|

УКРАЇНСЬКИЙ

СОЦІОЛЬОГИЧНИЙ

ФОТОТИПІЧНИЙ

ПЕРЕДРУК

УКРАЇНСЬКА
Розвідки

ДЛя СТУДІЙ:

РЕВОЛЮЦІЯ.

і матеріяли.

ПАВЛО

ІНСТИТУТ.

Книга

перша.

ХРИСТЮК.

ЗАМІТКИ І МАТЕРІЯЛИ
д

історії української революції.

1917-1920 рр.

Том

ІТ.

1921.
ВИЛАВНИЦТВО

ньЬЮ-

ЙОРК

Ч АРТОРИЙСЬКИХ

1969

ВІД

ВИДАВНИЦТВА

Без огляду на ряд труднощів, які спричинили припізнення
появи цієї праці, радіємо, шо вона таки появцяється;тож
на цьому місці щиро дякуємо усім передплатникам та
й
доброжичливцям, а зокрема п.Володимирові Возьному
з
Ню Йорку"за моральну і фактичну піддержку, бо все
це
разом

приснішило

появу цієї цінної книги.

ер
З, били, ЩО «ГЛИ, ШОб та праця
майбутні вокоління,напевно оцінять наш
цю.

З огляду
читачів

на це,

чимраз

не пропала.
Тож
вклад і нашу пра

що під сучасну

менив,

ми рішили

пору в нас

видавати

общо їх

мржну кількість книжк, головно такі,
вартість не з'їдає Зуб часу, Й оставити
для
майбутніх поколінь. як свідоцтво
нашої скро
мної праці та матеріяльного вкладу в скарбни
пю української духової культури.
Перевидаватиме м»

й видаватимем»

липке

це,

що матиме якусь тривалу вартість мистецьку,
літературну чи й побутову, або політичну для
української нації тепер, або в мвибутньому.
Всі видання цього родинного видавництва, будуть нашо о власністю і ми можемо їх продавати,

або й дарувати.

За В-во Чарторийських:
Микола 1 Боїданна,
Єлисавета, Святослав
і Боздан
идор -

ЧАРТОРИЙСЬКІ .

З НАГОДИ 50-ЛІТТЯ

1919

СОБОРРПОСТИ

УКРАЇНИ

1969

Михайло

кладі

Боффало, Н. Й,
;

1991 року

Переднє слово.
Ми є свідками, як поневолені народи майже всього світу напружують нині свої зусилля, щоб скинути в себе ганебне і тяжке ярмо
ваціонального

гніту.

Поруч з ципни зусиллями йде у всесвітньому

працюючих,

визискуваних

кляс

масштабі

боротьба

проти сучасного капіталістично-буржу-

азного суспільно-економичного устрою за нове соціялістичне суспільство.

Та і друга боротьба -- за національне
визволення працюючих

і соціяльно-екопомичне

має -- являється в сути річи одною і тією ж

справою, справою повного розкріпощення працюючої людинп.
Одначе, в дійсній, фактичній боротьбі

ці два моменти че завше

зливаються в одному синтезі. Працюючі верстви поневолених націй --

власне провідні політичні
для інтернаціональної

партії їх --

солідарности

часом

виявляють

працюючих

шкодливий

національний максіма-

жісж; в другого боку, працюючі кляси

пануючих

націй

недооцінюють

ваги національного моменту, ігнорують

визвольні

змагання

та євлян поневоленої нації, виявляють

національну

робітників

нетерпимість, шо-

вівістичні та централістично-державницькі нахили.
В результаті, ми
часто навмо вавісць синтеза -- росщеплепня цих двох моментів, яке
веде до даремрої витрати робітничо-селянських сил у взаємній боротьбі.

Українська революція, в цієї точки погляду, дає багатий, крівавий жатеріял.

женти

сплелися

правдиве

Національно -політичний і соціяльно- економичний

в ній не

роввязання

Вивчення

якого

української

в могутній
ще

-

.

й досі

синтез,

а в трагичний

жо-

клубок,

не наступило,

революції,

усвідомлення

через це першорядне вначіння для працюючих

досвіду

її має

клясів не тільки України,

але Й иньших країв і народів -- так пануючих, як і поневолених, і в першу чергу для революційного пролетаріяту Росії. Жертви, понесені

працюючими верствами України
бути пересторогою

і Росії

у взаємній

боротьбі,

не тільки для них, але й для робітників

повинні
та

селян

всього світу.
Між тим, література про українську
хайже

немає.

Це останнє і послужило

революцію
мотивом

для

дуже

бідна,

укладення

її
цих

»зажіток тя матеріялів" ії подання їх до друку в світ

Качянець-- Відень, 1919.-- 1920. р.
Автор.

Сих
серію

випуєком

матеріялів

Український

Соціольогичний Інститут розпочинає

до історії української революції.

хуться з коштів, переданих на єю

ціль Інсгитутови

лежної України" при ліквідації його.
серед української

ганізацій

еміграції Америки,

і редакцій,

і їм завдячуємо

Вони публікувати,Комітетом

Неза-

Кошти сі були зібрані Комітетом
за посередництвом

можливість

тамошних

видання

ор-

сих мате-

ріялів, які -- сподіваємось -- причиняться до вняснення сеї важної
епохи в історії українського громадянства.

Частина,

І.

Національно-культурницький
революції.
Розділ
Початок

період

І.

революції.

І. Росія й Україна перед революцією.
Стан, в якому перебузала Росія і, як єкладова тоді її частина, Україна напередодні
революції, уявляє з себе сужний і жахливий малюнок наслідків війни
і панування над десятками і, навіть, сотнями міліонів працюючих
невеликої горетки буржуазії (поміщиків, промисловців, фінансістів) та
витвореної нею бюрократії.

Ветрявши в світову війну, мріючи про нові простори для євого
панування, російська буржуазія швидко допровадила Росію до повної
економичної руїни. Вже після двох років війни царська Росія збанкротувала. Головніщі галузі народнього господарства були підірваві.
Здобич камяного вугілля, так важного для всієї промисловости, підупала:
залізнодорожнин транспорт розхитався; фабрики з початку зменьшили
свою продукцію,
а згодом і зовсік стали, або були переведені
на вироблення військового знаряддя. Площа засіву поля значно зменьшилась. Почалась продовольча
кріза, недоїдання робітничих
має,
а потік сгравжнє голодування.
Направити господарства буржуазія була пе в силі. Почалось
велике бідування не

тільки серед

робітників, але її серед селянства

та пньших бідніщих версти людности. А поруч розвивалась печувана
спекуляція в самих ріжних формах. Капіталісти нажлвали вев нові
і нові міліони па вовнних поставках.
Видно було, що царська Росія йде до євоєї поразки на фронті
і загибелі. Бевдарний нар Микола ЇЇ, окружений ріжними ,чудотворцямиз, ворожбитали та злодіями, подібними до вібірського ,мужика"
Распутіна, допомогав цій руїні.
Ліберальна торговельно-промислова і фінансова буржуазія, схаменувшись, почала була разом з дрібнобуржуазною служилою інтеліген-

цією, що у великому числі засіла в органах самоврядування -- вемствах і містах, в органах постачання армії, в так вваних воєнно-прожислових

комітетах

і в

організаціях

Червоного

Хреста,

вживати

У
ваходів до того,
взята

до своїх

щоб

запобігти

рук єправу

рн
назріваючому

постачання

розгромові Росії : вона.

армії й опікування

раненихи.

Цим вдалось одтягти крізу па рік. але усунути її вона була не всилі.

Безглуада політика царського бюрократичного уряду усовувала всяку
ножливість для цих кол ,рятувати" державу. Врешті дійшло навіть до
конфліктів між правптельєтвом і ліберальною буржуазією. Правительство:
оружною єплою розігнало в кінці 1916. року з'їзд представників
провінціяльних організацій союзів міст і земств та воєнно-промислтових
комітетів, що зібрався в Москві, тих самих організації, лкі в патріотичній гарячці з ніг падали, та все намагались урятувати
фропт.
Якогось розумного пляну чи системи в управлінві годі було питати.
Кабінети мінялись за кабіпетами, міністри за міністрами. "Так, за час

війни було в Росії призначено її усунено по-нал тридцять міністрів,
які все заявляли про свою готовпість довести війну з Нінцями до
побілного кінця"
їі в той самий час своєю
бездарною політикою
руйнували в коріпі всякі можливости дальшого провадження тієї самої
війни. одпихаючи від бебе ії вбиваючи всякі прояви громадської
саходіяльности. справленої на підтримку фронту.
Ця бездарність, марнотратство, розпутество та зрадшицтво правлячих кругів Росії, що скупчились коло підгнивщого трону імператора
Миколи ПП, настроїли проти останніх не тільки длрібно-буржуазні
веретви російського грожадянства, але, навіть, і велику торговельно-

промислову буржуазію, а також розумніщих з недобитків дворянськономіщицької
бюрократії. Один з ватажків ліберальної російської
буржуагії (член Державної Думи кадест Мілюков) в свій час заявив,
що ,історія не знала другого правительства на стільки безглуздого,
бевчестного, полохливого і непостійного, як дореволюційне російське
правительство". Про невдоволення з правительства робітничих та
селянських

має,

а також

сірої

салдатської

маси.

що

накладала

своїм

життям на полях боїв, що гнила в сприх окопах, не бачучи а ні
цілі, а ні кінця жорстокій війні, -- говорити не доводиться. В містах
зголоднілі робітники почали виоряжати демонстрації. В армії ширплось
дезертирство, з яким команлування не в силі було боротись навіть
масовими розстрілани. Невдоволення і гнів ширився по всіх несходиних:
проеторах великої імперії. -На дні суспільного життя починало клекотіти.
То в Моєкві,
то в Одесі.
то в Петрограді, то в Нижньому
Новгороді виникали ваворушення, які доводилось задавлювати озброє-

ною

СИЛОЮ.
А васліплений і бевдарний царат немов навжпсне погіршуваві до того скрутне становище країни і в першу чергу своєю безоглядною війною в громадянством, пресою, земствами, городами, воєннопрокисловими комітетами, знищивши Всяку волю вібрань і друку.
Навіть проти буржуавної Державної Дужи -- цього напівпарлямента
-- о царське оправительство
повело
завгятий
похід, наміряючись
розігнати її ва її єпроби врятувати буржуазну Росію від розгрому
шляхом внесення відповідних поправок в систему управління державою і ведення

війни (головним

чином

кабінету міністрів перед Д. Думою).

встановленням

Останній

відповідальности

царський

міністр вну--

он
трішніх

справ «Протопопов,

нежніесердно

задушив

ча жандаршерію

я.

у відповідь

пресу 1 сперся

та поліцію,

на загальне

в

овброївши

невдоволення,

своїй діяльности

остаплею,

як то

виключно

кажуть, до

зубів. Кулеметами вбірався він вагасити народнє невдоволення, не
рогуніючи того, що зубожіння робітництва, селянства і дрібної мій-

ської буржуазії та міщанства дійшло вже тієї межі, коли навіть страх
ххерти не може спинити

Тягар цього

їх від гнівних

протестів.

сажодержавно-распутінського

режиму

давав відчу-

зати себе на Україні ще більш болюче, ніж в мкійсь иньшій частині
бувшої Росії, Тут до загального гнігу долучався ще й гніт націо-

нальний. Задавшнсь ціллю вдобути в війні останній клаптик ,русской
зенлич -- Галичину, царське правительство заздалегідь ємакувало те
вадоволення, яке мшало Йому Дати майбутнє знищення Всяких проявів
українського національного життя на всій підбитій під Московщину

території України. Примушене революцією 1906.-1906. років піти на
леяві уступки Українцям (довволити українську пресу, ,Просвіти",
клюби, то-що) російське правительство весь чає після того виправляло
свої ,помилки",

турному

чинючи

рухові:

всякі утиски українському

дакриваючи

, Просвіти",

національно-кудь-

викидаючи

українські

ЕНИЖКИ з шкільних і громадських бібліотек, беручи під особливий
ценвурний догляд недобиту українську пресу. Одначе до єамої війни
не вдалося йому цілкох ,виправити"
своїх помилок.
Український

заціонально-культурний рух не припинявся. Війна цілком роавявувала
правительству руки в боротьбі 8 українським національним рухом.
Користуючись обставинами війни, правительство ваялося до ціничного
знищення

всяких проявів

українського

,сепаратизму",

розуміючи

під

останній всю українську культуру, В тому числі і мову. Закривались
останні , Просвіти», нищилась преса, робилось те, що нагадувало
сушної памяти сомидесяті роки девятнадцятого століття, коли навіть
шоня

Росії,

українська 0|була ззаборонена

творцями | ,единої

педілимої

Як цалеко йшли репресії проти українського національного руху,

видно в факту знищення всієї української преси (навіть не політичної, а хліборобських та кооперативних часописів) ва одно тільки вживання

української

мови

або

шмвживання

українського

0фонетичного

правопису, який ріжниться від великоруського. В окремому правошисі добачав уряд небезпеку для єдиної неподільної Росії, страшний
у вроїнський свпаративи". Не було помилувапо навігь і тої преси
з от щоденна гавета ,Рада"), яка при самім оповіщенню війни
поспішила

московської

замавіфестувати

буржуааної

свій

преси,

патріотивм,

яка

оборони ,милої та дорогої"

батьківщини.

ської культури

повело ту саму

на

Україні

прилучившись

закликала

все

до годосу

громадянство

Поруч з знищенням

роботу російське

до

україн-

прави-

тельство і в Галичині, в цьому ненавистному для цього Певмовті українського руху, під чає окупації Галичини.
Ті нечувані брутально
жорстокі утиски, які чинили агенти правительства -- відомі лицарі

чорної реакційної сотві граф Бобринський та єпископ Євлогій --чад українською культурою в Галичині, в свій Час неприємно вравили

зі,
З
навіть

буржуазпі

уряди

союзних

Росії

Антантських

держав.

викликали відомий
публичний гострий виступ єпископа
(Великороса в роду) з осудженняж всієї русіфікаторської

Вони

Никона
(політики

російського правительства відносно Українського Народу. Вони викликали також в Державпій Думі кілька протестів (виступи є.-д. Чхеїдає,
труд. Даюбинського, кадета Мілюкова)
шпроти бевглувдої політики
царського уряду в українській справі. Права, ці виєтупи не дали
ревльних наслічків, але вони євідчать про факт тих утисків, як і про
те, що навіть найлютіщі бкорпіони не могли задушити
проявів
українського

життя.

А що такі прояви були, свідчать чиєленні спроби українського
грожадянства відновити свою пресу в тій чи иньшій формі. Одни за
одним народжувались (і, ввичайно, на першому ж або на другому числі
припинялись властями) українські часописи на Україні, а потік (з ме-

тою самоохорони) і на Московщині (в Москві). Тижневикп і місячники
-- угода", ,,Генла Роса", , Гасло", г Основа", зСтеп і ,Промінь" -свідки і жертви тих спроб. Досить широко розвинувся, як рав в чаєі
рекресій, також і рух за українською школою.
Земства Полтавщини

і Чернигівщини, а також кооператори (ка чолі з київським краєвих
союзом кредитовим) домагались ваведенпя українських шкіл. Цей рух
знайшов відгук навіть у велгкоруській буржуааній пресі.")
Звичайно, на распутіяський уряд це все не справляло жадного
вражіння, хіба негативне. ШБачучи, що ,сепаратигм ще дише, правительство подвоювало свої репресії. На передодні революції як раз
відбувався голосний судовий процес проти шістьох катеринославських
селян, організаторів і головних діячів катеринославської української
»ІГросвіти", одної в останніх, що ще в той час животіла. Проф. Грушевський був все ще на засланні піц дуже суворим доглядом, иньші

українські політичні і культурні діячі примушені були сидіти на Україні
мовчки, позбавлені всякої можливости працювати на українськім полі.
Таке становище було на передодні революції
правда, революційного значіння українського руху

на Україні. Що
в цю пору пере-

більшувати пе доводиться, але все ж не можна відкидати того, що
таке вначіння він мав. ШБевглугді репресії викликали незадоволення
проти уряду навіть в напів-свідомих українських масах,
вже про національно свідоме робітництво та інтелігенцію.

пе кажучи

2. Повалення царського ладу. Прояви гніву вубожілого, обдертого і голодного працюючого люду давали взнати за себе все частіще.
Зимові холоци 1916.--1917. року і голодування погнали робітників на
вулицю. Після ваарещтуванля робітничої групи петербурзького воєнноз)

Так газета ,Рібчьб (орган кадетів) вмістила в кінці 1916. року статтю

під заголовком о Земства за українську мову та школу", в якій, між нниьшни,
пвсала, що повідомість невідкличної державної потреби культурного піднесення
народніх мас в місцевостях з українським населепняк знову висунула на децний
порядок питання про допущецня української мови при науці в ночаткових народніх школах". Справа української школи прихильно дебалувалась на московському
учительському з'їзді в січні місяці 1916. р. До міністра освіти подавались українськими

громадськихи

хоч і безуспішно.

ортанізаціями

петиції

та посплались

делегації

в цій єправі,

сну
|М са
прожислового комітету, що сталося

приблизно

за місяць до початку

революції, розрухи в містах -- Петрограді, Москві, Одесі й иньших -стали частіщими,
Д. Дума почала одверто домагатися встановлення

парляментарного ладу, виставивши гасло: ,або Дужа, або кабінет Голіцяна-Протопопова".
Промови соціялістів і трудовиків ноказували вже
яскраво, як глибоко захопили народні верстви революційні настрої.
У відповідь на опозиційні настрої Думи Нравительство навіть

на но-

чатку революції намагалось ще припинити її роботу, добившись від
царя Миколи І указу про роспуєк Думи, якого, до речи, Д. Дума вже
не послухалась.
В кінці місяця лютого ст. ст. 1917. року (8. березня по нов. ст.)
в столиці російській Петрограді почалися єправжні революційні поветання. На вулицях почалися спочатку демонстрації з домаганням
зЖліба Й мира", а за Ними пішли бійки між робітництвом та революційними військовими частинами ") і урядовими військами та поліцією
і жандармерією.
Вперті і кріваві бої тяглися підряд пять днів і закінчились, нарешті, 19. березня перемогою

революційних

військ

і на-

роду. Революційним народом було захоплено будинок Держ. Думи,
залізничі двірці, ненавистну для народу вявницю »Крести" Й иньші
устапови і, нарешті, коли до революції приєдналось все військо Петрограда, Кронштадта і околиць, над вечір 12. березня єтолиця цілком
була вв руках революційного народу.
Членів Царського Правительства було заарештовано, жандармів і поліцаїв розігнано, а часом по-

шиатовано на кавалки, ,Охранки"- розтрощено і підпалено.
В цей час, коли йшли

вперті бої на вулицях,

буржуазна Держ.

Дука, не послухавшись царського указу про відстрочку її засідань,
бевсило вишукувала способів порятунку в єкрутного становища.
Род-

зянко (голова Дужи) все ще телеграфував цареві, аби той погодився
на утворення нового правительства, яке користувалось би ,довіррях
країни". "Та події вже пішли по-за Думою, і це побачила й сама
буржуавна Дума, коли революційні війська захопили будинок Думи і запитали, що Дума думає робити. Думі нічого не залишалося робити,
як заявитись

по боці революційного

народу.

12. ж

березня Духа ви-

рішила перейняти на себе верховну владу в краю і сформувати новий

урал.

На заєіданні думи було

обрано

єпочатку Виконавчий

Комітет

Души в скдаді 12 осіб, (1) 77) який вже призначив нове правительство,
ка чолі в князьом Львовим (2).
Царя, який, довідавшись про події в Петрограді, хотів втікти до
головної воєнної кватирі, вадержано було у Пекові, і тут нове правительство зажадало від нього, щоб він зрікся престолу за себе Й ва сина

на користь свого брата Михайла. єюю Після цього, під натиском революційних елементів, примушений був зріктись престола на користь Уста") Першнин виступили збройно проти царату гвардейські полки, укомпаєктовані з Українців. Вони були підготовлені до цього виступу петроградськими українськими організаціями.
тку Цифри в скобках (1), (9)... означають відповідні ,додатки" в кінці
сієї книги.
леж) Маніфест від 16. марта, Псков.

оо
новчих Зборів своїм першим і посліднім маніфестом також і новий дарь
Михайло. ") В своєму маніфесті царь Михайло ,просив всіх російських
горожан підпорядкуватися правительству, утвореному з ініціятиви Дужи".
доки,

мовляв, Установчі

правління".

Збори ,не висловлять

волі народу

про форжу

Звичайно, всі ці мавіфести і комедія з задержанням

преєнственности

так

званої

законної

взади

робвлися

розі

фори-

Гасбаші,

більше для людського ока, і ніякого звязку з революційними масажн. що
збройною рукою валпли старий лад, чи безладдя. не мали.
До повалення царських сакжодержавно-распутінських порядків взялися не тільки робітники та військо, але й буржуазія.
Відомі нонархисти, як от В. Шульгин (член Викоп. Комітету Держ. Думи). можна
сказати, власними руками стягали з голови посліднього ,самодержня"
корону.
В утвореному |ержавною Душою Викон. Комітеті і новім
правительстві більшість належала як раз представніжан великої буржуазії; соціялістично-демократичні елементи були в них тільки невеличкою домішкою (с-я. Чхеїдзе і с-р. Керенськиій),
Зогнивший
царський трон впав і розейпався, як та порохня, не зробивши, навіть.
політичного зусилля врятуватись.
Після того, як Петроград, і Моєква
опинилися в руках повставшого війська і робітництва, руйнація старого
режиму но ивьших великих містах і просторах бувшої Росії відбулась.
швидко і майже без пролиття крови.
Могутиє народне піднесення, мов та велика весняна шовіпь. без
великого труду знесла і залила ознаки єтарого лалу.
Агенти старої

влади або поспішно відходпли собі в бік, або, що траплялося частіще,
прилучались до тої повіни. мавіфестуючи свою прихильність до нового

ладу.

Робітничі,

згодом і селянство,

військові

і лрібнобуржуазні

мійські

після першої звістки з Петрограду

маси,

а трохи

про переворот,

впоряжали грандіовні (особливо у великих містах) маніфестації з червонижи прапорами і тим наочно відзначали кінець старого ладу і стверлжували початок нового. ШБезкровно впав царський лад і на Україні,
В Харькові, Одесі, Київі півидко

були організовані громадські комітети,

які виразно стали в оборону пового ладу, взявши, так би сказати, провід в цій весняній повічі. Безкровний характер перших днів революції викликав особливе піднесення в широких народніх масах і лемов
би вагальну закоханість в весну революції. Були фантасти, що сподівались, що революція так і переможе одною величчю свого ентузіязму і духа, без пролиття крови. Юдначе дальший розвиток революції ці фантастичні єподіванки розбив без жалю. Російська і українська

революція,

що

почалась

трохи

пізвіще.

явились

може

одними

з самих крівавих, яких знав добі світ. .Безкровність" же перших днів
мала свої певні підстави, і то не тільки пенхольогичні.
Шоперше по-

ясняється вона сажим характером і суттю політично-соціяльного процесу. що відбувався в той час, а подруге -- надавичайно великим
значінням політично-державних центрів-столиць в сучасних державах,
захоплення яких революційними масами раптом параліжує діяльність.
оргавів єтарої влади на вєій периферії.
ч) Маніфест від 17. марта.

Петроград.

ьо
В оон
3. Коротка

спілка.

чполітично-державного

життя

Шо

зруйнованию

одночасно

царського

виступили

ціяльні сили: торговельно-промислова та почасти
буржуазія і працюючі верстви

--

дві

трону на кон
ріжнородні

аграрна

со-

ліберальна

робітнаицтво та селянство, переважно

в саддатських шіннелях. Спілка цих двох сил, як і треба було сподіватись, тяглась не ДОВГО. Другого таки дня революції стало ясно,
що, кріж повалення спільного ворога -- самодержавно- равпутінського
режиму, працюючи люд і буржуавія спільних завдань не мають. Робіт-

ництво та селянство, розгронивши старі поліцейські околодки, знищивши ,Охранки-, рогігнавши стражників, хотіло не тільки нових вивісок
ка старих державно-громадеьких установах, але й нового вністу В тих
установах,

нового

змісту в нових

формах влади

і ще більше

--

хотіло

нових ке тільки політичних, але й соціяльно-економичних основ співжиття, "Торговельно ж промислова і ліберальна частина земельної
буржуазії, ставши

по перевороті фактично

ніти формами так званого
вати

стару

до влади, хотіла

під новіт-

,Ппарляментарно-демократичного" ладу захо-

соціяльно-екононичну

панування капіталу над працею.

суть буржуазної держави:

необмежене

Ці ріжві вимоги, з Якими підходили

до революції працюючі маси і буржуазія, виявились яскраво в тодішній пресі. Робітнича преса зараз же підняла питання про .поглиблення" революції, а буржуазна намагалася довести, що поваленням
царського режиму зроблено вже все діло: ,ровчищено грунт для «праці
жовеМ творчим силам країни? (розумі -- ТОрговельно-прбмисловій бур-,
жуавії): отже, на думку буржуавії, треба було просто ставати до роботи", відклавши розвязання питань про еоціяльно-економичні реформи
до більш зслушного часу"'-- закінчення війни та скликання Убстановчих «Зборів. В реальному життю швидко прийшло до непоровумінь
та сутичок. Першим пробним камінеж революційности обох сил явилось питання війни. Буржуавія і не думала про негайне припинення
війни: навпаки, вона захотіла і сажу революцію використати в цілях
більпі інтенайвного дальшого провадження імперіялістичної війни, нрі-

ючи ще більш палко, ніж при самодержавному режині, про прилучення
Галичини, вавоювання Дарданелів і иньші смачні для неї річи, 80всім нньшого, ввичайно, хотіли ті, що головами своїжи накладали
в жорстоких боях за ті палкі "рії буржуазії. Вище вгадувано вже про
відношення буржуавії до проведення соціяльно-економичних реформ.
Але і в шенш важних для неї питаннях, як от в питанню про форму
нового устрою держави ((конституційно-монархичну чи республиканськ)),
буржуазія не спішилась в лівими проектами", недвозначно даючи знати,
що вона вважає більш доцільною формою конституційну монархію.

Отже не дивно, що другого ж дня революції вже намітилась
і почалась в дійсности боротьба мік недавніми спільниками -- буржуавією
і працюючими масами, спочатку в ноловиравних, вамасковацих і більше
Менш лагідних, резолюційно-літературних" формах, коли можна так
висловитись, а пізніще -- в формах надзвичайно жорегоких і кріваВИХ. Почалась ця боротьба одночасно в уряді (правда, в дуже ва»
маскованій, конпронісовій формі) -- між соціялістичною Його частиною
і буржуазною. -- і, більш ввразно та активно, в радах роби-

з- о
ничих та салдатських депутатів. Відповідно до цілей, які ноставнли
собі в революції названі дві сили, з самого почетку революції намітилось і дві ріжні форми революційної організації громадських єил.

Робітники, салдати і бідніще селянство охоче прийняло так звану радянську форму організації, відону в Росії ще з Часів першої російської
революції 1905 -1906. років, шероко ії енергійно пропаговану соціялдемократами большевиками.
Буржуавія ж і так звана ,демократія" вжила пиьшої форжн для
організації революційного суспільства, а саме -- форми ,комітетів
обецнаних громадських організацій," зпобудованих
на нміжклясовозу
принціпі. Пізніще місце їх заступили органи місцевого самоврядування
(мійські думи і земства), обрані па підставі пятпчленної виборчої
формул.
Конфлікт між двома силами -- буржуазією і працюючими хасажі --

почався

одночаспо

на

всіх

просторах

бувшої

імшерії,

але

пішов вне всюди однаковим темпом і в однакових формах, уєкладняючись місцевими умовами як соціяльпо-економичиого, тах і національнополітичного характеру. Під впливом цих умов пнакше рохвинувся він
на Україні, ніж на Московщині.

4. 3 тюрми кародів на волю.
ШПоваливши царський сачодержає
вний режим, всі так звані недержавні народи бувшої російської Імперії
викинули гасло перебудови Росії на Ффедералістичних основах, маючи
ціллю в цей

єпосіб

знищити

в повій Госії

всякі

сліди

національної

неволі і перетворити спільну батьківщину в спілку повійпопразних, рінних оден одному в політично-державному значінлю народів. Грузини.
Татари. Білоруси, Фінляндці, Латиші, Юстонці Й иньші пароди хотіли
бачити в революції не тільки вміну реакційно-самодержавної форми
на республикансько-демократичну, а ще й цілковите усушення з нової
практики державного управління Росією старої заліашої московської
централістичної системи, що була побудована не тільки на націоналі,ному гніті, а також і на економичному внанекові центром недержавних народів. "Так дивилося на революцію і українське революційне
суспільство. Про старе ,верховенство" так званого ,руського", тоб-то
московського наролу. в якій би формі те верховенство пе виявлялось.
недержавні народи, після довгих віків національного гніту і визиску,
не хотіли Й слухати.
ШВирвавшись з тюрми пародів. як влучно було
прозвано бувшу Росію, на волю, поневолені народи з надзвичайним
зявзяттям взялися до закріплення своїх національних здобутків, піднесли

гасла

паціонально-політичних

революції.

На жаль, це жагуче поривання віками гноблепих народів де
повної паціональної волі явилось незрозумілим для широких веретв
московського народу і його провідників. вихованих в дусі московського
великодержавного центрадізму або -- рівновартного
ського ,бсоціялістичного інтернаціоналізжу".

йому -- москов-

Московська демократія поставилась до нього шеуважно
Соціялістичві

революційпі

кола її гваліфікували

буржуазні і коптр-революційні.

національні

і вороже.
рухи, як

залоні

Цій

во:

Замість того, щоб визнати, що в національних революціях буші
заінтересовані (особливо в перших їх стадіях) найже в однаковій мірі
ке тільки буржуазні і дрібно-буржуазні, але й пролетарсько-селянські
верстви поневолених націй, подібно до того, як в поваленні царського
ладу були заінтересовані одночасно також соціяльно-ворожі одна одній
кляси, -- а визнавши це, підперти національні домагання пролєтарсько-селянських національних мас і тви самим згладити гостроту національної

боротьби

і одірвати ці каси

від їх тимчасових

буржуавних

спільників в цій боротьбі, -- замісць цього всього, руська революційна
демократія

змішала

все

до

купи

і захотіла

просто

оджахнутись від

національної проблєми, покликуючись, для заспокоєння власної совісти,
на контрреволюційність національних революцій.
З цього не вийшло нічого доброго для революції.
Хибним

розумінням

і відношенням

до

національних

революцій

з боку московської революційної демократії, яка по праву могла претендувати ва революційний провід у всеросійському хаєстітабі, було
нанесено велику шкоду справі революції: загально-російський революційний фронт одразу ж було розбито по лінії міжнаціональної боротьби, в результаті чого на великих просторах бувшої Росії революційна боротьба пішла одночасно в двох напрямках: в напрямку 6оціяльно-економичної боротьби працюючих проти визискувачів і В напрямку національно-політичної боротьби нації з нацією, робітництва
та селянства з таким самим робітництвом та селянством.

Розділ

П.

Національно-культурницький
революції.

період

української

5. Загальний характер перших днів революції на Україні. Як
і треба було єподіватись, першою стала ло провідної роботи на
Україні при нових обставинах більш організована частина українського
суспільства -- дрібна, дежократичио настроєна буржуазія; здеклясована, з народницькими спяпатіями інтелігенція |, нарешті, середнє
і заможніще, також дежократично-настроєне, селянство, обєднане в ко0перативні товариства та союзи.
ШНеобеднане робітництво українське,
неорганізоване бідніще селянство мусіли наперед розглянутись в о0бставинах і організуватись.
"Так само соціялістичні українські партії,
попереду віж взяти провід над селянством і робітництвом в свої руки,
мусіли пройти єпочатку, хоч і короткиії, період організаційної роботи.
Отже не дивно, що в цей період революції перед повели дрібнобуржуазні та інтелігентські кола і що самий рух в масі набрав національно-культурницького характеру, з маловиразною
автономістичнополітичною вакраскою.
б

Характерною для Того часу явлається київська відовва старої
політичної української організації. що істнувала до революпії щотаємно -- , Говариства Українських ШПосгуповців"? -- (від 9. березня
ето
теру
лій" ук раїнська дрібнобу рхуазна інтелігенція виложка ті свої їдвали, до здійснення яких хотіла. направити всі революційни

сили

на

Україні")

І) цій відозві

зпаходихо

заклик

де україн-

ського громадянства стати до роботи па культурио-національному
грунті -- До закладання українеьких шкіл, культурно-проєвітніх товВариств, до ширення україоської преси та книжок.
Ця культурно-проевітня

робота

мала,

на дулку

поступовців,

довести

Україну

до здій-

спення давиїх домагань зукраїнеького грочадянетва --- широкої автономії
для Україна в федер: ітивній російській реепублиці (4). Ніякого натяку
на необхідність переведення в інтересах селянства та робітництва тих
чи ивьших єоціяльно-економичних рефорх в вакликові поступокців не
знаходихо. Шизначивши в такій формі євою національно-кульгурницьку
зреполюційну" нлятформу, постуновці закликали все українське громадянетво

спільно

єтати

до здійснення

Її, застерігаючи,

що

,не час

тепер на змагання, суперечкиЗ. |Характерпо, що ноступовці В евеїх
паціонально-культурних домагаштях не заходили тах далего, щоб вимагати від російського правительства з державної скарбниці колігів
па задоводення культурно-просвітних потреб українського пароду, і натомість закликали громадянство влаєними жертвами утворити потрібний
паціональний

Будучи

фонд.

обективпим,

і вся їхня робота

треба

в дім напряві

сказати, що цей залік
в той чає

поступовців

ціліом віхповідали

хомен-

тові: українське суспільство -- демократичне, звичайно, дійсно щиро
взилося ша початку революції до паціонально-культуриицьгої праці,
висовуючи своїх національпо-політичних ідеалом .ашпроку автономію"
для України.
На цій культурницькій плятформі (про це докладніще
буде говоритиєв нижче) обеднались в перших днях революції не тільки
ріжпі верстви евідомого національно українського суспільства, але ще
й шевна
частина зросійщених і цілком московських
дехмократичтих

і буржуазпо-ліберальних кол на Україні. В такому обєднанні, ноєкільки
воно ставило виключно національно-культурницькі шпілі, не було
пічого а ні ценормальпого, а ні тим паче контрреволюційного. Навпакт.
воно було цілком патуральних, ароззумілим і революційних, поскільки
було справлепе па розбиття кайданів тяжкої національної неволі, що
тримала довгі часп українські селянські та робігничі маси в духовній,
а разом

з цим

і клясовій

еєліпоті, -

носкільки

допомагало

україн-

ському працюючому людові скинути з своїх очей полузу, вапіонального
гніту і зрячими очима глянути навкруги. А що ця робота дійсно закладала, хоч і поволі: та обережнетько (щоб ше розгнівати правительства), групт для культурпого відродження українського пароду, сумніву
кі в кого пе могло і не може бути. Це розуміли і українські соціялістичні партії -- соціял-демократична та сопл-революційна -- і охоче
підперли в свій чає цей національно-культурпицький рух, хоч і йшов
жі Виїщена

в ,Кіев.

Мьглиг

Н. 68. з 22. 19) марта

1917.

р.

с

м

с

він під проводом несоціялістичних партій і не торкався питань соціяльно-економичних.
Почуття національної волі, інстинктивна євідовість великих, захованих в потенції революційно-творчих сил українського народу,
викликали надзвичайний ентузіязи в самих широких Болах увраїнського
суспільства. Без дрібних розрахунків, йноруючи цілком особисті інтереси й ажбіції, з якижсь просто святни захватож взялись тисячі євідоних, працьовитих рук до цапіонально-культурницької роботи. Всюди.
де були українські сили, почалось закладання культурно-просвітних
товариств,

громад,

бібліотек-читалень,

національних

комітетів

та рад:

почалось впдавання українських книжок, листівок, газет; почалось
збіранпя грошей на національний фонд: почалась робота біля закладання українських шкіл. Бультурне життя на Україні, особливе серед
селянських і робітничих має, почало набірати швидким техпох національних форм. В Кихві зразу ж перейшов на українську мову коонеративняй тижневик .Ковашня". що підчас війни приневолений був виходити російською мовою, через короткий час після повалення старого
режиму почала риходити демократична газета Нова Ралаг, трохи
пізніице Робітнича

Газета", а за нею

»Народня

Воля"

(соціялістична,

селянська тазета) і тижневик партії соц,-рев. .Боротьба".
Нижче ми докладніще єпипяємося на характеристиці активних
суспільних енл того часу і їхній роботі, аби правдиво освітлити генезу
української революнії.

6. Утворення

українського національного

центру -- Української

Центральної Ради. Загально-,руські" революційні громадські оргавізації, що утворились в перші дні революції на Україні -- комітети
обеднаних громадських організацій та ради робітничих і салдатських
депутатів -- набрали зразу ж виразно .загально-руського", тоб-то
московського характеру і через це революційних потреб українського
зуспільства задовольнити не могли.
Справа українського відродження
для них була чужа. неінтересна і другорядна. Знаючи все це, знаючи.
що всю боротьбу за національне визволення українського наролу 20ведеться українському суспільству винести виключно на власних плечах, без допомоги з чийого б то не було боку. активні сили українського визвольного руху в перші ж дні революції поставили на порядок
денний питання про утворення українського національно-культурного
і політичного центру.
Ініціятиву закладення такого центру взяли на
себе члени товариства українських поступовців. серед яких перед вели
будучі українські соціялісти-федералісти. За їх асубія і було утворено в Київі в перших числах березня (ст. ст.) ,,УУкраїнську Центральну Раду". Закладено було Ц. Раду по зразку загально-російських
зБомітетів обеднаних

громадських

організації"

з тою

тільки ріжницею,

що рада мала бути не мійським чи губерніяльним центром, а всеукраїнськик. Черев це до складу ради спочатку

кнівських українських

ввійшли делегати

мійських

культурно-просвітних, громадських і політичних

установ, а також і тих всеукраїнських установ, які мали свої центральні осередки в Київі (представникп політичних партій, кооперації,

духовенства, вчителів, студентів, вояків). Якогось перного,

заздалегідь

ЛИ о
виробленого пляну діяльности Центральна Рада на початку свого істнувадня не мала. Так сажо пе був усталений і склад.
Ї це вийшло
потія як раз на добре.

Склад

Ради.

її завдання

і жетоди

роботи

ево-

люціонували без великих внутрішніх перешкод разом з розвитком
української революції.
Спочатку її робота обмежувалась тим кругом завдань, який намічався г постановах. повідомленнях і відозвах українських ноєтуповців.
про які мп вже згалували вище. Але чим далі. то круг завдань її все
ширшав, набіраючи що раз все більш національно-політичного характеру.
Роботу євою Центральна Рада повела під проводом проф. М.
Грушевського (що приїхав до Київа з заслання в березні місяці і ще

неред цих заочно буз обраний головою Центр. Ради), якому в перші
часи -- в періоді формування Ради і перших її кроків -- допомогали
В. Коваль ї Х. Крижановський (представинки кооперації), Д. Антонович
(х. єлд,о 10 предетавнлки 0 української
(студентської молоді (пані
Скрипник.
Порівнюючи через дуже короткнй чає буле протягнуто нитки
обєднання між Українською Центр. Радою і ріжноманітивми українських
культурно-просвітними, кооперативнихи, грожадськими, військовихи, професними і політичними організаціями, що ієтнували на Україні і поза Україшою : па Кавказі. в Сібіру. в Московщикні, і навіть. в Америці (5).
Національні комітети, ради. просвіти" і єпілки. що ВИНЕКЛИ
в ріжних звісцевостях України, поєплали своїх делегатів до Центральної Ради, то лая учаєти в її роботі, то для взаємної інфоржації і одержання від Раци вказіво:. вважаючи Центральну Раду «своїх керуючих

центрох. Популярність Центральної Ради зростала надзвичайно

швидко.

особливо в селянських і салдатських масах.
Народні має з надзвичайних довіррям горнулись під її крвло, вважаючи Раду свосю засту-

пницею та провідницею.
7. Українська кооперація
майже

єдиною

організованою

і поновлені земства.
До революції
0 громадсько- еконожичною
українською

силою була кооперація -- переважно сільська (кредитова, епоживча
і сільсько-господарська:. Юбеднуючи українське селянство (переважно
занажне й багате на економичному грунті. кооперація в той же
час вела
культурно-національну роботу. а в своїй постійній суперечці з московською кооперацію 8-ва справи утворення на Україні
окреких,

незалежних

від Москви

фінансово- економичних

кооператир-

них центрів, процагувала ідею не тільки національно-культурної. але
й економичної окремішности України від жосковського центру.
Через
слабо розвипене політичне життя в самодержавній Росії на коонеративну роботу йшли в дореволюційні часи (особливо підчас реакції!
свідоміщі національно і політично спли української демократії, які хотіло за тих часів працювати на громадському грунті для українських
трудових мас. Здебільшого не були діячі без виразного партійного
світогляду. але з безпегречними народницькими симпатіями. |Ці сили
надали

українській

коонерації

ідейного

цьому, помітних чинником

не

турно-політичному

українського

життю

тільки

змісту і зробили

в економичному.
суспільства.

Її, завдяки

але й в кудьНе дивно.

отже.

ПЕРРО

и

що кооперація раніш, ніж иньші організовані групи українського гро-

мадянства, виявила себе, як діяльний чинник в перший період революції.
В початку березня місяця (ст. ст.) вже працював в Київі Центральний Український Кооперативний Кожітет (культурно-просвігний
та організаційний шдентр української кооперації), який, поруч в питанняки організаційно-кооперативного характеру, в перші ж дні свого
істнування поставив на чергу питання про допомогу українськову
селянству та робітництву

подітичною

інфоржацією,

а також взявся за

«праву переведення ,українівації" місцевих державно-гровадських органів. Це останнє переводилось шляхом введення представників місцевих кооперативних єбеднань в новоутворені ,совіти обеднаних грохадських організацій" (нійські і губерніяльні), в зешські зібрання і продовольчі громадські комітети. В загальних національно-політичних ортанізаціях кооператори також взяли дуже близьку участь.
Трохи
згодош, коли революція на Україні набрала виразного національнополітичного характеру, багацько кооперативних діячів стало цілком

або в значній мірі до політичної роботи (М. Стасюк, М. Коватевський,
Х. Барановський,

проф. Туган-Барановський,

Д. Кодіух,

П. Христюк,

Б. Мартос і иньші).
Свою революційпу роботу кооперація переводила через кооперативні спілки

(використовуючи

добре підготовленні і досить чевсленний

інструкторський персонал їх), кооперативні комігети борганізації культурно-просвітного та організаційного характеру), а також через з'їзди.
Ці останні найкраще доказують, як близько єтояла кооперація до
українського революційного руху в його перший національно-культурницький період. «Для характершстики тодішніх ,кооперативиих" настроїв типовим являється так званий ,Перший Вільний Кооперативний
З'їзд Київщини", що відбувся в березні місяці (14. ст. ст.) в Київі.
Цей з'їзд хоч і називався губерніяльним, але на нього завитало батацько кооперативних

ціячів і з иньших

губерній Україпи.

З'їзд був

зноголюдний і перетворився в перше вагально-українське революційне
свято. ") Привітати в'їзд прибули предєтавники не тільки всіх україн-

ських (київських) організацій, але й представники місцевої влади.

8 їзд

постановив Піддержати всіма єилажи вове правительство, закликати
всі інституції до укріплення нового ладу", а також у зпанаря необхідних, аби власти

--

зверху до низ

с

в'ївд

висловив переконаннє, що ,тільки демократично-федеративна республива
в Росії з національно-територіяльною автономією України, з забезпеченнях прав національних меншостей, забезпечить права (українського) народу".
Всі иньші постанови кооперативного з'їзду носили
також виразно націопальний і політичний характер.
З них тут вкажехо на постанову про необхідність негайного введення української
хови в школі, суді та всіх громадських і державних інституціях,
ЧО До президії З'їзду, в числі пиьших, ввійшли: М, Грушевськній, Х. Бараповський, М. Стасюк, П. Христюк. Залю Педатогичного Зугою, де відбувався
з'їзд, було уквітчано українськими прапоражи, шортретож Шевченка і т. д. Закінчився з'їзд ,Заповітом" та , Ще не вмерла Українає.

оБ

є

в церкві. а також звернення з'їзду ло Тничасового ШПравительства
з проханням, щоб всі засланці з Галичини були звільнені від заслання
й пиьших кар. Депутати цього з'їзду були першижи і чи не найкращими під ту хвилю інформаторами й агітаторани серед селанетва
за українське відродження. 7)
Таких само з'їздів відбулося в той чає багацько на Україні. Всі
вони, без виїнку, заявились за необхідністю творення нового життя на

Україні в національних українських формах, видвитаючи на перше зієце
українізацію школи, а також державних і громадських місцевих установ.
Напрямок всій революційно-кооперативній
роботі на Україні
дав в загальних -рисах Перший Кооперативний З'їзд Союзів України,

що

відбувся

на початку (9.--10. ст. ст.) квітля

в Київі.

на який.

в числі иньших, прибули і представники Кубанщини. "") З'їзд цей.
по-за справами суто-кооперативними, уділив багацько уваги культурнопросвітвій діяльности кооперативів, виробивши докладний плян організації цієї діяльности і висловившись

за необхідність викладання

лах України науки про коонеранію

(з зазначенням обовязковости

кладу її на україпсьвій мові).

в шко-

ви-

Варто тут зауважити, що, не чекаючи

здійснення урядом цих останніх своїх побажаль. українські кооператори ввялися підчас революції закладати з власної ініціятиви і на
власкі кошти кооперативні школи.

Ми

ве будежо спинятися

тут до-

кладніще на численних постановах з'їзду, крім одної, про якк ще не
згадували і яка має на цім місці особливий інтерес. Це -- постанова
про видання на кооперативні кошти народньої єсбпіялістичної азети
на українській мові для селянства і робітництва.
Прийнявши під увагу брак демократичної пропаганді та інформації на селах і відсутність коштів на видання народніх газет у відповідних українських політичних партій, візд однодушно постановив
негайно приступити до видання, на кошти союзів непартійної української соціялістичної народньої газети, Під назвою зНародня Воля".

Газета, дійсно, невабарож після в'їзду почала виходити
у. с-р. М. Ковалевського

під редакцією

і П. Христюка. кажу) Разета швидко завоювала

свмпатії українського селянства і весь час революції на Україні була;
єдиною великою щоденною соціялістичною селянською гаветою.
Будучи завше рухом щиро-демократичних, кооперація виявила
себе такою і в перші часіт революції, між иньшим, віддавши євої годося, підчає виборів до Установчих Зборів, за списки українських со3)
влади

Між нцьшим,

в селах

та повітах

з'їзд виробив
і висловився

єхему оргапізації
за необхідність

невої

адміністративної:

ортанізації в селах

народ-

ньої міліції; про старих поліцаїв, стражників, приставів, урядників та ісправників
і мкьших агентів єамодержавія постановлено було -- домагатись негайної одправки
їх на фронт.
яку Заслуговує на увагу, що на початку революції українське суспільство
всієї етнографичиої української території (за виключенням, звичайно, Галичини)
виступало, як одне національне тіло, в національно-культурних, еконожичних
і політичних справах.
лик Шри боб ькій участи М. Грушевського, М. Стасюка (, спільчавина?) і 1.
Пугача (с.-р.).

РРО

со

щіялістичних партій -- с. д, та с.р. З роввитком політичної і соціяль-

мої боротьби на Україні, кооперативний рух поволі, цілком природно,
тратив в свому вначінні, як революційний чинник, все більше обмежуючись своєю суто-кооперативною працею, але революційне вначіння
його на початку революції від цього, ввичайно, пе зженьшується, значіння це набірає тим більшої ваги, що початки клясової організації
українського

селянства

в так

звану

.Селянську

Спілку"

в

багатьох

місцевостих Україпи були покладені при близькій допомозі кооперації.
Близько до кооперації стояли но напряму своєї роботи і участи
в українському націонадьно-культурницькому революційному рухові поновлені земські самоврядування.

Перші поновлені (введенням до складу

земських вібрань представників від ріжних громадських організацій,
в тому числі і від кооперативів) вемські вібрання -- повітові і губерніяльні, являються дуже характерними з боку відношення їх до українського відродження.

В той час, як міста на Україні з самого

почат-

ку революції в більшости вайняли ворожу до українського відродження позицію або, в ліпших винадках, повицію повної негації, ігнорування. земства, навіть в частині свого старого, буржуазного складу,
шоставились прихильно до національно-культурного і, навіть, В певних
межах. і політичного відродження України і зробили багацько для національно- політичного освідомлення українського селянства через свої
земські газети та журнали, видавані па українській мові. Для характеристики настроїв тодішніх земств досить вказати на клівські повітове

і губерніяльне земські вібрання, що відбулись в кінці березня (ст. ст.).
Виступаючи перед поновленим повітовим київським вземським вібранням,

голова вемської управи, відомий правий земський діяч, великий землевласник

і домовлаєник Демченко,

який

ніколи

до

революції

(будучи

»Практичних діячем") не виявляв себе Українцем, почав свою промову
з привітання вільних громадян ,, початком відродження вільного життя
ча Україні", а в дальших словах євоєї революційної промови навіть
ваманіфестував свою приналежпість до української нації і своє співчуття відродженню України словами, що ,ми, Українці, більше всіх

терпіли від старого режиму;
тяжчі переслідування;

наша Україна,

нам забороняли

паш народ витерпів най-

навіть молитиєя

на рідній мові,

конфіскували навіть євангеліє". Настрої иньших земців -- предетавників селянства та кооперації -- були ще більш прихильпини до відродження України. Доказом цього являється надзвичайно інтересна
умова, яку поставило повітове вібрання при виборах нової Управи
кандідатам в члени Управи, а саме: збори постановили, що в оклад
Управи може бути обраний тільки такий кандидат, якай визиає необХідність автопомного устрою для України і перебудови Росії па федеративних

основах.

"Такий

само

виразно

національно - український

характер мало і губерніяльне київське вежське зібрання,

яке поелало,

за підписом голови зібрання -- князя Куракпна, привітальну телетраму М. Грушевському, як ,борцеві ва волю і щаєтя українського
народу". На цих зборах було поповнено склад губерніяльної земської
Управи українськими тромадськими діячами (Ножарський, Сербиненко,
Прокопович). Варто тут уваги також те. що старий київський

земський діяч, голова губерніяльної Управи, Губерніяльний Комісар»
Київщини при Временніх. Правительстві, пан Суковкін (з роду не
Українець), ваявився активним прихильником українського відродження
і цізніще брав бливьку участь в переговорах зіж Українскою Цектральною Радою і Врешенних Правительством в інтересах Ради.
Більш-ментї такий само характер малп перші революційні земські
зібрання на всій території (України. Навіть в земствах з населенням
найбільш врусіфікованим, як от, приміром, в Харьківському повітому зечстві, перші збори мали в тій чи иньшій мірі український національний
характер. Так на аборах поновленого харьхівського повітового земства,
що відбулись в початку квітня (ст. ст.), було однодушно визнано за
необхідне перевести українізацію народньої школи в повіті. Спір викликало тільки техничне петання, коли сажше і в яхій формі та послідовности почати українізацію. За негайну українізацію впеловилась
все ж більшість зборів. після чого земством було визначено певні суми
дая купівлі підручників для українських шкіл та організації літніх
вчительських

курсів, а також постаповлено

прохати

міністерство

освіти

асігнувати з державних коштів певну суму на допомогу зоместву в справі
ваведепня в школях навчання на українській мові. Безпосередній звязок зехств з народнік життям, з селянством, -- навіть старих земців,
представників бурхжуавії (великого землеволодіння ша Україні) ,украївізував". переконував їх в необхідностп визнати факт істнування на
території України живого і живучого тіла українського народу, а тим
самим і необхідности перебудови національно-культурних і політичних
відносин на Україні відповідно до фактів життя, до реальних обетавіи.
Під вплив української селянської стихії підпали всі земетва ва Україні

ше'до революції, революція ж штовхнула до акції і ті їх елементи,
які прихильність до українського віпродження мали перед цим тільки
в потенції. І було б помилковим думати, що Всі ці Демченки, Куракини, Суковкіни просто каскувались, перефарбовувались в захистинії
колір.

Ні.

Поскільки

українськнії

каціонально-культурницькиі

і полі-

тичний рух не зачіпав їх клясових економичних інтересів, поєтільки
вони не мали а ні пайменьших підстав ставитись до нього вороже.
Підстави ж для прихильного відношення в них були. Вони жили і працювалч на Україні, мали ло діла з українською селянською стихією,
добре зпались на місцевих умовах і національних відносинах і черев це
легко могли пізнати, що їм краще числитись з фактом, йти за стихією
чи з стихією народньою, а ніж в якихось, більш-меньш абстрактних для

пих, великодержавних московських тенденцій, пертись проти тої стихії.
Крім культурно - проєвітгньої роботи і націовкально-політичного
освідомлення українського селянства, зехства прислужились українській
революції на її початку ще й в иньший спосіб, а саме

--

своїми гро-

шевини асігновкани Українській Цептральній Раді в перші часи істнування її, коли Рада мала в грошах велнку потребу,") а також своєю
лостійною, ввразною й активною позицією за Центральну Раду в часі
боротьби Ради з Временним Правительством.
чу Особливо великими

асіїновками відзначилось Полтавське

Земстго.

ПЕРО Р
8. Народне вчительство і студенство. Українська шкільна шозодь,
що жала свої організації по вищих

школах

ще до революції,"

) 1 на-

роднє вчительство, між яким було багацько свідожих національно куль-

турних робітників, г великим захопленням і завзяттям стали підчає революції до національно-культурницької і політичної роботи. В Київі
вже в періпих числах березня (ст. ст.) вела велику агітаційну роботу
зГоловна Українська Студенська Рада";

в кінці березня вже виходив

студенський журнал збтерног, По окрених ністах України (і по-га
Україною), де були вищі школи, українські студенські громади влаштовували для пікільної шололі, робітництва і салдатів лекції, курси украінознавства, а також висллали багацько інформаторів на села. Загальвий напрямок студенській революційній роботі давали Всеукраїнські
Студенські Конференції, яких відбулось в перші місяці революції цілих
три. Студенство дало багацько робітників для нолодох українських соціялістичних партій і через останві вняквало на розвиток політичної
боротьби на Вкраїні. Почавши з обстоювання національно-територіяльної автономії України. студенство еволюціонувало разом з розвитком
національно-політичної революції 0 обстоювавня домагання державної
незалежности України.
Неха потреби підкреслювати тут, що українське єстуденство висунуло активне домагання українізації освітньої
справи на Вкраїні.
Поруч з студенством стоядо народнє вчительство. яке ваяло під
свою оніку справу народньої освіти на Вкраїні.
Утворивши ,Товариство росповсюдження шкільної освіти па Україні" з осідком в "Київі,
а пізніще Головну Українську Шкільну Раду" (на І Вееукраїнському
вчятельському в'їзді в квітні місяці), українське вчительство повело
широку агітаційно-організаційпу роботу піл гаслом ,вільна українська
школа у вільній, автонохній Україні", свеликаючи раз-у-раз певітові та
губерніяльні вчительські зіїади. а для вироблення загального пляну
роботи для всієї України - Всеукраїнські Вчительські їзди. Цими
останніми було вироблено докладні пляни переведення українізації
народньої освіти на Україні -- від нижчих народніх шкіл до ВИЩИХ,
які вчительство і почало здійснювати зараз же, влаштувавши літом
1917. р. багацько курсів українознавства для підготовки вчителів для
нижчих народніх шкіл, Те, що ветигло зробити вчительство в цей час
(до війни

України

з Єов. Росією),

являєтьсд

великою

вкладкою

до

національно-культурної скарбниці українського трудового народу. вкладкою, яку шогли дати в такий короткий час тільки революційний захват
) повна самопожертви праця українського вчительства.
Українська і навіть російська преса того часу вістила щодня по
кілька звісток про відкриття по селах ..Просвіт" 1 організацію українських шкіл, курсів та лекцій по всій Україні. "Т) За рідну школу довелось українському вчительству витримати велику боротьбу в пред") Партійні політичні ортанізації і так звані українські громади; з останніх помітну прадю вели Петроградська, Київська і Московська студ. громади.
5) 19. марта (ст. ст.) 1917. р. відбулося в Київі урочисте відкриття Першої Української Ймназії.

ставникажи

пануючої російської демократії.

Ця денократія

холодно

зустріла український шкільний рух і підняла навіть гвалт з приводу
вигаданої нею ж сашою так званої .насильственной украннизацій неУкраннскаго населенія Украннь". Немає потреби доводити тут, що аро

зніяку насильствену українізацію" українське вчительство і не душало.
Про це як найкраще свідчать постанови учительських з Чадів. Ходило
тільки о те, щоб відкрити в містах України українські пародні школи
в кількости,

відповідно

до

кількости

українського

населення

в

них.

Особливо гострого характеру ця боротьба за українську школу набрала
в Київі, в цьому бувшому гнізді найчорніщої реакції і найгіршого
україножерества.
Звідси, під проводом Чорносотенного ,Кіевлянина"
і Комітета так званих ,,югоросів" (організація українських резкціонеріврепегатів), розходились по всій Україні брудні хвилі войовничого ве-

льхоруського паціоналізжу: звідси посилались телєграма за телєгражою
40о Міністра Освіти Російського Тишчасового Правительства з прохарням
«спасти русских дфтей от насильственной укравназацію". Ця боротьба
за право українського народу вчитись па своїй рідній мові, боротьба,
якій, здавалось

би, не покинно

було бути місця у вільній" революцій-

ній Росії, була першою пересторогою
надто рожевій оцінгі косшополітичности

дінці

великодержавних,

її настроїв

демократії В її

яосковської дехократії і недо-

централістично-носковських

русіфікаторських

і тенденцій.

9. Початки
бітництва.

для української

оріанізації

українського

вояцтва,

селянства

і ро-

Ми вже говорили про те, що в перший період української

революції провід мали дрібнобуржуавні та інтелігектські групи; трудові ж верстви -- бідніще седянство, робітництво та вояцтво вжили
цей час на свою клясову організацію. Раніш за всіх заговорили вояки.
Війна Росії з Центральнихи Державаши примусила царський уряд ввяти

ло війська майже все здатне носити зброю чоловіче населення. Через
це революція застала в рядах армії велику частину сашого активного
населення. В історії української (так само, як і російської) революції
ця обставина заграла дуже велику ролю. Українські салдати, зараз же
після скинення царського режижу, проявили тверду волю до баноорганізації на національному грунті. В тилу і на фронтах, ра Україні
і в далекій Моєковщині, в Сібіру і на Кавказі -- всюди, де були
тільки скомплєктовані, в більшій чи меншій мірі, з Україпців військові
частани, почалося закладання українських військових комітетів, громад.
клюбів, товариств, а за цян пішла її організація окрежих українських
чаєтип. Щоб зрозуміти цілком цей надзвичайно сяльний процес національного пробудження в широких сірих салдатських масах, треба мати
на увазі те, що в складі нижчого старшинського персоналу російської
арнії було багацько бувших учителів, переважно сільських народніх

шкіл. Українське народне вчительство було тим свідомим національно
і донократичним елементом в аржії, який допоміг прокипутись і розвинутись національному
тром українського

ночуттю

військового

в українських салдатських масах.
руху став Кпів,

де швидко

Цен-

угворилися

Українські військові організації і через деякий Чає почалось формування перших українських військових частин.

з. Що з
Військовий рух, як і все українське відродження, був процесом
в велвкій мірі стихійнни. Починаючи гуртуватись в окремі національві
частини, українські вояки не ставили собі спочатку далекосяглях цілей.
Салдатська маса хотіла жиру, їй набридла

тяглась,

поскільки

ходити в сірій

український

шинелі

і нести

робити це, як українські
повні вір в чудотворну

селянин
всі тягарі,

війна:

але поскільки

і робітник

причушені

звязані з цвм,

вони

війна

були
хотіли

салдати ї як Українці. Почувши про волю,
єплу нового ладу, вони наншагались навіть,

інстянктивно уловвти авязок між тим нових, що творилось, і необхідністю

міядержати в цей момент фронт. Одночасно вважаючи революцію на
Україні за свою, близьку і дорогу справу, салдати не фронті легко
прийняли гасло .боротися
вільної України" селянин

за вільну Україну". В це розуміння , своєї
і робітник в салдатсьікй шинелі вкладав.

звичайно, свій зміст, може не завше тої, який його інтелігентні провідники викладали в численичх резолюціях та постановах українських овояків. Дихнувши
свіжпи, теплим, чистим і бадьорим по-.
вітрям революційної весни, душа
політично і еоціяльно-економично)

гнобленого подвійно (національнонароду розцвіла.
Коли ще треба
кров, так я хочу бути українським

бути вояком, коли ще треба лляти
воякож і ялягИ свою кров за свої рідні оселі, за євою --- так думав
український салдат -- вільну Україну".
Через це і всі домагання
украї) єхих вояків, роскиданих по всіх безмежних просторах бувшої
російської іжперії, в один і той же час виллялись в одні й ті сазі
прості, але реальні. хжнттєві форжи.
Бояки в один голос поставили
жадання комплєктування всіх полків. що стояли на Україні, виключне
з Україноів (себ-то терпторіяльної епстехи комплектування війська!
і обслуження їх українським єтаршинським склахом: виділення українських вояків, що перебували по-за межами України, в окремі українські
військові частини, з переведенням останніх па Україну і, нарешті, виділення українських вояків, що перебували на фрояті, в окремі вінськові частини в переведенням їх всіх на українській фронт.") Нічого
реакційного, шовіністичного і навіть шкідливого для фропту в тих
вимогах не було. З перешколами техпичного і стратег пчно-військового
характеру, які могли станути при переведенню цих бажань в життя,
українське вояцтво заздалегідь мирилось, добре розуміючи їх. На перших порах ходило хоже не стільки о негайне і дійсне переведення
тих виног, скільки о принціпове впазнання їх російських тимчасовим
правительством і хосковською демократією слушними.
Український
саждат, наєтроєний цілком лагідно, радісно і по-братереьки, тільки
заявляв: ,я почуваю, нарешті, себе вільною людиною.
Я хочу бути
вільною людиною.

бути людиною,
без великого

І треба було тільки щпро

а вже в техничних

питаннях

визнати за ним це право

можна

було порозумітись

труду.

Але сталось не так.

Ні временне

правительство,

ві московська

демократія всього цього не зрозуміла і не захотіла зрогуміти.

Велику

ЗУ Такого приблязно змісту були ухвали, винесені зборами юнкерів-У. країннів всіх військових шкіл Київа, що відбулися в Київі ще в березні місад!
1917. року. Надруковані вони майже у всіх київських Іазетах того часу.

проблему національного
затушкувати,

замазати

відродження українського народу вона хотіла
злієною

балаканвною

як раз

про ці техничні

перешкоди, про нежожливість і шкідливість для фройшту -..уЕраївізації"
війська, про небевпеку шовіністичних настроїв для революції. І саке
це нерозуміння природи українського військового руху, небажання
зровуміти його і згори, наперед взята ворожість до нього московської
дехократії

як

найкраще

ніяким чипом не можна

вртявились

було

в незначних

звязати з тими

дрібницях,

високими

яких

вже

матеріями. як

інтереси революції то-що, якими завше виправдувала євеї гріхи проти
українського визвольного руху російська демократія. А дрібниці пі
були самого ріжпого характеру, починаючи від ворожого відношення
московського вояцтва до самого факту закладанчя українських військових рад. клюбів ть товариств і кінчаючи небажанням всяких полкових, армейських і рньших революційних комітетів виписувати для
українських салдатів українські газети та книжки,
Неприхильність і гостра ворожість, з якими було зустрінуто вінсьКОВиЙ український рух. болюче вразили сірі салдатські маси, цілкоя
неповинні в тих гріхах, які їх накидала московська демократія. Салдат
почав гостріще реагувати на всяку образу його національного Почуття,
пого гідности.

Салдат почав

голосніще

заявляти

про свої національні

бажання. Нарешті. салдат почав готуватись л0 збройного захисту своїх
прав, своїх справедливих, як віп в те твердо вірив, національно-політичних домагань. Ці постійпі конфлікти,
відчував український
козак, примуєпля

пепорогуміпня й образи, які
його бути більш активним

і рухливих, і цьому В великій мірі завдачує свій буйний розвиток
український національний рух у війську.
Так сало, як і серед війська, буйно розвинувся національно-внзвоОльний рух і серед українського селянства, набіраючи форм, пвтохих
цій верстві. Відгукуючись жваво на заклики
охоче організуючи , Просвіти", нідгричуючи

культурницького характеру.
національно-культу рніщьку

діяльність кооперативних обеднань, горнучись до української газети.
книжки, школи, селянство в той же час своїм клясовим розумом добу
тямило, що національно-культурницька робота -- це є тільки чаєтнях
того, що повинно воно зробити підчає революції.
Отже, трохи розглянувшись навкруги, трудове єелянство. не гаючи часу. пристуняло
до організації своїх єпл на грунті своїх професійно-глясових інтересів.
Формою для такої організації вгято було стару, випробовалу вже за часів
нершої російської революції 1902.--1906, року форму селянських спілок"). Старі ,епільчанез, як от М. Стасюк, М. Осадчий, Арк. Степаненко, Сторубель, Стенька. Одлнець, повели з перших же длів широку організаційну роботу міже селянством, збільшивши значно свої сили нових
активними працьовниками, переважно членами української партії соціялістів-революціонерів. Заходами цих .єспільчан» було скликано в Кпірі
вже б.--17, квітня (ст. ст.) 1917. року так званий зізд .діачів українського

села5,

") Перший
цієї форми

З'їзщ проршов
український

організації

з надзвичайним

єслянський «їз

селянства,

надо якою

ми

піднесенням.

ухвалив
єпинимосі,

декладну
пізніще.

Представконетнтуцію

дей Но
ники місцевих селянських спілок (що вже відновили до того часу
свою діяльність на місцях і прислали своїх делегалів на, з'їзд 7), подали

відожости про велику популярність селянських спілок серед селянства
і виразну волю українського трудового селянства до самоорганізації.
З'їзд визнав необхідним організувати українське селянство у всеукра-

їнську центральну спілку; з цією жетою ухвалено було скликати
в ближчім часі всеукраїнський селянський з'їзд, а також обрано для
переведення цієї ухвали в життя організаційний комітет. В основу
організації селянської спідки в'їзд поклав дві коротенькі, але значні
своїм вмістом постанови: 1. домагатись здійснення каціонально-теріїторіяльної автономії України і 2. домагатись вирішення вемельного
пвтання на Україні українським сойном. Цижи двома постановами нехов би намічався, хоч і в сажих загальних рисах, майбутній розвиток
революції на Україні -- два майже рівновартні моменти її: моменти
національно-політичної

зумінню

трудових

працюючої людини

революції ісоціяльно-економичної,

селянських

з-під всякого гніту, з-під всякої неволі.

земельну справу одною з самих
селянство

ввязані в ро-

мас в одно велике питання визволення

в революції,

в'їзд,

важних,

яку мало

щоб полекшити

Вважаючи

розвязати трудове

майбутнє розвязання

зе-

мельної справи, постановив негайно запропонувати російському вреденному правительству видати закон про заборону з часу початку
революції продажу,

закладу та довгострочної

оренди

земель та лісів.

Ця подробиця коротенької постанови в'їзду про землю краще всяких
слів характеризує тодішні настрої українського селянства, його най-

чекучіщі потреби.
Після цього з'їзду пішла дуже жваво
українським трудовим

селянством,

організаційна

під проводом

так званих

робота

між

,дспільчан"

(діячів. що в більшости належали до української партії соц,-рев..

По

всій Україні, в селах. волостях, повітах і губерніях закладались селянські спілки; скликались селянські з'ївди і обірались на них ради селянських депутатів та їх виконавчі комітети. Партія російських соціялістів-революціонерів, що спочатку пробувала була повести самостійно
роботу між українським селянством, швидко одмовилась від цих спроб,
наткнувшись на цілковиту байдужість, а то й ворожість до неї українського працюючого селянства. На правобережній Україні це повело
майже до цілковитого знищення цієї партії (тут працювали тільки де
які жійські комітети цієї партії, спираючись на дрібно-міщанські та
інтелігентські і тільки почасти робітничі верстви), на лівобережній же
Україні, в більш-менш врусіфікованих губерніях, московські соц.-революціонери прижушені були відмовитись від провідної роді між українським

селянством і працювати ва проводом і в контакті з українською партією
єоціялістів-революціонерів.

"Таким чином, українські трудові селянські

маси з сажого початку революції свідомо ігнорували стару ,общеруську"

(а на ділі -- московську) партію
так само свідомо ва українською
Цей

соціялістів-революціонерів і пішли
партією соціялістів-революціонерів.

факт ще раз свідчить про те, що українське
чу На зізді були представники

18 місцев.

трудове

організацій,

селянство

нерозривно звязувало своє національне визволення з соціяльно-еконозИчНИМ.
В той час, ак партія укр. соц.-революціонерів головну свою
увагу звернула на селянство, українська соц.-дем. партія, даючи свої
сили і на роботу між селянством, робить значні успіхи в організації
українського промислового пролетаріяту.
І0. Маніфестація українських сил і переполох в колах пануючої
демократії. Велика культурно-національна організаційна робота, що
почалась на ріжних ділянках українського єуспільного життя в перші
дяі революції. проходила тихо і майже непомітно для стороннього ока,
особливо для такого, яке й ке хотіло тієї роботп помічати. В пеукра-

їнських газетах того часу друкувались коротенькі хронікальні замітки
про утворення пових культурно-просвітних українських організацій,
підпосились часом голоси за потребу допущення української мови
в народні школи на Україні, але ніхто справи українського відродження
і тої роботи, яка вже провадплась українським суспільством на цім
цолі, серіовно пе брав аж доти, доки українсько суспільство не вананіфестувало своїх сил в ,наглядний" спосіб -- шляхом многолюдних
маніфестацій.

І хоч

якпм

примітивним

сам по собі

був

цей

спосіб.

одпаче він досяг цілком несподіваних результатів, пемов би одкривши
пануючій (московський і так званій зОбщеруській") демократії очі па
всі ті несподіванки, які міг принести їй український вигвольпий рух.
Перша велика українська мапіфестація відбулась в далекому
Петрограді, в серці російської революції, 12. березня (ст. ст.). Українці
В Петрограді святкували в цей депь два великі свята: свято перемоги
революції і роковини смерти 7. Шевченка.
Багацько маніфестацій і євят бачив вже революційний Петроград,
але такого величцього і многолюдного свята ще не бачив.
Біля 25
тисяч Українців -- салдатів,") робітників, студентів, інтелігецції -- виступили па вулиці Петрогралу, яг: одно тіло, з одною волею, з одним одушевленим палким покликом: .пехай живе вільна Україна у вільній Росії!
Нехай живе революція 1 Привітати Українців в святом національного
вивволения явились представпики иньшах поневолених в царській Росії
народів: Фінляпдців,

Кстонців, Литовнів, Поляків.

Це остапнє

надало

каніфестації особливо величнього і серіозного зпачіння і дало привід
одній петроградській московській газеті написати, що українське євято
»Перетвориплося в урочистий виступ пародів, що скинули тяжкі кайдани
централізму". Московська петроградська преса кілька день писала
про цю маніфестацію

і з приводу

пеї.

Вже

по першим,

хронікального

характеру заміткам в пресі видно було, що мапіфестація справила
надзвичайто велике вражіння на московське громадянство. Після кронікальнях ваміток з'явились в газетах цілі статті, які мали ціллю кинути
світло взагалі на справу українського відродження.
Одначе в тих
") Деякі військові чаєтини (укомплектовані з Українців), явились в поквім
екладі. ШНапереді військових частни їхай на копях бупний конвой бувшого пара
(складений з кубанських козакін-чорнохорція) з українським січовим прапором
4 запорозькими бунчуками.

ше

ОО

статтях знаходимо більше загальних слів гуманітарно-революційного:
характеру, ніж одвертого і ясного погляду на справу. Видно було.
що і ті, що писали в газетах, ще не виробили собі нового, ясного
революційного

відношення

до

української

проблеми.

З одного

боку,

маніфестація свідчила про початок великого національного українського
визвольного руху,з другого боку -- вся

московська

демократія

всім

своїм попереднім вихованням органично зжилась в тою думкою, з тиу
життєвих (а не теоретичним) переконанням, що. власне, ніякого укра-їнського наролу, як окремого націокальпого організму, хоч би в потенції здатного до національно-державного відродження, немає. Московська дешхократія мусіла допіру тепер серіозно подумати над українською»
проблемою. А через те, що українська національна проблема була
ОДПОЮ 8 самих тяжчих національних проблем, московська демократія,
під виливом загально-панувавших тоді весняних революційних настроїв,
наговорела чимало тарних революційних слів, ,Ппохвалилає українські
шсні, мову. полаяла старі царські порядки, що душили Українців, і на
тому вакінчила, не висловивши вого власного погляду на ті конкретні
домагання, які ставились українським визвольним рухом. Орган ліберальної буржуазії -- ,Русская Воля, зазначивши в своїй замітці про
маніфестацію, що ,тисячі робітників та салдатів, які прийшли заявати
свої національні жадання, є відповіддю ганебним ідеольогам зрутінованого самодержавія, що уважали Росію мідною лише при умові цілковитого знищення всіх національлих ріжниць і мало пе знищили їх
цілком," -- в слілуючому числі (в 12. марта ст. ст.) вмістила цілу
статтю в українській справі, в якій нашагалась довести своїм читачам,
що національні домагання Українців (національно-культурної автономії)
суть

законні

і не шкідливі

для

буття і добра російської держави".

зНе ножна не сказати, - писала між пньшим газета, -- що ми зачіпаємо тут питанне, дуже болюче для Українців і дуже сумнівне" для
російського громадянства.
Українці завше з болем скаржилися на те,
що навіть поступове російське громадянство не хоче признати національних вкагань Українців. А російське громадянство, в особі багатьох
і дуже багатьох, у відповідь на сі скарги говорило:
та які ж національні змагання? Їх чей же .Вигадує" купка інтелігенції, ,баламутить"

в сім питанню на шкоду Росії, на шкоду її політичного і культурного
розвитку... От як стояло ,українське" питання в російській громадський свідомости дотепер і як може

стоїть і тепер ще".

Приблизно те саме написала і напів-урядова газета ,,Р'Бчь": б)
(орган к.д. цартії), в передовій єталті з приводу мапіфестації.
Почавши статтю словами, що ,лише в останцім часі починає в свідомости
російського громадянства виявлятися В своїм значінню українське
питання, -- газета писала далі:
»Немає жадного національного руху в Росії, у відцошенню до якого старнії
лад поступав з таким цінізмом і байдужістю, як до українського руху. Від 1876.
до 1905. року було заборонено, часами бсз жадних виїмків, друкувати щось на
українській мові. Від початку сієї війни українську пресу заборонено.
До неї
будо приложено заборону раніще, віж до німецької мови.
Ах до революції

") ,Річь" Н. 64, 14. марта 1917. року.

со
української

школи

не дозволяли,

уважалось

злочинством.

них

актах

висміювали

лка

являється

й походженню
історичними

істнування
великий

з

Божевільні

цієї мови,
У

вона

вільних

російської держави...
завдання

направити

дено

серцях

Неред

лихо,

Росії

повного,

і вільного

широкого

можна

єдности

сіяли

вільною

що,

з лиця

сими

історію,

Вони

свою

землі,

не

але

та

життя,

українського

літературу,

нам

цо

крови

з

нами

пудуть

вонії

лише

нлодили
нетрах

єтоїть

велике

злочинами...

У віль-

які дадуть

народу

узнавати

найглноших

демократією

помилками

форми

в

мові

неофіціяль-

сполученого

розбрату

російською

Росії

(|малоруській)

восвоїх

найближчого

коли

насіннє

сотворити

розвитку

Свою

ві Аривно

зникне
і

має

творів

гадали,

зроблено

ній демократичній
державної

не

иє соромилися

що

лухових

нлемени,

на українській

неуки

мову,

найбільших

славянського
звязками.

гнів

і навчання

Бюрократичні
українську

одним

Я

при

зауклнвісті,

збереженні

Росії.

Поступова газета .День" в своїй статті такоже зазначила. що
«Національне питання, до котрого байдуже відносилась досі російська
преса, уважаючи його академичною справою, стає тепер, як питання
біжучої політики, як невідкладна єправа.
Величня маніфестація, улаДжева українськими нартінми тут у Петрограді, зробила євос діло."
Отже в один голос суворо засуджувалась московською пресою
цишцично-жорстока політика царського

режиму відносно України, в один

годоє вазначалось. що цю свою гидку. божевільну ії жорстоку політику
провадив царський уряд при певній .байдужости" до української
справи і тих утпсків московської декократії і, нарешті, так само в озии
голос висловлювалось

загальне

побажання,

абк в ,ловій більній Росії"

»бумнівне для російського громадянегва" українське нигання, царешті
було розвязано.
А як саме, в якій формі, про це московеьке грокадянетво мовчало. вазпачивши наперед тільки одну умову того розвязашня, а саме, щоб при тім .не було порушено державної єдности
Росії" і не зробилось якої-будь шкоди ,для буття і добра російської
держави Ж). Коротко кажучи, пан заявляв, що віп, ради євит, може
дати якусь полегкієть євоєму наймптові, аби тільки це не шсувало
пону його євяточиого настрою і, боже борони, не одбилось шкодливо
ка його господарстві. Та українська демекратія в ті дні ї цьому

була

рада. Добре вже й те, що хоч визнають (і наче бто щиро) свої минулі
помилки: визнавши їх, визнають згодом і наше право на вільне впорядкувания

меньше
ційного

свого

життя, , думав

моєковського
фронту.

демократа

украміський

єдність

демократ,

шануючи

загальноросіїського

не

револю-

Одначе ця ,іділія" братерських відноєни між
московськокою
й українською демократією швидко зникла і швидче саме ца Україні,
а оніж на далекій Півночі. "Гут, па Україні, де саме цап Хазяйнував
загарбаним добром євого сусіда, де він віч-па-віч бачив, яку аагрогу
може пришестя для його папування і хазяйнування українське відроження;
де український виввольний рух не обмежувався
самими
валвами, декляраціяхи та маніфестаціями,
а втілювався в реальні
життєві, матеріяльшо форми, стихійно пручі де так званої україніЗ) Міністр-прози, цент ки. Львов
нальні

домагання

означення.

народів

Росії

в о;дній

зосвоїх

йдуть не далі домагані,

промов
праша

залвив,

що

культурного

націосамо-

зації

всіх єфер культурного,

політично-державного

і господарчого

життя на Україні, -- тут пануюча демократія (а про буржуазію вже
й говорити не доводиться) дуже швидко розвіяла чари революційної
рожантики і поставила питання руба, ва шлунковий крунт, мало
дбаючи про яке-будь ,ідейне" обгрунтовання своїх централістичномосковських націоналістичних позицій. Як і в Петрограді, так і в
Київі побудкою до ширшого і більш серіовного трактування української справи пануючою демократією послужила українська маніфестація, що відбулась на тиждень Пізніще від петроградської, а саме

19. беревня ст. ст. Організувала цю маніфестацію Центральна Рада
з метою зробити підсумок українських єнл в столиці України і прилюдно заманіфдестувати революційні національні домагання українського
громадянства. Маніфестація дійсно випала дуже многолюдною і величньою.

Кількість

участників

доходила,

по

газетних

звідомленнях,

до ста тисяч. Салдати, робітника ріжних фабрик та заводів, взалізничники та почтово-телеграфні робітники, полонені Українці-галичане,
вчителі, артисти, шкільна молодь, коопоратори і, нарешті, представ-

шики

ріжинх

національно

політичних
українське

конань

і клясової

Київа,

обеднавшись

українських
громадянство,

приналежности,

ша

урочистім

партій -- словом, все євідоме
без ріжниці

вийшло

святі

в той

політичних
день

національного

на

перевулиці

визволення.

Старий, з великою срібною бородою, -- живий символ незломної волі
українського народу до національного відродження, недавно вернувший
ло Київа в васлання проф. М. Грушевський виступав в перших
ридах маніфестантів. На Софієвській Площі було влаштовано велике
народнє віче, на якому виступали в промовами визначніщі українські

громадські діячі -- представники ріжних українських культурно-просвітних, професійних, військових, кооперативних і нпьших органівацій, а також політичних партій. В імени Центральної Ради промовляв

М. Грушевський.

Всі промовці і всі участники

свята пройняті

були

одним почуттям радости в перемоги російської революції і одним
бажанняк -- укріплення і вміцнення кового ладу, при якім це було
б і спомицу про

ту тяжку

неволю,

якої

вазнав

український

народ

протягом двох століть під московським пануванням.

Віче однодушіто прийпяло постанову, яку, з огляду на (її
велике впачіння для правдивого освітлення настроїв і націопальних
бажань українського суспільства в той мент революції, наводимо тут
цілком. Ухвала віча була така:
»Ми, Українці, вібрапі у Київі 19. березня на поршім українськім святі
«вободи, вітаємо відновлення народовластя, знищеного царським доспотизмом,
і одностайно постановляємо :

1. Піддержувати Центральне Правительство, помагаючі всіма силами забезпечити новий свобідний лад від всяких ворожих заходів, в твердім нерекоканню,
що воно далі прикладатиме всі сили для укріплецня євободи і домократизму ;
- 2. Потвердити йому (Центральному ШПравительству) наші сподівання
негайного скликання Установчих Зборів, на оскові загального, рівного, прямого

і тайного вибору,

Україші заводимо;

котрі

(У. Збори)

мають

ствердити

автономийй лад, який на

3.

Зажадати

справу автономії
венких

від

Тимчасового

Правптельства,

України з інтересами

жертв. для чого

негайно

видало

щоб

воно

нового ладу і заохотило
б деклярацію,

котрою

міцно

звязало-

людвість її до

з свого

боку виз-

цало б потребу широкої автономії української землі, і поробило б одразу всі
заходи, щоб надати український національний харахтер публичним установам
(на Україні) з захованням прав нашіональних меньшостеїї;
4. В справі переведення сих постанов (в життя) віче доручає Українській Центральній Раді порозумітися з Тимчасовим Правительством.

Отже в ухвалі віча, як і у всьому тодішньому українському
революційнову рухові, не було нічого такого, що свідчило б про
якісь
анти-революційні
і домагання Українців.

або снеціяльно |проти-московські
настрої
Навпаки, вся національно-культурна робота

і ті національно-політичні жадання, які виставлялись українським
суспільством, цілком вкладались в рамці єдиного загальноросійського
революційного

збудованої

фронту

російської

і єдиної

оновленої,

на федеративних

державности (7). Ухвала

київського

основах

віча про

це дуже виразно свідчить. Фаявляючи про фактичне творенця автономного ладу на Україні, що виявлялось тоді поперед всього в формі

широкого культурницько-національного руху (засновання шкіл, просвіт
і т. д.), а також в формі введення української мови в деякі громадсько-державні інституції (вежства, комітети обеднаних громадських
організацій то-що) а також в формі заміщення по можливости всіх
адміністративно-державних посад на Україні Українцями або особами,
що внали українську мову та місцеві умови життя і не ставились.
вороже до українського національного водродженя. -- домагаючись від
Временного Правительства признання осібною деклярацією потреби
заведення автономного лолу на Україні, отже санкиії тої роботи,
яка в початкових формах провадилась вже самим життям, - українське
суспільство в той же час виразно вазначало (1 і 2 точки ухвали віча),
що гарантію успіху євого національного визвольного руху воно бачить
в успішному розвиткові і перемозі вагально- російської революції.
Одначе пануюча
демократія подивилась па розвиток українського
визвольного руху
і ка цю ухвалу в'окрема йнакше.
Нотуючи
ШВИДКИЙ врієт кідькости ріжних національно-культурницьких і громадських українських організацій, висловлюючи, хоч і дуже здержане,
начеб-то навіть ралість в приводу цього, вона в тоїї самий час почала
саріовно

непокоїтись.

занепокоєння

Після

те перейшло

згаданої

величньої

в справжній

маніфестації

переполох.

На

в Київі

ті точки

шостанови віча, в яких говорилось про підтримку Временного Правительства, про необхідність укріплення свобід і демократизму і можливо.
найшвидче скликання по Чотирьохчленній формулі загальноросійських
Установчих дборів, пануючою демократією не було ввернуто жадної
уваги, натомісць в надзвичайним ваваяттям і увагою почала вона
ровшифровувати, вдавалось би, просту, щиру і вовсіх ,не страшну"
заяву віча про фактичне творення автономного ладу на Україні
і домагання принціпового
визнання В. Правительством
, потреби
широкої автономії української вемліч. Відомість про те, що Українська.

Центральна
Національний

Рада

вбірається

Український

скликати
Конгрес,

на
давала,

початку
як

квітня (ст. ст.)

здавалось

гарячим

ло
головах,
в образі

ключ
Нац.

до ,вагадки".
Конгресу йде

и

,йШан" шперелякався
і вирішив, що
ві що йпьше, як страшне для нього

потдбленіє" України від Росії.
В

Київському

Комітеті

обеднаних

громадських

в раді робітничих і салдатських депутатів,
дах неукраїнської

демократії

почали

організацій,

на ріжних зборах і нара-

ширитись

чутки,

що

Українська

Центральна Рада хоче негайно фактично перевести автономію
їпи без згоди на те Временного

Правительства

і майбутніх

Укра-

Установ-

чих Зборів. Більш гарячі голови ") запевиювали прямо, що .,Украннць
хотять отдБлиться". В. звязку з цими чутками почалось хвилювання
(у московських військових частинах, що стояли у Київі. Де-хто пробував
брязкотіти зброєю. Громадська атмосфера зробилась дуже тяжкою і зовсім
не пасувала до тодішніх загально-святоччих, весняно-роволюційних
пастроїв. Це останнє примуспло, нарешті, пануючу демократію пошукати способів до очищення

повітря. Немов

би для того, щоб вияснити

дійсну позицію Центральної Ради в справі заведення
устрою на Україні (в дійсностп виясняти було нічого,
Центральної

Ради

дбленіє"

України

твором

фаптазії

була
від

загальновідома,

Московщини

переляканого

а чутки

були,

очевидно,

, руського"

про

автономного
бо позиція
негайне

,от-

провокацією

демократа

на

чи

Україші),

Київський Комітет обєднаних громадських організацій скликав (2. квітня єт. ст.) обеднане засідання президій: Центральної Ради, Комітета
06. Гр. організацій, Ради Робітничих Депутатів, Ради Військових
Депутатів і коаліційної студенської радо. На цьому забіданню було
вчинено представникам Центральної Ради "") справжній громадсько-

політичний допит. , Старший брат" - московська і зросійщена єврейська,
демократія, з видимим гиівом і навіть погрозами робила суворі
дошит ,молодтому братові" -визволеній з тюрмп народів молодій
українській демократії, що так щиро, без всякої ,нелравди" взялася
поратись в своїй зруйнованій тяжкою неволею селянсько-робізничій
хатині. М. Грушевський, спростовуючи чутки про негайне оголошення
Конгресом відділення України від Московщини і протестуючи з обуреннях проти тих шпогров, які йшли з боку пануючої демократії на
адресу українського суспільства взагалі і майбутнього конгресу з'окроха, зробив

пануючій

демократії

ца

цім

забіданню

історичне

запи-

чання:
,8 ких мил тут зустрілись?
3 друзями
чи ворогами 27
Це зпштання міг повторити в той час за Грушевським весь український народ і вся українська демократія -- салддат на фронті, вчитель
в школі, робітник на фабриці, селянин в селі. Бо всюди, де тільки
розгинав свою спину після тяжкого національного гпіту український
нарід, всюди він зустрічався в якимсь опором, з чиєюсь рукою, що
немов би притрикувала ту зігнуту спину, не даючи їй одразуі цілком
вппроетатись. Придивляючись до тої руки, український робітник пізнатав в ній, на своє велике здивовання, руку такого ж, здавалось, як
й
7) До таких голів начежали такі київські голови, як Голова Ради Рробітничих
Депутатів -- Незлобін, Голова Ради Салдатських Депутатів -- "аск (обидва

"еоціялісти), які погрожували розігнати штиками майбутній контрес.
У) М. Грушевському, В. Впииниченкові і Д. Антоновичеві.

з

обі ств

і віп, робітника -- московської і зросійщеної єврейської демократії.
Не вірячи своїм очам, український нароц запитував: ,Чия це рука
давить мене знову до землі? Невже рука такого ж нпрацьовника,
як і я?
Обміном думок на цій наралі було трохи розріжено атмосферу
взаємного недовірря, а саме головне -- було викрито одверто і прилюдно те глибоке росходження в поглядах на український визвольний
рух, яке істнувало між поглядами української і неукраїнської Ппануючої демократії на Україні. Українська демократія мала ще одну не
аби-яку нагоду переконатись, що здійснення її паціонально-політичних
ідеалів буде вимагати впертої боротьби, на цей раз вже не а реакційною московською буржуазією, а з засліпленою московською демократією.
Пануюча ж демократія так само починала бачити, що їй приходиться
мати до діла в серіовним національним рухом, якого не можна снипити
погрозами розігнати ,штиками" те чи ицьше національне. українське
народнє вібранця. Запитання М. Грушевського -- ,з8 кн ми тут
зустрілись: в друзями чи з ворогами" -- давало її великий матеріял до
думання і деякої переоцінки цінностей".
П. Перші кроки українських політичних партій. Важкий національний гніт, що панував в царській Росії, не давав можливости вільного розвитку українській національно-політичній і соціялістичній думці.
Хоч українська політична лумка вже в сорокових роках ХІХ століття
виразно сформулувала доматання демократичного устрою на автономній
Україні, ввязаній з иньшими народами чи областями лише федеративними звязками, а пізніще, за часів Драгоманова, досягала моментами
щаблів, що дорівнювали розвиткові загально-европейської політичної
дужки, все ж. будучи відірвана цензурники заборопами від свого джерела -- широких наролнік українських має, що перебували під важких
подвійним гнітом національної і сопціяльної неволі в темноті і злиднях,
не могла вона більш-менш вичерпуюче розвинути навіть самих основних своїх напрямів -- глибокого демокративму, звязаного ідеєю широкого народоправства,

і ідеї

всесвітньої

федерації

народів.

Через ці

особливо тяжкі умови, в яких перебував український народ протягом
останніх двох століть, до початку ХХ століття на Україні не було
майже нінких українських політичних партій в европейському розумінню,
себ-то партій масових. Тільки перша російська революція 1905.--1906.
рр. внесши на де-який час пута царського режиму, прочистила була
грунт для організації українських

політичних

партій.

Партії почали

організовуватись, політична дужка викристалізовуватись, але цей процес
було знову придушено жорстокою післяреволюційною реакцією, яка
нищила не то що політичні українські організації, а навіть культурнопросвітні та економичні. Українські нолітичні групи, це вепівши як
слід організуватись

і зміцнитись, були знищені

або загнані

в глибоке

-підпілля", Отже перші дні революції мусіли україпські політичні групи

і течії цілком природно використати для самоорганізації і вироблення
своїх сталих партійних програмів, що і було ними зроблено. Це останнє в певній мірі являлось причиною того, що лерший період, революції на Україві носив такий виразний національно-культурницький

п

5

характер і був немов би підготовчим
ційного

періоду

--

Р

до другого, вже справді револю-

національно-політичної

боротьби.

В

перші

дні

революції отже відбулось в Київі кілька організаційно-установчих з їздів
та конгресів українських політичних партій та груп. На головніщих
ми тут епинимось

докладніще.

Першим відбувся з'ївд так званих ,поступовців", про яких ми вже
згадували -- давнійшої української національно-політичної

що істнувала до революції потаємно і провадила
організаційну, а часами і політичну роботу.

25.--96. березня (ст. ст.) в Київі, явилось

На

організації,

де-яку національноцей в'ївд, що одбувся

багацько українських

полі-

тично-громадських діячів (8), які, хоч і не мали спільної соціяльно-економичної плятформи, але були обеднані національно-політичою протрамою.")
Центральним питанням з'їзду була справа автоновії України.

З'їзд ухвалив негайно приступити до творекня автономного ладу на
Україні. Російські установчі збори мали, на дужкув'їзду, тільки затвердити новий автономний

устрій на Україні і федеральний в Росії.

З їзд

підкреслив необхідність організації українського суспільства па економичнійм, культурно-проевітнім і політичнім грунті і підготовлення українівації всіх громадських установ на Україні, як гарадтії успішности
переведення в життя автономного устрою України. Вивнавши потрібних і надалі задержати

, Товариство",

як політичну

органівацію,

з'їзд

постановив, ніж иньшим, перемінити назву цієї організації з ,/Говариства Українських Поступовців" на ,Союаг українських автономістів-федералістів" і надав з ОКрЮ ния Групаж союву права ,бсаноопреділятися

в партійному смислі", Закінчив свою працю з'їзд закликом до українського організованого суспільства взяти актпвну участь в майбутньому Всеукраїнському Національному Конгресі. Політичного значіння
нова організація -- союв українських автономістів-федералістів --в дальшім розвиткові революції не мала майже ніякого, одначе згаданий з'ївд мав чимале значіння для підготовки Всеукраїнського Національного Конгресу, що відіграв визначну ролю в історії української
революції. При діяльній участи політичних груп, обєднаних в союзі

федералістів, було скликано і переведено Конгрес.
(вже

За цим з'їздом відбулися в Квіві в перших числах КРітЕЯ єт. ст.
на передодні Національного Конгресу) ще два з'їзди -- кон-

ференція української соціял-демократичної

робітничої партії і Установ-

чий З'їзд української партії соціялістів-революціонерів.

Конференція української соціял-демократичної партії "Ж) відбулась
(2.--Б. пвітня ст. ст.) під проводом визначного партійного робітника,
відомого українського письменника В. Винниченка і була присвячена.
толовним чином ревізії національно-політичної частини партійного програму. ухваленого в 1905. році. Доматаючись автономії для У країни
здавна, а саме -- з днів свого засновання, українська соп,-дем. роб. партія
х) Головою цього з'їзду був М. С. Грушевський,
революції,

вступив

до укр. партії соц.-рев.,

ставши

що

її діяльним

потім, з розвитком
членом.

зх) На конференцію прибули представники партійних с.д. оріанізації:
Катеринославської, Полтавської, Київської, Харьківської, Одеської, Черкаської.
Новоград-Волинської, Бердянської, Московської, Петреградської й иньших.

проте до великої української
нальну
для

проб;лему,

України

На

соціял-дем.

виступаючи

і ве

Росії.

зації

роб. партії
за

слідок

БКлопЯючисЬ.

велика

Цоего-

припціновими

іпотивиткамії

еоціял-демократи

толку.

федеративного

ладу

спочатку

народу в рямці
це

ії через

автокомії

в

назіті,

були

пристосованню

явилось литих вчителем.
її гіршого -- меньшевистукр.

в рядах

ії до революції

Ше

думали

потреб українського

пого до Росії, Одпаче реальне життя
ніж московська еоціял-демократія, та ще
ського

вчителями,

московськими

національно-культурної

приблизно

української
богові

евоїми

націопальних

вбгати задоволення

централі-

залежність

ідейна

устрою

від загальпо-російської соціял-демократії.
україшські

централізації,

помичної

автономного

політично-економичної

проти

позначилась

цім

чісло

обстоюючи

націо-

продумала

цілкох

не

революції

одночасно

було

соц-дем.

не

мало членів, яких не задовольняло програмове. маловиразне 1 компромісове рішення української націопальпої проблеми. ") Тепер же, коли
буйні хвилі великої весняної повіді національного відродження залляли
всі ділянки українського суспільного життя; коли весь український
народ -- робітник на фабриці, селяпни в своїй убогій хатині і салдат
на фронті, не кажучи вже про іштелігонцію, -- виявив Цілком стихійну сильну і виразну волю до самозатвердженся себе, як окрехого на-

піонального організму, українська еоц.-ден. робітнича паріія стала
перед копечною необхідністю грунтовно проревізувати свої напональпо-політичиї

Копференція партії і зробила

постуляти.

все ще оглядаючись

на свого шосковського

вчителя.

правда.

це, хоч.

Ухвала Копферен-

ції про автономію України звучить так:
зВиходачи з того. що потреба можливо повного розвитку творчих сил
України вимагає їі пайширшого економично-політичного самоозначення ; приймаючи
під увагу. що федеративций устрій російської держави, як сокюза автономних національно-територіяльних або просто територіяльних одиниці, не тільки не може
щкодити розвиткові пролетаріята всієї Росії, -- а тим більше уграїнського, -але і користпий дія нього; приймаючи під увагу, що федерація автономних на-

ціональних або краєвих одиниць -- це найкраща іараптія демократичних і національно-політичних
соцодем.

прав

робітничої

чагання

партії

кождої

нації

партії з цілою

або

-- автономію

кучу задачу сучаєної хвилі українського
часно,

виходячи

ференція,

з римок

рахуючись

паргійної

з виключністю

країни,

непохитною

--

конференція

рішучістю

України,

видвигає

яко першу,

пролетаріяту та всієї

програми,

виголошеної

подій і домаганнями

української
давнє

до-

невідложну,
України.

пе-

Рівно-

па з'їзді 1990. р.. кон-

шиття,

думає можливим

взяти на себе Право позволити товаришам по партії піддержувати принцій федералившої будови російської домократичної республики і піддергкувати автономичні
змагання домокралій ппьших націй."

В цілях досягнення найкращого автонокного устрою України.
конференція визпала необхідним негайно роспочати енергійну та всебічну працю, ейравлену до скликання всеукраїнегкого теригоріяльного
он
на котрому могла б виявитись воля української дехократії
і демократії шпьших націй, що живуть на території Україна.
Одночасно конференція виразно зазначила, що творення авгономного

ладу

па

Україні

повинно

зу Денкі поь у рада
солідне обтрунто"
дя Уграїни, але

відбутись

в самім

революційніх

про-

як от М. Порш, своїми науковими працями давали

?
домагатня
не тільки
навіть і для самостійности

національно-територіяльної
її.

автономії

лем б9ЧЙ
се

цесі, шляхом ініціятиви місцевих революційних народніх спл, і що Временне Правительство повинно бачити в такому способі заведення автономного лалу на Україні грунт для своєї діяльности, справленої на
демократизацію

Росії,

па

оєнові

здійснення

націонахьних

домагань

численних бувших недержавцих народів Росії. Це розуміння українською соц. демократією творення автономного ладу мало для української
революції велике значіння: відповідаючи українській дійсности, воно
було в той же час дійсно резолюційним.
І як таке, йдучи в роврів
з загальною тенденцією московської демократії -- одкинути національне
питання на другорядне місце. одклавши вирішення його цілком до
Установчих Зборів, воно було причиною того, що українська соціялдемократія з самого початку революції на Україні нішла своїм окремим
шляхом, часахи гостро виступаючи проти своїх старших: товаришів --

російської соц,-дем. робітн. партії на Україні.
Отже вже перша конференція української

соціял-демократичної
партії -- партії, що зовсім пе мала нахилу особливо загострювати національне шитання, що в своїй оцінці моменту і наміченші революційної партійної тактики виходила з інтересів пролетарської кляси Росії
без ріжниці національпостей, -- показувала, що революція на Україні

піде своїм окремих шляхом, не роспускаючись в загально-російській
революції, що вона буле переводитись в своєрідних формах, своїми
міспевимп революційними сидами (9).
Для більш повної характеристики української соціяч-денократичної партії на початку революції додамо туг ще, що конференція партії
постановила рішуче домагатись припинення війни зусиллями організованого пролєтаріяту зсього світу. На дужку конференції, Врехенне
Праввтельство, дбаючи про розвиток і закріплення здобутків російської
революції. мубіло б негайно роспочати мпрові переговори через представників міжнароднього пролетаріяту, в тім числі й українського.
Ще більш революційним в національній справі виявив себе в'їзд
української партії соціялістів-революціонерів, що мав установчий характер (2.---б. квітня ст. ст. 1917. р.. До великої української революції українська партія соціялістів-революціонерів не мала свого про-

Граму, хоч окремі партійні гуртки та організації істнували ще в часів
першої російської революції 1905.--6. рр. Групи ці істнували і провадили

свою

роботу то як самостійні (Київська, Баришпільська,

Басанська Й иньші), то як так чи инакше
тією

соціялістів- революціонерів.

В часі

ввявані
від

Ново-

в російською пар-

1913. р. до

половини

1915. року виходив в Київі нелегально орган київської групи української партії соціялістів-революціонерів ..Боротьба", в якому було вміщено, ніж нньшим, нарис програму партії (10).
Дореволюційні організації партії вели свою роботу головним чином

між

студенською

молоддю

та

селянством

і тільки почаєти

між

робітництвом. Революція дала простір для діяльности партії. При
першій же звістці про повалення царського режиму, на місцях почалась
жвава організаційна робота: по всій Україні відповлялись старі, вруйновані реакцією

організації і вакладались

нові.

Швидкий

і численний

оо
о
зріст організацій партії на місцях і дав, власне, змогу скликати вже
в квітні установчий в'їзд партії. ")
З'їзд обміркував цілу низку питань програмового характеру,
з яких найбільш пекучими являлись два: національне і земельне. Національне питання викликало луже палкі дебати.
В числі делегатів
намічалась група з виразними самостійницькимя тенденціями.
В ре-

зультаті було ухвалено, хоч і не самостійницьку, але досить радикальну постанову слідуючого змісту:
» В час, коли відбувається велика творча робота серед вільних
народів Росії, установчий з'їзд української партії соц-рев. визнає найбільшою потребою українського народу негайне переведення в життя
широкої національно-територіяльної автономії України, з забезпеченням
прав національних
меньшостей,
і негайне
скликання
територіяльної
Української Установчої Ради для вироблення основ
і форм автономії

і для

підготовлення

виборів

до загально-російських Установчих Зборів

від народу українського й иньших народів
Росії.
Разом з тим з їзд
визнає, що найкращою формою устрою російської держави є федеративно-демократична республика, установлення якої укр. партія соц.-рев.
буде домагатись на загально-російських Установчих Зборах".

Отже партія рішуче рвала
диціями і виразпо

виходила

з історичними

в своєму рішенню

предносилкаміиї та транаціональної

проблеми

з визнання привціпу національної єуверенности українського народу.
Принціп цей мав втілитись в життя через Українську Установчу
Раду, скликану раніше Російських Устаповчих Зборів. Щоб остаточно
поставити крапку над І, з'їзд партії підкреслив окремою резолюцією,
що ,па всякі перешкоди єклиганню Української Установчої Ради з боку
російського уряду, на всяку спробу зробити натиск ва допомогою сили
-- Українська партія соціялістів-революціонерів буде дивитись, як на
продовження тієї самої імперіялістичної політики захвату і гніту, яку
вели що до України московські царі і російські ічператори.
Шаргія
буде вимагати від Тимчасового Уряду, щоб він декляраційним актом
заявив про своє відношення до автопомії України". "Тут же в'їзд щостановив. що партія буде домагатись зосередковання українських сал-

Лазія в окремих полках. Таким чином, українська партія соціялістів-ре-

водюніонерін чаивнла з-поміл; всіх українських партії найбільш радикальну новацію в національпій справі, тим сампи ставши в авантарді

революційної

боротьби українських

трудових

мас

за

національне

ВИз-

волення.
Ми не будемо спинятись тут па ухвалах в'їзду по ипьшим питапням (робітничому, в справі війни і т. д.), якими намічався програм
хартії 1 давалась провідна тактична лінія для партії в її черговій щоденній роботі: в тих увалах партія мало чим ріжнилась від пньших
ївської,

") На устаповчий з'їзд прибули представники партійних організацій : КиПолтавської, Харьківської, Чернигівської і Катеринославської туберній.

В числі делеїатів

були партійні

та повиходили з ц'оських тюрем.
ського, Л. Коваліва, П. Христюка

робітинки,

які що

й но повернулись

До президії З'їзду було обрано
і Володимира Залізняка.

з заслання

М. Ковален-

зе ШО по

часу,

партій того

«соціялістичних

і в першу чергу від укр. соц.-дем.

партії, чим, між иньших, треба шояснити

в значній мірі той факт, що

на з'їзді обмірковувалось також питання про злиття в одну соціялістич-

Зазпачишо тільки, що
цу партію всіх соціялістичнях партій України.
в аграрній справі з'їзд шеля заслухання 1 обюркування загального, схе-

матичного докладу М. Ковалевського, в якому нічого не говорилось
про пляни конкретного переведення венельної рефорши, став, в своїй
більшости, на ту точку погляду, що в умовах української еконоюичної
лійсности трудно перевести бажану зешельну рефорну, а саме соціялізацію землі, і що партія, числячись в цям, буде настоювати на передачі
всіх хержавних, кабінетських та приватних грунтів на Україні в Український

Зежельний Фонд, з якого земля має роспреділятись (для корисгування)
через громадські
власникам

між селянством.

організації

при переведевні земельної реформи

ною фразою, що ,видатки

переведення

на

Питання

відшкодовання

було затушковано

вемельної

туман-

реформи

треба

віднести на рахунок держави."
Після Установчого З'їзду, на якому було обрано Центр. Копнітет

партії, якому було доручено

(тепер вже лєгальне) видання

відновити

партійного тижневика , Боротьба", українська партія соціядістів-революціонерів почала рости надзвичайно швидко, поширюючи євою працю

ніж селянством, робітництвом і на фронтах серед салддатів. На роботу
було

між селянством

можлявість

кинуто

взяти цілком

СИЛИ

ГОЛОВНІЩІ

в евої

руки

що

партії,

професійно-клясову

дало

партії

організацію

українського селянства -- ,белянську сшлку".
В перших же числах квітня (ст. ст.) відбулись в Київі також
і наради української
радикально-демократичної
партії (найбутніх
соціялістів-федералістів "), що обеднувала
переважно інтелігевтські
та ліберально настроєні буржуазні українські кола, які були головним

активних елементом "Товариства Українських
ШПоступовців. Наради
прийшли до ухвали -- залишити, До Часу заїзду, давию програму
і давню назву партії. Після цих нарад партія, фактично тільки тепер
відновивщи

свою

діяльність,

радах Тимчасового

повела,

Центрального

під

проводом

обраного

на

ва-

Комітету Шартії (в складі -- В. Бід-

нова, Д. Дорошенка, С. Єфремова, Ф. Матушевського, А. Ніковського,
В. Прокоповича, 0. Шульгана, С. Брастова й иньших) досить усцішно

партійну роботу в українських інтелігентських вдеклясованих колах,
а також розвинула і доволі широку непартійну культурно-просвітну 1
національно-освідомлюючу діяльність.
Так виглядав в головних рисах той політичний багаж, з яки
виступила українська денократія на боротьбу за своє національне визволення:

дві

соціялістичві

лігентська

партія, ісповідниця принціпу

пільно-економачних

революційні

і одна

демократична

еволюційного

інте-

розвитку сус-

відносин. Всі иньші партії, які пізнище відогравали

в українській революції -- а ще з більшим успіхом в українській контр) Наради відбувались підчас Національного Контресу; ініціатори нарад,
власне, скористувались присутністю чималого чисда членів партії на Контресі

1 організували

наради.

революції -- доєпть
а то і зовсім

помітну ролю, в той час були в ледве помітних,

непомітних

зародках.

бЗ'окола

цей

багаж

міг здатись.

за дуже пе вистарчаючий, але на ділі він був доспть серіозним. Названі три партії обхоплювали досить повно всі три суспільві верстви,
з яких головпим чином і складалась українська нація: селянство,
робітництво і інтеліїтенцію.
Виступаючи в національно-визвольній б0ротьбі довший час спільно, названі три партії зуміли повести за собою
весь український народ і фактично вели його доти, доки не були
зреалізовані національні домагацня українського народу і не наступив
період загостреної клясової, соціяльно-економичної боротьби. Та коли наступив останній, народились і нові українські подітичні нартії, як лівого,
комуністичного напрямку, так і правого -- гетьнансько-реакційного.
12. Всеукраїнський Національний Конірес --- початок чаціонально-політичної боротьби. За один місяць революції український визвольний
рух розвивувся на єтільси широко і глибоко, що Українська Центральна Рада в євоєму первісному складі не могла вже успішно керувати цих рухом. Всім суспільством і Радою тако відчувалась потреба
в перетворенню Центральної Рати на більш авторитетний і правомочний орган, ніж той, яких була Рада в своєму первіспому єкладі, 310жена з представників переважно київських громадянських організацій.
Одночасно відчувалась потреба в підрахункові та маніфестації українських сил у всеукраїнському масштабі та в каміченні авторигетним
національним органом середньої, ссновної лінії національно-визвельної
боротьби. неминучість якої була вже більш-менш очевидною.
З цих
причин Центральна Рада постановила скликати на 2.--9. квітня 'єт.
ст.) Всеукраїнський Націопальний Конгрес у Київі.
Вістка про скликання Конгресу в кілька день облетіла всі найглухіщі закутки України і з ведпким рловоленням була зустрінута всім
українським суспільством, починаючи від селянина та робітника і кінчаючи інтелігепцією та салдатами па фронтах. Ще за кілька днів до
відкриття Конгресу до Київа почали зїздитись делегати на Конгрес
з ріжних

кінців

України,

з Кубавщпини.

Чорвоморщини,

з

фронтів.

з Петрограду, з Балтийської і Чорноморської фльоти. Контрес випав
дуже многолюдний: на нього прибуло до 900 делегатів з мандатами
від ріжних українських військових. селянських, робігничих, культурнепросвітних і екопомичних оргапізацій та політичних партій. релику більшість конгресу складали представники селянських та військових оргапізацій. Загальне число участників Конгресу виносило біля 1500 чоловіка";
Одкриваючи конгрес, Голова Центральної Ради М. Грушевський
назвав його історичипи конгресом.
") На Конгресі були представлені всі частини України. Навіть Галичина
була представлена тими галицькими гремадянами, які були вивезеці з Галичини
російським

обрано

царським

тредставників

івід селянства,
на

від

від

кожної

як

,заложники".

окремої

верстви

робітників, івтеліїенції, духовенства

В президії були -два

правительством,

українських

В. Випниченко

гвардійських

боротьбу з цареьким режимом. Ночесним
М. Грушевського, який ї проводив збори.

презідії

було

суспільства

і так лалі). В числі иньших

(У. с.- дО), Авдієнко

петроградських

В склад

українського

(У. сгд.) і Гайдар;

полків,

головою

що

нперіні

коніресу

останні

ВвИСТУПНЯЙ

було

обрано

РР.
Ї це було дійсно так. Перед конгресом стояло історичної вагл
завдання: виявити дійсну волю організованого українського народу:
засвідчити перед всім світом, а в першу чергу перед московською
демократією, що той, кого вже давно вороги поховали, про кого вже

заявляли

навіть, що такого не тільки що немає,

й бути не може,

що цей живцем

похований

але й не було, отже

народ

(а не купка його

інтелігенції), -- живий і хоче жити.
І треба вивнати, що Конгрес справився з своїм завданням як
найкраще. ВШеличевна заля селянських і саддатських та матроських постатів, незвичайно урочисте піднесення, яке весь час панувадо на

Конгресі, говорили без слів сами за себе.
що здержливо

захопленням

ставилась

чудувалася

до українського

цим майже

Навіть неукраїнська преса,
визвольного

стихійним

руху, з видимим

проявом

національної

волі українського народу до відродження (11).
уГреба було бачити сю загальну радість при стрічах вільних
горожан євобідної країни, - писала ,Кіев. Мьсль"?, --- радість, яка,
можливо, находить свій переважний вислів в українській вдачі, довготерпеливій до останнього ступня і до такого самого ступня вульканиачній при проявах одушевлення.
ЄСяють від тремтячого
весняного
усміху обличча, горючі жаром радости очі та всюди давінка, свіжа,
кольоритна чисто-українська мова. Дружні обійми, палкі поцілунки...
Словом -- родина, члени одної семі з'їхалися на своє спільне свято.
Так воно і є в дійсности 4Треба дуже довго і сильно терпіти, треба
віками зносити гніт національної і політичної неволі, щоб так бурливо
прийняти свято визволення."

Робота конгресу пройшла жваво і продуктивно.
Грунт для неї
був значно підготовлений тими українськими з'їздами, які відбулись
перед конгресом.

звичайно,
них

Головною

справою,

основах.

Коні рес

вислухав

радив

конгрес,

і обміркував цілу низку

цю тему (12) і виніс одноголосно
зі. Згідно
требами

над якою

була,

справа автономії України і перебудови Росії на федеративз історичними

українського

територіяльна

автономія

традиціями

народу,

З'їзд

України

докладів

на

слідуючі постанови:
і сучасними

визнає,

в стані

що

реальними

тільки

забезпечити

по-

національно-

потреби

нашого

народу і всіх иньших народів, що живуть на Українській Землі.
2. Автойомний
устрій України, а також і иньших автономних
областей Росії, знайде цілковиту гарантію для себе в федеративному
устроєві
Росії, через
що Єдиною
відповідною
формою
державного
устрою

для

а одним
рантію

Росії

з'їзд визнає

з головніщих
прав

федеративну

принціпів

демократичну

української

автономії

національних меньшостей, що живуть
91 Український національний з''зд, визнаючн

республику,

--

повну

Га-

на Україні.
за російським уста-

новчим зібранням право санкції нового державного ладу Росії, а також
автономії України
і федеративного
уєтрою
російської республики,
вважає проте, що до скликання
російських установчих зборів прихильники нового ладу на Україні не можуть зоставатись пасивнимл
і мають, по згоді 3 меньшими
народностями,, творити неодкладно
основи її автономного життя.

Й

й

Йдучи на зустріч бажанню
тимчасового правительства в справі
організації і обеднання громадських сил, зїзд визнає неодкладною
потребою організації Краєвої Ради з представників українських областей
і міст, народів і громадських верств, в чому ініціятиву повинна зазяти
на себе Центральна Рада.
4. Український національний з їзд доручає Центральній Раді виявига, як можна швидче, ініціятиву в справі утворення міцного союзу
тих народів Росії, котрі. як і Українці, домагаються
національнотериторіяльної автономії в демокрагичній російській республиці.
5. Український національний з'їзд, визнаючи
право
всіх націй

на самоопреділення,
бути
для

встановлені

вважає:

згідно

забезпечення

цього

з

а) що
волею

необхідно,

кордони

міже державами

прикордонного
аби

населення

були допущені

на

повинні
і б) що

мирову

кон-

ференцію, крім представників воюючих держав. і представникц тих наролів, на території яких відбувається війна, в тому числі й України." ",

Отже після цих постанов не могло бути двох думок про напрям
і обех українського напіонального визвольного руху. Національнотериторіяльна автономія України. з забезпеченням нрав національних
меньшостей, в федеративній демократичній російській республиці -от коротка формула, вислів паціонально-політичних домагань українського народу під ту хвилю.
Не ровійшлося українське суспільство
і в методах досягнення автопомного устрою України. Таким методом
одполушно була визпапа пародня революційна творчість, будова знизу -волею. власними сплами і по влаєному розумінню українського народу.
Зазначивши виразно напрям і метод боротьби за національно-політичне
впаволення, Конгрес вирішив потім і низку техничних питань, звавяних
з переведенням наміченого пляну в життя. З цих останніх ухвал Боп-

гресу найбільшу

вагу має ухвала

схеми

організації Української Цен-

тральної Ради. по якій в склад Ради мало входити всього біля 150
денутатів. в тому числі представників від губерній і міст -- дві третини

всього складу. і від київських українських організації -- центральних кооперативпих обєднавь, цептральпих комітетів політичних партій:
і иньших центральних установ -- одна третина. Згідно цій схемі.
в склад Рали могли посилати своїх представників і національні меньшости України. "Тут же на Конгресі було обрано частину депутатів:
до Центральної Ради, а також і голову Ради та його товаришів.
Момент виборів голови викликав маніфестацію єдноєти націо-

хально-політичних настроїв членів Конгресу. Коли М. Є. Грушевськкії
(Голова Центральної Рали) підніс питання про необхідність переобрання
Голови Центральної Ради, слова його були перервані і заглушені бурею

оплесків та вигуками тисячного зібрання: ,Грушевський -- нам Голова!
Слава Грушевському ІЗ На рішуче жадання М. Грушевського вибору
Голови таємним голосоватням, Конгрес Головою Української Центральної
Ради вибрав таємним голосовапням одноголосно М. С. Грушевського.
ху Постанова ця мала на меті приєднання Галичини до Наддніпрянської
України.
Йдучи до цієї мети, з'їзд виніс ще одну ухвалу-протест
проти
тих
претенсій на українські землі, які помітні були в деклярації тимчасової польської

державної

ради.

й

со

"оваришани Голови вже одкритим голосованням також майже одноГолосно було обрано В. Винниченка і С. Єфрежова.
На національно-політичних питаннях 1 закінчив свою роботу
Ковгрес. Питання соціяльно-економичні зовсім не стояли в порядку
«прав, що підлягали його розглядові, і тільки після внесення селянської
фракції конгресу конгрес виніс постанову в земельній справі, якою
доручалось Центральній Раді домагатись від временшого правительства

заборони продажу,

закладу і довгострочної оренди земель, лісів, при-

родніх багацтв в лоні
позачерговій, прийнятій
відблиєк

землі, а також фабрик і заводів. В цій
без дебатів ухвалі Конгресу найшли свій

соціяльно-економичні

революційні

сподівачки

українського

«елянства і робітництва.
Національним Конгресом закінчився перший період української
революції --- паціонально-культу рницький і підготовчий 1 почався другий
леріод -- національно-подітичної боротьби. На цей новий момент
в українському визвольному рухові вкавував і Кпівський Губерніяльний Комісар Временного Правительства, п. Суковкіц, в своїй телєграмі
до

останнього

з приводу Конгресу.

В тій

телеграмі

Суковкін,

між

иньшим, писав, що Національний Український Конгреє висловив вдоволенля з приводу вложеної ним (Суковкіним) заяви, ,що в справі створення нового ладу на Українській Землі тимчасове правительство буде
вважати першим голосом голос зоргавігованого українського громадянства," і що зорганізоване українське грожадянство, в особі Конгресу,
вже

і подало

такий

голос,

,вниеЛлОвшиСЬ

за

необхідність утворення

в Київі краєвої ради та краєвого виконавчого комітету."
Та жосковська демократія, хоч і бачила, що справа починає набірати серіозного характеру, все ж не хотіла щиро та одверто подивитись

дійсноєти в очі і все вдавала,

що немов

би воля

українського

народу для неї ще не ясна, і намагалась дурити себе й иньших надією,
що

може-таки

їй вдасться цей небажаний український визвольний

рух

якось загальмувати, затушкувати, роспустити його у "великому руському жорі," тепер революційному і ,демократичному." |А оскільки
Українці не здавались і »роспуєкатись" ово не хотіли, взаємовідносини між українською і пануючою дежократією почали переходити
в етан чим далі -- тим більш впертої і заввятої національно-політичної

боротьби. З цій боротьбі росла і гартувалась воля української дежократії до нового національного визволення.
Нова Центральна Рада,
обрана на Національному Конгресі, повна ептузіязму й енергії, євідока,
тої велякої

моральної

народньої

сили,

яка підпирала

кожне

її слово

й діло, -- єміливо стала в авангарді національно-нолітичної боротьби.

Під її проводом український народ повів рішучу боротьбу за паціоА
ою льну автовомію України в федеративній російській
республиці, держучи вже в цей чає в євоїх руках стяг української
незалежної державности --- символ національного визволення в умовах
капіталістично-буриуазного суспільства.

Частина,
Період

П.

національно- політичної
(Здобуття

автономії

боротьби.

України.)

Розділ ПІ.
Боротьба

України

за національно -територіяльну

в російській
з»Самочинне"

Федеративній
здійснення

"автономію:

республиці.

--

автономії.

13. Кристалізація національно-політичних домагань українського
селянства. Після Національного Конгресу український визвольний рух

швидко набрав впразного націовально-політичного характеру і великого
політичного

вначіння.

"Члени Конгресу

--

селяне

і салдати, роз їхав-

шись по Україні і по фронтах, своїми інформаціями про постанови
Конгресу і оповіданнями про ті високо-піднесені настрої, які весь час
панували на Конгресі, додали багацько бадьорости революційній роботі
на місцях і, що було головніщим, направили ту роботу по одному певному шляху, наміченому Конгресом.
Направлення ж волі всіх верств
українського

народу

до досягненпя

одної

цілі

--

автономії

Украї

в федеративній російській реєпублиці, -- дало в той мент значпу еконокію націопально-революційних сил і олразу збільшило ефект боротьби.
Українське трудове селянство почало все ясніще її ясніще усвідомлювати:

собі цілі тої національно-політичної
почало з нерших
лянської Спілки,

боротьби,

яку воно стихійно роз-

днів революції. "Тимчасовий Комітет Української Сеобрапий на з'їзді в початку квітпя ") і доповнений

нотіж представниками від губерніяльних селянських організацій, розвинув під проводок М. Стасюка, широку організаційпу роботу. Через
недовгий час селянство па Україні було оргапізоване в селянські спіль

-- Ради Селянських Депутатів (губерніяльні, повітові та волосні) з їх
Виконавчими Комітетами.
Само

собою

розуміється,

що

організація

селянства

провадилегсь.

ке на національно-політичному, а на соціяльно-економичному, клясово - ррофесійному грунті.
Одначе національно
- політичний момент
також відогравав при цьому
спілок пішла уснішніще там,

не малу ролю.
Організація селянських
де свідоміще і культурніще було селян-

") Б часі засідань Конгресу.

«тво.
На першому вісці виступала Полтавщина, за нею йшла Київщпна. Найгірше єтояла справа на Волині, де селянство було темне
ізабате "Трудно було організувати селянство також і в тих губерніях,
де гинбоко

пішла

русіфікація

і де,

як от на Харьківщині

та

на Ка-

теринославіщині, намагалися вести роботу моєковські соціялісти-ревдлюціонери да ,общерусских оєнованіях".
Але і в цих губерніях, так
само як і на Волині ї по всій Україні, труднощі були переборені,
івсе селяпетво прилучилося, нарешті, до української селянської спілки.

Характерними для процесу обеднання селянства України в одну українську селянську організацію являються постанови ссланства Чернигівщини. Під впливом московських соціялістів, перший туберніяльний селянськнй

зізд Чернигівщини,

що

відбувся

на самім початку

революції,

постановив вважати Чернигівську Раду Селянських депутатів відділом
Всеросійського Селянського Союзу. Та через педовгий час селянство
Чернигівщини, роздивившись, до чого воно йде, на другому своєму
зізді") винесло вже постанову про приєднання Чернигівської Єелянської Спілки до Всеукраїнської Селянської Спілки.

Обеднання українського селянства в самостійну селянську ортганізацію хало велике політичне і національне значіння. Російські політичні партії на Україні (головним чином московські соціялісти-революшонерп). а також і всеросійські центральні революційні демократичні
організації прикладали не малих старань до того, щоб організувати
революційну демократію на Україні (а в тому числі і в першу чергу
українське селянство) в ,загально-руські" областві організації, ігяоруючи національний момент.
Одначе ці заходи не вінчались успіхом, а одна з великих спроб
в цім роді, а саме - -скликання в Київі в двадцятих числах (ст. ст.) квітня

так званого областного з'їзду робітничих, салдатських і селянських
депутатів, закінчилась досить голосним скандалом і ,конфузом" для
московської і пануючої на Україні неукраїнської демократії.
Ідею склекання

градеької

Ради

названого з їзду подав Виконавчий Комітет Петро-

робітничих

і салдатських

депутатів,

запропонувавши

телеграфично Київській Раді робітничих та салдатських депутатів , пере-

брати на себе ініціятиву скликання окружного з їзду селянських, робітничих і салдатських депутатів і утворення окружної організації
для

области,

чернигівської,

яка

екладається

купянського

з полтавської,

повіту харьківської

курської,

вороніжської,

та київської

губернії".

Чим керувалася Петроградська Рада робітначих і салдатських депутатів,
викраюючи такий хпмерний немов навмисне етнографично разнороднай округ, було не відомо, але, що при цьому Петроград цілком вільно
водив ножом по живому "лові України, було очевидно. Київська Рада
робітничих і салдатських депутатів, на очах якої відбувалась велика
організаційна праця української демократії, па очах якої відбув перед

тпм євою працю Національний Конт'рес, мусіла б добре бачити й розуміти.
то всяке творення

окружних

і ббластних центрів на Україні по ваказу

"р 'ізд цей відбувся в червні місяці ст. ст.

з Петрограда йле веупереч току великоку організаційно-революцінному
процесові, який відбувався на Україні у всеукраїнському масштабі, і,
одначе, не зважаючи на це, охоче підхопила пропозицію з Петрограда

і приступила до скликання зазначеного областного в'їзлу без всякого
порозуміння з українськими політичними партіяхи і організаціями, потайки від Центрального Комітету Української Селянської Спілки і, само
собою розуміється, від Центральної

Ради.

з очевидною

тенденцією

--

утворити на з'їзді неукраїнську більшість.
Довідавшись про цей з'їзд
вже з Газетних повідомлень і побачивши з роспису представниитва на
з'ївх, що на нього тенденційно вменьшено ло надзвичайно малих розмірів представництво віх селянства, Центральний Кожітет Української
беаіційної Спілки розіслав від євого імени до селянських спілок ловідомлення поо цей з'їгд з закликом присплати на нього своїх представників. Селянство шиоо вілгукнулось на цей заклик і прислало на
з'їях сплу своїх депутатів.
Це було цілковитою несподіванкою для

організаторів з'їзлу. Бачучи, що з'їзд набере українського характеру,
вонци пітняли потання про невідповілність мандатів селянських депутатів, щоб таких чином не допустити на з'їзд більшости прабувших
селянських депутатів.

В .торгах" між інішяторами з'їзду і прибувшихп селянахи за
кількість місць лля селянських депутатів пройшло чи пе цілих два дні.
Нарешті. з'їзд було олчинено в присутности всіх прибувших селянських
депутатів.
Почались привітання.
(| от-тут українське селянство, --неорганізоване"., як потіх писали російські газети. -- при кКоуному
проголошенню тим чи пньшим промовцем імени російської жехократичної республики. одноголосно хобавляло слово ,і федеративної". пригалуючиі тут же і про автономію України. Це остаточно вивело з рівноваги пануючу демократію, і вона кінчила тим. що рішила на слідуючий

день не пуєтити на засідання зїзду

селянських

депутатів,

ва виклю-

ченням дуже незначної кількоєтя їх. Розгніване і обурепе таков» поведінкою селянство цілком олмовилосі, брати далі участь в облаєтному

в'їзді і відкрило свій окромиї селянський Зїзл. на якому винесло низку
постапов в земельній справі, в справі закінчевня війни. а також і в справі
напіонально-політячній,

політичного

зазначивилі,

устрою Росії

--

що

з'їзд вважає найкращою формою.

федеративну

дехократичну

республику

з автономією народів, які заселюють Росію, з'окрема -- з національнотериторіяльною автономією України з забезпеченням прав паціональних меньшостей (тих самнх, що не пуєтилії селянських денхтатів на
областниий з'їзд). Як видно з постанов цього селянського зіїзлух, ЧИ
швидче

наради.

селянство

було

настроєно

цілком

не

штовіністични,

як про те писала російська преса (13). і не реакційно та буржуазно,
а навпаки. більш революційно і демократично, ніж як впявила себе
пануюча демократія, хоч би на тії же таки куцій (без селянства)
областній нараді. Отже й боятись селянства нічого було: євоєю
присутністю
|на з'їзді воно не понизило б його революційности
і демократичности і коли б щось і додало до постапов з'їзду, то тільки
згадку про необхідність неребудови Росії на федеративних основах і,
може бути, про необхідність утворення в Київі не районного, а все-

зав

СО

українського революційного центру.)
лась пануюча демократія і, щоб

скандал і власну компромітацію.
що цей ,преджетний урок"

на

Та як раз цих додатків і боя-

уникнути

їх, пішла навіть на видимий

ШНежає потреби говорити тут про те,
тему --

,і хведеративна",

який

по-

лучили євляне на областному з'їзді, краще всякої агітації переконував
їх в тому, що ,од чужих людей не жди добра" і що таки треба держатись своїх, -- тоб-то української демократії та інтелігенції, яка
не буде проганяти ві з'їздів. В шеньшому масштабі, але що суті з таким сахим неприявним відношенням до себе пануючої демократії україн-

ське селянство зустрічалось всюди, де тільки Підносило воно

голос за

автономію України і федерацію Росії, і саме об це відношення рогбивались всі спроби пануючої демократії повести українське селянство за
собою в організації загально-російського, тоб-то моековського характеру.
Негативно ставлячись до всяких спроб пануючої демократії на
Україні затягти трудове селянство в загальноросійські революційні
місцеві організації, українське трудове єелянство витримало також не
налу боротьбу і за свою емансіпацію від Всеросійського Креєтьянського
Союза. який, перебуваючи нід проводом московської інтелігенції
(с.р. і н.соц., розвинув, через спеціяльно насланих ,організаторів",
був на початку революції широку акцію на Україні, направлену до

-уловленія" українського селянства у вершу московського селянського
союзу. Та українське селянство, яке ніколи не мало потягу до Московщини

і симпатій до московської

інтелігенції, дало

достойпу

одсіч цим

»Організатораме, не приймаючи їх на з'їзди і не слухаючи їх закликів,
часом, навіть, наперед попереджаючи

таких

,общероєів",

що коли воні

будуть закликати до крестьянського союзу, а не до української селянської спілки, то їм нічого робити на селянському з'їзді і вони можуть
їхати собі геть далі. Своє відношення до Всеросійського Селянського
Союзу українське селянство опреділило коротко і ясно: на Україні
селянство повинно організуватись в Українську Селянську Спілку, яка,
черев свої органи -- Раду Селянських Депутатів і Виконавчий Комітет
-- нає провадити свою працю в контакті з Московським чи Всеросійським, як його називали Селянських Союзом.) Коротко кажучи, українз) ,Біев. Мьсль"

(від 24. квітия ст. ст.) так описує

інцідент підчас

про-

мови (на першому спільному васіданню з'їзда) ,землячкає: (р. с. д.) Кирієнка:
»при словах промовця ,демократична республика" на заді єчиняється великий
гавір, селяне

федеративна

раптом

підіймаються

республика!

на

федеративна!"

своїх

лавках

і в один

голос

Коли на залі успокоїлося,

рієнко продовжує свою промову та знову говорить
лику", а селяне знову поправляють бесідника".

кричать:

посол Ки-

про ,демократичну

респуб-

тяж) Справа взаємних відносин між московським і українським організованим селянством пізаіще була остаточно і формально вирішена на І сесії Всеукр.
Ради Селянських Депутатів (29.--24. червня ст. ст.). Тоді було зазначено, що
керуючим оріаном укр. селянства являється Всеукр. Рада Селянських депутатів,
яка має керувати всім селянським рухом на Україні (в тому числі і виборами до
Установчих Зборів) і входвти, коли буде потрібно, в зносини (інформаційного
характеру) з ,Всерос. Совєтом Крест. Дерутатов". ШПредставництво укр. селянства у Виконавчому Комітеті Всер. Совета Крест. Депутатів було одкликано
назад, на Україну; для звязку в Комітеті було залишено всього 0 чоловік.
Інтересно, що українська фракція у Всер. Сов. Кр. Депут. шала постійні конфлікти з великоруською більшістю Совета.

зані З, зе
ське

селянство

і на цій

ділянці

євоєї

діяльности

твердо

і виразно

стояло на принціпі федеративної перебудови Росії і автономного устрою
на

Україні.

під ту

Як

пору,

ніяльної

зразок

пабедемо

Спілки

на

національно-політичних

тут

уривок

Всеросійський

з паказу
З'їзд

настроїв

депутатам

Селянських

селянства

Київської

Губер-

депутатів,

вироб-

леного на Кляївському Г о ан
Селянському з'їзді, що відбувся
в кінці квітня місяця (єт. ст...) В наказі тому селянство ,доручало
своїм делегатам обетоювати ца Вееросійському Селянському З'ївді такі
домагання :

51. В справі земельній: а) самочинких захватів земель не робити і ждати
земельної справи
черсза україпський
народній
соши:
6) приватна власність на землю па Україні повиниа бути скасована, і земля по-

вирішення

винна перейти без викупу в український
земельний
фонд, яким
мас порадкувати
український
народній сойм.
З цього фонду
земля повишта даватись в користування тим, хто її обробляє своїми єплами:
в) вимагати від правительства негайного видання закопу про заборону продажу,
довгострочної орепди і закладу земель, а також масової порубки лісів; г) до видання земельлого закону, для обезпочення селян строєвим лісом, паливом, випаєами,
рибною ловлею і встановлення справедливих орендних ціп і підготовки матеріялів
для земельшого закону -- новниці бути засновані повітові, тубершяльні ії Краєвиц Український
Земольний
Комітети.
П. В справі державного устрою Росії та в справі націопально-політичній :
а) Найкращою формою правління в Росії буде демократична федеративна респузоапка з автономією народів, що заселяють Росію; 6) для повного розвитку українського народу являється необхідним заводення національно-територіяльної автономії Угкраїни з забезпеченням прав національних меньштостей ; в) домагатись.
щоб Тимчасове Правительство негайно привселюдно признало право українського
народу па націопальшо-територіяльпу автономію ; г) необхідно, щоб вся просвіта
для українського народу -- від нижчої до вищої школи -- велась українською
мовою, щоб наука була безплатною і обовязковою для дітей обох полів, щоб
нийльні

програми

були так

складені,

щоб

діти

моган

переходити

з нижчої

до

середньої, 2 середньої до вищої школи і щоб школа була ше, церковпа і не
земська, а єдина вільна народня; щоб слово Боже в церквах на Україні читалось
на українській мові, і д) пеобхідно, щоб шегайно роспочалось формування з запасних тилових частеїй окремих українських частин з тим, щоб ці части єтояли
на Україні, а також -- вилучетня Українців військових на фронті в українські
військові

частини,

поскільки

це не буде шкодити

боєснособности

армії.

НІ. В справі організації Українського Селянства: Необхідно оріанізуватії
в Київі Краєву Раду Селянських депуталів для спільної роботи з радами родіїничих та салдатських депутатів.

Подібні ло цього

Селянський

накази

дали своїм делегатам

З'їзд і нньші губерніяльні

депутатів України,

в васлідок

чого

З'ївди

фракція

на Всеросійський

та Ради

(Севланських

українських

селянських

депутатів виступила у Всеросійській Раді Селянських депутатів, як
одне організоване тіло, якого вже не можна було розбити ії прилучити
по частках до иньших групіровок, як те хотіли зробити московські
селянські

провідники.

взаємовідносин

між

Пізніще

ми ще

Українською

спинимось

на

і Московською

дальшому

Радами

розвиткові

(елянських

депутатів.
Тепер же скажемо кілька слів про еоціяльно-економичні
домагання українського селянства в тої Час і про його відношення
до важкої і крівавої війни, що все ще тяглась далі.
") На з'їзді було біля 920 депутатів.
ловним докладчиком виступав М. Стасюк.

Головував с-р. П. Христюк

Го-

2Же з
Немає потреби перечисляти тут тих численних селянських в'їздів-- Губерніяльних, повітових і волосних, які відбулись в квітні-травні
місяці, щоб довести, що не було а ні одного з'їзду, на якім селянство
не домагалось би предачи землі без викупу до рук працюючих
і негайного припинення війни. ") Гасло - земля трудовому селянству
і домагання миру зробилися загальними і цілком безспорними.
І коли
одкинути національно-політичну частину ухвал українських селянських
з'ївдів, то в частині соціяльно-економичній і вагально-політичній їх
самий найбільший ,демократ і революціонер" того часу не знайшов би
нічого а ні реакційного, а ні буржуазного. Вони являлись по своєму
зністу точнісінько такими, якими вони були і Ж загальноросійської
демократії, яка кидала на український виввольний рух пляну руху
дрібнобуржуавного і реакційного по своїй єоціяльно-економичній природі, виключно через те, що українські трудові маси домагалися одно-часно з соціяльно-економичним і національно-політичного визволення.
В домаганнях же національно-політичних так само не було нічого а ні
шовіністрчного, а ні буржуазного, а ні реакційного. Виставляючи гасло
автономії України, українське селянство у всіх своїх постановах
завначало необхідність забевпечення прав національних меньшостеї на
Україні. І це не було тільки слово. Український працюючий нарід
дійсно був пастровний цілком по-братньому. В той час, як на Україну
почали вже доходити з Московщини відомости про вороже відношення
московського селянства до українських селян-преселенців, в широких
народніх українських масах ніяких проявів шовіністичних настроїв не
було аж до часу, коли почалаєь війна між Московською Совітською

і Українською Народньою Республиками.

Між пньшим єврейські погроми

почались на Україні тільки на третій, рік революції -- в 1919. році,

підчає другого наступу червоної російської армії на Україну.
Звичайно, в точки погляду прихильників комуністичної роволюції,
українська, революція була в той час по своїй соціяльно-еконокичній
природі дійсно дрібно-буржуавною і ні в якому раді не соціялістичною

і тим

більше

не комуністичною.

Та не про це тут ходить.

Закиди

В дрібнобуржуавности і контр-революційности йшли ка адресу українського революційного руху не в боку комуністів, а в боку тих
російських і арусіфікованих 0єврейських партій (соціял-демократів,
соц.-революціонерів і навіть правіщих груп), які сами вважали революцію буржуазною і ставили її метою збудування російської демократичної,
тоб-то справжньої буржуавної
республики,
в порожніми,
обивичивихи політичними і громадськими свободами.
В порівнянню
з ними, соціяльно-економичні позиції, які боронила в революції
зЧїзди

хз) В квітий-травні місяцях відбулися губерніядьні та новітові селянські
на Київщині,
Херсонщеві, Харьківщані,
Полтавшині,
Чериигівщині,

Катеринославщані, Поділлю. Віломости про ці візди зустрічаємо в українській
і російській пресі (багацько в Петроградській). Всі ці з'їзди домагалися переведення земельної реформи через Український Сойм, на основах примусового
вивласнення земель без викупу і роспредідення земельного фонду між працюючикн в користування (за приватну власвість на землю не висловлювався 8 той
час --- та Й пізніще -- а ні одни з'їзд. Чак само всі Зізди домагалися припипення війни і заведецня автономного устрою на Україні.

з-д
українська денократія, були (хоч ноже не завше ясне формуловані)
бегсумнівно завше більш революційними, виходячи далеко за межі завдань
»буржуааної революції".
14. Українські салдати за українізацію війська і автономію

України. Революційний український рух у війську швидко набрав дуже
бурхливого характеру. Справа українізації війська буда одною з тих
справ, які найбільше дратували і пануючу демократію і Врехженне
Лравительство, викликаючи перед їхні очі примару ,сепаративму і роввалу Роєії«. З другого боку, це була справа, де український робітник
і селянин в шинелі бачив своє національне 1 просто людське почуття
і право найбільш ображеним та зневаженим одмовленням йому, здавалось
би, в такому бевсужнівно справедливому домаганні, як введення
українців

салдатів

в

окремі

військові

чаєтини

і надання

останнім

Українського характеру. При такому стані справи рух цілком природно
хегко набрав бурхливого, часами драматичного характеру.)

Боєвини

голосна

хрестинажи

в свій час

українського

історія

,трьох

військового

тисяч

руху

була дуже

Українців-салдатів",

які

зібрались в квітні місяці (ст. ст.) на київському збірному військовому
нункті

і почали

військової
тий більше,

домагатись

частини.
що

сахдатів,

справа

їх

на

дуже і дуже неохоче.

які охоче

йшли

на

фронт,

як української

була не така вже й складна,

фронт потрібував поповнень,

на ті поповнення
тисячі

одправки

Здавалось,

а салдатські маси йшли

Отже, коли найшлось три

фронт і тільки

вимагали,

щоб

оргавівовано їх в окремий полк, назвавши його українським, треба було
єкористатись і послати їх на фронт хоч би і в формі української

частини. Одначе пануюча демократія підняла біля цієї справи надзвичайний галас. Будучи ворогом українського національного визволення
і розуміючи добре, що ва такою дрібною справою,

як одправка на фронт

трьох тисяч салдатів Українців в форжі окремої української військової
частини, ховається великої ваги принціпове питання -- визнання ЧИ
невивнання українських визвольних змагань, -- Пануюча демократія
постановила ва всяку ціну не допустити до сформування якої-буль
української військової частини в зібравшихся салдатів.
Як перед Напіональним Конгресом, так і тепер почалися довгі
засідання Ради Робітничих депутатів, Ради військових депутатів,
Комітету Обеднаних грожадських організацій і так далі, кожної організиції зокрема і всіх равох. Зажазуючи очі собі і другик, пануюча
дешократія почала дошукуватись в цій історії чиєїсь злої волі,
справленої ,,на розвал фронту і на шкоду революції". Почали ширити
чутки, що ще Центральна Рада навинсне вібрала ціх три тисячі салдатів, тоді як кожному до очевидности було ясно, що салдати зібрались

з власної

волі і більш-менш

припадково.

Як

вияснилося

пізніще,

військові коменданти деяких міст України, почувши, що в Київі піднято
справу про рормування українських військових частин,
навмисне

направлялп українських салдатів, що бажали вступити до українських військових частин, на київський збірний військовий пункт.
-) Роастрія ,богданівців", про що пізніще.

з

М

В сакій духці про сформування україиських військових частий дли
негасліпленої московським шовінізмож людини не було нічого дпвтого
після

того,

як

по

всій Росії

і на Україні

відбувались,

ва

згодою

і допомогою Врекенного Правителства, формування національних польских і пкьших частив. Та російська демократія завше мала вяньшу
хірку для українського народу.
Довідавшись про домагання українських салдатів і про ті тяжкі
пригоди, яких вони зазнали зараз же після заяви євого бажання одправитись на фронт в формі окремої української частини (погрови
військових |організацій 0збройною
єнлою розігнати ,бунтовщиків
і дезертирів"), Центральна Рада взяла цих нещаєних вояків під свою
охорону. Було доведено до відожа військових властей, що ,,Центральна
Рада не бачить иньшого

виходу, як тілько зформувати з 3000 салдатів

український полк і таким чином задовольнити їхне бажання вийти
негайно на фронт в виді української військові частина". Що ж
торкається дальших формувань українських частин, то Центральна Рада
заявила, що вона вважає можливим провадити такі формування тільки
з запасних тилових частей, а не фронтових: вилучення ж в осібні
українські частини українських салдатів на фронті повинно переводитясь за згодою і дозволом вищих воєнних влаєтей, аби не було
нанесено шкоди боєздатности фронту.
Але пануюча демократія не захотіла пристати на цю примиряючу
хозицію Центральної Ради, і обеднане засідання Київського

Виконав-

чого Ковітету Обєднаних громадських організацій і президій Київської
Ради робітничих депутатів, Ради салдатських депутатів і Коаліційної
Ради київського студенства після довгих ії палких дебатів постановило,

що три тисячі салдатів Українців, котрі зібралися в Київі, треба
«одправити на фронт на загальних підставах для поповнення армії".
Підтринані Центральною Радою салдати Українці, після того як

всі надії на поровуміння з військовими властями і пануючою демжократією були втрачені, перевели .щсажочинно" уформування кадрів
«1-го Українського гетьнана Б. Хмельницького
Полку": обрали
старшан
і почали
дожагатись
від місцевих військових
властей
і Головного Кожандуючого арніями південно-вахіднього фронту признання
фактично вже зорганізованого полку. ") Заходи українських салдатів
нарешті увінчались успіхом. Вище військове фровтове командування
після деяких вагань і навіть погроз силою розігнати ,дезертирів", під
кінець, взявши на увагу дійсну силу українського національного руху
У військах і можливість хвилювання на фронті в разі дальшого проволікання

справи

і негативної

відповіди,

дало згоду

на сформування

З) В оріанізації полку і взагалі в національній роботі у війську брадо
діяльну участь Київське Товариство Українського Військового Клюбу імени
гетьмана Полуботка.
Підчас , історії? з першим полком Товариство це домагалось не тільки утворення полку з 3000 салдатів, але й привначенцня спеціяльної
«дівізії на фронті (української), в яку мав бути висланий полк, утворення для

поповнення цієї дівізії запасової частини і взагалі переведення плянового
і ступневого виділення Українців в окремі частини.
Багацько
працювали
(у військовій справи в той час Михновський та Ган (у. с.-р.).

сш

2

в Київі Першого Українського Полку.")

Центральна Рада

постановила.

вважати цю згоду за прийняття вищим
командуванням
принціпу
українізації війська і утворила при собі для завідування військовимхи
справаки Військову Комісію з участю
представників | київських
українських військових організацій. Ця комісія взяла в свої руки
провід над українськими революційними салдатськими масами. Через
короткий час на фронтах відбулось багацько українських з'їздів. на
яких були обрані численні фронтові Ради і Комітети, а через два
жісяці від початку революції, а саме 5.--8. травня (ст. ст.) 1917 р.
відбувся вже в Київі Перший Український Військовий З'їзд, на який
прибуло більше семисот делегатів, які представлялн собою в круглих
цифрах

900.000

настроєного

озброєного,

національно - свідомого,

революційно

і до певної міри організованого українського вояцтва -

на фронті, у фльоті та запіллі (14).
З'їад, цей, як і нізніщі військові з'їзди і взагалі

український рух, відограв досить вивначлу ре.
ній боротьбі,

Стоючи

на становищі

єдности

весь військовий

В українській визвользагально-російського

ре-

волюційного фронту; уділивши багацько уваги скріплению фронтуі пілнесенню його боєздатности, в'окрема єпинившись докладно па справі
боротьби в дезертирством; не захоплюючись самостійницькими гаслами,
-- з'ївд в той же сампі час рішуче і в категоричній формі потвердив
ухвали Національного Конгресу і зажадав їх негайного здійснення.

Постанова З'їзду в національно-політичній

справі починалась слідую-

чими вартими уваги словами: .В інтересах припинення національних
копфліктін на Україні і на фронті, які можуть принести велику шкоду
загальній справі революції, в інтересах як найбільшого поєднання
і згоди всіх демократичних

має

З'їзд вважає необхідних вимагати
Ради Салдатських

і робітничих

на Україні,

Український

від "Тимчасового
депутатів"

Військовий

ШПравительства

... того агстого.

та

А вимоги

ті були слідуючі:
»1) Вимагать від Тимчасового Правительства та Ради сайдатських і робігничих депутатів негайного
оголошення особливим актом принціну національно-територіяльної автономії України, як пайкращого забезпечення каціональнополітичинпх

прав

українського

народу

і всього

краю.

Першим

гроком

до

реаль-

ного здійсчення цього акту З'їзд вважає необхідним негайне призначення при
Тимчасовому Правительстві Міністра по справах України ії 2) Підтримуючи вимоту українського Національного Контресу (від 7.--8. квітня), представлену Українською Центральною Радою "пичасовому Правительству, на яку ще не одержано:
(до цього часу) .відповіді, Український Військовий З'їзд в цій справі вважає
необхідним

негайне

заснуватня

на, Україні

областного

органу,

який

би мав

працю-

вати разом з представником Центрального Правительства на Україні -- Комісаром
на всі їубернії, заселені українською людністю."

От і всі ті вимоги (за виключенням військових,

про які будемо

говорити. нижче), які, в імя скріплення ,загальної справи революції",
ставив, слідом за Національним Конгресом, озброєний український се") Коли пошк сформувався самочинно,
Київської Ради Робітничих

та салдалських

відбудося друге обєднане засідання
депутатів

(3. мая н. ст.),

яке, після

довгих і палких дебатів, підчас яких єбвинувачувано Українців у всіх семи
гріхах смертних, знову постановило одправити ,українських салдат на фронт
в

звагальнім

порядку",

ЕЕ

пянин

і робітник

Й

о

і які. в імя того ж самого

,общаго діла революції".

вперто відкидав Тимчасовий Уряд і москоєська демократія.
Відчуваючи велике значіння Української Центральної Ради в національно-політичній боротьбі, що вже розпочалась на Україні, і прийхаючи на увагу ті спроби, які вже не раз робились пануючою демократією для дієкредитації Центральної Ради в очах Тимчасового ШПравительства і широких народніх має,") Зіїзд постановив, що він ,вважає своїй обовязком вітати Українську Центральну Раду і скласти їй
велику подяку за її старання та ваходи в історичний нщент обеднати
спли українського народу, підняти його національну і політичну свідомість і організувати його національну волю".
Зазначив також ще
окремою постановою, що він -- 8'ївд ,вважає Українську Центральну
Раду єдиним

компетентням

органок, призваним

рішати всі справи,

що

етосуються ділої України та її віднобин до Тнючасового Правительства,
і вихагає, аби, з огляду на те, що У. Ц. Рада робить велике держав-

не діло, булп асігновані Центральній Ради
ські паціопальні

кошти

з казни на україн-

потреби".

Такі національно-політичні настрої мав ШЦПершні Український
Військовій З їзл в своїй масі. Ці настрої не були наслідком чиєїсь,
-апітації, а тих більше агітації тодішніх провідників українського революційного руху. Навпаки, визначніщі революційні діячі того часу.
як от В. Винниченко, Петлюра й иньші не мало сил прикладали до
того, щоб національно-політичні домагання українських народніх має
звузити і тиж самим втиснути їх в рямці ,загальної справи революції".
Та ж сама .Кіев. Миель", що більше, ніж хто, вплаяла помиїв на
український визвольний рух, що так намагалась довести, що то Тільки
Трушевський в своїми товаришами домагаються автономії, а народ, мовчить, бо .благоденствує"

під теплим

крилом

нобщеруєької"

демократії,

-- дя сама .Кіев. Мьель"? писала з приводу свалдатських настроїв на
з ізді, що .покп-що в настрою зіїзду помітний піднесний націоналістичний підйом з перевагою радикальних. мілітаристичних тенденцій, але можна сподіватись, що під умілим проводом досвідного пред-

алателя С. Петлюри (відомого укр. соц. дем.), з'їзд прийне де-що лагідніщі форжи на дальших

засіданнях." 77)

І дійсно, під проводож українських соціялістичних партій вся
Українська національно-політична революція довгий чає відбувалась
в дуже лагідних формах, які, проте, не здобули прихяльности пануючої демократії, бо ходило в той час, власне, не стільки про конкретну
форму задоволення національно-політичних докагань українського народу скільки про принціпове признання тих домагань, чи, як висловив-

ся З'їзд, про .оголошення

принціпу".

ЄСаше

цього

зпринціпу-

і не

хотіла зпроголосити" московська демократія.
В тій же саній зКіев. Мксли"? і в пньших російських газетах
(між пньших в .Русск. Словб- з 94. мая (н. ст.) і, сашо собою розу7) В свій час ми вже

згадували

про статті ,Кіев. М.З, в яких ця ,соц.-

Лемакр." Іазета одмовляла проф. Грушевському
едовлювати волю українського народу.
75) ,Київ. М.З з 19, мая и. ст.

1 всій Центр. Раді

в праві ви-

міється. ії в українських газетах) зваходнио ши ОПИС ТОГО Великого з2ворушення, яке сталось на З'їзді після прочитання телегражи Виконавчого Комітету Петроградської Рани Салдатських і Робітничих девутатів
ло З'їзду, в якій Комітет повідожляв, що справа творення окремих національних військ буде поставлена на вирішення всеросійського з залу

робітничих і салдатських депутатів, ") і просив український військовий
з'їзд .звернутися до всіх Українців-салдатів з закликом стришатися від
самовільних явочних ночинів у сій справі аж до часу скликання всеросійського з'їзду. "Треба було бути свідком того незвичайного обурення і гніву, ло обхопили всіх членів з'їзду, і тих зусиль, які робили
більш стрижані і пожірковані члени з'їзду, щоб заспокоїти розбурханих
сірих вояків і утримати З'їзд від дуже різкої відповіді Петроградській Раді

Робітивчих і Саддатських депутатів. Винниченко й Петлюра. пише
-Русе. Слово", довго взивали З'їзд до спокою та вказувати на несбхідність піддержувати контакт як а Временним Правительством, так і з Ралою Салдатських і Робітничих депутатів. Щойпо но бурливій дискусії
З'їзд ухвалив вислати до Петрограду окрему делегацію для переговорів
з Виконавчим Комітетом".
Ми навмисне спитились тут на цих дрібницях в нотатках росій-

ських газет про настрої

Першого

Українського

Військового

З'їзду

і шохоложуючу? ролю ка ньому визначних українських діячів того часу,
щоб вже більше не вертатись до тих брудних і нещирих закидів, які,

в часі українського надіонально-визвольного руху не раз робила пану-юча демократія тому рухові, виставяяючи його, слідож за відомими ре-

акціонерами з ,,Кіевлянинає, штучним, не масовим, роздмуханим гуртком
-шовіністично настроєної української інтелігенції".
Отже український

салдат

вимагав

--

євідомо ї рішуче

--

..0го-

лоситп принціп", визначити кіністра по правах України, утворвти
краєвий орган, з призначеннях до нього особливого Комісара України
і... то було. можливо, важніще .проголошення" того славнозвісного
«принціпу", -- вишагав ненависної ддя російської дешократії українізації війська. З'їзд дійсно вимагав і винагав рішуче тої українізації,
не дивлячись на ворожість і перешкоди, які зустрічала ця еправа
з боку військових властей, Правительства і нануючої демократії.
Інтересно спинитись тут на тих мотивах, які видвнгались проти
українізації Рійська
,общеросажи".
Ми вже говорпля, що найчастійше вживаним мотивом було твердження, що українізація технично
розвалить армію. фронт і таким єнпособом ,загубить" революцію: ло
цього тверлження додавалось ще часом, що ,днаніональні прапори"
у війську доведуть до розриву єдности між салдатами, викличуть чаціональну ворожнечу і тим ,затешнять червоний прапор клясової б60ротьби",
Не бракувало таких викидів, які дістали ,клясичну" формуліровку в промові Начальника Київської Міліції п. Лепарського (одного з плеяди .славних" -- Оберучева, Кпрієнка, «Ієпарського і т. д.,
що найбільше далися в знаки українській демократії) на об'єднаному
засіданні Київських Рад робітничих і саддатських депутатів є приводу
З) Що мав відбутись 12. червня п. ст. в Петрограді.

утворення українського полку, коли

він

заявив,

що

.шне

розуміє,

як

люде, що називають себе соціялістами, можуть говорити про бажання
своєї аржії в такою шною в роті... Вони разою з иньшими соціяліс-

таши повинні крикнути: ,Теть з нілітарізном!... вопи повинні розуміти, що національні питанця. кінець кіпцем, повинні упасти, як витворені для утілітарних цілей".

Звичайно.
на наївно - глуцих
аргументах
панів 4Лепарських
спинятись не доводиться. Одначе нерічевими були й иньші твердження.
Побоювання

того,

що

виділення Українців в окремі частини

і взагалі

творення
національних
частин
(тоб-то зкомплектовання
армії по
національно-територіяльному принціпу) могло викликати загострення
ваціональних

взаємовідносин,

було

безпідставним.

Можна

з. певністю

сказати. що переформовання армії по національно-територіяльному принціпу.

коли

б воно

жогло

відбутись, навпаки

зменьшило

б значно

го-

строту нашональних конфліктів в Росії. І саме на доєвіді української
революнії видно як найкраще, як саже ігноранцією і єліпим опором
всяким проявам паціонального визволення можна розпалити до страшних
розмірів національну ворожнечу.
Так само малорічевим був і аргужент, що стихійне, не плянове

чи навить

і плянове

переведення

українізації війська

в часі війни

могло пошкодити бовздатности армії. Українська демократія, стоючи
в той час цілком широ на позиції необхідности збереження боєздатности
російського фронта. мала підставу вимагати, правда плянової і посте-

пенної,. українізанії армії і твердити, що це пе тільки не пошкодить,
а навпаки -- скріпить фронт, припинивши той моральний рогвал архії,
який вже Йшов повним ходом в наслідок довгої, тяжкої і невдатної
війни. Пізніше фактами було стверджено правдивість позиції української
демократії.
кожанлного

Українські частини, після численних заяв осіб з вищого
складу російської армії, осіб, що не мали особливих

симпатій до Українців і не були прихильникаки українізації армії, -відзначались високою 0дисціпліною, орі анізованістю |Ї боєздатністю
) служили прикладом для иньших ,загальноруських" мішаних військових
частий.
Це принціпове,
так би сказати, засадничо-ідейне,
а також
і техничне відношення української демократії до єправи українізації
армії найшло своє виявлення і в тих промовах, які виголошувались на
ріжних з'їзлах і в даніх разі на Першому військовому З'їзді, 1 в самих
постановах в'їзду, в мотивіровочній частині їх.
» Вважаючи,-- говориться в постанові З'їзду в справі українізації війська.
-- 8 одного боку. -- а) що прийнята при старім деспотичнім режимі система
формування війська з ріжних національностей заснована на принцінах антидемократичних") і звязана з цілком ор витрачанням народніх грошей і розбвттям моральних сил національностей ; з другого боку -- 6) з огляду на те,

що потомлені трьома роками війни рий на фронті не мають уже колишньої
боєвої міці, що палає дисціпліна і дух відпорноств, що через те справі.
оборони загрожує велика небезпека, -- Український Військовий З"ед визнав
дотрібним яко мога швидчо взятись до боротьби з підупадом духовноїі реальної
сили армії. Одним з дійсних могутніх засобів до піднесення духа, для вміцнених:
") В бувшій царській Росії спсціяльно ,на предкет усийренія",

військових

частей в одне суцільне могутнє

тіло, З/їсд визнав

негайну

паціо-

налізацію армії на національно територіяльному принціпі. З окрема З'їзд огодошує потребу увраїнської національної армії .... (15) Одночасно, визнаючи, що
всяка війна є сравою пе народів, а імперіядістичної лолітики пануючих клясів,?)
що ці класи в своїх івтересах втягають народи в кріваву, братовбийчу війну;
визнаючи, що постійне регулярне військо, як засіб напування буржуазних клясів
не відновідає змаганням народу і робочого клясу, та служить тідьки дла зміцнення такого панувавня,
-- Український Військовий З'їзд, закладаючи перші

підвалння оріанізованої озброєної сили української демократії, ставить собі
вайпершим завданням, щоб українська вриїя після війн стала армією народу
Хнародньою мідіцією), щоб єдинок метою її істнування ) формування була
охорона

інтересів

і прав

народу,

а но

пануючих

клясів,

до якої б нації ці

жлясн не належали".

Отже єправа стояла ясно. Для українського салдата не було
нідких сумнівів в потребі українізації армії в інтересах не тільки
уко сієьких, а і загально-російських, - і йому дивними і незрозуміливо були веі ті численні перешкоди і підкопи під його роботу з боку
російської декократії і ті безконечні образливі підозрювання

в якихось

реакційних зампелах проти роєїйської революції і добробуту московського пароду. Ця саме нерозуміння і бажания вагальмувати справу
українізації війська побачили

Вояки

і в телеграмі Петроградської
Ради

Робітничих депутатів, про яку ми згадували вже вище і яка незвичайно
обурила з'їзд, Зазначивши євої принціпові позиції, вамітивши плян
українізації війська, З'їзд урочисто ватвердив першому українському
полку, що самочинно єформувався в Київі, назву ,Першого Українського

|Козацького

утворити,
полків

--

для

української

імени

Б. Хмельницького

практичної
армії,

--

при

Військовий І енеральний Комітет"
Винниченко,

Петлюра,

Полку"

і поєтановив

роботи по творенню нових українських
Центральній

Раді

,,Україпськиїі

(в єкладі 18 осіб, в числі їх --

Пилькевич,

Луценко,

Полозов,

Письменний,

Певний, Капкан. Михновський, генер. Іванов і иньші), як державну
військову інституцію, з утриманням па державні кошти.
Ми не будемо спинятись тут на постановах зізду в земельній
справі (про яку селянство, хоч і переодягнене в єалдатські шинелі, не
могло забути), в освітній (віж вньшим, щоб в учебних командах навчали
українською мовою,
а також, щоб виписувались для українських
військових громад і гуртів українські гавети та книжки) та постановах
в иньших справах, які дають також багацько матеріялу до правдивого
зрозуміння революційних дожагань українських салдатських мас В тоїї
час (16). Наведеного ввще цілком виєтарчає для того,

щоб

побачити,

що українське вояцтво в цім періоді революції виступало вже, як
самостійна активна революційна сила, галвшивши далеко позаду ті
національно-культурницькі гасла, з якими виступили були на початку
революції українські інтеліїенти .ТУПівської" формації,

Після цього з'їзду українські вояки ваворушились ще дужче.
Домагання українізації війська набрало масового характеру і надзвичайної сили, так що роєійське війскове комапдування примушене
було,

пе

чекаючи

принціпового

7) Розумідися, очевидно,
ринки і таке иньше.

війни

впрішення
між

урядом

питання

про

буржуазними державами за кольонії,

вро
автономію України, приступити до формування українських військових
частин.
15. Центральна Рада висилає дел'їацію до Петрограду для
переговорів з Временним Правительством і Радою робітничих та салдатських депутатів. Центральна Рада хоч і почувала за собою після
своєї реорганізації на Конгресі (17) велику шоральну силу і зобовязана
була Конгресом негайно вступити з Врешенних Правительством в переговори в єправі ядійснення домагань Конгресу, одначе довший час
вагалась роєпочати серіозві переговори.
"Спочатку Рада обмежилась
тільки тим, що переслата Врешенному Правительству, шсля відожої
вже телеграми комісара. Суковкіна, жадання Конгресу в спрагі заборони
операцій з землею (продажу і заклалу земель, лісів то-що), а також
розвідувазась про настрої урядових московських єфер через того ж
таки комісара Суковкіна.
"Ті розвідки не віщували нічого доброго.
Врехенне Правительство, інформуючясь про український рух від пануючої денократії на Україні. не виявляло ніякях ознак євоїх симпатій до пього.
Взаємовідносини на місці -- між українською і неукраїнською демократією -- так само не сприяли почину переговорів. З цих причин Центральна Рада і вагалаєь роєпочати переговори, хоч в де-яких колах українського суспільства це вагання починало вже викликати незадоволення. Першній Український Військовий
8'їзд. -- що зажадав, аби Цептральна Рача негайно вжила рішучих
заходів до здійснення даних їй Націолальним Конгресом доручень.
і обрав в допомогу майбутній делегації Центральної Радп до Петрограду євою спеціяльну військову делегацію, -- поклав край ваганням
і нерішучости Центральної Ради. Центральна Рада зложила делегацію
в складі десяти осіб (В. Винниченка, М. Ковалевського. Г. Одпнця.
Д. Коробенка, Письменного, Д. Ровниського, 0, Пилькевича, А. Чер-

нявського. С. Єфремова і Ї. ЄСніжоного) і вислала її з євоїми

директи-

вами до Петрограду -- до Временного Правительства ії Ради салдатських та робітничих депутатів. "Так ,меньшкй брат" пішов шукати
правди до ,старшого

брата".

В середині травня (ст. ст.) делегація була вже в Петрограді і почала оббивати пороги Временному ШПравительству і Раді робітничих
та салдатських депутатів. виложивши жадання Центральної Ради в формі
окремої записки, що набула голосної назви ,дДеклярації Української

Центральної Ради".

В тій деклярації було написано слідуюче
:7")

Зріст українського
вимагає

нових

методів

руху, що так інтензивно

ДЛЯ

його

оцінки,

вже про сахе

фактичне познайомлення

лишилося

по- тарамом

давній

все

пеозначеній

Це вже
народностеї,,
і щоб
ного

їх усунути
та

на

з його

сумно

будуче
та

відбивається

ГРОВИТЬ,

злагіднпти,

громадянського

зовсіх

висловом.

громадянські

це

в днях революції,

шнляхів,

Між

круги

обидві

на взаємних

дуже

в

не

тим

говорячи

у цій

Сільшости

сфері

стоягь

на

й

сторони

дуже
новинні

відносинах

двох

небажаними
поробити

братніх

ускладненями
заходи

держав

значіння.

Для людеїї, що мало познайомлеві
руху,

проявився

підхідних

позиції.

й тепер
а

і російські

нових

незрозумілий

той

розмах,

т) Подаємо за ,,Кіев. М."

з історією й характерох

котрий

проявив

гін

зараз

українського
У

перших

днях

от
чевод'чий
Те, що уважалося справою неведичкого гурткагінтелігенції, нагло приораг. засовий характер: напіональні гасла і домагання стали дуже поцуларнини в народніх

масах.

Ме пояснюється

тим,

що

український

рух, у своїй

азстоті

глибоко

демократичний, весь час стояв на грунті народніх потре, широко охоплюючи
кс говорив доступною і зрозумілою народові мовою про його власні інтереси.
Ось чого від самого початку вільного життя став цей рух орзанізу ючою силою,
споєннях. ось через що до нього прилучалися що раз більші сили народу, спразедливо бачучи саме тут іарантію здійснення своїх загально-людських і національних

потреб

та домагань.

Відроджена

українська преса

щоденно

приносить звістки

пре те, як серед українських мас все більше й більше проявляється громадянська
яв маціональна свідомість: українське село організується цід гаслахи, виставлеянив україцським рухом. Про те саме говорять дуже. численні і многолюдяі
зді зао одбуваються
на Україні в останнім часі: кооперативні,
селянської
єс зу військові. національні в широкому зинслі
слова,
педагоїнчні, партійні
осади,
Щі з'їзди представляли в цілости міліонову масу (одни військовий з'їзд

ї
чис

представляв
очьних

зарлань

собою
виярнаи

993. 400 зорганізованих салдатів) і в розвязаяні насебе

одною

епілдьпою

всім душею.

При всіх неоднаковім складі їх учаєтників усі названі з'їзди однодушно
схоляться в національних домаганнях, як політичних (автономія і федерація), так
і культурних (українізація шкоди, громадянських інституцій і т. и.) і иризнають
гітїм найвищим національних оріаном Українську Центральну Раду у Київі. Цепсральна Рада оснувалася в перших днях революції з ціллю надати оріанізованьї
Ферми стихійному рухові на Україні.
Находячися в осередкові руху, вона дійсно послужила тою організаційною
основою,

коло

котрої дочалип

збіратися українські

сили.

ї поширити популярні та зрозужілі для народу гасла
здобула

значіння дінсного національного

Вона

зуміла

виробити

нового державного ладу та

представництва

на

У країні.

З'окрека,

це стало на тверднії Грунт після того, як па многолюднім з'їзді представників
«Усіх зорганізованих сфер українського народу, котрий відбувся у Київі у Беликодну неділю, обновлено Центральну Раду і доповнено її новими снлами. В даній
хвилі вона є виборним органом національного представництва на Україві, авторитет і значіння якого лежить у загальнім признанню його демократичнний кругами українського населення.
Сьогодві, здійснюючи національно-культурну автономію українського народу,
Центральна Рада відограє величезну ортанізаційну ролю, будучи національним
споєнням для кайріжнородніщих сфер українського народу. Строго демократична
«У своїм складі, побудована на зразок правильного представняцтва зортанізованих
сил, вона має необхідний їй авторитет з засоби вислову щирих бажань українських народніх мас, які поручили їй висвітлення її охорону своїх інтересів. Годоє
Центральної ФРади--- це голос зорганізованого народу. "ому він повинен мати
відповідне значіння в державних справах, що торкаються побуту і устрою увраїнського народу. З сього короткого нарису видко, якої кольосальної стихійно-сріанізаційної роботи довершила за тих три місяці українська дежократія.
А як відноситься до того справді казкового пробудження 30-міліонового
народу російське тромадянство там на Україні? "Треба зараз з початку сказати:
відношення неглибоке, незвязане з інтересами революційної Росії, навпаки -таке, що грозить багатьма ускладненнями для усієї справи свободи.
Причин
цього багато. А головна з них -- ще клясові інтереси. Пануючі клясн на
Україні -- не Українці. Промпсловість в руках буржуазії російської, жидівської,
французької; торговельну, а також везику частину аграрної буржуазії творять
Поляки, Росіяне й Українці, що давно називають себе ,русскими". Так сао всі
адміністративні

посади

в руках

ке

Українців.

"Тільки єфери

екепльоатованих

--

велика частина мійського пролетаріяту, сени" і дрібні служащі -- Українці.
Таким чином, у даній хвилі нема на Україні української буржуазії, що
признавала 6 себе такою.
Є окремі особи, невеличкі групи. що прилучаються.
ради своїх клясових інтересів. до пануючих кляє під економичним оглядом. але
каяс, повторяємо, ще нема.
Наслідком цього серед українських партій досі не було ні одної. яка не
виесла б до своєї нрограми ідеї соціялізму. Очевидно, ці окремі особи та груци,

ща

БИЙ оо

завдяки клясовому нахилові, скоро зіллються в одну компактну масу і закладуть
фундамент виразно націовально-означеної української буржуазії і, очевидио, боротьба за панування повинна розгорітися між буржуазними клясами всіх націй
на, Україні.
Т ось саме

ця перспектива

буржуазії настроюють
всього

уктаїнського

боротьби

неуктаїнські
ууху.

і передбачення

нануючі

До цього

сфери

необхідно

обіди

населення

додати

ще

дуже

в цілости

української

вороже

до

національний

момент.

Хвіссавши з молоком єамодержавности ітею централізму, звикнувши дивитись ка Україну, тільки як на полуднево-західний край російської імперії,
а ва Українців,

як

на

,хахлів",

що

відріжнаються

від Росіян

тільки

до-якимн

маденькими побутовими окремішностями, ніколи не турбуючися про те, щоб
познайомитися з життям цих ,хахлів" та їх ідеалами, що ніколи не завмирали.
навіть під гнітом царизму, буржуазна інтеліїеннія не змогла, не найшла в собі
снли піднитися ло правильного розуміння процесу, який відбувався цілий чає.
Ї піддаючися цим двом снлам -- клясовому і національному етїоїамові -- пішла
дорогою енертїйного опору ортанізації української демократії.
Для цього уживалися всі можливі способи.
ТПерекручуючи факти, як в пресі, так і в громалських розмовах, розпуєкають
чутки про те. що ,хахлиЄ хочуть відокремитися від Росії, що вони збіраються
прогнать з Укваїни всіх не-Україтців, 60, мовляв, їх гасло -- »Україна тільки

для Українців, що загалом увесь український рух без ріжниці соціяльно-політичних окремішностей -- це контр-революційний рух, який вихагає негайного
припинення,
Ї так дуз:е настрахав їх величезнні зрієт цього руху, що вони заразили, своїм переляком

напіть демократичні

верстви

не-Українців.

Коли

у Київі

мав зібратися Національпнії Всеукраїнський З'їзд, по місту, почали ноширюватиси лурні чутки. що Укваїнці мають замір проголосити цей З'їзд Українськими
Устаповчими Зборами і по нім прогнати всіх не-Українців. Не зважаючи на те,
що

про?раму

засідапня

з'їзду оповіщено

ще

перед

тим,

що

В ній пе було й на-

тяку на Установче Зібрання, всі неукраїнські елементи, навіть і соціялієтичні
Трупи повірили тим чуткам, перелякалися і почали робити заходи.
На щастя,
вони

поробили

найрапіональніші

правла ? Відповідь

Українців

заходи.

цеб-то

успокоїла

запитали

і на

де-який

самих

чає

Українців,

чи це

розвіяла

тяжку

атмосфегу.
Але наєкільки заразилася і російська демократія настроями російської буржуазії, наскільки ітея національного панування на Україні російського (московського) народу. іден господаря, влаєника, вілася У свідомість навіть демократичних елементів, показує цей незвичайно підвищений ворожий настрій, під впливом
якого, наприклал, у предсідателя київської ради робітничих ї салдатських депутатів на нараді соціялістичних ортанізапій всіх націопальностей вирвалася погроза.
розігнати баїнетами Український З'їзл. І треба зазначити -- ця погроза, ця ворожість у більше або меньше культурній формі цілий час гніздиться у євідомости
і буржуазних і не-буржуазних кол ие-українського громадянства.
Ніякі запевнения Українців не можуть побороти сього збаламжученого національного шпочування господаря, якому хоче нанести удар поневолена досі національність, канеєти
улар самим фактом свого істнування, євоєї ростучої ортанізації і тим, що вона
природно (а не насильно) витісняє з пануючого становища того господаря.
Заходить цілий ряд фактів, шо в них в більшій або меньшій мірі виявляється та ворожість. Справа, українського полку, ортанізацію якого всі не .Українські кола вважали трохи не загибіллю Росії, ,ножем у спину революції її нньшими полібними страхами, тепер, коли військові власти признали можливим формувати цілі корпуси, ясно показала, що люде берегли не інтересів революції й
Роєії, а своїх клясових

або національних

Так само всі заходи,

позицій.

признані в останнім часі пануючими у Київі нсукраїн-

ськими колами за необхідні, повстають на тім самім Трунті і не тільки ке йдуть
ло ствердження та закріплення демократичних основ, проголошених революцією.
але навіть йдуть їм наперекір. "Так, наприклад, постанова київської ради робітничих і салдатських депутатів про з'їзди відкрито та грубо порушує основи внявленої волею революційного народу свободи зборів. Відповідно до цієї постанови можна, від сьогодня скликувати з'їзди тільки за дозволом київської ради

п -р
робітничих і салдатських депутатів. І не тільки за дозволом, але й по реіляментації ради. Цей крок мотивують тим, що у Київі в оєтанні часи відбувається
дуже багато з'їздів: селянських, кооперативних, салдатських.
Хоч у цім мотиві
і не згадується про те, що майже всі такі з'їзди були українські, все ж кожному
ясно, що посханова вимірена виключно проти Україндів.
Анальоїйчне до того бажання київського виконавчого комітету громад;
ських організацій виділити Київ в окрему адміністративну одиницю, незалежну
від усього краю. Шризнаючни, що в зросійщеному за довгі роки абсолютизму
Київі перевага не-українського елементу недовговічна, що край з розвитком демократичних оєнов нового життя заллє цей острів національною хвилею, нануючі
елементи

стараються

відгородити

його

від рідної йому

стихії

високою

греблею,

ізолювати його від краю.
Не маючи можливости в своїй короткій записці навеєти всі важніщі факти
прояву національної ворожнечі російського громадянєтва до українського відродження, ми єпиняємося на вже вказаних прикладах.
Але зі свого боку ми вважаємо своїм громадянським і моральним обов'язком злокити таку заяву: таке відношення ми уважаємо злочинним для справи революції і таким, що аншить тяжкі
наслідкн для всієї Росії.
Люде, що живуть по містах України, бачуть перед собою зросійщені вуанці
сих городів, чують довкола жаріонову російську мову, цілком забувають про те,
що щі міста тільки маленькі острівці серед моря усього українського народу.
Забувають, що по кількох літах зросійщений елємент значної частини населення
тих самих

городів вернеться

до рідної стихії,

що

зросійщення

де-яких

центрів

України, котре здається таким повним, це тільки хвилева поява, витворена ненормальними умовами знищеного абсолютизму і централізму, котрий старається
урятувати свої нозиції.
Мало того, засліплені клясовим або національним еїоїзмом, зайпнотизовані цією облудною яєністю свого національного панування, ці

люде не бажають рахуватися з тим, що вже істнує не тільки почуття звязку з інтересами усієї державної цілости, а й ночуття своїх окремішних національних
інтересів.) Всі ті дуже числейні з'їзди (селянські, кооперативні, партійні, загально-національні,
на котрі делєїовано представників міліонової зоріанізованої
української демократії, повинні б уже переконатп всіх, що український рух не
видумка гуртка інтеліїентів, як його весь чає рекомендувало російському громадянству

царське

правительство,

а

що

це величезна

сила,

яка

вирвалася

з-під

вікового гніту, що ця сила росте з кожною не то що дниною, а навіть годиною,
що єпинити Її, як би не хотіли цього її вороги, вже рішуче немає ніякої можливости, бо пробудився 85-міліоновий народ. Треба вернутися до царизму, до
пониження всіх прав людини й громадянина, щоб жити де-якою надією поверевути
українську демократію до первісного єтану ,помиженого і закованого раба". Бо
в національній самосвідомости передовсім вилилося у широких народніх має почуття тих прав, тої гідности людини і громадянина. Від сьогодня він не ,хахоле,
не ,бидлоЄ, не ,мужпк", а Українець, рівний з усіми тими, хто до революції мав

влаєть нонижати

Його.

І домагання національної школи, армії, українізації всього життя на Україні
має у корінні головно це відродкене, визволепе почуття гідности людини. Ї віра

в це така велика в масах,
з якої причнни

що

це їх бажання,

вони

в перший чає

навіть

не могли

зрозуміти,

це вільне гарне почування зустрічає зле, недобре,

вороже до себе відношення у тих, хто стоїть на чолі демократичного руху. В їх
простій, незатроєній спокусою психиці ке укладається така сильна патріотичність.
Вони думають, що кождні, хто б не був, обовязаний разом з ними радуватися
1 веселитисяїх визволннням, їх перероджейням з рабів у людей. Не тільки радуватися, але Й усіма силами пособляти такому чудовому переродженню.
Зовсім зрозуміло, що впертий опір доводить до розчарування, далі до

ворожнечі,

а в кінці до страшного

обурення.

скрізь тільки Й чуєш єкарги, докори, погрози.
рока, тим сильніще

та глибше

відається

янвається хвиля стихійного протесту.
") Через коректурві помилки

"Тенер

на

всіх з'їздах,

зборах --

І чим впертійше стоїть одна єто-

недовірря

до

Росіян,

в їазеті, це місце наведено

тим

ширше

тут не точно.

роз-

Невідновідальні особи, не розуміючи усього того, що тенер відбувається.
шемок би з якоюсь ціллю далі ставляють ріжні перешкоди оріанізації українських
нас. Українська Центральна Рада, яко «представницький оріан, зортанізований
українською демократією, досі відогравала, навіть

і тепер

відограє

здержуючу

ролю, звертаючи рух у зоріанізоване річище. Але вона могла й може це робити
тільки до того часу, поки така оріанізація Йде в контакті з природним розвитком
народнього руху. Коли ж з якоїсь причини вона мусітяме спинити або навіть
відмовитися від своєї оріанізаційної діяльности, її знесе єтпхійний потік. До
цього може її прикеволити негативне відношення, як місцевого, Так і російського
громадянства з'окрема. А таке неїативне відношення до українського руху запримічено не тільки на Україні, але і в Центральній Росії. І коли не відкрите
неїативне відношення, то загушковане, або просто ніяке.
Мп не можемо мовчати, а повинні попередити всю російську демократію
про дуже велику небезпеку з приводу такого відношення.
Росія і без того находиться в грізнім положенню,

і без того немає дисціпліпи в армії,

нема довозу

хліба в краю. Не вільно нідбурювати міліони людей, що стоять на фронті і відтувають тажку образу своїх найблагородніщих поривів; не можна доводити тих
людей до того, щоб вони, занепокоєні

незадоволенням
ні одного з їх бажань,
піддалися стихії і кинулися на Україну, як грозять вони в багатьох своїх заявах.

Не можна доволити селян до ногроз лишити

без хліба увесь краї.

ті люде, що бажають відділити Київ від України.
Природно,
відповідають: а що буде, як ми відділимося від вас?

що

А це роблять
на це

селяне

Ми беремо на себе сміливість звернути найсеріозніщу увагу Тимчасового
Правительства, Ради робітничих і салдатських децутатів і всієї російської демовратії на теперішній стан справ і закликаємо піти нам назустріч у розвязці
нашого

тяжкого

відповідального

завдання

--

звернення

української

стихії

на

такий пілях, котриї не тільки не пособляв би все зростаючим суперечкам, а навцьки -- помагав би оріанізації сил усієї Росії. Ми закликаємо як найуважніще
прислухатися до гомону цієї стихії. Як що Правптельство ї російська демократія уловлять в нім ноти, на котрі треба відповісти згодою, вони зроблять те,
що стихія стане

найвірніщим,

найбільш

одушевленим

чинником

волі

що ж вопи не звернуть на все це уваги або навіть віднесуться вороже,
відвернеться від них.

Ї тоді Українська

Центральна

Рада

передасть

Росії.

Як

то стихія
свої

зав-

дання в руки тих, хто буде такий сміливий, що візьме їх на себе.
До сакого останнього часу Українська Центральна Рада була в можности
здержуватися від того, шоб ставити до ДШкравительства якісь домагання 0 давно
вже заявлені цілям ряхож постанов в'їздів українського народу. Лле веє зростаюче нерозуміння завдань і цілей української демократії з боку російського громадянства, а також Його ворожість до українського руху; а з другого боку -ростуче недовірря української демократії до російського громадянства і що-раз
більший напір на нас зв боку цієї демократії -- приводить нас до твердого переконання, що одиноким правильним виходом з положення буде негайпе задоволення
домагань, котрі українська демократія в особі Української Центральної Ради подає Тимчасовому Правительству і Раді Робітничих і Салдатських депутатів і котрі
хи тут коротко викладаємо:
1. Приймаючи не увагу однодушне домагання автономії України, виставлене
укрвїнською

демократією,

сподіваємось,

що

Тимчасове

ШПравительство

в тому чи иньшому акті, своє принціповс прихильне відношення
домагання.
ПІ. Неминучість розвязання української справи на міжнародній
ції в звязку в долею

Галичини

і частини

української

землі,

виявить,

до

цього

конферен-

зайнятої Німцями,

примушує нині ж вирішити прянціпово питання про участь в ції конференції
представників українського народу, з огляду ца те, що така участь вимагає нетайних захолів до підготовлення практичних кроків відносно закордошної України.

1. Для всебічного ознайомлення Правительства з настроями на Україні
і домвганнями українського населення, а також для практичної допомоги Прави-

тельству в переведенню в життя ріжних заходів, що викликаються особливостями
життя краю, необхідно призначити при "Тимчасовому ШПравительстві особливого
Жокісара по справах України.

рес

ре

ЇУ. Для обеднання правительствених заходів у всіх туберніях з українським
«іасеаенням, необхідно призначити особливого Краєвого Комісара з Краєвою Радою при ньояу. |,
Х. В цілях піднесення боєвої сили армії і відновлення диєцінпліни, необхідно перевести в життя виділення Українців в окремі військові частини як

в тилу, так, но можливости,

і на фронтах.

ЧІ. Признану Тимчасовим Правнтельством українізацію початкової школи
необхідно поширити і на середню та вищучшколу, як в розумінні мови, так і предхетів навчання.
УП. Відповідальні посади, як цивільної, так і духовної адміністрації на
Україні, необхідно обсаджувати особажи, які користуються довіррям населення.

вододіють його мовою і знайомі з його шобутом.
ХПІ. Для задоволення
необхідно одпустити
відновідні кошти

національних потреб, здавлених за старого режиму,

з державної

і ЇХ. Необхідно

дозволити

скарбниці

в роспорядження

в'їзд на Україну

тим

Центральної

закордонним

котрі несправедливо виселені з місць їх постійного шеребування,
шити долю

полонених Українців-галичан,

Члени

делєїації

Ради

Українцям,

а також полек-

розмістивши їх по українських Туберніях.

Української

Центральної

Радн

(підписи)

Такими словами
зкратія --- до ,старшого

промовляв ,меньший брат" -- українська демобрата" московської демократії (в оєобі Петро-

градської ради робітничих і салдатських депутатів) і московської
діберальної буржуазії, що по-старому вела фактично провід 1 в рефорхованову Коаліційножу Временному Правительстві (18). Слова ці, як 1 треба
Тло сподіватись, не зробили вражіння на ,старшоро" брата, чи хоч
зробили, так тільки цілком кегативне. Московська демократія зробила
здивоване обличча: мовляв, Оригінальний і странний цей повопоявлений

український народ: заявляє якісь ,донагання", -- післать їх до Правительства і професорів державного права й иньших наукових дісціилін:
хай на свободі розберуть і дадуть відповідь", -- а сама знову почала
виробляти і виносити безконечні резолюції на близькі і бодячі для

неї справи ,общереволюціоннаго характера". Московська демократія
ушила руки. ") Шробувши кілька тижвів в Петрограді, делегація так
і не

добилась

річевої

відповіді

від Ради

Робітничих

і Салдатських

Депутатів і примушена була говорити про свої єправи пе з демократією,
а з буржуазією. .
Для розгляду домагань Центральної Ради і переговорів з Делегацією, коаліційне Правительтво утворило окрему урядову комісію під
толовуванняк
товариша
міністра внутрішніх справ Д. Щепкіна,
в складі: товаришів міністра внутрішніх єправ Авінова і Урусова,
проф. Котляревського, полкови. Туган-Барановського (від мін. військових
справ) і проф. Лазаревського (члена юридичної ради при Временнім Правительстві). Комісія ця і приступила ДО ,наукових" дослідів, як над
чеклярацією Центральної Ради, так і кад самою делегацією, нама") Між пньшим, ні одна моєковська соціялістична газета в Метрограді не
захотіла надрукувати ,девлярації".

таючись ,установити" степень досвідчености членів делегації в науці
державного права, В економиці Й иньЬШшиХ премудростях, на підставі
і в євітлі яких треба було, на дужку комісії, розглядати
єправу
відродження українського народу. Комісія, звичайно, приходила до
таких висновків, які випливали цілком в клясових інтересів жосковської торговельно-пронислової буржуазії, що все ще мріяла про Дарданелв, про кові економичні простори для євоїх каціталів, і тільки
епляіскувала руками, вислухуючи не наукову" аргунентацію членів
делегації -- в склад якої входили і звичайні селяне, робітники та
салдати,
Справа, власне, була передрішена наперед. Національні справи
в Правительстві були предоставлені на вирішення кадетів, а кадети
(партіч народньої свободи) саме перед приїздом делегації Центральної
Рали відбули в Петрограді свій воський з'їзд, яки досить докладно
роаглянув між йиньшим і справу майбутнього політичного |устрою
російської держави. На тому з'їзді голова Центрального Комітету

лартії Мілюков,

обговорюючи

справу

автономії

країв

Росії,

ввразно

сказав, що партія постарається знайти таке рішення справи, при якому
«була би дана можність поодиноким місцевостям Росії утворити в себе
мієцеву автономію, на основах місцевого законодаветва, без захитання

державної єдноєти Росії ....
нього

хоменту

утворення

не уважає

Шартія

правильним

народної

свободп для тенеріш-

розвязання

національно-територія: тьних

тання

0Організацій.

в напрямі

Вона

виходить

з істнуючих територія льних історичних організацій жу. передаючи саме
сим істнуючим організаціям права і компетенцію в справі видання
місцевих заковів, які задовольнять вимоги децентралізації". |А докладчик мо сій справі Ф. Кокошкін, виступаючи проти федеративного
устрою і національно-територіяльних автономій, так само заявив, Що
він визнає потребу ,автономії не національної, а чисто територіяльної,
з увглядненням економичних і побутових відносин деяких місцевостей
-- сей-то автономії не державного, а провіпціяльного типу з вузьким,
порівнюючи. кругом ділання виключно в місцевих справах".
Відповідно до ціх висловлених ,стовпами" партії думок, випала і ухвала

з'їзду ,про автономію та права
говорплось, що
з таких засад:

при

з 1. Російська

тральних

громадянських
держави

або

оріанів

місцевих

неченням,

шляхом

національної

бегпечення

право

аркії

та

наукових
самоуправи

до

а по можливости

самоуправи

автономії

господарського,

В

повинно
прав

кожної

місцевости

і дальшеї

освіти

і краєві

і національного

цен-

установити

право

з

російської

мови

повинцо

в рідній

земства)
життя,

деяких
3

та
за-

2. Вищі

повични

в

забез-

Дістати

мові.

та

коштом

населення,

місцевих законів)

нранинати
чинність
загально-державною

мовою

державних

удержуються

складу

законодавства,

(видапня

бути

місцевих

що

і автономії,

(губериські

культурного

для загальної власти можности
9 мечі автономії, встановленої

повийна

націонадьного

Населення

В якій між иньших

справи треба виходити

фльоти.

закладах,

загально-державного

єріани

т) Губерній.

національної

загально-державна,

відповідно

меньшости.

провінціяльної

місцевого

і

місцевої

мов,

початкової,

територіяльці

як

інституцій,

інституціях

уживання
мов

розвязанню

мова,

державних

національностей",

мати
сферах

забезнеченням

законів,
що нарушували
конституцією.
3. При

з

ЩО

установленню конституції російської
права місцевої автопомії уділяються
відаючих
Разом

з

їм
тим

ивішнім

територіяльним

конституція

бажань

місцевого

одиниць

в

повинна

знаселення

більші

республики
губернським

области,

одиницям

відкрити

відносно
поділу

згадані в попередній точці
оріанам самоуправи і відпо-

злитта

їх

ка

(нині

вакопний

істнукчим
шлих

До

установлених

меньші

одиниці

областям).
вадоволення

територіяльних
та

змін

їх

мек

і компетенцій" (19).

Отже,

в

уяві

вїзду кадетської

партії

істнувата

одна

неділимха

і ,несходимає? Росія, ноділена на губернії, замешкані населенням, а не
народами і націями.
Відповідно до цієї уяви, висовувся і плян де-

централізації Росії. піляхом поширення прав ієтнуючих земських самоврялувань, .вплоть" до такої ,радпкальної" річи, як провінціяльна
автономія в господарських і культурних нісцевих справах, при чому
мНаселенню"

може бути вабезпечена

наука

на рідшій мові в початковій

школі. От і все. Про яку тут національно-територіяльну автономію та
ще й фехерацію може йти жова? Про яких особливих комісарів по
національних справах при Правительстві ? Про які Краєві Ради і, знову,
Комісарів?

Хіба для .населення"

не досить

зехетв

і губернаторів. чи

губерніяльних
Ковісарів Временпого Правительства,
що заступили
бувших царських губернаторів?
Р при чім же тут знову мова про
допущення предетавникін ,населення" ка мирову конференцію і українізація війська?
Так повинна була подивитись на справу Урядова
Комісія і так дійсно вона

і подивилась,

люцій тільки свою аргументацію,

додавши

до кадетських

резо-

що не може ж Московщина піти на

таку автономію своєї области, яка одрізувала б її від Чорного Моря,
розбивала мрії про Дарданели. ватрудняла б їй доступ до українського вугілля, заліза Й шньших потрібних для московської буржуавії річейї.
А тут ще і ,населення" Київа, цієї ,матери городів руських",
-- ріжні ,общероси?, ,малороспе, ,югороси", чорносотенці і соціялісти,
буржуї і демократи, довідавшись, що Центральна Рада послала до

Петрограду делегацію
забили на гвалт.

не

за чим

нньшим,

як

тільки за автономією,

"Південно-російський демократичний союз" послав до Тимчасового

Правительства, до Петроградської Ради робітничих і салдатських депутатів, до Селянського З'їзду, Голові Комісії по підготовленню скликання

Установчих Зборів і Членам Державної Думи телеграму,

в якій писав.

що ,будучи занепокоєний відомостами про майбутнє оповіщення автономії України, гадає, що цю справу можуть розвязати тільки Установчі
Збори та плєбісціт
автономії Тимчасовим

пілого паселення
південної Росії.
Правительством
було б неправним

Оповіщення
актом,
бо

лічим не доведено, що більшість Малоросів солідарна з Центральпою
Радою" Х) Відомий україножер, посол до Д. Думи В. Шульгин, налякавшись самого факту, що Правительство вастановляється пад українською
справою,
удався до
міністра-предсідателя зки. Львова за
звиясненням", і заспокоював потім свою чорносотенну юго-руську братію
через , Кіевлянина", що трівожитись нема чого, що князь Львов рішуче
ж) ш,Новое ВреняЄ

(від 19. червня н. ст.).

-

бій

о

одховляється дати вгоду на автономію У країни до Установчих Зборів
І сухнівається в тому, ЧИ висловлює дійсні бажання всього населення

півдня Росії та його група,

котра назизав себя Українцями і проявляє

велику активність-.
Підтюпцем за Шульгиннм побігли до ки. Львова
і «демократи та соціялісти"., Київський Комітет обеднаних громадських
організацій так само ,занепокоївся" тим, що українська делегація веде

розмови з Правительсгвом, і також послав до Голови Урядової
Комісії -- тов. міністра внутр. справ Щенкіна телегралу,
якою
домагався, аби попереду, ніж рішати справу, Правительство заслухало
його -- Виконавчого Ковітету
погляд на пі дожагання, які ставить
Ц. Рада.
А які то були погляди, князь .Їьвов добре знав
і не
вислухавши їх.
.
Таких чином, Правительству залишалось тільки піти за голосом
ународу", бо звісно ж, що той голос в данім разі являвся для вього
не меньше, як голосаж божии.
До речі, ,|НШівденно-російський демократичний Союз" давав і підходящу формулу для одмовлення делегації
в її домаганнях, Мовляв, не маємо права, це діло Установчих Зборів.
Не можеко чинити ,неправних актів".
| для людського ока приємно
і за український вугіль, залізо, Чорне море і тому подібні реальні річи
не треба згадувати.

Пробувши кілька тижнів в Петрограді, втратизши всяку надію
одержати якусь відповідь і від Врехенного ШПравительства, Делегація
Ц. Ради після тих понижень, яких зазнала в нередпокоях зіністерських і

Ради робітнячих депутатів, повернула. без всякої офіційної відповіді, додому, до Київа. А в той чає Урядова Комісія зреферувала Правительству
справу, і Правительство, нарешті, вирішило її, ухваливши одкинути
домагання Української Центральної Ради.
В своєму повідохленні про
одкинення українських домагань Правительство шисало:
г Передовсім Правительство сумнівається, чи можна Центральну Українську
Рату вважати

равосильною

в змислі

признапня

за нею

компетенції

висловдю-

ваті волю
всього
цаселення
тих місцевостей,
які Центральна
Рада бажає
включати в терпторію будучої автономної У країни ? Тому, що Рада не вибрана
ІнЛЯхомМ

всенарод, цього

голосування,

1 имчасове

Правительство

не

вноже

признати

її виразпицею правдивої волі всього українського народу. Для того Тимчасове
Правительство признає, що як з формального боку, так і з фактичного, справу
установлення автономії України можуть порішити тільки Установчі Збори.
З цієї точки
якийсь

акт

в

значіння.

Крім

означення

змісту

тириторіяльних

погляду,

справі
того,

дия Тивчасового

автономії
видання

поняття

і инЬьшШиИХх

У країни,
акту

автономії

бо

Правительства було б тяхкко видати
цей

поступок

принціпіяльного

України,

могло

мар

би

ввпередлуюче

значіння,

без

0 повести

до ріжнородних

докладного

непорозумінь.

Отсе відмовне рішення в справі видання акту про автономію
прийняло
Тпиичасове
Правительство
одноголосно.

України

Так само "Тимчасове - Правительство признало, що воно не має права
установляти новий адміністраційний лад на Україні з виділенням в її теригоріяльний склад 12 дуберпій і утворенням окремих комісарів, бо тим самим
наперед розвязувано

б справу будучого ладу У країна, котра, на думку ЧТимчасо-

вого Правительства, цілком належить до компетенції Установчих Зборів.
Що до справи самостійного" українського війська -- Тимчасове Правительство признало можливим тимчасове норішення цієї справи тільки В тім
обемі, в якім це означив міністр війни у своїх заявах українським оріаніза-

діяч в Київі,

сознібй -зкадань,

Прийкаючи таке рішення в справі предложених українською дезєгацією"Тничасове Правитедьство підчеркує рівшочасно. що воно признає

націовальні

окремішностя та євоерідні ужовн
життя України ії відповідну
необхідність розвязки справи будучого ладу Украївн, котра в повнім обежі належить до Установчих Зборів".

не

Отже не признаєшо і начеб-то і признаєно,
вважаєшо себе в праві розвязувати справи.

тільки

|форжальна

а цілком
втратити

яким

| одписка,

продиктовона

але, у всякіч разі,
Звичайно, це була

зовсім

нефоржальвизн,

жатеріяльними. шкурними інтересани нації-пана, що боялась
своє панування на такому великому і багатому просторі.

являлась

оголошувати

Україна.

актів

великої

Не

боялось

політичної

же

"Тиичасове Правительство

ваги в справі Польщі та Фін-

ляндії. Не побоялось потім і проголосити Росію реєпубликою. не
чекаючи Установчих Зборів, а тут боялось визначити Краєвого Комісара.
Не річевижи були також і закиди, що Центральна Рада, як не обрана
всепародвік голосованням, через те не шоже висловлювати волі народу
України. Цей аргумент повертався проти сажого ж Тинчасового Правительства. зке також не було обране ,йвсенародніж кголосованнямі в своїй роботі спіралось на ревозюційний орган -- Петрогралську
Раду робітничих і салдатських депутатів, обрану, звичайно, також не
всенародніх голосованням.
"Та це все мало турбувало революційне
сумління не тільки буржуазії, але Й соціялістичної московської демократії, прелставники якої в коаліційнім Правительстві йшли в українській справі в сердечній спілці з своєю буржуазією.
Чорносотенці
- реакціовери, на чолі з ПіІульгиним,
потирали
з задоволенням руки, радіючи з , мудрого" рішення Временногео Правительства. А разом з реакпіонерож Шіульгиних раділа і соціяліствчна
пануюча демократія на Україні. Миноголюдне
шобєднане засідання
Київського
виконавчого
Кожітету громадських
організацій. |Ради
робітличих депутатів, Ради салдатських депутатів і Ради коаліційного

студентства, просмакувавши відповідь Вреженного ШПравительства на
деклярацію Центральної Ради, винесло з приводу неї таку свою
ухвалу:
зСтоячи -вовсім виразно на грунті порядку в Росії і на принціпах децентралізації та широкої автономії, ми цілком прилучаємогя до
Тимчасового Правительства і всією силою євого авторітету ") готові
піддержати його точку поглялу що до того, що ця справа в розумінні
загальних основ автономії, її обему і фактичного змісту може бути
розвязана тільки Установчижи Зборахи. В теперішнім часі. на нашу
думку. може бути вова тількк про приготування справи до Установчих
Зборів і про здійснення культурно-національних гасел". її
Та не довгою була ця спільна радість чорносотенця з соціялістох і западто поспішною.
Вопа хутко зникла, розвіявшись, як дим на

вітрі, коли знову залунав грізний голос довготерпеливого українського
селянина, салдата і робітника.
з) Певно голови Ради робітничих і салдатських депутатів
і Таск -- розуміли під цим не тільки моральний автерітет.
яху Засідання

16. червня

н. ст,

--

Незлобін

ЕН

зару

16. Відповідь українського народу на відмову Временного

Пра-

вительства. (І Селянський та П Військовий З'їзди) Добре, що
закінчення переговорів а Временним Правительством в єправі домагаль
Української Центральної Ради припало як раз на тої час, коли
в Київі саме розпочав євою працю грандіозний так званий Перший
Всвукраїнський Селянський З'їзд і був на передодні Другий Всеукраїнський Військовнії

б їзд.

Центральна

Рада

могла

ще раз

перевірити

свій жшандат і впевнитись в настроях українського селянетва і вояцтви,
а пануюча демократія знову мала добру нагоду подумати ще раз нал
своїм відношенням до української національно-політичної революції.
На Селянський 8'їзд було вакликано по одному представникові
від волостної селянської спілки, по два представники від повітових
Комітетів Селянської Спілки і по два представники від губернських
організацій Селянської Спілки. Загальна кількість селянських депутатів, що прибули

на вівд,

сягала

2 500 чоловіка.

Шість

день

від

раня до пізнього вечора кипіла напружена робота в залі Київського
Купецького Зібрання,") шість день українське трудове селянство міркувало над болючими для нього справами: автономії України. припинення
війни, земельною справою і справою своєї клясової організації. А 8 цих
шости днів цілих дна пішло на палкі дебати, на обговорення докладу
дехегації Центральної Ради про переговори з Времейшим Правительством і намічення дальшої провідної лінії національно-визвольної боротьби.
Доклад членів делегації про те, що Правительство

зволікає з від-

повіддю, і про савий характер переговорів зробили надавичайно
сильне вражіння на селянство.
Всі зрозуміли відволікалня справи
Урядом, як бажання задержати і на далі українське селянство в тій
безпросвітній ваціональній неволі та безправности, в якій воно перебувало за часів царату. Настрій піднісся до великого шпапруження.
Ображене почуття національної і звичайної людської гідности українських трудових мас шукало виходу.
В словах численних промовців
ночулися нарікання на делегацію Центральної Ради і на саму Центральну Раду за те, що вона ,принизилась" до того, що прохала Временне Правительство задовольнити домагання українського народу, толі
як повинна була, на думку промовців, вимагати, а не прохати. Иньші
знов говорили, що Центральна Рада взагалі мляво веде справу і майже
вічого не зробила для фактичного здійснення автономії України. Настроені самостійницьки члени з'їзду в палких промовах радили порвати
цілком в Московщеною, негайно оголосити самостійну українську республику. Представипк Черкаського повіту селянин-салдат Білий сказав,
З) З'їзд відбувся в кінці трання і на початку червпя місяця ст. ст.; ца порядкові денному з'їзду стояли такі нитанвя: 1. Переговори Ц. Ради з Тимчає.
Правительством в справі автонохії України; сучасний момент (відношення до
Тимч. Правительства і війни); 2. Земельна реформа на Україні (земельні комітети
і Центр. Україн. Земольн. Комітет); 3. Оріанізація селянства ша Україні (вибори
Всеукраїнської Ради Селянських депутатів і Центрального Комітету); 5. Вибори
селянських депутатів до Укр. Центр. Ради.
З'їзд пройшов під проводом В. Випииченка (у. с.-д.), Б. Мартоса (у. с.д.),
П. Христюка (у. с.р.) і М. Осадчого (старого українського народника і відомого
селянського діяча), обраних до президії З'їзду.

2

Ж

що, на його дужку, ,дсучасні Українці повинні йти за прикладом славних предків, котрі

вжіли

боронити

свою

волю

з оружжам

в руках".

,Хвиля велика, говорив промовець: і наш не простять наші діти та
внуки, як ми її змарнуємо! ШНаж нема чого і нікому кланятися; візьнено своє Її
Та не встиг в'їзд васпокоїтись і перейти до холодного і розважного обжірковання важного питання: що саме вважати під тим ,своїм"
і в якій саме формі ,ваяти" те .своє", як другого дня було одержано
нову неприємну ввістку з Петрограду -- про ваборону військовим віністром соц,-рев. Керенським, другого українського військового в'їзду.
Як пожежою, спалахнув з'їзд, новим гнівом і новим до того ще не бувалим обуреннях. Гнівне ,ганьба" вирвалось в тисячі селянських
грудей у відповідь на цю звістку. Знову записалися до слова десяткії
промовців, знову почулиєя нарікання на недемократичне їі несправедливе відношення до українського визвольного руху Временного Правительства і з'окрема жіністра Керенського, що забороною військового
з'ївду посягнув на вакок про волю заборів, коли тим законом захотіли
скористуватись українські салдати, і ва Петроградську раду робітничих
і салдатських депутатів,
тельства санкціопувала.

зумілою,

чи

краще

шо таке недемократичне поводження ШПравиЗаборона з'ївду видавалась тим більш незро-

сказати.

тим

більш ясно справленою саме проти

української демократії, українського національно-виввольного руху, що
саме в той час відбувансн в Петрограді паціональний польський
військовий в'їзд і скликався загальноросійський з'їзд, салдатських і робіт-

ничах депутатів і що взагалі заборопа українського військового з'їзду
була першою забороною Временним Правительством якого б то не було
в'їзду за весь час революції.
Греба було надзвичайних зусиль, щоб
васпокоїти розбуркане людевке море. І хоч селянство врешті засновоїлось, але в серцях і в думках Його вже було проведено московською
демократією нову смужку -- глибоку і виразну -- недовірря до московської денократії і перекованости, що справу організації нового вільного

ладу

на Україні таки

дійсно

треба

ввяти

на власні плечі і власну

"відповідальність.
Та те ведовірря ще не перейшло в цілковиту зневіру. Ще
оставалась надія на те. що Правительство і московська демократія грозувіють справедливі і ме такі вже великі вимоги українського народу,
подані Центральною

хотів скодити

Радою,

в шляху,

і вадовольнять

визначеного

докладного обговорення

справя

ством З'ївд, одкинувши

одноголосно

шення

української

республики,")

дуюче: ,Знслухавши до'лад

їх.

8'ївд все ще

не

Національним Конгресом.

переговорів

за-

Після

з Временним Правитель-

пропозицію

постаневив

про негайне оголо-

також

одноголосно

слі-

про переговори в російським Тимчасовим

Правительством, Перший Всеукраїнський Селянський З ївд постановляє:
1

Приєднатись

до

домагань

Української

Цектраль-

ної Ради, заявлених в її деклярації, і вимагати від "Тимчасового Правительства негайного задоволенья цих домагань; 2) вважаючи на те, що тільки
установлення в Росії федеративної демократичної республики з національно-тери-

х) За цю пропозицію було подано меньше

двох десятків голосів.

-аєо
фі са
торіяльною автономією

України та забезпеченням

црав національних

меньшостеії

може оберегти край від безладдя. з'їзд постановляє доручити Центральній Українській Раді, разом з Українською Радою Свлянських Депутатів: а) негайно виробити проєкт положення про автономію України і про федеративно-демократичннії
устрій російської республики, 6) негайно скликати з'їзд представників других
народів і країв, що домагаються

федеративно-демократичного

устрою

і в) при-

ложити всі сили до прискорення організації українських територіяльних (краєвих)
зборів; 3) З'їзд постаповляє, щоб ка Вкраїні всі самоврядувания та інституції
були пегайшо українізовані і через то закликає всі військові і
громадські (селянські, земські та иньші) орїанізації і адміністративні установи
України допомогти Шснтральній Українській Раді і Раді Склянських Депутатів
в підготовленні автономного ладу на Україні".

Отже -- рішуче приєднання до домагань Центральної Ради і заклик

до негайного, активного творення автономного ладу на Україні в формі
українізації всіх державних і громадеьких інституцій.
А щоб український народ міг, після вакінчення

життям

війши, жити

національно-політичним

в цілости, зізд ухвалив ще домагатись від Временного Правя-

тельства, абп воно подбало, .щоб представники народу українського
ваяли участь в мировому хіжнародньому конгресі".
Таку національну позицію зайняв Перший Всеукраїнський Селянський

З'їзд, В

ського

праві і авторитетности

селянства

ніхто,

навіть

якого

вороги

не могли сумніватись і не сумпівались.

весь час
довести

підкопувалась
дого

має, з таким

штучність,

одвертим

висловлювати

українського

волю

україн-

визвольного

руху,

Одна з російських газет,") що

під український

визвольний рух і все

одірваність

від широких

зачудованням

описувала

українських

цей

хотіла

народніх

величній,

щиро-

народній, справді селянський з'їзд:
--зВ ті щасливі хвилі, коли на селянськім з'їзді не бурхають націопаль-

ні пристрасти і не чуються дематїогичні заклики,
нисала

іазета.

ШНевільне,

співаків

і співачок,

майже

святе

тремтіння

тоді

там віддихаєш

огортає,

коли

душою, --

побачиш

подібні
Ї шитаєш себе:
-з Чому це? Від чого так відразу хвилює цей незвичайний вид чепурпого Купецького Зібрання ?
"ля ,солодких" звуків була у нас призначена головно ця заля. Для ві-

збори.

домих

для Гсніяльних

піаністів

і скрипаків,

яких

з задержа-

ним віддихом слухала чепурна мійська публика. Тепер тут -- і публика иньша,
і звуки иньші, Й музика иньша, якої і не норівнювати пі з чим ні по краєоті, ні
по силі, ні по значінню ,
Ї стає зрозумілим невільно хвилювашня.
Тут народ творить свою волю.
Тут народ будує своє життя.
Тут народ трудолюбиво та вдумчиво кладе камінь за каміном свого щового, прегарного дому...
Ї ми щасливі, що дожили до сього часу. Ми на очі, но у сні, а ва яві
бачимо народ, покликаний но своїм розуміпню перебудовувати ціле євоє життя.
І бачити со та слухати простих, ало завжди ясних, розумних селянських промов
без тремтіння і хвилювання не можна .
Величозна заля з гори і до низу | (буквально!) залити селянством. Тут солянське царство.
Дось-не-десь тільки побачиш інтоліїснта в урядничім або офицерським убранию.
А решта -- одні соляне: їі старі, й молоді, і заможніі
сільська біднота. 1 всі з такими поважними обличчами, з печаттю гайбокої думи
народнього ума. Густо єтовпилися коло широкого предсідательського стола, за.
яким орудує ,товарищ головає-предсідатель.
Стоять і сидять по краях естради.
ч) ,Кісв. М.3 з 16. червня н. ст. --

,В солянськім

царетві.?

с
А деякі просто

розложилися

на підлові

перед столом

голови

і часами,

як статуї,

стоять навколішках, не рухаючнся та слухаючи кождого слова референта і бесідників. Всі ряди крісел, всі канапи, всі входи зайняті селянством, шереги стоять
коло стін залі. Хори обліплені народом.
Ні клаптика свобідного місця. Куди
не глянеш -- море голів, море селянських облич і постатей ..
То настає глибока тишина і виразно, ясно чуються слова того, що говорить. То знов зашумить і заремствує народній гомін -- здається, що єтарий
Дніпро бе приливом у нешогідну, бурливу ніч..
Не знаю, де ще селянство так жадливо й уважно слухало, як на цім
з'їзді. А багато -- з записними книжечками і щось то виводять у них кривульками.

Ї скромна,

вродлива

молодичка

акуратно

занисує

відлошком

олівця

на

картці з бльочку.
-- А чи зрозуміють все на місцях? -- шитає товариш голова.
-- Зрозуміють! -- загуділо народнє море.
4
А шолоденький шарубчак з почервонілиж дівочим обличчам, яке сяє ра»
дістю, гукає:
-- Як же вони не зрозуміють, кбли я тут слухаю і все їм оповім!...
одного

І відчувається, що цей денєїат від села ке пропуєтить
слова.
Він нічого не записав, все-все до останнього

в усього з'їзду ні
єшова зложив він

у своїй памяти і нічого не перепаутаєв ...

Так, дійсно, на цьому з'їзді український народ, народ-селянин,
творив свою волю, будував своє нове життя, ,трудолюбиво та вдушчиво
клав канінь ва камінем свого нового, прегарного дому, та не хотіли
розуміти цього тах далеко, в Петрограді, в учених професорських комісіях; не хотіла ровуміти і відчувати краси цього дивного неціонального пробудження українського народу нація-пан, навіть в своїй
кращій частині. в демократії.
На закінчення праці з'їзду, що по вирішенню національного питання займався кілька день справою земельною й організації селянства,")
надійшла до Київа нова холодна і жорстока

звістка про те, що Вре-

менне Правительство одкинуло домагання українського народу ... Як
грім в ясного неба, вдарила вона в селянство на 8'ївді і у всю українську демократію.

Оголосивши телеграму в Петрограду про відкинення українських
домагань, Голова Центральної Ради М. Грушевський сказав:
-- зСвяЯТто революції скінчилося!
Настає грізний час! Україна
повинна бути зорганізована! Свою долю повинен рішати тільки Український Народ!"
Повне віри в свої сили, натхнене -- ,Хай живе вільна Україна!",
що вирвалось в тисячі селянських грудей, було відповіддю і на ці
слова М. Грушевського і на відмову Временного Правительства. Седянський З'їзд вже не потрібував наново переглядати своїх постанов і«виносити нових ухвал. ШЩира відновідь українського трудового селянства на лукаву відповідь Бреженного Правительства була вже ясною
з того, що віх самого серця вийшло ,хай живе вільна Україна", Конкретної ж форми їй кала надати Українська Центральна Рада разом
з Всеукраїнською Радою Свлянських Депутатів, обраною на З'їзді і
включеною в склад Центральної Ради (20).
Селянські депутати роз'їхались по всій «Україні в гаслом: , Нехай
живе вільна Україна! Будуймо сами собі вільне життя на Україні!
ж) Постанови ці нодані нижче.

69

м

А Центральна Рада, поповиена Радою Селянських Депутатів, обміркувавши відповідь Временного Правительства і прийнявши на увагу нові
обставини, що зайшли

на Україні в звязку в тією відмовною відловідлю,

одноголосно ухвалила (16. червня н. ст.) таку постанову:
гОбміркувавши відповідь Чнмчасового Російського Правитедьства на домагання Української Центральної Ради і вважаючи, що признання права українського народу на автономію відповідає його трудовим і національним інтересам,
загальні збори Української Цептральної Ради, доповнені Українською Радою
(селянських Депутатів і Військовим Українським Їснеральним Комітетом, признали,
що, відкинувши домагання Центральної Ради, Тимчасове Правительство свідомо

пішло против інтересів трудового народу па Україні та проти принціпу самоозначецня національностей, проголошеного ним самим -- Тимчасовим Правительством.

З огляду на те, Цептральна Рада нпризпала

конче

потрібним:

1. Звернутися до всього українського народу з закликом оріанізуватися та
приступити до негайного закладання фундаменту автономного ладу на, Україні.
2. Центральна

Українська

Рада

вважає

потрібним

негайно

видати

до

українського народу універсал, котрий має вияснити істотність домагань української демократії, представленої Центральною Радою, а також ті завдання, що
стоять перед нею при будові автономного ладу на Україні вкупі з иньшими
національпостями Української Землі.
3. Загальпі Збори вважають, що Центральна Рада використала всі засоби,
щоб увійти в порозуміння з Тимчасовям Російським Правительством з приводу

проголошення принціпу автономної України та, прийнявши під увагу, що стихійний зріст українського руху приймає все більші Й більші розміри, що відмова
Тимчасового

Правительства

може

звернути

цей рух на небажаний

шлях,

Україн-

ська Центральна Рада постановляє тепер ще з більшим напруженням сих приступити до організації і надання сьому рухові (певного) напряму, щоб не привести краю й всієї Росії до анархії, та знищення завойовань реводюції.

Так

Українська

Центральна

Рада

оцінила

момент

і єтала

на

шлях дійсної революційної боротьби за паціопальне визволення Українського Народу. Другий Український Військовий З'їзд, що роспочався зараз-таки після селянського (5.--120. червня єт. ст.) переконав
Ц. Раду остаточно в правильпости та конечній необхідности цього
шляху і примусив її зробити швидче той крок і сказати те слово, яке
вона приобіцяла в євоїй постанові.
Як вже згадувалось вище, міністр військових справ Керенський
заборонив

З'їзд,

вважаючи

його

.щневчаєним".

Одначе

ця

заборона

дала наслідки цілком протилежні тим, яких сподівався Керенський. Коли

українські вояки довідались про заборону З'їзду, то це тільки піднесло
значіння

з'їзду

в

їхніх

очах,

і

після

цього

вке

не

було

СИЛИ,

Яка

могла 6 стримати салдатів від посилки своїх делегатів на зївд, На
день відкриття З'їзду прибуло до Київа стільки вояків-депутатів, що
вони не могли
вміститись в будинку Троїцького Народного Дому,
в якому

з

ОМА

відбути

З'їз т,

і засідання

його

довелось

перенести

до великого мійського театру. Всього на З'їзд прибуло біля 2500 депутатів,
що представляли собою 14600000 озброєного українського народу.
Заборона З'їзду Керепським,

звичайно,

не мала тої сили,

щоб дійсно

унеможливити роботуйого. б'їзд, зібравшись Й обміркувавтши цю заборону,
ухвалив
всіма

царату,
таим

постанову,

культурними

повні
чином,

в

якій

зазначив,

народами

права

вільного

світу,

що
має,

наролу,

«Український
з часу

народ,

знищення

рівний

80

російського

котрі й буде боронити" і що,

,право зборів і з'їздів належить

Українцям, як і иньшим

що З
вільним народам, а черев те й ваборона з'ївду військовим міністрох
Керенським
являється
незаконною".
Наприкінці резолюції З'їзд
зазначив,

що він буде ,свої постанови

обовязково

проводити

в життя".

Заборона З'ївду й одмовна відповідь Временного Правительства
на домагання Центральної Ради зробили те, що весь З'їзд пройшов
в піднесенім настрою і дебатував головних чином справу національнополітичну.

Майже

тиждень

бурхливо кипіло на в'ївді,

на безконечних

мітінгах біля будинку з'їзду і у всьому Київі. Вояки, повні життєвих
сил і енергії, ввикши на фронті реально дивитись на річи, ставили
питання просто ії руба: коли Правительство не хоче нас слухати, то
немає і нам чого на нього зважати. Маємо свій розум, маємо силу -робіжо ж так, як це потрібно нам -- українському трудовому народові,
а не комусь там, хоч би і в Петрограді. У зпову довелося керовникам
українського руху вживати надавичайних сил, щоб цей стихійний протест
і гнів українського саддата не перейшов певних меж і не влажав
раптово наміченої лінії організованої і плянової боротьби ва національне
визволення і загальні здобутки революції (21). Як і на євлянськім з'їзді,
вносилися знову, тільки ще гостріщі проповиції осуду Вреженного
Правительства і всієї московської демократії; чулися голоси за необхідність цілковитого

і негайного відділення України від Росії.

"Та після

докладного обмірковання політичного моменту і всієї справи визвольної
національної боротьби, з'їзд одноголосно ухвалив таку постанову:
унругий Всеукраїнсьвий військовий З'їзд в складі 2308 делєїатів з фронту,
1,600.000 озброєного оріанізованого українського"

тилу і фльоти -- представників
народу,

обміркувавши

позицію,

яку зайняв Центральний

Тимчасовнії

Уряд що де

українського народу та Центральної Ради, визнає:
1. Тимчасовий Російський Уряд цілковито не розуміє національних

відносин

на Україні і не оцінює, як слід, великої оріанізованої та стихійної, пробудженої
революцією

сили української

демократії.

2. Цим нерозумінням і системаличним оцором домаганням української
демократії Тимчасове Центральне Правительство загострює національні конфлікти
на Україні, перешкоджає великій оріанізаційній роботі українського народу
і викликає анархістичні настрої серед населення ріжних національностей, на
Україні сущих.
Вважаючи

на це, Другий Військовий

З'їзд постановляє :

1. Поставити на увагу Тимчасовому Російському Урядові, що коли він
дорожить збереженям здобутків революції по всій Росії, а з'окрема спокоєм
і пляномірною оріанізацією народніх мас на Україні, то першим засобом до цього
с одміна постанови Уряду в справі домагань, які були представлені йому Ценгральною Українською Радою, і негайне признання тих домагань.
2. Пропонувати своєму вищому представницькому оріанові -- Центральній
Українській Раді -- в цій справі до Уряду більше не звертатись
і негайно пристуцити до твердої ортіанізації краю в згоді
з національними меньшостями -- цеб-то до фактичного переведення в життя
підвалин автономного ладу, яко єдиного способу врятувати Україну і всю Росію
від безладдя та загибелі. З'їзд з свого боку забезпечує найактивніщу рішучу
піддержку Центральній Раді у всіх її заходах і кличе весь оріавнізований Український народ одностайно і неухильно виконувати всі її постанови.
3. В справі переведення підвалин автономії України в життя, З'їзд вважає

необхідним проповували Центральній Раді, яко мога швидче скликати територіяльні збори для порозуміння з національними меньшосіями і розгляду проєкта
статуту автономії України".

тро -о
Ми

не

будеме

докладно

спинятись

тут

на

праці і поєтановах

зіаду в нньших справах, що єгояди на порядкові денному (постанови
в справі військовій, земельній та иньших), які надають живого змісту
і життєвого значіння наведеній вище постанові (22). На деяких з них
ми спинимМоОСя пізніще. коли будемо говорити про той еоціяльноекономичний зміст, який вкладали українські трудові маси в свій ідеал
відродженої України. Не будено такаж снинятись і на аналізі наведеної
постанови: вона говорить сажа за себе. Зазначижо ще тільки тут, що

З їзд обрав Українську Раду Військових Депутатів,
її в склад Центральної

Української

Ради

постановив ввести

на таких

самих

основах,

як

була введена туди перед цим Українська Рада Селянських Депутатів,
доручивши їй боронитв в Центральній Раді інтереси українського
трудового народу, як їх розуміло вояцтво.
Таку відповідь дало через свої зїзди українське
трудове
селянство і вояцтво на одмову Врехенного Правителільства. Українській
Центральній Роді залишалося тільки надати цій відповіді певної
ї урочистої, як того вимагав момент, форми. І Українська Центральна
Рада виконала це завдання з успіхом.
І7. Українська Центральна Рада І Універсалом своїм оголошує
автономію України й утворює Генеральний Секретаріят.
Ще перед
початком військового зізду українські вояки (члени зізду) урочисто
присяглися па Софійській площі, що .не вернуться до своїх частин
без

автономії

хатері-У країни" (23).

На

з'їзді

цей

настрій

виллявся

в форму ,пропозиції своєму найвищому органові" -- Центральній Раді
-більше
не
звертатись
де Временного
Правительства
в справі автономії України і приступити негайно до твердої
організації краю.
Отже дві з половиною тисячі депутатів салдатів, козаки- богдалівці
і весь народ український жлали нетерпливо того оголошення ,автономії

Матері-України". Вояків не можна було і гріх було одпустити з Київа
без автономії. Автономія мусіла бути проголошена.
Центральна Рада, хоч вже і вирішила (ухвалою євоєю від
16. червня

автономії
ц.

н. ст.) піти шляхом

України,

Суковкіна

--

проте
Губ.

так званого

ще

раз

Комісара

,самочинного"

нпопробувала

Кпівщиня)

до

оголошення

звернутись
розуму

(черев

Временного

Правительства. Київськші Губерніяльний Виконавчий Кохігет, в єклад
якого входило чимало Українців, весь чає єтояв по боці Центральної
Ради і тепер, вважаючи одховну відповідь Временного Правительства.
помилкою, що може цощшкоди"п єпокоєві на Україні, він вирішив
звернутись до Временного Правительства а проханням і порадою пере-

глянути рішення в українській справі.
Від, імени Комітету було послано телеграму гакого змісту:
«Останніми
з'їздом

з'їздом

селянських

при

участи

днями

український

депутатів

У числі

2000 делегатів.

рух

проявився

2200 участників

Селянський

ух Київі

всеукраїнським

і веєукраїнським

З'їзд,

що

вке

військових

закінчив

свою

працю, прийняв одноголосну постанову яро неєбхідність національно-терпторіяльної
авгономії України, а також про підтримку веїма засобами армії та про необхід-

цість рішучої оборони краю.
же

настрою.

Засідання

військового

з'їзду

відбуваються

у тім

то з
Київоький губериський виконавчнії Комітет уважає своїм обовизком звернути
увагу Іимчасового Правительства, що відмова признання заявлених Центральною
Українською Радою жадань, як рівно ж телєграха міністра війни про невчаєність

українського військового з'їзду, викликала велике заворушення серед українського населення, яке виллядося в безперестанних, многолюцних летючих вічах,
що відбуваються від раннього ранку до пізньої ночі (23). Хоч це заворушення
і спрняє різкому зміцненню досі непомітних скрайніх течій, проте завдяки
зоріанізованости Українців життя у Київі, як і в губернії, йде спокійно і без
ексцесів. Губериський Виконавчий Комітет уважеє своїм обовязком категорично
запевнити, що всі чутки, котрі иноді походять навіть з офіціяльних джерел про
наче

б доконані

або

шідготовлювані

Українцями

ексцеси

не

мають

під собою

ніяких фактичних підетав.
Для збереження на Україні ії надалі спокійного життя і можиости ндянової
праці для потреб армії, Губериський Виконавчий Комітет уважає необхідним, аби
Тенчасове ПШравительство як найскорше вжило рішучих заходів, щоб заспокоїти
на. | нкя України. Український рух набрав великої сили, яка безпереривно
роз
з-яається, тому цілком не можна допустити його дальшого іїнорування.
Найкращим єнособом заспокоєння, що мав би забезпечувати інтереси цілої держави,
Виконавчий Комітет уважає потребу видання правительственого роснорядку про

найскорше скликання до Київа осібної наради з представинків Тимчасового
Правительства, національних і політичних оріанізацій і шартій, при умові, що
Українці дістануть відповідне предетавництво.
Цій нараді треба доручити нідготоБлення для Установчих Зборів підстав
України до цілої Держави.

автономії

України

та взаємних

відносин

Виконавчий Кожітет Губериської Ради обеднаних громадських організацій
на своїм засіданню дня 20. червня (и. ст.), яке відбулося під моїм проводом,
постановив отсю євою одноголосну ухвалу довести до відома Тимчасового Правительства

та просити

ванскоршої

розвязки

Предсідатель
Комісар Суковкін."

Київського

Губери.

порушеної

тут єправи.

Виконавчого

Комітету,

Губериський

Та ця остання спроба також не досягла своєї цілі. Правительство

жовчало.

Військовий З'їзд після майже тижпевої праці закінчував вої

справи. Ждать далі не було ніякої рації і можливости.

І от 10. червня (ст. ст.), в останній день засідань Військового
З'ївху, Центральна Рада оголосила свій , Перший Універсал Української
Центральної Ради ло Українського Народу,
на Україні і по-за
Україною сущого".
Універсалом тим Центральна Рада оповістила слідуюче:
»Народе український! Народе євлян, робітинків, трудящого люду!
Волею своєю ти поставив нас, Українську Центральну Раду, на єторожі
прав і вольностей української землі.
Найкращі сини твої, виборні люде

від сел,

від фабрик,

від

салдатських

казарм, од усіх громад і товариєтв українських вибрали нає, Українську Центральну Раду, й наказали нам стояти і боротися за ті права і вольности.
Твої, Народе, виборні люде

заявили

євою

волю

так:

Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи
з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам
порядкувати

євоїм

життям.

Хай

порядок

і лад

на Вкраїні дають

впбралі

все-

людним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори
(Сонм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нає, на Вкраїні, мають право
видаватя тільки наші Українські Збори.
Ті ж закони, що мають лад давати по всій Російській державі, повинні
видаватися у Всеросійськім Шарляменті.
Ніхто краще кас не може знати, чого нам треба й які закони для
нас луччі.
Ніхто краще наших селян не може знати, як нпорядкувати своєю землею.
І через те ми хочемо, щоб, після того, як буде подібрано но всій Росії по-

ЕН!
ніщицькі,

казенні,

царські,

монастирські

та иньші землі у власність народів, як

буде видано про це закон на Всеросійськім Учредительнім Зібранаі, право
порядкування нашими українськими землями, право користування ними належало
тільки нам самим, нашим Українським Збораж (Соїмові).
Так сказали виборні люде з усієї Землі Української.
Сказавши так, вони вибрали з-поміж себе нас, Українську Центральну
Раду, і наказали нам бути ва чолі нашого народу, стояти за його права і творити
новий лад вільної автономної України.
І ми, Українська Центральна Рада, вволили волю свого народу, взяли ва
себе великий тягар будови нового життя і приступиля до тієї великої роботи.
Ми гадали, що Центральне Російське Правительство простягие нам руку
в цій роботі, що в згоді з ним ми,
лад нашій землі.

Українська

Центральна

Але Тимчасове Російське Правительство одкинуло
одідхнуло простягнену руку українського народу.
Ми

вислали

до Петрограду

єБоїх делєїатів

Рада,

всі

зможемо

явші

(послів), щоб вони

дати

домагання,
представили

Російському "Тимчасовому Правительству наші домагання.
А найголовійші домагання ти були такі: Щоб Російське Правнтельство
прилюдно окремим актом заявило, що воно не стоїть проти національної волі
України, проти права нашого народу на автономію.
Щоб Центральне Російське Правительство по всіх справах, що торкаються
України, мало пря собі нашого Комісара по українських справах.
Щоб місцева власть на Вкраїні була обеднана одним представником
від Центрального Російського Правительства,
себ-то вибраним нами Комісаром
ва Вкраїні.
Щоб певна частина грошей, які збіраються в Центральну Казну з нашого

народу, була віддана нам, предєтавникам цього народу

на надціональнр-культурні

потреби його.

Всі ці домагання наші Центральне Російське Шравительство одкннуло.
Воно не якотіло сказати, чи признає за нашим народом право на
автономію, та право самому норядкувати євоїм життям. Воно ухилилось від
нідповіді, одіславши

нає до майбутнього Всеросійського Учредительного Зібрання.
Центральне Російське Нравительство ве єхотіло мати при собі вашого
Комісара, не схотіло разом з нами творити новий лад.
Так само не схотіло признати Комісара на всю Україну, щоб ми могли
разом з ним вести наш край до ладу і порядку.
І гропі, що збіраються з наліої землі, одмовилось повернути на потреби
нашої школи,

освіти Й оріанізації.

1 тепер,
нашу долю.

Тинчасове

Ми

Народе

Український,

не можемо

нас

допуєтити

Російське Правительство

не

приневолено,

Край наш

може

щоб

на безладдя

дати

ладу

ми

самі

творили

та занепад.

у нас,

коли

не

Коли

хоче

стати разом з нами до великої роботи, то ми самі повинні взяти її жа себе. Ценашо обовязок перед нашим краєм ії перед тими народами,
що живуть на

нашій землі.

І через то ми, Українська Центральна Рада, видаємо цей Універсал до
всього нашого народу і оповіщаємо: од нині самі будемо творити наше життя.

Отже, хай кожен член нашої нації, кожен громадянин єсла чи города од
нині знає, що настав чає великої роботи.
От цього часу кожне село, кожна волость, кожна управа новітова чи
земська, яка стоїть за інтереси українського народу, повинна мати найтісніщі
оріанізаційні зносини з Центральною Радою.
Там, де через якісь причини адміністративна влада зосталась у руках
людей, ворожих до українства, приписуємо нашим громадянам повестя широку,
дужу організацію та освідомлення народу і тоді перевябрати адміністрацію
В городах і тих місцях, де українська людність живе всуміш з нишимМи
національностями,
приписуємо нашим громадянам негайно прийти до згоди
й порозуміння з демократією тих національностей і разом з ними приступити до
підготовки нового правильного життя.

соб є
Центральна Рада покладає надію, що народи не українські. що живуть на
нашій землі, також дбатимуть пре лад та єпокій у нашім краю й у цей тяжкий
час вседержавного безладдя дружно, одностайно з нами єтануть до нраці коле
оргіанізації автономії України.
Ї коли ми зробимо цю підготовчу зріанізаційну роботу, ми «кличеме
представників

від усіх народів

землі

української

закони, той увесь лад, який ми підготовимо.
має

затвердити

своїм

Народе
Центральною

вивести

Радою

єтоїть

Перед

твоїм

велика

цього

дла

часу

успіху

для

неї.

Ті

стіна,

оріаном

яку

--

їй треба

Українською:
повалити,

щоб

пілах.

тиї праці

Український

вибравим

і висока

Треба сил для того. Треба думих.
А

закони

Учредительне Зібрання

законом.

уграїнський!

народ свій на вільний

праці.

і виробимо

Беєросійсько

сміливих

насамперед

(народ

усі

рук.

потрібні

кошти

| свої

Треба великої

великі

кошти

еддавав

у

яаредьної

(троші).

Де

ШВесересійську

Ценгральну Казну. а само не мав. та й не має й тепер від неї того, що шеринен
за це.
Г через те ми, Українська Ценгральна Рада, прицисуємо всім еріанізо-

"тромати
заним
вам

на

громадянам
2

1.

числа

рідну

єс

і геродіь,

місяця

«нини

єправу

Української

і точне,

Центральної

негайне

ти.

народ

робітників,

українським
накласти

громадським
на

і ретулярно

люіність

пересилати

крораназо і устаниособливий

його

податок

екаронице:

У твоїх руках доля твоя.
В цей тродний час вседокажи своєю одностайністю і державним
резумом.

народ

хліборобів,

можеш

гордо

і достойно

з пожним ор(анізованим. державних народом, як рівний з рівним.
Ухвалено: У Київі, року 1917, місяця червня ціюня), числа

Цей Універсал

во

Вали.

Народе Український!
світнього безладдя і розпаду
що

усім
(їюля

єправив

на

українське

стати

поруч

10".

суспільство надзвичайно

глибоке вражіння. Подібно до того. як з невпмовною радістю і, навіть.
з слізми на очах вислухали його українські салдати -- члени Військового 8'їзду,

--

8 ентузіязном

зустрів

ці

слова

Центральної

Радп

і увесь український трудовий народ. Майже по всіх місгах, містечках.
селах 1 хуторах України, на численних
селянських,
робітничих
і загально- -надіолальних віздах, на фронтах у військових частвнах, -воюди урочисто було відчитано Універсал. з захопленням і радістю, Я:
овяту вістку про пове, прегарне життя. що малювалося в народній
уяві. Народ радів, народ хвилювався, народ складав масову формальну
присягу на вірність Центральній Раді, на вірність проголошених нек!

ідеалам (25). «До Центральної Ради посипалипсь сотнями, тисячами,
бевконечні, палкі привітання від ріжних груп та організації українського суспільства, від військових частин, Від земств, з заявами, що
вони визнають Центральну Раду за свій найвищий уряд, що будуть
коритися їй і тільки їй, що будуть з радістю, охоче і пильно ВвПкОНУвати її приписи, її наказп.
І не тільки присягались. не тільки вітали, а на ділі, як і чим
могли, виявляли євою прихильність до Центральної Ради.
До Кпіва
з усіх закутків великої України їхали делегати, представники сел,
волостей, повітів, громад, комітетів, щоб на влаєні очі побачити ту

Центральну Раду, привітати її і передати

зібрані

поміж

робітниками

і селянами гроші -- мідні, срібні, золоті.
Були дні, що біля скарбниці Центральної Ради стояли цілі черги селянських, робочих в моволястими руками цостатей з пакунками і торбиночками в грішми в руках.
Це український народ ніс своїй Раді добровільний податок -- невеликий, але щирий, даваний без примусу, в радістю.

НЕ
Військові частини,

о

їдучи на фронт,

на

сжерть,

поборюючи

всі

трудности, заїздили по дорозі до Київа. до Центральної Ради, щоб побачити кращих своїх людей, щоб почути від неї, від Центральної Ради.

слово привіту і заявити, що, з її наказу, навіть на фронт селянин і робітник шіде з радістю.
Що ж саме такого значного сказала Центральна Рада своїм
Універсєалох, що викликала такий всенародній ентузіязи?
Даремно було б шукати сили Універсалу в тих конкретних заходах і вказівках, які давав він українській революційній дежократії
в еправі найближчих

її завдань.

"Ті вказівки, хоч і мали

велике

зна-

чіння, але не вони хвилювали селянство, робітництво і все українське
суспільство. Їх можна було б звести до кількох коротеньких точок.
А саме: після накагу Цептральної Ради, 1) кожне село, кожна волость,
кожна управа -- городська чи зенська -- повинна була вступити
в тісні організаційні зносини з Центральною Радою, 2) на адміністративні посади на Україні мали бути настановлені зусиллями організованого українського громадянства особи, прихильні до українського національного відродження: 3) українське суспільство повинно було о0бложити себе добровільним податком на потреби. звязані з роботою
Української Центральної Ради, і 4) творення автоношного ладу на
Україні повинно було переводити українською демократією в контакті
і згоді з демократією иньших народів, що живуть на Україні. От і все.
Так само і не в обітницях Універсалу -- передати народові, після
ухвали Всеросійських Установчих Зборів, поміщицькі, манастирські та

казенні зеклі, а також скликати український сойм для вироблення ваконів для України, -- треба шукати причини успіху і впливу Універсалу.
Ні. Сила Універсалу полягала в ипньшому. а саме в тому великому принціпі, який він проголосив єловами: ,Од нині самі будено
творити наше життя", і в тому великому, безмежному довіррі до
творчих сил українського народу, яким пройнятий був весь Універсал,
па якому він весь, від початку

до кінця побудований.

В цьому

прин-

ціпі і в цій вірі треба інукати ключа до розгадки питання про причини надзвичайного усшіху Універсалу. про причини народнього ентузіязму, викликаного ним.
Ці слова -- ,Од нині ми сами, а не лалекий Петроград, не далеке і чуже Врехенне Правительство і не хтось пньший, сами, тут
у себе, без вічних перешкод, без вічного загаду, з власної волі будемо
творпти своє життя" -- це було все. Тут містилась вся національнополітична і соціяльно-економична програма.
Сказавши це, вже не так
важно було нагадати навіть і про зеклю і про майбутні Установчі

Збори. Раз ми сами будемо творити своє життя, то ми вже нічого
не забудемо, ми вже згадаєко про-все: ї про землю, і про війну, і про
школу, і про нову народню власть на вісцях, і про становище робітника

на фабриці та заводі,

і про самі фабрики та заводи,

банки.

Так думав український робітник і селяпин.
Звичайно, це був революціний рожантизм. Звичайно, цілком иньший зміст вкладали в те ,ми сами будемо творити своє життя" --

--о 176

українське

міщанство,

Ухвалюючи

Універсал, українські соціялісти-федералісти,

всій і не гадали давати

здеклясована
селянам

інтелігенція,

землю

дрібна

бев викупу, або,

буржуазія.

приміром, вобоже борони,

вякийсь- но спосіб посягати на сите життя капіталістів. Звичайно, всі
вони вірили в то, хотіли того і були переконані в тім, що це саже
вони -- українські міщане, дрібні буржуа, ідеольоги не істунючої
великої національної української буржуазії, -- будуть ,сами творити"
оте нове життя, а український салдат, робітник та селянин буде засідати з ними при тому творенню тільки для декорапії, В незначній
кількости, добровільно

привнавши свою

нездатність до ,будування дер-

жави" і передавши цю мудру справу до їхніх ,учених" рук. І багацько
ухороших" річей вкладалось цими панами в те .ми сами будемо творити своє життя", як показав потім дальший хід революції, розвиток
клясової боротьби, коли українське трудове селянство ії робітництво
будо свідком не тільки невизнання українською буржуазією Українських Установчих Зборів через те тількі, що до них народ послав своїх
депутатів, невчених, як він і сам ,,соціялістів", а не тих панів, що
перед тим роспинались більше всіх ва ті ж самі вбори, а ще Й иньших, більш прикрих діл тих ,свободо- і народолюбців'". 7)
Та вже такий час був тоді, що революційна демократія, повна
віри в свої сили і в євою перемогу, не спинялась тоді на докладному аналізі

зазначеної

форшули.

Соціяльно-економичні

вороги

зда-

вались тоді такими безсилими, нікчемними, що про них просто забували.
Народ бачив, що Йому вірять і сам повірив у себе. ЮВитаючи
Центральну Раду, народ сах витав себе, свою відроджену до життя
творчу волю.
ШПостановляючи коритись Центральній Раді, народ постановляв коритись самому собі, своїй, в найкращій формі впявленій
органівованій волі. ШПрисягаючи Центральній Раді, народ присягав
сам собі -- своїй силі, своєму творчому колективному розумові, своїм
робучим рукам, своїм трудовим ідеалам.
От в чому ховалися причини гіпнотигуючої сили Універсалу Центральної Ради і викликаного ниж народнього ентузіязну. "Тут маємо
до діла не тільки з національно-політичним моментом і не зільки 3 соціяльно-економичним.
Тут маєко з складним комплексом пенхольогичних, національно-політичних, соціяльно-економичних і просто біольогичних процесів, що відбувалися в тої час в глибинах українського народнього ЖИТТЯ.
Це був рух, подібні до якого рідко зустрічаємо в людській історії.
з

Хар
-

Як би тах не стояла справа, а Центральна Рада, оголошуючи
свій І Універсал, брала па себе великі обовязки. Правда, ці обовязки
хр Оріан с. ф. ,,Нова Рада", коли

побачила,

що

її

однопартійців

мало

пройшло до Укр. Уєт. Зборів, повела була рішучий похід, проти Укр. Уст. Зборів,
вказуючи, що до них пройшли тільки дематоїн, а не істинні оборонці ,українського народу".

ревно 7/7)

були ще нало виразні.
ванічались.

зрання

Обрії майбутньої державної роботи

Багацько було в складі Ради

ще тільки

таких політичних і громад-

ських діячів (ніж ними всі соц-федер.), які вовсім не вважали проголошення Універсалу за початок відродження державного життя на
Україні, в якій би то не було формі. Та все ж обовязки Центральної Ради зраву вбільшились,

а з ними

значно

побільшилась

і та тех-

нична робота, яку треба було робити, од якої не можна було ухилитись.
До Комігету Центральної Ради раз-у-раз звертались люде, надходили
телеграни від ріжних організацій з запитаннями, проханнями вказівок.

Комітет, як інституція не технично-виконавчого характеру, не міг фізично справитись в тівю роботою, та й принціпово він не міг її робити,
коли хотів поставити виконавчо-техничну роботу Центр. Ради під контроль, в даному випадкові свій. Отже ясно було, що необхідно утво-

рити якийсь новий, технично-впконавчий орган.
Сажо собою розуміється, такий орган мав бути зародком українського міністерства. Фракція українських соц.-революціонерів в Цен-

тральній Раді разом в Українською

Радою Селянських Депутатів так

зразу і поставили справу. Одначе, коли с.-р. П. Христюк виступив,
за поровужінням з превидією Центральної Ради (М. С. Грушевським і
В.К. Винниченком), на одному в засідань Ради з проповицією-проектом
утворення Центральною Радою Правительства України, ") деякі члени
Ради були дуже в цього невдоволені і занепокоєні, визнаючи думку
промовця невчаєною Й хибною в своїй основі. Проти проповиції виступали не тільки серіозно перелякані ес-ефи, а, павіть, і деякі соц,-

денократи."")

Та від життя не можна

було вже втікти.

Через дуже

короткий час після цього засідання Ради, ті, що так лякались самої
душки про утворення Українського Правительства, не тільки визнали
П слушною, а навіть сами ввійшли в єклад Українського Правительства,
утвореного Центральною Радою в середині червня місяця (ст. ст.) під
назвою .Іенерального Секретаріяту Української Центральної Ради".
Перший склад Ген. Секретаріяту був ,коаліційний". Найчислен-

ніщою була в ньому с.-д. частина, найженьш чисельною с.-р. Склад його

був такий: Голова Гев. Секр. і Секретар внутрішніх справ -- В. Вин-

ниченко (у. с.-д. син селянвна з Херсонщини), Секретар націовальних
справ -- С. Єфремов (с-ф. син священика з Київщини), Секретар по
ч) Це було після того, як в склад Ради війшла Всеукраїнська Рада Селян-

ських Депутатів.
чау Ця оцортуністична течія істнувала досить довгий час. Репрезентували
її головним чином укр. с.федер. та деяка частина у. с.-д.
опортувівмом всдавився Б. Мартос.
ШВквійшовши в склад

З цих останніх своїм
Їенер. Секретаріяту,

Мартос ледве не вийшов з нього на самім же початку, розійшовшись з иньшими
енер. Секретарями в питанню: чи Їен. Сокретаріят має здійснювати автономію
України, чи тільки

підготовляти

для неї ,підвалиниЄ

(питання (це виникло

при

обміркуванні змісту Першої Деклярації Їен. Секретаріяту). Мартоє рішуче ваявив,
що

він

може,

перебуваючи

в

Секретаріяті,

тільки ,підготовляти підвалини",

в разі, коли Їекн. Секретаріят задумує зараз же на тих підвалинах і автономію
ставите, він вийде ві ужакну Їсн. Секретаріяту. Щоб не творити одразу ж ,урядової" жрізи, иньщші Їен. Секретарі (в тому числі і Голова Секр. Винниченко),
хоч і ве без усмішки, мусіли ,погодитисьЄ на ,пнідвалини",

і

аю

ПОЇ

св

фінансових справах -- Х. Барановський (непартійний, кооператор, син
селянина з Київщини), Секретар земельних справ -- Б. Мартос (с.-д.,
походить із збіднілої дворянської родини на Полтавщині), Секретар по
продовольчих справах -- М. Стасюк (тоді непартійний соціяліст, кан-

дидат Сел. Спілки),

Секретар військових справ

-- С. Петлюра (с.-д,,

син віщанина з Полтави), Секретар по справах судових -- В. Садовський (с.-д. син священика в Волині), Генер. Секретар по справах

освітних -- І. Стешенко (с.д, педагог),

Генеральний Писар -- П.

Христюк (с.р. син ковака Кубанської области).
Утворенням Генерального Секретаріяту Центральна Рада зразу
розвязала велику справу українського державного відродження. З якими б

там завданняки не утворювався І енеральний Секретаріят, він все ж був
Виконавчим Органох Центральної Ради, яка вважала себе, як це видно
з першого її Універсалу, покликаною стояти ,на сторожі прав і вольностей" українського народу і ,творити новий лад вільної України".
Всі складові ележенти державности -- народ, територія і влада -- іст-

нували вже, при чому влада, як і у всіх державах, була поділена на
верховну, законодавчу -- Центральна Рада і виконавчу -- Генеральний Секретаріят (26).
Так було покладено волею української революційної демократії
видимі, формальві, а равож в тим і реальні овнаки національно-політичного вивволення українського народу.
Перший Генеральний Секретаріят так оцінював політичну ситуацію того часу на Україні і свої завдання в своїй першій деклярації від
26. червня (ст. ст.) 1917. р. відчитаній Головою Секр. Винниченком
і ухваленій пленумом Центральної Ради на пятій її сесії, що відбувалася від 20. червня (ст. ст.) до кінця цього жісяця:
» Шановні
Центральна Рада досягла

Збори!
в своїй національно-політичній

діяльности серіоз-

ного, відповідального моменту. З виконавчого органу обєднаних партійних і громадських Труп, яким вона була в початку революції, вона стала найвищим і не
лільки виконавчих,

але Й законодавчим

оріаном

всього

зортіанізованого

ського народу.
Ми в своїй особі, в особі Української Центральної Ради,
формації

влади,

але

влади

цілком

нової,

сучасної,

опертої

даємо

на зовсім

україн-

картину
нньші

під-

валини, як стара европейська і особливо російська дореволюційна власть. Не
фізичне Й економичне насильство; не темнота, затурканість і економична залемх:ність поневолених кляс; не застрахування та йннотизування ролійею; пе нацьковування одної частини пригноблених на другу -- не такі засоби дали нам, зібраним от-тут-о, право і силу вирішувати норми життя, обовязкові для кожного, хто
визнає

себе Українцем.

Це право родилось і виросло
ніяким

примусом,

законним

з одного

чи незаконним.

довірря,

чиєтого,

І Центральна

Рада,

кепідмішаного
приймаючи

на

себе ту волю і довірря народу, стала невідділеною, оріанично злитою частинок:
цього великого цілого.
Кожпиї день ноширює і поглиблює ту сконцентровану волю.
Ріжні формації україйиської демократії нідливають у спільний резервуар могутньої сили.
самі р той же час чернаючи з нього.
І в цеї момент ми стоїмо саме на найважніщій, але в той же час на найкритичніщій норі нашого формування. Ми нетупили в ту зону, де стираються
нежі двох влад -- моральної і нублично-правевої. Ми вже не моиемо сказати.

сани

се

в якій саме половині більше. чи меньше стоїзо. Розмір і сила нашої моральної
влади остільки розрослися, що вона сана собою, під натиском льогячного ходу
подій, без болю й без заколоту перетворюється у справжне народонравство.
Народ своїм чуттям найкраще розуміє ідею справжнього народоправетва,
ідею демократичної влади, яка іде знизу, а не згори; яка є для народу, а не
народ для неї. Українська демократія сконцентрувала свою волю в Центральній Раді, в ній поклала найкращу оборону євоїх інтересів і через те тільки їй
і може вірити. А звідси вже вишливає зовсіж льоїичний висновок: коли довірря,
то довірри до кінця, у всіх сферах, як національного, так і економичного, політичного і державного життя. Тут нема ворожнечі до Шетрограду, але є цілковита байдужість до нього, 00 українська демократія має свою власну владу, яву
сама утворила і якій цілком довіряє.
Але лекше довіритись. ніж єправдити чиєсь довірря. А особливо, коли те
довірря

походить

від частини

в імя інтересів ділого, бо ми поки-що

представ-

ники довірря не всього цілого, а тільки якоїсь Його частини. Ми знаємо, що це
частина велика, ми знаємо, що друга частина силою природнього ходу життя
дійде незабаром

до того самого.

Аде поки

вона не дійшла.

поки

ці частини

не

занлисБ в одне ціле, процес нашого формування, значить, також не скінчився.
А через те не закінчився і процес перетворення моральної влади в публичноправову, повномочну, з усіма властивимп їй компетенціями, функціями і апаратами.
Т от завдання

НПентральної Ради в цей критичний,

ноереходовнії момент

є

прискорення цього процесу, допомога йому.
енеральний Секретаріят. як виконавчий оріан Центральної Ради, котрому
вона передає в цій сфері свою новновласть, Тільки так і розуміє євоє нризначення.
Головним

завданням

Центральної

Ради

до деякого

часу було обєднання

української демократії на грунті тільки національпо-політичних домагань.
Але
життя потроху розсунуло ці вузькі рямці. Самих національно-політичних домагань стало мало, чає ставить вижоги ширші: народ хоче обеднатись для задоволення і розвязання всіх нитань, які висуває йому ) економична і соціяльна обстановка. І через це Центральна Рада мусіла поширити свою нлятформу, мусіла
стати національним соймом, в якім мають освітлюватися і розвязуватися всі ті
питання, які висуває життя.
І тому-то утворення Їенерального Секретаріяту було необхідним щаблем
розвитку нашого представницького оріану. Тому то Їнститут Їенерального Секретаріяту має обхоплювати всі потреби українського народу.
Згідно з цими потребами і поділено роботу між: окремими секретарями: но внутрішніх справах,
фінансових, судових, харчових, земельних, освітніх, міжнаціональних, праці, доріг.
військових, торгу і промисловоєти.
Найнершою нерешкодою для планового переведення цієї роботи є недостача
політично-соціяльної і національної євідомоєсти Й мала зоріанізованість народніх
мас. В цьому криється найбільша погроза і загальним здобуткам революції і оріанізації автономного ладу на Україні. котрий є найкращим закріпленням тих
здобутків.
Цією стороною життя нашого народу має займатися Їснеральний Секретар
по внутрішніх справах. В його. компетенції має бути вся еправа оріанізації,
айтації, пропаїанди.
В єекретаріяті внутрішніх справ мають бути єсконцентровані ріжні громадсько-адміністративні апарати, утворені українською демократією
до цього часу.
Вони досі істнували ї працювали окремо, відірвано один від
другого, необеднані
одним пляном, одпою системою.
Тепер це має бути один

апарат, складений з ріжних частин,
таря внутрішніх справ.
Оріанізація

але під

керовництвом

генерального секре-

і освідомлення має є перша, необхідна, найголовніща

підвалина

дальшого будівництва. 3 слідуючим щаблем цього будіввинтва, заснованого на
свідомости і зортанізованости, є перебудова місцевої і загально-краєвої адміністративної

влади;

сільські,

містечкобі

та

волосні

адміністративні

оріани,

земські

управи, повітові комісари, городські думи, тубернські комісари, словом -- вся
оріанізація влади може стати в оріаничний звязок з Шентральною Радою тільки
тоді, коли демократія, яка утворює ці оріани. стоїть також у тіснім звязку з Центральною

Радою.

оче
І це друге завдання секретаріяту у внутрішніх справах: це-б-то пристосовання всього адмівістративного мехавізму до нотреб зоріанізованої, усвідомленої
демократії ї підготовлення, за допомогою цього сажого апарату, ще дальшого
щабля

--

оріанізації

краліями иньших
Маючи

єдиної

краєвої

автономної

влади,

в порозумінню

з демо-

національностей на Україні.

на увазі, що той стан, який зайняла Центральна Рада, є стан буду-

вання нового політичного життя на Україні з усіма насаїдками, які випливають
з цього стану, Їенеральний Секретаріят у фінансових справах уважає необхідним
розробити осиови фінансової політики ка Україні.
Звісно, фінансової справи ми не можемо зразу єтавити на цілком державний трунт, а повинні

обходитись поки

що засобами, які мають в своїй основі

майже виключно моральну силу. Одначе разом з цим мається на душці вести
підготовчу працю так, щоб Україна у фінансових справах могла єтати цілком
на державний їруят тоді, коли їй прийдеться ці справи впорядковувати, яко автономній деркаві.
Завданням Секретаріяту в судових єправах має бути підготовка судових
інституцій на Україні до тих форм і того стану. в якім вони мають бути в автономній Україні. Ця робота має розпадатися на підготовку справи українізації
та демократизації суду і вироблення відповідних законопроектів, котрі 6 намітили
ті форми суду, які відповідали 0 автономному ладові на Україні.
Секретаріят в жіжнадіональних справах жає на меті обєднати роботу всіх
національностей Росії для боретьби за автономно-федеративний лад російської
республики та для порозуміння Українців на цих основах з иньшими націонадьностями.
ШНа першім пляні церед Секретаріятом міжнаціонаївних справ єтоїть
скликання

з'їзду представників

народів та областей Росії і підготовлення малеріязу

до цього з'їзду. ШНоруч стоїть справа яко мога скоріщого порозуміння з демокралією національних мевьшостейї ва Україні.
В єправі народньої освіти Секретаріят має на меті насамперед з'єднати
у своїх руках все керування шкільною освітою, 2 саме: догляд за перевсденням
на місцях українізації школи,

оріанізації видання

підручників,

відшукання

і при-

готовлення вчителів для шкіл та поміч в згуртуванню їх у професіональні товариєтва.
В справі позашкільної освіти Секретаріят має на меті зацомогу культурним товариствам. Для здійснення своїх завдань у шкільній справі Секретаріят має подбати про створення Всеукраїнської Шкільної Ради, яка носитиме
територіяльний характер, а зараз має покористуватися істнуючим оріаном влади.
як от шкільними округами, або громадськими інституціями, з якими завяже найтісніщі зносини.
Для поєтійного звязку з місцями Секретаріат має на меті завести своїх спеціяльних комісарів по народній оєвіті.
Секретаріят у земельних справах в нершу чергу має подбати про правильну оріанізацію волосних, повітових і Тубернських (земельних) комітетів на
Україні та рад селяшських депутатів; має направляти діяльність цих оріанізаціїй
на шлях громадського порядкування не тільки земельною власністю, але Й сільсько-господарським інвентарем. Щоб обєднати діяльність Земельних Комітетів.
Секретаріят має нодбати про утворення Українського Краєвого Земельного Комітету.
Разом з тим той же Секретаріят має подбати про утворення українських
кооперативних центрів. В цілях підготовки до Установчих Зборів Секретаріят
має підготовити, ва підставі постанов Всехкраїнського Селянського З'їзду, проєкт
земельного закону, в тім числі і ту Його частину, яка новинна розмежувати комнетенцію всеросійського парляменту і Українського Соїму в земельних єправах.
В харчовій справі Секретаріят ставить своєю задачою обеднати робету
харчових оріанів на Україні і внести в неї ту пляновість, якої їй досі не доставало. Перед Секретаріятом стоїть основна задача -- створити Всеукраїнський
Харчовий Комітет, якпії має забезпечити автономію України в харчовій справі
та подбати про відновідне постачання українським хліборобам нотрібних в їх
господарствах продуктів та знаряддя.
Завданням Секретаріяту у військових справах є українізація війська, як
у тилу, так, по змозі, і на фронті; пристосовання військових округ на Україні
і оріанізація їх відповідно до потреб українізації війська.

вай 01)Де

Ведення роботи Їєнерального Секретаріяту у всіх згаданих справах в означених вище межах вимагає впорядкування відповідної канцелярії, і тому у склад
Генерального Секретаріяту введено Їенерального Писаря, найближчим завданнях
якого являється -- завідувати ділами всього Тенерального Секретаріяту і бути
звивком між окремнми іенеральними секретарями у внутрішніх ортанізаційних
справах Секретаріяту, між нньшим і через періодичний оріан
Іенерального
Секретаріяту.
Приступаючи до великої, відповідальної роботи, сподіваючись на повне довірря і ліддержку Центральної Ради, Тенеральний Секретаріят нокладе всі свої
сили, щоб виконати ту роботу на користь відродженого українського кароду
і тих національних меньшостей, що разом з ним заселяють українську землю.
Усі наші зусилля будуть іти на те, щоб не допустити України до винищення, дезоріанізації та анархії, і хто б ту дезоріанізацію не вносив нам, чи
темні

сили

контрреволюції,

чи

анархієтичні

езєементи

Українства,

чи

ПОМИЛКи

і ворожнеча Тимчасового Центрального Уряду, ми з усіма дезоріанізуючими силеми будемо боротися неухильно і нікому не дозволимо гальмувати справу будування (нового життя в нашім краю. |Підписали Їенер. Секретарі: (підписи),
у Київі, 26. червня 1917. р. (27).

Так уявляв собі правно-державне становище України І енеральний Секретаріят і таку програму намічав він собі для ближчої роботи.
оли порівняємо її в Універсалом, то вона видається далеко меньш
радикальною, віж сам Універсал. Про ню можна сказати словами
самої ж деклярації, що в ній дійсно ,стерті межі двох влад -- моральної і публично-правової" і що, дійсно, трудно еказати, ,в Якій саме
половині меньше чи більше" стоячим уявляв себе Генеральний Секретаріят. Одначе своєю конкретною програмою деклярація все ж давала
виравну канву для майбутньої організаційно-державної роботи Генерального Секретаріяту. "Треба було тільки приступити негайно до Її втілення в життя, до роботи впертої, послідовної, революційної. Ті хвилі
революційного

народнього

піднесепня,

які породили

клярацію, швидко провели б ті потрібні ,щмежі",

міг дати собі ради Секретаріят,
договорености

і Універсал і де-

з якими

вирівняли б та.доповнили

та неясности, які були в деклярації.

тимчасом не

б і ті не-

Одначе, на жаль,

так не сталось. атяжні переговори в Временним ІРравительством, що
почались невдовві після ухвали деклярації, хоч і закінчились деякою
перемогою української демократії, одначе в той же самий час параліжували майже цілком організаційну, творчу працю Секретаріяту. Деклярація повисла в повітрі і довгий час не могла спуститись на землю,
на ту землю, де все тремтіло, палахкотіло, було в надавичайному рухові
і не могло чекати на нові бевконечні кабінетні ,вчені" переговорі,
нові інструкції,

витворені кимсь,

десь

бурхливого життя.
Через ті переговори, компроміси
ральний Секретаріят так і залишився
кому закуткові -- умивальній кімнаті
пого Музею -- в якій складав цю
роботу.

і через

щось-саме

для цього

та торги з переторжками Генена довший час в тому маленьна другому поверсі Педагогичсвою деклярацію і роспочинав

2

ГУ. Ровділ.
Боротьба

України

за

в

націовально-територіяльну

Федеративній

Російській

автономію

Республиці.

Порозуміння з неукравїнською демокрвтією
з Временним Правительством.

--

й угода

ІЗ. Неукраїнська демократія йде на порозуміння з українською
демократією. Ми залишили були пануючу демократію в дуже веселім
настроєві, в товаристві чорносотенця Шульгина.
Одначе той настрій
мусів швидко минутись.
Вже селянський та військовий з'їзди значно
віпсували Його, а Універсал Центральної Ради, а потім і утворення
Генерального Секретаріяту, остаточно знищили його. Знову почалаєн
метушня, нервовість, злість, лайки, погрози.
Хоч пануюча декократія і російська буржуазія й закидали весь
час Українцям,

що вони хочуть відділитися

ділення" вони ждали вже на самім
з приводу Національного Конгресу),
Ради остаточно збив їх з пантелику.

від Росії, хоч цього

.від-

початку революції (переполох
одначе Універсал Центральної

Шульгин з своїми ,юго-росами", ,малоросами" й ,общеросами"
просто почав кричати: ,гвалті" рятуйте, хто в Бога вірує!" Урядова
кадетська партія ззаєпівала
і закричала на старий славнозвісний
московско-державницький мотив: .тащи ий не пущай! куда смотрищь?!"
Бувший міністр закордонних справ П. Мілюков заявив, що Центральна

Рада
,допустилася великого злочину",
проголосивши
а кадетський орган ,РВчь-, пояснивши справу вилання

Універсал.
Універсалу
нічим иньшим,
як тільки ,німецькою інтригою", закликав Временне
Правительство вжити рішучих ваходів коло приборкання Центр. Ради.
В тон ,Р'вчич співали і ,,Бирж. В'Бдомости" (орган торговельно-промисл.
буржуазії), заявляючи, що мусить бути дана рішуча відповідь на цей
Універсал, дла якого не може бути иньшої назви, як злочин супроти
держави...

Не

треба

спинятися

перед

скрайніми

заходами.

щоб

знищити силу деклярації Української Ради". А загально-російський
козацький зїзд (під проводом донців і супроти голосів кубанськихчорноморських козаків) поспішився заявити, що він, стоячи за неподільність російської республики, ,рішуче підтримає Тимчасове
Правительство
в його
розпорядженнях,
що торкаються Універсалу,
виданого Українською Радою".
Мовляв,
тільки роспорядись, а ми вже виконаємо, по своїй старій звичці.
А ,боціял-демократична" ,Кіев. Мьель" то пробувала глузувати
з Універсалу, називаючи його ,странньиь документом" і ,прокламацієй".
то била на гвалт і, слідом за ,Ківвлянином", вказувала ,властям предержащих» на те, що Центральна Рада і Іенеральний Секретаріят
нузурпирують власть" ...
Одним словом, закипіло, закрутилося ... В Київі почалися знову
безконечні обєеднані засідання
виконавчих
комітетів всіх загальноросійських революційпих організацій (Виконавчого Комітету обедваних

о

ЙО

оо

громадських організацій, Ради салдатських депутатів, Ради робітнячих
депутатів, коаліційної студентської Ради), на яких знову на адресу
Ц. Ради і всього українського руху посипалися
обвинувачування
в ,міщансько-буржуавному націоналізнові" (слова голови Ради робітн.
депутатів Незлобіна),

в ,творенню

подвійної

властп,

яка

поведе до

анархії, пагубної і для російської революції і для української автономії

(слова є-р. Фруніна,

а потім і с-д. Балабанова)

і тому подібних

гріхах проти революції, демократії і російської республики. Представник
большевиків, хоч і визнавав акцію правительства ,хибною",
проте
також найбільше єпинився на ,шовіністичних настроях українських
з'їздів" і на росшифровуванні ,буржуагної прароди Центральної Ради,
що опірається на заможиє селянство", а достойний пера великого

художника київський ,городничий" (начальник міліції) Лепарський знову
здивував світ своєю оригінальною заявою, що він взагалі ,вважає український рух сужним явищем".
Заговорила московська демократія і там, в себе на Московщиві.
Всеросійська Рада селянських депутатів, обміркувавши домагання Центральної Ради у Временного Правительства і Універсал її, винесла,
під проводом російських соц,ь-революціонерів (відомих федералістів),
лосить оригінальну постанову, в якій довним дивом єплелися до купи
теоретичне
вивнання і обстоювання
найширшої автономії України
і практичне

савшись

засудження

в своєчу

самого

федералівмі

зародку

цієї

і прихильности

сажої

автономії.

Роспи-

до автономії України, :

Виконавчий Комітет Всер. Ради Севлянських Депутатів постановив:
гайно

1) ,Бважати цілком справедливою відмову Врехенного Правительства непроголосити автономію України, бо таке право йому не належить і про-

голбшення "цієї автономії означало б, що Временне Правительство захвачує права
Установчих Зборів і неревищує дану Йому народом владу. 2) Через це ж саме
Виконавчий Комітет Всеросійської Ради Єєлянських Депутатів вважає неправомірним і небезпечним видання Українською Центральною Радою Універсала.
який проголошує
негайне
здійснення повної
автономії України,
шкликання

Українських Установчих Зборів -- для видапня основних законів України.
і який ставить Центральну Раду наче-б-то в становище Верховного Правительства
України".

Мотивувавши далі ще раз докладно, через що саме московське
селянство (чи може краше сказати, московські є-р.) вважає ,неправожірник, небезпечним і помилковим" видання Універсалу
і через те, що політика Центральної Радп вела до

вирішення

земельного

питання

на

Україні),

(між иньшим
сажостійного

Виконавчий 0Комітет

Всер. Ради Селянських Депутатів закінчив свою резолюцію ваявою, що
він....,зважає потрібним скасування Українською Центральною Радою
виданого нею Універсалу".
Та проте перелом в настроях московської демократії і пануючої
демократії на Україні в бік необхідности поровуміння з українською
демократією звпявився після видання Першого Універсалу досить
виразно. Поруч з голосами обурення і нарікань почулися ії голоєи,
які кликали до спокійного обміркування створеної ситуації і мали
відваги на стільки,
щоб
обвинувачувати не Центральну Раду,
а Вреженне Правительство за його легковажле і несправедливе відно-

з-за
шення до українських домагань. ,Русск. Воля" (від 30. червня я. ст.)
і
День" вакликали Правительство відновити переговори з Центральною Радою і піти їй назустріч в тих переговорах.
На примиряючу позицію став і вагально російський з'їзд рад
робітничих і саддатських депутатів, ухваливши (на початку липня
місяця н. ст.) слідуючу резолюцію в українській справі:
справі,

»1. Признаючи,
згідно
зі своєю загальною позицією в національній
за всіма народами Росії право на вільний національний розвиток, з'їзд

рад робітничих і салдатевких допутатів обіцяє революційній демократії України
свою повну підтримку в єправі здійснення Демократичної автономії України
з забезпеченням

прав

національних

меньшостей.

2. Признаючи далі, що цю автономію можуть остаточно установити тільки
Всеросійські Установчі Збори, з'їзд уважає за конче потрібне, згідно з бажаннями, висловленими Центральною Українською Радою, негайне утворення
тимчасового оріану, що представляв би демократію всіх націй, які заселюють
Україну, для розроблення основ автономного ладу краю і для проводу всією
шідготовчою працею, з'окрема для скликання з'їзду представників усього населення України.
З'їзд пропонує Тимчасовому Правительству ввійти в порозуміння з оргавами української революційної демократії для оріанізації загального тимчасового
краєвого оріану та для установлення і переведення конкретних заходів, необхідних
для задоволення національних потреб українського пароду.
3. Витаючу український народ, котрий бореться в спільних революційних
рядах і відроджується до національного життя, З'їзд рад робітничих і саядатських
депутатів висловлює своє тверде переконання в тім, що тільки збереженням

революційної єдности трудових мас усіх народів Росії можна забезпечипти побіду
революції і свободу всіх національностей,

Ще далі пішла большевицька
свого

речника,

що вона

не може

що заселюють

Росію."

фракція 8 їзду, яка заявила
приєднатись

до наведеної

черев

революції,

як конмпромісової, і пропонує свою, в якій васуджує політику Временного
Правительства супроти України, як контрреволюційну та антидежократичну, і пропонує визнати за Україною право на повну автономію
і утворення самостійної держави. Що правща, ця позиція большевиків
була більш
принціпово - тактачною, | ніж дійсно життєвим переконанням большевиків в необхідности відновлення автономного життя
на Україні, що видно було хоча б з поступовання

київських

большевиків,

які в українській національпо-політичній революції не бачили нічого
иньшого, як тільки прояв ваціонального шовінізму, і -- певно через те
-- ділком ігнорували її, а разом в пею і Українську Центральну
Раду, аж до часу большевицького перевороту в Петрограді.
А коли пройшло кілька днів і почуття ровдражнення, викликаного Універсалом, уляглось, загальний примеряючий настрій ще
більш зміцнився, особливо на Україні, де пануюча демократія примушена була шукати якогось виходу з того надавичайко ненормального
становища війни з українською демократією, в якову вона перебувала
в той час. Це являлось тим більш необхідним, що українська
демократія весь час підкреслювала своє доброзичливе вілношення до
неї і свою готовність стояти на сторожі завойовань загально-російської
революції.
Безконечні балачки на обеднаних засіданнях кпіївських революційних організацій ніяк не могли дійти до якогось кінця. Напуюча дежо-

--й Й з
кратія ніяк не одважувалась одверто признатись в свої помилках
і євоїй поражці хоч вже і розуміла добре, що вороття назад -- на
старі позиції ігнорування українського руху ї Центральної Ради --

ненає. Майже всі промовці, нарікаючи на Раду за її тактику і,націоналістичний курс політики", наводили факти, що свідчили про великий
авторітет Центральної Ради в народніх масах, Говорили про те, що
населення вже починає вважати Раду своїм правительством, що воно
віджовляється платити податки в центральну російську скарбинцю
і так далі. Конкретних же пропозицій ніхто не одважувався робити.
Щоб хоч трохи разрідити напружену атмосферу і швидче знайти
шлях до згоди і поровужіння, в ініціятиви неукраїнських революційних
організацій було влаштовано спільне засідання-гулянку на Дніпрі

представників українських і неукраїнських революційних оргавізацій
і політичних партій (з участю пречставників і від Центральної Ради).
Шляхом напівприватних, націвсеріозних балачок підчає гулянки дійсно
було знайдено стежку для порозушіння жіж обожа сторонам. А сане -шеньшости вже не відкидали дужки про необхідність утворення на
Україні особливого
територіяльного революційного демократичного
органу -- Граєвої Ради, що заступала б і репрегентувала б інтереси
революційної дежократії України. Росходились вже тільки в питанні:
яких саше способов, з якою компетенцією і в якому баме складі
утворити його. Та це, порівнюючи, була вже справа другорядна. Про
неї кожна будо довго балакати і все ж прийти до якогось
для обох сторін рішення.

Слідуюче, третє з черги
ських

організацій,

що

приємлекого

обеднане васідання революційних кинїв-

відбулось

вже

з участю

представників Цен-

тральної Ради (М. Грушевського і В. Винниченка), вже майже всю
свою увагу зосередило на питанні про можливість скликання краєвого
з'їзду 1 утворення краєвого органу на Україні, котрий був би органом
Вреженного Правительства. По дискусії збори визнали, що дійсно
жожна дійти до порозужіння на цьому грунті -- тоб-то на грунті
екликання | територіяльного 0 з'їзду і утворення краєвого
органу,
і постановили виробити конкретні умови такого норозуміння. 7)
В той же самий час шукала цього порозуміння і українська
Демократія не меньш щиро, ніж пануюча, розужіючи добре, що без
введення в склад Центральної Ради представництва від національних
неньшостей не можна буде так легко перетворитись в орган краєвої
територіяльної власти, до Чого стрекіли і Центральна Рада і Генеральний Секретаріят. На тій бсаній сесії Центральної Ради, на якій
затверджено Деклярацію Генер. Секретаріяту, а саме -- 13. звпня н. ст.
докладно

було обмірковано Радою питання про необхідність осягнення

порозуміння і доповнення Ради представникани національних меньшостей
і винесено слідуючу форжулу перехолу в цій єправі, внесену фракцією
українських соціялістів-революціонерів:

зВважаючи дуже бажаних єлівробітництво неукраїнських демократичних організацій а виконавчими органази Центральної Ради, зах) ,Руссв. Словоб, з 4. липня н. ст.

значаючи

з задоволенням,

що

у ціх

організацій

також

єсть

таке

бажання, і маючи на увазі, що таке співробітництво можливе лише
при признанні нижи Центральної Української Ради найвищим правомочним органом українського народу, -- Центральна Рада переходить
до чергових справ".

Що ж торкається
ництва національних
таку

самої

форни того співробітництва і представ-

меньшостей

в Раді, то Центральна Рада винесла

ухвалу:

гзВзявши ка увагу. що перетворення Української Центральної Ради в тиичасовий краєвий парлямент передбачалось ще на Українському Національному
З'їзді, що українська революційна дежократія мало не вся представлена в складі
Української Центральної Ради, що пе де-яких містах порозуміння з неукраїнською

життя

революційною

сприяють

демократієк:

вже

налагоджується

та

тому, що Центральна Рада стає політичних

що

яльші

осередком

обставини

на Україні.

збори постановили :
1 Зараз ке починати процеє перетворення Національної
Української Центральної Ради в Тьмчасовий
Краєвий Парлямені
і доручити цю справу Іенеральному Секретаріятові.
2. Найбільш

відповідним

єпособом

поповнення

каціонального

складу

Цев-

традьної Ради визнати пропорціональне предєтавництво, по якому національним
меньшостям дається число депутатських місць в складі Центральної Ради, згідно з
численістю набелення цих національних меньшостей України,
і 3. додержуватись

таких

умов

поділу

цих

мандатів,

щоб

представництво

неукраїнських національностей припадало від оріанізованої революційної деморкатії, цед-то від рад робітничих та вояцьких депутатів; тим же національностям,

які

не

внділили

через загально-національні

з себе єоціялістичних

партій, мандати

нередаються

оріанізації"

А на передодвні винесення цієї постанови Ради, Бюро окружного
південно - західнього Конітету єврейської соціял-демократичної партії
винесло (12. ляпня н. ст.) слідуючу революцію в вагально-національній

і спеціяльно в українській справі:
»1. Виходячи з погляду,

що

всі нації Росії

мають

безумовне

право на

нолітичне
і культурне
самовизначення,
окружний
комітет |вптає 0щтривале
змагання українського народу до самоортанізації на автономно-демократичних
основах.
Визнаючи гасло (перебудови) державного ладу в Роєїї на республиканськофедеративній

| Підетаві,

окружний

комітет

здуважає

необхідним

підтримувати

у відношенню до України домагання національно-територіяльної автономії цієї
округи в етнографничних межах, в такім розумінню, що їеотграфично ця автономія
має обіймати одностайну територію, в якій більшість населення становлять члени
української нації.
При цім у виборах до Центральної Установи представників України
(сойму) має брати участь все населення України, без ріжниці національности.
а вибори мають бути загальні. рівні. безносередні, тайні, без ріжниці полу
і пропорціональні.
Для оборони інтересів національних меньшостей, які жинуть на Україні
(Руських, Євреїв, Шоляків та пньших),
вони повинні мати право автономне
управляти

національними

справами.

відокремленими

від

кемнстенції

загально

державного Царляменту, українського Сойму і оріанів місцевого самоврядування.
Тому нації меньшостей утворюють місцеві оріани самоврядування -- окружні.
всеукраїнські оріанд і загально-російські -- на персональних осневах (представничий

і виконавчий).

Головні основи територіяльно-політичної автономії України, національнонолітичної автономії
національних
мепьшостей,
межі Компетенції автономних

органів 1 публичні поява мов тих

нації у всіх

державних,

окружних

і місцевих

-

Ви

оріамах -- установляються за згодою всіх націй, що живуть на Україні, і мають
бути
затверджені Всеросіїзькими Установчижи Зборами через основне, загально-

Жержавно зажонодавство.
ПІ. Будучи переконанили
Правительством,і

в необхідности

повної

згоди

між Тимчасовим

оріанами, які, в особі Центральної Ради і Генерального

таріяту, утворила українська нація,
на Україні, окружний

а рівно ж з иньшими

Комітет вважає

ва необхідне,

надіями,

Секре-

які живуть

щоб :

1. Тимчасове ШПравительство признало Українську Центральну Раду
і Хвнеральний Секретаріят автономними центральними
оріанами
української

нації,

2. Українська
підготовила працю,

як

Рада,

такої;

разом

з представциками

національних

меньшостей,

необхідну дла організації терюторіяльно-автономного

заду на

Україні, для чого треба: а) як найшвидче скликати територіяльний з'їзд України,

на підставі

загального,

рівного,

безпосереднього,

і пропорціонального виборчого права;

тайного,

б) негайно

без

утворити

ріжниці

лозу

у Київі

комітет
з
представників
Тимчасового
Правительства,
ради робітвичих депутатів, ради салдалських депутатів, губернського і військового
виконавчих комітетів, громадських оріанізацій, всіх політичнях партій і національних оріанізацій
(українських, руських, польських, єврейських) для зБоди

в міжнаціональних справах на Україні і установлення часу та способу скликання
територіяльного з'їзду;
8. Щоб при Тимчасовім Правительстві була утворена рада для паціональних питань з рівної скількости представників усіх націй Росії; ця рада
чає стежити за всіма вчинками

Правительства,

які відносяться до тих націй;

4. Щоб були визначені в розпорядження новстаючих національно-автонохних
оріанів окремих націй з загально-державних і місцевих засобів певні суми для
залагодження

потреб даної нації.

Рівночасно
національних

меньшостями

Окружний Кожітет уважає,

шменьшостей

своїх

на

Україні

націонадьно-автономних

і окружних та всеросійських
ззагись негайно".

оріанів,

що найкращою тарантією інтересів

буде

як

установ,

найшвидче

як

утворення

місцевих

які 6 їх обеднували,

комув,

цими

так

-- до чого хреба

Правда, ця досить ,,мудра" постанова єврейської соціял-демократичної партії била в значній мірі, як то кажуть, мимо цілі. Міркування і проєкти, єправлені до того, щоб зафіксувати взначіння Центральної Ради,

виключно

як

органа

національно-українського,

а не

територіяльно-державного, очевидно, були вже вапізнені. Але виразна
цозиція обстоювання національно -територіяльної автономії України
і проєкт негайного утворення в Київі ковітету для скликання терпторіяльного з'ївду України вже давали матеріял для розмов і порозуміння.
Основною перешкодою для швидкого шпоровужіння було те, що

дануюча демократія хотіла при цьому звернути українську денократію
назад, на позиції, які українська демократія вайнала підчас Національного Конгресу. Вона хотіла вачеркнути в обрахунку всі ті великі вдобутки, які придбала українська декократія за час від Національного
Конгресу до Першого Універсалу. Вона хотіла ігнорувати доконаний
вже факт перетворення Центральної Ради в орган державно-територіяльняй,

хоч

і не поповнений

(не в вини Ради)

представниками

націо-

нальних меньшостей, і, виходячи 8 цього, все вела розмови про утворення
цілком нового територіяльного органу, тоді як українська декократія
ставила

питання

в вньшу

площину,

нею шляху і тільки поповнення

в площину

визнання

пройденого

Ц. Ради представництвом меньшостей.

ПРА
»

рн

Мова Рада" так писала в приводу цих двох ,плянів" порозуміння:

з Тотребу порозуміння розуміють обидві сторони, прагнуть Його і, хоч може
повогі, Йдуть до нього. Останніми днями висунуто вже конкретні пляни такого
цоровуміння.

Саме було два пляни. Один, що висувають заступники неукраїнських оріавнівацій, зводиться до того, щоб створити новий краєвий оріак, у якому знайшли б
заступництво всі місцеві організації з відповідною участю (представництва) від
Дентральної Ради. Другий, що виходить з українських кругів, подягає в тім,
щоб нового оріану не творити, а реформувати Центр. Раду, давши в ній відповідне заступнацтво

неукраїнським

оріанізаціям.

Рівняючи

ці два

проєкти,

не

можемо не дати переваги останньому з мотивів чисто обєктивної природи.
Діло в тім, що Дентральна, Рада

здобула

вже

собі серед мас

на Україні

широку популярність і має певний авторітет серед більшости місцевої людности,
ко '-то серед Українців. Хоч би як був зручно і добре складений новий оріан,
Яс
довелося б ще завойовувати собі популяркість і довірря, і хто знає, чи це
осу пощастило

б, і не відомо, чи хутко.

А

тим

часом

ми

живемо

під таку

харячу пору, коли треба працювати над організацією краю зараз, не відкладаючи
може ні на один день. До того ж, хоч би й був утворений новий горіан, Центральна Рада не може бути просто ровпущена, ") бо складав її цілий ряд з'їздів,
як перший національний, селянський та військовий, і щоб розпустити її, треба б
постанови таких само авторітетних зібрань, як ті з'їзди. Отже Центральна. Рада
все одно істнувала 6, і знов було б два паралельних краєвих оріани, цеб-то те
саме

роздвоювання,

що

дається

в знаки

й тепер.

А це кінець-кінцем

звело

б

ні на що і саме порозуміння.
Отже Центральна Рада мусить лишитися.
Але вона має поповнити сві
склад новими елементами, цеб-то заступникамп від тих національних меньшостей
та оріанізацій, шкі досі стояли осторонь від українського життя.
Це -- справа
вже чисто техничного порозуміння, аде все-таки на практиці вона стріває чималі
трудности, які треба полагодити.
Насамперед що до числа нових членів, то тут
маємо в одного боку -- проект Центральної .Ради, що дає їм 309, місць, а з друтого -- домагання неукраїнських оріанізацій, що це число побільшують до 20 9/,.
Не торкаючись оспов такого збільшення, можемо зауважити, що воно могло б
причинитися до зменьшення авторітету самої Центральної Ради серед селянської
людности. Се в меньшій мірі значило б те саме, що Й утворення нового оріану..
У всякім разі знов кажемо, що це вже справа технична і ка ній сяк чи так
обидві сторони певно погодяться.

Нарешті, і в цім питанню
дежократія визнала

було досягнуто порозуміння: пануюча

рацію за українською

на перетворенню Ради,

а не

демократією, яка настоювала

на утворенню

нового

органу.

тільки про кількість мієць для представпиків національних

в Раді.

Хоч

тут також

були великі

росходження

Хаодило

меньшостей

і пануюча демо-

кратія чомусь обовязково хотіла мати не меньше половини 8 усіх депутатських місць в Центр. Раді, та ло порозуміння і тут було вже недалеко. І от як-рав в цей зомент (99. червня ст. ст.) приїхали до
Київа делегати Временного Правительства, міністри -- Керенський (Веяикорос, с-р), Церетелі (Грувин, с. д) і Терещенко (,малоросс",
сахароваводчик), щоб, як вони сами заявили, ,Ообовязково пор зунітись
з Центральною Рядою і досягти повного контакту в роботі Вреженного
Правительства і Ради". 8 їх приїздом київські переговори пішли
ШВЕДЧИМ темпом.
т) Або, скажено від себе, перетворена в оріан виключно
рецепту єврейських соц,-дежократів.

національний,

но

оо

89) оо

Справа порозуміння в національними меньшостями дебатувалась
не тільки в Київі і не тільки в Центральній Раді. Гасло І Універсалу -- ,негайно прийти до згоди й порозуміння в демократією національних меньшостей і разом в нею приступити до творення автонокного даду" --

найшло загальний відгук і викликало відповідні заходи

в боку української демократії по всіх містах та містечках України. Ці

заходи

подекуди

увінчались успіхом далеко раніш, ніж в Київі, як от,

приміром, в Полтаві,

де

подтавська

рада

робітничих

і салдатських

депутатів зараз же приєдналась до Універсалу Центральної Ради.
Українське селянство також не байдуже ставилось до цієї справи.
Так, питання про порозуміння в демократією національних меньшостей
обговорювалось па першій сесії Бовукраїнської Ради Свлянських Депутатів (22.--24. червня ст. ст.), де було винесено слідуючу постанову
в цій справі:
Прийнявши на увагу те, що в Полтаві, Київі та иньших містах України
трудові люде неукраїнської національности приєднуються до українського трудового народу

в творенню

автономного

ладу

ка Україні і в боротьбі

за трудові

інтереси всього народу, -- Всеукраїнська Рада Селянських Депутатів витає цей
братерський ступінь неукраїнської демократії і висловлює побажання, щоб трудові
люде всіх національних меньшостей на Україні
як найскоріще послали своїх
депутатів і там, разом з українським трудовим народом, стали до творення нового
вільного і справедливого

життя на Україні.

Взагалі треба шідкреслити, що національні суперечки виступали
дуже різко тільки в великих містах України -- і в першу чергу В таких,
як Київ і Одеса, де було скупчено дуже багацько інтелігенції, що була
на єдужбі в свого пана -- російської буржуазії, сиділа в її бюрах
та конторах, в московських школах; була вихована в дусі московського
централізму, не знала українського народу, юсобливо селянства,
і не хотіла знати Його і, сидючи собі в містах, думала, що це вона -пануюча демократія і єсть той український народ, і через те конче
домагалась -- коди не цілком самостійно репрезентувати і взаступати
інтереси українського народу, то, принаймні, хоч мати в спільному
з українською демократією краєвому революційному органі не женьше
половини місць для себе.

На провінціїж, в малих

містечках. де демо-

кратія меньшостей жила майже одним життям з українською дежократівю
іясно відчувала, як бється пульс дійсного народнього життя на Україні,
таких загальних суперечок і великих непорозумінь не було.
Та тим більш важним було пробити цей жур взаємних непорозунінь в великих городських центрах і в першу чергу в Київі, який
держав в своїх руках революційний провід.
19. Угода з Тимчасовим Правительством і згода з демократією
національних меньшостей.
Одкинувши цілком домагання делегації

Української Центральної Ради, Временне Правительство одначе швидко
не то-що покаялось
(ні! такого не було), а помітило свою нетактовність, якою не бев успіху, як ще також воно побачило, єкористувались Українці. Українські з'їзди, які так гаряче реагували на цю
нетактовність Правительства і про які Правительство знало, не

віщували йому нічого доброго. Щоб загладити свій промах і замазати хоч трошки очі українському народові на дійсний стан річей,

шою ОІВ з
Вреженне Правительство, ігноруючи й далі Центральну Раду, ввернулось 16. червня єт. ст. до ,українського народу" з слідуючою євовю
відозвою,

за

підписок

міністра-президента-

»Громадяне
В дві великих іспитів
імени всієї вільної

Росії.

Українці!
звертається

Через

тяжкі

до

-княвя Львова:

ває

іспити

Вреоменне

іде Росія

Правительство

до

закріплення

від
волі,

яка дасть народові добробут і цоверне всіх націям їх права. Завойовання ревоаюції в небезпеці. Коли розгромить Росію зовнішній ворог або побідять вороги
свободи, загине спільна справа всіх народів Росії.
Провести край через всі небезпеки, зібрати Всенародні Установчі Збори.
на яких всі народи Росії загальним і рівним голосуванням твердо і отверто висловлять

свою

волю,

--

таке

завлання

ставить

собі

Правительство,

тимчасовий

носитель революційної власти.
Це і ваше завдання, громаляне-Українці. Хіба
ви яе частина вільної Росії? Хіба доля України не звязана міцно з долею всієї
визводеної

Росії?

Хто ж жоже

мати

якісь

сумніви,

що

Росія,

яка

стоїть

під

прапором повного народоправства, ке забезпечить прав всіх народів, які входять
в її склад? Народи зможуть через своїх представників в Установчих Зборах
"викувати

ті форми державного

їхнім національним

і господарського

устрою,

які цілком

відповідали б

бажанням.

Відносно всіх народів Росії Временне Правительство вже почало проводити
в життя права культурного сажховизначення і, перейняте щирим епочуванням і свідовістю

обовизку перед українським народом,

воно

старається

загладити всі сліди

пригнічення, яке терпів цей нарід.
Времение Правительство вважало і вважає за свій обовязок прийти до
згоди з громадськими демократичними організаціями України в справі всіх переходних

заходів, які в майбутньому

можна

і треба буде поробити,

права українського народу в місцевій управі і самоуцраві,
заходів,

які підготовлять

перехід

до

того

остаточного

щоб забезпечити

в школі та суді, --

вільного

ладу,

котрий

Україна повинна одержати з рук Всенародніх Установчих Зборів. Але повне
перебудування державного оріанізму Росії і устрою загально-російської армії не
можливе під вогнем зовнінініх ворогів і при величезній внутрішній небезпеці для
справи

свободи.

Брати Українці!
Не йдіть же необачним шляхом роздроблення сил визволеної Росії! Не відривайтесь від загальної Батьківщини!
Не розколюйте загального війська! В хвилину грізної небезпеки не вносьте братовбивчої сварки

в народ як раз тоді, коли напруження всіх сил кнародніх потрібне для оборони
краю від великого розгрому і для подужання внутрішніх перешкод.
ШНетерпеливим бажанням зараз же зміцнити форми державного ладу України не завдавайте
смертельного удару всій державі і самим собі. ШПогибель Росії буде погибілаю
і вашої справи.

Некай же'всі народи Росії зісніще стануть в ряд до боротьби з загрожуючими краєві зовнішніми і внутрішніми небезпеками. Нехай остаточне вирішення
всіх основних питань вони дишать для недалеких вже Установчих Зборів, в яких
вони сами будуть ріщати долю спільної їм усім Отчизни Росії і всіх окремих
її країв!«

Відовва ця, звичайно,
національно-політичній

не мала

революції.

значіння

в українській

І то ясно черев що.

ніякого

По-перше - -

вона за гарними словами містита в собі ту саму суть, як і прозаїчна,
попередня відмова Правитєльства.
Ні одно з домагань української
демократії павіть і не згадувалось в ній, крім особливо підкресленого
і в значній мірі самим-же Правительством вигаданого бажання Українців ,відділитись від спільної Батьківщини". По-друге -- відовва була

адресована до ,українського народу" при повній ігнорації центральної
революційної інституції того самого народу -- Центральної Ради. Це
останнє вже і зовсім розкривало карти Временного Правительства і

свідчило виразно про те, що Правительство ставило цілию своєї відовви,
ніж иньшни, також і внесення дезорганізації в ряди української революційної демократії.

Оцінку цій відовві дала Всеукраїнська Рада Селянських Депутатів, що як-раз тоді (22.--24. червня ст. ст.) відбувалє свою першу

сесію, слідуючою своєю резожюцією:
рЗаслухавши і обжіркувавши відозву Тимчасового Правительства до україннароду, Всеукраїнська Рада Севлянських Депутатів вважає відозву бажаннях російського Тихчасового Правительства порозумітися з українським трулових народом, але не знаходить в ній задоволення тих домагань, які передала
Правнтельству Українська Центральна Раза та до яких приєднався Перший Всеукраїнський Селянський З'їзд, -- через те постановляє:
1. Все трудове селянство на Україні і далі повинно вести оріанізаційну
роботу і, єднаючись коло Української Центральної Ради, під її проводом творити
вільне автономне життя на Україні разом з усім трудовим народом національних
меньшостей української зехлі.
2. Разом з тиж Всеукраїнська Рада Селянських Депутатів зазначає, що
буде вважали всі заходи Російського Тимчасового Правительства що до порозуміння в українській справі з українською демократією щирими тільки нісля того,
як Тимчасове Правительство визнає Українську Центральну Ралу правомочною
заступницею інтересів та виразницею возі українського трудового народу і ветупить з нею в сшвробітництво. 8
ського

Центральна ж Рада не кала зовсім ніякої потреби єпинятись на цій
відозві, будучи заклопотана великої ваги організаційно-державивии

справани.
Так події пішли свої шляхом, по-за цією відоввою.

Правитель-

ство побачило, що відозви мало, що необхідно вживати якихось иньших
заходів, бо ва "Універсалом пішло утворення Г енерального Секретаріяту
з його декляранією, а там можна було сподіватись і ще якихось несподіванок, особливо небезпечних у війську, на фронті, де роспочинався
саме наступ російської зрмії (під проводом Керенського) на Галичину.
Треба було щось робити.

Временне Правительство мало два шляхи

до розвязання україн-

ської справа: один, що його радили кадети -- буржуазний, і другий
-- Демократичний, що
намітив |всеросійський в'їзд рад робітничих і салдатських депутатів своєю постановою в українській справі,
про яку ми згадували вище. Шо першому способу, треба було просто
розігнать Центральну Раду, заарештувати членів Малої Ради і Вінськового
Генерального Комітету і кінець. По другому -- треба було
їхати до Київа і миритись з Центральною Радою, йти на уступки,
привнаватись в своїх пожилках. Не без боротьби було вибрано другий
спосіб. Наперекір представникам буржуазії у Временнім Правительстві,

денократично-соціялістична частина його, виконуючи постанову всеросійського з'їзду рад робітничих і салдатських депутатів, настояла,
на тому. щоб попробувати ,пожиритись в українською демократією",
для чого і було послано

міністрів Керенського,")

Церетелі

та Тере-

щенка до Київа.
т) Здається, дедеїовано було власне тільки Церетелі іТерещенка, а Керенський взяв участь в переговорах проїздом на фронт.

мо

Й

Ми вже говорили про те, що грунт для порозушіння було вже
підготовлено ще до приїзду правительственної делегації до Київа. Приїзд же міністрів тільки прискорив це перозужіння і дав можливість тут
же вафіксувати його в певних обовязуючих обидві сторони актах. Хоч
ще й велися важкі суперечки про кількість місць в Центр. Раді для
неукраїнської дежократії, та наприкінці і тут дійшло до порозужіння.
Варто уваги, що найбільш гаряче Й енергійно брався за єправу норовужіння міністр Церетелі, йдучи щиро на зустріч Українській Центральній Раді і в той же час намагаючись прихилити до неї 1 неукраїнську демократію. Він головним чином дбав про досягнення згоди
і на засіданнях Генерального Секретаріяту. В яких учаєть брав і голова Центральної Ради М. Грушевськай разси в міністрами, і на засідалнях та зборах пануючої демократії -- Ковітета Обеднаних Гровадських Організацій, Ради робітничих депутатів, Ради салдатських
депутатів, коаліційної студентської Радп і політичних нартій (28).

Ї саже Йому в великій мірі треба завдячити, що згоди було досягнено.
На спільному засіданпю міністрів з президією Центральної Ради
і Генеральничи Секретарямп було укладено, після деяких суперечок,
тексти ,Постанови" Вреженпого ШПравительства і Другого Універсалу
Центральної Ради, які, згідно уморі, малп появитись в світ одночасово,
шісля затвердження Временних ШПравительством в Петрограді текста
виробленої в Київі ,Гостанови".

2. липня (ст. ст.) Временне Правительство,

нієтя

бурхливих де-

батів, що закінчились виходом ві складу Правительства міністрів-кадетів,

затвердило вироблену в Київі постанову (назвавши її деклярацією), а
3. дипня (ст. ст.) відбулося васілання Центральної Ради, на якому було
вислухано,

вже як офіційні

акти,

деклярацію

Временного

Правитель-

ства і П Універсал Центральної Ради.

Другим своїм Універсалом Центральна Рада оповіщала слідуюче:")
лГромадяне Землі Української !
Представники

Временного

Правительства

новідохили

нас

про ті певмі за-

ходи, яких Временне ШПравительство має вжити в справ: управління на Україні
до Учредительного Зібрання.
Временне Правптельство, стоючи на сторожі завойованої революційним
народом волі, визнаючи за кожним народом право на самоозначення і односячи
остаточне встановлення форми його до Учредительного Зібрання, простягає руку
представникам української демократії -- Центральній Раді і закликає в згоді
з ним творити нове життя України на добро всієї революційної Росії.
Ми, Центральна

Рада, яка завжди

від Росії, щоб в купі з усіма народами
всієї Росії і до єдноєти

демократичних

єтояла

за те, щоб не одділяти

її прячувати

до розвитку

сил її, з задоволеннях

та

України

добробуту

приймаємо

заклик

Правительства ло єднання і оповіщаємо всіх громадян України:
Українська Ценгральна Рада, обрана українських народом через Його революційні оріанізації, незабаром поповниться на справедливих основах представниками иньших народів, що жпвуть на Україні, від їх революційних оріанізацій,
і тоді стане тим єдиним найвищим оріаном революційної демократії
який буде представляти інтересп всієї людности нашого краю.

України,

з) П Універсал і Деклярацію Вр. Правительства було опубліковано одночаєно в чотирьох мовах: українській, російській, жидівській і польській.

п

Р

Поповнена Центральна Рада виділить на ново

зі

свого

складу

окремий

відповідальний перед нею оріан -- Ївнеральний Секретаріят, що буде представжений на затвердження Временкого Правительства, яко носитель найвищої краєзлої вхади Временного Празительства на Україні.
У цію оріані будуть обєднані всі права і засоби, щоб вія, яко представках демократії всієї України

і разом з тим

як найвищий краєвий оріан управ-

зіиня, мав змогу виконувати складну роботу оріанізації
всього краю в згоді з усією революційною Росією.

та впорядкування життя

В згоді з иньшими національностями України і працюючи в справах державного управління, як оріан Временного Правительства, Ївнеральний Секретаріят Центральної Ради твердо йтиме шдяхом

зжіцнення

нового

ладу,

утвореного

революцією.
Прямуючи до автоножного ладу на Україні, Центральна Рада, в згоді
в маціональничи меньщостями України, підготовдятиме проєкти законій про автоножний устрій України для внесення їх на затвердження Учредительцого Зібрання.
Вважаючи, що утворення краєвого оріану Временного Правительства на
Україні забезпечує бажане наближення управліяня краєм до потреб місцевої
жюдности

в можливих

до Учредительного Зібравня

межах

і визнаючи,

що доля

всіх народів Росії міцно звязана з загальними вдобуткаки революції, ми рішуче
ставимось проти замірів самовільного здійснення автонохії України жо Всеросійського Учредительного Зібрання.
Що-торкається комплектовання українських військових частей, то за для
цього Центральна Рада матине своїх представників при Кабінеті Військового
Мівістра, при Їєперальному Штабі ії Верховніх Главнокомандуючім, які будуть
брати участь в справах комплектування окремих частип виключио Українцями,
цо скільки таке комплевтування, по опреліленню Військового Міністра, буде являтись 8 хехничного боку можливим без порушення бовспособности архжії.
Оповіщаючи про це громадян України, ми твердо віримо,

що українська

денокралія, яка передала нам свою волю, з революційною демократією всієї Росії
та її революційним
Правительством прикладе всі свої сили, щоб довести всю
державу і з'окрема Україну до повного торжества революції.

У Київі, 1917. року, 3. липня (їюля)."

Те саме, що в Універсалі, вало по суті свояти і в Постанові
(Деклярації) Вреженного Правительства, опублікованій ва підпиєвни
Керенського, Терещенка 1 Церетелі.

Вова мада слідуючий вміст:

» Вислухавши звідомлення міністрів Керенського, Терещенка і Церетелі про
українську справу, Тижчасове Правительство вирішило слідуюче:
Призначити,

яко вищай орїан дхя керування краєвини справами на Україні,

окрежий орівн -- Ївнералький
Секретаріят, склад котрого буде визначено Правительством в вгоді з Центральною Українською Радою, доповненою на єправедливих основах представниками шньших народів, сущих на Україні, в особі їх
демократичних оріанізацій. Через згаданий оріан будуть переводитись міри і заходи в життю краю і його управлінні.
Вважаючи, що питання про національно-політичний устрій на Україні і про
способи вирішення в ній земельної справн, в межах загального закону про церехід землі до рук трудових мас, мусить бути вирішено Установчими Зборами, Тинчасове Правительство прихильно поставиться до розроблення Центральною Радою
проекта національно-політичного статуту України в такому розумінні, в якому
сама Рада буде вважати

це відповідним інтересах краю, а також

про форми ви-

рішення в краю земельної справи, -- для внесення цих проєктів на Установчі Збори.
Тимчасове Правительство, узнаючи необхідним зберігти підчас війни боєву
адність арії, не вважає можливим допустити заходів, які можуть порушити єдність
Ж оріанізації і команди, як, наприклад, зміни в сучасний момент загального мобіхізаційного пляну шляхом негайного дереходу до системи територіяльного комнлєктування військових частин або надання командних прав яким-небудь громадській оріанізаціяк. Разом з тим Правнтельство вважає можливим далі сприяти

тісніщому

надіональному

обеднанню

Українців у війську -- через

формування

окремих частин

виключно

Українцями,

поскільки

вого Міністра, буде можживий з техничного

щей спосіб,

на погляд

Військо-

боку і не порушить боєвої сили армії.

В найближчім часі, ддя більш пляномірного і успішного досягнення цієї
мети, Тинчасове Правительство вважає можливим допустити до здійснення цього
завдання самих вояків Українців, а для цього можуть бути командіровані, по
згоді в Центральною Радою, осібні делеїати Українці, котрі будуть при кабінеті

Військового Міністра, Іенеральному Штабі та Берховному Головнокомандуючому.
Що торкається військових українських комітетів на місцях, то вони мають
провадити свою працю на загальних основах, при чому їх діяльність повинна.
провадитись в згоді з діяльністю пньших військово-громадських оріанізацій.є

Годі було б підходити до цих двох актів з точки

дичного

аналізу їх.

погляду

юри-

Вже одне те, що ні в Увіверсалі, ні тим більше

в Постанові Правительства, не було зовсім (навіть прибливного і хоч
в самих загальних рисах) опреділення тої території, на яку мала пощирюватись власть Ради і Секретаріяту, зводило їх правно-державну
вартість до дуже назького ступня. Так само не надавала правно-державної

цінности цим актам і та обставина, що в них не було вроблено

навіть спроби дати хоч би в стислих рямцях опреділення компетенції
найбутнього Секретаріяту.
Особливо це відноєвться до Постанови
Врешенного Правительства, де цій надзвичайно важній справі уділено
бужо буквально всього тільки десять слів, що через Генеральний Секретаріят .будуть переводитись міри і ваходи в життю краю і його
управлінню",
Як саме і які саме міри -- про це ні слова.
І, ввичайно, це було вроблено зовсіж не через те, що російські
жіністри чи генеральні секретарі не розунілись на державному праві
чи недооцінювали ваги точного опреділення в цих актах території.
кожпетенції й иньших складових елементів ровушіння автономного управління краєм. "Також і не через те, що хтось хотів когось обдурити,
щоб потім впхати в неввразні формули своє те чи ивьше розуміння.
Цього не було а кі в боку української демократії, а ні з боку Церетелі чи Керонського. Все це сталось через те, що одна Й друга
сторони надавали великого зпачіння самому фактові порозуміння, що
обидві сторони бевужовно вірили одна одній. Центральна Рада вірила,
що коли московська демократія раз вже пішла на зустріч українському
народові, то вже не буде більше ставити непоборимих перешкод, вільному творенню нового автономного життя на Україні, і що 8 тими,
можливими в майбутцьому новими непорозуміннями, можна буде якось
єправитись при обопільнім бажанню.
Російська демократія, в особі
Церетелі, також не сумнівалась, що коли дати ншогу Центральній Раді
працювети над організацією краю, рахуючись не стільки з буквою
угоди, скільки в вижогами революційного номенту, то Центральна Рада
ніколи не поведе якоїсь акції, справленої

на шкоду московській

демо-

кратії і новій революційній Росії. ШОця віра одної сторони до другої.
віра в демократію. в кращі її ідеали, і була причиною ,юридичної
неграмотности", скажемо так, обох документів. Мудрі вчені юриєти
московської буржуазії потім добре скористали з цього, на шкоду україн-

ському народові. Вони роз'яєнили і московській і українській демократії, котра думала, що під словом ,уУкраїна" треба ровуміти дійсно
Україну, тоб-то всю територію, населену українським народом, що під

Україною, на яку шовинна поширитись власть Ради, можна ровуміги і
цоловину, і третину дійсної Україши 1, навіть, один повіт. Що під
знірами 1 заходами" можна також розуміти не однакові річи. І ще багацько

повчаючих річей роз'яснили ці вчені люде ,невченій демократії".

Та, повторяємо, в тої момент, було не до того.
В той момент
не думали за те. що написані демократією документи буде роз'ясцяти
російська буржуазія.
І на засіданню Центральної Ради було зустрінуто П Універсал і Деклярацію Бременного Правительства, хоч і не
з бурхливою, а все ж з радієтю. з радієций шочуттях переконаности,
що, нарешті. Україна дісгає-таки фактичну автономію: що, нарешті,
ця відроджена до державного життя робітпичо-селинська країна здобула призпання євого відродження з богу і московської демократії і
Временного Шравптельства і тепер може вільніще і лекше, без пенотрібних сварок і тергя, шти наміченим шляхом далі,
--оФи
гадуються

вислухали

тут слова

Другий Універсал

М.

Г рушевського

При

вач

на засідмию

говориться шро нову стадію українського
вищий щабель і дістаємо фактичну

Ради. -- приРади, --

В якім

скиття.
Ми ветупаємо па
автономію
України

з закоподатним і адмінієтративнихм органами -- Радою
Секретаріягом. |Ми повинний налягати, дістаючи ці органі, що треба,

все обеднати під їх управою,

щоб від моральних форм власти ми пере-

шині до правової влити,
-- Ми дійсно переходимо велику межу
нашого безравя, (-говорюв слідом за М. Грушевським В. Винниченко (Г'олоча Іонерального Єскретаріяту) |.
Витио я шовим ладом вас і всю Україну".
АХ голова

української

ГМидп салдатеських

депутатів

Березняк

при-

вітав в імени М'яди | епералимшйо Єегретарія»,. яко перших українських
міністрів, і звернувся до Голови Центральшої Радио М. РБрушевського
з словами:
--оФБио давно стали па, сторожі інтерееїн українського народу.
и своїх словом будили народ.
Це був тижкий час, але теперішня
хииля винагородить Вас за все.
По цім настали прогариі дий остаточного порозуміння з дехократією національних меньшостей 1, нарешті. входження представників її
в революційну євятино українського визволеного народу -- в Центральну

Раду

і єпільна,

щира,

захоплююча

робота

нал,

виробленням

«Конституції автономної Укоаїни", пад реалізацією досигнутої згоди.
як її розуміла вся демократія - о дорос з і пеукраїпська.
Гарний, веснаний геріод, солі Центральна Радо була ергалюм
лише української реболоційної демократії, одійшов 22, линия нового
єтилю (коли одбулогі, перше засідання тової, поповненої предетавниками
меньшостей

(Малої

Ради), в їсторію, Її наступив

новий,

пе меньш

гар-

ний період, коли Центральна Рада стала територіяльних революційним
органом, тим центром. де єходилися нитки відо трудових має всієї
України, довгий
ріжаиці

час бивел

національностой.

один
|Не

революційні

пульс

було в цей період

веїх тих мас, бе

в складі

Ради тільки

Двох крайніх полігично-суспільних грун московського громадянства -предетавийкі буржуазії (застушнки її кадети швидко (12. жовтня н. єт.)

й

вийшли
(які

з складу Ради,

входили

спочатку

бр

не погоджуючись
в

єклад

з її курсом)

Великої Ради,

в її роботі не брали, і врешті, нідчає захоплення

і большевиків

але діяльної участи

влади в Росії Советом

Нар. Комісарів -- зовсім вийшли з Ради.)
Через кілька днів (29. липня нов. ст.) ,жконституцію" було вироблено спільними силами всієї демократії України і послано її до
ЛПетрограду, куди виїхали, на запрошення Временного Правительства,
для переведення справи затвердження ,конституції" і Генерального
Свкретаріяту члени нового складу Генерального Секретаріягу (обраного
поповненою Радою) -- В. Винниченко (Голова Секр.), Х. Барановський
(секрет. фінанс. справ) ії Рафес (Іенер. контрольор. від шеньшостей,

бундовець) (29).

5

Ця .конституція", під назвою ,Статут
їною", мала такий зміст:

Вищого Управління Укра-

.На підставі згоди з Тимчасовим Правительством дня З. липня (ст. ст.)
1917. року, оріан революційної демократії всіх кародів України -- Українська
Центральна

Рада,

що має

підготувати

Україну

до остаточного

здійснення авто-

номноїо ладу і довести її до Українських Установчих Всенародніх Зборів і Російського Установчого Зібрання, -- утворює Їенеральний Секретаріят, який являється найвищим оріаном управи ка Україні,
Діяльність Їенерального Секретаріяту зазначається тимчасово такими головними пунктами:
8 1. Найвищим краєвим оріаном управи на Україні є Їенеральний Секретаріят Української Центральної Ради, який формується Центральною Радою, відповідає перед нею і затверджується Тимчасовим Правительством.
8 2. Формування
Їенерального Секретаріяту Центральна Рада здійснює
через свій Комітет.
8 3. Цептральна Рада затверджує Іенеральний Секретаріят в цілости,
висловлюючи йому довірря.
8 4. В склад Їекнерального Секретаріяту входить 14 Іенеральних Секретарів, а саме Секретарі: в справах внутрішніх, фінансових, військових, харчових,
земельних,

юстиції, освіти, національних, торгу і промисловости,

почти й телеграфу,

праці, доріг, іенеральний коптрольор і іенеральний писарь.
Шримітка: При секретареві в національних справах назначається три
Товариші Секретаря -- від Великоросів, Євреїв і Поляків. "Товариші Секретаря
по ділах своєї нації мають право реферату і рішаючого голосу в сих справах
у Їенеральному Секретаріяті. "Товариші Секротаря в національних справах затверджуються Комітетом Ради.
8 6. Свою власть Генеральний Секретаріят здійснює через всі урядові
оріани на Україні.
8 6. Всі урядові оріани на Україні підлягають власти Їенер. Сегретаріяту.
Примітка. -Іенеральний Сскретаріят установляє, які оріани, в яких
нежак і в яких випадках мають зноситися безцосередньо з Тимчасовим Иравительством.
8 7.

Всі урядові посади на Україні, коли

вопи

не виборні,

заміщаються

ЇІенерадьним Секретаріятом або підвладними йому оріанами.
8 8. При Тимчасовім Иравительстві має бути статс-секретар для справ
України, якого призначає Тимчасове Правительство по згоді з Центральною Радою.
8 9. Статс-секретар має пильнувати інтересів України у всій роботі
Тинчасового Правительства і в разі потреби пересилати законопроскти через Іенеральний Секретаріят на розгляд Центральшої Ради.
8 10.
Іенеральний Секретаріят передає на санкцію Тимчасового Правительства ті законопроекти, які розглянула і ухвалила Центральна Рада.
8 11. Іенеральний Секретаріят передає на затвердження "Тимчасового
Правительства тимчасові фінансові обрахунки внлатків на потреби України, які
розглянула і ухвалила Центральна Рада.

АН
8 19.

Тими коштами,

які

оо

надходять

на

рахувкок Центральної Ради, рос-

поряджується Тенеральний Секретаріят по бюджету, ухваленому Центральною Радою.
8 13. Іекнеральний Секретаріят ті справи, які він уважає найважніщими,
передає на розгляд Центральної Ради.
р
8 14. Діяльність Іенерального Секретаріяту, відповідального перед Центральною Радою, контролюється нею шляхом запитань по всім справам.
Примітка: Порядок запитань має бути зазначений окремим наказом.
8 15. В перервах між сесіями Цектральної Ради Їєнеральний Секретаріят
відповідає перед Комітетом Центральної Ради, який виконує
зазначеної в 5 3-ім.

8 16.

Коли Їенеральний Секретаріят

тету в якій-небудь

справі, остання

всі її функції, окріх

не згоджується

переноситься

на

розгляд

з постановою

Комі-

Центральної

Ради,

яка скликається негайно.
5 17. Коли Центральна Рада висловлює недовірря Іенеральному Секретаріятові, він подається у відставку.
8 18. Всі акти Центральної Ради і Комітету контрасіїнуються Їенеральним Секретаріятом.
3 19. Всі закони Тимчасового Правительства мають силу на Україні від
дня проголошення їх в Краєвім Урядовім Вістникові на українській мові.
Прихітка:
В кадзвичайних випадках Іенеральний Секретаріят проголошує їх иньшим способом.
8 20. Всі закони, адміністративні приписи і постанови, проголошені українською мовою, публікуються також і ка мовах: російській, єврейській і польській.
8 21. В справах внутрішнього розпорядку роботи Іенеральний Секретаріят виробляє свій наказ".

Временне Привительство (в особі

жіністрів

кадетів,

та почасти

і соціялістів) доводило потім, що цей статут зовсім не відповідав укладеній 3. липня (ст. ст.) угоді, далеко виходячи за її межі. Та це було

явним перекручуванням дійсности.

Що Статут відповідав

угоді і не

виходив за її межі, євідчить, між иньшим, з одного боку те, що за нього

голосували в Центральній Раді Й представники меньшостей, що все ще
стояли ближче до ,свого" Временного Правительства, а ніж до ,української" Ради, -- а з другого боку -- вихід міністрів калетів з Временного Правительства саме через угоду (П Універсал і Деклярацію),
яка розумілась ними, як визнання самої широкої автономії для України.
Потвердження цього знаходимо також і в виступі проф. державного
права в петроградськім університеті, товариша міністра закордонних
справ (при першому екладі Временного Правительства) барона Нольде,
(кадета) в центральному органі партії к-д. ,Р'Бчь" (в 20 липня н. ст.;
стаття ,договір з Радою") в приводу угоди.
Зазначивши ,легковажність", з якою ,недосвідчені" міністри Временного Правительства заключили договір, ,накинувши Раду Україні, а Україну Росії, і тим
самим одрізавши Росію від Чорного Моря", назвавши, навіть, угоду
»безсумнівних однобічним актом державно-правного обману, вкотрім в одного боку відчувається доєвідна рука старого европейського
політичного борця, вихованого в школі тонких політичних формул і
складної політичної боротьби,) а в другого -- недосвідний і нічим невправлений ,революційний ентузіявм»,"") -- барок Нольде запитує далі:
»Як же устроєна нова українська власть по договору трьох міністрів 2" -і дає такий юридичний аналів Деклярації Правительства і П Універсалу:
х) Натяк ка Голову Центр. Ради -- М. Грушевського.
чку Вказівка на Керенського, Церетелі і Терещенка.

ша "Й ак
»На

чозі

краю

поставіено

--

під юридичний

оглядом,

саже

договором

утворену -- ,Центральну Українську Раду"... Рада з-поміж себе вибірає ,відповідальний перед нею" Їенеральний Секретаріят, котрий затверджується "Тикшчасовим Правительством і буде вважатися ,представником (коситезем) найвищої
краєвої власти "Тимчасового Правительства".
"Так описує оріанізацію української власти ,Універсал', текст якого установлено по порозумінню з Тиичасовни
Правительством. Деклярація останнього робить пробу де-що затемнити зинся орїанізації,
переміни,

правдоподібно
і представляє

наслідком почуття де-якого остраху перед сжілявістю
справу так: ,назначити, яко найвищий оріан управи

краєвими справажи на Україні, окремий орган -- Іенеральний Секретаріят, склад
котрого буде означений Правительством в порозужінню з Центральною Радою"...
Але як би не маскувати зхислу договору в справі утворення місцевої власти,
зовсім ясно, що власть передано Раді та її оріанові -- Секретаріятові, а за Російських Правительством збережене тільки ,пафагі )ц8'
(голе право) затвердження цього Секротаріяту і фікція, що Секретаріят
представляє на Україні власть Тничаєового
Правительства".
Крім фікції, Російське ШПравительство за собою нічого не зберігає
в справі утворення місцевої влаєти.
При означенні обему власти цих нових оріанів над Україною нема навіть
фікцій: договіртрьох міністрів просто нризнає, що У ни
ною управлятиме Рада та її Секретаріят так, як самі зкнатимуть. Через означений оріан здійснятимуться заходи, що торкаються життя
краю і його самоуправи", говорить Деклярація; ,в ція органі будуть зосереджені всі права Й засоби (7), щоб він, яко представник демократії на цілій Україні

і разом з тиж як найвищий краєвий орган управи, міг виповнити складну роботу
організації і устроєння життя усього краю в порозумінню з усією революційною
Росією", говорить Універсал. Я нитаю себе: де права Росії на Україні? і чи
в наведених реченнях не міститься безумовна передача Раді всіх державно-правних повновластей, бодай у внутрішніх справах? Можна догадуватися, що, на
рзір фінляндського Сойму, Рада висловить готовність зберегти спільність з Росією
заграничних справ і військової управи; але який правовий аргумент протиставить
Тимчасове Правительство українській вдасти, коли остання, покликуючись на
договір, зажадає передачі їй почти, або тедєграфу, або сплати податку, як вона
уладить земство по-свому, як вона на своїй ,морській межі: -- бо все можливе
при неозначености договору та слабости Тимчасового Правительства -- заведе
свої таможні.
Зрештою, навіть військо стоїть під де-яким сумнівом, бо Раді обіцяно ,без нарушення боєвої здатности армії! комплектування
окремих частей

виключно Українцями.
Такий змисл ,договору'.
Розділ власти між Росією й Україною
на зовсім нечуваних основах повної ліквідації повновластей Росії."

намічений

Отже ,Статут Вищого Управління України був прямих висновком
заключеної

угоди і являється

актом. що доповнює

П Універсал та Де-

клярацію.
Він, що правда, не йшов так далеко, як то ребив барон
Нольле, і не стремів ,ло повної ліквідації повновлаєтей Росії" на
Україні, валишаючи за Временних ШПравательством не тільки таку

»фікцію", як затвердження Генерального Секраггаріяту, а ще й санкцію
Тимчасовим ШПравительством законопроектів, ухвалених ШЦенгральною
Ралою" і ,затвердження тимчасових фінансових обрахунків видатків на
потреби України": згідно Статутові, також мали на Україні обовязуючу
силу ,всі закони Тимчасового Правительства", при одній умові: проголошення їх в краєвім урядовіж
Вістникові українською мовою.
Та, як ми вже говорили, ходіло в той час не стільки про писані документи, скільки про самий факт згоди ї порозушіння, про факт
визнання

за Україною

права на автоножно-державне життя

А те по-

розуміння і призвання йшло з демократичних код і було єкріплене не

у»

НМ

нисаниии документами, а тим фактичних, реальним значигоям, яке мала,
демократія в той чає в революційному життю Росії й України. | через
те, як тільки становище демократії погіришлось, бурж;удзія швидко
уростолкувала" ту угоду, а разом з кею і наведений Статут. як того
сама хотіла. Той самий бароп Нольде, що спочатку безпомічно розводив руками, шукаючи ,правових аргументів" проти можливого жадання

в боку

Ценгральної

Ради

(на підставі угоци)

уряд цечти і телеграфу, дуже швидко
коли Центральна

Рада дійспо таке

передачі

шдсїї

знашиов ті правові" аргуненти,

бажання

виявила,

ввівши

в Склал

Генерального Секретаріяту і Гене ралького Секретаря почт та теле»
графу.
Правда, це були аргументи цілком з иньшої области, а саме
-- аргументи від , Чорного моря, україпеького хліба, заліза та вугілля",
але служителі буржуазної науки

па те й злались,

щоб

клЯсові

еконо-

мичні інтереси буржуазії завше вдягати в ту одіж, в яку В дані
менг було вигідніще для буржуазії те вробптп,

мо-

Не передчуваючи ще віх тих трудпоєтей і перешкод, які чекали
зпову українську справу, Генеральні Секретарі поспішили до Петрограду, навіть не дождавшиєь затвердження Радою осгаточної редакції
статута.
Закінчений цілком статут було шередано їм пізніще.
Та не помогло на цей раз і те, що в єкладі делегації був вже
і представник ,меньшостей", видимий знак повного порозуміння україн-

ської демократії з неукраїнською і доказ того, що українська демократін в своїй національно-революційній творчости не забуває про
загально-революційні інтереси демократії всієї Росії. Почалися нові
безконечні кабінетські переговори, нове крутійство, торги, підчає яких
і понимо яких в народпіх масах на Україні -- в селянстві і робіглицтві -- йшов далі глибокий процес розвитку, поглиблення і усвідомлечня їх революційних домагань.
20.

Поглиблення

революційних (соціяльно-економичних)

домагань

українського трудового селянства і робітництва. Досі ми, головним
чином в ділях ясиости викладу і еправедливого підкреслення дохінуючого вчачіння в цей період революції національно-політичного моменту, не спинялись докладніще на соціяльно-екопомичних домагатнях
українських трудових мас, тоді як ці домагання ніколи не відходили
на друге місце, йдучи раз-у-раз поруч і нерозривно з національно-по-

Жтичнями домагавнями.
Коли б ми захотіли точно опреділити ті домагання но резолюціях
ріжних з'їздів того часу, то це було б зробити досить тяжко.
Ві
з'їзди -- селянські, робітничі, салдатські, партійні -- єнинялись голов-

ним чипом на самих ,вопіющих", так би сказати, справах, -- на ГОЛОВ
ніщих, найбільш

болючих

і неодкладних

питаннях

того

Часу --

ВІЙНИ

і земельному. І тільки геть пізніще в ріжних робітничих і селянських
постановах починають фігурувати такі речі, як домагання контролю
лад фабрично-зародською промисловістю і банками, контроаю взагалі
над продукцією

і роеподілом,

Гез докладного

обговорення

єправи

земельної

і війни

ходив тоді ні один зїзд на Україні. а особливо селянський.

не проСедянетве

що

ЗИ

о

особливо болюче відчувало тягар війни: воно віддало майже все працездатне мужське населення в аршію і стояло вже, в наслідок війни,
перед вагальних

шлупадом

свого

господарства.

"Так сажо і вешельна

нужда давно вже боляче дошкуляла селянству, виганяючи його з рідного краю в далекий Сібір, на Кавказ та в Середньо-Азійські володіння
Росії. Отже революція мада в першу чергу валагодити ці справи, і
про них, в першу чергу, й нагадували трудові маси.
Трудове селянство вже в маю місяді -- на Першому Українськову Селянському З'їзді -- дало виразне формулованнє цих євоїх
домагань.
ШПерший Селянський З'їзд, нісля всебічного і палкого об-

міркування земельної справи, що тяглося біля трьох днів, одноголосно

виніс таку постапову в цій справі:
,Ї. Визнаючи, що тільки здійснення соціялістичного ідеалу, до якого прямує Україна, як і всі иньші народи, може задовольнити бажання трудового селян-

ства та пролетаріяту, Перший Всеукраїнський Селянський З'їзд ухвалив:
1. Приватна бласність на землю повинна бути скасована.
2. Вся земля на Україні без викупу поступає в український земельний
фонд, яким орядкує сам народ через український сойм, повітові і волосні земельні комітети, обрані на демократичних підставах; всеросійські Установчі Збори
мають це затвердити.
3. З цього фонду можуть користуватись землею тільки ті, хто буде обробляти її своїми руками.

4. Для справедливого користування землею треба встановити
норму, яка повинна бути не меньше споживчої і не більше трудової;
цієї норми всі хлібороби можуть залишатись
5. З огляду ка те, що

робочу силу, вимагає

мепьше

ведення

зежельну
в межах

в своїх господарствах.

господарства

єпільними

єсидахи

зберігає

інвентаря, дає можливість завести і кращі машини

і взагалі піднімає земельну культуру, бажано великі зразкові господарства передати до рук сільсько-господарських товариств, як огннщ майбутнього соціялістичного господарства.
6. Ліса, води, шахти й нньші земельні багацтва в межах України визнаються власністю всього народу; Український Сойм буде задовольняти всі потреби

трудового народу.
7. Видатки по переведенню земельної реформи виплачує держава.
8. Для правильного вирішення земельного питання трудовий нарід повинен
прийняти участь в земельних комітетах і заснувати Краєвий Український Земельний Комітет.
9. Переселенська справа в межах України повинна бути поєтавлена в земельних комітетах і народньому Соймі в першу чергу.
10. Засоби до життя

для всіх нездатних

до праці,

що

будуть

нуждатися,

повинні бути забезпечені народнім страхуванням або пенсіями, як це робиться
в нльших краях.
11. Всі посередні (косвенні) й иньші податки касуються, і замісць них
вводиться один прямий подоходний прогресивний податок.
П.

Щоб

забезпечити

Україну від безладдя

і руїни, З'їзд визнає

необхід-

ним до Установчих Зборів:
1. Самочинних захватів землі та самовільних порубок лісів не робити.
2. Вимагати від Тимчасового Правительства негайної оріавізації Центрального Українського

земельних

Комітетів

Земельного

Комітету,

який

на території України.)

повинен

Центральне

обеднати

діяльність

ШПравительство

всіх

мусить

х) По постанові з'їзду, в склад Центр. Укр. Зем. Комітету малі входити:
1) 18 представників їубернськ. земельн. Комітетів (по два предст. від кожної укр.
туб.), 2) 9 представників від Їуберн. Рад Сва. Депутатів (по 1-му від кожи. губ.
Ради), З) 6 представн. від Всеукр. Ради Сел. Депут. і Центр. Коміт. Сел. Спілки

--

101--

призначити для цього Комітету кошти

з кредиту,

одкритого

для

всіх

Зежельних

Кокітетів.
3. Домагатись від Правительства

видання негайно закону про передачу
земельних справ та непорозумінь (в земельних відносинах) до демельних Комітетів
і Центрального Українського Земельного Комітету.
4. Вимагати від Правительства, аби воно пильнувато за тим, щоб не було
продажу, закладу, довгострочної або чиншової оренди і роздроблення землі; правительство має визнати всі земельні акти після першого марта не дійсними.
о. Вимагати, щоб Тимчасове Правительство улаштувало через вибрані на
демократичних основах земельні -- волосні, повітові чи иньші комітети пильний догляд за казенними та приватними лісами і негайно зовсім заборонило вирубку
строєвого та матеріяльного лісу без згоди земельних комітетів, а також негайно

відмінило дозволи на вирубку ліса, вндані ,Лісоохоронким Комітетом" за часів
старого уряду.
6. Оріанізувати постачання хліборобськнх машин, зяаряддя державними
заходами. З
Крім

цього,

З'їзд

виніс

з земельною реформою.
про

дереселенську

ще

дві

ухвали,

які

також

мають

звязок

Першу -- про донецький басейн, і другу --

справу.

Ось

вони:

. Вважаючи ва те, що земельним
фондом нка Україні має порядкувати
Український Народній Сойм, З'їзд висловлюється проти монополізації донецького
басейну в межах України російським Тимчасовим ШПравительством і визнає, що
використовування цього басейну Рос. Тимч. Шравительством можливе тільки за
згодою Центрального Українського Земельного Комітету.
2. Довідавшись від делегатів Пензенської,

Орловської та Саратовської

гу-

берній, що нащим "людям в цих губерніях чинять утиски і навіть загрожують
вигнати зовсім, і маючи на увазі, що наших переселенців по-за межами України
зелика сила, -- З'їзд звертає увагу Тимчасового Правительства на ще прикре
явище і заявляє свій протест, тим більше, що на Україні фактично забезпечені
права національних меньшостей.
Маючи на увазі, що, в звязку з майбутньою автономією України, велика
сила переселенців Українців бажає повернутись до рідного краю, -- З'їзд визнає,

що це питання повинно бути вирішено Українським народнім Соїмом, в порозумінню з соймами нньших країв Росії.

Ці постансви
Першого Українського Селянського З'їзду були
потверджені потімбезконечним числом меньших - -губерніяльних, повітових
і волосних з'їздів і вробились, в першій загальній, прінціповій своїй
частині азбукою,
яку кожний селянин знав просто на память і від якої вже
не відступав, Другий всеукраїнський військовий з'їзд одноголосно не
тільки приєднався до цих цосганов, а ще Й зазначив, що салдати
булуть піддержувати їх ,всією своєю силою,"

В справі війни З'їзд також одноголоспо виніс слідуючу
»Вважаючи

багатіям,

на те, що війна потрібна поміщикам,

а трудовому народові

несе тільки нещастя,

фабрикантаж

Перший

ухвалу:
та

иньшнм

Всеукраїнський

Селянський З'їзд визнає необхідним:
1. Абн трудовий народ воюючих держав почав домагатись від своїх правительств миру без захвату чужих земель і без контрибуцій, з тим, щоб кожний
нарід, який находиться під чужим пануванням, сам вирішив, до якої держави
він хоче належати.

(по З від кожн. установи), 4) 3 предст. від Укр. Центр. Продовольчого Комітету
(який малось на думці заснувати), 2) З предст. від Укр. Центр. Ради, 6) З представн. від Укр. Центр. Кооп.

Комітету, 7) по одному

у. сер. і у. с-д., 8) 1 предст. від Укр. Військ.
від краєвої ради робітн. та саддат. депутатів.

представнику

Їенер. Комітету

від партій --

і 9) 92 предет.

никами,
їні,

9. З'їзд вважає необхідним, аби Тимчасове Правительство, разом 8 соювнегайно виробило і оголосило умови, на яких воно згодне замеритися.

3. З огляду на те, що розгром російського війська загрожує руїною Укра-

З'ївд

вважає потрібним допомагати
діяльної оборони рідного краю.»

всіма способами

армії і закликає її до

Як бачимо, ця постанова ще поміркована. В ній ще говориться
про необхідність ,діяльної оборони краю".
Та чим далі, то ці хвостики постанов про допомогу армії і необхідність, хоч і вимушену, тягти війну далі, ставали все куціщимі
й куціщичи.
весь народ,

Мир був необхідний,
миру нетерпеливо і жагуче
ждав
а війна все тяглась, і не видно було, щоб ШПравитель-

ствох уживались якісь серіовні ваходи до замирення.
Конференція
української партії соціялістів-революціонерів, що відбулась 3.--б. червня
зст. ст.) в Київі, вже виразно, без жадних ,хвостиків" висловиплась
(а негайний

мир, постановивши

домагатись

негайного

,оОголошення

пе-

ремерря на всіх фронтах і початку мирних переговорів для заключення
миру без анексій і ковтрибуцій. « Приєдвавшись своєю резолюцією
в венельній справі майже ділком до постанов Першого Селянського
З'ївду, ця ж сажа конференція постановила домагатись ліквідації
коаліційного російського міністерства, як
нездатного заключити мир
і перевести в життя потрібні соціяльно-економичні реформи, і утворення нового уряду в представників одної революційної демократії.
Яскравим показчиком зросту соціяльних та економичних дожагань
трудових нас явився потік
(11.--14. липня ст. ст.) Перший Всеукраїнський Робітничий З'їзд, який, хоч і проходив під великим впливох таких поміркованних с.-д., як В. Винниченко, Б. Мартос і В. Садовський,

все

ж досить виразно вазначив

свою соціяльно-резолюдційну

повицію. При чому характерпо, що З'їзд виявив радикалізм одночаєно
як в справах
соціяльно-економичних,
так і в справах
національнополітичних, ) На З'ївді робітивки, нарікали на Цевтральну Раду не

тільки за її не цілком ,революційпо-демократичний" склад і загальну
політику, а також і за її угоду з Временним Правительством, яку
робітництво все вважало за відібрання прав у Центральної Ради, як,
до речі, воно потім до де-якої міри Й вийшло.
В справі війни З'Ївд виніс цілком недвовначну постанову, слідуючого змісту:
»Визнаючи, що в наслідок війни всі завойовання
і автономія України, Йдуть до загибелі; що економична

на день, довела край до повного

занепаду:

що

революції, в тому числі
руїна, яка росте з дня

це все загрожує

ведиким

не-

ч) З'їзд дей було скликано укр. фракцією київської ради робітничих депутатів. На нього було запрошено представників
всіх істнувавших тоді українських робітничих оріанізацій, а, також українських фракцій загально-робітничих
оріанізацій.
На з'їзд врибуло біля 300 делеїатів, половина з яких палежала до
о-д. фракпії з'їзду, а друга половина -- до фракції с.р. і непартійних. 0Пізнє

скликання цього З'їзду і нечисленність його були наслідком і показчиком загального сумного стану українського робітвицтва на Україні. До президії З'їзду було
обрано: В. Винниченка (с.-д.), М. Норша (с.д.), Д. Антоновича (с.-д., Веселовського (с.-д.), Паламарчука (с.д.), Єремієва (с.д.) Й увьших. В працях З'їзду
брали участь, як докладчики,
Їеперальні Секретарі
с.л, Стешенко, Мартос
і Садовський.

-щастям передовсім пролетаріятові
новляє :
1. Війну треба скіпчити

108--

і всьому

трудовому

в самий найближчий

народові, -- З'їзд поста-

час, і для

цього

Тимчасове

Правительство повинно в рішучій формі зажадати від Анілії, Франції Й иньших
союзників, щоб вони разом з Росією розпочали негайно мирові переговори
з центральними державами, а нк що союзники
відмовляться -- вжити
иньших
заходів
до припинення
війни."

Правда, й ця резолюція
рилось, що --

мала

ще

,хвостик",

в

якому

гово-

у»Бизнаючи, що перемога супротивника
на фронті в сучасний момент
загрожує українським землям поділом території України на дві части, котрий
підкосить і затримає розвиток всього українського пролетаріяту, і що захоплення
України ворогом знищить на захопленій
частині
нашої землі демократичнореспубликанський устрій, здобутий
загально-російською революцією, -- З'їзд
закликає всю революційпу демократію України і всієї Росії до активного енерййного опору наступаючому ворогові на фронті і до підтримки армії працею
в запілді", -але

це

не

затушковувало

виразно

сказаного:

хочемо

миру,

хоч

би Й сепаратного.
Слово про ,иньші заходи до припинення війни", сказані в той
час, коли під гіпногом буржуазної агітації про сепаратний мир вважалося просто ,непристойним" говорити, свідчить яскраво про те, що
парод вже далі не міг зносити тягарів війни і конче хотів миру.
В земельній справі ухвала б8'їзду звучала так:
»В інтересах розвитку продукційних
сил ка Україні та кнароднього хазяйства взагалі, а сільського хазяйства з'окрема, -- Перший Всеукраїнський Робітничий З'їзд постановив:
1. Вся земля виключається з товарового обороту.
2. Всі землі на Україні приватних власників, церковні, манастирські, князівські, удільні і казенні переходять в український земельний фонд без всякого
викупу; цим фондом порядкує Український Сойм, повітові та волосні земельні
комітети, вибрані на основі загального, рівного, прямого та таємного виборчого
права, Ця

шностанова повинна

бути затверджена

Всеросійськими

Установчими

Зборами.
3. З цього українського земельного фонду землею користується трудове селянство ; земля дається по установленій нормі, яка мусить бути не меньше харчової і не більше трудової.

4. Користування землею з українського земельного
фонду мусить бути
улаштоване в інтересах усього трудового народу.
б. Зважаючи на те, що велике сільське хазяйство економично і технично
вигідніще від хазяйства дрібного, в інтересах розвитку продукційних сил треба
великі зразкові хазяйства зберігти, зле передати їх трудовому народові для
громадського користування.
6. Як Український Сойм, так і установи місцевого самоврядування повинні розвивати широку допомогу сільській кооперації." Ж)

Свідомість того, що революція не може скінчитись на розвязанню національцо-політичних питань і повинна перейти логрунтовної
перебудови істнуючих суспільних
капіталістично-буржуазних відносин
на нових основах і що це завдання повинен виконати мах робочий
Ж) Докладчиком в земельній справі виступав Б. Мартоє. Доклад Його і запропоновані резолюції не вдовольнили есерівську фракцію З'їзду, яка запропонувала, З'їздові приєднатись до постанов Ї Всеук. Сел. З'їзду в земельній справі.
Одначе с. д. більшість

З'їзду цю

пропозицію

відкинула, не поРОДЖУЮЧИСЬ

З СКа-

суванням приватної власности на землю і обстоюючи формулу липіе виключення
землі з товарового обороту. Підчас голосовання
наведеної
резолюції фракція
у. сер. залишила залю засідань З'їзду.

--

104

--

нарід, взявши до своїх рук апарати державного управління, -ця
свідомість все більш зміднювалась в робітничих верствах. В резолюції
Першого Всеукраїнського Робітничого З'їзду по політичному моменту
читаємо

сждуюче:

» Визнаючи,

що революцію

в Росії викликало

загострене

на

трунті війни

незадоволення економичних, культурних, політичних і національних потреб широких народніх мас; що укріплення
завойовань
революції,
поглиблення
і поширення
її
соціяльно-економичного
змісту можливе
тільки
за допомогою
оріанізованого
1 пляномірного
утворення
нових
форин
тромадсько
- політичного
і
національного
життя
і задоволення
соціяльних
і
економичних
потреб
працюючих
клясів
населення;
що виконувати ці творчі завдання революції в Росії може тільки тверда революційна влада,
заснована
на,

довіргі революційної демократії; що повне національне визволення українського
народу, укріплення і поширення революції на Україні можливе тільки при утворенні єдиної революційної демократичної краєвої власти на Україні;
що буржуавні
кляси
в Росії виквнли
і в майбутньому повинні

ще

дужче

внявити

свій

анті-революційний

характер;
що така тверда революційна влада -- як в Росії, так і на
Україні -- може бути утворена тільки революційною демократією, -- Перший
Всеукраїнський Робітничий З'їзд визнає необхідним:
1) Щоб все українське робітництво підтримувало всіма своїми силами

і з всією внеріїєю як Українську Центральну Раду,

так

її Іенеральний

Секре-

таріят-- ці оріани революційної власти на Україні, що ешіраються на сили всієї

революційної демократії -- робітництва, селянства і війська;
9. Щоб представництво

українського

прояєтаріяту

в "Українській Центр.

Раді, ставлячи своєю метою здійснення ззвдань і цілей революції -- ак в Росії
так і на Україні -- йшло

до цього

в тісному

єднанні

націй і в згоді ві всією революційною демократією
ською -- вело самостійну клясову позицію."

з

робітниками

-- українською

миших

і неукраїн-

Таким чином, закликаючи робітництво до підтримки Центральної
Ради і Г енерального Секретаріяту, Робітничий ЗЇїзд свідомо ставив
перед

нею,

як краєвою

національно-політичних

революційною властю,
домагань

української

цілі здійснення не тільки
декократії

(ці домаганния

здійснялись самим вже фактом істнування Ради і Секретаріяту), з, головним

чином,

--

поглиблення

і поширення

соціяльно-економичного

змісту" революції, шляхом ,задоводення соціяльних і економичних потреб

працюючих клясів",
Зрозуміло після цього, черев що в резолюціях в'їзду не знаходимо зовсім навіть натяку на переговори Центральної Ради з Временним Правительством, на Деклярацію Правительства і П Універсад Центральної Ради, на реалізацію яких Центральна Рада і Генеральниї
Секретаріят витрачали в той час всі свої сили. Робітничі маси прий-

нали вже відродження України, відроджену українську державність
(хоч і на автономних підвалинах), як докінчений і безперечний факт,
який ще треба закріпити, наповнити

Живим

соціяльно-економичним змістом,

за який може ще доведеться боротись і боротись жорстоко, але який вже
не підлягає ніяким сужнівам і не залежить від того чи иньшого відношення

до вього петроградського Коаліційного Правительства, в якому все ще
відогравали помітну ролю представники буржуазії, тої самої, яка, на
дукку в'їзду, вже виявила, а в майбутньому повинна ще дужче виявити
свій внти-революційний характер. Отже де там, не в політично-кабі-

--

105
--

петських суперечках з російською буржуазією і звязаною з нею в коаліції російською дежократією треба було шукати розвязання завдань
української

рево- люції,

а

в ЖПВІЙ,

активній

соціяльно--екопомичній

твор-

чости тут - в містах і селах, на фабриках і заводах, -- на Україні.
Згода ж з Врежентим Правительством через це іптереспа, потрібта, і
важна

лише

постільки,

діючу позицію

селянства.

поскільки

українеької-

| вопа

екріпляє

революційної

саме

демократії --

цю

творчу,

робітинцтва і

|Все вньше -- пе варто уваги в цей гарячий час.

Спеціяльно

в національпо-політичній

єправі

зізд

виніс")

таку

ухвалу:
-Виставляючи старнії льозуь. українського пролетаріяту -- автономію
України, котра
остаточио
повинпа
бути
встановлена
ка
Українських

Установчих

зміни в економичних
федеративиого

Зборах,

визнаючи,

що викликаві

звязку суверенної

автопомної

України

з Росією,

--

1) З'їзд за-

кликає пролетаріят України взяти саму діяльну участь в роспочатому
ревню

автономної

війною

і політичних взаємовідносинах України з Росією вимагають

України, щоб

забезпечити

найбільш

повну

вже

тро-

демократичність

цього ладу в інтересах пролетаріята і самих широких має населення. і подбати
про те, щоб взяти ініціятиву в цій роботі; 2) З'їзд визнає, що в основу автоцомного ладу необхідно покласти найближчу учаєть самого народу в справах
управління, для чого всі
органи влади
повинні бути, по можливости,
виборними і неєдиноличпими і вести справу управління в постінній
згоді безпосередньо з населенням, яке їх обрало, чи з його представниками."

Огже знову маємо виразне підкреслеппя саме способів творення
автономного ладу на Україні, які зводяться до короткої, але важної

життєвої формули -- творити все через народ. ого влаєними сплами
та колективпим розумом робітництва і селянства.
Ми не будемо наводити тут посталов з'їзду в справі організації
робітпищтва, які мають вужчий інтерес. Зазначимо тільки, що в цьому
питалню З'їзд став на ту точку погляду, що професійні організації
робітииутва на Україні мають будуватись на принціпі обєднання всіх
робітників даної професії

без ріжниці

національностей,

і що

в цих

загальних організаціях українське робітництво повинно боронити своїх
культурно-прогвітяих інтересів (30), підкрееливши, між иньшим, і тут,
в справі культурно-освітній, свою клясову позицію увагою, що -загально-паціональні просвітні товариства не можуть цілком задовольнити
духовних потреб робітництва",
Наприкінці своїх засідань Робітничий З'їзі обрав Всеукраїнську
Раду Робітничих Депутатів в кількости 100 чоловік (70 соц.-дех. і
30 соц-рев.) і постановив, щоб вона ввійшла з правом рішаючого
голосу в склад Центральної Ради, де вже засідали Рада Селянських

і Рада Військових депутатів (31).
Входженням Ради Робітничих Депутатів в склад Центральної Ради
(разом з' входженням до неї представників національних меньшостеїї)

закінчувався процес перетворення Ради в клясово-революційний орган,
в центральну раду селянства, робітництва і салдатів України, без ріжниці національностей.
Дже один цей факт сам по собі вимагав від
х)

Но

докладу

одного

Партії -- М. С. Ткаченка.

з основоположників

Української

Комуністичної

--

106

--

Центральної Ради зміни дотеперішнього, майже виключно національнополітичного напряшку роботи в бік соціяльно-економичної творчости.
Одначе, на жаль, так пе сталось. Поставивши собі метою досягнення
в першу чергу національного визволення (що було при тодішніх 0бставинах цілком натуральним і зровгумілим), маючи перед, собою постійні
перешкоди з боку Временного Правительства і погрози з боку російської буржуазії силою зламати національно-визвольний український
фродт, Центральна Рада, звязана до того ж затяжними переговорами
з Временним Правительством, не відчула належно цього нового крику
життя і не виявила на цім соціяльно-економичнім полі революційної
творчости тої сміливости, рішучости, далекозорости і завзяття, які вона,
виявила

В національно-політичній

боротьбі.

Мало

допомогло

Раді

і

входження в її склад Всеукраїнської Ради Робітничих Депутатів, провідники якої -- українські соц -дем, (в спілці з російськими соц.-дем.) -швидко забули про хороші постанови Робітничого 8 їзду (екладені не
беа їх участи) і вели в Центральлій Раді і далі опортувістичну соціяльно-економичну політику, одріжняючись від пануючої демократії хіба
тільки тим, що та всі справи відкладала до Всеросійських Установчих
Зборів, а українські соціял-демократи -- спочатку несміливо, а потім
сміливіще -- до Українських Установчих Зборів.
А життя не стояло на місці. Революція дійсно поглиблювалась
і в сфері національно-політичній і в соціяльно-економичніїй,
Розбур-

хане селянсько-робітнпче
море хвилювалось.
ШПідбадьорене І Універсалом Центральної Рали, отим -- ,Однині сами будемо творити
своє життя", -- ВОНО дійсно шукало нових форм життя, робило спроби
зруйнувати остогидлі основи старих суєпільно- політичних і економичних відносин і утворити на їх місце нові. "Грудове селянство, ухваливши раз постанову про негайне творення вільного автономного ладу,
дійсно приступало до цієї роботи і, засповуючи веюди -- по волостях,
повітах і губерніях -- ради селянських депутатів, що швидко стали
фактичною

владою

на

місцях,

вимагало

потрібних

для

їх

роботи

грошей (32); ухваливши, що вся земля повнина перейти до трудового
народу, селянство інвтересувалось практичиции біжучими питаннями
сільсько-гоеподарської

дійсности,

гаряче

дебатуючи

на

євоїх

з'їздах

питапня про користування лісами, ставками, випасами, про ціни на робочі руки підчає жнив і так далі; ухваливши взятись до науки в українській мові, селянство шукало будинків для майбутніх шкіл і з конечною
необхідністю

натикалось

на поміщицькі і монастирські

палаци,

що все

ще стояли не зачеплені, в повнім володівпю старих своїх власників,
чекаючи на ті ,всеісціляючі" Устаповчі Збори.)
Цю переломову добу в роавиткові революції запримітили і захотіли використати російські соц.-демократи большевики, вивівши 16.--18.
х) Для прикладу наводимо тут уривки з постанов київського повітового
селянського з'їзду, що відбувся 9 липвя ст. ст.: ,Ї) Ввявляючи свою ворожість
до старого цензового земства, зізд одноголосно постановляє: довагатись від
Укр. Центр. Рали замісць земства ,народньої самоуправи" і скасування самої
назви ,земство"; 2) З'їзд постановляє, щоб київська повітова земська управа
дала Б.000 карб. для потреб повітової Ради Сел. Депутатів, а також ухвалює,

--

107 --

липня (н. ст) на вулиці Нетрограда озброені відділи пролетаріяту і
салдатів а ціляю насильного усунення коаліційного Правительства і захоплення влади працюючими. Правда, спроба на цей раз ке вдалась.
По кількох днях жорстоких

і робітників,

боїв, підчас яких

правительственним

полягло

тисячі салдатів

військам (головну частину яких скла-

дали козаки) вдалося задушити повстання.

Князь Львов нішов слідом

ва кадетам до одставки. На підставі постанови петроградської ради
робітничих і салдатських депутатів (що осудила повстання большевиків),
кіністром-президентом

став

,улюбленець"

революції -- тепер

посвяче-

ний кровію впавших в боях на вулицях ШПетрограду робітників і салдатів -- міністр війни Керенський, який знову вхопився , рятувати революцію" ва допомогою буржуазії, сформувавши новий коаліційний кабінет.
На Україні про це саже, тоб-то про необхідність вакінчення
війни і початку переведення в життя соціяльно-економичних рефоря,
нагадали, хоч і в неоргавізованій, примітивній, дезертирсько-бунтарській формі, нещасні ,полуботківці",

що не хотіли виступати на фронт,

не зважаючи на постанову Центральної Ради в цій напрямі 1 заходи
Генерального Секретаря військових справ Петлюри, і все домагались
признання їх (5.000 чоловік) осібним українським полком аж доти,
поки, в дні петроградських боїв, не зробили серіозного бешкету в Київі,
арештувавши начальника міліції, захопивши міліційні участки, розгрожив-

ши приватне помешкання Начальника Київської Округи
свою

варту біля де-яких державних

уетанов.

Цей

і поставивши

бешкет

без

особ-

ливих труднощів було ліквідовано Генеральних Секретаріятом, який
не задумувався серіозніще над причинами його.
На липневі дні Центральна Рада не звернула належної уваги,
хоч в українськожу революційному життю все частіще лунали голоси
попередження і перестороги. Клясові інтереси все дужче й дужче
почали

розщіплювати

єдиний

досі

український

революційний

фронт.

Українська дрібна буржуазія, продовжуючи і далі кликати ,всіх свідомих Українців до спільної праці" та

радити

селянству і робітництву,

щоб воно відклало вирішення всіх дражливих соціяльно-економичних
питань до Установчих Зборів, одначе вже виразно форжулувала свої
соціяльно-економичні ідеали.
Ще 25. червня (ст. ст.) відбулась в Київі конференція української
радикально-демократичної

партії, що з часу цієї конференції

переімену-

валась В партію з боціялістів-федералістів" (33). Перефарбувавшись на
соціялістичний колір, партія ця на згаданій конференції виразно підкреслила, що в земельній справі вона стоїть за виплат повіщикам
вартости землі при переході її в земельний фонд і що ,в методах роботи і боротьби за досягнення
ційним шляхом".

своїх ідеалів" партія буде йти ,еволю-

що селяне мають право проводити асіїновки з запасних каніталів для своїх пое
треб; 3) З'їзд приймає такі ціни: за робочі руки і робсчий день -- 0 карб.,
жати за третій сніп, а вязати за косаркою -- за нятпй сніп; 4) З'їзд постанова»є нрохати Центральну Раду, щоб вона допомогла селянам київського повіту

заснувати середню школу для своїх дітей в Межигорському манастирі; черниці
цього мана"тиря повинні переїхати до євого Покровського манастиря в Київі.

--

108
--

А пізніще, після липневих подій в Петрограді, 15.--19. липня
ст. ст. відбувся численний і бурхливий Другий З'їзд Української Партії
Соціялістів- Революціонерів, який ніж иньшим, в нніс вземельвій справі
постанову про необхідність соціялізації вежді, після того, як на бані
початкові революції, коли ще клясогі суперечности не були так загострені, партія стояла в земельній справі на далеко пожіркованіщій позиції. Ось ця постанова :
»Велика поширеність на Україні трудових форм сільського господарства,
поруч з великим землевласництвом і тісно звязана з цій екепльоатація (використовування) безземельного та малозежельного селянства з боку поміщиків ставить
в немождиві умови розвиток сільського хазяйства на Україні і тим утворює Грунт
для соціялістичного руху серед трудового селяпства. Нважаючи, що необхідною
ужовою розвитку цього руху є перехід землі до рук трудового народу, українська партія соц.революц. вимагає, як мініжтжа реформи для трудового
селянства, переведення

соціялізації

землі на таких

підставах:

1. Право приватної вдасности иа землю касується на завше, і земля вилучається з товарообміну.
2. Вся земля на Україні (Український Земельний фонд) переходить без
викупа в користування всього трудового народу, який норядвує нею через сільські
громади, волостні, повітові, краєві та всеукраїнський земельні комітети, обрані
трудовим народом, на основі загального, рівиого прямого і таємного голосування.
3. Землею користується тільки той, хто сам або в товаристві обробляє її
власною працею, на основі урівнюючого принціпу. Як шлях до проведення цього
принціпу, установляється норма -- не меньше споживчої і не більше трудової.
1. Зважаючи насте, що хазяйнування гуртом зберігає робочу силу, по-

трібує меньш інвентаря. дає змогу завести найкращі машини і взагалі
аїрікультуру (хліборобство),

- -"бажано великі

зразкові господарства,

підвищує
не руйнучи,

передати до рук трудовпх хліборобських товариств, як огнищ майбутнього суспільного хазяйнування.
5. Річки, ліси, копальні і всі иньші природні багатства переходять в користування всього трудового народу, який ними завідує через вищі краєві органи
самоврядування і Український Сойм.
6. Діференціяльна рента, шляхом спеціяльного оподаткування, мусить бути
повернена

на громадські потреби.

Ч. За всіха, хто потерпить від переведення земельної реформи, визнається
право на тимчасову піддержку державним коштом.
8. Земельна справа вирішиться на Українських Установчих зборах."

Так само і в справі націопально-політичній партія соц, рев. перейщла вже далеко
за межі автовомії, ухваливши на в'їзді таку
ДОБ
- Стоючи на Трунті революційного соціялізму їприєднуючись до міжнагР,
клясової
боротьби трудових має усіх націй, Укр. Партія Соц.-Рев.
вважає, що до загально-людських ідеалів ведуть національні шляхи, і свідомо стоїть
в обороні національних цінностей всіх народів.
9. Вважаючи, що цілковите розвязання національного питання
можливе
тільки при соціялістичному ладі,

коли буде знищено соціяльний гніт, -- «Укр.
Цартія Соц.-Рев., нк найкращий спосіб полагодження національних стосунків в
умовах буржуазного ладу, висуває національно-персональну
(екстериторіяльну)
автономію.
3. Одначе,

зважаючи

на те, що

національний гніт затемнює

кляєову

сві-

домість і дає буржуазії нагоду використовувати національні недогоди гноблених
націй для своїх клясових інтересів і інперіялістичної політики, Укр. Партія
Соп,-Рев. признає необхідним в найближчому майбутньому боротися за таки міжвародні відносини, які б: а) можливо найбільш сприяли розвоєві клясової свідомости мас і їх міжнародній солідарности; б) відповідали б соціялістичниж прин-

--

109

--

ціпам рівности всіх націй перед інтернаціоналом та забезпечували б право
кожної нації на самоозначення, це-б-то на найширшу політичну волю, якою
є повна суверенність нації.
Через те перехідною стадією від сучасного безправного стану до національно-персональної автономії Укр. Шартія Соц. Рев. вважає перебудову
сучасних імперіялістичних сепарованих держав на федерацію демократичних республик,
утворених на національно-територіяльному принціпі, з міжнароднім забезпеченням
прав національних меньшостей, на основі екстериторіяльности. Обсяг суверенности і дороги федеративної сполуки повинні бути встановлені лише шляхом
добровільної умови між суверенними націями, які складають федерацію, згідно
з інтересами працюючих мас кожної нації.
4. Цід
теперішню
хвилю
Укр. Партія Соц.-Рев. вважає
необхідним
вимагати
перетворення
російської держави на
федерацію
них

респу

бли

рівноправних
к,

з

забезпеченням

національно-територіяльв

їх

межах

прав

національних

меньшостеїї.

Що ж до України, то вона повинна приступити де федерації з нньшими
народами, як демократична
республика
в своїх етнографичних
межах,
незалежно
від
сучасної
її державної
приналежности."!

В цій новій ваціонально-політичній

позиції партії важним

і ха-

рактерним для того моменту української революції, в який вона приймалась, являється пе тільки те, що партія вважала необхідних домагатись перетворення Росії на союз вільних республик, в якому миелилась,
як демократична республика, й Україна, а ще й те обгрунтовання,
яке дано в резолюції цьому домаганню. Прямуючи до виявлення суверенцої волі українського народу в форні самостійної республики,
партія виразно підкреслювала, що в цій формі вона бачить не ціль,
а, тільки васіб до знесення важкого націолального тніту і до утворення, тим самим, таких умов суспільного розвитку на Україні, які
найбільше сприяли б розвиткові клясової свідомости українських працюючих мас та почуття в них віжнародньої солідарности всіх працюючих і, в конечній цілі, найкоротшими шляхами вели до соціялізму (32).
Так росла не тільки національна, але й соціяльно-економична,
свідомість українського робітництва і селянства.
Не скована путами
(на разі розбитого) буржуазного поліцейського режиму, вона шукала
для себе матеріяльного втілення в життю. Вона ще не виливалась
в
масові неорганізовані
виступи селянства і робітництва.
Поміщицькі
маєтки стояли ще цілі, під охороною самого ж селянства.
На фабриках і заводах робітники ще ве робили спроб перебрати до своїх рук
функції управліпня і завідування продукцією. Селяпе все ще терне-

ливо жадали Установчих Зборів, будучи твердо переконані в тому, що
вже ніяка сила не поверне старих порядків пазад, що Івремепне Нравительство
чи Центральна
Рада от-от
скличуть ті Збори, або
в якійсь иньшій формі остаточно і безповоротно закріплять за народом
те добро--вемлю,

ліси, копальні, --

яке віп вже вважав

євоїм і Ходив,

як біля свого, дбайливо оберігаючи його. Україна довгий час вважалася через свій порівнюючи спокійний хід революції ,,базісо"в Росії,

Та вже помітно було велике папруженця в народиіх--робітничих і свлянських масах. Вже було яспо, що дальше проволікання справи задоволення соціяльно-економичних потреб працюючого люду ізатягування
справи миру прорве ту не зовсіж міцну греблю, яка держала що в

--

110--

берегах народиє море. Було ясно, що перша спроба в боку буржуазії
реставрувати
старі порядки буде тою искрою, яка запалить страшну
пожежу жорстокої клясової боротьби.
Ясно, що в такій ситуації революційному правительству України треба було бути дуже чутливих і мудрим. "Треба було, не дуже
оглядаючись
|на
петроградське
коаліційне правительство,
робити
дальті кроки в організації революційних мас, в утворенню на місцях
міцних революційних робітничо-селянських апаратів влади і приступати

до переведення,

за їх допомогою,

соціяльно-економичвих

реформ.

Між тим, Генеральний Секретаріят на довгий чає весь, цілкож віддався справі переговорів з Петроградом і майже нічого не зробив в
зазначеному напрякі, коли не рахувати напівакадемичного з'їзду земельних комітетів України (26--21 липня ст. ст. у Київі), екликаного
Генеральним Секретареж земельних справ Б. Мартосом.
Переговори

в Петрограді

викликали

вастій

в діяльности

Цен-

тральної Ради, чи, як висловився с-д. М. Ткаченко в одній з своїх
статей про ці переговори,") -- ,тупцювання на порожнім місці",
А наслідки цього

,тупцювання"

дали знати

себе

зараз же.

Зайняв-

шись цілком справою переговорів, далекою від народніх мас. Центральна
Рада потроху починала ослаблювати лі безпосередні, тісні Й щирі
звявки з народом, які до того мала.
Не проявляючи революційної
акції в соціяльно-економичній

творчости,

Рада

цим самим тратила

на

своїм авторітеті в широких робітничо-селянських верствах.
В краю
починалась так ввана анархія, ,внамепита українська ворганізованість,
як висловився той самий "Ткаченко, починала розсуватися"...
Між тим позитивного для революції згода в Временним Правительством і, особливо, дальші переговори, дали дуже і дуже жало,
навіть і в сфері надіонально-політичній.
21. Боротьба російської буржуазії проти автономії України:
зроз'ясненняє угоди і затвердження неповчоправного Генерального Секретаріяту. Цей останній стап в боротьбі Центральної Ради за автономію України був найбільш інтереспим, з Точки шогляду виявлення
дійсного відношення російської буржуазії, в кращій її -- ліберальтокадетській

частині

--

до паціовально-державного

відродження

україн-

ського народу. В цей момент виявились у всій паготі пічим не затушковані централістичні гнобительські тенденції цієї буржуазії, подиктовані їй клясово-національним великодержавницькими інтересами.
Коли міністри Церетелі, Терещенко і Керенський вернулись з Київа
до Петрогралу і положили перед очі Временного Правительства проєкти
Постанови і П Універсала Цептральної Ради, на які треба було годитись
без жадпих змін, - міністри кадети вкрили їх мокрим рядном. Після
бурхливих суперечок, проповиція кадетів про перегляд текстів і вне-

сення в них ,Відповідних" кадетських поправок перенала, міпістри кадети --

Шішгарьов,

Шаховекой

і Мануйлов

заявили,

що

вони

ви-

ходять з єкладу Правительства, не можучи взяти на себе відповідальз) шРобітн. Таз.4 ч. 100, 1917 р. Стаття -- ,Сахвапі сопецієз, пе дшід
тез рибіїса Шсгаїпає девгіеції саріав. З

-ности

за ,той хаос,

який

111
--

вноситься

черезг

прийняття

Праввтельством

Постанови у відноспни ніж Правительством і новим органом управи
Україною, іза ті можливости здійснення явочним порядком української
автономії, які відкриваються цією Постановою перед Українською Пентральною Радою":
Мівістр Некрасов тільки через те, що голосував
за Постанову, мусів вийтв зі екладу партії ,народньої єевободи".
Ми вже наводили в свій час уривки з статті бар. Нольде, справленої проти угоди.
"Трохи пізніще (28 липня н. ст.) газета ,Річь"
(орган центр. комітету партії народ. євоб.) вмістила комунікат Центрального

кадетської партії

з поясненням

муєпли партію до відкликання членів
кадети між вньшим писали:

Комітету

її з уряду.

зОстацньою
правительствим

і особливо

у

готовій

зміни, порозуміння
ного

яскравою

формі,

без

з Українською

Правитедьства,

що

їздили

подією

Радою,
на

цього

допущення
До

які

роду 7) було
трьома

Київа.

при-

В тіж конунікаті

можливости

доконаного

переговори

причин,

Ця

прийняття

поробити

членами
розвязка

якісь

Времензадала,

не зважаючи на перестороги наших товаришів про межлизі Її наслідки.
По ути української справи Центральний Комітет признає необхідність
роз робленвя

Зборам

ПО

і вже

рН

краєвої

поробив над цим

Комітет думає,

що

автономії

України

приготовчі

негайне утворення

дая

захоли

предложення

(32).

Одначе

Установчим

Центральний

місцевої власти, відповідальвої перед місце-

вою ж громадянською оргалізацією, покликавою до функціонування з неозначеними повновластями і на неозначеній території, а так само передчасне освідчення симпатій правительства до проекту краєвої автономії, зміст якої лишається прав тельстку невідомим, є недопустимим
і у високій мірі є небезпечвим прецеденіом, що наперед рішгає, всупереч давній членами правительства
присязі,

про

волю

Установчих

Зборів

та

про

основні

риси

будучого

держав-

ного устрою Росії.
Центральний Комітет вважає, що Його однодумці в правительстві позбавлеві можливости впливати на зміст акту в згоді з вимогами головних основ державного

права

та з інтересами

Росії, пе

можуть

брати відповідальности

за цей

крок і за Його можливі васлізки."

Заворушився навіть забутий вже всіма Тимчасовий Комітет членів
Державної Думи і так само відбув довгі дискусії в справі угоди.
Сколихнулося, заметушилося
все реакційно-чорносотенне буржуазне
кодло,
Заклацало своїми залізними щелепами, наміряючись вже на
українській справі дати .пробний урок", ,недосвідченій", ,Ообдуреній"
Украївцями московській демократії.
Та не встигла
ще буржуазія щось серіозніщого зробити, як
спалахнуло повсгання петроградських робітників і салдатів під проводом
російських соціял-демократів большевнків.
Будучи справлене проти
рештки коаліційного правительства. жорстоко задушене тою решткою
на чолі в княз. Львовим і міністрох війни Керенських (бої на вулицях
Петрограду 16--18 липня н. єт.), повстання це скрінало позиції буржуазії. ровналивши

в ній нові

надії.

Міністр-предсідатель

ки. Львов

підніє голос в оборону поміщиків і, як протест проти радикальних
заходів міністра Чернова (с.-р.) в вемельній справі, подався і собі,
слідом за кадетами, до демісії.
Не захотів залишатись в товаристві
міністрів соцінлістів також і міністр судівництва Перевераєв, мотивуючи
1) Мова Йде про ті росходження,
соціялістами і кадетами.
Автор.

які були в правительстві між міністрами

--

112--

свій вихід тих, що нежхов би мівістри соціялісти не давали йому шожливости як слід розправитись з ,бунтовщикажи" большевикани,
Буржуавія почала поводитись все свіливіще та сшіливіще. Рештка
ніністрів на чоді а Керенськиим попробували були повести ,дехократичний": курс політики. Оголосили Росію демократичною республикою,
не ждучи Установчих Зборів; розпуствли Державпу Думу і Державну
Раду; заявили, що будуть і далі обстоювати назічену зежельну реформу, - та це все тільки ще дужче роздрочило буржуазію, не здобувши активної підтримки з боку демократії.
Поставлений
петроградською
радою робітничих і салдатських
депутатів (власне її антибольшевицькою більшістю) на міністра-президента Керенський не знав, що йому робити. Юбетоюючи дальше ведення війни, ") одрізавши собі (прудушенням большевицького поветання)

шлях до порозухіпня з крайніми лівими течіями революційної дехократії
він бачив, що не 6бійтись йому без піддержкії 8 боку буржуазії, коли

правительство хоче залишитись на своїй середній, демократичній, як
тоді думали, -- позиції. Почалися знову балачки про відновлення
»Співробітництва" демократії з буржуазією, Керенський почав заново
зліцлювати розбитого глека -- ,Коаліційне правительство".
Та кадети

ручати

вже

добре набили

,бідпу" демократію

вимог-умов

собі

ціну.

Вони

на чолі з Керенським

свого повороту в склад правительства.

з тих умов була вимога, щоб нове правительство

не

епішили

і поставили

А

ви-

їй ряд

найголовніщою

було звільнене з-під

контролі Ради Робігничих і Салдатських Депутатів, тої сахої Рад,
що осудила і допомогла задушити виступ большевнків.
Буржуазія не
хотіла контролі навіть і в боку цієї поміркованої частинп демократії:
вона, як заявили

кадети,

хотіла ,відповідати тільки перед власною

со-

вістю і Росією" ..
ІВ такий час приїхали до Петрограду до Вреженного Правительства (якого фактично не було) посланці від Центральної Ради -- Гене-

ральні Секретарі Винниченко, Гафес і Барановський, -- для затвердження виробленої Малою Радою конституції України -- ,Статута
Вищого Управління України",
Не трудно уявити собі, при яких несприятливих умовах, довело-

ся їх виконувати своє тяжке завдання ...

Дочекавшись нарешті утво-

рення того
шнового ШПравительства (кадетсько - народницько- есерівського) (36), делегація приступила до реалізації укладеної в Київі
угоди. Почалося оббивання порогів в міністерських прийомних. А мі-

ністри кадети тільки цього її ждали. Вони тепер були панахи єтановища і могли нагрітись Українцями, як того хотіли. Соц.-демократа
Церетелі, цього найактивніщого оборонця угоди, в повому складі Шравательства вже не було. Він не захотів увійти в склад нового уряду."")
Отже рука була зовсім вільна. ШКеренського і Терещенка стіснятись
не доводплось.
х) В той час відбувались великі невдачі
розгромлена, тікала з Галичини і Буковини.

на

79) З приводу уступлення Церетелі Мала Рада
діславши йому про це телєїраму.

фронті.

Російська

висловяда

армкія,

свій жаль,

на-

--

113
--

Цілих. три тижні просиділи Генеральні Секретарі в Петрограді,
в атмосфері задушливої реакції, політичного крутійства, образ і понижень.
Довгий час зв нижи просто не хотіли говорити.
Нарешті 7. серпня
(н. ст.) відбулась нарада членів Секретаріяту з міністром фінансів Н.
Некрасовик (що заступав міністра-президента), в присутности трьох
правительственних референтів -правинків: бар. Нольде, Гальперінаі
Барта.

,фФаховці" від вирішення

національних

справ

--

бар. Нольде

і п. Гальперін одразу заявили, що ввроблений Центральною Радою
статуг ,у великій мірі порушує довершену у Київі угоду, бо означає
вже щось більше, ніж автономно-федеративний устрії, і що через це
його необхідно в коріні переробити або краще написати новий.
Почалися балачки про компетенцію Секретаріяту, про число Генеральних
Секретарів, про відношення Секретаріяту до Вреженного Правительства
і Цертральної Ради і, нарешті, про територію, на яку жала пошпрюватись влада Генерального Секретаріяту. З усіх розмов було видпо,
що Правительство хоче зламати угоду, ваключену в Київі, а коли не
зламати цілком, то, принайнні, ввести її на нівець. І ст-тут знову.
які підчас першої делегації, виявлялися одверто іжперіялістичні клясові

апетити російської буржуазії, що пхали її на боротьбу проти автономії
України, навіть з самою малою сферою кожпетенції.
Як тільки доходила єправа до опреділення території, члени Правительства і фаховціправники робились тверді, мов криця.
Вони йшли на велику жертву,
вони згожувались віддаги під владу майбутнього Секретаріяту з майбутньою, виробленою ниши ж сажими його компетенцією, губерні київську, чернигівську, волинську, полтавську і подільську, але більше, далі,
вони пе могли йти. Включити туди ще й Харьківщину. Катеринославщину, Херсонщину, Таврію -- цей шлях до Чорного жоря, ці багаті
области -- це було би гріхок ї перед ,наукою", і перех державою.
і перед власною совістю ї ще перед чим хочете. Ї коди члени делегації

зазначали,

що

це

ж такі

включення яких в територію
жувалось, і на докав цього

сажі

українські

автономної України

наводили

Правительства

виступали

як і ті, на

статистично-етнографичиі

дані їхньої ж кадетської науки, тоді хитромудрі,
менного

губерні,

правительство

з ,наївною"

згод-

Й пньлії

лукаві фаховці Врезаявою,

що

їм

не

ві-

домо ще, чи хоче бути під владою Генерального Секретаріяту населення саме цих губерній, хоч вони те саме могли 6, коли на те
вже пішло, сказати і про Кпівщину, Поділля й т. и. Генеральні Секретарі хвилювались, нервувались, вислухуючи такі аргументи вчених професорів, збірались кинтти переговори і вертатись ло Київа, не діждавшись

їх кінця.

А Центральна Рада,

інфорхуючись

про

переговори,

посилали свої накази -- бути твердими, не здавати нічого з позицій, зазначених в Статуті, ії в той же час кастоювала на приспішенню
переговорів з тим, щоб вони могли бути вакінчеві до відкриття чергової сесії Центральної Ради, призначеної ка 18. серпня (н. ст.).Ж)
ж) Існеральних Секретарям було послано, між иньшим, слідуючу постанову Комітету Ради (від 8. серпня н. ст.), ухваялену всіма У країнцями -- членами
Ради, проти меньшостей, які вважали її недопустимим ультіматумом Правительству: , Доручити Їен. Секретаріятові повідомити делегованих до Петрограду Се-

--

114--

Затлгування переговорів починало вже нервувати і членів Ради. Всі
розуміли, що воно робиться навжисне і може потягти за собою, як повідомляли київські члени Генерального Секретаріягу євоїх товаришів
в Петрограді, до ,утрати авторитету Центральної Ради" (37).
Та все це не робило жадного впливу ні на ,фаховців" Временного
Правительства, ні ка саме Вреженне ШПраввтельство.
Не зважаючи
на те, що Генеральні Секретарі одвілали де-яких міністрів (Авксєнтьєва,
Некрасова, Керенського) окреко і, не задовольняючись розмоважи на
офіційних засіданпях, дали

їм ще додаткові

пояснення,

справа

не по-

ліпшувалась.
Кінець кінцем Правительство так і не захот'ло взяти
під увагу виробленого Радою Статуту і приступило 15 серпня (н. ст.)
прямо до розгляду ,Інструкції Генеральному Секретаріятові", вироблепої бароном Нольде і гравником Гальперіном. Не дождавшись кінця
переговорів. Голова Секретаріяту В. Винниченко і Генеральний Контрольор Рафес виїхали з Петрограду до Київа. В Петрограді залишився один Ген. Секретар Барановський та вислані Центральною Радою
в допомогу делегації-- Генер. Секретар Зарубін (рос. е-р.) і Товариш
Генер. Секретаря по національних справах Міцкєвіч (Поляк).
Поїздка цих двох делегатів була вже зайвою. Надії на те. що

вони, яко представники меньшостей, вплинуть на Правительство в бажапім напрямку, не справдились. Правительство твердо йшло своїм шляхом,
і 3 серпня ст. ст. (17 серпня н. ст.) ним була затверджена слідуюча
"Тимчасова
Інструкція
для
Їенералького
Секретаріяту
Временного
Нравительства
на Україні:
1. На час до вирішення Установчими Зборами
шшитання
про місцеве
управління, вищим
оріаном Временного Правительства по справах місцевого
управління Україною являється Їенеральний Секретаріят, котрий призначається
Временним Правительствох на предложення Центральної Ради.
2. Повновласти
Їенерального ЄСекретаріяту
поширюються
на їубернії:
Київську, Волинську,
Подільську, Шоатавську і Чернигівську. за виключенням
мглинського, суражеького, стародубського і новозибківського повітів. Вони можуть
дути поширені
і на иньші губернії чи частини їх в тім разі, коли утворені
в цих їуберніях, на підставі постанови Временного Правительства. земські установи висловляться за бажаністю такого поширення.
3. Теперальпий Секретаріят складається з Їєнеральних Секретарів по Бідомствах: а) внутрішніх справ, б) фінансів, в) хліборобства, г) освіти, д) пергу
і промисловости,
є) праці, а також
Їенерального Секретаря по національних
справах і Їенерального Шисаря.
Крім цього,
при Їенеральнім Секретаріяті істнує. для конгролю
0|Його
справ, Іенеральний Контрольор,
який бере участь в засіданнях Секретаріату
з правом рішаючого голосу.
В числі секретарів не меньше чотирьох повинні бути особи. які ве належать

до української

національности.

При Секретаріяті для національних справ встановляється три досади товаришів Секретаря з тим. що всі найбільш численні національности України мали
кожка свого представника в особі секретаря. або одного з його товаришів.
4. Їенеральний Секретаріят розглядає, розроблює і подає на затвердження
Временному Правительству проєкти,
що торкаються життя краю і його управкретарів, що, не зважаючи на зміну, політичної кон'юнктури, Комітет Ц. Ради
стоїть на своїй давпій точці погляду, що Статує Їенер. Секретаріяту жає затвердити Тивч. Правительство без зміп принціпового характеру, які можна пор. бити
тільки по порозумінню з Комітетом Ц. Радн.?

--

115--

діння. Проекти ці можуть бути, перед поданням
внесені не, обговорення Шентральної Ради.

їх Вреженному Шравительству,

5. Мовновавсти уременного Мривительства

в справах

місцевого

управ-

ління, що входять в компетенцію перелічених у ст. 3. відомств, здійсняюються
через Їенеральних Секретарів. Докладніще визначення цих справ буде подано в
особливому додаткові.
6. У всіх справах, зазначених
в попередній статті, місцеві власти краю
звертаються до Генерального Секретаріяту, який, після зносин з Временним
Правительством, передає роспорядження і накази останнього місцевим властям.
7. Тенеральний Секретаріят подає список

кандидатів

на

урядові

посади,

обовязки яких входять у круг означених в єталті Б. справ, які обсаджуються по
призначенню Временного Шравительства.
м. Зносини вищих державних установ і окремих цівільних відомств з Секретаріятом і окремими Секретарями по належности, як рівно ж останніх з вищими державними установами і відомствами, відбуваються через осібного Комісара
Україви в Петрограді, призначеного Временним Правительством;
таким самим
способом направляються законодатні наміри і проєкти, які торкаються місцевих
справ України, а також і заходи загальнодержавного значіння, що виникнуть в
окремих

відомствах

або обговорюватимуться

в міжвідомственних

і відомственних

комісіях і вимагатимуть, через
спеціяльне віднешення їх до України, участи
представника управління комісара в зазначених комісіях.
9. В кегайних і неодкладних випадках вищі державні установи |і відомства

передають
свої накази
місцевим
одночасно про ці накази Секретаріят.

Підписали : Міністр-президент
Петроград, 2 серцня 1917 р.н --

Не треба
тральною

Радою

порівнювати
Конституцією

властям

Керенський,

безпосередньо,

міністр

юєтиції

сповіщаючи

Зарудний.

цієї Інструкції а ні з виробленою Ценавтономної

України,

а ні з ПШ Універ-

салом, а ні, навіть, з Деклярацією-Постановою В. Правительства, ухваленою рівно місяць перед тим. При новій ситуації і новими людьми
вона укладалась. Новий 1 зміст має вона.
Від угоди, заключеної 3 липня (сг. ст.), і .Статута Вищого
Управління України" восталися тільки жалюгідні корінці. Перше, що
робило счоєю Інструкцією Правительство, це було пересунення центру
ваги з Центральної Ради па
Генеральний Секретаріят.
Генеральний
Секретаріят являвся органом Временного Правительства, а не Ради,
як то повинно було бути; згідно угоді. З Радою він нічим не звязувався, коли не рахувати того, що призначався він Временним Правительством

на предложення

Центральної

Ради.

Перед Радою

він

не

відповідав, працювати разом 8 нею не був обовязаний |і тільки міг,
коли хотів, подавати їй на обговорення свої проекти. Само собою розуміється, що це цілком йшло в розріз в основною тенденцією українського революційного руху, що весь виріс з самодіяльности нароцніх мас. Автопомна Україна зпозбавдялась цим свого революційного
парляменту -- Центр. Ради, а разом і цілого парляментського
устрою.
Друге. Генеральний Секретаріят зявлявся
не правительством
автономної України, а всього тільки найвищим передаточним
органом
Временного Правительства на Україні, Місцеві власти хоч і повинні
були звертатись до Секретаріяту, але останній не мав права робити
свої респорядження і тільки -- 8 одного боку передавав заяви цих
властей Временцому Правительству, а з другого -- розпорядження та
вкавівки Времженного Правительства цим властям (8 б.) Ї навіть в
.

ї

.

--

116
--

цих передаточних функціях Секретаріят обмежувався тим, що ,внегайних і невідкладних" випадках Правительство залишало за собою право
безпосередньо наказувати місцевим влаєтям.
Третє. Компетенцію .Оевкретаріяту було надзвичайно звужено. Не
тільки такі справи, як військові, шляхів, почти й телєграфу, а навіть
судові ї продовольчі були виключепі з конпетенції Секретаріяту (так
кадетам пе хотілось випустити з своїх рук українського хліба).
Четверте. Ця обкраяна і обскубана з усіх боків влада, чи, швидче,

фікція влади, поширювалась не на всю Україну, а тільки на пять губерній. Найбагатші частини України було виключено з-під її впливу.
Таке ,ров'яснення" угоди дало нове
Временне
Правктельство.
Що-правла, в ШПравигельстві все ще більшість була демократична
і навить соціялістична,

А Інструкцію, цей глум над національно-виз-

вольними домаганнами українського нареду, підписав Керенськиїі, той
самий, партія якого була в уряді і здавна ,обстоювала" федеративну
Росію, тоїї сампії, який сам заключав місяць тому угоду з Центральпою

Радою.

Та що

міг значити

Керенський

і всі

його

однопартійці,

яку ннакшу зКонституцію" для автономпої України вони могли дати
тоді, коли саме в той час, як Правительство вело переговори з Геперадьними Секретарями про інструкцію, орган урядової партії народньої
свободи -- ,Р'фчь" -- в передовій статті одверто, властне і нахабно
радив Правительству, замісць затвердження Інструкції для Г. Секретаріяту, розігнати Центральну

Раду.

Можна собі уивити, яким болючим ударом
для української демократії, як вплинула вона на
нальших

відносин між Україною

азною Московщиною,

була ця Ішетрукція
загоетрення
наніо-

і Моєковщиною, і то не тільки буржу-

але й кращою її частиною -- демократією. Адже ж

в уряді сєпділа і лемократія, адже ж і вона санкціонувала цю

образу

і глум, нанесені могковською буржуазією українському народові! Коли
вона не в силі була вилинути на рішення справи, то чому вона хоч
не запротестувала, хоч би для людського ока? Рее це ми підкреслюємо
тут для того,

що воно жало євоє зпачіння, як один з чинників

май-

бутньої крівавої війни між Московщиною
(радянською) і Україною
(народньою), ніж двома пе буржуазіяни, а народахи, демократіями.
В Центральній Раді, -на рлєнарне засідання якої (шосту
сессію 18.--22. серпня в. ст.) прибули вже Г енер. Секретарі Винниченко і Рафес, а також наспіла з Петрограду і Інетрукція, -- відбулися небувало ще палкі та пристраєтні дебати.
Поводження Врем, Правительства викликало тих більше обурення,
що між ним і роспочатим в останніх часах одвертим загальним реакційно-чорносотенним походом проти українського визвольного
руху
помічався виразний звязок. Українське

чим

вражінням провокаційного

суспільство ще жило

розстрілу нещасних

під гнігю-

козаків ,богданів-

ців", вчиненого великоруськимя військовими частинами --- донськими козаками

та ,кірасірами"

--

в той час,

як полк ін. Б. Хмельницького

вврушав з Київа на фронт (38). З усіх кінців України надходили
саме протести проти розстрілу і домагання суворого слідства, якого
як раз не хотів переводити Начальник
Київської Військової Округи

--

117 --

рос. с.-р. Оберучев, один в найбільших ненавистпиків і ворогів українського відродження. ,жЖіевлянин" як ніколи провадив провокацію
проти Українців. ,Союз малоросів їм. Гоголя" протестував проти
зШримусової українізації." Чорна професорська сотня в
київськову
університеті також вела акцію проти українського відродження (39).
Все це-- від Київа почавши і Петроградом скінчивши -- сялутувалось
в один важкий, кошнарний,-гнітючий клубок, який хотілось розірвати,
знищити, пустити по вітру, щоб не перешкоджав вільно дихати, щоб
не троїв своїм сморідним чадом повітря.
В таких умовах довелось Центральній Раді впрішати важке і
важне

питання:

що ж робити далі? Як поставитись

до Інструкції Вре-

менного Правительства, до цього останнього болючого удару? Яку
лінію боротьби намітити далі? Цілком натурально, ка Раді виявились
самі ріжні течії, не тільки в залежности від партійних переконань
членів Ради, але Й від їх субективних настроїв. Більш-меньш одностайно, однаково і вразу ясно виступили тільки представники меньшостей,
які, критикуючи, і часом дуже гостро, Інструкцію, в один голос радили
прийняти її, як певний здобуток української демократії і базу для

дальніщої боротьби. Українська ж частина Ради мусіла витратити
цілих три дні, щоб дійти до якогось сталого, зафіксованого в формі
ухвали Ради, висновку (240). Треба було спочатку переболіти, пережити цю нову образу, щоб звільнитись трохи з-під впливу чуття і послухатясь голосу холодного, не внаючого образ розуму. Про те, щоб
прийняти Інструкцію, прийняти в звичайному розумінню цього єдова,
як приймаються .чи стверджуються нарляментом закони чи постанови,
не могло бути й мови. Навіть меньшостя, Й ті не приймали її в цім
розумінні, а тим більш не могла прийняти її. як щось близьке й органично споріднене з національно-визвольним рухом, українська демократія.

Ця Шетрукція була

цілком

чужа,

ворожа і неприєхлема для

всієї системи, методу і практики української національно-політичної революції.

І ходило

власне не про прийняття її (якого не могло бути),

а про те, як влучно підмітив і висловив промовець укр. с.-д. фракції
М. Порш, -- ЧИ, не приймаючи Інетрукції, все ж таки використати
п, як грунт для дальшої боротьби, чи

назад

петроградському

ШПравительству,

просто

тим

шпурнути

самим

її межи

одверто

очі

зірвати

з ним і, можливо, підняти зараз же гасло юружної боротьби з них?
От про що ходило.
А що момент був не цілком підходящий для рішучої «боротьби

з Временних Правительством, це розуміли всі, в тому числі Й ті, хто
радив шпурнути ту Інструкцію назад Петрогралові. І то не тільки
через те, що був військовий стан, що відкинення Інструкції вело до
розриву з меньшостями; що антиукраїнські чорносотенно-реакційні кола,
як показали переговори в Петрограді і пригода з богданівцями, притотувались до жорстокої і немилосердної боротьби з Українцями: що
розрив і боротьба з Временним Правительством

могли

цілком зруйну-

вати український фронт і повести до окупації значної чаєтини України
німецькими -- королівськими та цісарськими військами, -- не тільки
через це. Все це було важне і приймалось на увагу. "Та пе меньш

--

118
--

важним було й те, що для рішучої боротьби з російською буржуазієюі
Вреженини Правительством, що було під її впливом, не були належно
підготовлені в той чає українські народні маси. Цевтральна Рада
і Генеральний Секретаріят перед цим всіх старань докладали до поширепня між селянством, робітництвом та салдатами П Універсалу
Центр. Ради та Деклярації. Бременного Правительства -- ідеї примарення з Правятельством і необхідности вбгати революційний український рух в звужені національні і сеціяльні рянці. Осже не ножна
було так різко і раптово міняти свою попередню погицію.
Не можна
було сьогодня кликати народ до самостійного творення автоножного
життя без уваги на Временне Правительсгво, завтра -- до якоїсь міри
одмовлятись від цього самого самочинного творення і кликати до згоди
і співробітництва з Правительством, а шісля завтра -- кликати знову
до сахочинного творення автономії, що з необхідністю виллялось би

в форму боротьби не тільки з буржуазією, а Й з тим самим Правительством. Даремно прогаявши більше місяця дорогого часу, виклпкавши павіть до-яке прохолодження чуття щирої і палкої прихильности
пародвіх мас до Ради, було б великим риском, не виждавши часу. Йти
на пову рішучу акцію. От через що, в результаті довгих і палких
балачок і гарячих закликів в боку промовців ріжних українських партій
(сер. сгд. (Довженко), непартійних соціялістів, націонал-революціонерів), Дентральна Рада величевною більшістю голосів (за 247, проти
36 при 70 голосах утрижавшихся с-рев.) ухвалила слідуючу -- вапропоновану українськими соціял-демократамі, з поправками укр. єоц.-революціонерів, резолюцію :
з. Вислухавши реферат Іенерального Секретаріяту Української Центральної

Ради

про

переговори

з Тимчасовим

Правительством

у

справі

затвердження

Іенерального Секретаріяту і вислухавши видану 4. серпня Тимчасовим ШПравительством Інструкцію Їенеральному Секретаріятові, Українська Центральна Рада,
признаючи, що Інструкція:
1. продиктована недовіррям до змагань усієї демократії України;
9. пересякнена імперіялістичними тенденціями російської буржуазії у відношенню до України;
3. ламає згоду Української Центральної Ради з Тимчасовим Правительством
від З липня;
1. ве дає можливости демократії України утворити власть на цілій території, заселеній українським народом;
о. звужує й ослаблює значіння власти Тенерального Секретяріяту, не обхоплюючи всіх краєвих справ і потреб населения України (справи: харчова,
військова, судова, комунікації, почт і телєграфів);
6. перешкоджає

утворенпю

і праці

міцної

революційної

краєвої

власти

(85 6 і 9);

7. признаючи, всупереч порозумінню української і лабо Песьно? денократії, невідповідаюче взаємним відносинам націй в краю число (Ф) Тенеральних
Секретарів для представлених в Українській Центральній Раді неукраїнських
національностей, має на цілі знищити єдність української і неукраїнської демократії;
8. цілком не відповідає потребам і бажанням не тільки українського народу, але Й національних меньшостей, що живуть на Україні,
Українська Центральна Рада вважає необхідним твердо Й рішуче вказати
Тимчасовому Правительству :
а) що Інструкція з 4 серпня стоїть в суперечности з угодою Укр. Центр.
Ради

з Тимчасових

Правительством

від З липня,

З якої тільки могла

і може

ви-

-ходити Центральна

119
--

Рада в своїй роболі підготовлення

всієї України

до автоном-

ного ладу, Українських Установчих Зборів і Всеросійського Учредительного
Зібрання ;
б) що Інструкція служитиме перешкодою в дійсній роботі шо оріанізації
краю, викликуючи зайві і непотрібиї загострення Й ослабляючи силу та твердість
революційної краєвої власти;
в) що в інтересі добрих взаємовідносин між Україною і Росією необхідно
в найкоротшім часі поробити заходи в цілі переведення в життя тих нори взаємовідносин

між

"Чнмчасовим

Правительством

і відповідальним

перед

Ценгральною

Радою Їенеральним Секретаріятом, які випливали б з угоди 3. липня.
П. В інтересах найшвидчого встановлення доброго ладу, закріплення іпоглиблення здобутків революції на Україні та здійсненпя
заходів, Укр. Центр. Рада уважає необхідним:

необхідних

для

цього

1. Подати з числа 14 секретарів -- 9 секретарів, зазначених в Інструкції,
на затвердження Тимчасовому Шравительству;
2. Доручити Комітетові Української Центральної Радні Тенеральному Се-

кретаріятові виробити статут, що визначав
ня

ен

Радою і її

Їенеральним

би взаємні відносини між Українською

Секретаріятом;

Доручити Їенеральному Секретаріягові виробити ряд закопопроектів
у справі пляномірного задоволення трудових має населення, а саме; в робітничій
справі, ндонванціь харчовій і просвітній;
"
4. Порушити перед Тимчасових Правительством справу війни і миру, скадна смертної кари й пньших репресії;
5. Негайно приступигя до підготовчої роботи по скликанню Установчих
Зборів України і Всеросійського Учредительного Зібрання;
6. Звернутись до всіх націй України і, вказавши на всі хиби Тимчасової
Шшструкції, закликати трудові маси населення усієї України до організованої боротьби

за свої інтереси

і до обеднання

коло

Української

Центральної

Ради."

Звичайно, це не було прийнягтя Інструкції Временного Правительства
Підкреслення, що Генеральний Секретаріят являється органом У країнеької Центральної Ради, що Інструкція Служитиже перешкодою

в дійсній роботі

по організації

краю",

вказівка

на

те,

що

2В інтересі добрих взаємних відносин між Україною і Росією" необхідно
реалізувати умови від З липня, нарешті, підкреслення, що Центральна
Рада подаєть Временнозу Правительству не просто ,девять Секретарів", а девятьох

в

13, як:

вона

має

І буде

далі

мати,

хоч

про

них

і не говориться в Інструкції, а також і накреслення блиачого програму
роботи Секретаріяту, що виходила цілком за межі визначеної Інструкцією кожпетенції Секретаріяту, -- говерили зовсім не про прийняття
Інструкції. Не даремно ж по прийняттю наведеної резолюції Центральною Ралою, укр. соц.-дех. Єфреміїв, член презпдії соп,-дем. фракції,

в імени обєстанньої запитав: Як же розуміти наше відношення до
Інструкції Временного Правительства, з огляду па те, що в резолюції
нічого не говориться про прийняття Інструкції "" на що одержав
коротке Впипиченкове: «приймається до відома".
Таким чином Інструкцію приймалось до відожа, чи, краще сказати, ухвалювалось попробувати викорпетати її, не приймаючи.
Між тих Времелне Правительство, що дуже уважно стежило за
ходом дебатів в Центральній Раді, передало Раді, -- через Г енераль-

ного Секретаря Зарубіна і Тов. Ген, Секретаря Міцкевіча, -- хоч і не
в писаній формі, свої пояснення до Інетрукції, направлені з очевніною цідлю до зниження оповиційних настроїв Ради. Заступник Міністра-Президента міністр Некрасов заявив, що іГравительство

затвер-

--

120
--

дить трьох Генеральних Секретарів від національних меньшостей, а не
чотирьох, як зазначалось в Інструкції, що Правительство залишило за
собою

право

в неодкладних

і негайних

випадках

передавати

розпоряд-

ження місцевим властям тільки на час війни, що Комісара України при
Тиичасовім Правительстві буде призначено за згодою Генерального Секретаріяту і що, нарешті, докладне вироблення компетенції Генеральних Секретарів буде переведено Правптельством разох з Секретаріятом.
Нарешті, Правительство заявляло, що зараз же затвердять Секретаріят,
як тільки Центральна Рада подасть список Секретарів. Ввдно, Петроград трохи лябали бурхливі настрої Київа.
Треба було приступати до використовування Інструкції, цієї нової,
як заявив Годова Секретаріяту Винниченко, бази" для боротьби. Та
зробпта пе було не так легко. Іенеральний Секретаріят, утворений
при .ньшій політичній ситуації, розрахований на иньшу, ніж тепер,
базу в своїй роботі, подався тут же, на цій же сесії Ради, в одетавку.
Треба було складати новий Генеральний Секретаріят.
І тут, в цьому
складанню,

в цій першій правительственвій

кризі на Україні,

а потім

в переведенню справи затвердження Секретаріяту Временним ШПравительством, пропало знову цілий місяць дорогого часу.
За оджовою Винниченка взяти на себе знову місію утворення Секретаріяту, було доручено кінець-кінцем складання нового Секретаріяту
Д. Дорошенкові (с.-ф.), що був перед тпм Комісаром Временного Празптельства в Галичині. "Та ця єпроба кінчилась невдало.
Не тільки
супгрев. а навіть і сопіял-дем. не охоче йшли на зустріч Дорошенкові
рмуванні Секретаріяту, який хотів скласти його аз поміокованих
знтів ї повести роботу на вразок авичайного комісаріята Временного Правительства.
Після того, яв Д. Дорошенко оголосив на засіданню Малої Ради (1. вересня н. ст.) свою .,деклярацію", число його
прихильників

програмової

зовсім

зменьшилось.

Ось

текст

цієї

попередцьої

його

заяви:

»Опіраючись яа угоді від 3. липня, новий Їенеральний Секретаріят проводить загальний напрям полігики попереднього Секретаріяту, ставлячи на перше
місце творчу ділову роботу над утворенням автономного життя на Україні з забезпеченням прав усіх національних меньшостей, боронячи Україну, як від внутрішнього непорядку, так і від зовнішнього ворога. Деклярацію про напрям своєї
роботи предложить Генеральний Секретаріят Комітетові Ц. Радп по скінченню свого
формування.
Тенеральний Секретаріят у своїх відносинах до Центральної Ради
буде руководитися статутом, виробленим Малою Радою 29. (н. ст.) анпня." 7)

Побачивши, що Його програма не знаходить співчуття, ДЛ. Дорошенко відмовився від формування Гепер. Секретяріяту, і Мала Рада
доручила знову цю справу В. Винниченкові, який на цей раз доручення прийняв.
Загальноросійське контрреволюційне повстання на
чолі з генералом Корніловим, про яке буде мова далі, примушувало Центральну Раду приспішити справу формування і затвердження Секретаріяту. 3. вересня (н. ст.) Секретаріят було вложепо, і Центральна
ху Перед цією деклярацією
котру

потім взяв

назад

в ,Біев. МьслиЄ, що
вальських).

Д. Дорошенко

(Вона була надрукована,

викликало

було

подав

був иньшу.

без згоди

президії

інцідент з репортером

ще

правіщу,

Центр. Ради,

, Київ. М.Є? п. Ко-

--

121:-

Рада вислала до Петрограду таку телеграху -- прохання про затвердження Секретаріяту :
»З огляду на гостроту моменту, коли контрреволюція одкрито виступила
проти Бременного Правительства і нового ладу, коли можливі коятрреволюційні
виступи та ексцеси, в цілі рішучої боротьби з контрреволюцією і оборони завойованої волі, для чого в першу чергу необхідна тверда власть, яка користується авторітетом у населення, Українська Центральна Рада просить Тимчасове Правительство поспішитись з затвердженням Генерального Секретаріяту в такім складі:
Голова Секретаріяту іїСекретар внутрішніх справ -- В. Винниченко, просвіти -І. Стешенко, фінансів -- М. Тугак- Барановський, хліборобства -- 3Ї. СавченкоБідьський, міжнаціональних справ -- А. Шульгин, Їекер. Контрольор -- А. Зарубін, Їекер. Писарь -- А. Лотоцький, Комісар при Твичасовім ШПравительстві для
справ України -- П. Стебницький.
Питання про Секретаря праці вирішується,
напевно буде не-Українець.
Голова У. Ц. Р. -- М. Грушевський.
Секретарь
-- Постоловський."

Після де-якої проволоки і вагань, викликаних корніловським
контр-революційним вибухом, Вреженне Правительство нарешті 1. вересня
(14-го н. ст.) 1917 р. затвердило список предложених Центр. Радою
Генеральних Секретарів. А 20. вересня (н. ст.) відбулося перше завіданвя Генерального Секретаріяту.
Так закінчився цей шаціонально-політичний період української
революції. На ньому кінчається період легальної боротьби українського народу за своє національне визволення, боротьби, яка ще
велась в лоні єдиного загально-російського революційно-демократичного
фронту.
За ним пішло -- з одного боку поглиблення єоціяльноекономичної клясової боротьби, так на Україні, як і у всій Росії, а
з другого -- початок крівавої оружної боротьби української демократії
проти нівелюючо-централістичних змагань червоної Московщини. бо-

ротьби, в якій трагично сплелися до купи обидва моменти української
революції --

національно-державницький

і соціяльно-економичний.

Не зараз і не тут дати правдиву оцінку довершеним українським
народом

в цей період його боротьби за краще

істнування ділам. Були

і в цей чає помилки, але досягнепі результати, безумовно, покривають
їх, свідчучи

про великі

творчі

спли

пробудженого

до

нового

житя

українського робітника, селянина і бахдала. 8 тих результатів два
являються найбільш значними: першяїї -- ще ствердження факту державного відродження України, і другий -- примирення між українською
і не україпською демократією, тоб-то створення на Україні єдиного
революційного демократичного фронту. Обидві ці перемоги українського народу однаково значні і доповнюють одна одну. Після цього
вже не будо вороття до старих часів безпросвітньої неволі, коли
український народ викреслювався цілком з великої книги
всесвіт-

вього буття.

і

Додатки
1. Склад Виконавчого

до тексту.

Комітету Державної Думи:

1)

Родзянко,

посол

з Катеринославщини, октябрист, великий дідич (походить з старовинного українського козацького роду), Голова Державної Думи; 2) М. Чхеїдзе, провідник
думської соп.дем. фракції, Грузин, посол від Грузії; 3) О. Керенський -адвокат з Петербурга, провідник фракції трудовиків; 4) П. Мілюков, озин
з лідерів , партії народной свободьт",
тельгардт,

посол

так званого центра;
губ.

посол

від мінської

посол від Петрограду, дворянин;

губ.,

земельний

6) О. Коновалов,

від Костромської губ. належав

ведикній

власник,

належав

фабрикант

5) Б. ЕК индо фракції

з Кострожшської

до фракції поступовців ;;:

7) М. Ка-

рауллов, козачий старшина з Терщини, земельний власник, провідник козацької
трупи в Д. Думі; 5) І. Дхітрюков, посол від Калузької губерн., земельний
власник, належав до фракції октябристів; 9) В.
Ржевскій, посол від Московської губ. дворяник, належав до фракції поступовців; 10) Шидловський
-- овтябрист, посол від Вороніжчини; 11) М. Некрасов, професор, посол від
Томської

губ. кадет;

12) В. Шульгин,

дідич з Волині,

посол

звідти

само;

московський націоналіст (хоч самі українського роду -- ,рмалорос"?).
2. Склад РБреженного Правительства: Князь Львов, міністр-президент;
Проф.
Мануйлов,
кадет;
А. Гучков,
оскователь партії октябристів;
А. Щініарьов
-- кадет;
І. Годнєв
-- октябрист;
Терещенко
-великий київський землевласник і сахарозаводчик і, нарешті, члени Виконавчого

Комітету Держ.
Некрасов.

Думи

-- Керенський,

Мілюков,

Коновалов

та

3. В такому ж дусі було складено і ,зЗаяву Петроградського Відділу Союза Українських Поступовців" (вміщену в газеті , День", Ч. 4, з 9 (22) марта
1911

р.. Відділ, висловившн в своїй заяві думку,
,що скликаннє Установчих
Зборів, які мають відбутися в найближчій будучині, ставить на денний порядок

питання про здійснення
юсновного домагання нащої програми -- привернення
напіонально-територіяльної автономії України в звязку з загальною перебудовою
Росії на основах федеративного устрою", підкреслив, що неодложним і негайно
необхідним для населення України він вважає:
,заведення в кнародкіх школах
українських

іуберній рідної мови

населення",

,допущення

української

мови

до

істнуючих на території України середніх шкіл", ,допущення
викладів на українській мові й заведення курсів вивчення краю по всіх університетах і иньших
вищих

школах

України",

здопущення

української мови

до

практики

судових,

адміністраційних і церковних інституцій українських їуберній з українським
місцевим населенням", ,привернення в зайнятих російськими військами частиках
Галичини й Буковини всього устрою місцевого політичного та громадського життя
і тих національних прав, які мало пер д війною місцеве українське населення"
і, нарешті, ,,егайне освободження з арешту і повернення з заслання всіх галицьких і буковинських Українців" в тому числі й голови уніятської галицької
церкви -- митрополита А. Шептицького.
4. Перший всеукраїнський

педаїо/нчний

з'їзд, що

відбувся в Київі в по-

чатку квітня місяця (ст. ст.) 1917 року при близькій участи більше 500 педаіоїв нижчих, середніх і вищих шкіл України, в своїх постановах
зазначив
необхідність негайної українізації вчительських семинарів та інститутів, народяїх сільських шкіл на Україні, встановлення при університетах кафедр україн-

-ської

мови

хідність

та українознавства

негайной

початкових

шкіл

Між

зацію

треба

організації
і заведення

нвьшим,

для

підготовки

ледаїоїнчних
українських

З'їзд підкреслив,

перевести

123--

що

вчителів

курсів

для

для

бібліотек

для

,у вищих

середніх

підготовки
шкіл,

початкових

що-до мови викладу ступнево,

шкіл,
вчителів

вчителів

нободля

і народу.

школах

україні-

відповілно до педатоїич-

иого такту", а також звернув увагу на необхідність забезпечення
українських дітей при переведенні шкільної реформи.

інтересів не-

В такому ж дусі виніс цостанови і ЇЇ Всеукраїнський Педаїогичний З'їзд,
що відбувся

10--12 серпня

(ст. ст.) 1917 р. також

в Київі.

З'їзд

цей

уділив

велику увагу справі практичного переведення в життя українізації освіти на
Україні. Домагаючись, щоби з вересня місяця 1917 року в початковій школі на
Україні навчання у всіх Групах провадилось українською мовою, З'їзд одночасно
зазначив, що українізація вищої початкової і середньої школи, а також вчительских інститутів та семинарів, повинка переводитись в згоді з вимогами Ї Всеукр.
Вчит. З'їзду. Між иньшим, З'їзд постановив закласти ,,Шросвіти" по всіх селах
України і завести учительські українські спілки по всіх повітах, а також закласти
в Київі науково-педаїоїичну

академію

для підготовлення

кадрів науково

і

педа-

їоїично оскічених лєкторів та інструкторів по шкільних справах, з також вчитезів для середніх шкіл.
5. Довідавшися про заснованнє Ц. Ради, українські громадські оріанізаціїв Америці післали ка руки її голови, М. Грушевського, досить значну по тому
часу суму, 200 тис. рублів, як пригадується, призначаючи її для підмоги для інтернованих в Росії Галичан.
З огляду на, ті інсінуації, які розсівалися весь час
в чорносотенній пресі, Шо українство, 1 сажа Ц. Рада, працює на заграничні

гроші, проф. Грушевський, одержавши бапковий чек, оповістив про се всю
Ц. Раду, підчеркуючи, що се перша грошева сума, яку ЩЦ. Рада дістає з-за
кордону, просив дірективи в сій справі. Представники меньшостей, які були вже
тоді в Ц. Раді, висловили

своє здивованнє,

що голова

доводитьдо їх відома таку

справу: сажо собою зрозуміло, що сі гроші треба взяти Й ужити відповідно
призначенню.
Але не довго по тім цок. Пугач в ,Нар. ВоліЗ відкрив систему
шпіонажу, котру російська тайна поліція далі вела і під режимом Врем. Правительства над .усім, що так чи ннакше дотикалось українства, і се ясно
показало, як оправдана була бережність, яку виявляли україн. провідники в своїй
діяльности : дійсно против україн. руху нічого компромітуючого не можна було
шдняти.
6. Для характеристики тодішкіх настроїв і домагань Українців в Петрограді, подаємо тут, за московською газетою ,дДень" (від 21 марта), розмову
української депутації з ккязем Львовим.
»Дня 17. марта мікістр-превидент князь Львов прийняв українську депутацію в' складі представників нетроградських труп Союза Українських Поступовців, українського студенства в Петрограді й зоріанізованих українських салдатів
та робітників. Делеїати:
А. Лотоцький,
М. Корчинський,
М. Славинський.
студент М. Чечедь
і члени ради салдатських
і робітничих депутатів Гайдар
обода виложили перед міністром-президентом
ню
не
потрібно
відкладати

ті домагання,

до

здійснення
скликання
Уста-

новчих
Зборів,
а які широко виложено у врученій міністрові записці.
Ці домагання такі: призначення в українських губерніях на всі адміністративні
посади осіб, котрі були б зпайомі з краєм і мовою місцевого населення;
призначення на губернських комісарів Українців і призначення при Временнім
Правительстві осібного Комісара для українських справ. По окремим галузям
державного управління делеїація поставила такі домаганиям по жіністерству
юстиції -- найскоршого заведення практики у всіх судових установих української мови у всіх випадках зносин з місцевим населенням; по міністерству
просвіти -- заведення української мови в кародпіх школах і допущення української
мови до середніх наукових заведень, українізації вчительських шкіл і засновання
нових, з програмами, пристосованими до місцевих потреб; аж до остаточного та
всестороннього пристосовання вищої школи ка Україні до потреб місцевого населення -- заведення у вищих наукових закладах українських курсів і катерд, а в
першу чергу в київськім університеті, а також і у всіх яньших вищих наукових

-

124

--

закладах, де зажадають того ученики і де знайдуться відповідні професори; орХанізацій підчас літніх ферій коротких курсів для підготовлення народніх вчителів для українських шкіл і чим скоршого призначення необхідних кредитів
у розпорядимість київського Наукового Товариства,
що обеднує всі українські
наукові оріанізації, та в роспорядимість петроградського Добродійного "Ч-ва для
видавання

загально

користних і дешевихкниг;

з

компетенції

управи:
видання пояснення, що духовенства пе можна
за уживання української мови в проповіді, та кайскоршого
нравославної

адміністрації в Галичині,

яка незаконно

духовної

тепер переслідувати
усунення церковної

захватила

там в свої руки

вхасть, і привернення прав греко-уніятській церкві. Незалежно від цього -в ціли привернення брутально-подущеного
старим режимом загально-людського
і міжнароднього права депутація домагалася, щоб негайно було відновлено в окупованих російськими військами областях Галичини і Буковини цілий уклад місцевого політичного та громадського життя і привернено національні права, які
мало перед війною місцеве українське населення; повернення з заслання і увільнення з-під арешту всіх галицьких і буковинських Українців, які попали під переслідування виключно через те, що старе правительство з ненавистю відносилося до української культури.

Міністр-президент заявив депутації,

що правительство

принціпово

не розходиться з тими домаганнями, які Українці предложили".
Звертаємо тут увагу на те, що домагання, заявлені делегацією кн. Львову,
дуже подібні до тих домагань, які виложив в своїй заяві на
початку
березня

(ст. ст).

Петроградський відділ Україн. Цоступовців.

;

4. Правда, вже і в той час більш далєкозорими

і досвідченими

україн-

ськими політичними діячами робились докори великоруському цоступовому громадянотву за його байдуже відношення до страждань українського народу в минулому, а також застереження що-до його сучасного і майбутьного відношення до
українського визволення. Проф. М. Грушевський писав в одній своїй статті (під
заголовком

, Повороту

нема",

--

, Нова

Рада"

з 12. квітня пов.

ст.):

»Широка автономія України з державними правами українського
пароду
в федератіивнім звязку--се та програма даного моменту, від котрої не може бути
уступлення назад. Всякі перешкоди,
всякі вагання в вадоволенпю її з боку
провідників російської держави чи кермуючих кругів російського громалянства
може жати тільки один наслідок -- се повне пересунення центра ваги в бік
українського самостійництва.
Прихильники України тепер годяться зістатися на
спільній плятформі широкої національно-територіяльної автономії і федеративного
забезпечення цержавного права України. Але
прапор
самостійної
України стоїть
і розгорнеться з хвилею, коли всеросійські централісти
захотіли

б вирвати

з наших

рук стяг широкої української автономії

ній і демократичній російській республиці.
маничам

російської держави.

підстави

не покладатись

Се -- ясно і повинно

в федератив-

бути ясно кер-

Та як бачимо з наведених слів пр. М. Грушевського, навіть і ті з українських політичних діячів, які дуже добре знались на українсько-московських відносинах і жали з своєї попередньої політичцо-громадської практики
серіозні
особливо

на

в національних справах,
інавіть вони,

ніх мас

в своїх

української

,революційність"
що

Йшли

далеко

національно-політичших домаганях,

проблеми

проєктуваль

сійської республики.
8. На в'їзд прибули

в площині

московської

напереді

--

демократії

широких

народ-

центр ваги розвязання

федеративної

демократичної ро-

представники від українських громад,

які входили

в склад Т-ва, -- Полтави, Чернигова, Харькова, Одеси, Житомира, Камінця-Полільського, Катеринослава, Чорноморщикни та Кубанщини, Сумів, Сосниці, Кремен-

чука, Костяктинограду, Переяслава, Уманя, Винниці, Азова, Гадяча, Лубен,
Золотоноші, з також з иньших міст України та з Москви і Петрограду. В превидії в'їзду були: М. Грушевський, І. Шраг, 0. Лотоцький, І. Крижановський
і Приходько. Між иньшим, на з'ївдіС.Єфремов прочитав історичний нарис діяльности ,,Говариства", ставлячи його повстання і роботу у звязок з історією на»
ціонального відродженця України і традиційним домаганням українського пародуавтономизмом-федералізмом.

9. На конференції, між иньшим,
трактувалось
шитання
про обєднання
укр. сгд. роб. партії з російською соц. дем. роб. партією.
Конференція
цостановида, що ,основою обелпання повинно бути нризнання злучепою
російською
соц, дем. партією принціпів, виставлених давніми з'їздами у. с-д. р. партії: паціональної протрами укр. єгд. р. партії ї принціпу національних організацій".
Призпаючи в тої же час, що шри тодішніх умовах ногайне обєлнанняз російською с.-д. р. партією являлось неможливим, хоч і бажаним, конференція постаповила

вважати

нообхідним : , а) входити в частинні

шорозуміння

їі обєднання

з окремими с.д. оріанізаціями рос. соц. дем. партії при умові признання
ними
наших домагань і 6) доручити Бюрові у. с-д.р. партії навязати зносини з окремими

фракціями

р. єод. р. цартії в цілі вияснення

їх відношення до

нашої

на-

ціональної програми та справи обеднання.!!
Само собою розуміється, що з цих балачок про обєднання нічого не вийшло,

а цокремі фракції рос. соп,-дом. роб. партії: виясняли своє відношення до національної програми укр. соп.ден. не в кабінегах і ше резолюціями, а запеклою
беротьбою проти тієї програми
і навіть самої партії, називаючи її не соціялістичною і не робітшичою, а дрібно-буржуазною,
міщанською і шовіністичною,
хоч українська соцодем. паргія була (за винятком чаєтини національного її протраму і діяльности в цій галузі) типовою меньшевицькою російського типу соц.дем. партією.
10. Найбільш діяльною була київська трупа, яка провадила свою роботу
між

студенською

Політичний
цією

молоддю

і родітництвом

Черв. Хрест).

М. Ковалевського,

Снлами
при

(вона діяльно

підпирала

цієї трупи видавалась

участи

Л. Коваліва,

і Український

,Боротьба", під редак-

А. Полонського,

0. Олеся,

С. Єфремова, В. Прокоповича, А. Ніковського, Пригари та нньших. Останні нятеро
хоч і пе належали до партії, але давали літературний матеріял для ,Боротьби".
Техничну частину
видавництва
обслуговували
студенти
Сенюк, Ксендаюк,
М. Чижевський і курсистка 3. Засуліч. Перед 1. У. 1915 р. вийшло останнє число
нелетальної ,Боротьби". В виданню ,,Боротьби" брала участь (правда більш техничну -- збіраниям потрібних на видання фондів) також і московська ортанізація
У. Пп. С.-Р.
Начерк програму партії, вміщений в одному з чисел ,,Боротьби",
був
складений М. Ковалевським і приннятий київською їрупою, Торкався він головним
чином двох точок програму -- національного питання і земельного. По першому
виставлялось домагання національно-територіяльної автономії України, як ступня
до національно-персональної автономії. Земельна реформа мислилясь в формі націоналізації

землі (в дусі Пешехоновської

націоналізації).

Баришнільська і Ново-Басанська оріанізації буди закладені членом партії
селянином Одинцем, який був адміністративно висланий з Чернигівщини на Полтавщнну.
В 1915 році відбувся в Москві (в січні місяці) з'їзд делегатів українських соціялістичних партій, на якому були укр. соц.-дем. і соц. рев. З'їзддебатував питання про утворення одної української соціялістичної партії, шляхом
обєднання істнувавших тоді партій і грун.
Одначе
до порозуміння не дійшло.
Цісая закриття з'їзду, есерівська частипа ого відбула окреме євоє засідання,
в якому, в числі иньших, брали участь М. Полозов, М. ШГраг, М. Ковалевський
і Л. Ковалів.
11. Привітати Конгрес прибули представники місцевої влади і майже всіх
громадських

і

політичних

організацій

м. Київа

без

ріжниці

національностей.

В ніяковім
становищі
юлинився
при виголошенні своєї привітальної
промови
п. Суковкін -- київський комісар Временного Правительс:ва, якого делеїати-селяне,
почувши російську мову, спинили вигуками : ,,Просимо шо-українському1 Комісар, не знаючи української мови, зніяковів
і мусів прохати вибачення за те,
що говорить московською мовою.
12.
Конгрес заслухав слідуючі доклади:
Д. Дорошенка
-- ,Перкавне
право і федеративні домагання на Україні"; О. Шульгина -- ,Фелерачізм і перебудова Росії на федералістичних основах"; Х. Магушєвського -- ,,Права національних меньшостей та їх Харантії"; М. Ткаченка
-- ,,Автономія України в
федеративній республиці"; Х. Крижановського -- ,Нро способи утворення
ав-

--

126
--

тоцомного
України";

ладу па Україні, В. Садовського
-Пре територію автономної
П. Шонятенка -- Про забезпечення прав національних меньшостей".
13. ,Русск. Слово"
(від ІЗ мая п. ст.) писало, між нньшим, таке:
,На
окружний з'їзд прибудо досить велике число еєлян-Українців, котрі з'їхалися у
Київі наслідком айтації груши українських шовіністів.
Прибувшим сслянам ніхто
по дав повновласти і нослідовно їх не допущоно на окружниц з'їзд, члени якого
мали відповідні мандати.
» Шев. Мьсль? (в передовій статті від 9. мая н. ст.), ілюструючи, як вона

сама писала, ,практику українського буржуазного руху кількома свіжими прикладани останніх днів", між иньшим пригадала і окружний з'їзд, написивши з приводу нього слідуючі ядовиті рядки: ,ало ось київека рада робітничих депутатів
постановила скликати окружний з'їзд представників рад робітничих і саддатських
депутатів, запросивши також предетавників селянських союзів .. З'їзд рад робітничих
ї салдаєських депутатів, яко центрів, ловкола яких збіраються сили революційної
демократії, мав перемінитися в черговий український з'їзд неорганізованого селянетва ...
В справу революційної демократії, поставленої перед незвичайно
екладийми задачами, вдерся суспільний націоналізм, котрий нічого не знає, крім
своїх національних інтересів, готовий впести дезорганізацію навіть до рад робітничих

і салдатських

депутатів,

все

в імя тої самої

своєї

національної

ви-

слючности .. І з пього приводу наше
третє запитання: Як звелите розуміти
тактику подібного роду? Чи вона євідчить, не говоримо про розуміння задач
революційної хвилі -- те розуміння не кожному дане, -- а хоч би про розуміння зпагчіння рад робітцичих і салдатських депутатів!
Чи заховано у всій стій історії
інтереси
загально-російської революції, чи їх легкодушно
-- щоб не сказати
сильніще -- принесено в жертву національному шовінізмові 28:
Наведемо тут вже при купі ї рннвоє з статті петроградської
с.-д. ,Рабочей І азетьм" (цитуємо за ,Кісв. М.Є
111, с--15 мая) про український рух
взагалі.

зФедералістичинй"

рух на Україні, -- шине

,Р. Г.8,

--

має, либонь,

характер національної виключности, дрібно-буржуазно-реакційний характер. Коло
гасла відлілення України гуртуюься, як радикальне крило українських націоналістів, так і багацько бувших столинпінців,

що

сподіваються

знайти

в ньому основу

для контр-революційної кампашії." Далі газета радить рос. соц.дем. партії на
Україні обстоювати українську школу, літературу Її гаєла ,широкого краєвого
самозначення",
запевняючи, що тільки така тактика партії ,зможе проти, цілати
тому рознадові революційшого руху в Росії, якому загрожує
вузько-український
націоналізм.

14. З'їзд одкрив

Голова

Центральної

Ради

М. Грушевський.

До президії

з'їзду було обрано:
ЄС. Нетлюру (делегат фронту -- урядник земського союзу),
П. Міхновського (представник зашілля), Нисьменного (делегат фльоти) і В. Винниченка (представник Центр. Радп). М. Грушевського було обрано почесини головою з'їзду. Між иньшим, з-за пропозиції В. Винниченка обрати головою з'їзду
С. Петлюру, на з'їзді вивязалась пристрастна дискусія. Частина делєїатів рішуче
не годилась

на кандидатуру

С. Петлюри.

було ухвалено не вибірати голови,

як людини

не військової.

Як компроміє,

а вибрати збірну президію.

15. Наводимо тут кінець цієї постанови, що має більш техничний
характер:...,й8В цій справі з'їзд вязнає:
а) що в істнуючих військових одиницях

та військових частинах всі українські вояки, як офіцери так і салдати,
повинні
бути негайно виділені в окремі частини;
б) в військових одиницях
на френті
виділення новинно
провадитись поволі, в залежности від тактичних і иньших
військових обставин, постільки, поскільки це виділення не буде вносити дозорганізації на фронті; б) що
фльоти, то з'їзд вважає, по тим самим мотивам, можливим і необхідним : Ж
алтийс-ькій фльоті укомилекгувати де-котрі з
кораблів виключно командани української націопальности ;що а: до фльоти Чорноморської, то, зважаючи на те, що вона і зараз шен
в переважній більшщости з Українців, -- поповнювати її надалі виключно Українцями."
16. В справі земельній з'їзд виніс слідуючу ухвалу: ,,1) Право власности
на землю та підземні багацтва в автономній Україні повинно налекати
виключно
цілому народові. Умови роспреділення цієї землі між працюючим на ній шодом має
виробити і визначити Український Сойм, на підставі справедлявости та рівности

--

127--

всіх людей, що живуть на території України.
Разом з тим повинні бути вироблені закони користування лісами, визискування водяних та мінеральних багацтв
на громадських засадах. 2. До остаточного розвязання цього питання Тимчасове
Правительство повинно негайно припинити всякі акти кунівлі та продажу і взагалі перелачі землі і лісу з рук до рук і в першу чергу закордонним товариствам та окремим особам, а такол: урегулювати орендні відносини.
В справі освіти з'їзд постановив:
,,1) З осени 1917 року повинно бути
переведено Тимчасовим Правительством навчання по школах України на українській мові, з забезпеченням прав національних меньшостей; 2) українська початкова школа повинна, бути обовязковою, загальною
і утримуваною на державні
кошти; а) ті українські Ймназії та иньші середні школи,
що будуть одчинені
вже 8 осени біжучого року, цовинно утримувати ка деухкавні кошти; 4) справу
переведення в житгя українських шкіл -- середньої та вищої -- з'їзд залишає компетенції Української Центральної Ради; 5) Що-до освіти для українського
війська, то, відповідно до ухваленої з'їздом українізації, і військова освіта Пповинна лереводитись в життя в українському напрямку:
а) на українській мові,
б) шляхом відкриття військових шкіл од найнижчих до вищих, до академії
Тенерального штабу включно; б) При сучасних умовах, як в армії, так і у фльотах,
з'їзд вважає

навчати

необхідним:

а) щоб в учебних

Українців на їх мові;

командах,

де є змога,

можна

було

б) статути військові ї ріжні підручники щоб було

перекладено

на українську мову з відповідним пристосованням;
в) щоб для
українських військових громая і гуртів виписувалось літературу (газети, журнали,
книжки і айтаційну літературу) на державні кошти на таких самих умовах, як
виписується ця літералура на мові російській; г) щоб було одкрито
просвітні
курси у війську;
«) що-до перетворення істнуючих вже на Україні шкіл (як
от юнкерські, прапорщицькі, морські, авіаційні й иньші школи),
то практичне
переведення цієї справи з'їзд доручає Дентральній Українській Раді з обраним
з'їздом українським Іенеральним військовим Комітетом;
8) щоб була вільна народня школа."

17. Після конгресу Українська Центральна Рада виділила з свого
Виконавчий

Комітет,

що

згодом

перетворився

в

стале

закскопідготовче

складу
і в

певних межах законодавче тіло, так звану Малу Ралу. Істнування Виконавчого Комітету в той час являлось вже необхідним. З одногу боку треба було
мати постійний оріан для звязку з революційними оріанізаціями на місцях і для
керування ними, а з другого -- для зносин з Временним Правительством в справі
заведення автономного ладу на Україні. В склад першого Виконавчого Комітету
Ради (обраного на початку квітня ст. ст. на першому засіданні реоріанізованої
Дентр. Ради) було обрано такі особи:
Головою -- М. Ррушевського, товаришами -- В. Винниченка і С. Єфремова, членами : Х. Барановського, Х. Крижановського,
М. Стасюка,
Запорожця,
Коваля, С. Веселовського, П. Христюка,
Бойка, Одинця, Прокоповича, А. Ніковського, пані 3. Мірну, Вілінського, Ко-

лоса і пані Черняхівську-Старицьку.
18. Коли Делегація Центр. Ради прибула до Петрограду, там вже працював реформований склад Временного Правительства. Зміни в складі Правительства полягали головним чином в тому, що уступили з євоїх шпосад міністр
закордонних справ Мілюков і міністр війни Гучков, великі
приклонники
війни
до ,побішоносного

кінця".

Власне,

боротьба між Правительством

і радою

робіт-

ничих та салдатських депутатів за справу мира і викликала цю крізу. Міністром
військових і морських справ став Керенський (що перед тих був міністром справедливости); міністром закордонних справ сахарозаводчик і землевласник Терещенко, земельних справ с-р. Чернов, міністром праціс.д. Скобелєв, міністром
почт і телеграфів сод. Церетелі, міністром освіти Мануйлов, міністром фінансів
Шініарьов, міністром комунікації
Некрасов.
Міністром-президентом
залишився
кн. Львов.
Це коаліційне, ,,длоповнене заступниками революційної демократії" (як воно
себе саме пазивало в своїй деклярації) правительство опублікувало програмову
заяву, в якій торкнулось: 1) справи війни (обіцяючи вжити заходів до заключення загального мира без анексій і контрибуцій і одкпдаючи сепаратний мир):
2) економично-фінансового становища Росії (обіцяючи запровадити контроль над

--

128 --

продукцією, обміном і розділом продуктів, подагодження
продовольчої справи
і уреіулювання справи оброблення Грунтів, фінансові реформи на демократичній
основі); 3) робітничого питання (обіцяючи поробити заходи до охорони праці)
і 4) справи скликання Установчих Зборів. Отже в свою революційну програжу
нове -- доповнене представниками революційної демократії" -- правительство
зовсім не вносило справи національної.
19. До речі, приблизно так, як оце кадети, розвязували національне питання і московські соц. демократи.
На Окружному З'їзді російських соц.-дем.
меньшевиків,

що відбувся в Київі в кінці квітня

(ст. ст.), було

винесено

в "на-

ціональній справі таку ухвалу: ,Вважаючи, що при нинішній стадії економичного
розвитку, коли для капіталізму тісні навіть ряшки великих держав, домагання федеративного ладу Росії, на основах договірного звязку її окремих самостійних
частей, суперечить історичному ходові річей і грозить при державнім роздробленню витворити нові перешкоди для розвитку продукційних сил і єдности клясової боротьби пролетаріяту; признаючи рівночасно, що з' огляду на незвичайну
широкість території Росії, величезної ріжнородности її частей, під економичним,
культурвим, побутовим і етнографичним оглядом, неможливе дальше збереження
умертвляючого централізму, що панував досі, -- київска окружна нарада російської соціял-демократичної робітничої партії вважає, що демократична республика, з признанням краям, які відріжняються етнографичними і культурно-економичними особливостями, права на автономію з власними представницькими зібраннями, зберігаючи єдність Росії, яко державно-економичного організму, вповні
забезпечує окремим краям приспособлення державних форм до їх особливостей
і тарантує їх населенню
можливість найширшого культурно -національного
розвитку."
Отже і в с.д. все кінчалось на можливостях
,,культурно-національноїо
розвитку".

Це -- теорія;

до українського

руху,

що

ж торкається

щоденної практики

то справа стояла, звичайно,

сод. нараді, докладчик по національній

в пристосованні

ще гірше.

справі В. "Дреліні,

На цій же

заявив,

між

її

самій

иньшим,

що ,є навить сумніви, чи українська мова -- справжня мова, чи наріччя" ; Д. Да:
відзон,

немов

обороняючи

Українців,

тако:к сказав,

що складність розвязання

української проблєми міститься також і в тому, ,що українська мова не
нулася ще так, щоб прийняти всю загально-людську

розви-

культуру",а зузенлячок"

--

»малоросс"" Кирієнко (як і годиться всім ренегатам -- політичним, реліїійним, чи
національним), ще більш гостро виступав проти українського руху, заявляючи,
що

,українська мова находиться в процесі

вироблення,

і мерез те

необкідно

вести пропаїанду і давати робітництву літературу в російській мові".
Само собою розуміється, що ще з більшою негацією ставилась ло української справи московська демократія ка Моєковщині.
Йдучи в теоретичних своїх
заявах часом
далі пануючої демократії на Україні, вона в своєму буденному
житті, в своїй акції, дії -- зовсім не брала на увагу української справи. Цим
треба пояснити

той факт, що делегація Центр. Ради довший

час не могла

доби-

тись побачення з Виконавчим Комітетом Петроградської Ради робітничих і салд.
депутатів, з, добившись Його -- не могла одержати жадної відповіді.
20. На з'їзді було обрано в склад Ради Сед. Депутатів, депутатів від тих
повітів, які буди представлені на з'їзді, всього бідя двохеот душ. "Одночасно з

вибранням

Ради

ШСел. Деп.

було обрано і Центральний (Виконавчий)

Комітет

Селянської Спілки,
в склад якого,
в числі иньших, увійшли:
М. Стасюк,
В. Винниченко, М.Ковалевськийн, П. Христюк, Б.Мартос,

Арк. Степаненко,
М.Осадчинй,
І. Пугач
14. Лівпцький.
З'їзд одноголосно ухвалив,
щоб Тимчасовий Центральний
Комітет
Селянської
Спілки ввійшов в склад Української Ради Селянських Депутатів і щоб ця остапня
в повнім своїм складі ввійшла з правом рішаючого голосу в склад Української
Центральної

Ради.

Входженням

Ради

Сел. Депутатів

в склад

Центр. Ради

було

покладено початок переформованню Ц. Ради на нових, клясових основах. З цього
часу почавши, Центр. Рада виразно стала на шлях перетворення в оріан українського революційного селянства, робітництва ) салдатів.
21. До президії з'їзду в числі иньших було обрано:
Гаврилюка,
Спвошанпку,
Левицького,
Петлюру,
Винниченка.
М. С. Грущевський
був обраний почесним головою З'їзду.

ай

фе

Як розгорілися московські націоналістичні пристрасти біля цього з'їзду,
свідчить, крім заборони з'їзду Керенських,
ще й гане?ний вчинок прибічника
Керенського - Начальника Київської Військової округи полк. Оберучева (,тоже
соціяліста"), який -- чи свідомо, в пілях д'скредітації і провокації з їзду на
якийсь нерозвал ний вчинок,
чи, може,
з переляку ії будучи введений в блуд
Начальником Київсікої Міліції Лєпарським, -- опублікував у газєтах повіломдення про те, що немов би з'їм виніс постанову н. о оружне захоплення Київського Відділу Державного Банку та Київського Губерніяльного Казначейства.
Хоч полібної постанови
на з'їзді не було і не могло бути, але Обєручев всетаки настіліки твердо повірив в істнування вигаданої вим я:є самим чи Лєпарським постаноїи,
що навіть поставив був збільшену військову охорону бідя
банку й ка:начейства.
Ця явна провокація надзвичайно обурила з'їзд. Де-які делегати вижагали
негайного
арешту Нач. Округи Обєр-чева | Коли 6 такий арешт відбувся, то
невідомо чим би скінчився з'їзд і як пішов би дальший револк: щіїний рух. Можливо, ЩО з'їзд, а розом з ним ії Центральну Раду було 6 після цього розігнано
зброїлою силою військ київської залоги (в більшости
велькоруського складі).
Коли провокація не вдалась, Нач. Округи п. Оберучев нерепрошував
і поясняв свій вчинок тим, що його ввів в блуд Нач. Мід. Лєпарський.
22. В

справах

війсікових

Їене; альпий

Військовий

Комітет подав токладне

звідомдення про свою минулу працю і пляни на майбутнє, спинившись на тих перешколах,
які він зустрічав раз-у раз з боку ) 0сійських війсікових властей
в своїй роботі. Шо обміркуванню звідомлення, праця Ї. Комітету була з'їздом
ухвалена, при чому з'їзд захкагав, щоб вищі ві:ськові власти
затвердили Укр.
Комітет. як українську війсікову інст.туцію.
Далі з'їзд поткерлив постанову Першого Військ. З їзду про українізацію
війська і доручив Козітетові розробити докладний плян практичного переведення
українізації, Хоягши ци цім на увагу також і , вільне козацтво", що в той час
вже

шерилось

в де-'яких

повітах

Київщипи.

Відповідно до тої нової вахжної ролі. яка припоручалася
вому Комітетокі,

з'їзд ухвалив

постанову

про обовязковість

з'їздом

наказів

Військо-

Українського

Військового Іеперального Комітету для всіх українських вояків та українських
військових 0) Ганізацій.
Затвер'икши далі (по докладу С. Петлюри) схему оріавізації Українського
Військогого Тене) ального Комітету (складену відповідно вимогам віїськової науки
і врактики) ії Ук'аїнської Ра:и Військових Депу татів (по докладу Полозова),
-зї»до
перегзів вибо, и членів до цюх
ор. нігачій (класне, перевибори Військ.

Їєнер. Комітету і вибо) п Чімчесового складу Ради Війсі кових Депутатів).
В земельній справі з'їзд ухвалив слілуючу постанову:
,Всеукраїнсівий
Війсіковий З'їзд ов зімелінім гитанню ва Україні цілком приєднує свій голог ло
посталог про земельну справу Всеукроїнського Сегянського З'їзду, що рід увся
дк. травня

--

2. червня

його постано:и,"

1 7 р. у. Киїці, і всіма засобами

(Ці постанови

29. ,,Кісв. Мьсль"

пазедено

пами

буде

підтричувати

далі).

(з 19. чероня п. ст. 1917 р. так описує цю

присягу

вояків:
... ,Силіно гхдів з дзвіниці Софійсікого Собору ззвіп ..Рафаїл" Її сквапливо сипав з'їн і лрідві звуки збір менших дзвовів. Ціла площа, яка вже потонула в с лівках вечора. предста ляла незгича-ний вигляд. Десьтки тисяч нагоду
заповикли її -- ві: Софійсікого Собору ло Михайлівського манастиря. У самого
памятькка

Хмелінкпркого

віделіжено

молеінь.

Богдана, як од'н чоловік, упав на коліпа.
тінкех

бліщала

щет:на

сталевих

байшетів

над

головами

лішки ...
А потім почулися пристрастні промови.
-- Біати-Українці!
Ви ваге присягазп
без автономії

нашої

матері-України

Укуаїнсікий

Стала навколішки

не вернемося

вояків,

раз ...
до своїх

Полк

гетьмана

Й публика.
що

ста.

В супавко-

Присягнемо ж ще,

що

частей!...

-- Присягасто ж!
-- Присягаємо! -- Й повітря затряслося від однодушного
вався з грудей ...

оклику, що вир-

--

130--

Гучно встали

ходити

ва ноги.
Ночулася в тежноті команда, й гучно стало перевояцтво.
ШЦодллялася пісня:
-- --- уі Докажен, що ми, браття, козацького роду!

-- 2... зще нам, браття-козаки,
--о...

душу

усміхнеться доля"...

Й тіло ми положим

за свою

свободу"?

На темнім небі засвітилися великі ясні зорі. Виразно відбився тешною
бронзовою купою Богдан на коні з піднесеною булавою...
Ї здавалося, що тисячолітні київські вулиці смутно згадують якийсь дав-а
ній-давній сон...
24.

Дійсно, в ті дні

в Київі буквально кипіло.
ні одної

людини

якої

яка б не приймала

(коли відбувались

селянський

Здається, не було тоді

б національности

безпосередньої

і клясової

участи

на цілий

ї військовий

півміліоновий

приналежности

в вирішенню

вона

української

не

єправи

з'їзди)

Київ

була,

на тих

безконечних великнх і малих народніх вічах-мітініах.
пКівев. М.З,

в сталті

з Недількі віча"

(з 19. червня

так описувала київські нас"рої й ті віча:
,Мипулої неділі хвилі українського

народнього

круто.

домагання

Тимчасове

Правительство

передає

руху

н. ст.),

між

піднеслися

Центральної

иньшим,

високо

і

Ради Установ-

чим Зборам. Керенський не призкає відповідних скликання в даній хвилі українського військового з'їзду. Ці два факти розхвилювали українство і викликали
гучний і шумниї прилив. У суботу до цізньої ночі в Педаїогичнім Музею відбувалося тайне засідання Центральної Ради. Прийнято відому вке резолюцію.
На ноділю на ЇЇ г. з ранку в Троїцькім Наводнім Домі назначено відкриття
українсівого військового з'їзду.
Був гарячий день. Хоч з ранку перейшов дощ, але він не освіжив атмосфери. Входу до Народнього Дому бережуть

не пускають.

,|овкола

величезні

салдати

натовпи

і до середини

салдатів-Українців,

поки що вікого

матросів у білих

сорочках, і тут і там між тою товпою,
що комашниться,
мов муравлище, окремі
постаті горожан.
Виясняється, що відкриття з'їзду відкладається на 0 г. попол.
тому, що не всі ще Делегати прибули до Київа. А народ усе підходить -- і знов
салдати, знов матроси. Багато офицерства, делєїованого на з'їзд. Майже половина

долєїатів

--

з боєвими

нагородами

на

грудях,

з уігоріямиє?,

з медалями,

орденами. ""рапаяються салдати, груди котрих прикрашені всіма степенями іеорйєвських хрестів. Понсволі любуєшся рослими, поставними, свобідними в рухах
натросами. Засмалені молоді люде видаються відлитими з прегарної бронзи, і загалом поневолі піддаєшся, понаволі захоплюєшся настроєм, який тут царює.
Але настрій напруженид.
Довкола летючі іхпровізовані віча майже на
цілім просторі від Народнього Дому до Миколаївського Парку.
Всюди -- розмови про українські спрази, -- горячі, одушевлені, але ба! -- Часто переходять
у роздражкений крик, трохи що не взаємні образи.
-- Нас Московщина раньшз душила! -- чути з отної товпи, -- триста літ
аушила. Ї тепер ваше правительство ке позволяє нам збіратися, коли ми захотіли
уладити своє життя...
А доброволець-Українець просто рубає, без надуми:
-- Російська демократія проти нас!
-- Позвольте, товаришу, -- мягко пробує хтось полємізувати, -- я розумію, коли ви ще говорите про буржуазію, але сором вам говорити так про російську демократію ...
-- А чого ваша демократія мовчить? І московське правительство. чи не
з девдерані ої
-- Буржуазія скрізь є ..
-- У нас, ка Україні, нема буржуазії. У нас -- одна партія, один народ.
-- Російська демократія зовсім не проти домагань Українців ...
-- А звідки ви це зкаєте? -- різко перебиває доброволець.
-- А звідки ви знасте, що демократія проти вас?
Уже почулося роздражнення, і яюде спішно або замовкають, або розходяться.

Українці говорять сміливо, свобідно і часто різко.
Ті, що з ними полемізують, почувають себе змішаничи : бо справу «ставиться так, що їх обвинувачують
трохи не в насильствах.

-Ін з'їзд став

131
--

більком в очах,

а польський

в'їзд дозволений ? -- говорить

високий український салдат. -- Чому нам пе можна?
Скрізь товпу протискається гарно вдягнений маленький повпий пан. Ви:
тягнувши вперед руку з відтятим вказуючим пальцем, вій гаряче говорить з сильних польським наголосом :
--

всадити

Я вам єкажу дуже коротко: нольский з'їзд скликається для того, щоб
ніж у груди Німцеві. А український з'їза, -- для того, щоб всадити ніж

у спину великої
--

Він нагло

російської

повертається

революції ...
на каблукак

Більше я вам нічого

і швидко

пе скажу!...

віддалюється.

В одній товпі підстаркуватий зКид-ремісник з Великої Васильківської пробує спорити :
-- Я так

думаю,

що

всі називаються

,русскіє?:

і Українці,

і Поляки,

і Жиди ії Віржени -- я уважаю, що все ,русскіє" ...
ІГроничний єміх.
-- А ви ісгорію знаєте ? -- сиплеться на нього грай питань.
--

Ні,

-

змішано

відповідає

тої, --

історії

не знаю...

-- Ну, то раньше довітайтесь, а потім говоріть...
Той самий спір у другої товпи.
Обступили російського ремісника.
-- Та що ви говорите? Корінь ,русскаго" народу це -- Українці,
хочете

знати, а північні народи

--

як

це галузи...

знову:
о-- А історію знаєте, читади ?
-- Читав ...
-- Ну Й багато ж знаєте! ШПрочитайте ще!
Салдат Великорос стоїть проти салдата Українця.
сердитися :
-

Сшорять

і зачинають

-- Що ж то буде, говорить Великорос: всі зачнуть відокремлятися, Українці,
Литва, Сібір...
Ви хочете всіх звідси вигнати...

-- Товаришу!
Ви говорите дурницю! Ви не читали пашої програмн.
-- Яку дурницю, коли я сам чув: і то наше, і то наше...
Вчора на
станції кричать: ,І станція наша!«
Чому ми від ває пе відокремлюємося, а ви
хочете

від нас відокренлюватись ?
-- Що? -- дивується Українець.

-- Я говорю: чому ми ває не кидаємо, а ви хочете нас кипути ?
Українець вигукає:
-- Га Йдіть собі, куди хочете!

геть на всі чотирі!

Ми вас не трикаємо!

Ще в-заду дажо копняка!
Вибухає і Великорос:
добрими потлядами.
--

тяжко

Та ви не хвилюйтесь,

дишучи,

товаришу!

обидва

поволі

міряють

відзнвається

однп

одного

не-

Ведикорос.

-- Ну, і ви так сажо заспокойтеся ! многозначно говорить Українець.
Ї цілий день бурилося людське море розхвильованих пристрастей.
І думалося:

далеко

ще до новної

нобіди ідей еоціялізму ...
ж

Р

Ж

Церед Музейом також салдатське море. "Тут видаються картки для вступу
на з'їзд. Черга почалаєя від нершої Пиназії і тягнудася вздовж давньої стіни
з залізними гратами.
-- Ось тобі Й заборонили з'їзд! Дивіться, як народ іде хнарою! весело
говорить добре збудований салдат, що обливається дотом від палячого проміння

гарячого сонця.
Народ прибуває.
Шри вході до Музею зібралася величезна товна, і ніяк
не може дістатись до середини.
ШЮВедичезний вестібюль Музею гуде.
Гомін від-

бивається луною десь нагорі від тисячі голосів, від тупоту тисячів ніг військових
людей,

що

входять

і

виходять.

Під

стінами

за

столами

писарі

безпере-

ривиа пишуть сині членські картки та Й дають пояснення... А на горі засідає
Військовий Генеральний Комітет, куди приходять за розвязкою ріжних оріанізвційних справ.
Ж

Жж

--

139
--

0 5. годині Народній Дім переповнений
са на вулиці.

Не всі делеїати з синіми

Величезна густа товпа хишаєть-

картками

попадають

сюди,

8 тим,

хто

хотів би бути присутнім, яко лублика, відмовляють:
-- Добродію!
Нема ні одного місця. Ось повірте ж. -- Ї дійсно, нема
ні отного місця! Театр з низу до верку заллягий народом -- салдати, офицерство,
матроси. Одна суцільна маса, що густо збилася. Коли зі сцени глянеш на їалерею Й иньші верхні місця, бачиш чорніючу купу народу. Коли глянгш У вартер,
-- 0Дно салдатське людське обличча.
На сцені президія.
Голова -- Винниченко.
Він досвідчений, умілий голова: сцокібно і ділово проводить цим незви-

чайним вічем, з огляду на скількість народу. ШПослух голові, дисціпліна -- взірцеві. Але Й тут настрій напружений. Ухвалюють, що буде віче, а з'їзд відкривається. в. понеділок рано в городськім театрі.
-- А дадуть театр? -- нитає хтось.
-Його сусід усміхнувся і не відповів нічого. ШНа сцені один з перших
бесідників віча -- людина

в салдатській

не знає добре української мови.

формі.

Бесідник

починає

Чуються бу: хливі протести.

говорити,

але

Від бесідника до-

магаються пояси-нь: хто він? Він ноясняє: він почтово-телеграфичний урядовець,
родом 8 Катеринославщини; просить вибачення, що умови життя були такі, що

він забув свою рідну мову. У відповідь несуться палкі
Хай говорить, як може, як уміє!...

Про що говорили на вічу?

оклики.

Віче ухвалює:

Про автономію.

-- А чи буде з'їзд? -- запитує бесілник. У відповідь -- бурхливі оплески.
-- Ось і відповідь! -- закінчує бесідник.

-- Керенський не міг заборонити з'їзду!
-- Нопросіть Керенського,
чого иам треба!...
-- Ми -- вільний народ!

ству, цеб-то російському

народові,

хай він сам прийде
Ї ні Керенському,

Й нікому иньшому

сюди,

хай ночує від пас,

ні Тимчасовому

Правитель-

не вдається спинити відь-

ний народ!...
-- Як народ захоче, так і уладитьесвоє життя! ...
Один з делеїатія докладно оповідав, Як трудно було йому дістатися на.
в'їзд: всюди робили перепони, на кождінй станції прононували вернутися назад.

-- Лекше мені було в Карпатах наступати. -- говорить офицер, ніж приїхати зі Пскова до Київа.
А коли одну групу спинили і бесідник спитав їх, чи їдуть вони дальше,
отримав відповідь :
-- Часу не гаємо, Їдемо в Київ!
-- Ї так, з'їзд повинен відбутист, Це не буде дезоріанівацією. Дезоріанівація буде тоді, коли з'їзду не відбудеться!

-- Розвяжім українську справу тепер. Воми запихають її то сюди,
туди -- в ріжні кутки. Коли не розвяжемо, -- скажуть, що боїмося!25.

ШПривітання

Ценградьній Раді та ностанови

про прилученпя

то

до І Уні-

версалу і визнапня Центр. Ради своїм Урядом дуже інтересні, як своїм змістом,
так і формою. Українські іазети того часу (та й російські) переповнені ними.
На жаль, не всі вони попали в пресу, а й ті, що попали, не зібрані до купи і не

систематизовані. "Тут ми наведемо кілька таких привітань та постанов:
»Збори харьківської Хубериської Рати, що відбулись 11. червня, вітають
поповиену представниками війська і селянства Центральну Раду, цілком поділяють
капрямок її діяльности та признають її своїм тимчасовим Урядам. Голова Ради
Рубас. (і. Г.З 6. УП.)
» Кременчуцьке Земське (надзвичайне) Зібрання, приєднуючись до Універсаду і визнаючи Центральну Раду оріаном правительственної власти, асіїнувало до
роснорядимости Ради 15.00 руба.« (,Р'івчь8 з 14. УП.)
пЗолотоноське повітове Земество, приєлнуючись до І Універсалу і визнаючи
Ц. Раду за Уряд, асіїнувало до роспорядимости Ради 15.00 карб." (Г. Ш.)
» Полтавська Шкільна Рада вітає Українську Центральну Ралу, яко вяиний
празомочийй оріан українського народу, і заявляє, що будо підтримувати всі її
захоли, направлені до злобуття прав українському народові. Голова Зборів Я.
Стенька" (, Р. Г.« 30, УЖ1.).

--

133--

з» стерський повітовий український з'їзд (на Чернигівщині), прилучаючись
де Т Універсалу, заявляє, що він визнає Українську Центральну. Раду Тимчасозим Шравительством в межах України" (,Р'вчь", 12 УЦЩ.).
» Ми, Українці, громадяне і козаки катеринославської і гусаківської волостей
звенигородського повіту (на Київщині), зібравшися 10. червня на віче, з вели»
кою радістю вислухали Й прийняли Універсал. Щиро дякуємо Центральній Раді
за її заходи і кажемо, що ми будемо всіма силами нідтримувати її, яко ваш Тимчасовий Уряд. З доручення грожадян, комісар катеринославської ШПодіщук.?
(Р. 1.4 6. ХП)
» Члени всіх організацій м. Яготина (на Полтавщині), обміркувавіи на загальніх черговім зібранню Універсал Укр. Центр. Ради до українського народу,
ухвалили прилучитися до Української Ценгральної Ради і виявити їй свою повну покірність і своє повне

довірря, підтримуючи ії до того масу, поки вона буде
захищати інтереси люду України в демократичнім напрямку" (Р. 1.5 6. У1.).
» В де-яких волостях Бердичівського погіту селяпе, виконуючи наказ Універсалу про саморцодаткування, наложили податок по 10 коп, від десятини на
свої і поміщицькі землі." (, Рус. Сл. 4. УП.)
»Зоріанізовані салдати Й офицери винницького Тарнізону (на Поділаю), зібрані на вічу в горедсткім театрі в числі звиш 2000 чоловіка, поставовили : визнати україпський Військовий Генеральний Комітет найвищою нашою законною
властю

і завсігди та всюди

виконувати

його розпорядки;

признати

Укр. Центр.

Раду найвищою устаповою на Україні, правомечною вести всі справи
Голова Струминський. Товариш Голови Дудич Є (,Р. Г.Х 30. У1.)
Українці

салдати

єїерського,

семенівського

Україпи.

та ізмайлівського

гвардей-

ських полків, зібравшись 5. липня (н. ст.) в манежі єїерського полку, постановили: всіма силами підтримувати волю українського народу, висловлену в Універсаді Української Центральної Ради".
(,Русск. Вод." 6. МІ, н ст.). (Це ті
салдати, що перші повстали оружно проти царату на вулицях Петрограду).
»Українці офицери,

урядники

Її

салдати

Головного

Штабу

на

загальних

зборах постановили : привітати Універсал Української Центр. Ради, визнавши
Його справжнім висловом домагань української революційної демократії; визнати
Укр. Центр. Раду за своє Тимчасове Правительство
автономної України
і довести до відома Ради, що всіма силами будемо боротися і боронити волі україн-

ського народу." (Русск. Вол." 8. МІЇ. н. ст.).
»Канівська Шовітова земська Управа, обговоривши Універсал Української
Центральної Ради, постановила привитати
Українську Центр. Раду з великим
почином в справі оріанізації спокою і порядку на Україні. Узнаючи Укр. Центр.
Раду. Тимчасовим Українським Шравительством, повітова Управа, яко репрезентантка населення канівського повіту, приймає до виконання вказівки Ради, яко
пайвищої адміністративної власти на Україні.
Слава Українській Центральній
Раді! Слава українському народові! Слава українському війську 1 (,.Русск. Ся.е

30. УХІ. н. ст.).
»Нарада

представників

повітових

земських

управ

цілої

київської

губер-

нії, обміркувавши
1 Універсал Центральної Ради, постановила:
Вітаючи Універсаа Укр. Центр. Ради, як найвищого оріану зоріанізованого українського народу, нарада представників київської губернської земської Управи та представників повітових

земств

київської

губернії,

висловлює

повну

готовпість

працю-

вати в контакті з Радою; призпає потрібним давати Раді жатеріяльцу ніддержку
і з свого боку просить Раду давати земським оріанізаціям моральну піддержку
в їх роботі на користь населення." (,Рус. Сл. 80. У. н. ст.).
»В Полтаву
офицерами,

прибуло

зі східних губерній до

в цілі сформування українських

військових

4000

салдатів

частей.

Українців

Салдатів

з

і офице-

рів урочисто нривітала місцева українська військова Рада під проводом голови
Ради -- салдата Панченка. На честь прибувших, при величезнім. вібранню народу,
відбулося величиє віче коло памятника полтавської побіди. На вічу проголошено
постанови ради робітничих і салдатських депутатів і всіх соціялістичних партій
про прилучення до виданого Українською Центр. Радою
Універсалу. Вислано
до Центр. Ради телеграму з запевненням підтримки її діяльности." (,Рус. Вод."
3 ХП. н. ст.).

--

183

-

ю»Шісля модлебня і прочитання Універсалу Укр. Центр. Радн, 2. український | полк (в Унані) прийняв присягу на вірність
Центральній
Раді?
(Рус. Сл. і. УП. п. ст.).
уЧерез Харьків переїхали
до Київа два ешелони українських військ.
Майже на кожнім вагоні розвівався папіональний український прапор. На зацитання

відповідали

салдати,

що вопи

їдуть до Київа, щоб віддати

рядження Укр. Цент. Ради" (.РьчеБ', б. МІ).
"Надзвичайні борзенські
земські збори ухвалили
Раду найвищою
урядовою
інституцією й асіїнувати
3000 карб."

в

роспо-

признати Укр. Центр.
в її ороспорядження

(,Р. Г.9).

»Українці професійного
нізької

вебе

залізниці,

отримавши

х'їзду праці
Універсал,

пнсарства
з радістю

ноєковсько-киїнсько-воро-

щиро

вітають

Центр. Раду,

бажаючи певного й негайного здійснення давно жданої святої мети
Рідного Краю. Товариш Голови Воропуха" (,Р. Г.'5).
»Свляне

с. Насташки,

васильківського

повіту па

Київщиші,

- визволення
зібравшися

на

віче 27. червня (н. ст) в числі 600 душ, ухвалили привітати Універсал Укр.
Центр. Ради й висловити Раді повне довірря, яко шнайголоввіщому правитсльственному оріапові на Україні. Голова віча Козик, нисарь Ванара. (Р. Г.9).
»Кромадяне
села Броварки гадяцького повіту
на Полтавщині
на єБоїх
зборах одноголосно постановили піти за Цептр.
Радою і відтать до єекарбинці
Ради по 10 коп. з десятици" (Н. Р.).
» В селі Диканьці полтавського повіту, селяне, вислухавши 2 радієтю Упі-

версал, одпоголосно постановили коритися
часовому Правительству" (Н. Р.).

цілком

Центр. Раді.

шко єпоєму Тим-

»Збори робітників-Українців нічлого й штамиажного заводів хо
славі, що відбулись 7. липня (п. ст.), вітаючи Укр. Центральну Раду.

ного
акгом
Раді
буде

Катеришояко оєди-

виразника
інтересів українського
народу, ухвалили: вражати Універеаа
величезного значіння в історії українського руху і висловити Укр. Центр.
своє повне довірря, заявляючи готовність підтримувати її доти, поки овена
боронити інтересів українського народу в демократичнім напрямку. (Р. 1)
26. Впутрішня конституція Нентральної Ради до часу утворення Їепераль-

цого Секретаріяту орреділялась слідуючим
Зборах Ради, що відбулись невдова нієля

,Наказом", прийнятим
Національного Конгресу

на Загальних
(а саме б. мая

я. ст. 1917 р.):
-»Ї. Українська
зоріанізованої

людности,
автономії
печенням
реймаючи

Центральна

української

Рада,

людпости,

будучи
має

представницьким

своїм

завданням

шоріаном

виконати

уєієї

волю

тої

висловлену на Українській Національнім З'їзді, це-б-то
переведення
України в федеративній демократичній російській республиці, з забезправ національних меньшостей,
що живуть на території України. Шосту волю людности, У. Ц. Рада тим сажим переймає
право іпіціятиви,

обеднання і керування в сьому завданню діяльности організація,
представництво, Й виконання постанов Національного З'їзду.

що

мають

вині

П. Склад Ради обрано
па з'їзді представників українських еріанізацій
поповняти сама Рада, згідно з постановою 0 з'їзду, через окооитацію.

ії його має

ПІ. Робота У. Ц. Р.

провадиться

через

загальні

збори

ла через Би-

нітет Ради.

А. 1) Загальні збори визначають напрям і характер всієї роботи Ради;
2) загальні збори є звичайні (чергові) або падзпичайні; З) звичайні збори мають
відбудатися

не рідше, як рах ца місяць;

2) ...

Р) надзвичайні

загальні

збори

скликає Комітет при нагальній потребі; 6)... 7)..- (пропущені точки -- техдичного характеру, про порядок сканкання зборів то-що).
В. І) Через Комітет Ради нровадить роботу Рада в конкретній обстановці

момепту,

яка

ноєтійно

брана З'їздом президія

зміцяється;

Ради --

Голова

2) В склад

та

два

Комітету

заступники

нходять:

Колони;

а) ви-

6) члени.

вибрані загальними зборами Ради в числі 17 чоловіка; в) вибрані Комітетом голови комісій Ради, не більше восьми; 2) окремі особи, кобптовані Комітетом до
цовного його складу в числі 33 членів; 8) Комітет вибірає з-поміж своїх члепів
секретарію і скарбника Ради, а також голов комісій;
4) на голов комісій можуть бути вибрані
і ре члени Ц. Ради, які тим самим стають членами Ради

--

135--

і Комітету, згідно з постановою З'їзду; Р) Членами комісій Ради можуть бути...
6) Комісії утворються Комітетом ... 7) Комітет веде Й керує роботою канцелярії Ради; 5) Ковітет повинен повідомляти як найскорше про постанови Ради
ї Комітету губернські і повітові Ради."
З утворепням Їєнер. Секретаріяту, ця ,внутрішня
конституція" Ц. Ради
цілком природно підлягала де-яким змінам в напрямі більш виразного закреслення
законодавчих функцій Комітету, що став з того часу справжньою
,Малою Радоює, і передачі всієї повноти виконавчої влади (правительственої) Їснер. Секре-

таріятові.
До

речі,

20. червня

ст. ст. до кінця цього

тут

зауважимо,

що

на пятій

сесії

Центральної Ради

місяця), на якій було затверджено

(від

першу

Де-

клярацію першого складу енер. Секретаріяту, відбулась реоріанізація Нрезидії
Цептральної Ради. Товаришами Голови Центр. Гади було обрано (замісць Єфремова і Винниченка, що пішли в уряд): М. Шрага (с.-р.), С. Веєсловського (с.-д.),
Х. Крижановського (,трудовик") і А. Ніковського
(с.ф.); єскретарями Центр.
Ради: М. Чечеля (с.-р.), Я. Постоловського (с.-р.), 1. Чикаленка (с.-.д.) і Я. Левченка (се.-д.).
21.

Дебати

над

деклярацією

тяглися

в Центральній

Раді два дні

--

26. і 27. червня (ст. ст.). Виступали промовці від фракцій і відчнтували свої
форжули нереходу до чергових справ, які, що-правда, мало ріжнилися одна
від
одної,

60 всі висловлювались

за затвердження

деклярації,

зустрінутої,

шісля

прочитавни, загальними онлесками зборів. На найбільш радикальшій позиції
явилася фракція укр. с-р, промевець якої М. Ковалевський,
між юньшим,
значив, що Секретаріят повинен 8магати
до утворення
націовального
і одверто заявити, що ,оріанізацію мації ми мусимо закійчити на своїх

Її

заза-

бюджету
Установ-

чих Зборах."

Після дебатів Рада ухвалила слідуючу,

запропоповану

фракцією

у. с.-р.

формулу переходу :

»Вислухавши | деклярацію | Їенерального | Секретаріяту,
Українська
Центральна Рада висловлює йому шовне
довірря.
Уважаючи
Їснеральний
Секретаріят вайвищим
народоправним
органом українського народу та його
найвищою властю, маючи на увазі, що в інтересах українського
трудового
пароду взагалі являється

скликання Українськох Установчих Зборів, визнаючи потрібним, щоб Генеральний Секретаріят в чергову сесію Центральної Ради представив доклад про Українські Установчі Збори, Центральна Рада переходить до
чергових справ."
Між иньшим, на цій сесії Центр. Ради вперше

виразно заявила себе своїм
виступом
в справі деклярації фракція так званих ,націонал-революціонерів.::
Група дя (під проводом М. Любинського) ставила на першу чергу довершення
національно-політичної української революції і тільки на другу чергу ставила
питання соціяльно-економичні. Пізніще ця фракція роспалась, не встигни павіть
утворити

окремої

політичної

партії,

хоч

по своїй природі

вона

являлась

досить

життєвою.
28. Перша нарада міністрів з президією Цептр. Ради і Їенер. Секретарями
відбулась вранці 12. липня (н. ст.) в номешканні Центр. Ради. Вечером того
самого дня відбулась там-таки лруга нарада, в якій брав участь і Керенський.
Того

тромадських

ж дня

ввечсрі

організацій,

відбулося

рад

обєднапе

робітничих

засідання

і салдатських

студенської ради та представників політичних партій,
обмірковувалось, при участи міністрів -- Терещепка,

виконавчих

депутатів,

комітетів

коаліційної

на якому до І. год. ночі
Церетелі і Керенського,

українське питання.
Другого дня -- 13 липня (н. ст.) -- знову відбулось, з участю міністрів
Церетелі і Терещенка, засідання в будинку Ради з Іенор. Секретарями і президією Ради, на якому остаточно було вироблено точки умови.
На всіх сих засіданнях міністр Терещенко поводився здебільшого
хоч

загалом

прихильно

до Центр.

Ради.

Церетелі

ж за гсяку

пасивно,

ціну хотів, щоб

в тексті універсалу було упомянуто, що Цептральна Рада єдмовляється від самочинного здійсневня автономії України і, навіть, засуджує наперед можливі спроби
иньших

народів

Росії до самочинного

здійснення

їх автономії.

І взагалі,

йдучи

--

136

--

по суті на великі уступки, Церетелі весь час упикав в постанові і в універсалі
сдова ,автономія України". А що саме про автономію України вів річ і сам Цеределі, видно 3 його поздоровлення з автономією України, яке зробив він, відїздючи до Петрограду, годові Їен. Секретаріяту -- В. Винниченкові.
29. Новообраний, чи ліцще сказати -- переобраний і доповнений склад
Їенерального Секретаріяту, що був поданий на затвердження Временного Правительства, мав такий склад: 1) Голова Тен. Секретаріяту і Їепер. Секретарь виутрішніх справ--В.
Винничешко
(у. с.-д.), 2) Їснеральний Секретарь земельних
сирав - Б.
Мартос (у. с-д., ») Генеральний Секретарь судових справ -- В.
Садовський (у.с-д), 4) Іенеральний Секретарь оєвітніх справ -- І. Стешенко (у. с.д.), 5) Іенеральний Секретарь військових справ - Є. Петлюра
(у. с.-д.), б) Іенеральний Секретарь залізничих справ-- В. Голубович
(у.с.р.),
З) Тенеральний Писарь -- П. Христюк (у. с.-р., 8) Тенеральний Секретарь
національних справ -- 0. Шульгин (соц. федер.), 9) Іенеральний Сек.єтарь
фінансових справ--Х. А.
Барановський (непарт., хоч єпочатку прихилявся
до с.-р., 10) Іенеральний Секретарь харчових справ - М. Стасюк
(канлидат
Селян. Спілки, непартійний, пізнвіще вступив до укр. партії соц, рев.), 11) Їенеральний Секретарь почти Й телеграфу - 0. Зару бік (рос. с-р., 12) Тенеральний Контрольор -- М. Рафес (євр. ,Бунде), 13) Тенеральний Секретарь праці -(кандидата мали лати націон. меньшости), 14) Їеперальний Секретарь торгу і промисловости -- (кандидата також мали дати націон. меньшости).
Товаришами Іенерального Секретаря по національних справах було обрано:
ло єврейських справах- І. Зільберфарба; по польєких-М. Міцкєвіча,
по великоруських

(пізніще було обрано

Комісаром для справ України
П. Стебницького

д. Одинця).

при Временнім

Правительстві

було обрано

(с.-фед.).

Як бачимо, і в цьому другому складі Ген. Секретаріяту більшість, як і в
першім, складалась з у. с-д. Це поясняється, звичайно, ше фактичним значінням
укр. соц.дем. нартії в українській революції (значіння цієї партії, як масової,
завше було невелико), а лише тим, що ця партія мала в своїх, взагалі нечисленних рядах чимало інтелігенції (педакоїїв, адвокатів, письмоснників, журналістів і так
далі), тоді як друга укр. соціялістичиа партія -- соц.-революціонерів -- мала за

собою

маси (селянство ї робітництво) і була дуже бідна
80.

З'їзд

визнав,

що

ваціонально-культурпе

та

на

інтеліїептські

економичне

сили.

становище

українського

робітництва ставидо перед робітництвом такі завдання:
А. Що-до професійпих союзів: 1) В професійних союзах, які організуються на основі обєднання робітників даної професії, бсз ріжниці паціональностсі,
українські робітники мають домагатись: а) заснування українських секцій для
зедення кульгурної та айтаційної роботи,
б) визнапня рівпоправности української мови в діловодетві й урядуванню, в) видання літератури коштом союзу на
українській мові. Що-до професійних товариств, то українські робітники будуть
обстоювати:
а) Щоб групи кожного союзу на Україні обєналися в одно автономне

ціле, 6) щоб всі союзи на території України обєдналися в
професійних союзів України.
Б. В справі культурно-просвітніх оріанізацій: з огляду на те,
ське робітництво дуже низько стоїть що-до свого духовного розвитку
закликає
робітииків
заєповувати
культурно
- просвітні робітничі

сдво

бюро

що україн-- 1) З'їзд
товариства;
9) з'їзд думає, що загально-національні
просвітні
товариства не
можуть
ціяком
задовольпнти
духовних
потреб
робітцицтва або дати робітникові всієї справжньої освіти, потрібної трудовому людові;
3) З'їзд визнає потрібним заснувати Всеукраїнське Центральне
Бюро просвітніх робітничих товариств, яке буде показувати цим товариствам,
зк треба добре освітлювати робочим масам їх клясове становище в сучасному
капіталістичному уєтроєві.
Між иньшим,

в сираві відношения

до селянства

З'їзд виніс таку ухваду:

» Трудове селянстно і робітництво єсть дві ріжні частини одного трудового
народу; тому в своїй економичній боротьбі українське робітництво буде йти
в згоді

з нашим
селянством, памятаючи,
кращої долі тільки в дружньому єднанні."

що

веї

пригнічені

можуть дійти до

--

137--

31. Після того, як в склал- Центр. Ради ввійшла рада робітничих депучатів і представники націопальних меньшостей (в звязку з чим було перевелено
ревізію і націопальшого, українського представництва в Раді), числовий склад Її
виносив коло 800 депутатів, які так поділялися в національному ) клясовому
відношению:

1.
2
3.
4.
5.
6.
1.
8.
9.

10.

Всеукраїпська Рада Селянських Депутатів . . . . . . . . 212
Всеукраїнська Рада Військових Депутатів . . . . . . . . 128
Всеукраїнська Рада Робітничих Денутатів . . . . . . - . 100
Представників загальних (неукраїшських) рад робітнич.
зжонтлато
вки хом є ота
зимно
По юс
о
Вб
Українські соціялістичні партії | . . . . . . 1. 2 5. . - 22
Російські соціялістичні партії
о
сг
пато!
40
Єврейські соціялістичні партії . . 5. 5 55556656
59 80
Польскі соціялістичиї партії . . .
Мо
1
ен 15
Представники від місті туберній (котрих вибиралась переважно на селянських, робітничих і загально-паціон. з їздах) 84
Представників професійних, просвітніх, економичних та
громадських

організацій

і національних партій (Молдо-

ванів, Ніиців, Татарів, Білорусинів і ицьших)
|. . . . 108
Реальпо число мандатів ніколи не досягало зазначеної тут кількости.
32. Оріанізація

Всеукраїнських
конститупіїв:

селянстра

Селянських

Перший

переводилась

З'їздож

Всеукраїнський

Селянський

нізацію, селянства, постановив: 7)
1. Забезпечити волю і землю
пляномірно

оріанізоване

(на

по слідуючій,

початку

червня

З'їзд,

ухваленій

ст. ст.)

заслухавши

українському

народові

доклад

може

Першим

,селянській
про оріа-

тільки

саме

селянство.

Плятформою для оріанізації селянства повинні бути постанови Всеукраїнського Селянського З їзду.
3. Формою оріанізації Українського Селянства повинна бути Селанська
Спілка.
4. Законолавчими оріанами Української Селянської Спілки являються
всеукраїнські, губернські і повітові селянські з'їздн, а в часи від одного з'їзду
до другого -- всеукраїнська, губернські та повітові ради селянських депутатів.
Виконавчичи оріамами останчіх являються їх центральний, губернські, ншовітові,
зволосні і сільські комітети Селяшської Спілки.
5. В кожному селі повин: бути заснований (не меньш, як з 5 луш-- чоловіків і жінок)

комітет

Селяшської

Спілки,

фівного, плямого і таємного голосування.
6. Волосні

Комітети

Селянської

вибраний

Спілки

на, підставі всенароднього,

складаються

з представників

по

одному на 200 дорослих (20 років) чоловіків і жінок, але пе меньше одного села:
4. Повітові Ради Селянських Депутатів складаються з представників од
волостей, по одному на 2.000 дорослих чоловіків і жінок.
Приншітка.
Тимчасова Рада Селяйських Депутатів може бути вибрана
на повітовому селянському з'їзді.
8. Губериська Рада Селянських Депутатів єкладається з представників
повітових

рад --

по о од повіту.

9. Всеукраїнська Рада Селянських Депутатів
--

по 2 од кожного

повіту, вибраних

повітовими

складається

селянськими

з представників

з'їздами.

Примітка: Тиччаєова Всеукраїнська Рада Селянських Депутатів ввбірається на Першому Всеукраїнському Селянському З'їзді.
10. Повітові, Губернські і Центральний Комітет Української Селянської
Спілки вибіраються ві.дповідними Радами Селянських Депутатів, а до організації
рад -- відповідними з'їгдами.
Примітка.
Тимчасовий Центральний Комітет Селянської Спілкн вибірається на Першому Всеукраїнському Селянському З'їзді.
") Доклад І. Пугача (у. с. р.), забитого в Київі большевиками (підчас
першого їх наїзду), разом з міністром хліборобства Зарудних (теж укр. сощ--рев.).

---

138 --

11. Членом Української Селянської Спілки Вважається кожен, хто признає
для себе обовязковими всі постанови Всеукраїнського Селянського З'їзду та Рах
Селянських Депутатів і їх виконавчих органів.
12. Всі члепи Укр. Сел. Спілки платять щорічний внесок в розмірі Ї карб.
на рік.
Примітка.
Повітович Радам дається право встацовляти в своєму повіті членську вкладу і вище.
13. Ці

гроші

поділяються

так:

село

30 коп.

волость

25 коп.,

повіт 20

коп., губернія 15 коп. ії Центральний Вик. Комітет 10 коп. від кожного рубля.
Гроші збіраються сільськими Комітетамн Селяпської Спілки і песилаються у всі
Комітети безпосередньо.
14. Члвиські вкладки виоєяться скарбникові Комітету Селянської Спілк».
На кожен внесок скарбник Комітету повинен видавати квит. Скарбвик веде шпуровану касову киигу і пе меньше разу на 2 місяці здає справоздання.
15. Для

провірки

всього

діловодства

і касових

справоздань

загальні

збори

членів Україн. Селянської Спілки вибірають Ревізійну Комісію з трьох членів.
16. Всі адміністративні, громадські і земські інституції, земельні, продовольчі
та нньші комітети, як техничні
організації, які обслужують селянство.
лідчягають
в своїй
діяльности
Радам
Селянських
Депугатів і Комітетам Селяпської Спілки (по своїй постеленности), як виразниким волі

грудового народу.
17. Для встановлення

безпосереднього

звязку

Комітетів

і Рад Селанських

"епутатів зо всіма шньшими
комітетами і громадянськими
організаціями бажано.
щоб селянство вибірало в ці організації членів Комітетів
Єеляшської Спілки та
Рад Селянських ,Репутатів.
18. Дія обєднання роботи Селянських Депутатів з Радами Селянських та

Робітничих

Депутатів

повинно

організувати

спільні

органи

при

умові

пред-

ставництва селянства пропорціонально до його кількости".
Цю конституцію де-що було доповнено потім на єесіях Всеукр. Ради Селянських Депутатів.
Між иньшим, нерша сесія Ради винесла слідуючі, доповнючі шконституціюЄ ухвали:
магає

1. Зважаючи на те, що організація селянства на Україні в сей час винапруження всіх сил для Її здійснення і що проведення організації котрібує

і відповілних коштів, -- Всеукраїнська Рада Селянських Депутатів звертається
до всього організованого трудового селянства на Україні, щоб воно як найшвидче
давало кошти Центральному Комітетові Вееукр. Ради Сел. Депутатів, а також
губернським, повітовим і волосним комітетам, згідно з постановою І Всеукр. Селянського

З'їзду.

2. Зважаючи на те, що організоване селянство перебуває тепер надзвичайно гарячий час, який потрібує і напруження коштів, Всеукр. Рада Селявських Депутатів звертається до зсмств на Україні, які істпують на селянські гроші
і повинні в періну чергу дбати про селянство, дати одноразово Виконавчому Кохітетові

Ради

10.000 рубл.
селянства

ЄСел.

ії кожне

на Україні

Депутатів

невні

кошти:

губерніяльні

повітово земство по 2.000 рублів.
мають,

по

можливости,

дістати

земства

Місцеві ж

асіїновки

для

не

меньше

оріанізації

організаційної

роботи з запасних капіталів ріжних народніх самоуправ (волосних і сільскихі,
а також і місцевих кооперативів.
3. Кошти Всеукраїнської Ради Селянських Депутатів ідуть на удержання
Центр. Кожітету Укр. Сел. Спілки і його канцелярії, улержання кадрів айтаторів.
улаштування ріжних айтаційних курсів, видання книжок, удержання книгарні, на
підтримання

міспевих,

счабих

утримання членів Вссукр. Ради
1. Зважаючи на те, що

ще

оріанізацій;

утримання

селянських

делеїацій,

Сел. Депутатів за чає сесії і так далі.
трудове селянство України оріанізується терито-

ріяльно коло свого природнього центра -- Київа, Весукр. Рада Селяв.
звертається до всього оріанізованого трудового селянства на Україні з
щоб воно всі самооподаткування носилало тільки в українські цептрп.
черввя ст. ст.)
В наведеній ухвалі з'їзду про оріанізацію ссляцетва особливої
слуговує 5 16., якни намічався пілдях і основи будування оріанів влади

Депутатів
закликом,
(29.--25.
уваги зана місцях

в автономній Україні.

На жаль,

188

цим шляхом

-не захотіло

піти тодішнє реполюційне

українське правительство під проводом В. Винниченка.
Захоплюючись творенням
державности по старих російських зразках, де-що змінених Временним Правительством, Їен. Секретарство внутрішпіх справ головпу увагу звернуло на насадження всюди комісарів (губерніяльних та повітових) з їх бюрократичними, ні до
чого непридатними канпцеляріями.
ШПізніщо це питання, розвязка якого так щасливо памічалась ще на І Вссукр. Сел. З'їзді, стало цілою траїсдією в історії
українського державного будівництва. Налякавшись ,радянської системи владн",
пізніщі українські уряди вже і слухати не хотіди про те, щоб на місцях нпередати владу Радам Селянських Депутатів, підпорядкувавши їм, вже нк техничні
оріани, земства і ріжні комітети. Відгуками цієї боротьби між двома системами
влади на місцях були нпізнпіще спроби і Центр. Ради і Директорії утворити на
місцях: першої -- Громадські Комітети при Комісарах (витвір В. Винниченка),
другої -- Трудові Ради (витвір укр. с.-р.), з ще пізніща -- проєкт утворення
Народніх Рад.

33. Початок свого істнування партія ,соціялістів-федералістів"? бере ще
з 1904 року від ,Української Демократичпої Цартії", сколка з російської великобуржуазної ліберальної коиституційно-демократичної (,кадетської") партії. В 1905
році від цієї нартії одкололася ліва частина і заснувала ,Україньку Радикальну
Партію.
Але окреме істнування цих двох партії тяглось не довго.
В кінні
19056 року вони знову зєдналися під назвою -- ,Української Радикально -- Демократичної Партії", програм якої було затверджено на з'їзді партії в 1906 році.
ІШсля цього Українська Радикально-, «Демократична Партія нераз міняла євій пропо аж поки знову, вже на згаданій конференції, не прибрала собі пової назви
і де-що заново не змінила свого програму.
Остаточно програм нартії (соц, федер.) будо затверджено на з'їзді ниртії
2.--8. вересня (ст. ст.) у Київі (в 1917 році). Програм нічим не ріжнився від
ностанов конференції.
В національно-цолітичних справах партія викинула домигання автономії України ї прийняла гасло перебудови Росії на федеративних
основах.
34. При обміркувапні земельного і національного питання на, з'їзді виникли дуже палкі суперечкий по-між ріжними течіями нартії-- основною, інтернаціоналістичною,

і конфедералістичною.

Ліва течія, чи як вона себе називала -- Група інтернаціоналістів, складалась майже виключно з представників лівобережних оріанізацій партії -- Харьківщини та Нолтавщипи,
рев. і взагалі російської

що були під вгликим ідейпим. видивом російських соц,соціялістичної інтеліїенції. Ця течія не особливо нали-

гала на національний момент
соціядьно-економичний.
Конфедералісти,

що

в революції,

були переважно

висовуючн

на перне

представниками

місця

момент

правобережних

оріа-

нізацій партії, навпаки, видвигали на Перше місце момент національно-політичний,
виставляючи передовсім гасло самостійности Української Республики.
Наведені нижче постанови буди, проте, ухвалені майже одноголосно. Їх,
разом з иньшими, партія положила,в оєнову свого програму, який був прийнятий
на цьому

з'їзді.

Між ивьшим, на цьому-таки з'їзді було переобрано Центр. Комітет партіі,
в склад якого ввійшли: Салтан,
Охримович,
Севрюк,
Ісаєвну,
Христюк,
Лизанівський,
Базяк,
Шраг,
Половов,

Пугач

Чечель,
Полонський,
Ковалевський,
Корж,

ШЩШлейченкоо,
Коваленко,

і Панченко.

35. На ЇХ з'їзді партії нар. свободи

(кадетів), що відбувся

трохи

кізніше.

а саме -- Б.--8. серпня (нов. ст.) дійсно було переглянуто кадетами національно
питання взагалі і українське з'окрема.
Ї загально-надіональній справі з'їзд став на позицію заведення нетериторіяльної автономії (платформа єврейського ,Бунду"), ухваливши (по докладу бар.
Нодьде) постанову слідуючого змісту:
"Державі жоже передати національностям, яко єдиним нетериторіяльних
публичним союзам, здійснепня означених законом завдань упраби в культурних
справах (кросвітних, реліїйних, добродійних, економичних і т. мн.) у відношенню

-до всіх осіб, які признають
нізація сих національних

140--

.свою приналежність

союзів,

до цих національностей. Орга»

предмет їх компетенції

і обєм

власти,

які, на дужку

кадетів,

розміри

запомог для них з державних засобів і умови оподаткування участників, 8 так
само відношення союзів до держави, означуються загально-державним законодавством",
В справі внутрішньої державної перебудови Росії з'їзд потвердив свою
попередню позицію так званої ,провінціяльної автономії, з правом окремим територіядьним союзам лучитися в більші области.
В українській справі було прийнято до відома доклад Мілюкова, в якому
той занвив, що ,вимоги життя прижусили Центр. Комітет партії висунути питання
про красву.автономію УкраїниЄ і що , Центр. Комітет постановив утворити осібну
комісію для розроблення до часу скликання Установчих Зборів проєкта закону
цро автономію України".
Отже крок наперед не дуже великий. Екстериторіяльна автономія, яку
українська демократія готувалася дати своїм національним меньшостям, і спепіяльно

для України

--

хати Україні кравву

надії на Установчі

автономію.

Збори,

З цієї точки

погляду

могли

б

разглядали потім кадети

і Статут Вищого Управління України".
836. В склад Нового Правитедьства, в чисді нньших, входили: 1) МіністрПредсідатель і міністр війни та фльоти -- А. Керенський (с.-р.), 2) управитель
міністерства війни -- Б. Савінков (с.р.), 8) управитель міністерства фльоти -Лєбедев, 4) міністр пілнхів -- Некрасов,
5) управитель міністерства фінансів
-- проф. Бернацький, 6) жіністр внутр. справ -- Авксентьєв (с.р.), 7) віністр
закордонних справ -- Терещенко,
8) міністр торгу і промисловости -- Прокопович, 9) міністр продовольчих справ -- Шешехонов (народник),
10) міністр
хліборобства
-- Чернов (с.-р.), 11) міністр праці -- Скобелев (с.-д.), 12) віністр
почти і телеграфу Нікітін,
ІЗ) мінісгр просвіти -- академик Ольденбурі (к.-д.),
14) державний контрольор -- Кокошкін (к.д.), 15) міністр справедливости --

Зарудний (народний соц.).

3. Інтересними і характерними

являються

настрої

членів

Малої

Ради

в той час і Іенеральних Секретарів, що задишилися в Київі.
15. серпня (н. ст.) в Малій Раді, після заслухания повідомлень

з Петрограду про хід переговорів, відбулись палкі дебати, в яких дійшло до нових сутичок 8 меньшостями. Ось виривки 3: газетного відчиту про те засідання:
»Секретарь для міжнаціональних справ 0. Шульгин, доповнюючи реферат
В. Садовського (Секретаря судових справ, що заступав тоді Голову Секретаріяту
і давав як-раз справовдання про хід переговорів. Авт.), заявив, що Тенеральний
Секрегаріят ухвалив,

що незалежно

від загвердження

його

Шравительством,

він

вестиме далі свою роботу.
Заява Шульгина викликала оплески Українців і протести представників
неукраїнської демократії. Батабанов в імени соціял-демократів (російських веньшевиків. Авт)
заявив, що вони не можуть одобрити ухвали Іенерального Секретаріяту, яка особливо не на місці в теперішню хвилю, коди переговори з
равительством не закінчені. Ми--говорив Балабанов
- стоїмо на Трунті спільної
праці, порозуміння Правительства з Радою, тому відносимося неїативно до заяви
я. Шульгина і не можемо прилучитися до оплесків, які з її приводу тут чулися.
Шульгин (соц. фед.) пояснив, що Секретаріят не змагає до захвату власти.
Ми -- заявив він-- станемо краєвою властю тільки після того, як Правительство
затвердить Секретаріят. Поки що уважаємо потрібним продовжувати нашу працю.
Секретарь для вемельних справ Б. Мартоє (с.д.) додав, що про захват
власти поки що нема мови, але Секретаріят міг би взяти цю власть, коли пленарне
засідання Ц. Ради вкупі з представниками меньшостей
М. Ковалевський від імени укр. соп,-революц.

звеліло
вказав,

б це зробити.
що соц.-рев. об-

стоюють цілком революційний шдях створенпя власти і будуть обстоювати
Його, незалежно від рішення Правительства. Фракція укр. сод,-рев. задоволена
тим. що Правительству визначено. речінець до 16 серпня (н.ст.) для затвердження

Секретаріяту. Статут Секретаріяту повинен трактуватись в Петрограді, як статут,
а не інструкція.
Україпські соц. дем. прилучилися до соц,-революціонерів.
Українські соц.-федер. також нрилучилися,
але з застереженням, що
результат угоди має вирішити пленук Ц. Ради, а не її Комітет.

-

141
о

До цієї заяви прилучилися представники решти українських і неукраїнських партій, крім російських соц.денм. єврейського ,Бунду"
і російських
кадетів.
Як далеко йшла лояльність російських соціял-демокр. до Временного Правительства, видно, між иньшим, з того факту, що ця партія вирішила не давати
своїх представників до складу Їенер. Секретаріяту аж до того часу, доки не
буде заключено шовної угоди з Правительством і означено компетенції
Їснер.
екретаріяту.
38. Це була дійсно тяжка і сумна подія. Почавши своє іствування в формі
відомих ,трьох тисяч салдатів-Українців"?, Перший Український ін. Б. Хмельницького Козацький Подк був весь час преджетом самої великої уваги з боку черносотенців і пануючої декократії. Військове начальство, на чолі з Нач. Київської
Військової Округи московським соп,-рев. поле. Оберучевим, разів скілька обома
руками збіралось випкати полк на фронт. Їх непокоїло, що полк складений з
національно-свідомих, дісціплінованих козаків, які, в разі потреби; завше могли
виступити в оборону Центр. Ради і Їенерального Секретаріяту. Якою ,увагоює
користувався

цей полк, видно,

весь час навіть Керенський

між нньшим,

і з того,

що про нього

не забував

(військ. міц.), який, пізчає переговорів з Централь-

ною Радою в Київі, висловив бажання, аби богданівців швидче було посдано
на фронт, при чім глузливо зауважив, що, на його душку, цей полк так-таки

певно і не піде на фронт, хоч Центральна Рада і постановить послати Його.
Правду кажучи, Центральна Рада, не маючи під руками якоїсь шньшої
прихильної до себе військової сили і в той же час спостерігаючи, як полк.
Оберучев наперекір її проханвям прислати до Київа кубапських козаків-чорноморців, єтагав сюди натомісць дончаків, кірасірів і иньші великоруські частини
--

не дуже

спішила 8 одсилкою

богданівців

на фронт.

Та, нарешті,

після угоди

з Времен. Правительством, рішила випровадити богланівців ка повиції. Було
урочисто посвячено прапора, відправлено молебінь, і над вечір 26.липня ст. ст.
полк рушив ешелонами залізницею па фронт. Манувши вокзал, козаки зробили
салют

з рушниць

на знак

прощання

в Київом.

Несподівано

для козаків, по них

одкрили вогонь красіри і донські козаки. що заздалегідь були росташовані
Обєеручевим вздовж валізничої лінії в кулеметами в боєвій готовности.
Козаки
сицянли потяг, хотіли розвідатись, в чін справа, але на них накинулись 8 лайками та бійкою велпкороси-салдати і дончаки під проводом своїх офиперів.

Бючи і забиваючи на смерть боглавівців, роздючені кірасіри та дончаки приказували: ,Ми вам нокажемо автономію 1Роспочате слідство виясинло, що справа розстрілу буда дійсно підготовлена
офицерською їрупою ма чоді з провокатором Теровським. Але слідство було
загальноване Обєручевим, а потім і зовсім припьнено тїенер. Корніловим, пе
давши шіяких наслідків. Винних не було знайдено, хоч їх і нічого було шукати,
і само собою розуміється, не покарано. Дончаки і кірасіри стояли і далі в Київі
»на страх врагам".
Підчас цієї пригоди багацько богланівців будо розстріляно, а ще більше
поранено, в той час, як з боку кірасирів і дончаків не було ні одного вбитого
ні раненого. Так кровію своєю заплатили богданівці за своє ,первородетпо".
Крон їхня була першою,

що за часів революції

проляласі,

за визвотзення

україн-

свого народу. Пізніще вопа подилась ріками. Забитих богданівпів було поховано
в Київі дуже урочисто, Тисячі людей провожали їх тіла до місця вічного спочинку.
89. Рала професорів київського університету винесла осібвий протест -проти ,украївізації Малоросії.
В тому
протесті вчеві
книжники-фарисеї
(шо не знали української мови і боялись вилетіти з ,храму науки" при українізації, хоч цей страх і був безпідставним), говорили, між иньщим, слідуюче:
,Мова йде про осягнення

чогось

більшого, ніж краєва

автономія.

ШПрово-

дирі українського руху змагають до повпого політичного відокремлення і відчуження від решти Росії тих обдастей, котрі угажаютьси україпськими. Для
розвявки питавня в цім дусі і напрямі немає грунту в попередній історії Мало».
росії. Така розвязка йде в розріз в інтересами пе тільки неликоруського, але
Й малоруського племени. Немає ніяких піїстав твердити, що воно відповідає почуттю і бажанню більшости місцевого населення. Змаганпя до заміни загально-

--го

142 ---

російської літературної мови штучно утвореною і ве досить розробаєною українською мовою загрожує затримати розвиток освіти того народу, який примушений
буде ним користуватись, ії не може бути пояснепе ннакше, як бажанням зруйнугати вікову культуру ілухову звазь між великоруських і малоруським племенами.
Такий напрямок розвязання українського шитання
рада університету вважає
ехперечним з найбільш життєвими, пайсватіщими гитересами російської держави
і російського

народу - ---

На жаль, ТЇнмчасове

Правитеїьство не тільки не виказало відцовідпого
протяділаьна цьому рухові, але знайшло навіть можливим увійти в переговорв
ї згоду з провідииками українського руху, та, не запитавши місцевого населенпя
наперед, рішнло про долю величезного краю, згодившись на утворенпя краєвого
оріаму. Рада університету вважає своїм обовязком заявити, що визнає таке відшишення російської правительственної власти до українського руху не тільки
небезпечним для російських загально-державних інтересів, але й юридично неправильним. для того, що пптапвя про автономію тої абе другої области, що
входить в склад російської держави, може бути розвязане волею цілого російського народу, висловленою через його предетанників на Уєтановчім Зібрапню.?
(ьНов. Бр. -- 11. УПІ. 1917.)
Інтересно, що зроблепа тут київською вченою чорною сотнею оцівка
української мови, як ,штучної", йде всупереч з нозицією в цім питанню Російської Академії Наук, яка в свій час, в формі окремої постанови-записки, нублично вистунила

в оборону

української

мови.

Так само характерним явалється посилання всіх реакпціонерів і ненависників Устаповчих Зборів саме па ці Установчі Збори, котрі, мовляв, висловлять
ту снодівану ії бажану для цих гаснтелів людського духу ,народню волю". Безцеречно,

що

в дих заявах

маємо

до діла з твердим

переконанням

буржуазії,

що

наранментарний устрій, навіть при патихвостпі, вона зуміє пристосувати до своїх
інтересів, опанувати і використати його -- той ,голос народу" (підроблений і
сфальшоваций ріжннми виборчими Й нньшими махинаціями) дал оборони своїх
клясових інтересів. Справді, чим ипакше (коли, звичайно, одкинути ту можливість,
що ці заяви роблягься свідомо брехливо, з переконанням, що ніяких Установчих
Зборів не буде і що треба тільки балачками про них одтягти час) пояснити, що
всі найбільші реакпіонери і ненавистпики робочого люду -- Колчаки, Денікіни

і так далі -- викидали в свій час гасло самого демократичного парламептаризмху,
заявляючи свою рішучість скоритись волі Уст. ее
би вона ве випала?
40. Мине маємо під руками стенографичного відчиту про засідання Ради
в оті дні і через те подамо тут перебіг їх за газетами (перебіг цей досить схематичивій і однобічний: промови проти Інструкції подані нісля великого скороченпя):
В

.Малій

Раді".

«Дня 18. сериня

(н. ст.) в 111/, г. почалося надзвичайне засідання Малої Ради.
В.
Винниченко зреферував поїздку Секредо ШНетрограду.
Не спиняючись на відомих з газет результатах поїздки,

На пропозицію М. Грушевського,

харів

В. Винничепко

виложив

історію

переговорів

з Правительстабм, в якій найцікавіщі

отсі моменти :
1. Церетеллі, котрий заявив з самого ночатку, що угода зостанеться в силі,
почувши зміст Статуту Секретаріяту, здивовано спитав: ,товаришу Винниченко
що ж це таке 2" і ночав трактувати, яко статут союзшої держави. Правительство
думає, що Комітет пе може мати фупкцій державної влади.
Нарада секретарів
з ми. Нольде і Гальнперіних (юридична нарала) означила трунт для Правительства. З'окрема протестувало Правительство проти 8 19, котрий говорить про попереднє опубликовування
роспоряджень Шравительства Центральною 0Радою.
Довгі розмови про територію не переконали Правитедльства. Делєїація одержала
таке вражіння, що серед де-якої части Правительства було змагання норвати
з делегацією.

Настрій Правительства

нле направо.

Для нього угода

з Українцями

неприємна, навязана спадщина від давнього кабінету.
Відіздючи, Секретарі постановили не заявляти про розрив, поки не довідаються про думку Цевтральної Ради. Тому в Петрограді лишнлися три члени
Секретаріяту.

--

143

--

Рафес поробив де-які доповнення до реферату В. Винниченка. На Їнструкцію Правительства ніхто з Секретарів не давав санкції. Це -- погляд Правитезьства, а не угода. Угоді перешкодили такі обставини: богданівський інцідент, конфлікт з Фінляндією, загальний схня правитезьственної політики. Люде
ті самі, але взаємні відносини сил у краю иньші, а тому Й відносини до україяєькой справи иньші. Викаюченнє з Секретаріягу портфелів для харчових (і иньших) справ і домагання 4 місць для не-Українців було для Секретарів-делєгатів
несподіванкою : про це не було мови.

На пропозицію
Крижановського
(трудов.) оголошено таку
телєграму, одержану від Секретарів з Нетрограду:
,жСьогодня ми зорганізували
нараду з українських губернських комісарів і представників губернських комітетів.
У нараді брали учаєть комісари:
"ЄСуковкін, Лівицький, Іскрицький, Вязлов,
Страдомський, Дорошенко і представники комітетів: чернигівського
- Левицький
і Олещенко. Шостановлено подати до відома Ради, що всі участники наради.
з огляду на петроградські настрої, переконуючо шросять Центральну Раду прийняти Тимчасову Інструкцію Секретаріятові, затверджену правительством 17. серпня
(н. ст.). Свідомі недостач цієї Інструкції, ате передбачаючи рівночасно Й наслідки, які були б в результаті розриву з Правительствок, участинки наради беруть
на себе відповідальність

України

на будуче

ценократією,

зробити

потвердять

і доведуть

українського народу.

цю

до повного

Барановський,

Крижановськнй

пропозицію,

бо переконані,

правильність шляху,
здійснення

що життєві сили

преддоженого

сподівань

українською

ї справедливих

змагань

Зарубін, Міцкєвіч."

висловив

здивування,

що

в

телєтрамі

є

поради

Центральній Раді.
В.

Винниченко

не найшов

нічого обидливого

в тім, що делєїати

ви-

словлюють свою думку. На одно з запитань з вриводу реферату Винниченко так
скарактеризував настрій Петрограду : слово ,декхократія" виговорюють там з ніяковістю, а слово

,революція"

уважають

,неприличним".

По ряді заяв не-Українців (Золотарьова, Сухових, Сжірнова,
ЛХітвакова) ії Українців
(Винниченка, Порша й иньших) ухвалено голосуванням перервати дискусію з приводу реферату і перенести її на, засідання
банжчого дня. По обговоренню реферату Малою Радою обговорить його повна
Рада, яка Й ухвалить свою постанову.
Цим скінчилося

засідання

того дня о 1/.1 в ночі.

На початку
засідання
з 19. сериня
Крижановський
поставив Секретаріятові запитання, чи він дійшов до якоїсь виразної постанови
з справі відношення

до Інструкції.

В.
Винниченко відповів, що більшість Секретаріяту висловилася за
прийняттям Інструкції, але ця більшість незначна.
Далі Крижановський поставив пигання, чи стаття ,Кієв. Мьісли"
про Інструкцію є висловом думок тільки самої редакції, чи тих політичних
діячів,

погляди

яких

в Раді).
Довженко

вона

висловлює

(одної частини

національних

меньшостей

(с.-л.) висловив бажання довідатись про думку про Інструє-

цію представників російської соц.-дем. партії, котрі не висловилися попереднього дня.

Подано до відожа текст телеграми, одержаної від Секретамів, які лишилися в Петрограді. Секретарі запитували, коли буде засідання Ради, присвячене
Інструкції,

бо цим цікавиться

Правительство,

бажаючи

негайно

затвердити

склад

Секретаріяту, котрий преддожить Центральна Рада. Правительство запропонувало,
крім того, зложити реєстр справ по окрехим ресортанм, якими має завідувати
Секретаріят. На думку членів Секретаріяту, на це потрібно буде 2--3 тижні,
тому вони вважають безкористним лишатися в Нетрограді.
Рафес, говорячи про істоту Інструкції, заявив, що вона не відповідає
бажанням

делеїації, не є результатом

угоди,

тому Комітет

і може прийняти її або не прийняти. Признаючи
Рафес

навів

свої

погляди

з цього приводу.

Ради не звязаний

нею

необхідним прийняти Інструкцію,
Коли

б Комітет

взяв

за вихідну

точку для конфлікту число губерній, це могло б скомпромітувати Раду, бо їй
сказали б: ,очевилно, ви боїтеся, що земські збори не захочуть Йти під власть
краєвого оріану." А між тим прийняття цього пункту відкриває перспективу для
дальшої боротьби. Навпаки, всі девать губерній далн б Секретарям роботу для

--

148

--

гашенни ножарів невдоволення. Тому вигідніще прийняти 6 губерній за основу,
щоб вести далі боротьбу. В справі числа Секретарів можливі в будучині зміни,
бо, наприклад, міністр харчових справ переконається в утопійности вести справу
цю в ШПетрограду. На перший час женьша скількість Секретарів навіть вигідніща для Секретаріяту, бо облекшує його роботу. Що торкається переміни
Секретарів в урядпиків Временного Шравительства, то пе страшно бути урядіиком революційного правительства. Заходить тільки питання, чи цей урядник буде
поставлений у відповідні умови.
Найважніщий з усіх 9. пункт, бо він дає Правительству можливість своїми
негайними розпорядками касувати заходи Секретаріяту. Але коли Правительство
щиро постановило щось дати, то воно не надуживагехе 9. пункту, тим більше,
що цю точку вставив не ворог, а міністр практик Йєшехонов.
Що торкається
розіілу портфелів, Рафес заявив, що національні меньшости, стоячи на, Грунті
угоди про 30"/, представництва, обмежаться З портфелями. Позитивною стороною
Інструкції є її розтяглість, що дає можливість пояєнювати її ширше. Тому Рафес,
признаючи шлях відкритої боротьби химерним і шкідливим у своїх насаідках,
запропонуван приїняти Тиструкцію за основу, скріпившись на котрій, можна йти далі.
В. Садовський
(єекретарь для справ справедливости, у. с.д.) висловився за прийняттям Інструкції, бо п будучині не буде зростати моральний
авторітет Ради. Рада не вибрана на основі загального виборчого права, а між
тим оріани місцевої самоуправи творяться вже на цій основі. Загальне політичне
положення таке, що до власти Йде буржуазія. Вилив пролєтаріяту б;)в хвилевий.
Треба рахуватися з поправінням Правительства. Тому відпір в загально-російській
сфері буде рости, а сила на Україні
- слабнути. Інструкція дає нам можливість
зміпнити свою нозицію. Її відкинения відмежує від української демокралії якусь
частину демократії України. Тому треба прийняги Інструкцію, ставши на трунт
реальної

політики.

Відразу не можна

всього

добитися.

Довженко (у.с-д) говорить протя прийпяття Інструкції, бо вона не
тільки нічого не дає, але Й погіршує полокопня,
В ній нема навіть патяку ща
краєву власть.
Прийнявши Інструкцію, Рада була, б звязана нею і пе могла б
нічого зробити. Тому ше можша неревогити ніякої ухвали, а взвтася за ортанізаційну роботу, як і до угоди. А урядником контр- революційного правительства,
що забрало всі свободи, Довженко не хотів би бути.
Маєвський (у. с.р.) ") виступив проти прийшяття Інструкції. Не можна
брати що будь.

Не можна

ждати.

Набійжається

катастрофа

фронту.

Там тиша

перед бурею, і ми обовязані думати, що буря піде в наш бік і поввнні випередити її. Тому потрібна свобода акції і влаєть, а пого не дає дей документ. Ми
маємо мепьш, піж місяць пазад, моральної вдаєти. Нам непогрібний цей документ
і потрібна иньша база, котру треба утворити. Наш обовязок відмовитися від цього
документу, бо він явно нічого не дає, а другий шлях може дати щось.
Золотарьов
(Бунд) прилучився до думки Рафеса про інструкцію.
Полож пня тако, що треба рятувати революцію, а розрив з ценгралькою властю
приніс би незлічимі нещастя. З точки погляду обрахунку єна, абстраїуючи від
критичного відношення до документу, бесідник шпризнає розрив
веможливим.
Ідею Маєвського -- йти сумнівними шляхами -- треба відкинути.
Літваков
(обедн. жид. соц. п.) пназграв Шструкцію плодом миршавої
творчости кадетів, а полишевня 4 портфелів (кнельшоєстям) -- братством по неволі для революційної демокралії. "им не мевьше цей визов треба прийняти,
але здійсняти

не так, як мріяли автори документу.

Коли

Відмовимося -- вступимо

в долосу порожноти.
Круппов (кадот) заявив, що він насилу витримав, аби терпеливо вислухати протягом двох днів негасдужені напати на партію паро ньої свободи.
Можна було вщерть паб агися суму, або, к'ли хочете, гордости, коли повірити
всьому тому, що тут говорилося про кадетів. Виходить, що Времение Правительство в полоні у кадетів. Виходить, що відповідальність за Шшструкцію мають
тільки кадети, хоч вони і творять меньшість у нашім Й авительстві. Одначе пора
Т) Випадкова людина в паріїї. Прибивтись до партії укр. с.р. на початку
революції, потім швидко був виключений з неї.

кипути стару манеру шукати винуватого стрілочника при кохкдій залізпичій катастрофі. Коли доводиться говорити про розбиття надій, які покладала Центральна,
Рада на Сталут, то винні тут зміцені взаємні відносини реальних сил у краю.

Як би ше оцінювати впливу нашої партії, але ше можна, очевидно, твердити, що
навіть взаємні відносини

сил у краю залежать виключно від кадетів.
Временне
Правительство не могло затвердити Статуту, бо це значило б, зі становища державного права, признати Україну союзною державою. І перший, хто диву дався,
прочитавши Статут, був не кадет, а Церетелі. Статут ішов дальше і навіть
всупереч угоді, зробленій Церетелі і Терещенком. А Інструкція цілком випливає
з цієї угоди. Тому бесідник запропонував прийняти її й уважати базою, на котрій
можуть розвинутися справедливі змаганчя українського народу. Цей легальний
шлях забезпечує законність дальшого руху. Він в кождім разі ліпший від того
усумнівного шляху", котрий рекомендував тут Маєвський.
М.Балабанов
(рос. с.-д. меньшевик) запропонував звернути увагу і на
позитивний бік Інструкції. Обмеження території дає оспову для розширення її на
будуче шляхом автоматичного прилучення.
М. Балабанов відмовляється іменем
фракції від четвертого портфеля і думає, що Інструкція все-таки творить власть.
Коли покажеться, що цей акт -- проста маскарада, всеросійська демократія, як
і демократія України, віднесеться до цього вороже. В акті є принціп прийняття
автономії. Факту впливу кадетів на уложення акту не можна відкидати. Відомо,
що кадети з приводу угоди з Українцями не спинилися перед розбиттям Шравительства, що привело до прориву фронту. Говорячи про вихід, не був за дорогами Довженка і Маєвського, бо результат розриву не врятує України. Шлях
конфлікту, котрий приведе до горожанської війни, шкідливий не тільки для
України, але й для Росії. Природний вихід -- прийняти Інструкцію.
Мичковський
(Ноалей- Ціон) бачив у пропозиції чотирьох портфелів
для ше-Українців виразний політичний хід з боку Правительства. Але Правительству все-таки не вдасться добитися спочуття меньшостей до цього документа
(Оплески). Рука московської буржуазії виявилася в усуненню з автономної
України багатих природою областей. Документ -- чисто клясовий. Це -- кинена
кістка, а не угода. Але все ж де-який успіх. Виграна битва, але не остаточний
успіх. Тому треба прийняти Інструкцію, будучи свідомими її недостач.
Х. Крижановський
(укр. труд. парт.) вказує, що документ не дає
народові задоволення трьох Його пайголовніщих потреб: прохарчування, землі,
кінця війни. Лишається тільки національпий принціп, але для селянства це фільософичне питання найменьше важне. Тому не можна прийняти Інструкції, а коли
Правительство вважає необхідним мати краєвий оріан, ми не противимося.
М. Ковалевський
(у. сер) назвав Інструкцію здитиною пезаконного
спільного життя російських соціялістів-революціонерів з кадетами". Вона дає не
краєвий оріан, а трамофон петроградської власти. Говорячи про вихід з положення, бесідник відкинув преміси В. Садовського, що завчасно відправив панахиду по революції. Центральна Рада повинна з'їнорувати Інструкцію, уложепу
без її згоди, і дати повновлаєть Івнеральному Секретаріятові | в давнім складі
вести далі роботу. Коли вимагають від пає плєбісціту, треба йти найшвидче до
Установчих Зборів України.
Сиркін (ціоніст) віднісся критично до Інструкції, котра дає національної
свободи по столовій ложці що години, але всеж уважав необхідним прийняти її.
К. Сухов их (рос. с-р.) думав, що спихати всю вину за Інструкцію на
кадетів і иньші окремі Групи -- не дуже важко. Треба мати па увазі взаємне
недовірря української і неукраїнської демократії. Часть вини падає на одних і
других. Спільну мову найдено тільки в хвилю зустрічі у Київі Церетеллі з Винпичешком. Революційний рух звернувся в бік націоналістичного відтінку. Оритінально революційна промова Садовського сьогодня зміцняє нитки звязи. ШНолітику
невідповідальности, запропоновану Маєвським, треба відкинути і постаратися
міцніще звязати українську демократію з неукраїнською.
До велико-державних
замислів, в яких підозрівають партію. соціялістів-революціонерів, вона не признається.
Чанківський (безп.соц.) висловився проти Інструкції і запропонував
політику вичікування.
Дубинський (жид. об. сод, п.) промовляв за прийняттям Інструкції.

--

1846
--

В.
Винниченко (с.-д.) каже, що перебування делегації в Петрограді
пагадунало сидіпня в тюрмі в дожиданню обвинувачення або звільнення. Збираючи разом думки, висловлені в часі дискусії, Винниченко підкреслив три течії.
Перша течія пропонувала вернутись до первісного стану і вичікувати знову приїзду міністрів. Але революція - рух, і сидіти та вичікувати не можна. Ми вступили у фазу правової власти.
Ця власть находиться в руках Правительства,
яке б воно не
вительства.
Я,
буток, який ми
слухати промов
настроєні

було. Нічого ганебного нема в тому, щоб дієтати власть від Пра-- говорив Винниченко,
дивлюсь на Інструкцію, як на здосами взяли, а не дали нам його з любови.
Мені соромно було
плаксиво настроєних українських тонаришів. Товариші не-Українці

бадьоріще.

Ми

дійшли

до такої

а такої

точки:

відмовитись

від неї --

значить спуститись з першини, щоб знову почати єходити туди. Ні, треба зміцнитися на даній позиції та йти вище. ,Груга течія пропонувала вийти руки. Це
-- хитрість і трусливість. Нікому піякої користи цим не принесемо. Це значить
вигортати чужими руками каштани з вогню.
ЙШронозиція зводиться до того, щоб
Секретаріят лишився

без власти,

але

з обовязком.

,Їля

такої

ролі

не

найдете

людей. Коли ж приймемо Імструкцію, збережемо революцію в Українській Центральній Раді. В прийняттю Інструкції є і позитивне значіння.
Нона дає признання

ідеї автономії,

а це більше,

ніж

домагалася

шерша

делеїація.

Делегація

домагалася тоді тільки комісара для справ України, а тут признається принціп
автононії. Великий здобуток -- єпільна праця з неукраїнською демократією.
Неприйняття Інструкції знову грозить ворожнечою.
Велике значіння Інетрукції
ще в тім, що вона дає в формі Їенерального Секретаріяту, хоч і попсований, але
все ж апарат

власти

для оріанізації

краю.

Це апарат

необхідний

і для підготов-

лення до Установчих Зборів. Аналізуючи виступи шроти прийняття Інструкції,
Винниченко не бачить ніяких серіозпших доказів. Ручити за рай на Україні в разі
одержання новшого Секретаріяту і девятьох іуберній -- не можна.
Всього і так
не може зробити Секретаріят.
Коли перед своєю єовістю ми скажемо: .можемо
взяти власть," -- то повинні сказати -- ,зобовязані".
Нема даних про падання
авторітету Центральної Ради. Зі становища оборони краю зовсім незрозуміла
думка Маєвського. В разі розриву прийшлося б іти на боротьбу. Та хай і стане
сил, але чи варті розриву всі нещастя, ним викликунаві -- прорив фронту й
нньше ? Що дістанемо

тоді? Німці дадуть

нам також

інструкцію,

але вже

чисто

німецьку.
| будуть дві половини України і обидві поневолені.
"Тому не можна
відмовлятися від Інструкції. Треба прилучитися до третьої течії -- прийняття
Інструкції. Але не можна киснути. Треба гордо піднести головну до гори в свідомости, що нам не дали, а ми вирвали самі. В резолюції треба єказати, що це
наше завоювання, але ми на нім не спинимосн.
По промові Винниченка наради Малої Ради закінчилися, а до пізньої ночі
відбувалися наради фракцій (укр.) соц. демокр. і (укр. соц.греволюдціонерів.

На

загальних

зборах

Ц. Радь.

з»Шоста сесія Укр. Ц. Ради почалася
18. серпня (н. ст.) о 7 г. ввечері
і по залагседженню всяких формальних справ вислухано привіти представників
неукраїнської демократії.
На деннім засіданню 2). сершня велаєя дискусія з приводу рефератів Їенерального Секретаріяту цро переговори з петроградських Правительством.
Записалося

нього
Взаємні

99 бесідників.

Рафес (з початку засідання) доповнив реферат В. Винниченка з попереддня характеристикою політичного моменту, в якім з'явилася Інструкція.
відносини

сил за чає, що відділював

Інструкцію

від

приїзду

до Київа

міністрів, змінилися. |елеїації прийшлося тепер обороняти саму ідею угоди.
Але у Правительства все ж помітно щире бажання зберігти
в силі угоду
з 15. липня.
даного

Члени

Правительства

делеїації
більше

глибоко
не

можна

шереконані
дістати,

в тім,

ніж

воно

що

в дану хвилю

дало.

Коли

має

і від
слуш-

ність Церетелі, що революція перейшла від офензиви до дефензиви, то опублікована Інструкція -- це шахішит можливого в теперішню хвилю.
М. Любинськи й (нац-рев. царт.) говорив про те, що прийняття Їн-

струкції -- ,цього неграмотного письма", або

посилка

його

назад,

буде

мати

-- 147
принціпове значіння, цеб-го вкаже принціпову позицію Центральної Ради. В такий
боєвий день треба членам Ради показати або свою солідарність, або виявити, що
в.Раді є мищі, які тікають з корабля в часі пожару.
Бесідник вірить, що найдеться лінію згоди. Переходячи до Інструкції, Любянський, що стоїть на стано-

вищі установлення державного ладу до Установчих
запропонував

відкинути

цей

документ.

Він

Зборів. в які він

далекий

не

вірить,

і від українських

ідеалів

і від гасел, проголошених російською революцією. Це -- крок у безодню, в яку,
на дужку бесідника, хочуть кинути Українців представники ,братнього" (московського) народу.
Коли це простий розпорядок Правительства, ми повинні Його
прийняти, коли признаємо Правительство, і відкинути, коли його не признаємо.
В останнім разі -- боротьба, для котрої Українці мають досять сили і можуть
побідити.

ШВиводи

бесідника

і суть запропонованої

ним

резолюції

такі:

цілком

відкинути Інструкцію, заявити Правительству, що ми не признаємо його, і перестерігти його перед дальшими ганебнижи нападами на українські права.

З веяшкою промовою при напруженій увазі авдиторії виступив В.
Винниченко, що зложив наперед таку заяву: ,Я постановив сам для себе вийти зі
складу Їен. Секретаріяту, незалежно від прийняття або неприйняття Інструкції,
тому говорю, як член Центральної Ради і укр. соц.дем. фракції. Говоритиму
зовсім відкрито,

не боячися

нападів

--

ні з ліва, ні з права,

ні з якого

б то не

було боку". Інструкція -- говорить бесідник -- миршавий клаптик паперу, кадетська творчість. Перше вражіння делєїації від Інструкції -- ганьба, образа.
Перша нарада делеїатів мала бурливий характер. Але далі делєїгати зважили
всі обставини, виходячи з інтересів краю та революції, і прийшли до иньщого
настрою. Нарада делєїації з комісарами українських губерній показала, що треба
взяти те, чого добилися в дану хвилю. Бесідник зовсім годиться з критикою ІЇнструкції, та заявляє, що не про це треба говорити. "Треба говорити про те, що
робити ? ШНідсумовуючи

відношення

членів Ради

до Інструкції, Винниченко

(по-

вторюючи сказане ним в Малій Раді) вказав на три течії: відкинути, зігнорувати,
прийняти. Значну частину промови присвятив докладній аналізі виводів перших
двох течій і їх критиці (відомій з промови бесідника в Малій Раді). Де-що докладніще

спинився

цим

разом Винниченко

на можливих

наслідках

пропонованоге

розриву. Контр-революція на Україні, дозріває, безумовно. Про це говорить
усшіх чорної сотні у київських виборах і настрій в Одесі. ,Відкинувши Інструкцію, ми зірвемо з неукраїнською демокралією, а без її підтримки трудно буде
нам справитися з контрреволюцією. В результаті: ростіч з не-Українцями, розділ
між самою українською демократією, сварки і може різня, а оріанізаційної роботи
не може бути. Говорять про заклик народу до рішучої боротьби, та забувають
про загальне воєнне положення. Для нас небажаний прорив фронту і поява
Нінців. Спинитися тільки при організаційній роботі нам не вдається. Наш розрив зрозуміють народні маси по-своєму, переходячи від слова до діла, а розвитку
їх поступування ми не можемо передбачити. Тому треба виходити від розуму,
а не від почування." Я -- говорив бесідник -- передбачаю настрій в разі відкинення

Інструкції:

не буде Центральної

Ради,

а буде

нелєїальна

організація.

Почиється упадок, аплалія. Не треба позволити себе спровокувати.
Коли позволимо так зробити, наші вороги тільки руки потиратимуть від вдоволення. Порівняння з Фінляндією не говорить нічого, б0 ми по своєму політичному розвиткові
не стоїмо нарівні з Фінляндією. ШПять губерній не повинні нас лякати. Так не
буде, коли ми віримо в свої сили і революцію. Не клаптики паперу дають право.
Це тільки відбиток взаємних відносин сил, який зміниться при ипьших взаємних
відносинах. "Треба, крім того, щиро сказати, що чотирі відтяті губеркії не піднесли свого рішучого голосу, отже послідовно, формально мали право відтяти їх.")
Треба взяти пять і добувати далі. Коли відкинемо Інструкцію, скажуть : ,Українці
не доросли ще до політичної власти." Я -- закінчив бесідник -- оптиміст і вірю,
що Центральна Рада не допустить це зробити.

Зал ужний (рос.с.р.) полежізував проти заяви про великодержавний
російський народ" -- і доказував, що на завоювання революції треба дивитись
зу Сумнівно, чи сказав саме так про відтяті губернії В. Винниченко. Дуже
можливо, що це справа газетного репортера. Авт.

шо

АЙ

пе тільки 3 національної, але Й соціяльної точки погляду. Бесідник пропонував
прийняти Інструкцію.
Шраг (у. с.р.) у своїй прожшові полемізував зі становищем В. Винниченка і запропонував в тій або иньшій формі відкинути Інструкцію, яка не тільки
нічого не дає, але Й багато відбирає.
віденнений ШНинниченком, не страшить

Бесідник заявив, що нехеіальний шлях,
соціялістів-революціонерів, і вони готові.

шіти цим шляхом слідом за більшістю української демократії.
Прожовою Шрага закінчилось денне засідання.
На вечірнім засіданню головував М. Шраг. З 70-ти бесідників встигло
висловитись тільки пятеро.
Зодотарьов (Бунд.) віх імени російських соц.дем. ії Бунду виступив
в обороні прийняття Інструкції. Правда, в Інструкції є багото слабих місць -говорив Золотарьов

в Статуті.

--

і вона далеко не відповідає тим дожаганням,

які піднесено

В Інструкції нема позитивного відношення до української демократії.

Ціла Інструкція пересякнена недовіррям до оріанів ревозюційної демократії, і
в ній можна найти багато поживи ддя критики. "а треба рахуватися зі зміною
взаємного відношення сил у краю. І треба прийняти Інструкцію. Не можна підстьобувати революції різкими резолюціями зліва, бо це буде ударом вв норожнє
місце. Не можна проривати революційного фронту демократії. Можна думати,
що Правительство

робить помилку,

робить кроки, які не заслуговують одобрення,

але ще не можна

обвинувачувати

Шравительства

в контрреволюційности.

Далі

доводив бесідник, що, з точки погляду на весь хід російської революції, теперішня
Інструкція все ж є нобідою, бо в ній міститься виразне ствердження ідеї оріану

краєвої власти.
для дальших

Реальна політика вимагає, щоб Інструкцію використати, як базу

завойовань.

"енерішня хвиля не надається до бою. Наближаються
вибори до Установчих Зборів. На черзі величезний процес, величезні завдання.
Інструкція дає повну можливість нрацювати в потрібнім напрямку. Всі наші
надії -- говорив Зодотарьов на закінчення своєї великої промови -- на наше
єднання. "Треба передовсім думати про інтереси єдности всієї революційної демократії, і з цієї точки погляду не можна відкидати Інструкції, а треба її прийняти (оплески серед частини Ради).
Священик Матеюк (з Холищини, безпарт.) піддав різкій критиці позицію Тимчасового Правительства в українській справі, яке, на думку промовця,
тільки для людського ока боронило принціпу єамоовначення народів, а на ділі
кривдило український народ і з'окрема холищаків. Сказавши кідька слів про
становище Холищини і бажання її населення, бесідник говорив далі: ,Я не чув
ні одного бесідника, котрий одобрив би Інструкцію. Всі критикують її різко,
всі говорять, що вона не годиться, але всі додають: а все-таки прийміть Її
(бурливі оплески)... Інструкція -- це мертво-роджена дитина недавно повінчаної
пари -- демократичного Петрограду і буржуазної Москви (бурливі оплески).
З угоди 16. (и. ст.) липня протягом одного місяця лишилися самі крихти. Де ж
іарантія, що за місяць не відберуть від нас і цих крихоток ? Як можна довіряти

тим, хто вже раз не дотримав свого слова?...
0. Шульгин (соц.фед., секретарь ддя міжнаціональних справ) виступив
з великою промовою. Від розвязки отсієї справи -- говорив бесідник -- залежить доля нашої автономії, доля України і цілої російської революції. "Тут
пропонували ваповісти Правительству війну, війну без зброї, иньшу війну -- не
давати грошей, хліба, салдатів і т. иньшого.

"Та ми знаємо, що коли зачнемо
гостру боротьбу, затрясеться фронт, буде новий прорив і доля України буде повтореннях долі Польщі. Не чає говорити про війну і гостру боротьбу. Треба
шукати иньшого шляху. ШПравительство видало Інструкцію, не лпитаючись нас
про нашу думку. Воно дало нам куцу автономію і не питається нашої згоди.
Питання в тім, наскільки відновідає Інструкція нашим сподіванням.
В другім
Універсалі ми самі відмовилися від самовільного здійснення автономії України до

Установчих Зборів. І льотичним наслідком цієї нашої постанови і була Інструкція,
яка зовсім не порушує другого Універсалу. Ї треба згодитися, що преславний
8 19. дійсно містить поняття

союзної держави.)

ШБесідник пропонував

прийняти

хз 0. Шульгин нотім спростовував в газетах це місце. своєї промови.

Й
Інструкцію і максімально використати її. Під цим оглядом на окрему увагу
заслуговує 8 5. Інструкції, який дає право Секретаріятові вироблювати і подавати
на розгляд Временного Правительства законопроєкти, що торкаються життя краю.
Необхідно

використати цю точку не для того, щоб іти шляхом

угоди, а для того,

щоб іти шляхом боротьби (оплески). "Треба виробити новий проєкт Статуту і,
користуючись 8 4., подати Його Правительству. Підтримувати новий статут будемо
ми посилкою не одної делегації до Петрограду, а делеїаціями з усіх кінців України.
Треба прийняти Інструкцію, яко річище для дальшої боротьби (оплески).
Ісаєвич (укр. соц.-рев.) гостро полємізував проти прийняття Інструкції.
Між Українцями і Тимчасовим Правительством викопано пропаєсть. З російською
демократією ми не будемо поривати, але Тимчасове Правительство?
Воно само
порвало з своєю демократією. Шрийняти Інструкцію, значить поставити Центральну Раду в фальшиве подоження у відношенню до всієї української демократії і у відношенню до тої части України, котра тепер відірвана від неї. Відкинувши Інструкцію, Центральна" Рада ще не підіймає прапору повстання.
Але
Центральна Рада і далі піде шляхом революційної творчости. Инакше Центральна
Рада все втратить в очах народу, котрий, поки що, має до неї довірря.
Григоріїв (укр. безп. соц.) також виступав проти цприйпяття Інструкції. Бесідник говорив, що з великоруським народом ми жили, як браття, а тор-

гуємось, як кадети (оплески). Ви підготовляєте не автономію України, а чорт
зна -- що! (Оплески) Знавці державного права заявляли в Петрограді нашій
денеїації, що піде вони не находили прикладу утворення такого стагуту, якого
домагається Їенеральний Секретаріят. Треба було їм відповісти : утворяться нові
форми життя, а коли у ваших книжках це не написано, то, панове державознавці,
запишіть це собі." (Сміх, оплески.) Чей же Центральної Ради також ніхто не
затверджував: ми утворили її самочинно.
Ї тепер також нам непотрібні ніякі
штемпелі. Авторітет Центральної Ради зріс по виданню І Універсалу, а по
П Універсалі він починає падати. Інструкції не можна прийняти. Цоступім так:
Передаймо справу в комісію, і хай вона тягне її так довго, як тягнула справу
юридична нарада (оплески). Даймо цей непотрібний папір до архиву, а сами
творитимемо життя по свому статуту (оплески), по нашому статуту, що авторітетпійший від ,цидулок" ШПравительства (бурливі оплески).
На дненнім засіданню

21. серппя

велись

дебати

над відношенням

до пра-

вительственної Інструкції під проводом М. Грушевського.
Список бесідників
обіймав 61 осіб.
Перший говорив А Чанківський (безп. соц,.. Він признав, що Їшструкція звернена не по адресі, бо пе не результат бажань Укр. Центр. Ради.
Говорячи в дальшій частині своєї промови про відношення Тимчасового Правительства
до українського народу, бесідник навів факт одержаного того дня приказу р
начальства відправитися шегайно на фронт двом членам Всеукраїнської

Ради Селянських

Депутатів.

ШНа

підставі

цього

Й иньших

фактів,

бесідник виводив, що до такого Правительства не може бути довірря. ШПолємізуючи з Винниченком, Чапківський каже, що Ішструкція є не реалізацією ідей
автономії, а тідьки її компромітацією.

Єднанпя

з неукраїнською

демократією

пе-

обхідне, але чи виходячи звідси, в разі розриву з Правительством, представники
неукраїнської демократії підуть з намхи на розрив? На підставі заяв де-якої части
не-Українців у Малій Раді, бесідник не допускає такого їх відношенпя до Україиців.

Предкладений

Правительством

Секретаріят

не є апаратом

власти,

а

тільки

її фікцією. ,Я розумію, -- говорив Чапківський -- уступлепня Виншиченка. Не
втомленість, не невдоволеннє Ішструкцією, а просто розумінпя нпоможливости
працювати при такім апараті заставило його уступити з Секретаріяту". На основі
таких думок, Група безпартійних соціялістів запропопувала зовсім з'їшорувати
Інструкцію і перейти до чергових справ.
З особистою заявою виступив Винпичепко,
сказавши, що пі оден
з мотивів, цаведених попередпім бесідником, не є причипою Його уступленпя.
М. Стасюк запитав, чи В. Винниченко вже подався до демісії. Винииченко відцовів, що він ще Їен. Секретарь, але має намір уступитись.
ЛПо рішенню обмежити дискусію тільки промовами фракційних беєідників,.
забрав

слово

проф. Косинський

(кадст).

Почав

він

вкалівкою

ла

те,

що

--

150 ---

в Раді чуються нарікання двоякого роду на кадетів: з приводу ріжииці партії
народної свободи з иньшими партіями та з приводу приписуваного партії великого
впливу на родітичне положеняя. ,Так, жи маємо - говорив бесідник -- де-який
вилив навіть тоді, коли не беремо участи у власті. Наші ріжниці з иньшими
нартіями містяться в тім, що наша партія надклясова і по-за національна. Ми
представляємо собі ясно, що не може бути держави, зложеної з одної кляси.
Тому наша партія державна, неклясова.
Ми говоримо, що необхідно найтн таку
державну будову, при котрій всім можна жити однаково. Що торкається розвязки
національної справи, ми говоримо про краєву, а ке територіяльно-каціональну
автономію.
Ми, партія реальної політики, не обіцюємо раю на землі. Треба
подбати

за нинішній

день,

щоб

завтра

було

краще.

Завдань,

яких

не жожна

здійснити, ми не ставимо. В цілости признаю глибоку і талановиту аналізу Винниченка. Він ясио сказав: одержати того, чого хочемо, ми не можемо тепер. Не
можна повести порівняння між Фінляндією і Україною. Тут нема таких даних
для утворення різко відокремленої держави. Я повиден звернути увагу ще й на
ту обставину, що всяка державна оріанізація не тільки дає права, але накладає
й де-який тягар обовязків. В теперішній час війни ледве чи можна все осягнути.
Тому наша партія пропонує прийняти Інструкцію ітаку формулу переходу: ,Вислухавши реферат Їенеральних Секретарів і Інструкцію, Українська, Центральна
Рада, вважаючи, що Інструкція утворює правову базу для розвитку законних
змагань українського народу, переходить до чергових справ." Я прилучаюся
до думки високоповажаного торариша
Інструкція представляє собою базу.

Винниченка (в залі голосний схіх), що дана
Ви бачите, що взаємні відносини сил зміня-

ються. Партія боїться, що реакція піде дуже далеко. Я боюся, що коли Інструкція не буде прийнята, реакція піде ще дальше." Бесідник заявив, що його партія
дуже цікавиться українською справою і, покликуючись на М. Грушевського, навін
па доказ факт інформування про українську справу Мілюкова в шеріод шершої
Думи партією народної свободи тут у Київі. На закінчення своєї промови проб.
Косинський
родами

бажав, щоб український народ працював

Росії, а в такім

разі партія

піде з ним

в порозумінню

і обіцяє

свою

сильну

з усіма

на-

підтримку.

Промова представника кадетів, переривана кілька разів іроничним сміхом авдиторії.

закінчилася

повною

недостачою

знаків одобрення.

Їу тманй сжид. обеди. соп. парт.) заявив, що його мартія виставила своїм
гаслом домагання
сусіди-соціялісти,

національно-територіяльної автономії. за що накинулися на неї
називаючи Її націоналістичною. Але партія не відмовиться від

дього гасла. Шри помочи соціялізму вона бажає позискати пролетаріятові надціональну культуру та признає кожному народові право на самоозначення аж до
відокремлення. Проти відокремлення України партія в принціпі не маючи нічо:о,
ставить тепер це питання в залежність від умов.
Федерацію партія розуміє, як
союз рівних. Автономію треба проводити по строго етнографичному принціпові.
Волю Установчих Зборів можна передрішити не шляхом практичного здійснення,
а принціповою заявою про автономію.
ШПризнаючи істотпі недостачі Інструкції,
Іутман вважає Її тільки кільцем у ланцюзі і задержується на її позитивнім значінню. Вислідом її відкинення був би розрив з демократією, а цей розрив зміпнить зазіхання і без того наполоханого вже обивателя до буржуазних партій, що
скріпить контр-революцію.
ШГорожанська війна шокважеться в теперішню хвилю
грізною небезпекою для цілої революції.
Тому треба прийняти Інструкцію, як
основу

для дальшої

боротьби.

На вечірнім засіданню
ників за Інструкцію і проти.

головував проф. Грушевський.

Виступив ряд бесід-

Вислухано реферат Х. Барановського, Іенер. Секретаря, що
вернув з Петрограду. Він подав нові дані про перебіг переговорів з Правительством і запропонував не піддаватися провокації та не Йти на розрив з Тимчасових Правительством.
Дубинський (жид. дем. обєдн. парт.) думав. що не можна допустити
такого розвязання питання, яке пропонують противники Інструкції. Шлях розриву веде до небевпечної ізоляції від Временного Правительстваі від російської
демократії.

--

151--

Х.
Крижановський (укр. труд. п.) вказав, що Інструкції не можна.
прийняти.
Коли ж Правительство забажає мати на Україні Секретаріят, трудова
цартія не буде противитись цьому.
В. Рудницький

угоди з недемократичякм

(польск.

демокр.

центр.) сказав;

що

не можна

робити

Правительством, але його акт треба використати : цілий

Секретаріят затвердить Рада, а 9 секретарів Правительство.
М. Порш (у. с. д,) пропонував розвязати справу, ка основі гострої аналізи сил у цю хвилю перелому настрою революційної демократії, і, не приймаючи
Інструкції, але ставши на її грунт, розвивати дальше її освови.
Бесідник предложив

резолюцію

фракції

с.-д.

Папченко (укр.є-р.) заявив, що фракція с.р. прилучається до резолюції с.-д. з поправками: з 1й-тн Секретарів посилається 9 на затвердження Правительства; в резолюції повинно бути вказано, що інструкція не задовольняє не
тільки

Українців,

Г.

Бойко

і Лукашевич

але

й національні

(соц, фед.),

(рев. фракц.

меньшости.

Матушевський

п. п. соц.)

(лівиця

висловилися

нольськ.

пар.

за прийняття

соціял. )

Інструкції.

Денне засідання 22. серпня почадося о 11. год. перед полуднем.
Головував М. Грушевський.
Но залагодженню де-яких иньших справ приступила
Рада до голосовання резолюцій.
В результаті ухвалено наведену нами в тексті резолюцію, прин чім при
толосованню

її стрималися

кадети,

рос. соц. дем.

,Бунде

і частина

депутатів

Українців (соц.рев ). Російські соп,дем. (кеньшевики) і ,Бунд4 внесли були
спочатку свою резолюцію, потім від неї відмовились, заявивши, що прилучаються
до резолюції укр. с-д. з де-якими поправками, які внесуть підчас голосовання
її по точкам.
З огляду ж на те, що їхні поправки до перших же пунктів були
більшістю одкинуті. вони від голосонання утримались. З Українців утримувалась
невелика частвна укр. соп,-рев. на чолі з М. Шаповалом і націонал-революціонери
на чолі 3 М. Любинським.

ЗМІСТ І ТОМУ.
Частина

Ї.

Національно-культурницький

період революції,

РОЗДІЛ І.
Початок
1. Росія й Україна неред
ладу. -- 3. Коротка спілка.

революції.

Сторінки

революцією. -- 2. Повалення царського
-- 2. З тюрми народів на волю . . . .

5--13

РОЗДІЛ ІІ.
Національно-культурницький період української революції.
5. Загальний характер перших днів революції на Україні. -- 6.
Утворення українського національного центру -- Української Центральної Ради. -- 7. Українська кооперація ї поновлені земства. -8. Народнє вчительство і студентство. -- 9. Початки оріанізації українського вояцтва, селянства і робітництва. -- 10 Макніфестація українських сил і переполох в колах пануючої демократії, -- 11. Перші
кроки українських політичних партій. -- 12. Всеукраїнський Національний Конірес -- початок національно-політичної боротьби . . . -

Частина
Період

П.

національно-політичної
РОЗДІЛ

18--41

боротьби.

ШІ.

(Здобуття автономії України.) Боротьба за національно-територіяльну автономію України в російскій Федеративній республиці.
зСамочинне" здійснення автономії.

18.Кристалізація націопально-політичних домагань українського селянства.
-- 14. Українські салдатк за українізацію війська і автономію України.
-- 15. Центральна Рада висилає делеіацію до Петрограду для нереговорів з Временним Правительством і Радою робітничих і салдатських
депутатів. -- 16. Відповідь українського народу на відмову Врем.
Правительства (І Селянський 1 П Військовий Зізди). -- 17. Українська
Центральна Рада 1 Універсалом своїм оголошує автономію України

Й утворює

Іенеральний Секретаріят

. . . . . . . 4 . . 4 4 4 « .

РОЗДІЛ

2-81

ГУ.

Боротьба за національно-територіядьну автономію України в Федеративній російській респу блиці. -- Порозуміння з неукраїнською
демократією й угода з Бременним Правительством.
18. Неукраїнська

демократія

йде на порозуміння з українською демо-

кратією. -- 19. Угода з Тимчасовим
кратією національних меньшостей. --

ШПравительством і згода з демо20. Поглиблення революційних

(соціяльно-економичних) домагань українського трудового селянстваі
робітництва, -- 21. Боротьба російської буржуазії проти автономії
України: ,роз'ясненняЄ угоди і затвердження неповноправного Їенераль-

ного Секретаріяту

...

.....-..

Додатки до тексту (88 1--40) . ..

зазоланііові

о

. ............

ЙНІ Е Я

«.

82--191
198--15"