-
ре знімають запалення синафлапова або преднізолонова мазі. Нз
пасіці повинна бути аптечка з необхідними медикаментами для на-
дання першої допомоги. Якщо трапиться випадок з різко вираже-
ною алергією, негайно викликають шкільного медпрацівника або
швидку допомогу.
При контакті з гусеницями, покритими волосками, виникає
гусеничний дерматит. Через 24 години з’являються кропив’янка
і зудіння, які зникають через 5—14 днів.
Таргани, хижі клопи можуть кусати. Вони виділяють слину,
яка викликає гостре запалення шкіри.
Деякі комахи — сонечка, колорадські жуки та інші — виділя-
ють їдкі захисні речовини.
Багато комах можуть бути проміжними хазяїнами паразитич-
них черв’яків, механічними або специфічними переносниками ін-
фекційних хвороб (кімнатна муха, таргани та інші).
Тому при роботі з ними їх не слід брати руками. Якщо цього
не можна було уникнути, шкіру миють з милом, окремі ділянки
протирають спиртом, змазують протизапальним дитячим кремом.
При роботі з метеликами, особливо при розведенні їх, у повіт-
рі знаходиться величезна кількість лусок із крил. Вони можуть
викликати подразнення верхніх дихальних шляхів. Щоб уникнути
цього, надівають марлеві пов’язки.
При лабораторному розведенні слідкують, щоб комахи не, мог-
ли вилазити з (садків. Це в першу чергу стосується синантропних
видів, які потім можуть жити в приміщеннях. Якщо їх неможливо
було зібрати і вони вже почали розмножуватися, їх знищують.
Для знищення тарганів у місцях їх масового скупчення розси-
пають порошок бури (тетраборат натрію) з борошном або цукро-
вою пудрою. Можна в чашку Петрі покришити 10 г хліба, залити
столовою ложкою води і зверху посипати чайну ложку цукру і по-
ловину чайної ложки борної кислоти. Чашку ставлять і час від
часу доливають воду, щоб не висихав хліб.
7*
99
Звичайні дріжджі — ефективний засіб для знищення мурашок.
З дріжджів готують густу пасту, до якої добавляють трохи меду
або варення. Поїдаючи цю принаду, мурашки гинуть.
Проти мух розвішують липкі стрічки. Для виготовлення їх у
консервну банку кладуть ЗО г. каніфолі і 20 г рицинової олії. Банку
занурюють у гарячу воду і нагрівають до тих пір, поки вміст не
розіплавиться. До отриманої маси добавляють трохи меду або ва-
рення, після чого намазують на стрічку, з цупкого паперу.
Якщо попелиці, щитівки або червеці перейдуть на кімнатні
рослини, то їх обприскують 0,15—0,2 %-;ним розчином нікотин-
анабазин-сульфату (на 1 л води беруть 1,5—2 см3) три дні підряд.
Досить ефективне застосування розчину зеленого мила (на 4 л
беруть 4 г). Рослини обприскують кожний день протягом трьох
тижнів. Інсектицидні властивості .проявляють міцні настої тютюну
та далматської ромашки (піретруму).
Аерозольні хімічні інсектициди застосовувати не можна, бо від
них загинуть комахи в садках.
ВИГОТОВЛЕННЯ І ЗБЕРІГАННЯ
ЕНТОМОЛОГІЧНИХ КОЛЕКЦІЙ
Вирощених комах та тих, що закінчили свій життєвий цикл
в інсектарію, використовують для виготовлення шкільних ентомо-
логічних колекцій. Крім значення як роздавального матеріалу, вони
поповнять експозицію шкільного біологічного музею.
Для заморювання живих комах поміщають у морилки з ме-
дичним ефіром (хлороформом краще не користуватися). Після
цього приступають до монтування колекційних екземплярів. Най-
частіше виготовляють колекцію на ентомологічних шпильках.
Наколюють комах за спеціальними правилами. їм надають
звичайної для них пози, обережно розправляють вусики, кінцівки,
крила. Жуків наколюють у праве надкрилля, трохи ззаду і вправо
від щитка, який знаходиться між надкриллями, і при цьому так,
#щоб шпилька вийшла знизу між другого і третьою парою ніг. Кло-
*шв проколюють у щиток правіше середньої лінії, щоб шпилька
знизу не потрапляла в жолобок для хоботка. Інших комах проко-
люють в середньоспиику по серединній лінії або правіше від неї.
Дрібні види комах (менше 4 мм) наколювати на шпильки
і навіть мінуції не рекомендується. їх слід наклеювати на трикут-
ники чи прямокутники, вирізані з товстого паперу або целулоїдної
(рентгенівської) плівки.
ч Спеціальний ентомологічний клей готують шляхом розчинен-
ня органічного скла у хлороформі, ацетоні; целулоїдної плівки —
100
у грушевій есенції; вишневої камеді — у воді.
На розправилках метеликам, перетинчастокрилим,'прямокри-
лим розправляють крила.
Комах з м’яким тілом поміщають живими в 70 %-ний спирт.
Якщо немає часу змонтувати заморених комах, їх розклада-
ють на ватних матрациках і складають у пластмасову коробку,
що щільно закривається. В такому стані колекційний матеріал
зберігається досить тривалий час. Коли виникає необхідність змон-
тувати комах, їх протягом 1—2 діб розмочують у вологій камері —
в ексикаторі або щільно закритій скляній банці, на дно яких на-
сипаний товстий, змочений прокип’яченою водою, шар піску. В во-
ду добавляють кристали перманганату калію, щоб не з’явилася
цвіль. Розмочених комах монтують.
Кожний колекційний екземпляр повинен мати етикетку з да-
ними. її розміщують нижче під комахою на одній шпильці. Розмі-
ри етикетки не повинні перевищувати 18x8 мм. Вони оформля-
ються чорною тушшю на білому папері чітким дрібним почерком.
Живих гусениць, загорнутих у фільтрувальний папір, заморю-
ють у морилці, а потім препарують. Насамперед з личинки вида-
ляють нутрощі. Для цього надрізують кишку біля анального от-
вору і, натискуючи пальцями від голови гусениці в напрямі до її
заднього кінця, видавлюють з тіла кишки, залишки їжі, жирове
тіло. Після цього пінцетом піднімають шкуру за передній кінець
і відрізують рештки кишок на відстані 3—5 мм від анального отво-
ру. Заповнюють гусениць розплавленим парафіном із шприца, по-
тім надають їм природної пози або надувають за допомогою со-
ломинки, зав’язують ниткою і висушують.
Шпильки з комахами наколюють в ентомологічні коробки, на
дні яких пінопласт або торф, заклеєний білим папером. У правому
нижньому кутку коробки закріплюють пакетик з нафталіном чи
іншим репелентом (гексахлораном, технічною камфарою, паради-
хлорбензолом) для відлякування колекційних шкідників. Зберіга-
ють колекційний матеріал у сухому місці, захищаючи від попа-
дання прямих сонячних променів.
За своєю тематикою колекції можуть бути різними — систе-
матичними, фауністичними, екологічними. Крім наколених комах,
в ентомологічні коробки монтують кладки яєць, личинок, лялечок
та види пошкоджень рослин.
ЗАГАЛЬНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
ПО ОРГАНІЗАЦІЇ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ
ЮННАТІВ У ШКІЛЬНОМУ ІНСЕКТАРІЮ
Центральним питанням при розведенні комах в умовах шкіль-
ного Інсектарію є проведення науково-дослідної роботи з ними.
101
Мета наукового дослідження — всестороннє, детальне вивчений
вибраного об’єкта, біологічного процесу чи явища.
Перед початком проведення дослідницької роботи чітко фор-
мулюють задачу, яку необхідно розв’язати.
Після цього правильно обирають або розробляють методику
проведення дослідження., У ній повинен бути описаний хід досліду,
послідовність спостережень і виконуваних операцій.
Під час проведення його результати всіх спостережень, зняті
показники фіксують у спеціальному журналі або іщоденнику.
Коли дослід буде закінчено, зібраний матеріал обробляють:
систематизують усі отримані дані, класифікують та аналізують їх.
Результати зручно оформити у вигляді таблиць, діаграм, графі-
ків, які дозволяють швидко й якісно проаналізувати результати
і порівняти з контрольними.
Обробивши результати, виконують його літературне оформ-
лення у вигляді доповіді або звіту.
Звіт складається з декількох розділів.
У вступі коротко описують причини, що викликали постановку
задачі дослідження, дають постановку основного питання дослід-
ження, щоб підготувати до кращого засвоєння викладеного ма-
теріалу.
В основний зміст роботи включають матеріали, методи, експе-
риментальні дані, узагальнення і висновки самого дослідження.
У висновках, що пишуться в кінці роботи, подають підсумко-
вий матеріал у вигляді коротко сформульованих окремих тезисів.
Список літератури складають за алфавітом прізвищ авторів.
При цьому вказують прізвище й ініціали автора, назву книги, видав-
ництво (наприклад, К. : Урожай), рік видання, об’єм у сторінках
(наприклад, 123 с.). Якщо треба вказати журнал, то пишуть прі-
звище й ініціали автора, назви статті та журналу, рік видання,
номер журналу і сторінки, які займає в журналі. У тексті звіту
достатньо вказувати тільки номер джерела, ставлячи його в прямі
дужки.
Часто виникає необхідність у кінці роботи дати додаток, куди
входять допоміжні таблиці, тексти, фотографії та інші матеріали.
Кожний юний дослідник повинен мати навички відшукувати
і відбирати потрібну літературу для своєї роботи.
Процес ознайомлення з літературними джерелами по цікав-
лячій проблематиці слід починати з довідкової літератури.
Власну бібліографію по проблемі складають на основі бібліо-
течних каталогів (це покажчики всієї літератури, що.є в бібліоте-
ці). Каталог — набір карток, які містять відомості про книги, жур-
нали й статті. До картки заносять автора книги, її назву, вид ви-
дання, видавництво, рік видання, кількість сторінок.
102
Завдяки карткам робота з літературою значно полегшується.
Читацькі .каталоги в бібліотеці бувають трьох видів: алфавітний,
систематичний та алфавітно-предметний.
Алфавітний каталог називається так тому, що його картки роз-
міщені в алфавітному порядку прізвищ авторів або назв творів,
якщо автор не вказаний.
У систематичному каталозі картки розміщені по галузях знань.
Алфавітно-предметний каталог містить перелік назв галузей
в алфавітному (порядку, а також окремих питань і тем, з яких зі-
брана література.
Провести вичерпний пошук літератури з якогось питання буде
можливим завдяки цим каталогам. Звичайно, юним дослідникам
треба ще також навчитися правильно працювати з науковою літе-
ратурою.
Інформація, що міститься в відібраній літературі, для вивчен-
ня дуже велика. Виникає необхідність попередньо знайти все по-
трібне і відкинути зайве. Спочатку швидко проглядають книгу,
знайомляться з назвами її розділів і тільки потім докладно ви-
вчають вибраний зміст. Таким чином, будуть закладатися навички,
елементи вибіркового читання.
При роботі з літературою роблять виписки на картки, які по-
тім систематизують. На одну картку заносять одне самостійне пи-
тання, вказують джерело інформації.
Корисно і навіть необхідно складати короткий конспект при
опрацюванні нового матеріалу. Він повинен містити саме необхід-
не, суттєве. Максимально точно записують: формули, визначення,
схеми, важкі для запам’ятовування місця, від яких залежить розу-
міння головного, усе нове,, невідоме, чим доведеться часто кори-
стуватися і що важко буде отримати з інших джерел, а також ци-
тати, статистику.
Іноді доводиться користуватися певною системою поміток на
полях книги чи журналу. Можна, наприклад, ставити літери: Л —
там, де вказана цікава література, Т — термін, П — поняття, Ц —
цитата і т. д.
Однією з форм зберігання інформації є вирізки з газет і жур-
налів, для систематизації яких складають картотеку, вказуючи
джерело на кожній.
Щоб слідкувати за випуском нової наукової літератури, по-
стійно проглядають реферативні журнали, плани видавництв.
103
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Абдуллаев А. А. Разведение капустной совки па рапсе//3ащита растений.—
1983.—№ 11.—С. 26,
Адаїикевич Б. П. Применение алеохарн в борьбе с капустой и луковой
мухами//3нтомофаги, фитофаги и микроорганизмьі в защите растений. — Ки-
шинові ІЇІтиинца, 1974. — С. 9—17.
Адаиікевич Б. П. Массовое разведение весенней капустной мухи в лаборато-
рии//3оол. журн.—1972.—41, № 8.— С. 1227—1232.
^Адаїикевич Б. П., Карелин В. Д. Разведение мух-журчалок (сем. сир-
фидьі) в лаборатории//3оол. журн.— 1972.—5, № 9.—С. 1395.
Адаїикевич Б. П., Адаїикевич А. П. Методические указания по массовому
разведению паразитов персиковой и гороховой тлей.— М.: ВАСХНИЛ, 1975.
Адаїикевич Б. II. Разведение сирфид//3аш,ита растений.— 1975.— № 7.—
С. 224
Адаїикевич Б. П., Перекрест О. Н. Временньїе методические указания по
разведению алеохарьі и определению ее зффективности.— М.: ВАСХНИЛ, 1976.
Адаїикевич Б. П., Перекрест О. Н. Временньїе методические указания по
разведению триблиографьі и определению ее зффективности.— М.: ВАСХНИЛ,
1977.
Адаїикевич Б. П. Биологическая зашита крестоцветннх овощньїх культур
от вредителей.— Ташкент: ФАН, 1983.
Адаїикевич Б. П., {Шийко 3. С. Разведение и хранение знтомофагов.— Та-
шкент, 1983.
Бегляров Г А., Кузнецова Ю. И., Ущеков А. Т Методические указания
по массовому разведению и испьітанию зффективности златоглазки обьїкновен-
ной.— М.: Колос, 1972.
Бегляров Г. А., Кузнецова Ю., И. Разработка методики содержания имаго
при массовом разведении златоглазки обьікновенной//Биологический метод борь-
бьі с вредителями и болезнями растений в закрьітом грунте.— М.: Колос, 1978.—
С. 72—87.
Бегляров Г. А., Лебедев В. В. Методические указания пс< массовому разве-
дению и испьітанию зффективности применения знкарзии в борьбе с тепличной
белокрьілкой.— М.: Колос, 1982.
Бедин Д. П.. Коїиникович В. И. Биология комнатной мухи при массовом
разведении в инсектарии//їіауч. тр. Новосиб. СХИ.— 1979.—Т. 124.—С. 10—14.
Бондаренко Б. В., Асякин Б. II. Методика разведения хищной галлицн афи-
димизьі//3ащита растений. — 1974. — №8. — С. 42.
Борисова А. Е. Полусинтетическая среда для развития яблонной плодо-
жерки//Бюл. ВИЗР.— 1972.— № 23.— С. 9—12.
Боченко В. Е. Робота з ентомології в школі.— К-: Рад. шк., 1965.
Веремчук Г. В. Удешевленньїе питательньїе средьі//3ащита растений.—
№ 2.—С. 18.
Веселкин Т. А. Способ лабораторного культивирования пастбищной мухи:
А. с. 576100 СССР.— Опубл. 15.10.77.
Герб Ц. И. Среда для вьіращивания личинок синантропних мух: А. с.
954079 СССР.— Опубл. в Б. И., 1982, № 32.
Голубева Н. Н., Зискин Л. А. Лабораторнеє разведение подизиуса//3ащита
растений.— 1980.—№ 1.—С. 53—54.
Гусев Г. В. Влияние зкологических факторов на разведение теленомин в
искусственньїх условиях//Тр. ВИЗР.—1979.—44.— С. 82.
Гусев Г В.л ЦІметцер Н. В. Методические указания по разведению хитно-
го клопа подизиуса.— Л. : ВИЗР.— 1982, с. 18.
104
Густелева Л. А. Воспитанне личинок большого лиственного короеда на
искусственной среде//3оол. журн.—1976.—55, № 9.— С. 1390 1393.
Данилкина Е. Н. Садок для разведения подизиуса//3ащчта растений —
1986 — № 10.— С. 38.
Длусский Г. М., Букші А. П. Знакомьтесь: муравьи! —- М.: Агропромиздаї
1986.
Дядечко М. П. Основи біологічного захисту рослин.— К.: Урожай, 1979.
Жуковский С, Г., Алексеева Г. И. Разведение непарного шелкопряда в ла-
бораторних услориях//Бюл. ВИЗР, 3. (11). с. 72—78.
Захваткин Ю. А. Соавнение и оценка искусственньїх сред//3ащита расте-
ний.— 1981.— № 4.— С. 18—19.
Захваткин Ю. А., Монастьірский А. Л. Опит длительного культивирования
капустной совки на искусстпенной пптательной среде//Изв. Тимирязев. с.-х.
акад. — 1986.— Вьтп 9 — С. 129.
Зиновьева Л. А. Захарченко И.' С. Полусинтетические питательньїе спедьт
для гусениц непарного шелкопряпа//Вопросьі заїцитьі леса.— М.: Изд-во Моск.
лесотехн. ин-та.— 1965.— С. 164—170.
Злотий А. 3., Тремль А. Г. Рзчпитие непяоного шелкопряла в лабооатоп-
ньіх условиях//3оол. жуон.—1964.—42, № 2.— С. 287—290.
Злотий А. 3„ Льімарева М. А.. Тремль А. Г. Ра^итие непарного шелкоппяда
в лабопатопннх условиях прн кормлений желудями//Там же.— 1965.— 44. № 7.
— С. 1098—1100.
Злотий А. 3., Тпемль А. Г. Лабораторная опенка жизнеспособности непар-
ного інелкоппядя //Леся, хоз-во.— 1965.— № 7.— С. 57—58.
Злотий А. 3. Шелкогодство//Спрат’о «ник зоотехника.— К.: Урожяй, 1977.
Злотий А. 3. Нясекомьте служят человеку.— К.: Наук, думка, 1986.
Злотин А. 3., Зиньковский Г. Л. Приусадебное шелководст*о.— К.: Урожай,
1987.
Злотин А. 3., Билавин И. П. Справочник шелковода.—К.- Уппжай, 1988.
Злотин А. 3. Техническая знтомологпя.— К.: Ня'ж. думка, 198°
Злотін О. 3. Свійські комахи.— К-: Рад. шк. 1988.
Злотин А. 3. Занимательное шелководство.— К.: Уоожай. 1992
Злотін О.. З..і Бойчик Ю. Л. Програма гуртків юних шовк^одів: Метол,
рекомендації для студентів природ, фак. та вчителів шк.— Харків: —ДПТ,
1992.
Ижевскиїї С. С, Зискинд Л. А. Методические указания по пазведению и
ппоизРолственпомА' испьттанию хитного клопа подивися ппотип ^олооадского
жука на раннем капто'Ьеле и баклажанах.— М.: ВАСХНИЛ, ^4.
Климпиня А. Е., Казанская В. А. Вмращивание большой п^рл^ной огне^ки
на разлиньїх питательньїх соедахЛ'Биологические методьі борьбкт с вредньїми
насекомьіми и клещами.— Рига, 1980.— С. 55—61.
Козлов М. А., Нинбург Е. М. Ваша коллекция.— М.: Просве^ние, 1971.
Кожечкин О. А. Биологические основьт массового разведения полушаровид-
ной ложноіцитовки//3ащита растений.— 1984.— № 1. — С. 42.
Колтьигин Ю. А. Массовое культивирование мухи для кормления молоди
рьіб//Рьібоводство и риболовство.— 1974,—№ 6. — С. 15—16.
Курбанов Т. Т. Мельничная огневка — основной хозяин при массовом раз-
ведении наездника габробракона. М.: Изв. АзССР. Сер. биол. наук.—1984.
— № 4.— 49.
Левенець І. П., Малаиіенко П. В. Бджільництво.— К.: Рад. шк., 1959.
Ляшова Л. В., Овчинникова Т. Е. Питательная среда для личинок пропилен
//Защита растений — 1984.— № 10.— С. 34.
105
Максимов П. П. Пчеловодство.— ЇМ.: Учпедгиз, 1962.
Марков В. А. Средн для шелкопряда-монашенки//3ащита растений.— 1984.—
№ 7.— С. 25.,
Михалев А. И. Разведение гусениц — гіютобионтов большой вощинной мо-
ли на искусственной кормовой среде//Массовое разведение насекомьіх.— Ки-
шинев: Тимпул, 1984.—С. 44—47.
Нога Г. С. Наблюдения и опьітьі по зоологии.— М.: Просвещение, 1985.
Орловская Е. В., Шердюкова Л. С. Болезни некоторьіх насекомьіх, культи-
вируемьіх в лабораторних условиях//Докл. ТСХА.— 1979.— Вьп. 254.— С. 98—
104.
Петрова Л. И. Временнне методические указания по разведению и испи-
танию циклонедьі в борьбе с тлями в защищенном грунте.— Л., 1983.
Погодина Я. А. Методика разведения комнатной мухи//3оол. журн.—1954.
— 33.— № 6.— С. 1022—1023.
Семьянов В. П. Методика лабораторного разведения семиточечной коров-
ки//3ащита растений — 1974.— № 6.— С. 32.
Старец В. А. Полусинтетические питательньїе средьі для развития фитофа-
гов//3оол. жури.—1980.—59, № 5 —С. 771—776.
Сухова В. И. Лабораторное разведение капустной совки//3ащита расте-
ний —1989.— № 4.— С. 29.
Тамарина Н. А. Техническая зитомология.— М.: ВИНТИ, 1987.
Телега Н. А., Щепетильникова В< А. Руководство по размножению и при-
менению трихограммн для борьбьі с вредителями с.-х. культур.— К-: Изд-во АН
УССР, 1949.
Тименский П. Юному пчеловоду.— М.: Росагропромиздат, 1988.
Тонконоженко А. П. Массовое разведение комнатной мухи//,Тр. ВНИИ ве-
теринар. санитарии.—1967.— Т. 28.— С. 332.
Хлистове кий Е. Д., Успенская Н. В. Рецептури полусинтетических пита-
тельннх сред и приемн • викормки на них гусениц озимой совки//3оол. журн.—
1969.—48, № 4.— С. 599.
Цветаева И. А. Разведение насекомьіх для, использования в биологической
борьбе.— М., 1969.
Черньїш С. И., Жемчужина А. А. Культивирование комнатной мухи: Метод,
указания.— Л.: Ленингр. гос. ун-т.—1985.
Шиков Е. В. Сверчки в защищенном грунте//3ащита растений.—1987.—
№ 3.— С. 54.,
Шувахина Е. Я- Методические указания по лабораторному разведению
обикновенной златоглазки.—Л., 1968.
Шувахина Е. Я. Лабораторное разведение двух видов златоглазки — обик-
новенной и семиточечной//Бюл. ВИЗР.—1969.—З, № 11.
Здельман Н, М. Питание насекомих на искусственних средах//Успехи
соврем. биологии.—1961.—51, № 2.— С. 204—220.
словник ВИКОРИСТАНИХ ТЕРМІНІВ
Агроценоз — створений людиною біоценоз — угруповання рослин і тварин
для отримання сільськогосподарської продукції.
Адаптація — пристосування організму до навколишнього середовища, но-
вих умов існування.
Акліматизація — пристосування організмів до нових умов існування, в
які вони потрапляють природним шляхом або (частіше) переносяться (свідомо
чи випадково) людиною.
Біометод — методи знищення шкідливих організмів у сільському та лісово-
му господарствах за допомогою їх природних ворогів: хижаків, паразитів і мі-
кроорганізмів.
Біоцикл — закономірна зміна фаз або стадій розвитку організму, наприк-
лад, від яйця до дорослої комахи.
Віск бджолиний — секрет восковидільппх залоз молодих медоносних бджіл,
з якого вони1 будують стільники.
Генерація — разове потомство однієї особини, групи чи популяції.
Грена — яйця шовкопрядів.
Дезинфекція — обеззараження, знищення у зовнішньому середовищі збуд-
ників хвороби.
Діапауза — період спокою (зимового) в розвитку комах, який характери-
зується тимчасовим зниженням рівня фізіологічних процесів, обміну речовин.
Доместикація — процес одомашнення, приручення диких тварин.
Ентомологічна промисловість — розведення комах у промислових масшта-
бах для господарських цілей.
Ентомологія — наука, що вивчає комах.
Ентомологія технічна — наука про виробництво культур комах як штуч-
них популяцій з заданими властивостями.
Ентомофаг — організм, який живиться комахами (папазнти, хижаки).
Епізоотія — масове захворювання тварин, у тому числі комах.
Захист рослин — комплекс заходів по боротьбі'з організмами, якГзавдають
шкоди посівам і насадженням у відкритому і закритому грунтах, лісовому
господарству.
Імаго — кінцева стадія індивідуального розвитку членистоногих тварин зі
складним біоциклом.
Інвазія — зараження паратитами тканинного походження.
Інтродукція — переселення та адаптація окремих видів тварин за межі
їхнього природного ареалу.
Інфекція — проникнення в організм хвороботворних мікроорганізмів, які
викликають захворювання.
Канібалізм — форма міжвидових відносин, коли одна особина поїдає дру-
гу особину свого виду.
Карантин — протиепізоотичні заходи, спрямовані на попередження розпов-
сюдження масових захворювань з місця їхньої появи.
Колонія — сукупність особин одного чи різних видів тварин, зв’язаних
спільним місцем проживання.
Культура комах — штучно створена, екологічно ізольована популяція ко-
мах, які повністю завершують життєвий цикл у штучних умовах, що підтриму-
ються і регулюються людиною.
Маточне молочко — рідина, яка виділяється залозами робочих бджіл для
годування личинок робочих бджіл до триденного віку і маток — на протязі
усього періоду їх розвитку.
107
Мірмекологія— розділ зоології, що вивчає мурашок.
Паразит — організм, що живе за рахунок іншого організму і тісної з ним
пов’язаний у своєму біоциклі.
Партеногенез — розвиток зародка з яйцеклітини без запліднення.
Патогенність—вдатність мікроорганізмів викликати інфекційні захво-
рювання рослинних і тваринних організмів.
Пестициди — хімічні речовини для захисту рослин, тварин, продуктів і
для боротьби з переносниками хвороб (інсектициди, акарициди, фунгіциди,
гербіциди та інші).
Продуценти — організми, які є джерелом одержання різної сировини та
речовин для цілей людини.
Прополіс — бджолиний клей, який вони добувають з бруньок рослин і ви-
користовують для замазування щілин у вулику.
Статевий диморфізм — наявність відмінностей у вторинних статевих оз-
наках між жіночими і чоловічими особинами одного виду.
Техноценоз — замкнута біотехнічна екосистема.
Фенологія — наука про сезонні явища у природі.
Хазяїн — організм, у якому або на якому живуть і розвиваються паразити.
Хцжацтво — форма взаємовідносин між організмами різних видів, з яких
один (хижак) поїдає іншого (жертву),
УКРАЇНСЬКІ, РОСІЙСЬКІ ТА ЛАТИНСЬКІ НАЗВИ КОМАХ
алеохара двохсмуга—алеохара двухполосая — АІеосЬага Ьіііпеаіа ОуІІ.
апантелес білановий — апантелес белянковьій — Драпіеіез ^Іотегаіиз Ь.
афідиміза — афидимиза — АрЬідоІеіез арЬідітіха Копсі. '
бабки — стрекозьі — ОЛопаіоріега.
бджола-листоріз— пчела-листорез—Ме^асЬіІе гоіипсіаіа Ь.
бджола медоносна — пчела медоносная — Аріз теІШега Ь.
білан, капустяний — белянка капустяная— РіегіЗ Ьгаззісае Ь.
білокрилка оранжерейна — белокрьілка оранжерейная — Тгіаіеигогіез уарогагіо-
гит А¥єзілу>
богомоли — богомоли — Мапіоріега
богомол звичайний — богомол обьїкновенньїй —Мапііз геїі^іоза Ь.
бронзівка пахнода — бронзовка пахнода — РасИпоЛа реге^гіпа
вогнівка млинарка — огневка мельничная — ЕрЬезііа киеИпіеІІа 7.
двокрилі — двукрьільїе — йірісга
джмелі — шмели — ВотЬідас
енкарзія—знкарзия — Епсагзіа їогтоза суапеа МоізсЬ.
енциртус — знциртус — Епсугіиз Іесапіогит Ма\т.
жужелиці — жужелицьі — СагаЬісІае
золотоочка звичайна — златоглазка обьїкновен'^я — Сгузора упі^агіз Ь.
клоп подизіус — клоп подизиус—Рогіізіиз тасиїіуепігіз 8ау.
клоп-черепашка — клоп-черепашка — Еигі^азіег іпіе^гісерз Риі.
клоп ягідний — клоп яюдньтй — йоіісогіз Ьассагит Ь.
комар звичайний — комар обьїкновенньїй —Сиіех ріріепз РогзсЬ.
-короїд західноєвропейський — короед восточноевропейский — Ірз зиЬепІоп
Саіиз Моїсії.
криптолемус — криптолемус — Сгуріоіетпз тепігогіері Миїз.
лізифлебус — лизифлебус — ЬузірЬІеЬиз ГаЬагит МогсЬ.
лускокрилі — чешуекрьільїе — Ьерідоріега
макролофус — макролофус — МасгоІорЬиз зр.
міль воскова — моль вощинная — СаІІегіа теІІопеПа Ь.
міль зернова — моль зерновая — Зііоіго^а сегеаіеііа Оііу.
мурашки — муравьи — ГогтісоНеа.
муха весняна капустяна — муха весенняя капустная — Нуіешіа Ьгаззісае
ВоисЬе.
муха кімнатна — муха комнатная — Мизса (іотезііса Ц
мушка плодова — мушка плодовая — йгозорЬіІа теїапо^азіег М&.
мушка шведська мушка шведская — Озсіпеїіа ризіїїа М£.
напівтвердокрилі — полужесткокрьільїе — Нетіріега
несправжньощитівка м’яка — ложнощитовка мягкая — Соссиз Ьезрегісіит Ь.
осмія руда — осмия рьіжая — Озтіа зр.
павичеочка Артеміда — павлиноглазка Артемида — Асііаз агіетіз
паличники — палочники — РЬазтаіоріеґ.
паличник австралійський — палочник австралийский — Ехіаіозота ігіагаішп
Ьеау.
паличник індійський — палочннк индийский — Сагаизиз тогозиз Ь.
перетинчастокрилі — перепончатокрьільїе — Нутепоріега
плодожерка яблунева — плодожорка яблоиная — Сагросарза ротопеїіа Ь.
попелиця бурякова — тля свеклрвичная — РетрЬігіиз їизсісогпіз КосЬ.
попелиця горохова — тля гороховая — ЗсЬігарЬіз &гатіпит
попелиця злакова звичайна — тля злакова обьїкновенная — АсугіЬозірЬоп різі
109
прямокрилі — прямокрьільте — ОгіИоріега
рівнокрилі хоботні — равпокрьільїе хоботньте — Нотпоріега
сарана перелітна — саранча перелстная — Ьасизіа ті^гаіогіа Ь.
сирф королле—сирф королле — ЗугрЬиз соґоііае Е.
сітчастокрилі — сетчатокрьільїе — Меигоріега
скутеліста — скутелиста — ЗсиіеІІізіа суапеа МоізсЬ.
совка капустяна — совка капустная — Маїпезіга Ьгаззісае Ь.
сонечко мінливе — коровка изменчивая— Адопіа атпоепа ГаИ.
сонечко п’ятикрапкове — коровка пятиточечная — Соссіпеїіа &иі£иерипсіаіа Ь.
сонечко семикрапкове — коровка семиточечная — СоссіпеІІа зеріетрипсіаіа Ь.
таргани — тараканьї — Віаііоріега.
тарган американський — таракан американский — Регіріапеїа атегісапа Ь.
тарган кубинський — таракан кубинський — ВІаЬегиз &і&апіеи8 Ь.
тарган мадагаскарський — тарган мадагаскарский — СатрЬагіогіпа рагіепіоза
8сИат.
тарган сірий земляний — таракан серьій земляной — МаирЬоеіа сіпегеа Оііу.
тарган чорний — таракан черньїй — Віаііа огіепіаііз Ь.
тахіна компсилюра — тахина компсилюра — СотрзіІІига сопсіппаіа Меі&.
твердокрилі — жесткокрьільїе — Соїеоріега
теленомус — теленомус — Теїепогпиз зр.
трибліографа — триблиографа — ТгуЬІіо^гарЬ гарае АУєзіху.
трихограма звичайна — трихограмма обьїкновенная — ТгісЬо^гапцпіа еуапез —
сепз АУєзіуу.
хрущак борошняний великий — хрущак мучной большой — ТепсЬгіо тоїііог Ь.
хрущак борошняний малий — хрущак мучной малий — ТгіЬоІіит сазіапеит Ь.
цвіркун банановий — сверчок банановий — Огуеіиз зр.
цвіркун домовий — сверчок домовой — АсИеііа (Іотезііса Ь.
циклопеда — циклонеда — Сусіопесіа 1 ітЬіГег Сазеу.
шовкопряд дубовий китайський — шелкопряд дубовий китайский —АпіЬегаеа
регпуі Пиег.
шовкопряд непарний — шелкопряд непарний — Оспегіа (іІзраг Ь.
шовкопряд шовковичний — шелкопряд тутовий — ВогпЬух тогі Ь.
ДОДАТКИ
ПСИХРОМЕТРИЧНА ТАБЛИЦЯ Додаток 1
оь Різниця в показаннях змоченого і сухого термометрів

1,0 1,5 2,0 2,5 3,0 3,5 4,0 4,5 5,0 5,5 6,0 6,5

ио
и і £П Проценти відносної вологості повітря
5 85 78 72 66 60 54 49 44 39 35 32 28
6 85 79 73 67 61 66 51 46 42 38 34 31
7 86 79 74 69 63 58 53 48 44 40 37 33
8 86 80 75 70 64 59 55 50 46 42 39 35
9 87 81 76 71 66 61 56 52 48 44 41 38
10 88 82 77 72 67 62 58 54 50 46 42 39
11 88 82 78 73 68 63 59 55 51 47 44 41
12 88 83 79 74 69 65 61 57 53 49 46 42
13 89 83 79 75 70 66 62 58 54 51 47 44
14 89 84 80 75 71 67 63 59 56 52 49 46
15 89 84 81 76 72 68 64 60 57 53 50 47
16 90 85 81 77 73 69 65 61 58 55 52 49
17 90 85 82 78 74 70 66 63 59 56 53 50
18 90 86 82 78 74 71 67 63 59 56 54 51
19 90 86 83 79 75 71 67 63 60 57 55 52
20 91 87 83 79 75 71 68 64 61 58 56 54
21 91 87 83 79 75 72 68 65 62 59 57 54
22 91 87 83 80 76 72 69 66 63 60 58 56
23 91 87 84 80 76 73 70 67 64 61 59 57
24 92 88 84 80 77 74 71 68 65 62 60 57
25 92 88 84 81 77 74 71 68. 65 63 61 58
ВИЗНАЧЕННЯ ВІДНОСНОЇ ВОЛОГОСТІ ПОВІТРЯ
Для визначення відносної вологості повітря користуються
побутовим психрометром, а прій його відсутності виготовляють
саморобний. Для цієї мети беруть два спиртових термометри,
закріпляють їх обережно на дошці відповідних розмірів. Спиртову
кульку одного термометра загортають тонкою тканиною (батист)
і, щоб її закріпити, прив’язують ниткою. Кінець тканини опуска-
ють у закріплену на дошці посудину з водою. Тканина повинна
бути завжди змочена водою.
Для визначення відносної вологості користуються наведеною
вище психрометричною таблицею. По горизонталі на ній розташо-
вані цифри, що показують різницю між показаннями сухого
термометра і змоченого. Показники змоченого термометра розта-
шовані по вертикалі.
Ш
Як визначити процент відносної вологості повітря, можна
бачити з такого прикладу: по сухому термометру 22°С, а по змо-
ченому— 19°С; різниця між їх показниками 3 градуси. Знаходимо
показник змоченого термометра по вертикалі 22 і різницю — по
горизонталі 3. На лінії перетину цих двох цифр стоїть цифра 76—’
це і є показник процента вологості.
Додаток 2
ТАБЛИЦЯ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ ОСНОВНИХ
ПАРАЗИТІВ-ЇЗДЦІВ ДЕЯКИХ КОМАХ-ШКІДНИКІВ
Шкідник їздець і яку фазу шкідника уражає
Попелиці і медяниці
Щитівки і несправжньо-
щитівки
Білан жилкуватий
Яблунева міль
Золотогуз
Непарний шовкопряд
Кільчастий шовкопряд
афелінус (личинку)
афітис багатоїдний (імаго)
проспальтеля корисна (імаго)
дискодес (личинку)
мікротерис (личинку)
цераптероцерус (личинку)
кокофагус звичайний (личинку)
апантелес білановий (личинку)
апехтис капустяний (лялечку)
пімпла-підбурювач (лялечку)
теронія (лялечку)
агеніаспіс (личинку)
пімпла-дослідник (лялечку)
апантелес одинокий (личинку)
метеорус строкатий (личинку)
пімпла-підбурювач (лялечку)
теронія (лялечку)
анастатус японський (яйця)
апантелес хвилівниковий (личинку)
апантелес поодинокий (личинку)
апантелес шовкопрядовий (личинку)
теленомус гладенький (яйця)
ооенцирттус повільний (яйця)
екзориста личинкова (личинку)
Американський білий ме- психофагус (лялечку)
телик
112
Плодожерка яблунева Листокрутка сітчаста мікродус червононогий (личинку) трихома (личинку) пристомерус ранячий (личинку) аскогастер 4-зубчастий (яйця) трихограма жрвта (яйця) трихограма ембріофагум (яйця)
Яблуневий плодовий пи- льщик латролестис (личинку) Додаток 3
ТАБЛИЦЯ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ ДЖМЕЛІВ
Забарвлення грудей Забарвлення черевця Види джмелів
повністю чорні кінець черевця черво- Нйй лапідаріус, дерхамел- лус, тристис, протеус, поморум, конфузус
повністю чорні кінець черевця білий сороензис
світлі з чорною між крилами смугою кінець черевця черво- ний силварум, сихелі, се- рисквама, маструкатус
повністю чорні черевце повністю сіре еквастрис, суббайкале- нзис
повністю чорні черевце жовтувате дистингвендус, макулі- дорзис, арменіакус, франгранс
повністю чорні черевце повністю чорне аргілляцеус
повністю чорні кінець черевця білий горторум, суббтерране- ус, спорадикус, рудера- тус, пар адоксу с
чорні зі світлою перед крилами смугою кінець черевця білий террестрис, лукорум
чорні зі світлою перед крилами смугою кінець черевця черво- ний праторум
повністю руді кінець черевця білий гіпнорум, консобринус
повністю руді кінець черевця світло- жовтий модестус
повністю руді кінець черевця рудий агрорум, шренкі
повністю руді черевце повністю руде мускорум, лезус
руді з домішками волосків чорних черевце червонувате гельфіранус
113
ЗМІСТ
Передмова З
Наукові основи розведення комах у лабораторних умовах 4
Утримання і розведення комах в умовах шкільного інсектарію 5
Збирання комах у природі для розведення 1
Методика розведення окремих видів комах 9
Ряд бабки 9
Бабка велике коромисло 9
Ряд таргани 10
Тарган американський 10
Тарган кубинський 10
Тарган мадагаскарський 11
Тарган сірий земляний 11
Тарган чорний 11
Ряд богомолові 12
Богомол звичайний 12
Ряд паличники 12
Паличник індійський 12
Паличник австралійський 14
Ряд прямокрилі 15
Цвіркун домовий 15
Цвіркун банановий 15
Сарана перелітна 16
Ряд рівнокрилі хоботні 17
Попелиця злакова звичайна 17
Попелиця горохова 18
Ряд напівтвердокрилі, або клопи 19
Клоп ягідний 19
Хижий рлоп подизіус— активний ентомофаг колорадського, жука 20
Макролофус 23
Ряд твердокрилі, або жуки 24
Жужелиці 24
Попелицеві сонечка 25
Криптолемус 27
Циклонеда 28
Алеохара двохсмуга 29
Короїд західноєвропейський ЗО
Жук — ковалик 31
Бронзівка пахнода 31
Великий борошняний хрущак 32
Малий борошняний хрущак 33
Ряд сітчастокрилі 33
Золотоочка звичайна 33
114
Ряд лускокрилі, або метелики 35
Велика воскова міль — галлерія 35
Зернова міль — ситотрога 35
Воскова вогнівка 38
Млинарна вогнівка — ефестія 38
Плодожерка яблунева 39
Білан капустяний і його ентомофаг апантелес 40
Павичеочка Артеміда 41
Шовковичний шовкопряд 43
Організація гуртків юних шовководів 50
Китайський дубовий шовкопряд 51
Зимове виховання непарного шовкопряда 55
Розведення озимої совки на штучному середовищі 58
Совка капустяна 59
Ряд перетинчастокрилі 60
Афідіус 60
Лізифлебус 61
Скутеліста 62
Енциртус 63
Енкарзія 64
Трибліографа 65
Трихограма звичайна 66
Теленомус 66
Робота з іншими їздцями 68
Руді осмії 71
Бджоли-листорізи 72
Джмелі 74
Медоносна бджола 75
Мурашки 83
Ряд двокрилі 86
Комар звичайний 86
Хижа галиця афідиміза 87
Мухи-дзюрчалки 88
Тахіна компсилюра 90
Весняна капустяна муха 91
Шведська мушка 92
Кімнатна муха 93
Плодова мушка-дрозофіла 94
Хвороби комах та заходи по їх запобіганню в інсектарію 96
Заходи безпеки при роботі з комахами 98
Виготовлення і зберігання ентомологічних колекцій 100
Загальні рекомендації по організації науково-дослідної роботи юннатів у шкіль
но му інсектарію 101
Список літератури 104
Словник використаних термінів 107
Українські, російські та латинські назви комах 109
Додатки 111
Зміст 115
115
Навчальне видання
ЗЛОТІН Олександр Зіновійович
БОЙЧУК Юрій Дмитрович
РИЗ ВАН Неля Василівна
РОЗВЕДЕННЯ КОМАХ У ШКОЛІ ТА РОБОТА З НИМИ
Навчальний посібник
для студентів біологічних.факультетів, учителів
шкіл та учнів старших класів
Відповідальна за випуск Ю. П. Максимова
Редактор 3. Г. Рикова
Художньо-технічний редактор Л. 0. Протопоп
Здано до набору 26.10.93. Підписано до друку 15.08.94. Формат 60Х84,/і<.
Папір друк. № 2. Об’єм 7,25 друк. арк. Вид. № 45. Тираж 2000 прим.
Зам. № 1143. Замовне. Ціна договірна.
Редакційно-видавниче підприємство «Оригінал». 310506, Харків, Держпром,
6 під’їзд, 6 поверх.
Друкарня № 16.
310003, Харків, вул. Університетська, 16.