,-
Інформаційно-аналітичний центр
правової та ділової інформації «Праксіс »
презентує щомісячний науково-практичний журнал
«ГОСПОДАРСЬКЕ СУДОЧИНСТВО.
Судова практика
у господарських справах»
Голова редакційної ради -
Голова Судової палати
у господарських справах
Верховного Суду України
ШИЦЬКИЙ І. Б.
Журнал,розрахований
на суддів, адвокатів, юрисконсультів,
працівників органів державної влади,
науковців, студентів та інших, інформує
про основні напрями судової практики
в господарських справах шляхом
оприлюднення постанов Верховного
Суду України, Вищого господарського
суду України, рішення апеляційних
та місцевих господарських судів
з різних категор і й спорів.
Передплатний індекс - 94960
Видання можна передплатити в будь-якому відділенні
УДППЗ «Укрпошта» за каталогом видань на 11півріччя 2006 р.
або придбати безпосередньо у видавця за телефо н ами:
(044) 537-5 1-07, 537-51-08 (відділ передплат и ),
(044) 537-5 1-20, 537-5 1-21 (відділ продажу),
або замовити за електронною поштою: office@praxis . com .ua

ПОСТАНОВИ
. ВЕРХОВНОГО СУДУ
..
УКРАІНИ
ТА ВИЩОГО
ГОСПОДАРСЬКОГО
..
СУДУ УКРАІНИ
у господарських справах
Випуск
12(27)'2005
За загальною редакцією
Голови Верховного Суду України
В. Т. Маляренка
Київ 2005

Постанови Верховного Суду України
та Вищого господарського суду України у господарських справах 12(27)' 2005
Редакційна колегія:
В. Т. Маляренко,
Голова Верховного Суду України (голова)
І. Б. Шицький,
Голова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
Д. М. Притка,
Голова Вищого господарського суду України
О. Д. Святоцький
(науковий редактор)
Упорядники:
І. Б. Шицький
(голова)
В. П. Барбара
В.В. Сердюк
О. д. Святоцький
Т. Г. Захарченко
І. В. Рафаловська
Передук опублікованиху випускуматеріалів здійснюється за письмовим дозво ­
лом Верховного Суду України з обов'язковим посиланням на джерело.
© В ерховний Суд Україн и, 2005
© Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005
© ТОВ «І нф орма ці йно-аналіт и чний центр «Судова пра кт ика», 2005

Перелік скорочень ................... ................................................................................... 8
1. Справи зі спорів у сфері податкових правовідносин . ... ... .. ... ... .. ... .. ... .. 9
1.1 . Висновку про те, що позивач правомірно включив суму ПДВ
до складу податкового кредиту, суд дійшов без усебічного
і повного з'ясування усіх обставин, з якими Закон
<Лро податок на додану вартість,> пов'язує право платника
податку на податковий кредит, та без належної
оц інки довод і в сторін, чим порушено вимоги ст. 43 ГПК .... .......................... ......... 9
1.2 . Задовольнивши позов виробника підакцизних товарів
про повернення з державного бюджету акцизного збору
як надміру сплаченого, суд не врахував економічної суті
акцизного збору, який є непрямим податком,
що включається до ціни п ідакцизних товарів
фактично є податком на споживання ....... .... .......... ...... ...... ................. .......... ... ... ............. ...... 14
1.3 . Право на відшкодування ПДВ з державного бюджету виникає
лише при фактичному надходженні цього податку до бюджету
від платника податку - продавця, а не з самого факту здійснення
відповідної операції та сплати покупцем податку в ціні товару ..... ... ..... .. ... .23
1.4 . За змістом п п. 7 .2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону <Лро податок
на додану варт ість,> поставка товару є необхідною
передумовою правомірності отримання відшкодування ПДВ..... ... ...... ... ..... 31
1.5 . Підприємство має право на формування податкового
кредиту лише на підставі податкових накладних,
що підписані особами, які наділен і таким правом
у визначеному законом порядку.. .............. ........ .................. ........ ..................................... .... ......... 35
1.6. Господарські суди обrрунтовано і правильно відхилили
посилання ДПІ на пп. 6.2 .4 п. 6.2 ст. 6 Закону <,Про податок
на додану вартість,, , оскільки згідно з п. 11.5 ст. 11 цього Закону
до 1 січня 2005 р. зберігається існуючий порядок сплати ПДВ
за організаціями з надання послуг, пов'язаних із перевезенням
(переміщенням) пасажирів та вантажів транзитом через територію
і кордон України, передбачений Декретом КМУ
<Лро податок на додану вартість,,, відповідно до п. 1 ст. 5 якого
від ПДВ звільняється експорт товарів (робіт, послуг) ,
включаючи послуги транспортування, розвантаження,
2005 No 12(27) 3

навантаження, перевантаження товарів, що експлуатуються,
та транзит іноземних вантажів, включаючи транзитні
послуги через територію України за розрахунками в
іноземній валюті, крім бартерних (товарообмінних) операцій .................. 41
1.7. Відповідно до частин 1, 3 ст. 1 Закону
<<Про систему оподаткування,> встановлення і скасування
податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів
та до державних цільових фондів, а також пільг
їх платникам здійснюється відповідно до цього Закону
та інших законів України про оподаткування. Пільги
щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися
іншими законами України, крім законів про оподаткування ......................... 50
1.8 .Згідно з пп. 7.4.1. п. 7.4., пп. 7.7.S п. 7.7. ст. 7 Закону
<< Про податок на додану вартість,> установлений прямий
взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету ПДВ
та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені
етапи нерозривно пов'язан і між собою: сплата податку,
а потім включення відповідних сум до податкового
кредиту з ПДВ та відшкодування ПДВ за рахунок коштів,
що були сплачені у вигляді податку. За змістом Закону право
на відшкодування виникає лише при фактичній
надмірній сплаті ПДВ, а не з самого факту існування
зобов'яза ння зі сплати ПДВ у ціні товару.............................................................................. 55
2. Справи зі спорів, пов'язаних із розірванням угод,
виконанням зобов'язань та відповідальністю за їх порушення... 63
2.1 . Не відповідає вимогам закону і фактичним обставинам
справи висновок суду касаційної інстанції про те,
що правові підстави для визнання угоди недійсною
в порядку ст. 49 ЦК відсутні через втрату чинності цим кодексом.
Провадження у справі підлягає припиненню за аналогією
закону на підставі п . 6 ст. 80 ГПК у частині позовних вимог
до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи,
який, як установлено судами, на момент вчинення
спірної угоди від його імені, помер.... .................................................. ...................... .. ...............63
2.2 . Суди всіх інстанцій проігнорували доводи позивача про те,
що підприємство створювалося з порушенням законодавства
і мало на меті укладення угод, спрямованих на ухилення
від оподаткування, та не навели доказів, якими такі доводи
спростовуються, а наданим доказам законної оцінки не дали ...................... 68
4 No12(27) 2005

2.3 . Відповідно до законодавства встановлення обставин,
за яких угода визнається недійсною на підставі ст. 49 ЦК,
не пов'яза но з певними засобами доказування. Тому суди
допустили помилку у застосуванні ст. 34 ГПК, вмотивувавши
рішення тим, що допустимим доказом наявності у сторони
умислу на укладення угоди, що суперечить інтересам держави
і суспільства, є дані про порушення кримінальної справи
за фактом ухилення від сплати податків ... .... .. ..................................................................... 73
2.4. Істотними умовами договору поставки є асортимент,
кількість, якість товару, строки поставки і ціна. Договір,
у якому сторони не досягли згоди з таких умов не може
вважатися укладеним, зобов'язання з нього не виникають,
тому підстави для застосування положень глави 18 ЦК відсутні ............ .. ... 79
2.5 . Висновок судів про неправомірність заявлених позовних
вимог є помилковим. Допущене судами неправильне
застосування норм матеріального права призвело
до неправильного вирішення спору, тому всі ухвалені
ними судові рішення підлягають скасуванню, а справа -
передачі на новий розгляд до суду першої інстанції ........ ........................................ 84
2.6. Факти, встановлені рішенням господарського суду
під час розгляду однієї справи, не доводяться знову
під час вирішення інших спорів, в яких беруть участь
ті самі сторони ..... ..... .. ...... ....... ...................... ................................................................................................. 90
2.7. Не відповідає вимогам законодавства та матеріалам
справи висновок суду касаційної інстанції про те, що
до позивача у справі не переходило право вимоги щодо
сплати заборгованості відповідачем ................................................................... ..... ................. 95
3. Справи зі спорів, пов'язаних із застосуванням
законодавства про власність ....................................................................... 101
3.1 . Суди, задовольняючи позов, не з'ясували характеристики спірного
приміщення, оскільки розташування певних приміщень
у підвалах, цокольних поверхах не може визнаватися безумовною
підставою віднесення їх до допоміжних приміщень, які підлягають
приватизації разом із приватизацією квартир, та не звернули уваги
на те, що позивач не міг бути визнаний власником таких приміщень,
оскільки вони могли бути передані безоплатно у спільну
власність громадян одночасно з приватизацією ними
квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків.
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку -
це юридична особа, створена власниками для сприяння
2005 No12(27) 5

використанню власного майна та управління, утримання
і використання неподільного та загального майна, а не
для набуття самостійного права власності на майно
співвласників багатоквартирного будинку, оскільки вона
є неприбутковою організацією та не має на меті отримання
прибутку для його розподілу між членами об'єднання ...................................... 101
3.2 . Визнання за позивачем права власності
на спірне нерухоме майно за набувальною давністю
суперечить закону, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 344 та п. 1
Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визнання
права власності за набувальною давністю не може мати місце
раніше 1 січня 2011 р.............................................................................................................................. 107
4. Справи, пов'язані із застосуванням законодавства
про банкрутство ................................................................................................ 114
4.1 . Частиною 2 ст. 14 Закону <,Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом,>
у редакції Закону від 7 березня 2002 р. No 3088 -Ш визначено,
що вимоги конкурсних кредиторів, які заявлені після закінчення
строку, встановленого для їх подання , або не заявлені взагалі, не роз­
глядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд за ­
значає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів.
Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Оскільки заяви про визнання грошових вимог до боржника
від ВАТ та ТОВ до господарського суду надійшли в час дії нової
редакції ст. 14 Закону, суди неправильно застосували
ст. 53 ГПК і незаконно визнали грошові вимоги зазначених
кредиторів конкурсними ... ... ............. ......... ...... ......... .... ......... ................................................... ...... 114
4.2. В порушення вимог статей 42, 43 Закону <<Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом,>
до участі у справі не було залучено орган місцевого самоврядування
відповідної територіальної громади адміністративно-територіальної
одиниці, центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого
належить сфера діяльності боржника, та орган, до сфери управління
якого належить боржник, так як боржник є містоутворюючим
та особливо небезпечним підприємством. Допущені судами порушення
норм процесуального права призвели до порушень прав боржника,
тому всі ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню,
а справа - передачі на новий розгляд до судупершої інстанції ...............................119
6 No 12(27) 2005

5. Справи зі спорів, пов'язаних із застосуванням
законодавства про оренду............................................................................. 128
5.1. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що здійснене
приватним підприємцем перепланування залу кінотеатру унеможлив­
лює його використання за призначенням на підставі листа і довідки
Києво-Святошинської районної державної адміністрації
та дирекції. Суди не з'ясували, чи було здійснено саме
перепланування залу кінотеатру, і не витребували висновків
спеціалістів щодо його використання за призначенням
після перепланування .............................. ...... ........................ .............................. .. ............... ...... ........ 128
6. Застосування процесуальних норм ......................................................... 135
6.1 . В порушення вимог ст. 11 l1 3 ГПК Вищий господарський
суд України переглянув у касаційному порядку ухвалу
місцевого господарського суду, яка не підлягає оскарженню ... ... ..... ... 135
6.2 . Неправильне застосування судом касаційної
інстанції положень ст. 67 ГПК призвело до помилкового
скасування ухвали суду першої інстанції щодо
застосування заходів забезпечення позову ....................... ............................................. 139
6.3 . Згідно зі ст. 32 ГПК квитанція , видана поштовим відділенням,
є доказом направлення касаційної скарги. У разі сумніву
щодо її вірогідності чи недостатності такого доказу
суд міг і повинен був витребувати додаткові матеріали,
але не мав законних підстав для повернення касаційної скарги .............. 143
6.4. Касаційну скаргу позивача Вищим господарським судом
було повернуто без розгляду безпідставно, оскільки
позивач звернувся до суду касаційної інстанції
в межах процесуального строку, передбаченого
для касаційного оскарження ....... ............................... .................................. ......... ...... .. ... ............. 146
6.5. Чинним ГПК не передбачено вимоги про долучення до касаційної
скарги доказів на підтвердження обсягу повноважень особи,
яка її підписала. У випадку виникнення сумнівів щодо повноважень
зазначеної особи на здійснення процесуальних дій суд касаційної
інстанції міг і повинен був витребувати відповідні докази, але не мав
законних підстав для повернення скарги без розгляду ..... ............................... . 149
6.6. Згідно з ч . 4 ст. 27 ГПК треті особи, які не заявляють самостійних вимог,
користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'яз­
ки сторін, крім права на зміну підстави та предмета позову, збільшення
чи зме ншення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову
або визнання позову.................. .. ................................. .................... ..... .................................... .. .. ......... .151
2005 No12(27) 7

пАКАКБ
АМК
АРК
АТ
АТЗТ
ВАТ
гк
гпк
ДКЦПФР
ДП
ДПА
ДПІ
ЗАТ
КМУ
НБУ
ПДВ
пп
сп
тов
ФДМ
цк
ерелік скорочень
-
акціонерна компанія
-
акціонерний комерційний банк
-
Антимонопольний комітет України
-
Автономна Республіка Крим
-
акціонерне товариство
-
акціонерне товариство закритого типу
-
відкрите акціонерне товариство
-
Господарський кодекс України
-
Господарський процесуальний кодекс України
-
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку
-
державне підприємство
-
Державна податкова адміністрація України
-
державна податкова інспекція
-
закрите акціонерне товариство
-
Кабінет Міністрів України
-
Національний банк України
-
податок на додану вартість
-
приватне підприємст во
-
спільне підприємство
-
товариство з обмеженою відповідальністю
-
Фонд державного майна України
-
Цивільний кодекс Української РСР
ЦК України - Цивільний кодекс України
8 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 12 ЛИПНЯ 2005 р.
1 Справи зі спорів у сфері податкових
правовідносин
1.1. Висновку про те, що позивач правомірно включив суму
ПДВ до складу податкового кредиту, суд дійшов без усе­
бічного і повного з'ясування усіх обставин, з якими Закон
«Про податок на додану вартість» пов'язує право платника
податку на податковий кредит, та без належної оцінки до­
водів сторін, чим порушено вимоги ст. 43 ГПК
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 12 ли11ня2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ДПІ у Києво ­
Святошинському районі Київської області (далі - ДПІ) на постанову Вищо­
го господарського суду України від 6 квітня 2005 р. у справі за позовом ТОВ
<• Інпротекс,> (далі - Товариство) до ДПІ, відділення Державного казначейства
у Києво-Святошинському районі Київської області (далі - Відділення) про
стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ та відсотків за прострочення бю­
джетного відшкодування ,
встанови в:
У лютому 2004 р. Товариство звернулося до господарського суду Київської
області з позовом до ДПІ, Відділення про стягнення бюджетної заборговано­
сті з ПДВ у сумі 8 160 902 грн та 2 215 909,58 грн відсотків за прострочення
бюджетного відшкодування.
Під час розгляду справи позивач неодноразово доповнював та уточнював
позовні вимоги і остаточно просив:
визнати недійсним податкове повідомлення- рішення від 9 березня 2004 р.
про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ у картці особового рахун­
ка платника податку на суму 8 160 768 грн;
відшкодувати 8 160 902 грн бюджетної заборгованості, з яки х сума
6 805 867 грн підлягає зарахуванню на розрахунковий рахунок позивач а , а су-
2005 No12(27) 9

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
ма 1 355 035 грн підлягає зарахуванню у погашення податкових зобов'язань
наступних звітних періодів;
стягнути 2 304 716 грн відсотків, нарахованих на суму бюджетної заборго­
ваності.
Позивач зазначав, що за липень 2001 р. від'ємна різниця між загаль­
ною сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту складає
8 160 902 грн, та мотивував свої вимоги посиланням на положення пп. 7.7 .3 п.7.7
ст. 7 Закону<, Про податок на додану вартість•>.
ДПІ позов не визнавала на тих підставах, що сума податкового креди­
ту не підтверджена податковим зобов'язанням продавця товарів. Крім того,
ДПІ піддавала сумніву фактичне здійснення операцій за укладеними Това ­
риством угодами, посилаючись на невідповідність дат укладення договору
купівлі-продажу від 10 липня 2001 р. No 7/10 -07, договору комісії від 9 липня
2001 р. No 9/07, договору повітряного перевезення від 4 липня 2001 р. No 6.
ДПІ також посилалася на ст. 12 Закону <-Про Державний бюджет України на
2004 рік,>, якою передбачено погашення простроченої бюджетної заборго ­
ваності з ПДВ шляхом її оформлення облігаціями внутрішньої державної
позики з терміном обігу п'ять років.
Управління Державного казначейства в Київській області надало відзив,
у якому просило відмовити в позові до Відділення на тих підставах, що органи
Державного казначейства України здійснюють відшкодування ПДВ з бюджету
за висновками податкових органів або за рішенням суду.
Під час розгляду справи перший заступник прокурора Київської області
письмово повідомив суд про вступ прокурора у справу.
Рішенням господарського суду Київської області від 13 вересня 2004 р. по ­
зов задоволено на тих підставах, що позовні вимоги є доведеними та rрунту­
ються на вимогах чинного законодавства. Суд установив, що:
за умовами договору купівлі-продажу від 10 липня 2001 р. No 7/10-07 ТОВ
<,Сузір'я,> зобов'язало~я поставити продукцію згідно зі специфікацією, а Това­
риство - прийняти та оплатити продукцію, при цьому покупцю надавалося
право здійснити розрахунки у вексельній формі;
на підставі цього договору за актом прийому-передачі від 10 липня 2001 р.
б/н та накладною від 10 липня 2001 р. No 3 ТОВ <,Сузір'я,> передало Товариству
штамп багатомісний комбінований рихтувальна-вирубний в кількості 80 шт. за
ціною 510 048 грн на суму 48 964 608 грн, зокрема ПДВ 8 160 902 грн, та видало
податкову накладну від 10 липня 2001 р. N, 3;
згідно зі свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ від 14 серпня 1997 р.
No 13627261, виданого Броварською державною податковою адміністрацією,
ТОВ <,Сузір'я•> зареєстровано як платник ПДВ.
За цих обставин суд, посилаючись на підпункти 7.2.3, 7.2 .4 пп. 7.2,
підпункти 7.4 .1, 7.4.5 пп. 7.4, 7.5.1 п. 7 .5 ст. 7 Закону <-Про податок на додану
вартість,>, дійшов висновку про те, що Товариство за результатами звіт-
10 No 12(27) 2005

ПОСТА НОВА ВЕР ХО ВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 12 ЛИПНЯ 2005 р .
ного періоду обrрунтовано включило до податкового кредиту суму ПДВ
8 160 902 грн.
Суд також установив, що:
між Товариством та ТОВ «Укр пр оменергомаш,> укладено договір ком ісії
від 9 липня 2001 р. No 9/07, на пі дстав і якого за актом прийому-передач і від
10 липня 2001 р. б/н та видатковою накладною ві д 10 липня 2001 р. No рН-
0000001 пер едано штамп багатомісний комбінований рихтувальна-вируб­
ний в кількості 80 шт. за ціною 510 440 грн на суму 40 835 200 грн без ПДВ ;
на виконання зазначеного договору комісії між ТОВ <,Укрпроменергомаш•>
(продавець) та фірмою <,ALТER LINE LLC>, США (покупець) укладено контр­
акт від 25 червня 2001 р. No 37/25, умовами якого передбачена поставка това­
рів згідно зі специфікаціями, повітряним чи автомобільним транспортом на
умовах СІР - Туреччина, Латвія, Російська Федерація або інша країна згідно з
листом п ереад ре сування покупця;
факт переміщення товару через митний кордон України підтверджу­
ється вантажною митною декларацією форми МД-2 від 12 липня 2001 р.
No 50700/4/000622, заповненою декларантом ТОВ <,Осв іта•>. За даними декла­
рації відправник/експортер - Товариство, особа, відповідальна за фінансо­
ве врегулювання - ТОВ <Укрпроменергомаш,>, одержувач/імпортер
-
фірма
<,ALТER LINE LLC>, країна призн ачення - Туреччина.
За цих обставин суд, посилаючись на п. 6.2 ст. 6 Закону <<Про податок на до­
дану вартість,>, дійшов висновку щодо доведеності факту вивезення товарів
платником податку за межі митної території України.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарсь кого суду
в ід 3 листопада 2004 р. та постановою Вищого господарського суду України від
6 кв ітня 2005 р. зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.
9 червня 2005 р. колегією суддів Верховного Суду України за касац ійною
скаргою ДПІ відкрито провадження з перегляду в касаційному порядку по­
станови Вищого господарського суду України від 6 квітня 2005 р. У касаційній
скарзі порушується питання про скасування оскаржуваної постанови та при­
пинення провадження у справі на підставах неправильного застосування
норм матеріального та порушення норм пр оцесуального права .
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників відповідача та
Генеральної прокуратури України, розглян ув ши доводи касаційної скар­
ги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарськи х справах
Верховно ге Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволен­
ню на таких підстав.
Відповідно до положень Закону <,Про податок на додану вартість•> (у редак­
ції, чинній до внесення змін Законом від 25 березня 2005 р. No 2505-lV) об'єк­
том оподаткування є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів
(робіт, послуг) на митній території України (пп. 3.1.1 п.3.1 ст. 3 цього Закон у) .
2005 No 12(27) 11

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
Поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактни­
ми) цінами з додатковим нарахуванням ПДВ (п. 7.1 ст. 7 цього Закону). Суми
податків, сплачені (нараховані) платником податку в звітному періоді у зв'язку
з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких належить до складувало­
вих витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних акти­
вів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту
(пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону). Суми податку, що підлягають сплаті до бю­
джету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною
сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою
товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кре­
диту звітного періоду (пп. 7.7 .1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону). Коли за результата­
ми звітного періоду зазначена різниця має від'ємне значення, відповідна сума
підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України
протягом місяця, наступного після подачі декларації (пп. 7.7 .3 п. 7.7 ст. 7 цього
Закону). Бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню плат­
нику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, ви­
значених цим Законом (п. 1.8 ст. 1).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодились суди апе­
ляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що ПДВ у сумі 8 160 902
грн з операції придбання у ТОВ <,Сузір'я•> штампів багатомісних комбінова­
них рихтувальна-вирубних на загальну суму 48 964 608 грн уключено Това­
риством до податкового кредиту за липень 2001 р. із дотриманням зазначених
вимог закону. Цей висновок обrрунтовувався, зокрема, тим, що факт здійснен­
ня цієї операції підтверджується договором купівлі-продажу від 10 липня
2001 р. No 7/10-07, специфікацією до цього договору, накладною від 10 липня
2001 р. No 3, актом прийому-передачі від 10 липня 2001 р., а право Товариства
на податковий кредит підтверджується виписаною ТОВ <,Сузір'я•> податковою
накладною від 10 липня 2001 р. No 3.
Проте такий висновок не можна визнати обгрунтованим, оскільки суд
зробив його без усебічного і повного з'ясування усіх обставин, з якими Закон
<<Про податок на додану вартість•> пов'язує виникнення права платника подат­
ку на податковий кредит, і без належної оцінки доводів сторін, чим порушено
вимоги ст. 43 гпк.
За визначенням бюджетного відшкодування законодавець обумовлює
право платника податку на отримання такого відшкодування надмірною
сплатою ПДВ. Суди зазначеного не врахували, стан розрахунків за вказа ­
ною операцією купівлі - продажу товарів не з'ясували та не перевірили, чи
відповідає сума, повернення якої з бюджету вимагало Товариство, його
фактичним витратам зі сплати ПДВ у ціні товару.
Судами також не враховано положення пп. 7.7 .5 п. 7.7 ст. 7 Закону <<Про по­
даток на додану вартість,>, за змістом якого джерелом бюджетного відшкоду-
12 No 12 (27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 12 ЛИПНЯ 2005 р.
ва н ня ПДВ є суми цього податку, зараховані до Державного бюджету України .
Оскаржуючи ріш енн я суду першої інстанції в апеляційному порядку, ДПІ за ­
значала, що у відповідь на запит щодо п роведення зустр ічної перевірки ТОВ
<,Сузір'я•> Броварська об'єднана державна податкова інспекція повідомила про
неподання цим під п риємством податкової звітності. Проте суд апеляційної
і нстанції не перевірив доводів ДПІ про те, що заявлена до відшкодування сум а
ПДВ не підтверджується податковим зобов'язанням продавця товарів , та не
дав цим доводам правової оцінки .
Відповідно до ч. 2 ст. 3 З акону <,Про бухгалтерський облік та фінансову
звітність в Україні•> податкова звітність rрунтується на даних бухгалтерсько­
го обліку. Частинами 1 та 2 ст. 9 цього Закону передбачено , що підставою
для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи,
які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати та кі
обов 'язкові рекві зити: назву документа (форми) ; дату і місце складання ; назву
підприємства , від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської
операції, одиницю виміру господарської операції ; посади осіб , відповідаль­
них за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; осо­
бистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала
участь у здійсненні господарської операції.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ДПІ наводила до­
води щодо невідповідності поданих Товариством первинних документі в
установленим вимогам та суперечливості даних, які містяться в цих доку­
ментах. Зокрема, ДПІ вказувала, що у накладній від 10 липня 2001 р. No 3,
за якою ТОВ <,Сузір'я•> відпустило товар Товариству, не вказано місце здій­
снення операції з передачі товару; не вказано місце складання і в акті при ­
йому- передачі від 10 липня 2001 р., підписаному керівниками ТОВ <, Сузір 'я,>
і Товариства; акт п рийому- передачі від 10 липня 2001 р. до договору комісії
в ід 9 липня 2001 р. No 9/07, який п ідписали керівники Товариства і ТОВ <<Укр ­
променергомаш•>, складено в м. Києві за відсутності будь -яких даних щодо
п еревезе н ня товару з м. Бровари (місцезнаходження ТОВ <,Сузір 'я•> - про­
давця товару) в м . Київ. ДПІ посилалася на те, що за матеріалами зустрічни х
перев ірок, проведених на п ідтвердження зовн і шньоекономічних операц ій
Товариства, 7 кв ітня 2004 р. прокуратурою Києво - Святошинського рай ону
Київської області за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366, ст. 15 , ч . 5
ст. 191 КК України, порушено кримінальну справу за фактом внесення зав і ­
домо неправдивих в ідомостей до офіційних документів та замаху на заво ­
лодіння чужим майном в особливо великих розміра х . Ці доводи ДПІ судом
також н е перевірялись та не оцінювались.
Вра ховуючи неповноту розгляду справ и та непереконливість зр обле ­
ни х судами висновків , у х в а лені у справі судові рішення не можна ви знат и
законними й обrрунтованими , у зв 'язку з чи м вони підляг а ють скас уванню,
2005 No 12 (27) 13

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час ново­
го розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно
перевірити доводи, на яких rрунтуються вимоги та заперечення сторін, і за­
лежно від установлених обставин вирішити спір відповідно до норм матері­
ального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин.
Керуючись статтями 111 17 - 111 21 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ДПІ задовольнити .
Постанову Вищого господарського суду України від 6 квітня 2005 р., поста­
нову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 3 липня
2004 р. та рішення господарського суду Київської області від 13 вересня 2004 р.
скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає .
1.2 . Задовольнивши позов виробника підакцизних товарів про
повернення з державного бюджету акцизного збору як над­
міру сплаченого, суд не врахував економічної суті акциз­
ного збору, який є непрямим податком, що включається до
ціни підакцизних товарів і фактично є податком на спожи­
вання
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 5 липня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Іванківської між­
районної державної податкової інспекції Київської області (далі - МДПІ) на
постанову Вищого господарського суду України від 28 квітня 2005 р. у справі
за позовом ТОВ <,Тетерів,> (далі - Товариство) до відділення Державного каз ­
начейства в Іванківському районі Київської області (далі - Відділення) про
зобов'язання повернути з державного бюджету 13 304 006,74 грн надмірно
сплаченого акцизного збору,
встанови в:
У грудні 2004 р. Товариство звернулося до господарського суду Київ­
ської області з позовом до Відділення про зобов'язання відповідача повер­
нути з державного бюджету 13 304 006,74 грн надмірно сплаченого акциз­
ного збору.
Товариство зазначало, що воно є виробником алкогольних напоїв і під
час отримання спирту етилового неденатурованого, призначеного для пере­
робки на іншу підакцизну продукцію, видавало податкові векселі на підтвер-
14 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 5 ЛИПНЯ 2005 р.
дження з о бов'язання щодо сп лати акцизного збору, як це передбачено абза­
цом 1 ч. 20 ст. 7 Закону <•Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові
вир оби•>. У подальшому Товариство складало розрахунки акцизного збору,
зазнач аючи в них суму податкового зобов'язання за векселями, терм і н опла­
ти як их настав у звіт ному м ісяц і . На підставі висновків МДПІ Товариству були
від шкодовані суми ПДВ шляхом зарахування цих сум у рахунок погашення
податкових векселів, від повідно до погашення сум податкових зобов'язань з
акцизного збору на вироблені алкогольні напої, зокрема: за квітень 2002 р. -
441016 грн, за червень 2002 р. - 337419,20 грн , за жовтень 2002 р. -
636 515,20 грн, за лютий 2003 р. - 807 182,40 грн , за березень 2003 р. -
405 809,60 грн, за квітень 2003 р. - 810 361,60 грн, за травень 2003 р. -
1 556 103,84 грн, за червень 2003 р. - 2 402 752,50 грн. У погашення сум по­
даткових зобов'язань з акцизного збору на вироблені алкогольні напої, за ­
значених у розрахунках акцизного збору, Товариство перерахувало кошти
платіжними дорученнями: за серпень 2004 р. - 2 285 825,60 грн, за вересень
2004 р. - 3 621 020,80 грн. Мотивуючи позов тим, що Товариство звільнено від
оподаткування акцизним збором із вироблених ним алкогольних напоїв на
підставі ч . 1 ст. 7 Закону <<Про правовий режим території, що зазнала радіоак­
тивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи•>, позивач вважав
ці суми надмірно сплаченими.
Ухвалою господарського суду Київської області від 13 грудня 2004 р.
до участі у справі залучено МДПІ відповідачем.
Управління Державного казначейства у Київській області надало від­
зив, у якому просило відмовити в п озові до Відділення на тих підставах, що
органи Державного казначейства України зд і йснюють повернення коштів,
помилково або надм ірно зарахованих до бюджету, за поданням органів
стягнення.
МДПІ позов не визнавала, вважаючи помилковим правове обrрунтування
позовних вимог. За перечення проти позову МДПІ мотивувала посиланням на
положення ч. 3 ст. 1 Закону <<Про систему оподаткування•>, відповідно до якої
п і льги щодо оподаткуван ня не можуть установлюватися або змінюватися ін­
шими законами України, крім закон ів про оподаткування . МДПІ зазначала, що
особливості нарахування та сплати акцизного збору визначено Законом <•Пр о
акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби,>, відповідно до якого
платниками акцизного збору є, зокрема , українські виробники алкогольни х
напоїв та тютюнових вироб і в (ст. 2). Виходячи з економічної сутності акци з ­
ного збору як непрямого податку, розрахованого на внутрішнього кінцев ого
споживача, МДПІ вказувала , що відповідні пільги можуть поширюватись ті ль ­
ки на товари, а не на юридичних чи фізичних осіб.
Рішенням господарського суду Київської області від 27 січня 200 5 р. по ­
зов задоволено. Суд визнав установленим факт розташ ування Тов ариства в
2005 No12(27) 15

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
смт. Іванків Київської області та зазначив, що цей населений пункт віднесено
до зони гарантованого добровільного відселення згідно з Переліком населе­
них пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорно­
бильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Україн­
ської РСР від 23 липня 1991 р. No 106. Суд мотивував рішення посиланням на
ч. 1 ст. 7 Закону <<Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного
забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи,> (у редакції, чинній до
внесення змін Законом від 25 березня 2005 р. No 2505-V), відповідно до якої
підприємства, об'єднання та організації, колгоспи, радгоспи, розташовані у
зонах гарантованого добровільного відселення та посиленого радіологічно­
го контролю, звільняються від оподаткування, крім платежів і відрахувань до
місцевих бюджетів. Також суд послався на п. 5 ст. 2 Закону <<Про Державний
бюджет України на 2002 рік,>, п . 5 ст. 2 Закону <<Про Державний бюджет України
на 2003 ріК>> та п. 9 ст. 2 Закону <<Про Державний бюджет України на 2004 ріК>>,
якими встановлено, що до доходів загального фонду Державного бюджету
України на 2002-2004 рік належить акцизний збір з вироблених в Україні то­
варів. За цих обставин суд дійшов висновку про те, що Товариство протягом
2002-2004 років було звільнено від оподаткування акцизним збором з виро­
блених ним алкогольних напоїв, видача ним податкових векселів на підтвер­
дження зобов'язання щодо сплати акцизного збору є помилковою, вимоги
Товариства щодо повернення надміру сплаченого акцизного збору rрунту­
ються на положеннях пп. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону <<Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами,>.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду
від 15 березня 2005 р. та постановою Вищого господарського суду України від
28 квітня 2005 р. зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.
16 червня 2005 р. колегією суддів Верховного Суду України за касацій­
ною скаргою МДПІ відкрито провадження з перегляду у касаційному по­
рядку постанови Вищого господарського суду України від 28 квітня 2005 р.
У касаційній скарзі порушується питання про скасування оскаржуваної
постанови та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обrрунтування касаційної скарги зроблено посилання на порушення
положень ст. 67 Конституції України, неправильне застосування норм ма­
теріального права .
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників відповідача та пози­
вача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи,
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодились суди
апеляційної та касаційної інстанцій, виходив, зокрема, з положень пп. 15.3 .1
16 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 5 ЛИПНЯ 2005 р .
п. 15.3 ст. 15 Закону <Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами,> від 21 грудня 2000 р.
N" 2181-111, відповідно до якого платник податків має право на повернення
надм іру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) на підставі заяви,
поданої не пізніше 1095 дня, наступного за днем зд і йснення такої переплати.
Проте суди застосували вказану норму матеріального права до правовід­
носин сторін без урахування економічної суті акцизного збору.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Декрету КМУ <Лро акцизний збір,> від 26 грудня 1992 р.
No 18-92 акцизний збір - це непрямий податок на окремі товари (продук­
цію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих това­
рів (продукції).
Об'єкти оподаткування акцизним збором визначено ст. 3 цього Декрету.
Ними є:
обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів, зокрема з
давальницької сировини, шляхом їх продажу, обміну на інші товари, безплатної
передачі товарів або з частковою їх оплатою, а також обсяги відвантажених това­
рів, виготовлених із давальницької сировини ;
обороти з реалізації товарів для власного споживання, промислової пе­
реробки (крім оборотів із реалізації для виробництва підакцизних товарів),
а також для своїх працівників;
вартість товарів, які імпортуються на митну територію України.
Законом України <Лро акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові
вироби,> від 15 вересня 1995 р. No 329/95 -ВР врегульовано особливості нара ­
хування та сплати акцизного збору, що справляється з виготовлених укра­
їнськими виробниками і ввезених на територію України алкогольних на ­
поїв та тютюнових виробів. За цим Законом платниками акцизного збору
на алкогольні напої в ітчизняного виробництва є суб'єкти підприємницької
діяльності - українські виробники алко г ольних напоїв, а також замовники ,
за дорученням яких виготовляється ця продукція на давальницьких умо­
вах (ст. 2). Українські підприємства-виробники, що реалізують продукцію,
сплачують акцизний збір до відпов і дного бюджету після здійснення обо­
роту з реалізації алкогольних напоїв на третій робочий день, крім випадків,
передбачених абзацом 1 ч. 20 ст. 7 цього Закону (абзац 2 ч . 4 ст. 7 у редак­
ції, чинній до внесення змін Законом від 18 листопада 2004 р. No 2189-lV).
Частиною 20 ст. 7 зазначеного Закону передбачено особливості механізму
справляння акцизного збору для суб 'єктів підприємницької діяльності , які
отримують спирт етиловий неденатурований для подальшої переробки на
іншу підакцизну продукцію, шляхом видачі таким платником акцизного
збору органу державної податкової служби податкового векселя на підтвер­
дження зобов'язання цього платника податку у термін до 90 к а ле нд арн их
2005 No12(27) 17

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
днів , починаючи від дня видачі векселя, сплатити суму акцизного збору,
розраховану за ставками для цієї продукції.
Слід зазначити, що відповідно до пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону <<Про оподатку­
вання прибутку підприємств•> від 28 грудня 1994 р. No 334/94-ВР суми акциз­
ного збору, сплачені (нараховані) покупцями підакцизних товарів (за їх раху­
нок) на користь платника такого акцизного збору, уповноваженого законом
вносити його до бюджету, включаються до валового доходу останнього. При
цьому за загальними правилами ведення податкового обліку валовий дохід
платника податку збільшується або в момент одержання оплати за товари, в
ціну яких увійшов акцизний збір, або в момент відвантаження таких товарів.
Таким чином, виробники підакцизних товарів та їх імпортери визначе­
ні законом платниками акцизного збору, але фактично цей збір збирається
зі споживачів підакцизних товарів, які сплачують його в ціні товару, тобто
за своєю економічною суттю акцизний збір є податком на споживання.
За таких обставин не можна визнати переконливим висновок судів про
те, що суми акцизного збору, повернення яких із державного бюджету вима­
гало Товариство, є для нього надміру сплаченими.
Крім того, судом касаційної інстанції не дана належна правова оцін­
ка доводам МДПІ про те, що положення ст. 7 Закону <,Про правовий ре­
жим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чор­
нобильської катастрофи•> підлягають застосуванню у нормативному
поєднанні з положеннями ст. 16 цього Закону, відповідно до якої в зоні
гарантованого добровільного відселення забороняється будівництво
нових, розширення діючих підприємств, безпосередньо не пов'язаних із
забезпеченням радіологічного, соціального захисту населення, а також
умов його життя та праці.
Враховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення не можуть вважа­
тися законними й обrрунтованими і підлягають скасуванню, а справа - пере­
дачі на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду спра­
ви суду необхідно всебічно і повно перевірити доводи, на яких їрунтуються
вимоги і заперечення сторін, з'ясувати дійсний стан розрахунків Товариства з
покупцями підакцизних товарів та бюджетом, і залежно від установлених об­
ставин вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 111 п - 111 21 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу МДПІ задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 28 квітня 2005 р., поста­
нову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15 березня
2005 р. та рішення господарського суду Київської області від 27 січня 2005 р. ска­
сувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
18 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСП ОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 28 КВІТНЯ 2005 р.
Постанова Вищого господарського суду Украіни від 28 1світня 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 5 липня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула каса­
ційну скаргу Іванківської міжрайонної ДПІ Київської області (далі - МДПІ)
на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду
від 15 березня 2005 р. у справі за позовом ТОВ <,Тетер і в,> (далі - Товариство)
до відділення Державного казначейства в Іванківському районі Київської об­
ласті (далі - Відділення) про зобов'язання повернути з державного бюджету
13 304 006,74 грн надмірно сплаченого акцизного збору.
Рішенням господарського суду Київської області від 27 січня 2005 р. позо­
вні вимоги Товариства до МДПІ та Відділення задоволено повністю; поверну­
то з Державного бюджету України в особі Відділення на користь Товариства
13 304 006,74 грн акцизного збору.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду
від 15 березня 2005 р. апеляційну скаргу МДПІ на рішення господарського
суду Київської області від 27 січня 2005 р. залишено без задоволення. Відпо­
відне рішення господарського суду Київської області від 27 січня 2005 р. за ­
лишено без змін.
МДПІ з постановою Київського міжобласного апеляційного господар­
ського суду від 15 березня 2005 р. у справі No 62/10-2004/4 не погоджується і в
касаційній скарзі просить скасувати зазначену постанову та рішення госпо­
дарського суду Київської області від 27 січня 2005 р. на підставах неправиль­
ного застосування та пору шення норм матеріального та процесуально го пра­
ва під час провадження у справі No 62/10-2004/4.
На обrрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що під час ви­
рішення спору в першій та апеляційній інстанціях господарським судом Ки­
ївської області та Київським міжобласним апеляційним господарським судом
було допущено порушення ст. 1 Закону <Лро систему оподаткування,>, ст. 1 За­
кону <Лро порядок встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів), ін­
ших елементів податкових баз, а також пільг щодо оподаткування ,> від 14 жов­
тня 1998 р. No 171 - ХІІ, ст. 2 Закону <Лро акцизний збір на алкогольні напої та
тютюнові вироби,> від 15 вересня 1995 р. No 329/95 -ВР зі змінами та доповне­
ннями , неправильно застосовано норми матер іального права - ст. 7 Закону
<,Про правовий режим території , що зазнала радіоактивного забруднення вна­
слідок Чорнобильської катастрофи,> від 27 лютого 1991 р. No 791а - ХІІ.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали справи на предмет повн о ­
ти їх установлення судами першої та апеляційної інстанцій та правильн о ­
сті застосування :Норм матеріального та процесуального права, заслухав-
2005 No12(27) 19

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОД АТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
ши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висно­
вку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Згідно з ч. 2 ст. 11 l7 ГПК касаційна інстанція не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або по­
станові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про до­
стовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими,
збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів у справі є виключною
прерогативою першої та апеляційної інстанцій.
Господарським судом Київської області та Київським міжобласним апе­
ляційним господарським судом у відповідних судових актах, які є предметом
оскарження, встановлено та підтверджується матеріалами справи наступні
обставини в цій справі.
Товариство здійснює свою діяльність на підставі ліцензії серії
АА No 126308, що видана Департаментом з питань адміністрування акцизного
збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів від 14 груд­
ня 2001 р. на виробництво алкогольних напоїв.
Відповідно до ст. 2 Закону <<Про акцизний збір на алкогольні напої та тю­
тюнові вироби,> Товариство є платником акцизного збору.
Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії
АОО No 091512, виданого Іванківською районною державною адміністрацією
Київської області від 26 квітня 2001 р. за No 13371200000000013 та Довідки з
єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 9 верес­
ня 2004 р. No 3436/2004, місцезнаходження Товариства визначено за адресою:
Київська область, Іванківський район, смт. Іванків.
У порядку, передбаченому п. 20 ч. 1 ст. 7 Закону <,Про акцизний збір на
алкогольні напої та тютюнові вироби,>, Товариства видало Відділенню по­
даткові векселі, авальовані банком, в забезпечення виконання зобов~зання
зі сплати суми акцизного збору за вироблену продукцію згідно зі встанов­
леними ставками.
Судами першої та апеляційної інстанцій у процесі розгляду справи
по суті встановлено, що Відділенням було зараховано відшкодування ПДВ
у рахунок погашення виданих Товариству податкових векселів на суму
13 304 006,34 грн.
Дослідивши оскаржувані судові акти судів першої та апеляційної інстанцій,
колегія суддів дійшла висновку щодо правильного застосовування відповідними
судовими інстанціями норм матеріального права на таких підставах.
Відповідно до абзацу 3 п. 13 Порядку видачі та погашення податкових векселів,
що підтверджують зобов'язання зі сплати суми акцизного збору і видаються суб'єк­
тами підприємницької діяльності в разі отримання спирту етилового неденатуро­
ваного, призначеного для переробки на іншу підакцизну продукцію, затвердженого
20 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УК РАЇНИ ВІД 28 КВІТНЯ 2005 р.
постановою КМУ від 27 лютого 1999 р. No 275, сума акцизного збору, зазначена у век­
селі, погашається на суму фактичних втрат спирту етилового у процесі виробни­
цтва готової продукції в межах норм, затверджених у встановленому порядку. Таким
чином, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій
правильно застосовано положення чинного законодавства щодо визначення по­
рядку встановлення розміру та сплати акцизного збору
Щодо посилання скаржника на неправильність застосування судами
першої та апеляційної інстанцій положень чинного законодавства в частині
звільнення Товариства від сплати акцизного збору, колегія суддів дійшла тако­
го висновку. Згідно з Переліком населених пунктів, віднесених до зон радіо­
активного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджено­
го постановою КМУ від 23 липня 1991 р. No 106, смт. Іванків Київської області
віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону від 27 лютого 1991 р. <,Про правовий режим
території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської
катастрофи,> (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовід­
носин) підприємства, об'єднання та організації, колгоспи, радгоспи, розта­
шовані у зонах гарантованого добровільного відселення та посиленого ра ­
діоекологічного контролю, звільняються від оподаткування, крім платежів і
відрахувань до місцевих бюджетів.
Згідно з п. 5 ст. 2 Закону <Лро Державний бюджет України на 2002 рік,>, п.
5 ст. 2 Закону <Лро Державний бюджет України на 2003 рік,> та відповідно до
вимог п. 9 ст. 2 Закону <,Про Державний бюджет України на 2004 рік,> акцизний
збір із вироблених в Україні товарів (крім акцизного збору з вироблених в Укра­
їні товарів, що сплачується платниками, які зареєстровані в АРК, 50 % (відповід­
но до Законів - 70 та 80 % акцизного збору з вироблених в Україні нафтопро­
дуктів і транспортних засобів) належить до доходів державного бюджету
Відповідно до положень Закону <Лро визнання такими, що втратили
чинність, деяких законодавчих актів України з питань оподаткування това­
рів, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України,> No 608/96 -ВР
від 17 грудня 1996 р. та положень Закону <,Про визнання такими, що втратили
чинність, деяких законодавчих актів з питань оподаткування підакцизних то­
варів,> No 498/95-ВР від 22 грудня 1995 р. ч. 1 ст. 7 Закону <<Про правовий режим
території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської
катастрофи,> втратила чинність в частині звільнення від сплати ввізного мита,
митних та акцизних зборів і ПДВ з підакцизних товарів, що імпортуються (вво­
зяться, пересилаються) на митну територію України.
Таким чином, на думку колегії суддів, господарський суд Київської об­
ласті та Київський міжобласний апеляційний господарський суд дійшли
правильного висновку, що в силу ч. 1 ст. 7 Закону <Лро правовий режим те­
риторії, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської
2005 No 12 (27) 21

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕР І ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
катастрофи,> Товариство як підприємство-виробник алкогольних напоїв,
яке розташоване в зоні гарантованого добровільного відселення, протягом
2002-2004 років було звільнено від оподаткування акцизним збором із виробле­
них ним алкогольних напоїв.
Щодо посилань скаржника в частині неправильного застосування
в процесі вирішення спору відпов ідни ми судовими інстанціями поло­
жень ч. 3 ст. 1 Закону <<Про систему оподаткування,> від 25 червня 1991 р.
No 1251-ХІІ , колегія суддів керується такими підставами.
Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами встановлю­
ється система оподаткування, податки і збори.
Виходячи з наведеного, система оподаткування та пільг щодо оподатку­
вання підприємств, які розташовані в зонах гарантованого добровільного від­
селення та посиленого радіологічного контролю, визначена ст. 7 Закону <<Про
правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок
Чорнобильської катастрофи,> No 791а -ХІІ від 27 лютого 1991 р. Згідно зі ст. 8 Кон­
ституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони
та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України
і повинні відповідати їй. Стаття 92 Конституції України не містить приписів
щодо встановлення системи оподаткування, податків та зборів, спеціальни­
ми законами про оподаткування. Положеннями Закону <<Про акцизний збір
на алкогольні напої та тютюнові вироби,> від 15 вересня 1995 р. No 329/95-ВР
не встановлено особливостей застосування інших законодавчих актів щодо
встановлення порядку сплати та звільнення від сплати акцизного збору, тому
застосування положення ст. 7 Закону <<П ро правовий режим території, що за­
знала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи,>
No 791а-ХІІ від 27 лютого 1991 р. у частині звільнення від сплати акцизного
збору, на думку колегії суддів, не суперечить Конституції України та зако­
нам України.
Посилання скаржника щодо неможливості застосування положень ст. 7
Закону <,Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруд­
нення внаслідок Чорнобильської катастрофи,> No 791а-ХІІ від 27 лютого 1991 р.
щодо діяльності Товариства з огляду на встановлену ст. 16 зазначеного Закону
заборону будівництва нових та розширення діючих підприємств у зоні гаран­
тованого добровільного відселення, колегією суддів не розцінюються як по­
рушення норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.
Зазначена стаття, на думку колегії суддів, встановлює не загальну заборону
на будівництво, а лише на будівництво підприємств безпосередньо не пов'яза­
них з умовами життя та праці населення в цій зоні.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що в оскаржуваній поста­
нові Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15 бе­
резня 2005 р. та в рішенні господарського суду Київської області від 27 січ ­
ня 2005 р. у справі No 62/10-2004/4 була надана належна юридична оцінка
22 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ У КРАЇНИ ВІД 5 ЛИПНЯ 2005 р.
обставинам справи і правильно застосовані норми матеріального та про­
цесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 111 10 ГПК порушення або неправильне застосу­
вання норм процесуального права є підставою для скасування судово­
го рішення. Проте судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо
таке порушення призвело до прийняття неправильного судового рішен­
ня. Під час перегляду оскаржуваного рішення та постанови касаційна ін­
станція встановила коло обставин, що входять до предмет а доказування
в цій с пр аві та, врахував ши її матеріали, дійшла висновку, що наведені в
касац і йній скарзі недоліки в застосуванні норм процесуального права,
що містяться в мотивувальній частині оскаржуваного судового акту не
могли призвести до істотних порушень процесуальних прав сторін спо­
ру або інших учасників судового процесу та не призвели до прийняття
неправильних судових актів. Інших порушень процесуального права, що
призвели б до неповного з'ясування обставин справи (які мають значен­
ня для правильного вирішення спору) чи прийняття неправильного су­
дового рішення не виявлено.
Керуючись статтями lll5, lll7, lll9-lll11 ГПК, Вищий господарський суд
України
постановив:
Касаційну скаргу МДПІ залишити без задоволення.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду
в ід 15 березня 2005 р. залишити без змін .
1.3. Право на відшкодування ПДВ з державного бюджету ви­
никає лише при фактичному надходженні цього податку до
бюджету від платника податку - продавця, а не з самого
факту здійснення відповідної операції та сплати покупцем
податку в ціні товару
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 5 липня 2005р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ДПІ у Личаків­
ському районі м. Львова (далі - ДПІ) на постанову Вищого господарського
суду України від 13 квітня 2005 р. у справі за позовом ВАТ <,Львівська тютюнова
фабрика,> (дал і - Товариство) до ДПІ та Відділення Державного казначейства
у Личаківському районі м. Львова (далі - Відділення) про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетної заборгованості
у сумі 38 706 416 грн,
2005 No12(27) 23

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОД АТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
встанови в:
З позовом до господарського суду Львівської області Товариство зверну­
лося 10 серпня 2004 р., мотивувавши заявлену позовну вимогу невідповідніс­
тю оспорюваного податкового повідомлення-рішення ДПІ фактичним обста­
винам справи і податковому законодавству України.
Рішенням від 7 вересня 2004 р., залишеним без змін постановою Львів­
ського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2004 р., та оскарже­
ною постановою Вищого господарського суду України позов задоволено.
Ухвалені господарськими судами рішення і постанови обrрунтовані висно­
вком про те, що суми бюджетного відшкодування з ПДВ (далі - ПДВ) позивач ви­
рахував з операції купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей на підставі
договору з ТОВ МЖК <,Конкріт,> та відповідно до положень Законів <,Про податок
на додану вартість•> і <Лро оподаткування прибутку підприємств,>.
У касаційній скарзі порушується питання про скасування постанови Ви­
щого господарського суду України на підст авах неправильного застосування
судом норм матеріального права, а також невідповідності оскаржуваної по­
станови Конституції України та рішенням Верховного Суду України в анало­
гічних справах.
Заслухавши суддю -доповідача та пояснення представника позивача, роз­
глянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали
справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вва­
жає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Приймаючи оскаржувану постанову, Вищий господарський суд України
на підставі підпунктів 7.4.1 і 7.4.5 п. 7.4 та п. 7.5 ст. 7 Закону <,Про податок на до­
дану вартість,> дійшов висновку, що для включення сум ПДВ до податкового
кредиту достатньо таких підстав як здійснення операції з придбання товарів
та наявність належним чином оформленої податкової накладної, виданої про­
давцем, який є платником ПДВ .
Відповідно до пп. 7.7 .5 п. 7.7 ст. 7 Закону <,Про податок на додану вар­
тість,> суми ПДВ зараховуються до Державного бюджету України та вико­
ристовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування ПДВ згідно із
цим Законом.
За змістом Закону <Лро податок на додану вартість,> право на відшкоду­
вання виникає лише при фактичному надходженні ПДВ до Державного бю­
джету України від продавця, а не з самого факту здійснення відповідної опера­
ції та сплати покупцем податку в ціні товару.
Тобто законодавець передбачив, що однією з обов'язкових підстав для
включення сум до податкового кредиту з ПДВ є сплата цих сум до Державного
бюджету України.
Крім того, в касаційній скарзіДПІ вказує, що товарно-матеріальні цінності
Товариство продало за ціною, що вдвічі нижча за ціну придбання. Проте суди
24 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 5 Л ИПНЯ 2005 р.
не врахували, що віднесення Товариством суми ПДВ за такою операцією до
складу податкового кредиту суперечить положенням пп. 7.4.1 п. 7 .4 ст. 7 Закону
<,Про податок на додану вартість», п. 1.32 ст. 1 і п. 5.1 ст. 5 Закону <,Про оподатку­
вання прибутку підприємств ,>.
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону <,Про податок на додану вартість,> подат ­
ковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нара­
хованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів
(робіт, послуг), вартість яких належить до складу валових витрат виробни ­
нтва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають
амортизації.
Пунктом 5.1 ст. 5 Закону <,Про оподаткування прибутку підприємств,> пе­
редбачено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат
платника податку в грошовій , матеріальній або нематеріальній формах,
здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які купують­
ся (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого викорис­
тання у власній господарській діяльності . Проте суди не встановили, чи
відбулася фактична передача товарно-матеріальних цінностей покупцю,
що має значення для з'ясування того, чи мав він намір використовувати їх у
власній господарській діяльності.
Відповідно до п. 1.32 вказаного Закону господарська діяльність - це будь­
яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріаль­
ній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь цієї особи в
організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Із матеріалів справи вбачається і це встановлено судами, що придбані то­
варно-матеріальні цінності Товариство продало за ціною , майже вдвічі ниж­
чою за ціну придбання, здійснивши таким чином збиткову операцію.
Оскільки допущен і судами помилки в застосуванні норм матеріального
права призвели до неправильного вирішення спору, всі ухвалені ними судо ­
ві рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції
необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні об­
ставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати
дійсні права та обов'язки сторін, і залежно від встановленого правильно за ­
стосувати норми матеріального пр ава, що регулюють спірні правовідносини ,
та ухвалити jаконне й обгрунтоване рішення.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111 17 -111 20 ГПК, Верхов­
ний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ДПІ задовольнити, постанову Вищого господарсько го
суду України від 13 квітня 2005 р. , постанову Львівського апеляційного госпо-
2005 No 12(27) 25

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
дарського суду від 28 вересня 2004 р. та рішення господарського суду Львів­
ської області ві д 7 вересня 2004 р. ск асувати, а справу передати на розгляд до
гос под арського суду першої інстанції.
Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України від 13 квітня 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати
у господарських справах Верховного Суду України від 5 липня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула каса­
ційну скаргу ДПІ у Личаківському районі м. Львова (далі - ДПІ) на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2004 р. у справі
за позовом ВАТ <<Львівська тютюнова фабрика,> (далі - Товариство) до ДПІ та
Відділення Державного казначейства у Личаківському районі м. Львова (далі -
Відділення) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та
стягнення бюджетної заборгованості в сумі 38 706 416 грн.
Рішенням від 7 вересня 2004 р. господарського суду Львівської області по­
зов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ від
6 серпня 2004 р. No 0001202340/0/12350. Цим же рішенням зДПІ на користь по­
зивача стягнуто 203 грн судових витрат.
Постановою від 28 вересня 2004 р. Львівського апеляційного господар­
ського суду рішення від 7 вересня 2004 р. господарського суду Львівської об­
ласті залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що факт здійснення господарських опе­
рацій підтверджується від по відними документами та бухгалтерським облі ­
ком, належно оформленими податковими накладними, спірні договори не
визнані в установленому порядку недійсними, право у позивача на податко­
вий кредит з правовідносин із ЗАТ <,Скіф,> не виникало, факт обігу товарно-ма­
теріальних цінностей доведено.
Не погоджуючись із судовими рішеннями, ДПІ звернулась до Вищого гос­
подарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати,
постановити нове рішення, яким у позові відмовити , по силаючись на те, що
судом порушено пп. 7.4 .1 п. 7.4 ст. 7 Закону <,Про податок на додану вартість ,>
від 3 квітня 1997 р. No 168/97-ВР, п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону <<Про оподатку­
вання прибутку підприємств,> від 28 грудня 1994 р. No 334/94-ВР.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм
процесуального права під час винесення оспорюваного судового акта, дійшла
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
26 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОД АРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 13 КВ ІТНЯ 2005 р.
Як було встановлено судовими інстанціями, які прий мали рішення в цій
справі, за результатами позапланової документальної перевірки позивача з пи­
тань підтвердження правомірності задекларованих сум ПДВ за квітень 2004 р.
ДПІ складено акт від 4 серпня 2004 р. No 1995/23-4/30477389, в якому зазначено
про порушення позивачем пунктів 7.2.3, 7.4.4, 7.45, 7.7 .1 ст. 7 Закону <,Про податок
на додану вартість,> - безпідставно включено до податкового кредиту за квітень
2004 р. ПДВ на суму 128 664 500 грн, що призвело до завищення бюджетного від­
шкодування з ПДВ за квітень 2004 р. у сумі 38 706 416 грн.
На підставі вказаного актаДПІ було винесено податкове повідомлення-рі­
шення від 6 серпня 2004 р. No, 0001202340/0/12350 на за гальну суму завищено ­
го бюджетного відшкодування з ПДВ за кв ітень 2004 р. у сумі 38 706 416 грн .
Крім того, судами встановлено, що за умовами договору купівлі-продажу
від 12 березня 2004 р. No 12/03-2004, укладеного м іж позивачем та ТОВ <<МЖК
<,Конкріт,>, останнім було передано у власн ість позивача товарно-матеріальні
цінності на суму 903 402 060 грн, зокрема ПДВ у сумі 150 567 010 грн із наступ­
них первинних документів: сп ецифікацій No 1, 2, 3 від 2 квітня 2004 р. , спе­
цифікацій NR 4, 5 від 5 квітня 2004 р., специфікацій No 6, 7 від 6 квітня 2004 р.,
актів приймання-передачі No 1, 2, 3 ві д 2 квітня 2004 р. , акт і в приймання-пе­
редач і No 4, 5 від 5 квітня 2004 р., актів приймання-передачі No 6, 7 від 6 квітня
20 04 р. Оплата за товарно-матеріальні цінності проведена позивачем повніс­
тю шляхом перерахування на банківський рахунок ко нтрагентом за дого ­
вором 538 854 120 грн та пр остими векселями (No 733257070635, 733257070634,
733257070637) на суму 364 547 940 грн. При номінальній вартості в розмірі
364 547 940 грн ці векселі були надалі викуплен і позивачем згідно з договорами
купівлі-продажу (викупу) векселів від 30 червня 2004 р. та актами приймання-пе­
редачі векселів від 30 червня 2004 р. за 59 350 ООО грн.
7 квітня 2004 р. позивачем було укладено із ЗАТ <,Скіф,> договір купівлі-про­
дажу No С- 1/04, згідно з яким останньому позивачем здійснено поставку то­
варно -матеріальних цінностей на загаль ну суму 538 854 120 грн, зокрема ПДВ
89 809 020 грн із наступни х первинних документів: специфікацій No 1, 2, 3 від
27 квітня 2004 р., специфікацій No 4, 5 від 28 квітня 2004 р., специфікацій No 6, 7
від 29 квітня 2004 р., актів приймання-передачі No 1, 2, 3 від 27 квітня 2004 р., актів
приймання-передачі No 4, 5 від 28 квітня 2004 р., актів приймання -пер едачі No 6, 7
від 29 квітня 2004 р. На виконання цього договору ЗАТ <,Скіф,> безготівковим роз­
рахунком перераховано позивачу кошти в розмірі 538 854 120 грн.
При цьому судами враховано, що за підсумками згаданих господарських
операцій позивачем отримано оподатковуваний доход у розмірі 14 09 990 грн,
що підтверджується первинними документами із цих господарських опера­
цій, а також довідкою - розрахунком від 3 вересня 2004 р. No 371, декларацією
2005 No12(27) 27

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
з податку на прибуток підприємства за І півріччя 2004 р., поданою 9 серпня
2004 р. та додатком No Кl/1 до цієї декларації.
На виконання договору купівлі-продажу N2 12/03-2004 ТОВ <,МЖК
<,Конкріт,> як контрагентом позивача виписано податкові накладні No 148
від 2 квітня 2004 р. на загальну суму 172 769 400 грн, зокрема ПДВ - 28 794
900 грн; No 149 від 2 квітня 2004 р. на загальну суму 195 600 ООО грн, зо­
крема ПДВ - 32 600 ООО грн; No 150 від 5 квітня 2004 р. на загальну суму
121 560 ООО грн, зокрема ПДВ - 20 260 ООО грн; No 151 від 5 квітня 2004 р.
на загальну суму 90 240 ООО грн, зокрема ПДВ - 15 040 ООО грн; No 152 від
6 квітня 2004 р. на загальну суму 74 817 600 грн, зокрема ПДВ - 12 469 600
грн; No 153 від 6 квітня 2004 р. на загальну суму 117 ООО ООО грн, зокрема
ПДВ - 19 500 ООО грн.
Судами взято до уваги, що вказані податкові накладні належним чи­
ном оформлені та повністю відповідають вимогам п. 7.2 ст. 7 Закону <,Про
податок на додану вартість,>, а також той факт, що правовідносини пози­
вача з ТОВ МЖК <,Конкріт,> за договором купівлі-продажу No 12/03-2004
підтверджено довідкою ДПА у Волинській області від 24 червня 2004 р.
No 22/35-5208, складеною за результатами позапланової перевірки ТОВ
МЖК <,Конкріт,> із питань взаємовідносин із Товариством за період з 1 січня
по 1 червня 2004 р. Зазначений договір не оспорений і щодо нього відсутні
відповідні рішення суду з визнання його недійсним, фіктивним або удава­
ним правочином.
При цьому колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
судами правомірно не визнано як належний доказ на обrрунтування позицій
про відсутність товарно -матеріальних цінностей акт обстежень складських
приміщень ВАТ <Диметра,> від 24 червня 2004 р., пояснення посадової особи
ВАТ <,Диметра,> від 24 червня 2004 р. та пояснення генерального директора ЗАТ
<,Волинська фондова компанія,> від того ж дня, оскільки ВАТ <,Диметра,> та ЗАТ
<,Волинська фондова компанія,> не є контрагентами позивача за договорами,
на підставі яких у нього виникло право податкового кредиту та в жодних пра­
вовідносинах із ним не перебували.
Судами обrрунтовано взято до уваги, що позивач є платником ПДВ, що
підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ від 17 жовтня
2001 р. No 18074202 та йому присвоєно індивідуальний податковий номер
No 304773813066. У зв'язку із зазначеними вище господарськими операція­
ми позивачем подано до ДПІ податкову декларацію з ПДВ за квітень 2004 р.
за No 1907810 від 20 травня 2004 р. та уточнюючий розрахунок No 1909899
від 28 травня 2004 р., згідно з якими до відшкодування ПДВ із бюджету на­
лежить сума за квітень 2004 р. у розмірі 38 706 416 грн.
28 No 12(27) 2005

ПОС ТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 13 КВІТНЯ 2005 р.
Відповідно до п. 5.1 Закону <<Про оподаткування прибутку підприємств,>
валові витрати виробництва та обігу - це сума будь -яких витрат платника
податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюва­
них як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які купуються (виго­
товляються) таким платником податку для їх подальшого використання
у власній господарській діяльності . Згідно з п . 1.32 зазначеного Закону гос­
подарська діяльність - це будь -яка діяльність особи, направлена на отри­
мання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, коли
безпосередня участь цієї особи в організації такої діяльност і є регулярною,
постійною та суттєвою.
При цьому судами встановлено, що позивачем отримано оподаткову­
ваний доход на загальну суму 1 407 990 ОО грн. Таким чином, посилання
ДПІ на відсутність змісту господарської операції є необїрунтованим.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з ви­
сновком судів попередніх інстанцій, що з урахуванням того факту, що суми
бюджетного відшкодування з ПДВ у позивача виникли на підставі правовід ­
носин за договорами купівлі - продажу товарно -матеріальних цінностей, а не
вексел ів, посилання ДПІ на п. 4.8 Закону <,Про податок на додану вартість,> є
безпідставним.
Відповідно до п. 17 ст. 1 Закону <<Про податок на додану вартість,> податко ­
вий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове
зобов'язання звітного періоду.
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного
періоду складається із сум податків , сплачених (нарахованих) платником по­
датку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) , вартість
яких належить до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних
фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Датою виник­
нення права платника податку на податковий кредит відповідно до п . 7.5 вка­
заного Закону вважається дата отримання податкової накладної, що засвідчує
факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) .
Відповідно до пп. 7.7.3 п . 7.7 ст. 7 Закону <.Про податок на додану вартість,>
коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з пп. 7.7.1 цієї
статті має від'ємн е значення, така сума підлягає відшкодуванню з Державного
бюджету протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для
відшкодування платнику суми ПДВ є лише дані податкової декларації. Невід­
шкодовані платнику суми ПДВ є бюджетною заборгованістю.
Судом встановлено правомірність формування складу податкового кредиту
з ПДВ і, відповідно, обrрунтованість суми бюджетної заборгованості.
З гідно з п. 7.7 .3 Зако ну <.Про податок на додану вартість,> відшкодування
здійснюється шляхом перерахування відповідних грошових сум із бюджет-
2005 No 12(27) 29

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
ного рахунка на рахунок платника податку в установі банку, що його обслу­
говує, або шляхом видачі казначейського чека , який приймається до негайної
оплати (погашення) будь-якими банківськими установами. Правила випуску,
обігу та погашення казначейських чеків встановлюються законодавством.
Отже, встановлено на вибір платника податку два альтернативні способи
здійснення бюджетного відшкодування. Це підтверджується і положеннями
згаданої норми, згідно з якими платник податку має право в будь-який момент
після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом
про стягнення коштів бюджету.
На підставі викладеного, враховуючи те, що судами встановлено повну
відповідність первинних документів (податкових накладних No 148 від 2 квіт­
ня 2004 р. на загальну суму 172 769 400 грн , зокрема ПДВ - 28 794 900 грн;
No 149 від 2 квітня 2004 р. на загальну суму 195 600 ООО грн, зокрема ПДВ -
32 600 ООО грн; No 150 від 5 квітня 2004 р. на загальну суму 121 560 ООО грн,
зокрема ПДВ - 20 260 ООО грн; No 151 від 5 квітня 2004 р. на загальну суму
90 240 ООО грн, зокрема ПДВ - 15 040 ООО грн; No 152 від 6 квітня 2004 р. на за­
гальну суму 74 817 600 грн, зокрема ПДВ - 12 469 600 грн; No 153 від 6 квітня
2004 р. на загальну суму 117 млн, зокрема ПДВ - 19 500 ООО грн) вимогам п . 7.2
ст. 7 Закону <<Про податок на додану вартість•>, а також правильність визначен­
ня розміру бюджетного відшкодування з даних податкової декларації з ПДВ за
квітень 2004 р. No 1907810 від 20травня 2004 р. та уточнюючого розрахункуNo
1909899 від 28 травня 2004 р. за мінусом податкових зобов'язань за цей період,
колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним ви­
сновок судів попередніх інстанцій .
Зважаючи на вказане, колегія суддів зазначає, що господарськими суда­
ми дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення
відповідають чинному законодавству, обставинам справи і підстав для їх ска­
сування немає.
Керуючись статтями 1115, 1119, 111 11 ГПК, Вищий господарський суд України
постановив:
У задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову від 28 вересня 2004 р. Львівського апеляційного господарсько­
го суду залишити без змін.
зо No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 12 ЛИПНЯ 2005 р.
1.4. За змістом пп. 7.2 .3 п. 7.2 ст. 7 Закону «Про податок на до­
дану вартість» поставка товару є необхідною передумовою
правомірності отримання відшкодування ПДВ
Постанова Судової 1~алати у господарських справах
Верховного Суду України від 12 лштя 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Вовчанської між­
районної ДПІ (далі - ДПІ) на постанову Вищого господарського суду України
від 31 березня 2005 р. у справі за позовом приватної фірми <,Експерименталь­
не господарство <,Агропідйом,> (далі - ПФ <,Агропідйом,>) до ДПІ та Відділення
державного казначейства у Вовчанському районі (далі - Відділення) про стяг­
нення 1 840 899,22 грн бюджетної заборгованості з ПДВ,
встанови в:
У травні 2004 р. ПФ <,Агропідйом,> подала до господарського суду Харківської
області позов до ДПІ та Відділення про стягнення 1 840 899,22 грн. Вимоги моти­
вовані тим, що зазначена сума є бюджетним відшкодуванням ПДВ та відсотками
за несвоєчасне відшкодування, які підлягають стягненню з бюджету на користь
позивача згідно з вимогами Закону <<Про податок на додану вартість,>.
Рішенням господарського суду Харківської області від 21 червня 2004 р.
позов задоволено частково. Відшкодовано з Державного бюджету України на
користь позивача 1 765 333 грн ПДВ за серпень 2003 р. та 7 555,62 грн відсотків.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 6 серпня
2004 р. вказане рішення суду залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 31 березня 2005 р.
постанову Харківського апеляційного господарського суду від 6 серпня
2004 р. залишено без змін.
Ці рішення та постанови мотивовані тим, що позивачем доведено, що від'єм­
не значення ПДВ за серпень 2003 р. складає 1 765 333 грн та є сумою бюджетного
відшкодування. За невчасне відшкодування нараховано 7 555,62 грн відсотків.
Ухвалою Верховного Суду України від 2 червня 2005 р. порушено прова­
дження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарсько­
го суду України від 31 березня 2005 р. за касаційною скаргою ДПІ. У скарзі
порушено питання про скасування цієї постанови, постанови Харківського
апеляційного господарського суду від 6 серпня 2004 р. і рішення господар­
ського суду Харківської області від 21 червня 2004 р. та передачу справи на но­
вий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача, представників ДПІ та перевіривши матеріали
справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вва­
жає , що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
2005 No 12(27) 31

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
Висновки , зроблені у постанові Вищого господарського суду України від
31 березня 2005 р., не відповідають вимогам закону.
При вирішенні цього спору судами не взято до уваги те , що відповідно до
п. 1.8 ст. 1 Закону <•Про податок на додану вартість ,> бюджетне відшкодуван­
ня - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з
надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Приймаючи оскаржувану постанову, Вищий господарський суд України
на підставі пп. 7.7 .3 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону дійшов висновку про те, що
для отримання відшкодування ПДВ достатньо такої підстави як наявність на­
лежним чином оформленої податкової накладної, виданої платником ПДВ.
Водночас пп. 7.2 .3 п. 7.2 ст. 7 Закону <•Про податок на додану вартість,> пе­
редбачає , крім визначених судом обов'язкових підстав виникнення у платни­
ка податку права на відшкодування, ще наявність такої підстави як наявність
факту поставки товару.
Згідно з пп. 7.2 .3 п. 7.2 ст. 7 Закону <Лро податок на додану вартість,> подат­
кова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (ро ­
біт, послуг). Тобто поставка товару є необхідною передумовою правомірності
отримання відшкодування ПДВ.
Оскільки допущені судами помилки в застосуванні норм матеріального
права призвели до неправильного вирішення спору, всі ухвалені ними судо­
ві рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до
суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене,
з'ясувати факти поставки товару та вирішити спір відповідно до закону.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111 17 -111 21 ГПК, Верховний
Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ДПІ задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 31 березня 2005 р., по ­
станову Харківського апеляційного господарського суду від 6 серпня 2004 р.
і рішення господарського суду Харківської області від 21 червня 2004 р. скасу­
вати , а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України від 31 березня 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 12 липня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула каса­
ційну скаргу Вовчанської міжрайонної ДПІ (далі - ДПІ) на постанову Хар ­
ківського апеляційного господарського суду від 6 серпня 2004 р. у справі за
32 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 31 БЕРЕЗНЯ 2005 р.
позовом приватної фірми <,Експериментальне господарство <,Агропідйом ,>
(далі - ПФ <,Агропідйом ,>) до ДПІ та Відділення державного казначейства у
Вовчанському районі (далі - Відділення) про стягнення 1 840 899,22 грн
бюджетної заборгованості з ПДВ.
Рішенням господарського суду Харківської області від 21 червня 2004 р.
позов задоволено частково. Відшкодовано з державного бюджету заборгова­
ність з ПДВ у сумі 1 765 333 грн, зазначену в податковій декларації з ПДВ за
серпень 2003 р., та проценти у розмірі 7 555,62 грн. В іншій частині по з овних
вимог відмовлено.
Постановою колегії суддів Харківського апеляційного господарського суду
від 6 серпня 2004 р. рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
ДПІ звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною
скаргою на постанову Харківського апеляційного господарського суду, вва­
жаючи, що ця постанова прийнята внаслідок неправильного застосування
норм матеріального права, а тому просить постанову апеляційного господар ­
ського суду та рішення місцевого господарського суду у цій справі скасувати в
частині задоволення позовних вимог, у позові відмовити.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши каса ­
ційну скаргу ДПІ, заслухавши представника сторони на постанову Харків ­
ського апеляційного господарського суду та перевіривши матеріали справи
на предмет правильності їх оцінки судом , а також правильність застосування
норм матеріального та процесуального права, відзначає наступне.
Господарськими судами при розгляді справи було встановлено, що
позивачем направлена до органу державної податкової служби податкова
декларація з ПДВ за серпень 2003 р. У декларації платник визначив до від­
шкодування з бюджету шляхом зарахування на рахунок у банку після по ­
гашення його податкових зобов'язань протягом трьох наступних звітних
періодів у розмірі 1 800 166 грн.
Згідно з актом позапланової перевірки, яка проводилась першим від­
повідачем, з питань правильності обчислення та своєчасності внесення
до бюджету сум ПДВ ПФ <,Агропідйом,> за серпень 2003 р. від 20 січня 2004 р.
No 8/23-31529812, від'ємне значення з ПДВ складає терміном відшкодування
протягом трьох наступних звітних періодів за серпень 2003 р. суму в розмірі
1 765 333 грн, тобто сума, яка підлягає відшкодуванню протягом трьох наступ­
них періодів, згідно з декларацією позивача, зменшена на суму 34 833 грн.
Тобто інша частина суми, а саме: 1 765 333 грн, підлягає відшкодуванню з
державного бюджету протягом трьох наступних звітних періодів .
В акті перевірки з питань правильного обчислення та своєчасності вне­
сення до державного бюджету сум ПДВ ПФ <,Агропідйом ,> в абзаці <,Висновок,>
першим відповідачем повністю підтверджено право позивача на відшкоду­
вання з бюджету суми в розмірі 1 765 333 грн .
2005 No12(27) 33

• СПРАВИ З І СПОР І В У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
Відповідно до вимог п. 1.6 ст. 1 Закону <Лро податок на додану вартість•> по­
даткове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платни­
ком податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до пп. 7.4 .1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного
періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником по­
датку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість
яких належить до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фон­
дів чи нематеріальних актив і в, що підлягають амор тизації.
Відповідно до пп . 7.4.5 п . 7.4 ст. 7 наведеного Закону умовою віднесення
сум ПДВ до складу податкового кредиту є наявн і с т ь п одаткової накладної.
Наявність належним чином оформлених податкових наклад н их- на суму
відшкодування 1 765 333 грн повністю підтверджена першим відповідачем при
перевірці.
Відповідно до пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону п ідставою для отриман­
ня відшкодування є дані лише податкової декларації за звітний період. Госпо ­
дарськими судами було встановлено, що суми бюдже т ного від ш кодування
за серпень 2003 р. відображені в податковій декларац ії, оформленій належ­
ним чином та у належний строкнаданійдоустановипершоговідповідача.
Згідно з пп. 7.7 .1 п. 7.7 ст. 7 Закону <Лро податок на додану вар тість•> суми
податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, ви­
значаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що ви ­
никли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, п ослуг) протягом звітно ­
го періоду, та сумою податкового кредиту звітного пері оду.
Згідно з пп. 7.7 .2 п. 7.7 ст. 7 Закону <Лро податок на додану варт ість•> у
строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник
податку подає органу державної податкової служби за місцем свого перебу­
вання податкову декларацію незалежно від того, чи виникло в цьому періоді
податкове зобов'язання, чи ні. Згідно з пп. 7.7.3 п . 7.7 ст. 7 зазначеного Закону
у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з пп. 7.7 .1
цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає в ідшкодуванню платни­
ку податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступ ного піс­
ля подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані лише
податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума
бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована
в рахунок платежів із цього податку. Таке рішення платника податку відо­
бражається в податковій декларац ії. Відшкодування здійснюється шляхом
перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунка на раху­
нок платника.податку в установі банку, що його обслуговує, або шляхом ви­
дачі казначейського чека, який приймається до негайної оплати (погашен­
ня) будь-якими банківськими установами . Суми не відшкодовані платнику
податку протягом визначеного у цьому пункті строку.
3.4 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 26 ЛИПНЯ 2005 р.
Відповідно до п . 6 ст. 7 Положення про Державне казначейство, затвердже­
ного постановою КМУ від 31 липня 1995 р. No 590, відділення Держказначей­
ства здійснюють за поданням державних податкових інспекцій повернення
за рахунок державного бюджету надміру сплачених або стягнутих податків,
зборів і обов'язкових платежів. Порядок відшкодування податку на додану
вартість, затверджений наказом ДПА та Державного казначейства України
від 21 травня 2001 р. No 200/86, передбачає, що відшкодування ПДВ з бюджету
зд і йснюється органами Державного казначейства України за висновками по ­
даткових органів або за рішенням суду.
Що стосується нарахування позивачем річних відсотків, то господарськи­
ми судами встановлено, що позивачем розрахунок суми процентів зроблений
і з допущенням арифметичної п омилки, а тому сума процентів за 186 днів про­
строчення відшкодування ПДВ у розм ірі 1 765 333 грн складає 7 555,62 грн.
Враховуючи викладене, колегія судд і в вважає, що постанова апеляцій­
ного господарського суду відповідає нормам чинного законодавства і має
бути залишена без змін.
Керуючись статтями lll5, lll7, 111 9, 111 11 ГПК, Вищий господарський суд
Укра їни
постановив:
Касаційну скаргу ДПІ зали ш ити без задоволення .
Постанову Харк і вського а п еляційного господарського суду від 6 серпня
2004 р. залишити без зм і н.
1.5 . Підприємство має право на формування податкового кре­
диту лише на підставі податкових накладних, що підписані
особами, які наділені таким правом у визначеному законом
порядку
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 26липня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши касац ійну скаргу ДПІ в Оболон­
ському районі м. Києва (дал і - ДПІ) на постанову Вищого господарського суду
Укра їни від 7 квітня 2005 р. у справі за позовом ПП <,Офіс- сервіс-північ,> до ДПІ
про визнання недійсним податкового пові домлення- рішення,
встанови в:
У вересні 2004 р. ПП <·Офіс - сервіс-північ•> подало до господарського суду
м. Києва позов до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рі­
шення відповідача від 25 серпня 2004 р. Позовні вимоги мотивовані тим, що спір -
2005 No12(27) 35

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
не податкове повідомлення-рішення не відповідає вимогам законодавства і від­
повідач безпідставно донарахував позивачу 64 227 грн податкового зобов'язання
з ПДВ та визначив суму фінансових санкцій у розмірі 32 113,50 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 30 вересня 2004 р. позов задо­
волено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення відповідача від
25 серпня 2004 р.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 листо­
пада 2004 р. зазначене рішення суду залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 7 квітня 2005 р. за­
лишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від
23 листопада 2004 р.
Рішення та постанова обrрунтовані тим, що позивач правомірно відповід ­
но до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону <<П ро податок на додану вартість,> включив до
податкового кредиту 64 226,72 грн, а виписані ПП <,Квест,> податкові накладні
відповідають вимогам п. 7.2 ст. 7 цього Закону.
Ухвалою Верховного Суду України від 9 червня 2005 р. порушено прова­
дження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського
суду України від 7 квітня 2005 р. за касаційною скаргою ДПІ. У скарзі порушено
питання про скасування цієї постанови, постанови Київського апеляційно­
го господарського суду від 23 листопада 2004 р. і рішення господарського суду
м. Києва від 30 вересня 2004 р. та про відмову в задоволенн і позову.
Заслухавши доповідача, представника ДПІ та перевіривши матеріали спра­
ви, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Задовольняючи позов, суди виходили з того, що ПДВ у сумі 64 227 грн включе­
но позивачем до податкового кредиту з дотриманням вимог Закону <<Про податок
на додану вартість,>. Цей висновок обrрунтовувався тим, що право на податковий
кредит підтверджено виписаними ПП <,Квест,> податковими накладними, які від­
повідають встановленим вимогам. Зокрема, ухвалою апеляційного суду м. Києва
від 20 жовтня 2004 р. скасовано рішення Оболонського районного суду м. Києва
від 30 квітня 2004 р., яким визнані недійсними установчі документи та свідоцтво
про реєстрацію платника ПДВ ПП <,Квест,>.
Проте з таким висновком погодитись не можна.
Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону <<Про податок на додану вартість,> податковий
кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зо ­
бов'язання звітного періоду, визначена згідно із цим Законом.
Відповідно до пп. 7.4.5 п . 7.4 ст. 7 цього Закону не дозволяється включення
до податкового кредиту будь -яких витрат зі сплати податку, що непідтвердже­
ні податковими накладними чи митними деклараціями.
Пунктом 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого на­
казом ДПА від 30 травня 1997 р. No 165, встановлено, що всі складені примірники
податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником подат-
36 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 7 КВІТНЯ 20 05 р.
ку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), та скріплюються печаткою такого
платника податку - продавця.
Таким чином, провідне значення для пр авильного вирішення цього спору
має встановлення законності діяльності ПП <,Квест•> та, відповідно, наявності
в осіб, що видавали податкові накладні, права на їх підписання.
Водночас судами встановлено, що ухвалою апеляційного суду м. Киє­
ва від 20 жовтня 2004 р. скасовано рішення Оболонського районного суду м.
Києва від 30 квітня 2004 р., яким визнані недійсними установчі документи та
свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ПП <,Квест,>, а справу передано на но ­
вий розгляд до того ж суду.
Судами не було перевірено, яким чином при новому розгляді справи було
вир іш ено позов ДП І до ПП <,Квест •> та І. про визнання недійсними установчих
документів та свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ ПП <,Квест•>.
Оскільки допущені судами помилки в застосуванні норм матеріального
права призвели до неправильного вир ішення спору, всі ухвалені ними судо­
ві рішення підлягають скасуванню , а справа - передачі на новий розгляд до
суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене та
вирішити спір відповідно до закону.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111 17 - 111 21 ГПК, Верховний
Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ДПІ задовольнити частково.
Постанову Вищого господарського суду України від 7 квітня 2005 р.,
постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 листопада
2004 р. та рішення господарського суду м . Києва від 30 вересня 2004 р. скасу­
вати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України від 7 квітня 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 26 липня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касацій­
ну скаргу ДПІ на постанову Київського апеляційного господарського суду від
23 листопада 2004 р. у справі за позовом ПП <,Офіс-сервіс-північ,> до ДПІ в Обо­
лонському районі м. Києва (далі - ДПІ) про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення.
Рішенням господарського суду м. Києва від 30 вересня 2004 р., залише­
ним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від
23 листопада 2004 р., позов задоволено : визнано недійсним податкове повідо­
млення-рішення ДПІ від 25 серпня 2004 р. No 0001782600/0 про визначення
2005 No 12(27) 37

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
ПП <, Офіс-сервіс-північ,> податкового зобов'язання за платежем із ПДВ у сумі
96 340,50 грн , зокрема 64 227 грн - основний платіж і 32 113,50 грн - штрафні
санкції.
Судові рішення мотивован і тим, що позивач правомірно відповідно до
пп. 7.4 .5 п. 7.4 ст. 7 Закону <Лро податок на додану вартість,> включив до по­
даткового кредиту суму 64 226,72 грн та податкові накладні, виписані ПП
<,Квест,>, які відповідають вимогам п. 7.2 ст. 7 цього Закону.
У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати постановлені у справі судо­
ві рішення та постановити нове рішення про відмову в позові , посилаючись
на неправильне застосування судами попередніх інстанцій пп. 7.4 .5 п. 7.4 ст. 7
Закону <Лро податок на додану вартість ,>.
Заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення об­
ставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові суду апеляцій­
ної інстанції, колегія суддів Вищого· господарського суду України дійшла висно­
вку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ була проведена поза­
планова документальна перевірка з питань дотримання податкового законо­
давства з оподаткування ПДВ ПП<, Офіс-сервіс-північ,> при здійсненні взаємо­
розрахунків із ПП <,Квест,> за період липень-грудень 2003 р., про що складений
акт від 25 серпня 2004 р. No 1243/26-05/32247064, на підставі якого прийняте
податкове повідомлення-рішення від 25 серпня 2004 р. No 0001782600/0 про
визначення позивачу податкового зобов'язання за платежем з ПДВ у сумі
96 340,50 грн, зокрема 64 227 грн - основний платіж і 32 113,50 грн - штрафні
санкції.
Рішення контролюючого органу мотивоване порушенням позивачем
пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону <Лро податок на додану вартість,>, пп. 17.1.3 п. 17.1
ст. 17 Закону <,Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами,>.
Апеляційною інстанцією встановлено, що між ПП <,Офіс - сервіс- північ ,>
(замовником) та ПП <,Квест,> (виконавцем) на підставі рахунків-фактур скла­
дено акти приймання-передачі виконаних робіт про те, що виконавець ви­
конав для замовника послуги доставки матеріал і в та поліграфічні послуги на
загальну суму 385 360,18 грн, зокрема ПДВ - у сумі 64 226,71 грн.
ПП <,Квест,> виписало податкові накладні , в яких відображено загальну
вартість послугу розмірі 385 360,18 грн, зокрема ПДВ- 64 226,71 грн.
Згідно з платіжними дорученнями за зазначені послуги позивач перера­
хував суму 385 360,18 грн, зокрема ПДВ - 64 226,71 грн, на розрахунковий ра­
хунок ПП <,Квест,>.
Позивачем на підставі зазначених податкових накладних суми ПДВ вклю­
чені до податкового кредиту відповідного періоду, відображені у книзі обліку
38 No 12 (27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 7 КВІТНЯ 2005 р.
продажу товарів (робіт, послуг), що відповідає даним податкової декларації з
ПДВ.
Відповідно до вимог пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону <Лро податок на додану
вартість•> право на нарахування податку та складання податкових накладних
надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку,
передбаченому ст. 9 цього Закону.
Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону встановлено, що не дозволяється
включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не
підтверджені податковими накладними.
Згідно з п. 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого
наказом ДПА від 30 травня 1997 р. No 165 та зареєстрованого в Міністерстві
юстиції України 23 червня 1997 р. за No 233/2037, податкова накладна дає право
покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового
кредиту витрат зі сплати ПДВ.
Відповідно до пп. 7.3 .1 п. 7.3 ст. 7 цього Закону датою виникнення подат­
кових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка при­
падає на податковий період , протягом якого відбувається будь-яка з подій,
що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на
банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що
підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові гро­
шові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності
такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує
платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата
оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платни­
ком податку.
Судом встановлено, що відповідно до актів приймання-передачі вико­
наних робіт, платіжних доручень позивача на оплату послуг ПП <,Квест•> з
позначками обслуговуючого банку про перерахування коштів податкові зо­
бов'язання зі сплати ПДВ за операціями з продажу послуг доставки та полігра­
фічних послуг, а таким чином і обов'язок щодо складання податкової наклад­
ної, виникли у ПП <,К вест•> за рахунками-фактурами з моменту підписання
актів приймання-передачі виконаних робіт та перерахування позивачем
коштів платіжними дорученнями. Факт отримання вказаних послуг та їх
оплати позивачем підтверджується первинни ми документами та не оспорю­
ється відповідачем.
На дату виникнення податкових зобов'язань з кожної операції ПП
<,Квест•> на адресу ПП <,Офіс -серві с-північ •> відповідно до вимог пп. 7.2.3 п. 7.2
ст. 7 Закону <Лро податок на додану вартість•> було виписано податкові на­
кладні.
2005 No 12(27) 39

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОД АТ КОВИХ ПРАВОВІД НОС И Н
Відповідно до наявної у справі копії свідоцтва від 17 червня 1999 р.
No 36697858 ПП <•Квест•> зареєстрований як платник ПДВ з присвоєнням йому
індивідуального податкового номера No 304076426082.
Статус платника ПДВ ПП <•Квест•> мало також упродовж звітних період ів
за липень - грудень 2003 р. , коли ним були виписані податкові накладні, на
підставі яких позивач включив до подат кового кредиту ПДВ на загальну суму
64 227 грн.
Донарахування позивачу суми податкови х зобов 'язань згід но з оспорю­
ваним податковим повідомленням-рішенням контролюючий орган пов'язу­
вав із фактом визнання рішенням Оболонського районного суду м . Києва від
30 квітня 2004 р. у цивільній справі No 2-2575/2004р. за позовом ДПІ у Оболон ­
ському районі м. Києва до І., ПП <•Квест,> недійсними установчих документів
ПП <•Квест•> та виданого цьому підприємству свідоцтва про реєстрацію плат­
ника ПДВ.
Разом з тим апеляційним господарським судом встановлено, що вка­
зане рішення скасоване ухвалою а пеляційного суду м. Києва від 20 жовтня
2004 р., у зв'язку з чим суд дійшов правильного висновку про відсутність за­
конних підстав для винесення ДПІ податкового повідомлення-рішення
No 0001 782600/0.
•
Апеляційна інстанція правомірно визнала необrрунтованими посилання
відповідача на недійсність податкових накладних , виписаних ПП <•Квест,> по­
зи вачу як таких, що заповнені особою, яка не зареєстрована як платник подат­
ку в податковому органі з посиланням на рішення Оболонського районного
суду м. Києва від 30 квітня 2004 р., оскільки зазначене рішення скасоване.
Таким чином , висновок апеляційного господарського суду про визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення No 0001782600/ 0 про визна­
чення ПП <• Офіс-сервіс-північ,> податкового зобов'язання за платежем з ПДВ у
сумі 96 340,50 грн є обrрунтованим , відповідає чинному законодавству та ма­
теріалам справи.
Керуючись статтями lll5, lll7, п. 1 ст. 1119, ст. lll11 ГПК, Вищий господар­
ський суд України
постановив:
Касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення , а постанову Київського
апеляційного господарського суду від 23 листопада 2004 р. - без зм ін .
40 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 26 Л И ПН Я 2005 р.
1.6. Господарські суди обгрунтовано і правильно відхилили по­
силання ДПІ на пп. 6.2 .4 п. 6.2 ст. 6 Закону «Про податок
на додану вартість», оскільки згідно з п. 11.5 ст. 11 цього
Закону до 1 січня 2005 р. зберігається існуючий порядок
сплати ПДВ за організаціями з надання послуг, пов'язаних
із перевезенням (переміщенням) пасажирів та вантажів
транзитом через територію і кордон України, передбачений
Декретом КМУ «Про податок на додану вартість», відповід­
но до п. 1 ст. 5 якого від ПДВ звільняється експорт товарів
(робіт, послуг), включаючи послуги транспортування, роз­
вантаження, навантаження, перевантаження товарtв, що
.
.
експлуатуються, та транзит шоземних вантажш, включа-
ючи транзитні послуги через територію України за розра­
хунками в іноземній валюті, крім бартерних (товарообмін­
них) операцій
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 26липня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скар гу ДПІ у Печерсько ­
му районі м. Києва (далі - ДПІ) на постанову Вищого господарського суду
України від 28 квітня 2005 р. у справі за позовом ЗАТ <<УкрРосТранснафтопро­
дукт•> (далі - Товариство) до ДПІ про визнання недійсним податкового повідо­
млення -рішення,
встанови в:
У червні 2004 р. Товариство звернулося до господарського суду м. Ки ­
єв і з позовом до ДПІ про визнання недійсними податкових пові домлен ь­
рішень.
Позовні вимоги обrрунтовувалися неправильним застосуванням відпові ­
дачем при прийнятті спірни х рішень положень пп. 6.2 .4 п. 6.2 ст. 6 Закону <<Про
податок на додану вартість•> (далі - Закон), оскільки згідно з п. 1 ст. 5 Декрету
КМУ <,Про податок на додану вартість •> від 14 грудня 1992 р. No 14-92 (далі - Де­
крет) від ПДВ звільняються послуги з транзиту іноземних вантажів, включ а ю­
чи транзитні послуги через територію України.
Відпов і дач проти позову за перечував, посилаючись на невідповідні сть
спірних рішень вимогам законодавства, оскільки послуги з транспортування
вантажу позивачем здійснювалось між внутрішніми митницями на території
України, і позивач не має права на звільнення таких операцій від ПДВ.
2005 No12(27) 41

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
Рішенням господарського суду м. Києва від 17 вересня 2004 р., залише­
ним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від
14 грудня 2004 р. та постановою Вищого господарського суду України від
28 квітня 2005 р., позов задоволено та визнано недійсними податкові пові­
домлення-рішення. Суди виходили з того , що операції, пов'язані з наданням
комплексу транспортно - експедиційних послуг, пов'язаних із перевезен­
ням пасажирів та вантажів транзитом через територію України, призначені
для використання та споживання за межами митної території України, звіль­
няються від оподаткування ПДВ.
23 червня 2005 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою ДПІ
порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господар ­
ського суду України від 28 квітня 2005 р. Скарга мотивується невідповідністю
постанови рішенням Верховного Суду України та Вищого господарського
суду України з питань застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю -доповідача, представників сторін, обговоривши дово­
ди касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд Украї­
ни вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
. Залишаючи
без змін судові рішення у справі, Вищий господарський суд
України дійшов висновку, що Товариство звільнено від ПДВ з операцій на ­
дання транспортно - експедиційних послуг з перевезення транзитних ванта­
жів нерезидента <,Dukheim Management Ltd,> (Nicosia, Cyprus) через територію
України на підставі п. 1 ст. 5 Декрету. ДПІ безпідставно донарахувала податко ­
ве зобов'язання в сумі 941 608 грн і зменшила суму бюджетного відшкодуван­
няна1200742грн.
Із цим слід погодитись на таких підставах.
Господарськими судами встановлено, що 28 січня 2003 р. Товариство
уклало договір комісії на транспортно - експедиційне обслуговування
No 01/КЗ з нерезидентом (далі- договір) . Пунктом 1.1 договору передбачено
зобов'язання Товариства (комісіонера) з організації та виконання від імені
та за рахунок нерезидента (комітента) послуг, пов'язаних із прийманням
експертна - імпортних і транзитних вантажів на ЛПДС <,Новоград-Волин­
ський,> з перевезенням їх залізничним транспортом на території України,
країн СНД і Балтії.
Податок за нульовою ставкою відповідно до пп . 6.2 .4 п. 6.2 ст. 6 Закону об­
числюється у разі надання транспортних послуг за межами митного кордону
України, зокрема від пункту за межами державного кордону України до пункту
проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів з-під митно­
го контролю на митну територію України (виключаючи внутрішні митниці)
і від пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів
за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту
42 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 26 Л И ПН Я 2005 р.
поза межами державного кордону України; між пунктами поза межами мит­
ного кордону України.
Операції з надання послуг платником податку, пов'язані з перевезен­
ням (переміщенням) пасажирів і вантажу транзитом через територію Укра­
їни, оподатковуються за ставкою, встановленою п . 6.1 цієї статті, яка має
включатися до вартості послуг за транзит, тобто за ставкою 20 % від бази
оподаткування.
Господарські суди обїрунтовано і правильно відхилили посилання ДПІ
на пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону, оскільки з гідно з п. 11.5 ст. 11 цього Закону до
1 січня 2005 р. зберігається існуючий порядок сплати ПДВ за організаціями
з надання послуг, пов'язаних із перевезенням (переміщенням) пасажирів та
вантажів транзитом через територію і кордони України, передбачений Де­
кретом.
Зокрема відповідно до п . 1 ст. 5 Декрету від ПДВ звільняється експорт
товарів (робіт, послуг), включаючи послуги транспортування, розванта­
ження, навантаження, перевантаження товарів, що експлуатуються, та
транзит іноземних вантажів, включаючи транзитні послуги через терито­
рію України за розрахунками в іноземній валюті, крім бартерних (товаро­
обмінних) операцій.
Протягом серпня -жовтня 2003 р. Товариство відповідно до прото­
колів про надання транспортно-експедиційних послуг при перевезенні
вантажу, які є невід'ємною частиною договору No 8 від 29 липня 2003 р.,
No 8/1 від 29 липня 2003 р ., No 9 від 29 вересня 2003 р. та актів викона­
них робіт No 6 від 1 серпня 2003 р., No 7 від 1 вересня 2003 р., No 8 від
1 жовтня 2003 р. , надавало комплекс транспортно-експедиційних по­
слуг з перевезення транзитних вантажів нерезидента через митну тери­
торію України, тому висновок господарських судів про звільнення вказа­
них операцій від ПДВ є законним.
У податкового органу не було законних підстав для донарахування подат ­
кового зобов'язання в сумі 941 608 грн та зменшення бюджетного відшкоду­
вання на 1 200 742 грн.
За таких обставин законна та обїрунтована постанова касаційного суду
підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.
Керуючись статтями 111 17 -111 19 ГПК, Верховний Суд України
пост-:новив:
Касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.
Постанову Вищого господарського суду України ~ід 28 квітня 2005 р. за­
лишити без змін.
Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.
2005 No12(27) 43

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
Постанова Вищого господарського суду України
від 28 квітня 2005 р.
(постанову залишено без змін постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 26 липня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну
скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києва (далі - ДПІ) на постанову Київсько­
го апеляційного господарського суду від 14 грудня 2005 р. у справі за позовом
ЗАТ <,УкрРосТранснафтопродукт,> (далі- Товариство) доДПІ про визнання не­
дійсним податкового повідомлення-рішення.
Рішенням господарського суду м. Києва від 17 вересня 2004 р. , залише ­
ним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від
14 грудня 2004 р., у справі No 29/345 позов задоволено повністю; визнано не­
дійсними податкові повідомлення-рішення Головного відділення податкової
міліції ДПІ від 30 грудня 2003 р. No 474/26-062/0 та 475/26-062/0; стягнуто з
відповідача на користь позивача 203 грн судових витрат.
У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та
постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, по­
силаючись на неправильне застосування норм матеріального права, а саме: ч. 3
пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 та п. 11.15 ст. 11 Закону <,Про податок на додану вартість,>.
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Заслухавши пояснення щодо касаційної скарги представників відповіда­
ча, які підтримали викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу
представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи
та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарсько ­
го суду, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку,
що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим повідомлен­
ням-рішенням Головного відділення податкової міліції ДПІ від 30 грудня
2003 р. No 474/26-062/0 позивачу відповідно до пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону
<,Про податок на додану вартість,> визначено суму податкового зобов'язан­
ня з ПДВ у сумі 1 633 959 грн, зокрема 941 608 грн основного платежу та
692 351 грн штрафних санкцій.
Податковим повідомленням-рішенням Головного відділення податкової мі­
ліції ДПІ від 30 грудня 2003 р. No 475/26-062/0 позивачу відповідно до пп. 6.2 .4
п. 6.2 ст. 6 Закону <<Про податок на додану вартість,> зменшено суму бюджетного
відшкодування з ПДВ у розмірі 1 200 742 грн за серпень-жовтень 2003 р.
Оспорювані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі ~r-::~но­
вків акта <,Про результати позапланової документальної перев ірки позивача
з питань правомірності застосування нульової ставки по ПДВ при наданні
44 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 28 КВІТНЯ 2005 р .
транспортних послуг за серпень, вересень та жовтень 2003 р1> від 29 грудня
2003 р. No 154/26-062/32250082.
В цьому акті перевірки, зокрема , зазначається , що на виконання договору
комісії від 28 січня 2003 р. No 01/КЗ комісіонером (Товариством) були надані в
серпні-жовтні 2003 р. послуги з організації перевезення і транспортно-екс­
педиційного обслуговування вантажу (дизельне паливо) виключно на митній
територїіУкраїни, про що свідчать акти виконаних робіт, проте при виконан­
ні зазначеного договору комісії позивачем у серпні-жовтні 2003 р. здійснено
продаж робіт (послуг), призначених для використання споживачами з а меж­
ами митної території України, застосовуючи при цьому нульову ставку ПДВ,
що передбачено пп. 6.2 .2 п. 6.2 ст. 6 Закону <,Про податок на додану вартість,>.
Також в акті перевірки зазначено, що фактично транзит послуг з переве­
зення вантажу здійснювався виключно на митній території України, про що
свідчать акти виконаних робіт, тому згідно зі пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закон у <, Про
податок на додану вартість,> <,... операції з надання послуг платником податку,
пов'язані з перевезенням (переміщенням) пасажирів і вантажів транзитом че­
рез територію України, оподатковуються за ставкою, встановленою п. 6.1 цієї
статті... », якою встановлено, що об'єкти оподаткування, визначені ст. 3 цього
Закону, оподатковуються за ставкою 20 %.
Отже, відповідачем зроблено висновок, що надання транспортною орга­
нізацією - платником ПДВ окремих послуг (замовником яких може бути
як резидент, так і нерезидент України) з транспортування вантажів, які пере­
бувають під митним контролем, лише між внутрішньою митницею та митни­
цею на кордоні, тобто на митній території України без перетину державного
кордону, оподатковуються за ставкою 20 %.
Враховуючи наведене, відповідачем в акті перевірки зроблено висновок про
те, що на порушення пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону <<Про податок на додану вартість,>
Товариством неправомірно застосовано нульову ставку з ПДВ, що призвело до
несплати ПДВ у сумі 941 608 грн.
За результатами перевірки позивачу донараховано ПДВ у сумі 941 608 грн
та зменшено бюджетне відшкодування з ПДВ у сумі 1 200 742 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем (комісіонером) та фір­
мою-нерезидентом <,Durheiш Maпageшent Ltd ,> (Nikosia, Cyprus) (комітентом)
укладено договір від 28 січня 2003 р. No 01/КЗ на транспортно-експедиційне об­
слуговування, відповідно до умов якого комісіонер бере на себе зобов'язання з
організації та виконання від імені та за рахунок комітента послуг, по в'яз а ни х
із прийманням експортно-імпортних і транзитних вантажів на ЛПДС <,Но во­
град-Волинський,> і перевезенням їх залізничним транспортом на території
України , країн СНД і Балтії.
Додатками до договору No 01/КЗ є протокол від 29 липня 2003 р. No 8,
відповідно до якого комісіонер здійснює в серпні-вересні 2003 р. тран сп ор-
2005 No12(27) 45

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
тування на території України транзитного вантажу комітента - дизельного
пального в кількості 133 тис. т, та протокол від 29 вересня 2003 р. No 9, відповідно
до якого комісіонер здійснює у жовтні-грудні 2003 р. транспортування на тери­
торії України транзитного вантажу комітента -дизельного пального в кількості
145 тис. т.
Протоколом узгодження договірної ціни від 29 липня 2003 р. No 8/1 ви­
значено вартість комісійної винагороди за період серпень-вересень 2003 р. -
23 110 дол. США; протоколом узгодження договірної ціни від 29 липня 2003 р.
No 9/1 визначено вартість комісійної винагороди за період жовтень-грудень
2003 р. - 39 510 дол. США, при цьому згідно із зазначеними протоколами, крім
сплати комісійної винагороди, комітент відшкодовує всі витрати, понесені ко­
місіонером за основним договором від 28 січня 2003 р. No 01/КЗ.
Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону <,Про бухгалтерський облік та фінансову звіт­
ність,> від 16 липня 1999 р. No 996-XIV підставою для бухгалтерського облі­
ку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здій­
снення господарських операцій.
До первинних документів, які є підставою для відображення в податковому
та бухгалтерському обліках наданих або отриманих послуг (пошиття, будів­
ництво, перевезення, розвантаження, маркування, пакування тощо), також на­
лежать і акти приймання-передачі, в яких вказуються надані (отримані) послу­
ги та їх вартість. Акти підписуються від імені осіб, якими надані послуги, та осіб,
якими отримані послуги.
Акти здачі виконаних послуг за договором No 01/КЗ (від 1 серпня 2003 р.
No 6 на вартість послуг у сумі 838 367,74 дол. США від 1 вересня 2003 р. No 7
на вартість послуг - 713 439,23 дол. США від 1 жовтня 2003 р. No 8 на вартість
послуг 457 273,63 дол. США, складовою вартості послуг є також комісійна ви­
нагорода), які оформлені у відповідності з пред'явленими до них вимогами
і відповідно до яких позивачем виконані зобов'язання, передбачені догово­
ром, укладеним з іноземною особою.
Відповідно до зазначених актів здачі виконаних послуг, позивачем
надані послуги з організації перевезень та транспортно-експедиційного
обслуговування, до складу яких входить організація перевезень та тран­
спортно -експедиторське обслуговування вантажу (Дизельне паливо),
вартість послуг включає в себе також залізнична-дорожній тариф, стан ­
ціонні збори, пломбувальні пристрої, диспетчерський контроль, послуги
з надання фінансових гарантій, митно-брокерські послуги, страхування
перевозок, охорона, наклейки тощо.
Діяльність позивача з надання транспортно-експедиційних по­
слуг регламентується Правилами здійснення транспортно-експедиційної ді­
яльності під час перевезення зовнішньоторговельних і транзитних вантажів,
затверджених постановою КМУ від 21 вересня 1993 р. No 770 (далі - Правила).
46 No12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 28 КВІТНЯ 2005 р.
Правила визначають основні умови здійснення транспортно-експе­
диційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів
(далі - вантажі) та порядок організації їх перевезення і є обов'язковими для всіх
учасників транспортно-експедиційного процесу
Відповідно до пунктів 1-3 Правил транспортно-експедиційне обслуго­
вування вантажів здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності - екс­
педиторами, які діють за дорученням вантажовідправників і вантажоодержу­
вачів (далі - вантажовласників). Експедитори виконують свої функції без
будь-якого втручання в господарську діяльність транспортних підприємств;
транспортно-експедиційні послуги, які надаються експедиторами, складають­
ся з комплексу послуг, пов'язаних із підготовкою та відправленням вантажів,
проведенням взаєморозрахунків, контролем за проходженням і одержанням
вантажів; експедитори відповідно до доручень вантажовласників органі­
зовують перевезення та перевалку вантажів залізничним, морським, річ­
ковим, автомобільним та повітряним транспортом; забезпечують опти­
мальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення
зовнішньоторговельних вантажів різними видами транспорту на територіях
зарубіжних країн відповідно до умов контрактів; фрахтують національні та
іноземні судна і забезпечують їх подачу в порти для своєчасного відправлення
вантажів; надають послуги, пов'язані з прийманням, накопиченням, дороб­
кою, сортуванням та комплектуванням вантажів, передають їх транспортним
організаціям для перевезення; провадять своєчасні розрахунки з портами
і транспортними організаціями за перевезення, перевалку та зберігання зо­
внішньоторговельних вантажів; оформляють документи відповідно до митних,
карантинних і санітарних вимог, страхують вантажі; ведуть облік надходження
та відправлення вантажів з портів і залізничних станцій; забезпечують із за­
лученням відповідних транспортних підприємств та організацій збереження
вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання; організовують екс­
пертизу вантажів у портах і на залізничних станціях; здійснюють оформлення
товарно -транспортної документації та її розсилання; подають в установленому
порядку транспортним підприємствам заявки на відправлення експортних,
транзитних і реекспортних вантажів та наряди на відвантаження імпортних,
транзитних і знятих з експорту вантажів; вирішують із транспортними орга­
нізаціями та іншими власниками транспорту питання відправлення вантажів,
що надійшли у некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній,
нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам цих тран­
спортних засобів; складають обмірні ескізи на негабаритні та надважкі
вантажі, організовують фумігацію вантажів; організовують перевезення
особистих речей громадян.
Згідно з п. 4 Правил транспортні підприємства організовують зберіган­
ня вантажів, зокрема реекспортних і знятих з експорту, під час їх переве-
2005 No 12(27) 47

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
зення, перевантажування і складування ; здійснюють в установлені терміни до­
ставку вантажів за призначенням і забезпечують своєчасне навантаження
та розвантаження транспортних засобів за цінами і тарифами , визначеними
чинним законодавством України; ведуть облік руху вантажів і запасної тари,
надають необхідні відомості експедитору для подальшого інформуван­
ня вантажовласників; проводять інвентаризацію вантажів на підставі заяв
експедитора, за його участю і за його рахунок; забезпечують доступ до ванта­
жосупровідних і перевізних документ і в, створюють рівні умови та сприяють
здійсненню експедиторам своїх функцій.
Відносини учасників транспортно - експедиційної діяльності встановлю­
ються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предме­
та договору, визначенні зобов'язань, інших умов взаємовідносин, що не супе­
речать чинному законодавству (п. 5).
Відповідно до пунктів 9-11 Правил транзитні перевезення - це переве­
зення через територію України вантажів (продукції, товарів), вироблених за її
межами без будь -якого їх використання в Україні та передачі іншому власнику.
До транзитних перевезень прирівнюють також транс портування через тери­
торію України нафти, нафтопродуктів, природного газу та інших рідин і
газоподібних речовин трубопроводами. Транзитні перевезення здійснюють­
ся відповідно до чинного в Україні митного, транспортного та іншого законо­
давства, а також цих Правил.
Статтею 1 Закону <,Про транзит вантажів,> від 20 жовтня 1999 р.
No 1172-XIV визначено, що транзитні послуги (роботи) - безпосередньо
пов'язана з транзитом вантажів підприємницька діяльність учасників транзи­
ту, що здійснюється в межах договор і в (контрактів) перевезення, транспорт­
ного експедирування, доручення, агентських угод тощо; учасники транзи ­
ту - вантажовласники та суб'єкти підприємницької діяльності (перевізники,
порти, станції, експедитори, морські агенти, декларанти та інш і), які у встановле­
ному порядку надають (виконують) транзитні послуги (роботи).
Транзитні послуги (роботи) призначаються для споживання та викорис­
тання за межами митної території України і надаються (виконуються) на під­
ставі відповідних дво- чи багатосторонн іх договорів (контрактів) між учасни­
ками транзиту (ч. 1 ст. 7 Закону <Про транзит вантажів,>).
Судами першої та апеляційної інстанцій вірно зазначено, що послуги по­
зивача, які надавалися фірмі- нерезиденту, а саме <,Durheim Management Ltd,>
(Nikosia, Cyprus) у серпні-жовтні 2003 р., містять всі ознаки транспортно - експе­
диційних послуг з перевезення транзитних вантажів. Тому висновки відповіда ­
ча про те, що позивачем здійснювались лише організаційні заходи, пов'язан і з
наданням експедиційних послуг, обrрунтовано визнані помилковими.
Законом <Про податок на додану вартість,>, а саме пп. 6.2 .2 п . 6.2 ст. 6, визна­
чено, що податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з прода-
48 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 28 КВІТНЯ 2005 р.
жу робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами
митної території України.
Відповідно до п. 11.15 ст. 11 Закону <Лро податок на додану вартість» до 1
січня 2005 р. зберігається існуючий порядок сплати ПДВ за операціями з надан­
ня послуг, пов'язаних із перевезенням (переміщенням) пасажирів та вантажів
транзитом через територію і порти України.
Підпунктом <<а» п. 1 ст. 5 Декрету КМУ <Лро податок на добавлену вартість•>
від 14 грудня 1992 р. No 14-92 зокрема передбачено, що від ПДВ звільняється
експорт товарів (робіт, послуг), включаючи послуги транспортування, на­
вантаження, розвантаження, перевантаження товарів, що експортуються, та
транзит іноземних вантажів, включаючи транзитні послуги, через територію
України за розрахунками в іноземній валюті, крім бартерних (товарооб­
мінних) операцій.
Таким чином, вірним є висновок судів про те, що оскільки відповідно до
договору комісії на транспортно-експедиційне обслуговування від 28 січня
2003 р. No 01/КЗ, актів здачі виконаних послуг, позивачем надавалися тран ­
спортно - експедиційні послуги нерезиденту з перевезення належних остан­
ньому транзитних вантажів, а саме товару, призначеного для використання за
межами митної території України, то посилання відповідача на те, що на них не
поширюється норма, передбачена п. 11.15 ст. 11 Закону <Лро податок на додану
вартість,>, є безпідставними.
За таких обставин, враховуючи, що відповідно до вимог чинного законодав ­
ства України операції з надання комплексу транспортно - експедиційних послуг,
пов'язаних із перевезенням (переміщенням) пасажирів та вантажів транзитом
через територію України звільняються від оподаткування ПДВ, у відповідача
не було підстав для донарахування податкового зобов'язання в сумі 941 608 грн,
і, як наслідок, зменшення бюджетного відшкодування на 1 200 742 грн.
Тому колегія суддів звертає увагу на те, що помилковим є зазначення в оспо ­
рюваних судових актах про правомірність нарахування та сплати позивачем
виконавцям за договорами ПДВ при виконанні договору комісії на транспорт­
но - експедиційне обслуговування No 01 /К3, отже, про правомірність формуван­
ня податкового кредиту за цими договорами та заявлення бюджетного відшко­
дування у зв'язку зі сплатою (в ціні придбання послуг у резидентів) суми ПДВ,
оскільки ці питання судами не досліджувались та не мають відношення до пред­
мета цього спору, яким є правомірність застосування нульової ставки з ПДВ при
наданні транспортних послуг нерезиденту за серпень -жовтень 2003 р.
Враховуючи наведене, постанова Київського апеляційного господар­
ського суду є такою, що відповідає вимогам чинного законодавства та фак­
тичним обставинам справи, а касаційна скарга не підлягає задоволенню,
оскільки rрунтується на довільному та неправильному тлумаченні поло­
жень чинного законодавства.
2005 No12(27) 49

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
Керуючись статтями 11 l5, 11 Г, 1118, п. 1ч. 1ст. 1119, ст. 111 11 ГПК, Вищий гос­
подарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу ДПІ на постанову Київського апеляційного господар­
ського суду від 14 грудня 2004 р. залишити без задоволення, а постанову Київ­
ського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2004 р. - без змін.
1. 7. Відповідно до частин 1, 3 ст. 1 Закону «Про систему опо­
даткування» встановлення і скасування податків і зборів
(обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних ці­
льових фондів, а також пільг їх платникам здійснюється
відповідно до цього Закону та інших законів України про
оподаткування. Пільги щодо оподаткування не можуть
встановлюватися або змінюватися іншими законами Укра­
їни, крім законів про оподаткування
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду Украіни від 16 серпня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Коростенської
об'єднаної ДПІ Житомирської області (далі - ОДПІ)на постанову Вищого гос­
подарського суду України від 26 квітня 2005 р. у справ і за позовом ТОВ <•Науко­
во-виробниче об'єднання <•Вектор,> (далі-Товариство) до ОДПІ про визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення,
встанови в:
У вересні 2004 р. Товариство подало до господарського суду Житомир ­
ської області позов до ОДПІ про визнання неді йсним податкового повідо ­
млення-рішення від 25 серпня 2004 р. про донарахування 2 400 грн ПДВ та
застосування 120 грн штрафних санкцій.
Позовні вимоги мотивовані безпідставністю донарахування вказаної
суми ПДВ на підставі ст. 7 Закону <Лро правовий режим території, що зазна­
ла радіактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи,>, з гідно
з якою підприємства, об'єднання і організації, колгоспи, радгоспи, розташо ­
вані в зонах гарантованого добровільного відселення та посиленого рад іоло ­
гічного контролю, звільняються від оподаткування, кр і м платежів і відраху­
вань до місцевих бюджетів.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що ставки
податків і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або
50 No12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 16 СЕРПНЯ 2005 р.
змінюватись іншими законодавчими актами України, крім законів про
оподаткування. А тому норми Закону <<Про правовий режим території , що
зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастро­
фи,> діють лише в частині, що не суперечить Закону <• Про податок на до­
дану вартість,>.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 20 жовтня
2004 р. позов задоволено на підставах обгрунтованості позовних вимог,
оскільки Товариство розташовано в м. Коростень Житомирської області, яке
згідно з постановою КМУ від 23 липня 1991 р. No 106 <<Про організацію вико­
нання постанов Верховної ради Української РСР про порядок введення в дію
законів Української РСР <<Про правовий режим території, що зазнала радіоак­
тивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи,> та <<Про статус
і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи,> ( додаток No 1), віднесено до зони гарантованого добровільного
відселення, а тому згідно зі ст. 7 Закону <<Про правовий режим території, що
зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи,>
від 27 лютого 2001 р. звільняється від оподаткування ПДВ.
Система оподаткування та пільг щодо оподаткування підприємств,
об'єднань, організацій, колгоспів і радгоспів, які розташовані в зонах га­
рантованого добровільного відселення та посиленого радіоекологічного
контролю, визначена ст. 7 Закону <•Про правовий режим території, що за­
знала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи ,> ,
відповідає вимогам Конституції України та Закону <<Про систему оподатку­
вання,>.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
25 січня 2005 р., залишеним без змін оскарженою постановою Вищого госпо­
дарського суду України від 26 квітня 2005 р. у справі, зазначене рішення суду
першої інстанції залишено без змін на тих самих підставах.
У касаційній скарзі порушується питання про скасування постанови Вищо­
го господарського суду України від 26 квітня 2005 р. у справі на підставах непра­
вильного застосування судом норм матеріального права.
Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 30 червня 2005 р. по­
рушено провадження з перегляду Верховним Судом України в касаційному
порядку постанови Вищого господарського суду України від 26 квітня 2005 р. ,
справу передано на розгляд Судової палати у господарських справах Верхов­
ного Суду України .
Заслухавши суддю-доповідача , пояснення представників сторін, обгово­
ривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи , Судова п а­
лата у господарських справах Верховного Суду України , вважа є, що касаці й на
скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
2005 No12(27) 51

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
Як установлено судами попередніх інстанцій, місцем реєстрації та місце
розташування Товариства є м. Коростень Житомирської області, яке віднесе­
но до зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до ст. 7 Закону <<Про правовий режим території, що зазнала ра­
діоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи,> від 28 лю­
того 1991 р. No 795-ХІІ, підприємства, що розташовані в зоні гарантованого до­
бровільного відселення, звільняються від оподаткування .
Господарські суди всіх інстанцій дійшли висновку, що Товариство не по­
винно сплачувати ПДВ на підставі зазначеного Закону.
Але з таким висновком погодитися не можна.
Преамбулою Закону <•Про правовий режим території, що зазнала ра­
діоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи,> перед­
бачено, що його норми регулюють питання поділу території на відповідні
зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи
населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність в цих зонах.
Закон закріплює і гарантує забезпечення режиму використання та охорони
зазначених територій з метою зменшення дії радіоактивного опромінення
на здоров'я людини та на екологічні системи. Тобто цей Закон не є законом
про оподаткування.
Натомість згідно з пунктами 11.2, 11.4 ст. 11 Закону<• Про податок на дода­
ну вартість•> зміни порядку оподаткування ПДВ можуть здійснюватися лише
внесенням змін до цього Закону. До приведення інших законодавчих актів
у відповідність з нормами цього Закону вони діють у частині, що не супе­
речить його нормам.
Крім того, під час прийняття рішень судами попередніх інстанцій не було
враховано та надано належної правової оцінки тому факту, що Товариство
створено і зареєстровано виконавчим комітетом Коростенської міської ради
Житомирської області 9 червня 2004 р., а ст. 16 Закону <<Про правовий режим
території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської
катастрофи,> містить заборону будівництва нових, розширення діючих під­
приємств, безпосередньо не пов'язаних із забезпеченням радіологічного, со ­
ціального захисту населення, а також умов його життя та праці.
За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатися
законними й обrрунтованими і підлягають скасуванню, а справа - передачі
на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи
суду необхідно врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 111 17 - 111 20 ГПК , Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ОДПІ задовольнити
Постанову Вищого господарського суду України від 26 квітня 2005 р.,
постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 25 січня
52 No 12(27) 2005

ПОС ТА Н ОВА ВИЩОГО ГОСПОД АРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 26 КВІТНЯ 2005 р.
2005 р., ріше н ня господарського суду Житомирської області від 20 жовтня
2004 р . скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої ін­
станції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського су~у України від 26 квітня 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських справа х
Верховного Суду України від 16 серпня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула каса­
ційну скаргу Коростенської об'єднаної ДПІ Житомирської області (далі­
ОДПІ) на постанову Житомирського апеляційного господарського суду
від 25 січня 2005 р . у справі за позовом ТОВ <,Науково-виробниче об'єднан­
ня <,Вектор,> (далі - Товариство) до ОДПІ про визнання недійсним подат­
кового повідомлення-рішення.
Товариством до господарського суду Житомирської області був заяв­
лений позов про визнання недійсним податкового повідомлення-рішен ­
ня No 0001731600/0/1362 від 25 серпня 2004 р. ОДПІ , яким підприємству
визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 2 400 грн і застосовані фі­
нансов і санкції в сумі 120 грн.
Підставою прийняття оспорюваного рішення став акт від 21 серпня
2004 р. No 52/15 -2 про результати камеральної перевірки податкової декла­
рації з ПДВ, в якому зафіксовано заниження підприємством податкового зо­
бов'язання з ПДВ у результат і допущених помилок під час заповнення подат­
кової декларації.
Рішенням в і д 20 жовтня 2004 р . господарського суду Житомирської
області п озовні вимоги задоволено в повному обсязі шляхом визнання не ­
дійсним податкового повідомлення-рішення No 0001731600/0/1362 від 25
серпня 2004 р. ОДПІ .
Рішення суду мотивовано приписами ст. 7 Закону <,Про правовий режим
території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської
катастрофи,>, відповідно до якої підприємства , об'єднання і організації , кол­
госпи, радгоспи, розташовані в зонах гарантованого добровільного відсе­
лення та посиленого радіоекологічного контролю, звільняються від оподат­
кування, крім платежів і відрахувань до місцевих бюджетів.
За апеляційною скаргою ОДПІ Житомирський апеляційний господарський
суд, переглянувши прийняте рішення в апеляційному порядку, постановою від 25
січня 2005 р. залишив його без змін на тих же підставах.
ОДПІ подала до Вищого господарського суду України кас аційну скаргу
на постанову Житомирського апеляційного господарського суду, в якій про-
2005 No12(27) 53

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
сить рішення та постанову в справі с касувати , у задоволенні позовних вимог
відмовити з огляду на порушення судами норм матеріального права, зокрема,
ст. 1 Закону <, Про систему оподаткування,>, відповідно до якої ставки, механізм
справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподатку­
вання не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами, крім
законів про оподаткування.
Оскільки Закон <,Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного
забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи,> не є законом про оподатку­
вання, він не може регулювати порядок сплати та пільги з ПДВ.
Заслухавши доповідь судді та пояснення присутніх в судовому засіданні
представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет пра­
вильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх установлення
в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню на таких підставах.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено під час здійснення су­
дового провадження, Товариство розташоване в м. Коростень Житомирської
області.
Зазначене місто відповідно до постанови КМУ <Лро організацію вико ­
нання постанов Верховної р ади Української РСР про порядок введення в дію
законів Української РСР <, Про правовий режим території, що зазнала радіоак­
тивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи,> та<, Про статус і
соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської ка­
тастрофи,> віднесено до зони радіоактивного забруднення, а саме - до зони
гарантованого добровільного відселення.
Преамбулою Закону <Лро правовий режим території, що зазнала радіо­
активного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи,> передб ачено,
що цей Закон регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх
використання та охорони, умови проживання та роботи населення, госпо­
дарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах. Закон закріплює і
гарантує забезпечення режиму використання та охорони вказаних територій
із метою зменшення дії радіоактивного опромінення на здоров'я людини та
на екологічні системи.
Тобто, Закон не встановлює пільги, а визначає правовий режим тери­
торії, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської
катастрофи.
У Законі наведено перелік заходів щодо забезпечення господарської ді ­
яльності в зонах гарантованого добровільного відселення та посиленого ра­
діоекологічного контролю, і одним із таких заходів є звільнення господарю­
ючих суб 'єктів від оподаткування, крім платежів і відрахувань до місцевих
бюджетів.
Зокрема, відповідно до ст. 7 Закону <,Про правовий режим території, що
зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи,>
підприємства, об'єднання та організації, колгоспи, радгоспи, розташовані
54 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 9 СЕРПНЯ 2005 р.
в зонах гарантованого добровільного відселення та посиленого радіоеколо­
гічного контролю, звільняються від оподаткування, крім платежів і відраху­
вань до місцевих бюджетів. Для них КМУ встановлюються пільгові умови фі­
нансування, гарантоване матеріально-технічне забезпечення.
Таким чином, касаційна інстанція визнає обrрунтованим висновок гос­
подарських судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність в ОДПІ під­
став для визначення позивачу податкового зобов'язання з ПДВ та застосуван­
ня відповідних фінансових санкцій, у зв'язку з чим суди правомірно визнали
недійсним оспорюване податкове повідомлення-рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення та постанова у
справі прийняті відповідно до норм матеріального права, підстав для їх зміни
чи скасування не вбачається.
Керуючисьст.11l7,п.1 ст.111 9 тастаттями lll11, 111 12 ГПК,Вищийгосподар­
ський суд України
постановив:
Рішення від 20 жовтня 2004 р. господарського суду Житомирської облас­
ті та постанову від 25 січня 2005 р. Житомирського апеляційного господар­
ського суду залишити без змін, а касаційну скаргу ОДПІ - без задоволення.
1.8. Згідно з пп. 7.4 .1 п. 7.4, пп. 7.7 .5, п. 7.7 ст. 7 Закону «Про
податок на додану вартість» установлений прямий взаємо­
зв'язок між сплатою, надходженням до бюджету ПДВ та
відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені ета­
пи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім
включення відповідних сум до податкового кредиту з ПДВ
та відшкодування ПДВ за рахунок коштів, що були сплаче­
ні у вигляді податку. За змістом Закону право на відшкоду­
вання виникає лише при фактичній надмірній сплаті ПДВ,
а не з самого факту існування зобов'язання щодо сплати
ПДВ у ціні товару
Постанова Судової палати у господарських mравах Верховного Суду України
від 9 серпня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Кременчуцької об'єд­
наної ДПІ (далі - ОДПІ) на постанову Вищого господарського суду України від 28
квітня 2005 р. у справі за позовом ЗАТ <<Транснаціональна фінансово-промислоuа
нафтоJ;а компанія <,Укртатнафта•> (далі - ЗАТ ,,Укр татнафта,>) до ОДПІ про визна­
ння недійсним податкового повідомлення-рішення,
2005 No 12(27) 55

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
встанови в:
У липні 2004 р. ЗАТ <,Укртатнафта•> звернулось до господарського суду
Полтавської області з позовом до ОДПІ про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення, яким було зменшено суму бюджетного відшкодуван­
ня з ПДВ на загальну суму 79 652 024 грн.
Позовні вимоги обrрунтовувались невідповідністю податкового повідом­
лення-рішення вимогам пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону <,Про податок на додану вар­
тість,> (далі - Закон), згідно з яким не дозволяється включення до податкового
кредиту витрат зі сплати податку, що не підтверджені податковими накладними
чи митними деклараціями, оскільки позивачем у процесі перевірки зазначені
документи були надані відповідачеві в повному обсязі і таким чином відсутні
підстави для зменшення сум бюджетного відшкодування з ПДВ.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на в ідповідність спір­
ного повідомлення-рішення вимогам податкового законодавства та безпід­
ставність позовних вимог.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 13 вересня 2004 р.,
залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного гос­
подарського суду від 26 листопада 2004 р. та постановою Вищого господар­
ського суду України від 28 квітня 2005 р. позов задоволено, посилаючись на
відповідність вимогам Закону наданих позивачем податкових накладних, які
підтверджують факт сплати під час придбання товару ПДВ і тому позивач пра­
вомірно включив відповідні суми ПДВ до податкового кредиту.
30 червня 2005 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою ОДПІ
порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господар­
ського суду України від 28 квітня 2005 р. Скарга мотивується неправильним
застосуванням норм матеріального та процесуального права .
Заслухавши суддю -доповідача, представників сторін, обговоривши дово ­
ди касаційної скарги та перевіривши матеріали справи Верховний Суд Украї­
ни вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Залишаючи без змін судові рішення у справі Вищий господарський суд
України дійшов висновку, що Закон України <,Про податок на додану вартість•>
не містить норми, яка б установлювала відшкодування ПДВ з бюджету тільки
із сум, які фактично до нього надійшли, а пп. 7.7.5 п.7.7 ст. 7 Закону передбачено,
що у разі, коли сума бюджетних надходжень від ПДВ відповідного періоду не
покриває суму податків , що має бути відшкодована бюджетом, для такого бю ­
джетного відшкодування викор истовуються доходи з інших джерел, які відпо­
відно до законодавства зараховуються до Державного бюджету України.
Проте з такими висновками не можна погодитися на таких підставах.
Господарськими судами встановлено, що внаслідок проведення поза­
планової документальної перевірки ЗАТ <,Укртатнафта•> ОДПІ стосовно пра­
вильності повноти та обrрунтованості відшкодування сум ПДВ з бюджету за
56 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 9 СЕРПНЯ 2005 р.
листопад-грудень 2003 р. і січень-лютий 2004 р., прийнято пові домлення- рі­
шення, яким товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на
суму 79652 024 грн.
Під час проведення документальної перевірки постачальників ОДПІ вста ­
новлено, що постачання нафти сирої, російських родовищ здійснювалось
у такій послідовності: ЗАТ <<Укртатнафта,> - ТОВ <,Промекспорт,>
-
ПП <,Кват­
рсинтез•> - ТОВ <Х імотекс •>, останнє на підставі норм Закону <,Про іноземні ін ­
вестиції•> має право на звільнення від обов'язку сплати ПДВ і відображає в Де­
клараціях із ПДВ вартість, обсяги реалізації, які звільнені від оподаткування і
сум ПДВ за перерахованими вище операціями до бюджету не сплатило.
Відповідно до Закону <,Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єк­
тів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів
вітчизняного походження •> на території України до всіх підприємств, ство­
рених за участю іноземних інвестицій , застосовується національний режим
валютного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових плате­
жів), установлений законами України для підприємств, створених без участі
іноземних інвестицій (ст. 1 зазначеного Закону). За цим Законом спеціальне
законодавство України про іноземні інвестиції, а також державні гарантії
захисту іноземних інвестицій, визначені законодавством України, не регу­
люють питання валютного, митного та податкового законодавства, чинного
на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами
України, згода на обов'язковість яки х надана Верховною радою України (ст. 3
цього Закону). Тобто з дня набуття чинності Законом про усунення дискримі­
нації в оподаткуванні припинено пільговий режим валютного регулювання,
оподаткування та митного оформлення для підприємств , створених із залу­
ченням іноземних інвестицій , незалежно від форми та часу їх внесення.
Оскільки Закон <<Про іноземні інвестиції•> втратив чинність до початку ко ­
ристування ТОВ <Хімотекс•> гарантіями захисту іноземних інвестицій, то під
час придбання імпортованої нафти , товариство безпідставно не сплатило до
бюджету суми ПДВ.
Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону<Лро податок на додану вартість•> бюджетне
відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у
зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Підпункт 7.4 .1 п. 7.4. ст. 7 Закону <, Про податок на додану вартість,>, крім
інши х обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на подат­
ковий кре,тт'п з ПДВ , передбачає обов'язкову наявність ще й такої підстави, як
сплата платником податку в звітному періоді відповідних сум.
Згідно з пп. 7.7.5 п. 7.7 Закону суми ПДВ зараховуються до Державного бю­
джету України, а зараховані суми використовуються в першу чергу для бю­
джетного відшкодування ПДВ згідно з цим Законом .
2005 No 12(27) 57

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
Тобто, законодавцем чітко передбачено, що однією з обов 'язкових підстав
включення сум до податкового кредиту з ПДВ є сплата цих сум до Державного
бюджету Укр аїни.
Висновок про те, що відшкодуванню підлягають лише суми, які були спла­
чені до бюджету випливає з самої суті поняття податку, його основної функ­
ції - формування доходів Державного бюджету України (п. 19 ст. 1, ст. 9 Бю­
джетного кодексу України), а також з поняття платника податку, як особи, яка
згідно із Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету
податку, що сплачується покупцем ( п. 1.3 ст. 1 зазначеного Закону) .
Тобто , як видно з системного аналізу вищезазначених норм, Законом
установлений прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету
ПДВ та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозрив­
но пов'язані між собою: сплата податку, а потім уключення відповідних сум до
податкового кредиту з ПДВ та відшкодування ПДВ за рахунок коштів, що були
сплачені у вигляді податку
За змістом Закону, право на відшкодування виникає лише при фактичній
надмірній сплаті ПДВ, а не з самого факту існування зобов 'язання по сплаті
ПДВ у ціні товару.
Відсутність надмірної сплати ПДВ за звітний період не заперечувалась по­
зивачем та не спростована судами першої та апеляц ійної інстанцій.
Ненадходження ПДВ до бюджету є наслідком того, що один із постачаль­
ників продавця (ТОВ <Лромекспорт,>), якому позивач перерахував відповідні
суми ПДВ, а саме ТОВ <,Хімотекс,>, яке і повинно було сплатити відповідну суму
податку до Державного бюджету України, відповідно до податкового періоду
таку суму в податковій декларації з ПДВ у рядку <,податкове зобов'язання,> не
відображало та, відповідно, податку до бюджету не сплачувало.
Оскільки допущені судами помилки в застосуванні норм матеріального
права призвели до неправильного вирішення спору, всі ухвалені ними судо­
ві рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до
суду першої інстанції . Під час нового розгляду справи суду слід урахувати ви­
кладене та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 111 17 - 111 19 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
касаційну скаргу ОДПІ задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 28 квітня 2005 р., по­
станову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 26
листопада 2004 р. та рішення господарського суду Полтавської області від 13
вересня 2004 р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова остаточна та оскарженню не підлягає .
58 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 28 КВІТНЯ 2005 р.
Постанова Вищого господарського суду України від 28 квітня 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських спра­
вах Верховного Суду України від 9 серпня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянул а касацій­
ну скаргу Кременчуцької ОДПІ (далі - ОДПІ) на постанову Київського між­
обласного апеляційного господарського суду від 26 листопада 2004 р. у справі
за позовом ЗАТ <,Транснаціональна фінансово-промислова нафтова комп а нія
<Укртатнафта,> (далі - ЗАТ <,Укртатнафта,>) до ОДПІ про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 13 вересня 2004 р. ,
яке залишене без змін постановою від 26 листопада 2004 р. Київського між­
обласного апеляційного господарського суду, позовні вимоги ЗАТ <, Укртатнаф ­
та,> м. Кременчук до ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлен­
ня-рішення за No 0000322305/067 від 29 червня 2004 р. задоволено повністю та
стягнуто з відповідача на користь позивача 85 грн витрат по сплаті державного
мита і 118 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із судовими рішеннями ОДПІ звернулася до Вищого гос­
подарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати поста­
нову від 26 листопада 2004 р. Київського міжобласного апеляційного господар ­
ського суду та рішення господарського суду Полтавської області від 13 вересня
2004 р. , і постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на
підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосуван­
ня судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає,
що касаційна скарга не підлягає за доволенню, з огляду на таке .
Як убачається з матері алів справи, ОДПІ з 6 квітня 2004 р. по 4 червня 2004 р.
було проведено позаплановудокументальну перевірку ЗАТ <Укртатнафта,> м. Кре­
менчук стосовно правильності , повноти та обгрунтованості відшкодування сум
ПДВ з бюджету за листопад - грудень 2003 р. і січень - лютий 2004 р.
За наслідками перевірки податковим органом було складено акт
No 87/23-513/00152307 від 25 червня 2004 р. , на підставі якого прийнято податко­
ве повідомлення-рішення за No 0000322305/067 від 29 червня 2004 р., яким това­
риству зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за листопад 2003 р. у
сумі 2 562 461 грн, за грудень 2003 р. у сумі 24 923 732 грн, за січень 2004 р. у сумі
42 967 702 грн та за лютий 2004 р. у сумі 9 198 129 грн, усього на суму 79 652 024 грн.
Контролюючим органом під час проведення позапланової перев ір­
ки встановлено, що в установленій послідовності постачання нафти сирої
АТ <, Укртатнафта,><= ТОВ<, Пром експорт,> <=ПП <, Квартсинтез ,> <=ТОВ <, Хі­
мотекс ,> м . Львів , останнє товариство користуючись гарантіями від зміни за­
конодавства , надани х Законом <<Про іноземні інвестиції,,, в деклараціях із
І
2005 No 12(27) 59

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
ПДВ не здійснює відображення обсягів реалізації, які звільнені від оподатку­
вання, що підтверджено довідкою ДПІ у Франківському районі м. Львова за
No 23-4/2831 від 13 листопада 2003 р.
Водночас ОДПІ встановлено, що позивачем було придбано нафту, яку
імпортовано на територію України ДП <•Тайстра -Полтава-Експресо, яким за
період з 16 грудня 2003 р. по 1 березня 2004 р. було допущено порушення за­
конодавства, а саме статей 1, 5, 7 Закону <Лро усунення дискримінації в опо­
даткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням
майна та коштів вітчизняного походження•> .
Відповідач вважає, що оскільки ПДВ - непрямий податок і сплачується (над­
ходить) до бюджету опосередковано через продавця, то з бюджету може бути
відшкодовано тільки суми, які фактично до нього надійшли. Податкова наклад­
на є звітним документом щодо операції з продажу (з урахуванням ПДВ або без
такого) і свідчить про виникнення податкових зобов'язань продавця (пп. 7.2.3
п. 7.2 ст. 7 Закону <Лро податок на додану вартістм). Податковий кредит звітного
періоду складається із сум податків, сплачених платником у зв'язку з придбан ­
ням товарів (робіт, послуг) і дорівнює сумі податкових зобов'язань продавця
(п. 1.6 ст. 1 зазначеного Закону). Таким чином, на думку ОДПІ, єдина мета надхо­
дження податку до бюджету поєднує зазначені дії у нерозривний процес, забез ­
печений документально складанням податкової накладної, не підтвердження
включення якої до складу податкових зобов'язань продавця на одному з етапів
продажу дає можливість зробити висновок про несплату податку до бюджету
(пп . 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону <•~ро податок на додану вартість•>).
Отже, на думку контролюючого органу, за результатами досліджень пра­
вильності формування податкового кредиту позивачем та на підставі прове­
дених зустрічних документальних перевірок постачальників, сума ПДВ у роз­
мірі 79 652 024 грн, яку віднесено до податкового кредиту ЗАТ<• Укртатнафта•>,
не підтверджено належним чином відповідно до вимог Закону<• Про податок
на додану вартість•>.
Колегія суддів зазначає, відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону <•Про податок
на додану вартість•> від 3 квітня 1997 р. No 168/97-ВР (із подальшими змінами
та доповненнями) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має
право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з
цим Законом.
Відповідно до положень пп. 7.4 .1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону податковий
кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих)
платником податку в звітному пер іоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, по ­
слуг), вартість яких належить до складу валових витрат виробництва (обігу)
та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Як установлено судами, між ЗАТ<• Укртатнафта•> м. Кременчук та ГОВ
<Лромекспорт•> було укладено договори на купівлю - продаж нафти сиро-
60 No12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРА ЇНИ ВІД 28 КВІТНЯ 2005 р.
ї російських родовищ за No 572/2/2120 від 3 квітня 2003 р. та No 2232/2/2120
від 29 грудня 2003 р.
На виконання договірних зобов'язань ТОВ <Лромекспорт,> було передано
на підставі актів приймання-передачі (які містяться в матеріалах справи), а
ЗАТ<, Укртатнафта,> м. Кременчук придбано нафту сиру російських родовищ.
Згідно з нормами ст. 5 Закону <<Про оподаткування прибутку підприємств,>
вартість нафти, придбаної позивачем за договорами купівлі-продажу, нале­
жить до складу валових витрат виробництва .
Судами встановлено, що в матеріалах справи містяться платіжні доручен­
ня та виписки установи банку, які підтверджують оплату позивачем придбаної
продукції в повному обсязі, зокрема, ПДВ.
Нормами пп. 7.5.1 п . 7.5 ст. 7 Закону <,Про податок на додану вартість,> ви ­
значено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит
вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банків­
ського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата випис­
ки відповідного рахунку (товарного чека) - в ра з і розрахунків із використан­
ням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання
податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку това­
рів (робіт, послуг).
Відповідно до пп. 7.2.1 п . 7.2 ст. 7 Закону <<Про податок на додану вар­
тістм податкові накладні повинні містити: порядковий номер податкової
накладної; дату виписування податкової накладної; назву юридичної особи
або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник
ПДВ; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце роз­
ташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи,
зареєстрованої як платник ПДВ; опис (номенклатуру) товарів (робіт, по­
слуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну поставки
без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у циф­
ровому значенні; за гальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням
податку.
Право на нарахування податку та складання податкових накладних нада­
ється виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, пе­
редбаченому ст. 9 Закону <<Про податок на додану вартість,>, як це зазначається
у пп. 7.2.4 зазначеного Закону.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, контрагента пози­
вача ТОВ <Лромекспорт,> зареєстровано як платника ПДВ, що підтверджено
Свідоцтвом платника податку No 38274104, яке міститься в матеріалах справи .
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону <<Про податок на додану вартість ,> не до­
зволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті
податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклара­
ціями , а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи бан-
2005 No12(27) 61

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
ківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості
таких робіт (послуг).
Коли на момент перевірки платника податку органом державної
податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового
кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом
документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових
санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового
кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до пп. 1.8 ст. 1, пп . 7.2.3 п. 7.2 та пп. 7.4 .5 п. 7.4 ст. 7 Закону <, Про
податок на додану вартість,> ЗАТ «Укртатнафта,> на підставі отриманих від
контрагента податкових накладних, які знаходяться в матеріалах справи, було
віднесено до податкового кредиту суми сплаченого у складі ціни придбаного
товару ПДВ за період листопад - грудень 2003 р. та січень - лютий 2004 р. у за­
гальному розмірі 422 547 168 грн.
У матеріалах справи містяться акти приймання-передачі нафти та випис­
ки банківської установи про рух коштів, які засвідчують виконання договір­
них зобов'язань за договорами купівлі- продажу, що було укладено позивачем
із ТОВ <, Промекспорт,> .
З огляду на відповідність вимогам Закону <Лро податок на додану вар­
тість ,> зазначених податкових накладних, які підтверджують факт сплати під
час придбання товару ПДВ, позивач правомірно включив відповідні суми ПДВ
до податкового кредиту.
Беручи до уваги вищевикладені обставини в їх сукупності, колегія суддів
дійшла висновку, що оскаржувана постанова апеляційного господарського
суду прийнята відповідно до вимог чинного законодавства і підстави для її
зміни або скасування відсутні.
Відповідно до статей 85, 11 l5 ГПК в судовому засіданні за згодою сторін
оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись статтями 1115, lll7, 111 9 , 111 11 ГПК, Вищий господарський суд
України
постановив:
Касаційну скаргу ОДПІ залишити без задоволення.
Постанову від 26 листопада 2004 р. Київського міжобласного апеляційно­
го господарського суду залишити без змін.
62 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 12 ЛИПНЯ 2005 р .
2 Справи зі спорів, пов'язаних
із розірванням угод, виконанням
зобов'язань та відповідальністю
за іх порушення
2.1. Не відповідає вимогам закону і фактичним обставинам
справи висновок суду касаційної інстанції про те, що пра­
вові підстави для визнання угоди недійсною в порядку
ст. 49 ЦК відсутні через втрату чинності цим Кодексом.
Провадження у справі підлягає припиненню за аналогією
закону на підставі п . 6 ст. 80 ГПК у частині позовних вимог
до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи,
який, як установлено судами, на момент вчинення спірної
угоди від його імені, помер
Постанова Судової палати у господарських mравах
Верховного Суду України від 12 липня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянув ши касаційну скаргу Марганецької
ОДПІ Дніпропетровської області на постанову Вищого господарського суду
України від 6 квітня 2005 р. у справі за позовом Марганецької ОДПІ Дніпро ­
петровської області до Дочірнього підприємства <Д ніпропетр овський облав­
тодор•> та Приватного пі д приємця П. про визнання угоди недійсною та стяг­
нення з Дочірнього підприємства <Дніпропетровс ький облавтодор•> в доход
де ржави 4 470 грн,
встанови в:
У квітні 2004 р. Мар ганецька об'єднана ДПІ Дніпропетровської області
звернулася з позовом до Дочірнього підприємства <Дніпропетровський об ­
лавтодор•> та Приватного підприємця П. про визнання недійсною угоди від
5 вересня 2001 р. на тих підставах, що угода укладена з метою ухилення від
сплати податків і суперечить інтересам держави та суспільства .
2005 No 12(27) 63

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ І З ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ . ..
Дочірнє підприємство <Дн іпропетро вський облавтодор,> позов не визна­
вало, посилаючись на його безпідставність.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25 травня
2004 р. позов задоволено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
7 грудня 2004 р. рішення суду першої інстанції змінено: в частині задоволен­
ня позову до Приватного підприємця П. провадження у справі припинено, а
в частині стягнення з Дочірнього підприємства <•Дн іпр опетровський облав­
тодор,> на користь держави 4 470 грн у п озові відмовлено. У решті - рішення
залишене без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 6 квітня 2005 р. за­
значені судові рішення скасовано та в позові відмовлено.
Ухвалою від 16 червня 2005 р. Верховним Судом України за касаційною
скаргою Марганецької ОДПІ Дніпропетровської області порушено касаційне
провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від
6 квітня 2005 р. на підставах невідповідності рішенням Верховного Суду Укра ­
їни про застосування ст. 49 ЦК.
Касаційна скарга пі длягає задоволенню на таких підставах.
Скасовуючи постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстан ­
ції і відмовляючи в задоволенні позову, Вищий господарський суд України
виходив з того , що правові підст ави для визнання угоди недійсною в порядку
ст. 49 ЦК відсутні через втрату чинності цим кодексом.
Такий висновок суду касаційної інстанції не відповідає вимогам закону і
фактичним обставинам справи.
1 січня 2004 р. , згідно з пунктами 1, 2 Прикінцевих та перехідних поло ­
жень ЦК України, втратив чинність ЦК від 18 липня 1963 р.
Пункт 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлює, що ЦК Укра­
їни застосовується до цивільних відносин, що виникли після набуття ним
чинності. Щодо цивільни х відносин, які виникли до набуття чинності ЦК
України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов 'язків,
що виникли або продовжують існувати пі сля набуття ним чинності.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що від імені При­
ватного підприємця П. договір No 5/9 з Дочірнім підприємством <-Дн іпроп е­
тровський облавтодор,> на поставку дьогтю на суму 4 470 грн зі строком дії
до 31 грудня 2001 р. було укладено 5 вересня 2001 р. Кошти були перераховані
Дочірнім підприємством <Дніпропетровський облавтодор,> 7 вересня 2001 р.,
а накладна на відпуск товару та податкова накладна від імені Приватного під­
приємця П. датовані 6 вересням 2001 р.
Судами також установлено, що громадянин П . помер 21 жовтня 2000 р.
Доводи про спрямованість угоди на ухилення від сплати податків судами
не спростовані. Відсутність сторони в угоді для дочірнього підприємства була
об'єктивним фактом.
64 No 12(27) 2005

ПОС ТАНОВА ВИЩО ГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРА Ї НИ ВІД 6 КВ І ТНЯ 2005 р.
Відмовляючи у позові , Вищий господарський суд України фактично ле­
галізував презумпцію можливості вчинення правочинів померлими фізич­
ними особами чи ліквідованими юридичними особами , що знаходиться за
межами юрисдикції судів, визначеної ч . 1 ст. 124 Конституції України.
Тому оскаржена постанова касаційного суду, постанова апеляційного
суду та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню, а справа - на­
правленню на новий судовий розгляд .
Провадження у справі в частині позовни х вимог до Пр иватного підприєм­
ця П. слід припинити за аналогією закону на підставі п. 6 ст. 80 ГПК України .
Враховуючи наведене, керуючись статтями 111 17 - 111 20 ГПК, Верховний
Суд України
постановив:
Касаційну скаргу Марганецької ОДПІ задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 6 квітня 20 05 р., по­
станову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 7 груд­
ня 2004 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25
травня 2004 р. скасувати.
Провадження у справі в частині позовни х вимог до Приватного підпри­
ємця П. припинити.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду першої ін­
станції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України
від 6 квітн.я 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 12 липня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касацій­
ну скаргу Марганецької ОДПІ на постанову Дніпропетровського апеляційно­
го господарського суду від 7 грудня 2004 р. у справі за позовом Марганецької
ОДПІ Дніпропетровської області до Дочірнього підприємства <,Дн іпропетров­
ський облавтодор•> та Приватного підприємця П. про визнання угоди недій­
сною та стягнення з Дочірнього підприємства <Дніпропетровський облавто­
дор•> у доход держави 4 470 грн.
Марганецька ОДПІ звернулась до господарського суду Дніпропетровської
області з позовом до ДП <,Дні пропетровський облавтодор•> ВАТ <,Державна
акціонерна компанія <,Автомобільні дороги України•> в особі філії <,Токмаків ­
ський райавтодор •> та приватного підприємця П. про визнання недійсною
2005 No 12(27) 65

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ...
укладеної між відповідачами угоди від 5 вересня 2001 р. No 5/9 як такої, що
укладена з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.
Рішенням від 25 травня 2004 р. господарський суд Дніпропетровської об­
ласті позов задовольнив , визнав недійсною спірну угоду, стягнув з ДП <Дніпро ­
петровський облавтодор,> ВАТ <Державна акціонерна компанія <,Автомобільні
дороги України,> в особі філії <<Токмаківський райавтодор,> у доход держави
4 470 грн, з ПП П на користь ДП <,Дніпропетровський облавтодор,> ВАТ <Дер ­
жавна акціонерна компанія <,Автомобільні дороги України,> в особі філії <,Ток­
маківський райавтодор,> 4 470 грн. Судові витрати покладено на ПП П.
Рішення мотивовано наявністю обставин, передбачених ст. 49 ЦК,
тобто укладення угоди з метою завідомо суперечною інтересам держави
та суспільства.
Постановою від 7 грудня 2004 р. Дніпропетровський апеляційний гос­
подарський суд рішення скасував частково, припинивши провадження
в частині позовних вимог до ПП П., відмовивши в частині позовних вимог
щодо стягнення 4 470 грн з ДП <,Дніпропетровський облавтодор,> ВАТ <,Дер ­
жавна акціонерна компанія <,Автомобільні дороги України,> в особі філії
<,Токмаківський райавтодор,>. У решті рішення суду першої інстанції зали­
шено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції
щодо наявності під час укладення спірної угоди, яка не відповідає інтересам
держави і суспільства, проте рішення скасував частково у зв'язку зі смертю П.
та неможливістю здійснення реституції.
Ухвалою від 9 лютого 2005 р. Вищий господарський суд України порушив
касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача, яка моти­
вована безпідставністю скасування рішення суду першої інстанції в частині
застосування наслідків визнання угоди недійсною, тому скаржником заявлені
вимоги про залишення зазначеного рішення без змін.
У судовому засіданні представник скаржника уточнив вимоги касаційної
скарги щодо скасування постанови суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволен­
ню частково, з огляду на таке.
Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, 5 верес­
ня 2001 р. між відповідачами було укладено угоду No 5/9 строком дії до
31 грудня 2001 р. купівлі-продажу дьогтю на суму 4 470 грн. Виконання
вказаної угоди підтверджується платіжним дорученням No 304 від 7 верес­
ня 2001 р., податковою накладною від 6 вересня 2001 р. No 9, накладною
від 6 вересня 2001 р. No 9.
Предметом спору в справі є визнання вказаної угоди недійсною в по­
рядку ст. 49 ЦК, відповідно до якої, якщо угода укладена завідомо так, що не
66 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 6 КВІТНЯ 2005 р.
відповідає інтересам держави і суспільства, з умислом у обох сторін - у разі
виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одер­
жане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої
сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї
першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності умислу
лише в однієї зі сторін все одержане нею за угодою повинно бути поверну­
то іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування
виконаного стягується в доход держави.
Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до господарського
суду Дніпропетровської області з позовом у справі 16 квітня 2004 р., проте
з 1 січня 2004 р. ЦК втратив чинність відповідно до п. 1 Прикінцевих та пере­
хідних положень ЦК України.
Отже, позов про визнання недійсною угоди в порядку ст. 49 ЦК, заявлений
у 2004 році, не підлягав задоволенню через втрату чинності цим кодексом.
Разом із тим, ЦК України не містить норм аналогічних ст. 49 ЦК. А нор­
ми ГК, які передбачають визнання недійсним господарського зобов'язан­
ня, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки згідно
з п. 5 Перехідних положень цього Кодексу його положення щодо відпові­
дальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а та­
кож за порушення господарських зобов'язань застосовуються, якщо ці по­
рушення були вчинені після набуття чинності зазначеними положеннями,
крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була вста­
новлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в п. 1
цього розділу строку. Положення ГК щодо відповідальності за порушення ,
зазначені в абзаці першому цього пункту, вчинені до набуття чинності від­
повідними положеннями цього Кодексу щодо відповідальності учасників
господарських відносин, застосовуються, якщо вони пом'якшують відпо­
відальність за вказані порушення.
З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку, що позов не підля­
гав задоволенню, тому рішення та постанова у справі підлягають скасуванню
як такі, що не відповідають нормам матеріального права.
Судові витрати в порядку ст. 49 ГПК підлягають покладенню на позивача.
Керуючись статтями 108 , lll5, lll7, 111 9 - 111 11 ГПК,Вищийгосподарський
суд України
постановив:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25 травня
2004 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 7 грудня 2004 р. скасувати.
У задоволенні позову відмовити.
І
2005 No12(27) 67

І
СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ...
2.2 . Суди всіх інстанцій проігнорували доводи позивача про те,
що шдприємство створювалося з порушенням законодавства
і мало на меті укладення угод, спрямованих на ухилення від
оподаткування, та не навели доказів, якими такі доводи спрос­
товуються, а наданим доказам законно~ оцtнки не дали
Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 2 серпня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Сімферополь­
ської міжрайонної ДПІ на постанову Вищого господарського суду України
від 20 квітня 2005 р. у справі за позовом Сімферопольської міжрайонної ДПІ
до фірми <,Вілмас,> і ПП <,Укр-Техноком,> про визнання недійсним на підставі
ст. 49 ЦК договору купівлі-продажу від 1 жовтня 2002 р. No 130,
встанови в:
У березні 2004 р. Сімферопольська міжрайонна ДПІ подала до господар­
ського суду АРК позов до фірми <,В ілмас ,> і ПП <<Укр-Техноком,> про визнання
недійсним на підставі ст. 49 ЦК договору купівлі - продажу від 1 жовтня 2002 р.
No 130. Вимоги мотивовані тим, що спірний договір укладений з метою, що
суперечить інтересам держави, оскільки умисел ПП «Укр-Техr-юком,> під час
укладення цього договору був спрямований на ухилення від сплати податків.
Ця обставина підтверджується тим, що рішенням Київського районного суду
м. Донецька від 13 вересня 2002 р. визнано недійсними установчі документи
та свідоцтво платника ПДВ ПП <,Укр -Техноком •>.
Рішенням господарського суду АРК від 13 липня 2004 р. у задоволенні по­
зову відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 7
грудня 2004 р. вищевказане рішення суду залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 20 квітня 2005 р.
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 7 грудня
2004 р. залишено без змін.
Це рішення та постанови мотивовані тим, що факт спричинення
шкоди державі внаслідок укладення спірної угоди та умисел на укладен­
ня угоди з метою ухилення від оподаткування належними доказами не
доведені.
Ухвалою Верховного Суду України від 23 червня 2005 р. порушено прова­
дження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарсько­
го суду України від 20 квітня 2005 р. за касаційною скаргою Сімферопольської
міжрайонної ДПІ, де порушено питання про скасування цієї постанови, по-
І 68 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 2 СЕРПНЯ 2005 р.
станови Севастопольського апеляційного господарського суду від 7 грудня
2004 р. і рішення господарського суду АРК від 13 липня 2004 р. та про задово­
лення позову.
Заслухавши доповідача, представника Сімферопольської міжрайонної
ДПІ та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому за­
доволенню на таких підставах.
Приймаючи постанову, Вищий господарський суд України виходив з того,
що позивач не довів наявності у ПП <Укр-Техноком,> при укладенні спірної уго­
ди мети, суперечної інтересам держави та суспільства.
Викладений вище висновок Вищого господарського суду України не
відповідає нормам матеріального права та не грунтується на обставинах
справи.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами документальної пере­
вірки дотримання вимог податкового законодавства фірмою <•Вілмао>, пози­
вач встановив, що згідно з договором від 1 жовтня 2002 р. No 130 ПП «Укр-Тех­
ноком,> зобов'язалося реалізувати фірмі <•Вілмас,> нафтопродукти на загальну
суму 128 969,37 грн. Оплата за поставлений товар була здійснена шляхом про­
ведення взаємозаліку на суму 78 969,37 грн та перерахування коштів на роз ­
рахунковий рахунок ПП «Укр -Техноком,> у сумі 50 ООО грн.
Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний
сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом.
Згідно зі ст. 49 ЦК угода, яка суперечить інтересам держави та суспільства,
визнається недійсною. Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови від
28 квітня 1978 р. No 3 з наступними змінами <<Про судову практику в справах
про визнання угод недійсними,> роз'яснив, що до таких угод належать угоди,
спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподат­
кування доходів, використання всупереч закону колективної, державної або
чиєїсь приватної власності з корисливою метою тощо.
Висновки судів, що за таких обставин спірний договір не може бути ви­
знано недійсним відповідно до вимог ст. 49 ЦК, є необгрунтованими.
Матеріали справи свідчать, що рішенням Київського районного суду
м. Донецька від 13 вересня 2002 р. визнано недійсними установчі доку­
менти та свідоцтво платника ПДВ ПП <•Укр -Техноком,>. При цьому вста­
новлено, що це підприємство зареєстроване на підставну особу. Є. не
мала наміру займатись підприємницькою діяльністю та отримала вина­
городу за реєстрацію підприємства на її ім'я. Однак, суди усіх інстанцій
проігнорували доводи позивача про те, що підприємство створювалося
з порушенням законодавства і мало на меті укладення угод, спрямованих
на ухилення від оподаткування, та не навели доказів, якими такі доводи
спростовуються, а наданим доказам законної оцінки не дали.
2005 No 12(27) 69

СПРАВИ З І СПОР І В, П ОВ'ЯЗАНИХ І З ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ ' ЯЗАНЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ...
Оскільки допущені судами помилки в застосуванні норм матеріального
права призвели до неправильного вирішення спору, всі ухвалені ними судо­
ві рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до
суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи слід урахувати наведе­
не та вирішити спір відповідно до закону.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111 1 ї- 111 21 ГПК, Верховний
Суд України
постановив:
Касаційну скаргу Сімферопольської міжрайонної ДПІ задовольнити част­
ково.
Постанову Вищого господарського суду України від 20 квітня 2005 р . ,
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
7 грудня 2004 р. і рішення господарського суду АРК від 13 липня 2004 р. ска ­
сувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарсьJСого суду УJСраїни від 20 JСвітня 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 2 серпня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касацій ­
ну скаргу Сімферопольської міжрайонної ДПІ на постанову Севастопольсько ­
го апеляційного господарського суду від 7 грудня 2004 р. у справі за позовом
Сімферопольської міжрайонної ДПІ до фірми <,Вілмас•> і ПП <,Укр -Техноком•>
про визнання недійсним на підставі ст. 49 ЦК УРСР договору купівлі-продажу
від 1 жовтня 2002 р. No 130.
Рішенням від 13 липня 2004 р. господарського суду АРК у позові відмов­
лено з огляду на відсутність доказів наявності у сторін спірної угоди умислу
щодо ухилення від оподаткування, мети, завідомо суперечної інтересам дер ­
жави і суспільства, та факту заподіяння матеріальної шкоди державі внаслідок
укладен ня зазначеного договору.
Постановою від 7 грудня 2004 р. Севастопольського апеляційного госпо­
дарського суду зазначене рішення місцевого господарського суду залишене
без змін на тих самих підставах .
Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями місцевого господар ­
ського суду та постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
зазначені судові акти скасувати і постановити нове рішення про задоволення
70 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 20 КВІТНЯ 2005 р .
позовних вимог. На обrрунтування вимог касаційної скарги скаржник поси­
лається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) спра­
ІШ на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у су­
довому засіданні представників відповідача- І, дійшла висновку, що касаційна
скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Господарськими судами під час розгляду справи було встановлено, що
Сімферопольською МДПІ було проведено документальну перевірку щодо до ­
тримання вимог податкового законодавства фірмою <,Вілмас•>, про що складе­
но акт No 131/23-2/23-2-23/30645743 від 9 жовтня 2003 р.
Перевіркою встановлено, що 1 жовтня 2002 р. фірмою <,Вілмас•> та
ПП <,Укр-Техноком •> було укладено договір купівлі-продажу No 130 мазуту
та пічного палива. Відповідно до зазначеного договору ПП <,Укр-Техноком,>
поставило фірмі <,Вілмао мазут та пічне паливо на суму 128 969,37 грн,
що стверджується рахунками-фактурами, видатковими, товаротранспорт­
ними та податковими накладними. У свою чергу фірма <,Вілмас•> у повному
обсязі розрахувалась за отриману продукцію шляхом перерахування гро­
шових коштів на рахунок продавця та проведенням взаємозаліку, зазначені
господарські операції належним чином відображені в книзі обліку прода­
жу товарів (робіт, послуг).
Наведені обставини скаржником не спростовуються, підтверджуються
наявними матеріалами справи та відображені в акті перевірки.
Рішенням від 13 вересня 2002 р. Київського районного суду м. Донецька у
справі No 2-7034/2002, що набрало законної сили 15 жовтня 2002 р., визнані не­
дійсними рішення засновника від 5 червня 2002 р., статут ПП «Укр -Техноком,>
з моменту їх державної реєстрації, та визнано недійсним свідоцтво платника
ПДВ з моменту його видачі (12 червня 2002 р.), як такі , що суперечать вимогам
чинного законодавства.
На підставі вказаного судового рішення та згідно з актом про анулю­
вання свідоцтва платника ПДВ від 29 жовтня 2002 р. ПП <,Укр-Техноком,> ви­
ключене з реєстру платників ПДВ, проте на момент розгляду справи госпо­
дарським судом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій
України не виключене.
Згідно з відповідями ДПІ в Київському районі м. Донецька ПП <<Укр­
Техноком•> податкову звітність до дня складання акта No 232 від 29 жовтня
2002 р. про анулювання свідоцтва платника ПДВ подавало , заборгованості
з ПДВ не мало.
13і дтювідно до ст. 49 ЦК якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною
інтересам держави і суспільства, то під час наявності умислу в обох сторін -у ра-
2005 No 12(27) 71

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИ Х ІЗ ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ...
зі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане
ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стя­
гується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на
відшкодування одержаного. За наявності умислу лише однієї сторони все одержа­
не нею за угодою повинно бути повернуте другій стороні, а одержане останньою
або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) ви­
ходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати
протиправність укладуваної угоди, суперечність її мети інтересам держави
та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних на­
слідків.
Із наявних матеріалів справи судами попередніх інстанцій обrрунтовано
встановлено, що факт спричинення шкоди державі внаслідок укладення спір­
ної угоди та умисел на укладення угоди з метою ухилення від оподаткування,
суперечною інтересам держави і суспільства, належними доказами не доведе­
ні, а твердження скаржника щодо свідомого допущення сторонами настання
протиправних наслідків укладення угоди має характер припущення і тому
правомірно не взятий судами до уваги.
Згідно з імперативними вимогами статей 11 l5, 11 Г ГПК касаційна інстан­
ція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рі­
шення місцево го господарського суду чи постанову апеляційного госпо­
дарського суду виключно на предмет правильності застосування згаданими
господарськими судами норм матеріального і процесуального права, тобто в
межах юридичної оцінки фактичних обставин справи.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або до­
датково перевіряти докази.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що доводи касаційної
скарги не спростовують висновків, викладених у постанові апеляційно­
го господарського суду, колегія суддів не вбачає підстав для скасування
постановлених у справі рішень місцевого господарського суду та поста­
нови апеляційного господарського суду.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 108, 1115, lll7, п. 1 ч. 1 ст. 1119,
ст. 111 11 ГПК, Вищий господарський суд України
постановив:
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
7 грудня 2004 р. залишити без змін, а касаційну скаргу Сімферопольської
міжрайонної ДПІ - без задоволення.
72 No 12(27) 2005

ПОС ТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 26 ЛИПНЯ 2005 р.
2.3 . Відповідно до законодавства встановлення обставин,
за яких угода визнається недійсною на підставі ст. 49 ЦК,
не пов'язано з певними засобами доказування . Тому суди
допустили помилку у застосуванні ст. 34 ГПК, мотивував­
ши рішення тим, що допустимим доказом наявності у сто­
рони умислу на укладення угоди, суперечної інтересам
держави і суспільства, є дані про порушення кримінальної
справи за фактом ухилення від сплати податків
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду Украї~-tи від 26липня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ДПІ у Печерсько­
му районі м. Києва (далі - ДПІ) на постанову Вищого господарського суду
України від 11 травня 2005 р. у справі за позовом ДПІ до ПП <•Форте,>, ТОВ
<•Спектр плюс,> про визнання укладеного відповідачами договору недійсним,
встанови в:
У червні 2004 р. ДПІ звернулася до господарського суду м. Києва з позовом до
ПП <•Форте,>, ТОВ <,Спектр плюс,> про визнання укладеного відповідачами догово ­
ру недійсним на п ідставі ст. 49 ЦК та стягнення з ТОВ <,Спектр плюс,> у доход дер ­
жавного бюджету вартості отриманого за цим договором товару - 17 216,52 грн.
ДПІ зазначала , що відповідачами в усній форм і укладено договір, за яким
ПП <,Форте,, передало ТОВ <•Спектр плюс,> товар згідно з видатковою накладною
в ід 29 травня 2002 р. No 3/2905; останнє сплатило вартість отриманого товару
платіжним дорученням від 30травня 2002 р. No 77 в сумі 17 216,52 грн. , зокрема
ПДВ 2 869,42 грн, та віднесло суму ПДВ до податкового кредиту на підставі ви­
даної ПП <•Форте,> податкової накладної від 29 травня 2002 р. No 18/2905. Поси­
лаючись на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 липня
2003 р. у справі No 2-1337/2003, яким визнано неді йсними статут ПП <•Ф орте,>
та свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, ДПІ вказувала, що ПП <•Форте» за­
реєстроване на підставну особу без її волевиявлення на зд і йснення підприєм­
ницької діяльності. Позов мотивувався тим, що зазначений договір укладено
з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, оскільки ПП <-Форте,,
створено f.'1Я здійснення незаконної фінансово - господарської діяльності
з наміром ухилитися від сплати податків, незаконно видавало податкові на­
кладні, чим завдана шкода державному бюджету.
ТОВ <•Спектр плюС» позову не визнавало, посилаючись на недоведеність
позовних вимог.
ПП <•Форте,> відзиву на позов не надало .
2005 No 12(27) 73

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ...
Рішенням господарського суду м. Києва від 26 жовтня 2004 р. у позові від­
мовлено, рішення мотивовано недоведеністю тієї обставини, що під час укла­
дення угоди сторони діяли з метою, завідомо суперечною інтересам держави і
суспільства. На обrрунтування цих мотивів суд послався на те, що укладений
відповідачами договір виконаний обома сторонами; за даними наданої суду
облікової картки ПП <<Форте,> за 2002 рік останнє подавало до податкового ор­
гану податкові декларації з ПДВ, у яких відображало податкові зобов'язання
з цього податку та сплачувало їх; ДПІ не довела належними засобами дока­
зування факту заниження податкових зобов'язань ПП <,Форте,> чи наявності
у нього податкового боргу; ДПІ не подано доказів, які б свідчили про порушен­
ня кримінальної справи за фактом ухилення від сплати податків відповідно
до обставин, викладених у позовній заяві.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 січ­
ня 2005 р. та постановою Вищого господарського суду України від 11 травня
2005 р. зазначене рішення залишено без змін.
23 червня 2005 р. колегією суддів Верховного Суду України за касацій­
ною скаргою ДПІ порушено провадження з перегляду в касаційному порядку
постанови Вищого господарського суду України від 11 травня 2005 р. У каса­
ційній скарзі порушується питання про скасування оскарженої постанови
та постановлення нового рішення про задоволення позову з мотивів невідпо­
відності оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України з питань
застосування норм матеріального права, виявлення неоднакового застосу­
вання Вищим господарським судом України того самого положення закону
в аналогічних справах, неправильного застосування норм матеріального
права. На обrрунтування мотивів касаційної скарги зроблено посилання
на п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року
No 3 <Лро судову практику в справах про визнання угод недійсними,>, пп. 7.3
п. 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25 липня
2002 р. No 1056 <Лро заходи щодо забезпечення однакового і правильного за­
стосування законодавства про податки,>, постанову Вищого господарського
суду України від 4 березня 2004 р. No 33/65.
Заслухавши доповідь, пояснення представників позивача та відповіда­
ча , розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи,
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає,
що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Залишаючи без змін рішення суду першої та постанову суду апеляцій­
ної інстанцій, Вищий господарський суд України виходив з того, що відпо­
відно до встановлених обставин справи суди дійшли обrрунтованого ви­
сновку щодо відсутності у відповідачів мети ухилитися від оподаткування,
а отже, й умислу, суперечного інтересам держави і суспільства.
Проте з висновком Вищого господарського суду України щодо законності
й обrрунтованості ухвалених у справі судових рішень погодитись не можна.
74 No12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 26 ЛИПНЯ 2005 р.
Згідно з ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати по­
датки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За ст. 49 ЦК, яка була чинною на момент укладення відповідачами спірної
угоди, недійсною є угода, укладена з метою, завідомо суперечною інтересам
держави і суспільства. Як роз'яснено в п . 6 постанови Пленуму Верховного
Суду України <,Про судову практику в справах про визнання угод недійсними,>,
дія зазначеної норми поширюється на угоди, які порушують основні принци­
пи існуючого суспільного ладу, зокрема, на угоди, спрямовані на приховуван­
ня фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11 липня
2003 р. у справі No 2-1337/2003 визнан і нед і йсними статут ПП <,Форте,> з
моменту реєстрації та свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ із момен­
ту внесення цього підприємства до реєстру платників ПДВ. Як установле­
но цим судом, ПП <,Форте,> зареєстровано за паспортними даними Ф., який
не вносив до статутного фонду підприємства майна чи коштів, не мав на­
міру та не здійснював вказаної у статуті діяльності, не підписував первин­
них документів, а також нікого не уповноважував вести від його імені будь­
яку фінансово-господарську діяльність, складати та підписувати первинні
документи. За висновком Ірпінського міського суду Київської області, що
міститься у мотивувальній частині зазначеного р і шення, паспортні дані та
прізвище Ф., як директора ПП <,Форте,> використовували невстановлені осо­
би без його волевиявлення та всупереч його волі.
Відповідно до положень ч . 4 ст. 35 ГПК рішення суду з цивільної справи,
що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фак­
тів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
Встановлені рішенням Ірпінського м і ського суду Київської області від 11
липня 2003 р. у справі No 2-1337/2003 факти свідчать, що в угоді з Товариством
від імені ПП <,Форте,> діяла особа з наміром зді йснення незаконної фінансово­
господарської д іяльності .
Непереконливим є висновок судів у ц і й справі про те, що ПП <,Форте,> на­
раховувало податков і зобов'язання з ПДВ та фактично справляло цей пода­
ток до державного бюджету відповідно до вимог закону. Цей висновок суди
обгрунтували посиланням на дані облікової картки ПП <,Форте,> за 2002 рік.
Проте дані зазначеної облікової картки суди фактично не аналізували та не
звер нули уваги на те, що сума задекларованих податкових зобов'язань з ПДВ
за травень 2002 р., коли відбулася операція за спірною угодою, явно не відпо­
відає сум і податкових зобов'язань П П <,Форте,> за вказаною операцією.
За обставин, установлених рі шенням Ір п і нського міського суду Київської
області від 11 липня 2003 р. у справі No 2-1337/2003, не можна погодитись із ви­
сновком судів щодо відповідності вимогам закону виданих від імені ПП <,Фор ­
те,> звітних податкових документів, якими є податков і накладн і.
2005 No12(27) 75

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ...
Помилковими є мотиви судових рішень про те , що допустимим доказом
наявності умислу на укладення угоди , суперечної інтересам держави і сус­
пільства, є дані про порушення кримінальної справи за фактом ухилення від
сплати податків. Відповідно до законодавства встановлення обставин , за яких
угода визнається недійсною на підставі ст. 49 ЦК, не пов'язано з певними засо ­
бами доказування, а тому ст. 34 ГПК застосована судами неправильно.
Враховуючи викладене , ухвалені у справі судові рішення підлягают ь
скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанц ії.
При новому розгляді справи суду необхідно усунути недоліки, допущені під
час розгляду справи, та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями lll17-lll2 1 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ДПІ задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 11 травня 2005·р.,
постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 січня 2005 р.
та рішення господарського суду м. Києва від 26 жовтня 2004 р. скасувати, а
справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не п ідлягає.
Постанова Вищого господарського суду України
від 11 травня2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 26 липня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого гос п одарського суду України розглянула касаційну
скаргу ДПІ в Печерському районі м . Києва (далі - ДПІ) на постанову Київсько ­
го апеляційного господарського суду в ід 25 с ічня 2005 р. у справі за позовом
ДПІ до ПП <,Форте,>, ТОВ <,Спектр плюс ,> про визнання укладеного відпов іда­
чами договору недійсним.
ДПІ звернулась до господарського суду м. Києва з позовом до ПП <,Фор ­
те,> та ТОВ <,Спектр плюс,> про визнання недійсним укладеного між від ­
повідачами договору шляхом обміну рахунком - фактурою No Ф-0403 від
29 травня 2002 р . та видатковою накладною No 3/2905 від 29 травня 2002 р.
на суму 17 216,52 грн у порядку ст. 49 ЦК.
Позов мотивовано тим, що рішенням Ірпіньського міського суду
No 2-1337/2003 в ід 11 липня 2003 р. визнано недійсними статут та свідоцтво
про реєстрацію платника ПДВ ПП <,Форте,>.
Рішенням від 26 жовтня 2004 р. господарський суд м. Києва у задоволенні
позову відмовив через недоведеність з боку позивача наявності у сторін умис -
76 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРА ЇНИ ВІД 11 ТРАВНЯ 2005 р.
лу на укладення спірного договору з метою завідомо суперечною інтересам
держави і суспільства, зокрема, факту ухилення від сплати податків.
Суд першої інстанції встановив, що протягом періоду здійснення опе ­
рацій, спрямованих на виконання умов оспорюваного договору, подавав
звітність із ПДВ та сплачував цей податок у передбаченому податковим за­
конодавством України порядку, що підтверджено матеріалами справи та
не спростовано позивачем.
Постановою від 25 січня 2005 р. Київський апеляційний господарський
суд рішення залишив без змін, погодившись із висновками суду першої ін­
станції.
Ухвалою від 16 березня 2005 р. Вищий господарський суд України пору­
шив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, яка мотиво­
вана неправильним застосуванням судами ст. 49 ЦК та порушенням статей
34, 35 ГПК. Розгляд справи відкладався на 11 травня 2005 р.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задово­
ленню , з огляду на таке.
Предметом спору в справі є визнання недійсною укладеної між відповіда­
чами угоди, підтвердженої рахунком-фактурою No ФО403 від 29 травня 2002 р.,
видатковою накладною No 3/2905 від 29 травня 2002 р., платіжним дорученням
No 77 від 30 травня 2002 р., податковою накладною No 18/2905 від 29 травня
2002 р. на суму 17 216,52 грн, у порядку ст. 49 ЦК, згідно з якою в разі, якщо угода
укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, під час
наявності умислу в обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами
-
в
доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди
однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею
і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. За наявності
умислу лише в однієї зі сторін все одержане нею за угодою повинно бути повер­
нуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування
виконаного стягується в доход держави.
Позовні вимоги мотивовані наявністю під час укладення спірної угоди
між сторонами суперечної інтересам держави і суспільства мети, яка поляга­
ла в ухиленні від сплати податків. Доводячи наявність такої мети, позивач по ­
слався на визнання недійсними статуту та свідоцтва про реєстрацію платника
ПДВ ПП <,Форте,> згідно з рішенням Ірпіньського міського суду No2-1337/2003
від 11 липня 2003 р.
Зважаючи на приписи ст. 67 Конституції України та податкового зако­
нодавства, що визначають обов 'язковість сплати податків згідно з вимогами
законодавства, якщо будь -які дії платників податків під час здійснення під­
приємницької діяльності свідчать про несплату податків під час укладення і
виконання угод, такі угоди завідомо суперечать інтересам держави.
2005 No 12(27) 77

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИ Х ІЗ ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ...
Пленум Верховного Суду України у п. 6 постанови <Про судову практику
в справах про визнання угод недійсними•> роз 'яснив, що до угод, укладених
з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства , зокрема , нале­
жать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами
доходів від оподаткування.
Судами першої та апеляційної інстанцій під час вирішення спору встановле­
но, що ПП <,Форте•> було взято на облікДПІ в м. Ірпінь та сплачувало до бюджету
податки та збори, що не заперечується позивачем. Протягом періоду здійснення
операцій, спрямованих на виконання умов спірного договору, ПП <,Форте•> по­
давало звітність із ПДВ та справляло ПДВ у порядку, передбаченому податковим
законодавством України, що підтверджується о(іліковою карткою ПП <,Форте» за
2002 рік, наданою позивачем до матеріалів справи. Із зазначеної облікової картки
вбачається, що ПП <,Форте,> протягом 2002 року за деклараціями відображало
податкові зобов'язання з ПДВ, сплачувало цей податок, а також мало перепла­
ту з ПДВ. Позивачем вказані обставини не спростовані. Також суди зазначили,
що позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження донарахування
ПП <,Форте•> податкових зобов'язань, існування у нього податкового боргу та
застосування санкцій за порушення податкового законодавства.
Тобто суди дійшли висновку, що суми ПДВ за спірною угодою, віднесені
ТОВ <,Спектр плюс,> до податкового кредиту, були сплачені ним у складі вар­
тості товарів, придбаних у ПП <,Форте•>, яке в цей період належним чином ві­
дображало у податковій звітності податкові зобов'язання з ПДВ та сплачувало
цей податок.
Отже, судами під час розгляду справи встановлено недоведеність з боку
позивача наявності у відповідачів суперечного інтересам держави та суспіль­
ства умислу, спрямованого на ухилення від оподаткування, оскільки пози­
вачем не було доведено ухилення жодного з відповідачів від сплати податків
за спірною угодою.
Викладені в касаційній скарзі доводи позивача щодо неправильного за ­
стосування судами першої та а пеляційної інстанцій ст. 49 ЦК та порушення
статей 34, 35 ГПК підлягають відхиленню як невідповідні обставинам спра ­
ви, оскільки визнання недійсними установчих документів однієї зі сторін
угоди не може бути безперечною підставою для визнання недійсною цієї
угоди в разі встановлення відсутності у сторін мети завідомо суперечної
інтересам держави і суспільства, лише наявність якої визначена підставою
для визнання недійсною угоди в порядку ст. 49 ЦК.
У цій справі позивачем як завідомо суперечної інтересам держави і
суспільства мети доводилося ухилення від сплати податків. Судами на під­
ставі поданих сторонами доказів була встановлена відсутність такої мети.
Згідно з положенням ст. 11 Р ГПК касаційна інстанція на підставі встанов­
лених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої
чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Ка-
78 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 5 ЛИПНЯ 2005 р.
саційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарсько­
го суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові до­
кази або додатково перевіряти їх.
Отже, зважаючи на встановлені судами обставини, висновки судів першої
та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для визнання спірної угоди
недійсною відповідають нормам матеріального права, тому постанова у спра­
ві не підлягає скасуванню, а касаційна скарга - задоволенню.
Керуючись статтями 108, lll5, lll7, 1119, lll1 1 ГПК, Вищий господарський
суд України
постановив:
Постанову Київського апеляцшного господарського суду від 25 січня
2005 р. залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
2.4 . Істотними умовами договору поставки є асортимент,
кількість, якість товару, строки поставки і ціна. Дого­
вір, у якому сторони не досягли згоди з таких умов не
може вважатися укладеним, зобов'язання з нього не ви­
никають, тому підстави для застосування положень гла­
ви 18 ЦК відсутні
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 5 липня 2005р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ВАТ <,Джерело,>
на постанову Вищого господарського суду України від 21 квітня 2005 р. у
справі за позовом ПП <,Дельта плюС» до ВАТ <,Джерело,> про стягнення суми,
встановив:
У серпні 2003 р . ПП>>Дельта плюс,> звернулось із позовом до ВАТ <,Джере­
ло,, про стягнення 100 ООО грн штрафу та 601 ООО грн відшкодування збитків,
завданих неналежним виконанням зобов'язань щодо поставки продукції за
договором від 26 лютого 2003 р.
Обrрунтовуючи свої вимоги, позивач послався на те, що відповідач
односторонньо відмовився виконувати договір від 26 лютого 2003 р., від­
повідно до якого за односторонню необrрунтовану відмову від виконання
зобов'язань винна сторона сплачує штраф у сумі 100 ООО грн.
Одночасно позивач зазначив, що невиконання відповідачем своїх зо­
бов'язань з поставки квасу за договором від 26 лютого 2003 р. унеможливи -
2005 No 12(27) 79

СПРАВИ ЗІ СПОР І В, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІС Т Ю ...
ло в иконання позив ачем своїх зобов'язань перед підприємствами <•Кристал•> ,
<•Стройленд•>, <•Челсі•>. У зв 'язку з цим ПП <•Дельта плюс,> зазнало збитків та не­
до отримало доходи від можливої реалізації квасу на с уму 601 ООО грн .
Справа судами розглядалася неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду Херсонської області від 27 ве­
ресня - 1 жовтня 2004 р . позов задоволено частково. Стягнуто з ВАТ <,Джере­
ло •> на користь ПП <Дельта плюс•> 100 ООО грн штрафу, 451 ООО грн відшкоду­
вання збитків. У решті позову відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 2 люто ­
го 2005 р. рішення змінено. Стягнуто з ВАТ <Джерело•> на користь ПП <,Дельта
плюс •> 100 ООО грн штрафу. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 21 квітня 2005 р.
постанову суду апеляційної інстанції в частині скасування рішення суду
першої інстанції щодо стягнення 451 ООО грн відшкодування збитків скасо­
вано і в цій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду України від 2 червня 2005 р. порушено ка­
саційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду
України від 21 квітня 2005 р.
Заслухавши доповідь, пояснення представників сторін, дослідивши до ­
води касаційної скарги і перевіривши матеріали справи, Судова палата вва­
жає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах .
26 лютого 2003 р. ВАТ <•Джерело•> (постачальник) та ПП <•Дельта плюс•>
(покупець) склали договір, згідно з яким продавець зобов'язується виготов ­
ляти, систематично постачати і передавати у власність покупцю <•квас хліб­
ний•>, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійсню ­
вати його оплату на умовах цього договору.
Відповідно до ст. 252 ЦК договори поставки укладаються і викону ються
відповідно до Положень про поставки , затверджених радою Міністрів СРСР.
Пунктом 16 Положення про поставки товарів народного споживання,
затвердженого постановою ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 р. No 888,
встановлено, що обов'язковими умовами договору поставки є асортимент,
кількість , якість товару, строки поставки, ціна.
Аналіз положень договору від 26 лютого 2003 р. свідчить про відсутність
умов , якими визначено кількість товару, яку повинно бути виготовлено і по­
ставлено, строк поставки, порядок подачі замовлень на поставку товару.
Суди не врахували цих обставин та всупереч вимогам ст. 153 ЦК дійшли
помилкового висновку про укладення сторонами договору поставки.
Зміст підписаного договору не містить підстав для висновку про вста­
новлення між сторонами правових відносин.
Додаткових угод, які б визначали дійсні права та обов 'язки сторін , сто ­
рони не укладали.
80 No12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 21 КВІТНЯ 2005 р.
Вказівок, які містяться у постанові Вищого господарського суду України
від 22 липня 2004 р. суди не виконали.
За таких обставин наведені судами мотиви про відмову від виконання
зобов'язань, вину відповідача та про відповідальність відповідача у вигляді
сплати штрафу і відшкодування збитків є безпідставними, оскільки в уста­
новленому законом порядку суди не встановили наявності правового зо ­
бов'язання відповідача перед позивачем .
Оскільки висновки судів не відповідають вимогам закону і фактичним
обставинам справи , то касаційну скаргу слід задовольнити , оскаржену по­
станову Вищого господарського суду України скасувати, а справу передати
на новий розгляд господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду слід врахувати викладене та вирішити спір
відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 111 19 , 111 20 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ВАТ <,Джерело,> задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 21 квітня 2005 р., по­
станову Запорізького апеляційного господарського суду від 2 лютого 2005 р.
та рішення господарського суду Херсонської області від 27 вересня - 1 жов­
тня 2004 р. скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського
суду першої інстанції.
Постанова остаточна та оскарженню не п і длягає.
Постанова Вищого господарського суду України
від 21 квітня 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду Укра їни в і д 5 липня 2005 р.)
Колегія судд і в Вищого господарського суду України розглянула каса ­
ц і й н і скарги ВАТ <,Джерело,> та ПП <,Дельта плюС» на постанову Запорізько го
апеляційного господарського суду в і д 2 лютого 2005 р. у справі за позовом
ПП <,Дельта плюС» до ВАТ <,Джерело,> про стягнення суми .
Р і шенням господарського суду Харківської області від 27 вересня -
1 жовтня 2004 р. позов задоволено частково.
Стягнуто з ВАТ <,Джерело,> на користь ПП <,Дельта плюс,> 100 ООО грн
штрафу та 451 ООО грн збитків. Урешті позову відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 2 лю­
того 2005 р. зазначене рішення змінено і резолютивна частина викладена
в такій редакції: <<Позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з ВАТ
2005 No12(27) 81

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ...
<,Джерело,> на користь ПП <Дельта плюс,> 100 ООО грн штрафу, 242,42 грн дер­
жавного мита і 16,82 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення су­
дового процесу. Видати наказ. У решті суми позову відмовити,>.
ВАТ <,Джерело,> постановлені у справі судові рішення вважає такими,
що суперечать нормам матеріального та процесуального права, тому пода­
ло касаційну скаргу, в якій просить згадані рішення та постанову скасувати
і в позові відмовити.
Після прийняття касаційної скарги ВАТ <,Джерело,> до Вищого господар­
ського суду України надійшла і касаційна скарга ПП <,Дельта плюс,>, в якій це
підприємство просить скасувати постанову апеляційної інстанції, оскільки
вважає, що вона прийнята з порушенням норм матеріального та процесу­
ального права, а рішення місцевого суду залишити без змін.
Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач послався на те, що 26 лютого
2003 р. уклав з відповідачем договір поставки товару, однак відповідач в од­
носторонньому порядку відмовився від його виконання, чим заподіяв пози­
вачу збитки на суму 701 ООО грн.
Оскільки спірним договором, стверджує позивач, за порушення умов
договору передбачено штраф у розмірі 100 ООО грн, то відповідно до вимог
статей 203,204 ЦК він просить стягнути з відповідача 100 ООО грн штрафу та
601 ООО грн збитків.
Дослідивши подані сторонами докази, місцевий суд встановив, що від­
повідач в односторонньому порядку відмовився виконати умови договору
від 26 лютого 7003 р., укладеного між сторонами, за що відповідно до пунк­
тів 9.1, 9.2 згаданого договору повинен сплатити позивачу 100 ООО грн штра­
фу та відшкодувати збитки, зокрема і неотриманий прибуток.
Під час визначення розміру заподіяних збитків місцевий суд виходив
із того, що позивач наданими доказами підтвердив заподіяння йому збитків
на суму 551 ООО грн.
З урахуванням установленого та вимог ст. 204 ЦК місцевий суд дійшов
висновку, що позов підлягає задоволенню в сумі 551 ООО грн, із яких 100 ООО
грн штрафу та 451 ООО грн збитків.
Змінюючи рішення місцевого суду, апеляційна інстанція погодилась
з його висновком про те, що відповідач порушив умови договору.
Разом із тим, апеляційна інстанція не погодилась з висновком місцевого
суду щодо наявності причинового зв'язку та вини відповідача в заподіянні
позивачеві збитків, а також розміру збитків.
Обгрунтовуючи свою незгоду, Запорізький апеляційний господарський
суд послався на те, що: <ЛП <,Дельта плюс,> уклало з ПП <,Челс і ,>, ПП <,Строй ­
ленд,> та Приватною фірмою <,Кристал,> договори постачання квасу, вироб­
ником якого є ВАТ <,Джерело,> (з урахуванням додаткових угод). Під час
укладення вказаних договорів позивач планував своє виробництво квасу.
82 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 21 КВІТНЯ 2005 р.
Але, по-перше, ніяких доказів можливості самостійного виробництва квасу
позивач не надав; по-друге, позивач погодився зі своїми контрагентами про
дострокове розірвання договору після невиконання однієї травневої заявки,
хоча договори були укладені на строк до 15 жовтня 2003 р., договірні відно­
сини з відповідачем продовжували існувати>>.
Таке посилання є незрозумілим і до того ж його зміст має суперечливий
характер.
Планування позивачем свого виробництва квасу не звільняє відповіда­
ча від виконання умов договору.
Слід зазначити, що апеляційним судом не наведено доказів планування
позивачем свого виробництва квасу і як це планування могло вплинути на
виконання відповідачем договірних зобов'язань.
Дострокове розірвання договорів, укладених позивачем із третіми осо­
бами, не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання умов до­
говору, укладеного з позивачем.
Розірвання позивачем із третіми особами договорів (якщо таке мало
місце) лише сприяло зменшенню збитків, які отримав позивач через неви­
конання відповідачем зобов'язань перед позивачем і які позивач мав би пра­
во вимагати у відповідача відшкодувати.
Зміст обrрунтування постанови має суперечливий характер, тому що
суд установив, що ПП <,Дельта плюс•> повинне було поставляти третім осо­
бам квас виробництва ВАТ <,Джерело•>. Водночас, у постанові без відповідних
обrрунтувань міститься припущення, що позивач планував своє виробни­
цтво.
При цьому зі змісту постанови випливає, що позивач повинен був довес­
ти можливість виробництва квасу, тобто довести припущення суду.
За таких обставин апеляційна інстанція не мала підстав для зміни рі­
шення місцевого суду.
Враховуючи викладене, керуючись статтями lll5, lll7, ст. 111 9 -111 11 ГПК,
Вищий господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу ВАТ <•Джерело•> залишити без задоволення.
Касаційну скаргу ПП <,Дельта плюс•> задовольнити частково.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 2 лютого
2005 р. у частині скасування рішення місцевого суду щодо стягнення 451 ООО
грн збитків скасувати і в цій частині рішення місцевого суду залишити без
змін.
Резолютивну частину постанови Запорізького апеляційного господар­
ського суду від 2 лютого 2005 р. викласти в такій редакції: <•Рішення госпо­
дарського суду Херсонської області від 1 жовтня 2004 р. залишити без змін, а
апеляційну скаргу ВАТ <Джерело•> - без задоволення•>.
2005 No 12(27) 83

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ ' ЯЗАНЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ . ..
2.5 . Висновок судів про неправомірність з а я в ле них по з ов н их
вимог є помилковим. Допущене судам и неправильне з асто­
сування норм матер~ального права при зве ло до неправиль­
ного вирішення спору, тому всі ухв алені ними судо ві рі­
шення підлягають скасуванню, а спр ава - передачі на н о­
вий розгляд до суду першої інстанції
Поста~-юва Судової палати у готодарсь1сих травах
Верховного Суду України від 5 липня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ТОВ <,Телерадіоком­
панія <<ЛІТІ,> (далі - ТОВ <,ТРК <,АІТІ ,>) на постанову Вищого господарського суду
України від 12 квітня 2005 р. у справі за позовом ТОВ <,ТРК <•АІТІ,> до Концерну ра­
діомовлення (далі - Концерн), радіозв'язку та телебачення про стягнення 22 735
204,11 грн,
встано ви в :
У липні 2004 р. ТОВ «тРК <,АІТІ ,> подало до господарського суду м. Києва
позов до Концерну про стягнення 22 735 204,11 грн. Позовні вимоги моти ­
в овані тим , що в результаті односторонньої відмови відповідача від вико­
нання своїх обов'язків за договором від 6 жовтня 1999 р. No 10-4-85Д про
надання послуг зв'язку для трансляції телевізійних програм позивач не
отри ма в д оход від розміщення (транслювання) реклами на каналі УТ-2.
Рішенням господарського суду м . Києва від 1 жовтня 2004 р. відмовлено у
задоволенні позову
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 8 лютого
2005 р. вказане вище рішення суду залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 12 квітня 2005 р.
рішення господарського суду м. Києва від 1 жовтня 2004 р. та постанову Київ ­
ського апеляційного господарського суду від 8 лютого 2005 р. залишено без
змін.
Рішення та постанова обгрунтовані тим , що відповідач відмовив позивачу
в тр анслюванні його передач 30 грудня 1999 р. , тобто до того як позивач роз­
почав мовлення на каналі. Крім того, збитки у вигляді неотриманих доходів не
були підтверджені відповідними угода ми з рекламодавцями.
Ухвалою Верховного Суду України від 2 червня 2005 р. порушено прова­
дження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарсько ­
го суду України від 12 квітня 2005 р. за касаційною скаргою ТОВ <,ТРК <,АІП>,
де порушено питання про скасування цієї постанови та передачу справи на
новий розгляд до суду першої інстанції.
84 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 5 ЛИПНЯ 2005 р.
Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали
справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вва­
жає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Висновки, зроблені у постанові Вищого господарського суду України від
12 квітня 2005 р., не відповідають вимогам закону.
Із матеріалів справи вбачається, що 13 травня 1999 р. Національна рада
України з питань телебачення і радіомовлення видала ТОВ <,ТРК <,ЛІТІ•> (по­
зивачу) ліцензію No 000956 на право користування загальнонаціональним
каналом мовлення УТ-2 строком на 5 років. Періодичність, час та обсяги
мовлення складають 3 години на добу згідно з додатком No 2. У графі ліцен­
зії <,Місцезнаходження та технічні дані передавача•> було зазначено переда­
вачі, що належать до системи розповсюдження сигналу Концерну Держте­
лерадіо України згідно з додатком No 3.
Відповідно до цієї умови 6 жовтня 1999 р. між позивачем та відповідачем
було укладено договір No, 10-4-85Д про надання Концерном ТОВ <,ТРК <<ЛІТІ•>
послуг зв'язку для трансляції телевізійних програм. При цьому відповідач зо­
бов'язувався надавати послуги з ТБ мовленню лише на підставі та згідно з лі­
цензією Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на
право користування каналом мовлення (п. 3.1).
Цей договір є цивільно-правовою угодою та підставою для виникнення
цив~ьнихправтаобов~з~в.
Згідно зі ст. 161 ЦК зобов'язання повинні виконуватись належним чином і
в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.
Відповідно до ст. 162 ЦК одностороння відмова від виконання зобов'язан­
ня не допускається.
Усупереч зазначеним положенням закону Концерн в односторонньому
порядку відмовився від виконання зобов'язань за договором, про що пові­
домив позивача листом від 30 грудня 1999 р. No 10-4 -1808. У цьому докумен­
ті зазначено, що Концерн не зможе надавати ТОВ <,ТРК <,ЛІТІ•> послуги зв'язку
для трансляції телевізійних програм до з' я сування обставин щодо підтвер­
дження правомірності ліцензії на право користування каналами мовлення
No 000965.
Такі неправомірні дії відповідача завдали збитки ТОВ <,ТРК <,АІТІ,>
у вигляді неодержаних доходів від розміщення реклами з огляду на не­
можливість здійснення мовлення на телевізійному каналі.
У зв'язку з наведеним висновок судів про неправомірність заявлених по­
зовних вимог є помилковим.
Відповідно до ст. 203 ЦК під збитками розуміються витрати, понесені кре­
дитсі)О:11, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредито­
ром доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.
2005 No 12(27) 85

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПО В'ЯЗА Н ИХ І З ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ 'Я ЗАНЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ...
Оскільки допущене судами неправильне застосування норм матері ­
ального права призвело до неправильного вирішення спору, всі ухвалені
ними судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на но­
вий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи слід
з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін, встановити наявність умов ци­
вільно-правової відповідальності за неправомірні дії, залежно від встанов ­
лених обставин визначити наявність можливих збитків та вирішити спір
відповідно до закону.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111 Ії-111 21 ГПК, Верховний
Суд України
ПОСТаНОБИБ:
Касаційну скаргу ТОВ <•ТРК <•АІТІ,> задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 12 квітня 2005 р.,
постанову Київського апеляційного господарського суду від 8 лютого
2005 р. та рішення господарського суду м . Києва в і д І жовтня 2004 р. ска­
сувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України від 12 квітня 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 5 липня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну
скаргу ТОВ <•Телерадіокомпанія <<ЛІТІ,> (далі - ТОВ <ТРК <•АІЛ>) на постанову Ки­
ївського апеляційного господарського суду від 8 лютого 2005 р. у справі за позо­
вом ТОВ <ТРК <•АІТІ,> до Концерну радіомовлення , радіозв'язку та телебачення про
стягнення 22 735 204,11 грн.
ТОВ ТРК <•АІТІ,> звернулося з позовом про стягнення 22 735 204,11 грн збит ­
ків у вигляді неотриманих доходів.
Рішенням господарського суду м. Києва від 1 жовтня 2004 р. у позові від ­
мовлено на тих підставах, що позивачем не подано обrрунтованого розрахун ­
ку заподіяних збитків у вигляді упущеної вигоди та не подано належних дока ­
зів, які свідчили б про можливість отримання прибутку. Крім того, позивачем
пропущено строк для звернення з позовом про стягнення упущеної вигоди.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 8 лютого
2005 р. рішення суду першої інстанції у цій справі залишено без змін на тих
же підставах.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ <•ТРК
<•АІТІ,> просить скасувати названі судові акти місцевого та апеляційного
86 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 5 ЛИПНЯ 2005 р.
господарських судів та направити справу на новий розгляд, посилаючись
на неправильне застосування судами норм матеріального права та пору­
шення норм процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає про те, що
судові інстанції неправильно застосували ст. 203 ЦК, оцінюючи надані по­
зивачем докази упущеної вигоди. Так, судами безпідставно залишено поза
увагою висновки судово-бухгалтерської експертизи, якою встановлено
суму доходу, отриманого позивачем у разі розміщення реклами на своєму
каналі, та не дано оцінки угодам, укладеним позивачем з метою транслю­
вання реклами.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до ст. 111 4 ГПК належним чином
повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги .
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями
фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм мате­
ріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сто­
рін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність під­
став для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
-
13 травня 1999 р. Національною радою України з питань телебачення
і радіомовлення позивачеві видано ліцензію Ng 000956 (далі - Ліцензія) на
право користування загальнонаціональним каналом мовлення УТ-2 строком
на 5 років, із зазначенням, що таке мовлення повинно здійснюватися лише за
допомогою технічних засобів відповідача;
-
на підставі Ліцензії 6 жовтня 1999 р. між позивачем та відповідачем було
укладено договір No 10 - 4 - 85Д про надання відповідачем послуг зв'язку з тран­
сляцїі телевізійних програм відповідно до чинної Ліцензії;
-
відповідач листом від 30 грудня 1999 р. No 10-4 -1808 повідомив по ­
зивача про свою відмову надавати послуги зв'язку, оскільки Національ ­
ною радою України з питань телебачення і радіомовлення листом від 29
грудня 1999 р . No 9 -2/634 не підтверджено правомірність ліцензії, виданої
позивачеві;
-у зв'язку із втратою чинності Ліцензією на підставі ст. 17 Закону <,Про те­
лебачення і радіомовлення,> (через відсутність початку мовлення протягом ро ­
ку) позивачу було запод іяно збитки в сумі ліцензійного збору - 614 971 грн,
стягнутих судовим рішенням у справі No 12/276;
-
висновком судово - бухгалтерської експертизи встановлено : кількість
ефірного часу, яку позивач міг би використовувати для розміщення реклами
в період з 14 травня 1999 р. по 14 травня 2004 р. ; середню вартість розміщення
1 хвилини комерційної реклами ; суму доходу за 1 хвилину рекламного мов­
лення; розрахункову суму прибутку, яку міг би отримати позивач протягом
1 січня 2000 р. - 1 грудня 2002 р., а саме 13 933 441,52 грн.
2005 No12(27) 87

СПРАВИ ЗІ СПОР ІВ , ПОВ'ЯЗАНИХ І З ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ 'Я ЗАНЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬН І СТЮ ...
-
позивачем як докази заподіяних йому збитків подано договір від 1 жов­
тня 2001 р. No 1/10/01 з додатками та договір від 20 грудня 1999 р. No 1 без від­
повідних додатків, що визначають вартість послуг.
Причиною спору у справі стало питання про заподіяння позивачеві
збитків у вигляді неотриманих доходів через невиконання відповідачем
договірних зобов'язань.
Відповідно до ст. 203 ЦК, на яку посилається позивач, обrрунтовуючи
свої вимоги, в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання
боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збит­
ки. Під збитками розуміються витрати, понесені кредитором, втрата або
пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він
одержав би якби зобов'язання було виконано боржником.
Отже, для стягнення збитків у вигляді неотриманих доходів слід встано­
вити причиновий зв'язок між невиконанням (або неналежним виконанням)
зобов'язань відповідачем та неотриманням внаслідок цього позивачем дохо­
дів, які він отримав би обов'язково та неминуче за умови виконання відповіда ­
чем своїх зобов'язань.
Як встановлено судовими інстанціями, в і дпов і дач відмовив позива­
чеві у транслюванні його передач через повідомлення Національної ради
України з питань телебачення та радіомовлення про нечинність Ліцензії
позивача 30 грудня 1999 р., тобто до того, як позивач розпочав мовлення
на каналі та взяв на себе певні зобов'язання щодо розміщення реклам­
них матеріалів.
Отже, висновки попередніх судових інстанцій про те, що збитки у вигля­
ді неотриманих доходів повинні підтверджуватися угодами, укладеними по­
зивачем з метою надання рекламодавцям послуг щодо розміщення реклами
під час мовлення, що його здійснював би позивач, на загальнонаціональному
каналі УТ-2, та іншими доказами існування вигоди, яку він упустив (не зміг
отримати через відмову відповідача надавати послуги зв'язку), відповідають
обставинам справи та чинному законодавству.
Крім того, судові інстанції надали правильну оцінку висновку судово­
бухгалтерської експертизи, оскільки в ній ідеться про підтвердження фак­
тичної вартості рекламного часу, який міг бути проданий позивачем до від­
мови від виконання договору відпов ідачем, однак сама по собі експертиза не
доводить факту існування упущеної вигоди та не свідчить про фактичний
продаж рекламного часу, а отже, про упущену вигоду.
Відповідає обставинам справи і висновок попередніх судових інстанцій
про те, що позивачем не надано доказів виконання сторонами умов зазначе­
них угод від 1 жовтня 2001 р. No 1/10/01 з додатками та від 20 грудня 1999 р.
No 1 без відповідних додатків, а також відповідно обrрунтованого розрахунку
заподіяних позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди.
88 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 5 ЛИПНЯ 2005 р.
Статтею 33 ГПК передбачено, що кожна сторона повинна довести ті об­
ставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК господарський суд приймає лише ті докази,
які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законо­
давства повинні бути підтверджені певними засобами доказування , не можуть
підтверджуватись іншими засобами доказування.
Однак належних та беззаперечних доказів на підтвердження своїх по­
зовних вимог позивачем надано не було ні суду першої інстанції , ні апеляцій­
ному суду, з огляду на що попередні судові інстанції правомірно відмовили
у задоволенні позову.
Крім того, позивач пропустив строк позовної давності звернення до суду
з цим позовом, встановлений ст. 76 ЦК, відповідно до якої перебіг строку позо­
вної давності починається з дня виникнення права на позов, а право на позов
виникає з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушен­
ня свого права.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що про відмову в надан­
ні позивачу послуг він був повідомлений листом No 10-4-1808 від 30 грудня
1999 р. Отже, перебіг строку позовної давності щодо вимог про стягнення
збитків слід розраховувати, починаючи з цієї дати, оскільки саме на цю дату
позивач дізнався про порушення свого права.
Крім того, суди встановили, що заява про відновлення пропущеного стро­
ку позовної давності позивачем не подавалася. Отже, у місцевого суду були від­
сутні підстави для відновлення пропущеного строку позовної давності.
За таких обставин передбачені законом підстави для скасування
оскаржуваних рішень місцевого та апеляційного господарських судів
відсутні.
Керуючись статтями 1119, 111 11 ГПК, Вищий господарський суд України
постановив:
Рішення господарського суду м . Києва від 1 жовтня 2004 р. та постанову
Київського апеляційного господарського суду від 8 лютого 2005 р. залиши­
ти без змін, а касаційну скаргу ТОВ <,ТРК <,АІТІ,> - без задоволення.
2005 No 12(27) 89

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ , П ОВ'ЯЗАНИХ І З ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬ Н ІС Т Ю ...
2.6. Факти, встановлені рішенням господарського суду під
час розгляду однієї справи, не доводяться знову під час
вир1шення інших спорів, у яких беруть участь ті самі
сторони
Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 9 серпня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу ВАТ <•Трест <•Київміськбуд-}> на постанову Вищого госпо ­
дарського суду України від 19 квітня 2005 р. у справі за позовом Міжтериторі­
ального виробничо-будівельного кооперативного об'єднання <•Епос•> до ВАТ
<•Трест <•Київміськбуд- 3•> про стягнення 3 189 427,92 грн,
встанови в:
У вересні 2004 р. Міжтериторіальне виробничо - будівельне кооператив ­
не об'єднання <•Епос•>, правонаступником якого є ЗАТ <•Міжтериторіальна ви ­
робничо-будівельна холдингова компанія <•Епос•>, звернулося до господар ­
ського суду м . Києва про стягнення з ВАТ <•Трест Київміськбуд- }> боргу в сум і
2 757 568, 32 грн, збитки від інфляції 13 787,84 грн, 3 %річних - 41 023,55 грн
та витрати на проведення експертизи - 34 110 грн . Позовні вимоги обrрун ­
товані невиконанням відповідачем умов контракту від 30 листопада 2000 р.
No 45-2000 в частині розрахунків за виконані позивачем субпідрядні роботи.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на необ ­
rрунтованість позову.
Рішенням господарського суду м . Києва від 12 жовтня 2004 р. позов задо ­
волено частково в сумі: 2 757 568,32 грн основного боргу, 342 938,21 грн інфля ­
ційних витрат, 13 787,84 грн штрафних санкцій та 41 023,55 грн 3 % річних.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення господарського суду мотивовано наявністю заборгованості за
виконані роботи.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 9 лютого
2005 р. рішення господарського суду м. Києва від 12 жовтня 2004 р. скасова­
но і в задоволенні позовних вимог відмовлено на підставах того, що акти і до­
відки, на які посилається позивач, обrрунтувуючи свої вимоги, не підписані
відповідачем і не відображають реального обсягу виконаних робіт позивачем,
додаткові роботи не виконувалися.
Постановою Вищого господарського суду України від 19 квітня 2005 р.
постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2005 р.
скасовано, а рішення господарського суду м. Києва від 12 жовтня 2004 р. за­
лишено без змін.
90 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 9 СЕРПНЯ 2005 р.
9 червня 2005 р. Верховним Судом України порушено провадження за ка­
саційною скаргою ВАТ <Трест <•Київміськбуд- }>, в якій порушується питання
про скасування постанови Вищого господарського суду України від 19 квітня
2005 р. та залишення без змін постанови Київського апеляційного господар­
ського суду від 9 лютого 2005 р.
На обrрунтування касаційної скарги зроблено посилання на неправиль­
не застосування судом норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обгово­
ривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова па­
лата у господарських справах Верховного СудуУкраїни вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до ст. 4 ГПК рішення з господарського спору повинно по ­
становлятися відповідно до норм матеріального і процесуального права
та фактичним обставинам справи, достовірно встановленим господар­
ським судом.
Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову суду апе­
ляційної інстанції у справ і та залишаючи без змін рішення суду першої ін­
станції, виходив із того, що основний борг у сумі 2 757 568,32 грн за догово­
ром на виконання субпідрядних робіт від 30 листопада 2000 р. No 45-2000
виник через неузгодженість обсягів виконаних робіт та їх вартості, поси ­
лаючись при цьому на висновок КНДІСЕ від 29 грудня 2002 р. No 4946 щодо
заниження відповідачем у справі вартості виконаних робіт.
Погодитися із зазначеним висновком суду не можна.
Як вбачається з матеріалів справи, за договором на субпідрядне капі­
тальне будівництво від 30 листопада 2000 р. No 45 -2000 позивач мав вико ­
нати весь обсяг будівельно-монтажних, оздоблювальних та спеціальних
в н утрішніх робіт з буд і вництва жилого будинку No 1 по вул. Авдієнко-Вер ­
ховинця (секції 1, 2).
Угодою No 1 від 11 грудня 2001 р. сторони погодили вартість будівництва
жилих приміщень у сумі 9 608,43 тис. грн з урахуванням витрат на підготов­
ку території, ін женерн і мережі, благоустрій та озеленення території.
Відповідно до угоди No 2 від 11 грудня 2001 р. відповідач зобов'язався ви­
конати будівельні роботи з нежитлових вбудованих приміщеннь зазначених
секцій вартістю 535,93 тис. грн.
Договірна вартість з жилих і нежилих приміщень становила
10 144,36 т::с. грн.
Оплата виконаних робіт відповідно до договору здійснюється на під­
ставі підписаних сторонами форм No КБ-3 <,Довідка про вартість викона­
них робіт та витрати•> і No КБ-2в <•Акт приймання робіт, виконаних під ­
рядних робіт•>, які складаються щомісячно за результатами виконаних
субпідрядником у звітному періоді.
2005 No 12(27) 91

СПРАВИ ЗІ СПОР ІВ , П ОВ 'ЯЗ АНИХ ІЗ ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ...
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ВАТ <,Трест <•Київміськ­
буд-3,> здійснив оплату виконаних ЗАТ ,,Міжтериторіальна виробничо-буді­
вельна холдингова компанія <,Епос,> робіт за період із березня 2001 р. по вере ­
сень 2002 р. у сумі 8 361 398 грн.
Протоколом від 10 грудня 2002 р. сторони уточнили фактичну вартість
виконаних позивачем робіт за період з березня 2001 р. по вересень 2002 р.
в сумі 8 180,03 тис. грн: договірна вартість робіт із вирахуванням частки в
сумі 2 496,63 тис. грн та 84,9 тис. грн вартості робіт, виконаних відповідачем,
та з урахуванням 617,2 тис. грн компенсації відповідачем позивачу подорож­
чання матеріалів.
Виконання відповідачем частини робіт, крім згаданого протоколу, під­
тверджується також листами No 88 від 15 серпня 2001 р., No 24 від 7 лютого
2002 р. та No 3/25 від 16 січня 2003 р.
Факт визначення сторонами вартості виконаних позивачем робіт у сумі
8 180,03 тис. грн було встановлено також рішенням господарського суду м. Ки­
єва від 5 березня 2004 р. у справі No 22/20 за позовом ВАТ- <,Трест ,,Київміськ­
буд-3,> до Міжтериторіального виробничо-будівельного об'єднання <•Епос,>
про стягнення 275 972 грн заборгованості за спірним договором субпідряду.
Згідно зі ст. 35 ГПК цей факт є доведеним і не потребує доведення під час ви­
рішення інших спорів, у яких беруть участь ті самі сторони.
Висновок спеціаліста КНДІСЕ No 4946 від 29 грудня 2002 р. щодо зани ­
ження відповідачем у справі вартості виконаних робіт, наданий за заявою
позивача про визначення вартості частини виконаних ним підрядних ро­
біт згідно з Формою No КБ-2в за період з березня по грудень 2001 р., rрун­
тувався на матеріалах, поданих лише позивачем. Цей висновок не можна
оцінювати як висновок судового експерта у розумінні статей 41, 42 ГПК,
оскільки його було надано без відповідного доручення суду, тобто оголо ­
шення ухвали про призначення експертизи, та спеціаліста, що його нада ­
вав, не було попереджено про відповідальність, установлену законом, тому
він не має доказової сили.
За таких обставин суд апеляційної інстанції у справі дійшов правиль­
ного висновку про скасування рішення господарського суду м. Києва від
12 жовтня 2004 р. у справі та відмову в задоволенні позовних вимог у зв'яз ­
ку з відсутністю підстав.
Враховуючи наведене, оскаржувана постанова Вищого господарського
суду України від 19 квітня 2005 р. підлягає скасуванню, а постанова Київського
апеляційного господарського суду від 9 лютого 2005 р. - залишенню без змін.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 11 l1 7-l l l 2° ГПК, Верхов ­
ний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ВАТ <•Трест <,Київміськбуд-3,> задовольнити.
92 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 19 КВІТНЯ 2005 р.
Постанову Вищого господарського суду України від 19 квітня 2005 р. ска­
сувати, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 люто­
. го 2005 р. залишити в силі.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Посттюва Вищого господарського суду Исраїни від 19 квітня 2005р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 9 серпня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касацій­
ну скаргу ЗАТ <,Міжтериторіальна виробничо-будівельна холдингова ком­
панія «Епос•> на постанову Київського апеляційного господарського суду від
9 лютого 2005 р. у справі господарського суду м. Києва за позовом Міжтери­
торіального виробничо-будівельного кооперативного об'єднання <,Епос,>
до ВАТ <,Трест <,Київміськбуд-}> про стягнення боргу.
У вересні 2004 р. Міжтериторіальне виробничо-будівельне кооперативне
об'єднання <,Епоо, правонаступником якого є ЗАТ <,Міжтериторіальна вироб­
ничо-будівельна холдингова компанія <,Епос,>, звернулося до господарсько­
го суду з позовом до ВАТ <,Трест <,Київміськбуд-}> про стягнення боргу в сумі
3 189 427,92 грн.
Посилаючись на невиконання відповідачем зобов'язань щодо оплати за
договором виконання субпідрядних робіт, позивач просив стягнути з від­
повідача 2 757 568,32 грн основного боргу, 342 938,21 грн втрат від інфляції,
13 787,84 грн штрафу, 41 023,55 грн 3 % річних та 34 110 грн витрат на про ­
ведення експертизи.
Рішенням господарського суду м. Києва від 12 жовтня 2004 р. позов задо­
волено частково.
Із ВАТ <,Трест <,Київм іськбуд-}> стягнуто 2 757 568,32 грн основного
боргу, 342 938,21 грн втрат від інфляції, 13 787,84 грн штрафу, 41 023,55 грн
3 %річних.
У частині стягнення 30 ООО грн вартості експертизи та 4 110 грн збит­
ків від інфляції відмовлено з посиланням на те, що вартість експертизи
була сплачена не експертній установі, а третій особі. В частині задоволен­
ня позову суд мотивував своє рішення наявністю боргу в межах викона­
них робіт.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 9 лютого
2005 р. рішення господарського суду скасовано і в позові відмовлено.
У касаційній скарзі ЗАТ <,Міжтериторіальна виробничо-будівельна хол­
дингова компанія <,Епос,>, посилаючись на порушення судом апеляційної ін­
станції норм процесуального та матеріального права, просила скасувати по-
2005 No 12(27) 93

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ...
станову Київського апеляційного господарського суду. Крім того, вважає, що
апеляційним господарським судом порушено норми статей 43 ГПК, ст. 161,
162 ЦК та ст. 193, 232, 322 ГК.
У відзиві на касаційну скаргу ВАТ <•Трест <•Київміськбуд-}> просило поста­
нову Київського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2005 р. зали­
шити без змін, а скаргу - без задоволення.
Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, за­
слухавши пояснення представник і в сторін, суд вважає, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Як встановлено матеріалами справи, між ВАТ <•Трест <•Київміськбуд-}>
та Міжтериторіальним виробничо-будівельним кооперативним об'єднання
<•Епос,> було укладено договір субпідряду від 30 листоп ада 2000 р. No 45 -2000,
за яким позивач мав виконати весь обсяг будівельно - монтажних, оздоблю ­
вальних та спеціальних внутр і шніх роб іт з будівництва жилого буди н ку No 1
по вул. Авдієнко -Верховин ця (секції 1 та 2) ум . Києві .
Сторони за договором субп і дряду уклали угоду No 1 в і д 11 грудня
2001 р. про зміни та доповнення договору, якою п огодили вартість буд і в ­
ництва жилих приміщень секцій 1, 2 у сумі 9 608,43 тис. грн з урахуван ­
ням витрат на підготовку територ ії, інженерні мережі, благоустрій та озе ­
ленення території.
Відповідно до угоди No 2 в і д 11 грудня 2001 р . в і дпов і дач зобов'язався
виконати будівельні роботи з нежилих вбудованих п риміщень секцій No 1, 2
вартістю 535,93 тис. грн.
Договірна вартість робіт з будівництва жилих і нежилих прим і щень ста ­
новила 10 144,36 тис. грн .
Договором передбачено, що оплата виконаних робіт здійснюється на
підставі підписаних сторонами форм No КБ-3 «Довідка про вартість ви ­
конаних підрядних робіт та витрати•> та No КБ -2в <•Акт п риймання викона ­
них підрядних роб іт,>, які складаються щомісячно, якщо субпідрядником
у звітному періоді виконувались будівельні роботи.
Як встановлено судом, ВАТ <•Трест <•Київміськбуд-3,> зд і йснив опла ­
ту виконаних ЗАТ <•Міжтериторіальна виробничо - будівельна холдингова
компанія <•Епос,> робіт за період з берез н я 2001 р. по вересень 2002 р. у сумі
8 361 398 грн.
Сторони в протоколі від 10 грудня 2002 р. уточнили фактичну варт і сть
виконаних позивачем робіт за п ер іод з березня 2001 р. по вересень 2002 р.
у сумі 8 180,03 тис. грн, а саме: договірна варт і сть з вирахуванням част­
ки в сумі 2 496,63 та 84,9 тис. грн за роботи, виконані самим відповідачем,
та з урахуванням 617,2 тис. грн компенсації відпов ідачем позивачу подорож­
чання матеріал і в .
94 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 9 СЕРПНЯ 2005 р.
Виконання відповідачем частини робіт також підтверджується лис­
тами від 15 серпня 2001 р. No 88, від 7 лютого 2002 р. No 24 та від 16 січня
2003 р. No 3/25.
•
Як встановлено судом, наявність основного боргу в сумі 2 757 568,32 грн
підтверджена висновком КНДІСЕ. Борг виник через неузгодженість обся­
гів виконаних робіт та їх вартості. Розрахунок КНДІСЕ базується на ДБН.
Д.1.1 - 2000 <<Правила визначення вартості будівництва,>, затверджених на­
казом Держкомітету України архітектури та житлової політики від 27 серп­
ня 2000 р. No 174.
За таких обставин місцевий господарський суд правильно застосував статті
526,625 ЦК України, ст. 232 ГК та ст. 214 ЦК УРСР і обrрунтовано стягнув із відповіда­
ча основний борг та нараховані на нього штраф, річні та втрати від інфляції.
Постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам закону на за­
значених вище підставах.
З огляду на викладене, постанову суду апеляційної інстанції визнати за­
конною не можна, тому вона підлягає скасуванню, а рішення - залишенню
без зміни.
Керуючись статтями lll5, lll7, 111 9, 111 11 ГПК, Вищий господарський суд
України
постановив:
Касаційну скаргу задовольнити.
Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 9
лютого 2005 р.
Рішення господарського суду м. Києва від 12 жовтня 2004 р. залишити без
зміни.
2.7. Не відповідає вимогам законодавства та матеріалам справи
висновок суду касаційної інстанції про те, що до позивача у
справі не переходило право вимоги щодо сплати заборгова­
ності відповідачем
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 9 серпня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Корпорації <,Mer -
cl1ant Inteшational Company LТD,, (США) на постанову Вищого господарсько­
го суду України від 29 квітня 2005 р. у справі за позовом Корпорації <,Mercl1ant
Inteшational Company LТD,> до НАК <,Нафтогаз України,>, ВАТ <,Северстудстрой,>
(Російська Федерація) про стягнення 24 714 514,70 дол. США,
2005 No12(27) 95

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ 13 ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬН І СТЮ . ..
встанови в:
31 січня 2002 р. Корпорація <,Mercl1a11t Iпterпatioпal Сатрапу LТD,> зверну­
лась до суду з позовом про стягнення з НАК <,Нафтогаз України,> 24 714 514,70
дол. США. Позовні вимоги обrрунтовувались тим, що 28 грудня 1998 р. за до ­
говором уступки права вимоги No 2 ВАТ <,Северстудстрой,> передало позивачу
право вимоги оплати АТ <Укргазпром» (правонаступником якого є НАК <,На­
фтогаз України,>) боргу за договором про порядок, умов и та строки погашен­
ня заборгованості No 39-483 від 21 грудня 1998 р. у сумі 9 733 334 дол. США.
Оскільки відповідачем сума боргу не була погашена, позивач просив стягну­
ти її з урахуванням нарахованої за прострочку виконання зобов'язання пені
в сумі 14 981 180,70 дол. США.
НАК <,Нафтогаз України,> позов заперечувала, посилаючись на те, що до­
говір No 39-483 від 21 грудня 1998 р., який має ознаки зовнішньоекономічної
угоди, укладено з порушенням вимог ст. 6 Закону України <,Про зовнішньое ­
кономічну діяльність,> від 16 квітня 19991 р. No, 959-ХІІ, а вимоги позивача щодо
стягнення заборгованості є безпідставними.
Судами справа розглядалась неодноразово.
Постановою Верховного Суду України від 14 жовтня 2003 р. постанова Ви­
щого господарського суду України від 1 квітня 2003 р. , постанова Київського апе­
ляційного господарського суду від 24 вересня 2002 р. та рішення господарського
суду м. Києва від 14 березня 2002 р. у справі скасовані, а справа направлена на но­
вий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням господарського суду м. Києва від 10 лютого 2004 р. визнано
недійсними договір від 21 грудня 1998 р. No 39-483, укладений між АТ <Ук­
ргазпром,> та ВАТ <,Северстудстрой•>, на підставі ст. 48 ЦК, та договір від
28 грудня 1998 р. No 2, укладений між ВАТ <,Северстудстро й,> та Корпораці­
єю <,Mercl1aпt Iпterпatioпal Сатрапу LTD,> на підставі ст. 168 ЦК Російської
Федерації. У позові Корпорації відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 квітня
2004 р. зазначене рішення в частині визнання недійсними договору від 21 груд­
ня 1998 р. No 39-483 і договору від 28 грудня 1998 р. No 2 скасовано, оскільки ви­
знання господарським судом м. Києва за власною ініціативою недійсними до­
говорів за межами заявлених сторонами вимог суперечить конституційному
принципу диспозитивності сторін судового процесу. В іншій частині рішення
залишено без змін з огляду на те, що позивач не довів порушення його прав
та наявності заборгованості перед ним у НАК <,Нафтогаз України,>.
Постановою Вищого господарського суду України від 29 квітня 2005 р.
постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 квітня 2004 р.
залишено без змін.
30 червня 2005 р. Верховним Судом України порушено провадження за
касаційною скаргою Корпорації <,Mercl1aпt Iпterпatioпal Сатрапу LТD,>, у якій
96 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 9 СЕРПНЯ 2005 р.
порушується питання про скасування постанови Вищого господарського
суду України від 29 квітня 2005 р. та направлення справи на новий розгляд до
суду першої інстанції. На обrрунтування скарги зроблено посилання на не­
правильне застосування норм матеріального та процесуального права, не­
відповідність оскаржуваної постанови рішенням Верховного Суду України
з питань застосування норм матеріального права, положенням Конституції
України та міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Вер ­
ховною радою України.
Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, Вищий гос­
подарськJАй суд України погодився з висновком апеляційного суду про те, що
право вимоги до позивача у справі не переходило, оскільки ВАТ <,Северстуд­
строй,> не мав права вимоги і не міг уступити його позивачу.
Разом із тим з обrрунтованістю такого висновку погодитися не можна. До­
говором No. lГУ-98, укладеним між російським АТ <,Газпром,> та АТ «Укргазп­
ром,> ум . Москві, з урахуванням п. 3.13 додатків No 2, 12 до нього, передбачено
обов'язок АТ <<Укргазпром,> погасити заборгованість підприємства <,Сургут­
газпром,> перед ВАТ <•Северстудстрой» в сумі 14,6 млн дол. США.
Відповідно до ч. 1 ст. 430 ЦК Російської Федерації договором на користь
третьої особи визнається договір, в якому сторони встановили, що боржник
зобов'язаний здійснити виконання не кредитору, а указаній або не указаній
в договорі третій особі, яка має право вимагати від боржника виконання зо­
бов'язання на свою користь. Згідно з ч. 2 наведеної статті, якщо інше не пе­
редбачене законом, іншими правовими актами або договором, з моменту по­
відомлення третьою особою боржнику про намір використати своє право за
договором сторони не можуть розірвати або змінити укладений ними договір
без згоди третьої особи.
З урахуванням права ВАТ <,Северстудстрой,> вимагати від АТ <<Укргаз­
пром•> виконання частини зобов'язань за договором No lГУ-98 та того,
що АТ <,Газпром•> згідно з урядовою телеграмою від 10 грудня 1998 р. під­
твердив зобов'язання <,Укр газпрому,> погасити частину заборгованос­
ті за договором ВАТ <,Северстудстрой,>; договором від 21 грудня 1998 р.
No 39 -483 між АТ <,Укргазпром,> та ВАТ <•Северстудстрой,> були узгоджені
строки та порядок виконання зобов 'язання ; 24 грудня 1998 р. складено
акт звірки взаємних розрахунків, договір від 28 грудня 1998 р. No 2 про
уступку ВАТ <,Северстудстрой•> позивачу права вимоги оплати АТ <<Укргазп ­
ром,> (правонаступником якого є НАК <•Нафтогаз України ,>) боргу в сумі
9 733 334 дол. США; за договором від 21 грудня 1998 р. No 39-483 відпові­
дав вимогам закону і був належною правовою підставою для висновку про
наявність у позивача права вимоги до правонаступника АТ <•Укргазпром,>.
Строк позовної давності позивачем не пропущено.
2005 No12(27) 97

СПРАВИ З І СПОР ІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ ' ЯЗА Н Ь ТА ВІДПОВІДАЛЬН І СТЮ . ..
Порушення вимог матеріального права, допущені судом під час розгляду
справи, є підставою для скасування винесених судових рішень та направлен­
ня справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду слід врахувати наведене та вирішити
спір із дотриманням вимог закону.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 111 17 - 111 20 ГПК, Верховний
Суд України
постановив:
Касаційну скаргу Корпорації <,Merc l1ant Inteгnatioпal Соmрапу LТD•> задо­
вольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 29 квітня 2005 р., по­
станову Київського апеляційного господарського суду від 29 квітня 2004 р.
та рішення господарського суду м. Києва від 10 лютого 2004 р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду першої ін­
станції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України
від 29 1світня 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 9 серпня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну
скаргу Корпорації <,Mercl1a11t International Соmрапу LТD•> (США) на постанову Київ­
ського апеляційного господарського суду від 10 лютого 2004 р. у справі за позовом
Корпорації <,Merchant Iпternatioпal Company LТD,> до НАК <,Нафтогаз України•>, ВАТ
<,Северстудстрой,> (Російська Федерація) про стягнення 24 714 514,70 дол. США.
Рішенням господарського суду м. Києва від 10 лютого 2004 р. визнано не ­
дійсним договір від 21 грудня 1998 р. No 39-483, укладений між АТ «Укргазпром•>
ВАТ <,Северстудстрой,>, та договір від 28 грудня 1998 р. No 2, укладений між ВАТ
<•Северстудстрой,> та Корпорацією <,Merchant Inteгnational Company LTD•>; у по­
зові про стягнення 9 733 334 дол. США боргу та 14 981 180,70 дол. США пені
відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 квітня
2004 р. рішення господарського суду м. Києва від 10 лютого 2004 р. у частині
визнання недійсними договорів від 21 грудня 1998 р. No 39-483 та від 28 грудня
1998 р. No 2 скасовано; в іншій частині - залишене без змін.
У касаційній скарзі Корпорація <•Merchaпt Inteгnational Соmрапу LТD,> про­
сить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 10 лютого 2004 р. та
98 No 12 (27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 29 КВІТНЯ 2005 р.
постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 квітня 2004 р.,
посилаючись на те, що вони постановлені з порушенням норм чинного за­
конодавства, та постановити нове рішення про задоволення позову про стяг­
нення 24 714 514,70 дол. США.
Ві дзив на касаційну скаргу від відповідачів до суду не надходив.
У справі з 26 квітня 2005 р. оголошувалась перерва.
Вивчивши справу, заслухавши пояснення представників сторін, суд вста­
новив таке.
У лютому 2002 р. Корпорація <•Merchant International Company LТD,> звер­
нулася до господарського суду з позовом про стягнення з НАК <•Нафтогаз Укра­
їни,> (правонаступника АТ <Укргазпром,>) 24 714 514,70 дол. США боргу та пені у
зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором від 21 грудня 1998 р.
No 39 -483, укладеним між АТ <.Укргазпром,> та ВАТ <,Северстудстрой,>, право вимо­
ги за яким позивач отримав на підставі договору про уступку права вимоги від
28 грудня 1998 р. No 2, укладеного з ВАТ <,Северстудстрой,>.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 31 грудня 1997 р. між російським АТ
<•Газпром,>таАТ <•Укргазпром,> було укладено договір No lГУ-98 про поставку газу.
Згідноздодатковимиугодамивід6березня 1998 р.No2тавід20листопада 1998 р.
No 12 до зазначеного договору АТ <Укргазпром,> мало розраховуватись за пос­
тавлений газ перед ВАТ <•Северстудстрой,> в сумі 14 600 ООО дол. США. 21 груд­
ня 1998 р. між ВАТ <•Северстудстрой,> та АТ <•Укргазпром,> було укладено дого­
вір за No 39-483 про порядок, умови та строки погашення заборгованості, яка
виникла на підставі додаткових угод до договору від 31 грудня 1997 р. за
No lГf-98 про поставку газу.
Постановою Верховного Суду України від 14 жовтня 2003 р. у цій справі
встановле но, що договір від 21 грудня 1998 р. No 39-483 має похідний харак­
тер від договору від 31 грудня 1997 р. No lГУ-98.
Ап еляційний суд повно, всеб ічно дослідив надані сторонами докази і до ­
води, належно їх оц і нив та д і й ш ов правильного висновку про відмову в позові.
Пр и цьому суд виходив із того, що на порушення ст. 33 ГПК позивач не надав
належних доказів наявності у НАК <,Нафтогаз Укра їни,> (правонаступника АТ
<Укргазпром,>) заборгованості перед ним унаслідок невиконання зобов'язань
за договором від 31 грудня 1997 р. No lГУ- 98, а також доказів того, що до Кор­
порації <•Merchant Internat ional Company LTD,> перейшло право вимоги до НАК
<•Нафтогаз України,> за договором від 31 грудня 1997 р. No lГУ- 98.
Вірним є висновок суду про те, що надані позивачем договір від 31 груд­
ня 1997 р. No lГУ-98, додаткові угоди до нього від 6 березня 1998 р. No 2 та
від 20 листопада 1998 р. No 12, договір від 21 грудня 1998 р. No 39-483, до­
говори між ВАТ <•Северстудстрой» та Корпорацією <•Mercl1ant Interпational
Company LТD» про уступку права вимоги б/н та від 28 грудня 1998 р. No 2,
2005 No 12(27) 99

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВЛАСНІСТЬ
угода між Корпорацією <,Meгchant Inteгnational Company LТD,> та НАК <,На­
фтогаз України,> про порядок, умови та строки погашення заборгованості
б/н від 11 травня 2004 р., урядова телеграма від 10 грудня 1998 р. No 4-258
та акт звірки розрахунків між АТ <Укргазпром,> та ВАТ <•Северстудстрой•> від
24 грудня 1998 р. не є належними доказами порушення прав позивача в ро­
зумінні приписів ст. 36 ГПК.
Пунктом 6.6 договору від 31 грудня 1997 р. No lГУ-98 передбачено, що
жодна зі сторін не має право передавати свої права та обов'язки з цього до­
говору третім особам без письмової згоди на це іншої сторони. Як встанов­
лено судом, права вимоги за договором від 21 грудня 1998 р. No 39 -483 від ро­
сійського АТ <•Газпром» за згодою АТ <,Укргазпром,> до ВАТ <•СеверстудстроЙ•>
не переходили, тому останній не міг передати такі права позивачеві .
Правильним є висновок апеляційного суду про скасування рішен­
ня місцевого суду в частині визнання недійсними договорів від 21 грудня
1998 р. No 39-483 та від 28 грудня 1998 р. No 2 з огляду на його необrрунтова­
ність та невідповідність фактичним обставинам справи в цій частині.
Доводи Корпорації <,Me1-chant Inteшational Company LТD,> у касаційній
скарзі про неправильне визначення судом правової природи договірних від­
носин між ВАТ <,СеверстудстроЙ•>, НАК <.Нафтогаз України•> (правонаступника
АТ <•Укргазпром•>) та російським АТ <•Газ пром•>, порушення ст. 308 ЦК Росій­
ської Федерації, невиконання вказівок постанови Верховного Суду України
від 14 жовтня 2003 р. у справі No 14/142 були предметом дослідження апеля­
ційного господарського суду і обrрунтовано відхилені як безпідставні, тому
судом касаційної інстанції до уваги не беруться.
Інша частина посилань касаційної скарги зводиться до необхідності вирі­
шення касаційною інстанцією питань про надання переваги доказів позивача
над іншими, тобто здійснення відмінної від апеляційного суду оцінки доказів,
що суперечить вимогам ст. 111 7 ГПК, тому до уваги не беруться.
Отже, рішення місцевого суду в частині відмови в позові та постанова апе­
ляційного суду відповідають матеріалам справи, чинному законодавству, тому
підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Керуючись статтями 11 !9-111 11 ГПК, Вищий господарський суд України
постановив:
Рішення господарського суду м. Києва від 10 лютого 2004 р. у частині від­
мови позивачу в позові та постанову Київського апеляційного господарсько­
го суду від 29 квітня 2004 р. у повному обсязі залишити без змін, а касаційну
скаргу Корпорації <•Merchant Inteшational Company LТD•> - без задоволення.
100 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 12 ЛИПНЯ 2005 р.
3 Справи зі спорів, пов'язаних
із застосуванням законодавства
про власність
3.1. Суди, задовольняючи позов, не з'ясували характеристики
спірного приміщення, оскільки розташування певних при-
.
.
м1щень у пщвалах, цокольних поверхах, не може визнавати-
ся безумовною підставою віднесення їх до допоміжних при­
міщень, які підлягають приватизації разом із приватизацією
квартир, та не звернули уваги на те, що позивач не міг бути
визнаний власником і таких приміщень, оскільки вони могли
бути передані безоплатно у спільну власність громадян одно­
часно з привати зацією ними квартир (кімнат у квартирах)
багатоквартирних будинків. Об'єднання співвласників ба­
гатоквартирного будинку - це юридична особа, створена
власниками для сприяння використанню власного майна та
управління, утримання і використання неподільного та за­
гального майна, а не для набуття самостійного права влас­
ності на майно співвласників багатоквартирного будинку,
оскільки вона є неприбутковою організацією і не має на
меті отримання прибутку для його розподілу між членами
об'єднання
Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 12 ЛU111-tЯ 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Представництва
з управл і ння комунальною власністю Одеської міської ради (далі - Пред­
ставництво) на постанову Вищого господарського суду України від 23 лютого
2005 р. у справі за позовом Об'єднання власників квартир будинку No 7 по вул.
Буніна <• Роза,> до Представництва, Управління охорони здоров'я Одеської місь-
2005 No 12(27) 101

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВЛАСНІСТЬ
кої рад и (далі - Управління) про визнання права власності та зобов'язання не
ч инити пер ешкоди у користуванні майном,
встанови в:
У травні 2004 р. Об'єднання власників квартир будинку No 7 по вул. Буніна
<,Роза,> звернулось до суду з позовом про визнання права власності на підваль­
ні приміщення загальною площею 345 м2 , що розташовані за адресою: м. Оде­
са, вул . Буніна, 7; зобов 'язання Представництва і Управління не чинити пере­
шкоди у користуванні зазначеними приміщеннями , та зобов'язання передати
ці підвальні приміщення на баланс позивачу.
Предста вництво у відзиві на позовну заяву пояснює, що спірні приміщен­
ня переда ні ним до відання Управління.
Рішенням господарського суду Одеської області від 14 червня 2004 р.,
залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського
суду від 1 вересня 2004 р., позов задоволено з огляду на те, що підвали та
інші технічні приміщення мають статус допоміжних приміщень, призна ­
чених для забезпечення експлуатації будинку, а тому об'єднання власник і в
квартир згідно з вимогами чинного законодавства набуло щодо них право
спільної власності.
Постановою Вищого господарського суду України від 23 лютого 2005 р.
зазначені судові рішення залишені без змін на тих же підставах.
19 травня 2005 р. Верховним Судом України відкрито провадження за ка­
саційною скаргою Представництва, в якій порушується питання про скасу­
вання постанови Вищого господарського суду України від 23 лютого 2005 р. та
направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. На обrрунту­
вання скарги зроблено посилання на неправильне застосування норм мате ­
ріального та процесуального права, невідповідність оскаржуваної постанови
рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріально ­
го права , неоднакове застосування Вищим господарським судом України того
самого положення закону в аналогічних справах.
Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах .
Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою залише­
но без змін рішення суду першої інстанції, Вищий господарський суд України
виходив з того, що вона є законною та обrрунтованою.
Однак із таким висновком погодитися не можна.
За змістом ч . 1 ст. 1 в редакції Закону <,Про приватизацію державного
житлового фонду,> (далі - Закон) приватизація державного житлового фонду
(далі- приватизація) - це відчуження квартир (будинків) , кімнату квартирах
та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних
до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного
житлового фонду на користь громадян України.
102 No 12 (27) 2005

ПОСТА Н ОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРА'іНИ ВІД 12 ЛИПНЯ 2005 р .
За змістом п. 2 ст.10 Закону допоміжні приміщення (кладовки, сараї і
т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо при­
ватизації не підлягають.
Згідно з офіційним тлумаченням, що подається в рішенні Конституцій­
ного Суду України від 2 березня 2004 р. No 4-рп/2004 у справі за конституцій ­
ним зверненням Я. та інших громадян про офіційне тлумачення положень
п. 2 ст. 10 Закону <<Про приватизацію державного житлового фонду•> та закон­
ституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлума­
чення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на
допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення
(підвали, сараї, кладовки , горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно
у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир
(кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права
власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових
дій, зокрема, створення об'єднання співвласників багатоквартирного бу­
динку, вступу ДО НЬОГО.
Разом із тим, суди не звернули уваги на те, що цей спір виник не через при ­
міщення, перераховані у Законі та рішенні Конституційного Суду України.
Об'єднання власників квартир будинку No 7 по вул. Буніна <,Роза•> звернулось
до суду з позовом, зокрема , про визнання права власності на приміщення за­
гальною площею 345 м2 , в яких протягом тривалого часу розташована дитяча
поліклініка, пункт видачі дитячого харчування для дітей з малозабезпечених
сімей трьох районів міста і статус якого як допоміжного оспорювався відпо ­
відачами. У частині аналогічного приміщення розташована квартира, тобто
жиле приміщення.
Відповідно до п. 9 ст. 8 Закону нежилі приміщення житлового фонду,
які використовуються п ідприємствами торг і влі, громадського харчування,
житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах
оренди, під час приватизації житлового фонду передаються в комунальну
власність відпов ідн их міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.
Постановляючи рішення, суди не дали правової оцінки тому, що спірне
приміщення було передано в управління рішенням виконавчого комітету
Одеської міськради від 20 жовтня 2000 р. Управлінню.
Визнаючи право власності на спірні приміщення як допоміжні за пози­
вачем, суди не звернули уваги на те, що позивач не міг бути визнаний влас­
ником і таких приміщень, оскільки вони могли бути передані безоплатно
у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир
(кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків . Підтвердження права
власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових
дій , ::,,крема, створення об'єднання співвласників багатоквартирного бу­
динку, ВСТУПУ ДО НЬОГО.
І
2005 No12(27) 103

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВЛАСНІСТЬ
Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного бу­
динку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з
власниками приватизованих квартир.
Для правильного вирішення цього спору суди мали з'ясувати не лише харак­
теристику спірного приміщення, зокрема, чи належить воно до підвальних, чи
розташоване в цокольному поверсі, але й виходити з того, чи є це приміщення
допоміжним, в якому чи частин і якого може розташовуватися технічне облад­
нання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для
забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир), без
доступу до якого експлуатація житлового будинку не є можливою, чи використо­
вувалося воно або якась з його частин для обслуговування будинку.
Розташування певних приміщень у підвалах, цокольних поверхах не
може визнаватися безумовною п і дставою віднесення їх до допом і жних
приміщень, які підлягають приватизації разом із приватизацією квартир.
За змістом Закону нежилі приміщення житлового фонду, які використо­
вуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово -кому­
нального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, під час
приватизації житлового фонду передаються в комунальну власність в і дпов ід­
них міських, селищних, сільських рад народних депутатів, не втрачають сво ­
го статусу недопоміжних нежилих приміщень, незалежно від того, де, у які й
частині житлового будинку вони розташовані.
Згідно зі ст. 1 Закону <<Про об'єднання співвласників багатоквартирного
будинку,> допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщен ­
ня, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслу­
говування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи,
позаквартирні коридори, колясочн і , кладові, сміттєкамери, горища, підвали,
шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні при ­
міщення).
За змістом ст. 1 зазначеного Закону нежиле приміщення - приміщення,
яке належить до житлового комплексу, але належить до житлового фонду і
є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку- юридична особа,
створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна
та управління, утримання і використання неподільного та загального майна,
а не для набуття самостійного права власності на майно співвласників багато­
квартирного будинку.
Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону основна діяльність об'єднання полягає
у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників приміщень
на володіння та користування спільним майном членів об'єднання, належне
утримання будинку та прибудинкової території, сприяння членам об'єднан ­
ня в отриманні житлово - комунальних та інших послуг від пов і дної якост і за
104 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВИ ЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 23 ЛЮТОГО 2005 р.
обrрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних із
діяльністю об'єднання .
Об'єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання
прибутку для його розподілу між членами об'єднання.
Посилання судів на обrрунтування прийнятих рішень на норми ЦК не
можна визнати обrрунтованим, оскільки вони регулюють відносини влас­
ності, можливі способи захисту прав власника, а позивач щодо спірного при­
міщення за змістом закону таким не є.
Допущені порушення є підставою для скасування ухвалених у справі судо­
вих рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, керуючись статтями lll17-lll20 ГПК, Верховний
Суд України
постановив:
Касаційну скаргу Представництва задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 23 лютого 2005 р., поста­
нову Одеського апеляційного господарського суду від 1 вересня 2004 р. та рішен­
ня господарського суду Одеської області від 14 червня 2004 р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду першої ін­
станції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України
від 23 лютого 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 12 липня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційні
скарги Представництва з у правління комунальною власністю Одеської місь­
кої ради (далі - Представництво) та Управління охорони здоров'я виконавчо­
го комітету Одеської міської ради (далі - Управління) на постанову Одеського
апеляційного господарського суду від 1 вересня 2004 р. у справі за позовом
об'єднання власник і в квартир будинку No 7 по вул. Буніна <,Роза,> до Представ­
ництва та Управління про визнання права власності та зобов'язання не чини­
ти перешко,и,и у користуванні майном.
У травні 2004 р. об'єднання власників квартир будинку No 7 по вул. Буні­
на <,Роза,> звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до
Представництва та Управління про визнання права власності на підвальні
приміщення, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Буніна <,Роза,>, 7, загальною
2005 No 12(27) 105

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВЛАСНІСТЬ
пло щею 345 м2, зобов'язання відповід ачів не перешкоджати у здійсненні права
користування цим и приміщеннями та передати їх на баланс по зи в ача.
Рішення м господарського суду Одеської області від 14 червня 2004 р. , за­
л ишени м б ез змін постановою Одеського а пеляційного господарсь кого суду
від 1 в ерес н я 2004 р., позов задоволено. Визнано право власності позивача на
підвальні приміщення, розташовані за адресою: м. Одеса , вул. Буніна <,Роза,>, 7,
загальною площею 345 м2 . Зобов 'язано відповідачів не перешкоджати пози­
вачу в користуванні спірними підвальними приміщеннями та передати їх на
баланс по зивача . Стягнуто з відповідачів судові витрати.
У касаційних скаргах відповідачі просять скасувати постановлені судо­
ві рішення , посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями
норм матеріального і процесуального права, та направити справу на новий
судовий розгляд до суду першої інстанції .
У відзивах на касаційні скарги позивач просить залишити оскаржувані
судові рішення без змін, а касаційні скарги - без задоволення , посилаючись
на відсутність правових підстав для їх задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали спра ­
ви , обговоривши доводи касаційних скарг та заперечення щодо них, суд вва­
жає , що касаційні скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.
Задовольняючи позовні вимоги та залишаючи рішення місцевого суду без
змін, попередні судові інстанції керувались нормами Закону <<Про об'єднання
співвласників багатоквартирного будинку,>, Закону <•Про приватизацію держав ­
ного житлового фонду,> та ЦК України та виходили з того, що приватизація квар­
тир будинку No 7 по вул. Буніна <•Роза,> в м. Одеса здійснена і завершена в порядку,
встановленому законом , створена власниками квартир юридична особа - об'єд­
нання співвласників - може набути право власності.
Судами попередніх інстанцій зазначено, що допоміжні приміщення (під­
вали , сараї, кладочки, горища, колясочні тощо) передаються безоплатно у
спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кім ­
нат у кв артирах) багатоквартирни х будинків. Підтвердження права власності
на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема ,
створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, в ступу до
нього. Співвласники допоміжних приміщень мають право розпоряджатись
ним в межах , установлених чинним законодавством .
Висновок місцевого та апеляц і йного господарських судів про обrрунто­
ваність заявлених позовних вимог є законним, відповідає нормам матеріаль­
ного і процесуального права, фактичним обставинам та наявним матеріалам
справи, а доводи касац і йної скарги їх не спростовують.
З огляду на викладене, п ідстав для зміни або скасування постановлених у
справ і судових рішень не вбачається.
Керуючись статтями lll5, lll7, 111 9, lll1 1 ГПК, Вищий господарський суд
України
106 No12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕР ХО ВНОГО СУДУ УКРА ЇНИ ВІД 16 СЕРПНЯ 2005 р.
постановив:
Касаційні скарги Представництва та Управління залишити без задо во­
лення, а рішення господарського суду Одеської області від 14 червня 2004 р.
та постанову Одеського а пеляційного господарського суду від 1 вересня
2004 р. - без змін.
3.2 . Визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме
майно за набувальною давністю суперечить закону, оскіль­
ки відповідно до ч. 1 ст. 344 та п. 1 Прикінцевих та пере­
хідних положень ЦК України, визнання права власності за
набувальною давністю не може мати місце раніше 1 січня
2011 р.
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16 серпня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Акціонерної суд­
ноплавної компанії <,Укррічфлот•> на постанову Вищого господарського суду
України від 19 квітня 2005 р. у справі за позовом АТ <,П'ятий експедиційний за­
гін підводних та гідротехнічних робіт•> до Акціонерної судноплавної компанії
<,Укррічфлот•> про визнання права власності та за зустрічним позовом Акціо­
нерної судно пл авної компанії <<Укрр ічфлот•> до АТ <<П'ятий експедиційний за­
гін під водних та гідротехнічних робіт •> про примусове виселення з нежилих
приміщень,
встановив:
У червні 2003 р. АТ <<П'ятий експедиційний загі н підводних та гідротехніч­
них робіт•> звер нул ось до суду з позовом до Акц іонерної судноплавної компанії
<,Укрр ічфлот•> про визнання п рава власності на будівлі ремонтно-механічних
майстерень та лабораторн о - адм і ністративно го корпусу загальною площею
1 746 м2 , які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Електриків , 4.
Позовні вимоги мотивовані тим, що під час приватизації майна відпові­
дач як вища інстанція не включив спірні будівлі до переліку об'єкті в, які мав
приватизувати позивач. Позивач зазначив, що всі будівлі, розташовані на його
території , ~5удовані ним та є цілісним майновим комплексом, тому невклю­
чення спірних будівель до переліку об'єктів, які мав приватизувати позивач,
не відповідає вимогам Закону <Лро приватизацію державного майна•>.
Одночасно позивач зазначив, що спірні будівлі було збудовано власни­
ми зусиллями позивача, який з 1975 року відкрито і безперервно володіє та
користується спірними приміщеннями, несе всі відповідні витрати з їхньо-
2005 No 12(27) 107

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВЛАСНІСТЬ
го обслуговування та утримування, що згідно зі ст. 344 ЦК України є під­
ставою для визнання за ним права власності на це майно за набувальною
давністю.
У жовтні 2003 р. Акціонерна судноплавна компанія <,Укррічфлот•> звер­
нулася до суду із зустрічним позовом до АТ <<П'ятий експедиційний загін
підводних та гідротехнічних робіт•> про примусове виселення з нежилих
приміщень, а саме: ремонтно-механічних майстерень та лабораторно­
адміністративного корпусу, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Елек­
триків, 4. На обrрунтування зустрічного позову Акціонерна судноплавна
компанія <,Укррічфлот•> вказала, що спірні будівлі станом на червень 2003 р.
перебувають на її балансі.
Рішенням господарського суду м. Києва від 19 липня 2004 р. позов
задоволено повністю: визнано за АТ <,П'ятий експедиційний загін підвод­
них та гідротехнічних робіт•> право власності за набувальною давністю
на будівлі ремонтно - механічних майстерень та лабораторно - адміністра ­
тивного корпусу загальною площею 1 746 м2, що розташовані за адресою:
м. Київ, вул. Електриків, 4. У задоволенні зустрічного позову відмовлено
в повному обсязі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 грудня
2004 р. вказане рішення залишене без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 19 квітня 2005 р. за ­
лишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від
28 грудня 2004 р.
В основу постанови Вищого господарського суду України покладено висно ­
вки про те, що суди під час розгляду справи встановили фактичні обставини
справи на основі повного та об'єктивного дослідження поданих доказів, висно­
вки судів відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з
правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
У касаційній скарзі Акціонерна судноплавна компанія <Укррічфлот•> пору­
шує питання про скасування постанови Вищого господарського суду України
від 19 квітня 2005 р. Посилання зроблені на неправильне застосування норм
матеріального і процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду України від 7 липня 2005 р. порушено касацій ­
не провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України
від 19 квітня 2005 р.
Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Залишаючи без змін постанову суду апеляційно ї інстанці ї, Вищий гос ­
подарський суд виходив із того, що вона rрунтується на вимогах чинного
законодавства.
Разом із тим, з обrрунтованістю та законн істю такого висновку погсд!~ти­
ся не можна.
108 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 19 КВІТНЯ 2005 р.
Суди, ухвалюючи рішення в цій справі, не звернули уваги на те, що ви знан­
ня за позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною
давністю суперечить зазначеному вище Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 344 ЦК право власності за набувальною давністю на нерухо­
ме майно набувається за рішенням суду, зокрема, у разі коли особа, яка добро­
совісно заволоділа чужим майном, продовжує відкрито, безперервно володіти
ним протягом десяти років, якщо інше не встановлено цим Кодексом .
Відповідно до п . 1 Прикінцевих та перехідних положень ЦК цей Кодекс
набуває чинності з 1 січня 2004 р. , а п. 8 цих положень установлено, що прави­
ла ст. 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки , коли
володіння майном почалося за три роки до набуття чинності цим Кодексом.
Отже, визнання права власності за набувальною давністю не може мати місця
раніше 1 січня 2011 р.
Крім того, суд касаційної інстанції, погодившись із висновком суду апеляцій­
ної інстанції про відсутність доказів приватизації спірних об'єктів Лкціонерною
судноплавною компанією <Укррічфлот,>, не виконав вимог ч . 2 ст. 11 l5 ГПК щодо
перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у по­
станові суду апеляційної інстанції.
Наведені обставини є підставою для скасування всіх ухвалених у справі су­
дових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Враховуючи наведене , керуючись статтями lll17 - lll2° ГПК, Верховний
Суд України
постановив:
Касаційну скаргу Акці онерної судноплавної компанії <,Укррічфлот,> задо­
вольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 19 квітня 2005 р., по­
станову Київського апеляційного господарського суду від 28 грудня 2004 р. та
рішення господарського суду м. Києва від 19 липня 2004 р. скасувати, а справу
направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає .
Постанова Вищого господарського суду України від 19 квітня 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16 серпня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касацій­
ну скаргу Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот,> н а постанову Ки­
ївського апеляційного господарського суду від 28 грудня 2004 р. Вищого гос­
подарського суду України від 19 квітня 2005 р. у справі за позовом АТ <,П 'ятий
експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт,> до Акціонерної суд-
2005 No12(27) 109

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ І З ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВЛАСН І СТЬ
наплавної компанії <Укррічфлот•> про визнання права власності та за зустріч­
ним позовом Акціонерної судноплавної компанії <•Укррічфлот•> до АТ <.П'ятий
експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт•> про примусове ви­
селення з нежилих приміщень.
У червні 2003 р. АТ <.П'ятий експедиційний загін підводних та гідротех­
нічних робіт•> звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Ак­
ціонерної судноплавної компанії <,Укррічфлот•> про визнання права власності
на будівлі ремонтно-механічних майстерень та лабораторно-адміністратив­
ного корпусу загальною площею 1 746 м2, що розташовані за адресою м. Київ,
вул. Електриків, 4. Позовні вимоги обrрунтовувались тим, що під час привати­
зації майна відповідач як вищестояща організація не включив спірн і буді влі
до переліку об'єктів, які мав приватизувати позивач . Оск ільки всі будівлі, роз­
ташовані на території позивача, збудовані ним та є ц ілісним майновим комп­
лексом, виключення з переліку спірних будівель не від повідає вимогам Закону
<•Про приватизацію державного майна». У заяві від 16 ли п ня 2004 р. позивач
додатково обrрунтовує свої позовні вимоги тим, що спірн і будівлі було збу­
довано власними силами позивача, який з 1975 року відкрито і безперервно
володіє та користується спірними приміщеннями, несе всі відповідні витра­
ти з їхього обслуговування та утримування, що згідно з і ст. 344 ЦК України є
підставою для визнання за ним права власності на це майно за набувальною
давністю.
У жовтні 2003 р. Акціонерна судноплавна компанія <•Укрр ічфлот,> звер ­
нулася до господарського суду м. Києва із зустрічним позовом до АТ <.П'ятий
експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт•> про примусове ви ­
селення з нежилих приміщень, а саме: будівлі ремонтно -механічних майсте ­
рень та лабораторно-адміністративного корпусу, що розташовані за адресою:
м. Київ, вул . Електриків,4.
Рішенням господарського суду м . Києва від 19 липня 2004 р. позов задово­
лено у повному обсязі: визнано за АТ <•П'ятий експедиційний загін підводних
та гідротехнічних робіт•> право власності за набувальною давністю на бу­
дівлі ремонтно-механічних майстерень та лабораторно-адміністративного
корпусу загальною площею 1 746 м 2 , що розташовані за адресою: м. Київ,
вул. Електриків, 4. У задоволенні зустрічного позову відмовлено в повному
обсязі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 грудня
2004 р. рішення господарського суду м. Києва від 19 липня 2004 р. у справі за ­
лишено без змін.
Акціонерна судноплавна компанія <.Укррічфлот•> у касаційній скарзі про­
сить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від
28 грудня 2004 р. та рішення господарського суду м. Києва від 19 липня 2004 р.
Скаржник вважає, що зазначен і р і шення та постанова постановлені з непра­
вильним застосуванням та порушенням норм процесуального та матеріаль-
110 No12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 19 КВІТНЯ 2005 р.
ного права, зокрема, статей 43, 56, 69, 101, 104 ГПК та статей 321, 328, 344, 345
ЦК України, ст. 12 Закону <<Про господарські товариства,>, статей 2, 48, 50 За ­
кону <<Про власність,>.
Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши
правильність застосування Київським апеляційним господарським судом
норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого госпо ­
дарського суду України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги
з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом 1960-1974 рр.
позивачем на виділеній йому земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Елек­
триків, 4 було збудовано вісім споруд, а саме: склад матеріальних цінностей,
майстерня з ремонту обладнання, гараж-будівля, склад запчастин, прохідний
пункт, склад для зберігання обладнання, будівлі ремонтно-механічних майсте­
рень та лабораторно-адміністративного корпусу, про що свідчить кошторис
на будівництво та виконавча документація (1957 року). Крім того, tia виділеній
земельній ділянці позивачем було побудовано бетонну площадку для стоянки. Всі
зазначені вище споруди, до переліку яких належать і спірні будівлі ремонтно ­
механічних майстерень та лабораторно-адміністративного корпусу, були
введені в експлуатацію та прийняті позивачем на свій баланс, про що свідчить
<,Акт приймання в експлуатацію комісією закінченого будівництвом лабора­
торного корпусу, що входить до складу будівель та споруд 5 ЕЗПГР,>, від 9 січня
1975 р.До 1992 року позивач був структурним підрозділом Українського між­
галузевого державного об'єднання річкового флоту <,Укррічфлот,>.
Наказом ФДМ No 477 від 10 листопада 1992 р. було здійснено перетворен­
ня підприємств і організацій Укра їнського міжгалузевого державного об'єд­
нання річкового флоту <,Укррічфлот,> в акціонерні товариства. Таким чином
було створено Державну акціонерну судноплавну компанію <<Укррічфлот,>
та 17 окремих акціонерних товариств на базі МДО «Укррічфлот,>, зокрема
П'ятий експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт. Нерухоме
майно у власність АТ <,П'ятий експедиційний загін підводних та гідротех­
нічних робіт,> та Акціонерна судноплавна компанія <<Укррічфлот,> також було
передано згідно з зазначеним вище наказом ФДМ від 10 листопада 1992 р.
No 477. Володіння АТ <, П'ятий експедиційний загін підводних та гідротех­
нічних робіт,> сп ірн им майном жодного разу не припинялося , а Акц іонерн а
судноплавна компанія <<Ук ррічфлот ,> не заявляла позовів про витребування
будівлі ремонтно -механічних майстерень та лабораторно-адміністративно ­
го корпусу з чужого незаконного володіння АТ <,П'ятий експедиційний загін
підводних та гідротехнічних робіт,>. Відповідно до ст. 344 ЦК України осо­
ба , яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, без ­
перервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим
майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набу­
вальна давність), якщо інш е не встановлено цим Кодексом.
2005 No 12(27) 111

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВЛАСНІСТЬ
Відповідно до висновку судової будівельно - технічної експертизи
КНДІСЕ від 17 лютого 2004 р. No 6065, який досліджувався апеляційним
господарським судом разом з іншими документами в їх сукупності, вба­
чається, що надані проектно-кошторисна та виконавча документації,
зокрема: кошторис на будівництво виробничих, службових та допо­
міжних будівель та споруд ЕЗПГР, 1957 року; акт приймання в експлуата ­
цію комісією закінченого будівництвом лабораторного корпусу, який вхо­
дить до складу будівель і споруд 5 ЕЗПГР, від 9 січня 1975 р.; план території
5 - го ЕЗПГТ, 1974 року свідчать про те, що будівлі ремонтно - механічних
майстерень та лабораторно-адміністративного корпусу проектувались
(узгоджувались їх розміщення, розміри, прокладання інженерних ме­
реж, виробничий процес т. ін.), будувались та приймались в експлуатац і ю
в комплексі з іншими будівлями, які входять до складу будівель та спо ­
руд П'ятого експедиційного загону підводних та гідротехнічних робіт,
а їх будівництво велося власними силами цього підприємства, про що й
зазначено в акті приймання в експлуатацію комісією зак і нченого будівни­
цтвом лабораторного корпусу, який входить до складу будівель та споруд
5 ЕЗПГР. Крім того, у висновку також зазначено, що будівлі, розташовані за
адресою: м. Київ, вул. Електрик і в, 4, зокрема приміщення ремонтно-меха ­
нічних майстерень і лабораторно - адміністративного корпусу, забезпе ­
чують (дають змогу) АТ <,П'ятий експедиційний загін підводних та гідротех­
нічних робін здійснення господарської діяльності та технологічної єдності
виробництва з основної спец іалізації підприємства, яка зазначена в свідоцтві
про державну реєстрацію та статуті цього товариства, а саме: виконання під­
водно-технічних робіт, робіт з прокладання підводних і п ідземних газопро­
водів та нафтопродуктопроводів, прокладання водопровідних та каналізацій­
них дюкерів, обстеження підводної частини гідротехнічних споруд, причал і в
та і нших споруд, промислове і цивільне будівництво, і згідно з вимогами чин­
них нормативних документів є цілісним майновим комплексом. Будівлі ре­
монтно-механічних майстерень і лабораторно-адміністративного корпусу є
основними будівлями цілісного майнового комплексу, що не уможливлює їх
відокремлення без порушення господарської діяльності та технологічної єд­
ності виробництва.
Документи, які б свідчили про те, що Акціонерна судноплавна компанія
<Укррічфлот,> вживала заходів щодо витребування спірного майна з воло­
діння АТ <,П'ятий експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт,>
у матеріалах справи відсутні. Договорів щодо порядку користування спір ­
ними приміщеннями сторони також не укладали.
Отже, наявні матеріали справи свідчать, що з 1975 року та на момент
звернення до господарського суду з цим позовом АТ <,П'ятий експедицій ­
ний загін підводних та гідротехнічних робіт,> відкрито і безперервно володів
112 No12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 19 КВІТНЯ 2005 р.
та користувався спірними приміщеннями, що також підтверджується Акціо­
нерна судноплавна компанія <,Укррічфлот,> у зустрічній позовній заяві.
Статтею 344 ЦК України встановлено, що право власності за набуваль­
ною давністю на неру хоме майно, транспортні засоби, цінні папери здобува ­
ється за рішенням суду.
Виходячи зі змісту ст. 344 ЦК України набувальна давність поширюється
на випадки фактичного , безтитульного володіння чужим майном. Володін ­
ня має бути добросовісним, інакше кажучи обставини, у зв 'язку з якими ви ­
никло володіння ч ужою річчю , не давали найменшого сумніву щодо право­
мірності набуття майна . Володіння має бути відкритим , очевидним для всі х
третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним , але це не озна­
чає, що володілець зобов'язаний спеціально інформувати оточення про своє
володіння річчю. Володіння має бути безперервним протягом установле­
них законом строків. Якщо власник майна тривалий час не виявляв наміру
визнати річ своєю, то він погодився з її втратою, тому слід визнати цю річ
власн і стю фактичного добросовісного володільця.
Враховуючи, що Акціонерна судноплавна компанія <,Укррічфлот,> трива­
лий час не виявляла наміру визнати спірні будівлі своїми, в матеріалах справи
в ідсутні будь-які докази виявлення такого наміру, у свою чергу АТ <<П 'ятий екс­
педиційний загін підводних та гідротехнічних робіт,> протягом десяти років
відкрито, добросов і сно володів та продовжує володіти спірними будівлями ,
інше не встановлено законом чи рішенням суду, норми ст. 344 ЦК України
поширюються на цивільні відносини за цим спором, оскільки згідно з пунк­
тами 4, 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, зазначений Кодекс
застосовується до цивільних відносин (прав і обов'язків) , які продовжують іс­
нувати після набуття ним чинності . Правила ст. 344 ЦК України про н2.бувальну
давність поширюються також на випадки, коли волод іння майном почалося за
три роки до набуття чинності цим Кодексом.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що під час розгляду
справи Київським апеляц і йним господарським судом та господарським судом
м. Києва фактичні обставини справи встановлено на основі повного й об'єк­
тивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим об­
ставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуван ­
ням норм матеріального і п роцесуального права.
Керуючись статтями lll5, llP, 111 9, 111 11 ГПК , Вищий господарський суд
України
постановив:
Касаційну скаргу Акціонерної судноплавної компанії <.Укррічфлот,> на по­
станову Київського апеляційного господарського суду від 28 грудня 2004 р.
господарського суду м. Києва залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 грудня
2004 р. залишити без змін.
2005 No12(27) 113

4
4.1 .
СПРАВИ, ПОВ'ЯЗАНІ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО БАНКРУТСТВО
Справи, пов'язані із застосуванням
законодавства про банкрутство
Частиною 2 ст. 14 Закону «Про відновлення платоспро­
можності боржника або визнання його банкрутом» у ре­
дакції Закону від 7 березня 2002 р. No 3088-Ш визначе­
но, що вимоги конкурсних кредиторів, які заявлені після
закінчення строку, встановленого для їх подання, або не
заявлені взагалі, _ не розглядаються і вважаються погаше­
ними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою
затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є
граничним і поновленню не підлягає. Оскільки заяви про
визнання грошових вимог до боржника від ВАТ та ТОВ
до господарського суду надійшли в час дії нової редакції
ст. 14 Закону, суди неправильно застосували ст. 53 ГПК
і незаконно визнали грошові вимоги зазначених кредито­
рtв конкурсними
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 5 липня 2005р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційні скарги ВАТ <Дніпроенер ­
го,> на постанови Вищого господарського суду України від 6 квітня 2005 р. у
справі за заявою ЗАТ <,Барі,> до ВАТ <,Дніпроенерго,> про банкрутство,
встанови в:
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12 грудня 2001 р. за
заявою ЗАТ <,Барі,> порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ <,Дні ­
проенерго,>.
4 червня 2002 р. у газеті <,Голос України,> опубліковано оголошення про
порушення справи про банкрутство ВАТ <Дніпроенерго,>.
114 No12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 5 ЛИПНЯ 2005 р.
10 жовтня 2002 р. надійшла заява ТОВ <,Реком,>, а 24 грудня 2002 р. -ВАТ
<•Запорізький завод феросплавів,> про визнання грошових вимог до ВАТ <,Дні­
проенерго ,> в сумі 4 553 408,50 грн та 83 899 214,93 грн відповідно.
Ухвалами від 25 листопада 2004 р . господарський суд відновив строк
на подачу заяв про визнання грошових вимог і визнав грошові вимоги
ТОВ <, Реком,> у сумі 4 553 408,50 грн та ВАТ <,Запорізький завод феро ­
сплавів,> в розмірі 83 899 214,93 грн до боржника - ВАТ <•Дн іпроенерго,>,
зазначивши, що пропущений кредиторами тридцятиденний термін на
подачу грошових вимог до боржника, передбачений ст. 14 Закону <•Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його бан­
крутом,> у редакціївід 30 червня 1999 р. No 784-XIV, є процесуальним і
підлягає поновленню, оскільки грошові вимоги боржника виникли до
порушення справи про банкрутство ВАТ <•Дні проенерго ,> та підтвердже­
ні рішеннями господарських судів .
Постановами Вищого господарського суду України від 6 квітня 2005 р. за­
лишено без змін ухвали господарського суду Запорізької області від 25 листо­
пада 2004 р. на підставах правильного застосування судом першої інстанції
норм матеріального і процесуального права.
9 червня 2005 р. Верховним Судом України за касаційними скаргами ВАТ
<•Дніпроенерго,> порушено касаційне провадження з перегляду постанов Ви­
щого гос подарського суду України від 6 квітня 2005 р. Скарга мотивується
неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України того само­
го положення закону в аналогічних справах, невідповідністю постанови Кон­
ституції України та рішенням Верховного Суду України з питань застосуван­
ня норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши дово­
ди касаційної скарги та перевіривши матеріали справи Верховний суд Украї­
ни вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню.
Залишаючи без змін ухвали господар ського суду від 25 листопада
2004 р . про визнання грошових вимог ТОВ <•Реком,> у сумі 4 553 408,50
грн та ВАТ <•Запорізький завод феросплавів•> у сумі 83 899 214,93 грн
до боржника - ВАТ <•Дніпроенерго,>, Вищий господарський суд України
зазначив, що вказаний у ст. 14 Закону строк є процесуальним, на нього
поширюється дія ст. 53 ГПК, тому суд першої інстанції правильно від ­
новив пропущений строк і визнав грошові вимоги конкурсних креди­
торів до боржника.
Проте з такими висновками погодитись не можна на таких підстав ах .
За ст. 5 Закону провадження у справах про банкрутство регулюється цим
Законом , ГПК, іншими законодавчими актами України.
2005 No12(27) 115

СПРАВИ, ПОВ'ЯЗАНІ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО БАНКРУТСТВО
Цей Закон набуває чинності з 1 січня 2000 р. і його положення застосову­
ються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, про­
вадження у яких порушено після 1 січня 2000 р.
Господарським судом установлено, що 12 грудня 2001 р. за заявою ЗАТ <•Ба­
рі•> порушено справу про банкрутство боржника.
Оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство ВАТ
<,Дніпроенерго•> в офіційному друкованому органі було опубліковано 4 черв­
ня 2002 р.
Після опублікування оголошення про порушення справи про банкрут­
ство в офіційному друкованому органі (п. 15 ст. 11 Закону <•Про віднонлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом•>) всі креди­
тори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право
подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі ст. 14 цього­
Закону.
Законом <,Про внесення змін до Закону <•Про відновлення платоспромож­
ності боржника або визнання його банкрутом•> від 7 березня 2002 р. No 3088-
ІІІ (далі - Закон No 3088) внесені зміни до ст. 14. Частиною другою цієї статті
визначено, що вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення
строку, встановленого для їх подання , або не заявлені взагалі, не розгляда­
ються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухва­
лі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним
і поновленню не підлягає.
Закон No 3088 набув чинності з 13 липня 2002 р., а заяви про визнання
грошових вимог до боржника від ВАТ <•Запорізький завод феросплавів,> та ТОВ
<•Реком•> до господарського суду надійшли в час дії нової редакції ст. 14 Закону
відповідно 24 грудня 2002 р. і 10 жовтня 2002 р.
На порушення ч. 2 ст. 14 Закону господарський суд неправильно застосу­
вав ст. 53 ГПК і незаконно визнав грошові вимоги зазначених кредиторів кон­
курсними.
За таких обставин ухвали суду першої інстанції та постанови Вищого гос­
подарського суду України у справі підлягають скасуванню з направленням
справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 111 17 -111 19 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
Касаційні скарги ВАТ <Дніпроенерго•> задовольнити.
Постанови Вищого господарського суду України від 6 квітня 2005 р. та
ухвали господарського суду Запорізької області від 25 листопада 2004 р. ска­
сувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.
116 No 12 (27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 6 КВІТНЯ 2005 р .
Постанова Вищого господарського суду Уlсраїни від 6 квітня 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 5 липня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну
скаргу ВАТ <,Дніпроенерго•> на ухвалу господарського суду Запорізької області
у справі за заявою ЗАТ <,Бар і•> до ВАТ <,Дніпроенерго •> про банкрутство.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 25 листопада 2004 р.
визнано причину пропуску ТОВ <,Реком•> установленого законом процесуального
строку поважною і відновлено пропущений строк, визнано вимоги ТОВ <,Реком•>
до ВАТ <<Дніпроенерго•> у сумі 4 553 408,50 грн та зобов'язано керуючого санації
ВАТ <,Дніпроенерго•> включити їх до реєстру конкурсних кредиторів.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою, ВАТ <,Дніпроенерго•> звернулося
до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
скасувати ухвалу господарського суду Запорізької області від 25 листопада
2004 р. і постановити нове рішення, яким визнати неповажною причину про­
пуску кредитором установленого законом строку на подання заяви з грошо­
вими вимогами до ВАТ <Дніпроенерго•> та відмовити у визнанні вимог ТОВ <,Ре­
ком•> у сумі 4 553 408,50 грн, а також визнати зазначені вимоги такими, що не
підлягають включенню до реєстру конкурсних кредиторів.
Заявник вважає, що судом під час прийняття ухвали було порушено ч. 2
ст. 14 та ч. 5 ст. 31 Закону <Лро відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом•>.
Заслухавши пояснення представника сторони, обговоривши доводи каса­
ційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши застосування
судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла ви­
сновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, оголошення
про порушення провадження у справі про банкрутство ВАТ <,Дніпроенер­
го•> було опубліковане 4 червня 2002 р . , а заява ТОВ <,Реком•> з грошовими
вимогами до боржника була подана 10 жовтня 2002 р.
Отже, публікація зазначеного оголошення була здійснена відповідно до
ст. 14 Закону <Лро відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом•> у редакції Закону від 30 червня 1999 р. No 784-XIV, згідно з по­
ложенням якої кредитори у місячний строк із дня опублікування в офіційно­
му друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство
подають до господарського суду письмові заяви про грошові вимоги до борж­
ника, а також документи, що їх підтверджують.
Отже, порядок подання заяв конкурсних кредиторів із грошовими вимо­
гами до боржника в цій справі був установлений відповідним оголошенням
2005 No12(27) 117

СПРАВИ, ПОВ'ЯЗАНІ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО БАНКРУТСТВО
в офіційному друкованому органі саме за Законом <,Про відновлення плато­
спроможності боржника або визнання його банкрутом,> в редакції Закону від
30 червня 1999 р. No 784-XIV
У зв 'язку з тим, що Закон <<Про внесення змін до Закону ,,Про віднов­
лення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом•> від
7 березня 2002 р. No 3088-ІІІ, який встановив, що строк на звернення
з грошовими вимогами до боржника є граничним і поновленню не під­
лягає, набув чинності 13 липня 2002 р., вказаний у попередній редак­
ції ст. 14 Закону строк є процесуальним та на нього поширюється дія
ст. 53 гпк.
За таких обставин посилання боржника в касаційній скарзі на присічний
характер строку на звернення з грошовими вимогами до боржника та пога­
шення грошових вимог кредитора, у зв'язку з їх заявленням після закінчення
цього строку, визнається колегією суддів безпідставним.
Відповідно до ст. 53 ГПК господарський суд може визнати причину про­
пуску встановленого законом процесуального строку поважною і відно­
вити пропущений строк за заявою сторони, прокурора чи за своєю ініці­
ативою.
Розглянувши заявлене клопотання про відновлення пропущеного
строку на подання заяви з грошовими вимогами до боржника, суд першої
інстанції дійшов висновку про поважність причин пропуску встановлено­
го строку.
Враховуючи те, що грошові вимоги ТОВ ,,Реком,> виникли до порушен­
ня провадження у справі про банкрутство та підтверджуються відповідни­
ми рішеннями господарського суду Запорізької області у справах No 2/1/193
та Ng 2/1/858, судом першої інстанції правомірно визнано такі вимоги як кон­
курсні та включено їх до реєстру вимог кредиторів.
З урахуванням вказаного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала
відповідає нормам матеріального і процесуального права та підстав для її змі­
ни або скасування не вбачається.
Керуючись ст. 14 Закону ,,Про відновлення платоспроможності боржни­
ка або визнання його банкрутом,> та статтями 11 l5, lll7, 111 9 -lll1 1 ГПК, Вищий
господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу ВАТ ,,Дніпроенерго,> залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Запорізької області від 25 листопада 2004 р.
залишити без змін.
118 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 5 ЛИПНЯ 2005 р.
4.2 . На порушення вимог статей 42, 43 Закону «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до
участі у справі не було залучено орган місцевого самоврядуван­
ня відповідної територіальної громади адміністративно -терито ­
ріальної одиниці, центральний орган виконавчої влади, до ком­
петенції якого належить сфера діяльності боржника, та орган,
до сфери управління якого належить боржник, так як боржник
є містоутворюючим та особливо небезпечним підприємством.
Допущені судами порушення норм процесуального права при ­
звели до порушень прав боржника, тому всі ухвалені ними су-
.
.
.
.
дов1 р1шення шдлягають скасуванню, а справа - передач~ на но-
вий розгляд до суду першої інстанції
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду Украіни від 5 липня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ВАТ <Держав­
на енергогенеруюча компанія <,Центренерго•> на постанову Вищого госпо­
дарського суду України від 13 квітня 2005 р. у справі за заявами ДП <,Ровень ­
киантрацит•> Мін істерства палива та енергетики України та Полтавського
акціонерного банку <<Полтава - банк» в особі філії акціонерного банку <<Полта­
ва-баню> про визнання банкрутом ВАТ <,Державна енергогенеруюча компанія
<,Центренерго•>,
встанови в:
У грудн і 2003 р. ДП <,Ровенькиантрацит•> Міністерства палива та енергети­
ки України та в лютому 2004 р. Полтавський акціонерний банк <<Полтава-баню>
в особі філії акціонерного банку <.Полтава - банк•> подали до господарського
суду м. Києва заяви про визнання банкрутом ВАТ <,Державна енергогенеруюча
компанія <,Центренерго•>. Вимоги мотивовані тим, що заборгованість борж­
ника перед кожним із кредиторів є більшою, ніж 300 мінімальних заробітних
плат, та протягом 3 місяців з моменту права вимоги зобов'язання боржником
не виконані.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 9 лютого 2004 р. порушено про­
вадження у справі.
Ухвалою господарського суду м . Києва від 13 вересня 2004 р. визнано кре­
диторські вимоги ДП <,Ровенькиантрацит•> Міністерства палива та енергетики
Укр::~їни на суму 38 063 765 грн заборгованості , 1 700 грн витрат державного
мита та 118 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового про-
2005 No12(27) 119

СПРАВИ, ПОВ'ЯЗАНІ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО БАНКРУТСТВО
цесу, загалом - 38 065 583 грн, та Полтавського акціонерного банку <Лолтава­
банк,> в особі філії акціонерного банку <•Полтава-б аню> на суму 1 109 198 грн.
Призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Л.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24 вересня
2004 р. вказану ухвалу суду залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 13 квітня 2005 р. ухва­
лу господарського суду м. Києва від 13 вересня 2004 р. та постанову Київського
апеляційного господарського суду від 24 вересня 2004 р. залишено без змін.
Ухвала та постанови обrрунтовані тим , що вимоги кредиторів є безспірни­
ми. Сума боргу ВАТ <Державна енергогенеруюча компанія <,Центренерго ,> перед
ДП <•Ровенькиантрацит•> Міністерства палива та енергетики України становить
38 063 765 грн заборгованості, 1 700 грн витрат державного мита та 118 грн ви­
трат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, загалом -
38 065 583 грн, які постановлено стягнути згідно з рішенням господарського
суду Київської області від 27 травня 2003 р. у справі No 108/3-2003. У свою чергу,
акціонерний банк <,Полтава-банк,> є законним держателем 12 простих векселів,
виданих боржником на ім'я ЗАТ <,Мінерал-Пром,>, на загальну суму 1 097 130 грн
зі строком платежу до 4 квітня 2003 р., які заперечував нотаріус. Крім того, вказа­
но, що перехід до спеціальної процедури банкрутства та залучення відповідних
органів відбуваються після попереднього засідання суду, коли реєстр вимог кре­
диторів уже затверджений та пасив боржника сформований.
Ухвалою Верховного Суду України від 2 червня 2005 р. відкрито прова­
дження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського
суду України від 13 квітня 2005 р. за касаційною скаргою ВАТ <,Державна енер­
гогенеруюча компанія <,Центренерго,>, де порушено питання про скасування
цієї постанови, постанови Київського апеляційного господарського суду від
24 вересня 2004 р. і ухвали господарського суду м. Києва від 13 вересня 2004 р.
та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши мате­
ріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду
України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких
підстава х .
Висновки, зроблені у постанові Вищого господарського суду України від
13 квітня 2005 р., не відповідають вимогам закону. Крім того, під час розгляду
цієї справи судові інстанції допустили порушення вимог господарського про­
цесуального законодавства .
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочин­
ства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і су­
дом, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
До господарського суду м. Києва ВАТ <,Державна енергогенеруюча ком­
панія <,Центренерго,> була подана апеляційна скарга від 21 вересня 2004 р. на
120 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 5 ЛИПНЯ 2005 р.
ухвалу господарського суду м. Києва від 13 вересня 2004 р. про банкрутство
ВАТ <,Державна енергогенеруюча компанія <,Центренерго•>.
Право апеляційного оскарження гарантоване ст. 91 ГПК та ст. 129 Консти­
туції України.
Відповідно до постанови Київського апеляційного господарського
суду від 24 вересня 2004 р. предметом розгляду в апеляційній інстанції
була лише апеляційна скарга ДП <,Ровенькиантрацит,>, а щодо апеляційної
скарги ВАТ <,Державна енергогенеруюча компанія <,Центренерго•> жодно­
го рішення не ухвалено.
Отже, до цього часу апеляційна скарга ВАТ <,Державна енергогенеруюча
компанія <,Центренерго,> не розглядалася Київським апеляційним господар­
ським судом у порядку, передбаченому ГПК, що є порушенням норм процесу­
ального права.
Відповідно до ст. 129 Конституції України та ст. 22 ГПК сторони в судово­
му процесі мають право брати участь у господарських засіданнях, подавати
докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні
та письмові пояснення, наводити свої доводи та міркування з усіх питань,
що виникають під час судового процесу, заперечувати клопотання і доводи
інших учасників судового процесу.
Водночас Київський апеляційний господарський суд прийняв постано­
ву від 24 вересня 2004 р. без участі боржника за умови відсутності відомостей
про причини його неявки, чим порушив низку норм процесуального права,
а саме: ст. 42, 43, 22, 43, 99 ГПК.
ВАТ <,Державна енергогенеруюча компанія <,Центренерго,> відповідно до
постанови КМУ від 29 серпня 2000 р. No 1346 <Лро затвердження переліку під­
приємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави,>
(яка діяла на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстан­
цій), постанови КМУ <Лро затвердження переліку підприємств, які мають
стратегічне значення для економіки і безпеки держави,> від 23 грудня 2004 р.
No 1734 (яка діє на теперішній час) віднесено до об'єктів стратегічного значен­
ня для економіки і безпеки держави. Також згідно з постановою КМУ <Лро реа­
лізацію статей 31 і 43 Закону <Лро відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом,> від 6 травня 2000 р. No 765 кількість працівни­
ків ВАТ <Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго,> перевищує п'ять
тисяч осіб і 1~- :: : підприємство є містоутворюючим.
Вищим господарським судом України не було враховано, що гос­
подарський суд м. Києва під час винесення ухвали від 13 вересня 2004 р.
та Київський апеляційний господарський суд при винесенні постанови
від 24 вересня 2004 р. не врахували вимог ст. 42 Закону <,Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом,> і не залучи­
ли учасником провадження у справі про банкрутство ВАТ <,Державна енер-
2005 No 12 (27) 121

СПРАВИ, ПОВ'ЯЗАНІ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО БАНКРУТСТВО
г о г ен еруюча компанія <, Центренерго ,> орган місцевого самоврядування
від п о відної територіальної громади адміністративно-територіальної
од иниці - Київську м іську державн у адміністрацію. Крім того, н е було
залу чено у часником провадження у справі про банкрутство ВАТ <,Дер­
ж а вна енергогенеруюча компанія <, Центренерго ,> центральний орган ви­
конавчої влади, до компетенції якого належить сфера діяльності борж­
ника - Міністерство палива та енергетики України , що є порушенням ч.
2 ст. 43 Закону <,Про відновлення платоспроможності боржника або ви­
знання його банкрутом,> .
Вищим господарським судом України на порушення статей 42 , 43 Закону
<,Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкру­
том,> було відмовлено у задоволені клопотання ВАТ <Державна енергогенеру­
юча компанія <,Центренерго,> від 20 березня 2005 р. щодо залучення у розгляді
справи НАК <,Енергетична компанія України,>, до сфери управління якого на­
лежить боржник - ВАТ <,Державна енергогенеруюча компанія <,Центренерго,>,
відповідно до постанови КМУ No 794 від 22 червня 2004 р. <,Про утворення
НАК <,Енергетична компанія України,>.
Оскільки допущені судами порушення норм процесуального права при­
звели до порушень прав ВАТ <,Державна енергогенеруюча компанія <,Центр­
енерго ,>, усі ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню, а спра­
ва - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового роз­
гляду справи слід урахувати наведене та вирішити спір відповідно до закону.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111 17- 111 21 ГПК, Верховний
Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ВАТ <,Державна енергогенеруюча компанія <, Центренер­
го ,> задовольнити .
Постанову Вищого господарського суду України від 13 квітня 2005 р., по ­
станову Київського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2005 р. та
ухвалу господарського суду м. Києва від 13 вересня 2004 р. скасувати , а справу пе­
редати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого гое11одарського суду У~фаіни від 13 квітня 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 5 липня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула к1с:!т~ій­
ну скаргу ВАТ <Державна енергогенеруюча компанія <,Центренерго•> на поста­
нову Київського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2004 р. у
122 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 13 КВІТНЯ 2005 р.
справі за заявами ДП <,Ровенькиантрацит•> Міністерства палива та енергетики
України (далі - ДП <,Ровенькиантрацит•>) та Полтавського акціонерного бан­
ку <<Полтава - банк•> в особі філії акціонерного банку <<Полтава - банк,> (далі - АК
<,Полтава-Банк,>) про визнання банкрутом ВАТ <Державна енергогенеруюча
компанія <,Центренерго,>.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 9 лютого 2004 р. за заявами
ДП <,Ровенькиантрацит,> та АК <<Полтава-Баню> було порушено провадження
у справі про банкрутство ВАТ <,Державна енергогенеруюча компанія <,Центр­
енерго,>.
Ухвалою господарського суду м. Києва за результатами підготовчого за­
сідання від 13 вересня 2004 р. визнано розмір вимог ініціюючих кредиторів -
ДП <,Ровенькиантрацит,> на суму 38 065 583 грн та АК <,Полтава-Баню> на суму
1 109 198 грн до боржника, зобов'язано заявника у десятиденний строк подати
до офіційного друкованого органу оголошення про порушення провадження
у справі про банкрутство.
Крім того, призначено розпорядником майна боржника арбітражного
керуючого Л., а також визначено дату наступних судових засідань та перших
загальних зборів кредиторів.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24 вересня
2004 р. апеляційну скаргу ДП <,Ровенькиантрацит,> на ухвалу місцевого госпо ­
дарського суду залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду м. Ки­
єва від 13 вересня 2004 р. - без змін.
Не погоджуючись з винесеними судовими рішеннями, ВАТ <,Державна
енергогенеруюча компанія <,Центренерго•> звернулося з касаційною скаргою
до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати ухвалу гос­
подарського суду м. Києва від 13 вересня 2004 р. і постанову Київського апе ­
ляційного господарського суду від 24 вересня 2004 р. та направити справу
для розгляду її по суті до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована порушенням судом норм процесуального
права, а саме статей 42, 43, 22, 43, 87 ГПК та норм матеріального права, зокрема
статей 41 - 43 Закону <Лро відновлення платоспроможності боржника або ви­
знання його банкрутом,>.
12 квітня 2005 р. заявником касаційної скарги було подано клопотання
щодо направлення справи до Київського апеляційного господарського суду
для розгляду його апеляційної скарги на ухвалу господарського суду м. Києва
від 13 верес,1я 2004 р.
У зв'язку з тим, що ухвала господарського суду м. Києва від 13 вересня 2004 р.
уже була предметом розгляду Київського апеляційного господарського суду та
за наслідком перегляду ухвали в апеляційному порядку була винесена постано­
ва про залишення її без змін, а також ураховуючи, що чинним законодавством
не передбачено право суду апеляційної інстанції повторно переглядати судо-
2005 No12(27) 123

СПРАВИ, ПОВ'ЯЗАНІ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО БАНКРУТСТВО
ве рішення за іншою апеляційною скаргою згідно з розділом ХІІ ГПК, колегія
суддів дійшла висновку про відхилення заявленого клопотання.
Крім того, клопотання боржника щодо залучення до справи органу, уповно­
важеного управляти його майном, не може бути задоволено судом.
Згідно з положеннями ст. 41 ГПК господарські суди розглядають справи
про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом , із
урахуванням особливостей, установлених Законом України <Лро відновлен­
ня платоспроможності боржника або визнання його банкрутом,>.
Відповідно до ст. 6 цього Закону основне провадження у справі про бан­
крутство здійснює місцевий господарський суд.
Тому суд касаційної інстанції на стадії касаційного перегляду судових рі­
шень не може залучати до участі у справі про банкрутство інших осіб, оскіль­
ки це є виключна прерогатива суду першої інстанції.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи каса­
ційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши засто­
сування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів
дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з
наступного.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону <,Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом•> у підготовчому засіданні суддя оцінює подані
документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обrрунтованість запере­
чень боржника.
Основне завдання підготовчого засідання суду полягає в з'ясуванні ознак
неплатоспроможності боржника, наявності чи відсутності перешкод для по ­
дальшого руху справи про банкрутство.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 зазначеного Закону ознаками неплатоспроможності
боржника є: а) грошові вимоги, які повинні складати 300 мінімальних розмірів за­
робітної плати; б) вимоги мають бути безспірними; в) такі вимоги повинні бути
не задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх по­
гашення строку.
У першу чергу, всі зазначені умови формально оцінюються судом під час
прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, остаточна оцінка
надається безпосередньо в підготовчому засіданні.
У підготовчому засіданні місцевим господарським судом установлено,
що вимоги ініціюючого кредитора - ДП <,Ровенькиантрацит•> rрунтуються
на рішенні господарського суду Київської області від 27 травня 2003 р. у спра­
ві No 108/3-2003 про стягнення з ВАТ <,Державна енергогенеруюча компанія
<,Центренерго,> на користь ДП <,Ровенькиантрацит•> 38 065 583 грн.
Також попередніми судовими інстанціями встановлено, що постановою
ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві від 8 липня 2003 р. за No 1139 -10 було
відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу, виданого
124 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 13 КВІТНЯ 2005 р.
у справі No 108/3-2003. Згодом відкрите виконавче провадження про стягнен­
ня заборгованості на користь ДП <,Ровенькиантрацит,> було приєднано до зве­
деного виконавчого провадження про стягнення заборгованості з ВАТ <,Дер­
жавна енергогенеруюча компанія <,Центренерго,> за No 667/10.
Вказане виконавче провадження було зупинено постановою ВДВС Шев­
ченківського РУЮ ум. Києві від 23 лютого 2004 р. No 667/10. При цьому з
матеріалів справи вбачається, що таке зведене виконавче провадження було
зупинено у зв'язку з порушенням провадження в цій справі про банкрутство.
Згідно з листом ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 10 вересня
2004 р. стягнення за наказом від 6 червня 2003 р. у справі N9 108/3-2003 про­
ведено не було та заборгованість ВАТ <Державна енергогенеруюча компанія
<,Центренерго,> перед ДП <,Ровенькиантрацит,> становить 38 065 583 грн.
Крім того, попередніми судовими інстанціями встановлено, що згідно з
безперервним рядом індосаментів ініціюючий кредитор-АК <<Полтава-Баню>,
є законним держателем дванадцяти простих векселів, виданих боржником на
ім'я ЗАТ <,Мінерал - Пром,>, на загальну суму 1097130 грн, зі строком платежу
4 квітня 2003 р., які опротестовані нотаріусом відповідно до чинного законо­
давства.
Разом із тим, судами встановлено, що 8 травня 2003 р. ВДВС Шевченків­
ського РУЮ у м. Києві були відкриті виконавчі провадження з примусового
виконання виконавчих написів нотаріуса за No 1176/10 - 1187/10, які також
об'єднані у зведене виконавче провадження No 667/10, що 23 лютого 2004 р.
зупинено. При цьому заборгованість перед АК <<Полтава-Баю<,> боржником по­
гашена не була.
Згідно зі ст. 21 Закону <,Про цінні папери і фондову біржу,> вексель -
це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання вексе­
ледавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власни­
ку векселя (векселедержателю).
Уніфікованим законом про переказні векселі та прості векселі, запрова­
дженим Женевською конвенцією 1930 року, передбачено, що простий вексель
містить безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей.
Отже, в силу правової природи самого векселя зобов'язання за векселем є
безспірними.
У зв'язку з тим, що заяви ініціюючих кредиторів про порушення прова­
дження у справі про банкрутство ВАТ <,Державна енергогенеруюча компанія
<,Центренерго,> подані ініціюючими кредиторами до суду 4 лютого 2004 р.,
строк невиконання боржником безспірних грошових вимог кредиторів на
час звернення з заявами кредиторів становив понад три місяця.
Разом із тим, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять
та сторонами справи не надано доказів існування у вказаний період будь-яких
обмежень здійснення виконавчого провадження.
2005 No 12(27) 125

СПРАВИ, ПОВ'ЯЗАНІ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО БАНКРУТСТВО
З огляду на те, що ДП <•Ровенькиантрацит ,> не подано доказів виконання рі­
шень господарських судів у справах No 16/3-2003 та No 35/236-03 в порядку,
встановленому чинним законодавством, судом першої інстанції обrрунтова­
но відхилено такі вимоги, оскільки останні не підтверджують неплатоспро­
можність боржника.
З урахуванням того, що відповідно до приписів ст. 11 l5 ГПК касаційна ін­
станція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно
для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх установлення
у рішенні або постанові господарського суду, колегія суддів дійшла висновку,
що місцевим господарським судом належно досліджені всі ознаки неплато­
спроможності боржника, на підставі яких було порушено справу про бан ­
крутство ВАТ <•Державна енергогенеруюча компанія <•Центренерго,>.
Враховуючи те, що кандидатуру розпорядника майна боржника запропо­
новано ініціюючим кредитором та погоджено з Міністерством економіки та з
питань європейської інтеграції України, судом першої інстанцій правомірно
призначено розпорядника майна у справі.
Твердження боржника в касаційній скарзі про порушення судами поло­
жень статей 41- 43 Закону України <Лро відновлення платоспроможності борж­
ника або визначення його банкрутом•> у зв'язку з тим, що ВАТ <•Державна енер­
гогенеруюча компанія <•Центренер го ,> віднесено до підприємств, що є особливо
небезпечними, та до об'єктів, що мають стратегічне значення для економіки та
безпеки держави, а також боржник з огляду на кількість працівників є містоут­
ворюючим підприємством, визнаються колегією суддів необrрунтованими.
На підставі ст. 41 цього ж Закону відносини, пов'язані з банкрутством міс­
тоутворюючих, особливо небезпечних, сільськогосподарських підприємств,
страховиків, інших категорій суб'єктів підприємницької діяльності, регулю­
ються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом .
Згідно з ч. 2 ст. 42 вказаного Закону під час розгляду справи про банкрут­
ство містоутворюючого підприємства учасником провадження у справі про
банкрутство визнається орган місцевого самоврядування відповідної терито­
ріальної громади адміністративно-територіальної одиниці, а також можуть
бути визнан і центральні органи виконавчої влади .
Від повідне положення містить ч. 2 ст. 43 зазначеного Закону, яка перед­
бачає, що під час розгляду справи про банкрутство особливо небезпечного
підприємства учасниками провадження у справі про банкрутство визнаються
відповідний орган місцевого самоврядування, центральний орган виконавчої
влади, до компетенції якого відноситься сфера діяльності боржника, та, за
потребою, державний орган з питань надзвичайних ситуацій та у справах за­
хисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань охорони
навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, з питань геоло­
гії та використання надр, також інші центральні органи виконавчої влади мо­
жуть бути визнані учасниками справи.
126 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 13 КВІТНЯ 2005 р.
Відповідно до встановлених Законом повноважень вказаних органів, їх дії
під час провадження справи про банкрутство пов'язані з уведенням процеду­
ри санації чи ліквідації.
Отже, перехід до спеціальної процедури банкрутства та залучення
відповідних органів відбуваються після попереднього засідання суду, ко­
ли реєстр вимог кредиторів уже затверджений та пасив боржника сфор­
мований .
Тому залучення вказаних органів на стадії підготовчого засідання суду є
необrрунтованим.
Отже, беручи до уваги встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
обставини справи, колегія суддів вважає, що під час винесення оскаржуваних су­
дових рішень судами правильно застосовані норми чинного законодавства.
Як убачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду м. Києва
від 6 вересня 2004 р. розгляд справи призначено на 13 вересня 2004 р. Ця ухва­
ла 6 вересня 2004 р. направлена ініціюючим кредиторам та боржнику, про що
свідчить штамп суду з відміткою про відправку документа, яка відповідає
п. 3.5.1 Інструкції з діловодства в господарських судах, затвердженої наказом
Голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. No 75. При
цьому доказів протилежного боржником надано не було.
Також ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20 ве­
ресня 2004 р. розгляд апеляційної скарги у справі призначено на 24 вересня
2004 р. та 21 вересня 2004 р. повідомлення про це надіслано сторонам.
Довідка боржника про відсутність надходження кореспонденції з Київ­
ського апеляційного господарського суду, видана боржником за підписом
керівника та в. о. завідуючої канцелярії, не може спростовувати факту направ­
лення судом копії ухвали стороні у справі.
Отже, посилання заявника касаційної скарги на неповідомлення його про час
та місце засідання судів першої та апеляційної інстанцій є необrрунтованими.
За таких обставин справи колегія суддів вважає, що оскаржувані су­
дові рішення відповідають нормам матеріального і процесуального пра­
ва, підстав для їх зміни або скасування та задоволення касаційної скарги
не вбачається.
На підставі наведеного, керуючись статтями 6, 11, 41-43 Закону <<Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом,>
та статей 43, 11!5, 11Іі, 1119 -111 11 ГПК, Вищий господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу ВАТ <,Державна енергогенеруюча компанія <,Центренер­
го,> залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду м. Києва від 13 вересня 2004 р. та постанову
Київського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2004 р. залиши­
ти без змін.
2005 No 12(27) 127

5
СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОРЕНДУ
Справи зі спорів, пов'язаних
із застосуванням законодавства
про оренду
5.1. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що
здійснене приватним підприємцем перепланування залу кі­
нотеатру унеможливлює його використання за призначен­
ням на підставі листа і довідки Києво-Святошинської район­
ної державної адміністрації та дирекції. Суди не з'ясували
чи було здійснено саме перепланування залу кінотеатру і не
витребували висновків спеціалістів щодо його використан­
ня за призначенням шсля перепланування
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 26липня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Дирекції кіно ­
відеомережі Києво - Святошинського району на постанову Вищого госпо­
дарського суду України від 5 квітня 2005 р. у справі за позовом Дирекції кі­
новідеомережі Києво-Святошинського району до приватного підприємця
Г. (далі - СПд) та ПП <,В ікторія-Маркет•> про розірвання договору оренди,
встанови в:
У жовтні 2004 р. Дирекція кіновідеомережі Києво-Святошинського ра­
йону Київської області (далі - Дирекція) звернулася до господарського суду
Київської області з позовом до СПД та ПП <•Віктор ія-Маркет•> про розірвання
договорів оренди від 15 серпня 2002 р. No 34 та від 15 жовтня 2003 р. No 38.
Позовні вимоги обrрунтовувалися недотриманням відповідачами умов
договорів оренди нежитлових приміщень, зокрема порушенням установ­
леного порядку цільового використання орендованих приміщень, унаслі­
док перепланування залу кінотеатру, що унеможливило його використання
за основним призначенням, вимог протипожежної безпеки та санітарного
стану приміщення.
128 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 26 ЛИПНЯ 2005 р.
Рішенням господарського суду Київської області від 4 листопа д а 2004 р.,
залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 19 січня 2005 р. позов задоволено повністю . Розі­
рвано договори оренди нежитлових приміщень від 15 серпня 2002 р . No 34,
від 15 жовтня 2003 р . No 38 та виселено СПД та ПП <,Вікторія -Маркет,> з орен­
дованого ними приміщення кінотеатру. Суди обrрунтували рішення істот ­
ним порушенням СПД умов договорів.
Постановою Вищого господарського суду України від 5 квітня 2005 р.
скасовано постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 19 січня 2005 р. та рішення господарського суду Київської області ві д
4 листопада 2004 р., а справу направлено на новий розгляд до суду першої ін­
станції, посилаючись на неповне з'ясування фактичних обставин справи , що
мають істотне значення для вирішення спору.
23 червня 2005 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою Ди­
рекції порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого гос­
подарського суду України від 5 квітня 2005 р. Скарга мотивується неправиль­
ним застосуванням норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін , обговоривши дово­
ди касаційної скарги та перевіривши матеріали прави, Верховний Суд України
вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню .
Скасовуючи судові рішення у справі Вищий господарський суд України
обrрунтував свою постанову неповним з'ясуванням судами фактичних об­
ставин справи, що мають істотне значення для її розгляду.
Із таким висновком слід погодитись на таких підставах.
Відповідно до ст. 43 ГПК господарський суд оцінює докази за своїм вну­
трішнім переконанням, що rрунтується на всебічному, повному та об'єктивно­
му розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керую­
чись законом.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що зді й снене
СПД перепланування залу кінотеатру унеможливлює його використання
за призначенням на підставі листа і довідки Києво - Святошинської район­
ної державної адміністрації та Дирекції , не з'ясували, чи було здійснене
перепланування залу кінотеатру і не витребували висновки спеціалістів щодо
його використання за призначенням після перепланування.
Крім того, не врахували, що головні державні санітарні лікарі АРК, обл ас­
тей, міст Києва і Севастополя, районів та їх заступники, згідно з п. 1О постанови
КМУ від 22 червня 1999 р. No 1109 мають право видавати постанови про обме­
ження , тимчасову заборону чи припинення діяльності підприємств , об'єктів
будь-якого призначення у р а зі неві д повідності їх санітарним норма м.
Такими ж повноваженнями наділені пожежні інспектори , відповідн о
до ч. 2 ст. 7 Закону України <,Про пожежну безпеку,>.
2005 No 12 (27}., 129

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИ Х ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОРЕНДУ
Вказані органи за порушення норм санітарної гігієни, правил пожежної без­
пеки господарську діяльність відповідача не призупиняли, а недоліки, зазначені
в акті санітарного обстеження кафе-бару <,Вікторія,> 21 вересня 2004 р. та в довідці
про результати перевірки дотримання протипожежного стану кінотеатру <<Про­
мінь,>, м. Вишневе, СПД усунуті, про що свідчать дозволи Головного державного
санітарного лікаря Києво-Святошинського району та Головного управління Мі­
ністерства з надзвичайних ситуацій України по Київській області на 2005 рік.
За таких обставин касаційний суд обrрунтовано скасував незаконні судо-
ві рішення з направленням справи на новий судовий розгляд.
Керуючись статтями 111 17 - 111 19 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу Дирекції залишити без задоволення.
Постанову Вищого господарського суду України від 5 квітня 2005 р. зали­
шити без змін .
Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.
Поста'/-1,ова Вищого господарського суду Украї'/-1,U від 5 квіт'/-1,Я 2005р.
(постанову залишено без змін постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 26 липня 2005 р.)
Колегія судrів Вищого господарського суду України розглянула касацій­
ні скарги приватного підприємця Г. (далі - СПД) та ПП <,Вікторія -Маркет,> на
постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від
19 січня 2005 р. у справі за позовом Дирекції кіновідеомережі Києво - Свято­
шинського району (далі - Дирекція) до СПД та ПП <,Вікторія-Маркет,> про розір­
вання договору оренди.
Позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом
до СПД - фізичної особи Г., та ПП <,Вікторія-Маркет,> про розірвання дого­
ворів оренди від 15 серпня 2002 р. No 34 та від 15 жовтня 2003 р. No 38 та ви­
селення відповідачів зі спірних приміщень.
Рішенням господарського суду Київської області від 4 листопада 2004 р.
позов задоволено повністю.
Рішення мотивоване тим, що СПД та ПП <,Вікторія -Маркет,> істотно по­
рушують умови договорів оренди від 15 серпня 2002 р. No 34 та від 15 жовтня
2003р. No 38 у частині цільового використання орендованих приміщень та
дотримання протипожежної безпеки і належного санітарного стану при­
міщення.
Не погоджуючись з постановленим рішенням, відповідачі звернулись до
Київського міжобласного апеляційного господарського суду зі спільною скар -
130 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 5 КВІТНЯ 2005 р.
гою, в якій просили скасувати рішення господарського суду Київської області
від 4 листопада 2005 р., посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення
ухвалене з порушенням чинного законодавства та не відповідає обставинам
справи.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду
від 19 січня 2005 р. спільна апеляційна скарга відповідачів залишена без задо ­
волення, а рішення господарського суду Київської області - без змін.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачі зі спільною ка­
саційною скаргою звернулися до Вищого господарського суду України, в якій
просять скасувати рішення господарського суду Київської області в ід 4 листо­
пада 2004 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господар­
ського суду від 19 січня 2005 р. повністю і припинити провадження у справі.
На обrрунтування касаційної скарги відповідачі посилаються н~ невідповід­
ність висновків обставинам справи та порушення судами попередніх інстанцій
під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній ін­
станції, проаналізувавши застосування норм матеріального і процесуального
права під час винесення оспорюваної постанови , вважає що рішення госпо ­
дарського суду Київської області 4 листопада 2004 р. та постанова Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 19 січня 2005 р. підляга­
ють скасуванню на таких підставах.
Відповідно до ст. 4 ГПК рішення з господарського спору повинно ухвалю­
ватися відповідно до норм матеріального і процесуального права та фактич­
них обставин справи, достовірно встановлених господарським судом .
Згідно з ч . 2 ст. 34 ГПК обставини справи, які відповідно до законодавства
повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть під­
тверджуватись іншими засобами доказування.
Як установлено судами попередніх інстанцій, 15 серпня 2002 р. між пози­
вачем та СПД укладено угоду оренди нежитлового приміщення No 34 (нада­
лі - Договір No 34), відповідно до п . 1 якої Позивач здає, СПД бере в почасову
оренду зал кінотеатру <,Промінь,> в м. Вишневому для організації культурно ­
масових заходів.
Відповідно до п . 3 Договору No 34 Дирекція дає СПД дозвіл провести пе­
реобладнання залу на час проведення вечорів відпочинку та інших культур­
но-масових заходів, але з таким розрахунком, щоб це не впливало на основну
діяльність кінотеатру.
СПД, у свою чергу, зобов'язався провести поточні ремонти залу, фойє
та капремонт покрівлі (п. 4 цього Договору) та дотримуватись правил проти­
пожежної безпеки та санітарії (п. 5 цього Договору).
Як убачається з матер іалів справи , 15 жовтня 2002 р. між позивачем та
ПП <,Вікторія -Маркет ,> укладено договір оренди нежитлового приміщення
2005 No 12(27) 131

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОРЕНДУ
No 38 (надалі - Договір No 38), відповідно до п. 1.1 якого позивач передає, а ПП
<,Вікторія-Маркет,> приймає у строкове платне користування для розміщення
гральних автоматів та бару нежитлове приміщення, фойє та підсобні примі­
щення кінотеатру <<Промінь» загальною площею 78 м 2 .
Відповідно до п. 2.1.3. Договору No 38 ПП <,Вікторія-Маркет,> зобов'язується до ­
тримуватись правил протипожежної безпеки, а згідно з п. 2.1.4 Договору No 38 -
підтримувати орендовані приміщення в належному санітарному стані.
Відмовляючи відповідачам у задоволенні апеляційної скарги в частині
відмови в розірванні Договору No 34, Київський м іжобласний а пеляційний
господарський суд виходив із того, що СПД здійснено перепланування залу
кінотеатру для проведення дискотек, чим порушено порядок цільового ви­
користання орендованих приміщень та унеможливлено використання при­
міщення за його основним призначенням, що згідно з п. 3 ст. 26 Закону <,Про
оренду державного та комунального майна,> від 10 кв ітня 1992 р. No 2269 -ХІІ є
підставою для дострокового розірвання договору за рішенням суду.
Колегія суддів вважає такий висновок необгрунтованим, оскільки він ба­
зується лише на листі Києво-Святошинської районної державної адміністрації
Київської області, в якому вона просить Дирекцію розірвати орендні відноси ­
ни з орендарями, які використовують приміщення не за цільовим призначен­
ням і до яких належать відповідачі.
Відповідно до ст. 43 ГПК жодні докази не мають для господарського суду за ­
здалегідь встановленої сили, а оцінювати докази господарський суд повинен за
своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єк­
тивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Отже, лист Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київ ­
ської області повинен був розглядатись лише в сукуп ності з іншими доказа­
ми у справі. Проте в порушення ст. 38 ГПК Київським міжобласним господар ­
ським судом не було витребувано у Києво - Святошинської районної· державної
адміністрації Київської області документів, на підставі яких було зроблено
висновок щодо використання відповідачами орендованого приміщення не за
цільовим призначенням.
Відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги в частині відмови в ро­
зірванні Договору No 38, Київський міжобласний апеляційний господар­
ський суд виходив із того, що згідно з Актом санітарного обстеження кафе­
бару <,Вікторія,>, площі якого орендовані ПП <,Вікторія -Маркет,> за Договором
No 38, виявлено незадовільний стан цього закладу, зокрема відсутність умов
для приготування їжі, відсутність гігієнічних висновків Міністерства охоро ­
ни здоров'я України.
При цьому суд не взяв до уваги доводи ПП <,В і кторія -Маркет,>, що воно
користується наданими йому в оренду приміщеннями за наявності дозво ­
лу Головного державного санітарного лікаря Києво-Святошинського райо -
132 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 5 КВІТНЯ 2005 р.
ну від 26 грудня 2003 р. No 4498 на відкриття кафе-бару ПП <,Вікторія-Мар­
кет•> для реалізації харчових продуктів згідно з узгодженим асортиментом,
оскільки цей дозвіл виданий ПП <,Вікторія -Маркет •> тимчасово, терміном на
один рік і в разі недотримання його вимог, може бути відкликаний.
Відповідно до п. 10 постанови КМУ <,Про затвердження Положення про
державний санітарно-епідеміологічний нагляд в України•> від 22 червня 1999 р.
No 1109 головні державні санітарні лікарі АРК, областей, міст Києва та Севас­
тополя, міст, районів та їх заступники у межах відповідних адміністративних
територій (об'єктів) мають право видавати постанови про обмеження, тимча­
сову заборону чи припинення діяльності підприємств, установ і організацій,
об'єктів будь-якого призначення , технологічних ліній, машин і механізмів, ви­
конання окремих технологічних операцій у разі невідповідності їх вимогам
санітарних норм.
Водночас матеріали справи свідчать про те, що виданий ПП <,Вікторія­
МаркеТ» дозвіл, що діє до 25 грудня 2004 р. Головним санітарним лікарем Киє­
во-Святошинського району продовжений на 2005 р.
Відмову в задоволенні апеляційної скарги відповідачів Київський між­
обласний апеляційний господарський суд також обrрунтовує тим, що мате­
ріалами справи, зокрема, експертними висновками ЗДПО-7 від 17 листопада
2003 р. та ЗДПО-7 від 11 жовтня 2004 р., підтверджується факт порушень від­
повідачами вимог договорів оренди щодо дотримання ними правил проти­
пожежної безпеки в орендованих приміщеннях.
Водночас, самі лише експертні висновки ЗДПО-7 від 17 листопада 2003 р.
та ЗДПО-7 від 11 жовтня 2004 р. не можуть бути єдиними доказами дотриман­
ня чи порушення правил протипожежної безпеки в орендованих приміщен­
нях, проте повинні були оцінюватись Київським міжобласним апеляційним
господарським судом відповідно до вимог розділу V ГПК в сукупності з інши­
ми доказами у справі.
Відповідно до ч. 2 п . 2 ст. 7 Закону <,Про пожежну безпеку,> від 17 грудня
1993 р. No 3745 -ХІІ у разі порушення правил пожежної безпеки, що ство­
рює загрозу виникнення пожежі, державні інспектори з пожежного
нагляду мають право припиняти чи забороняти роботу підприємств,
окремих виробництв, а також дію виданих дозволів на право проведен­
ня робіт.
Матеріали справи свідчать про те, що ПП <,В ікторія-Маркет ,> 13 жовтня
2004 р. видано дозвіл No 445 -10 на здійснення роботи до 13 жовтня 2005 р.
З огляду на все зазначене вище, колегія суддів вважає, що постанова Ки­
ївського міжобласного апеляційного господарського суду від 19 січня 2005 р.
базується на неповному з'ясуванні всіх фактичних обставин справи, що мають
істо,~е значення для вирішення спору, а отже, підлягає скасуванню, а справа
направляється на новий розгляд.
2005 No 12(27) 133

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОРЕНДУ
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги
наведене в цій постанові, надати належну оцінку діям позивача та відповідача
щодо перегляду орендної плати за договором No 38, вжити всіх передбачених
законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обста­
вин справи, і залежно від установленого та відповідно до чинного законодав­
ства вирішити спір.
На підставі наведеного, керуючись статтями lll5, lll7, 111 9-111 11 ГПК, Ви­
щий господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу СПД - фізичної особи Г., та ПП <•Вікторія-Маркет,> задо­
вольнити частково.
Постанову Київського міжобласного господарського суду від 19 січня
2005 р. та рішення господарського суду Київської області від 4 листопада
2004 р. скасувати. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Київської області.
134 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 16 СЕРПНЯ 2005 р.
6 Застосування
процесуальних норм
6.1. На порушення вимог ст. 111 13 ГПК Вищий господарський
суд України переглянув у касаційному порядку ухвалу
мtсцевого господарського суду, яка не підлягає оскар­
женню
Постан,ова Судової палати у господарських справах Верховн,ого Суду Україн,и
від 16 серпн,я2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ВАТ <Державний
експортно - імпортний банк України,> на постанову Вищого господарського
суду України від 20 кв ітня 2005 р. у справі за заявою ВАТ <,ГАЗ,> до ЗАТ <,Кримав ­
тоГАЗ,> про банкрутство,
встанови в:
У липн і 2004 р. ВАТ <,ГАЗ,> подало до господарського суду АРК заяву про
порушення справи про банкрутство ЗАТ <,КримавтоГАЗ,>, оскільки заборгова ­
ність оста н нього становит ь 2 135 650,42 грн, що значно перевищує 300 міні­
мальних розм ір і в заробітної плати.
Ухвалою господарсько го суду АРК ві д 23 липня 2004 р. заяву прийнято
до розгляду та пору ш ено п ровадження у справі.
Ухвалою п ідготовчого засі дання від 9 серпня 2004 р. продовжена судова
п роцедура ба н крутства щодо боржника, введено процедуру розпорядження
його майном, признач ено арбітражного керуючого - розпорядника майна Ч.
Ухвалою господарського суду АРК від 9 листо п ада 2004 р. затверджено ре ­
єстр вимог кредиторів та зобов'язано боржника провести загальні збори кре ­
диторів.
У листопаді 2004 р. до суду надійшла заява від кредитора - ВАТ <,Держав­
ний експортно - імпортний банк,>, у якій він просить роз'яснити п. 4 ухвали
суду в цій справі від 9 листопада 2004 р. у частині обов'язку розпорядника
май~~ під час проведення загальних зборів кредиторів враховувати голоси
усіх кредиторів.
2005 No 12 (27) 135

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ
Ухвалою господарського суду Al-'K від 19 листопада 2004 р. роз'яснено, що
кожен кредитор, чиї вимоги визнано судом, наділений правом брати участь у
зборах кредиторів із правом вирішального голосу, яке не може бути обмежене
ані розпорядником майна, ані боржником чи іншими кредиторами.
Постановою Вищого господарського суду України від 20 квітня 2005 р.
ухвалу господарського суду АРК від 19 листопада 2004 р. скасовано, оскільки у
цьому випадку має місце не ухвала про роз'яснення судового акта, а процесу­
альний документ, який тлумачить норми закону. Суд першої інстанції на пору­
шення вимог ст. 89 ГПК змінив зміст ухвали суду, яку роз 'яснював за клопотан­
ням ВАТ <,Державний експортно -і мпортний банк,> - кредитора, вимоги якого
забезпечені заставою.
Ухвалою Верховного Суду України від 30 червня 2005 р. порушено прова­
дження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарсько­
го суду України від 20 квітня 2005 р. за касаційною скаргою ВАТ <,Державний
експортно-імпортний банк України,>, де порушено питання про скасування
цієї постанови та залишення без змін ухвали господарського суду АРК від 19
листопада 2004 р.
Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали
справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вва­
жає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах .
Згідно з ч. 1 ст. 111 13 ГПК ухвали місцевого або а пеляційного господарсько ­
го суду можуть бути оскаржені у касаційному порядку у випадках, передбаче­
них цим Кодексом та Законом <<Про відновлення платоспроможності боржни ­
ка або визнання його банкрутом•>.
Ухвала господарського суду АРК від 19 листопада 2004 р. є ухвалою
про роз'яснення ухвали цього самого суду від 9 листопада 2004 р. Така ухва ­
ла відповідно до норм ГПК та Закону <<Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом•> оскарженню не підлягає.
Отже, на порушення вимог ст. 111 13 ГПК Вищий господарський суд Украї­
ни переглянув у касаційному порядку ухвалу місцевого господарського суду,
яка не підлягає оскарженню.
За таких обставин постанова Вищого господарського суду України під­
лягає скасуванню, а ухвала господарського суду АРК від 19 листопада 2004 р. -
залишенню в силі.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111 17 -111 21 ГПК, Верховний
Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ВАТ <Державний експортно -і мпортний банк•> задоволь ­
нити.
136 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 20 КВІТНЯ 2005 р.
Постанову Вищого господарського суду України від 20 квітня 2005 р.
скасувати, а ухвалу господарського суду АРК від 19 листопада 2004 р. зали­
шити в силі.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає .
Постанова Вищого господарсь1сого суду України від 20 квітня 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16 серпня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційні
скарги ВАТ <• l'АЗавтотехобслуживание ,>, Фірма <•Autohaus Walter G.m.b .H . LLC> та
ВАТ <•Волжские моторь1,> на ухвалу господарського суду АРК від 19 листопада
2004 р. у справі за заявою ВАТ <•ГАЗ,> до ЗАТ <•КримавтоГАЗ,> про банкрутство .
Ухвалою господарського суду АРК від 9 листопада 2004 р. визнано ви­
моги ряду кредиторів боржника, затверджено реєстр вимог кредиторів та
зобов'язано розпорядника майна боржника провести загальні збори кре­
диторів.
19 листопада 2004 р. до суду звернувся конкурсний кредитор -
ВАТ <Державний експортно-імпортний баню> з заявою про роз'яснення п. 4
ухвали господарського суду АРК від 9 листопада 2004 р. у частині обов'яз­
ку розпорядника майна під час проведення загальних зборів кредиторів вра­
хувати голоси всіх кредитор ів.
Ухвалою господарського суду АРК від 19 листопада 2004 р. роз'яснено, що
кожен кредитор, чиї вимоги визнані судом, наділений правом брати участь у
зборах кредиторів із правом вирішального голосу (відповідно до суми вимог),
яке не може бути обмежене ані розпорядником майна, ані боржником чи ін­
шими кредиторами .
Не погоджуючись з винесеною ухвалою, ВАТ <• ГАЗавтотехобслуживание ,>,
Ф ірма <•Autol1aus Walter G.m .b.H . LLC> та ВАТ <•Волжские моторь1,> звернулися до
Вищого господарського суду України з касац ійними скаргами, в яких просять
скасувати ухвалу господарського суду АРК від 19 листопада 2004 р.
Також ВАТ <•Волжские моторь1» в своїй касаційн і й скарзі просить відмо­
вити в задоволенні клопотання ВАТ <•Державний експортно - імпортний банк,>
про роз'ясНFННЯ п. 4 ухвали господарського суду АРК від 9 листопада 2004 р.
Касаційні скарги мотивовані порушенням судом статей 1, 14-16 Закону
<•Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкру­
том,> та ст. 89 ГПК.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи каса­
ційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши засто-
2005 No 12(27) 137

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ
сування судом норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку,
що касаційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ГПК суддя за заявою сторони чи державного ви­
конавця роз 'яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їхнього змісту.
Як убачається з матеріалів справи, судом першої інстанції було роз'яснено
п. 4 ухвали господарського суду АРК від 9 листопада 2004 р. , згідно з яким роз­
порядника майна боржника зобов'язано в десятиденний строк повідомити
кредиторів відповідно до реєстру про час й місце проведення зборів креди­
торів та організувати його проведення, за результатами якого представити
суду рішення про створення й склад комітету кредиторів.
При цьому, роз'яснюючи ухвалу в цій частині, судом встановлено, що
кожен кредитор, чиї вимоги визнані судом, наділений правом брати участь
у зборах кредиторів із правом вирішального голосу (відповідно до суми
вимог) .
До такого висновку суд першої інстанції дійшов на підставі того, що ні
ст. 16 Закону, ні жодна інша норма Закону не містить норм згідно з якими пра­
во конкурсного кредитора, визнаного судом, брати участь у зборах та голо­
сувати на них залежить від того до якої черги включено його вимоги та чи за­
безпечені вони заставою чи ні.
Однак ст. 1 Закону встановлено, що конкурсними кредиторами є кре ­
дитори за вимогами до боржника , які виникли до порушення провадження
у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна
боржника.
Кредитори, вимоги яких забезпечені заставою, (заставні кредитори) не є
конкурсними кредиторами.
Колегія суддів зазначає, що господарський суд не має права надава ­
ти роз'яснення постановлених судових рішень за заявою будь-якого учас ­
ника провадження шляхом тлумачення окремих норм Закону, що спря­
моване на зміну встановленого статусу сторони або учасника справи про
банкрутство.
У цьому разі має місце не ухвала про роз 'яснення судового акта (ухвали в
частині зобов'язання розпорядника майна боржника провести загальні збо­
ри кредиторів), а процесуальний документ, який тлумачить норми Закону та
фактично встановлює певний порядок скликання та проведення зборів кре­
диторів.
Отже, визначаючи, що кожен кредитор наділений правом брати участь
у зборах кредиторів із правом вирішального голосу, суд першої інстанції в
порушення вимог ст. 89 ГПК змінив зміст ухвали, яку роз'яснював за клопотан ­
ням ВАТ <,Державний експортно - імпортний банк,> - кредитора, вимоги якого
забезпечені заставою.
138 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 12 ЛИПНЯ 2005 р.
При цьому, суд касаційної інстанції виходить із того, що ухвала про роз'яс­
нення оскарженню не підлягає, якщо вона винесена відповідно до ст. 89 ГПК,
тобто відповідає її вимогам.
Враховуючи те, що оскаржувана ухвала винесена з порушенням встанов­
леного порядку, вона підлягає скасуванню, як незаконна.
Керуючись статтями 1, 16 Закону <<Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом,> та статтями 89, lll5, lll7, 111 9 - 111 11
ГПК, Вищий господарський суд України
постановив:
Касаційні скарги ВАТ <,ГАЗавтотехобслуживание,> (Російська Федерація),
Фірми <,Autohaus Walter G.m.b.H. LLC,> (США), ВАТ <,Волжские моторь1,> (Росій­
ська Федерація) задовольнити.
Ухвалу господарського суду АРК від 19 листопада 2004 р. скасувати .
6.2 . Неправильне застосування судом касаційної інстанції по­
ложень ст. 67 ГПК призвело до помилкового скасування
ухвали суду першої інстанції щодо застосування заходів до
забезпечення позову
Постанова Судової палати у гоаюдарських справах Верховного Суду України
від 12 липня 2005р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційні скарги ВАТ <,Вінниць ­
ке спеціалізоване автотранспортне підприємство 0102 «Украгропромтранс,>
(далі - Товариство) та акціонерного комерційного агропромислового банку
<,Україна,> (далі - Банк) на постанову Вищого господарського суду України від
19 квітня 2005 р. у справі за позовом Банку до Товариства про визнання недій­
сними протоколу загальних зборів акціонерів Товариства, протоколу засідан­
ня пр авл іння Товариства, акту прийому-п ередачі майна,
встанови в:
У жовтні 2004 р. Банк звернувся до господарського суду Вінницької об ­
ласті з позовом до Товариства про визнання недійсними протоколу загальних
зборів акціонерів Товариства від 15 травня 2002 р. No 2, пр отоколу засідання
правління Товариства від 15 травня 2002 р. No 15, акту прийому-передачі май­
на від 30 травня 2002 р.
Під час розгляду справи Банк подав заяву про вжиття заходів із забезпе­
чення позову шляхом накладення арешту на майно ТОВ <,Спецавтотранс ,>, яке
перебуває в заставі Банку.
2005 No 12(27) 139

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 5 листопада 2004 р.
зазначену заяву Банку задоволено:
накладено арешт на майно ТОВ <•Спецавтотранс,>, що перебуває в заставі
Банку відповідно до Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 24 ве­
ресня 2004 р. No 962856;
заборонено посадовим особам підприємств, установ, організацій усіх
форм власності та підпорядкування вчиняти будь-які дії та видавати відпо ­
відні документи, направлені на будь-які форми відчуження майна ТОВ <•Спе­
цавтотранС», яке перебуває в заставі Банку відповідно до Державного реєстру
обтяжень рухомого майна від 24 вересня 2004 р. No 962856.
Суд урахував доводи Банку про те, що згідно з випискою з протоколу засідан­
ня правління Товариства від 15 травня 2002 р. No 15 та актом прийому-передачі
майна від 30 травня 2002 р. Товариство внесло до статутного фонду ТОВ <•Спецав­
тотранС» майно, не маючи на це згоди Банку, як заставодержателя майна . Ухва­
ла мотивована тим, що невжиття заходів до забезпечення позову може суттєво
утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 25
січня 2005 р. зазначену ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Вищогогосподарського суду України від 19 квітня 2005 р. за­
значені ухвалу та постанову скасовано, а справу передано на розгляд до місце­
вого господарського суду. Постанова мотивована тим, що вжиті судом заходи
із забезпечення позову суперечать положенням ст. 67 ГПК, відповідно до якої
арешт можна накладати виключно на майно або грошов і суми відповідача.
16 червня 2005 р. колегією суддів Верховного Суду України за касаційними
скаргами Товариства та Банку порушено провадження з перегляду в касацій ­
ному порядку постанови Вищого господарського суду України від 19 квітня
2005 р. У касаційних скаргах порушується питання про скасування оскаржу­
ваної постанови та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстан­
ції. На обrрунтування касаційних скарг зроблено посилання на неправильне
застосування норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, розглянув­
ши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, Судова палата у
господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційні скарги
частково підлягають задоволенню на таких підставах.
Статтею 66 ГПК передбачено, що господарський суд за заявою сторони,
прокурора чи його заступника, який подав позов, або зі своєї ініціативи має
право вжити заходів із забезпечення позову. Забезпечення позову допуска­
ється на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів
може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарсько­
го суду. Згідно зі ст. 67 цього Кодексу такими заходами є:
накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;
140 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 12 ЛИПНЯ 2005 р.
заборона відповідачеві вчиняти певні дії;
заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого до-
кумента, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку
Скасовуючи постанову Житомирського апеляційного господарського
суду від 25 січня 2005 р. та залишену нею без змін ухвалу господарського суду
Вінницької області від 5 листопада 2004 р. щодо вжиття заходів із забезпечен­
ня позову Банку, Вищий господарський суд України виходив із того, що накла­
дення арешту на майно, яке належить не відповідачеві, а іншій особі, супер­
ечить нормам процесуального права .
Цей висновок суду касаційної інстанції rрунтується на положеннях ст. 67
ГПК і з ним слід погодитись.
Водночас Вищий господарський суд України не врахував, що скасованою
ним ухвалою суду першої інстанції, крім накладення арешту на майно ТОВ
<,Спецавтотранс,>, застосовано й інші заходи із забезпечення позову, а саме:
заборонено посадовим особам підприємств, установ, організацій усіх форм
власності та підпорядкування вчиняти будь-які дії та видавати відповідні до­
кументи, направлені на будь-які форми відчуження майна ТОВ <,Спецавто­
тране>>, яке перебуває в заставі Банку відповідно до Державного реєстру обтя­
жень рухомого майна від 24 вересня 2004 р.
Вказані заходи із забезпечення позову цілком відповідають положенням
ст. 67 ГПК щодо забезпечення позову шляхом заборони іншим особам вчиня ­
ти дії, що стосуються предмета спору
Предметом позову в цій справі є вимога про визнання недійсним акту
прийому-передачі майна від 30 травня 2002 р., за яким відповідач передав ТОВ
<,Спецавтотрано майно. На обrрунтування підстав позову Банк посилався на
порушення своїх прав як заставодержателя вказаного майна та подавав докази
на підтвердження обставин перебування майна в заставі Банку Тому місцевий
господарський суд мав достатні підстави для застосування заходів, які на час роз­
гляду справи унеможливлюють подальше відчуження майна, що увійшло до акту
прийому-передачі майна, оспорюваного за цим позовом.
За таких обставин Вищий господарський суд України незаконно скасу­
вав постанову суду апеляційної інстанції й ухвалу суду першої інстанції в цій
частині забезпечувальних заходів, що дає підстави для часткового скасування
оскаржуваної постанови .
Керуючись статтями 111 17 -111 20 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
Касаційні скарги Товариства та Банку задовольнити частково.
Постанову Вищого господарського суду України від 19 квітня 2005 р. ска­
сувати частково, залишивши в силі постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 25 січня 2005 р. та ухвалу господарського суду Ві-
2005 No 12(27) 141

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ
нницької області від 5 листопада 2004 р. у частині з аборони посадовим особам
підприємств , установ , організацій усіх форм власності та підпорядкування
вчиняти будь-які дії та видавати відповідні документи, направлені на будь-які
форми відчуження майна ТОВ <, Спецавтотранс», яке перебуває в заставі акціо­
нерного комерційного агропромислового банку <,Україна,> відповідно до Дер­
жавного реєстру обтяжень рухомого майна від 24 вересня 2004 р.
В іншій частині постанову Вищого господарського суду України від
19 квітня 2005 р. залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого гос11одарського суду України від 19 квітня 2005р.
(постанову частково скасовано постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 12 липня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касацій­
ну скаргу ТОВ <,Спецавтотранс,> на постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 25 січня 2005 р. у справі за позовом акціонерного ко­
мерційного агропромислового банку «Україна,> (далі - Банк) до ВАТ <,Вінниць­
ке спеціалізоване автотранспортне підприємство 0102 «Украгропромтранс,>
(далі - Товариство) про визнання недійсними протоколу загальних зборів
акціонерів Товариства, протоколу засідання правління Товариства, акту при­
йому-передачі майна.
Позивач пред'явив позов до Товариства про визнання недійсним про­
токолів правління, загальних зборів акціонерів та акту приймання-передачі
майна від 4 листопада 2004 р. Позивач звернувся із заявою про забезпечення
позову шляхом накладення арешту на майно ТОВ <, Спецавтотранс•>, яке пере­
буває в заставі Банку відповідно до Державного реєстру обтяжень нерухомо­
го майна від 24 вересня 2004 р. No 962856. Ухвалою господарського суду від 5
листопада 2004 р. у справі No 14/384-04 накладено арешт на майно ТОВ <,Спе­
цавтотранс•>, яке перебуває в заставі Банку. Ухвала місцевого господарського
суду мотивована тим, що майно, яке було передане в заставу Банку, внесено до
статутного фонду ТОВ <, Спецавтотранс •> без згоди Банку.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 25
січня 2005 р. ухвала місцевого господарського суду була залишена без змін
на тих підставах, що предметом цього спору є визнання недійсними актів
Товариства, відповідно до яких ТОВ <,Спецавтотранс•> передано майно, яке є
предметом застави згідно з договорами від 23 вересня 1998 р. No 3449 та від
29 жовтня 1998 р. No 1549 та перебуває в Державному реєстрі застав .
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника сторони,
дослідивши ухвалені судові акти щодо відповідності нормам матеріального
142 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 31 ТРАВНЯ 2005 р.
та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду Укра­
їни вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до ст. 66 ГПК господарський суд має право вжити заходів із
забезпечення позову, якщо їх невжиття може утруднити чи зробити немож­
ливим виконання рішень господарського суду.
Ухвалою від 5 листопада 2004 р. господарський суд першої інстанції наклав
арешт на майно ТОВ <,Спецавтотранс,>, яке перебуває в заставі Банку, відповідно
до Державного реєстру обтяжень прав на рухоме майно від 24 вересня 2004 р.
No 962856, -га заборонив посадовим особам підприємств, установ, організацій
усіх форм 1шасності та підпорядкування вчиняти будь-які дії та видавати відпо­
відні документи, направлені на будь-які форми відчуження майна ТОВ <,Спецав­
тотранс,>, що суперечить положенню ст. 67 ГПК, згідно з якою арешт можна на­
кладати на майно або грошові суми, що належать тільки відповідачеві.
Отже, залишення оскаржуваною постановою апеляційного суду ухвали
від 5 листопада 2004 р. в ci>rлi є незаконним . За таких обставин ухвалені госпо­
дарськими судами постанова та ухвала щодо забезпечення позову Товариства
є незаконними і необrрунтованими, а тому підлягають скасуванню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 11 l7, п. 3 ч. 1 ст. 1119,
ст. 111 11 ГПК, Вищий господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу ТОВ <,СпецавтотранС» від 26 січня 2005 р. задоволь­
нити, постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
25 січня 2005 р. та ухвалу господарського суду Вінницької області від 5 лис­
топада 2004 р. скасувати, справу передати на розгляд до господарського суду
Вінницької області.
6.3 . Згідно зі ст. 32 ГПК квитанція, видана поштовим відділенням,
є доказом направлення касаційної скарги. У разі сумніву сто­
совно її вірогідності чи недостатності такого доказу, суд міг
і повинен був витребувати додаткові матеріали, але не мав за­
конних підстав для повернення касаційної скарги
Постанова С::удової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 31 травня 2005 р.
Верховний Суд України , розглянувши касаційну скаргу Ленінської міжра­
йонної ДПІ ум. Луганську (далі - МДПІ) на ухвалу Вищого господарського суду
України від 21 березня 2005 р. у справі за позовом МДПІ до ТОВ <<Укр-СенС», ПП
«Укртех,> про визнання угоди недійсною,
2005 No 12 (27) 143

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕС УА ЛЬНИ Х НОРМ
встанови в:
Оскаржуваною ухвалою Вищого господарського суду України від 21 бе­
резня 2005 р. касаційну скаргу МДПІ на постанову Луганського апеляційного
господарського суду від 31 січня 2005 р. не прийнято до розгляду та повер­
нуто скаржнику на підставі п. 3 ч. 1 ст. 111 3 ГПК Ухвала обrрунтована тим,
що до касаційної скарги не було додано належних доказів надсилання її копії
відповідачеві у справі - ПП <<Укртех,>, оскільки опис вкладення у цінний лист
від 18 лютого 2005 р. свідчить про те, що копія касаційної скарги надіслана на
адресу: м. Донецьк, пр . Миру, 5, кв . 88, тоді, як із матеріалів справи вбачається
що місце розташування ПП <,Укртех,>: м. Донецьк, пр. Миру, 5/88.
МДПІ звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою на
зазначену ухвалу Вищого господарського суду України, в якій ставить питан­
ня про її скасування на підставі порушення судом норм процесуального та
матеріального права.
Ухвалою Верховного Суду України від 12 травня 2005 р. порушено каса­
ційне провадження з перегляду ухвали Вищого господарського суду України
від 21 березня 2005 р. у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи ка­
саційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господар­
ських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підляга є
задоволенню на таких підставах.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги визначено ст. 111 ГПК Зо­
крема частиною четвертою цієї статті встановлено, що до касаційної скарги
додаються докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі.
Повертаючи касаційну скаргу, Вищий господарський суд України послав­
ся на недотримання МДПІ вимог зазначеної норми.
Проте висновок про відсутність таких доказів суперечить фактичним
обставинам справи, позаяк до касаційної скарги додано квитанції, видані від­
діленням поштового зв'язку з описами вкладення до цінного листа, із яких
вбачається зокрема факт відправлення відповідачу - ПП <,Укртех,> за адресою:
м. Донецьк, пр. Миру, 5, кв. 88, рекомендованого листа, оформленого відповід­
но до Правил надання послуг поштового зв'язку, затвердженого постановою
КМУ від 17 серпня 2002 р. No 1155.
Із матеріал ів справи також убачається, що рекомендовані листи, які направля­
лися зазначеному відповідачу за адресою: м. Донецьк, пр. Миру, 5/88, поверталися з
позначкою оператора поштового зв'язку <,за даною адресою не зареєстрована,>.
Згідно зі ст. 32 ГПК квитанції, видані відділенням поштового зв'язку з
описами вкладення до цінного листа, є доказом надсилання копії скарги
іншій стороні у справі. У випадку сумніву стосовно вірогідності чи недо­
статності таких доказів суд міг і повинен був витребувати додаткові дока­
зи, але не мав законних підстав для повернення касаційної скарги.
144 No12(27) 2005

УХВАЛА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 21 БЕРЕЗНЯ 2005 р.
Повернувши незаконно касаційну скаргу, Вищий господарський суд Украї­
ни всупереч ст. 19 Конституції України обмежив суб'єкта оскарження у здійснен­
ні прав, передбачених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, і фактично ухилився
від здійснення визначених законом повноважень.
За таких обставин оскаржувана ухвала підлягає скасуванню як незакон­
на, а касаційна скарга МДПІ на постанову суду апеляційної інстанції - переда­
чі до Вищого господарського суду України для розгляду по суті .
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111 17 - 111 20 ГПК, Верхо­
вний Суд України
п:остановив:
Касаційну скаргу МДПІ задовольнити, ухвалу Вищого rосподарсько­
го суду України від 21 березня 2005 р. скасувати, а касаційну скаргу МДПІ
на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 31 січня
2005 р. разом зі справою передати до Вищого господарського суду України
для розгляду по суті .
Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.
Ухвала Вищого гос11одарсь1сого суду Yкpaїi-tu від 21 березня 2005 р.
(ухвалу скасовано постановою Судової палати у господарських справах Вер­
ховного Суду України від 31 травня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну
скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції ум. Луганську
(далі - МДПІ) на постанову Луганського апеляційного господарського суду
від 31 січня 2005 р. у справі за позовом МДПІ до ТОВ <,Укр - Сено та ПП «Укртех,>
про визнання угоди недійсною.
Подана касаційна скарга не відповідає вимогам розділу ХІІ1 ГПК на таких
підставах.
Відповідно до ч. 4 ст. 109 ГПК, якою встановлено форму та зміст ка­
саційної скарги, до скарги додаються, зокрема, докази надіслання її копії
іншій стороні у справі.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 111 3 цього ж Кодексу передбачено, що касаційна скарга (по ­
дання) не приймається до розгляду і повертається судом, якщо до скарги (подан­
ня) не додано доказів надіслання її копії іншій стороні (сторонам) у справі.
Доданий до касаційної скарги опис вкладення у цінний лист від 18 шо ­
того 2005 р. свідчить, що копія касаційної скарги надіслана відповідачеві у
справі - ПП <<Укртех ,> за адресою: м. Донецьк , пр. Миру, д. 5, кв. 88 , тоді, як в
матеріалах справи наявні документи, а саме: позовна заява (а.с. 2); договір
No 36, з яких вбачається, що місце розташування ПП «Укртех•>: м. Донецьк,
2005 No 12(27) 145

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ
пр. Миру, .5іВВ.; отже, касаційні матеріали, на порушення ч. 4 ст. 109 ГПК
України, не містять доказів надіслання копії касаційної скарги відповідачу
в справі за його юридичною адресою.
У зв'язку з викладеним касаційна скарга не приймається до розгляду і по­
вертається скаржнику на підставі п. 3 ч. 1 ст. 11 l3 ГПК.
Керуючись статтями 86, 111, пунктами 3 ч. 1 ст. 11 l3, статтям~-! 11 Р, 11 l7 ГПК ,
Вищий господарський суд України
ухвалив:
Касаційну скаргу МДПІ на постанову від 31 січня 2005 р. Луганського апе­
ляційного господарського суду повернути скаржнику.
6.4 . Касаційну скаргу позивача Вищим господарським судом було
повернуто без розгляду безпідставно, оскільки позивач звер­
нувся до суду касаційної інстанції в межах процесуального
строку, передбаченого для касаційного оскарження
Постанова Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 7 червня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ДПІ у Галицько­
му районі м. Львова (далі - ДПІ) на ухвалу Вищого господарського суду Укра­
їни від 14 березня 2005 р. у справі за позовом ПП <•Єврообмін•> до ДПІ, відді­
лення Державного казначейства у Сихівському районі м. Львова про визнання
недійсним податкового повідомлення -рішення та стягнення суми,
встанови в:
Ухвалою Вищого господарського суду України від 14 березня 2005 р. каса­
ційну скаргу ДПІ на постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 21 жовтня 2004 р. повернуто без розгляду.
Ухвалою від 19 травня 2005 р. Верховним Судом України за касаційною
скаргою ДПІ порушено провадження з перегляду в касаційному порядку ухва­
лу Вищого господарського суду України від 14 березня 2005 р. на підставах її
невідповідності нормам матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши
доводи касаційної скарги і перевіривши матеріали справи, Судова палата вва­
жає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах .
Посилання Вищого господарського суду України в ухвалі від 14 берез­
ня 2005 р. на те, що підстави для відновлення строку на касаційне оскар­
ження відсутні, зроблено без урахування д ійсних обставин справи.
146 No 12(27) 2005

УХВАЛА ВИ ЩО ГО ГОС П ОДА Р СЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 14 БЕРЕЗНЯ 2005 р.
Зокрема, судом касаційної інстанції не враховано того, що подана вчасно
касаційна скарга ДПІ ухвалою Вищого господарського суду України від 20 груд­
ня 2004 р. була безпідставно повернута згідно з п. 6 ст. 111 3 ГПК на тих підставах,
що в поданій касаційній скарзі не зазначено суті порушення або неправильного
застосування норм матеріального чи процесуального права судом апеляційної
інстанції, оскільки вперше подана ДПІ касаційна скарга містила посилання на
те, що господарськими судами при вирішенні цього спору були неправильно за­
стосовані норми матеріального права, зокрема, Закону <Лро податок на додану
вартість,>. При цьому в касаційній скарзі зазначалося, в чому саме полягає суть
неправильного застосування вказаних норм.
Отже, суд касаційної інстанції, постановляючи ухвалу від 14 березня
2005 р., зробив безпідставний висновок, не врахувавши дійсні обставини спра­
ви, що ДПІ у Галицькому районі м. Львова втратило право на звернення з каса­
ційною скаргою до суду касаційної інстанції на підставі п . 5 ст. 111 3 ГПК, оскіль­
ки вперше подану ДПІ касаційну скаргу було повернуто без розгляду ухвалою
Вищого господарського суду України від 20 грудня 2004 р. незаконно.
Отже, Вищий господарський суд України всупереч ст. 19 Конституції
України обмежив суб'єкта оскарження у здійсненн і прав, передбачених п. 8
ч. 3 ст. 129 Конституції України, і фактично ухилився від здійснення визна­
чених законом повноважень.
За таких обставин оскаржувана ухвала Вищого господарського суду Укра­
їни підлягає скасуванню. Касаційну скаргу ДПІ слід передати до суду касацій­
ної інстанції для розгляду по суті .
Керуючись статтями 111 17 - 111 20 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу задовольнити .
Ухвалу Вищого господарського суду України від 14 березня 2005 р. скасу­
вати, а касаційну скаргу ДПІ передати до Вищого господарського суду України
для розгляду по суті .
Постанова остаточна та оскарженню не п ідлягає.
Ухвала Вищого господарського суду України від 14 березня 2005 р.
(ухвалу скасовано постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 7 червня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касацій ­
ну скаргу ДПІ у Галицькому районі м. Львова (далі - ДПІ) на постанову Львів­
ського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2004 р. у справі за
позовом ПП <,Єврообмін ,> до ДПІ , відділення Державного казначейства у Си-
2005 No12(27) 147

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ
хівському районі м . Львова про визнання недійсним податкового повідомлен­
ня-рішення та стягнення суми.
Касаційна скарга не відповідає вимогам розділу ХІІ1 ГПК на таких під­
ставах.
Первісна касаційна скарга ДПІ у Галицькому районі м. Львова на постано­
ву Львівського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2004 р. була
подана у встановлений процесуальний строк, однак із порушенням вимог
ГПК щодо оформлення касаційної скарги, а тому ухвалою Вищого господар­
ського суду України від 20 грудня 2004 р. повернена без розгляду на підставі
П.6СТ. 11l3 ГПК.
ДПІ після усунення обставин, зазначених в ч. 3 ст. 111 3 ГПК, звертаєть­
ся вдруге до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою від
18 січня 2005 р., тобто з пропуском установленого процесуального строку.
До касаційної скарги не додано клопотання про відновлення пропущено­
го процесуального строку.
Ст. 110 ГПК установлено, що касаційна скарга може бути подана протя­
гом одного місяця з дня набуття рішенням місцевого господарського суду
чи постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Касаційна інстанція зазначає, що причини пропуску процесуального
строку стали наслідком порушення скаржником норм господарського проце­
суального права, дотримання яких є обов'язковим для всіх учасників госпо­
дарського процесу і залежить виключно від законослухняності скаржника.
За таких обставин касаційна скарга не приймається до розгляду і повер­
тається скаржнику на підставі п. 5 ст. 111 3 ГПК
Враховуючи викладене та керуючись статтями 86, 110, п. 5 ст. 111 3 ГПК, Ви­
щий господарський суд України
ухвали в:
Касаційну скаргу ДПІ на постанову Львівського апеляційного господар­
ського суду від 21 жовтня 2004 р. поверн ути скаржнику.
'
'148 No12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 5 ЛИПНЯ 2005 р.
6.5 . Чинним rпк не передбачено вимоги про долучення ДО ка­
саційної скарги доказів на підтвердження обсягу повнова­
жень особи, яка її підписала. У випадку виникнення сум ­
нівів щодо повноважень зазначеної особи на здійсненн я
процесуальних дій суд касаційної інстанції міг і повинен був
витребувати відповідні докази, але не мав законних підстав
для повернення скарги без розгляду
Постанова Судової палап~и у господарських справах
Верховного Суду України від 5 липня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ЗАТ <,Акціонерна
фінансова компанія <,Система,> на ухвалу Вищого господарського суду України
від 30 березня 2005 р. у справі за позовом ПП <,Статир,> до ВАТ <,Машинобудів­
не виробниче об'єднання <,Оріон,>; третя особа - ТОВ <,Одеський реєстратор­
ський центр <,Дюк,>, про стягнення сум,
встанови в:
Рішенням господарського суду Одеської області від 28 січня 2005 р. у
позові відмовлено частково.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 30 березня 2005 р. каса­
ційну скаргу ЗАТ <,Акціонерна фінансова компанія <,Система,> на рішення гос­
подарського суду Одеської області від 28 січня 2005 р. повернуто без розгляду,
з посиланням на те, що скарга підписана особою, яка не має права її підпису­
вати, або особою, посадове становище якої не зазначено.
2 червня 2005 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою ЗАТ <,Акці­
онерна фінансова компанія <,Система,> порушено касаційне провадження з пере­
гляду ухвали Вищого господарського суду України від 30 березня 2005 р. Скарга
мотивується неправильним застосуванням норм процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши
доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата у
господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню на таких підставах.
Повертаючи без розгляду касаційну скаргу ЗАТ <,Акціонерна фінансо­
ва компанія «Система,> на рішення господарського суду Одеської області від
28 січня 2005 р., Вищий господарський суд України зазначив, що до касаційної
скарги не додано належних доказів підтвердження повноваження В. як голо­
ви правління скаржника, а копія протоколу No 6 засідання Спостережної ради
ЗАТ ,,_д_ 1<т_т,іоrrерна фінансова компанія <• Система,> від 13 січня 2005 р. не завірена
належним чином.
2005 No12(27) 149

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ
Проте з таким висновком погодитись не можна.
Скаржник подав як доказ підтвердження повноважень особи, що підпи­
сала касаційну скаргу завірену копію протоколу No 6 засідання Спостереж­
ної ради ЗАТ <,Акціонерна фінансова компанія <, Система», згідно з якою продо­
вжено термін дії контракту з Головою Правління ЗАТ <,Акціонерна фінансова
компанія <, Система•> В. до жовтня 2006 р.
Згідно зі ст. 32 ГПК така копія протоколу є доказом. У разі сумніву
щодо її вірогідності, недостатності такого доказу суд міг і повинен був ви ­
требувати додаткові докази, але не мав законних підстав для повернення
скарги .
За таких обставин висновок Вищого господарського суду Укра їни щодо
невідповідності касаційної скарги вимогам розділу ХІГ ГПК не відповідає по ­
ложенням процесуального законодавства .
Керуючись статтями 111 , 111 17 - 111 20 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ЗАТ <,Акціонерна фі нансова компанія <, Система•> задо ­
вольнити.
Ухвалу Вищого господарського суду України від 30 березня 2005 р. скасу­
вати.
Справу направити на розгляд до Вищого господарського суду Укра­
їни.
Постанова остаточна та оскарженню не підлягає .
Ухвала Вищого господарського суду України від 30 березня 2005 р.
(ухвалу скасовано постановою Судової палати у господарських справах Вер­
ховного Суду України від 5 липня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касацій ­
ну скаргу ЗАТ <,Акціонерна фінансова компанія <,Система •> на рішення госпо ­
дарського суду Одеської області від 28 січня 2005 р. у справі за позовом ПП
<,Статир,> до ВАТ <,Машинобудівне виробниче об'єднання <,Оріон •>, третя осо­
ба - ТОВ <,Одеський реєстраторський центр <,Дюк,>, про стягнення сум
Подана ЗАТ <,Акціонерна фінансова компанія <, Система•> касаційна скарга
не відповідає вимогам розділу ХІР ГПК на таких підставах.
За приписом частин 1 та 3 ст. 28 ГПК справи юридичних осіб у господар­
ському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм за­
конодавством та установчими документами, через свого представника . Пред­
ставниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження
яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Дові­
реність видається за підписом кері вника або іншої уповноваженої ним особи
та посвідчується печаткою підприємства, організації.
150 No 12(27) 2005

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 16 СЕР П НЯ 2005 р.
Відповідно до ч. 3 ст. 111 ГПК касаційна скарга підписується особою, яка
подала скаргу або її уповноваженим представником.
Крім того, ч. 2 ст. 36 ГПК передбачає, що письмові докази подаються в ори­
гіналі або в належним чином засвідченій копії.
До касаційної скарги ЗАТ <,Акціонерна фінансова компанія <,Система,>
не додано належних доказів підтвердження повноваження В. як Голови
Правління скаржника, а копія протоколу No 6 засідання Спостережної ра ­
ди ЗАТ <,Акціонерна фінансова компанія <,Система,> від 13 січня 2005 р. не
в і дповідає зазначеним вимогам Закону, оскільки вона не завірена належ­
ним чином, оскільки не зазначено прізвища та посаду особи, яка посвідчи ­
ла відповідність наданої копії оригіналу.
Відповідно до п. 1 ст. 11 l3 ГПК касаційна скарга не приймається до роз ­
гляду та повертається судом, якщо скаргу підписано особою, яка не має пра­
ва її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.
За таких обставин касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду
і п і длягає поверненню.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 111 3 ГПК, Вищий гос подарський суд України
ухвалив:
Касаційну скаргу ЗАТ <,Акціонерна фінансова компанія <,Система,> на рі­
шення господарсько го суду Одеської област і від 28 січня 2005 р. повернути
скаржнику без розгляду.
6.6. Згідно з ч. 4 ст. 27 ГПК треті особи, яю не заявляють са­
мостійних вимог, користуються процесуальними правами
і виконують процесуальні обов'язки сторін, крім права на
зміну підстави та предмета позову, збільшення чи змен-
.
.
.
шення розм1ру позовних вимог, а також на вІДмову ВІД по-
зову або визнання позову
Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 16 серпня2005 р.
Верховний Суд Укра їни, розглянувши касаційну скаргу ДП НАЕК <,Енерго­
атом,> в особі відокремленого підрозділу <,Рівненська АЕС> на ухвалу Вищого
господарського суду Укра їни від 10 червня 2005 р. у справі за позовом служ­
би автомобільних доріг у Рівненській області до Володимирецької об'єднаної
ДПІ (третя особа - НАЕК <,Енергоатом,> в особі відокремленого підрозділу <,Рів ­
ненська АЕС>) про визнання недійсним рішення,
2005 No 12(27) 151

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИ Х НОРМ
встанови в:
Рішенням господарського суду Рівненської області від 11 лютого 2003 р.
позов служби автомобільних доріг у Рівненській області до Володимирецької
об'єднаної ДПІ (третя особа - НАЕК <,Енергоатом,> в особі відокремленого під­
розділу <,Рівненська АЕС>) задоволено . Визнано недійсним із моменту прийнят­
тя рішення відповідача від 11 червня 2001 р. No 174/24/05425046/1149 у частині
списання відокремленому підрозділу <,Рівненська АЕС> 15 641 601,72 грн за від­
рахуваннями на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобіль­
них доріг загального користування.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 11 січня 2005 р. від­
мовлено в задоволенні заяви державного підприємства НАЕК <, Енергоатом,> в
особі відокремленого підрозділу <,Рівненська АЕС> про перегляд за новови­
явленими обставинами рішення господарського суду Рівненської області від
11 лютого 2003 р. та останнє залишено без змін.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 6 квітня
2005 р. ухвалу господарського суду Рівненської області від 11 січня 2005 р. за ­
лишено без змін.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 10 червня 2005 р. каса ­
ційну скаргу повернуто відокремленому підрозділу <,Рівненська АЕС> держав­
ного підприємства НАЕК <,Енергоатом,> без розгляду, оскільки відокремлений
підрозділ <,Рівненська АЕС> ДП НАЕК <,Ене ргоатом,> не може бути стороною у
судовому процесі та не має права подавати касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду України від 28 липня 2005 р. порушено про­
вадження з перегляду в касаційному порядку ухвали Вищого господарсько ­
го суду України від 10 червня 2005 р. за касаційною скаргою відокремленого
підрозділу <,Рів ненська АЕС> ДП НАЕК <,Енергоатом,>, де порушено питання
про скасування цієї ухвали та передачу справи на розгляд до Вищого гос­
подарського суду України .
Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали
справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вва­
жає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Статтею 107 ГПК передбачено, що сторони у справі мають право подати
касаційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, що набрало за ­
конної сили, та постанову апеляційного суду.
Згідно з ч . 4 ст. 27 ГПК треті особи, які не заявляють самостійних вимог,
користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки
сторін, крім права на зміну підстави та предмета позову, збільшення чи
зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або ви­
знання позову.
Відповідно до п. 2.5 Положення про відокремлений підрозділ <,Р івненська
АЕС> ДП НАЕК <,Енергоатом,> Компанія делегує відокремленому підрозділу
152 No 12(27) 2005

УХВАЛА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 1О ЧЕРВНЯ 2005 р.
право на здійснення всіх процесуальних дій та захисту законних інтересів у
судах загальної юрисдикції, у тому числі у Вищому господарському суді Укра­
їни з правом оскарження рішень суду.
За таких обставин посилання Вищого господарського суду України на не­
відповідність поданої касаційної скарги вимогам розділу ХІР ГПК суперечить
положенням процесуального законодавства .
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111 17 - 111 21 ГПК, Вер ховний
Суд України
постановив:
Касаційну скаргу відокремленого п і дрозділу <, Рівненська АЕС> ДП НАЕК
<,Енергоатом•> задовольнити.
Ухвалу Вищого господарського суду України від 10 червня 2005 р. скасувати
та передати справу на розгляд до Вищого господарського суду України .
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає .
Ухвала Вищого гоmодарського суду У~сраїни від 1О червня 2005 р.
(ухвалу скасовано постановою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16 серпня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну
скаргу відокремленого підрозділу <•Рівненська АЕС> ДП НАЕК <,Енергоатом•> на
постанову Льв і вського апеляційного господарського суду від 6 квітня 2005 р.
у справі за позовом служби автомоб і льних доріг у Рівненській області до Во­
лодимирецької об'єднаної ДПІ (третя особа - НАЕК <•Енергоатом•> в особі від ­
окремленого підрозділу <•Рівненська АЕС,>) про визнання недійсним рішення.
Касаційна скарга відокремленого підрозділу <,Рівненська АЕС•> ДП
НАЕК <,Енергоатом•> на постанову Львівського апеляційного господарсько ­
го суду від 11 жовтня 2004 р. не відповідає вимогам розділу ХІІ1 ГПК.
Відповідно до ст. 107 ГПК сторони у справі мають право подати касаційну
скаргу, а прокурор - касаційне подання на рішення місцевого господарського
сущ~ що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Касаційну скар­
гу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі,
якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків.
Згідно зі ст. 21 ГПК сторонами в судовому процесі - позивачами і відповіда­
чами - можу,,.,ь бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу.
Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтереса х яких
подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронювано ­
го законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'яв­
лено позовну вимогу. Отже, касаційну скаргу має право подати як позивач , так і
відповідач у справі.
2005 No 12 (27) 153

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ
Як випливає з матеріалів касаційної скарги, позивачем у справі є служба
автомобільних доріг у Рівненській області а відповідачем Володимирецька
об'єднана ДПІ. Однак касаційну скаргу подано третьою особою відокремле­
ним підрозділом <,Рівненська АЕС> ДП НАЕК <, Енергоатом,>.
Відповідно до ст. 1 ГПК підприємства, установи, організації, інші юри­
дичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підпри­
ємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому
порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі -під ­
приємства та організації), мають право звертатися до господарського суду
згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом
своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтер­
есів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих
на запобігання правопорушенням.
Згідно зі ст. 21 ГПК сторонами у судовому процесі - позивачами
і відповідачами - можуть бути підприємства і організації, зазначені
у ст. 1 цього Кодексу. Отже, виходячи з приписів цієї правової норми,
оскільки касаційну скаргу подано третьою особою відокремленим під­
розділом <,Рівненська АЕС,> ДП НАЕК <,Енергоатом,>, яка не має статусу
юридичної особи та яка згідно зі статтями 1, 21 ГПК не може бути сто­
роною в судовому процесі та не має прав а на подачу касаційної скарги,
то на Вищий господарський суд України покладено обов'язок поверну ­
ти касаційну скаргу без розгляду.
На підставі наведеного, керуючись статтями 1, 21, 86, 107, 111, lll1 3 ГПК,
Вищий господарський суд України
ухвалив:
Касаційну скаргу відокремленого підрозділу <,Рівненська АЕС> ДП НАЕК
<,Енергоатом,> на постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 6 квітня 2005 р. повернути скаржнику без розгляду.
154 No 12(27) 2005

Відповідно до статті 125 Конституції України та законів України,
прийнятих Верховною Радою України у процесі судової реформи
та спрямованих на реформування судової системи,
якими до компетенції Верховного Суду України було віднесено
перегляд судових рішень Вищого господарського суду України
у касаційному порядку, у Верховному Суді України згідно з рішенням
Пленуму Верховного Суду України від 5 жовтня 2001 р. утворено
Судову палату у господарських справах. Починаючи з 24 грудня
2001 р. Судова палата у господарських справах Верховного Суду
України здійснює судочинство у повному обсязі відповідно
до визначених процесуальним законом повноважень.
Це видання створює можливість вивчати судові рішення з конкретних
справ Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України.

Концерн ,,Видавничий Дім ,,Ін Юре,,
Україна, 04107, м. Київ,
вул. Багговутівська, 17 -21
Тел./факс: (044) 537 -51 -00
Е- шаіl: concerп_iпyшe@e -post.com.l1a
Свідоцтво про внесення суб'єкта
видавничої справи до Державного реєстру
видавців, виготівників і розповсюджувачів
видавничої продукції
Серія ДК, No 1468 від 14 серпня 2003 р.
ТОВ ,,Інформаційно-аналітпчний центр
правової та ділової інформації
<•Праксіс•>
Україна, 04107,
м. Київ, вул. Багговутівська, 17-21
Тел./факс: (044) 537-51 -14
Е-шаіl: оffісе@ргахіs.сош.на
Свідоцтво про внесеннн суб'єкта
в~щ:шничої спр:ши до Державного реєстру
видавців, виготівників і розповсюджувач і в
видавничої продукції
Серія ДК, No 2259 в ід 10 серпня 2005 р.
Комп'ютерна верстка
ТП.Замай
Редагущння і коректура:
Н.Г АКО1/ЯІ·l,
1. В. Забіяка,
О. В. Т!офякіJ-lа

П ідп . до друку 05.0 1.2006
Форм;п 70 х 100 1/ 16
Папір офсетний. Друк офсетний
Ум. друк. арк. 10. Обл.-вид. арк. 10,43
Наклад 1ООО прим.
Віддруковано у друкарні
ТОВ <•Бізнесполіграф,,
Україна, 04 107, м . Київ,
вул . Вікентія Хвойки, 15 / 15
З:~м. No 6-103.
Ціна дого11ірна

Концерн ссВидавничий Дім «Ін Юре))
пропонує до Вашої уваги нове видання:
Закон України
«Про банки і банківську діяльність))
НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
• ЗАКОН УКРАЇНИ •
-. «ПРО БАнки· -.
І БАНКІВСЬКУ
•ДІЯЛЬНІСТЬ»
.
Науково-
о
За загальною редакцією
Голови Національного банку України
В. С. Стельмаха
Видання, що випускається під егідою Національ­
ного банку України, містить постатейний коментар
центрального нормативно-правового акта в галузі
банківського законодавства України. Науково­
практичний коментар Закону України «Про банки і
банківську діяльність» є першою спробою здійснен­
ня комплексного науково-теоретичного та практич­
ного аналізу його положень. Текст Закону проко-
ментовано станом на 1 березня 2006 року.
Коментар, підготовлений провідними фахівцями в галузі банківського пра­
ва, може бути цікавим перш за все спеціалістам, які працюють у галузі банків­
ського права, юристам, студентам і аспірантам юридичних та економічних фа­
культетів ВНЗ, а також усім, кого цікавить більш fрунтовне пізнання правового
регулювання банківської діяльності.
Крім основного накладу науково-практичного коментарю, пропонуємо
VІР-варіант видання у футлярі, що містить окремий Закон України «Про банки
і банківську діяльність» та науково-практичний коментар до нього.
Видавнича вартість комплекту - J00 грн.

ІШП®®ІР~ІШПП®"~ППІШОО ІЩ~ШFLГІР
ППІРJ;ill3®Ш®П 'ІГ& д{ІИП®Ш®П ІШП®®ІР~
пропонує видання:
Господарське судочинство
в Україні:
Судова практика.
Обіr цінних паперів /
За ред. І. Б. ШИЦЬКОГО. -
К.: Праксіс, 2006. -
552 с.
Видання є конgептуально новим серед
юридичної літератури, присвяченої
gінним паперам, оскільки містить
не тільки останні досягнення науки
о
V
1з зазначених питань, а и практичне
застосування спірних та проблема­
тичних положень вітчизняного зако­
нодавства в діловій сфері та судовій
практиgі. Збірник містить повний
перелік законодавства та нормативних
актів r.goдo всіх видів gінних паперів,
, ...,
.
..,
.
гармоюино роз п од1лении за розд1 -
лами. Кожен розділ містить rрунтовну теоретичну основу характеристики того
чи іншого gінного папера, спеgифіку Його застосування та новаgії провідних
науковgів у сфері обігу gінних паперів. Новелою видання є детальний розгляд
найбільш актуальних судових справ та детальний аналіз судової практики
безпосередньо суддями Верховного Суду України.
Високий рівень видання робить Його корисним як для практикуючих юрис­
тів та суддів, так і для науковgів, студентів юридичних вузів та широкого загалу.
Також готуються до друку видання за редакцією Голови Судової палати
у господарських справах Верховного Суду України ШИЦЬКОГО І. Б.:
✓ Господарське судочинство в Україні: Судова практика.
Державне регулювання господарюючих суб'єктів .
✓ Господарське судочинство в Україні: Судова практика.
Застосування законодавства про приватизацію майна.
Видання можна замовити за телефонами: (044) 537-51-20, 537-51-21(факс),
або надіславши листа на поштову скриньку: office@praxis.com.ua

Інформаційно-анал:тичний центр правової
та ділової інформації «Праксіс»
пропонуєнауковевидання,підготовлене
Міжнародним комерційним арбітражним судом при ТПП України:
Практика МКАС при ТПП Украинь1.
Внешнезкономические спорь1
За заг. ред. Голови МКАС та МАК
при ТПП України І. Г. Побірченка. -
К.: Праксіс, 2006 . -
864 с.
У книзі вперше в Україні зібрані
та систематизоваю р1шення
.
.
.
та постанови 13 зовюшньоеконом1чних
спорів, постановлені Міжнародним
комерційним арбітражним судом
при ТПП України.
Видання розраховане на юристів-
.
.
.
.
.
практиюв, адвокатш, спец~ал~стш
у сфері зовнішньоекономічної
.
.
.
.
д1яльносп, наукових працшниюв,
.
.
викладачш та студенпв юридичних
вузш.
Книгу можна замовити за телефоном відділу
продажу(044)537-51-20,
або надіславши листа на поштову скриньку
office@praxis.com.ua

Lh СУДОВА ПРАКТИКА &
&~
)&
;.
J
,••
.. . ,"11~ ,•
•!'
І• " ~:::.\'
-1І -,і
Інформаційно-анапітичний центр
правової та ді11ової інформації
ПРJІ'КСІС
пропонує передплатити
тематичні журнали судової практики:
З І півріччя 2006 року:
Судова практика
Періодичність виходу - щомісячно
Передплатний індекс УДППЗ «Укрпошта» - 92112
Рекомендована вартість 1 примірника - 16 грн (І півріччя)
Рекомендована вартість 1 примірника - 20 грн (П півріччя)
Господарське судочинство.
Судова практика у господарських справах
Періодичність виходу - щомісячно
Передплатний індекс УДППЗ «Укрпошта» - 94960
Рекомендована вартість 1 примірника - 26 грн
З II півріччя 2006 року:
Конституційне судочинство.
Практика Конституційного Суду України
Періодичність виходу - 1 раз на З місяці
Передплатний індекс УДППЗ «Укрпошта» - 94968
Рекомендована вартість 1 примірника - 16 грн
Цивільне судочинство.
Судова практика у цивільних справах
Періодичність виходу - 1 раз на З місяці
Передплатний індекс УДППЗ «Укрпошта» - 94961
Рекомендована вартість 1 примірника - 20 грн
Адміністративне судочинство.
Судова практика в адміністративних справах
Періодичність виходу -1 раз на З місяці
Передплатний індекс УДППЗ «Укрпошта» - 94963
Рекомендована вартість 1 примірника - 20 грн
Кримінальне судочинство.
Судова практика у 1,.-римінальних справах
Періодичність виходу - 1 раз на З місяці
Передплатний індекс УДППЗ «Укрпошти» - 94962
Рекомендована вартість 1 примірника - 20 грн
Рішення Європейського суду з прав людини
Періодичність виходу - 1 раз на З місяці
Передплатний індекс УДППЗ «Укрпошта» - 94965
Рекомендована вартість 1 примірника - 20 грн
Практика международного коммерческого арбитража
Періодичність виходу - 1 раз на З місяці
Передплатний індекс УДППЗ «Укрпошта» - 94966
Рекомендована вартість 1 примірника - 16 грн
Третейські суди України
Періодичність виходу - 1 раз на З місяці
Передплатний індекс УДППЗ «Укрпошта» - 94967
Рекомендована вартість 1 примірника - 20 грн
Видапня лt0жн.а передплатити в будь-якому ві,дділепні УДППЗ <,Укрпошта,>
за каталогом видань на ІІ півріч,ч,я 2006 р. або придбати безпосередпьо у видавця
Тел . /факс: (044) 537-51-07, 537-51-08
Адреса: 04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 17-21