Людмила Герус
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
ЛЬВІВ


NATIONAL ACADEMY OF SCIENCES OF UKRAINE THE ETHNOLOGY INSTITUTE
Ludmyla Gerus
THE UKRAINIAN FOLK ТОУ
LVIV - 2004


НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА
Людмила Герус
УКРАЇНСЬКА НАРОаНА ІГРАШКА
ЛЬВІВ - 2004


ББК 85.126.7
УДК 688.72
Г 40
У книзі досліджено українську народну іграшку як вид декоративно-прикладного мистецтва і як культурний феномен, з’ясовано витоки та висвітлено історію іграшки в Україні, окреслено регіони, осередки, подано імена майстрів. Окремо приділено увагу найбільш поширеним у традиційній культурі українців іграшкам — дерев’яній, глиняній, з рослинних матеріалів (соломи, рогози, лози...), з тканини, зі сиру, з паперу. Розглянуто способи їхнього формотворення та декорування, функціональні властивості, особливості пластики, колориту, орнаментики. Визначено специфічні та загальноетнічні риси української народної іграшки.
Для мистецтвознавців, культурологів, істориків, художників, народних майстрів, педагогів, студентів, усіх, хто цікавиться українською культурою.
Праця рекомендована до друку Вченою радою Інституту народознавства НАН України.
Рецензенти: докт. мистецтв., професор Галина СТЕЛЬМАЩУК докт. мистецтв., професор Орест ГОЛУБЕЦЬ
Відповідальний редактор член-кор. НАН України, докт. іст. наук, професор Степан ПАВЛЮК
Науковий редактор докт. мистецтв., професор Михайло СТАНКЕВИЧ
Редактор Ольга КОЗАКЕВИЧ
© Інститут народознавства НАН України, 2004
© Людмила Герус, 2004
ISBN 966-02-3266-7


ВСТУП
Ще на початку XX ст. іграшки з дерева, соломи, рогози, глини, лози, тканини та інших природних матеріалів були одними з перших та важливих засобів розвитку й виховання дитини. Ці іграшки втілювали образи людей, тварин, відтворювали моделі предметів господарського вжитку тощо. З ними дитина зростала духовно, міцніла фізично.
Для гончарів, теслярів, столярів, різьбярів праця над іграшкою була своєрідним дозвіллям, грою або спомином дитинства, а водночас можливістю виявити свій хист скульптора чи маляра. Вони прагли створювати іграшки безпечними для здоров’я дитини, співмірними з її розумінням, естетично привабливими, доцільними та корисними у вихованні.
Упродовж XX ст. іграшка, як культурний символ, породжений природним потягом дитини до забави — з одного боку, і потребою людини передати свій життєвий досвід наступним поколінням — з іншого, не змінила своїх функцій. Дещо іншим став її образний та предметний світ. Серед іграшок з’явилися машинки, літачки, кораблики та інші моделі атрибутів цивілізації. Вони виготовлені переважно зі штучних матеріалів, обладнані системами дистанційного управління, спеціальним звуковим супроводом, світловим ефектом тощо. Безперечно, такі іграшки викликають захоплення у дітей та відповідають сучасним потребам їхнього розвитку.
5


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Народна іграшка втратила ту визначну роль у вихованні дитини, яку вона відігравала століття тому, однак зберегла свою актуальність. В Україні існують осередки, де окремі народні майстри створюють іграшки. У типологічному розмаїтті іграшок початку XXI ст. домінуючими стали реліктова, розважальна, декоративна функції української народної іграшки.
Народна іграшка належить до унікальних явищ культури. Вона є предметом дитячої гри, засобом виховання та розвитку дитини, об’єктом творчості, реліктом культу, декоративною оздобою, сувеніром. Власне, ці функціональні відмінності, тісно переплітаючись, зумовили її активну роль у процесі культурної спадкоємності поколінь та мистецьку своєрідність. З цього погляду народна іграшка повинна вивчатись у різних аспектах — культурологічному, філософському, соціологічному, педагогічному, етнографічному, мистецтвознавчому тощо.
Наукове зацікавлення українською народною іграшкою, як елементом традиційної культури, виникло наприкінці XIX ст. у контексті розвитку етнографічної науки та становлення музейної справи. Зокрема, про це свідчать Програма Тернопільської етнографічної виставки1 1887 р., де іграшку зараховано до предметів, що “можуть дати розуміння про естетичний смак і творчість руського народу, про його уподобаннє та ступінь вправності”; Програма до збирання відомостей про українсько-руський край і народ2, 1 Програма Етнографічної виставки у Тернополі // Діло.— 1887.— №49.— С. 4
2 Програма до збирання відомостей про українсько- руський край і нарід, уложена членами Наукового товариства імені Шевченка// ЕЗ.— Т. 1.— Львів, 1895.— С. 6.
6


Вступ
укладена 1895 р. членами Наукового товариства імені Шевченка І.Я.Франком, В.М.Гнатюком, Ф.М.Колессою, В.О.Шухе- вичем, Х.К.Вовком, у якій питання про види й характер дитячих забав виділено окремо у підрозділі “Родинні звичаї”.
Поглиблення інтересу до народної іграшки й водночас диференціацію та спрямування народознавчої науки до вузькопрофільного вивчення окремих ділянок і явищ традиційної культури виявляє Програма для збирання колекцій дитячих іграшок та матеріалів з дитячих ігор і забав3, опублікована у 1901 р. Полтавською комісією з підготовки етнографічної виставки при XII Археологічному з’їзді у Харкові.
У передмові Програми йдеться про значення та необхідність збирання іграшок, вміщено звернення до “бажаючих поповнити новими матеріалами цю суттєво важливу сторону життя українського народу”4. Серед мотивів, що спричинились до її складання, згадується лист О.Лазаревського, у якому наголошено на поступовому зникненні “стародавніх (глиняних) іграшок” й водночас висловлено сподівання, що зібрана для виставки колекція сприятиме їхньому збереженню.
Очевидно, з огляду на важливість проблеми Програма неодноразово передруковувалась5. Її редакція українською мовою, окрім переліку позицій, вміщувала заклик, де 3 Программа для собирания коллекций детских игрушек и материалов по детским играм и забавам И КС.— К., 1901.— Т. 74.— Июль-август.— С. 13-15.
4 Там само.— С. 13.
5 Програма для збирання діточих забавок і матеріалів до діточих забав // ЛНВ.— Львів, 1901.— Т. XV.— Кн. IX.— С. 38-39; Программа для собирания коллекций детских игрушек и материалов по детским играм и забавам // Археологическая летопись Южной Руси.— К., 1903.— Т. 3.— С. 115-118.
7


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
підкреслювалась важливість збирання іграшок й давались настанови збирачам.
Наприкінці XIX ст. у нарисах М.За- рецького6, В.Бабенка7, Е.Веберсфельда8, М.Іо- нова9, О.Прусевича10, виданих клопотаннями товариств у сприянні розвитку народного мистецтва, з’явилися статистичні дані про осередки, майстрів, типи виробів, обсяги виробництва та шляхи збуту народної іграшки.
Цінний фактологічний матеріал про унікальний вид народного мистецтва — гуцульську сирну пластику— подає В.Шу- хевич11. Автор розглядає деякі питання технології виготовлення та декорування сирної пластики, аналізує її світоглядне значення, зокрема розмірковує про перехід ритуальної функції в ігрову.
У періодичних виданнях кінця XIX - початку XX ст. публікувалися статті С.Немчи- новського12, І.Старкела13, П.Придаткевича14,
Ляльки. Тканина. Середнє Подніпров’я. 1910-ті рр. Мал. Авдеева
6 Зарецкий Н. Гончарный промысел в Полтавской губернии.— Полтава, 1894.— С. 90.
7 Бабенко В.А. Этнографический очерк народного быта Екатеринославского края.— Екатеринослав, 1905.— С. 63.
8 Webersfeld Е. Jaworów. Monografia historyczna, etnograficzna i statystyczna.— Lwów, 1909.— S. 77.
9 Ионов H.K. Гончарный промысел в Киевской губернии.— К., 1912.— С. 48.
10 Прусевич А. Гончарный промысел в Подольской губернии И Кустарные промыслы Подольской губернии.— К, 1916.— С. 33, 66-70.
11 Шухевич В. Гуцулыцина// Матеріали до українсько-руської етнології.— Львів, 1899.— Т. 1.— Ч. II.— С. 216-218.— 1л. 41.
12 Niemczynowski S. Przemysł zabawkarski w Jaworowie U PP.— 1896.— № 15.— S. 187-190; 275-276.
13 Starkel I. Dwadzieścia cztery godziny w powiecie Jaworowskim //PP.—1897.—№ 1.— S. 27-30; StarkelI. Szkoły przemysłowe zawodowe w Galicyi w r. 1896/7 U PP.— 1897.— № 23.— S. 267-272.
14 Prydatkewicz P Przemysł domowy Jaworowski i jego handel U PP.— 1898.— № 7.— C. 78-80; Prydatkewicz P. Ze sprawozdań szkół zawodowych w Galicji za rok 1899/ 900 U PP.— 1900.— № 20.— S. 167-168.
8


Вступ
Ю. Александровича15, які висвітлюють виробничо-економічні питання — організацію праці, підготовку майстрів, перспективи осередків народної іграшки. Можливості розгортання виробництва дерев’яних іграшок в Яворові (тепер Львівська обл.) С.Немчиновський16 розглядає під кутом запозичення досвіду іграшкоробних осередків Німеччини, Чехії, проте з умовою збереження їх етнічної своєрідності.
Народна іграшка увійшла до каталогів17, що були видані в рамках заходів, спрямованих на збереження та відродження українського народного мистецтва. Вони дають уявлення про типи іграшок та їх локалізацію наприкінці XIX- початку XX століття. У каталозі18 виробів ремісників Полтавської губернії, крім переліку типів іграшок, знаходимо інформацію про умови праці, збут, ціни на вироби тощо. В альбомі19 гончарних виробів, виданому товариством у сприянні розвитку народного мистецтва при Полтавському земстві, проілюстровано глиняні іграшки з осередків Зінківського, Миргородського й Роменського повітів.
15 Александрович Ю.С. Український кустарно-гончарний промисел та експорт його виробів 11 Продукційні сили України. Бюлетень УКОПС.— 1929.— №4.— С. 27-36.
16 Niemczynowski S. Przemysł zabawkarski za granicą // PP.— 1896.— № 1.— S. 22-27.
17 Przewodnik informacyjny Wystawy etnograficznej w Tarnopolu.— Tarnopol, 1887.— S. 7, 13; Каталог Екате- ринославского областного музея имени А.Н.Поля. Археология и этнография.— Екатеринослав, 1905.— С. 286-288; Тимчасовий каталог Українського національного музею при Науковім товаристві імені Т.Г.Шевченка у Львові. Відділи археології і етнографії.— Львів, 1913.— С. 31.
18 Каталог изделий вырабатываемых кустарями Полтавской губернии и в земских учебных мастерских и продаваемых через земский склад.— СПб., 1912.— С. 48.
19 Украинское народное творчество. Гончарные изделия. Главнейшие формы.— Полтава, 1913.— Серия VI.— Вып. 1.— Табл. ІХ-ХІІ.
Ляльки. Тканина.
Середнє Подніпров’я.
1910-ті рр. Мал. Авдеева
9


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Відомості про виставки, конкурс на кращі проекти іграшок вміщують звіти Міського промислового музею у Львові20.
У 1904 році опублікована перша в Україні етнографічна праця про народну іграшку. Її автором є Марко Грушевський21. Він подає детальний опис 77 іграшок з Чигирин- щини, Київської губернії, зокрема звертає увагу на спосіб їхнього виготовлення та особливості ігрового застосування. Незважаючи на століття, що минуло від підготовки праці, вона й надалі залишається цінним джерелом для вивчення української народної іграшки. З плином часу її вартість зростає, позаяк у ній йдеться про автентичні типи народної іграшки, переважна частина яких вийшла з ужитку ще до початку XXI століття.
У 1920-х рр. існування народної іграшки в Україні спорадично відзначали М.Фріде22, Х.Вовк23, О.Зарембський24, Л.Шульгіна25, Ю.Самарій26.
Більше уваги народній іграшці приділила Н.Заглада27 в етнографічній монографії 20 Sprawozdanie dyrekcyi Miejskiego Muzeum Przemysłowego we Lwowie za lato 1877-1910.— Lwów, 1911.— S.9, 10, 15, 25,31.
21 М.Г [Грушевський Марко] Дытячи забавкы та гры уся- ки// КС.— Т. 86.— Июнь-август.— К, 1904.— С. 51-105.
22 Фриде М. Гончарство на юге Черниговщины// Материалы по этнографии.— Л., 1926.— Т. III.— Вып. 1.— С. 45.
23 Вовк Х.К. Студії з української етнографії та антропології.— К., 1995.— С. 63.
24 Зарембский А. Народное искусство Подольских украинцев.— Л., 1928.— С. 43.
25 Шульгіна Л. Форма й орнамент посуду з Поділля И Науковий збірник Ленінградського товариства дослідників української історії, письменства та мови.— К, 1928.— С. 146, 153.
26 Самарин Ю.А. Подольские гончары.— М., 1929.— С. 39—44.
27 Заглада Н. Побут селянської дитини.— К., 1929.— С. 116-123; Її ж. Відділ монографічного дослідження села (село Старосілля).— К., 1930.— С. 65-66.
Трач. Дерево. Полісся. 1920-ті рр. Опубл.: Заглада Н., 1929, табл. XII, 1
10


Вступ
про життя й побут сільських дітей на Поліссі. Дослідниця розглядає типи іграшки й подає низку важливих спостережень про їх побутування в середовищі дітей. Словесну інформацію ілюструють графічні малюнки іграшок, значна частина яких є унікальними, оскільки нині це єдині свідчення про існування таких типів іграшок в Україні.
Вивченню української народної іграшки можуть прислужитись інвентарні картки28 з детальними описами та зображенням іграшок з с. Старосілля, у якому Н.Заглада у 1920-х рр. вела експедиційні пошуки.
Інвентарні картки з описами й частково ескізами народних іграшок залишив у своїй науковій спадщині В.Кравченко29. При малій чисельності пам’яток з Полісся та Волині вони є значним довідковим джерелом.
У науково-популярних виданнях першої половини XX ст. присвячені народній іграшці статті С.Русової30, І.Старчука31, Я.Музики32. Попри цікаві факти та роздуми про роль народної іграшки статті виявляють щиру приязнь авторів до цієї важливої ділянки життя українського народу.
Українська народна іграшка привертала увагу митців. Художник Авдєєв замалював ляльки Середнього Подніпров’я, які зберігаються у фондах лабораторії іграшок Кабінету дошкільного виховання Міністерства освіти України (передані у 1960-х рр. мистецтвознавцем І.Д.Авдєєвою).
28 Архів ІМФЕ НАН України.— Ф. 43-6.— Спр. 248, 249.
29 Архів ІМФЕ НАН України.— Ф. 16.— Спр. 11.
30 Русова С. Про дитячі цяцьки// Світло.— 1911.— №4.— С. 13-14.
31 Старчук І. Глиняні забавки // Життя і праця.— 1932.— Ч. 3.— С. 67-69.
32 Музика Я. Забавки // Жінка.— 1939.— Ч. 6-7.— С. 12.
Тарадайка. Дерево. Полісся. 1920-ті рр. Опубл.: Заглада Н., 1929, табл. XII, 2


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
їздці. Глина. у другій половині XX ст., незважаючи на
с. Стара Сіль, Львівська обл. . _
1944-1953 рр. пожвавлення дослідницької роботи у галузі Мал. о.Кульчицької народного мистецтва, іграшка продовжує залишатись на периферії наукових інтересів. На скупі відомості про народну іграшку потрапляємо в етнографічних працях Є.Дми- трієвої33, К.Матейко34. Тут згадуються деякі осередки глиняної іграшки, імена майстрів, твори, висвітлюються способи формотворення й декорування.
Треба зазначити, що Катерина Матейко наголошує на необхідності дослідити “її (народної іграшки.— Л.Г.) різноманітні форми і матеріали, вияснити її генезис, розвиток і формування, вивчити її доцільність та мистецькі якості як своєрідного культурного надбання українського народу”35.
Історію вивчення української народної іграшки продовжила стаття Д.Фіголя36. По-
33 Дмитрієва Є.М. Мистецтво Опішні.— К., 1952.— С. 16.
34 Матейко К.І. Народна кераміка західних областей Української РСР ХІХ-ХХ ст.— К., 1958.— С. 56-57.
35 Там само.— С. 57.
36 Фіголь Д.І. Українська народна дитяча іграшка 11 Довідник по фондах Українського Державного музею етнографії та художнього промислу Академії наук УРСР.— К, 1956.— С. 68-81, табл. 12


Вступ
при те що стаття задекларована як довідкова інформація про збірку іграшки Українського державного музею етнографії та художнього промислу Академії наук УРСР, автор прагне розглянути іграшку різнобічно: торкається питань історії народної іграшки, визначає окремі осередки її виготовлення, “з уваги на педагогічне та виховне значення” розподіляє іграшки збірки на групи, подає їх чисельність у кожній групі. Спроба Д.Фіголя систематизувати об’єкт дослідження хоча й продиктована конкретною метою впорядкувати музейну колекцію іграшки і, відповідно, не може претендувати на вичерпність, однак засвідчує наукові перспективи вченого.
Ознайомлення зі збіркою народної іграшки Українського державного музею етнографії та художнього промислу надихнуло на творчість О.Кульчицьку37. У 1944-1953 рр. художниця виконала 93 акварельних малюнки іграшок з дерева, сиру, тіста, глини. Серед них є зображення фрагментів іграшок. Художниця, очевидно, прагла у такий спосіб продовжити їх існування. Нині малюнки О.Кульчицької є унікальними свідченнями про українську народну іграшку.
У 1960-1970-х рр. з’являються дослідження українського народного мистецтва І.Гур- гули38, А.Будзана39, Б.Бутник-Сіверського40,
37 Архів ІН НАН України.— Ф. 3.— Спр. 2.— Арк. 102.
38 Гургула L, Чехович С. Народні майстри.— Львів, 1959.— С. 35-37; Гургула І. Народне мистецтво західних областей України.— К., 1966.— С. 53, 65-67.
39 Будзан А.Ф. Різьба по дереву в західних областях України.— К., 1960.— С. 46.
40 Бутник-Сіверський Б. Українське радянське мистецтво.— К., 1966.— С. 8; Бутник-Сіверський Б.С. Український сувенір.— К., 1972.— С. 90-174.
Гультяї. Дерево, м. Яворів, Львівська обл. 1944-1953 рр. Мал. О.Кульчицької
13


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Лялька. Глина. Східне Поділля. 1944-1953 рр.
Мал. О.Кульчицької
Півник. Сир. с. Брустури, Івано-Франківська обл. 1944-1953 рр.
Мал. О.Кульчицької
□.Соломченка41, І.Сакович42, Л.Данченко43, О.Чарновського44, Р.Чугай45, які належить долучити до історіографії української народної іграшки. Щоправда, у деяких працях народна іграшка лише згадується, переважно в контексті проблеми збереження та відродження народного мистецтва.
Більше уваги народній іграшці приділила І.В.Сакович. Дослідниця розглянула форму й орнаментику глиняної іграшки як основу, що на ній розвинулась декоративна дрібна пластика, подала ілюстрації деяких пам’яток Середнього Подніпров’я, Поділля, авторських творів І.Гончара, Ф.Олексієнка, Н.Чуйко, О.Железняка, О.Селюченко, Г.Пошивайла, О.Шиян, В.Стрипка, детально їх описала.
Під таким самим кутом зору народну іграшку висвітлив Б.С.Бутник-Сіверський у праці про український сувенір.
О.О.Чарновський вивчав іграшку як один із різновидів української народної скульптури. Монографічне дослідження автора містить цінний ілюстративний матеріал, що супроводжується описами й стислим аналізом художніх якостей іграшки.
Народній дерев’яній іграшці з Яворова (Львівська обл.) присвятила розділ у своїй монографії Р.В.Чугай. Дослідниця аналітично охарактеризувала іграшку на тлі мистецьких 41 Соломченко О.Г. Народні таланти Прикарпаття.— К., 1969.— С. 42, 51; Соломченко О.Г. Сучасні промисли Прикарпаття.— К., 1979.— С. 19-20.
42 Сакович І.В. Народна керамічна скульптура Радянської України.— К., 1970.— С. 12-26, 32-46, 52-61.
43 Данченко Л. Народна кераміка Середнього Придніпров’я.— К., 1974.— С. 26, 77, 79, 87-89, 91, 93, 112, 149, 152, 177.
44 Чарновський О.О. Українська народна скульптура.— Львів, 1976.— С. 35-45, 68-82.
45 Чугай Р.В. Народне декоративне мистецтво Яво- рівщини.— К., 1978.— С. 98-110.
14


Вступ
традицій осередку, підкреслила її локальні художні особливості, детально спинилася на питаннях технології виготовлення й оздоблення, окреслила творчий шлях майстрів
B. Прийми, С.Тиндика, М.Ференца та ін.
У працях з історії українського мистецтва Ю.П.Лащук46, Н.І.Велігоцька, П.Т.Юрченко47 звернули увагу на глиняну іграшку як різновид народної кераміки.
Довідковий матеріал та ілюстрації пам’яток народної іграшки містять альбоми48, каталог виставки української народної іграшки, присвяченої Міжнародному рокові дитини49, путівник Музею етнографії та художнього промислу50, що були видані у 1950-1990-х рр.
В історико-етнографічних дослідженнях 1980-1990-х років питання про народну 46 Лащук Ю.П. Кераміка І І Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва.— Львів, 1969.—
C. 88, 126-127.— Рис. 128-130; Його ж. Кераміка// Історія українського мистецтва.—Т. 4.— Кн. 1.— К., 1969.— С. 286; Т. 4.— Кн. 2.— К., 1970.— С. 349-350.
47 Велігоцька Н.І. Юрченко П.Т. Декоративно-ужиткове мистецтво 11 Історія українського мистецтва.— Т. 5.— К., 1967.— С. 368-370.— Рис. 270, 271.
48 Манучарова Н.Д. Декоративно-прикладне мистецтво Української РСР (за матеріалами виставки 1949 р.: Альбом.— К., 1952.— С. 120-121, іл.; Державний музей Українського народного декоративного мистецтва УРСР: — К., 1968.— Іл. 52, 54, 55; Українська іграшка. Фоторозповідь про самобутнє мистецтво талановитих народних майстрів української іграшки (автори-упорядники О.Г.Авксентьєва, І.Д.Авдєєва).— К., 1973.— С. 93; Державний музей етнографії та художнього промислу АН УРСР: Альбом (автор статті про народну іграшку З.Є.Болтарович).— К., 1976.— Іл. 21-37.
49 Українська народна іграшка. Виставка, присвячена міжнародному року дитини: Проспект (автор-упо- рядник М.Г.Компанєйць).— Львів, 1980.— С. 38.
50 Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України: Путівник (автор статті про народну іграшку Г.Івашків).— Львів, 1996.— С. 50-53.
Бариня. Глина, смт. Опішне, Полтавська обл. 1944-1953 рр. Мал. О.Кульчицької
Пташка. Глина, м. Яворів, Львівська обл. 1944-1953 рр. Мал. О.Кульчицької
15


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
іграшку побіжно розглянули К.Матейко51, М.Моздир52, Ю.Лащук53, М.Рибарук, М.Базак54.
Статті й нариси про майстрів та осередки народної іграшки55 з різним ступенем професійності й повноти викладу надруковані у періодичних виданнях 1950-1990-х рр.
Вагомий внесок у дослідження української народної іграшки зробив М.Станкевич56. Вчений означив народну іграшку як окремий вид декоративно-прикладного мистецтва, стисло накреслив історію розвитку іграшки в Україні.
У фундаментальному монографічному виданні про українське художнє деревооб- робництво М.Станкевич57 проаналізував художні особливості народної іграшки з дерева.
51 Матейко К.І. Гончарство// Бойківщина: Істори- ко-етнографічне дослідження.— К., 1983.— С. 127— 128.
52 Моздир М.І. Різьбярство 11 Гуцульщина: Історико- етнографічне дослідження.— К., 1987.— С. 404-405.
53 Лащук Ю.П. Кераміка // Там само.— С. 405.
54 Рибарук М. Т., Базак М.І. Вироби з рогу та сиру // Там само.— С. 438^440.
55 Литвак І. Іграшки народного майстра П Україна.— 1956.— №20.— С. 17; Вальницкая С. Яворовская народная игрушка// ДИ.— 1959.— № 8.— С. 26-28; Сагайдачная 3., Гоберман Д. Гуцульские сырные игрушки// ДИ.— I960.— №4.— С. 29-30; Лащук Ю. Игрушки Ольги Шиян // ДИ.— 1962.— № 8.— С. 33; Глухенька Н. Мистецтво цвітнянського гончара И НТЕ.— 1967.— № 6.— С. 103-105; Кочережко Н. Свистунці з Громів // НТЕ.— 1968.— № 3.— С. 64-66; Мацевич А. Майстриня (про О.Пиріжок) // НТЕ.— 1972.— № 1.— С. 76-78; Базак М. Сырные фигурки// ДИ.— 1982.— № 1.— С. 48-49; Крутенко Н. Майстер кераміки Селюченко И НТЕ.— 1986.— № 5.— С. 46-48; Соловйов В. Українська народна іграшка та її доля // ОМ.— 1991.— № 3.— С. 27-30; Клименко О. Відома майстриня іграшки// ОМ.— 1991.— №4.— С. 39^1.
56 Станкевич М.С. Іграшки// Антонович С.А., Захарчук-Чу гай Р.В., Станкевич М. С. Декоративно-прикладне мистецтво.— Львів, 1993.— С. 27-28, 74-75, 77, 84-85, 101, 227-233.
57 Станкевич М.С. Українське художнє дерево XVI- XX ст.— Львів, 2002.— С. 437-450.
16


Вступ
Перша монографія про українську народну іграшку побачила світ у 1999 р. завдяки багатолітній праці О.Найдена58. Її вихід об’єктивно зумовлений чисельними експедиційними обстеженнями сіл Гуцульщини, Середнього Подніпров’я та низкою публікацій59. У монографічному дослідженні О.Най- ден зосереджується на з’ясуванні культурного феномена іграшки, торкається питань генези іграшки загалом та її окремих типів. Значну увагу автор приділяє розкриттю технології виготовлення, аналізу іконографії, семантики, особливостей побутування ляльок з тканини та сирної пластики. Факультативно розглядає іграшки з дерева, глини, соломи, лози, рогози та інших матеріалів. Проте проблематика вивчення української народної іграшки в цій праці не вичерпується.
Отже, незважаючи на столітню — з часу появи першої публікації — історію вивчення української народної іграшки, в ній залишається ще багато незвіданого, нез’ясованого.
У цьому виданні ми розглядаємо українську народну іграшку як явище культури та вид декоративно-прикладного мистецтва. Ми намагались поглибити знання про українську народну іграшку всебічно — з’ясувати витоки, висвітлити історію та встановити періоди еволюції народної іграшки, розробити типологію, окреслити засади художньої виразності творів, проаналізувати пам’ятки, виявляючи пластичні, іконографічні,
58 Найден О.С. Українська народна іграшка. Історія. Семантика. Образна своєрідність. Функціональні особливості.— Київ, 1999.— 256 с.
59 Найден О.С. Початкова семантика українських ляльок та перехід їх обрядових функцій в ігрові 11 НТЕ.— 1986.— № 1.— С. 32-38; Люди и куклы И ДИ.— 1987.— № 5.— С. 37-39; Українська народна іграшка. Смислові та образні основи // ОМ.— 1991.— № 3.— С. 27- 30.
17


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА орнаментальні, колористичні їх особливості, визначити вузьколокальні й загально- етнічні риси української народної іграшки. Ця книга є результатом тривалого дослідження пам’яток музейних та приватних збірок, осередків забавкарства, творчості народних майстрів, опрацювання друкованих праць та архівних джерел.
Авторка глибоко вдячна усім, хто підтримав ідею створення книги і сприяв її виходу в світ.


Найбільш ранніми в Україні знахідками дрібної пластики, які можна вважати прототипами народної іграшки, є кістяні антропо- й зооморфні фігурки60 з пізньопалеолітичної (близько 25 000 років до н. е.) стоянки біля с. Мізин Чернігівської області та фрагменти кам’яних антропоморфних фігурок61 з Молдови V Чернівецької області. Зокрема, фігурки схематично передають ознаки жінки: сідничну частину, видовжений тулуб, короткі з’єднані разом ноги. Поверхню декотрих фігурок вкриває геометричний орнамент — рядки паралельних насічок, трикутники, “ялинка”, меандр.
Образний лад пізньопалеолітичної пластики, відсутність у її трактуванні реалістичних рис хоча певною мірою й асоціюються з принципом узагальнення українських народних іграшок, зокрема ляльок та фігурок тварин кінця XIX — першої половини XX ст., проте пов’язувати їх між собою можна лише опосередковано, передусім через хронологічну віддаленість та неможливість однозначно трактувати функції давніх пластичних зображень людини, тварин тощо. В умовах пізнього палеоліту ці образи, очевидно, мали семантичне навантаження, спричинене сим- воліко-міфологічним світоглядом. Однак, вони є свідченням високих духовних та естетичних уявлень давніх людей, відчуття пропорції, форми і втілення їх у матеріалі.
60 Шовкопляс И.Г. Мезинская стоянка.— К., 1965.— Табл. XLVII, 6; XLVIII; XLIX, 4.
61 Черниш О.П. Палеолітична стоянка Молдова V.— К., 1961.— С.61, 117.— Рис. 21, 29, 41.
Антропоморфна фігурка (фрагменти). Кістка. Пізній палеоліт. Мізин.
Опубл.: Шовкопляс И.Г., 1965, табл. XLVII; 6
Зооморфні фігурки (фрагменти). Кістка. Пізній палеоліт. Мізин.
Опубл.: Шовкопляс И.Г., 1965, табл. XLIX, 4
21


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Антропоморфна фігурка. Глина. Трипільська культура. Вихватинці.
Опубл.: Пассек Т.С., 1961, рис.46, 1а
В українській народній іграшці простежуються типи, форми, іконографічно- стилістичні особливості дрібної пластики епохи неоліту, що відзначається поширенням глиняної дрібної пластики. Особливо чисельно й різноманітно вона представлена у пам’ятках трипільської культури (IV - III тис. до н.е.). Це антропо- й зооморфні фігурки, тарахкальця, моделі знарядь праці, предметів побуту, транспортних засобів тощо. Очевидно, у зв’язку з ідеєю плодючості, стрижневою для неолітичних та енеолі- тичних скотарсько-землеробських культур Євразії62, домінуючими у трипільській пластиці є зображення жінки63. Порівняно з кам’яними та кістяними фігурками, об’ємні форми яких утворені відсіканням “зайвого” матеріалу, глиняні вирізняються детальнішим трактуванням, що зумовлено, навпаки, нашаруванням глини при ліпленні. Увага акцентована на передачі нижньої частини: широкі стегна, які продовжують стрункі, з’єднані докупи і конусоподібно завершені ноги. Тулуб фігурок плескуватий, з позначеними грудьми. Голова найчастіше має вигляд невисокого стержня. Інколи на ній горизонтальними насічками або округлими ямками виділено очі, вуста та ніс. Однак наприкінці раннього етапу Трипілля з’являються фігурки зі зображенням зачіски, головного убору. Простежуються також на статуетках елементи одягу (пояси, пов’язки, коміри тощо) та шийні прикраси. Вони виконані пластично-фактурними наліпами, ритуванням та розписом.
Властивою ознакою більшості трипільських фігурок є орнаментована поверхня. Як
62 Збенович В.Г. Ранний этап трипольской культуры на территории Украины.— К., 1989.— С. 165.
63 Погожева А.П. Антропоморфная пластика Триполья.— Новосибирск, 1983.— С. 108.
22


Археологічні джерела іграшки
і самі трипільські фігурки, їхня орнаментика, очевидно, також пов’язувалась з культом плодючості. Коло, кілька концентричних кіл, хрест, коло з хрестом усередині утотожню- валися зі сонцем64. Квадрат, ромб та інші його графічні трансформації, очевидно, втілювали уявлення про простір, зокрема про зоране, засіяне поле (ромб поділений на чотири частини з округлими виїмками в центрі та у кожній частині), як один з варіантів замкнутого простору65. Краплеподібні фігури, можливо, символізували вологу або листя рослин. Овал, вірогідно, асоціювався з зерном. Окрім графічного зображення зерна на поверхні фігурок трапляються і його відтиски. Зерна злакових та борошно виявлені також у глиняній масі, що, очевидно, зумовлювалось не технологічними, а культовими потребами66. Глибокий символічний зміст орнаментів, вдало знайдена асоціативна форма, що підносять їх до рівня знаків-символів, ймовірно, спричинили їхню стійкість та трансформації у наступних історичних періодах. Декотрі з цих елементів — коло, півовали, краплеподібні фігури мають аналогії, зокрема у декорі народної іграшки кінця XIX - початку XX ст.
У ранньому періоді Трипілля з’являються статуетки на циліндричній основі, які стилістично урізноманітнюються. Насамперед видозмінюється їхня основа. Вона набуває конусо- та дзвоноподібних форм, властивих для глиняних “пань”, “баришень” кінця XIX - початку XX ст.
64 Рыбаков Б.А. Космогония и мифология земледельцев энеолита И СА.— 1965.— № 1.— С. 30.— Рис. 7.
65 Збенович В.Г. Ранний этап трипольской культуры на территории Украины.— С. 170.— Рис. 75, 1, 4, 6; Рыбаков Б.А. Язычество древних славян.— М., 1981.— С. 179.
66 Погожева А.П. К вопросу о технологии изготовления раннетрипольских статуэток // КСИА.— М., 1973.— Вып. 134.— С. 28-32.
Антропоморфні фігурки (фрагменти). Глина. Трипільська культура.
1 - Кошилівці, 2 - Паволоч. Опубл.: Макаревич М.Л., 1952, табл. II, 2; Погожева А.П. 1983, рис. 23, 13
Лялька (фрагмент). Глина, с. Стара Сіль, Львівська обл. 1930-ті рр. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
23


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Фігурка жінки з дитиною (фрагмент). Глина. Трипільська культура. Сушківка.
Опубл.: Мовша Т.Г., 1969, рис. 3,4
У трипільській антропоморфній пластиці трапляються сюжетні зображення жінки з притуленим до грудей немовлям, які, ймовірно, символізували продовження роду. Наприкінці XIX - у першій половині XX ст. тема материнства була однією з центральних в українській народній іграшці.
Інтерес у руслі виявлення генетичних коренів народної іграшки становлять порожнисті тарахкальця з кульками всередині, представлені антропо- й зооморфними фігурками та у вигляді мініатюрних посудин, яйця або кулі. Місце знаходження тарахкалець, зокрема у могилах дітей, очевидно, свідчать про певну їх роль у житті дитини. За язичницькими уявленнями про посмертне існування у могилу клали речі, якими людина користувалась у земному житті. Релікти цих уявлень простежуються у звичаї класти іграшки у поховання дітей та вагітних жінок, “щоб вони не повертались за ними”, зафіксованому Д.К.Зеленіним67 наприкінці XIX - початку XX ст. у Білорусії. Існують й більш віддалені етнографічні аналогії. Евенки-орочони ховали іграшки разом з померлою дитиною, так само як з дорослими їхні знаряддя праці68. Проте ігрова функція тарахкалець у світогляді трипільців була не головною, оскільки крім дитячих поховань вони трапляються у могилах дорослих, на жертівниках та зольниках69. Водночас слід зауважити, що у традиційних культурах іграшки могли потрапити до дітей і за певних умов, наприклад, під час обряду.
Антропоморфна фігурка- тарахкальце. Глина. Трипільська культура. Вихватинці.
Опубл.: ПассекТ.С., 1961, рис. 45, 5
67 Зеленин Д.К. Восточнославянская этнография.— М.,
1991.— С. 348.
68 Купина Ю.А. Семантика детской скульптуры эвенков И “Мир детства” в традиционной культуре народов СССР.— М., 1991.— Ч. 2.— С. 53.
69 Пассек Т.С. Раннеземледельческие (трипольские) племена Поднестровья// МИА.— М., 1961.— Вып. 84.— С. 152.
24


Археологічні джерела іграшки
Діти допускались до обряду як глядачі або безпосередні його учасники. їхня участь пов’язувалась з уявленнями про дітей як потенційних медіумів між земним і потойбічним світом70, з вірою у потенційну можливість молодого, повного життєвих сил та енергії організму вплинути на дієздатність обряду71. Діти також наділялись умінням віщувати72. Дорослі залучали їх до участі в обряді, очевидно, й з метою ознайомити та приєднати до духовних вартостей культурного середовища, в якому вони народились і продовжуватимуть його традиції. Переважно для дітей виробляли спеціальні предмети, які після здійснення ритуалу залишались у них і діти бавилися ними73. Від інших предметів культу вони відрізнялися ігровими якостями, які викликали зацікавлення дітей. Очевидно, і тарахкальця завдяки здатності створювати звук поєднували ігрову та магічну функції. Про багатофунк- ціональність тарахкалець певною мірою свідчать приклади реліктового застосування звукових і шумових іграшок наприкінці XIX- початку XX ст. В Україні, зокрема на Галичині, діти круглими глиняними тарахкальцями стукали у стайні біля вуха худоби, аби запобігти хворобі й забезпечити приплід тварин74.
70 Купина Ю.А. Семантика детской скульптуры эвенков.— С. 53.
71 Фрэзер Д, Золотая ветвь.— М., 1986.— С. 420-421; Харузина В.Н. Об участии детей в религиозно-обрядовой жизни// ЭО.— М., 1911.— Кн. LIXXXVIII— LXXXIX.— С. 22-25.
72 Кузеля 3. Дитина у звичаях і віруваннях українського народу// МУРЕ.— Львів, 1907.— Т. 9.— С. 127.
73 Харузина В.Н. Об участии детей в религиознообрядовой жизни.— С. 16-21; Її ж. Игрушка у малокультурных народов // Игрушка. Её история и значение.—М., 1912.—С. 111-112.
74 Seweryn Т. Polskie zabawki ludowe.— Warszawa, I960.— S. 41.
Посудина-тарахкальце.
Глина. Трипільська культура. Кліщів.
Опубл.: Заец И.И., 1974, рис. 8, 1
Тарахкальце (фрагмент).
Глина. Трипільська культура.
Лука-Врублевецька.
Опубл.: Бибиков С.Н., 1953, табл. 73, в
25


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Зооморфні фігурки (фрагменти). Глина.
Трипільська культура.
1,2- Бернашівка,
З - Лука-Врублевецька, 4—7 — Кошилівці.
Опубл.: Бибиков С.Н., 1953, табл. 115, а; Збенович В.Г., 1989, рис. 77, 6, 8; Піцишин М., Конопля В., 1995, рис. З, 4; 5, 6;
9, 2; 10, 1
Зооморфна пластика трипільської культури представлена фігурками переважно свійських тварин — бика, корови, барана, вівці, цапа, кози, свині, собаки, птаха, рідше диких — ведмедя. Часто зображення тварин є деталями посуду. Здебільшого навершшя накривок, ручки, уцілілі фігурки та їхні фрагменти потрактовано умовно, з виділенням кількох найхарактерніших для певного зооморфного типу й, очевидно, семантично значимих рис. У фігурках бичка підкреслено голову з широкою лобовою частиною, гострі роги, масивний тулуб, чотири або дві (передні та задні попарно з’єднані) конічно завершені ноги, іноді хвіст. У фігурках корови окремо зазначено вим’я. Фігурки барана та цапа конкретизують відповідно спірале- та дугоподібні роги, фігурку вівці — подовгаста форма голови з опущеними вухами. Фігурки коників мають голову з піднятими догори вухами та відзначену рельєфним наліпом чи насічками гриву. Фігурки свині вирізняє конусоподібне рило, масивний тулуб з горбкуватою спиною й високою потиличною частиною голови. Фігурки собак зображені у стоячому положенні з піднесеними головою й вухами та у лежачому — навпаки, з похиленими. Фігурка ведмедя передає тварину, що стоїть на задніх лапах. Передні лапи її розкинуті. Голова піднята догори. Фігурки птахів мають яйцеподібний тулуб, який з одного боку переходить у витягнуту шию, завершену округлою голівкою часто з дзьобом, з протилежного — у конічний хвіст. Вони розташовані на циліндричній, трохи розширеній внизу, ніжці. У більшості зооморфних фігурок невеликими заглибленнями округлої або подовгастої форми позначено очі, ніздрі, пащу тощо. Поверхня декотрих фігурок орнаментована у вигляді виїмок чи штрихів, що, очевидно, імітують вовну, хутро чи пір’я.
26


Археологічні джерела іграшки
За тематикою, принципом узагальнення й моделювання у трипільській зооморфній пластиці простежуються аналогії з фігурками тварин, характерними для традиційної іграшки кінця XIX - XX ст.
Типологічну тотожність з народною іграшкою кінця XIX - першої половини XX ст. виявляють зменшені моделі жител, предметів інтер’єра, посуду, транспортних засобів. Вони, вірогідно, є прообразами іграшкових меблів, посуду та інших іграшок, що імітують предмети побуту, знаряддя праці, засоби пересування.
Типи дрібної глиняної пластики, виявлені у трипільській культурі, відомі й в інших неолітичних та енеолітичних культурах, що існували на території України, зокрема середньостогівській75, лійчастого посуду76, лінійно-стрічкової кераміки77 тощо.
Дрібний посуд (фрагменти).
Глина. Трипільська культура.
1, 3, 4 — Кліщів, 2, 5 — Берново-Лука.
Опубл.: ПассекТ.С., 1961, рис. 4, 5, 10; Заец И.И., 1974, рис. 8, 3, 7, 9
75 Телегин Д.Я. Среднестоговская культура и памятники новоданиловского типа в Поднепровье // Археология Украинской ССР: В 3 т.— К., 1985.— Т. 1.— С. 309.— Рис. 79;
76 Пелещишин М.А. Розкопки поселення культури лійчастого посуду біля с. Зимне Волинської обл. у 1960 — 61 рр. П МДАПВ.— К., 1964.— Вип. S.- С. 26.— Табл. II, 4, 10.
77 Пелещишин М.А. Племена культури лінійно- стрічкової кераміки // Стародавнє населення Прикарпаття і Волині.— К., 1974.— Рис. 28.
27


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Зооморфні фігурки (фрагменти). Глина. Культура фракійського гальштату (голіградська група). IX-VIII ст. до н. е.
Подністров’я:
1,4, 5-Лисичники,
2 - Бедриковці, З - Грушево.
Опубл.: Малеев Ю., 1992, обр. 1, б, в; 2, б; 3, д, 4, ж
Фігурка пташки (фрагмент). Глина. Висоцька культура. XI—IX ст. до н. е. Деревляни.
Опубл.: Пелещишин М.А., Чайка Р.В., 1995, рис. 2, 2
У пам’ятках періоду бронзи дрібна глиняна пластика менш чисельна. Трапляються фігурки людей, тварин, посудинки, сокирки, коліщата (можливо, від колісничок), “яйця”, “хлібці”, “млинці” переважно у зольниках та жертівниках, вимощених з кісток, черепів і глини.
Порівняно чисельними і частими знахідками глиняні фігурки є у Лісостеповому Подністров’ї у голіградській групі культури фракійського гальштату78 (XIV - XIII ст. до н.е.). Здебільшого вони відтворюють свійських тварин — коня, свиню, бика, корову, вівцю. Характерною для них є неретельна обробка поверхні, масивність й узагальненість моделювання голови, тулуба, ніг, рідко хвоста, відсутність зображення очей, рота. Водночас пластично або графічно передані ознаки, що уточнюють вид тварини: грива у коника, щетина вздовж хребта та вим’я у свині, погруддя і горизонтально розміщені роги у бика, вуха у вівці, вигнуті назад роги у цапа.
Орнітоморфні фігурки, брязкальця, посудинки є характерними пам’ятками
78 	Малеев Ю. Култова халщатска пластика от лесо- степното Поднестровие // Археология.— София,
1992.— Г. XXXIV.— Кн. 2.— С. 13-24.— Обр. 1-5.
28


Археологічні джерела іграшки
синхронної фракійському гальштату лужицької79 (XI - IX ст. до н. е.) та висоцької80 (XI - VI ст. до н. е.) культур, що поширювались на теренах Прикарпаття і Волині.
Пам’ятки глиняної дрібної пластики скіфського періоду локалізувались у лісостеповій частині Лівобережжя Дніпра, яка була заселена скіфами-орачами. Її виявлено на Нільському, Пастирському, Шарпівсько- му городищах, поблизу с. Мачуха Полтавської обл., с. Караван, с. Черемушни Харківської обл. та інших. Вона представлена зооморфними фігурками, які узагальнено передають зовнішній вигляд чотириногих тварин — коника, бика, кози, цапа, свині, рідше птахів — півня (Мачуха), грифона (Нільське городище). Фігурки бика, рисі, лося з Нільського городища81 потрактовані натуралістично. Фігурка бика зображує голову, промодельовану наближено до реальної форми, масивний тулуб, ноги з ратицями та хвіст. Фігурка рисі передає властивий тварині рух. Фрагмент, що зберігся від фігурки лося, відтворює грудну частину з позначеними на внутрішньому боці деталями анатомічної будови тіла.
За морфологічними ознаками фігурки асоціюються з народною іграшкою. Це, очевидно, й спонукало М.Рудинського припус-
79 Węgrzynowicz Т. Cmentarzysko kultury łużyckiej w Młyniskach dawniej pow. Władzimierz Wołyński // Wiadomości Archeologiczne.— Warszawa.— 1963.— T. 29.— Z. 1.— S. 9-28.— Rys. l,b; 5,1.
80 Крушельницька Л.І. Племена висоцької культури // Стародавнє населення Прикарпаття і Волині.— К., 1974.— С. 234.— Рис. 63, 17, 34; 64, 28, 29; Пелещиишн М.А., Чайка Р.В. Могильник висоцької культури поблизу с. Деревляни на Західному Бузі Н МДАПВ.— Львів, 1995.— Вип. 6.— С. 120—121.— Рис. 1, 1-13; 2, 1, 2, 4.
81 Шрамко Б.А. Новые находки на Бельском городище и некоторые вопросы формирования и семантики звериного стиля // Скифо-сибирский звериный стиль в искусстве народов Евразии.— М., 1976.— С. 202- 204.— Рис. 7.
Цапок. Глина.
м. Глухів, Сумська обл.
Перша третина XX ст.
ДМУНДМ.
Незазначені світлини тут і далі автора
29


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Зооморфні фігурки (фрагменти). Глина. Скіфський період. Оселівка. Опубл.: Никитина Г., 1979, рис. 8, 7, 8, 10, 14
тити, що “правдоподібно, вони є ті самі коники, якими бавились українські діти82”. Проте місця знаходжень у зольниках та жертів- никах, а також — червоні плями на поверхні, що, ймовірно, символізують кров жертви, реалістичне відтворення окремих частин органів тіла тварин, домішки у глині фігурок, які були виявлені пізніше, дозволили дослідникам І.Фабриціусу83, Б.Шрамку84, Є.Яковенку85  86
ствердити їх культове призначення.
У пам’ятках скіфського періоду зустрічаються антропоморфні фігурки, тарахкальця, моделі посуду, “хлібці”, що, очевидно, також були предметами культу. Поза межами Скіфії глиняна дрібна пластика відома у підгірцівсько-милоградській культурі (V - III ст. до н. е.) — фігурки тварин, переважно
Зозулька.
Глина, м. Косів, Івано- Франківська обл. 1960 р.
КМНМГП
82 Рудинський М.Н. Мачухська експедиція Інституту археології (1946 р.) П AIL— К., 1949.— Т. IL— С. 77.
83 Фабриціус І.В. Тясминська експедиція 11 АП.— К.,
1949.— Т. IL— С. 95.
84 Шрамко Б.А. Следы земледельческого культа у лесостепных племен Причерноморья в раннем железном веке// CA.— 1957.— № 1.— С. 195-198.
85 Яковенко Є. Пастирське городище скіфського часу (за матеріалами 1955 р.) И Археологія.— К., 1968.— Т. XXL— С. 185.
86 Мелъниковская О.Н. Племена Южной Белоруссии в раннем железном веке.— М., 1967.— Рис. 56, 57.
ЗО


Археологічні джерела іграшки
КОНИКІВ86, ЮХНІВСЬКІЙ (VI - III СТ. ДО Н. Є.) культурі — фігурки тварин, брязкальця круглої й овальної форм87.
У похованнях дітей сарматського періоду виявлено глиняні посудинки та антропоморфні фігурки з бронзи та каменю88.
Аналіз пам’яток дрібної пластики на території України від епохи пізнього палеоліту й в усіх наступних археологічних періодах — неоліту, енеоліту, бронзи, заліза передовсім засвідчує духовні й естетичні уявлення людини, вміння відчувати та втілювати у матеріалі красу й гармонію навколишнього світу.
Нерівномірна репрезентативність й погана збереженість археологічних пам’яток дрібної пластики не дозволяють прослідкувати безперервність розвитку конкретних традицій, проте засвідчують спільні риси дрібної пластики різних археологічних періодів, які пізніше виявляються в українській народній іграшці, зокрема у відтворенні аналогічних образних символів, типів,— фігурки жінки та жінки з дитиною, фігурки тварин, тарахкальця, моделі побутових предметів, посуду, знарядь праці, а також
87 Горюнова Е.И. Городище Торфель І ІКСИИМК.— М.,
1950.— Вып. 31.— С. 152.— Рис. 53,28; Ильинская В.А., Тереножкин А.И. Юхновская культура 11 Археология Украинской ССР: В 3 т.— К., 1986.— Т. 2.— С. 182.
88 Вязьмишина М.И. Сарматское время И Там само.— С. 215.— Рис. 66.
Баранчик. Цапок. Глина, м. Глухів, Сумська обл. Перша третина XX ст.
ДМУНДМ
31


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
н
принципи пластичного втілення, прийоми формотворення й орнаментування (пластично-фактурні наліпи, ритування, розпис).
Зрештою, сутність генетичного зв’язку народної іграшки кінця XIX - першої половини XX ст. та культової пластики можна стверджувати не лише образно-типологічними, іконографічно-стилістичними паралелями та етнографічними фактами, а й, очевидно, їхньою ігровою природою, оскільки іграшка та культова пластика існували відповідно у межах гри та ритуалу, які мають спільні формальні ознаки, що в історичній перспективі створило передумови для трансформації ритуалу у гру, а дрібної пластики, як його атрибута,— в іграшку.


Найдавнішими іграшками, знайденими на території України, є фігурки людей, тварин, моделі меблів, транспортних засобів, посуду, овочів та фруктів VI-IV ст. до н. е. з Північного Надчорномор’я89. Підстави вважати ці предмети іграшками дає передовсім місце їхнього знаходження — могили дітей. Разом з ними були виявлені ріжки для годування та інші речі дитячого побуту.
Іграшки виліплені переважно з глини, рідше вирізані з кістки чи литі з металу (олова). Окремі глиняні фігурки вирізняються поспішністю й незграбністю формування, що схиляє до припущень про виготовлення їх самими дітьми. Зображення з кістки, металу виконані ретельніше. Вони, на думку Е.Штерна90, очевидно, призначалися для Фігурки тварин. Глина. Північне Надчорномор’я.
VI-IV ст. до н. е.
Опубл.: Штерн Э.Р., 1911, рис. 9, 9, 33
89 Штерн Э.Р. Из жизни детей в греческих колониях на Северном побережье Черного моря // Сборник археологических статей, поднесенный графу А.А.Бобринскому в день 25-ти летия председательства его в Императорской археологической комиссии.— СПб., 1911.— С. 13-30.— Рис. 1-35.
90 Там само.— С. 23.
35


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Лялька. Глина.
Північне Надчорномор’я.
V ст. до н. е.
Опубл.: Штерн Э.Р., 1911, рис. 25
старших дітей. Форми декотрих фігурок настільки досконало пропрацьовані, що вони могли використовуватись не тільки для гри, а й для окраси помешкання.
Найчисельнішими й типологічно найрізноманітнішими є фігурки тварин. Вони представлені зображеннями свійських та диких видів — коників, корівок, свинок, собачок, зайчиків, півників, голубів, ластівок, черепах, змій тощо. Трапляються й фігурки екзотичних тварин, не характерних для даного географічного регіону, як, наприклад, мавпи, верблюда, слона, що, ймовірно, були пластичними ілюстраціями казок чи оповідань.
Значна частина фігурок має порожнину з вкладеними у неї кульками або отвори на зовнішній поверхні, які призначалися для створення звуку. Ігрову функцію фігурок тварин підтверджує наявність отворів внизу ніжок, куди, вірогідно, вставлялись осі з коліщатками.
Ляльки.Кістка.
Північне Надчорномор’я.
V ст. до н. е.
Опубл.: Оршанский Л., 1912, с. З
У похованнях дівчаток виявлено глиняні ляльки з реалістично потрактованими голівками та рухомо приєднаними руками й ногами. Часто вони трапляються разом з гли-
36


Іграшка VI-IV ст. до н. е. з Північного Надчорномор’я
няним іграшковим посудом (глечик, миска, ойнохоя ...), меблями (столик, кріселечко ...), моделями овочів (ріпа, цибуля ...) та фруктів (яблуко, груша, виноградне гроно, банан ... ), розкладеними немов для гри91.
Добре збереглася глиняна модель колісниці. Вона розташована на чотирьох великих, детально промодельованих, коліщатах. Зверху має дві схрещені між собою дуги, які, правдоподібно, вкривались тканиною. Всередині коліснички знаходиться фігурка бородатого візника. Окрім малих розмірів на ігрове призначення коліснички вказує отвір спереду, в який, очевидно, втягувався шнурок.
Тематику сюжетної іграшки розширює зображення дитини в колисці. У порожнистий корпус колиски вкладені глиняні кульки, які при струшуванні створюють звук. Трапляються й уявні теми — мавпа у порожнині.
Незважаючи на те що іграшки були знайдені на території України, вони, очевидно,
91 	Штерн Э.Р. Из жизни детей в греческих колониях на Северном побережье Черного моря.— С. 25.
Дрібний посуд. Глина. Північне Надчорномор’я.
VI ст. до н. е.
Опубл.: Штерн Э.Р., 1911, рис. 26-31
37


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Колісниця. Глина, дерево.
Північне Надчорномор’я.
VI-IV ст. до н. е.
Опубл.: Штерн Э.Р., 1911, рис. 34 а, б
мають грецьке походження, оскільки у IV ст. до н е. - III ст. н. е. Північне Надчорномор’я заселяли колоністи з Греції92. Принаймні аргументів для виявлення в іграшках місцевих рис на підставі відомих матеріалів недостатньо. Передовсім вони дають уявлення про типи й художньо-образне рішення іграшок VI-IV ст. до н е. Більш виразно у пам’ятках з Північного Надчорномор’я проступають аналогії з іграшками античних країн, які збереглися у музеях Англії, Німеччини, Франції тощо. Зокрема, з фігурками тварин, дрібним посудом та меблями, тарахкальцями. їх доповнюють м’ячі, барабани, дзиги, дзвоники. Найулюбленішою іграшкою греків та римлян, очевидно, була лялька. Вона мала
92 Блаватский ВД. Воздействие античной культуры на страны Северного Причерноморья (IV в. до н. е.— III в. н. е.) И СА.— 1964.— № 2.— С. 17.
38


Іграшка VI-IV ст. до н. е. з Північного Надчорномор’я варіанти пластично-конструктивного рішення — узагальнена без виділення рук та ніг, з руками й ногами у вигляді тонких паличок, з ретельно обробленою голівкою, тулубом, руками та ногами. Відомо, що з настанням повноліття діти дарували іграшки богам. Дівчатка, часто у день весілля, приносили їх Венері або Діані, хлопці— Гермесу93. Разом з ляльками клали їхнє вбрання та інші предмети “лялькового побуту”.
Уявлення про особливості функціонування давньогрецьких та римських іграшок, у тому числі на території України, поглиблюють свідчення про використання їх в обрядах. У Греції навесні, коли прилітали ластівки, дітям давали дерев’яні фігурки цих, птахів94. З ними вони ходили від дому до дому, сповіщаючи про початок весни. Щорічно 21-22 грудня в часі сатурналій, які ознаменовували закінчення сезону польових робіт, у Римі проводили “свято фігурок і ляльок” — перед храмом Сатурна влаштовували трапези, де діти разом з дорослими здійснювали жертвоприношення у вигляді глиняних фігурок людей. Кошики, наповнені барабанами, дзигами та іншими звуковими іграшками, приносили в жертву богу веселощів Бахусу95.
Схильність греків до міфотворення, очевидно, зумовила появу міфів про походження іграшок. Куля, складена з блискучих 93 Оршанский Л. Исторический очерк развития игрушек и игрушечного производства на Западе и в России // Игрушка. Ее история и значение.— М., 1912.— С. 14; Szenic W. Zabawki // SSS.— Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk; Opodz.: PAN, 1982.— T. VII.— Cz. 1.— S. 16.
94 Харузина В. Об участии детей в религиозно-обрядовой жизни.— С. 40; Оршанский Л. Исторический очерк развития игрушек и игрушечного производства.— С. 14.
95 Оршанский Л. Исторический очерк развития игрушек и игрушечного производства на Западе и в России.— С. 12.
Пташка. Глина.
Північне Надчорномор’я.
VI-IV ст. до н. е.
Опубл.: Штерн Э.Р., 1911, рис. 9, 16
39


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
кілець, вважалась іграшкою Юпітера96. Винайдення тарахкальця греки приписували Архиту97.
Таким чином, давньогрецькі та римські іграшки, виконуючи розвиткову та виховну роль, мали й магічне значення. Завдяки шуму звукові іграшки охороняли своїх маленьких власників від злих сил. Через посередництво іграшок дітей залучали до обрядів. Врешті іграшки як важлива й життєво необхідна річ супроводжували дітей у потойбічний світ.
96 Оршанский Л. Исторический очерк развития игрушек и игрушечного производства на Западе и в России.— С. 12.
97 Штерн Э.Р. Из жизни детей в греческих колониях на Северном побережье Черного моря.— С. 20.


Ліам’ятки глиняних та дерев’яних фігурок тварин ХІ-ХШ ст. продовжують типологічну лінію культової пластики. Глиняні анімалістичні зображення представлені відомими ще з трипільської культури фігурками коника, бика, ведмедя, собаки, кішки, птаха. З культовою дрібною пластикою їх споріднює й принцип пластичного узагальнення зображень. Так, фігурка коника98 передає об’ємний тулуб, близький до циліндричної форми, що з одного боку переходить у шию (голова не збереглася), з іншого — у хвіст. Від тулуба внизу виліплені чотири короткі ніжки. Подібно до давніх прототипів фігурка статична, з лаконічно опрацьованою поверхнею, яка зберігає природний сірий колір глини. Разом з тим вона порожниста всередині, з чотирма отворами (один — у хвості, другий під ним та з обох боків шиї) для видування повітря й створення мелодійного свисту, що акцентує її ігрове призначення.
Дерев’яні пластичні зображення є менш чисельними. Фігурка коника99 Х-ХІ ст. з Києва на відміну від круглих, ліплених з глини, фігурок, вирізана за профільним силуетом, проте так само відтворює типові ознаки тварини: подовгастий тулуб, характерно вигнута шия, голова з гострими вухами, 98 МІК, інв. № А 3427.
99 Толочко П.П., Гупало К.М., Харламов В.О. Розкопки Києвоподолу 1973 р. // Археологічні дослідження стародавнього Києва.— К., 1976.— С. 45.— Рис. 16; Гупало К.Н. Обработка дерева, кости и камня И Новое в археологии Киева.— К., 1981.— С. 325.— Рис. 140.
Півник (фрагмент). Глина. Київ. X—XIII ст.
Опубл.: Боровський Я.Є.,
Калюк О.П., 1993, рис. 29
Коник (фрагмент). Дерево. Київ, Х-ХІ ст. Опубл.: Толочко П.П., Гупало К.Н., Харламов В.О., 1976, рис. 16


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Пташка (фрагмент).
Дерево. Київ. Х-ХІ ст.
Опубл.: Толочко П.П., Гупало К.Н., Харламов В.О., 1976, рис. 16
ноги, одна з яких об’єднує дві передні, друга — дві задні.
Дерев’яна фігурка пташки100, ймовірно, качечки, Х-ХІ ст. з Києва об’ємна, виконана круглою різьбою. Вона передає яйцеподібний тулуб, товсту коротку шию, конічний піднятий догори хвіст. У центральній частині фігурки знаходиться наскрізний отвір, вірогідно, призначений для встановлення руків’я чи стояка.
Близькі за формою та способом трактування уцілілі фігурки й уламки коників, пташок з глини та дерева Х-ХПІ ст. виявлені у Білорусії101 (Гродно, Московичі), Росії102 (Новгород, Дмитрів, Зарайськ), Польщі103 (Гданськ, Волін, Ополє). Декотрі фігурки коників вирізані з кори.
На території слов’янських земель X- XIII ст. трапляються яйцеподібні, круглясті та зооморфні тарахкальця з глини104.
100 Толочко П.П., Гупало К.М., Харламов В.О. Розкопки Києвоподолу 1973 р.— С. 45.— Рис. 16; Гупало К.Н. Обработка дерева, кости и камня.— С. 325.— Рис. 140.
101 Воронин Н.Н. Древнее Гродно И МИА.— М., 1954.— Вып. 41.— С. 174.— Рис. 94,А\ДучыцЛ.У. Брас- лауская Паазере у IX -XIV ст. Псторыка-археалайч- ны нарыс.— Минск, 1991.— С. 79.— Мал. 27.
102 Милюков П.Н. Отчет о раскопках рязанских курганов 1896 г. И Труды X археологического съезда.— М., 1899.— Т. 1.— С. 26-27.— Рис. 9; Милонов Н.П. Дмитровское городище// СА.— М., 1937.— Вып. 1.— С. 161.— Рис. 11; Арциховский А.В. Раскопки на Славне в Новгороде// МИА.— М., 1949.— Вып. 11.— С. 131.— Рис. 9, б; Колчин Б.А. Новгородские древности. Резное дерево.— М., 1971.— С. 47-50.— Табл. 38- 40.— Рис. 19.
103 Kostrzewski I. Kultura prapolska.— Poznań, 1949.—
S. 443, 445.— Rys. 25; Kunicka-Okuliczowa L. Wczesnośredniowieczne zabawki i gry z Gdańska U Gdańsk wczesnośredniowieczny.— Gdańsk, 1959.—
T. 1.— S. 131.— Tabl.XI, 12.
104 Див.: Шовкопляс ГМ. Керамічні писанки з колекції Київського Державного історичного музею // Археологія.— К., 1980.— Т. 35.— С. 92-98.— Рис. 1-3; Kunicka-Okuliczowa L. Wczesnośredniowieczne zabawki і gry z Gdańska.— S. 130.— Tabl. VII; Seweryn T. Polskie zabawki ludowe.— S. 20.— Fot. 8; Богуславская И. Русская глиняная игрушка.— С. 7.
44


Іграшка Х-ХШ ст.
Попри морфологічну спільність з давніми предметами культу малих форм, дрібні пластичні зображення Х-ХШ ст. можна вважати іграшками. Функціональна трансформація дрібної пластики, ймовірно, пов’язана зі світоглядними змінами, що відбулись внаслідок прийняття у IX ст. на українських землях християнства. Однак, як і утвердження нового віросповідання, послаблення обрядово-магічного значення давньої пластики відбувалося поступово.
Тарахкальця. Глина. Київ. Х-ХІ ст.
Опубл.: Шовкопляс Г.М., 1980, рис. 1,3, 4,8
У ХІ-ХП ст. язичницькі вірування ще не втратили значимості у середовищі слов’ян105. Дерев’яні та глиняні фігурки тварин, як символічні атрибути цих вірувань, очевидно, також зберігали релікти первісного культового призначення. На це певною мірою вказують факти знаходження глиняних пташок-свищиків у могилах дітей106. Прикладом стійкості апотропеїчної ролі зображень тварин, вірогідно, є отвори у фігурках дерев’яних коників, які, правдоподібно, призначалися для протягування шнурка і підвішування на ньому фігурок-амулетів.
105 Капустин Н.С. Особенности эволюции религии (на материалах древних верований и христианства).— М., 1984.— С. 133; Власов В.Г. Хронологические вехи христианизации на Руси И ВНА.— М., 1988.— Вып. 37.— С. 70-73.
106 Милюков П.Н. Отчет о раскопках рязанских курганов 1896 г.— С. 26-27.— Рис. 9; Seweryn Т. Polskie zabawki ludowe.— S. 20.
45


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
©
Завдяки звуковим властивостям, що сприймались як магічні заходи проти зла, функції оберега могли виконувати глиняні яйцеподібні тарахкальця. Однак, під впливом християнства культово-магічна роль цих предметів, очевидно, поступалась ігровій та розважальній. Ретельність виготовлення, присутність слідів точення на гончарному крузі та орнамент (мальований і ритований у вигляді хвилястих ліній, рядків, утворених невеликими заглибленнями навколо верхньої частини) на окремих пам’ятках дають підстави погодитись з міркуваннями Л.Ку- ницької-Окулічової107 про їх декоративне призначення.
Вершники (фрагменти). Глина. Київ. Х-ХІ ст. Опубл.: Толочко П.П., Гупало К.Н., 1975, рис. 10;
Килиевич С.Р., 1982, рис. 77
У пластиці ХІ-ХШ ст. набувають поширення зображення вершника. В одній руці фігурки, як правило, знаходиться спис, у другій — вуздечка. Кисті рук, ноги та зброя відтворені схематично. Сідло передане потовщенням у середній частині спини коня. Попруга позначена однією або двома горизонтальними лініями. Ретельніше виліплені голови вершника та коника. Голова
107 	Kunicka-Okuliczowa L. Wczesnośredniowieczne zabawki і gry z Gdańska.— S. 131.
46


Іграшка Х-ХШ ст.
вершника увінчана шапкою з околишем у вигляді рельєфного валика з високою тулією, поділеною лініями або наліпами на чотири частини. Це робить її подібною до головних уборів князів, відомих за зображеннями на іконах, монетах й актових печатках108. Очевидно, для посилення декоративності поверхні декотрих фігурок вкриті жовтою або ясно-зеленою поливою.
На території України фігурки вершників були виявлені при розкопках давньоруських міст Києва109, Вишгорода110, Воїня111, Галича112. Аналоги трапляються у Білорусії113, Польщі114, Словаччині115. Близькими до них 108 Брайчевсъка О.А. Вироби дрібної пластики, монети і актові печатки як джерело до вивчення чоловічих головних уборів давньоруського часу // Старожитності Південної Русі.— Чернігів, 1993.— С. 112-117.— Рис. 1-6.
109 Толочко П.П., Гупало К.М. Розкопки Києва у 1969— 1970 рр. // Стародавній Київ.— К., 1975.— С. 20.— Рис. 9- 10; Килиевич С.Р. Детинец Киева IX- пер. пол. XV в.— К., 1982.— С. 116.— Рис. 77; Гупало К.Н. Обработка дерева, кости и камня.— С. 293.— Рис. 127.
110 Довженок В.Й. Огляд археологічного вивчення древнього Вишгорода в 1934-1937 рр. // Археологія.— К., 1950.— Т. 3.—Табл. VII, 6,7.
111 Довженок В.Й, Гончаров В.К., Юра P.O. Давньоруське місто Воїнь.— К., 1966.— С. 96.— Табл. XVII, 3.
112 Пастернак Я. Старий Галич.— Краків; Львів, 1944,— с. 202,— Рис. 85.
1,3 Зверуго Я.Г Древний Волковиск.— Минск, 1975.— С. 73.— Рис. 26, 9; Його ж. Верхнее Понеманье в IX- XIII в,— Минск, 1989.— С. 187.— Рис. 93, 9.
114 Seweryn Т. Polskie zabawki ludowe.— S. 20-21.
115 Michalides P. L’udove hraćky na Slovensku.— Bratislava, 1972.— S. 34.
Вершники (фрагменти). Глина. 1,2- Київ, З - Вишгород, 4 - Воїнь. Х-ХІ ст. Опубл.: Довженок В.Й., Гончаров В.К., Юра P.O., 1966, табл. XVII, 3; Довженок В.Й., 1950, табл. VII, 6, 7.
Вершник. Глина. Полтавська область. Перша пол. XX ст.
ДМУНДМ
47


е
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Дзиги. Дерево. X - XIII ст. Новгород.
Опубл.: Колчин Б.А., 1971, табл. 42, 6, 7
є глиняні фігурки воїнів у кольчугах з Мос- ковичів (Білорусія)116, Москви (Росія)117. Таким чином, географія пластичних зображень озброєних і кінних воїнів засвідчує їх поширеність, що, можливо, зумовлено становищем, яке воїн-лицар займав в ієрархії середньовічного суспільства.
У руслі типологічного збагачення пластики ХІ-ХШ ст. звертає увагу глиняна полив’яна фігурка з городища поблизу с.Городище Хмельницької обл., яке пов’язують з давньоруським містом Ізяславлем118. Фігурка зображує бородатого чоловіка, що сидить на діжці, обхопивши обома руками лійку, вставлену в отвір. З огляду на сюжет фігурка могла виконувати декоративну функцію, оскільки викликає аналогії з відомими в Європі у ХІ-ХШ ст. бронзовими водоліями119. У кожному разі у ній проявляється розвиток тематичного напряму, який пізніше поширився і в народній іграшці.
Чисельними знахідками період у X- XIII ст. є дрібні речі, які, очевидно, призначалися для дитячої гри. Зокрема, глиняний посуд120 з давньоруських міст, який вирізняється простотою й поспішністю виконання, можливо, самими дітьми. Ретельніше ліплені або точені на гончарному крузі малі посудини були знайдені у майстернях малярів, де їх використовували, напевно, для
116 Дучыц Л.У. Браслауская Паазерё у IX-XIV ст. Псторыка-археалайчны нарыс.— С. 79.— Мал. 27, 4.
117 Богуславская И.Я. Русская глиняная игрушка.— С. 7.
118 Кучера М.П. Керамика// Археология Украинской ССР: В 3 т.— К., 1986.— Т. 3.— С. 453^154.— Рис. 107, 2.
119 Смирнов Я.И. О бронзовом водолее западноевропейской работы, найденном в Харьковской губернии // Труды Харьковского предварительного комитета по устройству XII археологического съезда.— Харьков, 1902.— Т. 1.— С. 484; Даркевич В.П. Произведения западного художественного ремесла в Восточной Европе (X-XV вв.) — М, 1966.— С. 54.— Табл. 6,3-8.
120 МПС, інв. № А 4168, 4280, 4430, 4880.
48


Іграшка Х-ХШ ст.
приготування фарби. Типологію іграшкових моделей ужиткових предметів Х-ХШ ст. продовжують виявлені на території розселення слов’ян: 1) господарський інвентар та кухонне начиння — лопатки, кийки, прясличка, коритка, черпачки— Білорусія121 (Гродно), Польща122 (Гданськ); 2) засоби транспорту — човники, візочки— Білорусія (Гродно)123, Польща124 (Гданськ); 3) іграшкова зброя — мечі, луки, стріли, списи — Білорусія125 (Гродно), Латвія126 (Рига), Росія127 (Новгород, Стара Ладога), Польща128 (Гданськ, Волін, Щецін). Трапляються також дерев’яні дзиги, м’ячі, “літунці” (пропелери) — Росія (Новгород), Польща (Гданськ, Колобжег, Ополє, Накло, Щецін), які застосовувались у рухливих іграх. На деяких пам’ятках, незважаючи на їх часткову збереженість, помітні сліди старанної обробки, а інколи й декору. Зокрема, різьбленням у вигляді прямих, скісних та зигзагоподібних ліній оздоблені поверхні дзиг і руків’я мечиків з Гданська, Новгорода. Елементи ромбічного орнаменту збереглися на руків’ї мечика з трьохдільним навершшям і прямими перехрестями з Нов- 121 Воронин Н.Н. Древнее Гродно.— С. 173.— Рис. 94,3.
122 Kunicka-Okuliczowa L. Wczesnośredniowieczne zabawki і gry z Gdańska.— S. 127.— Tabl. VIII.
123 Трусау A.A., Соболь B.E., Здановіч H.I. Стары замок у Гродне XI— XVIII ст.— Мінск, 1993.— С. 72.— Мал. 97, 8.
124 Kunicka-Okuliczowa L. Wczesnośredniowieczne zababwki i gry z Gdańska.— S. 125, 128.— Tabl. V, X.
125 Воронин Н.Н. Древнее Гродно.— С. 64.— Рис. 27, 4-9.
126 Вильсон М.Р. Археологические раскопки в городе Риге // КСИИМК.— М., 1952.— Вып. 42.— С. 127.— Рис. 43.— Табл. IX, 4.
127 Колчин Б.А. Новгородские древности. Резное дерево.— С. 51-52.—Рис. 22; Штакельберг Ю.И. Игрушечное оружие из Старой Ладоги// СА.— 1969.— № 2.— С. 252-254.— Рис. 1.
128 Kunicka-Okuliczowa L. Wczesnośredniowieczne zabawki i gry z Gdańska.— S. 129.— Tabl. IX; Szenic W. Zabawki.— S. 18.
Руків’я мечів. Дерево.
X - XIII ст. Новгород.
Опубл.: Колчин Б.А., 1971, рис. 22
Літунець. Дерево. XII ст. Новгород.
Опубл.: Колчин Б.А., 1971, рис. 21
49


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
города. Вони повторюють ті, якими “прикрашувались обкладки бойових мечів лише цього типу129”.
Отже, попри тотожність, передусім типологічну, з культовою пластикою, українська іграшка Х-ХШ ст. засвідчує ускладнення форми, збагачення оздоблення, а також появу нових типів, взорованих на реалії життя, що власне і підкреслює її ігрове, а подекуди й декоративне призначення.
За чисельністю пам’яток Х-ХШ ст. глиняна іграшка переважає над дерев’яною, що, очевидно, зумовлено слабшою тривкістю дерева. Місця знахідок іграшок з глини та дерева зазвичай співпадають. Спільність їхніх ареалів певною мірою була спричинена розвитком гончарства при наявності дерева, необхідного для випалу глиняних виробів у горні.
Позаяк більша частина пам’яток походить з городищ та міст, іграшки виготовляли, вірогідно, міські ремісники — гончарі, столярі, різьбярі тощо. Для сільських майстрів ручне виробництво дрібних ужиткових предметів було ще й джерелом додаткового прибутку, зумовлювалось природним ритмом й існувало у формі сезонного домашнього заняття. Факт знаходження на Славні130 (Новгород) глиняних фігурок пташок XIII— XIV ст. (“три цілі, вкриті жовтою поливою, три аналогічні у фрагментах, одна ціла не полив’яна, п’ять заготовок тієї ж фігурки, дві браковані”), в середині житла, є “ознакою виготовлення на місці” і дає підстави припускати, що забавкарство існувало як окрема галузь.
129 Колчин Б.А. Новгородские древности. Резное дерево.— С. 52.— Рис. 22, 1.
130 Арциховский А.В. Раскопки на Славне в Новгороде.— С. 131.— Рис. 9.
50


З XIV ст. у Європі розгортається організоване виробництво іграшок, яке грунтувалося на використанні місцевих сировинних і трудових ресурсів, тож стало одним із чинників економічного та соціального піднесення європейських країн. На розвиток забавкарства певною мірою вплинув реформаційний рух, який постав з початком XVI ст. у Німеччині, згодом поширився на всі західні європейські країни, а також Литву, Україну. Погляди реформаторів, що проповідували строгу простоту церков всупереч багато оздобленим римським святиням, вірогідно, спричинили вивільнення різьбярів, столярів, малярів, які працювали на потреби церков. Майстри змушені були звернутися до виготовлення дрібних предметів, зокрема й іграшок.
Найпотужніше організоване виробництво іграшок розвинулось у Франції, Німеччині, Англії. У Франції паризькі іграшкарі започаткували виготовлення коштовних ляльок, які мали натуралістичні ретельно пропрацьовані голівки — воскові, які експортували з Англії, та фарфорові, завезені з Німеччини, і були вбрані та зачесані за найновішою модою. Розкішна лялька, природно, спонукала до створення багатого “середовища існування” — різьблених, вкритих позолотою та емалевим розписом меблів, атласних подушечок і матрациків, срібних свічників і кухонних наборів, карет зі золота та інших моделей предметів побуту вельмож.
53


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
У XVII ст. зазвичай дарували дві ляльки — велику Пандору в урочистому одязі та малу Пандору, вбрану по-буденному. Переконують, що лялька-модель мала вільний пропуск під час війни між Францією та Англією, бо сприяла розповсюдженню моди. Отож лялька певною мірою спричинилась до слави Парижа як всесвітньої столиці моди.
Дитячі іграшки, доступні за ціною споживачам середнього статку, потрапляли до Франції головним чином із Німеччини, оскільки місцеві виробники не задовільняли попиту на них. Найбільше кустарне виготовлення дерев’яних іграшок було засноване селянами 1799 р. у Юрських горах. Виробництво дешевих іграшок — спершу ляльок — у містах Франції розпочинається наприкінці XVIII ст.
У XIV ст. у Нюрнберзі, Страсбурзі, а згодом й в інших містах Німеччини були створені майстерні-мануфактури, діяльність яких спрямовувалась на продукування іграшок з дешевих та доступних матеріалів. У лісистих місцевостях Тюрингії та Саксонії набувають масового поширення іграшки з дерева. Популярність і попит на німецьку дерев’яну іграшку, які переважали виробничі можливості, спонукали майстрів вдатися до виготовлення менш трудомістких, проте нетривких іграшок — ліплених з тіста із житнього борошна, що спричинило пошуки нового матеріалу. Ним у XIX ст. стало пап’є-маше.
У Словаччині, Чехії, Польщі, Україні та інших країнах Європи у місцевому виробництві домінували іграшки з легкодоступних природних матеріалів, виконані простими прийомами формотворення та декорування.
Отже, у XIV-XVIII ст. в Європі паралельно з процесами поглиблення розподілу забав- карства на міське та сільське, введенням його у сферу підприємницької діяльності, а також
54


Іграшка XIV-XVIII ст.
внаслідок подальшого розшарування суспільства поширилися межі функціонування іграшки, а відтак урізноманітнилися її типи, форми, збагатилося оздоблення. Іграшка стала не лише реліктом культу, засобом виховання, об’єктом творчості, еквівалентом обміну, а й предметом розкоші, показником соціального становища її власника. Її розвиток відбувався у двох напрямах, один з яких скеровувався на задоволення потреб заможних верств суспільства, другий — міщан, дрібних власників, селян. Іграшки, що вирізнялися вишуканістю форм та пишнотою оздоб, рідко призначалися для дитячої гри й згодом стали декоративними предметами, які розташовували у помешканні на втіху та подивування гостей. Ці іграшки без перебільшення є художніми шедеврами з усіма ознаками пануючих у XVI-XVIII ст. в Європі мистецьких стилів — бароко, рококо. Ляльки, фігурки тварин та інші іграшки, вироблені з безпечних природних матеріалів, невибагливі за формою та конструкцією, стримані за колоритом, зберігали ігрову роль.
Іграшки XIV-XVIII ст., що походять з теренів України, переважно глиняні, представлені фрагментами, які, одначе, дозволяють визначити тип та реконструювати їхні первісні форми.
Антропоморфні фігурки131 зображують здебільшого жінку, часто з немовлям на лівій руці, й відзначаються, порівняно з аналогами попередніх археологічних періодів, натуралістичним трактуванням окремих анатомічних ознак та елементів одягу. Особливо детально потрактовано голівки. Вони передають округлі очі й впадини навколо них,
Фігурка жінки (фрагмент). Глина. Київ. XIV-XVII ст. Опубл.: Попельницька О., 2003, мал. 2
131 	Шовкопляс Г.М. Середньовічна керамічна пластика з Києва // Деякі основні напрями вдосконалення діяльності музеїв на сучасному етапі.— К., 1990.— С. 63-66.— Рис. 1-12.
55


4
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Фігурки жінки (фрагменти). Глина. Київ. XIV-XVII ст. Опубл.: Попельницька О.» 2003, мал. 2
ніс, вуста, іноді випуклі щоки. На деяких пам’ятках XVI ст. брови і вії наведені коричневим ангобом. Зверху голівки увінчані високими конусо- або циліндроподібними уборами, часто трохи розширеними догори, прикрашеними суцільними чи уривчастими валиками. Головні убори окремих фігурок подібні на кораблик, польську конфедератку. Іноді на голівках зазначено волосся, гладко зачесане догори або розділене посередині й зібране на потилиці у калачик чи заплетене у косу. Трапляються зображення високих віялоподібних зачісок. У більшості фігурок вуха прикрашені сережками, що мають вигляд подовгастих заокруглених платівок з косими нарізками вздовж. Навколо шиї наліплено один або два паралельно розташованих валики, які, вірогідно, передають оформлення горловини сукні, шалик. Іноді кінці валика опускаються донизу. Нижня частина фігурок розширена у вигляді дзвона, зображує широку сукню й водночас править за основу. В однієї фігурки на поверхні збереглися вертикальні смуги, нанесені коричневим кольором, що, напевно, мали означати складки сукні. Руки фігурок зігнуті кільцем з грубо модельованими кистями, покладеними на пояс. У деяких фігурок руки потовщені або розширені на зап’ястях, що, очевидно, передає особливості крою рукавів. Немовля, яке підтримує жінка рукою, часто зливається з її фігурою й по- трактоване умовно: голівка, трохи приплюснута зверху, овал обличчя, очі, рот, іноді складки пеленок.
Виготовлені фігурки переважно комбінованим способом. їхні нижні дзвоноподібні частини точені на гончарному крузі. Тулуби та руки вільно ліплені. Голівки фігурок вироблені окремо від інших частин, про що свідчать їхні фрагменти з довгими шийками, 56


Іграшка XIV-XVIII ст.
які вставляли у верхній отвір порожнистого тулуба. Рельєф обличчя відтиснений у формі. В оздобленні фігурок застосовано розпис ангобами червоного, коричневого, білого кольорів, які передають риси обличчя, деталі одягу тощо. Уламки деяких фігурок вкриті поливою зеленого кольору, такою ж, як і кахлі XVII- XVIII ст.132.
Подібні глиняні фігурки жінок виявлено у Білій Церкві, Переяславі-Хмельницькому, Мостищах Київської обл., Карабчиєві Житомирської обл., Грищинцях Черкаської обл. Рідше вони трапляються у Росії133 та інших слов’янських країнах.
Іконографія цих фігурок дає підстави вважати, що вони передають образи жінок, вбраних у характерний тому періодові одяг, головні убори, прикраси. З огляду на розміри фігурок (до двадцяти сантиметрів висотою) вони, вірогідно, виконували не лише ігрову, а й декоративну і водночас реліктову функції. Наприклад, їх могли прилаштовувати на кахельні печі, як це робили XVI-XVIII ст. у Західній Європі134. Розташування фігурок жінки на печі, очевидно, було викликане не тільки прагненням прикрасити помешкання, а й глибоко вкоріненим у народній пам’яті сприйняттям образу жінки як оберега родинного вогнища, яке певною мірою символізувала тепла і затишна піч.
Фігурки чоловіків XIV-XVIII ст. в Україні трапляються рідше. Фрагмент голівки такої фігурки було виявлено у Києві. Зважаючи на риси обличчя й елементи одягу — щоки, намальовані коричневим ангобом, волосся, 132 Шоекопляс Г.М. Середньовічні художні кахлі з Києва// Археологія.— К., 1975.— Т. 16.— С. 104-116.
133 Фехнер М.В. Глиняные игрушки московских гончаров И МИА.— М.; Л., 1949.— Вып. 12.— С. 56.— Рис. 2.
134 Franz R. Der Kachelófen.— Graz.: Akademische Druck und Vorlagegeselschaft, 1981.— II. 1.
Фігурки жінки (фрагменти). Глина. Київ. XIV—XVIII ст.
Опубл.: Попельницька О., 2003, мал. 6
57


4
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
конусоподібний ковпак, а також пелеринка навколо шиї — вона є частиною фігурки блазня135.
Переважна більшість фігурок тварин вирішена у вигляді коників-свистунців136. Принцип їхнього узагальнення полягає в акцентуванні кількох найсуттєвіших ознак — голови, тулуба, ніг, хвоста і відповідає давньому енеолітичному канонові. Однак окремі фігурки відзначаються натуралістичним трактуванням тулуба. Лінія спини їх характерно вигнута, круп широкий, рельєфними наліпами зазначені спадисті пасма гриви. На спині зображено сідло для верхової їзди. Поверхні декотрих фігурок вкриті паралельними смугами, розташованими вертикально або навскіс на тулубі й горизонтально на грудях. Іноді їх доповнюють покладені на оби- двох боках фігурки паски, що, ймовірно, імітують попругу. Трапляються фігурки, у яких смуги відходять від паска довкола шиї.
Фігурки тварин (фрагменти). Глина. Київ. XVII-XVIII ст.
Опубл.: Попельницька О., 2003, мал. 1
135 MIK, інв. № А 4579.
136 МІК, інв. № А 4458, 4579, 4625, 4901; Брайчевсь- ка О.А., Михайлов П.С., Сагайдак М.А. Дослідження ділянки Подолу по вул. Спаській у 1988-89 рр. Археологічні дослідження 1984-1989 рр. 11 Стародавній Київ.— К., 1993.— Рис. 2, 1, 2, 4, 5.
58


Іграшка XIV-XVIII ст.
Усі ці малюнки виконані червоним або білим ангобами. Аналогії з ними викликають одно- та двоколірні розписи, й зокрема у вигляді білих, чорних, червоних смуг, відомі на глиняних фігурках тварин трипільської культури— биків, птаха з Кошилівців137, лося з Поливанового Яру138, культури фракійського гальштату— коника з Лисичників139 та інших, що, очевидно, зумовлювалось особливостями жертвоприношень цих тварин. Можливо, і на фігурках коників XIV- XVIII ст. вони були не тільки оздобленням, а й давніми язичницькими знаками.
Горизонтальними пасками на грудях і вертикальними на тулубі розмальована фігурка чотириногої істоти з головою людини140, іконографія якої, вірогідно, бере початок в архаїчних культах, зокрема, пов’язана з реліктами анімістичних уявлень про єдність звіриної і людської природи.
Інші типи глиняної зооморфної пластики представлені фрагментами фігурок птахів, які, однак, дозволяють означити їх окремі іконографічні особливості. На голівці півника141 XIV-XV ст. з Києва досить виразно відтворені дзьоб, гребінь, коралі. Фрагмент фігурки птаха-свистунця142 XIV-XVI ст. з Києва передає порожнистий, яйцеподібний, трохи приплющений знизу тулуб, коротку шию, рельєфні краплеподібні крила. Зверху крила розмальовані ромбічним орнаментом, Антропо-зооморфна фігурка. Глина. Київ. XVII—XVIII ст.
Опубл.: Попельницька О., 2003, мал. 1
137 Піцишин М., Конопля В. Зооморфна пластика поселення Кошилівці// НЗЛІМ.— Львів, 1995.— Вип. IV.— Рис. З, 4; 5, 6; 10, 1; 13, 5.
138 Попова Т.А. Зооморфная пластика трипольского поселения Поливанов Яр// КСИА.— М., 1970.— Вып. 123.— Рис. 2, 16, а, в.
139 Малеев Ю. Култова халщатска пластика от лесо- степното Поднестровие.— Обр. 1, б.
140 Динцес Л. Русская глиняная игрушка.— С. 49.— Фиг. 13.
141 МІК, інв. № А 4901.
142 МІК, інв. № А 4579.
Химера. Глина, с. Адамівка, Хмельницька обл. 1913 р. МЕХП
59


4
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
який творять тонкі лінії темно-коричневого кольору. Вся поверхня фігурки вкрита ясно- коричневою поливою. Подібно до неї по- трактована фігурка птаха143 XVII-XVIII ст., також з Києва. Проте поверхня її, як і коників з того ж місцезнаходження, розмальована смугами. Фігурка пташки144 XVIII ст. з Полтави, очевидно, мала циліндричну ніжку, про що свідчить злам внизу тулуба. Її своєрідність полягає в оздобленні поверхні, що імітує пір’я.
Трапляються глиняні фігурки, які зображують інші види тварин. І.Хойновський при розкопках на Київському Подолі виявив фігурку корови145 початку XVIII ст. білого кольору з полив’яною поверхнею. З Полтави походить фігурка-свистунець XVIII ст. у вигляді собаки146 з характерно піднятими догори вухами, плескатою мордою, масивною шиєю, циліндричним, розширеним донизу тулубом й короткими ніжками. Поверхня її
Качка з каченятами. Глина. Київ. XVII-XVIII ст.
Опубл.: Динцес Л., 1936, фиг. 26 143 Брайчевсъка О.А., Михайлов П.С., Сагайдак М.А. Дослідження ділянки Подолу по вул. Спаській 1988- 89 рр.— Рис. 2, 3.
144 Супруненко О. Іграшки XVIII ст. з Полтави 11 Козацькі старожитності Полтавщини.— Полтава, 1993.— С. 63.— Мал. 2.
145 Хойновский И.А. Раскопки великокняжеского двора древнего града Киева.— К., 1893.— С. 62.
146 Супруненко О. Іграшки XVIII ст. з Полтави.— С. 63-64.— Мал. З, 1.
60


Іграшка XIV-XVIII ст.
декорована білими цятками овальної форми, які, можливо, передають особливості забарвлення хутра тварини.
У XVII-XVIII ст. з’являються сюжетні композиції: качка з двома каченятами, ведмеді, що сидять, — один грає на цимбалах, другий на басі147. Зображення тварин зберігають фронтальність та статичність положення. Фігурки ведмедів ледь пожвавлює враження руху передніх лап. їхні поверхні вкриті поливою: качка з каченятами — жовтою, ведмеді — темно-зеленою.
Більшість глиняних фігурок XIV- XVIII ст. була виявлена на території давньоруських міст, зокрема виробничих осередків. Це дозволяє пов’язувати їхнє виготовлення з ремісничими майстернями та домашнім виробництвом. За своїм призначенням ці фігурки, очевидно, були багатофункціональними і задовільняли різні смаки та потреби тогочасного суспільства. З огляду на їх образно-типологічний лад та іконографічно- стилістичні паралелі з давньою пластикою вони могли виконувати реліктову магічну роль. Разом з тим ускладнення форми зображенням елементів одягу, прикрас у фігурках людей та анатомічних ознак у тварин, теми сюжетних композицій, а також застосування кольорових полив в оздобленні поверхні засвідчують посилення ігрових та художніх якостей і дають підстави вважати їх іграшками, а в окремих випадках, можливо, і предметами декоративної пластики.
Пам’ятки іграшок XIV-XVIII ст. з інших матеріалів не дотривали до нашого часу. Збереглися опосередковані свідчення про існування промислу виготовлення дерев’яних іграшок у Яворові (тепер Львівська обл.).
• 147 Динцес Л. Русская глиняная игрушка.— С. 68.— Фиг. 26.
61


4
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
“Тій праці,— зазначає Е.Веберсфельд148,— передміщани віддавалися вже у XVII ст. і той промисел переходив від покоління до покоління, зберігаючи впродовж віків первинні прості форми”. “Містечко, де я є, славне від триста літ із забавкарства”— писав у 1945 р. про Яворів Юрій Липа149.
Окрім глини та дерева у XIV-XVIII ст. іграшки, очевидно, виробляли зі соломи, рогози, тканини, які використовувались у художній творчості українців.
Про виготовлення коштовних іграшок в Україні відомості не траплялися. їх могли довозити з Нюрнберга, Парижа та інших іграшкоробних центрів Європи, оскільки відомо, що вже у XVI ст. торговельні шляхи, зокрема нюрнберзьких скупників, сягали теренів України150.
148 Webersfeld Е. Jaworów. Monografia historyczna, etnograficzna i statystyczna.— Lwów, 1909.— S. 77.
149 Див.: Стебельський Б. Школа деревного промислу в Яворові і дещо з історії дерев’яних промислів Яво- рівщини 11 Яворівщина і Краковеччина. Регіональний історико-мемуарний збірник.— Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1984.— С. 470.
150 Seweryn Т. Polskie zabawki ludowe.— S. 102.
62


г до IT "fST rcssr 17^ та W IT Д*  5^ Л^К #
*Х Jfflu ZaA^Mi^^LJ^UX А. АайааЖ^кадьі
XIX ст. в Європі зросло зацікавлення іграшкою, як важливим засобом розвитку та виховання дитини, викликане дослідженнями в галузі дитячої психології. Паралельно з теоретичним осмисленням ролі гри та іграшки у житті дитини пожвавилося виробництво іграшок. У центрах Західної Європи — Юрських горах (Франція), Катарінаберзі, Марієнберзі, Сауді, Альбернгауті (Німеччина)151 та ін. створювалися майстерні, невеличкі фабрики, забавкарські школи, метою яких було розвинути та поновити іграшку відповідно до естетичних потреб і технічних можливостей часу. Крім традиційних типів іграшки — коників, пташок, ляльок вони виробляли нові — кеглі, крокети, кубики, мішені, моделі фортець, млинів, Ноєвого ковчега тощо. У виробництво запровадили токарні верстати та інше технічне устаткування, що дозволило підвищити якість та чистоту обробки поверхні дерев’яних іграшок, збільшити обсяги виготовлення, проте позбавило іграшку рукотворної краси. Наступним кроком в індустріалізації іграшки стало застосування нового матеріалу — пап’є-маше, суміш паперу, піску і в’яжучого складника, відомого у Європі з 20-х рр. XIX ст. Його введення в іграшкову промисловість у другій половині XIX ст. пов’язують з іменем Фрідріха Міллера — майстра із Зоннеберга (Німеччина). Завдяки нескладній 151 	Niemczynowski S. Przemysł zabawkarski za granicą.—
S. 22-27.
65


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Півник. Глина, ліплення, ритування. смт. Опішне, Полтавська обл. Перша третина XX ст. ДМУНДМ
Пташка. Глина, ліплення, ритування, розпис ангобами, смт. Опішне, Полтавська обл. Перша третина XX ст. ДМУНДМ
технології обробки (густу в’язку масу втискали у готову форму), що уможливлювала тиражування, виробництво іграшок з пап’є- маше швидко розгорталось. Популярності іграшкам з пап’є-маше додавали спеціальні звукові та рухові ефекти, які створювалися механізмами, вкладеними у порожнистий корпус. Натомість ручне виготовлення іграшок, яке було основою народної творчості, у Західній Європі поступово скорочувалось. Ринок наповнювався іграшками механізованого виробництва.
Художню недосконалість, низький виконавський рівень іграшок, як і інших творів західноєвропейського декоративно-прикладного мистецтва, яскраво продемонструвала Перша всесвітня виставка 1851 р. у Лондоні152.
Криза, зокрема розвитку забавкарства, спонукала колекціонерів, художників та шанувальників іграшки об’єднати зусилля з метою її підтримки й збереження. У другій половині XIX ст. були засновані “Спілка шанувальників французької іграшки” та “Синдикат французьких фабрикантів”153, які захищали інтереси вітчизняних виробників, здійснювали заходи проти ввезення та розповсюдження закордонних іграшок, видавали журнал та каталоги іграшок.
У Німеччині створенню великих іграшкових підприємств протистояло видання “Положення про пластичний промисел зоне- бергського округу” 1849 і 1853-го рр., що вміщували низку статей стосовно його збереження й розвитку, зокрема, забороняли перекупникам відкривати власні підприємства154.
152 Оршанский Л. Исторический очерк развития игрушек и игрушечного производства на Западе и в России.— С. 26.
153 Там само.— С. 34.
154 Bachmann М. Holzspielzeug aus dem Erzgebirge.— Drezden, 1974.— S. 28.
66


Українська народна іграшка XIX - першої пол. XX ст.: традиційне і нове
З 1896 р. — часу першої німецької виставки прикладного мистецтва іграшка поважно звернула на себе увагу. З метою розвитку забав- карства та піднесення освітнього рівня художньо-промислових шкіл німецькі музеї періодично влаштовували виставки, проводили конкурси іграшок. Активну участь у проектуванні нових зразків іграшки у Німеччині брали художники — Буш, Рімершмід та ін.
В інших країнах Європи, зокрема на теренах сучасної України, Словаччини, Польщі, процеси згасання народного забавкарства проявилися значно пізніше.
Народне забавкарство українців та інших слов’янських народів — словаків, поляків тощо у XIX ст. продовжувало зберігати свій усталений лад, розвиваючись у єдиному руслі з іншими видами традиційної творчості — гончарством, деревообробництвом, лозоплетінням тощо.
У XIX - на початку XX ст. іграшки виробляли в усіх етнографічних районах України. Виготовлення дерев’яних іграшок набуло поширення у багатих запасами лісу місцевостях. Поклади глини стимулювали виробництво глиняних іграшок. На прилеглих до озер та річок територіях розповсюдилися іграшки з лози, рогози. Солом’яні іграшки побутували у районах вирощування жита й пшениці.
Іграшки виробляли принагідно, попри виготовлення ужиткових предметів, у домашніх умовах та у дрібних ремісничих об’єднаннях. Вони призначались для власних, сусідських дітей і продажу на ринках. З поширенням на сферу народної творчості капіталістичних соціально-економічних відносин виготовлення іграшок на продаж поступово зростало, а в зручно розташованих для торговельних зносин місцевостях виділилося в окремий промисел чи стало справою багатьох майстрів.
Глечик-свищик. Глина, точення на гончарному крузі, полива. Волинь. Кінець XIX ст. Збірка автора
Кошичок. Глина, ліплення, розпис ангобами, полива. Бойківщина.
Кінець XIX ст. НМЛ
Трійнята. Глина, ліплення, розпис ангобами, полива. Бойківщина.
Кінець XIX ст. НМЛ
67


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
У XIX ст. виробництво дерев’яних іграшок зосереджувалося в деревообробних центрах Середнього Подніпров’я— Морквині Кіровоградської обл., Боровиці, Вереміївці, Гроздеві, Дмитрівці, Пекарях Черкаської обл., Липовому, Малих Будищах, Мокієвці Полтавської обл., Блощинцях, Василькові, Згурівці Київської обл.
Візок. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис, м. Яворів, Львівська обл.
Перша третина XX ст. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Осередок дерев’яної іграшки існував у Яворові. У першій половині XIX ст. їх створювали Григорій Бриндас, Остап Глова, Степан Фірчук та ін.155. У 1896 р. лише на Малому Передмісті Яворова виготовленням іграшок займалось 89 родин, кожна з яких упродовж року виробляла близько 3600 іграшок156. Це родини Бриндасів, Вольбінів, Кобиць, Прийм та ін. їх виготовляли також довкола Яворова у селах Наконечне І, Немирів.
В останній третині XIX ст. на Лемківщині дерев’яні іграшки виготовляв Микита Бер- даль із села Вільки (колишній Маніцький повіт, Польща)157.
Наприкінці XIX ст. відомим осередком дерев’яної іграшки було село Козачки Хмельницької обл.
155 Будзан А.Ф. Різьба по дереву в західних областях України.— С. 91, 92, 100.
156 Niemczynowski S. Przemysł zabawkarski w Jawo- rowie.— S. 189.
157 Одрехівський P. Різьбярство Лемківщини.— Львів, 1998.— С. 220.
68


Українська народна іграшка XIX - першої пол. XX ст.: традиційне і нове
Поширеною була глиняна іграшка. У другій половині XIX ст. “ляльковий промисел” існував в урочищі Черепії села Вишні- вець на Волині158. Його розвиток значною мірою стимулювало близьке розташування Почаївської Лаври, біля якої, особливо у святкові ярмарки, вишнівецькі гончарі збували свої вироби, відомі під назвою “по- чаївські свистуни”.
Іграшки виробляли також у гончарних осередках — Ізюм, Нова Водолага Харківської обл., Литвинівка Луганської обл., Пекарі Черкаської обл., Хомутець Полтавської обл., Барбаровка, Васильків Київської обл., Вороніж, Глухів, Ніжин, Осьмаки Чернігівської обл., Коптевщина Житомирської обл., Бар, Браїлів, Василівка, Гайсин, Луги, Мазурівка, Яловець Вінницької обл., Замихів, Минківці, Смотрич Хмельницької обл., Великий Кунинець, Вишнівець, Калагарівка Тернопільської обл., Гологори, Миколаїв, Салаш, Самбір, Стара Сіль, Стрий Львівської обл.
Відомі імена гончарів, які в останній третині - наприкінці XIX ст. виготовляли іграшки,— Марко Кучеренко з Цвітної Кіровоградської обл., Іван Глодиревський (1849 р.н.), Василь Поросний (1875 р.н.), Федір Чирвенко (1868 р.н.) з Спішного Полтавської обл., Аріон Старцевий (1891 р.н.) з Дибинців Київської обл., Бойко з Паланки, Яким та Яків Герасименки, Микола Глухенький, Андрій Гончар (1828-1933), Семен Гончар з Бубнівки Вінницької обл., Яків Ба- цуца (1854-1932) з Адамівки, Олекса Попович з Гончарівки, Григорій Лисий з Товстого Тернопільської обл., Йосип Табохорнюк з Пістині Івано-Франківської обл.
Баранчик. Глина, ліплення, полива. Полтавська обл.
Перша третина XX ст.
ДМУНДМ
Баранчик. Глина, ліплення, ритування, полива.
с. Барбаровка, Київська обл. Перша третина XX ст.
ДМУНДМ
158 	Архів ІМФЕ НАН України.— Ф. 15-3.— Спр. 160.— С. 27.
Баранчик. Глина, ліплення, ритування, полива.
Чернігівська обл. Перша третина XX ст. ДМУНДМ
69


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Пані з птахом. Глина, ліплення, виточування на гончарному крузі, ритування, полива, смт. Опішне, Полтавська обл. Перша третина XX ст. ДМУНДМ
У другій половині XIX ст. у селах Ми- ківська та Воскресінська Слобідки, Троєщи- на, Вигурівщина, Осокорки колишнього Остерського повіту Чернігівської губернії (тепер територія Києва) розгорнулося виготовлення дитячих ВІЗОЧКІВ З ЛОЗИ159.
Продажем іграшок займалися самі виробники та перекупники, які постачали їх на місцеві ярмарки й у сусідні країни. Відомо, що через посередництво перекупників та “розносчиків”, які розносили вироби у прив’язаних до спини кошиках, яворівські іграшки продавали на ринках Польщі, Німеччини та інших країн Європи160. Згодом попри ярмаркову торгівлю налагодився збут іграшок через крамниці, склади. Зокрема, іграшки місцевого виробництва поряд з іноземними розповсюджувала крамниця Мюлера у Львові161.
Пам’ятки української народної іграшки — ляльки, коники, пташки, вершники, переважно з глини, дерева, соломи засвідчують неперервність її традицій, що простежується в успадкуванні і стійкості типів, подібності принципів художнього вирішення, прийомів формотворення та декорування. Крім традиційних типів іграшок зафіксовано також іграшки, взоровані, ймовірно, на іноземні зразки. Це модель швейної машини, млина, поїзда, виконані І.Фіялом, С.Масюком, С.Цюпою з Яворова. Вони експонувались на крайовій виставці 1896 р. у павільйоні Яворова й передовсім репрезентували діапазон творчих можливостей майстрів. Поява таких творів в українській народній іграшці XIX ст. швидше всього мала випадковий характер.
159 Селівачов М.Р. Українське народне лозоплетіння // НТЕ.— 1987.— № 3.— С. 42.
160 Архів ІН НАН України.— Ф. 1.— Оп. 2.— Спр. 338.— Зош. 1.— С. 10.
161 Katalog Krajowej wystawy rolniczej i przemysłowej we Lwowie.— Lwów, 1877.— S. 133.
70


Українська народна іграшка XIX - першої пол. XX ст.: традиційне і нове
Наприкінці XIX - початку XX ст. у руслі суспільного руху за збереження національної культури зросло зацікавлення народною іграшкою. Її почали колекціонувати, експонувати на виставках, про неї з’явилися перші статті. Зокрема, на виставках у Львові 1877 р., 1894 р.162, у Тернополі 1887 р.163 поряд з іншими видами народної творчості були представлені глиняні та дерев’яні іграшки. На Крайову сільськогосподарську і промислову виставку у Львові Яворівська гміна надіслала 22 іграшки.
Збирацько-пошуковій роботі певною мірою сприяло поширення Програми для збирання колекцій дитячих іграшок та матеріалів для дитячих ігор і забав, укладеної Полтавською комісією по підготовці етнографічної виставки при Археологічному з’їзді у Харкові164.
Пташка. Глина, ліплення, ритування, полива, смт. Опішне, Полтавська обл. Перша третина XX ст. ДМУНДМ
Наприкінці XIX - початку XX ст. за ініціативою громадських, культурних діячів, меценатів в осередках, де існувало забавкар- ство, були створені навчально-виробничі заклади, проводилися заходи щодо забезпечення сировиною й засобами виробництва, організації збуту та популяризації іграшок.
162 Katalog powszechnej wystawy Krajowej we Lwowie roku 1894.— Lwów, 1894.— S. 137.
163 Przewodnik informacyiny Wystawy etnograficznej w Temopolu.— S. 7, 13.
164 Программа для собирания коллекций детских игрушек и материалов по детским играм и забавам.— С. 13-15.
Пташки. Глина, . ліплення, ритування, полива, смт. Опішне, Полтавська обл. Перша третина XX ст. ДМУНДМ
71


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Чайка з чаєнятами.
Глина, ліплення, розпис ангобами, смт. Опішне, Полтавська обл. Перша третина XX ст. ДМУНДМ
Під опікою кустарного складу, організованого при Полтавському губернському земстві, виготовлення іграшок запровадили у навчально-гончарній майстерні, що з
1894 р. існувала в Опішному, у художньо- промисловій школі ім. М.В.Гоголя, відкритій
1895 р. у Миргороді, а також у навчально- гончарних майстернях в Поставмуках Лох- вицького повіту, Глинську Роменського повіту165. З метою відновлення та “очищення елементів давньої народної творчості від пізніших нашарувань” були укомплектовані збірки автентичних пам’яток народного мистецтва в етнографічному відділі Полтавського губернського музею. З дозволу Губернських земських зборів і за сприяння відділу Сільської економії і Сільськогосподарської статистики Головного Управління Землевпорядкування й Землеробства кустарним складом налагоджено видавництво альбомів, ілюстрованих “кращими зразками, що
зберігаються у місцевих інших провінційних та столичних музеях, і тими сучасними кустарними виробами, в яких особливо вдало
165 Каталог изделий вырабатываемых кустарями Полтавской губернии и в земских учебных мастерских и продаваемых через земский склад.— С. 10; Украинское народное творчество. Гончарные изделия. Главнейшие формы.— С. 26.
72


Українська народна іграшка XIX - першої пол. XX ст.: традиційне і нове
відображена творча фантазія кустаря у наслідуванні тих зразків”166. До першого альбому167 гончарних виробів увійшли малюнки глиняної іграшки Зіньківського, Миргородського та Роменського повітів.
Півник. Глина, ліплення, розпис ангобами, полива, смт. Опішне, Полтавська обл. Перша пол. XX ст. ДМУНДМ
Дерев’яні іграшки— скрипочки, деркачі, мороки168 тощо вирізали у Липовецькому земському училищі.
Мініатюрні кошечки з лози плели у зразковій кошикарській майстерні в Полтаві, відкритій 1895 р.169.
У 1906 р. було засноване Київське кустарне товариство, яке підтримало творчість майстрів художнього дерева у селах Середнього Подніпров’я. Виготовленню дерев’яних іграшок приділяли увагу в майстернях дерев’яних виробів Бандурова та в інших селах Середнього Подніпров’я170, що перебували під опікою Н.М. та Ю.Л.Давидових.
166Каталог изделий вырабатываемых кустарями Полтавской губернии и в земских учебных мастерских и продаваемых через земский склад.— С. 10; Украинское народное творчество. Гончарные изделия. Главнейшие формы.— С. 12.
167 Украинское народное творчество. Гончарные изделия. Главнейшие формы.— Табл. ІХ-ХІІ.
168 ДМУНДМ, № Д 438-442, 444, 447, 448, 464.
169 Каталог изделий вырабатываемых кустарями Полтавской губернии и в земских учебных мастерских и продаваемых через земский склад.— С. 10, 42, 48.
170 Біляшівський Б., Лащук Ю. Київське кустарне товариство И НТЕ.— 1987.— № 4.— С. 42.
73


УКРАЇНСЬКАНАРОДНА ІГРАШКА
Пані з птахом і кошиком. Глина, ліплення, точення на гончарному крузі, тиснення штампом, ритування, розпис ангобами, полива, смт. Опішне, Полтавська обл. Перша пол. XX ст. ДМУНДМ
Художньо-промислові заклади активно займалися збутом. З цього приводу слід відзначити, що глиняні вироби гончарів Полтавської губернії, значну частину яких становила іграшка171, “мають масовий збут у губерніях: Херсонській, Катеринославській, Харківській, Чернігівській, Курській області Війська Донського і навіть у Криму”172. Найбільшим попитом користувались вироби гончарів Зіньківського повіту. На думку В.Бабенка173, висока якість і налагоджене постачання кераміки із Зіньківського повіту стали причиною згасання гончарства у Катеринославській губернії.
Київське кустарне товариство реалізувало вироби народних майстрів через кустарний склад, що існував від 1907 р. Кустарний склад сприяв збутові виробів Київської та сусідніх губерній. Учасники товариства налагодили продаж через крамниці “Просвіти” у Києві та Петрограді, планували виробництво альбомів-каталогів взірцевих творів174.
Таким чином художньо-промислові заклади підтримали забавкарство. Наслідком їхньої діяльності стала не тільки активізація виробництва, а й оновлення традиційної іграшки. Діапазон оновлення різноманітний — від коректування давньої форми новими скупими атрибутами до перевантаження її численними побутовими подробицями. Іграшки поєднувались складеними з окремих фігурок або ж розташованими стаціонарно на спільній підставці тематичними 171 Найхарактерніші типи і варіанти представлені 68 зразками. Див.: Украинское народное творчество. Гончарные изделия. Главнейшие формы.— Табл. ІХ-ХІІ.
172 Украинское народное творчество. Гончарные изделия. Главнейшие формы.— С. 25.
173 Бабенко В.А. Этнографический очерк народного быта Екатеринославского края.— С. 89.
174 Біляшівський Б.М., Лащук Ю.П. Київське кустарне товариство.— С. 42.
74


Українська народна іграшка XIX - першої пол. XX ст.: традиційне і нове
композиціями. Збільшилися розміри фігурок, їхня висота іноді сягала півметра.
Розвиткові сюжетності глиняної іграшки кінця XIX - початку XX ст. особливо прислужились художньо-промислова школа ім. М.В.Гоголя у Миргороді та земська навчально-гончарна майстерня в Опішному. З метою “поліпшення техніки й художнього смаку гончарів”175 у цих закладах створювали зразки, які пропонували майстрам для копіювання й наслідування — фігурки запорожців, лірників, чумаків, гончарів, дроворубів тощо, поєднані у жанрові сценки на побутові та історичні теми або за мотивами літературних творів Тараса Шевченка, Миколи Гоголя. Пізніше їх доповнили образи жандармів, військових тощо.
В окремих творах гончарів Середнього Подніпров’я, Поділля помітним є вплив порцелянових статуеток — дівчина з квітами, жінка з собачкою, парубок з гармошкою тощо.
Пізніше ці офіційні нововведення та індивідуальні творчі пошуки гончарів Ю.Самарій176 означив як “ліпні фігурки, які виготовлялись одночасно і для дорослих, і для дітей і виконували роль прикраси помешкання”. Реалістичні елементи в них не завжди органічно поєднувалися з компактною, відшліфованою віками, архаїчною формою глиняних фігурок. Це хоча й загострювало враження, проте часто породжувало комічні гротескні образи — “Жандарм з поросям, куркою”, “Генерал з чаркою” тощо. Та все ж ці твори дали потужний поштовх наступному розвиткові декоративної пластики малих форм.
На західноукраїнських землях дрібну пластику з глини ігрового та декоративного 175 Кустарный отдел Полтавской сельскохозяйственной выставки.— Полтава, 1912.— С. 10.
176 Самарин Ю.А. Подольские гончары.— С. 40.
75


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
призначення з 1894 р. виготовляли у скульптурному відділі фабрики І.Левинського177. Одноразове виготовлення дрібної пластики було характерним й для інших керамічних виробництв — Любича Королівського, Потелича тощо. Тим часом у крамницях Львова жваво пропонували керамічні іграшки західноєвропейського виготовлення.
Візок — “драбиняк”.
Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис.
Яворів, Львівська обл.
Перша третина XX ст. МЕХП
(Світлина Г.П., 1997)
Перша і єдина на території України забав- карська школа була відкрита клопотанням голови Повітової ради Івана Шептицького 1896 р. у Яворові178. Головне завдання школи полягало у розвитку й удосконаленні місцевого виготовлення дерев’яних мальованих іграшок. З іншого боку, створення школи виражало суспільне прагнення досягти економічного піднесення, що будувалось на використанні місцевих сировинних та трудових ресурсів. Керівництво й організацію навчального процесу в ній Крайовий відділ доручив колишньому директорові школи столярства у Живці (тепер Польща) Станіславу Немчиновському та інструкторові цієї ж школи Павлу Придаткевичу179.
177 Нога О. Українська художньо-промислова кераміка Галичини (1840-1940).— Львів, 2001.— С. 142-143.
178 Стебельський Б. Школа деревного промислу в Яворові і дещо з історії дерев’яних промислів Яворів- щини.— С. 471.
179 Niemczynowski S. Przemysł zabawkarski w Jaworowie.— S.190; StarkelL Dwadzieścia cztery godzin w powiecie jaworowskim.— S. 28.
76


Українська народна іграшка XIX - першої пол. XX ст.: традиційне і нове
Вже у першому навчальному році в перелік виробів її учнів входили фігурки жовнірів, коників, корівок, моделі будиночків, кеглі, крокети, мішені, лічильні палички, кубики, їхні форми не були властивими яворівській народній іграшці й, очевидно, повторювали ті, які виробляли у забавкарських школах Баварії, Саксонії, Тіролю, Чехії, оскільки з їхньою діяльністю за дорученням Галицького крайового відділу знайомились 1881 р. Т.Ме- рунович180 та 1895 р. С.Немчиновський181. Ці зразки повинні були навчити молоде покоління способам обробки дерева та проектуванню нових типів іграшок, які б задовільняли педагогічні вимоги й були конкурентно- здатними на європейському ринку. До завдань школи входило також покращення, “ушляхетнення” традиційної іграшки. З цією метою на посаду інструкторів забавкарської школи запросили місцевих майстрів — різьбяра Лісовського й маляра Пантелю, які знали локальні особливості забавкарства182.
Крім навчання школа займалася збутом виготовлених її учнями та майстрами осередку іграшок. Спочатку для цього призначалась крамниця, розташована в одному з приміщень. Із збільшенням обсягів виробництва та попиту на забавки було організовано їх продаж через ринок Крайового промислового зв’язку, постійну виставку крайового промислу у Львові, а також через склади у довколишніх містах Долина, Калуш, Перемишль, Ярослав183.
180 Sprawozdanie р. Teofila Merunowicza z podróży odbytej kosztem funduszu krajowego w celu studjów nad przemysłem wyrobu zabawek dla dzieci.— Lwów, 1882.— S. 27.
181 Niemczynowski S. Przemysł zabawkarski za granicą.— S. 22.
182 Стебельський Б. Школа деревного промислу в Яворові і дещо з історії дерев’яних промислів Яворів- щини. — С. 471.
183 Prydatkewicz Р. Ze sprawozdań szkół zawodowych w Galicyi za rok 1899/1900.— S. 168.
Мавпа. Дерево, вирізування, столярна техніка, м. Яворів, Львівська обл. 1933 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
77


УКРАЇНСЬКАНАРОДНА ІГРАШКА
Діяльність забавкарської школи розповсюджувалась на виготовлення іграшок у домашніх умовах. Проте народні майстри дуже чутливо сприймали запропоновані зразки, надаючи їм усталених форм художнього вираження, продиктованих місцевими естетичними уподобаннями, власним розумінням і
Качечка. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис, м. Яворів, Львівська обл. 1933 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
талантом. Так, із гордовитої птиці з віялоподібним хвостом виникла відома яворівська качечка, яка під час руху лопотить крилами. Її автором вважається Семен Тиндик184. Пізніше внаслідок торговельних зносин та міграції населення її почали виробляти у Кошараві, Бжозі Стадницькій185 й інших осередках Польщі.
У Першу світову війну яворівська забав- карська школа припинила свою діяльність. Незважаючи на короткий період існування, її досвід позначився на подальшому розвиткові забавкарського промислу у Яворові й в Україні загалом. У тому ж часі майстерня з виробництва глиняних іграшок була створена у Жовкві (тепер Львівська обл.), майстерня ляльок— у Сухій186 (тепер Польща). Коники, візочки, свистки, сопілки, кубики, мисочки 184 Фіголь Д.І. Українська народна іграшка.— С. 72.
185 Seweryn Т. Polskie zabawki ludowe.— S. 78, 86-87.
186 Sprawozdanie dyrekcij Miejskiego Muzeum Przemysłowego we Lwowie za lato 1877-1910.— S. 31.
Птах. Глина, ліплення, розпис ангобами, полива, м. Жовква, Львівська обл. Перша третина XX ст. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
78


Українська народна іграшка XIX - першої пол. XX ст.: традиційне і нове
виготовляли у Роздолі (тепер Львівська обл.) на фабриці дерев’яних виробів187.
У 1909 р. під керівництвом колишнього учня яворівської забавкарської школи Мар- тіна Грабацького виготовлення іграшок відновлено, а згодом організована фабрика іграшок у Лежайську (Польща)188.
З розвитком народознавчої науки та музейної справи в Україні посилився інтерес до колекціонування іграшки, пильнішу увагу звернула на себе її виховна функція та художня вартість. Це викликало необхідність формування окремих збірок народної іграшки. На початку XX ст. такі збірки укомплектовали у музеях Харкова, Києва, Львова, Катеринослава, Чернігова, Єлисаветграда та інших міст189. Для прикладу, збірка іграшок Катеринославського обласного музею ім. О.Н.Поля у 1905 р. налічувала 86 пам’яток190, збірка Музею Наукового товариства імені Шевченка у 1913 р.— 75 пам’яток191. Створенню збірок поважно прислужились М.Біляшівський,
Коник. Баранчик. Глина, ліплення, полива, с. Василівка, Вінницька обл. 1910-ті рр. МЕХП. Збірка О.Прусевича (Світлина В.В., 2004)
Яків Бацуца. Цапок. Глина, ліплення, полива.
с. Адамівка,
Хмельницька обл.
1913 р. МЕХП.
Збірка К.Широцького
(Світлина Р.Г., 2004)
187 Sprawozdanie р. Teofila Merunowieża... zabawek dla dzieci.— S. 25.
188 Seweryn T. Polskie zabawki ludowe.— S. 88-89.
189 Скрипник Г.А. Етнографічні музеї України.— К., 1989.— С. 47, 53, 58, 65.
190 Каталог Екатеринославского областного музея имени А.Н.Поля. Археология и этнография.— С. 286-288.
191 Тимчасовий каталог Українського Національного музею при Науковім товаристві імені Шевченка у Львові. Відділи археології та етнографії.— С. 31.
79


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
О.Лазаревський, Я.Музика, Я.Пастернак, О.Поль, О.Прусевич, П.Рябков, В.Червін- ський, К.Широцький, В.Шухевич. Крім науково-методичного сприяння вчені передали до музеїв власні колекції.
Нецки.
Дерево, видовбування, вирізування.
Пралка.
Дерево, вирізування, столярна техніка. Івано-Франківська обл. 1912 р. МЕХП. Збірка А.Онищука, М.Слюзарівни (Світлина Г.П., 1994)
“Дід”- Дерево, вирізування, столярна техніка, с. Прутівка, Івано-Франківська обл. 1912 р. МЕХП. Збірка А.Онищука, М.Слюзарівни (Світлина Г.П., 1994)
Діяльність музеїв зосередилась на популяризації українського народного забавкар- ства. Так, Міський промисловий музей у Львові провів виставки “Sztuka dla dziecka”192 (1903 р.), де експонувались іграшки українських та зарубіжних майстрів, виставка забавок та їхніх проектів у Німеччині і Чехії193 (1907 р.), на якій були представлені іграшки з Яворова, а також “Fur Frau und Kind”194 (1908 p.), яка у листопаді - грудні того ж року експонувалася у Штутгарді та Карлсруе. На цій виставці демонструвались іграшки з Яво- рівської забавкарської школи, майстерні глиняних іграшок з Жовкви та майстерні ляльок з Лемківщини. У 1904 р. Міський промисловий музей у Львові оголосив конкурс на кращі проекти іграшок195. Його вимоги — ретельність виконання й високі художні якості творів. З-посеред іграшок, що надійшли на конкурс, відзначили 10 зразків, виготовлених у Яворівській забавкарській школі196. Логічним завершенням цієї низки 192 Sprawozdanie dyrekcij Miejskiego Muzeum Przemysłowego we Lwowie za lato 1877-1910.— S. 9.
193 Ibid.— S. 25.
194 Ibid.— S. 31.
195 Konkurs muzeum przemysłowego miejskiego we Lwowie na projekty zabawek dla dzieci.— Lwów, 1904.
196 Sprawozdanie dyrekcij Miejskiego Muzeum Przemysłowego we Lwowie za lato 1877-1910.— S. 10, 15.
80


Українська народна іграшка XIX - першої пол. XX ст.: традиційне і нове
заходів стало залучення іграшки у 1905 р. до постійної експозиції Міського промислового музею у Львові197.
З приводу Першої української хліборобської виставки у Стрию 1909 р. В.Гнатюк писав: “Дуже пожадні були би окремі колекції предметів, що виказували їх різнорідність, прим, колекції сопілок, палиць, пістолетів чи іншого оружя, келефів, писанок, дитячих забавок”198.
У 1912 р. на Виставці домашнього промислу в Коломиї було показано три збірки забавок для хлоп’ячих ігор та колекцію ляльок, які зібрали Антін Онищук та Марія Слюзарівна199. Після закриття виставки усіх їх подарували Етнографічному музеєві Наукового товариства імені Шевченка у Львові.
Таким чином, художньо-промислові заклади, збирацька й виставкова праця, яку наприкінці XIX - початку XX ст. проводили музеї, окремі діячі науки та культури, сприяли збереженню народної іграшки й певною мірою стимулювали її подальший розвиток.
У 1915-1916 рр. українські художники Н. Давидова, О.Екстер, Є.Прибильська (колись учасники Київського кустарного тоНагай.
Трава, плетіння, с. Іллінці, Івано-Франківська обл., 1912 р. МЕХП. Збірка
А.Онищука, М.Слюзарівни (Світлина Г.П., 1994)
Ярмо. Дерево, столярна техніка, вирізування.
с. Прутівка, Івано- Франківська обл. 1912 р. МЕХП. Збірка А.Онищука, М.Слюзарівни (Світлина Г.П., 1994)
197 Чугай Р.В. Народно-декоративне мистецтво Яво- рівщини.— С. 102.
198 Гнатюк В. Слово на часі // Діло.— 1909.— Ч. 199.— С. 4.
199 Інвентарна книга Етнографічного музею Наукового товариства імені Шевченка № 2.— № 14302- 14371.
81


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Павлина Цвілик.
Дзбанок. Глина, точення на гончарному крузі, ліплення, розпис ангобами, полива.
м. Косів, Івано- Франківська обл. 1935 р.
МЕХП (Світлина Р.Г., 2004)
вариства, яке втратило свою цілісність з початком Першої світової війни), продовжуючи співпрацю з народними майстрами, звернулися до проектування ляльок на фольклорній основі. Під впливом художниць в осередку Вербівка Полтавської обл. випле- кався талант народного майстра, відомого автора ляльок Євмена Пшеченка200.
На Буковині та Східній Галичині у 1916 р. з ініціативи Є.Прибильської, яку підтримали колеги з колишнього Київського кустарного товариства й місцеві митці, була створена кооперативна спілка201, яка об’єднала художників та народних майстрів. Результати цієї співпраці продемонстрували виставки 1917 р. спочатку в Києві, згодом — у Москві. Серед близько 400 експонатів були ляльки, виготовлені народними майстрами за проектами художників.
Після 1917 р. у Києві під керівництвом М.Бойчука та С.Нелипинської-Бойчук діяла майстерня, де виробляли вбрані у народні строї ляльки з голівками, формованими з пап’є-маше202.
У тому ж часі майстерня ляльок існувала в Полтаві. Ляльки з цієї майстерні втілювали “романтизовані типи червоноармійця, комуністки та сатиричні постаті куркуля й попа”203.
Соціально-економічна криза повоєнних років сприяла відновленню народних художніх промислів як одного із засобів 200 Нога О. Призначення метелика.— Львів, 1994.— С. 111.
201 Народне мистецтво Галичини й Буковини.— К., 1919.— С. 40, 49, 60.
202 Подаровану автором С.Нелипинською-Бойчук ляльку у полтавському одязі, із зазначеною датою виготовлення— “після 1917 року” Я.Музика передала у 1936 р. до Музею Наукового товариства імені Шевченка. Див.: Запис в інвентарній книзі IV за № 19961.
203 Станкевич М. Є. Іграшки І І Антонович Є.А., Захар- чук-Чугай Р.В., Станкевич М.Є. Декоративно-прикладне мистецтво.— С. 232.
82


Українська народна іграшка XIX - першої пол. XX ст.: традиційне і нове
матеріального піднесення. Крім уже згаданих майстрів, які продовжили свою творчість, глиняні іграшки виготовляли О.Захаржевсь- кий (1893 р.н.) з Комарівки Харківської обл.,
B. Корсунський (1898 р.н.) з Сум, Я.Король (1888 р.н.) з Глинська Сумської обл., Олександр Багрій, Яків Гончар, Іван Задорожній (1890 р.н.), Захар Коломієць (1895-1950), Терентій Наливайко (1895 р.н.), Наталія Оначко (1900 р.н.), Марфа Тягун з Опішно- го Полтавської обл., Василь Масюк з Дибин- ців Київської обл., Агей Койда, Василь Кучеренко з Цвітної Кіровоградської обл.,
C. Пінчук (1885 р.н.) з Коропа Чернігівської обл., В.Малиновський з Троянова Житомирської обл., Павлина Цвілик (1891- 1964) з Косова Івано-Франківської обл. таін.
Виготовлення глиняних іграшок знаходилося під пильною увагою. “Той факт,— писав Ю.С.Александрович204,— що збут мистецьких дерев’яних забавок в РСФСР дуже поширений, примушує уважно поставитися до наших (українських.— Л. Г.) виробництв гончарних забавок”. Далі автор характеризує вироби: “... роблять різні типи улюблених
204 	Александрович Ю.С. Український кустарно-гончарний промисел та експорт його виробів.— С. 28.
Яків Гончар. Горщик.
Глина,точення на гончарному крузі, розпис ангобами, смт. Опішне, Полтавська обл. Перша третина XX ст. ДМУНДМ
Вершники. Глина, ліплення.
1 - Канів, Черкаська обл.;
2 - Чернігів.
Перша третина XX ст.
ДМУНДМ
83


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Вершник. Глина, ліплення, розпис ангобами, полива.
Полтавська обл. Перша третина XX ст. ДМУНДМ
Вершник. Глина, ліплення, розпис ангобами, полива, с. Василівка, Вінницька обл. Перша третина XX ст.
ДМУНДМ
у народі архаїчних “коників” з ледве помітними ногами, реалістичніше потрактованих баранців з оригінально позакручуваними рогами, оленів, “панночок”, “квочок”, птахів, верхівців і кінець-кінцем складні групові сюжети: похорон, “пані вітає гостей”, “подорож пана в кареті з фурманом і лакеями”; в трак- тації всіх цих сюжетів дуже багато здорового радісного народного гумору”205.
З 1920-х років глиняні іграшки почали виробляти в артілях, що були створені в гончарних осередках— Адамівці (1923 р.), Опішному (1925 р.) тощо внаслідок впровадження нової економічної політики і підпорядковувались Українкустарспілці, заснованій у 1922 р. на І Всеукраїнському з’їзді кустарно- промислової та промислової кооперації.
У твори народних майстрів проникла символіка “нового ладу” — п’ятикутні зірки, серп і молот тощо. У поширенні творів ідеологічної тематики значну роль відіграли виставки, які спрямовували народних майстрів на пропаганду радянської дійсності. Вимоги виставок народного мистецтва206 популяризувати нові форми колгоспного побуту, військову, історичну тематику привели до появи у глиняній іграшці Середнього Подніпров’я, Поділля зображень червоноармійців в шоломах і галіфе, прикордонників, моделі будьон- нівських тачанок тощо. З’явилися багатофігурні композиції: “Колгоспники танцюють”, “Колгоспне весілля”, “Білі тікають”, “Кіннота Будьонного”, “Демонстрація”.
205 Александрович Ю.С. Український кустарно-гончарний промисел та експорт його виробів.— С. 32.
206 Кустарно-промислова виставка 1921 року в Полтаві; Всеросійська сільськогосподарська і кустарно- промислова виставка 1923 року в Москві: Див.: Экспонаты к выставке // Бюллетень украинского комитета Всероссийской сельськохозяйственной и кустарнопромысловой выставки.— Харьков, 1923.— №4.— С. 49-104.
84


Українська народна іграшка XIX - першої пол. XX ст.: традиційне і нове
Новим у технології виготовлення глиняних іграшок стало широке застосування способу відмикання у формах, що прискорило процес продукування та уможливило тиражування й врешті через недостатньо організований збут та перенасичення ринку призвело до припинення виробництва.
Спроби відновити глиняну іграшку робила Межигірська керамічна майстерня-техні- кум. За спостереженнями Л.О.Дінцеса207, межигірська “глиняна полив’яна іграшка, бездоганна за технікою виконання, або повторювала у дещо висушеному вигляді старі зразки, або нові зразки стилізувала під мистецтво ранньозалізної доби, Китаю і т. п.”. Широкого визнання межигірські глиняні іграшки не дістали і виготовлення їх призупинилось.
Традиційними залишалися глиняні іграшки, призначені для місцевого, переважно сільського, середовища. Пам’ятки першої третини XX ст. дозволяють доповнити перелік уже згаданих осередків — Пархоменко Луганської обл., Малі Будища Полтавської обл., Кульчин Волинської обл. (майстер Аг.Кусик) тощо. Від 1930-х рр. у Гавареччині Львівської обл. іграшки робили Д.Вислинський (1909 р.н.)., С.Гарбузанський (1909 р.н.), Вяземський (1910 р.н.).208
У 1920-30-хрр. виготовленням дерев’яних іграшок займалися майстри з Яворова. Лише на Малому Передмісті їх виробляли близько 75 родин209 — Бриндаси, Горбульки, Горо- хи, Гдулі, Лопачаки, Прийми, Тиндики, Ференци та ін. Під впливом закордонних взірців традиційні дерев’яні одно- й двокінні візочки, меблики, скрипочки, тарахкальця Песик. Глина, відмикання у формі, с. Паланка, Вінницька обл. 1910-ті рр.
МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Аг. Кусик. Двійнята. Глина, точення на гончарному крузі, ліплення, с. Кульчин, Волинська обл. 1930 р.
МЕХП (Світлина В.В., 2004)
207 Динцес Л.А. Русская глиняная игрушка.— С. 99.
208 Найден О.С. Українська народна іграшка.— С. 105.
209 Фіголь Д.І. Українська народна дитяча іграшка.— С. 71.
85


УКРАЇНСЬКАНАРОДНА ІГРАШКА
поповнювалися моделями автомобілів, літаків, фігурками жовнірів, які пересувалися за допомогою рухомих планок тощо. їх виконували усталеними виражальними прийомами. Проте художньою якістю вони поступалися традиційним типам, оскільки повторювали важкуваті форми фабричних зразків.
Чашечка з кулькою.
Дерево, точения, різьблення, розпис.
м. Яворів, Львівська обл.
1933 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
1 - Іван Цепкий. Вал.
2 - Дмитро Цепкий. Лопата
пекарська.
3 - Федір Гудь. Грабельки.
Дерево, вирізування, столярна техніка.
с. Коріниця, кол. Ярославський пов. (тепер Польща). 1939 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1994)
Більшої популярності здобули дерев’яні точені іграшки — сопілки, свистки, дзиги, мініатюрний посуд тощо. 1933-1938 рр. у Яворові існувала кооперативна гуртівня, у якій крім продукування іграшок займались їх збутом210.
На Лемківщині іграшки виробляли Іван Войтович в Горлицях— “калатальця”, Григорій Ридзай, Василь Обшарський — тарахкальця, валочки, товкачики, Василь Бодак в Потражнім, Теодор Карп’як (1907 р.н.) — сопілки, “тріскачки”, скрипки, “пукавки” в Кункові211.
2,0 Стебельський Б. Школа деревного промислу в Яворові і дещо з історії дерев’яних промислів Яворів- щини.— С. 479.
211 	Станкевич М.Є. Українське художнє дерево XVI- XX ст.— С. 450.
86


Українська народна іграшка XIX - першої пол. XX ст.: традиційне і нове
На Холмщині у Ярославському повіті (тепер Польща) відомими майстрами дерев’яної іграшки були Федір Гудь та Іван Цепкий.
На Гуцульщині іграшковий бондарний посуд виготовляли Іван та Василь Грималю- ки з Річки Івано-Франківської обл. Олесь Кваснюк виточував фігурки людей.
У перші десятиліття XX ст. на Гуцульщині у селах Брустури, Річка, Снідавка, Шепіт, Шешори поширилася сирна пластика. До цього часу її виробляли вівчарі під час сезонного весняно-літнього випасу овець на полонинах. Внаслідок соціально-економічного розвитку та змін у житті й господарській діяльності населення Карпат виготовлення сирної пластики з чоловічого роду занять перейшло до жіночого. Для ліплення сирних виробів почали використовувати коров’яче молоко. У 1930-х роках з появою анілінових фарб в оздобленні сирних фігурок з’явився розпис. Ці зміни, а також тенденція до посилення декоративності, що намітилась у народному мистецтві з початку XX ст., позначилися на особливостях функціонування сирної пластики. Вона все більше набувала ігрового призначення. Проте не зруйнувалась її традиційна основа. Сирна пластика продовжувала розвиватись у своєму природному етнічному середовищі, поза прямими впливами громадського руху за збереження та підтримку народного мистецтва. Тут не створювались кооперативні гуртівні, художньо-промислові артілі чи інші організації майстрів, діяльність яких не завжди мала позитивні наслідки. Ліпленням із сиру займались у домашніх умовах. Важливу роль у розвитку та формуванні художніх особливостей сирної пластики відігравала особа майстра — носія живої традиційної культури. Збереглися імена майстринь, які виліплювали сирні фігурки,— Марія Кіщук Цапок. Сир, ліплення, с. Шешори, Івано-Франківська обл. 1939 р. МЕХП
Олень. Сир, ліплення, с. Шешори, Івано-Франківська обл. 1939 р. МЕХП
87


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Іван Гончар. Пташка. Глина, ліплення, полива.
с. Крищенці, Вінницька обл. Перша третина XX ст.
ДМУНДМ
(1864-1939), Марія Медвідчук (1892-1979). Особливе визнання мала творчість Юстини Якиб’юк (1878-1969), яка не лише зберегла традиції сирної пластики, а й передала їх своїм односельцям Василині Юряк (1907 р.н.), Марії Кошевко (1918 р.н.), Марії Матійчак (1929 р.н.) з Брустурів.
У 1930-ті роки на східноукраїнських землях спостерігається спад активного виготовлення іграшок в осередках. Причиною цього стали, з одного боку, жорстка податкова політика, що вимагала наявності у майстрів невигідного їм через низький прибуток від виробництва іграшок патенту, з іншого — тотальна колективізація з примусовою працею на сільськогосподарських роботах у колгоспі. Непоправної шкоди народній творчості завдав голодомор, заздалегідь спланований і спрямований на винищення українців та їхньої культури.
Наприкінці 1930-х рр. при Київському Державному музеї українського мистецтва відкрили Центральну експериментальну майстерню, що об’єднала окремих майстрів з різних осередків України. До праці у відділі
Іван Гончар. Цапок.
Глина, ліплення, ритування, полива, с. Крищенці,
Вінницька обл., 1930 р.
ДМУНДМ
кераміки запросили майстра з Крищенців (Вінницька обл.) Івана Гончара. Він виконував окремі фігурки, переважно тварин. Проте основну увагу зосередив на створенні 88


Українська народна іграшка XIX - першої пол. XX ст.: традиційне і нове
групових композицій на сучасні теми та сюжети з літературних творів і казок: “Звірі-му- зиканти”, “Демидові вареники”, “Квартет”, “Ріпка” та ін. Втративши функції іграшки, тематичні твори І.Гончара започаткували новий напрям у декоративній пластиці малих форм. Вони вирізнялися головним чином динамічністю форми — наявністю виразних психологічних характеристик, взаємодії персонажів тощо.
Були спроби поєднати українську народну іграшку з новими виховними ідеалами. У 1943 р., під час німецької окупації, стараннями сестер Стефанії Чижович та Марії Хо- минової за допомогою шкільної референтури відкрили Школу деревного промислу у Яворові. Її завданням, як згадує директор школи Богдан Стебельський212, було підготувати спеціалістів з виготовлення іграшок, “які б не лише викликали зацікавлення дитини до гри, але й розвивали естетичний смак, пов’язували дитину з українською духовністю”213. Передбачалось також, що виробництвом спроектованих у школі забавок і їхнім постачанням у дитячі садки займеться відновлена під керівництвом Андрія Кесли кооператива. Для здійснення цих планів при школі організували музей народних іграшок, де учні мали можливість вивчати їхні форми, конструкції, принципи оздоблення, колорит. Протягом першого 1943-44-го навчального року спільними зусиллями вчителів та учнів була спроектована гра “Запорізька Січ”. Школа проіснувала лише один навчальний рік.
Таким чином у XIX - першій половині XX ст. українська народна іграшка перебувала під пильною увагою громадськості, 212 Стебельський Б. Школа деревного промислу у Яворові і дещо з історії дерев’яних промислів Яворів- щини.— С. 480.
213 Там само.
Тарілочка. Глина, точения на гончарному крузі, розпис ангобами, полива. Київ.
Центральна експериментальна майстерня, 1937 р. ДМУНДМ
Іван Гончар. Коник. Глина, ліплення, ритування. с. Крищенці, Вінницька обл. Перша третина XX ст. ДМУНДМ
Іван Гончар. Коник. Глина, ліплення, с. Крищенці, Вінницька обл. Перша третина XX ст. ДМУНДМ
89


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
апогей якої припадає на кінець XIX - початок XX ст., коли в рамках суспільного руху за збереження народної культури в осередках були створені навчально-виробничі заклади, які, з одного боку, економічно підтримали забавкарство, з іншого — ініціювали активний розвиток декоративної пластики малих форм. У 1920-30-х роках радянською державою у створених переважно на основі колишніх навчально-виробничих закладів робилися хибні спроби оновити українське забавкарство, спрямувавши його головним чином в ідеологічно-пропагандистське русло. Важливою сторінкою в історії української народної іграшки стало заснування забавкарської школи у Яворові, діяльність якої суттєво позначилась на розвиткові забавкарства в Україні та сусідніх з нею країнах Європи.


1950-х рр. народна іграшка все ще залишалась невід’ємною часткою життя й побуту українського села. Успадкувавши художнє розмаїття й поліфункціональність, вона виконувала ігрову, розважальну роль і водночас була важливим засобом народної педагогіки — сприяла фізичному, духовному й інтелектуальному розвиткові дитини. Народну іграшку виготовляли з безпечних для здоров’я дитини природних матеріалів — дерева, глини, соломи, сиру тощо. Її теми та образи, взяті з життя й перевірені досвідом багатьох поколінь, просто й зрозуміло розповідали про будні, свята, звичаї середовища, в якому дитина зростала.
Дерев’яна іграшка традиційних форм побутувала у селах Прикарпаття, Волині, Полісся, Подніпров’я. Найбільшим її осередком залишався Яворів (Львівська обл.). Яворівські іграшки цього періоду представлені творами, що виготовлені майстрами у домашніх умовах та в художньо-промисловій артілі ім. Т.Г.Шевченка, яка була заснована у 1940-х рр. на грунті колишньої кооперативної гуртівні.
У руслі локальних традицій працювали яворівські майстри Василь Прийма, Степан і Василь Тиндики, Степан Фірчук, Степан Лопачак, Степан Горох та ін.
Насамперед привертає увагу творчість Василя Прийми. 1950-1960-ті рр. були особливо плідними для майстра. За цей період він створив велику кількість оригінальних робіт,
93


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Василь Прийма. Візок. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис аніліновими фарбами, м. Яворів, Львівська обл. Кінець 1950-х рр. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
які експонувалися на виставках, поповнили збірки музеїв Києва, Львова, Санкт-Петербурга214. З-поміж творів В.Прийми вирізняються чисельні варіанти іграшок з кониками, у яких коник215, коник з вершником216 або пара коників і візочок розташовані на підставці з коліщатами. Творчо підходив майстер і до образно-пластичного вирішення цих іграшок, що досягалось глибиною та розташуванням зрізів у конструктивних частинах. Тому одні фігурки тварин передають експресію, динамізм, інші, навпаки, урівноваженість, статику. Візочки мають прямі, профільовані чи каркасні стінки.
Оригінальною у конструктивному рішенні є іграшка “гультяї”, складена з прямокутної основи з двома колесами, на якій прилаштовані циліндричні підставки з фігурками. Під час руху іграшки вони обертаються довкола, створюючи враження танцю.
Значну групу творів В.Прийми становлять меблики, як називав їх сам майстер. Вони виготовлені окремо або комплектами — столик з двома кріселками, диван-“бамбетль”,
214 Чугай Р.В. Народне декоративне мистецтво Яво- рівщини.— С. 107.
2.5 МЕХП, інв. № 75401.
2.6 Чугай Р.В. Народне декоративне мистецтво Яво- рівщини.— С. 108.
94


Українська народна іграшка другої половини XX- початку XXI ст.: зміна функцій
скриня, колиска217. В оздобленні іграшок майстер намагався не повторювати малюнок розпису. Користуючись традиційними мотивами — “вербівками”, “ружами”, “колками”, поєднував їх у різноманітні орнаментальні та колористичні композиції. Звучання характерних для яворівської іграшки зеленого (синього) та червоного кольорів посилював жовтими смугами і плямами.
У зв’язку з широким впровадженням токарних верстатів усе більше народних майстрів зверталося до виготовлення точених іграшок. У цьому напрямі працювали яворівські майстри Степан Тиндик та Михайло Ференц. Степан Тиндик створював механічні іграшки, у яких поєднував столярні і точені форми. Михайло Ференц акцентував природну округлу форму дерева, використовуючи для підсилення образно-пластичної характеристики твору плавні взаємопере- ходи конічних, еліпсоподібних, круглих та циліндричних форм. Його роботи — це окремі або складені у композиції фігурки людей, пташок та інших тварин.
Властивою ознакою точених іграшок є зміна манери розпису, збагачення його колірної гами. Ці іграшки переважно вкриті суцільним шаром фарби, яка створює фон
217 МЕХП, інв. № 42678, 42679, 42680, 75398.
Василь Прийма. Меблики. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис аніліновими фарбами, м. Яворів, Львівська обл. Кінець 1950-х рр. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Василь Прийма. Скриня. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис аніліновими фарбами, м. Яворів, Львівська обл. Кінець 1950-х рр. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
95


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
для нанесення рис обличчя, елементів одягу, оздоб, прикметних ознак тварин чи предметів тощо. Одяг фігурок людей виконаний у народному стилі і передає притаманні Яво- рівщині вишивані сорочки, кабати, шорци, головні убори — бавниці у жінок, капелюх у чоловіків. Поряд із традиційними зеленою, жовтою, червоною, синьою барвами домінують біла та чорна.
У 1960-1970-х рр. внаслідок посилення впливу соціально-економічних чинників на сферу традиційної культури відбувається постійний поступовий процес, пов’язаний зі зміною характеру ужитковості народної іграшки, яка стає не стільки предметом гри, скільки оздобленням, прикрасою, сувеніром. Нове середовище побутування у свою чергу спричинило формування інших художніх образів, оновлення асортименту, позначилось на стилістичній спрямованості, масовості виготовлення.
У Яворові у 1970- на початку 1980-х рр. помітно скорочується виготовлення столярних іграшок. їх створювало лише кілька майстрів — Василь Прийма, Юлія Прийма, Ярослав Прийма, Степан Лопачак, Степан Фірчук, Степан Горох, Василь Айхлер, Степан Процик, Іван Ліщин, Іван Кокоруз, Василь Гнатко. У Львівському музеї етнографії та художнього промислу збереглися окремі роботи цього періоду. Це здебільша роботи В.Прийми — коник, візочки, іграшкові меблі218, С.Гороха— скрипочка219, В.Гнатка— скрипочка, колисочка, “танцюристи”, візок, деркач220.
Виробництво іграшок, як нерентабельної продукції, припинили також художньо-промислові комбінати. Натомість
218 МЕХП, інв. № 75396, 75401, 76284, 76285, 76286.
2,9 МЕХП, інв. № 76287.
220 	МЕХП, інв. № 78996-79000.
96


Українська народна іграшка другої половини XX- початку XXI ст.: Зміна функцій
запровадили виготовлення дерев’яних мальованих писанок*.
Для яворівської точеної іграшки цього періоду властивою є оповідність, звернення до сюжетних тематичних композицій. Помітно збільшилися розміри фігурок. Це, відповідно, позбавило їх іграшковості й наблизило до декоративної пластики малих форм. Змінився також і сам зміст творів. У них майстри намагалися відобразити сучасну тематику, навіяну життям, власним досвідом чи запозичену з інших видів мистецтва та літературних творів. Так з’явилися композиції “Цирк”, “Весілля”, “Дятли”, “Квочка з курчатами” та ін. Водночас настирливі настанови виставок відтворювати радянську дійсність привели до появи незвичайних, наївно і прямолінійно вирішених сюжетів. Прикладом їх є багатофігурні композиції * Після реорганізації артілі 1960 р. іграшки у Яворові виготовляли промкомбінати № 1, №2.
Михайло Ференц. “Родина”. Дерево, виточування, розпис олійними фарбами, м. Яворів, Львівська обл. Кінець 1950-х рр. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Степан Тиндик. Бузько. Дерево, виточування, розпис олійними фарбами, м. Яворів, Львівська обл. 1960 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
97


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Іван Грималюк. Цебрик. Дерево, бондарна техніка, випалювання, с. Річка, Івано-Франківська обл., 1964 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Євгенія Ромащук. Кошичок. Солома, плетіння. Львів 2004 р. (Світлина В.В., 2004)
“Парад”, “Колгоспники”, “Птахоферма” тощо. Як прикмети часу, у наступні роки ці тенденції проявилися з більшою силою, поглиблюючи кризові процеси у розвитку української народної іграшки.
У 1960-1970-х рр. розвинути традиції української народної іграшки з дерева у своїй творчості намагались художники. Зокрема, художньо-пластичну мову яворівської народної іграшки застосував художник Центральної лабораторії об’єднання “Укрхудожпром” у Києві Володимир Виноградський. Він створив окремі фігурки й сюжетні композиції “Коліївщина”, “Тачанка”, “Декрет про мир”, “На косовиці” та ін. Подібними до яво- рівського є також орнаментальні мотиви й композиції розпису фігурок. Відрізняє їх більш деталізована форма та ретельне опрацювання поверхні.
У Косові Івано-Франківської обл. І.Смо- лянець, І.Савченко, О.Хованець розвинули точену дрібну пластику — окремі фігурки та композиції на теми з життя гуцулів, які оздоблювали розписом та випалюванням221.
На грунті творчих пошуків художників у 1960-х рр. відбувається становлення художнього сувеніру. Осередки дерев’яних сувенірів сформувались у Косові (Івано- Франківська обл.), Івано-Франківську, Ужгороді, Чернівцях, Львові та ін. У 1970-ті рр. їхня географія розширилася. Якщо на виставках 1960-х рр. експонувалися дерев’яні сувеніри переважно західних областей України, то у 1970-х рр. їх доповнили твори майстрів Полтавської, Луганської, Київської, Вінницької та інших областей222.
221 Чарновський О. Українська народна скульптура.— С. 76-78.
222 Селівачов М.Р. Нові тенденції і проблеми деревообробного промислу // Художні промисли: теорія і практика.— К., 1985.— С. 36.
98


Українська народна іграшка другої половини XX- початку XXI ст.: Зміна функцій
М.Гончарук, П.Добровольський. Котик і мишка. Виточування, вирізування, столярна техніка, різьблення, м. Летичів, Хмельницька обл. 1980 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Виготовлення іграшок з дерева було запроваджено у цехах лісогосподарських та деревообробних підприємств Кременчука (М.Зацеркляний), Миргорода, Тетерева, Новгород-Сіверська, Летичева (М.Гончарук, П.Добровольський, В.Сторожук) та ін.
Однак активізація організованого виробництва декоративної пластики та іграшок з дерева не мала тривалого успіху. У 1980-х рр. через низьку художню та ужиткову вартість попит на них знизився, припинилося утворення нових цехів, закрилися нерентабельні виробництва.
Незважаючи на певні втрати, дрібна пластика з дерева продовжувала існувати в індивідуальній творчості. Зокрема, традиції народної дерев’яної іграшки продовжили художники Іван Сидорук з Ковеля Волинської обл., Алла Сопрун з Рави-Руської Львівської обл., Іван Приходько з Дудунів Київської обл. та ін. Повторюючи традиційні типи іграшок, автори намагалися естети- зувати їхні форми через ретельне опрацювання поверхні, витончену тектоніку, оригінальність декору.
1960-1980-ті рр. стали періодом нових творчих орієнтирів майстрів української глиняної іграшки. Її твори залишались невід’ємною частиною народного мистецтва. Вони знаходили своє місце в інтер’єрах жител, експонувалися на виставках, поповнювали музейні та приватні збірки. З поступовою втратою традиційного ігрового призначення зникла потреба дотримуватися Трохим Демченко. Вершник. Глина, ліплення, розпис ангобами, полива.
смт. Спішне, Полтавська обл.
1951 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Трохим Демченко. Олень.
Глина, ліплення, розпис ангобами, полива, смт. Спішне, Полтавська обл.
1951 р. МЕХП (Світлина Р.Г., 2004)
99


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
усталених канонів щодо розміру й пропорції фігурок. їх робили більшими, деталізовані- шими, динамічнішими. Врешті, для масового тиражування їхні форми можна було й спрощувати. Усі ці обставини спричинили чіткий поділ творів глиняної іграшки на масові, традиційні й виставкові, унікальні, які відображали пошуки нових художніх рішень, набули ознак декоративної пластики малих форм.
Коник. Баранчик.
Глина, ліплення, розпис ангобами, полива, смт. Опішне, Полтавська обл.
1950-ті рр. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Найбільшим осередком глиняної іграшки було Опішне. Тут працювали майстри Анастасія Білик-Пошивайло, Іван Білик, Василь Біляк, Параска Бєляк, Тетяна Гриб, Трохим Демченко, Марфа Діденко, Марія Дугельна, Варвара Зінченко, Григорій Кирячок, Марія Кваша, Варвара М’ягко- ступ, Мотрона Назарчук, Олександр Поляков, Гаврило Пошивайло, Іван Пошивайло, Василь Омеляненко, Олександра Селюченко, Григорій Тягун, Анастасія Чуйко та ін. Залишаючись у межах місцевих смаків, кожен з майстрів мав свій індивідуальний почерк, який виражався образним ладом, своєрідністю пластичного трактування та декору іграшок.
100


Українська народна іграшка другої половини XX- початку XXI ст.: Зміна функцій
Фігурки жінок— “барині” Гаврила Поши- вайла відтворюють узагальнений тип сучасниці, деталізований однією-двома найхарактернішими рисами. В одних на голові закладені бубликом коси, в інших — пишний вінок, чи модний капелюшок. На шиї зображено дукати, намисто або інші прикраси. Руки зігнуті півкільцями, переважно покладені на талію. Ними “барині” підтримують курку, гуску, баранця, а іноді й модну сумочку. Іграшкові глечики, горнятка, тарілочки, кошички — “монетки” мають форми ужиткового посуду, зменшені відповідно до свого призначення, проте рясно вкриті рослинним орнаментом.
Улюбленою темою Трохима Демченка та Анастасії Чуйко є фігурки тварин — коники, пташки, ведмеді. Т.Демченко, наслідуючи давні зразки, дотримувався усталених пропорцій фігурок, ретельно виліплював їхні форми. Творам А.Чуйко властиві підкреслені розкішним розписом лаконічність форм, цільність об’єму.
Олень. Глина, ліплення, розпис ангобами, полива, смт. Опішне, Полтавська обл.
1951 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Трохим Демченко. Коник. Глина, ліплення, розпис ангобами, полива, смт. Опішне, Полтавська обл.
1951 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Олександра Селюченко, Анастасія Білик-
Пошивайло, Марфа Діденко створювали іграшки традиційних типів та форм і багатофігурні композиції на соціально-побутові, історичні, фольклорні теми.
101


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Олександра Селюченко. Бариня з птахом і кошиком. Глина, ліплення, розпис ангобами, полива, смт. Опішне, Полтавська обл.
1951 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
У творах О.Селюченко переважають свищики — “барині”, вершники, коники, пташечки, чаєчки (пташка з пташенятами під крильцями), олені, їжачки, рибки, свинки тощо, вирішені майстринею у чисельних варіантах, без чого неможливо уявити народне мистецтво. Новації у фігурках тварин проявляються детальнішим моделюванням форми.
Свищики О.Селюченко використовувала і в сюжетних композиціях. Такими є її твори “Пташниця”, “Дружба”, “Моряк верхи на рибі” та ін.
У фігурках та композиціях А.Білик-Поши- вайло переважає анімалістична тематика. Майстриня узагальнено трактує своїх персонажів, однак засобами пластики й орнаменту передає їх емоційний стан, іноді наділяє тварин людськими рисами.
Привертає увагу єдність пластичного й орнаментального рішень у творах Марфи Діденко. Її фігурки коників на чотирьох ніжках й сідлом на спині прикрашені соковитими, барвистими мазками, які водночас позначають гриву та збрую.
Анастасія Білик-Пошивайло. Півник. Глина, ліплення, розпис ангобами, полива, смт. Опішне, Полтавська обл. 1959 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
102


Українська народна іграшка другої половини XX- початку XXI ст.: Зміна функцій
У зв’язку з опішнянською іграшкою слід розглянути також творчість Ольги Шиян — одеської майстрині, яка народилася в Опіні- ному. До кінця 1950-х рр. її іграшки були традиційними — коники, баранчики, пташки тощо. Від виробів опішнянськйх майстрів вони відрізнялися тим, що мали шорстку матову фактуру й натуральний колір випаленої глини. Згодом у 1960-х рр. під впливом республіканських та всесоюзних виставок
Ольга Шиян. “Оркестр” (фрагмент). Глина, ліплення, ритування. Одеса. 1960 р. МЕХП (Світлина Р.Г., 2004)
О.Шиян звернулася до створення сюжетної пластики. Її фігурки тварин набули антропоморфних рис. Насамперед змінилося положення їхнього тіла з горизонтального на вертикальне, як у фігурках людей. Відповідно передні лапи перебрали функції рук. Тепер тварини “жестикулюють”, “тримають” різні предмети. Особливо вдалими в О.Шиян є композиції, що поєднують зображення звірів з музичними інструментами — “Тріо”, “Квартет”, “Оркестр”, “Джаз” та ін.
У 1960-1980-ті рр. традиції глиняної іграшки продовжували майстри інших гончарних осередків. Микола Піщенко з Ічні (Чернігівська обл.) створював монолітні, трохи незграбні за формою, зооморфні фігурки, декоровані пластично-фактурними на- ліпами та ритуваннямі й вкриті поливою.
Кипріян Нечипорук та Єлизавета Попова з Громів (Черкаська обл.) у декорі фігурок Анастасія Білик-Пошивайло. Бичок. Глина, ліплення, розпис ангобами, полива, смт. Опішне, Полтавська обл. 1999 р. МЕХП (Світлина Р.Г., 2004)
103


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Микола Піщенко. Птах. Глина, ліплення, ритування, полива, м. Ічня, Чернігівська обл.
1966 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
тварин, вершників з підкреслено видовженими тулубами застосовували чорну поливу, на тлі якої малювали яскраві квіточки, листочки та інші композиції, утворені з цяток та рисок рожевого, жовтого й зеленого кольорів.
Серед виробів Олександри Пиріжок з Ада- мівки (Хмельницька обл.) багато дрібних витончених горщиків, горняток, двійняток, мисочок та інших посудинок, оздоблених рослинним орнаментом, виконаним темно- червоним ангобом.
Кипріян Нечипорук.
Коник. Глина, ліплення, полива, розпис.
с. Громи, Черкаська обл.
1967 р. МЕХП
(Світлина В.В., 2004)
Іван Бойко з Гончарівки (Тернопільська обл.) та П.Мороз з Великого Кунинця (Тернопільська обл.) виготовляли лаконічні за пластикою зооморфні свищики та іграшковий посуд, який скупо прикрашували рядком ритованих цяток, рисок або одним-двома пасками, намальованими чорною фарбою. Зверху їх вкривали прозорою поливою.
Олександра Пиріжок. Двійнята, горщик. Глина, точення на гончарному крузі, ліплення, розпис ангобами, с. Адамівка, Хмельницька обл. 1960 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
104


Українська народна іграшка другої половини XX- початку XXI ст.: Зміна функцій
Іграшки Тетяни Бабійчук, Костянтина Федчука і Григорія Дзюми з Вишнівця (Тернопільська обл.) представлені свищиками — півниками, курочками, голубами, кониками, собачками гладких округлих форм та плавних силуетів. їхні поверхні вкриває малюнок з яскравих зелених, червоних, жовтих, чорних плям на контрастному білому тлі.
За типами та формами глиняні іграшки гончарів Марії Совіздранюк, Павлини Цвілик, Ганни та Михайла Рощиб’юків, Михайла Волощука зі Старих Кут, Розалії й Юрія Ілюків з Косова (Івано-Франківської обл.) виявляють спільність з іграшкою першої половини XX ст. Індивідуальний почерк майстрів помітний у компонуванні мотивів розпису.
Іграшкові посудинки та фігурки тварин Михайла Галаса з Вільхівки (Закарпатська обл.) оригінально декоровані урізом — пластично-фактурним орнаментом, подібним до різьблення на дереві.
У різний час протягом 1950-1980-х рр. іграшки виробляли гончарі Г.Малинка у Глинську Сумської обл., О.Швачунова в Сумах, І.Сухий у Цвітній Кіровоградської обл., А.Мартиненко у Сунках, С .Журба у Гнильці, М.Решетняк у Каневі Черкаської обл., М.Не- чипоренко в Алешні, І.Пушкар, С.Титов у Вербі Чернігівської обл. Імена та твори
Іван Бойко. Птахи. Коник. Глина, ліплення, ритування, полива, с. Гончарівка, Тернопільська обл. 1993 р. Збірка автора (Світлина В.В., 2004)
Іван Бойко. Дзбанок. Глина, точення на гончарному крузі, ліплення, ритування, полива, с. Гончарівка, Тернопільська обл. 1993 р. Збірка автора (Світлина В.В., 2004)
105


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Григорій Дзюма. Голуб. Собачка. Півник. Глина, ліплення, розпис, полива, смт. Вишнівець, Тернопільська обл. 1993 р.
Збірка автора (Світлина Г.П., 1997).
Омелян Залізняк.
Коник. Олень. Глина, ліплення, розпис, полива.
Київ. 1959 р. МЕХП
(Світлина Р.Г., 2004)
деяких майстрів, у творчості яких знайшлося місце для народної іграшки, на жаль, забулись, оскільки в період стрімкого розвитку декоративної пластики малих форм народна іграшка не користувалась шаною при відборі експонатів для виставок та музеїв.
В експериментальній майстерні художньої кераміки при Академії будівництва і архітектури УРСР працювали народні майстри Омелян Залізняк, Федір Олексієнко, Степан Кацеман, Яків Падалка223. їхні твори хоча й грунтуються на засадах народної глиняної іграшки, проте за жанром є декоративною пластикою малих форм.
Найчастішими персонажами творів цих майстрів є коники, олені, лосі, бики, виліплені на зразок звичних свищиків з гладким циліндричним тулубом на чотирьох ніжках, головою та коротеньким хвостиком. Завдяки вигину шиї, нахилу голови, положенню вух, зображенню очей тощо фігурки передають внутрішній стан тварин, потрактований відповідно до їхньої природної поведінки. Часто вони наділені людськими психологічними характеристиками. Одні видаються кокетливими, інші — гордовитими, ще інші — підступними.
Активне пластично-образне рішення фігурок поглиблює декоративно оздоблена поверхня, що виблискує поливою. Кольорові
223 Чарновсъкий О.О. Українська народна скульптура.— С. 72-74.
106


Українська народна іграшка другої половини XX- початку XXI ст.: Зміна функцій
плями та стилізовані рослинні мотиви, покладені на спину, груди, передають особливості забарвлення шкіри тварин. Рельєфний малюнок із лунок імітує гриву або шерсть.
Під впливом експериментальної майстерні художньої кераміки, виставок декоративно-ужиткового мистецтва популярність декоративної пластики малих форм зростала. Декоративна пластика малих форм почала переважати народну іграшку серед творів Федора Гнідого з Валків Харківської обл., Михайла Тарасенка з Дибинців, Петра Біда- сюка з Василькова Київської обл., Олександра Ганжі з Жорнищ Вінницької обл. До її створення звернулись майстри Василь Духота зі Старих Петрівців Київської обл., Марія Галушко з Києва, Марія Ковальчук з Ключева Івано-Франківської обл., які раніше не працювали у цьому жанрі.
Майстри Михайло Кікоть та художники Василь Стрипко, Василь Аронець, Микола Озерний, Григорій Колос з Прикарпаття та ін. розширили тематику народної зооморфної іграшки, доповнили її образами людей — лісорубів, плотарів, чабанів, трембітарів тощо224. Фігурки застосовували також у сюжетних сценках.
Баранчик. Глина, ліплення, ритування, розпис ангобами, полива, м. Косів, Івано- Франківська обл. Кінець 1970-х рр. МЕХП (Світлина Р.Г., 2004)
Юрій та Розалія Ілюки.
Посудинки. Зозулька. Глина, ліплення, ритування, розпис ангобами, полива.
м. Косів, Івано- Франківська обл. Кінець 1980-х рр.
Збірка автора (Світлина Г.П., 1997)
224 Соломченко О.Г. Народні таланти Прикарпаття.— К.} 1969.— С. 41; Його ж.— Сучасні проблеми Прикарпаття.— К., 1979.— С. 19-20.
107


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Баранчик. Глина, ліплення, ритування, розпис ангобами, полива, м. Косів, Івано-Франківська обл. 1968 р. МЕХП (Світлина В. В., 2004)
Коник. Глина, ліплення, ритування, розпис ангобами, полива, м. Косів, Івано-Франківська обл. 1968 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Типологія іграшок з соломи, лози, рогози у другій половині XX ст. звузилась до плетених кошичків. їх виготовляли в домашніх умовах у селах Кліцко, Наконечне Львівської обл., Слобідка Полтавської обл. тощо, а також на підприємствах Кременчука, Городища, Гирявих, Ісківець Полтавської обл. та ін. Власне, кошички для дітей виробляли в усіх осередках, де ще збереглося плетення з рослинних матеріалів225.
Художньою інтерпретацією народних плетених іграшок є твори з рогози Ярослава Ремінецького з Ішкова Тернопільської обл.
225 Див.: Селівачов М.Р. Українське народне лозоплетіння,— НТЕ.— 1987.— № 3.— С. 41-50.
108


Українська народна іграшка другої половини XX- початку XXI ст.: Зміна функцій
Героями його творів є народні типажі — молодиці і дівчата, плотогони, рибалки, бандуристи, а також історичні постаті Ярославна, Роксолана, літературні персонажі — Лукаш і Мавка, Одарка і Карась. Я.Ремінецький створює також образи тварин. Усім фігуркам та тематичним сюжетам властива підкреслена декоративність, що досягнута умілим використанням естетичних якостей матеріалу, вправним володінням техніками плетіння та відчуттям композиції226.
Наприкінці 1980-х рр. під впливом творів Я.Ремінецького фігуративну пластику з соломи почав виготовляти Іван Пришляк з Підлісного Тернопільської обл. Пластичні зображення з лози створювали Іван Снігур та його учень Михайло Чорнописький з Чернівців. Пластику з соломи виробляла Марія Кравчук з Туличева Волинської обл. Ляльки та фігурки тварин з обгорток по- чатків кукурудзи були об’єктом творчості майстрів з Ізи Закарпатської обл.
На Середньому Подніпров’ї, Прикарпатті продовжувались традиції ганчір’яних ляльок. У 1960-1970-х рр. їх виробляли у Черкаській обл. — Ганна Руденко, Одарка Кононенко з Думанців, Катерина Ляшко з Хрещатика, Марія Ткаченко з Золотонош- ки, у Київській обл.— Kipa Кононенко з Германівки, в Івано-Франківській обл. - Ганна Готич з Криворівні, Марія Копчук зі Снідавки, Ганна Питиляк, Марія Атаманюк з Річки. Під впливом тенденцій до посилення декоративності української народної іграшки майстрині Софія Гоменюк з Кузьми- ної Греблі Черкаської обл., Василина Данилюк з Яворова, Марія Грепиняк зі Снідавки
Федір Куркчі. Лялька. Обгортки початків кукурудзи, дерево, шнурок. Хмепьницьк. 2004 р. (Світлина В.В., 2004)
226 Лащук Ю.П. Скульптура із рогози // ДИ.— 1983.— № 4.— С. 22; Венгер Л.І. Майстер рогозоплетіння Ярослав Ремінецький.— НТЕ.— 1984.— № 4.— С. 75-76.
Євгенія Ромащук. Капелюшок. Рогоза, плетіння. Львів, 1998 р. (Світлина В.В., 2004)
109


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Олена Чорняк-Кравчук.
Курочка. Сир, ліплення.
с. Космач, Івано-Франківська обл.
2001 р. Збірка О.Никорак
(Світлина А.К., 2001)
Марія Бихацька.
Ведмедик. Глина, ліплення, полива, смт. Опішне, Полтавська обл.
1951 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Івано-Франківської обл. звернулися до багатофігурних композицій на побутові й історичні теми227.
Традиції сирної пластики у 1950-1980-ті рр. підтримували майстрині Юстина Якиб’юк, Марія Кошевко, Василина Юряк, Марія Ма- тійчак, Анастасія Кіщук, Марія Друсків, Марія Юряк з Брустурів, Параска Пителяк, Марія Кіщук, Докія Хим’як з Річки, Параска Копчук зі Снідавки Івано-Франківської обл. їхні твори — коники, олені, півники зберігали усталені форми, пластику й колорит. Поряд з ними з’явилися характерні для української народної іграшки 1950-1970-х рр. сюжетні композиції — фігурки вершників, коників з прив’язаними до спини бербениця- ми, лошатами тощо.
Отже, в українській народній іграшці 1950-1980-х рр. поряд з традиційними типами й формами розвинулись сюжетні композиції з окремих фігурок, об’єднаних на спільній підставці. Вони відображають історичні, побутові теми або навіяні фольклорними та літературними творами. Працюючи у цьому напрямі, народні майстри та художники впровадили низку цікавих знахідок, витворили нові форми. Проте не завжди їм вдавалося віднайти у творах необхідну межу умовності між пластикою та 227 Найден О.С. Українська народна іграшка.— С. 138-181.
110


Українська народна іграшка другої половини XX- початку XXI ст.: Зміна функцій
декором. Часто невиправдано збільшені розміри фігурок спрощували форму, позбавляли її пластичної виразності, а великі площі поверхні спонукали до надмірного прикрашування. Набуваючи цих ознак, твори переставали сприйматись як іграшка.
У 1990-ті рр. виробництво іграшок значно скоротилося. Загальною тенденцією стало виготовлення традиційних іграшок на замовлення організаторів фольклорних свят, виставок народного декоративно-ужиткового мистецтва, музеїв та приватних збирачів. Згасала традиція виготовлення іграшок задля творчості або продажу.
На початку 1990-х рр. у Яворові (Львівська обл.) дерев’яні іграшки виробляли лише два майстри — Юлія Прийма і Степан Лопа- чак. Іграшки Ю.Прийми — дочки відомого майстра В.Прийми за формою повторюють роботи батька, — візки, коники, качечки, дрібні меблі. У розписі іграшок майстрині багато дрібних елементів — різних за розміром “цяточок”, “кривульок”, “змійок”, які композиційно урівноважують основні мотиви і водночас надають іграшці барвистості, а іноді й строкатості. У цьому, очевидно, слід вбачати прагнення майстрині продовжити існування народної іграшки через посилення її декоративності.
Вироби Степана Лопачака становлять лише качечки і деркачі, вирізані та розписані на один лад. Однак їх чітка пластика, своєрідно скомпонований малюнок свідчать про багатолітній досвід цього майстра. С.Лопа- чак був одним із небагатьох майстрів, які до кінця життя щоденно присвячувалися створенню іграшок. Ще на початку 1990-х рр. у його майстерні завжди можна було бачити чимало іграшок, що їх сердечно виготовив майстер, аби потішити місцевих та заїжджих шанувальників.
Степан Лопачак. Качечка. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис аніліновими фарбами, м. Яворів, Львівська обл. 1994 р. Збірка автора (Світлина Г.П., 1997)
Василь Логин. Акробат. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис аніліновими фарбами. Яворів, Львівська обп. 2000 р.
Збірка О.Шпак (Світлина В.В., 2004)
111


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Традиційні рухомі і звукові дерев’яні іграшки — деркачі, свистки, вітрячки, качечки у Яворові виготовляв Василь Логин. Серед них завдяки динамічності конструкції вирізняється акробат — узагальнена фігурка людини, що кумедно підскакує на нитках між двома планками.
У Спасі Івано-Франківської обл. Федір Пігуляк робив сопілки-“тилинки” з вербової кори.
Олександра та Іван Порохівники. Олень. Глина, ліплення, розпис ангобами, смт. Опішне, Полтавська обл. 1999 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Ганна Діденко. Коник. Глина, ліплення, розпис ангобами, смт. Опішне, Полтавська обл.
1999 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Ганна Діденко. Баранчик. Глина, ліплення, розпис ангобами, смт. Опішне, Полтавська обл. 1999 р.
МЕХП. (Світлина В.В., 2004)
У 1990-х рр. глиняну іграшку традиційних типів і форм виробляли народні майстри Ро- залія та Юрій Ілюки у Косові Івано-Франківської обл. (посудинки, зооморфні свищики), Григорій Дзюма у Вишнівці (зооморфні свищики), Іван Бойко у Гончарівці (посудинки, зооморфні свищики) Тернопільської обл., К.Гаврилюк у Рокиті Волинської обл. (посудинки; зооморфні свищики), Г.Прокопенко, Фросина Міщенко у Бубнівці Вінницької обл. (зооморфні свищики), Анастасія Білик-Пошивайло, Ганна Грипич, Іван Демченко, Ганна Діденко, Марія Ду- гельна, Євдокія Марчук, Олександра та Іван Порохівники, Анастасія Радченко в 112


Українська народна іграшка другої половини XX- початку XXI ст.: зміна функцій
Опішному Полтавської обл. (посудинки, зооморфні свищики, “барині”), С.Грунь у Валках, Борис Цибульник у Шарівці Харківської обл. Твори майстрів — це здебільшого експонати для виставок, музеїв та приватних збірок. Відповідно і виготовлення їх не є постійним заняттям майстрів.
Народна глиняна іграшка продовжувала залишатись об’єктом творчих зацікавлень художників Петра Мося з Харкова, Степана Дяківа з Голгочого Тернопільської обл., Оксани Смеречинської з Соснівки Львівської обл. тощо. їхні твори орієнтовані на художні засади народної іграшки з глини, хоча не є іграшками у класичному розумінні. Совенята, рибки, пташки П.Мося — це казкові персонажі, що, на відміну від народної глиняної іграшки, мають ретельно пропрацьовані рельєф або розпис на поверхні. Образний репертуар фігурок-свищиків С.Дяківа виходить за межі традиційного. Серед них з’являються хом’ячок, черепашка, білочка, у трактуванні яких присутні реалістичні риси. Фігуркам тварин О.Смеречинської властива лаконічність пластики й стриманість декору, що особливо наближує їх до народної іграшки. Авторський стиль проявляється у принципі їхнього узагальнення.
Художньо-виражальні засоби плетених іграшок використовує у своїй творчості Євгенія Ромащук зі Львова. Федір Куркчі з Хмельницька створює пластику з обгорток качанів кукурудзи.
Традиції сирної іграшки плекають майстрині Марія Матійчак, Ганна Соколюк з Бру- стурів, Олена Гриняк, Ганна Грепиняк, Марія Шмадюк з Річки, Олена Чорняк-Крав- чук з Космача.
Майстрині намагаються якнайповніше використати пластичні та художні якості сирної маси, створюють варіанти творів. Варіа-
Оксана Мартинович- Смеречинська. Свинка. Глина, ліплення, м. Червоноград, Львівська обл. 1995 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
113


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Марія Матійчак. Вершник з бербеницями. Сир, ліплення, розпис аніліновими фарбами, с. Брустури, Івано- Франківська обл. 1998 р.
Збірка М.Станкевича (Світлина Г.П., 1998)
Олена Чорняк-Кравчук. Вершник з бербеницями. Сир, ліплення, с. Космач, Івано-Франківська обл.
2001 р. Збірка О.Никорак (Світлина А.К., 2001)
тивність проявляється передовсім різними розмірами, що зумовлено поліфункціо- нальним призначенням пластики. Так, баранчики більших об’ємів (висотою до 15 см) виготовляють на Великдень для освячування разом з іншою ритуальною їжею, менші (висотою 4 см) призначаються для дітей. Слід підкреслити, що такий підхід до її виготовлення не суперечить канонам, оскільки при цьому витримуються усталені пропорції.
В останнє десятиліття XX ст. активізувалось аматорське забавкарство. Прикладом може служити творчість Світлани Рак, яка, оселившись у Васильках Полтавської обл., звернулася до виготовлення ляльок з клаптиків тканини. Авторка ретельно вивчає традиції. Проте, повторюючи давні типи, водночас намагається передати в них власне розуміння форми, пропорції, колориту. Олена Тройна з Харкова створює ганчір’яні ляльки, взоруючись на ілюстрації з публікацій про народну іграшку 1990-х рр. Популярності набуло виготовлення одягу за народними мотивами для фабричних ляльок. Такі ляльки робила Галина Недашківська зі своїми ученицями у Львові. У нинішній час їх виготовляє Ганна Вінтоняк у Космачі Івано-Франківської обл.
114


Українська народна іграшка другої половини XX-початку XXI ст.: зміна функцій
Від 1990-х рр. народна іграшка займає все більше місця у творчості дітей. При Будинках творчості дітей та юнацтва, художніх та загальноосвітніх школах утворюються гуртки, класи, де дітей навчають мистецтва народної іграшки. У 2000-му році за ініціативою педагогів Будинку творчості дітей та юнацтва Галичини номінацію “Українська народна іграшка” ввели до програми конкурсу “Таланти твої, Україно”.
З відновленням державної самостійності України посилюється увага до народної іграшки з боку влади та громадськості. У 1992, 2003 роках Міністерство освіти і науки за сприяння Міністерства культури і мистецтв оголошує конкурси української народної іграшки, мета яких “зібрати, зберегти та зробити надбанням прийдешніх поколінь іграшки, виконані в кращих декоративно-пластичних традиціях українського народу”.
27-29 травня 1998 р. у Києві в Українському Народному Домі відбулася виставка “Національна дитяча іграшка”, ініціатором якої виступила Міжнародна громадська організація “Дитячий культурно-просвітницький центр”. На виставці експонувались давні та сучасні іграшки з різних регіонів України та з-поза її меж. Понад сотнею зразків була представлена збірка народних іграшок Львівського музею етнографії та художнього промислу НАН України — одна з найдавніших, найчисельніших і типологічно найрізноманітніших в Україні. У рамках культурно-просвітницької акції відбулась бізнес-конференція, яка зібрала педагогів, психологів, художників, підприємців та всіх не байдужих до проблеми виховання дітей. В обговоренні перспектив української національної іграшки жваве зацікавлення викликала народна іграшка, як духовна основа дизайну сучасних іграшок.
Світлана Рак. Лялька.
Тканина, шиття, с. Васильки, Полтавська обл. 1996 р.
Олена Тройна. Ляльки. Тканина, шиття. Харків, 2001 р.
115


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Протягом останніх років XX ст. колекції народних іграшок Львівського музею етнографії та художнього промислу репрезентували українську культуру у країнах Європи — Польщі, Франції тощо.
Таким чином, у другій половині XX ст. під впливом соціально-економічних чинників, зокрема нарощування промислового виробництва іграшок, в українській народній іграшці поглиблюється процес зміни функцій. Народна іграшка втрачає вирішальну роль у вихованні та розвитку дитини, набуваючи декоративного значення. У новій функції народна іграшка залишається об’єктом творчості народних майстрів. Зростає зацікавлення іграшкою, як джерелом художніх інтерпретацій, митців. Твори не лише продовжують традиції, а й зберігають назву народна іграшка. їх можна бачити на виставках, у художніх салонах, на фольклорних святах, рідше — на передсвяткових ярмарках. Ними милуються, їх купують як річ на згадку, окрасу, іноді для забави дітям. У перспективі етнічна першооснова, вважаємо, повинна повніше й виразніше втілитися в українській іграшці XXI ст., “одухотворити” її, органічно поєднавшись з сучасними вимогами.
116


ЯЖГ lEESZSSSSC
V
Ж краінська народна іграшка представлена розмаїттям матеріалів, художньо- технічних способів опрацювання, багатством образно-пластичних, конструктивних, орнаментальних, колористичних вирішень, водночас відзначається тематичною неоднорідністю і глибоким змістом.
У морфологічній структурі декоративно-ужиткового мистецтва М.Станкевич228 виділив іграшку як одну з родових форм художнього деревообробництва, плетіння, кераміки, витинанок, обумовивши, що у класифікації за функціональними ознаками вона становить окремий його вид.
Ігрова, пізнавальна, виховна, естетична, нормативна, комунікативна та інші функції, що їх виконувала іграшка у традиційному середовищі, дають підстави розглядати її як самостійний вид декоративно-ужиткового мистецтва, специфіку якого визначає єдність практичних і художніх якостей229.
Важливу роль у створенні народної іграшки, як й усіх видів декоративно-ужиткового мистецтва, відігравали матеріал, спадкоємний досвід розуміння його властивостей, досконале володіння способами 228 Станкевич М.Є. Морфологія— наука про систему видів. Художнє деревообробництво. Художнє плетіння. Художня кераміка. Витинанки // Антонович Є. А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.Є. Декоративно-прикладне мистецтво.— Львів, 1992.— С. 28; 74, 77, 84, 101.
229 За основу розподілу взято концептуальний принцип М.Станкевича. Див.: Станкевич М.Є. Морфологія — наука про систему видів.— С. 25-29.
119


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
обробки й оздоблення та вміння передбачити декоративні ефекти майбутнього твору. У народному середовищі забавки виробляли з різних легкодоступних і безпечних для здоров’я дитини матеріалів. Найуживанішими серед них, зокрема для тих іграшок, яким властиві ознаки мистецького твору — функціональна вартість, художня виразність і духовна наповненість,— були дерево, рослинні трав’янисті матеріали (рогоза, солома, листя кукурудзи тощо), глина, сир, папір, тканина. Отже, залежно від матеріалу можна виділити наступні підвиди української народної іграшки:
1. Дерев’яна.
2. Зі соломи, рогози, лози.
3. Глиняна.
4. Сирна.
5. З тканини.
6. Паперова.
Іграшка як об’єкт гри й водночас засіб виховання відображала звичаї, побут та заняття дорослих. Серед народних іграшок не було випадкових. У кожну пору дитинства, відповідно до вікового розвитку дитини, вони змінювали одна одну і мали конкретне виховне значення. Малюкам від народження до 1,5 року призначалися тарахкальця, літунці тощо, які сприяли їхньому психофізичному розвитку, стимулювали рухи, активізували зір, слух. Дітям, які вчилися ходити, іграшки — пташки, коники, візочки на коліщатах тощо — служили для розвитку ходьби, бігу. У віці від 3 до 14 років привчали дитину до її майбутніх занять. Відповідно існували іграшки для хлопчиків і для дівчаток. Хлопці, як правило, надавали перевагу іграшкам, що стосувалися “чоловічої” роботи — обробітку грунту, збору та переробки врожаю, догляду за тваринами, тобто плугам, боронам, лопаткам тощо.
120


Підвиди, типологічні групи, типи української народної іграшки
Дівчата вибирали для гри ляльок, меблі, посуд, що відповідали традиційним “жіночим” заняттям230.
Таким чином, функціональне призначення певною мірою зумовлювало змістове наповнення української народної іграшки. Багатство образного й предметного світу, відображеного в ній, дає підстави поділяти її за спільністю теми на типологічні групи:
1. Іграшки, які зображують людей, тварин.
2. Звукові іграшки та моделі музичних інструментів.
3. Моделі меблів.
4. Моделі посуду й кухонного начиння.
5. Моделі знарядь праці та господарського інвентаря.
6. Моделі засобів пересування.
7. Моделі зброї.
8. Іграшки, які не мають аналогів у природі та предметному світі.
Типологічні групи об’єднують іграшки, які передають конкретний образ або предмет й різняться зовнішними формотворчими, конструктивними, а також певними функціональними особливостями, тобто виступають незмінною органічною сутністю — типом іграшки. Типологічні ряди поширюються відповідно до числа типів.
У межах локальних традицій типи набувають специфічних рис. Вони виявляються, передусім, іконографічно-стилістичними особливостями, а також такими якостями іграшки, як конструктивна динамічність, звуковий супровід тощо. Наповнення типу локальними особливостями перетворює його в конкретний твір.
230 	Герус Л.М. До проблеми систематизації української народної іграшки// Українська народна творчість у поняттях міжнародної термінології: Примітив, фольклор, аматорство, наїв, кітч.— К., 1996.— С. 118.
121


НАРОДНА ІГРАШКА —


ВИД ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВОГО МИСТЕЦТВА


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Процеси функціонування й створення іграшки, оскільки передбачають багаторазові повтори, обумовлюють наявність варіантів. Варіативні відміни стосуються конкретних творів і пов’язані головним чином з умінням, досвідом майстра, його прагненням відтворити власні художні смаки, залишаючись, однак, у межах локальних традицій.
Отже, морфологічну систему української народної іграшки як виду декоративно-прикладного мистецтва складають підвиди, типологічні групи, типи, твори.


ерево, як матеріал декоративно виразний (завдяки кольору, фактурі, текстурі), міцний і водночас легкий, пружний, досить приємний на дотик та податливий обробці, задовільняло вимоги, що ставилися до якісної й безпечної іграшки. Поширенню дерев’яної іграшки в Україні сприяла наявність великих лісових масивів та різноманітних порід. Виробляли дерев’яну іграшку майстри- деревообробники — столярі, бондарі, токарі, теслі, сницарі, переважно попри виготовлення меблів, посуду, архітектурних оздоб, транспортних засобів тощо. Часто її виробляли діти з паличок, гіллячок, сучків дерева, що своїми природними формами підказували той чи інший образ і не потребували Журавель.
Дерево, вирізування.
Івано-Франківська обл.
Перша третина XX ст. МЕХП
(Світлина Г.П., 1994)
складного опрацювання.
Способи формотворення. Іграшки виготовляли з дерева різних порід, які використовувались у практичній діяльності регіону. Однак перевагу надавали м’яким — сосні, липі, осиці, тополі, ліщині тощо. З твердих порід застосовували бук, явір, клен, рідко фруктові — грушу, сливу. У будь-якому разі вибирали свіжозрубане та ще не висушене дерево, якому властива підвищена пружність і для опрацювання якого потрібно менше зусиль231. Використання кожної з порід зумовлювалось її доступністю на терені. Липою частіше послуговувались на Полтавщині, осикою — на Яворівщині, смерекою, 231 	Архів ІННАН України.— Ф. 1.— Оп. 2.— Спр. 338.— Зош. 1.— С. 1.
Візок.
Дерево, вирізування, столярна техніка, с. Прутівка, Івано- Франківська обл. 1912 р.
МЕХП (Світлина В.В., 2004)
129


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Сільничка. Кора, вирізування, с. Межибрід, кол. Сяніцький пов. (тепер Польща). 1930-ті рр. МЕХП (Світлина Г.П., 1994)
Човник. Кора, вирізування.
Івано-Франківська обл. (?).
Перша третина XX ст. МЕХП
(Світлина В.В., 2004)
сосною — на Гуцульщині, Лемківщині, Холмщині тощо.
Окрім дерева для виготовлення народних іграшок застосовували також кору, переважно сосни, дуба.
Іграшки виробляли відомими у дерево- обробництві — вирізуванням, витесуванням, точениям, столярною і бондарною техніками. Дерево попередньо готували: обтесували сокирою й відповідно до способу подальшого опрацювання розрізали на валки чи прямокутні дощинки. Часто для цього застосовували шматки дерева, які залишались від виготовлення інших ужиткових речей. Обробка технікою вирізування полягала у поступовому моделюванні цілісної форми іграшки або її окремих частин ножем чи пилкою. Для кріплення дощинки чи валка використовували різні пристрої. Часто таким пристроєм служила “кобилка” (“вісний стілець”) — столярний верстат у вигляді лави на чотирьох ніжках, в отвір якої вмонтована рухома штанга з круглою голівкою вгорі й підніжкою внизу. При натисканні на підніжку голівка впиралась у виступ квадратної форми — “стіл” на лаві й фіксувала покладену на ньому дощинку. Її обробляли дворучним ножем — “вісняком”.
Вирізування деколи поєднували з видовбуванням. Таким способом виробляли здебільшого іграшкові предмети побуту, транспортні засоби. Видовбуванням формували переважно внутрішню поверхню іграшки, зовнішню — обрізали ножем. Ця послідовність чітко простежується у човниках232 з осередків західної частини України.
Виточували дерев’яні іграшки на ручних, ножних верстатах, пізніше — верстатах з водяним, електричним приводом тощо.
232 	МЕХП, інв. № 18511, 18519.
130


Дерев’яна іграшка
Виточували здебільшого з дерев листяних порід — березового, липового, яворового тощо, кожному з яких завдяки фізичним і механічним властивостям надавали перевагу при виготовленні іграшок відповідної форми. Для порожнистих іграшок бажаною була липа й майже зовсім непридатна осика, зважаючи на її крихкість. Для іграшок, які обточували лише зовні, застосовували тверду деревину берези, явора тощо233. Відбирали з гладким і без сучків стовбуром тонкі дерева, які розрізали на валки й обтесували. Потім їх закріплювали у верстаті й обробляли долотами та різцями з фасонною ріжучою кромкою, внаслідок чого поверхня набувала округлих конфігурацій з плавними взає- мопереходами опуклин і заглиблень. Завдяки поєднанню механічних і рукотворних прийомів точения дозволяло створювати численні варіанти пластичних та декоративних рішень поверхні іграшок і водночас збільшувати обсяги виготовлення, що вплинуло на впровадження точення у серійне виробництво.
Вага.
Дерево, шнурок, виточування, столярна техніка, м. Яворів, Львівська обл.
1930-ті рр. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Василь Прийма. Візок. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис аніліновими фарбами, м. Яворів, Львівська обл.
1975 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1994)
Столярну техніку застосовували для з’єднання конструктивних частин народних дерев’яних іграшок, які попередньо обробляли вирізуванням, виточуванням тощо. їх скріплювали за допомогою дерев’яних
233 	Архів ІН НАН України.— Ф. 1.— Оп. 2.— Спр. 338.— Зош. 1.— С. 1.
131


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Василь Гнатко. Тультяї”. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис аніліновими фарбами, м. Яворів, Львівська обл.
1980 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
кілочків або в паз. Для фіксації елементів користувалися тими ж пристроями, що й при вирізуванні — “кобилкою” тощо. Окрім традиційних столярних способів у збиранні іграшок використовували й специфічні. До них, зокрема, належить спосіб натягування коліщат на вісь234. Для цього коліщата, вирізані з твердого, але пружного дерева й відмочені протягом доби у воді, клали на вертикально розташовану вісь з конічними потовщеннями з обох боків і били по них молотком. Від удару нижнє коліща заходило на вісь і після висушування могло вільно обертатись, не злітаючи з неї. Цей спосіб практикували в осередках західної частини України, зокрема в Яворові, а також у Польщі235, Словаччині236 та ін. Однак, розповсюдженішим був спосіб кріплення коліщат на осі за допомогою круглих дерев’яних кілочків, які вставляли у вибрані з обох боків осі отвори.
Для з’єднання конструктивних частин іграшки застосовували також мотузки, що збільшувало рухові властивості й певною мірою збагачувало ігровий образ. Рідше скріплювали дротом, гвіздками.
Іграшковий посуд. Дерево, вирізування, бондарна техніка, випалювання, с. Кременці, Івано- Франківська обл. 1930-ті рр. МЕХП (Світлина Г.П., 1994)
Бондарною технікою, яка полягала у ви- тесуванні клепок, складанні та кріпленні — “стягуванні” обручами, гнутими з тонких прутів ліщини, виробляли мініатюрні посу- 234 Архів ІН НАН України.— Ф. 1.— Оп. 2.— Спр. 338.— Зош. 1.— С. 6.
235 Seweryn Т. Polskie zabawki ludowe.— S. 72.
236 Michalides P. L’udove hraćky na Slovensku.— S. 106- 107.
132


Дерев’яна іграшка
динки — діжечки, цебрики, коновки, бербе- нички тощо.
За особливостями формотворення дерев’яні іграшки можна поділити на: 1) іграшки, які виготовлені одним об’ємом з суцільного шматка дерева — вирізуванням, виточуванням; 2) іграшки, складені з окремих частин, які попередньо обробляли також вирізуванням, виточуванням і з’єднували столярними або бондарними техніками. У свою чергу, залежно від з’єднання складені іграшки поділяються на: а) нерухомі (статичні) — іграшкові меблі, сани, човники, скрипочки тощо; б) рухомі (динамічні) — візочки, тачки, деркачі тощо.
Способи декорування. При оздобленні дерев’яних іграшок передусім враховували природну текстуру й забарвлення дерева, які у кожної породи своєрідні. Так, дерево хвойних порід має виразний малюнок волокон, листяних — однотонний, ледь помітний тощо.
Переважно поверхню дерев’яних іграшок залишали чистою. Роль оздоблення виконували орнаментальні порізки, які водночас зображали елементи одягу у фігурках людей, пір’я, хутро у фігурках тварин. Для підсилення художніх якостей та безпечності іграшок поверхні натирали бджолиним воском, від чого вони набували гладкості й приємного матового блиску.
На Середньому Подніпров’ї дерев’яні іграшки ощадно прикрашали різьбленням — прямими, скісними й перехрещеними лініями, крапками, розетками, які довільно розташовували або поєднували у прості дзеркально-симетричні композиції.
Як і при декоруванні меблів, транспортних засобів, в іграшках, що їх імітували, різьблення поєднували з профільним вирізуванням.
Туцул”.
Дерево, різьблення. Івано-Франківська обл. (?). Перша третина XX ст. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
133


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Барильце.
Дерево, бондарна техніка, випалювання, с. Кременці, Івано-Франківська обл.
1930-ті рр. МЕХП
(Світлина Г.П., 1994)
На Прикарпатті дерев’яні іграшки оздоблювали випалюванням, яке виконували писа- ком — металевим прутиком з викарбуваним на одному його кінці рельєфним малюнком — “штампом”. “Штамп” розпікали у вогні й прикладали до поверхні іграшки, внаслідок чого на ній залишався відбиток. Користувались, як правило, кількома писаками, кожен з яких відтворював інший малюнок — крапку, штрих, квадратик, півкільце, кільце, стилізовану квітку, “сонечко” тощо, їх компонували на поверхні іграшки відповідно до її форми. Температура нагрівання та тривалість витискування дозволяли урізноманітнити інтенсивність кольору в орнаменті від світло- до темно-коричневого. На відміну від словацької237, польської238 народних іграшок з дерева, у яких випалюванням металевими писаками прикрашали іграшкові меблики, деркачі тощо, в українській іграшці його застосовували переважно для оздоблення мініатюрного бондарного посуду. Токарні іграшки декорували писаками з твердого дерева або металевого прута, які прикладали до поверхні під час виточування. Внаслідок тертя між ними довкола утворювались тонкі коричневі паски.
В оздобленні дерев’яних іграшок застосовували також розпис — нанесення малюнка різнокольоровими фарбами. Одначе поширення в Україні він не набув. Мальовані іграшки виробляли у Яворові й частково в осередках Липове, Миронівка, Купчинці на Середньому Подніпров’ї.
Для розпису яворівських іграшок використовували обмежену, проте яскраву палітру, утворену синьою, червоною, зеленою, жовтою барвами. Ще на початку XX ст. 237 Michalides Р. L’udove hraćky па Slovensku.— S. 107.
238 Seweryn T. Polskie zabawki ludowe.— S. 72.
134


Дерев’яна іграшка
їх готували з кори, листя, квітів та плодів місцевих рослин. Жовту фарбу отримували з ягід “шатлаку”, зелену — з листя “лабасу”239 тощо. З 1930-х рр. природні барвники почали замінювати штучними аніліновими240.
Фарби наносили пензликом, виготовленим з хутра домашніх тварин. Витримували певну послідовність розмальовування. Спочатку обводили — “обтягували” тонкою червоною смугою краї іграшки, з внутрішнього боку її підсилювали жовтою — “зощелюва- ли”. Потім на лицьових поверхнях малювали “сітку” зі смуг та плям жовтого кольору. На ній й обіч неї зеленим та червоним кольорами виконували квітково-рослинний орнамент, традиційний для місцевої художньої творчості, передусім, розпису скринь, вишивки241. Основу орнаменту становила “вербів- ка” — вигнута галузка з краплеподібними уздовж неї листочками з обох боків. Деколи її завершували стилізованою квіткою — “ру- жею” або окреслювали плавною лінією, одержуючи мотив “качечка”. Поміж “вербі- вок” малювали “колка” — два або три наведених одно- та різноколірними смугами концентричних кола. У середину “колок”
Скрипочка. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис, м. Яворів, Львівська область. Перша третина XX ст. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
239 Чугай Р.В. Народне декоративне мистецтво Яво- рівщини.— С. 78-79.
240 Архів ІН НАН України.— Ф. 1.— Оп. 2.— Спр. 338.— Зош. 1.— С. 3.
241 Там само.— С. 3.
Василь Прийма. Столик з кріселками. Дерево, столярна техніка, розпис аніліновими фарбами, м. Яворів, Львівська обл. 1977 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1994)
135


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Іграшковий посуд.
Дерево, виточування, різьблення, тиснення, розпис аніліновими фарбами, м. Яворів, Львівська обл.
1930-ті рр. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
вписували “ружу”, “вербівку” або ж замальовували її червоною фарбою — “сонечко”. Ці мотиви доповнювали й композиційно зрівноважували невеликими крапками — “цятками”, хвилястими лініями — “кривульками” тощо. Всі елементи виконували без попереднього контурного розмічування, ескізними, проте динамічними мазками. Такий імпровізаційний спосіб нанесення, підбору, колірного вирішення й поєднання порівняно невеликої кількості елементів дозволяв створювати чисельні неперевантажені, легкі за ритмом і доволі колоритні варіанти орнаменту, які гармоніювали з тлом дерева. Ними оздоблювали переважно поверхні столярних іграшок.
Точені іграшки у Яворові декорували ла- конічнішим малюнком, який складали два або три різноколірні паски, часто поєднані з тисненими, різьбленими та випаленими.
На Середньому Подніпров’ї дерев’яні іграшки розмальовували червоною, коричневою, чорною та синьою фарбами. Кожну іграшку виконували в одному кольорі, рідше — у двох. Не застосовували також складних орнаментальних сполучень. Розпис творили тонкі смуги, які окреслювали контури іграшки, та невеликі крапки, штрихи, довільно нанесені на її поверхню. Оздобленням завершували створення іграшки.
Отже, наприкінці XIX - початку XX ст. українську народну іграшку з дерева
136


Дерев’яна іграшка
декорували різьбленням, профільним вирізуванням, випалюванням, розписом, а також поєднанням цих способів — різьблення й профілювання, різьблення й розпис, розпис і випалювання тощо. На відміну від російської242, словацької243, польської244, німецької245 народної дерев’яної іграшки в українській відсутні способи суцільного замальовування поверхні й використання фабричних ацетонової та олійної фарб, а також заклеювання папером, що характерне, скажімо, для словацької іграшки. Декорування папером відоме нам лише в іграшках246 із Калині (Хмельницька обл.), що, ймовірно, зумовлено впливом витинанок, поширених у цьому регіоні. Однак, паперовий декор вкриває поверхню іграшки у вигляді смуг лише частково, залишаючи, як і в розписі, чисте тло дерева.
Художньо-функціональні особливості. Українська народна іграшка з дерева кінця XIX - першої половини XX ст. має розгалужену типологію. Значну частину її становлять іграшки, які зображують людину. Вони представлені наступними типами: лялька, “Трач”, “Комедіант”, “Дід”, “Скакун”, “Ру- ховик”, “Ковалі”, “Теслі”.
Форми ляльок лаконічні й водночас виразні, що досягнуто пластичними засобами — чітким силуетом і декоративним ритмом порізок, які окреслюють пропорції людської фігури і, як у пам’ятках первісного мистецтва, акцентують кілька характерних ознак. Лялька247 з Середнього Подніпров’я зображує чоловіка, узагальнено передаючи
Масничка.
Дерево, виточування, різьблення, тиснення, розпис, м. Яворів, Львівська обл.
1933 р. МЕХП
(Світлина Г.П., 1997)
242 Тарановская Н. Русская деревянная игрушка.— М., 1969.— С. 16-18, 23.
243 Michalides P. L’udove hraćky na Slovensku.— S. 109— 110.
244 Seweryn T. Polskie zabawki ludowe.— S. 72.
245 Bachmann M. Holzspielzeug aus dem Erzgebirge.— S. 70.
246 МЕХП, інв. № 18579.
247 ДМУНДМ, інв. № Д 198, 450.
137


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
“Комедіант”. Дерево, різьблення, столярна техніка, розпис, с. Іллінці, Івано-Франківська обл.
1912 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
голову, круглий у перерізі тулуб, масивні широко поставлені циліндроподібні ноги та іноді руки у вигляді коротких плечових виступів. Риси обличчя ляльок — очі, ніс, рот позначені контуром чорного кольору. Рельєфно виділені елементи чоловічого одягу. Така ж об’ємна узагальнено вирішена фігурка чоловіка становить основу “Трача”. На відміну від статичної ляльки у “Трачі” головна увага зосереджена на рухові, який іграшка може здійснювати завдяки тягарцю (шматок дерева або каменю), підвішеному знизу до “пилки”. Слід відзначити, що “Трач” належить до найпоширеніших типів іграшок цієї групи. У різноманітних варіантах, які проявляються головним чином розмірами, а також незначними відмінностями у пластичному трактуванні фігурок, він відомий в усіх районах поширення дерев’яної іграшки — Середньому Подніпров’ї, Поліссі, Прикарпатті тощо248.
Застосування рухомих з’єднань є характерною ознакою інших типів іграшок, які зображують людину. В іграшці “Комедіант” з Іллінців (Івано-Франківська обл.) фігурка чоловіка в подібному на кучму (зимову шапку) уборі розташована у середині прямокутної рамки, до якої вона прикріплена круглою паличкою, що проходить крізь тулуб наче розкинуті в сторони руки і править за вісь обертання.
В іграшці “Дід”249 з Прутівки (Івано-Франківська обл.) руки й ноги узагальненої фігурки чоловіка вирізані окремо й з’єднані з тулубом рухомо. За допомогою держака, вставленого в отвір планки, що прикріплена “Дід”. Дерево, різьблення, столярна техніка, с. Прутівка, Івано-Франківська обл. 1912 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
248 ДМУНДМ, інв. № 198; МЕХП, інв. № 18633; Заглада Н. Побут селянської дитини.— С. 116; Лащук Ю. Народне мистецтво українського Полісся.— Львів, 1992.— С. 28.
249 МЕХП, інв. № 18633.
138


Дерев’яна іграшка
до рук, іграшка може здійснювати рухи, створюючи образ кумедного чоловіка, який посмикується й підскакує. Зауважимо, що фігурки з рухомими кінцівками мають давні традиції. Уламки подібної фігурки виявлені у похованні Брно-2 (30-35 тис. до н.е.) у Чехії250, яку вважають найдавнішою дитячою іграшкою. Такий самий принцип застосування у конструктивному й образному рішеннях кістяних та глиняних фігурок V—III ст. Риму та Греції251.
В іграшці “Скакун”252 з Прикарпаття фігурка чоловіка підвішена на шнурку між двома планками, при стискуванні яких вона підскакує, виконуючи різні рухи. На відміну від попередніх круглих, об’ємно вирішених, іграшка вирізана за профільним силуетом. Поглиблюють образ намальовані чорним кольором очі, брови, волосся та вуса.
Подібне силуетне вирішення має фігурка чоловіка в іграшці “Руховик”253 з Коріниці (колишній Ярославський повіт, тепер Польща). Вона також підвішена на шнурку між двома планками.
Продовжують типологічний ряд динамічних іграшок “Ковалі”254, “Теслі”255. Конструкція цих іграшок грунтується на двох паралельних планках, з’єднаних таким чином, що можуть зміщуватись одна відносно одної. Посередині планок розташована модель наковальні, а з обох боків від неї, на протилежних кінцях — узагальнені фігурки ковалів з вмонтованими у корпусі молоточками. При розтягуванні планок в сторони
“Скакун”. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис, с. Прутівка, Івано-Франківська обл.
1912 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
250 Елинек Я. Большой иллюстрированный атлас первобытного человека.— Прага, 1982.— С. 411.— Рис. 656.
251 Новацкий В., Уварова И. В сторону человека 11 ДИ.— 1983.— № 12.— С. 35.
252 МЕХП, інв. № 18632.
253 МЕХП, інв. № 18558.
254 МЕХП, інв. № 18553.
255 МЕХП, інв. № 18554.
“Руховик”. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис, с. Коріниця, кол. Ярославський повіт (тепер Польща). 1939 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
139


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Коник. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис, м. Яворів, Львівська обл.
Перша третина XX ст. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
вони почергово нахиляються й ударами молоточків у наковальню створюють ритмічний звук. Іграшка “Теслі” подібної конструкції, лише замість молоточків фігурки “тримають” гибель. Основна увага в цих іграшках, як і в “Трачі”, зосереджена на рухові, який імітує роботу коваля або теслі. Фігурки людей передані у вигляді прямокутної чи овальної палички-тулуба з виділеною
на ньому головою овальної або пірамідальної (очевидно, з головним убором) форми. Іноді червоною фарбою зазначено обличчя або заглибленнями та контуром чорного кольору його риси — очі, ніс, вуста. Трапляються фігурки людей без будь-яких ознак у вигляді палички. В іграшці256 з Липового (Полтавська обл.) чотири пари таких фігурок з молотками симетрично розташовані на нижній і верхній планках. Ігровий образ творить, власне, лише дія, яка розрахована на асоціативну уяву дитини. Слід зазначити, що цей тип іграшок відомий та поширений у сусідніх слов’янських народів— росіян257, словаків258 та ін.
256 ДМУНДМ, інв. № Д 459.
257 Тарановская Н. Русская деревянная игрушка.— С. 5.— Ил. 78-79.
258 Pancuhovd Е. Drevene ludove hraćky.— Martin, 1988.— S. 92.—Obr. 50-51.
140


Дерев’яна іграшка
Якщо ляльки привертали більше увагу дівчаток, то фігурки коників були улюбленими іграшками хлопчиків. Силуетна фігурка коника259 з Картамишівки (Харківська обл.) вирізана з липового дерева і передає характерні риси тварини — голову, видовжений тулуб, ноги і короткий хвіст. У простій лаконічній формі коника виявляються спільні риси з фігурками XI-XV ст., знайденими Коник.
Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис, м. Яворів, Львівська обл.
Перша третина XX ст. МЕХП
(Світлина Г.П., 1997)
при розкопках слов’янських міст Києва260, Новгорода261, Гданська262. Однак на відміну від статичних середньовічних зображень фігурці з Харківщини властива певна динамічність форми, яка підкреслена характерним вигином шиї, нахилом голови, трохи піднятою, немов під час бігу, ногою.
Образ коня належить до поширених у народній творчості, й зокрема в іграшці, слов’янських народів. Очевидно, він пов’язаний з давніми язичницькими віруваннями. У пантеоні слов’янських божеств, які одухо- творювали сили природи, кінь символізував
259 ДМУНДМ, інв. № 652.
260 Гупало К.Н. Обработка дерева, кости и камня.— С. 325.— Рис. 140.
261 Колчин Б.А. Новгородские древности. Резное дерево.— С. 47-50.— Табл. 38-40.
262 Kunicka-Okuliczowa L. Wczesnośredniowieczne zabawki i gry z Gdańska.— S. 131-132.— Tabl. XI.
141


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Василь Гнатко.
Візок-“драбиняк".
Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис аніліновими фарбами, м. Яворів, Львівська обл.
1980 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1994)
Юлія Прийма. Візок з погоничем. Дерево, вирізування, виточування, столярна техніка, розпис аніліновими фарбами, м. Яворів, Львівська обл. 1993 р. (Світлина І.Х., 1994)
Юлія Прийма. Візок.
Дерево, столярна техніка, розпис аніліновими фарбами, м. Яворів, Львівська обл. 1993 р.
(Світлина І.Х., 1994)
одного з наймогутніших богів — Хорса, бога Сонця263. Цим, мабуть, і пояснюється його зображення як магічного охоронного знака у різьбленому декорі житла, меблів, посуду, інших побутових речей. Звичайно, що аналогії у зовнішній формі середньовічних пам’яток і пам’яток кінця XIX - початку XX ст. не вичерпуються лише семантичною спорідненістю та стійкістю світоглядних
263 Фаминцын А.С. Божества древних славян.— М., 1884,— С. 202.
142


Дерев’яна іграшка
уявлень. Очевидно, не менш важливий спадкоємний практичний досвід, безпосередня передача від покоління до покоління технологічних і художніх прийомів формотворення, а також матеріал — дерево, яке підказувало майстрові ту чи іншу форму.
Самобутністю та оригінальними рисами відзначаються яворівські іграшки з кониками. Вони скомпоновані раціонально й дуже просто. За основу править прямокутна до- щинка з чотирма коліщатами, на якій розташований коник або пара коників, що “тягнуть” візок, сани тощо. Фігурка коника вирізана одним об’ємом з плоскої дощинки і крутими вуглуватими зрізами передає силует тварини: схилену вниз голову, тулуб з ледь вигнутою спиною, що переходить у шию, іноді короткий хвіст. Доповнюють її окремо виготовлені чотиригранні палички-ноги. За принципом пластичного трактування яворівські коники також виявляють зв’язок з традиціями слов’янської дерев’яної пластики XI-XIV ст. Однак, якщо фігурка коника зберегла ознаки середньовічних прототипів, то сама іграшка зазнала суттєвих змін, передовсім у композиційному вирішенні. Серед іграшок бачимо зразки, на підставці-основі яких розгорнулися своєрідні мініатюрні жанрові сценки. Прикладом групової композиції яворівської іграшки можуть бути коники з візочками. Вони здебільшого повторюють один сюжет, однак існують варіанти компонування: на підставці з одним чи двома кониками розміщені віз264, “драбиняки”265, сани. Інколи їх доповнює схематично зображена фігурка візника, яка має два варіанти трактування — її або вирізано, або виточено. Урізноманітнені також елементи одягу візника.
264 МЕХП, інв. № 18590, 18622.
265 МЕХП, інв. № 18624.
143


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Птахи. Дерево, різьблення, розпис, с. Лисичинці, Тернопільська обл. Перша третина XX ст. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Його зображено у капелюсі чи без нього. До фігурки коника іноді прикріплені віжки. Ці іграшки позбавлені властивої середньовічній пластиці монументальності, статичності, натомість у них більше декоративності. За допомогою прив’язаної до основи мотузки вони приводяться в рух. Динамічність, яка підкреслена в іграшці конструктивно, тобто безпосереднім використанням механічного руху, посилює експресивний розпис. Традиційні рослинні мотиви— “вербівки”, “розетки”, що виконані у жовто-червоно-зеленій чи синьо-червоній гамі барв, легко й невимушено вкривають корпус коників, бокови- ни, причілки візочків. У кольорі вони гармоніюють з тлом дерева, стилістично — узгоджені з формою забавки, виявляють її особливості. Так, концентричні кола на боках вказують на силу і міць коника, гнучкі “вербівки” вздовж шиї створюють враження руху. Своєрідний, неперевантажений та легкий за ритмом орнамент довершує образ, наближує його до світосприйняття дитини.
В Україні, як і в Словаччині266, Польщі267 та інших країнах, виготовляли фігурки коників268, розміри яких дозволяли дитині гойдатись, сидячи верхи. Вони міцної конструкції з окремо вирізаних циліндроподібних об’ємів, що передають голову, тулуб і ноги. На голові виділено вуха, рот. Конкретизує образ хвіст зі справжнього кінського волосу. Ноги коників стоять на основі із заокругленими, як у колисок, ходилами.
Анімалістичну тему в українській народній іграшці з дерева доповнюють фігурки птахів. Вони зображували голубів, ласті-
266 Pancuhova Е. Drevene ludove hraćky.— S. 139-144.— Obr. 98-103.
267 Seweryn T. Polskie zabawki ludowe.— S. 82, 84, 91.
268 Архів IH НАН України.— Ф. 1.— On. 2.— Cnp. 338.— Зош. 1.— C. 16.
144


Дерев’яна іграшка
вок269. їхні форми утворені плавними взаємо- переходами об’ємів, що передають овальний тулуб, видовжену шийку, невелику піднесену догори чи опущену вниз голівку з гострим дзьобом та конічний, іноді роздвоєний посередині, хвіст. Окремі фігурки мають тонкі дротяні ніжки. М’якому плавному силуетові фігурок відповідає гладка, натерта воском поверхня. Рідше вона розмальована тонкими, горизонтально розташованими вздовж тулуба, смужками червоного й синього кольорів, які імітують пір’я. У пташки270 з Липового (Полтавська обл.) спинка вкрита плямами, шийка обведена двома пасками, а живіт і хвостик суцільно помальовані темно- коричневою фарбою, що також у стилізованій формі передає особливості забарвлення пір’я і водночас декоративно збагачує іграшку.
Когут. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис.
с. Коріниця, кол. Ярославський повіт (тепер Польща). 1939 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Качечка. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис аніліновими фарбами, м. Яворів, Львівська обл. 1993 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Фігурки пташок— качечок271, що у перші десятиліття XX ст. доповнили типологічний ряд яворівської іграшки, вирішені відповідно до місцевих традицій за профільним силуетом. Вони, як і коники, розташовані на прямокутній підставці, але з двома коліща269 ДМУНДМ, інв. № Д 202, 332, 468, 472-475, 478.
270 ДМУНДМ, інв. № Д 332.
271 МЕХП, інв. № 18618, 42689.
Зозуля. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис, м. Яворів, Львівська обл. 1933 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
145


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
тами. Великі округлі крила з’єднані з тулубом і коліщатами за допомогою дротиків таким чином, що при поштовхові держака, вставленого в отвір підставки, можуть рухатися, сплескуючи немов під час польоту. Динамічній конструкції фігурок відповідає колоритний розпис — помальована у зелений колір голова, шия, окреслена рядком білих цяток, немов разкою намиста, жовті крила, обведені по контуру червоною смугою з рядком білих крапок, тулуб жовтого кольору, довільно вкритий стилізованими листочками, наче пір’їнками.
Аналогічні за конструктивним рішенням іграшки походять з інших осередків Прикарпаття та сусідніх теренів Польщі. Відмінність між ними проявляється у пластичному трактуванні й оздобленні поверхні фігурок, що “Пташки, які клюють зерно”. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис. Прикарпаття.
Перша пол. XX ст. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
зумовлені місцевими смаками та уподобаннями. Наприклад, фігурка пташки272 з Корі- ниці має менші пропорції й вкрита суцільним шаром жовтої фарби, лише дзьоб та коліщата виділені червоною фарбою.
Своєрідністю вирізняється динамічна іграшка, що зображує пташок, які клюють зерна. їхні умовно потрактовані фігурки розташовані на круглій дощинці-основі голівками до центру. Під дощинкою на нитках, прив’язаних до голівок, підвішена кулька, при похитуванні якої вони рухаються — то 272 	МЕХП, інв. № 18617.
146


Дерев’яна іграшка
піднімаються вгору, то опускаються вниз, достоту нагадуючи метушливу повадку птахів. Цей тип народної дерев’яної іграшки зафіксовано на Слобожанщині, Середньому Подніпров’ї273, Прикарпатті274, а також у сусідніх слов’янських країнах Польща275, Словаччина276, Росія277 та ін.
Збереглися фігурки звірят278, виготовлені 13-літнім Васильком Війтовичем з Лемківщи- ни. Вони правдоподібно, однак з наївною дитячою щирістю зображують корівку, баранчика, цапа, свинку, мишку, котика.
Іграшка “Ведмеді”279 з Блощинців (Київська обл.) щодо конструктивного рішення є варіантом “Ковалів” або “Теслів”, де фігурки чоловіків замінено стилізованими об’ємними зображеннями ведмедів.
За тим самим принципом сконструйовані іграшки “Хлопчик з бараном”280, “Козлики”281 з Холмщини. Перша іграшка зображує
273 Каталог Екатеринославского областного музея имени А.Н.Поля. Археология и этнография.— С. 286.
274 МЕХП, інв. № 81796.
275 Seweryn Т. Polskie zabawki ludowe.— S. 78, 89.
276 Michalides P. L’udove hraćky na Slovensko.— S. 117.
277 Тарановская И. Русская деревянная игрушка.— С. 5.
278 МЕХП, інв. № 18673-18680.
279 ДМУНДМ, інв. № Д 343.
280 МЕХП, інв. № 18555.
281 МЕХП, інв. № 18556.
Звірята.
Дерево, різьблення, столярна техніка.
Лемківщина. 1933 р. МЕХП
(Світлина В.В., 2004)
147


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Хлопчик з бараном. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис. Холмщина. Перша третина XX ст. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
хлопчика, який тримає барана за роги. Руки та ноги фігурки хлопчика, передні і задні ноги фігурки тварини рухомі — приєднані до основного корпусу та планок кілочками. При посуванні однієї з планок вони приводяться в дію, що імітує боротьбу. Обидві фігурки з чіткою, виразною лінією силуету. У постаті хлопчика вгадуються елементи традиційного одягу: капелюх, кабат, штани та ін. Силует тварини передає голову із закрученими рогами, туловище, декоративно окреслене хвилястою лінією, яка зображує вовну, ретельно вирізані ноги. Емоційну виразність образів посилюють наведені чорним контуром риси обличчя, волосся дитини та властиві риси барана — роги, копитця тощо.
“Козлики”. Дерево, вирізування, столярна техніка. Холмщина. 1913 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
В іграшці “Козлики” фігурки розташовані одна супроти одної. При розтягуванні планок в сторони вони нахиляються до середини й вдаряються лобами, створюючи звук. На відміну від силуетних зображень хлопчика і барана фігурки козликів об’ємні, виконані у натуралістичній манері, однак з
148


Дерев’яна іграшка
елементами декоративності. Об’єм творять дрібні, легко покладені на поверхню порізки, що надають фігуркам властивих обрисів і водночас зображують вовну. Інакше сприймаються і самі образи. Широко розплющені круглі очі, нахилена голова з настовбурченими вухами та ріжками передають збуджений стан готових до сутички тварин, що влучно підкреслює динамічна конструкція іграшки.
Звукові іграшки та моделі музичних інструментів в українській народній іграшці з дерева представляють деркачі, тарахкальця, свистки, сопілки, скрипочки. Крім звукового ефекту їх своєрідність підкреслюють особливості пластичного вирішення та оздоблення поверхні.
Деркачі мають динамічну просторову структуру. Її композиційним центром є зубчастий валик з ручкою. На його осі розташована прямокутна рамка з однією або кількома тонкими пластинками — “язичками” у середині, які одним кінцем прикріплені до її вертикальної стінки, іншим — впираються у міжзубову впадину валика. Від обертання рамки довкола валика внаслідок руху “язичків” по зубцях у деркачі виникає звук.
Деркачі виробляли в усіх етнографічних районах України. Відомі вони і в країнах Західної Європи— Боснії, Герцоговині282, Польщі283, Словаччині284 та ін. Цьому значною мірою сприяла традиційність, яку засвідчує застосування деркачів у передвеликодніх обрядах. Одначе у кожному етнографічному районі вони набули специфічних ознак, які
282 Obradovic М. Zvucne igraćke seoske dece u Bośni i Hercegovini U Рад VII-ог конгреса савеза фолклориста Зугослави]е у Охриду 1960 године.— Охрид, 1964.— S. 364.— II. 3.
283 Seweryn T. Polskie zabawki ludowe.— S. 40.
284 Pancuhovz E. Drevene ludove hraćky.— S. 75-78.— Obr. 32-34.
Василь Хомутник. Деркач. Дерево, вирізування, столярна техніка.
с. Зарубани, Львівська обл. 1930 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1994)
Деркач. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис, м. Яворів, Львівська область. Перша третина XX ст. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Василь Логин. Деркач. Дерево, столярна техніка, розпис аніліновими фарбами, м. Яворів, Львівська обл. 2000 р.
Збірка О.Шпак (Світлина Г.П., 1994)
149


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Деркач-“туркало". Дерево, вирізування, столярна техніка, с. Прутівка, Івано- Франківська обл. 1912 р.
МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Деркач-“рапчало". Дерево, вирізування, випалювання, столярна техніка, с. Піщин, кол. Горлицький повіт (тепер Польща) 1935 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Деркач-“рапчало”. Дерево, виточування, столярна техніка, с. Піщин, кол. Горлицький повіт (тепер Польща). 1935 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
проявляються переважно пластичною диференціацією складових елементів, тобто їхніми розмірами та співвідношенням у структурі, що підкреслює її ажурність чи, навпаки, створює враження монолітності. Ажурна структура деркача-“туркала”285 з Прутівки — це вирізані з тонких ліщинових прутиків елементи. Ефекту легкості їй надає присутність чотирьох “язичків”, що ритмічно розташовані у просторі рамки. Смужки темно-коричневої кори на поверхні частин увиразнюють форму й водночас посилюють декоративні якості деркача.
У деркачі-“рапчалі”286 з Ліщина (колишній Горлицький повіт, тепер Польща) “язичок” щільно прилягає до рамки, створюючи враження суцільного об’єму. Обриси рамки нагадують топірець. Привертає увагу оздоблення його поверхні хрестоподібними елементами, які виконані випалюванням.
Оригінальною конфігурацією, утвореною з точених елементів, вирізняється інший дер- кач-“рапчало”287 з Ліщина. Його поверхня зберігає природний колір дерева. Слід підкреслити, що лаконічність декору або його відсутність є характерними ознаками деркачів. Навіть деркачі288 з Яворова, на противагу багатому колоритному розпису інших типів іграшок цього осередку, ощадно оздоблені одним-двома рядками краплеподібних листочків, нанесених уздовж горизонтальних стінок рамки. У пам’ятках середини XX ст. їх доповнюють червоні смуги, наведені по контуру рамки, та суцільно вкриті червоною або жовтою фарбою “язичок” і валик.
До поширених типів звукових іграшок належать тарахкальця. їхні пам’ятки289 зі
285 МЕХП, інв. № 18649.
286 МЕХП, інв. № 18654.
287 МЕХП, інв. № 18655.
288 МЕХП, інв. № 18653, 18656, 18657.
289 МЕХП, інв. № 18643, 18644.
150


Дерев’яна іграшка
Східного Поділля мають вигляд настромленого на тоненьку паличку ажурного кубика. Форму кубика складено з шести плоских до- щинок, які розміщені перпендикулярно й з’єднані дерев’яними кілочками так, що утворюють посередині скриньку, залишаючи вільно розташованими у просторі краї. Власне це надає формі тарахкалець ажурності. У середині скриньки знаходяться камінчики, які при струшуванні вдаряються.
На відміну від подільських тарахкалець, ажурну скриньку яких крім самих складових активно творить простір між ними, яво- рівські тарахкальця мають суцільну, “монолітну” форму. Рідше трапляються варіанти з двома рельєфно вирізаними краями, які виступають над верхньою горизонтальною стінкою скриньки. Декоративності їхнім порівняно лаконічним формам надає розпис — виконані у червоно-зеленій гамі кольорів “вербівки”, “ружі”, що вкривають скриньку з усіх боків, контрастуючи з чистою або тонованою жовтою фарбою поверхнею.
У традиційному середовищі тарахкальця, як і деркачі, зберігали релікти магічних вірувань, завдяки звуковим властивостям їх наділяли здатністю запобігати хворобі дитини, відвернути від неї зло290.
Тарахкальце. Дерево, вирізування, столярна техніка, с. Калиня, Хмельницька обл. 1904 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Свистки. Дерево, вирізування, виточування.
Львівська обл., Івано- Франківська обл. Перша третина XX ст. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
290 	Архів ІН НАН України.— Ф. 1.— Оп. 2.— Спр. 338.— Зош. 1.— С. 12.
151


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Свисток. Дерево, виточування, різьблення, розпис, м. Яворів, Львівська область. 1949 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Сопілки. Дерево, виточування, розпис.
м. Яворів, Львівська обл. “Яворівський сувенір”, 1993 р. (Світлина І.Х., 1994)
Свистки за особливостями формотворення поділяються на прості, вирізані з вербової гілки291 та фігурні, зовнішня поверхня яких вистругана ножем292 або обточена на верстаті293. Творцями значної частини їх є діти.
На Поліссі з вільхової кори діти скручували своєрідні варіанти свистків — “труби”294.
Сопілки з Яворова ретельно виточені, прикрашені довкола тонкими різьбленими, тисненими або мальованими пасками. У 1990-х рр. їх почали оздоблювати рослинним орнаментом.
На Лемківщині сопілки виробляли у різних варіантах — короткі й довгі, грубі й тонкі, з рівними, гладкими поверхнями, оздоблені випалюванням.
Моделі скрипочок за формою подібні до своїх прототипів, мають видовжену резонансну скриньку-голосницю, шийку з головкою, закрутки для струн, іноді й самі струни (з кінського волосу чи металеві) та смичок. Вони різні за розміром та оздобленням поверхні. Подніпровські моделі скрипочок переважно зберігають природний колір дерева, рідше прикрашені тоненькою червоною смужкою, яка плавно обводить голосницю, підкреслюючи округлість її форми295. Порівняно з ними яворівські скрипочки296 вирізняються багатством композицій розпису, який оздоблює лицьові поверхні голосниць. Його основним мотивом виступають “колка” — концентричні кола з “ружами” посередині. Найуживанішою є композиція, утворена п’ятьма “колками”, одне з яких знаходиться у центрі, чотири інших — по
291 МЕХП, інв. № 24095, 24098.
292 МЕХП, інв. № 24093.
293 МЕХП, інв. № 24094, 24105.
294 Архів ІМФЕ НАН України.— Ф. 43.— Спр. 6.— № 103.
295 ДМУНДМ, інв. № Д 431, 467.
296 МЕХП, інв. № 18540, 18542, 24090.
152


Дерев’яна іграшка
Василь Прийма. Скрипочка.
Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис аніліновими фарбами.
м. Яворів, Львівська обл. Кінець 1950-х рр. МЕХП
(Світлина В.В., 2004)
Степан Горох. Скрипочка. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис аніліновими фарбами, м. Яворів, Львівська обл.
1975 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Василь Гнатко. Скрипочка. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис аніліновими фарбами, м. Яворів, Львівська обл.
1980 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
різні боки від нього. Іншу композицію складають два “колка”, що розміщені одне за одним. Трапляються також варіанти розпису, в яких “колка” замінені “вербівками” — вигнутими галузками зі стилізованими листочками та квітами. В усіх композиціях основні елементи доповнені довільно розташованими на поверхні “цяточками”, краплеподібними листочками тощо. Усі ці мотиви гармонійно поєднані і вписані в округлі форми скрипочок.
В українській народній іграшці з дерева різноманітно представлені меблики, що зменшеною формою та конструкцією моделюють меблі, якими у той час були обставлені хати. Своєрідними їхні типи були у Яворові — скрині, столики, кріселечка, дивани-“бам- бетлі”, колисочки. Основу скрині становлять чотири стовбці, у жолобки-пази яких
153


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Меблики.
Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис, м. Яворів, Львівська обл. Перша пол. XX ст. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
вкладено бічні сторони. Знизу прикріплено днище, зверху плоске або двосхиле віко. Часто збоку скрині зроблено отвір, у який вставлено “ключик”. Колисочку складено з двох спинок, що водночас служать її опорами, двох бічних сторін і дна. Верхній край спинки прикрашений різьбленим геометричним орнаментом, нижній — спирається на округлі ходила, завдяки яким колисочку можна розгойдувати. Виготовлені меблики окремими предметами та комплектами. Кожна іграшка оздоблена розписом. Його малюнок творять ланцюжки стилізованих рослинних мотивів, які обвивають концентричні “колка” із вписаними у центрі “розетками”, “ру- жами”, “сонечками”. Композицію візерунка визначає конфігурація іграшки, але головною
Юлія Прийма. Скриня. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис аніліновими фарбами, м. Яворів, Львівська обл. 1990-ті рр. (Світлина І.Х., 1994)
154


Дерев’яна іграшка
Колисочка. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис, м. Яворів, Львівська обл. Перша третина XX ст. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Колисочка. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис, м. Яворів, Львівська обл. Перша пол. XX ст. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Василь Гнатко. Колисочка. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис аніліновими фарбами, м. Яворів, Львівська обл.
1980 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
його особливістю є довільне розташування на площині кольорових плям з дотриманням, однак, загальної їх рівноваги. Виконаний у традиційній жовто-зелено-червоній гамі вдало скомпонований розпис вкриває усі видимі поверхні мебликів, породжуючи в уяві дітей образ радісного лялькового світу.
Моделі меблів з інших етнографічних районів України лаконічніше прикрашені переважно різьбленням. З-поміж них виділяється модель ліжечка297 з профільованими спинками, яка виготовлена у Коріниці.
297 МЕХП, інв. № 18495.
155


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Чайний сервіз.
Дерево, виточування, вирізування, тиснення, м. Яворів, Львівська обл.
1949 р. МЕХП
(Світлина В.В., 2004)
Іграшкові посудинки повторюють форми й оздоблення ужиткового посуду — горнят, глечиків, мисочок, масничок тощо. З Яворова походять комплекти дитячого чайного та столового посуду298. Вони мають ретельно виточені форми з плавними взаємоперехода- ми опуклин та впадин, ощадно прикрашені тонкими різьбленими, тисненими або мальованими смужками.
На Гуцульщині у зв’язку з розвитком бондарства299 поширений бондарний іграшковий посуд — складені з тесаних клепок та стягнуті ліщиновими або смерековими обручами300
Іграшковий посуд.
Дерево, вирізування,
бондарна техніка,
випалювання, с. Кременці,
Івано-Франківська обл.
1930-ті рр. МЕХП
(Світлина Г.П., 1994)
діжечки, цебрики, коновочки, бербениці. їхні мініатюрні розміри відповідають ігровому призначенню й водночас приваблюють 298 МЕХП, інв. № 18475-18480.~
299 Мандибура М.Д., Федина Р.Й. Допоміжні види занять// Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження.— К, 1987.— С. 148.
300 МЕХП, інв. № 18482-18488.
156


Дерев’яна іграшка
чіткими формами та оригінальним випаленим орнаментом, який опоясує поверхні іграшок. Темно-коричневе забарвлення орнаменту контрастує з чистим тлом дерева, підсилюючи красу та пластику форми. Як формою, так і змістом ці іграшки впливають на почуття дитини, вчать її пізнавати світ засобами мови традиційного мистецтва.
Найчисельніша група в українській дерев’яній іграшці— моделі знарядь праці, господарського інвентаря, кухонного начиння. Своєю формою, а іноді й декором у зменшених пропорціях вони повторюють ті, якими користувалися дорослі. Наприклад, у м’яких обрисах ковшика301 з Морквини (Кіровоградська обл.), що асоціюються із водоплавним птахом, легко вгадуються форми ужиткових ковшів.
2
Рублики302 “для прасування білизни” (Київська обл.) передають “робочу” частину, яка подібно до прототипів має прямокутну видовжену форму з карбованими внизу зубцями та співрозмірну дитячій долоні ручку. Верхня частина рубликів оздоблена ромбами, колами, розетками, прямими й перехрещеними лініями, що вкомпоновані відповідно до особливостей їхньої форми. У рубликів з гострими кутами та трохи вигнутою всередину формою основу орнаментальної композиції становлять ромби, з округленими кутами — відповідно концентричні кола, розетки, розташовані вздовж поверхні рублика.
301 ДМЕ Росії, інв. № 240.
302 ДМЕ Росії, інв. № 394, 396, 397; ДМУНДМ, інв. № Д 193.
Коритце. Дерево, вирізування, столярна техніка. Холмщина. 1932 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1994)
1 - Праник. Холмщина. 1930-ті рр.
2 - Маглівничка. кол.Ярославський лов. (тепер Польща). 1939 р. Дерево, вирізування. МЕХП (Світлина Г.П., 1994)
157


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
1 - Мисак. Молоточок, с. Володимирці, Львівська обл. 1930-ті рр.
2,3 - Молоточок-“кливець”. с. Іллінці, Івано- Франківська обл. 1912 р.
Дерево, вирізування. МЕХП (Світлина Г.П., 1994)
Плуг, дишель, ярмо. Дерево, метал, вирізування, столярна техніка. Івано-
Франківська обл. (?). Перша третина XX ст. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
“Функціональна” частина іграшкового праника303 “для прання білизни” з Василькова (Київська обл.) овальної форми, що переходить у короткий держак. Знизу вона гладка, зверху оздоблена геометричним орнаментом.
Кужелик304 “для прядіння нитки” з Дми- трівки (Полтавська обл.) складається з днища із вирізаними на верхньому й нижньому боках зубцями й квадратним виступом посередині, який прикрашений по контуру рядком вертикальних ліній. У центральний отвір днища вставлена паличка-ніжка з гребінцем угорі.
На відміну від попередніх іграшок, які досить наближено передають ознаки своїх прототипів, модель млинка305 зі Згурівки (Київська обл.) потрактована умовніше: каркасний будиночок та вал з чотирма лопастями, з’єднані між собою таким чином, що вал може вільно обертатись, імітуючи рух вітряка.
Типологічною різноманітністю вирізняються моделі знарядь праці та господарського інвентаря, що походять з осередків Прикарпаття — Володимирці, Звенигород, Мервичі, Містки, Паланики, Рясна-Руська, Середкевичі, Сороки Львівської обл., Іллінці, Прутівка, Тростянець Івано-Франківської обл. Це лопатка, плужок, грабельки, борона, ярмо, мотовильце, маглівничка, терличка, кужелик, праничок, рублик,
303 ДМЕ Росії, інв. № 395.
304 ДМУНДМ, інв. № Д 201.
305 ДМЕ Росії, інв. № 445, 503; ДМЕ Росії, інв. № 353.
158


Дерев’яна іграшка
ножик, молоточок тощо, а також моделі верстатів і складних пристроїв — верстат для зсукування мотузків, коловороток для пряд- іння, стілець для клепання коси тощо. Ці іграшки скупо декоровані або зовсім не мають прикрас, однак вражають формою й оригінальною, часто динамічною конструкцією, яка акцентує найсуттєвіше, те, що дає дитині можливість уявити ціле.
Ярослав Прийма, Юлія Прийма. Тачечка. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис аніліновими фарбами, м. Яворів, Львівська обл. 1979 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Тачечка. Дерево, вирізування, столярна техніка, с. Прутівка, Івано- Франківська обл. 1912 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1994)
Моделі транспортних засобів — візочки, тачечки, санчата, човники близькі за художнім рішенням до іграшкових знарядь праці. Вони так само малі за розмірами, узагальнені за формами й переважно лаконічно декоровані.
Моделі зброї — “пістолі”, луки тощо привертають увагу оригінальною конструкцією, хоча більшість з них вироблена самими дітьми. З-посеред іграшок, виготовлених для дітей дорослими, збереглася модель рушниці306 (Дніпропетровська обл.). Її “приклад” помальований червоною фарбою, на тлі якої вирізьблені концентричні кола.
У групі іграшок, що призначались для логічних ігор, слід відзначити хрестоподібні мороки. Найпоширеніші серед них малі мороки, що складені з шістьох прямокутних взаємоперпендикулярно розміщених
306 	ДМУНДМ, інв. № Д 470.
Санчата. Дерево, кора, вирізування, столярна техніка, с. Іллінці, Івано- Франківська обл. 1912 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1994)
159


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Мороки. Дерево, вирізування, с. Паланики, Львівська обл. 1931 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1994)
Мала морока-“вінок".
Дерево, вирізування.
Гуцульщина. Перша пол. XX ст.
МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
брусочків. їхня форма приховує безліч образних відтінків. Звідси й багатство локальних назв — “баранець”, “щітка”, “зірка”, “хрест”307. На Західному Поділлі витворили¬
ся великі мороки-“ланцюги”308. На Прикарпатті були поширеними мороки-“вінки”309, утворені плоскими фігурно різьбленими з країв дощинками, що послідовно навхрест вкладені одна в одну. їхня ажурна замкнута структура викликає асоціації з плетивом квітів та трав. Відомі вінки малого й великого розмірів. З Прикарпаття та Волині походять мороки-“шишки”310, зібрані з плоских профільованих дощинок тими ж засобами, що й “вінки”.
307 М.Г. [Грушевський Марко]. Дьгтячи забавкы та гри усяка // КС,— Т. 84,— № 7/8,— К., 1904,— С. 100; МЕХП, інв. № 18670-18672.
308 ДМЕ Росії, інв. № 139.
309 МЕХП, інв. № 18668.
3,0 МЕХП, інв. № 18669.
160


Дерев’яна іграшка
Загальна конструкція морок проста й безпосередньо зумовлена властивостями дерева та функціональним призначенням. Але це тільки основа. На ній розгортаються композиційні варіанти, де простота й елементарність форми є наслідком узагальнення, перетворення матеріалу в асоціативний образ.
Ланцюг. Дерево, вирізування. Західне Поділля. Кін. XIX ст. МЕХП (Світлина Г.П., 1994)
Поверхня морок завжди зберігає природний колір і текстуру дерева. Варіантність досягнута виключно пластичними засобами, тобто розмірами, характером профілювання й диференціацією частин у структурі. Структура морок, що передбачає неоднорідність маси, переплетення, вихід внутрішніх елементів назовні, творить активний візуальний простір. Так, довгі й тонкі елементи з краями, вирізаними півкільцями, півовалами, трикутниками, творять витончену, майже невагому просторову структуру морок-“хрестів”. Короткі й товсті з прямими краями складові, навпаки, створюють враження монолітної структури морок.
Велика морока-“вінок”.
Дерево, вирізування.
Гуцульщина.
Перша пол. XX ст. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
161


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Морока-“хрест". Дерево, вирізування. Прикарпаття. Перша пол. XX ст. МЕХП (Світлина Г.П., 1994)
Морока-“шишка”. Дерево, вирізування, с. Стоянів, Львівська обл. 1935 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Надзвичайно тонко модельовані гуцульські мороки-“вінки” з ажурно-наскрізною структурою. В них маса наче втрачає вагомість і матеріальність, залишаються межі просторових комірчин, гра порожнин, перехрещення граней. Утримує структуру вінка ледь помітна пластинка — “замок”. Якщо його видалити, то цілісна річ перетвориться на окремі елементи. За тим самим принципом складена морока-”шишка”. Її “розрих- лена” форма легко асоціюється з сухою ялиновою шишкою.
Усі ці риси породжені технікою спрощеного, швидкого виготовлення іграшок, що задовільняють вимоги доцільності, у той же час вони художньо досконалі, надають мо- рокам вишуканого лаконізму, узагальнення й виразності.
У народній іграшці інших слов’янських народів мороки, очевидно, не мали поширення. Відомі російські “шаркуни”311 у вигляді куба, кулі та словацькі “чортів горіх”, “чортів замок”312, які викликають аналогії з українськими мороками-“хрестами”.
Складання мороки вимагало знань її секретів, дотримування послідовності, а також мати терпіння, що у свою чергу сприяло розвиткові кмітливості, винахідливості, логічного мислення та естетичного смаку. їх виробляли для дітей дорослі, а також самі діти. Разом з тим на Середньому Подніпров’ї та Гуцульщині313 зафіксовано виготовлення морок пастухами, що, очевидно, засвідчує релікти культової функції. На Гуцульщині мороки виробляли вівчарі під час випасу 3.1 Чекалов А.К. Народная деревянная скульптура Русского Севера.— М., 1974.— С. 160.
3.2 Pancuhovz Е. Drevene ludove.— S. 144-145.— Obr. 104-105.
313 Архів ІН НАН України.— Ф. 1.— Оп. 2.— Спр. 338.— Зош. 3.— С. 3.
162


Дерев’яна іграшка
овець на полонинах. При цьому кожен вівчар вистругував певну кількість дощинок, які поєднували в один великий вінок. Перед поверненням додому на знак особливої шани його одягали на шию вівчареві, який протягом сезону найкраще дбав про тварин. Цей обряд, вірогідно, пов’язували з реліктами апо- тропеїчного культу, в якому морока внаслідок присутності у її структурі хреста та кола могла сприйматись як символічний охоронний знак. Згодом у процесі соціально-економічних і світоглядних змін охоронна функція морок послабилась, але не загубилась зовсім. Ймовірно, і в дитячій грі вони були символічним оберегом дитини. Уявлення про оберегові властивості морок, можливо, спричинились і до застосування морок-“хрестів” як конструктивного елемента у церковних дерев’яних хрестах.
Оригінальним типом іграшок, призначених для рухливих ігор, є фуркальце314 з Калині (Хмельницька обл.) — утворений двома круглими, схрещеними посередині, паличками вітрячок, який під дією сили вітру чи під час бігу обертається довкола осі. Особливістю фуркальця є його оздоблення. Смужки паперу червоного та фіолетового кольорів обвивають поверхні усіх його складових у вигляді спіралі. Однак, папір не закриває площини повністю, залишаючи поміж кольорових смуг чисте дерево, на тлі якого вияскрав- люються червона й фіолетова барви.
Просту і доступну для виготовлення дітьми конструкцію має “тарадайка”315. Вона складається з барабана, утвореного двома кружечками, що з’єднані шістьма круглими паличками. В середину барабана вставлено довгий держак, до нижнього кінця якого при-
314 МЕХП, інв. № 18579.
3,5 Архів ІМФЕ НАН України.— Ф. 43-6.— Спр. 248.— № 68.
Фуркальце. Дерево, виточування, столярна техніка, обклеювання папером, с. Калиня, Хмельницька обл. 1900 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
163


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Василь Прийма.
Тарадайка. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис аніліновими фарбами, м. Яворів, Львівська обл. 1976 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
кріплено зубчасте коліщатко. При поштовхові держаком коліща котиться по площині й, зачіпляючи зубцями барабан, обертає його навколо держака. Завдяки динамічності “тарадайка” однаково захоплювала старших дітей та малюків, які ще вчилися ходити.
Таким чином, пам’ятки народної дерев’яної іграшки кінця XIX - першої половини XX ст. засвідчують її поширення у значній частині етнографічних районів України — Середньому Подніпров’ї, Слобожанщині, Поліссі, Волині, Поділлі, Прикарпатті, Гуцульщині, Лемківщині. Іграшки виготовлені відомими у деревообробництві техніками — вирізуванням, виточуванням, столярними та бондарними формотворчими техніками. У їхньому оздобленні застосовано різьблення, профільне вирізування, випалювання, розпис, а також поєднання цих технік — різьблення й профілювання, різьблення й розпис, розпис і випалювання тощо. Іграшки кожного етнографічного району та окремих осередків відзначаються специфічними локальними рисами, що зумовлені властивостями породи дерева, особливостями технічних і художніх засобів його опрацювання, принципом втілення образу-знаку чи моделі Автомобіль. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис, м. Яворів, Львівська обл. 1949 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
предмета. Переважаючими в українській народній іграшці є вирізані з м’яких порід дерева та з’єднані столярною технікою зразки. Поверхні більшості іграшок зберігають 164


Дерев’яна іграшка
природну текстуру та забарвлення дерева. Вони лаконічно прикрашені плоским (контурним, виїмчастим) різьбленням, рідше — одно- або двоколірним розписом червоною, чорною, синьою фарбами. З цього огляду винятковими є яворівські іграшки столярних форм, рясно розмальовані яскравим двоколірним (синій, червоний) або триколірним (зелений, червоний, жовтий) рослинним орнаментом, який, однак, залишає чисті від оздоб площини, що увиразнюють його. Основу розпису становлять “вербівки”, “ружі”, “качечки46, “колка44, “сонечка”.
Точені іграшки порівняно з іграшками столярних форм не набули значного поширення в Україні. їх виробляли переважно у Яворові. Поверхні цих іграшок ретельно обточені, довкола прикрашені різьбленими, мальованими, випаленими смужками.
Бондарні іграшки зосереджувались на Гуцульщині. Як і ужитковий посуд, вони складені з тесаних смерекових клепок і стягнуті ліщиновими обручами. Зверху іграшки оздоблені випаленим геометричним та рослинним орнаментом — кільцями, півкільцями, квадратами, стилізованими квітами, листочками.
Василь Логин. Вітрячок.
Дерево, вирізування, виточування, столярна техніка, розпис аніліновими фарбами, м. Яворів, Львівська обл. 2000 р.
Збірка О.Шпак (Світлина Г.П., 1994)
Трамвай. Дерево, вирізування, столярна техніка, розпис, м. Яворів, Львівська обл. 1949 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Українська народна іграшка з дерева має розгалужену морфологічну структуру, яку складають вісім груп, представлених значною кількістю типів. Специфічні локальні 165


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
риси кожного типу у різних етнографічних районах та осередках проявляються особливостями форми, конструкції, декору.
Загальними особливостями української народної іграшки з дерева є лаконічність і водночас виразність засобів формотворення та оздоблення. Своєрідності їй надає звуковий супровід і рухомість.


ЬЖІ іжвашакиїнг ИИИЕЖИ
Багаті поклади глини, її високі техко- логічні й художні якості — пластичність під час ліплення і міцність після випалу, широка гама кольорів, різноманітна фактура, а також безпечність глини для здоров’я дитини сприяли розповсюдженню в Україні глиняної іграшки.
Виготовляли глиняні іграшки переважно жінки та підлітки, які навчалися гончарного ремесла. Принагідно у вільний від виточування ужиткового посуду час іграшки виробляли також досвідчені майстри-гончарі, що було для них зміною роду діяльності й водночас можливістю повніше виявити мистецький дар. Ліплення з глини приваблювало також і молодших дітей. Бавлячись, вони охоче виробляли з неї фігурки тварин, ляльки, дрібний посуд.
Способи формотворення. Глину для іграшок готували так само, як і для виготовлення ужиткового посуду. До неї додавали воду, іноді дрібний пісок і розмішували, щоб одержати однорідну пластичну масу.
Іграшки виробляли технікою ліплення, виточування на гончарному крузі, відмикання у формі та відтискування штампом.
Ліплення полягало у формуванні об’єму іграшки розминанням, розкачуванням, витягуванням грудки глини в пальцях. При виліплюванні порожнистих фігурок тварин її розкачували у вигляді плоского кружечка, подібного на млинець, коржик. Краї кружечка загинали й заліплювали на великому, Косуля. Глина, ліплення, полива, м. Бар, Вінницька обл.
1912 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Пташка. Глина, ліплення, розпис ангобами, полива, м. Бар, Вінницька обл.
Початок XX ст. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
169


4
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Аг. Кусик. Пані.
Глина,точення на гончарному крузі, ліплення, с. Кульчин, Волинська обл.
1930 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
вказівному пальці або дерев’яній паличці так, щоб утворилась порожниста основа овальної форми у фігурках птахів та циліндричної — у фігурках чотириногих тварин. В іграшках більшого розміру основу складали з двох половинок. Потім, поступово нашаровуючи глину, формували зовнішню поверхню тулуба й доліплювали інші частини фігурок — голову, ноги, хвіст. Місця з’єднань загладжували пальцями і вологою ганчіркою. Дерев’яною паличкою, яку називали “бильце”316 (Волинь), “гличка”317 (південь Чернігівщини), “бичок”318 (західні області України), пробивали звукові отвори та обов’язково перевіряли наявність звуку. Іншим загостреним кінцем палички прокреслювали очі, ніздрі тощо.
У фігурках ляльок спочатку виробляли порожнисту конусоподібну основу з отворами у верхній та нижній частинах. Її виліплювали руками або виточували на гончарному крузі. До вужчого отвору основи вкладали глиняний валик, з якого формували тулуб, шию, голівку ляльки. Потім доліплювали руки, елементи одягу, прикрас і сюжетні доповнення — фігурку дитини, птаха, кошик тощо. Риси обличчя здебільшого відзначали гострою дерев’яною паличкою та защипами. В Спішному (Полтавська обл.) їх відтискували гіпсовим штампом. Як і фігурки тварин, більшість ляльок були свищиками. Отвір для свистіння найчастіше формували у хвостику птаха, яка знаходилась під пахвою ляльки. Іноді свисток прилаштовували до капелюшка, подолу спідниці, спини тощо. У цьому разі він не створював звуку.
3,6 Архів ІН НАН України.— Ф. 1.— Оп. 2.— Спр. 338.— Зош. 3.— С. 1.
317 Фриде Н. Гончарство на юге Черниговщины.— С. 45.
318 Матейко К.І. Народна кераміка західних областей України.— С. 38.
170


Глиняна іграшка
Ліпленням та виточуванням на гончарному крузі виробляли іграшковий посуд.
Способом відмикання у формі виготовляли переважно ляльки та фігурки тварин. Для цього застосовували гіпсові форми, які складалися з двох рельєфно вибраних половинок. Кожну половинку ретельно викладали тонким шаром глини, краї змащували шлікером (водяним розчином глини) й з’єднували докупи. Коли глина підсихала, форму знімали й одержували іграшку, поверхня якої повторювала її рельєф.
Глечик-свищик. Глина, точения на гончарному крузі, ліплення, полива. Східне Поділля. Перша третина XX ст. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Лев. Глина, відмикання у формі, полива, смт. Вишнівець, Тернопільська обл.
1931 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Техніки, якими виробляли глиняні іграшки в Україні, застосовувались також в інших країнах — Польщі319, Словаччині320, Росії321 тощо. Найпоширенішим серед них було ліплення. Гончарний круг в осередках України використовували лише при формуванні дрібного посуду та основи ляльок. У Словаччині на ньому виточували також основи фігурок тварин322. У виготовленні української глиняної іграшки не були широко розповсюдженими й способи відмикання у формі та відтискування штампом. Відмиканням у 3,9 Seweryn Т. Polskie zabawki ludowe.— S. 70.
320 Michalides P. L’udove hraćky na Slovensku.— S. 72- 73.
321 Богуславская И.Я. Русская глиняная игрушка.— С. 8.
322 Michalides Р. L’udove hraćky na Slowensku.— S. 77.
Зайчик.
Глина, відмикання у формі, полива, смт. Вишнівець, Тернопільська обл.
1931 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
171


4
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Аг. Кусик. Пташка. Глина, ліплення, ритування. с. Кульчин, Волинська обл.
1930 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
формі виробляли іграшки лише у Вишнівці, Калагарівці (Тернопільська обл.), Паланці (Вінницька обл.), Опішному (Полтавська обл.). За допомогою штампу відтискували обличчя ляльок в Опішному.
Після формування іграшки висушували у теплому місці або випалювали у горні. Перед випалом їх також трохи підсушували, щоб запобігти розтріскуванню. Переважно іграшки випалювали разом з посудом, закладаючи їх у проміжки, що створювало сприятливий для якісного випалу температурний режим і водночас дозволяло раціональніше використати піч. Залежно від способу випалу, складу й природних властивостей глиняної маси поверхня іграшок набувала білого, охристого, червоного, коричневого або темно-сірого забарвлення та своєрідної матової, шорсткої фактури, які декоративно збагачували пластику.
Способи декорування. Поширеним і порівняно простим способом декорування поверхні глиняних іграшок, при якому зберігався природний колір глини, було ритування. Воно полягало у нанесенні дерев’яною паличкою або металевим дротом заглиблеІндик. Глина, ліплення, полива, с. Смотрич, Хмельницька обл. 1910-ті рр. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
ного контурного орнаменту на сиру чи трохи підсушену поверхню іграшок. Орнамент складали тонкі лінії, їх часто поєднували у геометричні фігури — кола, трикутники, ромби, які розташовували довільно або позначали ними анатомічні особливості фігурок — очі, ніс, вуста, волосся тощо.
В оздобленні глиняних іграшок застосовували також пластично-фактурні наліпи. їх виконували прийомами ліплення безпосередньо при формуванні іграшок. Іноді поверхню іграшок прикрашали “глиняними нитками”, які одержували витискуванням глини крізь розріджене полотно. Пластично- фактурні наліпи зображували елементи 172


Глиняна іграшка
одягу, прикраси у ляльок, гриву, хутро, пір’я у фігурках тварин та посилювали художню виразність творів.
Технікою лощення декорували добре висушені або випалені іграшки. їх вигладжували дерев’яною паличкою, каменем чи шматком металу, від чого залишались видимі внаслідок заломлення світла вертикальні й скісні лискучі смуги.
Часто перед випалюванням поверхню іграшок вкривали білим ангобом — “побілом”, який одержували, змішуючи білу глину, дрібномелений пісок, воду, іноді крейду. “Побіл” наносили суцільно або плямами. Після випалу іграшки розмальовували кольоровими ангобами, які також готували з глини, змішуючи її з водою, або додаючи до білого ангобу окис металу: окис міді для одержання зеленого кольору, окис кобальту — синього; окис марганцю — коричневого; окис заліза — чорного. Окрім ангобів для розмальовування іграшок вживали й інші спеціально приготовані фарби. На Слобожанщині фарбу заварювали з житнього борошна або крохмалю й до одержаного клейстру додавали аніліновий барвник323. У Вишнівці аніліновий барвник змішували з галуном та сіллю324.
Дзбаночок. Глина, точення на гончарному крузі, ліплення, полива, с. Адамівка, Хмельницька обл. 1913 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Дзбаночок. Глина, точення на гончарному крузі, ліплення, розпис ангобами, полива, смт. Опішне, Полтавська обл. 1910-ті рр. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Семчук. Дзбанки. Глина, точення на гончарному крузі, ліплення, лощення. с. Старі Кути, Івано- Франківська обл.
Перша третина XX ст. МЕХП (Світлина Р.Г., 2004)
323 Архів ІН НАН України.— Ф. 1.— Оп. 2.— Спр. 338.— Зош. 3.— С. 1.
324 Там само.
173


4
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Птах. Глина, ліплення, розпис ангобами, полива. Вінницька обл. (?). Перша третина XX ст. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Малюнок наносили пензликом зі свинячої щетини, кінського волосу, пір’їнкою або ганчір’яним квачиком. Рідше користувалися ріжком з глини чи коров’ячого рогу. Всередину ріжка вкладали гусяче перо або скляну трубочку, щоб ангоб, яким наповнювали ріжок, витікаючи, тоненькою цівкою лягав на поверхню іграшки.
Кольорова гама й мотиви мальованого орнаменту іграшок переважно були подібними до тих, якими прикрашали посуд. В Спішному їх розмальовували лаконічно прямими й ламаними лініями, кільцями, овалами, ромбами здебільшого коричневого кольору на природному тлі черепка або ж насичено барвистим квітково-рослинним орнаментом на тонованій поверхні іграшки. В Бубнівці (Вінницька обл.) у розписі іграшок застосовували стилізовані квіти, листочки, гілочки, крапки й лінії, які наносили білою, зеленою, коричневою, чорною фарбами. “Сонечками”,
Коник. Глина, ліплення, розпис ангобами, поливою.
Вінницька обл. (?).
1910-ті рр. МЕХП
(Світлина В.В., 2004)
“сосонками” та галузками темно-червоного кольору оздоблювали іграшки в Адамівці (Хмельницька обл.). Квітково-рослинні мотиви переважали також у розписі іграшок Косова та Кут (Івано-Франківська обл.). їх наносили поєднанням білої, жовтої, 174


Глиняна іграшка
зеленої й коричневої барв. У Вишнівці (Тернопільська обл.) іграшки вкривали суцільним шаром фарби найчастіше одного червоного кольору або кількох — білого, жовтого, синього, зеленого, коричневого кольорів, які наносили плямами. У Старій Солі (Львівська обл.) іграшки розмальовували паралельними білими смугами, які розташовували навскіс, вертикально або горизонтально.
Поверхню мальованих іграшок переважно вкривали поливою — рідкою сумішшю окису свинцю та піску, яка після випалу ставала склоподібною. Для одержання кольору, як і до ангобу, до неї додавали окис металу. Іграшки поливали лише з метою оздоблення на відміну від ужиткового посуду, де полива крім естетичної функції виконувала практичну — посилювала водонепроникність і міцність черепка. Покривали цілу іграшку або її частину, що було викликано прагненням досягти відповідного декоративного ефекту завдяки гладкості й блиску поливаної поверхні або ж контрасту між нею і матовим шорстким тлом черепка. У свищиках неполиваними залишали отвори для свистіння, щоб запобігти закупоренню їх при випалі. Поливою вкривали не тільки мальовану поверхню іграшок, а й чисту та побілкова- ну. Нею виконували також розпис.
Отже, наприкінці XIX - у першій половині XX ст. в оздобленні української глиняної іграшки застосовували поширені у гончарстві способи — ритування, пластично- фактурні наліпи, лощення, розпис, покриття поливою. Перевагу надавали ритуванню й пластично-фактурним наліпам, при яких на поверхні іграшок зберігалось природне забарвлення й фактура глини. Часто іграшки покривали кольоровими поливами (емалями). Рідше оздоблювали лощениям.
Дзбанок. Глина, точення на гончарному крузі, ліплення, розпис ангобами, полива, м. Косів, Івано- Франківська обл. 1930-ті рр. МЕХП (Світлина Р.Г., 2004)
Яків Бацуца. Глечик.
Глина,точення на гончарному крузі, розпис ангобами, с. Адамівка, Хмельницька обл. 1910-ті рр. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
175


4
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Бариня з птахом. Глина, ліплення, точення на гончарному крузі, ритування, полива, смт. Опішне, Полтавська обл. Перша третина XX ст. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
У розписі використовували квітково-рослинні та геометричні мотиви, які наносили на чисту чи вкриту побілом поверхню, залишаючи вільні від малюнка площини.
Художньо-функціональні особливості. Українська глиняна іграшка порівняно з дерев’яною має вужчу типологію: лялька, фігурки тварин — півника, коника, баранчика, цапка, бичка, корівки, свинки, собаки, ведмедя, білки, рибки тощо, тарахкальця, моделі ужиткового посуду. Відносно обмежена кількість її типів компенсується чисельністю і багатоманітністю локальних варіантів, які виявляються у пластичному, колористичному, орнаментальному вирішеннях.
Лялька передає окремі прикмети жіночої фігури: голову, тулуб, руки. Нижня частина її сформована у вигляді порожнистого конуса, що править за основу й відтворює поясний одяг. Доповнює образ притулена до грудей фігурка немовляти або фігурка пташки, яка розташована під пахвою.
Попри спільність принципу узагальнення пластичне трактування ляльок з різних місцевостей є своєрідним. В одному з найбільших осередків Середнього Подніпров’я— Спішному ляльки325 невеликі за розміром. їхні виразно конічні форми трохи завужені посередині — для виділення талії. Рідше трапляються фігурки з формою близькою до циліндричної. У кожному з варіантів нижня частина-основа точена на гончарному крузі. Однак у більшості фігурок вона не вирізняється тією ретельністю виконання, що властива опішнянському глиняному посуду. Руки ляльок мають вигляд зігнутих посередині валиків. Характерною для них є коротка шия, на якій розташована голівка з рельєфно виділеними очима, вустами, носом,
325 	ДМУНДМ, інв. № К 1516.
176


Глиняна іграшка
вухами, а також волоссям, яке переважно “зібране” на потилиці у калачик. Голівки увінчує убір — очіпок, зав’язана вузлом на лобі хустина, вишуканий капелюшок з широкими чи вузькими полями, чепець з рельєфною оборкою тощо. Слід зазначити, що головний убір є тим елементом “вбрання” фігурок, який найбільше привертав увагу опішнянських гончарів. З огляду на розміщення у тектонічній структурі іграшки він не несе конструктивного навантаження, а виконує лише декоративну функцію, що, очевидно, спонукало майстрів до імпровізації. Водночас форма, спосіб розташування головного убору впливають на художньо- емоційну виразність ляльки, акцентують на її змістовому наповненні, згідно з яким вона втілює узагальнений образ-тип жінки- селянки, лагідної турботливої матері, тендітної панянки чи огрядної господині. З цією характеристикою узгоджені зображення інших елементів та аксесуарів жіночого туалету — намиста, кульчиків, шалика, муфти, сумочки тощо. Незважаючи на вишуканість “одягу”, опіїпнянські ляльки переважно зображені з дитиною або птахом. Фігурка немовляти притулена до грудей, наче зливається з фігурою матері. На ній виділено лише голову й декотрі риси — очі, губи, іноді складки пелюшок. Очевидно, важливим було не саме зображення немовляти, а те, що воно симврлізує — материнство, нескінченність життя.
Птах порівняно з немовлям потрактова- ний реалістичніше. Це зумовлено функціональним навантаженням його фігурки, в корпусі якої знаходиться порожнина та отвори для свистіння. Він має яйцеподібний тулуб, що переходить, з одного боку, у шию, голівку з дзьобом, деколи гребенем, з другого — у хвіст-свисток.
Гаврило і Євдокія Пошивайли. Бариня з куркою. Глина, ліплення, точення на гончарному крузі, розпис ангобами, смт. Опішне, Полтавська обл. 1987 р. НМУГО (Світлина О.П., 2004)
Олександра та Іван Порохівники. Бариня з птахом. Глина, ліплення, точення на гончарному крузі, розпис ангобами, смт. Опішне, Полтавська обл. 1999 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
177


4
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Олександра Селюченко. "Українка". Глина, ліплення, розпис ангобами, смт. Опішне, Полтавська обл.
1985 р. НМУГО (Світлина О.П., 2004)
Гаврило і Євдокія Пошивайли. Бариня. Глина, ліплення, точення на гончарному крузі, розпис ангобами, смт. Опішне, Полтавська обл. 1987 р. НМУГО (Світлина О.П., 2004)
Збагачує узагальнену пластику опіш- нянських ляльок розпис, який виконаний поєднанням світло- й темно-коричневого ангобу на сірому тлі глини. Його малюнок, утворений зі смуг і крапок різного розміру, передає загальні особливості крою та оздоблення одягу, зрівноважує форму.
Особливо принадні ляльки, які вкриті блискучою склоподібною поливою переважно коричневого кольору, що підкреслює їхні м’які, плавні силуети.
Поряд з лаконічно вирішеними фігурками, які легко вміщуються на долоні руки, опішнянську іграшку кінця XIX - початку XX ст. репрезентують ляльки326 значно більші за об’ємом й з ретельніше опрацьованими поверхнями. Силует цих фігурок ускладнений великою кількістю ліпних деталей, що передають волани, складки на подолах, горловинах та рукавах сукенок, розкішні капелюхи, разки намиста й дукачів, кульчики, віяла, сумки, парасольки й ін. Усі елементи рівномірно розташовані й сконцентровані до середини фігурок, не порушуючи загальної зрівноваженості. В окремих фігурках327, майже з анатомічною точністю промодельовані риси обличчя. Варіанти таких фігурок досить чисельні й різноманітні не лише набором аксесуарів, а й особливостями інтерпретації образу. Зображення жінки наділені реальними, втіленими з властивою народному мистецтву влучністю та гостротою характеристиками. Зовнішню спокійну величність пожвавлює переважно експресивний вираз обличчя, що передає образ пихатої насупленої пані, серйозної стурбованої няньки. У кожній фігурці помітна легка іронія. Вона немов нагадує, що це іграшка, світ 326 Украинское народное творчество. Гончарные изделия. Главнейшие формы.— Табл. IX.
327 ДМУНДМ, інв. №К 1792, 1794, 2500.
178


Глиняна іграшка
вигаданий, хоча й створений на підставі життєвих спостережень.
Ляльки з інших осередків Середнього Подніпров’я передають аналогічні сюжети — жінка з дитиною, жінка з птахом. Проте вони відрізняються пластичним вирішенням й декоративним оздобленням поверхні. Так, лялька328 з Чернігівщини має дзвоноподібну основу з рельєфом, який відображує складки сукні. “Вбрання” ляльки виділене кольоровим ангобом: спідниця — цеглястим, капелюшок — жовтим. Білий колір, яким позначено обличчя, наївно й просто символізує жіночу красу та чистоту. Поділ сукні іншої фігурки329 оздоблює нанесена тонкими лініями синього і білого кольору ромбічна сітка. Цей малюнок змінює враження про об’ємність конуса-основи, підкреслюючи витонченість і “гнучкий стан” фігурки.
Своєрідними є ляльки з Поділля. Наприклад, лялька330 з Бару (Вінницька обл.) невеликого розміру та округлого об’єму. Замість дитини чи птаха вона “тримає” собачку. Її поверхня вкрита білим ангобом, на тло якого нанесений розпис. Він зображує жіночий одяг: білу сорочку з коричневою каймою та спідницю, розмальовану вертикальними смугами коричневого, цеглястого й зеленого кольорів, що чергуються з рядками крапок коричневого кольору. Ритмічне розташування цих елементів, згармонізовані кольори творять доволі живописний малюнок, надаючи зображенню мажорного настрою. Його спорідненість з міфологічним прототипом дуже умовна. Лялька передає образ сучасниці — білолицьої, одягненої у міський костюм жінки, яка бавиться зі своєю собачкою.
328 ДМУНДМ, інв. № К 1605.
329 ДМУНДМ, інв. № К 1642.
330 МЕХП, інв. № 18986.
Настя Білик-Пошивайло. Бариня. Глина, ліплення, точення на гончарному крузі, розпис ангобами, смт. Опішне, Полтавська обл. 1990 р. НМУГО (Світлина О.П., 2004)
Пані з собачкою.
Глина, ліплення, точення на гончарному крузі, розпис ангобами, полива, м. Бар, Вінницька обл.
1910 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
179
♦


4
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Пані з птахом.
Глина, ліплення, точення на гончарному крузі, ритування, розпис ангобами, полива.
с. Минківці, Хмельницька обл.
1911 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Ляльку331, що зображує жінку з кошиком (Східне Поділля), вирізняє не лише сюжет, а й особливості пластичного рішення. Замість традиційної основи-конуса у неї виліплено ноги, які розташовані на чотирикутній пластинці. Відсутній також орнаментальний розпис поверхні. Проте контрастні біла й вишнева фарби, які передають колір вбрання, мазки й лінії, що домальовують елементи фігури, активно впливають на художню виразність ляльки. Відтінки й нюанси кольорів,
331 Архів ІН НАН України.— Ф. 3.— Спр. 2.— Арк. 102.— Мал. 191.
180


Глиняна іграшка
їх вишукані поєднання довершують пластику. Форма та декор ляльки знаходиться у стилістичній єдності.
Ляльки332 з осередку Минківці (Хмельницька обл.) лаконічніші за пластичним вирішенням та декоративним оздобленням. Вони зображені у високих, розширених до низу, сукнях, з птахом під пахвою. Навколо шиї наліплено валик, який імітує намисто, виріз сукні. Голівка фігурок має варіанти трактування. В одних — вона подовгастої форми з умовним зображенням рис обличчя та зачіски, переважно складеної кільцем коси. В інших фігурок голова куляста, покрита зверху капелюшком. Ці інтерпретації змінюють вираз обличчя й загалом характер образу, не виходячи, однак, за межі сформованого типу.
Поверхня ляльок вкрита білим ангобом, на фоні якого активніше звучить зелена полива. Часто тонкий шар ангобу виступає тлом орнаменту, утвореного вертикальними прямими та хвилястими смугами зеленого і коричневого кольорів, які передають малюнок спідниці. Верхня частина ляльок зберігає природне забарвлення глини, яке Яків Бацуца.
Пані з немовлям. Глина, ліплення, точення на гончарному крузі, ритування, розпис ангобами.
с. Адамівка, Хмельницька обл.
1911 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
контрастує з колоритом розпису.
Традиційний сюжет — жінка, яка тримає на руках дитину, передають адамівські ляльки333. Спідниця-основа ляльки має підкреслено дзвоноподібну форму, що асоціюється з кулястим адамівським посудом. Голівка також округла, з чітко промодельованими рисами обличчя. Його вираз передає турботливий, трохи схвильований стан матері. “Вбрання” ляльки, на відміну від характерного для її подільських прототипів повздовжнього розміщення орнаменту, розмальоване поперечними смугами, утвореними рядками
332 МЕХП, інв. № 18988, 18989.
333 МЕХП, інв. № 18921, 19209.
Олександра Селюченко. Бариня з дитиною. Глина, ліплення, розпис ангобами, смт. Опішне, Полтавська обл. 1986 р. НМУГО (Світлина О.П., 2004)
181


4
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Вершниця. Глина, ліплення, розпис ангобами, смт. Вишнівець, Тернопільська обл. 1930-ті рр. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Пані з куркою. Глина, ліплення, точення на гончарному крузі, розпис ангобами, смт. Вишнівець, Тернопільська обл. 1930-ті рр. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
ромбів, прямих та перехрещених ліній. Його темно-червоний малюнок гармоніює з жовто-рожевим кольором глини, органічно поєднується з формою.
Лялька334 з Вишнівця зображує струнку, граціозну, з гордо піднесеною головою панянку. Її тонкий стан “облягає” ясно-рожева сукня, рясно прикрашена геометричним орнаментом. Голову увінчує капелюшок з букетом червоних квітів. Контрастне поєднання ясно-рожевого, червоного, золотистого, чорного кольорів, якими позначено одяг та його оздоби, при порівняно обмеженій їх палітрі, створюють своєрідний ефект поліхромії, підкреслюючи “святковий вихід панянки”. Навіть курку вона “тримає” якось по-особливому, вишукано. Спокійну, гордовиту поставу ляльки пожвавлює експресивна 334 	Чарновсъкий О.О. Українська народна скульптура.— С. 37.
182


Глиняна іграшка
пластика та малюнок обличчя, що надають їй по-іграшковому кумедного виразу пихатості та надмірності. Це останній штрих легкої іронії, яка пронизує увесь образ.
Поєднання жінки та птаха у вишнівецькій іграшці має інше сюжетно-композиційне рішення: жінка верхи на рогатому птахові335. Появу цього сюжету російський дослідник М.Церетеллі336 пов’язує з впливами народної картини. Аналогічне походження його можна припустити і в українській народній іграшці, хоча не варто відкидати ймовірності архаїчних витоків.
Попри незвичність сюжету, іграшка зберігає характерні риси місцевої пластики — чітке моделювання об’ємів, витонченість форми. Особливе враження стрункості справляє у ній граціозність постави вершниці. Її фігурка знаходиться в одній площині з видовженою ніжкою-основою, яка підносить компактно виліплений корпус птаха. Виразність пластики підтримує колоритний розпис вершниці у поєднанні з лаконічним малюнком фігурки птаха.
Лялька337 з Великого Кунинця (Тернопільська обл.) зображує жінку у прямій, ледь розширеній донизу спідниці. На її голові рельєфно виділене волосся, “заплетене” у дві спадисті на спину коси. Поверхня ляльки однотонна. Ясно-коричневий колір глини відтінює узагальнену пластику іграшки. Його активність посилюють блискучі плями прозорої поливи, створюючи приємну гармонію з матовим тлом черепка.
Лаконічною пластикою й ощадливим декором відзначається лялька338 з Кульчина Бальбіна Стоялівська.
Пані з куркою. Глина, точення на гончарному крузі, ліплення, розпис ангобами, с. Стара Сіль, Львівська обл.
1931 р. МЕХП
(Світлина Р.Г., 2004)
335 МЕХП, інв. № 18891.
336 Церетелли Н. Русская крестьянская игрушка.— М., 1933.—С. 126.
337 МЕХП, інв. № 18987.
338 МЕХП, інв. № 18998.
Родина Марчуків. Пані. Глина, ліплення, полива, с. Великий Кунинець, Тернопільська обл. 1930-ті рр. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
183


4
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
(Рівненська обл.). У її пропорціях, силуеті, оздобленні простежуються спільні риси з ляльками із Великого Кунинця. Своєрідності їй надають ліпні елементи, які зображують гудзики, вінкоподібно закладену косу.
Ляльки339 зі Старої Солі передають кілька сюжетів: пані з дитиною, куркою, кошиком. Вони вирізняються більшими розмірами та видовженими пропорціями. Таке враження справляє висока дзвоноподібна основа- спідниця, порівняно з якою верхня частина тулуба виглядає малою. Її зрівноважує фігурка дитини, пташки чи модель кошика. На голові ляльок зображена закладена довкола коса або головний убір у вигляді очіпка, чепця. Виїмками та защипами передані основні риси обличчя — очі, ніс, вуста, що розташуванням та розмірами надають йому харак-
Бапьбіна Стоялівська. “Колиска”. Глина, ліплення, розпис ангобами, с. Стара Сіль, Львівська обл. 1930-ті рр. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
терного виразу.
Не менш своєрідним, ніж пластика старо- сільських ляльок, є їхній розпис — ритмічно покладені білі смуги, які ділять фігуру на дві частини, умовно передають сорочку й
339 	МЕХП, інв. № 18993, 18994.
184


Глиняна іграшка
Бальбіна Стоялівська. “Танок". Глина, ліплення, точення на гончарному крузі, розпис ангобами.
с. Стара Сіль, Львівська обл. 1930-ті рр. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
спідницю. Верхня частина оздоблена скісними смугами, нижня — вертикальними, які зображують складки спідниці, підкреслюючи водночас стрункість і витонченість усієї фігурки.
Типологічна група іграшок, які зображують людей, представлена також жанровими композиціями з двох-трьох фігур, що поєднані дією. Прикладом такої іграшки є композиція “Танок”340 зі Старої Солі, у якій фігурки жінки та чоловіка відтворюють фрагмент танцю. До цього ж кола належить іграшка, також зі Старої Солі, що зображує дитину у колисці341. В обох іграшках збережена монолітність форми, зовнішня статичність положення та особливості
340 МЕХП, інв. № 19002.
341 МЕХП, інв. № 18979.
185


і
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Олександра Селюченко. Вершник. Глина, ліплення, розпис ангобами, смт. Опішне, Полтавська обл.
1986 р. НМУГО (Світлина О.П., 2004)
Гаврило та Євдокія Пошивайли. Вершник. Глина, ліплення, розпис ангобами, полива, смт. Опішне, Полтавська обл.
1989 р. НМУГО (Світлина О.П., 2004)
розпису ляльок цього осередку. Виразність композиції “Танок” досягнута жестом сплетених рук та сповненим внутрішньої експресії пластикою обличчя. В іграшці “Колиска” головний акцент зроблено на зображенні колиски, що має овальне дно й заокруглені ніжки-ходила. Фігурка дитини потрактована узагальнено. Мерехтливий малюнок зі смуг, що оздоблює іграшки, створює ілюзію легкого кружляння у танку, погойдування колиски. Як інші іграшки цього осередку, це також свистунці з отвором для свистіння у корпусі фігурки жінки та моделі колиски.
Сюжетні композиції з осередків Середнього Подніпров’я, Поділля відображають тематику громадянської війни, колективізації342: “Білі тікають”, “Пани на прогулянці”, “Пани обідають” тощо. Аналогічні твори ідейно-пропагандистського спрямування вийшли з відділу кераміки Центральної експериментальної майстерні при Київському державному музеєві українського народного мистецтва. Згодом їх доповнили жанрові сценки на літературні й казкові сюжети: “Казка про попа та його наймита Балду”, “Руслан і Людмила”, “Демидові вареники”, “Квартет”, “Ріпка” та інші, створені Іваном Гончаром. З огляду на зміст, реалістичність пластичного та кольорового рішень ці роботи опосередковано пов’язані з народною іграшкою, і є декоративною пластикою малих форм.
Поширеним типом української глиняної іграшки є вершник — зображення чоловіка, переважно воїна, на коні. Образ вершника, очевидно, символізував лицарство, втілював ідею безпеки, захисту. На відміну від вершників ХІ-ХШ ст., які зображені зі списами
342 	Сакович І.В. Народна керамічна скульптура Радянської України.— С. 36.
186


Глиняна іграшка
та іншими військовими атрибутами, його аналоги кінця XIX - першої половини XX ст. потрактовані більш узагальнено. Так, в іграшках343 Середнього Подніпров’я обидві фігурки зливаються в одну: тулуб вершника схилений до гриви, а руки міцно “обхоплюють” шию коника. Враження єдності підсилює відсутність ніг у вершника, його фігурка наче вростає у спину коня. Реалістичніше потрактовано голову вершника: рельєфний овал, риси обличчя та головний убір у вигляді шапки. Фігурка коника передає голову, шию, тулуб, хвіст та ноги. Загальний обрис усієї фігурки відповідає формі конуса, що розгортається донизу, надаючи їй стійкості й пластичної довершеності. Навіть у розташуванні отворів для свистіння з боків і у хвості коника виявляється певний ритм, обумовлений не лише необхідністю створити звук, а й відчуттям гармонії.
Спокійний, врівноважений стан вершника підкреслює лаконічний розпис — паралельні червоні й коричневі смуги горизонтально покладені на грудях коника та вертикально на тулубі. Плями, крапки, лінії позначають очі, брови, волосся та рум’янець на щоках фігурки чоловіка.
Крім присадкуватих фігурок вершників з гончарних осередків Середнього Подніпров’я походять вершники, що зображені на струнких, з довгими ногами, кониках. Надзвичайно різноманітно представлені їхні пам’ятки з Спішного. З-посеред них виділяється вершник на трьохголовому коні344, унікальний за пластичним рішенням й особливою переконливістю, попри очевидність художнього вимислу. Це — яскравий приклад втіленого у досконалу декоративну форму органічного злиття реального і фантастичного.
343 ДМУНДМ, інв. № К 1675, 1793.
344 ДМЕ Росії, інв. № 367.
Олександра Селюченко. Вершник. Глина, ліплення, розпис ангобами, полива, смт. Опішне, Полтавська обл.
1980 р. НМУГО (Світлина О.П., 2004)
Микола Пошивайло.
Вершник. Глина, ліплення, розпис ангобами, полива, смт. Опішне, Полтавська обл.
1996 р. НМУГО (Світлина О.П., 2004)
187


4
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
їздець. Глина, ліплення, розпис ангобами.
с. Стара Сіль, Львівська обл. 1930-ті рр. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Родина Марчуків.
Вершник. Глина, ліплення, ритування, полива, с. Великий Кунинець, Тернопільська обл. 1930-ті рр. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Лаконічною виразністю й монументальністю відзначаються “їздці”345 зі Старої Солі. Своєрідності їм надає пластичне рішення голови чоловіка — тонкий відтиснений рельєф носа, плоскі щоки, круглі виїмки-очі. Голову увінчує чотиригранна з плоским дном гостроверха або гребенеподібна шапка. Як і інші іграшки цього осередку, “їздці” прикрашені контрастним розписом у вигляді ритмічно покладених на червоне тло глини білих косих пасків.
Характерною особливістю фігурок вершників346 з Великого Кунинця є видовжені пропорції. Таке враження створюють стрункі високі ноги, витягнута шия коника, а також сама постать вершника, що стрімко височить над сідлом. Риси обличчя людини та ознаки тварини узагальнені, відзначені проколами, надрізами, наліпами. Більше уваги приділено зображенню головного убору, у трактуванні якого також простежуються варіанти: картуз, гостроверха, кругла шапка тощо. Поверхня іграшок частково вкрита ясно-зеленою по- ливою, що відповідає узагальненій пластиці.
Особливими є форма та силует вишнівець- кого вершника347 — погордлива поза чоловіка, витягнутий тулуб, круто вигнута шия, пружність у постановці ніг коника, що виражають рух, внутрішню енергію й поза зовнішньою умовністю фігурки дозволяють бачити образ художньо довершений та досконалий. Вершник викликає асоціації зі струнким молодиком, що, хвацько взявшись у боки, хизується на баскому коні. Важливу роль у творенні його художнього образу відіграє розпис, який деталізує риси обличчя й вбрання чоловіка та ознаки і спорядження коника.
343 МЕХП, інв. № 18907-18909.
346 МЕХП, інв. № 18896, 18897; ККМ, інв. №420.
347 МЕХП, інв. № 18891.
188


Глиняна іграшка
Вершник. Глина, ліплення, розпис ангобами, смт. Вишнівець, Тернопільська обл. 1930-ті рр. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
“Оновлені” зображення вершників348 — червоноармійці, будьонівці, генерали на кониках, які після 1920 р., попри традиційні типи, виготовляли на Поділлі та Середньому Подніпров’ї, відзначаються надмірною масивністю та важкуватістю об’ємів. Одначе приваблюють в них, як, зрештою, і виправдовують їхні не властиві українській глиняній іграшці, пластичні характеристики, наївна безпосередність рис обличчя, військові відзнаки, пози та жести фігурок. Часто вони поєднані у композиції на сучасну тематику.
Глиняні фігурки тварин відзначаються чисельністю й типологічною розмаїтістю порівняно з іншими типами української народної іграшки. Вони становлять давній за походженням пласт фігуративних зображень, відомих на теренах України з епохи енеоліту.
348 	ДМУНДМ, інв. № К 1480, 1498, 1505, 1770.
Коник. Глина, ліплення, с. Смотрим, Хмельницька обл.
1910-ті рр. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
189


4
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Гаврило та Євдокія Пошивайли. “Бариня з куркою”. Глина, ліплення, точення на гончарному крузі, розпис ангобами, смт. Опішне, Полтавська обл. 1989 р. НМУГО (Світлина О.П., 2004)
На думку вчених349, в уявленнях давніх землеробів ці тварини та їхні зображення втілювали ідею плодючості. Слід відзначити, що своїми розмірами фігурки тварин значно менші за зображення жінки. Тепер важко з’ясувати, що лягло в основу — звичний для майстра модуль руки, яка їх виліплювала, чи релікти вірувань про підпорядкування усіх інших образїв-знаків головному — образу жінки-богині.
Супроти статичних фронтальних ляльок фігурки тварин профільні. Таке положення краще виявляє загальний обрис, а також дозволяє відтворити характерний рух тварини.
У сюжетах, пластичному трактуванні анімалістичних іграшок існує багато спільного, проте різними є пропорції, розміри фігурок, способи декорування їхньої поверхні, що визначається локальною традицією осередку, з якого вони походять.
Фігурка пташки переважно має обтічну, лаконічну форму, яка передає яйцеподібний тулуб, що завершений, з одного боку, голівкою, з іншого — хвостом-свищиком. Внизу тулуб підтримує циліндрична ніжка-підстав- ка. Ця форма інтерпретується у різних осередках, ніколи не повторюючись буквально. Лише з Спішного походять близько двох десятків її варіантів. Вони відрізняються розмірами, пропорціями та нюансами пластичного й кольорового рішень поверхні. Найбільше фантазії опішнянські гончарі проявили у трактуванні голівки. В одних фігурках вона кругла й гладка, в інших — з гребенем та коралями і навіть з головним
Анастасія Радченко. Птах. Глина, ліплення, розпис, смт. Опішне, Полтавська обл 1999 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
349 	Топоров В.П. Животные // Мифы народов мира.— М., 1980.— Т. 1.— С. 440; Токарев С.А. Обычаи и поверья, связанные с животноводством // Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы. Исторические корни и развитие обычаев.— М., 1983.— С. 91; Покровская JL В. Земледельческая обрядность// Там само.— С. 88.
190


Глиняна іграшка
убором. Очі зображені круглими виїмками чи пластичними наліпами, часто з отвором посередині. В окремих фігурках рельєфним наліпом з косими надрізами виділено крила. Кілька варіантів простежується у трактуванні хвостика. Він має циліндричну форму з отвором для свистіння посередині та у вигляді віяла, розгорнутого вертикально або горизонтально. У цьому разі отвір для свистіння знаходиться збоку. Віялоподібний хвіст, як правило, оздоблений врізними або мальованими лініями, що імітують пір’я.
Оригінальне композиційне рішення фігурок пташок з одним або двома розташованими по боках тулуба пташенятами350. Пластику збагачує розпис у вигляді темно- коричневих плям, іноді покриття поливою.
Розповсюдженою і водночас найпростішою у виконанні подільською іграшкою, як стверджує О.Прусевич351, був “когутик”. Його фігурки з різних осередків вирізняються .особливостями розпису або пластики. Наприклад, півника352 з Бубнівки вирізняє зображення гребеня, коралів та двох лапок замість однієї. Прикметним є також оздоблення підполивним розписом у вигляді смуг з білих і чорних крапок, що зображують пір’я й позначають крила. Спереду фігурку прикрашає зображення рослини з чорним і зеленим гіллям та білими крапками-“квітами” поміж них. Цей мотив, можливо, символізує “дерево життя”, а його поєднання з образом півня приховує релікти язичницьких культів.
Фігурка півника353 з Бару має виразніший силует, чіткіше й ретельніше модельовані
Птах. Глина, ліплення, розпис ангобами, полива, с. Стара Сіль, Львівська обл.
1931 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Іван Бойко. Півник. Глина, ліплення, розпис фарбою, полива, с. Гончарівка, Тернопільська обл. 1993 р. Збірка автора ' (Світлина В.В., 2004).
350 ДМУНДМ, інв. №К 1519, 1520.
351 Прусевич А. Гончарный промысел в Подольской губернии.— С. 69.
352 МЕХП, інв. № 19240.
353 МЕХП, інв. № 18838.
Іван Бойко. Птах. Глина, ліплення, розпис фарбою, полива, с. Гончарівка, Тернопільська обл. 1993 р. Збірка автора (Світлина В.В., 2004)
191


4
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Півник. Глина, ліплення, розпис ангобами, м. Бар, Вінницька обл.
1910 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Півник. Глина, ліплення, розпис ангобами, полива, с. Бубнівка, Вінницька обл.
1910 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
об’єми, які передають яйцеподібний тулуб, довгу тонку шию з малою голівкою й порівняно великим гребенем, розкішний віялоподібний хвіст, високі ніжки. Досконалій пластичній характеристиці образу відповідає оздоблення кольоровими плямами, що виділяють ознаки птаха: червоні — гребінь, коралі, крила та ноги; зелені — хвіст, тулуб; біла — шию. За формою, яскравим колоритним розписом фігурка асоціюється з казковим персонажем — “півником — золотим гребінчиком”, який уособлював працьовитість, старанність, доброзичливість.
До фігурки з Бару подібні за пластикою й силуетом вишнівецькі півники354. Проте вони дрібніші за розмірами й розташовані на високій циліндричній ніжці. Поверхні фігурок переважно вкриті суцільним шаром червоної, 354 	МЕХП, інв. № 18804, 18806.
192


Глиняна іграшка
рідше — синьої фарби. У пізніших зразках їхнє оздоблення збагачують золотисті штрихи, плями, які позначають гребінь, коралі, крила й пір’я.
З осередка Калагарівка походить оригінальна за пластикою фігурка пташки355, яйцеподібний корпус якої розвернутий так, що хвостик, лягаючи на площину, виконує роль опори. Спереду фігурку підтримують конічні ніжки. Своєрідності їй надає розміщений збоку дзьоб, що створює враження повернутої голови.
Подібну форму мають “голуби”356, виготовлені у 1946-1950 рр. у вишнівецькій артілі. Однак вони прикрашені штучними барвниками яскравих — червоного, рожевого, жовтого, зеленого кольорів, строкатість яких приховує недосконалу обробку поверхні, зумовлену відмиканням у формі.
На Бойківщині упродовж першої половини XX ст. фігурки пташок зберігали традиційні форми. їхні пам’ятки357 зі Старої Солі узагальненої конфігурації. Прикметна ознака — відсутність традиційної ніжки-підстав- ки. Фігурка вільно розташовується на площині. Статичність положення фігурки підтримує плавний, спокійний ритм ліній її силуету, що окреслює опуклобокий корпус, коротку шию, трохи приплющену спереду голову. Співзвучний пластиці також розпис білими пасками, ритмічно покладеними навкіс через усю поверхню фігурки. В окремих зразках до тулубів фігурок доліплені маленькі грудочки глини — ніжки, внаслідок чого вони розвернуті у просторі так, що хвостик лежить на площині. У середині деяких фігурок знаходяться шматочки глини, які при струшуванні створюють звук.
355 МЕХП, інв. № 18803.
356 МЕХП, інв. № 18805, 18881; ККМ, інв. № 10584.
337 МЕХП, інв. № 18835, 18856.
Омелян Залізняк.
Півник. Глина, ліплення, ритування, розпис, полива.
Київ. 1959 р. МЕХП
(Світлина В.В., 2004)
Пташка. Глина, ліплення, розпис ангобами, с. Стара Сіль, Львівська обл. Перша третина XX ст. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
193


4
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Зозулька. Глина, ліплення, розпис ангобами, полива, с. Кути, Івано-Франківська обл. 1930-ті рр. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Юрій та Розалія Ілюки.
Зозульки. Глина, ліплення, ритування, розпис ангобами, полива, м. Косів, Івано-Франківська обл. Кінець 1980-х рр. Збірка автора (Світлина Г.П., 1997)
Гуцульські фігурки пташок — “зозульки” вирізняються невеликими розмірами й ретельно опрацьованою гладкою поверхнею, яку прикрашає розпис,, виконаний у властивій для цього осередку гамі жовтого, зеленого, білого й коричневого кольорів, що утворюють на поверхні іграшки прості, узгоджені з лаконічною пластикою композиції. Наприклад, у фігурки358 з Кут шийку окреслює тонкий пасочок, від якого на спинку і груди відходять білі смужки з нанесеними вздовж них зеленими і жовтими крапками.
Типологію глиняної іграшки доповнюють фігурки коників, які є незмінними супутниками ляльок, фігурок птахів в усіх гончарних осередках. Коники зображені на чотирьох ніжках, з порожнистим циліндричним тулубом, видовженою шиєю, головою й конічним хвостом, у якому знаходиться отвір для свистіння. їхні розміри, пропорції, декоративна обробка поверхні також різноманітні відповідно до місцевих смаків й уподобань. Наприклад, на Середньому Подніпров’ї переважають коники невеликі за розмірами, присадкуваті, з порівняно масивним тулубом. Рідше трапляються стрункіші, з піднятою головою фігурки. Таке враження створює моделювання основних частин фігурки з плавними переходами одних об’ємів в інші. Лише сторожко підняті вуха порушують їхній м’який силует.
У бубнівського коника359 масивний корпус розташований на коротких ногах. Спереду ноги плавно переходять у широкі приплющені груди, з яких круто піднімається міцна шия, що завершується порівняно невеликою головою. Поверхня фігурки рясно оздоблена рослинним орнаментом, який підкреслює особливості її пластики. Вигнута 358 МЕХП, інв. № 18874.
359 ДМЕ Росії, інв. № 2693, 47.
194


Глиняна іграшка
Семен Гончар. Баранчик. Глина, ліплення, розпис ангобами, полива, с. Бубнівка, Вінницька обл.
1913 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
стилізована галузка, покладена по діа- гоналі — від ніг уздовж шиї до голови, та обіч неї рядки темно-коричневих крапок, обрамлених білими кружечками, виявляють стрімкість і природну грацію тварини. Рядок темно-зелених краплеподібних листочків, що збігає по гриві до хвоста, акцентує вигин спини й декоративно окреслює сідло, а радше натяк на його умовну форму.
Стрункі конусоподібні ноги, підтягнутий тулуб, піднятий вгору хвіст-свищик, граційно вигнута шия вирізняють фігурку коника360 з Мазурівки (Вінницька обл.). Її поверхня зберігає природний світло-вохристий колір глини.
Іконографічно-стилістичні особливості фігурок коників з Паланки (Вінницька обл.) зумовлені, передусім, технікою виготовлення. Іграшка361, яку виліпили руками, невелика за розмірами, чітко витриманих пропорцій, гладкої, обтічної форми. Пружна лінія силуету плавно окреслює подовгастий, ледь вигнутий, тулуб, коротку шию, трохи схилену голову, циліндричні, майже вертикально розташовані, ноги. Співзвучну спокійному ритмові пластики гладку поверхню
360 МЕХП, інв. № 18943.
361 ДМУНДМ, інв. № К 1510.
Омелян Залізняк. Баранчик. Глина, ліплення, розпис, полива. Київ. 1959 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
195


4
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Семен Гончар. Коник. Глина, ліплення, розпис ангобами, полива, с. Бубнівка, Вінницька обл.
1913 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
пожвавлюють косі ритовані лінії, що позна- чують очі та ніздрі.
Характер виготовленого за допомогою форми коника362 виявляє моделювання об’єму, що впадинами та заглибленнями передає властиві складки тіла, розвіяний пишний хвіст, гриву зображеної під час бігу тварини. Динаміку фігурки увиразнюють глибокі круглі виїмки-очі, розширені ніздрі, притиснені до голови вуха тощо. Коник наче застиг у цьому вічному русі.
Традиційною й водночас своєрідною у пластичному й орнаментальному рішеннях є фігурка коника363 з Бару. Вона лаконічна й монолітна, вражає вишуканими пропорціями, гладкістю та “пружністю” поверхні. Плавні взаємопереходи, чистоту ліній силуету ще більше підкреслює суцільний шар побілу. Зрештою, й розпис барвами приглушених відтінків — зелена, вохриста, коричнева— виглядає необхідним доповненням пластичної та образної характеристик. Перед нами не звичайний коник, а молоде, без-
362 Архів ІН НАН України.— Ф. 3.— Спр. 2.— Арк. 84,— Іл. 173.
363 МЕХП, інв. № 18940.
196


Глиняна іграшка
порадне лоша, яке щойно зіп’ялось на ноги. Його великі чорні очі з наведеними, як у зображеннях людей, чорними бровами наче випромінюють допитливість і водночас пустотливість — риси, що притаманні більше людській, аніж тваринній природі. Ці перебільшення, примхливі поєднання реального й фантастичного виявляють ознаки “гротескового стилю”364, а радше гротескового засобу виразності, характерного народному мистецтву, зокрема іграшці.
Фігурки коників365 з осередків Великий Кунинець та Кульчин стрункі й граціозні. Такий ефект створюють високі конічні ноги, що підтримують видовжений тулуб з прямою або трохи вигнутою спиною, витягнута уперед шия та піднесена голова з гострими вухами. Часто вони не порожнисті, а суцільноліплені, з коротким, опущеним у вигляді рельєфного наліпу хвостом.
Кольоровому оздобленню поверхні цих коників приділена незначна увага. Головна роль у творенні художнього образу належить пластиці, яку відтінює ясно-коричневий
Федір Олексієнко. Цапок. Глина, ліплення, розпис, полива. Київ. 1965 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Коник. Глина, ліплення, розпис ангобами. Волинь.
1947 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
364 Див.: Бахтин М. Творчество Ф.Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса.— М., 1965.— С. 329.
365 МЕХП, інв. № 18948, 18958.
197


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Баранчик. Глина, ліплення, ритування, полива, м. Бар, Вінницька обл. Перша третина XX ст. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Баранчик. Глина, ліплення, розпис ангобами, полива, м. Старий Самбір, Львівська обл. 1930-ті рр. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Цапок. Глина, ліплення, розпис ангобами, полива, м. Миколаїв, Львівська обл. Перша третина XX ст. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
колір глини. Лише в окремих пам’ятках з Великого Кунинця активність кольору посилюють блискучі плями світло-зеленої поливи, що творять приємну гармонію з матовим тлом не вкритого поливою черепка.
Серед фігурок, які зображують інші види тварин в українській народній іграшці, є олені, баранці, цапки, бички, корівки, свинки, собачки, ведмедики. Це далеко не прямолінійне відображення тих свійських і диких тварин, що жили в хаті, у дворі та в лісі, оточували людину в щоденному житті. У виборі, очевидно, значну роль відігравали давні традиції, пов’язані у минулому з культом тварин. Ритуальність цих образів, з одного боку, й лаконічність засобів втілення — з іншого, сприяли збереженню традицій у народній іграшці протягом усього періоду її розвитку.
Зовні фігурки оленя, баранця, цапка, бичка подібні до фігурок коників. Лише зображення голови з гіллястими рогами в оленя, закрученими кільцями — у баранчика, пружно загнутими назад — у цапка влучно конкретизують образ. Виняток становить фігурка цапка366 з Глухова (Сумська обл.) на зігнутих до середини ніжках, що передає лежаче положення тварини. Схожими до неї є 366 	ДМУНДМ, інв; № К 1486.
198


Глиняна іграшка
фігурки цапків з Нової Водолаги367 (Харківська обл.) та з Миколаєва368 (Львівська обл.).
Особливою є фігурка баранчика369 з Бар- баровки (Київська обл.), що відзначається натуралістичним трактуванням не лише голівки, а й тулуба, поверхня якого вкрита неглибокими виїмками. їхнє поєднання з гладкими площинами творить своєрідний ефект — імітацію вовни. Примхливу гру світла й тіні вигідно підсилює лискучий шар поливи.
Традиційно у вигляді свищика вирішені фігурки свинки370 на чотирьох ніжках, з вигнутою спиною, конусоподібною головою й отвором для свистіння у рильці. їхні форми округлі й компактні.
Фігурка собачки371 з Великого Кунинця зображує тварину, яка сидить на задніх лапах. Комічної величності їй надає високо піднесена голова, нашорошені вуха й імітація розкішного хутра, рельєфно виділеного на грудях. У композиційному плані її форма зливається з конічним хвостом-свищиком.
Родина Марчуків. Свинка. Глина, ліплення, полива, с. Великий Кунинець, Тернопільська обл. 1930-ті рр. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Ганна Діденко. Свинка. Глина, ліплення, розпис ангобами, смт. Опішне, Полтавська обл.
1999 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Песик. Глина, ліплення, розпис ангобами, полива, с. Стара Сіль, Львівська обл.
1931 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
367 Сакович LB. Народна керамічна скульптура Радянської України.— С. 15.
368 МЕХП, інв. № 18933.
369 ДМУНДМ,. інв. № К 1486.
370 МЕХП, інв. № 18812, 83288.
371 МЕХП, інв. № 18949.
199


і
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Рибка. Глина, відмикання у формі, полива. Вінницька обл. (?). 1910-ті рр. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Фігурки рибок372 мають подовгасту форму з прямими або вигнутими хвостом і плавниками. Поверхня рибок гладка чи оздоблена ритованим малюнком, який передає луску.
Реалістичне зображення фігурок тварин характерне для творчості адамівських майстрів. Появу та розвиток цього напряму зумовили загальні процеси формування художніх особливостей глиняних виробів осередку. Зокрема, ускладнене під впливом настінних розписів оздоблення посуду, введення у нього сюжетних композицій на тему сільського життя, праці гончара373 в свою чергу послужило імпульсом для подальшого образного урізноманітнення іграшки.
Особливо виразно ці нові тенденції у розвитку адамівської іграшки відбивають твори Якова Бацуци. “Бацуца майстерно виліплював іграшки у вигляді кози, кішки, корови374”. Ці іграшки збереглися у Музеї етнографії та художнього промислу НАН України. Справді, в них автор не лише відтворює образ з його найхарактернішими ознаками, а й намагається передати певний стан тварини, як це бачимо на прикладі іграшки у вигляді кішки з піднятим хвостом чи птахи з розтуленими й піднесеними, наче для злету, крилами. Своєрідно вирішена фігурка жабки на чотирьох ніжках, немов у стрибку.
Унікальним типом української глиняної іграшки є тарахкальце-“хихичка”375 зі Старої Солі. Його кругла порожниста форма зі шматочками глини у середині викликає Тарахкальця-“хихички".
Глина, ліплення, ритування, розпис ангобами, с. Стара
Сіль, Львівська обл. 1931 р.
МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
372 ККМ, інв. №410, 411.
373 Романець Т.А. Художні особливості неполив’якого посуду у виробах майстрів Адамівки П Художні промисли: теорія і практика.— К., 1985.— С. 82.
374 Прусевич А. Гончарный промысел в Подольской губернии.— С. 70.
375 МЕХП, інв. № 19227, 19230, 19232.
200


Глиняна іграшка
аналогії з тарахкальцями часів трипільської культури, а релікти культового застосування, про які йшлося вище, вказують на арха- їчне походження. Поверхню тарахкалець прикрашає ритований орнамент у вигляді кілець, можливо, солярних знаків, утворених суцільною смугою чи рядком штрихів. Залиті білим ангобом, вони прекрасно контрастують з вкритим чорною фарбою або природним цеглястим тлом черепка.
Мініатюрні посудини-“монетки”, оскільки є моделями ужиткового посуду, повторюють особливості його форми та оздоблення. Так, горщики, глечики, горнятка, полумиски з Бару мають таку саму досконалу, виточену на гончарному крузі, форму. Із зовнішнього та внутрішнього боків вони вкриті білим ангобом, на тлі якого довільно покладені ясно-зелені й коричневі плями. Завдяки розмитому краю плями органічно виглядають на білому фоні, утворюючи своєрідний м’який контраст. Декоративні якості іграшок посилює блискуча полива, що увиразнює малюнок та підкреслює гладку опуклу форму посудин.
Глечики, горнята, баньки, горщики, двійнята, макітерки, мисочки, риночки з Адамівки, попри малі розміри, також виточені на гончарному колі. їхні поверхні ощадно вкриті темно-червоним розписом, що повторює властиві адамівському посуду мотиви — галузки з листочками та квітами, “сонечка”, “сосонки”, стилізовані антропоморфні й зооморфні зображення, крапки, прямі хвилясті й зигзагоподібні лінії. Малюнки довільно, великими плямами розташовані на зовнішньому боці посудин, приємно гармоніюють з гарячим жовто-рожевим тлом черепка.
Особливо різноманітно дрібний посуд представлений у бойківській іграшці. Це глечики, двійнята, трійнята, горнятка,
201


4
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Іграшковий посуд. Глина, точення на гончарному крузі, розпис ангобами, полива, м. Бар, Вінницька обл. 1910-ті рр. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Павлина Цвілик. Мисочка. Глина, точення на гончарному крузі, розпис ангобами, полива, м. Косів, Івано-Франківська обл. 1935 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
кошички, скарбоньки тощо376. До їхнього виготовлення гончарі ставилися з такою ж увагою та ретельністю, як і до ужиткового посуду, незважаючи на те, виліплені вони руками чи виточені на гончарному крузі. Багатству типів відповідає чисельність варіантів оздоблення — від лаконічного покриття прозорою поливою до підполивного різноманітного за композицією та колоритом розпису. Найпоширенішим варіантом розпису є смуги, що покладені довільно або навскіс — білі на коричневе тло черепка, зелені та коричневі на попередньо побілковане.
Іграшкові посудинки377 з Косова також зберігають лаконічність форми, плавність і округлість контурів. Стилізовані рослинні й геометричні мотиви утворюють симетричні композиції, нанесені жовтою, зеленою та коричневою барвами на білу гладь черепка.
Павлина Цвілик. Іграшковий посуд. Глина,точення на гончарному крузі, ритування, розпис ангобами, полива, м. Косів, Івано-Франківська обл. 1935 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Отже, як показує огляд пам’яток, наприкінці XIX - у першій половині XX ст. виготовлення української глиняної іграшки зосереджувалося у гончарних осередках Слобожанщини, Середнього Подніпров’я,
376 НМЛ, інв. № 18242, 18243, 39481, 39482.
377 МЕХП, інв. № 18822, 18836.
202


Глиняна іграшка
Поділля, Полісся, Волині, Прикарпаття, Лемківщини, Бойківщини, Гуцульщини, Закарпаття. У виготовленні глиняних іграшок застосовані техніки ліплення, виточування на гончарному крузі, відмикання у формі, відтискування штампом. Однак переважають виліплені руками зразки. На гончарному крузі виточені лише основи ляльок та дрібний посуд. Штампом оздоблені зображення облич ляльок з Опішного.
Поверхні глиняних іграшок переважно оздоблені ритуванням, пластично-фактурними наліпами, зберігають природне забарвлення і фактуру глини або частково вкриті поливою. Лаконічний розпис ангобами одного-трьох кольорів (коричневий, зелений, білий — невеликі плями, штрихи) або насичений із застосуванням широкої палітри барв, які передають особливості вбрання ляльок чи анатомічні ознаки тварин, характерний для іграшок Опішного, Адамівки (темно-червоний — квітково-рослинні, рідко антропо- та зооморфні мотиви), Старої Солі (білий — смуги). Яскравим соковитим розписом синього, жовтого, червоного, золотистого, коричневого, чорного та білого кольорів у вигляді плям, крапок, ліній та штрихів, що іноді поєднані у прості композиції, вирізняються іграшки Вишнівця. Колоритний підполивний розпис властивий іграшкам подільських осередків Бубнівки та Бару. Він виконаний у біло-зелено- коричнево-чорній гамі барв (в іграшках з Бару до неї долучається червона), переважно квітково-рослинними мотивами у Бубнівці та геометричними — у Барі. Іграшки з Косова та Кут оздоблює підполивний розпис також квітково-рослинними та геометричними мотивами, що виконані ангобами білого, жовтого, зеленого та коричневого кольорів.
Українська глиняна іграшка порівняно з дерев’яною має менш розгалужену типологію, Мисочка. Глина, точення на гончарному крузі, розпис ангобами, полива, м. Косів, Івано-Франківська обл. 1924-1927 рр. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Глечик. Глина, точення на гончарному крузі, розпис, полива, м. Косів, Івано- Франківська обл. Перша третина XX ст. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
Олександра та Іван Порохівники. Глечик. Глина, точення на гончарному крузі, ліплення, розпис ангобами, смт. Опішне, Полтавська обл.
1999 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
203


4
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Ольга Шиян. Звірята. Глина, ліплення, ритування. Одеса. 1960 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
хоча певною мірою повторює її. Це лялька, фігурки тварин, здебільша коників і пташок, тарахкальця, моделі посуду. Характерні для іграшки інших європейських народів, зокрема росіян378, словаків379, поляків380, угорців381, вони становлять своєрідну основу української глиняної іграшки, навколо якої сформувались чисельні варіанти, різноманітні за пластичним, орнаментальним та колірним вирішенням, у кожному окремому осередку та в межах локальної традиції. Іграшки кожного осередку— це самобутній світ художніх образів зі своїм особливим розумінням законів краси.
В українській народній глиняній іграшці багато типових архаїчних ознак і не менше спостережених у сучасному їм періоді рис, опоетизованих народною фантазією й утілених в гострих, часто гротескних характерах персонажів.
За принципом художньо-образного узагальнення українська глиняна іграшка поділяється на дві групи. Перша група об’єднує іграшки, яким властиві простота й компактність форми, умовність образу-типу. Вони статичні з нерозділеними або ледь розділеними об’ємами, переважно розраховані на одну фронтальну чи профільну точку зору, відзначаються простими елементами розпису в один-три кольори, що творять неяскраву стриману декоративність. їхній художньо-емоційний лад посилює здатність звукоутворення.
Іграшки другої групи складніші. їхні форми та композиції — тривимірні. Монолітність основного об’єму збагачена ліпними елементами. Ширшою є також колірна гама розпису — від ніжних, пастельних до яскравих, соковитих барв.
378 Богуславская И.Я. Русская глиняная игрушка.— С. 9.
379 Michalides P. L’udove hraćky na Slowensku.— S. 72.
380 Seweryn T. Polskie zabawki ludowe.— S. 94-102.
381 Ungarische Bauemkunst.— Budapest, 1958.— II. 52-53.
204


Сир для ліплення іграшок в Україні використовували лише на Гуцульщині. Відомо, що наприкінці XIX ст. під час випасу овець на полонинах у вільних та догідних хвилинах вівчарі виробляли зі сиру “баранчики” — фігурки тварин, “колачики” — кільця з отвором посередині, “фірмаки” — сир, відтиснений у формі382.
Сирні вироби у пастухів купували мешканці сіл. “Колачики” застосовували у весільному обряді: на заручинах дівчина обдаровувала ними старостів; у день вінчання “колачики” прив’язували до зап’ястя правої руки нареченої та нареченого (зав’язували дівоцтво та парубоцтво); після вінчання ними обмінювались, перев’язуючи нареченій на ліву руку, нареченому на плече; другого дня весілля їх дарували дружці або вішали під образи383.
“Колачики” роздавали за душі померлих, “шо на віки ратунку не мають, шо умерли без сповіді або дес у лісі”, “баранчики” давали дітям за душі померлих дітей, а також за здоров’я худоби384.
У XIX - першій половині XX ст. сирні вироби були поширені у гірських районах сусідніх країн — Польщі385, Словаччині386, 382- Архів ІННАН України,— Ф. 1,— Оп. 2,— Спр. 338.— Зош. 2.— С. 1.
381 Шухевич В. Гуцулыцина,— С. 13,22, 25-27, 31,48, 66.
384- Там само.— С. 217.
385 Węgrzynowicz L. Zdobienie serków owczych // Polska sztuka ludowa.— 1955.— № 1.— S. 5.
386 Komorowska M. Pastierske umenie.— Bratislava, 1987.— S. 15-16.
207


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Баранчик. Сир, ліплення, с. Шешори, Івано- Франківська обл. 1939 р. МЕХП
Угорщині387, Румунії388. Появу та розвиток традиції їхнього виготовлення пастухами дослідники Л.Венгжинович389, М.Комаровсь- ка390 пов’язують із запровадженням відгінно- го вівчарства, яке з XIII ст. розповсюджували кочові пастухи (волохи) із Трансільванії та Балкан. Існують і більш віддалені аналоги — сирні фігурки гірського тюркомовного народу алтай-кижі391.
Особливості функціонування гуцульської сирної пластики, у яких виявляються релікти архаїчних світоглядних уявлень та вірувань, вказують на її культове походження, що, вірогідно, пов’язане із поширеним у слов’ян культом тварин, який виражав ідею плодючості та циклічності природи і найбільш відповідав хліборобсько-скотарському характерові занять. Глибоко вкорінені та розповсюджені у середовищі слов’ян уявлення про бога сонця у вигляді колеса (кола), коня, бика, цапа, барана392 простежуються у різних видах народної творчості, й зокрема у народній глиняній та дерев’яній іграшці. Найочевидніші вони у формах обрядового печива, яке випікали до свята відродження сонця, тобто нового року, що рахувався з часу збільшення тривалості дня або з початком весни й перенесеного у християнстві на Різдво Христове та Великдень393. Про зв’язок обрядового печива з культом тварин свідчать і його назви — “козулі” й “козурки”, відповідно в честь святочного цапа (кози), “корівки” (звідси назва “коровай”), ягнята 387 Ungarische Bauernkunst.— II. 34.
388 Komorowska M. Pastierske umenie.— S. 15.
389 Węgrzynowicz L. Zdobienie serków owczych.— S. 3.
390 Komorowska M. Pastierske umenie.— S. 7-8.
391 Окладникова E.A. Ритуальные скульптурки животных из сыра кумандинских алтай-кижи И Пластика и рисунки древних культур.— Новосибирск, 1983.— С.161-175.
392 Рыбаков Б.А. Язычество древних славян.— С. 136.
393 Фаминцын А.С. Божества древних славян.— С. 202.
208


Сирна іграшка
(“баранки”), “коники”. Цей ряд логічно продовжує загальна місцева назва гуцульської сирної пластики — “баранчики”394.
Способи формотворення. Сир, який у звичайному стані не придатний для ліплення, готували спеціальним способом. У тепле овече або коров’яче молоко додавали глегу395 — одну ложку на відро молока й залишали відстоятися, “прикиснути”. Сир вважався готовим, коли після опускання у гарячу воду ставав пластичним — “податливим як віск й держався купи”396. Його нарізали шматочками. Перед ліпленням кожен шматочок знову занурювали у гарячу воду й розминали, витягували у пальцях, як при виготовленні глиняної іграшки, надавали йому потрібної форми. Форму закріплювали у водяному розчині солі, в якому сир тверднув і міг довше зберігатися.
Своєрідний спосіб вироблення вівчарями “колачиків”, який виявляє елементи розваги, а можливо, і ритуальної дії, зафіксований В.Шухевичем397. Спочатку виліплювали паляничку, яку протинали флоярою і розкручували на паличці, вкладеній в отвір, доти, доки паляничка не розплескається. Потім доформовували зовнішній округлий край.
Фігурки тварин — “фірмаки” виготовляли у рельєфних дерев’яних, а пізніше металевих формах, складених з двох половинок. У них накладали сиру, з’єднували докупи та притискали зверху тягарем (каменем) і залишали застигнути. Особливо розповсюдженою обробка сирів у формах була у Коник. Сир, ліплення, с. Шешори, Івано- Франківська обл. 1939 р.
МЕХП
Ганна Соколюк. Коник.
Сир, ліплення, с. Брустури, Івано-Франківська обл. 1995 р. Збірка автора (Світлина Г.П., 1997)
394 Архів ІН НАН України.— Ф. 1.— Оп. 2.— Спр. 338. — Зош.— С. 1.
395 Глег, “глєг” — порошкоподібна речовина, яка утворюється внаслідок висушування шлуночка молочного теляти чи ягняти (не старших 3-4 тижнів), попередньо наповненого насиченим розчином молока і солі.
396 Шухевич В. Гуцульщина.— С. 216.
397 Там само.
209


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Олена Чорняк-Кравчук.
Олень. Сир, ліплення, с. Космач, Івано- Франківська обл. 2001 р.
Збірка О.Никорак (Світлина А.К., 2001)
Олена Чорняк-Кравчук. Баранчик. Сир, ліплення.
с. Космач, Івано- Франківська обл. 2001 р.
Збірка О.Никорак (Світлина А.К., 2001)
гірських районах Словаччини398, Румунії399, Польщі400.
Способи декорування. Сирні фігурки оздоблювали пластично-фактурними наліпа- ми, які виконували способом обмотування поверхні “сирною ниткою”.
У 1930-х роках внаслідок появи анілінових барвників сирні фігурки почали прикрашати мальованим орнаментом — рисками та крапками різного розміру, які довільно розташовували на поверхні або поєднували у прості композиції — розетки, галузки тощо. Його наносили червоною і зеленою фарбами за допомогою тонкої дерев’яної палички.
Художньо-функціональні особливості. Типи гуцульської сирної іграшки представлені фігурками коника, оленя, бичка, півника, курочки та “колачиками”. Певною мірою вони повторюють типологію глиняної іграшки і частково дерев’яної. Аналогії з глиняною іграшкою викликає також принцип стилізації фігурок. Проте завдяки пластичним властивостям сирної маси їхні форми витонченіші та пружніші.
Для кожного типу сирних фігурок існували свої канони щодо форми, пропорцій та способу виготовлення. Фігурку коника, як правило, розпочинали виробляти з тулуба, який формували у вигляді циліндра. З нього витягували шию, на якій защипом відзначали гриву, і завершували тулуб невеликою головою з гострою мордочкою та чітко виділеними вухами. З другого боку тулуба виліплювали короткий, піднятий догори, хвіст, внизу — ноги. Часто фігурку коника обмотували тонкою “сирною ниткою”, що імітує збрую й водночас збагачує його доволі лаконічну пластику.
398 Komorowska М. Pastierske umenie.— S. 15.
399 Ibid.
400 Węgrzynowicz L. Zdobienie serków owczych.— S. 5.
210


Сирна іграшка
Марія Матійчак. Коник. Сир, ліплення, с. Брустури, Івано-Франківська обл., 1999 р. Збірка О.Никорак (Світлина А.К., 2001)
Фігурка оленя відрізняється лише формою голови, радше зображенням на ній гіллястих рогів. Голову бичка увінчують дугоподібні роги. Обидві фігурки так само обмотували “сирною ниткою”.
Фігурки півника та курочки мають яйцеподібний тулуб, який з одного боку переходить у шийку, голівку з дзьобом та гребенем, з другого — у хвіст. Внизу його підтримують дві лапки з виділеними кінцівками. Іноді на боках фігурок зображені крила. Зовнішній край хвоста та гребеня оформлений рельєфно.
Варіанти пластичного трактування фігурок проявляються у розмірах тулуба, в довжині і постановці ніг, розгалуженості рогів, у зображенні кільця на шиї тощо.
Про сирні фігурки, які виробляли у формах, збереглися лише короткі згадки, що вміщують перелік їхніх основних типів: олень, вівця, зайчик401.
Словацькі402 та польські403 сирні фігурки тематично близькі до гуцульських і відтворюють півників, курочок, качечок, голубів, баранчиків, оленів тощо. Проте форми їх 401 Мандибура М.Д., Тиводар М.П. Тваринництво.— С. 103.
402 Komorowska М. Pastierske umenie.— S. 17.— II. 85- 88, 92, 95.
403 Węgrzynowicz L. Zdobienie serków owczych.— S. 12.— II. 13-18, 20, 21, 23.
Півник. Сир, ліплення, с. Шешори, Івано- Франківська обл. 1939 р. МЕХП
211


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Коник з бербеницями.
Сир, ліплення, с. Шешори, Івано-Франківська обл.
1939 р. МЕХП
Марія Матійчак. Коник.
Сир, ліплення, розпис.
с. Брустури, Івано- Франківська обл. 1995 р.
Збірка автора (Світлина Г.П., 1997)
відзначаються нерозчленованістю, “монолітністю” та більшою опуклістю об’ємів, що певною мірою зумовлено способом виготовлення. Відрізняються вони й обробкою поверхні. У гуцульських фігурок вона гладка, а в польських та словацьких — фактурна, імітує пір’я, крила, вовну й інші ознаки тварин, а також передає орнаментальні композиції з солярними та рослинними мотивами.
Тенденція до декоративності, що намітилась у розвитку народного мистецтва з кінця XIX ст., позначилась на посиленні ігрової та естетичної ролі сирної пластики.
Проте її різнотипи залишалися традиційними — коник, олень, бичок, півник, курочка, “колачик”404. Разом з тим зміна функціональних акцентів ставила, з одного боку, нові вимоги до змісту, а відтак форми й оздоблення сирної пластики, з іншого — дозволяла її авторам повніше проявити власну творчу уяву. Фігурки тварин цього періоду засвідчують прагнення майстрів якнайповніше використати пластичні та художні властивості сирної маси. Особливо виразно це проявляється у застосуванні способу обмотування “сирною ниткою”, що дозволяє ускладнити композицію та збагатити силует фігурок. На цій основі трактується сюжет, який передає коника з прив’язаними обіч спини бербеницями. Часто до спини коника прилаштовано ще й вершника. Зверху він “вбраний” у гуцульський кептар та крисаню.
Оригінальністю та дотепністю задуму вирізняються коники з прив’язаними до спини малими фігурками лошат.
Спосіб обмотування “сирною ниткою” застосовано також у зображеннях оленів, півників. У деяких півників виліплено додат404 	Архів ІН НАН України.— Ф. 1.— Оп. 2.— Спр. 338.— Зош. 2.— С. 4.
212


Сирна іграшка
кову третю ногу, яка надає їм стійкості і разом з тим поглиблює незвичність, казковість персонажу.
Важливою у творенні художнього образу сирних іграшок є роль кольору та фактури поверхні. Сирна маса відповідно до природних властивостей та способу її приготування у виробі має жовтувате забарвлення і гладку фактуру. Вона пропускає світло і творить на поверхні своєрідний світлотіньовий ефект. Очевидно, зважаючи на ці властивості, сирні фігурки прикрашають переважно пластичним декором — “сирною ниткою”, на- ліпами, які зберігають природний колір, разом з тим посилюють гру світла і тіні. Як доповнення до нього застосовано мальований декор — рисочки, крапки червоного й зеленого кольорів, які розташовані на поверхні довільно або вкомпоновані у розетки, галузки тощо. Розпис вкриває лише окремі частини фігури — спинку, боки тва-
Марія Матійчак. Курочка. Сир, ліплення, розпис.
с. Брустури, Івано- Франківська обл. 1995 р.
Збірка автора (Світлина Г.П., 1997)
Марія Матійчак. Вершник.
Сир, ліплення, розпис.
с. Брустури, Івано- Франківська обл.
1992 р. Збірка О.Никорак (Світлина А.К., 2001)
рин, одяг вершників, декоративно збагачуючи їхню пластику. Проте мальовані сирні фігурки виробляють рідко, переважно на замовлення виставок, художніх салонів тощо. В уявленні місцевих мешканців сирна пластика залишається символічним культово- магічним атрибутом, для дітей — іграшкою, що відрізняється від звичайної, бо нею можна бавитись і водночас ласувати.
213


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Виготовлення сирної пластики продовжують приурочувати до Благовіщення, Великодня, “відпустів” (храмових свят), весілля та похорону405. Дещо змінилися особливості її застосування. Вранці у день весілля майстрині власноручно “колачиками” прикрашають “деревце”. “Колачики”, як символ щасливого шлюбу, прив’язують до правої руки нареченої та нареченого. Зберігся також звичай роздавати сирні фігурки “на спомин про душі померлих”. Однак найчастіше куплені на передсвяткових ярмарках чи виліплені бабусею, мамою, сирні фігурки дарують дітям. До них вони переважно потрапляють і після здійснення символічної ролі у весільному та поховальному обрядах. Ними господині частують дітей на “Живний Четвер”.
Марія Шмадюк. Коник.
Сир, ліплення, розпис.
с. Шешори, Івано- Франківська обл.
1995 р. Збірка автора
(Світлина Г.П., 1997)
Самобутні риси гуцульської сирної пластики виявляють лаконічність і витонченість форм ліплених фігурок, гладка з жовтуватим забарвленням поверхня, а також застосування мальованого декору, що належить до пізніших явищ, проте стилістично вписується у загальну систему орнаментики гуцульського народного мистецтва.
405 	Архів ІН НАН України.— Ф. 1.— Оп. 2.— Спр. 338.— Зош. 2.— С. 4.
214


С олому — висушені стебла злакових рослин широко використовували для виготовлення іграшок у районах вирощування жита й пшениці. Відносна пластичність, яку посилювали зволоженням, дозволяла формувати з неї об’ємні іграшки, а природний жовтуватий колір (для іграшок солому здебільша не тонували), гладка, лискуча фактура та здатність відбивати світло сприяли об’ємності, надаючи іграшці свіжості та ошатності.
Іграшки з рогози— багаторічна трав’яниста рослина та лози — вербова гілка побутували у прилеглих до річок та озер місцевостях. Проте порівняно з солом’яними іграшками вони менш поширені. Для плетіння використовували листя і серцевину рогози, яким властиві еластичність і відносна міцність. Лозові прути при достатній еластичності відзначаються також пружністю.
Своєрідними є й фактури цих матеріалів — шорстка, матова у рогози та гладка лискуча у лози, які відповідно проявляють себе на поверхні іграшок і впливають на їхню художню якість.
Способи формотворення. З-поміж розмаїття технік соломоплетіння для виготовлення іграшок найчастіше застосовували хрестикову, розеткову, плоску плетінки (косички), перев’язування солом’яних пучків (скрутнів). Часто їх поєднували: техніками перев’язування солом’яних пучків, хрестиковою та розетковою формували основний
217


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Кошичок. Ліщина, плетіння.
Івано-Франківська обл.
1930 р. МЕХП
(Світлина В.В., 2004)
об’єм, а технікою плоскої плетінки— додаткові елементи.
Іграшки з рогози та лози, як і інші вироби з цих матеріалів, виготовляли щільним та ажурним плетінням. З рогози щільне плетіння виконували простою (полотняною), хрестиковою техніками (“у шахматку”), “у шашку”, “паркетиком”; ажурне — стовпчиками, ромбиками, шнурочками, косичками. З лози щільне — простою, рядками, хрестиковою, спіральною техніками, рядками; ажурне — тими самими, що й з лози. Переважно техніки поєднували.
Євгенія Ромащук. Капелюх. Рогоза, плетіння.
Львів. 1998 р.
(Світлина В.В., 2004)
Чобіток. Солома, плетіння.
Львівська обл. Перша третина XX ст. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Способи декорування. Художня виразність іграшок з рогози та лози головним чином досягнута технікою чи поєднанням технік плетіння, які творять фактуру та колірну гаму поверхні.
У солом’яних іграшках часто роль оздоблення виконують кольорові нитки, якими перев’язані пучки соломи при формуванні об’єму.
Поверхня іграшок з рогози та лози збагачена кількома тонованими смужками чи прутиками, вплетеними у загальну структуру “полотна”.
Художньо-функціональні особливості. Основними типами солом’яної іграшки є лялька, фігурки тварин, моделі музичних інструментів, транспортних засобів та пристосувань.
218


Іграшка зі соломи, рогози та лози
Найпоширеніший варіант ляльки утворений з пучка соломи, перев’язаного лляною ниткою у місцях, що підкреслюють загальний силует та виділяють голову, тулуб, талію. Фігурку доповнюють і декоративно збагачують виплетені косичкою руки на зразок глиняних ляльок, які зігнуті кільцями та покладені на талію.
Ще більшу подібність до глиняної ляльки викликає пам’ятка406 з Незнанова (Львівська обл.). Нижня частина цієї ляльки — порожнистий конус. Його форму утримує сплетена внизу косичка. Умовно, проте оригінально у вигляді трьох зігнутих кільцями косичок вирішена верхня частина ляльки.
Основний об’єм та пропорції фігурки коника, що позначають голову, тулуб, ноги, передає перев’язаний у кількох місцях пучок соломи. Силует фігурки пожвавлюють виплетені косичками ріжки, іноді хвіст.
Лялька. Солома, плетіння, с. Незнанів, Львівська обл. 1930-ті рр. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Моделі музичних інструментів представлені тарахкальцями у вигляді настромленої на тонку дерев’яну паличку порожнистої подушечки. Звук у тарахкальці створюють вміщені у середину подушечок горошини або зерна пшениці. Часто на паличці розташовано дві або три такі подушечки.
406 	МЕХП, інв. № 18603.
Тарахкальце. Солома, плетіння, с. Неслухів, Львівська обл. 1936 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
219


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Кошичок-“бричка”. Солома, плетіння, с. Прутівка, Івано- Франківська обл. 1912 р.
МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Декоративні властивості тарахкалець зумовлені технікою розеткового плетіння, яка не лише творить форму, надає їй об’ємності, а й завдяки перехресному розміщенню соломинок посилює гру світла на його поверхні, тобто залежно від кута заломлення світла соломинки набувають різних кольорових відтінків — від сліпучо- до тьмяно-жовтих.
Рідше трапляються плетені з лози тарахкальця. За формою вони подібні до малої булави.
Оригінальним пластичним рішенням вирізняється скрипочка407 зі стебла кукурудзи, що дуже умовно нагадує прототип, проте видає звук.
Колиска. Рогоза, ліщина, плетіння. Івано- Франківська обл. Перша пол. XX ст.
(Світлина В.В., 2004)
Іграшки з рогози та лози представлені переважно кошичками408, які є зменшеними моделями ужиткових кошиків. Вони вражають досконалістю плетених форм, що, незважаючи на малі розміри, продумані до найменших дрібниць.
Художня виразність іграшок із соломи, рогози та лози значною мірою зумовлена природними властивостями матеріалів та технікою плетіння, яка водночас є засобом формотворення та оздоблення поверхні, їхніми характерними особливостями є лаконічна форма, вдале композиційне розташу407 МЕХП, інв. № 18544.
408 Архів ІН НАН України.— Ф. 1.— Оп. 2.— Спр. 339.— Зош. 1.— С. 6; Див.: Селівачов М.Р. Українське народне лозоплетіння 11 НТЕ.— 1987.— № 3.— С. 51.
Скрипочка. Стебло кукурудзи, вирізування.
с. Видинів, Івано- Франківська обл. 1936 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
220


Іграшка зі соломи, рогози та лози
вання плетених геометричних візерунків, які ритмічно розчленовують об’єми, пожвавлюють фактуру та створюють багатство колірних відтінків на поверхні.
В українських селах до середини XX ст. крім іграшок з соломи, лози, рогози побутували іграшки з інших рослин, які використовувались не лише у сухому, а й у свіжозрізаному стані. Безсумнівно, вони є рідкісними у музейних збірках й відомості про них, зокрема про форму, інші зовнішні ознаки та художні риси, доволі скупі.
За спостереженнями Н.Заглади409, у Ста- росіллі Чернігівської обл. навесні діти робили панянок з довгої трави, яка росла біля водоймищ і називалася “коси”. За образно- пластичним рішенням “панянки” подібні до солом’яних ляльок: жмуток трави перев’язаний у кількох місцях нитками, виплетені руки, коса з ганчір’яними кісниками, іноді хустина на голові.
На Хмельниччині траву на ляльку рвали, коли спаде роса, правою рукою, босоніж і примовляючи:
На куклу тебе рву
Щастя тобі принесу410.
Ляльку з трави, якою досхочу побавиться дитина, зазвичай не викидали. Дитина віддавала її домашнім тваринам. Таке поводження з лялькою можна сприймати як елемент виховання і водночас релікт давньої обрядової дії, що, очевидно, пов’язано з уявленнями про вплив образу жінки та життєдайної енергії молодого організму на плодючість і здоров’я тварин.
У сільському середовищі щодо застосування рослин для іграшок, здається, не було
409 Архів ІМФЕ ім. М.Рильського НАН України.— Ф. 43-6.— Спр. 248.— № 82,84.
410 Найден О. Українська народна іграшка.— С. 176— 177.
Панянка.
Трава, с. Старосілля, Чернігівська обл. 1920-ті рр.
Опубл.: Заглада Н., 1929, табл. XIV
Ведмедик. Реп’яхи.
Львівський дитячий будинок № 2. 1951 р. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
221


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
обмежень. Іграшки робили зі стебел, листя, квітів, плодів, які своїми формами підказували оригінальні пластичні рішення зображень. З маку робили голови лялькам, а з
Ярослав Ремінецький. “Дівчина з коромислом”. Солома, рогоза, плетіння, с. Ішків, Тернопільська обл.
1980-ті рр. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
плодів глоду, горобини, шипшини — намисто. Шишки асоціювались з невидимими істотами, про яких діти дізнавались із казок, оповідей, легенд. Реп’яхи дозволяли створювати фігурки тварин, що не лише формою, а й фактурою нагадували дитині реальний прообраз.
Таким чином, рослини, що були поруч, збагачували уяву дітей, спонукали до творчості. Тому іграшки з них, такі різні за зовнішніми ознаками, просто, зрозуміло й захоплююче відображали все, що діялось довкола й привертало увагу дітей,— будні, працю, свята, звичаї, обряди.
222


^Гсанину, переважно її шматки від “старого” одягу, що вийшов з ужитку, або ті, що залишилися від шиття нового, використовували для створення ляльок.
Способи формотворення та декорування. Ляльки з тканини виготовляли зв’язуванням та шиттям. Процеси виготовлення отримали місцеві назви “в’язати (зв’язувати.— Л.Г.) “куклу”, “крутити куклу” (Київська, Полтавська, Черкаська обл.), “робити ляльку” (Івано-Франківська обл.), “шити куклу” (Харківська обл.)411.
Відповідно ляльки бувають вузлові та шиті. Вузлові ляльки виробляють намотуванням та прив’язуванням тканини без застосування голки. Спочатку опрацьовують голову — накладають у шматок білої тканини ганчірок, сухої трави, хліба і перев’язують ниткою, надаючи одержаному об’ємові потрібної круглої або овальної форми. Марко Грушевський так описує хід виготовлення ляльки: “Клаптики з краму якого, чи з нового, чи з старого — це все матеріял, зветься він: крам, крамнинки, крамки, прибір, приборинки; до їх ще й прядиво держать, бо це потрібно задля того, щоб було з чого куклу зробить — перш пожують хліба в роті, а тоді з його виліплять таке, як голова в молодиці. Як положать у пиркалинку, або в полот- нинку той хліб, то зараз зав’яжуть як вузлик Лялька. Тканина, зв’язування, с. Старосілля, Київська обл. 1920-ті рр. Опубл.: Заглада Н., 1929, табл. XIII, 4
411 	Найден А.С. Люди и куклы.— С. 38.
225


і
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Лялька. Тканина, шиття, с. Старосілля, Київська обл. 1920-ті рр. Опубл.: Заглада Н., 1929, табл. XIII, 5
ниткою...”412. Голови ляльок залишають чистими або нитками, фарбою, олівцем позначають на них обличчя: умовно — хрестом та реалістично — зображення рис обличчя. Інші частини — руки, ноги, тулуб — спеціально не виділяються. Не шиється також вбрання. Його створюють, намотуючи шматки тканини на обвислі краї полотнини. На голову ляльки накладають волосся — з конопляних волокон чи ниток та головний убір — вінок, хустину, очіпок тощо.
Шиті ляльки мають основу, яка імітує фігуру людини. Вона може бути з тканини, дерева або комбінована, що найчастіше поєднує дерево (голова, тулуб) та тканину (руки, ноги). Основу з тканини наповнюють ганчірками, сухим зіллям, сіном. В іншому варіанті шматок тканини скручують у валик, який перегинають навпіл і обмотують ниткою, щоб виділити голову, ноги. Дерев’яну основу вирізують або виточують. Іноді її виготовляють з рухомими ногами та руками. В кожному разі на основу одягають спеціально пошитий стрій.
Художньо-функціональні особливості. Загальний силует, форму ляльки великою мірою визначає її внутрішня частина — основа, яка передає голову і тіло людини. Водночас основа є характерною локальною ознакою ляльки. Так, у ляльок зі Середнього Подніпров’я основу становить голова циліндроподібної форми із вільнозвислими краями полотнини. Голови цих ляльок навхрест перетягнуті чорними або кольоровими нитками, що позначують обличчя. Хрест у багатьох випадках ледь зміщений донизу. Часто нитки переплетені так, що утворюють на розхресті квадрат або ромб. Зокрема, набрані з різноколірних ниток хрести з
412 	М.Г. (Грушевський Марко). Дытячи забавкы та гри усяки. — С. 85.
226


Іграшка з тканини
широкими раменами є помітною ознакою ляльок кінця XIX - початку XX ст. зі Субо- това Київської губернії зі збірки родини Гру- шевських413. У 1970-х рр. ганчір’яні ляльки з різнокольоровими хрестами на місці обличчя виготовляла Ганна Руденко (1909 р.н.) з Думанців Черкаської обл.414.
Ляльки.
Тканина, зв’язування, с. Золотоношка, Черкаська обл. 1970-ті рр. Збірка О.Найдена та Л.Орлової
Іконографічним варіантом зображення обличчя ляльок є хрест, який утворений переплетенням ниток одного кольору, переважно чорного або червоного. Такими хрестами позначені обличчя ляльок з Пирятинського повіту Полтавської губернії на малюнках Авдеева, виконаних у 1910-х роках415. Ляльки з чорними хрестами замість зображення обличчя у 1970-х роках О.Найден виявив у Золотоношці — майстриня Марія Ткаченко (1899 р.н.) та у Хрещатику Черкаської обл. — майстриня Катерина Ляшко (1910 р.н.)416. У селах Середнього Подніпров’я на обличчі 413 Ляльки зберігаються у приватній збірці Валерії Левчук (Київ), онуки Марка Грушевського.
414 Ляльки зберігаються у приватній збірці Людмили Орлової та Олександра Найдена.
4,5 Малюнки зберігаються у фондах відділу іграшок науково-методичного центру засобів навчання Міністерства освіти і науки України.
416 Найден О. Українська народна іграшка.— С. 142, 145.
227


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
ляльок трапляється вишитий нитками червоного і чорного кольорів хрест.
Хрест на обличчі ляльок Середнього Подніпров’я є їхньою найбільш виразною іконографічною ознакою. Його наявність, як давнього язичницького знака, який, можливо, пов’язаний із солярним культом, очевидно, свідчить про обрядово-магічну функцію ляльки — зображення божества у минулому. Принагідно відзначимо, що ляльки з хрестами на місці обличчя відомі у народів Кавказу та Середньої Азії417.
Лялька. Тканина, зв’язування. Львівська обл. 2000 р. Збірка автора (Світлина В.В., 2004)
До особливих іконографічних рис українських ганчір’яних ляльок належить порожнє, без акцентування будь-яких рис, обличчя. Такі ляльки поширювались в усіх етнографічних районах України. Порожнє обличчя ляльки, вірогідно, віддзеркалює релікти анімістичних уявлень, зокрема віру у неодухотвореність ляльки, отже її неможливість вчинити зло. Правдивість цього припущення певною мірою стверджує зв’язок антропоморфних зображень з уявленнями про духів і божества, які обмежували їх 417 Гогоберидзе Н.С. Каталог грузинских народных кукол.— Тбилиси, 1968.— Табл. Ill, 4а; Табл. IV, 1; Табл. XXVIII, 3; Батякова О.А. Детские игрушки у народов Средней Азии // Мир детства в традиционных культурах народов СССР.— Ч. II.— Л., 1991.— С. 38-39.
228


Іграшка з тканини
іконографію відсутністю рис на обличчі, у росіян418, народів Сибіру419 тощо.
Ганчір’яні ляльки з рисами обличчя — намальованими фарбою, олівцем або вишитими нитками очима, бровами, носами, ротом, щоками на Середньому Подніпров’ї трапляються рідко. З’явились вони під впливом ляльок фабричного виробництва.
Довершують образно-пластичну характеристику ляльок Середнього Подніпров’я різнокольорові шматки тканини, які обгортають основу й умовно передають вбрання — верхній та поясний одяг. Обов’язковим елементом “одягу” більшості ляльок є прикрашений барвистими стрічками фартушок. Значну роль у творенні художнього образу ляльки відіграє головний убір: нареченої — вінок, “маяки”, “волочки” або заміжньої жінки — очіпок, хустина тощо. У ляльок, які зображують дівчат, наречених, часто поміж стрічок до головного убору прив’язані конопляні нитки, що вільно спадають або заплетені у коси.
Ляльки.
Тканина, зв’язування, с. Суботі в, Черкаська обл.
Початок 1890-х рр.
Збірка М.Грушевського (власність онуки В.Левчук)
4,8 Дайн Г.Л. Русская народная игрушка.— М., 1982.— С. 38-40.
419 	Павлинская Л.Р. Игрушка и мир ребенка в традиционных культурах Сибири // Традиционное воспитание детей у народов Сибири.— Л., 1988.— С. 245.
229


і
Ляльки. Тканина, шиття, с. Шишаки, Полтавська обл.
1913 р. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Особливо поширені в Україні ляльки, які зображують немовлят у сповитку. їх, як і вузлові ляльки, виготовляли без голки. Найвиразнішими ознаками ляльок-“немовлят” є обгорнена шматком тканини, наче хусткою, куляста голова, й запеленена циліндрична основа. На Середньому Подніпров’ї “немовлят” прив’язували до ляльок на рівні грудей, щоб конкретизувати персонаж. Як бачимо, за репрезентативністю художніх якостей “немовлята” поступаються вузловим лялькам. Проте вони заслуговують уваги як найпопу- лярніша іграшка дівчаток у сільському середовищі до середини XX ст.
Ляльки з Прикарпаття та Буковини мають основу з тканини, дерева або комбіновану. Одяг ляльок повторює, часто достеменно, елементи святкового та буденного вбрання місцевості, з якої вони походять.
Крім ігрових ляльок на Прикарпатті роблять декоративні ляльки висотою до півмет- ра. Голови цих ляльок виточені з дерева, риси обличчя вирізьблені й ретельно вимальовані. Іноді, щоб не тонувати дерево, основа обтягнута тканиною, на якій намальовані або вишиті очі, брови, вуста тощо. На головах ляльок — натуральне волосся. Не менш детальним і водночас колоритним є стрій ляльок, щедро оздоблений вишивкою, аплікацією. Часто ці ляльки виконують парами — жінка та чоловік.
Близькими до прикарпатських ляльок за змістом та призначенням є багатофігурні композиції на історичні, побутові теми, які у 1960-1980-х рр. створювали на замовлення колекціонерів, організаторів виставок на Прикарпатті та Середньому Подніпров’ї.
Етнографічні ляльки, які з’явилися наприкінці XIX ст. під впливом майстерень, організованих членами товариств сприяння народному мистецтву у селах Середнього 230


Іграшка з тканини
Подніпров’я, а з 1920-х рр. — у Києві, Полтаві, Львові, і продовжили своє існування у творчості художників та самодіяльних умільців до початку XXI ст., хоча й грунтуються на художніх засадах народних ганчір’яних ляльок, проте суттєво відрізняються від них. Насамперед вбранням, яке за матеріалом, кроєм, поєднанням компонентів є зменшеною копією строю певного етнографічного району. Детальним трактуванням рис вирізняються також голівки цих ляльок, виготовлені з пап’є-маше. Пізніше у народний одяг почали вбирати і ляльок фабричного виробництва.
Ляльки з тканини, до створення яких звернулися професійні митці та аматори наприкінці XX ст., також не є ігровими. Вони мають сувенірне призначення, хоча й повторюють або наслідують народні ганчір’яні ляльки.
Визначальною рисою народних ганчір’яних ляльок є те, що вони створювались й існували у традиційному середовищі, де, очевидно, ляльку не прагли наповнити реальним змістом, акцентували лише найсуттєвіше, найголовніше. Діти самі наділяли їх необхідним змістом. Безликі ляльки “оживали” у грі, “перетворювались” у жінок, чоловіків, дітей, “створювали” сім’ї.
Тривалий час майже до середини XX ст. народні ганчір’яні ляльки зберігали релікти язичницьких вірувань. Лялька, як зображення жіночого божества, предка, вважалась оберегом дитини420. Умовне трактування або відсутність на місці її обличчя рис, очевидно, виявляє анімістичні уявлення. Існували також суто обрядові ляльки, що дає підстави припускати культово-магічну роль пластичних зображень людини у минулому. Вони 420 	Архів ІН НАН України.— Ф. 1.— Оп. 2.— Спр. 338.— Зош. 2.— С. 7.
Лялька. Пап’є-маше, тканина, шиття, с. Ворохта Івано-Франківська обл. 1950-ті рр. МЕХП (Світлина В.В., 2004)
231


і
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
застосовувались в обрядах весняно-літнього календарного циклу421. У колодійному обряді роль головного персонажу виконувала ляль- ка-поліно — колодій у жіночому вбранні, заквітчаний стрічками й польовими травами. Ляльок, прикрашених зеленню і квітами, робили до Зелених свят на честь бога рослинності. Купалу в однойменному обряді символізувала лялька у жіночій сорочці, стрічках, намисті, з вінком на голові. На завершення обряду ляльок переважно спалювали, топили чи розривали на шматки, тобто вони сприймались як умираючі й скресаючі божества, що, очевидно, є реліктами давніх космогонічних уявлень.
Дитячі ігри з ляльками у традиційному середовищі мали важливе значення. В цих іграх дитина, відтворюючи родинні та суспільні стосунки, готувалась до своїх майбутніх занять та обов’язків. Ігри з ляльками в українців особливо заохочувались, оскільки віщували появу нового члена родини422.
Таким чином, народні ганчір’яні ляльки, художньо-функціональні особливості яких формувались під впливом естетичних смаків, світоглядних уявлень та виховних ідеалів, означуються іконографічними типами — з хрестом на місці обличчя; із зазначеними рисами обличчя; з умовним або детальним трактуванням одягу. Ляльки є з м’якою (тканина), твердою (дерево) або комбінованою внутрішньою основою. Попри загальні риси ганчір’яні ляльки, як речі рукотворні, позначені виконавською майстерністю авторів, що головним чином виявляється у їхніх пропорціях, пластично-фактурній та колористичній характеристиках.
421 Соколова В.К. Весенне-летние календарные обряды русских, украинцев и белоруссов.— М., 1979.— С. 30, 41, 52.
422 Архів ІН НАН України.— Ф. 1.— Оп. 2.— Спр. 338.— Зош. 2.— С. 7.
232


Завдяки доступності паперу й простоті виготовлення паперова іграшка набуває поширення в Україні з кінця XIX ст. Зокрема на Поділлі, Слобожанщині, Середньому Подніпров’ї, Прикарпатті, де особливо популярними були витинанки — ажурні прикраси з паперу для внутрішнього оздоблення помешкань423.
Способи формотворення й декорування. Для іграшок використовували тонкий папір, що мав насичені кольори й добре піддавався обробці. Папір витинали ножицями. Цим способом робили площинні іграшки та частини об’ємних іграшок. Для надання об’єму частини відповідно поєднували і склеювали.
Декоративно обробляли іграшку також ножицями, витинаючи на поверхні ажурний візерунок. Художню виразність іграшок посилювало застосування паперу різного кольору та фактури.
Художньо-функціональні особливості. Типи паперової іграшки представлені ляльками, вершниками, фігурками тварин. Пластичне вирішення іграшок силуетне або об’ємне.
Силуети ляльок виразно моделюють голову, руки, деякі компоненти одягу. Вони вирізані суцільно з однотонного аркуша паперу або складені з кількох різнобарвних елементів, найчастіше червоного, чорного, синього, жовтого, зеленого кольорів.
423 	Станкевич М.Є. Українські витинанки.— К., 1986.— С. 27-28.
235


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Своєрідною з цього погляду є узагальнена поліхромна лялька з Петриківки (Дніпропетровська обл.), яка зображує дівчину у народному вбранні, з вінком на голові й вплетеними у косу стрічками. Трапляються також поєднані у сюжетні композиції ляльки. Наприклад, у композиції “Танок”424 з Кізі (Хмельницька обл.) силуетні фігурки хлопця і дівчини передають характерний для танцю рух.
О.Отаманюк. Вершник. Папір, вирізування, с. Бакота, Хмельницька обл. 1928 р.
Птахи. Папір, вирізування, с. Паланка, Вінницька обл., Кам’янець-Подільський р-н, Хмельницька обл. 1926 р.
Профільні фігурки вершників окреслюють загальні обриси чоловіка та коника. Монотонність паперового тла пожвавлюють зроблені у силуеті прорізи.
Серед фігурок тварин найпоширеніші птахи — півники, голуби, зозульки, одуди тощо, їхній узагальнений площинний профіль уточнюють одна або кілька ознак. Фігурки півників зображені з пишним хвостом. Округлий силует голубів обводить м’яка плавна лінія. Одуди вирізняються “масивністю” форми.
Оригінальним типом іграшок із застосуванням паперу є голуби. Вони мають складені зубчиками паперові хвіст і крила, голівки і тулуб найчастіше з випорожненого яйця (писанки, крашанки) та тіста або з дерева, глини. Проте іграшками голуби става-
424 	Гагенмейстер В. Настінні паперові прикраси Кам’янеччини.— Кам’янець-Подільський, 1930.— Табл. 14.
236


Паперова іграшка
ли не відразу. У їхньому функціонуванні перших десятиліть XX ст. звертає увагу те, що початково іграшки задумувались як обереги. їх виробляли напередодні Великодня й підвішували перед образами, де вони перебували до Вознесіння. Вірили, що в голуби вселялась душа Ісуса, а після Вознесіння її місце могли зайняти злі духи й привернути до оселі блискавку. Щоб запобігти цьому, голубів знімали й віддавали для забави дітям425. У контексті нашого дослідження цей факт, окрім свідчення стійкості язичницьких вірувань, що у зазначений період доволі рудиментальні, підтверджує правдивість припущень про історико-культурну трансформацію дрібних культових пластичних зображень, послаблення й втрату їх обрядового значення та посилення ігрового.
Птахи. Папір, вирізування. Летичівський р-н, Хмельницька обл. 1924 р.
Ляльки. Папір, склеювання, шиття, смт. Луків, Волинська обл. 1910-1920-ті рр. МЕХП (Світлина Г.П., 1997)
Об’ємні іграшки є рідкісним та стадіально пізнішим типом української народної іграшки з паперу. Від силуетних вони відрізняються не лише пластичним рішенням, а й змістовим наповненням та натуралістичним трактуванням. Уявлення про 425 	Архів ІН НАН України.— Ф. 16.— Спр. 11.— №64.
237


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Лялька. Папір, вирізування, с. Петриківка, Дніпропетровська обл. 1913 р.
об’ємні паперові ляльки маємо завдяки колекції О.Прусевича, яку він зібрав у 1910— 1920-х рр. на Волині. Серед них — лялька-клоун426 у зелено-жовтому цирковому костюмі та зеленому ковпаку, лялька- шляхтянка427 у свиті зеленого кольору з білою облямівкою, з косою та капелюшком на голові. Є лялька428 з ганчір’яною основою, що прибрана в паперове плаття та хустину.
Таким чином, переважаючими в українській народній іграшці з паперу є площинні зображення з профільним узагальненням силуету. Головну роль у творенні їх художнього образу відіграють виразність форми, колір та декоративні прорізи, що акцентують найхарактерніші риси, елементи вбрання у ляльок, особливості забарвлення пір’я, хутра у фігурках тварин. При відносній типологічній стійкості зовнішній вигляд та художня виразність іграшок з паперу значною мірою зумовлені місцевою традицією та особистими уподобаннями і майстерністю їхніх авторів.
426 МЕХП, інв. № 18754.
427 МЕХП, інв. № 18755.
428 МЕХП, інв. № 18712.


висновки
Народна іграшка — органічна частка культури й водночас самобутній вид декоративно-прикладного мистецтва українців.
Релікти обрядово-магічного застосування народної іграшки в Україні наприкінці XIX - у першій половині XX ст., а також образно- типологічні, іконографічно-стилістичні й етнографічні паралелі, що простежуються між культовою дрібною пластикою архаїчного періоду (епохи палеоліту й особливо енеоліту, коли набуває поширення глиняна пластика, епохи бронзи, заліза) та народною іграшкою кінця XIX — першої половини XX ст., очевидно, дають право стверджувати їхню генетичну спорідненість, а відтак давнє походження концептуальної основи української народної іграшки.
Перші археологічні приклади іграшок — реалістичного й узагальненого трактування, на території України — глиняні, воскові, кістяні, металеві фігурки людей, тварин, моделі побутових предметів, засобів пересування, посуду, знайдені поряд з предметами догляду за дітьми (ріжками для годування тощо) у похованнях дітей VI - IV ст. до н.е. у Північному Надчорномор’ї, яке в той час перебувало в ареалі культури античних країн.
Пам’ятки іграшок Х-ХШ ст. з України, як і з сусідніх слов’янських країн, продовжують образно-типологічну лінію культової пластики археологічних культур, однак мають відмінності, які певною мірою слід 239


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
пов’язувати з прийняттям і утвердженням християнства, що зумовило трансформацію язичницької культової пластики й у свою чергу позначилося на її значенні у світогляді й життєдіяльності людини. Відмінності виявляються у збагаченні зображень певними реалістичними рисами, а також наголошенні їх декоративності (внаслідок покриття поверхні кольоровими поливами), що головним чином було спричинено посиленням ігрової й естетичної функцій та удосконаленням виробничих засобів і технологій.
Формування художніх особливостей української іграшки XIV - XVIII ст. тривало у руслі національного і європейського декоративного мистецтва. Спостерігається подальше ускладнення форми зображенням елементів одягу, прикрас у фігурках людей та анатомічних ознак тварин, поява у XVII - XVIII ст. сюжетних композицій, застосування в оздобленні поверхні іграшок підполив- ного розпису.
XIX - початок XX ст. характеризується активним розвитком народного забавкарства. Іграшки виробляли для власного вжитку і на продаж у всіх етнографічних районах. Поступово виготовлення іграшок виділялось в окремий промисел. Твори набули своєрідних локальних рис.
Продовженню традицій української народної іграшки сприяли заходи суспільного руху за збереження національної культури, діяльність музеїв, меценатів наприкінці XIX - початку XX ст. В осередках були організовані навчально-виробничі заклади, у 1896 р. в Яворові була створена забавкарська школа.
У 1920-1950-х рр. робилися спроби зосередити виготовлення народних іграшок в художньо-промислових артілях, які не дали позитивних наслідків, лише поглибили згасання народного забавкарства.
240


Висновки
У другій ПОЛОВИНІ XX ст. під впливом соціально-економічних чинників відбулися зміни в ужитковості народної іграшки. Визначальною стала її декоративна функція.
Українська народна іграшка відзначається багатством тематики, розмаїттям матеріального втілення, своєрідністю пластичного, орнаментального та колірного рішень. За матеріалом мистецькі твори української народної іграшки поділяються на шість підвидів: дерев’яна іграшка, глиняна, сирна, з рослинних матеріалів, з тканини, паперу, їх змістове наповнення дає підстави виокремити вісім типологічних груп: іграшки, які зображують людей, тварин; звукові іграшки та моделі музичних інструментів; моделі меблів; моделі посуду й кухонного начиння; моделі знарядь праці та господарського інвентаря; моделі засобів пересування; моделі зброї; іграшки, які не мають аналогів у природі та предметному світі. Типологічні групи відзначаються різним ступенем поширення у кожному підвиді іграшки. Найшир- ше та найповніше вони представлені у дерев’яній іграшці, що певною мірою зумовлено розвитком та значенням деревооброб- ництва у господарстві та побуті українців.
Артефакти кінця XIX - першої половини XX ст. засвідчують розповсюдження народної іграшки в усіх етнографічних районах України — Середньому Подніпров’ї, Слобожанщині, Поліссі, Волині, Поділлі, Опіллі, Покутті, Гуцульщині, Бойківщині, Лем- ківщині, Закарпатті та ін. Підвидовий склад іграшки кожного етнографічного району характеризується неоднорідністю, що спричинено головно доступністю матеріалу, успадкованим досвідом його обробки та глибиною художніх традицій, сформованих у певному середовищі. Зокрема, виготовлення дерев’яної іграшки зосереджувалось на 241


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Середньому Подніпров’ї, Поліссі, Волині, Покутті, Гуцульщині, Лемківщині та ін. Ареал глиняної іграшки значно ширший й охоплює всі етнографічні райони України. Сирну іграшку виробляли на Гуцульщині. Локалізацію та розвиток її традицій, очевидно, слід пов’язувати з особливостями ведення господарства, зокрема тривалим перебуванням пастухів на полонинах під час сезонного випасу тварин, при якому сир був продуктом харчування, еквівалентом обміну і матеріалом для художньої творчості, а також із взаємовпливами сусідніх етносів — поляків, румунів, словаків. У всіх етнографічних районах України розповсюдженими були іграшки зі соломи — у місцевостях, де вирощували жито й пшеницю, з рогози та лози — на прилеглих до річок та озер територіях. Іграшки з тканини, а з кінця XIX ст. і паперові, завдяки доступності матеріалів не мали територіальних обмежень. Більш популярними паперові іграшки стали в районах активного побутування хатніх прикрас з паперу — Слобожанщині, Середньому Подніпров’ї, Поділлі, Прикарпатті.
Іграшки створювали з мінімальними затратами матеріалу, фізичних зусиль, художньо-технологічними засобами, відомими й доступними у споріднених галузях народного мистецтва — деревообробництві, гончарстві, плетінні з рослинних матеріалів, витинанках тощо.
Основу української народної іграшки становить порівняно невелике коло образів- типів — лялька, фігурки птахів, тварин, переважно коника, рідше оленя, бика, барана, цапа, собаки. Ці образи поширені і в інших видах народної творчості українців, становлять концептуальний пласт мистецьких інтерпретацій. Вони характерні для народної іграшки сусідніх європейських народів —
242


Висновки
поляків, росіян, румунів, словаків та ін. Образи людини, тварин є кардинальними у системі космогонічних і міфологічних сюжетів, представлених у світовій фольклорній спадщині. Частково вони зберегли світоглядне значення у віруваннях та обрядах українців наприкінці XIX - початку XX ст. За допомогою іграшок, у які втілювались ці образи, дитина відтворювала господарську діяльність, події, свята, водночас отримувала інформацію про глибинні основи духовної культури нації.
Чисельними в українській народній іграшці є зменшені моделі предметів, які у минулому могли мати семіотичний статус, оскільки обумовлювали життєдіяльність людини.
За зовнішньою подібністю у трактуванні образів, сюжетів та моделей предметів української народної іграшки приховані нашарування різних епох та періодів. Народні іграшки кінця XIX - XX ст. різних регіонів та осередків близькі й водночас своєрідні, що виявляється перевагами тих чи інших типів, а також їх пластичним, колірним та орнаментальним рішеннями. Варіативні відмінності, які стосуються конкретних творів, пов’язані головним чином з умінням, досвідом майстра, його прагненням відтворити власні художні смаки, залишаючись, однак, у межах локальних традицій.
Особливістю української народної іграшки є узагальнені образ-тип або модель предмета, створені простими прийомами формування основних частин об’єму фігурок або зовнішніх ознак предмета, з двома- трьома уточнюваними деталями. При цьому окремі риси зображень часто загострені до гротеску чи опоетизовані, що позбавляє іграшку буденності, ординарності. Ці особливості — первинні й головні у народній
243


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Я
творчості — в іграшці набули широкого вияву та свободи втілення завдяки ігровій, розважальній функції.
Художні особливості української народної іграшки — лаконічність і виразність форми та конструкції, влучність конкретизуючих ознак, ощадливість декору, своєрідний емоційний лад, якого їй надає властивий рух та звук,— здатні активно впливати на почуття та уяву дитини. Абстрагований, умовний характер народної іграшки стимулює асоціативну інтерпретацію, перетворює її в об’єкт, сповнений багатьма змістами, що в грі можуть набувати реального наповнення й сприяти динамічному творчому пізнанню довколишнього середовища. Зовнішня простота народної іграшки має високу ступінь складності, яка репрезентує її як культурний знак з глибокою сутністю.


SUMMARY
Folk toy is an organic part of culture and — at the same time — an original kind of Ukrainians’ decorative and applied art.
Relics of ritual and magic use of folk toy in Ukraine at the late XIX and the first part of XX cc. as well as imaginative and typological, iconographic stylistic ethnographic parallels, that are being traced between cult small plastic creations of archaic periods (in Paleolithic and especially in Eneolithic Epochs, when clay plastic art got its spread, in Bronze and Iron Ages) and the folk toy of the late XIX to the first half of XX cc. obviously give us the right to state ones’ genetic kindred and hereby quite ancient origin of conceptual base of Ukrainian folk toy.
First archeological examples of toys in the territory of Ukraine — clay, wax, bone, metal figures of human beings and animals, models of household objects, means of transport, table wares — of realistic and generalized treatment, had been found side by side with the articles of nursery use (as feeding-horn etc.) in burials of babies of VI to IV cc. B.C. at northern Black Sea coast, that had then been in the sphere of antique Mediterranean cultural influences.
Monuments of toys of X to XIII from Ukraine as good as ones from neighbouring Slav lands continue the imaginative and typological line of cult plastic art that had been a kind of characteristic of archeological cultures. Nevertheless in toys of mentioned period there had been variations that one might bind to a certain degree with acceptation and affirmation of Christianity conditioning some transformations in Pagan cult plastic art and in own turn making influence on understanding of the place and the meaning of toys in human view of the world and life activities. Variations became evident through enrichment of images by certain realistic features and emphasized decorativeness (got as a result of surface coverage with colour glazing) that had been caused mainly by reinforcement of play and aesthetic functions, by improvement of productive means and technologies as well.
Formation of artistic peculiarities in Ukrainian toys at XIV to XVIII cc. lasted in the course of national and European decorative art. One could note further complication of forms by representing of elements in dresses and adornments of human figures or anatomical details in animals as well as the appearance of subject compositions at XVII and XVIII cc. or the use of ornamental painting before glazing the surfaces of toys.
Popular culture of XIX and early XX cc. can be characterized by the active development of folk toy craftsmanship. Toys had been produced 245


for sale and for homestead usage in all ethnographical regions. Production of toys had been gradually becoming the separate industry. The creations had got quite original local traits.
Traditions of Ukrainian folk toy had been assisted in continuation by the measures of social movement for the saving of national culture, by activities of museums and patrons at the late XIX to the early XX cc. In local centres had been organized instructing and productive institutions; at 1896 in Yavoriv had been opened the school of playthings.
At 1920s to 1950s attempts had been made to concentrate the production of folk toys in associations of artistic productive crafts; those steps had no positive results and the mastership of folk toy fell the more the deeper in its decline.
Under the influence of social and economical factors at the second part of XX c. some changes had grown ripe in applicability of folk toys. Decorative function had become the most determinating one.
The Ukrainian folk toy is being distinguished for the richness of its thematic sphere and the variety of material embodiments, for its originality of plastic, ornamental and colour design. The artistic creations of Ukrainian folk toy are being divided according to materials into six subkinds, as wooden toy, one made of clay, cheese, vegetative materials, textile fabric, paper.
Contents filling of toy creations provides grounds for differentiation of ones into eight typological groups: toys representing humans or animals, sounding toys and models of musical instruments, models of furniture, models of kitchen utensils and wares, models of tools and household implements, models of transporting means, models of weapons, toys with no analogies in the nature and in the world of objects. All typological groups are being distinguished according to different degree of spreading in every sub-kind of toys. These characteristic features are presented most broadly and fully by wooden toys. To some extent this state of things is determined by the development and the meaning of woodworking in Ukrainians’ homestead management and way of life.
Artifacts of the late XIX and the first half of XX cc. give distinct evidence of spread that folk toys had in all ethnographic regions of Ukraine — in Middle Dnieper Basin Area, Slobidska Land, Polisia, Volhynia, Podilia, Opilia, Pokutia, Hutsul, Boiko and Lemko Regions, Transcarpathia etc. Sub-kind contents of toys in every ethnographic region is characterized by the absence of homogeneity caused mainly by accessible materials, by inherited experience in processing of those and by depth of artistic traditions formed in the certain environments. Thus, production of wooden toys had been concentrated particularly in Middle Dnieper 246


Basin Area, Polisia, Volhynia, Pokutia, Hutsul and Lemko Regions as good as elsewhere. The areal of clay toy is much more broad and includes all ethnographic regions of Ukraine. Cheese toys had been produced in Hutsul Region. This localisation of cheese toys and development of traditions in the sub-kind of craft one might possibly tie with peculiarities of household economy as in part shepherds’ long stay in mountain pasturegrounds through seasonal pasturing of flocks, when cheese had been a meal, an equivalent for change and a material for artistic creative works and with reciprocal influences of neighbouring ethnoses — Poles, Rumanians, Slovaks. In all ethnographic regions of Ukraine had been spread strawy toys — in areas, where com and wheet grew. Toys made of twig rods and reed-maces had been more known in the lands adjacent to rivers and lakes. Toys made of textile cloths and from the late XIX c. those of paper owing to accessibility of materials had no territorial limits. Paper toys got great popularity in regions where home interior decorations had been actively used — in Slobidska Land, Middle Dnieper Basin Area, Podilia, Ciscarpathia.
Toys had been created with minimal expences of materials and physical efforts by use of artistic technological means known and accessible in related branches of folk artistry as carved wood, pottery, platting of vegetative materials, paper cuttings etc.
The basis of Ukrainian folk toys consists of comparatively narrow circle of typical images as doll, animal, mainly bird, horse, rarely deer, bull, ram, goat, dog figures. Spread as well in other kinds of Ukrainians’ folk creativity these images form an conceptual layer of artistic interpretations. These are also characteristic for folk toys of neighbouring European nations as Poles, Russians, Rumanians, Slovaks. Images of humans and animals are cardinal ones in the system of cosmogonic and mythological subjects present in world folklore heritage. Such images had partly kept this Weltanschauung meaning in Ukrainians’ beliefs and rites at the late XIX and the early XX cc. Through the toys in which these images had been embodied a child reproduced some household activities, events, holidays and in meanwhile acquired informations on to profound foundations of nation’s spiritual culture.
Quite numerous among the Ukrainian folk toys there are diminished copies of objects that in past might have a kind of semiotic value as those that determined humans’ life activities.
Behind the outer similarity at treating of images, subjects and models in Ukrainian folk toys are hidden numerous shades signed by layers of various epochs and periods. Folk toys of the late XIX and the early XX cc. made at different regions and centres are at once similar and peculiar; in 247


production this trait is being revealed by domination of certain types as well as by plastic, colour and ornamental design of ones. Variational modifications concerning concrete creations are mainly tied with craftsman’s skill, experience and endeavour to reproduce his own artistic preferences as good as his wish to remain within the borders of local traditions.
As principal and common peculiarities of Ukrainian folk toys one must mention the generalized typical images or the models of objects created by quite simple manners of formation in the main parts of figurines’ volumes or outer marks of objects with two or three specifying details. In production some separate details of images are being exaggerated, turned to grotesque outlook or poeticized; in every case such executive changes get toys rid of weekday ordinary weariness. These peculiarities - the primal and the principal ones in folk creativeness — had got an especially broad display and freedom of embodiment in toys owing to game-related, diverting function of playthings.
The artistic peculiarities of Ukrainian folk toy - its laconicity and distinctiveness in form and construction, its marksmanship in concretizing details, its thriftiness in decore as well as its original emotional mood got through proper moves and sounds are liable to exert the active influence upon a child’s feelings and attention. Owing to its abstracted and conventional character the folk toy stimulates users’ associative interpretation transforming the plaything into the object filled with numerous contents, that in play might get quite real meaning and concur to dynamic creative knowledge of surrounding environment. In external simplicity of folk toy is being appeared the high level of sophistication that represents it as cultural sign with deep-rooted substantiality.
248


ł
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
КАРТА-СХЕМА ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ
250


Додатки
251


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
і
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
І. Установи, заклади, музеї
ДМЕ Росії — Державний музей етнографії народів Росії
ДМУНДМ — Державний музей українського народного декоративного мистецтва
ІМФЕ НАН України — Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського Національної Академії наук України
ІН НАН України — Інститут народознавства Національної Академії наук України
ККМ — Кременецький краєзнавчий музей
КМНМГП — Коломийський музей народного мистецтва
Гуцулыцини і Покуття
КПХПШ — Кам’янець-Подільська художньо-промислова школа
МЕХП — Музей етнографії та художнього промислу Інституту
народознавства Національної Академії наук України
МІГ — Музей Івана Гончара
MIK — Музей історії Києва
МНАБС — Музей народної архітектури та будівництва в Сяноку
НМІУ — Національний музей історії України
НМУГО — Національний музей-заповідник українського
гончарства в Опішному
НМЛ — Національний музей у Львові
II. Видання
АП
— Археологічні пам’ятки УРСР
ВНА
— Вопросы научного атеизма
ДИ
— Декоративное искусство СССР
ЕЗ
— Етнографічний збірник
ЗОАО
— Записки Одесского археологического общества
КС
— Киевская старина
КСИА
— Краткие сообщения Института археологии Академии наук СССР
КСИИМК
— Краткие сообщения Института истории материальной культуры Академии наук СССР
252


Додатки
лнв
МАСИ
МДАПВ
— Літературно-науковий вісник
— Материалы по археологии Северного Причерноморья
— Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині
МИА МУРЕ МЭ НЗЛІМ НТЕ ОМ СА СЭ ЭО
— Материалы и исследования по археологии СССР
— Матеріали до українсько-руської етнології
— Материалы по этнографии
— Наукові записки Львівського історичного музею
— Народна творчість та етнографія
— Образотворче мистецтво
— Советская археология
— Советская этнография
— Этнографическое обозрение
Ш. Персоналі!
A. К. — Андрій Клімашевський
B. В. — Володимир Васінчук
Г.П. — Геннадій Потягайло
І.Х. — Ігор Хома
O. П. — Олесь Пошивайло
P. Г. —Роман Гайда
253


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
і
ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК
А
Авдеев 8, 9, 11, 227
Авдеева І.Д. 12, 15
Авксентьева О.Г. 15
Айхлер В. 96
Александрович Ю. 9, 83
Антонович Є.А. 16, 82, 119
Аронець В. 107
Арциховський О.В. 44, 50
Атаманюк М. 109
Б
Бабенко В.В. 8, 74
Бабійчук Т. 105
Багрій О. 83
Базак М.І. 16
Батякова О.А. 228
Бахтін М. 197
БацуцаЯ. 69,175,181,200
Бердаль М. 68
Беляк П. 100
Бихацька М. 197
Бібіков С.М. 25, 26
Бідасюк П. 106
Білик І. 100
Білик-Пошивайло А.
103, 112, 179
Біляк В. 100
Біляшівський Б. 73, 74
Біляшівський М. 79
Блавацький В.Д. 38
100, 101, 102,
Богуславська І. 44, 48, 171
Бодак В. 86
Бойко 69
Бойко І. 104, 105, 112, 191
Бойчук М. 82
Болтарович З.Є. 15
Боровський Я.Є. 43
Брайчевська О.А. 47, 58, 60
Бриндас Г. 68
Будзан А. 14, 68
Бутник-Сіверський Б. 14
Буш 67
В
Вальницька С. 16
Веберсфельд Є. 8, 62
Велігоцька Н.І. 15
Венгер Л.І. 109
Венгжинович Л. 208
Виноградський В. 98
Вислинський Д. 95
Війтович В. 147
Вільсон М.Р. 49
Вінтоняк Г. 114
Власов В.Г. 45
Вовк X. 7, 10
Войтович І. 86
Волощук М. 105
Вороній М.М. 44, 49
Вязмітіна М.І. 31
254


Додатки
Г
Грипич Г. 112
Гаврилюк К. 112
Грунь С. 113
Гагенмейстер В. 236
Грушевський М. 10, 160, 225, 2!
Галас М. 105
227, 229
Галушко М. 107
• Гудь Ф. 86, 87
Ганжа О. 107
Гупало К.М. 43, 44, 46, 47, 141
Гарбузанський С. 85
Гургула I. 13
Герасименки Я. та Я. 69
Глова О. 68
д
Глодиревський I. 69
Давидови Н.М. та Ю.Л. 73, 81
Глухенька Н. 16
Дайн Г.Л. 229
Глухенький М. 69
Данилюк В. 109
Гнатко В. 96, 132, 142, 153, 155
Данченко Л. 14
Гнатюк В. 7, 81
Даркевич В.П. 48
Гнідий Ф. 107
Демченко!. 112
Гоберман Д. 16
Демченко Т. 99, 100, 101
Гогоберідзе М.С. 228
ДзюмаГ. 105,106,112
Гоголь М. 72, 75
Діденко Г. 112, 199
Гоменюк С. 109
Діденко М. 100, 101, 102
Гончар А. 69
Дінцес Л.О. 59, 60, 61, 85
Гончар I. 14, 88, 89
Дмитрієва Є.М. 12
Гончар С. 69, 195, 196
Добровольський П. 99
Гончар Я. 83
Довженок В.Й. 47
Гончаров В.К. 47
Друсків М. ПО
Гончарук М. 99
Дугельна М. 100, 112
Горох С. 93, 96, 153
Духота В. 107
Горюнова Є.І. 31
Дучиц Л.І. 44, 48
Готич Г. 109
Дяків С. 113
Грабацький М. 79
Грепиняк Г. 113
€
Грепиняк М. 109
Єлинек Я. 139
Гриб Т. 100
Грималюк В. 87
Ж
Грималюк I. 87, 98
Железняк О. 14, 106, 193, 195
Гриняк О. 113
Журба С. 105
255


4
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
3
Койда А. 83
Заглада Н. 10, 11, 138, 221, 225, 226
Кокоруз І. 96
Задорожній І. 83
Колесса Ф. 7
Заєць І.І. 25, 27
Коломієць 3. 83
Зарембський 0. 10
Колос Г. 107
Зарецький М. 8
Колчін Б.О. 44, 48, 49, 50, 141
Захаржевський 0. 83
Комаровська М. 208
Зацеркляний М. 99
Компанєйць М.Г. 15
Збенович В.Г. 22, 23, 26
Кононенко К. 109
Зверуго Я.Г. 47
Кононенко О. 109
Здановіч Н.І. 49
Конопля В. 26, 59
Зеленій Д.К. 24
Копчук М. 109
Зінченко В. 100
Копчук П. ПО
Король Я. 83
І
Корсунський В. 83
Івашків Г. 15
Кочережко Н. 16
Ілюки Р. та Ю. 105, 107, 112, 194
Кошевко М. 88, ПО
Іонов М. 8
Кравченко В. 11
Ільїнська В.О. 31
Кравчук М. 109
Крутенко Н. 16
К
Крушельницька Л.І. 29
Калюк О.П. 43
Кузеля 3. 25
Капустін Н.С. 45
Куземський В. 85
Карп’як Т. 86
Кульчицька О. 12, 13, 14, 15
Кацемон С. 106
Куніцька-Окулічова Л. 46
Кваснюк О. 87
Купіна Ю.О. 24, 25
Кваша М. 100
КуркчіФ. 108,109,113
Кесла А. 89
Кусик А. 85, 170, 172
Килиєвич С.Р. 46, 47
Кучера М.П. 48
Кирячок Г. 100
Кучеренко В. 83
Кікоть М. 107
Кучеренко М. 69
Кіщук А. ПО
Кіщук М. 87,110
Л
Клименко О. 16
Лазаревський О. 7, 80
Ковальчук М. 107
Лащук Ю.П. 15, 16, 73, 74, 109, 138
256


Додатки
Левинський І. 76
Мовша Т.Г. 24
ЛевчукВ. 227,229
Моздир М.І. 16
Липа Ю. 62
Мороз П. 104
Лисий Г. 69
МосьП. 113
Литвак І. 16
Музика Я. 11,80
Ліщин І. 96
Мюлер 70
Логин В. 111,112,149,165
М’ягкоступ В. 100
Лопачак С. 93, 96, 111
Ляшко К. 109, 227
Н
М
Назарчук М. 100
Найден О.С. 17, 85, ПО, 221, 225,
Малєєв Ю. 28, 59
227
Малинка Г. 105
Наливайко Т. 83
Малиновський В. 83
Недашківська Г. 114
Мандибура М.Д. 156, 211
Нелипинська-Бойчук С. 82
Манучарова Н.Д. 15
Немчиновський С. 8, 9, 76, 77
Мартиненко А. 105
Нечипоренко М. 105
Мартинович-Смеречинська 0. 113
Нечипорук К. 103, 104
Марчук Є. 112
Никорак О.І. 10, 114, 210, 211, 213
Марчуки 183, 182, 199
Нікітіна Г. 30
Масюк В. 83
Новацький В. 139
Масюк С. 70
Нога О.П. 76, 85
Матейко К.І. 12, 16, 170
Матійчак М. 88, ПО, 113, 114, 211, 212, 213
О
Мацевич А. 16
Обшарський 86
Медвідчук М. 88
Одрехівський Р.В. 68
Мельниковська О.М. 30
Озерний М. 107
Мерунович Т. 77
Окладнікова Є.А. 208
Мисак 158
Олексієнко Ф. 14, 106, 197
Михайлов П.С. 58, 60
Омеляненко В. 100
Міллер Ф. 65
Оначко Н. 83
Мілонов М.П. 44, 45
ОнищукА. 80,81
Мілюков П.М. 44
Орлова Л. 227
Міщенко Ф. 112
Оршанський Л. 36, 39, 40, 66
257


4
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
п
Павлинська Л.Р. 229
Падалка Я. 106
Пасек Т.С. 22, 24, 27
Пастернак Я. 47, 80
Пелещишин М.А. 27, 28, 29
Пиріжок О.Я. 16, 104
Питиляк Г. 109
Питиляк П. 110
Пігуляк Ф. 112
Пінчук С. 83
Піцишин М. 26, 59
Ліщенко М. 103, 104
Погожева А.П. 22, 23
Покровська Л.В. 190
Поляков О. 100
Поль О. 9, 79, 80
Попельницько О. 55, 56, 57, 58, 59
Попова Є. 103
Попова Т.А. 59
Попович О. 69
Поросний В. 69
Порохівники О. та І. 112,177,203
Пошивайло Г. 14, 100, 101, 177, 178, 186, 190
Пошивайло Є. 177, 178, 186, 190
Пошивайло І. 100
Пошивайло М. 187
Прибильська Є. 81, 82
Придаткевич П. 8, 76
Прийма В.М. 14, 93, 94, 95, 96, 131, 135, 153, 164
ПриймаЮ. 96,111,142,154
Прийма Я. 96, 159
Приходько І. 99
Пришляк І. 109
Прокопенко Г. 112
Процик С. 96
Прусевич О. 8, 79, 80, 191, 200, 238
Пушкар І. 105
Пшеченко Є. 82
Р
Радченко А. 112, 190
РакС. 114,115
Ремінецький Я. 108, 109, 222
Решетняк М. 105
Рибаков Б.О. 23, 208
Рибарук М.Т. 16
Ридзай Г. 86
Рімершмід 67
Романець Т.А. 200
Ромащук Є. 98,109,113,218
Рощиб’юки Г. та М. 105
Руденко Г. 109, 227
Рудинський М.Н. 29, 30
Русова С. 11
С
Савченко І. 98
Сагайдак М.А. 58, 60
Сагайдачна 3. 16
Сакович І.В. 14, 186, 199
Самарій Ю.О. 10, 75
Селівачов М.Р. 70, 98, 108, 220
Селюченко О. 14, 100, 101, 102, 178, 181, 186, 187
Семчук 173
Сидорук I. 99
Скрипник Г.А. 79
258


Додатки
Слюзарівна М. 80, 81
Толочко П.П. 43, 44, 46, 47
Смирнов Я.Й. 48
Топоров В.П. 190
Смолянець І. 98
Тройна О. 114, 115
Снігур І. 109
Трусав А.А. 49
Собаль В.Є. 49
Тягун Г. 100
Совіздранюк М. 105
Тягун М. 83
Соколова В.К. 232
Соколюк Г. 113, 209
У
Соловйов В. 16
Уварова І. 139
Соломченко О.Г. 14, 107
Сопрун А. 99
Ф
Станкевич М.Є. 16, 82, 86, 114, 119,
Фабріциус І.В. 30
235
Фамінцин О.С. 142, 208
Старкел І. 8
Федина Р. 156
Старцевий А. 69
Федчук К. 105
Старчук І. 10
Ференц М. 14, 95, 97
Стебельський Б. 62, 76, 77, 86, 89
Фехнер М.В. 57
Сторожук В. 99
Фіголь Д.І. 13, 78, 85
Стоялівська Б. 183, 184, 185
Фірчук С. 68, 93, 96
Стрипко В. 14, 107
Фіяло І. 70
Супруненко О. 60
Франко І.Я. 7
Сухий І. 105
Фрезер Д. 25
Т
Табохорнюк Й. 69
Фріде М. 10, 170
X
Тарановська Н. 137, 140, 147
Харламов В.О. 43, 44
Тарасенко М. 107
Харузіна В.М. 25, 39
Телегін Д.Я. 27
Хим’як Д. ПО
Тереножкін А.І. 31
Хованець О. 98
Тиводар М.П. 211
Хойновський І. 60
Тиндик В. 93, 96
Хоминова М. 89
Тиндик С. 14, 78, 93, 95, 97
Хомутник В. 149
Титов С. 105
Ткаченко М. 109, 227
ц
Токарев С.О. 211
Цвілик П.Й. 82, 83, 105, 202
259


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА
Цепкий Д. 86, 87
Церетеллі М. 183
Цибульник Г. 113
Цюпа С. 70
Ч
Чайка Р.В. 28, 29
Чарновський О.О. 14, 98, 106, 182
Червенко Ф. 69
Червінський В. 80
Чекалов O.K. 162
Черниш О.П. 21
Чехович С. 13
Чижович С. 89
Чорнописький М. 109
Чорняк-Кравчук О. 110, 113, 114, 210
Чугай Р.В. 14, 15, 16, 81, 82, 94, 119, 135,
Чуйко А. 14, 100, 101
Ш
Швачунова О. 105
Шевченко Т.Г. 6, 7, 9, 75, 79, 81, 93
Шептицький І. 76
Широцький К. 79, 80
Шиян О. 14, 16, 103, 204
Шмадюк М. 113, 214
Шовкопляс Г.М. 44, 45, 55, 57
Шовкопляс І.Г. 21
Шпак О. 14, 16, 103, 204
Шрамко Б.О. 29, 30
Штакельберг Ю.І. 49
Штерн Е.Ф. 35, 36, 37, 38, 39, 40
Шульгіна Л. 10 Шухевич В. 7,80,207,209
Ю
Юра P.O.
Юрченко П.П. 15
ЮрякВ. 88,110
ЮрякМ. ПО
Я
Якиб’юк Ю. 88, ПО
Яковенко Є. 30
Bachmann М. 66, 137
Franz R. 57
Komarowska М. 207, 208, 210
Kostrzewski I. 44
Kunicka-Okuliczowa L. 44, 46, 49, 141
Merunowicz T. 77, 79
Michalides P. 47, 132, 134, 137, 147, 171, 204
Niemczynowski S. 8, 9, 65, 68, 76, 77 ObradoviH M. 149
PanHuhov6 E. 140, 144, 149, 162
Prydatkewicz P. 8, 77
Seweryn T. 25, 44, 45, 47, 62, 78, 79, 132, 134, 137, 147, 149, 171, 204
Starkel I. 8,76
Szenic W. 39, 49
Webersfeld E. 8, 62
WKgrzynowicz L. 207, 208, 210
WKgrzynowicz T. 29
260


Додатки
ВИДАННЯ І СТАТТІ, ІЛЮСТРАЦІЇ З ЯКИХ ВИКОРИСТАНІ У КНИЗІ
Базак М. Сырные фигурки // ДИ.— 1982.— № 1.— С. 48-49, илл.
Бибиков С.Н. Раннетрипольское поселение Лука-Врублевецкая на Днестре // МИА.— М.: Изд-во АН СССР, 1953.— Вып. 38.— С. 5-460, илл.
Боровський Я.Є., Калюк О.П. Дослідження Київського дитинця // Стародавній Київ. Археологічні дослідження 1981-1989 рр.— К.: Наукова думка, 1993.— С. 3-42, іл.
Брайчевсъка О.А., Михайлов П.С., Сагайдак М.А. Дослідження ділянки Подолу по вул. Спаській у 1988-89 рр. // Стародавній Київ. Археологічні дослідження 1981-1989 рр.— К.: Наукова думка, 1993.— С. 217-237, іл.
Гоберман Д.Н. Искусство гуцулов.— М.: Советский художник, 1980.— 52 с.; илл.
Гупало К.Н. Обработка дерева, кости и камня // Новое в археологии Киева.— К.: Наукова думка, 1981.— 455с.; илл.
Динцес Л.А. Русская глиняная игрушка.— М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1936.— ПО с.; илл.
Довженок В.Й. Огляд археологічного вивчення древнього Вишгорода в 1934-1937 рр. // Археологія.— К.: Вид-во АН УРСР, 1950.— Т. 3.— С. 64- 92, іл.
Довженок В.Й., Гончаров В.К., Юра P.O. Давньоруське місто Воїнь.— К.: Наукова думка, 1966.— 148 с.; іл.
Заглада Н. Побут селянської дитини. Матеріали до монографії с. Ста- росілля // Матеріали до етнології.— К., 1929.—Ч. 1.— 180 с.; іл.
Заец И.И. Трипольское поселение Клищев на Южном Буге. BI — В II // CA.— 1974.— №4.— С. 180-200, илл.
Збенович В.Г. Ранний этап трипольской культуры на территории Украины.— К.: Наукова думка, 1989.— 224 с.; илл.
Килиевич С.Р. Детинец Киева IX — пер.пол. XV в.— К.: Наукова думка, 1982.— 175 с.; илл.
Колчин Б.А. Новгородские древности. Резное дерево.— М.гНаука, 1971.— 63 с.; илл.
Кочережко Н. Свистунці з Громів // НТЕ.— 1968.— № 3.— С. 64-66.
Малеев Ю. Култова халщатска пластика от лесостепното Поднестро- вие И Археология.— София, 1992.— Г. XXXIV.— Кн. 2.— С. 13-24, илл.
261


Макаревич М.Л. Трипільське поселення біля села Паволочі // АП.— К.: Вид-во АН УРСР, 1952.— Т. IV.— С. 96-103, іл.
Мовша Т.Г. Об антропоморфной пластике трипольской культуры // CA.— 1969.— №2.— С. 15-23, илл.
Оршанский Л. Исторический очерк развития игрушек и игрушечного производства на Западе и в России // Игрушка. Её история и значение.— М., 1912.— С. 3-64, илл.
Пассек Т.С. Раннеземледельческие (трипольские) племена Поднестро- вья // МИА.— М.: Изд-во АН СССР, 1961.— Вып. 84.— С. 5-221, илл.
Пелещишин М.А., Чайка Р.В. Могильник висоцької культури поблизу с. Деревляни на Західному Бузі // МДАПВ.— Львів:Іститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 1995.— Вип. 6.— С. 117-121, іл.
Піцишин М., Конопля В. Зооморфна пластика поселення Кошилівці // НЗЛІМ.— Львів: Логос, 1995.— Вип. IV.— С. 41-73, іл.
Погожева А.П. Антропоморфная пластика Триполья.— Новосибирск: Наука, 1983.— 145 с.; илл.
Попельницька О. Вироби дрібної пластики XIV -XVIII століть з Києва в археологічному зібранні Національного музею історії України // Український керамологічний журнал.— 2003.— № 2-4.— С. 60-69, іл.
Станкевич М.Є. Українські витинанки.— К.: Наукова думка, 1986.— 124 с.; іл.
Толочко П.П., Гупало К.Н. Розкопки Києва у 1969 — 70 рр. // Стародавній Київ.— К.: Наукова думка, 1975.— С. 5-27, іл.
Толочко П.П., Гупало К.М., Харламов В.О. Розкопки Києвоподолу 1973 р. // Археологічні дослідження стародавнього Києва.— К.: Наукова думка, 1976.— С. 19-46, іл.
Шовкопляс ГМ. Керамічні писанки (з колекції Державного історичного музею УРСР) // Археологія.— К.: Наукова думка, 1980.— Т. 35.— С. 92- 98, іл.
Шовкопляс И.Г Мезинская стоянка.— К.: Наукова думка, 1965.— 327 с.; илл.
Штерн Э.Р. Из жизни детей в греческих колониях на Северном побережье Черного моря // Сборник археологических статей, поднесенный А.А.Бобринскому в день 25-летия председательства его в Императорской археологической комиссии.— СПб., 1911.— С. 13-30, илл.


ЗМІСТ
Вступ 5
Археологічні джерела іграшки 19
Іграшка VI-IV ст. до н. е. з Північного Надчорномор’я 33
Іграшка Х-ХІП ст 41
Українська іграшка XIV-XVIII ст 51
Іграшка XIX - першої половини XX ст.: традиційне і нове 63
Українська народна іграшка другої половини XX ст. - початку XXI ст.: зміна функцій 91
Підвиди, типологічні групи, типи української народної іграшки 117
Способи формотворення й декорування, художньо-
функціональні особливості української народної іграшки
Дерев’яна іграшка 127
Глиняна іграшка 167
Сирна іграшка 205
Іграшка зі соломи, рогози та лози 215
Іграшка з тканини 223
Паперова іграшка 233
Висновки 239
Резюме 245
Додатки
Карта-схема 250
Умовні скорочення 252
Іменний покажчик 254
Видання і статті, ілюстрації з яких використані у книзі 261


НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА
Наукове видання
Людмила Мечиславівна Герус
Українська народна іграшка
Англійський переклад Олега Кошового
Комп’ютерне макетування Мирослави Шульги Комп’ютерний набір Галини Качор, Галини Серебрякової, Ярослави Грипи, Ядвіги Салдан, Марії Смолій
Підписано до друку 19.11.2004 Формат 60x100/16. Папір крейдяний. Друк офсетний.
Інститут народознавства НАН України
79000, м. Львів, пр. Свободи, 15
Кольороподіл здійснено на студії DTP “Мульти Граф”. 79054, м. Львів, вул. Любінська, 92
Віддруковано з готових діапозитивів у ПТВФ “АФІША5
79058, м. Львів, вул. Замарстинівська, 53